Люблю ранкові блавати неба,
Птахів крилатих потішний спів,
Подуви вітру. І що ще треба,
Що треба людству, щоб день розцвів?
Любові щіпку, усмішки крайчик,
Прозору ясність після дощів
І щоб заплигав від сонця зайчик,
Землі торкнувся і струн душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656830
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 03.04.2016
[b][color="#ff2600"]Замерз осінній день й побіг до сонця...
Мав силу розігнати хмари в небі...
І прояснілі наші всі віконця
І душі теж...
Тепла ж усім ще треба.
P.S.
Щоб розцвіли у серці диво квіти,
Щоб ве́сни й лі́та веселково грали,
Щоб ожила наснага в щасті жити...
Щоб дочекались ми, чого чекали...
[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606340
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 01.10.2015
[i]Запотеют небом мокрым окна,
На исходе заноябренного дня,
Непослушный свой поправит локон,
Та, которая похожа на меня.
Девочка с веснушками под осень,
И глазами в зелень и печаль,
В чашку с кофе тельце папиросы
Бросит, и заплачет невзначай…
Ей захочется по первому морозу,
Из невстреч на перекрестках городов,-
Возвратиться в сон, где собирала розы
Девочка из нерифмованных стихов.
А привыкшее к погодным переменам
Одинокое засмотрится окно,
Как ступают рядом чьи-то тени,
Что, увы, не встретились давно…[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449302
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 30.09.2013
«Тому, з ким говорив я біля ватри
Коли шукав я рими Данаана…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Чоловіки клану О’Коналл –
Старі воїни в кілтах кольору
Давнього гірського заліза,
Що бувало в бувальщинах.
Чоловіки клану О’Коналл –
Моряки з потопленого корабля
Просякнуті сіллю і запахом моря,
Що ховає в собі рибу Сонце.
Чоловіки клану О’Коналл
Просякнуті віскі і холодом роси
Уладського туманного дня
П’яніють від північного вітру.
Чоловіки клану О’Коналл –
Музиканти вересових пісень,
Скрипалі потойбічних танців,
Співаки водоспадів неба.
Чоловіки клану О’Коналл
Цінують джигу більше
Ніж сон життя.
Чоловіки клану О’Коналл –
Вміли вмирати за короля
Тари і землі Дун на н-Галл.
Рибалки і ковалі,
Казкарі й пастухи,
Майстри твіду і вівчарі –
Скільки вас
У чужу землю лягло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451741
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 30.09.2013
Звонко мерцая узкими шпагами,
Мы раздвигаем туманные сумерки.
Нас называют темными магами,
Были бы темными -- быстро бы умерли.
Были бы магами -- стали бы светлыми,
Мудрыми, сильными, самыми-самыми,
Не развлекались бы всякими бреднями --
Ни литургиями, ни пентаграммами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=96696
дата надходження 08.10.2008
дата закладки 16.01.2013
Моєму батькові – Патріку Маклеху,
що загинув під час Великоднього повстання 1916 року в Дубліні
присвячую. Щиро.
Кажуть, що коли він впав на бруківку
вражений англійською кулею останніми його словами були слова:
«Óglaigh na hÉireann… Sinn Féin…»
Ми вміємо кепкувати
Коли в очі дивиться смерть,
Ми вміємо бути байдужими
Коли ураган все руйнує вщерть.
Ми вміємо лишатись спокійними
Коли вбивають нас.
Ми з дивним спокоєм споглядаємо
Рев океану, вихору свист та іконостас.
Ми звикли до пожеж
І на згарищах новий будувати світ.
Наша музика весела і безтурботна
Коли доля жорстока зриває цвіт.
Нас не хвилюють нестатки і негаразди
У бідності ми знаходимо втіху,
У своїх нещастях – тему для жартів,
Під шибеницею – причину для сміху.
Ми вміємо спокійно милуватися
Росою туману і цвітом вересу.
Спокійно слухати спів скрипки шанахі
І стогін банші з чорних боліт.
І тільки два слова
І три літери
Змушують наші серця
Калатати шалено
І вилітати з грудей в небо:
«Ми самі»,
ІРА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365491
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 21.12.2012
«Ми ще не знаємо, що таке життя.
Звідки нам знати, що таке смерть?»
(Конфуцій)
«Я розкажу про людину,
Яка пізнала все…»
(«Пісня про Гільгамеша»)
Глиняні люди
Пишуть свої глиняні книги
У своїх глиняних снах,
А я листа – їхньому герою поводирю
Цих сліпих з глиняними очима,
Що прозрів раптом
Зрозумівши, що тіло вічне,
А душа – лише спалах у порожнечі,
Що глину перетворює
У судому страждань.
Пишу йому листа,
Покладу в глиняний глечик
І кину у глиняне море -
Нехай зануриться
На саме дно океану історії
До людей, що придумали
Знаки звуків і слів.
Ти перший зрозумів
Що всі ми з глини виникли
І глиною станемо.
Чи може ми –
Це тільки полум’я свічок,
Що на вітрі гаснуть?
А глина – це нитки одежі,
Це мушля равлика на ім’я людина
Чи просто непотріб.
І те світло, яке
Ми називаємо «духом»,
Це лише коливання
Порожнечі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383854
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 14.12.2012
Отпадая от Господа, видишь не Мрак, но муть,
И опять возникает Вопрос о Добре и Зле,
И единственный способ снова прийти к Нему -
Это стать немного счастливее и светлей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132710
дата надходження 05.06.2009
дата закладки 14.12.2012
«Все більше спогадів і менше сподівань…»
(Євген Плужник)
Якось читаючи «Ріґведу» подумав, що всі ми нащадки давніх кочівників, що розселилися Європою у світлу епоху бронзи, що гнали свої стада від водопою до броду, що поклонялись вогню і уявляли себе дітьми рудого сонця і називаючи кожну зустрічну ріку Дана. І тоді я написав на клаптику паперу таке:
Діти рудого сонця
Під сухим деревом Істини
Збирають стиглі плоди
Своїх м’яких снів.
Серед високої трави
Своєї синьої Вітчизни
Женуть на водопій
Стадо корів звичаїв
Холодної річки «ми»
З прозорою водою «тут».
Діти рудого сонця
Ласують медом свого життя
Під дубом тисячоліть
Співають пісні про вогонь –
Гарячого язикатого вістуна –
Посла до Країни Високого Неба,
Веселого балакуна,
Нічного сторожа племені
Країни Великих Рік.
Між нами вогонь –
Між родаками стріли
Між людьми колеса вогняного
І співцем Білого Коня.
Країна Високих Трав –
Ти лише у спогадах
Вічного номада.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383623
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 14.12.2012
пів життя
стоїть
перед очима
Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372890
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 14.12.2012
« - Чудово тут, - сказав Тадг.
– І щасливі ті, хто живе на цій землі.
А тепер витягайте корабель на берег і сушіть його.»
(Скелла «Тадг на островах Мананнана»)
Написано в соборі Святого Патріка під звуки органу.
Вітрила моєї свідомості
Напнуті над кораблем мрій
Несуть моє тіло
По крижаних пустелях реальності
У порожнечу Великого Звільнення.
У тихих сутінках слухаю Баха
Під небом чорним готичного храму.
Кожне місто це теж океан думок
На човнах віршів і каравелах книг
Попливу за обрій…
Чи то хвилі чи музика
Гойдають мене у цій нескінченності снів,
У цій кавалькаді дерев-прочан,
Мій одяг-тіло важить менше піщинки
Про яку говорив Будда,
Яку вітер носив по тій пустелі,
Де блукав мовчазний Христос,
Якою вихор бавився як дитина м’ячем,
Яка сама є Всесвітом,
Каменем наріжним Землі,
Уламком гори Сумеру
Якорем Ковчегу плинності.
Літаю щоночі над старим Дубліном,
Над зеленими пагорбами Ірландії
Білою совою сучасності –
Птахом замшілого лісу
І вересового стогону…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367574
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 14.12.2012
Я так измучен, мой огонь не вечен,
Но я надеюсь дотянуть до дня.
О Господи, я так очеловечен,
Скажи, тебе не страшно за меня?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162109
дата надходження 20.12.2009
дата закладки 11.11.2012
Це луна здаленілого грому
над артеріями блискавиць…
Підіймають обличчя увись
мокрі верби. Мовчи і молись.
І віддай цій воді свою втому.
Та вода, та прадавня вода,
та вода, каламутна й глибока,
воскресає у жовтих потоках
і бунтує, і бʼється, допоки
не затихне у сонних льодах.
Не спинитись травневим дощам…
І тече хай цей дощ, не втихає,
поки небо від краю до краю,
наче житню хлібину, розкрає
і до крихти роздасть прохачам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371291
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 06.11.2012
Коли слова були водою,
ти вмів ходити по воді,
але прийшли кудлаті ної –
затяті, горді та тверді –
надумали нові молитви,
нараяли нових богів.
Вода не вміла їм служити –
і ти на ранок онімів.
Тоді слова землею стали –
ти вигадав собі леміш
і нагострив, уклав у рало –
вродив на осінь житній вірш.
Але прийшли женці неситі
забрали рало та зерно.
Земля не вміла їм родити –
і німував ти все одно.
Тож розчинилися в повітрі
слова та зникли угорі.
І аж тоді ти в них повірив,
і аж тоді - заговорив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372194
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 06.11.2012
Обручі вогнів
в пам’яті півстертій.
Наче до богів
Враз забракло смерті,
наче до землі
Сотим проминанням
Впадеш горілиць
Мовби на прощання
І ущерть в ріллі
Посохом вербовим
Пустиш корінь в сни
Сіро-кольорові,
Пустиш подих в ніч
Розпростертим долі
Між розп’ять – твердим
Посохом вербовим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139101
дата надходження 28.07.2009
дата закладки 06.11.2012
Расскажи мне свои молитвы -
о таких не читают в книгах.
Эти ночи - как лезвие бритвы -
не спасут ролевые игры,
дни тоски с ароматом кофе,
ведь не всё проверяет время.
Где-то есть болота и топи
и реки в никуда течение,
и реки в никуда впадение,
и разорванность нервов-мыслей,
бесконечное выпадение
в треугольник ненужных смыслов.
Расскажи мне свои тревоги.
я не внемлю, я просто слышу,
ведь сегодня достать до Бога
можно даже с соседней крыши.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182584
дата надходження 08.04.2010
дата закладки 06.11.2012
Забутий візантійський берег,
зимовий вечір. Тиша. Штиль.
Будинок снів і герб на дверях,
тінь звершень, павутиння слів.
І там, у фотелі, край столу,
де влади німб, крізь сивий пил
ще чути стомлену розмову
й прощальний шелест білих крил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139635
дата надходження 01.08.2009
дата закладки 06.11.2012
Я ходив за обрій. Пішки. Не в забуття,
А туди, де немає «тут», і немає «там»,
І за краєм світу часто губив взуття,
І, куди приходив, там і була мета.
А тепер не ходжу... вдивляюся у вікно
Сам до себе лаюся: «Годі! Дарма! Дарма...
І не клич мене - бо я зрозумів давно,
Що немає обрію. Геть. Взагалі нема».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114879
дата надходження 02.02.2009
дата закладки 03.11.2012
Tat tvam asi*
Коли не вистачає тільки слів,
А решту вже набуто і забуто,
Ти відчуваєш себе так розкуто,
Як не гадав і, навіть, не хотів.
Коли не відчуваєш самоти
І, розуміючи, що час не плине,
Переплавляєш миті на хвилини,
Це – саме ти, це, дійсно, - саме ти.
*"Це є ти" (Санскр.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138908
дата надходження 26.07.2009
дата закладки 03.11.2012
Розцвіте моє серце, мов п'яне осіннє бадилля,
Що знешкоджує розум, болить і вгамовує біль,
І тоді я, нарешті, почнуся, раптовий, як хвиля
З давнозгаслої зірки, з сумної струни, звідусіль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149493
дата надходження 11.10.2009
дата закладки 03.11.2012
…и позабыл, увязнув в тине слов,
как стынут комья крови на ладони,
и зреет в уходящем от погони
святое право убивать врагов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160196
дата надходження 09.12.2009
дата закладки 03.11.2012
Раздевайся. Скажи «Добрый вечер» сперва,
Я скажу свое «Здравствуй» и «Выпей вина»,
И когда соскользнут остальные слова,
Мы поймем: нагота наших душ -- тишина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160672
дата надходження 12.12.2009
дата закладки 03.11.2012
Мир похож на спираль - не захочешь, а станешь провидцем:
Оглянулся назад, и увидел приметы грядущего.
Как следы оставляет на небе летящая птица,
Так и мы -- на сознании Сущего.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163369
дата надходження 28.12.2009
дата закладки 03.11.2012
В каждой юге есть своя Кали.
Иногда она наступает.
А чего вы еще искали?
Это Майя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223635
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 03.11.2012
...Будет тебе и вино, и музыка,
Девы румяные, девы бледные…
Мир -- это, братец, такая мусорка,
Где даже мы с тобой не последние...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224541
дата надходження 26.11.2010
дата закладки 03.11.2012
(Наставление мудрого учителя, не пошедшее впрок хорошему ученику. 25 год н. э.)
Сын мой, будь как ребенок: учи, удивляйся и смейся,
Только будь одинок, а не то за тобою пойдут,
А потом разопнут, отпоют, воскресят и повесят
В каждом храме на стену – вершить твоим именем суд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204747
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 27.10.2012
перед лицем Вічності
відстані неважливі.
рушай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294042
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 23.09.2012
Годы и годы, вглядываясь в людей --
Страшных, смешных, галдящих наперебой,
Рвущихся к свету и шарящих в темноте --
Ты постепенно учишься быть собой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363936
дата надходження 13.09.2012
дата закладки 22.09.2012
Отличная статейка
->>>> Как безнаказанно писать плохие стихи
Считается, что плохие стихи – это где рифмуется любовь со вновью, ритм бодро марширует на полутора ногах, и время от времени попадаются нечаянные мозгодетонаторы вроде «глаза мои как вишни зацвели». Считается, что всё сколько-нибудь ладней и свежее этого уровня уже сойдет за поэзию. Этим можно пользоваться – и писать плохие стихи профессионально и совершенно безнаказанно, следуя нескольким простым правилам, которые мы сейчас изложим.
Хотите, чтобы все прониклись глубиной ваших чувств, сложностью вашего мировосприятия, но не хотите при этом особо стараться? Вот как это делается.
1. Запомните и других заставьте запомнить: если что-то не имеет смысла, то это Метафора. Пусть неудачники, пытающиеся писать хорошо, городят что-то о логике образа. Ведь они педанты, лишенные воображения! Настоящая прелесть стихотворчества в том, что любое слово можно поставить рядом с любым другим словом, и ничего не взорвется. Более того, любой набор слов хоть каким-то да отзывается смысловым эхом, особенно у читателя, который уверен, что перед ним Поэзия. Радуйте же читателя сложным, нетривиальным, проникновенным. Например: «город шепчет мне дымные сны растворившихся зим»; «ночь дрожит в цепенеющем пепле фонарных огней»; «сквозь вялость астматического неба, беременный сияющей тоской, с крикливым взглядом мертвого эфеба летит сапсан над гребаной Москвой». Больше сдержанного надрыва, больше неожиданных слов в неожиданных местах, больше парадоксов – и вскоре станет уже неважно, что вы говорите. Вами будут не просто проникаться, вас будут не просто обожать. Произойдет невероятное: вас начнут понимать.
2. Прибегайте к местоимению «этот», когда нужно придать строке Жизненности. С помощью «этого» можно любое пустое место выдать за Недосказанность, любую кляксу за силуэт. Думаю, вы сами уже заметили, как неисчерпаемо универсальна фраза «на этой войне». Это просто мгновенный поэтизатор текста: «мы забыли свое назначенье на этой войне», «я и паспорт, и сон потерял на этой войне», «молнию в сумке заело на этой войне», и так далее. Но эффект не теряется и с другими словами. «В этом ущелье», например; и читатель сразу подумает: «ух ты, ущелье! настоящее!».
3. Одна из самых простых в мире умственных игр – генерировать аллитерации. Несколько сложнее делать это ненавязчиво, и совсем уж сложно написать строчку, где ни одна фонема не перекликалась бы с другой. Яркая же аллитеративность требует лишь практики, в просторечии – насобачиться. Но никому не выдавайте этот секрет перекрестного треска. Пока он не всплыл, пока не обломан Бальмонтов понт, пока сладко-ядовито двоятся ласковые согласные, Звукопись широким читателем принимается за знамение, за что-то более осмысленное, чем сам смысл. И конечно, вас начнут хвалить уже не только за Глубину, но и за Технику.
4. Всегда уходите от прямого смысла по дуге. У вас там, в конце концов, Глубина, а глубина должна Преломлять. Читатель не просто должен оставить надежду, что в какой-то момент стихи станут понятными. Приучите его стыдиться этой пошлой надежды. У вас там, в конце концов, Мгновенный Кадр Сознания. Целостно, Предельно Сжато Переданное Мироощущение Автора. И все же не забудьте оставить небольшую форточку. Одно маленькое что-то должно логически складываться с другим маленьким чем-то, образуя видимость рамок. Все, что в них, автоматически станет «мироощущением» и «сознанием», с которыми не поспоришь. Простой образец:
вот шагаю в зеленых туфлях
не продраться сквозь глянец блядь
боже сколько креветок тухлых
океанская скрыла гладь
не проникнуть сквозь время в пламя
по панели на эшафот
словно лютик сорвав регламент
(как же левая туфля жмет)
Благодаря последней строке вопросов к тексту не возникает.
5. Стихи записываются без знаков препинания в двух случаях: когда они не нужны и когда нужно их отсутствие. Выражаясь аналогиями из звукорежиссуры, отброс точек-запятых-заглавных действует либо как компрессор (такая штука, которая сглаживает мелкие перепады громкости, субъективно делая голос очень полным и раскатистым), либо как добавленные помехи. Нас, конечно же, интересует второй случай. Когда интонации стиха становятся похожи на хрип умирающего, у читателя сразу возникает чувство, что ему хотят сообщить что-то важное, например, где лежат бриллианты или что передать родным и близким. Поэтому чем стихи бессодержательнее, тем труднее они должны читаться – с одышкой, внезапными паузами, уплывающим куда-то бормотанием. Особенно хорошо это получается в верлибрах:
а вчера у нас
на обед были котлеты по-
киевски с соусом анклбенз и мама сказала петя как
ты держишь
вилку
Душераздирающий человеческий документ, не так ли?
6. Если вы девушка, непременно напишите что-нибудь с упоминанием менструации, как можно более иносказательным и метафизичным. Если вы юноша, можно про сперму, но лучше сработает налет социального протеста, какое-то эхо разбитых витрин и пляшущие тени показанных факов. Это, соответственно, то же сердце-обливающееся-кровью и тот же рыцарь-поражающий-дракона, но в привлекательной современной обертке. Публика консервативна, но не старомодна. Разумеется, это ни на полстрочки не должно вас отвлекать от сосредоточенной псевдоóбразной зауми, без которой вас не будут считать Глубокими.
7. И заключительное напутствие: не забывайте как можно чаще повторять, что Стихи Каждый Воспринимает По-Своему и что Настоящая Поэзия В Каждом Затрагивает Что-то Личное. Конечно, на практике это означает, что строки «вот крокодил с решетом на носу // на клавикорде играет попсу» одному читателю напомнят уроки в музыкальной школе, другому – комикс “Pearls Before Swine”, третьему – что нужно помыть кухонную утварь, четвертому – почему-то мадридский аэропорт, и все это полноправно входит в бесконечный спектр интерпретаций данного текста. Собачья чушь. Если текст не сообщает чего-то только через себя, через отношения между своими собственными элементами, то его как произведения искусства не существует. Там, где эти отношения предельно и нарочито запутаны (или вообще никаких не видать), но присутствует рифма и размер, можно говорить о плохих стихах. Однако об этом никто не задумывается, кроме нас, неудачников. Так что вперед. -----------------
Вся эта красота, конечно же, не моя. У меня у самого почти всё попадает под этот приговор, но из песни слов не выкинешь )
Источник - http://freedomcry.livejournal.com/369051.html?thread=1550491#t1550491
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165054
дата надходження 09.01.2010
дата закладки 13.08.2012
Стояли два чоловіки у Струмені Води. Обидва боролись з течіею, коли та ставала бурхливою , обидва приймали з вдячністю рибу і все, що приносила Вода для розваг і для смутку. Обидва з жалем випускали з рук те, що відбирала Вода, оплакували втрати... Аж поки один з них не подумав : "Чому б не влаштувати свій власний шматок Води і не залежати від Струменя". Став він довкола себе гребельку мудрувати,- та все більшу й вищу. Як затишно стало. Вода не відбирала. Він сам вирішував яку і скільки рибки заводити. Боронив свою нерухому Воду, що зі Струменю перетворилася на його власне маленьке озерце, від непрошених гостей і подій...
От тільки коли час прийшов навіки покидати їм Воду, то той, хто був у Струмені, втрачав лише сліди ніг на дні, а той, що зупинив воду для облаштування власних меж,- частину себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345477
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 22.06.2012
Збиралася Чарівниця якось у далеку дорогу...й надовго... Запрягла у свою бричку ВОрона, Голубку і Чайку.
Питає Ворон:
- Нащо Я Тобі?
- Щоб мудрість земну пам"ятати і коло голови тримати.- Відповіла вона.
- Нащо Я Тобі? - Спитала Голубка.
- Щоб ніжність сердечну Ти мені дарувала, якщо лихе на нього ляже.
- Нащо Я Тобі? - Й Чайка спитала.
- Щоб нагадувала Ти Мені плачем своїм і неприкаяністю,- бо живеш нАдвоє: і на суші, й на воді, - що все може бути гірше, ніж є, що жити поділеною навпіл - страшніше, ніж без мудрості - в мОроці, без сердечності - в довічному жалю.
Запрягла Чарівниця бричку трьома птахами, щоб полетіти у далеку дорогу і надовго.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337107
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 17.05.2012
Один хлопчик боявся темряви так, що аж ненавидів її. Знаючи, що скоро вона прийде, штовхана ніччю, вирішив, що краще вона стане - його вибором, а не "дарованою" кимсь, чи чимсь. Він міцно-преміцно стулив повіки, заборонивши собі дивитись на світ Божий. Так опинився у суцільному мОроці. Чи було страшно, чи було гнівно,- й сам не знав, почуття "власності" на страх на якийсь час змусило забути про усе решта. Скільки того часу пройшло.......а чи доба, а чи місяць, рік........
Перерозподілився його страх на страшки, страшки на страшульки........він розтулив очі. Довкола було так світло!!!!Так усе по-новому...І тільки згодом, хлопчик зрозумів, що надворі - ніч, але навіть уночі було видно, освітлено далекими і близькими вогнями, яких він раніше не помічав........ страх колись став ним, а він - страхом...і не темрява була тому провиною і причиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331665
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 13.05.2012
Одного разу у дівчинки не стало тата.......Сіла дівчинка ...і не плакала, й не сміялась....думалось їй....скільки ж слів...слів несказаних йому з нею, коло неї, поруч....зосталось. Стала вона ті слова намистинами на голку нанизувати і людям роздавати.
- Візьміть намисто,- вкрадливо просила перехожих.
- Скільки хочеш за них?
- Ніскільки. Просто візьміть...Важкі вони мені.
Хтось брав, хтось шарахався від дивачки, що вешталась з коралями немов блаженна.
Так не було спокою їй поки останнє намисто птахові на шию намотала, та у небо випустила з клітки....хто зна де її, чи його (тата) намистини "ходять"?
Може й Ви їх............читали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331677
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 13.05.2012
Сиділи старий і малий на призьбі.
- А нашо то все діду?
- Що, нащо?
- Ну усе це… дерева, хмари, ми.
- Щоб виміряним стати.
- Як так….виміряним?
- Бо кожна гора вимірюється урвищем з неї, кожен вчинок - затраченими силами, кожне слово - мовчанням, щоб осягнути сказане....кожен біль – добром, яке після нього додалось людині.
- Діду, і я – виміряний???
- …і Ти…
- А якщо все вже й так виміряне…..то навіщо таки усе це….
- А для того, щоб звірити мірки Бога про Тебе... з твоїми... чи співпадуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332290
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 13.05.2012
Ходили якось два Болі: сліпий і зрячий,- шукали кому б «у нагоді стати» й заодно позмагатись, хто силу більшу має.
Сліпий і каже:
- Я сильніший – після мене дУші «вивернені навзнак», як коріння повалених дерев, після мене – тільки гнів, жорстокість і серцЕва пустка.
Думав зрячий Біль….і, справді, сила сліпого – руйнівна і всепоглинаюча:
- Знаєш, не берусь з Тобою змагатись, після мене – робота людині, для душі її я - у труд. Якщо подолає мене – додам їй світла і добра.
Ходили два Болі : сліпий і зрячий… тільки різними дорогами... і до різних людей.
*** сліпий Біль - "за що мені це?"
зрячий Біль - "для чого мені це?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332296
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 13.05.2012
Зібрався "тамтешній", ну, ви розумієте - "тамтешній" суд, щоб судити....і кого б ви думали...самого Все-Вишнього ( а може, то просто прізвище таке)...Судді, мов школярі, сумирні та перелякані, - як перед директором школи. У залі, що більше скидається на райський сад:
- Прокуроре..., зачитайте... звинувачення ...хим...обвинуваченому ( запинаючись)...
- Звинувачується... у тому, що давно не творив див, промінявши Творчість на Спокій...та урезонення смертних ...шляхом раціональних та природніх сил та явищ.
Усі зі страхом звели погляди на Все-Вишнього, очікуючи від Нього...може...гніву?
А Той...сивий...ніби навіть і ... засоромлений...у бороді його звили гнізда всі птахи світу, весна мружиться у лівому Його оці, осінь, дмухаючи, розпушує вуса присяжному, що по-ліву руку від обвинуваченого (бідака присяжний пчихає і не сміє відсунутись, а осінь вітрами майбутньої зими - заграЄ), літо з дітьми бавиться, присівши у долонях Старого і мрійливо заглядає угору, на бороду Все-Вишнього, мовляв, ну, коли вже усе це скінчиться і підем гуляти...
...А Той присоромлено, з усміхом у вуса:
- ВИНЕН, - піднявся з лавки і.... хлопчиком років п"яти...у тих самих старезних, навіть, вічних, що стали вмить йому величезними капцях, у вицвілій за роки Премудрості сорочці,та... сполоханими птахами, що злякані втратою "бородяних гнізд", літали довкола Його голови й насвистували Ідеї Нових Чудес,- пішов "чудити", ой, вибачте, творити дива, яких так "за-праглось" людям.
Тримайся, світе! Коли хочеться чогось надприроднього, дайте це влаштовувати дітям!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332813
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 13.05.2012
Один хлопчик незрячим ходив. Усі його шкодували, і щоб той цілком не заплутався в житті щедро дарували йому поради про те, що де взяти, куди віднести, де покласти, що зберегти, а що викинути…Так хлопчик жив би може сто літ, а, може, й більше, але одного разу зустрівся йому незрячий старець, який й сам не давав собі ради, а не те, щоб хлопця повчати, що робити. Він й не знав, бо й не міг побачити, що хлопець такий самий як і він.От старець, відчувши поруч себе живу душу, попросив:
-Людино добра, не бачу я, а пити так хочу, що як не вип»ю хоча б крапельку, то на місці й помру.
Шкода стало хлопцеві діда, то й почав шукати ковш, стежку до річки, приноровився як би не звалитись у потік, повернутись, ще воду не розплескати. Як-не-як, але приніс старому води.
-Ех, добре,- каже дід, - а тепер попоїсти б чогось…а то вже 5 місяців жую одні корінці.
Подумав малий та й пішов по ягоди та гриби у ліс. Звісно, часу знадобилось на пошуки їстівного для старого, але з порожніми руками не повернувся. Дід задоволено і сито попросив знову:
-А тепер би поспати, але щоб ніч дощем не намочила,то варто було б схоронитись під якимось укриттям.
Поки старий задрімав на сонечку, хлопець гілля наломив, гілля зв»язав, гіллям стріху намостив дідові на ночівлю.
А коли вже ранок прийшов, сказав ще сонному хлопцеві дід:
-А ну, слухай-но, хлопче, маю я монету стару-престару, вона ще мого пращура, коли на землі не було ще звірів, а одні плазуни, а ну, подивись, чи щось на ній писано?
-Діду, ось тут я у нагоді Тобі не стану, - я такий самий як і Ти – незрячий. Не зможу я Тобі розповісти, що на тій монеті, бо не бачу нічого.
-А Ти таки візьми монету і глянь.
Подумав малий, що не варта зі старим сперечатись, взяв монету, підніс до очей і у променях ранішньої зорі побачив велетенського змія, викарбуваного на монеті.
-Діду, то я прозрів? Що за дива? Як це?
- Та не був Ти ніколи сліпим, тільки не вмів власними очима на світ дивитися, все зичив чиїсь очі та погляди, щоб власне життя не вимірювати своїм. Живи і вчися – ніхто замість Тебе – твоє не проживе і не надивишся на світ чужими очима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332984
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 13.05.2012
Жила собі черства стара,- так її кликали люди. Не тому, що вже стіко літ прожила Тому, що вважали усі, що серце у неї - черстве. Все вона була зайнята в"язанням свого покривала. Ніц більше помічати не хотіла. Що війна прокотилась світом і їхнім селом: довкола - кров і смерть,- а стара в"яже. Що мир виявився мало кращим за війну: кожен новий "начальник" міряв владу свою викупами та мздою,- а стара в"яже. Близькі її на той світ пішли. Усім селом прощались, а стара в"яже...
-Нема серця. - Казали.
Та тільки коли й старої час прийшов, то по-сусідськи й за людськими звичаями і її споряджали у вічність. Захотіли й те її покривало у домовину покласти. А підійняти не змогли. Сил не стало усім місцевим чоловікам - стільки болю й сліз вплела стара у кожну петельку: чи то лицеву, чи виворітню, у кожен рядочок й у ті кольОри...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334236
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 13.05.2012
Ув одному старому будинку жилось-булось якось сходинкам... а як? Та - по-різному... І було їх 15. Найзарозуміліша, пихата, найвища - бо згори на усіх решту дивилась - п"ятнадцята,- дуже "високої" думки про себе і "заниженої" про інші чотирнадцять...та й решта світу її якось "не надихала". Аж поки новий власник старого будинку вирішив перетворити його на модний отель...і добудував кілька поверхів а заразОм і сходи...продовжив. І стало їх не 15, а 207. Тепер 207-ма вельми пихтіла "височиною" і "величчю", п"ятнадцята посоромлена і стоптана хиріла десь поміж усіх...Заздрили тепер не їй...
І лише майстер, який той будинок збудував і третя сходинки знали, що справжній скарб - старе родинне срібло і листи кохання до нареченої, стрічкою навхрест переплетені, збережені були під третьою... Вона - мовчала, та сходинка, яка мала і знала більше за усіх...але як же ж їй добре...і "високо" жилось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334238
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 13.05.2012
А... насправді, у неба чорний колір, то просто птахи, блакитні птахи, вкривають поверхню його над нашими головами так щільно, щоб неба дно для нас здавалось радісним, щоб нам бодай зрідка, а таки хотілось поглянути вгору, відірвавшись від суєти. Коли ми бачимо хмарини білі, - то лоскочуть пір"ям птахи один одного... і сміються. Коли збирається гроза, то образив хтось з них когось, і Там таке буває...Коли птахам потрібно відпочити, вони згортають свої блакитні крила і стають дрібними сріблястими цятками - "зорями" ми їх кличемо...і от тоді небо "оголює" свій справжній колір - ночі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334259
дата надходження 01.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Попросилося три мудреці до Бога на бЕсіду, бо мало на Землі стало від світла... Прийняв їх Господь.
Мовив перший:
- Боже, хочу бути Знаряддям Твоїм. Твори волю свою моїми вчинками: клинком, рубанком, пером...
Другий проказав:
- Боже, я буду Голосом Твоїм. Промовляй до "сірих сих" моїми віршами, промовами і просто перегуками на обідньому базарі...Хочу бути вердиктом Твоїм для лЮду.
Третій попросив:
- Боже, дозволь стати на Землі Слабкістю твоєю...прощати непрощених, плакати над пропащими, примиряти бунтівників і втішати сиріт...Дозволь стати Слабкістю Твоєю перед їх гріхами...
...Третім мудрецем була Жінка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334976
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Заплутався якось літній теплий вітер у гіллі верби...Як радісно-лоскотно їм було, він розповідав про бАчене у світі, вона пошепки підхоплювала "краєчки" його фраз...Вони вирішили ніколи не розлучатись, ну й нехай, що він випадково її знайшов, а вона його й не чекала...Зате тепер - усе ж по-іншому...Тепер: її зелене листя, як оксамитове пір"я дивних птахів, гілля не плаче до води а гнеться долу під його радісними торканнями...Тепер він нікуди не поспішає, ніби знайшов свій дім...
Скільки б так тривало, якби не пізня осінь. Звідки тільки взялась...
Листя верби - змарніле і жовте крапало на землю сумними, важкими слізьми. Він хотів її огорнути, та лише пришвидшував отой болісний листОпад...Йому стало холодно серед порожнього гілля. Він мусив, - літні вітри не "зимують" тут...він покинув її, майже мертву. Тільки гулО за ним її осиротіле: "Не йдииииии..."
А далі...що далі...зима - тиха мука...
А далі, усі ж знають, усі,- хто прожив на землі більше року...далі теплі вітри повертаються, верби знову дзвенять листям...та чи будуть вже оті двоє в тому прийдешньому літі разом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334982
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Прийшла якось родина О"Брайєнів до суду просити вписати у документи ще одного члена родини.
Хотів суддя їх привітати з поповненням, але старший О"Брайєн заперечив, сказавши, що той - "новоспечений" - старіший за усіх ірландців разом взятих...
Замислився суддя...
- Якщо так, то ви хочете взяти опіку над тим ...старим...
- Та ні,- неможливо це. Бо він, коли хоче, тоді й приходить, чи правдивіше сказати, зрідка покидає нас, він руйнує нам дахівку і напуває наш скромний сад, він робить затишнішими наші довгі вечори і позбавляє нас літа... Він ніколи не просить дозволу завітати, стукає нахабно у вікна,...але без нього ми - не сім"я...не народ.
- Хто ж це такий, що заподіює стільки мороки, але ви все одно хочете вписати його, як родича? - Не витримав врешті суддя...
- Дощ. Старий і вічний ірландський Дощ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336147
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Після останнього "кінця світу" пройшло 5 років...
Земля не змінилась: ні природа, ні люди, які залишились жити...тільки мало їх зосталось.
Вечеріло, на порозі мазанки ( нові-старі люди намагались триматись тепер ближче до природи) сиділо кілька їх...
Дівчинка років чотирьох все щебетала, питала про усіляке...
- А чому "кінець світу" прийшов? А як? А то була війна?
- Ні. - Їй у відповідь.
- Тоді, то на світ впала велика вода?
- Ні...
- Тоді, може, то ця..........ци-ві-лі-зацііііі-я???
- Ні, не вона - причина.
- Ну, чому ж....чому....ну.....чому?
- Люди завжди жили, пов"язаними між собою, хто - нитками, хто - мотуззям міцним. Але непомітними вони були, товщина і міць їх залежала від любові людей один до одного. От років п"ять тому стали ті нитки та мотузки "матеріалізуватись". Вони, мов велетенське павутиння обплутали Землю, заваджаючи людям творити свої мирські справи. На заваді...вони... стали....Хто перший розпочав, ніхто не знає...але стали люди перерізати ті "пуповини", щоб волі на суєту вистачило.
- Легше їм стало жити????
- Настільки "легше", що їх душі, нічим не прив"язані до близьких, мов повітряні кульки покидали Землю. Таким був їх Кінець.
- Усіх???
- Вижили лише ті, хто не поступився "незручностям шнурування".......а усі нитки і мотузки з часом знову стали непомітні окові й тілам...
...Так розмовляли собі нові-старі люди....про кінець світу.............і про початок....його.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336171
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Якось заблукала Смерть, не встигла до темряви знайти того, кому належала... чи він - їй... От бачить, хата поруч - вогнем у вікнах. Вирішила попроситись переночувати.
- Пустіть до ранку перебути, люди добрі.
- А Ти - хто? - Господар спитав.
- Я - Смерть, але я не по вас прийшла, просто заблукала...
Тиша у відповідь...
Каже чоловік дружині:
- Давай, пустимо, шкода...
- Чи Ти з глузду з"їхав...Себе-мене не шкодуєш, то про дітей подумай...Ні. Не пускай!
Довелось Смерті до іншої госпОди на нічліг проситись...
А там люди милостивіші трапились...то й впустили. От нарання озирається Смерть і бачить, що потрапила ж вона до того, кого їй і треба було ще зучора. Забрала господаря з собою.
Що ж то у селі розмов було.... і про те, яка розумна жінка у першого господаря, і про те, як то можна було власноруч... кого - Смерть до себе пустити....і про того бідного, що вже й не потішиться з ґречності власної...на тому світі...На фрази, на правих і винних усіх ділили, провинами і резонами місили те, що сталось. Далеко за межі села рознеслась новина про жорстоку й невдячну Смерть і надто нерозважливих людей, що її пошкодували....
От тільки Смерть знала, що людям про те думати і переживати, а їй - то просто РОБОТА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336741
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Усі знання -
не варті краплі Віри.
Лише вона -
основою основ,
а ще - Любов,
яку в життєвім вирі
ніколи і ніхто
не поборов!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183418
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324711
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 01.04.2012
Потрібним бути –
справді є потреба:
для тебе
відкриваються Світи!
Рости
і підійматися у Небо,
котре дарує
світло доброти
з нас кожен хоче!
То ж і ти –
цвіти!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197173
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326720
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 01.04.2012
А, кажуть - геніальне все - просте,
Воно росте десь глибоко із серця...
В житті, як і на сцені, все не те?
Любов`ю не цвіте душі озерце?
Хто Вам сказав, що у саду завжди
сліди багряним листом замітає?
Розквітне в серці травень молодий
І скрипки голос врешті пролунає!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196415
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326007
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 01.04.2012
Яка коса!
Торкнутись!
Розплести!
Мої вуста
давно її жадають:
У стиглім житі -
зорі ясні сяють!
Твого гердана
спрагло домагаюсь,
торкаюсь,
та розводяться мости...
Прости.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197118
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325222
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012
Можливо,
надто зблизилися ми,
а чемне ВИ -
передбачає зИми...
Мені усе ще світять із пітьми,
жагучі очі -
у душі я з ними.
Життя позаганяє до тюрми
вітрами і дощами затяжними...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197701
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324209
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 26.03.2012
Скажу я Вам,
що сіяти Слова
у гОрах кам`яних –
невдячна справа:
заледве проростає там трава.
Та, інколи,
у зоряній заграві
луна підхопить
слів дзвінкі октави -
і ти збагнеш –
Вона таки Жива...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196909
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324455
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 26.03.2012
А коли ти пішов -
то ридали дощі,
замітало шляхи
падолистом...
Рання паморозь срібна
у храмі душі
із калини
зробила намисто.
Я усе іще там,
у далеких світах,
де у снах мені
затишно, тЕпло!
Залишився назавжди
у мріях, піснях,
тільки серце розбите
затерпло....
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197252
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322750
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Якщо в твоєму серці -
сум і лід -
не слід чекати сонечка
від неба!
Для того,
щоб змінити цілий Світ,
то слід розпочинати
саме з Себе!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198437
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323669
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Чому
не озираємось ніколи?
Одвічне коло
створює спіраль.
Поглянь,
яка Гармонія навколо!
Сліпі -
її не бачимо, нажаль...
Така печаль,
що ми співаєм соло...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156926
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319866
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Не все життя вбиватимешся в долі -
Вона не варта марних побивань.
Потрібно дати почуттям вже волю,
Відмовитись від довгих нарікань.
08.03.2012 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320185
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 09.03.2012
І вчора вже нема, і завтра ще не буде,
й хвилина тут і зараз гострить часу меч,
і пам"ять лиш урок, рятунок від облуди,
щоб голова трималась кріпким-кріпко плеч.
І мрії як тяжІ, локомотивно пружні,
і поривання - непокірні скакуни,-
і часом так однаково для Тебе згубні,
що у собі себе так складно віднайти.
Бо вчора вже нема, бо завтра ще не буде.
Бо є лиш відсіч між отим, що "до" і "вже",-
Тут справжній Ти на Ти, від Тебе наусюди
відрадіалена готовність жити пре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297707
дата надходження 04.12.2011
дата закладки 04.12.2011
Ти падаєш з неба смертельним дощем,
Градами крові розкидуєш сіть.
З хижістю демона ріжеш вогнем,
Трояндами зла вдовольняючи хіть.
Ріки розкреслюєш кольором помсти,
Вдаряючи в душі уламками скла.
Усе, що живе, ти підштовхуєш впасти,
Нещасних сердець позбавляєш тепла.
І темінь душі розцвітає листвою,
Король Люцифер воскрешає дитя.
Воно може бути тобою чи мною,
У серце Землі вкорінилась пітьма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277195
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 29.08.2011
***
мовчання - золото... примарне Ельдорадо...
о шостій лабіринтами палат
блукаю знов - твій випадковий кат:
петля проклять стиска едемським гадом
горлянку, що здалася напрокат -
мовчить Пілат...
***
із піхви голосу, де зародкова віра
за срібняки збудовує собор,
чи забереш назад мій давній борг
розпеченою буквою офіри? -
все, чим багата - слово і любов -
зітхає Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277315
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 28.08.2011
Розум - ілюзія, мара, несправжність,
Думками загублена сутність.
Чи зронить дерево сльозу,
Пречистих гір могутність ?
Чи встелять зорі океани,
Де сяйво-ніч жевріє ?
Чи процвіте душа вітрами
Й темряву розвіє ?
Чи зможеш ти знайти стежину
З мороку у вічність ?
Розкрити серця полонину,
Шлях у потойбічність ?
Усе життя - одні питання,
Слів шизофренія.
Глянь душею на світання,
В нім - твоя надія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276820
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 28.08.2011
Хто володіє словом – будім землю,
Хто володіє духом – станьмо кремнем,
Хто володіє дзвоном – биймо в дзвони,
Ставаймо на коліна – б’єм поклони.
Не замовкаймо ні на мить, ні на хвилину
Чума іде – мор косить Україну:
Винищує народ, корчує сім’ї,
Розритими світами ідуть рідні.
Стають свої – чужі, як дикобрази,
До владного корита рвуться нагло
Їм байдуже народ – для них ми стадо
І чим воно тупіше, тим і раді.
Хто вміє і не вміє вчім молитись,
До Господа взиваймо: – Дай нам, криці!
Повстати у душі, у слові й мові
І заспівати так, як хоче совість!
Горімо як свічки, щоб стало ясно,
Щоб мертві на живих не хтіли клясти,
Пишімо так, аби кістки тріщали
І з кров’ю на очах пишімо правду.
В нас вибору нема – одна дорога
Дорога в нікуди або до Бога.
Повстаньмо із гріха – доволі нити!
Життя дано лише – аби любити!
P.S.
У нас одна молитва – Слава Богу!
У нас слова молитви – рідна мова!
у нас одна родина й Україна!
І молиться отой, хто справжній нині!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244957
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 28.04.2011
(триптих)
Моей дорогой маме
Людмиле Петровне Витюк посвящаю
1
В час предрассветный,
В короткий час,
О чём заветном
Мечтал не раз?
Как вдруг уйду я
В другую Русь, –
В Москву чужую,
И не вернусь.
Как брошу хату,
Своё село,
Чтоб стать солдатом
Друзьям назло.
Дивчина скажет,
Что я – москаль!
На дверь укажет,
А мне – не жаль!
Послужим верой!
Господь, спаси!
Став офицером
Святой Руси.
И чтоб – в погонах,
Да золотых,
Кадрить девчонок
Крутых-крутых…
2
Но, как ни странно, –
Мечты сбылись.
И очень славно
Сложилась жизнь.
Щедра к желаньям
Моя Москва,
Но брызжет бранью
Вокруг молва.
А я – полковник,
К тому ж – поэт,
Но в снах сыновних –
Покоя нет.
Забыл я Киев,
Забыл Днипро.
Слова чужие
Гнетут перо.
И что я сыну
Смогу сказать?
Про Украину,
Про ридну мать?
3
Моя Украйна –
Давно не Русь,
Там жить не файно*) –
Сплошная грусть.
Кругом – чужбина,
И нет села.
Друзей судьбина
В гробы свела.
И без поблажки
Порублен сад,
Многоэтажки
В дыму висят.
Но в прежнем мире,
Где благодать, –
В пустой квартире
Тоскует мать.
В тиши лампадной
Молясь за нас
В час предзакатный,
В долгий час.
___________________________________
*) Файный (укр., польск.) – красивый, хороший, надёжный.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255710
дата надходження 24.04.2011
дата закладки 24.04.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201060
Я люблю вас, Осене, люблю!
Покружляймо з листям тихо блюз,
розведім заграву вогняну...
Я люблю Вас, Осене, одну.
Одягніться в золотий хітон,
потанцюєм з вами вальс бостон.
Музики одвічна таїна...
Ви у мене, Осене, одна.
Тчуть тумани оксамит сивин.
Ми ще з Вами, Осене, на Ви.
Я устами Вас ще не торкнувсь -
тільки вітер та осінній блюз...
Залишуся з Вами віч-на-віч,
вкриє поволокою нас ніч.
В темнім небі місяць нам сплете
зоряне мереживо руде...
Пірнемо під ковдру темноти,
станем з Вами, Осене, на "ти".
Небо наш благословить союз.
І звучатиме на вітрі тихо блюз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243870
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 21.04.2011
Не даруй мені на спомин квітів!
Не кажи оте сумне: «Прощай»!
Я в твоїх піснях і твоїх віршах
залишусь, і там мене чекай.
Приспів:
Бо нема перонів без чекання.
Я твій сум з собою заберу.
А тобі на спомин про кохання
залишаю вранішню зорю…
А розлука ходить в парі з болем.
І нехай говорять, що дарма
за тобою бігти літнім полем
і по небу плисти понад хмар.
Приспів.
-------------------------
P.S. Лану варто вписати в книгу рекордів. Текст цього вірша вона написали за 5-6 хвилин після того, як отримала фонограму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244126
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 21.04.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193226
Догорає вже день,
лине птахою ніч чорнокоса,
тихим смутком озветься
розбуджена болем струна,
тінь гіркої сльози
пурхне з вій і загубиться в росах,
і поглине мій сум
стоголоса нічна тишина.
Я позичу в печалі
дрібних кришталевих сльозин,
попрошу у любові
міцної прозорої нитки,
а у радості - жменю
джерельних дзвінких намистин,
нанижу у коралі
ці скромні нехитрі пожитки.
А у неба позичу
хмаринок пір”їни легкі,
стану птахою я,
а вони мені будуть за крила,
заберу у політ
сподівання невинно-крихкі,
віднесу в зоресад
те, що вірою ніжно зростила.
Заколю собі в коси
надію букетом перлин,
Замилуюся ними,
вплітаючи стрічку серпанку,
загорнуся в тендітний
мережива зір палантин,
загублюся у снах
і блукатиму ними до ранку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244896
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 21.04.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240834
Із неба падав, як востаннє
чи мерзлий дощ, чи мокрий сніг,
чому загадував бажання
без мене знов …ну як ти міг???
Приспів:
На ранок милий ти запалиш
свічки із пристрастних надій
мене ніяк не розгадаєш
мені ти вір, про мене мрій....
Нам доля зустріч призначає
всього одну за цілий рік
нехай кохання нам читає
про щастя знову довідник...
У світ широкий, мов в віконце
дивились довго ми без слів
разом зустрінемо схід сонця,
бо ти мені себе відкрив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245272
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 21.04.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200681
Прощальний вечір.
Час дощу
наснив останню зустріч з вами.
Крізь сум, не мовлений словами
вчувалося: не відпущу…
Краплини падали - весна…
Весна устами шелестіла,
що спрагло так спивали тіло.
Безумство? Щастя? - хто те зна.
Душа злітала ген увись,
дощинками униз летіла,
і холодила грішне тіло,
щоб згадувать цю мить колись.
Колись – у вечори без вас,
як в тишині місяцеокій
весняний вечір збудить спокій,
щоб наспівать зорі романс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245775
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 21.04.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238911
Ти пригадай прошу єдину ніч,
я більше не кохала вже нікого,
як плаття впало з білосніжних пліч,
та до кохання пролягла дорога.....
Десь хуртовина стукала в вікно
вона була, як гріх, несамовита
тобі тепер вже мабуть… все одно,
що сніг поцілував мене відкрито....
Ти пригадай прошу єдиний раз,
як місяць заховався над водою,
як зустрічались зорі біля нас,
лише любов прийшла разом з журбою...
Десь заметіль вмирає в самоті
і білим покривалом світ вкриває
я знаю милий, ми давно не ті,
які колись зустрілись в тихім гаї…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245787
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 21.04.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239570
Ми з тобою вдвох,
наче промені -
сонцем зіткані,
днем натомлені.
Днем натомлені,
розігрітими
диво барвами -
чудо-квітами.
Чудо-квітами,
бджіл оселями,
намальовані
паралелями.
Паралелями
та між буйних трав,
та у зелен-снах,
там де вітер спав.
Там де вітер спав
колисаночки
жайвір розливав
з рання-ранечку.
З рання-ранечку
та й до присмерку
допивали хміль
літа присмаку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246450
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 21.04.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232892
Я навесні тебе причарувала,
коли барвінок розстелився низько,
краплинками кохання назбирала
і думала, що щастя дуже близько.
А влітку небо розквітало синє,
в садах сплелись в мереживо фіалки,
сміявся ти, що тільки в Україні
дівчата дуже гарні, наче Мавки...
Нам осінь про розлуки шелестіла,
про холода та вітер листопадом,
тоді любов налякана тремтіла,
але була... солодким виноградом...
Зима замерзла від твого мовчання,
я не змогла про ніжність запитати,
душа тепер в далекому засланні
і разом нам світанки не стрічати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246901
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 21.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2011
За те, що ти у мене є,
Я посмішку дарую небу.
І щастя більшого не треба,
За те, що ти у мене є.
Подякою йому за тебе,
Молитвою – ім'я твоє.
За те, що ти у мене є,
Я посмішку дарую небу.
(АBbАbaАB)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254390
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 17.04.2011
На границе уходящего и нового года
знаю - многое изменилось и изменится.
Останемся - мы.
Двое.
Прекрасна ночь, хрустален хоровод
небесных звёзд, и мне дано в награду
познание того, что вечность ждёт
и за окном, и тем, что дышишь рядом,
что смысл вселенской истины есть в том,
( на меньшее согласен я бы не был).
Мы в волнах ночи скроемся, уснём,
пусть новый берег робкого рассвета
приблизится к постели-кораблю,
день извлекая из ничто – упругим,
содеяв форму для двоих: «Люблю»…
Семи цветов загадочные дуги
пронзят туман, мостом соединив
два берега, меж миром тем и этим,
миг пограничного магически красив,
он наблюдает нас, что на рассвете
идут по радуге. В моей руке твоя,
что нужно более того, скажи на милость?
Вопрос – риторика. Ты знаешь - счастлив я,
тому, что жизнь с твоей соединилась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231190
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 16.04.2011
Кріпакос - Небо слов’ян.
Зорепад і блискавки грім,
Злива сідлає коня,
І над просторами ллється над всім
Спокій монастиря.
А зверху над сірою хмарою
Блакить - соколина висота.
Тут земля, під неба пеленою -
Наша свята.
Слід оленя з’їдає мороз,
Здобич втікає весь день,
Але холод в шорах тримає
Дим теплом пісень.
Намела хуртовина заметів -
Донька білозубої зими.
Тут, серед поліських лісів
Виросли ми.
Нас точить сім’я москви,
Нас гне ярмо бусурман,
Та в наших венах кипить
Небо слов’ян.
І від Каспію берегів
До Карпатської зими.
Все - це наша земля!
Все - це є ми!
За бугром сокири кують,
Січ буйна голова,
Та обладунками чужинцям дзвенять
Українські слова.
І від пралісів до зірок
Підніметься військо ратне.
Тут, на рідній землі
Нам помирати.
пишіть відгуки, що і як не так, цікаво буде почути, кому сподобалося, можна і взяти слухати собі, мені буде приємно коли ця демо-домо версія піде далі і за межі сайту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252435
дата надходження 08.04.2011
дата закладки 13.04.2011
"Борися мужньо. Знось терпляче." -
Хтось з мудреців давно казав.
А от про ціль того, одначе,
Ніхто не знатиме й не знав.
Чи ж не даремні всі страждання,
Що зносимо ми день у день?
Чи ж не даремні сподівання,
Що покладаєм на Едем?
Чи стане краще після того,
Як вже зітхнем востаннє ми?
Коли покинем світ земного,
Чи буде кращим світ пітьми?
Чи спроби наші хтось оцінить,
Дасть осуд всім нашим гріхам?
Коли душа подобу змінить,
Хто дасть оцінку нашим дням?
Чи хтось відстежує всі дії?
Чи хто веде такий блокнот,
Де від святого до повії
Помічен кожен ще з утроб?
Чи хто придумує нам долі,
Чи ми одні в житті царі?
Тоді нащо пливти поволі
І підкорятись течії?
А, може, ляльки лиш забуті,
Звисаєм з ниток стільки літ,
Бо нас до Господа прикуто...
Чи то у нас в руках весь світ?
Чи є десь Суд, чи все простіше?
Ніяких кар і нагород?
Помер і все. Нічого більше.
Нема шляхів. Нема дорог.
І ми даремно так боялись,
Бо далі темрява одна.
Виходить, марно сподівались...
Життя - лиш смерті данина.
І я не знаю, що я значу.
Ми, може, взагалі ніщо.
"Борися мужньо. Знось терпляче."
Хіба ж щось інше нам дано?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240812
дата надходження 13.02.2011
дата закладки 10.04.2011
серед орбіт знешкоджених вагань...
ув антуражі скривджених амбіцій...
стою сама... зніміла від картань
минувщини... здавнілий панарицій
на пальцях, на душі
... на вчора...
Невиліковно на самотність хвора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248180
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 28.03.2011
Здається мене тут нема...
здається хтось ввимкнув світло..
а може мене хтось спіймав?
Чи ніжки об мене витер?-
так думав маленький мураха,
він знав, що він меньший у світі,
найменьший, з я ких є комаха,
Він знає не довго ще жити...
злякавсь не на жарт наш мураха,
кричав,але ж хто його чує?
то ж він в світі меньший комаха,
один собі світом простує.
Як раптом - виходить з пітьми-
як добре! Живий і здоровий!!!!!
запутався тими плітьми,
зійшов він всього лиш з дороги...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243298
дата надходження 25.02.2011
дата закладки 25.02.2011
Розбитись на мільярди уламків...
Стрибком у безодню
Втопити повітря
Звернути зі стежки буття...
Криком у порожнечу
Отруїти світло
Загубитись у власному всесвіті...
Поглядом у неминучість
Ковтати тишу
Ридати в куточку душі...
Дотиком до руїни
Творити біль
В пустоті...
Забутті...
Самоті...
Втратити...
себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242608
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 24.02.2011
Це матриця без симетрії
Задихаюсь у інтегралах
Свідомість не терпить рефлексії
Скалічена у ритуалах
Два дні без трансценденції
Тріщина вже на порозі
Сонливість без конкуренції
І серце в анабіозі
Ледь мертвий, але воскресаю
На стінах лиш тіні твої
Це сцени убитого раю
У венах - отруйні рої
І кожен день... стає останнім...
Останній день... триває вічність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243077
дата надходження 24.02.2011
дата закладки 24.02.2011
Пішов спокійно, і дверьми не грюкав,
Без сварки, без образливості слів...
Твоїх пояснень він уже не слухав,
Їх не було тоді, коли хотів...
І що казати? Про любов, про зраду?
Про те, що в серці залишає слід?
Тепер красуйся спереду і ззаду!
Бреши собі, що він давно набрид...
Ти не сплакнеш, принаймні не сьогодні.
Сьогодні відсвяткуєш у вині...
А одинокість – гірша ніж безодня,
Прийде пізніше з сумом… без гульні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241816
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 18.02.2011