До неба рідним словом потягнусь,
У волошкові стиглості блакиті.
Лютневі хмари зовсім не сердиті –
Вони несуть надію на весну…
Поля та луки уквітчає знов
Замріяна солом’яна ромашка.
Малюю словом поле – це неважко:
Солодким щемом стелиться любов.
В красі такій іще мій прадід жив,
Стрічав кохану в пшеницях, на луках.
Вдихну тепло землі, щоб для онуків
Відкрити мудрість батьківських стежин.
Чи так проміння гріє? Чи тепло
Енергії, яку дарує пращур?
Та не забуду слово я нізащо,
яке до мене з вірою прийшло.
В свідомість зазирає Праотець:
«Життя – у сонці, в пташці, в конюшині,
Молися, дочко, щоб на Україні
Рясніло хлібом поле золоте…
Вслухаюся… і навіть вітер змовк,
Зчарований наївністю пейзажів,
Незриме слово отче гріло справжнім –
У ньому сила і свята любов.
/Надихнула картина полтавського художника Василя Непийпиво "Ранкові далі", 1967р. /
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940907
дата надходження 21.02.2022
дата закладки 21.02.2022
Можна, я до тебе приїду?
Думи мої тіло скосили.
Утечу від цілого світу,
Кину все - терпіти не сила.
Я нервова стала і груба,
Не радію більше нічому.
Ти ж мене збираєш до купи,
Ти ж мою розвіюєш втому.
Я на день, на пів, на годину -
Покажу ці стомлені очі.
Ти у них побачиш Людину
Ту, якій не спиться щоночі.
Ту, яка вже інших не чує
І себе тримає в полоні...
Теплий чай і ковдра лікує,
Тільки краще - рідні долоні...
Кинуся в обійми і, знаєш,
Проясніє грозове небо.
Попри те, що ні, не чекаєш,
Можна, я приїду до тебе?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940920
дата надходження 21.02.2022
дата закладки 21.02.2022
Тобі лиш тридцять. Молода й красива,
Як знатна панна, гордо йдеш вперед.
Скажи, Вкраїно, де черпаєш сили?
Бо ж твоя доля - не солодкий мед.
А твоя доля - ранена пташина,
Що крил не опускає ні на мить.
І доленька твоя - мов та билина,
Що тягнеться до сонця, у блакить.
Віки минають, люди і події,
Ми пишемо історію свою.
О скільки зустрічалось лиходіїв,
І ти їх подолала у бою.
Тобі лиш тридцять. Дорога країно!
Цвітуть так рясно знов твої сади.
Не дав Господь упасти на коліна
І зникнути із карти назавжди.
Моя Вкраїно, горда й незалежна!
Моя Вкраїно, мужня й молода!
Твоя могутність у віках безмежна
І твоя велич у віках жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940889
дата надходження 21.02.2022
дата закладки 21.02.2022
Месниця, мольфарка, чарівниця?
Хто вона для тебе, хто така?
Чом душа її - твоя криниця,
У якій тече жива вода?
Зарікався кинути в провалля
Всі думки про неї. Що ж тепер?
Світ без неї, мовби задзеркалля,
Сповнений бентеги та химер.
Месниця, мольфарка, чарівниця,
Ясні очі, наче з кришталю.
Снів твоїх шалена руйнівниця,
Та, якій не скажеш ти "люблю".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940890
дата надходження 21.02.2022
дата закладки 21.02.2022
Ти — моя несподівана жінка,
Нетутешня, шпіонка, агент,
Розквітаюча сакури гілка,
Невідкритий мені елемент.
Ти — моя божевільна розлука,
Неприборкана дика Ліліт,
Небезпечна хімічна сполука,
Радіація, вибух, магніт.
Ти — моя екзотична лукава
Амазонка із диких лісів,
Руйнівна неспиняєма лава,
Точка вісі земних полюсів.
Ти — моя необхідна реформа,
«Ти моя!» — підхопив буревій,
«Ти моя!» — протягнула платформа,
«Я твоя, — шепотіла, — ти мій!»
Олександр Кармишев
18.02.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940588
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
Ще очі не злиплись і розум жевріє,
Бо сонце в обрій тільки уляглося,
Крадеться степом тихо вітерець, не віє
Набігатись за день, йому вдалося.
Схилились трави, степу поклонились,
Обличчя на ніч заховали квіти,
І кураї долиною в рівчак забились,
Минає день, всім хочеться спочити.
Над містом ніч розкрила темні крила,
Сховалось сонце, день пропав,
Туманним мороком накрила,
Гуляти вітер перестав.
Спить місто, тихо засинає,
Стихає гуркіт, стук колес,
Все має край, життя минає,
Щоб вранці знову день воскрес.
© В. Небайдужий.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939077
дата надходження 03.02.2022
дата закладки 18.02.2022
Хтось носить Хрестика - чудовий Оберіг,
А інший Образок придбати зміг.
Та й опираючись на Віру, в тім велика сила,
Що зберегла його, де б доля не носила ...
Та ще й кидала, а бувало й била,
Можливо і безжалісно й не зовсім мило.
Мій батько, Сина відпускаючи в далеку путь,
Сказав, ти жменьку рідної землі з собою не забудь.
Отож, я завернув тоді, собі в хустинку,
Найбільш цінніщого і рідного частинку.
Частину двору і частину хати,
Ще й того, чим цей світ почав пізнати.
Повітря запаху, трави, степного вітру, сонця,
Що заглядало в хату крізь віконця.
Слова, що чув я лагідні - матусі,
Той смак води з батьківської криниці,
І дивний запах з печі паляниці.
І спів пташини, що гніздечко в полі звила,
І плач трави, коли її коса безжалісно косила.
Все, в жменьці цій землі вмістилось,
За чим я потім сумував і що лиш тільки снилось.
Та й з тим маленьким вузликом пішов у Світ,
Від батька, мами і сільських воріт .
Бувало так, що падав й підіймався,
Дні були що радів, а то і з лихом знався. ...
Тоді до того вузлика всім серцем я тулився,
І тим я тішився й душею грівся.
Часи пройшли…
От з внуком я сиджу, і як годиться,
Що найцінніше в мене є, пора прийшла хвалиться.
Й перебираючи, для хлопця то мотлох,
Коли ми залишилися удвох...
На щось таке наткнувшись, він питає, Діду, що це за "добро",
Чому не викинув цей вузлик, Ти давно.
Ні сину, то не є "добро", то є Землиця,
З якою я прожив, вона мені згодиться .
Коли прийде моя пора іти в останню путь,
Цю Землю в домовину Діду, покласти не забудь.
Бо найцінніше є Земля, на котрій ти родився,
На котрій зріс, і в час важкий згодився.
© В. Небайдужий. 2022 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940599
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
Зима напнула сніжні шати,
З'єднались: небо та земля.
Не попрошу Вас: бути, стати -
Отим, кого ліпила я
В моїх уявах кольорових,
Що так просилися у світ.
Ви - сонця витвір і любові,
Душі окрилений політ!
***
Поглянь - у білій кругове́рті
з’єдна́лись небо і земля.
Відверто.
Їм уже не стерти
Світи́, які плекала я –
оті безме́жжя кольорові,
що так просилися у світ…
Ви – сонце, магія любові!
Душі окрилений політ!
*Моя світлина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940614
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
Між нами лінії лежать
меридіанів
купила я собі сама
букет тюльпанів.
На північ ти, на південь я
як паралелі
від одинокої свічі
лиш тінь на стелі.
Між нами ріки і роки
і океани
нехай нагадують тебе
жовті тюльпани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940600
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
Найніжніші слова,найтепліші обійми
Для святої людини,що життя нам дала.
Мамо рідна моя, берегине,святине!
Твої руки дитині два священних крила.
Хай не згасне в очах божа іскра надії,
Хай під ноги тобі квіти стелить життя,
Хай здійсняться усі твої,ненечко,мрії
І болючі думки геть із серця летять.
Посміхайся,рідненька, твоя посмішка - сонце,
Хай наснага прилине,а не старість і втома.
Хай постукає радість тихенько в віконце
І ніколи не йде з твого світлого дому!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875406
дата надходження 10.05.2020
дата закладки 18.02.2022
В'ється стежка до рідного дому,
Поросла споришем й конюшиною.
Вітер ніжно розвіює втому,
Коли йду я цією стежиною...
Попід хатою квітне бузок,
І біліє садок яблуневий.
З рідним домом незримий зв'язок...
Рідна стежко моя споришева!
Забувається все на шляху,
Трави біль і печаль залоскочуть...
Я до рідного маю жагу...
Спокій все тут тобі нашепоче.
По світах,серед злих і чужих,
І байдужих,і часом ворожих
Тільки рідне - твій оберіг.
Не шукай,не знайдеш навіть схоже...
Тиха й щира мамина пісня,
Слово лагідне, доторк руки...
Йди додому, допоки не пізно,
Поки ще там чекають батьки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940604
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
Не буває випадковостей в житті,
Кожен, кого встріли, - частка долі
Хтось тебе леліє в доброті,
Хтось поранить душу мимоволі.
Інший в твоїй долі - для краси,
Ще хтось, щоб зігріти сьогодення.
А у сяйві ранньої роси
Хтось приходить в світ твій для натхнення!
Є ті люди, що твоє життя
Розфарбують у яскравий колір.
Іноді дарують майбуття,
Іноді - знімають з неба зорі.
Хтось тобі ломатиме крило,
На шматочки буде рвати душу.
І в ту мить, коли життя цвіло,
Хтось потрусить, наче вітер грушу.
Не буває випадковостей в житті,
Кожен в нім, неначе частка долі
Хтось тебе зігріє в доброті,
Хтось поранить душу мимоволі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940571
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
Ця клята звичка - марити тобою,
Вночі між зір вбачать твоє ім'я.
А вдень байдужість брати, наче зброю,
І не питати : " Хто для тебе я?".
Збагнути долю. А чи справді треба?
Чекати знову. Навіть сотню літ.
Бо погляд твій для мене - вже потреба.
Бо він дорожчий за увесь цей світ.
Ця клята звичка - вірити й чекати.
Чи справді треба? Долю хто збагне?
Мій світ без тебе - ниций, нестрокатий.
Життя без тебе - чорне і пусте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940122
дата надходження 13.02.2022
дата закладки 13.02.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.02.2022
Відчувала глуха баба
Себе, як на крилах:
Місяць тому апарат
Слуховий купила.
У сім’ї ніхто не знав
І не догадався,
Що під хусткою у вусі
Апарат ховався.
Дуже чітко усі звуки
Баба розрізняла,
І за місяць вже три рази
Заповіт міняла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939795
дата надходження 10.02.2022
дата закладки 10.02.2022
Ніколи не забути те кохання,
Що вперше моє серце полонило,
І мрії, що до самого світання
Підносили до неба безупину.
І ніжний шепіт, і його обійми,
І зорі, що нам з неба усміхались
Пробуджували пахощі осінні,
І спогади, що знову повертались...
Найкращі дні і незабутні ночі,
Мелодія сердець в душі дзвеніла,
І як весь світ - твої блакитні очі...
Від щастя на очах сльоза бриніла...
Ніколи не забути те кохання,
Хай спогади і серце й душу тішать,
Буває, не заснути до світанку...
Тоді поети свої вірші пишуть...
09.02.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939730
дата надходження 09.02.2022
дата закладки 10.02.2022
Огорни в полон своїх думок
І торкайся рук так обережно,
Як дитина робить перший крок -
Так несміло, ніжно та бентежно.
Кидай погляд рідний з-під повік
І дивись на мене цілу вічність.
У очах твоїх - бурхливість рік
І найвищих гір струнка величність.
Огорнусь в полон твого тепла,
Що так палко гріє душу й тіло.
Ти і я - немовби два крила,
Ти і я - небесні два світила.
Пригорни, а Всесвіт хай чекає,
Поки ми карбуємо цю мить.
Поки серце в грудях так палає,
Й погляд твій нестерпно так п'янить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939689
дата надходження 09.02.2022
дата закладки 09.02.2022
Яка вона, сильна жінка?
Це та, що не кориться долі.
Цвіте, наче пишна квітка,
Десь там, на зеленому полі.
Її не зламає вітер,
Її не здолає горе.
Вона, мов чарівна квітка
Десь там, на життєвому полі.
Ітиме вона по дорозі,
Вдивляючись гордо в обличчя.
Її не лякають грози,
В ній сили - на ціле сторіччя.
Для когось вона натхнення,
Для інших - немов прокляття.
Зігріє твоє сьогодення,
Як треба - розірве на шмаття.
Така вона, сильна жінка, -
Зухвала, впевнена, мила.
Ми звемо її - Українка
Чарівна, кохана, вродлива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939690
дата надходження 09.02.2022
дата закладки 09.02.2022
В дитинстві визнавав беззаперечно
я образ мами тільки при косі.
Однак перелічить буде доречно
матусині найкращі риси всі.
Однак перелічить буде доречно
матусині найкращі риси всі.
ПРИСПІВ
Прекрасних рис я знав у ній безмежно,
їх не вмістить в короткому віршІ.
Хоч в трьох словах назву беззастережно -
Краса у косах, В Серці і в Душі.
Краса у косах, В Серці і в Душі.
Жіночі коси стали вже не в моді -
в глибокім забутті вже та краса.
Однак перелічить буде доречно
матусині найкращі риси всі.
Однак перелічить буде доречно
матусині найкращі риси всі.
ПРИСПІВ
Прекрасних рис я знав у ній безмежно,
їх не вмістить в короткому віршІ.
Хоч в трьох словах назву беззастережно -
Краса у косах, в Серці і в Душі.
Краса у косах, в Серці і в Душі.
ПРОГРАШ
Прекрасних рис я знав у ній безмежно,
їх не вмістить в короткому віршІ.
Хоч в трьох словах назву беззастережно -
Краса у косах, в Серці і в Душі.
Краса у косах, в Серці і в Душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939038
дата надходження 02.02.2022
дата закладки 07.02.2022
До весни йде. Вже дня прибуло́
Сонце гасить останні морози.
Зранку іній-подрібнене скло,
Вдень на гіллі намистами сльози.
Ще замало тепла. Трави сплять.
Лютий шепче лісам колискові,
А вони сокорухом вже снять,
Їхні сни кольорово-квіткові.
День по синьому небі іде,
Розгортаючи білі хмарини,
А між хмарами вітер гуде,
Очищає шляхи лебедині.
Води сковує крига стара
І на сонці виблискує чорним-
Скоро скресне. Ладнати пора
Із паперу змайстрований човник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939201
дата надходження 04.02.2022
дата закладки 04.02.2022