«For the city rests, and we move.
A tear is proof of that.
For we are leaving, but beauty remains...»
(J. B.)
Вітрильно
І спрагло.
Пишу листи за межі Всесвіту,
За межі часопростору –
Туди, де Ніщо.
А ви пам’ятаєте пісню
Сліпого рапсода про Неприкаянного,
Про знавця дерев’яних коней,
Про вівчаря й окуліста,
Пам’ятаєте?
А я ж так само пливу
Морем вечора, серед Міста –
Архіпелагу будинків –
Кам’яних островів самотності,
Серед тьми вгадую шлях по зорях
У день вина та коней, виднокраю та бджіл
І шаную Епону – я, невгамовний.
Серце наповнене важкістю світу сього,
Кінь цокотить срібними підковами зір,
Дорога курить пилюкою вічності,
Дорога туди – шляхом титана Ітаки –
Онука Автоліка. Того, що з веслом на плечі.
Я йшов навмання
З торбою повною безнадії
Годував з руки крука
На ймення Ніхто.
А тепер листи пишу – клинописом,
Гельською. За межі Всесвіту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954338
дата надходження 25.07.2022
дата закладки 26.07.2022
«Через сімсот років лавр зацвіте знову…»
(Гійом Белібаст)
А знаєш, Всесвіт нагадує яблуко,
Що висіло на гілці дерева-порожнечі,
І полетіло-зірвалось:
Летить досі з минулого в майбутнє,
А я слухаю тупіт копит
Коли пишу кострубаті верлібри
Та фіалкові елегії про кімерійців-блукальців,
Що як зорі – ні дому, ні прихистку:
Лише стигле яблуко, яке летить-падає.
Яке колись було квіткою – вогню.
Псалом. А знаєш, я співав колись
У церковному хорі
Храму дітей вдови
Біля якого мальва цвіте. І пахне м’ятою.
Пил годинників, завірюха клепсидр
У місті над річкою – над Бористеном,
Де височіє дерево – старе, як світ ящірок,
Шрам на шрамі, але далі цвіте і росте –
В Небо мовчання. А знаєш, давно вже
Мурували будинок – білий, білий
Як вишня весною, як одкровення,
Будували на радість Сонцю,
Місили глину у ночвах Ночі,
Доки блискавка-спалах
Не провістила грозу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952440
дата надходження 06.07.2022
дата закладки 06.07.2022
«… Чорним
Променем пам’яті
Видираєшся ти до світла…»
(Пауль Целан)
Очерет озера моїх снів
Шепоче мені про спокій:
Спокій води, що не знає дна,
Спокій дверей, що ведуть в порожнечу,
Спокій очей, що не бачили світла,
Спокій хмари, що несе буревій.
Чапля озера моїх снів
Загубила пір’їну щасливого дня
На піщаному березі заплющених очей –
На піску – білому наче березень,
Де ніколи не було слідів
Босих ніг меланхолії.
Коли ти заплющуєш очі
Знаєш напевно,
Що риби – ці сріблясті форелі хвилин
Озера моїх снів
Пірнають в глибини,
Марно жадаючи ковтнути камінь
Озера, в якому немає дна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877578
дата надходження 28.05.2020
дата закладки 28.05.2020
[i] Світлана Моренець [/i]
«Любові й болю береги»
[i]Поезія, проза[/i]
Інтер Парк
[u]Лубни – 2019[/u]
[i](об'єм - 190 сторінок) [/i]
[i](наклад - 100 при.)[/i]
Добре, що я не справжній літератор-критик, і не обмежений сіткою шаблонного професійного канону – то ж і пишу, як і що в голову прийде. Я не знаю, як там правильно складаються рецензії, і коли відгукуюсь рефлексією на прочитану книжку чи художній витвір, (найчастіше це окремі роботи чи збірочки таких же, як я, аматорів: поетів, художників, музикантів) то лише, щоб висловити своє ставлення. Якщо ж вдається дати хоча б мінімальну інформацію про вподобаний твір, якось співставити його з іншими – то вже є успіх для мене, і, сподіваюсь, втіха для колєги. Правдиво писати про витвори, які нічим не приглянулися чи не зацікавили і сенсу немає, це було б неприємно і для мене, і для їх автора.
--------------------------
З такими думками я брався до цієї своєї невеличкої розвідки про враження від книги Світлани Моренець «Любові й болю береги», яку вона мені передала через нашу спільну знайому поетку Ніну Діденко.
Поезія, будучи складовою літературного мистецтва, може і повинна містити або претендувати на соціально значущі ідеї, привернути загальну увагу до певної тематики, можливо, звернутися до цілого світу, розібратися в самому собі, виразити свої почуття, поділитися з читачем цікавими спостереженнями, думками, побачити незвичайне в буденному, віднайти цікаві художні образи, віддати шану тому, що сформувало автора, як особистість.
Майже всі ці сторони можливих зацікавленостей літератора знайшли місце в творах Світлани Моренець.
Вірші в збірці «Любові й болю береги», скомпоновано в п’ять розділів.
В першому, найбільшому розділі – [b]«Моя любове, зранений мій краю»[/b] розміщено вірші про протиборство українського народу з віковічним ворогом – московитами. З їх нахабною і жорстокою імперскістю, зневагою до інших націй, хижацьким ставленням до простого люду, насадженням споживацтва і злодійкуватості; з нав’язаною нам продажною, злочинною «елітою». А також:
Про бездарність можнавладців –
[i]Яка ж ти недолуга, нова владо!
Скрізь – безлад, безпорадність. Сміх і гріх!
Занадто все безглуздо й недоладно,
Щоб не вбачати зло у діях цих.[/i]
(стор.40)*
Про теперішню війну –
[i]Це що? Повтор Батурина трагізму?
Все той же ворог, розбрат, влад сваволя…
Та тільки сили духу й героїзму
вже не зламати в прагненні до волі![/i]
( стор.21)
Про материнські сльози горя і відчаю –
[i]ситі виродки пропащі
в розкоші живуть –
найсвітліші і найкращі
в Небо йдуть... і йдуть...[/i]
«НА СВІТЛОДАРСЬКІЙ ДУЗІ»
(стор.55)
Про гордість за наших воїнів-захисників і обурення з приводу заяв столичних «ватних» обивателів, що вони «усталі от вайни» –
[i]Які дрібні, які нікчемні
проблеми наші непроблемні –
на сміх... чи курам... чи котам...
Бо справжнє лихо – ТАМ!!![/i]
«ДІАЛОГИ ВІЙНИ» (стор.32)
Тут є і розпач від безсилля –
[i]Замовкли вірші, а слова, стомившись,
змарніли і знесилено мовчать,
серед брехні й облуди розгубившись,
наклали на уста свої печать.[/i]
«УКРАЇНА ЖДЕ» (стор.53)
Тут і риторичні питання –
[i]Чому ж отак щораз не без ганьби
закінчуються всі благі пориви?
Чи то дурні, чи безхребетні ми,
щоб вичавити не́чисті нариви?[/i]
(стор.54)
І сподівання на краще –
[i]О де ти, НАШ майбутній Вашинґтоне,
великих пра... пра... прадідів онук?
Спіши! Спіши, бо у болоті тонем,
наївшись обіцянок вище вух.[/i]
«УКРАЇНА ЖДЕ» (стор.53)
--------------
В другому розділі [b]«Листочок я на кроні віковій»[/b] підібрано вірші про рідних і близьких, про історію роду, витоки, коріння.
[i]Сповна в світах екзотики й краси,
вражаючих. Але чомусь душею
чаруюся від крапельки роси
на маминій стежині споришевій
в моїм краю. Від пісні солов'я,
голубизни озер, волошок в житі,
де жайвора почула соло я,
від спогадів, з дитячих літ нажитих.[/i]
«ЛИСТОЧОК Я НА ДРЕВНІЙ КРОНІ» (стор.62)
--------------
Третій розділ [b]«Допоки подих є»[/b] – лірика кохання.
[i]Не тим потрібне співчуття,
Кому любов несла страждання,
А тим, хто марнував життя,
Так і не звідавши кохання.[/i]
(стор.78)
--------------
В четвертому розділі [b]«Миттєвоті життя – на кінчику пера» [/b]бачимо сюжетну різноманітність віршів Світлани Моренець. Є вірші-роздуми і вірші-присвяти, є вірші мініатюри (в основному, вони об’єднані в невеликі тематичні цикли) і жартівливі, іронічні і самоіронічні вірші –
[i]Щоб не зросла у голові корона,
Зі скепсисом на себе я дивлюся
І це найліпша самооборона –
Найпершою із себе посміюся.[/i]
(стор.103)
[i]Зими діждалась. Чао, дача!..
Стаю, мов ситий кіт, ледача.
Серед спокус – як на габі...
я програю́ нерівний бій:
жую та клацаю програми
і... набираю кілограми.[/i]
«В ПОЛОНІ СПОКУС» (стор.139)
Є і громадянська, і пейзажна лірика –
[i]Вже день спішив за обрій і котив
поперед себе диск вогненний сонця,
збавляв шалений темп, губив мотив
і блискотів прощально у віконцях.[/i]
«ТИ БЕРЕЖИ ЇХ, БОЖЕ!» (стор.133)
[i]Тьмяніють барви, злото менше сяє.
Пташина мокне. Холодно кущу.
Це Осінь гасне. Осінь вже згасає
у зливі падолисту і дощу.[/i]
«Осінній блюз» (стор.138)
Пані Світлана серйозний, вдумливий автор. Вона не лише чудово володіє технікою віршування, формальною стороною піїтики*, вона Поет у всьому.
Адже насправді, Поезія не обмежується словами. Для Світлани Моренець вона може жити всюди: в трудовій діяльності, в ставленні до людей, в сприйнятті світу. У вірші «Дві пристрасті» Світлана Степанівна з замилуванням розповідає про два свої найбільші душевні захоплення: вирощування квітів і складання віршів.
[i]У кожного свої є вподобання
з того безмежжя, що згубило лік.
Позбутися їх – марні намагання,
в полон здались ми залюбки й навік.
Ті люблять танці, спорт, мистецтва твори,
а хто в обійми Бахуса бреде...
Я ж – у полоні чарівниці-Флори.
На сходинці за нею, Муза жде,
бо знає добре: я в цупких тенетах
страшної сили – магії краси.
Мій сад для мене – чарівна́ планета
буяння дивоцвітів і яси.
……………………………….
О світла Музо! Літо вже за гори
несуть птахи на крилах, за моря.
Разом з теплом розтануть чари Флори,
і упаду в твої обійми я,
бо скучила.
І ми не раз – вже скоро! –
під плач дощів, під музику вітрів,
біля вогню в холодну сніжну пору
торкнемось поетичних вівтарів.[/i]
«Дві пристрасті» (стор.131)
Поезія, музика, мистецтво для пані Світлани це і особливий спосіб пізнання світу за допомогою образів і сам результат подібного сприйняття навколишньої дійсності. Твори мистецтва задовольняють істинно людську потребу - потребу в прекрасному.
[i]Шумить шалений вітер – не заснеш.
Безсоння… Щоб розвіятись хоч трохи,
я, під улюблену «Елегію» Массне,
пишу – пусте – якісь окремі строфи,
обірвані, розхристані рядки,
емоцій вихор, здогад, підсвідоме,
нізвідки – несподівані думки…
Та враз проб’ється щемне і вагоме,
той – з потайних куточків – дивоцвіт,
безцінний, наче скіфські діадеми,
що осявав і душу, й білий світ,
і не вміщався в станси і поеми…[/i]
Цей уривок з вірша «Елегія» (стор.113), я навів ще й, як приклад 12-рядкової строфи*. Читаючи збірку «Любові й болю береги», відмітив, що у віршах Світлани Моренець зустрічаються строфи майже всіх можливих варіантів. Є і двовірші (дистихи), і тривірші (терцети, терцини), і чотиривірші (катрени), п'ятивірші, шестивірші (секстини), семивірші, восьмивірші (октави), дев'ятивірші (нони), десятивірші (децими) та інші. На підтвердження не буду наводити всі ці різновиди, (повірте – вони в збірці є) а лише декілька прикладів.
Більшість двовіршів пані Світлани мають афористичний характер – лаконічно, наче в народних прислів’ях, в них висловлені думки чи почуття.
[i]Знай! Ворог легко націю долає,
в якої духу єдності немає.[/i]
(стор.22)
[i]Чи владою(віками) курс наш збочений?
Чи силою проклятою зурочений?[/i]
(стор.13)
[i]Як в країні тарарам –
Користь тільки ворогам.[/i]
(стор.33)
[i]Де свари й чвари – там країна вбога,
де злагода – то там і перемога.[/i]
(стор.22)
Вірш «Юність і старість» (стор.137) складається з двох терцетів (тривіршів) і дистиха(двовірша):
[i]Калейдоскоп ілюзій, сподівання
на феєричну казку, рай, кохання –
надії молодих...
А спогади життя, хвилин кохання,
жаль за минулим і сумні зітхання –
це доленька старих...
Як же збагатяться обидва ці світи,
зумівши точки дотику знайти![/i]
А ось приклад п’ятирядкової строфи:
[i]Хто ж – в рай, хто – в пекло? Як скінчиться гра
для кожного?.. Не нам про це судити.
На часі саме Господа просити,
щоб навернув до миру і добра,
навчив прощати, каятись, любити.[/i]
«ВЕЛИКА ГРА» (стор.150)
Надам ще кілька прикладів різноманіття строфіки Світлани Моренець.
Ось дві секстини (шестивірші) з різними варіантами римування:
[b](ававав)[/b]
[i]Як ро́ки нам вповільнюють кров
і сміються над нами з люстерця,
ми в дитинство вертаємось знов –
мов по воду святого джерельця.
Там черпаємо силу й любов
і лікуємо зранене серце. [/i]
«Поки в’ється дорога» (стор.70)
[b](аавссв)[/b]
[i]Безсилою здається людська мова,
ти розумієш всю нікчемність слова,
бо для святого – надто всі прості.
Я намагалась їх знайти – даремно...
Сім років, як сходила Святу землю,
проте мовчала... всі слова – пусті.[/i]
«СВЯТА ЗЕМЛЯ (передмова)» (стор.155)
А ось приклад нони (дев'ятивірша):
[b] (авсссссва)[/b]
[i]Будь з нами, Отче, в цю лиху годину!
Молю, не допусти жахливу мить,
щоб всіх позвала Україна-мати.
Дай мудрості нам розбрат подолати,
до рук не взявши вбивчі автомати.
Допоможи всіх ворогів із хати –
і зовнішніх, і внутрішніх прогнати.
…Бог захищати край свій всім велить,
В собі зберігши совість, честь, Людину.[/i]
«Бог захищати край велить» (стор.60)
--------------
Та повернімося до розділів збірки «Любові й болю береги».
П’ятий розділ [b]«По бездоріжжю – на стежки до Бога»[/b] присвячено релігійній тематиці. Він містить і вірші, і прозу – дуже цікаві дорожні нотатки подорожі по святих місцях.
[i]Живу, відкрита для усіх вітрів,
так і пишу – насправді сповідаюсь.
В словесних лабіринтах не ховаюсь.
На щирість душ дитинно сподіваюсь,
а бути дітьми – Бог нам заповів.[/i]
"Будьте як діти…" (стор.151)
----------------
І на завершення. Поезія для Світлани Моренець - це і стиль життя зі сподіванням на щирість, і особливі окуляри, через які вона приглядається до світу і вдивляється у саму себе. Мені її окуляри теж підходять.
------------------
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
* Піїтика - те ж, що і Поетика – теорія поезії, майстерність творення віршів (композиція, образність мови, ритміка, римування тощо).
* Строфа — фонічно викінчена віршова сполука, яка визначає ритмоінтонаційну та змістовну цілісність.
-----------------
Євмен Бардаков
14.09.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851154
дата надходження 11.10.2019
дата закладки 12.10.2019