Щасливі ті, що мають маму й тата,
Бо мають за спиною два крила.
Для них лунає місячна соната,
Їм з неба зірка щастя принесла.
На мить відчують, що вони маленькі,
Переступивши батьківській поріг.
Засяють в хаті рушники біленькі,
О! Як запах їм яблучний пиріг.
І знову в спогади свої пірнають,
Де спокій, радість, теплота і мир.
Усе з дитинства краще пригадають,
Добро обравши за орієнтир.
Де все з любов'ю, від душі та щиро
І пісню рідну чути за столом.
І так приємно, любо, гарно, мило,
Де Ангел обійняв усіх крилом.
17.08.2019 @ Галина Гук
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956661
дата надходження 17.08.2022
дата закладки 17.08.2022
Дві матері
Стоїть вона на кручі берегів,
Здійнявши руки до небесної вершини.
Рівняючись на велич золотих хрестів,
Наш оберіг від лиха – Мати Батьківщина.
Тримає над собою гордо щит і меч,
Як символи нескореної волі.
Пливе над містом, вітру всупереч,
В осяяному сонцем ореолі.
В її підніжжі пам’ять поколінь,
Увіковічена у обрисах граніту.
Нагадування віче, нам – живим,
Як треба рідну землю боронити.
ЇЇ ні вихор, а ні буря не згина,
А блискавка, як влучить – не скаліче,
І хвилі відбиваються Дніпра,
В суворому сталевому обличчі.
Лицем своїм повернута на схід,
Неначе знали автори творіння.
Що поповзе проклятий московит,
Що саме звідти полетить у нас каміння.
Вдивляючись у хмарну далечінь,
Майбутнє нам хотіла б провістити.
Потрібно скільки ще прожити поколінь,
Що б можна було меч той опустити?
Чи зовсім не настане час такий,
А мир і спокій марево непевне?
Завжди знайдеться супостат лихий,
І сподівання та надії – все даремне?
Та ні, за нею є така стіна,
Яку нікому і ніколи не здолати!
То у Софії руки в небо підійма,
Святая Богородиця – Оранта.
Вже майже тисячу років,
Пресвітлий її лик над нами майоріє.
Проходили повз нього орди ворогів,
Але стоїть, живе золотоверхий Київ!
Уста нечутно шепотять молитву,
Що з храму в храм звучить чимдуж.
За кров гарячу в боротьбі пролиту,
І за спасіння всіх безсмертних душ.
Палке прохання лине в град небесний,
Єднаючись із херувимським хором.
Виблискує веселкою в мозаїці чудесній,
І покриває нас священним омофором.
Міцніша ніж фортечний мур товстий,
Як непохитний стовп – струнка і сильна.
Радій, Царице, славим образ твій святий!
Ти, Матінко – стіна держави нерушима!
Ось так вони боронять рідний край,
Дві жінки – Божа Мати й Мати Батьківщина.
Одна з мечем пильнує виднокрай,
А друга молиться за нашу Україну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955985
дата надходження 10.08.2022
дата закладки 16.08.2022
Радіонову Володимиру Олександровичу
20.01.1989 – 10.08.2022
Мовчи, козаче, тут слова безсилі,
тут навіть вітер множиться на нуль.
Стоїш у побратима на могилі,
це він тебе прикрив од вражих куль.
Його чекала донечка удома,
він мав і бізнес, і круте авто…
Але, як нині кажуть: був «свідомим»
і пам’ятав: якщо не я, то хто?!
Таких, на жаль, не любить суча влада,
але вони надійніші за щит
ідуть на танки, на ворожі гради…
Ці люди мов могутній моноліт.
Можливо сотворив нас Бог із пилу.
Такі ж, як він із тектонічних плит.
Мовчи, козаче, тут слова безсилі
навіть оці, що в’їлися в граніт.
14.08.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956461
дата надходження 15.08.2022
дата закладки 15.08.2022