Во мне разочарован?
Ну, что ж, пусть будет так.
Незыблемы основы,
И кто из нас дурак?
Кто в мире лжи, иллюзий
Живёт который год,
В трагедиях искусен,
У моря счастья ждёт?
С наивностью ребёнка
Пытаясь доказать,
Что мир не из обломков,
Что не прийдём назад
К тому, что начинали
Столетия тому,
Что в сердце давно знаем
Зачем и почему
Опять сюда вернулись
Сквозь временной разрез,
Мы вновь с тобой столкнулись
Не там, а только здесь.
Присядь и успокойся.
Очарований нет,
Всё это лишь устройство,
Вливающее свет
В наш мир и наши мысли,
С тобой мы не враги,
А просто ищем смыслы
Среди кромешной зги.
17.07.2023 02:21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989036
дата надходження 17.07.2023
дата закладки 18.07.2023
Клубилось небо между звёзд,
и в неземной печали
те звёзды падали из гнёзд
и, падая, сгорали.
Дробила чёрная река
неровностью движенья
огней ночного городка
цветные отраженья.
Шаги. Сверчки. Собачий вой
да шелест тополиный.
А тень, что шла передо мной,
была как призрак длинной
и истончалась на глазах…
Невидимая сила
гасила свечи в небесах
и в окнах свет гасила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988921
дата надходження 16.07.2023
дата закладки 18.07.2023
Давно опошлены стишками,
открыток наглой пестротой –
а я опять любуюсь вами,
гаремной вашей красотой.
Жеманных граций – мушки, блонды –
вы украшали на балах,
улыбку гурии – Джоконды! –
тая в упругих лепестках.
Чтоб умереть, благоухая,
на чуть припудренной груди,
вы расцвели в долинах рая –
иль над могилой Саади?
Гори, звезда, сверкайте, росы,
печаль в озёра, месяц, лей! –
О красоте всё той же розы
Всё тот же плачет соловей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988748
дата надходження 14.07.2023
дата закладки 15.07.2023
Хтось знає, де поділись мої рими?
А де тепер мої стрункі слова?
І теми стали в’ялими й сирими
І порівнянь картина не нова…
Чи у Пегаса обламались крила?
А чи махнула Муза за кордон?
Не вистачає творчості мірила,
Чи річка слів зазнала перепон?
Немає сили щоб про щось писати,
Бо в інших кращий і хорей, і ямб,
І важко стало мислить, добирати
Мотив для вдалих од та дифірамб.
09.07.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988328
дата надходження 09.07.2023
дата закладки 10.07.2023
Слова - меди́ акацієвих рік,
ховаючи під блиском гнійні струпи,
пливли, як дим пухкий, туди-сюди,
гаспи́дами вповзали під поріг,
а німб тримали міцно чорні круки.
Цнотливо-біла святість напока́з,
долоні простягали гори просфор,
учтиво-підла: "терням боса бігла
устами тамувати біль проказ"...
та губи ці - не лік, а білий фосфор.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988151
дата надходження 07.07.2023
дата закладки 09.07.2023
Я в храм вошла.
И преступив порог,
Мне мысль пришла:
"А есть ли в храме Бог"?
Здесь алтари, здесь свечи,
Роспись стен.
А есть ли Бог?
Иль нет его совсем?
Я в храм вошла.
Повсюду полумрак.
Здесь есть душа?
Иль только свет лампад?
Тот, кто поёт
Молитвы из псалмов,
К кому ведёт?
К какому из Богов?
Я в храм вошла.
И стоя в тишине,
Вдруг поняла,
Бог рядом, он во мне!
Тот, что в любви,
Тот, что смиряет страх.
Он есть внутри,
И даже есть в стихах.
Он в красоте,
Он в проблесках идей.
Бог есть в тебе!
Он в каждом из людей!
Покинув храм,
Я молча шла домой.
Бог не пропал,
Он рядом шел со мной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988153
дата надходження 07.07.2023
дата закладки 09.07.2023
Простота проростає в кістках серпанковим відчаєм.
Янгол на вушко шепоче: "Ти все ще хороша дівчинка –
вчасно ламаєш ребра і вчасно усе закінчуєш."
А я хочу убиті дедлайни підкинути першому стрічному,
так, наче в світі хтось знає, що можна із цим зробити,
а я просто ламаю свій час, не знаходячи звідси виходу,
а я просто палю легені й проростаю простими римами
у брудне підвіконня чужого дому, куди мене кинули,
наче просто чекаю чийогось повернення, як молитви,
наче хтось із брудних долонь мене взяв і легеньку викинув
на могили розбитих дзеркал і зів'ялих кімнатних квітів...
Ти прийдеш до очей, що не бачать сонця, аби їх відкрити?
грудень 2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988214
дата надходження 08.07.2023
дата закладки 09.07.2023
Я смерті не боюсь. Боюсь, що ти
Підеш назавше, я ще ж буду жити.
Писатиму й палитиму листи.
Сама до себе буду говорити.
Це божевілля з’їсть мене, мов щур.
Вже зараз майже божевільна.
Ось ти і я. Між нас – холодний мур,
Але без тебе жити все ж не вільна.
~2003 (2023)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987998
дата надходження 06.07.2023
дата закладки 07.07.2023
Свечой догорающей вечер в окне притих,
Перо отскрипело, бумага впитала знаки.
В корзину ушел на покой нерожденный стих,
Который поэту мешал отдыхать во мраке.
Звенит в голове пустота. Но опять усну,
Забыв про соседку, что ждёт на роскошный ужин.
Ведь я пристрастился, как кошка, лакать луну,
Когда прихожу к берегам распростертой лужи.
В поэзии глупо носить на себе фасон
Который и впрямь надоел нарочитым рюшем.
Уж лучше включить на повтор чёрно-белый сон,
Где пьяный поэт допивает луну из лужи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988024
дата надходження 06.07.2023
дата закладки 07.07.2023
все рідше - слова у поеми
частіше - мовчання і сни
білесенький аркуш паперу
і думи
і спогади
всі
слова , що до цього з'являлись
мережили та́нок поем
сьогодні
і вчора
і завтра
чужинець
і тіні химер
а серце голосить і тужить
йому так кортить каяття
і аркуша треба
на сповідь
і слів
безкінечність
й життя
що з кожним написаним словом
і аркушем
списаним вщент
мов наново зроджує слово
і душу , омиту дощем...
2023 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988099
дата надходження 07.07.2023
дата закладки 07.07.2023
Я бачив світло ліхтаря в калюжі –
То цілий світ, чи Всесвіт навіть був,
А краєм неба блискавки байдужі,
Далекий грім нагадував стрільбу.
Дощу рідкого пролітали краплі
І кожна у собі містила все,
А блискавок вже ближче гострі шаблі,
Могутня воля вже грозу несе.
Ліхтар розлився вітром по калюжі,
Розлився спокій громом по душі,
Жахи природи не страшні, хоч дужі,
Їх дика міць – очищення рушій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988105
дата надходження 07.07.2023
дата закладки 07.07.2023
Білий шум порожніх слів…
Краще б тиша і мовчання.
Що розвіялось кохання –
хтось збагнути не зумів.
Твій годинник відстає,
бо настало вже майбутнє,
у якому ти відсутній.
Втім, те горе не моє.
Повертаючись у небо,
дикий птах не гляне вниз…
Так, любов лише каприз.
Перейматись тим не треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988058
дата надходження 06.07.2023
дата закладки 07.07.2023
На муз. тему "чом ти не прийшов"
https://youtu.be/mmVyq0I8Zuk
По двору іде
Поза ніччю день.
Я вже постарішав.
Мій останній крок
Буде до зірок,
Де чекає тиша.
Гріх попід дощем
Встигну змити ще,
Та й піду до бога.
І йому на суд
В серці принесу
Вірша відкупного.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987059
дата надходження 25.06.2023
дата закладки 01.07.2023
Не дотліла й зоря ще остання
понад косами верб вдалині,
Як топлю вже під ларго світання
неприборкану юнь у вині.
Ніби в чаші питво, багровіє
непоспішно притьмарений пруг –
Я цей чар перелив би у мрії
і у пал, що завчасно притух.
Пожадав би сновиддя простого
з ароматом шавлій та купав,
Бо забули вони щось про того,
хто в них щастя незбутнє плекав.
Запропалу безжурність у долі
все прохаю знайти, та дарма,
Тож скоряю думки поневолі:
не вернути того, що нема.
Ось тому так безбарвно і гірко
в ці надранні години мені,
Що у колі присмертної зірки
розчиняю себе у вині.
[i]21.VI.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986739
дата надходження 21.06.2023
дата закладки 01.07.2023
Мне б хотелось спасти от забвенья,
предав бумаге,
тень стрекозы, розу в канун цветенья,
монологи ручья в овраге,
ёлочный шарик,
разбившийся в прошлом веке,
месяца тонкий сухарик,
всё лучшее в человеке.
Я тайком вывожу эти строки,
как детские заклинанья:
да продлятся короткие сроки
нашего пребыванья!
И с мыслями о Творце –
да не напрасно просим –
робко ставлю в конце
горизонтальное 8.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969695
дата надходження 30.12.2022
дата закладки 02.01.2023
Загас багряний жар зорі,
стою самотньо під вербою.
Сміються з бору шишкарі,
а серце плаче за тобою...
Й дарма, що літо у краю
і все воліє розквітати –
Не тішать душу вже мою
ці вечори із пахом м’яти.
Не гріють червінню мій сум
розкішні маки та жоржини,
Байдужим став той ніжний шум,
що з очеретів сонно лине...
Чому ж у грудях так пече?
За те, що віддано люблю я
Звабливий блиск твоїх очей
і стать граційну, наче туя?..
Ну що ж, нехай!.. Усе одно
із почуттями не борюся:
Хмелять мене, мов те вино,
твоя хода й волосся русе.
Хоч їх лиш бачу уві сні,
проте ж які ті сни щасливі!..
Бо так ходжу в осяйні дні
промоклий вщент у туги зливі.
Й під щасні трелі шишкарів
подовгу мрію під вербою,
Щоб раз, в один із вечорів,
стояв я там уже з тобою.
[i]VI.22 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967748
дата надходження 08.12.2022
дата закладки 27.12.2022
1
- Кому это интересно?
- Провинциально.
- Пресно.
- Старо, как письмо в конверте.
- Стихи? О любви и смерти?!
Кому он писал, скажите,
провинциальный житель,
с печалей снимая мерки,
стихи о любви и смерти?..
2
Вокруг тебя такая тьма -
ни искры, оглянись!
Ты сходишь медленно с ума,
но длится, длится жизнь.
Зачем и кем так решено?
О Боже! Хоть бы знак!..
Но нет, тебе не суждено
узнать, что ты - [i]маяк[/i].
3
Я поэт, я урод, я маньяк-мономан,
меня жизнь впопыхах запихнула в карман,
и лежу я там, будто вареник, -
циклотимик, ха-ха, циклофреник.
Никакого просвета, скачи не скачи,
липнет сор, и различная мелочь бренчит.
Мне бы волю - как марку конверту!..
Мне - мечтателю и интроверту.
4
Подавленный громадностью задачи,
ты в коконе своей великой тайны -
застенчивый, упрямый неудачник,
до времени ненужный и случайный.
Люби свою судьбу! Доверься знакам.
Рукам незримым, что тебя хранили,
заботливо окутывая мраком, -
да воссияет свет твой в полной силе!
5
Я предложил бы вам путешествие -
или, вернее, побег:
от извечных докучных бед,
от того, что душе вашей - мука,
стихотворенье уносит
со скоростью звука!..
6
Не слишком любопытствует рассвет.
Что там в окне - уж видано раз сто:
как пот@скушка пьяная, поэт
спит, уронивши голову на стол.
О бремени любви, долгов, грехов
и проч. и проч. он напрочь позабыл, -
душа освободилась от стихов,
тетрадь отяжелела от чернил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968231
дата надходження 13.12.2022
дата закладки 25.12.2022
Расстаемся. Расставанье.
Где маршрутка с бубенцами?
Расстелите расстоянье
между нашими сердцами.
Провожать меня не стоит,
целовать меня не надо.
Как сказал античный стоик:
«Добродетель нам награда».
Я густой осадок кубка,
я луна последней фазы,
кимберлитовая трубка,
где закончились алмазы;
я в Шопеновых ноктюрнах,
я в четвертом апельсине,
я за кольцами Сатурна –
провалилась в щель Кассини…
Забывай меня скорее!
Как мальчишка – сказку цирка.
В этой нашей лотерее
не сошлась седьмая цифра,
не сложились наши пазлы
в распрекрасную картину, –
друг для друга безопасны,
рвем мечту, как паутину.
Вожделенно все, что тленно.
Больно все, что человечно.
Разлюби меня мгновенно.
Разлюби меня навечно.
Разбежимся-разлетимся,
жизнь опять пойдет по кругу…
И ни разу не приснимся –
как условились – друг другу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967408
дата надходження 04.12.2022
дата закладки 25.12.2022
Ще в осені не набулася...
Як душу снігом замело...
Невже в тобі я відбулася? -...
Віддавши все своє тепло...
Невже в тобі я розчинилась? -...
Завмерши в подиху твоїм...
Чи все таки на смерть розбилась..
І стала... спогадом німим?...
1.12.22.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967130
дата надходження 01.12.2022
дата закладки 01.12.2022
Вже лине з обрію зима,
Стоять понуро голі клени.
Скувала мряка їх німа,
Вбрання струхлявіло зелене.
Лише самотньо між гілок,
Під неба сірою габою
Сухий тріпочеться листок,
Але не скутий він журбою.
Хоч весь дощенту порудів,
Та наче сповнений надії,
Що після черги холодів
Весною знов зазеленіє.
[i]28.ХІ.22 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967033
дата надходження 30.11.2022
дата закладки 01.12.2022
Бьют-звенят колокола –
будто молотом,
жарко блещут купола
жирным золотом.
Переливчато поют,
гордо крестятся, –
ох, не будете в раю –
круты лестницы!
Дымом – просьбы в небеса
равнодушные.
Что-то чешутся глаза,
что-то душно мне…
Не рыдай, душа, не плачь,
не рассказывай!
Ты печали наши спрячь,
не разбрасывай.
Посидим-ка у ворот
на скамеечке…
Скупо Бог нам подаёт –
по копеечке.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966684
дата надходження 26.11.2022
дата закладки 29.11.2022
Моє тіло – суцільний шрам,
моє серце – суцільний біль.
Ох, мовчіть про «жіночий шарм»!
Передайте, будь ласка, сіль.
(Тихо так розцвіта любов –
як за шафою чорна цвіль…)
Ч-чорт! Душа кровоточить знов!..
Передайте, будь ласка, сіль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966817
дата надходження 27.11.2022
дата закладки 29.11.2022
На дремлющих задворках бытия,
где всё безвидно и покоем дышит,
я обращаюсь к собственному Я,
чтобы Другой откликнулся, услышав.
Чтоб сумрак безысходности исчез,
рассеянный присутствием Другого…
Из мертвенного хаоса вещей
создай меня, живительное Слово.
Во всей вселенной – только Бог да я.
А это значит – оба одиноки.
…На дремлющих задворках бытия,
царапая спасительные строки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965558
дата надходження 13.11.2022
дата закладки 23.11.2022
Пройдут неведомые сроки –
и, в сердце боль мою храня,
вдруг удивительные строки
напишет кто-то за меня,
и я расслышу их нежданно
за гробовою тишиной, –
они прекрасны несказанно –
слова, не сказанные мной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966159
дата надходження 20.11.2022
дата закладки 22.11.2022
Піднімаю обличчя назустріч краплям дощу.
Волоссям ловлю останні подихи осіннього вітру.
Думаю про те, що коли обійму тебе, то не відпущу.
Я блукаю лабіринтом, а ти моє сонячне світло.
Заплющую очі, і бачу теплий січневий ранок.
Ти стоїш біля дзеркала, підфарбовуєш брови та вії.
Чорна чашка з розчинною кавою - весь наш сніданок.
Просиш на тебе так не дивитися. Але я, здається, не вмію.
Через пів чашки кави, я проведу тебе до зупинки,
Міцно тримаючи в кишені твою ніжну долоню.
На прощання ти мене поцілуєш, і лише через хвилинку,
Зрозумію, прийшовши до тями: Я в твоєму полоні.
Дощ затікає за комір, та я не хочу розплющувать очі.
Ти зараз так далеко. А наше місто вкриває вогонь.
Тремчу від холоду. Треба зігрітись. Та я б і охоче.
Але в моїх кишенях так холодно без твоїх долонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964633
дата надходження 03.11.2022
дата закладки 07.11.2022
1
Мій янголе, чому ти крил не маєш,
навіщо ти блукаєш у імлі?
Мій янголе, скажи, чого шукаєш
на цій брудній, знедоленій землі?
Мій янголе, чому так необачно
зі мною ділиш темряву ночей?
Мій янголе, чому мені так лячно
від погляду твоїх сумних очей?
2
Як сутеніє – сатаніє,
палає і волає біль,
і туга лине звідусіль,
і темний відчай скаженіє
і б’є крилами, наче крук…
Мій янголе!
Йду за тобою –
у вогняній мандорлі болю
аркадою пекельних мук.
3
Вже не п’янить
блакить,
мов брила,
крила,
не треба
неба,
в хаосі ночей
лише твого жадаю раю –
уст,
очей.
Прийди!..
Впади, мов білі ті сніги
на алую роз’ятреність жаги
і пий з моїх долонь
вогонь,
вогонь.
4
Так дивно падати в безодню,
що над моєю головою,
таку німу,таку холодну –
вона здається крижаною, –
летіти легко, як видіння,
і впасти тихо, як у сні,
в зірок оманливе тремтіння,
в обійми білі вогняні.
5
– Любов – недуга? Ми тяжко хворі!
Дивись, як млосно кружляють зорі…
– Якось тривожно в цій круговерті.
– Чого ж боїшся – життя чи смерті?
– У смерть не вірю й посмертні муки –
боюсь, коханий, лише розлуки.
Бо світ без тебе – ворожий натовп,
бо я з тобою щаслива надто…
6
То дивна потреба,
давня потреба –
побачити
зорі
чужого
неба.
Може, то мрія,
а може – сон,
тільки я знаю –
там дев’ять сонць.
Біле, біле,
все-все там біле.
Там дух і тіло –
єдине ціле.
(А тут у тілі –
як у в’язниці:
дивлюсь на волю –
крізь дві зіниці…)
Мені не страшно!
Мені не страшно!
Усе на світі
стається вчасно.
Настане час мій –
не плач, не треба! –
і я прокинусь –
під іншим небом.
7
Колись я була з тобою,
такою ж, як ти, була –
червона безодня болю
до себе мене взяла,
і однієї ночі,
як зорі світили злі,
я з плачем відкрила очі
тут, на чужій землі –
у всесвіті крижаному,
де грішні палають світи…
Чуєш? Я йду додому!
Тільки б життя пройти.
8
Між нами дні, як розділові знаки –
та сама Гераклітова ріка, –
нас тільки вічність може поєднати.
Про це так втішно і так сумно знати!..
До зустрічі, здається, пів рядка…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964887
дата надходження 06.11.2022
дата закладки 06.11.2022
Молчание – как ответ,
молчание – как запрет,
молчание – как печать, –
кто нас научил молчать?
Как звёзды в немой ночи,
как камни на доньях рек…
Так сердце в груди молчит,
окончив земной забег.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963559
дата надходження 22.10.2022
дата закладки 06.11.2022
[i]В.Л.[/i]
Коли закінчиться війна,
Тебе шукатиму в садах.
Повисне безгомінь сумна
На обездолених шляхах.
Піду повільно в сіру даль,
Проміння гратиме крізь дим.
В душі моїй бринить печаль,
Як бачу вирвища від мін.
Згадаю погляд твій ясний –
Не раз мене він бадьорив.
Засяє вишень цвіт густий
Поміж розбомблених домів.
З думок позбудуся тривог:
Нести не можу їх один.
Іще зустрінемось удвох
У колі квітів та руїн.
[i]07.ІІІ.22 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962926
дата надходження 15.10.2022
дата закладки 22.10.2022
...дощ переплакав, вітер стих,
стікає мідь і позолота.
Вже вкотре - втисячне чи всоте -
сад утопає в чарах тих,
забута осінь, наче сон,
воскресла маревом над світом,
в сріблястій паморозі квіти
схилились травам в унісон...
Ще гріє сонечко непевно,
лукава тиша проросла
й мого торкнулася чола
прозрінням, що усе - даремно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962694
дата надходження 13.10.2022
дата закладки 13.10.2022
Тис беруть сніги,
снігурі у хвої
Слухають пурги
трепетні завої.
Щоб не примерзать,
туляться тісніше.
Враз почнуть співать,
лиш настане тиша.
Бачаться здаля
грудочки червоні –
Скрашують гілля
в білому шифоні.
[i]05.ХІІ.21 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962134
дата надходження 07.10.2022
дата закладки 12.10.2022
[i]В апреле 2020 года стало известно о создании в храме [Вооруженных сил РФ] мозаики с изображением Владимира Путина, Сергея Шойгу, Валентины Матвиенко. Настоятель храма епископ Клинский Стефан (Привалов)объяснил такое решение традицией изображения исторических событий. «Понятно, что одно из таких значимых событий – присоединение Крыма. В этом присоединении участвовали первые лица государства, которые будут там изображены», – сказал он. По словам пресс-секретаря президента Пескова, Путин, получив доклад о мозаике, сказал: «Когда-нибудь благодарные потомки оценят наши заслуги, но сейчас это делать еще рано».
Википедия
[/i]
В храме Марса и Беллоны –
православные иконы.
На иконах, в красных нимбах, Вэ Вэ Пукин – наше всё:
с голым торсом, моложавый,
держит скипетр и державу, –
приложись к нему два раза – будешь истинно спасён!
Солнце красное ты наше!
Поп тебе кадилом машет,
соловьи тебе в эфире всё акафисты поют,
пионеры салютуют,
генералы джигитуют,
и спортивны красны девки честь с улыбкой отдают.
Умиляются актёры,
депутаты и шофёры,
маляры, менты и воры, проститутки и врачи:
– Наш Zаступник! Наш Мессия!!
Посрами врагов России!!!
Одолей врагов России – и в сортире замочи.
Ставят свечку коммунисты,
бьют поклоны монархисты,
бдят с молитвой кагэбисты под иконой «Страшный Суд».
(Очень чОткая икона:
там ребята из ОМОНа
сатанистов-русофобов прямо в пекло волокут.)
У притвора, чуть левее,
помещаются трофеи:
зуб Адольфа, чуб Батыя, Бонапартовы штаны.
Тут вам, сцуко, не гейропа,
не резиновая попа,
а Собор Вооружённых Сил Великой, млять, Страны!
Оппозиция у стенки
скромно встала на коленки,
шепчет: «Осспадя-памилуй», виновато тупит взор…
Лишь опальный дьяк-расстрига
нацарапал слово «фига» –
прям у входа на заборе, огорчив Роскомнадзор.
Всё ужасно благолепно,
страшно круто, жутко скрепно:
справа – Рюрик, слева – Сталин, сверху – Красная Звезда.
Если будет враг упорным,
мы помолимся соборно,
дунем-плюнем, вдарим в бубен – и врагу, считай, звизда!
От масонов кровожадных
да от геев плотоядных
уж давно житья не стало на Расеюшке-Руси.
От холеры, от Бандеры
и от натовской химеры,
богоданный-светоносный, поскорее упаси!
Наши веси, наши грады
защитят святые «Грады» –
Отдыхай, святой угодник Мирликийский Николай!
Ну, а если планы лопнут, –
дядя Вова, жми на кнопку:
мы на этой катапульте лупанёмся прямо в рай!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962561
дата надходження 11.10.2022
дата закладки 12.10.2022
Як дитячим глянеш оком –
ця стежина без кінця!..
…Крок за кроком, рік за роком –
до Небесного Отця.
Промовляючи «ніколи»,
друже милий, не журись:
всі ми ходимо по колу –
щоб зустрітися колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962659
дата надходження 12.10.2022
дата закладки 12.10.2022
Ты уж прости мне моё ремесло –
я ничего не люблю, кроме слов.
Словом обманута, слову верна,
проклята словом – и спасена.
Хлеба святее и выше знамён
мне благородная лёгкость имён,
и тяжелей самых долгих разлук
слова прощального ласковый звук.
Что мне земли колдовская краса,
если весь мир для меня – голоса!
Всё, что имею, всё, чем жива –
только слова, только слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961519
дата надходження 01.10.2022
дата закладки 02.10.2022
Тільки стогін вітрів у бездонній німій порожнечі
Зараз чую, бо твій ніжний голос п’янкий віддзвенів.
А беззоряна ніч обіймає дощем мої плечі
Та із жа́лем мовчить – все і так зрозуміло без слів.
І побачу тебе через день чи за декілька років,
Підійду, усміхнусь, щоб душа не зірвалась на плач.
Просто ска́жу «привіт», з усіх сил імітуючи спокій,
Та у смутку очей прочитаєш: «кохана, пробач!»…
12.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961450
дата надходження 30.09.2022
дата закладки 02.10.2022
[quote]„Здебільшого ми не тільки не знаємо, але навіть не здогадуємося, що кожен з нас – нейрогенетичний робот. Ми в полоні наших уявлень, нашої моралі, системи цінностей, наукових парадигм і масових ілюзій.”
(Тімоті Лірі „Технологія зміни свідомості в деструктивних культах”)[/quote]
Людина приходить у світ, не маючи ні власного тіла, ні власної волі, ні власної думки. Перше усвідомлення себе в світі – єдність із матір'ю. Потім приходить відчуття самості, відокремленості від світу, де все живе й неживе має волю до дії.
Дитинство розмовляє з деревами і звірами, висловлює своє захоплення ящірці і здивування жукові. Чи то душа світу відкрита дитині, чи то дитяча душа єдина з душею світу. Єдність і самість приходитимуть почергово, аж доки не настане. єднання зі світом, за яким вже ніколи не прийде самість.
Життя – це відкриття світу і усвідомлення свого дійсного й уявного місця в ньому. Згадайте своє перше відкриття: „Ма-мо! Ніж – це магніт! Поглянь, він притягує до себе залізні ошурки!” І мама відповість, що магнітні властивості вістря були відомі ще древнім грекам. Ох вже ці древні греки! Вони ще не раз нас випередять і применшать значущість наших власних відкриттів.
Малолюдний ранок. Одні й ті ж люди, собаки, автомобілі, тролейбуси в один і той же час на тих же місцях переконують у незмінності світу. Ось у повній гармонії обстежує кущі і бур'яни статечна пара: безпородний Бобик на одному кінці повідка і опецькуватий чоловік років до шістдесяти – на другому. Накульгує назустріч молодик з загіпсованою рукою і забинтованою ногою – розходжується після травм. З наполегливістю священного жука скарабея, який своїм навозним сонцем щодня повторює путь небесного світила, немолоді чоловік і жінка штовхають візок з об'ємними баулами у міфічну ринкову економіку.
На підході до в'їзду в тролейбусне депо збирається за законами функціонування пташиних спільнот щоденна горобина тусовка. З півсотні горобців метушаться на доріжці – обговорюють вчорашні новини. Помітивши небезпеку, пурхають на ближні кущі. На дорозі залишається закохана пара. Він розчепірив перед подружкою крильця, вертикально виставив ховстик, хвацько скаче і цвірінчить - вихваляється своїм завзяттям. Вона не зводить з нього захоплених очей. І він втрачає голову - з розчепіреними крильцями й задраним хвостиком відчайдушно скаче перед людиною. Відчуваю, як завмирає від жаху і любові його подружка, як тріпотить його хоробре серце. Дати б легенького підсрачника, щоб летів через дорогу аж до своїх однокровців. Але проникаюся героїчністю моменту. Обходжу. Хай будуть щасливі.
В пам'яті зринає недавнє – перед будинком зграя голубів. Як водиться, гулять, воркують, туркочуть, роззолочені кавалери надимаються, крутяться перед непоказними подружками. При наближенні людини зграя знялася і полетіла геть. Так само залишилися на землі двоє – він і вона. Вона завмерла обіч дороги. А він, розпустивши віялом хвіст і вдвічі збільшишись у розмірах, киваючи голівкою, дріботить перед людиною, не тямлячи себе від страху і відваги. Так по-людськи!
Звідки у морі незмінності беруться божевільні програми поведінки, які природний добір повинен би викреслити з генів? Древні греки намагалися розгадати природу речей, але не надто задумувалися над механізмами поведінки всього рефлексуючого і мислячого. Зі своїми пташиними спостереженнями я теж запізнилася, але не так безнадійно, як з греками - десь на півстоліття. У 1973 році австрійський зоолог Конрад Лоренц став одним з лауреатів Нобелівської премії з фізіології та медицини за дослідження поведінки тварин.
Хлопчику, який тягнув додому все, що ворушиться, сусід подарував домашнє каченя, яке тільки-но вилупилося з яйця. За багатьма з нас у дитинстві бігали, стрибали чи літали приручені тварини і птахи, але саме Лоренца каченя підштовхнуло до відкриття явища імпринтингу.
Вже дорослим, вивчаючи поведінку інкубаторських гусенят, Лоренц знову звернув увагу на те, що його гусенята ходили за ним, як за гускою. Чому? Як відбувається перепрограмування вроджених поведінкових актів у реальному гусячому житті? Відповіддю стало відкриття, що новонароджене пташеня інстинктивно звертає увагу і сприймає за матір перший рухомий об'єкт, що потрапляє в його поле зору. Цим об'єктом у природі є мати. Її вигляд стає зразком особи свого виду, приводить в дію вроджені інстинкти. У курчат і гусенят запам'ятовування зразків поведінки (імпринтинг) відбувається у перші 13 – 16 годин після народження. Ця інформація створює негативний чи позитивний імпульс для формування умовних рефлексів. Імпринти і умовні рефлекси є основою сприйняття реальності.
В експерименті з гусенятами в якості перших рухомих об'єктів фіксувалася людина, рухома кулька, відро, чобіт, дерев'яний ящик, тощо. В пору статевої зрілості піддослідні гусенята шукали собі партнера для парування не серед гусей, а серед людей чи предметів, які в пору імпринтигу сприйняли як зразок особи свого виду.
Важливість імпринтингу для формування повноцінної людської особистості можна спостерігати на здичавілих дітях, які виросли серед тварин або в ізоляції від людського суспільства. Вони не здатні навчитися говорити, їсти людську їжу, носити одяг. Неможливо змінити вкарбовані в дитячу підсвідомість механізми поведінки.
В періоди імпринтної вразливості (раннє дитинство, сильні нервові потрясіння, різка зміна суспільних умов) програмується система уявлень, свідомість, сприйняття реальності і модель мислення – „бульбашка” („тунель”) індивідуальної реальності. Свідомість людини автоматично відкидає все, що не вписуються в її реальність і сприймає лише те, що відповідає її системі уявлень. Аргументи і переконування безсилі - імпринтинг не потребує логічних доказів, оскільки відбувається на емоційній основі.
Згідно теорії формування імпринтів, розробленої Тімоті Лірі, мозок кожної людини складається з восьми „міні-мозків”- контурів, які послідовно програмуються або перепрограмовуються протягом її життя. Чотири контури містяться у лівій півкулі, вони активні і відповідають за соціальне виживання людини. Решта чотири містяться в правій півкулі. Людина здатна жити і без них, вони активізуютьтся або не активізуються в подальшій еволюції, їх стан повністю визначається індивідуальними особливостями.
Перші чотири контури умовно називають контурами немовляти, дитини, учня, дорослої людини.
Контур немовляти найбільш древній, він еволюціонує близько мільярда років. Його функція – зебезпечення біологічного виживання. Він запрограмований на пошук їжі, тепла, безпечного і комфортного місця біля материнського організму або найближчого об'єкту, здатного його замінити. Імпринти цього контура визначають довіру чи недовіру до зовнішнього світу. Його сигнали мають найвищий пріоритет, коли він повідомляє про небезпеку, блокуються будь-які сигнали від решти контурів.
Для перепрограмування імпринтів цього контура людину слід повернути в пору дитинства, коли формувався цей контур, тобто в стан імпринтної вразливості цього контура. Політики встановлюють стосунки довіри материнськими (батьківськими) обіцянками „їжі і тепла”. Заручник, захоплений в полон терористами, відчуває сильну емоційну прив'язаність до того, хто приносить їжу (Стокгольмський синдром).
.
Контур дитини – формувався близько п'ятисот мільйонів років тому, ймовірно, з появою перших хребетних тварин. Це емоційний мозок, відповідальний за захист своєї території. У людини активізується, коли дитина починає засвоювати простір навкруг себе – повзати, ходити, маніпулювати близькими людьми. В цей час визначаються подразники, які в майбутньому автоматично викликатимуть агресію чи поведінку покірності і співробітництва. Випадковий хід подій визначить майбутній статус значимості людини: сильне, домінуюче і доброзичливе его чи слабке, залежне, недружнє его.
Імпринтна вразливість цього контура викликається переведенням людини у стан безпорадної жертви. Рекет, тортури, приниження змушують людину визнати пониження свого статусу і змінити стиль емоційно-територіальної політики чи відмовитися від захисту своєї території .
Контур учня – виник 4 - 5 мільйонів років тому, в епоху неоліту, коли гомініди почали відділятися від зграй інших приматів. Це раціональний (вербально-символьний) розум, пов'язаний з мовою і пізнанням. Якщо оточення стимулює розвиток цього контура, дитина одержує імпринт кмітливості, має умілі руки і добре розвинену мову. Якщо зростає серед недалеких людей, одержує імпринт тупиці. Освітні програми виправити одержані імпринти неспроможні, бо формування імпринтів цього контуру завершується до 3,5 рокув. Цей контур – основа наук, мистецтв, ремесел.
Імпринтна вразливість цього контура виникає, якщо людина опиняється серед людей, які говорять іншою мовою і/або мають інші погляди, інші моральні цінності. Потреба біологічного виживання і відстоювання емоційно-територіального статусу стимулюють переімпритингування третього контура. Щоб вижити і зберегти статус більшість людей вибирають конформізм.
Контур дорослої людини (соціостатевий) – постгомінідний мозок Homo Sapiens, одомашненої людини в постіндустріальному суспільстві. Сформувався близько 3000 років тому, коли суспільна еволюція запрограмувала статеві ролі для своїх членів. Пов'язаний з сімейною поведінкою, призначений для передачі племінної і етнічної культури від покоління до покоління. Цей контур узгоджує статевий апарат з імпринтованою соціальною поведінкою, активізується і імпринтується в період статевого дозрівання, коли залози внутрішньої секреції починають виробляти статеві гормони. Підлітки одержують зафіксоване на розмноження і оргазм нове тіло, яке шукає сексуальний об'єкт для спарювання.
Сильна імпринтна вразливість і перший сексуальний досвід імпринтується в характерну сексуальну роль, яка закріплюється біохімічно і залишається на все життя. Специфічні статеві дисфункції виникають після специфічного досвіду підлітка в перших статевих актах. Статева поведінка значною мірою визначає мораль суспільства і сім'ї. Статевий акт обумовлюється найжорсткішими загрозами й табу до такої міри, що більшість людей поняття мораль поширюють лише на статеву поведінку.
„Четвертий контур майже з повним правом можна назвати контуром вини – майже всі і майже скрізь приховують своє справжнє сексуальне обличчя і грають на людях певну сексуальну роль, загальноприйняту для їхньої статі в їхньому племені.” (К.А.Уілсон „Психологія еволюції”)
Сексуальний імпринт заморожує поведінку, зводить її до набору роботичних циклів, тобто виконання інстинктивних ритуалів, характерних для птахів чи комах.
Переімпритингування еротичного мозку можливе в результаті біохімічних впливів (алкоголь, психоделічні речовини) або одночасно с препрограмуванням першого (виживання) і другого (статус) контурів.
Всі ми імпринтовані, але не всі розуміють, що реальність будь-якої іншої людини має не менше сенсу, ніж наша власна реальність. Набуття імпринтів, як і їхнє перепрограмування, достатньо просте. Перший контур перепрограмується ізоляцією від суспільства в атмосфері страху. Відповідальний за статус людини в спільноті другий контур програмується повторенням емоційно значимих фраз. Третій контур програмується залученням до оккультних вчень. Четвертий – сексом, звільненим від відчуття вини.
Курт Левін довів, що основні зміни особистості відбуваються під впливом групи. З соціобілогоічної точки зору це пояснюється тим, що шанси вижити в групі значно більші, ніж водиночку. Людина потребує постійної стимуляції – неперервного надходження інформації, яка б підтверджувала справжність її реальності, потребує поряд інших людей, які поділяють її соціальні ілюзії, її соціальну реальність. Еволюція закріпила цю потребу на генетичному рівні. Людська потреба в груповому конформізмі і підпорядкуванні владі активно використовується для зміни індивідуальної і групової свідомості за допомогою технологій модифікації поведінки.
Стан розвитку нашого суспільства заохочує тупість як найбільший відповідник затребуваним видам трудової діяльності. Контур біовиживання і емоційно-територіальний контур зі слабко розвиненим раціональним контуром підтримують необхідний для цього обсях знань, навиків і умінь. Будь-який шахрай, здатний активізувати примітивні біовиживальні страхи і територіальну (патріотичну) войовничість, має шанси здобути максимальну підтримку на виборах. Інтелектуал продовжує сліпо проповідувати демократію – владу народу. А натиснути на контури біовиживання та територіальний контур слабО?
Малолюдний ранок. Біля мого дому неохайні чоловік і жінка порпаються у сміттєвих контейнерах В кількох метрах від них чекає своєї черги на доступ до годівниці бездомний ротвейлер. Відмічаю появу на його шиї металевого ланцюжка – хтось сердобольний в такий спосіб намагається збільшити його шанси на виживання.
Над підстриженою травою зажовтіли кульбабками квіти яструбинки – скоро осінь. Якою буде весна?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961006
дата надходження 27.09.2022
дата закладки 27.09.2022
Милый друг, приди ко мне,
Я ведь весь тобою болен,
Поворкуем при луне,
Погуляем в чистом поле.
А потом пойдём с тобой
В край, где юность проходила,
Где жасмин и зверобой,
Где давно всё сердцу мило.
Где акации цветут,
Где шумит камыш игриво,
Где меня, как прежде ждут
Детства тропки молчаливо.
Так всю ночку напролёт
Мы водить друг друга будем.
Кто любил, тот нас поймёт,
А года – мы их забудем ...
Днём ли, ночью при луне,
Я подвластен сердца воле.
Милый друг, приди ко мне
Я к тебе любовью болен.
22.08.99.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961018
дата надходження 27.09.2022
дата закладки 27.09.2022
Що ховається в душах мільйонів скалічених тіл?
Що сказали б нам ті, чиї очі навіки закриті?
Лиш стікає сльоза, наче дощ по холодному склі,
А сумління мовчить. – Чи існує ще правда у світі?
Ця холодна весна проросла крізь руїни і кров.
Більшість вкотре надію на краще життя поховали...
Хтось з собою шукав компроміс, а натомість знайшов
Смуток, відчай і страх, які швидко приводять до тями.
Ми погрузли в болоті з брехні, нелюбові і зрад.
Замастилися так, що давно вже не видно обличчя.
В круговерті життя нам немає дороги назад,
І вперед страшно йти, бо майбутнє лякає ще більше.
У обіймах сирих як ніколи сумної весни
Потомилися всі на тепло з нетерпінням чекати.
Просто хочеться так, щоб нарешті не стало війни.
Щиро хочеться так… Ну хіба ж це насправді багато?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961037
дата надходження 27.09.2022
дата закладки 27.09.2022
Коли на серці наболіло
І все в житті навперекіс,
Іду під зливу я сміливо,
Бо під дощем не видно сліз.
Зі мною темне небо плаче,
На землю ллє рясним дощем
І, об’єднавшись, сльози наші
Розбавлять мій солоний щем…
Вода з небес все омиває,
Дарує свіжість, чистоту.
З дощу зернина проростає,
Плекає квітка красоту.
Під шум дощу складеться рима,
Загра мелодія сумна….
Стріляє блискавка, грім грима –
А я під зливою одна…
Я поділюсь своїм секретом:
Щось задощило на душі…
Мій монолог стає дуетом,
Бо й дощ наспівує вірші.
Котельнік Тетяна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960955
дата надходження 26.09.2022
дата закладки 26.09.2022
Повертайтесь, благаю, до дому,
За вікном - перша осінь війни,
Із лікарень, з чужини, з полону,
Хай там де, повертайтесь живі!
Непомітно лягає на скроні
Мов туман - перша осінь біди.
Повертайтесь, синочки та доні,
До родин, де чекають, завжди
За вікном - рання осінь і небо,
Заміта жовтим листям сліди,
Повертайтесь, благаю до себе,
Від сирен, від смертей, від війни...
22.09.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960510
дата надходження 22.09.2022
дата закладки 22.09.2022
Чому мовчиш? Благаю, не мовчи!
Твоє мовчання дихає печаллю
І холодом колючим, смертю навіть
Недавніх мрій, ще свіжих, молодих.
Чому ховаєш погляд свій під стіл?
Недавно в ньому сяяла надія,
Шалена пристрасть полум'ям горіла...
А зараз що? Чи хтось так захотів?..
А, може, осінь? Промінь з-поміж хмар
Не в змозі звеселити жовте листя,
Як і тебе. Не пізно ж - схаменися!
Не вбий себе, натхнення, щастя й дар!
Не раз зійде ще сонце навесні,
Теплом зігріє виснажене тіло.
Почуєш ти, як жвавим булькотінням
Уламки льоду тануть у душі.
Та вибір твій.
Як хочеш, то мовчи...
20.09.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960359
дата надходження 20.09.2022
дата закладки 22.09.2022
Запитаю знов –
що тобі болить?
Зраджена любов?
Підліткова хіть?
З парадизу мрій
крок – до самоти.
Тож яку з надій
втратив саме ти?
Серед тисяч рук
не знайшов – руки?
Друже! Ти мій друг?
Так? Не навпаки?..
Де в коханні брід?
Зносить течія!
В цій непевній грі
здобич – ти чи я?
Може, ти й ловець…
(Мабуть, так і є!)
Та з усіх сердець
все ж почув – моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959419
дата надходження 11.09.2022
дата закладки 15.09.2022
Пам'ятаєш, ти казав, що ніхто ніколи не писав тобі вірші?
А у мене вже стільки, що вистачить на маленьку збірку.
Я так хочу кохати тебе з кожним роком більше.
Я щаслива, що в наших годинників спільні стрілки.
Пам'ятаєш, ти колись називав мене кошенятком?
Я пам'ятаю майже кожне твоє ласкаве слово.
Ти не віриш? Я можу навести тобі десятки
Прикладів того, що сказано щиро і випадково.
Ти - як глибока криниця. Ти даєш мені сили.
Хоч ти не завжди мене розумієш, та завжди намагаєшся.
Ти завжди мене чуєш, про що б я не попросила.
Так, я знаю, що любиш. Хоча ти й ніяк не зізнаєшся.
З тобою хочеться переживати люті морози і нещадні зими,
У твоє тепло хочеться загортатися, як в найтепліші ковдри.
І в мою голову непрохані так часто лізуть рими,
Тихенько й скрадливо, бо їм також з тобою добре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959209
дата надходження 09.09.2022
дата закладки 09.09.2022
Ти ще не встиг
договорити звичайну фразу вітання,
коли я закохалася.
Перша думка: «[i]Так[/i] – вперше!»
Друга: «І так – [i]востаннє[/i]!..»
(Втім, так було щоразу…)
Ми сиділи десь на терасі
за столиком; час від часу
я відводила очі від
абсолютно незрозумілого зараз
слова «меню»
(дієслово?),
щоб глипнути вбік, на сонце,
бо воно здавалось мені
не таким сліпучим,
як твоє привітне обличчя…
Щоб приховати
гарячкове тремтіння рук,
я кинула ложку в горнятко
з кавою, вдаючи,
ніби розмішую цукор:
я просто тримала її в руці,
а вона скажено дзеленькала,
б’ючись об фаянсові стінки –
наче серце у грудях моїх!
Ти ще про щось говорив,
а я вже стрімко летіла
на невидимих крилах кохання,
обганяючи світло і час –
аж довелося вхопитись
за білий трикутник серветки
(про всяк випадок,
бо летіти на крилах кохання,
борсаючись у повітрі,
приборкуючи спідницю
та гублячи розум і туфлі,
гірше, ніж впасти з стільця, -
так вважають поважні люди);
ти ще уточнював щось
і записував номер
мого телефону,
який тобі диктували
мої губи, – а моє серце
гупало все гучніше!
Бо були ми з тобою не тут,
а далеко-далеко – в едемі
або десь на краю землі,
на незнаному третьому полюсі,
до якого одвічно спрямовані
пульсуючою любов’ю
намагнічені душі…
Ми з тобою ходили небом,
золотаві зривали зорі,
пірнали в глибини,
сіяли сміх,
зазирали у вічність,
смітили часом;
ми читали вірші,
ліпили сніжки,
спалахували,
згасали,
вмирали та воскресали,
розгадували сканворди
і таємниці світу,
малювали рожеві квіти,
слухали навіжене ячання чайок,
купували чайник,
сварилися,
дарували грішному тілу небесну ласку,
їли паску,
годували з рук
лінивих мегалодонів,
цілували доню,
ростили сина, –
я була твоя наречена,
коханка твоя, дружина.
…Ти подзвонив наступного ранку –
і я пропустила виклик
(твій та долі).
А потім, подумавши кілька секунд,
видалила твій номер.
Не сердься, любий!
Бо все, що лиш мало бути,
було минулим.
То все тахіони кохання,
то їхня провина
у тому,
що наше завтра –
вчорашня днина…
Не сердься, бо згасло сонце.
Лиш сон це!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958005
дата надходження 29.08.2022
дата закладки 31.08.2022
Спилен последний сук,
ствол на земле – безрук,
срублена голова –
не шелестит листва,
пень как прогнивший зуб, –
вишня пошла на сруб.
…Но, прославляя жизнь,
стрелы побегов – ввысь!
Ты научи меня,
как прорастать из пня,
как выпускать ростки,
если душа – в куски,
как сохранить тепло
этой зиме назло, –
холод и смерть простив,
все-таки – расцвести!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957883
дата надходження 28.08.2022
дата закладки 28.08.2022
Я давно от тебя уехал,
Обещая во снах беречь
Водопады с протяжным эхом
И кипящие волны встреч.
Сердце пило тогда с усладой
Скал приморских ночную новь,
Где горела луны лампада
И светила в твое окно.
Были терпкими эти ночи,
С ароматом того вина,
Что хотелось допить нам очень,
Но при этом не видеть дна.
Не одно пролетело лето.
Вспоминая твой абрис плеч,
Слышу эхо, что бродит где-то
Над волнами угасших встреч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947324
дата надходження 09.05.2022
дата закладки 25.08.2022
Спи
Це місто має бути сонне
Це місто, що втрачає совість
Це місто, де нема людини
Яка спить
Ти
Тікаєш через сповідь
Бо стимулюють розум -
У коді цього міста
слово «біль»
Дим
І сльозоточать очі
І не згадаєш ночі
Коли спокутував гріхи
Психоз у твоїх венах
Генезис на знаменах
І погляд, що тікає крізь роки
Забудь
Серцевий напад
Забудь
Єдиний запах
Забудь
це місто
Як усі минулі дні
Тут є щасливі люди
Тут є, були і будуть
Творці чужої долі
І вбивці власних мрій
Нехай вони танцюють
Нехай кохають всує
Нехай самі спаганять власний рід
Усіх прости
Бо наче,
у квітні серце бачить
Ті душі неприкаяні, феєрії надій
І місто тихо плаче
І грім болить
запалюючи
мить
Бо кожен сам побачить
Чого він вартий
І чому не спить
31.03.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957585
дата надходження 25.08.2022
дата закладки 25.08.2022
На старих протертих диванах,
Серед розпачу і війни,
Весь розчавлений, весь у ранах,
Помирав один, бачив сни
Про поля і про вранішні роси,
Про жінок і дівчат, про дітей,
Про розплетені вугільні коси
І про звільнення всіх областей...
На старих протертих диванах
Пахне пилом і трохи котом,
В телефонах, нотатках і планах
Було дуже багато. Кротом
Або яструбом, може дельфіном,
Може подихом вітру, дощем,
Я покину, звичайно покину
Світ прозорих і сірих тем...
На старих протертих диванах
Побували тіла, трохи душ
В невідомих і звичних всім станах.
На диванах просипалась туш,
Що стікала сльозами прощання,
Що лилася оргазмами, вкрай,
Без поваги і без кохання,
Пекло знов окуповує рай...
На старих протертих диванах
Трохи сумно, потворно і зле,
Бути б десь у Марокко чи в Каннах,
Десь, де смертю не тхне, не несе,
Не звучить так тужливо сирена,
Не вмирають щодня від ракет.
Біля сховища кава щоденна
І щоденні мільйон сигарет...
На старих протертих диванах
Ні душі. Лиш бур'ян проростає.
Світло вимкнуте, пусто в екранах,
Старі гойдалки вітер хитає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957287
дата надходження 23.08.2022
дата закладки 23.08.2022
Учись читать меня без слов -
Всей правды не прочесть.
Хочу услышать, что готов
Принять меня как есть.
И даже хмурая как ночь
Тебе будет под власть.
Скажи, что сможешь мне помочь
В унынье не упасть.
Заверь, что ты мой верный друг
И боль сведёшь на нет,
Что слышишь даже сердца стук,
Когда мы тет-а-тет.
Поверь, читая по глазам
В секундной тишине,
Что я вовеки не предам
Того, кто верен мне.
Я средь запутанных томов
Открытая тетрадь.
Учись читать меня без слов,
А лучше - понимать.
© Валерия Кропивная
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956530
дата надходження 15.08.2022
дата закладки 15.08.2022
Любить,
Любить самозабвенно...
И, от восторга непременно,
Писать стихи, сонеты, оды -
Вот это признаки свободы
Твоей души.
И снова, снова,
Отбросив всех клише оковы,
С огнем в глазах, с улыбкой счастья
Целуешь ты мое запястье...
А я, на цыпочках порхая,
В объятьях нежных утопаю...
Без слов все знаем, понимаем
И, упиваясь нашим раем,
Летим...
Вселенная чуть выше...
Там ветер паруса колышет,
Мы ловим неводом небесным
Чешуйки звезд...
Как интересно,
А что же там - за горизонтом?
Прозрачность утра пеньем звонким
Разрежут птицы на полоски.
А нашей страсти отголоски
Остынут, выпадую росою...
Отяжелевшею травою
Бредет по лету август кроткий.
У берега притихла лодка.
А речка теплою волною
Манит...
Здесь волшебство покоя...
И мы вернемся непременно...
Любить,
Любить самозабвенно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956082
дата надходження 11.08.2022
дата закладки 12.08.2022
По краю лезвия хожу,
Ступая по границе неба,
В безмолвном сумраке сижу,
Где вечно был и вечно не был.
Шумит потерянная кровь
Галактики полуподвальной,
Я с ней зажат меж двух миров –
Меж молотом и наковальней.
Лежу, раздавленный войной,
А проходящим нету дела,
Что я желаю быть собой,
Быть человеком, а не телом.
Смотрю в лицо я диктатуры,
Сорвавшись с лезвия на миг.
Я превращен в макулатуру.
Я – пепел… Пепел мёртвых книг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955893
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022
В бездонном небе – звёзды-фонари,
В безмолвной ночи музыка молчанья
И грусть, что просыпается внутри,
Под гнётом километров расставанья.
В лиловой тьме и вера, и печаль,
Мелькают в окнах люди-силуэты,
Я чувствую космическую даль,
Сияют звёзды, кружатся планеты,
А небоскрёбы манят за собой
В бескрайность неба, в вечное забвенье,
И город спит… И лифт везёт домой,
Ползут неспешно этажи-мгновенья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954600
дата надходження 27.07.2022
дата закладки 27.07.2022
***
Словесный бисер, словесный мизер, словесный мусор…
В глазах двоится. Пора лечиться. Заткнись ты, муза.
Промокли ноги. Блестят дороги, как серый ливер.
Сложи свой зонтик, он глуп как фантик – в такой-то ливень!
А ну сильнее, а ну страшнее, – сейчас бабахнет!
Красотка пискнет, мальчишка прыснет, старушка ахнет.
Бурлят потоки, грозя потопом. Бежим, придурки,
респект теряя… А дождь смывает слова, окурки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954486
дата надходження 26.07.2022
дата закладки 26.07.2022
***
[i]М.Д.[/i]
Мне было двадцать лет.
В голове у меня был бред.
Мой смех звучал заразительно.
Мои рисунки были неправильны и выразительны.
Я стеснялась, что я поэт.
Я носила другую причёску
и платья другой длины,
и все мужчины на свете,
конечно же,
были в меня влюблены.
Я летела на каблучках,
спотыкаясь на каждом шаге.
Я восклицала: ах!
Портила горы бумаги.
И собственные слова
сводили меня с ума.
Мне было не скучно в компании отражений.
Из любых положений
сам собой находился выход.
Я не искала выгод
и, рассуждая о перспективе,
имела в виду лишь линии,
устремлённые к точке схода:
моим богом была свобода.
Меня не портила бедность.
И даже бледность
была по утрам к лицу.
Я грубила отцу…
Всё, что не пламя, виделось мне холодным.
Я вечно была голодна
и могла опьянеть от чего угодно –
только не от вина.
Книги были моим алкоголем.
Я была как струна,
но легко забывала о боли.
Моё сердце билось так бешено,
как вашему
никогда,
никогда не забиться.
Не было существа, мелодии, мысли,
в которые я б не посмела влюбиться.
Я плакала и смеялась, кажется, даже во сне.
Вся скверна и святость мира соседствовали во мне.
Мои мечтания были великолепны,
причудливы, грандиозны, наивны, зловещи.
Я ещё продолжала расти
и донашивать школьные вещи.
Жизнь была и скудна и волшебна,
жизнь играла в прятки –
и тянулись простые дни, бесхитростные как грядки.
(Впрочем, время было ещё безусловно целебным…)
Мир казался мне незнакомцем,
тайно назначившим встречу,
и я повторяла: «Ещё не вечер, ещё не вечер». –
«Завтра, завтра» – было моей молитвой,
и я волновалась, как новичок перед битвой,
как перед дебютом – атлет.
…Мне было двадцать лет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953982
дата надходження 21.07.2022
дата закладки 22.07.2022
Холодний потяг рушив вдалечінь.
Хвилина смутку душу залоскоче.
Біжать за мною спогади, як тінь,
Не доженуть й спинитися не хочуть.
Прощальні фрази, сказані невлад,
Ще довго в думці будуть на повторі.
В житті ніхто ще не вернув назад,
А так багато жило у мінорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954045
дата надходження 22.07.2022
дата закладки 22.07.2022
я сумую за собою в чотири,
коли вперше гуляла без мами,
на руці — номер квартири,
на колінках падіння шрами.
я тужу за своїм шестиріччям,
наплічником, що більше мене,
випічкою з маком в їдальні,
чаєм із цукром студеним.
я сумую, коли було вісім,
перші особисті щоденники,
фанатизм від «даніла й крісі»
й криво зліплені вареники.
класно, коли було десять
мінус друзі, зате нова школа,
танці, змагання, поразки,
група «40 кг» і гранола.
я люблю свої дванадцять,
абсолютно соціальна дитина,
котра віддавала всю себе
друзям з інтернет-павутини.
чотирнадцять були прям лайнові,
та я сумую навіть за ними,
за набраними десятьма кілограмами
й невиспані ночі та днини.
я сумую за страшними шістнадцять,
вічні сльози й ненависть до всьго,
ниття в інстаграмі й розчарування,
зно, репетитори та вічна втома.
рік тому святкувала вісімнадцять
вважала проблемою скласти сесію,
вперше побувала в одесі,
й пізнала «перекладацьку» професію.
двадцять третього переглядаю архіви
за келихом червоного вина,
двадцять четвертого о 5 ранку
«прокидайся, почалась війна».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953456
дата надходження 16.07.2022
дата закладки 16.07.2022
[i](Цикл посвящён художникам Амедео Модильяни, Фриде Кало, Винсенту Ван Гогу, Зинаиде Серебряковой, Кузьме Петрову-Водкину и Пауле Модерзон-Беккер, на творчество которых лёг яркий отсвет личной трагедии.)
[/i]
[b]1 [/b]
[b]***[/b]
[i]– Оппи, купи у меня чемодан!
– Но мне совершенно не нужен чемодан!
– А мне нужно всего десять франков…
В. Виленкин. «Модильяни»
[/i]
– Оппи, купи у меня чемодан!
Знаю, что он тебе нафиг не нужен.
Но мне, понимаешь ли, нужен ужин.
(Перекушу – и слегка поддам…)
– Здравствуйте, Жан, вы сегодня франт.
Покамест гашиш не разъел рассудок,
вот вам – за пару сантимов – рисунок!
(Я полагаю, он стоит франк…)
– Паста божественна, Розали!
Да и бифштекс – тоже очень вкусно…
Я расплачусь как всегда – искусством,
я, к сожалению, на мели.
…Вот из песчаника голова –
нежности столп! Красота и сила…
Публика, впрочем, не оценила, –
что ж, может, публика и права.
– Доброго вечера, господин!..
Кто я такой – отгадать несложно.
Нет, не безумец, а лишь хужожник…
Купите одну из моих картин!
– Я напишу ваш портрет, мадам.
Лица, мадам, это только маски.
(Светят сквозь прорези души-сказки…)
Просто возьмите – за так отдам!..
. . . . . . . . . . .
– Оппи, купи у меня чемодан…
[b]2[/b]
[b]Её портреты[/b]
Боль! Боль!Боль!
Я цветами украшу косы.
Мои руки пусты – неправда,
я держу на руках ребенка,
не рожденного мной ребенка.
Сколько счастья! И сколько боли.
(Яркими, яркими цветами украшу мои косы.)
Мой двойник на холсте надменен,
мой двойник на холсте бесстрашен,
мой двойник на холсте прекрасен, –
помоги же мне стать такою,
помоги же мне стать собою!..
Фрида! Полное боли имя –
черной, алой и белой боли.
(Нежно умирающими цветами…)
Боль.
Боль.
Боль.
…А душа у меня плясунья –
только тело о том не знает.
Оттого-то я и крылата…
[b]3[/b]
[b]Звёздная ночь[/b]
Под утро он взглянул на небеса
(от одиночества простое средство) –
вертушки звёзд и месяц-круассан
над местностью разбрызгивали свет свой.
Там, за решёткой, спал больничный сад,
совсем не расположенный к сиянью
красотами, но не было преград
между воображением и явью.
И он увидел мир, как в первый раз:
всё было Откровением и Тайной.
Впечатались в зрачки голодных глаз
Огонь и Мрак в их прелести случайной.
Как фимиам, курился кипарис,
махал мистраль прозрачным покрывалом,
звезда Венеры улыбалась вниз, –
и сердце окрылённое плясало,
смеясь с недосягаемых вершин
над правилами, стилями, мозгами,
пока суровый холст его души
Бог заполнял горящими мазками!
И, детски благодарен чудесам,
он наконец уснул, припав к подушке,
и видел – водит месяц-круассан
вертушки звёзд, а может быть, ватрушки.
[b]4[/b]
[b]К автопортрету З.Е.Серебряковой[/b]
Совсем серебряное утро:
уютно комната нагрета,
летят по воздуху, как пудра,
пылинки солнечного света, –
покой и умиротворенье,
день будет радостным и ясным.
Остановись, мое мгновенье!
Ведь мы с тобою так прекрасны.
Дай мне еще побыть счастливой…
Увы – молитвы бесполезны,
и грубо и нетерпеливо
стучится в двери век железный.
Вот-вот подхватит и закружит
всех нас всемирное ненастье, –
как домик карточный разрушив
мое бесхитростное счастье.
[b]5[/b]
[b]
***[/b]
Реки, стеклянная их прохлада,
и зеленеющие поля, –
яблоком Божьего вертограда
чуть золотится моя земля…
Зелень смарагда и синь сапфира,
голый мальчишка и красный конь.
(…Скоро изменится облик мира,
скоро прольется с небес огонь.
Скоро умчишься с конницей красной,
на богатырку нашив звезду…)
Ласковы дни, и земля прекрасна –
яблоко в райском святом саду…
[b]6[/b]
[b]***[/b]
[i]Разве праздник станет лучше, если он будет долгим?
Паула Модерзон-Беккер[/i]
Как много в мире красоты!..
В румяных розах. В сером хлебе.
В янтарном солнце, в черном небе,
что с запредельной высоты
роняет белую звезду, –
и в этой искорке хрустальной,
и в этой женщине печальной,
цветок срывающей в саду…
В губах, лепечущих: приди!
В младенчества цыплячьем пухе,
в глазах задумчивой старухи,
сложившей руки на груди.
Летят минуты и года…
Жизнь! Наше время истекает.
Но красота не иссякает,
не убывает никогда.
А значит – ни к чему печаль!
Звезда в окне дрожит и дразнит…
…Но, покидая этот праздник,
я все-таки вздохну: как жаль!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953454
дата надходження 16.07.2022
дата закладки 16.07.2022
Я хотела бы жить там,
где каждое сердце – храм,
где не запирают дверей,
где зверьё не боится людей,
где свободная, дикая птица
на плечо мальчишке садится.
Там я хотела бы жить,
где не нужно добра сторожить,
где не нужно добра наживать,
где не нужно добром называть
старый и новый хлам;
где привольно расти кустам
и деревьям; где место есть
всему, что желает цвесть.
Вспомните обо мне
в незакатной стране,
где радуются стихам,
где всякая речь тиха,
где самый громкий смех
беззлобен, где любят всех.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953397
дата надходження 15.07.2022
дата закладки 15.07.2022
З тобою я пізнав, що значить Тихо.
Спокійний ти чи диво-ураган -
Тобі відомо, як приспати лихо.
Ти - мій зачитаний до дір роман.
З тобою я відкрив, що значить Тепло.
Байдужі вже зима і заметіль.
Хай вітер лютий б'є мені по ребрах,
Та ти зігрієш, ти назавжди мій.
З тобою я відчув, що значить Ніжно.
Є стільки сили у твоїх руках,
Та в них я тану, бо мені так втішно.
Таке буває, кажуть, тільки в снах.
З тобою зрозумів, що значить Сильно.
Навчився визнавати помилки́.
Оголюю для тебе добровільно
Найпотаємніші бажання і думки...
З тобою мрії втілені в реальність,
З тобою світ наповнений життям.
І так - це правда. Не проста банальність.
Я знаю: віриш ти мої́м словам.
Бо ж пізнаєш зі мною ти щоденно
Такі глибинні й щирі почуття.
Ти точно знаєш: це завжди́ взаємно.
Ти - сенс мого, а я твого буття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951655
дата надходження 27.06.2022
дата закладки 27.06.2022
Ні ти, ні я не знали досі лір.
Ні ти, ні я не кинули пробачень.
Спинили тільки сотні тисяч мір,
Аби вчинити розголос побачень...
Стікали ріки з нашої гори.
Веліли ду́ші все ж навічно здатись,
Та ми не сміли, ми ще не могли
Скінчи́ть буття і горем упиватись.
Ще так багато сонця у руках,
Ще так багато місяця в обіймах!..
Та ми вже зникли, зникли у морях,
Аби втонути в тих бездонних прірвах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951454
дата надходження 25.06.2022
дата закладки 26.06.2022
Лишь алкоголь притупит боль.
Не шрам на сердце, а мозоль.
Слова пусты, важней дела.
Куда меня ты завела?
Все грани личности твоей,
Хранят в себе других людей.
То говоришь, что нужен я,
То вдруг забыла про меня.
В болезни места рядом нет.
Когда же видится просвет,
Найдется кто-то погрубей,
А я Плутон среди друзей.
Ведь я не многого желал –
Звонка с вопросом: «Ты скучал?»
Хочу я видеться с тобой,
И чтобы ты была одной.
14.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951364
дата надходження 24.06.2022
дата закладки 24.06.2022
Мой милый друг, гоним пороком,
Мне не смутить тебя упреком.
Чтоб не пытался делать я,
Но ты в другого влюблена.
Что ж удержать тебя не смею,
Хотя надежду и лелею.
Другой не прячется за строчки,
Он целое, а я кусочки.
Тебя он может ревновать,
Домой возить, оберегать.
А я лишь тень в полденный зной,
Не в силах дать любви покой.
Я думал, что смогу смириться,
Но двум нам в сердце не ужиться.
Твое молчанье - мне ответ,
Ему быть рядом, а мне нет.
28.12.2012.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951103
дата надходження 21.06.2022
дата закладки 21.06.2022
[i]Що в нас було?
Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
не так і мало, як на двох.
(с) Ліна Костенко[/i]
Що буде в нас ?
Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. Ти знала, Ліна,
Ти знала. А чи знав то Бог?..
Я повернусь на рідну землю,
Впаду додолу, й на колінах
Благати буду мою неньку
Щоби простила Україна
Свою дитину недалеку,
Бо уявив з себе лелеку,
І полетів у «взакордон»
Прийняла їхній пантеон.
Страшніше те, що загубила
В чужій реальності своє
Коріння рідне й уявила,
Що зможе взять собі чуже.
Забула мову, що бабуся
Плекала в грішній тій душі.
Прости мене, я повернуся,
Це не лише такі вірші.
І буде в нас
Любов і літо.
І впевненість, що пережито
І пекло й ненависть і страх,
А під ногами орків прах.
І літо буде
І любов
до нескінченності епох.
А що й ще треба нам на двох ?
Антверпен, Бельгія
6 травня 2022
72й день
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950768
дата надходження 17.06.2022
дата закладки 17.06.2022