Крізь цю всесвітню глупу ніч
Поглянь на мене.
Сполохай тихий танець свіч
Крізь скло студене..
Лети до мене через сни,
Понад узбіччя,
У млості марева весни
З твоїм обличчям.
Навколо - лиш розпуки пил.
Повітря тане...
Не віднайти без тебе сил
Гоїти рани.
Чи стане Долі до снаги
Шляхи схрестити?
За видноколом лиш сніги -
Не розтопити.
Ранковим жеврінням зорі
Зігрій мій спомин.
Допоки ще тремтить вгорі
Його відгомін.
І увіллється дивина
В буденність світу -
В снігах розквітне таїна
П'янкого цвіту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904840
дата надходження 14.02.2021
дата закладки 28.04.2024
Осанна дню, коли верба не плаче,
Коли Надія і в золі цвіте!
Не зможе смерть життя переіначить,
Допоки Віра вербно так росте.
Осанна тим, хто не заплющив очі
Над прірвою щодення у пітьмі!
Вже звідусіль звучать слова пророчі:
За тиждень впевнимось, що в горі не самі.
Мабуть, ми всі з вербового коріння:
Хоч доля гне - сплітаємо гілки.
Осанна дню, що є благословінням
І тихим доторком Господньої руки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012033
дата надходження 28.04.2024
дата закладки 28.04.2024
...За нині третій раз йому дзвонила,
А він усе розмови уникав.
Прийдеться знову, що лиш має сили,
Вдавати радість.
— Слухаю,— сказав.
— Синочку! Як ти? Вже поїв сьогодні?
Мабуть на парах?
Шапку й шалик взяв?
— Та все номально, мамо. Не голодний.
На парах... — й тихо каску поправляв...
...— Тримайся, се́стро!
Чуєш???
Лине славень!
Ми в бій йдемо не маючи страху!
Благослови на правду Небесами!
За рідний прапор я життя складу!
Вклади в наплічник всі мої звитяги,
Виши́ванку із маминим шиттям,
Два найдорожчі, найрідніші стяги
Дай дітям.
Я ж всміхатимусь смертям!..
...Зайшов на кухню.
На столі, з вечері, усе стояло.
Все його ждало́.
Тут пахло домом, затишком...
З кишені
Дістав кусок бруківки. У відро.
Торкнув її плеча.
— Пробач, коханий.
Малюк не дав поспати. Може чай?
Коли приїхав? Як робота? Плани?..
Він пахнув димом. Сотник. Він — свіча...
...— Ходімо, тату!
Швидко! До машини!
Тримай. Погнали! Нас чекає люд!
До барикад підвезли свіжі шини.
Майдан вершив свобідно-вільний суд!
Дзвінок.
— Ну де ж ви?
— Що сказати мамі?
— Кажи, що черга лиш до нас дійшла...
Стікали кров'ю батько разом з сином.
Вогонь чекання в краплях крові згас...
... Старенька матір у вікно гляділа.
Застиг в нім погляд.
Свого сина жде.
— Чомусь Василь не дзвонить,— серцем мліла.
— Та він таксує, мамо, кожен день.
Швидка помчала.
«Нуль» її чекає.
Василь рулює. Поруч побратим.
Життя рятує. Він життя збирає.
Своє віддав.
До мами «їде» син...
...— Ваш брат загинув. Маєте хвилину?...
Зависла тиша.
Розколовся діл.
Молодший брат, який ще сам дитина,
Тепер за батька.
Серед тисяч кіл
Веде за руку п'ять малих пташаток.
Дає їм крила.
Відкриває світ.
А на душі, з обпалених печаток,
Війна таврує староюність літ...
...Вже скоро в бій.
Готує капелан Святі Дари, Занурившись в молитву.
Хтось відтанцює свій останній тан,
А хтось згризе всю шоколадну плитку...
Зі всіх кишень одна йому свята -
У ній шматки залишеного фото
Та два малюнки, що його донька
Намалювала та віддала в руки...
--------------------------------------
І огорнула вибір в сім полотен.
Любов у нім пульсує. Бо ЖИВА!
Ще по кутах, оскалом, йде супротив
Та дозрівають праведні жнива.
До збору час покличе. Тільки б сили,
Отой зібрати справжній урожай.
Веди нас, Боже, повз врага могили.
Їм, по заслузі, кожному воздай.
Марія Дребіт
07.12.2023 Португалія
малюнок авторки та ші
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006308
дата надходження 20.02.2024
дата закладки 12.04.2024
Поверніть мені наново тишу, -
Хай в саду на світанні блукає
Поміж яблунь квітучіх і вишень,
Де нікого, крім Бога немає
Поверніть мені наново спокій,
Щоб заплутався в пасмах волосся
І занурював в благість глибоку.
У незнану, незвідану досі.
Поверніть мені наново радість, -
Хай товчеться на сонячнім ганку,
Де батьків моїх гріється старість,
Де у донечки зріють веснянки.
Задивляється небо у вічі.
Над кульбабками моляться бджоли.
Поверніть мені наново вічність,
Де війни не буває ніколи.
Квітень, 2024
Яна Сілецька-Васильєва
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010728
дата надходження 11.04.2024
дата закладки 11.04.2024
Життя – бумеранг, споконвіку так люди казали,
Ніщо не зникає безслідно, не йде в небуття.
Комусь досить дня, а комусь і століття замало,
Щоб мріяти вільно, а хтось – ледь хвилину відтяв
Прощаючи всіх, навіть тих, хто примножував болі,
Хто лезом пройшов по живому, як вправний хірург.
Життя – бумеранг, розпорошить нашестя сваволі
Образливих слів, так колись передрік Деміург.
Всі лізуть до Бога, плюндруючи похіттю Віру,
На річку біжать позмивати колишні гріхи.
Якби ж то в душі, хоч на йоту, притримали міру,
Можливо б тоді розпізнали до сяяння хист.
Життя – бумеранг, не суттєві для неба прогнози,
Живи для добра і натхнення своє бережи.
Колись вийде Сонце, закінчаться зморені грози,
Проб’ється проміння завзяте між темних вершин.
22:12, 26.01.2020 рік
Зображення: https://slavrod.ucoz.ru
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010704
дата надходження 10.04.2024
дата закладки 10.04.2024
Щоб вільно дихала земля
Пірнаю в день наввипередки з сонцем,
Аби у нім позначити свій слід
Чи ружею під маминим віконцем,
Чи словом вкотре здивувати світ,
Чи щирістю із кимось поділитись –
Нехай вона в душі тій проросте,
А чи послати Господу молитву,
Запрошуючи добрих нам вістей.
Адже життя людське неоднозначне,
Бо ж буть собі суддею заставля,
Щоб за собою гідний слід позначить,
Живи, щоб вільно дихала земля.
11.02.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010629
дата надходження 09.04.2024
дата закладки 10.04.2024
…Мой дом на отшибе, один я. Возможно,
таким быть не стоит — пустым, нелюдимым.
Не нужно так жить, слишком плохо и сложно
быть странным пришельцем, людьми нелюбимым.
Мне слышится голос тотема… Быть может,
я — Волка потомок. Ночною порою
мне душу желанье бродяжничать гложет,
мне трудно смириться с судьбою иною.
Смотрю, как закат, за окном догорая,
сгустил темноту за вратами моими.
Волков ненасытных там грозная стая
в погоне несётся… Хотелось мне с ними…
Привык я скитаться, но старость цепями
сковала мой дух. Я устал и смирился,
увлёкся простыми, земными делами,
в забвеньи домашнем почти растворился.
Кочевника вольного дух я приемлю.
О быте кочевника в детстве мечталось,
но зову степей полудиких я внемлю
лишь изредка — всё, что мне нынче осталось.
В уснувших лугах отдалённое ржанье
уносится вдаль ветерками степными.
Поднимет из пыли туман на прощанье
мустангов лавина… Хотелось мне с ними…
Нечасто теперь о былом вспоминаю.
Давно не приемлю я целей высоких.
Хожу по земле, в облаках не летаю.
Мечтанья исчезли о землях далёких…
Всегда небеса чем-то манят бредущих
впотьмах в ожидании знака благого…
Мне жаль их, наивных, доверчиво ждущих,
однако и сам я такой же немного.
В закате осеннем, на юг улетая,
призывно крича над полями пустыми,
из птиц запоздалых сбивается стая,
идёт в поднебесье… Хотелось мне с ними…
Останусь я здесь, быт нехитрый свой строя...
Милее мне нынче заботы мирские.
В объятиях сонного буду покоя.
Желанья изменятся, будут иные…
Мятежного духа унять бы терзанья.
Они угнетают, тревожат напрасно.
Бесцельны, я знаю, ночные мечтанья,
однако житьё без мечтаний ужасно.
Мне пустоши стали родными местами,
и дюны безлюдные стали моими.
Здесь изредка, ночью встречаюсь с мечтами,
идущими мимо… Хотелось мне с ними…
(январь 2016 г.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010650
дата надходження 10.04.2024
дата закладки 10.04.2024
( із поетичного задуму «Крізь палітру очей»)
Перед мурами сірих побачень
Гори зламаних списів та сплющених куль.
В їхнім блиску не пізнано значень,
Їхня сила безвір'я відбилася в нуль.
Виростає над ними колосся,
Досягаючи пристінків зела теплом,
Заплітаючи щастю волосся
Золотистим промінням вгріваючи тло.
Зав'язавши на поясі крайку
Хрестовину душі віддає під вогонь,
Відібравши у долі нагайку
Викладає по сірому мури з долонь...
І в'юниться по стріляних стінах
Соковите стебло життєдайним плющем,
Хто сьогодні прикляк на коліна,
Завтра зможе відкрити свободу ключем.
Марія Дребіт
2024 рік Португалія
фото з нету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004465
дата надходження 30.01.2024
дата закладки 08.04.2024
( із поетичного задуму «Крізь палітру очей»)
Перед мурами сірих побачень
Гори зламаних списів та сплющених куль.
В їхнім блиску не пізнано значень,
Їхня сила безвір'я відбилася в нуль.
Виростає над ними колосся,
Досягаючи пристінків зела теплом,
Заплітаючи щастю волосся
Золотистим промінням вгріваючи тло.
Зав'язавши на поясі крайку
Хрестовину душі віддає під вогонь,
Відібравши у долі нагайку
Викладає по сірому мури з долонь...
І в'юниться по стріляних стінах
Соковите стебло життєдайним плющем,
Хто сьогодні прикляк на коліна,
Завтра зможе відкрити свободу ключем.
Марія Дребіт
2024 рік Португалія
фото з нету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004465
дата надходження 30.01.2024
дата закладки 08.04.2024
На каком языке говорит и молчит наш Всевышний?
Чья страна ему Родина, город рожденья — какой?
Чем дышал он, когда рос ребёнком: акацией? Вишней?
Или это был свежий, душистый заморский левкой?
Кого любит Господь больше всех: христиан, иудеев,
Мусульман или, может быть, вовсе язычников, а?
И на чьём языке глас молитвы доходит быстрее?
На каком из наречий слышнее на небе слова?
Разве Бóг исторически травит нас друг против друга,
Заставляя откашливать кровью большую страну?
Бог рыдает по нам, наблюдая убийства и ругань.
Лжемессия найдётся всегда, чтоб затеять войну!
(22.12.22, BCN)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969539
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 08.04.2024
А на дворе — проклятый вдовий век,
В шкафах у женщин — чёрные наряды…
За окнами — военный саундтрек:
Сирены, самолеты, канонады…
Готовность ежечасно умирать
И отдавать, как откупы, любимых…
Прискорбно и смиренно наблюдать,
Как роют ямы бывшим половинам.
Звучит весьма двусмысленно теперь
Извечное “живу на автомате”…
Им, автоматом, открывают дверь,
Его же в гроб кладут, где спит солдатик.
Заиндевели: кровь, душа, слова…
Из боли вдовы детям шьют рубашки
И застилают храбростью кровать,
Забыв, как в жизни выглядят поблажки…
А если ночью спать, открыв глаза,
Увидеть можно смерти роговицы.
Эпоха вдов — когда на образа
Нет сил смотреть, тем более — молиться.
(12.12.23,BCN)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000859
дата надходження 15.12.2023
дата закладки 08.04.2024
Не в цьому житті заспівають птахи,
Про щиру любов і поєднані душі.
А в цьому житті, наш згорілий архів,
Зникатиме мовчки в самотності гущі.
Не в цьому житті, на планеті не цій,
Щасливі створіння пізнають кохання.
А в цьому житті в’яже руки мерщій
Лиш хтивість одна, убиваючи зрання.
Не в цьому житті відшукаю тебе,
І буду мрійливо пилинки здувати.
А в цьому житті, лиш розлука шкребе
У закутку кожнім, рахуючи втрати.
Не в цьому житті ми народим дітей
І будем радіти як ті виростають…
А в цьому житті тільки плач із грудей
Та квіти на склі, що уже не розтають.
21:30, 08.12.2019 рік.
Зображення: https://www.thebetterindia.com
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010482
дата надходження 07.04.2024
дата закладки 08.04.2024
Заплело́ Лiто в Осiнь коси,
Житом випахло свої скринi
Про вiдхiд кольорiв голосить
Їх заповнивши впо́внi нинi
Наскладало в них справ копицi,
́Виливаючи в землю грози
Втихомирило громовицi,
Витираючи хмарам сльози
Перейшло мiсяцями босо,
Щедро ви́тепло в барви зло́тi
Непомiтно лягло в покоси
Застернивши себе в дрiмотi
Збило скельця ясних свiтанкiв,
Заросило востаннє трави,
Притрусило теплом серпанкiв
I заснуло, пiд блиск заграви
16.05.2019 Португалiя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838111
дата надходження 08.06.2019
дата закладки 08.04.2024
(жертвам ГОЛОДОМОРУ 1921-23, 1932-33, 1946-47 років присвячено)
...Йшов тридцять третій. «Красним» голодом сповитий,
Вів трудолюбів у ошклілі кістяки.
Кацапська паща ненависно «вчила» жити
Людей, що знали праці дати лад віки.
Боявшись спротиву, черговим покаранням,
Поклали край усім завзятим смільчакам —
Підступна змова. Без жалю та співчування.
Холодний зиск. Безока мста. Власть — язикам.
Пастки розкладені. За грифом таємниці,
«Во благо родіни» лютує супостат —
Все, до останнього, «викошував» з землиці.
Всіх, до останнього, ламав скажений «брат»...
...Вони, з села, таки, були найсміливіші —
Отих два юних хлопці з роду ковалів.
Зібрались з духом та, тайком, зустрівшись в лісі,
Ступили в нього. Так їм розум повелів.
Дійшли кордону. Десь за ним — стара «повія» —
Скупа та сита, заперезана в шиття,
На їх останню річ вимінювала мрію —
За пів мішка муки забравши все життя...
Дістались дому. Скарб із борошна, безцінний,
Віддали матері. Ділила на село.
Собі ж залишила згорьовані, стражденні
Плиткі дві пригорщі. Присіла за столом.
Гірку сльозу, з-під серця, мовчки проковтнула.
В руках розтерла млосний жом, кропиву, мох,
Муки дві дрібки із тих пригорщ «зачерпнула»
І на воді місила. І заплакав Бог.
На дні пекла. Всього п'ятнадцять паляничок.
Це їх вечеря. Їх сніданок та обід.
Згадала — син сусідський жеврів, мов листочок —
На смерть його чекав го божевільний дід...
...Поверх сорочки одягла стару свитину.
(Під нею хрест носила та коралів нить).
Три паляниці завернула у платину
І за поріг ступила, де мороз скрипить.
Зробила крок і другий клала обережно,
Коли почула ззаду дихання. Перстом
Хтось ухопив за шию. Рвучко. Осоружно.
Її життя забрав коралями й хрестом...
...На білий сніг упали три живі хбілини.
Їх миттю з'їли. До загублених крихтин...
Сини, назавтра, від очей людей, родини,
Ховали в землю матір на покій-спочин...
І тих синів, і тих родин були мільйони.
Живцем мертвіли, переорані плачем.
Безмовний голод підписав Життю закони,
Стинав написане, кривавим палачем!
Марія Дребіт
10.11.2023 Португалія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998587
дата надходження 14.11.2023
дата закладки 08.04.2024
Він — перед всім. І Він опісля всього.
У передсліззі. В попричині слів.
Він — поводир. Для зрячого. Сліпого.
Серед яви. Серед дороги снів.
Він — оберіг. Він — берег. Слід. Апостол.
Він край над гнівом.
Безкінечний шлях.
Він надскладний.
До нього зовсім просто.
Він так далеко й поруч. На вустах.
Він лезо думки.Ладан і олія.
Він — переможець.
Він — натільний знак.
Він хрест. Він воїн.
Обранець. Месія.
Він — вістря смислів, значень і ознак.
Він міра правди рясам і костюмам.
Він суд та вирок косам і хусткам.
Незримий свідок.
На землі. У трюмах.
Він є слухач. Усюдний —тут і там.
Він між секунд. На світлових порогах.
Триває вічно. Він тримає світ.
Воскрес. Чекає. По правиці Бога.
Ісус. Любові Світло. Заповіт.
Марія Дребіт
02.04.2024 Португалія
малюнок авторки в ші
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010420
дата надходження 06.04.2024
дата закладки 08.04.2024
Заїли, як блохи собаку, льоди самоти
І відчай поцупив щасливих моментів клейноди.
Кайданки ще цілі, відчутний до болю їх тиск,
Я п’ю нелюбові гіркий пересолений подих.
Отруту пекучу й ненавиджу долю таку,
Сплюндровані ночі, які проклинаю до ранку.
Життя забирає потвора – павук каракурт,
Що серце отримав, неначе якусь забаганку.
Мов іграшку гарну, та тільки вона ще й жива,
Колись так раділа своєму примарному щастю.
Засохлі зернини зітліли, пройшли вже жнива
І скроні сивіють невпинно від зим надто частих.
21:01, 03.10.2019 рік.
Зображення: https://mrpl.city
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007364
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 06.04.2024
«Чому стоїш під цими липами?
Вони старі і нахиляються?»
«Їх листям сонце сяйно грається,
Мов люстерця́ми старовинними.»
«Що ти побачив в темних вікнах?
Ці вікна, мов мерця очниці?»
«Ні, там блукають таємниці,
Й луна тягуча пісня вітра.»
«Чого ідеш стежками дикими
Попід бузком? Він осипається.»
«Під стежкою водиця грається
Пелю́стками лілово-синіми.»
«Куди ти, друже, знову квапишся?
Куди біжиш під злими зливами?»
«До верб, що в дощ стікають мріями
Й туманом дивним огортаються.»
«Куди ти знов? Там сич кигиче.
Загубишся в краю лісному.»
«Цей шлях веде мене додому.
Ти чуєш? Він мене вже кличе?»
«То птах кричить, і вітер звився.
І очі хижаків палають.»
«Сліпак, то зорі висипають
У озері, що вкрай узлісся.»
Відтоді друга він не бачив.
Вже й пам'ять зрадливо марніє.
Лиш іноді як дощик сіє,
Верба по ньому тихо плаче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010416
дата надходження 06.04.2024
дата закладки 06.04.2024
Коли при́йде мій час розпроститися з світом.
Хочу вмерти в горах, щоб родитися вітром.
Коли прийде мій час, заблукаю стежками,
Щоб зустріти косарку з пустими очами.
Загублю свою долю людську, швидкоплинну
Ради щастя пронестись гірською долиной,
Заспівати вночі вовчіми голосами,
Шурхотіти старими, густими лісами,
Поганяти хмаринки в небеснім обісті,
Нахиляти дощі, ворохобити листя,
Заплітати хуртелицю у візерунки,
Роздавати холодні й колючі цілунки,
Танцювати над озером, блиски гойдати,
Таємничі чаклунські рослини плекати.
І летіти, летіти в нестямнім самітті
Над льодами блакитними в хижім бескидді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008599
дата надходження 16.03.2024
дата закладки 06.04.2024
А я прошу у прошлого взаймы
Себя саму, - весенней и беспечной.
Не знающей ещё, ни мук войны,
Ни прений, оказалось бесконечных
Ума и сердца; чувств, поступков, слов;
Проблем, неразрешимостью грозящих;
Обвивших всю меня стальных оков,
Всегда так неразлучно - настоящих.
Не знающей ещё, что значит смерть
Желаний, что не смели воплотиться;
Любви, что не сумела обогреть;
И мечт позволивших себе разбиться.
Не знающей ещё, что слово "нет"
Придётся заменить на "выбираю"
И что влекуще - яркий чудный свет,
Сиял у врат ненайденного Рая.
А я взаймы
у прошлого прошу...
2014 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010336
дата надходження 05.04.2024
дата закладки 05.04.2024
А, чи було воно, таке кохання,
Що силою нагадує вогонь?
Твоє єдине. Перше чи останнє?
Від юності до посивілих скронь?
А чи було воно? Чи не наснилось?
Омана невловимого чогось...
Що дні малі тобі давало милість,
А, потім, сокровенне не збулось.
А чи було? Себе питаєш знову...
Слова, мовчанням сповнені палким,
Колись чарівно ляжуть за основу,
Тобою ще написаних рядків.
А чи було? Думок огорнуть хащі...
Та відповідь, можливо, поруч є.
Якщо і дотепер воно найкраще, -
Напевне, заповітнєє твоє!
8-10.06.2023 року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998239
дата надходження 10.11.2023
дата закладки 03.04.2024
Пролог:
"Війна - то лакмус.
Виявляє суть..."
Ю.Щербатюк
Руїни дружб. Ошмаття почуттів.
Затьмарив очі пил розчарування.
Стрімка ріка розведених мостів...
Де твій початок? Де твої останні?
Чому чужий віднині рідний брат?
В кривому склі немає більше міри...
Чом порожнечу всіх вчорашніх втрат,
Заполонив собою cмуток сірий?
Отак осиротіти на рідню...
Болюче "завтра" пульсом б'є у скроні.
І ти не маєш сил, щоби одну
Такую правду втримати в долонях.
Та правд отих немало, поміж тим,
Де огортає неосяжна щемність...
І обпікає сумом льодяним
Відчуженість, що на роки взаємна.
Що у минулім істинним було?
У темні дні кривавого двобою
Те встояти та витримать змогло,
Що назавжди залишиться з тобою!
20-24.09. 2022 року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997694
дата надходження 03.11.2023
дата закладки 03.04.2024
Присвячую своїм учням, які загинули в
боях за Україну та всім загиблим
героям-землякам
Не дочекався нової весни.
Пішов до Бога. Там, либонь, тепліше.
Душа з лелеками майнула в далині,
А тіло змучене землі залишив.
Ти ще повернешся краплинами дощу,
Світанком тихим, вечором брунатним.
І я назад тебе не відпущу,
Хоча лиш марево зумію обійняти.
Ти був і є. В світах, куди прийду,
Моя душа твою візьме за руку.
І підуть двоє в срібну висоту,
Де є життя, але нема розлуки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975690
дата надходження 03.03.2023
дата закладки 03.04.2024
Я твоїми слідами піду по гарячих пустелях.
Божевілля від спраги таке як дається взнаки.
Міражі горизонтів гойдаються як каруселі.
Підійди. Доторкнися спітнілим тремтінням руки.
Я тебе не знайду, хоч шукатиму вперто і довго.
Навіть вибитий хрест на плечах не здається настільки важким,
Як барханами встелена кожна пекельна дорога,
Що до тебе вела, а приводить в нікуди між тим.
Вже б до краю дійти. Сіль заходить в потріскані п'яти.
На засмаглому тілі попруги від диких вітрів.
Може в пекло спуститись, щоб там тебе й далі шукати,
Може в рай полетіти, щоб там тебе врешті знайти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973991
дата надходження 16.02.2023
дата закладки 03.04.2024
Чом не бачите ви в неозорих полях
Ту красу, що земля породила?
Сонцем вигріта вщерть і зміцніла в боях —
Батьківщина вам чим не вгодила?
Все не так і не те, і продажні власті —
Чи ж не ми їх усіх обирали?!
"Винні в тому завжди ось он ті області!
Я ж бо сам, я ж бо значу так мало!"
Тільки чую від всіх лиш ниття і ниття,
Тільки стогін, образи і смуток;
Але що громадяни за своє життя
Україні віддали в набуток?
Не відкрили очей навіть смерть і війна,
Все ж бо плачемо: "Чом так погано?"
Тільки правди ніколи не було й нема —
Щастя було в руках і пропало!
3 квітня 2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006613
дата надходження 23.02.2024
дата закладки 03.04.2024
…Ты явишься неузнанным средь нас,
кричаще нежелательным и странным,
когда-нибудь, внезапно, не сейчас,
не ясно где… Видением туманным
пронзив пространства серый, скудный срез,
мелькнёшь, летя неведомо откуда…
Начав чего-то сложного генез,
ненужного на самом деле чуда,
исчезнешь, ничего не завершив,
оставив нам ещё одну проблему…
В привычном знаньи брешь собой пробив,
подбросишь нам для споров глупых тему,
мозги нам плавя логики огнём,
круша барьеры догм и аксиом…
(непризнанным гениям посвящается, январь 2015 г.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007613
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 30.03.2024
Коль полон изобилия сосуд —
зерном ли, или свежею водою —
значение теряет тяжкий труд,
не скован ты судьбы тугой уздою.
В объятиях ленивой простоты,
в мирке, где праздность сделалась кумиром,
не помнишь и не хочешь помнить ты
о том, что правит этим грешным миром.
Любовь и голод — в них движенья суть!
Но бурь ветрами ты уже не дышишь,
тяжёл ты, не отважишься рискнуть,
пустого звон сосуда ты не слышишь,
а в нём — огонь и музыку борьбы,
неясный зов неведомой судьбы…
(май 2015 г.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008182
дата надходження 12.03.2024
дата закладки 30.03.2024
Припну до аркуша рядок-краплинку смутку
І домалюю крила, як у птаха.
Імла розтане сіра, каламутна,
Розтане думка "Боже, я - невдаха".
Прийде нова - "До біса,
Я - щаслива ! "
Я маю ранок, день, бузковий вечір...
Поранена душа?
Та не важливо,
Бо є багато важливіші речі.
Та промовчу - у кожного примари
Свої.
Свої проблеми, лютий біль.
Та краще намалюю легкі хмари
Та пелюсток травневу заметіль.
І я сміюсь, неначе знову юна.
Неначе можу все на цій землі.
І випадає благовісна руна
Моїй країні, значить і мені!
2.05.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981954
дата надходження 02.05.2023
дата закладки 29.03.2024
Січень. Війна.
Свіча, як сльоза – черлена…
Серце від болю вижбухує,
Дев’ятим валом – нена́висть…
Хата затаєно слухає –
Устя грає Шопена…
Сладосте незбагненна,
Вічна любовна парость…
Темне вино пролите
В зойках розлук необачних.
Тінь у Саду Гетсиманськім –
Чаша скорбот відпита…
Хто заборонить любити
В цих міріадах плачних,
В цім безголоссі крику –
Хто заборонить любити!!
Томно душі… черлено…
Тане свіча на покутті,
Вірші, з ланців розкуті –
Хочеться жить шалено!
В хаті, в зими на розпутті
Устя грає Шопена –
Вічна любові парость,
Сладосте незбагненна…
27.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972166
дата надходження 28.01.2023
дата закладки 29.03.2024
Мовчи… Мовчи…Мій спокій не поруш –
я зараз десь блукаю поруч тебе…
Яке безпечне, невагоме небо
розкинулось на крони наших душ!
Ми у цвіту… На крилах пелерин
звеснілих снів – на всі чотири броди –
на персах розімлілої Природи
блукаєм вдвох – між сосен і калин…
Над нами – просинь… Клекотом лелек
вертаються з чужин отерплі щеми –
як Щек і Либідь линем звіддалек,
де наших доль незіграні бедлеми…
…Струна – мов сарна… пилом з пелюсток –
То п’є із рук, то нервом стрепенеться…
Уйми мисливця!.. не зводи курок! –
нехай собі гуля, де заманеться…
(Зі збірки"Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009790
дата надходження 29.03.2024
дата закладки 29.03.2024
Зірка до зірки – там вічність вікує,
Наче в безсмерті безсмертні вірші.
Тиша до тиші – безгомінь лікує,
Нібито дотик душі до душі.
Сонце до сонця і хвиля гаряча
Сонячним променем збуджує кров.
Серце до серця і ласка незряча
Впевнено ствердить сердечну любов.
Щастя до щастя – тропу незлостиву
Хтось рушниками услати велів.
Єдність співзвуччя – мотив до мотиву,
Створить гармонію музики й слів.
Колір до кольору – розкіш тканини,
Злагода фарби – забарвленні сни.
Доля сплітається – днина до днини,
В’яже мережку з весни до весни.
20.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008436
дата надходження 14.03.2024
дата закладки 29.03.2024
Прибираю вибрики з життя,
всяку фальш витурюю з думок.
Залишаю мрії-відчуття,
що в словесний сходиться струмок.
Я нормальна жінка – не свята.
Відчуваю біль, когось люблю.
А пора осіння золота –
то до мудрості належний ключ.
Чи серйозна, чи кумедна, хай!
Покладаюсь лиш на себе.
Все!
До чуток і осуду глуха.
Всіх колись кудись, та й занесе.
Кажуть – здібна. Досі я учусь,
й докладаю максимум зусиль.
В повній мірі за життя плачу,
почерк іноді міняю й стиль.
Горда, незалежна. На біду
час від часу самотина б’є.
Буду в русі, доки не впаду.
Тож приймай, світ, вже таку як є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007262
дата надходження 02.03.2024
дата закладки 29.03.2024
* * *
Мені без тебе холодно до згуби,
мені недобре, в серці пустота.
У домі все кричить про тебе, любий,
і зболена душа, і я не та.
Від горя думка спрагла завмирає,
чекаючи ще більшої біди.
Нам нелюди закрили путь до раю,
мені хоча б знайти твої сліди.
Мовчить смартфон, але немає тіла,
і є крихтина віри, що живий.
А я б уже голубкою летіла,
туди де вирви чорні і рови.
Як я боюсь мовчання і розлуки,
і все ж надія теплиться іще.
Якби сльозами можна змити муки,
я б пролилась на світ рясним дощем.
28.03.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009815
дата надходження 29.03.2024
дата закладки 29.03.2024
А як тоді сюрчали цвіркуни -
Луною розливали стоголосся,
Раділи літу, що після весни
Вже забуяло трав'яним покосом...
Які стежки були тоді вузькі,
Ой, що то - літо, леле, що то - літо...
А десь далеко обізвався кінь -
Хтось толочив ще моложаве жито...
Ховала ніч принади неземні,
Гасила в серці полум'я ігристе,
А, може, то наснилося мені,
Та ні... було ж розсипане намисто...
Була ж роса під ранок, так, була
І сонце розвінчало сокровенне,
В якому я тобою ще жила -
Здалось на мить, а, може, не про мене...
У напівзабутті, у напівсні -
Таки то я... і я... таки з тобою
Ловила вранці зорі осяйні
І щедро нарікала їх любов'ю...
Я відпускати не хотіла з рук
Безмежне щастя, росами умите,
Та нас вели дорогами розлук
Вузькі стежки столоченого жита...
Якби ж на мить, хоч на єдину мить,
На подих на єдиний повернутись -
Зреклася б усього, що так болить
Від часу... чи солодкої отрути...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799414
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 23.03.2024
А чи ми це були? – безтурботними ясними днями
Заціловані сонцем босоніж ішли по полях,
Розчинялись в промінні, ставали повітрям, вітрами
І летіло кохання по рідних стежках в споришах.
Струменів у очах відблиск ночі привітно і мило
Під наркозом від соку землі й свіжо скошених трав,
Таємничими кодами літа вливався у тіло
Ненароджений сон у обіймах тихесенько спав.
Ми човнами надії пливли у безмежному морі,
У солодкій знемозі торкали губами зірки,
Прохолода чарівно єднала, голубила в парі
І зливалися долі із двох у одну на віки.
Промайнули літа і ми стали сумними дощами
І пелюстками квітів упали, що вже відцвіли.
Посіріло життя, затверділо холодне, як камінь
А я в серця питаю ізнов: А чи ми це були?
Л.Г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879941
дата надходження 17.06.2020
дата закладки 23.03.2024
Дорогі друзі! Вітаю всіх із Всесвітнім днем поезії!
Нехай наше перо стане маленьким фронтом у
боротьбі з ворогом, бо правдиво напише
історію цієї жорстокої війни. Удачі, терпіння і Музи!
Шелестять сторінки у долонях, як визріла осінь.
Пані Муза, листочком кармінним, зривається геть.
Вилітають вірші-пташенята з гніздечка у просинь
І розносять по світу душею настояний мед.
Пережиті слова, наче діти любов'ю сповиті,
(Після купелю пахнуть очищення свіжим дощем)
Зарясніли на серці плодами, промінням зігріті
І стоять у рядочку книжок, розливаючи щем.
Нові думи-думки затамовують нищечком подих...
Чи запишуть? Чи знов покладе у шухляду душа?
Так хотілося б крилам зав'язаним трішки свободи.
Вільний подих відчути в небеснім польоті вірша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009056
дата надходження 21.03.2024
дата закладки 23.03.2024
_____Знакові віхи
« Не кожне поле можна перейти...»
Перифраз
І
Ось-ось і я почую тулумбас
на фініші земної веремії
відлуннями і віри, і надії,
і божої любові... плине час
і невмолимо віддаляє нас
від кожної урочої події,
і наближає... віру – буде мир,
і є надія – буде перемога,
бо є любов і сила духу Бога –
як і було, і буде до тих пір,
допоки є до недосяжних зір
у кожного його одна дорога.
ІІ
Життя не повертається назад
ані в кінці, ані на повороті...
зупинки є, але душа із плоті
не поспішає вирватися в ад
або у рай... бо їй іще охота
як і раніше бачити ясну
за обріями пору весняну
і сині небеса у позолоті,
коли сіяє сонце угорі,
зоріє день і знову до зорі
кує зозуля на високій ноті.
ІІІ
Усе це розтає у далині...
у пам’яті – лише окремі дні
і миті, як неповторимі віхи
удачі, щастя, успіху, утіхи...
................................................
а є лише оглядини одні
як вічна данина самотині,
коли душі буває не до сміху
у покаянні... у часи нічні,
коли перепадає на горіхи
за те, що не убитий на війні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977929
дата надходження 23.03.2023
дата закладки 23.03.2024
[i]« Не називаю її раєм,
тієї хати біля гаю...»[/i]
Т. Шевченко
Заманюють оманливі світи,
де маємо усі відпочивати
колонією.. але рай один –
десь у гаю біля своєї хати.
А ще до того як іде весна
і попереду неминуче літо...
і явиться із юності вона,
якої не було у цьому світі.
І ніби усміхається мені...
і наче їй ні холодно, ні тепло...
Навчаємося жити уві сні
за межами існуючого пекла.
Все зіткане із нитей міражу –
нема війни, печалі і розлуки
і я босоніж по траві біжу,
бо діти доганяють і онуки.
Існуємо в коловороті літ
і є ще мама, і живий ще тато...
ілюзіями ми усі багаті...
нема надій на Божий Заповіт,
та відтіля у цей лукавий світ,
моїй душі не хочеться вертати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949699
дата надходження 05.06.2022
дата закладки 23.03.2024
[i]« Рідна мамо моя,
Ви ночей не доспали...»[/i]
Інтерпретація
Не перелічую миті щасливі.
Оберігаю ім’я,
наче у матері Божої діви...
Це – найрідніша моя.
Образ її у терновій хустині,
голос – у серці несу:
«йди-но хутенько, учися, диви-но,
тато клепає косу».
І колисала, й носила до школи
душу мою «на коська»,
і не забуду я того ніколи,
що лиш у мене така.
Може тому й додає мені сили
як прилітає у сни,
може, й мене піднімає на крила
і береже од війни.
Ще не зів'яла у лузі калина,
де колисала дитя
і виряджала у армію сина
майже на ціле життя.
Маю напам'ять і фото, і пісню.
Рано співала, а плакала пізно,
що посивіла коса.
Це і частина моєї провини –
усмішка як у малої дитини
і не утерта сльоза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940018
дата надходження 12.02.2022
дата закладки 23.03.2024
Найдорожче завжди –
це сім’я і родина.
– [i]Я у тебе один.
Ти у мене єдина.
Ти мене пожалій.
Я тебе пожалію.
Я не втратив надій.
Я про тебе ще мрію.
Гасне день у вікні
серед мороку ночі
і присняться мені
твої чари жіночі.
Наше щастя земне
не мине, не загине,
ти відчуєш мене,
як до тебе прилину.
Що дарує нам Бог,
те ніхто не вгадає,
але щастя на двох
я тобі обіцяю.
– Я у тебе одна,
як надія остання,
як далека луна
у хвилини мовчання.
Ти мене не питай,
чи без тебе страждаю.
Глянь, який небокрай
білим сріблом палає.
Світить місяць вгорі
за кленовим серпанком.
Дві вечірні зорі
нас вінчають до ранку.
А як місяць зайде,
то засвітять Стожари
і любов не пройде.
Ми з тобою до пари.[/i]
Відкричали сичі.
Третій півень співає.
Та не страшно вночі
заблукати у гаї.
Ось і місяць зайшов
за кленовим серпанком.
Та не згасне любов,
ще далеко до ранку.
А як сонце зійде,
закружляють лелеки.
Нас любов поведе
десь далеко-далеко.
Ми підемо туди,
де по небу гуляє
тільки місяць один,
а для двох – не смеркає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415897
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 22.03.2024
[youtube]https://youtu.be/pIt1BP1bB4s[/youtube]
[i][b][color="#084e80"]Мені дав Бог творити мемуари...
То – спогади мої… про се, про те.
Хоч не нажив збережень, авуарів,
Та в вічі сніговій уже мете…
Вже в шибу мокро барабанить осінь,
Зриває вітер одинокий лист…
Та серце жаско так благає, просить:
Хоч подумки у долю повернись!..
Було ж бо нам так затишно, зі Спасом:
Буяла пристрасть і бевзіла млость -
Котилось колесо рожевим часом,
Де долі тій крутитись довелось.
Була суєтність, та були й напої,
Від хмелю в щасті шаленіла п’янь…
Все ж не впилися милістю такою
Уярмлені жагою Інь і Янь.
Мені дав Бог свого дожити віку
Без хворості, нестатків і страждань,
Дісталося усе ж й такого квіту –
Не без сльози,
ганьби,
розчарувань…
Тож хочеться уже лазурі неба,
Міцного миру – зовні і в собі…
Почну я, певно, це робити з себе,
Заки́ не впав в розгнузданій гульбі.
…Мені дав Бог все те, чого й не вартий,
Йому ж я шлю од щирості любов,
В житті своєму ставлю я на карту
Життєвий звіт – сповідний часослов...
[/color][/b]
03.06.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670038
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 18.03.2024
[i]Ні
про
що... [/i]
[youtube]https://youtu.be/2zjct3nsJYg[/youtube]
[i][b][color="#2b0480"]Прийшла Вона ранковим плаєм тайним,
розливши синьку схилами яруг,
вповзла у душі привидом одчайним
і в дивосвіт впустила вірних слуг…
Взяла зі скринь мольберти і палітри,
гуаші, масло, вохру й акварель…
Та не забула ноти і пюпітри,
щоб розбудить птахів спочилу трель…
І – ну давай ескізити мережки,
що впишутся в природний гобелен,
та майструвати колорити стежки,
де ваблять різнобарв’ям липа й клен…
Малює так, як метри ренесансу,
А то – як справжній імпресіоніст:
контрастами доводить всіх до трансу,́
й пастелями гаптує древній ліс…
Красоти неба з’єднує з земними
і щедро ллє в картин оригінал…
Не подивує творами такими
байдужий до мистецтва маргінал.
Шедеври віддзеркалють мистецьки
і відблиск сонця, й вправність метра рук,
як дім химер, що зліплен Городецьким...
Майстриня вбралась в кращу із перук!
…Пишу етюд. Що начебто вже осінь…
А в серці – сонм непрожитих життів:
коней баских, не бирок-мериносів…
…О, як би я прожити всі хотів![/color][/b]
9.09.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848340
дата надходження 15.09.2019
дата закладки 18.03.2024
[i]Нашій...
Рідненькій!... [/i]
[youtube]https://youtu.be/83KEdARQFYY[/youtube]
[i][b][color="#7807ad"]Вкраїнська мова – не лише для кухні,
Вона – у серці… і глибинах знань
О, скільки ворогів її оглухло!
О,скільки в душах мук, розчарувань!
Вона усотана дитям від мами
Разом з грудним, цілющим молоком…
Вона – як материнське оригамі:
Її з душі не виб’єш… й молотком!
Вкраїнська і санскрит – немов близнята –
Родились враз… І не в багні боліт…
З вершечків вітровію зняті,
Щоб в майбуття втокмити свій політ!
Санскрит як закарваш* для індуїзму
Втонув у фіміамній млі церков,
Вкраїнська ж – войовнича, як залізна –
Звільнялась від кайданок і оков!
Козацький дух підтримувався мовно
Із уст Нечая і Залізняка,
Як ворогів – «братів» своїх некрових –
Із Рошу** гнали... Мова ось така!
За неї йшли в атаку бандері́вці,
Вмирали Йвани в Другу світову…
В історії, на траунійій доріжці
Тлумила біль й вощила тятиву!
Не вмерла мова в карцерах “гестапо”,
Як помирав за неї гордий Стус.
Борців за правду гнали по етапу –
Та зради мові не було спокус…
В часи нові за матернім*** інстинктом
Ділили нас на рідних і чужих,
Щоб досягти покори в “сиротинці”,
У душах мас плекали мовний “жмих”. .
Та не вдалося їм… Уже й не вдасться
Із мовних чвар влаштовувать жнива!
Всім нечестивцям, котрі прагнуть власті:
“Та мова є!
Відроджена!
Жива!”
Й державна вже – далеко не на кухні,
Вона – в прицілі лінгвістичних знань.
О, скільки ворогів рідненької потухло!
О, скільки гріховин!
І –
покаянь!.. [/color]
[/b]
9.11.2018
_________
*Обшлаг, чохол, кобура.
**Русь в окремих джерелах часів Середньовіччя.
***Тут в значенні "матерня", рідна мова.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813263
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 18.03.2024
[youtube]https://youtu.be/taJeh5xD514
[/youtube]
[i][b][color="#07717d"]Народжуйте усе, що – від любові,
сирітства, безпорадність не плодіть!
Нехай вічнозеленість як основа
тримається на дереві століть!
Лелійте і підживлюйте коріння –
без кореня рослини не ростуть….
Дістатись неба – Боже повеління,
до благоденства заповітна путь!
Досягне ж висоти лиш той з атлетів,
хто знає, що в гори буває низ,
Бо так влаштована Земля-планета –
вселенської містерії каприз.
Дуальність світу – то закон природи.
Цуратись низу легіню не слід…
Та пам’ятати: деревні породи
ростуть у небо, але низу від…
Тяжіють і андроїди земельно –
немов є все потрібне на землі.
Але душа співа, хоч акапельно,
у віковічно-райдужній імлі...
...В усьому є своя священна правда
і свій, нутром закладений, резон:
хай нітрогена* голосна бравада
уступить смислу!..
Цар царів –
озон**! [/color][/b]
4.04.2019
________
*Азот -інертний газ, складова атмосфери Землі;
в перкладі з грецбкої означає ( [b]а[/b]-не; [b]зот [/b]- життя)
[b] неживий.[/b]
**Трьохатомний оксиген (O3), що міститься в стратосфері
і захищає Землю від космічних та УФ-променів, відіграв
важливу роль у виникненні і збреженні орзанічного світу.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831691
дата надходження 04.04.2019
дата закладки 18.03.2024
Не хочу никуда идти,
Не могу никого любить,
Дайте сил через все пройти,
На куски разорвана нить.
Дом разрушен, гуляет страх
На руинах прошедших дней,
А по городу черный мрак
Выползает из всех щелей.
С фотографий сгоревших глаза -
В них живут миллиарды звезд,
Миллионы взлетевших птиц
Не найдут теперь своих гнезд.
Черных клавиш ревущая боль,
Нот замерших безумный крик.
Як дозволили грати цю роль?
Забруднив хто святий рушник?
Розбудив тисячі гармат,
Що вогнем напувають жах
Це зробити міг тільки кат,
Залишивши від спогадів прах.
Лютий цей в нас живе другій рік,
З яких дев’ять років без сну.
Під ногами чимало доріг,
Але ми ще зустрінем весну.
Лютий цей народив Буревій,
Що змітатиме погань геть.
Міцно, брате, тримаймо стрій,
Дарувати щоб оркам смерть.
В наших венах розплавлена Лють,
Наша ціль - жаданий Рубіж,
Ми до Волі торуємо путь,
Незважаючи на бездоріж.
Подолали вже розпач і смуток
Міць та сила в руках наших є,
Хай боронять нас предків набутки,
Бо вже «Час повертати своє».
Слава Нації! Смерть ворогам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997491
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 15.03.2024
…Когда-нибудь, быть может, я вернусь…
К тебе… Мой путь давно уже отмерян,
с него мне не свернуть, но я очнусь,
быть может, я для жизни не потерян…
Мне хочется опять побыть юнцом.
Желанья нет мудрее быть, умнее.
Не хочется быть вечным беглецом.
Я хрупок слишком, ты меня прочнее.
Лишь ты сумеешь наш отстроить мир,
очистив от рутины ненавистной,
сумеешь в нём заштопать сотни дыр,
любовью озаряя бескорыстной.
А я? — Быть может, тоже изменюсь…
Когда-нибудь, когда к тебе вернусь…
(июнь 2014 г.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006458
дата надходження 22.02.2024
дата закладки 13.03.2024
Є спогади на папері,
Є спогади у воді,
Коли закриваєш двері,
Яким ти стаєш тоді?
І люди тебе не знають,
І сам ти дивуєшся теж,
Хвилини твої збігають,
Хоч в часі немає меж.
І хто у твоєму тілі
Святенник, а хто в гріху?
Є шлях, та немає цілі,
Є ціль, та нема шляху.
Де перші, а де останні
Думки, що створили суть?
І як поєднати грані,
Що Боги в тобі плетуть?
Виблискують душі срібно,
Вдягають чуже ім’я,
Та скільки життів потрібно,
Щоб стати єдиним «Я»?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962993
дата надходження 16.10.2022
дата закладки 13.03.2024
Я відпускаю слово – хай бринить,
Хай заколисує, леліє та пророчить,
Воно таке до ласощів охоче,
Непосидюче навіть ні на мить.
Поміж людей визбирує думки,
У вузлики зав’язує на пам’ять,
Спостерігає, як світанки в’януть,
У любощах купається п’янких.
Нарозкошується у повені чуттів,
Повернеться на хвильку, щоб спочити,
Приляже на папір, мов сніг на віти,
Що манною із неба прилетів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981025
дата надходження 23.04.2023
дата закладки 13.03.2024
Останній сніг... Мінорно-білий лад...
Невже фінал зими? Не може бути!
Іду вперед. А поглядом - назад...
О, як красиво помирає лютий!
І знову йдуть в минуле холоди
Та з крапок роблять витончені коми.
До себе я звертаюся на "ти",
Хоча собі вже зовсім не знайомий.
Продовження історії рядків,
Написаних омріяним курсивом.
Останній сніг чомусь не захотів
Сказати наостанок щось важливе.
Усміхнена тендітна та проста,
Весна виходить на яскраву сцену.
Для когось чарівниця молода
Проллє промінчик теплий. Не для мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008273
дата надходження 13.03.2024
дата закладки 13.03.2024
Брате, скажи, скільки янголів було залучено,
В час, як душа твоя йшла у просторі степи?
Стільки сердець тепер стало криваво розлучено,
А у півмісяця, щось, дуже гострі серпи.
Чом твоя доля покликана бути трагічною?
Образ твій зіркою сяє, але вдалині.
Мушу тебе пам’ятати я пам’яттю вічною.
Скільки віків у тій вічності знати б мені.
Ми розмовляли з тобою лише українською:
Досі ще чую твій, надто-останній, «Привіт».
Стану тепер каменюкою - бабою Скіфською,
Щоб нагадати про тебе за тисячу літ.
Хай поростуть сон-травою від мене й до лютого,
Всі бідолашні, покинуті мною, стежки.
Вже все одно, бо не можна забути забутого,
Ти ж — проростеш, через серце моє, у книжки.
І не спалити, не знищити більше, ні виперти,
Бо розлетяться слова, а слова не горять.
Не народився ще той, кому вдасться то витерти.
- Брате, ти чуєш? До тебе лелеки летять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008260
дата надходження 12.03.2024
дата закладки 13.03.2024
Віршує знову ніч війною й болем…
Молю, аби закутала у сни
Із небом, синім, понад житнім полем,
Чи пролісками, першими, весни.
«Чому, – питаю, – нічко-чарівнице,
Ти не даруєш спогадів мені,
Про смак води у батьковій криниці?
Думки чому купаєш у війні?»
Й прислала ніч слова в тремтяче серце:
«Забудь сьогодні про спокійні сни,
Коли сини за землю, рідну, в герці,
Коли над ними дощ із куль, рясний,
І капле кров, жива, а не водиця,
І гаснуть рано молоді життя,
Й востаннє тіло обійма вдовиця
Того, із ким плекала майбуття.»
Я, присоромлена, беру перо у руки…
І… вже з бійцями… на передовій:
В окопах, бліндажах, терплю їх муки…
Молюсь, аби не зник наш родовід.
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713140
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 13.03.2024
Она была настоящая,
она была как и я.
Ажурная и хрустящая,
сквозящая,
з я б л а я.
Она была многослойная,
точащая ровный свет.
С морозца ночного скроена,
она была... санный след
Она была... и щекою
притронувшись, и смеясь,
я стряхивала рукою
замысловатую прядь.
На серебро ладони
прохладой вбирая цвет,
опоенная росою,
я устремилась...
вслед
я была настоящая,
она была как и я
Какое же, право, счастье -
быть такой как она.
Когда на тебя, скользящую
по п л е щ у щ и м небесам,
смотрят с в я т я щ и е
любящие глаза,
Когда на ладони
олений чувствуешь след
и бархатность в зоне
складочек
*
сомкнутых
*
век
OSAlx2020-о9
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008126
дата надходження 11.03.2024
дата закладки 11.03.2024
Я сьогодні і взавтра прийду,
Буду поряд допоки дозволять.
Невагомо тебе пригорну,
Я вже тут, а нас хлопці боронять.
Не дотримав я слова свого,
Обіцяв що живим повернуся.
Назавжди смак цілунка твого,
Пам’ятатиму запах волосся.
Буду чути твої я думки
І чекатиму в снах я розмови,
Буду поряд з тобою завжди,
Цілуватиму очі і брови.
Любов вічна, ти в неї повір,
Хоч тяжкими бувають страждання.
Твої сльози, мов ріки із гір,
Лиш підтверджують наше кохання.
Я у вічність зробив першим крок,
Ти живи ради мене, будь ласка.
В нас з тобою лишився зв’язок,
Ти мій подих…останній…мов казка.
28.02.24р. Олександр Степан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007017
дата надходження 28.02.2024
дата закладки 11.03.2024
Проклюнулась підсніжником з-під ніг,
Жовтавим осяваючи осердям.
Вітри шмагають землю навідліг,
Немов ревнивець любку спересердя.
Струмує венами закохана весна,
Щоб забуяти раннім цвітопадом.
І хоч війна нас поливає градом,
Весну спинить не може і вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007546
дата надходження 05.03.2024
дата закладки 05.03.2024
Сонце твоєї душі мене гріло вночі,
Тілом ходило і кроки в нутро прокладало.
Чула його теплу руку й удень на плечі,
Чудо вчинило - прогнало зі серця кинджали.
Ніч – на поріг. Твоє сонце не йде із грудей.
Світить так ніжно і гріє, як руки дитини.
Промінь лишає на лицях рудих орхідей,
Що проросли із очей крізь сердечні клітини.
Дякую сонцю твоєму за ніжність, тепло.
Скільки ще грітиме дух мій, достоту не знаю.
Але воно для човна мого руху – весло,
Сила – для крил моїх, чую – у небо пірнаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989299
дата надходження 21.07.2023
дата закладки 03.10.2023
Гойдаю день на хвилечках озерця.
Купаю зір в небеснім полотні.
Стираю смуток порухами серця
З дерев, що ще в первинній наготі.
Каштан сміється – вистрілив бруньками,
Гуртує сили, щоби зацвісти,
Тепло жадливо втягує ковтками.
Вологу хлепчуть злодії-вітри.
Надію дуб гойда в гіллястих грудях –
Гніздо чорніє пусткою вгорі.
Ще трохи... й бусли кораблем прибудуть,
Надійно кинуть в землю якорі.
24.03.15 (не було тут цього вірша)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995313
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 03.10.2023
Здесь три тени имеют ему алтари,
Здесь темно не бывает годами,
Этот мир сотворил Бог Лиловой Зари,
Им здесь дышит травинка и камень.
Жизнь была непростой обитателей там –
И жара, и мороз, и цунами,
Но всегда выручал он, внимая устам,
Что к нему обращались с мольбами.
Этим был непохож он на прочих богов,
Судьбы смертных, которым так чужды,
Он душе, что молилась, всегда нес любовь,
Понимал все печали и нужды.
И менялись эпохи одна за одной,
Несмотря, на цунами и бури,
Тех, кто верил, всегда обходил стороной
Дух несчастий, болезней и хмури.
Но всегда так случалось, когда непохож
На других, кто тебя окружает,
Жертвой зависти стал, получив в спину нож,
Самый добрый в божественной стае.
И петляла планета в системе трех звезд,
Все молились с надеждой, как раньше,
Но не видело небо лиловое слез,
Безразлично ему, что там дальше…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984067
дата надходження 23.05.2023
дата закладки 03.10.2023
Когда уходит друг – не веришь в это,
Не знают души времени оков,
Становится пустей в глубинах где-то
И кажется – он есть, но далеко.
Как наяву – все встречи, разговоры,
И длишь в себе незримый диалог,
А друга нет – лишь памяти узоры,
И чувство, что чего-то не сберег.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995304
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 03.10.2023
Подібна до рис ідеалу,
Змальована сотні разів,
Ти мрії з’єднала в красі,
Керуючи подихом жваво.
Ти стала метою покликань,
Зринаю щосили уверх.
Душа – пульсування із сфер,
Цілунки роздарює стиха.
І вкотре розстане в блакиті
Бездонних очей і на мить
Торкнеться відлунням ясним
До дивних небес, що відкриті.
Де серце закохане знову,
Веселку розстелить із барв,
Нап’ється принадою чар,
Вбираючись в щиру обнову.
І Сонцем засяє привітно,
Промінням обійме жарким,
Ховаючи погляд палкий
Від вибуху радощів світла.
21:10, 01.11.2016 рік.
Зображення: http://www.look.com.ua/download/33387/2560x1440/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995307
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 03.10.2023
Если дорога ведёт в никуда,
Значит, ты верно находишь свой путь.
Если твоя затерялась звезда,
Не поленись в небо глубже взглянуть.
Если ты видишь окрест пустоту,
Ловишь на мысли себя: «Это крах!»…
Значит, внутри безразличьем растут
Словно грибы, предрассудки и мрак.
Если вокруг незаметен пейзаж
В самых роскошных созвучиях гамм…
Следует вспомнить, а лучше признать
Всю сокровенность огней очага.
Если чужие пытаются встать
Темной чащобой на бренном пути,
Дай им возможность укрыться от стай
Угольно-черных твоих же рутин.
Если добро отзывается злом
И невдомёк, почему это так…
Брось свой порыв состязаться с умом,
Просто поверь, что живешь неспроста.
11:48, 3.02.2016 год.
Изображение: http://fishki.net/tag/most/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704462
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.10.2023
Снежинок рой кружит легко над нами,
Даря мечты и грусть прошедших дней,
А вы по-прежнему,- над облаками,
Кружите там и там вам веселей.
Следы мои снежинки заметают,
На льду порошей все рисуют миг,
Где в мире обо мне никто не знает,
В пространстве тихо замирает стих.
Кружатся тихо белые снежинки,
Уносят в пропасть нежность и мечты,
А на лице застыли слезы-льдинки,
Но их не видишь, не заметишь ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936649
дата надходження 11.01.2022
дата закладки 03.10.2023
Я закохаюся у тебе
Через годину, місяць, рік.
Зніму іще раз зірку з неба,
Скуштую твій кохання сік
В новому знову поцілунку —
Хоча вже ліку їм нема.
Я знову стану подарунком,
Для тебе, як і ти сама
Для мене станеш новим щастям,
Хоча між нами спільна мить:
Роки рахуємо ми разом,
І погляд досі ще горить…
Кохання цикли інший вимір —
Докір, що разом не шкребе…
Життя — один суцільний вибір,
То ж покохаю знов… Тебе!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995114
дата надходження 30.09.2023
дата закладки 01.10.2023
Я вдячний, Боже мій, за віру в тебе,
Що маю я взірць, як жити нам.
Радіючи, звертаюся до неба,
А коли ні - заходжу я у храм.
Я часто там мовчу, і це - молитва,
Мої думки щиріші ніж слова,
Бо часто є слова - гостріше бритви
Та лиш у тиші віра ще жива.
Я вірю, Ти Воскрес з любовю в серці
І не зважав тоді на зради тінь,
Так, віра в Тебе робить виклик смерті,
Бо Ти Воістину Воскрес! Амінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833793
дата надходження 28.04.2019
дата закладки 01.10.2023
Вже вичавлено всі думки,
Всі дні засаджено чеканням,
І всі надії - пошепки,
Розгублено усі надбання.
Психолог скаже - гострий стрес:
Малюй хмаринки, зроби йогу,
Хвилини спокою, - регрес,
І знову, як хом'як - по колу...
Збирає гроші волонтер,
Готує борщ у полі кухар,
Чи бачив ти, як сльози стер,
Той хто новини з ними слухав?
Ми призвичаїлись чекать,
Ворожі трупи рахувати,
Без ліків хворих лікувать,
І стали толерантні к мату.
Нас поховали у думках,
Але ми заново воскресли!
Нас гартували у віках!
Наш Дух - незламний, задум - чесний!
І ці жорстокії жнива -
Народ гартує та єднає,
Щоб кожний в Дусі відкривав,
Те, що він в Істині являє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943572
дата надходження 30.03.2022
дата закладки 29.09.2023
Я твоя дитина, Україно!
Неважливо скільки літ мені!
Б,ється в грудях серце воєдино
Від світанку й до захо́ду днів!
Я твій щебет, Нене, цвіт та корінь!
Я зернина, гілля, чорнозем!
Я твій вітер, хліб, дорога, промінь!
Я є голубінь твоїх озер!
Я твоє дитя, о моя Земле!
Я молитва, пісня, сон, поріг!
Я твій меч із лезом вічнотеплим!
Я народ - дитинства оберіг!
22.05.2022 Португалія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948427
дата надходження 22.05.2022
дата закладки 29.09.2023
Під таємні служіння вітрів,
Сповідається травень одквітлий
До прийдешнього, чинного літа,
В ньому стільки зосталося світла,
Зав'язалось чимало плодів.
Чи простить йому літо гріхи:
За збитошну грозу, пустоцвіти?
"Він охочий ще й досі хмеліти" -
В тремі шепчуть оновлені віти, -
"Розійшлися із червнем шляхи."
Опустилась навколішки ніч,
Руки зводить до хмари-монашки,
Дня не бачила - як же їй важко -
Зорі їй за квітучі ромашки,
Між планетних сіяючих свіч.
Грім здригає небесних святинь,
Вийшов місяць із келії тихо,
Засмутився - від блискавок лихо.
Хлюпнув дощ благодатний: "На втіху
Ти зробив те, що зміг - відпочинь!"
P.S. Моя світлина 25.05.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984680
дата надходження 29.05.2023
дата закладки 29.09.2023
Пустунка доля зваблює людей,
веде за руку, солодко щебече,
когось притисне сильно до грудей,
обніме з насолодою за плечі…
ці пестощі знайомі геть усім,
вони хисткі, як восени стеблина,
мені здається просто річ у тім,
що мойра легко підштовхне у спину
і полетить усе геть шкереберть,
і сам собі не радий будеш, друже,
як хочеш їсти житній хліб, не дерть,
не уповай на долю свою дуже.
23.09.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994502
дата надходження 23.09.2023
дата закладки 29.09.2023
Ріка дитинства плинула помалу.
Стелилося дороги полотно.
З роками я мудрішою ставала -
Засіяне посходило зерно.
У спогадах я образ твій тримала,
Осяяний круг нього парадиз.
Тому в заціпеніння на поталу
Не впала жодна із найтонших рис.
Твій погляд темно-сірий бачу ніби,
Видніється у ньому відблиск німбу
Того, кому палила сотні свіч.
Для мене долі в Нього ти просила,
І ткалися молитвами вітрила.
А десь пороги близились навстріч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994975
дата надходження 29.09.2023
дата закладки 29.09.2023
Від часу потьмяніла позолота
У тій портретній рамці на стіні.
Де мить життя. На кольоровим фото
Привітно мама посміхається мені.
Зростає лік, від той сумної дати.
Немало років відтоді спливло.
Хоча б на день, дитиною знов стати,
Аби відчути материнських рук тепло.
Хоча б на мить, до них склонитись головою.
І, без вагань би, на коліна став.
Бажав би, мама, бути прощенним тобою,
За прикрощі, що я тобі завдав.
Життя доросле рано для мене настало.
І, наче тріску, понесло на бистрину.
Журба за сином, що ти в усмішці ховала,
Вплітала в твої коси сивину.
Пробачте, мамо, що гостив удома зрідка.
І , лише інколи , писав до Вас листи.
Не розуміючи, що все минає швидко
У нашому житті. За все прости.
І кожний раз, до батьківської хати,
Вертаюсь - наче в ті щасливи дні.
І так хотілось, щоб на ганок вийшла мати,
Привітно посміхаючись мені.
15.08.2017 г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992262
дата надходження 26.08.2023
дата закладки 29.09.2023
Я сумую за снігом, за аркушем білого ранку.
Де неначе початок, де немає слідів ще на ґанку
Ледь народжений день позіхає у білу хмаринку,
А годинник не спить, підганяє часи безупинку.
Тільки вересень був, завтра жовтень, листопад похмурий.
Відокремила осінь від себе дощем, наче муром.
Ми обидві завмерли, чекаємо разом розраду,
Або в картах таро переможного ждемо розкладу...
Не співаєм пісень, не малюєм натхненно пейзажі -
Тихо, тихо в душі - ні ідей, ні нових персонажів.
Наче вакуум в себе ввібрав барви теплої гами
І залишив печаль в переміжку з гіркими думками.
Я не можу впізнати улюблену подругу осінь -
Сивина замість сонця блищить у рудому волоссі.
Може сніг замете всі негоди, розлуки, печалі,
Перепише на щастя прогнози, священні скрижалі.
Знову буде весна, а за нею уквітчане літо.
І повернется осінь моя, молода та коханням зігріта...
27.09.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994852
дата надходження 27.09.2023
дата закладки 28.09.2023
Нотка обиды, нотка печали -
С осенью этот парфюм сочиняли:
В хрупком флаконе из искорок света
Собраны травы ушедшего лета,
В нем отголоски далекого грома,
Жаркого полдня хмельная истома.
Терпкость рябины и мягкость тумана,
Магия острых шипов дурнопьяна.
Неразделенной любви сожаленья,
Слезы надежды и слезы забвенья...
Нотка обиды и нотка печали...
"Горечь любви"
Так его мы назвали
Пусть он хранится в хрустальном сосуде...
Жизнь продолжается, все еще будет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994907
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 28.09.2023
Весна плекає таїнство кохання,
Що розквітає в кожного в душі.
Це іноді вагання чи страждання,
А іноді бурхливість почуттів.
Відтінки щастя зовсім не рожеві -
Палітра вся захована у нім -
Від білих квітів у садах вишневих
До оксамиту чорного, як дим.
Яскраві фарби, кольори пастельні -
Все різнобарв'я принесе весна.
І подих із гарячої пустелі,
І паморозь, що ранком розцвіла.
І небо синє, і дощі холодні,
Тендітні порцелянові хмарки...
Очей твоїх закоханих безодня,
Зізнань слова солодкі і п'янкі.
Весна плекає таїнство кохання,
Несе у світ до нас нове життя.
Приймаємо...
Відкинемо вагання -
З тобою, весно, разом в майбуття.
3.05.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982072
дата надходження 03.05.2023
дата закладки 28.09.2023
Німіє серце, завмирає уві снах,
А у думках лише прокляття оселились...
При кожнім вибуху здригається не дах,
А злість клекоче у тенетах всього тіла,
Вже не змивають сльози давнину роси...
Лише чекаю славних окликів солдатів
Та всього люду невгамовні голоси:
"Героям Слава!", "Україна - мати!"...
Нестерпно хочеться закінчення війни,
Славетних воїнів зі фронту з Перемогою:
Дівчата, хлопці, дочки та сини,
Яких вже рік не бачили, з тривогою
Вслухаючись у давні відгуки подій,
Збираючи усе можливе й необхідне,
Яке на фронт від нас везе до них водій...
Такий же, як і ми, - дідусь привітний
Зі славним позивним "Дід-Волонтер"...
Під обстріли, снаряди...
"...Нашим дітям...", - шепоче...
У минулому - сапер...
Самотній майже рік... Онука вбито,
Снарядом розірвало... І доньку...
Русня вдень підірвала на подвір'ї,
Поки він мирно порався в садку
(Війна війною, але ж курі, свині)...
Щось загриміло, серцем похолов,
Свідомість втратив... Люди відкачали...
Отямився... Свідомість втратив знов,
Дізнавшись, що один тепер... Сказали...
"Тепер - на фронт лише!" - дзвенить в думках,
Тріпоче серце, жили загинає,
"- Я знищу їх! Я буду їхній жах -
Щомиті, щохвилини повмирають!
Загину, та візьму хоча би трьох,
Що тиснули ґашетки кулеметів,
Чи "Смерчів" клятих..." , - сперся дід об льох...
А потім почвалав до тих наметів,
Де бачив капітана у юрбі...
"Ти вибач, синку... Як до вас пристати?..,
Промовив. - Я ж сапер!... "... В словах лиш біль
Та сльози хлещуть старого солдата...
Стоїть, а ніби на сто років постарів
І сивина відразу миттю оповила...
- Даруйте, діду... Вас Господь привів...
Нам зараз необхідна Ваша сила...
Там хлопці у окопах без зв'язку,
Без їжі вже добу... Русню тримають...
Ви можете відвезти?..
- На візку!..
Кобилу тільки... щойно... запрягаю, -
Шепоче дід...
- Та є у нас авто!
Сідайте... Тільки будьте обережні!...
Дідусь лише махнув, зітхнув "А то!",
Узяв ключі та хутко до мережив
Окопів, наших хлопців рятувать...
Так почалась кар'єра волонтера.
Спочатку тут, на "нуль", та знов у тил збирать
Все, що потрібно бронетранспортерам,
Дроти, консерви, стартери, свічки,
Аптечки та провізія всіляка...
Перчатки, сітки, "бафи"... Новачків
До себе приєднав... Двох небораків,
П'янчуг колишніх, по собі слабих
Колись до оковитої... Та марно, -
Війна їм мізки вставила, поріг,
Якого вже нема, - тверезить гарно...
Таких помічників ще пошукай!
Байдуже, що старі та трохи кволі...
Віддав напівзруйнований сарай
Під склад шмаття, на сітки нашим воям,
А сам тепер вже за кермом і спить:
Вдень - по селу та в місто, ніч - до хлопців
Без фар, на "передок"... Земля горить,
Навколо артобстріл, три ночі поспіль
Вивозив полонених... та бійців:
Кривавих, в смерть заморених, завзятих.
Сини, онуки, доньки... Так хотів
Щоразу, рідних, їх розцілувати,
Віддати все останнє... І життя...
Якби лиш повернулися в родини
З війни, що не сприймає вороття
До миру... та до вбитої дівчини
Із її сином... Рідним тим малим...
Кричав назустріч: "Любий мій дідусю!"...
Ніколи не забути тих хвилин!..
- Тримайтесь, любі! Ще колись нап'юся,
Дасть Боже, на весіллі в когось з вас,
Ну а тепер - гайда у тил тікати!
Натиснув до підлоги різко "газ",
Рвонули від війни, нам не звикати...
...
Настав той день! Закінчилась війна!
І рідна Ненька квітне знову станом...
Старий таксист чекає у вікна
Під київським відомим рестораном.
Новенький Lexus "шепче" двигуном,
Старий спокійним поглядом блукає
По молоді веселій, що з вином
Когось іще під липами чекає...
Відкрились двері: "Батьку, до озер
За скільки візьмеш?.." Сіли, покотили...
На заднім склі лиш напис "Волонтер"
Та прапор майорить лиш жовто-синій
Із написами "Від синів-бійців...",
"Врятовані життя - тобі заради!",
"Дідусю-побратиму", "Сорок сім"
Та поряд: "Ми з тобою! Вся Бригада!"
І ще багато написів та мрій,
Імен та прізвищ, дат, подій, відміток...
...Сховались десь, за обрієм... Старий
"Дід-волонтер" знайшов собі і діток.
Не рідних, та ріднішими вони
Були, бо вдруге з Дідом народились:
Онуки, діти, дочки та сини...
Війна ж-бо додала життя та сили...
Колись уже закінчилась війна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977037
дата надходження 14.03.2023
дата закладки 28.09.2023
Повернувся із пекла...
Пробачте...
Так щасливо місцями тут... щиро...
Ні смертей у окопах не бачите,
Зачаровані тінями "миру",
Ні катів, тих, нових та просунутих,
Що точково... ракетами - в безлад...
Повернувся із пекла... Не буду вам,
Що не каже затиснута преса...
Не скажу про жахи існування там...
Промовчу про братів, що на небі...
Повернувся із пекла... Пробачте ви...
Попрошу вас, - шануйте, що треба!..
Пам'ятайте: Свобода - то залишки
Тихих душ всіх Героїв залишених!..
Сутеніють навічно там надлишки
І братів, і сестер... ввіковічених...
Їм, на жаль, не судилось побачити
Теплий дім... Свіжий хліб... Чисту постіль...
Повернувся із пекла...
Пробачте...
А як вам?..
Гарно спиться і досі?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991414
дата надходження 16.08.2023
дата закладки 28.09.2023
(на основі реальної історії жінки,
котра втратила на війні свого коханого)
/лірика без дієслів/
Журливе чайки киготіння вдалині,
На серці смуток, згорнутий сувоєм,
Мов марево її щоденних снів –
Вона і Він. На березі їх двоє.
Осіннє море і пісок осінній.
Вона і Він у осені в гостях...
Туман в очах, у серці – іній,
Колиска дня знеболена у снах.
Рятунок – море, де Вона і Він...
І де багряний осені цілунок,
Навколо тиша де і світ без війн,
І щедрість осені – дарунок.
Осіннє море – то причал останній,
Багрянцем пломеніючі серця...
Тривожна ніч. Дзвінок в оселю ранній...
І сльози осені без ліку, без кінця...
Вона і Він... Тепер одна Вона...
Осіннє море – її вічна втіха.
Набатом кляте слово в ній «війна»,
Страждання, біль і всюди стільки лиха.
О море, море! Осені лаштунки...
Краплини переливом на долоні,
В душі печалі вічні обладунки,
Рятунок – хвилі моря ці солоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994905
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 28.09.2023
Прийми як є - відважний виклик долі
Іти вперед крізь сумніви і втрати.
Хоч в каші буднів забагато солі,
Солодкість мрій нічим не зіпсувати.
Прийми як є - незмінний вирок неба,
Що буде так як вирішить Всевишній.
Та попри все лишається потреба
Вертатись в рідний сад, де спіють вишні.
Прийми як є - майбутнього причастя
Із присмаком терпкого сьогодення,
І знай - всі зміни Бог дає на щастя,
Даруючи стремління і натхнення.
Прийми як є - спонтанність випадкову,
І швидкість змін, і проминання часу...
На щастя місяць вивісить підкову,
Немов би ночі золоту прикрасу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980228
дата надходження 15.04.2023
дата закладки 28.09.2023
Ти відьма! Бестія! Чортиця!
У тобі стільки є всього,
Що не можливо не влюбиться!
Злодійка спокою мого!
Забрала все, що було в мене!
Лік часу загубив і сон.
Натомість відчуття шалене,
Я бранець, втрапив у полон.
Тебе це веселить, смієшся,
Приснилась верхи на мітлі,
І недосяжною здаєшся,
Як зорі у нічній імлі.
Ти зваблюєш, принади манять,
На злочин здатний і на гріх,
Іскряться очі, серце ранять
І западає в душу сміх.
У тобі щось таки магічне,
Ти на мітлі, це віщий сон!
І поетично-еротичне
Єство свій скинуло хітон.
Тебе у рамку, чи за ґрати?
Молитись, чи тебе клясти?
Але не можу не кохати,
Хоч знаю, бестія це ти!
12. 01. 2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936748
дата надходження 12.01.2022
дата закладки 28.09.2023
Свята і грішна, грішна і свята,
Така земна і неземна по суті,
Звабливо-загадкова та проста
Тож почуття вирують на розпутті.
Тому думки, бажання, почуття,
Уже не має змоги вгамувати,
Нема жалю, немає каяття
Коли душа так може покохати.
08. 08. 2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955877
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 28.09.2023
Засніжило, а як захурделило!
БІлосніжжям лягло долілиць.
Прилягло, пересипалось меливом
Із небесних далеких зірниць.
У купинах пухнастих сховалося,
Побіліло довкілля в снігах.
Холоднеча вітрами озвалася
Візерунком - мазком на шибках.
Припухнастилось гілля перинами,
Теремками збіліли садки.
Заступилося небо хмаринами,
В чудернацьких беретах стіжки.
Вітровієм хурделить метелиця…
І, направду, зими антураж.
Срібна ковдра довкола простелиться -
Незрівнянний зимовий пейзаж!
Долілиць - додолу, вниз, на землю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936255
дата надходження 08.01.2022
дата закладки 28.09.2023
РозплЕскалось обіч дороги небо,
Цикорій квітне. Гордо піднімає
Блакитні бризки на високих стеблах,
Й колише теплий вітер синь безкраю.
Заплуталося в травах пряне літо,
Листає дні, до осені все ближче .
Дорога в поле, де цикорій квітне
Дитинством пахне і пройтися кличе.
Пробігтися по ній назустріч вітру,
Як мчалися роки тут безупинно.
Міняла кольори її палітра,
Сезони пролітали, як хвилини.
..
Цикорій майже в ріст. Торкає щоки.
Спадає спека, гасне день поволі.
Маленька я, білява й синьоока,
Згубилася між літ у цьому полі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989864
дата надходження 27.07.2023
дата закладки 27.09.2023
Ти - зречення моє. Лети назовсім,
Забравши спомин, присмак гіркоти,
Тепло надій, що зігрівало досі,
Все, що мені подарувала осінь
Я відпускаю осінню. Лети!
Коли щоки запалої торкнеться
Ранковий промінь, як моя рука,
Забутий щем заллється тихо в серце,
Подумаєш - чи не зі мною сенси
Були, які незнано де шукав?
Я ж сни свої на іншого замовлю,
Пірну у мрію сонячно - ясну.
Думок про тебе випаливши схови,
Вберу садок у листя пурпурове,
І в затишок спокійно поверну.
Та ранній вечір в осені чорнильний,
Й закривши повню на льоту крилом,
Ти відшукаєш в сні моїм шпарину,
Гукнеш, і за тобою я полину.
А зречення? І чи воно було?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991169
дата надходження 12.08.2023
дата закладки 27.09.2023
Мені байдуже, чи їх Бог простить,
Та я орду ніколи не пробачу,
За Україну, що в вогні горить,
І на колінах за синами плаче!
Я не пробачу, я їх прокляну!
Щоб захлинулись у пролитій крові!
За підлу і приховану війну,
Розв’язану з «братерської любові».
Їх прокляну за сльози, кров і біль
Замучених, скалічених та вбитих,
За те, що в Україну звідусіль
«Бабла» кацапи пруться заробити!
За ці потоки бруду і брехні,
Словесне, нескінченне божевілля,
Горіти вам в пекельному вогні,
Конати від кривавого похмілля!
Це не народ! Це стадо, звірина!
Захланна, хамовита, кровожерна.
Життю там завжди була гріш ціна
Лише у п’янстві й матюках майстерна.
На нашім горі, крові і смертях
Це бидло щастя хоче збудувати!
Куди у них гріху подівся страх?
Чому їм дозволяє Бог вбивати…?
Мені байдуже чи їх Бог простить,
Та я їм цього не прощу ніколи.
І вже прийдеться так довіку жить
З гріхом в душі, а в серці жити з болем…
06.04.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572356
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 26.09.2023
Розлука раптом стала на порозі,
Скотились сльози бісером з очей.
Тепер ти гостя у моєму блозі,
І я у серце не закрив дверей.
Чомусь надіюсь, що одного разу
Зайдеш і скажеш, - ось я і прийшла.
А я у серці не таїв образу,
Скажу заходь, - ти завжди тут жила!
Наївні мрії, марні сподівання,
Хоча останнє – правду це сказав.
Душа сліпа від спалаху кохання,
А я її поводирем не став…
12.09.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451721
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 26.09.2023
На Ґовдах* небо пахне чебрецем,
Таке духмяне і п’янке на подив.
Я горілиць, з обвітреним лицем,
Вдихаю трунок, забиває подих.
Розкинув руки, зараз полечу
Здіймуся вище жайвора у небі.
Тріпоче ген і теж в душі тремчу
Її чіпляє співом він далебі.
Йому не треба добирати слів,
Від щастя аж заходиться у співі,
Якби ж то я донести так умів
Про стан душі у радості чи в гніві.
Від щастя захлинається, співа,
Тріпоче в небі в сонячнім промінні,
Щораз зі мною кояться дива
Коли лежу на теплому камінні.
Нагріте сонцем віддає тепло,
Тремтить повітря, марево гойдає.
Тут час застиг, все так, як і було,
Блаженства хвиля серце огортає.
Вдихаю атомати п’янких трав,
А жайвір душу співом вивертає.
Той хто в житті ні разу не кохав
На цю красу ніколи не зважає.
26. 09. 2022 р.
* Ґовди – назва гористої місцевості за моїм селом. Полонина в мініатюрі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994792
дата надходження 26.09.2023
дата закладки 26.09.2023
* * *
Оце затіяла собі тренаж,
Щоби слова розкласти по полицях.
Ці, боягузи, в мозок, мов в бліндаж,
Сховалися... Добуду по крупицях.
* * *
Такий смішний сумбур думок у голові,
Ніяк після хвороби не зберу до купи.
Безумна - скажете, і будете праві;
Ношу їх решетом, товчу мов воду в ступі.
* * *
Геть списаний листок - рядки, рядки, рядки...
Печальними усіяний думками.
Життя - метеликом, на відстані руки,
Протріпотіло... Подалось за вами.
* * *
Життя іде... і все іде... *само собою*.
І я сторонній в ньому споглядач.
Журюсь, печалюся, сміюся над собою
І не боюсь зірватися на плач.
* * *
Смурні думки, мов клапті хмар,
Їх вітер рве і вдаль відносить.
Душа забилась у вівтар.
- Бух на коліна... тиші просить.
* * *
Слова з душі ідуть, мов зливи,
На самописку по руці.
І лиш тоді стаю щаслива,
Як хто читає руни ці.
* * *
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780819
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 26.09.2023
Зронили маки пелюсткИ обвітрені,
Гойдаються голівками зеленими.
О Боже милий! Дай нам сили витримать
Жахи війни, що новими іменнями
Навічно кам'яніють поміж битвами.
Під мирним небом зійдуть обелісками,
Німі підніжжя заголосять маками.
О Боже правий! Дай нам сили вистоять!
Ми дужі, як ніколи, хоч заплакані.
...
Війна зробила н а ц і о н а л і с т а м и,
Піднісши над брехнею світло істини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987690
дата надходження 02.07.2023
дата закладки 26.09.2023
Де кожен кущ трояндами яскрів,
Розкинувши від хати і до тину
Палітру з найтепліших кольорів,
Трудились руки мамині невпинно.
Із променем ранкової зорі
Вона вставала, ніби пташка, легко.
Ванільні хвилі плескав по дворі
Пиріг вишневий, що з'являвся в деку.
Її очима ранок пломенів,
А полудень нагадував мені
Що нову казку замовляти треба.
Як вечір підставляв нам бік пухкий,
То зорі заглядали у шибки,
Піднявши купол кришталевий неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994748
дата надходження 26.09.2023
дата закладки 26.09.2023
Сумно тліє зоря у вечірньому темному небі,
Те́рпкий запах бузку оповив все довкола, мов дим.
Я тебе обіймаю – й мені більш нічого не треба –
П’ю нектар твоїх вуст і милуюсь волоссям твоїм.
Ти – єдина-одна у моїй розпаплюженій долі,
Що мені не даєш світ залишити цей назавжди́.
Хоч давно зрозумів, що один я у полі – не воїн,
Але битимусь сам з усіма, доки поруч є ти.
Я на тебе дивлюсь. Почуття переповнюють груди.
Вся краса надвечір’я з твоєю красою злилась.
Розумію: так добре мені більш ніколи не буде,
Якщо втрачу тебе я (хай проклятим буде той час!).
П’ю нектар твоїх вуст – і довіку не зможу напитись,
І з жагою ловлю погляд карих веселих очей.
Я кохаю тебе – і не може ніхто так любити!
Я чекаю на тебе в пітьмі березневих ночей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994704
дата надходження 25.09.2023
дата закладки 25.09.2023
Сумні думки звіряю дикій грушці,
Усі жалі відклала журавлю.
Несу печалі тендітній подружці
На білі руці золотом хилю.
Зима, зима… Коли ж весна чи осінь…
Зима без літа й краплі кришталю.
А я стою зодягнена і боса,
Як в дивнім сні: живу неначе сплю.
Той сон гіркий, пречорний та тривожний.
Я в нім застигла: все кричу німа!
Моя крихка надія стоголоса,
Моя столітня зимонька-зима!
Несу печалі тендітній подружці –
Спочине тихо та біда мала.
На білі руці два дрібних горішки
Й одна сльозина з теплого крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994700
дата надходження 25.09.2023
дата закладки 25.09.2023
Їх зустріч не була раптовим шалом,
До неї йшли вони багато днів:
Вона його, насправді, покохала,
А він її нестримно захотів.
У найманій кімнаті темінь-сутінь,
Дві постаті між купи простирадл:
Межу єдиним рухом перетнути б,
Ущерть забувши про тягóти зрад.
Не було сили пристрасть зупинити,
Напнувся і тремтів він, як струна,
Бо, пестячи, немов востаннє в світі,
До зір його возносила вона.
Без зайвих слів, без каяття, без бесід,
Покинули вони кімнату ту:
Вона ішла, й несла під серцем Всесвіт,
А він порожнім йшов у пустоту…
Н. Хаммоуда.
21.06.2020.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880488
дата надходження 22.06.2020
дата закладки 24.09.2023
Наші ангели... ніжно закохані...
І коли ми на різних кінцях,
Розсіваємо мрії сполохані...
Вони тишком стрічаються в снах...
І в обіймах теплих голубляться...
Пестять ніжно долю крильми...
До світання кохаються... любляться...
Наші ангели... душі... не МИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382355
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 24.09.2023
Благодарю Вас, Сударь, за мечту...
За классику... за то, что не любили...
За все признания... за нежность... за слезу...
Великодушно... Вы меня простили...
Благодарю Вас, Сударь... за стихи...
За те стихи... что Вам я посвящала...
Несовершённые мои грехи...
Ведь... Вы - мой грех... о Вас я так мечтала...
Благодарю Вас, Сударь... за печаль...
За блеск в глазах... и взгляды с поволокой...
Не Вам тонуть в их глубине... а жаль...
Вы были так близки... и так далёки...
Благодарю Вас, Сударь... за любовь...
Что я придумала... и ей одной жила...
У неба сил просила... не злословь...
Порою слов... как наказания ждала...
Спасибо, Сударь... Вам за то... что не мою судьбу вершили...
И не любя... своей любовью... во мне... Вы женщину открыли...
Стих в исполнении Ивана Звенигородского VMD
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366932
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366246
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 24.09.2023
Із посмішкою ніжною й легкою,
Яку з дитинства я перейняла,
Мережила й своє життя лиштвою,
Сукала нитки із твого тепла.
Тому і не збивалася тугою
Ніколи з ніг, бо думала всякчас,
Що ти ніколи не була слабкою,
Твій вогник віри й досі не погас.
Я так його ховаю від негоди!
Та дуже часто, і собі на подив,
Надії ним запалюю зірки.
Він не дає забути про світання,
Про дні, де не було розчарування, й
Лише незрілий плід бував гірким.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994595
дата надходження 24.09.2023
дата закладки 24.09.2023
На зорі, де знайти себе
Мав я колись,
Відкриття між травою і в небі.
Щемко серцю було –
Сипав з ясеня лист,
Осінь пісню
Співала про невідь…
Спить там спокій, що я
Полишив назавжди,
Загубивши святого частинку.
І летить павутинка
Й та крапля води,
Як відлуння
Медового клику…
Відчуття, що ти ВСЕ
В зачарованім сні…
Десь майбутнє, де обрій зникає.
Як народиться хліб
В цій німій борозні –
Так й душа жде
Обнятися з раєм…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994594
дата надходження 24.09.2023
дата закладки 24.09.2023
***
А я не вмію, Янголе, без Вас...
Темніє небо під покровом ночі.
І гасне зірка, що останній раз,
Торкнула хмари сіроткане клоччя.
Серпанний голос - незникомий слід,
Де пролетіли днини галасливі...
Та я б віддала геть усенький світ
Лише б десь поруч Ваші очі сиві!
Шаліє віск і мов чужа струна
У далині видзвонює безвір’я -
Ви ж не зійдете з того полотна,
Де миготять поранені сузір’я.
Не простягнете руку чи крило,
Аби вознести в піднебесся мрію...
Чомусь життя отак вже повело,
Що я без Вас, мій Янголе, не вмію...
(22.11.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379637
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 23.09.2023
***
Висмикнула спомину стеблинку
Із копиці пам’яті своєї -
І розквітли в серці на хвилинку
Пишнотілі щастя клекоцеї.
І лелеки, замість відлітати,
Узяли́ся лаштувати гнізда!
Замість осені - весна до хати,
Хмар натомість - ясночолі звізди...
Тільки мить... І хруснула небога,
Немічна стеблинка, наче спиця.
Озирнулась: а довкруг - нічого,
Тільки темна вицвіла копиця...
(13.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357140
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 23.09.2023
Зрікаюся болю сьогодні,
Запалюю свІчі надій.
Втікаю од тої безодні,
Де стогне розпуки завій.
І голос чужої зневіри...
Та буде все добре -
Лиш так!
Далеко од грішної прірви
Покути протертий гамак,
Натягнутий цупко Всевишнім -
Вибілює сонце і дощ...
Натомість змагати у тиші
Іду за просвітником прощ,
Благаючи світла і неба,
Блаженних світань і зорі...
Зректися,
Зректися від тебе
Допоки під силу!!!
Вгорі
Засіяти чистою синню
Отроцтво лелійних садів,
Аби не гірчило полинню,
Аби кровоточних слідів
У серці моїм не зосталось!
Ні тліні,
Ні темних корчів,
Ні болю,
Ні сивого жалю...
Лиш вогник
Надії-свічІ...
(3.12.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382227
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 23.09.2023
Не дай мені, Боже…
Кривої дороги
З тяжкою сумою…
Скалічені ноги
Побитих війною!
Не дай мені, Боже,
Гординю носити:
Не бачити схожих,
Людей не любити;
Позичити… лихо,
Пізнати… провину,
На цвинтарі тихо
Ховати дитину.
Не дай мені, Боже,
Невірну дружину,
Бо ревність, ворожа –
Зживе в домовину;
Щоб людям… позаздрив!
Щоб руки… украли,
Злодійства ховали,
Ще гірш… убивали.
Не дай мені, Боже,
Коханку від друга,
Бо серцю не скажеш,
Щой мила - подруга!
Щоб серце не знало –
Кохати повію…
Бо знищу, вразливо,
І Віру, й Надію!
Не дай мені, Боже,
Продать Батьківщину,
Щоб військо вороже
Топтало країну.
Нехай Україні,
Прошу тебе мило,
Мов гарній дівчині:
Довіку щастило.
Я жив…як хотілось,
І бачив – півсвіту,
Роками вертілось
Безхмарнеє літо.
Не дай мені, Боже,
Невірному сину,
На смертному ложе -
Печальну годину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 19.09.2023
Не жаль тобі? Життя проходить повз,
а ти сидиш на березі і плачеш...
Який же звір тобі до серця вповз,
що за сльозами світу білого не бачиш?
Якого звіра підпустила до душі,
що зло болюче висіяв, мов стріли.
Берись за розум, сльози посуши
і те зроби, чого раніше не посміла б.
Не помстою, взаємністю воздай.
Сторицею, отак, як завше, звично.
А хто й який збиратиме врожай -
На те один закон. Найсправедливіший і вічний.
07.01.19.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820398
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 19.09.2023
Відчуженість свідомості й думок
Від слів, які давно не пестять розум...
Читає ніч грузьку життєву прозу,
Цураючись віршованих казок.
Відчуженість вишукує кутки
Без марних фраз і зайвої уяви –
У далеч погляд апатично-млявий –
Знесилення дається узнаки...
19.09.2023
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994240
дата надходження 19.09.2023
дата закладки 19.09.2023
Поэт, которого не знаю,
Напишет лучше о любви.
Ты чувства разливай без краю,
Струну души своей порви.
Пронзи всю суть пером и страстью,
Не отвлекайся на других.
Пусть вдохновенье станет властью,
Пусть обнажит все тайны стих.
Успей излить и боль, и счастье,
Опять пленившие тебя.
А музу не вини в ненастье,
Коль пишешь строки не любя.
18.12.2022
Music: Desert of lost souls - Madis.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968613
дата надходження 18.12.2022
дата закладки 19.09.2023
А завтра світ прокинеться без мене.
Трамваї мчатимуть за ріг,
І шикуватимуться жовті клени
Уздовж невиспаних доріг.
Ітиме дощик по слідах, що тануть,
Змиватиме до чорних дір.
Він перетворить пам'ять в білу пляму,
Заповнить тугою ефір.
І раптом стане тихо й надто пізно.
Слова, не сказані колись,
Пожухлим листям встелять бездоріжжя,
Куди навкруг не оглянись.
Застигне час мов айсберг в океані,
Крізь пальці витече тепло.
Залиш собі всі пікселі та дані -
Єдине, що ще збереглось.
Вони блукатимуть посеред ночі,
А вдень плекатимуть печаль.
Роби тепер із ними все, що хочеш.
Не встигли ми... Чи ти? На жаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932911
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 18.09.2023
***
Я за тобою залишаю право
Дивитись в очі завтрашньому дню...
Нехай думки розкидані недбало,
Нехай душа - невкрите Богом "ню"...
Та тіло правди намащу ефірно,
І сад лелійний покроплю дощем.
Тобі - світи!
Собі - тремку надію
Наївне серце бавити віршем...
(12.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347748
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 17.09.2023
Когда уменьшится душевность
И в мире станет холодней,
Не потеряй любовь и нежность,
Храни тепло души своей.
Когда увидишь беззаконье,
Когда в законе будет зло,
То не "рогатое отродье",
То испытание твоё.
Всё дальше призрачные цели,
Всё ближе испытаний час,
Вновь где-то пули просвистели,
А ведь могли попасть и в нас.
Сценарий жёсткий кто-то пишет,
Людьми играясь на Земле,
Возможно он и не услышит,
Что стало холодней вдвойне...
Когда уменьшится душевность
И в мире станет холодней,
Не потеряй любовь и нежность,
Храни тепло души своей.
12.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932270
дата надходження 28.11.2021
дата закладки 17.09.2023
***
Є тисяча причин тебе забуть.
І тисяча одна – тебе покинуть.
Морозиво куштую марки «Рудь»,
несу багет із начинкою з кмину -
рефлексії на всі мої страхи.
У цьому місті – всі мої здобутки!
Трагічний час вогнем палахкотить
і в серце віддає ударом грудки.
Твої переміряю кожен день
за крокоміром вулиці у метрах.
О місто! Я навічно твій спудей.
Твоя любов і болісна, і щедра.
Тебе забуть є тисяча причин.
І тисяча одна – тебе покинуть.
Як журавель прощально прокричить,
калина в полі схилиться уклінно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986916
дата надходження 23.06.2023
дата закладки 17.09.2023
***
Хто розвіє мій сум, що упав, мов пісок на зіниці?
І чому не летять до моєї душі голуби?
Самотіють хати в прикордонні. У темній світлиці
дзиґарі зупинились: війна тут якої доби?
Яко дерево й тінь, так молитва - і знову до праці.
Запитайте в людей, звідки сила, упертий терпець?
І чому не покинуть свої «королівські палаци»?
І дорога на прощу чому з материнських сердець?
У світанках тремтять пелюстками грайливі жоржини.
Облямівка денна ще тримає тривожну росу.
Пара горлиць ховає у кронах бажання пожити,
щоб не пустку почути, а пісню легку, голосну.
Хто розвіє мій сум, що упав, мов пісок на зіниці?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994089
дата надходження 17.09.2023
дата закладки 17.09.2023
Не вірю у вічного Бога,
Як віриш ти в Нього, кохана -
Всемилостивого, всеблагого -
Небесна моя ніжна манна.
Але коли б раптом повірив -
Просив би тебе не займати,
Просив би Його на колінах
Краси і життя не ламати.
Аби з голови жоден волос
Не впав, щоб лишилась такою,
Як є - я б здійняв в небо голос,
Щоб лишив тебе Він в спокої.
Якщо ж Він одне тільки знає -
Що мусить тебе направляти -
Хай в руки мої направляє,
Щоб міг я тебе обіймати.
В обійми мої, Господи.
В обійми мої...
Не вірю я в янголів з неба
На варті Небесної брами.
Та ось подивлюся на тебе -
Й гублюся - чи справді я правий?
Але якби в них я повірив,
Просив би уклінно зібратись,
Лишень щоб тебе боронити,
Й дорогу твою торувати.
Нехай у руці кожен янгол
Тримав би запалену свічку,
Щоб завжди була світла й ясна
Шляхів твоїх звивиста стрічка.
Щоб ними завжди ти ходила
В любові без горя і муки,
Щоб янгольський сонм тебе, мила,
Приводив до мене у руки.
В обійми мої, Господи.
В обійми мої...
Я вірю в Любов, моя мила,
І знаю - ти теж віриш в неї.
Я вірю - бо ти мої крила,
Ти долі осердя моєї.
Ти створена тільки для мене,
Мов тебе створив я власноруч,
Тож вірю і в шлях безкінечний,
Яким мандруватимем поруч.
Облиште жорстокі ці ігри,
Могутні стратеги небесні.
Святі, бодхісатви, месії -
Уявні, померлі, воскреслі.
Тримайте свічки перед нею,
Забудьте про справи величні.
Ходою легкою до мене
Аби поверталася вічно.
В обійми мої, Господи.
В обійми мої...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990922
дата надходження 09.08.2023
дата закладки 17.09.2023
***
Лиши за своїми дверима слова, що просякнуті грішним,
Не треба тулитись до марно-хвалебних, невартісних од...
Ти бачив, то знаєш: у світі двом правдам недобре, затісно,
Вони між собою не зладять... а душі підуть на киот
Не-божий... І будуть палати у вікнах пекельні очиці,
І будуть боліти-кровити розтерзані райські серця!
Не треба пізнання "не-з-неба", води, що "не-з-чисто-криниці",
Чи варто, ще будучи зрячим, говіти словами сліпця?
(7.08.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442015
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 16.09.2023
Ти - не вічність... Ти - вічна невічність.
Обезкрилена зграйка думок.
Тільки долі... Лиш долями - стрічні
Під наметом холодних зірок.
Сиві тіні, довкруг - сиві тіні...
Не зови до світань - їх нема!
Полотніє душа в голосінні,
Де в заметах раює зима.
І намарно не жди, бо чужинка...
Вже у жилах розбавлена кров.
На щоці у лампадки крижинка -
Замерзає востаннє любов.
На вікні, мов суха витинанка.
Тільки й того - смертельний вогонь...
Безголоса покірна вигнанка
Наусебіч зо серця твого.
То ж - не вічність, я знала - не вічність!
До очей - наполохана ніч.
Наші долі - лиш долі навстрічні
Під наметом розпатланих свіч...
(12.12.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384461
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 16.09.2023
***
Засвіти мені зоряну ніч,
Запали мені сонячний ранок!
Поцілунки натомлених свіч
На холодному тілі фіранок...
Може й сон - ця пожухла трава,
І сліди, що у даль невідому...
Шеркотять біля серця слова
У долоні таємного схрону.
Півпрозоре надії шитво
В позолоті ожинного літа.
У вікні без межі - полотно,
Намочене у річищі світла.
Наче перлами - зчовгана рінь
Під ногами сумного конвою...
На вершині жадань і хотінь,
Сокровенних бажань і летінь
Запали мені небо любов’ю!
Запали мені небо любов’ю...
(15.12.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385164
дата надходження 15.12.2012
дата закладки 16.09.2023
В схлипі хмільної наївності,
наче тендітний листок,
вчуся у проліска ніжності
і просвітління думок.
Дихаю свіжою хвоєю,
пнуся проз віти у світ
і проживаю історію
ту, що живе первоцвіт.
І зариваюсь у промені,
що розсипає весна.
Думи, зневірою стомлені,
згойдує хвиля ясна.
Згойдуть леготу доторки,
серце під небо несуть.
І розплітаються тороки
істин, що вгледіли суть
В цій неприборканій ніжності,
в цій невимовній красі...
Вчуся у проліска вільності -
першої тої, над всі!
16.03.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977305
дата надходження 17.03.2023
дата закладки 16.09.2023
***
Відбери ці густі сіножаті,
бо це літо - не літо, дощі.
Я б навчилась усе відпускати,
та вросли в мої плечі ножі.
Я б навчилась, мій Боже, навчилась!
Та безтямство породжує дерть.
І волочить покручені крила
по землі не життя, радше смерть.
Поросло бур'янами обійстя.
Ти ж забрав багатьох косарів!
Ну і що, що говориш: "Не бійся!",
ну і що, коли світ цей здурів?!
Навіть літо - не літо, дощів'я.
Замакає нерівний валок.
Я б відмовила навіть зневір'я,
але спасу нема від думок.
5.07.23 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988193
дата надходження 08.07.2023
дата закладки 16.09.2023
Падають, падають зорі
В трави пухнасті без ліку,
Йдуть світлячки із двовзорів
Всіх кольорів сердоліку.
Світиться золотом нічка,
Тішиться миле дівчатко,
Ловить у жменьки Марічка
Тайного світу початки.
Зорі сплелись у віночок,
Небо обнялось й землиця,
Світиться щастям струмочок:
Зорі пливуть до криниці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994029
дата надходження 16.09.2023
дата закладки 16.09.2023
Дві рідні мови! Два моїх крила.
Ти хочеш, щоб одне я відтяла,
бо демонське воно, бридке, прокляте…
Та однокрилій – як мені літати?
Коли ж твою долоню, грізний раю,
до свого серця тихо притулю –
повір, що і сама тоді не знаю,
якою мовою воно кричить: [i]люблю!..[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985330
дата надходження 05.06.2023
дата закладки 16.09.2023
Прощаючись пошепки, літо все далі відходить,
Чіпляється днями безвітряними за осоння,
Та ще з батожка, що обкинувся неба розводом,
Із ранку погожого дивиться поглядом сонним .
Зігрітий у полудні тихо цвіркун обізветься,
Заледве почутий у хвилі трави шелесткої,
Де квіти ховає в'юнок - із росою цеберця,
Дюймовочці приберігає солодкі напої.
А он павутина малого несе пасажира,
Що дім собі хоче знайти ще у залишку літа:
Там затишний кущ зачекався, запрошує щиро,
Засонценим лугом до нього недовго летіти.
Ще дихають вереси медом, у цвіті жоржини
Блукає метелик, ворушачи крилами тишу,
Дрімає Дюймовочка в ній, безтурботно і мирно,
У синьому крокусі джміль її ніжно колише.
Вітається пошепки осінь. Мені ж , як пташині,
Не хочеться сірого неба й дощу затяжного.
Не звикну до того , що літо таке швидкоплинне,
Й за те, що мене ти зігрієш, я дякую Богу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994010
дата надходження 16.09.2023
дата закладки 16.09.2023
І попереду ніч і позаду пітьма,
Зачарований маревом станеш над прірвою,
Один крок розділяє умовність сама
Один крок ще до вічності в часі розірваний
І попереду час і позаду роки
Ти стоїш в задзеркалля задивлений вічності,
Ми як два береги крижаної ріки
І бездонні глибини від нас втаємничені
І попередубіль,перед ним каяття,
Як же жити без віри-як свічці без спалаху?
У загублений рай все шукать вороття
і спвзаючи вниз дертись гострими скалами
І попереду вічність-позаду життя
Із безвір"я вернешся забутими стежами,
Від страждань і надій запалає свіча.
Я чекатиму там поза часом і межами
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993804
дата надходження 14.09.2023
дата закладки 14.09.2023
Мне снился Твой подъезд. Запущенный и
грязный.
Совсем пустой. В душе - смятение и страх.
Потерянный, немой, как будто после казни,
Проснулся в пять часов. С одышкой и в слезах.
Ещё мне снился двор. Безрадостный и тёмный.
И снова - никого. Куда теперь идти?
Оглох от тишины и скорби неуёмной
Я в этом сне. И вновь сказал Тебе "прости".
А сам чего-то жду. Приезда иль отъезда...
Но мне тревожно так, что и во снах ночных
Я знаю, что проснусь. И явь меня на место
Нахально отпихнёт, не видя слёз моих.
Пустой подъезд, а в нём - бесхозная квартира.
Всё это лишь во сне. А в жизни - всё не так.
Но сон мой неспроста, как острая рапира,
Вонзился в сердце мне, распространяя мрак.
Разрушен мир былой, а сон лишь подтверждает,
Что нет возврата мне к тем светлым временам,
Где в кухне мы сидим. Теперь душа страдает,
Осталось только "мне", а хочется, чтоб "нам".
В той маленькой, простой, но очень светлой кухне
Так много вечеров мы провели с Тобой.
Бывает же вот так, что всё возьмёт и рухнет,
И стала кухня та далёкой и чужой.
Тогда же, вопреки реальности жестокой,
Мне снилось, что иду я на второй этаж.
На этаже темно, и мне там одиноко.
Теперь он не такой. Не ждущий. И не наш.
А помнишь, как с Тобой ходили мы на рынок?
И в том же тёмном сне один иду туда.
Из времени того невидимых крупинок,
Из радости большой прорезалась беда.
Во сне я там хожу среди лотков закрытых,
Промокнув под дождём, куда-то ухожу.
И всё в какой-то мгле. Среди огней забытых
Я временем во сне особо дорожу.
В тревожном забытьи, на бег меняя поступь,
Стараюсь я успеть. А что - не знаю сам.
Я так спешил к Тебе! Казалось: как всё просто!
Успеть, не опоздать, поверить голосам.
Но больше никогда не приласкает вечер.
И если побегу - то только наугад.
Во сне бегу к Тебе. Но знаю, что не встречу.
Кругом чужие лица, как жалкий суррогат.
Оставив для других все навыки артиста,
Вчера пришёл во двор, знакомый с детских лет.
Я вижу Твой подъезд. Ухоженный и чистый.
Я оглянулся, но... Назад дороги нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961365
дата надходження 30.09.2022
дата закладки 13.09.2023
Мне снился Твой подъезд. Запущенный и
грязный.
Совсем пустой. В душе - смятение и страх.
Потерянный, немой, как будто после казни,
Проснулся в пять часов. С одышкой и в слезах.
Ещё мне снился двор. Безрадостный и тёмный.
И снова - никого. Куда теперь идти?
Оглох от тишины и скорби неуёмной
Я в этом сне. И вновь сказал Тебе "прости".
А сам чего-то жду. Приезда иль отъезда...
Но мне тревожно так, что и во снах ночных
Я знаю, что проснусь. И явь меня на место
Нахально отпихнёт, не видя слёз моих.
Пустой подъезд, а в нём - бесхозная квартира.
Всё это лишь во сне. А в жизни - всё не так.
Но сон мой неспроста, как острая рапира,
Вонзился в сердце мне, распространяя мрак.
Разрушен мир былой, а сон лишь подтверждает,
Что нет возврата мне к тем светлым временам,
Где в кухне мы сидим. Теперь душа страдает,
Осталось только "мне", а хочется, чтоб "нам".
В той маленькой, простой, но очень светлой кухне
Так много вечеров мы провели с Тобой.
Бывает же вот так, что всё возьмёт и рухнет,
И стала кухня та далёкой и чужой.
Тогда же, вопреки реальности жестокой,
Мне снилось, что иду я на второй этаж.
На этаже темно, и мне там одиноко.
Теперь он не такой. Не ждущий. И не наш.
А помнишь, как с Тобой ходили мы на рынок?
И в том же тёмном сне один иду туда.
Из времени того невидимых крупинок,
Из радости большой прорезалась беда.
Во сне я там хожу среди лотков закрытых,
Промокнув под дождём, куда-то ухожу.
И всё в какой-то мгле. Среди огней забытых
Я временем во сне особо дорожу.
В тревожном забытьи, на бег меняя поступь,
Стараюсь я успеть. А что - не знаю сам.
Я так спешил к Тебе! Казалось: как всё просто!
Успеть, не опоздать, поверить голосам.
Но больше никогда не приласкает вечер.
И если побегу - то только наугад.
Во сне бегу к Тебе. Но знаю, что не встречу.
Кругом чужие лица, как жалкий суррогат.
Оставив для других все навыки артиста,
Вчера пришёл во двор, знакомый с детских лет.
Я вижу Твой подъезд. Ухоженный и чистый.
Я оглянулся, но... Назад дороги нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961365
дата надходження 30.09.2022
дата закладки 13.09.2023
А він лежав горілиць на траві,
Дививсь у небо, на біляві хмари,
Що в далечінь пливуть, немов живі,
І шкодував, що досі ще без пари.
Вона ж ішла тим полем босоніж.
Веселе личко і зелені очі.
Приємно п’яти лоскотав спориш.
Й мак у волоссі, що чорніш од ночі.
Зустрілись очі їх і – розійшлись;
Він знову – в небо, а вона – у квіти...
...Чекають долю – чи ж прийде колись?
Хоча могли тоді її зустріти.
...2003.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993764
дата надходження 13.09.2023
дата закладки 13.09.2023
Поставим свечку на могиле
ГЕРОЕВ яростной войны.
За то, чтоб украинцы – жили,
Сады фруктовые садили,
Семью и Родину любили,-
ГЕРОИ – ГОЛОВЫ СЛОЖИЛИ,-
За ВЫЖИВАНИЕ СТРАНЫ.
Убийцы – русские солдаты,
Что – нас уничтожать пришли.
А – украинские ребята,
Родные парни и девчата,
Мечтая долго жить когда-то,
И, веря в Украину свято,-
Закрыть собой страну пошли.
ИМ – ПАМЯТЬ ВЕЧНАЯ и СЛАВА!
ИХ – ВЕЧНО БУДЕТ ЧТИТЬ НАРОД!
ГЕРОЯМИ - ГОРДА ДЕРЖАВА,
ЗА ГЕРОИЗМ в боях кровавых!
Война – с агрессором расправа,
За НЕЗАВИСИМОСТИ ПРАВО,-
ПОТЕРИ ГОРЬКИЕ несёт…
Поставим свечку на могиле
ГЕРОЕВ яростной войны.
За то, чтоб украинцы – жили,
Сады фруктовые садили,
Семью и Родину любили,-
ГЕРОИ – ГОЛОВЫ СЛОЖИЛИ,-
За ВЫЖИВАНИЕ СТРАНЫ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963985
дата надходження 27.10.2022
дата закладки 13.09.2023
Люляє вітер білі верби,
Гульвіси вдачу в тіні дроку
Лишив назавжди, щоби стерти
З душі останній із пороків.
В лабети жадібно сповивши,
Люляє вітер білі верби,
Гойдає так, що хмар аж вище,
Серця у юнок вмить завмерли!
В палкій любовній круговерті,
Тендітні діви щоб кохали,
Люляє вітер білі верби,
Під теплим сонця опахалом.
Зостались верби довгокосі
Холодні, мов безмежжя тверді,
Лише скрапають з листя роси.
Люляє вітер білі верби...
Chara Vinna
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993705
дата надходження 12.09.2023
дата закладки 12.09.2023
Рожевий промінь впав на воду,
Відкрили очі береги.
Пливе ріка - не знає броду -
В ній стільки хисту та снаги!
Долає відстані, пороги.
У мандрах невід'ємна суть?
В чиї світи круті дороги
Ціленаправлено ведуть?
Тече в обіймах часоплину,
Не уповільнює ходи,
Змиває на шляху сліди.
Світають сонні острови,
А ми і досі ще на "Ви"
Малюєм променем картину.
*Моя світлина 15.07.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989058
дата надходження 18.07.2023
дата закладки 12.09.2023
Я візьму ромашку...
Я візьму кульбабу...
Я візьму волошку
Й червонясту мальву,
Біленьку лілею,
І жмуток любистку,
Дику орхідею,
Петунію витку,
В'язку незабудок
Милих і тендітних,
Що розвіють смуток,
І ружу розквітлу!
Пахощами м' яти
Розбавлю я квіти,
Щоб стали буяти,
З бузку вломлю віти!
Квіточку до квітки,
Стебло до стеблини,
Не забуду взяти
Сонячні нагідки,
Від пристріту-вроку
Гілочку полину.
Як учила мамця,
Сплету я віночок,
Нашепчу на щастя,
На долю дівочу:
"Розпустись у квітку
Кожен пуп'яночок!
Відведи від мене
Лихі, злії очі!"
Chara Vinna
26.02.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985980
дата надходження 12.06.2023
дата закладки 12.09.2023
Що ж то за смуга впала із небес?
Ну, звісно, не із райдуги перлиста!
Снага охляла, геть і настрій щез...
Та й вітрогон всіх муз моїх розхристав!
Думки окутав липкий коматоз,
Буджу соньків, не можу добудитись!
Агов, Перуне, повелитель гроз,
Ушквар цепами, щоби ізцілитись!
Змішались чорно-білі кольори
У благородний та сумнезний сірий...
Ану, давай, дівчисько, відітри
З палітри тугу, хай летить у вирій!
Chara Vinna
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987981
дата надходження 05.07.2023
дата закладки 12.09.2023
Не вмію я прикли́кати хмарки́
Чи мріями розвіяти негоду,
У час нічний зібрати зірочки,
Холодний вітер збурити в спеко́ту.
Не знаю я, як пахне едельвейс,
Не передам в малюнку квіток вроду,
Веселкою не порідню сердець
І не продовжу щастя мить до року.
Ожити не спроможна навесні,
Щоб храм душі причепурити віршем…
Так мало залишається мені
Можливостей для втіхи в цьому світі.
Переміщу у мелодійний світ
Самотність, сховану у жменьці тиші,
Яка лежить у серці десь на дні
І викликає творення молитви.
На відстані молитви – світ життя,
У гармонійнім поєднанні звуків
Бринить: Бог, Україна і Весна, –
І тішать серце миті незабутні.
15.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991732
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 12.09.2023
Коли бурштиніють дерева,
Вирують чуття у мені:
Несеться пора вереснева
Здалік на рудому коні.
Де вдарить гаряча підкова,
Там билля сизіє в журбі –
Хай здавна мені це не ново,
Та серце тремтить, далебі.
Бо знаю: ті сутінки близько,
Коли прохолодний туман
Охопить усяку берізку
Лабетами владно за стан.
І тихо багрянню аргоній
Затопиться мамин квітник,
Що в осені жовто-червоні
З дитинства я бачити звик...
Думливо зорю на дерева,
На їхні чуби ще густі,
І рине скакун вересневий,
Сльоту несучи на хвості.
[i]12.ІХ.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993690
дата надходження 12.09.2023
дата закладки 12.09.2023
Тонкая красная линия
Огненно-яркого запада.
Воздух пропитан лилией,
Пьяным букетом ягодным.
Вновь возвращаюсь по ночи,
Городом одурманена.
Я так привыкла к горечи
Всех твоих слов израненных.
Я так привыкла к холоду
Глаз твоих серых с просинью.
Я полюбила золото
Долгой холодной осени.
Воздухом стылым легко дыша́,
Я продолжаю скитания,
Чтобы стать ближе еще на шаг
К самым заветным мечтаниям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693464
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 12.09.2023
Вы хотели бы просто парить в облаках
И услышать как ветер свистит за спиной?
Или утром проснуться с звездой на руках,
Ощущая как бриз накрывает волной?
Вы хотели сбежать в предосенний рассвет,
За собою мечты и надежды маня?
Вы желали раскрасить всю жизнь в яркий цвет?
Так давайте, рисуйте, добавьте огня!
Нарисуйте планету без лжи и без зла,
Благодатное лето и водную гладь.
Нарисуйте себе два широких крыла,
Чтобы мир необъятный покрепче обнять!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681869
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 12.09.2023
Лиш з нею він був собою...
Лиш з нею літав - душею...
Хай час "повінчав з війною"...
Її називав - СВОЄЮ...
Безбожно і так пропащо...
Її він кохав без тями
Вона ж його теж й нізащо...
Не стануть для світу - снами...
Тож хай розійдуться хмари...
Тож хай не лягає смуток...
Не стишує їх удари...
Та тиша земельних грудок...
9.09.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993510
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 11.09.2023
Дякую, що породила!
Доле моя, барвінкова,
Пісне моя, легкокрила,
Радість, така веселкова,
Тішусь твоєю красою,
Ніжусь, чаруюсь тобою,
В травах духмяного літа,
В запахах цвіту весною
Та обіймаючи небо,
Горнусь до твого проміння,
Земле... Моя мила земле,
Спадщина моя й коріння,
В тобі уся наша сила,
Дух до наснаги й завзяття,
Скільки героїв зростила
Та схоронила їх... Браття!
Де віднайти зможем іншу,
Ліпшу знайти де, ріднішу?
Ні, не буде Батьківщини
Іншої за Україну..!
Тут наші гори та ріки,
Тут у степах віє вітер
Волі козацького роду,
Хай же зростають і діти...
Боже... Помилуй нас, Боже!
Доле моя, барвінкова,
Пісне моя, легкокрила,
Радість, така веселкова,
Дякую, що породила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804280
дата надходження 24.08.2018
дата закладки 11.09.2023
Жива... жива... ще дихаю тобою...
О мить спинись! Так швидко не біжи!...
Ми віч - на - віч... нескорені війною!...
Малюєм світ... О Боже! - Збережи!...
Очима промовляєш - Я кохаю...
Тоне в тобі моє серцебиття...
Ми мовчимо але моменти раю...
Вертають нас по трохи до життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993512
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 11.09.2023
Нема ніде такого неба, як у нас:
Птахи приймають безпілотників у зграю,
Триклятий ворог грає з Господом у дартс,
І замість дротиків ракети приземляє.
Ніхто нам небо не закриє - тільки ми.
Протиповітряна незрима оборона
Розпізнає ворожу пташку із пітьми
І заряджає українського дракона.
Нема ніде такого неба: між зірок
Мигають душі Богом призваних солдатів.
До них не можна - там закрито на замок,
І вже прибрали медсестрички у палаті...
Війна розтягує, мов жуйку, біль і час.
У наших вухах прописалася тривога.
Нема ніде такого шляху, як у нас:
З землі до неба розкидається дорога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990685
дата надходження 06.08.2023
дата закладки 11.09.2023
Творчий проєкт, приурочений 30-ти літньому ювілею Незалежності України від тридцяти поетів професіоналів та аматорів, вкладений у трицять фраз тридцятьма літерами.
Автор ідеї - Марія Дребіт,
Авторка ляльки-мотанки - Олена Лузяніна,
Автори відео - читці своїх власних фраз,
Автор зведеного відео - Олександр Бригас.
Автори вірша:
Марія Дребіт: Україно моя, ти у серці єдина! До скону!
Світлана Бабенко: Золотаві поля, полонини, ліси - це душа!
Оксана Литвин: Вишива́ний рушник - мов дорога додому!
Надія Барановська: О, яка насолода, як вчую я мову знайому!
Назар Яцишин: Тебе я, та й народ мій у піснях возвиша!
Наталія Хаммоудв: Я стеблина твоя, я твій пагін далекий!
Оксана Млодзяновська: Нескоре́на віками, Укра́їно рідна моя!
Галина Химочка: У калиновім цвіті та у кроні смереки!
Світлана Маланка: Оберіг, наче символ на крилах лелеки!
Надія Дкманська: Сонця промінь ласкавий, спів солов’я!
Тамара Морошан: За твою незалежність боролись віки!
Дарія Склярик: Ген, сяють єднанням сакральні зірки!
Наталія Грицан: Ми в помислах щирі, в молитві, в піснях!
Альона Павлова: Народжені вільні й сміливі в серцях!
Тетяна Федорова: Бо пам’яті нашої крила-сторінки живі!
Олександр Бригас: Ти - колиска Шевченка та Лесі й Франка!
Тетяна Максимів: Тебе нищили, ламали, а ти далі струнка!
Богдан Гирич: Незламна, сильна, як Книга віковічна!
Анна Власюк-Дініш: Ти є для нас священна, о магіє велична!
Евія Колотун: Нездоланна, могутня ненька-писанка!
Галина Онацька: Ти слава і віра, правда, і честь, і надія!
Лариса Чоп: І воля, віками в думах, піснях та мріях!
Олеся Гордій: За тебе - плече до плеча - доньок й синів!
Сталіна Чубенко: Тихої колискової та барвистих снів!
Валентина Попелюшка: Тобі я бажаю перемоги омріяних днів!
Надія Козак: О, Русь-Україно, прадавняя доле віків!..
Тетяна Сонько: Наплітаєш у серці із волошок вінків!
Галина Британ: У тобі - весна, любов і молитва батьків!
Василь Піддубний: Голос твій, то є пісня тужливих дітей!
Наталія Вовчук: О, Україно, а в тобі незламність людей!
Серпень 2021 рік. Португалія.
https://www.youtube.com/watch?v=ZIK6k4fa3-Y&t=81s
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921241
дата надходження 03.08.2021
дата закладки 11.09.2023
Рівненький шлях – чому ж іти так слизько?
Покручений – зникає в далині…
О істино! Здається, ти так близько –
та не в одній із нами площині.
Ошукують знамення, зорі, дати,
в книжках нема ключа до таємниць, –
ніяк не зрозуміти, не вгадати,
що там на дні твоїх жаских зіниць.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987546
дата надходження 30.06.2023
дата закладки 11.09.2023
Коли палають роздуми вогнем,
Я пришиваю голкою до тіла
Останню мрію, щоб не відлетіла,
Бо має надихати щось мене.
Бентежний розум - завжди лиходій,
До розбрату ведучий між слабкими.
Поріжмо же, таланте, на скибки ми
Усіх, що стали свідками подій!
Затиснувши в долонi мрію цю
Несу її стежинами ізмалку,
Бо вірую в одне і дуже палко,
Що не буває бога number two!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978294
дата надходження 26.03.2023
дата закладки 11.09.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.09.2023
Ще ніч в серпневих ніжилась долонях,
Та осінь готувалась зустрічать
Жила ж іще у літечка в полоні,
Зірками багатіла, зазвичай.
Як місяць-серпик вижне зоряницю
І посміхнеться і землі, й воді,
Загляне у незайману криницю,
То здасться, цілий світ йому зрадів.
Вітрець іще дріматиме у горах,
Допоки сонце збудить промінцем,
Воно в тепло і сяйво все загорне
І поцілує кожного в лице.
Народжується ранок на планеті.
Він стежечку нову простеле дню.
Це дійство зачаровує поетів.
Я пору цю також боготворю,
Застряне в росах він, дзвінких і чистих,
Забагряніє після ночі вись…
Хвилини ці святково-урочисті
Навіки в мою пам'ять уп'ялись.
8.05.2023.
Авторка – Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993554
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 10.09.2023
Згадаю літо це колись,
Самотньо сяду край вікна,
Зустріну щемно падолист
З горнятком кави, надсумна.
Згадаю все я до дрібниць:
Як ніжно пісню коник грав
У килимі рясних суниць;
І як вінок плела із трав;
Сліди від ягідних чорнил
Та румбамбаровий узвар;
Ласкавий дощ, що тихо лив
З кудлатих посивілих хмар.
Такий солодкий літа щем -
Моїй душі п'янкий бальзам,
Народиться новим віршем,
Коли згадаю сам-на-сам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989431
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 10.09.2023
Рахує час літа, немов сніжинки,
Які летять і падають, і тануть.
Минає не один в житті світанок,
Крадеться осінь, кличе на обжинки.
Зозулине "ку-ку" рахує роки.
Фортуни усмішка, чи є проблеми.
У справах грузне, у нових дилемах.
Життя проходить швидко, крок за кроком.
Людина, ніби дерево, старіє.
Не завжди думає, яке коріння.
Чи залишає пагони й уміння,
Чи зберігає кришталеві мрії.
Відчує згодом, як літа морозять.
І цінуватиме свій час, хвилини.
В молитві кожна мить тепер полине,
Як старість прийде - мудрість на порозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899069
дата надходження 24.12.2020
дата закладки 10.09.2023
Мені у двері серпень подзвонив.
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
Й побачив у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
Бо бачив, як дивився я в безодню.
Відвертий серпню мій! Дозволь на "ти"!
Якщо прийшов до мене, любий друже,
То підкажи, де затишок знайти,
Та не вбивай давно вже вбиту душу!
Мені із тягарем безглуздих мрій -
Кружляти з жовтнем в дощовому вальсі.
Веселий танець літа вже не мій.
І серпень тихо вимовив: "Збирайся..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992408
дата надходження 28.08.2023
дата закладки 10.09.2023
І знову стогін рветься з-під пера,
Його відлуння перекаже степ наш.
« О, доле! За любов ти не карай, –
у думці шепочу, – туга нестерпна…»
Здається, мовить тихо ковила,
Бо я не маю сили говорити.
Самотній ґанок осінь замела.
«Ет, наламали дров, – процідить вітер, –
Коханий різав серце без ножа,
Давно спалити кораблі вже треба,
І дати нечестивцю відкоша,
А ти готова прихилити небо.»
«Як вирвати його із серця? Як?!», –
впаду в траву пожовклу та густу я.
Кричить у почуттях душа моя,
голосить, кличе, в горі лементує.
Вкраїнський степ затишно цебенить,
в шовки вгортає, щоб не гримав вітер:
«Пробач його… життя – коротка мить,
Ходи сюди, дай сльози, доню, витру…
Ти голову від суму не втрачай –
Ніч довго не триває горобина.
Прошу, всміхнись! Не личить ця печаль,
ще знайдеться лише твоє, дитино.»
…Відкривши друге дихання в мені,
розрадить степ теплом жовтогарячим.
І з вітром ти моє почуєш «Ні!»
А він від себе ще й додасть: «Удачі!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929423
дата надходження 30.10.2021
дата закладки 10.09.2023
Осінь приміряє парасольку
до лиця? А чи не до лиця?
Компліменти сипле їй тополька:
Ось, оця найкраща. Саме ця!
Хочуть іншу радити обнову
Горобини – модниці, їй-бо!
Ні! Не білу! Треба калино́ву,
Бо червоний колір – то любов!
Жовту радять золотаві клени,
а блакить – столітні два дуби.
А ялинці хочеться зелену –
Догодити кожному якби!
Бачити простори та комори,
Рідну землю у хмільній красі,
Вибрала чаклунка геть прозору,
От і помирила мудра всіх…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993526
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 10.09.2023