Балкони розкрито. І сни догорають.
Прислухались в небо замріяні верби.
Мовчання та спокій мені нагадають
що я вже як місяць існую без тебе.
Як Місяць існую. На ліжку зім"ято
од тебе важкий та зволожений подих.
І скрип од дверей мені зможе награти
твій крок на моїх бетонованих сходах.
Твій крок надлегкий. Світло падає клином
на ока примружений вхід в позапростір.
І спогад про тебе легким тополиним
подразненим пухом лягає на простір.
Я жив як раніш. Це незмінні шляхи.
У тобі моя зупинилась потреба.
Лиш блиском ночей ці холодні дахи
мені нагадали про місяць без тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503488
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Затремтіла... Моя дівчинко... Навіщо?
Розплела свої історії, як коси.
Вийшла мовчки з них, неначе з попелища.
Досить турбувати своє серце, досить.
Зруйнувала... Моя дівчинко. Так треба.
Не існує ідеальності у людях.
Не тримай порожню тару біля себе.
Скло на кухні правдою тобі не буде.
Перевтілень досить. Таким чином
Ти втрачаєш гордість та зусилля.
Йди вперед – тебе лиш час зупинить,
щоб вказати, з ким тобі він спільний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455432
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 19.10.2013
Ще сотні чекань і пів світу натомлених ві ́ршів,
Клаптик неба, що чахне грозою у Тво ́їх очах...
А мені б тільки мить, в якій був би Ти щасливішим,
А все інше - це, Богом даровані, відстань і час.
Ще півмилі тремтінь, так мало зосталось зупинок,
Крихта болю під серцем і терни в мінливій душі...
А мені би надію, в якій не знала б я спину.
А мені б тільки щастя, що серцем не знає дощів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356179
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 19.10.2013
Усім тим, хто щомиті шукає прекрасне, хто вірить у казку останніх осінніх ночей, хто хоч колись тримав у долонях клаптик неба, і просто своїм читачам присвячую...
Десь за вікном, у гамірній суєті львівських вулиць, осінь цілує заспані калюжі перших розтанувших сніжинок. Леткий подих вітру ледь помітно стукає у шибку, тим самим, ніби нагадуючи про щось дуже важливе. Чи то спонтанний трамвай далеких думок вривається у душу, чи то несамовито швидкий потяг віддалених емоцій мчить зі швидкістю світлової хвилі, чи пустий перон безнадійних надій... А може я просто заплуталась у власних почуттях і десь на дні свого серця шукаю відповіді на вічні запитання...
Саме зараз, Тобі не вистачає доби на день життя, просторої небесної блакиті над головою, якоїсь невеличкої радості... А може... Насправді хочеться прохолодного вітру, райдужних безкрилих мрій, одягнути махрові тапочки на босу ногу, вимкнути комп'ютер, сісти за письмовий стіл, ввімкнути настільну лампу,- і тоді — нові записи в щоденник, запах яблук у кімнаті, ледь прочинене вікно, чашка гарячого чаю з лимоном і ... І там, у напівтемній кімнаті , притулившись в унісон до Твого серця, вирують думки... Такі різні і такі схожі... Вони ніби дивляться у Твою душу, пронизують буття і разом із зорями на нічному небосхилі сторожують світ...
А так хочеться втекти крізь те відчинене вікно, зловити тонкий аромат осінніх пахощів, подарувати свою усмішку випадковому перехожому, поцілувати осінь в чоло і відчути як надсадно пульсує життя невідомого завтра. Ви відчуваєте цей запах- щось дивне, осіннє, але таке заворожуюче...і так схоже на мій внутрішній світ... Я б обов'язково Вам його подарувала... Але комп'ютери ще не навчились передавати запахів і не має такого сайту, який б зміг це зробити... А жаль... Бо внутрішній світ можна виразити лише тихим мовчанням у шелесті думок, його не можна помістити на долоні життя, внутрішній світ людини- це найбільша частина її душі...І в світі не має маленьких слів, маленького почуття чи маленької Любові. Бо не можна кохати випадково, чи відчувати у пів серця...
Людина завжди шукає себе і той куточок, у якому може погостювати її тендітне серце... А шлях до щастя зовсім поруч...
P. S. У шибку мого вікна вже стукає вечір,вуличні ліхтарі захопилися режисурою, створюючи оскароносні стрічки світового кохання, кругом така сонна тиша, лише там, зліва, де серце, вирує свій світ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351536
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 19.10.2013
Роки біжать, а за вікном без змін -
Щороку листя витанцьовує фокстрот,
На фоні зблідлих сірих мокрих стін
Воно чарівне в сяйві позолот.
Роки як лікар, але душа ще та
Нудьгує, звісивши із парапету ноги,
З-за горизонту щастя вигляда,
Викреслює дощем свої тривоги.
Роки як птахи, вмить знялись увись,
А досі ще не віриться,що страта
Для почуттів, які жили колись,
А залишились лише згадки-небожата.
Роки, роки… І я усі підряд
Читаю схолії до нашого кохання
Щоосені їх пише листопад
І обіцяє кожен раз, що це востаннє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455374
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 19.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2013
Я сожгу все мосты – и сюда возвращаться не буду…
В этот город отравленных дней и несбывшихся снов…
Мне пророчили счастье ясновидицы, колдуны вуду,
А взамен получила я кипу несбыточных грёз…
Я сожгу все мосты – кровоточить душа перестанет…
Я так много просила взаймы и так счастья ждала…
Я на плаху раскаянья так чисто и искренно стану,
Хотя душу и сердце от отчаянья изодрала…
Я сожгу все мосты – я устала скрываться от боли…
Я молю о пощаде, я прошу лишь мгновенье тепла…
Я в кулак собираю последние капельки воли –
И запомнить пытаюсь те чувства, что сгорают дотла…
10.05.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336482
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012
рудоволосе листя чаю квітне
з надщербленої склянки в цвіль
хрестоподібних рам
і кіпоть на іконах
коли з непам'яті цунамі у вікно
вривається ввібравши краєвид
всі сни стають зрадливими
синами які стоять горизонтально
у мряці феєрверків як один
вилазить із кутків і наповзає
на вбогі плечі ковдрою беззубих
вечорів і з головою в незворушні
ранки
тихий океан
шаленством райське марення
колише
розбитий човен, надувний матрац,
жилет
і тільки ліжко хвиль
пом’якшить моряку
всесильну біль утрати
обох кінцівок
лампа,
яка не гасне цілу ніч,
аж до світанку через
розмови мертвих про життя
в раю, і подзвін тяжко хворих
по ін’єкції отрути;
вінчання тіней з полудневим сонцем,
щоб тіло втримало у цівках поту волю
жінки в пологовому відділі з усіх
палат виходять в коридор, щоб вкотре
відчути спокій, легкість, щоб впустити
до черева цілющу прохолоду списа сліпого –
а спеку сотень тисяч сонць до плоду
й до нього жінка йтиме через поле
з татуюванням
повішеного Юди на зап’ястку
і з вугільного кольору очима
брестиме мілиною навмання
босоніж склом нестям-не-явлень
Магдалени
радіоприймач
Гермафродит
на годиннику 4:45
«тримайся, бать»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336521
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012
Перемовчати сон, перемовчати,
І хай весь світ ще хвильку помовчить,
Лише би Твоїм голосом впиватись,
Що десь на відстані закохано звучить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299387
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 08.05.2012
Ти знаєш, не придумали у світі ближчих вІршів,
Як ті, що трепетом торкають серце до небес.
Бо цілий світ на мить зуміє стати щасливішим,
А ми щодня між римами шукаємо чудес...
І ти відчуєш ніжний дотик, що гортає душу.
Напоєш серце краплею мовчання під рядком.
І хай би що, в душі ніколи більш не буде пусто,
Бо я і Ти на аркуші повінчані пером...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335745
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Горчит на душе: отвратительный привкус полыни,
И дышится, словно Вселенная давит на грудь…
Не помню уже, почему мы друг друга любили,
Я трачу все силы на то, чтобы просто вдохнуть.
Горчит… Чёрный кофе похож на сегодняшний вечер,
Испорченный колким букетом взаимных обид.
А ты упрекнул бы… Но сам понимаешь, что не в чем.
Ну всё… я пойду… Моя рана уже не болит…
© Copyright: Любовь Козырь, 2012
P.S. У автора нет ничего общего с лирической героиней. Одно лишь настроение...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321589
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012
Дотронься до моих волос,
И нежно-нежно отпусти.
Я закричу неслышно SOS,
А отзовется мне - "прости".
Я побегу по проводам,
Встречая раннюю звезду,
Вскочу на крылья к мотылькам,
И их сожгу, словно в аду.
И буду лишь осколком льда,
Кусочком радости и грез,
Потом растаю навсегда,
Оставив мысли не всерьез.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315249
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 26.02.2012
У світі, де теплий Гольфстрім
Розтоплює льодяні пальці, і
Невже нема місця мені,
Поки мозок мій ще в прострації?
Замерзну я вранці, і сніг
Покриє мене теплим інеєм.
Рахую до трьох, а на три
Замерзну, бо ж хто мене стримує?
Даремно доводжу собі,
Що це все - лиш сон, тільки манія,
Що десять яскравих снопів
Впадуть з сонця - враз і розтану я.
А вітер останнє тепло
Тим часом з-під ковдри виманює.
Не бачиш - уже розцвіло,
Забуло, що в мене ще рани є.
Я сильна сказати "привіт",
Слабка мовити "до побачення",
Отак, не лишивши завіт,
У всіх не просити пробачення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312182
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 26.02.2012
Заблудниця
Забудь-це-я
І дикий дим -
Її сім′я
Знесилена
Бо-сил-нема
Немає зим
А в ній зима
Минуле - сни
Хоч-не-засни
Безжальний світ
Ти ризикни
Забутися
Вона-це-я
На сонці лід
А я своя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313764
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 26.02.2012
Ти забуваєш, я ж знаю тебе назовсім,
Наскрізь, до нитки, усі потаємні шпарки.
Я вже не мрію про чудо, як було досі,
Я - вже не та, я - колошнього недогарки.
Поки що я - це ти, аж по самі вінця,
Я - твоя пам’ять, твій сон і твої надії,
Твоя колонія я і твоя провінція,
Хай буде так. І про інше уже не замрію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314046
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 26.02.2012
Той, хто не спить
не має права на
слова
Той, хто не спить,
не має права на емоції
Той, хто не спить,
не має права...
Чорт!
Нескінченна мантра
Ти сам себе засудив на це
море іронії
крапелька суму
океан нещирості
ОЕ в навушниках
Щоб не чути чужого сміху
І погляд у себе
І шарф на обличчі
Щоб ніхто не помітив
Того, як хочеться
Щоб хтось помітив
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314365
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 26.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2012
Давай я стану небом,
А ты моей землей.
Давай ты будешь светом,
А я твоей зарей.
Давай я буду солнцем,
А ты моей луной.
Давай ты будешь сердцем,
А я стану тобой?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313448
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Я так давно хотіла вам сказати...
А не сказала. Вибачте мені
Мої півпогляди і жести мовчазні.
Та, зрештою, ну як могли Ви знати?
Глибокі вдихи і слова... не ті.
Коли я Вам чужі вірші читала,
О, як хотіла я, щоб Ви сказали...
Та фрази були гарні і пусті.
І, звісно, як завжди, підводив час,
І бракло слів, і настрою, й моменту...
Марнуючись в дешевих сентиментах,
Я промовчала головне про Вас.
Тепер, коли між нами кілометри,
Бракує близькості, і ще чогось... А ще
Так хочеться узяти Вас за руку
і говорити, плачучи в плече.
Нарешті я наважилась сказати.
У Вас вона є, марно це роблю...
Та... я люблю Вас... Чуєте? Люблю!
Але у відповідь... прохання помовчати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313431
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Не бачиш дна у водах своїх рік,
Які наповнились сліпим дощем,
І втративши якраз сьогодні лік,
Накриєш плечі зім'ятим плащем.
Та зрідка голову піднявши вверх,
Подумаєш, і що ж ті небеса?
По склу писала, подих стер,
На пальцях, на щоках тремтить роса...
І лиш колись, зупинишся на мить,
І озирнешся по пустим куткам,
Клубочок загубивши свою нить,
Покотиться від тебе по стежкам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310616
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012
Знаєш, а Ангели сміються за нашими спинами
Просто тому, що ми граємось у любов...
Та ти все одно, немов доросла дитина,
А мені страшно, що не звільнюсь із твоїх оков.
Знати б, що тобі треба від мене сьогодні і зараз:
Чай? Може, каву?.. Вибач, йду спати, бо пізно...
Вільно – невільно... Якось так склалось.
Та й яка з біса різниця, якщо ми і досі нарізно...
А ти провокуєш мене на без змістовні дурниці!
Знаєш, в моїх колонках саме зараз лунає джаз.
І не прочитані ще книжки на полиці
Вислуховують в твою адресу мій сарказм.
Певно і, справді, пора мені заснути до ранку,
Щоб перестати боротись із цим відчуттям...
Хоч так бракує мені спільного з тобою світанку.
Все, відключаюсь... ти й так мені півжиттям...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308663
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 24.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2012
Насправді, ніхто не хоче слухати, ти тільки заливаєш затоки,
Інколи чистиш вуха, приходиш додому надто втомлений,
Удома, удома також, якщо відверто – розруха.
Відкриєш старий програвач, заведеш на 6-у будильник.
Ліжко. Боже, як все набридло: суєта, трамваї, щоденні колії.
Давно уже не було смачно, давно вже пустий холодильник.
Якось снилось, що десь на межі, десь за Берліном,
Відкрив свою студію, нарешті, купив піаніно,
Залишив усе позаду, не так щоб зовсім, - а так як можна,
Завів собаку, по вихідних награвав джаз, тобі, Ніно..
Згадував, купався у старих спогадах, недостатньо їх,
Шукав щось інше, зустрічався в поглядах.
Не те, не те! просто сни, вони маряться,
Промовчу. Скажу. І хай так станеться:
“Розчарування, приходить з тобою, можливо, так і треба,
Бо інколи не достатньо слів, знаєш, інколи недостатньо неба.”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308675
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 24.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.01.2012
Печальний образ на стіні.
У камінні бавиться вогонь.
Лиш тінь стоїть у стороні
пригадує покійний квітень.
Дожовуючи чорні дрова.
з вікна пробираеться вітер.
Вже в котре заглядаючи у душу
Меланхолійно,лине час,
В душах будує сповідання
жорстокого веління жмуток.
І тінь лиш чує повітря шепіт
мозаїки колишніх снів.
Й надії сонної прощання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276833
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 11.01.2012
У душі була гаряча кава...
На милому обличчі попіл щастя.
вже бруд життя за стінами..
..нашептує самотність..
Кімната біла...чи докір долі...
Римую день:..
Сідає поруч осінь -
-згвалтувала в щент...
цілую печаль,огидну фарбу часу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305565
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 11.01.2012
Лікую душу дощем холодним,на світанку*
Ніхто,мабуть не запитає: Чи не холодно?!!
Лиш додасть жахливу порцію...солодкого обману.
Мовчатимеш і ти....
не дивно...
а я зшиватиму рани - блокнотом пустим...
нехай блукає тиша свята.
Лікую душу.
лікую сміхом безнадійно.
я ще встигну настраждатись...
Молюсь лиш,щоб не в світі грішнім...
А ти,ти мовчатимеш ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305445
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2012
Надія помирала в мене на руках.Їй було не до мене-почувалася зайвою.В кімнаті не було ні простору,ні свободи.Комплектне ніщо поїдало мої думки.Сльози брудні інтриганки-психічні феєрверки відчаю… В крові надлишок ендорфіну.Сімнадцята весна-поза межою реальності...Намагалась вибрати початок,із категорії вічності-марно.Життя нагадувало пантоміму-
борюся,та з ким,з боку ж не видно що тебе убиває.Для мене ти маріонетка сатани-фантош зла… Любов без взаємності-прикра релігія життя.
P.S. Мені потрібен космос твоїх очей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257599
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 21.12.2011
Щоранку нас єднає із тобою
холодний чай і присмак гіркоти…
Все важче зустрічатися з весною,
коли навколо – пустка самоти.
Хоча полин росте – де була м’ята,-
духмяним залишився у мені:
я завжди буду ніжність пам'ятати,
що запалила зорі осяйні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301309
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 21.12.2011
Подборка моих переводов с немецкого на русский из творчества Пауля Целана.
Неизведанное
Неизведанное
держит нас в своих сетях,
проходя сквозь нас, бренность
беспомощно пытается удержаться.
высчитай мой пульс, а также его,
внутри себя,
и мы поднимемся и станем
напротив тебя, напротив меня,
нечто облачает нас
в кожу дня, в кожу ночи,
для того чтобы мы могли играть
со священным эпилептическим глубоко-
мыслием.
Кристалл
Не у губ моих ищи свой рот,
не странника перед воротами,
не слезу в глазе.
На семь ночей выше путешествует красное к красному,
на семь сердец глубже стучит рука в ворота,
на семь роз позже раскрывается источник.
Твое
Твое
отмирание сегодняшней ночью.
Словами я тебя возвращаю, ведь это ты,
и все истинно и все
ожидание истины.
Перед нашим окном
взбирается куст фасоли: подумай,
кто просыпается рядом с нами и
смотрит на него.
Бог, о которым мы читаем,это
одна половина, и есть вторая, та что разрозненна:
внутри смерти
он сращивает
все, что было скошено.
Туда
ведут нас глаза,
и мы познакомимся
с его второй половиной.
***
Мы опускались
все глубже в бездну Макии*, и ты
наконец подполз ближе.
Но мы не смогли
что-либо тебе вытемнеть:
нами правила
неизбежность света.
___________________________
Макия от ит.maccia - пятно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253859
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 20.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2011
І вчора вже нема, і завтра ще не буде,
й хвилина тут і зараз гострить часу меч,
і пам"ять лиш урок, рятунок від облуди,
щоб голова трималась кріпким-кріпко плеч.
І мрії як тяжІ, локомотивно пружні,
і поривання - непокірні скакуни,-
і часом так однаково для Тебе згубні,
що у собі себе так складно віднайти.
Бо вчора вже нема, бо завтра ще не буде.
Бо є лиш відсіч між отим, що "до" і "вже",-
Тут справжній Ти на Ти, від Тебе наусюди
відрадіалена готовність жити пре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297707
дата надходження 04.12.2011
дата закладки 04.12.2011
- Вірую в Єдиного Бога-Отця, Вседержителя...
Біблія.
__________________________________________
Від мене до тебе тече електродом
слово "прощай".
Я знаю, що в слові заховано.
Знаю. Заходь на чай.
Десь в старості думка полине у твої обійми
Прийми же, прийми же, прийми же мої сни
За правду! Я все закінчу, розірвавши.
Стану жити тоді
насправді
Без тебе, без тебе, пізнаючи знову,
що значить втратити дім,
Що значить втратити те,
що цінуєш більше, ніж ніщо,
І нехай я думала, що від образ
в нас усе ущухло і пройшло.
Дим як панацея не розвіє сліз.
Я молюсь на небо. Небом прошкую вниз.
Від чого я відмовилась?
Я знаю, винна, винна. Під укіс
Я відпустила усе сама, для інших,
ефемерних людей, хто міг би подумати,
Що стане так порожньо,
без твого, мій пане, голосу. Не покинути
Мені цього маятника, на якому сиджу,
на берізці розкачуючись - вверх.
Я напишу про нас п’яним пером сфінкса,
який не розрахував своє горе,
І втопив у ньому піраміди,
що будували Стерх і Хеопс,
І всередині книги буде Біблія нової релігії,
Коран нових терористів
і Кабала відроджених окультистів.
Я напишу про нас.
І пам’ятником мені буде життя
моїми руками, відірване від Нас.
І покаранням мені буде,
що я ніколи не дізнаюся,
якого кольору будуть очі
в нашого сина. Каюсь.
Але іду далі…Не дивлячись в очі,
закохані в мене, і слабкість.
Каюсь.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241865
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 18.02.2011
Придумана реальність... не нами...
І постать твоя.... міжрядки...
Думаю...
Над тим: а що якби...
Зробити по іншому, переплести...
Вінок...
Наших Доль і вчинків...
Емоцій та пристрастей...
Довіри...
Фінішували би шлюбом?...
Польотом лелек, що принесуть...
Диво?...
04.02.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239107
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 05.02.2011
.. запальничка відлякує темряву боязко,
ти павуком на стінах нудьги й неодмінності.
В задачі відсутні старі варіанти розв"язку,
притрушені пилом і втрачені марно цінності.
Моє підземелля приховує хмари обурення,
відчужена майже,спростовую спокій і злочини.
Занурення в казку, у себе безглузде занурення-
списки майбутнього сліпо й натхненно скорочено.
Для початку позбулась усіх натяків на безсоння - списані клаптики зими горіли яскраво і мовчки. Чоловічі сорочки завжди здавались теплішими, особливо коли в клітинку. Вперто намагалась вмістити в тих клітинках свої задуми, паперовість сподівань стала надто звичною-звідси нові надії. Шкода витрачати час на сон, краще на безсоння. Вікна дрімотно чекають погляду на вулицю і тоді мені здається, що я теж колись була вікном і ненавиділа зими. В ті часи хтось замріяно в мене вдивлявся і радів життю, бачив крізь мене щось казкове. Та це було дуже давно...скло мабуть розтрощили чиїсь руки - чи то з поганих намірів, чи то просто, щоб стало весело-не знаю...Справа в тому, що на моєму підвіконні не могли рости квіти. Спочатку сонце їх пестило і вони жили, а коли я насичувалась сторонніми поглядами - помирали. Скільки їх загинуло тоді...і все через мене. Може каміння було заслуженим чи все це було сном? Неважливо, але квітів не люблю досі.
Під час одного з безсонь я чітко почула сонячний голос, який розповів, що ненавиджу я квіти тому, що сама колись була квіткою. Моє життя було довшим ніж у звичайної рослини, але якийсь погляд мене полюбив і зірвав. Яка різниця - була я вікном розбитим чи зірваною квіткою? Цей голос нічого нового мені не сказав, але чомусь я почала його чекати кожного безсоння...
Тоді...
темрява світилась зеленими пагінцями
надмірне чекання було необхідністю.
Мінялись з тобою на вічність місцями-
в долонях прозорість з пісочною ніжністю.
Розплетені вІрші тобі стануть зброєю
і голос звучатиме...буде надією.
Допишеш за двох нашу дивну історію
на білих снігах необхідністю сірою.
Потім ти почав звучати кожного зіркового неба і читати мої записи прямо з сорочки. Дрібними дотиками вивчав картину вигаданої реальності і здається полюбив мене. Ця історія про те, як я була квіткою, щоразу була особливою, але завжди пахла ромашками. Я не любила квітів і зараз їх не люблю. Навмисне мій світ був вишневим, лише іноді ягідним, без жодної квітки. А ти казав, що я була квіткою...може навіть й ромашкою,бо звідки цей запах? Тоді вперше відчула страх і біль зірваних пелюсток (любить - не любить). Знаки питань сипались боляче, а ти мовчав. Відповідь на головне питання була в твоєму голосі, який тішив кожне зіркове небо своєю присутністю...
Вкрадені літом - хотіли любити,
боялись зими, наче втоми.
В кишенях заховані квіти-
обіцянки вголос Нікому.
Номер з майбутнього-
зараз відсутнього-
майже усе ми змінили-
сили...бракує сили.
Це було схоже на безсилля. В те зоряне небо я поклала у вазу величезний букет квітів і чекала на голос вкотре. Ти відчував вишневу неможливість мого квіткового майбутнього, але все ж не покинув мене. Обручка відпочивала від шкіри, а кімната наповнилась новим сподіванням. Білий колір,який я ненавиділа, мав мене гріти на святі розбитих келихів. Ця спроба хоч якось повернути минуле вбила ще кілька рослин. Шкода.
Наближення дати літньої змусило розлюбити безсоння і ти більше не звучиш. Та вранці мені подумалось, що свято не заслуговує мене і краще цей світ отримає ще одне розбите вікно ніж сон,прирученої голосом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237278
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
У вікні відбивавсь силует вчорашнього місяця
сніг відблискував світло - я бачив зворотній бік
там чомусь для любові уже не залишилось місця
і спокуса і пристрасть змінились на розпач і біль
А годинник ішов в мені невідомому напрямку
Запліталися стрілки бажаючи сплутати слід
Я в пітьмі заблукав і на вихід немає й натяку
Як немає й тепла, моє серце вкриває лід
До дірок зачитав я порожні рядки у блокноті
Куди все записав те, що ти мені не сказала
Б,є оркестр у скроні, біль у кожній кожнісінький ноті
І танцюю я вальс, я і тінь, у порожній залі
На картині камін... я у ньому спалю свої мрії
І туди ж полетять всі надії і сподівання
Я без тебе ніхто, навіть дихать без тебе не вмію
А без дихання КОМА, у інших це звуть коханням
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237131
дата надходження 26.01.2011
дата закладки 26.01.2011
Мигдаль розкиданий по підлозі...Ти наступаєш на нього і чуєш крик. Кричить світ через твою жорстокість...Байдуже, схаменеться...
Рука торкається довгого волосся, що закрученими пасмами спадало на обличчя. Нічого не видно...Темно... Маленький рух руки - світ відкрився...
Губи синхронно прощаються, ковтаючи мілілітри забрудненого повітря. Хочеться свіжості. Хочеться справжності... Не буде...
В голові туман, як зранку, коли вперше ішла в школу... А зараз все надто складно. Туман став непрохідним...
Хтось стоїть навпроти і сміється... А тобі прикро, лячно і образливо... Ти пришвидшуєш ходьбу, мигдалини кричать...пасма волосся розлітаються... ти хочеш накинутись на незнайомця з шаленою люттю, але зупиняючись за декілька сантиметрів до стіни, розумієш, що то була твоя тінь...
Ти сама смієшся з себе...
Стало огидно...Ти ненавидиш себе... Не навидиш мигдаль..ненавидиш світ...ненавидиш життя.....але любиш...
......любиш такою бути....
P.S. Божевільна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230554
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2010
У житті любові є краплинка
На якій тримаються світи
Подаруй мені життя хоч на хвилинку
На одну хвилинку народи.
Народи для болю і любові
Народи для радості й страждань
Народи для того щоб з тобою
Був промінчик сонячних світань.
Цей промінчик гріє твою душу
Любить він її у ній горить
Так і я люблю й просити мушу
Подаруй життя лише на мить.
У житті любові є краплинка
Сонячні промінчики, світанки
Подаруй мені життя хоч на хвилинку
Дай дожити матінко до ранку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136442
дата надходження 06.07.2009
дата закладки 18.12.2010
Чиїсь поцілунки знову пахнуть китайським чаєм,
Одне тільки прикро, не можу згадати чиї.
Дощ крокує по вулицях й перехожих не помічає,
Дощ до болю засмучений, хтось у нього поцупив мрію.
Шкандибає до суду, щоб подати на апеляцію.
Барабанить по шибках..Розбивається об пороги...
І шепоче на вушко вітрам, що він має рацію,
І в пориві благальному падає суддям в ноги.
Розмивається в титрах....Розчиняється в дзвінкоголоссі...
І вже зовсім розгублений падає край стола.
Справа в тому, що дощ безнадійно закоханий в осінь...
Як її не молив вона все одно пішла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219567
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 18.12.2010
Він так хотів кохати тебе завтра,
Сьогодні не було ні сил, ні часу,
Сьогодні в нього була інша правда,
Яку він полюбив чомусь одразу.
Він би пройшов крізь стіни та безодні,
Коліна б аж до крові позбивав,
Але не зараз.... тільки не сьогодні,
Колись тебе б єдиною назвав.
Він не тримає у своїх долонях часу
І цінності його не розуміє.
Він день приймає мов нову прикрасу,
Й живе лиш так як хоче, як уміє.
Приходив ранок ти сльозами вмилась,
Холодним вітром витерла лице,
Дивилася на сонце і молилась
І дякувала долі хоч за це.
Він так хотів зробити щось для тебе,
Може трояндами встелити шлях.
А твоє щастя це краєчок неба,
Що вічністю застигло у полях.
У тому небі заховалась правда,
В ту мить коли на дворі вже світало.
Він так хотів кохати тебе завтра,
Але для тебе завтра не настало........
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111830
дата надходження 14.01.2009
дата закладки 18.12.2010
............. на одну хвилину.........
Ти маєш рацію - я не там, де повинна бути
і листи у скрині пожовкли і золото потьмяніло.
Тобі сниться, як Шива купує квиток до Калькутти
( я сміюсь з твоїх снів кожен день, вже безсила)
Знов на швидкості місто нічне повз розмови-
Це безглуздо...гальмуй! ( я ще маю тут справи).
Кольорові вогні... Подивись, кольорові-
і летить наше диво в болото, в канаву.
Ну чого ти дратуєшся? ( я ж ненавмисне),
бачиш пальці геть змерзли, а грітись не хочу.
Хтось над нами кепкує, на спогади тисне,
тільки б ти не зламався, утративши почет.
Скільки буде ще в нас божевільних зупинок?
( знову казка про рай, що з етнічних дифузій)
Відповім на дзвінок через кілька сторІнок,
ким ми станем, коли перестрибнемо "друзі"?
Я ціную твій спокій, цю готовність до бою,
обпікаюся льодом, потім ніч знов не вдома.
Що залишиться з тебе, як тоді...як зі мною?
( знову сотні рубців, переломи від втоми).
Краще зараз ось так, без ліричних мелодій,
я люблю тебе просто за дивне терпіння.
Це безглуздо..гальмуй! Ніч залишим на потім,
а дорога все та ж ( обнадійливо-синя)
.........хвилину тому........
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229240
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 16.12.2010
До останнього бурхливо-червоного листка,
знайомого дощів, їх співбесідника
На дистанції руки - брама зі скла
дотиком нещодавно покинута.
До останнього білого коридору-виходу,
де місяць світить щоночі, щодня,
Кілька кроків розділені плівкою
касетного програвача.
До останньої критики сплесків під черепом,
зумовлених стійким проникненням
декадентів-естетів,
Шістдесят секундних паличок залишилось
від появи нових безбарвних предметів.
До останнього цвітіння м'ятної троянди,
як схрещення чужого тіла й душі,
Переписуєш наново старі епіграми,
де криваві пелюстки завжди живі.
До останньої клавіші зі знаком крапки,
додаєш нові із зображенням оклику,
частинами то виглядає двояко,
вставляєш тире, щоб позбутися помилки.
Від останнього поцілунку, від дотиків
теплих губ, язика,
знову сніг з'явився за обрієм,
обриває слабкого листа.
Після останнього припущення днів,
малював свій портрет на підлозі
відповідно до цього дискусію вів -
існування множиться досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229186
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 16.12.2010
Непритомність облич. Пустоцвіттям обмежено час.
Я вже вкотре знайшлась. А, здавалося, тільки зникаю…
Розітнулась зоря – і відкрилася вищість якась…
Є одне протиріччя – ніхто мене там не чекає…
Є лише горизонт. Східці вгору. Кристали розлук.
Із минулих життів – одногранна проекція зваби…
Є розкутість тепла, що краплинно стікала із рук
На спокусливо щирі й нестримно весняні кульбаби…
Під скоринкою болю – фрагменти чужої зими…
Втаємничену ніч позначають форматом інтриги…
Є чотири кути й вічно ніжне чиєсь «Обійми!»,
Кимось кинуте вниз і дбайливо притрушене снігом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228972
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 15.12.2010
ДОСТАТНЬО З МЕНЕ ПРАВИЛ І ПАРОЛІВ...
БЕЗГЛУЗДИХ МАСОК І ЧУЖИХ ПРОБЛЕМ...
МЕНЕ Й ТЕБЕ Я ВИКРЕСЛЮ ІЗ ЦИХ
СТАРИХ ІЛЮЗІЙ І БАНАЛЬНИХ СЦЕН...
НАБРИДЛИ ВІЧНІ КАЯТТЯ НА ДОЛЮ..
НА БОГА ВИШНЬОГО І ВСЕ ЖИТТЯ...
ХТО ОБІЦЯВ ВАМ ТУТ ЩАСЛИВУ ДОЛЮ?
НІХТО НЕ ЗНА ЦЬОГО СПОВНА...
СЛЬОЗИ НЕ ЛИЙТЕ...БО УСЕ МИНАЄ...
ХАЙ ЗАРАЗ СУМНО У МОЇЙ ДУШІ...
ПРОЛИНЕ ЧАС...І ЗАГЛАДИТЬ РАНИ...
СТРЕ БІЛЬ ІЗ СЕРЦЯ,А ТЕБЕ З ЖИТТЯ...
НЕ СМІЙ ВИНИТЬ МЕНЕ В НЕЩАСТЯХ...
ТИ МАЄШ ВОЛЮ І САМ ВИБИРАЙ...
ЩО ТУТ РОБИТИ...І ЩО КАЗАТИ...
ЗА МНОЮ Ж ВИБІР ЗРОБЛЕНИЙ ТАМ...
ЯКОЮ БУЛА Я І КИМ СЬОГОДНІ СТАЛА...
МОЇ ПРОБЛЕМИ...НІ!НЕ КАЮСЬ Я...
Я НЕ ВВАЖАЮ,ЩО Є ІДЕАЛЬНА...
ГРІХИ Я ЗНАЮ І СВОЇ ПРАВА...
НІ!НЕ ВИНЮ!НЕ ПРИЗИРАЮ...
Й ТИ НЕ СУДИ МОЇ ШЛЯХИ...
ЗБИЛАСЬ З ШЛЯХУ,ТА НЕ ПРОПАДУ...
ЯКОСЬ Й БЕЗ ТЕБЕ Я ТУТ ПРОЖИВУ!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228739
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 14.12.2010
Не зволікай. Навіть якщо вона падає усім Всесвітом тобі на голову.
Поспішай. Лови цей дар, тримай його обома руками.
Біжи до неї. Ніби ти ніколи не падав.
Зустрічай її. Немов всі свята світу трапляються завтра.
Торкайся її, як дитина розв'язує бантики на подарунку.
Обіймай її. Ніби ви забули, що у вас є шкіра.
Згадай ніжність, з якою сніжинки танули на губах, коли ти був хлопчиком.
Цілуй її.
Тримай її так, немов від цього залежить твоє життя.
Кохай її. Ніби ти щойно віднайшов у собі серце.
Не плач, коли вона зникне як хмаринка у твоїх долонях.
Очередная ученическая попытка использования украинского в творчестве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217169
дата надходження 20.10.2010
дата закладки 04.11.2010
Слова всі забрала. Лишилися сльози.
Ну от і прийшла до кінця...
Цю землю кохають не вічні морози,
Що осені не до лиця.
Ну що тут додати? Лиш пауза...
Я все вже тим віршем сказала.
І навіть тих спогадів проза
Тихенько в собі заридала.
Залиш мені трошки мовчання...
Чотири тисячі триста годин.
Може, зможуть полегшить чекання...
Забути — хто ж такий Він.
А час, чи лікує? Не зовсім...
Він все ж, залишає шрами.
Причин не поясниш усім -
Бо у кожного є свої храми
Час потрібен... зібратись з думками.
А точніше, їх всі розгубить...
Вони там вбивали мене... вже роками,
Та як їм цього не простить?!
Та в них же ховається Щастя!
Але там нема відчуття...
Виходить, життя можна вкрасти?!
І залишитися без каяття..?
Лишилось... лишилось промовчати прямо.
Бо поки без сліз не сказать.
Розпалися дні на міліграми -
Шістсот дев’яносто вісім мільйонів
сто дванадцять тисяч... і п’ять.
01.11.10 23:36
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219968
дата надходження 03.11.2010
дата закладки 03.11.2010
Далека ніч. Вокзал. Перони.
Проймає холодом до нитки.
Прощанням втомлені вагони
Лишають в серці чорні мітки.
Годинник, колії зустрічні.
Чекання-кат, квиток додому.
І не назвеш, що пересічні,
І не назвеш «лише знайомі»…
По різні сторони від миті…
Я від вікна відвернусь вільно.
Виду подам, що не болить і
Вид зроблю, що дуже сильна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219688
дата надходження 02.11.2010
дата закладки 02.11.2010
Спливає час, тікають сни, а ми - із ними.
Слова липкі. Уста німі говорять кволо.
Навколо мрій замкнули ми вузеньке коло.
Бентежать нас думок сумних колючі рими.
Крізь вимір днів і сподівань, холодних тіней
Веде в незвідані світи чужа дорога.
Нема тебе, мене нема, лиш ми є в Бога.
Нас нерухомих вже накрив зимовий іній.
Холодний день, холодний чай, холонуть руки.
Останній біль, твоє: "прощай", сумний світанок.
Осінню ніч, цей листопад і теплий ранок -
Запам'ятаю цю мелодію розлуки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219695
дата надходження 02.11.2010
дата закладки 02.11.2010
Сьогодні я розповім вам історію,справжню історію справжнісінького життя,можливо в ній хтось пізнає себе,а можливо...отож умощуйтесь зручненько,забудьте про справи,які вас турбували,ще й досі не полишили,та й відлетімо в осінь,гарну роскішну,розмальовану соковитими фарбами справжнього майстра,осінь була ранньою,тому дерева ще міцно тримали свою крону,мов той кіт,що тримає мишу в зубах,а вона,здається ось-ось втече.Ось в такий осінній день я мала пообідати з подругой,та вона як завжди запізнювалась,чи,може затримувалась.Була обідня перерва,люди сновигали взад-вперед,то щоб не заважати цьому руху я присіла на лавку,яка на моє щастя була вільна,я зручно впала,бо 15хвилин мала точно,озирнулась навкруги і побачила його.Він сидів навпроти мене,прямісінько біля фонтану,його очі не відривали погляд від води,це треба так любити воду,щоб не відривати від неі очей,подумала я,які гарні жінки проходять повз нього,а він,гордий чи що,ні на кого не звертає уваги.Моя цікавість розпирала мене всю,та все було марно,він сидів,немов мумія,та кохався з водою,може він сидів-би так доти,поки я не пішла пити цю каву,будь вона не ладна,і хто іі придумав,через неі не можна ні поснідати,ні пообідати і навіть не поспати,відволіклась,це теж через неі,та подув справжній осінній вітер,чоловік повернувсь і заглянув мені в очі,його погляд зупинився на мені усій,він ніби вивчав мене,чи роздягав,спочатку я хотіла встати й піти,та потім передумала,хай роздягає,загалом це подобається усім жінкам,не кожна це визнає,та й сучасні чоловіки зовсім не вміють роздягати,а він,так гарно,я відчула силу,яка покличе мене до нього,подивилась на годинник,часу було зовсім мало,я занервувала,ось-ось мала підійти подруга,та невже?Він пролунав,його могутній справжній чоловічий голос:"Шановна пані,чи не буде вам складно пересісти ближче до води?""А ви в неі такі закохані,що аж ніяк не можете від неі віддалитись?""Так,я дуже люблю воду.""Я помітила,це ваша стихія.""І ваша теж."Його голос засмутився і я відчула його самотність,в цей час до мене підсіла неприємна жінка,і від іі погляду мене справді потягнуло до води,сама доля підштовхнула мене до нього,він подав мені руку так,ніби на ній була квітка,від якоі не можна відмовитись."Станіслав""Вероніка""Дуже приємно,значить,Віра,гарне ім'я,когось чекаєте?""Так""Не можна змушувати таку жінку так довго чекати,так можна й з голоду вмерти,так його любите?""Дуже",відповіла я,й подивилась на годинник."Я би до вас летів,то може кави?""Може й кави"тихо сказала я.Він подзвонив по мобільному,"Я відчув вас відразу,щойно ви присіли,ваш аромат,він вам личить,Шанель,так,він ваш,я намалював вас у воді,"каву принесли прямо туди,та лише одну чашку."А ви чому не п'єте?""Сьогодні я не питиму кави,кава має сильний аромат,якщо дозволите сьогодні буду пити вас,у вас гарні очі,чисті,прозорі,немов вода,погляньте,вона радіє!""А й справді радіє,"-посміхнулась я і знову відчула той самий погляд,саме тоді,коли з'являється романтика,з'являються подруги."Я бачу тобі не сумно,то ми йдемо?""Познайомся,це Станіслав,а це моя подруга Тоня.""Я не знайомлюсь з чоловіками,які дивляться на мене через окуляри."Тут він встав,"То це і є ваше кохання?якби я знав,я б вас украв,а вам,люба моя,подруго,я зазирну прямо в вічі,ваші гарні,та може моі кращі."Коли він зняв окуляри я не помітила,та як дременула Тонька не помітити було важко,"Вибачте."Я побігла за нею,ледь наздогнала."Чому?чому ти ніколи не знайомишся з ровесниками,чому?""Тому що мені з ними не цікаво""А з сліпими тобі цікаво?""Як з сліпими?""Ось так,він же зовсім сліпий,зовсім."Мені стало ніяково,я ніби стала щось шукати."Я,я там забула мобільний"Мабуть я летіла,перший раз у житті,летіла туди,де мені було так добре,летіла туди,де дозволяла роздягати очам,яких не було,та вони бачили краще інших,тих,зрячих,летіла туди,де посміхається вода,летіла туди,де замість кави хочуть пити тебе, та було пізно, фонтан не смівся, він плакав від болю,бо за осенню прийде зима й заморозить його, а я? що буду робити я? літня жінка сиділа на лавці, яка за п'ятнадцять хвилин змінила все, я навіть спитала у неї, де він подівся,- «Поїхав, така молода, і не соромно, бігати за чоловіками,а-я-яй.» Чому люди так люблять судити? вони ж зовсім мене не знають.Більше я його не бачила,лише на згадку про нього кожної ранньої осені я приходжу до фонтана,одягаю окуляри,потім дзвоню з мобільного,мені приносять чашку ка,та я не п'ю її,насолоджуюсь ароматом Шанель,він так мені личить,і чекаю,чекаю на нього,можливо він з'явиться,,сяде біля своєї води в яку він так закоханий,і я дозволю йому себе роздягти,а як думаєте ви?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215394
дата надходження 10.10.2010
дата закладки 22.10.2010
Падають зорі в душу, наче на дно криниці.
Камінь самотності зрушу, аби з криниці напиться.
Листя до ніг моїх липне, може, й до самого серця...
Я залишилась в липні, в чарах любовних інерцій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217482
дата надходження 22.10.2010
дата закладки 22.10.2010
Головне, власне, не Щастя,
а саме його відчуття...
Так несподівано обпале листя
Зашаруділо у душі...
І завітали думки в місто.
Хтось позбирає їх в вірші.
А хто ж цей "хтось"? І звідки він з’явився?
Ніхто його ніде не знав.
Осінній день коштовностями вмився...
А хоч би хто його що запитав..?
Чи то в очах він завжди мав щось дивне?
Чи та його сповільнена хода...
Робили вигляд, майже, БОЖЕ - ВІЛЬНИЙ
І просто дивний. Просто.., як вода.
Сіренький плащик з поза тої осені -
Ледь-ледь нап’ята вічність на плечі.
Він тут глуяв. Він тут проводив дні,
Кудись у небо, в журавлів ключі.
"Поет" -казали. - Він не вмів писати.
Вже, мабуть, розгубив і всі листи.
Він був німий. Він не умів співати.
Ходив сюди, століття, може з три..?
Він, ніби, жив тут. Ніби, цілу вічність!
Одні ж - приходять, але, згодом, - йдуть.
Він рахував тут Безкінечність. -
Її ж тепер у люди не ведуть.
Такий - один! А, ніби, їх - мільйони!
Прижився тут. Як дерево, проріс.
Кінчались дні, пожовклі, як лимони. -
А он, він їх в торбиночці поніс.
Кудись відносив, майже в слід за сонцем.
А тут, без нього, завмирало все!
І як воно, він сходить за віконцем,
І знов, як завжди, щастя всім несе.
А всі вже звикли, й майже без уваги
Кидали погляд у його лице.
Вони ж не знали... Й тільки для розваги
Комусь в розмові згадували це.
І він не сердивсь. Він не ображавсь!
Не так, як люди... "Він буває вічним" -
Так говорили... - він лиш усміхавсь.
Він мав пів-неба у собі, між іншим.
А є ще десь і друга половина.
І друга "хтось", чи може вже - "якась"?
А чи була у них колись причина,
Щоб синь небесна так от розійшлась?
А хто їх зна, отих "таких" і ...вічних.
Їх вже нема у нашому столітті.
Вони жахнулись наших низьких втіх,
І розчинились в зорянім суцвітті.
Звичайний день із сутінок почавсь.
Ніхто б, напевно, й не звернув уваги.
Але куди ж подівся звичний час?!
Та й дні уже на грані рівноваги.
Як сонце тихо сходило..! Багряно!
І зовсім пусто стало на Землі.
А щось в душі то скрикнуло незнано:
" Які ж ми, люди, все-таки - МАЛІ!"
Пішла Епоха..! Сірі поли плащика -
У вічність легко змочені сади.
То хто із всіх, усе-таки, - найкраща?!
Вже хтось впустив осінні холоди...
І сумно тут, і більше якось пусто...
Пішла Епоха. - Як її ім’я?!
А, може, Леонардо, чи Августо..?
Чи хто лишивсь? І хто його сім’я?
Це дуже сумно... - "Сумувати - нікому...!
Бо хто лишивсь? - Непрощені ним дні.
А Щастя, чи дістанеться одному?
Чи ми без нього лишимось, одні?
Он хтось знайшов торбину між деревами. -
"Щасливим буде..." - та не всім щастить.
Вони заплутались з своїми теоремами!
Тепер їм їх вовік не пережить!
Та що там Щастя?! - Чи він був ЩАСЛИВИЙ? -
Щодня носив торбину до схід сонця.
Не завжди в долі вибір - спаведливий,
І не до всіх всміхнеться у віконце.
І сенс не в тому - прийде, чи не прийде.
Вся справа в тім, чи ти шукаєш меж.
Коли життя за рамки світу вийде -
Тоді і Доля йде з тобою теж.
А от у щасті - то і є найвища сутність!
І не в самому! - В тому, що все ж Є!
У тому, що ти чуєш ту присутність.
Бо розум його геть не пізнає...
16.10.10 00:40
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216462
дата надходження 16.10.2010
дата закладки 16.10.2010