Чого не спиш у тиху теплу ніч?
Чи проглядаєш спогади бентежні?
Чи кроки несміливі, обережні
Боїшся не почути уві сні?
Чого без світла ходиш між кімнат?
Чекаєш від речей знайомих дива?
А може граєш роль, де ти красива,
Навічно в замку замкнена одна?
Послухай, може в тебе щось болить?
А що і як, кому яка різниця.
Та, зрештою, нам часом всім не спиться,
Які би вдень щасливі не були...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885250
дата надходження 07.08.2020
дата закладки 07.08.2020
Перед рассветом так темно,
Мне холодно и очень больно...
В комнате заперто окно,
Исчезли мысли,все,довольно.
Перед рассветом так темно
И так печально льются слезы.
Апатия,мне все равно,
В душе бушуют только грозы.
Перед рассветом так темно.
Скорей дождаться бы восхода.
Тьма поглотила все давно.
А я свет жду..Надежде ода.
Перед рассветом так темно
Но ты и не подумал даже,
Что нам и свеч зажечь дано,
Костер розжечь на черной саже.
Перед рассветом так темно,
Надежды тают,как снежинки.
И лишь кровавое вино
На сердце вновь растопит льдинки.
Перед рассветом я уйду,
Уйду навеки,без возврата
И наплевать мне на беду!
Психушка,пятая палата.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162412
дата надходження 22.12.2009
дата закладки 06.08.2020
У кожній долі є свій хрест, свій шлях,
І, певно, зміст заховано таємний.
Невипадково, значить, недаремно
Тримає чи бере когось земля...
У кожній долі щастя є й біда,
Не більше і не менше, скільки треба.
І, значить, смуток зайвий, коли небо
Не завжди і не тим відповіда...
У кожній долі неповторність є,
Таких ще не було і вже не буде.
І, значить, хоч би що казали люди,
Не пляма, а зоря життя твоє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885150
дата надходження 06.08.2020
дата закладки 06.08.2020
Музей під небом – Пирогово,
Зима похмура, сірий день,
Немає снігу, сирість, холод,
Нема людей, нема пісень.
Самотні хати на узгір’ї,
Вітряк в обіймах дрімоти,
Бабусі мерзнуть на подвір’ї,
Під дахом гріються коти.
Трембіта кличе перехожих,
Гражда́ чекає. Там юнак,
Розкаже він о людях гордих,
І як раніше жив козак,
А біля церкви Параскеви
Дідусь у валянках стоїть,
Струни цимбали, металеві,
Бринять мелодії століть.
Він молоточками торкає
Цимбали струни натяжні,
І тихо голосом співає
Старі українськи пісні.
Замащена на ньому шапка,
Жупан сіренький, не новий,
Калоші, зрізані як тапки,
І борода. Якийсь брудний.
-То як же, друже, тебе звати?
І звідки родом? Де живеш?
- Я Мирослав, мій дім – Карпати.
Гарніше місця не знайдеш.
Живу у хаті – в Пирогово,
В Карпатах з мамою я жив,
Вона померла… так раптово…
За нею дуже я тужив…
(-Судячи з стану бороди
Та хата, мабуть, без води,
Такі часи настали, дні,
Музи́ки нині не в ціні.)
Погляньте, люде, в його очі-
Лазурне море, чистота,
Як ніжно струни він лоскоче,
Яка мелодія свята!
То спів Карпатських водоспадів,
Криштальний хор малих джерел,
Яскраве світло зорепадів,
То шепіт лісу та смерек…
Грай, Мирославе! Грай музи́ка!
Гучніше грай! Хай чують всі,
Є моя нація – велика!
А бруд… відстане навесні.
Цимбали, грайте всьому світу,
Лунай мелодія свята,
Ми відриваємось від гніту,
Для нас відчинені врата!
28.01.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862940
дата надходження 29.01.2020
дата закладки 04.08.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2020
Ось спирт розведений водою,
у ньому мабуть сорок п'ять,
обличчя спалені журбою,
жінки засмучені сидять.
П'ють не вино ліричне,
тонкий не ловлять аромат,
а глушать спиртом зло одвічне —
стирають старості печать.
Залити цим душевні рани,
відчути молодості мить,
забути про свої обмани,
розбите серце звеселить.
Обличчя в зморшках розпашіли,
у вицвілих очах печаль —
о, де ви ро́ки? відшуміли...
і промайнуло все на жаль.
У пляшці градусів за сорок,
а їм уже за шістдесят,
майбутнє — безпросвітній морок
і дні, як ластівки летять.
Не зваблюють обвислі груди,
звисають складки на боках,
сухі без поцілунків губи,
вени, як змії на ногах.
Усе в минулому давно...
заморських принців не чекають,
дешевий спирт, а не вино —
жагу кохання заливають.
25.07.2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884012
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 03.08.2020
Оглушительное молчание,
ядовитая сладость лжи
Горечь опыта за плечами,
перекрестки и этажи.
Обнаженные ветви осени
в лоскутах проливных дождей.
Мы и сами кого-то бросили,
чтоб казаться себе сильней.
Мы и сами безвольно предали
чьи-то радости и мечты
Кем мы только по жизни не были -
сами маялись от любви.
Огорченные, обреченные,
отлученные от тепла,
Недолюбленные влюбленные,
суета, суета, суета...
Распознать в темноте одиночество
не составит теперь труда -
Наказание или пророчество,
только точно теперь туда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884877
дата надходження 03.08.2020
дата закладки 03.08.2020