Одиноко стоит это дерево на горе, высоко поднялось оно и над зверем, и над человеком.
И пожелай оно заговорить, не нашлось бы никого, кто бы понял его: так высоко оно вознеслось.
___________________________________________________________________
А есть ли жизнь – внизу?
Они – живут…. Но разве это жизнь?
Я – тридцать лет с горы на них гляжу,
Но кто смотрел сюда? На эту – высь…
Касались облака моих волос,
Я кроной – солнце трогал,
Среди камней родился, среди камней – и рос
На зло - или на радость – всем другим породам.
На камне лунный свет
Сползает вдоль по граням
И тёмный угол лет
Прикладываю к ранам…
Естественный отбор
Внизу рождает гибель:
Цветёт ненужный сор,
Я это часто видел…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231143
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 13.01.2011
Листя впало багряними хвилями,
Осінь гілля ковтає з голоду...
Спокій ковзає сірими милями.
Я врятую тебе від холоду.
Небо дивиться, повне грозами.
Місто плачем позбавлене гордості.
Осінь - скриня із морозами...
Я врятую тебе від самотності.
Ти ідеш сама шляхом вибитим.
Осінь маляр, в неї вільний стиль.
Ти не маєш у що вже вірити.
Я врятую тебе від вічності.
Я далеко, з вікном простилися-
Руки вгору, злітаю в небо.
Демон з янголом вже зустрілися...
Я врятую тебе від себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223998
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 24.11.2010
И я ниоткуда
Пришел расколоть
Единое чудо
На душу и плоть...
_______________________
Сердце, замолчи,
Не лги, глотни еще немного крови,
Благослови рассветные лучи.
________________________________
Где спички? Где свеча?
Тогда бы расступилась ночь
И лепесток дрожащего огня
Прогнал бы страхи прочь.
Но есть места, где свечи не горят,
Где сырость нависает над искрою
И ты руками ищешь всё подряд,
А "всё подряд" - не хочет быть с тобою...
Свечу дают покойникам в дорогу
Как будто знают, что и рай во тьме:
- Держи, сынок, свечу... Ищи дорогу к богу...
Но лучше бы нашёл его в себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223811
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 22.11.2010
Там, де вечір колише колосся,
там, де місяць відмірює кроки
я вдихаю твоє волосся -
я чекав цього тисячі років.
Де стираються грані світів,
де кінчаються подані строки
притискаю тебе до грудей.
Я чекав цього тисячі років.
Де раби повстають на панів,
де затьмарили сонце пожежі
я десятки і тисячі днів
осаджаю ненависні вежі.
Де породжені янголи снів
помирають, отримавши спокій,
я проковтую вічність віків.
Я чекав цього тисячі років.
Там, де ранок пролив молоко,
де тумани затьмарили очі,
накриває тебе полотно
тільки нашої вічної ночі.
Де забули закрити вікно,
де насипано зорей в долоні,
небо наче гаряче вино...
ми злітаєм удвох з підвіконня.
Де убитий я місяцем був
все стоятиму дихаю поки.
Я вдихаю тебе до єства.
Я чекав цього тисячі років.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214713
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 21.11.2010