[i][b]О жінко, що зійшла із полотна,
Моєї долі писаного арту!
На ньому ти і втомлена й сумна,
Немов у храм, вертаєшся до хати.
Затерплі руки.- праця без жалю
ШорсткІ набила днями пентаграми.
О, як я ніжність рук отих люблю!
Не просто жінки, а моєї мами.
Життя якої - сіре-сіре тло,
Всі світлі фарби дарувала дітям,
Та попри все що було й не булO
Ти гідна зватись жінкою століття.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853664
дата надходження 04.11.2019
дата закладки 04.11.2019
[i][b]Щасливий, бо діти вже звуть тебе татом,
Тоді, як я заздрю тобі лиш тихцем,
Що й наші могли би також називати
Тебе так красиво... але - татусем.
Однак, не збагнулось усе це завчасу,
А тільки опісля в німій тишинні,
Уже, як сама, підраховую втрати
Самотніми айстрами на полотні.
Десь, ловлячи мрії між стомлених вулиць,
Мігруючи смужками сивих доріг,
Де долі обох, назавжди розминулись
Й останні сліди виціловує сніг.
Розтавши абзацами рідного слова,
Таємним звучанням мелодії сліз,
Шукаючи містом тебе, наче бога,
Мов нитка за голкою, лину навскіс.
Невміло, наївно, розправивши крила
Найкращих бажань, виливаю в вірші,
Ще поки не впали розлуки чорнила
На випрану постіль моєї душі.
Ще поки це небо говорить з землею,
Як я із тобою, сльозами з-під вій,
Ота, що не звуся ласкаво твоєю
І ти із приреченим -"більше не мій".[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851591
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 04.11.2019
[i]Кто я?.. Что ты?.. Вместе – кто и что мы?
Жизнь прошла по кругу… но опять,
Я, тобою и к тебе влекомый –
Безотчётно – нахожу себя…[/i]
…
Старый парк волной цветенья вспенен
И короткой радостью земной…
Здравствуй, куст нечаянной сирени!
Чем ты пахнешь?
…солнцем и весной...
Хочется до грозди дотянуться…
…или непонятно до чего…
Хочется губами прикоснуться…
…только непонятно для чего…
Может, я забуду о печальном
Покатав твой лепесток во рту?
Может, потеряю, что /нечайно/
Или же /нечайно/ обрету?
Наклони свои густые ветви
С гроздьями соцветий наверху;
Может быть, и я, в их тени светлой,
От чего-то спрятаться смогу…
…
[i]Грёза… твой цветок весенне-розов…
Хочется быть юным – и любить,
И, черпнув – ладонью чувства, пить
Нежности нечаянные слёзы.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840939
дата надходження 05.07.2019
дата закладки 10.07.2019
"Сад земных наслаждений ".*
"Искушение святого Антонио"*.
"Семь смертных грехов".
"Рай и Ад"*.
"Падение…"*. "Восхождение…"*.
"Несение креста"*.
"Се Человек"*... и другие...
…
Ты видел картины эти?
А знаешь, о чём они?
И где это? – В жизни? В смерти?
Снаружи? Или внутри?..
А, может быть, ты нечаянно,
Угадывал, что-то в них,
Такое?.. что изначально…
Такое?.. что искони…
И чувствовал в этом – нечто –
Такое, что в нём сошлись –
Не меряно – Миг и Вечность…
Немерено – Смерть и Жизнь…
…
Вот слёзы на иглах терна…
Вот кровь на ресницах век…
И, кто-то (не ты ведь, верно?)
Увидел: - Се Человек!..
...
А ты?..
…ты живёшь, как вторишь…
И прожитое – не в счёт.
Ты просто стоишь и смотришь,
Как Он этот крест несёт…
Стоишь… не святой, не грешный,
Не жертва, и не палач,
А – жизни и смерти – между,
Не холоден, не горяч.
В тебе всё туманом – зыбко,
Всё смешано – правда, ложь,
Ты проба, но тест – ошибка,
И ты исправленья ждёшь…
Проходят минуты… годы…
Столетья... а ты стоишь…
Не зная, ни где, ни кто ты,
А предощущая лишь…
…………….
…………
……
… и вдруг! обожжёт, как розгой,
Прозрением – в лет пятьсот,
И ты, на картине Босха,
Узнаешь своё лицо.
Увидишь не лик, а душу…
И внутренне потрясён,
Вдруг с ужасом обнаружишь,
Что всё это – правда… всё!
Что это не бред, не хворость,
Не живописи курьёз,
Не чей-то случайный образ,
А то, что в тебе – твоё…
Что все эти лица – рыла,
Глазёнки и пасти – рты,
Что всё это есть и было,
И все они – это… ты!
...............
* Название картин Иеронима Босха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837106
дата надходження 31.05.2019
дата закладки 21.06.2019
"Сад земных наслаждений ".*
"Искушение святого Антонио"*.
"Семь смертных грехов".
"Рай и Ад"*.
"Падение…"*. "Восхождение…"*.
"Несение креста"*.
"Се Человек"*... и другие...
…
Ты видел картины эти?
А знаешь, о чём они?
И где это? – В жизни? В смерти?
Снаружи? Или внутри?..
А, может быть, ты нечаянно,
Угадывал, что-то в них,
Такое?.. что изначально…
Такое?.. что искони…
И чувствовал в этом – нечто –
Такое, что в нём сошлись –
Не меряно – Миг и Вечность…
Немерено – Смерть и Жизнь…
…
Вот слёзы на иглах терна…
Вот кровь на ресницах век…
И, кто-то (не ты ведь, верно?)
Увидел: - Се Человек!..
...
А ты?..
…ты живёшь, как вторишь…
И прожитое – не в счёт.
Ты просто стоишь и смотришь,
Как Он этот крест несёт…
Стоишь… не святой, не грешный,
Не жертва, и не палач,
А – жизни и смерти – между,
Не холоден, не горяч.
В тебе всё туманом – зыбко,
Всё смешано – правда, ложь,
Ты проба, но тест – ошибка,
И ты исправленья ждёшь…
Проходят минуты… годы…
Столетья... а ты стоишь…
Не зная, ни где, ни кто ты,
А предощущая лишь…
…………….
…………
……
… и вдруг! обожжёт, как розгой,
Прозрением – в лет пятьсот,
И ты, на картине Босха,
Узнаешь своё лицо.
Увидишь не лик, а душу…
И внутренне потрясён,
Вдруг с ужасом обнаружишь,
Что всё это – правда… всё!
Что это не бред, не хворость,
Не живописи курьёз,
Не чей-то случайный образ,
А то, что в тебе – твоё…
Что все эти лица – рыла,
Глазёнки и пасти – рты,
Что всё это есть и было,
И все они – это… ты!
...............
* Название картин Иеронима Босха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837106
дата надходження 31.05.2019
дата закладки 21.06.2019
…миг дежавю… скользнувший как обмылок.
И вечности огромный старый таз.
И то, что происходит здесь, сейчас,
Уже всё с кем-то и когда-то было…
…и вот вернулось мелкою частицей,
В любви, в печали, в музыке дождя,
И вновь уйдёт, чтоб снова возвратиться,
Сто жизней до… и сто смертей спустя…
…
…слепой вечерний дождик кап-сонату
Расписывает на листке окна
И в звуке ноток-капелек слышна,
Мелодия июньского заката.
И ты слышна… твоё лицо… глаза…
Улыбка, что сейчас вот губы тронет,
И прядь волос текущая с плеча…
Я помню даже нежность и печаль…
И мокрую сирень в твоей ладони…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836881
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 30.05.2019
Дивлюсь на світ дитячими очима,
В його сердечність вірую, а в нім
Шанують гонор, гупають дверима,
Довіру перетворюють на дим,
Морочать ближніх, не дарують ласки,
Не підбирають у розмовах слів,
Немов ніхто не чув ніколи казки,
І щирою наївністю не жив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836466
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 27.05.2019
[i][b]Як важко мені звикнути без тебе,
Без теплих-теплих крихітних долонь
До сірого і вицвілого неба,
До нетепла й нерадості... О, Сонь!
Сказав би хто, що всі пожартували
У ніч оту весняної пори,
Про те, що човник твій пришвартували
На віки вічні неба береги.
І це лиш сон, і все мені здається,
І просто так шепочуть явори,
Що вже пелюстка банта не торкнеться
Ніколи більш твоєї голови,
Що двох косичок, мамине плетіння,
Віночком німбу вже не обплете,
Душа бо тихо-тихо відлетіла,
А спогад.... спогад соняхом цвіте.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835888
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 27.05.2019
Це радість й водночас
Мука,
Жарина
В думок золі,
Не надто практична
Штука
З придуманих на
Землі.
Про нього зітха
Мовчання,
Про нього кричать
Листи.
І зву я його
Коханням.
А як називаєш
Ти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832380
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 21.05.2019
[u][b]Час квітучих вишень, час серпневих отав
Відаляється далі... все далі... і далі ...
А осіння іржа та вінтаж золота
Налягає крилом на швидкі магістралі .
Тут конвертики жовтня й побаченя стуж,
ТУТ заплакані вікна до схлипів дощами,
Ах, пірнути б ще в літо, у спеку чимдуж,
Як пірнає малеча в обійми до мами.
У приємний, ведмежий уткнутися плюш,
Чимось схожий на теплі подушечки моху,
Лише ті, вже в люстерка осінніх калюж
Все глядять, мов в забуту, прадавню епоху.
Їм так хочеться, мариться, прагнеться ще ж
На вселенських просторах, рясних зеленіти.
Посивіла людино, ти також збагнеш,
Що в твоєму житті вже закінчилось літо.[/b][/u]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805935
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 21.05.2019
[i][u][b][u]Сиротливо, із деревним паливом,
Пічка перегукується: "Ба!"
На дахах малесенькі проталини,
У вогнях чорніються дрова.
Рясно попелинки міні тернами
Обростають простори цеглин,
Пахне пиріжками, пахне зернами,
Із світлини зирить селянин.
- Ба! Ало! Бабусенько! - лоскочеться
Телефоном внука у ночі.
І бабусі, і хатинці хочеться ,
Щоб не сотий дзенькав, а - ключі.[/u][/b]
[/u][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823235
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 21.05.2019
[i][b]Як важко мені звикнути без тебе,
Без теплих-теплих крихітних долонь
До сірого і вицвілого неба,
До нетепла й нерадості... О, Сонь!
Сказав би хто, що всі пожартували
У ніч оту весняної пори,
Про те, що човник твій пришвартували
На віки вічні неба береги.
І це лиш сон, і все мені здається,
І просто так шепочуть явори,
Що вже пелюстка банта не торкнеться
Ніколи більш твоєї голови,
Що двох косичок, мамине плетіння,
Віночком німбу вже не обплете,
Душа бо тихо-тихо відлетіла,
А спогад.... спогад соняхом цвіте.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835888
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 21.05.2019