«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418273
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 14.07.2020
Пробужденья наркозный бред.
Утро. Комната. Где-то над,
Хирургично блестит рассвет
Прикасаясь к груди окна.
Скальпель луч полоси’т остро’,
И, сквозь ранки стекольной грань,
Пролилась заревая кровь…
Разлилась голубая рань...
…
Тьма во тьму излучает свет,
Превращая в иглу и нить,
Разделяя на – «да» и «нет»,
На порыв – «умереть и жить»,
Обезличенное и лик,
Безусловное «мы» и «я»,
Вечность мира и краткий миг,
Бесконечное и края…
…
Утро вечности. Умер бог,
Чтобы в нас человек ожил,
Чтобы малый расти он мог
И когда-нибудь стал большим.
Чтоб явилась иная суть,
Будто лучик в оконной мгле.
И чтоб стало светлей чуть-чуть…
Ну, хотя бы чуть-чуть светлей…
…
В этих комнатах много нас.
В этой вечности только бог.
…И всему наступает час…
…И всему истекает срок…
В звуках комнаты – бой часов.
В муках вечности – цикл, круг.
…Патология чувств и слов…
…Рецидив наших лиц и рук…
…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838528
дата надходження 12.06.2019
дата закладки 13.06.2019
Бездоріжжя тривог - між бетонними мурами сповідь,
Хаотичність думок, непокірність сердечних вітрил.
Наче танець дощу, ця сльоза, що нагадує скло, від
Повік до душі залишає рубець. Із чорнил
Полинових озер замовляю собі білу тугу.
Із люстерка навпроти вдивляється пильно вина.
Я ж сама над собою вчинила найбільшу наругу:
Потягнувшись до неба, сягнула до самого дна.
Все навзнак й, мов платівка, по колу... За мить до свободи
На зап'ястях вервечки ілюзій, згорнувшись в сувій,
Розсипаються .. А над землею - важкі темні води.
Наді мною - вода, і до берега - жодних надій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784642
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 09.06.2019
********
[i]Не важко уявити собі точку, непорушну у просторi.
Але цього замало. Нам також необхідна точка,
непорушна у часi.[/i]
I я стояв… А час проходив обiч.
Я вiдчував його гарячий плин.
Потiк облич, будiвель та видовищ
Зникав у струмi рокiв та хвилин.
Мiнялись кадри, постатi та рамки,
Кружляли з хаотичнiстю пiр’їн.
I стіни розлiтались на уламки,
Щоб знов за мить постати iз руїн.
Кругом поспiшно старилися дiти
I oбертались на сипучий cнiг,
Кругом – єдиний вир, не роздiлити,
I cам себе згадати я не мiг.
Не мiг згадати – що, чи може, хто я,
Не пам’ятав – людина чи гранiт,
З якою несусвiтною метою,
Куди прямує цей абсурдний свiт.
Забув, чому застиг тут одиноко,
Коли i ким породжений – забув,
Коли i ким, навiщо так жорстоко
Вшанований чи скараний я був.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837899
дата надходження 06.06.2019
дата закладки 06.06.2019