Чудовий, ясний світанок все пробуджував. Яскраві сонячні промені танцювали, вигравали фіолетовими,світло – синіми, синіми, а часом рожевими кольорами. Немов один перед одним хизувались, який з них вміє краще мерехтіли.
Небо на сході вже світло-голубе і чисте, зовсім немає хмаринок. Аж десь там, вдалині, туди на захід, здавалося небо від обрію підпирали дві великі темно-сірі хмари. .
Маленькі пташки пурхали час від часу над землею і знову зникали у високій траві і у кущах. Скрізь світилися сріблястим сяйвом чисті роси, здалеку здавалися кришталеві.
Після випускного вечора не поспішали, йшли недалеко та за розмовами добрели, аж до річки. Трохи далі розлігся широкий став. Густий, високий очерет і зілля немов охороняли їх.
А далі потопала в шовкових травах і квітах долина.
В небо здійнявся красень – лелека… широко розправивши крила літав, кружляв, оглядав, що діється довкола.
Олексій з Оксаною сиділи на великому сухому дереві навпроти річки, на пагорбку, між квітучих шовковиць. Чарівні пахощі літали навкруги, від річки відчувався запах зілля і води, свіже повітря, радістю наповнилися серця.
За плечима, трохи вище, виднілися дачі, а далі до траси, листяний ліс, який тягнувся, аж до містечка.
По воді мерехтіли перші сонячні промені.
-Ой дивись ,дивись,- показувала на річку Оксана.
Там плескались сріблясті рибки, то одна,то за нею інша, немов гралися в хованки і по воді розходилися пружні круги.
- Тихо… не кричи, бо злякаєш, - спокійно промовив Олексій і махнув рукою під окрай річки.
На піску сиділи дві жаби, вирячивши очі, полювали на комах.
А над водою, майже на місці, висіла, махала крилами бабка. Та раптом крутилась і швидко зникла.В чагарнику почувся шерхіт, мелькнула видра і шубовтнулася в воду.
-Оце так! Ти бачив?- тихо запитала дівчина. Він кивнув головою, великий палець приклав до губ, показав, щоб мовчала.
Задоволені,не зводили очей з річки, милувалися, як рябить вода від вітру і виблискували на сонці водяні білі лілії. А зовсім поруч нахилилася стара плакуча верба, її коси купалися в воді, під ними вода немов завмерла, що навіть видно було водорості і зграйки маленьких риб.
Десь далеченько почувся крик качки, відразу у відповідь пролунало кілька звуків. На другій стороні річки, ще дрімає пара лебедів, під крилами сховані голови.
-А може вже підемо?- запитала Оксана, обхопила себе руками.
-От я дурень,ти ж в легенькій сукні, прохолодно..
Зняв з себе жакета, накинув на її плечі,, подивився в красиві, блакитні очі, ніжно поцілував в уста.
Вона нічого не сказала, трохи зашарілася, ледь почервоніла.
-Ти пам`ятаєш, як ми, ще в п`ятому класі приходили сюди, я дівчат учив плавати?
-А чому ж ні, звичайно пам`ятаю.
А ти не забув, як у восьмому класі хлопці взяли в когось на дачах надувний човен і ми сперечалися хто буде першим плавати? І як тоді господар прибіг за ним,- посміхнувшись продовжила розмову.
- Так,збігло дитинство, вже і юність тікає. Ми вже дорослі, на нас чекає зовсім інше, нове життя,- помітив Олексій.
-Ти ж знаєш, я подаю документи в Н Т У ( Х П І ), думаю все буде гаразд, треба вчитися, щоб чогось досягти.
-Тобі хочеться в Харків? Я тут поближче, в Вінницю, в медичний університет хочу та не знаю чи вийде, великий конкурс.
-Ми ж не слабаки, будемо впевнені в собі, поступимо вчитися, принаймні я так надіюся і мрію, що все буде добре….
-Почекай, зараз прийду ,- сказав Олексій, піднявся в гору за шовковицю і зник.
Вона дивилася вслід і тішилася ним. Красень, стрункий, чорнявий, ще й розумний. Ловила себе на думці, що давно їй подобається, себе не вважає красивою та русяве густе волосся у класі всіх вражало своїм блиском. А за очі, в класі хлопці шепотіли між собою, що один погляд міг звести з розуму та на ці розмови дівчина не звертала уваги.
Вони в школі сиділи на різних рядах парт, часом помічає його погляд, піднімала голову, обоє ж червоніли, перша опускала очі.
Це тільки після Новорічного карнавалу став проводити її зі школи додому А на свято Восьмого Березня привітав квітами. Був дуже веселий, багато розповідав про свої плани, що хоче працювати в сфері технологій, того вечора він перший раз її поцілував. В останній місяць занять залишалися після уроків у школі, зубрили формули, готувалися до екзаменів.
Поїде вчитися та й по дружбі,думала іншим разом, хто знає, що буде через п`ять років.
Вже зовсім виринуло сонце і промені лягли на росяну, немов шовк траву, яка блистіла, переливалася, мерехтіла зелено-синім кольором.
Він стояв перед нею і посміхався, - Дивись що я знайшов!
В долонях тримав яскраво-червоні,кругленькі полуниці,
- Бачиш, це далі на пагорбі, їх правда там не багато. Їж, це тобі, я трохи посмакував коли збирав…
Вона задоволено подивилася, подякувала. Він дивився в її очі,здавалося намагався запам`ятати їх.
Вже сів поруч з нею, з долоні брав по одній суниці підносив до її губ, щоб вона їла. Задоволена всміхалася і після кожної дякувала. Вже, як всі з`їла ,обоє розсміялися, він поцілував.
-Мені здається, що буде дощ, бачиш ті хмари, що були на заході, вже до нас підкрадаються і вітерець віє прохолодний,-
міцно обійнявши проговорив Олексій.
Вибралася з обіймів, піднялася,
- Ну то пішли, бо й так далеко заперлись, скільки часу мине поки доберемося, а то й справді, ще змокнемо.
Піднімалися під пагорб, з кущів вилетіли сполохані горобці.
-О,бачиш, ховаються, напевно точно буде дощ.
Взявшись за руки, прямували дорогою під лісом, а поряд на сонці красувалося поле з конюшиною.
-Почекай,- моргнувши сказав їй.
Вже попід лісом в траві рвав квіти. Ромашки, дзвіночки і листки папороті склав у букет, демонстративно підніс і вклонився , чмокнув в щічку.
Вона збуджено сміялася, як мала дитина підносила квіти вгору і знову весело сміялася.
Опанувавши себе від емоцій проговорила,-
-Ой насправді, яка чудова природа, яка краса довкола нас. Наша земля найкрасивіша,наша земля найщедріша, як можна її не любити. і десь їхати.
-Та що ти, тож я в Україні буду. Проминуть п`ять років швидко та й літом же буду вдома, ще не раз разом будемо милуватися природою.
-Пішли швидше вже дощ накрапає, - проговорила Оксана.
- Ой, подивись,там при дорозі стара скирта, побігли сховаємось,-запропонував Олексій.
Познімали капці, босоніж, як малі діти бігли до скирти.
Ті хмари здавалося не великі та дощ йшов гарний. Вони весело сховалися в соломі, лише ледь виднілися прикриті обличчя.
- Ну нарешті закінчився…Ти змок?-запитала.
- Я - то в твоєму жакеті, а ти в одній сорочці. Тепер вигляд в нас напрочуд не карнавальний,- продовжила вона і вилізла із скирти.
-Та ні, так трохи,- заперечив...
Знову яскраво виглянуло сонце, сірі хмари пливли вдалину і небо стало синьо-голубе та де-не-де з`явились маленькі білі хмаринки.
Вони задерли голови догори, милувалися небом. Ласкаві промені падали на їхні обличчя, примруживши очі посміхалися, раділи, насолоджувалися теплом.
Олексій підійшов до неї, збирав останню солому на голові, обтрушував сукню, обіймав.
-Ну пішли прохолодно,- проговорила вириваючись.
Ґрунтова дорога, аж блистіла від дощу, ноги ковзали по ній.Він взяв під руку, весело шльопали по багнюці.
Нарешті добрались до траси. Хлопець нарвав багато трави, вона ж звичайно була мокра, намагався витерти їй ноги.
Звичайно незручно, трохи соромилась. Стояла на одній нозі трималася за нього, від лоскоту заходиться сміхом, він задоволено з посмішкою спостерігав. Врешті дістав носову хустинку витирав майже чисті ноги, взув капці.
Вся почервоніла від сміху підійшла чмокнула у щоку та він обійняв і вже поцілував в уста.
По широкій трасі проїхала, засигналила автівка.
-Ой,що ми робимо, нас же бачать,- проговорила вириваючись. .
Взялися за руки, щасливі, радісні,з надією на світле майбутнє, йшли по обіч траси, перед ними стелилася велика дорога в нове життя.
Далі буде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712117
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 22.10.2023
Збігав серпень… але видався сонячний день. В останні літні дні, ще добре припікало сонце. Достигали яблука і пахучі груші, приманювали до себе бджіл та ос.Через відчинене вікно доносилися пахощі і в кімнату, де Олексій перебирав папери, зошити і слухав телевізор. Його батьки кожного дня на роботі, крім неділі, працювали на заводі, на конвеєрі, радіотехнічних плат. Молодший брат Вадим, навчався у п`ятому класі.Нині п`ятниця,тож вдома залишився сам. Вчора ввечері приїхав з Харкова. Закінчив ремонт кімнати гуртожитку.Тішився, що мрії збулися. Тепер треба не втрачати швидкості,яка ним здавалося верувала. Мов той метеор справлявся з любими поточними справами.Інакше і не могло бути, завжди мав настрій всього досягати, в той же час був дуже розважливий. Все добре,екзамени здані, без проблем поступив в ХПІ. Відволікся до горобців,що скакали по підвіконню,посміхнувся.За мить, підійшов до стаціонарного телефона, набрав номер,- Привіт Оксанко, я вчора пізно ввечері приїхав.Як ти? В тебе все гаразд? Поступила?
В трубці почув писк від радощів,
-Поступила, поступила. Але кімнату в гуртожитку не дали,шукаю квартиру. Оце від радості ввімкнула на всю гучність приймач, після літа перебираю речі, готуюся до початку нового життя.
-Ти сама вдома?
-Так мої на роботі до двадцятої години.
- То я зараз буду,- задоволено поклав трубку.Оксана швидко склала речі в шафу.Одягла красивий халат блакитного кольору,він пасував до кольору очей,підкреслював фігуру.
Її батьки заможні люди, кілька поколінь пов`язані з медициною.Батько терапевт в районній лікарні, мама лікар швидкої допомоги. Мала меншого брата,різниця між ними десять років. Батьки приділяли увагу дочці, хотіли, щоб вивчилася. Могла мати сім`ю і щоб своїм дітям спромоглася дати найкраще. Олексій в садку у кошик набрав яблук,груш,слив. З шафи дістав легенький білий шарфик,це в подарунок Оксані.З гарним настроєм по дорозі заскочив в магазин,придбав коробку цукерок »Асорті». Він знав,що вона їх обожнює.І вже біля вокзалу в магазині купив букет червоних троянд. Що то молодість…Не йшов,а летів, легенький вітерець куйовдив волосся, ніжно пестив обличчя.Йому здавалося, ладен гори звернути, щоб бути поруч з нею.
Тепла зустріч…обійми, поцілунки. У обох очі сяяли щастям. Але більшого собі не дозволяли,вік «гарячий» можна й помилок наробити.За розмовами не помітили, як і час пройшов.Оксанини батьки привітно зустріли Олексія..Задоволено вітали з успіхами, адже,знали його зі школи, про їх дружбу, батьки раділи вибору доньки. За чаюванням та розмовами час швидко сплинув. Він поспішав додому. Прощалися на сходовому майданчику, ніжно обійняв, поцілував. Вона звільнилася від обіймів,
-Ну досить, дивися по сходах обережно,третій поверх,не перший.
- На Новий рік зустрінемося, я пішов! Бувай!
В нових турботах пролетіло чотири місяці.Обмін листами,віра в майбутнє,старанно вчились. Та не приїхав Олексій на Новий рік, шкодував, але довелося чергувати по гуртожитку. Відразу сесія,вирватися не вдалося. Хвилювання, як іспит.але, що вдієш,втішав себе…що вдієш.Окрім навчання підзаробляв гроші, на залізничній станції розвантажував вагони.Хоча батьки і висилали копійчину,але ж зайвих грошей не буває.
Н передодні восьмого березня,завдяки праці і рішучості, додому вдалося вирватися на один вечір.Весна піднімає настрій, мріяв зустрітися з коханою,потонути в її обіймах.Сюрприз вдався,з вокзалу відразу до неї.Вона вдома готувала смачні страви до свята.Душа холола від хвилювання… З червоними трояндами стояв перед дверима, думки…а може вже когось зустріла? Раптово почув шурхіт, ,хтось підіймався на третій поверх. Йому привітно посміхнувся її батько - Володимир Степанович,.
-А ти пропав хлопче…
Немов оправдується,- Та ні-ні,ми листуємося. Я кохаю Оксанку,що ви ,у нас все буде добре!
Оксана тихо відчинила двері, почувши ті слова,кров прилинула до обличчя,почервоніла. Адже він їй цього ніколи не говорив. Від несподіванки впустила чашку, що тримала в руці, розбилася на безліч дрібних осколків.У Олексія вирвалося,
- Це на щастя! У нас все добре,не хвилюйся, - поцілував її у щоку. При батькові засоромилася. Та він посміхнувся,
- Я за вас радий. На першому плані звичайно навчання,зробити міцну дорогу, по якій йтимете по житті.
Близько третьої ночі Олексій повернувся додому. Лише три години на сон, а потім дорога до Києва, а там і на потяг до Харкова.
Минав час … пори року.Для розваг часу обмаль; сесії, лабораторні роботи, реферати, курсові роботи, екзамени.
Попереду останній рік навчання. Олексію дали направлення пройти практику на Дніпропетровському авіаційному заводі,який саме набирав розмаху. В цьому місті мешкав рідний брат його батька. На заводі Олексію дуже сподобалося, мріяв після закінчення інституту повернутися сюди.
Вже й осінь… П`ятниця.... надворі накрапав дощ. Оксана з вікна електрички поглядала на перон, мав зустріти батько. За ці роки надоїло навчатися, їздити електричкою та й бентежило,що немає поруч Олексія.
На пероні батько стояв не один, він спілкувався з білявим,доволі повним молодим хлопцем. Батько, як завжди привітався і поцілував її в чоло,
- В тебе все гаразд? Ось познайомся,мій практикант Олег. Так, як і ти останній рік зубрить науки.
Хлопець заміряв її поглядом, наче мав бажання роздягти. Оксана все ж протянула руку, він з усмішкою привітався і губами ледь торкнувся руки.
Всю дорогу йшли мовчки. Оксана першою зайшла в під`їзд, дивувалася поведінці батька, нащо було запрошувати в гості. Вразило й те, що мати не здивувалася Олегові. Вирішила, напевно батько її попередив,відразу пішла в свою кімнату. На душі кепсько і для чого це… задавала собі запитання.Олег ростом,був майже такий,як вона,весь час позирав їй в очі і це відштовхувало від нього. Якийсь татусів синочок напевно, подумала, своїми рухами нагадував незграбну жабу.Переодягнувшись,зайшла до мами на кухню. Мати відразу до неї, - Доню,присядь.Знаєш Олег син мого однокурсника,у нас проходить практику. Він теж у твоєму інституті навчається.Минуло років десять,як ми на семінарі бачилися з його батьком. Оксана мовчала, не розуміла до чого веде мати.
Вже повечеряли,вона подякувала,хотіла йти у свою кімнату, Несподівано Олег взяв за руку,
-Може підемо прогуляємося? –А,що доню, дощ перестав, ще й не пізно,чому перед сном не пройтися,завтра ж вихідний,- його підтримав батько.
Вона різко повернулася,
- Ні- ні тату…мені треба написати Олексію листа, я цілий тиждень не мала часу відписати.А завтра хочу відіспатися,то ж вибачте. Олег розгублено дивився на батька,теж встав із-за столу.
Вона в кімнаті,щеміло під серцем,для чого це все, адже знають, що ми з Олексієм кохаємо один одного.Вона чула голоси,від цього на душі стало зовсім гидко, голову накрила подушкою,намагалася заснути.
Ранок.... Оксана з осторогою вийшла з своєї кімнати,думала,що Олег залишився ночувати. Та на щастя батьки снідали на кухні вдвох. Привіталася,
-Доброго ранку!. Батько опустивши голову,
-Доню,вчора так негарно вийшло. Я хотів, щоб ти трохи краще познайомилася з Олегом. Гарна сім`я, заможні.Чи ти гадаєш, що в Олексія за скільки років нікого немає? Я гадаю…
Оксана різко перебила,- Тату, це що роки, чи що, змінило твоє ставлення до Олексія? Не намагайся чуєш, навіть не смій про це думати!
Відразу пішла в свою кімнату.Їй так хотілося щоб Олексій був поруч,витер її сльози,які котилися по щоках немов горошини.Адже це так принизливо.Скільки хлопців їй пропонували дружбу,запрошували на побачення та вона серед них не бачила такого,як Олексій.Тільки він міг в її серці запалити вогник кохання.
Йшов тисяча дев`ятсот вісімдесят шостий рік. Пролетіли п’ять років в навчанні і в той же час у розлуці з коханим. Вона попросила в дикана, щоб її послали відробити два роки в Дніпропетровськ. Олексій проявив себе на практиці дуже здібним, завод подав індивідуальну заявку,мав можливість відразу працювати.
Літо… Яке то щастя,на руках дипломи і знову разом. Вони обнявшись, йшли до того місця,де гуляли після випускного.Теплий вітерець пестив щасливі обличчя.
.– Яка краса, подивись Оксанко!
Олексій задер голову, розставив руки в сторону,закричав,
-Я тебе кохаю! Ми разом назавжди! І вже тихіше,- Ти будеш моєю дружиною? Сонце моє, радість моя,квіточко моя ясноока. Я без тебе не можу жити. Ми так давно цього чекали.. Оксана посміхалася, розпашілася, гучно гупало серце, в очах іскри…сонячні промені. Її посмішка,немов сяйво,предала йому впевненості. Він став на коліно, з кишені дістав коробочку. Дві обручки заіскрилися на останніх променях сонця,яке вже сховалося за обрій.З трепетом в душі одягти обручки. Ніжні обійми, поцілунки. Вже підхопив її на руки, ніс до річки, шепотів
-Кохана це наше літо, вода тепла, тож скупаємося.
–Зачекай, я в купальнику, навіщо одяг мочити, постав на ноги, -просила його, вирвалась з рук. Кивнула рукою,
- Он там біля очерету є човен.. Давай тут залишимо одяг, бачиш сутеніє, як зовсім стемніє де будемо шукати? Він легко опустив її на траву, ніжно цілував. Два тремтячі тіла горіли полум`ям кохання… Подумав, що тут? Відчув легкий біль в плоті, яка відчувала її тіло.Раптово вона підняла руки догори, лежала мовчки,немов завмерла. Він все зрозумів,це остудило його бажання. Та відчув себе котом, в якого раптом забрали мишу,ривком піднявся,на ходу зняв штани і кинувся у воду. Неподалік сполохалися жаби,десь закричала дика качка. Вода забрала в себе той вогонь, пестила його тіло. Та він жадав любові від коханої. І вже тверезо оцінює своє бажання, важко змиритися, коли ж нарешті вона належатиме йому. Хвилюючим голосом погукав,
- Оксанко, сонечко іди до мене!
За мить,як діти жартували у воді, плавали, плескались. Сміх роздавався,линув над водою. Втішало те, що більше нікого не було.Він цілував,вона ж захлиналася від поцілунків,
- Ти будеш моя? Моя до смерті чуєш… будеш?
Вже тихо почув, - Так…Так зараз, бо дуже тебе кохаю.
Поніс на човен… Щасливі душі відчули один одного,два тіла стали одним цілим…потонули у гріхові.Той біль і бажання іх не зупинило. Лише мінливо місяць підглядав… А зорі мерехтіли, немов раділи, повінчали їх справжнє кохання, це їхня доля.
На світанку прийшли додому до Оксани. Крадькома проникли в її кімнату. В обіймах засинали у ліжку.
На ранок лише привіталися. Снідали мовчки,ніхто не наважився щось сказати. Та батьки побачили обручки, переглядалися між собою. Мати майже не відводила від неї очей, немов намагалася щось запитати.
Мовчанку перервав Олексій,- Я прошу руки вашої доньки,гадаю у нас все буде добре. Ми маємо направлення в Дніпропетровськ,так,що одружимося вже на місці.
Батько, відразу наливаючи вино в келих,- Ви молодці! Шануйте один одного, поважайте! Хай вам Бог допоможе!
На початку серпня Олексій поїхав в Дніпропетровськ, щоб винайняти квартиру, згодом забрати її. Сам поки ж зупинився у гуртожитку, вже ходив на роботу. Знайшов лікарню, в якій по направленню мала працювати Оксана. Їй треба було приїхати до першого вересня.
Одного вечора… Батько прийшов з роботи у хорошому настрої. Оксана вже збирала речі, яка мала згодом покласти у валізу. Він погукав її, відкрив дипломат витягнув путівку,
- Дивися, що я тобі приніс. Це мені передали з Одеси.Туристична путівка на круїз Одеса – Тбілісі – Одеса.З двадцять дев`ятого серпня по п`яте вересня. Доню, така нагода буває раз в житті. Ти ж так хотіла кудись поїхати, помандрувати, побачити світу. Добре, якщо сімейне життя буде успішним, але ж коли це буде. Замов переговори з Олексієм, попередь, що на роботу вийдеш на тиждень пізніше. На жаль путівка одна та думаю, його б з роботи зараз ніхто б і не відпустив.
Оксана зразу насторожилася,
- Тату,а це не видумка щоб нас розлучити?
- Ні,доню,що ти. Я ж давно просив путівку,ти скільки раз мене просила взяти.Це тобі просто повезло. А, що до Олега,Володимир сказав, що одружується на однокурсниці.Планують запросити на весілля,десь в жовтні здається.Думаю тобі там не буде сумно.Він взяв три путівки та там тисячі людей будуть. Уявляєш який лайнер,а назва ось дивись,золотими літерами написано »Адмирал Нахимов».
На переговори пішла разом з батьком. Спочатку він поговорив з Олексієм,тоді вже передав трубку їй.
Після розмови з тестем, у Олексія було мало часу на роздуми. Гадав, хай сама вирішує, як краще. А то, ще подумає, що їй не довіряю. Хвилюючим голосом почав розмову,
-Оксаночко,я кохаю тебе, думаю сама вирішити маєш. Я з роботою владнаю. Буду тебе чекати.Я буду нудьгувати, сонце моє. Тільки ти не знайди когось там собі.
--Ну, що ти,Олексію. Прийдеш до себе на квартиру подивися на моє фото і заспокойся. Все буде добре. Я теж кохаю тебе. Ой час збігає. Цілую любий! Бувай!
-Але в душі запала якась тривога, це ж, ще десять днів чекати.Від хвилювання божевільно гупало серце в грудях. Минуло лише два тижні, як він поїхав,а я вже сумую. Але вже й втішала себе…нічого,було й на довше розлучалися.
Батьки проводжали її на потяг. Мати попереджала,які пігулки купити, на всяк випадок,якщо в разі закачає море. Батько весело розмірковував.яку красу вона побачить пропливаючи по морю.В Одесі її мав зустріти Олег з нареченою.
Величезний,красивий лайнер відпливав від причалу.Люду було,як комах.Грала веселе музика, проводжаючі посилали поцілунки. Їх трьох проводжали батьки Олега.
Першого вересня радіо і всі канали ТБ повідомляли про страшну трагедію,яка сталася тридцять першого серпня о двадцять другій годині. При зіткненні суховантажа»Петр Васьев» і лайнером «Адмирал Нахимов».
Потяг Новоросійськ – Москва відправився за графіком. В купе,з зануреними головами, четверо чоловіків. Вони поверталися з розпізнавання загиблих. Олексій наче в тумані. В очах біль і страждання, сліз вже нема, на висках сивина, погляд у нікуди.
Минуло тридцять років. На могилі Оксани,як і кожного року,тридцять першого серпня, у двох вазах стояли червоні троянди.
14.17.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712687
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 22.10.2023
Непрошена холодна осінь
Принесла крижані дощі.
З'явилась сивина в волоссі -
Фарбую діри на душі.
Зів'яли квіти на дорозі,
Їх змиють сльози у траву.
Дерева знов гуляють босі,
Пливе їх одяг на ставу.
Хатинка у сорочці білій
Крокує в пам'яті твоїй.
Всі вулиці враз спорожніли...
Танцюють зморшки на чолі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996114
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 22.10.2023
Зціли мене від розпачу, від болю,
Від марних втрат, від суму, гіркоти
Хай буду за тобою, як горою,
Верни мене із дна до повноти
Хай всі мости зруйновані палають
До біса їх – збудуємо новий!.
Верни мене з безодні до причалу..
Й розпуки темінь щастям освіти
Верни мене із бою й попелища
У наш святий і праведний палац
Безумством горе скропимо з затишшя
Не сплутавши чуття за фальш, ерзац..
Зціли мене, благаю, закликаю,
Кляну дурні обставини й нефарт
Верни – бо знову листям обпадаю
У наш загублений осінній сад..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995842
дата надходження 10.10.2023
дата закладки 22.10.2023
А музи харчуються поглядом,
твоїм надихаючим словом
Торканням твоєї долоні,
харчуються музи красою.
А музи люблять солодке,
пилок у ранкових квітах,
перед вікном - озера....
і свіжий запах букетів...
А музи люблять звук арфи,
а деякі звук наю* чи ханга.
Харчуються музи любовью,
що бачать в кожній детальці.
Небесна блакить...і цукерки,
їх манить кава з сиропом.
А музи харчуються дивом
тоді виростають в них крила.
07.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936785
дата надходження 12.01.2022
дата закладки 15.10.2023