Стають по черзі в селах на коліна
В містах стають, пошану віддають
Дітей везуть додому в домовинах
А там дощі за ними сльози ллють
На цвинтарі вже місця не лишилось,
Червона глина прибрана в вінках
В страшному сні такого б не наснилось
І грім гримить далеко в небесах
Загинути на своїй Батьківщині…
Ще з молоду покинув ти життя
Не всю любов відкрив своїй дружині,
Недолюбив ріднесеньке дитя.
Батьки, немов у пеклі побували,
За день посивіли, добавили роки.
До раю сина свого проводжали
І сльози тихо капали з щоки
Собою ви закрили побратимів
Пішли у вічність, щоб ми тут жили.
Вже чуєте пісні від херувимів,
Тепер між нами розвели мости.
Лунають постріли угору з автоматів
Від горя стиснулись серця на мить.
Нехай настигне Божа кара гадів!
Нехай земля під ними загорить!
Яку ціну потрібно заплатити,
Щоб мир прийшов і скінчилась війна?
Як горе нашим людям пережити,
Біди багато, мрія лиш одна.
Олександр Степан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951924
дата надходження 30.06.2022
дата закладки 06.07.2022