Саня Труш: Вибране

Zazzy

Хто я тепер?

Хто  я  тепер?
Ким  спустошена,  ким  вбита?  Що  змінило  мене,  що  не  дало  жити?  Що  забрало  із  мене  частину  живого?  Чому  поклало  шмат  холодного  й  пустого?
Хто  я  тепер?
Ким  замучена,  ким  стерта?  Хто  забрав  останню  ложку  меду  із  бочки  мого  дьогтю?  Чому  надав  нового  існування,  забравши  мрії  всі  і  всі  мої  бажання?
Хто  я  тепер?
А  ким  була?  Ким  стала?  Неначе  все  у  сні  згадала,  й  забула  відразу  у  ту  ж  хвилину.  Обійнявши  не  мою,  чужу  людину.
Хто  я  тепер?
А  ким  хочу  стати?  Хочу  забути  все  й  при  цьому  пам'ятати,  а  ще  благати,  невпинно  благати,  щоб  хоча  б  на  мить,  одну  єдину,  спустошеність  на  щастя  обміняти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394438
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 22.01.2013


Бойчук Ігор

Зозуля

Гніздо  звила  й  породила
Діток  на  світ  Божий.
І  у  церкві  охрестила  
В  літній  день  погожий.
Тай  ростила,  научала,
Як  у  світі  жити.
І  як  треба,  то  мовчала,
Щоб  всім  догодити.
Будувала  щастя  тихо,
Як  могла  –  терпіла.
Та  без  грошей  тільки  лихо  –
Добре  розуміла.
Відірвала  від  сердечка  
Діточок  поволі.
Полетіла  із  гніздечка
У  пошуках  долі.
Поспішила  з  гнізда-хати,
Із  рідного  раю,
Щоб  далеко  працювати
У  чужому  краю.
І  знайшла  собі  роботу.
Мусить  бути  шана,
Проявляючи  турботу
До  старого  пана.
Підмиває,  підтирає,
Горщики  виносить.
Брудні  речі  забирає
І  нові  приносить.
Доглядає  діда  гарно,
Робить  все  охоче.
Добре  знає  –  не  на  марно,
Заробити  хоче.
А  заробить  –  відсилає  
Діточкам  додому.
Але  зовсім  не  бажає
Такого  нікому.
Тої  праці  і  прибутків
Брудних  та  смердючих,
Бо  шукаючи  здобутків
У  кодлах  гадючих
Полишила  дітей  дома  –
Не  бачить,  не  чує.
Тільки  в  грудях  їй  оскома
Постійно  ночує.
Вночі  плаче  та  ридає,
Хоче  доторкнутись.
Та  одного  лиш  не  знає,
Як  до  них  вернутись.
Так  минає  рік  за  роком  –  
Працювати  треба.
Вже  і  діти  є  під  боком  –
Забрала  до  себе.
Та  що  з  того,  як  сумує  
За  гніздечком  рідним.
І  у  серці  жаль  тамує
За  тим  краєм  бідним.
Де  в  дорогу  напинала
Широкі  вітрила,      
Де  зростала  й  формувала
Свої  юні  крила.
Й  полетіла  –  не  вернулась,
У  світи  відбула.
До  чужого  пригорнулась
І  своє  забула.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392787
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 15.01.2013