Кохання перше кожному дано.
Моє крізь сніг цвіте озиминою.
Нема тієї дівчинки давно,
Що потай зустрічалася зі мною.
Є жінка - вже далека і чужа...
А дівчинка ота ще серце гріє,
І зустріча мене, і проводжа,
Але, на жаль, у нездійсненній мрії.
Вона - моя тривога і печаль,
Дзвінке і тихе невимовне свято.
Притулиться щокою до плеча -
І так багато в цьому, так багато...
З такою не забудеш про весну,
З такою лихо не страшне з бідою.
Кохання перше... Я у нім проснувсь
І крізь сніги цвіту озиминою.
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228436
дата надходження 13.12.2010
дата закладки 30.07.2011
Нарисуй мне на белом снегу одинокий подснежник.
Голубой, словно небо, в каемке янтарного дня.
Нарисуй, пусть на краски прольется нежность
от тебя до меня.
Нарисуй мне дороги к причудливым ярким рассветам,
гривы сонных лесов и изгибы задумчивых рек.
Нарисуй бесконечную полосу звездного света
и на ней - тонкий след
от тебя до меня
в лунном сне уходящего дня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235515
дата надходження 18.01.2011
дата закладки 22.01.2011
Не остуди меня, мой нежный снег.
Не расплескай из сложенных ладоней
мое тепло. Укрой мой робкий след
к тебе в пути от взглядов посторонних.
Дай окунуться в ласку, как в волну
и напои меня из губ пьянящих.
Окутай нашу встречу в тишину
сердец касаний, что не будет слаще.
Мой нежный снег... меня не остуди -
часы уже отме'ряли нам капли
минут, выскальзывающих из горсти.
Не дай их роднику навек иссякнуть!
Не остуди меня, мой нежный снег,
я без тебя здесь не хочу замерзнуть.
Ожёгом хо'лода сомнений след
и льдинкой на ладони капли-слезы.
Мой милый снег... лишь прикоснись легко,
почувствуй как по венам льется нежность...
Ресниц касаясь хрупким мотыльком,
напьюсь твоим дыханьем как вином,
в небытие прольюсь и вновь воскресну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235033
дата надходження 15.01.2011
дата закладки 16.01.2011
Сплетаю узелки твоей судьбы
в случайных преломлений кружева,
стирая прошлого забытые слова
в ненужность...
Отголоском откровений
соединяю часть слепых сомнений
с кусочком сердца.
Вписываю суть
серебрянной листвой в узоры тонких линий
твоих ладоней. И своей рукой
рисую путь к озерам с нежной сетью лилий
в хрустальном облаке живой воды.
Стираю чуть-прозрачные следы
от тени грусти и ненужной пыли
пустых печалей, выдуманных снов,
меняя буквы потускневших слов
на новые... и... расправляю крылья...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231294
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 27.12.2010
Хто вона? Запитали?
Смак її, затишок...
Ось прийшла - ви впізнали?
Щирості надлишок!
Підійшла, розгубилась
тихо так...
Ех!!! Тут би сила
Та побільше кулак,
А вона зупинилась,
зовсім чужа,
притулилась
й покотилась сльоза.
Хто вона? Запитали?
Серця скрип
спогади спричиняли,
спокій десь зник.
Не чужа!!! —
Прокричали.
Притулились самі.
Це ЛЮБОВ!!!
Ви впізнали,
Відтепер назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209800
дата надходження 07.09.2010
дата закладки 11.12.2010
Cквозь сумрак туч -
янтарный лучик света
в моем окне, -
ночь звездами одета.
На маленьком столе
листки уже исписанной тетради.
Там, на ее когда-то ровной глади
шептались мысли. Вдох на волоске.
Ссыпаю легкий пепел в чашку чая
и больше ничего не обещаю.
Стекаю каплей по твоей руке.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220317
дата надходження 05.11.2010
дата закладки 08.12.2010
Я на ладонях сердце протяну.
Дождю.
Омыться.
Его серебряные тоненькие спицы
сплетают шарфы для моей души
и тихо-тихо шепчут мне: "дыышиии..."
Я опускаю мокрые ресницы
/от слез ли? от дождя?.../
А он целует губы, уходя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227258
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 08.12.2010
Ти спиш давно ще у тій казці,
А я прокинулась й пішла,
Я залишила назавжди все,
Не сказав тобі й бува,
Я не витримала фальшу,
В якому так довго прожила.
Пробач мене коханий,
Та забуваю вже твоє ім'я.
Забуду й голос, очі, руки,
Забуду все, що колись ти мені дав,
Пробач мене коханий наз́авжди,
Адже забуваю вже твоє ім'я.
Ти ще спиш у яснім сні,
А я здалась-болісно мені,
Давай, вставай, пішли-
Годі видумувати казку,
В якій щасливі і я, і ти.
Нема у ній мене, і ти це зна,
Навіщо ж далі шукати тобі дна.
Я так хочу справжньої любові,
Не хочу я скляної,
Що так невпинно дарю я тобі,
Не хочу просипатись у іржі,
У брудній і навмисній тій брехні.
Пробач мене коханий, але я пішла,
Не витримала цієї казки цього разу я.
Залишаю, покидаю навіки я тебе
У твоїй чарівній казці,
Що для тебе вигадала я.
Хочеш будь у ній ти далі,
А захочеш, то прокиньсь нарешті і піди
Туди, де захочеш бути тільки ти,
Туди, де зможеш казку збудувати,
Туди, де будеш щасливий і ти.
Пробач мене коханий,
Та я перша прокинулась й пішла,
Назавжди взявши із собою
Частину твого казкового життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152067
дата надходження 26.10.2009
дата закладки 25.11.2010
Сьогодні лагідна на заході заграва,
Осіннє сонце вже збирається у путь,
Немов зібралася якась відправа -
Таких моментів довго не забуть.
І я тебе до себе пригортаю,
Живу тобою, в серці завжди ти,
тебе, неначе, я віками знаю -
Я все для тебе зможу тут знайти.
Я зорі з неба зможу позбирати,
Тобі піднести зранку на піднос,
Будинок з цегли нової зібрати
Чи замок збудувати, з'їздити в Давос.
Однак дрібниці, вже когось ти любиш,
Усе дається легко. На душі
Співають птахи, скрізь заграють труби
І легко з серця лиються вірші.
14.11.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223698
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 24.11.2010
Крок… і ще один крок по пожовклому промоклому листю. І кожен подих - безмежна радість та насолода від єднання ще не зовсім холодного осіннього вітру з уже малотеплими сонячними променями. Невід`ємна гармонія від барвів, пофарбованої осінню, природи, від співу та шуму, метушні і водночас спокою.
Так, осінь… Вона прийшла циклічно як пора року в світ і з легким ароматом прохолоди в мою душу. І цей день став для мене днем врівноваження та роздумів. І ніщо так не манить серце як чисте безтурботне легке небо. На якому формується останній журавлиний ключ. Для когось з них, можливо, це остання дорога. Їх шлях є довгим і не всі повернуться, але в них є – віра. З тужливим курликання, прощаючись з Батьківщиною – вони відлітають. А я заплющую очі і уявляю себе тією лелекою серед блакитного неба, легкою, але вільною. В деякій мірі, для мене це було б за честь, адже тоді я б стала символом своєї держави – рідної, незамінної України. Або стати піснею, українською піснею. Я б тоді весь світ облетіла і з шаною виспівувала про свою Батьківщину. Цікава ж ця пора року осінь! Відразу стільки вражень та роздумів.
Розплющую очі і дивлюсь ще раз на небо. Враз воно потемніло, але і при цьому не втратило свою чарівність. Набігли хмари і пішов маленький дощ. Він так лагідно торкався брів, очей, а потім краплинами стікав по гарячих щоках. І знову неймовірне щастя.
Повіяв теплий вітер і яскраві, омиті дощем листочки закружляли у заворожуючому танці, танці осені. Не минуло і десяти хвилин, як з неба знову виглянуло сонечко, немов на прощання ще раз хотіло зігріти нас своїм промінням. Я незчулася як із моїх уст полинула посмішка. Я посміхалася квітам, деревам, прохожим людям. Я посміхалася небу, мріям, які можливо і не збудуться, але завжди будуть цвісти у мене в серці. Зачарова і вічно закохана в красу я поглядала у дощові калюжі . А в них, немов кораблі, виблискувало і плило осіннє листя, втомомлене від нещодавного вальсу. Мені самій хотіло кружляти та бігти на зустріч сонцю.
Раптом, із-за обрію я побачила веселку. Я приглядалася до кольорів і загадала сім бажань. Потім простягнула руки до неба і знову посміхнулася. Опустивши їх, я відчула тепло і затишок. Я тримала в руках довгоочікуваний шматочок щастя. Його принесла осінь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211058
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 06.11.2010
Только один шаг
Двери за дверью, странная дорога
В запутанных снах
Отражение зеркального моря
Стены за стенами
С той стороны - весна
В жизни только одна.
Я отдаю себя
Желтому небу, теплому солнцу
Спрятанные берега
Все это обычно зовется морем
Я отпускаю всех птиц из сердца
Прячусь в скалах за темным замком
Отдаюсь воле
Плавлюсь под жарким солнцем
Распадаюсь на капли
Отдыхаю от темных дверей и окон
Здесь один шаг
Превращает меня в гиганта,
Горы, вода
Все это я увижу однажды.
Тут только я...
Тут мои тихие желтые песни
И немножко весна...
Она мне шепчет на ухо -
Пора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207903
дата надходження 26.08.2010
дата закладки 20.10.2010
Я вмію ніжною лишатись… Знаю.
Зоставивши на спогад тільки почерк.
В порожній чашці запах з липи чаю
І губ моїх, які ти знову хочеш.
Я вмію ніжною лишатись навіть
На друзки перебивши порцеляну.
Ти ж точно знаєш - очі не лукавлять,
Якщо з-під вій на тебе тихо гляну.
Візьму тебе у долі на поруки.
Я вмію зовсім ніжно (без поразки),
Впиваючись у душу, плечі, руки...
Лишатись ще ніжнішою за ласку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216377
дата надходження 16.10.2010
дата закладки 17.10.2010
Десь хвилі бризки розбивають в береги,
Шепоче місяць зірці про кохання...
Ти лиш на хвилю від причалу відпливи -
В глибинах знайдеш істинне натхнення...
Хлюпоче ніжно між зірками та вода,
Шукає шлях до щастя і визнАння...
А десь гуляє пара молода
І морю посила палкі вітання...
14.10.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215985
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 17.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.09.2010
Про таке не говорять через дроти,
Про таке мовчать до останніх хвилин.
Лиш таке виливається з висоти,
Лиш таке всім гірчить, як отой полин.
Про таке не випрошують у богів,
Про таке не складають сумнівних од.
Лиш таке нам з’являється серед снів,
Лиш таке не виносять на осуд в народ.
Про таке не малюють нових картин,
Про таке не шепочуть до пустоти.
Лиш таке з ароматом смачних ожин,
Лиш таке вперто змушує кудись йти.
Про таке не розписують у книжках,
Про таке не співають нудних пісень.
Лиш таке розганяє увесь твій жах,
Лиш таке,часом, змушує жити день.
Про таке не клянуться, що все назавжди,
Про таке не викрикують диких фраз.
Лиш таке добре знає-навіщо й куди,
Лиш таке відчувається один раз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210293
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 10.09.2010
Через тривожну білу заметіль.
Через бар*єр морозу, вітру й ночі
Твій погляд бачу з-під розкритих вій -
Такі далекі, милі й рідні очі.
В цім погляді усе моє життя,
Кохання, туга, радість і тривога.
У мить неспокою він кличе з забуття,
Показуючи серцю на дорогу.
І я бреду наперекір вітрам,
Наперекір стихії злоохочій,
А в небі - наче німб, чи талісман,
Мов зорі, незрадливі твої очі!
1989р.
п.Ямбург. Тюмень
Росія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192294
дата надходження 28.05.2010
дата закладки 09.09.2010
***
Не схід сонця, не хмарне небо,
Не вітер по хвилях, не квіти в полі
Нічого з названого мені не треба
Без її личка без спільної з нею долі.
***
Ти спіймала мене! Так, я міцно спав
Ти не стала мене будити
Легким дотиком губ, поки в снах я літав
Довела що умієш любити.
(моїй коханій дружині)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210203
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 09.09.2010
Золоті локони
На небі засяяв місяць.
Бліда подоба…
Я стояв коло вікна. Внизу все буяло, цвіло. Початок літа. Крізь скло все здавалося туманно-квітучим, та це зовсім не заважало тій красі, а навпаки надавало їй якоїсь загадковості чи шарму.
Я шукав Афродіту…
Ти сиділа внизу на лавці. Волосся спадало тобі на плечі і переливалося на сонці золотистими барвами. Обличчя не було видно. Це надавало твоєму образові, якогось ледь відчутного шарму та схованої десь, ледь досяжної краси.
Твоя рука завмерла на мить в повітрі й ледь доторкнулася до локонів волосся. Вітер, немов підігруючи тобі, почав бавитися з твоїми золотими локонами. Тобі це не сподобалося. Раз за разом поправляючи волосся, ти немов би сперечалася з вітром. Сперечалася на відомій лише вам мові, мові гармонійної краси і непомітного шарму, який укутував своїм туманом все навкруги. І вітер здався. Афродіта. На милість переможця він піднявся вгору і став бавитися із листям, яке своїм шелестом, немов підспівувало птахам.
Ти дістала гребінець і почала розчісувати свої локони широкими розмашистими рухами. Гребінець рівно ковзав по твоєму волоссю і рівно вкладав золоті локони.
Крізь призму скла, все здавалося дещо викривленим і химерним, тому я вирішив відкрити вікно. Сторонній шум відчиненого вікна, порушив пісню, яку співав вітрисько разом з птахами над твоєю головою. Розлючений моїм нахабством, вітер жбурнув в моє обличчя потік теплого повітря та, розуміючи марність своїх намагань, полетів бавитися з листям і далі підігравати в такт фальшивій пісні птахів.
Мені так захотілося спуститися вниз і, підійшовши ззаду до тебе, доторкнутися до твого золотавого волосся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209838
дата надходження 07.09.2010
дата закладки 09.09.2010
Людина , як книга:інколи впиваєшся в неї всією сутністю, з таємною чарівністю вникаєш в кожну репліку, думку, нову фразу. .Незвідані горизонти чужого мислення справляють колосальне враження і, навіть, не віриться, що це звичайні слова….
Перевернувши останню сторінку, з гірчицею в серці та надією на подальшу зустріч декілька днів ходиш в оманливій задумі. Так і з людиною:прикипівши до неї, віддалятися зовсім не хочеться. Минулі хвилини окутують листям журби холодну, пусту і самотню людину…Золотий ланцюжок на зап’ясті нагадує колір очей , фото рамка – хвилини щастя, а підпис – обіцянку назавжди бути разом.
-а я жтобі так довіряв. .- скажеш німій самоті, що тягне в свою крижану рутину відлюдькуватості…
Чути, як одинокий промінь першого сонця ковзнув по нозі. Твій погляд зосереджений на світлому прямокутнику…
Повертаєшся у вир минулого, що затягує легко, рожеві окуляри все ще залишилися в пам’яті.Підсвідомість гостро реагує на правду, відмовляючись вірити у реальність.А серце? …мякий клубочок почуттів, що пробудила вона – тоненька книжечка поезії, але якої….створеної золотими нивами і вітром – пустуном, синіми водограями та червоними маками, ніжними росами і срібною стежкою..Проста дівчина з серпанком у руці, ключем у посмішці і ласкою у серці.
….Самотня сльоза впаде на лани, прошиті сонцем, окутані ніжністю, ціловані устами.Його обличчя так добре пам’ятала вона, а дотик живе у його серці…
Течуть думки, біжать слова.Книги змінюються…Ти знайомишся з новими шедеврами, але все не те…Шукаєш не навмисно, підсвідомо….Шукаєш, схожу на першу, що має ласку…Короткими митями згадуєш її удень, місячними доріжками уночі,солодкими устами завжди…
Стукіт серця, її запах, крилаті ВАШІ фрази – ти пам’ятаєш все….руки, очі не забудуть ніколи…Улюблені мелодії, спільні жарти, найкращі поцілунки, нестримне бажання полетіти до небес, дивитись на зірки, зізнаватись у коханні..Невідомий світ відкрила для тебе книга, яка навчила відчувати і жити …Проста, легка,незабутня…перша, ніжна і жадана…гарна, дуже природня – звати її кохана….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210188
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 09.09.2010
Знову ранок, день, вечір, ніч.
Тиха осінь, дощем умита.
Почуття у палаючу піч,
Хай згорять… А можливо,зігріти?
Щось холодне засіло в душі,
Де тепер теплота твого літа?
Кліпнуть очі – солоний щем…
Квітку губить колючий вітер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210175
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 09.09.2010