Стомлена кавою, ти чекала світанку.
Рахувала ті кроки, що йшли до весни.
А намисто на шиї розлетілось на крапки,
Покотилось до рук, що обіймали колись.
Ти дивилась на фото при місячнім сяйві,
Писала журливі вірші без смислу і рим.
А те, що навколо здавалось вже зайвим,
Таким підфарбованим, таким вже не тим
Ти допивала ту каву, рахуючи зорі,
І, як завжди, думками летіла у рай
А світанок прикрався у руки поволі,
Заспівавши сонети, так тихо забрав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201653
дата надходження 18.07.2010
дата закладки 09.08.2010