Хто ночі коси чорні обріза́в?
Вони тепер такі короткі, пане…
З небес солона падає сльоза
у ніжне серце білого тюльпана…
У пів легені дихають поля…
Пучечок лісу тулиться до Бога…
А людство спить, неначе немовля
і не бажає ві́дати нічого...
А людство спить і бачить дивні сни -
Вони страшні, мій пане, не до жарту…
О, як нестримно хочеться весни -
тієї, що серця розбудить завтра...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871052
дата надходження 07.04.2020
дата закладки 08.04.2020
Я слухав солов’я в узліссі біля поля...
Який же він митець!
Як душу виливав!
Як імпровізував – розгойдував роздолля!
Перебудовчий стиль на нього не впливав.
Як буйно квітнув глід, медами пахли трави!
Гойдались пелюстки – бджола пила нектар.
В блакитній висоті виводив пісню жайвір.
А я долав рядки – прополював гектар...
Іронія – сапа шкребла сучасні ритми.
Я танцював – пекли і сонце, й поперек –
карлючив дивні па...
А в скронях вили рими.
Плантація – ген-ген...
І знову дощ пере!
Дівки, тітки, баби із сапами мадонни –
антенами хусток вбирали піт і пил.
Мереживо плели – перегортали гони,
щоби останній сік бур’ян допить не встиг.
...Я знов у поле йду.
Розкину серця невід.
Де соловейка рай край пекла в холодку...
Тут – смак землі відчув.
Тут захлинуся небом,
пізнавши справжню суть
у кожному рядку.
Олександр Печора
(Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341451
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 03.06.2012
Востаннє елегантно промовчав...
Востаннє оголила зустріч нерви!
Такий далекий і чужий причал,
Такі незграбні безнадій галери...
Упало сонце десь за горизонт -
Туди, де тіні блудять споконвічні.
Не дотягнути скрипці вбогих нот,
Не зачепити душі пересічні.
Коли байдужно стелиться письмо,
Коли кохання вже немає сенсу...
Коли обоє просто мовчимо,
До різних міст чекаючи "експресу"...
(14.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332917
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012
ТАЛІСМАН (MOLFAR http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270142 )
Погожий ранок –
вірний талісман:
хай береже
чутливу світлу душу
від непогоди і розчарувань,
що трусять ніжне серце,
ніби грушу…
Я променем
порадую твій зір
і свіжим вітром
вушка полоскочу.
Все буде добре!
Усміхайся!
Вір!
Бо хто сказав,
що під склепінням зір
є неможливе щось,
якщо захочеш?!
------------------------------------------------------------------------------
Прозрачность утра –
верный талисман:
пусть оградит
отзывчивую душу
от всех невзгод и отведет обман,
что сердце сотрясает,
словно грушу…
Мой луч любви
согреет, как апрель,
игриво ветер
тронет прядь над ушком.
Все обойдется!
Улыбайся!
Верь!-
И сбудется
средь звезд и лунных сфер
Желание твое,
коль сердце слушать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330687
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
зібрала ніч
свої зірки́
в разки́
і кинула
до скриньки –
до схованки…
Світанок
олівцем простим
кладе упевнені штрихи
і перші помаранчеві мазки́ –
спішить наводити
свої
порядки…
у за́тишках
ворушаться пташки:
готують скрипочки́,
навощують смички –
всі півники і курочки́,
самці й сами́чки…
ось-ось
під срібний передзвін роси
замерехтять
на всі лади і голоси –
на повні горлечка і груди:
вставайте, люди,
до великодньої
ранкової молитви
у світі ці́лому!
наш світ –
оригінальний
Божий ви́твір.
скільки життя
і непримітної краси
у світі цьому -
досконало білому…
...кожен день – як Великдень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329937
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012
Сережки вплітала в коси
берізонька за двором,
коли проводжав у космос
Гагаріна космодром.
Відчула обійми сина
планетонька голуба.
Яка ж то велика сила
космічного голуба!
Раділи старі і діти,
летіла по світу вість.
Мене ж повели на мітинг –
читати свій перший вірш.
До церкви, чи ж то до клубу
із банею без хреста.
Було там багато люду.
Вірш проклятим, певно, став.
Ні разу у тому храмі
я більше не виступав.
Давно відлітав Гагарін.
Клуб церквою знову став.
Нехай зорельоти линуть…
Та в серці моїм – журба.
Лиш тільки б гойдалась мирно
планетонька голуба.
Лиш тільки б усі дороги
крізь душі, серця, уми
з порогу вели до Бога.
Щоб люди були людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330085
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012
viter07
Примхлива квітка…
Я місць таких не знаю,
де Любов
не заставляє
плакати хоч зрідка.
Вона чарівна,
та примхлива квітка...
Цикади за вікном
ридають знов,
від цюці -
залишилася позлітка...
***
Привередливый цветок
Не ведомы такие мне места,
где слез Любовь
не выманит порою.
Цветок волшебный,
враз лишит покоя…
Заплачут за окном
цикады вновь -
Осыплют блеском мишуры
с лихвою..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329060
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 10.04.2012
Буває, що життя ламає крила
у той момент, коли злетів увись.
І що поробиш - доля тут безсила.
Як маєш крила - Богові молись...
Як маєш розум - не міняй на гроші.
Цінуй хвилини – в них усе буття.
Достойно пронеси життєву ношу,
З любов’ю, що не кане в забуття…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323371
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 01.04.2012
усі ці премії державні і звання…
породження
придворних етикетів:
не більш, чим загравання
тирано-владців
до митців –
свавільних влучномовців,
непідконтрольно-мислячих
художнико-поетів…
у патоці чиновної бравади –
банальний
розрахунок можновлади
на притаманні людям всім
самозакоханість
та інші марнославні вади;
і другий смисл
лукавої державної відзнаки –
швиргнути кістку у загал,
щоб гризлись між собою, як собаки,
не заважали окупантно править бал…
як і тоді:
грабують Україну, продають,
витоптують і гноблять українців –
і премії – Шевченківські!
дають…
так заохочують –
до чого б то? – її провидців…
поетів і митців – духотворці́в.
не забувайся, іменитий брате,
що за непослух
нагороду можуть відібрати…
то брати «з рук, які не крали»,
чи не брати?
кожен
за себе сам вирішуй, брате…
Мабуть, бери…
там крадені в народу гроші –
потратиш на діла якісь
хороші….
мені закинуть «браття по перу»,
що я так ноту ви́соко деру,
бо не спроможна написати оду
достойну
схильності од влади і народу.
то так воно, мабуть, насправді й є:
усяк до свого – про своє.
лупа́єм всяк свою скалу,
усяк свою торуємо дорогу –
і слава Богу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320847
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 14.03.2012
Її будували так весело, дзвінко:
Дзвеніла сокира, сміялася пилка
І пестила щітка стіну.
Тепер у ній тихо і в свято, і в будень.
У хату цю так і не в’їхали люди.
Так сталося—хтозна, чому.
Стоїть при дорозі, мов жінка неплідна,
Крізь вибиті вікна нічого не видно,
Луною вертається звук.
Розсипались східці, і хвіртки немає.
Ту хату і привид, мабуть, обминає.
Живе тут лиш цвіль та павук.
А через дорогу—також хата-пустка.
О, як же їй заздрить сусідка—до туску,
До тріску-судоми в стіні:
Там мешкав п’яничка, пропаща людина,
Та все ж, коли вмер, то зійшлася родина
Й горіла свіча на вікні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318270
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 11.03.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257533
З’єднались наші душі у молитві.
Нехай простить мені любов цю Бог.
Я кожен день благословляю миті,
Короткі миті, коли ми удвох.
Можливо, що любов ця надто пізня
І ти для мене надто молода.
Для мене ти – Молитва.
Ти – як пісня.
Мов у пустелі – рятівна вода...
Без тебе дні – одноманітні й сірі.
Без тебе - пустка темна і сумна.
Не думаю.
Люблю тебе. І Вірю,
Що нам обом судилася весна.
Ще скільки нам відміряно – не знаю.
Зрадіє Бог,
чи роз`єднає нас...
Тому, коли з тобою розлучаюсь, –
прощаюсь так,
немов останній раз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318532
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 09.03.2012
Умліва в пере́ситі спекотнім
Розпашіла колоскова даль,
І на серце скапує самотнє
Невловимо-лоскітна печаль.
Я сприймаю логікою зору
Хаос хмар в гармонії дощу,
Як в буденну пообідню пору
Логіку гарячого борщу.
Ще з колиски в пам"яті засіло,
Та й зове і манить звідтіля
Рідна призьба, хата біла-біла...
І донині погляд звеселя
Бездоганна вивершеність глека,
Тин у мальвах, споришевий двір,
І старий - костенківський - лелека,
Що бентежно молиться до зір.
Тут у всьому є присутність Бога:
Це й краса довершена трави,
І мурашок досконалість строга,
І вогниста вигнутість брови...
День пірна в чарівну прірву ночі,
Гусне тиша, гомін засина.
Тільки річка хвилею хлюпоче,
Наче хоче вихлюпать до дна.
Дух добра витає понад світом,
Юний птах нагулює крило.
Ще в душі квітує тепле літо,
А думки на осінь повело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281812
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 08.03.2012
Метелики-сніжинки в зимову шибку б"ються,
Пряде свій смуток морок над вогником свічі.
Така священна тиша. Я подумки молюся.
Ось-ось Ісуса руку відчую на плечі.
Відчую - й стрепенуся, відчую - і відтану.
Незримий дотик Бога - от істина проста.
Від неї я нап"юся, і оживу, і встану
Знов на свою Голгофу нести свого хреста.
Далеко на Голгофу! У кров збиваю ноги.
Яке тоді вже пекло? І де він є той рай?
Як важко не грішити. І важко жить без Бога.
Прошу Тебе, Ісусе, руки не забирай!
Ти сіяв в цьому світі саму любов безкраю.
Які ж гіркі, мій Боже, були Твої жнива!
Я знаю, як то тяжко - як б"ють і розпинають,
Але, з живим, з Тобою я все-таки жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167600
дата надходження 22.01.2010
дата закладки 13.07.2011
Розбився світ на тисячі образ.
Відчужено насупились дзеркала.
Чи хвору душу вилікує Час,
яка біда б ту душу не спіткала?
..Горить свіча.Похилий чоловік
допалює листи в глухім каміні.
Усе життя звикав, але не звик
до вечорів в холодній самотині.
І гіркоти набралося ущерть--
налито нею серце аж по вінця.
А може, все це вилікує Смерть,
що вже у грубку підкида полінця?
Безмежний світе, скільки в тобі нас--
ображених, самотніх, без надії,-
нас не врятують відстані і час,
нас навіть смерть не завжди розуміє!
...Постукали.Сусідські дітлахи.
Щось принесли. "То ,дядю, вам від мами".
Пощебетали в хаті, мов птахи,
знялись і полетіли з ластівками.
А у каміні дотліває біль,
Струмочок під вікном співає соло.
Коли нема рятунку нізвідкіль,
лікує душу тільки Добре слово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231243
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 26.12.2010
Відчуваю свою безсилість
Перед цілим рядом подій.
Та чому, ну скажи на милість,
Я ось тут не твоя, ти не мій?
Чому десь загубились в прост́орі
Наші душі, які не сплелись?
Ми з тобою заново хворі…
Та чи вилікуємось колись?
Відчуваю свою безпорадність
Там, де знаю, є інші (кращі?).
Не показуй свою невблаганність,
Покараєш мене за нізащо.
Та чи щирість моя – не дурість?
Кажеш ні, це моя відвага.
Але я відчуваю не мужність,
А лиш тільки одну (не) звитягу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227588
дата надходження 09.12.2010
дата закладки 10.12.2010
в тонких трещинках дня
скрылись бусинки
маленькой правды
той что только твоя
от меня
на сегодня
на ночь... навсегда
я пыталась искать
но на серой и вымятой глади
оставались одни лишь следы
но ни капли тебя
я кричала во тьму
по гудкам отмеряя пространство
по минутам считая слова
и на мятом листе
многоточием
снова тянулась ища постоянства
у изменчивой сути вещей
в оглушительной пустоте
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226719
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 05.12.2010
У раскаянья больны глаза.
Закрывая рукавом глазницы,
я молчу, боюсь не ошибиться
и бегу устало с кем-то за
сожаленья, правила, границы
не открытых нами островов.
Пусть галеры брошенной остов
заселяют церемонно птицы
в самом тихом из твоих миров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215499
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 28.11.2010
Заграй мені, дударику, на дуду,
Хай я своє горенько забуду
З народної пісні
Мій зморений день, власним вечором зраджений,
Заснув, притулившись в кутку календарика.
У ніч неспокійну всі мислі споряджені,
А перша, пісенна, --про того дударика,
Що грає та й грає дівчатам за селезня…
І біль відступає, красою впокорений:
Мов пташка найперша співа серед березня.
Посопує день, не такий уже й зморений.
А теплі долоні простої мелодії
Вколисують серце так ніжно, так стишено…
По морю прадавньому лину на лодії
Й сліди на піску залишаю я віршами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207624
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 02.09.2010
Мордує пам'ять час скорботний:
в селі—ні хліба, ні муки,
і чорним птахом рік голодний
збира останні колоски.
Болить уже не шлунок—серце,
бо ж найрідніші мруть і мруть.
Зосталося крупи на денці,
та й ту, напевне, відберуть.
Всесильний Боже! Чи ти бачиш?
Звіріють люди на очах.
Учора брат зарізав брата
і доїдає десь в кущах.
Якби могла я через роки
хоч крихту хліба пронести...
Та час—немов ріка широка,
Лиш пам'ять зводить ще мости.
Нехай ніколи не погасне
жертовна спогадів свіча,
хай смерть голодна передчасна
нас обминає повсякчас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207186
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 22.08.2010
Одне із захоплень - виготовлення жіночих
прикрас з природного каміння.Обожнюю
світ і таємниці мінералів, вірую у магію,
цілющність коштовностей, збираю
легенди та оповідання про них.
Зіпсували настрій. Серце стисло болем.
Від образ - пекучі сльози на очах.
Доведу всім завтра, розійдуся вволю.
Все, що є на серці, скину, як той прах!..
Ось знайду в шухлядці папірці потрібні,
Розберу... - і вріжу! Скільки буде сил!..
Відчувають руки в шафі кульки дрібні,
Витягла намисто - і засяяв стіл!
От агат смугастий - береже від злості,
Он - тигрове око - вірний талісман,
Аметист бузковий - той лікує кості,
Змійовик навчає розпізнать обман.
Таємниця скрита в місячнім камінні,
А корал червоний принесе любов,
Онікс подарує нам життєві сили,
В гематиті - мужність і здорова кров.
Бірюза на шиї - то свята молитва,
Камінці зелені - у пишноті жить,
А гранату низка - творчість ненаситна,
Іскорка мінлива в кришталі горить...
Чароїт - пригода, сердолік - на щастя,
І комашка сонна в краплі янтаря,
Молочава яшма відведе напасті,
А перлини білі - стрінеш короля!..
Чарівна природа розкидала світом
По горах та водах квіти кам`яні,
Таємничі дива у житті підпитують,
Насолода оку, довголітні дні...
До нової сукні прикладаю сміло
Яблучно-зелений свіжий хризопраз.
Про які образи серце тут тремтіло?
В дзеркало погляну -
все забуду враз!
2007.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202341
дата надходження 23.07.2010
дата закладки 23.07.2010
Не треба про вічне. Будь-ласка, про вічне - не треба:
брудними долонями лізти в паруюче небо,
тягнути до рота, ялозити по скатертині
обсмоктаним пальцем, подолом тонкої гардини
з вікна в позазір’я втирати замаслені миром
розтягнуті губи, пожмакані у недовіру –
«Замало приправ! А кісток і ропи - задостатньо!» -
розмашистим гиком візуючи вжиткопридатність
готової страви… Будь-ласка, не треба про вічне:
замацане небо забродить і стане токсичним.
І хоч я уже не боюся себе отруїти,
та краще не варто – не псуйте хоча б апетиту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186243
дата надходження 26.04.2010
дата закладки 23.06.2010