[img]http://cs9413.vk.me/v9413008/25e7/dx9hKLw6oBU.jpg[/img]
Люблю я сум під час дощу,
Під гул дерев в поривах вітру,
Люблю у небі нічний шум
І спів птахів вже трохи тлінний.
Тому що осінь за вікном
І журавлі летять у вирій,
І я гортаю той альбом,
Де збереглись останні миті.
Сумую я під гул дротів,
Що вітер рве з усеї сили.
Сумую я …, але хотів,
Щоб ми були лише щасливі.
Та не вернути час назад,
Хоч і не раз того хотіли.
Роки життя, як листопад -
Вмирають зірвані вже квіти.
Це розумієм кожен раз,
Коли на дворі править осінь,
Коли життя дає аванс,
Але цінити ми не в змозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447427
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 07.09.2013
На межі почуттів і смерті
На минуле закрию очі.
Наші спогади ще не стерті,
А я дійсно забути хочу.
Відчиняю зненацька двері,
Під порогом зів"ялі квіти,
Твоїм почерком на папері:
"Я боюся в тобі згоріти".
Не згоряй, потанцюй під небом,
Розкуси мене - я ж брехала!
Мені ніжності вже не треба.
Мені гіркості вже замало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442369
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 16.08.2013
Я навіть плакати не буду,
Я постараюсь, я тримаюсь.
Я потихеньку все забуду,
Я падаю і піднімаюсь.
Ти скуриш восьму сигарету,
Пошлеш усе і всіх подалі,
Заснеш хмільний і канеш в Лету,
І будь що буде з нами далі.
Не знаю навіть, що є гірше -
Обман чи марні сподівання?..
Твоя пекуча правда ріже,
Набридло жити вже в омані.
І як мені назвати того,
Хто не дотримується слова?
Хто покидає в важку пору,
Хто вибива з-під ніг опору?..
Мені тебе не вистачало,
Коли ти був зі мною поряд.
Тепер купайсь в своїй свободі,
Коли між нами злості гори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354049
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 20.03.2013
А знаєш, йди… Мені болить душа.
Твої слова неначе ніж у серце.
Чи то любов така в твоїх віршах,
Чи то мені прощання дзвін здається?
А знаєш, йди… Вертай чи навпростець.
Нехай я знаю тільки щастя хвилі.
Таке життя: у всього свій кінець,
На «некінець» з тобою ми безсилі.
А знаєш, йди… На віддалі очей
Твоя любов мені така знайома…
Чому ж вона безжально обпече,
А у душі така гірка оскома?..
А знаєш, йди… Ти втомлений, мабуть.
Напевно, я також не маю сили.
Забудь про все. Мене також забудь.
Ти обітнув мені у злеті крила.
А знаєш, йди… Нікому не кажи,
Що я була колись в твоєму серці…
Чи то любов така, як міражі,
Чи то мені прощання дзвін здається?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381586
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 02.12.2012
Дало навчання одиниці міри,
якими користуюсь й дотепер.
Коли у двісті вольт немає віри,
де взятися надії в шість ампер?
Щоб десять соток досвіду набрати,
пройшов неміряні кілометри життя.
Ще б талану́ мені на два-три вати
і літрів п’ять свободи відчуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373366
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Анестезия: кистью по бумаге.
Не возвращайся: это не к добру.
Ну да, глаза блестят от талой влаги –
Не стОит волноваться. Не умру.
По венам клей. Есть пульс: ударов сорок.
Не холодно, но как-то все равно.
Довольно освященных отговорок!
Меня утешат краски и вино.
Не воскрешай меня напрасно – снова.
Меня, как листья, сапоги сомнут…
Дефибриллятор. Ток. Пустое слово.
Разряд подарит несколько минут.
Потом мне снова вспоминать, как дышат.
Как водят кистью и не ждут звонка…
Не возвращайся. Это к боли, слышишь?
Пока.
23.10.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372932
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 24.10.2012
Самоту і безглуздя щоранку ковтаю, як каву.
Час повільно пливе... А я так за тобою сумую!
Мені важко без тебе - незатишно і нецікаво.
Я кохаю тебе. Довіряю тобі. Не ревную.
Тихо осінь іде, і руйнує мій настрій дощами.
Дуже хочу, щоб ти обійняв мене і посміхнувся.
Я втомилась чекати.., та вірна тобі до нестями!
Я сумую так сильно, і хочу, щоб ти повернувся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371494
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 24.10.2012
чую запах рядків
що замерзли на твоїм підвіконні
на долоні невпинно танцює повія-весна
я навшпиньки себе піднесу до твоєї спітнілої скроні
пальці сохнуть
то карма на двох нас одна
обвітрились вуста у сьогоднішніх
днів-старожилів
хоч прикрию папером нашу осінь
як Єву з гріхом
нераховані вірші
якими наповнились жили
божеволіють тихо
у німому метро
десь позаду небес
у куточку чийогось балкона
сірниками горить завагітніла думка-нічліг
і стікає вином закодована повість по ньому
алкоголікам добре
вони можуть забутись на мить
акровіршем малюю твою постать в осіннім болоті
і волосся смакує цигарку
відчуваючи холод туманів старих
загубити себе у руках
чужинецького вітру
я посиджу на кріслі
сокусую образи-сновиди
як комаха Ґрегор
вдчуваю розпач
як він же хочу жити
а
ти
і там
закінчення
всього
мого
несказаного і несказанного
перебутого і недопитого
прикритого
посмішкою
ідіота)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371815
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 24.10.2012
Знову довгі рядки, які ледве вміщаються в строки;
На холодний асфальт теплим ранком спустилася мла.
Не торкайся до ран: дай на хвильку послухати спокій,
Я ж колись і його, як тебе, в слушну мить не знайшла.
Так, ти правий, мабуть, не зійшлися далекі планети,
І нам складно було б уживатись щохвилі разом.
Та чому в темну ніч моє серце зривається: «Де ти?»,
Бо самотність моя зараз зовсім таки не в сезон.
Не просила обійм, бо мене обійматиме вітер:
Знаєш, навіть життя бракуватиме поміж рядків.
На холодний асфальт вже розсипались зірвані квіти:
Ну, а ти, як завжди, зрозуміти мене не зумів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369735
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 10.10.2012
Я буду проникати в твої сни
І маритись самотніми ночами.
"Ми" існували майже від весни,
Ми не кохали майже до нестями.
Таку любов - любов"ю не назвеш.
Хоча слова розпалювали війни...
Я без вагань, я повністю, без меж,
Не від кохання, ... падала в обійми.
Я бачила, як гаснули вогні,
В очах твоїх від надлишку ілюзій,
І всоте ти зізнаєшся мені,
Що ти мене не любиш... Що ми друзі.
Пробач, якщо слова тебе пекли,
Якщо ти вірив ніжності - я грала.
Ті сльози від байдужості текли,
Бо ти мені брехав... І я брехала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341275
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 05.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2012
Ты крайне нервная система,
Я воплощенье пофигизма,
Однако нам вполне комфортно
В союзе странных организмов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312331
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.05.2012
Я теряюсь в сети,
среди пошлых прошаренных фраз.
Да, иди.
Мне уже параллельно сейчас.
Закрываю глаза,
Обращаю безвольное вспять
Я забылась
Я знаю, что сложно понять.
У тебя снова жизнь,
Мне нет места в счастливой судьбе
И не важно,
Что я не пишу о тебе.
И не важно,
Что этого я и боялась.
Важно то,
Что от этого света осталось.
Важно то,
Что запомнится точно надолго.
Непонятно,
Все помню.Скажи мне,что толку?
Валериана,
Убиваюсь зелёным чаем.
И не сказано
Три дня назад «Я скучаю».́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319429
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 07.05.2012
Вибач.
У мене постійні перебої в серці,
Неполадки з нервами,
Проблеми з шкірою.
До ідеальної мені рости іще
Років з тисячу.
А то і більше.
Вибач.
Я не вмію бути другою,
Десятою,
Однією із сотні.
Тільки першою,
Тільки ближчою.
І всіх дорожче.
Вибач.
Я не курю.
А як і курю, то що тепер?
Я не стану кращою,
Не буду вищою.
І як гріхи, то їх незлічено.
Я занадто тиха,
І покалічена.
Вибач.
Для інших залишено місце,
Бо ти не кращий,
І не вищий.
Просто так,
на секунду став ближче
коханіше
і рідніше.
Вибач.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275016
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 22.04.2012
Дні і ночі, сонячно й туманно,
Депресія по всіх фронтах
Бліцкригом тисне невблаганно,
На друзки розриває дах.
Цієї ночі, точно… Жах
Скував, паралізує неміччю,
Мурашки по кістках
Моїх. Незрозумілий страх.
Ударом в пах твоє мовчання,
Одразу після райдужного сміху.
Тобі я серце дарував зізнанням,
А ти його… ногою, всім на втіху
10 октября 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226531
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 29.03.2012
Привіт. Не так вже часто згадую тебе
І призабув як струни гордо рвались,
Коли співати так хотілось щось своє,
А ноти в глибині душі ховались!
Ну як ти там? Пришли мені листа –
Ти ж пам’ятаєш - я їх слав безмежно.
Натхненно й щиро виколисував слова
І сам закохувався в них необережно…
Я скучивсь вже без тих, кого любив,
Без «рік» думок, прихованих від світу.
Скажи, чи справді я тоді щось загубив,
Коли здійнявся і відмовився летіти?
Хто знає? Може б все було не так?
І вир подій змінився тихим штилем?
Та тільки ж я не з тих людей чий знак
Був з самого початку зрозумілим.
Пиши мені... Прошу тебе пиши…
Щоб пам’ять не встигала забувати
Як ми творили світ, як ми жили,
Як прагнули своє щось збудувати.
Зустрінемось, я знаю, ще в житті -
Я обернусь щоб знову посміхнутись.
Переконаюсь, що усе було не в сні
Й дозволю знов про це собі забутись.
2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313312
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 23.02.2012
"Мені кави, будь ласка, без цукру" -
Тихо мовив і сів за столик.
Відпустивши холодні руки -
Ти їй знову піти дозволив.
За вікном шаленіє вітер.
Сильне небо теж іноді плаче...
Вона вишвирне твої квіти...
А ти знову її пробачиш.
Телефоном руйнуєш тишу,
І всі справи тепер - на потім.
Повідомлення їй залишив,
Що зустрітись ще раз не проти.
Вона гірко, та все ж, всміхнеться...
Полюбила..... Але ніколи
Не відкриє тобі своє серце...,
бо ти просто не з того кола.
Сигарету зламаєш навпіл...
Покусавши, до крові, губи...
Не зумієш сказати навіть,
Як нестримно і сильно любиш.
"Мені кави, будь ласка, без цукру" -
Розгубилась, зірвавши тишу.
"Мене в твому житті не буде" -
Повідомлення він залишив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296622
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 12.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2012
Забудь мене! Забудь мене! Забудь!!!
Я ненавиджу! Віриш, невдахо?!
Розливаю слова, ніби ртуть…
Посилаю тебе тричі на *уй !
Не любов! Не любов! Не люблю!
Марні спроби з життя тебе стерти..
Задихаюсь від болю. Терплю.
І ховаюся, щоб не помер(ти).
Не пробачу! Ніколи! Ніколи!!!
Скільки болю мені ти завдав!
Закохатись у себе дозволив,
Але сам – жодну мить не кохав!
Помиляєшся… Ти помиляєшся.
Не зійшовся на тобі світ клином!….
Іронічно в душі посміхаєшся….
Бо вже вкотре тебе я покинула.
P.S. Сумую і плачу….
Та знову пробачу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296812
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 12.02.2012
Він чекає, що я зізнаюся.
Бачить все - та не хоче вірити.
Від любові його ховаюся
У рядочках своєї лірики.
Він не вдихає багато диму.
Для нього доза - дві жмені болю.
Нема потреби у нікотині,
Бо він хворіє... Хворіє мною.
Він ковтатиме сиві сльози,
А я носом втикнусь у груди..
І вже ні лірики, а ні прози
У почуттях моїх не буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299392
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 12.02.2012
Спантеличено схлипує небо..
Я дратуюсь. Беру парасолю.
Пригорнутись би зараз до тебе...
Але ти... Ти зламав мою долю.
На смітник твої ангельські крила!
На смітник усі квіти зів"ялі!
Я нарешті тебе розлюбила.
Перешкоди нема. Живу далі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312351
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Подивись, я зламалася навпіл,
І не плачу.. Лукаво всміхаюсь.
За болюче минуле і, навіть,
За гріхи ні секунди не каюсь.
І не жаль, що тепер до вподоби
Завдавати усім тільки болю.
Я давно не люблю, та як робот,
Механічно цілуюсь з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312889
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 12.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2012
часом мені здається що це не клуб поезії... що це клуб розбитих сердець... що це не сайт а ... сповідальня... саме так сповідальня для душ які заплутались у світі власних мрій, надій і сподівань... в двох третинах віршів які тут додані приховані такі емоції і почуття... в деяких віршах болю і переживань куди більше ніж слів і рим, рідко кому вдається вирватись звідси... це не клуб поезії - це лабіринт... Звідси йдуть... але дев,ять з десяти повертаються з новими ніками, з новими Образами - за новими почуттями. Окрема тема - фотоальбоми авторів - вже навіть йшлося щоб заборонити їх - лише одне фото кожному автору... але скільки натхнення дарують ті фотоальбоми - а ВАМ мабуть взагалі видалився б без фотоальбомів :D, є безліч користувачів які вважають, що фото необов,язкове - і це теж приваблює - розкрити секрет - хто ж по тоой бік екрану... я думаю більшість з тих хто прочитає це погодяться що за кількістю фліртів, відвертостей і емоцій, а то і пристрасті і божевілля такі гранди як Контакт і Однокашники "відпочивають" - ніде більше не можна заручитись такою підтримкою і таким розумінням як тут, в середовищі замріяних, загублених в світі емоцій, ніхто не зрозуміє так як може зрозуміти той хто пише... і не важливо що пише, вірші чи прозу, картини чи пісні - всі ми жертви творчості... з легкими ознаками графоманії... Ми хворі на Клуб Поезії... і я не знаю як хто а я лікуватись і не збираюсь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262282
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 03.02.2012
А її вже не зігріває холодний сніг під повіками,
Десь зранку він витече недоспаною хлорованою водою,
Замість сліз,вони для неї стали огидними ліками,
лишень омиє ними обличчя холодною рукою.
Ранок,протизаплідні таблетки за графіком,
і це вже нікого не дивує крім неї…
замотає душу шерстяним шарфиком.
вона для неї не більше ніж дешева галантерея…
Біль огортає її ніжно зимовими метастазами,
він зігріває її сьогодні замість теплого одягу,
і біжутерія із почуттів виблискує приправлена стразами,
І колеться металом окисленого холоду.
І недокурений день на виворіт блукає десь в чорному волоссі,
декілька недопалків до чаю,на обід ложка солі,
Боялась так повірити в почуття в кафе на розі…
Зрозуміла,тому що вона так банально звикла до болі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302878
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 01.02.2012
Ну от як ми тепер,
і куди уже далі гірше?
Ти обожнюєш секс –
я ночами блукаю в віршах.
Ти шукаєш краси в ресторанних напіввідварах
і купуєш броню зі знижками, майже даром.
Я ж літаю над світом у пір’ї і без комфорту,
хоча зовсім не проти ходити у стильних шортах.
Тільки, прикро, вони не личать мені, в ганчір’ї.
І тускніють, не ймуться, плачуть від них сузір’я.
Я світами, розхристана, рію, шукаю правди.
Ти яєчню на вечір грієш, не терпиш зради.
Ну от як ми тепер покривалом зігрієм душі?
В тобі сон уже вмер – а я свого боюсь і рушить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310628
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012
На руїнах своєї любові,
Знов і знов перегляну життя:
Так,всього надивилась доволі,
Допоможе лише каяття.
Не потрібно було спотикатись,
Щоб не мучила зараз журба,
А відразу ось так відказатись
І була би сьогодні права.
Не потрібний нам досвід нестримний,
Бо нівечить зсередини вщент,
Не питає хто винний,невинний,
Тільки серце вдягає в брезент
І воно,все покрите броньою,
Не пускає до себе тепло...
Любить тілом,не хоче душою,
А таке почуття містить зло.
19.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307048
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 17.01.2012
Зустрінемось в четвертій вісімнадцять,
на розі вулиць, у сезон дощів.
У серці тихо, на вустах сімнадцять,
дитячі числа з смаком почуттів.
Зустрінемось коли відчуєм радість,
коли навколо тиша, ти і я.
Гітари звук цілує спільну слабкість,
думками поруч, але не моя.
Побачимось коли захочеш знати,
як небо плаче спокоєм дощів,
відчуємо, як вмієш відчувати,
дитячі мрії з смаком почуттів.
До зустрічі у тому що найкраще,
почуємо взаємну тишу дня.
Думками поруч – серце відчуває,
як ніч говорить досі ще твоя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301914
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2011
Я хочу, щоб ти був.
Прийшов, прилетів, приповз.
Байдуже. Аби був.
Я чекатиму.
[Я не впевнена, що шукатиму тебе.
І від того не певна, що знайду.
Та все ж...]
Я хочу, щоб ти розумів.
Цілком чи зовсім трішки.
Все одно. Аби розумів.
Я допомагатиму.
Я хочу, щоб ти говорив.
Пошепки, дуже голосно чи на івриті.
Кажу ж, байдуже. Аби говорив.
Я слухатиму.
Я хочу, щоб ти хотів.
В авто, на столі, будучи не поряд.
Мені байдуже. Аби хотів.
Я відповідатиму взаємністю.
Я хочу, щоб ти слухав.
Уважно, зосереджено чи краєм вуха.
Все одно. Аби слухав.
Я говоритиму.
Я хочу, щоб ти любив.
До нестями, щиро, по-справжньому.
Не байдуже!
Пропоную компроміс:
я молитимусь за тебе Богові,
а ти – люби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299057
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 21.12.2011
новела-символ
вона була зґвалтованою. відчувала це кожною клітинкою свого тіла і підсвідомості. Ганчірка. Непотрібна.
Зрештою, хто надасть притулок їй тепер? Вона була чистою і вірною, але тепер З ґ В А Л Т ОВ А Н А
Кожна літера ехом відгукувалася у її голові, що була готова щохвилини вибухнути.
Вона жила, намагаючись принести світло і мир у світ, удосконалити буття, кохала жертовно свого чоловіка, дарувала життя малесеньким ангелам, молилася сердечно й наївно, просячи Творця щастя і талан для всіх, співала рятівливо у найбільшому відчаї чи радості.
Своє життя вона присвятила світлу. Вся її дорога – це самопожертва. У голові не вкладалося як можна жити, тільки задовольняючи власні матеріальні бажання і збочено-неприродні потреби. Це те ж саме, що бути твариною і тривожитися лише через те, де роздобути їжу і врятувати власну шкуру.
Зрештою, ми й є Тварини. Щодня доводимо це. Нападаємо на кожного, хто ненароком задіне нас, скаже, не соромлячись, про наші недоліки, щодня йдемо добувати їжу, а поївши, лягаємо, щоб засвоїлися речовини. Тільки, якщо тварини піклуються про власних нащадків (потомство), то ми вже давно начхали і на предків і на майбутні покоління, залишаючи для них – наших правнуків – Руїну. Душ тіл держави
Вона ж не могла усвідомити як можна жити так. Все зводиться до банальної економічної аксіоми: товар – гроші – товар. А де ж місце для інтерфази Душа? Коли ж ми повинні годуватися хлібом інтелектуальним? Коли ми задумаємося, що всі наші вчинки матимуть наслідки для майбутніх прихідців, ще ненародженого майбутнього? Що вони зустрінуть прийшовши? І чи зможуть з попелу створити сад? А чи власне ми не повинні зберегти землю такою, як її отримали, або вдосконалити наш правічний скарб?
дивилась навколо й щораз чудувалася егоїстичної зацикленості на фізичних бажаннях. Намагалась змінити світ, починаючи з себе. Вчора ходила вже вкотре до дитячого будинку, задивившись в ще не спотворені буденним суспільством очі, втікали від світу, що гнітив будь-кого, схожого на неї.
Ох, як же вона потім поплатилася за те, що віддала частину власною працею зароблених грошей цим покинутим долею дітям. Подяка – синці. Тільки не ці сині плями на шкірі боліли, а ті, що ними було вкрите серце.
Декілька днів назад?, спокусившись, придбала Біблію власного народу. Бо як не мати такої книжки у власній бібліотеці? Синці.
Одного року прийшла додому пізніше, бо було свято. Хотіла приготувати смачну пісну вечерю. Уже знайшла рецепти дванадцяти ласих страв, купила необхідні продукти і летіла радісно додому, а вдома – кулаки. Синці. Бо як посміла прийти раніше і покинути роботу, за кожну годину котрої отримувала гроші?
І так щодня – руки, біль, синь. Пекли, палили, вбивали оті душевні побої?. Не сила більше терпіти. Вже не раз думала все покинути, але куди йти? З чого починати? І не може вона залишити (свою) частинку себе тут на призволяще? Ні, вона повинна боротись за її порятунок, навіть ціною власного життя врятувати свою найбільшу радість-горе – своїх дітей.
(боже милосердний, не дай їй дізнатися, що ті діти з нею зробили!)
Вона звикла жертвувати собою. Батька не пам’ятала. Покинув їх давно, залишивши наодинці з жорстокою цинічністю світу цього. Потім утратила матусю, яка тримала ще двох сестер і її у купі, а потім усю порозбрідалися по світу, а ще потім почали ділити спадок – не поділили. З тих пір завжди між ними чи то ямочка, чи то прірвище. Якщо у відносинах виникає тріщина, то вона рано чи пізно нагадає про себе. І тільки якщо довго, старанно забетоновувати її, вона, можливо, зростеться. Так між сестрами ця тріщина і неподілений спадок давалися взнаки. Спілкування стало ще рідшим, зважаючи на те, що одна сестра подалася на схід, інша – на північ.
Куди йти тепер? билася у бетон ця пекуча думка, натикалася на стіну. Отак і вона йшла, йшла і щоразу поперед себе був холод отої стіни, яку не перелізти, не обійти.
Вона не була нікому потрібна сильна, працьовита, з надіями і мріями в очах, з бажанням жити. Тоді всі казали: «давай!». І вона давала кожну зароблену копійчину, а сама могла стогнати від болю. І жоден, хто брав, не спитав, що їй пекло, кусало, било током. Ніхто. Тільки: «давай!» кому ж вона потрібна тепер? мертва, збожеволіла, без бажання жити, зґвалтована, пуста, безсила? Як працюватиме тепер і де візьме хліб для дітей, коли нездатна? Ох, діти…
Вона не плакала. Ні. Колись пересохла та річка її серця і тоді пообіцяла собі: більше жодної краплинки з очей! Вона буде сильною! Навіть стоячи на колінах, просячи милостиню, підбираючи недоїдки, вона більше НІКОЛИ не заплаче. Іноді дощ нахабно хотів захопити її, але вона рішуче боролася з ним і не плакала.
Її зґвалтували, але вона не плакала. Не те, щоб не було чим – сльози завжди знайдуться, просто, напевно, життя зробило її стійкішою (чи жорстокішою?).
Не плакала, бо зґвалтували її вже давно. Це тепер познущалися і принизили фізично, але душу її вже давно збезчестили: власні діти!, побут, тривіальність. А це був апогей, точка перелому. Уже мало знущатися морально, треба знищити фізично.
Ті прокляті голоси до кінця життя переслідуватимуть її. Грубі, неотесані, невіглаські. Ті футболки до кінця життя стануть її білим прапором. Ті огидні руки… о прокляни їх, Господи.
У пам’яті немов поставили клеймо, випекли розжареним металом: «зґвалтована!». І ніколи не зійде той знак недолі. Шрами не зникають до кінця.
Знову все поставало перед її очима у всій грубості і жорстокості.
Як завжди, вона поверталася з роботи. Приємна втома впевнено перемагала її. А попереду ще прибирання, готування вечері… ні-ні, треба відігнати цю підступну, хоча й солодку втому.
Мріяла-літала. Колись у дитинстві знала, що стане співачкою. Неодмінно хотіла пов’язати своє життя з мистецтвом. Наївно вірила. Життя зрадило її надії: чоловік – діти – вдівство, тепер сама повинна тягти на собі весь віз рутини і матеріальності. Залишилася сам на сам із злиднями, але так упевнено й безкомпромісно дивилась їм у вічі, що вони лише у найрідкіших видках завітали до неї. І розбились усі ті мрії. Зламались крила.
А проте у її серці завжди співалася мелодія. Усе частіше сумна, меланхолійна, але саме вона допомагала йти проти вітру, що ним віяло життя. Іноді ті ноти були єдиним рятунком. Серце співало і вона відступала від провалля, оминаючи його.
Отак і йшла. Були камінчики, брили, ями, прірви. Сьогодні – гора, за котрою життя скелиста, гостра, не перейти. Кожен камінчик нестерпно впивався у босі ноги, з кожним кроком земля ставала все гострішою і неприступною. Ось-ось скине її беззахисну і поранену знову. Гора…
Вона йшла з роботи. Було темно – зима. Холодно усюди. Тяжкі пакети тягнули додолу. Вітер цілував розкуйовджене волосся. А вона йшла. (Йшла?)
Грубі п’яні голоси лякали її музичний слух. Нікого не було на пустинній дорозі. Сама. іЗ-за закруту вийшли два молодики. Поки вони проходили під ліхтарями освітилися їхні футболки: червона з серпом і біла з чорним орлом на другому.
Вони наближалися, нахабно посміхаючись:
- А что? Неплоха.
- Угу. Живуча. Ніякі напасті не беруть. Для своїх годов – сочна.
- Ну што давай.
- Пашлі.
Один вихопив торбинку, вигріб, перерахував гроші, поклав у кишеню.
Другий нахабно підійшов і почав її лапати. Від страху випали пакети, все повтікало у різні боки.
Один тримав, інший звірячим інстинктом зривав одяг.
………………………………….
вона бігла у невідомість. Не пам’ятала нічого, не пам’яталась. Що ж тепер? що вона принесе додому? Що скаже синам?
Щовечора приходила і на порозі бачила дітей. Тягнулася до торбинки, витягувала гроші і всі – до копієчки – віддавала синам. Синочкам, яких пестила з дитинства, віддавала всю себе, не спала через яких не однієї ночі. А зранку пішки йшла на роботу, а потім на іншу чи ще на дві. Купувала продукти, гналася додому. Віддавала гроші, готовила вечерю. Прала. Прибирала. Можливо, встигала придрімати. Потім, сніданок.
А іноді траплялось, що не отримувала зарплатні. Тоді все боліло, оті її орли ще з порогу пояснювали матері, що без грошей краще не з’являтися на очі. Били в обличчя, живіт ноги – боліло щось у середині. Але вона не сміла так довго лежати. З останніх сил уставала і йшла готувати. Бувало: не могла встати, тоді було ще гірше. Бодай вам ніколи не знати, що то таке: потрапити під гарячу руку алкоголікові, котрий не має на краплю вогняної води.
Так ось і тепер не знала, як показатись синочкам. О, кіби знала, що ті голубчики зґвалтували матір за гроші (думали, що вона десь ховає ті смертоносні папірці). Домовилися з друзями про по грабунок.
Оті синочки-гвалтівники.
Вона того не відала. Знала лише, що то були два юнаки. Дві футболки. Біла й червона.
Біла – то кінець. Червона – то кров……
Що ж робити далі? Як усе остогидло.
Але вона мусіла вижити. Жити вкотре, мусіла жити. Бо в садочку чекало на неї янголятко, маленьке сонечко, що освітлює життя, душу, її рятівний скарб. Вона вірила, що коли той скарб виросте, то і братиків перевчить, матусю змусить посміхнутися. Єдина надія. Що колись те янголятко звільнить її і навчить літати. І вона полетить туди, де серце ніколи не обмерзає гратами болю, ненависті, де нікого не ґвалтують, де зрештою усі люблять.
Виросте її янголятко, і вона полетить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216645
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 21.12.2011
Скільки я повинна була чекати, щоб ти зрозумів ,що я сама ніжна?
Дні ,години які падали з годинника дуже болюче врізались в безсонні ночі:
я починала сумніватись – і даремно :пояснив Чому не відповідав і був поза зоною досяжності моїх флюїдів.
Я надула губки і задерла носик. Міцно Обійняв , вдихаючи запах волосся і , сказавши щоб не ображалась:»більше я не дам привід сумніватись в мені.!!!»
Сьогодні, коли апаратура На мить зависла, я почула відлуння твоїх слів сказаних приятелю - щось про мене. Чудові слова, як мед на смак! Далі «Квест..» і ти запросив на повільний танець.
Ти був у зеленій футболці і з зеленим уявленням про те яка я з тобою насправді.
Мені подобаються як блистять твої очі, і нехай це лише тому що слизова оболонка подразнюється , як одна з реакцій на випитий алкоголь (зовсім трішки) – мені подобається. Ти вже давно зрілий чоловік , а душа в тебе вісімнадцятирічного, мабуть тому мені з тобою вкрай комфортно. Але я все ще тебе не знаю…
Чоловік в тобі дуже ніжний, уважний і цілком і повністю МІЙ…. Дівча в мені дуже його бажає, але те й робить,що лише спокушає долю.
Дівча боїться стати Жінкою.
Нехай же Чоловік оберігає Дівча.
Сьогодні розповів світу свій вердикт і написав уявно зеленою фарбою на моїй сукні – « ти - моя кохана, я твій». Гарна стала сукня). Букви полетіли метеликами до низу животика. Сукні не стало…Ти прошепотів мені на вушко, що дуже ваблю .
Мій міокард зупинився…я завмерла…я проспала літаргічно рівно тисячу років, які все ж тривали лише хвилину….
і можливо кричала шепотом…і була розстелена постіль…і роздягнена моя душа …але все ж я була сонцем над небесною стерильною ватою.
Я на яву бачу те що комусь являється під кайфом…Я так пишу, малюю, я так живу..
Моє серце сказало :«аста ла віста, спокій» і забилось усіма стінками.
Як любощі можуть завдати болю?
Ти до мене прорвешся :Поцілунками ніжними,розстібнувши ґудзики,
язиком, як саком для метеликів. …
Відстань між нами зменшилась – ти ввірвався у мій часовий простір, у мою «зону комфорту». Що ж ти мені хочеш прохрипіти? …
Сьогодні ти вкрай мій. Сьогодні я вкрай твоя. І я - змія, а ти - чаша з зеленим вином. Я хочу тебе випити, а ти розбиваєшся:кришталевий.
Завтра я буду митцем: я тебе відтворю по спогадам, по шматочках – і всією душею відчую своє творіння.
Тепер я – молитва, яка вірить Всевишньому і б:ється серцем і розбиває коліна об підлогу, щоб ти жив вічно і помер ,лише якщо сконає душа. І Я молюсь щоб твоя душа не захворіла від буденності.
-Що ж це я? Що ж ти мені хочеш прохрипіти?
-Будь-ласка, я спробую нічого не зіпсувати…
- я вже загубилась!!! Так важко себе зрозуміти…
- Ти десь поруч,Он ти!Втечи від себе, якщо так хочеш…
- Певно,потім я Себе відшукаю з тобою?
- Я хочу бути поруч …боюсь тебе втратити… Ти безсила…Мені так здається,що ти в’янеш…Ти куди?
- Мені ..по…га…но.. … чому так боляче? Я знаю про свої 18….
- Що 18?
- 18 кроків до провалля…
- Чому моя любов для тебе провалля?...(((
-Я шукала Себе…але знайшла тебе…я не готова бути щасливою…Що з того ,що подарую тобі ніч п’ятниці …ранок суботи?…
- ти боїшся залишатися зі мною наодинці?...Втечи від мене якщо так!!!…(((
- тобі так легко перейти межу…
- нехай незаймане буде твоє рум’яне тіло… я не вправі порушувати його спокій… не хвилюйся…
Сором»язлива:
Ні,Я хочу віддатись тобі,
Хоругви скласти на постелі.
Останню мить віддати ,останню на Землі,
Чи знову першу з тобою,
Узрівши пломінь у воді.
Осяяна рум'яною посмішкою, вона сиділа сумирно-ти розплітав їй косу - на плечі Сором’язливої лягало золотаво-рудими стрічками довге волосся,стікало тобі між перстів. Малахітові жадібні погляди Чоловіка ніжно і безсоромно роздягали її душу ,лагідними вустами-жаринами торкався її невагомості,а вона ховала свій хиткий погляд в твоїх зорах. Чоловік в твоїй суті НЕ НАПОЛЯГАВ, він розумів її.
Але твоя юна діва танула на очах, Посміхнулась і дала слово повернутись…. вона надто невинна,чиста плоттю і душею стала такою таємничою,як ніколи звабливою і незвичний стогін виривався з її рожевих вуст.
Сором’язлива вирішила вручити нинішню барвінкову ніч Чоловіку ,віддати насолоду самозабуттям в пітьмі по-новому знайомої кімнати. Все єство її тремтіло,бажало відчути чогось нового осмисленого,натхненного. Ти не чекав,перестав чекати цієї миті…і щиро здивувався їй.
Вона віддала йому яскраві миті свого існування. В кімнаті вона вперше не боролась проти Чоловіка.
Від білого линуло червоне,від тиші благання і обіцянки вічності. Вічність стала феніксом.
Сором»язлива:
Ти злітав,злітав за осокори
О,як кружляло в голові і
Били дзьобом в серце журавлі,
І пили кров від змори.
Червона одіж на тобі, біль і печаль. Тиша. Повна тиша в душі. Ти покинув її. Були слова, багато слів про все і ні про що. А потім ти тужив через її хворобливий стан і вона в гарячці промовила:
... цей колір робить тебе агресивним... тінь окреслює твоє бажання – поразка в фіналі.але ти не засмучуйся... Завтра мене вже не буде... в твоєму серці... ти вивчиш безглузді теорії без жодного сенсу, без жодної зради і жалю.... ти вірний своїй безглуздості... але факт є фактом.
Тут Червона тиша в'їлась в повітря... Вибач...... цей колір робить тебе агресивним. І ти Від пристрасті слова забуваєш...я чую всілякі нісенітниці з твоїх уст ... хм..Вони здавались мені відповідями на глобальні питання....
Знаєш, хтось знімав на ксерокс усі мої ранки...
Усі мої ночі з тобою....розповів світу…боляче..плачу…
Пам’ятаєш,Я нафарбувала губи червоною помадою... ти зорі закрив повіками... .на підлозі мій одяг... мій рум"яний сором... ... знаєш, від цього так ....так хочеться бігти кудись!! пауза в байдужість.... голими руками впивається в шию...ІНТЕРМЕЗЗЗЗЗОО... вибач, я …я обіцяла що не тужитиму через тебе…солоні самі скрапують.
Не згадуй мене або згадуй.. у рік може двічі, по колу кружляй і малюй таємничі картини.. пиши вірші і спалюй їх...вони живі лише.... в моєму серці....
Не личить мовчати, чинити безглуздя...
не личить- вигадуй щось схоже...і може..
ти знайдеш в собі людину.
Запис в щоденнику :.....тебе нема і все затихло миттю.....час зупинився.....циферблат зруйнований........тебе нема й нічого не змінити.... сидітиму стримуватиму сльози....а вони здається солодкуваті..не б’юся головою в стіни.... просто одягаю зелені окуляри і йду вулицями міста.....зустрічаю твої друзів.....і я привітний.... нестерпно від самого себе.... вони ж помогли зруйнувати нас........я завтра тебе не побачу...а міг би..сидітиму дома...мовчатиму з стінами......хтось прийде пізніш...спитає як я.....а я посміхнусь....."у мене все прекрасно...".....двері закриваються.... посмішка стирається....... не надовго......пишу тобі.... але ж тебе для мене вже й нема.....Є вона..вона холодна..але я її хочу.
Запис в щоденнику
Залізний цвях у твоїм серці…
І Ти шукаєш ідеал, його знищивши…
Молочний шлях у ложці -
і Ти захлинешся мене випивши –
Я житиму ТОБОЮ.
Від тихого шумування крові,
Я так втомилась …від твоїх сумних дум!…
Навіщо ґвалтувати з любов’ю
одне одному розум…
знову пересолила обід -
знову здалось , що зникаю…
Він інший, вже ж тому, що він не ти…
Він кращий, все ж тому, що світи
Зумовились з під ніг піти…
Щоб МИ змогли ЇЇ знайти…
Не мовчи : «не моя»…
Коли В серці палає зоря…
Не кричи на людях ,що цюкає …
Залізний цвях у твоїх грудях…
Між мною і тобою… солоні зливи..
«Чому ти плачеш» в люстерці скаже….
Янголята співати не припинили…
Їм хто інший крила розв’яже.
Світло від фар. Гуркіт. Грім від гальм . Сором’язлива лежала посеред траси на холодному асфальті і плакала. На небі блукав ранковий вітер, і ніс їй до очей частинки зовнішнього світу, що змушувало плакати дужче і голосніше. Десь поруч зателефонував ледь живий мобільний. Це був ти. ледь живі лабети хотіли допомогти тілу встати,але зломилися від натиску болю. Сором’язлива подивилася в далечінь, туди куди Любов поїхала на асфальтоукладачі, і подумала що не такий вже холодний цей асфальт.
Раз - два - три - чотири -п ять. Вдих…
Раз - два - три - чотири -п ять. Вдих…
ТИ зняв окуляри і нахилився над тілом. Дівчина жадібно заковтувала небо ( воно таке солодке…коли живе). І вона знову жива, жива на мить в твоєму серці, тепла і твоя. Повернеться , повернеться, щоб мить вічністю була!
Лікар зняв халат і став знову тобою. Ти одягнув на її біле тіло свою сорочку і біля ліжка цілу ніч сивіло твоє бажання поцілувати її вуста, але ти беріг її сон. Коли ЇЇ тіло прийшло до тями і зрозуміло, що ти його хочеш, знову хочеш кохати, вона міцно тебе обійняла ..….і впала безсила
Сором’язлива в щоденнику:
Я так хочу жити,
коли ти мене вбиваєш….
Не сумуй, що сторінки гортаю…
десь там був ти…
Забуду про біль…
Спалю весь світ і попіл кину
Тобі під ноги…а сама доживу, не загину
Ти - мої зорі, крізь які я бачу світ…. мої легені ..моє повітря…мій розум …мої думки..…ти моє серце…моя любов..Нікуди мені не дітись… ніяк не зможу без тебе вижити я…Світило ,яке загоряється в тебе над головою…завжди Пояснює посутенілі закутки життєвих негараздів…І я дихаю твоїми поглядами,торкаюсь твоїх вуст…і відчуваю як швидко цокає в тобі моя половинка платонічного часоміра…
О, не ревнуй мене будь ласка, до минулості –я цілком і повністю тобі належу…Знаєш?Я хочу бути твоєю!...
Помовчи будь ласка зі мною… Попиймо каву…я зкурю твій мозок(на нікотин в мене моральна алергія)…я хочу щоб ти залишився зі мною…спіймав на моїм язиці свою ніч….Віддав мені мою….. жагу…
Ти моя відрада ти моя печаль..Наша зустріч була підказана долею..НІ,моє життя – не лише ти!але від тебе воно безпосередньо залежить …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301342
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 21.12.2011
(Матвія 24: 14 І цю добру новину про царство
будуть проповідувати по цілій населеній землі
на свідчення всім народам, а тоді прийде кінець.)
Наш юний друг, під впливом Муз,
В пориві ревності до Бога
Наївно вилаяв мене
І звинуватив в чомусь злому.
Йому ніяк не до душі,
Що я цитую Біблію повсюдно.
Солідні люди, мов, говорять щось нове,
А той зациклився на виразах занудних…
Тому я хочу заявити всім,
Що Біблія – то Слово Бога.
До нас без змін воно дійшло,
Хоч лютий ворог не давав дорогу.
Багато чесних громадян
За правду Біблії життя вiддали.
Сьогодні вчені і Святий Синод
Її як Божий Промисел признали.
Не просто було відрізнити тих,
Хто з добрих намірів, на славу Бога
Писав трактати і книжки
Про подвиги побожного народу.
Їх не відкинули, бо цінний чесний труд,
Описані події історичні.
Та духом Божим він не надихавсь…
Тому і твори ці апокрифічні.
Книжок без ліку на землі,
Ніхто не може всіх перечитати.
Та всі вони – людські знання –
Хто сміє їх до Божого рівняти!
Павло, aпостол і cвятий,
Покликаний Ісусом у Дорогу,
В листі до Тимофія розповів,
Що все Писання – то натхненне Богом.
Дух Божий вплинув на святих,
Щоб описати всі події.
Ми знаєм чесно, без прикрас,
Що навіть вибрані блудили.
Ми знаєм з Біблії як поступив Адам:
Не витримав лукавства і облуди.
Відтоді зрадник – Сатана
Керує світом, що постійно блудить.
Але прийшов жаданий час,
Коли пророцтва писані від Бога,
Як Боже Слово, вже доступні нам,
Розвінчана брехні дорога!
Матвій, апостол, цитував Христа,
І описав сьогоднішні події:
По всьому світу буде вістка ця –
Новина Добра, щоб ніхто не згинув.
Безбожні люди знищили Посла,
Сміялись, не впізнали Сина.
А нині Біблію не хочуть дослідить –
Апокрифічні міфи розум полонили.
Вихоплюють з Писання фрази і слова.
Бояться Ім׳я Боже освятити.
Молотять машинально « Отче наш»
І до ладу не вміють пояснити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300938
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.12.2011
Кіно уже давно не чорно-біле,
На шпальтах - ніби прірва від новин.
Але любов неначе застаріла,
І в правилах у неї все іде без змін.
Хтось відкриває зорі та комети,
хтось покоряє космос і думки.
Але любов в трамваї без білета
Так само їздить вже котрі роки.
Шкода, зупинок клятий рейс не має,
І не по карті прокладався шлях.
Чимало є таких "чому?" й "не знаю",
Та відповідь шукайте по очах!
Із сотні правил - сотню пам'ять губить,
Та знай - вони ж не вищі від мети.
Біда, напевно, - як тебе не люблять,
Та прикро більш - коли не любиш ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300444
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 16.12.2011
Хрустели прутья, доносились голоса,
страстна́я ночь других была короче.
В изнеможении приподняты глаза,
Так каялись: "За что, за что же отче!"
А на земле покрытой скорбной пеленой,
стояли люди, но смотрели как-то мимо...
Одна лишь мать, что стала в миг седой.
В слезах молилася за страждущего сына.
И грянул гром! Раздавшись смехом над Голгофой,
и пот струился, покрывая плечи.
Как лезвия, вонзавший в плоть упрёки
- злорадный поцелуй со вкусом желчи.
Неясный взор, что пропадал в предсмертной тлани,
Затих... безгрешно, волей пресвятою.
Лишь: "Или, Или! лама савахвани?"*
Сгущало тучи у Него над головою.
Ожили тени в вспышках ярких молний,
Свой блеск утратили светившие с небес,
Всё громче грохот! Громче над землёю!
Ведь спал со лба прощённого венец...
...И лишь о землю...
после страшного "обряда",
- разбились стоны скорбно плачущих людей.
Бросавших на свои ладони взгляды,
где отпечатки были от гвоздей...
"Или, Или! лама савахвани?"* -"Боже Мой, Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?"*
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184979
дата надходження 19.04.2010
дата закладки 15.12.2011
Все чудово. Продовжуй, рахуй свої вслух забаганки.
Ігноруй як завжди моє горем навіяне "ша...",
та я перша сьогодні піду не діждавшись світанку.
Адже ранок без тебе це люта, нестерпна журба.
Чи це траур? - Повір, я не буду сьогодні сміятись.
Розмалюю чорнилом весь свій календар на стіні.
Стаючи на коліна, знайду в собі сили зізнатись,
що спалила б тебе, та усі подарунки твої.
Все як завжди: я в ліжку, в кутку на столі стоїть кактус,
Десь на джинсах спить кіт, а підлога вже тиждень брудна.
Добре Дарлінг, ти знову так легко підтвердив наш статус, -
Що ти завжди герой, - а я барбі, красива й дурна.
Чи то осінь, чи то від дешевої кави так гірко?
Без розмов із тобою нічних, без дитячих образ.
Як ти мило жартуєш, смієшся, та куриш у хвіртку,
Кожен раз, забуваючи ніби до ранку про час.
Ні, все добре. Продовжуй, рахуй свої вслух забаганки.
Ігноруй мої жести, прохання, обійми й слова.
Та сьогодні ми знову удвох до самого світанку.
Адже ранок без тебе, це люта нестерпна журба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274753
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 15.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2011
Не привітаєшся...тепер зовсІм чужі...
Тобі чужа, а ти мій найрідніший...
Забрав життя - ні крихти не залишив...
З тобою вдвох ми там, де міражі...
Ідеш - жбурляєш погляди-ножі,
А я й за це безмежно долі вдячна.
В слід прошепчу, як жить без тебе лячно...
І знать, що ми - то просто міражі....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299206
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 11.12.2011
Розрізали колії місто на двоє.
Снігом пакетів вкрились перони.
Люди літають розпатланим роєм,
Ховаючи крила в зелені вагони.
Моргають вогні ясним фіолетом.
Кричать електрички дратуючи вуха,
Прицілені в ніч немов пістолети,
Будять колесами сонного духа.
Спішить вдалині моя електричка.
Розжарені іскри горять за дротами.
Моя схвильована мріями звичка
Вертатись щодня до тебе думками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255042
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 08.12.2011
Шкода, що всем написане чорнилом -
То не про нас,
І осінь не про нас.
Та, може, ми б ніколи не любили,
Якби не спільний дактилічний вальс.
Шкода, товсті і постарілі книги
З'їдає пил,
Ховає клякси пил.
А грудень цей, чомусь, не хоче снігу.
Він весь у нас — катма, немає сил.
Шкода думок, поєднаних нитками, -
Порвались вже,
Давно протухли вже.
І все, чого не трапилось між нами,
На пам'ять вузлик тільки збереже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298555
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 08.12.2011
Я тебе люблю… Найбільше! Не знаю чому: це почуття просто є в мені й нічого з ним зробити неможливо…
Люблю, коли ти не даєш заснути… Приходиш уночі, сідаєш під стіною, береш у руки чашку кави, яку незмінно готую для тебе, і зустрічаєш зі мною ранок.
Люблю розповідати тобі всілякі нудні історії, відчуваючи твій зацікавлений погляд… Я не кажу, що ці історії про мене, ти і так це розумієш...
Люблю, коли ти береш мене за руку і ми разом блукаємо вулицями… І байдуже, що нікого немає, бо мені ніхто, крім тебе, і не потрібен…
Люблю, бо ти знаєш мене краще, ніж будь-хто… Тільки ти розумієш кожен мій крок, кожну думку, кожний божевільний учинок…
Люблю навіть коли ти з’являєшся невчасно, просто виходиш із натовпу назустріч мені… Тоді ми зупиняємося і, куди б не йшли, повертаємося в парк… Туди, де вперше зустрілися… Мама мене покинула на хвилинку, а я задивилася на яскраві кульки і загубилась у натовпі… І зустріла тебе… Через тебе було дуже боляче… Так я і закохалася…
Люблю, найсильніше люблю за твої мертво-ніжні обійми. Вони ніколи мене не зігрівають, але в них я готова бути вічно…
Люблю… Найбільше в світі кохаю тебе!.. Мабуть, вибач за банальність, і жити не змогла б без рідних безбарвних очей і запаху твоєї улюбленої найміцнішої кави…
ДЯКУЮ, дякую за те що ти є, моя кохана самотносте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289512
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 07.12.2011
У каві розтоплені сни.
Сонце,як спогад погана прикмета.
І сторінки моєї правди.
Маленькі аркуші життя.
Я навіть сплю з відкритими очима.
І бачу час наповнений слізьми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275679
дата надходження 18.08.2011
дата закладки 02.12.2011
демо-варіант пісні прикладається вище
Запах кави порушив тишу
Вогник свічки запав у душу
Ти на мене глянула лише
Як цей погляд мене спокушує!
Уже то не хвилює нітрішки
Що на кухні ми і що пізно
Хай на кухні немає ліжка -
В мене є сто рецептів різних
ПРИСПІВ:
І на вушко простий рецепт
Я тихенько тобі прошепочу
Вдвох напишемо пісню "Про Це"
Замість приспіву слово "Хочу"
Поцілунок замінить куплет
Нігті в спину замінять назву
Є лиш в тебе і в мене білет
На кіно "Не зупинять нас вже!"
Долі падають всі тарілки
Долі падають биті чашки
Кожен дотик твоєї руки
Каже те, як спинитися тяжко
І обличчям до підвіконня
Наче кішка вигнула спинку
І невпинно сусіди сонні
Нам з тобою застукали в стінку
ПРИСПІВ:
Це на вушко простий рецепт
Я тихенько тобі так шепочу
Вдвох ми пишемо пісню "Про Це"
Замість приспіву слово "Хочу"
Поцілунок замінить куплет
Нігті в спину замінять назву
Є лиш в тебе і в мене білет
На кіно "Не зупинять нас вже!"
Задзвенять так ритмічно ложки
Що вже спали в старій шухляді
Це тебе підсадив я трошки
Аби знов дарувати радість
Закохаюсь у тебе по вуха
Хоч на то і не маю права
Та сьогодні я твій шеф-кухар
Ти ж - моя улюблена страва
ПРИСПІВ:
І на вушко простий рецепт
Я тихенько тобі прошепочу
Вдвох напишемо пісню "Про Це"
Замість приспіву слово "Хочу"
Поцілунок замінить куплет
Нігті в спину замінять назву
Є лиш в тебе і в мене білет
На кіно "Не зупинять нас вже!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263481
дата надходження 05.06.2011
дата закладки 01.12.2011
Я не приїду.Більше не чекай,
Яка ж бо мука в марному чеканні!..
Вечірнє сонце вилилось за край
І дотлівають промені останні.
Стрімке таксі помчить мене у ніч-
В холодне місто смутку й порожнечі...
О,як багато дивних протиріч
У цій моїй невиправданій втечі!..
І як багато кривди й гіркоти
У тих словах,що кинуті недбало...
Я не приїду.Спалено мости
І ніч пробита зрадницьким кинжалом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297165
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 01.12.2011
Ледяные ветки, мокрые глаза…
Почему «люблю», ты милый, не сказал?
Я ждала так долго, ты не позвонил,
И зима ворвалась в мой безумный мир…
А тебя всё нету й не понятно мне,
Был ты или не был, в этом сентябре?
Может, ты виденье иль чудесный сон?
Может, ты мгновенье иль мираж пустой?
Время всё расставит по своих местах.
И снежинки тают на семи ветрах…
Холодно зимою без твоей любви…
Я скучаю, милый! Любишь? Напиши!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295910
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 25.11.2011
Нелепость фраз и чувства ложь
Мы в линию одну построим,
С таким поводырём убогим
Куда, Судьба, нас приведёшь?
Что сделать мы уже смогли,
Крича о нежности и страсти,
И почему Любовь
Во власти своих сердец
Не сберегли?
Ну почему слова прохожих
Покоя мыслям не дают?
И вновь на эшафот ведут
Двоих - из массы - не похожих...
И пустота и боль души
Толкают нас на преступленья,
Из сотен тысяч разных мнений
Цену сложивши за гроши...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290530
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Мовчи,не дихай і кричи
цілуй губами свої мрії
нерозфарбовані думки,
сліпої,вічної надії
Заплющуй очі і тікай
у мареві душної ночі
"Смерть покладе усьому край"-
Пітьма солодко прошепоче
І серце кров'ю окропивши
і поховавши почуття
напівсвідомо усміхнися
Йдучи за мною із життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58573
дата надходження 11.02.2008
дата закладки 16.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2011
Таксі,ніч,в сумочці розміняна совість на дрібні купюри.
І пляшка сліз з болем і апельсиновим смаком в руках.
Сонний таксист заглушує свідомість звуками радіо.
Розраховуєшся макалатурою і фальшивою посмішкою.
Струсиш з плеча рукою остатній спазм совісті,
Кидаєшся на зустріч девятигодинній відчайдушності
Львівський вокзал,в руках совість з написом номера поїзду
Пом"ята і волога від хвилювання,закинеш в кишеню.
Переповнені зали очікування дешевою кавою і випічкою.
Твоя совість в кутку займається пірсінгом на твоєму тілі
щоразу проколюючи нові місця вставляє туди сережку
Терпиш зціпивши зуби з остатньою надією на його голос.
Заклеїш рот совісті скотчом і вульгарно закинеш назад в кишеню.
Остатня надія відвороту телефон який онімів від твоїх рук
Один день ковтаєш який стає камнем в горлі ,задихаєшся.
Крок ,поїзд ,реальнісь губиться в натовпі сонних людей.
Купе,третя поличка,і смак вишневого велюру в роті.
Обнімаєш подушку яка головним болем б"є по скронях.
І один тупий спогад який дусить тонкими пальцями шию.
Добєш совість низьким його вчинком і сигаретним димом.
Попереду безсонна ніч в обіймах з мобільним телефоном.
Під запах вагонного пилу який лоскоче свідомість,
Побачиш марево з відбитком його вульгарності і низькості.
Нудотливий ранок з присмаком міцного чаю з лимоном,
І шматком мігрень з шоколадом і горішками в фіолетовій обгортці.
Прибуття, київський вокзал,метро,чужі вулиці
Втікаєш від виснаженої совісті в зимово-сніжні спогади.
З надією що життя зробить поворот на дев"яносто градусів...
наЇвна....тікАєш! ...від реальності...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277724
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 01.11.2011
Осіння злива.Лавочка промокла,
Затерлись давні фрази і слова...
І розтеклися барвами полотна-
Оті,що жовтень зранку малював.
Осінній шепіт.Купол парасолі
Нас затулив від цих погодніх примх.
В кишенях грію руки захололі,
Під краплі підставляю свіжий грим.
І так мені спокійно біля тебе,
І стільки в грудях ніжності й тепла!..
Осіння злива прихилила небо,
І нотами дзвінкими потекла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289953
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 01.11.2011
Дощу краплини створені для хмар...
Буває ними небо тихо плаче.
Я від очей твоїх прийму удар.
Та це для тебе дуже мало значить.
В калюжі відображення твоє
Топтатиму безжально каблуками.
Хтось серце кислотою обіллє...
Допоки ти ховатимешся снами.
Дощу краплини створені для хмар...
Так плаче від розгубленості небо.
Ти влив своєї ртуті в мій нектар...
А я, між іншим, створена для тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283593
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 27.10.2011
Ти говорив мені у вічі, що кохаєш.
Казав, що не забудеш, не зітреш.
Ти клявся, що навіки памятаєш,
Що я у тебе перша й назавжди.
Невже перед собою був ти чесним,
Годуючи мене безглуздям цим?
Тепер вже розпинайся перед Богом,
Доводь йому, яким ти був дурним.
Ти щиро промовляв, що ми, мов рідні,
Що я тобі тепер немов сестра.
А зараз всім доводиш, що негідна
Такої честі стала раптом я.
Ти запевняв мене, що завжди поруч
Лишатимешся, ким би не були.
А зараз ти чужий і незнайомий.
Що трапилось, рідненький, поясни?
Казав, що будеш плакати й сміятись
Зі мною разом. Та тобі є з ким.
Виходить легко забирати фрази назад.
Нема їх. Лише дим.
"Не було тут кохання." Так. Не було.
"Не було, мабуть, й дружби". Мабуть, теж.
Вдаватиму, що я усе забула.
Ти стер усе? Як ні, то все зітреш.
Лише благаю, котику, із нею
Обачним будь. За фразами слідкуй.
Не обіцяй їй вічного земного...
Тут все минає, скільки не лікуй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287658
дата надходження 21.10.2011
дата закладки 24.10.2011
Чому твої слова такі жорстокі,
І холод невблаганний аж кипить?
Даруєш ти троянди, але руки
Мені до крові колють їх шипи.
Чому твій голос, як осіння злива –
З душі останнє листя обрива?
Болото плеще на печальних нивах,
Де так недавно ще ішли жнива.
Чому твої слова так ріжуть серце,
Немов меча безжалісного сталь?
В твоїх обіймах – ні живе, ні мертве…
І на очах моїх - гірка вуаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281309
дата надходження 18.09.2011
дата закладки 18.09.2011
Живу, как призрак бестелесный,
Как тень невидимо брожу.
И, как органа звук небесный
Я всё ещё тебя зову!
Как сон пустой я исчезаю,
Жизнь, как бумагу снова рву,
И как вода я ускользаю,
Но всё ещё тебя зову!
Как сигаретный дым летаю,
И растворяясь в пустоту,
О новой эре я мечтаю
И всё ещё тебя зову!
Как капля по стеклу стекаю.
Как тихий ветер я хожу.
Слезой чужою высыхая,
Я всё ещё тебя зову!
(27.11.2009)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197216
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 04.07.2011
Не смотри ты на дождь, как на слякоть-
Присмотрись, ведь он чист, как стекло!
Говорят, заставляет он плакать...
А ты просто пойди и открой окно.
Ты вдохни этот свежий воздух-
Ты поймёшь, он смывает боль.
Позабудь всех плохих, тех многих
И начни свою новую роль!
Ты сыграй её так, как прежде
Не играла ещё ни когда,
Чтоб в восторге застыл маэстро
И театр сказал: "Звезда!"
Ты услышишь, что шепчет дождик,
Что пыталась сказать гроза...
И вдруг дрожь пробежит по коже.
Он заставит сиять глаза!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197280
дата надходження 23.06.2010
дата закладки 04.07.2011
Нет, не знаю, зачем я пришла сейчас
Знаю лишь, для кого мое сердце плачет
Что поделать, нельзя, не могу иначе
Вспоминаю и больно в который раз
И мне хочется стать для тебя недоступной
Чтобы думать о том, что еще впереди
Только вижу тебя и впадаю в ступор
Подожди, пять минут еще не уходи
Ты посмотришь в глаза и закроешь двери
Между нами опять зазвучит тишина
Глупо как-то, но я тебе все еще верю
Вновь ты с кем-то вдвоем, а я снова одна
Отпусти, не звони, не ищи меня взглядом
Пусть любовь умирает, не надо, не мсти
И навеки застряв между раем и адом
Я прошу об одном, ты забудь и прости
21.08.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268409
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 04.07.2011
Будет дождь…
По брусчатке на Старом Арбате,
По асфальтам и аркам мостов…
Мне тебя слишком много... хватит...
Наплевать, кто на что готов...
Будет дождь…
В не закрытые вовремя окна,
В обожженные солнцем ладони…
Ты впервые так сильно промокнешь-
Я хочу, чтобы ты это помнил…
Будет дождь…
Резать сетки на тонких запястьях,
Плавить небо на пыльный город…
Рвать холодное сердце на части…
Потому что весна не повод…
Будет дождь…
Мы придумали новую жизнь, умирая…
Я святая… но это, конечно, пройдет..
Я опять… я бросаю курить, выдыхая
Облаками дым тебе в рот…
Будет дождь…
Станет скользко… проверь тормоза…
Чтобы не оказались случайно исправны…
Ты читаешь меня от и до по глазам…
Я тебя наизусть… не-эффект бумеранга…
Будет дождь…
Мы в ответе за тех, кого удержали...
И над пропастью, и на расстоянии…
Я сдаюсь- отключай режим ожидания…
Я, похоже, теряю сознание...
Будет дождь…
Твои руки… и мне все равно,
Почему вдруг срывается голос…
Я так сильно хотела снимать кино-
Что на фоне дождя - приготовились…
Будет дождь...
Посвящаю тебе это все - забирай...
Ты становишься слишком опасным...
И, наверно, неплохо бы в рай...
Но, пожалуй, на ад я вполне согласна...
(2008)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257453
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 04.05.2011
Мой поезд вновь остановился,
И я по рельсам? Но... куда?
В другую ты звезду влюбился,
Ей отдал сердце навсегда.
Не обижаюсь, не жалею.
И у меня, поверь, свой путь.
А на забытую аллею
Нам никогда не завернуть.
Лишь грусть в бокалах - на десерты,
Чтоб меньше горя по ночам.
И бьется сердце твоё где-то...
И холод зыбкий по плечам...
Спасибо, мой родной, мой милый,
Что нас судьба с тобой свела.
И ветер легкий, бледнокрылый
Расскажет, что и я ждала.
Но время так неумолимо -
И мой настал, видать, черёд.
Расскажет ночь, что я любила
И знала: ты - наоборот.
Да, родилась я одиночкой,
Закат меня к огням помчит.
Ночами сердце рвется в клочья,
А утром еле застучит...
Стучи, покуда есть дорога,
Пока есть пламя от огня.
Осталась ночь - совсем немного...
Он будет счастлив. Без меня...
Стучи, стучи, пока есть силы,
Пока цветет весной земля.
Стучи до боли! До разрыва!
Он будет счастлив. Верю я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257489
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 04.05.2011
Усі листи, вірші́, конверти
В шухляді сховані на дні.
Хоча, мабуть, якщо відверто,
Вони тепер на дні душі.
Співає тиша пісню тиху...
Але вже ні, тепер кричить.
Ти слухай темряву і дихай.
Воно колись переболить.
Стоїть годинник, йти не хоче.
Думки в повітрі тануть знов.
Зникають з спогадів ті очі...
Іди. Прощай, моя любов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257486
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 04.05.2011
Чому болить її гаряче серце?
І посмішки немає на лиці.
Чому йому не хочеться любити?
Ми діти долі, ми її творці...
Чому вона його не помічає?
Сміється часто легковажно так,
Чому він, як поет сумний ридає?
Боїться, що прийшов його антракт...
Чому вона його, що сил кохає?
Без нього їй погано у житті,
Чому про неї так багато знає?
І чхає в душу ніжних почуттів...
Чому не можна просто обіймати?
Ридають діти, падають дворці...
Візьміть у руки сонячні канати,
Суспільну долю творимо самі...
У вірші розповідається, про три сумні історії кохання, які часто відбуваються з нами..
Але треба вміти жити далі.. бо творці долі - це ми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255713
дата надходження 24.04.2011
дата закладки 24.04.2011
Свет погас, когда ты засыпала
Без молитвы к печальной Луне.
Почему ты меня не искала?
Я вернулся на ржавом коне;
И в ответ всевозможные догмы
Предоставили шанс помечтать
Мне, смотрящему в черные окна,
Да тебе, обуздавшей кровать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227954
дата надходження 11.12.2010
дата закладки 23.04.2011
Приймаю біль із рук твоїх,
З очей я п’ю оману.
Хіба це є великий гріх:
Віддатися самообману?!
Я – ніч. Я – тиша. Я – ніхто.
І біль цей розриває душу.
Покрилось інієм сліпе вікно.
Своє прокляття я не рушу.
Сплелися день і ніч в єдине
І терпкий солод на вустах,
Блукають в вічностях години –
Вони ховають в собі крах
Тієї сутності – людини,
А де ж подівся страх?
Реве він звіром, рве нутро,
Труїть думки і мрії.
Я – ніч. Я – тиша. Я – ніхто.
Мої печалі, то отруйні змії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254831
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 19.04.2011
Я не влюблен в тебя, но все-ж тянусь к тебе,
стремлюсь найти какой-то новой доли.
Ведь ты ещё вольна в своем огне,
а я в своем горю, крича от боли.
Еще ты можешь отвергать и брать,
еще свободна в выборе идей.
А я окончил день свой, не начав,
мне солнца нет и мир мой из теней.
Пока печать Любви не у тебя,
не знаешь ты порока и сомнений.
А я сижу в плену людской молвы,
в потоке чуждых дум и «трезвых» мнений.
Пока ты независима от Рока,
пока крепка и несломленна ты.
А я уж раб и жалкий бренный странник,
и полностью завишу от судьбы.
И вот в такой борьбе протистоянний,
стремлюсь себя найти скорей в тебе.
Хоть я уже сгорел, оставшись пеплом,
но ты еще горишь, вольна в себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253006
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 11.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2011
Я тебя, мой Свет, возьму за плечи,
Очень нежно, ласково, любя,
В тот наш самый-самый первый вечер,
Зацелую, Светонька, моя…
Поцелую в губы, глаза, шею,
Аромат волос твоих вдохну,
И от счастья, Светка, обалдею,
Как же, Свет мой, я тебя хочу!
Полетят одежды наши наземь,
Обнажим горячие тела,
Отдадимся, ах, порывам страсти
Насладимся досыта, сполна…
Зацелую грудь и всё-всё тело,
Кожу бархатистую твою,
Очень-очень нежно и несмело,
Светочка, как я тебя люблю!
Очень-очень трепетно, любовно
Я покрою ласками тебя,
В первый раз, как будто это, словно,
И слова любовные шепча…
И, сгорая от любви и страсти,
Распалю тебя, моя любовь,
И помчит нас океаном счастья
Снова и опять, и вновь, и вновь…
Закружимся с новой, с новой силой,
В танцах, водевилях мы с тобой,
В тот чудесный вечер наш счастливый,
Человечек мой ты дорогой!!!
09.11.2008г. г.Харьков
© Евгений Кедров, 2009
Свидетельство о публикации: № 6963-128942/20091211
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248910
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011
Затихлий сміх,
В тунелі тьма,
Це ти, твій гріх і самота,
І мокрий сніг на віях знов,
В очах лиш біль,застигла кров.
Втрачаєш сон
Біжиш кудись,
Це він, він ззаду ОЗИРНИСЬ....
І знов в сльозах, його нема,
Це мрії все, це самота.
Самотній крик, і дні пусті,
Лиш погляд вірний не змарнів.
Покинеш світ яскравих душ,
-Куди підеш?
-Куди ведуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241056
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 01.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2011
Что пригорюнилась, девица милая?!
Видно ошиблась, сново не он...?!
Ранняя очень,да и строптивая,
Эка принцесса...?! Корону и трон...!
Эва ,проказница! Дразнишь природой!
Видимо разница между породой,
Губы надула, сердишься значит,
Это душа откровение прячет.
Пальчиком тычешь,как иностранцы,
Может попробуешь бальные танцы?!
Там он и бродит, очень элитный,
Ласковый, нежный,щедрый и сытный...
Что ж ты кривляешься, блещешь капризом,
Он не замедлит с киндер-сюрпризом...
Вместе состаритесь, вместе умрёте,
Важно, по жизни друг друга найдёте.
Выплакать досуха, то мимолётное,
Манит румянец ещё естеством,
Глазки орудия,в бой всё зачётное,
Смыслом наполненым ,не о пустом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161762
дата надходження 18.12.2009
дата закладки 31.01.2011
Тільки ти мої грієш руки,
Тільки ти мене п*єш до останку.
У мені так багато ртуті..
Не ятри себе, любий, щоранку.
У очах не ховаю журбу,
У віршах не приховую слід твій.
Я кричала, що не прийду,
Я мовчала, що вже не вільна.
Відчуваю цей погляд впертий,
На собі відчуваю твій дотик.
Вже не message - цього не стерти,
Нащо губиш, неначе наркотик?
На долонях сплітають долі,
На губах залишаються тіні :
Ми навчились ховати болі,
Споруджаючи нові стіни.
Якщо хочеш - питай, відповім ;
Якщо зможеш - іди й повертайся.
Незабаром весняні дощі..
Йди за зорями, і не вагайся.
..Забувай своє "вчора" щоранку.
У мені так багато ртуті!
Допивай мене до останку
І пускай мої теплі руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237819
дата надходження 30.01.2011
дата закладки 30.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2011
Чи колись відчували ви кохання?
Чи писали ви колись листа до людини, що не ваша?
Тобто, це вам лише так здається. А може й ні?
І от тут ви застрягаєте поміж цих роздумів. Ні туди й ні сюди:
"Я спілкуюся з тобою вже давно,якщо це можна назвати спілкуванням.
За такий час я навіть не встигла тебе пізнати хоч трохи краще.
Але вже вважала своїм коханим.
Скоріше тим, на кого я завжди змогла б зкинути цей тягар з паскудних думок.
Ти вислуховував, як завжди,зітхав і, як завжди, казав, що все налагодиться.
Мене це бісило. Ми з тобою, певно, ненавиділи одне одного.
Так. Скоріше так і було. Я із біса багато палила.
Сумувала за тобою, обіймала подушку замінюючи на тебе.
Але ж ти незамінний. Єдиний. Коханий.
Може, тобі й зараз байдуже, бо ти непобачив цього листа коли йому був час на відправку...
Та чи побачу я тебе знову? Пробач мене за всю ту неприязнь.
Почуваю себе морем.
Бо ніяк не можу зібрати всі думки й емоції докупи.
Я ніколи не плакала при тобі. Та чи колись взагалі плакав ти?
В хворій голові, напевно, назавжди застрягли образи тебе.
Особливо настрій твого облиичя й очей.
Не зможу уявити тебе поряд.
Пробач."
Так і живеш, поки життя саме не розв'яже все це...
А потім ти відловлюєш себе на тому, що весь зміст того листа - суцільна мрія.
Жахаєшся, що зміг отаке написати.
І одного дня відчуваєш, як вібрує в кишні твій мобільний.
- Привіт! Я так скучив!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231196
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 27.01.2011
Моя - від сліз і до оргазму.
Її пустив на свій поріг.
Вражає серце й розум разом,
Я припадаю їй до ніг.
Вона! Вона - моя планета
Моє кохання, сміх, печаль
Вона бажань моїх – сонета
І мрій моїх - граційна лань.
ЇЇ! Її Ношу в своєму серці.
Благаю, доле, так сприйми...
Кохання хочу в темпі скерцо
Плащем блаженства обійми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237241
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
Писать... О чем? Сама не знаю,
То я живу, то умираю,
То просто дремлю, то смеюсь,
На сердце - скованая грусть.
В душе - огонь, что так пылает,
А я все плачу, все страдаю...
Писать... О чем? Сама не знаю,
То я живу, то я играю,
То просто в небеса смотрю,
А то пишу, пишу, пишу...
Писать... О чем? Сама не знаю,
То я кричу, то застываю,
А то горю, как на войне
В огне, огне, огне, огне...
Писать... О чем? Сама не знаю,
То просто плачу, то рыдаю,
А то смотрю в твое окно,
Но мне не больно, не темно...
Писать... О чем? Сама не знаю,
То я стою, а то летаю...
А может больше не писать?
А может книгу почитать?
Писать... О чем? Сама не знаю,
То я живу, то умираю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237244
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2011
Вона хотіла здаватись дорослою,
взувала мамині туфлі.
В квартирі ходила простоволосою,
малювала яскраво губи.
Перлини коштовні спадали манірливо,
ховаючись в ямці на шиї.
А погляд пекучий, водночас довірливий
з люстерком зливався красиво.
Щовечора бавилась в ніжну дружину,
цілуючи в щічку ведмедика.
У ній заховалась маленька пружина,
що вправно носилася з віником.
А зранку сніданок із чаєм на блюдці
приносила в ліжко до матері.
Ні пари із вуст, тихенькими кроками
верталась в кімнату доспати.
Роки за роками, і сни вже доросліші,
немає того ведмежати.
Та тільки нікого не кличе у гості,
й сама не виходить гуляти.
Закинула в шафу всю мамину одіж,
і перли, що були магнітом.
Вуста не червоні, і погляд понурий,
в люстерці себе не впізнати.
Зарано дорослою стала, напевно,
забувши про радість дитинства.
І хвора матуся ні в чому ж не винна,
та досі все жахами сниться.
Сніданку немає, обіду, вечері...
І голосу жодного в тиші.
На дев'ять замочків зачинені двері...
По той бік ніхто не покличе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236743
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 24.01.2011
Я отрекаюсь быть Вселенной,
Ее молекулой и всей,
Быть долговечной и мгновенной,
Всеобщей быть и быть ничьей.
Я отрекаюсь быть безумным,
Ходить по лезвию ножа,
Быть многозвучным и бесструнным,
И поедать себя, как ржа.
Я отрекусь писать и плакать,
И резать сердце на куски,
И лезть с самим собою в драку,
И пить с собою от тоски.
Я отрекаюсь… Будь, что будет…
Перед началом и концом
Пусть одиночество рассудит,
Как быть твореньем и творцом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236725
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 24.01.2011
Між нами -
і далеке, і близьке:
уже удвох,
але іще не пара.
Тремтить в долоньці
щастя боязке,
а, може, то й не щастя,
а примара?
Голубонько,
не віднімай руки,
дай шанс чуттям,
що роблять перші кроки -
вони сьогодні.
наче малюки,
цікаві й полохливі,
як сороки.
Вони в сум'ятті
(з ними теж і ми),
їм хороше
і трішечки бентежно,
бо день весни
вродивсь серед зими,
і любиш ти,
і я люблю безмежно.
Між нами -
і далеке, і близьке...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234431
дата надходження 12.01.2011
дата закладки 12.01.2011
Знову – дощ. Знову – сум. Це, напевно, тому, що ти плачеш
Десь тихенько в подушку. Не можеш заснути вночі,
Нарікаєш на долю, як кажуть в народі, собачу,
На життя, що згорає, як вогник тремтливий свічі.
Ці краплини дощу з мовчазного січневого неба –
Ніби докір мені за все те, що не дав я тобі,
За ті ночі недоспані, слово різке без потреби,
І за срібло у скронях, і дні, що минули в журбі.
То, чому ж я не здужаю дощ хоч на мить зупинити?
В вічних пошуках щастя злітає короткий мій вік.
Чом не можу лишити цю землю, дощами умиту,
Щоби випити сльози з коханої милих повік?...
3.01.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233718
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 09.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2011
Проснутись рано поруч тебе,
Тай ще й до цього кави в ліжко,
Цим ароматом з-за потреби,
Розвію сон твій дуже ніжно.
Розвію трошки, щоб збудити,
Розвію ніжно, як прохав,
Щоб очі ти змогла відкрити,
І я тебе поцілував.
Від поцілунку ти проснулась,
Від поцілунку ожила,
Мені грайливо посміхнулась,
І ніжно й тихо обняла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233405
дата надходження 07.01.2011
дата закладки 08.01.2011
Крапля оголених слів і сліз
Вільно сповзає…
Радує.. Падаю… Каменем вниз.
Не вистачає
Льоду.. На сходах ще запах твій
Ніжних баталій..
Плавиться.. Квіти летять з – під вій..
Знаєш, що далі?...
«Як ти?» - А так собі! Правда вмре!
В холоді втоми…
Небо зупинить тебе, зітре
Може… І хто ми?
Вітряно.. Пристрасно ляже сніг
В час кофеїну!
Щем від безхмарно - ворожих втіх
Лізе на стіни..
Бачиш, ти значиш для мене ..все?
Мовчки без бою..
Сварки. Інтриги. Кохання. Секс.
Вже не з тобою.
Вільною.. сильною .. клаптики снів
Майже і всюди…
Хай тебе світ назавжди змінив..
Я не забуду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232272
дата надходження 31.12.2010
дата закладки 08.01.2011
Майор читал нам откровенья Нитше,
Зима стучала в окна серебром,
а я сидел на табуретке тихо
мечтал как жизнь с тобой мы проживём.
мечтал какими будут дети,
мечтал какими будем мы вдвоём,
мечтал как мы с тобой ромашка
всю жизнь в любви и страсти проживём.
мечтал как я вернусь обратно,
мечтал как ляжем спать вдвоём,
мечтал как мы стобой друг-друга,
согреем внутреним теплом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227616
дата надходження 09.12.2010
дата закладки 08.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.12.2010