А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі легке тремтіння.
Молитву щиру чути у вечірніх дзвонах.
Квітують хризантемні заметілі,
Розносять пахощі чекання...Шурхіт листя...
Нарешті, люблячі серця зустрілись.
Любов'ю пахне осінь і в повітрі лине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027495
дата надходження 29.11.2024
дата закладки 01.12.2024
«Не забувай мене! О, ні!
Перекотилася корона
У виноградник. Сині грона,
Налиті соком і хмільні,
В притишені осінні дні
Розпаленіли у вині.
Перебродили в шумовинні
Яскраві ягідки рясні -
Стікають соки журавлинні.
Я ж догоряю у вогні,» -
Ніч листопаду говорила.
Уранці буря їх накрила,
І випав сніг
Зимі до ніг . 18.11.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026896
дата надходження 20.11.2024
дата закладки 23.11.2024
У неплідному лоні лихої доби,
де пітьма проросла в зиму найхолоднішу
на піддашші поснули німі голуби,
щоб вернути нам мир, щоб зігріти нам тишу.
Не тримай, я прошу, голубів відпусти,
проти ночі лихе — зачиняти горище.
Їх гойдали гілки, їх гойдали дроти,
їх гойдала пітьма на міськім кладовищі.
Подаруй їм свободу і волю всьому,
хай тихесенько протягом двері колише.
Глянь, до тебе несе вітер чорну тасьму,
щоб цю мить записати у вічність і тишу.
Милий Боже, прошу, відпусти голубів.
Мир народять вони, світло тьму переможе.
Та якби ж нашу мову ти чути схотів...
Прикро нам, що ти нині забув її, схоже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025959
дата надходження 06.11.2024
дата закладки 11.11.2024
[i][color="#750101"]Katмy[/color]-шо мариться в довгі осінні ночі-[color="#750101"]Udо...[/color][/i]
[youtube]https://youtu.be/f5aO4encXl4?si=7JCHpemLDhDnQR-U[/youtube]
[i][b][color="#4f042d"]Осінній ранок… Шедрим промінцем
в вікні моєму ти затріпотіла...
Як не впустить, коли на серці – щем
й химерні заштрики по всьому тілу?!
І ось – весна розквітла на губах,
у розмаху розкриті млосні руки.
Не всто̀яти вже на твердих ногах,
не винести гріховно-хтиві муки!
Й міраж-туман здавався вже не злом,
стікаючи по тілу струмом крапель.
Бо птах кохання в груди б'є крилом,
зникає сором, замість нього – за̀пал!
Й зникає враз оманно, стрімголов
височество табу, умов і правил.
Міраж. як тро̀ща, все перемолов,
усе, що вище, прритьмом обезглавив.
Навіщо нам отой, знать, мревний рай?..
Навіщо грає він із нами в сховок?
Впіймав міраж – візьми і покарай,
І не веди даремної розмови!
Так ні ж: усі його таємно ждем,
усі чомусь завмерли у надії…
Неначе Він – останній наш Едем,
Спаситель наш, прихисток і Месія.[/color][/b]
5.11.2024
На світлині автора - колега Катруся, яка по світах
літає в Европі та комусь кватирку відчняє! Бог їй в поміч![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025941
дата надходження 06.11.2024
дата закладки 06.11.2024
[u][b]Катерина[/b][/u]
[i]Кохайтеся, чорнобриві...
Т. Г. Шевченко[/i]
Нічка. Тихо. Спить село,
любо так на дворі,
Всівся місячень на хмарку,
сяють в небі зорі.
Вишня квітне пелюстками,
ніби снігом білим.
Не засни, моя кохана,
вже давно стемніло...
Сад заквітчаний дрімає,
аромат казковий...
Вітер ти́хенько співає
пісню колискову.
- Мила дівчино моя
не проснуться мати
Лине пісня солов'я,
вийди погуляти !
В цвіту вишні, наче в раю...
під розлогим віттям
Сядем, будем милуватись
Божим розмаїттям...
Де ти, мила, я чекаю...
десь вогні сіяють,
Місяць хмарку обнімає,
й тихо засинає...
Ось тихесенько у хаті
скрипнуло дверима :
В сутінках, з'явилась мила -
ледве-ледве зрима,
Як метелик серед ночі,
промайнула тінню
і сховалась серед цвіту
чарівним видінням.
Дівчину свою кохану,
ніжно пригортаю
Мабуть правду кажуть люди,
що то - краще раю !
Що сказать про ті обійми -
вітерець все знає ...
Підглядали, правда, зорі
й місяць пам'ятає.
Хмарка бачила, звичайно,
вона ж не заснула !
А коли побачила -
погляд відвернула !
Пісня ніжна, солов'їна
лине про кохання,
І танцюють пелюсточки
з вітром до світання...
До світання милувались,
ніжились, кохались,
А як зо́ря заясніла,
світом любувались.
В край небесного шатра
заглянуло сонце.
вже проснулась її мати -
глянула в віконце.
Де там ходить її доня,
де вона ночує ...?
Вийшла кликала тривожно,
а доня не чує...
Доня з милим на осонні,
взя́лися за руки,
Вже звучать слова прощання -
Час настав розлуки.
Білі ніжні пелюсто́чки
підхопило вітром:
- Що ж, до зустрічі, красуне
ми ще стрінемсь літом !
Соком ягода наллється
на солодкій вишні.
Ми ще стрінемсь... Катю, Катю,
не ридай невтішно !
Найгіркішими сльозами
горе не спинити !
Йду до війська з легінями
край свій боронити !
Повернуся літом ясним,
дочекайсь, кохана !
Під вінець підем до церкви,
на рушни́чок станем !
Сонце встало - вже без нього...
сад - у цвіті пишнім...
А вона - сама стояла,
обіймала вишню.
Довго й гірко сумувала,
плакала невтішно.
Та й крізь сльози відчувала
поцілунки грішні...
Раптом вітер злий повіяв -
дійшла до порогу.
Замітає білим цвітом -
серце б'є тривогу !
Залишилась Катерина
з чорною журбою,
Все молилась, щоб Госпо́дь
не полишив в бо́ю !
Потягнулись сірі днини
серед буйства травня.
Вісточка тоді прийшла,
вісточка остання...
Мов весняні пелюсто́чки
літо відлетіло.
Вітер рвав з дерев листочки -
осінь наступила.
Осінь з сірими дощами -
не приходять вісті...
Де ти милий, що з тобою -
серце не на місці !
Бідна, з тяжкими думками,
сам на сам з собою.
Та й воно, під са́мим серцем
вже штовха ногою...
Вже й зима в права вступила,
снігом землю вкрила.
Та ніхто про те не знає,
де Катрусин милий...
Стало важче вже ходити,
живіт випирає.
Від очей чужих ховатись -
Для чого ?... Всі знають...
Знають, горю співчувають,
бачать, що вагітна.
Хто чим може помагають -
в нас народ привітний !
А як строк прийшов - без крику,
прокусивши губи,
Народила дитинчатко -
хлопченятко любе !
Личком - викапаний батько,
як Микола, звісно.
Де ж він, Катін воїн хвацький ?
все немає звістки ...
Сльози виплакала гіркі,
зустрічала ве́сну.
Розцвіли сади вишневі,
теплі дні чудесні...
Взя́ла в руки дитино́ньку
та й пішла до саду -
- Біля вишеньки посто́ю,
то моя відрада...
Підійшла, а там людина -
згорблена, худюща...
Наче знята із хреста -
вбита й невмируща ...
Заглянула їй у очі -
серце заболіло !
Очі рідні ... Люди добрі,
мало не зомліла !
Любий їй стоїть Микола,
дивиться на сина.
Ноги в Каті підкосились,
впала на коліна.
На колінах і коханий...
їй цілує руки !
Мовби винен перед нею
за всі дні розлуки.
Повернувся він з полону -
тіло ледве дише.
В руки взяв свого синочка
милого, колише...
Підхопила попід руку,
повела до хати.
Треба в стрій скоріше ставить
рідного солдата.
В бані мила, вимивала,
сто́ли накривала.
А по тім, як чоловіка
ніжно шанувала.
А щоб ліпше величали
в селі молодичку,
в третій день вони побрались
у малій капличці !
Іллюстрація :
В надійних обіймах ©Соломія Ковальчук
https://img.monoart.com.ua/assets/images/products/
43935/dff71503b6fc9d5e518b02597a9c1559d2ae45ed.jpg
20.07.2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989403
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 05.11.2024
Чи то ніч покриває безмежжя,
Чи то день розмальовує всесвіт,
Усевишній в сакральній правежі
Виколисує іскри небесні.
Миготливі палючі створіння
Божі руки надією пестять,
Обіцяючи жаром нетлінним
В каганцях пломеніти чудесно.
Тож потому Творцева правиця
Кожним грудям дарує іскрину,
Що вогнем нутряним розгориться
І не зрадить світильник до згину.
Тільки десь каганець сиротливий
Безнадійно у потемках скніє:
Чи то ґніт ліг під списами зливи,
Чи вогню отой Бог не наміряв?
Chara Vinna
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016688
дата надходження 03.07.2024
дата закладки 04.11.2024
Виблискують маки на чорнім полі,
Дивлюся...та плаче душа все моя,
Немов залиши́ли краплинки крові,
Герої полеглі в запеклих боях.
Вони захищали блакитне небо,
Їм щастя хотілось на рідній землі,
Жахлива війна, ненаситне стерво,
У смерті немає зупинки й межі.
Чи можна було б відвернути біду?
Господ світових... це лукаві примхи,
Могли ж на початку спинити війну,
Прибутки завада, всім планам мирним.
Музична композиція створена за допомогою SUNO AI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025511
дата надходження 31.10.2024
дата закладки 04.11.2024
* * *
Ти знов мовчиш, не знаєш, що сказати.
Й вона мовчить, хоч потребує слів.
Сльоза тече в тісні безмовні грати
І б'є у дзвін знесилених годин.
Ця німота зріднилася із нею.
Й здається їй, що буде так завжди,
Що більш вона не стане вже тією,
Яка кохала б до останніх днів...
18.10.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024570
дата надходження 18.10.2024
дата закладки 20.10.2024
В морозних ранках
Хризантемна невинність.
Квітнуть сонечка.
P.S. Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024566
дата надходження 18.10.2024
дата закладки 20.10.2024
Хандра назріває осіння,
Та падає листя у вічність,
Душа затаїла свавілля,
Не треба годити, май стійкість.
Летять журавлі, десь курличуть,
І холод зривається з вітром,
Тож літо відтоді й не кличу,
Нового затятий я свідок.
Ось ліки, потрібні потому,
Сказати, працюють і досі,
На гучність вмикаю хард-року,
Мій настрій здивує враз осінь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024254
дата надходження 14.10.2024
дата закладки 16.10.2024
[b][i][color="#780404"]Куйовдить листя у імлі
Осінній вітер.
Згинає люто до землі
Промоклі віти.
Нагнав на небо чорних хмар,
Озброїв громом.
А тіні, сотнями примар…
Проходять хором.
Додав розряди блискавиць,
Страхи, та й годі.
Не видно місяця й зірниць,
Колапс в природі.
Та це й не диво, що прогноз
З дощем й вітриськом.
Глибока осінь… і мороз
Вже зовсім близько.[/color][/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024126
дата надходження 12.10.2024
дата закладки 14.10.2024
Як нам хочеться тиші, тиші…
Як бракує всім лагідних днів.
Плачуть янголи в зоряній висі
І приходять до маминих снів.
Над могилами вітер гуляє,
Заколисує спомини й біль.
Ця війна кожен день забирає
Й сповіщає про горе довкіл.
Вже дороги, як Хресні дороги,
Чорна хустка, як долі клеймо.
Чуєш, Боже, цей шлях перемоги
Переплачений кровʼю давно,
Перестелений квітами в вічність,
Переплаканий в темних ночах…
Хай сьогоднішня зболена дійсність
Захлинеться в чужинських очах.
Нам би тиші і мирного неба
На землі – на якій живемо!
Дай нам, Боже, тогó, що нам треба,
Лиш прошу́: не ярмо, не ярмо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999148
дата надходження 22.11.2023
дата закладки 13.10.2024
Степ – обсмалений чорним порохом,
Степ – нині начинений залізом.
А ти – один на один з ворогом,
Що озброєний до зубів лізе.
Скільки вистоїш, рік, місяць, добу.
Втрачена міра, лишилось слово.
Ворог вже втратив людську подобу,
За прицілами лиш людолови.
Вороже – смерте, що ти накоїв,
Вороже – смерте, не схаменешся.
Час зупинився. Разом з Москвою,
Кровю святою вже захлинешся.
2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705976
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 21.05.2024
Здолати треба, подолати втому,
Бо час ще тільки ставить кому.
І ще не час, не час впадать у кому,
Лякатися ракетного удару-грому.
Ти не коривсь і не скорися. Бийсь!
Живи, твори та рідних борони!
12.04.2024 Р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010786
дата надходження 12.04.2024
дата закладки 04.05.2024
Чи почуємо ката плач,
що страждання збагнув мільйонів?
Чи розчулиться світ - глядач,
аплодуючи нам з балконів?
Чи воскреснуть усі, хто став
боронити дім і країну?
Чи вернуться ті, хто зростав
не під гомін і гімн України?
Не пробачимо, не забудемо
і ніколи мовчати не будемо.
Всіх повернемо, все здолаємо!
Про безпеку нащадків подбаємо!
Всім зуміємо щедро віддячити,
хто свободу дає нам бачити!
Не забудемо... Не пробачимо...
Щоб щасливе майбутнє побачити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982724
дата надходження 09.05.2023
дата закладки 04.05.2024
Тимофій (4 місяці)
Ліза (7 місяців)
Марк (3 роки)
Злата (8 років)
Сергійко (10 років)
Тим злодіям, що смерті чорну хмару
Несуть сюди, міцне прокляття сію.
Від Бога та людей їм буде кара!
Повір нам, янголятку Тимофію!
Наш гнів, неначе блискавка без краю
Нехай всіх спалить зверху і донизу,
Хто нам про дружбу тут розповідає!
Вони заплатять! Вір нам, люба Лізо!
Наш хлопчику, який не встиг пожити
І не побачив мирне літо в парку!
За те, що гинуть українські діти
Ми помстимося! Чуєш, милий Марку?
Холодний темний вечір березневий
Веде зворотній відлік до розплати.
Орду ми знищимо із люттю лева!
А ти дивись з хмаринки, наша Злато!
В бою зійшлися темрява і світло.
Війна світів, а не локальна бійка.
Запам'ятай, брудне болотне бидло:
Прощення вам не буде за Сергійка!
Не думайте, що стане недотичним
До вас вогонь карального багаття.
Ординці! Будьте прокляті навічно!
Хай збудеться це праведне прокляття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007625
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 26.04.2024
Поглянь, дитино, світиться роса...
це в ній земля вмивається раненько.
Ці роси нічка дарувала їй,
щоб зраночку умилася чистенько.
Від чистих рос ясніють небеса,
і пташка ой як весело співає.
Поглянь, дитино, сад наш у цвіту,
весна цім цвітом світ благословляє.
Вставай і ти, ріднесенька моя,
умийся, стрічки заплети у коси.
Біжи мерщій, поглянь на наш садок,
побачиш, як цілує сонце роси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011625
дата надходження 22.04.2024
дата закладки 24.04.2024
І все ж прийшов зніяковілий трохи,
Коли поснули зорі у хмарках.
Я край воріт його почула кроки,
А на обличчі - посмішка легка.
Такий стрункий цей звабник і квітучий,
Що мліють душі від п'янких медів.
''Він мій герой!'' - Кажу усім рішуче,
Який моє серденько відігрів.
Приніс бузок улюблений ліловий,
Сипнув кульбабок у мою траву
І зникнув поміж вишнями раптово...
Коротке вийшло наше рандеву.
Та славний Квітень обіцяв вернутись,
Як сонце блисне між кудлатих хмар,
І змиє дощ сліди моєї смути.
Й красою зачарує мій владар...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011652
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 24.04.2024
Люблю тебе, мій краю рідний,
За неповторності красу.
За місяць, що, буває, зблідлий,
За нічку тиху й чарівну.
За хор птахів, що безперервно,
Славлять життя й весну нову.
За "кум" та "кум" від серця - ревно,
Зелених жабок у ставку.
За крик сови у лісі з ляку,
Де вітер гілочку зірвав.
За дичину, що там, усяку,
За хащі, що павук запряв.
За луг та річку з карасями,
За хлібний лан і спориші.
Тендітність квітів з пелюстками,
Що припадають до душі.
За люд, від роду роботящий,
За стійкість духу в час біди.
Мій краю рідний, ти - найкращий,
Неси ж незламність крізь віки!
08.04.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010572
дата надходження 08.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Невтішні клопоти залишились позаду...
Збираюсь з силами...Іде весна...
В довкілля розквіті шукаю я розраду,
П’янить пробуджена краса земна.
П’янить...Живе із мертвим резонансно...Вічно...
Шумлять на вітрі ленти на хрестах...
Пташки співають на гілках дерев так дзвінко...
В душі любов...Стікає в безвість час...
Вклонюся до землі біля могил, що поруч,
Із вій змахну непрошену сльозу.
"Спочиньте в мирі, рідні тату й мамо, в горі,
Не полишайте ви мене одну."
Піду по стежці, цвітом встеленій рожевим,
Тиху печаль у серці понесу...
Хлюпнеться в грудях пам’ять промінцем миттєвим -
На все тепло батьківське збережу...
22.04.24
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011615
дата надходження 22.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Невтішні клопоти залишились позаду...
Збираюсь з силами...Іде весна...
В довкілля розквіті шукаю я розраду,
П’янить пробуджена краса земна.
П’янить...Живе із мертвим резонансно...Вічно...
Шумлять на вітрі ленти на хрестах...
Пташки співають на гілках дерев так дзвінко...
В душі любов...Стікає в безвість час...
Вклонюся до землі біля могил, що поруч,
Із вій змахну непрошену сльозу.
"Спочиньте в мирі, рідні тату й мамо, в горі,
Не полишайте ви мене одну."
Піду по стежці, цвітом встеленій рожевим,
Тиху печаль у серці понесу...
Хлюпнеться в грудях пам’ять промінцем миттєвим -
На все тепло батьківське збережу...
22.04.24
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011615
дата надходження 22.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Веління маємо згори
Болять мені землі моєї рани,
А із душі – мільйон летить проклять
На голову кремлівського тирана.
Ми ж маєм Україну визволять.
Під рашею вже не одне століття
Приниження ковтала, гострий біль,
Була ти невідомою у світі,
Згоряли кращі діти в боротьбі.
Обдурена, обкрадена до нитки,
З тавром рабині корчилась віки.
Терпів народ важкі духовні збитки –
Гнили в катівнях горді козаки.
Сьогодні вкотре ставить виклик долі
Наш змучений, та смілий вже народ.
Йому пріоритетом – тільки воля,
Де кожен з українців – патріот.
І хоч москва нас хоче ще зламати –
Нескорених уже не підкорить,
Бо Україна – кожному з нас – мати.
Таке веління маємо згори!
13.04.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011708
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Я б могла заплести тобі косу
І вплітати у пасма квіти весняні.
Полюбити мігруючу цю красу
З ранку до ночі,
З ночі до рання.
Ми могли б з кульбабок здувати пух,
Волосинки прозорі з їхніх голівок.
Навздогін за вітром - захопило дух!
Ми все тут,
А вони вже у небі синім.
Ми могли б писати французькі слова
І обожнювати каліграфічність.
І гадати, чому вода жива,
А ми вже померли
Та все ж ми вічні.
Я могла б сміятись, як ти морщиш ніс
Та щебечеш дотепно, розумна пташко.
Як ти хочеш приборкати свій язик
Та жінкам, насправді,
Це дуже важко.
Ти могла б читати мої книжки
Та відчути під пальцями шурхіт сторінок.
А тоді повертала б, як всі стежки,
Ми б вели розмову
Про їх відтінок.
А у небі зорі, що не злічить -
Ми б могли не спати аж до ранку.
Та тепер шукаю - а де ж там ти?
Моя дівчинко,
Анно Франк...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983758
дата надходження 20.05.2023
дата закладки 23.04.2024
"Весна" Вівальді в по́думках звучить.
Терно́вий цвіт мережить простір,
Видніється пелюсток біла мить,
А потім щезне "сніжний" острів.
Допоки ж сонце пестить юний цвіт,
Колючки захищають густо,
Так само, як і сотні давніх літ,
Щоб на душі не бу́ло пусто,
Як в тих, хто з чужини прийшов до нас,
Змінити прагне благодаті час,
Війну посіявши зухвало.
Приборкаєм ворожий, звісно, сказ,
Посадимо на те́рен - згинуть враз,
Колючок волі є чимало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011696
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Моросить краплина,
Склом тече.
В тебе не єдина –
Біль мечем.
Накрапає слізний –
Жаль дівча…
Розпізнала пізно
Фальш в очах.
Душу рве погода
Отака.
Рюмсання. Розводи
По щоках.
Грому ноти гнівні…
Болю… чи
Він святу наївність
Намочив?
Хоч разом були б – ну
Він не з тих.
Співчутливо схлипнув
Дощ і стих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011697
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Місяць срібною ложкою
Намішав ночі диму й туману...
Зірки мовчать а крізь небо
Мчаться комети між нами
Ріка спить і тече
Вода як вогонь горить і пече
Холодна вода попід берегом
Це почалося літо понад вереснем
Тополі як стріли
Завмерли в небо
Над ними метілі
І білі кораблі
На кораблях вітрила
Теж білі, як дим
Світанок тепер не прийде
Над берегом цим
Поки не піде ніч услід
За вчорашнім днем
Втрачена вічність
За білим, як сніг, кораблем...
2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011679
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Пр. Живи в любові на землі
І огортай душі теплом.
Ходи по травах і ріллі,
Завжди ділись своїм добром.
Щире слово не стихає,
Людські серця веселить.
Серце Бога величає,
Почуття душі сріблить.
Тихі води океану,
Подарують мир тобі.
Ти звілинись із обману,
Не живи в сірій журбі.
Ти до Бога своїм шляхом,
Йди до світлої мети.
Сій на Божу ниву злаки,
Для людей завжди світи.
Наш Господь тебе кохає
Обдає своїм добром.
Береже не упускає
І чекає за столом.
Автор: Віктор ВАРВАРИЧ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011610
дата надходження 22.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Поверніть мені наново тишу, -
Хай в саду на світанні блукає
Поміж яблунь квітучіх і вишень,
Де нікого, крім Бога немає
Поверніть мені наново спокій,
Щоб заплутався в пасмах волосся
І занурював в благість глибоку.
У незнану, незвідану досі.
Поверніть мені наново радість, -
Хай товчеться на сонячнім ганку,
Де батьків моїх гріється старість,
Де у донечки зріють веснянки.
Задивляється небо у вічі.
Над кульбабками моляться бджоли.
Поверніть мені наново вічність,
Де війни не буває ніколи.
Квітень, 2024
Яна Сілецька-Васильєва
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010728
дата надходження 11.04.2024
дата закладки 21.04.2024
[i]Останній торк залишиться у морі...[/i]
Тягни мене в ніч непосріблено-сяйвом,
Оспівуй неторкане білим чолом.
Ти вже у пам'яті кинуто-наймом,
Невпинно малюєш безсило-крилом.
Я упускаю твої першоочі...
Тягнеться обрій, неначе туман.
За рисами темряви котяться ночі,
Мовби великий пухнастий обман...
Я не твоєї ласкавості море,
Я не твоєї незнаності край.
Буде боліти, несказана поре,
Буде вертати у змазано-гай...
Ти не побачиш моєї свободи,
Ти не відчуєш мого каяття.
Хвилі знесуть, що було при нагоді,
Хвилі-години, що знають життя...
13.04.2024
[i]І.М.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011036
дата надходження 15.04.2024
дата закладки 17.04.2024
Цілує вітер тишину,
Що зачаровує в саду,
Милує очі кожна мить,
Роса розкішна знов бринить.
На вітах дивно милий тон
Торкає ніжністю долонь,
Мотив чарівний виграє,
Тріпоче серденько моє.
Біжить, летить у тиху даль
Де лист сховався у вуаль,
А на зманіженім гіллі
Роса скрапає до землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011088
дата надходження 16.04.2024
дата закладки 17.04.2024
Хтось відірвав ведмедю лапу…
Чигають тіні вздовж стіни.
Куди ховатись, під канапу?
Від гострих пазурів війни.
Тут пахне, мамо, чужиною
Й цукерки не такі смачні.
Тепер у тебе з сивиною
Волосся й очі надсумні…
У тата усмішка ласкава
Ще зброя, форма і берет.
І кажуть всі: Героям Слава!
Його побачивши портрет…
Я вже нічого не боюся
Бо більше не болить мені.
Поглянь які тепер, матуся,
У мене крила на спині…
Хто відірвав ведмедю лапу?
Дитинства доньки та сини
Ховають біля серця мапу
Країни щастя від війни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984929
дата надходження 01.06.2023
дата закладки 31.01.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rCGJwKn1hJg[/youtube]
Парує борщик на столі,
Він так на пахощі багатий.
В нім інгредієнти всі прості,
Але без солі він ніякий.
Добавить щіпку в нього солі,
Зубок, можливо, й часнику,
І буде все тоді у нормі,
Замінить страву будь-яку.
А що за страви, що без перцю?
Скуштуєш - сльози потечуть.
Чи до вподоби перці серцю,
Якщо до сліз нас доведуть?
І плапчем ми тоді невільно,
З очей тече проста сльоза.
Її ми витремо неспішно,
Ніщо вона не нагада.
В житті все треба мати в міру,
Щоб не засмучувать серця.
Гіркої хай не буде й сліду,
Лиш, щоб від радості була...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004377
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 29.01.2024
Троянди квіти на віки – кохання скерцо.
Комусь дощами пелюстки, хтось коле серце.
Одним троянди пелюстки – предмет забави.
А іншим гострі колючки – об'єкт розправи.
Дарують квіти круглий рік – кохання повінь.
Для когось вірність є навік, комусь лиш повід.
Комусь троянди запашні, як милі діти.
Для когось, мов буденні дні – звичайні квіти.
Даруйте квіти від душі, даруйте жінці.
прихильність серцем докажіть, бо суть не в квітці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004381
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 29.01.2024
Боязко рушив
сніг.Вночі. Вдень перестав.
Куди спішити?
Горить багаття.
Крутиться дим.До очей
лізе.Сльозу би.
Троянди снігом
припорошило.Зима?
Ні, вже розтанув.
Зоряне небо
Живе!Ось народилась
зірка, ось впала...
Відцвіли квіти.
І мама теж відійшла.
Квіти зацвітуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999112
дата надходження 21.11.2023
дата закладки 28.01.2024
У кого що болить,
про те й гомонить
( народна мудрість).
Людині треба зовсім мало,
Щоб жити на своїй землі,
Щоб віра в завтра не пропала
Й кінець настав страшній війні.
Людині треба зовсім мало:
Пшеничний степ, трель жайворина,
Життя, щоб в радості тривало,
Хатина, сад, в дворі калина.
Людині треба зовсім мало,
Щоб гідність ту нести в собі,
Держава, щоб про неї дбала, -
Все по Законах, без журби.
Людині треба зовсім мало:
ПлатнЮ пристойну, лиш тоді
Вкраїнці не нАймитували б,
Трудились вдома,* як завжди.
Людині треба зовсім мало.
Хапугам,* злодіям - кончина...
Життя у барвах засіяло б,
Корупція навіки згине!
Людині треба зовсім мало:
Роздай мільйони в дитбудинки -
Дістанеш спокій небувалий,
Не пошкодуєш ні хвилинки.
* * *
Людині треба зовсім мало.
Тут скептики знайдуться звісно:
- Ти чесно заробив?
- Й чимало?!
Ну, не суди мене так злісно.
*Тут - трудитись в Україні.
* Хапуга - той хто бере хабар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004317
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 28.01.2024
Між ними хуртовини і вогонь війни,
Неначе день марніє, вечір дригонить,
А темне ночі тло рве на частини сни.
Міцна ж не обривається чекання мить.
Мовчить лише смартфон, хоч гучність на всі сто.
Між ними хуртовини і вогонь війни.
Пече мороз. Ятрить журливий стрімко ток.
В молитві лине: " Господи, війну спини!"
А після бою рани, згарищ полини.
Когось бинтують знову. Стихло в бліндажі.
Між ними хуртовини і вогонь війни.
Зв'язок пропав, лиш недосяжності вужі
Звиваються у душах, а зима сніжить.
Далеко ще до пуп'янків тепла весни.
Як пережити студінь, гіркоту стежин?
Між ними хуртовини і вогонь війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004291
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 28.01.2024
Заметілі дмуть у труби -
Переметів - тьма!
Прикусило сонце губи -
Сяєва нема.
Витанцьовують поземки
Рок-н-ролу твіст,
Розлітаються сукенки
Під оркестру свист.
Снігокрутниця в запалі,
Мерзлих снів води,
Прокладає магістралі -
Замете сліди. 15.01.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004214
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 27.01.2024
*****
Сиджу, занурений в думки
Я про життя-буття,
Яке тече, немов струмки,
В незнане майбуття.
У нім трапляються усе,
Що тільки може буть.
Нерідко нам воно несе,
Що прагнемо ми збуть.
Однак із тим дає воно
Також у певний час
Те, з чим бажає жить давно
На світі кожен з нас.
Лиш треба взяти нам його
Й старанно все робить,
Щоб протягом життя всього
Із ним щасливо жить.
Адже недоленька гірка
Так просто не піде́,
Як не підійметься рука
Того, хто лиш те жде.
Коли вона до нас прийшла,
Зусиль слід докладать
Для того, щоб вона пішла,
А не того лиш ждать.
Чекати можна й все життя
Та байдики лиш бить.
Щоб мати світле майбуття,
Ми маємо робить.
Лише робота принесе,
Що прагне кожен з нас,
Із нею лиш здійсниться все
У визначений час.
Було так, є і буде вік,
Впродовж життя всього
Людей, бо не змінить повік
Нікому вже цього.
Євген Ковальчук, 27. 10. 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004119
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 26.01.2024
За столом сидить Василь,
Він чомусь в зажурі.
У очах його печаль,
Брови щось нахмурив.
Кума жарить он блинці,
Запахи надворі,
Жінка ж ставить голубці,
Що варила вчора.
Кинув погляд він на жінку:
Хочеш, щоб я гигнув?
Як загоню я печінку...
Кулак дуже стиснув.
Я вчорашнього не хочу,
Хочу щось смачненьке.
Прикинь ти ідею творчу,
Бачу- щось слабенька.
Піду, мабуть, до Марусі,
Спробую блинців,
Як прийду, то розберуся,
Що це кум хотів?
Та прийду не так я скоро,
Нарубаю дров,
Попасу іще корову -
Плата за добро.
Повернувся і пішов,
Грюкнув так дверима!
Жінка глянула в вікно:
Хіба вона винна?
Жінка ця, не ликом шита,
Тісто замісила.
Все робила дуже швидко,
Й кума запросила.
На столі були котлетки,
Свіжі, не вчорашні.
Вареники у комплекті.
Звісно - все домашнє.
Ще була смачна наливка,
Для кума старалась.
Був не стіл, наче картинка.
Куму усміхалась.
Довго їли, смакували,
Аж до третіх півнів.
Та одне не врахували:
Вони дуже різні.
Полетіли шкереберть,
Котлетки і сало.
Розтрощили все ущерть..
Ось так погуляли.
Чи наливки було мало,
В голові ще грала.
Чи не свіже оте сало,
Що "дахи" зірвало...
Кум не йшов, а шкандибав,
Прихватив ще й сало.
Все з собою він забрав,
Що не так лежало...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004076
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 26.01.2024
. [i]…йшов по ріллі,
голодній і холодній –
і впали сльози.
Спогад з дитинства.][/]
[youtube]https://youtu.be/Pu93I5B8Ywc?si=vbGe4lI8H03q002r[/youtube]
1.
[i][color="#057575"]][b]Подув москаль*– провісник холодів –
нетеч на ґрунті шерхне у калюжі…
Який байстрюк тебе на світ сплодив,
аби зюйд-весту** подихи спаплюжить?
Подув москаль?.. Нічого вже не жди:
мерзотне оживе, а тепле змерзне…
Пощо для нас жагучі холоди –
нехай би злі від холоду пощезли!
Так ні, "воно" ізнову ожило
і світом хресним про̀ростю буяє…
Аби добру наставити жало́,
аби волати світу: "Ей, ще я̀ є!"
2.
…Подув москаль – й спалив в порогах*** Січ.
подув москаль – і вирізав Батурин.
Подув москаль – й спаплюжив нашу річ****,
подув москаль – й свободі край: тортури.
Подув москаль – і в нас голодомор,
подув москаль – кроваво пали Крути.
Подув москаль – брехня, грабіж, терор,
подув москаль – трьохсоті в нас і… трупи.
Подув москаль – й ошаленів весь люд,
кермо вручивши безбах-можновладцям:
лиш дифірамби й марнослів’я ллють:
юлавовму вождю прищаві агнці!
Подув москаль – ворота в нас насті̀ж
огиидному, мов Z-мій, Zа-сранцю,
бо, бачте, має він такий “престиж”–
дітей у пекло відправляти вранці...
3.
...Природа й людство мають схожу суть.
Така суспіль! Така банальна проза...
Вітри, однак, із Заходу подмуть –
і оживе жовто-блакитна Роза**.
І розу нашу вже не відберуть –
повстав в народі хист і дух козацький!!!
Тож недарма дав Бог нам землю й путь,
"адін народ" – царя девіз дурацький!*****
4.
...І прийде час – найкращі із вітрів
(пасати) схлинуть з Середземномор’я.
З москви ж – ні вітру, ані москалів!
Від них, прокля́тих,
смерть...
серіцтво...
горе...
О життєдайний вітре із Балкан,
о благовісний вітре з Піренеїв!
Москаль не схопить нас уже в капкан –
не збудеться підступний сон "кощіїв"…
Карпати наші й Кристалічний щит******
навіки застовпили нам Європу…
Закмітьте це, ординні! К дідьку йдіть,
допоки вам тут не надрали ж@пу!
Звідкіль “дме” людству нищівна біда –
гряде нарешті світу розуміння...
тож щезне тьма кощія, як вода,
коли проллється сонячне проміння!
Весняне світтло ба́рвить горизонт,
подуга наша – вже не за горами…
Струсіть, о люди,
геть кощіїв сон!
Від пекла в рай ходімо!
Будьте з нами![/b][/color]
23.11.2019 – 5.01.2024
___________________
*північно-східний вітер – норд-ост –
в нашій Розі** вітрів, в якій, як відомо,
з-поміж вітрів превалює Зюйд-Вест**;
***Запорізька січ як останній форпост
козацької держави юуло знищено 1775 р.
за вказівкою імператриці Катерини ІІ;
****тут – мова;
*****йдеться про відому статтю ілеолога
рашизму путіна "Одін народ"
******Український щит – південно-західна
частина Східноєвропейської платформи
земної кори.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002661
дата надходження 09.01.2024
дата закладки 26.01.2024
Мій хлопчику, завершиться війна.
Перемагати темінь – наша доля.
Нехай, у нас з тобою дивні ролі, -
Усесвіт знає справжні імена.
Хто я без тебе?
Хто без мене ти?
Хто може розділити нас надвоє
у лабіринтах нескінченних воєн,
коли в любові творимо світи?
О, не втрачай завчасу голови! -
Не вір всьому, що прилітає ззовні.
Життя – це ти.
І на краю безодні
не вір нікому, хлопчику!
Живи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003702
дата надходження 21.01.2024
дата закладки 21.01.2024
Хапаю сонце
за руде волосся:
- Обвий теплом
всесильної любови,
щоб у клітини
хвилями влилося
і розбудило
птаху пурпурову.
Безсилі крила
струсять порох смутку,
і повінь
стугонітиме у б'ючках
аж поки вщент
не заполонить пустку
чуттям жаданим:
ніжним і палючим...
Аж поки із очей
не бризне cміхом,
що зерням проросте
у кожнім стрічнім.
Світило!
пий з моїх обіймів
втіху
у дні журби
та у часи сейсмічні.
Chara Vinna
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001495
дата надходження 24.12.2023
дата закладки 20.01.2024
[b][color="#061099"]Ніби хтось розсипав стрази
В нашому дворі.
Все засяяло одразу -
Радість дітворі.
Ген, під сонячним промінням
ВиграЮть сніги.
Хтось підкинув нам з умінням
Ліки від нудьги...
Чистять старанно дорослі
На стежинах сніг.
А малеча мчить наосліп,
Скрізь лунає сміх.
Зарум"янилися щічки
В літніх і малих.
Десь ховаються синички,
Налякав їх сніг !!
А причина лиш у тому, -
Що не жартома.
Тут, у царстві сніговому
Править бал зима.[/color][i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003389
дата надходження 18.01.2024
дата закладки 18.01.2024