Р.М.
мій персональний сорт героїну (тільки максимум, чистий)
я тебе хочу з"їсти (так хоче морозиво часом дитина)
ходити у твоїх сорочках і варити тобі чар-зілля у кавнику
(ти мене пів життя чекав, сам не знав, що чекав таку)
згвалтувати тебе посеред площі Ринок
знаєш, я чхала всіх твоїх Оль, Іринок, чи хто там у тебе був
я для тебе (усе, що хочеш) 27 годин на добу
77 секунд на мить... так буває, коли від пальців твоїх в голові починає блискати і гримить...
так перед грозою гримить...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345333
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 02.07.2012
писала як коментар на H&N: "в личном пространстве"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248544
.кожному.треба.простору.особистого.
.повітря.хоч.краплю.і.хоч.би.секунду.часу.
.навіть.якщо.ліхтарики.всі.погаснуть.
.ти.не.хвилюйся.на.небі.це.хтось.записує.
.будуть.падіння.і.будуть.ліричні.відступи.
.будеш.собі.підбирати.паролі.чи.ролі.
.і.засинатимеш.тихо.спокійно.і.міцно.ти.
.після.третьої.кави.без.цукру.з.дрібкою.солі.
.і.малюватимеш.дощ.губами.пальцями.
.колір.чи.присмак.форму.вигини.виступи.
.будеш.на.крок.на.подих.збільшувати.дистанції.
.кожному.треба.простору.особистого.
P.S. Із Всесвітнім днем поезії, любі мої!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248648
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 09.02.2012
я в шибку стукала тобі, ти бачив?
серпанком ніч спустилася над призьбою...
легесенько, нечутно і обачно
тобі з туману янголів вирізьблює
тобі пряде накидку з дивовиж,
а я присяду біля ліжка поруч
і цілу ніч, поки ти міцно спиш,
світанок вишиватиму власноруч
щоб він тобі пах вишнями і м'ятою,
щоб наливався золотом Ярила...
а поки ніч, цілую в губи я тебе...
а ти про це не мав і гадки, милий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272660
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 09.02.2012
Kpaп.Kpaп.Ocь знoвy кpaпля кpoвi,
Здивoвaнo вдивляeшcя ти ввиcь.
Чoгo цe нeбo плaчe кpoв'ю?
Heнaчe xтocь тaм зaжypивcь.
Ocь дo чoлa вiдчyлa дoтик,
Пip'їнкa впaлa iз нeбec,
Koльнyв тeбe мopoзy дpoтик:
Cьoгoднi дeнь oдниx чyдec.
Haвкoлo тeбe пyx кpyжляє,
A ти дивyєшcя coбi,
Ha плeчi нiжнo тaк лягaє,
Лocкoчe дyшy вiн в тoбi.
Вдивляєшся у синє небо,
Хмаринку бачиш лиш одну.
Це все вона кидає в тебе,
Вдогін кричить: "Тікай-знайду".
Не бачиш, ти:на хмарці цій
Маленький ангелок присів,
В очах лиш біль і ніж в руці
Людиной стать він захотів.
І пух летить в крові спина,
Навіщо жить, в хмарках літать?
Лиш ти потрібна... ти, одна!
С тобой стежками крокувать.
Ножем він вдарив по спині,
Востаннє крик...у небі грім
Хмаринка вся його в крові,
А в нім кохання, радість в нім.
Упав з небес, обняв її,
Він про кохання розповів,
І про свої думки-рої,
Що лиш для неї тільки жив.
Вона всміхнулася на мить,
Це вітерець пробіг по ній.
Немає пуху-легше жить,
...а вітер плів волосся їй...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283405
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 03.12.2011
Чи подаруєш
ніжну насолоду -
побачити, як п'єш ти
каву зранку?
Напевно, навіть
без твоєї згоди
я зазирну
в твоє вікно
світанком.
У чашці
білим цукром я
розтану -
щоб мати змогу
вуст твоїх
торкатись.
Для тебе
найсолодшою
я стану
з усіх подій,
що вранці
можуть статись...
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291652
дата надходження 08.11.2011
дата закладки 08.11.2011
Я ніжно поцілую твою душу,
Вкладу слова мереживом рядків
І ритм щосили нині розворушу,
Який пройде усе ж поміж віків.
Тебе кохатиму сильніш з роками,
Знайду стежки незвіданих місцин
Я обійму тебе навік руками,
Люблю, кохана! Хай в нас буде син!
25.10.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288632
дата надходження 25.10.2011
дата закладки 01.11.2011
Майже сповідь.
Майже тиша.
Майже голод.
Майже вийшло.
Майже осінь.
Майже правда.
Майже досі.
Майже завтра.
Майже Вебер.
Майже диво.
Майже небо.
Майже...
жила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285159
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 28.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.08.2011
Міряю час годинами, секундами, надіями.
Залишаючи місто, поринаю у думку.
І пливу у ній. А її не позначиш ніякою мірою.
І мріям там також немає рахунку.
Там наївна романтика,
Але без драконів, птахів і героїв,
Без принцес у рожевих бантиках,
Без морів з їх блакитним прибоєм.
Там будинок з бабусями на лавці.
Зі злими сусідами,що вмикають злу музику.
Вечорами танцюють вони брудні танці.
А щотижня хтось з них прокидається в дурці.
Серед сотні людей є одна там квартира,
Де живуть лише двоє та павук на стелі.
Вона вже давно ключі загубила,
А він чекає, щоб відкрити їй двері.
Ну а ввечері, коли всі вмикають світло,
Вони сидять і дивляться один одному в очі.
Кава готова, не зважаючи на те що пізно.
Там нікому не нудно, хоча й довгі ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269590
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Сколько нежности в том поцелуе
в плечё…
Скрытой явью по венам течёт,
/печёт/
Столь интимно во взгляде в глаза
из-под лба
Сигареты дым… /кофе-вишня/…
слова, слова…
Призрак ночи и взгляд /на подушку/ -
врозь.
Не фонарь – свет лучистый, –
в глаза мне брось…
На могилах чужих идей, /людей/ -
слезы градом…
Расстояние,…
/не любовь/…
МЫ – друзья
ТЫ – отрада.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268890
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 06.07.2011
... нудить і час приземлився на ліжко,-
тільки б ніяких розмов про високе.
Знаєш, ця книжка не зовсім ще книжка,
швидше реальність бридка й косоока.
В ній я любила лише волоцюгу
того, що всіх посилав на три спеки.
Телефоную комусь, майже другу,
раджу піти прогулятись в аптеку.
Там нахапатись дощу й Анальгіну,
щоб не болів антидумальний пристрій.
Дихає час геть обкурений в спину
і обіцянки з бензином в каністрі.
Нудить...ти знов про високу нікчемність,
що ж, доведеться на хвіст тихо впасти.
І ледь помітна гірка НЕвзаємність
все ще жує із стаканчиків пластик.
Навіть якщо ризикну дочитати,
потім з героїв всі вичавлю соки.
Боляче? Зараз же спиртику й вати,
тільки б ніяких розмов про високе!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259579
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 06.07.2011
кожна добра поетка мусить мати власного янгола,
час від часу робити дурниці, аби той не був без роботи
і сухою з води граційно вилазячи всоте
посміхатись і червоніти: невже це я була?
кожна добра поетка мусить палити.
цигарки, мости чи листи - то не так суттєво.
шкодувати опісля, ридати: янголи, де ви???
прилаштовувати на гордість бетонні плити.
кожна добра поетка мусить... писати!
хоча б іноді, так, для підтримки іміджу =)
аби янгол собі не думав: чого я тут сиджу,
їй же добре, в житті приватнім теплі пасати...
кожна добра (самі здогадайтесь хто) мусить мати мрію далеку,
бо як мрія близька, то не буде віршІв і прогресу.
...помирати від стресу, вдавати принцесу, втікати від пресу...
от... а кожен поганий янгол мусить мати власну поетку!
05.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268746
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 06.07.2011
сирість асфальту
прикриває душевні пориви,
щоб обійняти
і прокричати надривно
/гландами/, фібрами, порами –
у вас обізветься
/тут ми/ ділили порівно
/натроє/ - ліжко, ніч, серце...
нервовим закінченням
пульсує між ребер кров.
зустріч закінчена…
не треба тупих пусто мов
Я – ВІН – ВОНА
частини двох днів і ночі одної
мохіто, пиво, келих вина
інтимність в гіркому напої
/сигарета на двох –
душі переполох/
04.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268635
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 05.07.2011
Чорно-біле
з брунатними краплями
з бруньками зелені
дивне життя...
Навпіл поділене
зебрами, крилами,
вишнями стиглими
і аж до злиття...
Бо ж танго чи пого
пророка старого
в очах у курчати,
рахуєм до ста!!
Світло виключи
музику стишивши
носліп малюй
золотого кота!
Або ж черепаху
як символ багатства
як символ багаття
вгорі маяка..
Малюй свого милого
але тільки цілого,
лиш не відрізай
ані ніг, ні хвоста!
Бо ми ще у центрі
своїх лабіринтів
ще недокінчених
вчинків і слів..
Бо ми ще блукаємо
фарби шукаємо,
а фарби загублені
в затишку снів...
Тому білі плями
білим по чорному
маслом по темряві
ляпають слід
І світ так-от крутиться
абстрактною плямою
бездонною ямою
крутиться світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268593
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 05.07.2011
Невже так погано
Закохатися в літо,
Невже так жахливо?
Нехай ненадовго,
Нехай не взаїмно,
Одначе ж правдиво!
Невже так печально
І по-дурному
Просто кохати?
Настільки наївно
І безцеремонно
Чогось чекати?
Невже так погано
Закохатися в літо,
Невже так жахливо?
Просто в траві
Під синім небом
Чекати на диво?
Невже так страшно
І так безнадійно
Мати надію?
Дивлячись сонцю
Прямо у вічі,
Бачити мрію?
Невже так погано
Закохатися в літо,
Невже так жахливо?!
Чекати тепла,
Як хворий проміння,
Як равлик на зливу?!
Невже це так дико -
Очі закрити
Тою любов'ю?!
А хай би і так -
Серце вже рветься
Гарячою кров'ю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264600
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 04.07.2011
Ти ще від вчора благала природу, щоб вийшло тепле сонечко,
А сьогодні, невпинно ховаєшся від його теплих обіймів,
Стоїш на колінах в кімнаті, дряпаєш ножем ламіновану підлогу -
Створючи, таким чином, струмочки для своїх власних сліз.
В метрі від тебе палають в каміні новенькі гроші,
Які, не жаліючи, кинула повітрю на благодійність,
Не зважаючи навіть на те, що заради них працювала до знемоги,
(немов робот, відмовляючись від природніх людських почуттів)
Але зараз ті гроші - це така ж сіра макулатура як і туалетний папір...
Тебе образили? Тобі нічого не хочеться?
Життя залишило тебе наодинці з весною?
Але чому ж ти відкинула того, хто пропонував тобі обійми будь-якої миті,
того, з ким тобі було добре душею... і чому по життю йшла взагалі з іншим?
Тепер вони обидва прикрашають інші життя.
Життя в яких навіть пам"яті про тебе немає,
Біля них вже інші жінки (напевне щасливі!)...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255600
дата надходження 23.04.2011
дата закладки 23.04.2011
Важке повітря змішували з димом..
Самотні..юні..на жорстких диванах..
Потерті стіни..тонкі вікна..зимно..
Кожен мовчав..і тільки вічність в планах..
Нічого спільного..крім довгого мовчання..
Бажання щастя..пачки сигарет..
Закінчили..пішов етап зникання..
Кожен в собі..всі почуття в конверт..
Гримуча суміш музики і сліз..
Кожен тримався..кожен ще чекав..
Тягар на душу венами заліз..
І там прижився..сіллю розсипав..
А кожен з них колись когось любив..
Допоки не розбилися..об небо..
І кожен п"яним криком говорив..
Що їх давним давно землі не треба..
Але були..на рівні "до" і "до"..
Замолоді для будь якої смерті..
Грішили дико..вже пізнали зло..
Такі ще юні..та жорстокі..вперті..
Блукали містом..існували пусто..
Чогось хотіли..їм ще снились сни..
Кутались в пальта..в гаманцях негусто..
Діти давно минулої весни..
Просили милостиню..в неба..тільки в неба..
Молились через сльози що з очей..
А пересічним їх біди не треба..
По душах покалічених людей..
Їх просто било..рвало на частини..
Злом по серцях пройшло нерозуміння..
Байдужість небом даної людини..
Впустила розпач в душу..як коріння..
А їм би дива..хоч на кілька днів..
Вдихнути щастя..щастя а не дим..
З них кожен своїм болем захворів..
Ще вірять в Бога..проклинають ним..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255465
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 22.04.2011
Я тихо зникну безвісті,
Вимкнутими телефонами
Й твою свідомість,бездарно,
Згвалтує хтось по новому.
Я зникну з твого вакуму,
Вбиваючи припущення,
Загублені в образах,
В Контакті, милих судженнях.
Я зникну з твого простору,
Ти погортай сторінки,
Протри контактні лінзи
Й зміни ті фотоплівки.
Я зникну по дефалту,
Зміни налаштування,
Закінчився твій трафік,
Ліміт на спілкування.
Я зникну без повернення,
Не треба побиватися,
В ігнор мої ремарки,
Тобі ж, пора мінятися.́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254635
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 19.04.2011
Флегматична Весна, хвора, а може, обкурена,
А що їй було робити довгими зимовими вечорами?
Га? Шішу з гашишом курила, спала на стрИху
у подруги Снігурки, а ще хтось підслухав розмову
їхню про те, що пора заробити собі на життя,
криза шкіриться, то що? "Гайнем в Емірати
досить спати, а там побачим, як піде",
то ж не чекайте весни, знову сніги,
тихо... Бачите її нема, вона на заробітках,
бідкатись нічого, в нас навіть Весна не хоче
ярмо тягнути безглуздих буднів,
мінімальних зарплат і споживчих кошиків
для животіння, тління і латання зелених газонів,
протертих взимі бомжами-громадянами цієї країни,
що стала безликою, беззмістовною, безвесняною,
вічно зимово-приреченою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252344
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 07.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2011
19:06. майже пуста маршрутка.
Спереду сидять двоє. Обнімаються. Він ніжно забирає її волосся з лиця. щось шепоче. цілуються.
На одиночному сидінні сидить пенсіонер. Звока дивиться на пару. потім у вікно. знову на пару.знову у вікно. Думає. про своє життя: про негодованого кота, про молодість,пенсію.
На задньому сидінні сидить юнак. Вдивляється у вікно. В очах все ще хміль від зустрічі. А на губах відблиски щастя. У нього своя доля. своє життя. свої тривоги.
Збоку сижу я. Без емоцій. Без поглядів. Без надій.
Руки боязко тримаються одна за одну. Боюсь поворухнутись. Мене нема.
Тіло зводить біль. Ні, не фізичний. Одна сильна емоція – «мене нема!»
А на лиці? На лиці сльози. Такі гарячі і відверті сльози. Єдине живе у мені...
Зупинка!
Парочка оглядається.
Пенсіонер кволо зводить погляд униз.
Юнак пробігає по мені очима і знову у вікно.
І тільки я. крізь сльози. крізь біль. Усміхаюсь!
Просто десь там,на краю маршрутки, у маленькому місті, на дикій планеті я збагнула...
Збагнула те, що ким би ти не був, навіть у пустій маршрутці Ти - незамітний. Ти – ніхто.
Просто ще одна «гривня пятьдесят» у долі такого ж самого незамітного водія.
P.S «гривня пятьдесят» - вартість проїзду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247089
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 03.04.2011
Ми перший день, як народились,
Нам в очі падав білий сніг,
А ми так заворожено дивились
Як він все танув біля ніг.
Нам вітер розвівав волосся,
І в вуха шепотів слова,
А в руки дарував повоззя,
Казав тобі, що ти жива!
Ми перший день, як народились,
Мороз нам губи віднімав,
І ми разом об зиму грілись,
Щоб холод серця не забрав.
І сонце хитро нам світило,
Блистіло ясно на снігу,
Мов срібло золотом покрило,
Мов стало жарити вверху.
Ми перший день як народились,
А хто-зна скільки буде днів,
Й назустріч світлу ми дивились,
Топилися в своїм потоці слів.
Ми жадібно красу вивчали,
Все ж бачили ми в перший раз,
До неба голосно кричали,
Ніхто не міг спинити нас.
Ми перший день, як народились,
Нам музикою вітер став,
Ми радістю навколо так світились,
Що вітер вальс повільний грав.
Ми молоді, іще без крил,
Але з червоними щоками,
Кохати були повні сил,
Немов би буде так роками...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240882
дата надходження 13.02.2011
дата закладки 13.02.2011
Сижу и плачу у кроватки,
Водя рукой по животу.
Дочурки помнятся повадки,
Ведь не хотела быть в плену.
Всё била ножками малышка.
Я говорила ей любя:
"Ведёшь себя, ну как мальчишка",
А муж кричал:"Ну вся в меня".
Тогда купили мы, кроватку
И в детской сделали ремонт,
Но вдруг беда открыла матку
И я попала, как на фронт:
Бежала кровь - горели ноги,
Ведь кровь была, как кипяток...
Я помню вид немой дороги,
Таксиста доброго платок.
Я так молилась в той больнице -
Просила Бога за дитя.
Остановив свой взгляд на шприце,
Я поняла, молилась зря...
Моя беременность, как рана,
А слово выкидыш, как нож.
Прости, дочурка, плачет мама,
Твоя кроватка слышет дрожь...
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №1110211933
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240439
дата надходження 11.02.2011
дата закладки 11.02.2011
Дощить і дощить. І нічого більше:
що п'ятниця, що вівторок...
Знудьгований вітер шукає вістей,
пролистуючи бульварну
каштанову пресу, та все, що пишуть -
повтори старих повторів.
І, переполохані гнівним свистом,
ховаються по кав'ярнях
скуйовджені доби: пусті, як піна,
з обличчями в хмаровинні,
такі однакові, немов горнята
на тацях офіціантів...
А десь вдалині вигинають спини
мости - наче балерини,
які опустилися долу зняти
зі стомлених ніг пуанти.
І жовтень стікає дешевим бренді
по стінках скляного міста,
і небо його потихеньку цмулить,
і, пахкаючи кільчасто
імлою, нотує нові легенди
в розгорнутих наших кистях
поверх листопадів, що вже минули,
про інші, що теж скінчаться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217658
дата надходження 23.10.2010
дата закладки 09.02.2011
Зупинись і не рухайся! Бачиш? Навколо ілюзії.
Це ті мрії, що вибухом знищило наше минуле.
Тільки контури тіней, помічені після контузії,
Тільки страх і вразливе бажання, бездумно поснуле.
У свідомості - хаос, а логіка гине в реальності.
І її не рятують ціною життя у безодні.
Навіть промені сонця бояться своєї дзеркальності,
Бо, зіткнувшись, розіб'ються, зникнуть, навіки холодні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237627
дата надходження 29.01.2011
дата закладки 06.02.2011
МАЛЕНЬКЕ ЯПОНСЬКЕ ДІВЧАТКО
Це сталося під час ядерного бомбардування японського міста Хіросіма. 6 серпня 1945 року, по мосту Айон проходило дев’ятеро людей. За хвилину на цьому місці лишилося тільки дев’ять тіней, навічно вкарбованих у камінь. Це все, що залишилося від цих перехожих і ще кількох тисяч хіросімців, які на час вибуху перебували неподалік від епіцентру.
Камінь добре зберіг таємниці,
А для обраних лишаться тіні,
Зрозумілі лише очевидцям.
Їх так мало лишилось в країні.
Відчуваю знайоме тремтіння
І чомусь відчуваю провину,
Бо у темному серці каміння
Уявляю наступну картину:
Як маленьке японське дівчатко
Істерично махає руками,
Та бажає почати спочатку
І нарешті добігти до мами.
Притуляю тремтячі долоні:
Я до вас незабаром, як бачте...
Дев’ять тіней мовчать на Айоні,
А десята, моя, тихо плаче...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238982
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 05.02.2011
19 ПОШТОВХІВ
Через дев’ятнадцять поштовхів
Серце каже, що зупиниться,
Серце каже, що стомилося,
Час малий дає на роздуми.
Перший поштовх...
Я здригаюся.
До кінця не розуміючи,
Аж до другого бездіючи,
Все збагнути намагаюся.
Третій поштовх...
Жити хочеться.
Он четвертий наближається,
А мені вже смерть ввижається
І душа моя тріпочеться.
П’ятий поштовх...
Все згадалося:
І дитинство, і народження,
Випускний і нагородження,
Як жилося і кохалося.
Шостий поштовх,
Аж до сьомого:
Діти, школа, їх одруження,
Всі хвороби та одужання.
Вистача в житті вагомого.
Восьмий...
Рухаюсь до старості.
Пам’ятаю й посміхаюся,
Цим періодом пишаюся,
Всім бажаю стільки ж радості.
Дев’ять... Десять...
Руки трусяться.
Чи самі, чи серце бавиться
І зупинкою цікавиться
Та на зло мені вовтузиться?
Одинадцятий відлунює...
Сил не стало, слів не вистачить.
Вороги мене хай вибачать,
Друзі в пам’ять щось подумають.
До п’ятнадцяти темнішає
І тунель тепер ввижається.
Рай чи пекло наближається?
Розумію, не безгрішний я.
Я сто років жив, не каявся,
Та шукав своє призначення...
Вісімнадцять...
Посміхаюся...
Дев’ятнадцять...
До побачення...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238954
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 05.02.2011
"Го-о-о-рррррррри-и-и!" Перкалаба
Ото не перестаю чудуватися тими людьми, з якими зводить мене своєю ласкою пан Біг. Все не звикну до того відчуття, яке виникає, коли людина тільки-тільки зачинає втворяти перед тобою свою душу. У мене тоді усе всередині перевертається і тремтить, ніби ввели у кров якийсь дивний лік, аби перевірити на практиці, як би він мав подіяти.
Тож, на разі, стою перед прочиненими дверима ще однієї людини і непереборно хочу ділитися тим, що виникає в мені від споглядання того, що бачу у тій щілині дверної пройми. Якби”м могла, то просто б сіла та й пустила то чуття сюди риданням. Не розпачем, а просто, ніби гірським потоком Прута. Так ні ж, сі прозорі потоки примушують писати і виношені емоціями сльози спішать перетворитися в словеса.
Ніби жиєш у цьому світі, на сій землі, дотикаєшся з іншими тілами, контактуєш, балакаєш і – НІЦ! Бо що є Людина без Душі? Таки ніц... Не є людини. Лиш тіло... Ото і є наукою, аби не прогавити тої хвилі, коли душа має хотіння виказати себе і промовити :”Ади! Я є! Чудуйсі!” І я таки встигаю злапати той мент і... Чудуюся. Як вперше!
Хто зна, що може стати ключем, аби душа втворилася? В сему випадку не помогло ніц – ані спільні поїздки, ані всілякі веселощі, ані яка допомога одне одному, ні печена бульба біля ватри, навіть не глибокі розмови за моїм круглим лозяним столом. Нє-е-е! То важко пояснити.... потаємну Суть Людини. Но! Та спробую.
Він миє лице в джерелі, пирхає навсебіч щастям і, раптово,не дивлячись, запускає пригорщу зимної води просто мені в обличчя! Ох! Схлипую. А з нутра, моя Суть стає в стійку : „Прокинься! Розплющ очі! Лови!!!”
Я посміхаюся.
Він іде по майже рівній дорозі до гір і вже видко, як його Суть прокидаючись смачно потягується.
„Ого-го-го-го-гой!” – гойкає щосили.
То байдуже, що навколо незнайомі і якісь троха дивні люде, бо він в сю мить – Живий!
Він співає пісень, немов молиться своїй Суті, що є також Суттю Гір. А я згадую слова Хоткевича про Довбуша і знаю, що опришки колись були саме таким.
На деякий час основою Суті є вода, повітря, йти, несамовито гойкати у власній абсолютній тиші і відчувати Життя.
Ковток, подих, крок, крик, тиша, Бог.
Він цитує Франка, Лепкого, народ і себе – сплітаючи то все у дивну косу туго перев”язану стрічкою своїх власних переживань. Я – чую. І від того волосся моє на цілому тілі стає дибки! Бо Суть виходить тембром голосу в його очі, руки, рухи та думки, що вискакують десь з-під серця, а не з голови.
Він сміється, наче гора пускає по собі каміння – котитися додолу, і страшно від того гуркоту, а далі – стає смішно зі свого, такого дитячого, переляку. І Суть його визирає з дитячих спогадів, наче солодкий льодяник.
Він ще такий молодий, а Суть його – стара та мудра, виривається з погляду доріжками зморщок.
Він оточений людьми, увагою, словами, справами, а його Суть сидить одиноко на лівому плечі і завжди грає на дримбі, ніби плаче.
Він голий купається в холодному потоці, змиваючи з себе неіснуючі гріхи, а Суть його вірно лежить на землі вишиванкою та шкіряним чересом терпеливо очікуючи свого часу.
Він лежить горілиць, позамикавши себе на усі можливі металічні блискавки, а Суть його, протестуючи, вимагає дивитися на зорі і жартує з ним у снах!
Він вибігає на пагорб з розкинутими, наче крила, руками і голосно гукає: „Я газда сих гір!!!!!!!!!!!” І видко, що Суть його у сю мить є ним...
І я вірю йому.
Так! Він – газда сих гір!
І най я часами знаю, що буде далі, мені зараз байдуже. Бо я пішла вдолину, а він – т”горі...
Не стрималася, і з самого низу гойкнула до нього своєю Суттю :”Га-а-аз-до-о-о!!”
Маю надію, що почув...
Йок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188638
дата надходження 09.05.2010
дата закладки 04.02.2011
... в кімнаті з конкістадором...
говорим про те, що я більше не хвора,
століттям пізніше/раніше... запізно
і ніжна не з тими й одна в коридорах
йому в моїх снах надто тепло і тісно.
Звісно...не встигну на клич-
цілуватиму стіни.
І що означало це небо безцінне?
А зараз в кімнаті і пишемо мовчки,
століття крізь скло і у різні куточки.
З жадоби шукань і гірких експедицій
йому в моїм світі сьогодні не спиться.
Чіпаємо марність і мова беззвучна-
всміхається втомлено й трішечки штучно.
Прогнози на вічність і дотик прозорий-
моє божевілля
без
конкістадора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238313
дата надходження 01.02.2011
дата закладки 01.02.2011
Набридло...Не хочу, а верніше не можу більше так існувати(жити).Іноді хочеться заритись в постіль, щоб ніхто не бачив і не чув.Розривітися щосили, закричати...В такі тупі моменти, я просто хочу лиш одного взяти мило і вірьовку і, піти топитися...Бо часом розумію, що я стала об'єктом бажання і обожнювання...
Навіть мої друзі-хлопці, відносяться до мене по-іншому, їм просто важливе моє тіло, а не мої почуття і мозги в яких, хоч що-небуть, але є...Я ж натомість ніколи і нікому свого тіла не даю.Про таких як я говорять:"Цнотлива патріотка!", хоча я мала вже опит і не один у інтимних стосунках.О, так, я не одна із тих похітливих дівчат, які з будь ким, при будь-яких обставинах. Але чому в усих складається саме така думка?
Ненавиджу, коли якісь душевні потвори дивляться мені в слід, хочучи лише доторкнутись до мого тіла. Та це все фігня, в порівняні з тим, що розпускають, як баби "базарні."Їх погляди такі пекучі...та ладно...
Я не бажаю, бути об'єктом обожнювання...Бо це сексуальне поклоніння вимотує....Дай, боже, чоловікам розуму, а нам терпіння...Що правда кожна по-різному до цього відноситься та всеодно дай...АМІНЬ!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237738
дата надходження 30.01.2011
дата закладки 30.01.2011
Він був прозорим, болісно тендітним,
Навшпиньки міряв кроками світи...
Його життя здавалось непомітним,
Бутоном, неспроможним розцвісти.
Він мав уявні, вигадані крила,
І відлітав за обрій, наче птах,
Шукав її. Вона його зустріла,
Розтанувши зорею на вустах.
Вона кохала, вдаючи байдужу,
А полум'я кохання берегла,
Боялася спалити йому душу -
А він замерз, жадаючи тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237326
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
знайомся, Діано,
це мій маленький персональний Бог.
по-понеділках вкладає в постіль без тривог,
по-четвергах у нього вихідний – середньостатистичний Бог.
він має вдома акварелі, у тайнику Філіп Моріс,
завжди декілька пропущених на мобільному,
та жодних планів, особливо посеред осені.
тому, мила, не дивуйся, зустрівши в центрі свого міста,
мого маленького персонального Бога,
з пляшкою Джека Деніалса в лівій
та недокуреним Філіпом в правій.
невпевнений, що це буде саме він,
але привітайся – четвер від того буде теплішим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235971
дата надходження 20.01.2011
дата закладки 24.01.2011
Вони зайшли в міні-маркет,який мав назву "Дєшовка".З назвою було чітко визначено.Тут без питань.
Вона(та сама,яку він шукав так довго)жадібно ЇХ шукала,не помічаючи його,вона шукала апельсини,але погляд її зупинився на горілці "Пшенична".
-Стаканчики і мастєр-фрут з тебе-сказала вона не дивлячись на нього і знімаючи пляшку з полиці.Вона проглядала шлях в майбутнє.-Бери мабуть з апельсином,бо минулий раз брала з лимоном,таке фуфло...можна було і без запівона.
-Окєй.-сказав він,хотівши виказати одним впевненим словом справжнього мужика,але вигляд у нього був,як у обісраного.Він мужньо міняв вираз обличчя і ходу.
Вони "скупилися" взяли все необхідне,вона була з горілкою,він з мастєр-фрутом.І стаканчиками.
В маркеті в цей час нікого не було.Касир вочевидь хотіла спати,бо якось нерухомо сиділа.І справді жіночка спала.На обличчі у неї красувалися,як дві замулені печери,мішки,під дешевим макіяжем.
Але,як тільки клієнти підійшли,вона,як циклоп відкрила одне око і з бадунскім діалектом:
-Пкєтік нта?
-Ні.Ми з собою.-відповів він,не зрозумівши нічого.Просто він теж на автоматі.
-Шо?-трошки оклемавшись і відкривши наполовину ще одне око спитала касир.
-Не треба.
Тиша,і тільки чутно,як працюють холодильники і пікає сканер,що зчитує чеки.
На дворі йшов дрібний дощ,який поступово й підступно змочував одяг,а потім його кєнт,вітер дув,і робив неприємно,робив холодно до огиди.
Вона кривилася і тільки іноді косилася на горілку,ніби читаючи її склад.А коли помічала його погляд,то посміхалася,прибираючи мокре волосся з очей,яке виглядало так прекрасно.
Нарешті вони зупинилися на зупинці.На простій такій совковій зупинці,яка була прикрашена облупленою фарбою та товстим шаром оголошень(по якім вчені скоро навчаться рахувати скільки зупинці років)про схуднення та роботу в офісі,де нічого не треба робити,а тільки отримувати штуку баксів в місяць.
Потираючи руки,вона сказала,але вже в очі:
-Ну,наливай.
Він витяг стаканчики і став розливати.
Вони випили першу,другу й третю.
Він вийшов під дощ,підняв голову і усміхнено дивився в небо.По дну стаканчика бив дощ.Це він чув.А ще чув,як десь їздили машини,але то було далеко.А ще він чув гуркіт серця,воно гуділо,як мотор німецько-нацистьского бомбардувальника.
Він підійшов і сміливо її поцілував,вони цілувалися на совковій зупинці,під тьмяним ліхтарем і підступним дощем,якого він вже точно не боявся,а вона...він не знав.
А на цю зупинку вже давно не ходили тролейбуси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217255
дата надходження 20.10.2010
дата закладки 08.01.2011
... цей колір робить тебе агресивним,заново створює,
випадок креслить бажання - поразка в фіналі.
Завтра мене вже не буде, ти вивчиш безглузді теорії
без жодного сенсу, без жодної зради і жалю.
На кухні їм плачеться...знаєш, від цього так гидко
і хочеться бігти кудись, на очі блакитну пов"язку.
А той, кому байдуже тягне щоранку за нитку
і пише сумну,(не)дитячу та лагідну казку.
Не згадуй мене або згадуй...у рік може двічі,
по колу кружляй і малюй таємничі картини.
Не личить мовчати, чинити безглуздя...не личить-
вигадуй щось схоже...і може...ти створиш людину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232529
дата надходження 02.01.2011
дата закладки 07.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2011
Вибач, я не змогла…
Ну як можна було встояти перед цим запахом?
Він швидко і легко проник в мої легені,
Наситивши кожну клітинку,
І стало так легко дихаться,
Ніби до цього, я жила лише з однією легенею.
Цей солодкий запах апельсину…
Зима така скупа на запахи,
Що іноді здається – невже я дихаю?
А тут ці цитрини…
Ну досить давити на жалість,
В мене її немає.
Досить натякати на старість,
Коли весна в жилах грає.
Й не треба кидатись погрозами,
Тут все рівно нічого не зміниш.
Хочеш – жди все життя під наркозами.
Й не бреши, що мене не заміниш.
Будеш так, як і він торгувати
Апельсинами десь на базарі?
І ти будеш як клубочок вати
Аромат той у себе вбирати?
Й кожну ніч без жалю і утоми
Його радо почнеш дарувати?
А наш дім, наче царські хороми,
Квіти цитруса будуть вкрашати?
Так, можливо, ти зможеш, ти правий…
Але ще, його ніжні губи
Мають запах магічно-кавовий,
А ти кави не п’єш, вона згубна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228065
дата надходження 11.12.2010
дата закладки 05.01.2011
Я – маленьке і дике створіння,
Що заточене в терновий кущ.
Я рощу все новіші колючки,
Бо безладно, безтямно боюсь.
Я боюся, що хтось увірветься
У маленький, затишний мій дім,
Знехтує всі мої заборони
Та й ну хазяйнувати у нім!
Переверне мої всі уявлення,
Повстановлює власні закони,
І проткне, немов мильну бульбашку,
Давно рощений світ терновий.
Я боюся, що хтось мені скаже,
Що за тереном – також світ.
За межею його – реальність,
Я ж захищена від її бід.
Як я тішуся власною казкою!
Як старанно я зводжу мури!
Жаль, що феям противопоказано
Бути радісними під час бурі.
А вона лютувала ззовні.
Замилована, я не встерегла.
У мій світ увірвалось щастя,
Закрутилася голова,
Я упала на власну колючку,
Спалахнула – й згоріла до тла.
Вже немає тернового спокою,
А так довго його берегла…
Я прокинулася. Сірі будні
За вікном і ось тут, у кімнаті.
Так не стало тернової феї.
Бо вона вже не вірить у казку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232401
дата надходження 01.01.2011
дата закладки 01.01.2011
Не спіши вриватися у моє життя,
Та я хочу бути поруч з тобою,
Тихо ламається порядок дня,
Я хочу, та не можу залишатись собою..
Ці іскри полум'я у твоїх очах
Мене так зацікавили у моїй безодні,
Я хочу бігти до цих вогників дня,
Вони мене вивертають назовні..
Гарячі кольори на внутрішніх стінах,
Немов хтось розлив помаранчеву фарбу,
Це все відбивається в невидимих змінах
Мого інтимного долі-фарсу..
Не спіши вриватися - я ще не готовий,
Але вже пізно, ти тільки не йди!
Цей шлях життя занадто довгий,
Тому хтось поруч повинен іти...
Цей день повний крижаною водою,
Я ніби ще сам, але наче й ні,
Дай мені час розібратись з собою,
Ні, пізно, ти тільки не йди!!!
Не спіши вриватися у моє життя,
Хоча зараз ти уже в ньому,
І з кожним словом відстань зника,
Немає коли вертатись додому..
Твої долоні мені не зігріти,
Зате у тебе палає душа,
В твоїй присутності криється літо,
Надто швидко тане зима..
Не спіши вриватися - я ще не готовий,
Але вже пізно, ти тільки не йди!
Цей шлях життя занадто довгий,
Чомусь все ближче наші шляхи...
Цей день повний нічною грозою,
Ось поруч знову опинилася ти,
Я би хотів ще побути собою,
Але пізно, ти тільки не йди!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231748
дата надходження 28.12.2010
дата закладки 28.12.2010
Згасає день.
...Ну от – і зовсім згас.
І я, зовсім один на білім світі,
В полоні ночі, о, який вже раз,
Твого листа читаю.
В шибку вітер
Мені постукав.
Блимнула зоря
І затремтіла солоно на віях.
Я задубів.
Спинилася земля.
Мене ніхто на світі не зігріє -
Там тільки степ
І лютий вітрюган.
Ночами хуртовина вовком виє.
Всевишній Бог возвів мене у сан
Самотності.
Усі ми не святії.
І я також.
І ти, маленька, й ти...
Не каюся,
Ні хвилі не жалію.
Ти хочеш досягнути висоти,
Я ж – глибини –
І птицею не вмію...
Віщують ранок півні на зорі,
І я, зовсім один на білім світі,
Молюсь за тебе Богу на землі
І вірую,
що за зимою –
Літо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210194
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 30.11.2010
Налий мені чаю.
Ще часу багато до ранку...
Хай довге мовчання
запалить нам свічку вночі.
Ми будем чекати
у серці твоєму світанку.
Долоня в долоні –
посидимо вдвох при свічі...
Налий мені чаю –
гарячого і запашного.
Хай усмішки квітка
на любих вустах зацвіте!
Я ніжно погладжу
від праці натомлені ноги,
і ти зрозумієш,
що все геніальне –
просте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225568
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 30.11.2010
Зашторені вікна,
заштопані чорними нитками дні,
Сонячним променем, схожим на вістря
ножа, десь із неба,
"Завтра" забуде вдома ключі,
це відомо тільки мені,
Так зазначено зорями,
їм видніше, сумніватись не треба.
Чиїсь зруйновано замки з піску,
лицемірства гранями,
Поміж двох бід, не вагаючись довго,
вибираю більшу,
Промиваю рану слізьми, - пече,
вода висохла в кранах -
Хочете? Для себе
місця під сонцем, чи нішу?
Заходьте, змінного взуття нема,
а ви давно у черзі?
Тільки, знаєте,-
Його не буде вдома,
Бачите, - тепло,
ватран розпалила,
мерзнете?
ми ж не мерзотники,
ми ж - поети,
пам"ятайте, - " КОМА"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222228
дата надходження 15.11.2010
дата закладки 23.11.2010
Тебе торкались інші ніжні руки...
Давно – до мене, в іншому житті.
Не прирікай мене на вічні муки:
Заприсягнись, що всі були «не ті».
Тебе чекали інші щирі очі...
Давно – до мене, десь у забутті.
Скажи мені, я так почути хочу!..
Заприсягнись – вони були «не ті».
І хай злукавиш десь, і на півслові
Подумаєш: «Наївна простота!»
Від цього не поменшає любові.
Аби лиш я була єдина «ТА».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224066
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 23.11.2010
Я згущую фарби, розвожу руками,
Танцюю під тихі мелодії трансу...
Такі відчуття виміряють роками...
Це перша умова мого декадансу.
Дивлюся у небо, незлічені зорі
До мене свої просягають долоні.
Кохання і щастя приречено хворі,
А очі надхнення криваво червоні.
Слова мої гострі як скелі каміння,
Одних тільки їх нескінченні запаси.
Слова римувати - безглузде уміння.
Це друга умова мого декадансу.
Піти у пустелю й на зло повернутись,
Вдихнути піску там на повні легені.
І вже після пляшки вина схаменутись,
Що щось позабуто... Які ж ми шалені...
І друзів останніх в азарті програти,
Поставити гроші на культ преферансу.
В самотньому ліжку завжди засинати -
Остання умова мого декадансу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222070
дата надходження 14.11.2010
дата закладки 21.11.2010
В одном большом городе, в одной из многочисленных квартир, жила маленькая Барабашка. Была она маленького роста, но лет ей было много. Она и сама не знала сколько. И вот однажды Барабашка встретила Человека.
Ты кто? - сказал человек.
Я, Барабашка. - Сказала она. И замолчала.
А кто же ты? - спросил человек.
Я? Я, это наверное Я. - сказала она и снова замолчала.
Не издевайся! - закричал человек.
А Барабашка стала и молчит.
Ответь нормально! - снова закричал человек.
А Барабашка продолжала молчать.
Тогда человек начал ещё больше кричать.
Сначала человек на маленькую Барабашку накричал,
а потом и на всех накричал. А зачем он это сделал не понял.
А Барабашка стояла и молчала.
Ах -ха- ха! - закричал человек и побежал по улице.
Барабашка тогда сказала. - А как я могу сказать, кто Я?
Если я сама не знаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223006
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 18.11.2010