дихати бутонами півоній.
дихати безмежними розмовами.
губи твої ніби-то солоні,
очі твої ніби намальовані.
сонцем, яке пестить тебе вранці,
до плечей торкатись,
мов долонями.
бути біля тебе сміхом, танцем.
ти, напевно, скажеш, що в полоні ми.
що в полоні ми, впольовані, в полоні -
водночас закінчились набої.
безперервно, безупинно від сьогодні
хочу тільки дихати тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879205
дата надходження 10.06.2020
дата закладки 09.10.2020
Ще стільки слів було сказати,
Ще вчора стільки було сил...
А нині сіра мряка втрати
Стоїть над тишею могил.
Тремтить вогонь малої свічки,
сльозами воску догора.
А пам'ять.. - кольорові стрічки,
Летять за вітром, як стара
Давно забута кіноплівка.
Любов - не квіти на гробах.
В душі моїй - твоя домівка,
Молитви пам'ять на вустах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775794
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 08.02.2018
І тільки сльози тихо на папері
Про біль розкажуть, змучений в мені.
Колись підеш і не закриєш двері,
Згубивши слід в осінній далині.
А я зостанусь вдумливо чекати,
Що ти повернеш витрачені дні.
Хвилини мчать, як черга автомата,
І дуже влучно цілять по мені...
Ведіть нас, сни, загублених додому,
Сповільнюй, небо, спогад-зорепад...
На нім видніє вибіліла втома
Всього, що не вертається назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772817
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 24.01.2018
Мій любий друже, де би ти не був,
Яка біда з тобою не ходила б, -
Я за дверима, тільки на засув
Не зачиняй їх... Пам'яті чорнила
Малюють часто болем по душі..
І туга серце спалює нечесно,
Але послухай, тільки не спіши,
Душа до краю дійде і воскресне.
Далекий мій, це все лише земне,
Це середина радості і горя.
Усе минає в світі й це мине,
А я за тебе. Я з тобою. Поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745123
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
Була в світі колись надія,
було світло і був маяк.
А питати тепер не смію,
бо слова не знайду ніяк.
І не страшно померти навіть,
і не страшно навік піти.
В цьому світі усе, що ранить -
не перейде в тамті світи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730200
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Приростає безбарвність до стін.
І тихо кажу "постій".
Під ноги влилося море -
лоскоче. Твій дім - не мій.
Збираю в порожні склянки
розморених цвіркунів.
Бо темно занадто. Темно.
Кажу собі: дім - не мій.
У ньому шкребуть підлоги,
і тіло вже приросло -
вслухаюся. Дно - до дна.
Ти вичерпав воду. Вправно.
Чи дихає ще хтось тут,
окрім шпарин.
12.10.2016, Коломия #dysonansne
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694047
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 16.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.10.2016
там час від часу гучно, надто гучно
зі скрипом входжу в тисняву повітря,
в моїх кістках розворушилось місто,
де тісно, надто тісно -
повтікали -
спустошивши за мить,
і в тілі - тихо
і слухаю себе, де протягає,
яка порожня...
кожна жменя сміху
розтиснена
і пошкодую втрати,
бо звуки в цій кімнаті стали тілом:
в обіймах просиджу, ввібравши суті
яка наповнена...
непотребами звуків
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688348
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 06.10.2016
Не сперечайся, так повинно бути,
На те вони лишень твої хрести.
В хвилини жалю, болю і розпуки -
Будеш один-однісінький нести.
Прийде момент, - ніхто не зрозуміє.
Такий момент настане й не один.
Увесь твій всесвіт гірко посіріє,
Не залишивши променю щілин.
А ти ж не зможеш краще пояснити,
Коли болить, - лякаються слова.
Душа-душа... То тихе поле битви,
Найбільша таємниця вікова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660313
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 18.04.2016
Цвіте бузок в покинутім саду,
Стоїть задума: тиха і велика.
Душа тремтить, як молода осика,
Думки не можу звести до ладу.
Стривай, не йди ще, сонце, - я пірну
В твоє проміння чисте і багряним
нап'юсь вогнем, щоб в серці неслухнянім
Угамувати сумніву війну.
Вдивляюсь в тіні сплетених гілок,
Шукаю в тім розгадки і не знаю,
Чи я його таким запам'ятаю...
І цвів собі замріяно бузок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651234
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 30.03.2016
оправа днів - розмова стін з
тінями пальців
хрип зі скрипінь
меблів і часу
наперекір
мовчанці
звідки й куди - всі як один
схожі зі скла
відбитком
руки приклали
до голови
щоб не
розбитись
швидко
стіни маскують
одяг
до дір
шкіру - до тріщин
зрідка
стіни мовчали - хтось говорив
в склі
на відбитку світла
19.02.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560919
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 10.12.2015
Когда глаза привыкнут к темноте
До различимой в профиль черной кошки,
Я вспомню..? Вспомню, может быть, о тех,
Кто с трепетом стучал в моё окошко.
О тех, кто ждал и верил под дождем,
Что для него качнулась занавеска,
Что не напрасно верит он и ждёт,
Что выглянет капризная невеста.
О тех, кто мне в окно бросал цветы, -
Не розы, не люблю признаний в алом.
Скажи мне, если это был не ты,
Другие-то вообще существовали?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623176
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 22.11.2015
ті змащені водою руки
схожі на проповідників
вимикаю звук в голові
й уявляю їхню розмову
вони надто близько до тіла,
аби їх не чути зовсім
вони змовилися говорити
зі мною
німою
обернуся до стін і слухаю
аж дурманить від спокою
ззовні
забагато тривожних звуків
зазирає в шпарини
стерплю
в переддень важливого шторму
обмиваю руками постіль
що доречніше в цю хвилину
що простіше
що обірветься з мого тіла,
коли буду далеко звідси
хто піде за слідами, стопче
і знічев'я забуде ім'я
перевернуті спогади - віщі
я блукаю в своїй подобі
наливаю на руки воду,
хай говорять хоча б вони
08.11.15, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619506
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 08.11.2015
натще годую себе коридорами,
роздираю заплямовані покривала стін
до мене прискіпливо прилипають лінії
давно нечітких кутів
з-під мене голосно виходять бранці,
змочені дощовими потоками,
серед тихих розтрісканих спадщин -
ми собі вільно споріднені - опіками
ми собі чемно гуртуємо руки
перед потрісканими віконницями
проштамповані на потилицях,
звезені прикордонниками
аби стояти на світлі і дихати
аби дихати, коли світліє
бачимо, як обсипають квітами
горби
09.07.15, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592687
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 09.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2015
Я б хотіла тебе обняти,
і не можу віддати більше.
Розпадаються дні на дати,
а давно це уже не тішить.
Бо не можу ніяк сказати,
що насправді найбільше мучить.
Десь між тими речама ґрати
поставали такі гнітючі.
Ми живемо. І це вже добре.
Та непри́йняте - гіркне досі.
Твоє серце - таке ж хоробре.
Й перший сніг у моїм волоссі.
Все не вмію оте прийняти,
не навчилась валити стіни.
Тихо пам'ять в моїй кімнаті
Перетворює нас на тіней...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586707
дата надходження 11.06.2015
дата закладки 14.06.2015
Співай собі, мій коханий, з ножем у горлі.
Я знаю, ти вмієш - голосно, не фальшиво.
А я тобі на зап'ястях червоних горлиць
і чорних хрестів голодним пером нашию.
Танцюй собі, мій коханий, з ножем між ребер.
Ти кращий з усіх - ти краще за всіх танцюєш.
Боги, як горох достиглий, дощі тереблять.
І згадують смертних ламкі імена всує.
І губи тремтять, і свічка в передпокої.
І рвуться зі скронь імен твоїх сорок дев'ять.
Ну що, мій коханий, що ти, у біса, скоїв?
Ножі у тобі ніжніші за орхідеї.
Співай собі і танцюй собі, мій коханий.
Хто ввірує в біль, як в музику, той спасеться...
А я у тобі так пристрасно застрягаю
як ніж у горлі
як ніж між ребер
як ніж під серцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581190
дата надходження 14.05.2015
дата закладки 17.05.2015
Ловлю себе з півдумки, що ти мій.
І тепло так, і так щаслива тому...
Часам примхливим й серцю молодому -
Ти ніби сонце в да́лі голубій.
Ловлю себе з півмрії, що весна!
В твоїх очах - мій вичеканий спокій.
І я б за це віддала купу років,
Хай навіть після них лиш білизна́.
Хтозна, куди несе ця течія.
Минають миті, дні та навіть роки,
А ти - те ж сонце в далечі високій,
Той, кому серце кориться: "твоя"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580349
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 11.05.2015
і так відболять дощі, що снитимуть потім довго
від крапель нагих - дірки
від натовпу зниклого - голос
зневоднення до кісток під струмінь водопровідний
затисне
холодні люди не гріють себе навмисно
упертись в хиткі крісла - де простір не виростає
ніхто не повірить тілу, якого давно
немає
між сірих гібридів міст
тепер собі проростаєш
корінням
старих валіз
в підлогу
підвальних спалень
19.04.15, Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575521
дата надходження 19.04.2015
дата закладки 19.04.2015
молитись до світла
сплести поміж пальців святиню
не прийде, не вклониться
в ноги не ляже
спокута
повернені голови в бік
не почують молінь
їм байдуже на не озвучене
голосом
скута
розведеним пилом повітрям,
що спить на лиці,
якого торкають за звичкою
перед прощанням
усіх відпускати по черзі
допоки
один
безмовність молитви
слухатиме
з початку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569492
дата надходження 26.03.2015
дата закладки 26.03.2015
Прости, як зможеш. Зможеш, то прости.
А коли ні, то так цьому і бути.
У наші душі врізались світи
Чужих надій, що гірше за отруту
З'їдають все і більше, ніби рак.
Чеканням дні наповнені дощенту.
А знаєш, яке марево на смак,
Коли його торкаєшся моментом?
І, просинаючись, мовчиш. Мовчи.
Кружляють дні у вирії і роки.
Які по нас залишаться сліди?
Такі, якими були наші кроки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564652
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 06.03.2015
Я рос, когда всем было недосуг,
Когда вовсю резвились паровозы…
Когда ещё не клали в колбасу
Отходов производства целлюлозы...
Когда стучали лихо в домино
И тихо на соседа по подъезду…
Когда из кружки пиво и вино
Под лозунгом к очередному съезду…
Когда кругом одно двойное дно
И только настоящие морозы…
И валенки на танцы и в кино,
И лирика в тисках суровой прозы…
Когда до темноты гоняли мяч
И вышивали крестиком салфетки…
Когда невесте на руку - калач,
А в Новый год - стишок на табуретке…
Учил нас дидактический букварь
Искоренять мещанские привычки…
А бабушки слезились на алтарь,
На всякий случай запасая спички…
По кругу время вертят годы вскачь,
Поистрепался прейскурант претензий…
Никак не получается, хоть плачь,
Расшифровать символику гортензий…
февраль 15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559389
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 22.02.2015
Ты обо мне ничего не знаешь. Наверно, думаешь до сих пор, что у меня в голове - сквозная. Конечно. Сам же стрелял в упор. Не веришь в то, что и так бывает - не все пройдет - Соломон неправ, и, если вдруг, окажусь права я, ты не держи на меня добра.
Я понимаю, нельзя так близко, что ни слукавить, ни продохнуть. Ты не прощаешься - по-английски, а я, прощая, молюсь окну...
"Вот кабы мне, то я смог бы", "Я бы"... Вновь недокуренные слова... И чем-то горьким стекает в ямбы лишь безысходное "Наливай!". Смелеешь... Градус слегка повысив, ты между строк намекаешь мне: "Да ну, какие там игры в бисер? Ведь игры в бисер - не для свиней". Так долго целясь, стреляешь мимо, и, обесценив любовь в Игре, находишь в каждой, в любой -Гермину, ту, обреченную умереть. Так много возле их, милых, кротких - несносной, искренней - не чета, диагноз выставлен – идиотка... И проще - вычеркнуть, не читать. Забыть и впредь обходить десятой, других, вменяемых, звать, искать, но пресных, тихих ручей иссякнет - во мне утопит тебя тоска. Бездонный темный холодный омут - подписан чертом - вода дрожит, ты окунаешься - правдой сломлен... Насквозь? До истины? - Значит, жив.
______________________
Вдохновившим - Спасибо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350233
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 12.02.2015
Я снова молча вылечу в окно
И молча с твоего холодной
каплей
Стеку... Смолчу запретнейшей
из нот, -
Я - неуклюжий молчаливый Чаплин,
Что в не моем пустом немом
кино
Играет роль не главную
Печали
Твоей... И в титрах имя проскользнет,
Очерченное гранями молчаний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292353
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 12.02.2015
Як втримати тебе, мій білий друже, як?
Забути легко так про нашу справу спільну...
Де "із" межує з "без", де спокій рук закляк
У тузі крижаній на ліжку зпорожнілім...
Застигне календар, вб'є тиша голоси,
Змарніють від чекань вокзали і перони.
Торкнеться ала даль краєчком полоси
Обірваних світань щоки гребця Харона...
Уламки від небес ловитиме земля...
Я більше не боюсь - цього ми так хотіли?
Як втримати тебе, мій білий друже, як?
Забути легко так про нашу справу спільну...
_______________________
Уставшему ангелу
Kaк тpyднo yдepжaть тeбя, мoй бeлый дpyг...
Kaк пpocтo пoзaбыть o нaшeм oбщeм дeлe.
Зaвeтнaя мeжa... Пoкoй ocтывшиx pyк
Cмeшaeтcя c тocкoй пycтyющeй пocтeли.
Зaмpyт кaлeндapи, yтиxнyт гoлoca,
He бyдyт бoльшe ждaть
вoкзaлы и пepрoны.
Oбopвaннoй зapи померкнет пoлoca,
Притpoнувшись к щeке бeздyшнoгo Xapoнa.
Бездоннейшая падь охватит все вокруг.
Я больше не боюсь - мы этого хотели?
Kaк тpyднo yдepжaть тeбя, мoй бeлый дpyг...
Kaк пpocтo пoзaбыть o нaшeм oбщeм дeлe.
poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285602
Автор: Flexis.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301732
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 12.02.2015
Выискивая в каждом ноябре
На новый март прозрачные намеки,
Привычно простудившись и намокнув,
С поребрика соскальзываю в бред.
Туда, где можно вдоволь погрустить
И не искать дешевых оправданий
Своим стихам, сомнениям и тайнам,
Синице, задохнувшейся в горсти.
Там день чуть-чуть длиннее рукавов
Смирением пропитанной рубашки.
Под каждой шляпой прячутся барашки,
У всех есть Лис. И Роза. И Любовь.
А в ласковой беспечной тишине -
Уйти в себя до точки невозврата
И сожалеть о гибели заката
В озябшем зарешеченном окне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559168
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 12.02.2015
Мне нужно выйти. Проблеваться. Тошнит от твоего присутствия. Я не хочу знать то, что я знаю о тебе. Ты просто стоишь здесь, в моей прихожей. Наклонившись, расстегиваешь кожаные сапожки. Я подумал о том, что лучше бы ты оставалась в них. Теперь....ты очаровательна. Секунду назад мне был противен запах твоих волос, а теперь хочется взять тебя в этих самых сапожках.
Вчера читал твою переписку, знаешь. Ты забыла закрыть браузер. А что я? Любопытство, оно в генах.
Я вспомнил, как ты кривлялась в лифте ребенку моей соседки. Ему нравилось, мне тоже. Мы могли бы забрать эту девочку с собой, орендовать ее. Украсть. Сводить на мультик, накормить мороженым. Отдать в школу поближе к дому... Я примерял на себя роль отца, а на тебя – матери. В твоей переписке с подругой ты написала, что не любишь детей, но та девочка в лифте была особенной.
Ты описывала меня своей дуре-подруге, как чёрти что. Кажется, ты хвасталась мной и это раздражало. Там не было ни строчки лжи. Чем я был недоволен? Я любил наш негласный договор не говорить о чувствах пожалуй больше, чем совместные поездки в лифте. Но теперь я всё знал.
Потом, около двух часов, я читал твои диалоги с бывшим и ахуевал. Я представил, как этот мужик расстегивает твои сапоги в своей прихожей, трахает тебя на подоконнике своей кухни. В сообщениях, датированных прошлым годом, ты писала, что любишь его. Какая мне разница? Но теперь я это знал.
Оказывается, у тебя были проблемы со здоровьем. Но ты так хотела быть классной и потому скрывала это. Я понял, что теперь мне придется признаться в своем маленьком преступлении, чтобы узнать, что с тобой происходит на самом деле. Я потерял покой той ночью.
Ты запрятала свою куртку и мое пальто в шкаф.
Я покаялся. Ты плакала. Говорила, что тебя от меня тошнит, что я мерзавец. И о том, что теперь у тебя нет шансов быть кем-то другим со мной, новой кем-то. Говорила еще что-то. Я был глубоко разочарован в себе. И ты оказалась обыкновенным живым человеком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554432
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 29.01.2015
Памяти Рэя, моего друга.
Поговорим, но, как обычно, молча,
Ведь на безмолвие способен только друг.
Холодной полнолунной ночью волчьей,
Дня беспокойного отрезав полукруг,
Мы, наконец, на темной половине,
Где, кроме нас, тиши и те’ней – никого,
Я – брат тебе, и этой ночью синей
Безмолвным воем докажу свое родство.
Прижмись ко мне своим косматым боком,
Ты, верно, думаешь о том же, что и я,
Уже далёком и еще далёком –
Где размыкаются края небытия...
Так важно то, что мы с тобою рядом,
И нашим взглядом остановлена луна,
И светом, у безвременья отнятым,
Одна дорога нам с тобой освещена
Ты хочешь мне сказать, уже немного
Тебе, мой друг, осталось в доме жить моем?..
Запомни эту лунную дорогу, -
Настанет время, – мы пойдем по ней вдвоем.
Март 2011 – 14-го ноября 2014
............................................................................................
... Я нашел его в предпоследний день 2002-го, не очень молодого, истощенного, больного, слепого на один глаз, потерянного... Привез домой и назвал Рэем – лучиком. Нет, неправильно будет сказать, что я спас его, - мы спасли тогда друг друга. Я помог ему, а он подарил мне двенадцать лет своей любви и дружбы.
Рэй стал третьим моим псом. Он не был таким могучим и дисциплинированным служакой, как мой «первенец» Вел-Мартин фон Лоссаталь, не обладал красотой и интеллектом Эрика, бывшего циркового артиста, пса удивительной судьбы... Рэй оказался простодушен, энергичен, упрям, не всегда послушен, но редко встречал я зверя, который был бы так же бесстрашен и одновременно добр и благороден (именно благороден, знатоки собак поймут, о чем я).
Он оказался долгожителем, мой Рэй. Сколько ему «стукнуло» в этом году, шестнадцать? Или семнадцать? Кто знает... Осталось тайной и его первое имя. Он ослеп на свой единственный глаз, почти оглох. С мая месяца перестал ходить – ноги уже не держали... Полгода с пеленками, ежедневным мытьем и прочими атрибутами жизни паралитика... «Разве это жизнь? – говорили мне друзья, - Усыпи его, не мучай зверя». Но я-то видел, что Рэй хочет жить. У него была поистине несгибаемая воля. И он не сдавался до самого конца.
Этот стих я написал три с половиной года назад. Рэй тогда серьезно заболел, и мне подумалось, что, учитывая возраст... Но я недооценил его. Рэй не из тех, кто сдается. Он был мужчиной в высшем и универсальном смысле этого понятия.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537030
дата надходження 15.11.2014
дата закладки 15.11.2014
Перетворились спогади у листя
І раз-у-раз падуть перед очей.
То були ми, чи "ми" мені здалися
У мареві заблуканих ночей?
Нехай не так, як ми собі хотіли,
І хай не так,як подумки клялись,
Та снігом все позабуваєм білим.
Як літом теплим ніби відбулись.
А потім впали листячком на воду,
Потоком днів у безвість понеслись.
І ти колись згадаєш мою вроду,
І тихо жалкуватимеш колись.
І стане тихо. Тихо, ніби рідно.
Усе на світі має відцвісти.
Я не жалкую ні про що. Ти квітни.
А я твої читатиму листи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529338
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 12.10.2014
світла мірило, я у тобі потопаю
наче навпомацки вгледжую демонів міста
їхні розкутані очі,
тисняви й відстані
тіло моє виїдають
ти мені - ліпше
бавиш до відчаю, аби до чогось спроможна
стінами гріта раніше - голошу півснами
демони нами
місто розкутують наніч,
ніби побачили в темряві
зайві обличчя
світла мірило, я у тобі загубилась
і загострила ключиці, стесала страхами
де не обернуся - стіни,
і лиця обабіч
світла мірило,
я тебе більше не бачу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524980
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 22.09.2014
мовчи в мені
голос, як зброя, вбиває одразу
всі мої смерті випльовують фрази
останні
збиті вагони докупи
везуть їх на страту
ставити крапку
потім усе щоб спочатку
літні човни розколисують -
спати, бо тихо
стримано дихаю,
руки водою сповиті
берегом марю:
там тільки сотні облич -
слухають,
як усередині мене
мовчиш
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518270
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 19.08.2014
краєм вуха уловлюю інші , чужі голоси
і по інших кімнатах себе забиваю в кути
перейти
нам на "ти",
як річки переходять убрід
залишаючи берегу первісний слід наготи
зараз ніч почорніє плащами
сутулих тіней
поза спиною дихання плавне і рівне, як день
і кути до людей
притуляють свої порожнечі -
сивочолі ми - речі, з котрих не струсили
страхів
до вподоби не всім, як сповзають портрети зі стін
осипається все, що під нами, від перестороги
аж скриплять інші стелі й підлоги,
ми тонемо в тім -
приросли до низів,
у кімнатах чужих голосів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517356
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 15.08.2014
Зім'Яті крила.
Ми потроху старіємо.
Крила доволі зім'яті
Ти в труну з целофану без
посмішки ніжно складеш,
Розуміючи з тугою: сонце
втомилось палати,
І не сила йому міражами
втішати людей
На балконі, де небо линяє в
асфальтовий колір
Та в чужі парасольки
плюється дощем з висоти -
Ти, здавалось, вже друг
для цієї планети. До болю
Щодо тебе і всіх її наміри й
плани прості.
Мимоволі свідомість рясніє
життєвими фото,
І не вистачить сил на німу
чоловічу сльозу,
Календар наближає хвилини
прощань незворотніх
Й залишає, можливо
останню, ранкову росу.
______________________
Помятые крылья
Автор: Flexis
Понемногу стареем.
Изрядно помятые крылья
В целлофановый гроб,
безулыбочно, нежно сложив,
Ты с тоской понимаешь,
что солнце немного остыло.
И не в силах уже
безустанно дарить миражи.
На балконе. Уставшее небо
асфальтного цвета,
По привычке, плюётся дождями
в чужие зонты.
Ты, казалось, давно
подружился с родною планетой,
Но ко всем, и к тебе, ее
планы до боли просты.
Фотографии жизни
невольно мелькают в сознаньи.
Недостаточно сил
на немую мужскую слезу.
Календарь приближает
минуты тяжелых прощаний,
Оставляя, возможно
последнюю, утром росу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302194
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 09.08.2014
Дай мені віри - все це по праву:
в ніч переправи - штурми надмірні.
слина засохла на піднебінні -
з відчаю треба йти.
Міст відгалуження - хтось тай зупинить.
місткість душі - наче вимір свободи
стіни навчили уводити дози
літер друкованих
прози
Вітер не дме, заколисує тишу
дай мені віри, хтось мені пише
схрещує ноги під табуретом,
знаючи, скільки рядків
змусять вперед переносити тіло
в простори шиті по чорному білим
в чорному закутку на самоті
літери тихо шепочуть
в мені
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510667
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 05.08.2014
Ну, здравствуй, мой далекий друг!
В плену границ и телефонов
Прочнее связь, но хуже звук,
А одиночество – условней.
Века разлук, секунды встреч
И невозможность перемены.
Не обрести и не сберечь –
Все бренно, милый мой, все бренно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489197
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 05.04.2014
Вчера – сиянье, а сегодня – тени,
Что прежде было важным, нынче мелко…
С похмелья, с отравления виденье:
Восход двух солнц - глазунья на тарелке.
И это безусловно что-то значит -
Я слышал, журавли опять летели…
Тогда он был зачат, сегодня на’чат –
Ненужный день повторного апреля.
И не глупец, а все-таки не гений,
Кто ищет, в наказание обрящет
Движенье в алгоритме удвоений -
Тропинкой, неприметно нисходящей.
Те дни мне книгу сказок подарили,
Под чьей обложкой – чистые страницы.
На них писал я: «Жили-были...» или
«Чего не миновать, тому и сбыться…»
Тогда сухой ладонью солнце грело
Лицо и душу. Пусть хоть так, немного…
Сегодня мокрым мелом неумело
Апрель белил знакомую дорогу.
Кольнуло сердце - сообщить мне хочет
Скорей, о нежелании, чем лени,..
Белеют дни, им вслед болеют ночи
В ознобе от глобальных потеплений.
И, как тогда, в союзе с суетою,
Но все-таки немного по-другому
Из слов и снов я что-нибудь простое
Пристрою к нарисованному дому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490452
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 05.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2014
...Вновь песней завершен звериный вой,
Опять паденье прервано полётом,
В неравный бой опять с самим собой -
Есть в этом неестественное что-то.
Все для того лишь, чтобы утонуть
В глазах давно знакомой незнакомки –
Когда-нибудь, наградою за путь
По кромке льда, подтаявшей и ломкой.
Доколе же придется выбирать
Меж «не было» и тем, чего не будет,
Не умирать ложиться на кровать,
А растворяться - что во сне, что в блуде?..
Но раз уж направление в зенит,
То после только падать и возможно...
И мысль звенит: ну как бы изменить
Привычный вектор противоположным?
Когда б и вправду – каждому свое,
Мне – твердь земная, небо – это птицам,
Пить бытиё как теплый кофеёк,
Стареть и никуда не торопиться,
И просто жить, не закрывая зонт,
Переступая радуги на лужах...
За горизонт шагать ли есть резон,
Коль не безумен, а слегка простужен?..
Резона нет, и в том моя беда -
Опять собою осуждён и выслан
Я на года и снова в никуда
За то, что не в ладах со здравым смыслом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488970
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 29.03.2014
Опять зима – пустое время года,
И ночи равнодушные опять,
И как же просыпаться неохота,
Когда спросонок некого обнять…
А тут еще приснился вечер летний,
Сюжет, когда-то виденный мельком –
Как бабушка, беременная сплетней,
На красный свет бежит за молоком…
И как закат малиновым вареньем
Мазнул верхушки тополей в строю,
А я задет сиреневою тенью,
И ею околдован, и стою,
Нашариваю рифмы по карманам
Как самый распоследний графоман,
И где-то меж «туманом» и «обманом»
Я нахожу «тобою ныне пьян»,
Но кем же пьян, узнать не успеваю -
И тень ушла, и бабушка жива,
И немочными звездами по краю
Июльская дырява синева…
Вот так по жизни - вместе со стаканом,
Расчетливо наполненным на треть,
Обидно трезвый, это и не странно -
Не снится та, с которой мне хмелеть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487460
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014
Пойми, не я предполагал пути,
Прости, что замолчал на полуслове
Ввиду необходимости уйти -
Ведь так и не услышал «Погоди...»,
И был хотя бы в этом не виновен.
Теперь своим ногам я отдых дам,
Им, наконец, позволю с шага сбиться,
Утерян счет прожитым городам –
И там за мною память по пятам,
А в стылых окнах - сплошь чужие лица...
Пора уже проситься на постой
Туда, где всё покойно и безгласно -
В последний город, угол снять у той,
С кем мерзнуть ночь и день черпать пустой,
Поститься, отвыкая от соблазнов.
По вечерам смотреть в твое окно,
Которое окажется напротив,
Соединять «недавно» и «давно»,
Хоть, в сущности и это все равно -
Пусть не блажен, но чуточку юродив...
Ну, а когда совсем погасишь свет,
Нанизывать мне буковки на строки,
Которых в строгом смысле тоже нет
Как нет и тех, тобой согретых лет...
А что же есть? Тропинки да дороги,
Им где-то в точку суждено сойтись
Когда-нибудь, но, очевидно, скоро,
Как параллелям, что длиною в жизнь.
На малое мгновенье задержись,
Знакомый силуэт за шелком шторы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486988
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Зияющие пропасти. ПропАсть...
В тумане зыбком тихо раствориться...
Не вовремя, ни к месту и не в масть?
Не дергайся. Все сон, все только снится.
Синица заполошная в руках,
Мечталось же о чем-то журавлином,
Но сплин - увы - не выбить птичьим клином.
Пускай летят... Остаться в дураках
Уже не так, как раньше, непочетно.
Не боязно уже... Тут - верь - не верь -
По четным бьют, склоняют по нечетным
С учетом лет и качества потерь...
Оно все так, да что-то вот не то...
И тяга к абсолютному покою
Сменяется опять игрой в лото.
Бочонок достаешь своей рукою
Из черного, как водится, мешка.
И что там дальше? Суп с котом? Удача?
Все снится? Откусив от пирожка,
Над всем что было, что осталось в сдаче -
Почти не удивляешься – растешь...
И мелкой суетой – былые страсти.
Не сольдо - а всего лишь медный грош?
Стих о любви? И о любви – отчасти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484544
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 19.03.2014
Допит, докурен вечер.
Что ж, прости,
(Как там, у Пруста),
«девушка под сенью»...
Не так?..
Ну, все равно тебе – цвести,
А мне опять на завтра –
воскресенье.
Три дня пустых...
Я, впрочем, как всегда
И прост,
и ботанически доверчив...
И в расписание
«суббота и среда»
Твоей рукой врисован,
вписан,
вчерчен.
Сам виноват?
Да знаю... Что с того?
Мои ключи,
твои замки и двери...
На полочке – Бальзак,
Золя,
Прево,
Шесть слоников –
седьмой давно потерян.
Вернуться на исходные?
Нельзя...
Мосты не жгу,
развалятся и сами,
Король под шахом белого ферзя,
Как в первое свиданье под часами...
Латание кармических прорех -
Моя судьба в твою иголку вдета,
И это так устраивает всех -
Тебя и лето,
небо и планету...
«А не пора?.. - начнешь издалека, –
Сегодня ты такой...особо странный...»
Моя в ответ молчащая строка
Уляжется на донышко стакана...
«Давно уже пора», -
я промолчу,
А вслух скажу тебе,
еще раздетой,
Щекой прижавшись к твоему плечу:
«Ну... если хочешь, я заеду в среду».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486618
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
кожна історія наша горіла
з деревами разом
ліс поволі сохнув , вмощуючи в собі сонце
ліс вичерпували звірі,
розносячи деревину і тріски
ми навпроти сиділи
і мовчки читали вірші
і там було щось про спеку
сховатися в затінку варто би
ходили ми , взявшись за руку,
бачили попіл між ватрами
горіли ми разом з деревами
спліталася з димом поезія
і був ти мені ледь помітним -
спалахом
вогнищем
вітром
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485992
дата надходження 16.03.2014
дата закладки 16.03.2014
Вселенная строга и непреклонна –
Спина пряма, зато судьба хрома,
В одном ряду с законами Ньютона
Закон неубывания дерьма.
На белом скакуне ты въедешь в среду,
Из четверга – с позором и ползком...
На каждую грошовую победу
Отмерят бед, но золотым песком.
Найдет своё тот идиот, что ищет,
И – все сполна, и кубок свой – до дна,
Коси коса, пока роса, дружище,
Comsi comsa, но высохнет она...
С загаром тело - даром и без риска?..
Любовь с надеждой где-то там... в глуби,
Резиновую купишь одалиску,
Надуешь перегаром и – люби...
Не станет друга, с кем полвека вместе?..
Что здесь слова... Помогут? Ну, едва...
И тем утешься после двух по двести,
Что не тобой утешится вдова...
Не ждать билета в лето, то, что где-то,
Молчать, терпеть – сегодня, завтра, впредь...
Но точно знаю, - тьма , что без просвета -
Когда светло, да не на что смотреть.
...И снова бой заката с горизонтом -
Сплошной огонь по фронту Зло-Добро...
Курю, смотрю на воды Геллеспонта,
Есть даже лодка... С кем сейчас Геро?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485636
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 14.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2014
Порвались связи многих поколений,
Осталась лишь мышиная возня…
На нересте бесстыжих откровений
Нет, слава богу, места для меня…
Решать не научился уравнений
И сохранилась неизвестных тьма…
Всё больше обоснованных сомнений
Мерещится, особенно впотьмах…
Хватило б сил не падать на колени
И вспоминать усопших, не скорбя…
Всё чаще вижу в тлеющем полене
Обугленного временем себя…
февраль 14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476356
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 06.02.2014
Хотелось по другому,
но увы...
И, вместо праздничного банта,
крепкий узел.
Я сам теперь заштопываю швы
Своих наивных и смешных
иллюзий.
И каждый день,
себе же вопреки,
Когда так жалобно скрипят
в колесах палки,
Я не жалею сердца и
руки
(Мне ничего, наверное, не жалко).
Но жизнь не обращается на "вы",
Широкие дороги до
тропинок сузив.
И я...и я заштопываю швы
Своих наивных и смешных
иллюзий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451641
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 05.02.2014
Вечір дихає в спину. Вечір мене проковтує.
Зараз такі часи - меншають люди й докори.
Кожному наодинці бачаться теплі спогади.
У соцмережах людно...
Добре було б приходити
в теплу оселю сонною, в спину дихати рідному.
Книги читати тоннами.
Вичерпати потроху молодість ледь настояну.
Рідше батькам дзвінки.
Втрати при кожній зустрічі.
Ніби завжди засмучені,
просто...
- Ти як?
- А ти?
Що нам тепер дозволено? -
Спільність одного домена
й стерті (come back!) рядки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472811
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 18.01.2014
из твоих глаз сиреневых как медь
взрываютя на самом старте
космические корабли
я ставлю крестики на карте
обозначая край земли
/из твоих глаз сиреневых как медь/
из твоих рук протянутых вперед
и скользких рельс / сошли
пустые электрички
мы очень долго с тобой шли
на эхо чиркающей спички
/из твоих рук протянутых вперед/
из твоих стран с безвизовым режимом
бегут стирая ноги до крови
переселенцы/эмигранты
там снова тайно правят короли
кричат слепые протестанты
/из твоих стран с безвизовым режимом/
в твоих слезах невидимых на вкус
ни утонуть ни захлебнуться
кричать или как пластик гнуться
и как песочные часы
пере. пере. пере.вернуться
/ в слезах невидимых на вкус/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462366
дата надходження 25.11.2013
дата закладки 26.11.2013
у місті , тепер оголеному, наскрізно пропахло слабкістю,
і поки ховаєш носа, встигаєш вхопити зайвого...
і носиш в собі холодну загострену зброю пафосом,
бо ніби самотність в моді, якраз тобі до лиця
утопія бути справжньою, шукати чогось подібного
в місцях, де дороги зібрані у вузол тугий занадто...
розбірливі постулати розмокли від довгих видихів
бо все у житті не так, як ще у дитинстві вигадав
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457638
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 03.11.2013
Зітреш мої відбитки на листівці -
строкатий почерк все вже розповів.
Така розлука вицвіте за тиждень,
якби ж за тиждень. Кажуть, у тобі
змінились очі, рухи тіла, й голос
нашіптує... Ми порізно удвох.
Ці кляті дні коротшають і рідшають,
ці кляті межі стискують і тріскають.
За що тепер триматися обом?
За зграєю перелітних , затримавшись,
секундою у ритмі часогри... Верни мені
спадаючі оперення. Я їх чорнилом
воскрешу. Верни.
І хай на смужках поділу доріг - ще досі мій -
стоїш тепер незримо.
Люблю тебе за те, що відпустив,
коли терпець вривався бути сильним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456696
дата надходження 26.10.2013
дата закладки 27.10.2013
Причетні люди до цього міста,
наївшись спокуси із нетрів googl-а
втирають насухо руки й начисто,
затягують шиї в гольфи й спозаранку
валізи спаковані тягнуть між рейок,
лишаючи спальні вагони й коханок,
коханців безсилими й недоречними.
І, зрештою, всі ми втікаємо... зрештою
всі ми причетні до запахів вулиць,
ті ж перехрестя долаючи навхрест.
Разом вмикаючи світло і разом
сплачуючи комунальні рахунки,
думаємо про майбутні стосунки
там, у столичних панельних квартирах
з тиснявою міжреберною. З тими,
що не займають просторів надовго.
Просто до вечора. Просто надвоє
перекроївши на ранок кімнату.
Запахи мають властивість зникати,
в силу заміщення концентрату
значно сильнішого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453772
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 12.10.2013
Всё без конца. И сад не обойдешь.
Волхвы-деревья. Травы-сухостои.
Стоишь со старой кружкою и пьешь
Питьё потусторонности густое.
Так мало солнца. Небо, как слюда,
Желтеет мутно. Кто-то оставляет
Тебя. И шорох: слышно поступь, да,
Сквозь заросли сухого молочая.
Пускай. Вот монастырь. А там, в саду
Благая тризна. Сладких яблок спелость.
И, увязая пальцами в меду,
Ждем только ночь, а будто ждем орду.
И молимся. И поступь на беду
Тревожит молочайную замшелость.
'2013
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Мар’яна Савка
Нема кінця. Цей сад не має меж.
Старі дерева. Трави-сухостої.
Стоїш із кухлем глиняним і п’єш
Питво позачасовості густої.
Так мало сонця. Небо, як слюда,
Мутне і жовте. Хтось тебе лишає.
І чути шурхіт: то його хода
Крізь зарості сухого молочаю.
Нехай. У монастирському саду
Солодка тризна. Яблука доспілі.
І, затопивши пальці у меду,
Чекаємо на ніч, як на орду.
І молимось. І чуємо ходу
Крізь молочаю зарості замшілі.
'1998
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442975
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 19.08.2013
Він зрозумів, що розпочався день. Всі рухалися. Тільки речі в квартирі залишалися незворушними. Хтозна, скільки їм доводилося звикати до теперішнього місця перебування. Книги – на підвіконні, светр – на спинці крісла, настільна лампа – на підлозі. Боязко навіть подумати про те, що одного ранку щось зміниться. Тобто лампа стоятиме на столі, а светр – на вішаку в шафі, а він – сутулий і незграбний, поміж віконними рамами на балконі. І світ там – по той бік, крутитиметься, бігатиме, стрибатиме, верещатиме. А він ж мовчки спостерігатиме за іншими: за тими, що зверху залишають галасливі звуки на його стелі, і ті, хто зі сторін безперервно дають знати, коли покидають квартиру, а коли повертаються.
Сьогодні на нього очікувало декілька типових зустрічей. Вони були настільки одноманітними, що , зрештою, він навчився їх не помічати зовсім. Інколи, вдивляючись на цятки за вікном, не міг розібрати у своїй голові, чи приходив хтось сьогодні, а чи це було вчора, чи ще напередодні. Типовість доводила його свідомість до втрати важливих речей, які мали б ще довго перебувати в ньому, розмовляти з ним.
Почувся дзвінок у двері. Його худі ноги понесли тіло в просторий коридор, потім звернули направо. Не запитуючи хто там, він впустив людину всередину.
- Будь ласка, проходьте. Вам какао, як завжди?
- Так, дякую.
Жінка довго знімала черевики з ніг, потім дещо розгублено шукала вільний вішак на стіні, щоб повісити піджак, а тоді інертно посунула до вузької кімнати. Всілася на м’якому кріслі, що мало ямку на правому підлокітнику й чекала на нього, посіпуючи правою ногою.
Через декілька хвилин він повернувся. Невеличка біла кружка в його руках трішки трусилася. Однак це не здивувало жінку. Вона швидко підвелася й практично вихопила в нього посудину, аби не пролити на підлогу.
- Я візьму. Дякую.
Він сів позаду неї на такому ж м’якому кріслі й декілька секунд мовчав, поки жінка робила короткий ковток какао.
- Як Вам сьогоднішній ранок? – протяжно запитав він у жінки.
- Ранок? Та нічого звичного. Коли я йшла до вас, то вигадала з десяток нових віршів. Вони пробігали в мені імпульсивно й швидко, тому я не встигла їх записати для Вас. Ви б хотіли їх почути?
- А ви впевнені, що то були саме вірші?
- Так, цілком. Там ішлося про хлопчика, який забивався щоранку в куток, бо боявся покидати межі кімнати, а мати гукала його на кухню.
- У вірші про це справді йшлося?
- Так, я впевнена, - і жінка почала пригадувати. – Хлопчик на ліжку лежав непорушно/ ногу на ногу , як звик, перекинув/ тільки гукнула… Ой, забула далі.
- Ви ж сказали, що хлопчик сидів у кутку.
- Ну так, він сидів у кутку, а потім ліг на ліжко. Хіба не так?
- Про ліжко ви мені нічого не говорили.
- Однак я про нього подумала.
- І що далі трапилося з хлопчиною? Він вийшов на кухню?
- Не знаю. Здається, так. Там все сталося настільки швидко, що я й не помітила розв’язки.
- Вам сподобався цей вірш?
- О, цілком. Коли я його слухала, то одразу пригадала свого маленького сина. Він якраз завжди так само ховався від мене в кімнаті і мені ніяк не вдавалося витягти його звідти. Цікавий збіг, правда ж?
- А Ви впевнені, що це збіг?
- Ну безперечно. Якщо я знаю, що мій син зараз вдома, то цілком логічно, що він не міг в той же час бути в моїй голові, хіба не так?
- Звичайно, так. А Ви помітили, як виглядав той хлопчина у вірші?
- Йому було років 5. Так-так, саме п’ять. Білявий такий. А поряд з ним на тумбі стояла кружка з недопитим какао.
Він глянув на тумбу , яка стояла зліва від її крісла - какао ще виднілося в посудині. Сидячи позаду, він продовжував спостерігати за нею не зводячи погляду.
- Ви впевнені, що це було саме какао?
- Так-так. А що ж іще це могло бути, як не какао?
- Ваш син любить какао?
- О, безсумнівно. Я щоранку заварюю йому його, аби потішити . Він у мене такий боязливий. Не виходить майже з кімнати. Тільки лежить, перекинувши ногу на ногу. Інколи сідає в кутку кімнати й чекає, поки я його гукатиму.
- А чому він не приходить пити какао на кухню?
- Таке запитуєте. Навіщо йому кухня, якщо є кімната.
- То сьогодні зранку ви чули в своїй голові вірш.
- Так. Чула. Я ж Вам уже казала. В ньому йшлося про жінку, яка гукала свого сина з кімнати на кухню, щоб той випив какао. Якось так там було… Жінка стояла, опершись на стіл/ лікті мозолили крихти незібрані… А потім…
- Син прийшов випити какао?
- Здається, ні
- Чому?
- Він був замкнений.
- Хто його замкнув?
- Жінка, звичайно, а хто ж іще?
- Тобто Ви хочете сказати, що жінка замкнула його в кімнаті, але все одно чекала, поки він вийде, щоб випити какао?
- Ну так…
- Вам не здається це абсурдним?
- Абсолютно ні.
- Хлопець випив какао?
- Ні, трішки залишив на дні
Голова жінки була незворушною. Рухалися хіба що плечі, проте це були настільки раптові рухи, що нагадували швидше посіпування.
- Ви допили своє какао?
- О ні. Я залишила трішки на дні. Дякую , що пригостили. Мені вже, мабуть, пора йти.
- Ви впевнені, що Вам вже пора?
- Так, цілком. Я замкнула сина в кімнаті, а йому скоро час пити какао.
- Розумію. Тоді гаразд. Завтра прийдете?
- Зранку?
- Коли закінчиться ніч.
- А, не знаю навіть. А коли саме закінчується ніч?
- Тоді, коли настає ранок.
- Зранку…Звичайно, зранку я прийду.
Квапливо жінка піднялася зі стільця. Ямка на правому підлокітнику стала ще глибшою. Опустивши трішки блузу і пригладивши волосся, яке й без того було зачесане бездоганно, вона вийшла в просторий коридор. Довго замотувала шнурівки на черевиках. Довго шукала піджак на вішаку, який був вільний до того, як вона прийшла. А тепер на ньому висіла якась річ. Довго намагалася відчинити двері.
- А Ви не хочете почути вірш про те, як хлопчик боявся вийти зі своєї кімнати? – запитала вона, не обертаючись, уже піднявши праву ногу задля того, щоб покинути квартиру.
- Іншим разом. Вам уже пора.
Він поспішно зачинив за нею двері й повільно посунув до тієї кімнати, де щойно слухав її. Дивно, що вона досі не забуває до нього приходити. Не плутає квартиру й пам’ятає його зовнішність.
Ранок поступово переходив у день. Він прибрав з тумби кружку з какао. Відніс її на кухню. Потім знову повернувся до кімнати й мовчки сидів там невизначений час. І мовчки сидів там і думав про жінку, хлопчика й какао. Про хлопчика, жінку й какао. Про какао, хлопчика й жінку. Про какао, жінку і хлопчика.
Даючи волю своїм здогадкам, йому ставало легше. Легше перебувати в квартирі, в якій рухалася лише кружка з недопитим какао. Він уявляв, як на розпеченому сонці бігають діти, весело перекидують м’яча, грають в піжмурки, потягують одне одного за сорочечки, які повилазили зі штанців і тепер вільно спадають поверх них. І лише один хлопчина, років п’яти, сидить зараз у зачиненій кімнаті, перекинувши одну ногу на іншу й терпить присутність поряд кружки з недопитим какао. Йому стало настільки шкода того маляти, що він раптово підвівся на ноги й став оглядати кімнату, чи не знаходиться той раптом десь поряд, саме тут. Може, він лежить зараз на його ліжку, перекинувши ногу на ногу? Кинувся до ліжка, але там нікого не було, навіть вм’ятини від чиєїсь присутності. Тоді він шукав хлопця повсюди. Метушиться кімнатою від однієї крайньої стіни до іншої, впольовував кожен звук зверху, знизу, збоку… І коли нарешті зрозумів, що з кухні доноситься запах какао, то миттю заспокоївся. «Хлопець таки вийшов на кухню, аби попити какао. Це ж логічно. Якщо його немає звично ні на ліжку, ані в кутку, то, певно, він зараз на кухні. А де ж йому ще бути?».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443139
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 14.08.2013
Тут мене забагато. І кожна долоня
плече обпікає до шрамів.
Наче светр, кошлатиться шкіра - напружені вени.
Я виходжу остання, де майже ніхто не сідає,
і тролейбус дроти упереміш розчісує тріском.
Тільки б знати, як високо ноги над рівнем безодні,
щоби йти й не боятися дно власним тілом відчути.
Обираючи відстань від когось до власної суті
без упину втікаю, бо дихання висне на шиї.
Габарити тривог і незграбностей ледь похитнуть -
за останнім стороннім розмірено схоплю ходи.
І знайдеш мене завтра в тісному вагоні купе,
і плече у долоню умістиш, і будеш пекти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442212
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 08.08.2013
Пастки між ребрами - і ти, мов на заваді,
схопити свіжість цього літа не в снагу,
бо сипле голос твій всередину незграбність,
і по розбіжності вечірніх ліхтарів
я тільки й бачу, як розхитує мій вечір
твій вичерпаний спогадами спів.
Самотність вкотре пересипана на днище -
діряве дивиться розбещеним дитям...
і я віддам той голос, що в мені прижився,
бо, знаєш, діти хочуть більше, ніж годиться...
Й коли свідомість перешіптує зі снами,
і ми за руки вже не ходимо містами,
і ми не знаємо,як пахне літо двом,
мені ще тисне поміж ребрами любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437982
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 18.07.2013
ты был моим солнцем. и я расправляла красивые крылышки, чтобы согреться под твоими лучами. чтобы порхать над пряностью летнего поля и не замечать грубых сапог, шагающих вдоль дороги. ослеплена светом. была ослеплена твоим светом. пряность поля. порхать, порхать. почему не ощущаю вкус любимого нектара? это же лютики! такие желтые и соблазнительно- искренние!
а ты был моим солнцем.
когда распахивали окна и я заполняла теплый подоконник довольным мурчанием. молчанием. твоим наслаждалась молчанием. ветром веток качанием. молоко на блюдцах из-под ночного отчаяния. когда распахивали окна. ты был моим солнцем.
ты был моим солнцем.. был ли? ну же, потрудись ответить. когда небо падало прямо из-под ног и крошились звезды в салат вместе с петрушкой и прочей дрянью! был ли ты моим солнцем? когда датчики не могли указать верное направление и я скиталась по вселенной. нащупь твоему дыханию. понимание, ожидание. чьи-то руки жгли костры, а я не могла согреться. сгребала алые огарки в озябшие ладони. целовала не тех. прятала конфеты не в те карманы, чертовы карамельки! я просто хочу знать, был ли ты моим солнцем.
на поверхности плавали русалки. между лотосами. шевелили волосами. ужас хватал мои коленки. и выпускал муравьев из короба. почему же нет тепла от костров? почему не бьется ничего внутри?
может быть солнце погасло? если бы только знать! жить в отголосках погасших лучей, пока последний не коснется моей щеки. был ли ты солцем этого последнего луча? я готова встречать его. даже подкотила джинсы до косточек. и почистила зубы. ярко-красные губы. сушеные лютики вязнут в варенье. пересчитай свечи в именинном торте. перелистай Хемингуэя.
говорю себе "не будь дурой" . несу чушь в мусорную корзину. пытаюсь быть самодостаточной. и все же, интересно, был ли ты моим Солнцем?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436234
дата надходження 09.07.2013
дата закладки 09.07.2013
Когда-нибудь мы сблизимся впритык,
моя тоска.
И я, прикинувшись изгоем,
Подставлю свой
прокуренный кадык
Под лезвие
дамоклова меча,
Мечтая о покое.
Но если, вдруг, не оборвется нить
И нас останется
как прежде (ровно!) двое,
Я лишь скажу,
что можно так прожить,
с моей тоской на пару,
невпопад,
мечтая о покое.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430109
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 13.06.2013
Всё трудней и труднее, общаясь,
читать по губам,
Быть по разные стороны ночи, мечты или слова…
У кого-то красивая жизнь,
у кого-то судьба.
У меня ни того, ни другого.
Неименьем своим раздражаю владельцев красот:
В тридцать семь не убит,
не причислен,
не сослан
И не верю бездвижности стрелок стоящих часов
И на лицах во время поста
выражениям постным.
Золотой мошкаре по душе темнота вечеров.
Не спеша презираю пластмассу с дешёвою водкой.
Город, как театрал,
ждёт закатных аншлагов в бистро,
Сам из северных ветров и
вымысла будучи соткан.
От большого глотка в теле станет на миг горячо.
Покупаю цветы,
но они осыпаются тут же.
Как мучительно свыкнуться с мыслью,
что ты обречён
При попытках дешевле прожить,
обречён и осу'жден.
Улыбаюсь в ответ,
безответно и
просто назло
Не кому-то конкретно,
а некой абстрактной идее:
Я живу, как умею, не делая жизнь ремеслом,
Не питая иллюзий и
всё же на что-то надеясь
Даже в худшие дни:
есть места, где бывает легко,
Где есть шанс отрешиться от боли
сосущей и меткой,
Где нельзя заболеть, приобщась к целованью икон,
Но лукавствует дьяк,
протирающий лики салфеткой,
Памятуя:
не верю ни старым, ни новым ворам
И не верят они мне,
что дело не кончится кражей
В двуязычной стране,
где не верят вошедшему в храм,
Как дешёвым вещам с распродажи.
2006-12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249249
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 18.05.2013
* * *
Мне мало надо!
В. Хлебников
День случился тихим и нежарким.
Небо - в белотканных облаках.
На степной ковер июльский, яркий
опускался вечер, и
легка
показалась жизни перспектива:
август будет щедр на звездопад,
от упавших звезд займутся ивы
и, как мы с тобою,
отгорят.
А потом бездымные пожары
выполощет стужа добела,
и снегов взошедшую опару
март с дождем замесит
пополам...
И когда впадут в истоки устья,
и мгновенья сложатся в века,
в нас уже не будет прежней грусти -
только небо,
только облака.
2003
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249241
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 18.05.2013
Цей острів за формою більше нагадує час,
це замкнуте коло, що креше мої силуети.
І кроки не кроки , а тільки частковий зигзаг.
Так важко ходити.
І рвати обличчя, щоб зникнути раз й на завжди,
Вагони з багажними зливами тонуть у морі.
У шию встромились обридлі митці суєти -
мізерні і голі.
Я деревом вмощуюсь в землю.Хоча б прорости
до миті припливу, аж поки не вирве з корінням.
А поки навколо пригнічує тишею штиль
мого покоління.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376886
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 17.05.2013
Мерзлота вечорів роз’їдає флюїди травневі
ледь дотично до тліну фосфорно-сірих озер.
Хтось черпає там воду. Сохне вода на колінах,
переливом хлюпоче і сухожиллям плечей.
Скільки вистачить тиші, аби відчути самотність,
залишивши асфальтні стуком трамбовані дні -
ходить кроком важким місто моє. Суголосся
дитячих грайливостей і прохрипілих рутин.
І краплинами тіло голос за голосом всмоктує,
розливаючи відчаєм, страхом моїм наготи.
І зануривши тіло, знову відчутно тривожиш
за недопалки речень, нутрощі що обпекли.
Видихають озера згустки чужих декламацій,
зубожівши до берега на половину вернеш.
До кісток пробирає чути свій голос останнім,
мовчки поки ідеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424652
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 13.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2013
Я тебе ще не знаю, і поки це навіть приємно -
хизуватися знайденим вигином твоєї шкіри,
і вивчаючи речі, які визирають відбитками
пальців твоїх - це моя невід'ємна відрада.
Ти живеш в мені ідолом смерті.
Моя канонада.
Як покірно ти смертний, смиренність твоя в божевіллі,
тільки теплі зап'ястя пульсують в мені передтечами,
І забудь, що ти вчений й писемність твоя друком з'їджена,
я не знаю, який ти, проте вже давно примагнічена -
Бо така в тобі вічність
Проїджена.
Словом, вечір тремтить, а на ранок тремтіння - сильнішає,
і збігаючи східцями, вповні назад не вертаю.
Бо не знаю, чи втримаю цю невідомість не вічною,
а тебе невпізнанним за кольором тіла й волосся.
Так в мені повелося.
Втікати, як знатиму більше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420758
дата надходження 25.04.2013
дата закладки 25.04.2013
Коли сльота , як присмак на губі,
крутими східцями всередину збігає –
такі, як ти, – невротики слабкі –
пігулки під язик, мов гріб, ховають.
І дні, як дні – впираються в стоп-крани,
нашаруватість пилу на вікні.
Твої ущерть розмокнуті сандалі
під покривалом тулять дві ступні.
Я приходжу скуйовджувати постіль,
І між білявих прорізів тканинних
Тобі на вухо шепочу «Я в гості»,
А відповідь лише в уяві млосно
вистукує, мов пальці по стіні.
Твій тихий стогін у моїй вині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418077
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Причали твої
серед порту померлого міста,
де мокрі асфальти
з утроби морських кораблів
облізли
і мерзнуть.
Так треба, щоб пахло людьми.
І тільки човни -
закляклі між ставнями в’язні -
в тобі передчасно
назустріч виходять з тюрми…
І снюсь тобі босою -
в чорній сукенці навиворіт
притулками вкритою,
вепрами загнана в крах…
Так мешкають
біженці,
прокляті і проклятущі ,
мов світлом тутешнім налякані
звірі в клітках.
Цих стесаних якорів
тріщини сходжують тишами,
облиш мене,
виждали
повені, аби втекти.
І сотні, як ти,
на волю відпущених велетнів -
морем обведені -
топчуть змокрілі порти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416571
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 08.04.2013
Придорожні рутини ,
мов днищами вкладені діти,
заповзли в тепловіння -
тенетами снів повесні…
Метушня - не тутешньою -
кволо, розтягнуто свище -
і фалангами звуків
тремтливо за рогом згаса…
Замела обрій чадом,
загостреним келихом вітру -
не барися в рутинах
скуйовджених псевдоптахів -
по спіралі ходи, мов
у чорне одягнута злива -
на обтяжених відхилах
мало-помалу лягла…
Ця сонлива облуда
зі шкірою з-під переломів
до твоєї ключиці
впритул прикладає синці…
Грішно капають сивості
- меншають білі покриви …
З придорожніми дітьми
рутини ганяють квача…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413501
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 31.03.2013
Займай місця на спалених стільцях,
серед людей,
прикритих темним шовком -
з-під мокрих вилиць ,
з-під твого вина -
за те болить,
що іскри виють вовком…
Сідай, як ніч -
наскрізно, аж до дір .
У соматичних витворах повітря
нестерпні втечі шовком перейшли -
ти перевір свої самотні плечі.
Біжи за тілом,
поки висне страх,
твоїх околиць руки заніміли…
Трухи мовчанка кволо тягне час -
навколо нас – вичерпністю зболілих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411349
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 26.03.2013
стань мені послухом,
наскрізно чистим повітрям
зморені пролежні вицвіли
в сірих вагонах
дрібно вальсуючи, дні
ще блукають підземками
станції - мірками весен,
люди- валізами.
(будь мені спокоєм...)
вперто розмотують колії
заходи східними глибами
гріють коліна,
вичерпно дихають мною,
ходять морозами
завше босоніж,
малюючи шкіру рельєфом…
я не вертатиму -
зайвості пахнуть горілим,
мало пожертви,
так мало тебе за вокзалами
стань мені пам’ятним,
викарбуй тіло на відстані
пристані вічні,
як коротко вічність болітиме
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405892
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 05.03.2013
Знаю усі твої втрати,
на небі зникають світила,
ти гаснеш на фоні погаслих
в тремтінні - за руку з грозою
Впереміж із тихим гудінням
на травах - дорогою - втечі -
зі шматами теплих поснулих
тремтиш на околиці (злива)...
на людях висять абажури,
все меркнуть земні пентагриди
і снять тобі чадні отрути,
і птахи - між снами - кричать!
Не видно тебе, і все зайво
видніють прожектори з півдня -
завіса мільйонних водоймищ
ховає відлуння лиця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404798
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 01.03.2013
Доподлинно известно лишь одно:
сегодня ночью в доме кто-то умер.
Торшер бесцельно пялился в окно,
и долго с тишиной ругался зуммер.
Какая глупость — верить им: дыра
во времени — дом со стеклянным взглядом,
и звезды за стеклом, как мошкара
над чашкою с остывшим шоколадом.
2003
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404275
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 26.02.2013
Перевернулось время и бежит.
И я бегу, едва ли поспевая,
вдоль берега пещаного. Босая.
Лучей янтарных огненный магнит
и чайки. И две чашки чая.
Переписать. Забыть. Переболеть.
И завернувшись в приторное "надо",
чужие губы вкуса винограда
покусывать. Любить не сметь.
И снова чайки. И досада.
Желе растаяло и всё,
всё в мире так непостоянно:
с камелий - в колкие бурьяны,
из клятв - в безумное вранье,
с достоинств - в страшные изъяны,
в чужое грязное белье.
Шагнуть бы вверх. За облака
Проглатывая атмосферу
всю целиком, словно эклеры.
И чай(ки) со вкусом (вкуса) молока
плюс сложные полиэстеры.
Я привыкаю одна спать,
тут неминуема досада.
Я ей сейчас безумно рада.
Лишь бы опять не целовать
чужие губы вкуса винограда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404276
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 26.02.2013
* * * * * * *
светлой памяти матери
1
Три дня – духота нервозная…
Жгли деготь в разгаре весны…
Ты – тихая и серьезная –
на белой двери…
Гробовой тишины
две ночи без сна,
с подоплекою…
Страх – детский,
бледней, чем смерть…
Ты, светлая и далекая:
в ладонях – свечою –
масличная ветвь,
в чертах – тропари весенние,
в бездвижности – глубина..
А в небе, как откровение,
седьмая плыла луна.
2
Отпевал тебя не церковный хор,
а кладбищенский соловей.
Провожал тебя весь наш старый двор,
как один больной человек.
Май сходил с ума от зеленых снов,
а у мшистой тени стены
в кронах вишен туманились ягоды слов
с червоточиной тишины.
3
Обесценился звук,
и в словах появились пустоты…
День, не зная иной заботы,
вырывает тепло из рук.
Восхожу в церковный покой
восков и обескровлен:
Господи, упокой
душу рабы твоея Прасковьи…
Свет в лампадке дрожит…
Поцелуй на иконном золоте
и просолен, как жизнь,
и, как смерть, откровенно холоден.
2003-13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403989
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 25.02.2013
Мне надоели письма в никуда,
Когда не существует адресата,
Дешевой ручкой смазанная дата
И птичка на строке возврата -
Все это чушь и ерунда!
Мне надоели письма в никуда.
Я не хочу фальшивых встреч,
Чтобы срывать надуманные маски,
Сгущать иссякших сплетен краски.
В который раз твои отмазки
Горою с моих хрупких плеч.
Я не хочу фальшивых встреч.
И напоследок не целуй,
На выдохе скажи, что хочешь
Без запятых и троеточий,
Уже нет сил ни полномочий,
Финал пастелью дорисуй
И напоследок не целуй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402150
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 21.02.2013
Пиши так, щоб від слів хотілось повернутись до життя, або закінчити його…
…огортаючи тіло вогненною спекою південних пісків, я стикнулась з літерами твоїх думок.
Що стало сердешною біллю і спазмами в голові.
Лиш згодом, перебираючи тебе з мотлохом, віддираючи тебе з асфальтним пилом від чорних доріг – по лікті у крові.
Занадто все так, як ти цього і хотів.
Легкі спомини снів, гармидер в голові і твої руки на кістлявих плечах, надто худих, але все ж до потворності прекрасних плечах…
Все що було у пісках, і все що я там знаходила – час та відверті зізнання лишені поетами і письменниками тисячоліть.
Любовні записки, передсмертні прохання, побажання тому чи іншому, інколи члену сім’ї. Кров не являється спільницею думок, поглядів і дій.
Тому зазвичай пишучи листи – завжди другу.
Жінки зраджували, чоловіки віддавались на поталу суєті.
І все ставало на свої місця перед постаттю смерті, але із-за власної сліпити, навіть смерть не могли розгледіти, так ішли.
Тому я прошу тебе – пиши.
Твій дух пише кров’ю по обличчю, обтирається – а далі рушник вважають святим, і возвеличують, навіть не згадуючи про того, хто боровся з собою пишучи.
Але ти не зважай, завжди є ті хто ходить по воді та ті, хто потопають у своєму бруді.
Так назви ж мені останні свої рядки, прочитай так, гучно, як тільки могли співати, кричати, розрізати горло лезами звуків, чи виривати легені з середини.
Вирізай на землі, на скелях літери, щоб лишилися спомином, шрамами.
А я в пустелі насипаю піски у годинники, пересипаю з одного до іншого.
Так призначаю зустрічі, щоб кожна була, як прощальна, єдина – мій першо-останній пишучий кров’ю, художник думок…
Митець, дорогих мені, слів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398404
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 05.02.2013
Исчерпан смысл.
Теперь понять себя
сложней.
Просить других -
еще дороже.
Тоска.
Она со мной.
Она приж́илась
на моей
Прокуренной
и бледной
роже.
Избыток фраз.
Надеюсь,
мне его простят
И кто-то умный
подытожит:
"Он был виновен
в том,
В чем не был
даже виноват...
С прокуренной
и бледной
рожей".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356637
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 12.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.08.2012
Расступились угрюмые
шторы,
и опять я стою
на краю.
Пусть рисует
веселым узором
буйный ветер
улыбку твою.
Пусть рисует
под честное слово -
за погрешность его
не виню.
И стоять на краю
мне не ново,
как и видеть
улыбку
твою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277303
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 03.07.2012
У нас в арсенале –
Дней сорок, и плюс две недели,
Что мы расстреляли,
Когда овдовели,
Утратив возможность друг к другу рвануть сквозь поля.
Не нас обогнали –
Мы сами себя обыграли
Без карт и рулеток;
А ты в сигарету
Вонзаешь то чувство - болезни душевной сродни.
А я, убегая
На тоненьких крылышках мая,
И в пропасть срываясь,
И в небо взмывая,
Растерянно верил, что ласточки вновь прилетят.
И мы не взлетели.
Птиц певчих мы не перепели.
И еле касаясь
Земли – расставались.
Мы изо дня в день расставались, вдвоём оставаясь одни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344004
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 15.06.2012
И снег-не снег,
а с неба белый пепел.
И я-не я,
всё приторный апрель.
Черствеем, господа, и я заметил:
Мы с вами были мягче, чем теперь.
Во всём любовь сегодня виновата,
Да не выходит, чтоб "ни слова о любви" -
Сквозит сама.
В рассветах и закатах.
Во вдохе каждом.
Каждом "се ля ви".
И даже пусть наигранная где-то,
С мурашками как будто по спине,
С красивостью, а ля "мерцанье света".
Ей сдержанности капельку б -
А мне?
От искренних порывов отстраняться?
Оправдывать кого-нибудь в толпе?
Запутался.
В сплетеньях декораций,
В событиях, влюблённостях.
В себе.
Не хочется быть кем-нибудь согретым.
На чей-то перестраиваться лад.
Давайте.
Подымите сигаретой,
Мне, право, люб свинцовый аромат.
В нём сотни проливных воспоминаний,
Последняя предутренняя дрожь.
Какого чёрта тянет к местной пьяни?
Куда, судьба, под рученьки ведёшь?
Не стряхивай.
В тени хватает пепла,
По тротуарам - иссочившийся апрель.
Черствею, господа.
Что? Не заметно?
да...
Раньше было проще, чем теперь.
© Copyright: Илья Махов, 2012
Свидетельство о публикации №11204295980
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333980
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 13.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2012
* * * * * * *
оторвали мишке лапу
уронили мишку на пол...
А. Барто
…пройти сквозь шум дождя, задёрнуть шторы,
налить абсента, медленно листать
дневник ошибок, чувствуя, что город
прильнул к стеклу, на цыпочки привстав,
и затаился, падкий на детали
чужого быта, чтобы с молотка
остывшее тепло моих печалей
распродавать прохожим у ларька,
взглянуть на циферблат, прозреть, как споро –
сиамским стрелкам вы-вернув сустав –
шло время вспять… и сквозь полынный шорох
расслышать хохот римлян у креста,
плач поимённый над простёртым телом
и гнев грозы, заполнивший Кедрон...
но красота излившегося гнева
спасёт ли в послесловии миров
больную душу брошенной безлапой
живой игрушки, верившей в любовь
и в медленную смерть горячих капель,
за тенью штор, наедине с собой...
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314898
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 27.02.2012
Щоб мрії збувались – потрібно, напевно…потрібно просто мріяти! (Люблю тебе, падлюка)
.................................
…і я тебе…
Дожовуй і допивай,
Розталі спогади й сніг,
Кров холодну, яка тільки під холодною шкірою,
Коли хтось помирає в автокатастрофі,
Ожеледиця,
Снігопадами,
Швидкість – гаряче.
Можеш лишити все в своїх записах,
І рукописах, які не згоряють, лише у каміні,
Лише під звуки хриплої тиші і кроків,
За вікнами, дверима, очима…
Тінями…
Можеш знайти мене, сьогодні не граєм в хованки,
Перебинтовані твої руки, писати не можеш,
Тоді шукай. А я буду серце твоє пальцями, як сліпець,
Читати меланхолійними зимами, вона вже давно не одна,
І не перша, та й не остання, ти ж знаєш,
Кожен рядок прочитаний, має здатність відтворитися знову,
Має здатність торкнутися пальців, о як вони пестили,
Лишали вм’ятини та ім’я…Кожне слово повертається знову,
Як зима, передбачувана і постійна…
Хей, містер, треба не спостерігати, треба спробувати жити,
І Вам сподобається, я даю таку кількість,
Як і Гор Вербінскі «на краю світу», для своїх піратів,
А я для тебе. Можеш отримувати цей екшен,
За пів кроку до неба, я тут, тримай мою руку і «джампінг».
Ми над рівнем моря, на рівні громів – нетутешні,
Але поселенці перші.
Інколи навіть холодні поручні вечірніх кафе,
Нагадують твою каву, твою зиму і мрії,
Які збуваються, бо ти знаєш велику таємницю,
З часом і вона стирається, але ти мрієш…
А поки і я буду жувати меланхолійну зиму,
Адже вона не така грандіозна,
Як показує Тарантіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307607
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012
Поговорімо…
тільки не про сни…
і не про зорі…
і не про кохання…
не про ілюзій втоплені човни…
не про цвітіння дзвоників у травні…
не про букети із осінніх квітів…
Є ще на світі
дисперсійні призми…
закон Кулона…
вчення кришнаїтів…
постмодернізм та різні інші «ізми»…
єретики, пожовані вогнем…
земна кора і літосферні плити…
Існує безліч дуже гарних тем,
та й в божевільні є час говорити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307235
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 17.01.2012
Такая тишина,
Что слышен колокольный звон,
И яркий свет
Ошпаривает окна небом.
И будто бы весна,
И послегрозовой озон
Под свист комет –
Как вечный путь, что не изведан.
За облако держась,
Мы выпустили солнце ввысь.
Не может быть
У нас иной пустой свободы.
Огни свечей дрожат,
И мы с тобой зажглись,
Спешим открыть
Наш мир, не мешкая у входа.
16.01.2012, 01:29
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306971
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 17.01.2012
Не зарекайся никогда, и не клянись
Ни вечной верностью, ни истинной любовью;
Я столько клятв наслышался за жизнь,
Но ни одной исполненной не помню.
А сколько фраз пустых услышать мне пришлось!
Где много слов, всегда не много смысла.
Мне хватит взгляда, брошенного вскользь,
Да блеска радости в глазах твоих искристых.
Не обещайся впредь. Ни слова. Никому.
Ведь в жизни, знаешь ты сама, бывает всяко,
И если вдруг ты скажешь, я пойму
Лишь с первых слов. Без пафоса. Без знаков.
Не надо, знай же, мне ни в полдень, ни в ночи
Свою любовь доказывать словами.
Молчи, покуда зряча ты. Молчи, -
Влюблённые общаются глазами...
(18. 11. 2010)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222944
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 23.12.2011
Замерз шматочок неба у калюжі,
І по льоду безглуздо далі йти.
І якось так життя вдалось не дуже,
І якось так затоплені мости.
І не Принцеса, не прекрасна Фея,
Але ж в казках не треба паспортів.
І якось так не знаю, хто і де я,
І якось так бракує звичних слів.
Ведуть думки на горе-естафету,
Хоч присипає іній доріжки.
І якось так розтоптані касети,
І якось так розірвані книжки.
Дрібна лампадка тане у тумані,
До цілі довга попереду путь.
І якось так думки дурні останні,
І якось так життям дурним ведуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298086
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 06.12.2011
Дорога.
Хромой поэт.
Французский сарафан.
Аллея из каштанов.
Майская гроза.
Твои объятия под дождём.
Восьмой этаж.
ВОрон с Ви на стенах мусоров.
Твоё дыханье.
Скуреный до половины яд.
Болотному пугалу привет.
Не отпуская твою руку -
люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259621
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 05.11.2011
...але ж справа не в тому, хто винен в сотворенні світу,
хто фальшиво кохав, не прощав повсякденних гріхів.
ти сьогодні поет. ти карбуєш слова на граніті.
а в душі бродять сни і орда недостиглих віршів.
ти пройдеш навмання через натовпи, битви, пустелі,
залишивши позаду зневіру і чорні вітри.
поки муза твоя п'є мохіто в дешевих борделях,
не здавайся, поете, в чеканні своєї пори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290803
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 05.11.2011
да, что за вздор! была ли эта жизнь? -
прожженная, но девственная стерва..
тянула свою руку – «на, держись!»
навстречу я протягивала нервы..
не первый, не последний этот раз..
прощение.. а чем оно поможет?
среди прощенных - вдвое больше нас..
среди прощенных..-
непрощенных вдвое больше!..
но смотрит вниз и ноет – «ну, дыши!»
и снова – лёд проталкивать по венам…
да не тяни ты руку, положи
бесшумно пальцы на моё колено..
и не дрожи так часто – нечем греть, -
я всё давно истратила на мифы.
ты отпусти - согреться и.. сгореть.
я не хочу служить тебе олифой,
когда ты, распластавшись надо мной,
блефуешь о дальнейших вариантах.
где ты живешь? ступай к себе домой!
меня не привлекают «бриллианты».
да и была ли вовсе ты? скажи!
я ничего не знала, кроме смерти.
прожженная, но девственная жизнь,
не отпускай меня ты на рассвете.
25/26.10.2011
© Виктория Мангушева
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288802
дата надходження 26.10.2011
дата закладки 26.10.2011
Вот день рожденья номер «тридцатьдва».
Молчат жарой измученные птицы,
Июльский полдень преподносит в дар
Немного воздуха, и мятые страницы
Похожи на салфетки. Чуден пир:
Повсюду пыль, да раскаленный гравий..
Мне распростер объятья этот мир,
Прохладным ветром поутру поздравив.
Обычный завтрак: сыр, зеленый чай.
Меняют вкус обрывки сновидений,
Нежнейшим светом первого луча
Природа сочиняет настроенье.
Немного мяты, пара теплых слов
На белом фоне (в текстах сообщений).
Летит непринужденный разговор
О том, о сём, да о моем рожденьи..
Сценарий очень прост из года в год:
Немного слов, немного алкоголя..
С последним было и наоборот,
Но лучше уж не вспоминать былое..
Сейчас важнее видеть в небесах
Танцующие точки птичьих стаек,
Распознавая в звонких голосах
Черты, которым суждено растаять
В ночной тиши березовых аллей
Под невесомым лунным одеяньем,
Где тени постаревших тополей
Собою уменьшают расстоянье..
Ни фейерверков, ни прожекторов,
Ни громогласных алкогольных реплик,
Там, в полумраке проходных дворов,
Волнение сверчка спешит окрепнуть,
Разбавив дребезжащим холодком
Заботы повседневной круговерти..
Листаю увлекательный альбом
С начала жизни до начала смерти.
26\27.07.2011
© Виктория Мангушева
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273242
дата надходження 02.08.2011
дата закладки 03.08.2011
Люблю…
Я расскажу далёким звёздам…
Они тебе напомнят обо мне.
Скучаю…
Прошепчу меня ласкающим ветрам,
Один из них утешит: - «...передам.».
Я плачу…
Дождь поймёт меня без лишних слов,
И с нежностью омоет сердца раны..
« Как всё банально… » -улыбнёшься ты
Далёким звёздам , ветру и дождю.
Люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230315
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 07.07.2011
На перепутье трёх дорог
Стою я и вдыхаю время,
Всему всегда подходит срок,
С годами тяжелеет бремя.
Дорога в прошлое светла,
Она полна воспоминаний:
Там отчий дом, где я росла,
Там ворох счастья и мечтаний.
Что в настоящем , что теперь?
Своя семья , друзья , заботы,
Порою горький вкус потерь,
Ведь жизнь - сплошные повороты.
Что в будущем? Я не пророк…
Мне удержать бы жизни стремя…
На перепутье трёх дорог
Стою я и вдыхаю время.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230314
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 07.07.2011
і що тобі треба від тих поетичних сонетів?
ковтаючи думку, з пітьми виринаєш на світло.
ще й досі не бачу хоч тіні твоєї, ну де ти?
окликнеш колись, а мені вже не буде помітно.
не буде вже сонце світити, як завжди, яскраво.
і лагідно так не пригріє в холодному полі.
а ти віднайдеш там мене, я кричатиму "Браво!"
сонетам, що дали життя й розділили на ролі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223020
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 06.07.2011
Напружено мовчу. Вокзальна тиша
Не дише, співчуваючи з пітьми...
Давай, хоч мить побудемо дітьми,
Скажи ще раз: "Не бійся! Не залишу".
Де наше завтра, хто навчить чекати?
Минеться час, не будемо на "ти",
Крізь дикий біль насмілилась піти,
Крізь щем душі навчилася мовчати.
Розлуки біль на Львівському пероні.
В міцних обіймах ніжності тону.
Я проклинаю,чуєш,цю весну,
Повільно відпускаючи долоні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267347
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Незнайомий об’єкт вислуховує всі мої скарги,
І підносить мене до богів й до сумного Олімпу.
Невідомий суб’єкт позбавлятиме грізної кари
За тривале порушення всякого слушного ритму.
Він (ВОНА) не любитиме душу лиш за оболонку,
Не страждатиме більше від браку моїх повідомлень,
Стрімголов устрибне у холодну й тісну ополонку,
Лише б бути на відстані рук… навіть без усвідомлень.
І без міри прощатиме всі мої вибрики в часі,
Сповіщатиме рідних про те, що любитиме вічно.
Й навіть ваги гордині триматиме в зручнім балансі,
Аби раз подивитись в мої нерозплющені вічі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266722
дата надходження 24.06.2011
дата закладки 24.06.2011
Ты не возглас души,
Не биение сердца,
И не грусть на висках, и не лето в аду.
Лишь вчерашний изжит
Поединок за маленькой дверцей;
Я с вопросом застыл – на бегу, на лету:
«Ещё?»
Только звоном в ушах
Не ко времени мнится
Лунный голос твоих сероглазых стихов.
И так трудно бежать
По следам на страницах
до простора закрытых навеки миров.
20.06.2011, 18:05
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266103
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 21.06.2011
А місяць сьогодні - мов скибка цитрини
у чашці міцного, пахучого мокко.
Відправлю у спам хмарочоси, вітрини,
і чартерним рейсом - на пляжі Марокко.
Забуду пароль до архіву депресій,
змотаю в клубок всі пусті обіцянки...
А ти фанатій від Чигринського й Мессі,
і мацай ту кралю, що п'є тільки "б'янко".
І можеш продати мої діаманти
та пафосне ліжко у стилі бароко...
Я просто звикаю тебе не кохати,
відколи літак приземлився в Марокко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193279
дата надходження 02.06.2010
дата закладки 11.04.2011
Я Вами больна, и не скрою,
что лучше болеть, чем лечиться.
Бывает, не вру, что порою
мне сладок вкус горькой горчицы.
И ветер уж кажется нежен,
как взбитые сливки на блюде.
И Вы не такой, не невежа,
которого видят в Вас люди.
Быть может им просто нет дела
и в душу не смотрят чужую.
А мне Ваша песня заела,
как деньги слепому буржую.
И, кажется, вот оно счастье:
так близко, так невдаль, так рядом.
Я Вами больна...и на части
взрываюсь от кроткого взгляда.
От глаз ваших добрых бледнею,
как будто скупавшись во млаке.
Мне нравится эта затея -
я в платье, а вы в длинном фраке.
Мы встретимся в церкви, в субботу,
нескоро, но точно, конечно.
Больна, и серьезное что-то,
целую, я Ваша навечно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234902
дата надходження 14.01.2011
дата закладки 15.01.2011
Фиолетовый снег
не умеет курить и врать.
На ладонях его
нет царапин от женских истерик.
Лицемерный поэт для лиловых сугробов -
враг.
От общения с ним
фиолет вдруг становится серым.
Фиолетовый снег
знает сказку о той горе,
на вершине которой зимою цветут
мандарины.
Ты не бойся сжигать
полусны на большом костре.
Все укроют снега
фиолетово-синей лавиной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232368
дата надходження 01.01.2011
дата закладки 01.01.2011
а что мне, что лужи замерзли. и минус четырнадцать даже.
что северный ветер срывает последние листья с березок.
а что, если мне уже больше никто никогда и не скажет,
что в радость зима и что побоку все эти злые морозы.
снежинками вниз улетают парящие в небе кристаллы,
и здесь, на земле, превращают её в массу снежных дорожек.
а что мне с того, что мы именно в зимнюю пору расстались.
ты как и она, с каждым годом всё больше и больше дороже.
а я вновь дурею от холода, прячась под бурной лавиной.
пока где-то за горизонтом встаёт запоздавшее солнце,
пока у окна ты на кухне пьёшь чай с позапрошлой малиной.
и всё еще любишь....не зиму. а то, что осталось на донце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226390
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 04.12.2010
минутная слабость.я так хочу тебя увидеть. я ведь не видела тебя целую вечность. или никогда. слышишь? я скрещу пальцы. загадаю желание. просто буду мечтать. здесь такое нежное теплое, а иногда холодное не моё солнце. оно ни черта не греет. далекое, желтое, не моё. чувствовать. хочу чувствовать твоё прикосновение руки. хочу утонуть в глазах бездонных. а всё потому, что не умею плавать. а я останусь в твоих глазах. возможно навсегда. а, может, ты этого еще и не знаешь. нарисуй мне счастье, в которое я не верю. здесь так много его, а я не верю. и всё. а люди такие глупые, жестокие. не люблю людей. и ты бы меня разубедил. я бы тебе поверила. здесь небо нежное. оно рядом, я знаю. только никто не допрыгнет к нему, своему небу. ты рядом. где-то очень рядом. ведь ты - небо. моё небо.
17/09/2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211343
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 23.09.2010
вас забываешь. а вы не можете забыться.
такие траблы. хоть бы с горя не напиться.
а эта гордость.за-е-ба-ла. да ну нафиг.
ты в голове моей использовал весь трафик.
вас забываешь. а вы не можете забыться.
незабываемые,к чёрту. мне б смириться.
но я привыкла. this is fucking. это точно.
вали же с памяти моей безумно срочно.
___
сорри,за неценз. накипело)
21/08/2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207094
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 05.09.2010