Благаю, помовч, спини
потоки даремних слів.
Промовлять най мрії мої
і лілії снів твоїх.
Моє серце чує безмірно
мову любови твоєї, -
вона тремтить у воді
поміж річкових очеретів,
розсіюється в імлі,
колишеться в гіллі сосновім,
(і в місяці потайнім) і в
серці твоєї долі...
Благаю, вогню не згаси,
того, що в мені палає!
Потоки даремних слів
спини і помовч, благаю!
Х.Р.Хіменес; пер. з ісп. - О.Міськової
_______________
LA QUE HABLA
Cállate, por Dios, que tú
no vas a saber decírmelo.
Deja que abran todos mis
sueños y todos tus lirios.
Mi corazón oye bien
la letra de tu cariño.
El agua lo va temblando
entre los juncos del río,
lo va estendiendo la niebla,
lo están meciendo los pinos
(y la luna opaca) y el
corazón de tu destino...
¡No apagues por dios, la llama
que arde dentro de mí mismo!
¡Cállate por dios, que tú
no vas a poder decírmelo!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979611
дата надходження 08.04.2023
дата закладки 09.08.2023
Привіт, це я з своїми почуттями,
Що створені тобою у мені.
Подумав над останніми словами
Які ти говорила в вихідні.
Ти там сказала, що не уявляєш,
Як ми знайдемо теми для розмов.
І зовсім переписок уникаєш,
Відколи я зізнався про любов.
Тепер не знаєш як реагувати
На мій, такий раптовий, дивний спіч.
І схильна спілкування розірвати,
Бо це для нас з тобою зайва річ.
Не знаєш, чи забанити нахабу
Чи просто посадити на ігнор,
Чи, розізлившись, вимовити фразу,
Якою хтось розписує забор.
А може й далі дружньо спілкуватись,
Без згадок незручних, любовних слів.
І повсякчас на мене ображатись,
За прояв романтичних почуттів.
Так, наш випАдок дуже не стандартний.
Ніхто не дасть досвідчених порад.
Але з плеча рубати тут не варто.
Не створюй поміж нами барикад!
Не розривай, прошу, наші контакти!
Не знищуй спілкування наше вщент.
Лиш інколи кажи де? що ти? як ти?
Так, ніби я тобі звичайний френд.
2017 рік
Номер картки для донатів:
Ощадбанк
4790 7299 3591 8979
Мостюк Сергій Миколайович
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969677
дата надходження 30.12.2022
дата закладки 30.12.2022
Прощай, любимый нелюбивший,
Прощай, не свидимся уже.
Ты в жизни был и будешь бывший,
Я на последнем этаже.
Стою вверху на небоскрёбе
И вижу море из людей.
Так было в жизни моей много
И радостных и горьких дней,
Так много встреч и расставаний,
Так много радости и слёз,
И взлётов, и глухих прощаний,
Мне пережить в ней довелось.
Не всё потеряно, прожито,
Не всё завершено, не всё!
Но не была она избитой
И не закончена ещё!
Я здесь, под этим небом синим
Средь россыпей прекрасных звёзд,
И чувствую себя богиней,
Хоть человек из снов и грёз.
Я чувствую себя бессмертной,
Я чувствую себя живой!
Спасибо, унесённый ветром,
Что был ты рядом не со мной.
29.09.21 00:18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946886
дата надходження 04.05.2022
дата закладки 20.12.2022
Йому сьогодні привезли батька,
Востаннє, на останній день,
А іншому цей день - суцільна казка,
І день, і вечір сплетений з пісень …
В колисці озивається дитина, перший неспокій,
Серце із грудей,
І стукають по дереву хвилини,
Приходять, йдуть найкращі із людей …
Я маю мрію: хай усе минеться,
Хай ворог пропаде в болотній млі,
Та як минуле просто повернеться,
То очі де сховаємо свої ?
Ота земля в руках "завжди голодних",
Золоті надра – іграшка «крутих»,
Як ми пояснимо для кожного з двохсотих,
Чому живих так мало між живих ?
Таку ціну загнув крамар сьогодні ввечір!
Стільки збереш хіба за все життя.
Якщо усе - товари, служби, речі,
Найгірше все ж на світі - забуття …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966464
дата надходження 23.11.2022
дата закладки 24.11.2022
Коли зникає довіра –
Непросто.
Дивне чуття.
На плечах непід‘ємна міра.
Серце б‘ється,
Й нема в нім життя.
Стають твої очі скляними.
Тоді руки забудуть про ніжність.
Будеш плутать близьких із чужими.
Світ накриє одноманітність.
Тепер ти не віриш нікому.
Твоє серце розбилось ущент.
Забудь про них, рідна.
Став крапку.
[b]Не кому.[/b]
Досвід гіркий,
Хоч солодкий, як мед.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964183
дата надходження 29.10.2022
дата закладки 30.10.2022
Мій сором з темними очима
Збирає залишки вночі
Останніх згадок для причини - далі йти.
Мені так совісно дивитись
На їхні змучені тіла,
Та як же дати вам напитися - до дна?
І коли сяде перше сонце,
Коли відвернеться глядач
У когось зірвиться із уст лише - ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962982
дата надходження 16.10.2022
дата закладки 25.10.2022
Є дотики, які на все життя
лишаються у наших спогадах.
Вони у грудях, де серцебиття,
В очей каро-зелених поглядах.
Є дотики... Аж леденіє кров -
кипляча б'є потужним гейзером.
І знов ятрить забутий часом шов,
що в пам'яті назвався Цербером.
Стоїть, як страж! Ні вийти, ні зайти!
Лиш іноді пуска всередину.
- Що хочеш, дотику, ти тут знайти?
Стіну висо́ку бачиш? Зведено.
Її так пильно доглядає сум,
зриваючи букети-репліки,
а над стіною дро́ти - болю струм,
їх сумніви обходять - скептики.
А я ось тут роками... Назавжди?
Ох як же відпочити хочеться!
Послухай, дотику, давай не йди!
Побачиш, як душа лоскочеться....
Є дотики, які на все життя
залишаться у наших спогадах.
Від них нема ні каплі співчуття,
Вони - в каро-зелених поглядах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959221
дата надходження 09.09.2022
дата закладки 29.09.2022
Ти живеш в цьому світі і все ще не знаєш, Хто поруч з тобою, брехня де, добро? Де щастя і вірність, любові табло? Мені б ту надію і віру у справжнє....
Щоб знати, що вдома на тебе чекають. А він, щоб не тільки на тебе чекав... По справжньому, щиро кохав і бажав. Але, все ж таки є до цього питання: Чи варте всього це нестерпне бажання???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960397
дата надходження 21.09.2022
дата закладки 21.09.2022
Коли каплі вологі холодні відірвані з хмар
Цілували так палко долоні простягнуті в небо
Поміж стихлих від шуму вогнів онімілих примар
Вона просто блукала сама їй нікого не треба
Вона просто любила його і нікого окрім
Його душу котра вміла слухати щиро і тихо
І мовчання тепло, що було голосніше чим грім
Відганяло із серця печаль (не осягнутий вихор)
Він ступав мелодійно і шум цей лелів її слух
Ніби щось шепотів,а чи може щось прагнув сказати
Йшла вона мовчазна, а за нею спішив її друг
На обох один біль самоти (не оплакані втрати)
Він холодний сьогодні, вона ж роздавала тепло
Щоб зігріти долоні його, що торкали за плечі
Десь у сірій пітьмі пролунає техеньке:" Алло!"
Ні, напевно, здалось у чужій і густій порожнечі
Вона щиро любила його, ну а він, як завжди
Маскував її сльози собою подібно намиста
І лунав знову шепіт його" відпусти та не жди"
Говорив з нею дощ в порожнечі холодного міста
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947755
дата надходження 14.05.2022
дата закладки 31.08.2022
Как школьница спешишь ко мне на встречу.
Ты опоздала на нее на тридцать лет.
Волнуешься, что я тебе отвечу,
Как ты тогда ответила мне «Нет».
Я в запоздалый свой успех не очень верю.
К открытой двери у тебя я не привык.
Непросто пережил тогда потерю
И потому я от тебя отвык.
Меня жена и дети очень любят.
Мне жизнь сначала поздно начинать.
Не будем целоваться с тобой в губы.
Мне не за что тебя теперь прощать.
Уже повырастали наши дети.
И учатся они теперь любить.
А ты все ждешь чтоб я тебе ответил
Шекспировским: НАМ быть или не быть?!…
05.06.2022 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955741
дата надходження 08.08.2022
дата закладки 08.08.2022
Я не шукав тебе ніколи,
Не озирався навкруги
І не бував на лавах школи
По серцю здобуття й руки.
Ніяк не прагнув всіх «гуляти»,
Вражати тим, що не дано
Окремим хлопцям, виділяти,
Що всім відомо вже давно.
Ніч дню завжди була безмірна
Та час наш зустрічі прийшов,
Не знав, яка ти неймовірна,
Пізнав, лише коли знайшов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949910
дата надходження 08.06.2022
дата закладки 08.06.2022
У твоєї недосконалості страшні корені.
Ти - людина, із досвіду й слів, з перемог і поразок.
А всередині - море, бурхливе й нескорене.
Що тебе і всіх інших доводить до сказу.
Ти - людина. І ти про це знаєш, звичайно.
Ти читаєш і вчишся, в матерії й догми зануривши носа.
А ночами із тебе вистрибує втаєний
Геть пожмаканий сум, неспокійний і босий.
Твоїм тихим думкам у тобі невимовно тісно.
Для них вільних кімнат вже давненько не вистачає.
І ти душиш їх, просто щоб трохи звільнити місця,
Хоча як не крути, відведеш його для печалі.
Тобі дійсно болить твоя вперта недосконалість.
Ти так хочеш шпурнути її у бак, коли зранку сміття виносиш.
Ти вважаєш, життя - то забіг. На кмітливість і витривалість.
І не знаєш, що можеш запросто зняти кроси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947393
дата надходження 10.05.2022
дата закладки 10.05.2022
Він шукав себе серед вулиць міст,
І люди кричали: так треба.
А зрозумів, що в житті ще є зміст,
Просто задивившись на тебе.
Хтось дуже тихо, роблячи кроки,
Ідилій шукав і причалу,
А він в тобі знаходив свій спокій,
Коли ти на нього кричала.
Дехто щось чув, говорив, та однак
Щастя шукав наголо й грубо..
А він пізнав, яке щастя на смак,
Коли цілував твої губи.
Комусь твердили тисячу фраз,
Що можна торкатись до неба.
А він на сьоме літав кожен раз,
Коли доторкався до тебе..
Всі ці моменти, знай, не здалося,
Мені, справді, сказав без жалю:
"Заблукавши в її стоголоссі,
Більш нікого в житті не люблю."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939748
дата надходження 10.02.2022
дата закладки 10.02.2022
Огорни в полон своїх думок
І торкайся рук так обережно,
Як дитина робить перший крок -
Так несміло, ніжно та бентежно.
Кидай погляд рідний з-під повік
І дивись на мене цілу вічність.
У очах твоїх - бурхливість рік
І найвищих гір струнка величність.
Огорнусь в полон твого тепла,
Що так палко гріє душу й тіло.
Ти і я - немовби два крила,
Ти і я - небесні два світила.
Пригорни, а Всесвіт хай чекає,
Поки ми карбуємо цю мить.
Поки серце в грудях так палає,
Й погляд твій нестерпно так п'янить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939689
дата надходження 09.02.2022
дата закладки 09.02.2022
Давно тебе не кличу в свої сни.
Більш не болить, хоч ниє. Бо хронічне.
Вишневий цвіт четвертої весни
Боліти буде тільки мамі вічно.
Не жду у снах. Ти й не приходиш вже,
Слухняно оминаєш мої ночі.
Жорстока ж пам’ять вперто береже
Той день, який найбільш забути хочу.
Немає сенсу слухати зозуль,
Долоні розглядати надто пізно,
Коли життя помножене на нуль.
Коли поділене на «до» і «після».
Бог вчить прощати... Возлюбити як
Тих, хто під ноги кинув Слово Боже?!
...Без тебе доня виросте твоя...
ТИ їх прости. Бо я навряд чи зможу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911825
дата надходження 23.04.2021
дата закладки 19.12.2021
Мне не хватило смелости,
Чтобы тебя любить,
Не хватит и вечности,
Чтобы теперь забыть.
Не хватило зрелости,
Чтобы тебя понять,
Не нашла в себе смелости,
Чтобы тебя обнять.
Страшно от понимания,
Что я смогла потерять,
Нет этого осознания,
Чего нет,невозможно отнять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929825
дата надходження 03.11.2021
дата закладки 12.12.2021
Більше я не хочу мовчати,
в душі полум’я жалю горить.
Третій день я не можу літати.
Як я буду без крил своїх жить?
Льотні правила треба вивчати,
перед тим як здіймешся в блакить.
Бо як будеш під сонцем кружляти,
можеш крила собі підпалить.
Не найгірший той запах горіння,
крильців курячих смажених згад…
Бійся більше свого падіння
від вогненних стріл людських зрад.
Коли стріли впиваються в крила,
багряніють святі небеса,
смерть холодна охоплює тіло…
Так і сонце палюче згаса…
На землі окровлене пір’я -
уламки посмішок щирих очей,
і заколене в серце довір’я
руками жорстоких ідей.
Не звертайте уваги на мене,
це був просто невдалий політ.
І кохання, як завжди, скажене -
водночас магніт й динаміт.
Ми здіймемося знову і знову,
і запалимо сонця вогні.
Як криваву на крилах обнову
збережемо ті стріли в собі.
Хай ллються з небес кров’яні потоки
із тих ран, що відкриті стрілами ідей.
Всі, хто літають у небі – пророки,
що веселкою правди об’єднали людей.
Хай спрага польотів ніколи не згине,
хай високо мрії на крилах летять.
Таке вже життя янголино – пташине:
ще вище злітаєш, як крила болять.
(міцніше кохаєш, як крила болять)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932817
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 04.12.2021
Ты увидишь, как гаснет огонь
Он недолго пленил твои мысли
Искры малость остались - не тронь
Туча грозно над ними повисла
И зальёт, смоет всё косохлёст
Напоследок шипенье услышишь
Впредь ищи тот огонь среди звёзд
Подними же глаза свои выше
Что ушло - не ушло навсегда
Помни то, что тебя восхитило
Ведь ничто не исчезнет, да-да
Если это душа сохранила
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931022
дата надходження 15.11.2021
дата закладки 16.11.2021
Цей дощ пройшов, неначе воював...
Десь виграв битву, тільки не зі мною!
Ламав дерева і дахи зривав,
Скажено лив чорнющою стіною.
І враз одна, неначе самота
Тим дивом-дивним огорнула душу.
У Бога просять захисту вуста.
Крихка людина, що рятує душу!
Коли ж щось щиро: щастя, хоч і так,
А не тоді, як треба, бо так мушу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920282
дата надходження 23.07.2021
дата закладки 23.07.2021
Набридла мовчазна багатослівність.
У тиші стільки голосних думок!
Приворожила легкість і чарівність.
Емоцій пряних пристрасний ковток.
Коли тремтить, коли схопило подих,
Коли щоками котиться роса.
Коли в очах затамувався подив,
І райдугу малюють небеса.
Коли немов розтанула свідомість,
Коли цінніш за кисень тільки він.
Солодка невагомість, невагомість.
Емоції, кураж, адреналін. –
Дивися: ось книжки на етажерці,
То все про мене. Віриш ти чи ні,
Але в моїх думках, в моєму серці –
Лиш ти один, ти всюди у мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915409
дата надходження 30.05.2021
дата закладки 30.05.2021
[i]Ні погляду твого не знаю, ні душі,
і дотик рук твоїх для мене невідомий,
але для тебе я писатиму вірші
неначе ти для мене більше ніж знайомий.
Й нехай сьогодні ми з тобою ще чужі,
а зустріч наша мало ще свідома,
я обриси твої знаходжу в міражі...
Твоя присутність тут для мене більше
ніж вагома.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914056
дата надходження 17.05.2021
дата закладки 17.05.2021
[i]Під неозорим небом тісно двом,
З тих пір, як наші розійшлись дороги.
І мабуть, з цим не вдіяти нічого –
Ятриться рана невигойним швом.
Ти бачиш привид – втрачену любов
У небі синім вкрай, в листку торішнім,
Ошпарить слово в лексиці «колишні»,
Допоки спокій ти не віднайшов.
Про тебе звістка б’є, мов батогом,
З’їдає серце зболене іржею,
Й не стати ні чужою, ні твоєю –
Бо нам під небом дуже тісно двом.[/i]
/Ілюстрація з мережі інтернет./
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910717
дата надходження 11.04.2021
дата закладки 11.04.2021
Тебе немає... зник із поля зору.
Ім' я жаданe вітер шепотів.
Ти був мій ХРЕСТ, ТВЕРДИНЯ і ОПОРА...
Раптово цілий світ осиротів!
Прийди хоч в сни, у марево красиве,
Розвій над нами хмари грозові,
Щоб я згадала те життя щасливе,
В руках твоїх ті квіти польові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910393
дата надходження 08.04.2021
дата закладки 09.04.2021
САМОТНІСТЬ. РАЙНЕР МАРІЯ РІЛЬКЕ. ПЕРЕКЛАД
Єлени Дорофієвської
САМОТНІСТЬ
Здаля самотність на зливу схожа.
Вона зринає з глибини морського ложа;
в вечірніх сутінках у небі води множить,
щоб опісля пролитись на міста.
І тільки небом марить злива та.
Вода все змінить і година темна
торкнеться згубних вулиць поверхово,
схолоне близькість спрагла та даремна,
від розпачу і втрат непевний сховок;
зупинетесь зневірено й нервово,
та постіль цю ділити вам навіки:
отак самотність потрапляє в ріки…
---
EINSAMKEIT
Die Einsamkeit ist wie ein Regen.
Sie steigt vom Meer den Abenden entgegen;
von Ebenen, die fern sind und entlegen,
geht sie zum Himmel, der sie immer hat.
Und erst vom Himmel fallt sie auf die Stadt.
Regnet hernieder in den Zwitterstunden,
wenn sich nach Morgen wenden alle Gassen
und wenn die Leiber, welche nichts gefunden,
enttauscht und traurig von einander lassen;
und wenn die Menschen, die einander hassen,
in einem Bett zusammen schlafen mussen:
dann geht die Einsamkeit mit den Flussen...
Rainer Maria Rilke
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905819
дата надходження 23.02.2021
дата закладки 23.02.2021
[b]Переклад з [/b][i]© Copyright: Бабенко Катерина, 2017
Свидетельство о публикации №117021406904 [/i]
А ти, давай, живи!... Що значить - ти стомилась!?...
Лише вперед іди!... І всім вітрам на зло!...
Та не спочатку... Йди, поки не зупинилась...
Все що було – життя у твій вінок вплело…
Нехай воно трясло, душа на клапті рвалась…
Старалася сама ті рани залатать...
Бувало, в хованки сама з собою гралась...
Та чи життя від себе може десь сховать!?...
А кожен шрам душі - нагадування битви…
Уже рубців на ній давно не полічить…
Твоє минуле все - сакральне у молитві,
Твоє життя тебе таку змогло створить.
Ти пройдеш все, не треба сумнівів триматись.
Ти зможеш все… Ніхто цю силу не збагне…
І під життєвим грузом не дозволь зламатись
Щоб не було – життя у нас, таки, одне.
Припудри шрамики, вдягни свою усмішку -
Ти зараз, тут, сьогодні… - Тож радій, живи!
Прийми від долі все! Минуле все, як книжку
Якщо вже прочитала, - закрий і збережи.
13.02.2021
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904606
дата надходження 13.02.2021
дата закладки 13.02.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2021
Лише цілунок залишився на вустах,
Але і той вже вицвітає, мов тканина,
Плісняві цятки поз'явилися в нитках,
Засохла в центрі гладдю вишита малина.
Яка лиш раз вродила ягоди колись,
Які, здавалось, не помруть на перший погляд,
Та шви тонкі на них давно вже розійшлись,
Поміж яких, мов на хресті, розп'ятий спогад.
Лише цілунок залишився на вустах,
Але і той весь розторочений, дірявий,
Який розвіюється часом, наче прах,
Такий солодкий, у минулому яскравий...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901684
дата надходження 18.01.2021
дата закладки 18.01.2021
хтось бовкнув в нервовому зáпалі:
"життя - то весь час боротьба".
змішав всі придумані фабули,
тепер тобі точно труба.
біжиш, задихаєшся, зморений,
хоч виграв всі битви, однак,
ці очі, як зáвжди, зашорені -
бо ж війн не бува просто так.
чи треба кидáтися в сумніви?
чи варті всі крайнощі нас?
а що тоді? здатися сýмові?
забути, хто дав тобі шанс?
і скільки мізерно відведено
людині. то просто піти?
чи битись? продертися нетрями
й побачити вільні світи?
отак не звоюєш обмеження -
вони в голові, наче знак,
що можна купити всі звершення,
дорогу до себе - ніяк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900756
дата надходження 09.01.2021
дата закладки 13.01.2021
Ти залишишся в снах. От завжди так:
Ми чомусь обираєм не те.
Летимо відкривати орбіти,
Ніжно топчемо добре й святе.
Втім, сьогодні я знову розквітла.
Може й завтра я теж розцвіту,
І тепер навіть ближче до світла.
Я змінилась. Я маю мету.
Ти залишишся в снах, я в світанках
Знову знайду колишню себе.
І болітимуть давнії ранки,
Але хай з них бузок проросте.
Ти залишишся? Хочеш - залишся.
Хочеш - в спогадах, хочеш - у снах.
Але краще, якщо віддалишся.
Назавжди. Бо у мене свій шлях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893700
дата надходження 02.11.2020
дата закладки 25.12.2020
Пригорнуся до тебе спогадом
і від ніжності задихнусь.
Наче сонях до сонця — солодко,
загадково так усміхнусь.
Тою ніжністю уся сповнена —
не розплескати б, не зронить.
Незвичайна якась диковина
поміж нами зростає вмить.
Так, неначе й немає відстані,
ритми серця — в єдиний такт.
У любові на теплій пристані
вік би разом, аби щоб так:
до тремтіння в сплеті́нні сонячнім,
до сліз радості на очах
спільне щастя, як тверджу зводячи,
у думках, наяву і снах...
Таня СВІТЛА
12.2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898937
дата надходження 22.12.2020
дата закладки 22.12.2020
Осінній день. Перон. На сходах листя зжовкле.
Його забрати вітер ще не встиг.
Десь тут, серед людей, блукає серце змовкле,
завмерши в грудях як між стиків криг.
На цьому світі є лише одні долоні,
що розтопити в силах кригу цю.
Їх власниця ще досі зберігала в скроні
чорняву дівчину-спокусницю…
Рівно пообіді відбуде його потяг.
Квиток придбав в один кінець лише.
Та хвилювання видавав на ньому одяг –
побачити ж її не зможе більше…
Вже не торкнутися йому її волосся,
й голосу дзвінкого не почути.
На мить вловив знайомий аромат... здалося.
Його йому ніколи не забути.
Та вже швидкі залізні коні прилетіли.
Їх гул застиг у нього в голові.
Годинники йому у вухах цокотіли.
Навколо люди наче неживі.
Не слухав серце, що веліло ризикнути.
Не озираючись, пішов вперед.
Та силует знайомий він не зміг минути.
Здалось, він був у димі сигарет.
Вона стояла наче привид проти нього.
Чи марево лихе якесь у сні.
І щось торкнуло його серця крижаного.
Їх очі залишалися сумні.
Всього п’ять метрів, що між ними залишались,
здолати не наважувавсь ніхто.
Між ними інші пасажири позбирались.
На ній було розхристане пальто.
Їх пильних поглядів тут не помітив жоден.
Всі поспішали на свої місця.
Він так стояти з нею вічність був би згоден.
Не бачити б йому цьому кінця.
Квиток на потяг попросила провідниця,
прервавши діалог очей німий.
Чекало місце у вагоні як в’язниця.
Він був на себе справді дуже злий.
Вона дивилася на нього наче вперше.
Він ледве розвернувся до дверей.
Хоч знала – не побачитись їм вічність більше,
не пригорнутись до його грудей.
Вона залишилась стояти на пероні.
Він був тепер на власному шляху.
В своєму кожен залишився бастіоні,
згораючи у власному гріху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893994
дата надходження 04.11.2020
дата закладки 21.12.2020
О,ці одвічні ...
поривання...
Він так хотів...
вона- могла...
Чому приспала лиш
Бажання?
Мабуть невпевнена
Була?
В " рожевих снах"
Бозна що збреде,
Наснилось,"над",
Чи може "під"
Лиш розбереться
Аюрведа.
Параматман,а чи
Пракріт і...
Скажу одне:
Про " млосне тіло...
Хто там його
Лише хотіло ...
Хотів- роби!
Що ще сплести?
Без дії- не сягнеш
Мети!
/ ціль+мета+дія= результат.Все дуже просто./
В.Мала
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897844
дата надходження 11.12.2020
дата закладки 11.12.2020
Тоненькою межею рівноваги
Крокую, балансуючи всі дні.
Тривога розхитала зовсім ваги,
І сумнів щедро насипа мені…
Приборкую в душі гарячу лаву:
Не дам емоціям зробити попелище!
Зберуся в купу. Сяду, вип’ю каву.
І хай обставин лютий вітер свище,
Я знову встою. Знову, як завжди!
Не вперше доля грається зі мною.
Пройшла дорогою не раз біди
І діжку випила гіркого болю.
На слабкість права в мене ж бо нема…
Обов’язків тримають міцно пута.
Ну десь же має край оця стіна?!
Мій кострубатий шлях застелить рута.
Між бурі серце спокій відшука
Такий жаданий серцю відпочинок.
Продовжу стежку з нового рядка:
Ще трохи маю часу до обжинок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880119
дата надходження 18.06.2020
дата закладки 07.12.2020
Запахом твого тіла пестить мене ранкова постіль.
Зімята білизна, знеможене тіло, це все не просто.
Згадую ніби у маренні твої шалені цілунки,
Ти був для мене минулої ночі справжнім дарунком.
Всміхаюсь до себе й не вірю наскільки щаслива,
Бо кожна хвилина з тобою подібна на диво.
І навіть собі не признаюсь, що все це наснилось,
Можливо я зараз дрімаю, а ніч ця з тобою правдива?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893008
дата надходження 27.10.2020
дата закладки 01.12.2020
Зустрілися... і ти відводиш очі...
чи ж та я жінка, що колись жадав??
І я відвожу,.. бо життя робоче
пройшлось по мені наче самосвал..
Колись кохали... Розвело по світу
Невчасна зустріч... Спалахи в очах..
Мені б хотілось мріяти, творити
І на крило ставати наче птах.
"що не приходиш? ".. Нащо цей цинізм??
Цей погляд в серце.. Нащо так брехати??
Хіба ж я ЖІНКА? ..ні! Я механізм
Спекти,.. зварить,.. купити і прибрати.
Усе по колу, впряжена як кінь..
Робота,.. дім.., батьки старенькі.., діти..
І від краси лишилась тільки тінь..
А хочеться ще жити і любити.
І ми живемо.. - різних два світи
В очах вогонь, а від душі огарок..
Мені б хотілось - мріяти, цвісти
Творити вічність-де життя як спалах.
Мені б хотілось... Зачепив струну
Не все в душі життю вдалося стерти
Я ще не ЖИЛА! більше й не живу
І що найгірше - хочеться померти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832612
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 12.11.2020
Для тих, хто здатний йти усупереч,
Для тих, хто знає цінність слова «спротив»,
Це не одна із сотень ворожнеч,
Це усі за і ти один лиш проти …
Це Бруно, що палає у вогні,
Малює хтось світи далекі, сніжні,
У Казахстані десь в якомусь сні
Гулагу в’язень пише вірші ніжні …
Без вас все б сірим залишилось на землі …
На троні дурість, біля трону вірні,
А що навколо, то уже без меж,
Безглуздя, сором теж уже безмірні.
Чи той, хто любить теж усупереч,
Не їй, суспільству, де в ціні покірні,
І б’є у серце пломінь чи картеч,
Відмінності вже не такі помітні …
Троянду кинули в багно. Біда, авжеж.
Та гірше справи у тої багнюки.
Без спалахів. Без змін. Звичайний треш.
Вмивають з неї душі. Спершу руки …
Одні кричать все те, що вже було.
Другі кричать все те, що остогидле.
Візьму далеким і близьким назло
Зроблю щось не набридле …
Садитиму троянди у саду,
Та хоч одну, дождусь її цвітіння.
На проводи безглуздя не піду.
Бо до душі горіння, а не тління …
[i]Фото - ілюстрація до оповідання "Ключник" Н. Вівчарика [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881357
дата надходження 01.07.2020
дата закладки 07.11.2020
Якщо близькі, чи варто сумувати,
Що з того, що аж надто тих розлук?
Ви справді хочете їм в чомусь співчувати?
Там ніжність наче скрипки тихий звук …
Там вечір килимком із чар укрився,
Там стільки справжнього душевного тепла,
Там місяць на пів неба засвітився,
Там душ людських прозорість краще скла …
Що може в них розлука відібрати?
Спогад про спалах ніжності руки …
Хіба ту ніжність на шматки чомусь порвати?
Із нею можна всесвіт весь пройти …
Немає тут ні розкошу, ні сцени,
Тут все так тихо, хто б ще так умів,
Далеко заховалось все буремне -
Що ти хотіла і що я хотів …
Не варто від розлуки сумувати,
Це лиш туман, його в серцях нема,
Далеко разом … будемо мовчати,
Хіба ж найважливіші нам слова …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888049
дата надходження 06.09.2020
дата закладки 07.11.2020