Душа втомилась… Знову їй не спиться…
Минулого гортає сторінки́...
А час пряде роки, десятиліття
З тонкої павутини самоти…
Душа втомилась від уроків долі…
Від холоду зневірених ночей…
Їй б відігрітись краплею любові!..
Воскреснути від спалаху очей!..
Пошарпані би розгорнути крила!..
Вдягнутись в щастя… з стразами надій!..
Душа без тебе памороззю вкрилась,
Крижинками невимовлених слів…
Зустріти б душу їй таку велику,
Що помістити може цілий світ!
І зорі, й океан, і промінь світла,-
Частинку Бога у земнім вбранні!..
А хитрий час пряде на веретені
Весільну сукню і тонку вуаль!
Помітив, певно, в метушні щоденній
Самотніх душ споріднену печаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920615
дата надходження 27.07.2021
дата закладки 30.07.2021