Зажгу огнём суть бытия…
В скупом молчании любовь…
Души, пожалуй, не согреет…
Рождается лишь только боль,
И чувств костёр так вяло тлеет…
Душе так хочется огня!
И взрыва истинных терзаний!
Жить я мечтаю, лишь любя,
Зажгу огнём суть бытия…
Из уголька благих мерцаний!
30. 05.2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669826
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 02.06.2016
Мне казалось, я вышел из тьмы
На огонь, где смогу обогреться.
Мне казалось, вновь пахнут цветы,
И стучит обретённое сердце.
Мне казалось, я смог позабыть
Ту, которая жизни дороже,
Ту, кого невозможно любить,
И кого не любить невозможно.
Мне казалось, что всё хорошо,
Что разлука - то самое средство,
Что излечит душевный ожог
И изгонит любовного беса.
Мне казалось, в объятьях других
Я забуду тебя поскорее.
... Но твой запах под кожу проник,
Но твой вкус на губах пламенеет.
И в ушах - нежной музыки звук,
Трели птиц, шёпот моря - твой голос.
И в глазах мимолётных подруг
Я ищу твоих глаз
Космос.
...Мне казалось, я вышел из тьмы.
А выходит, ушёл я от света.
Сразу в осень шагнул из весны,
Сразу в зиму - из рук твоих лета.
Воет волком внутри меня пёс
Одиночества.
Горькие гири
Ядовито-невидимых слёз
Вытираю обрубками крыльев.
1 января, 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632783
дата надходження 01.01.2016
дата закладки 27.04.2016
Одуванчиковый ангел
На поляне танцевал
И пушистыми руками
Нежнь ромашек обнимал.
В желтоглазость их смотрелся
И, воркуя о любви,
Гладил нежно, будто сердце,
Их ресницы-лепестки.
И всходили арки радуг,
Несмотря на то, что - ночь.
Не водой, а звездопадом
Сыпал с неба тёплый дождь.
Счастье было рядом-рядом,
Грусть - в далёком далеке.
…Одуванчиковый ангел
Спал в ромашковом венке.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445920
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 27.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2016
Вот сейчас, вот сейчас скажу
То, что надо уже давно,
То, что там, в глубине, держу
Самых тайных из тайников.
Это давит, как камень грудь,
Это дарит мне крыльев свет.
Это надо скорей шепнуть,
Написать, прокричать, пропеть.
Я люблю тебя! Я люблю!!!
Может, знала ты, может, - нет…
И рублю сейчас на корню
Нашу дружбу в один момент.
Не могу я с тобой дружить,
Изменилось всё, ты пойми…
У меня от тебя дрожит,
Как цыплёнок, комок в груди.
У меня от тебя звенят
Колокольчики в голове.
А в глазах - облака летят,
А в душе - разноцветный снег.
Очень тёплый, пушистый он,
Словно ветер твоих волос,
Словно самый любимый сон -
Тот, что соткан из роз и рос.
У меня от тебя - озноб,
И на много за сорок - жар.
Мне глаза твои - в рай окно,
Там давно уж моя душа.
Мне уста твои - сладкий грех,
Мне изведать его - дай бог!
…Я течениями всех рек
Обиваю мечты порог.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442365
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 09.08.2013
Вона - у всім! Вона - завжди!
В веселках ранку, в свіжих барвах літа.
Вона - в вокзалах, проводжає поїзди,
вона на пристанях, куди приходять діти.
Вона - в аеропортах, в літаках,
в автобусних зупинках, на пероні -
Вона - завжди! Вона - така жива,
ч"є серце не витримує іроній!
Бо серце те любов"ю палахтить,
тим пломенем одвічного горіння.
Його вже не задуть, не затушить -
з покон-віків він у душі корінням.
У цім горінні - істина Буття,
суть існування людства в Божім Слові.
Вона - це матір, оберіг життя,
це гімн її! І гімн її любові!
Її впізнати легко в світі цім,
бо то вона за малюком в пориві
біжить сходинками,коли ступає він,
не вміючи ще це робить. Надривно,
в передчутті тривоги і незгод
паде на груди при прощанні з сином.
Вона страждає, кличе з дальніх вод,
зове на пристані, взиває море синє
вернути те, що лиш належить їй,
вернути радість, що її належить,
вернути сина, бо утрати біль
її спалить, як незлічима нежить!
Це її сутність, поклик поколінь,
це клич віків, одвічної любові,
і лише їй свячу цю скриньку слів,
і лиш її я славлю в кожнім слові!
Не знаю ким задумав нас Господь -
могутніми, насправді, чи слабкими,
бо слабаками виглядаєм, хоть
і сильні тілом, з нервами стальними.
Ми можем все. Буквально. Без хвальби.
Ми відкриваєм нові горизонти,
штурмуєм небо, в новії світи
на бригантинах направляєм гроти.
Та лиш одне нам не дано ніяк -
відчути біль дитячого серденька,
задути ранку, чи зацілувать,
дати життя дитяткові маленькім.
Це дар її, чи може Божий дар,
але вона, мов ангел-хоронитель,
услід за нами на землі, з-за хмар
і любить так - як більш ніхто на світі!
Возздай же, Господи, їй радості щодня,
як Богородицю зроби її святою,
а ми в граніті виб"ємо ім"я,
щоб Матір"ю гордитись і Тобою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184773
дата надходження 18.04.2010
дата закладки 25.04.2013
Мораль давно гуляет в поле,
Не в этих грязных городах -
Уже сейчас рожают в школе
И там же колятся в углах.
Не могут наши педагоги
Учить таких учеников,
Ведь у дебилов нет дороги,
А есть тропа для дураков.
Но продаются им медали -
Ведь школа нынче, как базар:
Где даже честь давно продали,
Её считая за товар.
В семнадцать лет лишь пьянь и шлюхи,
На каждый класс один качок!
И только знание порнухи
Несёт в себе выпускничок.
И он пойдёт на те три буквы -
Какие знает наизусть:
Туда же с ним пойдут все куклы,
Что так спаскудили всю Русь.
Страна рождается со школы,
Но школы нет, а есть притон.
Там только стоны и уколы
Ну и звонка прощальный звон.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2012
Свидетельство о публикации №11205195511
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338490
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 17.04.2013
Поет грустит, печаль в душе,
Он незаметно спрячет рану.
Никто не будет знать уже
Про доблесть длинного романа
Он улыбнеться, как обычно
Прийдет в свой старый местный парк,
Подбросит листья мелодично,
Закат вдруг скроет добрый взгляд.
Он верит в сказку, что в тетради
И в жизнь, которую создал.
А наяву, он вечно сзади,
про славу даже не мечтал.
В мире, что создал, он летает,
Не замечая все вокруг.
И это сам он понимает,
Ему роман-ближайший друг.
Пусть одинок поет, нелеп
И взгляд его несовершенен.
Но в этом мире он ослеп
От действий наших и решений.́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339310
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 24.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2013
Чи люблю я тебе ти питаєш?
Так, без тебе мені не прожить.
Так, я дійсно безмежно кохаю,
Моє серце давно не мовчить.
Воно тільки про тебе говорить,
Воно хоче тебе розбудить.
Хоче ніжно вуста цілувати
І миттєво в безодню летіть.
Кожен день тебе, зіронько, бачу,
Кожен день я на тебе дивлюсь.
І в думках промовляю: „кохаю”,
І в думках я за тебе молюсь.
А тепер в довгождану хвилину,
Вмить до тебе з зізнанням звернусь:
Я лелію тебе, мов перлину,
Я для тебе весь світ оберну.
Чи люблю я тебе ти питаєш?
Так, до тебе, як човен пливу.
Так, я дійсно безмежно кохаю,
Лиш тобою на світі живу.
9.03.2000 р.
Зображення взято з http://www.segodnya.ua
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409826
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013
Я домалюю свої дороги,
Де закінчуються твої шосе,
І знаєш, відверто, ми маємо змогу
Повернути назад усе…
Я дорахую своїх інтегралів,
Де залишаться твої невідомі,
І знаєш, відверто, ми знали
Один одного підсвідомо…
Я доримую своїх віршів,
Де зістануться твої хореї,
І знаєш, відверто, без слів
Залишайся просто моєю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394399
дата надходження 21.01.2013
дата закладки 29.01.2013
Заходи до мене, мала,
Я так за тобою скучаю,
Я відкрию на кухні вина,
Не хочеш? Ну, просто чаю...
Заходи до мене, мала,
Посидимо в тишині,
І коли загляне весна,
Подаруємо щось весні...
Заходи до мене, мала,
Сьогодні просто на ніч,
Я віддам тобі свого тепла,
Скидаючи одяг з пліч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396494
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 29.01.2013
Все що стається не є нічим іншим, як просто долею... в когось вона щаслива, а в когось осипана трояднами з шипами, які роздирають душу до крові. так шкода коли з цим не можна нічого вдіяти...найчастіше ранить любов...або її відсутність...коли усвідомлюєш, що людина ніколи не стане твоєю і продовжуєш мило усміхатися в очі і демонструвати байдужіст і холоднокровність не показуючи своїх почуттів...боротися з самим собою це мабуть найважча боротьба в житті кожного з нас... грати роль кльоуна перед собою...ми можемо грати яку завгодно роль...грати як ми того хочемо... заставляти нам вірити...але нам потрібна одна людина...та яка робить нас щасливими...дивлячись на кого посмішка миттєво зявляється на обличчі...а бісики в очах так і кажуть подивися на мене...ну!!!! подивися!!!!! на мене!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182150
дата надходження 06.04.2010
дата закладки 14.01.2013
Наші ангели... ніжно закохані...
І коли ми на різних кінцях,
Розсіваємо мрії сполохані...
Вони тишком стрічаються в снах...
І в обіймах теплих голубляться...
Пестять ніжно долю крильми...
До світання кохаються... любляться...
Наші ангели... душі... не МИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382355
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012
Я не модна. У цьому фішка.
Не віддамся тобі за гроші,
Як сполохана дика кішка
Стану злісна і нехороша.
Бо не модна. Не стану млосно
Цілувати твої обійми,
Я не тебе погляну скоса
І втечу у простори мрійні…
Ти пізнав сто жінок, можливо.
Я ще досі, повір, нікому…
Дуже тихо і не хвастливо
Зізнаюся тобі у цьому.
Тобі смішно, твій тихий усміх
По цнотливим сповзає нервам…
І чорнішає наша зустріч.
Ну пробачте, що я не стерва!
Так, не маю очей звабливих,
Лише першість, що непотрібна
У епоху очей брехливих,
Де розпуста тече, мов срібло.
Ти шепочеш нахабно в душу:
«І для кого ж закриті двері?»
І смієшся, і йдеш, і дуже
Стало холодно, як в печері..
А сьогодні усім все можна!!
В твоїй зоряній Кама-Сутрі
Я сторінку лишу порожню,
Бо і ти не дійшов до суті!...
Так, я маю цю дивну першість,
Наполохану, дивно чисту,
Непотрібну тонку відвертість
І надію - палку, іскристу…
Як остання Ассоль-дурепа
Я чекаю того, хто цінить
Недоторканість. Він під небом
Все ще ходить, один, єдиний…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370853
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 14.10.2012
І крил твоїх шовкова невагомість,
І рук жаданих доторк золотий!..
Осінній вальс несе у невідомість-
Летять з-під ніг повітряні мости...
Розтанув день в ясному мерехтінні,
В повітрі хміль медового вина!
Осінній вальс-як золото, осінній!
Надривним тоном схлипує струна.
Втопила осінь пишну діадему
В дзеркальних водах срібного ставка.
Осінній вальс- і на плечі моєму
Твоя легка окрилена рука.
Мов падолист, розсипалися звуки,
Криштальним пилом зринули у вись!..
Сплелись у леті подихи і руки,
Зустрічні кроки в ніжності сплелись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370577
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 13.10.2012
Ідуть за поколінням покоління -
Ніхто не озирнувся ще з людей.
Прискорює швидке гріхопадіння
Підступний наш спокусник Асмодей.
Скупий Мамон жадає скрізь наживи,
В нутро старанно гроші напиха,
Не шкода Сатані для тебе гніву,
Тому на полі битви лиш труха.
В крові Левіафан лишає заздрість,
За чаркою стрічає Вельзевул,
Ще півбіди Люципера пихатість, -
Бо ледар Бельфегор стоїть впритул.
Гріхів низьких не плутай насолоду
Зі звуками церковних літургій -
Ріка розпусти доти повновода,
Поки мовчить розплати Везувій.
7 демонів уособлюють людські гріхи:
Асмодей - хтивість (розпуста);
Мамон - скупість;
Сатана - гнів;
Левіафан - заздрість;
Вельзевул - обжерливість (пияцтво);
Люципер - зарозумілість (гордість);
Бельфегор - ледарство (лінь).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364357
дата надходження 15.09.2012
дата закладки 18.09.2012
коли наше сонце помиратиме в зеніті,
і буде гратися дахами ураган,
застануть люди тої миті
розірвані шрами екологічних ран.
ціна техологічного прогресу -
життя міліардів, життя Землі.
не багато до розплати часу,
коли все ледь відчуєм на собі.
"найсолодше" вам, ненароджені діти!
це для вас так стараємось ми!
не дякуйте, що такі гарні чорні діри
з"їдять вас однієї весни.
ціна технологічного прогресу -
мілійони тварин, тисячі лісів.
не багато вже лишилось часу,
бо потроху глобус облисів.
за ваше майбутнє, ще ненароджені дітки,
так любо піклуємось ми
погляньте, як любо чорнії дірки
зжеруть вашу Землю однієї весни!
і повстануть Херосіма й Нагасакі,
заспівать колисову, дітки , вам.
не поснете - газову атаку
дідусь Чорнобиль ввімкне через кран.
це все для вас , ще ненароджені діти,
ваші щічки поліетиленові не кусатимуть комарі,
куди всі ваші недуги подіти?
не допоможуть вам лікарі...
за ваше майбутнє, ненароджені дітки
так любо піклуємось ми
погляньте, як любо чорнюсіньки дірки
зжеруть вашу Землю однієї весни.
а наше сонце помиратиме в зеніті
і буде гратися дахами ураган.
це все для вас, ненароджені діти,
самі латайте шрами еко-ран
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364628
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 17.09.2012
Б‘ю байдики сьогодні цілий день -
Я зранку полонянка у пісень…
П‘ю свіже молоко, їм чорний хліб
Вже протягом аж трьох лінивих діб…
Я плюнула на побут з висоти –
І ніжуся в обіймах самоти…
Сама собі чарівно усміхнусь,
В м’якеньку теплу ковдру загорнусь…
І полечу над світом ніби птах,
В далекий край, загублений в лісах…
Там буду ніби Мавка лісова,
Забуду всі образливі слова…
Цілющої води з джерел нап’юсь,
До дивовижних квітів пригорнусь…
Піду у Рай ногами босими,
І загублюсь у травах росяних…
А потім знову в небо зоряне,
Що ніби поле, ще не оране…
Де місяць - плугатар на півдоби,
А зорі, як насіння для сівби…
З серпанком молодим я обіймусь -
Сьогодні вже на землю не вернусь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364779
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 17.09.2012
* * *
Приліг в квітучих чебрецях.
Пливло понаді мною небо
і мліла спека полуднева…
Яка ж пора прекрасна ця!
О, як я тут пораював!
Привільно і натхненно думав!
На лавці під креслатим дубом
етюд у серці малював.
Як легко дихалось мені!
Як ніжно й п’янко пахли трави!
Забувши злободенні справи,
я дивувався й пломенів!
Який густий пташиний спів!
Яка акустика в природи!
А соловейко як виводив!..
Жаль, що наслухатись не вспів.
Набачитися вволю – теж.
Ледь-ледь наблизився до істин.
А треба ж повертатись в місто.
А почуттям немає меж!..
А онде шарудить кортеж.
Весільний. До монастиря.
О, як він душу окриля!
Тут рай квітучий в літню пору.
І покладуть на Зажур-гору
букети, мов до вівтаря.
Йдуть молодята…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352866
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012
Як тільки сонце з неба піде
І землю темрява пройме,
Виходять гратись ночі діти,
Там, де ніхто їх не займе.
Суспільні виродки, одначе.
Сволота. Інших слів нема.
За ними матері не плачуть.
У них тепер своя сім’я.
Ніхто ніколи не згадає,
Що і вони були людьми.
Цукерки їли з теплим чаєм,
Допоки з дому не втекли.
І не злочинці, не бандити,
Голодні будуть – не вкрадуть.
Обличчя мурзані, розбиті –
Їх люди боком обійдуть.
Смітник їм кухня і оселя.
Їх доля – руку простягать.
А недочитаний бестселер –
В вогонь сторінки підкидать.
Ходити босим по асфальту,
Бути суспільства вигнанцем…
Чи пам’ятають рідну хату?
Вони відчужені Творцем.
Та ніч приходить – всі веселі,
Лунають реготи з пітьми.
Скриплять тихенько каруселі, -
В душі залишились дітьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312186
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 08.02.2012
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Для малих засівальників
Сію, сію засіваю
З Новим роком Вас вітаю,
Ще й віншую з Василем
Потішайтеся сим днем!
Сю хатину, сю родину,
Господаря й господиню
Засіваю гараздом,
Благодаттю і добром!
Хай Вам Бог допомагає!
Милість з Неба посилає!
Щоб в повазі і в любові
Жили ґазди гонорові!
Щоб велися гроші в хаті
Аби ви були багаті.
Аби хліб у вас на столі
Панував мов на престолі.
Аби дітки здоровенькі
Потішали Вам серденько,
Аби Ви недуг не знали
В щасті в мирі проживали!
Щоб зозулі Вам літа
Накували поверх ста,
Щоб обходила біда
Вашу хату, ворота!
Щоб колосилися врожаї
На городі і в державі
В Україні ми всі з вами
Були справжніми Панами!
ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306338
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012
П’єса у чотирьох діях
Єси присвячується двом письменникам, що творили на Полтавщині нашій безмежній – І.Котляревському та М.Гоголю. Бо ж дарують вони натхнення і нинішнім поколінням, і прийдешнім.
Головні герої:
Мар’яна – донька місцевих вельмож. Пихата дівка, яка одначе потоваришувала з місцевою сиротиною.
Олена – Кравчиня, яка сиротиною виросла, сиротиною і померла.
Нечистий – він же Лукавий.
Максим – звичайний холоп, закоханий у пані Мар’яну.
Пані – мати Мар’яни.
Повитуха – знахарка, совітниця диявола.
Дія І
Сцена І
Садок квітучий, гуляють по ньому дві дівчини. Одна гарна, світлолиця, красиво зодягнена, а інша – вбога така, у потертих лахміттях. І ведуть вони поміж собою мову цікаву. Прислухаємося й ми до них.
Мар’яна: Ох, Оленко. Сил моїх вже немає. Батьки мені пана одного сватають. А він гидкий такий. Погано стає лише від однієї думки про нього, а як з цим ще й жити можна - я зовсім не знаю.
Олена: Мар’янко, пані хочуть, щоб тобі жилося добре, піклуються. Так добре, коли є кому про тебе дбати. Цінуй це.
Мар’яна: Про гаманці вони свої дбають, а не про мене! Шлюб цей гроші зичить, а не щастя. А я на таких умовах не хочу!
Замовкають. Олена згадує про Максима, якого вже декілька років кохає безмежно, і питання одне таки злітає у неї з язика.
Олена: Мар’янко, а це правда, що Максим до тебе вчора свататися приходив, а ти йому відкоша дала?
Мар’яна: (задоволено гигоче) Ще б пак! Я йому такого файного гарбуза печеного на голову зодягнула – над ним ще довго люди сміх триматимуть. Дістав він мене своєю любов’ю. Думала, що після цього відстане, та де там. Та чула я від повитухи строї, що отаке от кохання непотрібне можна дияволу продати. І навіть знаю, як ритуал виклику проводити. Втім, це я і зроблю.
Олена злякано відсахується і починає вмовляти Мар’яну не робити цього.
Олена: Мар’яно, невже тобі зовсім не шкода його душеньки пропащої, своїм коханням згубленої? Невже серденько твоє своєї провини не почуває? Невже душенька не говорить, що вчинок твій невірний і жодним згадкам та проявам логіки не підпорядкований?
Мар’яна: Олено, облиш свою мову таку. Чому ти так сваришся? Мене бентежить твій тон нелагідний.
Олена: Я не можу взяти до тями, як ти таке вчинити можеш? Максим – хлопець гарний. Кохає тебе безмежно, а ти йому вже смерть у диявола занотувала? І його, і свою душеньку занапастиш! Відречися від цієї затії, доки не пізно! Господом Богом заклинаю тебе – відречися!
Мар’яна: Я чинитиму так, як вважатиму за потрібне! І мені дуже шкода, що ти – моя ліпша подруга, берегиня мого тепла душевного, мене не розумієш. Колись візьмеш до тямки мотивацію цього мого вчинку і стане тобі гірко за поведінку таку твою негідну. А наразі, бувай здорова.
Мар’яна встає з лавки і йде геть. Олена кричить їй навздогін:
Олена: Я не дозволю тобі цього зробити! Чуєш?! Не дозволю!
Мар’яна: (здалеку) Наче тебе хтось питатиме…
Олена залишається одна. Починає роздумувати вголос.
Олена: Ну як же, Господенько, людська душа має затвердіти до такого стану адського, даби дозволити совісті людській, продати душеньку свою лукавому за копійки, чи й того більше – кохання милого свого.
Прихиляється сумно до молодої черешеньки і починає співати:
Олена: Любов моя, печаль моя. Букет зів’ялий плаче на столі. Цей дивний сон, далекий сон.
Моменти щастя швидко так біжать.
Цим душу лічиш, чи знову кличеш,
Коли вже так – то ліпше відпусти.
Цим душу лічиш, чи знову кличеш,
Коли вже так – за всі гріхи прости.
Змахує рукою сльозинку з щоки, але продовжує співати.
Олена:Любов не з нами.
Печаль – й устами…
І біль минеться,
Як сон зітреться.
Любов згубили.
Хоч й не хотіли.
Тепер нарізно нам в світі тісно.
Любов.
Кінець сцени.
Сцена 2
Кімната. Мар’яна вимальовує руни крейдою на підлозі. Перед нею стілець, на ньому два дзеркала і старезна книга у шкіряній потертій палітурці.
Мар’яна: Любить він мене, бачите… Навіщо мені здався цей обносок у чоботах нечищених? Кому він взагалі потрібен? Якою ж дурною має бути баба, щоб повестися на оце. І Олена теж дурна. Та може зрозуміє колись. А ні – то її особистісні проблеми. То чи мають вони взагалі мене займати? Отримаю гроші від Нечистого – подарую їй сорочку вишиту, та хустину у квітах з червоним намистом. Може тоді простішою стане та припинить піддіставати мене?
Мар’яна, щось бормочучи про Олену, виставляє дзеркала на стільці у вигляді тунелю, освіщає їх свічками, попередньо їх запаливши та, завісивши ікони, починає читати замовляння з книги:
Мар’яна: кровь от крови моей.
Плоть от плоти моей.
Душу дьяволу отдам.
Сердце дьяволу продам.
Приди!
Закінчивши замовляння читати, дівчина мокає руки у загодя підготовлену воду і прикладає долоні до дзеркал. В цей же момент у неї за спиною з’являється високий статурний чоловік, лице якого закриває чорний каптур.
Нечистий: Чи кликала ти мене, дівчино красна? Чи можеш запропонувати мені щось варте? Ціна і оплата високими будуть!
Мар’яна злякано відсахується. Одне з дзеркал падає і розбивається.
Мар’яна: Чи дійсно ти є тим, за кого видаєш себе? Чи той ти, кого я чекаю?
Нечистий дозволяє Мар’яні поцілувати свої руки. Після цього промовляє:
Нечистий: Я маю багато імен. І бував усюди. Я знаю все і все бачу. Я даю людям те, чого вони хочуть і отримую те, що може згодитися мені. У вашому народі звуся Дияволом, або Нечистим. Давно ж ти мене кличеш, давно зазиваєш, Мар’яно. І знаю навіщо. Чи дійсно ти готова віддати мені любов судженого свого, Максима? Те, що віддаси – більше не повернеш. Це один із пунктів нашої домовленості.
Мар’яна: Нащо мені такий суджений здався? Ні двора, ні кола. На любов його багато не проживеш. Набридло мені у батьків на шиї сидіти, а у злидні я не хочу. Батько мене вже кожним шматком хліба попрікає, а мати й вступитися не хочуть. Чи то не можуть.
Нечистий: Чи готова змиритися з тим, що пропащого більше не буде поруч?!
Мар’яна: Баба з воза – кобилі легше.
Нечистий: Не простить він тебе...
Мар’яна: А мені не потрібно його прощення. Все одно я у Раю виноград їстиму, а він у Пеклі чортам спини чухатиме. (сміється)
Нечистий: Та хіба до Раю тебе візьмуть? Зрада – то ж теж гріх.
Мар’яна: Хто він мені такий, щоб я його зраджувала? Сват чи брат? А у Рай я потраплю. Бог – він милосердний. Перед смертю помолюся – все відпустить. Та й коли то буде. Життя гарного зараз хочеться.
Нечистий: Мудра ти дівчино, Мар’яно. Дуже мудра. Люблю таких обдаровувати. Чи готова ти договір кровію скріпити?
Мар’яна: Готова.
Нечистий протягує дівчині ножа. Вона надрізає свою долоню і прикладає до пергаменту з угодою.
Нечистий: Чекатиму хлопця твого, як сонце зайде, побіля озера Солоного, на березі лівому. Там його і заберу. А коли не виконаєш умови домовленості – спопелю тебе для початку, а потім горітимеш вічність у найвіддаленіших колах Пекла.
На цих словах, Нечистий загортається у плащ і зникає.
Кінець сцени.
Сцена 3
Все у тому ж садку, де черешні ще спіють.
Мар’яна: Максиме! Максиме!
Максим: Мар’янко! Мила моя! Серденько моє. Невже то є ти?!
Мар’яна затискає йому пальчиком губи, не даючи мовити й слова далі.
Мар’яна: Чекатиму тебе, милий мій, цього вечора на лівому березі того озерця, де вперше очима зустрілися. А спізнишся – більше ніколи мене не побачиш, серденько. І вік нам з тобою не любитися.
Мар’яна тікає з садка.
Кінець сцени.
Дія ІІ
Сцена 4
Мар’яна та Олена сидять на лавці у хаті біленькій, що Мар’янчиним батькам належить.
Мар’яна: Оленко, не сердься на мене.
Олена: От коли припиниш дурниці усілякі робити – тоді і сердитися не буду.
Мар’яна: Не буду я більше, Оленко. Їй-богу не буду.
Олена озирається по сторонам і помічає завішені ікони, які Мар’яна приймала, коли з Нечистим говорила.
Олена: Мар’яно, а чого це у тебе образи хустками позавішувані? Чи ти часом не…
Мар’яна: Оленко, так! Ти не повіриш, та я зувочера з Нечистим спілкувалася!
Олена: (злякано відсахується) Що ж ти робиш, дурненька?! Що ж ти накоїла?! Господи! Господи! Що ж ти накоїла!!! (поспішно знімає хустки)
Олена падає на коліна перед образами, протягує руки до неба, і плаче, і молиться, і поклони перед іконами б’є.
Олена: Господи милостивий! Прости ж бо ти її за дурість людськую! Та очисти Мар’янчину душу від спокус та хитрощів лукавого!
Мар’яна кидає в Олену хустку, щойно зняту з голови і говорить гнівно:
Мар’яна: Та якась ти неначе дурнувата сьогодні! Годі отам перед Богом кривлятися! Нікому твоє кривляння не потрібне. Щоб ти собі не думала, і як би погано до цього не поставилася, а на заході сонця біля озера Максим віддасть своє кохання недалеке Нечистому, а я гроші отримаю і більше ніколи не буду скарг батьківських слухати та залицянь цього прихвосня терпіти!
Олена хапає Мар’яну за плечі і починає трясти її з боку в бік.
Олена: Схаменися! Заради усіх святих – схаменися! Благаю тебе!
Мар’яна відштовхує Олену та йде до виходу, говорячи на ходу:
Мар’яна: Йди до диявола, селючка. Я знаю, що роблю.
Кінець сцени.
Сцена 5
Олена залишається одна. Деякий час гірко плаче та молиться. Потім вмивається та й говорить сама до себе:
Олена: Ох, Максиме, Максиме! Голубе мій! Очі твої яснії таки зжили мене зі світу. Підлість жорстока меж не знає. Згубила тебе моя душенька споріднена, а мене – кохання продажне. Та не дозволю я тобі, соколе сизий, згинути у Пеклі проклятому. Бо не буде мені життя без тебе – ні на сему світі, ні на тому.
Чуються вигуки знадвору:
Максим: Мар’яно! Мар’яно!
Олена швиденько втирається рукавом, щоб він її сліз не побачив. До світлиці заходить Максим.
Максим: Мар’янко! (помічає Олену) Оленко, а ти що робиш тутечки? І де Мар’янка?
Олена: Та ми гомоніли осьде з нею, а потім її мати погукали. Певно, битимуть за загублену запозавчора хустинку.
Максим: Що ж вони за люди такі? Так за шмат тканини лаяти… Оленко, а що з тобою? Ти неначе плакала, чи що? Сталося щось?
Олена: Боже збав! Ні, Максиме, добре все. Втомилася просто дуже. Всю ніч пані Ганні плаття шила.
Максим: Гляди мені. Образить хтось – лише скажи. Провчу проклятого за сльози дівочі. Зі світу гада такого зживу. Ну то певно я буду йти. Діла ще якіся є.
Йде. Оленка зупиняє його на порозі.
Олена: Максиме! Мар’янка просила сказати тобі, що вона ввечері не зможе побачитись із тобою. Її мати наказали. З хати не випускають.
Максим: Що ж ти одразу не сказала мені?
Олена: Та я заледве не забула. Прости мене за розхлябаність, Максиме.
Максим: То нічого. Не сумуй, Оленко. А Мар’яні вітання передавай.
Максим йде геть.
Олена: Хвала Господу! Таки зможу вберегти від нещасливої долі свого милого. Та треба висповідатися дьякові, такий-бо гріх на душу беру.
Кінець сцени
Дія ІІІ
Сцена 6
Олена стоїть на березі озера. Навколо жодної живої душі. Стемніло.
Олена: Ну ось і все. Скінчилися мої літа молодії, житіє богобоязливе. Прости мене, боже, за звернення до лукавого, та немає у мене виходу іншого. Коханого ж бо треба рятувати. А без нього мені і так світ немилий.
Помічає на віддалі силует у довгому плащі з каптуром.
Олена: Все життя хрестилася та образи цілувала, людей уважала, а тепер от мучитимусь у Пеклі. Та, певно, так має бути. Така моя доля. Така доля.
Оленка тяжко зітхає і йде до постаті у каптурі.
Олена: Перепрошую вас, пане. Та чи можу я поставити вам одне питання?
Нечистий: Можеш. От тільки знаю я все, про що ти хочеш питати. І причину твого візиту знаю. Будеш за пропащого просити.
Олена: Буду. І прошу. І благаю. Облиште милого! Нехай спокійно свій вік доживає.
Нечистий: Е, ні! Не вийде. Угода є угода. Єсть бумага, єсть пєчать, кровію скріплена. Є любов, яка від неука перейде до мене. А я вже там опріділюся, що з нею робити.
Олена: Та чи можу я проглянути документ?
Нечистий: Пані не довіряють мені? Ну то добре. Нехай так. (дістає пергамент) Не певен, що ти зрозумієш, ба ти ж неписьменна. Але на буквочки подивитися дам. Гляди: ось тобі красним по чорному написано:вона дарує мені кохання холопа свого, а я за це їй даю сундук карбованців золотих.
Олена: Так це ж виходить, що Максима, соколика мого, до Пекла заберуть? Візьміть мене замість нього! Най краще я буду мучитись, аніж він! (промовляє до себе) Просити б ніколи не просила б у нечистого, та життя штовхає на це і від боженьки заступу немає.
Нечистий: Та навіщо ти мені здалася? Душа твоя віруюча. Не місце тобі у краях наших. Ступай додому, а я краще до Марії навідаюся. Вона умови договору не виконала – тепера отримає своє.
Олена: Не займай її, дияволе. Це я Максимові завадила. Я любити його буду вічно, бо милішого на світі немає – ні у Пеклі, ні у Раю.
Нечистий: Ех, люди, люди. Кропіткі мурахи. Не залишилося у вас вже нічого святого. Жадібним люд стає, сповненим егоїзму. Той – кумів так проклинає поза очі, що неборак – чистісінький, як вода дощовая, потрапивши під владу мою по приходу Смерті, тільки й дума та гадає, за які такі провини його до Пекла опреділили. Інший – краде все життя та люд дурить, за ним чорти від його народження хороводами ходять, гопак у нього на голові та плечах вибивають. Пляшку у одній його руці, люльку – у іншій притримують. І щасливо його житіє минає, і багато його поля родять, і солодке ж м'ясо у його худобини. Бо лише такий люд, відкинувши різні пересуди, може дозволити собі бути вільним у власних бажаннях. А потім йому достатньо один разочок до церкви перед смертю навідатися – все. Бог же у вас такий милосердний, такий милосердний! Бодай би його святі вхопили! Якщо ж у вас боженька такий добрий, то чому не до нього ви йдете з різними проханнями, а до мене? Чому він на молитви ваші не зважає, га?
Нечистий намагається зазирнути Олені в лице. Вона продовжує мовчати.
Нечистий: Мовчиш? Мовчиш. Ба сама відповіді на це питання не знаєш, хоча все життя шукаєш її. І Бога шукаєш. І навіть коли молишся на колінах перед образами, у глибинах душі сумніваєшся, чи чує він тебе.
Олена: Хватить! Хватить іздіватися надо мною. Неправда все те, що ви говорите. Неправда.
Нечистий: Добро. Коли неправда, то чого ти до мене прийшла, а не до свого любого боженьки?
Олена: Сюди прийшла, ба від дьяка знаю, що не може Господь угоди розірвати, що була укладена між смертним та дияволом.
Нечистий задоволено хмикає.
Олена: То чи пристанете ви на пропозицію мою?
Нечистий: Ач ти яка настирна! (сам до себе) Якщо вже Бог дозволяє собі моїх гавриків забирати, то чому я не можу собі дозволити забрати його?
Деякий час пристально розглядає Олену, потім говорить їй:
Нечистий: Ну і що ти готова мені за холопа віддати?
Олена: Своє кохання до нього.
Нечистий: (морщиться) Нє. Бабська любов не має великої ціни. Ви завжди любите когось.
Олена: Душу?
Нечистий: От душу – візьму. (у нього в руках з’являється пергамент. Він протягує Олені його разом з ножем) Підписуй.
Олена: Чекай. Проситиму тебе ще про дещо.
Нечистий: Що ще?
Олена: Зроби так, щоб Мар’яна покохала Максима. Можеш?
Нечистий сміється. Пергамент зникає. З’являється інший.
Нечистий: Що ж ти мені голову морочиш? Добро. Тримай ножа і підписуй кровію документ.
Олена: (недовірливо) А не обманеш?
Нечистий: А ти маєш інший вихід?
Олена мовчки бере ножа, надрізає долоню і прикладає її до пергаменту. Як тільки кров на нього падає, він загоряється і зникає.
Нечистий: Ей, слуги!
Плескає в долоні. На його зов приходять два чорта.
Нечистий: Заберіть пані до нових покоїв!
Голосно сміється.
Нечистий: Олено! Якби ти була грамотною, то знала б: у договорі Мар’яни було вказано, що віддає він лише своє кохання до неї. І все.
Олена: Все?!
Нечистий ствердно киває головою.
Олена: Ах ти перевертень клятий у людській подобі! Надурити мене захотів?!
Нечистий: Ти сама себе надурила.
Закутується у плащ і зникає.
Кінець сцени.
Сцена 7
Мар’яна сидить у світлиці, задоволена думками про насущне золото та вишиває сорочку, виспівуючи при цьому.
Мар’яна: (співає) Вишиваю я узори, не порвися, нитко.
Вишиваю по узору лебедя й лебідку.
Лебідь білий, лебідь білий, кармінові очка.
Лебідь плаває по плесі, лебідка рядочком.
З’являється Нечистий.
Мар’яна: (встає йому назустріч. Веселенька, що дурненька) О, вас то я і чекала, шановний. Я свою частину угоди виконала. Забрали пропащого – тепер віддавайте мої карбованці.
Нечистий: Гарно ти співаєш Мар’яно. Аби ж ще так само гарно домовленості читала та їх виконувала.
Мар’яна: Це же що значить? У вас припадки скупості та ви обіцяне виконувати не хочете?
Нечистий: (сміється) Я б не називав це припадками скупості. День у мене сьогодні доволі таки продуктивний. Аж не очікував такого гарного завершення.
Мар’яна: Годі вже якіся речі дивні говорити! Віддавай мені мої карбованці! (гнівно тупоче ніжкою)
Нечистий: Постривай Мар’яно з карбованцями. Не я тобі винен, а ти мені завинила. Не прийшов твій суджений на місце умовлене нами раніше.
Мар’яна: (блідне на очах) Як не прийшов? Це що ж виходить…
Нечистий: Оте й виходить. Дівка якась прийшла. Душу свою за нього віддала.
Мар’яна: (сама до себе) Це певно та Олена пришелебкувата… (вже уголос) Тоді все нормально. Ти душу отримав? Отримав. І на цьому кінець. Бувай здоровий.
Нечистий: Не так швидко, Мар’яно. Душу то я отримав, але то не твоя заслуга і взагалі окрема домовленість. Значить, за умовами нашого договору – ти йдеш зі мною! (цокає пальцями і гукає десь у сторону) Ей, слуги мої вірнії! Заберіть цю дівку пихату, та розмістіть у її новому обителі, рахуючись із її заслугами.
Мар’яна: Стривай! Це неправильно! Нечесно! Ти надурив мене! Проклятий!!!
Мар’яна намагається утекти, але чорти, що явились за покликом хазяїна свого, ловлять її.
Нечистий: Ніколи не зрозумію вас, людей. Спочатку підписують, викликають, просять, а потім елементарних умов виконати не можуть. Диваки та й годі! Забирайте! Хоча, постривайте. Мар’яно, Оленчина остання воля була, щоб ти покохала Максима. Це ще й частина нашої з нею домовленості. Обичайко я не виконую нічого, але це її побажаніє мені імпонує… А тепер забирайте.
Нечистий зникає. Чорти забирають Мар’яну. Останнє, що чує глядач – це її крики «Олено, будь проклята!»
Кінець сцени.
Дія 4
Сцена 8
І таке, шановне панство, буває у цьому світі незамисловатому. Зникне людина - усім і байдуже. Що є – що немає. Якщо нас вже і братовбивствами, і відреченнями від сімей не здивуєш, то наступні події стали ну зовсім звичайними. Зникли Оленка та Мар’янка. Згубили душеньки свої молоді дівочі через дурість власну та підлість розлогу. І хто б то сумував за Оленкою нещасливою, яка усе своє житіє горбатилася на панів багатих, щоб прожити якось. Ба ж була біднесенька сиротиночкою ледь не від самого народження. Дитиною собі на шмат хліба заробляла. Не те що Маряна-ледащиця: все їй на тарілках срібних підносили. Інакше й не приймала. Пані балувані були, то мені їх і не дуже шкода. Отримали пані по заслугам. Та що ж з Оленкою було? Зникла бідолаха – то й не згадав ніхто. Одна пані Ганна сердилася дуже за плаття незакінчене. А от Мар’янчині батьки довго побивалися, довго мучилися. Максим же, горемика проклятий, заводило усього цього дійства, недовго горював і так же недовго його любов тривала до Мар’яни. Помучився трохи і зась. Недарма старі люди кажуть: «С глаз долой – из сердца вон». Забув він і Оленку бідолашну, ба і не думав про неї ніколи, і кохану свою Мар’яну. Знайшов собі бабу, що щі гарні варила та й оженився. Так і жив. Та не заспокоїлася Мар’янчина мати. Все не могла до тямки взяти, де дитина її єдина поділася. От якось і пішла вона до баби у сусіднє селище, про яку сусіди казали, що та відьмувала та з Нечистим водилася.
Пані: День добрий, пані Повитухо.
Повитуха: І вам добрий.
Пані: Казали мені люди добрі її, що можете ви моєму горю зарадити, очі на правду відкрити. Допоможіть мені, бабуню. Нічого для вас не пошкодую: ні золота, ні срібла.
Повитуха: То що ж пані так турбує, що вона і до нашої оселі вбогої завітала? Що я – стара немічна баба можу вам зробити?
Пані: Знаєте ж бо ви більше від людей звичайних. То може і зі мною частинкою своїх знань поділитеся? Пропала моя дитина єдина, Мар’яночка, квіточка моя. Була і немає. І не знаю, де й шукати світ мій ясний.
Повитуха дістає тарілку зі старої запиленої полиці та пускає яблучко по ньому гуляти. Довго-довго туди вдивляється, потім дістає зі старої табакерки чорта лисого та й починає мовою якоюся, читачеві незнайомою, говорити з ним. А потім як зарегоче, як зарегоче. Так за бока й хапається! Запхала вона чорта назад до табакерки та й мовить:
Повитуха: Історія та, яку ваша доня заварила, у Пекла давно небилицею стала. За два дні до зникнення, підписала пані угоду з Нечистим, що залицяльник її надзвичайно настирний, на ймення Максим, віддасть своє кохання до неї, а вона натомість отримає сундук карбованців. У разі неявки холопа на місце зустрічі, Нечистий обіцяв спопелити дівчину та забрати її до Пекла. Максим ваш не явився. Так що, пані, у Пеклі ваша доня ніжиться разом з чортами.
Після такої оповіді Повитухи, пані за серце вхопилася… але нагородила її щедро, як і обіцяла. І срібла, і золота по два сундуки подала. І прокинулася у її серці ненависть до холопа проклятого, що зжив зі світу дитя єдине, кохане, а потім спокійно віку доживати став з іншою жінкою. Питала пані по усіх усюдах, як дитя можна назад повернути – та ніхто того не знав. Врешті, після опівночі, пані замкнулася у найвіддаленішій кімнаті та прийнялася Нечистого викликати. І прийшов до неї Диявол.
Нечистий: Та що вам люди не йметься? (розгледівши того, хто кликав його, здивувався дещо, а про себе подумав «кумедія продовжується») Які люди мене кличуть! Б’ю чолом перед вами пані (насмішливо) Вирішили опікуватися долею дитятка вашого?
Пані: Поверни мені нечистий, дитя моє єдине! Що хочеш за це тобі віддам!
Нечистий: А від Бога відречешся? Отут, перед образами?
Мати вигукує довгу молитву, відрікаючись від Бога. Нечистий захоплено сміється.
Нечистий: Які ж ви баби дурні. Добре, що я таки явився – таке не кажен день побачиш. Бо спочатку і йти не хотів. Спасибі вам за кумедію таку, а тепер – бувайте здорові.
Нечистий збирається йти, але пані хапає його за накидку і зупиняє.
Пані: Як це йти? А дитя моє повернути? Я ж і від Бога відреклася… а дитя?
Нечистий: (скорботно хитаючи головою) Угода була підписана? Не було. Значить – відречення є вашою волею. А душу вашу я і так отримаю. Не так багато вам і залишилося. Ваша врода не є показником гарного здоровія. Смерть вже й на вас косу точить.
Нечистий зникає.
Кінець сцени
Епілог
Довго ж молилася пані за глупість вчинену, довго гріхи замолювала. Та, певно, так і не замолила. Бо тієї ж ночі, спересердя, підпалила вона хату того пуцьвірінка Максима, щоб не одній їй так погано було. Та добре, що родина його вибігти встигла. А то так би заживо й згоріли б. На хату ж палаючу все село збігло дивитися.
І на сім діло не скінчилося: на світанку пані, що не витримала таких справ сердечних, повісилася у сінях. Чи в Рай втрапила горемика, чи до Пекла – одному Богові відомо. І чи зустріне вона колись доню свою на тему світі – теж ми не дізнаємося. Не дано голівці людські знати більше, ніж треба. Хіба що ви з Нечистим водитися станете, то він щось і скаже, але плату за це високу здере. То чи треба воно вам, панство шановне?
На сему і закінчилася історія про душі пропащі. А від себе додам: не варто нам долями гратися. Як Бог дав – так воно і буде. А іншого шукати не треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192327
дата надходження 28.05.2010
дата закладки 12.01.2012
Музика
Я дуже люблю музику, до нестями люблю, всіх напрям-ків і стилів, веселу і сумну, повільну та швидку, голосну й тихеньку. Музику я чую всюди: йде дощ – спокійна мелодія, гримить грім – небесні барабани беруть найнижчі ноти в природі, гавкають собаки – енергія злості перемішується з доброю мелодією махання хвостом.
Музика, яку я слухаю, нескінченна і неповторна. Чи хтось із вас чув справжній рок-н-рол польових мишей вночі? Оцінював джазові імпровізації завивання вітру у щілинах вікон? Розумів ритми падаючої на землю перестиглої вишні? Насолоджувався блюзом диму згасаючих вогнів?
Коли до мене звертаються люди, я читаю по вустах, тому що завжди слухаю цей величезний оркестр життя. Я не граю на жодному музичному інструменті, тому що чую музику природи і знаю, що краще ніколи не зможу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239417
дата надходження 07.02.2011
дата закладки 07.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2011
А где то там, над облаками,
Где общий космос всех планет:
Сидит Владыка над мирами,
Следя за всеми уйму лет.
Подув на Землю сильным ветром,
Убрав где надо облака,
Приходит к нам, прекрасным спектром
Бросая свет издалека.
И взяв все данные Земные -
Считав грехи с лица Земли,
Он держит путь в миры иные,
Что в черных дырах жизнь нашли.
Увидев всех, сравнив планеты,
Он долго думает о том -
Куда направить все кометы,
Своим божественным кнутом.
И смотрит долго, Он на Землю
И всё жалеет чудаков...
Над нашей плачет колыбелью
Слезами тысяч облаков.
Мы видим космос в телескопах,
Но только космос, не себя!
Сидим без Господа в окопах
И ждём кометного дождя...
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11102065067
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239234
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 06.02.2011
Тарасові думи
скорботи і суму,
Тарасові мрії
на Вічній горі,
Віків буревії
Тарасову віру
поклали на струни
вчорашніх рабів.
Упали кайдани
від міці братання,
а потом і кров"ю
роз"їло хомут.
Візьмемось за руки
під стягами Злуки,
здобудемо з боєм
останній редут.
Останню опору
вселенського мору,
останню фортецю
вселенського зла,
і барвами терцій
озвуться у серці
Тарасових творів
святії слова!
Новою добою
засієм любов"ю
родючі поля
і широкі лани,
щоб паростки волі
зросли в колос долі,
всміхнулась земля
і Дніпра береги.
А ще в нашім домі
забудемо втому,
а правду піднімем
на іконостас.
В новій Україні,
мир матері з сином
і слава героям,
як й мріяв Тарас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238698
дата надходження 03.02.2011
дата закладки 03.02.2011
А ви колись бачили Людину? Ви впевнені що то була дійсно СПРАВЖНЯ ЛЮДИНА чи просто жива істота? Чи впевнені ви у власних діях? Навіщо вам потрібні гроші? Відповіді мене не цікавлять - це реторичні запитання, а відповідь потрібна лише вам щоб зрозуміти хто ВИ є... Чи відчуваєте ВИ біль? Чи щиро посміхаєтесь?
Я бачила її. Відкриті щирі очі з яких так і вистрибували запитання, світле довге волосся, необтяжливий погляд, пухнасті довгі вії, яскрава рожева курточка, червона шапка, блакитні рукавиці. Сьогодні вранці коли я вкотре запізнювалась вона, без зайвих думок з цікавістю розглядада ще вчора мокрі калюжі , сьогодні - скляні люстерка. Потім маленькою ногою, але повною сили намагалась знищити скляні кола на асфальті. Зовсім не важливо що вже було пів на дев'яту і вона однозначно запізнювалась, але я впевнена, в її думках не було страху.
Ми звикли жити в певному проміжку часу, який ми називаємо - життя. Для справжньої людини - це іграшка. Не маємо права запізнитись туди, де наша присутність зовсім і не потрібна. Поспішаємо в місця де нам зазвичай не хочеться бути - обов'язок. Зв'язані часовими рамками, без права на помилку, ніби пес Павлова - маємо певні рефлекси, називаємо себе ЛЮДЬМИ, та ще й з великої літери.
Я заздрю дітям. Їхній розум не зіпсовано проблемами 21 століття, та і взагалі будь-якими проблемами. Вони не несуть шкоди суспільству, не відчувають залежності від системи, не бачать брехні, хитрощів, підлості та і самі не користуються цим. Вони - ідеальні. Світ їх "псує". Ми псуємо їх. Нас зіпсувало воно. (суспільство). Так звана людина знищує справжню. Жаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228744
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 28.01.2011