Я чула ти співав пісні, як милий сад шумів у квітті,
У ніжній трепетній росі купались в розкоші всі віти,
На травах грала акварель - відтінок сонця і кохання,
Розпочинався новий день і неповторний світ зізнання
Співало озеро в далі, мабуть в коханні зізнавалось,
Там ніжне ім'я Наталі із вуст твоїх давно зривалось,
На полонині де краса привітно дарувала миті,
Душа торкалася листка, в якім думки були повиті
Сміялось небо голубе, у позолоті грали трави
І сонце ніжне і п'янке вже натискало всі октави,
А там у затінку де сад - лист відображував події,
Було лиш чути вітру свист де розлітались наші мрії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944565
дата надходження 10.04.2022
дата закладки 10.04.2022
Господи, я же не знала, что так навсегда
Я уезжаю из города раннего детства.
Лик твой к молитвам был нем, намекнул бы мне, дескать
Скоро под землю уходят теперь города...
Господи, я же не знала, что так насовсем
Я уезжаю из первого отчего дома,
Как догадаться, что вспыхнет кровавым рандомом
Город, убийца которого - брат и сосед.
Боженька, я же запомнила в белом сады,
Скверик, гимназию, рынок, кафе с поварёнком,
Как же уверовать в то, что на месте воронка
Смертью зияет и стелется пушечный дым.
Боже Всевышний, на что тебе столько калек,
Воющих женщин на кровных своих пепелищах?
Маленький беженец счастье вовеки не сыщет,
С городом-призраком в сердце бредя по земле.
Август 2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574815
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 09.04.2022
Чому стоїш зажурена така,
Калино ніжна і як світ чудова?
Де зникла твоя радісна весна?
Вона така вразлива, як і мова
Що сталось, люба, в чім твоя біда?
Нетреба сил, калино, витрачати,
Бо біль пройде у пройдені літа,
Ти прожени, не слід його лишати
Калина сміло погляд підняла,
Поглянула здивована на мене,
До неї вмить прониклася душа,
Що можу я зробити ще для тебе?
Всміхнулась чарівниця і мовля:
"Спасибі пані, за привітне слово"
Ти врятувала серце і життя
І знов заграла наша люба мова!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944463
дата надходження 09.04.2022
дата закладки 09.04.2022
Російський Каїн на моїй землі
Незвано і непрошено.
Мабу́ть затьмарені мізки в імлі,
Бо кров'ю все орошено.
Агресор, окупант від путлера.
З мечем до нас прийшов палач.
Ганебна смерть, ганебна путь.
Відповісиш ти за дитячий плач.
А наші хлопці- Авелі - стоять
На захисті і сіл, і міст.
Врятуй, о Боже, героїчну рать.
Нехай не буде материнських сліз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941496
дата надходження 02.03.2022
дата закладки 06.04.2022
Думав -- жити пощастило
Вік весь без війни.
Не вгадав, не сталось дива --
Вилізла нечиста сила
З рилом сатани.
Рано-вранці розкололись
Небо і земля --
Це пішли полки московські
З незбагненним віроломством
Із країни зла.
Згуртувалась Україна
У один кулак,
І згадала Україна,
Як завжди в лиху годину,
Бойовий гопак.
Це не баринька-калінка,
Тройка* і т.д.
І охоче українці
Вам покажуть всі колінця,
Па і па-де-де...
Чув -- шукаєте Бандеру...
Не смішіть народ --
Він повсюди з БТР-ом,
Джавеліном, АКМ-ом
Стріне вас,заброд.
Годі вже! Вертайте в рашу,
Щоб укляк здохляк
І не встав уже з параші,
Зацінивши зброю нашу --
Бойовий гопак!
*"бариня", "калінка", "тройка" -- російські танці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943427
дата надходження 28.03.2022
дата закладки 05.04.2022
Нагадай мені про себе,
Передай поцілунок вітром.
Що кружляє по небу цілим світом.
Передай кілька слів,хай нашепче на вухо...
Хай затихне в душі завірюха.
Нагадай мені дні,коли мрії збувались,
Телефони від дзвінків розривались,ми забувались,яке число.
І здавалось,ось воно,нам нарешті повезло...
Як розтринькали тепло,що між нами було?
Адже було кохання...не кажи що пройшло...
Не кажи ,що обман.Я кохала тебе,і коханням отим можна було б заповнити цілий океан.
Мабуть тому вина-то осінній туман,що прийшов на секунду раніше ніж осінь...
І раптом життя,як вода розпливлося.І дощ накрапав,і тебе чомусь не було поруч,і мокре моє волосся.
І тисяча кілометрів між нами.І тисяча недоказаних слів між сказаними словами.
Що сталося з нами?
Напевно то осінь.Та знаєш,ще щось відчуваю і досі.
Ще згадую сміх твій,їдкий запах твоїх папіросів.
А чи пам*ятаєш ти?
Неважливо.
Та хочеться так,щоб колись,у зливу.
Десь може через сотні тисяч літ,ти вітром мені передав привіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419836
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 05.04.2022
Погано,коли забагато
Погано,коли замало
І було що тобі дати
Зламало,і враз не стало
І було що розказати
У серця багато комірок
Не вийшло мабуть підібрати
Такий ,як треба відтінок.
Бажала завжди тобі щастя
Бажала,і зараз бажаю
І хай там у твоїй касті
Для мене місця немає
Дурними здавались вчинки
І слів недоречних валом
Не склали з пазлу картинки
Сни стали темним підвалом
Не варто,мені не треба
Терпіння твого і жалю
Ти все ж не закриєш неба
Буде якось.Як?Не знаю.
Багато людей чужими
Стають від незграбних кроків
Не хочу щоб ми стали ними
Крізь діри пливучих років
Не хочу тебе втрачати
Не хочу,та все ж не тримаю
Й без тебе буду літати,
Навчусь якось.Як?Не знаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419838
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 05.04.2022
Не вiддавай себе у
руки долi.
Бо доля любить
гратися з людьми.
Ти маєш в собі
силу,маєш волю.
То випусти їх з темної
тюрми!
Ти сам собі художник і
письменник
Ти сам собі будуєш
сходи в світ.
Слово 'життя' в науці
лиш іменник.
Та в ньому безліч
радостей і бід.
Навчися жити,а не
існувати.
Iди вперед,забудь про
страх і бiль.
Зумій чекати там ,де
слід чекати.
Не гай даремно час
безцінний свій.
Впусти тепло і світло
в свою душу.
Гори,щоби світити,не
згорай.
Обіцянки і клятви не
порушуй!
Даремно слів на вітер
не кидай!
Не забувай,у тобі є
перлина.
Життя у тобі льється
через край!
Не забувай про те що
ти людина!Себе у
руки долі не віддай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419868
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 05.04.2022
Весняний дощ.Солодкий запах щастя.
Година пізня.Сни мої втекли.
І знаю що сьогодні вже не вдасться
Забути те,чого не вберегли.
Шукаю у вечірньому відлунні
Вогні двох ворогуючих племен.
Ми мабуть ще дурні,тому що юні.
Та з*єднані без проводів й антен.
Бо розум каже, що усе як треба.
Два різні береги,що не зійшлись.
От тільки серцю стало мало неба.
Воно згадає ще мені колись.
Невиконані задуми,зітхання,
І ніби пізно вже,і ніби й ні.
Не взнаєм що то-пристрасть чи кохання.
Бо душі навзаєм зачинені.
А може варто спробувати ще раз?
А ти,мене чи згадуєш іще?
Усмішка твоя,і обличчя вираз.
Коли усе розбилося ущент.
А я і справді добре пам*ятаю.
Ридала потім,ніби хтось помер.
Тоді кохала,зараз вже не знаю.
Але чекаю,вірю й до тепер.
І не дарма мені в цей час не спиться.
Кохаю.Без усяких там "але".
Життя немов велика колісниця.
Везе,допоки серце ще живе.
Вертає нас туди,де помилились.
Допоки зрозумієм помилки.
Пояснює,чому сни не здійснились.
Були розумні,стали дураки.
Я зроблю крок,а решта за тобою.
Якщо мене впізнаєш,повернись.
Між нами мур прозорою стіною.
Я розіб*ю,ти тільки обернись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420267
дата надходження 22.04.2013
дата закладки 05.04.2022
Как странно было встретить через год
Ту девочку, которую любил,
Ту самую, которую берёг -
И потому без боя отступил.
Я помню, как в глаза её шагнув,
Я заново рождался. Умирал…
Как, свет её дрожащий зачерпнув,
Звенящею мечтою задышал.
Как буйная шла кр`угом голова,
Как целый мир хотелось мне обн`ять…
Её ни разу не поцеловал -
Боялся д`о смерти зацеловать.
И мёдом пахли волосы её,
Не знающие краски никогда.
И ветер этот русый чудо-мёд
В косички на лету прям заплетал.
В ней было что-то от цветочных фей,
И грозных амазонок, и дриад.
И голос - как погибель кораблей,
Что на сирен заманчивость летят.
А как она писала - боже ж мой!
Мне горло рвали бритвою стихи.
И капала слезиночная кровь
На радости моей черновики.
Что мог я ей, волшебной, предложить
С моим-то неподъёмным багажом?
Чуть-чуть, совсем чуть-чуть приворожил.
И миг, лишь миг нам было хорошо.
Но вовремя она сказала: «Нет!».
И вовремя я дал обратный ход.
Почувствовал себя, как человек,
С которого вживую кожу рвёт
Палач…
Мы сами были палачи.
И правильно казнили. Что уж там…
Любви тогда шептали: «Не кричи…
Как вор пришла. Тебя ж никто не звал!»
И дальше жили. Каждый по себе.
Ни встреч, ни писем, ни шальных звонков.
И вдруг на пешеходном пяточке
Я встретил эту прошлую любовь…
Я встретил… И сначала не узнал.
И даже сделал уходящий шаг.
Потом мы оба дёрнулись назад…
Свиньёю завизжали тормоза.
И в голове - отчётливо - «Тик-так!
Не смей, не смей смотреть в её глаза!!!».
Но я взглянул. И не окаменел.
Под локоть взял, на тротуар отвёл.
«А ты помолодел прям, похудел», -
Сказала, поправляя бывший мёд,
Покрашенный в (кошмар!) свекольный цвет,
Идущий ей, как волку саксофон.
«Ты тоже хороша», - кивнул в ответ…
Спасительно дилинькнул телефон.
«Бывай здорова!» - бросил.
И пошёл,
Как будто отвечая на звонок.
Перед глазами прыгал шеи шёлк
С засосом от того, кто не берёг…
И не узнала, прошлая она,
Что я уже с полгода разведён,
И что пишу дебютный свой роман -
И будет он не раз переведён.
О чём он? Ну, конечно, о любви.
О тех глазах, в которых - небеса.
О том, как ветер радуги ловил
В медово-русых чудо-волосах.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417100
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 05.04.2022
Старий ірландський божевільний сад
Коріннями вростає в порожнечу,
Глухим дольменом нависає над
Минулим та майбутнім, і малечу
Журливо кличе на грушкИ і виноград.
Ти не втомився? Відпочинь хоча б,
Послухай вітру стогін, осені журбу,
Торкнись долонею холодного каміння
Ти знав лише поразки й боротьбу,
Чув моря шум і чайок голосіння,
Тепер спочинь – ще встигнеш випити води,
Піти болотами нечутною ходою,
Розтанути у гіркоті нічної мли,
Лягти під вересом чи під вербою молодою,
Землею стати чи пірнути в глибину
Старого пагорбу, де тихо сплять
Прозорі привиди синів Богині Дану
Чекаючи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366551
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 03.04.2022