Сутеніє і сни напливають на місто,
Протомісяць намісник іде у притвор,
Де розкаяна ніч розірвала намисто,
Де за зграями ангелів – сонми потвор,
Під снігами вугілля, за маскою маска,
З-під напульсника видно нерівні рубці,
Де тамуючи «ні», промовляють: «будь ласка»,
На щоці поцілунок і меч у руці.
Ти укотре один, ти шкатулка з секретом
За письмовим столом поміж стосами книг.
Анапестом пульсує аорта поета,
Анапестом крокує ліричний двійник.
Той, що вірить в любов – ні за що, ні навіщо,
Хто готовий за ближніх віддати життя,
І якщо це про жертву, то міра найвища,
І якщо про служіння – до повних звитяг.
А байдужа зима заглядає у вікна –
Від старечого подиху гинуть шпаки,
І звикай, не звикай, чи до спокою звикне
Той, хто всупереч жив і чинив навпаки?!
Втім є час для війни і для справжнього бою –
Нанизати на вервицю мідні зірки,
І підняти меча, тільки вже над собою,
Затискаючи лезо смиренням руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851309
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 23.10.2019
Дозволь собі хоч трішечки мене!
Зійди з доріжки, замкненої колом,
У лісі справ, що виріс частоколом,
Тому що верхи й вічність промине!
Віддай наказ і стишаться хорти,
Спини коня, послаб йому попругу,
Іди один в невидиму їм смугу –
У світ, куди в сю ніч усім кортить!
Де Сонцю править службу все земне,
Молодик гне від ревнощів підкову,
Мужі шукають квітку загадкову,
Допоки Вій у лапі не зімне.
Де «так» і «ні» в шаленій частоті
Гойдають плоть на маятнику хоті,
Часи ідуть навспак в сонцевороті –
Оті відьомські, пристрасні оті.
Хай ноги скинуть втому од стремен,
Лимонно пахне витопчена м’ята,
Хламида, спраглим дотиком зім’ята,
Повзе по шву з окличності рамен!
Світ зійдеться на клині наготи,
Знесолить сіль між мною і тобою
У русі в ритм з поганською добою,
А ще – терновий кіл колись вгатить.
Та Бог на нас десниці не здійме –
Бо ця любов розхристана і гола
Мов жрецький ніж, приставлений до горла,
В Купальську ніч – дозволена, бігме!
Мені ж за бога сонця будеш ти.
Хай небо очі хмарами примружить,
Ввійди в мене, мій викоханий друже,
Як в небо лине співаний мотив!
І врешті явним стане потайне
У ніч, яка нам зіркою упала,
Чудесна квітка пломенем Купала
Лише тобі між стегнами сяйне.
Тоді роби із дивом, що хотів –
Бери, допоки сутінок окутав
Мій гріх – тому за мною і покута.
А ти біжи … я стримаю чортів!
© Марґо Ґейко
06.07.2018.
© Ілюстрація з фольк-опери Є. Станковича «Коли цвіте папороть».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798353
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 23.10.2019