В душі поволі грає холод,
Немов, музичний геній,
Він виграва свою величну та сумну мелодію,
Без найменшого фальшу,
Зриваючись від меланхолії зимових вечорів,
До справжніх оркестрових вакханалій,
Котрі звучать на увесь світ Людської душі.
І ця музика, що ніколи не буде записана, відтворена,
залишена нащадкам,
Незрима, невловима, але всюдисуща,
Ця пластинка гратиме доти, допоки грає життя,
Без пауз, без зупинок.
Не підвладна Вам,
Ви лиш інструмент,
Її гармонії та хаосу, Її прекрасного та бридкого.
Щоправда, Ви неповторний інструмент,
Який одним своїм існуванням,
Множить неповторні акорди істини…
[b]Життя – це Істина,
Дослухайся до Своєї музики.[i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434748
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 01.07.2013
Крізь бурю та дощ, крізь морози та спеку,
Накинув на голову чорний каптур,
Летить темний вершник в дорогу далеку
Його не зупинять ні гребля, ні мур.
Він мчить по дорогам, повз гори та села,
Немає спочинку ні в ніч ані в день.
Його господиня – Свята Королева
Про неї складали багато пісень.
Несе вершник звістку крізь всі хуртовини,
Не спиниться він на шляху ні на мить...
Вже близько... Та шлях не жаліє людину,
Та вершник і далі крізь простір летить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136521
дата надходження 07.07.2009
дата закладки 14.12.2012
Боже мой! те звуки
Жизнь родит простая.
Кротко ропщут звуки,
Город оглашая…
Поль Верлен
Труби в шафар, еврейская душа.
Пусть сердце наполняет мудрость майсов.
И дождь, скользя по крышам, не спеша,
Разбудит в памяти забытые романсы.
Придумываем сказки – каждый сам.
К ним музыку напишет листопад.
Есть в нашей жизни место чудесам,
На сказочный туман ноябрь богат.
Подарим сказку мы ночным ветрам,
Вдохнув прощаний сладкий аромат,
Тепла с прозрачным мёдом пополам.
Добавим бабочек, весны седой закат.
И море света брызнет в небеса
Так, что святые разом, невпопад,
Нам запоют, меняя голоса,
О мудрости и про хрустальный град.
Пусть в волнах памяти звенит ночей хрусталь.
И пусть Король Зелёный* будет рядом,
Пусть в свете факелов померкнет вся печаль,
Что не даёт уснуть под звездопадом.
* Поль-Лу Сулицер «Зеленый король»
НА ФОТО: Солдаты СС конвоируют евреев, арестованных во время “Хрустальной ночи” (“Ночи разбитых витрин”), ведя их по Баден-Бадену. Германия, 10 ноября 1938 года.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383265
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012
Біль
Охопив усю тебе
Як річка, протікає
Наче вулкан розриває
Мов хмари, «сонце» закриває….
Питання виникає…
Але відповіді немає…
Що сталося?
Не знаєш…
Можливо знову кохаєш?
Благаєш…
Почуття відкидаєш
І все розумієш
Минуле тримаєш
В руці все стискаєшь…
Забуваєш….
Кидаєш у простір
Сама ж повертаєш…
І знову прохання….
І знову страждання….
І знову благання….
Аби не кохання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331351
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 18.04.2012
Вона стояла й сумно дивилась в вікно,
У сірім тумані чіпляла силуети печальні,
У стрічках води вона бачила те, що було,
У краплях їй сльози ввижались прощальні.
Він стояв під дощем і дивився в ридаюче небо.
Як скульптура стояв: нерухомо, прекрасно, натхненно...
З нього жовтень сліпий безупинно картину писав,
Тільки дощ блискавиці над ними надривно кресав...
Вона погляд спустила безнадійно на підвіконня,
І струхнула пелюстя засохле... Сльозина з очей...
Безшумно, босоніж вона сіла на нього. Безсоння
Її душить оцими слізьми уже стільки ночей.
Він бездумно дивився увись, до небес,
Що схопились кільцем сіро-білих печальних історій.
Він пустими очима взирав, мов шукав невідомих чудес,
Та стрічав тільки ріки облудних, негідних агоній.
Він... Вона... Тільки двоє на цілому світі.
Хоч між ними застигла сіра бетонна стіна,
Хоч обоє замерли живими в холоднім граніті,
Та з любов'ю безсмертям в серцях – тільки він і вона...
(21.06.10)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197326
дата надходження 23.06.2010
дата закладки 23.08.2011
На тім жертовнику, що на горі,
Там вітер завше над ним віє...
Лежать кістки, лежать думки твої,
І їх хурделиця леліє.
А смерть не знає слова "сумно", "щем",
Трофей збирає до трофею...
Вівтар же буде вічно вівтарем,
Життя ж - піднеслось над землею.
Біжать роки, струмлять палкі віки,
Аж посивіла їхня грива,
Летять птахи... летять сумні круки,
А світ навколо прагне дива!
На жертву падають сухі листки,
Не ждуть ні зали, ні вокзали.
Лихі кістки, страшні твої думки...
Вони хурделицею стали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210869
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 14.09.2010