Осінь сльозила, то тихо, то гучно.
Клени вдивлялись ретельно у просинь.
Інколи чули бентежності гуркіт,
А листопаду здавалось: хтось просить.
Клени вдивлялись ретельно у просинь.
Мабуть, чекали якийсь подарунок.
Хай припадають душевності роси,
Всім не завадить шляхетності клунок.
Інколи чули бентежності гуркіт.
Ні, не потрібні бездумні гармати.
Радісну вість заграють ще сурми,
Хоч не повернуться болісні втрати.
А листопаду здавалось: хтось просить.
Клени, мов люди, застигли у мріях.
Сльози втирає розплакана осінь.
Листя втомилось, шепоче: всім - миру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027191
дата надходження 24.11.2024
дата закладки 24.11.2024
Світанок…ранок,
Холодна кава на столі,,
В небі серпанок,
Місяць ховається у млі,
Вузька стежина,
Ледь –ледь ясніє у листві,
В чому причина…
Ти не сказав, тих слів мені.
Ніжних, ласкавих,
Щоби вночі, лід розтопив,
Й зникла лукавість,
І лиш, одну мене любив.
У літню пору в травах,
Виводив вітер сопрано,
В нічних забавах,
Ми купалися привабно.
Та сумні очі,
Бентежать, й морозні нині,
Не став пліч-о-пліч,
Тепер не тішусь… і днині,
Чом зникла просинь,
Що серце так зігрівала,
Навіщо осінь,
Його, підступно забрала?!
.
15.11.2024 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027180
дата надходження 24.11.2024
дата закладки 24.11.2024
Хто час від часу,керує небесами,
Бува, як плесо всіх річок з берегами,
Які все ж досить різні, створені з хмарин,
Одні чубаті, інші… неначе з перлин.
Все хтять з’єднатись у могутній океан,
Вітрець хитренький, їх запрошує на бал,
Повчає танцю, проснувшись ніби рано,
Немов під музику, розкроїть волани.
Та передумавши, вже плісе наразі,
Пірнув думками, подібно у джазі,
Дмухнув вразливо, та й трусить над землею,
Мабуть пишається вдачею своєю.
Донизу сніг, летить біленький, сріблястий,
Вітрець щасливий, із часом йде лапатий,
Ніщо не в змозі, йому протистояти,
Вже й простирадла, килими лежать з вати.
Іскриться златом, по деревах ряднина,
В парчовій сукні, у намисті калина,
Край неба зирить, виглядає світило,
За мить сховався, посміхнувшись вразливо.
У змові з осінню, нам ніч подарунок,
Подала радо, земля відчула трунок,
Прикрита блиском, у сні змарніла листва,
Красу сприймаю, за вікном прийшла зима…
У чародійстві, казковім з нею і я.
21.11.2024 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026966
дата надходження 21.11.2024
дата закладки 22.11.2024
О, Харківщино, рідна,
Душею я твоя,
Землице моя плідна,
Тут щебет солов’я,
Пробуджував так рано,
У захваті п’янким,
Вітрець співав сопрано,
Під злет думок усіх.
В росинках ноги. В травах
Дитинство й світла юнь,
Зненацька у октавах,
Він ледь торкався струн.
То ніби скрипка грала,
Вже й жвавий, лине звук.
І серденько співало,
Сприймаючи красу,
Той ніжний погляд мами,
У пам’яті несу,
Здаля поміж хлібами,
Додому я спішу.
А зараз що? О Боже,
Розбита вщент земля,
Стиска… душі тривожно,
Сусід здурів…війна.
Летять гелікоптери,
Стриба, як саранча,
Із злобою пантери,
Весь розум, геть втрача,
Це військо ненажери,
Кинжали розкида.
***
Здаля… не звук серенад,
Гнітить.. річку Лопань,
Із свистом пада снаряд,
Останній міст топить,
Вода омиє берег,
Не злічить ту рану,
В сльозах, нове джерельце,
Утратило вдачу,
Не зцілить, мре серце.
Це сон? О ні! Наяву,
Де стежка до школи?
Навіщо, почав війну,
Завдав болю, шкоди?
Де світлі вікна - імла,
Злодійський тон війни,
Стражда, болить душа,
Гуляють привиди,
Рвуть серце на шматки.
Де поле вирви, ями,
Хати…руїни скрізь,
Безжально, до безтями,
Приносить смерть і біль.
Боєць на півдорозі,
Скровавив білий сніг,
Дідусь старий не в змозі,
Піднятись, бо без ніг,
Залишивсь на порозі,
Нестримуючи гнів,
Пішов... до вічних снів.
На жаль, не їде потяг,
Із Харкова в село,
Де ха́тки, ті знайомі,
Пейзажі за вікном?
Скрізь ходить, смерть з косою.
Прудянка, Слатино,
Козача Лопань стогне,
Розбита вже давно.
Гримить… довкола попіл,
Звірина, вся втекла,
Злетів до неба сокіл,
Тож куля досягла.
Мороз, аж біль невпинний,
Як страшно знати все,
Течуть сльози полинні,
Клятущий ворог цей,
Печаль, розпач пече.
Це зло - геноцид людства,
З’їда.. мізки заздрість,
Життя, не без паскудства,
Керує, ним жадність.
Іуда занапастив,
І свій, народ під гніт,
Поклав. Чи зачинив
По тюрмах, що весь світ,
Таких не зна й не бачив.
Незгодних закатував,
Готуючи стратить,
Щоб велич показать.
***
Позаду… тисяча днів,
Як важко, сприймати,
О скільки доньок, синів,
Оплакує мати,
В журбі… треба ховати…
Та тільки поле знає,
Їх стільки, там, лежить
Чи безвісті пропали,
Вони ж хотіли жить.
В душі вогонь палає,
А лиху нема меж,
Жура серця стикає,
Диявол ти, що ждеш?
Не стала на коліна,
Козацька кров тече,
Повстала Україна,
Буремний час гряде!
Весь біль не вгамувати,
Гнобиш мій рідний край,
Настане час розплати,
Проще́ння не чекай!
Надія не вмира,
День світлий стріне мати,
Я вірю в це щодня!
***
О, Харківщино моя,
Укотре бій, хоч осінь,
Трава згоріла дотла,
Похмура, темна просинь,
Що день прошу, Бога я,
Та й весь народ наш молить,
Хай зникне, вічна вражда,
Нехай… бринять роси.
І знов, чисті, як колись,
Ранкові….веселі,
Й дитячі мрії збулись,
Осінні акварелі,
Під мирним небом лягли,
Навік вкрили темінь.
Вклонюся низько землі,
Незламним захисникам,
Що день і ніч у борні,
Спроможні винести (хлам),
Усупереч цій війні,
Повернуть щастя в дім!
О, рідна Харківщино!
Душею, серцем завжди з тобою.
20.11.2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026918
дата надходження 20.11.2024
дата закладки 20.11.2024
Тисячний день...Одещина плаче.
Ворог руйнує безкарно життя.
Гинуть серця безвинні гарячі,
Дійство криваве ввійшло у буття.
Тисячний день...Подільщина в горі.
Тут енергетиків вбила війна.
Вже не побачать сонця, ні зо́рі.
Їх не зустріне квітуча весна.
Тисячний день...В жалобі Одеса.
Кров і руїни. Пронизує біль.
Як подолати чорнії стреси?
Сумно й печально у кожній добі.
(Тисячний день повномасштабної війни. 11- й рік війни росії проти України. Вічна пам'ять загиблим).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026832
дата надходження 19.11.2024
дата закладки 19.11.2024
З метрошки при консерваторії
виходили миттю усі, хто зайшов.
Де грав баяніст вуличні ораторії,
яких через край в музикантів мажорних
було – й день робочий і ніччю акордною.
…Музи́ка про за́клад, не знав й ображався,
чому його си́нглам – втікальна реакція.
Чому – сторонились наро́дника нації?
І грав голосніше, старанніше, з танцями…
14.11.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026589
дата надходження 16.11.2024
дата закладки 16.11.2024
В росії, там проблемам - нуль,
Бо там успішо править “моль”.
У них - хто у бою загине,
То зразу в рай, а там не згине.
От у раю, не так як треба,
Як по Корану, то потреба,
В зв'язку що на фронтах “успіх”,
Там гурій дефіцит для всіх.
То тут потрібно вибирати,
Солдатам в черзі постояти,
Ну щоб незайману дістати.
Чи може чорнооку в рать,
Одну на батальон віддать.
Та навіть і в полку й бригаді,
Такому також будуть раді.
Як по легенді, то дівиця,
І після цього не лишиться,
Та й далі буде цноту мати,
Й в раю “героїв” розважати.
А якже інші, християни,
Ви й там, як тут згниєте в ямі.
Небайдужий.
Листопад 24.
Примітка: Гу́рії (араб. حورية — «чорноокі») — у Корані райські діви, які будуть дружинами праведників у раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026615
дата надходження 16.11.2024
дата закладки 16.11.2024
Мала Батьківщина, це поле пшениці,
В торочці маківок горить.
Це небо, воно найсиніще у світі,
Хмарина по небу біжить.
Ставок невеликий, у греблю обперся,
Вишневий садок, що зацвів.
Кущ терену в пагорб високий удерся,
Пташини веселої спів.
Там Батька почув я суровоє слово,
І Мамина тепла і лагідна мова.
Стежина униз, до сільської криниці,
Й солодкий ковток отієї водиці…
І сніг, що жбурляла зима у обличчя,
Й хурделиці спів, чи то плач,
І радість тай смуток юначий,
І сміх і відрада й рОзпач.
Це трави, це нічка це вранішні роси,
Це річка що воду несе,
Це ліс невеликий, отой недалеко,
Це сонце, це вітер і дощ, це усе.
Мала Батьківщина, це перша стежина,
Невпевнені кроки у світ,
Це та невідома, нерівна дорога,
Що йшла в далечінь від воріт.
Мала Батьківщина, Забуте й Далеке,
Десь там, де з‘явився на Світ.
В. Небайдужий.
Листопад 2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026294
дата надходження 11.11.2024
дата закладки 11.11.2024
Коли їй, тільки сорок п'ять,
Досить славна молодиця,
Ще той час щоби влюбиться,
Та й сусід давно холостяк.
Відвела душу у ванні,
Напахтилась, як троянда,
Розляглася на дивані,
Чом кохання на заваді,
Де ж депресію подіти?
Ох ця осінь сонце світить,
Сумно в хаті, не всидіти,
В коротесенькій спідниці,
Як та пава, до криниці,
Йшла з відерцем крок за кроком,
По стежині, що під листям,
Оступилась ненароком,
Погляд гострий - сяйво блиску.
Чи побачив той Микола,
Що упала, як поліно,
Лежить - жде неначе квола,
Заспівала б солов’їнно,
Як би поруч опинився,
Глянув серце б тріпотіло,
Краще було б одружився,
Щоб вогнем палахкотіло,
Ублажав жіноче тіло,
Ой -ой справді, чує кроки,
Мужня постать нахилилась,
-От біда, от заморока,
Збулось те, що нині снилось.
Ой, Миколко, осінь - біда,
Чом стовбичиш, як той маяк,
Мовить тихо, немов бліда,
Там у хаті, стоїть коньяк,
У торбинці є закуска.
Може сходим по грибочки,
Як торік, тільки ти і я,
У букет збереш листочки,
Душа рветься у небуття,
Ця депресія дістала,
Як позбутися не знати,
У лікарні розказала,
Кажуть треба покохатись.
Он горіх, зовсім голенький,
Не завада любуватись,
Не стерпіть, мені любенький,
Тож пішли гриби збирати.
Лише мить, неначе вітер
В хаті шурхіт, то ж все забрав,
Біля неї, чоло витер,
-Вже цього, давно чекав,
Ледь світало, я виглядав.
***
Ой ти осінь, ой блудниця,
З листопадом, ніби в змові,
Від депресій захисниця,
Шурхіт листя, наче сповідь,
Як же добре, коли двоє,
Є з ким радість розділити.
10.11.2024.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026234
дата надходження 10.11.2024
дата закладки 10.11.2024
Я тут, не безвісти пропав,
Бій той не виграв й не програв.
ДЗОТ мій від бомби обвалився,
Тож на БРці залишився.
Я бій веду і це не жарти,
Не кинув я своєї варти.
Дивись, мій поряд автомат,
А наді мною лиш накат.
Я москаля не пропустив,
Собакам тим я не простив.
Не відступив у тил ні кроку,
А без вісти уже пів-року.
Я не в полоні, я не здався,
І ворогові не піддався.
Тож не пишіть, що десь Я згинув,
За Україну, тут загинув.
В. Небайдужий.
Листопад 2024 рік.
Примітка: БРка - бойова робота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026232
дата надходження 10.11.2024
дата закладки 10.11.2024
У Діда у дворі телятко,
Було мов лагідне ягнятко.
Корові вимя обминало,
І молочко від того мало.
Брикалось, бігало подвір‘ям,
Лякало, з кур летіло пір‘я.
Тож Дід до цього навіть звик,
Аж раптом, виріс з того бик.
Сопе, ногами землю риє,
Реве як звір, та навіть виє.
Корів, конячок розігнав,
Тин у дворі весь розломав.
Та ще із двору бігав битись,
З таким не прийнято миритись.
Агресія таке нещастя,
Що словом вгомонить не вдастя.
Ні хлібом, кормом, чи травою,
А лиш важкою булавою,
Між ріг, добряче так, щосили,
Щоб мізки в черепі струсили.
Та так зробити це уміло,
Щоб впав агресор на коліно.
Тут скажем прямо від бика,
Отримать важко молока.
Але бичок, тут бач, для стада,
Корисна й добра є відрада.
Тому кільце бичку у ніс,
Десь Дід придбав і в двір приніс.
На мотузочок те кільце,
Найкраще рішення оце.
Тепер бугай іде за Дідом,
Ні кроку вбік, а тільки слідом.
Мов цуцик, став слухняний дуже,
А Дід радіє і не туже.
І всі, від страху хто трусились,
Із рішенням оцим згодились.
Спитаєте, про що тут йдеться?
Є люди, котрим теж не йметься,
Де лиш така біда береться?
Над Світом хоче владу мати,
Чи просто так, щоб потоптати...
То отаким бичкам кільце,
Прикрасить їхнєє лице.
В. Небайдужий.
Листопад 24.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026218
дата надходження 10.11.2024
дата закладки 10.11.2024
Осінній вечір… довгоочікуваний дощ. Так давно, на нього чекала Марина, гадала краще б він пішов, тоді би під його звук сину пісню співала. Чи виплака сльози, які приховувала в собі, не давала їм волі. Бо по поведінці сина відчувала, що її настрій передається йому, тому мала бути сильною, щоб відкидати всі сумління і тривоги. Хоча два тижні назад чоловік і був вдома три дні, але підкрадається, якесь передчуття, холоне серце, поглинає хвилювання.
На склі вікна великі краплини зливалися докупи і швидко стікали донизу. Ніби ховалися від її погляду, щоби не навіювати смуту. А вона ж намагалася побачити цю картину поєднання, зморена, але за мить легка усмішка прикрашає обличчя. Світла думка зігріває душу, вони обіймаються, стають сильнішими. Ось і Олег повернеться з війни, ми разом будемо сильнішими, думаю ти не будеш часто плакати, правда синку- подумки звертається до сина.
Шестимісячний син, після купеля лежав у ліжечку. Рум’яні щічки поступово втрачали яскравість. На перший погляд здавалося він солодко спав, але, як приділити кілька хвилин, то помітно, що хлопчика щось бентежило. Скривиться, різкі рухи головою, враз тремтять маленькі, пухкі пальчики, пхикає і вже голосно плаче. Три дні поспіль одна й та сама картина. Нагодований, у теплі, температура нормальна, здається і з газами проблем немає, але поведінка хлопчика привертала увагу. Що ж тут не так, що непокоїть малого?
Три дні назад приходила свекруха, відбулася серйозна розмова. Вона звинувачує невістку, що син пішов на війну, але ж це був не її вибір. В армії набув навиків танкіста, повістка у Військкомат, потім на навчання до Німеччини. Напевно така доля, дітей Бог не дав. Але коли перед поїздкою на навчання приїхав на кілька днів додому, відбулося диво. Ось тепер є Даня, є радість, є заради кого жити.
В надії прийняти душ та лягти спати, жінка тільки зайшла до ванної кімнати, як зненацька різкий крик сина примусив повернутися. Почервоніле хлоп’я метало ніжками і ручками, на якусь мить здалося ніби захлинулося від сліз. Вона різко підняла його і голівкою нахилила донизу, син кілька раз кашлянув і важко вдихнув повітря. Вона ж вся труситься, не могла зрозуміти в чому причина. Тільки поглянула на настінний годинник, на ньому двадцять третя година.
До себе ніжно пригортає, тремтячим голосом, злякано до нього,
- Синку, любцю мій, що сталося, що ж тебе так непокоїть?!
І вже трохи спокійніше,
-Все буде добре.
Устами торкнулась чола,
-Тут все нормально, то ж в чому справа?
Рукою мацала кожну частинку тіла і дивилася в його карі оченята, а він пхика, ніби щось хоч сказати.Та, якби ж то сказав…
Не випускаючи з рук, дві години неспокою, знову плач, нестерпний крик. По кімнаті немов дике, тихе виття вовчиці,
-Ой, що ж це? Такого ж ніколи не було. Де б не торкнулася не плаче, а тільки тулиться й кричить, ніби шукає захисту.
Я ж біля нього, зглянься Боже! А можливо хто наврочив, коли відвідували лікарню? Чому мій синочок такий неспокійний, що його так тривожить.
Під ранок, обоє знесилені, заснули в її ліжку. Вона б напевно іще б спала та відчула дотик рученят до обличчя. Даня торкнувся і уважно дивився на неї.
-Синочку! Час годування… прошу тебе тільки не плач, а то що я скажу таткові, коли позвонить.
Малий відразу різко скривився, почав вертіти головою, зайшовся плачем.
Не менше, як з пів години заспокоювала сина, нарешті заплющив очі, присмоктався до груді .
Вона цей день майже не помітила яким він був, правда скло без краплин, а їй хотілося плакати. Прилягти на мужнє чоловіче плече і поділитися, як їй зараз важко. Поклавши сина в ліжко, впала ниць на своє ліжко і розридалася. А, як ти там мій соколе, три дні поспіль ні дзвінка і ні СМС. Нехай би подзвонив, вже б менше хвилювалась. Але ж не скажу, що син так плаче, нині вихідні дні, в понеділок підемо на прийом до лікаря.
Два дні - неначе в пеклі. Ні поїсти і ні поспати та й нікому про хвилювання розказати, ще в чотирнадцятому році батьків війна забрала. На жаль, із свекрухою хвилювання не розділяла, знає, що, як завжди знову у всьому буде звинувачувати її ж саму. Вже навіть приїжджала швидка допомога, обстежили сина, але ніяких причин для стаціонарного лікування лікарі не бачили, довелося чекати понеділка.
Вона, вмовляючи малого не плакати, старалася швидко одягнути, посадила у візочок. Несподівано, перед будинком почула сигнал машини, за парканом зупинилась машина, за нею швидка допомога.
Здивовано сама до себе,
-Цікаво, але я не викликала швидку.
Коли відчинилася хвіртка її очі округлилися, хто може знати код замка? Може свекруха…
Тільки подумала, відчинила вхідні двері, до неї спішили два чоловіки у військовій формі.
Один з них, такий же чорнявий, як Олег і напевно ж такий за віком, звернувся до неї,
-Марино, ми до вас. Давайте краще зайдемо в будинок.
Її обличчя сполотніле, ноги підкосилися, ледь не впала. До неї підбігла медсестра,
-Хлопці, давайте її в кімнату на ліжко.
Даня, помітивши метушню, рученятами схопився за поручні візка, заплакав.
-Ні - ні маленький, не рви матусі серденько, не плач. Очі хлопчика уважно бігали по ньому,погляд зупинився на карих очах, легка усмішка лягла на обличчя. Він взяв його на руки,
Ну от і добре, зараз мама прийде,зараз.
Малий довірливо поклав голову на його мужні груди, ніби слухав стук серця, відчув тепло, мовчав.
За кілька хвилин медсестра, підтримуючи Марину за руку, вивела із спальної кімнати,посадила на стілець.Її обличчя злегка посвітліло
Опухлі очі повні сліз, мов потоки струмків, текли по щоках - не зупинити. Намагалася себе взяти в руки, тихо вимовила,
-Коли це сталося?
Під Запоріжжям відбувся бій, важке поранення, три дні і три ночі лікарі боролися за його життя, але на жаль…
Вона простягнула руки до сина,
- Мій любий, йди до мене. напевно ти все відчував, тому і плакав.
Хлопчик мило посміхнувся до неї і личком притулився до плеча чоловіка.
-Ну от на тобі, це ж…
Чоловік взяв її за руку,
Марино, ти мужня, сильна жінка, я про тебе все знаю. Ми з Олегом на війні з першого дня, пліч - о - пліч вчилися, долали ворога, ділилися окрайцем хліба і останнім ковтком води. Перед операцією я був біля нього. Його останні слова - побажання, хрестити Даню, щоб я став хрещеним батьком, опікувався вами. Коли мене призвали у військо дружина зразу подала на розлучення і вже минув рік, як має чоловіка і народила доньку. Зі мною чомусь не наважувалася цього зробити. Правда я підписав контракт, мої плани і далі служити Батьківщині, думаю ми проженемо цю російську навалу з нашої землі, будемо разом відбудовувати Україну. А поки ж у тебе важкі дні дозволь бути поруч, підставити своє плече, як друга. Принаймні, я пообіцяв Олегу.
Даня уважно подививсь на маму, потім на нього, мав вигляд ніби все розуміє. Та йому ця довга розмова набридла став вертіти головою, руки потягнулись до погонів,
-О…ні- ні хлопчику, цього робити не можна,
Малий ніби зрозумів його ,хитро подивився на маму і обличчям притулився до чоловіка.
-А ви куди збиралися їхати візочком?
-Та тепер вже нікуди, бачу заспокоївся. Я зрозуміла чому плакав син. І мені було тривожно на душі, а він, напевно так відчуває біду.
06.11.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026142
дата надходження 09.11.2024
дата закладки 09.11.2024
Пізній листопад жагучий
Витер барв яскраві гами,
Між безлистими гілками
Вітер нанизавсь колючий.
Бумкає тихенько руни,
Опустивши тінь на плечі,
Жде зимової предтечі,
Зазвучать у хугу струни. 22.10.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026044
дата надходження 08.11.2024
дата закладки 08.11.2024
***
Дмухає місяць
На нічні метелики -
Пурхають листки.
***
Несе у вічність
Зів'яле листя туги
Північний вітер.
***
Скошена трава
Пахтить зіпрілим листям.
Весняна осінь. 4.07.23
***
Пожухлим шлейфом
Пливуть жовтневі хмари.
Ридає осінь.
***
На провислому
Осінньому вітрилі
Танцюють дощі.
***
Кривавий місяць
Падаючого листя.
Ніч під прицілом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026045
дата надходження 08.11.2024
дата закладки 08.11.2024
Осінь спішить… де ділась трава зелена?
Красуні вільхи листочки бачу й клена.
А поміж них дві ниті, мов має гачок,
Плете мереживо, завзятий павучок.
Тут його місія єднання двох сердець,
Це павутиння не порушить й вітерець.
Осінь зрадлива, манить листя у політ,
Він же не хоче руйнувать кохання слід.
Бо ще з весни про почуття чутливе ехо,
Неслося тихо, лірично, все ж далеко.
Чатував літечком, все знав про їх любов,
Достатньо довго слухав пестливих розмов.
Лиш дощ посміє вщент розірвати ниті,
Тоді не забудуться променисті миті.
Тож метушиться павучок у сплетінні,
Клена барвистість, золотиться в промінні.
Вміло старається, у нього є мета,
Щоб перед сном, любувалась пара оця.
У снах побачать, хто в їх житті був поруч,
Душу зігріє, ласкавий, теплий погляд.
06.11.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026053
дата надходження 08.11.2024
дата закладки 08.11.2024
Загавкало, противні звуки,
Знов п-д-ри летять і с-ки.
Щоб нас принизити й гнобити,
Та й просто так, банально вбити.
Від цих скажених, хтось не спить,
Вночі і вдень нас боронить.
Та від нечистих небо миє,
Завжди готові, ледь завиє....
За тим будинком, там подія,
Роботі Браунінг радіє,
Здалеку Кольт десь обізвався,
І враз затих, як обірвався.
ПеКа зацокотів тихенько,
Хоча оце отут, близенько.
А там он ЗУшка, Тук! Тук!Тук!,
У зброї цій приємний звук.
Зенітка, ту далеко видно,
Працює дуже вже солідно.
На небі темнім дивні траси,
Не пролетіли п-д-раси.
Згадаймо в цю страшенну мить,
Хто нас від смерті боронить.
Хто вміло ворога скосили,
Хай вбережуть їх Вищі Сили.
В. Небайдужий.
Листопад 2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025981
дата надходження 07.11.2024
дата закладки 07.11.2024
Примітка. “Батон” – позивний станції перекачки фекальних вод,
який, чомусь ніхто не “горить” бажанням охороняти.
Батон не всім чомусь годиться,
Бо там не чистая водиця,
Із міста в трубах затікає,
Та й далі геть собі тікає.
Субстанція, що є в Батоні,
Навіть в прісній воді не тоне,
То суть, що у пекельну мить,
В вогні, Те точно не згорить.
Повітря дійсно пахне, Диво!
Літають мила аромати,
І дух такий, що не впізнати...
Тарані запах, пахне пиво,
Дух віскаря, букет тут винний,
Гуляє у повітрі дивний.
Ще й дорогою ковбасою,
Кетою й чорною ікрою,
Балик із риби і м'ясний,
На вибір, жирний, чи пісний.
Враз, сирним запахом поперло,
То так, що аж дИхання сперло.
Мівіна класна, є харчі,
Та й спати є де уночі.
Шановні Друзі Добровольці,
Ви всі такі прекрасні хлопці.
Ловіть оцю щасливу мить,
Щоб на Батоні послужить.
І нас щоб завтра замінить.
В. Небайдужий. 2024 р.
Із пережитого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025729
дата надходження 03.11.2024
дата закладки 03.11.2024
Як на землі та і в воді, усюди,
Живе багато, є тварини й Люди.
Ведвідь обжив сусідній ліс,
Буває, що в у двір до когось він заліз.
Тварина та підступна, хитра й зла,
Він травоїдних пожирає, оленя чи козла.
Від голоду бува траву пасе,
А то і падло уминає, їсть усе.
Чи вулик розорить, щоби насолодиться,
Людей вбиває, щоби крові їх напиться.
Така істота, то біда й нещастя,
Те краще обійти, якщо удасться.
Але коли біда прийшла у двір,
То тут сховатися не вдасться, вір - не вір.
Тоді потрібно братись за рушницю чи рогач,
Не допоможе ні молитва, та й дитячий плач.
Та не лякатися страхіття, вдень і вночі,
В пащеку бити, в писок і колоти звірю очі.
Не залізати у кутки, бо зло і там знайде,
Чудовисько оте саме з чужого двору не піде.
Все розорить чи перетопче і обгаде,
І від такого буде щасливе й раде.
Це я про те, сьогодні що твориться,
В наш двір ведвідь заліз, тож Люди схаменіться.
Та не ховайтеся, за рогачі беріться.
В. Небайдужий.
2024 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025361
дата надходження 29.10.2024
дата закладки 29.10.2024
Степ і степ, як ряднина, згар і попіл повсюди. При долині стежина, сухе повітря тисне в груди. Довкола, де погляне, то ями, йому не дістатись до мами, там зараз ворог, від будинків привиди - споруди. То подарунки від русні, біда, смерть, сліди війни. Очам холодно побачить, вщент зруйновану хатину, чи хтось може пробачить, за страждання, безжалісно вбиту дитину?
Поміж пагорбів стежка від долини до лісу. Невеличка хата, попід балки, горобці чистять стріху. Раз – по - раз все на злеті, павутиння і пух, немов скрізь лад наводять, виганяють злий дух. Павуки під крокви, вміло мережки городять та залюбки ряднини плетуть. До землі летять скалки, враз вітрець, відпочить ліг на покинуті санки, то ж помітно, що вщух. Всі клопочуть своє, ранком сонце ж встає. Як той знак до життя, віра гріє серця, не вмирає душевне бажання побачити майбуття.
Нині днина у тиші… знову щастя земне. Чи війна закінчиться і біда омине? Прямий погляд хлопчини в теплі очі бабусі,
-Я голодний зі вчора, може снідать на часі?
Ледь-ледь ноги волоче, від стільця до плити,
-Принеси, дровець хлопче, не багато бери. Нам би тих, що під пилом, досить тижнів на три. Але ж ми ще не знаємо, скільки тут ночувати, до якої пори.Та й чи досить муки, пиріжків зготувати. І нехай без пательні, бо ж олії немає, ми положим при плитці, вона ‘хоч трішки підсмажить. Допоможи бабусі, це ж тебе не дуже обтяжить.
Напівтемрява в хаті, знов думки волохаті. А, як наші відійдуть, бандюки й сюди прийдуть. Ховав думи хлопчина та стару ж не покину. Де руїни сестриця і матуся вдовиця. Сиротою зостався, скільки сил намагався, заховати в жмут сльози, жаль немає дороги. Обійти тих вонючих, вузькооких і злющих. А на пагорб не підуть, побояться ракет. Але їх лиш біс знає, в собі держуть секрет.
А старенька журиться, весь час, як та квочка,
- Як згадаю синочка….
Ті слова, як пророчі, у сльозах знову очі.
- Він мені наказав, бути поруч з тобою, ще тоді, як війна почалася, весною. Тобі ж всього дванадцять, ну нехай би хоч двадцять, відпустила б у військо, хоч воно і не близько. Тепер маєм ховатись, щоб в полон не попасти.
Тиша й мови немає та біль серденько крає. Не сидиться на місці, в бабці руки у тісті. Він сказав,
- Я скоро повернуся, не пройде й хвилини, піду, навідаюсь,чи залишилися на сливці сливи.
У відповідь, лиш посміхнулась і до плити вже розвернулась, про себе тихо,
-От уже й соромиться сказати, що хоче до вітру, намагається дорослим стати.
Свіжий подих, гарячий, бо спекотне це літо, десь здаля котик плаче, миттю в очі б’є світло. Пригинається йде, то повзком по пилюці, ритм сердечка затих, от би дав тій падлюці. Чого хочуть зануди? Чому неньку убили? Як позбутись Іуди, хай Боги б всіх навчили.
Від пилюки, чуб - стріха, для хлопчини є втіха. Далеченько пробрався, то ж зустріть сподівався. Тих бійців із тризубом та із стягом України. То відчув би справжню радість, міцне плече родини. Хай би бабцю повідав, ото б усміхнулась миленько. І за них би, на колінах, вдень і вночі молилась тихенько. Щоб вертались додому мужні воїни наші, для народу настали мирні днини, найкращі.
Та раптовий свист кулі пролетів мимо вуха.
- От чортяка, от зараза, попадись,ти мені с*ка,- і завмер, як та квітка, що дрімала в пилюці,
-Почекай прийдуть герої, за злочин потонеш у багнюці,чи так, добряче, за все віддячать падлюці.
Згодом…стало сивіти, ніби морок на очі. Ой, щось я став безсилий, треба трошки посидіти, дочекатися ночі, Думки душу ятрили, не дрімай, іди далі. Відкинь сумнів підступний і безмірні печалі.
То повзком, то котився, вже за щось зачепився. Враз бруском впав донизу, ніби хтось підстелив хмизу. Встиг лиш очі відкрити, поруч хлопці – вояки, хтілось птахом злетіти, обіймав залюбки.
- Звідки хлопче ти взявся, скажи, як сюди пробрався?
Він очам ще не вірить та відкрив серце, щирий. Так і так, минув пагорб, мені довелося йти задом, щоб чортів чатувати, певно їх небагато, мабуть троє, чув мати. Бачив дерево, схил, як вітрисько котивсь. Дяка Богу я з вами!
І торкнувся вустами. Святого хліба, що бійці угостили. Ясні очі у хлопця, то ж ще й консерву, як гостинець для бабусі подарили.
-Мені треба повертатись, бабуся буде дуже хвилюватись. Боюся, ще шукати піде, правда хіба що місяць зійде. Як темно не наважиться, боїться й щоб я нікуди не йшов, свариться. Все до ікони мене тягне, вкотре заставляє помолиться.
Послухав командира, повертався додому, при спілкуванні зовсім втратив втому.Значить все буде добре, вони близько.Сам себе підбадьорював хлопчисько. Консерву й хліб швидко закрутив у сорочину і вміло підперезав за спину. Весь час повзком, воно б, коли то воля бігом. Та де ж тут, як ворог у засідці чатує. А він повзе і навіть часом, той попіл смакує. Ще більша злоба збурює душу. Та все ж упевнений в собі, шепоче,
-Я всі сили зберу та долізти мушу.
Вже стороною, далеченько від дерева відповз, відчував гучне серцебиття, як зненацька до лиця вдарила кров. Чого хвилююсь, втішав сам себе,
-Бабусю, я скоро прийду, то ж вже близько, мене біда мине.
Аж ось, ледь- ледь видніється миготіння світла, не розібрати, але ж то не свічка.Здригнувсь,а раптом влучили,тліють останки від хати. Але ж бо щось та чув, а може лахміття тліє, чи мене пішла шукати? Бабусю, люба, чого не могла дочекатись?
Думки губляться, наче блукають у павутині, воно б звичайно було видніше при днині.Але ж гукати не стану я, бо ж тут, ці коршуни- злодії…русня. Не пощадить, цього не дочекатись, тому не варто і кричати.
Темінь… немов павук підкрався до хатини, на дверній ручці висить шматок ряднини. Це чого двері навстіж? Холодно тілу, це ж навіщо бабці? За мить, лежачи кинувся ривком, ліг на порозі, вже бачить дрова на підлозі. От воно що, то за світло – в пічці дверця зачинена не щільно. Відразу шурхіт у куточку,
- Любенький, милий мій онуку. А я все тебе виглядаю і молюся, ти ж знаєш, до тих паскуд вийти боюся. Хоч і стара та хочу пожити поруч з тобою, ми ж зберемо, ще на цих пагорбах суничок, літньою порою.
Оце так мрії- ледь - ледь всміхнувся, уже відразу й страху позбувся.
Обіймала, заплакала…. крізь сльози тихо,
-Дякувати Богу, обійшло нас лихо.
Він жваво відв’язав сорочку з-за спини,
-Знаю затримався, так сталося, ти мене не вини. Ось хліб приніс й консерву, дали вояки. До них попав, вони тут близько наші козаки.
Думаю скоро поженуть цих загарбників, чекають ранку.
Старенька втерла сльозу,
-Йде діло до світанку. Тож ти поспи, а я тебе постережу, спечу картоплю до сніданку.
Лиш тільки до подушки, вмить заснув. Вже й молитов бабусиних не чув.
Діждалась ранку і старенька, онучок спить вона раденька. Правда здаля, знов чути вибухи і свист. Вдогін слова,
-А щоби ти навіки, пропав в’їдливий фашист.
У ліжку шурхіт, онук обличчям до неї повернувся, ні не прокинувся.Чомусь здригаються повіки і дихав дуже часто.
-Бідна дитина, - мовить бабця, в такому віці війну бачити важко.
Вона ж не знала, що в ці хвилини він бачить сон.
Здалеку зарево, а в стороні ближче вогонь. Вже себе бачить під тим деревом. Що оминав та згодом котився. За мить стояв, високий, з мечем у руках, із вороном бився. Той ворон страшний, чорний, як смола, здорові крила вогнем палахкотять, виблискують, аж пече у очі. Як мечем б’є по ньому, то кінцівки пір’їн у вогні, відлітають, губляться в темряві ночі. Звук десь зникав, удари припадали ніби по залізу, він наступав, ворон відлітав донизу.
- А я ж тебе, нечестивого позбудуся,- миттєво волав його голос, зникав поміж пагорбів, здавлося дуже далеко.
Хвилюючись, чутливо ніздрями втягнув повітря, зібравши всю силу так вдарив, що ворон перекрутився,
А от тобі, подумав, що я піддамся легко?
За мить із очей ворона вже вилітали іскри, деякі з них гарячі, впивалися в обличчя, а якісь і гасли, розліталися в різнобіччя. Над головою ворона здійняв меч і відчайдушно вдарив, щосили,
- О погань рашистська, згинь з моїх очей, нехай навіки, буде мій народ щасливий!
Саме в цей час, хатина, аж здригнулася від вибуху. Старенька з переляку поклала хустинку за пазуху. О, як набридли їй такі моменти, як опанує страх, туди в хустинці ховала документи.
Онук прокинувся, з ліжка різко скочив на ноги. Бабця зразу до нього,
-Злякався! Дякуймо Богу, марні тривоги. Це далеченько від нас, тобі напевно щось наснилося, ти чомусь марив, бачила часто трусився, ніби у тебе щось неймовірне вселилося.
-Але ж бабахнуло, бабусю, напевно наші почали бій,- поглянув хитро, його обличчя ледь усміхалося.
- Та де там наші, бідненькі відступили. Воно ж, як порівняти їхні й наші сили. Оте ж паскудне заздрить, сотнями літ готується, збирає всіх своїх шакалів, вуличний зброд І вже вкотре ганьбить наш рід, увесь український народ. О, Боже - Боже чому нашій країні така гірка доля, гинуть сини і доньки, на жаль, чомусь нелегко, нам дістається воля.
Важко перевела подих, ступила кілька кроків до ікони.
Лиш якась мить, його думка настигла - О, бабусю, люба, якби ти могла добре ходити, то тут би не сиділа. Знаю відважна, давно би були пробралися до наших. І там почекали звісток кращих.
Раптове шарудіння за дверима,в недоумінні, обоє кліпають очима. Старенька зблідла, опанував страх та все ж утрималася на ногах. Онук обняв її й ні слова не сказав. Тільки подумав - В такий ранковий час, кого б оце принесло до нас? У дверях стояли двоє бійців посміхались. Один із них підморгнув до хлопця ,
-А ми вас, уже і знайти не сподівались.
-Яке це щастя синочки, які ж ми раді вас бачити, - крізь сльози говорила й обіймала старенька.
Худенькі, жилисті руки витерли сльози й до онука,
- О, як шкода, цього не бачать рідні й твоя ненька.
Один з бійців поклав на стіл хліб і шматок сала,
-Колись моя матуся казала. Що у нас, українців, від сала є сила, додає мужності, віри, щоб міцнішала родина. Та, як заповіт, пригадую казала, що Бог сказав, що Україна – це хлібна та духовна житниця світу.Тож сподіваємося перемога недалеко, матимемо втіху. Але не зараз, нам час поспішати, а ви повертайтеся в містечко. Ми вигнали звідти рашистів, від нині там буде безпечно.
Мужня рука прилягла на плече хлопчини,
-Це завдяки тобі ми знайшли те кубло рашистів.
Від здивування, старенька стрепенулася, чомусь зразу не знайшлося слів. Тільки тепер зрозуміла, де онук так довго був і чому вночі марив та тремтів.
Поміж пагорбів вузенька стежка, дві постаті, не поспішаючи, йшли до низу, в напрямку містечка. Онук часто озирався, придивлявся довкола, радів, що допоміг військовим, про місцевість розповів. Бабуся ж від щастя плакала, вкотре сльози витирала. Йшли вдвох, у душі з вогником надії, що обов’язково збудуться сердечні мрії. І скоро мир настане в Україні.
Серпень 2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025166
дата надходження 26.10.2024
дата закладки 27.10.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JhuB-252TSM[/youtube]
Кіт давно мій вже учений,
Читать уміє й рахувать.
Не сидить без діл даремно,
Щось зробити - це пустяк.
Зловив якось він дві мишки,
Третя швидко десь втікла.
З ними грався довго нишком,
Слинка з рота так текла!
Бивсь недавно із котами.
Показать хотів він силу.
Та тікав від них з сльозами,
В хату вскочив він насилу.
Лежав в ліжку з синяками,
Вкутав лапки він у гіпс.
Хвіст убрався будяками,
( Нащо в драку ти поліз?)
Вже сидить й читає книжку,
Букви всі, на жаль, не знає.
Поряд сіла біла мишка:
Тихим голосом питає:
Що там пишеться в книжках?
Хочу теж читать новини.
Бачиш лапи у бинтах?
Й в тебе будуть за хвилину...
В Мишки лапки хоч маленькі,
Утече, а чи догоне?
Хоч маленька, та спритненька,
Та сердечко все ж тривожне...
_____________________________--
Бажаючі можуть продовжити казку і написати
в коментарях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024875
дата надходження 22.10.2024
дата закладки 22.10.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IbriyC93Fl0[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024529
дата надходження 18.10.2024
дата закладки 18.10.2024
На хвилястому крилі,
Сходить сонце на воді,
Свіжістю умите,
Шовком оповите.
Сіє світло на землі -
Мліють хвилі молоді,
В купелі ранковій,
Люляні в любові.
8.10.24
P.S. Світлина автора 6 липня 2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023983
дата надходження 10.10.2024
дата закладки 11.10.2024
Я зайченятко, тра - ля, ля-ля,
Зранку пробіжка по стежинці.
Сміле зайчисько трі - лі, лі- лі,
Кажу привіт рясній ялинці.
Присіло сонце на ослінчик,
Рожевий обрій, жовта стрічка,
Ніжно ласка ясний промінчик,
Зазолотилась стрімка річка.
Я зайченятко, тра - ля, ля-ля.
Все оглядаю по окрузі,
Поведу пісню, трі-лі,лі -лі,
У лісі маю добрих друзів.
Пташиний спів - то насолода,
Це щебетання серце гріє,
Вражає очі земна врода.
Душа співає, на злеті мрія.
Чудовий настрій тра - ля, ля - ля,
Примчавсь - вітаю, всі дубочки,
Берізки й сосни, з початком дня,
Й вітрець злегка гойда листочки.
Я зайченятко, пізнай мене,
Зарядка ранком, як годиться,
Раптом хмаринка в небі моргне,
Зі мною певно... веселиться.
Мабуть спортсменом, все ж стану я,
Мов підлітаю, торкнувсь землі,
Тож на змагання позвав джмеля,
Лапки моторні, класно мені!
Всі віншували й мене щиро,
Вдалась пробіжка і насправді,
О, як це добре, серцю мило,
І так приємно, друзі раді.
Мудрунчик-зайчик, ля - ля, бум - бум,
Трава в намисті, сяйвом іскрить,
Тривогам зась, здолаю сум,
Щасливий нині, прекрасна мить!
08.10.2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023981
дата надходження 10.10.2024
дата закладки 11.10.2024
Розмова з Місяцем.
Дивлюся в віконце осінньої ночі,
Лиш Зорі і Місяць, мої тішать очі.
Все інше, темрявою “світить” з небес,
А Зорі ті бачуть і Місяць все, теж.
Не можу як Зорі високо літати,
Та й навіть до Місяця важко дістати....
Тож просто Зіркам до землі я вклонюся,
Й до Місяця також з проханням звернуся.
Ти Місяць, гуляєш над світом як Сонце.
Воно цілий день зазирає в віконце.
А люди і добрі, та й злі про це знають,
Свої таємниці від нього ховають.
Ти ж Місяцю бачиш і сором і щастя.
В людські таємниці заглянути вдасться.
Ти можеш мені про оте розповісти,
Про що ти почув і побачив ген звідти.
Почув мене Місяць, з небес одізвався,
Погодився в тому, що бачив, зізнався
Сказав, розпочнемо, не будем спішити,
Щоби всім до ранку “кістки перемити”.
Дивись, із чого в котрий раз почалося,
Свій шанс українцям спіймати вдалося.
Без крові і втрат відірвались від раші,
Пішли в самостійність від тої паРаші.
При цьому, паРаша із тим не змирилась,
А зуби зчепивши на час затаїлась.
Коли Кучма "вектори рухав по полю",
Нахабно і підло забрали в вас зброю.
А той хто при владі, повинен був знати,
Що час щось робить, а не вести дебати.
Про те, чи потрібно вивчати нам мову,
До НАТО іти, чи в паРашу нам знову.
Кацапи брехню розпустили по світу,
Що їх ні в Криму й на Донбасі "їх нєту".
Лідери ваші, то смішно казати,
Був першим - що "мали то й маєте мати".
А другий, той путлєру - руки лобзати,
Та більше, устиг ще і ноги лизати.
А третій, то він на горшках "відривався",
Хоча щось робив і на людях старався.
Четвертий, то істина, правда, не слухи,
Той справжній був Дон - росіянин, по духу,
Без комплексів, він "по понятіям" правив,
І "вектор" держави в паРашу направив.
Хоч трохи згадаю про ту половину,
На ньому висить ой велика провина .
Це втрачений Крим і пожежа в Донбасі,
Це він запустив туди тих підарасів.
Звичайно, був підготовлений, п'ятий,
То він своїм бізнесом був лиш зайнятий.
Щоправда, казав всім про армію, мову і віру,
В людей от таке викликало довіру.
Рашистські попи з'їли пуд валідолу,
Коли святий Томас вернувся додому .
Робив і для армії трохи розробки,
А все ж, в основному, були недоробки...
Народу звичайно, життя не повидло,
Народу таке дуже швидко набридло.
Тож локшину публіці дружно на вуха,
Прийшли колобранти, приємні для слуху.
Прийшов ото той по москві хто тинявся,
Тай там глузував, з України знущався.
З собою привів, що крадуть як ніколи,
Відкрито та щиро, не "по приколу".
Колись, на початку, то крали так тихо,
Чи сором то був, а можливо боялись.
Тепер, їх сьогодні не стримує й лихо.
Неначе кінець, щось отам обірвалось .
Щож Сам, він неначе бурдюх той надувся,
Смішив, йому плескали, все ж схаменувся.
Згадав, що не блазень, “царем” став на “троні”,
Від плескання втомляться швидко долоні.
По перше, потрібно сказати, зуміти,
Як й чим ту прокляту війну зупинити.
Все просто, навіщо мудрити й гадати,
Військам припинити в кацапів стріляти.
Та ще, чи для сміху, а може для дива,
В очах у убивці побачити мира.
Сказав, від кордонів війська всі забрати,
І напрямки наступу розмінувати.
Бо дії якщо бойові розпочнуться,
Полки ті швиденько назад повернуться.
Дороги на Північ, дороги на Схід,
Мабуть щоб паРаші спросити підхід.
Розробки військові продав в Емірати,
Бо факт, не бажаємо ми воювати.
А землю, то будемо ми продавати,
Не думав, що Землю пора захищати.
Про напад йому всі кричали на вуха,
Та він як на зло, ну нікого не слухав.
Це нам не потрібно, не набридайте,
Інвесторів наших не налякайте.
Он скоро весна, то свій час не марнуйте,
А краще шашлик поспішіть, маринуйте.
Щоб було в державі відомо усім,
Він менеджмент має, число їхнє Сім.
От з цим розбудив вас уранці рашист,
Під гуркіт снарядів й ракет їхніх свист.
Хтось скаже, то він об'єднав нас усіх,
Неправда, брехня, то все курям на сміх.
Не з ним й не за нього пішли воювати,
Пішли щоби Землю Свою захищати,
Оту що не встигли ще зовсім продати.
Найбільш вмотивовані з ворогом б'ються,
А більшість сховалась й від страху трясуться.
Хтось втік за бугор, хтось зумів відкупитись,
А той за колиску встиг міцно вхопитись.
Краще загинуть від бомб, чи снаряду,
Ніж заховатись та плентатись ззаду.
Із під спідниці на світ споглядати,
Чи то від страху смердіти й дристати.
Біцепси товсті, найкращі тату,
Герої на фронті а не в тилу.
Стала пора, всіх потрібно призвати,
Й тих, хто не хоче іти воювати.
Бо Конституція, то не є сміх,
Вона справедливо працює для всіх.
Хтось каже, не втік, він тут з нами зостався,
А там за бугром, він навіщо нам здався.
Та й тут, замість того, набої робити,
Простіш за кордоном непотріб купити.
Він каже, стратегію не розумію,
Я так, язиком теліпати лиш вмію.
Пора схаменутись, ти ж є Главковерх,
Навіщо тоді сам поліз ти наверх.
Навіщо був Курськ, і навіщо ті втрати?
Чи було потрібно нам фронт розширяти?
В окопах біда, Їм немає заміни,
Нестача снарядів, набоїв та й міни…
Роби щось, дивись на крові заробітки,
Твої багатіють, їх статки, то звідки?
Вже гроші й валюту у ваннах тримають,
Тому що безкарність за все відчувають.
Колись обіцяв, що весною посадиш,
Зроби це сьогодні, біді тим зарадиш.
Не бігати світом й подати просити,
Пора вже навчитись своє щось робити.
Отак мені Місяць довгенько старався,
Про все розповів і за хмару сховався.
А я собі думаю правда, чи ні?
Чи справді так є, чи побачив у сні?.
Не встиг я у Місяця ще запитати,
Де “Братство” поділось, й Дмитро їх вусатий.
Щось не видно на олімпі, Ярош кудись дівся,
Чи в провладних коридорах у теплі зігрівся.
Козацькі старшини пихаті й пузаті,
Невже заховались, й сидять десь у хаті.
Пропав Тягнибок і “Свободи” немає,
Їх може лякає війна, що триває?
Амінь.
В. Небайдужий. Жовтень 2024 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023939
дата надходження 09.10.2024
дата закладки 10.10.2024
Ця жовта троянда,краса сонцеока,
Навіяла думку сьогодні мені,
Що й ти, як вона там, така одинока,
Самотні твої темні ночі і дні.
Цю милу троянду зрізати не смію,
Вона має жити і в осінь цвісти,
В долонях своїх я її обігрію,
Можливо тепло це відчуєш і ти.
Ця квітка чарівна як зірочка з неба,
Від неї осінній світлішає день,
Своєю красою так схожа на тебе,
Про неї написано море пісень.
Самотні троянди надію ви майте,
Що осінь подбає дбайливо про вас,
Подарить вам щастя,горіть не згорайте,
Період цвітіння це саме ваш час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023822
дата надходження 07.10.2024
дата закладки 07.10.2024
На безлюдному причалі,
Віддається ніч у шалі
Місячному вітру.
Розлила палітру
На розкішні хвилі.
Мрії легкокрилі
Пестяться у морі.
Захмелілі зорі
Тануть в піднебессі,
На бездоннім плесі.
У магічній силі,
Берег ніжить хвилі -
Поштовхи ритмічні,
Відчуття космічні. 6.10.24
Примітка: світлина з Pinterest.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023815
дата надходження 07.10.2024
дата закладки 07.10.2024
Осіння пектораль
Коли зодягне осінь пектораль,
Ту, найбагатшу, рідкісну у світі,
То здасться, Бог всі кольори зібрав,
Що зими накопили, весни й літа.
У ній мережок ситечко густе,
Зелена рута в золотій оправі,
А як ще й хризантема розцвіте,
То королевою назвуть її по праву.
Там сивина туманів молодих,
І неба синь, замислена й прозора,
І колір слив, що припасли сади,
І срібла блиск, що опустили зорі.
Там жовтизна беріз і міць дубів.
Росою вмиті їх пихаті віти,
Калини ягідки в гіркій журбі
І злякані морозом першим квіти.
Така, бач, осінь у моїм краю,
В ній казка й дійсність – все переплелося
І опинилось у земнім раю,
Де літо бабине пряде своє волосся.
31.01.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023817
дата надходження 07.10.2024
дата закладки 07.10.2024
Ти нахилися низько до землі,
І відчуй силу, мужність, її біль,
Лишає воїн… слід, стежку в крові,
Й щодня летять у вирій журавлі.
Тож на той час, схилися до землі,
Розсип троянди, хоч печуть сльози,
Їх шлях тернистий, небеса в імлі,
Слідом ллє дощ, розридалась осінь.
Знов нахилися, нижче до землі,
Відчуєш згар, стогін, плач дитини,
Втрачає ненька розум від війни,
Вінки, враз крик -.немає родини!
З любов’ю, щиро, ледь торкнись землі,
Подякуй їй, що є, придає сили,
Чом загубилась віра у пітьмі?
Чи будем Боже, колись щасливі?
Вже й на колінах і ладен повзти,
О наш Всевишній, пробач за гріхи!
Спаси синочків, здатні зберегти,
Цю святу землю, яку даруєш ти!
***
Вітаю наших мужніх воїнів зі Святом Покрови,
з Днем Захисників і Захисниць України.
Низький уклін Вам і подяка!
Хай Вас оберігає Всевишній і Пресвята Богородиця!
Здоров'я Вам,перемоги і віри в щасливе майбутнє!
01.10 2024 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023359
дата надходження 01.10.2024
дата закладки 01.10.2024
Козацький дух
Незгоди-репресії,
Голодомори,
Тяжкі війни
З московитською
Підступною ордою,
Не вбили козацького
Духу в українців
Упродовж віків-
У сучасних козачок
І козаків,які ведуть
Народ до Перемоги-
Їхню нескореність
І волелюбність
Не зламати,
Не перемогти.
28.09.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023350
дата надходження 01.10.2024
дата закладки 01.10.2024
Не тікайте добрі люди у чужії села,
Бо там життя богатеє, але невеселе.
Може біда прийшла в гості, чи згоріла хата,
Бува втратили родину, чи меч супостата...
В чужім селі ночі темні і чужії люди,
Там багаті та і бідних своїх мають мати.
Будуть наче посміхатись і приймати всюди.
А насправді дулю для вас в кишені тримати.
Те недобре, але лихо буває ще й більше,
Бо роздягнуть ще й згвалтують, та зроблять ще гірше.
В старця торбу відбирають, та виколять очі,
Інших в рабство заганяють, й стане день як ночі.
В чужій хаті пятий куток буде вам за щастя,
В чужім краю тепле місце знайти не удасться.
На чужині цукор гіркий і сіль не солона,
У кринці води нема й білий хліб як вовна.
Тож тримайтесь свого села, й згорівшої хати,
Тут вам і сусід недобрий прийде помогати.
А хто пішов в краї чужі, то пора, вертатись,
Бо людині Богом дано, щоб свого триматись.
Нехай бомби і снаряди, все колись минеться,
На убивцю і злодія управа знайдеться.
В. Небайдужий.
Вересень 2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023315
дата надходження 30.09.2024
дата закладки 01.10.2024
Ботанічний ескіз намалюю на шкірі:
ти у розрізі — айстра, оболонка — полин.
Не зрізай гіркоту, а красою полий
із джерел, що знайду у пустельній Пальмірі,
в гирлі втрачених сил, найтихіших молитв.
У руїнах видніються скошені стіни,
і рослинний ескіз шумовинням поплив,
сірим куснем від неба та спротивом див.
Залишився синець. Не болить, а постійно
віддзеркалює спомин, мов люстро води.
Пригорнешся до себе, як пальці до глини,
щоб створити майбутнє, крізь хащі вершин
пронести всі фігурки свої чи чужі, не спіши,
твоя айстра — це зірка, що вкаже, коли нам
вирушати в дорогу, шукай на Малому Ковші
точку руху вперед, я ж тебе не покину
в землетрусі війни чи оазах лощин.
І коли я впаду, затуманюсь, зневірюсь,
поміняємось — станеш моїм джерелом.
І на місці, де вгризся ментальний розлом,
ботанічний ескіз намалюєш на шкірі,
відновлюся — майбутнє засяє нам знов.
28.09.2024
© Олена Галунець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023180
дата надходження 28.09.2024
дата закладки 28.09.2024
Не дихаю, не бачу і не чую,
І слів, щоб правду мовить не знайду,
Чи то живу, а вдома не ночую,
Біжу, але на місці наче йду.
Вже сил нема, а відчай серце крає,
Бо он туди не встиг, а там не допоміг,
Бронею, став би сам над рідним краєм,
А час важкий настав, не все зумів і зміг .
Бо сил нема, бо кров холоне,
І серце, то стоїть, а то як звір біжить,
То не моя вина, від втоми тіло стогне,
Не бачить око, та й рука тремтить.
А зло живе, не можна з ним миритись,
Бо плачуь матері і гинуть діти,
Здаватись - ні, зі злом потрібно битись,
Та нищить ворога, бо правди ніде діти.
Небайдужий.
2024.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023164
дата надходження 28.09.2024
дата закладки 28.09.2024
Ой хмаринки, як перлинки,
Он здаля, пливуть чубаті,
Поряд з ними, як перинки,
Тут з’явились й волохаті.
В небесах дива бувають,
Мов птахів зграя на злеті,
Із вітриськом відлітають,
Ну подібні, до комети.
Бо ж розділить, вміло хмари,
Вмить з біленьких простирадла
З темних дощ, до землі чари,
Густо ллє, пора настала.
Осінь знає свою справу,
Хоч дивлюсь на неї строго,
Все ж люблю цю золотаву,
Пошле дощика сліпого.
Мене манить піднебесся,
Помилуюся, на часі,
Вже й блакить, сонце сміється,
Я з хмаринками у вальсі.
28.09.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023142
дата надходження 28.09.2024
дата закладки 28.09.2024
Колись давно, казав мій тато,
Не підіймай над - забагато.
Та не роби щось через силу,
А краще бережись, мій сину.
Не загрібай до рук занадто,
Про інших думати теж варто.
У рот клади, щоб зміг ковтнути,
Біди інакше не минути.
Як щось знайдеш, то стільки й втратиш,
Чужим - себе ти не збагатиш.
Робить ніколи не лінись,
І старшим місцем поступись.
Не бігай світом з краю в край,
Пригод веселих не шукай.
Живи спокійно, мирно, тихо
Старайсь не розбудити лихо.
Виходиш з хати на хвилину,
То обійми усю родину.
Бо може день пройти, чи вік,
І Бог не знає й чоловік.
Коли повернешся ти знову,
В той затишок, й родине коло.
При спілкуванні, краще слухай,
Бо маєш рот і аж два вуха.
Честь і здоров‘я бережи,
І без потреби, не бреши.
Не буду правди я ховати,
Запам’ятав ті постулати.
Отож, якось пішов із хати,
Десь на годину погуляти.
Не встиг пройти, а оглянувся.
Мій вік пройшов, уже дивлюся.
В Небайдужий.
Вересень 2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022999
дата надходження 26.09.2024
дата закладки 26.09.2024
«Вікна навстіж. Свіже повітря допомагає запам’ятовувати. Корисно хором.»
(Джеймс Джойс)
Я блукаю між хмарочосами,
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метеликів,
Посміхаються,
Наче не коти вони, а рибалки,
Що ловлять старого сома спокою –
Незворушного, як сама Порожнеча –
Стара бабуся Будди-Всесвіту
Медитуючого серед чорноти Вічності*.
Я блукаю між хмарочосами –
Скляними потворами Андрія Варголи**,
Виглядаю мишу на ім’я Сьогодні,
Що бігає між металевими, галасливими
Гусаками-автомобілями***
(Пливіть собі рікою часу, пливіть!),
А мені натякають, що то не миша, а щур,
Сірий, як вчорашнє безглуздя,
І хто натякає (стиха)? Зубата жінка Сонце!
Щур, який догризає насіння годин,
Що ми назбирали в торбинках овечих,
Бо гадали, що ми пастухи, а не женці
Всього, що лишилося
На цій ниві осінній порожній****.
Я блукаю, а місто-страховисько
Поглинає шматочки майбутнього,
Про яке знає лише хвостатий
Пророк.
Примітки:
* - люблю думати про Вічність, а особливо писати про неї. А вона любить… Що ж вона любить, ця стара діва з вицвілими очима? Не знаю… Не знаю…
** - краще б він малював годинники, а не бляшанки з супом.
*** - бо вони гелгочуть як гуси (коли в дорозі). І такі ж неспокійні мандрівці – туди, в невідоме. Бо прийдешнє завжди невідоме.
**** - весняна нива теж порожня – бо ще нічого ще не проросло. Посадіть там просо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022682
дата надходження 21.09.2024
дата закладки 21.09.2024
[youtube]https://youtu.be/jvA6lbRzUK4?si=3uTY8nqFBE95igOX[/youtube]
[i][b][color="#7a0606"]В усі часи була Вкраїна гнана
й плюндований її святий народ –
з великої дороги уркагани
лишали нас і волі, і свобод!
В свій час москаль-негідник Боголюбський,
що ґвалтував нескорений народ,
спалив столицю нашу… І нелюдських
привів в наш дім непроханих заброд
А той нещасний П’єтя-сифілітик,
огризок Габсбуогів, господь боліт?..
Який із нього, в чорта, АНАЛ-літик?
Який без крил його тупий політ?
За ним прийшла німкеня Катерина
й знесла в Дніпро непереможну Січ
й зробила з нашої землі-перлини
придаток свій, а нам принесла ніч.
А доконав наш рідний край Микола
Тараса відрядивши до солдат…
Цього ми не пробачимо ніколи!
А скільки ще отих трагічних дат?!
Вмирав народ, бо відібрали мову…
Й історію Русі москаль підступно вкрав!
І вмились слізно очі волошкові…
Бог оріїв за що так покарав?
То ж хоч наразі, милостивий Боже,
незламну націю позбав біди –
спустись на землю! І, як Богу гоже,
із нами в бій з антихристом піди![/color]
[/b]
21.09.2024
Читаючи, включіть пісню у виконанні ансамблю "Баркаролла".
Це теж один із аргументів до криміналу московії - крадіжка
відомої стрілецької пісні (слова приписують Олені Телізі, що
дуже сумнівно при всій повазі до поетеси, розтріляної фашистами
та похороненій у Бабиному яру). Музика - невідомого автора,
як то кажуть: "народна". Мелодю було вкрадено більшовиками
та підлаштовано до "Варшавянки" - "Мы смело в бой пойдем..."
Ось послухайте:[/i]
[youtube]https://youtu.be/yaVCsIAyp4s?si=oLdD-y9bKP2H0Q3a[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022668
дата надходження 21.09.2024
дата закладки 21.09.2024
Аж по тілу струм,
Допік днини сум,
Догорить зоря,
Не буде́́ш моя.
Бо ж не мед уста,
Скажу ти проста,
Відчуть зраду міг,
Та припав до ніг.
Плаче янголя,
Десь почув, здаля,
Навпіл серце рве,
Це життя земне.
Вітер б’є в лице,
Почуття - скло вщент,
Охолону вмить,
Душа вкрай болить.
Не вернути час,
Доля ранить нас,
Стежку віднайду,
Ти пробач, я йду.
18.09.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022673
дата надходження 21.09.2024
дата закладки 21.09.2024
Струмиш повітрям, стиснутим в мені,
Наповнюєш єства резервуари,
Обіцяні лишаєш мемуари,
Веселкою сяйливою на дні.
Живильною водою у мені
Повільно розливаєшся в судинах,
Твій образ воскресає на світлинах,
Натхненними світають ранки, дні.
Розбурхуєш уяви у мені -
Чуттєві доторки безмежно милі,
В очах спалахують ясні вогні.
Без тебе дихати одній не в силі,
Побудьмо ще хоч трішечки одні,
Мій серпню, на осіннім небосхилі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022379
дата надходження 17.09.2024
дата закладки 17.09.2024
Я тебе... чекала, прийшов час,
Попри спеку, все ж не спинити,
Тихий шелест листви поміж нас,
День настав, літу відступити.
Прохолода... ніжністю торкне,
Тут жоржини, айстри за вікном,
Я відчую дихання земне,
Вже сповите росами вінком.
Тож торкнусь, устами залюбки,
Чаю з м’ятою, знайду спокій,
До думок навіюють стежки,
Вкриті листячком жовтобоким.
Я щодня чекала, як весну,
Й досі мрію, ти не плач часто,
Хоч на хвильку забудь про війну,
Щоби іскра віри не згасла.
Золотава ступнеш у парчі,
Вся осяйна, світлом і теплом,
У лісах дріматимуть сичі,
Зачаруєш… й мене дивним сном…
Тебе осінь… я дочекалась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022391
дата надходження 17.09.2024
дата закладки 17.09.2024
Серпневий ранок…ще сонце по травах не випило роси. Серед трав і квітів двоє, ще поряд, лежать два велосипеди. Напередодні школи це їх остання пробіжка, як вони, із задоволенням це називають. Відірватися від світу, втекти від міського галасу, позбутися метушні і нав’язливих звуків транспорту. Хоча і живуть на околиці міста та все ж за містом обом комфортніше. Тут відпочинок і спокій, є можливість вволю насолодитися тишею і красою.
Обоє молоді й красиві, як привітне ранкове сонце. Почуття світлі, як безхмарна блакить у очікуванні щасливого мирного дня.
Вони здолали немалий шлях, так з кілометрів дев’ять, оминаючи ряди старих посадок з ясенів, сосен, грабів, клені, дубів,ліщини.Позаду помітний пагорб і старий покинутий садок, а за ним,уже знайоме для них широке поле. Воно уже й забуло навіть звук трактора, не те, щоб роботу плуга. Мабуть йому привітніше зустрічати пташину, що гніздиться, слухати їх пісні. Та тішитися різними травами, польовими квітами, які виблискують на сонці, від вітру хвилями переливаються різними барвами.
Одягнені в жовті футболки і в короткі, темно-зеленого кольору шорти, вони закинувши ногу за ногу, спинами лежали на землі. Їх погляди, як теплі рожеві світанки, а усмішки милі, привітні. У очах довіра, бо ж поряд сприйняття справжнього друга.
П’ятнадцять років - квітуча юність.Попереду, ще школа. Воно б відірватися би по –повній, десь у кав’ярні, але ж ні, не той настрій. Третій рік жорстокої війни кожного примушує задуматися, що буде далі, як вижити?
Вона в руках тримала кілька віточок чебрецю,
-Ромко! Ти відчуваєш запах цієї земної краси? Квіти вже відцвіли, такі маленькі листочки, тоненькі стебла, а мають чудодійну силу. Та ти понюхай, запах, аж п’янить.
Він дивився в небо,
-А ти помітила, яке сьогодні чисте небо? Блакить осяяна сонцем- краса! Наталю! Прислухайся, біля нас немає, але здаля я чую птахів, мені здається їх, ще більше стало. Напевно сюди від війни перелітають.
-Птахи, як люди теж тікають. Всі хочуть жити. Але ж деякі вже відлетіли у вирій.
-Натко! А, як ти думаєш, за два роки нашого навчання щось зміниться?
-О-о-о Ромчику…лиш Бог знає, так каже моя бабуся.Ця московська свора божевільна, важко зупинити.
-А, як ти відносишся до проведення в школі військової підготовки?
-Мені це потрібно, бо я після школи мрію в інститут Пирогова, хочу мати вищу медичну освіту. А ти так і думаєш стати юристом чи змінив відношення до цієї професії?
-Я ще на роздоріжжі, почав читати «Право» та батько каже юристів сіткою лови, а на залізницю більше серйозніших працівників бракує, хоче щоб я в інститут транспорту поступав. Тож іще маю час подумати.
-Під час війни і твоя, і моя професії будуть потрібні, а це основне.
-Я думаю, може за два роки навчань, цей жах закінчиться.
-Дай Боже, щоби ми і зараз не ховалися по укриттях.
-Ти помітила, коли оминали садок, весь урожай при землі, так нікому і не був потрібний.
-Мама розповідала, що господаря вбили на війні, а дружина з дітьми виїхала за кордон.
-Тікають люди…шкода. Риба занурюється де глибоко, а людина де краще.
-Ромцю, а ми з тобою не втечемо, в Україні залишимося?
-Ой, моя ж ти подружко! Хіба я схожий на зрадника? Ти захотіла в парк, пішли в парк. Повеселилися з горобцями та голубами хіба ні?. Мала бажання на ставок, пішли на ставок, викупалася вдосталь, аж дзигоніла. І ось твоя забаганка чкурнути за місто, це вже втретє за літо, хіба я заперечив? Якщо справа розумна, вдвох маємо задоволення, то чому й не зробити.
Наталя перевернулася, лягла ниць, поклала голову на його груди.
-Слухай, мені здається тут така тиша, я навіть вітру не відчуваю.
Позіхнула.
-А його й немає.
-Ой подивися Ромко, он над ромашкою дві бджоли кружляють. Як думаєш вдвох сядуть на одну квітку, чи якась з них одна. Квіточка досить маленька, як помістяться?
Хлопець засміявся.
В цей час дві бджоли присіли на тій же квітці.
-Ой дивися, вони такі ж дружні, як і ми з тобою.
- Щось у тебе голос трохи глухим став.
-Це напевно на мене так чебрець подіяв, трохи на сон клонить.
Роман встав, їй під голову поклав курточку,
-Ти дрімай, а я, як справжній мачо буду тебе оберігати. За кілька секунд Наталя солодко сопіла.
Він не марнував час, довкола збирав польові квіти, сплів два вінка. І кілька волошок, щоб швидко не зів’яли обгорнув листком лопуха.
Роман нахилився над Наталею, сухим колоском провів по щоці,
-Так, вже минула ціла година, може досить відпочивати, пора повертатися додому. Вона відразу відкрила очі. Її привітна посмішка визиває гучне серцебиття. Він підніс букет волошок і відразу ж одягнув собі і їй вінки. Щаслива Наталя обійняла його подякувала.,
-Ти такий прикольний! Тобі личить вінок!
-І тобі личить.Ти в цьому вінку, як польова фея.
Обоє голосно сміялися. З посадки почули звуки птахів, переглянулися.
-Бачиш… і їм з нами весело, - помітила Наталя.
В її очах блискавки- веселинки,
-Ти вмієш піднімати настрій.Ану давай зіграємо в курочку і півника,хто виграє, той буде їхати першим.
-От згадала дитячі забави! Ну гаразд, тільки швидко. Нагадай, бо я вже й забув.
Дівчина вирвала кілька стеблин трави,
-Ось дивися, у нас з тобою порівну. Захоплюй травичку знизу і потягни вверх. У кого верхушка гостренька той півник, а в кого пушком лежить, то курочка.
-Але ж я хлопець маю бути півником,-весело помітив він.
-Та це ми ще побачимо, який з тебе півник вийде. Може в мене буде півник і я поїду перша.Так, давай одночасно на число - три.
Вони стояли серед поля. Легкий вітрець ледь помітно здіймав їх волосся, по полю розносився сміх.
Усміхнений Роман, задоволено підніс їй свою траву,
-І все таки я півник, бачиш, як і має бути.
Наталя зазирнула в його очі, Тобі майже завжди везе.Але це ж не правильно.
-Зате чесно. Ну поїхали!
По обіч траси, водіїв автівок привертають увагу два велосипедиста у вінках. Під силою зустрічного вітру квіти розвіюються, тріпочуть. Небайдужі мило усміхалися і іноді сигналили. Роман їхав першим, але часом пропускав її вперед, показуючи, що дівчина не одна. Вона ж весело підморгувала йому, не приховувала радості від проведених щасливих годин. Хоча й недовго, але без нарікань, без гамірного міста. А нині й навіть без сирен, транспортних звуків і галасливих криків, що інколи так потрібно для душевного спокою.
Попереду завтрашній день… йти до школи. Хоч і багато думок, хвилювань, але життя продовжується.
01.09.2024 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022268
дата надходження 15.09.2024
дата закладки 16.09.2024
Досить несміло стеливсь серпневий туман,
То десь клубком, десь мережкою рясною,
Все ж намагавсь приховати жах, не обман,
Того життя, що пов’язане з війною.
Де та долина і лелеки, дзвін джерела?
Жаль та довкола вирви, ями, згар трави,
Туману боляче, не розправить крила,
Він не спроможний лишити знак своєї краси.
Душа страждає і всесвіту теж щемить,
За болі й зраду жити на землі мирно,
Дощова хмара, навіть не спиниться й на мить,
Бо сліз нема, вже виплакані, пливе невпинно.
Допомогла б туману, але ж несила,
Геть зовсім виснажена, наче пір’їна….
10.09.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021922
дата надходження 10.09.2024
дата закладки 11.09.2024
Я чекав на Вас, друже, на Ваші слова і на вірші.
Кожне слово - це зброя, і Ви довели це не раз.
Сподівався, Ви тут. Ну а Ви вже давно значно
вище,
Там, де вже неважливим здається крилатий
Пегас.
Друже! Тут - все без змін. Вбита щирість лежить
на підлозі,
Слово правди в конвульсіях б"ється. Безмежна
пітьма.
Тут за мотлохом різним всі ллють крокодилячі
сльози,
А не стане людини достойної - тиша німа.
Пам"ятаю всі Ваші листи. Я любив Ваше Слово.
Ваших віршів боявся підступний, огидливий кат.
Хай душа Ваша чесна летить в небеса кольорові,
Вам - одвічна подяка за праведний Ваш автомат!
Ця ганебна війна нав"язала усім чорну месу.
Знову осінь в окопах, а в місті - осінній бурштин.
Славний Воїне! Справжній Поете! Мій друже
Олесе!
Я про Вас не змовчу! Вірте, знайте, що я - не один!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021833
дата надходження 09.09.2024
дата закладки 09.09.2024
На лимонній хвилі
Місячні уяви,
В ятері блискучім,
Плавають чудні.
Думи серцю милі,
Райдужні заграви,
На захмарній кручі
Сяють в далині.
Не сягнути плину,
Не торкнеш рукою,
В руслах поривань.
Відгуком прибою,
Течією лину,
В морі сподівань. 8.09.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021796
дата надходження 08.09.2024
дата закладки 08.09.2024
По небу хмари деінде неначе на плаву та в той же час, зненацька ніби на якісь миті завмирають.Сонячне проміння досягає відблиском вдалину, нині світанок, як з постаменту проганяє.Окраса кольорів змушено змішалась, відходила на захід сонця. Там, ще не в стані пробудитися все довкола.
Дачний будинок приймав вітання ранку. Небесне світило, то ближче, то далеко,випромінювало округу. В кімнаті тиша, ніби все ще бачить сни та це лише на перший погляд. Через білі шовкові фіранки золоті промінці досягло мети, лягли на обличчя Олі.
Дівчинка декілька раз відмахнулася рукою,
-Ото нав’язалися, гірше мух, правда не гризуть а гріють але ж не дають спати.
Терпець урвався,різко піднялася, з ліжка спустила ноги. Щойно спало на думку, ще ж ніби рано, мами не чути,мабуть солодко спить. А чому і ні?!Он вчора ввечері ми так довго купалися в ставку,що я навіть пожартувала,що ми з нею, як риби.Вона голосно сміялась, той сміх летів до верху, а потім , його звук раптово топився у воді. Я і про це сказала мамі,вона ж мило всміхалася і вкотре мене назвала мрійницею. Та то ж добре, помітила про себе і тихо вийшла з будинку.
Оля, як початківець малювання, своїми синіми оченятами ніби фотографувала все те, що бачила.Весела, добродушна дівчина, в свої шістнадцять років знаходила себе у спілкуванні з фарбами.В основному масляні фарби збуджували її душевні почуття, сприйняття краси і звабливості до навколишнього світу.Дев’ять років,як дев’ять кроків минули швидко,лякав десятий клас, що далі? Правда, маючи друзів, щире спілкування відволікає від думок. Інколи хтось із хлопців жартома скаже,
-Ой, Олю, цей кирпатий носик із ледь помітним ластовинням та твої жарти, хіба можна забути, як навіть і кожен вже піде своєю дорогою.
Вона ж за словом у кишеню не полізе,
-То мене так сонечко любить, від нього маю подарунок, під його захистом.
Серпневий ранок багатий на сріблі, золоті роси. Веселковим намистом переливаються, ще зелені трави під захистом посадки.
-Хе, ой , я ж босоніж… та нічого, це ж не вперше.
Розставляє руки, бігла, торкалася кущів чорниці та струнких по пояс молодих кленів
-О, я, як пташка лечу. Гей братики, прокидайтеся. Мене сонечко розбудило і вам пора. А то бач, заховалися під старими шовковицями та серед темних, наче сердитих, як хмарна нічка, стовбурів грабів. А я здається виспалася, - мугикала під ніс.
Порушивши тишу посадки, що тягнулася від дачних будинків до ставу, нарешті зупинилася. В її очах блиск радості і щастя,
-Як добре тут, всього двадцять кілометрів від містечка, не чути ні звуків сирен, ні літаків. Ось так би жити, як раніше. І щоб мій любий братик Максим повернувся з війни.
Раптом відчула легкий біль, ступню обволокло павутиння, в ньому декілька зовсім молодих гілочок малини вп’ялися в тіло. Швидко рукою, відчепила на ходу, зробила кілька кроків вперед. Зачарована видом зупинилася.
Ранок дозволив сонцю з’явитися у всій його красі. Воно наче всміхалося до неї. І в той же час, його проміння плавало по поверхні води, то за мить топилось у ній. Її погляд блукав над водою, вже зупинився, вражена неймовірно красивою картиною. Це ближче до берега, в цьому місці був обрив, у воді побачила високі водорості. По них кисневі кульки, як намистини у сні та враз зграйка мальків порушила їх спокій і кульки піднімалися вверх і зникали. На їх місті з’являлися нові, правда вже трохи менші за розміром.
Цікавість збентежила молоду душу, не могла відвести погляд.
-О-о-о… підводне життя таке тихе, цікаве,- сказала тихо.
Глибокий вдих, її голос порушив цю казкову тишу,
-Доброго ранку! Я Оля!-скільки мала сили вигукнула вона.
-Оля…Оля…ля…, -рознеслося по всій окрузі. Наче все стрепенулося. З переляку дві жаби кинулися у воду, вмить у мутній воді плавали балухаті чотири ока, ніби чогось чекали, що буде далі.
-Ой, чудасія, які кумедні,наче чотири мінливі кульки на поверхні води.
Привернув увагу і шелест листя зі сторони чагарника, і зілля. Зовсім близько з’явився чорногуз. Демонстративно стояв на одній нозі, другу потягнув і з нею ж розправив крило. Її обличчя вкрила мила усмішка.
-Ого! Та ти ж велетень, красень.
Від несподіванки, в цей час тільки й могла сказати.Та вчасно думка- Мені б з тобою сфотографуватися та викласти в ютуб своїм однокласникам.
Чорногуз не злякався, але йому така компанія не до вподоби і він зник поміж зіллям.
В цей час, принаймні їй так здалося, прокинувся став. І вітерець, напевно той, що відпочивав у темному чагарнику і світло зеленому зіллі, торкався води. Ледь-ледь помітні хвилі злегка бризкали водою на піщаний берег. А далі, по ставу, де-не-де плескається риба, малі і більші круги переливаються веселкою і губляться по воді. Їх доганяють краплі, що здійнялися вище,
-О! Ніби в наздоганялки граються. Яка краса! –вирвалося з її вуст.
Примружила очі, здалося край берега навпроти,човен повільно розрізає водяне полотно.Пливе в її напрямку, на ньому силует чоловіка.
-О, яка буде чудова картина, прошепотіла ледь чутно,-Це мій братик, повертається з війни, якби ж не забути цю уяву.
Відчула гучне серцебиття,
-Якби ж повернувся - дай Боже!
Голос мами повернув до реального життя,
-Олю!Олю!
-О!Замріялася, пора йти.
Поверталася в будинок…мій порив до земної краси, на жаль, закінчився.
Зараз приїде електричка і галасливі відпочивальники заполонять цей прекрасний світ.
Вона в будинку… мама трохи сердито,
-Ой, доню - доню, одягнена лише в нижній білизні, не сором?
-Тю !Ми ж тут одні залишилися на ночівлю. Всі відпочивальники, рибалки, вчора по дамбі довгим рядком відправилися на станцію, я бачила. Ну, ще залишився ставок, жаби, риби, чорногуз, якого бачила. Доречі, а тато з відрядження тільки завтра приїде, кого соромитися і що тут такого?Ой стільки всього я бачила!
-Гаразд, присядь, поснідай.
Оля виделкою відривала маленькі шматки омлета і відправляла в рот.Не поспішала, адже треба було про все побачене розповісти мамі.
Закінчуючи свою розповідь підкреслила,
-Мамо та водичка, що веселкою переливається і той човен мене надихають написати картину.
-Ой-ой картину, щось не віриться.
-А що на річці човен, а в ньому наш Максимко, теж не віриться?
-Це доню, напевно казка, їм там, наразі дуже важко.
-Мамо, але ж казки теж беруться з життя.
Гаразд, моя фея- мрійниця поснідала, запий чаєм.
-Дякую! А де мій мольберт, фарби?
-Як завжди в машині!- мати дивилася вслід доні, як добре, хай мріє про краще, дай Боже , щоби все збулося!
07.09.2024 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021769
дата надходження 08.09.2024
дата закладки 08.09.2024
( від чоловіка)
Пішла й нехай, журби не маю й сумлінь,
Мій час весняний, жити без потрясінь,
Часто годив та все ж зробила свій крок,
Мрії зігріли, злет волі до зірок.
Чи ти зухвалість, часом відчуваєш?
Свобода, кайф, із друзями фліртуєш,
Солодку мить покриє руда осінь,
Тоді душа, тебе саму вже спросить,
Чому літала, як славнозвісна бабка,
Роки летять, згадати тоскно, гадко,
Часу нема виправити помилки,
Життя збагнути - присмак гіркоти.
Несу свій хрест, покидала не одна,
На жаль, рясніє, на висках сивина,
Теж не безгрішний, напевно гонор мав,
Така є доля, можливо не кохав?
Видно жорстокий, я не кричу прийди,
Часом самотність не приносить біди,
У Бога певно, це заробили ми,
Не зрозуміли квітучості весни.
14.08.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019962
дата надходження 14.08.2024
дата закладки 14.08.2024
[youtube]https://youtu.be/xKmDWLyahRQ?si=W21tWSmt2hyLzNHy[/youtube]
[i][b][color="#94064b"]Зла ненависть втілює травми,
загонить в безвиході кут
й веде нас, страждальців, до драми,
з якої вже нас не вернуть…
Тож краще щось добре писати,
ніж зло, як Laino, ворушить.
Й повіють вологі пасати,
і спека розвіється вмить!
Й полине до страдників пісня,
торкнеться цимбалів душі,
а горе і смуток притисне
до краю журної межі.
Співаймо ж! Веселі ми люди!
Дійдемо до мудрості тям:
хто Неньку, як пісню, полюбить,
не йме гендлювання життям.
Примножуймо терени духу,
з любов’ю творімо добро!
Хто серце своє пильно слуха,
не носить злодійське тавро.[/color][/b]
2.08.2024[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019017
дата надходження 02.08.2024
дата закладки 03.08.2024
Йдуть Герої у праведний бій,
Рідну землю ідуть визволяти,
Ти в бою їх від смерті прикрий,
Захисти і врятуй, Божа Мати,
Визволяти Герої ідуть
Рідну Мати свою і родину
Рідну землю, від Бога, свою .
Рідну матір свою Україну
То ж не легкий їм видався шлях
І гіркіше життя від полину,
Скільки їх вже на віки в полях
Залишилось,мабуть половина,
Ти їх голос благання почуй,
Голос мужніх,ці люди-перлини.
Захисти ,Милосердна, врятуй
Їх життя і життя України.
Нехай смерть переможе цю смерть,
Що повзе по землі чорним змієм,
Нехай світло Господнє прийде
І по пеклу їх попіл розвіє,
Нехай сонце над миром зійде,
Його світло до кожного лине,
Божа Мати, нехай так буде,
Захисти і врятуй Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018721
дата надходження 29.07.2024
дата закладки 30.07.2024
Я вернуся. Коли не живим,
То в’юнким вітровієм зі сходу,
Що гойдатиме скрізь корогви,
За які я, юнак безбородий,
На зорі бур’яни окровив,
Захищаючи щастя народу.
Я вернуся. Коли не живим,
То бадьорим весіннім потоком,
Що простягне свої рукави
До садів та беріз білобоких,
Заливаючи нори мишви
Під лелече клектання звисока.
Я вернуся. Коли не живим,
То на падолах маковим цвітом,
Де під пісню цикад і трави
Безтурботно гулятимуть діти,
Споглядаючи хмар острови
У духмяній блакиті, щоліта.
Я вернуся. Коли не живим,
То сочистим вогнем горобини
У багрянім кружлянні листви,
На яку, тільки стужа прилине,
Полотном крижаної мушви
З піднебесся спаду тихоплинно.
Як і серцем щосил норовив,
Знову усміхи скреснуть відверті,
Зарівняються вирви й рови
Переможно добра круговертю.
Я вернуся. Лише не живим,
Зазорівши на небі безсмертя.
[i]23.ІІІ.24 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009359
дата надходження 24.03.2024
дата закладки 27.07.2024
Заколисав же милий берег
Де стільки раз мене стрічав
Ось тут чебрець і сизий терен
Душі най золотий причал
На мене й досі там чекаєш
Де соловейко в'є гніздо
А вітер розмовляє з гаєм
Мого дитинства шапіто...
Ласкава річка стиха шепче
Що лишень з нею не було
Із берегів високих кречет
Злітав - їх снігом замело
А по весні все повне русло
Льодами зносило мости
Що влітку куширом загусло...
Тепер до тебе не дійти...
В’ячеслав Шикалович
16.02.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017977
дата надходження 20.07.2024
дата закладки 20.07.2024
/рондель/
Захід сонця у свічках люпинів…
Мить – і врода звітриться ота.
Невблаганні до людей літа –
День за днем стирають без упину.
Квіти гордо випростали спини.
Стихло все. Завмерла суєта.
Захід сонця у свічках люпинів…
Мить – і врода звітриться ота.
Пораюю – й вишукане згине,
Швидкоплинний час жартує так.
І радію зараз, ніби птах,
Величі рожевій… білій… синій –
Захід сонця у свічках люпинів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017999
дата надходження 20.07.2024
дата закладки 20.07.2024
Я задихаюсь від думок про неї,
і у темряві я не один.
Ніби я у нічній галереї,
а вона - постать серед картин.
Мене друзі відмовлять, не схвалять,
і вона моїх дій не пробачить.
Та пишу я про це, хай палять,
бо цей дим вона точно побачить.
Я на суші, але захлинаюсь,
без вогню я, але згораю.
За віршами своїми ховаюсь,
щоб не бачили, як помираю..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017877
дата надходження 18.07.2024
дата закладки 19.07.2024
Горював старий колодязь:
Не було людей давно.
Заросло усе в господі
Ржа в цебрі проїла дно.
Заплели тенета хмелю
Необжиту глушину
Вила пусткою оселя –
Третій рік в журбі минув.
Та вслухаються і нині
Бідолахи у вітри.
Може вийде господиня,
все навкруг причепурить?
На селі полив – то праця:
Помідорчик побурів…
Воду діставала вранці,
Щоб нагрілась у відрі.
Натягає воду в ночви,
Та як сонечко спаде,
Голосом дзвінким жіночим
Кошеня позве руде.
Разом – тішаться врожаєм.
Бабця гладить мовчуна
І городець поливає –
Все ж – удвох, а не одна.
… За межу пішла. Вертати
Не дано у цей їй світ.
Всиротіли сад і хата.
І сумний голодний кіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017547
дата надходження 14.07.2024
дата закладки 15.07.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IW1RsyVNB0s[/youtube]
Троянди білі
(Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
В очах твоїх цвітуть надії.
Цілую ніжно рук зап*ястя,
І почуття нам душі гріють.
Береш із рук ці білі квіти,
В пелюстках - сонячні краплини.
Ти найдорожча в цьому світі,
Моя жадана і єдина.
В очах твоїх я бачу щастя,
В очах твоїх цвітуть надії.
Цілую ніжно рук зап*ястя,
І почуття нам душі гріють.
ID: 863650
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017606
дата надходження 15.07.2024
дата закладки 15.07.2024
пісня
Ой під вітром гнуться верби,
Ставом хвиля шле привіт...
Моя мила серце вабить,
Я у ньому чую гніт:
І по личку чорнобровім,
По ході привабливій,
По статурі і по мові,
По розльоту довгих вій.
Ой під вітром гнуться верби,
Я під тим уже вікном –
Чи пусти, чи просто неба,
Як з тобою – все одно.
Серед трав таких шовкових –
Серед квітів польових –
Цілувати знову й знову
Всю тебе – від губ до ніг...
Ой під вітром гнуться верби,
Ставом хвиля шле привіт...
Моя мила серце вабить...
Я люблю весь білий Світ!
В’ячеслав Шикалович
18.11.2004р.
Музыка на слова песни:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017617
дата надходження 15.07.2024
дата закладки 15.07.2024
Неждано - негадано на злеті бажань,
Все небо зчорніло і вмить блискавиця,
Розтинала навпіл, цвіт думок, сподівань,
Дозволила чаші, ущент покришиться.
Чому і навіщо, завада коханню,
Ура́зливий грім, покотилось відлуння,
Тебе, у час мирний, спонукав до раю,
Та чаша любові, не стала дарунком.
Ні тим, двом закоханим, ні кату злому,
Який, йде війною, зруйнувавши життя,
Снаряди дощем, шле по мужнім народу,
І губить надії, як смерть до забуття.
Неждано, підступно, кохання на попіл,
Увись, як лелека, злетів любий сокіл.
13.07.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017576
дата надходження 14.07.2024
дата закладки 15.07.2024
Стеля неба тріскає від спеки.
Липень кволо липне до долонь.
Марево відносної безпеки
Острахи приспало між осонь.
День медвяно капає у тишу,
Плинно пише власний епілог.
Та насправді - він заледве дише
Від ваги прихованих тривог.
Лячно літу від фантасмагорій,
Де біда щодня кровить крізь цвіт.
Не від спеки млосно - від історій
Доль людських,що пишуться навзрид.
Не сховатись нам в обіймах літа
Від пекучих дотиків утрат.
П'є душа, надією сповита,
Ніжну синь розсипаних блават.
П'є і мріє, що невдовзі ранком,
Джерелом цілющої води,
Усміх переможного світанку
Спрагу нам втамує назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017479
дата надходження 13.07.2024
дата закладки 13.07.2024
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все, як треба!
Що ж! Розповім! Тут правила прості.
Як тільке зійде в небі зірка рання,
Світанок перетвориться на сцену,
Виблискувати будуть всі катрени
Красою кільцевого римування.
Додам терцет - і стане сім рядків.
У шостому рядку не буде рими,
А п'ятий з сьомим я у римі звів.
І музі, що всміхнеться загадково,
Не соромно мені дивитись в очі.
А рими чоловічі та жіночі
Чергуються тут теж не випадково.
Самі собою просяться слова...
Я б так хотів, щоб вам, безцінні друзі,
Сподобалась артурівська строфа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015335
дата надходження 12.06.2024
дата закладки 12.06.2024
Пишу я знову гнівного листа.
Пишу усім, кому лише можливо.
Бо я старий, а хтось там - молодий.
Скажіть мені, хіба це справедливо?
В минулому пригоди залишив.
Кивну я учню головою схвально.
А хтось там пише краще, ніж я сам.
Скажіть мені, хіба це все нормально?
Пишу яскраво я, не як усі -
Та оплесків сьогодні малувато.
Тому напише сотого листа
В усіх країнах визнаний новатор.
Листів таких - вже більше, ніж поем.
А я все не вгамую сильну спрагу.
Мене похвалить відданий лакей,
На нього я зверну колись увагу.
Талант мій вже виходить з берегів...
А в когось він - бездонні океани.
Якщо в тім океані я втоплюсь -
То буде читачам моїм погано!
У світі роблять капості давно
І зло добру, і молодості старість.
Свого листа кладу я у конверт
І ставлю власний підпис: "Чорна заздрість".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015249
дата надходження 11.06.2024
дата закладки 11.06.2024
Мелодію оновлену та чисту
Почав співати квітень запашний.
Портрет весни замріяно-барвистий
Залишиться без змін у час нічний.
Всіх радує смарагдове намисто,
Прийшов до влади настрій весняний.
Крокую крізь позеленіле місто,
Почувся десь позаду оклик: "Стій!"
Але цей голос - то лише примара,
Така тендітна, витончена кара!
Неначе перед прірвою стою.
Мені давно вже треба припинити,
Тримаючи в руках засохлі квіти,
Шукати душу, схожу на мою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010976
дата надходження 14.04.2024
дата закладки 14.04.2024
Так случилось, что в 1986-м мне довелось побывать на киностудии Довженко, причем, как раз во время съемок известного ныне, к сожалению, далеко не всем художественного фильма.
Режиссер фильма "Новые приключения Янки при дворе короля Артура» - Виктор Гресь - длинные темные волосы, густая борода, горящий и немного нездешний взгляд (целиком - в своем детище, только краешком с вами) - усадил меня на трон самого короля Артура, присел на корточки прямо напротив, опершись руками на подлокотники. Оказавшись в таком плену, я слегка запаниковала, ощутив себя кем-то вроде беззащитного бандерлога под гипнозом пристального взгляда бывалого Каа.
Гресь, тем временем, восторженно обнаружил, что у меня «святое лицо», пожурил, что не читала «Янки при дворе короля Артура» Твена, и начал мне - ошарашенной, растерянной, сбитой с толку всем, что происходит – растолковывать, как важен эпизод картины, в котором мне предстоит сниматься.
Эпизод - момент крещения главного героя. Моя роль (увы, несостоявшаяся) - девочка-подросток, которая в фильме (это уже после просмотра) секунд на пять появляется в кадре: купель наполненная водой, свечи... и огромный битком набитый рыцарями, монахами и монархами зал. Это вавилонское столпотворение и заставило меня отказаться от столь заманчивого и волнующего предложения.
Почему? Все дело в том, что моя героиня должна была войти в купель на глазах у всей вышеозначенной публики в наряде своей праматери Евы...
Виктор Гресь говорил что-то о ключевом эпизоде картины, о контрасте старости с юностью (в фильме глубокая старуха-монахиня, стоит прямо за девочкой, несколько возвышаясь над ней настоящим олицетворением времени). Как сквозь сон, слышу его увещевания, что вот! именно таким и должен быть мой взгляд (будто внимательно смотришься в зеркало)…
Подозвав гримершу, Гресь живо обсудил с ней детали моего грима: можно будет немного "подтянуть" глаза – взгляд пронзительнее, да и шансы узнать меня, преображенную, приблизятся к нулю (это после моего нытья), а еще - надеть длинный парик (представь – ты заходишь в воду, волосы всплывают.. интересно, а у Евстигнеева ничего не всплывет?... - это опять Гресь). Евстигнеев в фильме – высокое духовное лицо - могущественный служитель католической церкви.
Я, - четырнадцатилетняя, но совсем еще неоформившаяся худышка, к тому времени уже сталкивалась с подобными шуточками взрослых мужчин, но от этой окончательно смутилась и зашлась праведным гневом, внутренне протестуя – ну что это!?
Моя тетушка Римма Гельц (свободный кинокритик при студии – именно она и провела меня в святая святых киевской «кинолаборатории») была человеком со странностями. Под широкими нахмуренными бровями, почти соединявшимися на переносице, жили ее умные, скорее даже несколько безумные глаза - глубоко посаженные угольки. В гневе, надо сказать, они были устрашающими до мурашек…
Тетушка, конечно же, моментально притушила своим фирменным взглядом мечтательную улыбку режиссера, который, успел, однако, улыбнуться еще шире этаким чеширским котом, и только потом с деланным испугом протараторил: «молчу-молчу…»
…А знакомство мое с ним состоялось, когда тетушка Римма, выловив занятого режиссера в коридорах студии, буквально на бегу поинтересовалась, можно ли снять меня в массовке. Гресь остановился, быстро и внимательно оглядел "объект" с головы до ног, и, на секунду задумавшись(лукавые искорки мелькнули в глазах), бросил задорное: «Ну, и как у нас ножки?» «Худые», – не особо понимая, при чем здесь ножки, в смущении буркнула я.
Еще раз окинув меня профессиональным взглядом, Гресь отвел Римму в сторону, с минутку заговорщически о чем-то с ней пошептался, а потом мы направились в актерское кафе - находилось оно на "производственной территории", т.е прямо по коридору - направо. Там они продолжили "переговоры", я тогда и не подозревала, что обсуждались несколько щекотливые обстоятельства моей намечавшейся крохотной роли. Не мешая тихой беседе, я, пока суд да дело, с восторженным интересом разглядывала посетителей необычного кафе - разношерстную актерскую публику, загримированную и нет, неторопливо попивающую, смакующую или же в спешке проглатывающую кофе. Сказочная атмосфера меня, далеко не завсегдатая таких местечек, просто заворожила. Чуть не вскрикнула «ой», когда в коридоре через стеклянные стены кафе увидела Мкртчяна в джинсах: живо жестикулируя, он что-то втолковывал своему собеседнику.
После беседы тет-а-тет Римма вручила меня Гресю и мы с ним прошествовали в тот самый громадный тронный зал, где, собственно, и состоялся исторический для меня разговор.
Чудо-режиссер все меня уговаривал (да ты знаешь, сколько желающих - только объяви - выстроится здесь на эту роль?), а мои страхи и комплексы, ну и какие-то, к тому времени сформировавшиеся, внутренние убеждения боролись с жутким желанием попробовать себя в качестве актрисы. Победили, конечно, страхи комплексы и убеждения. Так провалилась моя «актерская» карьера.
По прошествии времени понимаю, что профессия актера заставляет обнажать перед публикой не только тело, но и душу, а такая публичность требует огромного запаса мужества и смелости, даже отчаянности, которых мне не хватило бы… Это, как позволить добраться до самого интимного, самого глубоко скрытого переживания тысячам тысяч, отдать себя на растерзание толпе…
Вспоминаю, как волшебный сон, потрясающие декорации средневекового замка: величественный зал, королевскую спальню с массивной широкой кроватью под балдахином, библиотеку с древними фолиантами (я тайком попыталась извлечь один из стоящих рядком на «потемневшей от времени» деревянной полке – оказалось – мастерски имитированные корешки одним массивом).
Помню самые настоящие каменные стены, которые внезапно превращались в крашеный пенопласт. Это - только если подойти к ним совершенно вплотную, буквально уткнуться носом. Но даже после такого разоблачения, стены ничуть не теряли своей значительности и «настоящести» - и правда удивительно! Понимаешь – пенопласт.., а ощущения – камень, самый что ни на есть! Вижу как сейчас вход в мрачное подземелье, лабиринтом убегающее в кромешную тьму (подземелье тоже пенопластовое, но от того еще более таинственное). Факелы по сторонам от входа, монахи, шагающие гуськом по извилистым коридорам подземелья, в широких, подпоясанных "вервиями" домотканых ризах, из-под которых выглядывают вполне современные джинсы и босоножки, свечи в их руках, только что извлеченные на свет божий из внушительного картонного короба и зажженные спичками "Гомельдрев", таинственно мерцают и потрескивают, выхватывая из полумрака склоненные долу лики духовников, и еще множество маленьких чудес, которые поразили до глубины души – мастерство на грани колдовства!
А Виктор Гресь, показавшийся мне, тогдашней, чересчур напористым, напролом идущим к цели балагуром, да и вообще, каким-то несерьезным, на самом деле оказался мудрым, глубокомысленным человеком, гениальным философом и творцом. Одним словом, настоящий Мастер таинственно-сказочных мистерий в джинсовом костюме со спортивной сумкой через плечо.
Встреча с таким Мастером вовсе не соответствовала моим, основанным на 14-летнем жизненном опыте, тщательно выверенным представлениям о высоком. Стандартное пионерское детство, наивные ожидания необыкновенных приключений, путешествий, волшебных стечений обстоятельств и прочие мечтательные предвкушения, как следствие взахлеб перечитываемых Бронте, Лондонов, Цвейгов, Драйзеров и Бальзаков, надежно ограждали мой хрупкий сказочный мирок от посягательств слишком уж стремительных и не в меру саркастичных Мастеров...
Если б могла тогда догадаться, что сарказм - самая надежная защита от грубости и глупости людской и порой единственный способ выжить для умеющих остро чувствовать и глубоко понимать...
С превеликой радостью узнала, что Виктор Гресь и ныне жив-здоров, продолжает работать, творить, вот только печально, что самое свежее упоминание о нем связано с обращением киевских режиссеров к президенту Украины, который до сих пор не подписал бумаги, утверждающие премию киностудии Довженко за 10-й год, хотя на дворе уже давно 11-й…
Времена… - подумалось мне, как только вынырнула из тех, по-детски счастливых, и очутилась в нашем - мутном и смутном.
Фильм от начала до конца пересмотрела только сейчас - хвала Интернету.
Соцветие актеров, завораживающий сюжет, потрясающие диалоги.
Даже для меня сегодняшней явился откровением.
Символический и на удивление пророческий (выпущен в 1988 году). Этаким Мерлином заглянув в будущее, Гресь, как режиссер и один из сценаристов картины, сумел жестко и емко высветить все стороны и последствия острого конфликта между холодным прагматизмом и живыми общечеловеческими ценностями (дружба, доверие, честь, любовь).
Именно они, эти ценности, идут сегодня с молотка в нашем мельчающем, суперпрагматичном современном мире. Все больше напоминает он театр абсурда и все меньше Эльдорадо - пресловутую «страну счастливых праведников и вечного изобилия». Рыцари круглого стола В. Греся ежегодно отправляются на ее поиски. Пока рыцари занимаются поисками Эльдорадо, король нищим странником пускается в долгое, полное лишений путешествие «испытать на своей шкуре действие законов, понять простых людей». «А много ли пользы от слепца на троне?» - восклицает он в ответ на возмущение молодого американца - нашего современника, угодившего по воле фантастических обстоятельств в прошлое («подумайте о себе, вы нужны своим близким и своему народу»).
И напоследок - слова короля Артура из этого замечательного фильма, снятого замечательным режиссером: «если в человеке исчезнет все рыцарское – он станет мертвецом».
ДЕКАБРЬ 2011 С благодарностью Виктору Гресю за удивительные встречу и фильм…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010925
дата надходження 14.04.2024
дата закладки 14.04.2024
"Вмощусь у серці в когось скраю"
автор Н-А-Д-І-Я
Впусти мене, ти, в серце,скраю.
Я тільки в ньому хочу жити,
Впусти мене,тебе благаю,
Я хочу там тебе любити.
В твоєму серденьку, скраєчку,
Де добра часточка тепла
Зліплю із доброти гніздечко,
Щоби любов в ньому жила.
Щоби жила,щоб розвивалась,
Була ярка як квітня цвіт,
А потім щоб передавалась
Від серця серцю,з роду в рід.
Впусти мене,щоб ми з'єднались
В єдине ціле,назавжди,
В житті щоб чисті залишались
Любові нашої сліди.
Впусти мене,хоча би скраю,
Я так бажаю бути там,
За це тобі ,я запевняю,
Своє, цілісеньке віддам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010921
дата надходження 14.04.2024
дата закладки 14.04.2024
Мрії - мандрівні маршрутки,
Переповнені думками.
Ваші очі - незабудки -
Оживляють шлях між нами,
Причепурений зірками,
Із небесної козубки
Голубіють ліхтарями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010147
дата надходження 02.04.2024
дата закладки 02.04.2024
А що життя, як річечка між берегами,
Є сподівання, пливти плавно течією,
Її потік, часом зруйнований вітрами,
У порівнянні, все ж із думкою твоєю,
Нехай попереду, без надгострих порогів,
Всі негаразди, стріти спокійно, душевно.
Під чистим небом, осяяним промінням,
Завжди надія, безперечно, як опора,
Але ж всякчас, для всього потрібне уміння,
Якби не тиснуло, сумління - думка хвора,
Щоби не втратити впевненості, стремління,
І досягти, омріяного володіння.
По водах блиск, неначе сховані коралі,
Яскраві тонуть, то знов плинуть на поверхню,
Життя безцінне, думки мліють у кришталі,
Тому для нього, підсвідома значна впертість.
Нині важливо, не звертати із дороги,
Та не коралі, на дні бачить, а тривоги.
01.04.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010105
дата надходження 02.04.2024
дата закладки 02.04.2024
Між зіркових диво-свіч
Воском скрапує у ніч
Вічність.
Порох струшує із пліч
Галактичних протиріч
Цінність.
Обіцяє потойбіч
Сонце ранку віч-на-віч
Світлість.
День новий готує спіч,
Кинув зпересерддя в піч
Сірість.
Між зажурених сторіч,
Пелена злітає з пліч -
Зрілість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010096
дата надходження 02.04.2024
дата закладки 02.04.2024
[i]Усім мартівським "котам"
п р и с в я ч у ю[/i]
[b]
[i][color="#9c0b90"]Мій кіт вернувся в хату…
з вранішнім осонням!
Впустив...
Й, "спинивши" ранок,
що линув з-за фіранок,
нирнув у свій барліг,
воюючи з безсонням.
Та вже не спалося…
Й подумалось спросоння:
який дивний закон –
коли в котів сезон,
у нас, Homo-"котів",
ліниве міжсезоння… [/color]
[/b][/i]
30. 03.2024
[i][b]На світлині автора[/b] -
герой цього "роману", пан
кіт Макрон... після трудів
праведних на відпочинку.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010072
дата надходження 01.04.2024
дата закладки 01.04.2024
Вм’яв у писок
Мойви миску.
Писок миску -
Й миє з блиском!
Й миска містить
Місце – писку.
11-31.03.2024р. (Скоромовка)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010036
дата надходження 01.04.2024
дата закладки 01.04.2024
Молода невістка Дарка,
Що робити - знає,
Кожен день у хаті сварка,
Бо свекруха лає.
-Дам пораду,- каже Дарка
Тихим, ніжним тоном,-
Буде добре вам спочити,
Мамо, за кордоном.
Десь в Італії, чи в Польщі
(Наших там багато),
І для вас там проживання
Буде справжнім святом.
Тут свекруха перебила,
Бомбою зірвалась:
-Люди добрі, ви почуйте,
Що я дочекалась!
Мої нерви ти сьогодні
Довела до краю!
Як я там сваритись буду?
Я ж мови не знаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009692
дата надходження 28.03.2024
дата закладки 29.03.2024
Приходь – Світанок, так прекрасний,
Квіток і сонця повний весь;
Заходьте дні, цікаві зрання,
Несіть же радісну нам вість.
Пташиний спів струни торкнеться,
Душа розправить крила знов –
Жура суєт зійди до денця,
Верни Вселенськую Любов…
Художник – кисть і акварелі,
Трубач - високий світлий звук,
Поет – цвітіння паралелі,
Танцюрист – чечітку під каблук.
Життя – що пісня, можеш статись,
Залежить все, з чим ти в путі;
Що серцем буде диктуватись,
Що людям зміг ти донести…
В'ячеслав Шикалович
29.03.2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009792
дата надходження 29.03.2024
дата закладки 29.03.2024
Термінал аеропорту
Гучно вуликом гуде,
Назбирав людей когорту -
На літак посадка йде.
- Прошу, станьте в чергу, пані, -
Просить ввічливо агент.
Пасажирка вся на грані -
Розізлилася в момент.
В мікрофон він діловито:
- Підуть першими з дитям.
Крикнула йому сердито:
- А ви знаєте хто я?
Повідомив серед гаму:
- Тут проблемка є одна.
Може, хтось впізнає даму? -
Не згадає хто вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008713
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 17.03.2024
ВЕСНА
(монофон на літеру В)
Вже взимку вривалися вихорами весняні вітри. Водяні вири, весело виспівуючи веснянок, витікали з відталих водойм.
Втім ввечері води втомлено втихомирювалися, викарбовуючи вздовж валунів вибілені вензелі.
З відлигою все відмерзало. Вимальовані вздовж водойм візерунки відколювались, і, відчайдушно відштовхуючись, відриваючи вмерзлі водорості, з вистрибом відпливали у великі води.
Весна відсвяткувала входини. Вернулися з вирію виснажені в’юрки. Вдалині на весняні виспіви вільшанок відгукуються вивільги. Воліючи вразити веселощами втручаються у виспіви вівсянки. У верболозах вже висиджують відкладання вівчарики.
Водойми виблискують верховодками. Веселяться вертляві вивірки, витанцьовуючи на вицвілому вересі, що відцвів восени.
Весело вибрикують на вигонах вихудлі вівці, вперше вигнані вівчарями на випаси. Вочевидь, вже варто вирушати відгодовуватись на високогір’я. Всіх ваблять верховини.
Вночі вдивляється у всесвіт Велика Ведмедиця; вирлоокий Ворон виглядає Волопаса із Візником. Виють у височінь, відлякуючи всіх, ватаги вовків-волоцюг, що вештаються видолинками.
Весняний вітерець весело вигойдуючись вичісує вербичці волосся. Води, виблискуючи, вимивають, виполіскують вербові віти.
На видноколі вражає видовищним вигином веселка. Віддзеркалення у водоймах вторячи вабить викапаним веселковим видивом.
Вдень врешті-решт випливли на воду вітрильники.
Вабить волошкова височінь, видзвонюючи веселими відголосками весняних виспівів.
Весна вбирає все у великодні вишиванки: на видолинках вдень весело всміхаючись вперше відкриваються весенники (Eranthis); вздовж вулиць визирають висіяні восени вечірниці, вигулькує вербейник; висаджуються вербени, водозбори (Aquilegia), вибагливі вислоплодники.
Весна вміє як відігрівати і випещувати, так і відроджувати й воскрешати.
Вчімося у весни.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008689
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 17.03.2024
Всебачним оком понад містом
Навис янтарний апельсин,
Немов знамення урочисте,
Яке пильнують Гончі Пси.
Подальша днина у майбутнє
На стрічу з безвістю несе.
Це яв чи мрево непробудне? –
Питаюсь в'їдливо усе.
Коли реальність, то байдуже:
Кайдання долі не зірвеш,
Та як сновиддя – чи розмружу
Важкі повіки врешті-решт?
[i]15.ІІІ.24 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008510
дата надходження 15.03.2024
дата закладки 17.03.2024
Останній сніг... Мінорно-білий лад...
Невже фінал зими? Не може бути!
Іду вперед. А поглядом - назад...
О, як красиво помирає лютий!
І знову йдуть в минуле холоди
Та з крапок роблять витончені коми.
До себе я звертаюся на "ти",
Хоча собі вже зовсім не знайомий.
Продовження історії рядків,
Написаних омріяним курсивом.
Останній сніг чомусь не захотів
Сказати наостанок щось важливе.
Усміхнена тендітна та проста,
Весна виходить на яскраву сцену.
Для когось чарівниця молода
Проллє промінчик теплий. Не для мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008273
дата надходження 13.03.2024
дата закладки 13.03.2024
Пронизливий галас вокзалу
ще досі у згадках її:
Коханого там проводжала
у даль, де криваві бої.
Вечірня багрянь горизонту
шле денно зажуру здалік –
Чекає єдиного з фронту,
котрий у окопах вже рік.
Все рідше й чуттєвіше пише,
що любить, що цілий, живий.
І спальні порушують тишу
щовечір палкі молитви.
Про любого думає стало,
тлить серце бажання вогонь,
Щоб знову у шумі вокзалу
чимдуж обійняти його.
[i]24.Х.23 р.[/i]
[i]*даний вірш публікувався в журналі "Дніпро"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008217
дата надходження 12.03.2024
дата закладки 13.03.2024
[i]« І день іде, і ніч іде,
і голову узявши в руки...»[/i]
Кобзар
І
Ідуть одні за одними літа
у пошуку апостола науки,
який узяв би голову у руки,
і не боявся, що вона пуста.
Уже і друга сотня проминає,
а Вашинґтона у людей немає,
а як і є, то і його, таки,
із бойового головного краю
послали... майже-що, на Соловки.
ІІ
Ну, а кому ще є до того діло,
як діють паразити-шахраї
і спадкоємці яника-дебіла
зелені нині, а учора білі –
[i]борімося[/i], щоб викурити їх.
Але не чують цього лоботряси,
яким нема чого іти у бій
ані за край осиротілий свій,
ані за себе, бо... немає часу
або немає іншої мети
як від війни подалі утекти.
У владі окопалися пірати,
у офісі зарилися кроти,
у рясах – біси ряжені, кати,
лакеї, вірні слуги окупанта,
щоб армію на фронті грабувати
і змитися із палуби у тил.
ІІІ
[i]Караюся і мучусь, та не каюсь, –[/i]
але навіщо, не гадав Тарас.
У неосяжне небо плине час,
а відтіля видніша доля краю
і заповіт, який не забуваю,
аби останній промінь не погас.
Аби в ярмі кацапа не ходити
і не боятися його вночі,
коли [i]перекликаються сичі... [/i]
...............................................
пора уже усім [i]обух сталити, [/i]
тай знову [i]заходитися будити [/i]
ту волю, що приспали паничі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007988
дата надходження 09.03.2024
дата закладки 09.03.2024
Розцвітайте трави,наливайтесь медом
Розпускайте крони ясени,
Хай накриє сонце усіх мирним пледом
І погасить вогнище війни.
Хай пилом припадуть воєнні дороги,
Щасливий повернеться час
Дівчата Героїв у День Перемоги
Запросять на Київський вальс.
Розвійтесь тумани де злоба лютує,
Хай землю умиє роса
І з вітром свободи на землю святую
Повернеться мир і краса.
Хай в наші оселі,щасливі,веселі,
Лелеки малят принесуть.
І ангели Божі з святої куделі
Для них долю щастя сплетуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007983
дата надходження 09.03.2024
дата закладки 09.03.2024
[youtube]https://youtu.be/Wf4a4fuRN0I[/youtube]
[i][b][color="#6b084f"]Приснився дивний сон:
немов вгорі віко́н
на небі кимсь начертані слова:
"Повинен твердо йти
до світлої мети,
то й правда враз появиться нова…"
І я іду…
Як на суду!
На небі вже світає…
Хмарки пливуть
в далеку путь,
а правдоньки немає…
Отак в житті буває...
А правди все немає![/color][/b]
9.03.2023[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007924
дата надходження 09.03.2024
дата закладки 09.03.2024
Переходимо на: Ви -
Так воліють зорі.
Ваші очі - острови
У хмільному морі.
Всевидючі - неба дар,
Кольору блакиті -
Струменіє сонця жар
В найсолодші миті!
Перебачать часоплин,
В дусі зцілять тіло.
Ви зі мною - не один, -
Щоб життя бриніло!
У печерах снять скарби,
На шляху - нірвани,
Збагатити душу би -
Не дають тумани.
Не добратися до дна, -
Де набратись сили?
В них таємна глибина...
Допоможеш, милий?
Накривають береги
Хвилі-поцілунки,
Порятують від нудьги
Неземні стосунки. 29.02.24
P.S. Світлина з Pinterest.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007499
дата надходження 04.03.2024
дата закладки 04.03.2024
-Добре їсти в ресторані,-
Похвалився Вітя Грицю,-
Всіх люблю офіціанток:
І дівчат, і молодицю.
Страви вміло так підносять,
Ніжно в очі заглядають
(А не так, як жінка й теща,
Косі погляди кидають).
А коли вже розплатився,
Вирушаю йти до хати,
Чайові їм залишаю –
То готові цілувати.
-А мені більш до вподоби,-
Засвітились очі в Гриця,-
В спальному вагоні, друже,
Миловидні провідниці.
Усміхаються привітно,
Ні до кого не ревнують,
Після чаю, як годиться,
Іще й постіль пропонують!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007492
дата надходження 04.03.2024
дата закладки 04.03.2024
--Марк, на ме́не гляди́: рухи – змінюєм!
Не на дошку… Про що мрієш зморено?
--Та про Вас, Мила Львівна, постійно.
Тому в очі й не зирю вам, соромно.
03.03.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007462
дата надходження 04.03.2024
дата закладки 04.03.2024
Ми їхали разом тоді електричкою,
Згорав я від крові прибою до скронь.
А ти усміхалась. Та прісно, за звичкою.
Тебе спантеличив зізнанням, либонь...
Останні акацій ванілеві китиці
З-за вікон вагону ряхтіли бігцем –
На них ти гляділа, аби не сліпитися
Юначого серця бенгальським вогнем.
Голублячи руку твою непоквапливо,
Благав, щоби миті сповільнили біг,
Аби милуватися взором привабливим
Подовше в дорозі тій сонячній міг.
Між гулу та сміху сірів у мовчанці я,
Вчував, як рогівки вже туга шкребе.
А миттю спинився наш потяг на станції,
Щоб навіч востаннє побачив тебе...
Все сняться поету акацій тих китиці,
Як ніжив кохану долоню тихцем,
І ти відверталась, аби не сліпитися
Розбитого серця бенгальським вогнем.
[i]02.ІІІ.24 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007472
дата надходження 04.03.2024
дата закладки 04.03.2024
Мисткине,
мої розгойдала світи,
а думаєш, що паралелі.
У серці - одна лише ти!
Яріють в душі акварелі -
там місця для інших немає.
Кохання - дар неба. Я знаю!
Богине,
з тобою сягаю висот,
запрошуєш щиро до раю,
у душах немало щедрот -
щоночі в тобі я згораю.
В очах твоїх день не згасає -
у полум'ї сонце світає. Квітень 2022
P.S. Світлина з Pinterest.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007106
дата надходження 29.02.2024
дата закладки 29.02.2024
Між вільх і сосен молодих
Злякав лимонницю сонливу –
Над лиском талої води
Витала в пошуках поживи.
На крильцях, ніби вощаних,
Зробила оберт коло мене
Й пірнула в затінь гущини,
Де жеврів мох вогнем зеленим.
І, їй вглядаючись услід,
В думках запитував єдине:
Чи знайде врешті першоцвіт,
Чи, все шукаючи, загине?..
[i]22.ІІ.24 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007089
дата надходження 29.02.2024
дата закладки 29.02.2024
Березень й Лютий зійшли на доріжку
Змагання почнуться таємно і нишком.
МАрець ще юний, Лютень - безсилий.*
Яке тут змагання? Пасма вже сиві...
Вигукнув Лютий : - Нумо, до бою!
Вдачею буду боротись з тобою.
НЕмічно крутить сніжком завірюха,
То морозенко щипнЕ десь за вуха.
Березень сонце відкриє з-за хмари,
Лютий назло розпорошує чари.
В парі вже з вітром змагатися хочуть,
Марець і "котики" з Лютня регочуть.
Сили не має, Лютий страждає,
Сходить з доріжки, ВеснУ пропускає.
Юна красуня до Березня лине, -
Йому і вручає підсніжники милі.
** Марець, лютень - прадавні назви березня, лютого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006944
дата надходження 27.02.2024
дата закладки 27.02.2024
/квадратне римування/
Немов солодкі півники
Бурульки лиже сонечко,
Живуть надії зранені,
як парость у мені.
І віриться: що днів лихих
не знатимемо, донечко,
здається, зла це танення…
ти вір у світлі дні.
Вертають гуси гамірні:
За краєм дуже скучили,
І сльози аж вичавлює
Бентежно-теплий клин.
Зривають мрійні наміри
дні лютого розлючені
і змішують з печалями
тужливий дим руїн…
Бурульки ж – як льодяники
Тепло тихенько злизує.
І на тину виспівує
Рудий сусідський кіт.
Недобре – має танути,
війна й вітри пронизливі.
Співай і ти щасливої,
Гони думки гіркі…
Май, доню, силу проліски,
яка воює з кригою.
З тендітно-нескоримого
чіпкий її росток.
Запише пам’ять болісна
рядки, що стануть книгою:
несамовиті зими в ній
життєвих помилок.
Ще рідне нищать танками,
кровлять щоденні вибухи
І мін у полі хлібному
накидав хижий звір.
Та першоцвіт веснянкою
озветься за відлигою,
проклюнеться, окріпне він –
ти тільки, люба, вір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006940
дата надходження 27.02.2024
дата закладки 27.02.2024
Міняють дислокації
Блудні вітри, пропащі.
Нема такої нації,
Як «русско-говорящі».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006809
дата надходження 25.02.2024
дата закладки 27.02.2024
Чекали ми весну. Прийшла війна.
Плювала снігом у сумні обличчя.
Я бачив відчай з власного вікна,
Це був наш спільний величезний відчай.
Холодний страх від голови до ніг.
Все поспіхом - машини та валізи.
Ховав старе життя байдужий сніг,
Повітря пахло смутком та залізом.
Мій Харків став сумнішим на мільйон.
Його завдання - стримувати лихо.
І став порожнім спальний мій район,
А я стояв. Нікуди не поїхав.
Куди мені? Вперед, назад чи в бік?
Бо доля - замінована стежина.
Хіба я знав, що двадцять другий рік
Забрав з собою левову частину
Мого натхнення та простих пісень,
Моїх надій на затишне майбутнє?
А чорно-білий той лютневий день
Про незворотність награвав на лютні.
Іде війна. А мій сусід помер.
Минуле кличу словом недолугим.
Дивлюсь вперед. Та на душі тепер
Відбиток пожиттєвий: "двадцять другий".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006901
дата надходження 27.02.2024
дата закладки 27.02.2024
ЗАГАДКИ ПРО ТВАРИН. ПІДБЕРИ РИМУ
Вона – прудка велика дика кішка.
По лісі ходить тихо і без спішки.
Лаписька довгі, з китицями вуха,
Крапчаста шерсть, що служить за кожуха.
Зустрів її, не скажеш: «Відчепись!»
Вона хижачка, вкусить. Хто це? …
Я люблю нектар акацій,
Увесь день у русі, в праці.
Маю ріст не довший вій,
Та укус болючий мій.
Не літаю я, як пташка,
Повзаю, бо я …
Гостра морда в нього й зуби, як мечі.
Зайця ними їсть він, а не калачі.
Вкрав би і овечку, радо б її стовк
Сіро-шерстний звір цей. Як він зветься? ...
Важу я 5-8 тонн.
Їм траву і листя з крон.
Вхожу, стоячи у сон.
Хто я, діти? Звісно, …
Хоч відмінний я плавець,
Та не риба я – ссавець.
Звуки вмію подавати,
Хвилі хвостиком гойдати.
У неволі з годуванням
Піддаюся тренуванням.
Морську тишу люблю й дзвін.
Називаюся …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006928
дата надходження 27.02.2024
дата закладки 27.02.2024
Розтривожила синичок
Ніжним подихом весна.
У простори душу кличе
Вишини голубизна.
Від сльоти і стужі млосний,
Рину в пущу віддалік,
Де у тузі пряній сосни,
А берези повнить сік.
Захмелівши в чарі дива,
Йтиму в трепеті гілляк
По моху, що неквапливо
Таловицею набряк.
Норовить очима цупко
Там вловити кожен рух
І роздати щиглі губкам
На осичинах навкруг.
Заспіваю пням кургузим
Під пересміх ручаїв
Про коханий образ музи,
Що у серці притаїв...
Поривань, затій квітчатих
Налеліяв хоч збавляй –
Любо провесну стрічати,
Як в душі чуттів розмай!
[i]21.ІІ.24 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006859
дата надходження 26.02.2024
дата закладки 27.02.2024
Дай тебе підібрати на слух,
Як з касети у юності пісню –
І дванадцять посріблених струн
Зазвучать перебором барвистим.
Дай душі́ роздивитись красу,
Як підглянутий фільм для дорослих –
Я тебе на руках віднесу
На трояндами всипану по́стіль.
Дай тебе осушити до дна,
Як бокал новорічної ночі –
Ти для мене – єдина-одна,
Лиш тебе я так пристрасно хочу…
Забери все, що маю в житті,
Подарунком моїм не погре́буй!
Дай лишень із тобою пройти
В синю даль аж до сьомого неба…
Лютий 2024 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006617
дата надходження 23.02.2024
дата закладки 23.02.2024
На мене кажуть я миленький,
Та й добре знають, що хитренький,
Ще й довговухим називають,
Про мене пісеньку співають.
ПР
Ля-ля- ля, ля- ля -ля, ля-ля-ля,
Втішає літо золотеньке,
Ля-ля- ля, ля- ля -ля, ля-ля-ля,
Я зайченятко, ще маленьке,
В травичці з літом веселенько.
Сіренький зайчик, я рухливий,
Вже на галявині щасливий,
Від себе літу шлю привіт,
Який яскравий, чудовий світ.
ПР
Ля-ля- ля, ля- ля -ля, ля-ля-ля,
Втішає літо золотеньке,
Ля-ля- ля, ля- ля -ля, ля-ля-ля,
Я зайченятко, ще маленьке,
В травичці з літом веселенько.
Ще й привітаю сонце, днину,
Радію квітам, відпочинку,
Під вечір знову йду гуляти,
Про літо пісеньку співати.
ПР
Ля-ля- ля, ля- ля -ля, ля-ля-ля,
Втішає літо золотеньке,
Ля-ля- ля, ля- ля -ля, ля-ля-ля,
Я зайченятко, ще маленьке,
В травичці з літом веселенько.
22.02.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006590
дата надходження 23.02.2024
дата закладки 23.02.2024
Калюжі крові по бункерах при землі,
Авдіївка… єднання душ до журавлів,
Синів забира й доньок, кривава війна,
Чому, вознеслися зарано в небеса?
Вони ж, замали щоденні світлі мрії,
Щасливо жити в квітучій Україні,
Де спокій і линуть пісні солов’їні,
На жаль, як вугілля, зчорніли надії.
Та серце, скам’яніло, неньки навіки́,
Думки розвіялися, за які гріхи?
І знов, по землі густі краплини крові,
Замало, ви дітки пізнали любові...
Пробачте, що не змогла вас захистити!
22.02.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006472
дата надходження 22.02.2024
дата закладки 23.02.2024
Стрілки життя розведено,
Біль до валіз спаковано.
Пустка торкне зсередини,
Тепле проллє зі схованок.
Гуркіт сердець із потягів,
що врізнобіч роз’їхались,
Як же згадали потім ви
З жалем? Чи, може, втіхою?
Стали роки зимовими,
здужали над обітами.
Біль у валізи сховано,
скільки ж іще терпіти нам?
Душі людські – трансформери:
Жухли в нещадній осені.
Тільки луна платфомою:
в жертву любов приносили.
Пам’яттю закривавиться
Колії пульс тремтячої.
У самоті на лавочці
Стигло кохання втрачене.
Двоє блукали вербами,
не досягнувши спокою.
Стрілки життя розведено
вартістю зависокою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006593
дата надходження 23.02.2024
дата закладки 23.02.2024
я почти осознал, любовь это двойственность,
ось прощаний сладких, горечь скорых встреч.
боже, я перестал геройствовать,
я готов камнем
у ног ее
лечь.
пусть останется, жгучий песок пройден,
дай мне море теплое еще с ней проплыть.
я закрою рот себе ее рукою,
признание вырвется.
боже,
я же вымаливаю,
опустившись на корточки,
костью
лобной
касаясь
земли,
л ю б в и
ю
б
в
и
а я ведь летал,
летал над пропастью,
плечи в купол узкий сложив.
я осознал, боже, это двойственность,
грех и любовь в целое,
полюс с полюсом совместить.
она живой лик в ярусе окон древнего иконостаса.
раскаялся.
я раскаялся.
грех мне прости.
распластался песком у ее ног
в отчаянии.
господи, останови ее,
о с т а н о в и
с
т
а
н
о
в
и
OSAlx2о19-11
алоис эрдтельт. голова девочки. 1895
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006573
дата надходження 23.02.2024
дата закладки 23.02.2024
...по п'ятдесят,
плюс ще, до двісті,
а там що буде,
коньяк любимий,
тяжко відригнуть...
...без тормозів, без спину,
хай буде те, що має буть.
Я так закоханий в життя...
Я раджу всім його любити...
Ти сильна, більше п' єш,
а що ж мені робити..?
Де нас нема -
там небуття,
коньяк там
не дадуть допити...
...продовжуємо, Сара, далі жити..!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006583
дата надходження 23.02.2024
дата закладки 23.02.2024
Край сосняка стоїть солідна жінка:
На відео записує вірша,
Вживаючи голосові відтінки –
Талантами збагачена душа!
Я – весь в сльозах: емоцій – вище стріхи!
Розчулився, немов мале дитя.
На мить задумався - бо ж не до сміху:
«Так, мо’, не треба їй те каяття?
Дивись, - міркую, - почуття сопливі
Знезброїли без пострілів тебе!
Можливо, й справді, істина – у впливі
Душевному: колись ось так гребе?»
Та чую з неба тихий голос Божий:
«Зажди, козаче! Не купуйся тим!
Ти ж знаєш добре, що диявол може
Теж прикидатись янголом святим!
Тому душі ніколи не давайте
Заволодіти віжками життя,
А нею завжди духом управляйте –
Він є владар і джерело буття!»
Тому, панове, майте на увазі:
Чуттєвість ваша – добрий інструмент,
Але в пошані він у тому разі,
Коли керує ним духовний аргумент!
То ж впокоріть себе Святому Слову,
Яке виходить лиш із Божих вуст,
Щоб не розвіяли вас, мов полову*,
І не пішов на смалець весь ваш тлуст*!
Бо ж ворог вправно важелі душевні
Вживає для омани своїх жертв -
Щоб замість духу сили дух плачевний
Суспільство із середини пожер.
Коли ви живете емоцій світом,
Пишаючись тим впливом на людей,
Що він дає вам, еґом підігрітий,
Затямте – зло за ніздрі вас веде!
19.02.24р.
[i]розвіяти, мов полову[/i]* - роз'єднати, позбавити сили, роз'їхатися по різних країнах світу.
[i]тлуст[/i]* - тук, жир. Тлуст пішов на смалець - весь успіх і достаток дістався ворогу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006203
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 19.02.2024
Премію отримав Рома –
Радість груди розпирала,
Дівчина кохана Тома,
Як та пташка щебетала:
-Місяць тому я вже склала
У валізи сукні й шорти,
І на днях переписала
Закордонні всі курорти.
На літак квитки вже завтра
Можемо ми замовляти,
А позавтра на Канарах
Будемо вже засмагати.
-В літаку боюсь летіти,-
Відхрестився зразу Рома,-
Катастрофи, всякі трощі,
Смерть раптова, або кома…
-Та не бійся, - каже Тома,-
Це відома всім картина:
Вип’єш коньяку пів пляшки –
Будеш спати, як дитина.
-Чого пертись на Канари?-
Міркував уголос Рома,-
Якщо є коньяк, горілка –
То курорт для мене - вдома!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006214
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 19.02.2024
Ты выйдешь из себя, шагнув во тьму,
Сквозь призму четверга в мои чертоги,
Ступив туда, подкосятся вдруг ноги,
Как будто лично встретишь сатану.
Ты отшатнёшься и, сглотнув слюну
Волненья, сам себя собьёшь с дороги,
Пока другие, думая о Боге,
Пытаться будут души расстегнуть
Ты позабудешь всё: и “Отче наш”,
И возраст свой, и собственное имя,
Во рту начнёт язык вязать полынью
И станет боль накручивать вольтаж.
Ты в этот миг прощением обдашь,
Мой мир увидев с новой колокольни,
Где молотком судьба стучит отбойным
По сердцу, превращая сердце в фарш.
Ты вышагнешь на свет из этой тьмы,
Как впавший в приступ ужаса мешýгге•,
Забившись от растерянности в угол —
В тот самый пятый угол тишины.
• мешýгге — сумасшедший.
© Мила Машнова (16.02.2024, BCN)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006219
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 19.02.2024
О, як співала ніч любовні серенади.
- Коханий, не спіши, зажди.
- На жаль, пора.
Забути неможливо всі твої принади,
Але ж ранкова запала вже зоря.
- Солодкі поцілунки, як ваніль, до ранку.
Зірки торкались мрій. Розлука
увірвалась на світанку.
- Я поверну́сь, моя красуне і коханко.
- Чекатиму тебе, ти ж ясноокий мій.
- О, люба, ніжна, плакати лишень не смій.
Як прикро нам прощатись...
(І сліз краплини впали на світанку.)
(Альба - ранкова пісня, скарга закоханих на неминучість розлуки з настанням ранку. Обов'язковий елемент - форми слів "світанок", " зоря", "ранок" в кінці строфи)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006227
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 19.02.2024
Рання весна… по обіч дороги деінде лежить рудий, трухлявий сніг. Привітне яскраве сонце поступово здіймалося вище і наче у змові з теплим вітром намагалося пробудити землю від зимового сну.
По вапняковій дорозі мчав малий міжміський автобус (ПАЗ). Як завжди, у базарні дні, з містечка до села салон автобуса вщент забитий. Хтось повертався з пустими сумками, відрами, а хтось, все ж придбавши деякі продукти, чи речі, віз додому. В салоні автобуса гул подібний рою бджіл, то гучніше, то вже ніби здалеку, тихіше.
Дід Дмитро, задоволено всівся на задньому сидінні автобуса. Він такий собі, непримітний дідок, невеличкий на зріст, худенький, в селі його дехто називає »стручком». Таку кличку замав від людей, бо знали, що дуже любить їсти горохову кашу, пиріжки з горохом та й сам молоденький горох. Не лисий, хоч ріденька сивина та йому пасує до лиця, хоч і вуса сиві та зате козацькі, пишні. Він їх за звичкою, часто підкручує, особливо коли з ким- небудь спілкується. Вже минуло майже двадцять років, як дружини не стало, так і живе один. Та йому не сумно, поруч мешкає однокласник Михайло. Породичалися, то ж випала нагода стати його синові( Миколі ) хрещеним батьком. Все життя дід до нього відносився, як до рідного сина. Тепер має повагу і, як кажуть, віддачу, якщо є потреба в допомозі, Микола тут, як тут.
Під ногами в діда, доволі немаленький мішок, в ньому лежала незадоволена свинка, яка час від часу хрюкала. Він же радо витирав від поту чоло, тихо бурчав,
-Нарешті втихомирилася, ну слава Богу. Звикнеш до мене, звикнеш.
Дивлячись у вікно, поринув у думки - Звичайно, якби меншу купив, то було б ліпше. А тут та за такі ж самі гроші й така гарненька, потримаю кілька місяців, можна й на сальце пустити. А то вже навіть немає чим сто грам заїсти, дожився, так сказать, сором та й годі. Вдома стара бараболька є, крупа, висівки, добре підгодовую. О, іще в сусіда молочка розживусь, ото буде смачне сальце, не відтягнути й за вуха.
Хоч дорога недалека та свинка знову копошиться, мішок почав рухатися вперед, з нього лунало хрюкання. Хтось з пасажирів вигукнув,
-Та відчиніть хто небудь вікно, дихати немає чим і ще ця свиня, вона, ще довго тут буде хрюкати, смердіти?!
Звичайно дід мовчав, він розумів, якби маленьку віз,то куди б не йшло, а таку треба було би на автівці привезти.
-Ви вже мене вибачайте, я через одну зупинку виходжу,- двома руками тримав мішок, продовжив тихо до свині,
-Хрюшенька, моя маленька дівчинко, заспокойся. Ти моя хороша, скоро будемо вдома, нагодую, напою, почухаю спинку.
У салоні хтось із жінок засміявся й сказав,
-Ото любов, позаздрити можна, я таких слів навіть від чоловіка ніколи не чула.
Жінка, що сиділа попереду діда підтримала розмову,
- Напевно він одинак, тому й говорить так.
Дід не дуже прислухався, погано чув, тому розмовам й не придавав значення. Через кілька хвилин готувався до виходу.
Нарешті зупинка, дід виволік мішок до землі…. автобус набрав швидкість, зник з виду.
Кажуть своя ноша не важка, але важкувата - подумки клопотався дід. Присівши біля мішка, розв’язав його, на свині поправив упряжку,
-Ну от тепер тебе можна сміливо випустити, підемо додому. Але знай я тебе назвав Хрюшою, хочу щоби ти мене слухалася. Ми маємо знайти згоду, щоби не бісилася, як на тому автовокзалі, геть зганьбила мене.
Хрюша рухається вперед, іноді діду нагадувала швидкість танка. А то так рвоне, як той пес, що на ланцюговому прив’язі, дід ледве встиг за нею. Воно ж , якби йти по сухому, то нічого,а це ж така пора, під ногами мокро. Свиня, як сильніше потягне так дід і ледь не втрачає рівновагу, трохи підслизнеться по старому споришеві, який, хоч і рудий та все ж спромігся пережити зиму. До обійстя залишилося метрів двадцять, як свиня вздріла невелику калабаню, різко потягнулася до неї. Дід впав, вона тягне його до самої калабані, задоволена хлюп у неї. Все обличчя діда покрилося холодною водою, обличчя у краплях, на вухах висіло багно,
-Хрюшо - Хрюшенько змилуйся, ми ж уже майже вдома, що ж ти коїш. У мене на обійсті велике корито, захочеш щодня будеш купатися.
Хоч рука діда, якою тримав упряжку, захолола, але він її не відпускав.
Свиня ніби почула благання діда, вже лягла на бік, раз - у - раз дивилася, то на діда, то в бік. Мабуть хвилин двадцять дід умовляв її піднятися,тягнув за упряжку та свиня тільки більше в протистоянні уперлась лапами в багно, незадоволено хрюкала.
-Ти ж моя Хрюша, ти ж моя свинка, мені ж, як дитинка. В мене ж більше нікого немає, от побачиш. Правда є песик Дружок та й той розміром менший за тебе і кицька Мура та вони ж тебе не образять, підіймайся, пішли додому.
Нарешті свиня, змилувалася над дідом, кілька раз махнула головою, рилом торкнулася води, вийшла з калабані. І вони, як ніби й нічого не сталося пішли додому. Дід тримав її за упряжку, вихваляв її до самої хвіртки, вона косо, недовірливо позирала на нього, але не виривалася. Відчинивши хвіртку Дмитро сказав голосно,
-Дружок не гавкай, познайомся, це тепер наша Хрюша.
І зачинивши хвіртку, знімав з неї упряжку,
-Ну от, паркан височенький, звідси ти нікуди не дінешся, то ж можеш погуляти, розім’ятися.
Обома руками почухав їй спину і на ходу до хати, сказав,
-Зараз вмиюся та принесу тобі їсти, треба трохи почекати.
Дід умився та й не встиг відро в руки взяти, як почув крик півня, курей.
-Ой, лихо,чи в загорожу залізла та як? Треба курей спасати, от халепа, ще яйця поїсть, а я ж їх і вчора з гнізд не забрав.
В діда мов пропелер за плечима, вибіг, від побаченого, ледь очі на лоб не вилізли. Свиня бігала по огорожі, на спині ледь тримався півень. А півень то з породи велетнів, не так легко їй було його з себе скинути. Вид у півня войовничий, він то пригинався, о розправляв крила, в черговий раз намагався клюнути свиню в голову. На обійсті здійнявся іще гучніший ґвалт, кури кричали, як сказилися, тут і Дружок на ланцюгові почав сіпатися, визгливо гавкати.
- Що за крик?- крикнув Микола, зачиняючи за собою хвіртку. Підійшов ближче,
-Привіт діду! Крик на все село… що сталося?
-Тож свинку купив, а вона бачиш, що витворяє!
Свиню з курника виганяли всі троє; дід, півень і Микола. Микола казав куди гнати, дід махав руками, виганяв із загорожі. А півень, хоч уже й злетів з свині, розправивши крила, намагався вкотре догнати, клюнути її в особливо м’яке місце, це все таки йому кілька раз вдалося зробити. Із загорожі курей Хрюшу вдалося вигнати, тепер завдання було важчим, в сарай так просто вона не хотіла зайти. Дід під рило тицяв шматок хліба, вона ж, як шило, то враз між ногами проскакує, то оминала, бігла ніби мала ціль добігти до фінішу,але його не бачила. Вже Микола знервувався, кричить до діда,
-Що ти стоїш, як той дід на воротах у чоботях. Ану дай мені якусь товстеньку патику, може, як побачить у мене її в руках, то злякається, зайде в сарай. Усі ж кажуть, що свині розумні.
- Ні-ні! Чекай, хлопче ні! Де ти бачив, щоб я коли тварину вдарив. Вона пам’ятатиме, мене не полюбить і з якими очима я на неї буду дивитися. Давай краще трохи посидимо,заспокоїмося, відхекаємося.
Вони присіли на лавку. Микола все ж поклав біля себе довгеньку тоненьку патику. Свиня напевно помітила, розгадала намір чоловіка. Не дуже близько, але все ж підійшла до діда, хрюкнула кілька раз. Він до неї,
-І тобі не соромно таке витворяти, пожаліла б мене старого. Я ж до тебе всією душею, он кашку з молочком приготував, а ти?!
Хрюша ніби засоромилася, може й справді розуміла його слова, догори підняла голову, хрюкнула й зайшла в сарай. Дід поспішив за нею.
Микола слухав дідові слова, посміхався. Думки підпливли, як хмарини в чистому небі - Шото старість, добрячий дід, не свариться.
Дмитро вийшов з сараю,
-Щоб я без тебе й робив. І, як вона штахету зірвала, не уявляю. Нічого, хай в сараї полеже, звикне. У мене влітку ювілей, вісімдесят років стукне, тому й купив, без свіжини не обійтися. Підгодовую її та й матимемо сальце, м’ясце, холодець, ковбаску.
-Добре діду, я пішов. Хай зо три дні закрита побуде, а то знову сказиться. А скільки їй місяців від роду?
-Та казав чи шість, чи сім, я уже й не пам’ятаю.
-Як порівняти з нашими свиньми, то на вид малувата. Може вона, з яких інших порід?
-Та я про це навіть і не подумав. Слухай, Микольцю, ти ж мені, як тільки сонечко висушить землю, підрихлиш тракторцем.
-Що знову будеш горох сіяти?
-Аякже! Люблю кашу горохову- його обличчя розпливлося в усмішці, підморгнув, продовжив,
-На ніч поїм каші, тепліше спати.
-Ну ти діду, без жартів не можеш.
-Та які тут жарти, це природньо, в ліжку всі хочуть тепла.
Минуло три дні …Хрюша й справді трохи заспокоїлася. Дід зранку відчиняв сарай, свиня сама, при бажанні, виходила з-за своєї огорожі, йшла на двір. А шукаючи від сонця прохолоду, заходила в сарай, падала на солому, яку підстеляв їй дід, задоволено хрюкала. Дід біля неї, як біля дитини, розмовляв до неї,
-Ну, думаю тепер концерту такого, як був не буде. Добре, не хрюкай, не виправдовуйся, я все розумію, чуже обійстя, але треба звикати.
У свині і справді комфортне життя, обійстя не маленьке, є де погуляти, їсти вдосталь, ще й з молочком, смачніше. І велике корито з водою є, купайся скільки захочеш. Біля нього ж можна своє бажання задовольнити, поритися в землі, чи лежати та подрімати в цьому ж багні. Але інколи вона ніби зривалася, кругами бігала по обійсті, а потім занурювалася в купу соломи, що стояла під самим парканом, намагаючись її розкидати в різні боки.Тоді починав гавкати Дружок, з хати виходив дід, вона відразу ховалася в сарай.
Одного дня, дід трохи прихворів, напившись чаю з малиною, не зачинивши сараю, міцно заснув. Проснувшись серед ночі, закутався пледом, зачинив двері курника та сараю, спокійно проспав до самого ранку.
На ранок, відчинив двері курника, серед двору кинув курям зерна й мимохідь, відчинив двері сараю. Через кілька хвилин приніс відро з запареними висівками, добре перемішуючи добавляє молоко. Раптом, позаду себе почув хрюкання.
-Тю, а ти, як вийшла Хрюшенька? Чи ти уже й клямку гідна відкривати. -Добре, що я вдома, бачу від тебе всього можна чекати.
Від тої пори Хрюшу ніби підмінили. Вона була спокійна, куди дід туди й вона. Правда любила полежати в кориті з водою, особливо тоді коли дід, сидячи в кріслі задрімав на сонці.
Минуло більш,як три місяці. Дивлячись на Хрюшу Дмитро тішився,
-Ой і гарненька ж ти у мене, бачу добре поправилася, вже й скоро моє свято.
Не раз витирав сльози,
-Звик до тебе, жалко та що поробиш така твоя доля. Десь за тиждень настане твій судний день.
Хрюша ніби передчувала той день, почала зовсім погано їсти. Навіть перестала виходити з сараю. Дід принесе їй їсти, вона лизне пару раз і вже відвернеться до стіни, тихо- тихо хрюкає й замовкне. Дід в розчаруванні, що ж це робити? Ще цілий тиждень можна було підгодувати, а вона перестала їсти, ще схудне.Треба з Миколою поговорити, що він скаже. Вони молоді, зараз розумніші за нас. А може їй якісь ліки треба? Та хіба то вже буде нормальне сало, якщо з ліками.
В цей вечір, дід вдома Миколу не застав, той був на чергуванні (він працює у містечку охоронцем).
Наступного дня Микола з'явився, аж під вечір,зайшов до діда на хвилину,
-Я завтра зранку зайду подивлюся, що там з вашою Хрюшою. Ви ж казали вона стала спокійна.
-Та оце ж мене тепер більше всього й лякає, що занадто спокійна. Може ми її завтра того…
Побачимо діду, до ювілею скільки днів залишилося.
-Та вже чотири,чи може п'ять, треба подивитися.
-То вже треба того. М’ясо ж треба замаринувати, сало якесь у банки закриєш, а якесь закоптиш. Якраз все встигнеш до свого ювілею.
З самого ранку літнє сонце добре припікало… Дмитро відчинив двері курятника, розсипав зерно,
-Тю-тю-тю-тю..
Дружок виліз з будки, махав хвостом, позирав на хвіртку, її уже відчиняв Микола,
-Доброго ранку!
-О, ти сьогодні рано. А я, ще й не встиг свині свіженького їдла
наколотити. Ти йди, подивися до неї, а я зараз прийду.
Микола зайшов у сарай, зазирнув у загорожу, побачивши свиню, зайшовся сміхом. Біля неї копошиться з десяток маленьких поросят.
У дверях, з відром у руці з’явився дід . Микола крізь сміх, забираючи в нього відро,
-Оце так подарунок на твій ювілей! Тобі мабуть і не снилося. Не лякайся, все нормально, я допоможу.
В діда округлилися очі, -То пускай, хай пройду, побачу що там, що ти якимись загадками кажеш, що допоможеш?
В діда справжній шок, на якийсь час онімів, не міг і слова сказати. Микола вивів його з сараю, посадив на лавку. Той двома руками схопився за голову, ледь тремтячим голосом,
-І що я з ними буду робити? І, як я на ювілей без свіжини?
Вже серйозно Микола,
-Це діло поправне, дам тобі грошей, поїдеш в містечко на базар, що треба купиш, матимеш гроші віддаси. Поросята підростуть, продай, свиноматку я відкуплю, не панікуй, все буде добре. Ти мені одне скажи, як ти міг допустити, щоб вона з кнуром відгуляла. Вона ж у тебе вже майже чотири місяці, це вже тільки тут сталося.
-Та, я … знаєш, я з жінками вже років двадцять справи не маю, тому про це й не подумав. А вона бач, яка спритна виявилася до цього діла.
Неуловима посмішка прослизнула на устах Миколи,
-Нічого діду, не журися, як кажуть, що відбувається - все на краще. Твоя Хрюша молодець, а й справді до ювілею гарний подарунок тобі зробила. Я завтра збирався на базар, поїдеш зі мною, скупишся.
-А, що на ходу твоя Нива?
-Дістав запчастини, три дні з нею возився. Тепер на ходу, тішся діду, тобі і тут повезло! Тож погуляємо, як годиться!
Ідея 2021р.
30.01.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005757
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 14.02.2024
ЗАКОХАНІ СЕРЦЯ
Закохані серця́ в обіймах щастя,
Й кохання, що народжене у них,
І п'ють його, немов Святе Причастя,
Що подане із рук усіх святих.
Закохані серця́ в обіймах долі,
Прихильністю колись торкнулась їх,
З Господньої вони кохають волі,
То ж у кохання шлях сердець проліг.
Закохані серця́ у нас з тобою,
Вони коханням кожну мить живуть,
Вмиваються коханням, мов росою,
Й коханням ніжно й мило так цвітуть.
Закоханні серця́... яке блаженство,
Великий рай прекрасних почуттів,
Це хміль, дурман й думок усіх шаленство,
І наших струн душевний переспів.
Закохані серця́ - це насолода,
Живильне кришталеве джерельце,
Дарунок долі, Божа нагорода…
Напевно заслужили в Бога це.
Закохані серця́ – бажань сплетіння,
І мрії, й неймовірні відчуття,
Це двох зіро́к і сяйво й мерехтіння,
Народжених кохати все життя.
14.02.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005801
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 14.02.2024
Ну що з тобою, серце моє, коїться,
Уже ж на моїх скронях сивина?
Тобі кохання, невгамовне, хочеться,
Шукаєш все Вона чи не Вона?
Все дивишся у небо, може Зіронька,
Пошле тобі із висоти привіт,
Чи може передасть цілунок Зіронька,
Ота, яку чекаєш стільки літ?
Ну що з тобою, серце моє, коїться,
Уже ж сади повинні відцвісти?
А ти, усе ніяк не заспокоїшся,
Все хочеш своє щастя віднайти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005775
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 14.02.2024
Блаженний День незломлених закоханих.
Й День допомоги – з епілепсією хворим!
Занотовують захворювання – сто́ками.
І заховують й кохання у офшори.
…Вірш абонує красенів, у кого
Є потяг-компас, вкутаний любов’ю.
Є віра у найкраще і накохане
Й одуження з обіймами, наповненими…
13.02.2024р. ( «У 14 лютого…» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005747
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 14.02.2024
Потонути б в тобі – луг в цвіту первозданнім,
І забути про все, що турбує, гнітить;
Запастись почуттів, що все звуть нас в свій танець,
В твоїх фарбах душа відпочити велить…
Пригада хай всі дні, так наповнені світлом,
Хто з любов’ю до тебе життя вдарував
І хто в серці твоїм – завше з вічним привітом,
Усвідомлення жде, бо безсмертя являв…
В'ячеслав Шикалович
11.02.2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005608
дата надходження 12.02.2024
дата закладки 12.02.2024
[i]Курка хоч і літає,
Та орлом ne стає!
Народна мудрість
[youtube]https://youtu.be/GD0Fws4iQE4[/youtube]
[b][color="#8a048a"]Дворова курка, хлопаючи крѝльми,
Зідралась якось на високий тин
Й побачила орлана в небі… Пильно
Той споглядав на грішну землю… Й кпин
У тому вдався тут,
Що муж її – когут*
Орлана не злякався,
Лиш чемно запитався,
Чи може він навчить
Його й жону летіть?..
Обом щоб вище хати
Не в сні – в яву літати,
Маленьких щоб курчат,
Коли настане час,
Із даху доглядати
Та в курник заганяти…
Орлан на тин тут ґречно сів
Й таке когуту відповів:
— Простори неба – це мої пенати,
Родивсь я тут й згорю у тім вогні…
Мені дав Бог за хмарами літати,
А вам – довіку порпатись… в Lайні![/color]
[/b]
4.02.2024
________
*Півень.
P.s. Чи не останні події...
є підгрунтям цієї баєчки?[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004936
дата надходження 04.02.2024
дата закладки 05.02.2024
Олігарх Ельдар Петрович
В ’’Мерседесі’’ додав газу,
Вирішив: негайно треба
Ще одну відкрити базу.
Та, що близько біля дому,
Продавала фарбу різну,
Посуд, вази кришталеві,
Всякі гвинтики залізні.
Підприємець часто злився -
Фірма збитків зазнавала:
При доставці посуд бився,
Фарба в банках засихала.
І не тішила торгівля
Там, де меблі продавали:
Покупці - народ примхливий,
Брак відразу виявляли.
Тут ідея допоможе
Вийти із важкої скрути:
Нова база в центрі буде
Продавати парашути.
І про брак ніхто не скаже,
Бо все буде шито- крито,
Не прийде спортсмен сваритись
З парашутом нерозкритим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004998
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 05.02.2024
Сучасне: вболіваєш за гравця.
Не за команду, й не за ко́го іншого.
І не маєш, часом, іншої потішки,
Ніж його Пас…, а гол - баддя́ млинця́т!
...сучасне: вболіваєш за Гравця.
04.02.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004964
дата надходження 04.02.2024
дата закладки 05.02.2024
У містечку зняла, житло журналістка,
Всім панам у горлі, стала наче кістка,
У газетах статті та іще й в обласних,
То на вихор схоже, посеред днів ясних.
Все напише й про всіх, копає поглибше,
Не писала ніщо, було би найліпше,
Неподоба, то їй, сміття не вивозять,
Двірники не вчасно працювать виходять.
Вже стаття, з’явилась про стежки – доріжки,
Бо там справжні ковзанки, зламаєш ніжки,
Де Міськрада, навіть, на сонці лід блистить,
Як свята неділя, для них щаслива мить.
Не приймають скарг, охоронець на посту,
А йому до чого, веде мову просту,
-Компетенція моя, не щось прибрати,
Маю іншу справу, а мораль читати,
Тут не треба мені.Он кажуть на завтра,
Все сніжком присипе, до чого тут влада?
*
На вокзалі, у кав’ярні веселенько,
Зібрав мер, своїх панів й до них хитренько,
-Кого з вас й чому критика не дістала?
Журналісточка із ким з вас переспала?
Ті ж молились – Без дозволу хіба ж можна,
Й біда в тому, відстоять гордість спроможна,
Не бере конвертів, каже мала вдача,
Гордовита дуже, до критики здатна.
Вже пораду йому шепочуть на вухо,
Ви ж завжди в нас найперші, скинете брюхо,
Нараз усмішки у всіх,-То ж, як зарядка,
Та, як чесно, сказать, заради порядка.
-Ну, що ж дякую, щиро вам за довіру,
Мабуть й це прийдеться зробить, ради миру,
Але складчину ви збільшіть, на всі розтрати,
Щоб посад не довелось, нам з вами втратить.
*
Вдень дзвінок до мера,- Хапуги на ринку,
На шматкові сала обважили жінку,
Де вага контрольна, хто відповідає?
Мов на лобі очі, що сказать не знає.
Кинув трубку згарячу - Це уже капець,
Когось їй треба знайти, хай йде під вінець,
Запросив до себе, вів розмову чемно,
Посміхалась вона,- Слухай це даремно,
Мені ж треба, жити за щось, тому й пишу,
Як собак, своїх нацькуєш, знай не прощу.
Мер чоловік, статний, як той пес в упряжці,
Давно досвід замав, щось шукав у книжці,
О, нарешті, посміхнувся, подав конверт,
Ясні очі, блиск і радість, ним круть- верть,
-Та я тут, подумала, від людей далі,
Ми кімнату, вдвох знайдемо на вокзалі.
Десять штук щомісячно, я буду мати,
Лише так, мій договір, нам можна вкласти,
І кімната відпочинку – твоя платня,
Це ж на твій, увесь дохід, дрібничка, фігня.
Просто встала і пішла - Як згода, дзвони,
Мер втішавсь, нарешті, домовитись змогли,
Перед цим, вихід шукав, думав три ночі,
Ледь повіки закривав бачив ті очі.
Ой красиві, зваба, в них варто тонути,
І чому, щасливим, себе не відчути?
Як на шпальтах газет, лише його пика,
Підростуть всі статки, позбавиться лиха.
02.02.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005008
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 05.02.2024
Баба внукові говорить:
"Все то вигадка пуста,
Що людина вийшла з мавпи,
Бо ж людина без хвоста.
Бог зліпив людину з глини,
Це вже істина - таки..."
"А чому ж, - питає хлопчик:
Не з пшенишної муки?"
"Ні, - відказує старенька,-
Не годилося з муки,
Бо з людей робили б люди
Пиріжки і галушки!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004723
дата надходження 02.02.2024
дата закладки 03.02.2024
Не лютуй, брате місяцю лютий,
По яругах-лісах не мети!
Хай надія пове́рнеться людям,
Що весна має скоро прийти.
Ще у силі зима. Та невпинно
День у но́чі виборює час.
Термін твій, як усе, швидкоплинний.
Хай не буде він лютим для нас!
Не гнівися, що ти нам не любий!
Так ведеться з покону віків.
Ма́буть, той, хто назвав тебе лютим,
Сам життя не достатньо любив.
У іменні твоїм – холоднеча,
Тріск морозів і хуги виття.
Та однак для весни ти – предтеча.
Згине смерть. Переможе життя!
Січень 2024 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004460
дата надходження 30.01.2024
дата закладки 30.01.2024
У народів світу існує таке повір'я...
Той, хто вже забуває звичаї своїх батьків
Богом, людьми карається. Не має довір'я...
Він блукає в пітьмі, щоб його ніхто не зустрів.
В нашого народу є також люд гірш собаки...
Від батьків, які не дотримуються звичаїв
Родяться діти, на гріх-досаду - вовкулаки...
Люди ворожі, із людського роду - вигнанці.
Завжди незадоволені, вже фактів список зріс.
В день Святого Юрія виють вовками, страх ширять...
Бігають разом з іншими звірами по лісі.
Мають лише пасок на своїх кудлатих шиях.
В день зимового Миколи знову стають людьми...
У людській постаті вони не ходять до церкви
І з людьми не вітаються... Безбожні не на мить.
Очі червоні зі смутком, а душі підшерхлі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004461
дата надходження 30.01.2024
дата закладки 30.01.2024
У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,
Ми сиділи в альтанці навпроти одне одного
І говорили про твою непевність, і про те чому
Ти не можеш дозволити себе полюбити.
Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —
Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,
Коли твої очі немов проривалися крізь пітьму
А вуста говорили: « якби ж ти зустрівся мені раніше,
Задовго до болю».
«До нього?»
«Так, до нього, до першого, розумієш, я, —
Я всього кілька кроків не дійшла до твоїх обіймів,
А він обезкрилив мене і я стала безнадійно земна,
А такою, повір, я й даром тобі не потрібна. Віриш?»
«Я тебе проведу».
«Ні, не потрібно, прошу, не заходься віршами.
Обійми мене, чуєш? Просто мене обійми.
Допоки я зможу цілунком безрадісним втішити,
Я ще трохи побуду у нашім з тобою саду».
13.01.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004447
дата надходження 30.01.2024
дата закладки 30.01.2024
На лоджії я більше не сховаюся.
Й не приховаю пряності-заначки.
У будь які моменти катавасії
Злетітись можуть цапи-роздирачки.
…Розпорпують й розкидують вкише́нєне,
Проти́кують рогами шафні бутлі.
Ти ще не вмер, а вже обезмере́жений.
Твоє – і не твоє, гарантій – нуль.
28.01.2024р. ( «Нащадкам – про війну» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004256
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 28.01.2024
ХТО ЗУПИНИТЬ ВІЙНУ?
Хто зупи́нить війну в Україні,
Ту війну, що не нашою є?
Аби мові звучать солов’їній,
Яку ворог ніза́що не вб’є.
Хто зупи́нить убивць-терористів,
Які в нашу домівку прийшли?
Щоб не чуть від ракет страшні свисти,
Що у простір вкраїнський ввійшли.
Хто зупи́нить війну цю жорстоку
Чи пове́рне її в оркостан?
Бо ми платимо ці́ну високу.
Чи безсмертний ординський тиран?
Хто зупи́нить війну? Хто це зробить?
Хто зуміє приспати потвор?
Щоб смердючий зотлів уже чобіт,
Аби нас залишив цей терор.
Хто зупи́нить війну? Я питаю!
Розтопіться серця́ крижані!
Я і Бога і людство благаю…
Хто ж поставить кінець цій війні?
Хто зупи́нить війну чимскоріше?
Хто Вкраїну і нас збереже?
Бо щоразу жахіття все гірше…
Зупиніть цю війну в нас уже!
29.12.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004195
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 27.01.2024
Сокільники... Зґвалтована дорога!
Немає свіжих квітів навесні.
Життя - страшна війна. Гуде тривога.
Себе питаю: виживу чи ні?
Мій Лісопарк - розстріляне минуле!
У двері, що зачинені тепер,
Благав та стукав. Марно. Не почули.
Вдивлялися: живий я чи помер.
Мій Лісопарку! Я кричу щосили!
У синій килим пролісків твоїх
Стріляв не ворог. Розстріляли з тилу -
Я навіть озирнутися не встиг.
Мій літній шлях - спаплюжені надії.
Вечірній вогник так і не зігрів.
Кого мені назвати лиходієм?
Яка ціна усіх спізнілих слів?
Мені сказали: "Постулати - хибні!"
Роздарував я всі свої скарби.
Дарунки ці нікому не потрібні -
Їх не взяли й розтанули в юрбі.
Я знаю: як раніше, вже не буде...
Відпущений в самотність без застав.
Витримував я постріли у груди,
А пострілу у спину не чекав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004161
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 27.01.2024
Рейки, промиті шампунями сніжними,
Вкрилися дрі́бками ватними, змерзлі.
Їм би закутатися в сукні, і з ліжка
Ніжки засмаглі солопити щезненням.
…Але їх не забувають вагони:
Соваються – у дірках балахонами
Й струшують вовну зимових пінг-понгів.
27.01.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004167
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 27.01.2024
Холодний мир й надворі зимно,
Де почуття тепла, нестримно,
Що повсякчас для життя цвіту,
Тож де підтримка цього світу?
Коли війна, рашист проклятий,
Забрав майбутнє, в мого тата,
Жорстокий мир… застиглі сльози,
Чому давно, в серцях морози?
Де ж та любов, що вчив Всевишній,
Чи лише ми настільки грішні?
Безжальний мир, чи й хто пробудить,
Невже Європу не розбудить,
Дитячий крик біля моголи,
Не покидай, татку, мій милий.
11.12.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000633
дата надходження 11.12.2023
дата закладки 11.12.2023
Міля й Вова нещодавно
Стали разом в парі жити,
Чоловік старався дуже,
Щоб дружині догодити.
-Принесу тобі я каву,-
Сказав милий жінці якось,-
Що тобі смакує краще:
’’Нескафе’’, чи, може, ’’Якобс’’?
-Принеси таку, щоб зразу
Захотілося співати,
З ковтком кожним все навколо
Починало розквітати.
Щоб блищали зразу очі,
Щастям душу розпирало,
А ще, милий, дуже хочу,
Щоб кохання в серці грало.
Вова ніжно усміхнувся,
Поглядом обміряв Мілку,
На одній нозі крутнувся:
-Зрозумів. Несу горілку.
Задоволена дружина,
Бо розумний в неї Вова:
Всі бажання й забаганки
Розуміє із півслова!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000654
дата надходження 11.12.2023
дата закладки 11.12.2023
Зимова ніч… повільно підкрадалась, намагалася втихомирити вечір, який дозволив розгулятися хурделиці. Вона ніби домовилася з вітром. Прийшла, розкидала по небу де-не-де мерехтливі зірки, принаймні хоч так хотіла показати свою умілість чародійства. Бо у край неба скупчилися снігові хмари, ще змогли б добре засніжити землю. Хоча мерехтіння зірок не дуже яскраве, все ж повсюди іскристий сніг, його блиск змінювався, переливається кольорами веселки.Не встояв вітер, піддався цій спокусі, приліг у полі.
Після хурделиці… земля, будинки, усі споруди, дерева й кущі під білосніжним простирадлом. То все неначе в зимовій казці. Її мабуть, більше помічають ті люди, де мешкають ближче до заходу сонця, якщо в них така погода. Де спокійніше, не літають ворожі літаки, не чути вибухів і зовсім рідко чути звуки повітряної тривоги. Україна ж за розміром велика. Ближче до сходу, до кордону з росією, під нищівними ударами російських військ, потерпають міста і села.Чи й хто побачить зимову казку, коли в небі літаки й гелікоптери. Від війни люди ховаються в руїнах, погрібах,землянках.
Жорстока війна порушила спокій усіх людей країни. У різні епохи людство сприймало це лиходійство з тривогою, відчаєм, переживанням. Багато матерів і жінок втратило чоловіків, синів і доньок. Біль і туга охоплювали при кожній звістці, когось знову привезли з поля бою, вже плач, сльози, зневіра, страждання, прощання.
В морозну ніч без потреби чи хто й вийде надвір, хіба той, в кого немає газового опалення. Щоби розтопити грубку, чи в неї підкинути дровець, якщо завчасно не приготував, мусить піти за ними.
Через кватирку, в кімнату час від часу віяв легкий вітрець, помітно відхиляв шовкову бірюзову фіранку. Валентина вже декілька раз звертала на неї увагу - Втихомирилася хурделиця, вже й прохолодно, треба зачинити. Але ж важко піднятися, болять ноги.
Вона щовечора їх натирала настойками лікувальних трав й закутувала в шерстяні шарфи, подумки говорила до себе -Треба триматися. Он син повернеться з війни, Бог дасть з перемогою. Онуки підростають, пожити б іще трохи, дочекатися, щоб їх побачити дорослими.
Біля ікони Всевишнього та Божої Матері, закінчила читати молитви. З смутком у очах, в телефоні прочитала новини « Блискавиці».
-О, Боже коли ж нарешті буде спокій? Болить душа, жура, печаль. Всевишній допоможи вгамувати ворожого сусіда. О, скільки ж смертей, скільки завдає болю ця орда й коли воно все це закінчиться?!
І знову в полоні думок.
Її невеличке рідне село розташоване на пагорбі. А нижче, за сосновим бором, тече непримітна вузенька річка. Дуже давно, іще прадіди, біля неї викопали водойму. Вже пізніше, із під землі забило молоде джерело, люди розширили ділянку, так і утворилося озерце. Інколи у воду пускали невелику кількість мальків карася, коропа,товстолоба. Ото дітям радості було! Влітку, пробувши цілий день під пекучим сонцем, засмаглі поверталися з уловом. Особливо часто вона згадує, як Олег прийшов з рибалки, вперше приніс три не маленьких карася,
-Мамо, мамо! Подивися, це я сам їх упіймав! З одного юшку звариш. А два посмажити, на два дні нам буде що їсти, ти ж знаєш, я люблю смажену рибу.
Ті сяючі очі, усмішка, хіба ж можливо забути його щасливу мить. Ні, напевно ніколи. Відразу й пригадала весілля сина. Під час танцю з ним, у очах помітні сонячні зайчики, тепло і ніжність. Молодець сину - думала в той час -Будеш гарним чоловіком, жаль батько дуже рано пішов у інший світ. Але ж я тебе спромоглася виховати справжнім чоловіком.
В хаті, вона мешкає одна, а будинок сина на околиці села. Ближче до широкої дороги й бору. Онук уже сам прибігає до неї, інколи приносить пиріжків з яблуками, капустою. Вона знала, якщо є пиріжки, то син поїхав у поїздку. Він працював машиністом тепловоза, а інколи когось доводилося підмінити, керував електровозом. Трохи журилася за сина, важку вибрав професію та втішала думка про невістку - Молодець Світланка, дбайлива дружина. І вкотре просльозиться - Дав би Бог, щоб усе було добре, зарплата непогана, якби ж усе мирно.
Події дві тисячі чотирнадцятого року не порушили спокій родини. Але в дві тисячі двадцять другому році, все змінилося. Саме двадцять четвертого лютого мали відсвяткувати рік онучці Маринці, аж тут ця страшна звістка про війну, порушила всі плани.
Олегу не довго довелося чекати повістку, щоби з’явитися у Військкомат. Адже, проходив строкову службу в частині, яка входила до складу Повітряних сил Збройних сил України. Мав звання офіцера, не вагаючись пішов захищати рідну землю.
Валентина, перехрестилася до ікон і ледве переставляючи ноги, підійшла до вікна. Закриває кватирку, задивилася у вікно- О, уже й ніч, ще й навіть трохи зірок. Хто знає, це на краще, чи гірше, мабуть морозець зміцнішає. А на передовій, як східніше, то напевно й мороз сильніший. Ох, ця війна, вже скільки бійців полягло на полі бою.
За мить, від душевних прихованих емоцій, її обличчя, аж зблідло.- О,зимонько - зимонько і ти холодна, і думки зимні. Вже ніч і пора відпочивати.
Жінка знову взяла в руки телефон. У Вайбері невістка побажала доброї ночі. Значить все нормально, заспокоїла себе, але ж сьогодні знову син не дзвонив. Чому так неспокійно на душі?
Вона уже в ліжку… а думкам немає кінця й краю.- О, Боже, допоможи нашим синам, відведи біди. Придай їм сили й мужності.
Нарешті їй вдалося дрімати... вже бачить себе уві сні, в чорній хустині, в пологовому відділенні лікарні. На кушетці вряд лежать новонароджені діти, чомусь у оченятах кров, але всміхаються і до неї тягнуть рученята.
За мить зірвалася, вже молилася сидячи в ліжку,
-О Господи, це, що за сон такий і що за діти? Але ж коли сняться діти це на диво, це на клопіт. Дай Боже щоб були гарні клопоти, може Олег приїде на пару днів, відколи ж говорив, що обіцяли відпустити. Господи, прошу тебе, допоможи моєму синові, я ж його уже майже рік не бачила.
На годиннику північ, настигла думка - Якби це заснути?
Подивилася у вікна… помітила, в сусідів світилося - Цікаво, чомусь і Павлові з Любою не спиться? Та їм мабуть спокійніше на душі, адже син у Києві, все ж в теробороні міста, не на передовій. Але ж там теж неспокійно. Боже відведи від нас біди.
Із термоса, в склянку налила заспокійливого чаю, випила. І знову в думках звернулася до Господа,
-Боже, зглянься на нас! Допоможи воїнам захистити Україну, щоб звільнили з неволі, допоможи пережити страхи війни. Не пошкодуй кращої долі!
Чомусь трепетно билося серце, вже не прилягла на подушку, а напівсидячи дрімала.
Знову сновидіння - кімната, вона в сутінках, ніби й недалеко до вікна та попереду бездоріжжя. Калюжі з каламутною водою, глибокі вибоїни, навіть чомусь порахувала, їх було три. Вже здалеку чує звуки дзвонів. То тихо, то так гучно, що вже й ладна руками закрити вуха. Несподівано проснулася, руками тримається за голову. Ой, що ж це коїться? Чому така довга ніч, чому жахливі сни? Раніше, хоч відколи пішов на війну і хвилювалася, але ж ночі були спокійніші й не бачила подібних снів.
- Ой, здають мої нерви… здають.
Щоби відкинути думки про сон, в халаті, присіла біля вікна. Тримала у руках альбом, перегортає сторінки. На них знімки сина, від року й до шкільного віку, світленьке, безтурботне личко, усмішка зігріли її серце. Полегшено перевела подих. Перед очима уже весільні фотографії. По них провела рукою – Сонце моє, синочку, я молюся за тебе щодня й щоночі. Хай ворожа куля не торкнеться твого тіла, а душа витримає усі перешкоди. Ти сильний, мужній, відважний, маєш вижити, повернутися додому. Рідненький, ми ж молимося, чекаємо на тебе.
Поневолі кліпала очима, кілька сльозин стекло по щоках. – Ой, що ж це я, знову розкисла. Я ж сину обіцяла триматися, не плакати.
І поклавши альбом на стіл, не знімаючи халат, прилягла на ліжко. Нарешті міцно заснула. Але ніч уже сховала зорі. Наступив ранок…
Валентина проснулась від чийогось тупотіння, підійшла до вікна, біля дверей веранди стояв сусід, гукнув її.
-Валю, Валю це я, ти ще спиш?
Вона, уже відчинивши двері, стояла перед ним, сказала протяжно,
-Доброго ранку! Ти сьогодні так рано…
-Та оце прийшов, бачиш снігу насипало, думаю в себе розчистив під хатою та й біля твоєї ж теж треба відкинути.
Біля стінки сараю, вона помітила мітлу, запитала,
-Що, аж замітати будеш?
-А що, обійстя невелике та й снігу небагато, можна й підмести.
-От, добра в тебе душа.Чуєш Павле, там часом не магнітні бурі? Я цієї ночі майже не спала, оце знесилена, аж під ранок спромоглася заснути.
-Та будь вони неладні, ті магнітні бурі, я теж не виспався.
- А, як Люба?
-Та вона ж без ліків зовсім не спить. Трави й пігулки на неї трохи діють, а я, старий довбур їм не піддаюся.То я підмету?
-Дякую Павле, дякую! Воно може й Русланчик прийде, але ж коли та дитина прокинеться, коли це буде. Зранку з невісткою ще не говорила. Як там вони, десь то теж хвилюється. Уже три дні, як від Олега жодного дзвінка.
- Та ти тримайся. Їм там зараз важко, буде можливість зателефонує.
Зимовий день короткий… два рази Валентина спілкувалася з невісткою по телефону. Кожного разу перше запитання, чи дзвонив Олег. У відповідь чула, як крізь сльози, тихим голосом та відповідала, що не дзвонив.
Так важко вгамувати хвилювання… що й руки ні до чого не лежать, щоб чимось зайнятися. Сидячи за столом, з телефоном у руці, часто поглядала до вікна.
Лягали сутінки…. в сусіда загавкала собака. З цікавістю відхилила фіранку, здивувалася. Світлана з онучкою на руках і онук стояли поруч з Павлом, про щось говорили.
-Ти ба, чого це було не вдень прийти? А може вирішили зі мною переночувати? Тільки подумала, як позаду них побачила двох чоловіків. -Диви, може комусь повістки розносять?
Вона взулася в чобітки, хотіла одягнути курточку та враз відчинилися двері, усі зайшли в кімнату. Світлана, стояла біля дверей, позаду чоловіків, ніби ховалася. Біля неї стояв розчервонілий Павло.
-Валентино Михайлівно присядьте будь ласка - стурбовано звернувся до неї старший за віком чоловік. Представився хто він.
Вона не дала йому договорити, ледь стримуючи хвилювання, здвигнула плечима,
-Так мій син на війні, він у мене один, більше тут ніхто не проживає. Ви ж з Військкомату?
Відразу заговорив другий чоловік,
-Ваш син герой. Захищаючи нашу рідну землю від ворога, загинув у важкому бою. Ми завтра самі організуємо поховання. Дякуємо вам за виховання сина. Батьківщина завжди пам’ятатиме наших героїв.
Обличчя Валентини враз побіліло.
Світлана, вирячивши заплакані очі, кинулася до свекрухи,
-Мамо, мамо тримайтеся.
Обійнявши свекруху, удвох розридались.
Тим часом Павло забрав Маринку до себе додому. А онук притулившись до матері, злякано дивився, ніби не розуміючи чого всі плачуть, тулився до неї.
Від плачу, здавалося здригаються стіни. Чоловіки, намагалися заспокоїти жінок.
За кілька хвилин, співчуваючи, покидали кімнату, перед цим, ще раз нагадали,- Поховання завтра.
На порозі знову з’явився сусід,
-Ось я приніс валер’янку. Світланко, матері дай та й собі накрапай. Дозволь і Руслана до себе заберу, не хвилюйся діти будуть доглянуті. Я з хлопчиком поспілкуюся, все поясню. А ти матір підтримай, може ще якісь ліки для підтримки серця треба, вона їх в аптечці, в серванті тримає.
Це чоловіки з області приїхали. Кажуть з нашої громади троє загиблих. Валентина до нього тихим хриплим голосом,
-От того мені наснилася дорога з трьома вибоїнами і діти.
Й відразу ж крик відчаю,
- О Боже! Боже чого ж ти їх не захистив? Я ж тебе так просила!
Цей крик, здавалося почув увесь світ… її обличчя було мокре від сліз.
А за вікном, несподівано зірвався вітер, з неба посипав дрібний сніг.
09.12.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000528
дата надходження 09.12.2023
дата закладки 09.12.2023
Зима по окрузі літала,
Сніг сірий й крупинки намистом,
Ледь мліє, хоч смуток пізнала,
Все робить неначе навмисно,
Вже й білі перини встеляла.
Зухвалість зими ні до чого,
І вітер затих, у дрімоті,
Враз ненька учула тривогу,
Синочка несуть, у скорботі,
Вже квіти встеляють дорогу.
Не стала й синичка співати,
Юрба на колінах, прощання,
Від відчаю стомлена мати,
Згоріло в душі сподівання,
Що буде з війни зустрічати.
О зимо, не будь ти сердита,
Достатньо страждання і болю,
Кремлівська орда не добита,
Сини ж, нам виборюють волю,
На жаль, ця проблема не змита.
Відвічно криваві потоки,
Борню за незалежність мати,
Щоб вижити впевнені кроки,
І дух, цей козацький плекати,
У спадок, не втратити волю!
Тримаймось, братці українці,
І взимку наш рід не зламати,
Дамо москалям, ми гостинців,
Снарядів, шахідів на свято,
Приніс Миколай у ряднинці,
Тож здатні катів подолати!
07.12.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000345
дата надходження 07.12.2023
дата закладки 07.12.2023
Не відпускай! Кричу на повні груди,
Візьми за руку, хаос, смерть повсюду,
У небі хмари, непроглядна темінь,
Страждає душенька, вона ж не кремінь.
Не відпускай! Свята земля палає,
Спливає час, сердечко біль зазнає,
Війна, руїни, жура, хвилювання,
Зів’яне квітка закохана рання.
Та збережи, відчуй, все що ми мали,
Благословив, нас місяць, відчували,
Під ясним поглядом, у оксамиті,
Стремління мати лиш щасливі миті.
Не відпускай! Почуй, не лишай одну,
Я проклинаю, чорну, страшну війну,
Ти з журавлями, згідна із судьбою,
Подаруй крила, зглянься, я з тобою.
Не відпускай! Тебе весь час благаю,
Тож ми в обіймах, найдем шлях до раю.
20. 11.2023.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000237
дата надходження 05.12.2023
дата закладки 05.12.2023
Я тебя потеряла из вида.
Между нами снега и снега…
В моём сердце застряла обида:
Не увижу тебя никогда….
Я заботу твою не забуду.
Комплименты ты мне посвящал.
Я уроки твои помнить буду:
Ты ошибки мои не прощал.
Мы с тобою красиво дружили!
Среди всех ты меня отмечал.
Хоть на разных планетах мы жили.
Задушевно «на ты» величал!
Боль разлуки в душе затаилась…
Наши чувства нельзя возродить…
Мне как будто во сне всё приснилось…
Нас связала волшебная нить…
03. 12. 2023.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000079
дата надходження 03.12.2023
дата закладки 03.12.2023
Затиснуте серце в лещата,
Від болю -"Рятуйте"-кричить,
Не буду я більше кохати,
Мене від кохання болить."
Не ждано,не гадано зрада
Як лезом пройшлась по мені,
Іди і про мене не згадуй,
Не бути разом нам, вже ні.
Не гляну в твої більше очі,
Слів добрих тобі не скажу.
Геть думать про тебе не хочу,
Тобою вже не дорожу.
Дні стали темніші як ночі,
Та виживу,сили ще є
Але тебе знати не хоче
Поранене серце моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000038
дата надходження 03.12.2023
дата закладки 03.12.2023
Затиснуте серце в лещата,
Від болю -"Рятуйте"-кричить,
Не буду я більше кохати,
Мене від кохання болить."
Не ждано,не гадано зрада
Як лезом пройшлась по мені,
Іди і про мене не згадуй,
Не бути разом нам, вже ні.
Не гляну в твої більше очі,
Слів добрих тобі не скажу.
Геть думать про тебе не хочу,
Тобою вже не дорожу.
Дні стали темніші як ночі,
Та виживу,сили ще є
Але тебе знати не хоче
Поранене серце моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000038
дата надходження 03.12.2023
дата закладки 03.12.2023
"Махнуть рукою! Розіллять вино!
Хай крикне хтось - хай буде завірюха, -
Ах, як я хочу віднайти вікно
У сірім мурі одностайних рухів!.."
Олена Теліга
МАХНУТЬ РУКОЮ (глоса)
Мій кожний подих, осередок болю,
Для інших - надихаюче кіно.
Сьогодні, попри все, собі дозволю
Махнуть рукою! Розіллять вино!
Троянда у снігу не проросте!
Від марних слів я затуляю вуха.
Моє бажання - дивне та просте:
Хай крикне хтось! Хай буде завірюха!
Моя журба прицільно б'є та влучно.
Я бачив щастя? Ні, це не воно!
Кричу глухому світові я гучно:
"Ах, як я хочу віднайти вікно!"
І знову вірш відвертий та палкий
Застиг на тлі байдужої задухи.
Яскравий рух програв важливий бій
У сірім мурі одностайних рухів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000049
дата надходження 03.12.2023
дата закладки 03.12.2023
На побаченні був з адмінки́нєю,
Котра сіпається щохвилиною.
І чи зле барабанить в екранчик,
Чи натискує ніжно і вдячно.
Тут, отямилась, і так, вертячкою:
--Хочеш знати – яка я?
--Та бачу…
28.11.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000069
дата надходження 03.12.2023
дата закладки 03.12.2023
Минають дні, минають ночі –
Нема кінця, немає краю
Сльозам дітей, сльозам жіночим
І дикості ворожій зграї.
Кругом біда, кругом нещасні
(і як сховатись в метушні?)
Бомблять будинки і лікарні
Бомблять садочки малишні.
Яка немилість пере Богом
Нам присудилась через смерть:
Чи то за вибрану дорогу,
Чи то за вольницю і твердь?
Зійде веселка… освятить день,
Немов цвітіння на весні:
Вернемо схід… і Крим, і південь –
Зачистим землю від русні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999779
дата надходження 29.11.2023
дата закладки 29.11.2023
Подушка неба тріснула навпі́л,
Сніжило рясно, гучно завивало.
Війни несамовитий був приціл,
Людське життя, мов сніг, валили валом.
Жорстокість з хугою удвох сплелись,
Ревли вночі. В окопах - хлопці мерзли.
Неподалік - поні́вечений ліс,
Розхристані дерева, ніби нерви.
-Ой, віхоло, скоріше схаменись,-
Здається, так волало все довкола.
Ще осені не впав останній лист,
Невже у тебе серце охололо?
Ти ж не настільки люта і страшна.
Хіба тобі з війною бути в парі?
Доволі вітру й білого рядна.
Не треба студінню трясти, - зарано.
26.11.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999681
дата надходження 28.11.2023
дата закладки 28.11.2023
Хлопець (вже в літах) Микола
Розказав учора мамі,
Що з усіх дівчат в районі
Перевагу надав Мані.
Вона якось похвалилась,
Що на кухні порядкує,
За рецептом особливим
Рибу заливну готує.
А сьогодні для знайомства
Вже привів Марусю в хату:
Мамі хай продемонструє
Всю енергію завзяту.
-Коля каже, що у тебе,-
Лагідно щебече мама,-
Щодо риби є секрети,
Поділись, щоб і я знала.
Стали очі круглі в Маньки:
-Спосіб заливний - не диво:
Відкусила шмат тараньки
Й запила ковточком пива.
Головне тут і важливе –
Цей процес не зупиняти:
Як закінчиться таранька –
Можна й раків заливати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999674
дата надходження 28.11.2023
дата закладки 28.11.2023
Вже не знаю, як це трапилося, але я – на тумблерній системі!
І тумблерів у мене вже так багато, що вони практично захопили всю владу в мозку. Кожен тумблер відповідає за своє, але між ними існує зв’язок. У випадку випадання з роботи якогось тумблера зв’язок з ним не переривається, і тумблер може самостійно повернутися в будь-який момент, причому команду на включення, так як і на відключення, він же сплячий режим, може дати як безпосередньо сам мозок, так і перегрів будь-якого іншого тумблера, якщо його відключення нестиме загрозу, в даний момент, всьому організму через відключений стан попереднього тумблера.
Так виглядає найпростіше пояснення.
Всі тумблери виконані виключно на твердоплаваючій основі. Це не означає, що щось тверде на чомусь плаває. Це означає, що вся основа – це однорідна маса, яка може миттєво ставати із твердої рідкою, або із рідкої твердою. Це несе в собі деякі загрози, але в порівнянні з безперебійністю роботи системи ті загрози – ніщо. В зв’язку з цим вимкнутий стан всіх тумблерів дорівнює їх ввімкнутому стану.
У випадку аварійного перегріву тумблера він або відключається свідомо – зусиллями волі мозку, або випадає самостійно без будь-яких зусиль і попереджень. В кожному разі тумблер, що випадає зі схеми системи, шунтується – вся інформація проходить крізь нього, але його самого не чіпає – і в цьому разі його відповідальності залишаються відповідальностями мозку, але так як договору між системою і мозком не підписано, а самі тумблери від самого початку є частиною мозку апріорі, то і проблеми ніби не існує, але в подальшому робота мозку на цій ділянці все одно залишається тумблерною!
Тумблери безсмертні, поки живий мозок; іноді вони «хворіють» в один або інший бік, і тоді можуть розпадатися на декілька тумблерів з вужчою специфікацією, або об’єднуватися в один великий тумблер із багатьма можливостями.
Наявність живої тумблерної системи неможливо довести, але її присутність спостерігається у багатьох людей. Я ж бачу це як своє! Ось приклади найпростіших, найрозповсюдженіших тумблерів:
«не бачу», «не помітив», «не впізнав»
«не чую», «не почув», «не розібрав»
«привітний», «уважний», «перед начальством»
«в автобусі», «терплячий», «теж маю нахабство»
«ду-уже зайнятий», «небагатослівний», «поспішаю»
«це не я», «ти не так зрозумів», «нічого не знаю»
«втомилася», «болить голова», «заснула»
«дурник», «я таким хворів – уже минуло».
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999685
дата надходження 28.11.2023
дата закладки 28.11.2023
Де ж тая стежинка та й моя рідненька,
Де ж світла хатинка,де зростила ненька,
У дощову осінь, з думами літаю,
У душі й на серці смуту відчуваю.
Стелиться стежина в ній багнюка з листям,
Споришеві трави, із рудим намистом,
Та тож сльози – роси, їх сипнула осінь,
Із хмарами в змові, заховала просинь.
Я ж по тій стежині, йду куди не знаю,
Та це сон напевно, мов лечу до раю,
Чомусь зупинилась вдалині руїна,
Де ж моя надія, мов мала дитина.
Сльозами умилась, хто посмів зламати?
За що я своєї, позбулася хати?
Може так жадоба рашистська гуляє,
Від заздрощів й злоби все й скрізь розбиває.
Як змогли забути заповіді Божі?
То скоріше всього, п’яні, сині рожі,
І тих слів не знають, на жаль лише мати,
Чули ще в колисці, як лягали спати,
Під них засинали й в голови довбали.
Прийде Божа кара, їм світу не бачить!
Знаю, кожна мати, війни не пробачить.
25.11.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999605
дата надходження 27.11.2023
дата закладки 27.11.2023
Чомусь так серденько моє затріпотіло,
Коли побачив я красу жіночу,
Коли побачив гарне, ніжне тіло,
Я знову в юність повернутись хочу.
Так хочеться піти в ранкові роси,
Почути соловейка пісню ранню,
Відчути аромат ЇЇ волосся,
Й згоріти знову в полум*ї кохання.
І хоч не можна в юність повернутись,
Пожовклий лист не стане вже зеленим,
Так хочеться до Неї пригорнутись,
І буть щасливим, в парі, тільки з Нею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999250
дата надходження 23.11.2023
дата закладки 24.11.2023
[i] ...Особисте, наболіле...[/i]
[b][color="#66045e"][i]Пробач, мій Удаю, що я тебе покинув
й пішов розвідати нові світи!
Та мав тебе завжди я за святиню –
своїм ім'ям ти шлях мій освітив.
Пробач мій дім, моя старенька хато,
що кинув я тебе на самоті…
Для мене ти – маяк, як рідна мати,
як світлячок в суцільній темноті.
Простіть, батьки, що вас уже немає,
й за те, що не послухався – «не їдь»…
…Не каючись, уперто я шукаю
до вас хисткий,та ще не стертий слід.
Пробач, Уда̀ю,
те, чого й не маю…
Мо’, і прожив впусту, не до пуття
(зіграв роль… не патриція – плебея),
та мав у пам’яті й душі тебе я
(прямуючи не в пекло, ні, до раю),
як репер, як мірило! Як життя…[/color]
[/b]
23.11.2023[/i]
Текст гармонує з мелодією
Сергія Голоскевича ("Анатолевича")
на слова автора "Удаю мій"
( http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413838
Світлина ілюструє один із епізодів
розмовм Ол. Удайка з річкою Удай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999278
дата надходження 23.11.2023
дата закладки 24.11.2023
Пишу листа у порожнечу
Не всупереч, а завдяки...
Та не помітив: ці рядки
Завмерли. В місті - пізній вечір.
Під наглядом чужих облич
Пишу листа у порожнечу.
Кладе мені крило на плечі
Глуха та невблаганна ніч.
Хоч знаю: словом аж ніяк
Не зупинити кровотечу, -
Пишу листа у порожнечу
І додаю питальний знак.
Все зрозумів. Збираю речі.
Хотів зробити відкриття...
А замість того все життя
Пишу листа у порожнечу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999199
дата надходження 23.11.2023
дата закладки 23.11.2023
Ця осінь на вулицях Харкова,
Зажурена та чарівна,
Сумує алейно та парково,
Її не змінила війна.
Оплакує мрію занедбану
Центральний Шевченківський Сад.
Крокує повільно та впевнено
Сумською сумний листопад.
Тепло від минулого спогадів -
Лише тимчасовий ефект.
Все зникло під натиском опадів,
Розплакався Правди Проспект.
Ця осінь, така спостережлива,
Шепоче, що я не один.
Плете вересневе мереживо
Та сипле під ноги бурштин.
Краплинки дощу, всі однакові,
В єдиний зливаються звук.
Зустрівся я з осінню в Харкові,
Мовчить перехрестя розлук.
Відлунням кантати скорботної
Стає кожне слово рядка.
Надії людини самотньої
Відспівує осінь міська.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998994
дата надходження 20.11.2023
дата закладки 20.11.2023
І що тепер ховати
В дощах осінню ниву –
В житті ми стільки знали
Нещасних і щасливих.
Сховатись за роками,
Що он летять як птиці?
Жила там наша юність,
Несли в ній небилиці.
Кудись так поспішали –
Вокзали, перехрестя,
Окаті стріч дівчата
І мо́лодці для щастя.
В романтиці «хворіли»,
Журились листопадом,
Миттєво так дозріли
Під неба зорепадом.
З якого якось раптом
Сам Бог приходить в гості.
Ти в думах так глибоких –
Хода вже просить трості…
Нездійснене хай сіє,
Як скроні сивиною,
Душа витає там десь
Над мудрістю земною.
Так хочеться нестерпно
Любов'ю поділитись –
Бо чуєш, хоч би встигнуть
Добром в цей світ пролитись…
... Ось бач вірші й злітають
Журавликами в небо –
Є ті, в кому потреба,
Хоча би як плацебо…
Побачилися ніби
При цій осінній квітці –
Не тільки молодими,
Допитливі й у віці…
Життя ж бо тая казка –
Гадать, не розгадати;
Мчи вдалину наш потяг,
Без поклоніння датам.
В'ячеслав Шикалович
20.11.2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999002
дата надходження 20.11.2023
дата закладки 20.11.2023
Где та волшебная природа,
Что полюбилась всем поэтам ?
Осенняя явилась мода…
Осталась песня не допета!
Стоит раздетая берёзка…
Смущаясь явно без наряда.
Исчезли яркие серёжки,
Исчезла яркая помада.
Ведь это осень виновата,
Что все красоты оголились…
Была цветущей наша хата.
Теперь изъяны обнажились.
Мы терпим осени капризы.
Природу мы всегда прощаем!
Хоть и приносит нам сюрпризы,
Потом обильно угощает!
20. 11. 2023.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999010
дата надходження 20.11.2023
дата закладки 20.11.2023
Ллються наче з пісні на душу слова,
Це зовсім не смішно,Господу хвала,
Хоч любов і пізня, та вона жива.
Ти мені сказала: "Я тебе знайшла".
А осінь золотом на плечі нам лягла,
Зігріла крихтами загубленого літа.
-Я так чекав.-
-А я тебе знайшла,
Тепер у двох життю будем радіти.-
Ти не відводь тепер своїх очей,
Я так боюся знову загубитись,
Я хочу полум'ям і ніжністю речей
Від твого серця вкрай насолодитись.
А осінь золотом на плечі нам лягла,
Зігріла крихтами загубленого літа.
-Я так чекав.-
-А я тебе знайшла,
Тепер у двох життю будем радіти.-
Від слів твоїх п'яніє голова,
Та серце б'ється в такт,без перебоїв.
Любов хоч пізня та вона жива.
І Слава Богу що зустрілись двоє.
А осінь золотом на плечі нам лягла,
Зігріла крихтами загубленого літа,
-Я так чекав.-
-А я тебе знайшла,
Тепер у двох життю будем радіти.-
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998898
дата надходження 18.11.2023
дата закладки 18.11.2023
Чому в поетів хитке єднання?
Часом задам собі я питання,
Як тут по-дружньому, є натхнення,
Як цвіт пахкий, душі одкровення.
Поет взірець і хоч у який час,
Подасть свій вірш, мабуть не без прикрас,
Напише щиро про погляд на світ,
І незалежно йому стільки літ.
Про все, від серця сповнений теплом,
Своїм талантом, щиро як добром,
Надасть пораду вірному другу,
Вже спопелити зможе напругу.
Наче імла залягла в тумані,
Щоб, врешті зникла, як роси ранні,
На сонці ніби в спекотне літо,
Щоби відчув, поет ніжність й світло.
Що подарують сині небеса,
І надихне писать земна краса,
Іще підтримка, ми ж одна сім’я,
Щоб не кричав, ідея ця моя!
Чому в поетів хитке єднання?
Адже є в кожного сподівання,
Що в клубі знайдуться вірні друзі!
14.11.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998558
дата надходження 14.11.2023
дата закладки 14.11.2023
Горить, палає…
Горить, палає Україна,
Лежать розтерзані поля,
Печаллю налилася днина –
Синами всіяна земля.
Куди не глянь: біда і горе,
У кожній хаті дикий плач,
Побіг народ, розлився морем,
Десь побиратися за харч.
Триклятий ворог знову суне
Убити все нам дороге:
Жовті поля і небо синє,
Батьків, дітей – наші блага!
Усе, що нажито – пропаще,
Згоріло від ворожих мін….
Дай, Боже, сил животворящих,
Дай, Боже, сил… стати з колін.
Бо предків дух – здобути волю,
Тримати гордість на миру,
Кувати славу – свою долю,
Свою українську зорю.
Зійде вона, бо Світ поможе –
Розбити ворога в ущент…
Ворожу зграю переможем
І «гнид» своїх… переживем!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998219
дата надходження 10.11.2023
дата закладки 11.11.2023
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.
Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...
Проміння вільне світить звідусіль.
Він - Всесвіту відвертий антипод.
Неначе всі існуючі планети
Щоночі надиктовують сонети,
Але без тих омріяних пригод,
В які вона пірнала, королева
Боїв без правил, марень без межі.
Ніколи не палало у душі
Бліде блакитне, радісне рожеве.
Йому давався важко кожний крок.
Він вигадав собі свої кайдани.
Але як чув зворушливе сопрано,
Наївно прикрашав земний свій строк.
Вона зітхала. Тільки на словах
Союзником їй був прозорий вітер.
Жила собі та не любила квіти,
Не дочитала жодну з довгих саг.
У світі, де занадто все просте,
Вони не зустрічалися ніколи.
Та очі опускаючи додолу,
Шукали щось, знаходячи не те.
В оточенні ілюзій та химер
Вона не помічає жовту осінь,
Померла. Та про те не знає й досі.
А він живе. І думає, що вмер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998210
дата надходження 10.11.2023
дата закладки 11.11.2023
Чим є в житті у нашім рідна мова,
Яку не ‘дин митець боготворив?
Це нею з Богом ведемо розмову,
Навчилися й зі світом говорить.
За неї нас калічили, вбивали,
Топили, розпинали на хресті,
А ми за неї гордо умирали,
Як у Середньовіччі теж святі.
Бо мова наша – голос правди й волі,
Звучала й серед січових стрільців.
Це нею закликали вони долю,
Аби уберегла вона бійців.
Така, як наша в світі лиш одна є.
Катована не раз, але жива.
Вона народи в націю збирає.
Хоч посивіла, та завжди нова.
Вона – це зброя, що завжди з набоєм,
Тому й бояться вороги її.
Молитвою звучить вона до Бога
І каяття шлемо нею свої.
Минуть роки, віки, тисячоліття,
Поки вона усюди зазвучить
І місце особливе займе в світі.
Тож мову рідну мусимо учить!
29.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998105
дата надходження 08.11.2023
дата закладки 08.11.2023
Долаю страх. Серед моїх сестричок,
Готова - перша. Виросла для вас.
І хай Карміна-редька – ружа личком,
Япа́на – біло-ніжно-струнка, вальс,
Я, остергрю́ска, вільна й симпатична!
…Кітано-сідка – з усіма, як м'ячик.
Тита́нка, тілом – викручений бік.
Ред Міт – казан під вогнищами, справжня,
На людях – чиста, а у ворожбі…
Дайко́нка –довга, ноги – аж за ліжко.
Асто́рка, зріє, чула – в сорок п'ять.
Кому, жінки́ – погратися, та – їжа.
А я – жива, не тільки для горняти!
Не на швидкий, зірвав-насік, салат…
01.11.2023р. ( «Редька у садочку» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997527
дата надходження 01.11.2023
дата закладки 01.11.2023
Разнообразием для русскоговорящих:
Вулкан тюпканский нарекли – Аса́ча.
Именовали речку полуострова – Асача.
Титуловали бухту на Камчатке, вот – Асача.
Комплекс вулканов Чу́лки обозначили – Асача.
А Тю́пка, Чу́лка, Цю́пка – имена Камчатки
От местных жителей – чукч, айн, коряк моряцких:
Паре́нцев, караги́нцев, апу́кинцев, итка́нцев,
Алю́торцев и нымыла́н, пала́нцев.
…Но московитские опу́талы Камчатки
Не позаписывали местные крылатые
Названия географические сладкие,
30.10.2023г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997528
дата надходження 01.11.2023
дата закладки 01.11.2023
Храм Божий, виден у речушки….
Вьётся узкая тропа, средь деревьев, густых трав,
Ветер воет, рвёт так жесток - показывал свой нрав,
Со щеки, слёзы стирая, не печалься уж ты,
Словно рядом вздыхает, в уши режет- не грусти!
Как печаль, унять в душе? Ведь Она, совсем рядом,
Он влюблён, так давно, покорила его взглядом.
Её взгляд, ведь так нежен, словно наваждение,
Кабы знала, как ему тяжело терпение.
Словно нимфа, прекрасна, с зелёными глазами,
Ах, греховны мысли, что может быть между нами?
Мужскую похоть, как стерпеть? В жилах закипает кровь,
Так упасть! О, Боже- Боже, ведь это грех какой!
Уж прощение просить бы, тело пылает вновь,
Цветок летний, молодушка, с ней грех познать любовь.
Он алтарник, не молод, знает, надо устоять,
Уж увидев, вздохи, как притяжение унять?
Ей лет двадцать наверное, может чуть побольше,
Что за мысли да блудные, прости меня Боже!
Признать стыдно? Да, ведь мне уже давно тридцать пять,
До поры, этой, одинок, увы, девственник я.
Летний вечер, тёплый, в полусне, в лёгком тумане,
Уж проходит служба, людей нынче много в храме,
Озабочен, он для батюшки правая рука,
Она здесь и для него же, это просто мука.
Как берёзка, стройная, стояла в уголочке,
Так желанна, красивая в беленьком платочке,
Её губы шептали, взор устремлён к иконе,
Но на миг какой –то, уж застывшая в поклоне,
Показалась, совсем хрупкой, очень одинокой,
Я прошу, судьба, ну не будь же такой жестокой!
Не уж – то, ты никогда не сможешь меня понять,
Я страдаю - горю желанием её обнять.
Ему полно, ведь странным было сегодня принять,
Одна нынче, без матери, очаровывал взгляд.
Грешны мысли, а может после службы, мне вдруг взять,
Посмелее подойти к ней. О, Всевышний, нет – нет!
Так давно, в душе бушует ураган, цунами,
Я на службе, грешно, это пропасть между нами.
Отслужив, вторично молился, покаяние,
Ах, как жаль, что мне нельзя позвать на свидание,
Но одежду сменив, уж поторопился за ней,
Снова мысли коварны, он как среди двух огней.
И догнав, вдруг так нежно, едва руки коснулся,
Блески глаз, всё же стесняясь, слегка улыбнулся.
Изумлённая, что он совсем уж рядом.- Одна,
-Не боишься, ты идти, даже не светит луна?!
Уж довольно, сегодня служба, так долго длилась,
Невзначай, глазами хлопая, пред ним склонилась,
-Я ведь знаю, завтра отмечаем праздник большой,
Мой дом рядом, ну уж коль ты пришёл, пойдём со мной.
Одна в доме, а мама нынче в ночь, на работе,
Берёт дрожь, боюсь - не горит свет на повороте.
Замолчала, словно ждала, что теперь скажет Он,
Очень близко, сразу зазвонил чей - то телефон,
Содрогнулась и плечом коснулась его плеча,
Он уж так волновался, поцеловал сгоряча.
Она нет, совсем не сопротивлялась, поддалась,
Ведь ждала, страстно желала, наконец дождалась,
В руках таяла, так же, как белый снег под солнцем,
Пусть что будет, а может быть, всё и обойдётся.
Он так голоден и соблазнён, забыл о грехах,
Уж тонул, в её счастливых, удивлённых глазах.
Но узка тропинка, губы слегка касались губ,
Что за нежность, ласка, невзначай охмелела вдруг,
Тишину в улочке вдруг нарушил стук калитки,
Чтобы ей, свою дверь открыть, не надо визитки.
Не боясь, так страстно в глаза, посмотреть посмела,
И того не зная, что на лице побледнела,
Привлекательные губы тихо прошептали,
- Но ведь мы, хотели этого и давно ждали,
Эти чувства пылают, намного сильнее нас,
Восторгался, замирая, не смог отвести глаз.
Растерялся, когда вдруг рубашку расстегнула,
И ладонью тёплой коснулась лба, улыбнулась,
Задрожала, словно оторвавший лист на ветру,
Только миг – он снимая, разбрасывал одежду.
Два чуть твёрдых соска, ощупь волосатой груди,
-Ты не бойся, любовью нынче, меня награди.
Уж румянец, лёгкий на лице, коснулась плоти,
Не стесняясь изнемогала, душа в полёте,
Он всё понял, хотела, так ждала, совсем не прочь,
Не знал женщин, бурен порыв, прекратить уж невмочь.
К бедру тронулся, возбуждал губы, ласкал рукой,
Сгоряча шептала, - О , мой милый, мой дорогой.
При объятиях, едва смог к кровати поднести,
Едва слышно,-Я знаю что грех, но меня прости,
Ждала долго и буду любима только тобой,
Ты не бойся, делай всё, что пожелаешь со мной,
Посмелее, наверняка уж давно мужчина,
В чём же дело, ненаглядный, какая причина?
-Я алтарник, ты правда, вот так доверяешь мне?
- Я согласна, почему не веришь в нашу любовь?
К её плоти, нежно, ласково коснулся рукой.
Уж в глазах, страстный блеск и манящий, жаждущий, взгляд,
-Ты так сладостна, дорогая, не до слов сейчас,
Под влиянием блаженства, эмоций, сильных чувств,
Тел слияние, жаждущих тепла, влюблённых душ,
Извивался, в соблазне дрожал, в голове шум, звон,
Дождалась, уж словно в тумане, её тихий стон.
Он достиг желанного, сорвал цветок весенний,
Уж подобна, словно в неволе Жар птица в клетке,
И от неги, ослабшая, слегка трепетала.
О как сладки, минуты любовных увлечений!
Тихий шепот, -Любимый, ты лучший на всём свете!
Младым телом любуясь, Он с азартом целовал,
Сам хмелея и улыбаясь, снова привлекал.
Какой раз, опьяневший, шептал,-Только ты мой свет!
И без слов, обещаний, любя встречали рассвет.
Вновь касаясь, упругой груди, со страстью ласкал,
Поцелуи манят, уж в какой раз изнемогал,
От слов тёплых, тихих, она словно растворялась,
Как дитя, с ним игралась, сильнее прижималась.
Но будильник, вдруг о времени, двоим напомнил,
Как некстати, зачем нарушил желанный покой,
Её губы, ведь даже сладостней чем мёд и он,
Вновь с азартом, пылая желание исполнил.
Лёжа рядом, с душевным трепетом, он произнёс,
- Очень счастлив, -хочу, чтобы ты об этом знала,
Ты давно собою – на всю жизнь очаровала.
Нежно пальцами, его губ коснулась, сказала,
-Знаю в праздник, мы согрешили – себя спасала,
В храм ходила, очень часто только ради тебя,
Я ждала, думала без тебя уж сойду с ума,
Коль хоть раз, мой милый, ты не поцелуешь меня,
И внимания не обратишь, не коснёшься рук,
Да и коли, ты бы знал, какие это муки!
Теперь знаю, какой ласковый и мной любимый,
Эту ночь, и наш чудный вечер, неповторимый,
Совсем нету в моей душе никаких сомнений!
Я люблю! Поэтому тебя попрошу поверь,
Ты так нежен, я лишь твоя, до конца своих дней,
Вот сегодня в мир любви, смог открыть для меня дверь.
Одевался, -Любимая, знаю вдвоём грешны,
Но пусть Бог, только услышит нас, думаю простит,
Настрадались, ведь он же с небес всё это видит,
На земле, каждый из нас, по жизни, свой крест несёт,
Не уж он, не милостив, я надеюсь нас поймёт.
И обняв, поцеловал, не торопясь, уходил,
Она вслед,- Дорогой, меня собой ты покорил,
Пусть простит нам Бог, нынче оградит от всяких бед,
Прослезилась, восхищаясь, смотрела ему вслед.
Не посмела пойти в храм Божий и помолиться,
После бурной ночи, ведь надобно освежиться,
У иконы попросила прощения за грех,
Волновалась, уборка в доме не пошла во вред.
Скоро мама придёт, ах, только бы не узнала,
Вспоминая, что было, в душе каясь, страдала,
Сладок грех, да вряд ли кто- то сможет меня понять,
Ведь стерпеть так тяжело, то желание унять.
Уж старалась, совершить облик спокойной лани.
В храме празднично, всё приукрашено цветами,
И весь пол., устлан благоуханными травами,
Все в нарядной одежде, радостны прихожане,
Есть знакомые, считать одни односельчане.
Улыбаются, в руках держат ветви берёзы,
По серебряным вазам, тёмно- красные розы.
Поздравляя, батюшка всех окропил водицей,
Уж из храма, люди выходили вереницей.
Он сегодня, всё сделать вовремя не успевал,
В мольбе с хором, прощения просил и подпевал.
По нему, всё же видно, что ведь что- то случилось,
О дитя, как жаль, но неужели ты влюбилось?
Какой раз, на него батюшка вновь строго смотрел,
Держишь в тайне? О, Бог мой, ну погоди, как посмел?
Тронуть женщину, ведь надобно разрешение,
Иль забыл? О, Господи, что за поведение?
В храме пусто, постепенно догорают свечи,
Уж озлоблен батюшка, вдруг взял его за плечи,
- Ну давай, сознайся, ты нынче дома ночевал?
-Знаю грешен, прости, уж ему руку целовал.
Покраснев, сразу упал на колени перед ним,
-Прости, каюсь! Я не смог сдержаться, был победим.
И за грех, обещаю молится и день, и ночь!
-Что влюбился, от меня посмел скрыть! Да пошёл прочь!
Ты скажи, как искупить пред Богом, тобой вину?
-Я прошу! Не рви мне душу, как тонкую струну,
Этот грех, ведь буду нести до конца дней своих,
И поверь, за все грехи, отмолю за нас двоих.
О, Всевышний! Подскажи как научить молодых?!
Ты попросишь у него и у сорока святых,
Снисхождения. Лишь вода, ни соков, ни борщей!
-Знай тебя, я закрою на сорок дней и ночей!
Лишь окошко и то, не поглядеть, так высоко,
Так тревожно в душе и вновь на сердце нелегко,
Он молился, не отдыхая библию читал,
Мысль о ней, его не покидала, больно страдал,
За любовь, надо бороться - завсегда понимал,
Но не думал, что предстоит долгая разлука,
Столько дней, её не увидеть, какая мука.
А вдруг время, к счастью, очень быстро пронесётся?
А кричать, просить, этим ничего не добьётся.
Все сомнения, как оковы, тяжело дышал,
Как она? И Он снова о поцелуях мечтал.
Почему, скажите ночи, тёмные, длинные,
Ведь у нас, намерения благие, чистые,
Мной любима, хотя бы на миг увидеть тебя,
Что случилось, пойми, я во всём виню лишь себя.
В полумраке, тяжело оторваться от смуты,
Очень долгие, тянутся секунды, минуты,
Где же ты, солнце? И день словно ночь, и ночь как день,
В душе боль и от свечи часто содрогалась тень.
Как всегда, рано утром ясно солнце вставало,
День ушёл и уж слегка сердечко ликовало,
Читал библию, повсюду эхо разносилось,
Но сон краток, и совсем ничего не приснилось.
В полнолуние, душа разрывалась на части,
Скажи Боже, за что и почему я несчастен?
Бил поклоны, отчаивался, часто уставал,
Но опять, брал в руки «Божье слово», снова читал.
Уж с утра в окошке, будто малость посветлело,
Лёгкий шорох, внезапно тихо дверь заскрипела,
Ночь не спал, от мыслей в жилах кров, словно кипела,
Есть надежда, ведь сегодня день - был сорок первым,
Он уж очень похудевший и выглядел бледным.
Взор уставший, всё на дверь, батюшка на пороге,
- Я сознаюсь честно, от тебя просто в восторге,
Как дела? Молись дитя, Ну что скажешь мне теперь?
Испытание, скажу выдержал образцово,
Полагаю, всё понял читая Божье Слово.
Их беседа продлилась, не меньше чем часа два,
Видел смутно, внезапно закружилась голова,
Умываясь потом, на ногах едва держался,
Устояв, уж кивнув головой, Он соглашался.
Прикасаясь руки, не отводя от него глаз,
- -Ну пошли! Знай, я тебя прощаю, на первый раз,
Поспешим, речей довольно, все так давно ждут нас.
Спешит время и вот, Он уже на службе снова,
Что поделаешь, ну коль судьба так сурова,
Грусть разлуки, душа страдает, тяжело больна,
В храме пусто, очень часто пугает тишина.
Идёт служба, Он искал глазами, где же Она?
И вот вдруг, уж в который раз, её не находил,
Я бы в жизни, только её одну ценил, любил,
И страдал, при свечах много раз с книгами дружил,
Иногда, даже себя, неожиданно жалел,
Но спросить о ней мать, Он постеснялся, не посмел.
Ведь не знал, что ей младой столько пришлось пережить,
Мать узнала бы позже, ведь нельзя было бы скрыть,
Ей сквозь землю, взять бы провалиться, просто не жить!
В храм идти, совсем не хотелось, в себе закрылась,
Пусть Она, мышкой бы, в одиночестве, зарылась,
Столько выслушать унижений? Вот бы поплакать,
Молча слушала, на душе горестно однако.
Но со временем, путь далёк, её ждала родня,
Ведь под сердцем, желанное дитятко носила,
Потому, вот мать всё так за неё и решила,
Чьё дитя? Но Она молчала, в тайне держала,
Так вдали, ровно четыре года проживала.
А мальчонка, какая радость, родился на свет,
Время шло, казалось быстро, позади пару лет,
На него, сынок похож, те же глазки, улыбка,
Но не знал, ведь Он, что где - то подрастал сынишка.
Возвращаюсь, пора домой, - говорила себе,
Кто отец, пускай пока сберегу, будет секрет,
Ведь же мысленно, всегда любимый, я с тобою,
Часто плачу по ночам, скажу правду, не скрою.
И вдруг боль, словно стрела пронзила её сердце,
А быть может, ты совсем не был, во мне уверен?
И другую, давно в тёплой постели ласкаешь,
Обо мне, увы, даже совсем не вспоминаешь.
Я приеду и в храм уже с нашим сыном приду,
Но не знаю, иль на радость будет, иль на беду,
Ведь мальчонке, пришло время, скоро идти в школу.
Сам увидишь ты его и думаю все поймешь,
Как то вечером, даже может, к нам в гости придёшь,
Коль судьба, то в небе, звёзды соединяются,
Я надеюсь, что мы вместе найдём своё счастье.
Но шло время, Он уже стал совершенно другим,
Его мысли о том, что Бог уж давненько простил,
Отболела душа, всё бурной рекой отнесло,
И любить, Он решил лишь Бога, больше никого.
Та поездка в Харьков, довольно изменила жизнь,
И в дорогу батюшка благословил,- Ну трудись!
Проучившись, в большой духовной семинарии,
Лишь теперь понял, что ожил, что не в изгнании,
И столь радостный, Он вскоре возвратившись домой,
На служении в храме, окунулся с головой.
И заканчивалось злато - солнечное лето,
А сердечко, то её, ещё прошлым согрето,
Ранним утром, были слышны колоколов звуки,
Получить, благословение на все науки,
Держа сына за руку, волнуясь, в храм спешила,
Ведь сюда и сама раньше, приходить любила.
Вот с тропинки, они спустились, у ворот храма,
На мгновение, ей показалось, что Он замер.
Но с машины, не озираясь, выходил смело,
Увидала, а его лицо вдруг побледнело,
Тот блеск глаз, наверно, вспомнилось искушение,
Показалось, сердце едва не выскочит с груди,
Он сдержался, себе мысленно повторял – иди!
Ты же библию читал, нас Бог учит- потерпи!
Люди смотрят, видишь на тебя, нынче ждут в храме,
Ты стал батюшка, они со всей душой в поклоне,
Коль душа и до сих пор, пылает в адском огне,
И закрыв, машины дверь, Он поклонился ко всем,
Торопился, вскользь посмотрев, всё же сказал,- Мир Вам!
По ступенькам, как будто убегал, поднялся в храм.
Проводил службу и мельком посматривал на всех,
Прекрасна, как и раньше, стояла в уголочке,
Лишь маленько пышней, в том же беленьком платочке,
Рядом с нею стоял, милый, небольшой парнишка,
Мысль терзала, а быть может это мой сынишка?
Удержался как мог, не показал волнение,
Ребятишек, Он благословлял на учение.
Уж причастие свершилось и все расходились,
Но её мучили мысли, словно раздвоились.
Иль идти, а может остаться, с ним наедине?
Узнал сына? О Господи, а если глядишь нет?
Горьки слёзы от переживаний и печали,
Интересно, какой путь для нас звёзды избрали?
После службы, Он просто уехал на машине,
Вслед смотрела, но остановила взгляд на сыне,
Мысли душу казнили, казалось рвут на части,
Что нам Бог, не простил? Не уж потеряли счастье?
Но уж вскоре, домой спешила с библиотеки,
Вдруг сигнал машины, Он вмиг открыл две дверцы,
И внезапно, заставил её чуть встрепенуться,
- Я не думал, что дороги, вновь пересекутся,
Хотя очень часто приходила ко мне во сне,
Уж взволновано,- Мы поговорим наедине?!
Взгляд терялся, присела, смогла спрятать гордыню.
И машина тронулась, ехал к реке поближе,
-Не гони, ты уж так, попрошу чуть -чуть потише,
Может хочешь, мы можем поехать, прямо ко мне!
Руль сжимая, удивился и густо покраснел,
Ну подобно, что -то поднял, повернуться не смел,
Заглушив, двигатель машины, страстно поглядел,
-Ты прекрасна, как алый цветок, но скажу в ответ,
-Я прошу, прости, любимая! Мне так жаль, но нет!
Те слова, как гром,- Тогда пропала, так внезапно,
Злился батюшка и меня в комнатушке запер,
Я страдал, за грех, за своё непослушание,
Днём и ночью, в полумраке, читал Слово Божье,
Был наказан, в призрении, на долгих сорок дней,
Для того, чтобы стал ответственным и был мудрей,
Ведь просил , я за двоих, прощение у Бога.
Она слушала, голову склонив, -А как же я?
Он серьёзен, словно все её мысли прочитал,
Говорил волнуясь, но не торопясь, продолжал,
-Я в надежде страдал, почти два года ожидал,
Очень часто в храме матушку, в здравии видал,
Ты прости, но поэтому за тебя не спросил,
Мне разлуку перестрадать, едва хватило сил.
А потом была учёба, теперь на службе я,
Ты пойми и поверь, не отрекаюсь от тебя,
Лишь одну, тебя любил, клянусь, век буду любить,
Я посмел с тобою, один бокал вины испить,
И за грех расплачиваться, теперь буду один!
Вдруг так резко, она с силой, его за руку взяв,
-Ты ослеп, рядом со мной, что мальчонку не видал?
Ведь у нас с тобою, уж подрастает сынишка!
Её нежно, двумя руками, Он взял за плечи,
-Не смогу! Любимая, оставь, к чему все речи,
И пойми, женщин не иметь, я Богу поклялся,
Лишь ему, до конца дней своих, верным остался.
Спелой вишенкой стала, у тебя будет семья!
Но тут вдруг, покатились слёзы по его щекам,
-Ну прости! Я знаю, очень больно пережить нам,
Но дороги, мне назад уже нет, прошу пойми,
Лучше сына, ты в церковную школу приведи,
Я обязан, не откажусь от кровушки своей,
В жизни встретишь - хорошего человека, друзей!
-Отпусти! Скажи зачем ты нас обеих мучишь!?-
А как боль нести, от человека когда любишь?
Очень громко и даже злобно крикнула она,
Сказав резко, словно в момент, оборвалась струна.
В этот миг, Он так нежно прижимал её к себе.
-Согласись, я благодарен тебе, нашей судьбе,
Ты моя любовь! Если я вознесусь в небеса,
В моей памяти, одна останешься навсегда.
И когда, моя душа будет среди тёмных туч,
Будешь ты, как светлый, желанный, нежный солнца луч!
Но сейчас, презирай меня и перестань любить,
Так обеим, нам будет полегче всё пережить,
Когда сын подрастёт, я всегда помогать буду!
Он пойдёт, уж только, по своей жизненной тропе,
Повзрослев, я всё же надеюсь, не упрекнёт мне,
И рассчитываю, меня узнает и поймёт.
От объятий освободилась, она поняла,
Что им вместе, не быть и вдоль дороги побрела,
Но машина, очень медленно ехала за ней,
До сих пор Он влюблён. Этот голос словно ручей,
-Увы жизнь такова! Встречей остался доволен.
***
Прошло три года….
Он в храме, весел, радуется душа,
Ведь нынче, крестил славного малыша,
Родного брата сынишки своего,
И это, уж стало счастьем для него,
Сиянье глаз и на сердце так легко,
Она любима - значит всё хорошо!
-Спасибо Боже! Меня услышал ты!
Я буду, за всех отмаливать грехи!
Прошу поверь, теперь твой раб навеки!
***
Алта́рник (служитель алтаря) — именование мужчины-мирянина,
помогающего священнослужителям в алтаре.
От автора;
Прошу меня простить,
за мысли откровенные,
Из жизни, не выбросишь,
чувства сокровенные.
И кто любил, был любим,
думаю не осудит,
Мы знаем, все грешны…
Ведь не живём без прелюдий.
22. 09. 2020 г .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889424
дата надходження 22.09.2020
дата закладки 31.10.2023
Коней літа відносять вдаль,
Чим далі, тим священніш зустріч –
Шкільних років часи летючі,
Днів незабутих череда.
Земная куля – хто куди?
Зібрати всіх, то неможливо,
Хто в місті, хто в полях щасливий –
Панове, де тепер сліди…
А як іще немає тиші
І біль утрат нам шле невтішність.
Полин... нараз – фіалок ніжність.
Прощення просять наймудріші…
Чим далі, тим тепліш слова,
Тлить душу щирість-поволока
І ятрять витоки до строку –
Туманить зір гірка сльоза…
В'ячеслав Шикалович
31.10.2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997451
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 31.10.2023
Запитала вчора в мами
П’ятирічна Ната:
-А чи є батьки, матусю,
У нашого тата?
-Є, звичайно: баба Оля
І дідусь Вакула,
Приїжджали до нас в гості,
Ти хіба забула?
-Дуже хитрі вони люди,-
Дівчинка вагалась,-
За день все тут роздивились,
І зразу змотались.
Скупуваті, а ти кажеш,
Що вони хороші:
В гаманці перевіряли,
Чи на місці гроші.
Ну, а з татом, подивися,
Яку штуку втнули:
Щоб його не годувати –
Швидко нам зіпхнули!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997439
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 31.10.2023
Літа, літа всі замело,
Немов посріблено і чисто,
Я сивий, лист жде променистий,
О скіль всього, в мить, привело…
Заговори рядками лист,
Щоб днів розкрилася шкатулка,
А образ твій в цю мить з провулка
В парк зустрічі, де падолист…
Ну, повторись же, повторись –
Душі хвилюючість і трепет,
Зліт почуттів, як в висях кречет
І серце – радістю змолись.
Так повернися ж знов сюди
Блакить очей, твоя усмішка,
І стан гнучкий, мов в білосніжки,
Стоїть у пам’яті завжди…
Прозорий там начал кришталь
І нотний стан мелодій повен,
Тож кіс твоїх в долоні локон –
Якого притягання... даль…
В'ячеслав Шикалович
30.10.2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997363
дата надходження 30.10.2023
дата закладки 30.10.2023
Обняла Україну печаль,
І звільнитись від неї несила –
«Брат вчорашній» війну розпочав,
Убиває і донечку, й сина.
Скільки ж бачила воєн земля
З півдня й півночі, з заходу й сходу!
А тепер по команді з Кремля
Прибули московити-заброди.
Українців лягло – тисячі…
Защеміло матусине серце,
Бо любові й добра сіячі
Рідну землю рятують у герці.
На колінах обабіч доріг
Україна стрічає героїв…
Як простить цей московії гріх?
Добровольці беруться за зброю!
Ще далеко війні до кінця,
І крові ще проллється немало,
Та надія жива у бійцях.
Це вона і любов їх тримають!
А сильнішої зброї немає!
23.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996841
дата надходження 23.10.2023
дата закладки 23.10.2023
Грайливо вітер десь на волі
Злетить і знову упаде
На верби поки ще не голі,
Але наряджені в руде.
І задуватиме під плаття
Березам, що уздовж ріки.
А потім кине у багаття
З дерев обірвані листки.
Тож будуть липи голі й босі
Стояти мовчки до весни,
Де їм дбайливо стане осінь
Дощем окутувати сни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996105
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 14.10.2023
На невтомного батька
Дивилась дитина, й спочатку
Не хтіла, тяга́нькою,
Як він - про́працюва́ть життя ка́ркне.
…Але, вдача – не гроші,
Не загубиш й ніяк не відхилишся.
Татусе́ві підможки,
Як рухи і на́вички при́шиті –
Стрічаються людям …нотаткою:
І ті впізнають в тобі – батька.
16.09.2023р. ( «До Всенаролного
Дня батька» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996082
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 14.10.2023
Прийшов Гриць з букетом пишним
До мами Ельвіри:
-Я кохаю вашу Елю,
В наше щастя вірю.
Хочу з нею одружитись,
Буду вік кохати,
Маю гарну я посаду
І гідну зарплату.
Мама в крик: -Не буде цього!
Зразу зауважу:
Швидше я перед тобою
Отут трупом ляжу!
-О, це радісна подія,-
Гриць підняв кашкета,-
Жаль, що я тут не потягну
Другого бенкета!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995641
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 08.10.2023
Приїхала теща в гості
(Часто тут буває),
Доня кличе вже до столу –
Маму пригощає.
Внук Сергійко сів напроти,
Вже не верховодить,
Із бабусі, що їсть шпроти
Він очей не зводить.
-Що так пильно, любий внучку,
Бабу розглядаєш?
Хочеш казку розказати,
Чи віршика знаєш?
-Ти їси, бабусю, гарно,
Хочу я сказати:
І за мене, й за матусю,
Й ложечку за тата…
-Звідки це тобі відомо?-
Баба здивувалась,-
З’їла борщ, а за котлети
Й курку ще не бралась.
-Казав мені вчора тато
І бив себе в груди:
-Як припреться твоя баба –
За трьох жерти буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995279
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 03.10.2023
Я не ищу ни новых тем, ни форм,
Мой стих - ряд бесконечных вариаций.
Ход времени не изменил мне взор,
Я не сторонник творческих новаций.
Ты упрекнёшь - стиль слишком закоснел,
Что раз от разу просто повторяюсь,
Что, кто прочёл, без имени узрел
Того, к кому бесчётно обращаюсь.
О, знай, любезный сердцу, в том не нов,
Ты и любовь - мотив моих творений,
Перепоёт твоих говорунов
Кто более правдив, пусть он не гений:
Ибо и сонце ежедневно схоже -
Язык любви твердит одно и тоже.
OSALx2o23-o7
Леонардо да Винчи. «Иоанн Креститель»
*
Why is my verse so barren of new pride,
So far from variation or quick change?
Why with the time do I not glance aside
To new-found methods and to compounds strange?
Why write I still all one, ever the same,
And keep invention in a noted weed,
That every word doth almost tell my name,
Showing their birth and where they did proceed?
O, know, sweet love, I always write of you,
And you and love are still my argument;
So all my best is dressing old words new,
Spending again what is already spent:
For as the sun is daily new and old,
So is my love still telling what is told.
William Shakespeare
*
Увы, мой стих не блещет новизной,
Разнообразьем перемен нежданных.
Не поискать ли мне тропы иной,
Приемов новых, сочетаний странных?
Я повторяю прежнее опять,
В одежде старой появляюсь снова.
И кажется, по имени назвать
Меня в стихах любое может слово.
Все это оттого, что вновь и вновь
Решаю я одну свою задачу:
Я о тебе пишу, моя любовь,
И то же сердце, те же силы трачу.
Все то же солнце ходит надо мной,
Но и оно не блещет новизной!
Перевод С.Маршака
*
Зачем от новизны далек мой скромный стих,
Не ищет перемен и смены в жизни дня?
Зачем я не хочу ни слов, ни форм иных,
Хоть время и летит, лишь старое храня?
Зачем пишу одно, все вымыслы любя
Облечь в знакомый всем наряд, или язык?
И каждою строкой я выдаю себя,
И открываю слов и смысла их родник?
О, знай, друг дорогой, лишь о тебе, пишу
Вся суть моих стихов одна — ты и любовь.
И в новом старый стих опять преподношу,
И новый пересказ даю о старом вновь.
Как старый солнца луч сверкает новизной,
Так и мой стих твердит слова любви одной.
Перевод П.Быкова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994884
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 28.09.2023
Вітерцю спів… з весною в насолоді,
Привіт ранковий, став щоденно в моді,
Мов ніжний дотик, до тонких струн скрипки,
По квітах роси - срібні намистинки.
Яскраве сонце, звеселивсь промінчик,
Враз перелискує пелюстки квітів,
Доволі жвавий, золотий пломінчик,
Поміж усіх природних лабіринтів.
Вітерцю спів… заслухалась вербичка,
Заклик помріяти про ніжність, весну,
Поміж бруньок яснить свята водичка,
В собі ховає: дива, земну красу.
Краплі водиці в веселковім танго,
То відблиск зелені, то враз блакиті,
На мить раптово, жовтий колір манго,
З кольором злата райдужно сповиті.
Вітерцю спів, навіяв прохолоду,
Замовкав птах, у сповитому гнізді,
В сум’ятті знову, думка про погоду,
Взиває вітер - хай стануть теплі дні…
09.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981602
дата надходження 29.04.2023
дата закладки 29.04.2023
Не всі слова я Вам іще сказав
В розмові нашій тихій вечорами,
В словах не всю любов я передав,
Оте кохання, що живе між нами.
Не всі слова я Вам іще сказав,
Я не сказав, як зустрічі чекаю,
Якби я зміг, якби я передав,
То я б почув від Вас оте "Кохаю".
Не всі слова я Вам іще сказав,
Так хочеться сказати більше й більше,
Із серця рвуться трепетні слова,
І почуття, що виливаю в віршах,
. . . . .
Нарешті зустріч наша, Ви і я,
Серденько, соловейком заспівало,
Лиш за одним тепер жалію я...
Що нам сьогодні й ночі буде мало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971277
дата надходження 18.01.2023
дата закладки 18.01.2023
Утаємничено простір зачиненої
Скульптором-льодом заплави,
Де припорошені скелі-мурали
Й луки запрудні – о́антаркти́чені,
Й бе́скиди водопервинних узгірь -
Хаби логістик блакиті…
…Й тягне митця – розчохлити
Сніго-бетонний шурхочий папір
Й дати прору́бами з бризками -
Чупринонькам хвильок надихатись…
12.01.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970856
дата надходження 13.01.2023
дата закладки 13.01.2023
Доброго дня "КЛУБЕ ПОЕЗІЙ"
З тобою я давно дружу.
І свої вірші виставляю,
Та і читать я теж люблю.
Вже й уявити я не можу,
Щоденно я завжди пишу...
І відчуваю щось негоже,
Якщо своє не напишу...
Для мене "Клуб Поезій" рідний,
Тут мої вірші і пісні,
І пречудові друзі вірні,
А я читать й писать люблю!
Хоч по професії я вчитель,
Я математик все життя...
І педагог, і ще навчитель,
Й люблю професію свою...
Для мене "Клуб поезій"- диво,
Й хоч див немало є в житті...
Та "Клуб Поезій" - справжнє диво,
Допомага він всім й мені...
Я без "КП" вже жить не можу,
Він справжній друг не лиш мені...
І я пишу, й читаю тоже,
І він, як брат давно мені...
І доки я писать ще можу,
Буду й читати, і писать...
І виставлять своє щось гоже,
І своїх друзів щось читать...
І в добрий день, і в вечір добрий,
Казала й буду ще казать:
"Будь же завжди такий чудовий,
А ми ще будемо писать!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961952
дата надходження 05.10.2022
дата закладки 05.10.2022
З Днем Вчителя дорогі друзі
Шкільні літа
Весна, твоя таємна сила
Несе в шкільні літа мої,
Де незабутня і щаслива
Пора зростань душі, стоїть…
Життя сприймалося, як квітка,
Що розквітає на віки –
Бо ж за весною дивне літо
Із прохолодою ріки…
Несе туди бузковий запах,
Вишневий, яблуневий цвіт…
І дні, що зовсім вас не кваплять,
Бо ще попереду весь світ…
І вереснева зустріч друзів,
Свята ці незабутні знов…
Роки чудесні в світла крузі,
Що й досі непокоять кров…
Весна святіша і остання
Шкільна, десята промайне,
Як слід найпершого кохання –
Надій майбутніх трепет жне…
23.04.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961935
дата надходження 05.10.2022
дата закладки 05.10.2022
/бездієслівна лірика/
Оголеним нервом –
Тепло рук і губ.
Забута гітара
В чутливості зливи.
Скріншотом завмерлим
Наш дощ однолюб
Коханням – під хмари,
Крізь краплі лякливі.
І серцем каленим
Між криками нот,
З’їжачені рухи
Розлиті у танці.
Краплини крізь мене
Пролитим вином
Дощем одчайдухом –
По нашій мовчанці.
Пожухлі дерева
Журливі в воді,
В обіймах захмарних
Притоплені битви.
Оголеним нервом
Під зливу подій
Танок під гітару
Коханням розлитим….
Акордами – осінь,
Під сумом – струна..,
І цнота калини
Доступна митцеві.
Тож просідь на косах,
Це – не сивина,
А дощ – то по спинах
Мурахи чуттєві…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961936
дата надходження 05.10.2022
дата закладки 05.10.2022
Ти моя парасолька,
Шовкова і струнна
Я у ліжку на дольки
Тебе роздягну.
І опуклиння матові,
Ягоди-лютики -
Зносять вгору домкратами
Згодні супутники…
04.10.2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961913
дата надходження 05.10.2022
дата закладки 05.10.2022
Експромт
Ніхто не зна, кому яка коли
Пора настане?!
Шикуйте стрій, знання - Ваш бій!
Тримайтесь, освітяне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961599
дата надходження 02.10.2022
дата закладки 02.10.2022
Розбіглись гниди по планеті
від сатанінської чуми,
поволокли лихі тенета,
оті, що дома наплели.
Вертайте люди їх в болото,
женіть у прірву власних бід!
Нехай зачинять вождю рота,
що ласий зжерти увесь світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961589
дата надходження 02.10.2022
дата закладки 02.10.2022
Щедрі хмари, дощ холодний,
Вітер віє, мов голодний,
Зрива листя попід ноги,
Омиває… вспіх дороги.
По стежках ніби намисто,
Блиск пелюсточок… барвисто,
Цвіт дрібнесенький від айстрів,
На калюжі майже острів,
Зовсім поруч і вже далі,
Листя з цвітом... у печалі.
Плаче вересень, нещадний,
Чому злий, до злив не жадний?
Хай би хмари розступились,
Квіточки б іще погрілись,
Дощ спинити? Ні, не в змозі,
Справжня осінь на порозі,
Ясне сонечко дрімає,
День за днем, тепло вщухає.
По воді, наче в колисці,
У краплиночнім намисті,
Вітер стих, ледь - ледь гойдає,
Неминучо! Сон долає,
Кожну купу, мов дитину,
Час спішить… немає спину.
22.09.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960822
дата надходження 25.09.2022
дата закладки 25.09.2022
в постели... Я....
твой ощущаю след.....
и просыпаюсь....
от твоих касаний....
давно увял...
из ярких роз букет....
ровесник тех....
безудержных свиданий...
Я не спешу...
раскрыть свои глаза....
ты была...
есть....
и будешь всегда рядом....
Я уже здесь!!!!!
и ты со мной всегда!!!!!
и больше никуда...
спешить... не надо
будильник....
уносит....
в новую... жизнь....
дорога...
работа...
и дочка простыла....
но кто то в висках....
непрерывно стучит....
всё... ещё будет.....
...и ..
всё...
уже...
было....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939139
дата надходження 03.02.2022
дата закладки 10.09.2022
ВсТупЛениЕ...
я это написал
для просвещенья....
подарок от ЛГ
как посвящение...
для тех
кто хочет
хоть чуть чуть
понять...
что от мужчины
можно
ожидать.
__________________________________________
эпПиГРАФфЪ
Отказ от секса....
Главная причина.....
когда от вас...
уходит
Ваш Мужчина
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
ПреЛюдЪиЯ...
Твой поцелуй...
... был страстным как Цунами
Он не был длинным....
он был... полон чувств...
но небосвод безоблачный над нами....
заполнился толпой безумных буйств...
твои глаза... бездонно опустели.....
и губы влажные... как по утру цветы
меня коснулись....
вроде еле еле...
и вымер мир....
остались....
Я...
и Ты....
..............................
я засыпаю с этим поцелуем
и просыпаюсь с ним же в голове
мне кажется...
мы жизнями рискуем...
не повторив...
все ощущенья....
те......
мне кажется...
мы про себя ЗАБУДЕМ..
не встретившись
ещё раз...
на земле..
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
ПроцЪцеСсЪ
Я думал о тебе...
и тут звонок....
...Конечно.... Да...
...Я буду в это время...
и в сердце раскрывается замок....
Желанье распирает....
до предела!!!!!!!!!!
мы встретились.....
и... я...
тебя...
ласкал....
А ты сопротивлялася
упрямо....
Я говорил....
как встречи нашей ждал....
А ты комфорт
и сервис
выжимала...
...и отвергала мой безумный пыл...
..Ещё не время!!!
и...
Не в этом месте!!!
кровь закипала ... а порыв...остыл...
и
заболело... что то.....
с сердцем вместе......
Ну чтож.....
КамфЪорт по полной....
На возьми!!!
И я ей дал всё то о чём мечтала.
А думал сам....
быстрее уходи....
и мысль...
как плоть...
безоблочно скучала...
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
заКончание...
Секс был ужасен...
просто Никаким...
вместо желания ...
открылась в сердце рана...
а слёзы...
.. стоны...
и слова твои ...
я их не слышал...
и молчал... упрямо....
и ко всему...
совсем безумный темп...
в нём нет секунд....
для ощущенья счастья....
Движения....
ради Движенья....
БРЕД!!!
бездарный поиск...
утопленья страстья...
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
мАРАЛъ....
не все готовы
всё отдать за миг...
не все готовы
принять этот дар....
поэтому...
так безграничен мир....
в разнообразии...
не встретившихся....пар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939968
дата надходження 12.02.2022
дата закладки 10.09.2022
сегодня почему-то...
про Бердичев…
в декабре…
без снега…
как бездомная собака…
такие снятся сны..
мне..
о войне…
и тишина…
как смерть…
сильнее страха…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944637
дата надходження 10.04.2022
дата закладки 10.09.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.09.2022
Фантом понурий з відблиском пустих очей?
Єдині друзі - булінг, вічний хейт і шейм?
Ідеш кудись, немов самотній скоморох?
Я обійму. Давай поплачемо удвох.
Дитя депресії, аб'юзу, ОКР?
Свідомість хворобливу наче хтось роздер?
Поразок значно більше, аніж перемог?
Я опов'ю. Давай поплачемо удвох.
Каркас хиткий ламає озвірілий люд?
Печаль - сестра твоя, а ненька - дика лють?
Думки заполонив майбутній некролог?
Я пригорну. Давай поплачемо удвох.
Похмурий Жнець окутав мороком своїм?
Ідеш до Гель, що виє залюбки: "Ходім!"?
Струмок життя твого вже майже пересох?
Я обів'ю. Давай поплачемо удвох.
Отруйний ніж рве ахіллесову п'яту?
Снаряд Антиамура криє на льоту?
Молитву вкотре ігнорує твій лжебог?
Я притулю. Давай поплачемо удвох.
Кричи, будь ласка, друже! Верещи щосил!
Твоєму ж гореболю заздрить сам Есхіл!
Я знаю. Бачу. Відчуваю те ж саме -
Одному дуже важко розгребти замет.
Накриє тонна грізних почуттів-лавин,
Повипадає з механізму кожен гвинт...
То поки ти живий і я ще не засох,
Благаю: обіми. Поплачемо удвох.
(Скоморох - за часів стародавньої Русі – мандрівний актор.
Піти до Гель - у скандинавській міфології вираз, що означає померти.
Есхіл — давньогрецький трагік, автор класичної трагедії.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958943
дата надходження 07.09.2022
дата закладки 07.09.2022
Grece - "Верну в стихи малиновые зори."
Малиновые зори в малиновом раю,
Из них я вдохновение к стихам хорошим пью,
Застенчивую нежность тревожит тишина,
Но мы любить умеем и нам любовь нужна.
В малиновые зори вплету достойный тон
И лихо заиграет в моём сердце саксофон!
Мелодия наполнит души моей полёт,
И в результате радость, и счастье принесёт.
Умою своё сердце малиновой росой
Утрусь как полотенцем малиновой зарёй,
Уверенно и сильно я на земле стою,
Люблю любвеобильно я Родину свою.
Малиновые зори в малиновом раю,
Я Славу Украине с душою воспою,
Она ведь моя муза,она моя душа.
Родная Украина ,ты очень хороша.
Спасибо Grece что принесли вдохновение,
Хорошее имеет продолжение.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958574
дата надходження 03.09.2022
дата закладки 07.09.2022
По шуршащему листу иду не спеша –
День погожий и тихий со мной, не дыша,
И лишь сердце стучит, вспоминая о том,
Как бродили с тобой до зари мы пешком…
И бродил с нами сонм, ясновидец небес,
Предсказатель судеб, романтических пьес,
Он-то знал больше нас, видя всё наперёд,
Куда наша любовь вдаль с тобой заведёт
По дорогам земным, сквозь преграды в пути,
Смысл родства душ по жизни с тобой обрести,
Радость вёсен безудержных, лета тепло,
Сквозь осеннюю грусть святость чувств, сберегло…
02.09.2022г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958388
дата надходження 02.09.2022
дата закладки 02.09.2022
На музыкальную тему А. Новикова.
Одно из немногих моих произведений
в авторском исполнении.
Очень старое, почти мною позабытое стихо.
Если спросит лукаво ветер:
Как тебе, мальчуган, спалось?
Не задумавшись, тот ответит:
Сны друг другу - такая рознь.
И захочешь, не позабудешь
Винограда хмельную гроздь,
Возлегающую на блюде,
Да глазёнки туркмена вкось.
Смотрит злобно вспотевший чайханщик,
Рукавом вытирая слюну.
И мечта отодвинулась дальше
Чем желанье потрогать луну.
Заподозрен был, не иначе,
Взгляд голодного паренька.
От того торгашом был схвачен
Я отчаянный за рукав.
Бил он больно в лицо ичигом!
Так заведено с давних пор,
Что голодных хватают мигом,
Да несут впопыхах топор.
Лай толпы, словно кошку поймали,
Чей-то крик: по руке топором!
Как сбежал, я припомню едва ли
И, растаял в проходах дворов.
Померещилось всё, а значит,
Крепко спать я - большой мастак.
Может, к хлопотам снился мальчик,
Что тянул виноград к устам?
Не с того ль полюбилось нынче
Мне глаза заливать вином,
Что к раздумью я стал привычен
От таких вот недетских снов?
Засыпаю, и снова от крика
Убегаю в заброшенный двор.
Презирая народную дикость
И глазища туркмена того.
Если спросит лукаво ветер:
Как тебе, мальчуган, спалось?
Не задумавшись, тот ответит:
Сны друг другу - такая рознь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957985
дата надходження 29.08.2022
дата закладки 29.08.2022
О радість, доленько моя,
Що народився я в краях –
Пісенних, милих, золотавих,
У тополиних і ласкавих…
Де берег в травах польових
І річки вод малинових,
Жде захід з вербами в обнімку –
Все на моїх є фотознімках.
Мій тихий затишок душі –
Під босі ноги спориші,
Де шлях широким степом в’ється,
Життям розміреним живеться.
О радість, доленько моя,
Сердешна, рідная земля –
Не спом’янувши, як заснути?,
До Батьківщини пригорнутись…
29.08.2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957964
дата надходження 29.08.2022
дата закладки 29.08.2022
Пишним цвітом піде літо
В свою невідь, десь –
Упадуть до ніг нам квіти
В трепеті сердець…
Ніжне та жарке, й ласкаве
Біля рік й озер –
Це серпневе, ще яскраве,
Журно чом тепер?
Як душа воно чутливе,
Гратись хоче знов;
Так звабливе і цнотливе,
Радісна любов.
Як з тобою нам прощатись? –
Ти прости, прости…
Нині спомином втішатись,
Друже, відпусти…
26.08.2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957655
дата надходження 26.08.2022
дата закладки 26.08.2022
«…Мама, мама, я …там уже. А ведь училась
Я на кореспондентку, ответь мнена милость:
Зачем в город чужой украинский, где русские
Косят местных, как батя мой – клевер для гуся –
Отослали писать репортаж под обстрелами?
Все сбежали свои, …спрятаться не успела…», -
...Сном стучался бой, маме в Тамбове под утро.
Уже до похоронки всё поняла хмуро.
Вспоминая, как дочь объясняла, что факты
Самой надо проверить всегда, не халатно.
Разве знала малышка, что ее назовут
Захватчицей и оккупанткой-окурком...
19.08.2022г. ( «Об убитой захватчице в украинском временно оккупированном городе» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957642
дата надходження 26.08.2022
дата закладки 26.08.2022
Светлой памяти В.М. Шукшина.
https://youtu.be/MYmi--Kot-k
Повільно час над головою плине,
Але, коли в його дивлюся очі,
То бачу кров червоної калини,
Якої більше бачити не хочу.
Коли ще вийде це мені в нагоді?
Хіба, що стану я вірша писати
Про те, як жив і вмер шляхетний злодій,
Якого довго так чекала мати.
Була мета у злодія єдина,
Зламати ті кайдани що держали,
Бо має бути вільною людина.
Але на жаль, у смерті гостре жало.
Цвіте калина в роздумах, неначе,
Така вродлива, ген біля дороги.
А я дивлюсь тихесенько і бачу
Як він по тій дорозі йде до бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957684
дата надходження 26.08.2022
дата закладки 26.08.2022
В твоїх очах є трунок бузини,
Хмільний, смолистий, від якого тану.
Немов мурчить і ніжиться світанок –
Й чомусь мурахи ходять вздовж спини.
Вони палають, ніби смолоскип,
Для мене маяками у тумані.
Тамую я, як можу, хвилювання –
Та голос мій по-зрадницьки охрип…
Ті очі – штормували рухи хвиль,
Несли вони сум’яттям хміль дурману.
В них тихо-тихо вигрівавсь світанок,
Та бузиновий спалах той травив…
Я бачу часто кольорові сни
Із юності вони? А чи – з омани?
Та тільки глянеш – заживають рани –
Чаклують очі трунком бузини…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957700
дата надходження 26.08.2022
дата закладки 26.08.2022
На дні душі моєї стигла осінь
На самоті співала щось думкам.
То Франція мене лишитись просить
І я здалась… податливо-слабка.
В глибинах серця раптом, з безголосся,
Якийсь шалений юності канкан.
Так Франція мене лишитись просить,
Немов людина щира і близька.
А вітер срібло розвіває в косах,
Утримує із острахом рукав.
На дні душі моєї стигла осінь,
А ти там літню парость відшукав.
Бентежать очі… Чимось дивним зносять…
І чуйність – аж стікає по щоках.
Тактовно відступає стигла осінь,
Шепоче: «Ні… зарано! Почекай!»
Здається, літу юності не досить…
Це точно Франція, чаклунка отака!
Бо слухала з розгубленістю осінь
Французький животрепетний канкан…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957699
дата надходження 26.08.2022
дата закладки 26.08.2022
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.
Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в прірві праведності тиша.
На землі тепер стражденній, наче пекло.
Дошкуляє невідомість, лихо спеки.
Втома нелюдська. Сумую: як ти, друже?
Лиш би ти живий, хвилююсь дуже-дуже...
Пролетів вгорі зажурений лелека.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957695
дата надходження 26.08.2022
дата закладки 26.08.2022
У іграх в піжмурки зростав азарт.
— Шукайте та знайдіть!—гукало сонце,
забувши про утому, кволість й жар,
підгвинчуване серпнем-охоронцем.
То забігало за оклунки хмар,
то вмить вгрібалось в ясеневі патла,
то, гнане з пралісу сердитим «кар»,
за виднокругом від нудоти чахло.
То соняхом цвіло, то наче мак…—
Бог зна, чим бути ще йому кортіло.
Тепер збирає світлість у кулак
та від дощів ховає вогнетіло.
Шпаки у суверток згортають спів:
йде осінь стежкою зміїною.
Посипалась засмута в сон полів.
Прощаються лелеки з Україною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957690
дата надходження 26.08.2022
дата закладки 26.08.2022
Поміж нами степи... Далина у півтисячі миль
Від моєї траншеї до тебе.
Йдуть у ряд трасери, і криву у польоті на ціль
Метеор перекреслює в небі.
Приспів:
Летить зоря, закінчує політ,
Свою сім'ю небесну покидає.
А я із своїх вогненних орбіт
До тебе долетіти загадаю.
У польоті зоря на прямій потухає за мить,
До землі не торкнеться ніколи.
А я знаю, моя - до сузір'я твого долетить,
Над війною пройшовши по колу.
Приспів.
По воді не пройти... А у полум'ї броду нема.
Зорепад лиш спалахує в тиші.
Там, високо вгорі, від мого зодіаку пряма
До твого свою лінію пише.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957393
дата надходження 24.08.2022
дата закладки 24.08.2022
Давай забудем просто оті дні,
Талановито спалюючи строфи,
Про те, як опинялися на дні,
І відчували смутоки Голгофи,
Розкинувши долоні у кінці
На всі чотири сторони прожиті,
Твоя рука була в моїй руці,
Оце і є мої солодкі миті.
Та неосяжна склалася межа,
Між нами таке рідкісне затміння
І на прощання тягнеться душа,
Подарувати все своє проміння.
Але не йди, прошу, не полишай,
І я тобі не обіцяю легкість,
Ти руку мою з вірою тримай
І не злякає нас ніяка безвість!
Олександр Кармишев
20.08.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957123
дата надходження 21.08.2022
дата закладки 21.08.2022
«На світанні, коли небосхил засяяв,
На світанні, коли загомоніли птахи…»
(«Пісня про Гільгамеша»)
Троянди співають псалом
Морю, яке народжується
У завитках мушлі (шум),
Троянди днів тиші – часу,
Коли місто нагадує скрипку.
Вавилон ще не збудовано навіть,
Ніхто не приносить офіру Іштар,
Ріку ще називають просто Солодкою,
Ще думки наче зерна ячменю
Не падали в зорану землю історії,
А вже повітря збирають міхами,
Ловлять вітер зухвалий (марно),
Ненаписані книги проступають з глини,
А хтось вже знає що там буде написано
Для нього – кому цікаво читанням
Заповнити вічність.
У розломі між двома одкровеннями
Гостинні солом’яні хижі
Нагадують зикурат Нанну –
Сходинки в Небо, назустріч Місяцю,
Сходи, які бачать у снах,
Коли сплять на землі овечій,
Сходи в прочинене Небо –
Туди, де танцюють маски,
Які одягає темрява
На обличчя своє незворушне.
Так співав очерет:
Тут дізнаються сенс
Слова гіркого «повернення»
І посолять окраєць
Після.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956860
дата надходження 19.08.2022
дата закладки 19.08.2022
Як не любити тиху ніч!
Он місяць-серпик
на цвяшку висить на стіні
в стодолі серпня.
Заклякши, на одній нозі
стримить лелека.
Йому кортить хоч кілька зір
дістати з глека.
Та пнеться дволіток дарма:
від зір лиш кпини.
Заплющив очі птах притьма
і про єдину
він мріє
й нею лиш живе
усеньке літо,
та в серці зойкнуло нове:
пора відліту.
—Пора, —внизу кивнув ромен—
йому? ромашці?
—Пора, — лепече сумно клен, —
летіти пташці.
Кошлатить тишу в вишині
лет серпокрильця.
Малює осінь уві сні
листочкам крильця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955701
дата надходження 07.08.2022
дата закладки 09.08.2022
Ішли полем леґені –
ти сподобався мені.
Іванку! Іванку!
Зустрічай коханку!
Де би ти таку знайшов,
щоб волоссячко – як шовк?
Буйне! Зелене!
Подивись на мене!
Хіба я не мила?
Хіба я не біла?
Не молоденька?
Не солоденька?
У селі, у місті –
дівчата в намисті –
коси заплітають,
долю виглядають.
А у мене шати –
з духмяної м’яти,
а у мене ложе –
з жита і волошок.
Ой упали роси
на вечірнє поле!..
Ніжки мої босі,
а серденько голе…
Іванку! Іванку!
Дай мені сорочку!
Дам тобі найкращу
квіточку з віночка.
Іванку! Іванку!
Залишись до ранку!
Не кохай Наталку –
полюби русалку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955917
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022
Я чую кроки десь далеко,
Якщо ти зможеш, то прийди,
Чи прилети, немов лелека,
Хоч не цвітуть уже сади.
Не бійся ти осінніх днів,
Зумій душею доторкнутись.
Колись зробити це ти вмів,
Не бійся з нею перетнутись.
А я чекатиму, узнаю,
Я пам"ятаю кожен крок.
А зараз просто поринаю,
У сум нездійснених думок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955896
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022
Я писал слова, что за всё прощу,
нараспашку дверь– но я отпущу!
Так бывает, что человек живой –
но теперь вы врозь и он не с тобой…
Ты прости меня - за всё, что не смог,
что любви огонь глупо не сберёг…
В спешке жизни дней, суете людской –
счастье на двоих не нашли с тобой…
Каждый получил половинку лишь,
хочу верить, что ты за всё простишь…
Да наивен я, и зовусь глупцом –
сохранив мечту буду мудрецом…
Хоть теперь надежда и не велика,
что взойдет на небе падшая звезда…
И вернётся счастье, постучится в дверь -
на двоих оно - только ты мне верь!
Если есть любовь – не умрёт она,
будет за окном ждать тебя всегда…
Взглядом завлекать, глубиною глаз –
если суждено не оставит нас! (будет новый шанс)
Я уйду на время, чтоб набраться сил,
ведь урок суровый слишком получил…
Выучил отлично о любви предмет –
слова невозможно для неё ведь нет!
Должен стать мудрее и сильнее стать,
на двоих мечту трепетно создать!
Но такую, чтоб на двоих была,
чтобы от неё больше не ушла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955901
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022
Чого раніше я жадав-
тепер лякає, наче шквал:
Безліч думок, безліч ідей,
близьких і дорогих людей.
Є запитання, є думки-
на них мушу відповісти:
Щоб зберегти для інших те,
що облишає лиш мене.
Нехай я оберу той шлях,
який в майбутньому, у снах:
Стане омріяним, ясним-
мені насправді не чужим!
1997-1998
для Г.І.С.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955891
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022
Будуть гості в Вероніки:
Сервіровка - все, як в плані,
І вказівки чоловіку
Роздає вона останні:
-Два стільці внеси ще з зали,
Бо давно вже так ведеться:
Той, кому ми не казали –
То воно сюди припреться.
Фікуса підсунь до шафи.
Гості, як татари й турки –
Будуть спльовувати в діжку
І кидатимуть окурки.
Оті два пивних бокали
Й кришталеву більшу вазу
Занеси у меншу залу –
Бо тут їх помітять зразу.
А книжки - оті найкращі
(Палітурки - колір дуба),
Заховай у крайній шафі,
Там, де висить моя шуба.
-Це вже лишнє! Ти гадаєш,
Що це все хтось може взяти?
-Не забудь, що люди пильні –
Своє можуть упізнати.
В гості йдуть не тільки жерти,
(Хоч таке й не відкидаю),
Треба й в хату щось приперти –
Це я по собі вже знаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955848
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022
Упала вранішня роса
На запізнілі літні квіти.
І хоч краса уже не та,
Ще можуть душу відігріти.
Давно відцвів уже жасмін,
З ним й літо постаріло.
Природа вже чекає змін,
Все швидко відгоріло.
Вже де-не-де впаде листок,
Осінні перші спроби.
На цей раз перший її крок,
Примхливої особи.
Притихло все, якась журба,
Вже тулиться до серця.
В зажурі хилиться верба,
Сумне десь чути скерцо.
Ти не спіши ще, хитра осінь,
Твій час ще не настав.
Ще прийде день і ми запросим,
Лиш перший лист це впав..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955855
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022
Тихесенько сяду
В найдальшім кутку
(Давно вже сповідатись мушу)
Розкласти у дивнім
Та сльознім рядку
Старим фотографіям душу...
Ось молодість наша -
Юнацька пора,
(Усі ми співали «під вікна»),
Та тільки в тобі
Запалала зоря
І в серце народне проникла...
Ти навіть у ті
«Домайданні» часи
В житті і на сцені був щирий,
Хоча звідусіль
Чули ми голоси,
Мовляв «українське» в ефірі...
Настав той омріяний
Піснями стан,
Ми знову пишаємось рідним!..
Чому ж ти пішов
У ранковий туман?
Чи доля така очевидна?..
Найкращі завжди
Залишають цей світ,
За ними сади, а не хащі,
Життя - дивовижний
Пісенний політ!!!
Прощай, наш Кузьма,
Ти був кращий!!!
02.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556890
дата надходження 03.02.2015
дата закладки 08.08.2022
Отак любить, як я люблю,
Лиш Янголи на небі вміють,
Зустрівши доленьку свою,
Усе життя її лелію,
Зігрівши серденьком її,
Ізпивши чари з вуст жіночих,
В душі співають солов*ї,
І щастя більшого не хочу.
У нас у серці сад цвіте,
І тьохка серце солов*ями,
Для нас обох воно святе,
Ця янгольська любов між нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955659
дата надходження 07.08.2022
дата закладки 07.08.2022
( для жіночого виконання)
Облітає бузок - білосніжний і синій -
За вікном на алеї шкільній.
І під вальс номер два перламутровий іній
Невагомо лягає на ній.
Приспів:
Танцює наш десятий клас,
Танцює свій бузковий вальс.
П'янить вечірній аромат,
Парфуми пахнуть від дівчат.
В останній раз танцює вальс
Десятий клас... Спинися, час!
Час багато разів, від прощального балу,
Обсипав пелюстки голубі.
Сині квіти сюжет ненадовго писали,
Лиш на згадку мені і тобі.
Приспів.
На доріжці ліхтар... І бузок облітає.
Ми проходимо поряд по ній.
Ти можливо забув... А я все пам'ятаю
Пелюстки на алеї шкільній.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955201
дата надходження 02.08.2022
дата закладки 02.08.2022
В офісі - жіноцтво саме,
Що вони не поділили?
До роботи ще не брались,
А гармидер вже вчинили.
Розкричалася Одарка,
Що не те комусь сказала
Молода касирка Варка,
Далі роздзвонила Алла.
Підключились ще сім жінок:
Тут уже мамів згадали,
Свої мовні апарати
На всю гучність повмикали.
Обзивали одна одну,
Щось образливе кричали,
Керівник став перед ними,
Та його не помічали.
Став у центрі, підняв руку,
Просвердлив всіх злющим оком,
Працівниці не вгавали –
Тріскотіли, як сороки.
Слухав шеф, тоді як гаркне:
-Тихо, військо, я - ваш маршал!
Має право говорити
Найстрашніша і найстарша!
Враз замовкли всі раптово,
Наче в рот води набрали,
У папери і в комп’ютер
Свої очі спрямували.
А директор потер руки,
Мовчки в вуса посміхався:
-Слава Богу, що без бійки
День робочий розпочався!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954878
дата надходження 30.07.2022
дата закладки 30.07.2022
В комнате пахло кошками, валерьянкой и серой,
тень от узкой кровати смахивала на гроб;
я уснула – и ровно в полночь некто изящный в сером
мне отвесил поклон, выставляя рогатый лоб.
«Миллион извинений, но в сны входят без стука.
Оставьте халат, вам не будет холодно, мисс.
Это рядом. – Прошу!». Дверь открылась без звука,
и мы принялись быстро спускаться по шаткой лестнице вниз.
«Осторожнее – не проснитесь! Темно, как у чёрта в ухе.
Лифт не достроен, так что держитесь за хвост.
Перестаньте визжать! Обычные злые духи.
И кто кого испугался – это ещё вопрос…
Ну вот, мы почти пришли. Сеньорита, поправьте чёлку,
а то вы похожи на ведьму, – о, это не комплимент…
Куда вы мечтали попасть? На бал? Ах, какие, к чёрту,
балы в двадцать первом веке… Один момент –
сейчас вам покажут чудо. У вас [i]крепкое [/i]воображенье?
Учтите, тут вам не Лувр и не Колизей.
Вы босиком? Наденьте, сделайте одолженье.
И ничего не трогайте! Это музей.
Видите ли, мамзель, в жизни каждого сукина сына
было нечто достойное рая. Оно не годится в ад
и хранится вот здесь (на то есть своя причина –
та самая, по которой и рукописи не горят).
Вот монетка, что юной нищенке пожертвовал скряга Петер
(жена от его бережливости скончалась однажды зимой);
вот рюмка бедняги Билли – он деньги швырял на ветер
и, разоряя родню, от стыда уходил в запой.
А это последний завтрак четырёхсот обречённых;
в то же утро их расстреляли; но прежде чем уморить,
им роздали миски с баландой: заботясь о заключённых,
начальник распорядился их досыта накормить.
Вот чучело пса, которого гладил Гитлер,
карты, которыми шулер честную вёл игру;
эти чётки перебирая, Грозный творил молитвы,
за тех, кто вкусили смерти у него на пиру;
вот детище Гильотена; а эта пустая клетка…
Вам, кажется, неинтересно, адамово вы ребро?
Где вам понять, какая невероятная редкость –
в душе у отпетого гада светлый намёк на добро!
Впрочем, я трачу бисер. Несерьёзная вы девица,
вам подавай артефакты, исторически ценный хлам, –
а будь вы хоть чуть умнее, любая моя вещица
немало бесхитростной правды о людях сказала б вам.
Но оставим нотации, не моё это дело –
в области педагогики я даже не дилетант, –
взгляните налево, барышня; вам уже «всё надоело»,
но живопись-то вы любите? (С тех пор, как «зарыли талант».)
А? Что вы сказали? «Невелика потеря»?
Не спорю – то есть не спорю в том смысле, что я не эстет…
Вы что-то сказали, фрейлейн? Громче, я глух, как тетеря –
шумное место пекло… Итак, перед вами портрет
бедной девушки Лизы – или, может быть, Насти.
Не стоит вздыхать, натурщица двести лет как на небесах.
Сработал сию парсуну никому не известный мастер –
и не сказать, чтоб на совесть, а, скорее, на страх.
По причине почтенного возраста эту реликвию крали
четыре раза. И вот вам такой поворот в судьбе –
взглянув на бедную Лизу и вспомнив о некой Кларе,
вор обругал заказчика и оставил портрет себе.
Я до сих пор не знаю, что это было, пани, –
глупость, любовь к искусству или просто любовь.
Что чары какой-нибудь Мани сильнее, чем мани-мани –
это вам не сморгнув докажет на рифмах пиит любой,
но…
А, проклятое время! Вечность куда надёжней,
сны не совсем удобны – всё-таки суррогат.
И сотой части музея вам обойти невозможно,
даже если б он снился тысячу раз подряд.
Э нет, погодите прощаться! Посмотрите направо –
перл здешней коллекции. Да что там перл – бриллиант!
И заметьте: ему ведь совсем не нужна оправа,
как видите, это не камень, не холст и не фолиант…»
я подошла поближе. С профилем злобной феи
из старой немецкой сказки стоял, задирая нос,
на оловянном блюде зелёный, как жук, кофейник –
в неимоверных букетах ярко-пунцовых роз.
«Вы любите нищих духом? Вы любите нищих духом.
Переждать бытие не морщась – ваша идея фикс.
Но пока, моя дорогая, земля вам не стала пухом,
взгляните на то, что осталось от господина икс.
Что плохого он сделал? А ничего не сделал.
Не уличён, не замечен, не пойман, не виноват.
Но: за грешки и страстишки расплачивается – тело.
[i]За [/i][i]несделанное [/i][i]добро [/i]душе полагается ад.
Лирическое отступление. Добром, а иначе благом
считается нечто способное украсить этот мирок.
Самые разные вещи проходят под этим флагом:
доблесть, любовь, вдохновенье, суета возле вдов и сирот…
Вы спросите, а при чём здесь кофейник в дурацких розах?
Видите ли, покойник был постник, бирюк и жлоб.
Но накануне смерти, устав от тотальной прозы,
он вдруг… приобрёл эту штуку – без всяких «зачем» и «чтоб».
Представьте, слезливым утром душа его встрепенулась,
решил он, что жизнь копейка и явно не удалась,
о чём-то ему взмечталось, над чем-то ему взгрустнулось –
и он совершил Поступок. Улавливаете связь?
Ну да, купить не торгуясь ненужную вещь – Поступок.
Достойный скрижали. Подвиг. Романтика, чёрт возьми!
Вы скажете, это мелко? Сочтёте, что это глупо?
Это грустно…
Пойдёмте, вам надо проснуться к восьми.
. . . . . . .
Ну вот и всё. Присядем – куда вы так по-английски?
Домой? У вас нету дома. Да сядьте, я вас не съем!
Да-с, гнездовые инстинкты… (Какой ещё спирт? Это виски.)
Я сам до сих пор вспоминаю мой – доадамов – Эдем.
О, до чего там тихо… Не слышно ни плача, ни смеха.
Деревья вздымают к небу мирьяды расцветших рогов;
так чист невесомый воздух, что не рождает эха;
пёстрые лица животных похожи на маски богов.
Яркие летние ночи там до того прохладны,
что благоухает мятой лёгонький лунный свет;
со звёзд летит позолота на кружево лоз виноградных…
Подобного этому краю не создал Всевышний, нет!
Я помню полные мёда чаши гигантских лилий,
ручного левиафана – горб его был как храм, –
сонм серафимов строгих…
Пора! Ну, прощайте – или
до встречи: кто его знает, вдруг не заладится там,
так милости просим… Что вы! Клянусь – ничего плохого…
Я знаю, вы пишете ви́́рши, то есть, пардон, стихи,
и, как заметил кто-то, великое дело слово, –
так что кроме музея у нас ещё есть... архив».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954877
дата надходження 30.07.2022
дата закладки 30.07.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2022
Я хочу Вас.
Душею, а не тілом.
Дістати б серце, сховане на дні,
і щоб воно мене отак любило,
як Вас любити суджено мені.
А ще я хочу, щоби уночі
своїх очей Ви ніжних не зімкнули.
Щоб думали, чи спиться вже мені,
й чи мої руки Ваших не забули.
І щоб здригались, бачачи мене,
і щоб від дотиків моїх немов горіли,
і щоб не вірили, що це усе мине,
і щоб мене - як я Вас - полюбили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954238
дата надходження 24.07.2022
дата закладки 24.07.2022
Я б все віддав лише за одну ніч,
Одну лиш ніч, щоби побуть з тобою,
Щоб залишитись в парі віч-на-віч, (2 рази)
Й упитися жагучою любов*ю. (2 рази)
Я б все віддав лише за одну ніч,
Щоб гріти знов твої замерзлі руки,
Цілунком щоб торкнутись твоїх пліч, (2 рази)
І знати, що немає більш розлуки. (2 рази)
Я б все віддав, лише за одну ніч,
Щоб ми ловили зорі у долоні,
До тебе я прийду, лише поклич, (2 рази)
Не дивлячись на посивілі скроні. (2 рази)
Я б все віддав лише за одну ніч,
Одну лиш ніч, щоби побуть з тобою,
Щоб залишитись в парі віч-на-віч, ( 2 рази)
Й упитися жагучою любов*ю. (2 рази)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954229
дата надходження 24.07.2022
дата закладки 24.07.2022
Вже якщо ляфам шершЕ -
То хоча би на "ПоршЕ".
«Лексус», «Ауді», «Тойота»
Теж ляфамам до душЕ.
«Мерседеси»- «Мітсубісі»
Незручні, скажу я вам,
Їх салони не розмістять
Всіх бажаючих ляфам,
Що в дверцята пнуться буром,
Демонструючи фігури,
Всі принади й макіяж,
(Вводячи шофЕра в раж).
«Жигулі» ляфам минають,
«Москвичів»- не визнають,
В «Запорожець» не сідають,
Бо коліна ніде впхнуть.
Правда є мадемуазелі,
Що не проти і в «Газелі»
Позайматися лямуром
Під шампанське з перекуром.
(Як «Тойоту» не знайдуть).
Може в вас авто немає?
То й шершЕ не варто вам.
Вас навряд чи покохає
Хоч яка-небудь ляфам.
Бо без власного авто
Для ляфамів ви - ніхто.
********************
А якщо цілком успішно
Ви ляфам спіймали вже -
То поводьтесь з нею ніжно,
Як з яйцем від ФабержЕ.
Стережіть в обидва ока,
Одягніть їй паранжЕ,
Бо втече у світ широкий,
Вас лишивши в нігліжЕ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953889
дата надходження 20.07.2022
дата закладки 20.07.2022
⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟⸞⸟
По привычке набросив
на тело халатик цветастый,
ты готовишь на кухне
волшебный омлет и бекон
для двоих, и нет дела тебе
до того, что ненастье
целый день за окном
и не выйти с «ЛМ» на балкон.
Улыбаешься мыслям,
себе удивляясь, краснеешь:
неужели всю ночь напролёт
было вам не до сна?..
Ведь казалось, что снова любить
никогда не сумеешь...
Резануло вдруг холодом, –
в кухне исчезла стена...
~
Он лежит, улыбаясь,
и слушает музыки звуки,
в полудрёме и неге,
в плену ощущений и чувств,
вспоминая себя,
всё, что делали губы и руки...
Это было любви проявленье?
Безумия? Пусть.
Громыхнуло. Гроза?
Да вчера обещали ненастье.
Ну и чёрт с ней – с грозой,
проведём на седьмом выходной.
Может всё, что случилось
и есть человеческим счастьем?..
Он поднялся и вышел обнять...
Что стряслось со стеной?!
~
Много дней пролетело
и кануло звёздами в Лету,
по привычке готовят
друг другу бекон и омлет,
и мечтают о том,
как и где проведут это лето,
знать не зная, что их
на Земле этой месяц как нет.
.
сборник СЛУШАЙ СЕРДЦЕ СВОЁ, 2022 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953795
дата надходження 19.07.2022
дата закладки 19.07.2022
Розірване серце, в душі виє вітер,
Гуляє крізь вікна, яких вже нема….
Зневічені долі, мандрують по світу,
І кожна надію в молитві трима….
Ми схожі на привід, руїну потвору,
Якого ущент розірвало ,,добро‘‘,
Із біллю у серці, чекаєм як вирок,
І шлем в Небеса запитання - ЗА ЩО???
Скалічений світ проринає крізь тіло,
Він сірий із пеплом, із димом, вогнем…
Відстукує тиск, рекошетом по скронях,
І стомлені очі ридають дощем….
За тим немовлям, що не зміг народитись,
За братом, сестрою, батьками, рідней…
За тими, хто спокій усіх захищає,
Від люті і болі - наш символ тіней….
За кожну травинку і спалений колос,
Скалічені мрії розбитих сімей,
За всі мародерства, згвалтовані душі,
Ридаєм від болю кривавим дощем…
НІЩО І НІКОЛИ - ми їм не забудем,
Відродим, збудуєм КРАЇНУ ДОБРА!
Життя бумеранг, все сповна повернеться,
Бо нелюдам в світі прощення нема!!!💙💛🇺🇦
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953578
дата надходження 17.07.2022
дата закладки 17.07.2022
Свист пуль и грохот взрывов –
всего лишь эхо,
производимое чуть слышным
шуршанием
купюр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953048
дата надходження 12.07.2022
дата закладки 16.07.2022
Куди сховатись від грому міста?
І слух і серце лікує листя.
Про що – громади? Про що – народи?
Шепочуть листям уста природи.
Де пружні віти гойдає вітер,
танцюють тіні безсмертних літер.
О мій змарнілий, блідий поете!
Мовою листя складай сонети –
твої терцини, твої катрени
завчать калини, підхоплять клени.
Всім зрозуміла ця мова листя,
вона одвічна, правдива, чиста,
за всі говірки нам найрідніша…
Так ніжить душу хіба що тиша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953141
дата надходження 13.07.2022
дата закладки 16.07.2022
[i](Цикл посвящён художникам Амедео Модильяни, Фриде Кало, Винсенту Ван Гогу, Зинаиде Серебряковой, Кузьме Петрову-Водкину и Пауле Модерзон-Беккер, на творчество которых лёг яркий отсвет личной трагедии.)
[/i]
[b]1 [/b]
[b]***[/b]
[i]– Оппи, купи у меня чемодан!
– Но мне совершенно не нужен чемодан!
– А мне нужно всего десять франков…
В. Виленкин. «Модильяни»
[/i]
– Оппи, купи у меня чемодан!
Знаю, что он тебе нафиг не нужен.
Но мне, понимаешь ли, нужен ужин.
(Перекушу – и слегка поддам…)
– Здравствуйте, Жан, вы сегодня франт.
Покамест гашиш не разъел рассудок,
вот вам – за пару сантимов – рисунок!
(Я полагаю, он стоит франк…)
– Паста божественна, Розали!
Да и бифштекс – тоже очень вкусно…
Я расплачусь как всегда – искусством,
я, к сожалению, на мели.
…Вот из песчаника голова –
нежности столп! Красота и сила…
Публика, впрочем, не оценила, –
что ж, может, публика и права.
– Доброго вечера, господин!..
Кто я такой – отгадать несложно.
Нет, не безумец, а лишь хужожник…
Купите одну из моих картин!
– Я напишу ваш портрет, мадам.
Лица, мадам, это только маски.
(Светят сквозь прорези души-сказки…)
Просто возьмите – за так отдам!..
. . . . . . . . . . .
– Оппи, купи у меня чемодан…
[b]2[/b]
[b]Её портреты[/b]
Боль! Боль!Боль!
Я цветами украшу косы.
Мои руки пусты – неправда,
я держу на руках ребенка,
не рожденного мной ребенка.
Сколько счастья! И сколько боли.
(Яркими, яркими цветами украшу мои косы.)
Мой двойник на холсте надменен,
мой двойник на холсте бесстрашен,
мой двойник на холсте прекрасен, –
помоги же мне стать такою,
помоги же мне стать собою!..
Фрида! Полное боли имя –
черной, алой и белой боли.
(Нежно умирающими цветами…)
Боль.
Боль.
Боль.
…А душа у меня плясунья –
только тело о том не знает.
Оттого-то я и крылата…
[b]3[/b]
[b]Звёздная ночь[/b]
Под утро он взглянул на небеса
(от одиночества простое средство) –
вертушки звёзд и месяц-круассан
над местностью разбрызгивали свет свой.
Там, за решёткой, спал больничный сад,
совсем не расположенный к сиянью
красотами, но не было преград
между воображением и явью.
И он увидел мир, как в первый раз:
всё было Откровением и Тайной.
Впечатались в зрачки голодных глаз
Огонь и Мрак в их прелести случайной.
Как фимиам, курился кипарис,
махал мистраль прозрачным покрывалом,
звезда Венеры улыбалась вниз, –
и сердце окрылённое плясало,
смеясь с недосягаемых вершин
над правилами, стилями, мозгами,
пока суровый холст его души
Бог заполнял горящими мазками!
И, детски благодарен чудесам,
он наконец уснул, припав к подушке,
и видел – водит месяц-круассан
вертушки звёзд, а может быть, ватрушки.
[b]4[/b]
[b]К автопортрету З.Е.Серебряковой[/b]
Совсем серебряное утро:
уютно комната нагрета,
летят по воздуху, как пудра,
пылинки солнечного света, –
покой и умиротворенье,
день будет радостным и ясным.
Остановись, мое мгновенье!
Ведь мы с тобою так прекрасны.
Дай мне еще побыть счастливой…
Увы – молитвы бесполезны,
и грубо и нетерпеливо
стучится в двери век железный.
Вот-вот подхватит и закружит
всех нас всемирное ненастье, –
как домик карточный разрушив
мое бесхитростное счастье.
[b]5[/b]
[b]
***[/b]
Реки, стеклянная их прохлада,
и зеленеющие поля, –
яблоком Божьего вертограда
чуть золотится моя земля…
Зелень смарагда и синь сапфира,
голый мальчишка и красный конь.
(…Скоро изменится облик мира,
скоро прольется с небес огонь.
Скоро умчишься с конницей красной,
на богатырку нашив звезду…)
Ласковы дни, и земля прекрасна –
яблоко в райском святом саду…
[b]6[/b]
[b]***[/b]
[i]Разве праздник станет лучше, если он будет долгим?
Паула Модерзон-Беккер[/i]
Как много в мире красоты!..
В румяных розах. В сером хлебе.
В янтарном солнце, в черном небе,
что с запредельной высоты
роняет белую звезду, –
и в этой искорке хрустальной,
и в этой женщине печальной,
цветок срывающей в саду…
В губах, лепечущих: приди!
В младенчества цыплячьем пухе,
в глазах задумчивой старухи,
сложившей руки на груди.
Летят минуты и года…
Жизнь! Наше время истекает.
Но красота не иссякает,
не убывает никогда.
А значит – ни к чему печаль!
Звезда в окне дрожит и дразнит…
…Но, покидая этот праздник,
я все-таки вздохну: как жаль!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953454
дата надходження 16.07.2022
дата закладки 16.07.2022
Давай назавжди?... Ти напевно згоден?
Станем німі як постаті в вікні
Сядем у свій із мрій прекрасний човен
Де вже не буде дірок у стіні
Залатай душу зіграним ще форте
Ввісні чи на яву це прочитай
Як ми могли все розпочати - всоте
Та не змогли знайти дороги в рай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953409
дата надходження 16.07.2022
дата закладки 16.07.2022
Ночував на теплотрасі
Безхатько Микола,
Хоч казали - зима тепла,
Мерз він, як ніколи.
Траса ця вела до школи
(Зроблена до діла),
Рятувала душу Колі
Й його грішне тіло.
А весною підійшов
Працівник підстанції:
-З газового господарства
Ось вам дві квитанції.
Читав Коля папірці
З сильним хвилюванням:
-За тепло щоб заплатив
І транспортування.
Бідолаха белькотав:
-Як же мені жити?
Газом я не скориставсь,
То за що платити?
Працівник тут розкричався:
-Як тобі не стидно?
Якщо вижив - розрахуйсь!
Далі - буде видно.
І надалі залиши
Свої забобони,
В нас однакові для всіх
Права і закони.
Ти знаходишся не в джунглях,
Несвідомий хлопе,
Пора знати, що живеш ти
У центрі Європи!
Папірець з боргами в Колі
У руці тріпоче:
Зрозумів хлоп, що в Європу
Він чомусь не хоче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952033
дата надходження 01.07.2022
дата закладки 01.07.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2022
З лиця весни знов стерто дикі сльози...
Летіла птаха стомлено у вир.
Дівча врізало довгі-довгі коси
Під звук сирен і пісню домовин.
Земля умита, щедро вмита кров'ю.
Шепоче вітер, мовби не з людьми.
Чи є тут Люди? - Мабуть, тільки вдови,
Кати й жінки із власними дітьми.
Війна забрала кожне рідне сонце,
Згасила в небі всі малі зірки́...
Дівча врізало довгі-довгі коси
Й чекало тата ревно із війни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951526
дата надходження 26.06.2022
дата закладки 27.06.2022
Мовчи, солдате, твоя Совість чиста.
Бо землю боронити – це святе.
Тебе стрічає уціліле місто
і на душі спокійно через те.
А від Херсону до Лугані – пекло,
то «Гради»* землю б’ють, то «Сонцепек»*.
Твоє волосся інієм примерзло
від остогидлих серцю небезпек.
Мовчи, солдат, бо тут слова залишні.
Хай пам'ять про минуле гомонить.
Як не буває воїнів колишніх,
так й небо не розсіює блакить.
Не повернути убієнних друзів,
вони живуть у полум’ї свічі,
в скупій сльозі, у відчаї, у тузі…
Згадай їх всіх. Й мовчи, солдат, мовчи.
26.06.22р.
*Гради – РСЗВ БМ-21;
Сонцепек – важка вогнеметна система.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951498
дата надходження 26.06.2022
дата закладки 26.06.2022
Из сборника двустиший "КАЛАМБУРНОСТЬ"
*** 286 ***
ШАРАДА – это только стихотворная загадка,
ШАР АДА – сфера в коей жизнь не сладка!
*** 287 ***
как забить КОЛ – ЛЕКЦИЯ серьёзная нужна…
а у меня КОЛЛЕКЦИЯ колов, и даже – не одна!
*** 288 ***
— ПРО ВЕРКУ, ребята, трепаться не стоит,
а то она вдруг нам ПРОВЕРКУ устроит.
*** 289 ***
запомни, воин: даже УСТАВ, –
не отдыхай, а учи-ка УСТАВ!
*** 290 ***
мы кузнецы – во, как играем мы С ОГНЁМ,
вот, с помощью его, подкову мы СОГНЁМ.
…………………………………………………………
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938207
дата надходження 26.01.2022
дата закладки 26.01.2022
-А послухай-но,Гришо
(Запитав у сина тато),
Ти води коту залишив?
-Пляшок йому хвате!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937794
дата надходження 22.01.2022
дата закладки 22.01.2022
-Не ходите нагишом!
Не ходите!
Ради Облика морали
Вы бы тоги одевали!
Не ходите(отлуплю)!
Не ходите!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937686
дата надходження 21.01.2022
дата закладки 21.01.2022
-Чого ж таїти гріха
(Проказала Аглая):
Сліпа була й глуха,
Заміж(!)як ішла я...
-Є цілитель Філька
(Бив у груди себе)!
Від чого ж тільки...
Вилікував(!)я тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937688
дата надходження 21.01.2022
дата закладки 21.01.2022
Люблю я дощові осінні ранки,
як краплі в дах вистукують той ритм,
що з тіла лінь жене, як ночі бранку
і будить в нас природний колорит.
Люблю я дощові осінні ранки,
коли земля прийме останній душ,
щоб в ніжнім ліжку взимку спозаранку
здійснити мрії ненаситних душ.
Люблю я дощові осінні ранки...
Люблю я дощові осінні ранки
й розмову з ними – грішну і святу,
коли душа лікує в серці рани
й вертає вкотре втрачену цноту̀...
Люблю я дощові осінні ранки,
коли мені вже... явно не до сну,
й коли не сплять таємні забаганки –
до себе кличу приспану весну.
Люблю я дощові осінні ранки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937617
дата надходження 20.01.2022
дата закладки 21.01.2022
НЕВИПИТА ЛЮБОВ
Чомусь засумували явори,
Вже перший сніг притрушує їм скроні,
Хтось лагідно шепоче їм згори,
Тримай, тримай кохання у долоні!
Хтось лагідно шепоче їм згори,
Тримай, тримай кохання у долоні!
Приспів.
Тримай, не випускай свою любов,
Можливо, це твоя любов остання,
А явори скриплять лиш віттям знов,
Виспівують мелодію кохання.
А явори скриплять лиш віттям знов,
Виспівують мелодію кохання.
Пройде зима, прилинуть солов"ї,
Піснями чаруватимуть нас зрання,
Дивлюсь на явори й в душі моїй,
Щемить моє невипите кохання.
Дивлюсь на явори й в душі моїй,
Щемить моє невипите кохання.
Приспів.
Тримай, не випускай свою любов,
Можливо, це твоя любов остання,
А явори скриплять лиш віттям знов,
Виспівують мелодію кохання.
А явори скриплять лиш віттям знов,
Виспівують мелодію кохання.
Програш.
Приспів.
Тримай, не випускай свою любов,
Можливо, це твоя любов остання,
А явори скриплять лиш віттям знов,
Виспівують мелодію кохання.
А явори скриплять лиш віттям знов,
Виспівують мелодію кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937491
дата надходження 19.01.2022
дата закладки 21.01.2022
Перечитала кілька поезій Миколи Ткача, про якого недавно писала, і дійшла висновку, шо
Так писати міг тільки він…
Не рукою писав – душею.
То від мами благословінь
Не покрилась душа іржею.
Так писати міг тільки він,
Бо опоєний був любов'ю,
Нею дихав, творив, сивів,
Все життя був самим собою.
Так писати міг тільки він –
Був святої землі зернятком,
Що жило у його крові
І було особливим статком.
Так писати міг тільки він,
Бо закоханий же у слово:
Влітку житечком половів,
Зодягався у шаль зимову.
Так писати міг тільки він…
Мав за подругу щедру музу,
Вдвох збирали зірки в траві,
Почуттям відкривали шлюзи.
Так писати міг тільки він,
В пелюстки заховавшись ночі,
Вони слухали серця дзвін,
Заглядали в кохані очі.
Так писати міг тільки він,
Бо від неба мав цей дарунок,
З дивовижних спивав суцвіть
Незбагненний поезій трунок.
Так писати міг тільки він
Під мелодію ліри й серця.
Сам Творець його світом вів
По стежині високих терцій.
20.01.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937585
дата надходження 20.01.2022
дата закладки 21.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2022
Есемеску я отримав.
Серце в грудях аж вирує:
Познайомитись наосліп
Гарна дівка пропонує.
-Чом би й ні? - собі подумав,-
Он в проєкті показали:
За одруження наосліп
Позитивні ставлять бали.
Подзвонив: - Чекати буду
Рівно в п’ять біля фонтанів.
Тож прийшов, на лавці всівся
В холодочку від каштанів.
Час підходить. Я хвилююсь.
Есемеску посилаю:
-Я сиджу на синій лавці,
З нетерпінням вас чекаю.
Потім вивів таку фразу
(Щоб їй довго не блукати),
Щоб знайшла мене відразу –
Я продовжую писати:
’’Біля мене чогось всілась
Товста і бридка дівиця,
Я відсунувсь, бо це лихо
Не дай, Боже, ще присниться’’.
Сів від неї далеченько,
В телефон вона дивилась,
Як ужалена осою,
Раптом швидко підхопилась.
Враз наблизилась до мене,
Пам’ятаю (це не снилось),
Два удари - і на цьому
Це побачення накрилось.
Як та хмара розчинилась,
Я на лавці залишився,
Виплював в долоню зуба,
Під фонтанами умився…
Усім раджу, любі друзі,
Додаються в нас закони,
Як щось робите наосліп,
То ховайте телефони!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936018
дата надходження 05.01.2022
дата закладки 05.01.2022
Цугцванг.
Когда свободная Таврида
В зловещий мир «оторвалась»,
Закралась кровная обида:
Тяжёлым камнем улеглась.
Весной, за стены крепостные,
Загнав «Троянского коня»,
Нарушив все права мирские –
Не может… честный мир принять!
В одних окопах вшей кормили –
Добыли царский уголок,
Как Каин брату…нож всадили,
Библейский подали урок.
Не первый раз, скорее – в сотый,
Приходят хаты разорять…
Их жизнь - война! Звериный метод –
Соседей слабых убивать.
Не верь словам, не падай духом
Когда прилезут на постой…
Будь на чеку и с острым слухом…
Пришли…будь вверен – за тобой!
Их Третий Рим, их стольный град
Падут под догмами вранья!
Грядёт великий камнепад:
Воров, шакалов, воронья.
Рашисты-гномы Чудь немую
Загнали в полный дерибан,
Нацистов – поросль молодую
Вскормили скрепами…Цугцванг!
Цугцванг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936036
дата надходження 05.01.2022
дата закладки 05.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.01.2022
[i]Трохи містики та ізотерики...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/hZzjs4NbcK0[/youtube]
[i][b][color="#056f8a"]Сюніч приснився місяць молодий –
ріжок пречистий з лезом ятагана…
несе мені, напевно, знак святий
як гарну звістку з древнього кургану
довкруж того звабливого ріжка
яскраві, мов недавно з лазні, зорі,
й опанувала мозком мисль пружка́,
з якою я всю ніч лежав у зморі
в цей час прудкий відвідав я світи:
в Пегаса вже ні пут, ані уздечки –
лиш підіймися й з ним увись лети
в нірвану, а то й Всесвіту краєчок
туди, де ані тіней, ані тіл,
етеру лиш бескрайнього блаженство
і торжество божественних світил,
де Грації як суть – своє мистецтво
…сюніч приснився місяць молодий,
як меч козацький з лезом ятагана…
На Землю йде рік Тигра золотий –
рішучий вкрай і ґречно-бездоганний[/color][/b]
3.01.2022
________
*Грації — в римській міфології добродійні богині,
доньки Юпітера, що втілюють радісний, добрий і
вічно юний початок життя
© Олекса Удайко[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935805
дата надходження 03.01.2022
дата закладки 03.01.2022
[color="#5f1563"].. Знаю, будуть тоді вогні -
Там, на площі, побіля брам…
Світла - полум’я дасть мені -
Щоб вказати дорогу в Храм
.. Знаю, буде це навесні,
Коли в день переходить ніч -
Серед шерхоту кажанів
В небі з’явиться Ангел мій
Злегка схилиться і зітхне,
Весь знесилений, в крилах – злам..
Скажу – Легітно втіш мене -
Розкажи, чи чекають там ..?
.. Заколише духмяна ніч
Вільним шелестом тонких крил..
І засмучений Ангел мій
Тихо вимовить - Ти - любив ...
Скаже він – Не загоїш ран -
В вирій твій вже тобі пора..
Скоро знайдеш дорогу в Храм -
Ти вже знаєш, чи варта гра
Всіх свічок, що ти засвітив,
І згасив ( необачно вкрай ) …
Нові крила даю – лети
Там побачиш, чи є твій рай..
І злечу я - до всіх світань,
Його прощень, моїх молінь..
Знаю, буде це в світлу рань
На останній моїй зорі..
.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935797
дата надходження 03.01.2022
дата закладки 03.01.2022
Внезапно Вихрь Пред Мною Закружил
И Появился Вмиг Престранный Старичонка -
Глаза Безумны, Борода До Пят,
Да И В Руках Какая-то Книжонка.
Скажи-ка Деда: "Кто Ты И Зачем,
Предстал Пред Мною, Напугав Ужасно,
Я Понимаю, Раз Меня Ты Посетил,
То Это Сделал Вовсе Не Напрасно !" -
Я Джинн, Меня Зовут Омар,
Сто Тысяч Лет Живу На Белом Свете,
Но Вот Такого Беспредела, Как Теперь,
Ещё Не Видел На Планете !!!!!!!!!!!!!!
Раз В Тыщу Лет Я Покидаю Свой Приют -
Проверить, Как Дела У Человеков,
Так Вот, Такого Негодяйства, Как Сейчас,
Не Наблюдал От Нулевого Века !!!!!!!!!!!!!!
Украли Всё, И Даже Мой Сосуд,
Пред Взором Уж Бомжатская Подстилка -
Я Больше Это Видеть Не Могу -
Хочу Домой, Но Где Ж Моя Бутылка ...???!!! -
Вскричал Бедняга Джинн, Вмиг Превратился В Вихрь И Исчез ..............
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935498
дата надходження 31.12.2021
дата закладки 31.12.2021
Прекрасно Помню - В Прошлой Жизни Много я Летал -
Большой Корабль По Лучу От Пирамиды
И Неземная Красота, Магический Кристалл -
Ведь Был Пилотом В Дни Великой Атлантиды !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Дорогие Друзья !!!!!!!!!!!!!!!!!
Разрешите От Всей Души Поздравить Вас С Наступающим Новым Годом
И Пожелать Вам всё скучное, тёмное, мрачное и неинтересное оставить
в уходящем году, А Всё Самое Светлое, Тёплое, Радостное, Любимое и
Жизнеутверждающее Взять С Собою В Новый 2022 Год !!!!!!!!!!!!!!!!
Пусть Тела Ваши Всегда Будут Молоды, Сильны, Здоровы И Красивы
А Души При Жизни Витают В Облаках От Радости, Любви И Счастья !!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935507
дата надходження 31.12.2021
дата закладки 31.12.2021
Дівчині коханій Ніні
Скаржився боксер Микола:
-Криза паливна в країні,
Стало важко, як ніколи.
Хочеться тут вовком вити,
Бо сьогодні нам сказали,
Що вже змушені закрити
Тренажерні усі зали.
Це для мене - чорна дата,
Кулаки це відчувають,
Всі мої чемпіонати,
Як фанера пролітають.
-Вихід є,- сказала Ніна,-
(Працювала вона в банку)
Установу нашу знаєш?
Тож прийди до мене зранку.
Візьми паспорт і на тебе
Ми оформимо кредити,
І не буде вже потреби
Тобі в зали ті ходити.
З таким видом спорту рано
Тобі, голубе, прощатись,
Із колекторами будеш
Регулярно тренуватись.
Це міцна, надійна школа,
Сам побачиш результати:
В світових боях, Миколо,
Будеш ти перемагати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935420
дата надходження 30.12.2021
дата закладки 30.12.2021
Квіти квітнуть чи від льоду слизько,
під ясним небом чи сірим,
коли смерть ходить близько,
це про коронавірус.
Чи міг хтось донині знати,
що серед нас живих,
вірус буде обирати
кому далі не йти?
Та чи згадає хто із вас,
що це не вірус обирає,
А той, хто живе на небесах,
Все, що стається, допускає.
І нашу радість й наше горе -
Святий Бог Святий і в своїх рішеннях -
В сучаснім світі біле з чорним,
Як молоко у чорній каві змішані.
Ми йдемо життя свого дорогою,
Рідні в родині, серед друзів близькі,
Ненависні ворогу,
У натовпі одне одному чужі.
А сонце бігає із краю в край,
Щодень штовхаючи вперед ввесь світ,
Від весни до весни весну не чекай,
Озирнись, за добрим серцем лишаються пелюстки цвіту.
Багато хто з людей
люблять дивитися на небо?
А що там?
Тиша, час від часу, що волає громом?
А поруч Бог,
Так близько і надовго,
як Він не був за всі часи ніколи.
29.12.2021.
Дорогі поети і поетеси,
Вітаю вас усіх з наступаючим Новим Роком 2022
і Різдвом Христовим.
Публікую ці рядки вище, щоб зарядити вас позитивом
(який можливо ледве помітним вогником горить в мені),
та щоб там не ставалося, у нас все буде добре, бо з нами Бог.
Дякую що читаєте, коментуєте, пробачте за мої інколи геть чудернацькі вірші, люблю читати вас.
Здоров'я вам, щастя, тепла,
посміхайтесь широко і дихайте повними грудьми,
радуйте світ ще більше своїми творами,
дякую вам, що ми тут всі разом.
Ну що ж? Вперед в 2022!!!
З повагою Арі Задворна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935336
дата надходження 29.12.2021
дата закладки 29.12.2021
Вот у меня была кобыла!;
Очень странно тормозила.
Что я только не творил(!).
Но так её...й не отучил(!).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935326
дата надходження 29.12.2021
дата закладки 29.12.2021
Природа сиротливая,
Покуда СНЕГА НЕТ.
С развесистою ивою
Любил грустить поэт.
Деревья обнажённые
Куда не кинешь взгляд.
Лишь ёлочки зелёные
Ждут праздничный наряд.
Мы помним с детства снежную
И мирную страну.
Пора настроить прежнюю
Мажорную струну.
Без помощи Всевышнего
Бессилен Человек.
Природные явления
Диктует Высший Свет.
Попросим мы Всевышнего
Открыть нам закрома.
Послать нам снега пышного.
Нарядится Зима.
Волшебная Красавица
Нас в сказку позовёт.
И ёлка тут же явится.
Ну, Здравствуй! НОВЫЙ ГОД!
Звериными тропинками
Год ТИГРА прошмыгнёт.
И Счастье долгожданное
Обрадует народ.
28. 12. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935184
дата надходження 28.12.2021
дата закладки 28.12.2021
Хай жінки ідуть служити
(Рівність гендерну вручили),
Та із вибором професій
Декому не догодили.
-Який нелюд безсердечний
Під законом підвів риску?
Я професії своєї
Не знайшла у тому списку!
Подалась до військкомату
Вкрай обурена Марія:
-Хто це вирішив, що в війську
Не потрібна вже повія?
Маю з гордістю казати,
Що і в Раді мене знають:
При потребі депутати
На роботу викликають.
Закон каже, що на облік
Всіх жінок потрібно брати,
А я чесна й благородна
Вже готова працювати.
Чоловіків в кабінетах
Треба нам оберігати,
Україну своїм тілом
Буду мужньо захищати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934967
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 27.12.2021
Измоталась за счастьем гнаться,
Жизни радуясь на лету.
Не сорваться бы мне с дистанции,
Не споткнуться бы на ходу.
Умещается год в два месяца, -
Пролетают со скоростью пуль:
То декабрь от холода бесится,
то безумствует снова июль.
Две морщинки у глаз прибавилось -
Зарисую и снова в бой.
В остальном - ничего, не жалуюсь,
Путь сама выбирала свой.
И дорога казалось бы гладкая...
Отчего же ночами тогда
Голос внутренний шепчет украдкой мне:
Не туда.
Не туда.
Не туда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935149
дата надходження 27.12.2021
дата закладки 27.12.2021
Шестирічні Нюра й Юра
(Поки мами засмагали),
Біля річки у пісочку
Гарну сценку розіграли.
Запитала тихо Нюра:
-Будеш ти мене любити?
Щоб для мене ти сьогодні
Міг хорошого зробити?
Хлопчик живо стрепенувся,
Глянув лагідно на Нюру,
Сказав (трішечки запнувся):
-Я люблю твою фігуру.
В тебе родимка на щічці –
Буду я сюди дивитись,
І за тебе в нашій річці
Можу навіть утопитись.
А що ти для мене зробиш?-
Юра грізно став питати,-
Смерть собі зробити зможеш,
Щоб любов цю доказати?
-Здрастє,- випалила Нюра,
Враз надула губи й щічки,-
Хіба я така вже дура,
Щоб кидатися у річку?
Сам подумай, підлий Юро,
(Руки витерла від бруду),
Коли я втоплюся здуру,
Як тебе любити буду?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934694
дата надходження 23.12.2021
дата закладки 23.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2021
Я проводжаю день зимовий черговий
У безкінечну, незворотну Лету*
Й на відстані руки вже рік Новий
Та не відчутно радісного злету.
І погляди людські волочать по асфальту
Напівпрозорий та холодний сум.
Й немов закуті у газетну шпальту,
Тяжіють голови від всіх щоденних дум..
І плаче день, розбурханий до болю,
На всім кордоні полоси дощів.
Й тісняться кольорові парасолі
Під шурхіт вічно плачучих плащів.
Чомусь не знаю, до Нового року
Не поспішає пригнічена душа,
Що загадково виглядає із-за рогу
Покинутим, загубленим пташам.
Змішалось все - думки і непогода
В один клубок, мов щільний буревій,
Одне лиш тішить, наче нагорода,
Що час ще є змінити настрій свій.
[i]*Лета, река забвения, была одной из рек подземного мира.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934565
дата надходження 21.12.2021
дата закладки 21.12.2021
Словесное хулиганство (ПАЛИНДРОМСТВО)
из сборника пародий на ХОККУ
***
О! ЛЕСОТО, ТО – СЕЛО…
ОЛЕ В СЕЛЕ ПУП ЕЛЕ СВЕЛО!
А ГОЛО ТАМ – ОТ СТОМАТОЛОГА.
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882827
P.S. Карта из Интернета подтверждает: А что же это, если не село? - когда вокруг него Южно-Африканская Республика... :) Текст к картинке, как всегда, добавил Я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934506
дата надходження 21.12.2021
дата закладки 21.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2021
из одноимённого сборника одностиший
1081. ужасно мутнело озеро РИЦА, если к нему приближались ЦАРИ…
1082. ЮНЕЦ, верхо́м сидящий на ЮНЦЕ? – ЦЕНЮ позицию такую!
1083. карты ТАРО утверждают и ТОРА: вернётся к нам РОТА солдат без ОТАР!
1084. — ану-ка УХНИ ХИНУ в ухо… для проверки слуха.
1085. козырного ТУЗА держу я ниже пояса… в ТАЗУ!
1086. я всегда лишь на рабо́те крепко СПЛЮ, и в этом есть огромный ПЛЮС!
1087. был адам настолько ПОДЛ, что вместо бога съел запретный ПЛОД!
1088. мак не СЕЯН – ЯСЕН итог: ел его СЕНЯ, НЕСЯ… хотя не очень мог.
1089. я от ЧУМЫ случайно спасся, и вот – от радости МЫЧУ!
1090. ТУЯМ зелёным МЯТУ МУТЯ, я и сам был немного УМЯТ…
.......................................................................
* ИГРА БУКВ * ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=64314
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933724
дата надходження 13.12.2021
дата закладки 13.12.2021
Не щастить Петру з жінками.
Чим у Бога провинився?
В шлюбі мучився роками,
З третьою вже розлучився.
Перша - лаятись охоча:
Було крику повна хата,
Аж на лоба лізли очі,
Що мала була зарплата.
Друга теж була горлата,
І завжди хотіла казки…
Утекла до мами й тата –
Їй не вистачило ласки.
А вже третя - справжнє горе!
Кожен ранок голосила –
Не возив її на море,
Монстра із Петра зробила.
Бився головою в стінку:
Як його у світі жити?
Гумову купив вже жінку –
Й ця продовжує шипіти!
Чоловік переконався:
Треба брати в руки дрюка -
Жінка в будь-якому виді,
Як не відьма, то зміюка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933740
дата надходження 13.12.2021
дата закладки 13.12.2021
В колостої скосмачені хмари
Вже віщують нічний снігопад.
Поповзли голокості примари
Чорнотінного скопища в сад.
Мерехтяться стовпи вензелями
(Ритуал, ліхтарняний обхід),
Й бачать зиму—скородить граблями,
Бадиляччя вдягає як слід.
Знов непроханим гостем під вечір
Зазирає з лілеями гість.
Проганяю його—суперечить
І на вікна вихлюпує злість.
Та навіщо мені мертві квіти,
Їх за інших оказій несуть?
Як почне синя вись журавліти,
Підеш сам, онімілості суть.
Ще задихає вповні розквіття,
Навесні цвіт воскресне з золи—
Хай дотягнеться рік лиш до квітня…
…З скла скотилася крапля сльози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933588
дата надходження 11.12.2021
дата закладки 11.12.2021
Лукавым, но ласковым взглядом,
Смотрела она на закат...
Любимый, единственный рядом
Лет сорок последних подряд.
Подкрашенный в пепельный волос
Едва прикрывал седину,
Но нежный, как в юности голос,
Мог возраста сгладить вину.
Старушка луна молчаливо
Держала ее за плечо,
А он, с чашкой кофе, учтиво
На ушко шептал: "Горячо..."
Блеск звезд эротично взволнован
Сближая уста стариков...
Он с первого дня очарован...
С ней тоже все ясно без слов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933580
дата надходження 11.12.2021
дата закладки 11.12.2021
Всі хникають:"Зима, слякоть,
Холодно зимою",
Може в когось і зима,
Та не в нас з кумою.
Це кого там налякали,
Зимою з снігами?,
Щоб з кумою, та ми мерзли,
Трясця його мамі!
Я до куми пригорнуся,
Кума посміхнеться,
І в обох нас із кумою,
Весна цвіте в серці!
Кума сонцем зацвіла,
Хоч надворі й грудень,
Чую - півня запекла,
Значить діло буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933539
дата надходження 11.12.2021
дата закладки 11.12.2021
А дід шепче бабі в вухо,
-Я тебе чомусь бажаю.
У ту мить щось баба чуха,
І уваги не звертає.
Мабуть сон наснився діду,
Такий завзятий із димком.
Та від диму нема й сліду,
Замучився з попереком.
Баба таки щось дочула,
Навіть краскою взялася.
-Чи працює в тебе дуло?
Впевнено тут розляглася.
-Та ні бабо, щось наснилось,
Дід від неї відвернувся.
-Я думала прийшло диво,
В очах світ перевернувся.
Що ж мені тепер робити?
Діду, спати я не можу.
-Ти згадай щасливі миті,
Коли настрій був хороший.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933445
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 10.12.2021
-Я не розмазня й не плакса,-
Каже п’ятирічний Ваня,-
Купи, мамо, мені таксу –
Хочу йти на полювання.
Буду схожий я на тата!
Зроби, мамо, псові будку.
Щоб рибалка була святом –
Купи спінінг мені й вудку.
Ти свою роботу знаєш:
Перевіриш, як я взутий,
Черв’яків нам накопаєш,
Бо я можу ще забути.
Треба ще намет великий
І рюкзак мені купити,
Щоб із друзями за містом
На природі відпочити.
Потім купиш мотоцикла,
Щоб був більший, як у тата:
Я на ньому кожен вечір
Буду всіх дівчат катати.
Іще, мамо, допоможеш
Двері в гаражі відкрити,
Щоб з своїми алкашами
Міг зарплату я обмити.
Засоромивсь тато збоку
(Треба добре щось зробити),
Пішов вперше за п’ять років
В кухні лампочку вкрутити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933438
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 10.12.2021
Мужчина выпил лишнего.
Он ищет собеседника.
Кота, похоже нищего,
Он принял как посредника.
Не раз его подкармливал
На парковой скамеечке.
Про жизнь свою докладывал.
Закусывали семечки.
Кот выглядел ухоженным
И ласковым к общению.
Мужчина, как положено
Гулял по воскресениям.
Кота хозяйка - с похорон
Вернулась опечаленной.
Ещё в ушах прощальный звон…
И без кота - в отчаянье.
Искать кота она спешит.
Знакомая скамеечка.
«Пропажа» на коленях спит.
Мужчина лущит семечки.
Сценарий неожиданный
На парковой скамеечке!
В объятьях с поцелуями
Мужчине не до семечек…
Нуждается каждый в ласке…
Унылая жизнь без СКАЗКИ.
09. 12. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933323
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 09.12.2021
***
На букву "Д" – он без оплаты нам даётся,
Если на "П" – от подогрева кверху вьётся,
На букву "Ж" – он таковой эффект даёт,
Что обеспечит тело с буквой "Ш" – улёт!
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885347
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933312
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 09.12.2021
Два сильних в світі розмовляють
Про Україну чорноземну.
Й знатимемо достеменно –
Чи захистить нас Божа Ляля…
…Ми тільки й можемо молитись
І мускулити міць держави,
Яка й колись була колискою
Мам, дідусів, добра і слави!
07.12.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933220
дата надходження 08.12.2021
дата закладки 08.12.2021
У вірші – мов в ріці:
Натхнення течією.
Ти в човен мій підсів,
Спасибі, що почув!
Вперед же, читачу,
За Музою моєю!
Барвінком простелюсь
У ліриці бентежній,
Дитинство та бабусь
Згадаємо удвох,
Бурхливості епох
І роздуми є теж в ній.
Ти ж часу не втрачай:
Живи яскраво, стрімко.
Роки спішать? Нехай,
Здаватися не смій!
Спасибі, друже мій,
За дружбу та підтримку!
До зустрічі, бувай –
Кохай! Цвіти! І мрій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933089
дата надходження 06.12.2021
дата закладки 07.12.2021
Словесное хулиганство (ПАЛИНДРОМСТВО)
из сборника пародий на ХОККУ
***
Я СЛИЛ ЯПОНИИ, НО ПЯЛИЛСЯ –
ТОКИО И КОТ…
ЯСЛИ РАЗ ОПИСАВ У ВАС, И ПОЗАРИЛСЯ…
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882827
P.S. ФОТО из Интернета. А КОТ-то живой! ;) Текст к картинке, как всегда, добавил я, а ещё добавляю ролик для подтверждения (правда, снял его не я).
https://www.youtube.com/watch?v=DdDPmJ5PbLg&t=9s
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932531
дата надходження 01.12.2021
дата закладки 01.12.2021
Ян - відомий всім нероба,
Не виходив навіть з хати,
Все придумував хвороби,
Щоб ніде не працювати.
Лікарю уже набридло
Час на нього витрачати,
До психолога направив
Пацієнта виправляти.
Молода психологиня
Стала з Яном говорити:
Двісті гривень за годину
Мусив тут же заплатити.
Хлопу зразу, безумовно,
Стало прояснятись дещо:
Ці питання безкоштовно
Задають дружина й теща!
Кожен день його морально
Так навчились проробляти,
Що за їхні всі прийоми
Вчений ступінь треба дати.
Від фізичної розправи
Треба тіло рятувати,
Хоч-не-хоч, а треба завтра
На роботу вирушати.
Ян забувся за лікарню,
Зрозуміло стало нині,
Що вправляють мізки вміло
Вдома дві психологині!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932347
дата надходження 29.11.2021
дата закладки 29.11.2021
Сховався страх в моїй душі,
Він причаївся коло серця,
В його розлюченій руці
Воно , як птах , від болю б'ється.
Сьогодні я навряд засну,
Лишь шепочу у темну стелю
І Божій матері й Хресту
В його небесную оселю.
Почуйте ви мою мольбу,
Почуйте стук тривожний серця,
За душу рідную молю,
Що з губ моїх до вас крадеться.
Ти ж лікував колись людей,
Їх зцілював один твій дотик,
Ти доторкнись її грудей
У час тривожної дрімоти.
Ми зв'язані одною кров'ю,
Одним життям ми назавжди,
Візьми хоч все моє здоров'я
І в руки рідні поклади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932355
дата надходження 29.11.2021
дата закладки 29.11.2021
Неподалік від поля і лісу , в покинутій хатині, під старою трухлявою підлогою, в нірці мешкала Миша. Вона проживала з донечкою на ім`я Чуча. Миша , самій донечці далеко бігати ніколи не дозволяла.Та інколи Чуча потай нишпорила під підлогою і вибігала надвір, подивитися на ліс. Вона любувалася ним, особливо, коли з дерев летіло кольорове листя. Від радості в її очах сяяли зоринки, задоволено підскакувала і пищала,
-Ото би й мені так полетіти! І чому я не пташка? Чому таких крил в мене немає? Ну навіть, не хай би на якийсь час я побула хмаринкою, ото би летіла, побачила світу.
Ця мрія довго не давала спокою. Їй хотілося, щоб якнайшвидше мама побігла в поле по зерно.
Одного дня майже весь час дощило. Та під вечір, дощ ущух і Миша вкладала доньку спати, сама ж хотіла побігти в поле назбирати зернят пшениці.
Осіння погода ніби спонукала до сну, але маленькій, вередливій Чучі не спалося. То на один бік повернеться, то на другий. За мить хитро поведе оченятами, подивиться чи мама, ще вдома, чи вже пішла. Стук- стук хвостиком, це вона так сердиться, думає - І коли ж мама піде по ті зернята?
В нірці тихо…. Чуча лежала з закритими оченятами, вдавала, що спить. Миша прислухалася до дихання доньки,
-Ну нарешті вгамувалася, ото непосида! Тільки й слідкуй за нею, щоб часом кудись не побігла, не потрапила в якусь халепу.
Матуся завжди за неї хвилювалася, адже вже декілька разів витягла з - під купи камінців. Не розуміла, чому вона під підлогу лізе? А одного разу Чучі довелося довго пищати, доки матуся не повернулася з поля.Тоді навіть захворіла та добре, що за три дні хвороба відступила.
Миша ковдрою накрила донечку,
-Ну все добре, здається спить,- пропищала і вискочила з нірки.
Минуло кілька секунд …. Чуча зірвалася з ліжка, потай поспішила за мамою. Втішила себе,
- Ну нарешті, я дочекалася! Сьогодні моя мрія здійсниться!
Вона пробігла попід хатиною і далі, оминаючи якийсь хлам, гірку хмизу, добралася до лісу.
В захваті, від падолисту вертіла голівкою,
-О! ! Яка ж краса!
Листя тихо злітало, кружляло, заворожувало. Вона й не помітила, як опинилась біля старого дуба. Жовте листя, доволі більше за листя з інших дерев, тож вирішила політати на ньому. В захваті від своє ідеї, спритно пробігла по товстому стовбурі. Зупинилася майже на самій верхівці,
-Ой – ой, це я з листочком, вже зараз полечу.
Озирнулася довкола, від побаченої краси лісу, не змогла й слова пропищати. На мить закрила оченята і уявила,що вона вже летить. Раптом одна задня лапка сповзла з гілки, вона ледь втрималася, злякалася,подивилася вниз,
-Ой, як я високо!
Не задумуючись, передніми лапками схопилася за листочок, який ще тримався на гілці.Та вмить він відірвався і мишка з ним полетіла донизу. Перед очима замерехтіло, від страху закрила очі.
Вона спинкою впала на купу листя, що лежало на купі хмизу. Тремтіла, подібна листочку, що ще тримався на дереві, сперечався з вітром. Відкрила оченята, ніби перед нею хмари, їй здалося,що летить разом з ними. Та ворухнувшись, пройняв легкий біль у спині,
-Тю, та я здається не лечу, а лежу! І чому все так швидко, чому не так, як листя?
Та знову позирнула до неба. Хмари пливли до заходу сонця.
-Ой і мені треба поспішати додому, скоро зовсім стемніє!
Але вона кілька раз пробігла довкола дуба, зрозуміла, що заблукала, стомлена, залізла в хмиз, вирішила відпочити. Злипаються очі, дрімала.
Пройшло трохи часу….Чучу розбудив шурхіт листя. За мить перед нею стояла мама Миша,
-Як добре, що я тебе знайшла! Ох і чому ж тобі вдома не сидиться? І чого було бігти так далеко, чи мене шукала?
Чуча мовчала, в неї трохи боліла спина,але про це не наважилась сказати. Вона знала, що мама буде сваритися, розуміла, що вчинила не правильно. Але обов'язково розповість, що разом з листком упала з дерева та не зараз. Вже потім, як вкотре в кутку відбуде покарання, попросить вибачення. І мама, як завжди її приголубить і скаже,
-Дорослішай, донечко! Це добре, що цього разу я тебе знайшла, але могло статися й гірше.
Приховуючи біль, вона додому бігла поруч з мамою. Їй, як скоріше хотілося бути в своїй затишній нірці.
***
Дітки! Не робіть таких помилок, як мишка Чуча! Прислухайтеся до порад. Батьки завжди вам бажають тільки добра!
28.11.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932224
дата надходження 28.11.2021
дата закладки 28.11.2021
Лягли роки на спину, колючим тягарем, пройшов життя стежину, під сонцем і дощем! Чуб весь посеребрився, і зморшки на чолі, від болю ти втомився, не просто на землі! Позапікались рани, від втрат і гірких зрад, пройшов стежки обману, відцвів давно вже сад! Поопадало листя, посохло десь гілля, доля на жаль терниста, і близько, і здаля…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932216
дата надходження 28.11.2021
дата закладки 28.11.2021
Ранней-преранней весною недалеко от самой зловещей клиники Лондона выскакива- ет из-за кустов неисправимый эксгибиционист перед двумя прогулюющимися в это яв-
но не английское,непасмурное,и(большая редкость)нетуманное,а солнечное и безвет-
ренное утро молоденькими девушками-медсёстрами в одном дорожном пальто и мгно- венно распахивает его перед слегка испуганными от неожиданного появления незна-
комого мужчины девушками,а кроме пальто,естественно,другой одежды на нём вот уже на протяжении последних двадцати-тридцати,как минимум,лет не было и нет...
-Вот уморил-так уморил!Ты только посмотри,Шарлотта,-сказала одна.-На эти,обтяну-тые дряхлой почти безволосой со слишком опасно растянутой непропорционально ко-
жей,неправильно и несимметрично расположенные"горе-шарики":правое практичес-
ки стопроцентно предрасположено к скорому и мучительному усыханию:острая не-
хватка определённых витаминов.
-Совершенно с тобой согласна,Маргарет,-ответила другая.-А вот левое явно уже дав-
но гипертрофировано:перебор низкокачественных алкогольных продуктов.К тому же
на"дуге"более,чем чёткие,признаки давно запущенного и прогрессирующего варикоза
:злоупотребление суррогатной едой.
-В скором времени следует ожидать полного отмирания"системы"с развивающейся
гангреной и последующей за ней неизбежной ампутацией.
Большего страха в своей жизни любитель демонстрировать собственные достоинства
не испытывал...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932144
дата надходження 27.11.2021
дата закладки 28.11.2021
Квітнуть маки польові,
На гірських просторах.
На зеленій площині,
Вогники червоні.
Вдалині гірський хребет
У синім тумані,
Немов пливе пароплав
В " тихім" океані.
2021р.
Іван Десятник- Маки
п/о -56 *76 - 2003 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932044
дата надходження 26.11.2021
дата закладки 26.11.2021
Нам Сверху Виднее
Вся Жизнь На Земле -
Там Души Сияют
И Светят Везде
Другие Же Души
Черны, Как земля,
И Свет Поглощают -
Их Видеть Нельзя.
Сияние Света
И Темнота Тьмы
Сошлись Воедино
Под Шелест Листвы -
Такая Земля -
Лжепроявленный Мир -
Один Озаряет -
Другой Же - Вампир !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931788
дата надходження 23.11.2021
дата закладки 23.11.2021
Не студё́н вечерок,
Река, тра́вы, лесок,
Желтизна́, как песок,
Путь листвы́, недалёк.
Ведь слегка́ ветерок,
Словно ста́рый дедок,
Не силё́н щёк надуть,
Лишь пове́ет чуть- чуть.
*
На меня́, так похож,
Уж совсе́м, я негож
Старость, во́жжи взяла,
Сполна сил забрала.
Словно ко́нь вороной,
Пахал зе́млю весной,
Нынче я́, посмотрю
В реке гру́сть, утоплю.
*
Ноги са́ми несут,
Слёзы го́рьки текут,
Шаг за ша́гом кряхтя,
Поруга́ю себя.
Уж бы до́ма сидел,
С горя пе́сню запел,
Но пройду́сь, хоть разок,
Ведь давно́ одинок.
*
Здесь разве́ю тоску,
Потепле́ет глазку,
Погляжу́, край родной,
Милый мо́й, дорогой.
*
Хочу до́лго любить,
Чашу сча́стья испить,
Здесь сторо́нка моя,
Как люблю́, я тебя.
*
Не проща́юсь, я нет
Хотя мне́, много лет,
Вновь пройду́сь, вечерком,
Погрущу́... о земном.
02.11.2021р.
Навеяла картина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931735
дата надходження 23.11.2021
дата закладки 23.11.2021
из одноимённого сборника одностиший
1071. он издавал и после смерти ХРАП, пока не превратился в ПРАХ…
1072. в УЙМЕ наложниц и рабынь в гареме, ты вовремя УМЕЙ найти себе жену!
1073. отчего в державе такой ХА́ОС? – у пахаря на хуторе испортилась СОХА…
1074. от гранаты, брошенная ЧЕКА, вдруг всех ЧАЕК заинтриговала…
1075. СДАЮ туда бутылки, удивляясь: СЮДА пустых-то я не приношу!
1076. — нет, ПОЗУ я не поменяю! – не позволяет ваше ПУЗО…
1077. если подкинуть САНЕ СЕНА, он будет ржать лишь с анекдотов!
1078. — а почему это в разных ЯРАХ, мелькает только ваша ХАРЯ?
1079. если кукушка вас уже достала, – пора СЫЧА впихнуть в ЧАСЫ…
1080. на РАУТ ТУ́РА вам пришлём. с ним в ТАРУ уместились РУТА и УРАТ.
.......................................................................
* ИГРА БУКВ * ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=64314
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931729
дата надходження 23.11.2021
дата закладки 23.11.2021
Я детство своё вспоминаю с улыбкой.
Оно освещает мой путь, как маяк.
Но почва с годами становится зыбкой.
Хранит моё сердце родительский флаг.
Мой флагман надёжно рулит в неизвестность.
Подводные рифы ему не страшны.
Знакома ему эта зыбкая местность.
Нам с детства привито величье страны.
Супруги создали семью образцовой.
Их навыки с детства застряли в мозгу.
Какая бы жизнь не казалась суровой,
Я в детство счастливое снова бегу.
Родители, знайте! Как важно ребёнку
Прочувствовать вашу любовь с ранних лет.
Ему постелите под попу пелёнку.
За ручку ведите его в туалет.
Рождаются навыки с самого детства.
Они повлияют на жизнь и судьбу.
Ответственность пары – вот лучшее средство.
А поздние траты, как ветер в трубу.
21. 11. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931538
дата надходження 21.11.2021
дата закладки 22.11.2021
Дуже хоче дівка Люся
З мамою поговорити,
Лащиться: -Моя матусю,
Хоч нам добре удвох жити,
Та пора уже настала
Мене заміж віддавати:
Хочу вийти за Степана –
Ти повинна його знати.
-Це отой, що в магазині
Стоїть в дверях в охороні?
Бачила його я нині,
Не підеш за нього, доню.
В нього батько косоокий,
Баба - дурнувата Настя,
Мати - видра кривобока,
То у кого він удасться?
-Ну пусти мене, мамусю,
Тут же близько, недалечко,-
Обіймає її Люся,-
Заспокой моє сердечко.
Не обманю тебе, люба,
Це швиденько, я клянуся,
Трішечки побуду в шлюбі
І до тебе повернуся.
Що й до чого у заміжжі
Я вже трохи буду знати,
А тоді уже щось путнє
Будем разом вибирати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931634
дата надходження 22.11.2021
дата закладки 22.11.2021
Іде тихенько манівцями
Обдерта, втомлена душа,
Байдужі їй вітри з дощами,
Що поли рвуть її плаща,
Що так безжалісно шмагають
У пізню осінь ось таку,
І роздирають, й вивертають
Холодним вітром наготу.
Розхристана і вщент промокла
У сірій і туманній млі..
Іде до раю, чи до пекла?! -
Вже не бентежить це її.
Лиш ззаду шлейф з туги та жалю,
Та слід із виплаканих сліз,
Що десь в обхід слів на скрижалях,
Життєвий шлях її проніс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931516
дата надходження 21.11.2021
дата закладки 21.11.2021
Перрон... вагон... и шум вокзала...
Здесь место встреч... разлук... потерь...
Тоска под сердцем так стучала!..
- Ну что ж теперь?..
Исчезнет вскоре все, что было!..
Любви ушедшей не вернуть...
Сдружусь с разлукою унылой...
- Мой с нею путь...
Сюда уже не возвратиться...
Вздохнул очнувшийся вагон...
- Пускай стирает память лица!..
Исчезнет сон...
Оставлю в прошлом встречи... взгляды...
Как научиться жить одной?!
- Мне, глупой, только он был надо!
Такой родной!..
Случилось так... любовь не вечна...
Не развернется время вспять...
- Что ждет вдали мое сердечко?!
Рай или ад?..
Ох, как же долго будет больно,
пока в судьбе наступит лад!..
- Под солнцем птицей стану вольной!
Не нужен ад...
Пускай мелькают за окошком
сюжеты прожитых картин...
Душа моя тепла дождется!..
- Он не один...
Перрон... вагон... шум пассажиров...
Спешат умчаться поскорей
к знакомствам новым и кумирам...
- С тоской моей...
Пускай мечты там воплотятся!..
Вдали меня пусть очень ждут...
Там неземное встречу счастье!
Пусть... – В добрый путь!..
20.11.2021 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931445
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 20.11.2021
Срывается с клавиши "до"
(Так жаль, что нет клавиши "после")
Последней агонии дождь.
Со мною прощается осень.
Заплакать и мне ль невпопад,
Пролив позабытые чувства?
И бросится под листопад,
Ведущий поэта к безумству!
Опасть, словно лист в ноябре,
Что ветром оборван и брошен.
Позволь же сгореть на костре,
Коль, дать не могу тебе больше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931430
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 20.11.2021
Квітнуть айстри під вікном-
Різнокольорові.
Незабаром вже зима,
А вони чудові.
Тож напевно я зірву,
Й поставлю у вазу.
Та не дам зів'янути,
Намалюю зразу!
Іван Десятник-2021р.
Натюрморт- Айстри
п/о - 54*37
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931436
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 20.11.2021
Иногда, в убийстве старым -
Молодого щеголя́,
Проявлялись годы-шквары
Беспросветности угля.
…И не поверивший ещё́ в смерть,
Не заслуживший казнь пацан
В глазах терпевшего несносности,
В глязах стрелявшего – стоп-кран…
…Плач мамы и не остановишь,
И не уменьшишь, когда сын
Убит – хоть кем, плохим, хорошим,
От войн, за палку колбасы,
Не важно – почему. Часы
Пробили боль грозы.
19.11.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931405
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 20.11.2021
Потемніло, всюди хмари ніби круки,
Волохаті.Їх крила весь час у русі,
То летять, так стрімко, то замруть у часі,
А маленькі нижче кружляють у вальсі.
Та заплачуть, раптом, то тихо, то різко,
Вже краплини зимні встеляють намисто,
По багрянім листі, то лагідно й легко,
Жаль притиснуть так сильно, листю заважко.
Час прощатися, у дрімоті, із світом,
І сни бачать, певно, яскраві про літо,
Їм погрітись би ще та надто ранимі,
Сподівання, свій сум сховають у зимі.
Вже померкло небо, хмари ніби круки,
Пролітають стрімко, мов співають з вітром,
Під співочись скрипки жалобливі звуки,
А я так, не хочу, з осінню розлуки.
20.11.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931412
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 20.11.2021
Дід сміливо женихався,
До сусідки Маргарити,
Як той півень вихвалявся,
Співать вмію, говорити.
На любеньку тему вірші,
Я черкну, тобі від душі,
Тож не будеш сумувати,
Як самотня й розмовляти,
Я ж одненька… ще змолоду,
Допустила й дала згоду.
Нічка, зорі... вкладавсь спати,
До віконця, каже ляжу,
Ясне сонце, я поспати,
Не посмію, як писати?
Щось я буду, щоб натхнення,
Прийшло зранку.Вже втішалась,
Моїй Музі посміхалась,
Тепло, мило й не бідкалась
Що мене, нині прийняла.
Храп по хаті, дрижать стіни,
Де ж той сон у Маргарити?
Дочекалась нині днини,
Пішла в кухню борщ варити.
Перший промінь ліг на плечі,
Усе встигла зготувати,
Чує в хаті, щось лепече,
А вже згодом став співати.
Він і справді, як той півень,
Бо ж слова, одні й ті самі,
Ото має, низький рівень,
Не докажеш, як і Хомі.
Що співака нікудишній,
Голос хриплий. А вранішній,
Ото ніби з перепою,
Набрид піснею нудною,
Уже зранку Маргариті.
Та стерпіла посваритись,
Хай подИвлюсь, ну ще трохи,
Маю впевненість змиритись,
Знаю гірший, є в Явдохи.
Знов одягне вишиванку,
Бо так завжди, вона ходить
Від сокири, уже зранку,
І від дров, рученьки зводить.
І воно, так повелося,
Снідать завжди все готово,
Чоло потом вкривалося,
А йому, все однаково.
Було й гукала- кілька раз,
З кімнати пісня, мов глухий,
Та часом крикне - Ну зараз,
Хай не втрачу, я час творчий,
Йде натхнення, ти потерпи,
Хіба важко, так до купи,
Ті дрова, кляті занести?!
Один раз…якраз під вечір,
Напивсь чаю, він із медом,
Завів мову, - Упривечір,
Йдем потішимося садом,
Прочитаю, твори тобі,
Сил повітря, свіже придасть,
Вже душа, наче у вогні,
Між нас врешті, блисне пристрасть.
Клятий півень, ах пройдоха,
Ич чого, тепер забажав,
Що уже не бідолаха?
Най би трішечки поважав.
Відпоїла, став годящий,
Вже готовий (цього) діла,
Ах ти прихвостень ледащий,
Добре вчасно зрозуміла.
Жер задарма. Із піснями,
Тож не жди, ситий не станеш,
Із пустими кишенями,
Ти прийшов! А совість маєш?
Вже в руці тримала скалку,
Дід злякався, що аж упрів,
Ти лиш здатен пить горілку!
Збирай речі і фуфайку!
І іди, геть під три чорти!
Ти і справді, як той півень,
На чужі, скачеш городи
Вже наслухалася пісень,
Буть поетом від природи,
Таким хвойдам, знай, не дано!
***
Тож погляньте жінки милі,
(Що) до себе, приймаєте,
Бережіть… мудрість, а милість,
Лиш до себе всю сприймайте!
19.11.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931414
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 20.11.2021
Привела біда Семена
До невролога в лікарню:
-Лікарю, проблема в мене,
Скільки б’юся - і все марно.
Сон у мене нездоровий:
Тільки стану засинати –
На англійській чистій мові
Починають всі кричати.
Якісь люди-посіпаки
Мене тягнуть на дорогу,
Навіть гавкають собаки
По англійському, їй-Богу!
Рано встану, як побитий,
Від жахів цих - серцем млію,
Дуже важко мені жити,
Бо цих слів не розумію.
-Вихід є,- невролог каже,-
Будете спокійно спати,
Тільки треба постаратись
Організм врегулювати.
Щоб у снах цих розгадати
Всю тематику злодійську,
Треба взятись і негайно
Мову вивчити англійську.
Добре з місяць попрацюйте
(Будете тут менше спати),
Головне, щоб в сні навчились
Балачки перекладати.
Я гадаю, через місяць
У нас будуть результати,
З практики своєї знаю –
Будете спокійно спати.
Через тиждень в ресторані
Лікар пострічав Семена:
-Як здоров’я?- поцікавивсь,-
Що в сні кажуть джентльмени?
Грає усмішка в Семена:
-Вже відома вся балачка,
Бо під боком спить у мене
Молода перекладачка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931338
дата надходження 19.11.2021
дата закладки 19.11.2021
Продовження теми початої віршем "СОБІВАРТІСТЬ – 1",
а точніше – просто "СОБІВАРТІСТЬ". Якщо що, Він тут: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=40309
______________________________________________
* * *
Чи можуть існувати люди ситі і багаті? –
Не у палаці, не у затишній квартирі,
А замість бідняків у дуже скромній хаті...
Хто може на це дати відповіді щирі?
Мистецтво виживати – ми не позичаєм,
Воно, як і душа, народжується з нами,
Та вибір житла між будинком і сараєм –
Як вибір – бути нам рабами чи панами...
Хіба якісь провидці, маги, або вчені –
Життя нам безтурботне напророчуть?
Кому потрібні також дірки у кишені? –
В якій ніякі гроші жити не захочуть.
Отож їм подавай такі просторі гаманці,
В яких є відділи свої, кишені, осередки,
Щоб входили туди в короні чи в вінці
Багаті думкою славетні наші предки –
Великий Володимир, Мудрий Ярослав,
Богдан Хмельницький та Іван Мазепа...
У портмоне колись їх кожен із нас клав,
Та нині вийшла з ними ось яка халепа:
Не так уже й давно ці гетьмани і князі
В очах народа та́к змогли себе відмити,
Що їм не страшно повернутися до грязі, –
Усіх їх стало набагато легше загубити!
Через дірки в кишенях – легко в бруд,
Або крізь пальці випадуть із жменьки,
Проте дістануться комусь і не за труд...
Обмиються пани і знову як новенькі!
Увіковічили вони себе надовго, на віки,
Тепер не можна їх спалити чи порвати,
Але собою замінили ці герої – копійки!
Отже їх шлях іде не у палаци, а у хати.
А он сховався у траві в міському сквері
Іван Франко, якому вічно буде двадцять.
Він так замаскувався на зеленому папері,
Що час, погода – зроблять з нього старця.
Хтось випадково загубив той папірець...
На пошуки його чи варто витрачати час?
А не знайдуть, – великому поетові кінець,
Бо він хоч і зелений, але все ж – не бакс.
А от наш видатний діяч – Грушевський...
Коли його дістали з політичного туману –
Бував він вхожим в дім і "королевський",
А згідно кольору, прямісінько в нірвану!
Тепер цей фіолет є чисто символічним.
За нього і в хатах не буде навіть бійок...
Настільки наш герой тепер публічний –
Ну, як колишні наші п'ятдесят копійок!
Тарас Шевченко був – художник і поет.
Він знаний завдяки не тільки "Заповіту",
Був і "Кобзар", але лише в грошах секрет –
На них наш геній обслуговував й еліту!
Та нині його велич вже розвіялась як дим.
Ну, чого варта ця сучасна жовта сотня?
Він на нових купюрах став вже молодим,
І тільки собівартість в нього незворотня.
Нажаль ціну втрачають гроші поступово.
І навіть ті, що зображають чесну жінку...
Усіх, хто ніс до нас революційне слово,
Знецінили так само як і Лесю Українку...
А в іншому аспекті може все нормально? –
Бо майже всім тепер доступна поетеса...
І особливо тим, хто заробляє аморально,
Та й до поезії високої не мають інтереса.
А далі що, нова купюра в триста гривень?
Бо майже стільки років наш філософ має...
Та ні, просунули його на ви́щий рівень.
І марку аж "п'ятсот", він впевнено тримає!
У вашій кухні, люди, мало посуду, харчів?
Для багатьох із вас, можливо є й так біда.
Давно від мандрів наш філософ відпочив,
Тож хоч і на папері, йде до вас Сковорода!
А от податися до ВУЗу ваші діти захотіли?
Хабар потрібно дати пару-трійку "штук",
Аби не знали що таке лопати, грабі, вили...
Тож в поміч є засновник Академії Наук!
І вхожий він крім інститутів ще й у вілли,
Бо з вилами студент... він чудернацький.
А тисячі за це, в маєтках ректорів осіли...
Хіба ж зада́рма вченим став Вернадський?
Ну от, шановні, маєте фінансову свободу,
Та з нею Вам покоїтись лише у вічнім сні
Із вдячністю великою до нашого народу, –
Який зумів нікчемно Вас принизили в ціні!
* * *
Час написання – від моменту виходу в Світ
банкноти – "1000 гривень" до 2:00 16.11.2021
Присвячую цей твір, постфактум – рішенню
влади – Видати кожному вакцинованому
українцю – одну тисячу гривень...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931313
дата надходження 19.11.2021
дата закладки 19.11.2021
-Я сьогодні,- каже Лола,-
Буду в образі садистки.
Очі вилупив Микола,
Очманів від тої звістки.
-Роздягайсь,- вона сказала,-
І турнула Колю в ліжко,
Батогом оперезала,
Прив’язала вже до ніжки.
Так на ньому гарцювала,
Виробляла, що завгодно:
Скрізь щипала і кусала,
Запевняла, що це модно.
Коля з світом вже прощався,
Думкою до Бога линув:
-Дай же, Боже, мені шансів
Врятувати ноги й спину.
Щоб пощупати це вим’я,
То повинен бути битий?
Якщо вирвуся живим я –
Буду в храм святий ходити.
Поможи мені, Всевишній,
Заспокой моє сердечко,
Зрозумів я, що це лишнє,
Так до смерті недалечко.
Хай Бог милує й боронить
Звечора, вночі і зранку!
Це смертельно: опинитись
В ненаситної коханки.
Всім клянуся, що віднині
Обмину цю силу вражу,
І своїй дружині милій
Я ніколи вже не зраджу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931163
дата надходження 17.11.2021
дата закладки 18.11.2021
Найдется место у окна
В трамвае вечном ночь,
стена из темноты
и мокрых стекол пелена
скрывает всё, что знаешь ты.
Ноябрь месяц - строг и прям,
декора желтого узор уже
истёрт и свалок хлам
теперь повсюду. Свой бедлам
прибрать бы, мыслей сор.
Вести неспешный разговор
внутри себя, отгородясь
непримиримостью строн
в простых вопросах. Сон
какой-то досмотреть, где
предлагают умереть "не приходя
в сознание". Потом свой браузер
ночей закрыть. Забыть...
Наутро вновь войти в трамвай,
в ноябрь, в жизнь, чтобы там быть.
Чтоб просто быть там у окна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930113
дата надходження 06.11.2021
дата закладки 06.11.2021
Как-то навеяло… летним вечером
Она спешила, была мной замечена
Вдруг вдохновением увенчана…
Словно под музыку, родился стих...
*
Звонкий звук…. разносился вокруг,
Каблучки…. по асфальту стук – стук,
А по клумбам, под солнцем цветы,
Я спешу, знаю ждешь, меня ты.
Как всегда, назовёшь кокеткой,
А мне кажется, сладкой конфеткой,
Ведь когда, это часто слышу,
На мгновенье, свой нрав возвышу.
Тороплюсь, снова в синем платье,
Блеск браслета, взор на запястье,
Подарил, ты в тот летний вечер,
И поклялся в любви- рад встрече.
Ну а звёзды в небе, как свечи,
Нежность рук, ощутили плечи,
Под сиянием ,светом лунным,
Больно сладки, все поцелуи.
Уж ловили… запах жасмина,
Слились звезды, вдруг воедино,
Рассеялся туман сомнений,
Был, наш вечер, всласть откровений.
Звонкий звук…. разносился вокруг,
Каблучки…. по асфальту стук – стук,
А по клумбам, под солнцем цветы,
Тороплюсь, милый ждешь, меня ты.
05.07.2021г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929999
дата надходження 05.11.2021
дата закладки 05.11.2021
В огромном городе одна.
В квартире пусто. Манекен
стоит в углу и сон без дна
и за окном кварталов плен.
И есть мужчина, и стихи
что дарит он ей иногда,
когда всплывает из глубин
провинциальных. Соль, вода
струится по спине, окно
зашторенное. Им
сегодня будет все равно
в пространстве выданном двоим.
От города остался звук
и коридора тишина,
и в тишине придавит вдруг
его любви немой стена.
Мужчина пахнет коньяком,
он молчалив и нежно-груб,
и тем приятен. В остальном
она не разжимает губ
в своем отечестве стальном,
где комната, машинки стук,
стрекочет в клетке попугай
И манекен живет без рук.
05.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929995
дата надходження 05.11.2021
дата закладки 05.11.2021
Из сборника двустиший "КАЛАМБУРНОСТЬ"
*** 266 ***
поставив на́ КОН ЦЕНТ, РАЦИЮ получит он,
и КОНЦЕНТРАЦИЮ – процент на миллион.
*** 267 ***
как всё же хорошо мы положили ШТУКАТУРКУ,
а за работу – «штука» мне и «ШТУКА» – ТУРКУ.
*** 268 ***
я с ним ходила в СКВЕР, НО СЛОВ не услыхала,
а что он – СКВЕРНОСЛОВ, увы, узнала от нахала.
*** 269 ***
чапаев нам тогда сказал: «знакомьтесь – НАРКОМ АНКА»,
а петька по секрету рассказал: она ещё и… НАРКОМАНКА.
*** 270 ***
прополз он только МЕТР – ДОТ… ЕЛЬ упала на шинель,
он, было, двинулся вперёд, но не пустил МЕТРДОТЕЛЬ…
…………………………………………………………
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929786
дата надходження 03.11.2021
дата закладки 03.11.2021
Скажи мне ми́лый, отчего печаль,
Так грустны взгля́ды, всё куда то в даль,
О чём заду́мался, сердечный друг,
Что уже о́сень, ликует вокруг?
Ты посмотри́, ведь так прекрасен клён,
Знает уснё́т, но он всё же силён,
Листья со зла́том, глаза ласкают,
Напевы ве́тра, уж не пугают.
Росою зно́йной, умылся слегка,
Одна уте́ха, чисты небеса,
Раннее со́лнышко, вновь согреет,
Он станет кра́ше, побагровеет,
И улыбнё́тся осень невзначай.
Тихо проше́пчет- давай, отдыхай!
А он пове́рит ей и ты поверь,
Мне друг душе́вный, открой к сердцу дверь,
Времена го́да, ведь все контрастны,
В цветах разли́чных теплы, прекрасны,
Хотя быва́ет дождик и ветер,
Лёгкой прохла́дой поманит вечер.
И мы печа́льны, иногда веселы,
Возле камина вечера теплы,
Слегка волнуясь вспомним о былом,
Мне так уютно под твоим крылом,
Я попрошу́, не думай о плохом!
29.10.2021г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929798
дата надходження 03.11.2021
дата закладки 03.11.2021
Край родной , забытый богом,
Растревожинная даль!
Режет деснами дорога
Голубую вертикаль.
Взор свой в травы опрокину,
Грудь - раздутые меха!
Расцарапал больно спину
Ветер в гуще лопуха.
На столбах повисли струны,
Отыгралась тишина!
В низине речные губы
Лижут прутья камыша.
Хаты, хаты словно танки,
Травят сажей небеса!
Черепичные панамки
Натянули на глаза.
Степь - небритая щетина!
Паутинных стежек рай.
На неглажену штанину
Лепит брошки невзначай
Край ты мой, забытый богом,
Не забыт одной душой!
Что выходит на дорогу
С отыгравшей тишиной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929480
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 02.11.2021
’’Бог все бачить’’ - прочитала
Другокласниця Наталя,
Над цим довго міркувала
І матусі розказала:
-Бог все бачити не може,
І він просить: -Мої рідні,
Хто мені тут допоможе?
Дуже сищики потрібні.
Біля кожного під’їзду
Господь виявив турботу,
І бабусь туди цікавих
Посадив він для роботи.
Щоб на лавочці не просто
Вони так собі сиділи:
Всі гріхи, які хто має,
Щоб помітити зуміли.
Наша баба Зіна знає,
Бачить все і перша чує:
Хто із ким, коли гуляє,
Хто що їсть, і де ночує.
Чого Віктор з кумом бився?
Де бродила тьотя Алла?
А Петренкова Марися
Вдома знов не ночувала!
І в поліції хвалили,
Що бабусі усе бачать,
І вкінці наголосили:
-Вам сам Бог за все віддячить!
-І я теж, як постарію,
За цю службу не забуду:
Серед всіх бабів на лавці –
Найактивнішою буду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929533
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 31.10.2021
́Ти мій тихий острів,
Пристанище мої диких світів,
У просторі океану самотній,
Не потребуючий зайвих слів.
Най хвилі нас гойдають,
Най розгойдують сильно,
Най трощать, ламають.
Де б ми не були
Нас несе течія
Бурхлива й стрімка.
Ти мій тихий острів,
Пристанище моїх диких світів,
Мій розкутий простір,
Моя самота,
Моя глибина.
Там за горизонтом місце для мрій.
Чуєш цей хвиль прибій?
Мій розкутий простір,
Мене обіймай,
Міцніше тримай.
P.S. Вибачте за якість запису і мою гру
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929544
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 31.10.2021
Не мрут лишь папы да попы
«Мы все сойдём под вечны своды» -
Сказал поэт. И знает всяк,
Другого нет пути и хода,
Хоть царь, вельможа иль босяк.
Певец ли умер, свет наскучил,
А то и просто так, наш брат –
Кондрат хватил, иль долго мучил
Зловредный вирус или рак.
Газеты знают и вещают,
И стонут в них друзья, столпы,
(Враги же руки потирают...).
Не мрут лишь папы и попы.
Газету, сплетницу, читаю,
Прожил почти что сотню, вот,
Но не слыхал, да-да, не знаю,
Чтоб умер папа или поп.
Не то их небо так приемлет,
Без всякой смерти и болячь,
Заслуги личные имеют?
А тут страдай. Хоть вой и плачь...
31.10.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929512
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 31.10.2021
От простуды помогает эффективное леченье.
Укрываюсь одеялом. Происходит облегченье.
Но не всё так однозначно. Поделюсь своим секретом.
Над картошечкой горячей я вдыхаю пар при этом.
Так уютно в той берлоге, аппетит порой приходит.
Можно выпить рюмку водки, или килечку позволить…
После этого леченья, засыпаю сном я сладким.
Бодрым утром просыпаюсь, а синдром тот « смазал пятки.»
31. 10. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929487
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 31.10.2021
Прикарпаття в буйноцвіті, високі трави, мов у намисті… Роса холодна, обпекла ноги , вона босоніж, немає іншої дороги. І навіть до хатини, рідної стежки, густий спориш, порозстеляв мережки. Кущі шипшини одягнені в зелені ягоди – корали. Гілки з шипами, на ногах лишали рани. Чи й відчувала, а чи й ні, від хвилювання, душа ніби у вогні. Спішить до сина, не бачились два роки. Певно піднявся тиск, пашіли щоки. Ой, що ж життя, ти робиш з нами. Із чоловіком чужими стали. Обіцяла приїде пізніше та зібралась швидко, вийшло раніше….
Ще раз погляне, ялини і пишні смереки, широко вряд, а там подалі уже виднівся й сад. Дерева густо, ніби прикрашають гори. То зблизька, а то, аж здалеку, чути звук сурми. За мить, трембіта вигравала весело. Вже прокинулося, рідне, напівпусте село….
Неподалік, попереду, свекрухина хатина, як не зайти, тож вже давно родина. Адже про неї теж не забувала, кожного місяця гроші посилала. Вона ж стара, немічна, вже років п’ять, лежача. Хоч й часто чула вслід слова,
-Ой, сину - сину, а твоя Софія ледача. І що то в школі за заробітки, чи не навчаться самі дітки? Пісень співати та шити й вишивати, в кожній хатині, цього навчить мати. Нехай би їхала на заробітки. А ти б пішов до Наталкиної тітки. Вона ще має силу, за мною пригляне.
У відповідь, ледь стримуючи сльози, з під лоба гляне. Все мовчить, а під серцем, щем до болю. І вже не вперше, дорікає долю.
Але ж кохала і він клявся в коханні. Їм соловей співав, спадали роси ранні. Роман руки потер, тож молоденька й на це кохання, дала згоду ненька. Щоби молодшу брав, проторочила всі вуха. І зразу нею, втішилася свекруха. Ніби все добре й народився синок Богдан, на жаль вже згодом, ніби в оселі був шаман. На пустому місці сварки і все частіше, кудись чоловік зникав. Малим Богданчик, її часто за рукав смикав,
- Мамо, а тато в тітки Наталки, рубає дрова, а я туди боюся йти, там висока кропива. Вона ж пекуча, а йти куди не знаю, де можна обійти. Та й тато кілька раз мене тягав за вуха, кричав, щоб за ним не йшов та щоб його, я завжди слухав.
І по щоках, стече не одна сльозина, поцілує, приголубить сина,
-Поглянь синочку, які в нас чисті небеса! А ні хмаринки, тож не журимося й ми. Я любий, напевно скоро поїду в найми. Подамся до Польщі, будеш з татом і бабусею пару років.
А він до її щічок притулив руки,
-Хай тато їде, ти ж маєш тут роботу, учителюєш. Принаймні гроші ж заробляєш. А він вдома і вдома, чому його, бабуся не пускає?
Обійме сина, знов душенька страждає. Ледь стримуючи сльози доводить сину,
-Ой любцю, зима попереду, нам дров треба, тож в його силі є потреба. Дрова закінчилися, піде в ліс, привезе машини дві –три, тоді вже й про це можна позбутися журби. Бачиш й бабусі кожного для все гірше й гірше, чи й дочекаємося, коли стане ліпше. Боюся зовсім не стане ходити, не знаю синку, як ми далі будем жити.
Біля вікна не раз задумалась… І нащо ця Наталка десь взялась. Жила в Росії, певно років десять, може й більше, батьки не раз казали,
-Добре живе, каже,що їй там ліпше.
Але приїхала, ні грошей, ні дитини. Хвалилась людям,
- Може б там і була, якби не було війни.
Це однокласниця його, можливо в них було кохання? Але відразу відганяла думку, на краще мала сподівання. Можливо допомагає так, по- сусідськи.Тож завжди дружно жили їхні батьки.
І рік за роком так минав, синок, вже ранець у руках тримав. Навчався добре, із сумом, матусю обіймав, за походеньки батька давно знав. Вона ж ховала лице в долоні, висушувала сльози ті, солоні. Думок багато та одного разу так допекло! Свекруха, майже лежача, щось гучно буркотіла й сваряче її,
-Софіє!Ти ба чого захотіла! Покинь ці надії! Хай він вдома господарює, а ти їдь. Кажу , його я не пущу, про це і думати забудь! Богдан уже підріс, бач, справжній Муромець росте. Не буде ж ходити, як циганське дитя обдерте. За мене не журися, хоч вам і набридли мої охи та я, іще поживу трохи.
Вона вже зібралася в дорогу, валізу підвезла до порогу. Тремтіло серце, як покинути хатину, то іще нічого, але ж дитину! Та, який вихід, іншого ж не має. Цікаво, адже й чоловік, чомусь не відмовляє?
По кутках гляне, ніби скрізь залягла журба.Чому ж настало таке важке життя? А, що кохання, - то напевно все міраж, думки джмелині - підкрадався мандраж.
-О, мамо, я вже тут, я встиг! Як добре, ще не поїхала ти!
До хати забіг Богдан, кинувся обіймати.
-Ой, синку- синку, що ж я за мати?!Бачиш, автобус за годину, я вже зібралась, поїду сину. Ти ж зрозумій , це тільки заради тебе. Щоб ти найкращий був у мене. Щоби навчався, як годиться! Можливо й татко твій зласкавиться. Чомусь на мене дивиться, як на тінь..
-О! Мамо, але ж тітка Наталка і він…
Не дала договорити, долонею уста прикрила,
- Помовч синочку, я це знаю, уже з тобою говорила.
У Польщі, їй і справді повезло, мабуть що усім бідам назло. Вона потрапила до поважної пані, що мала статки непогані. Побачивши диплом вчительки, гувернанткою її взяла і невагаючись, аванс дала. Навіть подарувала кілька суконь із своїх старих, дубових скринь. Пані - художниця, то ж часті гості. Кинула оком,
-Це щоби мала гарний вид, мені й тобі не мили кості.
Згущаються хмари, вбралась осінь у барвисті кольори. А згодом, за вікном морозні вечори. Минали довгі, зимові дні… У смутку. А почує голос сина, мріє про відпустку. Панянка, влітку мала летіти в Ізраїль на відпочинок. Вона ж, календарні дні лічить, в своїй кімнаті проронить кілька сльозинок. А син телефоном, вкотре підтримає словами,
-Мамо, ти не турбуйся, все добре і з бабусею, і з нами.
Так час спливав…. Роки минали, бувала вдома кожного літа, в цей час панянка мандрувала по світу. Лиш охоронець залишався в будинку. Вона ж втішилася таким довгим відпочинком. Хоч по приїзду, доводилося добре попрацювати. Тож треба побілити дві хати. Та й на зиму якісь закрутки зробити й дитину вечорами приголубити. А Роман, знаючи про її приїзд, ховавсь від зустрічі, певно боявся сварки, подивитись у вічі. Йшов на вирубку лісу,чи комусь ремонт зробити. Тож треба теж якусь копійку заробити. Але було, інколи і зустрічались, по приїзду, на стіл клала гроші, він усміхнеться й відразу ховає очі. Але похвалить,
-А ти молодець! Бачу задоволена, гарні гроші заробити вдається.
І більш ні слова, як і що? Себе втішає, добре, хоч не думає казна - що. Напевно ж про все вивідає у сина. А він щирий, розкаже, тож дитина. А , що ж кохання?! Десь заблукало, як відлуння і не повернеться, вже немає й сподівання.
Софія поспішала, давно цей день чекала. Ласкавий промінь ніжно торкнувся її обличчя. Від думки, на мить здригнулась, ну от, лиш два місяці й будем прощатися. Від хвилювання, на скронях помітно здулися вени. Різко зупинилась, але ж все добре, син вдало склав екзамени. Вона досягла своєї мети, в училищі навчатиметься. В душі з розсіяними думками, назад оглянеться. Роки прожиті в подружжі згадає, адже давно втрачене кохання, серце страждає. Тоді, вже буде краще розірвати всі стосунки. А сину, з Польщі надішле гроші й подарунки. Заради нього служитиме панянці, хоч давно зникли з обличчя рум`янці. І ніби пізня осінь вплітає в коси сиві павутини, але вона, на все згодна - заради дитини.
Аж ось і стежка… Нема на клумбі квітів, відцвівший кущ бузочку від вітру шелестів. То ніби зустрічав її привітно. За мить хитнулась, поглянувши в вікно. Наталю вздріла, в своєму фартухові. До обличчя відчула прилив крові. На мить завмерла та все ж вирішила зайти. Але ж не втече кругом хати. То ніби в серце ніж та треба гордість мати. Адже, хоч й колишнього коханого та все ж роками була мати.
Стиснуло в горлі, важко говорити, все ж наважилась двері відчинити.
Відразу, в ніс вдарив запах м`яти й чебрецю, уздріла розчервонівшу молодицю. Та махнула рушником й косо позирнула до свекрухи,
-Піду в себе знайду липучку, знов налетіли мухи.
Й ледь не спіткнувшись, вискочила з хати. Думка- стріла - Хай краще так, навіщо щось брехати.
З пустою тарілкою в руках, стара сиділа в ліжку, побачивши невістку, в очах з`явився страх і похапцем потягнула на себе рядюжку. Злісно звернулася до неї,
-Ану, забери тарілку! Три дні поспіль, варениками годують.Подай води, зап`ю пігулку. Але ж пенсію мою одержують. Кажуть ледве на ліки вистачає. А їм то що, напевно може брешуть, тож Роман гроші заробляє! Це добре, що приїхала, гроші чи долари поклади в шухляду, я ж втомилася, замучили, нехай приляжу. Та допоможи, накрий простирадлом ноги. Ти знаєш, не можу позбутися тривоги. Богданчик теж, пішов з ним у ліс працювати. Грошей катма, чому мало заробляєш, що ти за мати?!
В очах вогонь, знову мовчала, образи ті, вдала не помічала. А серце гупало, шаленіло. Одне бажання втекти - душеньку гріло. Ні… ні - помисли, погляд у вікно до неба. Дай Боже сили нині змиритись треба. Ніби не чула тих образ, колючих й не бачила тих поглядів, зміючих. Думка оса - Бач, що захотіла, знову долари на ліки! О, їй би сліз пролить ріки. Та лиш одна сльозина затремтіла на віях, думки холодні, ніби в сніговіях. Адже ці гроші заробляла для сина, ні, не віддам, хоча ми і родина. І тихо, наче й в хаті не була, в душі раділа, нарешті змогла! Все ж кілька раз, як йшла додому озирнулась, із болем в душі, криво посміхнулась. Чому раніше рішучості не мала? Навіщо молодість згубила, все прощала?
Вже за вікном стемніло… вона чекала сина й чоловіка. Дивилась до ікон, молилась, що вдома, сину буде втіха. Образи з смутком, у вечірній млі втопила, наскороруч пельменів наліпила.
Стрілки годинника бігали на циферблаті, важке чекання, на устах, раз у- раз відчувала сльози, солонуваті. Нарешті, різко відчинились двері, геть відступили, думки химерні.
Теплі обійми матері й сина, сповзла на плечі шовкова хустина. Син - легінь, ніжно в очі заглядав,
-Матусю, люба, я так тебе чекав!
- Як ти підріс, любий мій синочку!Дай же погляну, постій хвилиночку! Дай надивлюся моє янголятко!
Й погляд на двері,
-А де ж наш татко?
Це запитання, йому одне із неприємних. Якщо не мають почуттів взаємник, то що шукати винних?
-Та зараз розповім, він у бабусі.
Тільки тепер, помітив сивину в її волоссі,
-Мамо пробач, я нічого не зміг зробити, він там з Наталкою, сказав не прийде, там залишиться жити.
Вставало сонце і сідало… серденько спокою бажало. І задивляюсь нічкою в зірниці, здавалося, позбулася в`язниці. У піднебесся здіймались світлі мрії. Минуло кілька клопітливих днів.
Літній день, хоч і сонячний , привітний, все ж навівав смуток. Всі образи, Софія намагалася зібрати в жмуток. І по дорозі до автобуса, ніби на вітер викинути, в небуття, щоб той розвіяв, а вона думає лише про майбуття.
Посеред хати дві валізи на колесах. Сидячи, руки скрестила на грудях, бриніли сльози на очах,
-Синку, пробач мене і не суди строго, подякуймо цьому порогу. Попереду на нас чекає дорога. Квартиру винаймемо в місті, згодом будеш навчатися, а я, в Польщу подамся в серпні. Звичайно ти не будеш жити в розкоші, доки навчатимешся, буду посилати гроші.
Вже не маленький, за неї син у душі страждав, почервонів та все ж несміло запитав,
-Мамо, а як же твоє особисте життя?
Ледь вгамувала часте серцебиття. І ніжний материнський поцілунок у чоло.
-О синку, любий, моє кохання давно відцвіло. Все що було, вже давно полином проросло. Лиш гіркоту я відчуваю на устах, гляну на тебе, солод, бо попереду шлях. Твій шлях синочку, в світле майбуття, заради тебе, твого щастя! Я народила тебе на цей світ, тільки шкода, терпіла скільки літ! Отих принижень, зрад і неповаги, одна у ліжку, безсонні ночі, часті тривоги. Тільки заради тебе терпіла сину, топтала свою гордість, грішми підтримувала батькову родину. А може ти не пам`ятаєш, крім бабусі й сестрі перепадало.
-Та ні матусю! Просто знаєш… Мене це довго дивувало. Чому задовго все терпіла, пробач, вже бачу посивіла… А що ж далі, після навчання?
-Та я ж маю сподівання. Поїдемо в Польщу, ні це не жарт,тобі зробимо закордонний паспорт. Думаю там і ти знайдеш роботу. Я вже маю дозвіл на постійне проживання. Звичайно, якщо ти будеш мати таке бажання. Ну, а захочеш з батьком спілкуватись, я буду тільки на краще сподіватись. Твоє життя - тож сам вирішувати будеш. Все ж сподіваюсь і про мене не забудеш.
Широка траса, автомобілі в два ряди… Себе втішала, що їде не назавжди. Та нині, заради сина зароблятиме гроші , щоби його умови життя - були ліпші. Та ніби здалеку, підпливала думка за Україну. Шкода, що змушена покинуть свій край, родину. Поки що краще там, хоч й важко та треба виживати. Заради тебе синку, бо я ж твоя мати!
20.10. 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929490
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 31.10.2021
из одноимённого сборника одностиший
1061. на ЩУПЕ в ПУЩЕ беловежской следопыты обнаружили ЩЕПУ́!
1062. нет больше РЕЕК на РЕКЕ… остались лишь одни плоты…
1063. почему в хоро́мах я живу? – просто вот… не ТЫРЮ ЮРТЫ у монголов…
1064. есть у ШУТА огромный УШАТ, в котором содержится ТУША… царя.
1065. я иногда бываю СВЯТ… наевшись много вкусных ЯСТВ…
1066. ну, до какой вы степени ТУПЫ? – коль снова не попали в наши ПУТЫ…
1067. мы, жутко ЧХАЯ, выживали только на искусственных ЧАЯХ…
1068. конечно, я не очень часто ПРЕЮ, – хотя не реже чем не ем ПЮРЕ.
1069. я всё по жизни делаю СОПЯ, и способствует этому модный мой ПОЯС.
1070. ты на УРОК по РОКУ не принёс КОРУ?! так учини себе УКОР!
.......................................................................
* ИГРА БУКВ * ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=64314
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929368
дата надходження 30.10.2021
дата закладки 31.10.2021
Схилялись хмари, все нижче до землі,
В небі зоря, згасала в чорній імлі,
За мить заплакав, вітер з падолистом,
Ніби дорогу, їй встелив намистом.
Вона пішла, з нами не попрощалась,
Хотіла жити, дуже сподівалась,
Що переборить,страшенний вірус цей,
Адже всім серцем, любила світ, дітей.
Світліла мрія, зробить ще кращим дім,
Щоби любов й щастя панували в нім,
І на лиці, теплі усмішки завжди,
Молилась Богу, берегла від біди.
Сміх онучат, в будинку придавав сил,
Та не спроможна, була підняти крил,
Була надія, схилялась до ікон,
На жаль, душа злетіла у вічний сон.
Ще не знайшли, жодній людині безсмертя,
Майже два тижні, ти боролась зі смертю,
Моя душа, болить, не має спокою,
Кумасю - подруго, плачу за тобою…
Від серця зичу, всій родині співчуття
Нехай тобі, буде пухом рідна земля.
***
Скоро зима, потемніли дерев крони,
Про біди каркають горласті ворони,
А вірус тішиться, одяга обнови,
Ніяк не хоче позбутися корони...
І все частіше, нам несе печалі..
28.10.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929275
дата надходження 29.10.2021
дата закладки 29.10.2021
В Клубі Поезій гарні поети,
І вірші пишуть, оди й сонети.
Кожен по-своєму пише й склада,
Та все ж є тема - на всіх одна.
Важка, постійна, невдячна тема:
Війна і вірус... Кому це треба?..
І вам не треба, й мені не треба,
Стогне земля і плаче небо...
Рвуться снаряди і свистять кулі,
А куля ж кажуть буває й "дура"...
Влучити може навіть в дитинку,
Ну в чому ж винна ота кравинка?..
Хороші діти...Совість і спокій,
Відійде вірус, не стане воєн.
Спокій в країні, щастя в родині...
Ну що ж ще треба, скажіть, людині?..
А там, на Сході, знов ріки крові,
І ще й руїни кілометрові...
Як же там людям нині живеться,
Коли ж їм доля вже усміхнеться?..
Чому ж є люди, що хочуть воєн,
Їх не цікавить, що буде потім?..
Тільки б побільше їм захопити,
Та й вони ж вічно не будуть жити?!.
В природі часто бувають грози,
Дощі і бурі, складні прогнози...
Та ненадовго, грози проходять
І люди швидко лад скрізь наводять.
Хоча буває страшна стихія,
В людей є віра, надія й мрія...
З часом відійде усе погане,
І Мир, і спокій знову настане.
Хочемо жити в спокої й Мирі
І щоб всі люди були щасливі.
Війна і вірус, від них лиш болі,
Нехай не буде вірусів й воєн!
Та дуже ж довго треба чекати,
І наші діти йдуть воювати...
Немає сили далі нам ждати,
Треба всім миром ворога гнати!
Чуєте зов наш, вороги кляті,-
"Свої" й чужинці, пани пихаті.
Візьмемо зброю ми в свої руки,
Геть будем гнати всіх вражих круків!
А ще ми Бога будем просити,
Щоб зникнув вірус в усьому світі,
Щоб жили люди в Мирі й Любові,
Щоб наші діти росли здорові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929304
дата надходження 29.10.2021
дата закладки 29.10.2021
Зажурилась мама нині:
-Нема, доню, нам добра!
Дорікала Василині:
-Уже дівка ти стара.
І зітхаю я, і плачу,
Ох, думки тяжкі мої…
Я вже виходу не бачу,
Так і будеш без сім’ї?
Я б і зятя шанувала,
Був би він мені, як син,
І онуків доглядала б,
Коли в яслах карантин.
-Старомодна ти, матусю,
Ширше подивись на світ,
Я гуляю й не печуся,
Що минуло тридцять літ.
І твої прохання марні –
Жити чесно, не гулять,
Ці дівки - старі й негарні
Зараз всі міняють стать.
Швидко зміниться картина:
Там не буде вже проблем,
Коли стану з Василини
Бравим хлопцем Василем.
Будеш ти тоді багата
І щаслива на виду,
Невісток тобі я в хату
Скільки хочеш приведу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929178
дата надходження 28.10.2021
дата закладки 29.10.2021
Медики з усього світу
Знов тривогу скрізь забили:
-Якщо щеплень від ковіду
Ви ще досі не зробили –
Є серйозна заковика
(Це підтверджують експерти),
Що ймовірність є велика
Вам від вірусу умерти.
Я хвороби не злякався -
В мене гірша катастрофа,
Бо кредитів я набрався
Став, як та собака в блохах.
Всі банкіри й кредитори
З мене погляду не зводять,
Де я тільки повернуся -
Так слідом за мною ходять.
Від ковіду в цьому світі
Не дадуть мені умерти,
Відкачають, паразити,
Щоб позичене все здерти.
Обіцяли мені в банку
І колектори-бандити :
З заробітками такими
Я ще довго буду жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928778
дата надходження 24.10.2021
дата закладки 29.10.2021
Я не знаю, що мені готує доля,
І чи довго ще топтати ряст,
Але хочу, щоб країна процвітала,
І щоб в нас усе було гаразд.
Щоб не знали наші люди горя,
Позбулися всіх жахіть війни,
Небо мирне, сонячне і чисте
Над собою бачили вони.
Буйно ниви колосилися хлібами,
По весні цвіли, як у раю, сади,
Не хотіла молодь щастя десь шукати,
А верталися додому назавжди.
Піднімали фабрики й заводи,
Не шукали за кордоном мрій,
Там не гнули спини на чужинців,
Чорнозем щоб обробляли свій.
Не ходити по світах з торбами,
Наче ті нещасні жебраки,
Вже, нарешті, гордість свою мати
Й бути незалежними таки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929302
дата надходження 29.10.2021
дата закладки 29.10.2021
Ми духом сильні, волею, мечем.
В боях завжди є мудрість і відвага.
Якщо потрібно, світ перевернем.
І буде воля, слава і повага.
Черговий виклик - постріли, війна...
Черговий раз ми здобуваємо свободу.
Нажаль життям і кров'ю козака...
Дітьми Вкраїни - славного народу.
Героям слава - всім ЗАХИСНИКАМ,
Що полягли за нашу Україну.
Наше майбутнє, щастя і талан
Завдячуєм Тобі, ВКРАЇНСЬКИЙ СИНУ!
Низький уклін мужчинам і жінкам,
Ви спокій наш щоденно бережете.
Щира подяка втомленим батькам,
Які з війною перестали спати.
Чи довго ще гортати сторінки,
Кривавими червоними словами?
Здали екзамен всі ЗАХИСНИКИ,
І Україна житиме віками!
Ми маємо свободу прославляти,
Нащадкам спадок роду передати!
Ставши на ЗАХИСТ - мову берегти,
Щоб Україну - Неньку пізнавати!
Борчук Сергій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927970
дата надходження 14.10.2021
дата закладки 14.10.2021
Накриє омофором Богородиця
Від лихого ока, зла і від війни.
Й запрацюють українські двигуни
Із кожної руки, повітря, волості.
…І гени українського козацтва
Із величчю поетики Тараса -
Країну захистять і міццю й совістю!
08.09.21р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927919
дата надходження 14.10.2021
дата закладки 14.10.2021
В нашому житті подій багато, від відомих всім до таємниць, а сьогодні в нас велике свято, День Захисників і Захисниць! Тож здоров’я, миру всім причетним, спокою на рубежах границь, буде свято хай солодким і букетним, з Днем Захисників і Захисниць! Всім низький уклін за добрі справи, є достатньо зброї одиниць, віра в армію на теренах держави, з Днем Захисників і Захисниць!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927894
дата надходження 14.10.2021
дата закладки 14.10.2021
Прикрила всю землю золотом Покрова.
Золотим став сад наш, поле і діброва.
А та позолота, з люблячого серця,
прикрашає світ весь, теплотою ллється.
Нема більше злата дорожчого. Знаймо.
Те, що нам дається, всі оберігаймо.
Дорослим й маленьким сили хай додасться,
й козакам відважним, що бережуть щастя.
Позолота світла у саду і в полі,
то лиш знак Святої ніжної Любові.
Невидиме Світло силу більшу має,
Матінка-Покрова світ оберігає.
Не тримайтесь, люди, за тверде те злато.
Є те, що міцніше. Гляньте, як багато....
Є те, що незримо - Покровоньки крила.
В Доброті й Любові наша з вами сила.
Вітаю всіх зі святом Святої Покрови. Зичу
здоров'я міцного, радості, взаєморозуміння,
душевного тепла, віри в краще майбутнє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927928
дата надходження 14.10.2021
дата закладки 14.10.2021
День козацтва і Покрови,
Воїнів-Захисників
Відсвяткуєм гордо знову –
Рід козацький не змалів.
Мудрості й палкій відвазі –
Щирий наш низький уклін! –
Щоб від стра́ху ворог трасся,
Як зачув козацький гімн.
Витче доля обереги
Та любов на корогви́,
Вчасні успіхи стратегій,
Силу кожній булаві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927902
дата надходження 14.10.2021
дата закладки 14.10.2021
Треба ж дівці Валентині
Отакою вдатися!
Все грішила й пішла нині
В церкву сповідатися.
По порядку розказала,
Де й коли кохалася,
З ким, які стосунки мала –
Батюшці призналася.
Емоційно пояснила,
Як не треба плодитись,
Чоловіків, хлопців вчила
В ліжку як поводитись.
Швидко службу піп відправив,
Звільнив церкву від роззяв,
Після сповіді у Валі
Номер телефона взяв.
В семінарії не знали
Сексуальну втіху цю,
Слава небесам - прислали
Валентину-грішницю!
Пояснив, що в неї вдома
Буде ще молитися…
Захотів святий отець
Дечого навчитися!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927761
дата надходження 12.10.2021
дата закладки 12.10.2021
Тепло не охолоне
Війни луна встромилася у простір,
В усе життя, пронизує стріла наскрізь.
І справжнє в хаосі знайти непросто.
В очах, немов мрячить, торкає дика різь.
Вже людство умивається обманом,
Чужа байдужість стелить килими навкруг.
І віруси гуляють, мов тумани,
Лиш сонце втомлене лягає все ж за пруг.
У дні новім зібрався холод віку,
І черствості хтось знову забиває цвях.
А душі мокнуть, чи знайдуться ліки?
Тепло не охолоне в чуйних лиш серцях.
(Вірш надрукований повторно. Розумію, що хтось завівся і робить шкоду, але, що б не робив цей шкідник, ТЕПЛО НЕ ОХОЛОНЕ )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927753
дата надходження 12.10.2021
дата закладки 12.10.2021
Ми,студенти,яблука збирали,
В ті осінні незабутні дні,
Ти тайком на мене поглядала
І це так подобалось мені.
Пахли яблука,пахло осінню
У багатому тому саду
Де зустрів тебе я ще зовсім
Неціловану молоду.
Запалила осінь,заспівала,
Золотом окутала вона,
В наші душі почуття заклала
Ті, що так бажались тоді нам.
Пахли яблука,пахло осінню
У багатому тому саду
Де зустрів тебе я ще зовсім
Неціловану молоду.
Осінь нам зробила подарунок,
Осінь благодійниця така,
Той короткий перший поцілунок
Нам і досі губи обпіка.
Пахли яблука,пахло осінню
У багатому тому саду
Де зустрів тебе я ще зовсім
Неціловану молоду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927704
дата надходження 11.10.2021
дата закладки 11.10.2021
Когда невидимый злодей
Уносит множество людей,
Родные ходят словно тень,
Не различая ночь иль день?
Цените, люди, каждый вдох!
Цените воздуха глоток!
Мгновенно время пролетит.
Оно наш главный дефицит.
Зря тратить время – страшный грех.
Оно ведь множит твой успех.
Друзей при жизни уважай.
Без них погибнет урожай.
Их потеряешь – не вернёшь.
Без них тоскливо проживёшь.
Без них тебя охватит дрожь.
Надёжнее с друзьями всё ж.
Друзья ушли в небытие.
И сердце ранили моё.
Их не вернуть, за них молюсь.
Как перст один я остаюсь…
Лишишься друга иль жены –
Поймёшь - им не было цены.
Хандру гони! И в клочья рви!
Вакцину в помощь призови!
10. 10. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927605
дата надходження 10.10.2021
дата закладки 11.10.2021
Посивіли брови в чорнобривця.
Крапле жаль імлистий з-під повік.
Май же спин, борвію-довгогривцю,
Не втинай його короткий вік.
Він би сам хатину-самотину
Перед часом кинути не зміг.
Мідяками розсипа́всь вздовж тину,
Відкупне оплачував й беріг.
До хилкої прикипів оселі,
Темних вікон в майві павутин.
Про життя квітуче в цій пустелі
Під кілкою памороззю снив.
Посивіли брови в чорнобривця,
І штрикає боляче кришталь,
Й співчуття не спинить довгогривця…
Та кого проймає ця печаль?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927531
дата надходження 09.10.2021
дата закладки 11.10.2021
А як обмітуть не жінку, а поета?
І підстелять наступити ще й на віник,
І примусять дряпака́ - стрімким балетом
У вікно жбурнути, і його сусід зацінить…
…Як почули ненаписані ще віршики,
І написані, та усіма не читані,
То давай мене митарити потішками,
Аби - підміта́лки я тримав …зачинені.
10.10.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927652
дата надходження 11.10.2021
дата закладки 11.10.2021
Звезды кружились в темном и безбрежном небосводе
В расфокус устремлялись души и сердца
К тебе я мчал на пыльном луноходе
А ты на тучке реяла -- близка и далека.
Атлантикой тебя я называл под утро
Европой величал тебя всю ночь
Ты разноцветным праздничным салютом
Все осветила, ты прогнала темень прочь.
Сказать тебе спасибо? Слишком скупо
Я на коленях буду петь тебе баллады
И буду пред тобой беспечно-глупым
И утону в твоих созведьях-мириадах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927665
дата надходження 11.10.2021
дата закладки 11.10.2021
Цікава доля у поета,
Буває вдалі є моменти,
А то у сварці сам з собою
Не може ради дать герою.
І все ж цікаво,творчий лет,
Хоч і гірким буває мед.
Та і слова не всі у ціль.
Буває заведеться підла міль.
А то і жінка вкусить стиха,
Згубилась думка.отже лихо.
Та тільки знову до вершини,
Рука тремтить .зомліла спина.
Та вірить кожний він поет,
Самий крутий впіймав сюжет,
Хорей із ямбом загнуздав,
Рими чистенькі-Божий сплав.
Стукає слава в його двері,
У ЗМІ проводять паралелі.
Тільки в житті не всім щастить,
У більшості бліденький слід.
Тітка Фортуна теж сміється.
В руки не кожному дається.
Та їх нічим не зупинить,
Перо скрипить,думка летить...́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927632
дата надходження 10.10.2021
дата закладки 11.10.2021
Моє село… Струна озвалась в серці,
Співає, плаче і бринить
Про край, де зорі світанкові
В ставках сідають воду пить,
Про край, де в пахощах бузкових
Ловили ми свої літа,
Де нам співали колискових,
Де стежка мчить через жита,
Та стежка, що вела нас в люди,
До світлих мрій за виднокіл.
Моє село. Куточок щастя
У білім мареві садів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927658
дата надходження 11.10.2021
дата закладки 11.10.2021
Перекину беду через плечи,
Больше с ней я дружить не хочу
И пойду я к тебе в этот вечер,
И в окошко твоё постучу.
Ты в покои свои пропуская
дверь закроешь сегодня плотней
И счастливая тоже,растаешь,
Ослепляя улыбкой своей.
Мы не станем сжигать с тобой свечи,
Так как пишут поэты в стихах,
Будем мы,будет счастье и вечер,
И не важно что там,на часах.
Будет нам целым миром беспечным
И защитой надёжной твой дом
От суровых проблем бесконечных,
Побеждать всех их легше вдвоём.
Свои чувства держать я не стану,
Порезвимся с тобой без стыда
И скорее всего я останусь
Наслаждаться тобой навсегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927538
дата надходження 09.10.2021
дата закладки 11.10.2021
Я не люблю оголённую осень.
И не скажу ей, что «милости просим».
Стыдно смотреть на раздетую рощу.
Не возлюбил зять сварливую тёщу.
Лучше пускай уж ноябрь завьюжит,
Чтобы снежком припорошило лужи.
Пледом нарядным укроется поле.
Будет туристам на лыжах раздолье.
Так что имейте к погоде терпенье!
И у неё ведь бывают затменья.
И у людей с этим делом проблема:
Им угодить - бесполезная тема.
Вечно ругают, клеймят непогоду.
Броду не зная, а лезут ведь в воду.
Так что разумнее дружбу наладить.
И помогать ей, но только не гадить.
Многого слаженно можно добиться.
Не выражайте природе амбиций.
Вместо того, чтобы лаять и злиться –
Будьте приверженцы добрых традиций:
Бережно всё-таки к ней относиться.
05.10. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927144
дата надходження 05.10.2021
дата закладки 08.10.2021
Заросли полинами шляхи журавлині
Й підбирає шлейф крику птахів чужина.
А у вереса повні бокали вина,
Яке жовтень не випив, а спити повинен.
Журавлина застигла в поклоні смутна.
Як наточене вістря клинопис осінній,
І на спліні глевкім почіткішав рельєф.
Допікає поблажливий сміх й решильє,
Котре вив’язав ранком сполошений іній.
Із отих подаянь холод кубла зів’є.
Нашвидку осінь пише тривожні есеї,
Заодно літо бабине прихапцем тче.
А воно, мов роки, поміж пальці тече
І щезає десь там, де крилаті антеї…
Жовта стуженька руку кладе на плече.
Вже нікуди без неї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927445
дата надходження 08.10.2021
дата закладки 08.10.2021
Один за одним з дерев летять листочки,
В танці кружляють, припадають до землі,
Моя ж троянда, пелюстки втрача, мовчки,
А я думками, гублюсь в ранковій імлі.
О, осінь знаю і з цим треба змиритись,
І повтішатись барвистим падолистом,
Час мала з квітами, я насолодитись,
І чарувало, тепле, сонячне літо.
Ранкові роси блищать коштовним сяйвом,
І до землі виграють й ледь- ледь стікають,
Перемішалися з багряним покровом,
Красу і сум, увесь осінній сховають.
08.10.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927390
дата надходження 08.10.2021
дата закладки 08.10.2021
Подзвонила мати сину
Та й стала казати:
- В нас у погребі картоплі
Нікуди дівати.
Та й овочів тих багацько
Нині уродило.
Літо видалось погожим,
Градом не побило.
Наквасили помідорів
Й огірків дві бочки.
Буде вам що в місто взяти
Для себе і дочки.
Та варення двісті банок,
Компотів, салатів,
То вистачить для кумів
І для наших сватів.
Заколемо кабанця,
Зробимо ковбаску,
Буде сало, смалець, шинка,
Приїздіть на Паску.
Торгувати на базарі
Я часу не маю.
Де дівати те добро
Я уже не знаю.
Ти не ображайся, сину,
Це мушу сказати,
Що в нас з дідом нема сили
Все по пошті слати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927391
дата надходження 08.10.2021
дата закладки 08.10.2021
— Чого волію? Більше б нам довкіл краси.
—То ти гадаєш, що в нас її замало?
Трава, бач, жовта, а в пацьорках із роси,
допоки сонце попасом не зіщипало.
Хвилястій річці хвилювання додаси,
якщо до рання в ній сполохаєш дрімоту.
Щосил тормосять гай пташині голоси…
В окрузі нашій місць прегарних є достоту.
—Краса не лиш гармонія тонів і барв,
а й милосердя, розум, доброта людини.
Багатство наших душ—неоціненний скарб.
Загубиш—вже не знайдеш в гонці-біганині…
Явімо ж мудрість і не втратьмо, не губім
того, чим наділив наш образ сам Всевишній—
й нам буде милим світ, і далі голубі,
І осені найперші подихи затишні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927259
дата надходження 06.10.2021
дата закладки 06.10.2021
Між листопадів забрели мої дороги…
Й літа стрімкі, як в серпні зорепад.
І сипле золото осіннє до порогу
Холодним ранком поріділий сад.
Ще хочеться радіти кожній миті,
Низати їх намисто у разок,
І святкувати день у білім світі,
І біля добрих див спиняти крок.
Радіти слову, що жене знемогу
Крізь відстані з любов’ю і теплом,
Й протягнутій тобі на допомогу
Чиїйсь руці… І цінувать добро.
Й дощем осіннім, що спустився з неба,
Замилуватись, щоб на всі віки,
І миті, що даровані для тебе,
Нести, мов скарб із Божої руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927238
дата надходження 06.10.2021
дата закладки 06.10.2021
По мотивам произведения автора "Grace " - Приметы
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927121
В осеннем утреннем лесу
Я замер у молоденькой берёзки.
Внимая эту юную красу,
На листьях вижу я росинки-слёзки.
Шепчу я деревцу: "Привет",
Зная что, ответить мне не может.
И хоть я не раб примет,
Нахожу себя... меж двух серёжек.
Я заметил их случайно,
Настолько близким было расстояние,
И решил я как-то тайно
Загадать себе заветное желание...
Ну, а может это ерунда?
Даже оправдание имеется сомнению –
Недавно падала звезда,
Не создав содействий моему хотению.
А что ж тогда я загадал?
Вспомнить хоть бы попытаться надо!
Чтобы я счастливым стал,
Нужна мне вовсе не какая-то награда.
О да, конечно, вспоминаю –
Я мечтал попасть на тайное свидание,
В месте так подобном раю,
Чтоб там встретить дивное создание…
Я невольно обнял деревцо
И догадался, что в мечте своей живу –
Факт неоспоримый налицо:
Я нахожусь се́йчас на этом рандеву́!
А значит, новое желание
Теперь могу я, несомненно, загадать,
Только будет оно тайное,
Лишь кое-кто секрет сей может знать.
И ещё желание побочное:
Пусть звёзды чаще падают для всех,
И явленье это полуночное
Вам принесёт когда-нибудь успех…
06.10.2021
1:50:35
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927196
дата надходження 06.10.2021
дата закладки 06.10.2021
Втішає душу світанок веселковий,
Гілки колише, вітер легкий, ранковий,
Наче в колисці загойдає поспати,
Щоб було легше прохолоду приймати.
Осінній подих - ряснить намистом роси,
Злегка куйовдить берізці віти- коси,
Ледь – ледь тремтить, одяглася в нове плаття,
Жовті листочки - прикраса верховіття.
І задивляється, в небесну синяву,
Дні сонні й тиша, скоро стануть наяву,
Все ж огорнула хвиля милих почуттів,
В зимові дні, надивиться весняних снів.
Курли прощальне, хоч й навіяло нудьгу,
Та світлі мрії з вітерцем зняли напругу,
Він заколисував, як малу дитину,
Ніжно запрошував у осінню днину.
І я світанком, і новим днем любуюсь,
Вітаю осінь, відчуваю, що живу.
05.10 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927099
дата надходження 05.10.2021
дата закладки 05.10.2021
Коли заходить Вчитель в клас,
стихають школярі.
Щоранку слухає кленок
слова його, в дворі.
Тут рідний край, татусь і хліб,
матуся, брат, сестра...
Виводять птахи-школярі
за Вчителем слова.
Із ним мандрують залюбки
по ріках і морях.
Із ним літають в майбуття,
пливуть на кораблях.
Учителю! Відкрили Ви
нам в світ ясний вікно.
В ділах красивих проросте
посіяне зерно.
Слова-зернята золоті
в наших серцях живуть.
Із нами Щедрість й Доброта,
Любов і Честь, і Труд.
Щиро вітаю всіх колег з професійним святом.
Душевної теплоти вам, веселих дитячих усмішок,
щастя, радості, достатку, родинного затишку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926927
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 03.10.2021
В день народження нашої «класної» вчительки сивої,
Пів-країни, здалося, салютили з Жмериники-Вінниці:
--Де не ступиш: насіяні Вашими учнями – Ниви!
Я ж - німів, й лише хтів обійняти і в ніжки стелитися...
06.11.17 р. ( «До Дня вчителя» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926910
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 03.10.2021
Навчання в школі - це життя основа.
Веде учитель учнів всіх до знань.
Звучить щодня із уст премудре слово,
В очах дитячих стільки здивувань.
Учитель! Він творець, шліфує душі,
Частинку серця свого віддає.
Торкається потреб, проблем насушних,
Добра і честі приклад подає.
Він світоч людства у духовнім світі,
В надійних, теплих всі в його руках.
Живе учитель лиш у своїх дітях,
Наставник у житті, в майбутній шлях.
(Шановні колеги, вітаю Вас з Днем учителя! Бажаю Вам нових звершень, значних досягнень та великих успіхів! Хай всі ваші старання та зусилля роблять наш чудовий світ ще прекраснішим! Міцного Вам здоров’я, величезного терпіння, радості та внутрішньої гармонії, поваги та щирої вдячності від учнів та батьків! З повагою Світлана Михайлівна)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926938
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 03.10.2021
У нашім домі, в нашій тиші,
Де кожен кутик нами дише,
І де удвох з тобою лиш ми.. -
І тільки місяць за вікном -
Давай пограємо у вірші..
Вгадаю,що ти зараз пишеш . .
В очах твоїх легка усмі́шка -
Напевне, знову про любов.
І ще,напевне,щось про ніжність..
Що ми з тобою - це наріжне.
І що у домі так зати́шно,
Коли ми разом - нам обом..
Легенький протяг на горищі
У комин щось шепоче нишком ..
І ще - старі читає кни́жки,
Що в спогад час нам залиши́в.
Тверді нелущені горішки,
Такі однакові і різні,
Легенько тріскають на призьбі
І чемно слухають вірші..
В віршах тепленько .. Все колишнє
Присяде майбуттю на ліжко ..
І скаже - знову буде літом
Осяйно - зе́лено усе!
Серпанком сонця оповите ,
Все мелодійно - соковите,
У Лету впишеться те літо,
У давні добрі світу свити,
Новим зпроміненим віршем!
І бу́де ще багато сміху.. І в наших душ завітні міхи -
Хоча в них є дрібні проріхи -
Нових щастинок нанесе!
Давай біля цієї ватри згадаємо,що вірші варті,
Щоб чути їх. І це - не жарти..
А тиша добре знає це..
P.S.
Ще наостанок - дописати..-
У долі гарно впали карти!
Коли ми разом - те́пле - все..
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926948
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 03.10.2021
Місяць над обрієм, ніч розсіває зорі,
Не спить Світлана, смуток приховує в морі,
Вона під вечір, знову зашишиться одна,
Та все ж її, зігріє вірність лебедина.
У дальній рейс, нині відправиться коханий,
Морськими хвилями, він ніби увінчаний,
З дитинства мрія бачити світ, мандрувати,
Хоч дуже важко - не хоче розчарувати.
Корабль відчалював, нестримати й сльозини,
З ним відпливали світлі, щасливі хвилини,
У душі в кожного надія й сподівання,
Оберігатиме… в дорозі зірка рання,
Хоч підкрадалась думка - тепер світ жорстокий.
Вірить повернеться, коханий, кароокий.
***
Згодом не чути звуку мотора й вдалині,
Розпочиналися буденні, моряцькі дні,
Під сплескіт хвиль й муркіт, море ховало думки,
Та календар, як втіха, лічив дні розлуки.
І борознило судно, моря й океани,
Сонячний зайчик, на воді - очі Світлани,
Йому ввижалися, добрі, світлі, привітні,
Море у штилі. Мав повернутися в квітні,
Та не судилося, як мріялось, гадалось,
Ніхто не ждав та несподівано так сталось.
Уповні місяць… зрадливий і ненаситний,
Йому б творити, злодіяння, непохитний,
Неначе в змові з вітром, розгулялось море,
Могутні хвилі, раз -у- раз … жага покори.
Ніби розгнівався всемогутній Пасейдон,
Корабль хилився, за мить потрапив у полон,
На жаль далеко, землі не видно й маяків,
Мов кінець світу, вода косила моряків.
Й вантаж топився, під гугіт сиренних звуків,
Наче непотріб, який заважав розгулятись,
Та від напасті, чи зможе хтось віддалятись?
Коли глибини, здатні в себе втягнути все,
В штормовій трясці, лиш Бог удачу принесе.
А море гнівно і безжально вирувало,
Свист вітру, звуки, так поводилось зухвало,
Тряскіт судна, уламки вниз, наче до пекла,
Нічне відлуння, гучний скрегіт здіймавсь до неба.
На його щастя, рятувальний круг на хвилях,
Відчуття радості, стремління, як вітрила,
Плавун умілий, хоч виснажений, але смілий,
На якийсь час, здавався зовсім оп’янілий.
Перед очима Світлана, той ніжний погляд,
Знову ввижалось - дотягнутись й вона поряд,
Та віддалялась, чомусь кожної хвилини,
Як ніч ховалася, напередодні днини.
***
Бринів світанок, нарешті вгамувався шторм,
Його надія грала барвами понад норм,
То блескіт морських вод, веселка кольорами,
Вселяла віру - кохана спасла чарами!
Хоч так далеко, все ж між нас є нить єднання,
Дитям радів, що виживе - мав сподівання.
Вітрець лінивий, здаля доносив гул судна,
Невже я виживу? О доле милосердна,
Даруєш щастя й один шанс на виживання,
Але зуздрівши, на мачті прапор, вагання,
Враз стисло душу, скам`яніло младе тіло,
Свідомість втратив, за мить, водою покрило.
Три дні й три ночі, обкурені пірати п`ють,
Артур лежачий, маряться хвилі, в лице б`ють,
Мов з велетенської печі, із нього йде дух,
І відчував, що інколи, зовсім втрачав слух.
Та час лікує всі рани й душевні кризи,
І поступово, відійшли життю загрози,
То вже не сон і не кошмари, а наяву,
На душі весело, вже дививсь у синяву
Чистого неба. Повітря придавало сил,
Йому б злетіти, втекти, але немає крил.
***
Пройшли роки, їх п’ять, навіть й кроку по землі,
У морських хвилях, мрії - розбиті об скелі,
Життя піратське, сьогодні повезе чи ні?
Та, як позбутись? Душа палає, у вогні.
Як арештант, на шлюпці не втечеш далеко,
Жити, змиритись, зі злодіями нелегко.
О, де ж та воля, жаль, відчаю не позбутись,
Хоча й озлоблений та змусили прогнутись,
І підкорявся, в надії , що скоро втече,
Від нерішучості, в грудях тисне, аж пече.
Сонливий місяць, морську гладь вкрито туманом,
Пирати п`яні, в дрімоті разом з атаманом,
Розчарування, пропливли майже пів кулі,
Втекти уплав?Так то ж на вечерю акулі.
Жага життя на волі, з болем серце крає,
Думка про втечу, неначе свічка згасає,
Та неумисно, почув розмову піратів,
Скоро земля. Втечу - мав кілька варіантів,
Напевно доля, знову дала шанс у житті,
Він веслувальник, шанс - не зрадить своїй меті.
***
У темноті не розібрати, що за люди,
Скрізь метушня, мо» не помітять, втекти, куди?
Мабуть вже втретє, до човна ніс якісь пляшки,
Тремтіло тіло, розвернувся, біг навпружки,
Може здалось, чи справді ніхто не помітив,
Такий засмаглий, як усі, цим себе захистив,
Ще борода й волосся майже нижче плечей.
Тікав у ніч, подалі від неприємностей.
Так довго біг і все вперед, куди не знати,
Далі від моря, щоби уникнути страти,
Пірати вміли безжалісно убивати,
Зухвалу честь і свою гордість захищати,
Одне втішало, позаду зникала мова,
Зовсім не чути, гулу судна і шуму моря.
***
Літневий ранок, сонце промінням виграє,
Пестить обличчя, ніби з новим днем вітає,
По тілу біль, кров на подертих руках й ногах,
У душі страх, сум`яття, сльозини на очах.
Погляд зневіреного, вмить усмішка, - Що втік?
Посеред хащів, з цікавістю поглянув у бік,
Здається пагорб, як побачити місцевість?
Де я знаходжусь? За мить охопила радість,
Тільки тепер, дійшло, за ним немає погоні,
Сльози рікою, на колінах у поклоні.
Здригались плечі, лунали слова молитви,
В розчаруванні, що зовсім немає грошви,
У голові гул й слова втіхи, ніби поряд,
-Не падай духом! Поспіши в напрямку моря!
Шукав очима, здалося голос жіночий,
Ніби Світлани, такий же ніжний, співочий,
-Моя кохана, ти мій ангел охоронець,
Придай же сили - не втратити мені терпець.
Три дні по хащах, безсилий, в харчах потреба,
Кров на підошвах, пам`ятав, до моря треба,
Вузенька річка, змійкою спускалася униз,
Поміж дерев, жінка- індіанка несла хмиз,
Вже зрозумів - це один з індійських островів
Вкотре моливсь, щоб не потрапить до ворогів.
***
За шматок хліба, три роки робота в порту,
І цим втішався, ладен служити і чортУ,
В надії, потай, на судно потрапить вдасться,
Знав у житті, на усе треба мати щастя.
Темніла ніч, рибальське судно відпливало,
Так тісно в бочці, тримавсь й гірше бувало,
Кричали чайки, навіювали печалі,
Думки клубком, роїлися, летіли вдалі.
Згадав роки, як у дитячому притулку.
Дуже хворів, відмовився випить пігулку,
Тоді в каструлі, в доволі малій, сховався,
Зате вже потім, перед дітьми хизувався,я
Ото був спритний! Та думки кудись тікали,
Втрачав свідомість, ведіння - величні скали.
***
Не знати скільки, він пролежав, тиждень чи два,
В білих халатах люди, чув англійські слова,
Раптом над ним,нахилився якийсь чоловік,
-Мені здається, тебе бачив позаторік,
Чи помиляюсь, можливо в порту Гаїтті,
Ото, дружище, бувають дива на світі,
То ти англійську розумієш? Чому мовчиш?
Чи може здалеку, але бачу не плачеш.
Це був не сон, він розумів англійську мову,
Слово за словом, стрічали пору ранкову,
Все розповів, чи пан, чи пропав - сам не знає,
А що втрачати? В серці надію плекає,
Хто ця людина не відав,з часом зрозумів,
Зжалилась доля – це один із дипломатів.
***
Без документів, всім бідам на противагу,
Добра людина, йому вділила увагу,
Не стала осторонь, не часто так буває,
Мрія вернутись, вкотре серце зігріває.
Босоніж йти, відчути свою рідну землю,
Бачить красу, вкотре вирватися на волю,
І повернутись у рай, в обійми Світлани,
Досить вигнанцем, бороздить всі океани.
Військовий госпіталь – притулок на півроку,
На Батьківщині, стріли осінь жовтооку,
А днів зимових скільки? І чи в сподіванні,
Що я живий? Чи вдвох зустрінем зірки ранні?
Тікає сон, думки ятрять. Лягає смуток,
На душу заново, зібрати б все у жмуток,
Навік позбутись, втопить у морському царстві,
Й не жити тут, у темряві, хоч вже й не в рабстві,
Немов вигнанець, жаль, але по своїй волі,
Час згоїть рани, щиро подякую долі,
Чекаю вироку. Хто зна, як карта ляже,
У гріхах каявсь, може якраз, Бог поможе.
Відстань між нас, Світланко, уже невелика,
Знаю з тобою, ніколи не пізнав лиха,
Мені би крила та й під твоє тепле крило,
Навіть готовий, з тобою їхати в село,
А море, чайки, поклик завжди мандрувати,
Лишив би я, щоб храм любові, нам збудувати.
***
Весняний ранок, як вісник його удачі,
Напередодні, вирішені всі задачі,
Вже на причалі, дуже гучно й досить людно,
У спецодязі, жваво поспішив на судно,
У портмоне, подароване дипломатом,
Декілька доларів та папери з білетом.
Порт Сан- Хуана залишався за плечима,
Яка вона, стала тепер, моя Вітчизна?
Чи дочекалась, чи ще коханий Світлані?
Далекий шлях… у надії і в сподіванні.
Як пасажир, на судні, то справжній відпочинок,
Тепла каюта, мрії до білих хмаринок,
Смачні закуски, вино і теплі спогади,
Про першу зустріч - приваба ніжним поглядом.
І вісім років, уже сувмісного життя,
Вона диспетчер, у порту. Ніжні почуття,
І світлі мрії й плани на майбуття,
Давно було б, замати собі рідне дитя.
Та час відтягували, бо квартири нема,
Вона так часто, напевно казала жартома,
Щоб не засмучувати його,. Та мала шанс,
Всі лікарі втішали- на все потрібен час.
Він розумів, мабуть тому й не наполягав,
Кохав всім серцем й душею, берегтись благав.
***
Дальня дорог, позаду страх і тривоги,
Гризуть думки, як приймуть, зустрінуть колеги?
Змінявся настрій,то бурхливий у мажорі,
За мить сумління і спокій, уже в мінорі,
Вкотре до дзеркала, підійде, втішається,
Модна зачіска -»канадка», посміхається,
Дякувать Богу, ваги набрав, доглянутий,
Тоді ж сухий, зчорнілий був, як з хреста знятий.
Хоча давненько на висках сріблиться іній,
Лишив сліди, йому цей круїз незабутній,
Та все ж ті очі, всякчас не втрачали блиску,
Коли ж кохану згадував, відчував ласку.
Три пересадки, на суднах зовсім без проблем,
Та роки втрачені пригадував із болем,
Як змити з пам’яті, що переніс на плечах,
У душі й в серці, раптово сльози на очах.
Стамбул привітний, сяяв під ранковим сонцем,
Напередодні, вмитий теплим літнім дощем,
Йому не раз, тут доводилось побувати,
Нині ж із трепетом, у душі став сприймати,
Знайомий порт і близько судно з Батьківщини,
І на затримання,здалось, нема причини,
Та лиш по трапу зійшов, як один чоловік,
-Ну, що Артуре, помандрував, побачив світ?
***
Червоний обрій раз у- раз топивсь у морі,
Гучна молитва у Софіївському соборі,
Слова розносилися, далеко по окрузі,
Він на балконі з дипломатом, ніби друзі,
В готелі ніч, а потім, до Одеси ранком,
Коханій буде повернення подарунком.
Сонячний ранок, передвіщав чудовий день,
О,скільки лишиться, у свідомості вражень,
Від пережитого і пройденого в житті,
Артур стояв, схиливши голову в сум’ятті,
Не міг повірити, що скоро буде вдома.
Літак здіймався ввись, у блакитні небеса,
Милує очі, приваблює земна краса,
Від хвилювання, аж весь тремтів, яке щастя,
Кілька годин й вже точно повернутись вдастя.
Чи дочекалася, чи ні, люба Світланко,
Де зараз ти, моя кохана веселунко?
Як не моя? Раптом ранила думка- стріла,
Чи в противагу коханню, між нас тьмяна мла,
Як геть прогнати, усі сумління і вірить,
Невже комусь, своє серце змогла довірить,
Душить неспокій, криштальні сльози на очах,
Думки нав`язливі, вже здавалось знесе дах,
Але ж любились і цінували кохання,
Духмяні квіти, в полі збирали до рання.
***
Довга розмова в адміністрації порта,
На столі рапорт і звіт на чотири листа,
Одне втішало, що спасли двох побратимів,
Що були з ним, на судні. Розповісти він вмів,
Але до вечора маринували його,
Прокуратура, на завтра запросила знов.
Уже смеркалось, на серці так важко було,
Може Світлана, часом поїхала в село,
Розчарування, від хвилювань мокре чоло,
Вона звільнилась, це слово неначе вирок,
Що ж це заставило, зробити зважливий крок?
Він ніби п`яний, йшов по знайомій вулиці,
Від ліхтарів, добре виднілися таблиці,
Ну от, здається, я знайшов, тут не заблукав,
Вже й третій поверх, хвилюючись, дзвонив, гукав.
***
Нині в готелі, в руках номер телефона,
Чому й навіщо, змінила квартиру вона?
Погляд сумний, то ж на серці глибока рана,
Чи сподівання і надія, все омана?
За вікном темінь, похолодало, крапав дощ
Десь зникли зорі, чом цьому не завадить хтось?
Хоча б не змокла, може вийти назустріч їй?
Він намагався, не позбутись усіх надій.
Довге чекання… та пройшло лиш пів години,
Чому так важко, занадто довгі хвилини?
Він відчував, хвилювалась, все ж мала прийти,
Може й немає мені приводу радіти?
Враз пригадав - За день до відплиття у море,
На кухні яйця смажили і помідори,
З одної вилки смакували, посміхались,
Як парубійко залицявся, вже й кохались.
Перед очима та усмішка на обличчі,
Сама чарівність. За мить сміялась у вічі,
Так тепло, весело, душевно, щиросердо,
В обіймах шепіт,- Світлано - моя трояндо!
Невже тоді, з нами доля пожартувала,
Була негода, морські хвилі шматувала,
Хустинка синя, ледь- ледь трималась на плечах,
Передчуття… раз – у - раз погляд відчаю, страх,
І все ж весною, мені дихала у спину,
Бо все життя, лише тебе кохав, єдину,
Та кілька чайок, нібито попереджали,
Літали низько й занадто гучно кричали.
***
У двері стук. Тихо, на місці не встояти,
І надто важко хвилювання приховати,
Думки – зірниці посеред хмарного неба,
Як не моя?Але ж нам зустрітися треба.
Ні, це не сон, вона й хлопчик, років дев`яти,
Вже тепла зустріч, почуття змогли зберегти,
У очах блиск, на віях бриніли сльозини,
Ніжні обійми, на устах гіркі краплини.
-Ну от, діждалась, - слова сина, хитрий погляд,
-Ти так нічого… маєш непоганий вигляд,
Я йду і думаю, все не усвідомлюю,
І де ти був, що довго добиравсь додому?
Чуєш, не плач,- за мить притулився до мами,
Не відпускай! Нехай постійно буде з нами!
Вересень 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926925
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 03.10.2021
Мама доню свою рідну
В гості відправляла,
Як вести себе потрібно
Мудро наставляла:
-Будуть виступати гості –
Жувати не можна,
Вислухай уважно тости,
Що там каже кожна.
Та до чарки не тягнися,
Наперед не пхайся,
Серед старших оглянися,
Мило посміхайся.
Пий водичку мінеральну,
Виникне розмова –
Покажи, що ти морально
До життя готова.
А як стануть танцювати,
Зроби по - англійськи:
Не прощаючись - із хати!
(Так у колах світських).
Аж на другий день припхалась
Донечка додому,
Розказала, як набралась
Горілки і рому:
-Я забула, що ти вчила,
Як у тих англійців,
І по-нашому зробила:
Ми ж то - українці!
Гопака я танцювала
Із кумом Альбіни,
Реготала і співала –
Аж дрижали стіни.
На коня пила я залпом,
На кожну підкову,
Всі вітали мене з кайфом,
Наливали знову…
І по-нашому я швидко
Чарку спорожняла,
Мусила там ночувати,
Бо йти не діждала.
У англійців свої тости
Й свої забобони,
А я рада, що в нас в гостях
Отакі закони!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926918
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 03.10.2021
Какую роль играл король?
Какую роль играли его
слуги?
Когда все мысли в королевстве съела моль,
Когда других за мысли судят...
Ведь в каждом королевстве много палачей,
Конкретно, всё становится дурдомом,
За то, что кто-то светит ярче хлипеньких свечей,
Его таврят, и гонят прочь из дома.
Примером может послужить кузнец,
Который в горне плавит слово,
Который слышит тысячи сердец,
И разжигает души снова, снова...
В пример обратный - королевская чета,
Которая смолит, вонзая ложь всем в уши...
Мы все играем роль безликого шута,
Одних смешим, других - своим же смехом душим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926636
дата надходження 30.09.2021
дата закладки 30.09.2021
А осінь холодним туманом
Тихенько встеляє поріг,
Не видно крізь нього в цей ранок
Ні поля, ні лісу, доріг.
Суцільною зверху стіною
Й донизу, впритул до землі,
Окутане й вмите водою,
Все губиться в сірій імлі.
Десь там загубилося сонце
І сіра кругом пелена,
Стікає по шибці віконця
Осіння сльоза росяна.
Десь там, у цім сірім тумані,
Твої загубились сліди.
Мабуть, ті шляхи нездолані
Понесли з собою птахи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926648
дата надходження 30.09.2021
дата закладки 30.09.2021
День привычно утро нахлобучил,
Ночь передала ему привет...
И рассвет, застрявший в хмурых тучах,
Не спешит пролить на землю свет...
Неуютно стало на балконе,
Нет былого шелеста знамён...
И в мобильном пыльном телефоне
Тает скудный перечень имён...
Ворошу отчаянные мысли
И пока сдаваться не спешу...
Правда, и мечтать не вижу смысла,
Хоть неровно осенью дышу...
А она припудрила округу,
Макияжит парки и леса...
Надеваю свитер как кольчугу,
Забываю птичьи голоса...
Скоро запорошит и завьюжит,
Заметелит журавлиный клин...
И в башку залезет неуклюже
Толстокожий безобразный сплин...
сентябрь 21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926644
дата надходження 30.09.2021
дата закладки 30.09.2021
Забавы детские осенние напасти;
С ветвей густых упала бахрома...
Еще чуть-чуть и силу белой масти
Земле покажет грозная зима.
Запрудит льдом и реки, и озера,
Завьюжит и поля, и города...
И сквозь пургу не выглянет Аврора,
И кажется порой, что навсегда.
У тьмы ночной другое будет имя -
Бесстыжая подруга колдовства
И то, что было против - будет с ними,
Сдавив на нет бунтарские права.
Как холодно - застонут аксиомы...
Как боязно, но хочется весны,
Чтоб мир вздохнул от солнечной истомы
Не испытав последствия вины.
Скорблю, но дни для "рыжей" - сочтены.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926686
дата надходження 30.09.2021
дата закладки 30.09.2021
У осенней листвы пересуды
(От обновок и счастье, и слезы)
И слышны они ночью повсюду
Откликаясь ветрам на угрозы.
Миловидность окраски нарядов,
С лунной пылью играла в шарады,
Но опавшие были не рады
И лишались изысков награды...
Поутру ими строили кучи,
Жгли костры не давая промокнуть
И кто знает, как было б им лучше,
Тленом стать или просто засохнуть?
Лишь зима всех заставит умолкнуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926690
дата надходження 30.09.2021
дата закладки 30.09.2021
Дарує осінь різнобарвні гами,
І мрія рветься, увись,у небеса,
Де- інде листя, шурхіт під ногами,
Відволікає - поглянь, всюди краса,
Щедрі дарунки, з радістю приймаю,
У буйноцвіті чорнобривці, айстри,
Тріпоче серце, метеликом злітаю,
Сприйму їх запах, загадкові чари.
О осінь! Чарівнице кольорова,
Умієш, сонячним проміннячком всміхатись,
Як день, ясніша, пора ж вечорова,
Похмура - не завада любуватись,
Майстерністю твоєю утішатись.
Із чорнобривців віночок - оберіг,
У рідний край думками відлітаю,
Зігріва спогад про духмяний пиріг,
Любов матусі - завжди відчуваю,
Багата осінь, яблука, грушки й сливи,
Гілки вклонилися, аж до землиці,
Сонце всміхнулось осені цнотливій,
Сонячний зайчик скаче по травиці.
О, осінь! Чарівнице кольорова,
Умієш, проміннячком сонячним всміхатись,
Як день, ясніша, пора ж вечорова,
Похмура - не завада любуватись,
Майстерністю твоєю утішатись.
Безмежність злата, маєш у запасі,
На виноград, сипни не одну жменю,
І сонце солоду додасть. На часі,
Вино рікою, в догоду бажанню,
Даруєш осінь удачу й натхнення,
Багрові фарби з червоним відтінком,
Приносиш радість, віру в сьогодення,
Й свою любов, із ніжним поцілунком.
О, осінь! Чарівнице кольорова,
Умієш, проміннячком сонячним всміхатись,
Як день, ясніша, пора ж вечорова,
Похмура - не завада любуватись,
Майстерністю твоєю утішатись.
22.09.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926358
дата надходження 27.09.2021
дата закладки 30.09.2021
На дорозі страж порядку
За безпеку дбає –
На обочину машину
Хвацько завертає.
Вчителька із укр.мови
За кермом сиділа,
Пригадав інспектор школу
І узявсь за діло.
-Яка зустріч, Розо Львівно!
Радий вас вітати:
Двійочник Микола Рівний,
Мушу штрафувати.
Ми, даішники - не звірі
(Я за себе знаю),
Все поясню, перевірю,
З миром відпускаю.
Штраф не будете платити
(Педагоги бідні),
Тепер я вас буду вчити –
Всі ви такі рідні!
Я сьогодні залишаю
Вас після уроків,
Цим якраз застерігаю
Від нещасних кроків.
Ось вам зошит у лінійку,
Ручку в праву руку,
Виправляйте свою двійку
З дорожнього руху.
«Буду Правила я знати
Віднині й довічно»,-
Сто разів це написати
Ще й каліграфічно.
Метод цей у вас був модний,
Дуже ефективний,
Тож і мій урок сьогодні
Буде позитивний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926493
дата надходження 28.09.2021
дата закладки 30.09.2021
Всім Мишам від Кота життя не стало,
Бо він ловив їх дуже вдало,
Ганяв, душив, як тільки міг,
Господарю приносив і складав до ніг.
А той любив, за це все дозволяв
І молока побільше наливав.
Колись разом зібралися всі Миші
В темнім підвалі, там де тиша.
- Живою жодної розбійник не залишить нас,-
Всі закричали хором в один час.
- Життя такого не побажаєш, навіть, ворогам,
То щось робити треба нам.
На зборах довго думали й рішили
І отаке постановили:
-Як Кіт колись засне міцненько,
Дзвінок повісити на шию і тікать швиденько.
А буде підкрадатись, щоб якусь зловити,
Дзвіночок стане нам дзвонити.
Усім сподобалася ця ідея,
Та хто ж дзвінок повісить прохіндею?
- Хто сміливіший – лапу підніміть,
Беріть дзвіночок й до Кота ідіть.
Та от біда—сміливця не знайшлося,
Увесь народ додому розійшовся.
Хоч Кіт набрид усім, немає мочі,
Та лізти в пазурі ніхто не хоче,
Бо буде це серйозне діло,
Кожен турбується лише за свою шкіру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926651
дата надходження 30.09.2021
дата закладки 30.09.2021
Из сборника двустиший "КАЛАМБУРНОСТЬ"
*** 256 ***
у мужа молодого был с любовницей АВРАЛ,
А ВРАЛ жене, что в нём мужчина умирал.
*** 257 ***
— так что? у МОРГА ЛИ бомжи лежали?
— ну да, лежали как живые и МОРГАЛИ.
*** 258 ***
МОРГ – АЛ от крови свежей был,
труп не МОРГАЛ, зато от боли выл.
*** 259 ***
БУК ЛЕТ сто двадцать простоял в лесу…
вот и БУКЛЕТ я из него для вас несу!!!
*** 260 ***
— ЧЕРЕП – АХ, какой у вас, мадам, непрочный –
у ЧЕРЕПАХ возьмите панцирь – выбор точный!
…………………………………………………………
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926431
дата надходження 28.09.2021
дата закладки 29.09.2021
Колише вітер гілля та й колише,
Листки зрива й кидає попід ноги,
Чому мене тривога незалише,
Чому нема, їм іншої дороги.
Життя коротке, весна, літо, осінь,
Подих весни і сонячне проміння,
Серед суцвіття зваба - ніжна просинь,
Зрадливий вітер, холод, вже тремтіння.
Хлюпоче дощ, відчай, осінь ридає,
Сльозини - краплі стікають до землі,
Певно природа себе так втішає,
Але на серці,чомусь важко мені.
Три пори року, мрії до блакиті,
Жаль час минає , так занадто швидко,
У ваших скринях поховались миті,
Щасливі, радісні, доволі прудко.
Не зупинить - час, вітер, осінній дощ,
Сприйму дари, напевно за потрібне,
Бо зупинить все це не спроможній хтось,
Що дано Богом для нас воно рідне,
Нам залишається лиш привітати,
Як доживу - буду зиму стрічати.
26.09.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926228
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021
Кожен день цікава теща
З наполегливим завзяттям
Ревізує й контролює
Поведінку свого зятя.
Молодий, а сиві скроні…
Чи достатньо заробляє?
Як відноситься до доні,
За дітей, добробут дбає?
Це Семена стало злити,
Ляпнув, теща ледь не впала:
-Як би, мамо, так зробити,
Щоб ми довго вас шукали?
Враз схопилась за голівку:
-Якщо я несу вам горе –
В червні ти купи путівку
І відправ мене на море.
В липні, щоб відпочивати –
Прибережні є курорти:
Там я зможу показати
Всі бікіні, сукні й шорти.
А у серпні я не проти
Пригадати сни дівочі –
Кращі всі міста Європи
Бачити на свої очі.
Буде в спокої радіти
Вся сім’я твоя, Семене,
Протягом усього літа
Відпочинете від мене.
А як все оце оплатиш,
Буду я не теща-мати,
Після цього мене будеш
Дорогою називати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926167
дата надходження 25.09.2021
дата закладки 25.09.2021
Чому життя, неначе в річці вода,
Так дуже стрімко й швидко спливає,
Я озирнуся - як була молода,
Все тіло ніби вихром проймає.
Все пережито, що доленька дала,
Хоч трохи мудрості і впевненості,
Запал глушила і загартувала,
Усі печалі пізнала й радості.
Як цвіт бузку, дарив натхнення й любов,
Яснії зорі - давали надію,
Від почуттів, кипіла в судинах кров,
Та не згубила суть життя, ще мрію.
Хоча й сьогодні, літо здало кермо,
У піднебессі зникає просинь,
Ми всі обра́зи, впевнено залишмо,
Їх золотиста, сховає осінь.
Не забувай, квітни, живи мій друже,
Життя рікою, часті пороги,
Усе цінуй! З роками став мудріше,
Даються долею, нам дороги.
Кажуть нам Бог, на все дає іспити,
У сподіванні, спроможні пройти,
Тож тіло й душу ми маєм зміцнити
І далі гордо йти, щоби не впасти!
29.08.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926034
дата надходження 24.09.2021
дата закладки 24.09.2021
из одноимённого сборника одностиший
1041. у вас, мадам, такой красивый ПОНИ… я подарю ему ПИОН.
1042. я вратаря от гола СПАС, мимо него, послав свой ПАСС…
1043. на берегу у моря ЯМКА, в неё-то и поставим мы МАЯК.
1044. как только я вставил последний ПАЗЛ, пушка с картинки выдала ЗАЛП!
1045. каждое УТРО в армии ОРУТ – как будто будят РОТУ…
1046. на ТУЧЕ сидя, ЧУЕТ бог ЧЕТУ, – грехов ведёт УЧЕТ…
1047. я так страшно СОУС обожаю, что без страха каждый день его СОСУ.
1048. ты РИТУ к ТИРУ отведи, перед стрельбой ей нос УТРИ…
1049. он всегда был настолько СКУП, что не давал нажать на кнопку "ПУСК"…
1050. этот ОПЕР о поздней ПОРЕ на протокол всё ПЕРО истратил!
.......................................................................
* ИГРА БУКВ * ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=64314
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926019
дата надходження 24.09.2021
дата закладки 24.09.2021
Колекція
Колекція
Світлини
Друзі
908 друзів
Angelina Zinshenko
Владимир Мисюня
Таня Радло
Тетяна Федоренко
Таня Таран
Світлана Нагорна
Наталія Майстренко
Ольга Костючок
Альона Лаур
Конфіденційність · Умови · Реклама · Вибір реклами · Файли cookie · · © Facebook, 2021
Дописи
Валентина Бугрій
23 год ·
Поширено серед: _Ваші друзі
Відцвітають квіти ,опадає листя,
Бавиться, кружляє в жовтій тишині.
Вже моя калина одягла намисто
Осінь йде до мене на баскім коні.
Сонечко сідає...
Рано вечоріє...
Вдалечінь відходить лагідне тепло.
Світло мого дому в вікнах янтаріє,
Відбитки лукові в осінь простягло.
Засинають квіти...
Тишина і спокій
Тягнуться вечірні тіні без кінця.
Місяць небом котить...
Замріяні зорі,ніби наречені, линуть до вінця.
Вулиці безкраї в сірому просторі,
Яблуками пахне пора золота...
Лине ніжна пісня юності й любові
В молодість далеку мене поверта.
Нам тоді здавалось, юність наша вічна
Про щось шепетіла над ставком верба.
В спогад повернула мене чиясь пісня,
Я єством відчула, ожива душа.
Роки пролетіли, відспівало літо...
Осінь жовтокоса мене обняла. Давні мої мрії в тиші не розмито...
Осінь, моя Осінь, Осінь золота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925874
дата надходження 22.09.2021
дата закладки 22.09.2021
це знову я, але не той
привіт, клади ключі на стіл
уже не твій, і не герой
якого бачила в приціл
який міг бігти через терн
зібрати друзів не на чай
та всі розбіглися тепер
не в мережі, і не зважай
не памятаю те що знав
твій колір, твій таємний смак
коли я міг, коли літав
забув що може бути так
що може бути без думок
без слів, без бажаних облич
життя як висохлий струмок
і млосна нескінченна ніч
замовив піцу в одного
на кухні вітер, в голові
лиш силует і те вікно
де пролітали теплі дні
де мрії ще були вином
п'янким, і дух свободи ніс
якщо кохання - напролом
якщо стрибок то через міст
це схоже на забутий текст
який писав коли ще жив
тоді я міг порвати тест
і не складати зайвих слів
де той момент, де та межа
на кахель кольору небес
колись я впав і так лежав
знайшли на ранок не мене
і ось існує цілий світ
де зло, добро, любов і ртуть
де всі контакти з номерів
які ніколи не беруть
застиг годинник, ліжко, сон
а завтра знову сірий день
мішають будні свій бетон
коркують ними звук пісень
під враженням від пісні ЖЩ - Тоска
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925864
дата надходження 22.09.2021
дата закладки 22.09.2021
Довела Марися мужу:
-Досить нам уже казитись.
Я сказати тобі мушу:
Буде краще - розлучитись.
Отака ось катастрофа!
За порадою помчалась
До куми своєї Софи
(Та вже тричі розлучалась).
-Скоро суд. Я переймаюсь,
Щоби в дурні не пошилась,
У розлученні не каюсь,
Щоб майно мені лишилось.
За сім років ми надбали,
Кумонько, добра багато:
Трохи грошей назбирали,
Є машина, діти, хата…
Гроші в нас на депозиті:
Я боюсь, щоб так не склалось,
Чоловіку - паразиту,
Щоб ці кошти не дістались.
Кума Софа професійно
Мудру голову схилила,
Точно і прямолінійно
Все в деталях пояснила:
-В цьому, головне, Марисю,
Розділити майно й хату,
А за гроші не журися –
Їх поділять адвокати.
Будуть рішення читати,
Що повинна ти радіти:
Найдорожче будеш мати –
Тобі лишаться всі діти!
А житло, майно, машина –
Все на плечі чоловіку,
Із проблемами такими
Нехай мучиться довіку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925851
дата надходження 22.09.2021
дата закладки 22.09.2021
Зливаюсь з осінню своїм єством,
А ти весною дихаєш у спину.
У вересня золочене шитво,
Твої дороги у мережках днини.
У тебе розквіт сонячний в душі,
А я терпку зриваю знов тернину.
Любов'ю переповнені ковші.
В легких обіймах свіжість павутини.
Весна і осінь разом? Це ж абсурд!?
Осінній дощ. Думки про парасолю.
В душі моїй журливо...власний суд:
Весняний гріх проник в осінню долю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925671
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
Ассоль - Невинное Созданье,
Что Слёзно Смотрит В Океан,
И Днём И Ночью Платком Машет
Всем Прибывающим Судам.
Она Мечтает -
Парус Алый
За Ней Однажды Приплывёт
И Из Кошмара Серых Будней
Её Навечно Заберёт !!!!!!!!!!!!
Послушай, Глупая Девчонка,
От Пирса Дальше Ты Держись -
Ведь Чистоту Твою Отнимут,
А С Нею Может Быть И Жисть !
Какого Б Цвета Не Был Парус -
Им Управляет Негодяй,
Что Грабежами И Обманом
Добыл Корабль -
ТАК И ЗНАЙ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925663
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
Роза белая.
Однажды, странник – пилигрим,
Стремясь по зову предков,
Пустился в путь!... Был одержим,
Своей удачей редкой;
Он розу белую, бутон
Сорвал средь райской пущи,
Где колокольный перезвон
В миру хранит живущих.
Принёс, и посадил в песок
Безжизненной пустыни
И утвердительно изрёк:
«Твоё жильё… Отныне!..
Ты будешь землю украшать
В террасах, клумбах предков:
Расти, цвести, благоухать
И чтить завет их ветхий.»
Палящий зной – зловещий ад,
Смертельное безводье…
Заблудший путник каплям рад,
Не по плечу приволье!
Смешалось всё: печаль, тоска,
Занозная обида,
И благородная рука,
И ожиданье чуда,
И предрассветная роса…
В раздумьях и в тревоге
Хранитель жаждущих спасал –
Предвидя передряги.
Укоренилась, ожила,
Не предалась забвенью…
Весною поздней расцвела –
Затмила окруженье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915034
дата надходження 27.05.2021
дата закладки 20.09.2021
Промайнула юність - та без телефона,
Не було Вконтакті ні ночей безсонних,
Ні стрімких пікапів, ні палких романів
Десь там у Фейсбуці, Скайпі, Інстаграмі...
Пролетіла юність, посивіла зрілість.
Молодь - у ТікТоці. Що ж мені лишилось?
Не завів акаунт навіть у Ютубі,
Хто мене пострімить, коли вріжу дуба?
Незлим тихим тегом хто мене згадає,
З ким я зачекінюсь там, за небокраєм?
Не знайшов до лайків доброї дороги:
Ні тобі не коуч, ні тобі не блогер...
Любий мій нащадку, дорогий фоловер,
Шариш? То розшарюй! І бувай здоровий!
●Пікап - зваблення.
●Акаунт - обліковий запис.
●Стрімити - транслювати онлайн з місця події.
●Тег - відмітка для полегшення пошуку.
●Зачекінитися - позначити своє місцезнаходження на карті онлайн.
●Розшарити - поділитися з іншими користувачами.
●Фоловер - користувач соцмережі, який слідкує за новинами іншого користувача.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925267
дата надходження 16.09.2021
дата закладки 20.09.2021
Давно не купався у Чорному морі я...
Це зауваження до себе – некритичне,
Бо є крім нашої держави – Чорногорія,
А в неї власне море є – Адріатичне!
Чистішої води у світі пошукати треба,
Бо в цьому морі во́ди, ну такі позорі,
Що в них пірнути можна, наче в небо,
Й не камінці на дні зібрати – білі зорі.
А береги – це неймовірно гарні пляжі,
Непотріб там відсутній чи яке сміття...
Не метушиться там народ в ажіотажі.
Там, як і всюди – врівноважене життя.
Там всюди у державі є такий порядок:
Передусім до всіх без винятку повага,
Будь ти, царів чи імператорів нащадок,
Або ж якийсь простенький роботяга...
Нема там ні насильства, ні грабунків,
Відсутні злодії в країні, навіть шахраї!
Там між собою найродинніші стосунки
І різні гості, і туристи всі для них свої.
Поліціянтів там побачити – це диво! –
Совість в кожної людини на контролі,
Тому народ живе там вкрай щасливо –
Хоча й спекотно – всі не босі і не голі!
Сприяє щастю все – і клімат і погода,
Дари полів, садів, гірських лісів і мо́ря,
Там дивовижні всі міста, але й природа
Нікому не несе страждань та, або горя.
Все це мені примірять довелося на собі.
Дружина перед тим сказала: обирай –
Відпустку жити в політичній боротьбі,
Або на відпочинок в дуже теплий край.
І от тринадцять днів з дружиною в раю,
За що вона мене подякувати змушена...
У підсвідомості своїй я якось визнаю –
Тринадцять, як-неяк – чортяча дюжина!
...Не пе́кло там мене по-чорному пекло́
Й не діставав ніхто там чорним ротом...
Не з Чорних гір те відчуття прийшло:
Як там залишусь, буду антипатріотом!
Відпочивати там душею та всім тілом?
А хто ж це за життя боротиметься тут?
Хай гострим словом, як уже не ділом,
Щоб не настав для нас для всіх капут...
І от вже знову в рідній бідній Україні
Спостерігаю як жирують тут багатії...
Вони ж бо – чорні, ми всі – жовто-сині!
Ось так всі в Світі мають кольори свої.
20.09.2021
P.S. Знімок Адріатичного моря - мій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925633
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
Увидел в кума огонёк.
Зашёл и сел у акации:
-Как живётся,куманёк,
Вам...после операции?
-Кардиохирург лечил
По новейшей методе;-
Он операцию отменил
И доверился природе.
-Давал пиво с перцем
От...болезни тяжёлой?
-Пел:"Легко на сердце
От песни весёлой"(!)...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925361
дата надходження 17.09.2021
дата закладки 17.09.2021
-Про шубу мрію,Степане
(Каже якось Одарочка)...
-Тобі я...бурячків дістану
(Моя ж ти господарочка)!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925346
дата надходження 17.09.2021
дата закладки 17.09.2021
В переповнений автобус
Дві бабусі входять
І таку вони розмову
Голосно заводять.
- Зін! Чого так рано їдеш?-
Запитиує Клава.
Ну, а Зіна їй на те
Так відповідала:
- Щось останній час не спиться,
Моя ти, подруго!
Вирішила для розминки
Проїхать два круги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925329
дата надходження 17.09.2021
дата закладки 17.09.2021
На пеньку сидить Павло
І смалить цигарку,
У задумі поглядає
На свою Наталку.
Як та втомлена й сердита
Картоплю копає
Й раз за разом із чола
Піт свій витирає.
Він їй, ніби, співчуває:
- Якби сина мала,
То тепер оцю картоплю
Сама б не копала.
Тобі треба було сина
Раніш народити,
Тоді б він допомагав
Копати й садити.
Вона йому: - Того сина
Ти б лиш зміг навчити,
Як сидіти на пеньку
Й цигарки палити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925236
дата надходження 16.09.2021
дата закладки 16.09.2021
На двох’ярусному ліжку
Зверху - п’ятирічна Ліза:
Тут стрибають її ніжки –
З шафи вже летить валіза.
Знизу спить сестричка Рая,
Мама ледве її вклала:
Насварилась на Бабая
І про монстрів розказала:
-Хто не буде спати тихо,
Неслухняним буде в ліжку,
То до того прийде лихо:
Злий Бабай відкусить ніжку.
А ту дівку, що плигає
І ніяк не вгомониться,
Зла зміюка покусає,
Бо на діток таких злиться.
-Я спокійна,- каже Ліза,-
Монстр сюди не добереться,
Він до мене не полізе,
Бо сестрою нажереться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925181
дата надходження 15.09.2021
дата закладки 15.09.2021
В’ячеслав після роботи,
Як завжди, відпочиває,
Жінка поруч, у журналі
Сторінки перегортає.
-У кросворді ось питання,-
Розпирає радість Нінку,-
Яке в мужа є бажання,
Коли дивиться на жінку?
Тут всього чотири букви,
Дуже легко відгадати,
Називай, коханий, слово,
Я готова записати.
-Звісно, борщ, і це ти знаєш!
Ніна почала сичати:
-Не туди ти загинаєш,
Доведеться підказати.
Перша ес у слові цьому,
Така сама і остання,
Тут вже ясно і тупому –
Дуже легке це завдання.
-Догадався,- каже Слава,-
Слово соус, легке, дійсно.
Ніночка журнал відклала,
Перейшла в скандальне дійство:
-Та коли ж ти нажерешся?
Щоб тебе уже розперло!
Слово - секс, дурному ясно,
Воно що, в тобі вже вмерло?
За обов’язки подружні
Щось почав ти забувати,
І такого паразита
Я ще маю годувати?
Слава слухав речі жінки,
Жалюгідний був, не гордий,
Проклинав того навіки,
Хто придумав ці кросворди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924440
дата надходження 08.09.2021
дата закладки 08.09.2021
Это будет наш секрет.
Вас любил...А вы - не очень.
Вам писал я всякий бред,
Дни горели, тлели ночи...
Думал, всё как у людей,
Есть любовь под небесами...
Вы твердили - это бред!
Вот и всё. Вы - сами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924435
дата надходження 08.09.2021
дата закладки 08.09.2021
Эх, судьба моя…
Эх, судьба моя – тельняшка:
Тёмно-бела полоса!
То сироточка… бедняжка,
То в брильянтах, как роса;
То в цвету весеннем бродишь,
То – в осенней суете
Грусть печальную заводишь
Растянувшись на кресте.
Тех, кого любил безмерно –
Недоступны, разбрелись…
С кем грешил коварно, скверно –
Буйства томно улеглись.
Затянуть бы пояс страсти
Настрадавшийся души,
Излечить зелом участье –
Зов вопящего в глуши.
Предреклось, молиться Богу –
Врачеваться на миру,
Что б в погостную дорогу
Проводили… по добру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924388
дата надходження 07.09.2021
дата закладки 07.09.2021
1.
Стомлено поскрипують навантажені вози. Воли повільно тягнуть по степовому широкому шляху свій вантаж- сіль та рибу. Десь високо-високо в небі весело безтурботно заливаються жайворонки. Літо перейшло за середину. Терпко пахнуть степ, високе літнє небо, похилі, вкриті вигорілим бур'яном, пагорби, далекий темний ліс- усе навкруги напилося щедрого сонця.
Остап піднімає голову, намагається розгледіти птахів, мружиться, прикриваючи очі широкою долонею, але полуденне сонце не дає дивитися.
Остап опускає погляд і раптом помічає на горизонті темну хмарку.
- А що, панове, здається ввечері дощ буде.
- Може і буде, - ліниво і не відразу відповідає йому невисокий, широкий в плечах товариш - Микола. Він повільно йде з іншого боку возу, спираючись на палицю.
З ними їдуть на возах чумаки ватажани- високий згорблений Тарас, літній уже чоловік, з сивою щетиною на впалих щоках та чорними як смоль козацькими вусами і кругловидий рожевощокий Іван-ще зовсім молодий, але знатний куховар. Він міг споро приготувати гарну юшку або наварити знатної каші майже з нічого. Був би тільки шмат сала, цибулина та трохи крупи у полотняному мішечку.
Тарас та Іван сопуть, лежачи на возах. Вчора на нічному привалі гарненько піддали купленої на ярмарку горілки, а сьогодні майже весь день проспали, похрапуючи і прицмокуючи у напівсні.
Воли повільно йдуть по дорозі, обмахуючись хвостами і вухами від докучливих мух і оводів.
Остап йде поруч з возом і роздумує над тим, як увечері вони з'їдуть з дороги, розпрягуть волів, розведуть багаття і варитимуть густий пахучий далеким домом чумацький куліш. Як солодко буде заснути після ситної вечері, накрившись кожухом і довго-довго дивитись у зоряне небо, вслухаючись в скрекіт цвіркунів і п'яніти від солодкого аромату степу.
-А хмара тепер ще ближче.
Микола з під лоба вдивляється в бік горизонту.
-І дивись, вона схожа на ковадло нашого Кало, старого цигана коваля з Ориніна.
-Ех, корчму б на шляху зустріти, а не спати під мокрими возами ..
- Остап лише неприязно поглядає на хмару і раптом відчуває, як серед розпеченого степу з'явилося слабке, ледь чутне дихання свіжого вітерця. Ледь помітне, примарне. Та всеж воно тут, воно точно є.
Воли все йдуть, трясучи довгими вухами. Ліворуч від дороги, далеко за пагорбами темніє ліс. Дорога десь попереду плавно повертає у сторону лісу.
- Може і зустрінеться нам шинок на перехресті доріг, або який хутір побачимо здалеку та й повернемо до нього...
Остап задумливо зітхає, зриває високу травинку ковили і жує м'яку солодкувату серцевину.
Раптом доноситься далекий ледве чутний грім.
-Гремить?
Микола насторожився, навіть призупиняється. Потім швидко коротко хреститься.
-Святий Ілля по небу роз'їжджає у своїй бричці, нечисту силу дістає з чортових нір, щоб чесним християнам не докучала.
Остап теж хреститься, згадуючи, як в далекому дитинстві, його дід, згорблений і одноокий, якого теж звали Остапом, довгими зимовими вечорами, під тріск дрів у печі, часто розповідав про святих людей, про святого пророка Іллю та його супутнику Єлисея.
Тарас зітхнув на возі. Потім повільно підвівся, позіхнув.
-А що, панове, здається ми сьогодні знатно помиємося.
Тарас ліниво потягнувся і пошамкав тонкими пересохлими губами. Витяг гарбузову флягу і вилив залишок води собі до рота.
-Чуєш, Іванко? Чи ти до сих пір дрихнеш?
Хмара поступово затягла півнеба. Вид її був величний, але разом і зловісний.
Птахи примовкли. Коники і цвіркуни в степу теж замовкли, ніби відчуваючи наближення грози.
Дорога плавно повернула ліворуч і темна громада лісу стала повільно наближатися. Вітер, ніби вирвавшись із пастки, вільно гуляв по степу. Густі високі трави немов дністровські хвилі, переливалися- то нахилялися, то знову непокірно піднімалися.
Блиснула блискавка і через недовгий час загримів розкотистий грім.
Чумаки разом перехрестилася. Остап боязко подивився на близьку темну хмару.
-Брати-товариші, нам би сховатися десь, та хоч би й в лісі. Тільки б не застав нас цей чортовий буревій серед степу.
-Ліс звичайно краще степу, та шинок ще краще.Там б і ніч зустріли. І куховарити не довелося б, -Іван задумливо почухав потилицю.
Але ось піднявся вітер. Впали перші холодні краплі. І відразу ж потемніло все навколо. Немов вечір вже опустився на поля.
Воли пришвидшили ходу.
Раптом яскравий спалах блискавки ніби розірвав небо. Ударив такий грім, що позакладало вуха. Остапу здалося, що земля пішла з-під ніг. Повітря разом закінчилось. Він немов провалився у колодязь і падав, падав, не відчуваючи власного тіла. Все навколо нібито вивернулася навиворіт і він виявився зовсім в іншому світі.
2.
Йшов нескінченний дощ. На степ опустилися сутінки. Це було схоже на довгий осінній вечір. Навколо було тихо, вітер майже стих, лише хлюпала вода під ногами і розмірено поскрипували колеса возів.
Остапу здалося, що вони йдуть уже вічність. І начебто поля зовсім інші. Немов він раптом заснув в дорозі або задумався про щось. Про щось таке, чого вже не пам'ятав.
Остап, підняв очі, озирнувся.
- Ох як стало холодно, - сказав він і кашлянув.
- Наче осінь настала.
Але супутники мовчали. Іван заліз під рогожі і навіть носа не показував.
Микола йшов по іншу сторону возів, натягнувши на голову солом'яний бриль. А Тарас сидів на останньому возі, накрившись з головою кожухом.
Дорога вже йшла попід лісом. Від заростей тягнуло прохолодою і терпким ароматом кизилу. Густі дерева захищали подорожніх від зливи. Дорога розмокла, йти стало важко. Воли йшли повільно, лиш ще нижче опустивши свої великі важкі голови.
Тарас знехотя зістрибнув з возу і босоніж пішов поруч з волами. Змахуючи важкі краплі з вусів, Тарас затягнув тиху пісню. Голос його, на подив чистий і мелодійний, звучав тихо і був схожий на цей нескінченний дощ.
-Ех, випити б чесному християнину чарку горілки перед сном праведним, - зітхнув Микола, коли пісня стихла.
-І закусити б її гарячим борщем з пампушками та часником, - розвинув далі мрію Миколи молодий Іван, вилазячи з-під рогожі.
-Тільки де ж того борщу взяти? - тихо зітхнув Остап, з тугою вдивляючись в сутінки.
Та раптом за черговим поворотом десь далеко, між сутінків і стіни дощу Остап помітив тремтячий вогник. Втомленому чумаку здалося, що це зірка на небі. Але ні, це точно був вогник десь серед степу.
- Дивіться, панове- ніяк хутір попереду ..
- Де, Остапе, де?
- Тарас нагнав Остапа і став вдивлятися у далечінь.
- Може привиділось?
- А, ось і я бачу! І точно вогник. Ніяк хутір який або дай Боже, корчма.
-Я теж бачу! - збуджено й весело сказав Іван.
- -Де де? - трохи підсліпуватий Микола дивився не вперед, а на Івана.
- Та он, дивись, правіше від возів!
Микола зіщурившись подивився у темряву, намагаючись щось розгледіти.
- А, сказати по правді, ні чорта не бачу, Микола махнув рукою, - але це нічого, раз три чесних пана бачить, то четвертий їм довіряє.
Чумаки повеселішали, передчуваючи швидкий відпочинок і ситу гарячу вечерю.
Воли пішли жвавіше, немов здогадуючись, про що говорять господарі, а може відчули запах житла. Дощ не припинявся. Вже зовсім стемніло і тепер далекий вогник було видно вже чітко.
Остап поморщився- холодна крапля затекла за свитку і неприємною цівкою побігла по спині. Одяг весь намок, став важким. По дорозі вже текла річка. Тверда як камінь глина перетворилася на рідке хлюпаюче слизьке місиво.
Вони повільно спускалися з пагорба. Навантажені вози напирали на волів і втомленим тваринам доводилося йти ще швидше.
Та ось чумаки вже були біля воріт, височенних та трохи перекошених. Це була корчма. Вона знаходилась не перехресті, під лісом.
Ніхто з чумаків не пам'ятав цього місця, хоча Тарас і Микола чумакували вже років п'ятнадцять. Та й Остап їздив на промисел вже п'ять років. Лише для молодого Івана це була перша поїздка і він уважно стежив за старшими товаришами, ловлячи кожне слово, запам'ятовуючи нові місця.
Ворота були відчинені і чумаки заїхали на подвір'я. Зморених волів розпрягли і Тарас відвів їх під широкий солом'яний навіс. Там було сухо і затишно. Микола допомагав Тарасові.
Під навісом вже стояв чийсь кінь. Він непривітно покосився на незваних гостей, принюхався і потряс головою.
Поки товариші займались волами і возами, Остап з Іваном пішли у світлицю, домовлятися про нічліг.
Коли чумаки піднімались по слизьким дерев'яним сходам- двері корчми зі скрипом відчинилися, на поріг вийшов, мружачись, корчмар- невисокий худорлявий, з густою, чорною, злежалою бородою та довгим гострим носом. Праве плече його було вище лівого, здавалося, що він щось ховає за бортом засаленої жилетки. Та й сам одяг був немов з чужого плеча- мішкувато висів на худий жилавій фігурі.
-Будь здоровий, пан корчмар.
-І ви панство, будьте здорові. Чумакуете?
Корчмар кинув швидкий погляд на промоклих гостей. І не дочекавшись відповіді продовжив:
-Чесно і відверто сказати, панство, в таку погоду краще по хуторах сидіти, а не чумакувати. А багато вас?
Корчмар не зрушив з місця. Примружившись, він подивився у темряву, у сторону навісу, де Тарас з Миколою прив'язували волів.
-Вас що, четверо?
- Так, четверо.
Остап підійшов ближче.
- Мокрі наскрізь і голодні. Так що пан корчмар, приймай гостей до ранку.
- Так так, заходьте.
Корчмар ніби прокинувся і кашлянувши, додав.
- Мене кличуть Яковом, а ви панове, як називаєтесь і куди прямуєте?
Іван відповів:
- -я Іван, а це Остап. А там, з волами Тарас і Микола. Чумакуємо ми, сіль і рибу веземо. А їдемо у Кам'янець. Так ось негода така, що хоч бери і дінься кудись. Уже й не знали, що нам робити.
Чумаки зайшли у хату. Тут було тепло. Пахло чимось кислим.
У просторій світлиці по середині стояв великий довгий стіл з лавками по обидва боки. На столі горіло кілька свічок. Та ще за низькими склепінням біля прилавка кадила масляна лампа.
За столом, ближче до прилавку, сиділо троє людей. Згорблений сивий і кошлатий старий, схожий на жебраків кобзарів, багато яких бродять по Україні. Поруч зі старим сидів хлопчина, років шести, білявий синьоокий, він уважно дивився на прибулих і щось тихо казав старому. Трохи ближче до входу, спершись ліктями на стіл, сидів високий кремезний запорожець з голеною головою і чорними, як смоль, вусами. За вухо був закручений сивий оселедець. Запорожець був вже добре під мухою.
Коли чумаки увійшли в корчму, запорожець став неспішно набивати свою люльку, таку ж велику як і він сам, поглядаючи на прибулих. В очах його, трохи роскосих, тремтіли вогники від свічки. Остапу навіть подумалося, що очі ці світяться наче у кішки.
-Доброго здоров'я, вельмишановне панство !, - голосно сказав Остап.
- І ви будьте здорові, - не зразу відповів запорожець.
Старий жебрак, не повертаючись, мовчки кивнув своєю кудлатою головою.
-А що, знатний дощ йде, - прикурюючи люльку і посміючись, промовив запорожець.
-Так, знатний, - відповів йому Іван.
- Та такий, що ми немов в річці викупалися.
-Ви напевно зголодніли? Сідайте.
Корчмар показав на стіл.
-Є рибна юшка. Є пиріг з капустою. Яйця. І випити знайдеться. Щоб добре зігрітися.
-Все неси, - відповів Іван.
-І рушники принеси, - додав Остап, обтираючи лице мокрим рукавом сорочки.
В корчму зайшли Тарас і Микола.
Вода з них текла потоками.
Чумаки привітались і залишаючи за собою мокрі сліди зразу навправились до печі, грітись.
Корчмар тим часом кудись дівся і через деякий час повернувся з заспаною чорнявою і худою як тростина жінкою- то напевно була його дружина. Разом вони почали накривати на стіл.
Дощ і не думав припинятися. Навпаки, припустив з новою силою. Краплі гуркотіли по вікну і стінах, здавалось, наче хтось постійно легенько стукає у шибку.
Чумаки приводили себе до ладу. Корчмар поклав на лавку великий рушник. Тим часом на столі з'явився баняк з холодною юшкою. Жінка корчмаря, яку звали Ціля, принесла ковбаси.
Запорожець подивившись на їдло і собі замовив ще медовухи з таранню.
Чумаки потрохи зігрілись. Свої мокрі свитки, брилі і тютюн вони пороскладали на лавку коло печі, що сохли. Потім сіли за стіл і почали вечеряти.
Ціля з під лобу споглядала на чумаків, Яків приніс з погрібу кислої капусти і огірків.
Після першої чарки тепло розлилися по тілу. Одразу ж у всіх піднявся настрій. Іван почав тихо посміхатись, роздивляючись навкруги. Остапа навпаки стало клонити до сну. Микола з Тарасом запросили до столу запорожця, той сів ближче і почав пригощати чумаків тютюном.
- Бачу, що ваш тютюн змок, то пригощайтесь моїм, будьте ласкаві.
Запорожця звали Петром. Він і справді їхав з Сечі додому, у Городок.
- То ми земляки! Бо ми ж з під Кам'янця!
Захмілилий Тарас по- братськи поклав руку запорожцю на плече.
Вони ще раз випили за земляцтво.
Микола запросив до столу і старого з хлопчиком.
Старий був сліпим кобзарем. Він скромно подякував але відмовився.
-А я теж під цю кляту зливу попав,- голосно росказував запорожець.
-Їхав с товаришем додому. З моїм земляком і побратимом Гнатом Однооким. Ось такий козак! Він чотири роки був у басурманському полоні. Але Господь допоміг втекти. Щей доброго коня у одного важного турка зміг поцупити.
Запорожець весело розреготався.
-Їдемо ми собі потихеньку, та раптом прямо посеред степу як звіється вітрюган! А степ той, як оцей стіл. Побачили якесь деревце тай мерщій до нього. А вже блискавки спалахують і грім гримить! То ми поскакали до того дерева- заховатись. І десь я товариша загубив..
Запорожець почесав бриту потилицю.
-Там яр з урочищем недалеко був- як скакали , то я примітив. Може мій Гнат туди дівся? А потім, як дощ почався, то я потихеньку поїхав та на цю корчму натрапив. Я так міркую- мій товариш теж сюди приїде рано чи пізно. То я вже його дочекаюся.
Ціля якось дивно глянула на Петра, ніби щось хотіла йому сказати. Та скоро відвела погляд, так що ніхто цього і не помітив.
Чумаки ще раз випили, закусили. Роскурили люльки.
Остап все ніяк не міг зігрітися. Підійшов до печі і притулився спиною до теплого каменю.
Весело потріскував вогонь. За віконцем шумів дощ. Остап накинув кужуха і вийшов глянути, як там воли.
Під навісом було добре. Воли скубали пахуче сіно. Кінь запорожця покосився на Остапа, тихо і непривітливо заржав.
-Все добре. Відпочивайте.
На подвір'ї було темно. Дощ стояв стіною. Десь далеко спалахували блискавки і тоді чорнота на мить підсвічувалась непривітним хрлодним світлом. З темряви на мить, немов з води виринали силуети дерев, тину, хати, холодними зірочками світились три пари очей тварин.
Остап трохи постояв під навісом, вдивляючись у чорноту, замерз та повернувся до корчми. Тут було тепло і затишно.
Підійшов корчмар і почав говорити про ночліг.
- Місця у нас не дуже багато, але щось, думаю, знайдеться.
- Ось тут, коло печі ляжуть оті два пана- корчмар показав на Тараса та Миколу.
- Парубок, - корчмар показав на Івана, який сильно захмілілі і щось весело розказував запорожцю, - ляже у сінях на лавці. Там і пан Петро буде відпочивати.
- А вас, пане, я покладу у хліву. Там будуть спати і дід з хлопчиною. У хліву сухо і тепло, щей багато свіжого сіна. Кужух у вас я бачу є, так що буде все добре. Пішли, покажу де це.
Корчмар узяв в руку замусолену лампадку, вони вийшли у двір, повернули праворуч. У хліву і справді було тепло. У стійлі дві корови ліниво жували жвачку.
Ось тут ляжете- корчмар показав у дальній кут з високою купою сіна.
- Місця тут і на п'ятьох вистачить.
Вони повернулись до корчми.
Захмілілі чумаки ще довго розмовляли, але втома брала своє. Потрохи усі стали затихати. Нарешті вирішили йти відпочивати.
Усі потроху почали вкладатися спати.
Тарас голосно і часто позівхав у темному кутку під пічкою. Микола тихо та спокійно сопів під кожухом. Захмілілий Іван все ніяк не міг заснути і ще довго про щось говорив з Петром у сінях. Але з часом і вони замовкли.
Остап поставив на віконце невеличкий каганець, слабеньке полум'я чаділо, та всеж хоч щось було видно у темряві. Потім пішов у свій куток, зробив гніздо у сіні, під голову скрутив свитку, накрився кужухом. Здається вийшло непогано.
У дальньому кутку лягли дід з хлопчиком.
Дощ все не стихав.
Остап швидко заснув, ніби пірнув з головою у темне нічне озеро..
Та раптом він пробудився. Остапу здалось, що він проспав лише мить.
Пробудився він від невимовного жаху, який раптом наповнив усе його єство. Остап сів. Від сну не лишилося ані сліду. Холодний піт тік по спині. Остап прислухався до себе- він намагався відшукати причину того страху, та не міг знайти.
Озирнувся по сторонам. Каганок на підвіконні майже згас, та всеж продовжувати слабо мерехтіти. На дворі було тихо, лише краплі дощу нудно били по землі та вітер шумів у тополях.
Остап подивився у сторону стійла. Тіні від силуетів корів дрижали на стіні хліва.
Та раптом Остап побачив що щось. Якусь бліду пляму коло однієї з корів.
- Що це?
Остап у всі очі вдивлявся, та ніяк не зміг зрозуміти, що це. Він тихо підвівся і стараючись не шуміти і не зводячи очей з тієї незрозумілої плями, підійшов ближче.
То був хлопчик.
Він вчепився руками і ногами до корови. Обличчя хлопчика не було видно, він прихилився до шиї корови, ніби хотів щось їй сказати.
І тут Остап побачив сповнені тихого жаху очі корови. В тих очах була смертельна туга від якої сам Остап ніби скам'янів. Ноги його підкосились і серце у грудях здається на мить зупинилось. Остап хотів закричати, та зміг лише тихо зітхнути.
Тіло хлопчика здригнулось. Обличчя відірвалось від шиї корови і повільно повернулося. По дитячому підборіддю текла кров. Очі хлопчика чорними озерами дивились на Остапа. Губи, усі в крові скривила не то усмішка, не то лютий вищір.
-Він пив кров корови!
Ця думка наче блискавка спалахнула в голові Остапа і викликала таку огиду і разом з тим лють, що він сам не розуміючи до кінця, що робить зі всього духу кулаком ударив хлопчика. Хлопчик відскочив і вдарився о дерев'яну огорожу. Та за мить він вже став на зігнуті ноги. Спина зігнулась дугою. Руками хлопчик упирався в землю, і був схожий на велетенського страшного павука. Він вищірився і затрясся, з перекривленного рота текла чорна кров.
Остап відчув, що ще одна мить і ця нечисть скочить на нього. Остап стрепенувся і кинувся до дверей. Він вибіг на двір, схопив заступ, який лежав коло хліва і підпер ним двері. Сорочка одразу намокла від дощу. Тільки тепер Остап помітив, що він був босяка. Та це було не важливо. Серце у грудях так колотилося, що той стукіт віддавав у голову. Остап кинувся до сіней- там відпочивали Іван і Петро. Треба було їх розбудити. У сінях на дерев'яній підставці горіла свічка. Як тільки Остап відкрив двері- полум'я задрижало і ледь не погасло від протягу. Остап підбіг до лавки, на якій лежав Іван і почав того будити. Та Іван не хотів вставати.
Остап відкинув кожух і побачив широко відкриті очі. Полум'я від свічки дрижало у застиглих очах. Остап повільно відняв руки від Івана і побачив що його долоні усі в крові. То була кров Івана. Остап відсапнувся і повернув голову у сторону Петра. Запорожець лежав під маленьким віконцем на другій лавці. Остап взяв свічку у руки і присвітив собі, щоб краще розгледіти Петра.
Запорожець лежав лицем донизу. Рука його звисала з лавки, так що долоня торкалася підлоги. З вказівного пальця на підлогу капала кров. Під лавкою уже ростеклась велика бура калюжа.
У роті Остап відчув привкус металу. Стало важко дихати. Остап підвівся і його одразу ж знудило.
Після цього стало трохи легше. Він почав думати.
Спочатку Остап захотів бігти до корчми, та раптом подумав, що душогуб може бути там, а це було небезпечно. Остап завмер і прислухався. Було тихо- лише вітер завивав та дощ гуркотів о стіни хати.
Остап вирішив безшумно вибратись на двір і заглянути до корчми через вікно. Треба було роздивитись, що там.
Стараючись не шуміти, він повільно відчинив двері- ті тихо заскреготіли. На мить рука завмерла- задавалось, той звук міг почути увесь світ, та згодом він знову почав повільно відкривати двері. Остапа вийшов у двір, завмер під дощем і став вдивлятись у темряву. Та майже нічого не було видно, лише примарливі тіні від тину, воріт, хліву.
Остап пішов попід стіною до вікна.
За склом чаділа невелика сальна свічка, та що робилось у середині зовсім не було видно.
Чи живі Микола і Тарас, чи живі корчмар та його Ціля.
На мить Остап завмер і прислухався до звуків із хліва. Там було тихо. Якби то чудовисько у вигляді хлопчика намагалось вибратись- одразу ж все було чути. Заскрипіли б двері, Остап би почув гуркіт. Та здається все було тихо.
Остап підійшов ближче до вікна та зазирнув у середину.
Спочатку він нічого не бачив.Лише чорнота та потоки води по склу. Та з часом він почав помічати щось нове, якусь зміну у непроглядній темряві, якісь невиразні тіні. Ось замерхтів вогник. Остап ближе прихилився до шибки і побачив.
Він побачив лице. Бліде, з загостреннями рисами. То було обличчя корчмаря. Він дивився прямо на Остапа. Вузькі губи скривила посмішка і Остап побачив криві білі зуби. Це точно був корчмар, але обличчя його було наче маска. Там не було ні однієї живої риси. То була мертва лялька, яку хтось смикав за невидимі нитки. Ось смикнули за одну нитку- і маска відкрила мертві очі, ось смикнули за другу- і з'явилась перекошена посмішка мерця, більше схожа на вищір.
Остап точно знав- то і є вбивця. І там у хаті всі вже давно мертві.
Невимовний всепоглинаючий жах наповнив усе тіло Остапа. Він сам немов став частиною того світового жаху.
Остап зробив кілька кроків назад, зашпортнувся за щось і з розмаху упав прямо у калюжу. Та одразу ж скочив на ноги. А ні звуку не вирвалось з його уст. Він не міг ні кричати, ні промовити хоч би слово.
Остап повернувся до воріт і кинувся геть.
Він біг кудись у пітьму. Холодні важкі краплі дощу і мокре гілля били його по обличчу, по тілу. Та він не відчував цього. Лише страх. Лише всепоглинаючий жах.
Десь далеко, за небокраєм поблискували блискавки. Дощ не тільки не вщухав, а здається став ще сильнішим і холоднішим.
І одинока, одна у цілому світі, охоплена смертельним жахом людина бігла геть, шукаючи спасіння. Бігла прямо у ніч. У непроникну темряву.
Не відчуваючи свого тіла.
А може то був зовсім не біг? Може він падав у нескінченний темний колодязь і біла холодна блискавка показувала йому дорогу.
2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924353
дата надходження 07.09.2021
дата закладки 07.09.2021
Заря осенней страстью разливалась
(Дышал огнем и запад и восток)
И провожала лето улыбаясь,
Луну спиной толкая в желтый бок.
Последний променад без слез и стрессов,
В английском стиле, не взглянув назад.
Покинут летом "Клуб по интересам",
Сменив мажорный на минорный лад.
А небо насмехалось лунным светом,
А горизонт уже пылал грозой -
У осени дождь был всегда приветом,
Как стаи птиц летящих на постой.
Я не хочу, но все же принимаю
И к югу птиц, и краски, и дожди...
А станет грустно, то письмо читаю -
Мне лето написало: "Верь и жди!".
Его всегда ношу я на груди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924279
дата надходження 06.09.2021
дата закладки 06.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.09.2021
Я цим живу, напевно так, коли слова лягають на папері.
Коли душа втішається і мені Муза відкриває двері.
То ніби серця стук, чи її азбука, дасть впевненість й натхнення.
Відкриє світ у майбуття, думки- птахи, засяє зірка рання.
Сприйму дари навколишнього світу, вже освячені Всевишнім,
Йому подякую і щиро втішуся оцим теплом прийдешнім.
Як промінь сонця ляже до землі, я вкотре вклонюся до Бога,
Моє єство, нехай підтвердить і пелюстками встелиться дорога,
Якою я, йду з надією, що іще довго й сміливо буду йти!
06.09.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924203
дата надходження 06.09.2021
дата закладки 06.09.2021
Сурмлять шофари-
іудейський Новий рік
Чекають ліра, ноти і куплет -
стократного сурмління!
Сьогодні – разом,
Хто б де, на мережах віку,
На Рош га-Шан у мед -
гранатове насіння.
«Зустрінемо солодким знову -
й майбутнє стане родолітом!
І побажання –Шана-Това -
усім схвильованим по світу!» -
…Рядки святкової-промови.
06.09.21р. ( «Поетичне вітання усім іудеям з Новим 5782 роком»» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924185
дата надходження 06.09.2021
дата закладки 06.09.2021
За курганом тишь да блажь...
Маки...Чудно поле.
Перепёлка пронеслась.
Воля. воля. воля...
От зари и до зари аромат витает,
журавли летят на юг,
всё живёт, порхает...
Лишь один курган хранит,
что, под ним - могила.
Братья, други, и враги...
Под курганом - сила.
Лязг мечей, и свист стрелы,
с ними бог и дьявол...
И, архангел Михаил
жжет на поле ладан.
Рать на рать, и, кровь рекой,
рубище, тараны.
Крик "Ура", мольба в глазах...
смерть, в фонтанах раны...
Под курганом тишь да блажь - братские могилы...
Под курганом был овраг,
не было в нём силы...
За курганом тишь да блажь...
Маки... Чудно поле.
Всё в лазури, облака.
Души - все на воле.
Души маков и курган -
это божья сила.
Лязг мечей - всегда обман.
Маки...Маки - правда, сила.
05.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924172
дата надходження 06.09.2021
дата закладки 06.09.2021
Ой летять, пливуть хмаринки, поспішають,
Це вони, погоду нам передвіщають,
Ой летять, хмаринки - сіренькі перинки,
Стрімко- стрімко, й низько крапають краплинки.
Ой летять хмаринки і про щось вуркочуть,
Це мене, хитренькі, налякати хочуть,
Ой летять хмаринки, ніби в круговерті,
Крапотіти досить! Чому такі вперті?
Ой летять хмаринки, я їх не боюся,
Парасольку, маю, тому й не журюся,
Мовчазні, хмаринки більше не сваряться,
Ледь приліг промінчик, з вітром веселяться.
Попливли, хмаринки та й хутко до річки,
Під світилом зразу, рожевії щічки,
Тож летіть, хмаринки, хай ясніє небо,
Хай нам тепла осінь, дощику не треба.
03.09.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924081
дата надходження 03.09.2021
дата закладки 03.09.2021
Я запрошую Вас не маленьку
Дачу, де і альтанка й басейн,
Що і взимку і восени теплий,
Де я пишу портрети людей.
…Де на мостику на українському
Несуть ягоди й огірки – мисками.
Де яскраві – стають на весь світ
Найвідомімшими на тищі літ!
24.08.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924033
дата надходження 03.09.2021
дата закладки 03.09.2021
Агрессии - словами, пожеланиями, холодом
Летят порой из дома, палисадника, из города.
Когда целенаправленные, чаще – безразличные,
Обидные и странные,
И общие и личные.
Уколы, издевательства, пощёченные пакости
Оплеухи надругательства,
Оплёвыванья, ярости
Снуют между мозгами – вай-фай-стре́лами, блютусами:
Дыханьями- клыками,
Ядовитыми медузами.
Представишь, что простор наш – нити брани, осуждений,
И …пишешь - стих …хороший,
О мечтательном рождении
Сыночка, дочки, внучки, и о святости на праздниках,
Как домой летишь с получкой,
Как встречают Мурки, Ба́рсики…
02.09.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924032
дата надходження 03.09.2021
дата закладки 03.09.2021
Крадькома і ти йому пишеш,
І чекаєш, ось-ось вітер вісточку принесе,
Крадькома і він тебе обіймає,
Ти чекай, він зненацька прийде.
Не жбуляй у бік його сльози,
Будь коханою як в небі зоря.
Він лиш твій, він чекає від тебе ту прозу-
Коли скажеш йому: -"Я твоя".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924004
дата надходження 02.09.2021
дата закладки 03.09.2021
Любов - натхнення до життя,
І буде добрим майбуття,
Коли в душі, вона живе,
Людина й зло, переживе!
Любов - натхнення до життя,
Коли в оселі є пуття,
Сім’я у злагоді й мирі,
Непропаде вона й в вирі.
Ради любові зробить все,
Бо лиш тепло в душі несе,
І чисте небо звеселить,
Подарувавши щастя мить.
Любов і мудрість назавжди,
То ніби річки береги,
Оберігають від незгод,
І цим втішається народ .
Любов солодка, наче мед,
Нею ділися, йди вперед,
Даруй коханому й другу,
Батькам і дітям – всамперед.
Любов й натхнення - є життя,
Всі найщиріші почуття,
Й ласкавий сонця промінець,
Як стук закоханих сердець.
Всім цим Господь нас наділив,
Цінить й любити, усіх вчив,
Земну красу й радісні дні,
Подарував тобі й мені.
02.09.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923970
дата надходження 02.09.2021
дата закладки 02.09.2021
-Мій Тарасику коханий,-
Лежачи у гамаку,
Мовила дружина Ганя,-
Маю думку ось яку:
Відпочили ми чудово,
Турпутівка - вищий клас!
До дітей я вже готова.
-А я ні,- сказав Тарас.
Швидко вересень крадеться,
Школа нас на підвела,
Хоч не хоч, а доведеться
Привезти їх із села.
Тяжко так зітхнула Ганя:
-Всі вважають вчителі,
Що батьки ми геть погані,
Це ж в столиці, не в селі.
І директор слав ’’вітання’’
(Ще одне із всяких див):
Недостатнє виховання,
Вулиці якийсь там вплив.
Скрізь прогалини в навчанні,
Математик задовбав,
І в щоденниках погані
Завжди бали виставляв.
А в селі - свої турботи:
Дід сьогодні рано встав,
Основну зробив роботу –
Всім валізи спакував.
Баба з радості тре руки,
Та найбільше дід радів:
Бо, нарешті, любі внуки
Заберуться до батьків!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923945
дата надходження 02.09.2021
дата закладки 02.09.2021
О чём мы за кофе с тобой говорили?
О том как мечтали, страдали, любили?
О том как в тоскливое жаркое лето Купили в плацкарте случайно билеты...
О том, как наш поезд проехал все станции и остановки,
От Ленинграда до Новой Каховки.
О чём же за кофе наш был разговор?
О взглядах случайных? Продолжим наш спор?
Продолжим наш рейс, наш маршрут без названий,
Дополним историю жарких желаний...
О чём нам поведает жёлтая осень?
Захочешь мы вместе узнаем,
и вместе монету к комете подбросим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923818
дата надходження 01.09.2021
дата закладки 01.09.2021
По мотивам произведения автора "Grace " - Царица Осень
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923507
А вот и лето подошло к концу...
Теперь тепло нам будет сниться.
Ему оттенки золотые не к лицу -
Их на себе уже несёт Царица...
Именно та, что Осенью зовётся,
И из туманов на себя надев фату,
То дождей слезами разольётся,
Покажет пёстрых листьев красоту,
А то дыхнёт холодными ветрами
И тучами свинца затянет небеса.
По траве заиндевелыми коврами
Соединит планеты нашей полюса.
29.08.2021 - 19:18
Картинка из Интернета. Автор неизвестен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923820
дата надходження 01.09.2021
дата закладки 01.09.2021
Осенний день закатывал зрачки
бельмо луны отбросив к горизонту
и клён сгорал подобием свечи
и ветер плут сломав мой старый зонтик
шалил бросая листья на костёр
что рос и рос как выростают корни
и о метлу давно ладони стёр
стирая осень с улиц старый дворник
и день был рыж как - будто апельсин
он был такой же солнечный и ровный
и мне казалось что лишь он - один
торжественностью осени пленённый
закутываясь в листья словно в плед
едва шуршал по выжженным газонам
казалолсь бы хотел оставить след
навечно в чьём - то сердце воспалённом
и музыкой печальною полна
тоска последних лиственных рассветов
и словно обнажает память нам
и пеплом ворошит её при этом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923746
дата надходження 31.08.2021
дата закладки 31.08.2021
Остывают огни и туман застилает глаза,
Остывают сердца, и туманны пунктиры...
И, я мчу по сплошной навсегда,
И, мелькают мишени как в тире.
Ходовые огни я оставлю вдали,
Пусть кому-то и будет светло и уютно.
Я уйду навсегда, я уйду насовсем...
И не важно, я там где не ждут,
Где всё временно и даже батутно.
Моё сердце остыло давно,
по артериях спирт и гашиш,
Я не слышу орущей нирваны.
Я в тумане давно,
Потому что, молчишь...
Оттого на душе моей раны.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923729
дата надходження 31.08.2021
дата закладки 31.08.2021
Из сборника двустиший "КАЛАМБУРНОСТЬ"
*** 251 ***
— почему, ДОРОГОЙ, ты ко мне не пришёл?
может быть, ты не тою ДОРОГОЙ пошёл?
*** 252 ***
закрывши ЗАМКИ на ЗАМКИ,
царей казнить шли мужики.
*** 253 ***
у БАБОЧКИ на крыльях глазки есть…
у БАБ ОЧКИ на глазках, это – жесть!
*** 254 ***
я для маленьких СУЩЕСТВ УЮТ создам –
пусть СУЩЕСТВУЮТ и растут не по годам.
*** 255 ***
…а по утрам ПРО КУР ОРУ я лихо петушку –
чтоб ПРОКУРОРУ, те снесли… по гребешку.
…………………………………………………………
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923745
дата надходження 31.08.2021
дата закладки 31.08.2021
Спів
Кузьми
Робить
Явища
Божевільно
Інтересною
Навалою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923565
дата надходження 29.08.2021
дата закладки 29.08.2021
Ой у вишневому саду,
Зустріла пару молоду.
Я милувалася здаля,
У них така любов була.
У нього очі голубі,
Несуть вони любов в собі.
В неї карі й чорні брови,
Піддається все любові.
Заглядали вони в вічі,
Не один раз, певно двічі.
То може тисячі разів,
Були щасливими в них дні.
Далі, що було не знаю,
Всі кохання те долають
Чи одружилися, чи ні,
Не відповів ніхто мені.
Ой у вишневому саду,
Бачила пару на виду.
І до тепер вони удвох,
Мають онуків вже кількох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923511
дата надходження 28.08.2021
дата закладки 29.08.2021
Мой ветхий дом спускающий свой дух,
Ты мрачный склад недосидевших стульев,
В оконных склепах грязноликих ульев,
Ты между стеклами хранишь могильник мух.
Стоит и время в остановленных часах,
С минутной стрелкою застывшей на семёрке,
А на стене солдат в зелёной гимнастёрке,
Всё так же улыбается в знакомых мне чертах.
В углу печурка всё стоит не топлена, черна,
Мне не забыть огня уютного томленье,
Трещал мне что-то прогоревший уголь и поленья,
На раскрасневшейся плите из чугуна.
Мой милый дом, ты с детства мне знаком,
Ты затхлой сыростью оставленной простужен,
Повешенных гардин белесых кружев,
Уже не машут мне открытым сквозняком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923492
дата надходження 28.08.2021
дата закладки 29.08.2021
Золотавий колір щастя,
А волосся - лише манить.
Колір дум в яскравих снах
Щиро пестить і дурманить...
Як у пеклі ми з тобою,
Нерішучі - зорі в зграях..
Як у пеклі ми з тобою,
Кожну ніч в думках згораєм.
Навзаєм - чарує ніч,
Як у рай потрапити з тобою?
Навзаєм - ти лиш поклич,
Щирий рай - один, з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923498
дата надходження 28.08.2021
дата закладки 28.08.2021
Санітарка до хірурга:
-Вас вже кличе головний,
Щось йому ви не вгодили,
Бо вже зранку ходить злий.
Догадавсь хірург, що значить
Ця розмова тет-а-тет…
Що вже буде - там побачить,
З цим зайшов у кабінет.
-Хочу я, колего, чути,
Поясніть такий момент:
Як так сталось, що за місяць
В вас вмер третій пацієнт?
Розкажіть усе детально
(Ви - хірург, а не медбрат),
До подробиць, не формально:
Хід роботи, результат.
-Операцію сьогодні
Пацієнту я робив,
Не старий, бадьорий, модний,
І ще б довго в світі жив…
В хворого була зараза
(Зараз це не дефіцит),
Вирізав (нащупав зразу)
Я якийсь апендицит.
Чоловік отямивсь зразу,
Почав тихо говорить,
Вимовив одну лиш фразу:
-Лікарю, я буду жить?
Пояснив йому все ясно,
Бо на цьому зуби стер,
Я сказав, що все прекрасно,
І він з радості - умер!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923351
дата надходження 27.08.2021
дата закладки 27.08.2021
І це мене, ти звеш романтиком?
Виколисуючи ніжними словами пристрасть,
Розчиняючись у мені наркотиком,
Випромінюючи загадкову таємничість.
Викарбовуючи по тілу мурахи
Пензлем свого волосся по шкірі
Додаєш краплю ледве вловимого, фруктового запаху
В моє повітря, яким я ще дихаю...
Колись, зустрінемось в іншій галактиці.
Я чув, вона як мрія безмежна.
Відстань в мільйони років - дрібниці
А секунди з тобою - безцінні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923341
дата надходження 27.08.2021
дата закладки 27.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.08.2021
из одноимённого сборника одностиший
1031. как только заплачу за ДАР, так сразу буду ему РАД!
1032. в клубе шахматном набат: ТАМ шахматистам объявлен МАТ!
1033. зеркало, АНЯ, сие – без изъяна. видишь? – с него на тебя смотрит ЯНА…
1034. ВОЛ опоздал – окончен ЛОВ… скучно будет без коров!
1035. жизнь идёт не без чудес: на зону СЕВ, прибавил ВЕС!
1036. из леса БУК, возведённый в КУБ, не без труда превратился в сруб.
1037. ВОР ко мне неровно дышал – РОВ с водою дышать мешал…
1038. он ГОД прожил со мной и вот итог: я узнала что он – ДОГ.
1039. сей ЛАЗ в ЗАЛ полный ЗЛА – прорыл… ужасно добрый человек.
1040. вас беспокоит нервный ТИК? вам его в море вылечит КИТ!
.......................................................................
* ИГРА БУКВ * ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=64314
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923316
дата надходження 27.08.2021
дата закладки 27.08.2021
І досі ще гинуть в нас діти,
Притиснувши стяг до грудей.
Цей символ весь кров’ю политий,
А ще материнський плачем.
У нім - боротьба за свободу,
Це - щит від кремлівських нашесть,
Та вільний шлях, доля народу,
В нім – Воля, і Гідність, і Честь.
В нім – колір блакитного неба
Та жовтий з безмежних полів,
Де зріє колосся на стеблах
Просторих і хлібних ланів.
Це - символ достатку і миру
У світлих, ясних кольорах,
Бо сотні життям заплатили
За вибраний правдою шлях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923085
дата надходження 24.08.2021
дата закладки 24.08.2021
Подъязычная, околоушная
И подчелюстная слю́но-железы:
Вы, мои дегустаторы кушаний,
От которых любовница бесится.
…Непонятны – кровянка, стейк с кровью ей.
И яишница, пусть даже разная.
И мои разговоры с коровами,
Чтоб - мять вымя не только по праздникам.
«Я – по своему, и – без зависимостей!», -
Поднимает любовница планку.
Растворился, чтоб я в её милости
По щелчку, навсегда, без остатка…
И салатики уминал сладкие.
…Я же ей добавляю солидности,
Уходя утром, …с каждым, с соседями -
Громко, мило здороваясь преданно,
И расспрашиваю об их живностях,
Братьях-сёстрах, пристрастьях-невинностях.
22 - 23.08.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923041
дата надходження 24.08.2021
дата закладки 24.08.2021
Не может быть много любви,
Пусть говорят: Слишком любит...
Но бог мой , богиня моя...
Нас время, конечно рассудит.
Быть может, я не был любим...
Доныне не видел тех взглядов,
В которых и раб - господин,
В которых так много отрады..
В которых - мечта утонуть,
как тонет солнце на море.
Мой лучик, моя синева,
Моё ты клубничное горе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923051
дата надходження 24.08.2021
дата закладки 24.08.2021
Ось вже і дозріли яблука червоні
Світяться під листям в молодім саду,
Яблуко візьму я і в твої долоні
Ніби своє серце,люба,покладу.
Яблуко червоне,яблуко кохання,
Під красою саду поєднає нас,
Бо у нас з тобою но одне бажання
Бути маєм разом без кінцевий час.
Ти візьмеш так ніжно плід цей соковитий,
Прикладеш,кохана,до гарячих губ,
Я дивлюсь на тебе щастям оповитий
Серцем відчуваю що тобі я люб.
Яблуко червоне,яблуко кохання,
Під красою саду поєднає нас,
Бо у нас з тобою но одне бажання
Бути маєм разом без кінцевий час.
Ми з тобою ,мила,наче серед раю,
Тільки зовсім інші яблука в саду,
Під зеленим листям ми любов збираєм,
Цю любов в серденько я в твоє кладу.
Яблуко червоне,яблуко кохання,
Під красою саду поєднає нас
Бо у нас з тобою но одне бажання
Бути маєм разом без кінцевий час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923040
дата надходження 24.08.2021
дата закладки 24.08.2021
...Життя у рабстві чи свобода? –
Що хоче для себе жива людина?
А який є вибір в цілого народа?
І от що́ собі обрала Україна?
Нашу незалежність, українці,
Ми собі сторіччями кували...
Бувало і гуртом і поодинці –
Свої життя за неї віддавали!
І от крилата фраза іноді лунає,
Випущена першим президентом
Як вирок: "Маєм те – що маєм"...
Отож і користуємось моментом.
Що ма́ємо? Нікого не бентежить,
Хто – майже все, а хто й нічого...
Як ніщо́ від нас тут не залежить,
Тоді і воля виглядає так убого.
Вдягаємося бо – у секонд-хенді,
Харчуємось непотребом якимсь,
На своїй землі живем в оренді,
Невже про це ми мріяли колись?
Від промисловості залежність? –
Ні! Немає! Є навколо іномарки...
Із свого́ у нас лише безмежність,
Того, що наливаєм в наші чарки.
Екологія? Й від неї не залежим –
А з нею і здоров'я йде руйнація.
Відтак, ми й незалежно стежим,
Як потихеньку гине наша нація.
Поки хтось рятується в Європах,
Бо краще – там зале́жним бути,
Тут животіють патріоти у окопах,
Аби на́с не знищив ворог лютий.
Авжеж, ми і від нього незалежні,
Просто так лежить під ним земля.
Ми лише повинні бути обережні,
Бо "сусіди" мінами засіяли поля!
Та нічого! Нас же ще мільйони,
Яких колись було п'ятдесят два.
І виживати нам немає заборони,
Бо на це ж потрібні... лиш права́.
Так, всі права, це є великі гроші!
Коли ми їх́ мільйонами рахуємо,
То настільки з цього всі хороші,
Що про проблеми націі не чуємо
І не колишуть смути всенародні,
Ну вижили? Живіть собі і далі...
Не вистачає грошів чи голодні? –
То прийдіть – отримайте медалі!
От вони вам подару́ють спокій,
Бо роздає їх влада безкоштовно!
За незалежний термін 30 років,
Що був відпущений... умовно.
23.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922953
дата надходження 23.08.2021
дата закладки 23.08.2021
Вам не нужен мой ласковый свет?
Вам не нужен мой день, мои ночи?
Лишь о вас полыхает рассвет...
И, без вас, как туман обесточен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922891
дата надходження 22.08.2021
дата закладки 22.08.2021
Я не маю права не любити,
Я не маю права не писать,
Хоч уже дорослі в мене діти,
Але ж серцю хочеться кохать.
Ще не випита моя любові чаша,
Ще не відспівали солов"ї,
Ще ж цвіте в серцях кохання наше,
Ще горить вогонь в душі моїй.
Ще хвилює пісня солов"їна,
Манить цвіт черемхи навесні,
Ще живе у серці та, єдина,
Що приходить часто в мої сни.
Я не маю права не любити,
Я не маю права не писать,
Бо я просто перестану жити,
Якщо перестану я кохать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922884
дата надходження 22.08.2021
дата закладки 22.08.2021
На співбесіді тактовно
Шеф розказує Тетяні:
-Розумієте, шановна,
Є у нас одне питання:
Довіряти цю посаду
Можна тільки чоловіку,
Документам дасть він раду
Й не признається довіку:
Всі секретні директиви
Під замком у його сейфі,
Тут не вносять корективи
І не роблять з цього селфі.
Я жінкам не довіряю,
Ви занадто балакучі:
По секрету - кумі Раї,
А та ще комусь озвучить…
Рознесуть таємні плани
Усім недругам найближчим,
А у них свої є клани,
Які нашу фірму знищать.
Таня каже: -Я зумію
Тут домовитися з вами,
Як ніхто тримати вмію
Таємниці за зубами.
Продала торік я хату,
Що від батька залишилась,
Додала сюди зарплату –
На Мальдівах опинилась.
Відпочила, як годиться,
Як на крилах я літаю,
Чоловіку гарно спиться –
До цих пір про це не знає,
Бо сказала: терміново
У відрядження я їду,
А для нього це не нове –
Він готує сам обіди.
Своїм дітям разом з татом
Я дивлюся чесно в вічі:
Не призналась, що два роки
Збільшилась зарплата вдвічі.
Працювати хочу з вами,
Обговоримо моменти,
І при розвитку програми –
Всі відступлять конкуренти.
Ми таку заварим кашу!
Розкажу свою затію:
Всі гріхи в роботі вашій
Засекретити зумію.
Припинив тут шеф розмову,
Може, був дурний, чи п’яний,
Чоловікам всім відмовив
І у відділ взяв Тетяну.
Вона швидко розкрутила,
Хто з прибутку тут жирує:
В тюрму шефа посадила –
Тепер фірмою керує!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922833
дата надходження 21.08.2021
дата закладки 22.08.2021
Через рік свого заміжжя
Вже відпустка в Лани,
Приїхала в Запоріжжя
У гості до мами.
Хоч трималась доня мужньо –
Сльози витирала,
На життя своє подружнє
Скаржитися стала:
-Чоловік - ще та скотина,
А я рік терпіла,
Ось вона лиха година
В хату прилетіла!
Що мені із ним робити?
(Підлість в нього в спадку),
Бо не можу я привчити
Його до порядку.
В мене думи нехороші,
Переходить в злість це:
Кожен раз ховає гроші
Десь у інше місце.
Мама ніжно обіймала:
-Тепер мені ясно,
Бо я в серці відчувала,
Що ти в нас нещасна.
Я на татові спізнала –
Ця хвороба вічна,
Розлучайся із ним, Лано,
Бо це вже хронічне.
Пошуки оці щоднини
Так уже набридли…
Наказав же Бог, дитино,
Й тебе таким бидлом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922635
дата надходження 19.08.2021
дата закладки 19.08.2021
З провінційного містечка
Вже підтоптана дівиця
До пластичного хірурга
Подалася у столицю.
-Зробіть мені грецький профіль,-
Заявила ще з порога,-
Збільшіть губи, а то з цими
Виглядаю геть убого.
Нижні ребра - повиймати!
Зробить це стрункою спину,
І до смерті буду мати
Гарну талію осину.
Пружні і великі груди –
Щоб постава була гожа,
Нехай заздрять усі люди,
Бо на них не буду схожа.
Ще я вам сказати хочу,
Голос внутрішній аж кличе:
Щоб були виразні очі,
Бо це дзеркало обличчя.
Лікар вислухав уважно,
Записав всі побажання,
Викреслив рядок про очі
І сказав привітно: -Пані,
Щоб зробить великі очі,
Не потрібно нам трудитись:
Вам достатньо лише буде
На рахунок подивитись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922369
дата надходження 16.08.2021
дата закладки 16.08.2021
Как хотелось вчера - "Пусть наступит несносное завтра"
И уйти, и забыть навсегда, навсегда, навсегда...
Но набатом звучит вновь и вновь оголтелая правда -
Так не будет, увы, никогда, никогда, никогда.
Беспорядочно даты мерцают в сознании в тучах,
Где-то прячется луч незамеченных солнечных дней...
Было ли радостно, радужно, ярко и лучше?
Но вот только, как ветер, скользят дни по теням теней.
Не бывает, чтоб время ушло без своих отпечатков;
Нет у дат незаполненных памятью чистых страниц...
Может будет "вчера" неосознанно прожито в сладком,
Но бледнеет заря обрывая узоры у погнутых спиц.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922296
дата надходження 15.08.2021
дата закладки 15.08.2021
***
С буквой "А" – ячейка мафиозного сообщества,
"Источник" сока и сиропа с буквой "Ё",
Бывает, с "И" он пред задействованьем точится,
А вот с "О" – живое отражение твоё!
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885347
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922229
дата надходження 15.08.2021
дата закладки 15.08.2021
У кав’ярні дівка Лора
Похвалилась кумі Аллі:
-Вийду заміж я вже скоро,
Заживу, як в серіалі.
У кіно - чітка картина,
Ясні задуми і теми:
У кінці прийде мужчина –
Вирішить усі проблеми.
Ось у мене на сьогодні –
Безгрошів’я й два кредити…
Поруч ходять хлопці модні,
Всі нормальні, не бандити.
Хтось наважиться, я вірю,
Мене, бідну, заміж взяти,
Не такі ж вони всі звірі,
Серед них є і багаті.
Пояснила швидко Алла:
-Щастя тільки дурням сниться.
Між життям і серіалом
Величезна є різниця.
Шлюб, кумасю, це омана,
Фільму - повна протилежність,
Ти вже ходиш, як в тумані
І втрачаєш незалежність.
У житті - реальні теми:
Тут мужик приходить зразу,
Додає свої проблеми
І доводить вас до сказу.
В нього, в найманій квартирі,
У кутку в порожній шафі
Злидні крутяться, як в вирі,
І квитанції від штрафів.
Потім виявиться: в принца
Більш цікаві є моменти,
Що платити він повинен
На трьох діток аліменти.
Не так весело вам буде,
Як почуєте цю фразу
(А її розкажуть люди),
Що судимий був два рази.
Тож на диво не надійтесь,
Радості від мужа мало,
Краще в ліжку самі грійтесь
І любуйтесь серіалом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922166
дата надходження 14.08.2021
дата закладки 14.08.2021
Вже сонце закотилося за обрій
Жовтогарячим, стиглим гарбузом…
Вітрила напинає літа човен…
А в серці - оксамитовий сезон…
Тепло думок змінило жар емоцій…
Гармонія не любить суєти…
Вже не пече, а пе́стить промінь сонця…
Вже хочеться мовчання й простоти…
Торкнувся смуток серця струн невинно…
Минає літо… молодість… життя…
Лиш сивий спомин в'яже павутину
З клубочків болю, радості, буття…
Цю літню втому з оксамитом смутку
Рожевий вечір перетворить в сни…
За щоки обійму́ свою поду́шку,-
Вже грає дощ на скрипці самоти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922184
дата надходження 14.08.2021
дата закладки 14.08.2021
Вы нежна как Баунти,
Я тверд как Сникерс,
Во мне к вам тянется нуга,
А вы краснея клали руку мне на бицепс,
Пархая в лёгком платье цвета молока.
О как же так вы небыли в Париже?
Да я и сам во Франции не разу не бывал!
В беседе прижимаемся все ближе,
Ведя по талии рукой изподтишка.
Вы море , что проникает в сердца глубину,
Не чувствуя барьера между нами,
Губами вы впускаете волну,
Что подымается в моей груди цунами.
Вы словно ива,
В бреду сердечного наплыва.
Может по бакальчику вина?
А давайте лучше пива!
Счастливы мы и мы пьяны.
Теперь со мной ты в статусе жены.
Ты - та же Баунти,
Я - тот же Сникерс,
Ты всё нежна,
Я так же тверд,
Вас ждёт во мне все тот же бицепс,
Ты как и раньше мне нужна.
Пусть говорят ,что годы все испортят,
Какая чушь... такая чепуха,
Во мне бурлит все так же твердо,
К тебе,
Тягучая нуга.
Мы твиксом,
Забурились в упаковку,
Накрывшись одеялом потеплей,
Искали в стоге сена мы иголку,
Чтоб между нами появился
Милки вэй.
Теперь мой бицепс
Детское сиденье.
К тебе бежим в четыре мы руки,
Чтоб вместе приобнять наше творенье,
Чтоб насладится нашим угощением,
В объятиях бицепсов сжимаясь вопреки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922015
дата надходження 12.08.2021
дата закладки 12.08.2021
Словесное хулиганство (ПАЛИНДРОМСТВО)
из сборника пародий на ХОККУ
***
БОЛЕЛ, МЕРК В КРЕМЛЕ ЛОБ –
ЛИДЕР, ВОПЯ, ПОВРЕДИЛ…
А ЛАДОГА ЛБУ БЛАГО ДАЛА!
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882827
P.S. На ФОТО из Интернета - Кремлёвский лидер уже лепит ко лбу примочку из Ладоги. Текст к картинке, как всегда, добавил я
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921911
дата надходження 11.08.2021
дата закладки 11.08.2021
Выставляю ещё один блюз. Чтобы тем, кто не слышал предыдущий, было понятнее, добавляю предисторию...
Есть у меня друг в Германии, в Шверине. Работает в музыкальной школе. Три года назад я выслал ему свой блюз, чтобы детки играли. (У меня на странице он называется "Вечерний блюз"). Через год с моим блюзом его ученик занял первое место на конкурсе (конечно, не благодаря блюзу, просто играл хорошо), а в прошлом учебном году девочка Майя с этим же произведением тоже взяла первое место. История на этом не закончилась... Майя сказала своему учителю, что хочет ещё что-нибудь моего сыграть. И будет играть всё, что я напишу... Вот так я стал невольным заложником своего таланта и популярности у Майи...(шутка юмора...) Теперь я пишу для Майи блюзы и не только. Но мой друг раздал эти пьесы (которые я думаю выложить на сайт для вашего ознакомления) и другим ученикам... И теперь им не хватает моих пьес! И друг мой говорит не в шутку, а всерьёз :"Пиши, Серёга! Мы в ответе за тех, кого приручили!". Пишу. И буду... Слушайте. Извините за качество, такая программа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921862
дата надходження 10.08.2021
дата закладки 10.08.2021
А мені полюбилося літо,
Та і осінь люблю я також,
І рослини, й дерева, і квіти,
Сонце, вітер, та навіть і дощ...
А мені полюбилося Сонце,
Неба синь, та і хмар густина,
І радіє душа моя й серце,
Наповняє єство тишина...
А мені полюбилося море,
Його велич й безмеж ширина,
А ще води його і простори,
Й незрівняна його глибина...
А мені полюбилися зорі,
Й Місяченько, що поруч гуля,
Забуваю про смуток і горе,
І думками пливу поруч я...
А мені полюбилося поле,
І безкраї пшениці й жита,
І я вдячна тобі, моя доле,
Віє з поля тепло й доброта.
А мені полюбилася мова,
Незрівнянна у ній красота,
Українська моя пречудова,
Щира, ніжна, вона й золота....
А мені полюбилося слово,
В ньому мудрість постійно нова,
Відчуваю від нього обнову,
І душа моя з ним ожива...
А мені полюбилися книги,
Як і в мові, в них мудрість жива,
Відійдуть негаразди й інтриги,
Поповняються з ними знання....
А мені полюбилася праця,
Бо без неї не буде й плода,
У роботі знаходиться й щастя,
Відступають, і болі й біда...
А мені полюбилася школа,
Я й життя їй усе віддала...
В ній і радість моя, й моя доля,
І щаслива у ній я була...
А мені полюбилося літо,
І осіння пора запашна...
Хоч старію, та хочу ще жити,
І цвісти хочу я, як весна...
На фото я цього літа у своєму розарії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921859
дата надходження 10.08.2021
дата закладки 10.08.2021
-Ну, і як там справи в школі?-
Ввечері татусь питає
Семикласника Миколу
(Хай синок порядок знає).
-Казав вчитель вчора Васі,
Щоб додати нам мороки –
Запровадять в нашім класі
Комбіновані уроки.
Будемо літературу
Пів уроку ми вивчати,
Тоді треба цю халтуру
Під диктовку записати.
А іще сказали, тату,
Що новинка ця освітня
Дасть чудові результати –
Талант в кожного розквітне.
-Та яка ж це вже новинка?-
Тато дуже здивувався,-
Та такі уроки, синку,
Вже були, як я навчався.
Трудовик наш Ян Петрович
Любив випити добряче,
Дисципліна була в нього –
Всі сидять, ніхто не скаче.
Берегли ми його нерви:
Пів уроку щось стругали,
А тоді вже до перерви
З ним пісні його співали.
Аж луна котилась містом,
Верстаки відпочивали,
Ян Петрович був солістом,
А ми хором всі співали.
Я свистів на кожнім кроці,
Але трудовик не злився:
Саме я на цім уроці
Так витьохкувать навчився.
Комбіновані уроки
Дають гарні результати:
Хоч стругати не навчився,
Зате вмію я співати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921865
дата надходження 10.08.2021
дата закладки 10.08.2021
Канал прорытый кем-то превратился в Мекку,
Куда и утром, под обеды, и под ночь
Стремятся успокоить нервы, глазки-веки,
Любиться, ближе стать; понравиться не прочь…
…А водный сдержанный поток, дышал неотданным:
Восторгом, лаской, убаюкиваньем, домом
Для тех, кто увлажняясь от туманов сотканных,
Себя на время исцеляет взглядом томным.
04.08.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921828
дата надходження 10.08.2021
дата закладки 10.08.2021
Я коли задивився на неї, не міг
Зрозуміти – на що погляд склався і бурить:
У червону помаду з вустами каютами?
Чи на сукню у кольорі крові-хурми?
Чи на груди вулканні підлітка-принцеси?
…Вона ж, перша: «Ви – час запитали, здається?»
07.08.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921729
дата надходження 09.08.2021
дата закладки 09.08.2021
Я буду сумувати за тобою,
За ніжністю твоєю і любов‘ю,
За релаксо́вим тихим муркотінням,
Природи диво, лагідне створіння.
Найкраща киця - Пеппі, у всім світі,
Дієвий самий антидепресант,
П’ятнадцять років як п’ятнадцять квітів,
Прикраса у саду мого життя.
На довго з дому не любила їхать,
Бо дуже не хотіла цього ти,
Назад летіла на усіх я крилах,
Бо ти мене чекала що є сил...
П’ятнадцять років ти мене стрічала,
Як щойно відчиняла двері я...
А я сумні думки все відганяла,
Що час дійде колись твій до кінця...
І він прийшов, твій час, не забарився,
Спокійно відійшла, як і жила,
Моя найкраща у цім світі киця,
Спасибі, що у мене ти була...
Твій чистий погляд, сповнений любов’ю,
Дивитиметься із світлин уже,
Твоя душа, як і усе - від Бога,
Добро хай у цім світі береже...
І кожна смерть - людини і тварини,
Дає нам зрозуміти врешті-решт:
Ми маємо радіти кожній днині,
І відпускати те, що не вернеш...
28.07.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921452
дата надходження 05.08.2021
дата закладки 05.08.2021
Глаза не знали, что - хотели,
Но хотели!
Я ку́чил горкой стог постели,
Что …неделю
Не раскрывалась и не подышала скоростью.
…А ты …легла в неё сладко-спонтанной кроткостью
И мир
Всю ширь,
И пир
Открыл,
Открыл,
…Зефир –
Сласть робости…
03.08.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921385
дата надходження 05.08.2021
дата закладки 05.08.2021
Не лежи мой друг под дверью,
Ухо чёрное склонив,
Стонешь ты собачьей трелью,
Чтобы в дом тебя впустил.
Не пущу , прости бродяга,
Дом твой улица и двор,
Не тревож ты мокрым взглядом,
Душной комнаты зазор.
В этих комнатах я в тапках,
Все брожу в глухой тиши,
Слышу , как шкребешь ты лапой,
В дверь моей скупой души.
Ах ты ж мелкая заноза!
Пляшет за порогом зверь,
Забегай с чернильным носом,
В приоткрытую мной дверь.
Тонут по загривке пальцы,
В той игрушке заводной,
Черный хвостик брызжет в танце,
Всюду с лижущей главой.
Что ж ушастая растяпа!
Раз прошел в дверной проём,
Вытерай при входе лапы,
Будем ужинать вдвоем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921364
дата надходження 04.08.2021
дата закладки 05.08.2021
Вранці на дорозі я
Жіночку зустріла.
Усміхається здаля
Простодушно мила.
«Не пригадуєш хіба?
Ми ж – давно знайомі!» -
Здавлює слизька ганьба
В погляді німому.
«У лікарні де́ колись
Ти перебувала?»–
Обіймає аж до сліз
З непоборним шалом.
Стетеріло п’ять хвилин
Пам’ять ворушила,
Вигрібала зі щілин
Спогади щосили.
«Та було якось…» – «Отож!
Я – та медсестричка,
Що біля недужих лож
Упадала вічно,
А тепер – сама, як перст,
Маму поховала,
Зайвою урешті-решт
Стала для загалу».
І не пройдеш тихо повз –
Ліками так пахло,
Сумнів хоч було й заповз, –
Відігнала нагло.
Від жалю́ я, наче віск,
Зовсім розім’якла,
І питаю: «Може чимсь?..
Як віддати дяку?»
Жінка зразу, не дурна,
Начебто подрузі,
Що – покинута жона,
Що за сином тужить,
І потрібна чимала
Сума – до зарізу:
Доля, мачуха презла,
Піднесла їй кризу.
Покрутилася, як вуж,
Свого домоглася,
Задоволена, чимдуж,
Шмат урвавши ласий,
Напустивши туману́,
Далі подалася,
Щоб таку ще не одну
Розвести на часі.
Виявляється, вона
Завітала в місто
Із таких же, як і я,
Замісити тісто.
Добре знають шахраї,
Як і чим ловити,
Статки мають чималі
Та від пуза ситі.
Це опісля, як голки,
Лізуть протиріччя:
В ошуканстві й мастаки
Плутаються вічно.
Час розвіює туман ,
Часто – надто пізно.
Попадеться на обман
Не всілякий, звісно.
Та як стрінуться такі
На шляху людині,
То вже й доводи палкі
Вбогого – безсилі.
Навіть, як запрагне хтось
Справді допомоги,
Зрине в пам’яті чогось
Приклад застороги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921261
дата надходження 03.08.2021
дата закладки 03.08.2021
из одноимённого сборника одностиший
1021. ... а РАК был не дурак – канцероген посеял в каждый АКР!
1022. мой РАБ из АРБ составил БАР, осталось – из бутылок сделать БРА…
1023. ЗОВ предков был предельно прост: нам нужен ВОЗ, чтоб ездить на погост
1024. гулять на ЛУГ? не ЛГУ, что нам ведь в радость техногенный ГУЛ…
1025. в мире ДНО живописное самое – имеет только речка ДОН!
1026. за "двадцать тысяч ЛЬЕ под водой" – живая ЕЛЬ была мечтой!
1027. паркетчик пьяный так икал, что ЛАК испорчен был, и… КАЛ…
1028. лишь только тех, кто любит РОМ, не одолел жестокий МОР!
1029. пока играли ТУШ, ШУТ королю шутя, тушил барана тушу…
1030. когда ты ХАН и у тебя есть ХНА, – зачем тебе жена?
.......................................................................
* ИГРА БУКВ * ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=64314
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921224
дата надходження 03.08.2021
дата закладки 03.08.2021
Чи десь існують наші половинки?
Чи сивий міф це?.. Витвір самоти?..
Життя біжить… Відцокують хвилинки:
- Де ти?.. Тік-так… Де ти?.. Тік-так… Де ти?..
Ми заблукали у безмежнім світі!
Живемо… вірим… робим помилки́...
У власних обертаємось орбітах…
Як перетнутись? Як тебе знайти?..
Гра в піжмурки, з закритими очима…
Лиш серце здатне підказати крок…
Бо часто той, хто мітить в "половинку",-
Огризок долі, по́милка, урок…
А час іде… Відцокують хвилинки…
Коловорот без краю і кінця!..
Шукають одна о́дну половинки,
Щоб об'єднатись в задумі Творця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921210
дата надходження 02.08.2021
дата закладки 02.08.2021
Лягає дощ на зщерблений асфальт,
Тікає кішка від вологи в хату,
Й так хочеться цю вічність обійняти,
І відвернути від життєвих втрат.
Але чомусь за час не заплатить,
Й не повернути втрачені години,
Напевно й я рахуючи лиш днини
Забув, що цінувати треба мить.
А час ішов, годинник рахував,
Стиравши пил на старім циферблаті,
І перед тим, як знов лягти спати,
Я вибіг в поле і у вись дививсь,
Як небосхилом полум’я горить –
Багряне сонце завтрашнього світу,
Куди ж ці очі швидше відхилити,
І на секунду вічність зупинить,
І цінувати, цінувати мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921122
дата надходження 01.08.2021
дата закладки 01.08.2021
Коли і дружину, ще кормлячу,
Заінфікував гонореєю…
Й чіплялась , надійна, за по́ручні –
Би встояти під аргументами,
Й дитиноньку від молока
Відлучувала, як могла…
І ось, немовлятко – без захисту,
І без антитіл з молока.
І свій чоловік з негараздами,
І віршик – усім юнакам.
25.07.21р. ( «До Всесвітнього тижня підтримки грудного вигодування» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921066
дата надходження 01.08.2021
дата закладки 01.08.2021
Розведу ліфи – римою й серцем.
Підставляюсь басейновим течіям!
Чаклунами, жіночій смереці,
Начарую для усмішки – печива.
…Йди, стрічаю, і …ось, рушничок!
Як парують з води плечі, щочки…
27.07.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920879
дата надходження 30.07.2021
дата закладки 30.07.2021
Що? …тіні, лавку? Літо?
А чи о́чики-бешкетики -
Панянка у світлинці нам дарує?
…Замріями налиті
У чарах-амулетах
Кого поцілять в рухи, …мозок, …груди?
28.7.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920787
дата надходження 29.07.2021
дата закладки 29.07.2021
БЕССОННИЦА
Крылатый ангел сна
куда-то улетел
упали перья с крыл
как хлопья пены на пол
и корчилась лишь тьма
как тени чьих-то тел
на острие луча
насаженных как на кол.
Кровать-стена-кровать-
я отбиваю такт:
уснуть-уснуть-уснуть
вторят мне половицы...
Я будто бы факир-я-
заклинатель-маг
шепчу себе "уснуть"
но снова мне не спится.
Всё потеряло смысл-
глазами в потолок
и чувствую вот-вот
и склеятся ресницы
и жду что за окном
порвёт струну сверчёк
и жду что ангел сна
к утру но возвратится.
Но безисходно ночь
бессонницей цвела
как свет в чужом окне-
казалась чем-то алым
и мысль о скором сне
жужжала как пчела
и жалила глаза
тупым песочным жалом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920793
дата надходження 29.07.2021
дата закладки 29.07.2021
Не плач, моя душа, бо серцю важко й так
Дивитися, як ти змагаєшся з журбою!
Утішся, люба, хоч прощання час настав,
Та скоро повернусь нежданою порою,
Під руку підемо гуляти ми з тобою.
З усмішкою дивитимуся пильно в очі,
Тремтливий стан твій обів’ю руками,
Усе-усе детально розповім охоче
Про дні веселі та нестерпні злами,
Про злу печаль від відстаней між нами,
Про сни, які наснилися в розлуці.
Прощай, міцніючи від радісної мрії,
Не плач, моя душа, бо серце й так у муці:
Дивитися, як никнеш в безнадії,
На ліктик нахиливши коси русі.
Оригінал:
Не плачь, моя душа: ведь сердцу нелегко
Смотреть, как борешься ты с лютою тоскою!
Утешься, милая: хоть еду далеко,
Но скоро возвращусь нежданною порою
И снова под руку пойду гулять с тобою.
В твои глаза с улыбкой погляжу,
Вкруг стана обовью трепещущие руки
И всё, и всё тебе подробно расскажу
Про дни веселия, про дни несносной муки,
Про злую грусть томительной разлуки,
Про сны, что снились мне от милой далеко.
Прощай — и, укрепясь смеющейся мечтою,
Не плачь, моя душа: ведь сердцу не легко
Смотреть, как борешься ты с лютою тоскою,
Склонясь на локоток печальной головою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920693
дата надходження 28.07.2021
дата закладки 28.07.2021
Якби́ я тебе любила - Вдавала б, що сплю, щоб мило,
Легенько вдихав несміло Мене, - ніжний і ясни́й..
Якби я тебе любила - Була́ б трішки одержима,
Твою б обіймала шию,
Казала б про свої сни..
Якби я тебе любила - Ти був би мені - єдиним!
В житті вчоразавтраплиннім - Сьогодні - і назавжди́..
Якби я тебе любила - Шрамо́вані болю змила б
Любові твоєї сила
Із серця мого сліди
Якби́ я тебе любила - Ми б в морі купались піннім ..
А море б лизало шкіру Твої́х і мої́х плечей
І разом - близькі́ й сп’янілі - Ми танули б в теплих хвилях..
І все би в мені шуміло
Від тихих от цих речей
Якби́ я тебе любила,То стала би зовсім вільна,
Хоч в серце моє ти щільно Вмішав би і свою кров..
Якби я тебе любила - Нарешті би збулась мрія -
Минула, далека, з біллю -
Щоб кінчилась нелюбов..
Якби́ я тебе любила - Заго́їлись би щерби́ни,
Не ки́дали б в холод шкіру Чи трилер - чи справжній жах..
..Якби я тебе б любила - Всі Руни б упали вміло!
І нам стало б зрозуміло -
Що це - самий добрий знак.
Якби́ я тебе любила - Я брала би стиглі сливи,
Споро́шені срібним пилом, Із тво́їх - в свої́ уста..
Якби я тебе любила - Ми разом б дивились фільми,
Гуляли би з псом щасливим..
І не помічали зла..
Якби я тебе любила, ЯКБИ Я ТЕБЕ ЩЕ ЛЮБИЛА, -
Скажу́ тобі правду, милий –
Не бу́ло б цього́ вірша́..
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920665
дата надходження 27.07.2021
дата закладки 27.07.2021
Горда качка на ставку
Ловить ряску золоту.
А із лісу до ставка,-
Лис хитрюший поспіша.
Вгледів качку, привітався,
Улесливо посміхався.
Качці тій сказав слова:
"Від тебе кращої нема!
Ти з холодної води,
Хоч на мить вийди сюди.
Я ж отут ось зупинився,
Щоб на тебе подивиться.
Вийди, прошу, тут пройдися,
І до мене усміхнися!"
Та ж зраділа до нестями,
Від лисячої похвали,
Гордо вийшла із води.
Лис же - хап і навтіки.
"Гордість, - думає, - це сила,
Качці голову скрутила!"
P/S: В нас на лиса схожа влада,
Обіцянки нам давала...
Ми ж на качок були схожі,
Влада ж хитра і ворожа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920650
дата надходження 27.07.2021
дата закладки 27.07.2021
Давай придумаем с тобой страну дождей.
Оранжевых, лазурных, очень теплых.
Они начнутся с наступленьем февралей,
Когда усталость и хандра нако́плены.
…Полутротонные стрим-новости ревут
Прокручиванием колёс о гравий
А я высматриваю средь старья сову
На чердаке без дверц и окон-ставень.
Она, единственная там живая мысль –
Наверно тоже испугается, и дёру…
…Но свалит ночью. А пока, весь день - держись
Внимай, как носится неукротимой сворой
На чердаке моём сова.
Я различаю её слова…
27.07.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920603
дата надходження 27.07.2021
дата закладки 27.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2021
***
С "М" – на радуге неделю нужен нот знаток,
С буквой "Т" – для рыб убежище коварное,
Коль будет "Л" – с гор грязекаменный поток,
А с "Ч" – под Запорожьем место легендарное.
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885347
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920518
дата надходження 26.07.2021
дата закладки 26.07.2021
Прости меня, что выстрелил я фразой,
Что дробью бил не подбирая слов,
Что я забыл , какой бываешь слабой,
Что небеса твои от слез не уберёг.
Глаза твои почти случайно ранил,
Поток рубина впитаный щекой,
Я из-за них... сухой глотаю камень,
Как исцелить мне взор твой голубой.
В твоём плену я становлюсь мишенью,
Свинцом из губ ты напои меня разок,
А ты молчишь своей незримой тенью,
С щеки поправив влажный волосок.
В бою кухонном я наверно помер,
Мне безоружному дышать невмоготу,
А в чем причина? Я и сам не помню,
Возможно личную заполнил пустоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920487
дата надходження 25.07.2021
дата закладки 25.07.2021
Від лікарень у столицю
Їдуть делегати
Внести правку на початку
Клятви Гіппократа.
Бо негоже: всі науки
Підлягли реформі,
Не дійшли до Клятви руки –
Все в первісній формі.
Треба встигнути зробити
Все найближчим часом,
І закон оцей пустити
У народні маси.
Бо зберуться депутати
Терміново знову,
Завтра будуть засідати
Всі позачергово.
Лікарі на цій нараді
Подали прохання,
Щоб затвердили у Раді
В першому читанні
Новий текст, тому, що Клятва
Явно застаріла…
Перше речення у тексті
Оплесками встріли:
-Щоб були в нас результати
Й наслідки хороші,
Пацієнт повинен мати
Поліс, або гроші.
Я, такий-то, і клянуся:
У цій круговерті
Лікувати вас беруся
До самої смерті.
Далі все іде за текстом –
Сказано там гарно,
Тож не варто час і сили
Витрачати марно.
А в кінці така примітка:
-Дамо відсіч смерті!
Гроші можна через касу
(А краще - в конверті).
Гіппократ не передбачив,
Звідки міг він знати?
Що в нас лікарю теж треба
Якось виживати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920219
дата надходження 22.07.2021
дата закладки 22.07.2021
Словесное хулиганство (ПАЛИНДРОМСТВО)
из сборника пародий на ХОККУ
***
УДЯ САЗАНА, ЗАСЯДУ,
УЖ И СОПЯ, ТУТ Я ПОСИЖУ,
А НА ПШЕНЕ – ШПАНА…
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882827
P.S. На ФОТО из Интернета - рыбак ожидающий САЗАНА... возможно сидящий на пшене... для прикорма. На втором ФОТО - дождался... Текст к картинке, как всегда, добавил я (ПАЛИНДРОМ - чёрным цветом)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920171
дата надходження 22.07.2021
дата закладки 22.07.2021
Тесёмки сумочек
За шейку перекинутые –
Чуть опускаются, длинней коротких платьев.
Бросаем будничье!
Семьёй – к аллеям синим
Морского бриза нот: «Запомнилась? – давайте!»
Спросил жену:
«Ты, чтоб, здесь – дочь?.. Или …сама?
Она: «Ану́ –
Весной не лёг бы сам в гамак?»
17.07.21г. ( «Летнее откровение с подмигами» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919913
дата надходження 19.07.2021
дата закладки 19.07.2021
Вивчивсь син на адвоката
(Вже свій офіс буде мати),
В кабінет зайшов до тата
Свою радість розказати:
-Справу бізнесмена Мося,
Що тягнулась в вас роками,
Мені виграть удалося
Цими чесними руками.
Батько - адвокат відомий
(Було видно, трохи злився),
Мовчки слухав, тоді мовив:
-Ти ще, сину, не довчився.
Треба тактику й всі сили
Під час суду повертати
Так, щоб все це оплатили,
І щоб зиск із цього мати.
Врахувати всі моменти,
Захист так побудувати,
Щоб із даного клієнта
Ще одну зарплату мати.
Справу виграть - не потрібно
Тут великий розум мати:
Я зумів на цьому ділі
Вас п’ять років годувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919944
дата надходження 19.07.2021
дата закладки 19.07.2021
На перерві підкрутить бухгалтерка:
--Чом Ви знову самотній й сумний?
А я, подумки до квітки - маркером
По підлозі, столах розкладних:
--Ти по …відомості зарплатні
Бачиш, що я не самий багатий.
Лише дивлюсь на тебе, галантну,
І на очі в думках, крем’яні…
15.02.2021р. ( "До Дня бухгалтера" )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919566
дата надходження 15.07.2021
дата закладки 15.07.2021
из одноимённого сборника одностиший
1011. с корабля пересев на ЯЛ, я ноту ЛЯ с собою взял…
1012. когда я был уж слишком ЮН, не понимал, что значит – "НЮ".
1013. по́ два СУ за каждый УС мне щедро выделил француз!
1014. бог солнца РА имел участок – десять АР… на солнце…
1015. ОН, конечно – трансвестит, НО… она ему не льстит.
1016. они не могут быть людьми, коль не нравится ИМ нота МИ!
1017. скажите, вам не стыдно ЛИ? – что вы голыми в ИЛ залегли…
1018. это ЖЕ просто – игл грабёж, слал дикобразу мысли ЕЖ…
1019. вы с трудо́м добрались ДО цели, а потому-то вам ОД и не пели!
1020. ОТ такого изобилия вина… ТО любовница ты… ТО жена…
.......................................................................
* ИГРА БУКВ * ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=64314
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919480
дата надходження 14.07.2021
дата закладки 14.07.2021
Мохіто, не текілоньку «Санр́айс»,
І не коктейлик «Секс на пляжі» цього разу
Дозволила для себе на побаченні
Замовити, панянка, передбачено.
І чоловік, нарешті, після ковбася́нки –
Гарячий рис узяв, і борщик до сметанки….»
11.07.21р. ( «Коли стають потрібні зразу один одному» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919395
дата надходження 13.07.2021
дата закладки 13.07.2021
Встав, й фільмував її словом поезії,
Як прогиналася спинка черкесонькою.
Але вона повернулась й настійливо
У очі глянула милими шилами,
Немов у відповідальний момент,
Чекала, чи я запрошу до шлюбу,
Чи буду іменувати, як лю́бу,
…Я ж поспішав дописати портрет…
10.07.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919294
дата надходження 12.07.2021
дата закладки 12.07.2021
Це 24 річний Курасов Євгеній Олександрович, родом з Сумської області с. Локня. Віддав життя за всіх нас, 8 липня поруч з Пісками.
Вдома на нього чекала дружина з дитиною.
Царство Небесне СПРАВЖНЬОМУ ГЕРОЮ України!
Сьогодні сич кричав після дощу,
Кричала мати: - Ні, не відпущу!
Дитя ридало тихо у колисці,
Вдовиця коси викупала в мисці.
Заплела в хустку чорну із жасмином:
- О Господи! Загинув! Як... Загинув?
Громи вляглися у дзвіниці,
Весь світ зомлів у, сліз, водиці.
Всихались трави, збіжжя, сонце...
В них свічка всілась у віконце.
Здавалось, - іншого нема,
Лише розпука, дика тьма.
Селом розхристані тумани,
Вляглися сумно біля брами.
Їм смерть віночки виплітала
Та реготала... клята, реготала.
Лиш сич кричав після дощу:
Ні, не прощу! Ні, не прощу!
Світла та вічна пам‘ять, Янголе. Співчуття рідним😢😢😢
#лесяутрисковоробець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919146
дата надходження 10.07.2021
дата закладки 10.07.2021
Аргентинські косметичні операції -
Центр світу з якості і вартості!
Нині кожна аргентинка – донна грації,
Там купаються чоловіки загляд́ністю.
…Але, я своїм знайомим не наважуюсь
Сповістити за корекції фігури
В Аргентині з океанським повноваженням,
…Бо у відповідь: «Я …що – товста і хмура?..»
09.07.21р. ( «До Дня незалежності Аргентини» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919129
дата надходження 10.07.2021
дата закладки 10.07.2021
Гавань за́тишна у гріючих родинах,
Де поволі ограняються бурштинки,
І смарагди, і топази, аметист.
Й моряком успішним - син авантюрист.
… І безсилі заздрості та часоплини,
Як у родині всі – рідня й родина.
07.07.21р. ( «До Дня родини» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918954
дата надходження 08.07.2021
дата закладки 08.07.2021
«Встань, встань моряче, встань
Кожен робить це по-своєму
Один встромляє спис у людину
Інший протикає ним рибину»
- Rammstein "Reise, Reise"
(від ред. З діалекту островів Натал
це вільний переклад рукопису
знайденого на руїнах міста Нон)
Грудниці
личинки повзають по стелі
освітлюють гагатові стіни
посеред пустої кімнати
сидить хрестоносний у кріслі
голий, худий, татуйований
його лице підсвічене
жовтим таким ж світлом
від книги, яку читає в голос
чи то говорить з рудоволосою
не підіймаючи своєї голови
йому не більше тридцяти
його довге чорне волосся
зачесане за потилицю
закладене за гострі вуха
рублений лоб дивиться
на пожертвувану принцесу
він поглядає на обрану
лиш миттями, оком одним
він не зізнається собі ніколи,
як Йому це все ж лестить
- Деякі покінчили з собою, -
заговорив він тихо і беземоційно,
витягуючи важко із себе слова,
наче він давно звик тільки мовчати, -
Не прийнявши того, чого від них хочуть.
І Мої піддані були раді, але аж ніяк не Я.
Навіщо вбивати, якщо приречене дитя
можна довести до відчайдушної самострати, -
сказав він, а принцеса тільки подумала, -
Ні, навіть не думай, чому Ти не налякана?
Чому Ти думаєш першим чином не про те,
що з Тобою тут буде, страшне, а про те,
"що він доволі привабливий",
"що б я навіть його покохала",
"згодом, так, змогла би".
Не роби передчасних висновків, -
не бог перегортає сторінки, читає у тиші,
під шурхотіння гігантських опаришів, -
Тебе готували до ролі "королеви".
Так, не знаючи, що на тебе тут чекає.
Вони найкращий вихід передбачали,
а не просто задля миру роль жертви.
Люди, постійно надіються на краще,
інакше, як взагалі можна існувати?
Можливо й справді було б краще,
аби вас просто тут вбивали.
Хвилинний передсмертний страх,
чи життя у болю до скону людського
або ще й гірше у вічних стражданнях?
Це Мій вибір, щоб Себе самого не мучити
за в нічому невинну погублену душу.
І тим прирік Я Вас усіх ще на більші тортури.
У житті, що позбавлене контакту з людьми.
Тому і план з "вічністю" сподобався
ще більше Моїм мерзенним підданим.
Але вони нічого не знають,
не дано їм зрозуміти, злим,
що Я відчуваю відповідальність.
О' Боги, Ти не відчуваєш,
себе вже погубленою.
Кого ж він з Тебе виховав.
Знай, Мені Тебе жаль,
але Ти ніколи не відчуєш
від Мене співчуття на ділі.
Тому, що Я - гордий Нарцис.
Ах.. як би Ти ще знала хто це
такий. Ich will, я хочу, Я лиш Хочу
побачити, як Ти роздягаєшся.
Перед Мною, чудовиськом,
що владне знищити весь світ.
Скидай, Я хочу Дар роздивитися.
Роздягайся, ніякого задоволення
Ти Мені ніколи не подаруєш.
Ніхто Тебе силою брати не буде,
поки Ти сама того не захочеш.
Або зістарся в самотності,
як більшість до Тебе, і вмри
в своїй кімнаті-камері
обставленій дзеркалами.
Боячись незвіданого.
Боячись відкрити очі
і доторкнутися до реальності.
Мною підкорених страховидл
однаково втішать дві Твої долі.
Та, в якій нащадок їм подібних
буде споглядати власне в'янення
відданий на таке довільно рідними.
І та, де смертному нащадку богів
повернуть втрачену вічність,
яку в мене не запитавши влили,
але яку Я тепер вже сам обрав.
Ти тут заради мого паршивого сімені.
До того ж, яке сама маєш захотіти.
Це вже більше не романтизована казка.
Ніхто в тебе безсмертя не вдихне.
Потрібно все робити по-старому.
Передавати тілесно цю хворобу.
Ні, Ти не завагітнієш, воно пасивне,
як і весь я, а не щось відтворене.
Воно замінить все Твоє в Тобі.
Дасть те, що було в твоїх предків
поза дарованою автономністю тіла
в яку вони були Алголем одягнуті
і розбудженні з безпам'ятством.
Це - Все, що вони Вам і передали.
Твоя автономна фізіологія,
а чи залишиться Вона в Тобі?
Настільки Ти стресостійка,
щоб втримати Своє нутро в купі?
Чи не розпливешся, як до Тебе Всі?
Чи Твоя місячна кров все ще буде йти?
Але Твої думки, Вони такі.. впевнені.
І Ти вже давно стоїш голою давно..
- Ну так зроби це тут і зараз. -
говорить дівчина білогруда
хрестоносний захлопує книгу,
- Це не те, Твоє "хочу".
І Я у задоволенні не говорив,
ніби сам Я цього всього хочу.
І діло не втім, що Ти струнка,
але занадто худа, не м'яка.
Думаєш легко відривати
від себе частунку Себе?
А Роль пасивної Чаші
така для Тебе проста? Так?
В Мені борються два бажання.
Зробити Твоє існування
райським і блаженним,
або пекельно нестерпним.
І тому, Вибач Мені наперед,
бо Я нічого не хочу робити.
Ляж, розквітни ногами.
Ich will, Я хочу побачити,
як Ти Себе пестиш, яро.
Якщо що це таке Ти знаєш.
Така Молода, і така доступна.
Ти така достобіса пахуча..
Хвоя.. Du riechst..так,
Ти пахнеш.. так свіжо..
Ти приємно прохолодна.
Все заповнює тут Твій запах.
Або ступай до своєї камери,
личинки Тобі шлях вкажуть, -
І Дівчинка опустилася на коліна,
лягла, повільно розквітнула,
невпевнено, наче та квітка,
що морозами пригнічена
Квітка зігріває себе
стискаючи руками груди
Квітка ніяк не може
їх в долоні втиснути
Хрестоносний піднімається,
підходить, він височезний,
Квітка руда голову відвертає,
засоромлені очі блакитні ховає
Він опускається, поруч присідає,
безцеремонно, пильно і гостро
Її розглядає, нічого не пропускає
оцінює, споглядає зверхнє
Квітка очі свої все відвертає
сором не можна показувати,
вона знає, і в очі його холодні,
темно-сині але мутні по-риб'ячі,
пусті, неживі, полум'я позбавлені
без сорому і страху вдивляється,
Його ніс рівний з невеликою горбинкою
від того неспинно морщиться і кривиться,
ніби Її погляд йому на запах неприємний, -
- Бідна невинна дівчинка,
Ти не знаєш, що робити.
Лиш за груди в думках образи.
Ми обидвоє тут заручники
по своїй волі, але Ти сильніша.
Дівчинко, скажи, чого Ти хочеш?
Я можу Тебе страждань позбавити.
Можу, куди захочеш перемістити, скажи.
Де б Ти хотіла жити, ким б хотіла бути?
Я створю твого клона простого, не живого,
всі повірять, як завжди, що Ти себе вбила.
Як би все до такого, так швидко доходило.
Як би всі так віддано хотіли моє его втішити -
Я всім таким простий вихід пропонував би.
Моє гігантичне Его, яке й все це придумало.
Ні, Я зізнатися Собі ніяк не можу, в несилу.
Ніби без Вас мир стійкий неможливий,
Ви потрібні були лиш для Мене одного,
а зректися від цього, як Тиран Я вже не можу.
І всі Ви вибираєте життя в самотності,
не йдете на контакт, мене боїтеся,
і просто божевільно поклоняєтеся.
Я споглядаю, Вашу одиноку старість,
і разом з Вами теж страждаю,
не витримую, тіла Ваші дублюю,
а самих за Чорний Океан переношу.
Звісно не тих, ще таких молодих,
що віку собі самі вкоротили.
Уламками дзеркал розбитих
зі слізьми в очах собі руки порізали.
Бо, як на мене вони своє вже все відплатили.
Згаяли свою тут всю молодість, постаріли.
І так ні з ким втраченою красою не поділилися.
Що для жінки найголовніше, щоб там не говорили.
- Як би я не була першою дочкою в батька, -
відповідає дівчинка, тихо, але впевнено
груди стискаючи, чи вже просто їх ховаючи, -
Мене б все рівно віддали за якогось королька.
Як би від такої долі принцеси я б не втікла -
Я б так само зістарілася одиноко в замку,
розважаючи Себе тільки світськими балачками,
пустими розмовами з такими ж не ув'язненими.
Я хочу знати те, чого не знають і наймудріші.
Я хочу знати чому співає пташка в клітці.
Я хочу навчитися, як Бога задовільнити,
але поки що не знаю, як це навіть себе.
- Це все вже було, Я вже все це проходив.
Я вже чув такі слова, до того задовго,
як став вашим "пастушим богом".
- Це й не дивно, якщо довго живеш,
все повторюється згодом,
все йде знову і знову по-колу.
- І Тебе має лякати такий фатум.
Люди не створені для вічності.
- Люди не створені для одинокої вічності.. ,-
Його подовгувате, гостре лице заграло жвалами
на суровому, насупленому лиці, як і в батька
Дівчинка печаль просвітлення бачить, -
Бачу по лиці посумнілому, що це теж вже чув..
Що була та, що Тобі вже таке говорила,
а Ти її не втримав. Бог знає, що таке любов?
- А бог - не Бог, а проста, налякана людина.
- І що Бог, як людина хоче зі мною зробити?
- Твій довгий, нестримний язик вирвати, -
Гаряча його права рука стискає її шию,
притискає голову, щоб та не пручалася
Дівчинка рудоволоса стиснула тонкі губи
відкрила ледь рота та язика виставила,
що виповз з проміж губ наче змійка з нірки
В Її широкорозплющених очах - покірність
Три пальці: великий, вказівний, середній
холодної лівої хватають її язик тремтячий,
пальці по язику ковзають, стискають,
вхопитися все краще намагаються,
рухаються до низу, до самого коріння
фіксація, мить, і вона готова до мучень, -
- Чудовий екземпляр, вологий..
Приємні.. виражені сосочки, -
говорить він повільно, вдумуючись,
на стелю, а не неї вдивляючись, -
Гостренький, достатньо довгий,
не товстий, і не масивний,
майже ідеальний, ні, звичайний.
І в ньому все Твоє для Мене задоволення,
яке Ти тільки і можеш Мені подарувати.
Голосом зі Мною ним вільно балакаючи.
Та виводячи ним по мені німі жести,
коли будуть вже наші тіла лебедіти.
Ніколи не забувай про нього.
Що за дивний не до діалог
сказати таке комусь ще
в яких обставинах я б ще міг? -
не бог відпустив язик,
дівчинка відкрила груди
вони ледь розлились, -
Тобі тут холодно?
Чи просто приємно? -
а у відповідь дівчинка
знову язика виставила, -
Ні одне королівство краще вже не заживе,
якщо Ти будеш просто самовідданою більше.
Я їх матеріальну залежність, окрім миру,
більш ніяк вже не покращу. Ти маєш це знати.
- Але точно заживеш краще Ти, -
відповіла Дівчинка зухвало,-
і Я разом з Тобою тут.
Ну ж бо, чи Бог, що людина
не хоче відвідати його на смак?
Чому твоя шия тремтить, як чужа?
Хто тут невинна дівчинка, скажи, а?
Чи Тобі ще ніхто такого не говорив?
Чого Ти хочеш чоловіче?
- Твій тазовий кістяк випирає,
і це Мене зовсім не спокушає.
Хочу Тебе спочатку відгодувати.
Твоє лице стане ще милішим, а груди..-
Він запнувся, наче прислухався
Рудоволоса дівчинка усміхнулася,
- А груди стануть ще більшими?
Я через них мало і їла, більших не хотіла.
- Груди, Ти їх так мило думками кличеш, "циці"..
Ні, саме зараз вони на тлі худого тіла
виглядають завеликими, негармонічними.
Маси б Тобі набрати лиш ще трішки.
- Ну якщо чоловік таке говорить -
значить, те правда, потрібно слухати.
Нехай тоді нам принесуть щось жирненьке,
або чогось солоденького, горіхів з медом.
- Забудь, нічого не потрібно приносити.
Я сам для Тебе все що хочеш натворю.
Те, що Ти ніколи тут би не скуштувала.
В цьому світі, бо тут просто такого немає.
Полуницю, лимонні тістечка? Шоколад?
Ох, Ти відчуваєш тепло, і не в низу живота,
а в грудях, Ти передчуваєш, що все буде добре.
Тобі тривожно і.. лагідно-любо одночасно..
- Так, Я відчуваю Себе вже якось.. щасливою?
Бо все виходить краще, аніж Я могла уявити.
Так, Я знаю, що роблю передчасні висновки.
Але мені того достатньо, що Ти не зробиш
нічого зі мною поганого, я це точно знаю.
Я лежу гола тілом перед незнайомцем,
і відчуваю, що доля моя буде незвична,
бо Ти дивишся на мене, як на благодійницю.
Бачиш в Мені власне свій порятунок.
Бо людина, що бог, досі тримає мою шию.
Не сильно, наче від того насолоджується.
- Так, Я давно ні до кого не доторкався.
Вибач. І Твій батько мудрий чоловік,
якщо бачити Тебе таке, тонке навчив.
- Батько говорив, що чоловічі бажання
здаються на перший погляд дивними,
але ніколи не насмішливими і злісними,
якщо Ти Йому справді потрібна,
а не просто для втіх іграшка.
Але Я ніколи не могла і подумати,
що чоловічі пальці, які язик стискають
можуть Мені дарувати приємність.
- Все діло тільки в обставинах.
Ти серйозно думала, що Я його вирву,
а коли зрозуміла, що цьому не бути -
розслабилася, Страх пройшов,
яскравими найменші задоволення
стали здаватися, це маленький урок.
Більших задоволень в самому процесі,
а не в кінці, до якого той процес веде.
- Скажи, чому Я все ще досі лежу?
Як щодо того, щоб взяти мене на руки
віднести на крісло і на собі вмостити?
Я буду скрученим рудим білченям
готовим закріпити урок повтореннями.
- Ти Мене розбещуєш, і це чудово,
бо навпаки Я вже робив, вже було.
Міражі
покинувши сон, гіллясті чіткі тіні
на відкритих дубових дверях -
перше, що побачив Король очима
та відчуття тягаря відповідальності
за своїх підданих, а корона важка
ще навіть голову сіду не стискала,
Короля більше нічого не хвилювало
Ні урочисте відкриття нового маяка
сімдесяти-семи метрового гіганта
біля якого сьогодні ввечері його чекали
ні те, що його кораблі не поверталися
з плавань у чорний Океан безкрайній
закохані у море, загартовані морем,
відправляються в безцільний путь
ті, кому більше нічого чекати,
окрім смерті, смерті немічної на суші
вони хотіли померти в морі, "у вир затягнуті"
пішовши на дно, "де хвилі вимиють їм могили"
в яких вони будуть лежати у "імлі спокійній"
в них було припасів, щоб ще й повернутися,
якщо вони нічого не побачать на горизонті
їх погубило лихо, як вони і передбачали,
коли нічого нема в небі, як курс корегувати
коли не видно на горизонті навіть й міражів
але якщо малюнки кулі над східним небі правдиві
яку малювали усі, що йшли у землі заборонені,
й поверталися онімілими, але не наляканими
їх просили щось описати словами на папері,
а вони виводили незрозумілі фігури, ієрогліфи
їх просили описати щось намалювавши,
а вони всі як один малювали кулю в небі
та піщані смерчі, що позабирали їх голоси
кулю, яку над Його островами не видно ніколи
якщо вони допливли на захід достатньо
вони б її побачили, і знали б що пливли сліпо,
але точно прямо на захід, доля їх незавидна
Короля вона лякала, якщо землі східні, темні,
що на Схід звідси ще далеко могли лягати,
його моряки пливучи на Захід першовідкрили
тоді більші вони аніж північних два континенти,
що вже відомі, і звідси на півночі обидва,
Один майже весь освоєний, і тягнеться на Північ,
інший, тягнеться на Схід і вигинається на Південь
Він тільки берегом внутрішнім людьми заселений
і протока між континентами і південне Море -
це все Короля (та ну, Знову Безіменний?) Володіння
І Короля це все хвилювало зовсім лиш трішки
Короля хвилювало ось вже як десять літ,
кожний ранок комом тисне горло крик
за те, що він віддав свою єдину дочку
в данину, щоб шкуру зміїне небо скинуло
і тим виснажену землю вдобрило, ні,
щоб підводні духи із Затопленого міста
не нападали на кораблі у його Південному морі
не виповзали люди-змії з гребенями на спинах
на його вічнозелені в хвої Натал(?) Острови
пальцями з перетинками стискаючи тризубці
не йшли одним винищенням на Його береги
Король вдивляться на гіллясті голі тіні
вони заколисують спокійними гойданнями
пахне сухістю, дощем і перепрілим листям,
яке опадає лиш в садах - це запах богів
Король згадував легенди про своїх предків,
чи то казкову правду, мало хто точно знає,
Предки прийшли на ці вулканічні Острови
по воді своїми ногами ступаючи,
на березі кришталевого озера Ят
вони заклали цегляне місто Нон
якому вже тисяча двісті років
у днях із сяянь живих вітражних смуг
Король хотів вірити, і як всі - вірив,
що предки не вмирали, а з останнім подихом
у чорну землю лягали та лісами ставали
тисами, кедрами, модринами вічно-рослими,
пні яких після валки поростають знову, наче в'язи
усім тим, через що Його королівство і процвітало -
корабелами, бо деревина в них м'яка,
в обробці легка, і повільніше за дуб гнила
Живильний, свіжий і солодкий запах хвої -
це запах його Богів, а не той підгнилий,
якого страшишся, бо знаєш, що бог поряд
Запах, який він і відчував десять літ назад,
коли жовтий бог його дочку забрав
на піку погаслого вулкану Нгравотн
що висіченим худим лицем суровим,
стомленим, незадоволеним поглядом
з північного схилу дивиться на весь острів,
Цей Світ повен безсмертних створінь,
вони прагнуть солодкої крові живих
і лиш бог безіменний втихомирює їх пил
бог, що за пустелею на Сході у вічній ночі
живе у чорнішому за саму пітьму замку Трок
данину у рідній крові сплачують всі королі,
інак безумство охоплює його королівство
піддані ходять покривалом з нутрощів і кісток
вони вже не мертвій і не живі, наче у сні
стогнуть, шепочуть і ричать у вічних муках
така доля опустилася на південніші світи
тобі, рахуй, повезло, якщо ти відразу вмер
Прірву в душі Короля в яку падало все
розкопував Принц, первісток, наступник
непостійний, наче вітер, розпусний
але мало хто ж по-молодості таким не був
але не Король, що згаяв молодість в мандрівках
всі духом залежні розпустою по вимозі тіла люди
але не з усіма підряд, не "збирають мед повсюди",
"дрібку прекрасного", яку можна знайти
як в рибалці, танцівниці, в подружній парі
в "літній красуні і в молодому вершнику"
у квітці на квітнику і простій травинці в полі
Народ, а люд то у захваті від нових історій
з блудних походжень Принца, що все розпусніші
І це Короля ще більше гнітило, Його піддані,
які самі не знають, що сліпо схвалюють
що держава стане похітливим гралищем
для нового легковажного очільника престолу
Принц людина мистецтва, але по суті - дикун
позбавлений культури і будь-якого сорому
новий маяк побудований за його проектом
Він вклав в нього душу, всю свою творчу потугу
у "світло в темряві на вершині фалічного символу.
Наче це все що в людей є - сенс існування в дітях.
Не будуть наші гончарі трудитися марно,
творити тонкий, фарфоровий посуд,
що як і наші шхуни, які їх розвозять -
цінуються скрізь, у всіх портах відомих.
І народжувати дітей на безпросвітне горе.
Так Батьку?" Короля вдавив сум у тверде ліжко
І Він вже думав, ні, а як завжди розмовляв
зі своєю покійною дружиною, Королевою
Я все втомленішим прокидаюся раз кожен,
і все менше сил жити за нас двох маю
але Я повинен триматися, намагатися,
бо я єдиний спосіб Твого ідеального існування,
а якщо я вмру - то і воно теж зі мною згине
Ти все ще сяєш в Мені, так як і колись - палаєш
Вибач, кохана, ми знали, що якщо народиться дочка -
то її потрібно буде в шістнадцять літ віддати
Ми бачили в тому не жертвоприношення,
а нових тісних родинних зв'язків створення
Бо ж бо те, родина, нове споріднення з чужими -
запорука між далекими королівствами миру
Все так і виглядає, але ж ми не знаємо,
чи живуть Вони там, в Троку, як в родині,
чи були з'їдені подібно делікатесній скотині
Ти померла, не перенесла важких пологів
Ти дочку народила, і вона красунею виросла,
такаю ж як і Ти - рудоволосою і високою,
цілеспрямованою, ввічливою і доброю
Ми збиралася віддати Її у сиротинець,
щоб ні Ми, ані Вона не прив'язувались
Так, як вже робив дехто з північних королів,
але Я не зміг, покинути ще одну рідну мені
Я як міг готував її до її ж самовідданої місії
Говорив, що Вона буде вогником рудого добра
в тій темряві, що вона там набагато потрібніша,
аніж де б то не було тут під холодним мерехтінням,
якого завжди крізь тумани моря майже то і не видно,
але сьогодні світлограй не прикритий туманням, ясно
Заспокійливе гілля загубилося, зник тьмяний світлограй
на темних і довгих одіяннях з широкими рукавами Казначея,
що стояв у дверях і скромні покої, як для короля оглядав,
Він щось близько і глибоко посаженними очима шукав
Сутулий, Він постійно голову попереду себе тримав
Лисуватий смугою на голові, наче кінь волосся злизав
Він наче здивувався, коли Короля (живим,упс) побачив
Він зняв монокль, дихнув на нього, хустинкою протер,
Король знав, що торгова зустріч була запланована на ранок,
з послами з північного берегового королівства Карак
за поставки чорнильних фарб та льону для вітрил,
який вони самі північніше купляли та їм перепродували
Король знав, що Він вже давно і довго залежався,
а посли-торгаші прибули ще вчора ввечері
Вогнецвіт
вітражні Змії по небу просуваються
закручуючись і переливаючись
звідти, що ми кличемо "сходом"
туди, що ми кличемо "заходом"
їх все ще видно над "північчю"
кожної темної ночі над горизонтом
таке кубло є над кожним королівством,
жодного над Океаном розлогим західним
Кубла зі звуками тертя пальців об скло
ходять по небу колами, справа наліво
Якщо дивитися туди, куди й Лице бога
Кубла оминають землі не викупленні
їм гидко споглядати у вічному поєднанні
те, що там твориться, безумства нелюдимі
черепичні дахи прогнуті частими туманами
в'язке, живе повітря сиву бороду пронизує
Король йде, проходить вулицями мощеними,
які серповидними паралелями оточують Озеро
помаранчевими в цеглі будиночками
згущається пітьма, Ніч наближається
ще година і до маяка не дійти без світла
Світлограй наліво рухається повільно
Король йде і Його серце б'ється зліва,
"В ритм, один-два-три".. безстрашно
Король йде протоптаними стежинами
Між будинками, де вже горять каміни
Король йде, отава гладить босі ноги
дощу прагне пересохла земля
Вона не втамує спрагу цілковито
настає сезон холодних туманів тільки
Король йде до Озера, як "очерет шумів"
Він вже чув, хвилина, і вже побачив
Віддзеркалення на Озерній гладі
Того, що рухалось наліво, райдужно
Король заходить по пояс у холодну воду
Чекає Правосуддя від Озера Священного
Воно розчиняє у Собі людей, що винні..
Інших.. сказання в деяких поколіннях ходили -
обдаровує, як? Натякають лиш кокетливо билини
Король ніяковіє, Його за ноги тепло обіймає
І рухається все вище, гладить, обволікає
Діва Озерна перед Королем з води постає
Вона ледь усміхається пухкими губами, гірко
на губі верхній розрівнюються гострі гірки
на жіночому лиці благородному-магічно
з'являються такі людські, дівочі щічки
позаду неї з води постає невисока інша
з тендітною фігурою, весняними грудками
з ще більшими надзвичайно великими очима
Її пухкенькі щічки на ледь овальному лиці
завжди її милують, й усміхатися не потрібно
вони абсолютно зовні різні, два жіночі типажі,
що наче вийшли вигинами тіл з чоловічої мрії
одна на одну не схожа, обидві прекрасні,
акуратні носики, неможливо вибрати(?)
зараз вони одна одну доповнюють,
а поодинці вони цілком цілісні
лебедині(?) шиї, мармурові плечі
різні у відтінках в обох очі зелені,
темно-зелені в першої, яскраво-світлі
у тої, що підійшла позаду і збоку неї
з грудей забрала чорні локони
обійняла її груди налиті і веселі
знизу долонями маленькими
та їх наче підтримувала, зважувала
У Короля загоріли і запекли вуха
Вони обидвоє засміялися, тихо
Бо Його Вони обрали, давно старого,
а такої пошани не дають і молодому,
що шукає задоволень і заходить у Озеро
Це найвищий прояв симпатії для смертного
Королю лиш це, більше нічого не потрібно
Чорноволоса, вдивляться на його тіло,
що за останні роки добре схудло, постаріло
на шкіру, що втратила пругкість останню
на гострі ребра які вона покривала
Король був одним з тих чоловіків,
що на лиці ніколи наче не старіють
зморшки не ховають їх мужність
а лиш її доповнюють, підкреслюють
- Я співав колись один Менестрель, -
заговорила висока, оксамитово, -
"Життя - постійне спотикання,
відчайдушний пошук скарбів.
Там і шукай Свій Дар, де впав."
- А інші музики колись співали, -
заговорила дзвінко низенька, -
"З тугами сумнівів, з болем, з вірою
Ми отримуємо до Життя Свій смак.
Поки небесна пітьма розбиває нас."
- Ми б могли дати Тобі, О', Королю
трішки ласки і втіхи - любові, -
знов говорить вороноволоса,
обводячи рукою його ребра голі, -
Але це нічого ні, не змінить,
не зітре Твою печаль і сум.
Скоріше навпаки - загнітить.
- Могли б дати, як задарюємо,
Тих наче зрілих, але що ще хлопці, -
продовжує маленька, світловолоса,
роблячи те, що робить й перша, -
Тих, що не впевненні ніяк в собі.
Тих, що ніколи нас вже не забудуть.
Бо ми дали Їм своє тепло і світло.
Свою добросердечність, що як інстинкт.
Вони все приходять, але у воду не заходять.
Вони плетуть для нас дикі, лугові вінки,
і з вогниками відправляють Їх плавати. -
Темноока обіймає його щоки защетинені,
з її гострих очей до скронь сіються блискітки, -
Вони шукали смерті, а знайшли ковток волі.
Ми вдвох в когось намагаємось те загоїти,
що в нас не вийшло в одному поодинці.
Але це зовсім не те, що потрібно Тобі,
О', Королю одинокий, білий в сивині, -
Вона руки опускає і на воді щось малює,
латаття блакитне над водою поростає, -
Тобі потрібне щось значно більше,
що буде палати не тільки в Тобі. -
світлоока виходить із-за її спини,
латаття зриває, до губ своїх підносить
за довге стебло зелене його тримаючи
нюхає, вдихає, цілує, і на нього видихає
воно блакиттю загоряється, осліпляє
очі вже звиклі до сутінкової темряви
на воді грає, на Їх спокусливих формах
Тендітна Вогнецвіт Королю простягає
Одинокий Король по місту Нон
проноситься на білому коні верхом
Вулиці осяює блакитним факелом
виходять з домівок люди здивовані
Король їде новий маяк засвічувати
мчить хвойними пласкими нагір'ями,
стук копит, до найпівнічнішого мису
де величне росте Умар портове місто,
і все більшим стає з кожним днем
і навіть вночі шумить гулом далеко
чути йодистий запах моря, безугавний прибій
Мис голів від дерев, це полонина скошена
на краю прямовисної скелі маяк височів
чотиригранним двох'ярусним обеліском
з оглядовим майданчиком посередині
а поряд зібралися сотні дві з людей,
в хутрах й светрах, по сезонній погоді
Принц з трьома новими компаньйонами
Йому не відмовляють, Він не вибагливий
Стояв та весело щось обговорював
поруч з вогнищем оточеним камінням
Принц, як і Король русявий, кучерявий,
був не високим та й не низьким,
але от тільки став ледь пишнотілим
Генерал чоловік високий і широкий,
не на багато років за Короля молодший
Чи не єдиний, хто розуміє приреченість
королівства з майбутнім приємником
Мир відкуплений, але ніяк не з людьми,
що мають більше з війни, аніж з роботи
Нічого немає за людину злішого,
що владна собіподібних вбивати
лиш щоб отримати те, чого ще не має,
але тут і зараз вже до болі бажає,
і не для того, щоб з сил виживати
Генералові воїни стояли вп'ятьох
тримали перед собою барабани
Мала бути урочистість, бадьора промова,
а натомість Король зайшов у маяк мовчки
все за нього зробило блакитне полум'я,
що грало в очах юрби, ворожило розуми
ритм вояки почали вибивати, співати
наче урочисто, але насправді сумно
вони співали про тих, кого море погубило
і Триста шістдесят п'ять сходинок пройдено,
Латаття в чашу зі смолою покладене, Воно
розкривається, перецвітає, ще яскравіше сяє
блакитним холодом під скляним куполом
Король ховає очі, на коліна опускається
струмінь світла в пітьму неба зноситься
та закручується все ширшим конусом,
поки не падає паралельно горизонту
і не розбиває пітьму на всі сторони
шаленою своєю коловертю за обрій,
щільні сірі тумани пронизує і розрізає,
що вони аж знов зійтися не встигають
Щиглик
Король не спав всю ніч, все крутився в ліжку
усміхаючись те обдумував, що сказала йому дочка
А Вона все усміхалася, як ніколи не усміхалася,
з тих дитячих пір як, що буде віддана дізналася
Усмішку Його стирало слово "Війна", якої не оминути
Марення, надивився на Вогнецвіт, ввижається, -
подумав Король, дочку серед ялиць побачивши,
В червоному плащі з капюшоном, як в тій казці
Дотик, справжній, значить має бути правда, яв
І ось довгі, повні щасливих сліз тісні обойми позаду,
І Вона все розповідала, поки вони ялинниками гуляли,
а щиглик на Її долонях з шишки насіння вибирав, -
- Ти так постарів, посивів, давно не гуляв на самоті,
а Я все нагоди тої чекала, бо люди не повинні знати.
Має залишатися біль прихована, лиш глуха надія,
а не зацікавленість, як наче у першовідкривачів
від невідомого. Лиш похмура обнадійливість,
бути правдивою яка немає шансів очевидних.
Закон має бути однаковий для всіх, без винятків.
Я тут тільки тому, що Бог той, він добрий.
Бо випадок з моєю мамою не бувалий досі.
Ні, Батьку, не живуть всі там наші гойно.
Більшість, вони самі обрали Свою долю,
яка була передбачуваною лиш "до", не "після",
І вони вибрали, можливо, найлегший вихід,
але який потребує найбільшої від духу сили.
Ваша пожертва - це дипломатія переможених.
Але водночас це зовсім далеко не так, мир Наш.
Наша жертовність тільки деяких з них стримує,
більше тим, що відбувається "після" там.
Все те їм приносить хворе задоволення.
Все це Бог зробив виключно для Нас.
Нам має здаватися, що цього достатньо.
Має страх перед злом очевидним залишатися,
що буде людей спонукати жити тут і зараз,
та цінувати те, велике і мале, що зараз маєш.
Інакше все скочується у безтурботну пасивність,
до свідомостей вирощених в умовах тепличних.
Таточку, Ти виховував з Мене королеву,
яка завжди підтримує свого короля.
Але й не боїться Йому перечити,
головне ж, так - то чиста совість.
А якщо Ти могла біду попередити,
то мовчала, не говорила чому?
І він дослухається і побачить,
що втратив здоровий глузд у рішеннях,
якщо розумний, титулу "короля" гідний.
Але ось біда в чому, Він не веде політики,
бо Він і його підданих більшість - незалежні.
Вони можуть їсти навіть глину і каміння,
або манну небесну, небесний пил срібний,
що опадає мільярдами яскравих вогників.
Який тільки тут от підбирають і поглинають змії,
а натомість дають вам, тьмяного, але світла.
Таточку, Його політика - це із страху тиранія,
авторитет, що оснований на силі.
Це все, що страховіття розуміють.
Нащадки тих, що як і наші були,
але невдалі тілесні споріднення,
передали єство вічне, а не розум.
І тепер їм так легко плодитися,
двостатевим, з парними органами.
Не потрібно нікого і шукати довго,
один і другий буде мати потомство.
Добре що в них потяг слабкий до такого.
Можливо через той самий крихітний розум,
що не б'є тебе постійно чіткою свідомістю.
Але є й кмітливі, метикуваті, та і не злі.
Бурошкірі, невисокі, з кажановими крилами,
що постійно брудні та зачумазені, цікаві.
Вони живуть під землею, а там цілий світ.
Зі своїми містами, що більше схожі на лігва
з каміння скріпленого брудом і слизом.
З ріками і озерами, виходами на поверхню
через глибокі печери, або хоч би через колодязі.
Прямо до наших домівок, у Наші поселення.
І там, під землею живуть постійно всі прожери,
бо є чим поживитися донесхочу їм, невситимим.
Є ще кішколюди, і вони зовсім не милі.
Косматі з наче приплеснутими мордами.
Бог говорить і сміється, якби від кішок
в них тільки хвостики і вуха були би -
він був би чоловіком найщасливішим.
І при цьому, вичаровуючи собі вушка
та їх пожимає і насторошує мило.
Це ті, що не йдуть на контакт з нами,
бо ми їх страшимося, та і ми їм непотрібні.
Ну а про мирних людинобиків,
що з далекої півночі Ти знаєш, -
Гуляючи непроглядними лісами,
що зеленять покровами з папороті,
Принцеса тримала перед собою пригорщу,
і йшла повільно, щоб було зручно Щиглику, -
Але більшість Його страховидл -
це тупі й нерозумні телепні,
які нічого не знають, окрім як того,
щоб все їсти та ставати велетенськими.
Деяким вдається скинути хітинові панцири,
та пройти тілом несвідому метаморфозу.
Вони вже й розумнішають, бо говорять,
спілкуються густими, низькими звуками,
як може і людина, тільки не так гучно,
якщо буде вдихом, не видихом говорити
Ми самі не помічаємо, як це робимо,
коли видаємо лиш прості як "Я" звуки.
Вони вже мовлять, чого менші не роблять,
над якими вони вже деспотизмом домінують.
А над цими потрібно вже Богу панувати,
бо вони все прагнуть чогось м'якенького,
вже не камінців і землі, а плоті соковитої.
Вони все прагнуть на поверхню повилазити,
але все бояться чистки, безславної погибелі.
Бо знають, що в Бога є очі у вуха повсюди.
І тому Він організував справжнє видовище
для тих, що хочуть долю випробувати,
перемогти таких ж, і кинути виклик йому,
тому, що колись вже всіх завоював перемігши.
Або приклонитися і стати його "правою рукою",
якій будуть вже виклик кидати першим чином,
перед тим, як покликати Бога на поєдинок.
В осередді просохлої глиняної неокрайої пустелі,
що настільки величезна, що важко й повірити у неї.
Де несуться холодні суховії, де у небі стоїть ніч вічна,
що лиш рожевою кулею в небі з хвостом освічена.
Таточку, саме з того хвоста опадає манна з неба.
Там де не росте і травинки, де лежать голі скелети.
Тих, що йшли й на свою голову пригод шукали.
Там над поверхнею здіймається паща розкрита,
що один із входів до підземного царства,
а за ним колізей з ареною на дні східчастої ями.
Де раз на сто діб проходять криваві бійства.
Та Я не відчуваю страху, співчуття,
не бачу в боях жорстокості, насилля.
Бо це не пес що розриває котика,
це не людина, що вбиває людину.
Це щось, що лиш інколи на двох ходить.
Частіше ратенькає волосатими клешнями,
вугреподібними слизькими відростками.
Голим складчастим черевом повзає
на якому є вертикальна зубаста щелепа.
В деяких навіть є людські опухлі голови,
зсинілі, ніби довго у воді пролежали.
Їх малорухливість та повільність -
це оманливе перше враження.
Вони швидкі інколи, але не постійно,
як звірі, що тільки й надіються
на швидкі вбивства із засідки.
Дебелі чвалаї не на жарт мордуються.
Вони не на жарт до смерті шматуються.
Іклами, кігтями, шипами гострими.
Сильніший завжди пожирає слабшого,
для того, що отримати його сили.
І це не метафора, вони не безсмертні.
Ти можеш збезсиленого поглинути,
пожерти, щоб те стало твоє частинкою.
І таким чином вбити, це важке видовище.
Бої між найсильнішими тривають годинами,
поки буде наснаги нові кінцівки відрощувати,
рани загоювати, сильні до останнього кривавлять.
Інші ж, слабші, просто втікають, наче тваринки,
що свої сили переоцінили і не на того наскочили.
Якщо звісно вийде чкурнути до того, як стане запізно.
Арена відкрита для такого їх дряпання соромного.
Бідах тих відтепер нижать, вони тепер самітники, -
Щиглик схоже закінчив із пухкою шишечкою,
тільки голий штурпачок і кучу лусочок залишив
Він глухо цвірінькнув, злетів, та вже за нами слідував
перелітаючи все з ялини на ялину, з гілки на гілку
Принцеса (ред. Боги, та дай їй вже якесь ім'я, набрид)
відкинула залишки, потерла долоні одну об одну
та продовжила говорячи вже без захвату зовсім, -
Змія, що пожирає вже безформні рештки,
слимаки що з'єднуються у пінистому слизі.
Пожерті напівпрозорою гідрою маленькі дафнії,
що розчиняються живцем, і трибуни повні захвату.
Трибуни все це споглядають і гуллять оваціями.
Тільки Кінець виглядає завжди довго і відразливо.
Сили отримавши, самовпевнений кидає виклик.
Він прагне ще більшого тріумфу. В нього шансів ніяких,
аніж в тих, що беруть три доби людські на відпочинок.
І Бог, що постійно Мене з Собою бере на ці видовища,
Мене вбирає для того, не бере на такі Свої поєдинки.
Бо ледь що, Я буду наступною в черзі на поглинення.
Але ж цьому і так бути, рано чи пізно, якщо Він програє.
І двері після перемоги ще довго закриті у його покої.
Чого не буває, бо на них зазвичай ні замка, ані клямки
немає. Я постукую і говорю, чи можна до нього, - "Ні".
Він не хоче показувати, що йому хтось надібний, важливий..
За цей не довгий час, що Я там провела, Я точно зрозуміла,
що Він хоче постійних обіймів, але щось Йому заважає, -
І Король знав що - ставлення до себе занадто серйозне
Дитячі розваги нижчого порядку бачаться Йому в любові
І непримирення з тим, що людина без неї не виживає,
постійно в собі страждає - не дає бути Собою справжнім
Так Він Донці і сказав, те, що Його самого і розривало
Те, що Його Королева і знала, та до уваги завжди брала, -
Все ж самота Його згодом нормалізує,
хоча вона Його і розбиває. Він усміхається,
натягнуто, наче нічого не було, говорить,
що "такого нехотіння Я ще ніколи не хотів.
Відчувати свою важливість роблячи мінімум".
І Я все це розумію, примітивну політику, -
Принцеса замовкла у нерішучості
на лиці, у голосі заграло хвилювання, -
Але ж Я все-таки бачила ті поєдинки,
що відбувалися прямо тут і зараз відразу,
бачила моменти, коли Він був непорушно вхоплений,
Він шукав очима, десятками вогників Мене у натовпі.
І знаходив мене та сили вирватися із м'ясних лапищ.
Він не як решта із вайла, не бореться в тісних сплетіннях.
Він ухилясами та вертлявістю слушного моменту вичікує.
І тому це приносить мало задоволення зівакам-глядачам,
що бачать, розуміють і тому поважають тільки силу.
Та вони Її споглядають, коли ще повний сил противник,
ще не знеможений, на порваний шмат м'яса не схожий -
брикається, пручається, але вислизнути не може.
Не може вийти із захвату щупалець каракатиці,
якими Бог пересувається так плавно, граційно,
та тримає над ними тулуб прямо, наче щоглу,
безруку, в білих крапках та розмитих смугах чорну.
Витягнуту і гладку, що переходить без шиї у голову.
За яку не скажеш, що це Вона, якби не очі-вогники.
Десятки їх, яскравих і блакитних, що в ній вирують.
Вогники наче гаснуть, тіло Його покидають,
закручуються над головою вихром чорно-синім,
який вже і поглинає жертву її обвиваючи.
Просто ціпенієш від вбивчої сцени гнітючої,
під тишу трибун ошелешених хруст і жм'якіт чути, -
Принцеса зупинилася, глянула стурбовано на Батька
і таку ж затурбованість наче в дзеркалі побачила
Щиглик безтурботно заспівав, жваво цвірінькаючи
І Вони далі вже брели мовчки, невгамовний спів слухаючи,
а Король лиш думав, як зі щастям там у Його дочки, -
- Ти запитуєш, чи Я щаслива?
Ну Я там точно не страждаю,
Мене здається навіть поважають.
Але в тому замку Я наче в клітці.
Але маю з ким поговорити,
хоч би з тими криланами,
що постійно жартують низько.
Та і Я там не одна зараз така.
Але та, що говорить з богом єдина.
І він часто зі мною дивне робить
не жорстоке і не болюче, своєрідне..
Те, що хочеться тут і зараз повторити,
або ніколи більше в житті не відчути.
Бог, Він пронизує Тебе блискавкою,
тілесно і душевно,
Б'є громом у саме тім'ячко, -
Принцеса різко перевела тему,
напевно це щось дуже інтимне (омг), -
Є ще розбещена принцеса, якій вже за сорок.
Вона все замком блукає і по-дитячому командує.
І знаєш, Її слухаються, це одна з їх втіх хворих.
Дивитися, як наші там дуріють від самотності.
Це Її віддали літ тридцять тому.
Даром від королівства Ленгвай,
що в центрі північного материка.
Де гори з пласкими вершинами,
а під ними розлились баговинння,
що повні тієї горючої чорної рідини.
Є ще одна, які вже століть з п'ять,
і Вона все різна, коли Я її навідую.
Й не людина і не тварина.
Вона все ще не може зрозуміти,
що з нею робиться, і як те контролювати.
Вона все ще не може себе ніяк опанувати.
Вона все Мене постійно забуває і повторяє
за якісь неозорі оливкові гаї.. Мені Її жаль.
Бог Її зробив собіподібною, як всі і хотіли,
давно, коли сам бачив у тому хвору насолоду.
Коли не знав ще, бо не робив такого,
в які муки це може кинути неготову, -
Принцеса говорила про Свої з Богом відносини
з неприкритим задоволенням та усмішками,
І незважаючи на все інше, Кроля це тішило
Хоча Його дивне, потайливе відчуття тривожило,
що Його дочка ніби ні на рік не подорослішала
похорошіла, викруглилася, лице у неї розквітло
"Молодість", подумав Король, стираючи догадки
втихомирюючи думки заздрісні(що?) та нав'язливі
Щиглик затих, Принцеса зупинилася, обернулася,
на лиці Її заграв пострах, наче вона хвилювалася,
що птах Її дикий не повернеться, що Він Її полишив,
але він просто з далечіні летів, щоб на Її плече присісти
Але страх на Її лиці нікуди не зник, та і очі затускніли, -
На самій півночі, яку так само огортає темрява
Монолітний Звір прокинувся. Він виграв всі двобої
і Свій виклик кинув, бути завтра бою гідності.
Бог точно впевнений, що програє.
І гірше такого нічого в світі немає,
коли впевнений у чомусь поганому.
Тому Звірові не потрібна навіть арена,
він може Бога кількістю звергнути,
бо на його боці ті, самі, загнобленні.
Він лиш хоче, як всі авторитету здобути.
Бог, Він туди не піде, Я Йому не дозволю.
Але разом з тим розумію, що якщо Він виграє -
то війни людей з недобогами вдасться оминути.
Бог сміється, бо те буде не війна, а винищення.
Бо у Вас проти них тільки дикий вогонь,
яким більше своїх незграбно поспалюєте,
аніж безсмертного найменшого спопелите.
А залишиться хоч один обгорілий клаптик -
той зможе знову з нього відновитися.
Мені б знайти Йому зорю..
Тату, а що таке "зоря"?
Він говорить, була б тут зоря,
Його неможливо було б вбити.
Він не може що те таке пояснити.
Говорить лиш, що покаже згодом, -
Король не знав, що відповісти
лиш покрутив сідою головою,
хотів щось сказати, щоб Доньку підбадьорити,
бо судячи із слів в них там тісні відносини
Принцеса побачила Його занепокоєння,
як змогла повеселішала, усмішку надягнула, -
Я так багато ще хочу цікавого Тобі розповісти,
про замок Трок, і що за глибокий котлован за ним.
І що спочиває в ньому, і що за Куля в небі з хвостом.
І що лежить на схід і на південь, і чому те заборонено.
Про ті гігантичні береги на які наші моряки зійшли.
І чому вони там залишилися, не повернулися.
Але Ти не можеш гуляти довго і самотньо,
це породить згубні чутки, хтось почне слідкувати.
І де Тебе на одинці перестріти буде знати.
Мій брат, Твій син готує заколот.
Подумай, чому двері у Твої покої
як Ти прокинувся були відчиненими,
хоча ключ тільки в Тебе є до них.
Але Тату, Ти не хвилюйся аж ніяк,
Боги на Твоєму боці, і це люд побачив.
Боги на стороні людей у Війні прийдешній.
Чорні силуети димчасті з палаючими очима -
Прибічники Бога найближчі, і Вони не одні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918919
дата надходження 07.07.2021
дата закладки 08.07.2021
Все хороше про світ цей, напевне, давно проспіване..
Але скільки живеш - десь у тобі лунає музика!
І ти маєш життю за неї віддячити - віршами,
Розстебнувши душі, здавалось, наглухо вшиті ґудзики..
А колись - все нарозхрист ! Так класно звучало джазами..
Ти літала землею легки́ми ногами довгими..
Граючи́сь, розкладала всі сенси і смисли пазлами -
Їх на музику Всесвіту перекладала молодість
Було.. З веснами,зорями,вітром, лі́та засмагою..
І звучала у світі симфонія щастя - з примхами!
Зелень листя до неба старанно тяглась - і падати
Не збиралась ніко́ли. Тільки бриніти і дихати..
І тобі так хотілось всю свіжість вдихнути в ле́гені..!
Хоч бувало, доводилось раптом упасти з місяця -
Намагалась всі сни віднайти в безпросвітній темряві..
І розчути важливі слова у життєвій пісеньці
А життя все текло - то ранково-привітно й сонячно,
То, ізболене так, що боліти вже було нічому..
Та звучала завжди десь в тобі лиш твоя мелодія..
Ти, як вмієш, заграй її світу - своїми віршами..
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918519
дата надходження 03.07.2021
дата закладки 03.07.2021
Стають пляжі – домівками,
Ореали побачень,
Тішаться неньки з дітками,
Поливають на дачах.
…«Нас не так вже й багато
З тридцяти одним днем», -
Місяць липень аба́том
Бряцкає, ключарем -
Від озер, струмків, течій,
Океанів, річо́к:
…«Більше днів – у гніздечках
Більш кохань й діточо́к»
26.06.29р. ( «Задоволений липень» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918510
дата надходження 03.07.2021
дата закладки 03.07.2021
Ах, аппетитность необъятых
горизонтов -
Миры понадобившиеся,
прям горишь...
...На них настроены
и по́сты-эхолоты,
Беседа каждая,
и мысль, и звук, и тишь!
03.07.16 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918511
дата надходження 03.07.2021
дата закладки 03.07.2021
Мама привела в квартиру
Нового коханця Гошу:
Все оглянув, бажав миру,
І відмітив все хороше:
-Обстановка скрізь прекрасна,
Дихає тут оптимізмом,
В тебе модно й дуже класно,
Зветься це - мінімалізмом.
В очі стінка в вас не лізе,
І з сервізами серванти,
Антресолі і валізи,
Килими відсутні й банти.
Син-школяр промовив щиро:
-Результати очевидні:
Те, що бачите в квартирі,
Називається в нас - злидні.
А найбільше мінімально
В холодильнику на кухні:
Там у нас оригінально –
Каструлі відсутні й кухлі.
Хто з дядьків приходить жити –
Через тиждень всі тікають…
Мама починає нити,
Що їх злидні виганяють.
Втік відразу милий Гоша.
Мама сина б'є: -Ледащо!
Слово те таке хороше
Розшифровувати нащо?
Будемо тепер казати
(А дядьки прийдуть ще різні):
-В нас все модно і сучасно,
Живемо в мінімалізмі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918450
дата надходження 02.07.2021
дата закладки 02.07.2021
Трохи злободенності...
[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]
[i][b][color="#8f0684"]Не жди дощу… Полий рослину –
вона – як ти, і хоче пити…
Господь побачить твою спину
й поллє весь спраглий огород:
хто йде – чекайте нагород!
…Такі ось візії і крипти!
Не жди із неба благодаті,
а, закотивши рукава,
усе зміни, що ради дати
не може там, де – лиш байдужість,
де в дефіциті сенс і мужність...
Не сад едемський – трин-трава…
Не жди – іди, не озирайся:
в тобі… в тобі лиш той рушій
і право виключне на рай цей,
тобі присуджена дорога,
освячена єдиним Богом.
Метою опануй мерщій!
Нема дощу?.. То буде спека –
маленька мста Природи від,
бо ж невтямки, що небезпека
у нашій, нам властивій суті –
в тарелі рай не принесуть нам.
…О, цей нещадний людохід![/color][/b]
1.07.2021
________
На світлині автора: благодатні троянди
вдячної учениці Ангеліни Кириченко....
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918394
дата надходження 02.07.2021
дата закладки 02.07.2021
Как подустал я губ твоих касаться,
Как мне дышать тобой невмоготу,
Прости... но нам приходится расстаться,
Ведь дальше жить с тобой я не могу.
Как я устал от жадных поцелуев,
Глотая жар твоих нескромных чувств,
И наш разрыв до боли неминуем,
Чтоб прекратить ту череду распутств.
Меня собой ты томно ублажала,
Я даже денег не жалел порой,
В моей груди со свистами дышала,
Своей любовью с черною смолой.
Тебя бросаю я с конфликтом,
Но не старайся о себе напоминать,
Моя ты бывшая сигара с фильтром,
Дай бог тебя мне больше не познать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918308
дата надходження 01.07.2021
дата закладки 01.07.2021
Кто ждет, к тому оно й придет.
Лето , оно для всех раздето.
Оно всегда оголено и страстно, томно влюблено!
Когда на сердце грусть, помни - я вернусь!
Лето. "Я к вам еще вернусь."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918255
дата надходження 30.06.2021
дата закладки 30.06.2021
Переклад Robert Burns (Роберт Бернс) Farewell to Eliza(1786)
[color="#f700ff"]...Прощання з Елізою..[/color]
Прощай,Елізо!Мушу йти
Від рідних берегів
Й від тебе у чужі світи
Під шум чужих морів..
Та хай судилось до кінця
В розлуці жити нам -
Любов у душах і серцях
Не спинить океан..
Прощай,Еліза,прощавай!
Ти - серця мого клад..
Я тайний голос чую, знай,
Що не вернусь назад..
До скону днів,скінчання літ,
Хоч я і не вернусь,
Я - твоя частка, ти - мій світ,
Мій подих, серця пульс..
From thee, Eliza, I must go,
And from my native shore;
The cruel fates between us throw
A boundless ocean’s roar:
But boundless oceans, roaring wide,
Between my Love and me,
They never, never can divide
My heart and soul from thee.
Farewell, farewell, Eliza dear,
The maid that I adore!
A boding voice is in mine ear,
We part to meet no more!
But the last throb that leaves my heart,
While death stands victor by,
That throbs Eliza, is thy part
And thine that latest sigh!
1786
.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918232
дата надходження 30.06.2021
дата закладки 30.06.2021
Без попередження – у хвіртку,
І з порога:
«Так, не сьогодні, не займай. Чому прийшла?
На море хочу, тепле, дике;
У дорогу,
Коли за вікнами – сади й й кашмір палат»
…Розповідала, я погоджувався,
Доки
Ти не схилилась у обійми. І сорочку
Мою підня́ла, та густим волоссям-
Змоклим
Залоскотала пупчик і тверді сосочки…
28.06.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918123
дата надходження 29.06.2021
дата закладки 29.06.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rRbyZ3eD-9M[/youtube]
[color="#002fff"]Над морем віє вітер…І, до речі,
Таке трапляється, бува, надвечір,
Коли в смерканні мандрівцем невтомним
Він, вільний вітер вечорових вогнищ,
Що дме шляхами власної омани,
Влітає в марево до снів осанни!
Летить в зелену глибину листов’я,
Дає пульсацію морським просторам,
Мов птах,тремтінням збуджує всі ниті,
Читає власні, вітрові,молитви…
І десь,понад суворим океаном,
Злітає в надвечірнє море марень,
Зникає в золотисто-сірих хмарах...
Серед свічад і зі́рок пломенистих
Збирає мрій розсіяне намисто...
[/color]
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917954
дата надходження 27.06.2021
дата закладки 27.06.2021
…Й за моту́зок і скельні туфлі -
І не загадав учора й близько.
На пляж взяв тільки крема з жульку,
І оповідки українські.
…Ні гирьки, ані арматурини,
Скакалку навіть не поклав!
І переймаюсь так зажурено,
Немов, хоч раз усе це брав…
15.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917932
дата надходження 27.06.2021
дата закладки 27.06.2021
А что ты знаешь о дожде?
Быть может это слезы Бога,
Что встал у твоего порога,
Когда узнал, что ты в беде?
А что ты знаешь о росе?
А может это брызги счастья,
Или блаженство в одночасье,
В которое не верят все?
А что ты знаешь о ветрах?
А вдруг это дыханье солнца,
Что вдруг пробьется сквозь оконце,
Когда уходит вдруг твой страх?
А что ты знаешь о цветке?
А вдруг это его подарок
Познать как светел мир и ярок,
Когда шагаешь налегке?
А что ты знаешь о любви,
Когда приходит ночь на землю?
Ты говоришь "Её приемлю...",
Но нет любви в твоей крови...
А что ты знаешь о Творце?
Ты на него и полу взгляда...
И говорить уже не надо -
Всё вижу на твоём лице.
И что ты об улыбке знаешь?
Способной растопить снега,
Мгновенно сдвинуть берега...
Я улыбаюсь - ты прощаешь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917715
дата надходження 24.06.2021
дата закладки 26.06.2021
Marilyn Monroe - I Wanna Be Loved By You"В джазі тільки дівчата"Переспів
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=52dfzZUjiU4[/youtube]
[color="#ff00aa"]Лише від тебе я
Почути хочу -«Ти-моя»
С кажи мені, молю, «люблю»
Пу-буп-пи-ду!
Лише із твоїх уст
Цілунки ніжні я прийму
І будеш ти один - моїм..
Моє сподівання,
Солодке бажання -
То наше кохання..
У мріях живу -
Ба-дум-ба-дум-ба-дудлі-дум-бу
І цілуватимеш - лиш ти
Мене - лиш тільки ти один
Із всіх, що є, мужчин - лиш ти…
Моє сподівання,
Солодке бажання -
То наше кохання..
У мріях живу -
Ба-дум-ба-дум-ба-дудлі-дум-бу
Буду твоєю я- твоя -
І більше нічия..
Тільки твоє ловлю «люблю»
Ба-ділі-ділі-ділі-дам -ба -бу -пі - ду![/color]
I wanna be loved by you, just you,
nobody else but you,
I wanna be loved by you, alone!
Boop-boop-de-boop!
I wanna be, kissed by you, just you,
Nobody else but you,
I wanna be kissed by you, alone!
I couldn't aspire,
To anything higher,
Than, to feel the desire,
To make you my own!
Ba-dum-ba-dum-ba-doodly-dum-boo
I wanna be loved by you, just you,
And nobody else but you,
I wanna be loved by you, alone!
I couldn't aspire,
To anything higher,
Than to feel the desire,
To make you my own,
Ba-dum-ba-dum-ba-doodly-dum-boo!
I wanna be loved by you, just you,
Nobody else but you,
I wanna be loved by you,
ba-deedly-deedly-deedly-dum-ba-boop-bee-doop
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917463
дата надходження 21.06.2021
дата закладки 26.06.2021
Усе простіше у дитинстві:
З п’ятьма пелюсточками з’їв
Бузкову квітоньку й усі
Бажання заповітні й чисті
Обов'язково зді́йсняться
Ще до скінчення місяця.
….Шкода, дорослим пориванням
Бузок сковтнути – недостатньо…
Й кохаємось, і на роботу
Йдемо, щоб вдовольнить охоту,
Жадання і претензії
Роками гостроле́зними.
Й не знаєш ти, не знає мати –
Що краще: мріяти, як діти
І позамежне не хотіти?
Чи недоступне досягати?
…Й чому простіше у дитинстві,
Коли не все є змога з’їсти?
16.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917862
дата надходження 26.06.2021
дата закладки 26.06.2021
Хоть имеет воды разной – море,
Трётся кот о вазонную воду,
Что выстаивается экскортом
В холодке ванной с перегородкой.
…Жарко, плюс 32, и ко мне,
Как обычно, кот не прижимается.
Отстранённости – не насовсем,
Как жара, бури, ссоры, туманности.
22.06.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917775
дата надходження 25.06.2021
дата закладки 25.06.2021
Привіт, моя дівчинко! От фото знайшла, дивись..
Яке миле личко це, Що було моїм колись..
А я – віддзеркалення Тебе – через… кількість літ
Не сип запитаннями – Вартує воно, чи ні..
Привіт, моя дівчинко! Така тут іще мала…
Вся наче з любистків ти І маминого тепла..
Школярка,відмінничка..Тримаєш в руці тюльпан
І світлі промінчики У твоїх очах, поглянь..
Тоді ти ще вірила, Що все – тільки на добро
Але в житті - вирії Багато буде всього…
Не завжди веселий фільм Показує нам воно..
Та добре, що з часом біль Уміє спадать на дно..
Отож,моя дівчинко, Не дуже мене питай
Чи щастям ти вінчана.. І чи на землі є рай..
Та знай – що життя –це гра..(Хоч часто – зовсі́м не гра..)
Рости тобі вже пора. І сіять – що є – добра !
Скажу тобі, дівчинко, На нашій,таємній з мов,
Життя нам дається, щоб Давати йому любов..
І буде ще весело,І будуть ще гарні дні !
…З дитинства далекого Всміхаюся я - мені..
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917635
дата надходження 23.06.2021
дата закладки 23.06.2021
Плутають, мамці, трапляється
Чоловіків і синів.
…Як проводжають на станціях –
В губи цілують хрумкі...
21.06.21р. ( «Тонкі грані» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917551
дата надходження 22.06.2021
дата закладки 22.06.2021
Перед ру́копожатием, с чувством,
Часто спрашиваю напрямик,
Или нет папилломов, молюсков,
Дерматозы, иль гербесных клик
На ладони того, кто мне тянет
В мою руку – свои испусканья.
Тон беседы и знак уваженья,
Это и – если скажет встречающийся -
При нём, рукопожатии ценном,
Что здоровы ладони и пальчики все.
А то, как разпредставлю, как дедушка,
Перед тем, как мне пригоршней бухнуть,
Ее на животе передерживает,
И, хваталку-корягу - мне в руку…
...Вот, о рукопожатии, летом,
Смастерил сти́шный китч, для поэтов.
21.06.21г. ( «Ко Дню рукопожатий» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917479
дата надходження 21.06.2021
дата закладки 21.06.2021
Кропися, дощику, святи думки!
Жени спустошення, мов павуків,
Які оплутали, взяли в полон,
Даруй очищення палкий вогонь.
Кропися дощику, звільняй мій дух,
Лунає мантрою твій мірний стук.
Довірюсь крапелькам – вони прості.
Нотуй морзянкою рясні листи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917386
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
Літо... трави шовковисті,
Потопають у намисті,
Відблиск золота і срібла,
Просиналась земля рідна.
Чуєш пташечка співає,
Той спів радісний, на втіху,
Вона ранок зустрічає,
Розриває сумну тишу.
Досягнувши піднебесся,
Зникав щебет у верхів`ї,
Й ніби то…все одночасно,
Між дерев у різнотрав`ї.
Ледь дмухне, вітерець літній,
І загубиться в розмові,
Вмить здалось, то птах могутній,
Струсить роси веселкові.
Їх ласкає промінь сонця,
Вони сприймуть тепло, ласку,
І тихенько гойдаються,
Потрапляють, наче в казку.
Теплий червень, насолода,
Пишність трав, думки чарує
Встановилася погода,
Хай нас літо… подивує!
***
Шановнгі друзі! Щиро вітаю,
З Днем Святої Трійці!
З Зеленою неділею!
Миру, здоров*я, щастя, достатку,
Любові, тепла , добра і натхнення!
20.06.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917365
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
У Миронича, товариш, брат – один:
Кардіолог. П’є Миронич, …батьків син…
Як трясеться серце й нутрощі трясе,
Оборонець м’яза – капає усе...,
До нарколога приводить професійного,
Та Миронич – в кардіолога – так …сильно
…Довіряє, каже: «Серце моє – ви!»
Й за́вжди чує: «Ти, дивись, не запливи»
А Миронич: «Дякую, що не відмовили,
Я, за Вас – на кабана з руками голими!..»
17.06.21р. ( «До Дня медичного працівника» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917351
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
Осталось неважным уже –
Куда е́халось, после аварии.
Куски, на втором этаже,
Поко́цали деку гитары.
…Капот, как музей барахла
Растянулся по улице.
В салоне дрожали тела
Предсмертной трясу́щницей.
И только художник, с кустов,
Наверное, редкостный циник.
Писал увлечённо руль, ось,
С концом переспективы – на шине…
19.06.21г. ( «Трагедия и профессии…» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917349
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
-Розочко,- питає Сара,-
Чи ви чули, як буває?
Уже є така примара,
Що брехню всю викриває!
Такий прилад, що збрехати
Жодного не дасть вам шансу,
Називається - детектор,
Вловлює усі нюанси.
Роза голову схилила,
Перестала пити каву –
Таки Сара зачепила
Тему надто вже цікаву!
Сумно глянула на Сару,
Потім голосно зітхала,
І про дивну цю примару
Усю правду розказала:
-Прилад цей мені зустрівся,
Я зазнала щастя того:
Він мені на шию всівся -
Заміж вийшла я за нього.
Може, знаєте ви Сьому?
Зразу каже, де я винна:
На детекторі оцьому –
Перевірка щогодинна.
Тільки я закінчу фразу
(Може ще й не все сказала),
Видає мені він зразу:
-Отут, Розо, ти збрехала!
Я не знаю, як удасться
Мені далі із ним жити,
Чи навчуся задля щастя
Йому правду говорити?
Не вдалось таки ні разу
Мені Сьому обдурити,
То невже оцю заразу
Мушу кожен день терпіти?
Я в житті зазнала втоми…
Треба так розпланувати,
Щоб детектор в виді Сьоми
Комусь іншому віддати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917213
дата надходження 18.06.2021
дата закладки 18.06.2021
А коси її хтілось перегортати,
Кружляти навколо, що - лунь, авіатор.
Із шийкою – селфі зробити удвох.
На плечі – крем класти, засмагний, з казо́к.
Приміряти таліїї - в яшмі обручку,
Й зади́хатись подихом дамці жагучої!
12.06.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917040
дата надходження 17.06.2021
дата закладки 17.06.2021
А коси її хтілось перегортати,
Кружляти навколо, що - лунь, авіатор.
Із шийкою – селфі зробити удвох.
На плечі – крем класти, засмагний, з казо́к.
Приміряти таліїї - в яшмі обручку,
Й зади́хатись подихом дамці жагучої!
12.06.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917040
дата надходження 17.06.2021
дата закладки 17.06.2021
Я тут, в Париже. Да, в Париже… где да где…
Звоню, пишу, спешу всем рассказать за вилкою:
Как я скучаю за деревней своей милою,
И как тоскую тут в Париже по воде
Своего озера и ручеёчков гор,
Откуда я, и мой народ, и степь и бор.
И повторяю письменно, что как цветы
Грущу в Париже из парижской красоты,
И что с тоски пойду стирну колготки тонкие,
Потом развешу под парижский подоконник.
…Да, пообзванивать ещё бы всех знакомых,
Чтоб восхитительность уныния наполнить
Их пожеланием парижского бомонда
И что узнать для них мне о парижской моде.
16.06.2021г. ( «Из первых часов в гостинице» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917041
дата надходження 17.06.2021
дата закладки 17.06.2021
Обличчя,
Яке не отримує вдосталь
Дотичних
Кохань і замрійливих тостів.
Вимогливі
Контури розрізу губ -
У коливі
Давніх і хмарних заруб -
…Розшукує
Тих, хто б її розсміяв,
І плюшкам
Радів, й ніс її на вокзал.
І звідти б
На про́стори ще незнайомі -
Летіти
В кублі спілкувань «по-простому»
15.06.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916949
дата надходження 16.06.2021
дата закладки 16.06.2021
А ночью мне опять затеянно приснились
Ты и дождь,
Стучащий яростно и безнадежно.
За ту оскоминку-оплошность
Смех и дрожь,
Мою придирчивость дотошным окулистом .
Каминный треск полений тараторит песни
И слова
Которыми бы лучше сразу…
Мои прозрения-баласты
Нотой «фа» -
Ошеломляют простотой спокойно-резкой.
06.06.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916947
дата надходження 16.06.2021
дата закладки 16.06.2021
Півень співає, гукає, будить когось
Але ж тут вже давно нікого немає живого
Хто ж тебе тоді годує, завжди ненаситного
ще один напас і ми вже двоє голими стоїмо
Кішечка облизує своє переросле зозуленя
поки воно рухається в її ніжних, крихітних ручках
бо це найвищий для нього симпатії прояв
Її крихітні сосочки - кнопочки гостренькі
Вона пахтить жадобою і раєм - мокрим ірисом
Фак видніється у небі
тіло порпається у болоті
Життя вдихаючи дим свинцевий
притискає його ногою і мовить -
Я знаю куди ножа у спину ввіткнути,
щоб людина стала головою на паличці
Розслабся, завмри, ато промахнуся
В мене ще багато роботи на сьогодні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916956
дата надходження 16.06.2021
дата закладки 16.06.2021
За мотивами Редьярд Кіплінг «Книга Джунглів»
Серед сонячних променів в листя мареві
Серед Джунглів - жорстоких і праведних водночас -
Жив людське дитинча - Жабенятко, Мауглі -
І гарячі вогні пломеніли в його очах..
В Джунглях Часу нема - тільки простір Вічності,
Поглинає усе навкруги - ген за саму смерть..
Понад Часом тут Літо в його величності
Чи вологе,зелене - чи в спеці усе сухе
Тут цвіте море квітів з їх ароматами –
Легкий морок від запахів лине аж до небес..
Навіть квіти тут хижі - усе нагадує -
Хочеш жити - вбиватимеш - або уб’ють тебе..
Та панує скрізь мудрість старого Пралісу
Джунглів вічні Закони свято шануються тут
Суміш плину життя з рівноваги й хаосу -
Як річки йдуть у море – зливається в Абсолют..
Чи лежить в зелен-гіллі безпечний Мауглі
Чи іде полювати - треба,такий Закон -
Сповивається спокоєм і - нірваною ..
А Багіра з Балу стережуть це життя - чи сон…
------------------------
Саме в сні він побачив між ночі в тропіках
Як гойдається в ліжку з тонких гнучких ліан..
І тримає ці гойдалки в сильних своїх руках
Чудо - Жінка ..В її волоссі й очах - дурман..
Мала гарну поставу, дивилась лагідно -
Так хотілось зігрітись, втонути в очей теплі..
І сказала йому - А ти хочеш,Мауглі,
Я тебе віднесу поза простір небес й землі?
І гойдання, і злет - і повітря в легенях..
Свіжість неба і лісу захватом в груди б’є..
І із зелені - в небо - і знов – до зелені -
Жабенятко в стрімкім польоті - весь Всесвіт п’є !
Дивна жінка з’являючись - знову танула,
Все ж надійно тримаючи ниті усіх світів..
І у сні тому ясно пробачив Мауглі-
Що вона є - Майбутня, котру вже майже зустрів !
Він прокинувся вранці в щасливій усмішці..
Відчував себе всіми Джунглями, чув їх зов..
Та тепер вже знав,що зустрітися мусить він
З довгокосої жінки силою і теплом
Так казав голос крові - чи може - сама Любов!
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916876
дата надходження 15.06.2021
дата закладки 15.06.2021
Не́люби людей в щілини й прорізи
З небезпечними хворобами-морозами
У донори крові повзуть і протискаються
З туберкульозами і вірусами-тря́сками,
Сипними тифами і ехінококкозами,
Лейшманіозами, і ще – з токсоплазмозами…
Людоподібні не́люби людей
Ведуть мікробні війни, аж гуде…
І моляться і лікарі і хворі,
На лаборантів, тести, на прозоре.
04.06.21р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916874
дата надходження 15.06.2021
дата закладки 15.06.2021
Для меня, наш кот – мой друг.
Он - смазлив, как мой супруг.
Наблюдательный и бдительный:
Слышит нас, автомобили,
Когда я и благоверный
Тянемся с работ усердных.
…Только, что-то моя половина
Зачастил покупать сувениры
Для кота, каждый вечер - иные.
И все …- дружно букетно-кефирные.
Прямо сентиментальные:
И для стрижки деталики,
И с косичкою мышку,
И расчёску, и …мишку…
Мне приходят …зря - мысли зловещие,
Что купить могла их – только женщина?
12.06.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916872
дата надходження 15.06.2021
дата закладки 15.06.2021
Взвиваясь и шторами и занавесками
Настежь раскрытых окошек с калитками,
Не́рвушки, ма́тчищами́-кругосветками,
Кро́шатся с чудо-голами, субтитрами…
… «Тише!...», - себе лицемеря,
футболы -
Опиумом пьёшь,
гужбанишь застольем…
13.06.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916757
дата надходження 14.06.2021
дата закладки 14.06.2021
Я сингапурку утром в Киеве случайную
Домой к себе зазвал из аэропорта́.
В Джохо́ре-султанате брат её горячий
Дал денег Киев рассмотреть от живота.
…Пока я – чемодан, она из душа, голая
На руки вспрыгнула: «Я – за такси платить!»
И сисями мне по животику футболит,
Для ягодиц, массаж …черпнула из коррид?
А …после, голой дальше бегая, спросила:
«Вы мне столицу Украины всю-всю, да -
Сейчас покажете, Вы - мой самец гориллы?»
…Меня никто не называл так никогда…
12.06.21г. ( «Неожиданное продолжение полёта» )
*Дохо́р – султанат в Малайзии
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916681
дата надходження 13.06.2021
дата закладки 13.06.2021
Давні подруги зібрались
(Разом їхали на ринок),
Враз розмова зав’язалась
Про туризм і відпочинок.
Думку висловила кожна
Про країни і курорти:
-От де показати можна
Всі купальники і шорти!
Пощастило нашій Майї,
Не старіє серце з віком,
Подалася на Гаваї
Із законним чоловіком.
-Це вже горе,- каже Віка,-
Не мені, жінки, вас вчити,
Щоб по світу чоловіка
Із собою волочити.
Перебила швидко Настя:
-Треба досвідом ділитись:
Щоб спіймати справжнє щастя –
Треба нам у Галі вчитись.
Має жінка хитру вдачу:
Чоловіка залишила
Доглядати хату й дачу,
Песика, кота й шиншилу.
А сама (вночі дзвонила) -
Вже з коханцем на Мальдівах:
Оце жінці пощастило,
Зразу стала світська діва!
Пляж, морське повітря, вина…
Враз, дівчата, зникне втома,
Якщо ваша половина
В цей період буде вдома!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916525
дата надходження 11.06.2021
дата закладки 11.06.2021
Ночами, заходит к нам из вне.
Напевами со щелей на траве
Турчелок прямокрылых с нежным брюшком,
И мысли друга, и того …с подружкой.
…Она …зажгла, смела, решительна, упряма.
И держит спинку рядом с ним заметно прямо.
Его ладонь не выпускает из своей,
Сверчок, что и зачем ещё ты шепчешь мне?
Извне грохочет, рядом станцией, полёт.
И настроение сейчас – как бультыхнёт…
Зачем-то сравниваю друга с тем, другим…
О, ночь пророческая, сжалься, помоги!
Растает утром, как туман, и состояние.
Только куда бы деть …одни воспоминания?
06.06.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916380
дата надходження 10.06.2021
дата закладки 10.06.2021
Стверджують, що сили –
Розбити справжню дружбу –
Не існує.
Забувають, що в краси
Є ще політика-калюжка,
Гра отруйна.
Є й війни, де ти –
Кінь мобілізований.
Є й діє підлоти,
Є й пристрасть некерована…
Хто контролювати хоче кожне віяння -
Руйнує все , що нас із друзями споріднює…
04.06.21р. ( «До Дня друзів» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916379
дата надходження 10.06.2021
дата закладки 10.06.2021
ЛЮБОВЬ ДАЛА ПОНЯТЬ
***
Порой затянут серые туманы
Вчера ещё сиреневую даль,
И всё былое кажется обманом,
В стихах настрой на слёзы и печаль.
Но лучик солнышка разгонит морок,
Сверкнёт алмазом в травушке роса,
И зазвенит ручьём весенним голос,
Любовь и счастье - к жизни воскресят.
***
Ну что там груз годов,что будней седина,
Когда играет кровь, в душе поёт весна!
И ямочки опять, с улыбкою уста,
ЛЮБОВЬ дала понять: я снова молода!
***
Сердечко стучит: - Тук-тук!
К любви мастеря ключи.
Услышит тот стук твой друг,
что сбился с пути в ночи,
Придёт он сквозь ветер, снег!
Зачем ожидать весну?
… А снежная круговерть
украдкой прильнёт к окну...
***
Ещё есть замыслы и краски,
Не стёрлись крылья у души
И не погасли в сердце сказки...
Ах время... Время!
Не спеши!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915138
дата надходження 28.05.2021
дата закладки 28.05.2021
Не відбирай моєї мови.
Без неї – і мене нема.
Я тільки лиш тому жива,
Що володію вправно словом.
Воно скрутилося і жде
Допоки не розправлю плечі.
Лиши нападки мародерчі.
Без мене слово теж пусте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915147
дата надходження 28.05.2021
дата закладки 28.05.2021
Шийна си́лянка, лучка, герданка -
Ти – затока моя і коханка.
Ти – коралі намисток з барилець,
Нескінченна моя експедиція.
Мов циганонька в салбах й монистах -
Емоційна ти авантюристка.
Ти – тоновані гаулітом шелести,
Спокушаюча кульками-перстами
«Венеційка» стобарвних пацьорок,
Ти п’янкий обіймальний загорток,
У який після справ загорну́ся,
Й ми –плетінки, ми – соки-пелю́стки.
26.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915040
дата надходження 27.05.2021
дата закладки 27.05.2021
Я в у́мывальни́к …редко ж писял
В двухси́ськных руках.
Мизинцем – спасает актриса.
А после – никак.
…Мне нравятся женщины, девушки.
Счастье их – вкус.
Когда обнимают соседушки –
Буду им - Туз!
Сожму точки и обниму –
Счастье, вправду, со мной:
--Скользни ноготками в изюм…
--Ты… ты - мой?
--Стоп-стоп…, стой!
26.05.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915039
дата надходження 27.05.2021
дата закладки 27.05.2021
Я среди ночи вышел на крыльцо -
Почесать своё небритое лицо...
Глядь в небо: звёзды как прибитые висят
И почему-то падать не хотят!
А ведь желание хотелось загадать -
Красиво жить, а не существовать...
Но знаю: падать должен только я -
Выходит - такова судьба моя!
Ну что ж, лицо себе я почесал,
И пожалел что сам Звездой не стал...
27.05.2021
3:50
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915025
дата надходження 27.05.2021
дата закладки 27.05.2021
У парку біля фонтанів
Олексій з Петром сиділи,
Про дівчат і творчі плани,
Про кохання гомоніли…
А Андрійко п’ятирічний
За кущами заховався,
Шум долаючи побічний,
До розмови прислухався.
Починав Петро хвалитись:
-Вже закінчую навчання,
Хочу зразу одружитись
І займатися коханням.
Олексій тут зауважив:
-Дівку де знайти хорошу?
Вкраде спокій відьма вража,
Їй на думці тільки гроші!
Петя каже: - А я хочу
Таку жінку собі мати –
В ліжку щоб була охоча
І хотілось з нею спати.
Якби хто мені порадив
Отаку кандидатуру -
Зразу б в спальню відпровадив,
Не дивився б на фігуру.
Захопила ця розмова
Враз маленького Андруся,
Виліз з-за куща і мовив:
-Сватайте мою бабусю.
День і ніч лежить у ліжку,
З нею добре буде спати,
Бо насильно тут не треба
Її в спальню запихати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914944
дата надходження 26.05.2021
дата закладки 26.05.2021
«Он подходил ей, будто скороспелая
Белокачанная – для квашенья, капуста.
Но сойке было ветренно и грустно
И она ехала соломкой мягкой мелкой
На фестивальные рагу с ним, нынче шустрым.
…У входа шинковали пацанов и юбки
За, тут недавнюю, до фарша, стену-рубку.
И, охлаждённой рыбой к тонким лезвиям,
Хотела с ним быть правильно нарезанной!», -
…И …и проснулась. Полдень, написать самой?
Только – которому из них? Хотя, весной…
22.05.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914855
дата надходження 25.05.2021
дата закладки 25.05.2021
--Ти спершу мене́ …що, не зрозумів?
Кохаю я, кохаю твою доньку!, -
Сорокарічна орхідеєнька-моло́дка
У две́рах й випалила діду у пітьмі
Із бли́скітками вечора дня п’ятниці, -
--Так, дай пройти ж, пусти…, -
--От, неслухнянниця!, -
Промимрив чоловік і відступив.
Пішов голитися, й на вулицю ще встиг,
Допоки розмовляла пара голосно –
З’ясовували бачення і совісті.
Ніч, по бульварах дід, підтягнутим, ходив
Побитий розумом, а зовні – молодим.
І розвиднялась після п'ятниці суббота,
…Й чи на сніданок йти додому з анекдотом
І чорнобривним добрим гумором – дідусь
Не знав, і каву пив утретє, сми́ка вус…
21.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914856
дата надходження 25.05.2021
дата закладки 25.05.2021
***
С буквой "М" он только там, где нет войны,
А с "Т" – ему патроны с ружьями нужны!
Он с "П" лишь там, – небедно, где живётся,
А после, с "Ж" – он на тарелках остаётся…
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885347
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914870
дата надходження 25.05.2021
дата закладки 25.05.2021
Нареченій на весіллі
Каже молодого ненька:
-Сукня - наче на дозвіллі,
Виглядає дешевенько.
В відповідь сміється Ціля,
Погляд щирий, непідробний:
-Таки перше це весілля,
Варіант сьогодні пробний.
Знаю, хоч не дуже вчена,
Що ця справа не пропаща:
З кожним новим нареченим
Буде сукня краща й краща.
Десь на п’ятому весіллі
За рахунок кавалерів
Всі наряди будуть в Цілі
Від найкращих модельєрів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914555
дата надходження 22.05.2021
дата закладки 25.05.2021
«Пью и пью, и нет возврата.
Оказалось - не расплата:
Поиск, и надежда, силы.
…Только бы ...не изменили», -
Он просил налить хоть каплю,
В опустевшую рюмашку.
Только я её, как …цаплю
Стал отодвигать бесстрашно.
21.05.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914757
дата надходження 24.05.2021
дата закладки 24.05.2021
Гарцює день у сонячній оазі,
Хмарки толочать неба височінь.
Милуюся красою тут щоразу,
Як сонце промені купає у Збручі.
Вода тоді сміється веселково
І очі зачаровує мої,
А вечір прийде – спустить колискову,
Що подарують зорям солов’ї.
Вже й не весна, але іще й не літо.
Бентежить зір погода ця ясна.
А на калини захмелілім цвіті,
Хова акорди пісня солов’я.
16.05.2921.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914731
дата надходження 23.05.2021
дата закладки 24.05.2021
Словесное хулиганство (ПАЛИНДРОМСТВО)
из сборника пародий на ХОККУ
***
"ВОР В АЛЛЕЕ НЕ ЕЛ ЛА́ВРОВ" –
НАМ ОТПЕЛ КЛЕПТОМАН, –
ВОР ВАЗ ОН, И… ДИНОЗАВРОВ.
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882827
P.S. На ФОТО из Интернета - Отпетый мошенник - КЛЕПТОМАН, укравший всё... кроме ВАЗ и ДИНОЗАВРОВ. Текст к картинке, как всегда, добавил я
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914598
дата надходження 23.05.2021
дата закладки 23.05.2021
Вино – виделкою, бо коркотя́г десь дівсь
Аби назверхньо не помітилася злість,:
Ще у шухляді штири ви́віртоньки мав.
І ось, прийшла панянка – ви́крутки нема.
Сміється і нервує, бачу, солоденька.
Я ж за відко́ркувач кумекаю, рідненький!
Як полишають рідні, ти - живий пустак.
Забутий, зірваний, присохлий в полі злак.
Сказала б дівчина: «Знайдемо све́рдлик, поки
Ти розкажи про себе – є дружина-сойка?»
І я б розпитував, цікавився, як міг -
Що хоче показати радісна мені.
19.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914427
дата надходження 21.05.2021
дата закладки 21.05.2021
Из сборника двустиший "КАЛАМБУРНОСТЬ"
*** 236 ***
порой здесь так бывает, что ПО ГОДУ
не наблюдаем мы хорошую ПОГОДУ.
*** 237 ***
зачем так нужен МОЛ ОКЕ? –
ведь он не будет в МОЛОКЕ…
*** 238 ***
вскочили утром мы СО СНА – РЯДОМ СО СНАРЯДОМ…
кричим мы – «СОС!» НАРЯДОМ всем, а СОСНА – РЯДОМ.
*** 239 ***
— это что, из-за на́с началось СОВ ПАДЕНИЕ?
— почему из-за вас? – это лишь СОВПАДЕНИЕ!
*** 240 ***
я любимую свою ЦЕЛУЮ на прощание,
на ЦЕЛУЮ минуту уходя на спецзадание.
…………………………………………………………
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914428
дата надходження 21.05.2021
дата закладки 21.05.2021
З коно́пель й льону - домоткане полотно.
Так прошивається з нас український код
Неначе, нотами в устах – пісні народні.
Як одягаємось - торкаються долоні...
…Тече тепло від добрих пращурів незнаних.
До них, у вишитому, ближче, поруч стану:
Одна родина у мережках полотняних!
…Я б, поетично звав би нас – україня́ни.
19.05.21р. ( «До Дня вишиванки» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914332
дата надходження 20.05.2021
дата закладки 20.05.2021
На Са́лтовке, – не гриб, а девушку
Нашёл, казалось, и берёг.
Не замечая вкусных вешенок
И говорушек-вечных снов*.
…Но циклы жизненные – в разные
И начинаются года
И расцветают, как опасные,
Так и растоптанные, да.
Грибы трухлявые-молчановы -
Не зонтик чешучатый*, нет:
Искали листики – оправами,
В овраг сползая, спрятав след.
19.05.21г.
*Говорушки перевернутые, зонтик чешуйчастый – ядовитые грибы*
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914333
дата надходження 20.05.2021
дата закладки 20.05.2021
О, горе, горечко, не смій,
Заходить в людські хати.
Не будь таким, як буревій,
Якого хочуть обминати.
Ходи ти темними лісами,
Де завжди ходить сіра мла.
Іди високими горами,
У них завжди живе зима.
А незнайомі хай доріжки,
У вовчі зграї приведуть.
Чи здатні це почути мізки,
Що до людей іще бредуть?
Поглянь навколо - світ широкий,
Не заважай по-людськи жить.
Призупини свої ти кроки.
Де ти взялося, розкажи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914251
дата надходження 19.05.2021
дата закладки 19.05.2021
Чому зажурилась, приваблива квітко,
Чи може бажала полинути в літо?
А може весною хотіла побути
Та трепетні звуки не в силі забути?
У сад заглянула, а там спів пташиний
Та ти не забула те сяйво долини.
Як в росах ранкових купалась природа,
В житті неймовірна була насолода
Хотіла б у очі твої заглянути
Та сум, чарівнице, серденьком відчути,
Тебе обійняти тендітно за плечі,
Сказати приємні, привабливі речі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914245
дата надходження 19.05.2021
дата закладки 19.05.2021
Вимите місто ранковим дощем
Сонечку спрагло відкрило обійми.
Ми з ароматом бузковим ідем,
Вслід нам каштани підсвічують мрійно.
Так невагомо – не чую землі.
Місто автівками поруч гуторить.
Хмари розгладжують небо вгорі.
Хвилі енергії штормом на морі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914254
дата надходження 19.05.2021
дата закладки 19.05.2021
Пам’ятаєш того соловейка,
Що нам вечір усенький співав?
Догорала зірниця низенько.
Росяни́цею впала між трав.
Я тулилася ближче і ближче.
Світ довкола клубочком згортавсь.
Все здається, що спомин той кличе.
Клаптик серця лишили ми там.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914077
дата надходження 17.05.2021
дата закладки 18.05.2021
Жовтооко нам, кульбабам,
Раювати по лугах,
Дощові збирати краплі,
Мед плодити на вустах,
Розпускати легкокрило
Парашутами думки:
Лиш би вітром підхопило,
Ті одразу – навтьоки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913994
дата надходження 16.05.2021
дата закладки 18.05.2021
Тумане безликий, до кого прийшов?
Затягуєш обрій і кутаєш м’яко,
Мене перетворюєш стиха в ніщо,
Мов аркуш вчорашньої днини зіжмакав.
За тим поворотом – розвію дурман.
Стечеш по краплині єлеєм на рани.
Позбавлюсь нарешті одвічних вагань.
Проміння розвіює ранки туманні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914178
дата надходження 18.05.2021
дата закладки 18.05.2021
НАЧАЛО:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914092
ПРОДОЛЖЕНИЕ
Уже целую неделю Игорь безвылазно "сидел" в своём электронном почтовом "ящике". На счёт изобилия откликов он не ошибся. Из каждого письма, посредством фотографии, на него глядела то блондинка, то брюнетка, то шатенка, но взгляд у всех, независимо от возраста и прочих показателей, был умоляющим: "Выбери меня". С первого взгляда Игоря, ему нравились многие красавицы, если не сказать – почти все, но всё дело в том, что почти каждая, под своим портретом выводила какой угодно номер понравившегося мужчины, только не – 96. Конечно же, никакого разочарования, а тем более – психоза Игорь не испытывал. Он ведь сам всё спланировал так, чтобы не выглядеть самым привлекательным из всех претендентов. Наоборот – он очень скрупулёзно подбирал самых лучших из самых красивых портретов неизвестных мужчин близких к его возрасту. В результате он на этой "доске почёта" выглядел не "белой вороно́й", а скорее "серой мышкой". Тем не менее, несколько соискательниц носителя миллионов, всё же угадали счастливый номер, хотя сами об этом даже не догадывались. А вот И́горь из них выбрал всего три портрета… за целую неделю. Особенно удивительным казалось то, какие имена были у этих девушек… Вера, Надя, Люба… прямо-таки мистика какая-то. Как будто послание от таинственной цыганки: три дороги – Вера, Надежда, Любовь…
Несколько дней было потрачено на более близкое знакомство с претендентками посредством переписки, из которой следовало что самая верная дорога, это, всё-таки – Вера. Она и самая симпатичная и самая воспитанная по всем интеллектуальным и морально-этическим нормам. Однако договариваться о встрече Игорь не спешил. Просто, на всякий случай он продолжал просматривать почтовые послания, из которых отсеивались все девушки выбравшие не его. Остальные оставлялись для более детального изучения. Тем не менее – вариантов лучше Веры пока не было. Наконец по прошествии ещё одной недели, когда Игорь, проведя устные переговоры с окончательной избранницей, готовился к встрече с ней, ему пришло ещё одно интересное письмо:
"Здравствуй, Игорёк! Вспоминая твои исполненные любви взгляды, я не смогла удержаться от того, чтобы написать тебе... Работая в Интернете со своим сайтом, я случайно заметила баннер от миллионера. Щёлкнула по нему и попала на твой сайт! Да, то, что он именно твой, я не сомневалась ни секунды, особенно после того, как открыла страницу с портретами. И надо же! Ты так скромненько расположил себя на периферии под номером 96! А я ведь ещё при нашей первой встрече разглядела в тебе богатого человека… Признаю́ свою чрезмерную гордость по отношению к тебе, как свою ошибку. Да, я смотрела на тебя свысока, о чём сейчас жалею. А ведь ты – как число 96, сверху на тебя смотреть или снизу – одинаков… и богат. Просто своим нелепым разговором в кафе, я хотела вытянуть из тебя признание в этом. О чём же мне теперь остаётся просить тебя? Понять меня и простить. А возобновить наши отношения… как бы мне ни хотелось этого, но теперь это только твоё право выбора, тем более что и конкуренток у меня теперь – пруд пруди. А всё-таки, только потеряв тебя, я поняла, что мне на самом деле нужен именно ты! Даже без миллионов… или той тысячи, о которой ты говорил. В общем, ты для меня теперь – мираж, но если вдруг случится такое, что в мираж превратится всё вокруг тебя, а ты станешь реальностью, я буду очень счастлива. Алёна". Портрет прилагавшийся к этому письму подтверждал: это, в самом деле была именно та Алёна.
Это неожиданное письмо вызвало в Игоре бурю эмоций и порывов написать ответ. Остановил его единственный нюанс. Утверждение Алёной того факта, который в реальности отсутствовал, то есть, будто он – Игорь, ещё тогда был миллионером. Только из-за этого всё покаяние Алёны выглядело талантливой актёрской игрой, верить которой было – верхом легкомыслия. "Что ж, – подумал Игорь – разумнее всего, оставить это послание без ответа. По крайней мере – пока. Здесь ведь любым откликом – хоть позитивным, хоть негативным, можно разрушить резервную перспективу"…
Уже давно доказана теория о том, что в уме умирающего человека проносится вся его жизнь. Накануне предпоследнего дня первого года третьего тысячелетия Игорь в своей квартире, в полном одиночестве лежал на диване и… нет, он вовсе не умирал! Обдумывая то, что с ним произошло полчаса назад, он пришёл к выводу, что в той ситуации он мог получить и пулю в лоб и нож в сердце, но отделался лёгким испугом, потому что двое грабителей просто сбили его с ног. Это для того чтобы он не побежал за ними, дабы вернуть выхваченную из руки объёмную сумку, с которой он возвращался из банка. Теперь, когда угрозы жизни не было никакой, Игорь стал прокручивать в уме только последнюю декаду своей жизни.
Воспоминания были приятными. Всё началось 19 декабря со встречи с Верой. Так как зима была холодной, то первое свидание прошло в уютном ресторане. Беседы на разные темы протекали легко и непринуждённо. Во время медленного танца случился первый поцелуй… После ресторана Игорь на такси доставил свою новую возлюбленную к самому дому и проводил до самой квартиры. Родители будто почувствовав приближение дочери, сами открыли дверь. Таким образом произошло их знакомство с будущим зятем и приглашение его на следующий день на обед. Это мероприятие, прошедшее в уютной дружелюбной обстановке, оставило у Игоря наилучшие впечатления и укрепило его уверенность в правильности выбора невесты. Вечером того же дня Игорь пригласил Веру в свою квартиру. Вот здесь-то и протекало максимально близкое знакомство и первая брачная ночь, с учётом того, что спонтанно возникший брак был всего лишь гражданским. Практически, Игоря устраивал и такой вариант дальнейшей жизни, но юридически хотелось, чтобы семья была законной, что Вера восприняла вообще – с нескрываемым восторгом. Соответствующее решение было принято быстро и после первого совместного завтрака, в соответствующие органы было подано заявление. Это мероприятие было отмечено в ещё одном из столичных ресторанов. А вечером Вера отправилась домой, чтобы поделиться радостной новостью с родителями.
Ночь Игорь провёл в одиночестве, но с полным настроем на то, что скоро спать самому с собой будет приходиться очень редко. Утром, приняв душ и попив кофе, Игорь собрался звонить своей любимой, но его намерение перебил квартирный звонок. Когда была открыта входная дверь, в проём просто "влетела" его избранница. Тут уж было понятно, как она соскучилась, если заключила в объятия своего почти голого миллионера прямо в шубе покрытой не успевшими растаять снежинками. После жаркого затяжного поцелуя Вера устроила полное стриптиз-шоу, чем повергла своего единственного зрителя в такое возбуждение, что любовные игры продолжились до поздней ночи без перерыва на обед и даже ужин. Время от времени утолялась только жажда, благо самых разнообразных напитков для этого было припасено внушительное количество. Таким образом "новоиспечённые" жених и невеста так устали, что ночь они "переспали" в самом прямом смысле этого слова. Воскресное утро на любовном ложе было таким добрым для обоих... кушать по-прежнему не хотелось ничего, спешить никуда не нужно. И вот тут-то, начавшись с взаимных приветствий, интимное общение незаметно перетекло в поистине судьбоносный разговор…
— Ах, какая я счастливая!
— Ещё бы! Ведь на твоё место было о-го-го сколько претенденток!
— Конечно! Стать законной женой миллионера, а не любовницей, да ещё и подпольной – какая девушка об этом не мечтает? Хотя… я, как раз об этом даже мечтать боялась…
— И знаешь, Верочка, я настолько в тебя влюблён, что в качестве компенсации за твою боязнь, я готов исполнить любую твою фантазию!
— Правда? Что ли?
— Клянусь своею честью!
— Хорошо, любимый… сейчас подумаю… так… подарок что ли нафантазировать? Но если у нас вся жизнь впереди, то… думаю, в подарках недостатка не будет…
— Ну, это – абсолютно логично, почему я и предлагаю исполнить именно фантазию.
— Тогда… знаешь, я в фильмах настолько часто вижу горы долларов… а вот в реальности я как-то раз видела всего несколько пачек… в чужих руках… а в своих – я только несколько банкнот держала… так вот, у меня сейчас возникла фантазия – подержать в своих руках целый миллион долларов! Разве это проблема для миллионера? Да что там – подержать! Разложить их на постели и поваляться в них, и… чего уж мелочиться? – Заняться любовью на денежном ложе… ну, откровенно говоря – сексом!
В процессе этого фантазирования Игорь понял, что поспешил со своим обещанием, поэтому он хотел вклиниться с поправкой, мол, фантазия должна быть сексуальной, но осёкся в тот момент, когда понял что любовь на деньгах и должна быть сексом. "Что ж, взялся за гуж – не говори, что не дюж" – подумал Игорь и начал готовиться к воплощению фантазии в жизнь, правда, пока только – мысленно.
Вечером, после совместно приготовленного ужина Вера сообщила, что у неё закончился отпуск и завтра нужно выходить на работу в фирменный магазин-салон модной одежды, где она была продавцом-консультантом…
Игорь ещё не придумал, как он доставит крупную сумму денег к себе домой, но уже понял, что отсутствие любимой девушки будет только на́ руку.
Утром, проводив Веру до двери, Игорь принялся осуществлять очередной план действий, разработанный глубокой ночью, после того как его любимая уснула. Быстро, почти полностью одевшись, он достал из шкафа недавно приобретённую уникальную покупку. Это была двусторонняя утеплённая куртка с капюшоном, для холодного времени года. Стоя перед зеркалом в прихожей, Игорь прикидывал: в каком же цвете сделать первый выход – в синем или сером?
"Ну вот – к моей серой куртке и серая легковушка Тойота, – подумал Игорь, садясь на заднее сидение, после удачного "голосования", – а как же иначе, если выбрал для себя роль серой мыши?" Увидев за рулём очень молодого парня, Игорь не счёл своей обязанностью обращаться к нему на "Вы"…
— Я так понимаю, ты не попутчика подобрал, если не спросил у меня – куда мне нужно?
— Это точно – весело ответил парень, набирая скорость — хотя я и не таксист… просто обкатываю машину после капитального ремонта. Подумал: чем катать наугад, лучше подвезу человека, куда ему нужно. Вот и остановился…
— Наверно все сбережения ушли на ремонт?
— Наверно… потому что, батя заплатил за всё, чтоб передать тачку мне… в подарок. Правда, из-за этого – бюджет для меня сильно урезал…
— В таком случае могу предложить тебе пару сотен баксов… если покатаешь по городу меня.
— Окей, я сегодня свободен! Куда едем?
— Если хорошо знаешь город, то мне сегодня нужно побывать в пяти разных банках, потом вернуться домой. После этого я дам тебе сотку. Затем, начиная с завтрашнего дня, за пять дней нам придётся съездить в каждый из этих банков и назад. Так как остальные поездки много времени занимать не будут, то вторую сотку получишь 29 декабря в субботу, после последней поездки.
— А что? Разве банки в субботу работают?
— В любом случае это рабочий день для всех… вместо 31 декабря…
— Что ж… Я согласен!
— Тогда вперёд, к первому лучшему банку.
По пути домой Игорь попросил Максима, так ему представился временный извозчик, остановиться около супермаркета. После того как в каждом из пяти банков удалось успешно договориться о получении в определённое время определённых дней суммы в 200000 долларов, Игорь решил сделать покупку вещей которые должны помочь в осуществлении плана по обналичиванию миллиона баксов. Заодно им была сделана закупка некоторых продуктов. Вернулся Игорь к ожидавшей его машине уже с новеньким огромным пластиковым чемоданом на колёсиках и с выдвижной ручкой. После погрузки покупки в багажник, парни сели в машину и продолжили путь домой. Когда Тойота оказалась там, где Игорь садился в неё утром, он попросил Максима свернуть во двор, проехать между несколькими девятиэтажками и остановиться у среднего подъезда шестнадцатиэтажного дома.
— Ну вот… приехали. Давай доставай чемодан, а завтра в 9 часов утра жди меня здесь, и едем в тот банк, с которого мы сегодня и начали…
— Замётано!
Максим открыл багажный отсек, помог извлечь пока ещё не очень ценный груз и получил хрустящую банкноту 100 долларов. Игорь взял чемодан и быстро направился к парадной двери подъезда. Открыв её, он убедился, что Максим проводил его взглядом. Начальная конспирация была соблюдена. Игорь знал, что во всех домах такого типа проходы сквозные, поэтому ему необходимо выйти на противоположную сторону дома, а там, – около двухсот метров путь к своему дому. Пройдя мимо лифтовой площадки, Игорь зашёл через очередную дверь к лестничному подъёму к верхним этажам. Прислушавшись, он убедился что поблизости – никого. Затем снял куртку, вывернул её наизнанку, которая сразу стала наружной стороной синего цвета, застегнул молнию до самого воротника, натянул капюшон и надел извлечённые из кармана тёмные очки. В преображённом виде Игорь вышел из чужого дома и благополучно добрался домой.
В квартире чемодан был освобождён от остальных покупок и спрятан в кладовке. Остальными были – пакет с продуктами и объёмная чёрная сумка из очень прочного синтетического брезента. Внутри сумки лежали другие покупки: огромный белый пакет из толстого полиэтилена с ручками, в который могла свободно поместиться чёрная сумка, а также – упаковка сотни небольших полиэтиленовых пакетиков и рулон скотча. Всё это было положено сверху на новый чемодан. Продукты из пакета были разложены в холодильнике.
Вечером Вера прямо с работы пришла домой к Игорю. Дело в том, что, ночуя последний раз у родителей, она, не спрашивая разрешения, поставила их перед фактом: она будет жить с будущим мужем у него дома до самой свадьбы. К её удовольствию родители отнеслись к её решению по современному. С этого вечера пять дней для Веры прошли как у Бога за пазухой, если не считать ежедневной работы в магазине. О том, как для неё готовился сюрприз с денежно-сексуальной фантазией, Вера даже не догадывалась.
На следующее утро Игорь проводив любимую до дверей, полностью повторил свои действия производившиеся накануне. Только выходя из квартиры, он взял с собой большой белый пакет, а заодно прихватил полный пакет с мусором. Спустившись на пол-этажа ниже и подойдя к мусоропроводу, Игорь увидел большую связку старых газет. Выбросив мусор, он, глянув на макулатуру, подумал: "Кто-то хотел спустить это дело через трубу, но габариты мусороприёмника не позволили… а вообще-то очень кстати!" Подняв связку за верёвку и убедившись что газеты не грязные, Игорь перевернул белый пакет. Чёрная сумка из него выпала на пол. Газеты были помещены в опустевшую ёмкость. После тщательного уплотнения, полный пакет был помещён в сумку, на дне которой лежали двадцать пакетиков и рулон скотча. После всех манипуляций Игорь на лифте спустился вниз. Теперь его путь лежал к вчерашней шестнадцатиэтажке. Пройдя этот путь почти никем не замеченным, Игорь, прошёл сквозь дом, войдя через чёрный ход, а быстро переодевшись, вышел из парадного входа. Сумка висящая на плече за счёт широкого ремня, болталась чуть позади правого бока и не создавала впечатления будто она тяжёлая.
Серая Тойота, согласно условленному времени уже стояла у подъезда. Игорь, как и накануне, вошёл в неё через заднюю дверь, расположив сумку на соседнем сидении, поздоровался с Максимом и сообщил что готов к поездке.
…В банке для Игоря была подготовлена сумма в 200000 долларов и маленькая комнатка, в которой он мог закрыться, проверить и упаковать деньги. Так как 20 пачек новых стодолларовых купюр были перевязаны ленточками и опечатаны, Игорь вскрывать их не стал, поверив банку. Убедившись в отсутствии камер наблюдения, он снял с себя всю одежду до пояса, оставшись в брюках и обуви. Затем из сумки были извлечены скотч и маленькие пакеты. В каждый из них была помещена одна пачка долларов. Из рулона Игорь начал отматывать ленту и на необходимом отрезке крепить поперёк пачку денег. Следующая пачка крепилась через пару сантиметров. Таким образом образовался ряд из десяти пачек с промежутками в толщину пальца. Опоясав себя такой импровизированной лентой, Игорь для надёжности обвился поверх неё ещё пару раз той же липкой полосой. Аналогичная лента созданная с остальными долларами была закреплена вокруг груди. Теперь, хоть и не так легко как прежде, была надета рубашка и заправлена в брюки. Когда был надет свитер и куртка, Игорь почувствовал себя немножко неуклюже, но, тем не менее, взяв себя в руки, вышел из банка, стараясь держаться как можно более естественно, а сумка с газетами теперь не просто болталась на ремне. Она прижималась к туловищу как что-то ценное. Судя по всему этой хитрости не обнаружил никто. Скорее всего, сотрудники банка решили что деньги "ушли" в сумке, а извозчик Максим мог только предполагать что в сумке деньги, не зная реальной суммы.
Машина вернулась к месту отправления, относительно быстро и без проблем. Игорь, напомнив о завтрашней поездке в другой банк, попрощался с водителем и отправился в шестнадцатиэтажку. Внутри дома, как и накануне, было проведено переодевание, а из чёрной сумки был извлечён сложенный поверх газет белый пакет. Теперь сумка была помещена внутри него. Вышел из чёрного хода дома уже человек в тёмных очках, в синей куртке с капюшоном на голове и с большим белым пакетом в руке. Связка газет была спрятана в небольшое свободное пространство, за пакетом плоских радиаторов.
Именно в таком виде Игорь на следующее утро входил в этот дом. А Максим встречал своего пассажира без очков, с откинутым капюшоном серой куртки и в шапочке лыжника. Чёрная сумка, с которой он садился в машину, казалась пустой, не смотря на вернувшуюся в неё связку газет. На третий, четвёртый и пятый день всё повторялось аналогично. Вот только этот пятый последний день закончился чуть иначе. Максим, как бы для приличия ни разу не интересовался содержимым чёрной сумки. Однако Игорь понимал, что извозчик вряд ли считает, что возит пассажира с банковскими документами. О его честности судить только по внешности было довольно трудно. Поэтому вся надежда на успех заключалась в конспирации. Теперь было понятно, что безопасность Игорь обеспечил себе только на участке между двумя домами. Соответственно его местожительства никто не вычислил. В результате нападение произошло, после того как он вошёл в шестнадцатиэтажный дом, причём Тойота перед этим уехала, во избежание подозрений. А двое грабителей всё-таки поджидали Игоря внутри, ибо как только за ним закрылась входная дверь, как, появившись будто ниоткуда, они свалили его с ног, выхватили сумку и убежали.
Убедившись, что при падении ничего себе не повредил, Игорь очень быстро произвёл переодевание и вышел из здания по направлению к своему дому. Теперь можно было идти не торопясь. Ведь грабители, если и успели заметить, что украли не деньги, то уже не смогут определить, куда девалась жертва, хотя, скорее всего они сейчас в пути к своему убежищу в предвкушении солидного куша.
"Пожалуй, пора вставать" – подумал Игорь, проанализировав свои воспоминания до того момента, как он пришёл домой, разделся, сбросил с себя денежную броню и улёгся на диван. До возвращения с работы Веры, нужно выпотрошить из пакетиков пачки долларов и аккуратно уложить их к остальной валюте в чемодан с колёсиками.
Первый год третьего тысячелетия неуклонно приближался к концу. Игорь после вчерашнего инцидента уже не просто успокоился, а даже пребывал в эйфории. Ещё бы! Завтра вечером этот год полный неудач, будет подвержен весёлым проводам. Впереди только перспектива счастливой семейной жизни, о которой он так долго мечтал. Для этого теперь есть всё! Комфортабельная просторная квартира, любимая невеста, которая в ближайшее время станет женой. Нет больше на первом этаже злой соседки, которая могла навести порчу на кого угодно, а самое главное – наличие не просто средств к существованию, а такой суммы денег, которой при правильном распоряжении, может хватить на всю жизнь. Остаётся самая малость: исполнить своё обещание – воплотить в жизнь фантазию любимой девушки. Изначально Игорь задумал устроить сюрприз в новогоднюю ночь, но, взвешивая все "за" и "против", к тому же "сгорая" от нетерпения, он решил не откладывать на завтра то, что можно сделать и сегодня.
…Несмотря на воскресный день, хозяин магазина попросил своих продавщиц поработать до обеда. Вера, конечно же, не могла ему отказать, а утром уходя на работу сказала жениху что после хочет заехать к родителям, но вечером обязательно вернётся к своему любимому.
К приходу невесты всё было готово для предпраздничного ужина при свечах. А в другой комнате оборудованной под спальню и был приготовлен сюрприз. На новой белой простыне, на двуспальной кровати были красиво разложены пачки со стодолларовыми купюрами. Всё это денежное ложе было аккуратно накрыто пуховым одеялом в пододеяльнике из импортного комплекта постельного белья.
…Незадолго до полуночи, Игорь, вставая из-за стола, поймал себя на мысли, что он с трудом держится на ногах…
— Игорёк! Ты меня покидаешшшь?
— Нет, милая, я хочу тебя забрать с этого алкодрома!
— А ещё по рюмочке? Такая обалденная текила-ла-ла-ла…
— Верунчик! Мне кажется, мы с тобой уже перебрали. Лучше съешь бутербродик с чёрной икрой. Или откуси чуток от лангуста…
— Любимыыый! Я тебя обожаю… сильнее, чем этих лангустов, омаров и прочих членистоногих.
— Верааа… я я тебя тоже люблю, но ты видишь? – даже свечи догорели, а значит нам пора заняться…
— Знаю! – пересыпанием…
— Чего?
— Не чего, а чем! Я срочно хочу с тобой переспать! Даже согласна, больше не пить, ну… разве что… пять капель!
— Всё! Больше никаких капель! Киска моя, дай я тебя отнесу в наше ложе…
— Ну… если я такая относительная… тогда – пожалуйста…
Абсолютно полностью осознавая своё состояние, Игорь был глубоко удивлён – как он смог выпустить из-под контроля процесс потребления спиртного? Видимо сработало ложное представление, что всё выпитое – с лихвой нейтрализует обилие закуски. И ладно – сам дошёл до кондиции, так ещё и допустил, чтобы любимая… будущая жена опустилась до такого же уровня. "Так! Нужно срочно взять себя в руки и отнести моё сокровище к остальному богатству" – решил Игорь и, подхватив Веру на руки, понёс её в спальню, изо всех сил стараясь не упасть раньше, чем доберётся до кровати. В общем, как подумал, так и получилось. Так как в комнате было темно, Игорь нёс девушку по памяти – наугад. В результате, зацепившись коленом за угол кровати, он всё же уронил свою ношу на край ложа, а сам, падая следом, увлёк обоими телами на пол одеяло, которое, будучи очень легким, соскользнуло с кровати и неаккуратно укрыло мгновенно отключившуюся влюблённую пару…
"Доброе утро, любимый" и… нежный поцелуй… "Доброе утро, любимый" и снова поцелуй… "Доброе утро, любимый" и опять поцелуй… и так пятый, десятый, двадцатый, сотый раз… и почему-то каждый раз голос кажется другим. По мере просветления оказывается понятно – почему: приветствует и целует Игоря каждый раз новое лицо. И все эти лица какой-то неописуемой красоты, а голоса хотя и невероятно приятные, но всё же кроме повторений они ещё как-то переплетаются и, отражаясь, будто от царь-колокола, создают беспрерывный гул внутри головы, от которого постепенно становится не по себе. "Доброе утро, единственные мои!" – с трудом произносит Игорь, а в ответ все мелькавшие лица уменьшаются в размере и, сплотившись перед его глазами, выстраиваются в длинные ряды в несколько ярусов. Все красавицы уже смотрят на Игоря молча, но гул в голове не прекращается. Картина состоящая из множества лиц начинает отдаляться и в результате он понимает что смотрит на огромный экран монитора с изображением страницы своего сайта. "Когда же это я успел поменять портреты мужиков на портреты таких красоток?" – успел подумать Игорь, перед тем как осознать что перед его глазами тают последние грёзы из сновидения. Окончательно разъединив будто склеенные веки, он, наконец, понимает что он одетый находится на полу около кровати, рядом со смятым одеялом. Жуткая головная боль не даёт сосредоточиться, дабы понять, что же здесь произошло.
С трудом поднявшись на ноги Игорь идёт на кухню к холодильнику, достаёт из него бутылку импортного пива и, вскрыв её, выпивает напиток залпом. Затем сев за стол он какое-то время смотрит на лист бумаги испещрённый какими-то записями с уголком прижатым вазой с букетом роз. Постепенно боль начинает отпускать голову, и в неё приходят воспоминания. Игорь, следуя им, встаёт и идёт в комнату. Перед глазами стол со следами вечернего пира. Становится ясно, что это был ужин при свечах, от которых в подсвечниках не осталось и следа. И лишь вернувшись в спальню, Игорь с ужасом осознаёт последствия вчерашней оргии. Перед ним кровать, покрытая девственно чистой простынёй, на которой он вчера любовно раскладывал пачки долларов. Но где же они?! "Может это было во сне, а деньги всё ещё лежат в чемодане?" – с этой мыслью Игорь бросается к кладовке, но открыв её, в полном отчаянии видит что чемодана нет!
— Верраааа!!!
…Конечно, это был вопль отчаяния, а не воззвание к любимой, отклика на который, даже не следовало ожидать. Тишина в ответ подтвердила эту догадку…
"А может, это всё-таки грабители вычислили и вычистили мою квартиру? А может, они кроме денег похитили и мою любимую? Так… нужно срочно звонить в милицию". Игорь подскочил к тумбочке, на которой стоял телефон и с такой силой рванул трубку, что шнур увлёк аппарат в полёт, но от тяжести тот звонко грохнулся на пол. После этого трубка не подавала ни звуков, ни других признаков жизни. Пришлось снова бежать в кухню, к параллельному телефону, стоящему около вазы с розами. Присев на табуретку, Игорь потянул руку к телефону и… снова на глаза попался лист бумаги, исписанный мелким почерком. На этот раз он взял его в руку… вместо трубки, и начал читать.
"Игорь, дорогой, любимый… поверь мне… это истинная правда, что я тебя люблю. Я ведь из сотни портретов выбрала именно тебя не наугад, а потому что ты мне понравился! Кто знает – может я больше никого и не полюблю так, как люблю тебя. По крайней мере, я буду помнить тебя всегда! И это благодаря тому, что ты осуществил мою фантазию. Да, я понимаю, что ты хотел, чтобы мы были вместе… как муж и жена. Может быть женой миллионера – это и неплохо, по сравнению с моей мамой, которая всю жизнь была рабыней домашнего быта. Но в глубине души у меня зашевелилось понимание, что жизнь в семье… это по-любому будет зависимостью. А я ведь всегда мечтала о не́зависимости, причём абсолютной. И ты не хуже меня понимаешь, что без денег… огромных денег – об этом только и можно лишь мечтать. И тут судьба даёт мне такой шанс… проснувшись в 5 часов утра, я увидела ключ к осуществлению мечты, а точнее – миллион ключиков! И, поверь мне, Игорёк, я колебалась около получаса – что мне выбрать: любовь или свободу. А вот пишу тебе письмо со слезами на глазах и не могу понять – то ли это мой выбор, то ли меня бес попутал. Но как бы там ни было, я надеюсь что ты меня сможешь понять… если не сейчас, то когда-нибудь. И, наконец, хочу попросить, чтобы ты меня не разыскивал. Я с этого момента начну делать всё, чтобы отсечь от себя всё прошлое и начать совершенно новую жизнь. Даже для своих родителей я исчезаю навсегда. А тебе, Игорёк, я хочу пожелать найти себе спутницу жизни более достойную, чем я. С твоими миллионами – разве это проблема? Да и за миллион подаренный мне – огромное спасибо тебе. Понимаю я вас – миллионеров, хоть никогда и не было зависти. И это при том, что для вас – пожертвовать миллион, всё равно что я пожертвую один доллар… правда теперь обладая миллионом, этот лимит можно расширить до десятки.
Пожалуй, это всё, что хотелось тебе сообщить. Прости и прощай… дорогой мой человек… 31 декабря 2001 года. Вера"
"Вот и вся любовь… и обошлась она мне… всего-то в один зелёный миллион! Какая ерунда!" – с этой мыслью Игорь схватил пустую бутылку из-под пива и замахнулся, чтобы изо всех сил запустить её в окно. "А дальше-то что?" – промелькнула в его голове вразумительная мысль, "Выпрыгнуть сквозь образовавшуюся дыру? И когда сердобольные прохожие вызовут скорую помощь, сказать бригаде чтобы везли меня в роддом, чтобы я там смог усыновить оставленного кем-нибудь ребёнка?"
…Несколько минут Игорь простоял посреди кухни, мысленно борясь с разными навязчивыми идеями, пока, наконец, не дал волю ярости. С размаху бросив бутылку себе под ноги, он, в конце концов, успокоился. Ещё через минуту Игорь по осколкам разбитой бутылки выбрался в прихожую, оделся и вышел из дома.
По заснеженным улицам города куда-то по своим делам спешили люди разного возраста и пола. На Игоря как на рядового прохожего никто не обращал внимания. Он шёл и думал, что если бы и остался миллионером, это бы никак не повлияло ни на чьё мировосприятие. Поэтому – какая разница, какой у него финансовый статус. Вот, даже его предыдущая девушка Алёна так и написала в электронном письме, мол он одинаковый – что сверху, что – снизу, что – богатый, что – бедный…
Случайно вспомнив об Алёне, Игорь, не понимая – зачем, направился к маникюрному салону. Туда, где они познакомились прошедшим летом. А что? – если рабочий понедельник 31 декабря перенесли на позавчерашнюю субботу, это же не значит, что гуляет весь народ. Вполне возможно, – и Алёна сидит на своей работе и обрабатывает ноготки какой-нибудь моднице.
Как подумалось, так и получилось. Бывшая возлюбленная не успевшая стать невестой, сидела за рабочим столиком и занималась пальцами экстравагантной дамы солидного возраста. Увидев Игоря, проигнорировавшего протест администратора и вошедшего в небольшой маникюрный кабинет, она будто выйдя из глубокого сна, оживлённо улыбнулась и подмигнула ему. Какое удачное стечение обстоятельств! Работа с клиенткой, буквально через несколько секунд подошла к концу. Та поднялась из кресла, поблагодарила мастерицу и ушла рассчитываться, закрыв за собой дверь. Игорь, не сказав ни слова, неспешно уселся на её место.
— Ну и что будем делать? – заискивающе улыбаясь, спросила Алёна – простой маникюр, накладные ногти…
— Да вот… зашёл пригласить тебя в гости… на Новогоднюю ночь.
— Ой, Игорёнчик! Я так рада… а кто будет ещё?
— Никого… только ты и я…
— О! это так романтично… остаётся только представить – в какой обстановке пройдёт этот праздник…
— Не переживай – и обстановку, и выпивку, и закуску я обещаю… ну… в общем, как в ресторане!
— Отлично! Прямо, всё как я и предположила! – со счастливым выражением на лице ответила девушка. Но дальше Игорь решил блефовать с учётом рассекреченных ранее свойств характера Алёны…
— Ну! Так что ты по этому поводу думаешь?
— Я думаю, что из нас получится отличная пара. И знаешь… вот вспомнила, как ты здесь сидел в первый раз… таким деловым тоном перечислял варианты дизайна сайта, который ты мне впоследствии и создал…
— Надеюсь – он функционирует нормально?
— Ещё бы! Такой специалист творил… своими руками… кстати как там другой сайт? Ну, насчет замужества с миллионером…
— А ты́ откуда про него знаешь?! Ах… да! Он же в открытом доступе для всех желающих…
— Значит, послание моё ты всё-таки прочитал…
— Какое послание? – с этими словами Игорь натянул на своё лицо виртуальную маску неподдельного удивления.
— Погоди… так этот сайт всё-таки – твой или нет?
— Конечно же – мой! Я его делал вот этими руками… Хотя, человек, который мне заказывал эту работу – на миллионера не похож, ну ни грамма! И, кстати, я уже понял суть твоего вопроса. Заказчик попросил сделать так, чтобы его электронный адрес был скрытым. Поэтому все послания просто записываются в открытое "окошко", добавляется файл с портретом и после нажатия внизу кнопочки "отправить", его уже может видеть и читать тот миллионер. И ещё он попросил для разнообразия добавить к портретам мужчин и мой портрет. Между прочим, я, как создатель сайта, мог бы сделать так, что все письма параллельно приходили бы и в мой почтовый ящик, но… сама понимаешь: совесть не позволяет такое делать…
— И ещё твоя совесть не позволила взять у заказчика деньги… за работу. – Эти слова Алёна произнесла уже с едва заметным оттенком равнодушия.
— Почему же. Мой труд был оплачен вполне достойно. Я получил за этот сайт целую тысячу долларов…
— О! Теперь твоё состояние равно дву́м тысячам долларов? – на этот раз в голосе Алёны явно угадывался лёгкий сарказм — Или ты потратил эти деньги на подготовку к Новому Году? Чтобы встретить его со мной.
— Значит, Алёнушка, я так понимаю – ты уже передумала…
— Да, Игорь, я вспомнила, что меня пригласили подружки в одну компанию…
— Всё! Всё! Всё! Больше не буду настаивать.
— И… кроме всего, ко мне сейчас должна подойти очередная клиентка… короче… мне нужно подготовить рабочее место.
— Да я и не собирался здесь задерживаться – спокойным тоном ответил Игорь, поднимаясь из кресла — и, вообще я к тебе заглянул только для проверки.
— Какой ещё проверки?
— Как соотносятся с твоими реальными чувствами твои слова из письма – " А всё-таки, только потеряв тебя, я поняла, что мне на самом деле нужен именно ты! Даже без миллионов"…
— Так вот, значит, какой ты совестливый! Всё-таки контролировал почтовый ящик своего заказчика! Может уже и мне, по секрету сообщишь номер настоящего миллионера?
— Легко! Этот номер одинаково смотрится и сверху и снизу… 96.
Уже в который раз Игорь брёл по тротуару одной из столичных улиц, туда, куда ноги несут. А что? Идти домой, где никто не ждёт? Это же просто невыносимо! Особенно после того, как оттуда вынесено то, что давало хоть какую-то перспективу спокойной безмятежной жизни. Но это было возможно, если бы была выбрана "дорога" ведущая прямо. Конечно, по этой "дороге" можно идти сейчас, но в полном одиночестве, ибо кому нужен безденежный холостяк? А ведь цыганка оказалась права! Пошёл налево и оказался "у разбитого корыта". И что толку, что вернулся назад? Как там говорила провидица – пойдёшь направо – обретёшь истинную любовь и реальное богатство. И ведь на это была надежда, когда шёл навстречу Алёне. Сейчас, вспоминая её лицо, исполненное лицемерия, с потерянным даром речи, которое увидел Игорь перед выходом из салона, он понимал, что это был путь прямо, и конечно без денег, но никак не поворот направо. Не замечая своего приближения к оживлённому перекрёстку, Игорь успел подумать, что распутье нарисованное цыганкой – это злой рок. Повторно не угадав с направлением, он снова вернулся назад. Но что он видит, глядя вперёд? Вера в святую любовь ушла налево с его деньгами, Надежда на эту любовь – "умирает" последней, при этом неплохо себя чувствуя, – прямо впереди. Остаётся последняя попытка – поворот направо. Видимо там его и ждёт любовь… того, кто любит всех людей. Ну что ж… направо так направо…
Улица, по которой шёл Игорь, была не очень широкой, с двухполосной автодорогой, по одной полосе движения в обе стороны. Тротуар под его ногами уходил налево за угол здания, а прямо и направо располагалась проезжая часть с нанесённой на асфальт разметкой называемой зеброй. Из-за обилия снега, "зебра" была едва видна, но водители машин знали о её наличии и пропускали пешеходов желающих перейти дорогу. Светофор на этом перекрёстке почему-то отсутствовал.
Когда Игорь подходил к пересечению дорог, он успел увидеть впереди огромную фуру, которая мчалась прямо. Водитель, не видя препятствий, чуть прибавил скорости, чтобы быстрее пересечь улицу. Игорь, резко повернув направо, вполне осознано вышел на дорогу, прямо на средину полосы и остановился, зажмурив глаза…
Визг тормозов на асфальте покрытом снегом, невозможен, а поэтому Игорь услышал только нарастающий звук шуршания шин, затем резкий толчок в грудь и падение на спину на небольшой сугроб, остававшийся справа от него, когда он выходил на дорогу. Подумать – почему удар пришёлся не в левое плечо с падением на заснеженный асфальт, он не успел, так как непонятно чем придавленное к снегу тело услышало крик:
— Да куда ж ты под колёса лезешь!?! Жить надоело?
— Что это? – не открывая глаза, почти беззвучно прошептал Игорь, причём не в ответ, а просто так, — Снова дежавю?
— Игорь!? Это ты? Чёрт подери! Ты пьяный? Что ли? Очки чёрные напялил, под капюшоном скрылся! – прокричал Артем, вставая со спасённого друга. А тот, открыв глаза, безучастно смотрел на "Ангела-хранителя", непонятно по какой случайности оказавшегося в нужном месте в нужное время, для того чтобы спасти от гибели будто бы случайного прохожего.
— Ну что? Так и будешь лежать? Давай руку.
Игорь протянул вверх правую руку, ухватившись за которую, Артём помог другу подняться и, не отпуская её, потянул его за собой.
— Да что с тобой, Игорёша? Почему ты молчишь? Почему попёрся под машину? Я же с другой стороны дороги заметил, что это было не случайно! Просто не узнал тебя сразу… Да не молчи ты! Скажи хоть что-нибудь! Ты же совсем не пьяный… постой-погоди, а может ты под кайфом? Ану признавайся – что ты принимал?!
— Артюха, будь спок. Всё в порядке. Если ты не дал мне умереть, значит время моё не пришло – наконец нарушил молчание Игорь, — а принимал я, соответственно – эликсир бессмертия, нет – вру… эликсир любви… безответной…
— Ааа… так вон оно, в чём дело! Что ж тебе всю жизнь так не везёт-то? Но пойми, друг, смерть в таком возрасте, это не выход.
— Да я понимаю… просто стечение обстоятельств и…
— И что? А если бы не насмерть? Ты представляешь себя калекой на всю оставшуюся жизнь? Кому бы ты тогда был нужен? А я вот не зря оказался на том перекрёстке…
— Ну, а ты-то… зачем рисковал? Тебя ведь дома ждёт жена-красавица, дети… а я – что калека, что здоровый – не нужен никому, тем более – не имея миллиона долларов…
— Ошибаешься, дружище… причём – повторно!
— Что ты имеешь в виду?
— Первый раз ты ушёл от своей судьбы из-за какого-то автобуса… с водителем. Второй твой побег был из нашей квартиры… из-за ребёнка. А сейчас ты ошибаешься уже по привычке…
— А… ты про Светку… я думал что такая красотка не могла не выйти замуж… даже с ребёнком на руках…
— А ты ведь о её сыне тоже что-то думал? Или тебе о нём и знать ничего не хотелось?
— А что мне о нём нужно знать? Кроме того, что он ооочень похож на меня…
— Ну, например то, что его зовут Игорь, а в свидетельстве о рождении он ещё и записан как Игоревич!
— Что?! – изумился Игорь, причём настолько, что резко остановился и замер как вкопанный — ты шутишь? – Артём!
— Да ладно тебе! Ты, это – чего? Вознестись в небеса надумал? Снова сбежать от реальности? Нет уж! Я тебя никуда не отпущу. Всё! Идём! Прямо к нам и, там во всём убедишься лично… хотя нет! Лиля просила прикупить продуктов по пути домой, так что зайдём в супермаркет, а нести покупки ты мне и поможешь.
Пока двое друзей, с пакетами полными продуктов и подарков, добирались к Артёму домой, тот успел рассказать Игорю, что Светлана, не только не замужем, но и часто приходя к ним в гости, первым делом интересуется именно им – Игорем. А её сын, ещё год назад, участвуя в коллективном просмотре альбома со свадебными фотографиями – без каких-либо намёков со стороны, сам заподозрил в Игоре своего отца! Пришлось тогда наспех придумать легенду, будто бы Игорь на самом деле отец Игорька. А, находясь на секретной государственной службе, он с тайной миссией находится в очень далёкой стране. Но всё это сведения, которые разглашать нельзя. Соответственно, когда его ровесники интересуются папой, малыш всем гордо заявляет что, его папа находится в длительной загранкомандировке, потому что он – разведчик!
Когда друзья на нужном этаже вышли из лифта, Артём, оглядев друга с ног до головы, стряхнул снег с его куртки, откинул капюшон и тоном, не терпящим возражений, чуть ли не приказал снять чёрные очки. Убедившись в презентабельности внешнего вида Игоря, он открыл замок квартиры и, настежь распахнув дверь, прямо с порога громогласно провозгласил: "Ну, домочадцы, угадайте – что я вам купил и кого привёл!" Первыми на возглас прибежали дошкольники, дети Артёма – мальчик и девочка. Кого привёл папа, их особо не заинтересовало, поэтому они, схватив пакеты с продуктовыми деликатесами и праздничными подарками, потащили их в кухню. Вместо них оттуда вышла Лиля в красивом платье и фартуком поверх него…
— Ну, пропажа, привет! Сколько зим, сколько лет!
— Да прямо-таки… половина лета, половина зимы, а в целом – меньше года, а ты, я вижу…
Что Игорь хотел сказать дальше, у него вылетело из головы мгновенно. В дверном проёме появился нарядно одетый мальчик, на вид чуть старшее детей, за которыми он направился к выходу из комнаты, совсем не спеша. Артём к этому моменту успел стащить с друга куртку, проявив удивление, что она двусторонняя. Малыш, оставаясь на месте, смотрел на Игоря в упор. Успев потерять дар речи, он от этого взгляда, будто потерял ещё и возможность шевелиться. В голове вихрем завертелись воспоминания из собственного детства вперемешку с массой детских фотографий и особенно портретов. Все они тут же сопоставлялись с лицом нового для Игоря человечка. В нём он отчётливо видел себя, но в своём детстве.
Немая сцена продлилась меньше минуты. Неожиданно для всех, кто находился в прихожей, малыш сорвался с места и бросился к Игорю с криком – "Папа пришёл! Папочка!" А он даже не успел понять, какая сила заставила его присесть, принять ребёнка в объятия и встать, прижав его к груди. Малыш, обхватив Игоря за шею, продолжал повторять – "Папочка! Родной мой! Любимый! Я знал, что ты вернёшься! Я так долго тебя ждал!"
Детские возгласы не остались не услышанными другими гостями. Посмотреть – что же случилось, в прихожую вернулись дети, а за ними тихо материализовались дедушка с бабушкой – родители Лили. Последним штрихом к этой картине было появление мамы ребёнка. Он, продолжая обнимать новоявленного блудного отца, не помешал ему из-за плеча увидеть… будто Ангела сошедшего с небес. Игорь, направив на неё взгляд, уже не мог оторвать его, как и не мог поверить своим глазам. Это уже была не та Света, которую он знал. Эта Света была ещё более стройная, похорошевшая и помолодевшая. Оправдывая своё имя, она своей неповторимой красотой излучала такой свет, что Игорь был ослеплён, ну, почти в буквальном смысле этого слова. Только теперь он понял, что первый раз сбежал от своего счастья по недоразумению, а второй раз – по глупости. Правда, если бы в тот второй раз он остался бы здесь, то вряд ли бы он выиграл миллион долларов… И тут Игоря осенило. "Так вот, кого имела в виду цыганка, когда сказала, что однажды один человек мужского пола мог вывести меня из одиночества, если бы я ему сказал то, о чём подумал! Это был таксист! Если бы я ему сказал адрес швейной фабрики, а не общежития, я бы встретил Свету у проходной, забрал бы в такси и привёз бы к себе домой… и не было бы никакого автобуса. Вот ведь Бес меня попутал! А как же распутье и выбор из трёх дорог? А! Ну да! По словам ясновидящей, это меня ждало после встречи с ней. Как она была права! Мне же с миллионом нужно было идти направо, а именно – к Светлане! Вот кто – моя настоящая любовь, которая сделает меня счастливым на всю жизнь и реа́льно богатым! Будто бы так и сказала цыганка! Да и то, как Света на меня глядит… этот взгляд красноречивее всяких слов! Почему я раньше не был таким ясновидящим? Хотя бы, для того, чтобы понять цыганку…"
Шёл третий час не только ночи, а и наступившего нового года. Город сиял от искрящегося снега, праздничных огней и от ярких пёстрых окон множества многоэтажек. Всюду слышались отдалённые возгласы и смех веселящихся людей, вперемешку с хлопками петард и визгами ракет устремлявшихся в небо, а там превращавшихся в красочные фейерверки. Влюблённая пара, не спеша идущая по тротуару, ничего этого не замечала. Им для радости и абсолютного счастья было достаточно того, что они вместе.
— Как я рад, что наконец-то мы вместе – нарушил молчание Игорь.
— И правда, – ответила Света — а то твой тёзка как уселся между нами за столом, так и не вставал, пока застолье не закончилось. Поболтать нам так и не дал.
— Да… застолье получилось на славу. Отлично посидели! Да так что после –
повеселиться уже и сил не было ни у кого. Всех на сон потянуло – просто наповал. Кстати, тёзка – это само собой, но теперь это мой сын… в смысле – наш сын. Я так решил в тот момент, когда он меня назвал папой. Надеюсь, ты не будешь возражать…
— Что ты, Игорь! Я даже очень рада. А вообще, я до сих пор чувствую себя такой виноватой перед тобой… и почему я тебе не сказала сразу после свадьбы Лили с Артёмом, что я ношу ребёнка?
— Светик мой ясный, Солнышко моё ненаглядное, не нужно винить только себя. Мы оба с тобой виноваты… просто, каждый по-своему. И если мы с тобой тогда полюбили друг друга, давай сейчас вычеркнем весь негатив из нашей жизни… раз и навсегда.
— Теперь я на всё согласна…
— И будет наша жизнь прекрасна!
— Как я рада, что ты вернулся. Этот последний день ушедшего года останется в моей памяти как самый счастливый день в моей жизни…
— И в жизни нашего сынули – Игоря Игоревича! Он ведь тоже был рад, что я вернулся… из длительной командировки!
— Да… заснул он в таком счастливом настроении… как никогда!
— Вот и отлично! Пока он там спит… в тесноте, да не в обиде, мы сейчас проследуем в мои апартаменты. Познакомишься с моим холостяцким жильём. А завтра мы перевезём ко мне все ваши вещи из общежития.
— Ну, Игорёк, вижу, ты отстал от жизни. Общежития в большинстве своём уходят в прошлое. А в том здании, где ты меня когда-то поджидал, все помещения давно приватизированы и превратились в обычные квартиры. Я когда ещё сюда вернулась с ребёнком, поселилась в однокомнатной гостинке. Пока Лиля помогла мне её снять, я жила у неё. И честно признаться, я уже и не рассчитывала на что-то лучшее.
— А вот сейчас, милая, начинай рассчитывать, или представлять, пока мы идём в, пока ещё мою квартиру. Как только переступишь порог, она сразу же станет твоей…
Как только Света переступила порог квартиры, а Игорь, вошедший следом, закрыл за собой дверь, ему захотелось заключить свою любимую в объятия и слиться с ней в одно целое в затяжном поцелуе. Для начала, конечно, ему пришлось помочь снять с дамы как минимум верхнюю одежду. Затем, снимая куртку с себя, Игорь вспомнил о разбитой вдребезги бутылке, осколки от которой остались разбросанными по всей кухне. Чтобы избежать объяснений по этому поводу, он указал своей спутнице путь в комнату, а сам незаметно взяв веник и совок, закрылся в кухонном помещении. Когда пол был очищен, Игорь, вздохнув с облегчением, направился в комнату и… о! Шок! Как он забыл об останках хмельной трапезы, которые он также оставил нетронутыми, уходя из квартиры. Оказалось, Света, вступив в права хозяйки, успела привести в порядок последствия застолья, а как только хозяин вошёл в комнату, она уже держала в руках большое блюдо, на котором громоздилась остальная посуда. На столе осталась только недопитая бутылка дорогой мексиканской текилы.
— Ну и где твоя холостяцкая кухня? – с улыбкой произнесла Света.
— Дверь в неё открыта – мимо не пройдёшь и… прости меня за беспорядок. Просто, в спешке уходя из дому, забыл про этот корпоративчик…
— С твоим бизнесом связанный? – на ходу поинтересовалась Светлана.
— Да… а как догадалась? – ответил Игорь, следуя в кухню за новой хозяйкой.
— Прости меня, пожалуйста, но я заглянула и в спальню. Увидела, что постель нетронута, а значит – здесь была не женщина. Одеяло на полу не просто так. При помощи его решались какие-то финансовые проблемы.
— Это правда, но откуда тебе это известно?
— Я его подняла, чтобы аккуратно сложить, а в нём запутались две толстые пачки денег. Я их положила на телевизор…
Игорь молниеносно бросился в спальню и подскочил к японскому телевизору, стоящему на специальной тумбе-подставке. На нём красовались две запечатанные пачки стодолларовых банкнот. По 10000 долларов в каждой.
"Мдааа…" – подумал Игорь – "Получил сдачу с миллиона… и всё-таки – Верочка оказалась не аферисткой. Просто подумала – если я миллионер, то миллионов у меня много. Поэтому и набросала в чемодан то, что было на виду. Окажись на её месте Алёна… та бы все деньги ещё б и в одеяло завернула, а в чемодан ещё чего-то прихватила бы. А если бы согласилась новогоднюю ночь здесь провести и нашла бы эти пачки как Света… Ну, тогда бы я о них даже и не узнал бы. Значит, это ещё раз подтверждает правильность моего выбора… жаль только, что с таким опозданием".
— А о чём ты здесь призадумался? – любимый, – услышал Игорь за спиной нежно-бархатный голосок.
— Да вот, соображаю – на что нам может хватить этих денег, после затрат на нашу свадьбу...
— Как хорошо, что не в деньгах счастье – тихо, почти шёпотом произнесла Света, обняв Игоря и прижавшись к нему всем телом.
—Ты, даже не представляешь, Светик, насколько ты права.
Переспать остаток ночи вместе со Светой у Игоря так и не получилось. Даже – вздремнуть. На новой, почти не тронутой постели до рассвета происходила такая страстная любовь, что слов для описания подобрать, практически невозможно. Время от времени, вспоминая – как совсем недавно на этой простыне лежал миллион долларов, Игорь теперь благодарил судьбу и Всевышние Силы за этот обмен. За такую любовь он бы отдал все, что у него было. А вот отдать свою жизнь – у него чуть было не получилось… причём, за этот же миллион. Видимо путь направо, предсказанный цыганкой, мог открыться только бескорыстной душе. Как хорошо, что верный друг, видимо посланный Ангелом-хранителем, вовремя свернул Игоря с ложного пути.
Наступил февраль – самый лютый месяц в году. Увы, никакие морозы были не в силах охладить семейный очаг в уютной квартире, совсем недавно бывшей обителью закоренелого холостяка. Официально законная семья, конечно, образовалась несколько дней назад. Свадьбу совместили с пятилетним юбилеем сына – Игоря Игоревича. Торжество было довольно скромным. Молодожены, посоветовавшись, решили не устраивать пир на весь Мир. Кроме свидетелей, гостями были только Артём с Лилей и родители Светы. И даже им невеста решила устроить сюрприз, пригласив на новый адрес просто так… в гости. Только попав в квартиру будущего зятя, они поняли, что прибыли на свадьбу своей дочери, а не только на юбилей внука. Ему дедушка с бабушкой привезли большой игрушечный джип на радиоуправлении. Естественно, специального подарка к бракосочетанию они не предусмотрели, да и денег у них было – не густо, как и сбережений в банках, да и до́ма в банках хранилась только консервация. Уезжая в свою родную деревню, тёща и тесть Игоря пообещали прислать по почте домашние мясные изделия, а именно – колбасу, буженину и сало. Игорь хотел было отказаться от таких хлопот, но Света так расхвалила деликатесы своих родителей, что Игорю оставалось только заранее поблагодарить таких заботливых родственников…
— Игорёк! – позвала Света войдя в квартиру в шубе и меховой шапке припорошенными снегом.
Из комнаты на зов вышли двое мужчин разного роста и возраста, оба безгранично любимые ею – муж и сын.
— А вот и наша мамочка пришла! А что она нам принесла?
— А принесла я извещение из почтового ящика. А это значит – на почте нас ждёт посылка. Давайте, ребята, собирайтесь на прогулку к почте.
Когда все формальности с получением посылки были завершены, Игорь старший обратил внимание на рекламный щиток, призывающий играть в новую игру "Супер Лото". Чуть ниже в рамке жирным шрифтом были выведены цифры суммы джекпота. "Ого!" – подумал Игорь – "Снова астрономическое число! Интересно, сколько это в долларах?" Извлечённый из кармана калькулятор быстро выдал результат соответствующий курсу доллара – 1110101 условная единица. "Не может быть! Снова бинарный код! Неужели и это мне намёк свыше? Но на этот раз я рисковать не буду. Для меня любые выигрыши чреваты непредсказуемыми последствиями. Так что… хотя… чем чёрт не шутит?"
— Ну-ка, сынок, иди сюда – сказал Игорь и, подхватив малыша под руки, а затем подняв чуть выше уровня стойки, продолжил — бери вон тот листочек, клади перед собой, а теперь бери ручку и зачёркивай разные квадратики… один… два… три… четыре… пять… шесть! Достаточно.
— Папа, а для чего это?
— Это для того чтобы наша мама стала миллионером.
— Идемте уже… миллионеры мои ненаглядные.
На следующий день Игорь специально включил телевизор, чтобы на нужном канале в определённое время посмотреть – какие шарики выдаст лототрон. У экрана собралась вся семья. Никаких эмоций не было только у главы семьи. Он понимал, что хоть и не его рука выбирала числа, но всё же ещё одно везение – это нереально. Однако мистика иногда проникает и в реальность. Иными словами удача и на этот раз улыбнулась Игорю, хотя уже не старшему. Джекпот был сорван снова!
— Игорьки мои! Любимые! Какое счастье! – не смогла сдержать своей радости Светлана — мы выиграли! Мы выиграли миллион долларов! Ура!
Игорь младший дабы поддержать маму, подпрыгивая на диване, стал тоже выкрикивать – "Ура!" А Игорь старший серьёзным тоном совершенно спокойно обратился к жене:
— Милая моя, какой-то месяц назад ты сказала, что не в деньгах счастье.
— Поверь мне, дорогой, если бы я сейчас оказалась перед выбором – или ты или миллион долларов, я, не раздумывая, отказалась бы от денег!
— Моя любимая, ты уже не первый раз убеждаешь меня в том, что нет в Мире сокровища ценнее тебя – вслух сказал Игорь, а мысленно добавил – "Если бы ты только знала, дорогая, что я за твою любовь уже заплатил миллион долларов. А вот этот миллион идеально вписывается в предсказание цыганки… Вот и не верь после этого народной мудрости – "От судьбы не убежишь". Хорошо, что больше никуда бежать не нужно."
— Что ж, коль для меня ты дорог аналогично, то, что мы будем делать с нашим выигрышем? Может проигнорируем его?
— Я бы согласился, если бы это не было заслугой нашего малыша. Ведь именно он зачеркнул правильные числа.
А малыш внимательно слушавший разговор родителей, вставил в этот разговор своё решающее слово:
— Дорогие мои мама и папа, не нужно спорить! Главное, что я вас люблю! Поэтому я для вас и выиграл эти деньги. А если и вы любите меня, то я вам их дарю. Ну вот… теперь вы спокойно можете получить – миллион за любовь…
17.05.2121
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914100
дата надходження 17.05.2021
дата закладки 17.05.2021
Дід із внуком розмовляють
На цікаві теми,
У альбомі розглядають
Значки і емблеми.
-Річ, напевно, не проста,-
Сказала дитина,-
Вибрала собі хреста
Наша медицина.
-Бачиш, внучку, медицина –
То складна наука,
І в хрестові поєдналась
Дуже хитра штука.
Тут без натяків - зізнання,
Аргумент залізний:
Результат від лікування
Може бути різний…
Може плюсик означати
Результати вищі,
Або прямо показати
Символ кладовища!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913754
дата надходження 13.05.2021
дата закладки 17.05.2021
Помандрую в світ де лиш тепло
Та весна дарує аромати,
Де дитинство трепетне пройшло
Та завжди чекала, люба мати
Забринить серденько, як струна,
Незабутні радісні хвилини,
Як теплом зігріється душа
Згадкою щасливої родини
Та і біль відчується у ній,
Бо не вийде із хатини мати
Не відчую трепетних подій,
Бо нема кому вже зустрічати
Защемить та згадка у душі
Та лишиться назавжди у серці,
Тож і сум, і радість навесні
І в минуле вже закриті дверці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914047
дата надходження 17.05.2021
дата закладки 17.05.2021
І запитає Бог: «Так - хтілося прожити,
Коли ти винен, винна за усе, завжди?», -
…Й ти згадуєш усі свої молитви
І заспокоєння із неба й голови,
Яких не знали-чули, відчувались – сплеском
Охриплих з’ясувань чужих і рідних доль.
Й тепер, при згадках - згоди діям і протести
Зрівнялись в погляді в ікону, в її роль...
15.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913946
дата надходження 16.05.2021
дата закладки 16.05.2021
Водоплавающие уснули. Пруд.
Темень - звёздочки сияньем оплетут.
А пока - закат, оранжевые ванны
Будят ультрафиолетовые лампы,
Зыбью зеркала запруда машет солнцу
Каждой маленькой волной, где ветер – лоцман.
14.05.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913945
дата надходження 16.05.2021
дата закладки 16.05.2021
По мотивам произведения автора "Grace " - Равнодушные Часики
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905294
* * *
Хорошо б тебя было найти
Средь холодных снегов февраля,
Перекрывших к тебе все пути,
Когда белой была вся земля.
Но письмо прилетело оттуда,
Когда здесь процветает май!
Ну и натикали часики чудо...
Вот, как хочешь всё понимай.
Хоть слова мои и не пикантны,
Но от чистого сердца скажу:
Вижу цвет с ароматом лаванды,
Когда в душу твою гляжу...
06.05.2021 - 08:44
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913868
дата надходження 15.05.2021
дата закладки 15.05.2021
За о́блавком* кіле́кторного* судна
Чистюлі-хвилі ніжні і гостинні,
Неначе не маскують жовтогрудих
Лінкорів затонулих, барж, драбинок.
Мов ясні очі стрічних незнайомих,
Чиїх досьє за миті не знайдеш.
За о́блавком помітно - лиш до обрію,
Й над хвилями - поезія без меж.
09.05.21р.
*Облавок – борт судна
*Кіле́ктор (нід. kiellichter — «плавучий вантажопідйомник») — судно, зазвичай низькобортове однопалубне, з потужними вантажопідйомними пристроями (у кормовій частині) для піднімання затонулих якорів, бонів (бумів), розчищення фарватеру та виконання інших портових робіт.(Вікі)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913668
дата надходження 13.05.2021
дата закладки 13.05.2021
Платформы*, энкл-скрепы
Просила купить Петю.
А Пётр своей маменьке
Взял эскадрильки с капелькой.
--Куда ей стилет, чанки?
В слипонках пусть, с осанкой…
Там, лоперы, балетки,
А не сабо́ с танкеткой…
…И Петьку, Мери-Джейны -
Уговорю в обмен на
Три утренних рыбалки
И на любовь-скакалку!, -
И вся собой довольная
Жена надела монки!
И стала звонить Пете,
Что он – один на свете….
12.05.21р.
*Здесь и далее – названия женских туфелек
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913669
дата надходження 13.05.2021
дата закладки 13.05.2021
***
С "Д" он есть в автомобильной шине,
С "Ж" – то плоское изделие из теста,
С буквой "М" его всегда дают скотине…
С "Т" – там двум спортсменам много места!
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885347
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913684
дата надходження 13.05.2021
дата закладки 13.05.2021
Весна квітчасто-кольорова непорочна
Для нас дарована, лиш придивись навкруг.
Ось сонця тепла ласка зазирає в очі,
І руки ніжні тягнуться до твоїх рук.
Весна-співачка голосиста, легкокрила.
Для нас - пташині довгі арії звучать.
Прислухайся, - це пісня із любові, мрія.
Душа цвіте, як в білосніжнім квітті сад.
Безхмарне небо весняне в шифоні синім,
І рідні, любі очі, чисті, чарівні.
Мелодія кохання - звуки клавесину,
Це спомин добрий з юності тобі й мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913510
дата надходження 11.05.2021
дата закладки 13.05.2021
ВЕТКА СИРЕНИ.
Вновь по городу запах сирени.
В мою память внезапно ворвался.
Предо мною стоял на коленях.
Мне в заветной любви признавался.
Но с годами любовь не погасла.
Друг без друга мы жизни не мыслим.
Я дарю тебе нежные ласки.
Угощаешь изысканным виски.
Ты приносишь мне ветку сирени.
Поцелуй твой по прежнему страстный.
Приглашаешь к себе на колени.
Улетаем с тобой в мир прекрасный.
Вновь по городу запах сирени.
В моё сердце любовь возвратилась.
Предо мною встаёшь на колени.
А на ветке сирень распустилась.
12. 05. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913619
дата надходження 12.05.2021
дата закладки 13.05.2021
«Ой ти мо́я залізнична, аж до Бога, Жмеринка.
Покохала, та не вмів я братися до серденька»
09.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913469
дата надходження 11.05.2021
дата закладки 11.05.2021
Я, губозакатывающую,
Купил себе, к дню́хе, машинку.
И собственность быстрорастущую
Стригу настроеньем и шиком.
...Знакомой из фитнесатле́тики
С олдску́льным подходом к семье -
Не нравится стрижка монеток:
….Не переезжает ко мне.
И к месту опять вездесущая
Гу́бозакатываю́щайка.
Я с ней смотрю часто на Марс
Куда есть желанье …хоть раз.
09.05.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913468
дата надходження 11.05.2021
дата закладки 11.05.2021
Словесное хулиганство (ПАЛИНДРОМСТВО)
из сборника пародий на ХОККУ
***
— ОГОЛИ, МАША, МИЛОГО!
— Я С УКОЛОВ… ЕЛЕ ВОЛОКУСЯ…
— Я С УЖАСА НА ДЕДА НАСАЖУСЯ!
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882827
P.S. На ФОТО из Интернета - картина художницы Вики Бегальской
"Ползущая женщина" - явно С УКОЛОВ. Текст к картинке, как всегда, добавил я
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913466
дата надходження 11.05.2021
дата закладки 11.05.2021
Галя скаржилася Ніні
(Не на пудри й не на креми):
-Дуже жаль, що в Україні
Заборонені гареми.
Скрізь сама встигати мушу:
Шити, мити і варити,
Чоловік вже витряс душу –
Маю вдома паразита.
А якби нас було десять,
То на кухні вже б трудились
Оля, Віка, Тома й Леся –
Біля плит, каструль крутились.
-Додала б Аліса жару,-
Ніна висловила думку,-
Із продуктами з базару
Принесла б пудову сумку.
Сама доля розділила
Всіх жінок і їх турботи:
Чи негарна, чи вродлива –
Вистачало б всім роботи.
З школою й учителями
Я б не знала вже мороки:
Якась Зіна, чи Уляна
З дітьми вивчила б уроки.
А найбільша жінка й дужа
Мала б місію окрему:
Спільного б тягнула мужа
Кожен вечір до гарему.
Ми п’янюгу стріли б гарно,
І провчили б цю заразу,
Слів не тратили б тут марно –
Привели б до тями зразу.
Я була б як Роксолана:
Походжала у вітальні,
Мені б постіль готувала
Вся прислуга, що у спальні.
Все. Біжу на курси крою.
В нас гарему не бувати,
То ж доводиться собою
Десять жінок заміняти.
Самі з себе посміялись:
-Певне, в нас немає кепи:
У фантазіях змагались
Дві замріяні дурепи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913301
дата надходження 09.05.2021
дата закладки 11.05.2021
У дні, коли ми у борні
За волю роду,
Аж надто віриться мені:
Ми є народом,
Що не народжений в ярмі,
А син він волі,
Що вистоять в віках зумів,
Плекає долю.
І хай сичі кричать-нявчать,
Нам біди кличуть,
Втомився він уже стогнать.
Знає: не личить
У світі жить з клеймом раба
У райськім краї,
Адже народ ми – не юрба,
Не псяча зграя.
Отож триває боротьба –
Кращі вмирають,
Та бій триває.
6.05.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913448
дата надходження 10.05.2021
дата закладки 10.05.2021
Ску́пчує світляр* на носії
Приписи, дієвкази та інструкції.
Каже, що існує їх усіх –
Більше, ніж людей за еволюцію.
… «Надсилали й шлє їх керівниччя - тоннами!
Не помру, допоки не зберу всі: діючі,
І забуті, й анульовані, і сховані
Вказівки́ й гримкі роз'яснення взаконені!»
…Й ми поза́здріли, що житиме він – вічно…
09.05.21р.
*Світляр - фотограф
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913353
дата надходження 10.05.2021
дата закладки 10.05.2021
Из сборника двустиший "КАЛАМБУРНОСТЬ"
*** 231 ***
…и расщепил тогда ФАН – АТОМ,
чтобы стать моим ФАНАТОМ.
*** 232 ***
спасали С ТОНУЩЕГО «титаника»
жалобно СТОНУЩЕГО ботаника.
*** 233 ***
— О, ВРАГ, я нынче просто о́чень восхищён тобой –
ты прячешься в ОВРАГ, как будто рвёшься в бой.
*** 234 ***
везде преуспевал я, правда – ПОСЛЕ ДАМ,
всегда ходил за ними, только ПО СЛЕДАМ…
*** 235 ***
— я ГОЛУБЕЙ кормил всё лето –
и вот я ГОЛ! УБЕЙ меня за это!
…………………………………………………………
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913258
дата надходження 09.05.2021
дата закладки 10.05.2021
Ви́вільги сюрко́чать флейтою.
Серпокрилки трелять-інять.
Травень! З територій теплих -
В Україні птахи вільні
Заливаються капелою.
--Татку, а про що так щемно
Нам співає пташин гомін?
-Про те, як усім приємно
Повертатися додому.
04.05.21р. ( "До Всесвітнього дня мігруючих птахів" )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913153
дата надходження 08.05.2021
дата закладки 08.05.2021
Знову політ у чистім повітрі -
Сонячний зранку проміння засів.
В'ється легка, строката палітра -
Кучері з ніжності "квітів дощів".
Ось і рожеві, і золотисті,
Сині і білі, бузкові ... Краса!
Стебла зелені, глянцеве листя.
В нім загубилась блискуча роса.
Щедрості повінь - сад гіацинтів.
Барви яскраві, квіти духмяні.
Запахи линуть, запахи линуть...
Диво з Харлема - казка весняна.
(Світлина моїх гіацинтів. Гіацинт - переклад з грецьк. мови - "квітка дощів".)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912943
дата надходження 05.05.2021
дата закладки 07.05.2021
Тюпашу, це, у п’ятницю
У бар, де люд, не тиша.
Й за кілька метрів – парочка, чорнява і бліда:
Спиняють, очі граються,
І у генделик інший
Хід перенаправляють мій, мов – краще, і ми – там.
У залі пустій, в темряві,
З баристом із Туркменії
Просидів три години, і не дочекався тих,
Які зійшли – й експертами
В мій вибір «діснийлендика»,
І прикладом собі-довірку й читачам крутим.
07.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913076
дата надходження 07.05.2021
дата закладки 07.05.2021
Мы застряли в мирах параллельных.
А так хочется рядом.
Разлетается, знаем, Вселенная.
А от нас, ей – разряды.
…Ты гостишь лишь секунды на воле.
Я, привольностью, …досыта!
А замрём,холодинки ментола,
И …расходимся по́стами.
…Зато, мыслями - рядом.
Их …не спрятать.
04.05-06.05.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913075
дата надходження 07.05.2021
дата закладки 07.05.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9l5ohpQWfbo
[/youtube]
Нептун розбурхав синє море,
Кидає хвилі на пісок.
Вони у нього у покорі.
Оце розвага для зірок..
Вони чекають завжди нове,
Оця картинка забавля.
Он кида хвиля малий човен,
Все видно їм із звіддаля.
Не піддається він стихії,
Раз-по- раз знову виплива.
Він не втрачає свої мрії,
Вода ж по вінця накрива.
Та він борець за виживання,
Доплити хоче до мети.
Тут у зірок вже хвилювання:
Ти сильний, човнику, пливи!
Тебе на березі чекають,
Надія жевріє в душі.
Ти допливеш, це точно знають.
Спіши, нескорений, спіши...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912974
дата надходження 06.05.2021
дата закладки 06.05.2021
Айфоном подсветил её, без платья.
Спешил. Футбол – чуть позже. «Манч-Париж*».
Рефлексы неразгорячённой Кати
Не помогали искре общих ниш.
--Зачем свои стихи читал вначале?
Тревогою наполнил и нечестностью, -
Катюша меня мыслью выручала,
Подозревая, что – никак с телесностью.
Да, что-то осознав, дыхнула холодом:
--Ты, кажется, меня – кидаешь, я…
В свободный день, приодевалась, смерчи хлопот.
А ты …такой индифферентный, что …тюфяк.
Мне, дома, не смотрелась Лига Че́мпов
С Мбаппе, Неймаром, Зинченко и Пепом.
….И понимал, что сам - с дырою ложка.
И ревновал того, с Катя, может…
04.05.21г. («Мужской футбольный китч-пассаж» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912877
дата надходження 05.05.2021
дата закладки 05.05.2021
По мотивам произведения автора "galochka" - НЕ женское
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=63579
* * *
Жестокое время и Мир так изменчив...
Каждый стремится достичь своего...
Но если бы в Мире - да не было женщин -
Никому бы не нужно было - ничего!!!
15.03.2008 - 23:25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912889
дата надходження 05.05.2021
дата закладки 05.05.2021
Після Пасхи, що лишилось,
Ми – не доїдаємо.
А, так по-авангардиськи -
Себе гризем з я́йком:
За боки́ і переїди,
За вечерю пізну.
…І, з собою сварки хлібні,
Мов близнятки з тіста,
Ростуть скілька вже тих років…
«Чи у всіх – така морока?», -
Запитати б людей збоку.
…Але час прийшов сніданку,
І самотня-он сметанка
До сумуючого м'яска
Потекла сама… Стіл – казка!
03.05.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912796
дата надходження 04.05.2021
дата закладки 04.05.2021
Полустертые грани эмоций
…Высохшими красками.
В курагу, сочные абрикосы -
В полиэтиленах , масками.
…Отличаются от плодов люди -
Финишем, не резюме.
«Мы, потом, обязательно - будем!», -
В декабре, и мы – зиме…
03.05.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912794
дата надходження 04.05.2021
дата закладки 04.05.2021
***
"Я" в этом слове разоряет нас нередко,
С буквой "Г" – это имя мужское в Китае,
С "С" – разменная английская монетка,
Ну а с "А" – она легко пузырится и тает!
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885347
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912700
дата надходження 03.05.2021
дата закладки 03.05.2021
Незатишно і порожньо в душі…
Ясніла в косах вицвіла мережка…
Давно вона і він уже чужі
І порізно життя долають стежку.
Із холоду він ткав свої слова,
Душа від них на кригу замерзала,
І холоднішим кожен день ставав,
Змією в серце думка заповзала:
«Невже замкнувсь для мене інший світ?
Чи слів у світі не існує інших?
Хіба мені вже так багато літ?» –
Себе питала кожен раз у віршах.
25.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912239
дата надходження 27.04.2021
дата закладки 28.04.2021
Вдруг, усядется в кресло министра
несведущий в делах человек,
Начинает “министру” учиться,
Самый высший заняв кабинет.
А вокруг — схем ручьи и озёра,
Денег—столь вожделенных,родных!
Как унять в себе трепет восторга?
Где взять сил отказаться от них?
Лишь вчера серый «ноль-человечек»
Он сегодня могуществен! Бог!
Почитаем, богат, знатен... Вечен!!!
А работать? Работа — не волк...
Быть царём — с детства надо учиться
государственным мыслить умом!
… Эх! Вернуть бы нам
мудрость традиций,
Чтобы «репы не чухать» потом...
2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912294
дата надходження 28.04.2021
дата закладки 28.04.2021
О, где ж вы, Музы, что глазеют на поэта
Уютом, зеркалами, ..арбалетом.
Что вдохновляют, дефилируя у компа,
Слова подсказывают, и сравненья-тропы.
…Что выбирают целью – лишь его стихи,
И к остальным мужчинам и строкам – глухи.
С кем не гуляешь, а находить цвет - поэзиям.
С кем не целуешься – а полнишься экспрессией.
С кем не обедаешь, а ломишься восторгами,
С кем не общаешься, а делишься пороками!
..О, Музы, если бы вы знали, что Таких
Поэты не отпустят никогда , благих!
Родник лелеют, за воро́шенькой-водой
День-ночь ухаживают сердцем и рукой.
26.04.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912269
дата надходження 28.04.2021
дата закладки 28.04.2021
«Краще посади плата́н, чинар,
Сикамор* на кожному горищі,
Їх скоріш почитатимуть з вікна,
Ніж твої нагороділі вірші!, -
..Заколю́чила коханка Катька вожжами,
Яка у сварці попадала в темінь кожному.
Й так голосно, що чують й задорожні.
--Якби не знав її, то звісно, пішов сразу б, -
Сусідам на зупинці мажу за оказію, -
Гучна в обуренні, а потім – на повазі!
І розумів поет, що правду мила каже,
Як й те, що тільки він так й може княжити -
Зображенням нот-ритмів оком-серцем свого стилю.
…Як всі птахи, несхожі на безкрилих, хоч і сильних.
26.04.21р. ( «Шило-сло́ва». З портретної поезії )
*Плата́н, чинар, сикомор* – велике дерево з циліндричним стовбуром, які живе до 2000 років, назви одного й того ж дерева.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912270
дата надходження 28.04.2021
дата закладки 28.04.2021
У піднебессі зірка засіяла,
І народилось маленьке дитятко,
То немов квітка весни забуяла,
Втішалась ненька і щасливий татко.
Змінилась нічка на день, а день на ніч,
Вставало сонце омріяне сяйвом,
О, як же добре, як йдеш піч – о – пліч,
Коли підтримується добрим словом.
У вишиванці з золотом світанки,
Де тиша, спокій і порозуміння,
Там босоногим зустрічаєш ранки,
Себе втішаєш, росте покоління.
Уже позаду недоспані ночі,
Ясніший місяць увібрав тривоги,
Біля колиски голоси співочі,
Вже відлунали, вийшли за пороги.
Хата мов вулик, розмови, поради,
В очах зоринки, дитя йде до школи,
І ти в нащадка помічаєш вади,
Від хвилювань не раз руки хололи.
Вдосталь освіченості, шляхетності,
У сім`ї кожній, доволі турботи,
Неначе й гени, в них зовсім не ті,
І не той настрій до навчань, до роботи.
Та відлік часу сплив занадто швидко,
І самостійність вершить сподівання,
Й не раз почуєш, докірно- Ну мамко,
Твоє життя мені розчарування.
На гущі кавовій, ні, не ворожу,
Коли все ж йду по життєвому шляху,
Знайти потрібно, лиш добро для душі.
Тож основне, щоб прожити в розкоші.
А, що попереду буде,побачим,
Принаймні тут - не першорядні гроші,
Та й не назву своє життя собачим,
Бодай шкода та ваше таким бачу.
Роки минають, весільні рушники,
А по них маки і волошки сині,
Веселі в ліжку, неначе голубки,
Батьки хатину придбали дитині.
Надмірно тягнуться весь час, як воли,
А їм, знов кажуть,часи важкуваті,
Як це прожить - не купить «Кока- коли»,
Хоча старі, зовсім не в захваті,
Та що ж поробиш, треба помогати,
Щоби навчились самі виживати.
Так пори року, змінялись кілька літ,
Є малі діти, ото справжня радість,
-Життя невдале, то сусіда пристріт,
Їх розпинає всіх за нас заздрість,-
Тільки й почуєш ті слова по хаті,
Старі сумненькі, що в руках планшети,
Гризе сумління, думки волохаті,
За що живуть, влаштовують бенкети!?
А погуляти, діти вміють добре,
Хай онучата в старих поночують,
Ну, а звичайно, коли їм, зле зовсім,
То вже тим паче, тож краще нас лікують.
Холодні зими, газ забира грошву,
О, як настачиш? Пахать неохота,
-Адже я раз, на цьому світі живу,
А за комп`ютером, що не робота?-
Якусь рекламу, комусь скинуть вранці,
Уже копійка, дитині в школу є,
А, як пусті, два гаманці, так зразу,
За гроші докір, на що дід складає?!
Чи часто бабця спішить до базару,
Їм скільки треба? Могли би й помогти,
За день чи два несуть повненьку тару,
Чи й дали вдосталь?!Допомога! Все би забрати.
Їм жилось легше. Хату будували,
Хоч самотужки, те давно минуло,
Але такої, в банку позики не мали,
А, що якби… із заначки відбуло.
А чи подумать можна, все на ліки,
Спустили й не мають грошей прожити!
А коли хочуть, щоби йшли онуки,
А за, що діда і бабу любити?
Як на городі старенькі, все( окей),
Гарний врожай, весь поспіхом збирають,
Як відірватись? На планшеті ж хоккей,
Ще ж місяць жовтень куди поспішають?
Гостей приймають - онуків до старих,
Тож нехай тішаться, трохи гуляють,
Ні, не відмовлять,знають матимуть гріх,
І най хоч трішечки позабавляють.
Роки минули підросли онуки,
Стежки далекі, стали до всіх батьків,
Вже й повивчали основні науки,
Нема давненько зорин у малюків.
В тих оченятах яснооких на жаль,
Не поспішають провідать, як колись,
По старій хаті розвіялась печаль,
Та слава Богу, що уже піднялись.
Зв’язки, стосунки - спадок до роботи,
Щоб гарував за три штуки, що дурень?!
Скоти, горбатитись, то так на когось,
Тож тільки мова - уже взявся мігрень.
Знов планшет, друзі, розваги, стрілялки,
Довгі розмови про життя сумбурне,
Ьо, як від ліні, найкращі пігулки,
Не переймаються й так життя гарне.
Он дід є й баба, батьків потормошу,
Допомагать? Хай осилюють самі,
Глянь, невелику ж мороку приношу,
Ще нароблюсь, дайте відпочить мені.
.
За вікном зимонька, намети снігу,
Забута хата? Та ні, там світло є,
Пес мабуть спить, бо ніякого сліду,
Кого діждатись?! Дідусь сніг відкидає.
Так у родинах, жаль, часто буває,
Їм скільки дай, завжди скажуть замало,
Під серцем щем, аж розпач душу крає,
Чомусь дитя позирає зухвало.
Та світ змінився - ніби відстаємо,
У людських помислах любити працю,
Надто прискіпливі, шкода, стаємо
Чи й зрозуміють, колись діда й бабцю?!
Я трішки тішуся, то ж не всі такі,
Може буяє так їхня молодість,
Колись ачей й зникнуть почуття терпкі,
Чи у них згодом, пробудеться совість.
10.03.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912262
дата надходження 28.04.2021
дата закладки 28.04.2021
Хто - самосе́л тут у відчуженні – не ясно.
(Так звали тих, хто повернувсь в хатинки зразу)
Тепер, в Чорнобилі, як на черешні – рясно
Від зграйок диму з коминів надвечір з маслом.
…Так-так! …верталися, й на літо, і нишком селяться…
Й заборонила вже законами Держава.
Та люди, знаєте, в нас, творчі, поселенницькі:
І в Києві – «якась хатинка», й тут в заплавах...
А що? Електрика - є! В лавці, їжі - всякої!
Лиш алкоголь - годинка ввечері…, та в барі
Столи на місяць заброньовані гуляками
Земля не може без життя! ..й після аварій…
«Ковіди, - кажуть самосе́ли, - в нас - не живчики!»
Курортна зона, для сміливців… Зайчик, річка…
12.04.21р. ( «До 35 річчя Чорнобильської трагедії» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912166
дата надходження 27.04.2021
дата закладки 27.04.2021
О квартирах собственных
Думается девушками.
Гуглы о прохвостах им
Правду льют на флешешки.
…И гурьбой, отвергнутые
Парни небогатые,
Брошено обедают
У фастфудов скла́дных.
Шоблами, босотами
Домогаться нынче -
Невозможно… Сфоткают –
И в чертог на кичу..
…И мужчины в игры-прятки
Интернет-сидячей блажи -
Так ныряют, как когда-то
В пруды-речки с общих пляжей.
Ой, ой, что же делать,
С кем же делать,
И как делать?
Молча, плачущие стрелы
Слёз мужских ютятся в щели…
25.04.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912165
дата надходження 27.04.2021
дата закладки 27.04.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=l3EgkyUtAdw[/youtube]
Непривітна і холодна,
Ти сумна, весна.
Чому стала ти фригідна,
І така пісна?
Де ті пахощі духмяні,
Витратила де?
Нещаслива у коханні,
І забула все?
Пішло все напризволяще.
Діло ж молоде!
Та цей час не підходящий,
З часом все пройде.
В забутті все утрясеться,
В тебе стільки справ!
Тільки так, весно, спасешся,
На вус намотай!
Нащо вірила ти вітру,
Ніжно обнімав?
Має він натуру хитру,
Й тут він схитрував...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912075
дата надходження 26.04.2021
дата закладки 26.04.2021
Друг – це не той,
Хто ним тобі назвався,
А той, з ким зручно й солодко душі,
Хто із тобою
У життєвім вальсі,
Й для нього твої біди не чужі.
Друг – це отой,
Хто ділиться останнім,
Тим, що було, і що у нього є,
Й допоки серце
Битись перестане,
Між вами не бува твоє – моє.
Друг – це є той,
Кого обрало серце,
Й до кого звично горнеться душа.
Хто із тобою
В ризиковім герці
Тебе урятувати поспіша.
25.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912022
дата надходження 25.04.2021
дата закладки 26.04.2021
Запам'ятала руки назавжди,
Таких немає в світі більш ні в кого
І ніжний дотик ласки й теплоти,
Віднести можна тільки до святого
Обіймів не зрівняти більш ні з ким,
До чого ж неймовірних та приємних,
Хіба зрівняю з дотиком весни
Та мрій в душі чарівно потаємних
Запам'ятала образ назавжди
І ніжний погляд, ніби промінь сонця,
Як дар чарівний справжньої весни,
Що пробиравсь тихенько до віконця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912059
дата надходження 26.04.2021
дата закладки 26.04.2021
Хто нас мудрості навчає
Непомітно, нишком ?
Ну, давайте відгадаєм :
Це, - звичайно, книжка.
Розповість уміло, звично
Про світи незнані,
Подорожі фантастичні
На дні океану.
Так розпише мудра книжка
Тонкощі кохання...
Ляжем з нею тихо в ліжко
Й не заснем до рання.
Правда в книзі торжествує,
Вчить : не розминатись. *
Зло ганебно розмалює,
Як його здолати.
Книги розуму навчають,
Як з добром й любов'ю жить.
Вони роль свою втрачають,
Дивишся, й душа болить...
Небагато вже читають :
З віком... й одиниці.
Кафе, бари орендують
В книжкових крамницях.
Інтернет, аудіокниги,
Гаджети тепер в руках.
Одиноко лежать книги
В книгозбірнях, бутиках...
Примітка : не розминатись - не обходити стороною (правду).
Книгозбірня - бібліотека (син.)
23 квітня - Всесвітній день книги та авторського права.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911639
дата надходження 21.04.2021
дата закладки 25.04.2021
Прилетіла б на край світу,
Якби мала крила.
З тим теплом, що мати дітям,
Мов голубка сива.
Дарувала б поцілунки,
Заглядала в очі.
На сорочку візерунки,
Лягли до пів ночі.
Ніжний подих відчувала,
У твоїх обіймах.
На мить про все забувала,
Як бджоли у квітах.
Коли сонечко палає,
Із любов'ю гріє.
Щастя всім не вистачає,
Про те кожен мріє.
Обійми мене міцніше,
Подаруй надію.
Забрав серце ти раніше,
Тобі й досі вірю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911992
дата надходження 25.04.2021
дата закладки 25.04.2021
-В мене виманили кошти,-
Казав Ян дружині Люсі
(Він ходив на ,,Нову пошту’’
І з посилкою вернувся).
-Правда на моєму боці!
Всі нас хочуть обдурити:
Шахраї на кожнім кроці,
Як же далі в світі жити?
Я замовив тобі туфлі,
Ті, що так давно хотіла,
Сукню, сумочку, два кухлі
З силуетом твого тіла.
А вони прислали карти,
Човен надувний, як в Мілки,
Спінінг, шампури - не жарти,
І пів ящика горілки.
Скаржитись? Думки хороші,
Але правди не добитись:
На суди підуть всі гроші -
То вже краще з цим змиритись.
В Інтернеті замовляю
Що захочеш: те, чи інше…
Тільки там - застерігаю,
Шахраїв удвічі більше.
Он замовив кум Микола
Шубу для своєї Грети,
А отримав кока-колу,
Новий скутер, сигарети.
Я - мужчина, мені легше
Цю неправду подолати,
Буду скрізь від негативів
Я тебе оберігати.
То я думаю, кохана,
Щоб тебе не травмувати
І не вскочити в обмани,
Краще буде - почекати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911962
дата надходження 25.04.2021
дата закладки 25.04.2021
Я был обязан не создать себе кумира,
Но возлюбить того, кто есть Кумир!
Однако встретив Обитателя Эфира,
Я с его помощью построил новый Мир
Глава 1
Существуют ли параллельные Миры? Пожалуй, это один из множества вопросов, на который учёные всех этих Миров никогда не смогут дать однозначный ответ. И это всего лишь потому, что каждый из них живёт исключительно в своём замкнутом Мире. Наверно, только я один могу с уверенностью ответить – "Да! Они существуют". Конечно, не всю свою сознательную жизнь я об этом знал. А до сорокалетнего возраста я не мог и предположить, что когда-нибудь буду с лёгкостью перемещаться из одного Мира в другой. Вообще-то мне хотелось и большего, например, оказаться в третьем, пятом, десятом и ещё в неизвестно каком по счёту Мире. И неплохо бы попасть в будущее, или хотя бы в прошлое, на экскурсию, разумеется. Однако в таких возможностях я ограничен. Моя свобода распространяется только на два Мира: тот, в котором я был рождён, и тот, в котором я живу, с тех пор как создал его сам. Нет, пожалуй, слишком "громко" сказано. Образовался новый Мир – как абсолютная копия моего… родного, и только с этого момента я начал менять в нём будущее таким образом, чтобы он стал полной противоположностью старого для меня Мира.
Сейчас я пребываю в своём первом Мире, в котором когда-то и родился. Переместился я сюда вовсе не для того, чтобы проведать родственников или кого-то из знакомых. Все они остались в далёком прошлом, а с их взрослыми праправнуками я общаться не могу, хотя бы потому, что они не поверят, что я ещё жив... если поверят что я тот, за кого себя выдаю. Правда, в параллельном Мире я с ними не общаюсь по той же причине. Что касается моего́ потомства? – Получилось так, что у меня его нет. И это, в определённый момент моей жизни, был мой сознательный выбор. В противном случае я, бы оставался обычным человеком, даже не подозревающим о существовании параллельных Миров. А так – я бываю то там, то здесь, как иной человек, живущий в городской квартире, иногда проводит время в загородном домике, на даче.
Здесь, в Мире, в котором я давным-давно появился на свет, я присутствую уже пару дней, за которые успел убедиться, что за время моего десятилетнего отсутствия если что-то и изменилось в окружающей среде и политической обстановке, то только в худшую сторону. И этот факт сдерживает меня от более частых визитов сюда, не взирая на то, каким бы ни был для меня этот Мир близким и в прямом и в переносном смысле. Просто, периодически возвращаясь сюда, я вижу, как он постепенно превращается в Ад. Тем не менее, через десять лет я снова сюда вернусь. Цель этих регулярных визитов заключается в том, чтобы узнав, что здесь творится, не допустить такого в моей новой реальности. На этот раз, в отличие от прошлых визитов, я появился в родных местах с более конкретной целью: рассказать в только что начатом блоге об этом моём параллельном Мире.
Начну своё повествование с того, что я нахожусь в неприметном Интернет-кафе на западной окраине Киева. Сижу вот за компьютером и, щёлкая по клавишам потёртой клавиатуры, набираю этот текст. Поскольку Интернет доступен и на домашних компьютерах и на разных мобильных устройствах, здесь, заседающих за мониторами людей совсем немного. Благодаря этому, в помещении постоянная тишина и спокойная обстановка. Это как нельзя лучше располагает к тому, чтобы сосредоточиться на том, что мне предстоит изложить. Короче говоря, никто и ничто не отвлекает меня от начатой работы. Надеюсь, что так и будет до её окончания через несколько дней. Хорошо, что кафе работает круглосуточно…
Сейчас в Киеве лето 2116 года. Сразу нужно оговориться, что в параллельном Мире в данный момент такая же дата, и в такой же столице – то же время года. На этом совпадения заканчиваются. Перед тем как описать то, что мне довелось увидеть в своём родном городе и рассказать о том же населённом пункте в Мире, в котором я когда-то обосновался и живу, мне бы хотелось вспомнить о том, с чего всё началось. А для этого придётся вернуться на сто лет назад. Как я упомянул выше, перемещаться я могу только между двумя Мирами, но никак – не в будущее, и не в прошлое. По этой причине путешествие во времени пойдёт исключительно по волнам моей памяти.
Глава 2
…А теперь – вот такая неожиданность: это не продолжение моего фантастического романа! И нет у меня намерения публиковать здесь поочерёдно все 50 глав. Публикация первой главы, на первый взгляд, может показаться анонсом моей книги. Но, если в какой-то мере это и так, то основная цель – прояснить ситуацию с моим намёком на то, как моё творчество может повлиять на обстановку в нашей стране. В принципе, я не планировал даже эту публикацию, но… по итогам моего рассказа "ДВИГАТЕЛЬ ПРОГРЕССА", я решил всё-таки изложить суть того намёка, к чему меня побудил комментарий к рассказу нашей коллеги Катерины Собовой. Привожу основной фрагмент из него: "Шо ж Вы медлите, Сережа, сочиняйте побыстрее свое волшебное заклинание, спасайте матинку Украину…". Для тех, кто не читал упомянутый рассказ, придётся внести ясность в виде моей цитаты оттуда, чтобы была понятна причина написания слов призывающих меня к действию. Вот она: "Закончить свой рассказ мне бы хотелось интересным сравнением. Сопоставим нашу страну с тем новеньким станком, выгруженным у цеха. То есть – это как бы Украина, в начале девяностых поставленная к входу в цивилизованную Европу. Только то, что происходило на заводе в течение полугода, с Украиной происходит три десятка лет. И вот возникает закономерный вопрос: может мне снова нужно что-то сочинить и выставить на показ нашим властям? А когда они это прочитают, то на следующий день или месяц, сама Европа захочет внести к себе Украину…" Надеюсь – теперь всем понятна реакция нашей коллеги.
Исходя из всего, что изложено выше, можно сделать такой вывод. То, что нужно "выставить на показ нашим властям", а далее, как в первой главе – возвращаясь в прошлое, правда, не на сто, а на несколько лет, это "что-то" я и начал сочинять в виде художественного произведения. К выборам шестого президента Украины мною был закончен фантастический, с элементами реальности, роман-блог с полным названием – "ПАРАЛЛЕЛЬНЫЕ МИРЫ или ПОСЛЕДНЯЯ УТОПИЯ". Спустя некоторое время, это произведение было издано в виде книги-сборника с образцами моей нестандартной поэзии, под названием "ИГРЫ РАЗУМА".
Первое упоминание о книге и о некоторых элементах её содержания, вообще-то появилось ещё в публикации "Наш Клуб в параллельном Мире". Однако тот рассказ был опубликован 1 апреля (2020 г.), а поэтому, скорее всего, теми, кто его прочитал, он был воспринят как первоапрельская шутка. Но сейчас, отвечая на комментарии наших коллег, я хочу сказать, что это всё очень серьёзно.
Для начала такой вопрос: для чего писатели всегда издавали свои труды в виде книг? Думаю, никто со мной не будет спорить из-за такого ответа: если содержание книги имело чисто развлекательный характер, независимо от жанра, то автору были нужны слава и деньги, в виде гонораров. Если целью публикации было донести до читателя любые важные знания, то, если действия автора и можно считать проявлением альтруизма, тем не менее, он всегда имел хоть какую-то моральную и материальную отдачу. Я же, потратив массу свободного времени на написание романа, и… не буду уточнять, сколько денег на издание и рекламу книги, предлагаю её всем желающим абсолютно бесплатно… "а воз и ныне там".
Так о чём же этот роман и как он мог бы повлиять на формирование полноценного государства? Коль ответить кратко, то… если отбросить художественно-развлекательную составляющую, это могло бы быть учебным пособием для президента страны…
Как читатель уже догадался из эпиграфа перед первой главой, новый Мир, не важно с чьей помощью, уже построен! Так как мой роман фантастический, то это произошло в параллельной реальности. Согласно сюжета романа, наша реальность раздвоилась в 2016 году и обе они были одинаковыми как две капли воды. А люди там и там об этом даже не заподозрили. Не раздвоился только я, а в дальнейшем я имел возможность переходить из одного Мира в другой. Естественно, всё что произошло, было не случайностью, а планом "Обитателя Эфира". Помощь его заключалась только в том, что мой организм был подвержен такой обработке, что я благодаря этому прожил не старея, более ста лет. И вот в начале романа я прибыл в свой Мир, чтобы в блоге, через Интернет донести до Мира находящегося в плачевном состоянии, информацию о нашей стране в параллельном Мире, и благодаря чему, она по всем позитивным показателям давным-давно обогнала все самые развитые страны Мира.
Чтобы мой роман не выглядел, действительно монотонным учебным пособием, а читался, как увлекательное художественное произведение, мне пришлось привнести в сюжет массу приключений и… как же без этого – очень красивую женщину – главную, после меня, героиню. Благодаря этому, бо́льшая часть романа построена на диалогах, что делает чтение более лёгким.
И, наконец, несколько слов, о сути сюжета, ради которого я и писал этот роман. Все разговоры о законах и реформах, которые в Украине на разных уровнях тянутся три десятка лет, условно можно считать пустым звоном. О результатах – мне ли вам рассказывать? В параллельном Мире за более короткий срок мне удалось всё невозможное в нашем реальном Мире. Вы думаете, что я там стал узурпатором власти, а после диктатором? Нет, мне там удалось взять под контроль все структуры управления страной, а сам я всё время оставался советником президента, и к моим советам нельзя было не прислушиваться. Да, это, конечно, выглядело так, будто я не советовал, а диктовал то, что нужно делать. А если вы меня назовёте диктатором, то в моём Мире против этого никто не возражал. А вы бы имели что-то против человека, например советника нашего президента, благодаря советам которого в Украине стала бы улучшаться экология, восстанавливаться экономика, сошла бы на нет – преступность, коррупция, наркомания и прочие негативные явления, исчезли бы проблемы с воспитанием детей, образованием, питанием, медициной, трудоустройством, с досугом, людей, а самое главное – с финансами. И пока об этом у нас всюду только идут бесконечные разговоры или дискуссии, я раскрою вам основной секрет устройства идеального общества. Он заключается в том, что законы в стране должны быть такими, чтобы нарушать их было н е в ы г о д н о никому! В моём параллельном Мире, этого более чем достаточно, а для Украины я бы сделал маленькое дополнение: Понятие "прожиточный минимум" – должно быть одинаковым для всех граждан без исключения с колебанием плюс/минус 25%. Для чего такое расхождение? Ну, это же будет неприлично, если глава Укрпочты будет получать зарплату, такую же, как и уборщица его кабинета. Поэтому её доход будет меньше на целых 50%. А уголовная ответственность за обход этого закона должна быть суровой. В итоге закон должен работать, примерно так: получил любой человек за условную единицу времени, доход на 25,1% больше прожиточного минимума, значит, преступил закон. Заплатил работодатель работнику на 24,9% меньше минимума, тогда преступник – он. А дальше… по этапу…
Вот и получился у меня ответ на комментарий Катерины Собовой, доступный для чтения всем желающим. А книга… в общем, некоторые члены нашего Клуба уже её заказали и получили по новой почте, заплатив только за доставку. Теперь, думаю, всем понятно, что издал я книгу не ради обогащения. А исходя из того, что она имеет не столько развлекательный характер, сколько информационный и актуальный на сегодня, я продолжаю абсолютно бесплатное распространение остатка тиража книги. Вот сидят же люди на карантине в домах и квартирах. Пусть почитают – как бы они могли жить без войн, без голода, без эпидемий в сытом достатке, в комфорте и уюте, и быть самой счастливой в Мире нацией…
24.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911959
дата надходження 25.04.2021
дата закладки 25.04.2021
Весняний сад, Весняний звук
і цвіт духм"яний... "Ку! - КУ! - зозулі...
Весняний день, Весняний труд,
теплий цікавий... руки відчули...
Весняний дощ, Весняна ніч,-
та ще й з грозою... на небі зорі...
Весняна ніч, Не треба свіч,
повна любові... ми ще не хворі...
Весняний спів Весняний клич,
чуть солов"їний... чуємо новий...
Весняний плач, Весняний свист,
вірус поганий... вітер чудовий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911870
дата надходження 23.04.2021
дата закладки 24.04.2021
--А у тётя Ани в ванной – не такой, мам,
Как на сайте, низ мы с папой рассмотрели, -
Сын трёхлетний бе́гом сделал из трёх комнат –
Что-то среднее меж складом и артелью.
--Ах, сестричка… С кем сначала в сладком кресле
Обговаривать сенсацию телесную?, -
Разворачивала мама три ириски
Чуть быстрей, чем сын по ковриках носился,
Думая, в кого же сын пойдёт её?
…Ночью – трепетный, и крепкий, шустрый – днём.
23.04.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911880
дата надходження 24.04.2021
дата закладки 24.04.2021
Й тремтіння стиснув …доторкнутись.
Подихати на шийку, й руці
Твої з долонь не випускати.
…Ще й п’ятниця. Ти – в себе? …хатня?
Окрасномовлюю рух-позирк
На соло, де ти йдеш попереду -
Нестримуючими багетами
Полотен з річкою, гіпнозів.
23.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911879
дата надходження 24.04.2021
дата закладки 24.04.2021
По мотивам произведения автора "Grace" - Осень Ворвалась
Я наверно больше не засну...
Мне не приснятся сны...
Это Осень ворвалась в Весну,
Вот и нет Весны!
С деревьев бы листья летели,
Но ещё нету их...
Уже звучали птичьи трели,
Но их хор затих...
Дожди освежают прохладой
Уж всё вокруг...
Осенью в небе распятой
Замкнулся круг.
Вокруг сплошная серость,
Как мой псевдоним...
Куда моя молодость делась?
Увы, я ею гоним.
Весна к нам идти не хочет -
Какая грусть...
А жизнь уходит меж строчек,
Но я держусь!
23.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911782
дата надходження 23.04.2021
дата закладки 23.04.2021
Довірлива..Всю обняла б планету.
А він - ласкавий, зичливість в очах.
Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
Хотілось щастям бути у руках.
Але ж оманливість не вічна, звісно.
І віддалився він, як не було.
Крихке кохання не палило свічі,
Залишилось плямисте видно тло.
Мов темні дикі хмари в інтервалі,
Мов бився шторм шалений вод морських,
Отак її чуттєвість допікала,
Здавалось чула свого серця крик.
Крутився довго світ, як в каруселі,
Опанувала потім вже себе.
Весняні чула солов*їні трелі.
Переосмислила, хоч щось шкребе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911484
дата надходження 19.04.2021
дата закладки 22.04.2021
Ж-айвір малий співучий, моторний
А-ж із Іспанії лине додому,
Й чути ті звуки, ніби із горна,
В-есело пісню сіренький заводить.
О-сь споглядає ріднеє поле,
Р-адує світ - крила ніжні тріпочуть.
О-брій широкий, бажана воля.
Н-ебо блакитне - вдивляються очі.
О-да неначе, пташина весні.
К-отиться дзвін - жайвір лунко щебече.
У-х, як бадьорить тепер, не вві сні.
П-одив навколо - людина лепече.
О-т-от зігріє промінь ласкавий
Л-юбу пташину , барвистії крила.
І розіллється пісня яскрава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911649
дата надходження 21.04.2021
дата закладки 22.04.2021
Щоб відчули діти свято,
Естетично розвивались,
У музеї експонати
На стіні всі роздивлялись.
Вихователька сказала:
-Треба тихо тут ходити,
І оця чудова зала
Буде з вами говорити.
Гляньте всі на цю картину
(Правда, тут сюжет поганий):
Іван Грозний убив сина,
Бо був дуже неслухняний.
Подивіться всі уважно,
Не дратуйте тата свого:
Поведінка легковажна
Приведе вас до такого.
Ось на камені Альонка
Плаче, аж тремтять повіки,
Не послухавсь її Ваня –
Залишивсь козлом навіки.
А он дівчинка на кулі,
Куди вилізла, зараза?
Доплигається дівуля,
Що впаде і скрутить в’язи.
А це хлопчик: він ніколи
Не сідає за уроки,
Знову приніс двійку з школи,
Завдає усім мороки.
І не стидно хулігану,
Перейматись йому нащо?
До інфаркту довів маму…
І живе ж таке ледащо!
Далі - дівчинка скупенька,
Персики он розкотились…
Егоїстка, сама жерла
І ні з ким не поділилась.
А тепер зверніть увагу
На скульптуру ту, що скраю:
Це - Венерочка Мілоська
Тут у нас відпочиває.
Хто не буде мити руки,
Схоче гризти нігті тихо,
Той зазнає горя й муки,
Буде й з вами таке лихо.
Хто без броду лізе в воду –
Всі малята добре знають:
Хто робити буде шкоду –
Тому руки відрубають.
Мова ллється тиха, срібна
(Он як всі принишкли діти),
Все цікаве і потрібне
Вкласти в душу треба вміти.
Виховний процес у плані
Треба гарно розписати:
Цю екскурсію ще довго
Будуть діти пам’ятати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911548
дата надходження 20.04.2021
дата закладки 22.04.2021
Нитью шЕлковой, дождь изливАет
Мелодию стрАнную!
Он заждАлся, встречАя красавицу
Осень - мадам!
Вместе с ветром, они
Дорисуют картину тотАльную,
А потом, вновь предастся
Осенним любовным слезам!
Вальсом крУжатся листья,
СрывАясь с деревьев желтЕющих!
Дождь росИт кружевА
ПаучИных тенЕт на кустах.
Комару, увлажнЯет он крылья
Водою свежЕющей...
Сей дождливый прокАзник,
Он с осенью будет всегда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887408
дата надходження 30.08.2020
дата закладки 22.04.2021
Умилася росами мила калина
Та так засоромилась, ніби дівчина,
Від погляду смілого статного клена,
Прикрила красуню береза зелена
В гаю де кружляли весняні мотиви
І звуки вражали грайливого дива,
Калина стояла, краса-наречена,
А їй посміхалась травиця зелена
Клен погляди ніжні кидав на красуню
І чулись признання сердечні в відлунні,
А мила калина, соромлячись знову,
Схиляла все віти до самого долу
Уся зашарілась, зворушна картина,
В природі буяла приваблива днина,
Тепер з того часу і клен, і калина -
Такі нерозлучні, як легінь й дівчина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911590
дата надходження 21.04.2021
дата закладки 22.04.2021
Ти мені подаруєш весну на долонях,
Ніжним квітом розвієш печалі мої,
На твоїх вже легенько побілених скронях
Дивно погляд торкався чарівно зорі
І в нічнім водевілі де місяць у парі
Обіймає красуню за звабливий стан,
Романтичний танок у чарівній вуалі
Непомітно ховає у чарах туман
Ти мені подаруєш весь світ на долонях,
Ніжно зорями встелиш рідненькі стежки,
На твоїх вже легенько побілених скронях
Милий квіт залишає помітні сліди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911695
дата надходження 22.04.2021
дата закладки 22.04.2021
«Третій вечір. Й не кличеш до себе.
А поруч живеш, -
Несподівано студентка-нерпа
Вколола в плече, -
Там – дружина? Дитина? Там – будка?
Та, відповідай!», -
Й не дає цілувати у груди
На сходах моста.
Хлопець поки мовчав, що він – бі…
І в квартирі – студент.
Який теж – бі, і може в снопі –
Й з жінкою…, й що – естет.
…Міркував, як сказати, що – двоє їх,
Й вже показав
Її крізь вікно – другу достойному.
Й обидва – «за» й «за»…
20.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911594
дата надходження 21.04.2021
дата закладки 21.04.2021
А я не курю, и порою,
Нет повода вечером к девушке
Подкатывать просто, достойно,
Естественно, к борщику – хлебушком.
..Расстроило больше всего,
Что как-то сама первой, рыбка,
Спросила, паря стрекозой.
А я-то - голяк… И ошибку
Теперь исправляю карманами
Наполненными с горкой ма́льборками.
«Курил бы – и стих не родился», -
Шутили, прослушав, баристы,
Кивая на столик с артистками,
Что , внешне – за́ лёгкие чистые.
20.04.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911593
дата надходження 21.04.2021
дата закладки 21.04.2021
У танку стресу, при́сядках прогресу
Психологиня пів-помітним жестом -
І за дружину заспокоїла й за службу.
…Їй за коханку ще не кажу, що там – дуже…
А фахівчиня: «Заспокоїлися? Може
За особисте почнемо́?»
Й я – їй: «О, Боже,
От звідки знаєте Ви за кохану Люду
А та: «Ви ж чоловік цікавий! Має бути…»
І я подякував їй, зміцнений, яскристий,
Що є, є люди, які бачать мої хисти!
07.04.21р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911437
дата надходження 19.04.2021
дата закладки 19.04.2021
Словесное хулиганство (ПАЛИНДРОМСТВО)
из сборника пародий на ХОККУ
***
Я ПОСЛЕ СВАДЕБ, ОТОБЕДАВ, СЕЛ СОПЯ,
ОГОЛЯ ВЯЛОГО:
«Я-ТО – ХОЛОСТ, СОЛО – ХОТЯ...»
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882827
P.S. На ФОТО из Интернета (неизвестного фотографа) тот самый, счастливый холостяк (ВЯЛЫЙ у него зажат между пальцами правой руки :) ...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911438
дата надходження 19.04.2021
дата закладки 19.04.2021
«Не забирай меня уже к себе,
Как раньше я просила», -
Мне отписала в эс-эм-эс в обед
Давнишняя красивая, -
Мой муж – мужчиной оказался,
И дети – мальчик, девочка.
А планы твои …Рим, Кёльн, часто -
Лишь разговоры-семечки»
Сижу на солнечной веранде
В кафе брилльянтном, ждущий -
Молоденькую, как лаванду
С Канар* к любви несущуюся.
…Придёт – я правду ей скажу:
«Больше всего на свете
С тобой бродить по этажу,
Любить-жить наконец-то
Хочу-хочу-хочу-хочу!», -
Скажу, признаюсь, не смолчу!
...Не как - всем, раньше, ветром...
18.04.21г.
*Лаванда произростает на Канарских островах… (Википедия)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911341
дата надходження 18.04.2021
дата закладки 18.04.2021
А спочатку вікна у гелікоптерах
Над реактором пілоти відкривали.
Всім - нудота, після, і сумні істерики.
Відчорнобильські симптоми з вітру, з балок -
Вчили перших відчайдухів виживати.
…Готувались до відряджень делегати.
Розвертавсь Чорнобиль – на світи в атаку.
І не знає поки ще ніде ніхто –
Як відновлювати український код,
Під яким жилось нам сито і усміхнено,
Поки нам «…допомагати» не намріяли,
І не вве́ли - бомбо-поміч на город…
17.04.21р. ( «До 35 річчя чорнобильської трагедії» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911336
дата надходження 18.04.2021
дата закладки 18.04.2021
Я хочу сказати, спасибі Вам, друзі,
За теплі і ніжні, душевні слова,
Що Ви так зворушно у милій окрузі,
Даруєте щедро ліричні дива
За казку і радість, чарівні рядочки
І людяність й чуйність, що шлете в серця
Та кожен етап, як краси пелюсточки,
Лишаєте ніжно в душі почуття
За дружню підтримку і миті чудові
І гарні емоції й дивополіт,
За ніжність і ласку у кожному слові,
Що сміло торкає красою весь світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911322
дата надходження 18.04.2021
дата закладки 18.04.2021
Дощ зранку заявив про всі права,
Лиш сприйняття у кожного своє.
Комусь сріблиться, мов вода жива,
Комусь у голову клює, клює.
Прислухайся до дум вологості.
Слова краплинно мовлять, лиш почуй.
І почуття у нім, і логіка
І з кожним рухом шепче нам: врятуй...
Землиці тихий стогін навесні,
Яку грабують, продають в цей час,
Яку шрамують досі на війні,
І тільки дощ орошує...Анфас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911259
дата надходження 17.04.2021
дата закладки 17.04.2021
Их рассадили вдвоём в кабинете.
Один –начальник, в углу - подчинённая.
А впереди - весна и комплименты,
Шашлык, летучки, глотки-возмущёнки.
…На понедельник – какими предстать
Вовлечёнными? …похорошевшими?
И выходные – из мыслей гимнасты
Перед закрытыми во внутрь кафешками…
Когда подборщик их свёл - без самих них,
То непонятны и векторы линий...
17.04.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911247
дата надходження 17.04.2021
дата закладки 17.04.2021
І цього, замкненого року, плутень-квітень
З весною плутає тут зимку через день:
То сонцем топить в рідину асфальтобітум,
То вітром з Півночі рве поліетилен.
…Садки, раніше, у мороз, ми рятували
Густими димними, із листя й тирси, купами.
Тепер, й палити заборонено, й дим вдалий
Не стелиться й не захищає грушко-клубики.
Ще, шланг з форсунками тумани розпорошує,
І зігріває плодові дерева – площами.
…Світ – кольорами понавчилися туманити,
Як цвіт у квтні дачі ніжить …океанами.
12.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911238
дата надходження 17.04.2021
дата закладки 17.04.2021
Эпиграф: И что за диво! Издалёка
Заброшен к нам по воле рока...
И нет малейшего намёка
На окончанье его срока.
А весна к нам спешит бодрым шагом,.
Невзирая на сотни преград.
Но живём мы под траурным флагом.
Много жизней унёс вирус-гад.
Фронтовая у нас обстановка.
Не осилить вражину никак.
Не спасёт боевая винтовка.
И хитёр, и коварен наш враг.
Этот фронт мирового масштаба.
И поэты в передних рядах.
Одолеем коварного гада.
Заклеймим этот вирус в стихах.
Потому, что в душе мы поэты.
Осуждаем мы зло всем нутром.
Ищем мы фронтовые сюжеты.
Наше кредо – бороться пером.
Если надо проснёмся и ночью
В дверь стучит долгожданный сюжет.
Почтальон доставляет нам почту.
Так на фронте работал поэт.
Фронтовые заметки бесценны.
В 41-ом - под шквальным огнём.
Для потомков – источник целебный.
Наши Деды сражались с врагом.
И сегодня поэт пишет строчки
О вакцинах готовит сюжет.
А ещё про горячие точки.
Пусть узнает о них Белый Свет.
Объявляем тот вирус изгоем.
И вещаем на всех языках.
Всю поэзию громко настроем.
Победим мы и трусость и страх.
17. 04. 2021.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911236
дата надходження 17.04.2021
дата закладки 17.04.2021
Из сборника двустиший "КАЛАМБУРНОСТЬ"
*** 221 ***
в ИРАНЕ – даже есть водичка в КРАНЕ...
ИРА НЕ знает как направить её К РАНЕ!
*** 222 ***
волос лишаясь, я – ДОБРЕЮ.
сейчас… лишь голову ДОБРЕЮ.
*** 223 ***
меня ИДИОТ домогался полдня.
я ж его умоляла: «ИДИ ОТ меня!»
*** 224 ***
ПОД МЕТАЛЛ И под «фанеру»
ПОДМЕТАЛ ЛИ ты за веру?
*** 225 ***
— не подскажете мне ЛЬ ВЫ? – это тигры или ЛЬВЫ???
— вы хотите видеть ЛЬВОВ? поезжайте-ка во ЛЬВОВ!
…………………………………………………………
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911227
дата надходження 17.04.2021
дата закладки 17.04.2021
«ИСТИНА - в ВИНЕ» *!
Лишь историк претендует
Истину в вине искать.
А вино его волнует –
Языки чтоб развязать.
«Что у трезвого на уме -
У пьяного на языке».
Известно, что истину ищут в вине.
Конкретно - она там осела на дне.
Историки истину честностью мерят.
Традиции древней они не изменят.
Историки очень пытливые люди.
Им истина не подаётся на блюде.
Любыми путями её добывают.
Язык развязать им вино помогает.
Обильно текли алкогольные реки.
Вином увлекались и древние греки.
Поэт и писатель фантазию ценят.
Историк же истину точностью мерит.
Историки истину трудно находят.
Читатель в любых приключениях бродит.
Его завлекают любовь и интрига.
Тогда с увлеченьем читается книга.
В истории много сюжетов туманных.
Они подвигают к созданию романов.
У всех на слуху царь Лжедмитрий и Мнишек…
Подброшено много в огонь тот дровишек.
В романах на истину ты не надейся.
На дне её нет, ты вином хоть залейся.
Но всё же, в романах шаманы колдуют.
На цвет и изысканный вкус претендуют.
Иронию, юмор, фантазию ценят.
Историк - своё амплуа не изменит.
24. 02. 2021. * Автор Плиний Старший -
Древнеримский писатель, эрудит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905962
дата надходження 24.02.2021
дата закладки 15.04.2021
Невже втрачаєш хист до ворожби, зозуле,
чи співчуваєш? Щось та й напророч…
Мов дика ружа запилюжена—минуле.
Бува, до нього доторкнуся хоч-не-хоч.
І навесні кульбаба розцяцькує пагорб
не сотнями, а тисячами жовтих сонць,
у вишині шукатиме лелека пари,
охриплий джміль потягне грітись до осонь.
А потім радість колихатимуть жоржини
довкола біло-голубих хатинок-скринь.
Між споришів, ожин зав’юняться стежини,
у далеч побіжать стрічати синю синь.
Вздовж вулиці постануть явори у рюшах.
Садки оглянуть і куценькі городи.
Нам, дітям, з-за межі стара сусідська груша
під призьбу нищечком підкидує плоди…
Це так давно було, що й роки посивіли.
У дверях перержавів не один замок.
Ні, ті оселі не котеджі і не вілли—
Та лиходіїв вже не стримає кілок…
Мов дика ружа запилюжена—минуле.
Життя, немовби тінь від вітру, промайнуло.
У 60-70рр. у селі хату господарі знадвору не замикали,
а просто спирали на одвірок кілок як знак того, що вдома нікого немає
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910264
дата надходження 07.04.2021
дата закладки 15.04.2021
Ти в дорогу мене провела на світанку,
Коли трави були у розкішнім серпанку
І схилялись сади у чарівному квіті,
Я такої краси ще не бачила в світі
А стежина вела у гайок де калина,
Чарувала серця, ніби мила дівчина,
Неподалік струмок вигравав вже сопрано,
Розкривалась краса, бо надходив так ранок
Промайнуло життя - я не встигла відчути,
А вразлива душа так хотіла побути
В неповторній красі неймовірного квіту,
Бо такої краси я не бачила в світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911048
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021
Із салону прийшла Віка
(На стегні тату зробила),
Щебетала чоловіку:
-В цьому - магія і сила.
Цей початок дуже вдалий:
Далі буде лоб, сідниці,
Спину розпишу, як в Алли
(Є така в нас молодиця).
Потім в мене в перспективі
Пірсинг - де вже тільки можна,
Буду перша в колективі
(З заздрощів хай лусне кожна)!
Ботокс зробить свою справу:
Губи збільшаться удвічі,
Груди будуть теж на славу,
Готуй гроші, чоловіче.
Та найбільша насолода –
Це масаж зміїний буде:
Він цілющий, завжди в моді,
Розслабляє шию, груди.
В чоловіка - шок і драма:
-Як же мені далі жити?
Це вже їде твоя мама,
Щоб оцей масаж робити?
Щоб це лихо обминути -
Буду працювать в дві зміни,
Можеш всякі штучки гнути –
Тільки не масаж зміїний!
Хочу я пожити в мирі.
Ще колись мене вчив тато:
-Дві змії в одній квартирі –
Це занадто вже багато!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911057
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021
из одноимённого сборника одностиший
971. я очень на КРЕСТЬЯНИНА похож, – лишь только стоит НАКРЕНИТЬСЯ…
972. …а после ВЕЛОКРОССА… моё тело ВОСКРЕСАЛО…
973. ну, почему вы так УПРЯМЫ? – никаких уступок не даёте УПЫРЯМ…
974. ХОРВАТСКИМ активистам вечно не хватает… МАРТОВСКИХ котов.
975. кудою ж мы с тобою шли? – коль вдруг на БАЛЕРИН БЕРЛИНА НАБРЕЛИ!
976. для всех АКВАМАРИНА море – оперативно мы доставим КАРАВАНАМИ!
977. село ЦАРИЦИНО всегда готово встретить ЦИЦИРОНА…
978. катились кувырко́м мы с ТЕРРИКОНОВ – после этих ТРЕНИРОВОК.
979. портянками ОБЕРТЫВАЯ ноги, не верили ребята, будто РЯБОВАТЫЕ они.
980. ЗАПИРОВАЛО окружение из зрителей, пока художнику ПОЗИРОВАЛА я.
.......................................................................
* ИГРА БУКВ * ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=64314
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911044
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fpGPHa1G53M
[/youtube]
Не сумуй, наш Друже,
Бачиш - вже весна?
Запізнилась дуже,
Все ж таки прийшла.
Розіллється цвітом,
Ти ж таку чекав.
Визира десь й літо,
Та не має прав.
Думай про хороше,
У важкий свій час.
Ангел допоможе,
Добрий надасть шанс.
Поруч ми з тобою
В радості й біді.
Справишся з журбою,
З ВІРОЮ, НАДІЄЮ ІДИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910880
дата надходження 13.04.2021
дата закладки 13.04.2021
Мені ти лист писала, люба нене,
Схилившися низенько за столом
І малювала у думках ідеї
Та солодила трепетно теплом
Як було любо бачити в задумі,
Твоє прекрасне, любляче лице
Та змінювалось радістю і сумом,
У нім вбачалось рідне та святе
Тобою милувалась щохвилини,
Як тихо неповторністю руки,
Ти, ніби вже летіла до дитини
Через тернисто встелені шляхи
Хоч не художник та моя уява,
Все малювала образ неземний,
Мені потрібна так твоя порада,
Щоби відчути справжній смак весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910870
дата надходження 13.04.2021
дата закладки 13.04.2021
У неї шалик із шифону,
І синь ховається у віях..
Він хоче йти в її полоні
По всіх бруківках і надіях
Вона – його щоденна мука –
Іде, всміхаючись знайомим,
А в нього серце швидше стука
І біллю віддається в скронях
В шаленім домішку рудого
У золоті її волосся
Він бачить усмішку від Бога,
Все, що було – і не збулося
І він іде до свого світла
В недостовірну неприйдешність,
За безліч літ до входу в вічність,
За крок – в омріяну безмежність
Іде стежками сподівання –
Десь за краї поза роками..
Туди, де серця його Панна
Сміється шовковими снами
Він знає, що її зустріне,
І вони завжди будуть разом –
Як мармеладки - мандаринки –
У Просторі під оком Часу..
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910888
дата надходження 13.04.2021
дата закладки 13.04.2021
Написать о себе для других?
Запустить внутри, тоником, вихрь?
Я людей люблю, как и натуры
Обожают художники мурые.
…Каждого – разрисовал бы.
И добавил удачи пета́рдной.
…О себе кто поэту напомнит –
Сразу на холсте - не посторонний!
13.04.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910890
дата надходження 13.04.2021
дата закладки 13.04.2021
Так, увага: пропонують спостережливі!
Хто товар, незнаний публіці, захоче
Найвідомимшим зробити на безмежжі –
Є ідея, є підказка заохоча:
Бо …безбанерні міста - Чорнобиль й Прип’ять.
(Так Держава зберігає пам,ять, біль…)
А туристів, як у снігопади сипить..
Іноземців з кінокамерами – хвилі…
Та хто марку свою там розставить мудро,
Стилізовано – розкрутиться за місяць!
Перетяжками, бігбордами, натурами,
Блимко-лайтами, насте́жечними рисками…
…Так, цинічно. Але і локдаун – цинік.
Всім нам заробити б дати. Всюди.
І відновлять тоді і хатки і сіни.,
Зали і привілля ...в позитиві люди.
13.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910889
дата надходження 13.04.2021
дата закладки 13.04.2021
…Как быстро мчится время! Будто бы совсем недавно начался мой трудовой стаж, а сегодня я уже пенсионер… и поэт, почти с таким же стажем. И какое отношение имеет одно к другому? В общем – почти никакого, если не считать одного случая, для описания которого я и задумал написать этот рассказ…
Мой трудовой стаж начался 1 сентября 1976 года, с обучения профессии столяра в одном из киевских ПТУ. Через год я уже был не только столяром, но и станочником с допуском к работе на любых деревообрабатывающих станках. После выпуска из училища я был обязан отработать один год в том месте, куда меня направят. Это была Киевская экспериментальная мебельная фабрика имени Куйбышева. Ещё в процессе обучения я там проходил практику, и работа мне нравилась настолько, что я бы продолжил работать на предприятии добровольно и до призыва в армию. Увы, уволиться меня заставило расстояние между фабрикой и домом, где я жил. Как вспомню – даже сейчас не по себе! Если в 6:00 не вышел из квартиры, а замешкался или проспал… всё! К началу работы в 8:00 – я опоздал. Добираться на работу приходилось на трёх автобусах разных маршрутов, причём на втором – от конечной до конечной! Не было у меня тогда и особой радости даже оттого, что рабочий день был для меня короче на один час, из-за возраста. Толку с этого, если каждый день допоздна я учился в вечерней школе. В общем, времени на личную жизнь у меня почти не оставалось. И тем не менее…
В июне 1977 года я познакомился с девушкой. Для нас двоих, образно выражаясь, это была любовная вспышка, потухшая через несколько дней. Подробности? Нет, это уже совсем другая история. Единственное, ради чего я вспомнил о той взаимной любви с первого взгляда с Ларисой, это тот факт, что она пробудила во мне поэта. Вот такая ирония судьбы: последний раз в жизни я видел объект своей влюблённости через неделю после знакомства, а последствия остались на всю жизнь. Но тогда, в самом начале, стишки прямо-таки "сыпались" из меня и по поводу, и без повода. И вот, однажды, один из моих опусов, ни много, ни мало – оказался в роли двигателя прогресса! Конечно же, не в глобальном масштабе, но всё же…
После увольнения с мебельной фабрики, мне было нужно определиться: куда устроиться и по специальности, и поближе к дому. Большого выбора предприятий, подходящих под необходимые мне условия, к сожалению не было. Единственным оптимальным для себя вариантом я видел столярный цех завода "Маяк". Он тогда выпускал секретные военные приборы, но прикрывался производством бытовых магнитофонов для населения. Моя мать, так как мы ушли от моего отца в новую квартиру, решила обсудить мой выбор с соседом. А он, работая охранником на другом заводе, сказал, что и у них есть столярный цех, и завод ближе к дому чем "Маяк". Ну, что я могу сказать по этому поводу именно сейчас? Всю жизнь жалею что я не настоял тогда на своём выборе, а поддался уговорам и чужого и родного человека. И вот снова вынужден отметить, что и это совсем другая история…
Завод "Кинап" и в самом деле оказался ближе к моему дому. 10 минут езды на трамвае и столько же чтобы дойти до остановки от дома. Производил этот завод киноаппаратуру для киностудий и кинотеатров, что и было зашифровано в его названии. С 21 августа 1978 года я начал работать в столярном цеху этого завода. По сравнению с мебельной фабрикой, с которой мне удалось уволиться раньше установленного срока, работа здесь оказалась унылой и скучной, но из-за того, что в следующем году мне "светил" призыв в армию, – я решил до него просто дотерпеть. Поскольку цех продукцию не выпускал, а только что-то производил для нужд завода, работа постоянно была самой разнообразной – и со столярными инструментами, и на станках, которых, как для такого крупного завода – ассортимент был не полный. Например, не было в цеху, иногда так необходимого фрезерного станка. Не знаю, сколько лет и как без него обходились рабочие, но их мольбы наверно были услышаны верховным руководством завода. В общем, через два месяца моей работы на новом месте, свершилось чудо.
В один из рабочих дней к цеху подкатил грузовик, а следом и автокран, который с этого грузовика снял деревянный ящик, а точнее – контейнер кубической формы с размером каждой из сторон около полутора метров. Опустили его на землю с левой стороны от входа в цех. Автотранспорт уехал, а все рабочие собрались вокруг неизвестного груза и стали изучать нанесённую на него маркировку. Через несколько минут пришёл начальник цеха и дал команду вскрыть упаковочную обшивку.
Как говорится, ломать – не строить! И бригада отпетых столяров предпенсионного возраста, вооружившись кто чем, быстро разломали и унесли на свалку всё кроме нижней стороны упаковки. Взору ошалевших работников предстал новенький зелёного цвета фрезерный станок. Все неокрашенные стальные части были покрыты консервационной смазкой, а шпиндель и электромотор были укутаны в промасленную упаковочную бумагу. Полиэтиленовая плёнка в те годы была ещё очень дорогим удовольствием.
Недолго работяги любовались произведением искусства станкостроителей. Начальник приказал всем разойтись по рабочим местам. "Наконец-то" – подумал я, – "не сегодня-завтра поставят это устройство в цех и сколько оно заменит работ ручными инструментами". Увы… не поставили… ни сегодня, ни завтра, ни через неделю, ни через месяц! Даже соорудить временный навес над станком никто не догадался. Да чего уж возмущаться из-за такого пустяка, если у меня сложилось впечатление, будто станок вообще выпал из поля зрения всех, кто мимо него проходил, ну, будто бы его уже просто не существует!
Вот так и стоял себе молча долгожданный агрегат, припадая пылью и опадавшими листьями, пока рабочие-столяры не жалели рук и сил своих обрабатывая нужные детали вручную, а в общем-то часть работ приходилось выполнять и мне. Осень, как и в прочие года, была щедра на дожди и ливни. Последние, разбивая свои упругие капли о незащищённую стальную поверхность станка, по чуть-чуть разбивали и смывали густую смазку. Когда наступила зима, это чудо техники, стойко перенёсшее все тяготы осенней непогоды, стало похоже на пирожное для великана. Не уменьшавшийся до весны снежный покров напоминал слой белоснежного крема. А в какой-то из зимних дней, придя на работу, я и вовсе не обнаружил станка. Это была просто огромная гора снега, так его за ночь замела метель.
…Как-то незаметно на завод пришла Весна, и подкралась она к столярному цеху. Сбросил с себя станок белую шапку и показал, что не настолько прочна твердейшая сталь, чтобы противостоять коррозии.
В марте меня начали заваливать приглашениями в военкомат – то медкомиссии, то собеседования, то ещё что-то. Я уже начал подумывать, что вот уйду в армию и никогда не узнаю о судьбе многострадального станка. Это сейчас я знаю, что забрали меня по непонятной причине на целый год позже, чем положено. А тогда – то военкомат, то работа, то военкомат, то работа, и как прежде без станка. И вот уже в апреле 1979 года, незадолго до последнего визита к военным комиссарам, когда узнал, что в армию меня пока не берут, я, будучи на работе, всё-таки не выдержал пассивного издевательства над техникой и решил подключить к этому делу свой поэтический дар.
Во время обеденного перерыва, я незаметно для всех быстро сочинил короткий стишок, шариковой ручкой переписал его на фанерку размерами чуть меньше формата А4, и также незаметно для всех поставил её ребром на поверхности станка, с опорой на шпиндель. Теперь оставалось ждать реакции, конечно же, после того как текст будет хоть кем-то прочитан. Вопреки моим надеждам, фанерку никто не замечал целых два дня. Люди по прежнему то входили в цех, то выходили мимо станка, не замечая даже его. На третий день мне не удалось засечь – кто же первым заметил моё писание, но когда я оказался перед входом в цех, этот кто-то уже успел привлечь внимание коллег. Я застал их стоящими полукругом, разглядывающими фанерку как музейный экспонат и бурно обсуждающими увиденное. Для полной конспирации я подошёл с вопросом: "А что здесь случилось? ". Мне ответили встречным вопросом: "А ты не знаешь, кто написал эту эпитафию?"… "Да нет" – ответил я, всем своим видом демонстрируя свою непричастность к возникшей проблеме. А где-то на уровне подсознания я уже понимал что произвёл эффект взорвавшейся бомбы. Подтверждением моей догадки стали события следующего дня.
С самого утра в цеху было подготовлено место для установки станка, один человек занялся штроблением бетонного пола под электропроводку, другой готовил кабель, третий со станка стальной щёткой счищал ржавчину. А после обеда приехал мощный автопогрузчик, подхватил станок своими длинными лапами и завёз в цех. Всё остальное было делом техники. К концу рабочего дня был произведён пробный пуск и, по итоговой проверке было торжественно объявлено о вводе станка в эксплуатацию. Позже я узнал, что начальник цеха за проявленную инициативу получил хорошую премию, а я подумал, что неплохо было бы директору завода за это вручить золотую звезду Героя социалистического труда. Это же какой Прогресс, как-никак! А то, что сдвинул его с мёртвой точки какой-то стишок – разве это так важно? Тем более что никто так и не узнал – кто же был автором этого опуса! И, наконец, остаётся – что? Конечно же, продемонстрировать то, чему был обязан реанимированный станок для фрезерных работ по дереву…
Несчастный фрезерный станок,
Тебе уже служить не суждено,
Но людям, видно – всё равно,
Что ты без дела так ржавеешь
И скоро в пух и прах истлеешь,
И под печальный ржавый стон
Ты в землю будешь погребён…
Глядя с высоты прожитых лет на событие моей юности, я только сейчас обнаружил техническую ошибку в своём семистишии. И оно ведь как-то смешно получается: как может издавать стон – пух, прах? Даже если они состоят из металла! Или – кто знает? Может от страха быть погребённым – и такое возможно? А в принципе, какая разница? Ведь нужный эффект всё же был достигнут даже не смотря на эту ошибку, за которую меня уже вряд ли кто-то осудит...
42 года прошло после описанного события. Несколько дней назад, я ехал в трамвае по делам мимо завода "Кинап"… вернее того, что от него осталось. Я имею в виду территорию, поскольку Публичное Акционерное Общество "КИНАП", существует с ноября 1991 года и поныне. Нужно понимать, что сейчас это уже не тот завод, что был раньше. С распадом Советского Союза, тот завод "сыграл в ящик". Из-за недостатка финансирования производство пришлось приостановить, большинство помещений сдать в аренду и отказаться от большей части бывших территориальных владений. Таким образом, отошёл от КИНАПа и участок с моим прежним местом работы. Редко мне приходилось бывать в этих местах последнюю четверть века, но проезжая мимо, я из окна трамвая успел разглядеть, что на том месте, где раньше был столярный цех, сейчас расположен магазин военной одежды с уникальным названием – "Форма НАТО". В общем-то, я больше чем уверен: нет цеха – нет станка, ибо, зачем он нужен в магазине? А значит, в какой-то момент этому поспособствовал начавшийся регресс… и, конечно же, не только на заводе, а и во всей стране. Мне же остаётся только теряться в догадках: какова судьба того станка? Стои́т ли он где-то как музейный экспонат или как металлолом ушёл в переработку? А хуже всего было бы узнать о том, что сбылось моё пророчество, и станок где-то когда-то таки погребён в земле и только после этого превратился в пух и прах…
Закончить свой рассказ мне бы хотелось интересным сравнением. Сопоставим нашу страну с тем новеньким станком, выгруженным у цеха. То есть – это как бы Украина, в начале девяностых поставленная к входу в цивилизованную Европу. Только то, что происходило на заводе в течение полугода, с Украиной происходит три десятка лет. И вот возникает закономерный вопрос: может мне снова нужно что-то сочинить и выставить на показ нашим властям? А когда они это прочитают, то на следующий день или месяц, сама Европа захочет внести к себе Украину, причём на руках, а не на "лапах" погрузчика. И возможно после этого, даже не в очень-то далёкой перспективе наша армия облачится в реальную форму НАТО…
Однако, уважаемый читатель, это снова совсем другая история, а для Вас – всего лишь информация к размышлению…
07.04.2021
23:23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910868
дата надходження 13.04.2021
дата закладки 13.04.2021
Мне конц.лагеры напоминает -
Пуд полиции у стен метро:
На такси о́тдай кровные пайки,
И на хлебе живи из гранд.прод.
…Да, спасают наверно от вируса.
Ну, а бизнес, ресурсы – сто минусов.
Скоро не купишь ты ни таблеточку,
Ни микстурку, ведь нас разоряют…
В добрых обществах – помощь отеческая.
А у нас – свой своих, дикой стаей.
12.04.21г. ( «О фанатизмах при локдауне» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910789
дата надходження 12.04.2021
дата закладки 12.04.2021
Прийди до мене в тихий ранок,
Коли туман плете серпанок,
Вкрива росою ніжні трави,
Квіток привабливі постави
Як квіт ромашки мить зупине
Та хмарка образно прилине,
Злетить на землю, як дитятко -
Краси земної янголятко
Прийди до мене в день чудовий,
Торкнися поглядом ти знову,
Заглянь у очі волошкові,
Побачиш образи казкові
І не захочеш більш розлуки -
Ти чуєш, як лунають звуки?
З'єднались всі земні октави,
Щоб ми красу усю пізнали!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910788
дата надходження 12.04.2021
дата закладки 12.04.2021
Хочу создать я стих-шедевр.
Что вдруг в уме возник.
Скорей закрою рот и дверь,
Чтоб часом он не сник.
Шедевр созреет и во сне.
Скорее пробудись!
Стих посвящается сосне.
Она спасла нам жизнь.
Враги по следу, по весне
Преследовали нас.
Благодаря густой сосне
Бойцов тот случай спас.
Художники – лихой народ!
Они полны идей.
Поймал её – хоть вплавь, хоть вброд –
На холст неси скорей.
Так скульптор создаёт свой труд.
Так пишет стих поэт.
У творчества один маршрут.
Другой дороги нет.
Ведь творчество – это полёт.
Без крыльев нам нельзя.
Нас вдохновение влечёт
И звёздная стезя.
11. 04. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910737
дата надходження 11.04.2021
дата закладки 11.04.2021
Й на заправці збиралися,
І - де Торг.Це́нтр, молодь й вільні.
І в локдаунну п’ятницю -
Заяскрить люд між автомобілів.
…У четверг по районах
З парканами десь до Говерли -
Ні дівчат, ні притонів:
Фари, пусто, безгрудні пустелі.
І …так! Зграйка: чорненькі, біленькі!
Щось з пляшок п’ють, дзвіночки, перегук!
--Мабуть, …неповнолітні, Євгене, -
Пчихнув, охолодила колега.
08.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910711
дата надходження 11.04.2021
дата закладки 11.04.2021
За киоском (локдауны, знаете)
Кофе пьём и не кофе, толпою.
И одна в юбке золото-платины
Пошатнулась спиной ко мне с о́йкой.
…Я успел руки с кружкой бумажной
Снизу под драгоценность подставить.
И держу тонко-лёгко наряженную -
Долго, стульчиком снизу, вихрастую.
--У тебя - горячей рука левая,
Чем дрожащая правая, гладящая, -
Чуть привстав, краткостью королевы
Улыбнулась фигуркой дразня́щая.
Моя левая, кофе ожёгшаяся -
Ждала от правой хоть пониманья…
…Только, правая, знакомой гостьей -
К руке с юбкой тянулась касаньем.
09.04.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910712
дата надходження 11.04.2021
дата закладки 11.04.2021
Минає все, адже біжить час молодо,
Й нема йому загатів на путі,
Немає й слів, аби його умовити,
І дій в людей немає й поготів.
А він біжить. Відразу в двох іпостасях:
Події пропонує й судить їх.
Минає все під дивним його колесом,
І кожен з нас спокутує свій гріх.
10.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910662
дата надходження 10.04.2021
дата закладки 11.04.2021
Весна в віконце тихо заглянула,
Промінчик сонця кинула ясний,
Чарівним сяйвом трепетно війнула,
Подарувавши ніжну мить краси
Вже календарний відірвавсь листочок,
Весна чутливо ставить смілий крок,
Ростки на клумбі стали у рядочок,
Торкаючись чарівністю думок
Готується до зустрічі природа,
Чекає з нетерпінням вже пташок,
Нашіптує мелодію погода,
А у саду виспівує струмок
Яка краса - усе так оживає,
Та набирає обертів життя!
Така чарівність лиш тоді буває,
Коли крокує впевнено весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910696
дата надходження 11.04.2021
дата закладки 11.04.2021
Из сборника двустиший "КАЛАМБУРНОСТЬ"
*** 216 ***
так вот же она – ЭТА ЖЕ квартира –
на сотом ЭТАЖЕ, на крыше мира.
*** 217 ***
нельзя считать хорошим ЗНАКОМ –
то, что ЗНАКОМ ты с вурдалаком.
*** 218 ***
я как-то ездил на ЯМАЙКУ –
купил там классную Я МАЙКУ.
*** 219 ***
СНИМУ я комнату, а после её СДАМ,
С НИМ У меня – СНИМУ всё С ДАМ.
*** 220 ***
о, да, всегда словами песни говорил ДРУГ ИМ:
«ты счастлив? счастьем поделись с ДРУГИМ».
…………………………………………………………
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910076
дата надходження 05.04.2021
дата закладки 10.04.2021
-Урок буде пізнавальний,-
Каже вчитель. – Всі ви модні.
Ми про цінності моральні
Поговоримо сьогодні:
Про характер, волю, вчинок,
Участь в спорті, у змаганнях…
Вибрати театр, чи шинок?
Працю, чи ледарювання?
Знаменитий в когось предок,
Ще герої є книжкові,
В кожного своє є кредо,
Всякі дії пошукові:
Безкорисливо дружити,
Людям всім допомагати,
Від душі добро робити –
І від цього щастя мати.
-Ми із татом,- каже Коля,-
Розв’язали цю задачу:
Краще дати всім навколо,
Ніж отримувати здачу.
-Оце вірно! – зрадів вчитель,-
Це поступок благородний.
А хто тато твій, Миколко?
Тут не скажеш - старомодний.
-Він боксер, усім тут ясно,
Цю мораль чудово знає:
Роздає він всім прекрасно
І від цього радість має!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910607
дата надходження 10.04.2021
дата закладки 10.04.2021
Шекспір Сонет 56 (переклад)
П’янка Любов!Налийся міццю!Хай
Всі знають, що гостріша ти, ніж голод!
Сьогодні їжі маєш через край -
А завтра знов про неї Бога молиш..
Любов як голод!Ситість у очах
Покличе задрімать в блаженстві соннім -
А завтра знову очі у вогнях
Відродженої в новий день любові!
Щоб спалахнули в серці почуття -
Хай океаном буде час розлуки,
Де двоє, що стоять на берегах,
До свого щастя в тузі тягнуть руки..
Розлука - як зима - вона студена -
І прагнеш у весну благословенну..
Sweet love, renew thy force, be it not said
Thy edge should blunter be than appetite,
Which but today by feeding is allayed,
Tomorrow sharp'ned in his former might.
So, love, be thou: although today thou fill
Thy hungry eyes even till they wink with fullness,
Tomorrow see again, and do not kill
The spirit of love with a perpetual dullness:
Let this sad int'rim like the ocean be
Which parts the shore, where two contracted new
Come daily to the banks, that when they see
Return of love, more blest may be the view;
As call it winter, which being full of care,
Makes summers welcome, thrice more wished, more rare
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909136
дата надходження 26.03.2021
дата закладки 02.04.2021
А я розмову з Вами поведу,
Щоб душу зворушити на хвилину,
Згадаю ніжно трепетну весну
І дорогу для серденька стежину
І так сміливо, як у ті роки,
Я помандрую, щоб красу відчути,
Змочити ніжки звабами роси,
Спів солов'я чарівного почути
І ніжно-ніжно з чарами весни
Нап'юсь з струмка джерельної водиці,
Не зможу я забути світ краси
Де кроки залишала на травиці
А я розмову з Вами поведу,
Щоб душу зворушити на хвилину,
Згадаю ніжно трепетну весну
І в далечінь я пташкою полину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909807
дата надходження 02.04.2021
дата закладки 02.04.2021
Виражав Микола Ніні
Невдоволення на кухні,
Був сердитий зранку нині,
Заглядав в миски і кухлі:
-Різні є в людей потреби,
І стосунки є хороші,
Лиш одне на думці в тебе:
Тільки гроші, гроші, гроші!
Невже жінці не цікаво
Скрізь навколо подивитись:
Чи наліво, чи направо,
Щоб на щось переключитись?
-Це брехня,- сказала Нінка,-
Я красива, як та пава,
Все шукаю, як та бджілка,
Бо допитлива й цікава.
Капітал в нас світом править.
Гроші - це не все, що треба:
Інше, що мене цікавить –
Де лежать вони у тебе?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909814
дата надходження 02.04.2021
дата закладки 02.04.2021
Запросив бабу Федору, дід Митько в Карпати,
Поїдемо люба в гори на лижах спускатись.
Підігнав він " Запорожця" і відкрив дверцята,
Бабу зразу взяли млості, почала кричати.
Що то Митьку за машина, хочу " Мерседеса",
Посідали в неї шини, відпадуть колеса.
Хочу розкіш, салон в шкірі, щоб було тепленько,
В " Запорожця" кругом дири, він уже старенький.
Де тобі візьму я " Мерса" - Федоронько люба,
Ти ж кохана не принцеса, випали вже зуби.
Підгинаються і ноги, кийок підпирає,
А я тебе Федоронько всеодно кохаю...
Тож давай моя кохана, не вередувати,
Збирай швидко свої клунки, зачиняймо хату.
Не забудь костюм спортивний, двометрові лижі,
А ще бутель самогону, щоб розтерти "кри́жі".
Всілись швидко до машини і додали газу,
Довів Митько свою любку, до самого сказу.
Пролетіли перевали, мов в небі комета,
З баби усе позлітало, виправка атлета.
Повертай - кричить додому, бо вже помираю,
Я не хочу впасти в кому у чужому краю.
Потерпи моя Федосю, он уже і гори,
Будемо з тобою в русі, посміхнуться зорі...
Ось вже й база, тут трампліни і круті доріжки,
Віддихають Філіпіни, затишнії хижки.
Подивись моя Федосю, яка тут природа,
Чом не вдіта ти і досі, час марнити шкода.
Говорив Митько так ніжно до свеї Федосі,
А на гірках дуже сніжно, сніг лежить і досі.
Взяли вони палки в руки і стали на лижі,
Полетіли наче круки із гори до низу.
Баба враз зробила "сальто", зачерпнула снігу,
Краще б їхали на Мальту, зайнялися б бігом.
Та було уже запізно, про щось говорити,
Федоронька віртуозно уміла кружити...
Не зумів Митько догнати, любку свою милу,
Потім міг лише стогнати, бо немав вже сили.
Як додому повертались, вражень було повно,
Всю дорогу слухав милу свою невгамовну...
І з тих пір Митько нікуди, більш не виїзджає,
На Федоринії груди часто прилягає.
Лиш в думках не забувають, ту свою поїздку
Ті горби їх так лякають, зразу ломлять кістки...
ВІТАЮ ВСІХ З ДНЕМ СМІХУ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909731
дата надходження 01.04.2021
дата закладки 01.04.2021
У жіночім колективі
Ішли збори вже годину:
Засудили поведінку
Програміста Валентина.
Мало того, що п’яниця,
Іще гірші є моменти:
Бігає по молодицях
І не платить аліменти.
Валентин заграв словами:
-Розкажу все по порядку:
Ось стою я перед вами,
Як зацьковане звірятко.
Від народження навчили
Міцно втримувати груди,
Тоді пляшечку встромили
Мені в ротик рідні люди.
Дуже муляли сідниці,
Став на ноги вже спинатись –
То за мамину спідницю
Намагався я триматись.
Не дивуйтесь, молодички,
Що та пляшка мені мила:
Всі оці погані звички
Саме мама прищепила.
Тож закінчуйте це дійство,
Тут немає зла, чи свинства,
Блуд, пияцтво і бабійство
Вироблялося з дитинства!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909504
дата надходження 30.03.2021
дата закладки 01.04.2021
ПРОЛОГ
…Вспоминая свою жизнь с самого раннего детства, я сейчас достоверно осознаю тот факт, что жил я не в роскоши, хотя и не в нищете. У родителей я был единственным сыном. Жили мы в однокомнатной квартире, на пятом этаже обычной хрущёвки. Зарплата родителей позволяла нам одеваться и питаться более-менее сносно. И хотя доходов этих нам не хватало, чтобы обзавестись дачей или автомобилем, но дни рождения для меня всегда устраивались по высшему разряду. Гостей с подарками – полон дом, а стол чаще всего ломился от всевозможных блюд и даже таких деликатесов, которые в шестидесятые годы двадцатого века можно было только "достать", так как в продаже таких дефицитов никто никогда не видел. В общем, все эти банкеты были для меня привычно-регулярным явлением до последнего года второго тысячелетия.
С 2001 года я не стал жить хуже. Наоборот, я уже жил один в собственной двухкомнатной квартире. Однако первая же круглая дата в этом году – 40 лет, по сравнению, даже с предыдущим днём рождения, прошла для меня довольно скромно. Ко мне приехала мать с очередным и уже последним мужем, и зашёл всего один друг. Посидели недолго за небольшим столом с одной бутылкой и небольшим количеством закуски. Вот так и отметили мой юбилей. В последующие годы все мои дни рождения отмечались или так же, или ещё скромнее.
В 48 лет я впервые женился, но… 49 лет я впервые отметил в узком семейном кругу… вдвоём с женой. Для меня это было достижением, с учётом того, что некоторые предыдущие дни рождения я вообще проводил тихо… сам с собою. А вот на полукруглый юбилей – 50 лет, жена мне решила таки устроить сюрприз. Она купила путёвку на двоих в Египет, в довольно неплохой пятизвёздочный отель Hilton Waterfalls. Воспоминания о том недельном отдыхе для краткости можно описать единственным словом – "Сказка". Вспоминаю, как я тогда в начале тура ознакомился с программой отдыха. Но здесь будет уместно вспомнить лишь об одном пункте. Если в период пребывания в отеле у любого гостя оказывается день рождения, то в его честь в ресторане устраивается целое представление с особыми угощениями и подарками. Так вот, значит, на что рассчитывала моя любимая супруга!
…То ли на второй, то ли на третий день отдыха, я убедился, что слова в программе – не пустые обещания. Чествовали в ресторане незнакомого туриста… можно сказать – как царя! Раз такое дело, то и я в свой день рождения приготовился к чему-то подобному. Единственное, что омрачало моё настроение, это отъезд из отеля после обеда…
И вот, наконец, наступает этот последний день отдыха 13 марта. Утром перед выходом на завтрак, жена меня, конечно же, поздравила самыми тёплыми словами и горячим поцелуем. В ресторане мы вдвоём расположились, как и прежде, за небольшим столиком, как обычно позавтракали и… ушли на море. "Наверно администрация решила поздравить меня за обедом" – подумал я. Но получилось, что весь сюрприз заключался в том, что я по какой-то причине выпал из списка юбиляров, и на меня никто не обратил внимания и во время обеда. Даже когда мы покидали отель, никто не помянул меня ни злым, ни добрым словом. Просто пожелали счастливого пути… мне и жене.
Приземлились мы в Борисполе за несколько минут до полуночи и, как позже выяснилось, незадолго до этого момента моя мать прекратила безуспешные попытки дозвониться до меня с целью поздравления с такой значительной датой. По пути в Киев, я, разговаривая с женой о том, о сём, сказал ей как бы, между прочим: если бы наша поездка совпала с днём рождения любимой женщины, супруги, то я бы накануне информацию об этом "зарубил бы на носу" администрации… на всякий случай, потому как для меня важнее всего – честь почёт и демонстрация внимания и уважения к моей "половинке"… а вот я… ну кто я такой? – чтобы быть удостоенным подобной чести…
ИТОГ
…За десять лет после полувекового юбилея, я с женой побывал в Египте ещё несколько раз. И не только там. Раз – в Болгарии, раз в Израиле, раз в Беларуси, раза три – в Турции… И вот, при таких возможностях путешествовать, мои дни рождения, как и прежде, проходили – скромнее некуда. Посидели дома вдвоём за рюмкой вина и всё. Ну, если честно, то я уже сам давно прекратил стремления превращать день появления на свет – в праздник. А вот моя любимая… супруга, видимо надолго запомнила наш разговор по пути из аэропорта домой. В общем, за три недели до моего шестидесятилетия, она, не скрывая своих намерений, решила всё-таки устроить мне грандиозное торжество и… снова в Египте! И раз уж это не было для меня секретом-сюрпризом, то согласно её плану всё должно было начаться примерно так: С нами захотела поехать подруга жены, а с её работы, ещё и коллега выразила такое желание. И если подруга присоединялась к нам одна, то коллега – с семнадцатилетней доченькой и с бой-френдом. Более того, сын моей жены, как выяснилось позже, – чисто по совпадению купил путёвку в Шарм-эль-Шейх, но в другой отель – своей жене с дочерью. Период их отдыха мне был неизвестен, а путёвка на меня с остальной компанией укладывалась в срок 11 – 18 марта.
Короче говоря, мой юбилей должен был пройти как-то так: утром 13 марта жена с подругой, живущей с нами в номере, будят меня и поздравляют… не знаю – как именно, но я должен увидеть наш номер обвешанным надувными шариками, ленточками, букетиками и прочими атрибутами праздничного торжества. В ресторане, по инициативе жены меня должна поприветствовать и поздравить администрация отеля. Затем происходит выход в город – мы втроём + компания коллеги жены – тоже трое. Там мы встречаемся с невесткой и внучкой моей жены и таким коллективом идём в ресторан. Каким сюрпризом должен был оказаться для меня вечер… этого я уже не узнаю никогда.
Как бывает хорошо, когда какие-либо планы успешно воплощаются в жизнь. Однако в моей жизни, подобные ситуации – скорее исключение, чем правило. Мой юбилей – очередное тому подтверждение. Но обо всём по порядку.
Итак, за три недели до юбилея, моя жена, как и 10 лет назад купила для нас путёвку. На этот раз в пятизвёздочный отель Domina Coral Bay Oasis.
Что-то пошло не так сразу после покупки путёвки. В какой-то день у жены появились первые признаки простуды. А поскольку мы живём в квартире и спим вместе без масок, то через пару дней и я почувствовал недомогание. На тот момент у нас ещё была возможность отказаться от тура и вернуть наши деньги (20500 грн) практически без потерь. Но ведь тогда рухнут такие грандиозные планы! И моя жена, являясь медиком, взялась за интенсивное лечение. Массированный приём разнообразных медикаментов в какой-то степени дал ожидаемый результат. Тем не менее, за двое суток до вылета жена "сдала" свои позиции. У неё поднялась высокая температура с сопутствующими негативными ощущениями. И на тот момент она всё равно продолжала колебаться: лететь – не лететь. Ведь в этот период возврат денег был уже невозможен. Подруга жены Анна оставалась в полном здравии, так как живёт она одна. Я, не смотря на колебания температуры тела, всё же, благодаря лечению, чувствовал себя относительно здоровым… даже за несколько часов до вылета. В результате было решено, чтобы не пропали все наши деньги, я лечу с подругой жены. Тут ведь получалась вот какая ситуация: если бы отказался лететь и я, то подруга не полетела бы, даже будучи здоровой. Лететь с коллегой жены и её окружением ей не хотелось, так как она с ними даже не знакома, то есть, пропали бы и её деньги. А жена, даже оставшись дома одна, практически ничем не рисковала. Ведь в случае чего, в Киеве остался её сын, который всегда готов помочь любимой маме.
К началу регистрации, я с подругой жены встретился с остальными попутчиками. В 7:00 мы успешно взлетели, а к моменту нашей посадки в Египте, моя жена оказалась в больнице. Это выяснилось после того, как я по прибытии и поселении в отеле купил местную сим-карту и вставил её в смартфон. Погода в Египте впервые меня не порадовала. Хоть было и тепло, но пасмурно и ветрено. А к вечеру и у меня температура поднялась до 38̊ С.
Интуиция подсказывала мне, что предстоящий юбилей накрылся… не так уж и важно – чем. Начало этому уже было положено. На ужин я не пошёл из-за своего состояния, но за ночь я очень пропотел и почувствовал себя лучше. Правда, идти на завтрак желания, всё равно, не было. Лишь перед обедом я почувствовал себя абсолютно здоровым, благодаря чему всё же сходил с Анной в ресторан и полноценно пообедал. Остальная компания обедала отдельно. Увы, моя радость по поводу выздоровления оказалась преждевременной, ибо к вечеру моё самочувствие ухудшилось настолько, что я связался с турагентом Юлей, которая делала нам путёвку и страховой полис. Вот кому я теперь неоценимо благодарен. Эта девушка держала на контроле моё здоровье, практически до моего возврата домой, связываясь со мной в любое время суток. А в начале, поздним вечером 12 марта Юля сообщила мне, что она договорилась со страховой компанией о том, что за мной приедет машина, которая завезёт меня в госпиталь. Там меня обследуют и, если не будет показаний к госпитализации, меня привезут обратно… бесплатно. С собой мне нужно взять только паспорт и 30 долларов – заплатить за франшизу. Такое условие было прописано и в страховом полисе.
Пребывая в каком-то невообразимо ужасном состоянии, я сидел в своём номере и ждал, что машина подъедет к корпусу и увезёт меня в местную больницу. Таксистов, к примеру, пускали на территорию беспрепятственно. Наконец, около одиннадцати вечера зазвонил внутренний телефон, и мне сказали, чтобы я подтягивался на ресепшн. Пришлось одеться потеплее и отправляться в путь, который занял около десяти минут пешего хода. Еле доплёвшись до административного здания, я узнаю, что меня ждёт не автомобиль, а электрический открытый club car… наверно, чтобы довезти меня до ворот отеля. Не угадал! Оказалось – ещё дальше, и от ворот до блокпоста – метров 300 с ветерком вызвали во мне такой озноб, что мне показалось, будто я уже на крайнем севере. С посадкой в авто, похожее на такси у меня начался такой кашель, что водитель всю дорогу поглядывал на меня с испуганным видом через зеркало заднего обзора. Видимо, ради того чтобы избавиться от меня поскорее, он гнал машину с такой скоростью… Короче говоря, за несколько минут до полуночи я уже попал на ресепшн местного госпиталя.
Женщина-администратор оказалась единственным человеком в учреждении, знающим русский язык. Она очень вежливо попросила меня дать ей паспорт и 30 долларов, а затем сесть на мягкий диванчик и ждать. Ещё она заметила, что маска на моём лице чем-то испачкана и выдала мне совершенно новую маску! Чисто символично эта маска оказалась единственным подарком на мой юбилей…
На других свободных местах в зале ожиданий сидели ещё несколько русскоязычных туристов и тихо общались между собой. Вот так и начался мой шестидесятый день рождения. Кроме кашля, который я старался сдерживать, и общего плохого состояния меня ещё мучила сухость во рту. Как хорошо, что я догадался взять с собой бутылку воды… иначе я бы там умер от жажды. А так время от времени, ради экономии делая небольшие глотки, я представлял, что попиваю водку и, мысленно провозглашал для себя небольшие тосты. А как же иначе?! Юбилей всё же…
Развлечения? По иронии они выглядели невесело и монотонно. В течение двух часов от группы туристов каждые 10 -15 минут отделялась молодая блондинка в шлёпанцах на босу ногу, подходила к администратору и, показывая царапины в области пальцев правой ноги, рассказывала, как она, купаясь в море, зацепилась за коралл, и о том, что маленький кусочек застрял в глубине тела, в результате чего рана стала гноиться, вызывая сильные боли. Каждый раз администратор куда-то звонила. В ответ каждый раз приходил не один и тот же человек в белом халате, проводил небольшую лекцию и уходил. Я только представлял, что было бы, если бы администратор не владела русским языком и ничего не смогла бы переводить…
Ещё, нужно заметить, среди ночных гостей госпиталя, особо выделялся высокий парень возрастом до тридцати лет. Одет он был в белые джинсы и светлую расписную футболку. Лицо его было в ссадинах и глубоких царапинах, а вдребезги разбитое левое ухо заклеено несколькими широкими полосками пластыря. На белых джинсах, намного лучше чем на футболке были хорошо заметны обильные подсохшие брызги крови. Сидел этот человек, полулёжа, протянув ноги далеко вперёд, скрестив руки на груди и безмолвно глядя прямо перед собой. Всё это я увидел в самом начале и больше не смотрел в ту сторону. В какой-то момент парень вскочил с места и громко выкрикнул что-то невнятное, непонятно в чей адрес. Моей невольной реакцией на этот выпад стал поворот головы в сторону парня. Он это заметил и подошёл ко мне. От вида его окровавленного лица без маски мне стало не по себе. Однако, не смотря на устрашающий вид, он довольно-таки добродушным тоном выдал мне замысловатую фразу: "Ну что, дедушка! Будем жить!" К счастью это было всё, с чем он ко мне обратился. А я завис в раздумьях: что это было? Вопрос, утверждение или намёк? И надо же! Я, не имея ни детей, ни внуков впервые услышал что я – дедушка, именно в день шестидесятилетия! То, что я стал пенсионером, это понятно, но тогда получается что все пенсионеры – дедушки! Дожился… Соответственно получается, моё общее состояние… это похороны молодости! И тем не менее, коль напутствие получено, значит… Будем жить!
Наконец, в 2 часа ночи обо мне вспомнили! Провели меня в кабинет, где проверили температуру и артериальное давление. Затем в другом помещении мне сделали Компьютерную Томографию и… вернули в зал ожиданий. А уже в 3 часа меня попросили на выход. Там меня ждал настоящий реанимационный минивэн. Куда меня на нём повезут я мог только гадать. А перевезли меня… в другой госпиталь-пирамиду (это такая реальная форма здания). "Вот здесь меня быстро на ноги поставят, благодаря такому архитектурному решению строителей" – подумал я, но снова не угадал. Не имеет смысла подробно пересказывать о том, что со мной делали люди в белых халатах, ибо здесь был полный повтор действий предыдущего госпиталя, с той лишь разницей, что ожидать приходилось в коридоре, где мне жестами любезно предложили посидеть на скамье со спинкой из цельного листа… нержавейки! Даже будучи тепло одетым, я присел на секунду, будто на ледяную глыбу. Понятно, что ожидать приходилось стоя, а чтобы не упасть – опираться на стену. Кроме всего, в этом госпитале, в отличие от отелей – никто не знал русского языка, в результате чего со мной общались кроме жестов, с помощью смартфонов, на которые наговаривали арабские тексты и показывали их мне после автоматического перевода…
Около пяти часов утра меня вывели за пределы госпиталя… с чёрного хода, вручили папку с пакетом бумаг на арабском и английском языках и сказали: "Goodbye!" Я говорю: а как же трансфер в обе стороны? Бесплатно! – "Вye-bye" и помахав мне руками, двое арабов вернулись на территорию госпиталя. Эх… ещё бы сказали "Баю-бай", поскольку на дворе ещё темно. А я, пребывая в том же ужасном состоянии здоровья, с трудом поплёлся к дороге, по которой придётся двигаться к своему отелю.
Кому посчастливилось хоть раз побывать в Шарм-эль-Шейхе, знают не понаслышке – что значит пешком ходить по тротуарам вдоль дорог. Каждый таксист остановится около вас, посигналит и, выглянув из окошка, спросит: такси? И если таким образом пройти с километр, то за это время вас окликнут от десяти до двадцати таксистов, ибо каждый надеется что-то заработать на вас. Это, если гулять в окрестностях города днём. В предрассветной египетской мгле меня только через минут десять заметил одинокий ранний таксист. "Такси?" Я кое-как объяснил, что у меня нет денег, но они есть в отеле. К счастью таксист меня понял, а главное поверил мне. Через полчаса я уже рассчитался с ним на территории отеля и без задних ног откинулся на кровать в своём номере. Аня поинтересовалась моим здоровьем, коего у меня осталось, как кот наплакал.
Перед самым завтраком в наш номер пришли представители администрации и попросили документы, полученные мною в госпитале. Через пару минут я услышал приговор: так как из документов следует, что у меня подозрение на Ковид-19, то я должен собрать личные вещи и перебраться в отдельный номер в другом корпусе на изоляцию на 14 дней. И это при том, что путёвка у меня только на 7 дней!
После того как я обосновался в точно таком же, но другом номере, состояние моё ещё больше ухудшилось. Я практически слёг. Меня покинули и силы и аппетит, да и вообще – желание что-либо кушать. Всё, на что я теперь был способен, это – лежать и время от времени делать несколько глотков воды. А постоянный кашель довёл меня до такого состояния, что мне уже и жить не хотелось. А вот в планах администрации проглядывалась необходимость не дать мне умереть… от голода. Согласно этому плану мне на завтрак, обед и ужин приносили картонную коробку. В каждой из них лежали шесть больших лотков затянутых прозрачной пищевой плёнкой, благодаря чему я мог посмотреть – чем же меня угощают. В общем, чего там только не было! Одним словом – Изобилие! Причём такое, что одной коробки хватило бы на 3 - 4 здоровенных мужика. Забегая наперёд, хочу сказать, что такое обеспечение продолжалось три последующие дня подряд. А я все запечатанные лотки выносил из номера и аккуратно укладывал в мусорный контейнер. Говорить, чтобы мне всё это не носили, было бесполезно – меня никто не понимал. Единственное чего мне периодически хотелось, это горячего чаю, но в каждой коробке были только деликатесы к чаю, а у меня не было ни заварки, ни сахара, ни кипятка. Только благодаря Ане, мне удалось убедить администрацию приносить мне кроме прочей еды – апельсины и мандарины, и то, я их получал только в конце следующего дня и в остальны дни. Вот это и была моя еда на весь период изоляции – 2, максимум 3 цитруса в день.
Ну вот… в принципе я вкратце и описал – как я стал пенсионером. Больше слов пошло на предысторию. Зато мне, день моего юбилея запомнится на всю жизнь. В заключение этой истории остаётся добавить, что меня для полного счастья в ночь с 13 на 14 марта искусали местные комарики, хоть более мелкие чем наши, но более злобные. А что касается моей болезни, турагент Юля добилась, чтобы ко мне пришёл доктор и взял пробу на Полимеразную Цепную Реакцию (ПЦР). Это произошло 16 марта. Через сутки результат анализа показал, что наличие в моём организме коронавируса не подтвердилось. Меня выпустили из-под стражи, и я вернулся в номер, в котором поселился изначально. Анна, оставаясь здоровой, конечно встретила меня без объятий, но благодарность я ей объявил самыми лучшими словами. Дело в том, что только благодаря ей, я почувствовал себя более-менее нормально. Она, общаясь с моей женой и с турагентом, покупала в аптеке рекомендованные препараты и, кроме того, всё для чая, взятое в ресторане передавала мне через охранника. А перед тем она добилась, чтобы мне на третий день принесли электрочайник…
Вот таким образом наш "отдых" и подошёл к концу. На следующий день мы благополучно улетели в Киев.
ЭПИЛОГ
…Представляю – как я заинтриговал читателя! Не сомневаюсь, каждый человек с нетерпением ждал того момента, когда я стану миллионером, а главное – как? А тут в начале описываются времена, когда я был пионером… и вот в Итоге я становлюсь всего лишь пенсионером! Ну и наверно все подумали: видимо в названии произведения – опечатка! А я вот хочу спросить у читателя: а почему невозможна ассоциация понятий – пенсионер и миллионер? Доработал человек добросовестно до пенсии и стал миллионером! Вот это и был бы заслуженный отдых! А работает пусть – молодёжь. Но какую мы имеем реальность? Доработал человек до шестидесяти и имеет букет болезней и денежное довольствие ниже прожиточного минимума, а хочешь пожить ещё немного? – продолжай работать!
...Вот и я туда же. Хоть статус пенсионера уже получил, но работать продолжу обязательно. Даже не смотря на то, что я всё же стал миллионером!
За месяц до дня рождения я обратился в пенсионный фонд для оформления пенсии. А там, естественно среди прочей информации о человеке, собирают отовсюду все сведения о его заработной плате. Так вот, я узнал что я за свой трудовой стаж заработал сумму превышающую 982 тысячи гривен! А вот на данный момент после получения очередной зарплаты и отпускных, я не сомневаюсь, что мой доход превысил один миллион. Таким образом, вот вам и ответ на вопрос: как я стал миллионером? А выше описано, как меня жизнь наказала за это. Выходит – неправильно я жил… нельзя было тратить заработанные деньги на развлечения! Только на пищу, одежду и крышу над головой. Остальные доходы – на депозит. Тогда бы я, став пенсионером, обладал миллионом реально и мог бы его тратить на поездки за границу и прочие удовольствия.
Вот оно как получается… прямо-таки хоть начинай жизнь заново. А прожив 60 лет более правильно, нужно написать рассказ с названием – "Как я стал пенсионером"…
31.03.2021
23:45
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909706
дата надходження 01.04.2021
дата закладки 01.04.2021
***
Муза вечно молода,
Не берут её года,
Но наверно, её время
Неземного измеренья.
***
Браво! Стихи сочинились на славу,
Оттепель, знать, принесла вдохновение?
... Нет! То красавица-Муза шептала
Строфы о чудных погодных мгновениях...
***
Муза! Ночью меня не буди!
Утром, в девять часов приходи.
... Вряд ли Муза исполнит желание:
Ей, ЦАРИЦЕ, и вдруг... расписание?!!!
***
От усилий мало прока
Если Муза так жестока,
Ну а может есть секреты,
Коль покинула поэта?
***
Спустись с небес на землю. Наждаком пера
Зачисти заусе'нцы все до блеска!
Свой камертон души настрой на счастья лад,
Вернётся Муза с творчеством чудесным!
***
Когда душа с поэзией в содружестве
А сердце волю автора вершит,
Дарите оды о любви подруженьке,
Взаимность продлевает нашу жизнь!
2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909415
дата надходження 29.03.2021
дата закладки 31.03.2021
Прилітайте, лелеки, додому,
До рідненького милого крову,
Де чекають невтомно долини
І від смутку душа відпочине
Бо чужина - нерідная ненька,
Не зігріє чужа Вас земелька,
Лише рідна домівка, як мати,
Буде вірно любить і чекати
Прилітайте, лелеки, додому,
Я зустріну Вас ласкою знову,
Подарую приємну хвилину,
Обігрію, як ненька дитину
Ось, Ви вже на порозі до хати,
Не стомилась, рідненькі, чекати,
Щемна мить - ось і щастя в домівці,
Навіть лист посміхнувся на гілці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909503
дата надходження 30.03.2021
дата закладки 31.03.2021
Розстелю я рушник той, що ненька мені вишивала,
Ніжний погляд проник, бо у нього всю душу вкладала,
На святім полотні вигравали кетяги калини,
У красі неземній дарували найкращі хвилини
Ось, розкинувся двір, а на ньому рідненька криниця,
Стільки літ із тих пір, а вона мені часто так сниться
І розкішна верба, що схиляла привабливі віти,
Там сховались літа, у яких ми іще були діти
Ніжно милий жасмин заглядав у прозоре віконце,
Милувався весь світ і чарівно вже сходило сонце,
Розкривавсь тихо день, дарувавши зворушні хвилини,
Чулись звуки пісень, як відлуння прекрасне дитини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909611
дата надходження 31.03.2021
дата закладки 31.03.2021
Ще у гостинній, я помітив підозріле:
В квартирі був ще хтось: «Сестра моя, одна», -
Соложка відверталась жартами і тілом
Від зацілунків моїх: «Це – Адель. Вина?»
Адель у спальню юркнула, Соложка ж –
Притиснула за спину, й за шари:
«Я зроблю потім – все що ти захочеш.
А зараз, йди в кімнату до сестри»
Та я не йшов, й вона зі мною разом
Ввірвалась, й в ліжко, силою. Адель:
«Та що ж ти коїш, сестре?..» А та пасок
З халату витягла її, й мене – в тунель.
Погано пам’ятаю, тільки руки сильні
Штовхали в …ззаду у Аделькиний розжар.
Яка і дикою, і ніжно шепотильною
Мене купала в собі, мов олій – ножа.
На кухню вийшла, та́кож голою, Соложка.
Присіла, й дякувати почала́, …порожньому.
30.03.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909614
дата надходження 31.03.2021
дата закладки 31.03.2021
Чего не совершаем из-за пьянки:
И ссоримся, дерёмся, а с детьми ,
Своими – нарушаем дозы-грани,
И на всю жизнь им шрамы, и томит…
…А вырвавшись из состояний зомби –
Не факт, что примут, что поверят, что простят.
Скольки́х из нас изводит и коробит
За горькие слова, дела, спустя…
В саду, колючки – сразу косят, сапкой.
Мы, от возможных, ёжимся, царапин.
30.03.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909613
дата надходження 31.03.2021
дата закладки 31.03.2021
Приапрельем, свиданки - обещаны…
Ветер ,сносит с ума пенопластность.
Где и не собирался, а вижу:
…В переулках, красивые женщины
Будто бы говорят, улыбаясь:
Ты там сам будь нормальным, а мы уж…
29.03.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909396
дата надходження 29.03.2021
дата закладки 29.03.2021
Смакотний вітер – сонцем
По стриманій морозом
По стриманому снігом
Традиціями й віком
Прискорюються рухи
З домівок-мушль забутих
…По репаним судинах
Несуться ендорфіни
Насичені повітрями весни.
І ухкають у небо – лиш гукни..
17.02.17 – 18.02.21рр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909394
дата надходження 29.03.2021
дата закладки 29.03.2021
Я мелодией, царя́щей на рассвете
Просыпаюсь в этот мир неповторимый!
Каждый миг, суля́щий новые сюжеты,
Я вдыхаю... О ТЕБЕ...мною любимый!
И касаясь, лишь едва, о твою душу,
Я тону в глазах, таинственно-маня́щих!
Невозможно море выбросить на сушу!
Так же... ЧУВСТВ МОИХ, к тебе благоволя́щих!
❤
p.s.
Ежедневным штормом хлещит мою душу!
Успокоиться сумею я едва ли?
Нерешимостью отчаянно всё рушу
И в стыдливости чрезмерной погибаю!..❤️💔...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908929
дата надходження 23.03.2021
дата закладки 29.03.2021
Батькам
Сині очі його із портрета
Умовляють: тримайся, дружино.
Чуєш, тиша виспівує ретро
Наших літ проминулих ужинок
Із загущених тернами нетрів.
Її погляд ковзнув по кімнаті,
По ще свіжім букетику лілій
Й порцелянових лебедів білих,
Зачудовану пару крилату.
Оберіг—їм піднос на весіллі.
Отой птах не покине лебідки
І до ирію ввік не полине.
Обійматиме щастя єдине,
З крил збираючи срібні лелітки.
Без журби не впаде ні сльозини…
Порцелянові лебеді білі—
Велемовний піднос на весіллі—
З-за межі залишився на спомин
Як подружньої вірності промінь,
Незгасимий в хмільні заметілі.
Порцелянові лебеді білі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909105
дата надходження 25.03.2021
дата закладки 29.03.2021
На колоді біля тину
Посідали молодички,
Обговорюють Галину
(Це уже ввійшло у звичку).
-Наша Галька - та ще птиця,-
Каже Вірочка поважно,-
Хитра, як ота лисиця,
І в коханні легковажна.
-Свою пристрасть не ховала,-
Мовила єхидно Віка,-
За п’ять років уже мала
Аж чотири чоловіки.
Перший - знав усі ремесла,
Другий, Єрофей, електрик,
Третій - плиточник і тесля,
А четвертий був сантехнік.
Галя мала добру вдачу,
Вміла так розставить сили,
Що мужі (всі не ледачі)
Безкоштовно все зробили.
Тепер в неї - єврохата,
Всі їй сиплять компліменти,
Усі бувші справно платять
На своїх чад аліменти.
-А що ми, дівчата, маєм?-
Каже крайня молодиця,-
Один чоловік миршавий,
Як не ледар, то п’яниця!
-Нам достаток тільки снився,-
Сумно мовила Ілонка,-
То хто в дурнях залишився:
Ми, чи Галька-вітрогонка?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892769
дата надходження 25.10.2020
дата закладки 24.03.2021
В мою весну тендітну тихо стукав,
Як краплі-перли юного дощу.
У подумках душі тягнулись руки,
І сонця проникав крізь землю щуп.
В мою весну проходив лабіринти.
Окрилений ти птахом прилітав.
Гігантське небо квітло гіацинтом
Були у тебе тисячі підстав.
В мою весну вдихнув ковток повітря,
Насичений співучістю сплетінь.
І досі мариться мені те світло,
Твоїх бракує теплих шепотінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908968
дата надходження 24.03.2021
дата закладки 24.03.2021
Береза стояла, зажурені очі
І тихо вдивлялась у зоряні ночі,
Журбою укрила оголені віти
Та серце не знало де сльози подіти
Схилилась низенько, торкала все струнку,
Шукала у світі вона порятунку
Та щось все мовчало - лиш дихання чути,
Березі так тяжко образу забути
І віти ще нижче схилились у сумі,
Завмерши на хвильку у трепетній думі
І тихо скрапала сльоза у красуні
Та чулася пісня зворушна в відлунні
На мить зупинилась, поглянула в небо,
Для щастя багато мені і не треба
Та знаю, в житті без тепла і любові -
Не буде ні в кого щасливої долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908851
дата надходження 23.03.2021
дата закладки 24.03.2021
А ти хотів кружляти у танку,
Із ніжно чарівливою красою
І в неповторно сніжному листку
Згадати мить найкращу із зимою
Коли земля вкривалась полотном
І грали водевілем заметілі,
Ти доторкався трепетно чолом,
Що пробігав мороз по моїй шкірі
І все сплелося - холод, почуття
Та ти вертався в трепетні події
І набирало обертів життя
Та так збувались неповторні мрії
А ти хотів кружляти у танку,
Із ніжно чарівливою красою,
А серце відчувало вже весну,
Назавжди розпрощавшись із зимою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908754
дата надходження 22.03.2021
дата закладки 24.03.2021
Ось вже на порозі, ніжна пані,
Пише неповторно, як в романі,
Заглядає в сад помалювати,
Щоб з весною ніжно привітати
Скоро вже бруньки укриють віти,
Обіймуть гарненько, ніби діти
І ласкавий промінь доторкнеться,
Кожне личко ніжно посміхнеться
А верба розпустить свої коси,
Щоби умивали ніжні роси
Та світило сонечко, як ненька,
Зігрівалась променем земелька
Я так хочу швидко все відчути,
В образі весняночки побути,
Смак впіймати зелені, травиці
Та попить джерельної водиці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908651
дата надходження 21.03.2021
дата закладки 24.03.2021
По мотивам стихотворения Сабиллы "Осколки чувств"
Наша любовь – как хрустальная ваза –
Приятна на ощупь, красива для глаза...
Нашими чувствами вечно полна,
И крепкою может казаться она.
Но нужно по жизни её пронести,
Как бы там ни было трудно в пути.
И чтобы её никогда не разбить –
Самоотверженно нужно любить.
А случилось той вазе разбиться,
И вошла в одно сердце частица? -
Это уж значит – и после разлуки
Почти неизбежны душевные муки!
Но если и склеить разбитую вазу –
Можно подумать, будто бы сразу
Всё будет так, как было и прежде...
Однако легко обмануться в надежде.
А чувствами вазу наполнить опять?
Увы, через трещины всё протекать
Будет незримо, но всё ж неизбежно,
Как бы виновник ни вёл себя нежно,
Но если не смог он любовь уберечь,
В сердце осколок как будто картечь
Шевельнётся и вызовет долгую боль...
Что ж, разбитая ваза – уже не любовь.
07.10.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890954
дата надходження 07.10.2020
дата закладки 23.03.2021
Я выучила три небрежных взгляда,
Я знаю ложно-равнодушный вздох.
Я завтра буду вам представить рада
В ресницах спущенных запрятавшийся рок
А Вы мне улыбнётесь безмятежно,
И сделаете только три хлопка.
И смутно-снисходительно и нежно
Вы скажете «прелестно неловка»
Вы скажете «заученный сценарий,
Но слишком узкая и старовата роль.
Задвиньте шторы.Следуйте морали.
Я Вам приснюсь.В миноре.До бемоль.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905238
дата надходження 18.02.2021
дата закладки 20.03.2021
Почали знання давати
З економіки у школі,
Легко все було вивчати
П’ятикласнику Миколі.
На уроці вчитель каже:
-Двадцять гривень кожен має,
Хто задачку цю розв’яже –
Бізнесменом скоро стане.
Тут не треба задніх пасти ,
Всі давайте міркувати:
Куди гроші можна вкласти,
Щоб прибуток з цього мати?
-На цю суму,- каже Жанна,-
Я куплю пучок розсади,
А як вродять баклажани –
Їх продам і буду рада.
Тут продовжила Агата:
-Можна виростити качку,
В неї будуть каченята,
Продамо - і є заначка!
Коля руку підіймає:
-Довго думати тут нащо?
Варіанти підбираю,
Та мені такий найкращий:
На ці гроші до бабусі
Я автобусом поїду,
Мій приїзд, тут не хвалюся –
Така радість їй і діду!
На квиток - я так міркую:
Двадцять гривень витрачаю,
День у них я погостюю –
Двісті гривень уже маю.
У нас родичі хороші,
Вони щедрі, їх багато,
На поїздки в гості гроші
Дуже вигідно вкладати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908546
дата надходження 20.03.2021
дата закладки 20.03.2021
А хочеш, я прийду до тебе в снах,
Де аромати шлють чарівні квіти?
І з радістю залишуся в думках,
Щоб від краси зцілитись та прозріти?
Я розмалюю барвами життя,
Зворушно чарівними вечорами
І шлях вкажу в щасливе майбуття,
Твій світ наповню вірними думками
А хочеш, пташкою полину у світи,
Щоби в небессях подихом лишитись?
Чи зможеш ти до мене так дійти,
Щоби назавжди поруч поселитись?
А хочеш, заспіваю, як струна,
Що аж душа розкриється навіки?
Який же смак дарує нам весна
І як цій казці, любий, не радіти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908544
дата надходження 20.03.2021
дата закладки 20.03.2021
Спасибі, рідненька, за миті в колисці
І ніжну калину, що грала в намисті,
За казку чарівну, що слухала вночі
І ласку найкращу, і люблячі очі
За слово в любові і нііжність казкову
Та промені сонця, що пестили мову
І світло в хатині від серця і ласки,
Як руки тягнулись до милої казки
І вік не забути привабливі миті,
Твоєю любов'ю у книжечку зшиті
І серце гаряче, що лід розтопляло,
В любу непогоду від бід захищало
Спасибі, рідненька, та слів вже немає,
Хай серденько, ненько, за все вибачає,
Що може в дитинстві тебе засмутила
Та знаю, матусю, ти завжди любила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908442
дата надходження 19.03.2021
дата закладки 20.03.2021
ВІТАЮ ВСІХ ІЗ СВЯТОМ,
ДОРОГІ МОЇ ДРУЗІ!!!
Поезія, Поезія,
Єднає покоління.
Нема вона обмеження,
То, Божий дар і вміння.
Приносить радість у життя,
Збагачує чийсь досвід.
Дарує світле майбуття,
До когось кличе осінь.
Навчає єдності усіх,
Збирає в рідне коло.
Підвищує комусь успіх.
І зичить добру долю.
Веде завжди вона вперед,
Як вірити й любити.
Не поважати лиш себе,
Потрібно в дружбі жити.
Поезія, Поезія,
То солов'їна мова.
Барвінком нехай стелиться,
Любов у кожнім слові.
НАТХНЕННЯ ВСІМ, БЛАГОПОЛУЧЧЯ І МУЗИ ЩОДЕННО!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908454
дата надходження 19.03.2021
дата закладки 19.03.2021
Там запах літа і трав,
І скопаної землі..
Дрібненькі бульби в руці -
Насіння в іншу набрав -
Як час,крізь пальці тече
У соняхів на виду..
Жоржини й айстри в цвіту-
А ти-дитина іще..
За річкою,на горбі
Вдихаєш ледь не весь світ!
І маргаритки з трави
Моргають нишком тобі.
Гарячі в сонці стежки
Завжди до хати ведуть -
Ікони в ній рушники
Від бід і зла бережуть..
І бабця і дідо там
Здорові,ще молоді..
Якби ж вернутись літа
Оті щасливі могли!
І в три ряди подушки,
І м’яти запах кругом..
І щастя йде навпрошки
Дитинства милим селом! .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908334
дата надходження 18.03.2021
дата закладки 19.03.2021
Я до тебе тихо підійду,
Доторкнуся ніжно до лиця
І відчуєш знову ти весну,
Не погасли, знаю, почуття
Я загляну в очі дорогі,
Бачу, що вогонь зовсім не згас,
Ти мені всміхнешся, як весні,
Нагадавши трепетно про нас
Доторкнешся ніжно моїх вуст,
А вони засяють, як зоря,
Я тобі чарівно посміхнусь
І відчуєш справжні почуття
Заспіває пташка у саду,
Сміло зашумить зелений гай,
Я відчую серденьком весну
І пісенно ніжний дивограй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908327
дата надходження 18.03.2021
дата закладки 19.03.2021
[b]Я[/b] сумую по рідних стежках,
[b]В[/b]сі думки, як життя перебрала
[b]І[/b] в душі наяву і у снах
[b]Д[/b]ивовижні хвилини чекала.
[b]Ш[/b]епіт ніжний лісів і гаїв
[b]У[/b] весняній красі розчинявся,
[b]К[/b]рай дороги ліхтар мерехтів,
[b]А[/b] здавалося промінь ховався.
[b]Л[/b]іс іще, як завжди гомонів,
[b]А[/b] гаї заспівали мотиви,
[b]Н[/b]іжна хвиля п'янких почуттів
[b]Е[/b]моційно лунала красиво.
[b]З[/b]ащеміло на серденьку так,
[b]А[/b]ж глибинно відчулись мотиви,
[b]Б[/b]ерезневий в душі зорепад
[b]У[/b] красі чарував так грайливо.
[b]Т[/b]и стояв і дивився у даль,
[b]Н[/b]еймовірні згадались картини,
[b]Є[/b] в природі тендітна вуаль,
[b]С[/b]міло шаллю вкриває стежини.
[b]Я[/b] торкнулася думкою сну,
[b]Й[/b]ого ніжність схиляла в дрімоту,
[b]В[/b]мить додавши мотиви в весну,
[b]О[/b]бійнявши красу й насолоду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908224
дата надходження 17.03.2021
дата закладки 19.03.2021
Дневное небо близко, рядом:
Плывут, клубятся облака,
И солнышко лучистым взглядом
Смеясь, взирает свысока.
Вечерний сумрак закрывает
Закатом солнышку врата,
Вальяжно, чинно выплывает
В синь неба первая звезда.
Седая Вечность охраняет
Ночного неба тихий сон,
Всю ночь, глазами звёзд мигая,
Дробится в зеркалах окон.
Петух пропел в деревне где-то,
открыть врата приходит час...
… Так, от заката до рассвета,
Глядит Вселенная на нас...
2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908064
дата надходження 15.03.2021
дата закладки 15.03.2021
Місцями дощитиме,місцями сніжитиме..
Життя будем жити ми
З приємних дрібниць-
З ночами і ранками,з розмовами й сварками,
З будинками й ганками
І з світлом крамниць..
З морозом і квітами,з серцевими ритмами,
З нежданими примхами -
У нас і в небес..
З дитинством і старістю,з доцільністю й марністю,
І з горем,і з радістю -
Зі шлейфом чудес!
Із кавою й печивом,і з криком,і з шепотом,
З піснями і щебетом,
З коханням на щем..
Місцями дощитиме, місцями сніжитиме -
І будем любити ми
Допоки живем!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908057
дата надходження 15.03.2021
дата закладки 15.03.2021
У нас найкраща Батьківщина!
Красива,сильна,молода!
Родюча, гарна як перлина...
А чистая,немов вода!
Її люблю я усім серцем,
Неначе матінку свою,
А ще я кожен день за неї, постійно Господа молю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908049
дата надходження 15.03.2021
дата закладки 15.03.2021
Я знову помандрую у світи,
Ромашкою всміхнуся там де ти
І щедро розмалюю майбуття,
Я янголом торкнуся почуття
Туди де не лишалися сліди
Та ще потрібен час, щоби дійти,
Де сторінки писатиме життя
Про справжні, неповторні почуття
І стежка ще зовсім-зовсім чужа
Де не відчула трепету душа
Та сонце пестить променем не так,
Лиш згадка залишилася в думках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908038
дата надходження 15.03.2021
дата закладки 15.03.2021
Недалечко, біля балки,
Тут зібралися вже зрання
Всі мисливці і рибалки
Відкривати полювання.
Риби в сторожа купили,
Бо ставки тепер приватні,
Ліси теж переділили –
Хазяйнують люди знатні.
Біля гаю походили,
Хтось там стрільнув для годиться,
І багаття розпалили:
Є вже риба, сало, птиця.
Андрій качку взяв до столу,
Петро викрав стару квочку…
Юшка й каша вже готові –
Посідали в холодочку.
Одноразові стакани
Підключились до процесу –
Від найстаршого Степана
До найменшого Олеся.
Пішли тости, побажання:
За ліси, повітря й воду…
Головне у полюванні –
Щоб не нищити природу.
Грету Тунберг зачепили
(Шведську дівчинку згадали),
Скрізь кричить вона щосили,
Щоб довкілля рятували.
Виступ слухали Кіндрата:
-У мисливській кожній спілці
Треба Нобеля вже дати
Звичайнісінькій горілці.
Дякуючи їй, живими
Залишились зайці й кози,
Водоплавна вся пташина
Проживає мирно в лозах.
Гуси, вепри і лисиці,
Лосі і маленька білка -
Їх від смерті (це не сниться)
Відведе завжди горілка.
Нехай знають всі народи,
Що, росою ранком вмита,
Буде квітнути природа
Поки є в нас оковита!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908040
дата надходження 15.03.2021
дата закладки 15.03.2021
А после ветра
И открытия окошек.
Гидромецентр
Вновь пугает снежной крошкой.
А из известий –
Где нашли скелеты мёртвых.
Кого – на месте…
Когда с земли жизнь будет стёрта.
А после ветра,
Что вкусностями странствий манит,
Глоток десерта -
Твоё прикосновенье к ткани…
12.03.21р..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907908
дата надходження 14.03.2021
дата закладки 14.03.2021
Каяття - яке потрібне нам самим?
Непорядне в забуттєвій бахромі
Дістається, сонцями переосмислюється:
І знову аура людей - квіткова китиця.
Наче вікна – навстіж, чутко й легше дихається.
У серця - вітри у пахощах надій.
…Як же солодко – в блаженній чистоті.
13.03.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907909
дата надходження 14.03.2021
дата закладки 14.03.2021
Сорочку гарну вишила тобі,
Червоними та чорними нитками,
Усе, що так тримала у душі,
Я простелила ніжними рядками
На ній стежина де мене зустрів,
Яка вела зворушливо до хати,
Ти так тоді до глибини хотів,
Відчути смак прекрасного - кохати
І квіт весняний в пахощах кружляв
Та почуття співали у дуеті,
А сад красою ніжно напував,
Додаючи чарівності сюжету
Сорочка вигравала, як життя,
Червоними то чорними нитками,
Розносились по світу почуття,
Співаючи в дуеті голосами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907801
дата надходження 13.03.2021
дата закладки 14.03.2021
Прийшов тато з пилорами,
Запитав малого Гриця:
-Ти не знаєш, чому мама
Стала лагідна, як киця?
Встала, всім на диво, рано,
Не кричить, не вередує,
І на кухні так старанно
Щось смачненьке нам готує.
-А я знаю, що за лихо,-
Засміялись очі в Гриця,-
Чого мама така тиха,
Усміхається, не злиться.
Може бути дві причини:
В мене відповідь готова,
Чом змінилась якимсь чином
Наша мама так раптово.
Щось задумала, бо довго
Приміряла сукні модні,
Або зранку щось серйозне
Вже накоїла сьогодні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893459
дата надходження 31.10.2020
дата закладки 12.03.2021
я ранок ношу в собі
виношу його з собою
без мене він був один
тепер нас із ранком двоє 🙂
я кожного дня учусь
всміхатися перехожим
як сонце свічусь чомусь
бо трохи на нього схожа
куди б не ходила в світ -
від тебе я недалечко
і щось ще візьму й тобі
у спільний щасливий вечір...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907710
дата надходження 12.03.2021
дата закладки 12.03.2021
А ти прийдеш, коли зовсім не жду
І синь небесну вкриють ніжно хмари,
Як світ побачить ранішню росу,
Накинувши в життя душевні чари
Впаде листок, забутий на гілках,
Останній, що лишивсь тобі на згадку,
А ти полинеш думкою в літа,
Згадавши неповторно милу казку
Війнуть зворушно миті дорогі,
Торкнуть чутливо ніжністю своєю
І зрозумієш, що на всій землі -
Була завжди я тільки лиш твоєю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907706
дата надходження 12.03.2021
дата закладки 12.03.2021
Мужчин считают сильным полом.
У них надёжное плечо!
Они – поддержка и опора!
И поцелует горячо.
С годами кровоточат раны.
Тревожных мыслей целый шквал.
Не спят ночами ветераны,
В горячих точках кто бывал.
Наш слабый женский пол - вынослив!
Мы приспособились вполне.
Мы легче переносим осень.
Сложнее - травмы на войне.
Наши свиданья - крайне редки.
Но всё равно мы будем ждать.
И пусть стихи, словно таблетки
Помогут дружбу продолжать…
12. 03. 2021. Мой рисунок- тушь, перо. ватман.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907716
дата надходження 12.03.2021
дата закладки 12.03.2021
Нам на Масницю вареник -
Заборонений, на вулицях…
Кажуть, до смачних й кумедних -
Короновірус тулиться.
…Але ми, його - в налисник!
Й там, у джемі, і …зависне.
10.03.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907623
дата надходження 11.03.2021
дата закладки 11.03.2021
Как время с возрастом летит!
Добром восполним дефицит.
Его всегда нам не хватает.
За ним торопимся, бежим.
От нас всё время убегает!
Мы им отнюдь не дорожим.
Мы тратим время по-пустому.
С утра понежиться влечёт.
Доступна леность - холостому.
В семье - делам не мерян счёт.
Догнать мечтаем непременно.
Чтобы не сбиться нам с пути.
Но планы рушатся мгновенно.
Просила Бабушка придти.
После работы встретил Друга.
Он был весёлый и хмельной…
И пусть простит меня супруга.
Обязан проводить домой.
Давайте экономить время!
Творить ДОБРО – Сам Бог велит!
Уносит радость время-бремя.
Добром восполним дефицит.
28. 02. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906359
дата надходження 28.02.2021
дата закладки 11.03.2021
Загадаю я бажання,
Милі мрії, сподівання,
Миті, що життя дарує -
Знову казка нас милує
Дивні, гарні наші долі,
Сніг іскриться, ніби зорі,
Сміло сипляться сніжинки,
Як привабливі перлинки
Закружляв світ в водевілі,
Рухи ніжні та умілі,
Всі радіють, що за чари
Нас в таночку закружляли?
Підійнявся сміло вітер,
Закружляв мінор у вітах,
А сніжинки, ніби феї,
Покривають всі алеї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907617
дата надходження 11.03.2021
дата закладки 11.03.2021
Ох, нетрудно ошибиться вам в пути,
Взять и мимо половиночки пройти,
Не красавица, скромна она, тиха',
Не бросается, как в омут, в блажь греха.
А стервозные бабёнки тут, как тут,
Веселы, смеются звонко, глазом жгут,
Разбросали сети, ловят молодцо'в,
Как весною в лужах дети - окунцов.
Осмотритесь, приглядитесь не спеша,
Пусть откроется вам тайная душа,
... Если ж душу не сумеете найти,
С молодухой этой вам не по пути.
2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907629
дата надходження 11.03.2021
дата закладки 11.03.2021
Підкотив, до Люсі, доньки тракториста.
У селі, вона - ні з ким десь майже місяць.
…На її столі, з планшетика між гречкою -
Три ….обличчя чоловічі дужі, й речі.
Каже: «Так тепер знаходять наречених:
У фейсбуках, соц.мережах, а не в лісі!»
…І щоб я не заважав тут, навіжений...
09.03.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907491
дата надходження 10.03.2021
дата закладки 10.03.2021
Той, которой не успел или не смог,
Подсознательно, в упряжке, не хотел,
Той, кого и не позвал на свой порог.
Той, с которой не босячились в дожде.
…Не стучит клавиатура. Экстрасенс
Говорит, причина – я, а не она.
Восьмимартовский аортовый разрез
Раскурочивает сердце на тона…
В красном, чтобы для неё всё - лучше всех!
В спарже, чтобы для меня – мой тёрпкий путь.
Для неё, меня, а …а – для нас?
--Успех,
Лаймный, за глоточек слов не обессудь…
09.03.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907490
дата надходження 10.03.2021
дата закладки 10.03.2021
Прибула в село Маруся
З нареченим Домініком,
Познайомила бабусю
Із майбутнім чоловіком.
Тут старенька побажала,
Щоб жили довіку в парі:
-Для весілля буде зала
В ресторані, а не в барі.
Бо таке лиш раз буває:
Гроші ми на це зібрали,
Значить, вас Господь єднає,
Щоб розлуки ви не знали.
-Що ви, бабцю? Що за мода?
Не така у мене вдача:
Заміж один раз виходять
Некрасиві і ледачі.
Кожен шлюб у мене вдалий,
Я характер маю впертий…
Краще сядьте, щоб не впали:
Нік у мене вже четвертий!
Крапку ставити ще рано,
Тут не знаю я упину,
Бо одна із забаганок –
Ощасливити мужчину.
Не моя вина у тому
(Правила тотожні з віком)
Треба дати холостому
Шанси стати чоловіком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907492
дата надходження 10.03.2021
дата закладки 10.03.2021
Я верю, новый день,
Рассветами согретый,
Укажет верный путь
Чужому кораблю.
И кто-то прокричит
На целую планету
Без края и конца
Заветное "Люблю!"
Прорвётся небосвод
Дождями над пустыней:
Росток получит шанс
Один на миллион.
Кому-то новый день
С утра подарит сына!
Кого-то унесёт...
Ну, что ж, - таков закон!
Угрюмое лицо
Наполнитcя улыбкой,
Ведь опыт неудач
Вдруг принесет успех!
Опомнятся враги:
Всё в этом мире - зыбко!
И между двух огней
Наступит мир для всех!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907438
дата надходження 09.03.2021
дата закладки 10.03.2021
( экспромт)
Я в автобусе не спала.
Остановку прозевала.
Что ж на это повлияло?
Над стихами размышляла.
Вдруг откуда рифма взялась?
Красотою отличалась.
Я внезапно испугалась…
Чтоб она не потерялась…
Карандаш скорей достала.
Будто репортаж писала.
Но сюжет не убегает.
Мои мысли соблазняет!
Пассажиры догадались.
Что стихами увлекаюсь.
И советуют сердечно –
Лучше ехать до конечной.
В стихах писала про людей,
Не надо хмурить им бровей.
Пусть каждый знает и поймёт –
Всегда Улыбка всем идёт!
Ведь этот ШАРМ недорогой!
И постоянно он со мной.
Всех улыбка украшает.
Пусть она не исчезает…
Лишь приветливые лица,
Без притворства и амбиций –
Привлекут разговориться
И проблемой поделиться.
Эта радость нужна людям.
За неё вас не осудят.
Ведь людские отношенья
Слаще мёда и варенья.
Прочитала всем куплеты –
Злободневные сюжеты.
Мой маршрут уж завершался…
ВЕСЬ АВТОБУС УЛЫБАЛСЯ!
09. 03. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907450
дата надходження 09.03.2021
дата закладки 10.03.2021
Як крають серце страх і нерішучість.
І мжичка сиза сиплеться з небес,
Щоб втамувати давнюю жагучість,
Дійду до тебе через сотню плес.
Хоч сумніви повилися плющем,
І смуток гостро вп*явся пазурами.
А з глибини душі - болючий щем, -
Малює думка образ піктограмно.
Відкину гордість, певне, й переляк.
Мені самотньо в світі хаотичнім.
Не знаю, як дійти до тебе, як?
Дійду! Мине ця сиза в серці мжичка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901499
дата надходження 16.01.2021
дата закладки 10.03.2021
Словесное хулиганство (ПАЛИНДРОМСТВО)
из сборника пародий на ХОККУ
***
ТЕЛ ПЕРЕПЛЕТ –
ТЕ ЧЕРЕПА НАПЕРЕЧЕТ,
— ТЕ У ТЕСНОГО, БОГ… ОН СЕТУЕТ.
***
К истоку цикла: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882827
P.S. Прилагаемая картинка из Интернета... (наложение текста моё) демонстрирует один из вариантов такого переплетения...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907487
дата надходження 10.03.2021
дата закладки 10.03.2021
Любі жінки! Чарівні наші поетеси,
У цей святковий день весняний -
Хай обійдуть вас негативні стреси,
І на руках вас носить ваш коханий.
Хай радують вас також ваші діти,
Батьки, брати та й всі чоловіки,
Не позбувайтеся бажання - молодіти,
Не тільки нині, а й у всі роки.
Залишайтесь завжди з нами в клубі
І вічно радуйте нас добрими віршами,
А от же знайте, поетеси наші любі, -
Наш Клуб - ваш п'єдестал пошани!
08.03.2021
P.S. Для русскоязычных поэтесс я сделал картинку-шутку.
Эта гифка вращается чтобы было понятно, что каждая строка -
ПАЛИНДРОМ, т.е. имеет одинаковую последовательность букв
в обоих напралениях. Аналогичная картинка-поздравление,
но не палиндром, находится здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=62202
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907251
дата надходження 08.03.2021
дата закладки 08.03.2021
К успешным обращается нуждающийся.
И так же к тем, кто рядом, под рукой.
В густой конгломератной яркой ча́щице,
Помощников, на метре почвы - рой.
В пустынях, за заборами-горами,
Живое – посильней, но – не павлин.
Когда всё – сам, как пахарь-мул, годами,
То внешность – слепок, родственник рутин.
07.03.21г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907121
дата надходження 07.03.2021
дата закладки 07.03.2021
Котила осінь колесо по колу,
прибравши липи, мов дівчат, в чільці.
Внизу туман водив обвислим волом
по таборах смерек і ялівців.
Безмовне здивування: дід з онуком
( і він сюди ж. Літ, видно, вже під сто…)
йде до помосту метушливим кроком
з кийком в руці, розкриливши пальто.
На поклик відгукаєшся Марічки,
що заблукав між горами Карпат?
Он там, мабуть, стрічались, біля річки,
котру з дівочих сліз злив водоспад.
З канатівки розгледиш й полонину,
вона збирала верес там й чебрець.
З палкого серця голос рвався й линув
про те, що «кнєзєм» хоче звать тебе.
Огорнеш смутком всохлу сокорину.
На ній давно обгніздились птахи.
Тобі під нею вишивала й сину
сорочки, кептарі і сердюки.
Охопиш з висоти орлиним оком
овечість хмар й живе єство Карпат.
Немов печать, скупа сльоза- і спокій.
Лише про нього тут ліси шумлять…
…Котила осінь колесо по колу.
На діда задивилась я іздолу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898728
дата надходження 20.12.2020
дата закладки 06.03.2021
Та чи хочу вертатися в осінь,
Як у гості набилась зима?
Лист зів'ялий увись не підносить—
Лиш обходить його кружкома.
Зору шлях затуманює в небо,
Затягла теплоту пояском.
Рештки осені вітром теребить
Й припорошує снігом-піском.
Засльозилися очі: це ж саван
Розстелила на товщі століть.
З висоти літ підтакує ґава:
— На минущості світ весь стоїть.
Пропливає життя щохвилинно…
Відпускаю сумнівне «якби…»—
Лише «зараз і тут», як є, чинно.
Ще б зуміти без тіні журби…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898042
дата надходження 13.12.2020
дата закладки 06.03.2021
Стоїть зимова ніч, беззора, сива.
Мов соняхи, в задумі ліхтарі.
Повіки вікон сіпаються з дива:
Пихтять без спину з люльок димарі.
Зриває покривало з тиші потяг.
Додому хтось прибув о цій порі:
Хто всі п’ять днів очікував суботи,
Щоб стати знов на батьківський поріг.
А хтось вертає з довгої розлуки
Й хвилини підганяв би, якби міг.
Його обнімуть материнські руки,
Утішить дім, родинний оберіг.
А дехто слухає чеканку з жалем,
Бо ждать на нього вже нема кому.
Йому вночі дивитися зосталось
У даль безмовну й про́сиву пітьму.
-Тік-так, тік-так, – відмірюють колеса.
І відстані маліють, і віки.
Шрамує тишу стукіт, наче лезом.
Як боляче розставити крапки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902009
дата надходження 21.01.2021
дата закладки 05.03.2021
Мазок. Ще мазок—це весна розмальовує простір.
Вода, акварелі і трішки таланту—так просто—
Й ховають замети зухвалі раніш ірокези
Під трепетно-білі подолки осики й берези.
Надмір самовільна. Далеко вона не аскеза:
Збитошно-чарівна й, скажімо, справжнісінька крейзі.
Тече, мов пісок, гіркотливий осадок між пальців
Й зникає під туркіт дрижливий в саду калатальця.
А там розгубилась весна. Потягнулась за сірим.
Ворожий їй спалах вогняний, мов з пащища звіра…
На мить зупинило пригнічення рух коліщатко:
Он гладить військовий в окопі рябе котенятко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906881
дата надходження 04.03.2021
дата закладки 05.03.2021
Люся - славна молодиця,
Чогось гарного бажала,
Стала біля свого Гриця
І замріяно сказала:
-Як же добре в цьому світі!
Є чарівні скрізь куточки…
Хочу я в воді сидіти,
Походити по пісочку.
Десь у горах побродити
З рюкзаком, в легеньких шортах,
І цілющу воду пити
Із бюветів на курортах…
Мудрі речі перервала
Грицева розмова груба:
-Довго в хмарах ти літала,
Повертайсь на землю, люба.
Думкою далеко скачеш,
Тішишся дурниці кожній.
Ось пісок. Хіба не бачиш?
Чан без цементу - порожній.
Набирай он воду з діжки,
Будеш розчин колотити,
Заодно, помиєш ніжки,
Можеш личко освіжити.
В Люсі вирвалось зітхання,
Подавала цеглу Грицю…
Отаке в селі кохання,
Невичерпне, як криниця!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906922
дата надходження 05.03.2021
дата закладки 05.03.2021
Мов цвіт лобелії, небесна синь
Вдивляється у шумовиння біло-пінне.
Невтомний моря бірюзовий плин.
І хвиль дзвінка лунає знову чиста пісня.
Про що співає море повсякчас?
Про парашути хмар, про світло сонцекола,
Про шторм, прибій і катастрофи бас.
Кипить його безмежна і розкішна воля.
Про хор чаїний, острови примар,
Про втрати, знахідки, скарби, пісок і вічність.
І про маяк, і свіжості азарт,
І силу громовиць - кардіограмне віче.
А естрагонні пахощі навкруг -
Стихії бірюзової стрімка звабливість.
І бриз, і обрію далекий пруг...
Ця пісня моря таємнича і мінлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906938
дата надходження 05.03.2021
дата закладки 05.03.2021
А любов - жіночого роду.
І це її теж свято.
І весна, і Україна, і земля -
Теж жіночого роду.
П"ю із твого джерела
Живу я воду.
Як земля чекає на весну,
Україна чекає на любов твою.
Кожен хто любить
Україну свою,
Перемогу одержить
В нерівнім бою.
Зло добром перемагаєм,
Лиш у Бозі щастя маєм.
О! Добро! А де взяти нам його?
Милосердя, правда, добро і любов -
Боже єство.
А ми частинка є його.
О! А жінка, жінка!
Суть її й основа -
Щиросердна мова.
І не буде свята
Без чоловічого слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906943
дата надходження 05.03.2021
дата закладки 05.03.2021
Лиш замаячила на обрії весна,
Прозоре небо сонцем засвітилось,
Сміялась льодом радісна Десна –
Здалась таки зима весні на милість.
В льоди закована, скучала за Дніпром,
Терпляче на побачення чекала,
А скресла – сколихнув її погром,
Заворушились льодяні дзеркала.
А коли сонечко крихкий розтопить лід,
То перетвориться Десна тоді на море,
Й чекатиме на журавлів приліт
І на вечірні комарині хори.
А зараз ще Десна, немов німа,
Все мріє птахів з гідністю зустріти,
Під льодом вже останні дні дріма…
Проснеться – й раді їй дорослі й діти.
Ганна Верес (Демиденко).́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906559
дата надходження 01.03.2021
дата закладки 02.03.2021
В місті чутка розлетілась,
Що сантехніку Кіндрату
Чогось дуже захотілось
Стать районним депутатом.
Ось і вибори настали:
День ішов звичайним ходом,
І вночі порахували
Голос, відданий народом.
В протоколі записали
Що набрали кандидати.
Результат: голосували
Три людини за Кіндрата.
Отоді в його квартирі
Справжнє пекло почалося:
-Як же мені жити в мирі?-
Плакала дружина Тося.
-Ось, нарешті, все розкрилось!-
Верещала уже зранку,-
Третій голос - це не снилось,
Що у тебе є коханка!
Розлучитись довелося.
Мучить загадка Кіндрата:
Хто, крім нього й його Тосі,
Голос міг подарувати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894022
дата надходження 05.11.2020
дата закладки 01.03.2021
Гарна дівка Валентина
Про кохання все вже знала,
В холодочку біля тину
З кавалером розмовляла:
-Щоб ти знав, Андрійку, любий,
В кожній жінці є загадка…
Поцілуй мене у губи,
Бо солодкі, як помадка.
Загадковий погляд, мрії,
Пишне тіло, ніжне слово –
І прокинеться, Андрію,
В тебе жилка пошукова!
Милий у процес включився,
Щоб не втнути чогось здуру,
Дуже пильно придивився,
Оцінив лице, фігуру:
-А де талія у тебе? –
Тут коханий став питати,-
Цю загадку дуже довго
Я не зможу відгадати!
А ще чув від батька, діда,
Не вдалось їм розгадати,
Як могли жінки з бабами
Всю заначку вигрібати?
Нащо лишні теревені?
Язиками тільки тремось:
Виходь заміж ти за мене,
А там якось розберемось!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906470
дата надходження 01.03.2021
дата закладки 01.03.2021
Не вирватись з його міцних обіймів.
Схопив, мов пташку, аж уся тремтить.
Шепоче мило, ніби білі вірші,
Що тануть, знову тануть з снігом вмить.
Прокинулась - немає сліду. Тиша.
На Сході досі ще війна гримить.
Засніжена в зимовій сплячці вишня.
Бійцям щоночі сняться дім і мир.
А що ж вона? Утіха - двоє діток.
Запитують про тата кожен день.
Помічники, так люблять гомоніти.
Не вистачає батька їм лишень.
Сльоза збігає по щоці гаряча.
Скаженій тій війні кінця нема.
Вже рік дев'ятий, а жінка все ж терпляча.
Надія є, хоча в душі зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902211
дата надходження 23.01.2021
дата закладки 01.03.2021
А день пройшовся холодом і сумом.
Мороз пробрав, сльоза німа замерзла.
Шукала...не знайшла його у тлумі.
Не вийти взимку знову на Говерлу.
Сніжить довкола. Ось висить бурулька.
На серце впала снігова лавина.
Це не повітряна літає кулька -
Журба і біль розлуки - двох провина.
Морозна проза, ще й з колючим вітром...
...Почувся скрип дверей і тихі кроки.
Торкнулись одне одного, мов віття, -
Цей день пройшов для них зими уроком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901990
дата надходження 21.01.2021
дата закладки 01.03.2021
Чоловіку каже Зося:
-Підійди сюди, Семене,
Нікудишня стала зовсім
В Інтернеті швидкість в мене.
З друзями, щоб спілкуватись,
Змушена весь час сидіти,
А я хочу розвиватись,
Інтелектом володіти.
Подивись, на що я схожа!
Підборіддя друге маю,
Бо нервуюсь і як можу
Все тортами заїдаю.
-Я в цій техніці не знаюсь,-
Каже Сьома геть розбитий,-
В швидкості не розбираюсь
І не знаю, що робити.
-Що ж тут знати? - обізвався
Семирічний синок Гоша,-
А я зразу догадався
І ідея ця хороша.
До комп’ютера, татусю,
Причепи внизу педалі,
Нехай крутить їх матуся -
Швидкість і зросте надалі.
Через місяць схудне мама,
Вже не буде нервувати,
Тоді й ми з тобою зможем
Тортиком поласувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894528
дата надходження 10.11.2020
дата закладки 28.02.2021
Пощастило дівці Лесі:
В червні вже відпустку має,
І на пляжі у Одесі
Цілий тиждень засмагає.
Скрізь фотограф заглядає,
(В нього пляжний заробіток)
І відбою він не має
Від цікавих мам і діток.
Леся вже до нього лине:
-Я за себе так турбуюсь,
Ви зробіть мені світлину,
Я тут зразу й розрахуюсь.
Якийсь ракурс підшукайте,
Таку позу підберіте,
І сліди всі приховайте
Ви від мого целюліту.
Зніміть так, щоб було видно
Неозоре море синє,
Щось придумайте, щоб в мене
Була талія осина.
-Та куди ж мені подіти
Ваших півтора центнери?
Хай оточують вас діти,
Стануть в чергу кавалери…
Ще привів якогось дядька,
Щоб тінь падала на Лесю,
Дівка злиться: -Через вас я
Прокляну оцю Одесу!
Які діти? Я - дівиця!
В гніві я ще щось накою,
А вам треба придивиться
І зробить мене стрункою.
Майстер вже почав кричати:
-Пишноту оцю прикрию,
Якщо будете стояти
У воді по саму шию!
І світлина удалася,
Всім хвалилась нею Леся,
Що на неї задивлялась
Мало чи не вся Одеса!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895020
дата надходження 15.11.2020
дата закладки 28.02.2021
На білій стіні ікона ще плаче.
Забута, залишена кимось.
На хвильку забіг собака бродячий,
Пустою каструлею гримав.
Відкриті вітрам поламані двері,
І протяг дістав аж до вікон.
Не прийде ніхто сюди на вечерю.
Розвіялась з попелом віра.
Спустошеність, наче каменем давить.
Гуляє лише порожнеча.
Ліворуч в кутку павук не лукавий,
Байдужий, байдужий до втечі.
Самотня хатина, бур*ян у дворі.
Не буде достиглої ниви.
Руїни села...Споглядання зорі.
Ікони сльоза незрадлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906197
дата надходження 26.02.2021
дата закладки 28.02.2021
Удосталь налітавшись у рожевім сні,
Розчервоніле сонця бгалося в світанок.
Торкнулось ніжно біглим променем фіранок,
Щоб мрії розбудить у дівчини в вікні.
Вона стояла й дослуха́лась до весни,
В котрої віршами в’язалися тиради.
О, скільки обнадій було в них і розради!
Як лунко розливалися її пісні!
В них радість і життя, людського щастя мить,
І метушливий по́спіх за думками літер,
Грядущих перемін п’янкий духмяний вітер…
В них душі молодих єднала диво-нить,
Струмки тягнули кучугури за гузир
Попле́скатись в муругім топищі калюжі…
Ні, не слабка ця дівчина, а духом дужа.
Сам Прометей у неї вірний проводир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906304
дата надходження 27.02.2021
дата закладки 28.02.2021
З чоловіком уже зрання
Завелась чогось Агата,
Після сварки й дорікання
Запитала у Рената:
-Ти казав, що хтось порадив
Саме на мені женитись,
Був ти цьому дуже радий,
Навіть не схотів учитись.
Хоч дівчат було у тебе,
Як тих мух на купі гною,
А пораду ти послухав –
Одруживсь тоді зі мною.
-Я уже не пам'ятаю,
Радив хто, моя Агато,
В мене на той час, я знаю,
Ворогів було багато.
Тоді важко всім жилося,
Я старавсь у мирі жити,
Та комусь із них вдалося
Мені добре відплатити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895536
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 27.02.2021
Подрузі хвалилась Люба:
-Я така щаслива, Ганю,
Здибала в нічному клубі
Накінець, своє кохання.
Він - король! Ні - туз! Багатий!
(Такий титул не всі мають),
А чого його дівчата
Всі Валетом називають?
-Королем він буть не може,
Бо його побили дами:
Віддубасили вельможу
І Валетиком назвали.
Чотирьом він одночасно
В вірному коханні клявся,
Як із зрадою впіймався –
То в ногах у них валявся.
Придивись до нього, Любо,
Чи там є ще що кохати?
Бо дівиці в такій бійці
Щось могли і відірвати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896105
дата надходження 25.11.2020
дата закладки 27.02.2021
-Мій Хоттабич,- муркотіла
Іра - хитра й молода,-
Мускулисте в тебе тіло,
Чорна, пишна борода.
І казкове в нас кохання
Буде литись через край…
На одне моє бажання –
Волосину виривай.
Так робив герой казковий,
І людей всіх дивував,
Він у всьому був зразковий –
Подарунки дарував.
Молодий Хоттабич зважив
Ірині бажання всі,
Обережно зауважив:
-Тут я пас, мадам. Мерсі.
Клянусь мамою й підпишусь:
Не минуть мені біди –
Через тиждень я залишусь
Без чуприни й бороди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906019
дата надходження 25.02.2021
дата закладки 25.02.2021
Грицько взувся в туфлі модні
(Все пройшло, неначе снилось),
Бо відрядження сьогодні
Вже, нарешті, закінчилось.
Залишилось у готелі
Нічку якось перебути,
Речі склав усі ретельно,
Щось приємне хотів чути.
В телефоні хтось воркує,
Так лоскоче ніжно вуха:
-Різні послуги дарує
Наша фірма «Розслабуха».
Пам’ятай, ніщо не вічне,
Все в житті повинен взнати,
Плата – чисто символічна:
Покер, сауна, дівчата…
Гриць: - Не буду я вагатись,
Пишіть: сауна, блондинка,
І по місту покататись,
Щоб була крута машинка.
Голос в трубці почав вити:
-Не чекав такого, гаде?
Вирішила подзвонити
З телефону куми Ади.
Так, це я, дружина Рита,
І як ти переконався,
Вмію ніжно говорити,
А ти завжди сумнівався.
Завтра, милий, будеш вдома,
Буде повна розслабуха:
Без блондинки зникне втома,
В сауні попухнуть вуха.
Приберу тебе і взую,
Як за звичаєм ведеться,
І машину гарантую,
Ту, що катафалком зветься!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896679
дата надходження 30.11.2020
дата закладки 25.02.2021
Кум прийшов до кума снідать:
Біля хвіртки - хлопчик Юра,
З ним - мала сестричка Ліда
І великий собацюра.
-Батько вдома? - кум питає,-
Тут зайти до вас непросто,
Вовкодав такий гуляє,
Що залишить з мене кості.
Береже подвір’я ревно,
Он як гордо походжає!
Дресирований, напевно,
Всіх до себе підпускає?
Діти раді (гість у хату),
Нумо хвіртку відкривати,
Кажуть: - Рекса любить тато,
Став його дресирувати.
Ідіть сміло, тут не слизько,
Пес свою роботу знає:
Підпускає дуже близько,
А тоді вже рве й кусає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897228
дата надходження 05.12.2020
дата закладки 24.02.2021
Йшло подружжя із базару,
Муж, нав’ючений торбами,
Випускав із себе пару,
Ледве шкандибав ногами.
Дуже часто зупинявся,
А дружина оглядалась:
Їй здалось, що якась краля
Вже занадто вихилялась.
-Ти розплився, як медуза,
А як дівку цю побачив –
Став утягувати пузо,
Пульс у тебе он як скаче!
-Тю, дурна, та вона в масці,
Може, дівка ця - потвора!
-А як гарна, наче в казці?
Та ще й ні на що не хвора?
Почала репетувати:
-Калатати треба в дзвони,
Щоб народні депутати
Прийняли нові закони:
Щоб дівиці й молодиці
Додаткові маски мали:
Крім тієї, що на пиці,
Голі стегна прикривали!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897730
дата надходження 10.12.2020
дата закладки 24.02.2021
Злий ходив Петро по кухні
(Бо вночі погано спав),
Заглядав в миски і кухлі –
Щось їстівне там шукав.
-Нащо знову ти купила
Ліверну цю ковбасу?
Думаєш, що в ній вся сила?
Дасть здоров’я і красу?
Технології бракує,
Зроблена вона не так,
Якщо хтось її купує,
То, хіба що, для собак.
-Та не гавкай ти вже зранку! –
Крикнула йому жона, -
Можу ще зварити манку,
Кажуть, корисна вона.
Ліверка - це твоя мрія,
Зранку ти жереш за двох:
Три собаки її їли –
Ні один із них не здох!
-Та не злюсь я ні на кого,
Зараз миску принесу,
Якщо більш нема нічого –
Радий вже й за ковбасу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898215
дата надходження 15.12.2020
дата закладки 23.02.2021
П’є дружина з мене соки:
Не встиг поріг переступить,
Ця мегера - руки в боки:
-Ану, дихни! - уже кричить.
-Нализався, скотиняко?
Самогонку відчуваю,
Спати - в будку, до собаки
Я тебе благословляю!
Тепер клопоту не маю,
Бог захистив мене від бід:
Сердита жінка не лякає –
Перехворіла на ковід.
Втратила чуття на запах
І наді мною весь контроль,
Вже не ходжу на задніх лапах,
Сиджу у шинку, як король!
Поки винайдуть вакцину,
Щоб рецептори вернути,
Не одну я чарку встигну
З кумом дорогим хильнути.
Вчені думають ще й досі,
А я хочу (навіть снилось),
Щоб ускладнення у носі
У дружини залишилось!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898666
дата надходження 20.12.2020
дата закладки 23.02.2021
На весіллі зими розгулялись сніги.
За гільце —горобина червона, розчаха.
Шлейфом вельона вкриті поля і луги.
На стовпцях—гостроверхі шапки Мономаха.
Все прасоване, чисте до різі в очах,
В переливах з торішнього трав’я опушка.
Важкий посаг несуть путівці на плечах,
Сипле теплими крихтами сонця цілушка.
Снігомет, снігопад. Стерті всі береги.
Мерехтить увесь день потривожений вулик.
Як поверне зима чималенькі борги,
З легким серцем подасться в смиренне минуле.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904828
дата надходження 14.02.2021
дата закладки 23.02.2021
Розтратив лютий врешті-решт скажену лють.
Синюшний сніг буравить свердлами капіж.
По-зрадницьки гуськом за днями дні ідуть
За небозвід, де завеснянився рубіж.
Увійде провесінь заучено у дім
(Сакраментальний неодмінний ритуал).
Проклюнуться ростки у безнадій на дні,
Рясними сходами волатиме мурал.
Дарма чи рідкосів, чи руно поривань:
Над ними твердь розгорне лагідну блакить
Й над шпилем, й золотими маківками бань…
В заручному кільці щемких передчувань
Земля, немовби віть під бджілкою, тремтить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905621
дата надходження 21.02.2021
дата закладки 23.02.2021
Сиджу, куме, та й зітхаю,
Бо дружина, хай їй чорт,
Каже, що зими немає –
Подалася на курорт.
Від’їжджаючи, казала
Свято для дітей зробить,
Щоб вони запам’ятали
Цю казкову гарну мить.
Злості я назву причину –
Розорився, ясна річ:
Дід Мороз взяв за годину,
Як Снігуронька за ніч.
Походив біля ялинки,
Набалакав купу див,
Вручив дітям подарунки,
Ті, що вчора я купив.
Не забув наставить жменю,
Белькотав: - Позолоти!
Двісті гривень у кишеню –
Та й подався у світи.
А Снігуронька не спала
(Оце чесності гарант!)
На мені демонструвала
Аж до ранку свій талант.
Новий рік, як не радіти?
Як зумів, так влаштував:
Я не знаю, як там діти –
Я його запам’ятав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899798
дата надходження 31.12.2020
дата закладки 22.02.2021
Дві блондинки розказали,
Що повірили у диво:
Новий рік всі зустрічали
В шефа на корпоративі.
-Я в прикраси нарядилась,-
Похвалилися Яринка,-
Як гірлянда вся світилась,
Була схожа на ялинку.
Після третього вже тосту
Зразу стала я зелена,
І водили шеф і гості
Хоровод навколо мене.
-Я була, як та сніжинка,-
Перебила її Ната,-
Після п’ятої, Яринко,
Шефа не могла впізнати!
Незабутнє було свято –
Розбігалися дороги…
Намагалася кружляти
Й падала усім під ноги.
Але прийде скоро в гості
Свято Василя й Меланки,
Розімнемо свої кості
В нових ролях аж до ранку.
Подорож в казкове диво
Темні сили обірвали,
Бо на всі корпоративи
Знову карантин наклали!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900304
дата надходження 05.01.2021
дата закладки 22.02.2021
А я обожнюю красу небесну,
Б-лакитні кольори і білі хмари.
В-еселку, дощ, його вологі фрески.
Г-абу зими, долини у туманах.
Ґ-аздиню осінь, у багрянці листя.
Д-ари землі - пшеницю й стигле жито.
Е-дем лісів, калинове намисто
Є-лей пахучий, груші соковиті.
Ж-агу в гаях пісенну солов*їну.
З-орю ранкову, зорепад серпневий.
Й -(І) вечір тихий, крила лебедині.
І сонця кулю в небі перкалевім.
Ї-жаченят у травах; смак зернини.
Й-мовірність урожаю у майбутнім.
К-расу лугів, шовкові пасовища.
Л-аванди море, зелень м*яти-рути.
М-агічну ночі загадковість, вітру свищик.
Н-ад плесом річки журавлину пісню.
О-рнаменти садів, кущі порічок.
П-речисті роси, гори живописні.
Р-івнини, схили, верб зелених стрічки.
С-вітанки з першим сяйвом променистим,
Т-анок бджолиних крилець і гудіння.
У-щелини, метеликів барвистість.
Ф-асет ставків, тополі шелестіння.
Х-вилястий Дніпр могутній, Чорне море.
Ц-икади спів дзвінкий, хрущів вишневих.
Ч-агарники тернові і простори.
Ш-ипи троянд, конвалії травневі.
Щ-едроти осені. Іти стернею.
Ь -
Ю-рбу зірок вночі золотоперих -
Я Україну всю люблю душею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903597
дата надходження 04.02.2021
дата закладки 21.02.2021
Передачу кулінарну
Мала Таня подивилась:
Була кухня дуже гарна,
І все швидко там робилось.
Пишна тьотя, не криклива,
Переконливо казала,
Що вареники ліниві –
То найкраща в світі страва.
І не треба з тіста того
Вам кружечки вирізати,
П’ять хвилин і вже «Смачного!»
Можете усім казати.
З голубцями - так же само:
Замісили, як те тісто,
Рис, капусту, фарш і сало,
Все докупи - й можна їсти.
Таня голосно сміється:
-Я у їжі вередлива,
Тобі, мамо, не здається,
Що це - кухарка лінива?
Той вареник не ліпила
(Зразу видно, що ледача),
Та ще й всіх цьому навчила –
Отака у неї вдача!
Мама вже не так щасливо
Тата на обід чекала,
Бо вареники ліниві
Перед цим приготувала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900796
дата надходження 10.01.2021
дата закладки 21.02.2021
Треба учням розказати
Про свою сім’ю, що знають,
Розповідь підготувати,
Як батькам допомагають.
Допоміг Андрійко вчора
В хлів загнати курку й півня,
І тримав драбину Жора,
Як татусь чіпляв шпаківню.
Галя посуд перемила,
Олечка шкарпетки в’яже…
Каже вчителька: - Данило
Про свою сім’ю розкаже.
-В батька друзів є багато,
Всі приходять веселиться,
І без мене, каже тато,
Тут йому не обійтися.
Не справляється в нас ненька:
Я завдання маю зранку,
Бо моя рука маленька -
Влазить в трьохлітрову банку.
Огірки я витягаю
(А дядьки жеруть багато),
Татові допомагаю
За столом робити свято.
-Мені тато,- каже Жанна,-
Не таке ще довіряє
І до тітоньки Сніжани
По горілку посилає.
Підвелася гордо Ната:
-Нехай заздрять всі Іванку:
Встиг для батька назбирати
Недопалків цілу банку!
Став дзвінок усіх завзято
На перерву закликати…
Діти в розпачі: багато
Ще не встигли розказати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901352
дата надходження 15.01.2021
дата закладки 21.02.2021
З репетитором удома
Розмовляє батько Вови:
-Як так можна помилятись –
Аж три рази в кожнім слові?
Я пів року Вас наймаю,
Хочу мати результати!
Що я Вову не питаю –
Він не може розказати.
Бо правопису не знає,
Диктант пише з помилками,
І весь текст пересипає
Лайкою і матюками.
-Прогрес є,- учитель каже,-
Син всі ляпи відчуває,
І як може, на папері
Свою злість відображає.
Хлопчик дуже емоційний,
Все, що думає, те й пише,
А це зараз дуже цінно:
Він - не просто сіра миша.
Я багатий досвід маю:
Матюки - це не завада,
Багатьом допомагають
Бути у Верховній Раді.
Ну, а там, скажіть, навіщо
Той правопис Вові знати?
Коли вся його робота –
Вчасно кнопку натискати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901858
дата надходження 20.01.2021
дата закладки 20.02.2021
Селом чутка пролітала,
Що ні сіло, ані впало,
Буде сватать нашу Галю
Африканець з Сенегалу.
Познайомивсь на базарі
(Продавала Галя шорти),
Уявила дівка: в парі
Всі відвідає курорти.
Збіглись родичі, сусіди
На це диво подивитись,
За столом під час обіду
Мама почала хвалитись:
-Всі казали – вайлувата
Моя доня, некрасива,
І губата, і носата,
Ще й фарбується, бо сива.
Буде у дівках сидіти
(Вага - півтора центнера)!
І куди вже правду діти –
Всіх лякала кавалерів.
Але є дива у світі,
Дочекалися ми свята,
Назло всім Галинка буде
І щаслива, і багата!
Жениху надали слово
(Третя випита чарчина),
Африканець був готовий
Бути і за зятя, й сина:
-Всі губаті в Сенегалі,
Ця красуня - моя мрія…
А що біла? У нас Галя
Дуже швидко почорніє.
Нащо мені худа видра? –
Блищать зуби в чоловіка,-
Я Галюсю собі вибрав,
Бо від неї тінь велика.
На плантації за нею
В холодочку завжди буду,
Гляну я на свою фею –
Україну не забуду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905447
дата надходження 20.02.2021
дата закладки 20.02.2021
В-ідлига взимку, чи весни стрімкий прихід
І-з посмішкою сонця на обличчі.
Д-уша співає, тане затверділий лід,
Л-егкі хмарини в мандри світом кличуть.
И-(І) ллється дзвінко мелодія струмків.
Г-аба зими втрачає пуху сніжність.
А вітровій за обрій птахом полетів.
В-ідлига додає тепло і ніжність.
З-устрів Ісуса в храмі старець Симеон,
И-( І) з того часу свято в нас Стрітення.
М-олитва лине щира і земний поклон.
К-раса весни й зими. Благословення.
У-звишшя світле. Відлига взимку. Дзвони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904885
дата надходження 15.02.2021
дата закладки 20.02.2021
Не страшний мороз
Захист надійний взимку
Крила любові
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905148
дата надходження 17.02.2021
дата закладки 18.02.2021
Зразу всі на рідній мові
В Києві заговорили…
Закон прийнятий! І знову
Набув чинності і сили.
В ресторанах і книгарнях
Чулось: «Дякую», «Будь ласка»…
Все звучало ніжно й гарно
(Наче українська казка).
Але клята тут погода
Перекреслила всі плани
І помстилася народу –
Стали вулиці катками.
Лід суцільний, рідна ненько,
Слизько, ноги мов із вати,
Стали люди потихеньку
Рідну мову забувати.
Всі падіння і вставання
Підкріпилися словами:
На москальській чистій мові
Чиїсь згадувались мами…
Хто б подумав: так негайно
(Без людей, все шито-крито)
Ожеледиця погана
Може вмить закон змінити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902446
дата надходження 25.01.2021
дата закладки 18.02.2021
У кав’ярню зайшов Яшка:
(Обслуговувала Нінка)
-Якщо вам не буде важко –
Щоб на каві була пінка.
Нінка глянула на Яшку,
Підвела угору брови:
-Та чого там буде важко?
Це - раз плюнуть і готово!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903013
дата надходження 30.01.2021
дата закладки 18.02.2021
Баба Ніна внучку Таню
Чемності навчала
І з метою виховання
Казку прочитала.
Колобочок неслухняний
Стежкою котився,
Чимось схожий був на Таню
(В школі ще не вчився).
Не схотів він на віконці
Тихенько лежати,
Мовчки грітися на сонці
Й не тікати з хати.
Безтурботний був, ледачий,
Пісеньку співає,
А бабуся вдома плаче -
Його виглядає.
Казку баба дочитала
І тяжко зітхнула,
Як лисичка рада стала –
Колобка ковтнула.
І питає бабця Таню:
-Що повчальне в казці?
Хто хороший, хто поганий,
Хитрий, ходить в масці?
-Я лисичку полюбила,-
Каже Таня мило,-
Треба їсти, поки тепле –
Так матуся вчила.
Баба гралася із тістом
(З дідом - старомодні),
Як не вміли свіже їсти –
Хай сидять голодні!
Цю, бабусенько, науку
Усім пора знати:
Якщо щастя лізе в руки,
Нащо відпихати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903448
дата надходження 02.02.2021
дата закладки 17.02.2021
Ловелас Петро Малинка
Побував усюди
І заскочив на хвилинку
До коханки Люди.
-Ой, Петрусю,- каже Мила,-
В нас новини дивні:
Вже два тести я зробила,
Вони - позитивні.
Петя сумно: - Це віднині
(Де тут правду діти)
Аж два тижні в карантині
Будеш ти сидіти.
Дівка почала поважно
Щоки надувати:
-Дев’ять місяців мене ти
Будеш годувати.
Від твоїх я не відмовлюсь
Квітів, компліментів,
Чималої дочекаюсь
Суми аліментів.
В Петі мову відібрало
І дихання сперло,
Наче розум щось украло,
І в душі завмерло.
Як дізнається дружина,
Її тато й ненька,
Набереться його спина
За всі походеньки:
-Оце тобі, чоловічку,
Та ще й зятю милий,
По ногах за кожну нічку,
Що провів в Людмили!
У Петра думки засіли,
Як в глибокій ніші:
-Я не знав, що є ще тести
За ковід страшніші!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903766
дата надходження 05.02.2021
дата закладки 17.02.2021
Біля хворого в лікарні
Промовляє жінка тихо:
-В нас новини дуже гарні –
Покидає тебе лихо.
Слава Богу, вийшов з коми,
Вернеться до тебе сила…
Я молилась до ікони,
Гроші лікарю носила.
Зараз побіжу додому
І бульйончик приготую,
Щоб прогнати біль і втому –
Ним тебе я нагодую.
Чоловік сказав, що пам’ять
Повернулась враз до нього,
Кволим голосом промовив:
-Не неси з харчів нічого.
Чи, бува, я не сказився,
Щоб із долею так грати?
Твого супу я наївся,
А тоді вже став вмирати.
Бачив світло у тунелі…
Тепер твердо буду знати:
Всі твої супи і кнелі
Можуть на той світ загнати!
Жінка рада медицині –
Вміють зараз лікувати,
Тільки нащо було пам’ять
Чоловіку повертати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904220
дата надходження 10.02.2021
дата закладки 17.02.2021
-Я була, як спіла вишня,
Жила як Ангел - без гріха,
А за тебе заміж вийшла:
Була сліпа, дурна й глуха.
Віддала роки найкращі,
Тепер хочу все забути,
Бо життя моє пропаще
Вже назад не повернути!
Так частенько починався
День в сімействі Маргарити,
І хоч звик до цього Вася,
Став сьогодні говорити:
-Вийшла ти за мене, фею,
В тридцять сім - це вік конкретний,
І до юності твоєї
Я тут зовсім не причетний.
Нащо голову ти сушиш,
Що була сліпа й дурненька?
Мені дякувати мусиш:
Я зцілив тебе легенько.
Лікарям ти не платила,
Гаманець твій не заплаче,
Відновився слух, є сила,
І розумна стала й зряча!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904858
дата надходження 15.02.2021
дата закладки 16.02.2021