Цей вірш я написав на прохання земляків-старшокласників до Дня Вчителя і хотілося б доєднатися до їх привітань, щоб сьогодні подарувати усім вчителям хоча б маленьку частинку того тепла, яким вони діляться ціле життя з своїми підопічними. З святом Вас, любі!
У нас сьогодні жовтень золотиться-
ми відмічаєм свято вчителів.
Нехай вам, любі, у житті щаститься
і школа буде, наче другий дім.
Пр - в
Найперш за все - погода в школі,
щоб в її вікнах сонця дар,
щоб поміж нас вітри ніколи
не нагнітали темних хмар.
Чи то лиш осінь, чи весна грайливо
нас у похід за мудрістю позве -
нам не забути цих років щасливих
і ваше слово щире і святе.
Пр-в
І щоб не відбувалося навколо,
які б зима не намела сніги -
спішити завжди будем в рідну школу,
хоч і будем вже зватися - батьки.
Пр-в
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367842
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 01.10.2012
Цією піснею у 1995 році "Secret Garden" підкорили Євробачення. Текст пісні друкувався у газетах, хоча у виступі норвежська співачка Гуннхільд Твіннерейм співала тільки початок і кінцівку, а сам зміст було передано неперевершеною композицією Рольфа Левланда і Фіоннулою Шеррі . Я все ж спробую нагадати його:
Догоряє цей день,
із простягнутих жмень
роси в ночі спиває несміло.
Темно-синя вуаль,
наче тиха печаль,
огортає і душу, і тіло.
Ноктюрн...
Лиш не здумай тужить -
треба ніч пережить,
відпочить під її колисанку.
Десь у східних морях
народилась зоря
і пливе під вітрилами ранку.
Ноктюрн...
Коли ніч, наче птах,
в оксамитових снах
приголубить і жагу розбудить -
я є поруч, затям,
і маленьким дитям
упади на оголені груди.
Ноктюрн...
Злетимо до небес
і з міжзоряних плес
будем бачити нашу гріховність.
Це життя - тільки мить
між "кохать" і "болить",
а все решта німа невимовність.
Ноктюрн...
Скільки збігло цих стріч,
за півсотні сторіч
і усім вигравала акордами ніч -
ноктюрн!
Ноктюрн (фр. nocturne — нічний) — поширена назва музичних композицій, переважно інструментальних, що навіяна поетичним настроєм ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364760
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 19.09.2012
Свято святого Миколая - 19 грудня
***
В грудні малі і дорослі чекають,
Коли святий Миколай завітає.
Як чудотворця шанують Миколу:
Доброго він не забуде ніколи
Всі наші вчинки враховує, знає,
ЩО ми зробили за рік, - пам`ятає.
То ж не лінуйтеся, вдома і в школі
Не завдавайте турботи Миколі!
Знайте, малята, - навчає історія:
Він врятував дітлахів серед моря,
Він захісник, охоронець малих,
Любить він чесних, дбайливих, не злих.
Всіх обездолених він пригорта,
Риса його головна - доброта.
В шубу червоную з білим вбереться -
Він "Санта-Клаус" в Америці зветься!
Всі наші мрії у торбі ховає,
Щастя і долі малятам бажає.
Люблять Миколу дорослі і діти,
Так і чому ж цього дня не радіти?
Вірші складаємо, гучно співаємо,
І на вечерю святого чекаємо.
Ждем, що сьогодні у кожнім будинку
Радо розв`яже Микола торбинку:
Тут і цукерки, книжки в малюнках...-
Кожний одержить чудові дарунки.
Щиро святий до грудей пригортає -
Всі зачекалися на Миколая!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210684
дата надходження 13.09.2010
дата закладки 05.10.2010
1.ВІНОЧОК НАЙПЕРШИЙ - сплітала матуся,
вимочувала його в росах сім днів й
до свят тримала у скрині. Дівчатка
починали носити віночок з трьох років
Донечці коханій
Квіточки збирала
Добрая матуся,
Долю зазивала,
Коли сонце зійде
З ніченьки чекала,
У досвітніх росах
Квіточки купала,
В затінку сушила.
Все перебирала,
Як сплела віночок -
Долю загадала,
Висушені квіти
В скриню заховала,
В глИбінь,
Від навроки,
На святА чекала.
Наче Берегіня,
На голівку клала
Щасливий віночок,
Про здоров`я дбала:
Блакитний БАРВІНОК,
НЕЗАБУДКИ сині
Будуть розвивати
Гострий зір дитині,
А жовтогарячі
З чорним ЧОРНОБРИВЦІ
Не дадуть боліти
Дитячий голівці.
Посеред - РОМАШКА,
Оченя жовтеньке , -
Заспокоїть від страхів
Маленьке серденько.
2. У віночок чотирирічного дівчатка
допліталися нові квіти і яблуневий
цвіт - символ материнської любові.
Підростала дівчинка -
Віночок зміняли, -
ЯБЛУНЕВІ ЛИСТЯЧКА
й ГІЛОЧКИ вплітали,
ЯБЛУНЕВИЙ ніжний ЦВІТ
На віночку новім -
символ материнської
Віри і любові.
3. Для семиліточки - із семи квіточок.
В центрі - гроно калини:
А як вже миналося
сім рочків маленькій,
До вінка впліталися
НАГІДКИ дрібненьки,
і БЕЗСМЕРТНИК, І ЛЮБИСТОК,
І ГРОНО КАЛИНИ,
Щоб кохання було чистим
В гордої дівчини.
Треба було не тільки вміло плести
вінка, а й в`язати до нього стрічки.
Сором був дівчині, в якої стрічки
пов`язані недбало!
Посередені в`язали
КОРИЧНЕВУ стрічку -
Годувальниці землиці
Символ сили вічний,
Пообіч від неї - ЖОВТІ,
Як гаряче сонце,
А ЗЕЛЕНІ обіцяли
Красу й свіжість донці,
Далі йшли БЛАКИТНІ й СИНІ-
По спині, як річки,
Наче небо неозоре,
Як вода в криничках.
Потім стрічечки в`язали
ЖОВТОГАРЯЧІ,
Наче свіжий хліб із печі,
Духмяний, гарячий!
ФІОЛЕТОВІ - то мудрість,
Чипляли - на згадку,
А МАЛИНОВІ - ті були
Знаками достатку.
А на БІЛИХ гаптували
Золотом та сріблом
Яснолиций Місяць справа,
Сонечко - наліво.
А ЧЕРВОНІ - знак печалі,
Разом з маком-цвітом,
До вінків своїх в`язали
В пам`ять про убитих.
І весільні, і купальські-
Звичай знали люди, -
Вікові давньослов`янські -
Плели їх повсюди,
Українські ті віночки,
Для себе й сусідів,
Весь квітучий вік дівочий -
Сімдесят сім видів!
Безліч символів, повір`їв,
І легенд прадавніх
Збережемо у віночках
Святкових і славних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214334
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 04.10.2010
Я такая же, как было раньше,
Это просто тебе показалось,
Что я волосы с умыслом крашу,
Что в глазах моих боль и усталость.
Я такая же. Помнишь, как прежде.
Просто снег не растаял на чёлке.
А в глазах не усталость — надежда
И душой я совсем, как девчёнка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214203
дата надходження 03.10.2010
дата закладки 04.10.2010
Нежданий вітер в долю зачастив.
Волосся рве
і б`є відчАйно в груди,
обпалюючи холодом. А все ж
я не зверну.
І хай мене остудить
безжальна смерть,
що пАлить всі мости
і надає притулок безпритульним.
Я не зверну.
А ти, кохана, ти?
Чи ти зумієш берег віднайти
І в темряві,
не знаючи дороги,
пустелю цю безлюдну перейти,
кохаючи і віруючи в Бога?
Чи зможеш ти у пеклі самоти
очиститись, і, не проклявши долю,
немов вербова брунька, - прорости,
усім назло - розквітнути весною?
Шалений вітер,
а навколо – ніч…
І лише ми у темряві з тобою:
сліпі.
Ідем навпомацки.
Дурні.
Ми хочем обдурити власні долі...
Моя – ця ніч, без крихітки тепла.
У ній лише самотність і безвихідь.
Твоя дорога поруч пролягла.
Хоча вона - і сонячна, і тиха,
Однаково, кричу тобі ПРИВІТ,
Надірвано вітаюся із ночі.
Нікого навкруги.
Холодний світ.
І лиш безжальний вітер – пилом в очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211044
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 15.09.2010
Вмивається спрагле літо
У ставкових водах
Готується до Успення
Матінка природа.
Скуштувала щедро меду,
Яблуком заїла,
Закутала ноги пледом,
Уночі зігріла
І дивилась як у небі
Густі зорепади
Феєрверками світились
над вечірним садом.
А уранці трішки з сумом
Ластівкам вклонилась,
Богородиці Пречистій
Щиро помолилась,
Позбирала рештки вжинків
Та попила квасу,
Діток завела до школи
Й на вимогу часу
Зустрічати пишну осінь
Спустилась в долину.
Йде пора златоволоса,
Радій, Україно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207844
дата надходження 26.08.2010
дата закладки 26.08.2010
Про щo тобі сказав Еклезіаст,
Що ти знайшов свій час посумувати?
На стінах міст—зелені знаки «раст»,
Їх єрихонським трубам не здолати.
Нема нічого, що б вже не було.
Душа стомилась від повторень смерті.
Ми—непримітні, наче темне тло
На полотні художника потертім.
Блукаємо в пустелі, мов раби,
не виноград, не хліб—каміння сієм,
та в переддень грядущої доби
іще жива легенда про Месію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206240
дата надходження 16.08.2010
дата закладки 16.08.2010
Если и поднимать бокал.
То за то,
Чтоб грозные шли облака
На Содом.
Если и поднимать бокал
То за тех,
Кто черной печали не знал
И утех.
Кто юным в пустыне взалкал,
Тот благой.
Если и поднимать бокал,
То с водой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206186
дата надходження 16.08.2010
дата закладки 16.08.2010
Заклання голодом
1.
…і блискав голод
І гриміло ридання
І цілували постріли
І вагітніла земля…
«Засвіти свічку»
Вмирали тихо у своїх хатах
Худі скелети, болісно опухлі…
Знести дітей на цвинтар! Саме так
Партійні плани звершувались вкупі.
І мати розум втратила, і вила
Вовчицею над мертвим немовлям.
А смерть село, як полечко, косила
І трупами вагітніла земля.
А губи шепотіли: «Як же так?
Онука й діда – разом у могилу?!
О, Боже правий, о, земля свята,
Явіть же світу святість ту і силу!»
Лягала смерть на плечі ще живим,
А пам’ять – тягарем на серце сиве.
І досі на незнайдених могилах
Примара голоду і муки ще живе.
2.
Я лісом іду, я шукаю гущавину,
В яку ще і досі ніхто не ходив.
Як жолуді знайду, то посмішку мамину
Врятую. А батько… а він не дожив…
Не слухають ноги, попухлі від голоду
І світ мені крутиться – що за мара!
Я трішки спочину, прихилю тут голову…
«До лісу не йди, ти ще дуже мала!»
Ой, матінко, де ти? Чи вже причувається?
Я враз повернусь, лиш поїсти знайду…
Чому ж тільки небо, як дзвони, хитається,
Земля мов сама до грудей притуляється
І спокій… І тиша… І… батьку, я йду!
3.
Засвітимо свічку і схилимо голову,
Бо зболена пам’ять навіки жива
Про рідних і близьких, померлих від голоду
В далекі тридцяті, в смертельні жнива.
Замовчана правда спокуту виборює,
Прихована правда спокуту виборює
І пам’ять народна спокуту виборює,
Щоби Голокосту не дать вороття.
4.
Десь має бути в серці
Пригорща зернят,
Щоб врятувати світ,
Як ту дитину,
Що болем світу
Стиха промовля:
«Матусю, хліба!»
Пам’ять має жити
І правда. Та, страшна,
Про владу звіра
Вбити в нас людину, -
Заклання голодом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206039
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
* * *
С.Прудникову
Всё нормально, наш диагноз
И «на глаз» определяют:
Если пальцем у височка –
Значит ты таки поэт!
Всё нормально, одиноким
И не понятым толпою
И до нас поэт был каждый,
Каждый – будет после нас.
Но сознайся, но сознайся,
Что хоть мы всё время стонем,
Обрывая души-крылья
И расстреливая сердце
Неприкаянной любовью,-
Мы лукавим и грешим:
Потому что отказаться
От судьбы, клейма поэта
И зажить спокойной жизнью
Мы не можем, не хотим.
Будь же славен наш диагноз
Сумасшедших мазохистов!
Наш дружбан – Пегас, а Муза –
Наша верная подруга.
Виртуальна их поддержка,
Но нам хватит и такой.
Мы не балованы жизнью
И должны всегда быть в форме,
Чтобы звание поэта
Нам нести хватало сил.
А душа… Ну что ж, поштопав
Дыры крупные, мы снова,
Выживать уже привыкнув,
Дышим, пишем и живём!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205877
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
Кожним подихом, дотиком, порухом
Викарбовуєш слово "кохаю"…
Вишиваєш у серці хворому
Анаграми, котрих я не знаю…
Вигаптовуєш поглядом, комами
Візерунки морозом уквітчані…
Розмальовуєш фарбами кволими
Сірі стіни мойого відчаю…
Звеселяєш усмішкою дивною
В час розпуки шалено вбивчий…
Зникне Світ із страшенно винними,
Доки мови твоєї вивчу…
10.VIIІ.2010
18:15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205249
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 10.08.2010
Де твоя обірвалась стежина?
Де твоя заблукала душа?
І чому опустилися крила?
Де домівка остання твоя?
Я питаю себе знов і знову,
А у відповідь - тиші печаль
І минулого подих зимовий,
І не сказане нами "Прощай".
Де ти зараз, мій брате, єдиний?
Чому доля у тебе сумна?
Де твоя обірвалась стежина?
Де остання домівка твоя?
І не віриться, що вже ніколи
Не зустрінемось ми на землі.
Відвернулась твоя горе-доля...
Ти приходиш тепер в мої сни.
Я запитую знов і знову...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185491
дата надходження 22.04.2010
дата закладки 10.08.2010
Засвинячили Київ, розпродали все чисто...
Депутатам сприяють архітектори міста.
Прогуляюсь Подолом між гидкими ларками,
Там ганьба можновладців із брудними руками.
Підійду до кав’ярні, і за горнятком кави,
Пригадаю столицю старовинну, цікаву
Без рекламних щитів, без гігантських парканів…
Без скляних куполів – був фонтан на Майдані.
Це недавно було у двадцятім столітті,
У не зрубаних парках розросталися квіти,
На спортивних майданчиках діти займались.
За неповну тридцятку, все це геть подівалось.
Мені часу не жаль, я років не рахую,
Я присвячую вірші і світлини друкую.
Розумію – красу повертати не будуть...
Я сумую, бо варвари Київ паскудять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205210
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 10.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2010
Маленький згорточок
тримаєш коло серця
Із трепетом чекаєш,
коли він
Розплющить оченята,
посміхнеться-
За це щомиті
небу шлеш уклін.
З глибин в тобі
жіноча суть озветься:
Найвища цінність
серед всіх ідей...
Маленький згорточок
тримаєш коло серця-
Велике щастя
тулиш до грудей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200825
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 13.07.2010
стіни... стеля... стукіт... стогін...
сумнів струмом сліпить серце.
сльози стали сірим смогом.
сонце сипле сонну спеку.
сни сховала совість-скнара,
сизо-синім снігом скрила,
срібну стежку сіллю слала...
страшно спати... слабне сила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198413
дата надходження 29.06.2010
дата закладки 29.06.2010
Нічого зайвого немає,
Лише два кольори одні,
Що прапор їх в собі єднає
На шовковистім полотні.
Дві смуги, злиті воєдино,
Глибокий зміст в собі несуть,
Вони є символом країни,
І в цьому їх найвища суть.
Одна зі смуг – то колір неба,
Його безмежная блакить,
На нього глянути лиш треба –
І в височінь душа летить.
Під ним і дихається легше,
Й серце прискорює биття,
І б’ється так, немов уперше
Відчуло у собі життя.
То материнські очі ніжні,
Що випромінюють любов,
Пробачать помилки колишні
І стануть лагідними знов.
Ці очі пам’ять не забуде,
Куди б життя не занесло,
І завжди згадувати буде
І їх блакить, і їх тепло.
А друга смуга – то пшениця,
Що дозріває у жнива,
Золотом сонця колоситься
Й шепоче з вітром, мов жива.
То соняшників цвіт рум’яних,
Що вкрили степові поля,
Немов в обіймах полум’яних
Палає влітку вся земля.
То праці тяжкої години
Біля тієї рідної землі,
То щира усмішка людини,
Що українцем звуть її.
Мов сама доля фарби взяла,
І що не знайдеш у словах,
Навіки пензлем змалювала
У двох звичайних кольорах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198379
дата надходження 29.06.2010
дата закладки 29.06.2010
«Дідусю, що таке менталітет?» -
Я запитав, коли ми в поле вийшли.
«Ой, хлопче, як ти вчув його і де,
Чи вигадав тепер його навмисне?
Який там, в Бога, ще менталітет -
На Україні говорили вдача!
Понагородять слів тих, як штахет,
Понадають їм імена собачі...»
Дідусь ще трішки щось побубонів
(сердивсь на теє хитроумне слово)
А потім усміхнувся, подобрів
Й почав зі мною вести вже розмову:
«Це вдача, внучку, значить яка в нас.
Не нас з тобою - цілого народу,
Які ми є, що вмієм, без прикрас,
Характеристика, сказать, цілого роду!
А вдача, хлопче, в нас не бунтівна,
В нас вдача шахтара і хлібороба,
І сталевара вдача, й бджоляра,
Як стисло -трударя, а не нероби!
В нас нація потужних відкриттів,
В нас нація нескінченних талантів,
Як треба веселитися в житті -
То навіть співаків і музикантів!
В нас нація хороших хазяїв,
(Хоча батьків і звезли до Сибіру)
У дітях залишився їх укрій,
В серцях осіла ще дідівська віра!
І все в нас добре було би, коли б
Ми ні на мить не вміли забувати,
Що нам разом триматися велить
Вітчизна наша, для народу мати!
А то ми всі такі вже хазяї,
Що дальше свого тина ніц не бачим,
І кожен сам для себе лиш жиє,
Що краще лиш в сусіда добре бачить.
Усі на плОтах дружно постаєм,
Усі новини дружно повідаєм,
Усе говорим, що воно і з чим -
Та дальше плоту і не виглядаєм.
А от коли нам тикнуть кулаки,
Коли вже так дістануть нас «на синьо» -
Тоді беремо вила і кілки
І б*ємо без розбору й всеї сили!
Така-то вдача, чи менталітет
(Ну і придумають же слово те, їй Богу!)
Напевне, то якийсь інтелігент
Про вдачу перевів на іншу мову.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189446
дата надходження 14.05.2010
дата закладки 28.06.2010
Залопотіло крильми ластівча,
Знімаючись над зеленню у сквері,
Мов пустотливе чарівне дівча,
Коли йому у двір відкрили двері.
Над ним з тривожним підсвистом батьки
Кружляють застережливо обоє,
Стрілою пролітають крізь гілки
І звуть маля летіти за собою.
«Не бешкетуй! І не части крилом!
Навчися сили зберігать в польоті,
Не опускайся низько над ставком
І спочивати не сідай на плоті!
Лише увись здіймайся, в височінь -
Ізвідти видно всю красу довкола,
Не відставай, маленька, від батьків,
Кругом гніздечка летимо по колу!
Як треба вниз - ти крила розпусти
І вітерець позаду підіпхає,
Не метушись, не бійся, не страшись,
Домівка рідна все тебе чекає!
Де б не була, коли і буревій -
По запаху відчуй дорогу, доню.
Той запах отчий - оберіг є твій
І він завжди позве тебе додому!
Лиш не цурайся в помислах його
І не соромся вбогої оселі,
Бо хто забуде про своє гніздо -
Тому і рай обернеться в пустелю!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198251
дата надходження 28.06.2010
дата закладки 28.06.2010