О, мово, рідна українська мово!
Ти серце духу й джерело життя.
Волошками, о, виплекане слово!
З тобою взимку зацвіла весна.
Невже можливо краще описати,
Аніж про це нам розповісиш ти.
Невже можливо більшу радість мати,
Коли є слово - дар нетлінної краси.
О, слово, рідне вишукане слово!
Ти віриш в розкіш, виткану строфу,
У фіалкові й вербнІ онови,
Ти віриш у калинову красу.
О, слово, сяюче любов`ю слово!
Ти дарувало нам життя й себе.
Усмішку дарувало світанкову,
Люблю і дякую тобі за все.
О, слово, грізне й бите рідне слово!
Я прошу вибач ти люд наш... Погас
Той вогник чарів, що так кольорово
Життя сплітав у нас, у час - погас...
Та то лиш доля чи мала частина,
Ти не горюй, о, слово, не горюй!
Ми українці, мов мала дитина
Почнемо жити, а ти нас чаруй!
Ми будем жити, жити у спасінні,
Творити мову. Слово, поможи!
Бо ти те серце, у твоїм творінні
Ми найдем правду! Так, зажди!
Зажди, топитись рано, надто рано.
Ще зацвіте калина, буде гімн
Лунати дзвінко, чуєш ти, державо!
Ще заспіваєш пісню, просто вір.
Бо в нас є слово, що живе ще вірно,
Верба, калина, тіні наших літ...
Бачиш, ненько? Чуєш, Україно?
Не впаде сутінь на весну доріг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227747
дата надходження 10.12.2010
дата закладки 11.12.2010
ІМЕННИК
Ми іменника позвали
І спитали: Що ти? Хто?
Відповів він: ліс з лугами
І сідельце, і пальто,
Хлопчик, дівчинка і мама,
Пес і пташка, сонце, кіт,
Щастя, радощі і слава,
Та Івасик, твій сусід!
ДІЄСЛОВО
Дієслово щось все робить,
Що ти робиш? Що зробив?
Йду, стрибаю, маю, хочу,
Впав, заплакав та розбив.
ПРИКМЕТНИК
Прикметник, ти який і чий?
Я – рідний, синій та малий,
Я- голубий, веселий, шумний,
Важкий, дотепний та розумний,
Катрусин, батьків, Танін, кішкин
Брудний, охайний та розкішний.
СПОЛУЧНИК
Сполучник сполучає все:
а, та, і, й, бо, щоб, але,
чи і або – синонім, звісно,
запомя’тай їх всіх навмисно!
ПРИЙМЕННИК
Прийменник – це обманщик рідкий,
До слова липне, як до тітки,
Але стоїть завжди поперед:
У, до, від, над, за, із-за, перед,
Про, понад, через, по, посеред!
ОСНОВА СЛОВА.
Я – чарівна основа слова,
І без закінчення чудово
Існую я, та, зокрема,
Є в мене корінь – голова,
І префікс є і суфікс є,
Ніщо мій настрій не псує!
ПРЕФІКС
Я – префікс і завжди утворюю слова,
Все це чарівно так, що кругом голова,
Я з міри роблю вимір,
З єднання – роз’єднання,
Та подругу я з друга для сміху утворю,
До вас одне питання:
“Як я все це роблю?”
СУФІКС
Я теж утворюю слова,
Але я після кореня стою.
Всі суфіксом мене назвуть
Я –н-, -енн-, -янн-, та –анн-, люблю!
Я є частина слова,
Частина слів основи!
КОРІНЬ
Спільна частина
Споріднених слів,
Коренем зветься –
Матінка їм.
Така ось родина:
День, денний та днина!
А днями, дня, днів
– одне тільки слово,
бо в нього, здається,
незмінна основа.
ЯК ВІДРІЗНИТИ?
Узлісся. У – це префікс.
У лісі. У – прийменник.
У стрибає у листя,
У мами їсть вареник,
Вона угод частина,
Узмор’я та узбіччя.
“Прийменник!” – плаче префікс:
“В нас двох одне обличчя!!!”
ЗАКІНЧЕННЯ
Служу я для з’язку
Слів в реченні завжди,
Наприклад: є гора,
А стало – дві гори.
Закінченням звуть мене
Я є частина слова
Я змінне, як взуття.
Я зовсім не основа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110925
дата надходження 08.01.2009
дата закладки 10.12.2010