Cнежана: Вибране

Наталі Косенко - Пурик

Ось. лист згадала

Ось,  лист  згадала,  в  нім  твоя  душа,
Така  зворушна  і  до  болю  чиста,
Ти  мить  святу  для  серця  залишав,
У  ній  вчувався  світ  і  запах  листя.

Той  гай  і  сад  у  золоті  бринів,
Тона  барвисті  гралися  на  сонці,
А  лист  душевний  струнами  щемів,
Що  залишився  в  дорогій  сторонці.

А  в  ньому  найдорожчі  ті  слова,
Що  в  серці  поселилися  навіки,
У  них  уся  душа  і  почуття,
Оце  найкращі  та  дієві  ліки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036537
дата надходження 29.03.2025
дата закладки 29.03.2025

Ніна Незламна

Ведмідь (проза)

Яскраве,  ранкове  сонце,  чиста  блакить    віщали  гарний  день.  Напередодні,  два  дні    поспіль,    пройшов  теплий  дощ.  В    кімнату,  з    кватирки  віє  прохолодою.  Світлана  в  ліжку,  відчуває  подих  свіжого  повітря,  потягується.Втішає  думка-  класно,  гарна  погода.  Вона  знає,  що  в  цю  пору  бабуся  завжди  на  кухні,  голосно,
-Я  вже  прокинулася!
Старенька  всміхаючись,
-  Та  чую!  Чула,  як  скрипіло  ліжко.  То,  який  настрій,  як  навчання?
-Та  яке    там  навчання,  установча  сесія,  лафа,  зробили  начитку,  задали  завдання  та  й  по  всьому.  Тепер    зроблю  курсові  роботи,  екзамени,  а  там  стану  писати  дипломну  роботу.
Дівчина  підняла  вгору  руки,задоволено  закрила  очі,
-Бабусю,  а  згодом  захист  і    вже  стану  вільною  пташкою.
-Та    це,  як  кажуть,  ще  треба  дожити.  Я  весь  час  думаю,  залізниця  велика,  про  неї    треба  все  добре  знати,  значить  треба  багато  читати,  вчити.  Мабуть  нелегко  все  второпати.
   Дівчина,  вже  одягнена  в  халат,  стоїть  біля  неї,
-.Саме  так,  бабусю.    Треба  сили  набратися,  ось  тому,    спочатку  вирішила  відпочити.  Хочу  поїхати  до  мами.  Думаю,  краще  доберуся  електричкою,  хоча  до  села  шлях  довший    та  піду  через  ліс,  назбираю  груздів,  опеньок.  У  нас  з  грошима  тугувато,  замість  гостинців  принесу  грибочки..  А  далі  через  поле,  на  пряму,  кілометр  не  більше.  Думаю,  саме  на  обід  прийду.  Тож  не  хвилюйся,  попереджаю,  що  там  інколи  немає  мережі,  перезвоню  від  мами.  Кажуть  гості  -  гарні  три  дні,    то  ж  довго  не  буду.
 Старенька      плеснула    в    долоні,
-Ой  та  чи  вона  ж  на  тебе  чекає?  В  неї    інша  сім’я,  ти    їй,  як    більмо  на  оці.
-Бабусю,  заради  Бога,  не  починай.  Це  так  кажеш    про  неї,  бо  ти  свекруха.  Якось  у  журналі  читала,  що  процентів  вісімдесят  свекрух,  не  люблять  невісток.  Кажуть  невістка-  чужа  кістка.  А  хіба  не  так?
 -Знаю…знаю,  ти  грамотна  дівка,  начитана,  але  ж  біля  мене  живеш,  то  ж      іще  не  втратила  совість,  хоч  трохи,  маєш  поважати.
-Бабуню  та  хіба,  я  тебе  не  поважаю  І  поважаю,  і  люблю.  От  тільки    скажи  де  мій  батько  подівся?!  Як  заєць,  сховав  короткого  хвоста  і  накивав  п’ятами.  Та  ще  куди  .-    в  росію,  ганьба!
-    Якби  він  не  працював  провідником,  тоді  й  не  зустрів,  оту,    ну,  як  її,  свою  любов,  не  покинув  вас.
-О…  та    я  добре  пам’ятаю,  як  ти  його  весь  час  підбурювала.  І  те  мама  робить  не  так  і  інше,  теж  не  так.  Якби  в  мене  була  така  свекруха,  а  чоловік  гуляка,  я  би    і  дня  з  таким  не  жила.
-Ой  дитинко,    в  молоді  роки,    всі  часто  дивляться  через  рожеві  окуляри.  Все    красивим  здається,  привітним.  Закохуємося,  а  потім    раді  лікті  кусати  та  вже  пізно.  Та  й    хто  знає…  в  кого  яка  доля.
-Добре,  хай  буде  так,  тут  я  не  сперечаюсь.  Одягнуся,  поснідаємо  і    піду.
       У  вагоні  пасажирів  небагато…  в  основному  люди  похилого  віку.  За  вікнами  електрички    миготять,  злегка  барвисті  дерева,  нагадують  про  осінь.  Лише  дві  зупинки  і  Світлана  стоїть  на    безлюдній  платформі.  Невелике  тристороннє  укриття  під  шифером  тільки  й  вказувало,  що  тут  є  зупинка  електрички.  По  одну  сторону  залізничного  полотна  стежка,  щоб  дійти  до  села  треба  здолати    більше  кілометра.  По  другу  сторону,  невеликий  пагорб,    далі,  немов    до    неба,  тягнеться  старий,  густий  ліс.
Веселий  погляд  вслід  електрички,за  кілька  секунд,  її  поглинає  туман.  Озираючись,  перейшла  колію  На  пагорбі  озирається  довкола,    ніде  нікого.  Здалеку  чує    приближення    потяга.  За  мить,  зі  свистом,    він  мов  пролетів  і  вже  зник  з  поля  зору.  Дивиться  йому  вслід,    помічає  чиюсь  постать,  усміхається.  Думки,  як    тихий  шурхіт  листя  від  вітру.  Ніби  до  вечора,  електричок  більше  немає,  хто  б  це  міг  бути?  Та  згадала,  про  путеобхідників,  ніби  з  плечей  тягар  зняла.  Шкода,  що  немає  грибників,  мабуть  пізно  приїхала.
***
Михайло  здалеку,  помітив  постать  у  червоній  курточці,    яка  раптово    зникла  між  дерев.  Йшов  не  поспішаючи,  думки,  як  оси-    я  мабуть  не  один  «сова»,  ще      є    такі,  що  люблять  поспати.  Хтось  пізно  приїхав  по  гриби.  А  деж  Микола?  От    друг,  обіцяв  приїхати,  а  може  вчора  не    встиг  перевірити  свій  відрізок  шляху,  сьогодні  долатиме  п’ять  кілометрів.  Зазирає  в  телефон,  підняв  догори,
-Чорт  забирай,  знову  мережі  немає.  Голова  тріщить,час  похмелитися,  а  я  маю  сидіти,  чекати  від  моря  погоди.
Сердитий,  на  траву  приліг  спиною.  Ніби  перед  очима,  в  небі  білі  хмари,  згадує  співробітників.  Робота    путеобхідника  не  з  легких,  чи  сонце  пече,  чи  дощ,  чи  зима  і  мороз    двадцять  градусів,  треба  виконати  обов’язки.  Х  Хлопці  з  роботи,  інколи  всміхалися,  коли  казав,  що    мандрувати    по  шпалах  вже    немає  сили,  підбадьорювали  його,
-Не  сміши,  тобі    не  дарма  дали  кличку  ведмідь.  Подивися  на  себе,  ти  ж  здоровань,  обличчя  тарілкою,  високе  чоло,  широкоплечий,  високий.  Як  не  знаючи  тебе,    здаля  побачити,  як  ідеш,  то  справжній  ведмідь.
     П’ять  років  праці,  а  потім  прикрий  випадок,  який  змінив  його  життя.      Він  йшов  по  стежці  вздовж  колії,  по  якій  мчав    швидкісний  пасажирський  потяг.  Зненацька,  не  знати  звідки,  камінець  щебеню  вдарив  у  праве  око.  Той  жахливий  день  -    рана  на  все  життя  Розпрач  і  зневіра  і  досі  ятрять  серце  й  душу.
     Коли  навчався  в  технікумі,    була  схожа    ситуація.  Тоді  він  мешкав  у  гуртожитку,  а  мама  й  бабуся    жили  в  селі.  Батька  не  пам’ятає,  ніколи  не  цікавився  де  він  і  хто.  В  сім’ї  недостатки,  бабуся  займалася  «підпільним  бізнесом»-  принаймні  вона  так  називала,  гадала  на  картах  та  інколи  на  продаж  варила  самогон.  Одного  вечора,  мати  приймала  своїх  щирих  друзів,  добре  випили,  погуляли.  А  вранці  прийшов  сусід  купити  пляшку  самогону,  відчинив  двері,  звідти  почув  запах  чаду.  Так  він  залишився  з  бабусею,  життя  стало  зовсім  нестерпним,  рахував  кожну  копійчину.
Після  закінчення  технікума  його  направляють    на  роботу.  В  будинку  від  ПЧ,  виділяють    дві  кімнати,  які  предназначені  для  путеобхідників.  Це    старий,  цегляний  будинок  на  дві  сім’ї.    Такі  будинки  знаходяться  на  перегоні  між  двома  станціями,  відстань  від  двох,  чи  двох  з  половиною  кілометрів.    Забути  про  бабусю  не  посмів,  забрав  до  себе.
     Після  травми  ока,  має  групу  інвалідності.  За  станом  здоров’я,  працювати  на  залізниці,  пов’язане  з  рухом  поїздів,    не  має  права.  Одне  втішало,  що  його  не  виселили  з  будинку.  Але  життя  кардинально  змінилося.  Вже  пів  року,  його  вид  лякає  кожного  перехожого.  Непоголений,  непострижений,  засмальцьований  одяг,  його  вид  нагадує    безхатька.  Одна  втіха,  що  інколи  на  колії  зустріне    знайомих  хлопців,  поспілкується  з  ними  та  перехилить  чарку  самогону,  чи  вина.
   Михайло  й  не  помітив,  як  частіше    став  вживати  спиртні  напої.  Бабуся    ледве  передвигається  по  кімнатах.Тож  самому  доводиться  палити  пічку,  місити  тісто.  Навчився  пекти  хліб  та  готує  страви.  Друга  частина  будинку  роками  пустувала.  Вже  два  роки,  як  вони  в  ньому    тримають    курей,  дві  кози  та    в  клітці  кілька  кроликів,  за  всім  доглядає  сам.
       Гуркіт  вагонів    багажного  потяга  розбудив  Михайла.  З  незадоволеною  усмішкою  зазирнув  у  телефон,  
-Оце  так  закимарив!  Більше  години    і  чого  я  чекаю?
На  ходу,    з  пляшки  випив  кілька  ковтків  самогону  та  закушував  салом  з  хлібом.  Присвистуючи,  широкими  кроками  прямує  до  лісу.
***
 Лише  за  кілька  хвилин,  Світлана  долає  пагорб,  занурюється    в  ліс,    придивляючись,  де-не  -  де  знаходить    одиночні  опеньки.
-Щось  не  дуже  густо  -  тихо  про  себе.
Вкотре  озираючись,  в  кошик  кладе  зрізані  опеньки.  Не  помітила,  що  пішла  не  по  прямому  напрямку,  а  відійшла  в  сторону.  Перед  нею  стіною,  високі  зарослі,  внизу,  злегка  присипані  листям    пеньки,  по  них    опеньки.  Зрадівши,  дівчина  спішить,,  робить  впевнений  крок  та    звідки  не  візьмись  на    кросівці  помітила  змію.  З  переляку  крик,
-Ой!
Махнула  ногою,  в  намірі  скинути  її  та  втрачає  рівновагу,  падає.  В  голові    різкий  біль,  у  очах  темінь.
 Михайло  дійшов  до  знайомого  зрубу,  обійшов  густі  зарослі  дерев  та  кущі  шипшини.  Присівши  біля  пенька,  зрізані  опеньки  складає  у  пакет.  Роздивляючись  довкола,  трохи  далі,  за  кущами,  помічає  щось  червоне.
-О,  мої  місця,  теж  хтось  знає,  напевно  щось  загубили.
 Мужніми  руками  роздвигає  старі  гілки  шипшини,  оторопів  від  побаченого.  Перед  ним  лежить  молоденька  красуня,  на  виску  помітив  кров,  злякався,
-Гей,  ти  жива?
Зла  думка  пронизала  мізки  -  чого  доброго,  ще  мені  вбивство  пришиють.  Оце  так  влип,  але  ж  не  покину  її.
-Агов!  Тут  хтось  є,-  скільки  було  сили,  крикнув  він.
Та  той  крик    втопився  в  хащах.  Лише  здалеку  чув  перегук  птахів.  Ще  кілька  раз    кричав,  але  ніхто  не  відгукнувся.
 Дуже  збуджений,  тремтячою  рукою  взяв  пляшку,  за  мить,  аж  по  бороді  тече    самогон.  У  паніці…  трусить  головою.  Та  все  ж  помітив,  що  її  тіло  лежить  на  пенькові.  Він    поступово,  легенько,  перетягнув  її  на  землю.  Стоячи  на  колінах,  розстебнув    замочок  куртки.  Хвилюючись,  злегка  спітнілий,  оголив  груди,  слухає  серцебиття,
-Ну  слава  Богу,  здається  жива.
Рукою  торкається    її  обличчя,    рук,  у  сподіванні,  що  відреагує,  все    марно.
-  О,  Господи,  а  руки,  як  лід,  ніби  холоне.Як  привести  до  тями?
     Від  перенапруження,  його  мозок  несподівано  втрачає  мислення.  Пробуджується  інстинг  голодного  звіра,  моторошно  зняв  нижню  білизну.  Наче  молодий    ведмідь,  який  ніколи  не  мав  статевого  зближення,  глибоко  дихаючи,  навалився  на  її  молоде  тіло.  У  очах  блиски  громовиці,  шепотів,  
-Яке  блаженство,  тебе,  ще  ніхто  не  торкався.  Не  відпущу,  довіку  моя.
Її  тіло  злегка  здригнулося,  тільки  тепер  почув  її  тихе  дихання.  За  мить  узнемаганні  приліг  поряд.  Вона  відкрила  очі,  подібне  стогіно    прозвучало  з  уст.
-У-  у-у..
-Ну,  от  і  добре  ти  жива.  І  руки  потепліли.Тебе  не  скривджу,  не  покину,  довіку  будеш  лишень  моя.  Я  зараз,  так  буду    певен,  що  житимеш.
     До  її  уст  підніс  пляшку  з  самогоном,    вона  в  недоумінні    робить  кілька  маленьких  глотків,  в  бік  відхиляє  голову,  закрила  очі.
   За  кілька  хвилин,  розчервонілий  вийшов  з  лісу.  Пригорнувши  до  себе,  як  щось  дорогоцінне,  на  руках  тримав  її.Думки  придають  впевненості-.    ти  ж  така  тендітна,    легенька,  як  пір’їнка.  І    тут  вже  злий  на  себе,  каявся  -що  я  накоїв,  чи  пробачить,  невже  і  справді,  як  той  ведмідь.  По  щоках  котяться  сльози.Одне  прошу  в  Бога,  нехай  вона  виживе  і  простить  мене.  А  там,  як  каже  бабця,  хай  вирішить  доля.  Та  чи    собі,  я  можу  простити?
***
 Біля  ліжка,  де  лежала  Світлана,  на  старому  тапчані,  два  дні  і  дві  ночі,  Михайло  не  зводив  з  неї  очей.  Дівчина    кілька  раз  відкривала  очі  й  відразу  закривала.  На  спині,  в  районі  лопаток  мала  два  забої,  бабуся  клала  лікувальні  трави.  Весь  час  молиться,  поїть    звареними  травами.
     На  третю  ніч,  перед  очима    Михайла,  ніби  просиналася  квітка.  Її  вії  кілька  раз  здригнулися,  відкрила  очі.  Помітивши,  він  цілує  її  руку,
-Дякую  Богу!  Бабусю  прокидайся,  бабусю,  вона  відкрила  очі.
 Час  все  лікує…наступні  ночі  дівчина  спала,  як  новонароджене  дитя.  Бліде  обличчя  поступово  приймає  звичайний  вигляд.
   Без  подробиць,  він  розповів  бабусі,  як  знайшов  її  в  лісі.  З  курточки  дістав  телефон  Світлани,  помітив,
-Можливо  до  неї  хтось    дзвонив  та  ми  не  чули.  Ти    свіжий  напій  зробила?
-Так    хлопче,  все  роблю,  як  треба,  не  хвилюйся.  На  голові  рана  не  глибока,  достатньо    йодом  обробляти,  швидше  за  все  це  був  струс  мозку,  з  часом  все  минеться.  На  спині    невеликі  синці,  думаю  за  день-  два    й  сліду  не  залишиться.  Он  проснеться,  курячий  бульон  вже  готовий,  не  журися,  витягнемо  з  цієї  ями.  Така    славна,  молоденька,  на  личку,  як  квіточка  сунички.  І  хто  це  міг    її  саму  по  гриби  відпустити,  не  розумію.
-  Ти  подивися  за  нею,  я  телефон  поки  що  заберу  із  собою.  Може  вставати  захоче,  не  дозволяй.  Мені  треба  в  містечко,  можливо  на  пару  днів    затримаюсь,  не  хвилюйся.
 Через  два  дні,  Михайло  повертається  з  містечка.  Побачивши  онука  на  порозі,  бабуся    від  здивування  не  могла  сказати  й  слова,  лиш  кліпала  очима.  Мовчки  метушиться  біля  пічки,  раз  –  по  -  раз  зиркає  на  онука  -  але  ж  славний,  пострижений,  поголений,  любо  подивитися.  Якби  ж  те  око,  якось  полагодити  та  перестав  пити,  став  би  на  людину  схожий.  Може  б  і  якусь  молодичку  собі  знайшов.  Охо-хо    воно  то  знайшов,  але  ж  молодесенька  та  чи  й    полюбить  такого  одноокого  –  думки  в  голові,  як    метелики,  не  дають  їй  спокою.
Старенька    невдало  знімає  кришку  з  каструлі,    впустила  на  підлогу.  Цей  звук  розбудив  Світлану.  Побачивши  Михайла,  на  її  щоках    помітно  з’явився  рум’янець,  запитала,
-Мене  ти  знайшов?
Він  й  досі  гриз  себе  з  середини,  що  так  поступив  з  нею.  Йому  соромно    дивитися  їй  у  очі,  опустивши  голову,
-Ти  що  не  пам’ятаєш?
-  Пам’ятаю…хотіла  с  капця  змію  скинути,  впала.  Вона      мене  вкусила?
-  Та  не  думаю…  і,  як  тебе  в  ті  хащі  занесло?
 Відразу  звернувся  до  бабусі,
-Ба…  вона  щось  про  себе  розповідала,  може  вже    з  ліжка    встає?
 -Та  хотіла  вставати,  каже  голова  крутиться.-відповіла  старенька.
 -Треба  зо  два  тижні  лежати.  Я      в  аптеці    купив    ліки  ,    нехай  приймає  по  пігулці  зранку  і  на  ніч  після  прийому  їжі.
 -Добре  онуче,  все  зробимо,  як  скажеш.  Вона  дівчина  слухняна.
-Та  напевно  слухняна,  бо  просто,    ще  почувається  недобре.
     Взявши  частину  грошей,  які  тримає  на  чорний  день,  він  на  тиждень      поїхав  у  місто.  Наказав  нікому,  нікуди  не  рипатись.  Якщо  хоче  подзвонити  батькам,  то  хай,  на  свій  розсуд  придумує  що  сказати.  Він  їхав    у  обласне  місто,  на  операцію  ока,  боявся,  що  око  матиме  гірший  вигляд,  тому  все  тримав  у  тайні.
   Минуло  кілька  днів.      Дівчина  присіла  біля  вікна,  коли  побачила  постать  Михайла.  Він  стоїть  спиною  до  неї,  поправляє  комір  курточки,  ганчіркою  витирає  капці.    В  її  очах  промінці  сонця,  добре,  що  приїхав,  тепер  хай  проведе  мене  до  електрички,  далі  сама  повернуся  додому.  Ой,  ото  вже  бабуся  буде  сваритися,  скаже  загуляла    в  подружки.  А  може,  хоч  на  день  зайти  до  мами,  більше  року  не  бачилися.  Ні  мамі,  ані  бабусі  нічого  не  стану  розповідати.  Нехай  може  колись.
   Успішно    зроблена  операція  на  оці,    тішила  Михайла.  Хоч  погано  ним    бачить,  але    навряд,  це    хтось  помітить.
 Сонячний  осінній  день  …за  столом  обідали.  Михайло  пропонує  Світлані      свіже  копчене  м’ясо,
-Ти  їж,  набирайся  сили.  Саму  додому    не  відпущу,  разом  поїдемо.
-Та,  я  це,  в  нормі…здається.
-Кажуть  коли  здається,  треба  хреститися.  Чи  ти    мене  боїшся,  чи  боїшся  зізнатися  де  так  довго  була.
-Та  ні…  просто  незручно,  з’явлюся  не  сама.  Я  до  мами  в  село  збиралася,    але  зараз    таку  відстань  пішком  не  здолаю.
Старенька  хитро  зазирнула  в  її  очі,
-Ти  не  брезгуй  моїм  онуком,  він  влюбився  в  тебе  та  й  я  тобі…
 Він  різко  встав  з-за  столу,    голосно  перебив  її,
-Ти  ніби  й  не  п’єш    горілки  та  мелиш,  як  з  гарячки.
Його  погляд  зупинився  на  Світлані,
-Завтра  поїдемо!
***
Ранок…за  вікном  мжичить  дощ.  Проснувшись,  Світлана  помітила,  що  в  кімнаті  одна.  На  столі  лежить  кілька  шоколадних  цукерок.  Швидко  хапнула  одну,  за  мить,  розгорнуту    кинула  в  рот,  повернулася  в  ліжко.  Яка  насолода,  давно  не  їла,  молодець,  а  він  не  скупий.  Цікаво,  а  скільки  йому  років,  мабуть  не  менше  тридцяти.  Вражає    міцна  статура.  Мій  хоробрий  богатир,  якби  ж  ніжно    обійняв,  мабуть  би  розтала,  як  сніг  на  сонці.
 В  маленькому  коридорі,  біля  зачинених  вхідних  дверей,  на  Михайла  чекала  бабуся.  Він  ніс  дрова,  її  слова  його  зупинили,
-Почекай,  поки,  ще  не  повіз    її  додому,  нам  треба  поговорити.
-Палитиму    пічку    та  й  поговоримо.
-Кажу  стій,  тихо,  слухай  і  мовчи,  не  перебивай.
-Ну  давай,  говори,  тільки  швидко.
-Не  знаю,  чи  у  вас  з  нею  щось  було.  Та  мабуть  ні,  бо  це  б  коли,  я  би  помітила,  але  вона    вагітна.
Його  обличчя  враз  зблідло,  струснув  головою,  здригнулася  рука,
-Невже…-  тільки  й  міг  сказати.
 З  рук    на  підлогу  впала  товста  дровина.
Почувши  за  дверима  шурхіт,  Світлана  швидко  стає  під  дверима,  прислухається.
   Старенька,  знервовано,    кілька  раз    пальцев  товкла    онука  в  голову.  Сама  того  не  помічаючи,  стала  говорити  голосно,
-Та  я  по  картах  бачу,  біля  тебе  хлоп’я  випадає,  ніяк  не  второпаю  чого  це.  То  це  твоя  робота.    Ох  ти  ж  ведмідь  нерозумний,  що  ж  ти  накоїв?!  То  це  ти  посмів  її  торкнутися,  а  потім  вона  втікала  від  тебе  і    таке  сталося.  А  про  змію,  то  що,  вона  вже  сама  вигадала?  Ану  зізнавайся,  бо  зараз  цією  дровиною  так    і  влуплю  по  дурній  голові.
-Досить,  я  не  буду    слухати  твоїх  фантазій.  Я  з  нею  одружуся.
   Стара  у  відчаї,    руками  схопилася  за  голову,
-Ой  та  чи  вона  погодиться.  Ну  хіба  що  в  поліцію  не  заявить  на  тебе,  то  ти  їй  все  життя  маєш  ноги  мити.
-Досить  балачок,  краще  відчини  двері,  вже  рука  заніміла  дрова  тримати.
Почувши  ці  слова,  дівчина  відчула  прилив  крові  до  обличчя,  вмить  опиняється    в  ліжку  Відвертається  до  стіни,  зробила  вигляд,  що  спить.
 Їй  потрібен  час,  щоб  все  почути  переварити  і  вирішити,  що  робити  далі.
   Позаду    сніданок…  дівчина  поводиться  стримано,  майже  весь  час  мовчить.  Та  прощаючись  з  бабусею,  все  ж  зі  щоки  змахує  сльозину.  Старенька,    поцілувавши  її,
-Вибач  дитино,  що  могла,  все  зробила.  Дасть  Бог  зустрінемося.  Бережи  себе.Думаю  все  буде  добре!
   За  кермом  автівки  друг  Микола,  привітно  всміхаючись,
-Ну  от  познайомлюся  з  твоєю  дівчиною.Давно  пора  одружитися,  досить  байдики  бити.
 За  ті  пів  години,  що  їхали  до  села,  вона  вирішує,  як  поводитиметься  при  зустрічі  з  матір’ю,  але  задумане  тримає  в  таємниці.  На  душі  тепло  від  думки,  що  він  навіть  потурбувався  про  автівку.  Нарешті  зрозуміла,  всьому,  що  з  нею  скоїлось  і.  відбувається,  треба    зробити  висновки.
 Мати  з  вітчимом,  їх  зустрічають  біля  воріт.  Сюрприз  за  сюрпризом,  дівчина  дивується,  коли  Михайло    з  багажника  дістав  торт  і  пляшку  вина,
-Світланко,  візьми  свої  гостинці,  з  пустими  руками  йти  незручно.
Її  очі  округлились.  Він  підморгнув,
-А  про  гостинці  забула  чи  що?
-Мамо  знайомтеся,  це  мій  хлопець  Михайло.
Його  обличчя  миттєво  почервоніло,  серце  вибиває  в  бубон.Йому    радісно  чути  такі  слова,  але  мовчав  -  цікаво,  що  за  ігру  вона  придумала.
Гостювали  недовго,  Світлана    щебетала,  як  пташка.Тільки  інколи  зирила  на  Михайла,  усміхалася,  моргала.  Її  поведінка  шокувала  його,  про  минуле  ні  слова  та    вирішив,  хай  робить  так,  як  вважає  за  потрібне.
               Вечоріє…на  зупинці  електрички  попрощалися  з  Миколою.
 У  вагоні,  в  купе  їх  тільки  двоє.  Він  притиснув  її  до  вікна,
-Послухай,  я  мовчав,  але  ти  маєш  знати  всю  правду.
 Дуже  схвильований,,  все  ж  в  нього,  достатньо  сили  духу  розповісти  правду.  По  завершенню,  поцілував  її  руку,  благавшим  поглядом  зирив  у  її  теплі  очі.
-Я  боявся  тебе  втратити,  зігрів,  як  міг,  повернув  твоє  дихання.  А  тепер  суди,  як  хочеш,  чи  пробач  мене,  чи  посади    за  грати.  Тільки  знай,  я  кохаю  тебе  і  кохатиму  довіку.
 Безлюдна  вулиця….тиша.  Світлана    обдумує  кожне  його  слово.  Ніби  потрапила  в  напів  темну  кімнату,  старається  з  неї  вийти,  намагається    прислухатися    до  свого  серця.  Засуджує  його  поведінку  і  в  той  же  час  заперечує  собі  -  але  ж  не  покинув,  а  міг  же  це  запросто  зробити.
Вже  біля  будинку  взяла  його  за  руку,
-Якщо  все  підтвердиться,  що  чула  від  бабусі,  я  тебе  знайду.  
Зненацька,  її  тендітні  руки  торкнулися  його  обличчя,  прилягли  на    мужні  груди,
 -Поцілуй  мене,  може  й  справді  більше  не  побачимося.
   Через  місяць  дівчина  все  вирішила  -    в  двадцять  два  роки  стати  матір’ю  не  гріх  і  виховувати  дитину  потрібно  з  рідним  батьком.Тим  паче  час  від  часу  відчувала,  як  спалахує  вогонь  кохання.  Бажання  знову  опинитися  в  його  ніжних  обіймах.  На  якісь  миті  торкнутися  його  душі,  почути  сердечний  стук    і  потонути  в  теплих  очах.  
   На  Покрову,  в  кав’ярні  гучно  грає  музика.  Родина  і  знайомі  вітають  молодят.  Гучні  вигуки“гірко”,Світлана  схиляється,  усміхаючись  шепоче,
-Ану  мій  ведмедику  поцілуй  мене.  Та  так  поцілуй,  щоб  я  від  щастя  злетіла  пташкою.Тільки  у  танці  дуже  не  кружляй,  не  забувай,  що  нас  у  тебе  двоє.
                                                                                                                                                                                                         2023р    
                         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036119
дата надходження 23.03.2025
дата закладки 23.03.2025

liza Bird

Весна привітна

Природа  діє  швидко,
Ось  тільки  ніби  осінь,
Впустила  зиму  нишком,
Уже  підсніжник  сходить.

Вербички  ніжні  віти,
Зібралась  зелень  вкрити,
Прикраса  біля  річки,
Їй  сипле  промінь  блиски.

Вони  мов  срібні  хвильки,
На  сонці  грають  світлом,
І  чути  шепіт  дивний,
Тепла  настало  дійство.

Зігрій  весна  привітна!
Душа  співати  хоче,
Твоя  барвиста  втіха,
Безмежне  щастя  поле.



Текст  -  автора,  мелодія  і  виконання  -  ШІ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035910
дата надходження 21.03.2025
дата закладки 21.03.2025

Наталі Косенко - Пурик

Поезія без меж

Люблю  поезію  без  меж,
Її  ази  розумні  теж
І  різні  звуки  і  слова,
Вона  в  душі  моїй  жива.

Це  мов  дитина,  мамин  світ
І  казка  тих  дитячих  літ,
Що  пробирає  та  бринить,
В  такій  красі  прекрасно  жить.

Вона,  мов  квітка  у  саду,
Я  кожен  день  туди  іду,
Збираю  зерна  доброти,
А  чи  зібрав,  хоч  трішки  ти?

Задумавсь  може,  зупинись...
Це  крок  до  мирної  весни,
Шліфуй,  плекай  свої  думки
І  лиш  тоді  вкладай  в  рядки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035823
дата надходження 20.03.2025
дата закладки 21.03.2025

Ніна Незламна

Дякую цьому дню

 
Варто  сказати  -  дякую  цьому  дню,
Тож  сонце  сходить  возвеличить  весну,
Що  обнадіює,  дарить  яскравість,
 Серця  втішає,  нам  приносить  радість,
 
Нехай  би  хмари,  темні  в  піднебессі,
У  танці  пухом  розбрелись  у  часі,
Ясне  світило  озорить  шлях  життю,
Наразі  й  пташка,  теж  подякує  дню.
 
Блаженним  співом,  всім    зігрієє  душу,
Де  мир  і  спокій,  тишу  не  порушить,
Уміння  мати    веселість,  доброту,
І  разом  з  Богом  відчули  теплоту.
 
Завжди  в  єднанні,    з  любов’ю  до  світу,
Надію  й  мрію  лелеїть  до  світла,
Щоб  сльози  щастя  стікали    по  щоках,
Як  ранні  роси  у  безмежних  полях.
 
Чиста  блакить,  хай  розкаже  про  життя,
Зелень  озимих  -  омріяне  буття,
Що  на  столі  буде  хліб  і  до  хліба,
Якби  ж  на  часі  відійти  всім  бідам.
 
Я  помолюсь,  подякую  цьому  дню,
Та  й  попрошу  зупинити  війну!
Почуй  Всевишній,  освіти  неба  синь,
 Щоб  повернулись  додому  донька  й  син.

***
Подякуй  друже,  цьому  кожному  дню,
Здолати  ладен,  брехню  і  маячню,
Прийшла  весна,  не  мре  у  серцях  віра,
Розквітне  рідна,  славна  Україна!
 
                                                        21.03.2025  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035906
дата надходження 21.03.2025
дата закладки 21.03.2025

liza Bird

Почуття

Мов  долі  фатальне  сплетіння,
Ці  душі  з'єднало  навіки,
Страждали  обоє,  бо  відстань,
Дала́  забагато  обітниць.

А  карма  минуле  тримала,
Кружляла  немовби  по  колу,
Утішна  словесна  тирада,
Не  прагне  дозволить  свободу.

Таке  почуття  нездорове,
Посічене  болем  відвічним,
Бувало  занадто  солодке,
А  інколи  морок  зневіри.

Багата  життєва  наука...
Не  вчасно  знання  лиш  здобуті,
Не  втримала  разом  напруга,
Та  й  жити  не  можуть  в  розлуці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035709
дата надходження 18.03.2025
дата закладки 19.03.2025

liza Bird

Почуття

Мов  долі  фатальне  сплетіння,
Ці  душі  з'єднало  навіки,
Страждали  обоє,  бо  відстань,
Дала́  забагато  обітниць.

А  карма  минуле  тримала,
Кружляла  немовби  по  колу,
Утішна  словесна  тирада,
Не  прагне  дозволить  свободу.

Таке  почуття  нездорове,
Посічене  болем  відвічним,
Бувало  занадто  солодке,
А  інколи  морок  зневіри.

Багата  життєва  наука...
Не  вчасно  знання  лиш  здобуті,
Не  втримала  разом  напруга,
Та  й  жити  не  можуть  в  розлуці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035709
дата надходження 18.03.2025
дата закладки 19.03.2025

liza Bird

Він поряд…

Я  знаю,  він  поряд,
Бо  дихання  чую,
Прикриє,  мов  потай,
Загляне  у  душу.

Любов  безумовна,
Де  трепет  і  ніжність,
Торкнеться  волосся,
Розійдуться  тіні.

Не  відаєш  звідки,
Приходить  спасіння,
Дається  всім  грішним,
Незрима  надія.

Подякуй  тихенько,
Неви́димим  силам,
Зустрінеш  блаженство,
У  тебе  ж  є  крила!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035776
дата надходження 19.03.2025
дата закладки 19.03.2025

Наталі Косенко - Пурик

Де весна заховалась?

Я  полину  туди  де  весна  заховалась,
З-поміж  верб  і  осик  чарівливо  всміхалась
Та  лиш  тільки  на  мить  показалася  пані,
Обійняла  мене  й  розчинилась  в  тумані.

Я  прохала  її,  повернутись,  хоч  трішки,
Вкрити  милою  зеленню  рідні  доріжки,
Відказала  вона  -  ще  не  час  панувати,
Бо  ще  зимонька  буде  красу  дарувати.

Засмутилась  на  мить  та  недовго  чекати,
Скоро  буде  весна  залюбки  чарувати,
Перші  промені  знов,  первоцвіти  у  гаї
Та  розкішні  краї  посміхнуться  в  розмаї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035696
дата надходження 18.03.2025
дата закладки 19.03.2025

Світлая (Світлана Пирогова)

У час фальшивих оболонок

Весна  ламає  панцир  криги.
Сочиться  сонячне  уміння.
Як  скучили  примерзлі  рими
за  новизною  воскресіння,
що  кличе,  як  трембіти  голос
у  час  фальшивих  оболонок
виборювати  власну  долю,
розбити  мороку  долоні.
Щоби  не  зміг  сплітати  лихо
ні  словом,  дією,  ні  страхом,
щоби  на  млин  не  воду  лити,
а  ворогів  вести  до  краху.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035361
дата надходження 13.03.2025
дата закладки 19.03.2025

Ніна Незламна

Згадка про молодість

               (від  чоловіка)

День  котився  до  обрію,
В  сподіванні  красу,
Донести,  як  мелодію,
Миті  щастя,  весну.
 
Не  ховатись  у  холоді,
А  в  надії    тепло,
Те,  як  згадка  про  молодість,
Де  кохання  –  вино.
 
Із  долонь  випивав  його,
Мов  торкався  душі,
Та  зненацька  п’яніли  вдвох,
Вже  читав,  всі  вірші.
 
Хоча  б  раз  повернути  все,
Ти  зникала  щораз,
Ніч  зрадлива  не  принесе,
Той  зірковий,  наш  час…
 
Бо  ми  в  хмарах  заплутані…
Не  пробачимо  зрад.


10.02.2025р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035714
дата надходження 18.03.2025
дата закладки 19.03.2025

Ніна Незламна

Украла в незабудки

                               (  від  чоловіка)

Ти  украла  в  незабудки,
Сині  очі,  душі  милі,
Але  знаю  нам  не  бути,
На  жаль,  разом,  нещасливі.
 
Все  ж    чому?  Як  розібратись?
Ніби  прірва  поміж  нами,
Чи  даремно  й  сподіватись?
Б’є  струмок    між  берегами.
 
Ич  хлюпоче,  ще  й  вразливо,
Знов  до  нього…  ти  смієшся,
Зустрічатись  неможливо,
У  обійми,  не  верне́шся.
 
Біль  душевний,  серце  крає,
Незабудки  край  дороги,
Тобі  вірю,  він  кохає,
Як  позбутися  тривоги?
 
 Сміло  вкрала  в  незабудки,
Очі  щастя,  мені    любі,
Мир  фантазій  -  халабудки,
Почуттям  вінець  до  згуби.

 Ти  украла  сон  і  спокій,
Ніч  задовга  умовляє.
Вдалині  морській  глибокій,
Приховай,  життя  триває.
 
Я  однак,  йшов  би  й  наосліп,
Та  тепер    чогось    не  маниш,
Суперечиш,  зайвий  клопіт,
Жаль  задарма,  лиш  час  гаєш.
 
Нащо  вкрала  в  незабудки,
Очі  світла.  Ще  зі  школи,
Не  змогла    ніяк  почути,
Серця  стук,  як  зблизька  грози.
 
Тож  завдячував  цій  долі,
Не  чекав    від  юні  зради,
Так  благав,  твоєї    волі,
Покохати,  щоб  назавжди…
 
Рясні  сльози  на  повіках,
 Між  зірок...  тління,  мигтіння,
Загубились  у    надіях,
Не  дося́гши  розуміння.

***
 Мрія…  радість  -  все  на  друзки,
Щоб  не  втратити  майбуття,
Як  стежиночку    квітучу,
Вже  побачить,  щоби  життя,
Освітила  нова  зоря.

                                                   03.03.2025  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035788
дата надходження 19.03.2025
дата закладки 19.03.2025

Наталі Косенко - Пурик

Щоб душа, хоч на мить розцвіла

Закувала  зозуля  в  гаю,
Розказала  про  долю  свою,
Що  у  серці  невимовний  біль,
Як  відлуння  щемить  звідусіль.

Що  сказати  у  відповідь  їй,
Все  в  душі  зворушило  моїй,
Не  зібрати  доречні  слова,
Мовби  хвиля  цунамі  пройшла.

Та  все  ж  сили  зібрала,  тремчу...
Ніби  пташка  до  неї  лечу,
Я  віддам  їй  частинку  тепла,
Щоб  душа,  хоч  на  мить  розцвіла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035484
дата надходження 15.03.2025
дата закладки 16.03.2025

О. Хвечір.

ПЕРШІ МОЇ СПРОБИ В ДОДОЇЦУ….

********
Моя  жінка  вчиняє
Шкандаль  виключно  у  двох
Випадках  -  кгди  це  треба
Й  коли  не  треба....
       ********
Сексом  тре  займатися  
Так  щоб  за  вами  завжди
Дружина  із  матрасом
Всюди  ходила  
         ********
Чи  багато  потрібно
Людині  для  повного
Щастя?  Мало?  Але  щоб
В  інших  ще  менше....  

Додоїцу  -  ця  японський  неримований  катрен,  що  складається  з  26  складів  (7-7-7-5).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035328
дата надходження 13.03.2025
дата закладки 16.03.2025

Ніна Незламна

Вечірній дощ

Весна  блукає  за  вікном,
У  надвечір’ї  під  дощем,
Їй  краще  вкритися  вінком,
Квітучо-сонячним  плащем.
 
Біленькі  проліски.    Весні,
Вітання  шлють,  немов  дзвенять,
В  небесній    темній  синяві,
Такі  ж  хмариночки  летять.
 
Та  й  синій  пролісок  вже  тут,
Веде  розмову  з  вітерцем,
Немов  торкавсь  скрипочки  струн,
Веселий  звук…нема  проблем.
 
Нехай  шурхоче  дощик  цей,
Он  крокус  пне  із-під  землі,
Златаву  квіточку  для  фей,
Прикрасять  променям  політ.
 
Наразі  сяйво  до  хмарин,
З  рум’яним  відблиском  лягло,
 Ясне  світило  між  чуприн,
Цілунком  дарить  їм  тепло.
 
Тікає  вечір,  з  ним  і  дощ
Весна    в  барвінковій  листві,
Хай  відпочине  серед  площ,
На  ранок  сонце  збудить  всіх,
Доброго  ранку  –  скаже  хтось….

До  вікон  гляне  залюбки,
Ну  от  й  до  нас  прийшла  весна,  
Природа  жде  кінця  війни,
Також  й  моя  мрійна  душа.  

                                       16.03.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035574
дата надходження 16.03.2025
дата закладки 16.03.2025

Ніна Незламна

Рясний дощик (дит)

Рясний  дощик,  хоч  міленький,
Привітав  з  весною,
Та  чомусь,  знов  холодненький,
То  немов  зимою.
 
Краплі  вкупі,  течією,
Веселиться  земля,
Вже  не  снить,  вдиха  душею,
Освіжилась  сповна.
 
Хтось  у  снах    шукає  спокій,
А  вона  ж  бодриться,
Шепне  нічці  темноокій,
Дай  насолодиться.
 
Зимна  скупість  й  суха  осінь,
Умлівало  серце,
Вся  природа  пити  просить,
Поляй  дощ,  як  вперше,
 
Щоби  гарно  та  й  довкола,
Розквітали  квіти,
І  трава,  швидко  шовкова,
Полоскоче    ніжки,
 
Дітлахам,  що  босоногі,
 Так  весну  стрічали
Знають  сонечко  в  дорозі,
Тож  тепла  жадали.
 
Рясний  дощик,  може  досить,
Нагулявся    вволю,
Хай  світанок  сипне  роси,
На  озимі  в  полі.
 
Щоби  серденько  втішалось,
Світлим  небом,  мирним,
Щодень  сонце  усміхалось,
Й  кожен  був  щасливим!
 
                             15.03.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035564
дата надходження 16.03.2025
дата закладки 16.03.2025

Ніна Незламна

Вечірній дощ

Весна  блукає  за  вікном,
У  надвечір’ї  під  дощем,
Їй  краще  вкритися  вінком,
Квітучо-сонячним  плащем.
 
Біленькі  проліски.    Весні,
Вітання  шлють,  немов  дзвенять,
В  небесній    темній  синяві,
Такі  ж  хмариночки  летять.
 
Та  й  синій  пролісок  вже  тут,
Веде  розмову  з  вітерцем,
Немов  торкавсь  скрипочки  струн,
Веселий  звук…нема  проблем.
 
Нехай  шурхоче  дощик  цей,
Он  крокус  пне  із-під  землі,
Златаву  квіточку  для  фей,
Прикрасять  променям  політ.
 
Наразі  сяйво  до  хмарин,
З  рум’яним  відблиском  лягло,
 Ясне  світило  між  чуприн,
Цілунком  дарить  їм  тепло.
 
Тікає  вечір,  з  ним  і  дощ
Весна    в  барвінковій  листві,
Хай  відпочине  серед  площ,
На  ранок  сонце  збудить  всіх,
Доброго  ранку  –  скаже  хтось….

До  вікон  гляне  залюбки,
Ну  от  й  до  нас  прийшла  весна,  
Природа  жде  кінця  війни,
Також  й  моя  мрійна  душа.  

                                       16.03.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035574
дата надходження 16.03.2025
дата закладки 16.03.2025

Ніна Незламна

Вечірній дощ

Весна  блукає  за  вікном,
У  надвечір’ї  під  дощем,
Їй  краще  вкритися  вінком,
Квітучо-сонячним  плащем.
 
Біленькі  проліски.    Весні,
Вітання  шлють,  немов  дзвенять,
В  небесній    темній  синяві,
Такі  ж  хмариночки  летять.
 
Та  й  синій  пролісок  вже  тут,
Веде  розмову  з  вітерцем,
Немов  торкавсь  скрипочки  струн,
Веселий  звук…нема  проблем.
 
Нехай  шурхоче  дощик  цей,
Он  крокус  пне  із-під  землі,
Златаву  квіточку  для  фей,
Прикрасять  променям  політ.
 
Наразі  сяйво  до  хмарин,
З  рум’яним  відблиском  лягло,
 Ясне  світило  між  чуприн,
Цілунком  дарить  їм  тепло.
 
Тікає  вечір,  з  ним  і  дощ
Весна    в  барвінковій  листві,
Хай  відпочине  серед  площ,
На  ранок  сонце  збудить  всіх,
Доброго  ранку  –  скаже  хтось….

До  вікон  гляне  залюбки,
Ну  от  й  до  нас  прийшла  весна,  
Природа  жде  кінця  війни,
Також  й  моя  мрійна  душа.  

                                       16.03.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035574
дата надходження 16.03.2025
дата закладки 16.03.2025

Ніна Незламна

Сімейна таємниця (проза)

     Осіння  пора…    вечірнє  місто  дихає  прохолодою.  За    привідчининими,  скляними  дверима  балкона,  тихий  шурхіт  дощу.  Природа  поступово    втрачає  блиск,  барвистість,  злегка  навіює  смуток.
 Та  для  Надії  і  Віктора  сьогодні  ніби  святковий  день.  Дочка  Марія  та  сестра  Віола  з  сім’єю  мають  прилетіти  з  Великобританії.  Це  відбувається  п’ять  років  поспіль.Та  кожного  разу,  при  зустрічі,  з  тривогою  в  душі,  Надія  зазирає  в  очі  дочки,  В  них  хоче  побачити  настрій  і  ставлення  до  себе.  Обіймаючись  із  сестрою  шепотом  запитує,
-Я  думаю,  ти  не  розповіла,  про  нашу  таємницю?
Та  у  відповідь  кивне  головою,  повільно  прикриє  повіки,  прошепоче,
-Не  хвилюйся,  все  добре.  Я  обіцянку  не  порушила.  
   Щоразу  Надії  все  важче  стримувати  хвилювання.  боїться,  щоб  Віктор  не  дізнався  про  змову  з  сестрою.  Два  роки  назад,  він    на  роботі    потрапив  під  скорочення,  переніс  інфаркт.  Це  для  нього  був  дуже  великий  удар.  Другий  удар  може  обірвати  його  життя,  це  лякало  її.
     По  кімнаті  легкі  сутінки,  на  стіні  світить  нічний  ліхтар,  тишу  порушує  Ноктюрн  Шопена.  Навпроти  вікна,  за  роялем  Надія  уміло  торкається  клавіш.  І  так  майже  щовечора,  біля  неї  в  інвалідному  візку  чоловік.  Слухаючи  музику,  він  інколи  дрімає,  вона  ж    знаходить  віддушину.  Згадує  своє  життя,  картає  долю,  чому  на  неї  випало  таке  випробування.  Та    в  той  же  час,  все  що  має,  цінує.  Ось  і  зараз,  її  заполонив  спогад…
     Їй  було  років  щість..  вони  автівкою  їхали  по  трасі.  За  кермом  тато,  на  задньому  сидінні  вона,  мама  і  сестричка.  Віола  дівчинка  непосидюча,  кожного  разу  хотіла  вставати,  мама    тримала  руками,  вмовляла,
-Віоло,  донечко,  он  подивися,  Надійка  слухняна,  а  ти  вертишся,  як  дзиґа.
     Надія  пам’ятає  своїх  батьків,  завжди  урівноважені,  здатні  один  одного  вислухати.  Веселі  розмови,  милі  усмішки,  ніжні  погляди,  закарбувалися  на  все  життя.  Настільки  не  зраджує  її  пам’ять,  пам’ятає  аеропорт,  літак.  Вони  мали  приїхати  в  новий  будинок,  який  придбали  батьки.
 Літнє  сонце  скотилося  до  заходу,    після  нічної  зливи,  траса,  ще  мокра.  Автівки  двигались  у  різні  сторони,  тато  вів  авто  на  невеликій  швидкості,    їх  часто  оминали  автівки.  Та  несподівано  сильний  поштовх,  затьмарив  сприйняття  реальності.  В  голові  гуділо,  шуміло…
   В  цей  час,  Михайло,  працівник    ферми  коневодства,  на  автівці  повертався  додому.  Стареньке  авто    двигається  повільно,  на  обочині  дороги  він  помітив  перевернуте  авто.  В  його  судинах  тече  циганська  кров,  то  ж  має  й  таку  хватку,  всі  проблеми  вирішує  швидко.  Від  побаченого  тиснуло  під  серцем  -Що  ж  робити?  За  вмить  біля  них  зупинилося  авто,  водій  по  телефону  повідомив  про  аварію,  викликав  швидку  допомогу.  Раптом  менша    дівчинка,  відкрила  оченята,  заплакала,  Михайло  взяв  її  на  руки.
 Надійка  відкрила  очі    в  лікарні.  Біля  неї  медсестра,  в  палату  зайшов  лікар.  Він    зазирнув  у  її  очі,  злегка  тиснув  на  руки  й  ноги,  запитав,
-Тут  не  болить?
-Ні  тут  не  болить,  голова  болить.  А  де  всі  мої?  Що,  це  сталася  аварія?
-Ну  от  бачиш  майже  все  добре,  навіть  пам’ятаєш  дещо.  Ми  тебе  трішки  підлікуємо  і  підеш  додому.
     Дні  в  лікарні,  як  кошмарний  сон.  Її  провідував  дядько  Михайло,  якого  вона  ніколи  не  бачила  і  про  нього  нічого  не  чула.  Він    піклувався  про  неї,  приносив  фрукти,  солодощі,  соки,  розпитував  про  батьків.  Та  на  її  запитання-  де  мама,  тато  та  сестричка,  дивлячись  у  очі,  відповідав,
 -Все  буде  добре!Ти  трішки  зачекай,  згодом  все  дізнаєшся,  тільки  не  забувай,  що  я  твій  дядько  і    даю  слово,  я    вас  не  покину.
   Вона  все  зрозуміла,  коли  її  привезли  в  дитячий  будинок  для  сиріт.  Їй  здавалося,  що  за  цей  час,  вона  подорослішала.  Через  кілька  днів,  під  час  прогулянки,  на  дитячому  майданчику,  побачила  сестричку.  Обіймаючи  її,  заплакала,  притискала  до  себе,  гладила  по  голові,
-Ми  маємо  бути  разом.  Ти  підростеш,  все  зрозумієш.
Чомусь  відразу  згадала  про    дядька.
-А  знаєш,  у  неділю  до  нас  прийде  наш  дядько  Михайло.
 Вихователька  стояла  поруч,  спостерігала  за  дітьми,  взяла  за  руку  Віолу,
-Пішли  зі  мною,  нам  пора  повертатися  в  групу.  А  ти  Надійко  молодчина,
 не  забувай,  що  в  тебе  є  сестричка.
     А  Михайло    часу  гаїв,  все  дізнався  про  батьків  дівчаток.    Виявилося,  що  подружжя  родом  з  цього  міста.  З  родини  була  бабуся,  яка    померла  п’ять  років  назад.  На  її  обійсті  і  був  побудований  будинок.  По    знайдених  документах,  подружжя  мало  великий  будинок  за  кордоном.  Тепер  ця  нерухомість  мала  перейти  у  спадок  дівчаткам.    
   Хоча  люди  кажуть,  що  цигани  липкі    на  руку  та  Михайло  до  таких  не  відноситься.  Його  життя  з  присмаком  полину.  З  чотирнадцяти  років  працював  на  конефермі,  одночасно  на  залізничній  станції  розвантажував  вагони.  Завдяки  наполегливості,  важкій  праці,  в  двадцять  років  придбав  квартиру.  Згодом  одружився,  п’ятнадцять  років  з  дружиною  мріяли  мати  дитину.  Коли  нарешті  з’явилася  надія,  що  на  світ  з’явиться  донечка,  при  пологах  він  втратив  обох.  Вже  десять  років  веде  самотній  образ  життя.  Праця  конюха  ніколи  не  була  престижною,  але  Михайла    всі  поважали.  Завжди  веселий,  клопітливий,  знайде  тему  для  розмови,    при  спілкуванні    пригостить  кавою  чи  чаєм.  Керівник  ферми,  дізнавшись  про  аварію,  що  він  допомагає  дітям,  проявив  чуйність.  Допоміг  зібрати  документи  на  встановлення  опіки.  Згодом  нерухомість  дівчаток  здав  у  оренду,  їх  же  забрав  з  дитбудинку  до  себе  в  двокімнатну  квартиру.  
   Біля  вікна,    в  більшій  за  розміром  кімнаті,  стояв  старий  рояль.  Діти  крутилися  біля  нього,  натискали  на  клавіші.  Очі  Надійки  світилися  щастям.  Вона  намагалася  підібрати  ноти,  скласти  музичну  композицію.
Поступово  діти  звикли  до  нового  життя.  Михайло  прикладає  всі  зусилля,  щоб  їм  було  комфортно.  Відразу  найняв  доглядальницю.  Одинока  жінка,  п’ятдесяти  років,  займається  вихованням  дітей  і  готує  їжу.  Питання  щодо  грошей  не  стоїть,  адже  він  має  частку  доходу  за  оренду  будинків.
 Минали  роки…Надії    дуже  сподобалися  коні.  Вона  добре  навчається  в    середній  школі  і  одночасно  в  музичній.  Відвідує  гурток  гімнастики,  мріє  виступати  на  арені  цирку.  По  закінченню  школи,  навчається  в  цирковому  училищі,  а  згодом  і  перші  виступи.  Виступаючи  з  конем  та  одночасно  виконувала  гімнастичні  трюки,  її  це  виснажувало  та  після  кожного  виступу  почувається  щасливою.  Віола  ж  після  закінчення  школи  навчається  в  університеті  на  програміста.  Дівчата  вже    стали  повноправні  господарі  нерухомості  та    продовжують  мешкати  з  Михайлом.  
     Душа    Надії  поринула    у  весну.  В  цирку  дівчина  зустріла  Віктора.  Вже  й  вирішили  одружитися  та  захворів  Михайло,  відійшов  у  інший  світ.  На  плечі  Надії,  лягли  нові  випробування.  Хоч  Віктор  і  став  її  чоловіком,  і  працюють  разом  та  з  нею  поводиться    занадто  строго.  Вимагає  більшої  гнучкості,  швидкості.  Одного  разу  на  тренуванні  вона  втратила  свідомість  впала  з  коня.  Швидка  забрала  її  з  кровотечею.  Лікарі  виявили    вагітність  десять  тижнів  і  велику  пухлину,  були  змушені  зберегти  її  життя,  видалили  матку.
Про  вагітність  Віктор  не  знав.  Вона  мовчала,  бо  боялася,  що  він  не  буде  радий.  Та  ця  помилка  -  для  неї  невиліковна  рана  на  все  життя.
   В  палаті  тихо…після  наркозу  в  голові  гуділо,  шуміло,  за  мить  перед  нею  лікар,  ці  слова,    як  вирок,
-У  вас  з  вагітністю  була  пухлина,  ми  мусили  видалити  матку.
Її  охопив  страх,  спалах  очей,  як  вогні  блискавиці,  схопила  його  за  руку,  сльози  котилися  по  щоках,
-Тільки  чоловікові,  будь  ласка  не  кажіть…я  вас  прошу.  Я  потім  сама…
Прикриваючись  рушником,  розридалася.
 Лікар  співчував  Віктору  за  втрату  дитини,  про  подробиці  не  розповів.  Чоловік  тримав  себе  в  руках,  надіявся,  що  через  пів  року,  можливо  через  рік  вони  чекатимуть  на  поповнення  сім’ї.  
 Два  тижні  в  лікарні  –  час  постійного  хвилювання,  недоспані  ночі.
Надія  тільки  вдома,    розповіла  сестрі  про  все,  що  сталося.  До  болю  краялися  серця,  обійнявшись,  плакали.    Віола  пообіцяла  мовчати,  відчувала,  як    буде  важко  сестрі,  якщо  раптом  покине  її  Віктор.
   Минуло  два  роки.  Надія  з  Віктором  продовжують    тренування,  виступають  на  арені  цирку.  З    Віолою  побували  за  кордоном,  навідалися  в  свій  будинок.  Закінчилася  аренда  будинку,  тепер  вони  могли  частіше  сюди  приїжджати,  зупинятися  на  відпочинок.
   Та  не  все  так  просто  в  їхньому  житті.  У  вихідні  дні,  вечорами,  Надія  часто,    з  книжкою    у  руках  засинає  в  ліжку.  Віктор,  допізна  проводить  час  з  Віолою.  То  на  кухні    разом  вечеряють,  то    гучні  розмови,  вже  сміх,    це  все  відволікає  її  від  читання.  Вона  занурюється  у  роздуми,-  Їм  добре,  весело  вдвох,  а  я  в  душі  несу  тягар,  тайну  і  ніяк  не  наважуся  зізнатися,  що  ніколи  не  подарую  йому  дитину.  Сина  чи  доньку,  він  каже  не  важливо  хто  буде,  майже  щоночі,  ласкаючи,  просить  про  це.  А  я,  ніяк  не  наважуся,  що  я  без  нього?  Тоді  й  роботу  втрачу,  був  би  дядько  Михайло  живий,  мені  б  легше  було  зізнатися,  він  би  щось  порадив,  підтримав  мене.
   Одного  разу,  вона  повернулася  додому  раніше  за  Віктора.  Віола  на  кухні,  саме  заварила  чорний  чай,    за  столом,  завела  розмову,
-Рідненька…  і  довго  ти,  ще  збираєшся  мовчати?  Він  при  кожній  розмові  нагадує,  що  любить  тебе  і  хоче  дитину.  Та  й  знаєш,  інколи  до  мене  випадково  доторкнеться,  бачу  червоніє,  відразу  відходить.  Подумай,  чи  варто  йому  відмовляти  в  близькості.  Він  же  живий,  мабуть  частіше    хоче  уваги,  ласки.  
 Надія  миттєво  спалахнула,  як  сірник,
-О,  яка  ти  добрячка!  То  пожалій!  Може  ти    сексу  хочеш,  що  кров  заграла?
І  тут  же  розплакалася,  крізь  сльози,  схлипуючи,
-Якби  ж  мені  хтось  народив  дитину,  була  б  довіку  вдячна.
-Ну  заспокойся,  може  поговориш  з  ним,  в  притулку  візьмете,  он  можна  й  сурогатну  матір  знайти.
-  Сестричко,  я  його  так  кохаю,  боюся  втратити.    Знаю,  наважитися  взяти  з  притулку  він  не  погодиться  і  про  сурогатність  теж.  Та  й  для  цього  треба  немалі  гроші.
-Ти  не  спіши  заперечувати,  добре  подумай.
 Надворі  сипле    перший  сніг…  Віктор  з  хорошим  настроєм  повертається  з  роботи.  Зненацька,  його  під  руку  підхоплює  Віола,
-Привіт!  Добре,  що  я  тебе  побачила,  тут  така  справа..  У  нас  в  інституті  є  путівка  в  Карпати,  давай  Надію  відправимо  відпочити.  Я  знаю,  ти  вічно  зайнятий  на  роботі  та  їй  варто  відпочити,  хай  трохи  підлікується,  ну  пройде  якісь  процедури.  Відпочинок  завжди  йде  на  пользу.
-  Гарна  ідея.  Я  бачу,  як  вона  хвилюється.    І  розумію,  каже  все  нормально  і  я  здоровий,  як  бик  та  чомусь  не  виходить.
Дівчина  всміхнулася,  зробила  паузу,  щоб  він  міг  трохи  подумати.  Та      відчиняючи  вхідні  двері  будинку,  він  зазирнув  на  неї  й  весело,
-А  й  справді,  давай  зробимо  сюрприз,  хай  поїде.    Я  тобі  гроші  переведу  на  картку,  візьми  путівку.  Ти  ж  мені  готуватимеш  вечері,  не    відмовиш?
-Та  де  б  ти  бачив,  хіба  ж  я  зможу.  Мій  бойфренд,  на  два  місяці  поїхав    в  Європу.    З  музею  повіз  картини  на  виставку,    то  ж  я  зараз  вільна  пташка.
   Минали  дні..  .  Надія  відпочиває  в  Карпатах.    Віола  і  Віктор,  весело  проводять  час,  то  на  кухні,  то  ходили  в  кіно,  навіть  побували  в  музеї  мистецтва.  Одного  вечора  Віола  принесла    пляшку  коньяку,    від  неї  ж  самої  дуже  пахло  спиртним,  здивовано  запитав,
-А    у  нас  що,  якесь  свято?
-Ех  ти,  зятьок,  у  мене  ж  сьогодні  день  народження.  В  інституті    друзів  пригостила,  а  хіба  ти  не  хочеш  випити  за  моє  здоров’я?  Чекай,  я  тільки  чоботи  зніму,-  нахилилася,  потягнула  замочок.
-  Бачиш  яка  трясця!  Чуть  не  впала.  Тьфу  -    ти,  знов  замочок  застряг!
Він  вчасно  підсуває  стілець,  посадив  її.  Не  поспішаючи,  двома  руками  взявся  за  ногу,  миттєво  почервонів.  Намагався  не  піднімати  голови,  йому  таки  вдалося  не  пошкодити  замок,  зняв  чоботи.  Віола  зірвалася  з  місця,  за  мить,  вже  була  у  ванній  кімнаті.  Погляд  до  зеркала  її  напружив  -  і  чого  червоніти,  ніби  все  нормально!  
     Ранок…  на  підлозі    три  пусті  пляшки  з  під  спиртного.  На  дивані,    солодко  спав  Віктор.  Віола,  спросоння  не  могла  зрозуміти,  чому  вона  опинилась  біля  нього  і    роздягнена  до  білизни.
Ото  напилися  -майнула  думка  –  не  думаю,  що  між  нами  щось  відбулося.  Ну    нехай  я  випила  трохи  зайвого,  він  же  мужик,  мав  бути  тверезим.
Вже  повернувшись,  під  ногами    помітила  пусті  пляшки,  почухала    лоб,
-Ох  не  фіга  собі.  Це  ми  все  випили?
Віктор  так  і  не  почув  її  слів,  не  проснувся.  Вона  спішила  на  роботу.
     Два  тижні  пролетіли    швидко.  Віола  не  помічає  змін  у  поведінці  Віктора.  Вирішує,  що  він  теж  не  пам’ятає  той  вечір,  як  відгуляли  її  день  народження.  Надія  повернулася  з  відпочинку,  життя  продовжилося,  без  сварок  і  нарікань.  Та  через  місяць,  Віола  розплакалася  перед  нею,
-Сестричко,  люба,  мій  Вадим  вже  більше    місяця  за  кордоном,  а  в  мене  ж  було  день  народження.  Ти  зранку  привітала,  а  ми  з  Віктором    добряче  випили  і….
 Надія  зразу  не  зрозуміла  в  чому  справа,  перебила  її
-Ну  кажи,  що  і…-,  здивовано  дивиться  на  неї,  продовжила,
-Чорт  забирай,  кажи,  що  сталося?  Тебе  поперли  з  інституту?!  Знайшла  біду,  чого  журитись?!  В    іншому  інституті    собі  знайдеш    роботу.
-Та  …я  про  це….  я  вагітна  від  Віктора.
Раптове  клацання  замка,  мов  грім  серед  ясного  неба.  Віктор  відчинив  двері.  Надія  зблідла,  тихо  шепотіла,
-Мовчи,  потім  поговоримо.
 Цього  ж  вечора,  щоб  зняти  стрес,  Надія    запропонувала  відкоркувати  пляшку  вина  та  поклала  на  стіл  коробку  цукерок,
-Ми  ж  не  обмили  мій  приїзд.
Сидячи  на  дивані,  Віктор  наповних  келихи,  обійняв  її,    поцілував  в  щоку,
-Ти  вмієш  робити  сюрпризи….  давай    кохана,  за  твоє  здоров’я!
     Невдовзі  Віктор  заснув  біля  телевізора.  Надія  та  Віола  обговорили  план,  як  вийти  з  цього  положення,основне,  щоб  ніхто  нічого  не  знав.
 Через  пару  днів,  Віола  повідомила,  що  їде  за  кордон,  буде  жити  в  їхньому  будинку.  Похвалилася,  що  зустріла  знайомого,  він  запропонував  роботу  перекладача.  Надія  привітно  зазирнула  в  її  очі,
-Молодець  сестричко!  Давно  пора  бути  самостійною!
Після  від’їзду  Віоли,  буквально  через  пару  днів,  Надія  повідомила    чоловікові,  що  вагітна.  Від  звістки,  він  був  на  сьомому  небі,  відразу  ж  категорично  сказав,
-Ні  дня  на  роботі,  звільняйся.  Ми  цього  так  чекали!
 Через  три  місяця,  Надія    змушена  піти  на  обман,  поскаржилася  на  болі  в  спині.  І  вони  з  Віктором  вирішили,  що  краще  народжувати  за  кордоном.  Терміново,  він  відвіз  її  до  Віоли,  сам  готувався  до  виступу  з  новою  гімнасткою.
   Летіли  дні  за  днями…  минуло  два  місяці.  Віктор    на  пару  днів  збирався    полетіти  до  дружини,  але  змушений  був  відкласти.  Кінь,  з  яким  він  працював,  підвернув  ногу.  До  виступу  залишалося  мало  часу,  інший  кінь  був  норовистим.  Для  тренування,  Віктор  змушений  був    приділити    багато  часу.  Тепер  з  дружиною  спілкувався  по  скайпу.  Віола  запевнила,  що  з  сестрою  і  дитям  все  нормально,  на  світ  мала  з’явитися  дівчинка.
   Одного  разу    при  розмові,  усміхнений  Віктор  сказав,
-Ой,  я  за  вами  так  скучив.  Бачу  красуні,  ви  обоє  на  обличчі  поправилися.  Надійко,  а  Віола  там  собі  нікого  не  знайшла?
У  відповідь,  вже  побачив  Віолу,
-От  народиться  дитинка,  тоді  повернуся,  заберу  Вадима,  якщо  він  погодиться.  Правда  ми    посварилися,  але  по  телефону  спілкуємося.  А  що  далі  вже  мабуть  вирішить  доля,бути  нам  разом  чи  ні.  
 Час  пологів  припав    саме  з  виступами  Віктор.  По  скайпу,  Надія  прийняла  вітання,  дуже  задоволена,    до  себе  пригортала    дівчинку.  Віола  привітала  Віктора,  ніби,  помилково  промовила,  що    сестра    в  грудях  має  мало  молока.  І  тут  же  заспокоїла  його,
-Не  хвилюйся,  ваша  Марійка,  дівчинка  славна,  пухкенька,  виросте!  Зараз  в  магазинах  продається  багато  дитячих  сумішей,  що  замінюють  молоко  матері,    то  ж  все  буде  добре!  
 Не  минуло  й  двох  тижнів,  не  попереджаючи  Віктора,  вони  повернулися  додому.  Лише  пару  днів  Віола  допомогла  сестрі    бавити    Марійку,  повернулася  за  кордон.    Прощаючись  у  обіймах,  вволю  наплакались,  одна  одній    поклялись,  цю  таємницю  приховати  на  все  життя.  
 Подружжя  ж  немов  діти,  гралися  з  донькою,  їх  лиця  завжди  усміхнені,  щасливі  очі,  повні  надій  і  сподівання,  що  все  буде  добре.
Через  два  роки,  вони  гуляли  на  весіллі  Віоли  з  Вадимом.  Ніхто  не  знав,  як  їй  було  важко  залишити  свою  доньку  сестрі  та  вона  витримала  всі  переживання,  недоспані  ночі.  Через  рік,  народивши  сина(  назвали  Артуром),  відчула  душевне  полегшення,  тепер  і  в  неї  є  справжня  сім’я.
А  час  летів,  Надія  в  цирк    не  повернулася.Часто    їздить  з  Віктором  і  Марійкою  на  конеферму,  просто  провести  час  та  щоб  на  коні      покаталась  донька.  Вона  виросла  красунею,  люблячою  донькою,  дуже  схожою  на  батька.  Вже  позаду  випуск  у  школі,  закінчення  музичного  училища,  згодом,  при  театрі,  грає  на  фортепіано.  Майже  щороку  буває  за  кордоном,  гостює  у  тітки  Віоли.  
       По  кімнаті  плинули  останні  звуки  Ноктюрна.    Так  непомітно  пролетів  час…ніби  підкреслила  свій  спогад  Надія.
Дзвінок  у  двері  відволікає  від  думок,  зазирнула  на  Віктора,
-Це  вже  наші  приїхали.  Я  відчиню!
   Переступивши  поріг,  перед  нею  стояла  Марія,  біля  неї,  з  букетом  червоних  троянд,    доволі  симпатичний  молодий  хлопець.За  ним  Віола  з  сином  і  чоловіком.  Теплі  обійми  з  матір’ю,  поцілунки.  Марія  запитала,
-А  де  тато?
-Я  тут,  -відізвався  батько,  на  інвалідному  візку  під’їхав  до  них.
Рум’яні  щоки  дочки  виказали  хвилювання,
-Знайомтеся,  це  мій  наречений    Макс!
Хлопець,    трохи  соромлячись  схилився,  Надії  вручив  квіти.  Вона  від  щастя,  ледь  стримує  сльози,
-Заходьте  мої  любі!  О  Артуре,  хлопче,  ти  так  виріс,  мабуть  теж  скоро  знайометимеш  нас  із  своєю  дівчиною?!
Він  переступив  з  ноги  на  ногу,  весело  сказав,
-Та  це…  мабуть  треба,  ще  трохи    повчитися,  а  вже  потім.
     За  вікном  пролітає    сніг…  дружна  сім’я  вечеряє  за  круглим  столом.  Надія  і  Віола,  сидять  поряд,    про  щось  тихо  спілкуються.  Ніхто  так  і  не  дізнався  про  їхню  таємницю.  Та  мабуть  це  й  правильно.  Адже  вони  разом  і  це  основне  в  житті.Тільки  з  родиною  можна  вирішити  всі  питання  і  завжди  мати  безцінну  підтримку.

                                                                                                                                                                                                                         2021  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034646
дата надходження 04.03.2025
дата закладки 04.03.2025

Ніна Незламна

Річкове плесо

Ледь  іскрить,  річкове  плесо,
Чиста  водна  гладінь,
Попід  берег,  хвилька  плеще,
Погляда  вдалечінь.
 
Досягнути,  їй  би  сонця,
Злет  думок  втішає,
Де  хмарини  -  волоконця,
Вітерець  ласкає.
 
Якби  ніжність  сонця,  тепло,
Хоч  на  мить  прийняти,
Білим  снігом,  скрізь  занесло,
 Почав  став  дрімати.

Морозець...  нині  в  загравах,
Бахромою  іній,
По  сухих,  руденьких  травах,
 Краплі  льоду  сиві.

Сон  приємний,  хвильку  долав,
Чи  й  здобуде  мрію?
Задзеркалення…час  настав,
При  зимовій  днині.
 
 Сновидіння,  все  ж  чудове,
Плескіт    вод,  снять    човни,
Тихий    шепіт,  всі  розмови,
Дочекайся  весни.

                             21.02.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034141
дата надходження 26.02.2025
дата закладки 27.02.2025

Наталі Косенко - Пурик

Поклик вічний

Ти  спів  почув  у  тиші  той  легкий,
Такий  чуттєвий  і  до  болю  ніжний
І  закрутився  світ  увесь  земний,
В  якім  краса  душі  -  це  поклик  вічний.

Розносилися  ноти  навкруги,
Неначе  звуки  віри  та  надії,
То  вирували  всі  оті  думки,
Які  плекали  енергійно  мрії.

Бриніли  стоголоссям  знову  й  знов,
Спускалися  до  низу,  затихали...
Можливо  то  співала  так  любов,
А  щедрість  і  краса  -  ох,  як  вражали!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034222
дата надходження 27.02.2025
дата закладки 27.02.2025

О. Хвечір.

МАСНИЦЯ. ХАЙКУ

В  Україні  вже
Пальмовомасляничний
Почався  тиждень

Привабливості  
Рівень  -  ледь  не  спалили
На  Масленицю

Традиційно  на
Масляну  чільний  млинець  -  
Шашлик  із  пивом

На  Масничку  не
Зліть  дружин  своїх  бо  в  них
Весь  тиждень  в  руках  рондель*

Не  усе  коту
Масниця...  Буде  йому
Китайської  кухні  й  день*

*Цей  вірш  в  стилі  катаута  -трирядковий  неримований вірш,  що  складається  з  19  складів  (5-7-7) 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034058
дата надходження 25.02.2025
дата закладки 26.02.2025

О. Хвечір.

ЯК І В ПЕРШУ ЗУСТРІЧ…. ТАНКА

Незважаючи  
На  роки  шлюбу  її
Старий  так  само
Глядить  на  неї  як  і
В  першу  зустріч  -  із  жахом....  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034057
дата надходження 25.02.2025
дата закладки 26.02.2025

Наталі Косенко - Пурик

Фея

Я  зараз  зимова  фея,
Засніжена  вся  алея,
Дерева  у  білих  сукнях,
Але  на  душі  так  сумно.

Та  знаю,  тепло  невдозі,
Скінчаться  вітри  й  морози,
Весняною  стану  пані,
Емоції  світла  ранні.

А  потім  ітиму  світом,
Кружлятиму  білим  квітом,
Роса  упаде  на  землю
Та  серцю  ще  зовсім  щемно.

А  скоро  вдягнуся  в  літо,
Щоб  душу  свою  зігріти
І  запах  тепла  вдихнути,
З'єднати  з  красою  рути.

За  літом  вберуся  в  осінь,
Затримаюсь  на  порозі,
Війнувши  руном  яскравим,
Ось,  барви  земні  заграли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034059
дата надходження 25.02.2025
дата закладки 26.02.2025

Світлая (Світлана Пирогова)

Я повернусь

Чорний  день  і  ніч  божевільна
під  прицілом  з  усіх  боків,
і  вовчиця  у  лісі  вила...
Дощ  раптовий,  шалений  гасив
Жар,  розбурханий  і  пекучий.
До  окопа  скоріш...повзти,
оминути  зневір'я  кручу.
Бог  лиш  знає,  де  зараз  ти.
І  молитву  шепочеш  тихо.
Хрест  маленький  торкнувся  вуст.
Хоч  калібрів  несеться  лихо,
промовляєш:  я  повернусь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033940
дата надходження 23.02.2025
дата закладки 26.02.2025

Ніна Незламна

Стежкою долі ( проза)

Літо,  надвечір’я…    зранку  надто  вітряно.  За  вікном  авто,  уздовж  траси  припорошені  пилом  квіти  й  трави.  За  кілька  метрів,  з  обох  сторін,  поля  зі  стиглою    пшеницею.    Від  пориву  вітру,  доволі  повні  колоски  схиляються,  наче  морські  хвилі  із  позолотою  сонця.  Ні  птахів,  ні  метеликів,  ані  комах,  всі  заховалися  від  буревію.  Час  від  часу,  по  трасі,  вітер  ривками  здіймає  пил  в  перемішку    із  шматками  сухої  трави,  понівечених  пелюстків  квітів  та  зірваного,  ледь  помітно,    жовто  -  зеленого  листя.  Автівки  не  зупиняються,  їх  рух  тільки  підсилює  вітер.  Що  зібране  докупи,  стовпом  підносить  увись.  За  мить,  щось  полетить  шкереберть,  довкола  трохи  розсіється,  а  щось  покрутиться  і  падає  донизу.
   Марина  напружено  придивляється  на  трасу.  Зазирнувши  у  зеркало,  поправляє  каштанове  волосся,  трохи  знервовано,  вголос,
-Коли  вже  вщухне  цей  вітер,  щоб  нарешті  можна  було  розслабитися.
   Вона    повертається  із-за  кордону.  Дев’яносто  днів  присвячено    постійній  праці…важкі  заробітки.  Умілість  і  наснага,  виконувати  щодня  зразу  три  роботи,  придають  впевненості  в  собі.  Зранку  в  одній  оселі,  обходить  жінку  похилого  віку,  з    десятої    години,  готує  обід,  для  багатої  родини.  Ввечері  допізна,  в  кав’ярні  вона  вже  офіціантка.  Виснажена,  серед  ночі,    повертала  в  невелику  найману    кімнату.    Три  роки  поспіль,  два  рази  на  рік,  вона  покидає  сина  з  бабусею,  їде  на  заробітки.  Хоч  і  стала  стрункіша,  цим  тільки  тішиться,  адже  минуло  тільки  тридцять  два  роки.  І  має  сина,  якому  саме    сьогодні    день  народження  і  він  чекає  її.
***
Чомусь,  коли  повертається  додому,  завжди  згадає  той  вечір  і  ніч,  коли  підкорилася  спокусі.  П’яніла  від  палких  солодких  поцілунків.  Вже  пізніше  дивувалася,  як  я  могла?!  А  він  же,  ще  такий  молодий  і  настільки  досвідчений,    що  спромігся  спровокувати  до  близькості.
     Нині…  її  думки,  як  цей  вітруган,    навіює  спогад  про  помилку  в  житті.  Якби  зараз,  у  зрілі  роки,  зустріти  такого,  щоб  повів  у  храм  любові,    Напевно  б  відчула  себе  справжньою  жінкою,  а  можливо  і  закохалася.
     У  Олега  є  харизма.Він  її  перший  хлопець,  у  любовній  звабі  й  до  цього  часу  останній.  Тепер  її  душа  була  до  ран  зболена  одинокістю.  На  жаль,  немає  того,  хто  б  її  реанімував.  Лише  подушка  являлась  свідком,  скільки  виплакано  сліз.  Часто  туманні  думки  -  чому  й  досі  одна?  Тож    ніби  славна  жінка  і  фігура  витончена,  можна  й  позаздрити.  Та  й  навряд  чи  хтось  би    подумав,  що  має    сина  підлітка.  Але  доля  мовчить,  де  ж  те  щастя…  
***  
 Не  стерти  з  пам’яті,  як  у  вихідні  дні,  сільська  молодь  збиралася  біля  старих  тополь  та  криниці.  До  них  приєднались  хлопці  з  бригади,  яка  займалась  прокладкою  газових  труб.  Хлопці  мешкали  в  сільському  клубі.  Через  тиждень  їх  бригада  перебралася  в  сусіднє  село.  Та  ті  кілька  днів,  вечорів,  при  нагоді,  Олег  залицявся  до  неї.  Одного  суботнього  вечора,  він  постукав  у  її  двері.
 В  цей  день  батьки  з  меншою  сестрою,  поїхали  в  містечко,  на  день  народження  до  батькового  брата.  Обіцяли  повернутися  завтра,  Марина  залишилась  вдома  сама.    Дівчина  не  пішла  до  молоді,  планувала  обійти  хазяйство  та  виспатися.  За  плечима  шкільні  роки  та  про  навчання  в  містечку  тільки  мріяла.  Батько  клопотався,  що  вдома  багато  роботи,  коли  ж  вона  наполягала,  сердився,
-Нікуди  твоя  кулінарія  не  втече,  он  поки  що  біля  матері  навчися,  як  смачно  готувати,  а  далі  час  покаже,  як  воно  буде.
       Прихід  Олега,  до  неї  додому,  трохи  здивував,  але  ввічливо  запросила  до  хати.  Хлопець,  не  соромлячись,  допоміг  обійти  господарство,  залицявся,  обіймав,  чмокав  у  щоку.  Хитро  зазирнувши  на  нього,  її  дзвінкий  голос,  мов  спів  молодої  пташки,
-Ти  почекай  мене,  я  швидко  перескочу  на  горище,  дістану  сіна  для  кроликів.  Незчулася,  як  він  пройшов  повз  неї,  улігся  на  соломі.  Його  обличчя  злегка  червоніло,  усміхався,  поглядом  манив  до  себе,
-Та  розслабся  ти,  трохи  відпочинь,  не    крутись,  як  білка  в  колесі.    
 Нині  ж  тільки  й  пам’ятає,  як    взяв  її  за  руку,  затягнув  до  себе.  Що  трапилося  далі,  пам’ятає  смутно,  ніби  сп’яніла  від  пестощів,  поцілунків.    Згодом,  в  душі    собі  зізналася,  ті  миті  були  приємні.  Його  карі  очі,    наче  загіпнозували  її,  зводили    з  розуму.  Запах  свіжого  сіна  задурманив  голову,
 весело  бурюкаючись,  вона  не  відмовила  в  близькості.
     Минув  місяць.  Одного  вечора,  мати  помітили,  як  дочка  насолоджується  квашеними  огірками.  Не  минуло  й  години,  як  дізнався  батько.  Його  крик  немов  виверження  вулкану,  здавалося  дрижали  стіни.  Мати  плакала,  вмовляла  його,  щоб  не  почули  сусіди.  Він  вимагав,  щоб  негайно  поїхала  жити  в  село  до  бабусі.  Мати  плакала,  що  це  ж  не  близько  та  його  рішення  було  остаточним.  Після  цього  її  життя  дуже  змінилося.
     Хоча  характер  батька  жорсткий  та  його  мати  добра  жінка.  Вона  сама  мешкає  у  досить  просторій  хаті.  Привітно  зустріла  онуку,  заспокоїла,
-Я    з  батьком  розмовляла  по  телефону  та  й  мама  дещо  сказала.  Не  впадай  у  відчай,  мине  час,  все  стане  на  свої  місця.Така  наша,  жіноча  доля,  треба  навчитися  терпіння.  Поки  житиму,  чим  зможу  буду  тобі  допомагати.  Подивитися  з  іншої  сторони,  не  одна  в  хаті,  удвох  веселіше.  А  народиться  дитя,  то  буде,  як  промінчик  сонця,  зігріє  наші  серця.  
     Ось  і  зараз,  Марина  поспішає,  на  неї  чекають  бабуся  і  син.  При  розмові  по  телефону,  як  і  щоразу,  запитала,  чи  приїде  сама,  чи  можливо  з  другом.  Вона  її  розуміє,  старій  людині  потрібен  спокій,  відпочинок.Так,  як  і  кожна  бабуся,    хоче  онуку  бачити  щасливою.
 ***
   Автівка  уповільнила  рух,  зупинилася  обіч  дороги.  Вона  виходить  з  неї.  Сильний  вітер,  миттєво  здіймає  волосся,  розвіює,  крутить  ним,  прикриває  обличчя.  Злегка  зіщулившись,  руки  піднімає  догори,  кричить,
-А-а-а-а.  А-а-а-а.  А-а-а-а-а...
Вітром  миттю  далеко  розносить  звук  та  враз,  здається  повертає  назад  і  б’є    їй  у  обличчя,  вже  чути  ридання  навзрид.  
 Звичайно,  їй  було  чого  плакати,  після  тієї  ночі,  він  просто  десь  зник.
Ледь  заспокоївшись…вже  за  кермом  автівки,  різко  натискає  на  педаль.  До  її  села,  залишилося    проїхати,  кілометрів  десять,  на  спідометрі,    стрілка  тремтить  на  помітці  сто  сорок.  Не  помічаючи  нічого,  ніби  відірвалась  від  світу,  на  щоках  й  досі  відчуваються  сльози.
   За  кілька  хвилин,  обіч  дороги,  помічає  дві  автівки.  Майже  на  дорозі,  перед  нею,  працівник  ДАІ  розмахує  короткою  палицею,  запрошує  зупинитися.
   Марина  трохи  розгублена,  все  ж  зупинила  авто.  Молодий  даішник  усміхнено  поглянув  на  неї,
-І  куди  це  ми…  з  такою  швидкістю    поспішаємо?
 Від  хвилювання  відчуває,  як  палають  щоки,
-Та  я  це…  не  помітила…
Даішник  представився,  показав  посвідчення.  Вона    сміливо  до  нього,  
-А  може  без  паперів  обійдемося,  скажи  стільки  треба  та  й  по  всьому.
Його  хитрий  погляд,  сонячна  усмішка  дуже  дратує  її.  Він  же  кілька  раз  крутить  палицею,  сміється.  Неподалік,  біля  іншого  авто,    даішник,  щось  читав  у  телефоні,  почувши  сміх,  крикнув,
-Що  там  у  тебе  такого  смішного,    я  зараз  підійду.
 Терпіння!Тільки  терпіння,  хвилюючись,  подумки  зупиняє  себе  жінка.  Хоч  хвилювання,  наче  шторм  у  морі.  Підкралась  осина  думка-  У  таку  пору,  то  ж  вечоріє  і  чого  тут  стовбичити,  ніби    вдома  справ  немає.
Даішник,  пристально  дивиться,    помічає  її  знервованість,
-Ви  що  не  бачите  знаків,  скоро  поворот  на  Тернопіль,  то  ж    яка  має  бути    швидкість?
Тупий  погляд  до  його  ніг,  їй  хотілося  крикнути  -  я  тобі  що,  учениця?  Помітивши,  що  до  них  наближається  інший  даішник,  завмерла.  Перед  нею  стояв  Олег.  Зненацька,    в  її  душі  роздратування,  смикається  око,  до  болю  стискає  руки.  Мовчання…  здивовані  погляди  один  на  одного.
-Шеф,  я  так  зрозумів,  ви  знайомі.    Я  піду,  думаю  сам  з  нею  розберешся,  -  сказав  співробітник,  поспішив  до  своєї  автівки.
Обличчя  Олега  помітно  поблідло,
-Очам  не  вірю!  Марино,  я  такий  радий  тебе  бачити,  просто  не  уявляєш.
 -То  мені  додому  їхати?  -  несподівано  почув  голос  помічника.
-Так  -  так,  їдь  додому,  Тут  я  сам    розберуся.
Той  трохи  здивувався,  але    розвертаючись    у  сторону  авто,  сказав,
-Ну,  як  скажеш  шеф,  це  твоє  право.
 Вони  вдвох  дивилися  вслід  автівки…Олег    торкнувся  її  руки,
-Я  думаю,  зараз  ні  ти,  ні  я  не  в  змозі  сісти  за  кермо,  може    в  машині  поговоримо.
-Та  вже  вітер  тихіший,  можна  й  тут,-  запропонувала  вона.
-Та    в  затишку  краще,  пішли.
 Сідаючи  в  авто,    на  задньому  сидінні,  він  побачив  велику  сумку,  біля  заднього  вікна,  в  прозорому  пакеті  лежали    нові  хлопчачі  кросівки.
   Ніби  рій  бджіл  пролетів  біля  вуха  -  все  ж  вийшла  заміж.
       Легкий  рум’янець  на  щоках,  блиск  у  очах,  гучне  серцебиття,  він  міг  помітити    її  ставлення  до  нього.  Вона  намагалася  дивитися  у  вікно,  на  душі  потепліло,  невже  це  така  доля,  ось  так,  позаду  роки  надій  і  сподівання,  не  пройшли  дарма.
Він  намагався  зазирнути  в  її  очі,    почав  говорити,
-Три  роки  назад,  я  був  у  тебе  вдома,  спілкувався  з    батьком.  Він  сказав,  що  ти  вийшла  заміж,  давно  мешкаєш    в  Тернополі.  Я  наполегливо  просив  адресу,  але  він  категорично  відмовив.  На  жаль,  тих  дівчат,  що  були  поруч  з  тобою,  нікого  не  знайшов,  всі  кудись  поїхали.  А  сусід,  сказав,  що  твій  батько  хвалився,  ти    виїхала  за  кордон.
-А  де  ж  ти  всі  роки  був?-  тільки    й  наважилась  запитати?
-Та  ти  хіба  не  чула,  що    в  той  час  коїлось  в  Києві.  Наша  бригада  поїхала  на  Майдан,  хотіли  підтримати  своїх    хлопців.  Та  після  розгону,  в  тунелі  мене  знайшла  одна  жінка.  Добре,  що  ті  коновали,  не  знайшли,  напевно  був  би  за  гратами.  В  записній  книжці,  жінка  знайшла  номер  телефона  батьків,  вони  мене  забрали.  Короче,  не  буду  багато  розповідати.  Мій  батько    очолює    міський  автопарк,  то  ж  ми  не  бідували.  Весь  час  зі  мною  була  мама.  За  кордоном,  мені  зробили  операцію,  мав  проблеми  з  хребтом.  Потім    довгий  час  реабілітації,  повернулися  додому.
Несподівано  він  взяв  її  за  руки,  намагався  зазирнути  в  очі,
-Ось  таке  моє  життя.  А,  як  твоє  життя  склалося?  Знаєш,  молодість,  як  весна.  Перше  кохання  запам’яталося  назавжди.  Я  засуджував  себе  за  те,  що  сталося  між  нами.  Воно  б  треба  було,  як  кажуть  по-  нормальному.  Освідчитися,  послати  сватів,  думаю  ти  б  мені  не  відмовила.  Але  сталося,  як  сталося.  Тільки  тепер,  я  в  тебе  можу  попросити  пробачити  мені.
По  її  щоках  котилися  сльози,  важко  перевела  подих,
-То  ти  одружився,  маєш  сім’ю?
-Ні-ні,  яка  сім’я…ще  зараз  у    такий  час,  війна.  Мене  то  не  заберуть,  не  пригодний.  Якби  ж,  ту  стежку,  що  вела  до  тебе  та  той  час,  можна  було  повернути  назад.
Вона  нахилилася  до  нього,  поклала  голову  на  плече.
-Олеже,  я  навіть  не  помітила,  що  летіла  з  такою  швидкістю,  спішу  додому.  Знаєш  ти  не  знайшов  до  мене  стежки,  бачиш,  а  я  тебе  знайшла    на  цій  дорозі,  щоб  ми  знову  були  разом.
-То  ти  незаміжня?
 -Ні,  не  склалося.  Та  й  за  кордон  я  їздила  на  заробітки.    Поїхали,  вже  недалеко.  За  знаком  повертай  вправо,  далі  дорога  до  мого  села.
-Ти  справді  пробачила?
-  О,  якби  ти  знав,  за  ці  роки,  мати  терпіння,  мене  навчила  бабуся.  Часто  говорить,  -  Все  в  руках  долі.  Я  давно  тобі  пробачила.  Думаю    зрадіє,  коли  я  приїду  не  одна.
Він  не  знав  хто  ще,  на  нього  чекає  та  дуже  зрадів  зустрічі.  Очі  світяться  щастям,  розумів,  доля  дає  випробування  і  згодом  дала  їм  шанс  виправити  помилку.    Тепер,  тільки  треба  впевнено  тримати  кермо  і  все  буде  добре!

                                                                                                                                                                                           2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033593
дата надходження 19.02.2025
дата закладки 26.02.2025

Світлая (Світлана Пирогова)

Ти зміг

Берці  чужі,
як  ви  прийшли?
Вас  не  чекали.
В'ються  вужі,
стертий  ковил.
Горя  чимало.

Стис  у  руках,
вже  без  чеки.
Вибух  гранати.
Зламаний  цвях.
Хтось  без  руки,
в  ямі  -  солдати.

Тиші  нема.
Скрізь  суєта.
Гучно  навколо.
Попіл  отам.
Грішника  стан.
В  полум'ї  поле.

Небо  димить,
сонце  в  пітьмі.
Обрій  невидно.
Видиху  мить,
вцілив,  ти  зміг.
Сиплеться  з  вирви.

Рветься  снаряд,
поруч  тіла.
Пташка  -  на  міні.
Крики...Назад.
Видихи  зла.
Зморені  тіні.

Берці  чужі.
Краще  б  не  йшли.
Поруч  погибель.
Дохлі  вужі,
(влазили  в  клин),
одрізані  скиби.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033335
дата надходження 16.02.2025
дата закладки 16.02.2025

oreol

Новини.

Новини,  новини,
Мов  ті  ракети
Летять  щохвилини.

Відмова,  валяння
Та  не  дадуть,
не  дозволять
вони  розкрадання.

Санкції  будуть...
Новини,  новини..
Дурня  валяє
Герой  щохвилини.

Допожіть,
допоможіть...
Допогли,
а  ви?

Все  розпилили,
Звіт  подали?
Все  продали?

Цікаво,
     цікаво
І  так  щохвили:
-Новини,
Новини,  новини.

*  Досить  дурня  вже  валяти,  пора  за  все  відповідати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033323
дата надходження 16.02.2025
дата закладки 16.02.2025

Ніна Незламна

Душевний спогад

 Знайоме  місто  привітно  стрічає,
Строкаті  клумби  під  легким  туманом,
Та  спогад  знов,  смуток  не  оминає,
На  лавці  давній,  під  квітним  каштаном.
 
Зненацька  вітер,  колючий  підкрався,
Шамотна  листя,  мов  голос    знайомий,
Щасливі  очі,  цілував,  всміхався,
Слова,  як  кремінь  -  Стій,  наш  день  чудовий!
 
Воно  б  дитям  закутатись  у  шалі,
 Душа  тремтіла,  тішилась  світанку,
Торкнувся  холод  навіяв  печалі,
Тоді  прощались,  останнього  ранку.
 
Та  милу  усмішку,  майже  щоночі,
 Все  бачить  й  досі,  підкрадавсь    неспокій,
 Нехай  хоч  раз,  ще  зазирнути  в  очі,
Ті  світло  сині,  не  завадить  й  осінь.
 
Не  спромоглися  відкрити  почуття,
Незнане  завтра…  десь,  чомусь  сховалось,
Не  поєдналися  жагучі  серця,
Життя  в  розлуці  таїнством  лишалось.
 
У  парку  музика  для  призовників,
Душі  так  терпко,    а  він  дивився      вслід,
Коли  пішла,  все  ж  щось  сказати  хотів,
Не  озиралась,  не  знайшла    теплих  слів.
 
Якби  ж  не  чула  -  Не  твоя  дівиця,
Слова  пророчі,  виказала  мати,
Тобі  не  рівня,  хай  навіть  не  сниться,
Знай  синку,  іншу,  маєш  покохати.
 
Чому  так  щемно,  нащо  серце  ятрить,
 Хоча  колись  і  мали  світлі  мрії,
Та  відчуття,  неначе  море  штормить,
Три  роки    служби,  вкрадені  надії.
 
На  жаль,  й  час  винен,  всі  зруйнував    мости,
Мов  пташка  вільна,  зустріла  кохання,
Вона  тепер,  з  ним  по  різні  береги,
Дніпро  могучій,  втопив  сподівання.
 
Красива  юнь  відійшла  у  небуття,
Та  серед  вулиці  неначе  шукає,
До  нього  стежку,  не  бачить    і  здаля,
Журбу  осінню  з  вітром  відпускає.
 
Роки…  роки,  волосинки    в  сивині,
Знайоме  місто,  нині  здалось  рідним,
Кохання  перше,  таким    згадалось  їй,
Гірка  сльоза,  кудись  злетіла  з  вітром….
 
Чому  ж    так  боляче,  гірко  на  душі?
 
                                                                           16.02.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033316
дата надходження 16.02.2025
дата закладки 16.02.2025

Ніна Незламна

Душевний спогад

 Знайоме  місто  привітно  стрічає,
Строкаті  клумби  під  легким  туманом,
Та  спогад  знов,  смуток  не  оминає,
На  лавці  давній,  під  квітним  каштаном.
 
Зненацька  вітер,  колючий  підкрався,
Шамотна  листя,  мов  голос    знайомий,
Щасливі  очі,  цілував,  всміхався,
Слова,  як  кремінь  -  Стій,  наш  день  чудовий!
 
Воно  б  дитям  закутатись  у  шалі,
 Душа  тремтіла,  тішилась  світанку,
Торкнувся  холод  навіяв  печалі,
Тоді  прощались,  останнього  ранку.
 
Та  милу  усмішку,  майже  щоночі,
 Все  бачить  й  досі,  підкрадавсь    неспокій,
 Нехай  хоч  раз,  ще  зазирнути  в  очі,
Ті  світло  сині,  не  завадить  й  осінь.
 
Не  спромоглися  відкрити  почуття,
Незнане  завтра…  десь,  чомусь  сховалось,
Не  поєдналися  жагучі  серця,
Життя  в  розлуці  таїнством  лишалось.
 
У  парку  музика  для  призовників,
Душі  так  терпко,    а  він  дивився      вслід,
Коли  пішла,  все  ж  щось  сказати  хотів,
Не  озиралась,  не  знайшла    теплих  слів.
 
Якби  ж  не  чула  -  Не  твоя  дівиця,
Слова  пророчі,  виказала  мати,
Тобі  не  рівня,  хай  навіть  не  сниться,
Знай  синку,  іншу,  маєш  покохати.
 
Чому  так  щемно,  нащо  серце  ятрить,
 Хоча  колись  і  мали  світлі  мрії,
Та  відчуття,  неначе  море  штормить,
Три  роки    служби,  вкрадені  надії.
 
На  жаль,  й  час  винен,  всі  зруйнував    мости,
Мов  пташка  вільна,  зустріла  кохання,
Вона  тепер,  з  ним  по  різні  береги,
Дніпро  могучій,  втопив  сподівання.
 
Красива  юнь  відійшла  у  небуття,
Та  серед  вулиці  неначе  шукає,
До  нього  стежку,  не  бачить    і  здаля,
Журбу  осінню  з  вітром  відпускає.
 
Роки…  роки,  волосинки    в  сивині,
Знайоме  місто,  нині  здалось  рідним,
Кохання  перше,  таким    згадалось  їй,
Гірка  сльоза,  кудись  злетіла  з  вітром….
 
Чому  ж    так  боляче,  гірко  на  душі?
 
                                                                           16.02.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033316
дата надходження 16.02.2025
дата закладки 16.02.2025

Світлая (Світлана Пирогова)

Лютневий день

Зима  прийшла,  цілує  місто  в  тиші,
сніжинками  торкаючись  легенько.
Чарівною  народжується...  втіха.
Цей  Божий  день  у  серці  ніжно  тенькнув.
Нарешті,  скинута  завіса  сіра:
туманів  і  дощів  етюди  мокрі.
Небесні  сакви  снігом  сіють,
Який  кружляє,  виробляє  рокер,
малює  феєрверки  у  повітрі,
забілює  дахи  авто  й  будинків...
Старанно  день  лютневий  пише  титри,
розгладжує  землі  старі  морщинки.






(Рокер  -  складна  фігура  у  фігурному  катанні.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032460
дата надходження 06.02.2025
дата закладки 07.02.2025

liza Bird

Так вчасно…

Єдине  гроно  винограду,
Біленький  іній  огортає,
Чекав  рятунку  до  останку,
Та  звісно  мрійності  він  в'язень.

Думки  чіплялися  зловіщі,
Тривожна  в'їлась  безнадія,
І  доля  тисла,  і  покірність,
Душа  надломлена  наївна.

Навіщо  соком  наливався,
Нектар  солодкий  грів  на  сонці,
Дарма  на  ко́ристь  сподівався,
Невже  замерзну  на  морозі?

Тож  солод  тиснув  до  серде́нька,
Зібрався  фатум  зустрічати,
Почувся  голос,  мить  бентежна,
Відкинув  швидко  всі  образи.

Дитина  крикнула;  глянь  братик!
Дістань  ту  ягідку,  ти  старший.

*********

Отак  буває,  враз  провалля,
Земля  з-під  ніг...  вже  поглинає,
Як  раптом  хтось,  крізь  всі  прокляття,
Так  вчасно  з'явиться,  мов  ангел.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031722
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025

НАСИПАНИЙ ВІКТОР

Рибка гумореска

Якось  друг  Вадиму  каже:
-  Дивна  річ  -    кохання.
Ви  вже  стільки  років  разом,
Ти  і  твоя  Таня.

Я  дивуюсь,  ти  їй  кажеш:
Рибко  моя  люба,
А  вона  тебе  згризає.
Я  би  врізав  дуба.

Друг  лише  зітхає  тяжко:
-  То  усе  нічого.
По  секрету  скажу  нишком:
Я  вже  звик  до  того.

Ти  не  бовкни  ненароком.
Рибка  в  мене  Таня.
Загризе  й  не  кліпне  оком!
Бо  вона  піранья.

24.01.2025

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031740
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025

oreol

Геніальність ночі

Є  яснобачення  нічне,
коли  деталі    темрява  хова  ,
з  усіх  смужок  на  шпалерах
лише  біла  помітна  одна.
Тягар  нічний  розтанути  хоче  -
турботи,  дрібниці  та  метушня,  -    
сходить  геніальність  ночі
над  недолугістю  дня.
Я  полюбила  далечінь  безсоннь,
їх  осяяний  горизонт.
На  дні  як  ніжність  -  осадок    солі,
і  ще  недосяжнішим  є  сон...                

   *мій  переказ  уривка  з  твору  
Людмили  Улицкої


[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=RAZOFv-z_Ms[/youtube]

https://www.predanie.ru/lyuis-klayv-seyplz-clive-staples-lewis/chelovek-otmenyaetsya/slushat/

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=35xyQ2F0OKI[/youtube]

[b]Человек  отменяется[/b]

Яко  бы  человек
     отменяется.
Яко  бы  культура.
Яко  бы  воспитали.
Счастливыми  были,
А  кем  вы  стали?

https://readli.net/lestnitsa-v-nebo-v-poiskah-bessmertiya/

[b]Лестница  в  небо[/b]

Говорят  люди  были  в  одном  шаге  от
Бессмертия.
Было  много  богов
и  живая  вода.

И  где?
Где  ж  небеса?

Книги  сожгли,
От  храмов  руины.
Выдумки  это?
Мифы?
Былины?

Нету  ж  следов.
Нету  людей.
Один  -  Бармолей
В  святилище  лжи.

Что  разбомбили?
Зачем  всё  сожгли?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031744
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025

Ніна Незламна

Чарівність звуків

Чарівність  звуків,  сприймання  нот,
Душі  натхнення,  вищих  чеснот,
Рухливість  тіла,  умілість  рук,
Крок  вправо,  вліво,  злет,  сердець  стук.
 
І  вальс    звабливо,  злегка  п’янить,
Чаклунство  ночі  -    єднання  нить,
Немов  птахи,  торкнулись  крила,
Де  неба  синь…й  думка  щаслива.  

 Мене  зігрій,  в  очах  втоплюся,
За  тебе  завжди  помолюся,
Про  себе  тихо,  з  таїнством  мрій,
Удвох  досягнем    цвіт  почуттів.
 
Вітрець  ласкає  світлі  лиця,
Сердець  бажання  всолодиться,
На  такт  зненацька,  вдвох  співпасти,
Браслет  гойдався  на  зап’ясті.
 
Блискучість  золота  миготить,
Якби  ж  довічно  буяла    мить,
Де  є  кохання  і  відчуття,
Цей    вальс  з’єднає…    на  все  життя.

                                                                       19.01.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031724
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025

Наталі Косенко - Пурик

Бурштинова краса

Солодкі  сни  маніжили  щоночі,
Всміхались  очі  радісно  жіночі,
Ота  краса  бурштинова  все  гріла,
Торкалась  локонів  моїх  і    тіла.

І  знову  в  казці,  що  була  недавно
Та  насолода  вабила  так  рання,
Я  завмерала  від  блаженства  й  волі,
Які  ж  хвилини  ті  були  чудові.

Світило  сонце,  дихала  природа
І  обіймала  тихо  прохолода,
У  літній  час  -  та  це  ж  найкраще  диво,
Дощ  моросив...  І  я  така  щаслива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031710
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025

oreol

Кохаю, любий, я кохаю.

Як  би  тебе  привели  шляхи,
Як  би,  як  би.
Був  поряд  лише  ти.

Загорнулися  б
міцно-приміцно
В  нашу  першу  ту
 зоряну  ніч.

І  шептала  на  вушко  я  вічно,
Що  в  коханні  палає  ніч.
Сховати  б  серця
від  світу  глухого.

У  зорепаді
         сховати  б  щастя.
І  цілу  ніч  під  небесами  строгими
 на  тім  стогу  скувати  б  ласку.

Була  б  позора,  мов  радість  весни.
І  там  у  полі  палали  б  ми.
Лічили  б  зорі  в  очах  безкрайніх,
Погляд  блукав  би  в  ночах  безкрайніх.

А  в  день,  коли  злива  панує  світом,
В  обіймах  щастя  неслись  б  за  вітром.
Кружляли  б  вальсі,  забувши  біди.
То  наші  мрії  сплітають  світло.

Твоє  тепло  не  догорає,
Моє  серденько  тебе  кохає.
На  край  й  за  край  я  полечу
Ти  мій  алмаз,  ти  мій  алмаз.

З  тобою  сніг,  той,  що  на  солнці.
Я  відчуваю,  тану,  встану,  вспорхну..
Лечу,  лечу.
Візьму  гітару  в  руки  рано,

Зіллються  звуки  
   з  цвітом  розмаю.
Кохаю,  любий,  я  кохаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031577
дата надходження 26.01.2025
дата закладки 27.01.2025

oreol

Ми відчуваємо джунглі.

Патріотизм  вабить,  надихає,
Влучно  стріляє  й  убиває.
Сила  слова,  ідеологія,
Постріл  в    реальність.

Буде  так,  прокляття  здійснюються.
То  не  безсмислиця,  це  штик,  що  продавить  серця.
Лиш  дикий  світ  побачать  очі.
Заборона  на  думку,

Рик  левів,  відчуваємо  джунглі.
 Кожен  наш  крок,  як  грім  на  вулиці.
Земля  плаче  від  горя,  немає  часу  на  роздуми.  
Зводим  стіну.  

Тримайся  міцніше,  ми  вирвемося  на  волю,
За  ілюзорну  стіну.
Воля  в  дирці  від  бублика,
Немає  її  й  не  було,
Правило  й  править  віками  лиш  зло.

Гори  високі,  річки  повноводні.  
Вночі  зорі  дивляться,  як  ми  спимо.
Тримайтесь  міцніше,  ми  вирвемося,
Цей  дикий  світ  зник  давно.
Гори  піднімаються,  гори  падають.
Вічний  танець  на  вітрах  сум'яття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031659
дата надходження 27.01.2025
дата закладки 27.01.2025

liza Bird

Вітрець

Вітрець  закружлявши  у  вальсу,
Розсипав  барвистого  листя,
Чекав  незвичайного  шансу,
Тепер  куражу  не  спиниться.

Сподобалась  осінь  яскрава,
Незвична,  забавою  стала,
Дивився,  де  сходить  заграва,
Як  косу  вона  розплітала.

Калину  в  намисто  зібрала,
У  сукні,  червоні  відтінки,
Пориви  відчула  панянка,
Так  ніжність  виплескує  вітер.

Сама  віддаляти  не  стала,
Хоч  знає  який  ненадійний,
Та  інша  не  злюбиться  казка,
Таким  лиш  це  серденько  мріє.


Музична  композиція  створена  за  допомогою  ШІ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031647
дата надходження 27.01.2025
дата закладки 27.01.2025

Світлая (Світлана Пирогова)

Імпровізує січень

Імпровізує  січень  колажі,
туманом  зверхньо  ранок  зустрічає,
а  хтось  рятується  пахучим  чаєм,
бо  спліну  лізуть  довгі  метражі.
Спадають  краплі.  Світлофор  -  живий,
і  світла  колір  миготить  невпинно.
Дерев  старих  намокли  голі  спини,
давно  не  має  снігових  завій.
Зусюди  ж  вистачає  зимних  слів.
Блукає  світом  сонна  напівправда,
а  з  неба  сіється  пригіркла  мряка,
І  невідомість  пнеться  межи  днів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031587
дата надходження 26.01.2025
дата закладки 27.01.2025

Ніна Незламна

Ой тумани… тумани

Ой  тумани…    тумани,  
Ви    немов,  ті  шамани,
Не  сприймаю  омани,
Від  краси  зимних  днів.

Не  несіть  каравани,
Чорні  хмари-  тюльпани,
Смуток,  зрада,  злі  плани,
Най  зника  в  морськім  дні.

Біль  сердець,  душ    страждання,
Від  біди  до  згорання.
Ясних  мрій    сподівання,
Тільки  бачиш  у  сні.

Колорит  піднебесся,
Мов  надії  торкнешся,
Сум  на  попіл  зітреться,
Вже  й  кінець  би  війні!

О  тумани…    тумани,
Відійдіть  без  омани,
Сонця  промінь  всі  рани,
Залікує  навік!

 Нехай  прийде  удача,
 Бійця  вмілість  козача,
Щоб  та  погань  тхоряча,
Й  не  торкнулась  землі!

             26.01.2025р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031581
дата надходження 26.01.2025
дата закладки 27.01.2025

Ніна Незламна

Світило править балом

А  дощ,  моросить  знову,
Красу,  змива  зимову
У  вікна  б’ють  краплини,
Чорніють..    всі  стежини.
 
В  них  смуток  жде  на  вирок,
Мороз  проник  зі  скриньок
Легенький  іній    білить,
Землі  надію  зцілить.
 
Сяйливий  місяць  світлий,
Зіркам  моргне,  привітний,
Ану…    збудіть  хмаринки,
Нехай,    вкриють  перлинки,
 
 Скрізь  золото    і  срібло,
Зникає…  дощ  безслідно,
Світило    балом  править,
Казкову    ніч  не  зрадить….

До  неї...  любов  вічна!

                               25.01.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031498
дата надходження 25.01.2025
дата закладки 26.01.2025

Чайківчанка

БАЖАЮ ВАМ ЩАСТЯ!

Я  БАЖАЮ  ВАМ  ЩАСТЯ!
Я  бажаю  щастя  -  безмежний  лан!
Хай  всякий  посів  росте  з  тепла,  роси!.
На  своїй  землі  кожен  буде  пан
Тягнеться  до    висот,божої  краси.
Я  бажаю  вам  щастя    -  океан!
Пити  чисту    воду  з  криниць  джерела.
І  будьте  здорові,  як  дуб  титан!
Злітайте  до  ясних  зір  у  два  крила.
Я  бажаю  вам  щастя  у  житті!
Пречисте  небо  сонечко  в  блакиті.
Хай  розквітають  мрії  в  почутті!
Як  волошки  сині  -  сині  у  житі.
Я  бажаю  усім  сонячних  днів!
Хай  ростуть  в  саду  яблуні  і  вишні!
А  під  мирним  небом  казкових  снів
Благословить  життя  наш  рід  -  Всевишній.
Я  бажаю  вам  єднатись  люди!
Віра,  любов  ,  надія  сил  додають.
Хай  панує    затишок  повсюди!
На  землі  кожен  віднайде  життя  суть.
Я  бажаю  миру,  добра,  щастя  !
Хай  співає  соловей  у    гаю!...
Хай  усе  множиться  у  житті  ,  вдасться!...
Кожен  знайде  долю,  живе,  як  в  раю.
М.Чайківчанка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031556
дата надходження 26.01.2025
дата закладки 26.01.2025

Наталі Косенко - Пурик

Лиш на ній

Я  полину  в  рідненькі  краї
Де  сховалось  все  миле  до  болю
І  вклонюся  низенько  землі,
Що  мені  дарувала  цю  долю.

Обійму  рідну  неньку  свою
Та  теплом  незрадливим  зігрію,
Я  у  світі  живу  і  люблю
І  від  щастя  земного  хмелію.

Прилечу  і  торкнуся  всього,
Чим  мене  наділила  природа,
Тут  і  сонечко  перше  зійшло
І  розквітла  моя  ніжна  врода.

Пригорнусь  до  святого  тепла,
Знаю  серцю  із  ним  не  хворіти,
Тихо  дихає  рідна  земля,
Лиш  на  ній  може  щастя  вціліти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031509
дата надходження 25.01.2025
дата закладки 26.01.2025

Дружня рука

З дощем

Ти  стої́ш  під  доще́м.
Він  тебе́  на́че  мрі́ї  твої́  обпліта́є.  
Зачіпа́є  плече́,  потає́мне  в  душі́  зачіпа́є.
[i]
Дощ  як  зми́є  це  все,
Ти  тоді  полети́ш.  Десь  до  іншого  ра́ю.  
Приліта́й.  Я  чека́ю.  [/i]

Він  тебе  так  пече́.  
Не  спіши́ш.  Не  біжи́ш.  Ти  чека́єш.
Ні  не  цьо́го  чужо́го  трамва́ю.

Ти  чекає́ш,  що  дощ  цей  стече́.
Зми́є  все.  З  ти́хих  ву́лиць,  з  буди́нків,  із  ле́бедів  там  наверху́,
Що  їх  хтось  там  трима́є.  

Зазира́є  куди́сь  упере́д  чи  воста́ннє.  
Десь  туди  де  байду́же,  чуже́,  не  потрі́бне  плече́.
Ти  ж  чека́єш.  

[i]Дощ  як  зми́є  це  все,
Ти  тоді́  полети́ш.  Десь  до  і́ншого  ра́ю.  
Приліта́й.  Я  чекаю.[/i]  

[i]Музичне  прочитання  з  допомогою  ШІ[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031391
дата надходження 24.01.2025
дата закладки 24.01.2025

Світлая (Світлана Пирогова)

Два повідомлення (гумор)

Поспішав  Микола  вранці,
Телефон  забув  удома.
Затремтіли  чомусь  пальці,
І  насунулась  утома.

На  роботі  хвилювався,
Падали  із  рук  папери.
Звісно,  дядько  ловив  ґави,
Плакала  його  кар'єра.

У  думках:  "Не  бУло  б  грому!
Щось  летіли  чорні  круки".
На  авто  -  й  мерщій  додому.
Телефон  узяв  у  руки.

Повідомлень  два.  Читає.
Написала  перша  Таня:
-  Подзвони.  Люблю.(Коханка).
Вже  Микола  ледве  дише.
-  Не  хвилюйсь,  -  дружина  пише,
Подзвонила  я  ще  зранку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031411
дата надходження 24.01.2025
дата закладки 24.01.2025

Ніна Незламна

Прогулянка ( дит)

Розбудив  вітрець  ранковий,
Який  день  буде  чудовий!
Виграє  веселка  в  росах,
Золотиться  по  покосах.

 Тож  чому,  не  погуляти,
Скік-  скік  козлик-    кругом  хати,
Вже  з  думками,  він  тупцює,
Як  втекти,  хитро  мудрує.
 
Туп-туп-туп,  гучно  копитця,
А  попереду  криниця,
Ой  набридла,  мучить  спека,
Під  кущем  дрімав  лелека.
 
Он  й  гайок,  густий    близенько,
Ніжне  сонечко,  ясненьке,
Між  дерев,  розважусь  трохи,
Поскакать  дуже  охота.

А  я  жвавий,  славний  козлик,
Хоч  і  маю  малий  хвостик,
Сварять,  кажуть  надто    впертий,
Зате  шубка  м’яка  з  шерсті.
 
Не  завада,  мені  холод,
Вабить  воля-ніби  солод,
Ростуть  кущики  маленькі,
Всі  листочки  та  й  смачненькі.
 
Пощипаю,  вміло  трішки,
Щоб  скоріше  росли  ріжки,
Підростали,  ще  гостріші,
Й  кісточки  були  міцніші.
 
Та  чомусь,  раптом  стемніло,
Сіра  хмара    пливла  сміло,
Затулила  усе  небо,
Ой,ой-ой,-  кричить-  Не  треба!
Гучно  мекав,  сумний  козлик,
 Затрусився  його  хвостик.
 
 Враз  напружилися  вушка,
Поспішив  сховавсь  під  грушку,
-Ти  чого,  оце    пригнався?
-От  дощу...  нині  злякався,

Зовсім  тихо,  мекав  козлик,
Навесні,  завжди  холодний,
Пам’ятаю,  я  це  добре,
Навкруги  волого,  мокро.
 
 Шелестять  злегка  листочки,
-Що  ж  робить,  спочинь  тут  трошки,
 Знай  весна,  тобі  не  літо,
В  колосочках  стигне  жито,
Прийде  дощик,  до  нас  теплим,
Ляже  дотиком  приємним.
 
 Вмить  вразливі,  світлі  краплі,
 По  траві    тремтять,  атласні,
Ледь  бринять,  всюди  іскряться,
Миготять,  жваво  срібляться.
 
 І  йому  крап-  крап  на  шийку,
Вже  здалось  мокро  на  писку,
Круть  і  верть  зразу  голівка,
Загубилася  краплинка.
 
Радий  козлик,вміло  скаче,
Хай  хмаринка,  знову  плаче,
Всім  помиє  спинку,  личко,
Втішав  дощик,  мілкий,    спритний.
 
Поспішив,  козлик  по  стежці,
Квіточки  ніби  в  сережках,
По  них  блиск,  із  сонцем  грає,
Всіх  з  дощем    літнім  вітає.
 
Під  парканом,  чути  туп-туп,
Посміхнувся,  малий  лопух,
-Тьфу,  хто  тут?  Це  ти?  От  утнув!
-Чи  злякався,  цього  дощу?
Наче  хтось,  гнався  так  швидко,
Не  впади,  дивись    бо  ж  слизько.
 
Не  журись,  бачиш  все  в  нормі,
Ти  помітив,  вже  моторні,
Міцні  ніжки,  давно  маю,    
От  тому,  я  тут  й  гуляю.
 
Ось  втомився,  мабуть  досить,
Вгомонився  й  утік  дощик,
 Нагулявся,  що  сказати,  
Бувай  друже,    я  йду  спати.

                                                     Літо  2024  р      

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031350
дата надходження 23.01.2025
дата закладки 24.01.2025

Ніна Незламна

Зупинити сніг ( проза)

       Ближче  до  обрію  поступово  схилилось  сонце.Тремтливо  спалахують  останні  промені,  все  ще  ласкаючи  смужку  білих  хмаринок.  Проникаючи  крізь  них,  на  воду  легко  лягають  золоті  відблиски.  Широкий  Дніпро    їх  приймає,  під  дійством  вітру  і  тихої  течії,  хвилясто  виплескує.  Вдалині,  в  напрямку  заходу,  час  від  часу,  сонце  неначе  у  обіймах  води,  наразі  немов  топиться  і  тут  же  знову  виринає.  
 Яка  краса!-  про  себе  втішилася  Марина  -  Люблю  цю  річку,  набережну,  моє  чудове,  красиве  місто    Кременчуг!
     Весняний  настрій  природи,  вологий  подих  вітру,  ковток  свіжого  повітря,  нікого  не  залишить  байдужим.  У  вечірній  час,  по  обрію  небо  зачаровує  дивовижними  хмарами,  інколи  й  з  жовтими  та  червоними  відтінками.  Їхня  казкова  краса    привабить  кожного,  особливо  здалеку,    коли  вони  наче  купаються  у    морському  піднебессі.
     Вздовж  річки  парк,  між  оголених  дерев,  синіли  сутінки.  Враз  нагадали  їй  -  треба  поспішати.  Від  старшої    сестри  мала  завдання,  із  дитсадка  забрати  племінника    Максима.    Це  рідко  буває,  але  чому  й  не  допомогти.
 Вона  йшла  без  головного  убору,  то  ж  весна,  минула  середина  березня.
На  плечах,  раз  -  у  -  раз  від  вітру,  легко  здіймається  каштанове  волосся,  розсипається,  за  мить,  знову  припадаючи,  лоскоче  шию.  У  неї,  такий  же    настрій,  як  у  вітру,    піднесений.  Хоча  нині  і  ні  з  ким  не  зустрічається,  але  тішиться  пробудження  природи.  Сяючі  очі  дивляться  на  Дніпро,  який  вселяв  надію,  що  все  буде  добре.    А  чому    й  журитись?  Робота  в  магазині  по  продажу  жіночої  білизни,  не  така  вже  й  важка  і  колектив  дружній,  хоча  одні  жінки,  за  виключенням  керівника.  То  добре,  що  вже  на  пенсію  збирається  -  так  інколи  гомоніли  дівчата.  В  такому  разі  не  буде  приставати,  як  колись,  як  той  реп’ях.  Весь  час  мав  намір  спокусити  працівницю  до  лестощів  та  скакнути  в  гречку.  Ох  -  інколи  подумає  -  Для  сім`ї    важко  знайти  порядного  чоловіка,  один    наркоман,  інший  без  пляшки  спиртного  прожити  не  хоче.  До  того  ж,  ще  й  не  мають  роботи.  Та  всі  хочуть  потусуватися  в  кав`ярні,  чи  частенько  відвідати  ресторан.  А  потім  пропонують  до  себе  додому,  чи    в  готелі  зняти  номер.
 За  плечима  роки  квітучої  весни,  себе  втішала  -Тю,  та  це  ж  лише  двадцять  два,  поспішати  немає  куди!  Як  розібратися,  де  ж  познайомитися?  У  магазин  за  білизною    в  основному  приходять  жінки.    Ну  хіба  що    на  набережній,  але  ж  одній  незручно  йти.  Але  коли  й  наважишся  :  побачиш  лиця  щасливих  пар,  поцілунки,  блиском  сяючі  очі    і  нарешті  привабливий  сміх.  Тут  не  гріх  самій  собі  зізнатися  -    Трохи  шкребне,  як  кажуть,  по  душі.  Та  враз  подумає    –  Ні  -  ні,  заздрити  не  посмію,  не  той  характер,    добре,  хоч  комусь  повезло.
       Марина  поспішала  до  дитсадка.  Зненацька,    пустився  невеликий  сніг.  Стрілою  настигла    думка  -  Ой,  як  невчасно,  курточка    ж    без  капюшона!  Попереду,  за  брамою,  двоповерхова  будівля  дитсадка,  біля  парадного  входу  стояв  високий  молодий  чоловік.  Він  помітив  її,  позирнув  на  вхідні  двері,  на  пару  кроків  відійшов.  Дівчина  зробила  висновок,  напевно  когось  чекає.  Швидкою  ходою  зникла  в  під’їзді.  Та  тільки  зайшла  в    приміщення  роздягальні,  як  цей  же  чоловік  прослизнув  перед  нею,  миттєво  відчинив  двері  в  групу.  Від  несподіванки,  звичайно      здивувалася  та  її  посмішка  -  це    ознака  ввічливості,  подякувала.  Все  ж  відчула  незручність,  адже  з  групи,  нікого  з  батьків  не  знає,  за  племінником  приходить  дуже  рідко.  Тут  же,  зробила  висновок  -  Можливо  мене  знають.  Чомусь  стримано  позвала  Макса,  відразу  на  її  телефон  подзвонили  з  магазину.  Племінник  одягався  сам,  розмову    продовжила    на  сходовому  майданчику.  За  кілька  хвилин  відчинилися  двері,  Племінник  сонячно  всміхався,  тримаючи    світлооку  дівчинку  за  руку,  весело  сказав,
-.  Оце  моя  тітка  Марина,  а  оце  Наталка,  моя  подружка.  
-  А  з  ким  вона  йтиме  додому?    -здивовано  спитала,  пристально  дивлячись  на  нього.
Дівчинка    випередила  його,  дзвінким  голосом,  співочо  сказала,
-  На  мене  внизу  чекає    дядько  Ігор,  він    же  зразу  за  вами  вийшов.  Сьогодні  він  мене  забирає,    тато  й  мама    до  двадцятої  години  на  роботі.
Марина  вже  знала,  як  звати  цього  дядька.  Хоча  на  вид,    їй  здалося,  йому  років  двадцять  п`ять,  не  більше,  Тоді  подумала-А  він  так,  нічого!
   Надворі,  вона  намагалася    взяти  за  руку  племінника,  він  відмахнувся,  здивований  її  поведінкою,  кліпав  оченятами,
 -Тю,  то  ж  ми    разом  йдемо  додому,  ти  що  не  знаєш?  Наталка  ж  з  нашого  будинку,  тільки    вона  проживає  в  третьому  під`їзді,  на  другому  поверсі.
 Ігор  почувши  розмову,  усміхнений,  наблизився  до  них,
 -  Напевно  твоя  тітка  рідко  з  тобою  водиться.  Може    ми  познайомимося?
     Максимко    з  Наталкою  йшли  попереду,    про  щось  жваво  спілкувалися.  Хлопчик  розмахував  руками  і  вони  вже  сміялися.  Ігор  запропонував,  
-Давайте  не  поспішати,    сніг  перестав.    Ця  прогулянка,  дітям  тільки  на  користь  піде.  
           Уважно  дивився  на  її  реакцію,  продовжив,
-Я  думаю  нам  теж  не  завадить.
 Марина  трохи  засоромилася,  але  не  заперечила.  Скоса  позирала  на  нього,  думки,  як  рій  бджіл  –  Цікаво,  як  він  знає,  що  я    тітка?
Та  згодом,  він    несподівано,  ледь  нахилившись,  тихо  прошепотів,
 -Марино,  а  може  краще  дітей  заведемо  додому,  а  самі  прогуляємося  по  набережній?
Її  думки  -  вітряки  -  Оце  розмах!  Ось  так  при  першій  зустрічі?!  Від  пропозиції  розгубилася,  не  встигла  й  слова  сказати,    як  він  потурбувався  ,
 -  Тільки  на  голову  щось  візьміть,  прохолодно.  Бачите,  яка  весна  та  й  треба  берегтися,      у  наш  час  вірусів  достатньо,  щоб  захворіти.
 Хоча  планів  щодо  вечора  й  не  було,  але  йшла,  зважувала  всі”  За”  і  “Проти”.  Тож  не  буду,  як  кажуть,    у  лоб  запитувати,  чи  розвідник,  чи  можливо  одружений.  Чи  просто  є  час  та  бажання  пофліртувати.  Але  ж  славний,  сині  очі,  приємний  в  розмові,  невже  холостяк?
   То  була  їх  перша  зустріч…  ці  зустрічі  продовжилися.  Минали  тижні,    він    часто  зустрічав  її  з  роботи,  обом  було  комфортно,  весело.
 Невже  я  зустріла  свій  діамант?  Інколи  запитувала  себе.  Невже  й  насправді,  ще  є  такі  чоловіки?  З  розмов,  таки  трохи  дізналася  про  нього.    Здивувалася,  йому  вже  цілих  двадцять  вісім  років  і  не  одружений!  При  спілкуванні  помітила  його  схильність  все  докладно  розповісти.  Ось  тут,  з’явилася  нагода,  запитати,  хто  ж  він  за  фахом?    Почувши,  що    викладач    у    Кременчуцькому  льотному  коледжі,  себе  критикувала  -  І  як,  я  не  допетрала,  адже  так  розмовляти  можуть  тільки    фахівці  своєї  професії.  Ось  тому,  її    вражав  чистою  українською  мовою,  уважністю,    культурною  поведінкою.
 Напередодні  Нового  року,  Ігор  передзвонив,  що  на  свята    його  в  місті  не  буде,  має  поїхати  з  батьками  до  родичів  у  Полтаву.
Звичайно,  подумала    Марина,  він  же  сказав,  що  їде  з  батьками.  Я  з    торгівлею,  підрахунками,  про  все  на  світі  забула.    Йому  добре,  ніби  має  канікули,  а  мені  до  відпустки  далеко.
   І  чому  так  тягнеться  час?  На  балконі,  дівчина  задивляється  в    далечінь.  Його  немає  два  тижні,  а  здається  ціла  вічність.  Думки  плутаються,  як  інколи  нитки  при  шитті.  А  може    я  закохалася?  Що  так  швидко?  Але  ж  ми  надто  мало  зустрічаємося.  Зупинила  себе  -  що  за  дурня  лізе  в  голову,  мені  ж  не  сімнадцять!    Цікаво,  а  що  він  зараз  відчуває?  Чи  думає  про  мене?  Ой,  здається  він  надто  серйозний.  Але  ж  при  зустрічах  приємно  разом  смакувати  морозиво,  насолоджуватися  прогулянками,  розмовляти  про  роботу,    погоду  та    згадувати  веселі  витівки  дітвори.
 Аж  тут    мила  усмішка  прикрасила  її  обличчя  -  А  він  дітей  любить,  як  і    я,  тільки  про  майбутнє  мовчить,  ніби  окрім  цього  всього    ніяких  планів.
   Ігорю  дуже  подобається  Марина  та  є  мрія,  придбати  авто.  Ще  зі  школи  збирав  гроші,  міняв  на  долари,  ховав  у  скарбничку.  Часто    прицінювався,  але  хотів  купити  нову  модель  машини,  а  для  цього,  ще  потрібно  трохи  часу.  Про  це  з  рнею  не  ділився,  вважав  так  буде  правильно.  Думки,  мов  перелітні  птахи,  -  Скажу  коли  придбаю  .-    От  тоді,  відчуваючи,  що  впевнено  стою  на  ногах,    можна    й  освідчитися.
       Дві  тисячі  двадцять  другий  рік…  розпочалося  вторгнення  росії.  Війна  внесла  свої  корективи;  тривогу,  від  звісток  смуток,  хололи  душі,  тремтіли  серця.  Ігор  багато  часу  проводив  у  коледжі  з  волонтерами.  Згуртував  молодь,    у  вільний  час,  виготовляли  свічки,  плели  сітки.    
 З  Мариною  зустрічаються  рідко.  На  її  плечі    звалилося  більше  роботи.  Деякі  продавчині  виїхали  за  кордон,  тепер  їй  довелося  обслуговувати,  ще  й  дитячий  та  жіночий  відділки  одягу.  Більше  товару,  звичайно  треба  більше  уваги  та    й  відповідальності.      
 Травневі  дні…  не  принесли  втіхи.  Ігор    поїхав  на  навчання,  куди  й  на  стільки  днів,  навіть  він  цього  не  знав.  Тільки  й  встиг  по  телефону  попередити,
-Привіт!  На  розмову    маю  кілька  секунд.  Їдемо  на    тренування.  Все  буде  добре,  при  можливості  буду  дзвонити.  Цілую!
 Минало  літо..  важкі  дні  хвилювань,  інколи  відчаю.  Надто  рідкі  дзвінки,  як  випробування.  Теплий  початок    вересня  для  обох  став  бажаним.  Він  повернувся,  де    стільки  часу  був,  не  розповідав.  Лиш  обійняв,  застигли  в  солодкому  поцілунку,  потім  приклав  палець  до  її  уст,  прошепотів,
-Навіть  не  запитуй  мене,  де  і  що,  бо  нічого  не  скажу,  не  можна.  Він  мав  бронювання  та  при  потребі  в  любу  хвилину  могли  визвати  в  ТЦК.
     Життя  продовжується,  як  течія  річки  по  старому  маршруту.
 Одного  зимового  вечора,  він  проводжав  її  додому.  Під  тиском  вітру,  злегка  падав  і  часом  летів  густий,  лапатий  сніг.  Зазираючи  в  її  привітні,  теплі  очі,  поцілував  руку,  сказав,
-Марино,  я  тебе  кохаю.  Як  треба,  за  тебе  життя  віддам.
Вона  іще  ніколи  його  таким  серозним  не  бачила,  легке  тремтіння  пронизало  тіло.  Та  чомусь  раптово,  їй  захотілося  його  розвеселити,  
-Я  тобі  вірю,  але  наразі,  хоч  цей  сніг  зупини!  Он  бачиш,  як  сипле!  
-Хай  сипле,  нам  не  завада,-  він  взяв  її  обличчя  в  теплі  долоні,  хотів  поцілувати.
Вона  миттю,  його  руки,  відвела  в  сторони,  по  дитячому    усміхалася,  прошепотіла,
-Ні-ні,  життя  не  треба!  Ось  ти  зараз,  сніг  зупини!  Що  не  в  змозі?  
Різко  відвернулася  і  пішла  вперед,
-Ігоре,  до  завтра!
Він  хотів  покликати,  але  передумав  -  Завтра…  хто  знає  яким  буде  завтра?  Він  точно  буде  нелегким,  бо  війна.
 Йому  ліжко  здавалося  холодним,  не  спалося.  Завтрашній  день,  а  може  взяти  торт  і  піти  познайомитися  з  її  батьками.  Хоча  Максимко  напевно  вже  не  раз  розповідав  про  наші  прогулянки  по  набережній.  Може  настав  час  одружитися?  Батьки  давно  підганяли-”Втрачаєш  щасливі  хвилини”.  Та  хто  наперед  знає,  які  випробування  підготувала  доля.
 Не  встиг    закрити  повіки,  над  містом  лунала  сирена.  Але  з  ліжка    не  встав,  не  хотів  порушувати  сон  батьків,  вони  ніколи  не  йшли  в  укриття.
       Минали  дні.  Вітрина  магазину  прикрашена  новорічною  ілюмінацією.  Ялинка  палахкотить,  переливається  різними  кольорами  привабливих,  яскравих  іграшок.  Біля  неї,  Марина  викладає  новорічні  подарунки  –  чоловічу  та  жіночу  білизну  з  косметикою.  
   Робочий  день  добігав  до  кінця.  Вже  з  пів  години,  Ігор  біля  магазину,  чекає  на  неї.  Вона  не  помічає,  тому  й  не  поспішала.  Сьогодні  у  її  відділку  за  прилавком  помічниця  Оля  -  дев’ятнадцятирічна  учениця  торгового  коледжу,  проходить  практику.    Про  таких  дівчат,  як  Оля,    кажуть  -  дівчина  не  промах.  За  скляними  дверима,    вона  давненько  помітила  молодого,  привабливого  чоловіка  Цікавість  гризла  з  середини  душі  -  кого  ж  він  чекає?  Якби  ж  зайшов  -  нав’язлива  думка,  не  давала  спокою.
Марина,  нічого  не  помічаючи,  повернулася    за      прилавок,
-Олю,  я    є,  через  пару  хвилин    можеш  йти  додому.  Я  тільки  руки  помию.  
Саме  в  цей  час  Ігор  зайшов  в  магазин,  направився  до  неї.  Але  Марина,  вже  поверталася  до  підсобки.  Він  все  ж  підійшов    до    прилавка,  уважно  роздивлявся    запаковані  подарунки.
 Серце  Олі  затрепетало  пташино,  до  обличчя  прилинула  кров,  у  очах  замиготіли  стріли  блискавиці.  Дівчина,  ледь  -  ледь  приховуючи    нервозність,
-      Вітаю  шановний,    тобі  допомогти  вибрати  подарунок?  Я  зараз!
     За  хвилину,  її  голос  нагадав  настирливу  осу,  дівчина  розмахувала  руками,  пропонувала,  то  один  подарунок,  то  інший.  Кожного  разу  подаючи  пакунок,  намагається  кілька  секунд  затримувати  прямий    погляд,  зазирнути  у  очі.  І  чомусь,  майже  після  кожного  руху,  рукою  проводила  по  своїх  грудях.  Ніби  намагалася  привабити  його  погляд  до  їх  пишності.  Мабуть  деяким  чоловікам  і  подобаються  такі  дівчата,  достатньо  вгодовані  і  швидкі  на  язик,  але    він  до  всього  ставиться  іронічно,  її  це  збісило,
-І  те  не  таке,  і  це  не  таке!  Хоч  зараз  не  сезон  та  зверніть  увагу  на  літній  варіант.
В  її  руках  яскраво  -  барвисті  пляжні  труси  з  люрексом.  Вони  йому  нагадали  про  бабусиного,  барвистого  з  блиском  півня.    Перед  очима,  ніби  наяву,  бачить  гонористого,  високохвостого,  зозулястого,  ще  й  войовничого.  Який  розправивши  крила,  високо  піднімав  лапи  і  боком  наступав  на  нього.  В  цей  же  час  прокричавши-  Ку-ка-рі-ку,  видавав  дивні  звуки  невдоволення.  Йому  тоді.  йшов    п’ятий  рік,  а    мабуть  пам’ятатиме  все  життя.  Напевно  й    дітям  колись  розповість  про  півня  -  забіяку.
Він  не  стримався,  опустивши  голову,  тихо  засміявся.  Дівчина  хитро  зазирнула  в  очі  та  вже  лагідніше  до  нього,  
 -Ну,  як  не  маєте  бажання  собі  взяти,  то  щось  дружині  виберіть!
Повертаючись  на  робоче  місце,  Марина  помітила  Ігоря,  вирішила  зачекати.  Із-за  синьої,  ситцевої  штори  спостерігала,  чим  закінчиться  це  обслуговування.  Може  він  при  мені  соромиться  вибирати?  То  нехай  пропонує,  можливо  в  неї  щось    купить!  
Ігор  здивовано  подивився  на  Олю,  посміхнувся,  тикнув  пальцем,
-Дружині?  Ану  оцей  комплект  можете  показати?
Дівчина  нахилилася  до  нього,
-Я  для  тебе,  в  іншому  місці  могла  би  зробити  справжній  показ.  Подивися,  он  ті,  ще  два  комплекти,  блакитний  колір  та  рожевий.Така  білизна  тільки  для  інтиму.  Скажи  де  й  коли,  як  хочеш,  зустрінемося.
     Марина,  почувши  її  пропозицію,  миттєво  почервоніла,  завмерла,  як  миша,  що  ховається  від  загрози  попасти  в  лапи  кота.  Здивуванню  не  було  меж  -  вирячила  очі,  ледь  переводила  подих,  ждала,  що  ж  буде  далі.
 Ігор  косо  глянув  на  неї,  зробив  вигляд,  що  останніх  слів  не  почув.
-Дякую!  Скільки  пропозицій,  очі  розбігаються.  До  Нового  року,  ще  є  час,  я  іншим  разом  зайду.  От  тоді,  вже  точно,  щось  підберу.  
Він  різко  розвернувся,  прямував    до  виходу.
 Марина  ніби  нічого  не  чула,  вийшла  з  підсобки,  неголосно  сказала,
-Олічко,  можеш  йти  додому.  Нам  час  закриватися,  на  сьогодні  все.
Дівчина,  помітно  знервована,  озирнулася  довкола,  різко  підхопила  свою  сумочку.
-До  завтра  Марино!
-Па-па!-  сухо  промовила    у  відповідь.  І  тут  же  її  догнала  думка  -  Оце  так  -  так,  їй  би  й  справді  працювати  в  торгівлі,  але  чи  не  занадто  й  себе  пропонувати.  Що  значить  молодша,  ні  сорому,  ні  ввічливості.
 За  метрів  п’ять  від  магазину,  Ігор  чекав  Марину.  Перед  нею  маленький  букет    з  мімоз  і  ніжний  поцілунок  у  щоку,
Вона  миттєво  озирнулася,  сказала,
-До  восьмого  березня  далеко,  а…
Він  перебив  її,
 -Я    ладен  щодня,  тобі  дарувати  квіти,  лише  б  бачити  твої  сяючі  очі  та  милу  усмішку.
   В  цей  вечір,  вона  чекала,    можливо  щось  скаже  про  Олю,  але  він  мовчав,  як  риба.  Не  в  його  характері  було  звертати  увагу  на  таких  дівиць,  які  самі    вішаються  на  шию.Тим  паче    у  коледжі  мав  досвід,  контингент  молоді  іноді,  його  дуже  часто  дивував  і  поведінкою  і  висловлюванням.
 Після  прогулянки  по  набережній,  підходячи  до  будинку,  він  попередив,  що  на  кілька  днів  зникне,  Пообіцяв,  за  два  -  три  дні  до  Нового  року  повернутися.
 Через  пару  днів  Марина  отримала  СМС-  Все  йде  за  планом,  думаю  вдома  буду  вчасно.  Вони  не  домовлялися  подзвонити  один  одному.  Це  її  трохи  здивувало,  але  й  вона  не  підкинула  такої  ідеї.  Якщо  якийсь  секрет,  пізніше  дізнається.  А,  якщо  й  ні,  то  значить  так  потрібно,  довіряла  йому.    
 Відколи  для  Олі,  Ігор  ніби  десь  зник,  не  втрачала  надії,    зустрітися  з  ним.  На  роботі,  її  очі  весь  час  направлені  до  вхідних  дверей.  Через    чотири  дні  Марина  не  витримала,
-Олю!  Ти  чекаєш  на  хлопця,  чи  помиляюся?  Бачу,  серед  присутніх  ніби  когось  шукаєш,  час  від  часу,  то  зблідла,  то  червонієш.  
-Та…  тут  один  пообіцяв  прийти.  А  сам,    зар*за,  як  у  воду  впав.
-Ти  не  хвилюйся,  у  нас  така  професія,  ще  зустрінеш  своє  кохання.  Давай  краще  подарунків  добавимо,  торгівля  йде  на  “Ура!”.
-Та  ні,  він  такий  симпатичний.  Коли  білизну  вибирав,  моє  серце  шаленіло,  його  очі  збентежили  мене,  приворожили.  Вже,  як  тільки  прийде,  я  його  нізащо  не  відпущу.
-А  може  він  одружений?-  примруживши  очі,  спитала  Марина.
-Ха-ха!  Дружина  не  стіна,  посунеться.  Треба  боротися  за  своє  щастя.
Ось  ти  бачу  весь  час  сама,  а  могло  бути    інакше,  якби  не  була  скромниця.  Дивися    так  і    у  старих  дівах  залишишся.
       Минуло  кілька  днів…в  кінці  робочого  дня,  Марина  отримала  СМС,  -  Я  тебе  чекатиму  неподалік  від  зупинки    тролейбуса-.
І  чого  б  не  зайти  в  магазин?  -  її  настигла    думка.    Незадоволено,  поклала  телефон  у  кишеню.    У  Олі,  відразу  все  під  контролем,  
-Щось  сталося?  Бачу  обличчя  змінилося,  набуло  серйозного  вигляду.
Як  би  це  їй  відповісти  -  подумала.  Марина.  Невеличка  пауза.  мило  посміхнувшись  до  неї,
-Та  ні,  це  тобі  здалося.  Після  роботи  йду  на  побачення…такі  справи.
       Всередині  скляного  прилавка,  Марина  поправляє  подарунки,
-Олю,  давай  швидше,  будемо  зачинятися.
 В  цей  час,  дівчина  на  обличчя  наносила  макіяж,  підморгнувши  до  дзеркала,  тихо,
-І  чим  я  гірша  за  неї?  
За  мить  голосніше,
 -  Я  готова!
   Пролітав  невеликий  сніг.  Марина  йшла,  радо  вдихаючи  свіже  повітря.-  Як  добре,  може  якраз,  зима,  на  Новий  рік  зробить  нам  подарунок.  Нехай  би  густий  сніжок  сипав  цілу  нічку,    всі    дерева,  кущі  прикрасив    шовковою,  білою  шаллю.  І  вся  земля  зігрілася  б    під  білосніжним,  пухнастим    простирадлом,  під  місячним  сяйвом  переливалася,  сяяла  золотом  і  сріблом.  Вона  любила  сніжні  зими,  здавалося  потрапляла  в  дивовижну  казку.
   Від  магазину  до  зупинки  тролейбуса    метрів  двадцять,  Марина  йшла  не  поспішаючи,  обурено    цмокнула  -  І  де  ж  він?
 Озирнулася,  неподалік  від  себе,  біля  ларька  помітила  постать  Олі.  Ого  та  вона  напевно  за  мною  слідить,  думка  змусила  її  посміхнутися.-    Це  ж  треба,  отакої!
В  цей  час,  не  знати  звідки,  перед  нею    всміхався  Ігор,
-Привіт!  Леді,  ви    мене  шукаєте?  Обійняв  її  і  чмокнув  в  щоку.
-Ти  що  -  побоявся  в  магазин  прийти?
Він  взяв  її  за  руку,  підвів  до  бордюра,
-  Як  тобі  це  авто?
-Не  зрозуміла.  Це  що  твоя?!Ти  рискнув,  їздив  за  кордон?
-Це  буде  наша.  Мені  її  у  Львів  пригнали.  Подобається?
-Я  в  них  не  дуже  розуміюся.
На  синю  тойоту  падає,  іскриться  сніг.  
Сідай,  поїхали!-відчинив  передню  дверку  автівки.
Усміхнувшись,  двинула    плечами,  не  перечила.
Залишивши    автівку,  біля  річкового  вокзалу,    прогулянка  по  набережній.
Ігор  дуже    хвилювався,  як  почати  розмову,  як  зробити  крок  до  нового  життя.  Вона  відчуває,  що  він  має  сказати  щось  важливе,  бо  час  від  часу  важко  переводить  подих.
 Невже  знову  кудись  поїде?  А  може  десь  знайде  собі  таку,  як  Оля?  А,  як  же  я?  Від  цих  думок  її  тіло  проймає  легке  тремтіння.
-Ти  змерзла?-  запитав  він.
-Та  ні,  це  щось  так,  раптово  вітер  війнув,  тому  й  здригнулась.
Вони  зупиняються  дуже  близько  до  річкового,  досить  високого  бордюра.  Ігор  взяв  її  за  руку,
-Марино,  я  розумію,  зараз  війна  і  ми  не  знаємо,  скільки  ще  часу  триватиме    це  жахіття.  Але  життя  продовжується,  Поки  я  тут,  у  нас  є  шанс  бути  щасливими,  ти  вийдеш  за  мене  заміж?
Вона  мовчала…ніби  слухала  сплеск  хвиль,  які  торкалися  берега.
   Зненацька,  повільно,  рідко  закружляли  сніжинки,  вмить  вітер  підносить  їх  догори  і  тут  же  пускається    густий,  дрібний  сніг.
Вона  в    його  ніжних  обіймах,
-Не  мовчи!  Не  втрачаймо  надії,  що  все  буде  добре!-  прошепотів  він.
В  її  очах  блискавки  кохання,  повільно  примруживши  очі,  тулилася  до  нього,
-Ти  казав,  що  все  для  мене  зробиш.  От,  як  зможеш  сніг  зупинити,  тоді  скажу.
 Хтось  би  почув  ці  слова  зі  сторони,  мабуть    мимоволі  б  посміхнувся.
 Та  за  мить,  білий  велюровий  шарф,  що  був  на  його  шиї,  опинився  на  її  голові.  Чолом  торкнувся  її  чола,  усміхаючись,  притиснув  до  грудей,    тихо  прошепотів,
-У  нас    кохання,  а  це…  це  таке  легке  завдання.
Довгий,  солодкий  поцілунок,  їх  заставляє  забути  про  все  на  світі.
 Звук  кроків..  хтось  проходив  мимо,  напевно  спеціально  кашлянув.
Марина,  злегка  сп’яніло,  поклала  на  його  мужні  груди  голову.  Здивувалася…ніби  погода  відчула  її  бажання  -    вже  не  сипав  сніг.  За  мить  сміливо  зазирнула  в    його  світлі,  теплі  очі,
-Ти  спромігся  зупинити  сніг,  То  ж  я    вийду  за  тебе  заміж.
За  кілька  секунд,  на  її  безіменному  пальці  правої  руки,    виблискувала  золота  каблучка  з  камінчиком  цитрину.
   -Все  їдемо  до  моїх,  вони  на  нас  давно  чекають.
-Що,  ось  так  прямо  зараз?-тільки  й  встигла  запитати.
 Рукою    обійняв  за  талію,
-Не  гаймо  часу,  йдемо  до  машини!
   Надворі…  пролітають  сніжинки.  Автівка    рухається  по  асфальтованій  дорозі,  в  напрямку  залізничного  вокзалу,  де  неподалік  їх  будинки.    В  ній  їдуть  молоді  люди,  веселі,  усміхнені  сповнені  мрій  і  надій  на  краще!

                                                                                                                                                                           2024  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031077
дата надходження 19.01.2025
дата закладки 22.01.2025

Світлая (Світлана Пирогова)

Віра тримає

Ні  краплі  радості,  і  серце  -  неспокійне,
Коли  новини  ріжуть  душу  лезом.
Бо  знищити  нечистих  неможливо  києм,
Без  зброї,  -  й  ти  сприймаєш  це  тверезо.

За  кожного  загиблого  сльозиться  серце.
Що  міг  зробити  голими  руками?
І  ангелом  тому  злітав  в  небесній  тверді,
А  свідком  був  лиш  придорожній  камінь.

То  ж  серце  не  на  місці,  б'ється  неймовірно,
Пронизують  його  лихі  тривоги.
Війни  нутро  важке  і  вбивче.  І  лиш  віра
Тримає    дух  людський,  що  разом  з  Богом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031099
дата надходження 19.01.2025
дата закладки 19.01.2025

Ніна Незламна

Зрада

                                                         (вірш  до  картини)

У  серце  вістрям  вп’ялось  сумління,
Ось  так  зненацька,  стомлює  душу,
Чому  згубилось  порозуміння?
Гнітять  думки,  приводять  до  блуду.

Як  не  втрачати  щоденну  цінність,
Себе  самої,  то  ж  зраджуєш  ти,
Холоне  тіло…  десь  зникла  ніжність,
Хто  нам  посмів,  зруйнувати  мости?!

Чи  рік  такий,  кажуть  зміїний,
Твій  образ  мінить  хитрість,  відраза,
І  раптом  погляд,  досить  нещасний,
Мов    ятрить  душу,  якась  проказа.

Втаїла  ніч,  спогади  за  хмари,
А  місяць  рогом,  визирнув  на  мить,
Ти  розтрощив,  полюбовні  чари,
Ой,  якби  ж  знав,  як  серденько  болить.

                                                     18.01.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031016
дата надходження 18.01.2025
дата закладки 19.01.2025

Ніна Незламна

Бог не дав кращої долі

Всюди  ходить,  смерть  з  косою,
По  землі,    українській,
Людей  в  плечі,  до  ізгоїв,  
Вкотре  б’є,    мечем    сторічним.
 
Лід  розтрощений  снарядом,
Під  завалом,  крик  дитячий,
 Вирви,  ями,  купи  згарищ,
Знов  летить,  ворон  проклятий.
 
Почорнілий,  сніг  у  полі,
Стікав  кров’ю  в  рову  воїн,
Бог  не  дав,  кращої  долі,
Ніхто  рани  не  загоїть.
 
Орлів  зграя,  в  очах  вістря,
Враз  вогонь,    пекучий,
Чи  зненацька  кінець  світу,
Пройма  тіло,  біль  жагучий.
 
Все  ж  хотів  боєць  піднятись,
Та  неначе,    вже  й  мав  крила,
В  піднебесся  злетів  птахом,
Душа  стрімко  в  рай  летіла…
 
Що  ж  ти  доле  нещаслива.

 05.01.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030693
дата надходження 14.01.2025
дата закладки 14.01.2025

Ніна Незламна

До глибин душі

Мерехтить  по  річці  золота  мережка,
Зазира  промінчик,  за  мить  срібна    стежка,
Прокладав    закохано  до  глибин  душі,  
Приласкать    бажав,  їй  присвячує  вірші.

Повноводна  фея,  течія  мов  коси,
Від  світанку  вміло  забирала  роси,
І  води  краплинки  в  обіймах  проміння,
Іх  барвистість  диво,  веселки  цвітіння.

Як  не  задивитись,  доленька  керує,
Хай  відчує  ніжність,  весь  світ  зачарує,
У  облозі  льоду,  не  здалась  морозу,
Блискотить  промінчик,  зберігає  вроду.

Шанобливість  гріє,  річенька  сміється,
Весни  подих  зловить,  тоді    розіллється,
Ну,  а  поки  зимно,  ваблять  вечорами,
Ті  слова  таємні,  що  лягли  віршами.

                                                                       07.01.2025  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030191
дата надходження 07.01.2025
дата закладки 08.01.2025

Світлая (Світлана Пирогова)

Від пращурів

Ще  дихав  вільно  степ  під  покривалом  білим,
Ще  тиха  світла  музика  зими  бриніла,
А  іній  ворожив  на  стеблах  незмарнілих,
І  димарі  сільські  в  димах  розкішних  грілись.
І  затишно  було  калині  у  молитві.
Правічні  осокори  гомоніли  з  вітром.
Здалека  божевілля  мчалося  сердито
У  степ,  щоб  знищити  нещадно  і  у  прірву,
У  згарища,  у  попіл,  до  стерні,  дощенту
Красу  земну,  красу  душі  і  стукіт  серця.
Несамовиті  прагнули  здобути  ренту,
Але  зустріли  справжню  відсіч  -  путь  на  герцях,
Бо  зло  не  в  змозі  подолати  духу  світло,
Господню  віру  серед  щему  горя  й  лиха.
Впаде  на  діл  чужинське  злісне  божевілля.
Від  пращурів  зросла  непереможна  сила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029886
дата надходження 03.01.2025
дата закладки 03.01.2025

Ніна Незламна

Кроки зими

Йшла  наліво,    вже  направо,
 Озирнулася    навкруги,
Ти  красуня,    маєш  право,
Виграють…  сніжні  береги.
 
Крок  за  кроком  так  сміливо,
Сипле  сніг,  вже    й  підморгнула,
Ніби  в  казці,  справжнє  диво,
В  дзеркалах,    річка  заснула.
 
Поле  й  степ  під  блиском  срібла,
Всі  дерева  златом  сяють,
Повелася  досить  гідно,
Ледь  іскрять-  зорі  вітають.
 
Ліс  приборканий,  в  спідниці,
Десь  по  пояс,  десь  по  груди,
Зима  рада,    веселиться,
Розсипає  ізумруди.
 
Височать  сухенькі  трави
Із  морозом  у  обіймах,
У  сапфіри,  роси  вбрані,
Загубились    у  снах  зимніх.
 
Серед  ночі  завітала,
Заясніло  все  довкола,
Ще  й  припудрить  поспішала,
Велич  гори  і  роздоли…
 
Вкрилась  пухом  лебединим,
Снить  земля,    відпочить  в  змозі,
Всім  здається  день  щасливим,
Без  сирен,  відбій  тривозі.

Хай  відійдуть  дні  мінливі,
Збереже…  зимонька  красу,
А  синички  шанобливі,
 Душевний  спокій  принесуть.

***

З  Новим  роком,  шановні  друзі!
Не  втрачаймо  віри  в  майбуття!
Я  бажаю  Вам  миру,  здоров’я!
Тепла,  світла  і  творчого  завзяття!
Хай  збуваються  ваші  плани  і  мрії!

                         30.12.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029610
дата надходження 30.12.2024
дата закладки 30.12.2024

Ніна Незламна

Довіра (проза)

     Грудневий  день…  надвечір’я.  Легкий  серпанок  спускається  донизу,  несе  вологість,  прохолоду.  Земля  деінде  під  покровом  снігу.  Невелика  площа  біля  маркету,  розчищена  від  снігу  та  де-не-де,  все  ж  залишилися,  короткі,  вузькі  клапті  від  ковзанок.
     За  кілька  сот  кілометрів  до  воєнного  зіткнення…своїм  життям  живе  містечко.  Хоча  часто  виють  сирени  та  люди  звичні,  копошаться,  як  мурахи,  поспішають  у  своїх  щоденних  справах.
     З  вокзалу,  про  прибуття  електрички,  долітають  слова  диктора.  За  кілька  хвилин,  з  тунелі,  що  виходить  зі  сторони  вокзалу  до  площі,  в  тисняві  поспішають  люди.  Більшість  жінок  старшого  віку  із  сумками,    а  чоловіки,  в  основному  з  рюкзаками    в  руці,  чи  через  плече.  Ну,  а  молодь  майже  завжди  з  пакетами  чи  з  невеличкими  сумочками,    чи  з  портмоне.
   В  очікуванні  покупців,  Світлана  хитро  позирала  в  сторону  тунелі.  Чи  всміхнеться  їй  вдача,  чи  продасть  ці,  пахучі,  смажені  пиріжки  з  капустою.  Це  сьогодні,  з  такою  начинкою,  іншим  разом    бувають  з  картоплею,  заправлені  із  зеленим  кропом,  чи  із  смаженою  цибулею.  Рідше,  вдома  з  мамою,  готують  із  сиром  та  з  лівером.
   -Таке  воно…  життя  не  солод,  доводиться  виживати,  -так  часто  їй  казала  мати.  Звичайно,  по  дві  години  щодня  прибирає  в  аптеці,  це  невеликі  гроші,  тому  й  доводиться  займатися  такою  справою.  Батько  втік  у  росію,  а  вдома,  ще  є  молодша  сестра,  яка  в  цьому  році  закінчує  школу.    Але  зростом  уже  й  догнала  старшу  сестру.  Світлана  ж  закінчила  ПТУ  на  перукаря,  але    влаштуватися  на  роботу  не  вдалося.  Пообіцяли  після  Нового  року  передзвонити,  хтось  має  піти    в  декретну  відпустку.  Інколи  вдома,  знайомим  робить  зачіски,  підстригає.  Мати  вирішила,  що  це  її  особисті  гроші,  тому  в  сімейний  бюджет  віддавала  гроші  за  продані  пиріжки.  Ще  місяць  назад,  хоч  мама  і  стояла  поруч,  вона  соромилась    їх  продавати.  Але  поступово    звикає.  Не  раз  бувало,  юрба  молоді  в  гарному  настрої,  жартує  ,їй  тепліше  на  серці.  Покупці  інколи  відмовлялися  від  здачі.  Принесе  додому  виручку,  всміхається,  а  мама  відразу,
-Що  мабуть  більше  грошей  принесла,  ніж  пиріжки  коштують?  А  потім  веселіше  до  неї,
-  Це  мабуть  за  твої  красиві  оченятка.  Ой,  моя  ж  ти  квіточко,  вони  ж  у  тебе  такі,  як  волошки  в  полі.  Коли  буваєш  весела,  то  в  них  сонячний  відблиск  і  тепло.  Личком  схожа  на  батька  -  маєш  бути  щаслива.
         В  тунелі  тільки  декілька  осіб,  інші  пасажири  розходилися  по  різних  напрямках.    Гурт  молоді  вже  біля  Світлани…тільки  й  встигала  подавати  пиріжки.  Веселі  розмови,  усміхнені  обличчя,  від  цього,  їй  хотілося    на  весь  голос  крикнути,  -  Дякую  вам  !Та  від  таких  думок  тільки  червоніла  на  обличчі,  у  очах    раз  -  у-  раз  миготіли  маленькі  блискавки.
     На  площі  безлюдно,  лише    один  молодий  чоловік,  ніби  загубився  в  тунелі.  Раз  -  по  -  раз  озирався,  вкотре    вивертав  кишені  та  на  плечі    поправляє  ремінь  від  рюкзака.  Врешті  вийшовши  з  тунелі,    комусь  дзвонив  по  телефону.  Напевно  не  відповідали,  сердито  махнув  рукою.  Окинувши  поглядом  всю  площу  та    спустошену  зупинку  автобуса,  повільно  підходив  до  Світлани.
   Побачивши    його  близько,  злегка  почервоніла  -  ого  та  він  зовсім  молодий.  Тільки  тепер  вона  помітила,  що  за  плечима  в  нього  у  чохлі,  якийсь  музичний  інструмент.  Озираючись  він  запитав,
-Ви  часом  не  знаєте  коли  буде  автобус  на  Бар?
Дівчина  сміливо  дивилася  в  його  зелено  –  сині  очі,
-Ой  та  він  недавно  був,  пасажирів  немає,  можливо  наступної  ходки  і  не  буде.  На  жаль,так  часто  буває,  заради  двох-  трьох  пасажирів  їхати  не  буде.  А  вам  далеко?  Можна  на  таксі  добратися.
-Та  ні  недалеко,  по  трасі  десять  кілометрів,  але  мені  таксі  не  підходить.
У  долоні  тримав  мілкі  монети,
-А  з  чим  пиріжки,    скільки  коштують?
-З  капустою  по  десять  гривень.
 Хлопець  нахилив  голову,    рахував  гроші,  Подавши  їх,  ледь  чутно  бубонів  собі  під  ніс,
-На  два  не  вистачить,  от  халепа.
 За  мить  звернувся  до  неї,
-Мені  один  дайте.
-Що  вам  одного,  беріть  два.
-Мені  незручно,  але  останні    шістнадцять  гривень  залишилося.  Хтось  поцупив  гаманець.  Тут  маю  друга,  але  по  телефону  не  відповідає.  Написав  СМС,  мовчить.    Мабуть  прийдеться  на  автовокзал  йти,  почекати,  може  пізніше  відповість.
Дівчина  наполегливо    дала  в  руку  два  пиріжки,
-Ви  з  дороги,  напевно  голодні,  їжте  на  здоров’я.
 В  його    телефоні  звук  -    прийшла  СМС.  Злегка  усміхнувшись,
-Вибачте,  ось  мій  друг,  як  палочка  –  помагалочка,  щось  написав.
Та  обличчя,  вмить  стає  серйозним,  заховав  телефон.
-На  жаль,  мій  друг  у  Вінниці,  то  ж  дуже  дякую,  я  пішов.
     Саме  в  цей  час,  на  автобусну  зупинку  приїхало  таксі.  Почувши  голоси  двох  чоловіків,  Світлана  помітила,  як  сідали  в  нього,  крикнула,
-Зачекайте,-      махнула  рукою  і  продовжила,
-Ось  вам  сто  гривень,  наступного  разу  мені  віддасте.
Він  зразу  не  міг  второпати    до  кого  вона  кричить.  Від  здивування,  його  очі,  здавалося  ось-ось  із  орбіт  повилазять.
-Мені  так  незручно.  Ви  такі  гроші  довіряєте?
Миттєво  озирнувшись,  що  більше  ніде  нікого  немає,  вона  тягнула  його  за  руку,
-Пішли!    Мене  звати  Світлана.  Правда  я  твого  ім’я  не  знаю  та  хочу  довіряти,  тобі  ж  якось  треба  добратися  додому.
 Спантеличений  її  поведінкою,  сідаючи  в  машину,  нахилився  до  неї,
-Я  Максим,  дуже  дякую.  Не  хвилюйся,    обов’язково  поверну  гроші.
     За  кілька  хвилин…Світлана  поверталася  додому.  Проходячи  мимо  кіоска  з  напоями,  знайома  продавчиня,  ледь  не  вилізла  з  віконця,
-Ну  й  довго  ж  ти  сьогодні.  Я  така  голодна,  як  вовк.  Виглядаю,  чекаю  на  тебе,  може  хоч  один  пиріжок  залишився?  Від  води  толку  замало,  в  шлунку,  аж  шкварчить.
 З  емальованої  каструлі,  дістала  два  пиріжка,  подала  їй.    Та    жадно  кусаючи,
-Я  би  і  три  зараз  вклала,  тормозок  вдома  забула.  
Лице  Світлани  розпливається  в  осмішку,  голосно  сміється,
-Ну  –ну,  а  якби  в  мене  пиріжків  не  було,  щоб  робила?
-Напевно  б  зачинила  на  якийсь  час,  тоді  б  мала  догану  від  шефа.  Він  у  цьому  домі  живе,  на  третьому  поверсі.  Кожен  мій  крок  бачить,  як  навіть  когось  довго  відпускаю,  дзвонить,  вичитує.
-Тобі  в  цьому  відношенні  краще,  сама  собі  господарка.
-  Ой,  не  скажи  і  дозвіл  є  на  торгівлю,  але    іншим  разом  поліцейський  причепиться,  як  смола,  покажи  медкартку.
-Та  то  ж  він  гроші  хоче,  чи  залицяється.
-Та  ну  тебе,  ти,  як  завжди,  все  про  хлопців,  чи  познайомилася,  чи  когось  маю.  Все  я  пішла.
 По  дорозі    дівчина  вирішила  нічого  нікому  не  розповідати.  Вдома  непомітно  доклала  свої  гроші,  віддала  матері.
     Тьмяне  світло  нічної  лампи,  спонукало  до  роздумів.  Світлані  не  спалося,  розмірковувала,  поверне  гроші  чи  ні,  хто  знає?  Ну,    як  ні,  то  так  і  буде,  зроблю  дві  стрижки  та  й  поверну  ту  сотню.  Шкода  хлопця,  симпатичний  та  насправді  не  знати,  яка  в  нього  душа.
     Минуло  два  тижні…  вечоріло,    літав  пухкий  сніг.  Сьогодні    дівчині  пощастило,  вдалося  швидко  продати  пиріжки,  збиралася  додому.  Раптом,  хтось  ззаду,  її    тронув  за  плече,
-Світлано,  добрий  вечір!
Перед  нею  стояв  усміхнений  Максим,
-Того  разу,  мені  здається,  ми  перейшли  на  ти.
     Нині  він  був  без  в’язаної  шапки,  під  капюшоном  куртки  помітила    світло  русяве  волосся.  А  й  справді    славний,  і  такий  колір  волосся,  за  прикметами  має  бути  добрим,  подумки  зробила  висновки.
Він  подав  їй  гроші,
 -Дуже  дякую.  Я  був…  трохи  прихворів,  тільки  сьогодні  вибрався,  як  кажуть,  до  людей.
-Приніс  борг,  ти  мене  справді  дуже  виручила.  Замість  процентів,  запрошую  в  кав’ярню.  Може  не  відмовиш?
Вона  не  чекала  такої  пропозиції,  трохи  задумавшись,
-Яе  справді  не  проти,  але  оцю  все  треба  додому  відвезти.  
-То  стільки  того  діла?!
Не  соромлячись,  взявся  за  ручку  кравчучки,
-Поїхали!
Дівчині  сподобався  його  такий  жест,  але  запитала
 -І  що  до  самого  дому  мене  проведеш?
-А  чого  ні?  Я  іще    зранку  поспілкувався  з  другом  Віктором,  сьогодні    в  нього  зупинюся.  Правда  він  нас  двох  запрошував  у  гості,  але  я  вирішив,  нам  краще  поспілкуватися    в  кав’ярні.  
 Після  почутого,  трохи  зніяковіла.  Ой  і  чого  ти  такий  прудкий-  ледь  не  вирвалося  з  її  вуст.  Позираючи  з  під  лоба,  сказала,
   -Отак  відразу  в  гості,  я  тебе  зовсім  не  знаю,  А  може  б    я  навіть  у  кав’ярню  не  погодилася  піти….
-Та  ні  на  тебе  це  не  схоже.  Ти  добра!-  перебив  її.
На  кілька  хвилин  затягнулася  мовчанка.  Згодом    вона    запитала,
-А  скільки  тобі  років?
Мені  двадцять  три  роки.  Не  одружений,  я  загалом  мешкаю  у  Вінниці,з  дядьком  Миколою,  маминим  братом.  Працюю  в  театрі.  Я    граю  на  скрипці,  на  гітарі,  якщо  треба,  то  зіграю  і  на  піаніно.  Це  мій  дядько  пішов  на  пенсію,  тепер  я  замість  нього.  Він  мені  з  самого  дитинства  привив  любов  до  музики.  Знаєш  коли  йде  вистава,  без    музичної  композиції  ніяк.  Хоча  зараз  є  можливість  знайти  любу  музику,  записати  її,  але  це  ж  не  завжди  підходить.  Інколи  доводиться  готувати  декорації…отакі  справи.  А  тобі  вісімнадцять  є?
-Ото  розсмішив,  мені  вже  скоро    двадцять  стукне.  Живу  в    приватному  будинку  з  мамою  і  сестрою..  Так  склалося,  батько  поїхав    до  родичів  в  росію,  там  і  залишився.
-Зрозуміло…  третій  рік  війни.  мабуть  вже  й  не  повернеться…
-  Мама  каже,  все,  що  відбувається,  то  на  краще.
   Світлана,  взялася  за  ручку  кравчучки,
 -Он…  наше  обійстя,  бачиш,  отой  білий  будинок.Ти  мене  тут  зачекай,  я  швидко  зберуся.
   Він  залишився  чекати,  її  ж  підстерігає  думка,  ой,щось  не  так  з  ним.  Такий    відвертий,  привітний,чи  й  не  занадто?    Так  зразу,  все  про  себе  виклав,  ніби  дивись,  я  позитивний.
   В  кав’ярні  мало  відвідувачів…на  столі  паруюча  кава  і  солодощі.  Ніби  і  все  добре  та  ,  все  ж  її  переслідує  сумнів.  Двадцять  три  роки  і  не  мати  дівчини,  якась  же    є  причина.Чомусь  країну  не  захищає?
     Максим    весь  час  дивився  на  неї,  їй  навіть  ставало  незручно.  В  нього  рот  не  закривався,  розповідав  про  місто,  про  роботу.  Вона,  то  слухала  його,  то  знову  роздумувала,ото  вже  балакучий,  видно  не  одній  дівчині  може  голову  затуркати.
     Провівши  зо  дві  години  в  кав’ярні,  він  проводжав  її  додому.
-Я  десь    скоро  з’явлюся,  зрозумів  у  тебе  зараз  нікого  немає.  З  другом  домовляюсь,  він  як  треба,  мені  ключі  від  квартири  залишить,  побудемо  наодинці.
-Ні-ні,  ніяких  наодинці.  Я  тебе  зовсім  мало  знаю,  -  різко  заперечила.
-Ти…  ти,  що  мені  не  довіряєш?  Я  ж  тобі  борг  віддав.
Її  вираз  обличчя  різко  змінився,  ніби  з’їла  кислицю,  у  волошкових  очах  спалахнула  блискавка.Знервовано  розвернулася,  йшла    в  сторону  будинку,
-Я  пішла,  на  добраніч!
-То  я  тобі  передзвоню  через    кілька  днів?
-Добре…па-па!
   Після  спілкування  з  ним,  у  душі  з’явився  незрозумілий,  дивний  осад.  Думка  за  думкою,  як  рій  бджіл,  ну-ну,  повернути  гроші,  це  ніби  трохи  совісті  мати.Та  довіра  ж  не  тільки  на  грошах  базується.  Сьогодні  гроші  є,  а  завтра  немає.
   Минуло  кілька  днів…Світлана    продавала  пиріжки.  Біля  неї  стояла  сестра,
-Вже  покупців  немає,  я  замерзла,  пішли  додому!
-Валю,  зараз  будуть  покупці  з  електрички.  В  каструлі,  іще  з  десяток  є,  треба  продати.  Може  не  чекай,    йди  сама  додому.
-О!  Пів  години  біля  тебе  стирчу,  чекаю,  а  тепер  іди  сама!Та  раптом    всміхнулася,  продовжила,
-    Он  чуєш,    диктор  кричить,  вже  електричка  прибуває.
За  кілька  хвилин,  всі  пиріжки  були  продані.  Аж  тут  і  з’явився  Максим,
-Ой,  які  дві  чарівні  красуні!  Світлано,  ти  познайомиш  мене  зі  своєю  подругою.
Вона  зразу  моргнула  сестрі  та  кілька  раз  кліпнула  очима,
-Звичайно…  знайомся,  це  Валя!    
-Гарну  подругу  маєш,  на  перший  погляд  ніби  трохи  і  схожі.  А  давайте  сходим  у  кав’ярню!  Втрьох  веселіше…що  скажете?
Валя  зрозуміла  хитрість  сестри,  запропонувала,
-Дай  мені  кравчучку,  я  відвезу  в  ларьок  з  напоями,  а  ми  відірвемося  по  повній,.  Нарешті  зігріюся,  бо  вже  холодна,  як    бурулька.
-Ну,  що  ж,  тоді  ловимо  шанс!  Пішли!  –  весело  погодилася  Світлана.
     У  кав’ярні  досить  людно,  галасливо.  Їм    трохи  повезло,  хоча  далеко  від  бармена  та  вільний  столик  знайшли.
 Максим  пішов  взяти  напої  та  солодощі.  Світлана    шепотіла  сестрі,
-Це  добре,  що  ти  прийшла.  Я  його  майже  не  знаю,  але  занадто  говіркий.  До  таких  людей  моє  ставлення  ти  знаєш.  Ніби  порядний,  бо  давала  гроші  в  борг,  то  віддав.  Але  після  спілкування,  мене  підстерігає  думка,  може  просто  шукає  пригод,  хоче  розважитися.
-То  давай  і  далі  удавати,  що  ми  подруги..Ти  згодна?
-Так,  подружко,-  озирнувшись,  обоє  сміялися.
   Розмови,  анекдоти,  сміх…вечір  видався  веселим.
 Світлана    вже  кілька  раз  нагадала,  що  пора  йти  додому.  Валентина,  встала  з-за  столу,  на  ходу,
-Так,  я  до  вбиральні  зайду,  почекайте,  потім  підемо.
Максим,    відразу  поклав  руку  на  плече  Світлани,
-Виручай,  я  знову  в  скрутному  становищі,  замовляв  напої,  небагато  ,але  заліз  у  борг.  Може  і  цього  разу  виручиш  мене?  Ти  ж  мені  довіряєш,  знаєш  я  відповідальний.
Від  почутого  її  брови  піднялися,
-І  скільки  недостатньо?
-Та  небагато…
-Гаразд,  думаю  сто  гривень  досить?-  дістає  з  кишені  куртки.
-Так…-  озираючись,  взяв  гроші  і    продовжив,
-  Тільки  Валі  не  кажи,  мені  незручно.
Він  саме  встав  з-за  столика,  побачив,  як  дівчина  поверталася,  поспішив  до  бармена.
 Світлана  вже  йшла  їй  назустріч.  Всміхаючись,  підморгнула,  взяла  за  руку,  шепотіла  на  вухо,
-Пішли  в  мене  є  план.  Давай  продовжимо  цю  театральну  виставу.  Мені  здається,  він  на  тебе  око  поклав.  Якщо  пропонуватиме  провести  додому,  погоджуйся.  Разом  заберемо  кравчучку,  дійдемо  до  розвилки.Ти  скажеш,  що  далі  тобі    в  провулок,  підеш  додому  через  городи.  А  я    поїду  по  прямій,  він    мене  вже  проводжав,  то  ж    знає  де    мій  будинок.  
-Хух,  ви  так  швидко  пішли,  я  думав,  що  вже  й  не  наздожену  вас,  -    захеканий,    підбіг  до  них  Максим.
   Дорога  від  площі  освітлена  ліхтарями…  пролітав  невеликий  сніг.
Хлопець  поступив  по  -  чоловічому  -  віз  кравчучку.  Дівчата  йшли  поруч,  інколи  переглядалися,  слухали    його  розповіді  про  театр,  акторів.  При  нагоді,  обіцяв  у  друга  влаштувати  вечірку  та  зіграти  на  гітарі.  Він  так  захоплено  все  розповідав,  що  весь  час  підкреслював,  хвалив  себе,  як  дуже  потрібен  театру.  Дівчата    всміхалися,  зазирали  одна  до  одної.
 Непомітно  пролетів  час,  прийшли  до  розвилки.  Валя  зупинилася,
 -Так,  мені  в  цей  провулок,стояти  не  буду,  бо  вже  трохи  змерзла.
Максим    поставив  кравчучку,
-Ой…  там  ліхтарів  немає,  але  нічого  ми  вдвох,  а  далеко  йти?
-Та  ні,  тут  біля  садків  пройти  метрів  сто,  може  трохи  більше,
,  -  поспішила  відповісти    Валя.
Світлана  позаду  себе  везла  кравчучку,  
-Ну,  а  я  пішла…  па  -  па!
 Максим    на  втрачав  удачі,  обійняв  Валю,  злегка  нахилившись  до  неї,
-  Ти  така  красуня,  збентежила  моє  серце.  Я    у  друга  візьму  ключі  від  квартири,  може  ми  тільки  удвох  з  тобою  розважимося.  Вип’ємо  вина,  музику  послухаємо.  .Якось  же  треба  нам  ближче  познайомитися.  Ну,    а  потім,  уже  якось  можна  буде  і  твою  подругу  запросити.    Загалом,  сама  знаєш,  там  де  троє,  то  один  зайвий.
 Дівчина  мовчала  ледь  стримувала  усмішку,  дивилася  на  нього  з  задумливим  виразом  обличчя.
Після  паузи,  він  продовжив  лесливо,  ніби  заохочуючи,
-То  що  скажеш,  аж  душа  холоне  від  бажання  побути  наодинці,  
-Мені  треба  подумати.
-  Гаразд,  я  цією  електричкою,  приїду  в  суботу,  зустрінемося  біля  тунелі,  що  виходить  на  площу..
Хотів  її  поцілувати,  але    дівчина  відхиляється,  спритно  вивернулася  з  обіймів,
 -Ой,  який  же  ти    швидкий!  Бувай!
Її  постать  зникає  в  темряві,  він,  розчаровано  дивився  вслід.  Відчув,  як  холод  проникає  до  спини,  здригнувся.  Повертаючись,  тихо  собі  під  ніс,  
 -Щось    не  везе  мені  з  цими  дівками,  одна  другої  краща,  але  ж  незговірливі.  Скоро  Новий  рік,  що  знову  буду  один?  Чортівня…і  чого  її  номер  телефона  не  запитав?  Бамбула,  був  би  подзвонив,то  знав  би  наперед  чи  погодиться,  чи  ні.  Хоча  молодша,  як  цукерка  солодша,  ще  рожеві  окуляри  носить,  то  ж  здається,  її  простіше  умовити.
   Світлана  хвилювалася  за  сестру,  почувши  в  коридорі    шарудіння,  заспокоїлася.  Значить  все  добре,  але  ж  він  в  цьому  відношенні  прихвостень,  до  того  ж  здається,  ще  й  ловелас.
     В  спальні  дівчата  довго  гомоніли,  обговорювали  події,  сміялися.  Світлана,  виключаючи  настільну  лампу,  трохи  замислившись,
-Все  спимо!  До  суботи    є  час.  Ти  вже  цього  разу  не  відмов    своєму  однокласнику    в  побаченні,  як  його  там  Віталій  звати.  Хай  прийде  на  площу  зустрінетеся.  а  що  далі  буде,  побачимо.
 -Ти  не  хвилюйся,  я  вчасно  приєднаюся.
     Субота…  надвечір’я,  на  площі  трохи  людно.  Світлана  і  Валя  чекали  на  електричку.  Декілька  пиріжків  залишилося  в  каструлі,  але  це  дівчат  не  хвилювало,  вони  чекали  на  Максима.
           Людей  з  електрички  було  небагато.
Побачивши  Максима,  Валя  вирішила  загубитися  на  автобусній  зупинці,  слідкувати,  що    буде  далі.
Він  поправив  на  плечі  ремень,    кілька  раз  пройшов    вздовж  тунелі.
За  мить,  видно  хтось  подзвонив,  кілька  слів  сказав  по  телефону.  Знервовано  махнув  рукою,  його  ноги  ніби  путалися,  не  поспішаючи,      підійшов  до  Світлани.
-Добрий  вечір,  Світлано!  Ось  візьми  мій  борг,  ти  мене  знову  виручила,  дякую!-  віддав  гроші  і    кілька  раз  озирнувся.  В  цей  час    Валя  помітила,  як  до  них  підходить  Віталій,  намагалася  непомітно  підійти  ближче,  щоб  з’явитися  за  їх  спинами.
-Світланко,  а  де  ти  свою  сестричку  поділа?  Вона  ж  мала  з  тобою  бути,  голосно  запитав  Віталій.
     -Та  я  вже  тут,  -  веселий  голос  привернув    увагу  Максима.
Повернувши  голову  в  її  сторону,  його  обличчя  помітно  почервоніло,  різко  шарпнув  гітару  назад  .Від  злоби  стиснув  кулак,  підкралась  думка  -  Отакої!  Як  я  не  помітив  лукавства,  дозволив  себе  круг  пальця  обкрутити?!  Розвернутися  і  піти?  То  чого  тоді  я  тут  стою?
Лише  на  мить  стрімкий,  холодний  погляд  до  Світлани,  тут  же  тупо  дивився  на  пиріжки.  Невеличка  пауза  .Хриплим  голосом,  відчуваючи  посуху  в  роті,  видавив  із  себе,
-У  вас  ще  є  пиріжки?  Якщо  можна  мені  два  штуки.
 Розрахувавшись  з  нею,  подякував  і  не  озираючись,  швидкою  ходою  зник  за  будівлею  маркета.
 Світлана  з    сестрою  усміхнені,  переглянулися.  Кожна  з  них  розуміла,  що,  на  жаль,  таких  мисливців  є  немало.  Щоб  пізнати  людину,  її  характер,  відношення  до  інших,  при  різних  обставинах,  треба  приділити    багато  уваги  і  часу.  Довіряти  можна  лише  тоді,  коли  є  впевненість  порядочності  і  доброзичливості.

                                                                                                                                                                                                       грудень  2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028925
дата надходження 20.12.2024
дата закладки 20.12.2024

Дружня рука

З соснових гілочок зробила плаття

З  соснових  гілочок  зробила  плаття,
Таке  розкішне  і  таке  живе,
В  очах  горить  гірляндою  багаття,
Сніг  візерунками  униз  пливе  …  

Пішла  у  світ,  щоб  там  когось  зустріти,  
Щоб  хтось  цю  розкіш  гарно  оцінив,
В  куточку  їй  такій  сказали  стати,
Тут  ще  один  такий  стояв,  чимсь  завинив  

Чи  лісовик,  чи  то  людська  подоба,
І  ніс  кілком,  і  пальці  мов  гілки,
Спочатку  думала,  якась  нероба,
А  в  нього  погляди  –  чарівники  …

Перетворив  її  наряд  в  розкішну  сукню,
Кивнув:  біжи  туди,  де  ці  усі  стоять  …  
Не  побіжу.  Всі  звуки  раптом  вщухнуть.  
Прошу  до  танцю.  А  вони  хай  сплять  …  

Який  красивий  він  ураз  зробився,
Глибокий  погляд,  мов  дитинства  друг,
І  де  він  тільки  танцювати  вчився,
Хіба  в  ялин  –  її  близьких  подруг  …

Година  вже  дванадцята  примчала,
Хтось  там  гамселить  по  якійсь  трубі,
Нічого  й  нікуди  їм  не  пропало,
Бо  подаровано  було  їй  і  тобі  …  

[i]Музичний  супровід  та  виконання    допомогою  ШІ[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028674
дата надходження 16.12.2024
дата закладки 19.12.2024

НАСИПАНИЙ ВІКТОР

гумор

Жіноча  логіка
Дає  завдання  вчителька  Дарині:
-    Назви  -  но  перелітні  птахи  нині.
Мала  мовчить  та  врешті  каже  чемно:
-  Я  думаю,  що  це  ворона,  певно.
Чому,  скажи  –  но?  –  вчителька  питає.
-  Вона  ж  туди  –  сюди  перелітає.

08.12.2024


Певно
-  Колись  я,  певно,  був  котом,-
Дружині  Боря  став  казати  –
-  Полежав  би  до  сонця  животом,
Лиш  їсти  б,  погулять  і  спати.

08.12.  2024

Ти  можеш!
Є  ті,  кому  підняти  швидко
В  житті  постійно  можеш  ти:
Комусь  підняти  настрій  стрімко,
Комусь  підняти  різко  тиск.

02.12.2024

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028153
дата надходження 08.12.2024
дата закладки 19.12.2024

liza Bird

Маки

Виблискують  маки  на  чорнім  полі,
Дивлюся...та  плаче  душа  все  моя,
Немов  залиши́ли  краплинки  крові,
Герої  полеглі  в  запеклих  боях.

Вони  захищали  блакитне  небо,
Їм  щастя  хотілось  на  рідній  землі,
Жахлива  війна,  ненаситне  стерво,
У  смерті  немає  зупинки  й  межі.

Чи  можна  було  б  відвернути  біду?
Господ  світових...  це  лукаві  примхи,
Могли  ж  на  початку  спинити  війну,
Прибутки  завада,  всім  планам  мирним.


Музична  композиція  створена  за  допомогою  SUNO  AI

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025511
дата надходження 31.10.2024
дата закладки 19.12.2024

oreol

Жива мова

Звуки  ніжних  слів  наповнені  всепоглинаючою  порожнечею
У  похмурій  темряві  холодних  кришталевих  снів
Зловтішаються,  не  залишаючи  й  сліду.
Ми  у  викривлених  світах,  а  навколо  сморід  і  прах.

Ранкове  сонце  осяває  світанок,  пестячи  пом'яті  трави.
Світла  перлина  блищить  на  ранковій  росі.
Обручки  рим  з'єднуючись  у  вірш
Випромінюють  ясність  мови  в  суті  світобудови.

Жива  мова  -  світла  крихта  в  дивовижному  ставку  світобудови,
Возз'єднує  серця  у  світ  ладу.
Поглянь,  як  світ  розкриває  таємне  піднесення,
Дверцята  до  чудес,  ключем  істинного  пізнання.

У  п'ятому  кутку  багатовікова  тиша  веде
Туди,  де  ясний  день  народжує  душевний  зліт.
Рядки  живої  мови,  лунаючи,  кружляють  у    морі  ефіру.

І  ось,  над  землею  сходить  світанок,
З'єднуючи  небо  і  землю  в  мрії.
У  ці  миті,  немов  у  казкових  снах,
Світло  осяяння  пробуджує  наш  прах.

Кільця  каблучок  зчіплюють  бажання,
Чиста  крапля  вічної  краси  знаходить  назву.
Ключ  же  золотий  в  мені,  він  зі  мною.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028795
дата надходження 18.12.2024
дата закладки 19.12.2024

Наталі Косенко - Пурик

Ось, бачиш…

Постукай  тихо  у  моє  вікно,
Залиш  на  ньому  найрідніший  дотик,
Відчую  вранці  я  твоє  тепло
І  зрозумію  ті  душевні  ноти.

Захопить  згадка,  понесе  у  світ
І  звісно  почуттів  тих  не  згасити,
Вже  стільки  пролетіло  дивних  літ,
А  серце  не  стомилося  любити.

І  не  забула,  серце  зберегло,
Оті  п'янкі  та  неповторні  миті,
Ось,  бачиш,  посміхнулося  чоло
Ромашками  білявими  у  житі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028865
дата надходження 19.12.2024
дата закладки 19.12.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Замріялась… (сонет)

Зима  в  календарі  "блищить",  і  сніг  -  надворі.
На  думці  літо  тепле  і  дзеркальні  бліки.
Мороз  легкий  рипить,  та  сонце  ніби  хворе,
Сховалося  чомусь,  де  відшукати  ліки?

Змерзає  чуле  серце  -  денно  наодинці.
Йому  б  проміння,  море  тихе  з  узбережжям,
Але  сніг  сипле,  й  сивій  холодно  хмаринці.
І  поки  жодної  невидно  в  літо  стежки.

Замріялась...А  навіть  до  весни  далеко.
Немає  білих  крил,  розправити  хоч  плечі.
Пора  б  мені  вже  краще  й  зиму  полюбити,

Бо  чути,  чути  ще  війни  жорстокий  клекіт.
Чи,  може,  прочитать  філософа  Сенеку?
...А  сніг  летить,  летить  крізь  неба  щедре  сито.

13.12.  2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028866
дата надходження 19.12.2024
дата закладки 19.12.2024

liza Bird

Щирість

Наївна,  задумлива,  мила,
Тож  з  іншої  звісно  планети,
Ця  жінка,  мабуть,  народилась,
Під  музику  ніжної  флейти.

Життя  так  любила  й  природу,
Людей  поважала,  не  ново,
Ось  тільки  зіткнулась  довкола,
З  брехнею  і  підлістю  скоро.

Смішила  їх  щирість  безмежна,
Вона  ж  оправдання  шукала,
Отим,  хто  водицю  з  відерця,
Напився,  розбивши  горнятка.

Нелегко  прожити  на  світі,
Сердечність  дивацтвом  вважають,
А  висновки  тільки  найгірші,
Втрачаємо  рису  найкращу.



Музична  композиція  створена  за  допомогою  SUNO  AI

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028512
дата надходження 14.12.2024
дата закладки 19.12.2024

Ніна Незламна

Далеко до весни

Так  далеко  до  весни,
Кришталеві  береги,
Запитай,    все  ж  у  води,
Чом,  не  плавають  човни?
 
Пташка  пісню  не  співа,
Тиха  гавань,  ледь  дріма,
Обійма  річку  зима,
Скрізь  краса,  лід,  як  кайма.
 
У  коне́й…  немов  крила,
Мчить  у  санях  вродлива,
Ця  панянка    смілива,
Відчуває  щаслива.

Кожух  має,  парчевий,
В  нім  відтінок  квітневий,
Хоч  мороз  і  грудневий,
При  розмові  душевний.
 
Чобітки  з    перламутра,
Як  розсердиться  дмуха,
Звуки    вітру  послуха,
Вже  й  вихрить  завірюха.
 
Надто  ближче,  до  ночі,
Всі  поду́шки  розтрощить,
Сипне  чари  жіночі,
Запорошить  їй  очі.
 
Добра  по́́вна  скарбниця,
Тож  на  ранок  землиця,
З  промінцем  веселиться,
Сяйвом  злата  іскриться.

Сухі  трави  в  долині,
Вітерець  гойда  іній,
Блиск  ховавсь,  у  сніг  сині,
І  втішавсь  цій  хвилині.

Мов  на  скрипці  грав  лунко,
Пожвавішай  чаклунко,
Добросердна  співунко,
Підкинь  срібла,  віщунко!

Ще  далеко…  до  весни,
 Бахрома  в  косах  верби,
Біло  -  біло  навкруги,
Подарунки  від  княжни…
 
Ти  позбудешся  нудьги!

17.12.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028798
дата надходження 18.12.2024
дата закладки 18.12.2024

Ніна Незламна

Коник стрибунець

Я  маленький  стрибунець,
Жвавий  зелененький,
   Вірний  друг  -теплий  вітрець,
Завжди  веселенький.
 
Як  співаю,  він  несе,
По  усій  окрузі,
Павучок  сітку  плете,
 Під  той  звук  у  лузі.
 
 Тоді  добре,  так  йому,
І  траві  шовковій,
Не  веде  мову  сумну,
Бо  ж  росинки  в  змові.
 
В  них  веселка  виграє
Засія  зірками,
Все  іскрить,  тішать  мене,
Різнобарвні    гами.
 
А,  як  серпень    частий  спів,
Сюр-сюр  –сюр,  знайоме,
Долетить  і  до    лісів,
Чарівне,  казкове.
 
Поспішає  ніченька,
Прийде  час  сновидінь,
 Задрімає  річенька,
 Враз  сріблиться  гладінь.
 
Тож  нехай,  всі  стрибунці,
Навпаки  заваді,
Спів    доносять  від  душі,
В  ньому  тільки  радість.
 
 Я  зелений  стрибунець,
Так    люблю  співати,
Та  вже  казочці  кінець!
То  ж  лягайте  спати.

Сюр-сюр-сюр…відлуння  спів,
Вам  любенькі,  світлих  снів!

2024  р
                                                               

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028712
дата надходження 17.12.2024
дата закладки 18.12.2024

Ніна Незламна

Коник стрибунець

Я  маленький  стрибунець,
Жвавий  зелененький,
   Вірний  друг  -теплий  вітрець,
Завжди  веселенький.
 
Як  співаю,  він  несе,
По  усій  окрузі,
Павучок  сітку  плете,
 Під  той  звук  у  лузі.
 
 Тоді  добре,  так  йому,
І  траві  шовковій,
Не  веде  мову  сумну,
Бо  ж  росинки  в  змові.
 
В  них  веселка  виграє
Засія  зірками,
Все  іскрить,  тішать  мене,
Різнобарвні    гами.
 
А,  як  серпень    частий  спів,
Сюр-сюр  –сюр,  знайоме,
Долетить  і  до    лісів,
Чарівне,  казкове.
 
Поспішає  ніченька,
Прийде  час  сновидінь,
 Задрімає  річенька,
 Враз  сріблиться  гладінь.
 
Тож  нехай,  всі  стрибунці,
Навпаки  заваді,
Спів    доносять  від  душі,
В  ньому  тільки  радість.
 
 Я  зелений  стрибунець,
Так    люблю  співати,
Та  вже  казочці  кінець!
То  ж  лягайте  спати.

Сюр-сюр-сюр…відлуння  спів,
Вам  любенькі,  світлих  снів!

2024  р
                                                               

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028712
дата надходження 17.12.2024
дата закладки 18.12.2024

Наталі Косенко - Пурик

Дивний світ у веремії

Заплела  верба  у  коси
Неймовірний  квіт  мімози,
Стала  стильна,  ніби  пані,
Сяє  й  грається  в  тумані.

Загадкова,  неповторна,
Статна  дама,  дуже  модна,
Має  смак  -    не  відібрати,
Вміє  дійсно  спокушати.

А  калина  на  узбіччі
Запалила  дивні  свічі,
Заглядає  скрізь  навколо
Та  співає  ніжне  соло.

Клен  кружляє  в  водевілі,
Його  рухи  такі  смілі,
Поглядає  на  ту  пані,  
Що  ховається  в  тумані.

Новизна  створила  шоу,
Персонажів  чути  мову,
Дивний  світ  у  веремії  -
Казка  грає  на  подвір'ї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028704
дата надходження 17.12.2024
дата закладки 18.12.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Білить зима

Білить  зима  дерева,
Білить  у  колір  білий.

Осінь  взяла  перерву,
Чи  набереться  сили?

Зимні  прибігли  коні.
Б'є  по  землі  копито.

Вії  підняли  сонні
Кущики  ватою  вкриті.

Білить  зима  старанно,
Кучері  в'є  на  гіллі.

Ранок  морозить  вправно,
Осінь  замерзла  тільки.


27.11.  2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028742
дата надходження 17.12.2024
дата закладки 18.12.2024

Іван Українець

СЕРЦЕ - ДІМ ЛЮБОВІ №3

світ  шарудить  не  тихим  злом  

навколо  гроші  боротьба  за  владу  

а  люди  копошаться  знову  на  війні  

люди  не  бачать  

жінки  ховаються  за  якусь  помаду  

чоловіки  за  алкоголь  

і  всі  разом  за  різне  зло  .  

ні  ,  у  красі  ходити  треба  

але  ніколи  зло  ніхто  ще  не  прикрив  нічим  

радій  життям  по  різному  але  з  добром  у  серці  

та  не  ховай  життя  під  стіл  брехні  

усім  одна  порада  

на  память  -  бо  любов  це  сила  у  житті  

а  твоє  серце  дім  любові  

то  ж  бережи  цей  дім  охороняй  його  

і  памятай  що  вона  все  завжди  тільки  любов  .  



04.08.2024  17:43:47


https://www.youtube.com/shorts/gEYN2waSlbY

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028390
дата надходження 12.12.2024
дата закладки 12.12.2024

Наталі Косенко - Пурик

І співала у мирі земля

Я  згадала  найкращий  рушник
Де  життя  промайнуло,  мов  пісня,
Навіть  смуток  із  серденька  зник,
Ніби  нічка  похмура  та  пізня.

В  нім  усе,  що  писало  життя,
З  перших  кроків  і  юності  ди́ва,
Як  зростало  у  щасті  дитя
І  матуся  всміхалась  щаслива.

Розстелялись  найкращі  поля
Де  в  ромашках  купалося  сонце
І  співала  у  мирі  земля
Та  летіла  краса  до  віконця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028387
дата надходження 12.12.2024
дата закладки 12.12.2024

liza Bird

Краще іди…

Спадає  тінню,
Нестерпна  змія,
Як  привід,  звісно,
Підкинуть  гріха.

Зіграти  в  шахи,
Пройти  цей  форпост,
Згущаю  барви,
Щоб  ранить  когось.

Клекоче  серце,
Горить  вже  сірник,
Не  будь  же  перша!
Ти  краще...  іди...

Стійка  напруга,
Так  нерви  звела,
Війна  паскуда,
Душа...  мов  зола...



Музична  композиція  створена  за  допомогою  SUNO  AI

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028079
дата надходження 07.12.2024
дата закладки 10.12.2024

О. Хвечір.

ПОВИННІ БУТИ…. ТАНКА

Повинні  бути  
Ми  готові  до  Неба
Нам  приготувати  
Валізки  наші  треба...  
З  чим  ввійдемо  у  вічність?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028186
дата надходження 09.12.2024
дата закладки 10.12.2024

Наталі Косенко - Пурик

Але все повернути не в змозі на жаль

Подивлюся  де  постать  сховалася  рідна,
Скільки  часу  злетіло,  як  вічність  земна,
Мабуть  стрічі  тїєї  душа  була  гідна,
В  ній  іскрилася  мудрість  і  явна  краса.

Я  дивилась  де  кроки  сховалися  милі,
Знаю  серце  відчутно  торкнулось  землі,
Я  ту  згадку  не  можу  забути,  не  в  силі,
Що  іще  розповісти  про  неї  тобі.

І  буває  замріюся  в  тихім  чеканні
Та  ковтну  ту  сльозу  -  не  сховати  печаль,
Знов  згадаю  й  полину  в  своєму  бажанні,
Але  все  повернути  не  в  змозі  на  жаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028252
дата надходження 10.12.2024
дата закладки 10.12.2024

Наталі Косенко - Пурик

Але все повернути не в змозі на жаль

Подивлюся  де  постать  сховалася  рідна,
Скільки  часу  злетіло,  як  вічність  земна,
Мабуть  стрічі  тїєї  душа  була  гідна,
В  ній  іскрилася  мудрість  і  явна  краса.

Я  дивилась  де  кроки  сховалися  милі,
Знаю  серце  відчутно  торкнулось  землі,
Я  ту  згадку  не  можу  забути,  не  в  силі,
Що  іще  розповісти  про  неї  тобі.

І  буває  замріюся  в  тихім  чеканні
Та  ковтну  ту  сльозу  -  не  сховати  печаль,
Знов  згадаю  й  полину  в  своєму  бажанні,
Але  все  повернути  не  в  змозі  на  жаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028252
дата надходження 10.12.2024
дата закладки 10.12.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Листопад стелить рядна

Димить  пора  вечірня  листопаду,
Тумани  в'ються,  меркнуть  зорепади.

І  листя  втомлене  лишає  гілля,
Додолу  сила  падає  змарніла.

А  прохолода  у  шпарини  лізе,
На  пару  з  вітром  розгулялась  сліпо.

Рятуємся  гарячим  чаєм  вдома,
У  затишку  зникає  денна  втома.

І  згадуєм  про  радощі  і  втрати,
А  листопад  нам  свіжі  стелить  рядна.



16.  11.  2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028264
дата надходження 10.12.2024
дата закладки 10.12.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Три яблука (верлібр)

три  яблука
холодні
осінь  не  гріє
гілля  тримає
шкірка  ще  блискуча    гладенька
життя  таке    тендітне
сіро  і  сумно
три  яблука  висять
не  такі  як  раніше
нагадують
життя  триває
важко  іноді
все  ж  можна  знайти  радість
три  яблука  ще  міцні

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028266
дата надходження 10.12.2024
дата закладки 10.12.2024

Чайківчанка

Хай буде так

Хай  буде  так,  як  хоче  Бог
І  сходить  сонечко  раненько.
Життя  складається  із  двох  :
З  квітучих  мрій  ,  і  дум  в  серденьку.

Хай  буде  ,  як  Господь  велить
І  ,як  підказує  нам  серце.
Хай  квіт  життя    благословить
Тече,як  водиця  з  джерельця.

Хай  буде  ,так  ,  як  у  весни
З  щедрот  саду  квітує  життя.
Ніч  малює  казкові  сни
Сонечку  всміхається  дитя.

Хай  буде  так,як    у  літа
Солодить  життя  медовий  плід.
До  ніг  стелить  дивоквіти
Залише  пісня  у  серці  слід.

Хай  буде  так,  як  у  осінь
Доля  сплете    зрілих  літ  вінок.
Злетять  роки  в  небо  просинь
Буде  благословен  кожен  крок.

Хай  буде  так,  як  у  зими
Покриє    троянду  снігопад.
Душа  затріпоче  крильми
Злетить,  як  пташка  під  зорепад.

Засяє  зіркою  між  зір
Осяє  зоряно  увесь  світ.
 Згасне,  впаде  між  синіх  гір
На  трави  росою  -  маків  цвіт.

Хай  буде  так  ,  як  хочу  я
Збудуться  усі  мої  мрії.
Росте  ,як  дуб  моє  життя
Душа  цвіте,як  квіт  лелія.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028205
дата надходження 09.12.2024
дата закладки 10.12.2024

Ніна Незламна

Чому плаче небо

Чому  так  часто,  плаче  небо,
Вогонь  всебічний  смажить  хмари,
Та  хто  посмів  порушить  кредо,
Несуть  на  землю  темінь,  чвари.

Вогонь,  руїни,  оголена,
Осінні  сльози?І  не  тільки,
Зриви  шахідів,  синь  зболена,
Роздерте  небо.  О,  зла  стільки!

Знов  зграя  воронів  край  неба,
На  мить  світило  рине  в  пітьму,
А  ти  стоїш  під  голінеба,                
Знов  проклинаєш  ката,  русню.

Летять  снаряди,  як  примари,
Жаль  не  сховатися  від  біди,
Такі  у  снах,  бачив  кошмари,
Адже  не  ждав,  нападу,  війни.

Чому  плаксиве  піднебесся?
Щодня  хоронять  дочок,  синів,
Тож  ти  в  зневірі  лишаєшся,
Війна  поглинула...    цвіт  всіх  мрій.

Не  притихав  материнський  біль,
Полинні  сльози,  з  неба  зливи,
Ущент  розбите  зерно  надій,
Лихо  тебе,  не  ощасливить.

На  склі  вікна  чорні  краплини,
Ніби  у  мареві  століття,
Коли  ж  позбудемось  ск*тини?
Яка  несе    смерть  і  жахіття.

                                                           09.12.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028214
дата надходження 09.12.2024
дата закладки 10.12.2024

Ніна Незламна

Залишити слід

Залишила  зима  слід,
Поспішала  дуже,
Снить  шмат  льоду,  а  десь  сніг,
Всім  мабу́ть  байдуже.
 
Це  насправді,  все  не  так,
Хтось  шукав  відраду,
Від  багна  втекти  мастак,
Відігнав  досаду.
 
По  снігу,  слід  людини,
Розмір  сорок  п’ятий,
За  пів  метра,  дитини,
Тут  пішла  завзято.

Бо  сліди  ніби  в  танці,
Чи  в  стрибку  можливо,
В  дитсадок  мчали  вранці,
У  цей  день    властиво.
 
Значить  настрій  такий,
Кожен  день  спішити,
Хоч  старий  та  чи  малий,
Мусиш  слід…  лишити.

Що  ж  життя?  Ще  вирує,
Зимних  сліз  не  шкода́,
Легковій  тут  керує,
Приніс  частку  тепла.

Зима  встелить  дорогу,
Заховає  смуток,
Всім  позбутись  тривоги,
Затиснути  в  жмуток.

Впертість  є,  то  ж  подолай,
Перемет,  незгоди,
Доки  зможеш,  надихай,
І  під  час  негоди.

Та  й  доречно  при  змозі,
Розквіт  ніжних  квіток,
По  життєвій  дорозі,
Мати  впевнений  крок.

Не  спіши  покинуть  світ,
Навчи  дітей  мрії,
Під  прекрасний  птичій  спів,
Де  цвітуть  шавлІї.

Та  ти  знаєш,  настав  час,
Грудень  місяць  впертий,
Друг  мороз  потішить  нас,
На  сніжок,  ледь  спершись.  
 
Не  спинити  й  нам  часи,
Залишаємо  сліди,
Як  прожити    без  краси?
Не  було  б  лиш  війни…

Лишим  слід  -  щоби  вдача,
Принесла  нам  мир  і  щастя.

                                   07.12.2024р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028106
дата надходження 07.12.2024
дата закладки 08.12.2024

О. Хвечір.

ЗИМА. ХАЙКУ Ч. 2

У  зими  один
Є  величенький  мінус  -  
Мінус  двадцять  п'ять  

Всі  чекали  що
Похолодає  а  все  -  
Подорожчало.....  

Зима  двічі  на
Рік  -  на  початку  року
І  наприкінці  

Осіння  гижа
Враз  перетворилася
На  зимовий  жах

Влітку  п'яницям  
Краще  йти  домів  -  руки
Не  так  мерзнуть

У  теплу  зиму
Птахи  з  півдня  з  лайкою
Повертаються

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028052
дата надходження 07.12.2024
дата закладки 07.12.2024

liza Bird

Що скажете?

Що  скажете  господарі  світу?
Такий  ваш  славнозвісний  порядок?
Вбивати  дозволяєте  звіру,
Дощенту  руйнувати  в  додаток.

Нещастя  та  незміряні  муки,
Навіки  покалічені  долі,
Ніяке  оправдання  не  змусить,
Забути  злодіяння  на  троні.

Хто  матері  дитину  поверне?
Що  виплакала  сльози  рікою,
Знесилено...  щоденний  молебень,
Волосся  посивіле  з  війною.

Відколи  ворожнечі  злодійство,
Вривається  страхіттям  по  людству,
Хтось  сенсу  тут  угледів?  Сумнівно...
Ми  свідками  лиш  стали  безумству.

Музична  композиція  створена  за  допомогою  SUNO  AI

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027431
дата надходження 28.11.2024
дата закладки 07.12.2024

Ніна Незламна

Не для тебе

 Не  для  тебе…
О,  де  селище,  стежки  з  піснями?
Свистом  злякана,    пташина    втекла,
Летять    бомби,    снаряди,  мла,    ями,
Не  повернешся,  йде  жорстка    війна.

Болить  серце…
Скаженіє…вже  третій  рік  ворог,
Скрізь  руїни,  в  глибах  чиїсь  руки,
Сподівання  затерті  на  порох,
Важко    витримать  страждання,  муки.
 
Божевільний  світ…
Гучне  мя-у,  кішка  тягне  ноги,
Кров  і  глина  змішані  на  шерсті,
Вже  не  знайде  додому  дороги,
Бідолашна,  піддається  смерті.
 
Ніби  привиди…
Здаля  дід,  позирає  з  підвалу,
Чи  живий,  хтось  є,мо»  дасть  шмат  хліба,
Бачить  жінку,  в  лахмітті  засмаглу,
Щось  шукає,  ногами  ледь  диба.
 
Безпросвітно…
Не  приніс  день  сонця,  як  надію,
Небо  в  хмарах?  Ні,  вкрили  літаки,
Розбивають,  ущент  світлу  мрію,
Земля  стогне,  життя  нищать  кати.
   
Це  ж  безумство…
В  двадцять  перший  вік,  як  допустили,
Розпочати,  цю  криваву  війну?
Що  країну,  з  молотка  пустили?
А  народ,  побачить,  мирну  весну?
 
Не  для  тебе…
 Життя    людства  під  дулом  сусіда,
Як  вернутись,  де  нищать  націю,
 Боже  зглянься,  смерть  несуть  шахіди,
Знову  наступ,  готовить  ротацію.
 
Рідне  селище…
Так  далеко,  дорога,  кордони,
Міх  думок,  ятрить  серце  до  болю,
До  вечірньої  служби  звуть  звони,
Помолюся  за  бійців,  за  волю.
 
 Я  вклонюся  …
Відчайдушним,  воїнам  за  мужність,
За  сміливість,  що  боронять  мій  край,
Волонтерам,  дякую  за  дружність,
Маю  віру,  повернусь  у  свій  рай!
 
Не  для  тебе  війна  й  не  для  мене,
Благаю  всесвіт  -  зупиніть  війну!

                                                            05.12.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028023
дата надходження 06.12.2024
дата закладки 06.12.2024

Анатолій Волинський

Наша доля…

           Наша  доля…

Наша  доля  з  вітром  в  полі
Немов  лист  літала,
Підчинялась  чужій  волі,
А  душа  гуляла.

Через  горе,  через  сльози
Ледь  жива,  жевріла…
Біда  чорна  –  не  дай,  Боже!
А  хатинка  біла.  

Знову  гірко,  знову  пекло:
День  і  ніч  вбивають…
Вже  здавалось  сонце  зникло,
А  вони…  співають!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027955
дата надходження 05.12.2024
дата закладки 06.12.2024

О. Хвечір.

ХАЙКУ-АФОРИЗМИ Ч. 64

Оте  чому  ми  
Віддаємо  свій  час  —  
Є  нашим  Богом

З  корупцією
Боровся  та  за  хабар
Його  звільнили

Такий  туман  був....  
Розгорнув  пса  до  хвіртки....  
Гавкав  на  хату.....  

Називається
Як  жінка  в  якої  ніт
Грошей?  -  Безгрішна....  

Думав  -  артрит....  Ні  -  
Трупного  задубіння
Ранні  прояви

Чоловіка  як
Геть  розумного  кличуть?  
Старий  парубок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027983
дата надходження 06.12.2024
дата закладки 06.12.2024

Наталі Косенко - Пурик

Найбільша зваба

Я  цвіт  розкидаю  на  листі,
Тона  калини  ті  барвисті,
Сплету  мережку  кольорову,
Додам  росу  ще  світанкову.

Заграють  барви  в  ній  яскраві,
Чарівний  образ  у  вуалі,
Проснеться  трепетна  природа  -
Душі  найвища  насолода.

Дивлюсь,  милуюся  красою,
Немовби  зоренька  весною,
Тона  калини  ті  барвисті
Бринять  чарівністю  на  листі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027900
дата надходження 05.12.2024
дата закладки 05.12.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Грудневі тумани (акровірш)

Г-рудень  голубить  забуті  тумани,
Р-ясно  і  густо  вляглися  старі,
У-смішка  зимна.  Суцільним  обманом
Д-ихає  простір  на  землю-таріль.
Н-і,  не  розсипала  зимонька  бісер.
Е-х,  потерпи,  щоб  пройти  лабіринт.
В-ипрями  спину,  підтримає  кисень.
І-гри  грудневі  -  запущений  ринг.

Т-руться  тумани  журбою  і  сумом,
У-пряж  ілюзій  порветься,  як  нить.
М-ла  тимчасова  зникне  у  думці,
А-нгел  крилатий  усе  засріблить.
Н-іжно  пригорне  засмучену  душу.
И-ч,  затуманило,  -  звіє  за  мить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027811
дата надходження 03.12.2024
дата закладки 05.12.2024

Ніна Незламна

Під звук дощу

Душевний  біль  не  зцілить  і  звук  дощу,
 Та  й  не  притупить  навіть  на  хвилину,
Хоч  ллє,  ще  зранку,  омиває  площу,
На  жаль,  тривожить  й  несе  смуток  днині.

Тож  святе  місце,  так  обом  здавалось,
Де  ти  освідчився,  дарив  троянди,
Серця  і  душі  справді  сподівались,
     На  земне  щастя,  в  єднанні  назавжди.

Осінь-  розлучниця,  звабила  в  танець,
Потухло  полум’я…  що  розпалили,
Засліпив  очі,  сяйливий  багрянець,
Жага  боротись,  жаль,  забракло  сили.
 
Де  ж  вічна  вірність,  казав  лебедина,
Опам’ятайся,  її  краса  спаде,
Нині    втішає,    червона  калина,
Вона,  як  я,  й  від  морозу  не  впаде.  

Цей  водоспад,  приборкає  почуття,
Ясний  промінчик  –  час…  залічить  рану,
На  склі  мороз  накреслить  майбуття,
Як  на  долоні.Згадаєш  кохану.  

Осіння  зрада  -  оголена  душа,
В  тобі  не  здатна  вогонь  розпалити,
Вже  не  нап’єшся  любові  із  ковша,
Мене  ж  запізно  посмієш  цінити…

Запам’ятай,  я  вже  не  буду  твоя.  

 18.11.2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027921
дата надходження 05.12.2024
дата закладки 05.12.2024

Ніна Незламна

Під звук дощу

Душевний  біль  не  зцілить  і  звук  дощу,
 Та  й  не  притупить  навіть  на  хвилину,
Хоч  ллє,  ще  зранку,  омиває  площу,
На  жаль,  тривожить  й  несе  смуток  днині.

Тож  святе  місце,  так  обом  здавалось,
Де  ти  освідчився,  дарив  троянди,
Серця  і  душі  справді  сподівались,
     На  земне  щастя,  в  єднанні  назавжди.

Осінь-  розлучниця,  звабила  в  танець,
Потухло  полум’я…  що  розпалили,
Засліпив  очі,  сяйливий  багрянець,
Жага  боротись,  жаль,  забракло  сили.
 
Де  ж  вічна  вірність,  казав  лебедина,
Опам’ятайся,  її  краса  спаде,
Нині    втішає,    червона  калина,
Вона,  як  я,  й  від  морозу  не  впаде.  

Цей  водоспад,  приборкає  почуття,
Ясний  промінчик  –  час…  залічить  рану,
На  склі  мороз  накреслить  майбуття,
Як  на  долоні.Згадаєш  кохану.  

Осіння  зрада  -  оголена  душа,
В  тобі  не  здатна  вогонь  розпалити,
Вже  не  нап’єшся  любові  із  ковша,
Мене  ж  запізно  посмієш  цінити…

Запам’ятай,  я  вже  не  буду  твоя.  

 18.11.2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027921
дата надходження 05.12.2024
дата закладки 05.12.2024

Ніна Незламна

Повернутися в минуле ( проза)

       Велике  місто  покрите    димчатим  туманом…  початок  вересня.
   Цей  ранок  майже  нічим  не    відрізняється  від  серпневого  ранку,  ну  хіба  що  легкою  прохолодою.Чи  всім  мешканцям,  цієї  ночі  вдалося  виспатися,  ніхто  не  знає.  Адже  кожна  людина  особистість  і  тому  по  -  різному  сприймає  жахіття  війни.  До  цього  звикнути  неможливо.  Коли  гудуть  сирени,  лише  одна  мить  і  вже  чути  вибух,  здається  місто  розривається  на  частини.  Зненацька,  не  очікуючи,  від  сприйняття  жаху  і  поштовху  відчуваєш  тремтіння,  неначе  попав  у  епіцентр  землетрусу.  Від  болю  крається  серце,що  не  в  змозі  це  зупинити.  На  жаль,  вже  більше  двох  років  так  живе  місто.  А  чи  живе,  чи  виживає,  це  відчуває  лише  той,  хто  вдень  і  вночі  від  рашистів  немає  спокою.  Місто  потерпає  від  атаки  шахідів,  снарядів  і  бомб.  Та  тільки  ранок,  мешканці,  як  мурахи,  поспішають  по  своїх  справах.  Хтось  на  роботу,  а  хтось    до  магазину  за  продуктами.Дуже    часто,  під  волонтерським  пунктом,  можна  побачити  згуртованих  пенсіонерів.  Які  приходять  записатися  в  чергу,  чи  вже  отримати  допомогу  продуктами.  А  інколи  і  деяким  іншим  товаром  для  існування,  щоби  легше  пережити  скрутні,  воєнні  часи.
     Великий  автобус  під’їхав  до  п’ятиповерхового  будинку….
 Кілька  чоловіків,  з  рюкзаками  за  плечима,  ніби  по  команді,  вже  стояли  біля  під’їзду.Задравши  голови,  дивилися  на  сірі  від  пилюки  і  попелу  стіни  та  чорні,  покриті  сажею  балкони.
-Жодного  вцілілого  скла,  не  будинок,  а  привид  –  сказав  чоловік  середньої  статури,  років  шестидесяти.
-Але  збудований  на  совість,  стіни  без  тріщин,-  підтримав  розмову  один  з  молодших  чоловіків.
   Керівник  бригади  кивнув  рукою,
 -  Ну  гайда  хлопці!  Згідно  списку  по  два  чоловіки  на  поверх,  матеріал  вже  рознесено  по  квартирах,  то  ж  до  роботи.
   Микола    стояв  перед  будинком,  а  потім  розвернувся  в  сторону  двору.Замислився,  цей  вид  і  береза  посеред  двору,  йому  здаються  знайомими.
-Миколо!-  рука  друга,  дядька  Сашка,  торкнулася  плеча,  продовжив,
-Чого  закляк,  ніби  щось  цікаве  побачив.  Пішли,  ми  сьогодні  працюємо  на  четвертому  поверсі.  Давай  хутчіш,  мешканці  квартир  хочуть  повертатися,  не  гаймо  часу.  Обіцяли,  що  фанери  достатньо.  Дякувати  Богу  руки  цілі,  інструмент  є,  думаю  і  бажання  теж,  то  ж  вперед,  може  хоч  сьогодні  вдасться  працювати  спокійно.
     Микола,  трохи  схиляючись  на  праву  ногу,  піднімався  на  четвертий  поверх.  Йому  всього  лише  двадцять  шість  років  та  вже  побував  у  пеклі  -  він  сам  собі  так  каже.  Війна  це  пекло,  де  нестримний  вогонь,  страх  і  смерть,  які  лякають,  переслідують  щосекунди.  Важка  втрата  побратимів,  яка  й  досі  не  дає  спокійно  спати.
     Після  поранення  він  переніс  операцію,  пройшов  реабілітацію,  а  згодом  його  направили    в  будівельну  бригаду.  Робочих  рук  недостатньо,  а  руйнувань  і  пошкодження  будівель    відбувається  майже  щодобово.  Ось,  уже  минуло  три  місяці,  як  він  закриває    розбиті  вікна  фанерою,  правда  інколи,  господарі  мають  скло  і  наполягають  щоби  хоч  одне  вікно  мало  нормальний  вид.
     Його  мама  і  родина  мешкає  у  Дніпрі.  Батько  працював  на  одному  з  заводів,  але  восени  дві  тисяча  тринадцятого  року  поїхав  в  росію.  Нічого  не  пояснюючи  йому,  батьки  розлучилися.  Звичайно,  це  так  було  важко  сприйняти.  Бачив,  як  часто  мати,  зачинивши  двері  в  спальню,  плакала,  не  наважувався  докучати  своїми  запитаннями.  Минали  роки…  він  вивчився  на  слюсаря,  працював  на  заводі,  потім  служба  в  армії.  Зробив  вибір,  пішов  захищати  Україну.  А  тепер  відноситься  до  військкомату,  то  ж  де  потрібні  робочі    руки,  туди  й  відправляють  бригаду.  Це  вже  місяць,  як  вони  в  Харкові,  в  рідному  місті,  де  народився  і  до  п’ятого  класу  навчався  в  школі.  Але  роки  стерли    той  час,  з  дитинства  пам’ятав  лише  якісь  моменти  і  то  досить  туманно.
     Піднімаючись  по  східцях,  дивився  під  ноги,  але    в  голові,  то  щось  тиснуло,  то  ніби  копошиться,  зовсім  нічого  не  чув.
 Дядько  Сашко  вже  чекав  на  нього.  відчинив  двері  однієї  квартири,
-  Так  тут  твої  два  вікна,  фанера  ціла,  проблем  нема,то  ж  справишся  сам.  Я  піду  в  другий  під’їзд,  подивлюся,  чи  там  все  є.
Чоловік  залишив  свій  рюкзак  і  поспіхом  спускався  по  східцях.
     Микола  стоїть  у  прихожій  кімнаті,  навпроти    кухня  без  дверей,  направо  двері  в  спальню  без  скла,  вікно  вже  було  забите  фанерою.  Майнула  думка  –  видно    не  вперше  хвилею  розноситься  скло  та    добре,  що  прибрали,  значить  мешканці  живі.  Важко  перевів  подих  -    коли  ж  нарешті  закінчаться  обстріли,  ця  кривава  війна….
Пару  кроків  вліво,  двері  в  іншу  кімнату  завішані  старою  верблюжою  ковдрою.
 Відхиливши  ковдру  рукою,  свіже  повітря    миттю  вдарило  в  обличчя.  Повільно    закрив  повіки,  підстерегла  думка  -  хоча  і  ковдра,  але  все  ж  таки  якийсь  захист  є  та  й  трохи  тепло  зберігається.  Біля  вікон  стояла  фанера.У  нозі  відчув  біль,  розглядаючи  краєвид,  що  відкрився  звідси,  сперся  на  підвіконня.  Доволі  широкий  двір,  перед  ним  будинки  буквою  П.  Будинок  навпроти…  його  не  можна  назвати  будинком.  Бо  більша  половина  зруйнована,  стіни  чорні,  як  смола,  балкони  викривлені,  обвуглені.  Будинки  по  боках  з  вибитими  вікнами  і  де  -  не  -  де  вже  закриті  фанерою.    Світла  думка,  покращила  настрій  -  напевно  все  ж  таки  хтось  із  мешканців  тут  проживає.  Але  ж  це  такий  ризик,  не  втекти  від  влучення  ракети,  чи  шахіда,  бо  занадто    близько  до    кордону  з  росією.
 Погляд  зупинився  на  березі,  яку  він  бачив  у  дворі.  Що  це?  Щось  торкнулося  серця…погляд  в  нікуди…
   Він    під  молодою  берізкою  в  пісочниці,  поряд    дівчинка,  голос  жінки,
-Таню,  пора  йти  додому.
Світлоока  дівчинка    уважно  дивилася  в  його  очі.  Білокуре  волосся    зібране  у  великий  білий  бант,  звисало  на  чоло.  Не  звертаючи  на  це  уваги,  вона  привітна,  усміхнена,  весело  до  нього,
-Колю,  а  ти  завтра  гратися  вийдеш?
Враз  ніби  туман,  розпливчасто  перед  очима;  тримаючись  за  коліно,  з  якого    тече  кров,  він  біжить,  луною  крик,
-Мамо,  мамо,  мені  боляче…
   Зненацька  виступив  холодний  піт.  Відчув  тремтіння  тіла,  з  чола  стікали  одна  за  одною  краплини.
 То  ніби  сон…  миттєво  здаля  бачить    постать  батька,  який  спішить  до  нього.  Сердитий  погляд  пронизує    душу.  Його  чорний,  хвилястий  чуб,  аж  труситься,
-Що  за  роззява,  вже  не  маленький,  чого  репетуєш  на  весь  двір.
Підхопивши  його  на  руки,  поспішав  додому,
 -Ти  хлопчик,  маєш  бути  сильним,  терплячим,  а  не  маминим  синочком.  І  не  соромно,  ну  не  втримався  на  турніку,  впав,  то  треба  так  волати?!
       Раптовий  звук  сирени,  ніби  пробудив  Миколу.  В  ту  ж  мить  здалеку  почув    відлуння  вибуху.  Думка,  як  оса  –    це  ж  треба  так  попасти!  Це  ж  у  минулому  мій  будинок,  моя  квартира  і  мій  двір,    я  згадав  дещо.  Добре,  що  знову  тихо,  тепер  не  варто  й  ховатися.
Його  очі  бігали,  погляд  зупинився  на  березі.  Ба…вціліла,  як  і  я  бачить  війну,  страждання  людей.
   Перед  очима  вже  картина,  як  хтось  із  старших  хлопців  на  берізку  посадив    сіре  кошеня,  воно  ж  бідненьке  дуже  нявчало,  боялося  висоти,  звало  на  допомогу.  Перед  ним  образ  Тані;  великі  блакитні  очі,  брови  рівні,  як  шнурочки,  на  пухких  щічках  ямочки.  То  вона  за  руку  притягнула  батька,  щоб  зняв  кошенятко.  О,  скільки  ж  тоді  було  радості.  Таня,  аж  підскакувала  від  задоволення.
 Защемило  під  серцем,  як  змія  підповзла  думка-  І  чому    ми  в  дитинстві  зростаємо  байдужі  до  друзів.  Ті  чаруючі  очі..  він  не  раз  згадував,  особливо  коли  закінчив  школу.  Чому  не  додумався  запам’ятати  адресу,  а  так  просто  поїхав  і  все.  Цікаво  б  було  побачитися,  скільки  років  минуло,  напевно  стала  красива,  як  орхідея.  І  де  ти  тепер  коли  війна,  може  вийшла  заміж  і  маєш  дитину?  Чи    в  Україні,  чи,  як  багато  інших,  поїхала  за  кордон?
   Нав’язлива  думка  про  батька,  на  душі  тривожно  -    І  чого  поїхав  від  нас,  чи  знав,  що  буде  війна?  Мене  вчив  бути  мужнім,  сильним,  зваженим,  а  сам  же  що?
 Котилася  непрохана  сльоза.  О,  якби  ти  знав,  як  мені  тебе  не  вистачає.  За  скільки  років,  ні  листів,  ні  дзвінка.  Мабуть  тільки  тепер  я  тобі    можу  сказати,  ти  зрадив  маму,  зрадив  мене  і  нашу  Україну.  Щодо  порад,  то  ти  майстер  їх  роздавати,  а  сам  вчинив  ганебно,  як  справжній  боягуз.  Тож  знай  навіть  колись  і  закінчиться  війна  та  я  тобі  цього  не  пробачу.
 Відразу  думка  про  маму,  як  вона  там?  Ледь  нахилившись,  озирнувся,  дзвінок  до  мами,
-Мамо,  у  мене  все  в  порядку,  ми  так  і  працюємо  в  Харкові.  Як  приїду,  дещо  розповім.  Не  хвилюйся,  нині  тут  більш  -  менш  спокійно,  бережи  себе.
 Ще  раз  подивився  до  берези  і  приступив  до  роботи.
     Вечоріло…  в  Салтівському  районі  міста  знову  чути  вибухи.  Водій  автобуса  підганяв  хлопців,
-Так  –  так,  швидше,  я  маю  забрати    ще  одну  бригаду.  До  гуртожитка  далеченько,  то  ж  не  баріться,  розмови  потім.
В  гуртожиток  Микола  повертався  в  піднесеному  стані,    спогади  зігріли  серце  й  душу.  Несподівано  для  хлопців,  розказав  пару  анекдотів.  Хтось  з  них    навіть  помітив,
-А  наш  Миколка  сьогодні  веселенький,  а  що  сталося?  Може  маєш  бажання  нам  щось  розповісти,
У  відповідь,  злегка  усміхнувшись  сказав,
-Я  сьогодні  потрапив  у  минуле.
-  Ого!  А  це,  як?-    запитав  хлопець  років  дев’ятнадцяти.
-Підростеш  –  взнаєш,-  помітив  Микола,    накрив  голову    ковдрою  і  продовжив,
 -Все!  Не  чіпай  дядька,  я  сплю!
По  кімнаті  рознісся  сміх.
   Минуло  майже  три  тижні…  після  роботи,  в  гуртожиток,  як  завжди,  бригада  поверталася  автобусом.
-Роботи  непочатий  край,-  бідкається  дядько  Сашко,  позирнув  на  хлопців,  продовжив,
-  Коли  ця  ***  зупиниться  ніхто  не  знає.В  даний  об’єкт  фанеру  не  завезли,  завтра  матимете  вихідний.
В  салоні  автобуса,  як  у  вулику,  почалася  жвава  розмова.  Микола  ж  мовчав,  перед  очима  раз  -  у  -  раз  миготять  понівечені,  зруйновані  і  інколи  не  пошкоджені  будівлі.  Ця  звістка,  все  ж  на  якусь  мить  зігріла  його  молоде  серце.  Він  чекав  на  вихідний  день,  щоб  навідатися  до  будинку,  де  провів  дитинство.
 Тільки    сонце  торкнулося    землі…Микола    вийшов  з  гуртожитка.
Майже  дві  години  від  добирався  до  будинку,  але    не  зайшов    у  нього.  Всю  дорогу,  напружуючи  пам’ять  роздумував,  намагався  пригадати,  з  якого  будинку  та  з  якого  під’їзду  вибігала  Таня.  Не  міг  пригадати.  Його,  ніби    самі  ноги  повернули  праворуч.  Так,  тут  видно  є  мешканці,  здається  з  другого  поверху  гукали  Таню.  Він  чомусь  оминув  другий  під’їзд,    не  поспішаючи  піднявся  на  другий  поверх.
Раптом  жіночий,  різкий  голос  привернув  увагу.
-Тільки  прийшла,  переодяглася,  перекусила  і  знову  йдеш.  Таню,  доню  ти  ж  така  виснажена,  прилягла  б  трохи  поспала,  а  вже  потім  йшла.  Невже  без  тебе  немає  кому    води  подати  пораненим.
-Мамо  там  з  тяжкими  пораненнями,  медперсоналу  недостатньо.
Він  раптово  зблід  -  це  вона,  Таня,  я  постукаю,  але  що  скажу?
Відразу  різко  відчинилися  двері,  від  несподіванки,  Микола  зробив  крок  назад.
 Побачивши  його,  дівчина    здивувалася,  зчервоніла,  кліпала  очима,
-Ой,  а  ви  до  кого?Чи  когось  шукаєте?
-Таню  я…
 Більш  і  слова  не  міг  сказати,  йому  хотілося  обійняти  її.  Все  ж  стримався,  ніби  видавив  із  себе,
-  Я…
Вона  рукою  заперечила,    уважно  дивилася  в  його  очі,
-Чекай  –  чекай,  дай  пригадаю  цей  погляд…  це  ти  Колю?  О!  А  звідки  ти  тут  взявся?
 -Так,  це  я!
Вона  кинулася  його  обіймати,  не  очікуючи  такої  реакції,  голосно,
-А  чоловік,  що  скаже?
Її  очі  повні  сліз  радості,
-З  чого  ти  взяв,  що  я  заміжня?  Пережили    ковід,  тепер  війна,  хіба  зараз  до  цього.  Ти  поїхав,  як  кажуть  -  ні,  слуху,  ні  духу.  Навіть  з  однокласниками  не  підтримував  контакти.  А  я  чомусь  весь  час  мала  відчуття,  що  ми  маємо  зустрітися,  а  чому  й  не  знати.  Тож  проходь  у  кімнату,  не  соромся,  зараз  хоч  чаю  разом  вип’ємо.
 Запах  м’яти  рознісся  по  квартирі.За  столом  троє..  емоційні  розповіді  Тані.  Микола  ж,  за  характером  більш  спокійніший,  про  своє  життя  розповідав  не  поспішаючи.
 Мати  щораз  зазирає  в  її  очі,  вона  розуміла,  ось  той  чоловік,  про  якого  мріяла    дочка.  Ось  чому  вона  часто  згадувала  дитинство  і  часто  казала,
-Мамо,    я    дуже  хочу  повернутися  в  минуле.

                                                                                                                                                     Жовтень  2024  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027778
дата надходження 03.12.2024
дата закладки 05.12.2024

Ніна Незламна

Я не філософ, але…

Кому  в  радість  ця  війна,
Пам’ятай  таку  фразу,
Мозок  вкриє  тьма,  імла,
Непозбутись  маразму.

***
Озирнись  по  окрузі,
Скільки  маєш,  ти  друзів,
Чи  шукаєш,  все  ж  (кращих),
Читать  твори-  ледачих,
Дивись  вірних  втратиш.

***
Ой  не  плюй  у  криницю,
До  святої  водиці,
Порадій  тій  краплинці,
Зможе  світ  ожити,
І  ти  прийдеш  напитись!

***
Хтось  хоче  слави,  як  подає  творіння,
 Не  без  лукавства,  виставить  своє  фото,
Із  блиском  радості,  без  сумління,
Себе  вважає  краще  за  всіх,  так  просто.

Звичайно  має,  він  чи  вона  той  талант,
Що  уподобав  простий  читач,  чи  митець,
Та  мабуть  треба  подумати  до  стократ,
Що  той  час  швидко,  блискавкою  мигне.

Не  поважаючи  інших,  загубиш  все,
Коли  де  треба  й  не  треба  себе  хвалиш,
Думки  сивіють,  що  врешті  гордість  спасе,
Звичайно  ера  розсудить,  слава  згорає…

Та  в  судний  день,  що  твоя  душа  відчує?
Чи  хто  й  згадає,  бо  втратив  щирих  друзів.

                                                                       02.12.2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027710
дата надходження 02.12.2024
дата закладки 02.12.2024

Наталі Косенко - Пурик

Старайсь не впускати…

Старайсь  не  сприймати  образу,
Зі  злобою  кинуту  фразу,
Відкинь  її,  друже,  за  межі
І  навіть  за  величні  вежі.

У  душу  старайсь  не  впускати,
Бо  будеш  постійно  страждати
І  світ  буде  також  не  милий,
Немовби  ідеш  під  час  зливи.

Як  блискавка  струменем  ранить,
Лиш  серця  підтримка  все  згладить,
Любов  і  тепло  -  ось,  та  сила
І  знову  людина  щаслива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026962
дата надходження 21.11.2024
дата закладки 29.11.2024

Наталі Косенко - Пурик

Старайсь не впускати…

Старайсь  не  сприймати  образу,
Зі  злобою  кинуту  фразу,
Відкинь  її,  друже,  за  межі
І  навіть  за  величні  вежі.

У  душу  старайсь  не  впускати,
Бо  будеш  постійно  страждати
І  світ  буде  також  не  милий,
Немовби  ідеш  під  час  зливи.

Як  блискавка  струменем  ранить,
Лиш  серця  підтримка  все  згладить,
Любов  і  тепло  -  ось,  та  сила
І  знову  людина  щаслива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026962
дата надходження 21.11.2024
дата закладки 29.11.2024

Ніна Незламна

День поему пише

Надто  сиве,  небо  вранці,
Блякнуть    трави,  у  мовчанці,
Берег  річки,  стежки  в  листі,
Очерет,  сухий  в  намисті,

Блиск  роси,  здаля  мінливий,
Враз  яскравий  та  лінивий,
Ненадовго  його  досить,
Вітерець  ніжно  тормошить.

Прийма  річка,  краплі-  сльози,
Ледь-  ледь  чутно,  тихо  дзвони,
Вмить  здригнеться,  руда  ряска,
Колом  хвильки,  все  ж    не  рясно.

Відступа  повільно  морок,
 Десь  зникають  хмари-  штори,
На  порозі  день  світліший,
Він  свою  поему  пише….

Почуттям    сколихне  осінь,
Подаруй,  ще  трішки  просинь,
Досить  смутку,  будь  тепліша,
Нехай  днина    стане  ліпша,

Не  знімай  одяг  барвистий!

10.11.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027488
дата надходження 29.11.2024
дата закладки 29.11.2024

Наталі Косенко - Пурик

Відпустка осені

Тихо  ступаю  по  жовтому  листі,
Ох,  водевіль,  водевіль,  водевіль,
Поряд  калина  сміється  в  намисті,
Грає  красою  чарівних  творінь.

Глянула  згодом  -  зима  на  порозі,
Вміло  вже  створює  сніжний  дизайн,
Сміло  шепоче  осінній  подрузі:
Мабуть,  красуне,  давай  прощавай.

Осінь  схвильовано  глянула  в  очі,
В  них  відчувалась  душевна  печаль,
Ось,  розпочнуться  зимові  вже  ночі,
Тож  у  відпустку  рушаю  на  жаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027407
дата надходження 28.11.2024
дата закладки 29.11.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

У мріях (четверик)

Осінь  сльозила,  то  тихо,  то  гучно.
Клени  вдивлялись  ретельно  у  просинь.
Інколи  чули  бентежності  гуркіт,
А  листопаду  здавалось:  хтось  просить.

Клени  вдивлялись  ретельно  у  просинь.
Мабуть,  чекали  якийсь  подарунок.
Хай  припадають  душевності  роси,
Всім  не  завадить  шляхетності  клунок.

Інколи  чули  бентежності  гуркіт.
Ні,  не  потрібні  бездумні  гармати.
Радісну  вість  заграють  ще  сурми,
Хоч  не  повернуться  болісні  втрати.

А  листопаду  здавалось:  хтось  просить.
Клени,  мов  люди,  застигли  у  мріях.
Сльози  втирає  розплакана  осінь.
Листя  втомилось,  шепоче:  всім  -  миру.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027191
дата надходження 24.11.2024
дата закладки 29.11.2024

Наталі Косенко - Пурик

Моя ти, музо гомінка

Моя  ти,  музо  гомінка,
Мов  світ  тендітного  листка,
Волошок  ніжність  у  полях
Де  тихо  бавиться  земля.

Ти  мила  радість  і  печаль,
Так  відпускати  тебе  жаль,
Ромашок  білу  заметіль,
Що  так  чарують  звідусіль.

Глибокі  ріки  та  моря
Де  сміло  грається  вода
І  захід  сонця,  що  в  гаю
Маніжно  пестить,  як  в  раю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026578
дата надходження 16.11.2024
дата закладки 18.11.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Інтригуюча ніч

Сум  торкався  її,
непроглядні  дими.
За  вікном  солов'ї,
Не  тріпочуть  крильми.

Інтригуюча  ніч.
Шепотів  легкий  сон
Про  букети  до  ніг,
Про  вітри  аж  до  крон

Тих  дерев  в  сяйві  днів  -
Свідків  теплих  сердець.
Усміхалася  тінь.
Ніч  цілована  десь.

Бліднув  місяця  слід.
Ранок  пестив  косу,
Плів  мереживо  слів.
Розвівав  вітер  сум.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026617
дата надходження 16.11.2024
дата закладки 17.11.2024

Ніна Незламна

Світлий ранок України

В  ліс  стежина…  хліба  в  полі,
Душа  тішиться,  на  волі,
Привітає  мене  сонце,
Я  ж  тепло  візьму  в  долонці,
Світлий  ранок  зустрічаю.

Тече  річка  при  долині,
Чую  звуки  лебедині,
Пара  ніжиться.  Водиця,
Веселково  скрізь  іскриться,
Розмовля…  ніби  зі  мною.

З  лісу  пісня  солов’їна,
Гріє  віра  заповітна,
Серцю    втіха,  Україна,
І  мала,  навіть  дитина,
Про  щасливу…    долю  мріє.

Не  збирайтесь  чорні  хмари,
Не  несіть  по  світу  чвари,
Земля  –  ненька  у  суцвітті,
Найгарніша.  Море  квітів,
Добра  й  радості  дарує.

Рушник  вишитий-  стежина,
Приголубить  мати  сина,
Перехрестить  у  дорогу,
Повернись,  любий  додому,
Навіки́  згине  росія!

Озирнись…  довкола  люди,
Нам  би  збутися  Іуди,
Щоб  не  сльози,  а  росинки,
По  віночках  українки,
Та  й  збулась  осяйна  мрія!

Диво  -  осінь.  Цвіт  барвистий,
В  листі  відблиск  золотистий,
Не  руйнуйте  красу  нині,
Хай  не  ллють  дощі  полинні,
Не  помре  в  душах  надія!
Тож  розквітне  Україна!

17.11.2024  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026694
дата надходження 17.11.2024
дата закладки 17.11.2024

Ніна Незламна

Світлий ранок України

В  ліс  стежина…  хліба  в  полі,
Душа  тішиться,  на  волі,
Привітає  мене  сонце,
Я  ж  тепло  візьму  в  долонці,
Світлий  ранок  зустрічаю.

Тече  річка  при  долині,
Чую  звуки  лебедині,
Пара  ніжиться.  Водиця,
Веселково  скрізь  іскриться,
Розмовля…  ніби  зі  мною.

З  лісу  пісня  солов’їна,
Гріє  віра  заповітна,
Серцю    втіха,  Україна,
І  мала,  навіть  дитина,
Про  щасливу…    долю  мріє.

Не  збирайтесь  чорні  хмари,
Не  несіть  по  світу  чвари,
Земля  –  ненька  у  суцвітті,
Найгарніша.  Море  квітів,
Добра  й  радості  дарує.

Рушник  вишитий-  стежина,
Приголубить  мати  сина,
Перехрестить  у  дорогу,
Повернись,  любий  додому,
Навіки́  згине  росія!

Озирнись…  довкола  люди,
Нам  би  збутися  Іуди,
Щоб  не  сльози,  а  росинки,
По  віночках  українки,
Та  й  збулась  осяйна  мрія!

Диво  -  осінь.  Цвіт  барвистий,
В  листі  відблиск  золотистий,
Не  руйнуйте  красу  нині,
Хай  не  ллють  дощі  полинні,
Не  помре  в  душах  надія!
Тож  розквітне  Україна!

17.11.2024  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026694
дата надходження 17.11.2024
дата закладки 17.11.2024

Ніна Незламна

Світлий ранок України

В  ліс  стежина…  хліба  в  полі,
Душа  тішиться,  на  волі,
Привітає  мене  сонце,
Я  ж  тепло  візьму  в  долонці,
Світлий  ранок  зустрічаю.

Тече  річка  при  долині,
Чую  звуки  лебедині,
Пара  ніжиться.  Водиця,
Веселково  скрізь  іскриться,
Розмовля…  ніби  зі  мною.

З  лісу  пісня  солов’їна,
Гріє  віра  заповітна,
Серцю    втіха,  Україна,
І  мала,  навіть  дитина,
Про  щасливу…    долю  мріє.

Не  збирайтесь  чорні  хмари,
Не  несіть  по  світу  чвари,
Земля  –  ненька  у  суцвітті,
Найгарніша.  Море  квітів,
Добра  й  радості  дарує.

Рушник  вишитий-  стежина,
Приголубить  мати  сина,
Перехрестить  у  дорогу,
Повернись,  любий  додому,
Навіки́  згине  росія!

Озирнись…  довкола  люди,
Нам  би  збутися  Іуди,
Щоб  не  сльози,  а  росинки,
По  віночках  українки,
Та  й  збулась  осяйна  мрія!

Диво  -  осінь.  Цвіт  барвистий,
В  листі  відблиск  золотистий,
Не  руйнуйте  красу  нині,
Хай  не  ллють  дощі  полинні,
Не  помре  в  душах  надія!
Тож  розквітне  Україна!

17.11.2024  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026694
дата надходження 17.11.2024
дата закладки 17.11.2024

Ніна Незламна

Я йду в красну осінь

Я  поспішаю    в  красну  осінь,
Берізка  в  жовтім  сарафані,
Нас  зустріча    небесна  просинь,
Вплітає  в  коси  роси  ранні.

Чепурний    клен,  ще  молоденький,
Щодень  пишається  барвистій,
Черпає  подих  солоденький,
Із  прохолодою  з  намиста.

Блистить  стежина  під  листвою,
Переливається  яскраво,
Я  знаю  ти  поруч  зі  мною,
Хоч  сонце  шле,  погляд  лукавий,

Я  йду,  спішу  у  красну  осінь,
Прошу  лиш  час  -  на  мить  спинися,
Адже  душа,  так  тепла  просить,
У  злеті  з    листям  звеселиться.

В  небі  кружляють  птахів  зграї,
Зі  мною  тішаться  красою,
Як  у  весняному  розмаї,
Любуюсь  осене  тобою.

Злилися  фарби  у  потоці,
В  передчутті  змін,  сподівання,
Вродлива  в  вишитій  сорочці,
Світ    зачарує,  є  бажання.

Лиш  подружися  з  ясним  сонцем,
Надіюсь  буду  частим  гостем,
До  тебе  йду,  чаклунка  -  осінь.
                                           
                                                           08.11.2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026423
дата надходження 14.11.2024
дата закладки 14.11.2024

Наталі Косенко - Пурик

Думки мої, немовби діти

Думки-думки  мої,  немовби  діти,
Печаллю,  смутком  серце  не  зігріти,
Не  втішити,  не  відродити  зразу,
Лиш  напишу  душі  зворушну  фразу.

Любов,  тепло  та  віра  і  надія,
У  кожного  солодка  звісно  мрія,
Оце  та  сила,  що  нас  всіх  тримає  -
Найкращий  символ  дорогого  краю.

Усе  святе:  стежки,  поля,  дороги
Мене  ведуть  де  рідні  лиш  пороги,
Забути  їх  не  зможу  я  ніколи,
Тобі  скажу  спасибі,  рідна  доле.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026437
дата надходження 14.11.2024
дата закладки 14.11.2024

Наталі Косенко - Пурик

Повертайтеся живими

Повертайтеся,  рідненькі,  всі  живими,
Ми  чекатимем  у  спеку  і  у  зливи
І  в  морози  невгамовні  й  заметілі,
Щоб  любов  і  теплота  Вас  завжди  гріли.

Хай  же  кожне  наше  слово  -  це  молитва,
Буде  зброєю  змагатися  де  битва,
Бити  градом  і  боротися  до  болю,
Щоб  навіки  відстояти  нашу  долю.

Повертайтеся  здорові  до  родини,
Хай  цілунки  зустрічають  світ  дитини.
Обійме  і  приголубить  рідна  мати,
Як  же  тяжко,  дорогенькі,  Вас  чекати...

Повертайтеся,  рідненькі,  всі  живими...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025968
дата надходження 07.11.2024
дата закладки 09.11.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Люби мене (1) (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OVB8RsC7EoM[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024408
дата надходження 16.10.2024
дата закладки 16.10.2024

Ніна Незламна

Кудлаті айстри

Кудлаті  айстри  вже  не  пахнуть,
                       В  душі  тримають,  вразливий  щем,
Тож  з  кожним  днем,  краса  їх  чахне,
Стискає  холод  з  дрібним  дощем.
 
О  пізня  осінь  -  не  спокуса,
Вночі  і  вдень  змінить  палітру,
На  жаль,  зникає...  вся  прикраса,
 Й  той  блиск,  що  мерехтів  під  світлом.
 
Чи  сни  короткі,  як  зірниці,
Ледь  -  ледь  темніли  в  піднебессі,
Й  коли  гуляли  блискавиці,
До  щастя  зачинились  дверці.
 
Бажання  квітнути,  та  осінь,
Зрадлива  плакса,  все  ж  тьмяніє,
Сіріє  небо,  зникла  просинь,
А  кожна  квітка  жити  мріє.
 
Та  не  судилось,  вітрець  обняв,
Шкода́,  знов  осінь,  серця  крає,
Земну  таїну  він  знав,  жадав,
Щоб  айстрам  сон  здавався  раєм.


                                                                         14.10.2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024259
дата надходження 14.10.2024
дата закладки 16.10.2024

Наталі Косенко - Пурик

Ніжність осені

Розмальовує  осінь
І  дороги  й  стежки,
Наче  серденьком  просить
Написати  рядки.

Розфарбовує  ранки,
Ніжний  подих  пісень,
Дивовижні  світанки
Переходять  у  день.

Солодить  ароматом
Світло  дотику  сну,
Неповторністю  саду  
Де  сховала  весну.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024325
дата надходження 15.10.2024
дата закладки 16.10.2024

Віктор Варварич

Осіння мить

А  осінній  день  душу  срібнить,
Огортає  так  ніжно  теплом.
Миле  сонце  серце  золотить,
День  обіймає  своїм  крилом.

А  піснеспів  вже  лунає
Наповняє  любов'ю  нас.
А  погожий  день  стихає
І  дрімає  серед  терас.

Осінь  малює  гобелени,
Картини  такі  неповторні.
Розтривожила  вона  клени,
Лунають  голоси  мінорні.

Птахи  у  вирій  полетіли,
Теж  пізнали  осінню  красу.
А  люди  осені  зраділи,
Вона  робить  все  так  завчасу.

©  Віктор  ВАРВАРИЧ  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024326
дата надходження 15.10.2024
дата закладки 15.10.2024

liza Bird

Осіння хандра

Хандра  назріває  осіння,
Та  падає  листя  у  вічність,
Душа  затаїла  свавілля,
Не  треба  годити,  май  стійкість.

Летять  журавлі,  десь  курличуть,
І  холод  зривається  з  вітром,
Тож  літо  відтоді  й  не  кличу,
Нового  затятий  я  свідок.

Ось  ліки,  потрібні  потому,
Сказати,  працюють  і  досі,
На  гучність  вмикаю  хард-року,
Мій  настрій  здивує  враз  осінь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024254
дата надходження 14.10.2024
дата закладки 14.10.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Не охолола кава (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BBQnCZNr5Qo[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024265
дата надходження 14.10.2024
дата закладки 14.10.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Любов до землі збережи (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Uu5sbJ98HUg[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024206
дата надходження 13.10.2024
дата закладки 14.10.2024

liza Bird

Конвалія

Конвалія,  квітка  тендітна,
Розквітла  й  заманює  в  пастку,
П'янким  ароматом  без  вітру,
Створила  спокусливу  казку.

Нестримний  танок  у  кохання,
З  палким  поцілунком  солодким,
А  поряд  глузує  омана,
Світилу  додавши  свободи.

Придивишся  ніжна,  чутлива,
І  дзвоники  срібні  росинки,
Немовби  душею  вразлива,
Та  в  спальні  чи  можна  лишити?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024108
дата надходження 12.10.2024
дата закладки 13.10.2024

Наталі Косенко - Пурик

А краса забринить…

Як  побачиш  мене  в  зажуреній  осені,
Відшукай  сліди,  що  ховаються  в  просині,
Уяви  ті  місця  де  зростала  калина,
Як  раділа  земля,  наче  рідна  дитина.

Пригадай  і  тепло  в  сні  рожевої  квітки,
Де  всміхалась  душа  дивоказкою  влітку,
І  в  отій  тишині,  що  так  пестила  скроні,
Ти  повір,  що  була  у  найкращім  полоні.

Як  струмок  вигравав  милу  пісню  розмаю,
Не  знайду  я  ніде  чарівнішого  краю,
Обійду,  обійму  все  безмежно  думками,
А  краса  забринить  ніжно  цими  рядками.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023833
дата надходження 08.10.2024
дата закладки 13.10.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Мені з тобою легко (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7Y96mV6MqvQ[/youtube]  


                               
 Мені  з  тобою  легко,  мов  пір*їні,
Летіти  там,  де  теплий  віє  вітер,
І  поринати  в  мрію  й  говорити
В  ефекті  за  штрихами  світлотіні.

Мені  з  тобою  легко,  ти  ж  романтик
В  чаклунстві  сонячному  слів  і  струмі,
Живлющої  води  для  серця-руни,
В  гармонії  співучій  звуків  мантри.

Мені  з  тобою  легко  і  в  мовчанні,
У  тиші  зашифрованій  врочисто.
Своїм  вражаюче  люб*язним  хистом
Коректно  у  життя  моє  втручатись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024200
дата надходження 13.10.2024
дата закладки 13.10.2024

Ганна Верес

Осіння пісня

Осіння  пісня

Заколисує  осінь
Дні  короткі,  сумні.
Сірим  маревом  просинь
Подала  знак  мені,
Що  вже  літо  згубило
Сонцем  вишиті  дні,
Журавлі  відтрубили,
Плачуть  роси  в  вікні.

Осінь  жовті  ворота
Відчинила.  Пора!
Вітровію-заброді
Вже  диктує  жура:
Не  співати  волошкам
Свої  сині  пісні,
Не  вдягати  віночки
Чебрецеві  рясні.

Розмірковує  осінь:
А  чи  слід  поспішать
З  сивиною  у  коси,
В  кого  юна  душа?
3.01.2024.


©    Ганна  Верес  Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024135
дата надходження 12.10.2024
дата закладки 12.10.2024

Наталі Косенко - Пурик

А ти просто живи

Не  чекай,  коли  осінь  постукає  в  двері
Та  на  скроні  твої  упаде  жовтий  лист,
На  малюнку  життя,  мов  на  білім  папері
Знов  думки  у  небесся  тихенько  знялись.

Як  птахи  полетіли  у  вирій  і  згодом
Нагадали  мені  щекотливі  часи,
Мов  мережка  вплелася  привабливим  родом,
Забринівши  у  серці  світанком  роси.

А  ти  просто  живи,  насолоджуйся  світлом,
В  нім  багато  печалі  та  чарів  неменш,
Бачиш  серце  твоє  ожило  та  вціліло,
Бо  краса  та  добро  досягли  в  світі  веж.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024096
дата надходження 12.10.2024
дата закладки 12.10.2024

Наталі Косенко - Пурик

Земна благодать

Ти  зайдеш  у  кімнату  мою
І  промовиш:  роки  так  злетіли,
На  пожовклім  папері  -  "люблю"
Тільки  літери  трішки  вціліли.

Ось,  світлина  висить  на  стіні,
Вмить  вона  ожила  і  заграла,
Стало  легко  і  дивно  мені  -
Знову  я  в  ті  часи  завітала.

Пригадалась  родина  моя,
Кожен  крок,  що  лишився  навіки,
Тут  проходило  миле  життя,
Що  завжди́  було  серцю,  мов  ліки.

Ох,  земна  благодать  те  життя
І  яка  ж  неймовірна  в  нім  сила,
Вся  любов  і  мої  почуття  -
До  цих  пір  я  від  згадки  щаслива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023959
дата надходження 10.10.2024
дата закладки 11.10.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

А він все грав (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=C_yf2BkPTyo[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024001
дата надходження 10.10.2024
дата закладки 10.10.2024

liza Bird

Над прірвою

Над  прірвою  стоїш  ти  нерухомо,
Настільки  небезпечна  грань,  відомо,
Від  страху  вся  тремтиш...  як  і  потрібно,
Щоб  добре  пам'ятати  тінь  і  світло.

Секунди  й  забуття...  то  як  повіриш?
А  зараз  щось  змінилося  хоч  трішки?
Та  дихай  же  повільно,  все  позаду,
Тож  бачила  себе,  ось  тут,  вчорашню.

Примара  геть  пішла...  й  десь  у  безодні,
Відколи  їй  заглянула  ти  в  очі,
Життя,  це  найдорожчий  дар...  і  тризна,
Між  небом  і  землею  путь  відкрита...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023961
дата надходження 10.10.2024
дата закладки 10.10.2024

Ніна Незламна

Не пізнав, пізнай…

Не  пізнав  краси,
Не  збивав  роси,
Не  зігрів  ЇЇ,
Сам  тонув  у  млі.
 
Почуття    десь  там,
В  голові  бедлам,
А  життя  мовчить,
Як  пізнати  мить?
 
Чи  привабить  ніч,
І  чогось  навчить?
Трепіт  серця  стук,
Як  у  бубон  звук,
 
Не  пізнав,  пізнай,
Не  кохав,    кохай,
Бо  згорить  душа,
Доторкнись  сповна.
 
Дар  спокуси  снить,
Від  думок  звільнись,
У  ній  знайдеш  ти,
 Солод  доброти.
 
Закипає  кров,
Тож  пізнав  любов,
Летиш  ніби  птах,
Подолавши  страх.
 
Сяють  небеса,
Ллє  зірниць  краса,
Упіймав  момент,
 Ті  уста  ж,  як  мед.


Твій  життєвий  путь,
 Сміливішим  будь,
Роздививсь,  пізнав?
Вже  й  щасливим  став!

03.10.2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023854
дата надходження 08.10.2024
дата закладки 09.10.2024

liza Bird

Зітлієш…

Отак  у  пелюстці  троянди,
Метелик  заснув  лиш  на  ранок,
Все  вірші  складав  і  сонати,
Як  місяць  засяяв  багряно.

Невпинно  кружляв  і  метався,
Розкривши  емоцій  завісу,
Душа  так  вразлива,  мов  щастя,
Палала  занадто,  в  цю  нічку.

Та  нащо  ж  оці  мелодрами,
Коли  не  назвала  обранцем,
Кохання  твоє  до  нестями,
Зітлієш...  а  мила  згадає?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023835
дата надходження 08.10.2024
дата закладки 08.10.2024

liza Bird

О молодість!

Бузок  розквітає  повсюди,
Розносить  парфуми  п’янкі,
Весна  почуття  доторкнувшись,
Підхопить  потоки  стрімкі.

Обнявшись  йдемо  в  час  вечірній,
О  молодість,  щастя  навік,
Кохання  і  ніжність,  і  вірність,
А  скільки  майбутніх  надій…

Не  знали  життя  та,  між  іншим,
Безхмарність  нам  нащо  таїть,
Які  ми  були  все  ж  наївні,
Бо  вірили  в  душі  святі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023708
дата надходження 06.10.2024
дата закладки 07.10.2024

Ніна Незламна

Пророчі слова

Вдивлявся  осені  у  очі,
Дуже  красиві  й  серед  ночі,
Спалахи  блиску,  ще  ж  дівочі,
Мов  покохати  вкотре  хочуть.
 
Вона  в  танок  іде  з  туманом,
Є  забанка  засмутити,
Така  хитрунка,  бо  з  обманом,
Уміє  справи  прокрутити.
 
Щоб  ліг  до  ніг,  хоча  вельможний,
Із  перламутром  у  зізнанні,
Хай  знають  він,  все  ж  благородний,
Всякчас  признається  в  коханні.
 
Так  подививсь  осені  в  очі,
Адже  сьогодні  в  повній  силі,
Хоч  пам’ята  слова  пророчі,
Не  будеш  місяце  щасливий.
 
Ревниві  хмари  на  заваді,
Зі  злом  краплинами,  діставав,
Дощ  не  пробачить  жодній  зраді,
Немов  скажений  з  ревом  волав.

Де  ж  те  світило,  де  кохання,
 Осінь  у  млі…  сховала  очі,
В  душі  плекала  сподівання,
Звабить  краса,  ніжність,  дівочість.
 
Слова  пророчі…  відгук  зливи,
Забудь  про  мрії,  дні  прекрасні…
Ні-ні,  не  будете  щасливі!

                                           01.10.2024  р    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023731
дата надходження 06.10.2024
дата закладки 06.10.2024

Чайківчанка

ПОВІНЧАНІ ЗОРЯМИ

Ми  з  тобою  закохані  до  нестями,
Як  джерельна  водиця  наша  любов.
Згораємо  в  палких  почуттях  серцями
Бачу  тебе,  як  мак  розквітаю  знов.  

 Зваблює  до  тебе  яскравий  блиск  очей
мов  дві  зіроньки,    що  сяють  у  небі.
 Наче  намальована  врода    у    лілей
 Притягує,  як    магнітом  до  тебе.

Повінчане  зорями  наше  кохання
Освячене  дощем  під  небесами.
Ти  —  мій  Всесвіт,  яскрава  зірочка  рання
Чарівна  квітка  ,  що  пахне  медами.

Ти  візьми  мою  руку  у  свої  руки
Веди,  як  лебідь  лебідку  у  політ.
Хай  поміж  нами  не  буде  більш  розлуки  
І  Цвітуть  райські  сади  —  яблуні  цвіт.

Там  ,  де  в  гаю  розлогі  клени  та  й  буки  
 Між  крон  сходить  ясне  сонце  золоте  .
Відлунюють  водограю  дзвінкі  звуки
Закоханим  духмяна  липа  цвіте.

У  полі  цвітуть  ромашки  білі  —  білі  
Тобі  я  їх  у  букет  назбираю.
Заспіваю    пісню,  як  пташечки  милі
Бо  тебе  кохана  люблю,  кохаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023686
дата надходження 06.10.2024
дата закладки 06.10.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Спрагла мрія

Уперемі́шку  тиша  і  сирени
До  жовтня  добрели  з  безсонь  сьогодні.
Війнув  зненацька  хижий  вітер  з  ревом
І  зупинився.  Лізла  прохолода.
Дерева  хворобливо  листя  сиплють,
Ховаючи  всі  тріщини  дороги.
Настирливо  вже  дощ  тримає  сито;
Краплини  сіє  в  лиця  подорожніх.
А  очі  втомлені,  знайти  б  розраду.
То,  може,  жовтень  дасть  ковток  надії?
Серця  про  мирну  волю  мріють  спрагло,
Щоб  з  Богом  -  подолати  лиходіїв.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023586
дата надходження 04.10.2024
дата закладки 05.10.2024

liza Bird

Соняхи у полі

Жовтенькі  соняхи  у  полі,
Квітки́  діждали  апогею,
Як  добре  зараз  їм  на  волі,
Зустріти  ранок  із  зорею.

Мов  діти,  сонечко  шукають,
Бояться  втратити  надію,
Ясна  погода,  до  врожаю,
Тож  гарно  ніжиться  в  час  літній.

Хмарки́  нахлинуть,  враз  сумують,
Та  знають,  поряд  є  підтримка,
Емоцій  світлих  все  співзвуччя,
Любов  дарує,  що  іскриться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023557
дата надходження 04.10.2024
дата закладки 05.10.2024

Віктор Варварич

Мила пані (Присвята Марії)

Мила  пані  осінню  мандрує
Та  складає  віршовані  строки.
І  яскраву  усмішку  дарує,
Іде  назустріч  мріям  залюбки.

І  у  неї  гарна  постава,
Духмяні  коси  аж  полонять.
В  очах  горить  ясна  заграва,
Соковиті  вуста  нас  п'янять.

Тепло  серця  нас  обіймає,
Ніжить  наче  юне  немовля.
А  муза  нам  пісні  співає,
Летить  птахою  із  віддаля.

Сьогодні  ми  тебе  вітаєм,
Великого  щастя  безкраю.
Творчих  злетів  ми  бажаєм,
Ловить  мрії  серед  розмаю.  

©  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023594
дата надходження 04.10.2024
дата закладки 05.10.2024

Наталі Косенко - Пурик

Найкраще світло (любій донечці)

Моя  ти  доню,  ніжна  та  ласкава,
Та  ще  така  прекрасна  й  мила  мама,
Ти  берегиня  гарної  родини,
Найкращий  подих  світлої  години.

Тобі  я  вдячна  за  усе  на  світі:
Ту  казку  дивну,  що  живе  у  літі,
За  поміч  вірну  у  важкі  хвилини,
Моя  душа  завжди  до  тебе  лине.

Люблю  твої  такі  чудові  миті,
Коли  зі  смутком,  радістю  повиті,
З  тобою  рідна  я  завжди  щаслива,
Немовби  виростають  знову  крила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023620
дата надходження 05.10.2024
дата закладки 05.10.2024

Віктор Варварич

Крокуєш до перемоги

Вечірнє  сонце  душу  зігріває,
Тишею  обіймає  людські  серця.
І  молитись  весь  народ  закликає,
До  нашого  Небесного  Отця.

Повертає  у  вчорашні  мрії,
Яскравим  променем  в  душі  горить.
Живе  загадковій  ейфорії,
Слова  любові  тихо  гомонить

Сірий  смуток  ховає  в  долині,
Який  щодень  гірчить  серця  людей.
А  ти  служиш  нашій  батьківщині,
І  ти  наповнена  благих  ідей.

В  тобі  живе  віра  до  Бога,
Ти  ведеш  цю  важку  боротьбу.
Знаєш,  що  прийде  перемога,
До  неї  продовжуєш  ходьбу...

Автор:  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023205
дата надходження 29.09.2024
дата закладки 29.09.2024

Ніна Незламна

Я з хмаринками ( дит)

Ой  хмаринки,  як  перлинки,  
Он  здаля,  пливуть  чубаті,
Поряд  з  ними,  як  перинки,
Тут  з’явились  й  волохаті.  
 
В  небесах  дива  бувають,
Мов  птахів  зграя  на  злеті,
Із  вітриськом  відлітають,
Ну  подібні,  до  комети.

Бо  ж  розділить,  вміло  хмари,
Вмить  з  біленьких  простирадла
З  темних  дощ,  до  землі    чари,
Густо  ллє,  пора  настала.

Осінь  знає  свою  справу,
Хоч  дивлюсь  на  неї  строго,
Все  ж  люблю  цю  золотаву,
Пошле  дощика  сліпого.

Мене  манить  піднебесся,
Помилуюся,  на  часі,
Вже  й  блакить,  сонце  сміється,
Я  з  хмаринками  у  вальсі.

28.09.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023142
дата надходження 28.09.2024
дата закладки 28.09.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Духовні крила. (До Всеукраїнського дня бібліотек 30 вересня )

Плекають  чарівне  вкраїнське  слово,
І  зберігають  мудрість  споконвічну,
І  досвід  поколінь,  потужність  мови
У  книгах,  що  до  себе  ваблять,  кличуть.
Бібліотекарі  зустрінуть  радо,
(Бо  тут  працюють  чуйні  і  уважні),
Знайдуть  потрібну  книгу  і  порадять.
Повірте,  читачі,  їм  це  неважко,
Бо  дуже  люблять,  звісно,  свою  справу.
Щоденно  в  клопотах  про  цінність  книги,
Проводять  заходи  завжди  цікаві.
В  "  Бестселері"  душевні  в'яжуть  ниті,
Талантів-диво  розкривають  вправно.
Бібліотека  -  рідна  всім  домівка
Культури  і  життя  живі  вітрила.
У  світ  фантазії  і  знань  мандрівка,
Бо  книги  -  це  людські  духовні  крила.




Вітаю  усіх  бібліотекарів  зі  святом.  Процвітання  бібліотекам!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023074
дата надходження 27.09.2024
дата закладки 28.09.2024

Віктор Варварич

Осінні барви

Осінні  барви  веселять,
Стелять  золоті  килими.
Впіймати  миті  норовлять,
Прямують  з  нами  до  зими.

І  тривожать  світлі  мрії,
Формують  нові  сторінки.
Все  вкладають  у  сувії,
Танцюють  з  вітром  залюбки.

У  срібних  водах  купають,
Духмяне  волосся  дівчат.
В  ностальгію  поринають
І  пишуть  любовний  сонат.

Вереснем  уже  промайнули
З  листям  кружляють  в  полях.
Сіру  тривогу  оминули
І  вже  вийшли  до  жовтня  на  шлях.

©  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023127
дата надходження 28.09.2024
дата закладки 28.09.2024

Наталі Косенко - Пурик

Ти паросток любові та тепла

Ти  паросток  любові  та  тепла
І  ніжність,  що  дарують  небеса,
Зелений  гай  зі  співом  солов'їв,
Ти  сяйво  з  найпрекрасніших  світів.

З  тобою  я  окрилена,  жива,
Моя  душа  співає,  як  весна
І  кожен  звук    душевністю  бринить,
Мені  дарує  незабутню  мить.

Ти  море  та  безмежний  океан,
Чарівний  і  завершений  роман
Та  сила  і  наснага  у  житті,
Той  паросток  любові,  що  в  землі.

В  тобі  вирує  мудрість  і  краса,
Слова  твої,  мов  ранішня  роса,
Найкраща  мова  бездоганний  світ,
З  тобою  я  шаслива  безліч  літ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023119
дата надходження 28.09.2024
дата закладки 28.09.2024

oreol

Крізь темряву незабудок

О,  як  важко  зберегти  ту  висоту,
Де  почуття  яскраві  танцюють  у  безкрай,  
І  кожна  мить,  як  піщинка  в  годиннику,

Несе  із  собою  сумної  радості  спеку.
У  твоїх  очах,  як  у  гаях  весни,
Знову  розквітає  надії  спокій.

Вмирають  хвилі  пристрасті  в  тобі,
Як  зимовий  вечір,  тихо  несучи
Світло  палаючих  почуттів,  мрії  років,
Коли  серце  билося  в  ритмі  ніжних  пестощів.

Але  в  цьому  сум'ятті,  де  тиша
Поєднується  з  подихом  вітру,
Бачу  я  свіжість  чистоти,  що  дана,
Як  ранкове  світло,  що  пробуджує  світ.

Крізь  темряву  незабудок,  крізь  гіркоту  снів
Розквітає  багряний  цвіт  життя,  вічного  життя.
Твої  очі  відбивають  його  яскраве  світло.
І  якщо  пристрасть  піде,  геть  відлетить,

То  чистота,  як  вічно  юне  світло  Сонця,
Зберігаючи  таємниці  серця  оживить  давно  забуті  мрії.
У  серці  заграє  весняний  акорд,  у  якому  зазвучать  невидимі  струни  космосу.
І  в  священній  тиші  преображення  ти  почнеш  свій  забіг  щастя.

***

О,  как  трудно  сохранить  ту  высоту,
Где  чувства  яркие  танцуют  в  бескрай,  
И  каждый  миг,  как  песчинка  в  часах,

Несет  с  собой  печальной  радости  зной.
В  твоих  глазах,  как  в  рощах  весны,
Снова  расцветает  надежды  покой.

Умирают  волны  страсти  в  тебе,
Как  зимний  вечер,  тихо  унося
Свет  пылающих  чувств,  грезы  лет,
Кода  сердце  билось  в  ритме  нежных  ласк.

Но  в  этом  смятении,  где  тишина
Сочетается  с  дыханием  ветра,
Вижу  я  свежесть  чистоты,  что  дана,
Как  утренний  свет,  что  пробуждает  мир.

Сквозь  тьму  незабудок,  сквозь  горечь  снов
Расцветает  алый  цвет  жизни,  вечной  жизни  .
Твои  глазах  отражают  его  яркий  свет.
И  если  страсть  уйдет,  прочь  улетит,

То  чистота,  как  вечно  юный  свет  Солнца,
Сохраняя  тайны  сердца  оживит  давно  забытые  мечты.
В  сердце  заиграет  весенний  аккорд,  в  котором  зазвучат  невидимые  струны  космоса.
И  в  священной  тишине  преображения  ты  начнешь  свой    забег    счастья.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023121
дата надходження 28.09.2024
дата закладки 28.09.2024

Н-А-Д-І-Я

ПРИПХАВСЬ БАРАН ДО ДРУЗІВ В ГОСТІ

1.Припхавсь  Баран  до  друзів  в  гості,
В  надії  всіх  тут  здивувать.
У  них  ні  заздрощів,  ні  злості.
Що  хоче  їм  Баран  сказать?

Всіх  розумніший,  бо  рогатий,
Себе  він  став  тут  вихвалять.
На  розум  був  все  ж  небагатй,
Такі  ж,  як  Він,  йому  простять.

Руками  плескали,  кричали:
Який  же  в  Нас  ти  молодець!
Але  вони  одне  не  знали:
Що  знає  кілька  лиш  словець.

Що  значить  БЕ.  чи  МЕ  не  знають,
На  більше  розуму  нема.
Але  й  за  це  все  ж  поважать,
Бо  це  компанія  одна.
-----------------------------------

2.  
------------------------------
Зима  морозна  за  вікном,
Братва   зібралася  багата.
Тут  хтось  побіг  за  Бараном,
Послухать,  що  буде  брехати.

Навколо  тихо,  як  у  вусі,
У  всіх  долоні  вже  сверблять,
Це  Барана  зібрались  друзі,
Його  тут  будуть  прославлять.

Уважно  слухали  й  гадали,
Чи  є  тут  близько  злющий  пес?
Вони  його  усі  чекали,
Урвався  в  них  усіх  терпець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974980
дата надходження 25.02.2023
дата закладки 27.09.2024

oreol

Трохи про інтимне

У  тій  тиші,  де  зірки  загубилися  за  обрієм  дня,
В  обіймах  пристрасті  ми  втрачаємо  минуле,
Розчиняємося  в  сутінках,  осягаємо  загадки  темряви,
Відкриваємо  незвідані  горизонти  почуттів.

Тихий  стукіт  серця,  як  шум  дощу,
Шепоче  томно  на  вушко  про  незвідані  марева,
Морський  бриз  забирає  геть  усі  печалі,
Наодинці,  в  пустелі,  де  немає  чужих  очей,

Наші  тіла  занурюються  у  відчуття,  як  у  розпечений  до  блиску  пісок,
Губи  зливаються  як    в  морі  хвилі,
Час  уповільнює  свій  біг,
Палубу  корабля  дбайливо  віддраює  до  блиску  дбайливий  моряк,

Ми  йдемо,  щоб  повернутися.
Ми  відкриваємо  світ,  де  тільки  ми,
У  цій  п'янкій  таємниці,  що  кличе.

Де  лиш  світло  й  тіні,  залишають  на  піску  блаженства  слід,
Котрий  викарбовується  в  памяті  на  рівні  підсвідомого  та  навіки  залишається  в  безодні  моря,  як  перлина  на  незвіданій  глибині,
Виблискує  в  первозданному,  непоказному  вигляді.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022858
дата надходження 24.09.2024
дата закладки 25.09.2024

Ніна Незламна

Про спокусу ( надихнув вірш поета OreoL)

У  дрімоті  нічка,
Місяць  норовливий,
Срібний  промінь-стрічка,
 Ти  лежиш  щасливий.

Мав  нелегку  втому,
Від  спокуси  нині,
А  Вона  другому,
Поклялась  при  днині.

Плекав  мрію,  мариш,
Цілувати  перси,
Лиш  під  ранок  скажеш,
Закохавсь  до  смерті.

І  за  мить  торкнешся,
Та  таємність  ближче,
Як  вина  нап’єшся,
До  спокуси  кличе.

Ці  уста  медові,
Як  Мальвіни  коси,
Пізнав  смак  любові,
Тож  зняв  першим…    роси.

Від  себе:

Ви  не  судіть,  мене  так  строго,
Пишу,  творю.  Кличе  дорога,
Мо’  й  поетеса?  Всміхнусь  собі,
Тривоги  зникли  в  осінній  млі.

Напишу  вірш,  бо  ж  надихнули,
Хтось  може  скаже,  от  утнули,
В  такі  роки  і  про  спокусу?
В  цей  час,  як  злет,  стрічаю  Музу.


Нині  тому,  так  рима  ллється?
   Серце  співа,  душа  сміється,
Йду  мов  кармічним  коридором,
Випала  честь  бути  актором.

Тож  підкоряюсь  своїй  кармі,
Не  мре  надія  творам  раді.

                                             24.09.2024

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022934
дата надходження 25.09.2024
дата закладки 25.09.2024

Андрій Ключ

Не вертайся

Пробиває  думка  лихі  мури
Над  якими  Слово  майорить.
Не  вертайся  подумки  в  Минуле  –
Повертання  в  полум'ї  горить.
 
Так  запалить  аж  до  неба  краю
З  глибини  й  незвіданих  вишин.
Одне  серце  Увесь  Світ  втрачає
В  спогадах  розбурханих  жарин.  

Бути  там,  де  твориться  Майбутнє,
Мабуть  краще,  кого  не  спитай.  
Бо  властиве  творення  могутнім.  
Злом  і  слабкістю  пронизаний  шахрай.

І  не  слухай,  ні,  нема  “сьогодні”.
Є  тільки  майбутня  кожна  мить.  
Розтинає  визначені  сходні  –  
Неповторність,  завжди  вочевидь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019720
дата надходження 11.08.2024
дата закладки 25.09.2024

liza Bird

Спокуса

Шалено  калатає  серце,
Як  полум'я  горять  вуста,
Між  небом  і  землею  гейзер,
Заплуталась  отам  душа.

Небесна  невагомість  втіхи,
У  простір  понесла  тіла,
Солодкий  поцілунок  грішний,
В  обійми  почуття  віддав.

О  мить!  То  це  нірвана  звісно,
Де  розсуд...  ні,  його  нема,
Вхопилася  спокуса  міцно,
Та  з  розуму  вона  звела.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022933
дата надходження 25.09.2024
дата закладки 25.09.2024

liza Bird

Ти сильний!

Коли  вриваються  в  життя  події,
Й  лякають  хвилі  перемін  бурхливо,
Минуле  линуло  й  майбутній  відлік,
Тепер  здійнявся,  як  могутній  вихор.

Тож  доля  ніби  підганяє  кроки,
Хіба  посипле  хтось  із  неба  манну?
Хоча  життя  й  здалось  тобі  жорстоким,
Ти  сильний...  скруту  переможеш...  знаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022859
дата надходження 24.09.2024
дата закладки 24.09.2024

oreol

Таємниця вогню.

[quote]Прислухайся  чоловіче

З  чого  зроблені  твої  черевики

У  підошвах  яких  іще  жевріє  життя[/quote]

[quote]І  коли  полум’я  виростає

Воно  покидає  землю  –

Вертається  до  сонця[/quote]


У  непроглядному  мороці,  зберігається  таємниця  -
Вогонь,  що  світить,  прихований  від  очей,
У  холодній  безодні,  де  панує  панічний  страх,
Сплітають  тіні  вічну  свою  опастку  -

Видимий  вогонь,  але  його  не  торкнутися,
Лише  шепіт  вітру  веде  туди,
Де  полум'я  мудрості  в  небі  іскриться,
Світло  життя  істинне,  що  не  згасало.

Під  руїнами  храму,  вівтар,
У  ньому  духовний  вогонь,  немов  на  небі  Венера,
Світиться  після  заходу  та  перед  світанком  з  надією  знову  зійти,

Крізь  пам'ять  століть,  через  терени.
Він  освячує  світанок,  незважаючи  ні  на  що,
І  в  кожній  душі  розгорається  вогнище  духовної  мудрості.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022826
дата надходження 23.09.2024
дата закладки 24.09.2024

Віктор Варварич

Музика чарує

Музика  лунає  в  душі  моїй,
Мелодія  мила  і  чудова.
Ловлю  ці  звуки  серед  моїх  мрій,
В  якій  оксамитова  діброва.

У  тобі  є  живильна  струна,
Яка  лунає  чудним  дзвоном.
Звучить  мелодія  не  одна,
Що  зваблює  дивним  рінгтоном.

В  тобі  вирує  безкінечність,
Вистеляє  в  тишу  килими.
І  проявляється  сердечність,
Із  нею  завжди  щасливі  ми.

Божа  іскра  в  тобі  палає,
Ти  так  тривожиш  наші  серця.
В  музиці  душа  розквітає,
Разом  прямуємо  до  кінця.

©  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022884
дата надходження 24.09.2024
дата закладки 24.09.2024

Ніна Незламна

По небу хмари

 І  день,  і  ніч…  думок  -  осінній  ліс,
Не  зупинити,  материнських  сліз,
Зморені  очі,  до  болю  печуть,
Несуть  синочків,  у  останню  путь.


По  небу  хмари,  осінь  ти  сумна,
 Коли  ж  закінчиться,  страшна  війна?
Зрива  вітрисько  здалеку  гомін,
Жалібний  звук,  від  туги  душ  стогін.


Знов  при  дорозі,    припада  листя,
В  небуття  шлях,  встеляє  барвистий,
За  мить  і  пташка,  навіть  замовка,
Раптом  скотилась,  солона  сльоза.

                           22.09.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022860
дата надходження 24.09.2024
дата закладки 24.09.2024

Андрій Ключ

Вік

Ну  що  тут  скажеш,  
Коли  серце  б'ється.
До  тебе,  через  груди,  
Навпростець!
В  ажіотажі
Плаче  і  сміється.
Та  ким  то  буде  
Рокований  гонець.

Ти,  як  кобилу,
Прив'язала  осінь  
І  утекла  в  заквітчані  світи,
Де  босі  ноги  поринають  в  роси
І  аж  до  Неба  хочеться  рости.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022869
дата надходження 24.09.2024
дата закладки 24.09.2024

Чайківчанка

Як швидко пролетіли літа

О,  як  швидко  пролетіли  літа
Весна  в  літо,  а  літо  у  осінь.
За  моїми  плечима  пів  -  життя
Забіліла  сивина  у  косах.

А  коли  цвіла  весна  я  спала,
Пробудив  від  сну  мене  соловей.
У  мріях  вище  хмар  я  літала...
Цвіла  ,як  дика  рожа  серед  лілей.

Прокинулась  я  від  сну  ...вже  літо...
Налилась  ягода    вишня    в  саду.
Загравав  із  нею    шалун  -вітер...
Топтав  її    цвіт  вроду  молоду.

А  у  вітра  захохалась  вишня
А  дика  ружа  в  пісню  солов'я.
А  я  немов  би  зірка  Всевишня
Чекала  на  коні  принца  здаля.

О  ,  як  швидко  пролетіли    літа!
А  вже  Золота  осінь  -  листопад.
На  краю  літа  стріла  короля
Він  подарував  щастя  зорепад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022883
дата надходження 24.09.2024
дата закладки 24.09.2024

Віктор Варварич

Будь зі мною

Віддай  мені  свого  тепла,
Щоб  наша  юність  розцвіла.
Та  закрий  світлі  фіранки,
Виконай  всі  забаганки.

І  веди  у  світлу  мрію
Та  даруй  свою  лелію.
Ти  пильнуй  наше  кохання,
Будь  зі  мною  до  світання.

Обійми  душу  поцілунком
Та  лікуй  любовним  трунком,
І  зціли  зранене  серце,
Налий  кохання  в  озерце.

Ти  поряд  зі  мною  крокуй,
Палкі  почуття  подаруй,
Зірницею  в  небі  світи.
Обійми,  як  вмієш  лиш  ти.

©  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022723
дата надходження 22.09.2024
дата закладки 22.09.2024

liza Bird

А просто жити…

Туман  дрімає  застеливши  річку,
М'яким  покровом  зі  сріблястих  іскор,
Надвечір  нІчого  робити  вітру,
Сьогодні  в  тиші...  покидало  літо.

Тож  рано  встанеш  і  побачиш  осінь,
Хоча,  тепленьке  привітає  сонце,
Дерева  ніжно  приголубить  промінь,
Оберне  в  золото  яскравий  жовтень.

Багрянцю  кине  листопад,  а  згодом,
Давай  не  будемо  гадати  далі,
А  просто  жити  у  любові...  довго,
І  пити  каву,  найсмачнішу  вранці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022664
дата надходження 21.09.2024
дата закладки 21.09.2024

Ніна Незламна

Аж по тілу…

 Аж  по  тілу  струм,
Допік  днини  сум,
Догорить  зоря,
Не  буде́́ш  моя.

 Бо  ж  не  мед  уста,
Скажу  ти  проста,
 Відчуть  зраду  міг,  
Та  припав  до  ніг.

Плаче  янголя,
Десь  почув,  здаля,
Навпіл  серце  рве,
Це  життя  земне.
 
Вітер  б’є  в  лице,
Почуття    -  скло  вщент,
Охолону  вмить,
Душа  вкрай  болить.

 Не  вернути  час,
Доля  ранить  нас,  
Стежку  віднайду,
Ти  пробач,  я  йду.

18.09.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022673
дата надходження 21.09.2024
дата закладки 21.09.2024

Валентина Мала

ВЕРЕСЕНЬ КАЛИНУ ЦІЛУВАВ

[youtube]https://youtu.be/IVe55jHY4oE?si=uCOHmMmleeuTxpd9[/youtube]
💖💖💖💖💖
Вересень  Калину  цілував,  
А  вона  від  щастя  червоніла,
Він  її  ще  палко  обіймав,
А  вона  крізь  ґрона  гомоніла.

Наливалась  соком  на  кущах,  
Красувалась  ,  блискала  намистом,  
Мов  червлена  дівчина  у  снах,
З  Гарними  коралями
На  низці.

Вересень  Калину  цілував,
А  вона  від  цього  червоніла.
Він  її  ще  палко  обіймав.
-  Ти  надовго  набирайся  сили!

Пересічних  радісно  стрічай,
І  вгамовуй  вересневу  спрагу,
Від  хвороб  усім  допомагай,      
Так  лилась
Ця  вереснева  сага.

Вересень  Калину  цілував,  а  вона  від  щастя  червоніла,
І  ще  довго  палко  обіймав
А  вона    люб'язно  
Гомоніла.
21.09.2024р.
🤹‍♀️В.Мала
(  на  відео-  кліпі  -  
пісня  Миколи  Мозгового,
На  слова  Юрія  Рибчинського,
"  Минає  день,  минає  ніч",
співає  Олександр  Пономарьов  )

💖💖💖💖💖

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022672
дата надходження 21.09.2024
дата закладки 21.09.2024

liza Bird

Без метушні…

Як  швидко  десь  поділось  літо,
Осінній  пролетить,  вмить  відлік,
Життя,  вже  зрозуміло,  вміє,
Волоссю  додавати  іній.

На  віддалі,  знайомі  люди,
Потоком  божевільних  буднів,
Думками  всі  загрузли  лютим,
Забули  про  близьких  і  друзів.

Де  ж  слово  те,  ласкаве  й  тепле,
Душа,  що  вболіває  ближнім,
Хіба  не  відчуває  серце,
Як  зараз  всім  потрібна  щирість.

Йдуть  часом  назавжди́  буває,
Поспіти  б  нам  лишень  сказати,
Як  любимо...  та  тільки  з  жалем,
Вже  пізно...  залиши́лись  рани.

Тож  трішечки  бодай  уваги,
Та  жменьку  теплоти,  так  вчасно,
Спитати,  як  у  тебе  справи?
Отак...  без  метушні...  уважно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022535
дата надходження 19.09.2024
дата закладки 20.09.2024

Віктор Варварич

Тримаєш стрій

Ти  тримаєш  міцно  стрій,  мій  брате,
Свою  кров  проливаєш  у  бою.
За  тобою  Україна  -  мати,
Ти  борониш  рідну  землю  свою.

У  тобі  живе  козацький  дух,
В  серці  горить  Сірка  звитяга.
Ти  б'єш  ворога  у  дрібний  пух,
В  тобі  Бандерівська  наснага.

Ти  кіборг,  ти  міцний  як  сталь,
Ламаєш  ординцям  хребет.
В  тобі  живе  людська  мораль,
І  в  борні  ти  ідеш  вперед.

Ще  мить  і  настане  перемога,
Ти  розіб'єш  вщент  цю  кляту  орду.
І  розвіється  сіра  тривога,
Ти  продовжиш  переможну  ходу.

©  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022380
дата надходження 17.09.2024
дата закладки 17.09.2024

Lana P.

У МЕНІ…

Струмиш  повітрям,  стиснутим  в  мені,
Наповнюєш  єства  резервуари,
Обіцяні  лишаєш  мемуари,
Веселкою  сяйливою  на  дні.

Живильною  водою  у  мені
Повільно  розливаєшся  в  судинах,
Твій  образ  воскресає  на  світлинах,
Натхненними  світають  ранки,  дні.

Розбурхуєш  уяви  у  мені  -
Чуттєві  доторки  безмежно  милі,
В  очах  спалахують  ясні  вогні.

Без  тебе  дихати  одній  не  в  силі,
Побудьмо  ще  хоч  трішечки  одні,
Мій  серпню,  на  осіннім  небосхилі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022379
дата надходження 17.09.2024
дата закладки 17.09.2024

liza Bird

Почуй!

Почуй,  як  важко  дихає  земля,
Бодай  хворіє  з  то́го  дня,  повір,
Відколи  перша  хлинула  війна,
І  злобу  стали  сіяти  вожді.

Земля  жива,  ось  тільки-но  біда,
Душа  її  не  може  зло  терпіть,
Тому  творця  випрошує  вона,
Усім  прожити  мирно,  у  єстві.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022387
дата надходження 17.09.2024
дата закладки 17.09.2024

Ніна Незламна

Я тебе чекала

Я  тебе...  чекала,  прийшов  час,
Попри  спеку,  все  ж  не  спинити,
Тихий  шелест  листви    поміж  нас,
День  настав,  літу  відступити.

Прохолода...  ніжністю  торкне,
Тут  жоржини,  айстри    за  вікном,
Я  відчую  дихання  земне,
Вже  сповите  росами  вінком.

Тож  торкнусь,  устами  залюбки,
Чаю  з  м’ятою,  знайду  спокій,
До  думок  навіюють  стежки,
Вкриті  листячком  жовтобоким.

Я  щодня  чекала,  як  весну,
 Й  досі  мрію,  ти  не  плач  часто,
Хоч  на  хвильку  забудь  про  війну,
Щоби  іскра  віри  не  згасла.

Золотава  ступнеш  у  парчі,
Вся  осяйна,  світлом  і  теплом,
У  лісах  дріматимуть  сичі,
Зачаруєш…  й  мене  дивним  сном…

Тебе  осінь…  я  дочекалась.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022391
дата надходження 17.09.2024
дата закладки 17.09.2024

liza Bird

Так сталося…

Так  сталося  раптом,  люди,
Нам  душі  покрила  крига,
В  серцях  залиши́вся  лютий,
Він  давить,  як  чорна  брила.

Немовби  постали  тіні,
Дерев  тих  сухих  змарнілих,
Ми  знаємо,  звісно  грішні,
А  може  це  просто  іспит?

Побачимо  знову  небо,
Блакитне...  та  ніби  інше,
Все  ж  гостре  пекельне  лезо,
І  горе...  воно  є  вічне...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018565
дата надходження 27.07.2024
дата закладки 27.07.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Між нами магія (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UisSpDYx5E8[/youtube]


Між  нами  магія

Між  нами  магія,  невидимий  магніт.
Хоч  утікай,  притягує  всесильно.
Експресія,  емоції  Піаф  Едіт.  
(І  як  закралось  в  серце  божевілля?)

Між  нами  магія,  то  тиша,  то  гроза.
Проміння  сонця  в  золотистих  злитках.
Сплітаємось  думками,  мов  гнучка  лоза.
Я,  звісно,  твій,  ти  -  мій  -  живі  відбитки.

Між  нами  магія,  що  не  торкнулась  тіл
І  чистої  печалі  океани.
І  сяйво  животворних  мрій  за  виднокіл,
Любові  швидкорослої  платани.
ID:   880138

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018254
дата надходження 23.07.2024
дата закладки 25.07.2024

liza Bird

В обіймах воркують

З  голубкою  голуб  сидів  на  альтанці,
Крилом  пригорнувши  беріг  від  напасті,
Згадав,  як  шуліка  накинувсь  на  па́ру,
Зненацька  підступно  з'явився  з-під  хмари.

Здійнявся  сполоханий  швидко  угору,
Скоріш  відвернуть...  у  нерівному  бою...
У  небі  безхмарнім  зустрілися  двоє,
На  радість  додому  летіли  обоє.

В  обіймах  воркують,  милуються  ніжно,
Життя  відтепер  вже  наповнилось  змістом,
Схилили  голівоньки  й  знову  цілунки,
А  квіти  акації  сиплють  пелю́стки.

Уміють  птахи́  почуття  зберігати,
Хвилинки  щасливі  й  моменти  розради,
Не  можна  чіпати  кохання  блаженства,
Вони  уціліли  сьогодні  від  смерті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018341
дата надходження 24.07.2024
дата закладки 25.07.2024

Віктор Варварич

Твоя краса полонить

Твої  вуста  прагнуть  любові
І  дарують  загадкову  мить.
Почуття  світлі  і  чудові,
Серце  твоє  коханням  горить.

А  твої  коси  шовковисті,
Духмяним  ароматом  п'янять.
Очі  яскраві  й  променисті,
Так  закохано  нині  горять.

Дівочий  стан  усіх  полонить,
Чаруєш  своєю  красою.
Твій  голос  привітно  гомонить,
Будь  завжди,  мила  молодою.

Ти  вершина  до  якої  прямую
І  хочу  випити  любові  ковток.
Своє  серце  тобі  я  пропоную
І  до  насолоди  роблю  вже  я  крок.

Даруєш  неземне  почуття
І  до  тебе  все  земне  в'ється.
Ти  пришвидшуєш  серцебиття,
Мій  смуток  в  радість  обернеться.

©  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018339
дата надходження 24.07.2024
дата закладки 24.07.2024

liza Bird

Планета Земля

Планета  Земля,  краса  незвичайна,
Хворіє  вона  повік  бідолашна,
Не  миряться  люди,  ділять  кордони,
Відвічні  нащадки  злої  пого́рди.

Чому  споконвіку  здійснюють  війни,
А  жадібність  душу  губить  все  грі́шми?
Та  досить,  відверто  хвастати  рівнем,
Прийшов  у  світ  голий,  в  цьому  і  підеш!

Плюндруємо  хижо  щастя  від  Бога,
Й  леліємо  врешті  біса  в  долонях,
А  треба  б  лишити  мудрість  надалі,
Новим  поколінням  світло  скрижалі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018233
дата надходження 23.07.2024
дата закладки 24.07.2024

Ніна Незламна

Де той хавчик ( з гум)

Пора  літня,  славна  жінка,
Все  на  кухні,  наче  бджілка,
На  пательні  кабачечки,
В    банячку  тушить  котлетки.

На  порозі  Миколайчик,
-Я  прийшов,  мила,  по  хавчик,
А  вона  фартух  знімає.
До  садочка  зазиває,  
Ти  послухай  соловейка,
У  нас  дружная  сімейка.

У  очах  блиски  -  іскринки,
Притулився  до  Іринки,
Вдвох  утриматись  не  в  змозі,
Загубились  при  дорозі,
Васильків    запах  духмяний,
Обід  буде  незрівнянний.

Не  пізнали  б,  усі  в  селі,
Якби  ж  хата  не  у  пітьмі,
Запах  гару  ліг  повсюди,
Він  не  чув  чмокав  у  груди,
Вона  сяяла  зорею,
У  думках  немов  до  раю.

Де  той  хавчик,  де  вечеря,
А  дружина,  як  та  гиря,
Задихався  донезмоги,
Нема  іншої  дороги,
Як  не  стане  так  кохати,
І  вечерям  не  бувати.

                           19.07.2024р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017898
дата надходження 19.07.2024
дата закладки 21.07.2024

Ніна Незламна

День народився…

День  народився,  здолавши  значну  відстань,
Світанок  й  ранок  проклали  значний  шлях,
Йому  дорогу  уступив  щербатий  місяць,
 Щоб  звеличався,  не  переслідував  страх.

Лиш  перші  кроки,  обросив  ніжки  в  росах,
Краплі  веселкою,  заграли  перед  ним,
Залишки  ранку,  прохолода  в  покосах,
Світило  гріло,  над  землею  вмлівав  (дим).

День  народився  і  зазвучала  пісня,
Це  солов’їна,  розбудила  все  навкруг,  
А  що  ж  погода?Ця  пані  зна,  що  грішна,
Хоч  усвідомлює,  що  день  для  неї  друг.

День  яким  буде?  Які  зустрінуть  хмари?
Що  навіщує,  яскравість  днини,  чи  сум?
Чи  чорні  й  сірі  розіллять  води  -  чари,
Може  проб’ється,  поміж  них  променів  струм.

Чудовий  настрій  -  літня  пора  буяє,
Сонячний  зайчик  приляже  на  долоні,
Тепло  відчуєш,  душенька  заспіває,
Ти  у  казковім,  життєвому  полоні.

День  народився,  як  засліплене  дитя,
По  землі  сяйво,  мерехтить  із  тремтінням,
Досить  легеньке  та  приємне  відчуття,
Тепло  сприйнявши,  пробудиться  цвітіння.

   Мов  ненароком  помічаєш  плине  час,
В  надії  мрії  -  збуватись  лише  світлим,
Щоб  дні  війни,  нарешті  покинули    нас,
І  кожен  день  для  всесвіту  став  привітним.

Най  лине  музика,  то  ж  народився  день,
І  піднебесся  квітне  в  мирній  блакиті,
Народ  забуде,  про  виття  злющих  сирен,
Хай  в    Україну,  прийдуть  щасливі  миті.

                                                                   26.06.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016230
дата надходження 26.06.2024
дата закладки 26.06.2024

*SELENA*

Твоя-Моя стезя

Твоя  стежа  —  серця  жовнірити,
Хамелеоноджин  —  то  ти…  то  ти…
Моя  —  не  вірити  —  у  дим,  у  дим  —
Шалених  рим.

Твоя  стезя  —  тінь  зворохобити
У  завихріннях  нот  —  загравистим;
Моя  —  змедвя́нити  ажур-незрим
Лю-ще́мтерпки́м.

                                                   05.03.24

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007718
дата надходження 07.03.2024
дата закладки 07.03.2024

Master-capt

Гумор - чудо

               Гумор  -  чудо
Гумор  –  чудо,  стра́шна  сила:
Доброзичливі  слова
Сміхом  наповняють  крила,
Навіть  мертвий  ожива.

Не  зустріти,  геть  байдужих,
Хто  б  тихесенько  в  кутку
Зовсім  з  посміхом  не  дружить  –
Будяком  сидить  в  рядку.

Ні  старечим,  ні  малечі
Не  цікавий  хмурий  світ,
Не  натягнеш  сум  на  плечі
Коли  буйством  лине  цвіт.  

Навіть  в  присмертну  годину  
Легше  жити  сміючись,
Мов  броня  прикриє  спину  
Від  розлючених  і  злих.

Не  зламати,  хто  сміється
Перед  ворогом,  в  лице…
Перекосить  враже  серце,
Розірве  навпіл  живцем.  

Той  народ,  що  над  собою
Пожартує,  без  стьоба́,
Надпотужну  має  зброю  –  
Видавлять  в  собі  раба.

́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007374
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 07.03.2024

Master-capt

Гумор - чудо

               Гумор  -  чудо
Гумор  –  чудо,  стра́шна  сила:
Доброзичливі  слова
Сміхом  наповняють  крила,
Навіть  мертвий  ожива.

Не  зустріти,  геть  байдужих,
Хто  б  тихесенько  в  кутку
Зовсім  з  посміхом  не  дружить  –
Будяком  сидить  в  рядку.

Ні  старечим,  ні  малечі
Не  цікавий  хмурий  світ,
Не  натягнеш  сум  на  плечі
Коли  буйством  лине  цвіт.  

Навіть  в  присмертну  годину  
Легше  жити  сміючись,
Мов  броня  прикриє  спину  
Від  розлючених  і  злих.

Не  зламати,  хто  сміється
Перед  ворогом,  в  лице…
Перекосить  враже  серце,
Розірве  навпіл  живцем.  

Той  народ,  що  над  собою
Пожартує,  без  стьоба́,
Надпотужну  має  зброю  –  
Видавлять  в  собі  раба.

́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007374
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 07.03.2024

Master-capt

Гумор - чудо

               Гумор  -  чудо
Гумор  –  чудо,  стра́шна  сила:
Доброзичливі  слова
Сміхом  наповняють  крила,
Навіть  мертвий  ожива.

Не  зустріти,  геть  байдужих,
Хто  б  тихесенько  в  кутку
Зовсім  з  посміхом  не  дружить  –
Будяком  сидить  в  рядку.

Ні  старечим,  ні  малечі
Не  цікавий  хмурий  світ,
Не  натягнеш  сум  на  плечі
Коли  буйством  лине  цвіт.  

Навіть  в  присмертну  годину  
Легше  жити  сміючись,
Мов  броня  прикриє  спину  
Від  розлючених  і  злих.

Не  зламати,  хто  сміється
Перед  ворогом,  в  лице…
Перекосить  враже  серце,
Розірве  навпіл  живцем.  

Той  народ,  що  над  собою
Пожартує,  без  стьоба́,
Надпотужну  має  зброю  –  
Видавлять  в  собі  раба.

́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007374
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 06.03.2024

Master-capt

Гумор - чудо

               Гумор  -  чудо
Гумор  –  чудо,  стра́шна  сила:
Доброзичливі  слова
Сміхом  наповняють  крила,
Навіть  мертвий  ожива.

Не  зустріти,  геть  байдужих,
Хто  б  тихесенько  в  кутку
Зовсім  з  посміхом  не  дружить  –
Будяком  сидить  в  рядку.

Ні  старечим,  ні  малечі
Не  цікавий  хмурий  світ,
Не  натягнеш  сум  на  плечі
Коли  буйством  лине  цвіт.  

Навіть  в  присмертну  годину  
Легше  жити  сміючись,
Мов  броня  прикриє  спину  
Від  розлючених  і  злих.

Не  зламати,  хто  сміється
Перед  ворогом,  в  лице…
Перекосить  враже  серце,
Розірве  навпіл  живцем.  

Той  народ,  що  над  собою
Пожартує,  без  стьоба́,
Надпотужну  має  зброю  –  
Видавлять  в  собі  раба.

́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007374
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 06.03.2024

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2024

Н-А-Д-І-Я

ГУМОР. МУХА ВРЯТУВАЛА

Зайшов  вчитель"тихо"  в  клас,
Грюкнув  так  дверима!
Ну  розказуй  вірш,  Тарасе,
Швидко,  не  затримуй.

Встав  Тарас,  почухав  вухо,
Підтягнув  штанці.
Десь  взялась  проклята  Муха.
Засміялись  всі.

Муха  влізла  йому  в  носа,
Лоскотати  стала.
Вчитель  кинув  погляд  скоса...
Муха  врятувала.

В  мене  дома  є  проблеми,
Батько  прийшов  пізно,
Довго  нам  читав  памфлети,
Слухали  всі,  звісно.

Вклали  спать  його  насилу,
Голова  -  макітра.
Вчить  вірша  не  було  сили,
Раптом  зникло  світло.

Вчитель  тут  сказав:
 -Брехня!
Кожен  раз  невдала.
Ставлю  я  оцінку  -  два...
-  А  чому  так  мало?..
.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007495
дата надходження 04.03.2024
дата закладки 05.03.2024

Ольга Калина

Зимовий вальс

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=U4cocOv9rjE[/youtube]

 Музика  і  виконання  Василя  Корби  

Я  повертаюсь  думками  в  той  час:
Вечір  шкільний  і  танцює  наш  клас..
Музика  грає,  до  мене  ти  йдеш
І  у  танок  несміливо  ведеш..
Крутиться,  крутиться  крутиться  вальс.

Школо  моя,  незабутні  роки…
Лину  до  тебе  щораз  залюбки.
Перше  кохання  -  нестримне  й  палке,
Перший  цілунок,  мов  щастя  пʼянке.
Крутиться,  крутиться  вальс  крізь  роки.

Знову  зима  і  лапатий  йде  сніг,
Білі  сніжиночки  стелить  до  ніг.
Я  повертаюсь  думками  в  той  час:
Вечір  шкільний  і  танцює  наш  клас..
Крутиться,  крутиться,  крутиться  вальс.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005381
дата надходження 09.02.2024
дата закладки 11.02.2024

Master-capt

Где же ты…

Где  же  ты,  
                                     моя  Жар-птица,
Где  посланница  богов,
Что  в  душе  
                                         пчелой  ютится  –
Непрошедшая  любовь.  

Где  бы  не  был,  
                                                     что  не  видел,
Не  встречал  такой  красы:
Вся  искрится,
                                                 словно  выстрел  –
Исходящая  с  росы.

Восхищённый  –  
                                                         певец  тайный
Серенады  распевал…
Канонады  
                                       отзвук  дальний
Крыл  влюбленным  
                                                                   не  придал;

Не  поёт  
                             певунья  в  хоре,
Не  способствует  война…
То  ли  в  счастье,  
                                                       то  ли  в  горе  
Вдохновляется  одна.

Нет  печали  
                                         горше  в  мире
Чем  в  неведеньи  любовь,  
Как  ладью  
                                       в  туманном  море
Не  видать  от  берегов.

Не  простилась,  
                                                     в  путь  неблизкий,
Улетела  в  тёплый  край…
Под  гитару,  
                                           стакан  виски
Опустел  шалашный  рай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984439
дата надходження 27.05.2023
дата закладки 10.02.2024

Віктор Варварич

Боротьба триває

Зупиніть  недолугі  кляту  війну
І  нехай  українці  не  вмирають.
Нами  заплачено  велику  ціну
І  щоденно  мирні  люди  страждають.

Скрегіт  металу  душі  руйнує,
Він  шматує  землю  нашу  святу.
Наш  народ  до  свободи  прямує,
Але  бореться  за  благу  мету.

Невтомно  крокує  крізь  морок  орди
І  знищує  московитів  загони.
Не  стишує  пореможної  ходи
І  долає  ці  важкі  перепони.

Господь-Бог  оптимізму  додає,
Зміцнює  дух  нашого  солдата.
Який  удару  орді  завдає,
Нищить  зброю  московського  ката.

©  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005414
дата надходження 10.02.2024
дата закладки 10.02.2024

Веселенька Дачниця

ДУМКИ

             
Крутеня    небо,  мов  прорвало…                  
Білим  –  білим  покривалом
устелило  землю.  Навкруги
не  видно  сліду  від  ноги.

А  сніг  мете,  а  сніг  мете,  
що  було  вчора  –  вже  не  те.
Не  повернути  мить  назад
у  той  спокійний  зорепад!

Дивлюся  вдаль  –  вона  німа,  
бо  замело,  всюди  зима…
Зима  душі,  як  і  природи,
не  раз  ще  буде  у  нагоді.                                                    
                                                                                                                                     
Весна  розбудить  почуття  -
Вихром  закрутиться  життя!
Мир,  лад,  стоятиме  в  дозорі  -
Думки  яснітимуть,  як  зорі!
                                                                 В.  Ф.  -  07.  02.  2024

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005455
дата надходження 10.02.2024
дата закладки 10.02.2024

Master-capt

Шиповник

           Шиповник

Цвела  когда-то  роза,
Душистою  была:
Кому  ваялась  Муза,
Кого  с  ума  свела.

В  тоске,  в  уединеньи
Среди  чужих  могил
В  проблемах  и  лишеньях  
Господь  судьбу  лепил.  

Теперь  –  шиповник  пряный
Утешит  память  вновь
И  бликом  окаянным
Краснеет  средь  кустов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963801
дата надходження 25.10.2022
дата закладки 09.02.2024

Прозектор

Я зморився…

Я  зморився  від  ноші  земної.
Зоревічністю  марить  померкла  душа.
Вже  в  дорозі,  можливо,  за  мною
Та,  якій  не  давав  ще  ніхто  відкоша.

Хай  ще  юність  клечає  обличчя,
Та  утомою  снядіє  серце  давно.
Імовірно,  тому  вже  за  звичай
Упиватись  мені  до  смеркання  вином.

Все  сильніше  нутром  охололим
Норовить  уві  сні  закінчити  цю  путь,
Де  не  гасли  б  заграви  ніколи,
Що  у  край  без  печалей  і  часу  ведуть.

[i]07.ІІ.24  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005276
дата надходження 08.02.2024
дата закладки 09.02.2024

Катерина Собова

Вигiдна база

Олігарх    Ельдар    Петрович
В      ’’Мерседесі’’    додав    газу,
Вирішив:    негайно    треба
Ще    одну    відкрити    базу.

Та,    що    близько    біля    дому,
Продавала      фарбу    різну,
Посуд,    вази    кришталеві,
Всякі    гвинтики    залізні.

Підприємець    часто    злився  -
Фірма    збитків    зазнавала:
При    доставці    посуд    бився,
Фарба    в    банках    засихала.

І    не    тішила    торгівля
Там,    де    меблі    продавали:
Покупці    -    народ    примхливий,
Брак    відразу    виявляли.

Тут    ідея    допоможе
Вийти    із    важкої    скрути:
Нова    база    в    центрі    буде
Продавати    парашути.

І    про    брак    ніхто    не    скаже,
Бо    все    буде    шито-  крито,
Не    прийде    спортсмен    сваритись
З    парашутом    нерозкритим!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004998
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 09.02.2024

Ніна Незламна

Потік закоханих

Здалеку  плине,  тихий  плескіт  вод,
Нині  під  сяйвом  ажурних  зірок,
Шлях  між  хребтів,  гірських  без  перешкод,
Стукіт  сердець,  молодих  двох  річок.

Штиль  при  долині,  сонна    течія,
Як  є  пороги,  ледь  гучніший  звук,
Наче  то  щебет,  наспів  солов’я,
 Збудження,  радість,  однозвучний  стук.

Та  без  втручань,  мало  смілості,
Хто  вмить  з’єднає,    в  нестрімкий  потік,
Чи    злив  чекати,  по  їх  милості,
Береги  змиють,  згідно,  як  щорік.

Чи  то  путь  долі,  поєднатися,
Як  душ  бажання,  жаль  приречених,
У  почуттях  весни  вмиватися,
Потік  струмків….  знову  закоханих.


                                                                   05.02.2024р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005343
дата надходження 09.02.2024
дата закладки 09.02.2024

liza Bird

Чуттєвий роман

Вітерець  швидкий  підхопивши  бризки,
Закрутив  у  вирі  емоцій  ніжних,
Та  змогли  натрапить  вони  на  рифи,
Й  почуттям  чомусь  додали  сліз  срібних.

Не  сказали  вчасно  потрібні  слова,
Їх  мерщій  несе  у  відкрите  море,
Лиш  напрочуд  радісна  хвиля  морська,
Наперед  події  пізнала  схоже.

Зберігає  Всесвіт  чуттєвий  роман,
Зачекалась  давня  знайома  гавань,
Весняне́  кохання  леліє  розмай,
Додає  тепла  він  холодним  барвам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005342
дата надходження 09.02.2024
дата закладки 09.02.2024

liza Bird

Шуліки

Дев'яності  згадаймо  вкотре,
Віддали  злодюгам  країну,
Ми  закрили  відтоді  сонце,
І  плиту  поклали  гранітну.

А  рідненьку  рвали  на  шмаття,
Грабували  просто  нахабно,
Незалежна  вибрала  щастя,
Та  в  імлі  воно  все  зникало.

Україну,  як  Божу  квітку,
Із  любов'ю  будь-що  берегти...
Продали,  й  продалися  бісу,
За  кордоном  купили  хати.

На  нулі  вас  зібрати  б  усіх,
Вперед,  ненажери  й  вандали,
Лиш  довіри  нема  до  щурів,
Пізнали  чиї  ви  васали.

Нескінченні  у  світі  біди,
Бо  шулікам  ділити  скарби,
Як  терпіти  знов  людям  війни,
Та  втім  власне,  було  так  завжди...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004863
дата надходження 03.02.2024
дата закладки 09.02.2024

Master-capt

Минають дні,

Минають  дні,  минають  ночі  –
Нема  кінця,  немає  краю  
Сльозам  дітей,  сльозам  жіночим
І  дикості  ворожій  зграї.

Кругом  біда,  кругом  нещасні
(і  як  сховатись  в  метушні?)
Бомблять  будинки  і  лікарні  
Бомблять  садочки  малишні.

Яка  немилість  перед  Богом
Нам  присудилась  через  смерть:
Чи  то  за  вибрану  дорогу,  
Чи  то  за  вольницю  і  твердь?

Зійде  веселка…  освятить  день,
Немов  цвітіння  на  весні:
Вернемо  схід…  і    Крим,  і  південь  –
Зачистим  землю  від  русні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999779
дата надходження 29.11.2023
дата закладки 09.02.2024

Катерина Собова

В шафi

В    офісі    для      кави    й    чаю
Столик    вже    накрили,
З    колежанками      розмову
Розпочав    Кирило:

-Мені    вчора    довелося
Прочитати    фрази:
’’Тут    був    Коля’’,    ’’Тут    був    Вітя’’,
Й    ще    якась    зараза.

-Ну    і    що?    Таке    скрізь    пишуть:
В    парках,    біля    тину…
Пишуть    наші    і    туристи,-
Мовила    Христина.

-Я    свої    всі    переглянув
Сорочки    і    шарфи,
І    ці    написи    побачив
 Всередині    шафи.

Підпис    ще    якогось    лоха
Старанно    затертий,
Був    іще    якийсь    Антоха,
Пише,    що    він    впертий.

-Логіка    усім    відома,-
Позіхнула    Тома,-
Значить,    передчасно,    хлопе,
Ти    з’являвсь    додому.

-Є    у    нас    жінки    везучі,-
Стало    сумно    Олі,-
А    у    мене    в    шафі    тихо,
Тільки    повно    молі…

-А    ти    з    мене    насміхався,-
Вставила    Агата-,
В    свою    шафу    -    і    не    впхався,
Козлику    рогатий,

Після    слів    цих    не    схотілось
Чай    Кирилу    пити,
Біг    додому,    щоб    на    дрова
Шафу    розтрощити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996241
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Віктор Варварич

Козацький дух

Наша  земля  нескорена  віками,
Козак  вільний  і  хоробрий  тут  живе.
Дух  його  не  злякали  соловками,
Він  будь-які  кайдани  завжди  порве...

Козацький  дух  ніколи  не  здолати,
Бо  він  так  відважно  боронить  свій  край.
Міцно  стоїть,  бо  за  спиною  мати
І  любі  діти  та  казковий  розмай.

Знову  стоїть  у  важкому  двобою
І  боронить  нашу  землю  від  орди.
Пише  своєю  кров'ю  у  сувою,
Звільняє  землю,  береже  від  біди.

Щоденна  молитва  лунає  до  Бога,
Господь  зміцнює  воїна  у  боротьбі.
Ще  недовго  і  буде  вже  перемога,
А  московит  втече  у  великій  ганьбі.

©:  Віктор  ВАРВАРИЧ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996194
дата надходження 15.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Нагода (гумор)

Цьогоріч  врожай  на  славу:
Дині,  гарбузи,  капуста...
Кавунів  зросло  чимало,
То  ж  у  погребі  не  пусто.

Дід  трудився,  ніби  бджілка,  -
У  смартфонах  грались  внуки.
Звідки  ж  взя́лась  ліні  жилка?
Працювать  не  хочуть  руки.

Тільки  спати  полягали,
Закопав  дід  ті  смартфони.
Сонце  вранці  заморгало.
Полились  із  уст  прокльони.

Задрімав  дідусь  під  вечір,
На  столі  лишились  зуби.
Внуки  тихо,  мов  овечки,
Закопали  їх  приблуди.  

Вранці  всі  вже  на  городі,
Дід  з  онуками  -  скопали.
Отака  була  нагода.
Все  потрібне  -  відшукали.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996260
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Андрій Ключ

Забудь

Логічно  це  і  звісно
Мелодії  брикнулись,
Слова  старої  пісні
Ізнов  перевернулись.

Забудь  ЇЇ,  забудь
В  характері  твоїм
Кипить  червона  ртуть,  
А  гнів  з  її  руїн
Спалаахує,  як  порох
Літаючих  пір'їн.  
Це  нотами  на  сполох
З  побитої  подушки,
А  може  просто  ворох
З  розірваної  смужки.

Коли
дзвенить-дзвенить,
Пожежа  калатає,
То  щось  таки  горить,
Чи  може  догорає.

Забудь  її,  забудь!
Підказує  знов  розум.
Логічна  завжди  суть,
Все  інше  –  лише  проза…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996067
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Незламна

Ця осінь інша

Ще,  ніби,  вчора  я  купалась  в  літі,  
Цвіли  довкола  маки  на  полях.  
Сьогодні  смутком  квіти  оповиті,  
Хоч  у  барвистій  сукні  вся  земля.  

Знов  осінь  плаче  холодно  і  гірко.  
В  сумній  вервечці  хмар  тужливих  плин.  
Синиця  змокла,  заглядає  в  шибку,  
А  тільки  вчора  мамин  цвів  жасмин.  

Ця  осінь  інша,  зовсім  стала  інша.
Зажура  й  радість  в  ній  переплелись.
А  краплі  пишуть  в  завіконні  вірша,
Й  ховає  літо  мокрий  падолист.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996271
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Ольга Калина

Наше кохання

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=L5Za1r7YzMw[/youtube]


Сонце  сіло,  вечір  догоряє,  
Зорі  заіскрилися  в  імлі.  
Я  в  садочку  милого  чекаю,
Вчора  він  освідчився  мені.  

Приспів:
А  кохання,  а  кохання
Серце  полонило.
Наші  мрії  й  сподівання  
Всі  здійснились,  милий.  
Відтепер  в  життєву  стежку  
Разом  ми  підемо,
Вишитий  рушник  в  мережках  
З  собою  візьмемо.  

Вбралась  у  фату  весільну  вишня
І  бузок  до  неї  нахиливсь.
Я  коханого  стрічати  вийшла  –
Місяць  йому  стежку  освітив.  

Приспів.  

Чуєш,  милий,  соловей  щебече,  
Спів  його  розноситься  за  край  –
То  він  засміється,  то  заплаче..
Тож  співай,  мій  соловей,  співай..  

Приспів.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996038
дата надходження 13.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Катерина Собова

Ненажерлива теща

Приїхала    теща    в    гості
(Часто    тут    буває),
Доня    кличе    вже    до    столу  –
Маму    пригощає.

Внук    Сергійко    сів    напроти,
Вже    не    верховодить,
Із    бабусі,    що    їсть    шпроти
Він    очей    не    зводить.

-Що    так    пильно,    любий    внучку,
Бабу    розглядаєш?
Хочеш    казку    розказати,
Чи    віршика    знаєш?

-Ти    їси,    бабусю,    гарно,
Хочу    я    сказати:
І    за    мене,    й      за    матусю,
Й    ложечку    за    тата…

-Звідки      це    тобі    відомо?-
Баба    здивувалась,-
З’їла    борщ,    а    за    котлети
Й    курку    ще    не    бралась.

-Казав    мені    вчора    тато
І    бив    себе    в    груди:
-Як    припреться      твоя    баба  –
За    трьох    жерти    буде!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995279
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Катерина Собова

Ненажерлива теща

Приїхала    теща    в    гості
(Часто    тут    буває),
Доня    кличе    вже    до    столу  –
Маму    пригощає.

Внук    Сергійко    сів    напроти,
Вже    не    верховодить,
Із    бабусі,    що    їсть    шпроти
Він    очей    не    зводить.

-Що    так    пильно,    любий    внучку,
Бабу    розглядаєш?
Хочеш    казку    розказати,
Чи    віршика    знаєш?

-Ти    їси,    бабусю,    гарно,
Хочу    я    сказати:
І    за    мене,    й      за    матусю,
Й    ложечку    за    тата…

-Звідки      це    тобі    відомо?-
Баба    здивувалась,-
З’їла    борщ,    а    за    котлети
Й    курку    ще    не    бралась.

-Казав    мені    вчора    тато
І    бив    себе    в    груди:
-Як    припреться      твоя    баба  –
За    трьох    жерти    буде!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995279
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Катерина Собова

Два бенкети

Прийшов    Гриць    з    букетом    пишним
До    мами    Ельвіри:
-Я    кохаю      вашу    Елю,
В    наше    щастя    вірю.

Хочу    з    нею    одружитись,
Буду    вік    кохати,
Маю    гарну    я    посаду  
І    гідну    зарплату.

Мама    в    крик:    -Не    буде    цього!
Зразу    зауважу:
Швидше    я    перед    тобою
Отут    трупом    ляжу!

-О,    це    радісна    подія,-
Гриць    підняв    кашкета,-
Жаль,    що    я    тут    не    потягну
Другого    бенкета!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995641
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Катерина Собова

Шпаргалка

Після    іспиту    на    лавці
Плакала    Марійка:
-Я    все    вчила    і    все    знала,
В    результаті    -    трійка.

А    ти    завжди    не    встигала
І    гуляла,    Ірко,
Викладач    тобі    всміхався,
І    вліпив    четвірку.

Про    це    знає    уся    група,
І    казала    Галка,
Що    у    тебе    привселюдно
Він    забрав    шпаргалку.

-Було    б    дві    таких    шпаргалки,-
Хизувалась    Ірка,-
Були    б    мені    компліменти
І    тверда    п’ятірка.

Замість    формул    і    означень
(А    я    їх    не    вчила)  –
На    купюрі    у    сто    євро
Позначку    зробила.

Відібравши    зразу    в    мене
Незаконні    речі,
Викладач    радів    і    пахнув,
Наче    хліб    із    печі.

Всього    п’ять    таких      ’’шпаргалок’’
Я    приготувала,
Можу    вам    рапортувати:
Іспити    всі    склала!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996008
дата надходження 13.10.2023
дата закладки 16.10.2023

Ніна Незламна

Вересневі вечоринки ( вірш. розп)

Вересневі  вечоринки,
Дід  з  бабусею  стрічає,
День  привітний,  ні  хмаринки
Вона  молодість  згадає.

У  вишневому  садочку,
Лавка,  квітчаста  ряднина,
Мов  у  теплім  сповиточку,
Зігріва  стара  тканина,

Хоч  сидять    у  холодочку,
Дід  дріма  немов    дитина.
Бабця  мило  посміхнеться,
Ой  були  ж  ті  вечорниці!  

Як  та  молодь,  вся  збереться,
Принесуть  хлопці  суниці,
Дівиць  щиро    пригощають,
Вони  ж  здатні,  як  ті  жриці.

До  кохання  варіюють,
Всі  щасливі  у  таночках,
Веселенько  затанцюють,
У  вишИваних  сорочках,
Кожній  серце  розхвилюють.

У  очах,  лиш  ніжність,  зваба,
У  обіймах,  вдалі  рухи,
 Не  дитяча,  вже  забава,
Держать  вміло  міцні  руки.

Запал  є  -  удвох    радіють,
Тож  надія  одружитись,
Про  гніздечко,  вкотре  мріють,
З  джерела  води  напитись.

Та  вода…    святая,    чиста,
Як  любов  й  вірне  кохання,
На  весіллі  урочисто,
Придасть  сили  й  сподівання,
На  життя  земне  щасливе.

Враз  зненацька,  впав  листочок,
З  вітерцем,  торкнувсь  обличчя,
Дід  проспав,  мабуть  часочок,
Бабця  гладить  передпліччя.

Як  метелик,  думка  влітку,
-Дяка  Богу  що  ми  разом,
Шанував,  завжди  цю  квітку,
Ти  мене,  хоч  й  бурчав  часом.

Любий  досить…  вже  сопіти,
Цвіркуни  пісні  заводять,
Ніч  вуаль  спішить    надіти,
Зірочки…  її  не  зрадять.

-Чайку  вип’ємо  і  в  ліжко,
До  снаги,  нам  вечоринки,
Каже  дід-    йдемо  Софійко,
А  в  очах  блиск  й  смішинки,
-Вмієш  мною  дорожити,
Нам  би    в  мирі  вік  дожити!

                                                 29.09.2023р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995566
дата надходження 07.10.2023
дата закладки 15.10.2023

Прозектор

Мене ти згадуєш навряд чи…

[i]На  музичну  тему  романсу  «В  саду  осіннім...»
https://www.youtube.com/watch?v=aGMtUoO3gy0[/i]

У  вальсі  листя  закружляло,
Здригнувши  мряку  голубу.
За  обрій  днів  сплило  чимало,
Та  я  твій  образ  не  забув.  

Мене  ти  згадуєш  навряд  чи:
Взаємно  ж  ласки  не  було.
Утім  би  всяк  тобі  віддячив
За  в  серці  зроджене  тепло.

Навіки  душу  спраглу  мжею  
Твій  томний  погляд  оросив,
І  хай  не  будеш  ти  моєю,
Я  –  бранець  любої  краси.

Тому  кохання  пал  у  вірші  
Сочу  від  рання  до  заграв,
Аби  колись  ти,  хоч  і  з  іншим,  
Згадала,  хто  їх  написав.

[i]10.Х.23  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995808
дата надходження 10.10.2023
дата закладки 15.10.2023

Прозектор

Мене ти згадуєш навряд чи…

[i]На  музичну  тему  романсу  «В  саду  осіннім...»
https://www.youtube.com/watch?v=aGMtUoO3gy0[/i]

У  вальсі  листя  закружляло,
Здригнувши  мряку  голубу.
За  обрій  днів  сплило  чимало,
Та  я  твій  образ  не  забув.  

Мене  ти  згадуєш  навряд  чи:
Взаємно  ж  ласки  не  було.
Утім  би  всяк  тобі  віддячив
За  в  серці  зроджене  тепло.

Навіки  душу  спраглу  мжею  
Твій  томний  погляд  оросив,
І  хай  не  будеш  ти  моєю,
Я  –  бранець  любої  краси.

Тому  кохання  пал  у  вірші  
Сочу  від  рання  до  заграв,
Аби  колись  ти,  хоч  і  з  іншим,  
Згадала,  хто  їх  написав.

[i]10.Х.23  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995808
дата надходження 10.10.2023
дата закладки 15.10.2023

Надія Башинська

ДОЩ

З  веселим  шумом  яворів
прилинув  дощ  здаля.
Давно  молилась  небесам,
хотіла  пить  земля.

Ще  й  легкий  грім  загуркотів,  
зовсім  не  сердивсь.  Ні.
Він  так  радів,  що  дощ  приніс
у  ці  спекотні  дні.

А  дощ  шумів,  шумів,  шумів...  
умився  наш  садок
і  річка  наша  гомінка,
й  веселим  став  гайок.

Напився  досхочу  город
і  в  полечку  хліба.
Між  хмар  з'явилася  в  цвіту
веселочка  ясна.

Цвіти,  наш  краю!  Тішить  хай  
з  нас  кожного  твій  цвіт.
Барвиста  райдуги  краса
ясніє  на  весь  світ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996080
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 15.10.2023

Валентина Ярошенко

А ми боремось за щастя

А  ми  боремось  за  щастя,
Щоб  завжди  воно  було,
В  Україні,  тільки  казка,
Щастя,  щоб  перемогло.

Усе  зло  і  перешкоди,
Нам  забути  на  віки,
Нехай  тисячі,  не  сотні
У  війні-  перемогли.

Хоч  бувало  нас  замало,
Та  ми  в  сотні  більші  вас,
Ми  доведемо  деталі,
Перемога  повсякчас!

Ви  такі  всі  неспроможні,
На  сотні  літ  продажні,
Тепер  смерть  відчує  кожний,
Вам  одне  зло  досяжне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996056
дата надходження 13.10.2023
дата закладки 15.10.2023

liza Bird

Закохана

Потік  почуттів  нескінченний,
Полився  з  такою  любов’ю,
Витає  душа  в  круговерті,
Безмежного  щастя  з  тобою.

Летіла  на  крилах  здалося,
На  вечір  тримати  в  обіймах,
Тебе  проводжала  на  потяг,
Й  зали́шити  серце  зуміла...

Завзято  б  пташкам  щебетати,
Дзвінкий  та  нав'язливий  ранок,
Не  зможу  й  не  хочу  вставати,
Виходь  їм  швиденько  на  ґанок.

Тираду,  відтак  не  спиняю,
Година  п'янка  колихала,
Мов  му́зику  нині  сприймаю,
Закохана  солодко  спала...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994783
дата надходження 26.09.2023
дата закладки 15.10.2023

liza Bird

День народження

Незвично  в  день  народження,  вона,
На  ранок  загадкова  й  особлива,
Яскравого  букета  принесла,
Із  соняхів  іскристих,  жартівлива.

Пробігла  на  хвилинку  вітерцем,
І  ніби,  Клод  Моне,  ось  так  здалося,
Знаходжу  знов  натхнення  від  небес,
Картини  вже  майбутньої,  погодься.

Та  тільки  придивився  лиш  тепер,
Лежала  там  записочка  маленька,
Мій  ангел,  ти  вся  зіткана  з  чудес,
Чекав  на  це  відколи  одкровення.

Кохана  написала,  все  відчув,
Як  серце  затремтіло  і  занило,
Мов  соняшник,  на  тебе  я  дивлюсь,
За  сонцем  попрямую,  знай,  невпинно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996088
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 15.10.2023

liza Bird

А жовта троянда в печалі

А  жовта  троянда  в  печалі,

Упала  на  вимокле  листя,

Признати,  новини  недавні,

Підтвердили,  осінь  терниста.


Шаленими  змило  хвилями,

Відтак  довгождані  всі  мрії,

Вони  за  крутими  схилами,

Сховалися  наче  наївні.


А  жовта  троянда  в  печалі,

Тихенько  ж  отак  і  зів'яла,

Красиву  ніхто  не  згадає,

Як  згуба  журлива  спіткала.


Останньою  гине  надія,

Ми  шануємо  дуже  життя,

Щоб  доля  безвільно  марніла?

Не  допустимо,  воля  міцна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995906
дата надходження 11.10.2023
дата закладки 15.10.2023

Ніна Незламна

Байдужість ( проза)

   Сонце    йшло  до  обрію…  останні  промені  торкалися  землі.    Поволі    спадали    весняні  сутінки.  
     Минув    ясний,  сонячний,  теплий  день,  придав  Марії  сили  і  віри,  що  все  буде  добре!    Вона  останньою  зійшла  з  рейсового  автобуса.    А  далі,  їй  потрібно  дістатися    до  залізничної  станції.  Там  дочекатися  електрички    і  лише  тоді,  уже  майже  буде    вдома,  хоча  добиратися    до  села,  треба  пройти    іще    цілих  три  кілометри.
           Озирнувшись  довкола,  хоч  і  зморена  та  стало  любо  на  душі,  легко  на  серці.  Усе,  що  було    задумане  -    здійснилося!  Поверталася  від  сина  -  відчуває  в  собі    піднесення  духу.
   До  станції  ішла  легкою  ходою,  згадувала  зустріч  і  з  усмішкою,  і  з  болем.Роїлися  думки  -  Хоч  і  поранений,    але  ж    у  лікарні.  І  головний  лікар  пообіцяв,  що  скоро  рана  загоїться,  лише  потрібен  час,  гарний  настрій.  А  іще  впевненість  у  собі,а  ця  риса  є  в  його  характері.  
       Ті  люди,  що  зазвичай  їздять  електричкою,  напевно  знають  розклад  потягів  і  електричок.  Вона  ж  розчарувалася,  коли  прочитала  цей  розклад,  адже  в  нічні  години  ні  потягів,  які  б  зупинялися,  ні  електричок  немає.  Але  ж  куди  подітися  ?  Звичайно  в    нічний  час  найнебезпечніше  місце,  це      в  приміщенні  станції  дочекатися  ранку.
       Кілька  спарованих  стільців  розставлені  в  два  ряди,  один  навпроти  одного.  Майже  посередині  рядка,    в  обіймах  сиділа  молода  пара.У  віконечку  касира  світилося,  але  із-за  білої  фіранки  нікого  і    нічого  не  видно.
-Ну,  що  ж  ,  хай  вибачають  -  подумала  про  себе  і  оминаючи  крайнє  місце  присіла  на  стілець.  Хоч    у  сумці  тільки    пляшка  води,  рушник  та  кілька  серветок,  все  ж    руками  пригорнула  до  себе  -Ось  так  буде  й  тепліше,  хоч  і  весна  та  все  ж    у  приміщенні  прохолодно.
   Раптово    відчула  чийсь  погляд..  Звичайно,  хто  може  дивитися,  глянула  до  молодих  людей.  Дівчина  занурилася  обличчям  до  грудей    хлопця,  а  він  прямим  поглядом    дивився  на  неї.
   Чомусь    зашарілася,  зробилося  ніяково,    на  голові    поправила    теплу,  світло-  коричневого  кольору  хустинку  і  комірці  фіолетової  курточки    -  От  та  здається  ж    усе  добре,  курточка  хоч  і  старенька,  але  ж  чистенька,  не  міг    же    про  мене  подумати  казна  що.  Здається    на  безхатченку  не  схожа.    Та  хто  вони?  Можливо  місцеві,  але  ж  чого  тоді  тут  сидіти,  он    неподалік  кав’ярня,  двері  навстіж  відчинені.Там  тепліше  і  можна  кави  випити.  А  може  в    кишенях  вітер  гуляє,  тоді  звичайно    їм  не  до  того..
   Ох,    життя….  життя.  Але  ж  цей  молодик  призивного  віку,  чомусь  тут,  не  пішов  захищати  Україну,  насолоджується  життям,  як  у  мирний  час.
     Гучний  голос  диктора  відволікає  від  думок,
-  Увага!  По  першій  колії  проїде  швидкісний  потяг.  Не  стійте  край  платформи,  будьте  уважні  і    обережні!
Вона    подумки  ніби  підтвердила  слова  диктора  -  Так-  так,  у  наш  час    треба  бути  дуже  обережними,  добре  хоч  сирени  не  чути,  може  сьогодні  буде  спокійна  ніч.  Це  ж  треба  нам  такого  життя,  батьки  бачили  війну  та  й  нам  доводиться  відчути,  побачити  і  все  це  пережити.    Шкода  дітей,  скільки  чоловіків  і  навіть  молодих,  неодружених  загинуло    на  полі  бою.Уже  й  жінки  на  війні…  дожилися.  Важко,  ой,  як  важко  нам  дається  воля,  на  жаль  сусід  віками  не  дає  спокою.
     Думки  полинули  за  сина  –  Як  добре,  що  поїхала,  хоч  і  казав,    -  Не  їдь,  тебе    до  мене    можуть  не  пустити.    Та  яке  ж    материнське  серце    витримає,  щоб  не  поїхати?  Хіба  можна  бути  байдужою  до  рідної  кровинки,  не  пригорнути,  серцебиття  не  відчути.  Про  це  й    не  тощо  мови,  а  й  думок  не  має  бути.  Звичайно,  коли  побачила    сина  з  перевязаною  лівою  рукою,  щеміло  під  серцем,  ніби  клубок  застряг  у  горлі,  їй  би  розплакатися.  Та  вона  спромоглася  взяти  себе  в  руки    -  То  добре  що  не  права  рука  та  й  лікар  сказав,    що  не  варто  хвилюватися,  все  буде  добре.  
 Коли  побачила    рідненьке  личко,  його  погляд  ощасливив  її,  заспокоїлася  –  Дяка  Богу  живий,  любий  мій,  живий  і  це  основне.
.    Скільки  ніжності  і  тепла  він    побачив  у  материнських  очах.  Невчасно  скотилася  сльоза,  навіщо  розтривожувати  материнську  душу.  Хоч  і  це  сльоза  радості  та  все  ж,  він  відчував,  перед  нею  має  бути  мужнім.
     Дві  години,  швидко  минули,  здавалися  миттю.З  теплою  усмішкою,  син  із  сумки  викладав    гостинці,  підморгнув  хлопцям  по  палаті,
-  О!  Живемо  братці  тут  усе  домашнє,  посмакуємо!
Прщалися…в  обіймах  сина,  устами  торкнулась  чола  ,
-Видужуй  любий,  якби  ж  не  ця  війна,  то  разом  поїхали  би  додому.  А  так  синочку  надіюся  на  твою  добру  долю  і  на  Всевишнього.  Хай  він    і  ангели  оберігають    тебе.  За  нами  правда!  Тож  нехай  не  покидає  нас  світла    надія,  що  Україна  переможе  і  ми  скоро  будемо  разом.
   Хоч  намагалася  стримати  хвилювання,  все  ж  покидала  лікарню  з  душевним  болем.  Щеміло  серце,  боліло,  тиснуло  в  грудях,  хоч  це  було  зробити    надто  важко.  Все  ж  перед  сином  зуміла  стримати  сльози,  не  показала    свою  слабкість.
 В    автобусі    їхала  з  каяттям  у  душі  -  Пробач  синочку,  що  я  інколи    жаліла,  що  тебе  народила    в  свої  тридцять  сім.О,  скільки  недоспаних  ночей!  Часто  хворів,  низенький  на  зріст,  був  схожий  на  крихітний  росточок.Та  дяка  Богу  з  роками  відійшли  хвороби,  після    п’ятого  класу  змужнів  -  став  широкоплечим,середнього  зросту.
 Уже  трохи    вгамувавши  свій  біль,  ніби  виправдовувалася  -  Та  це  напевно  така  доля,  тепер  у  мене  тільки  ти  одна  надія,  мій  промінчик  радості,  з  тобою  доживатиму  вік.
     Марія,  ніби  перевертала    сторінки    особистого  щоденника-  згадувала  зустріч  і  прощання  з  сином.  Несподівано    в  голові  зашуміло,      перед  очима  губилось  світло,  мигтіла    темінь.  Чомусь  не  дуже  слухалися  руки,  з  кишені  ледве  дістала  ліки,…уже  тримала  під  язиком.  На  якусь  мить  злякалася,  здавалося    втрачає  орієнтир,  закрила  очі.
   По  приміщенню,  подібно  хвилі  шурхіт,  відкрила  очі,  поряд  нікого,  молоді  люди  копошились,  про  щось  тихо  говорили.
-Та  мабуть  уже  все  минулося  -  подумки  себе  заспокоїла  -Це  поїздка  далася  в  знаки,  за  три  ночі  може  й  відпочила  зо  три  години,  не  більше.  Враз  затримала  погляд  на  молодій  дівчині  -  А  дівчина  славна,  якби  ж  то  щастя,  щоб  всі  жили  під  мирним  небом.  А  моя  донька  теж  славна,  а  чи  доля,  чи  така  байдужість  до  всього,  що  надто  рідко  дзвонить.  Скільки  любові  і  уваги  їй  було  подаровано,  скільки  ніжності  і  тепла.  Різниця  ж  з  сином  десять  років.Той  час  для  неї  був  казковим,    всі    її  забаганки  виконувалися,  може  й  тому  стала  така.  А  може  так  подіяли  події  дві  тисячі  чотирнадцятого  року.Після  Майдану  з  чоловіком    поїхали  в  Хорватію.Уже  й  синочок  і  донька  є,  лише  фото  прислали,  але  сюди  не  їдуть.То  ніби  між  нас  айсберг,  а  може  тому,  що  його  батьки    живуть  в  росії.  Ну  хай  там  він,  а  вона…    навіть  не  приїхала  поховати  батька.  Ох,  чому  ж  усе  так?!  Що  ж  ти  доню  не  дзвониш,  ти  ж  знаєш,  що  поїхала  в  лікарню    до    Олега,  навіть  не  поцікавився  що  і  як.  Чому  така  байдужа?А  мені  ж  зараз  так  потрібна  підтримка.
   Раптово  на  мить  закрутилася  голова…стиснувши  руки  -  Ой,  що  ж  це  я,  на  душі  важко,  ще  й  думок  -  стерв’ятників  не  можу  позбутися.  Із  сумки  дістала  пляшку  з  водою,  зробила  кілька  ковтків  і  мокрою  долонею    змочила  обличчя.  Привернув  увагу  голос  хлопця,  він  щось  говорив,  але  розібрати  про  що  йшла  мова  було  не  зрозуміти.  Вони    уже  сиділи  під  самою  стінкою,  він  обома  руками  гладив  їй  голову.
-  Ой,  як    же  я  їм  заважаю,тільки  й  змогла  подумати,    у  вухах  задзвеніло,  очі  накрила  сіра  пелена.
     Тим  часом  молоду  пару  сполохнула  жінка  років  п’ятидесяти.  Вона  гучно  відчинила  двері,  з  скрипінням  заволокла  кравчучку  з  великою    клітчастою  сумкою.  Тихо  бурмотіла,
-  Ой,  ба  знову  ця  парочка  тут!    Нічого  хай  потерплять,  не  все  коту  масляна.  Чекай  ,  але  ж  тут  іще  хтось  є.  Вона  підвезла  кравчучку  ближче  до  Марії.  
-  Та  вона  ж,  як  полотно  біла!  -  гучно  вирвалося  з  її  вуст.
 І  відразу  ж    звернулася  до  молодих,
-Гей,  закохані!  Ви  що  не  бачите,  що  жінці  погано?  Чому  ж  такі  байдужі?!
Хлопець,  злегка  посміхнувся,  не  відпускаючи  дівчину  з  обіймів,  відповів,
-Та  вона  недавно  щось  із  пляшки  пила,  може  перебрала.
   Жінка    уже  тримала  Марію  за  ліву    руку,    рахувала  пуль.  На  її  смуглявому  обличчі  відобразився  біль  й  розчарування.  Хвилюючись  дала  кілька  ляпасів  по  обличчю,  окропила  водою,
-Ану,  ану  давай    рухайся,  що  це  ти?!  Ану  відкривай  очі!  Чуєш,  тобі  кажу,  відкрий!
Нарешті  в  очах  Марії    прояснилося,  перед  нею  жінка,  відразу  запитала,
-Ви  хто?
-Я  Ганна,  а  от  ви  хто  тут?  Часом  не  проїздом,?  Бачу  не  з  наших.
-Так    проїздом.  
-Що  ж  ви,  ваше  серце,  як    пошкоджений  мотор,  то  чути,  то  не  чути,  а  кудись  їдете.  З  таким  здоров’ям,  самій    в  дорогу  не  варто    вирушати!  Зараз  ніби  краще,  посидьте,  помовчить,  ось  валідол  ,  візьміть  під  язик.  
Марія  тихим  голосом,
-Дякую    та  в  мене  є  корвалмент.  Правда  я  уже    його  приймала  та  думаю  іще  одну  можна  взяти,
     Вона  тільки  тепер  зрозуміла,  що  на  якийсь  час  втратила  свідомість.  Як  добре,  що  ця  жінка  не  байдужа,  хто  знає,  можливо  й  спасла  їй  життя.  На  Ганну  дивилася    розгубленими  очима.  Та  відразу  помітила  й  до  неї,
-Ти  не  дивися,  що  я  так  одягнена,  повір  життя  безхатченків  не  мед.  Хоч  і  ображена  на  долю,  але  байдужою  ніколи  не  була  й  не  буду.  Допомогти  людині  завжди  готова,  а  от  красти  ні,  ніколи  не  посмію,  тож  не  бійся.  Я  тут    лише  на    зимовий    час  затрималася  з  безхатчинками.  Поїду  в  місто,  хтось  щось  дасть  з’їсти,  чи  якусь  копійчину  кине.Уже    й  на  душі  спокійніше  -  не  сиджу  у  когось  на  шиї.  Я  оце  тепер    збираюся  додому,    на  схід,  тут  у  селищі  є  далекі  родичі,  як  кажуть    провідала  та    пора    честь  знати.  Дочекалася  весноньки,  з  кожним  днем  теплішає,  треба  повертатися  до  зруйнованої  хати.  Кажуть    моє  селище    уже  звільнили,треба  їхати  наводити  лад.  В  гостях  добре  та  вдома  краще,  наших  багато  виїхало  та  все  ж  думаю  будуть  повертатися.
Марія  співчувала  жінці,  жалісно  запитала,
-А  з  переселенцями  не  хотіли  поїхати?
-Та  ні,  серед  рідні,  хоч  і  далекої  все  ж  краще.  Зима,  довгі  ночі,хоча  і  часто  світла  не  було,  але  ж  у  теплі  та  й  словом  підтримають  і  то  добре.  Ну,  а  ви  не  хочете  поділитися,  чому  у  цих  краях?
Чому  не  хочу…  до  синочка  в  лікарню  їздила.
     Минуло  зо  дві  години…за  цей  час  Марія  розповіла  про  своє  життя,  про  поїздку.
Ганна  копошиться,  зиркнула  на  віконце  касира,
-Зараз  касир  розпочинає  продаж  квитків  на  електричку.  Так  що  скоро  ми  з  вами  поки  що  поїдемо  в  одному  напрямку,  а    далі  в  кожної  своя  дорога.
--  А  може  зі  мною  поїдете,  поживете  до  перемоги?  Удвох  веселіше  та  й    у  нас  безпечніше.
-Ні-ні,  що  ви,дякую!
-Ну  тоді  хоч  погостюєте  кілька  днів.  Ви    ж  мені,  можна  сказати,  життя  врятували  .  
-Я  відчуваю  у  вас  теж    душа  добра,  якщо  комусь  стане  зле,  теж  не  залишитися  байдужою.  За  запрошення  дякую  та  ні,  не  маю  часу.  Давно  з    дому,  якщо  його  можна  так  назвати  та  й  рідна  земля  кличе.
     Відчинивши  двері  з  приміщення  станції,  їм  назустріч  пахла  передранкова  вогкість.  Легенький  вітерець  злегка  зняв  напругу.
         На  платформі  всього  кілька  чоловік  чекали  електричку.  Звуковий  сигнал  електрички  попередив  пасажирів  про  прибуття  на  станцію.
     Дві  жінки  поспішали  до  дверей  вагона.  Марія  першою  піднялася  по  сходах,  допомогла  Ганні  підняти  кравчучку  на  площадку  вагона.
       Двері  зачинилися,  електричка  набирає  швидкість.
     Дві  добрі,  чуйні  жінки,  ніби  дві  сестри,  задоволені  зайшли  у  вагон.  Зайнявши  свої  місця,  кожна  з  них,  з  блиском  у  очах  відчула  полегшення.  Як  сонячне  проміння  віра  і  надія  зігрівала  їх  серця.  Вони  повернуться  додому,  дочекаються  перемоги!  Народ  України  заслуговує  на  щасливе,  заможне  життя.

                                                                                                                                                                           Квітень  2023р

                                                                                                                 ***
                                                                                                   Шановні  друзі!

                                                                                         Не  будьмо  байдужі!
                                                                               Сьогодні  у  день  Покрови,
                                                                   хвилиною  мовчання    пом’янемо
                                                                                     наших  синів  і  доньок,
                                                         які  віддали  своє  життя  за  Незалежність.
                                                           Хай  Марія  -    покровителька  з  небес
                                                     візьме  під  своє  крило  нашу  рідну  землю,
                                                                               квітучу,  славну  Україну!
                                                             Вітаю  наших    оборонців  зі  Святами
                                                                             Покрови  і  Днем  захисників
                                                                                       І  захисниць    України.
                                                                                         Миру  всім  і  добра!

                                                                                                                                                 01.10.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995143
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 02.10.2023

Ніна Незламна

Байдужість ( проза)

   Сонце    йшло  до  обрію…  останні  промені  торкалися  землі.    Поволі    спадали    весняні  сутінки.  
     Минув    ясний,  сонячний,  теплий  день,  придав  Марії  сили  і  віри,  що  все  буде  добре!    Вона  останньою  зійшла  з  рейсового  автобуса.    А  далі,  їй  потрібно  дістатися    до  залізничної  станції.  Там  дочекатися  електрички    і  лише  тоді,  уже  майже  буде    вдома,  хоча  добиратися    до  села,  треба  пройти    іще    цілих  три  кілометри.
           Озирнувшись  довкола,  хоч  і  зморена  та  стало  любо  на  душі,  легко  на  серці.  Усе,  що  було    задумане  -    здійснилося!  Поверталася  від  сина  -  відчуває  в  собі    піднесення  духу.
   До  станції  ішла  легкою  ходою,  згадувала  зустріч  і  з  усмішкою,  і  з  болем.Роїлися  думки  -  Хоч  і  поранений,    але  ж    у  лікарні.  І  головний  лікар  пообіцяв,  що  скоро  рана  загоїться,  лише  потрібен  час,  гарний  настрій.  А  іще  впевненість  у  собі,а  ця  риса  є  в  його  характері.  
       Ті  люди,  що  зазвичай  їздять  електричкою,  напевно  знають  розклад  потягів  і  електричок.  Вона  ж  розчарувалася,  коли  прочитала  цей  розклад,  адже  в  нічні  години  ні  потягів,  які  б  зупинялися,  ні  електричок  немає.  Але  ж  куди  подітися  ?  Звичайно  в    нічний  час  найнебезпечніше  місце,  це      в  приміщенні  станції  дочекатися  ранку.
       Кілька  спарованих  стільців  розставлені  в  два  ряди,  один  навпроти  одного.  Майже  посередині  рядка,    в  обіймах  сиділа  молода  пара.У  віконечку  касира  світилося,  але  із-за  білої  фіранки  нікого  і    нічого  не  видно.
-Ну,  що  ж  ,  хай  вибачають  -  подумала  про  себе  і  оминаючи  крайнє  місце  присіла  на  стілець.  Хоч    у  сумці  тільки    пляшка  води,  рушник  та  кілька  серветок,  все  ж    руками  пригорнула  до  себе  -Ось  так  буде  й  тепліше,  хоч  і  весна  та  все  ж    у  приміщенні  прохолодно.
   Раптово    відчула  чийсь  погляд..  Звичайно,  хто  може  дивитися,  глянула  до  молодих  людей.  Дівчина  занурилася  обличчям  до  грудей    хлопця,  а  він  прямим  поглядом    дивився  на  неї.
   Чомусь    зашарілася,  зробилося  ніяково,    на  голові    поправила    теплу,  світло-  коричневого  кольору  хустинку  і  комірці  фіолетової  курточки    -  От  та  здається  ж    усе  добре,  курточка  хоч  і  старенька,  але  ж  чистенька,  не  міг    же    про  мене  подумати  казна  що.  Здається    на  безхатченку  не  схожа.    Та  хто  вони?  Можливо  місцеві,  але  ж  чого  тоді  тут  сидіти,  он    неподалік  кав’ярня,  двері  навстіж  відчинені.Там  тепліше  і  можна  кави  випити.  А  може  в    кишенях  вітер  гуляє,  тоді  звичайно    їм  не  до  того..
   Ох,    життя….  життя.  Але  ж  цей  молодик  призивного  віку,  чомусь  тут,  не  пішов  захищати  Україну,  насолоджується  життям,  як  у  мирний  час.
     Гучний  голос  диктора  відволікає  від  думок,
-  Увага!  По  першій  колії  проїде  швидкісний  потяг.  Не  стійте  край  платформи,  будьте  уважні  і    обережні!
Вона    подумки  ніби  підтвердила  слова  диктора  -  Так-  так,  у  наш  час    треба  бути  дуже  обережними,  добре  хоч  сирени  не  чути,  може  сьогодні  буде  спокійна  ніч.  Це  ж  треба  нам  такого  життя,  батьки  бачили  війну  та  й  нам  доводиться  відчути,  побачити  і  все  це  пережити.    Шкода  дітей,  скільки  чоловіків  і  навіть  молодих,  неодружених  загинуло    на  полі  бою.Уже  й  жінки  на  війні…  дожилися.  Важко,  ой,  як  важко  нам  дається  воля,  на  жаль  сусід  віками  не  дає  спокою.
     Думки  полинули  за  сина  –  Як  добре,  що  поїхала,  хоч  і  казав,    -  Не  їдь,  тебе    до  мене    можуть  не  пустити.    Та  яке  ж    материнське  серце    витримає,  щоб  не  поїхати?  Хіба  можна  бути  байдужою  до  рідної  кровинки,  не  пригорнути,  серцебиття  не  відчути.  Про  це  й    не  тощо  мови,  а  й  думок  не  має  бути.  Звичайно,  коли  побачила    сина  з  перевязаною  лівою  рукою,  щеміло  під  серцем,  ніби  клубок  застряг  у  горлі,  їй  би  розплакатися.  Та  вона  спромоглася  взяти  себе  в  руки    -  То  добре  що  не  права  рука  та  й  лікар  сказав,    що  не  варто  хвилюватися,  все  буде  добре.  
 Коли  побачила    рідненьке  личко,  його  погляд  ощасливив  її,  заспокоїлася  –  Дяка  Богу  живий,  любий  мій,  живий  і  це  основне.
.    Скільки  ніжності  і  тепла  він    побачив  у  материнських  очах.  Невчасно  скотилася  сльоза,  навіщо  розтривожувати  материнську  душу.  Хоч  і  це  сльоза  радості  та  все  ж,  він  відчував,  перед  нею  має  бути  мужнім.
     Дві  години,  швидко  минули,  здавалися  миттю.З  теплою  усмішкою,  син  із  сумки  викладав    гостинці,  підморгнув  хлопцям  по  палаті,
-  О!  Живемо  братці  тут  усе  домашнє,  посмакуємо!
Прщалися…в  обіймах  сина,  устами  торкнулась  чола  ,
-Видужуй  любий,  якби  ж  не  ця  війна,  то  разом  поїхали  би  додому.  А  так  синочку  надіюся  на  твою  добру  долю  і  на  Всевишнього.  Хай  він    і  ангели  оберігають    тебе.  За  нами  правда!  Тож  нехай  не  покидає  нас  світла    надія,  що  Україна  переможе  і  ми  скоро  будемо  разом.
   Хоч  намагалася  стримати  хвилювання,  все  ж  покидала  лікарню  з  душевним  болем.  Щеміло  серце,  боліло,  тиснуло  в  грудях,  хоч  це  було  зробити    надто  важко.  Все  ж  перед  сином  зуміла  стримати  сльози,  не  показала    свою  слабкість.
 В    автобусі    їхала  з  каяттям  у  душі  -  Пробач  синочку,  що  я  інколи    жаліла,  що  тебе  народила    в  свої  тридцять  сім.О,  скільки  недоспаних  ночей!  Часто  хворів,  низенький  на  зріст,  був  схожий  на  крихітний  росточок.Та  дяка  Богу  з  роками  відійшли  хвороби,  після    п’ятого  класу  змужнів  -  став  широкоплечим,середнього  зросту.
 Уже  трохи    вгамувавши  свій  біль,  ніби  виправдовувалася  -  Та  це  напевно  така  доля,  тепер  у  мене  тільки  ти  одна  надія,  мій  промінчик  радості,  з  тобою  доживатиму  вік.
     Марія,  ніби  перевертала    сторінки    особистого  щоденника-  згадувала  зустріч  і  прощання  з  сином.  Несподівано    в  голові  зашуміло,      перед  очима  губилось  світло,  мигтіла    темінь.  Чомусь  не  дуже  слухалися  руки,  з  кишені  ледве  дістала  ліки,…уже  тримала  під  язиком.  На  якусь  мить  злякалася,  здавалося    втрачає  орієнтир,  закрила  очі.
   По  приміщенню,  подібно  хвилі  шурхіт,  відкрила  очі,  поряд  нікого,  молоді  люди  копошились,  про  щось  тихо  говорили.
-Та  мабуть  уже  все  минулося  -  подумки  себе  заспокоїла  -Це  поїздка  далася  в  знаки,  за  три  ночі  може  й  відпочила  зо  три  години,  не  більше.  Враз  затримала  погляд  на  молодій  дівчині  -  А  дівчина  славна,  якби  ж  то  щастя,  щоб  всі  жили  під  мирним  небом.  А  моя  донька  теж  славна,  а  чи  доля,  чи  така  байдужість  до  всього,  що  надто  рідко  дзвонить.  Скільки  любові  і  уваги  їй  було  подаровано,  скільки  ніжності  і  тепла.  Різниця  ж  з  сином  десять  років.Той  час  для  неї  був  казковим,    всі    її  забаганки  виконувалися,  може  й  тому  стала  така.  А  може  так  подіяли  події  дві  тисячі  чотирнадцятого  року.Після  Майдану  з  чоловіком    поїхали  в  Хорватію.Уже  й  синочок  і  донька  є,  лише  фото  прислали,  але  сюди  не  їдуть.То  ніби  між  нас  айсберг,  а  може  тому,  що  його  батьки    живуть  в  росії.  Ну  хай  там  він,  а  вона…    навіть  не  приїхала  поховати  батька.  Ох,  чому  ж  усе  так?!  Що  ж  ти  доню  не  дзвониш,  ти  ж  знаєш,  що  поїхала  в  лікарню    до    Олега,  навіть  не  поцікавився  що  і  як.  Чому  така  байдужа?А  мені  ж  зараз  так  потрібна  підтримка.
   Раптово  на  мить  закрутилася  голова…стиснувши  руки  -  Ой,  що  ж  це  я,  на  душі  важко,  ще  й  думок  -  стерв’ятників  не  можу  позбутися.  Із  сумки  дістала  пляшку  з  водою,  зробила  кілька  ковтків  і  мокрою  долонею    змочила  обличчя.  Привернув  увагу  голос  хлопця,  він  щось  говорив,  але  розібрати  про  що  йшла  мова  було  не  зрозуміти.  Вони    уже  сиділи  під  самою  стінкою,  він  обома  руками  гладив  їй  голову.
-  Ой,  як    же  я  їм  заважаю,тільки  й  змогла  подумати,    у  вухах  задзвеніло,  очі  накрила  сіра  пелена.
     Тим  часом  молоду  пару  сполохнула  жінка  років  п’ятидесяти.  Вона  гучно  відчинила  двері,  з  скрипінням  заволокла  кравчучку  з  великою    клітчастою  сумкою.  Тихо  бурмотіла,
-  Ой,  ба  знову  ця  парочка  тут!    Нічого  хай  потерплять,  не  все  коту  масляна.  Чекай  ,  але  ж  тут  іще  хтось  є.  Вона  підвезла  кравчучку  ближче  до  Марії.  
-  Та  вона  ж,  як  полотно  біла!  -  гучно  вирвалося  з  її  вуст.
 І  відразу  ж    звернулася  до  молодих,
-Гей,  закохані!  Ви  що  не  бачите,  що  жінці  погано?  Чому  ж  такі  байдужі?!
Хлопець,  злегка  посміхнувся,  не  відпускаючи  дівчину  з  обіймів,  відповів,
-Та  вона  недавно  щось  із  пляшки  пила,  може  перебрала.
   Жінка    уже  тримала  Марію  за  ліву    руку,    рахувала  пуль.  На  її  смуглявому  обличчі  відобразився  біль  й  розчарування.  Хвилюючись  дала  кілька  ляпасів  по  обличчю,  окропила  водою,
-Ану,  ану  давай    рухайся,  що  це  ти?!  Ану  відкривай  очі!  Чуєш,  тобі  кажу,  відкрий!
Нарешті  в  очах  Марії    прояснилося,  перед  нею  жінка,  відразу  запитала,
-Ви  хто?
-Я  Ганна,  а  от  ви  хто  тут?  Часом  не  проїздом,?  Бачу  не  з  наших.
-Так    проїздом.  
-Що  ж  ви,  ваше  серце,  як    пошкоджений  мотор,  то  чути,  то  не  чути,  а  кудись  їдете.  З  таким  здоров’ям,  самій    в  дорогу  не  варто    вирушати!  Зараз  ніби  краще,  посидьте,  помовчить,  ось  валідол  ,  візьміть  під  язик.  
Марія  тихим  голосом,
-Дякую    та  в  мене  є  корвалмент.  Правда  я  уже    його  приймала  та  думаю  іще  одну  можна  взяти,
     Вона  тільки  тепер  зрозуміла,  що  на  якийсь  час  втратила  свідомість.  Як  добре,  що  ця  жінка  не  байдужа,  хто  знає,  можливо  й  спасла  їй  життя.  На  Ганну  дивилася    розгубленими  очима.  Та  відразу  помітила  й  до  неї,
-Ти  не  дивися,  що  я  так  одягнена,  повір  життя  безхатченків  не  мед.  Хоч  і  ображена  на  долю,  але  байдужою  ніколи  не  була  й  не  буду.  Допомогти  людині  завжди  готова,  а  от  красти  ні,  ніколи  не  посмію,  тож  не  бійся.  Я  тут    лише  на    зимовий    час  затрималася  з  безхатчинками.  Поїду  в  місто,  хтось  щось  дасть  з’їсти,  чи  якусь  копійчину  кине.Уже    й  на  душі  спокійніше  -  не  сиджу  у  когось  на  шиї.  Я  оце  тепер    збираюся  додому,    на  схід,  тут  у  селищі  є  далекі  родичі,  як  кажуть    провідала  та    пора    честь  знати.  Дочекалася  весноньки,  з  кожним  днем  теплішає,  треба  повертатися  до  зруйнованої  хати.  Кажуть    моє  селище    уже  звільнили,треба  їхати  наводити  лад.  В  гостях  добре  та  вдома  краще,  наших  багато  виїхало  та  все  ж  думаю  будуть  повертатися.
Марія  співчувала  жінці,  жалісно  запитала,
-А  з  переселенцями  не  хотіли  поїхати?
-Та  ні,  серед  рідні,  хоч  і  далекої  все  ж  краще.  Зима,  довгі  ночі,хоча  і  часто  світла  не  було,  але  ж  у  теплі  та  й  словом  підтримають  і  то  добре.  Ну,  а  ви  не  хочете  поділитися,  чому  у  цих  краях?
Чому  не  хочу…  до  синочка  в  лікарню  їздила.
     Минуло  зо  дві  години…за  цей  час  Марія  розповіла  про  своє  життя,  про  поїздку.
Ганна  копошиться,  зиркнула  на  віконце  касира,
-Зараз  касир  розпочинає  продаж  квитків  на  електричку.  Так  що  скоро  ми  з  вами  поки  що  поїдемо  в  одному  напрямку,  а    далі  в  кожної  своя  дорога.
--  А  може  зі  мною  поїдете,  поживете  до  перемоги?  Удвох  веселіше  та  й    у  нас  безпечніше.
-Ні-ні,  що  ви,дякую!
-Ну  тоді  хоч  погостюєте  кілька  днів.  Ви    ж  мені,  можна  сказати,  життя  врятували  .  
-Я  відчуваю  у  вас  теж    душа  добра,  якщо  комусь  стане  зле,  теж  не  залишитися  байдужою.  За  запрошення  дякую  та  ні,  не  маю  часу.  Давно  з    дому,  якщо  його  можна  так  назвати  та  й  рідна  земля  кличе.
     Відчинивши  двері  з  приміщення  станції,  їм  назустріч  пахла  передранкова  вогкість.  Легенький  вітерець  злегка  зняв  напругу.
         На  платформі  всього  кілька  чоловік  чекали  електричку.  Звуковий  сигнал  електрички  попередив  пасажирів  про  прибуття  на  станцію.
     Дві  жінки  поспішали  до  дверей  вагона.  Марія  першою  піднялася  по  сходах,  допомогла  Ганні  підняти  кравчучку  на  площадку  вагона.
       Двері  зачинилися,  електричка  набирає  швидкість.
     Дві  добрі,  чуйні  жінки,  ніби  дві  сестри,  задоволені  зайшли  у  вагон.  Зайнявши  свої  місця,  кожна  з  них,  з  блиском  у  очах  відчула  полегшення.  Як  сонячне  проміння  віра  і  надія  зігрівала  їх  серця.  Вони  повернуться  додому,  дочекаються  перемоги!  Народ  України  заслуговує  на  щасливе,  заможне  життя.

                                                                                                                                                                           Квітень  2023р

                                                                                                                 ***
                                                                                                   Шановні  друзі!

                                                                                         Не  будьмо  байдужі!
                                                                               Сьогодні  у  день  Покрови,
                                                                   хвилиною  мовчання    пом’янемо
                                                                                     наших  синів  і  доньок,
                                                         які  віддали  своє  життя  за  Незалежність.
                                                           Хай  Марія  -    покровителька  з  небес
                                                     візьме  під  своє  крило  нашу  рідну  землю,
                                                                               квітучу,  славну  Україну!
                                                             Вітаю  наших    оборонців  зі  Святами
                                                                             Покрови  і  Днем  захисників
                                                                                       І  захисниць    України.
                                                                                         Миру  всім  і  добра!

                                                                                                                                                 01.10.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995143
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 02.10.2023

Катерина Собова

Старий зять

Розходилась    мама    зранку,
Бо    на    зятя    злиться:
-На    рік    старший    він    за    мене,
Це    куди    годиться?

Як    ти    будеш,    доню,    далі
З    таким    старцем    жити?
Йому    скоро    важко    буде
В    туалет    ходити.

Ну    і    що,    що    він    багатий,
І    мільйони      має?
Він    старіший    твого    тата,
Лисий    і    кульгає!

Доня    каже:    -Я,    матусю,
Мислю    головою:
Щастя    бачу    в    тім,    що    буду
 Я    його    вдовою.

З    таким    спадком    буду    жити,
І    горя    не    знати,
Будуть    в    мене    усі    шанси
З    кращих    вибирати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994949
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 30.09.2023

Ніна Незламна

Під звуки вітру

Під  звуки  вітру  заблукала  у  думках,
Напевно  вирушать  із  блиском  у  очах,
Та  враз  відчула,я    гучне  серцебиття,
Чи    жалість  викличу    в  осені  й  співчуття?

Скажу  іти,  нема  бажання  з  тобою,
Хоч  ти  й  барвиста  під  срібною  росою,
У  смутку  я,  тремтять  вії  під  сльозою,
Попри  усе,  не  порву  зв’язок  з  весною.

В  душі  плекаю,  по  життєвій  стежині,
Їй  завжди  рада,  мов  маленькій  дитині,
Від  тебе  осінь,  я  візьму  в  подарунок,
Довгоочікуваний  пахучий  трунок.

Який    придасть,  мені  сил  прожити  зиму,
Я  відчайдушно  знаходитиму  риму,
Завдяки  Музі,  вкотре    досягну  вершин,
Про  світ  чудовий,  знов    писатиму  вірші.

Тож  осінь  люба,  у  позолоті,  браво!
Придай  натхнення,  свою  продовжу    справу,
Дай  Бог  дожити    із  світлими  думками,
Щоб  позабули,  про  жах  й  війну  ми    з  вами.

                                                                               28.09.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994953
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 29.09.2023

Ніна Незламна

Пробач онучку (рим. проза. )

Вона  давно  жила  сама…
 Так  склалося  і  не  гадалося.  Порозуміння  з  донькою  не  мала.  Та  й  онучатами  -  близнюками  майже  щодня  війна,  журливі  погляди,  хоч  у  їх  душах,  завжди  квітла  весна.  Від  того  радості,  зовсім  не  відчувала.  Були  моменти  -  розмови  про  життя,  щоб  яскравішим  було  майбуття.  Але  стара  частіш  дивилася  з  -  під  лоба,  а  в  погляді  чомусь  горіла  злоба.  
-Ой,  мамо  -  мамо,-  скільки  раз,  доня  її  просила,  -  Ти  зрозумій,  боротися  не  сила.  Хіба  онуки  можуть  заважати?  Ти  їм  би  краще,  могла  казки  розповідати.  Як  ні,  то  перед  сном  щось  заспівати.  Мені  ж  співала,  хіба  не  пам’ятаєш.-Чому  ти  мамо,  щодня  усмішку  втрачаєш?
 -Ти  маєш  щастя,  маєш  чоловіка.  Я  знаю,  люба,  це  для  тебе  втіха.  А  мені  ж  зле,  що  нема  до  кого  притулитись.  Скажи  самотній,  таким  життям  не  насолодитись,  як  стерпінь,  як  не  злитись?
 -Не  повертаймось  мамо,  що  минуло  й  мене  не  раз,  у  грудях  так  тиснуло.  Що  тата  ти  прогнала  в  надвечір’ї,  в  думках  заблукала,  чому  загубилась  у  довір’ї?
 -Мене  винити,  ти  не  смій,  він  марнотрат.Чи  був  потрібен  отой  фотоапарат?  Дитячі  забавки…  когось  знімати,  то  краще  в  домі,  якусь  заначку  мати!  Різнились  погляди…  і  крок  за  кроком  віддалились,  то  ж  уже  й  жити  разом  не  сподівались.  Неподалік,  старій  придбали  хатину,  хоч  і  не  раз,  ледь  стримували  сльозину.  Вже  сама  в  хаті  та  поміч  завжди  поруч,  не  раз  мінявся  молодий  місяць  на  обруч.  Роки  минали,  не  забували  онуки  і  доня.  Несли  що  мали  на  столі,  що  дала  доля.  І  божа  воля  придавала  терпіння.  Щоб,  як  не  тяжко,  все  ж  досягти  порозуміння.
 Уже  й  онуки  підросли,  на  них  чекали  інститути.  Цю  звістку  бабці  принесли,  їй  би  обох  та  й  пригорнути.  Вона  ж  мов  статуя,  скляні  очі,
 -О,  це  знову  грошей  марна  трата.  Чи  так  багато,  їх  у  вашого  тата?  Що  розкидатися  на  якісь  інститути.  Навіщо  це,  не  можу  я  збагнути.  Адже  прожила  без  цього  і  живу,  тож  краще  було  скласти  грошву.  Щоб  згодом  на  машину,  чи  квартиру,  а  ви  неначе  біситися  від  жиру.  Вища  освіта,  як  мізків  немає  -  не  допоможе,  а  в  тім,  що  хочете  те  й  робіть,  мені  байдуже.
 Одного  разу,  в  обідню  пору,  з  цукерками  прийшов  один  онук,  почав  розмову.  Що  дуже  скрутно,  треба  планшет  купити,  щоб  врешті  -  решт  мрію  здійснити.  Для  навчання,  то  велика  підмога,  попереду  ж  далека,  нелегка  дорога.  Розповідав,  що  вся  родина  допомогла  ,  хтось  дав  сто  гривень,  а  хтось  двісті  .  Мав  надію,  вона  ж  лише  плечима  здвигнути  змогла,  що  це  для  неї  -  не  важливі  вісті.
 А  час  летів…  Ніхто  й  подумати  не  смів.  Що  життя  зміниться  в  лютневу  ніч  і  два  онуки,  на  війну  йдуть  пліч-  о  –  пліч.  Що  в  тата  рано  побіліли  скроні,  тепер  недалеко,  медбратом  у  теробороні.
 А  мати  ж  що?  Тривожні  ночі,  в  сум’ятті  дні,  в  мольбі  до  Бога,  поклони  до  землі.  -Спаси  й  помилуй,  ти  Боже,  моїх  синів!  Спини  війну!  Хай  навіки  забудуться  жахи  і  дні  смутні!
 В  цю  ніч  не  спалося  й  старій…  На  тиск  подіяв  день  спекотний  і  вітер  –  суховій.  Здалося…  задрімала  на  хвилину.  І  сон  вже  бачить,  не  малу  дитину,  того  онука,  що  приходив  журитись,  ніби  грошей  на  той  планшет  просити.  Онук  в  труні,  уста  замкнуті,  але  до  неї  долинув  тихий  голос.  Від  несподіванки,  на  голові  відчула  кожен  волос.
 -Прощай  бабусю,  хоча  й  сто  гривень  пошкодувала  ти  для  мене.  Я  все  ж  вирішив  навідатись  до  тебе.  Напевно  знала,  що  мені  він  не  згодиться.  Я  ж  мріяв  вчитися,  думав    станеш  мною  гордиться.  Та  видно  не  судилося  мені.  Пробач  старенька,  що  потривожив  уві  сні.  
Різко  зірвалася  з  подушки,  покрились  потом  на  обличчі  зморшки.  Вже  на  вустах  відчула  смак  солоний  і  ніби  вітер  повіяв  холодний.  Вся  затремтіла  і  гучно  розридалась,  -Пробач  онучку  та  чи  я  й  сподівалась,  що  ця  війна  забере  твоє  життя.  Гадала  ж  згодом  гроші  вам  віддам,  вони  ж  усі,  для  вашого  майбуття.  
Кілька  хвилин  схлипи  зникли  по  кутках.  В  очах  ховала  пустоту  і  жах.  Та  врешті,  від  несподіванки  прийшла  до  тями  і  обхопила  голову  руками.
 На  якусь  мить  в  хатині  тихо  -  тихо,  на  жаль  дзвінок,  -Матусю  сталось  лихо….  Вона  ж  у  відповідь  мовчала  Та  згодом,  -  Я  дзвінка  чекала…  
Її  думки  весь  час  бродили  -Були  часи,  до  мене  всі  ходили.  Нині  ж  я  йду,  до  онука  попрощатись,  спитаю  Бога,чи  можу  сподіватись?  Що  він  пробачить  мені  за  жадібність,  за  гордість,  за  помилки,  які  я  зробила.  Тут  же  оправдувалась,  -  Нехай  врахує  мою  одинокість,  старість,  що  я  вже  стала  зовсім  безсила.
 У  день  похмурий,  весь  люд  понурий.  На  якийсь  час  замовкла  вся  пташина,  біля  труни  прощалася  родина.  Стара  гроші  тримала  у  руці,  гірка  сльозина  скотилась  по  щоці,
 -Пробач  онучку,  прошу  пробач.  Жагучий  біль  стискав  її  серце.
 По  всій  окрузі  рознісся  плач  і  полетів  у  піднебесся.

                                                                                                                                                                                         14.09.2023р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993830
дата надходження 14.09.2023
дата закладки 28.09.2023

Галина Лябук

Кохання до ранку.

                                               Якби  не  було  ночі,  то  не  знали  б
                                           що  таке  день
                                                               (  народна  мудрість).  


Нічко-чаклунко  смуглява  циганко,
Тобою  милуюсь  у  тиші  на  ґанку.
Ворожиш,  гадаєш,  що  карта  покаже:
День  мимо  пройде...  А  чи  в  душу  заляже?  

Коханий  в  турботах  без  справ  не  буває:
Будує,  майструє  і  всюди  встигає.  
Твій  сокіл  ясний  летить.  Вечоріє...  
До  королеви,  що  манить,  чарує.  

Ті  коси  чорняві  такі  шовковисті,  
Вбрання  у  зірково-сріблястім  намисті,  
Корона  серпанком  місячним  сяє.  
Квапиться    День,  час  плине...  спливає.

Вже  зорі  вечірні  ясніють  на  небі.
Завершив  заняття,  в  думках  лиш  про  тебе:
Чаклунку  зустріти    -    смугляву  циганку,  
Щоб  пити  кохання  до  самого  ранку.  

Кохання  небесне    -    жагуче  і  вірне,  
Лиш  вигляне  сонце,  на  землю  День  зійде.  
Знов  буде  труждатись*    й  чекати  циганку,  
Яка  подарує  кохання  до  ранку.  


                                                 *  труждатись  -  заст.  дуже  старанно  працювати,  
                                                                                                         трудитися.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994853
дата надходження 27.09.2023
дата закладки 28.09.2023

Lana P.

ВЕРЕСНЕВЕ…

Як  вересень  гілкою  хрусне,
Сливовим  повидлом  день  гусне,
Витає  повітря  спокусне
У  теплому  ще  ореолі,
Злітаються  оси  вже  кволі  -
Ласують  нектаром  поволі.

Прошита  роса  павутинням,
Посріблена  сонцепромінням,
Мережкою  під  хмаровинням
Оздоблює  трави  пожухлі,
Вітри  заховала  ущухлі,
Чуття  наливає  у  кухлі.

У  тремі  танцюють  пишноти,
Пірнають  у  Ваші  висоти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994847
дата надходження 27.09.2023
дата закладки 28.09.2023

Прозектор

І знов пишу: її кохаю…

І  знов  пишу:  її  кохаю.
Паперу  вкотре  зізнаюся,
Що  все  обожнюю  без  краю
Ясні  вуста  і  пасма  русі.

   Що  досі  марю  проти  ночі
   Із  нею  стрітися  зарання
   І  у  розмаю  дні  співочі
   Удвох  п’яніти  від  кохання...

Її  б  голубив  до  нестями,
В  зіниці  канувши  зіркаті,
Духмяну  б  зачіску  обрамив
Вінком  з  ромашок  і  блаватів.

   І  цілував  щодня  б  усюди,
   Туди,  й  де  сонце  не  дістане:
   У  пліч  овали,  юні  груди
   Та  у  принади  нижче  стану...

Ціджу  палкі  чуття  у  рими
З  душі  та  серця  щироперо,
Нехай  і  тямлю:  нездійсниме
Усе,  що  відаю  паперу.

[i]17.VIII.23  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994923
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 28.09.2023

liza Bird

Калина за вікном цвіла

Калина  тоді  за  вікном  цвіла,

Від  за́палу  палкого  горіли,

З  плодами  чекала  відтак  імла,

Такого  ми  кохання  хотіли?


Ти  душу  мою  в  шматки  роздирав,

Пила  ж  я  кров,  давалась  мовчанню,

І  пристрасть  оцю  фінал  так  спіткав,

Чи  варто  й  починати  спочатку.


Прокляття,  нині  рана  відкрита,

Заживає  ще  й  довго  занадто,

Розплата  кожен  вечір  томила,

Бо  губили  кохання  старанно...


Розкішна  калина  знову  цвіте,

І  спогади  турбують  серде́нько,

Згадав,  відчуваю,  тільки  проте,

Побачиться  нам    буде  нелегко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993982
дата надходження 16.09.2023
дата закладки 22.09.2023

Валентина Ярошенко

Україно, моя цвіти!

Біжить  й  біжить  пора  і  час,
І  їх  в  одне  не  об'єднати.
Хто  знає,  що  краще  для  нас?
Страждає  Україна  -  мати.

Мусимо  їй  допомогти,
Хто  чим  із  нас,    усім  чим  зможе.
Україно  моя,  цвіти!
Хоч  і  настала  тепер  осінь.

Ти  посміхайся  і  живи,
Життя  всі  віддаємо  сміло.
Завжди  разом  з  тобою  ми,
Ти  є  найкраща,  Україно!

Гордись  ти  тим  й  запам'ятай,
Своїми  рідними  синами.
Життя  за  тебе  хто  віддав,
Нести  для  них  святую  Славу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994358
дата надходження 21.09.2023
дата закладки 21.09.2023

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Осінь у гості зове

Багрянцем  гарячим  і  зоолотом
Кружляє  і  падає  лист.
І  я  зупинюся  здивовано,
Хоч  знаю  вже  осені  хист.

Вона  знов  чаклує  над  фарбами,
Малює  чудовий  пейзаж,
Червоними  сяє  коралями
Калинонька  котрий  вже  раз.

Вітрець  повіва  прохолодою
І  бабине  літо  пливе,
Прикрашене  перлами-росами.
Це  осінь  у  гості  зове.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994149
дата надходження 18.09.2023
дата закладки 21.09.2023

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Невдалі лови

Вересневої  пори,
Коли  багряніло  листя
Хитра  рудохвоста  Лиска
Добиралась  до  нори.
Щось  їй  не  вдалися  лови
І  дітонька  не  несла
Та  кумасенька  нічого,
Опустила  і  хвоста.

Вона  була  дуже  злюща,
Невдоволена  така,
Що  додому  повернулась
Без  курятинки,  на  жаль.
А  усе  той  пес  кудлатий
Винен  у  її  біді,
Лиску  він  зумів  прогнати
Ще  й  за  бока  ухопить.

Більш  вона  на  те  подвір"я
Не  піде,  де  пес  Кудлай
Господарям  служить  вірно
Та  злодіїв  проганя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994294
дата надходження 20.09.2023
дата закладки 21.09.2023

Ганна Верес

Рідна мова – це святе

      Де  з  волею  повінчані  народи,
                                               Із  моди  не  виходить  мова  вже,
                                               Адже  вона  –  це  Божа  нагорода,
                                               Це  код,  який  народ  свій  береже.

Війна  іде  за  волю  і  за  мову
І  вже  не  рік,  не  два,  а  сотні  літ,
Таку  пісенно-ніжну,  калинову,
Яка  передається  з  роду  в  рід.


Коли  я  чую,  як  ув  Україні,
Де  кров  синівська  ллється  на  війні,
Московською  говорять…  Чи  то  з  ліні
І  «штокают»  і  «какают  ані»?
Так  соромно  стає  за  покоління,
Котре  не  хоче  зрозуміть  того,
Що  слово  враже  ставить  на  коліна.
Ніколи  не  пробачу  їм  цього.
Їм  не  пробачать  сорому  й  нащадки,
Чужому  не  навчатимуть  дітей,
Бо  воля  й  мова  –  найдорожчі  спадки,
А  слово  рідне  –  для  усіх  святе!
                                                                                         15.09.2023.

©    Ганна  Верес  Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко

                                         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994268
дата надходження 19.09.2023
дата закладки 20.09.2023

liza Bird

Осінній ліс

Осінній  ліс  божественно  прекрасний,

Ідеш  розслаблений,  та  все  ж  уважний,

Він  затишний,  тихий  та  мохом  пропах,

Шукаєш  грибочка  постійно  щораз.

Радієш  в  момент  цей,  неначе  дитя,

Не  треба  нічого  тепер  від  життя!

Находишся  в  лісі,  аж  ноги  болять,

Прогулянка  диво,  одна  благодать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994234
дата надходження 19.09.2023
дата закладки 19.09.2023

Ніна Незламна

У вечорову, осінню пору ( дит)

Листок  гойдавсь,  на  павутинці,
Вітер  співав,  немов  дитинці,
Звучала  тихо  колискова,
Пора  ж  осіння,    вечорова.

Коротший  день  йде  спочивати,
Й  вам  солоденькі,  пора  спати,
Місяць  зоринки  в  гурт  збирає,
Усім  малятам  побажає.

Приємних  снів,  солодких  нині,
Дякуймо  ми,  чудовій  днині,
А  завтра  знов,  засяє  ранок,
І  промінець  ляже  на  ґанок.

Й  день  вересневий  діток  звабить,
А  поки  ж  місяць  усім  радить,
Лягайте  в  ліжечка,  любенькі,
Хай  сни  насняться,  лиш  гарненькі.

                       09.09.2023р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994243
дата надходження 19.09.2023
дата закладки 19.09.2023

Прозектор

За обрій линуть журавлі…

За  обрій  линуть  журавлі,
Прощально  клекчучи  услід  –
Луною  плач  той  по  землі
Віщує  осені  прихід.

Затихне  скоро  пісня  нив,  
Веселий  цвіт  почне  тьмяніть
Й  стежки,  якими  я  бродив,
Припорошить  кленова  мідь.

Лежу  у  травах  навзнаки  –
Не  тішусь  вже  і  не  журюсь,
Лише  минулі  все  роки
Невільно  згадую  чомусь.

Хмарини  в  небі  чималі
Рахую  майже  в  напівсні.
А  в  далеч  ринуть  журавлі,
Аби  вернутись  повесні...

[i]30.VIII.23  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992948
дата надходження 03.09.2023
дата закладки 04.09.2023

яся

Осінні почуття.

                                     Нам  так  добре  удвох.
                                     І  слів  тут  не  треба.
                                     Ми  торкнулися  неба
                                     Серцем  і  душею
                                     І  щось  сталося  із  нею.
                                     Наповнилась  душа  тобою,
                                     Радістю  ділився  ти  зі  мною.
                                     Наше  серце  хотіло,
                                     Могло  і  любило.
                                     І  любить  тепер  як  колись.
                                     А  життя  відчуло  силу,
                                     Силу  нашої  з  тобою
                                     Любові.
                                     Осінні  дні  такі  чудові,
                                     Почуття  яскраві,  
                                       Наповнені  подихом  осені
                                       І  росою  зрошені.
                                       Наші  почуття  уже  зрілі.
                                       Вони  у  дусі  і  тілі.
                                       Ми  ж  зберегти  їх  зуміли.
                                       Один  одного  ми  зрозуміли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993005
дата надходження 04.09.2023
дата закладки 04.09.2023

Катерина Собова

Влип сантехнiк

Слюсаря    Петра    Кувала
Слідчі    зразу    допитали,
Показання,    як  злочинця,
В    протокол    занотували:

-Ви    чого    ото    в    підвалі,-
Слідчий    зразу    розкричався,-
Проти    влади    виступали?
І    писати    швидко    взявся.

-З    ваших    слів    я    запишу    все,
Тільки    чесно    признавайтесь:
Які    злочини    вчинили?
І    в    гріхах    своїх    покайтесь!

А    сантехнік    ледь    не    плаче:
-Оглядали    ми    підвали,
Не    самі    туди    полізли  –
Нас    начальники    послали.

Труби    й    крани    я    оглянув,
Фразу    висловив    у    тему,
Тільки    крикнув:    -Все    прогнило!
Треба    всю    мінять    систему!

А    одна    цікава    баба
Заглядала    скрізь,    ходила,
І,    почувши    мої    крики,
Вам    швиденько    подзвонила.

Полісмени    посміялись,
Протоколи    всі    порвали,
Дядю    Петю    відпустили
І    мовчати    наказали.

Тепер    майстер    зціпив    зуби
(Хай    живе    система      вража),
Мовчки    скрізь      міняє    труби,
Навіть    матюків    не    каже!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992364
дата надходження 27.08.2023
дата закладки 04.09.2023

Катерина Собова

Нова гра

У    пісочниці    в    садочку
Старші    діти    розважались:
Було    весело    й    цікаво  –
В    ’’Колобка’’    всі    дружно    грались.

Баба    плакала    із    дідом,
Бо    у    них    велика    втрата…
А    тим    часом    хлібний    виріб
По    доріжці    став    петляти.

До    фіналу    прийшли    швидко:
Хитра    лисонька    Марійка,
Завдяки    словам    солодким,
З’їла    колобка-Андрійка.

-Це    старе,    і      вже      набридло,-
Вередлива    каже    Ната,-
Нову    гру    у    депутатів
Зараз    будемо    всі    грати.

-Я    не    вмію,-    каже    Коля,-
Про    таку    не    чув    ніколи,
Навіть    брат    мій    теж    не    знає,  
Хоч    навчається    у    школі.

-Я    навчу    вас,-    каже    Натка,-
Ви    повинні    уявити,
Що    я    ваша    депутатка,
І    повинні    так    робити:

Я    в    вас    буду    забирати
Іграшки    і    все,    що    зможу,
А    ви    дякуйте    й    надійтесь
Лиш    на    себе    й    ласку    Божу.

Сидіть    тихо,    як    ті    миші,
Не    подумайте    сопіти:
Вам    нічого    не    залишу,
А    ви    мусите    терпіти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992804
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 04.09.2023

Микола Холодов

́ Лебедині норми

   В    стосунках    лебедів    ціна
   особлива    є    одна
   найцінніша    цінність  ---
   це    у    любові    вірність.

   Згадаймо    оповідку
   про    лебедя    й    лебідку...
   Хтось    скаже:    "Та    це    ж    казка!"
   Ой,    не    кажіть,    будь    ласка.
   Бо    з    казок    складено    життя.
   На    казках    вчиться    і    дитя...

   Все    ж    може    слід    ввести    й    реформи
   у    лебедині    норми?
   Наприклад,    лебідь    втратив    ниньки
   свою    кохану    половинку.

   Хай    же    не    зліта    повище
   щоб    впасти    йому    якнайнижче.
   Хай    горе    ділить    на    обох
   й    живе    тепер    один    за    двох.

   І    це    для    нього    не    поразка  ---
   така    його    життєва    казка.
   

   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980991
дата надходження 23.04.2023
дата закладки 04.09.2023

Ніна Незламна

Нарцис і фіалка (вірш. розп. )

Чому  бува  так  у  житті,
Ти  на  шляху  до  почуттів,
Кохання-  помилка,чи  ні?

Напевно  мрії  уві  сні…
А  під  вікном  ранні  квіти,
Можуть  промінням  ясніти,
Бажання  є,  пломеніти,
Але  ж  де  тінь,  цю  подіти?

І  перешкод  не  позбутись,
Поміж  них  стежка  стрічкою,
Мати  нагоду  всміхнутись,
Світло    -    ясною  нічкою.

Та  й  вони  різні  занадто,
Він  пан  нарцис,  та  ж  фіалка,
Сонячним  мріям  не  збутись,
Протиріч  надто  багато.

Він  мов  барон  у    родині,
Завжди  обійми  ж,  ліпше,
Любов  пала  в  серцевині,
Так,  як  для  себе  цінніше!

Всякчас  бундючність,  пиха  є,
Часто  до  інших  байдужий,
Вважа  красунчик,  сліз  не  ллє,
Ні  з  ким  розмови  не  веде.

Їй  би  продовжить  коріння,
Хоче  позбутися  тіні,
Здолати  докір  сумління,
В  різнобарвному  цвітінні.

Коли  квітучі  -    взірцеві,
Ніби  в  казковім  полоні,
Та  до  розмов,  все  печальні,
Бо  ж  роси  чисті,  холодні.

Тож  не  здійсняться  надії
Як  шкода  разом,  не  бути,
Варто  відкинуть  затії,
 Й  про  все  фіалці  забути.

Мрії…наївні,  день  при  дні,
Нарцис  знайшов  свою  долю,
Тепло,  любов,  втіха  землі,
Фіалка  бачить  лиш  у  сні.

Чого  немає,  їй  волі.....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993029
дата надходження 04.09.2023
дата закладки 04.09.2023

Ніна Незламна

Знайомство ( проза)

   Літній  спекотний  день  добігав  до  кінця.  Та  часу  ще  достатньо  поки  стемніє.  Але  насичені  вологою    хмари,  швидко  пливли  над  містом,  ховали  сонячні  промені.  Ніби  попереджали  про  можливий  дощ.  Дув  поривчастий  вітер,      приносив  поодинокі  краплинки.  
       Маленькі,  як  намистини,  впали  на  плечі  Руслана.  Від  несподіванки,  хлопець  здригнувся,  думка  як  легка    пір’їна  –  Ой,  уже  треба  додому,  досить,  добряче    наскакався!  Він  підняв  руку,  гукнув  до    друзів,
-Всім  па-па!  Удачі!
   В  гарному  настрої  повертався  з  волейбольного  майданчика.  Волейбол  -  це  його  захоплення,  ще  після  закінчення  третього  класу.Саме    на  часі  тренуватися,  розвиватися,  щоби  мати  закалку,  треба  пройти  багато  випробувань.  Сам  собі  хотів  довести,  що    в    житті  спроможній  чогось  досягти,  тим  паче  це  корисно  для  здоров’я.  При  настанні  перехідного  віку  фізичні  нагрузки  особливо  потрібні  і  він  це  зрозумів.  Енергія,  фонтаном  била  по  всьому  тілу,  її  треба  було  позбутися.  Вгамовував  почуття  нового  життя-  в  школі  відводив  душу  на  змаганнях.Інколи  вночі  не  спалося,  відчував  гучне  серцебиття,  знав,  треба  більше  фізичної  загрузки.    Щоби  ввечері  упав  у    ліжко  і    безпробудно  спав  до  ранку.
       Хоч  з  роками  усе  минулося  та  волейбол  так  і  не  покинув.  Після  школи  уже    другий  курс  в  університеті,  а    дворовий  волейбольний  майданчик    й  досі  манив  до  себе.  Особливо  влітку,  коли  молодь  поверталася  на  канікули,  було    гучно,  весело.  
Нині,  він  уже  другий  місяць  поспіль    має  розвагу  на  східцях  свого  під’їзду.  Ліфт  не  працює,  а  квартира  на  дев’ятому  поверсі,  тож    є    можливість  потренувати    ноги.  Звичайно    багатьом    мешканцям  не  до  вподоби,  але  що  поробиш,  поки  дійде  черга  до  ремонту,  треба  перетерпіти.  Ще  й  не  знати  скільки  часу,  тож  потрібно  якісь  запчастини,  які    на  жаль,  на  даний  час  у  дефіциті.
     А  що  йому  легеню  ті  сходи?!  Як  птах  розставляє  крила  -  він    робить  помах  руками  і  ніби  перелітає  по  дві  східці.  
Батько  не  раз  бачив,    тішився  сином,  хвалив,
-Молодець!  Так  тримати!
А  мати  вкотре  пожаліє,  рукою  ніжно  торкнеться  змокрілого  чола  й    усміхнена  скаже,
-Ну-  ну!  Що  то  молодість!  Все  себе  випробовуєш?!  А    тепер  хутко  в  ванну  кімнату!  Чистий  одяг  у  шафі!  
   Щоразу  війшовши  до  ванни,  думки  про  життя  вражали.  Чому  так  швидко  час  летить?  Колись    одяг  готувала  мама,  тепер  уже    все  робить  самостійно.  Та  радів,  його  батьки  в  усьому  підтримували.  Інколи  казали,  -Домашній  хлопець!
     Та  тож  таким,  його  зробило  виховання.  Батьки    працюють  в  університеті.  Мама  в  бібліотеці,  батько  викладає  англійську  мову.
Тут  напевно  було  би  й  соромно  виховати  по-  іншому.  Інколи    з  друзями  й  пішов  би  в  нічний  клуб  та  все  зваживши,  не  хотів  засмучувати    рідних.  
Хоча  інколи  приємна  і    комфортна  атмосфера  кав’ярні  задовільняла  його,  любив  провести  вільний  час  з  друзями,  розслабитися,  послухати  музику.
   -Основне  ніякого  алкоголю,  –  говорив    вслід  напутні  слова  батько.  
Його  це  влаштовувало,  адже  не  хотів  втрачати  спортивної  форми.
   Руслан  підходив  до  під’їзду…  краплі  дощу  частіше  ляскати  по  обличчю,  плечах,
-А  ось    і    дощик!  Це  добре,    в  останні  дні  виснажується  грунт,  земля  ніби  горить,    під  сліпучим  сонцем.
За  мить  він    був  на  другому  поверсі.  Пролунало  чиєсь  буркотіння,  дрижанням  відбивалося    по  кутках  під’їзду,  зупинився,  прислухався,  тихо.    Та  враз    розбірливо  почув  жіночий  мелодійний  голос,
-Оце  так  удача.  Кажуть  у  місті    скрізь  комфортно.  Оце  так  комфорт,  ліфт  не  працює.  Казала  мамі,  навіщо  скільки  всього  наклала.  Це  ж  треба,  як  цю  сумку  заперти  на  дев’ятий  поверх?!
   Її  голос  та  останні  слова  заінтригували  його  -  здається    в  нашому  під’їзді  таких  немає,  ще  й  на  мій  поверх.
 Сміливо,  навіть  присвиснув,  не  торкаючись  ручних  поручнів,  кілька  кроків  вперед  і  уже  був  на  третьому  поверсі.На  даний  момент  жіноча  чи  дівоча    постать,  для  нього,    як  червоне  світло  для  потяга.  Між  третім  і  четвертим  поверхом  на  проміжній  сходовій  площадці  стояла  білявка.  Вона  не  чула  його  ходу,  зате  він  її  навіть  добре  міг  розгледіти.  Зачіска  під  каре,  тендітна,  невисокого  зросту.  Морського  кольору  майка  і    джинси    облягали  тіло,    підкреслюючи  струнку  фігуру.  
-О,  якщо  я  не  помиляюсь,то  це  не  жінка,  а  дівчисько.  Іще    й  низенька  на  зріст  -  подумки  зробив  висновок.А  вбрана    ніби  в  одяг  морських  хвиль    і  що  це  за  чайка,  що  вирвалася  з  моря?!  Цікаво    яке  ж  у  неї  личко?  І  хто  вона?Може  познайомитися?!  А  чому  б  і  ні?Та  до  кого  ж  вона  приїхала?!  Ну  звичайно  приїхала,  підтвердив  свою  думку,  он  валіза.  І  сумка    в  клітинку,  то  ніби  з  якогось  села.  Може  й  справді  з  села,  якби  з  міста  то  напевно  б  одягла  шорти.  В  таку  жару  можна  було  з  плеч    і  волосся  зібрати    за  допомогою  шпильок.  І  до  кого  на  дев’ятий  поверх?  
Щоб  її    не  злякати,  тихо  кашлянув.  Не  відриваючи  від  неї  погляду,  підіймався  вище,  ставав  на  кожну  східницю.  Вона,  як  сполохана  пташка,  різко  розвернулася.  Раптовий  блиск    її  очей  вразив,  то  ніби  сонце  попало  в  його  очі.  Здавалося,  що  він    ніколи  не  бачив  таких  красивих  очей    і  зацікавленого    погляду.    Їх    блиск,    часте  миготіння,  подібне    сонячним  зайчикам  збуджували  його.
Вона  трохи  розгублено,  
 -Я  вам  дорогою  поступлюся,    напевно  поспішаєте…
Де  й    взялась  в  нього  сміливість,  випалив,
-  Та  ні,  дякую!  Ви  така  маленька,  не  годиться  надриватися  сумками.  Давайте  познайомимося.    Я  Руслан!  Чув  вам  треба    на  дев’ятий  поверх,  мені  теж  туди,  тож  допоможу.
На  якусь  мить  вона  заклякла,  легкий  рум’янець  покрив  її  щічки,здвигнувши  плечами,    розгублено  сказала,
-Та  я…    мені  незручно,  сумка  важка.  А  мене  звати  Світлана…
   Він  так  і  стояв,  подумав  -  Така  низенька,  як  стану  на  площадку  буде  нахилятися.  Мабуть  дівчина  почуватиметься  не  комфортно.
Посміхнувся,  увагу  привернув  її  кирпатий  носик,  кілька  ластовинок  ніби  прикрашали  його.  Враз  гучно  забилося  серце,  уста    кольору  вишні,  манили  до  поцілунку.  Мабуть  іще  не  ціловані,  на    якусь  мить  уявив  поцілунок  та    враз  наче  пробудився  від  її  слів,
 -Може  я  якось  сама  долізу  до  того…    дев’ятого  поверху.
-Ви  що  не  бачите  якої  я    статури.Та    хіба  можна,  такій  крихітці,    піднімати  великі  речі,  та  ще  й  кажете  важкі.
Йому  хотілося  сказати  -Та  ще  й  такій  гарненькій,  але  передумав,  скаже  причепився,  як  реп’ях.
-Ну  добре,  ви  сумку  беріть,  а  я  валізу  вже  якось  сама  дотяну.
-Ні-ні,  ніяких  сама.  Я  йду  вперед,  а  ви  за  мною.
Підхопивши  валізу  і  сумку,  він  піднімається  по  східцях.
Думка  –  оса…    -  Оце  так  сумка!  У  неї  що  цеглу  поклали?  Тут  уже  і  птахом  не  полетиш.  Як  вона  її  несла,  навіть  уявити  важко!
Він  поставив  валізу  й  сумку  біля  дверей  своєї  квартири.  Вона  за  мить  стояла  поруч,    відразу,сміливо    натиснула  на  кнопку  дзвінка,
 -О!  І  як  ви  дізналися,  що  мені  сюди  треба?!
Від  здивування  його  обличчя    зарожевіло,  тихо  про  себе,  
 -Оце  так  номер!    А  може  помилилась?
Не  встиг  зібратися  з  думкою,  що  їй    сказати,  чи  запитати,  як  різко  відчинилися  двері.  Навпроти  них  стояла  його  мама,  спілкувалася  по  телефону,  
-Так,  я  зрозуміла.  
Не  покидаючи  розмови,    рухом  руки  дала  зрозуміти,  щоб  заходили.  Відразу  взялася  за  ручку  дверей,  щоб  зачинити  їх  й  продовжила    спілкування  по  телефону,
-Є  вона,  не  хвилюйтеся,  уже  є  Світланка.Треба  було  раніше  попередити,  ми  б  її  зустріли  на  вокзалі.  Ну  уже  як  є,  добре,  потім  зідзвонимося,  бувайте  здорові.
І  тут  же  звернулася  до  сина,
-А  ти  де  її  зустрів?  Цікаво…  але  ж  упізнав.  Ви  ж  років  десять  назад  бачилися.  Що  то  рідна  кров,  на  відстані  відчувається  зв’язок.
 Світлана  збуджено    звернулася  до  неї,
-У  мене  є  ваш  номер  телефона  та    мій  телефон  розрядився.  Але  ж  мої  батьки  мали  вам  передзвонити.  Вчора  зранку  до  нас  подзвонили  з  університету,  що  треба  приїхати  допомогти  з  ремонтом.  Ось    відразу  й  приїхала,    тим  паче  мені    місце    в  гуртожитку  пообіцяли.
-То  добре,  все  нормально,    проходь,  будь,  як  вдома!    
Руслан  почувався  приголомшеним,  заніс  сумку  на  кухню,
-Я  до  ванної  кімнати.
-Добре  синку,  тільки  ж  недовго.  Племінниця  з  дороги,  теж  треба  освіжитися.
-Там…  у  сумці  гостинці,    м’ясо,  ковбаса,  сало.  І  вина  домашнього  тато  передав,-  проходячи  в  кімнату,  сказала  Світлана.
   У  квартирі  пахло  копченостями.  За  вечерею  Світлана  розповідала  про  рідне  містечко.  Мати  слухала  з  захопленням,  напевно  спогади  викликали  емоції,
-  Я  там  була,  ще  до  одруження,  мабуть  містечко  розширилося.  Гніванський  кар’єр,  річка,  є  де  працювати    й  відпочивати.  Ти  після  закінчення  університету  мабуть  поїдеш  додому  працювати?
 -  Так.  Мрію  дітям  викладати    математику,  інформатику,    це  ж    зараз  саме  на  часі.
   Руслан  у  своїй  кімнаті  уже  лежав  у  ліжку…  за  вікном  моросив  тихий  дощик.  Мелодійний  звук  дощу  заспокоював    його.  -  Як  добре,  що  я  не  встиг  до  неї    позалицятися,  ото  б  зганьбився.  Навіть  уявити  собі  не  міг,  що  це  маминого  брата  донька.    Ох,  ці  родинні  зв’язки!
   В  душі    зізнався,  що  її    не  пам’ятав.  Хоча  за  вечерею    мати  й  розповідала  
що  десять  років  назад,  влітку,    вона  приїжджала  в  гості.  Та  він  і    не  міг  її  пам’ятати,  адже  не  бачив.  Того  року  все  літо  з  однокласниками  мешкав  на  базі    відпочинку  в  Одесі.  При  розмові  мовчав,  просто  слухав,  не  хотів  нагадувати,  вважав  це  недоречним.  
 Та    все  ж  це  знайомство,  як  сонячний  промінь,  що  зігріває  душу,  в  ній  проснулося  щось  потаємне.  Ніби  торкнулися  якоїсь  струни,  що  пробудила  перше  незбагненне  почуття  невідомого.  Він  би  не  проти  зустріти  таку  тендітну,  милу,  симпатичну  дівчину.
   Поринаючи  в  сон,  роздумував  -    А  може  це  й  на  краще,  ще  не  на  часі  змінити  своє  життя.  Треба  закінчити  університет,  а    потім,  як  доля  -  можливо  й  зустріну  свою  половинку  з  зеленими,    світлими  очима.

                                                                                                                                                           2021р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988698
дата надходження 14.07.2023
дата закладки 28.08.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Серпень (терцина)

Серпень  плодовитий,  солод  мій  медовий,
Бархатний  духмяний  кожен  раз  новий.
На  душі  святково,  ніжно  й  кольорово.

Серпень  золотистий  радістю  сповив.
Зорепад  -  дарунок,  рідне  слово  чути.
І  в  очах  бадьорість,  каяття  порив.

Юність  незабутню,  мов  червону  руту,
Легіт  теплий  щиро  пригадав  все  нам.
Приголубив  серпень  і  в  обійми  вкутав.

Аромати  яблук  -  чарівний  бальзам,
Груш  висять  гірлянди,  щедрі  слив  запаси.
Серпне  многоликий,  одчини  сезам.

Лагідного  літа  ти  -  жива  окраса,
Диво-айстри  пестиш,  ніжності  потік,
Та,  на  жаль,  у  тебе  зовсім  мало  часу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991739
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 26.08.2023

Ніна Незламна

Сьогодення

Кілька  хвилин,  мовчання  -    час  для  думок,
Під  сяйвом  сонячним,  зробить  один  крок,
 Сумні  й  розхристані,  хай  зникнуть  на  мить,
І  душа  знову,  від  страждання  болить.

Несуть  у  путь  останній,  жура  в  очах,
Крик  журавлинний,  загинув  у  боях,
Воїн  Вкраїни,  упав  серед  поля,
Боже  скажи  та  чому  ж  така  доля?

Небо  розрюмсалось,  під  серцем  щемить,
І  принишк  вітер,  йому  дуже  болить,
Сльозин  не  сушить,  із  ним  поряд  приліг,
Та  врятувати,  героя,  жаль,  не  зміг.

Життя  буденне,  по  душі  сум’яття,
Він,  коли  жив,  надіявся  на  щастя,
Надію  й  мрію  мав,  орків  спинити,
Стелять  дорогу,  вже  барвисті  квіти.

Линуть  тривоги  і  летять  снаряди,
Від  московитів  псів  й  злого  Іуди,
Це  що,  вітання  з  Днем  Незалежності?
 Цим    придають  лише  віри  й  певності.

Ми  їх  розіб’ємо,  бо  дух  свободи,
Не  приведе  ніколи  до  покори!
 До  України  любов  вічна,  як  світ,
Бо  міць  і  сила  -  сталевий  родовід!

 Славімо  люди,  неньку  –Україну,
В    день  перемоги,  зберемо  родину,
Про  життя  краще  віримо  завзято,
Тож  й  відсвяткуємо    це  наше  свято!

А  поки  ж,  Боже,  дай  сил  захисникам
Навік  закінчити    криваву  війну!

                                             
               ***
       З  Святом  Вас  друзі!
Хай  мир  і  добро  панує  в  кожному  домі!

                                                               24.08.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992091
дата надходження 24.08.2023
дата закладки 26.08.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Любити й вірити (квартон)

Любити  й  вірити  -  є  ж  справжнє.
Усмішку  дарувати  іншим.
Добра  надати  хоч  би  краплю,
У  серці  щезнуть  муки  тіні.

Метеликом  -  в  політ  на  світло,
Любити  й  вірити  -  є  ж  справжнє.
Очиститься  від  лжі  повітря.
В  душі  ж  -  чистіше,  мов  у  храмі.

І  відстояти  з  честю  правду,
Про  біль  чужий  не  забувати.
Любити  й  вірити  -  є  ж  справжнє.
Не  втратити  життєву  ватру.

Нужденному  подати  руку,
І  віднайти  комусь  розраду,
Щоб  серце  не  ятрили  круки,
Любити  й  вірити  -  є  ж  справжнє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992092
дата надходження 24.08.2023
дата закладки 26.08.2023

Галина Лябук

Умій попросити.

                             Любій  малечі,  -  
                                     про  потрібні  речі.  


Цуценя  прийшло  до  річки,  
Щоб  напитися  водички.  
Бігало,  стрибало  в  спеку,  
А  додому  так  далеко!  
Тільки  воду  стало  пити,  
Чує  голосок  сердитий  :

                   -    Бачу,  ти,  водичку  любиш,  
                   Бережок  мій  каламутиш.  
                   Геть,  іди!    Не  дам,  -  нізащо!  
                   Вода  Рибам  треба  краще.  

Цуценя  пішло,  а  спека
Не  дала  пройти  далеко.  
Цуцик  знов  зайшов  до  річки,  
Щоб  напитися  водички.  
Тільки  воду  почав  пити,  
Чує  голосок  сердитий  :

                   -    Бачу,  ти,  водичку  любиш,  
                   Бережок  мій  каламутиш.  
                   Геть,  іди!    Не  дам,  -  нізащо!  
                   Вода  Ракам  треба  краще.  

Цуцик  йде,  вже  знемагає...  
Бачить  Жабку  і  питає  :

-    Можна  я  нап'юсь  водички?  
Ти,  дозволь  пройти  до  річки,  
Каламутити  не  буду,  
Ну,  будь  ласка,  вдячний  буду.  

                   -    Ква-ква-ква!    Як  не  пустити!  
                   Скільки  хочеш  можеш  пити.  
                   Ти  хороше  цуценятко,  
                   Можеш  ще  й  помити  лапки,  
                   А  води  тут  так  багато,  
                   Що  всім  вистачить  звірятам.  
                   Лиш  сказати  не  забудь:
                   Дякую,  й  обачний  будь.  

Цуценя  стрибнуло  в  річку,  
Милось  і  пило  водичку,  
З  Жабкою  в  воді  пірнало,  
Раки  й  Рибки  розважало.  
Друзів  стало  так  багато!  
Кожний  день  розваги,  свято...  

                                     *  *  *

А  тепер  скажіть,  хороші,  
Рибка  й  Рак  скупі?    Щось  схоже?  
                                               (  дати  можливість  дітям  поміркувати,  
                                                                                             висловити  свою  думку)  
Пам'ятайте,  любі  діти,  
Вмійте  гарно  попросити.  
Ввічливі  слова  вживайте
І  про  них    не  забувайте.  


                                                           Примітка:      віршована  казочка  для  дошкільнят.