Немов задимлений кришталь,
Зими дзвінкий холодний подих...
І тягнеться шовкова шаль
По всіяних серпанком сходах...
І нагинає вітер сни
Скляними гронами до стелі,
Під білизнОю пелени
Застигли літні акварелі-
Аж до наступного тепла,
Терпкого подиху відлиги.
Вже річка коси заплела
Під люстром кованої криги.
І, мов венеціанське скло,
Хрумтять потріскані крижини...
Сріблясте плетиво лягло
На кущик сонної ожини.
Якась незвідана печаль
Скувала тихий сон природи...
І, мов задимлений кришталь,
Клубиться мій шовковий подих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298636
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 08.12.2011
3
А чутки заповзали гадюками
Під солому обскубаних стріх.
В скорім часі у двері загрюкали
І постав "комнезам" на поріг.
В кого правди питати хазяїну?
Та вона й не гостила у нас!
Весь Закон перешито по Сталіну:
Ти - куркуль! Тож і вимреш, як клас!
Викидали на сніг безжально
І дітей і старих дідів.
Замерзали в сибірах дальніх
Долі славних козацьких родів.
І мене те неждане лихо
Не минуло, як не молив.
Що було того лементу, крику,
Як худобу із двору вели!
Як "буксири", свої ж - активісти!,
Ці любителі зад полизать,
Норовили у шпарку пролізти,
Аби владу свою показать!
Я довіку того не забуду,
Як збирали тягло й реманент,
Як ошмаття словесного бруду
Кидав грізний районний агент.
Розкуркулених згодом у сіті
Захопив всемогутній павук -
Добре знаний у білому світі
ВеЧеКа, він же й ОДеПеУ.
В перестуках "телячих" вагонів
Люд хрещений навіки щезав.
За межею сумних перегонів
Був один - всесибірський - вокзал!
Я очунявся аж на Уралі,
А зі мною дружина й маля,
Бо радянські закони моралі
Відторгнули сім"ю куркуля!
На уральських морозах лютих,
На гірських крижаних полях,
Сотні тисяч, неволею скутих,
Свій новий торували шлях!
По-новому нас жити привчали -
Праця з примусу болем пекла,
А в промерзлих бараках ночами
Щемна туга сльозою текла...
Отоді наш синок занедужав
Від тяжкого обвалу незгод.
Він здолати біду не подужав,
Тож поволі згорав від сухот.
Аби сина свого врятувати,
Я намірився звідти втікать.
Було легше каміння тесати,
Аніж муки його споглядать.
Та далеко втекти не зуміли -
Наздогнав здоровенний пес,
А за ним чобітьми прогриміли
Три солдати із еНКаВееС!
І накинули ще зо два роки
До тих трьох, що я мав дотепер.
Зауральські простори широкі,
Чом я там, серед вас, не помер!
Так я втратив єдиного сина,
Що в сухотному пеклі згорів.
Бідна мати всю ніч голосила,
А я тільце в камінні загріб...
Серце болем нестерпним нило,
Тиснув думки пекучої гніт:
Чим дитятко оте завинило,
Чом посивів я в тридцять літ?
Шість десятків з чималим гаком
Відсніжило відтоді зим,
Як востаннє я гірко плакав,
Не ховаючи злої сльози...
Так, відбувши тяжку покару,
Не збагнувши своєї вини,
Повернувсь я додому з Уралу,
В тридцять шостім, у розпал весни.
4
Серед верб і тополь високих
Не впізнав я свого села:
Скрізь кістлява пройшла з косою
І скорботи врожай зняла.
Поки я кайлував на Уралі,
Тут творились страшні діла.
Люди з голоду пухли, вмирали,
Бо держава в них хліб одняла!
Достеменно ніхто не віда,
Скільки їх, безневинних доль,
Від голодного мору безслідно
Полягло серед верб і тополь.
Я не чув аж до цього часу
І в газетах ніде не читав,
Щоб за ту всенародну образу
Хтось-таки по заслугах дістав!
Бачиш, як воно все повернуло...
Та ніхто і подумать не міг,
Щоб державу таку зігнуло
Та скрутило в баранячий ріг!
Може, я тут чогось не допетрав
На десятім десятку літ,
Але прах безневинно мертвих
Теж у цьому залишив свій слід.
А тепер і колгоспи впали
І село залягло в боргах.
Скрутні знову часи настали,
Знову коїться щось у верхах.
Хоч воно й не Москва, а Київ,
І держава, вважай, своя,
Та нахлібників товстошиїх
Розвелось, як мишви на полях!
Трохи б мудрості владцям можним
Та законів, як день, ясних.
Отоді відчував би кожний,
Що держава - його захисник!
Пережив я в житті чимало
Революцій, подій, вождів,
Та на світі мене тримала
Світла радість земних надій...
Все, що мав, по дорозі втратив,
Крім пекучих твердих мозолів.
І не страшно мені помирати
Тут, де жив, серед рідних полів.
...Змовк старий, та ще довго в душу
Бився спогад з-під сивих брів.
Болю пласт нас обох подужав,
Він не згаснув ще й не відгорів.
Так страждальця, видать, дістали
І свої і чужі жалі,
Що йому пригадався й Сталін
І часи лихоліття злі.
Дід смакує міцним самосадом -
Аж під стелею стелиться дим.
Жив, не жив, а життя вже позаду;
Наче ж вчора ще був молодим!
А тепер дожива самотою,
Серед виру сільських проблем,
Битий долею непростою,
Той, що вік звікував куркулем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292069
дата надходження 10.11.2011
дата закладки 10.11.2011
1
-Доброго ранку у хаті, діду!
Бачу, вам не в тягар літа;
От лише в зморшках недолі вітер
Снігом борозни позагортав.
-Ти гукай мені, хлопче, на вухо,
Я давно вже глухий, як пень!
Он, візьми каганець задмухай -
Вже надворі проснувся день.
Щось електрики там намудрили...
Чи стовпи погнили, чи що?
Та без світла село лишили,
Люди, бачиш, для них - ніщо!
Я ж кажу: сюди Сталіна треба!
Той швиденько навів би лад.
Не в одного душа отерпла б,
Не поміг би ні сват, ні брат!
Бач, взяли нечестивці за моду -
День до вечора - абияк
Працювать через пень-колоду;
Той - крадійко, а цей - пияк!
Дід Михайло куйовдить брови,
Мов би пріч одгорта жалі.
Ще нівроку старий... Бідовий!
Ач, і пляшка вже на столі!
- Ви жартуєте? Сталін поможе!
Добре ж знаєте правді ціну.
Ви ж для нього охвістя вороже,
Він же вас до Сибіру запхнув!
Справді, хочете, щоб вернувся,
Той, що згинув давно в світах?
Вам той Сталін не раз гикнувся
На уральських крутих хребтах.
Ви ж хазяйського племені-роду
Чесно свій заробляли хліб,
А сатрап той мільйони народу
Без вини до Сибіру загріб!
Тож чи варто у свідки брати
Потойбічну зловісну тінь,
Аби страхом навіч карати
Недолугість людську і лінь?
Ми на власній відчули долі
Велич випростану вождя.
Натерпілися лиха доволі...
Бог йому щонайвищий суддя!
Правда в серце, як ніж у масло...
І потонув у спогадах дід.
Засивіла в очах пригаслих
Опечалена далеч літ.
Заснувала чоло зажура,
Віху пам"яті на віку
Не зітерли часи похмурі -
Він згадав свою долю гірку...
2
- Я ще був шмаркачем зеленим,
Як сімнадцятий вибухнув рік.
Це тоді більшовицький Ленін
Комісарського воза запріг.
Продрозверстка! Дайош! -і баста.
Хліба! Хліба на Петроград!
Продзагонів юрба горласта
Вигрібала усе підряд.
В Україні тоді не мирилось...
То червоні, то білі полки.
Поле бідно цвіло - колосилось:
Коні, шаблі, багнети навскид...
Українську Центральну Раду,
Директорію і Гетьманат
Шматували вовки розбрату -
Брата люто кривавив брат!
Кожен хутір тримав оборону,
Кожен сам собі був отаман.
Поза межами цього кордону
Той вояк інтересу не мав.
Врешті стихло... Червоні ради
Від села до далеких столиць
Заповзято взялись правувати -
Рідний край від розбою стомивсь.
До хатів, до землі, до плуга
Повертався окопний люд.
Скостеніла селянська туга
Запряглася в ярмо і хомут.
Трухлявіла душа дуплиста
І запал хліборобський терп
Проте вчасно сюди із міста
Нагодився всесильний НЕП
Батько мій прикупив за НЕПу
Десятин так із п"ять ріллі,
Та левади шматок до степу,
Гурт худоби при тій землі.
Споконвіку воли та коні
Для селян - основне тягло.
Хоч пекли в мозолях долоні,
Але ж тим і живе село!
А ротів у сім"ї чимало -
У трудах гартувались, росли;
До схід сонця, було, вставали
І - нічого! Живі були!
Я вже парубком став - нівроку!
І на гульки кортіло теж,
Проте батько мене до строку
Не женив, щоб не краять меж.
Мали хліб і до хліба, звісно,
Спину гнули ж бо день при дні.
За столом хоч бувало тісно,
Зате в полі, за плугом, - ні!
Краєш ниву - душа співає...
Сходить парою свіжа рілля.
Тиша... Сонечко пригріває...
Сонне марево брижить поля.
Руки наче вросли в чепіги,
Крук позаду, у борозні...
Бач, вже й сльози чогось набігли,
Згадка душу ятрить мені.
В двадцять восьмім вподобав пару,
Одружився, та й зажили...
Я овець вже розвів отару,
А телицю - батьки дали...
Пару коників для розплоду,
Воза з плугом та ще й гарбу
Зі свого прикупив доходу -
Став хазяїн на всю губу!
Молотарку ж я трохи згодом
На погибель собі придбав.
Молотили усім народом -
Той - зерно, той - полову згрібав.
І нікому я не відмовив,
Плату в міру з людини брав.
Ну, а вдовам за добре слово
Молотив там , а чи орав.
І податки старався вчасно,
Як не скрутно було, віддать.
Тільки б нива родила рясно,
Тільки б стачило сил зібрать.
І не знав я тоді, не відав,
Що мене і таких як я ,
Ждуть небачені досі біди,
Що немилою стане й земля!
Десь отам, у висотах владних,
Розп"яли нашу долю навік.
Хазяїв, як курчат безпорадих,
Вождь лихий на заклання прирік!
На селі пролетарським духом
І не пахло на ті часи.
Пропускав хлібороб повз вуха
Хитромудрий отой марксизм.
Селянин був одвічний власник.
Статки - різні, у кого як.
Та отих крикунів горластих
Зневажав на селі й бідняк.
Був живий іще дух громади
Котра дбала про всі діла.
Та творці пролетарської влади
Проганяли той дух із села!
Дуже швидко сільському сходу
Утяли споконвічні права.
Новий устрій в село приходив
І чужі, незнайомі слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292058
дата надходження 10.11.2011
дата закладки 10.11.2011
Ідеш,то йди!Неволити не буду
І не заплачу(Господи,прости!)
Твоя любов,жорстокіша за Вуду,
На трупах мрій звела свої мости
До мого серця,краплею отрути
Розбавила ночей п'янких нектар!..
А я не вміла правду осягнути
І до землі спуститися із хмар...
І заблукала в нетрях безпросвітних,
І не вернула поспіхом назад...
Моя любов залишилась у квітні,
Твоя втекла в холодний листопад.
І погляд твій залишив безнадію-
Без зайвих слів він все мені сказав.
Ідеш,то йди...Тримати не посмію,
Хіба що блисне зрадницьки сльоза...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275368
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 16.08.2011
Я божевільна? Боса по камінню,
Я розпускаю коси на вітрах
І розкидаю руки, мов проміння,
І ген в зірках вишукую свій шлях.
Я ненормальна, там у небокраї
Мої дороги, їм кінця нема.
Шукаю мрію. Все життя шукаю.
А що шукаю? Не збагну сама…
Знайди мене, зігрій…Спини, благаю!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215042
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 07.12.2010
Над сніговим чолом спинилась мить.
Не зайде сон бентежний під повіки.
Вже не болить. Тобі вже не болить.
Тепер мені болітиме довіку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223941
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 06.12.2010