Мовчи, сиди… Земля волає,
А небо хмари нахиляє,
Щоб захистити від усіх...
І гріх, і сльози, й дикий сміх…
Щурі повзуть захвацько вгору,
Послав нечистий сили впору –
Історію змінити треба,
Отож і пхаються до неба…
Списати сторінки квапливо
Шкарадним почерком, зрадливо
Ввійти у майбуття героєм,
Дарма, що з нечисті конвоєм.
Продажні нині верховодять
І, відповідно, зло лиш плодять.
Начхати їм на душі Божі,
Бо в них – Мамона й гроші, гроші…
Історію москвин міняє,
Від зла, брехні наш Край страждає,
Гріхів набралося доволі,
Життя – як той полин у полі…
Рве землю під собою слава,
Чомусь потрібен всім Варава.
Щоденно Правду розпинають...
Сліпі, глухі, а чи не знають?
Все глибше тріскає земля
З протесту, бо зжирає тля…
В розломах змінених історій –
Анклави… Поділ акваторій…
16 червня 2016
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672780
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 28.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KDIjEyZ3zTI[/youtube]
Ми ступили разом в теплу осінь.
Усміхнулось сонце з висоти.
Сад старий, нехай вже безголосий,
Нам не перешкода поряд йти.
Міцно ти тримай мене за руку,
Як схитнусь від вітру - не впаду,
Не почуєш розпачу і звуку...
Бо з тобою поряд довго йду.
Урятують твої руки сильні.
І з теплом здолаєм важкий шлях,
Маємо бажання наші спільні:
Хай там що, триматись на ногах.
Накрапає перший дощ осінній.
Розумієм музику дощу.
Раптом знову небо синє-синє...
Твоє серце все ж не відпущу.
Світ жорстокий, дарить подарунки.
Маєм зброю проти ворогів:
Посмішка їм вслід - наші рахунки.
Хай позаздрить той, хто не любив..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604894
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 29.09.2015
Ветер дует в паруса,
алые, как кровь,
и с мечтой взгляд в небеса –
где моя любовь?
В пене волн играют блики –
светотень стихии,
чаек белых в небе крики –
в горизонте линии.
В бирюзе морской дельфины
сбились серой стайкой –
и подвластны им глубины,
где сокрылись тайны.
Пусть плывут они, где сон
охраняет скалы,
переливы бурных волн
разбросают перлы.
Я расправлю паруса,
на семи ветрах
пусть летит моя душа,
отвергая страх.
Ждет меня моя любовь,
ждут и чудеса,
натянитесь, паруса,
алые как кровь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557909
дата надходження 07.02.2015
дата закладки 12.02.2015
Буває часто плачем без причини.
Ніхто тебе в цей час не ображав.
І співчуття захочем, як дитина.
Так хочеться, щоб хтось про це узнав.
Солоні сльози ллються безупинно,
Як важко нам тоді їх зупинить.
А, може, так в житті і буть повинно,
Коли згадаєш неповторну мить.
А музика як часто душу крає.
Ти слухаєш, відчуєш щось своє.
Не думаєш тоді, що все минає.
І навіть те, що є тобі святе..
Душа людська - чутка частинка тіла,
Що часто править нами у житті.
А то буває раптом захотіла
Радіти найпростішій доброті.
Сміятися і плакать - значить жити.
Узнати смак нелегкого буття.
Знаходить друзів,пробачать уміти.
Любити й берегти це почуття..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541094
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 03.12.2014
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/8/100/629/100629979_1.jpg[/img]
Занурена у музику дощів,
У сиву органзу краплин прозорих,
Бреду босоніж в мокрому плащі
Повз ліхтарів яскраві метеори.
І, плавно розсікаючи озон,
Мов плазму океану каравелла,
Вслухаюся в небесний баритон -
Розспівується грозова капела.
Б'ють на ударних блискавки прудкі
І спалах розсікає темні хмари!
Свої перуки, змоклі і важкі,
Обтрушують на во́гкі тротуари
Акації у гранулах краплин,
Мов парижанки, горді і високі!
Закутана у зливовий сатин,
Вдихаю шепіт вулиці крізь кроки.
І так мені спокійно на душі,
Пряде вечірнє небо сивий ку́жіль...
Пунктиром обриваються вірші
І... плюскаються у дзвінкі калюжі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517504
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 14.11.2014
Стих составлен в соавторстве с Владимиром Люсиным (музыкальный сайт).
Музыка и исполнение его же - Владимира Люсина.
В череду непогоды,
когда сыплют дожди,
станут слякотью воды,
но грустить подожди.
Наши годы умчались,
все надежды круша,
только горечь печали
не приемлет душа.
Скоро небо завьюжит
и посыплется снег.
Кто из нас кому нужен
и в мечтах, и во сне?
Когда ранней весною
с крыш прольётся капель,
от сердечного зноя
рвётся нежность с петель.
Затуманится лето
белоснежной фатой,
вновь тебя без билета
я пущу на постой.
Нанесёт снова осень
бабье лето как грим.
Птицы годы уносят…
Что с тобой мы творим?..
Вновь придёт непогода
с моросящим дождём, -
что не ищем мы брода,
что в разлуке мы ждём?
Пусть не быть звездопаду
в ватной серости туч,
я поставлю лампаду –
маяка дальний луч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277645
дата надходження 29.08.2011
дата закладки 11.04.2014
Откуда я черпаю вдохновенье?
Все чаще слышу я вопрос такой
А объясните ветра дуновенье?
Их болтовню с зеленою листвой?
Как объяснить черемухи багряной
Волшебный запах, сладкий аромат?
Весенних трав букет душисто-пряный
И на цветах играющий закат?
Вы объясните что волнует море?
При ясном солнце и беспечном дне?
Что замышляет штилево-немое
В чарующей бездонной тишине?
И расскажите кто включает звезды?
О чем их шепот в бесконечной тьме?
Срываясь пролетают мили, версты
Загаданное чтоб предать судьбе.
Откуда я черпаю вдохновенье?
Ответ, пожалуй, примитивно прост
Оно во всем - и в ветра дуновении
И в мелодичном шелесте берез.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473048
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 17.01.2014
Відеоряд до пісні: http://youtu.be/nik_tyrr2Ng
Носила мене доля по світах,
Та завжди я додому повертаю
Ось зараз знову у чужих краях,
І вернуся, чи ні, я ще не знаю.
Та вірно знаю я лише одне,
Як би моє життя не повернулось,
Чекають вдома з радістю мне,
Щоб на Вкраїну знову я вернулась.
приспів.
Берези, ялини, тополі.
Пшениця в широкому полі,
Це все моя рідна країна,
Моя золота Україна.
Моя там родина і хата,
Там друзів у мене багато,
Для мене одна ти єдина,
Моя дорога Батьківщино.
Дитинство пролетіло моє там,
І юності моєї дивні роки,
Тепер я, наче перелітний птах,
Блукаю по чужих світах широких.
В країнах різних є своя краса,
Для мене ти найкраща, Україно,
Ти чиста, наче матері сльоза,
Моя, навіки рідна Батьківщино.
приспів.
У цвіті садів і в барвінку,
Я бачу свою Україну,
У гроні червонім калини,
Прекрасна моя Батьківщина.
У білім снігу, мов у пір\\\"ї,
Криниця на моїм подвір\\\"ї,
В казках,у піснях,у поемах,
Ти завжди найкраща для мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451129
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 27.09.2013
Олександр ПЕЧОРА
В очах – стежина в споришах,
де я – маленька.
Й до мене радо поспіша
щаслива ненька.
Я ж – рученята в небеса –
неначе крила!..
Стежина та широкий шлях
мені відкрила.
У світ безмежний повела
ота стежина.
І підкорилась не одна
крута вершина.
Й хотів би ти, чи не хотів,
та суть не в тому –
стежина та з усіх світів
веде додому.
Багато в світі є чудес,
країв багатих.
Мені ж дорожча над усе
селянська хата.
Шляхів протоптано сповна.
Едему треба.
А та стежина лиш одна
веде до неба.
Дороги в світ – на шрамі-шрам…
Та душу тішить
ота стежина в споришах –
свята і грішна.
Вертає пам’ять в рідний двір,
де пахне м’ята.
Отут мене з усіх доріг
чекає мати.
О, скільки в світі різних лиць,
столиць багато,
та як же гріє і болить
прарідна хата!
Бринить на серці і щемить…
Крізь люту втому
з усіх світів хоча б на мить
лечу додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450573
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Знову нас гноблять манкрутівські клани,
Зайди жирують на наших кістках,
Гинуть у злиднях вкраїнські селяни,
Діти бомжують по наших містах.
Клани все ділять добро між собою,
Влізли до влади, щоб нас грабувать,
Гей, піднімаймося люди до бою,
Наших гнобителів треба скарать.
За Україну для нас, українців,
Для всіх народів, що з нами живуть,
Візьмем за горло усіх лиходійців,
Хай у в`язницях баланду пожруть.
Виберем чесних умільців до влади,
То є останній рішучий наш бій,
Викинем геть закордонні поради,
В кожної нації розум є свій.
29.06.04.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438593
дата надходження 21.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Бумажный кораблик, подаренный папе
В его день рожденья представлен к лицу.
Он горд и прекрасен, он лучший на шкафе
подарок из всех дней рождений отцу.
Зеленым листочком он рос на березе
Бумаги клочочком не думая быть.
Но волею Божьей он стал целлюлозой
Не просто бумажкой желая прослыть.
На нем не писали гимнов хвалебных,
Деньгой он не стал, чтоб себя отложить
не стал он листочком для карточек хлебных
давая возможность кому то прожить.
А в буре судьбы он всего лишь тетрадный...
Кораблик семьи... напоролся на мель...
Денёк тот у папы не вышел парадный
Была моя мама желанной досель.
Глаза у отца слезой наполнялись
Вчера нам казалась твердыней семья
По чьей то любви одни мы остались,
И твердую соль... растворяют моря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438191
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 19.07.2013
Сірі полотняні рушники,
Що матуся цілу зиму ткала,
Вишивала потім залюбки
І пісень під вишивку співала.
Вишивала гладдю і хрестом,
Чорними й червоними нитками,
Хуртовина вила за вікном,
Та узори клалися думками.
Вже потому, як пройшла весна,
Тепле літо потічок прогріло,
Рушники до запинки несла,
Щоб вони на сонці побіліли.
І на кладці била їх прачем…
Полоскала у воді довгенько…
І стелила в лузі під корчем,
Із любов’ю, моя рідна ненька.
На качалці, з рубликом в руці,
Полотняні рушники співали…
Усмішка сіяла на лиці,
Коли долі рушники вінчали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412223
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 28.03.2013
Заплелися в коси
серпанкові роси,
Зелений барвінок
приховав квітки.
Чи мене кохає,
а чи виглядає
Милий мій, миленький,
чи забув таки?
Не соромся цвіту,
не ховай від світу,
Красень синьоокий
стебла молоді,
Не пускай розлуку,
бо це вічна мука,
Прожени погану
в ночі золоті.
Ой, стелися дзвінко,
молодий барвінку,
Свіжими листками
проклади стежки.
Милий хай кохає,
хай не забуває,
Я йому на щастя
плестиму вінки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410366
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 20.03.2013
Замість тюрми, вони пішли у владу,
Тепер грабують, нищать, продають,
Відкрито роблять злочини і зраду,
Ще реформаторів із себе видають.
Торгують оптом, вроздріб, на вагу,
Ті, що в підніжжі, ті що на вершині.
Мовчить Гарант і Рада ні гу-гу!
Мерзенно жити у такій країні!
Процес гниття завжди йде з голови
І що спливає – у народі знають!
Потік лай-на несе нас до Москви,
Там з діркою від бублика чекають!
Гірка брехня, що влада це від Бога,
Її обманом підло захопили.
В нас різні цілі, різна в нас дорога,
Але, що терпимо, то дійсно завинили!
29.01.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408415
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 12.03.2013
Я ж знала, що до ранку все мине.
Чому ж сумний стоїш біля порогу?
Ну що ж, проходь і обійми мене.
Який же несміливий став, НЕБОГО.
Іди хутчій до мене, МОЯ РАДІСТЬ!
Ну досить! Все! На тебе я не злюсь...
Я знаю, МІЙ ХОРОШИЙ, твою слабість:
До серденька твого я притулюсь.
Ось ти й розтав...Тепер вже стало краще.
Чому ж це ти мінлива так, душа?
Ще вчора ти казала, що НІЗАЩО,
А зараз у обійми поспіша!
Нащо весну нам кликати раніше?
Якщо й без неї губи - майський мед!
В твоїх обіймах, ЛЮБИЙ, так тепліше.
Я знала, що так буде, наперед...
Ми знову поряд. Бурі пролетіли...
Дивись в вікно: надворі знову сніг.
І що для нас розлука - зрозуміли.
Тому і кожен з нас любов оцю беріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402104
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 20.02.2013
Ты - не образ, выдуманный мглою,
Ты - не тень, что так к себе манит.
Ты предстал живой передо мною,
Как печальный, мрачный монолит.
Ты такой пространный и реальный,
Как скала и небо, как магнит.
Рокот моря, шум прибоя дальний
Как твои глаза к себе манит.
Я не буду робкой пред тобою:
Стану сильной, смелой, как волна,
Чтоб тебя окутать пенной мглою,
Искупать в любви морского дна.
Я раскрою жгучие объятья
Нежных и волнующих морей.
Чтобы хоть в простом рукопожатьи
Ты прочел следы мечты моей...
1996 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402131
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Мой милый мальчик, на большой планете,
Которой нет ни края, ни конца,
Так хочется, чтобы меня ты встретил,
Не зная адреса, фамилии, лица.
Ты мне приснился этой ночью в храме.
Горели одиноко две свечи.
Одна сияла, - ярко билось пламя,
Другая плакала. А рядом - мы молчим.
Ты - весь такой лучистый и прекрасный,
Как светлый образ со святых икон,
А я - всего лишь тень с иконостаса,
Упавшая печальным знаком на ладонь.
Я знала, как легко трепещет воздух,
И грустно было мне, такой живой,
Что не могу я прикоснуться к звездам,
И не покинуть мне земной покой.
От мысли, что тебя мне не достигнуть,
Проснулась я в стремлении немом, -
Осталось мне теперь бесцельно гибнуть,
Не встретившись в реальности со сном.
Найди меня, пройди сквозь тьму столетий
И обними пылающей рукой.
Заставь меня забыть терзанья эти.
Я так хочу любимой быть тобой...
1998 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402132
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Я проснулся однажды в счастливой стране
А вернее от мысли - мы изменились!
Все плохое, что было, сгорело в огне,
А костры на майданах углями искрились
И от свежего запаха ветра свободы
Мне хотелось бежать и кричать повсеместно:
"Посмотрите, смогли ведь, мы дети народа,
Что корнями уходит в седую известность!"
Это было не просто, и вовсе не в шутку,
Кто-то громко кричал от мороза и зги,
А я молча стоял, осознав на минутку,
Неужели у всех появились мозги?
И откуда вот эта девчушка с парнишкой,
Ну, от силы 16-ть по юности лет,
Могут знать, почему взрослый дядя с сынишкой
Вместе с ними стоит здесь и ищет ответ
А вопросов во мне накопилось не мало
И душа переполнена болью в груди,
Если б только могла и, наверное, знала
Сколько грусти еще у нее впереди…
Время быстро прошло в бесконечных разборках
Кто там ближе, кто дальше к трибуне стоял
А народ как пахал на боярских задворках,
Так и пашет, но только "свободу" узнал
Безответственность старой, классической власти
Приумножил полнейший во всем беспредел, -
Можно сутками лаять с экранов со страсти,
Только цепь не меняет от будки надел!
Вот тарелку с костями поставят подальше,
Видно нужно кому-то дешевый эфир,
И залаяли громко приспешники фальши
За "свободу цепей" на свободный весь мир
Не по детски той власти удушливый запах
Давит горло и сильно сжимает в груди,
Опускает все ниже и ниже - на лапы
И рычание слышу уже впереди...
Урны - слишком прозрачные были,
От их блеска кому-то запенило рот
Подозрение есть, на народ весь забили,
Или к урнам приходит не этот народ?
Посмотрите на все эти куклы на нитках
Кукловоды известны, немного в тени,
Вся их честь и любовь исчисляются в слитках,
По народному просто - на нашей крови!
Про историю лучше не надо, не время
Пусть потомки расскажут, коль выживут тут,
Ну а мы, - видно тяжкое выпало бремя
Бюллетеней бумагой кормить этот спрут
Я зарекся писать хвалебные оды
На любую тематику, кроме Любви,
Потому что Любовь, как источник свободы, -
Все, что есть у меня в моей грешной груди
Ну, а вы (только с маленькой буквы, заметьте) -
Бело-красно-оранжево-синие псы,
Ваша вшивая ложь канет в солнечном свете,
Растворившись росою народной слезы!
29.05.2009
Версия на украинском языке:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804225
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131787
дата надходження 29.05.2009
дата закладки 29.12.2012
У жизни так много различных дорог.
И снова на выбор любая.
И если бы знать свою долю ты мог,
Уже припевал бы, шагая.
Но боязнь ошибки - занозой в душе.
Не всем ведь присуща отвага.
Другие вперед устремились уже,
А ты все не сделал и шага.
А как ни шагнешь, все равно впереди
И счастье, и боль, и тревога.
Попробуй-ка раньше во мраке найди
Улыбку незримого бога...
И сколько на долю не сетуй, не злись,
Ищи/не ищи виноватых.
Ты сам себе выбрал ту самую жизнь,
Какую назначил когда-то...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385220
дата надходження 16.12.2012
дата закладки 16.12.2012
Люди добрые! Для вас
Начинаем наш рассказ.
В нём намёк найдёте тонкий:
Жил да был в одной сторонке
Царь с красавицей-женою.
Славно правил он страною.
И, по правде говоря,
Уважали все царя.
Был в стране порядок стройный
Кто дома народу строил,
Кто-то делал инвентарь,
Кто-то швец и чеботарь.
Люди сеяли и жали,
К ним торговцы приезжали,
И жилось неплохо всем,
Без особенных проблем.
Только невесть вдруг откуда
Появилось Чудо-юдо.
Увидавши, как в державе
Все живут в труде и славе,
Стало думать-замышлять,
Как страною управлять.
Было, сунулось без спросу –
Так огрели без вопросов.
От ограды и ворот
В лес его прогнал народ.
Посидев там день-другой,
Чудо встретилось с Ягой.
– Ах, и глупое ты, право!
Надо действовать лукаво.
Люд спокойный в каждой хате,
Но силком их не захватишь.
Тут с подходом да с подвохом
Подкатиться бы неплохо.
Мы ослабим оборону,
Нанесём врагу урону.
Вот тебе трава волшебна.
Покурить её потребно.
Дашь тому, и дашь тому.
Да не дай Бог самому!
И на первый раз пока
Превращайся в мужика.
Вот пошёл мужик к воротам,
Ну, а там кипит работа.
Царь сказал, а люди рады
Укрепить вокруг ограды.
Против Чудища смурного
Частокол возводят новый.
Мужичок рабочих славит
И сейчас же к ним лукавит:
– Разве ж можно эко диво
Возводить без перерыву?
Ну-ка, братцы, расслабляйтесь!
Отдыхайте, угощайтесь!
Из чудного табачку
Крутит им по косячку.
Люди встали, покурили,
Меж собой поговорили.
И решили, что пора
Продолжать труды с утра.
А наутро – та же песня:
Покурили травку вместе,
И не то, чтобы работать –
Даже думать неохота.
Возвернулся в лес мужик.
А Яга ему: – Скажи,
Чем сегодня занимался?
– Да с оградой расправлялся.
Не достроят, не доставят.
Я прорвусь, и буду править.
– Экий всё же ты простак!
Править! Как бы, брат, не так.
Есть ведь войско у царя,
Тренируется не зря.
Ну, да ладно, помогу,
Может, вспомнишь где Ягу.
Превращу тебя в девицу
И волшебной дам водицы.
Эта фляга непростая,
В ней питьё не иссякает.
Угощай ребяток бравых
И налево, и направо.
Но не дай Бог той водицы
Самому тебе напиться.
Ни за старый медный грош
От неё ты пропадёшь.
Чудо - Юдо превратилось
И во город воротилось.
К войску славному поближе,
Говорит им: Что я вижу?
Все в державной вы заботе
Службу верно вы несёте.
Да ведь солнышко палит,
Перегреться не велит.
Я вот, красная девица,
Принесла вам всем напиться.
Чтобы жажду утолили,
Были в здравии и силе.
Войско поблагодарило
И напиток пригубило.
Меньше часа пролетело.
Войско дружно захрапело.
Перепились. А девица
Поспешила тут же скрыться.
И кричит Яге с порога:
Мне осталось лишь немного.
Войско спит, ограды нет.
Я иду к царю. Привет!
–Ах ты, глупое созданье!
Не дослушал назиданья.
Нет охраны у ворот…
Но остался ведь народ!
Он тебе и без вояк
Скажет, где зимует рак.
С ним, с позиций силы глядя,
Невозможно будет сладить.
Чтобы царство не признало,
Превращу тебя в менялу.
Вот тебе товаров разных
Положенью сообразно.
Вот тебе ларец прекрасный.
Открываешь, сокол ясный.
Там лежат такие сласти,
Что приносят людям счастье,
Радость, молодость и силу.
А потом сведут в могилу.
Не старайся дать дороже.
Пусть купить их всякий сможет.
И народ, поверь мне, скоро
Сам отдаст и власть, и город.
Но не вздумай, Чудо-юдо,
Сам попробовать оттуда!
Вот меняла в град идёт
Мимо сломанных ворот,
Где уже стоит народ.
Мимо спящих вояков
И опущенных клинков.
Да на площадь городскую.
Там заводит речь такую:
Был я, братья, в дальних странах,
На морях и океанах.
Много есть всего при мне
По умеренной цене.
Вот шелка, а вот батисты,
И легки, и золотисты.
Украшенья разной масти.
Вот невиданные сласти.
И за грош отдам их даже.
Здесь сегодня распродажа.
Удивляется народ,
Сласти дивные берёт.
Диво - дивное творится:
Без причины веселиться
Начинает стар и млад.
Каждый счастлив, каждый рад.
Чудо - Юдо не стерпело,
Угоститься захотело.
– Ах, какая расслабуха!
Ишь, беззубая старуха!
Обмануть меня хотела.
Ведь поёт душа и тело.
Ни конфетки никому!
Мне тут мало самому!
И ларец опустошило…
Это дело и решило.
Град проспался, оклемался
И за Чудо - Юдо взялся:
А оно бежать не в силах:
Угощенье подкосило.
Хвост трясётся, лапы тоже.
Слова вымолвить не может.
Ничего не понимает,
Тело ровно кто ломает.
Не до власти и войны:
Сласти чудищу нужны.
Отнесли его за город,
Там оно скончалось скоро.
Царь издал указ во граде:
Процветанья града ради
Чтоб не пробовать отселе
Ни напитков, и ни зелий.
А народ не возражал
И указ сей поддержал.
И зажили вновь в державе
В мире, здравии и славе.
Тут бы сказка и кончалась,
Но в лесу Яга осталась.
И никак ей не смириться,
Коль добро вокруг творится.
Ждёт, кого б ей охмурить,
«Кайф» на время подарить.
И в чужом обличье тоже
Подкатиться она может.
Вы же ей не поддавайтесь,
На обман не покупайтесь.
Коль поверить ей – тогда
Непременно ждёт беда.
* * *
Кто имел глаза и уши
Тот и видел всё и слушал.
И надеемся, что тот
Сказку правильно поймёт.
До свидания. Бывайте.
Наш совет не забывайте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382119
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 03.12.2012
Розстелила сріблястий перкаль
На стерню, перемлілу од вітру,
І густу сніжно-білу емаль
На убогу осінню палітру
Розілляла.Шовковим крилом
Поторочила пасма туману,
Процідила останнє тепло
Крізь надбиту крихку порцеляну
Білощокого сивого дня.
Заморозила крізні патьоки,
Осідлала вітриська-коня
І хутчій подалася навтьоки.
Захурделивши біливом світ,
Розчинилася в мареві панна!..
Срібний клен шепотів їй услід:
"Ворожбитко моя невблаганна..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381826
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012
Слова і музика Анатолія Кальяненка
Зроби добро і кинь його у воду
І не чекай на похвали слова,
То щоб лиха чума людського роду
Тебе бува у гріх не завела.
Не проклинай! Тобі ж і повернеться:
І не хвались, тих слів не повернеш,
Бо так у нас на цій землі ведеться
Те,що посієш, те ти і пожнеш.
І не суди! Та несудимим будеш,
Хай гріх твій душі в пекло не введе,
Бо суд людський ти, може, і підкупиш,
Та Божий суд тебе завжди знайде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373421
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Не надо мне лапшу на уши вешать,
И так в душе темно, не видно зги,
Я не хочу об этом даже слышать,
Так что ,Тамара, мОзги не пудри.
Тебе дарил цветы, духи и бархат,
И в ресторанах по счетам платил.
Ах, ты неблагодарная Тамарка,
Ну, чем ,скажи, тебе не угодил?
Ну, где твои глаза, зараза, были?
Ведь я хожу к тебе не первый год…
А помнишь, на «Нахимове» мы плыли
И врезался буксир вдруг в пароход.
И ты, как круг, на шею мне повисла
И умоляла: « миленький, спаси!»
И сиганули с парохода вниз мы,
А темень была, ну, хоть глаз коли.
О! Как мы глубоко с тобой нырнули!
Темно в глазах, померк весь белый свет.
Наверно мы б ,Тамара, утонули,
Если б не спасательный жилет.
Как мы с тобой барахтались и плыли,
Не подобрать литературных слов!
Когда же на борт нас с тобой подняли,
Ты была в лифе, я был без трусов.
Горячим чаем сразу напоили,
Еще чего-то дали нам хлебнуть,
Бесплатно телеграмму мы отбили,
Что живы, не посмели утонуть.
Ты в платье с этикеткой (по фигуре),
А я в новых штанах начал франтить,
Тогда такими были мы родными,
Теперь ты морду стала воротить.
Глаза на Вовку пялишь Иванова,
Который и не косит на тебя.
Ну, что, скажи, нашла ты в нем такого,
Чего, к примеру, нету у меня.
Он носит постоянно чёрный пОртфель,
Так у меня ж - японский дипломат!
Ты не выкидывай , Тамарка, фортель,
Ведь он тебе по росту маловат!
А то, что рыжий, так и я покрашусь
И кудри плойкой мигом накручу.
От ревности, поверь мне, не повешусь.
Убью! Ты так и знай, я не шучу!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373422
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Слова сікли мов кулі у бою
Бандитам тюрми!Годі їх терпіти
Гарант не впоравсь зі злочинним світом
Зневіру принесла нам «Леді Ю»
Гірке розчарування від тих слів
Бо тягнуть воза хто з води – хто в воду
Керманичі ніяк не знайдуть згоду
І так завжди на протязі віків
Навпіл образа душу розрива
Слова солодкі зазвичай омана
Ми ж знаємо, що три гетьмана
Потрібно там де українця два
Оранжевий скінчився марафон.
«Шановні друзі» паряться на нарах,
Це правда гірше, краще б на Канарах
Та пізно. Шлях закрито в закордон.
Чом ми із вами злидні й бідарі?
Бо живемо в незгоді та розбраті
Жирують хтиві, ситі та пихаті
Глухі, черстві й бездушні владарі.
На краще не діждемо перемін
Як будем скиглить, нидіти, чекати.
В набат давно вже треба калатати
Щоби пасивних розбудив той дзвін.
Бо вже шматують наш народ на два
Біло-блакитні, сірі, жовто-сині
Їм не болить, що горе в Україні –
Брудна політика, брудні слова.
Тому зусюди їм лише хула.
Заради батьківщини знайдіть згоду
Служіть не долару – служіть народу
Тоді вам буде шана і хвала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359036
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 06.10.2012
Замазане, запльоване,
В журнал не занотоване,
Нечесане й неголене
Запилене ім’я.
Потертого, кривавого,
Відвертого, слинявого,
Шкідливого, лукавого
З кишені вийму я.
Масна, зухвала посмішка,
Знайомих майже півмішка.
Набита стравами кишка,
Кар'єрна течія.
Убогого, відсталого
З очима вглиб запалими,
Голодного і спраглого
Жбурнули, мов сміття.
Чим гірше паперового,
Пом’ято-кольорового?
Чому не жаль нам кволого?
Сліпе серцебиття.
Без них - лише примари ми,
Життя затягне хмарами,
Для нас стають кошмарами
Могутні папірці.
Безхатченко...карбованця...
Грошей, немов шовковиці…
З душі тече сукровиця...
Байдужість у руці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362677
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 07.09.2012
Відлітає літо на спочинок.
Осінь майорить уже крилом.
Скільки вже засипано стежинок
Золотистим свіжим ще листом!
Й ми уже не ті, що були літом,
Та цю осінь вдвох переживем,
Бо цвітуть ще душі дивоцвітом,
А у серці літо збережем.
Пригорни до себе ближче, Любий.
Ну чому лице твоє сумне?
Ой, як свіжим медом пахнуть губи!
Ти цілуй, як в юності мене.
Запекла чомусь сльоза зрадлива
Покотилась по моїй щоці....
Я не плачу, милий.... Це осіння злива
Серце розтривожила мені.
Ти сльозу стираєш співчутливо.
Не журись, хороший, не журись.
Це душа, як пташка полохлива.
Це пройде. Ти краще посміхнись.
Я люблю дивитись в твої очі.
Ти поглянь, мій любий. Подивись.
Зграї полетіли вже лелечі.
Літні дні із ними понеслись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358974
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 21.08.2012
Встань, Україно, із колін,
Бо так Шевченко заповів.
Дивитись гордо в майбуття,
Щоб без рабів було життя.
Щоб мова наша чарівна,
Лилась рікою по землі.
Щоб мелодійно і сповна,
Сприймав завжди народ її.
Щоб рідний люд не бідував,
На нашій матінці - землі.
Щоб пан на ній не панував
І дітки слізок не лили.
Встань, Україно, із колін,
Хай пролунає сильний дзвін.
Нехай Тарасові слова,
Летять із гір аж до Дніпра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279076
дата надходження 07.09.2011
дата закладки 07.09.2011
Не заросте стежина до порогу,
Де ти своє дитинство провела.
Ти пам'ятаєш все... І слава Богу,
Що не забула рідного тепла.
В охайній народилася світлиці,
В оточені любові й доброти.
Серед барвінку й колосків пшениці
Пройшли твої найкращії роки.
Поміж високих трав, пахучих квітів,
У зелені сплетених споришів
Навчилася свій рідний край любити.
Любов свою вкладала у вірші.
Життя подарувало тобі долю
І вроду гарну, хлопцям на біду,
А ти свій сум розповідала полю
І сльози проливала у траву.
Обличчя омивали тобі роси,
Пісні співали птахи у гаю.
А вітер ніжно пестив твої коси,
В дитинстві ти була немов в раю.
Ти не забудеш смак свого дитинства,
Куди б тебе життя незавело.
Закриєш очі - і матусі пісня
У рідне повертатиме село...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277744
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 30.08.2011
На майдані у столиці, революція іде.
Померанчевий вожака, агітацію веде.
Всіх бандитів у в’язницю, уривається терпець.
Такі речі для народа - насолода, хай їм грець.
Дуже спільно виглядала, группа у вожакі,
сьогодення демократи, вчора комунякі.
А вожака запевняє, люди не хвилюйтесь,
я за все відповідаю, так що не турбуйтесь.
А народ радіє, боже, невжеш дочекались,
мабуть, справжні патріоти, за справу узялись.
Обіцяють, що бандитів, кинуть всіх за грати
Що покращення в житті, люди будуть мати
Демократ це не бандит і не комуніст
Він народ душей кохає, справжній гуманіст
За народ життя покладе, потенційний узник
Якщо треба поміняє навіть вам підгузник
Бабця з дідом, на майдані онуку питають
Буде краще, якщо владу, знову поміняють?
А онука ще маленький і с трудом балака
Демократ це як цукерок, комуняка-кака.
Різні люди вигукали речі на трибуні
І здавалось краще буде в майбутній комуні
Та не так щоб забагато знадобилось часу
Щоб дізнатись хто насправді колихав ту массу.
Валерій Свідзінський 6. 04. 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264960
дата надходження 14.06.2011
дата закладки 14.06.2011
Дружині мама віддала хустини
Із квітами на цілу площину.
- Носи невісточко, я берегла для тебе,
Колись вдягала з них лише одну.
А ось ці дві, - це спогади далекі,
Моє кохання і моя біда.
Коли на фронт відправився коханий,
Подарував мені. Лишилась я одна…
А потім «похоронка», я - вдовиця.
Одним нічого, я їх не суджу.
Перед іконою, що висіла в куточку,
Я поклялась, - невістці збережу!
То ж носи, доню, всі вони для тебе,
І я своє тепло вкладаю в них.
Вони тебе повинні завжди гріти,
Бо в них - тепло, кого нема в живих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247903
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 18.03.2011
Трава лягає скошена до ніг,
Чебрець і лобода зелена у насінні.
Духм’янить м’ята і п’янить полин,
Їх з часом не знайти в сухому сіні.
На цілий рік складемо ми букет,
Бо ж літнє сіно пахне і зимою,
Чи це в стіжку, копиці чи в хліві,
Воно лишається завжди саме собою.
І, як приємно кинувши рядно,
Лягти в цей запах і про все забути
В дитинство, в юність - думкою назад,
Хоча цього ніколи не вернути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247011
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 15.03.2011
Матусю рідненька, чарівнице мила!
О! Скільки добра на віку ти зробила.
Ти сина навчила і вивела в люди.
Дорога до раю за це тобі буде.
Ти татка гляділа: вдягала, кормила.
Маленька сама, та в тобі мамо сила.
Ти рано вставала, сніданки робила.
Матусю рідненька, чарівнице мила.
І навіть тепер, коли сили вже мало,
Даєш собі раду в самотності, мамо.
Та в тебе є син і онук є у тебе,
Що будуть робити добро - це потреба.
Тримайся, матусю! Здоров’я хай буде.
І хай вся родина тебе не забуде,
Ти наш оберіг і так буде до віку,
Бажаємо щастя і років без ліку.
Ми любим тебе, бо ти наша кровинка.
Ти нашого роду вагома частинка.
За серце ласкаве, матусю рідненька,
Вклоняюсь до ніг, дорога моя ненько!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247010
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 15.03.2011