Зустрів тебе я в сні своєму,
Краса,небачена віками,
Мене поглинула очима,
Двома глибокими морями,
Ця усмішка прозріти змусить,
Як божевільне,битись серце,
Вуста ворушаться беззвучно,
Щоб вимовить слова блаженні.
В думках всебічно розриваюсь,
Я пам"ятаю кожен звук,
Й зітхання й ніжне щебетання,
Що підіймає вгору дух.
Слова я заборони кинув,
І чим обернуться - не знаю,
До мене скоро прийдуть хмари
І тихий шепіт:не кохаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376976
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 13.12.2012
Як у зливу холодну горнусь до грудей –
не дозволь на півкроці спинитись!..
Ми полинемо в небо, забувши людей,
бо судилося мріям здійснитись.
Я тону в океанах блакитних очей,
що мене надихають, лікують.
Ти торкаєшся ніжно покірних плечей,
а вуста щось шепочуть, цілують…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317691
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 28.02.2012
Сірі хмари накриють знедолені плечі,
Вже кожуха мороз розірвав на спині,
Він залізе у груди сумній порожнечі,
Що забрала із серця слова чарівні.
Слово-свято притихло, вже осліпли зіниці
І заглянула в груди настирна печаль,
Лиш парує покинута рідна криниця,
Своїм подихом знову взиває у даль.
Пригадалася вранці татусева хата,
Ті сходинки, якими у двері зайшов,
І родина моя, і мої онучата,
І те щастя, яке у житті я знайшов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315818
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012
Світлій пам'яті земляка, Степанюка Миколи,
який загинув 9 червня 1980 р.
при виконанні військового обов'язку в Афганістані
та тисячам-тисячам полеглих українців...
Тебе привезли, друже із Афгану
У металевій цинковій труні,
Завдали матері криваву рану -
Синок загинув в молодій порі.
Коли Вас відправляли на чужину,
Ніхто про згоду не питав батьків,
Завжди вкраїнців слали на загибель,
Потім казали - я цього не хотів.
Сини і доньки мами України
Лежать в чужій також в своїй землі,
В батьків і рідних незагойні рани,
У синім небі душі-журавлі.
Вони летять шнурами молодими
І слізно плачуть в небі кру- кру- кру-
Загинули - ми тужимо за вами,
Вкраїнці бережіть молодь свою.
Летять вони, летять потоком пізнім,
Летять, минають хати і лани,
Це наші з вами друзі ще недавні
До нас приходять в гості тільки в сни.
11.02. 2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313293
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Поганих слів не хочу говорити,
В думках нема образити когось,
І все життя не тліти, а горіти,
Щоб кожному поету довелось.
Бо словом теплим можна розтопити
Не тільки лід на річці, а й в душі.
І особливо слово має жити,
Якщо воно зігріте у вірші.
Тепло від серця покладіть у вірші,
Про що б цей вірш написаний не був,
Якщо він теплий, значить буде гріти,
Щоб вірш такий життя собі здобув.
Бо в тих віршах, в яких є лід і холод,
Вірші такі не варті і гроша,
Від них в поетів наступає голод,
Мертвіє від таких віршів душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294049
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 10.02.2012
Пожовкле фото з давнього альбому
Взяла до рук. Скотилася сльоза –
Іще болить крізь роки і утому:
Колись забрала милого гроза.
Вдивляється: чорнявий, кароокий
До ніг її схиляє білий світ.
Якби знаття: війна через пів року
Гаряче серце перетворить в лід…
…Цвітуть сади, душа її зімліла -
Іде за гробом сіра, мов стіна.
Стискаючи букетик білих лілій,
Із ним навік прощається вона…
РокИ кудись несе холодний вітер.
У неї - діти. Сива голова.
Підступні зморшки - ніде їх подіти
від Світу, де лиш туга ожива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265487
дата надходження 16.06.2011
дата закладки 06.02.2012
Я забула про Світ і людей,
Бо тобі покоряється час.
Вже немає рідніших очей -
ти єдиний крилатий пегас
Я горю від шалених ідей,
Часом в думці поєдную нас.
Стань зорею безсонних ночей:
Вічним, ніжним, без зайвих окрас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311640
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 06.02.2012
Горішнього снігу діждешся –
Іди на покуту в покров.
Як людям на очі поткнешся?
Бунтарська ж текла в тобі кров,
Коли від столиці до Лева
Стояли в ланцюг земляки,
Полуда проклятим «чи треба?»
Ліпилась більмом на зіньки.
Спізнілим не буде прозріння.
Іди на покуту в покров.
Вкраїнське прощає коріння
Вкраїнську обмануту кров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308242
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 06.02.2012
Усі стоять не на своїх місцях,
Не жити в цьому світі за Платоном –
Здіймає справедливість білий стяг,
І корабель її невпинно тоне.
При владі не поважні мудреці –
Жадоба топче знань безцінних квіти,
У марноту заковані митці,
Приречені не вічному служити…
І сила на сторожі не стоїть
У спокою і радості невинних,
Зрівнялись в ролях честь і скверна хіть,
І все іде своїм абсурдним плином.
Та в кожного із нас ще вибір є –
Чи плисти за потоком, чи спинитись.
На що перевести життя своє –
В багні валятись, чи достойно жити!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311392
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 05.02.2012
Горів вогонь… і так горів,
Що серце й досі не холоне.
А ти на кілька зайвих кронів
Змінив багатство почуттів.
І ходиш десь по тротуарах,
Аби в подружніх будуарах
Не полишати якорів.
Шукаєш втіху – знайдеш втому,
Бо то є стомлююча річ -
Між тисячі чужих облич
Шукати краєвиди дому…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305394
дата надходження 09.01.2012
дата закладки 03.02.2012
Невтілені твої бажання.
Кричи ж бо, може хто почує!
Кричи ж допоки не відчуєш
Скрипуче, втомлене дзижчання
налитих кров’ю білих жил...
Але й тоді не смій мовчати,
Коли ще вмієш ти писати -
Пиши про те, як ти кричав...
І в білій лежачи палаті,
Не забувай на що ми здатні,
Для чого рожденні були.
То ж, попри все - живи й твори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306284
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 03.02.2012
Я прошу Вас усіх, на колінах молю,
Мої рідні брати, мої сестри!
Доки будемо ми в українськім краю
Цей важкий хрест в житті своїм нести?
Доки будемо ми у розбраті, в борні,
Волю свою і розум ділити?
А тим часом вони, як ті круки чумні,
Не дають в Україні нам жити.
Все забрали у нас, що лиш тільки могли,
Наc на захід і схід розділили,
Навіть те, що святе, навіть наші церкви,
На частини вони роздробили.
Колись наші князі у великій борні
Наші землі в єдине єднали,
Так чому ж тоді ми, України сини,
Так все легко чужинцям віддали?
Обєднаймось разом, обнімімось усі,
Повернім нашу честь, нашу славу!
Хай повстане вона, Україна моя,
У велику Соборну державу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308850
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 26.01.2012
Одна земля у мене – Україна,
В садках вишневих, в китицях калини…
До тебе, земле, я на крилах лину,
Щоб смак відчути житньої хлібини.
Які б часи важкі не випадали,
Перед Тобою стану на коліна…
Молитимусь, щоб кращі дні настали
Для тебе, Мамцю, рідна Україно!
Я все віддам: свої знання і силу,
Щоб квітла ти хлібами золотими
І хоч роки біжать униз по схилу,
Любов до тебе все життя нестиму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307611
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 20.01.2012
Голосиста моя Україно,
Де співучим є цілий народ
І немає у світі такої країни,
Де б звучав так пісенний акорд.
Тут чудово співають красуні дівчата,
Ведуть соло своє парубки, як дубки.
Комусь варто, буває, лиш пісню почати,
Враз підхоплюють дружньо усі залюбки.
Як співає чарівно малеча…
І старенькі заводять пісні…
І тоді розправляються згорблені плечі,
Пісні линуть дзвінкі й голосні.
Хай гуртує народ пісня наша
І співають в гаях солов’ї…
Наша пісня – це гордість і вдача,
Ми єдині такі на Землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304667
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 07.01.2012
Знову ліс не темний – голубий,
Хоч і рік новий крокує в гості.
Ще в теплі воркують голуби,
І ялини зеленіють гострі.
А зима не квапиться до нас,
Не приносить песимізму осінь.
Хоч дерева голі, та весна
Не утратила у небі просинь.
Все – немовби у рожевім сні,
Відчуття тепла живе у грудях.
Можна в червні сумувати по весні
Й почуватись молодим у грудні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303496
дата надходження 01.01.2012
дата закладки 01.01.2012
На небі раптом сильно потемніло,
Немов іде двобій добра, і зла.
Клубками хмар враз сонечко закрило,
На горизонт з’явилася гроза.
Тремтять листки, мов душі неспокійні,
В своїм німім, і жалібнім мовчанні.
Почулись каплі ніжно-мелодійні,
Усе затихло, в дивному чеканні.
Кружляє вітер, сильними крильми,
Клубочить хмари, низько над землею.
Пролине миттю, в пустоті пітьми,
І швидко зникне злившись разом з нею.
Упала раптом блискавка з небес,
На мить, пітьму на двоє розірвала.
Яскравий спалах, мов німий протест,
Під гуркіт грому в далині пропала.
Дощу завіса землю всю покрила,
Всі квіти, й трави воду жадно п’ють.
І нічка враз, розкрила свої крила,
Над хмарами, що все дощами ллють.
Кружляє вітер, швидкісно літає,
А дощ нестримний, ллє усе і ллє.
Поволі темп шалений свій скидає,
І вже спокійне, серденько моє.
І ось нарешті, все вже затихає,
З’явились зорі, чисті небеса.
І тільки трішки, грім ще долинає,
Мов нагадає, що була гроза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189028
дата надходження 11.05.2010
дата закладки 27.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2011
Я хочу лишитись народним поетом,
Щоб без нагород, без похвал і портретів.
Лише щоби вірші постійно читали
І довгі роки ще мене пам’ятали.
Щоб теплі слова збереглися в народі,
Дарунок цей людям, не тільки природі.
У вірші вкладав я частину душі
І в мене з людьми не бувало межі.
Я жив серед них і ділив кусень хліба,
Не завжди дорога звивалась щасливо.
Картини в житті залишав без багету,
Бо мріяв лишитись народним поетом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260878
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 21.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2011
Мов тихий біль, твій ледь вловимий шепіт
без докору… рукою по плечу.
За цей у серці невимовний трепет -
весною яблуневою плачу.
Давай під небом будемо мовчати.
Цвіт яблунь, ніби клаптики з життя.
Якби ж у щасті віднайти початок,
якби ж…йому немає вороття.
Дорога пише на скрижалях світу,
Повік межа… рукою по плечу.
Я за кохання в білій звабі цвіту
весною яблуневою плачу.
(до вірша використано фото С.Гордієнка)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256011
дата надходження 25.04.2011
дата закладки 27.04.2011
Чи є в нас Україна?! -Ні немає!
Чи є у нас держава!? –Гей, облиш!
То їдь деінде, хто ж тебе тримає!
А то як шавка ти все скавунчиш…
Все скавунчиш і плачеш як погано
Живеться в Україні нам усім!
Невже ж чекаєш, гаде, як настане,
Московський час тут над усім живим!
Чи кляте Нато дуже нас чекає?!
Побачив правду ти у їх словах?!
Ну то побачиш, як в житах гуляє,
Янкі-солдат із автоматом у руках.
Невже ж історія нічому не навчила,
Невже ж не шкода прадідів, дідів?!
Не шкода батьківщину, що терпіла?!
Де ж Бога з серця ти свого подів?
Нікому ми не треба в цьому світі,
До України повертаємось спиною!
Дай Бог нам будуть вдячні наші діти
За мирне небо в них над головою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251924
дата надходження 06.04.2011
дата закладки 21.04.2011
Ніхто не спить у ніч таку святкову,
Ідуть до церкви помолитись Богу.
За його Сина, що своєю кров’ю,
Вказав всім людям правильну дорогу.
Один за всіх узяв на себе муки,
Його нещадно люди розпинали,
І до хреста прибили ноги, руки,
Вінком із терну голову ввінчали.
Та Він воскрес, така Його дорога,
Ісус з землі піднявся до небес.
Радійте люди, Він тепер у Бога.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254571
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 19.04.2011
Памяти без вести пропавшим, живым и мертвым , но отстоявших свою землю и свободу посвящается…
КВМ
І Встреча.
Зашел в купе. Стучат колеса.
В газетку смотрит ветеран.
По скромным орденским полоскам,
Сужу о метках старых ран.
Не легкий путь прошел на фронте,
И много в жизни повидал,
Служил, как видимо, в Морфлоте,
Своей тельняшкой подсказал.
Уселся, чтоб скоротать дорожку,
Достал походную тетрадь,
Увидев имя на обложке,
Он стал вопросы задавать:
-«Скажи-ка друг, откуда родом,
И как по батьке величать,
Ты знаешь во фронтовых походах,
Друзей мне довелось терять.
Но не забыть дружка Андрея,
Ведь с ним, я много прошагал,
От белых хат, дошел до Рейна
Рейхстаг я с ним атаковал.
Сдружились мы судьбой военной,
К себе он в гости приглашал
А в жарких буднях повоенных,
Я адресочек потерял».
- «Андреем, звали в семье дядю,
А Михаилом был отец,
Отец пришел – наград ряд к ряду,
О дяде - «Без вести» гонец.
На фронте был он пулеметчик,
Таких, ведь немец в плен не брал,
Потерям их, всегда ответчик…
Но вкус Победы не познал».
-« Похоже, парень с твоим дядей,
Я до Берлина дошагал,
Он воевал не славы ради,
В плену три раза побывал.
Бой был горячим под Смоленском,
Стеною двигалась орда,
Андрей строчил по ней так дерзко,
Кипела в кожухе вода.
Но вот закончились патроны,
За новой лентой он отполз,
И вдруг – взрывной волной сраженный,
Упал в окоп, в сверканьях звезд.»
II Плен
- «Пришел в сознанье в бараке,
Где фельдшер всех лечил от ран,
Но без лекарств, в плену, как знахарь
Ведь для тяжелых - был наган.
Режим бесил, все рвались в драку,
и в перегонах пробив пол.
С таким же сговорясь рубакой,
С вагона - в лаз и был таков.
Дружок, был местным, вел сторонкой,
Отчасти, ночью, (знал тот край),
Но вдруг - в селенье - над девчонкой,
Глумиться вздумал полицай.
И не смогли бойцы сдержаться,
Услышав гогот наглых рож,
Пришлось в серьёз за честь сражаться,
Призвав на помощь гнев и нож.
Дружок поспел на помощь впору,
Андрея смог собой закрыть,
Когда один из вражьей своры,
Сумел свой "Вальтер" разрядить...
Так не дошел дружек до цели,
Пришлось в лесу захоронить,
Запомнил место, метку с ели,
Родню, он сможет известить.
А вечером, когда в овраге,
Прилег устало отдохнуть,
Нашли его с собакой, гады.
И он не смог продолжить путь.
Глумились долго, избивали,
А он не мог им отвечать...
За смерть своих подонков били,
В сарае бросив умирать.
Он выжил. Снова плен, конвой.
Чтоб дух сломить, лишить от ваги -
Баланда, рабский труд, побои,
Расстрел - «по выбору» в овраге.
А надо жить и не сдаваться,
Родня ведь снится по ночам,
Враг, на земле твоей, глумится,
И ярость в сердце, как наган.
Чем больше пыток, истязаний,
Тем легче выбор на друзей,
А цель, побег для испытаний,
И план в умах уже созрел.
Отточен гвоздь, остра заточка,
Обломок кирки, как кинжал,
А за лопату просто ложка,
Подкоп, на волю в ночь копал.
Охрана лагерная рыщет,
Здесь - надзиратель, там - конвой,
У леса выстроена вышка,
На вышке - зоркий часовой».
III Побег.
- «Вот час настал. Туманна ночка,
Побег готов, проверен друг.
Андрей был малого росточка,
Шмыгнул вперед, в руках заточка,
Фашист подкошен. Тишь вокруг...
Влез в кожу вражью - форму беса,
Как будто сам в дозоре был,
От стен барака прямо к лесу
Друзей из плена проводил.
Лучом врага он ослепил,
Над головами смельчаков,
Бог с ними был, их сохранил,
Ведь каждый с них на все готов...
И пулемет в руках надежных снова,
Но медлить им никак нельзя.
Побег удался, вновь на воле,
А путь прикрыли им друзья.
Шли долго, путая дорожки,
Ищейкам, дали ложный след,
С дозором, очень осторожно,
Чтоб избежать ненужных бед.
Подальше в лес да к новой доле,
В дозоре встретил их наряд,
Всех накормили, обогрели,
Отдельный создан был отряд».
IV В партизанах.
-«В глуши лесной, где партизаны
Свой засекретили отряд,
они долечивали раны
И отъедались "на верняк",
Их командир звеном отдельным
Среди бойцов определил,
Саперов подготовил дельных,
Новинкам в минах обучил.
Мосты рвались на перегонах,
Все удавалось точно в срок,
И подрывали эшелоны,
Врагу со смертью на восток.
Но месть за плен и униженья,
Не в силах пленникам унять,
Созрел уж план освобожденья,
Да от расстрелов всех спасать.
Налет был быстрым и успешным,
Разбит концлагерь и сожжен,
Казнен в бою врага приспешник,
Эсесовцев не брали в плен.
Ослабленных, оголодавших,
Спасли от газа и петли,
Несчастных узников вчерашних,
Хозяев выжженной земли.
Со «ставкой» связь возобновили,
В взаимодействии был толк,
И гарнизоны вновь громили,
Горели местью словно тол.
И в рейды с Колпаком ходили,
На запад путь их проходил,
Отвагу, смелость, не забыли,
Андрей с медалями ходил.
А за заслон на переправе,
Когда отряду путь прикрыл,
Он с пулеметом, другом верным,
Врага к отряду не пустил,
И орден был тому заслугой,
Звездой на груди сиял,
А цвет его - то цвет той крови,
Которой много проливал».
V Разведка.
- «И вновь приказ: идти в разведку,
Доставить надо языка,
Разведать план или планшетку,
Здесь ставка была высока.
Навстречу фронту, ребята рвутся,
Душа надеждами полна,
Пришлось во френчи им одеться,
Ждет фронтовая сторона.
Дошли до цели к немцам с тылу,
В пути отряд их прикрывал,
Но напоролись на засаду,
Укрепрайон что охранял.
Раздел отряда на две части,
Одним приказ был - на отход,
Чтоб выманить врага, с той пасти,
Другим проникнуть в тот проход.
Бой разгорелся не на шутку,
Разведка с боем предстоит,
Чтоб не подбросил враг им утку,
Душа, о деле в них болит.
Но не сбылось, как хотелось,
При перебежке - взрыв и стон,
Андрей очнулся, все крутилось,
Вновь он врагами окружен.
Немецкий знал Андрей пристойно,
И разговор их понимал,
Держали их, в редутах новых,
Как шли - он все запоминал.
Сбивала с столку их одежда,
Не мог фашист где кто понять,
Повел допрос лишь в той надежде,
Кого он сможет расстрелять.
Лишь комендант знал все части,
И карты крепости держал,
И на допросы к его власти,
Всех не опознанных гонял.
Ввели Андрея, не связали,
А с комендантом, видит схож,
А на столе среди бумаги,
Торчал нелепо финский нож.
Андрей заметил, есть помеха,
Обиду высказав, неймет,
За что в его, солдата рейха,
И вдруг забрали пулемет.
Что есть в тылу, мол, слабо место
И к карте, слабость указал,
Тот наклонился неуместно,
Андрей ту финку и вогнал.
Переоделся тут же сразу,
Забрав и карту и планшет,
И незаметно вышел к низу,
В машину сел - и его нет.
Машина с пропуском, водитель,
К нему приставив свой наган,
Андрей погнал как Мефистофель,
К передовой, как ураган.
Не внял заслонам, крикам, стопам,
Быстрей, шофера подгонял,
Земля горит, неслись сквозь взрывы,
И кто куда, в кого стрелял,
Очнулся в блиндаже солдатском,
Раненье в грудь, задет в плечо,
Водитель связан в страхе адском,
Он понял – было, горячо.
Достал планшет залитый кровью,
И карту сверху положил,
Велел доставить, с острой болью,
Разведке фронта доложить».
VI Фронтовые будни.
-«Лечился долго в медсанчасти,
Зажили раны. Вновь окреп.
А орден вновь вручили в части,
Когда в окопах ел свой хлеб.
Нашел друзей, с кем партизанил,
Узнал, что выжил их отряд,
И многих враг в разведке ранил,
В прорыв ворвался к ним десант.
В ту брешь ворвались танков сила,
И пал к ногам тот бастион,
Недаром, приложено усилий,
Помог разведке с картой он.
Андрей спешил, прошел проверку,
На фронт, в разведку попросил,
Родня за фронтом, узнать - без толку
Фашист их землю там месил.
Пришел в наш полк, его признали,
И был смекалистым, солдат,
В атаках был завороженный,
Подчас спасал своих ребят.
Мы были с Таврии с ним оба,
Он сухопутный, я моряк,
Дружили, деля окопов своды,
Порой судьбу, взамен табак.
Что удивляло, был настойчив,
Всегда с умом в атаке слил,
О секторах знал все точно,
И дот умело обходил.
На дзот ходил с дружками смело,
Там амбразуры затыкал,
И от потерь свой взвод умело,
В атаках жизни так спасал.
Имел и слабость в одном месте,
Так как в степи он раньше жил,
На штурм реки ходили вместе,
Андрей в воде так слабо плыл.
Не раз спасал его от тины,
Когда нам взрывом плот разбив,
К себе свалив его на спину,
И вместе, к берегу доплыв.
А цель Рейхстаг, оплот там зверя,
И не жалел здесь каждый сил,
В последних днях весны апреля,
Пока фашист еще был жив.
И вот - Победа. Мир пусть вечен.
Знамена реют, танцы, смех,
И на колонне знак начерчен,
Чтоб помнил всякий наш успех.
Вдруг прибежал гонец из штаба,
Метро затоплено, в нем народ,
Спешим на вызов - так уж надо,
В местах вода, под самый свод.
Людей спасать от лютой смерти,
Ведь мирный, ни причем народ,
Дитя под арочкой тонуло,
Моментом смоет, пришлых вод.
Андрей метнулся что есть мочи,
Ребенка за руку схватил,
Но из угла, с автомата,
Его эсесовец прошил…
Прошли года, но ноют раны,
Лежат подарки для семьи,
Ты адресочек не подскажешь?
Я им доставлю с той войны…
Ведь он мечтал, платочек маме,
Отцу подарит инструмент,
Дочурке - так отрез из ткани,
Когда наступит в них момент»…
***
-«Давай поклонимся им низко,
В их память назовем детей...
Цветов не счесть у обелиска,
Где спит твой дядя, наш Андрей.
А ты запомни,- уж светает
В своей тетрадке помечай.
И в памяти пускай не тает
Живи и помни. С тем - прощай»!
Сидел я долго, как в прострации,
Давно остыл в стакане чай,
И оглушенный информацией,
Благодарил вновь славный май.
С ним отгремев, пришла Победа
Ворвалась с запахом весны,
Прошли все горести и беды
В подарок - радость тишины.
Пусть говорят, что время лечит,
Мне объясненья не нужны:
Под стук колес, случайной встречей
Доходят вести с той войны...
16.04.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254544
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 18.04.2011
« Верба б’є, не я б’ю, за тиждень – Великдень…»
Вже сотні років на Вкраїні лунає…
Лозою вербовою б’ються й по нині,
Від болю такого ніхто не страждає.
Раненько узявши вербову лозину,
Ми йдемо до церкви її освятити.
Вона цілий рік береже Україну,
Це наш оберіг, без якого не жити.
Радіймо весні, тим брунькам, що напухли.
Зустрінемо Паску – почнемо радіти.
На Вербну неділю гілки ще не всохли,
І їх необхідно у церкві святити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254168
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 16.04.2011
Чи горді ми, що звемось – українці?
Напевно – так! Хоч нас є «два народи».
Ми Україні рідні, не чужинці,
Нас ділять тільки звичаї, і мови.
Ті хто при владі - протягом віків
Боялися могутньої країни.
Ділили нас і рвали на шматки,
А наш народ один для України.
Багатства України розкрадають,
А їх ми заробили мозолями.
Хто з заходу, «бандери» називають,
А східняків назвали «москалями».
Тож об’єднаймося і викиньмо «господ»,
Ярмо на шиї нам давно набридло.
Ми на своїй землі, і ми один народ,
Який вони перетворили в бидло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253020
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 11.04.2011
Періщить дощ. Марудить сонна стріха
Скрутився у калачик жовтий кіт
У неї він давно – єдина втіха
На горизонті посивілих літ.
Пожовкле фото. Рама. Чорна стрічка.
Примружив очі воїн-чоловік…
Вдова… вдова. Життя - безсонна річка
Сама живе-горює цілий вік.
Він не прийшов з війни у 45-тім
Для неї травень – жовтий падолист…
Скупі рядки на папірці зім’ятім -
Його останній…обгорілий лист.
З тих пір життя заклякло між світами:
Її кохали, а вона - його…
Так й не пізнала щастя-долі мами -
Усе чекала милого свого.
Притихне дощ. Засне у стрісі гілка...
Потягне лапи ситий жовтий кіт.
Біда жіноча – безкінечна мірка -
Вдовою доживати старість літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253151
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 11.04.2011
Опять стучит глухим набатом память
Опять в атаку рвётся раненый комбат
Четвёртый год война и все давно на грани
И врос в ладони закопчённый автомат
Угаснет день с последнею зарницей
И вспыхнет вечер ярким всполохом ракет
Засну на час, в надежде, что приснится
Тот наш последний вместе прожитый рассвет
А за окопом притаилась смерть в засаде
Лицом к лицу стоять нам с нею суждено
Какой там страх - шагнём вперёд не глядя..
Быть иль не быть - теперь уж право всё равно
И пусть дивятся через сотни лет потомки
Как умирали за других, как за себя
Как шли на смерть по той заветной кромке
Любви и веры о потерях не скорбя
Сожмётся воздух от предчувствия разрыва
А кто-то грудью вновь закроет пулемёт
Ах, как природа пробуждается красиво
Но не один ещё солдат, увы, умрёт
Вино победы растекается ручьями
Пьянит нас запах распустившейся листвы
Ещё чуть-чуть и за одним столом с друзьями
За память выпьем не вернувшихся с войны
....................................................................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232198
дата надходження 31.12.2010
дата закладки 07.04.2011
Вже склали розклад для війни і миру,
Каміння розкидати час настав.
Вітає натовп нового кумира,
Когось ведуть на страту, хтось програв…
Співають королям хвалебні оди,
Скликають на бенкети вірних слуг,
Хтось, як і завжди, б’ється за свободу,
Комусь земних блукань замкнувся круг.
Хтось топить у вині свої невдачі,
Чекає з неба золотих дарів,
Хтось душу продає, а потім плаче,
Хтось на землі без пекла вже згорів…
А я втомилась п’єси ці дивитись,
Покинути я хочу душний бал,
У вітру буревію попросити,
Щоб цей театр накрив дев`ятий вал.
Зберу думки, польоти і падіння,
Поразки й перемоги, сум і сміх,
Зірки й пітьму, наївність і прозріння,
Невинну святість і кульгавий гріх,
Зберу любов і нелюбов у скриню –
Усе в одну, закрию і піду.
І дерев`яний ключ спалю, щоб нині
Вже не зустріть ні радість, ні біду…
Щоб просто перейти у вимір інший,
І зникнути в невіданих світах,
В тих, де нема ні кращих, ані гірших,
А вільний кожен, як небесних птах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244645
дата надходження 03.03.2011
дата закладки 03.04.2011
Я в світі, неначе в бурхливому морі,
Де хвилі кидають туди і сюди;
У світі я щастя не мав, тільки горе
І спокою не зміг я у ньому знайти.
Здається, вже скоро мій човник потоне,
Його заливає вода вже морська,
Та раптом мене Хтось бере у долоні
І враз затихає вся буря світська.
Хоч світ проти мене підняв легіони
І бурі скажені шумлять навкруги,
Я спокій знаходжу у Божій долоні,
Із Ним залишають мене всі страхи.
Я в світі, неначе в бурхливому морі,
Але не страшить мене буря світська,
Бо навіть якщо зустрічаю я горе,
Мене все тримає Господня рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251078
дата надходження 01.04.2011
дата закладки 01.04.2011
Не продавайте батьківської хати,
Коли в світ інший відійдуть батьки,
Щоб ви завжди могли вертатись
В дитинства свого золоті роки.
Хай стеляться під ноги вам стежини,
Лоскочуть п'яти ніжні спориші,
А отчий дім дарує щохвилини
Любов і радість, спокій для душі.
Хай величезні грона винограду
Хмільним вином запіняться в діжі.
І яблук ніжний аромат із саду
Стрічає вас на росяній межі.
Не продавайте батьківської хати,
Ані за безцінь, ні за тисячі,
Щоб за чужим парканом запах м'яти
Не снився вам ніколи уночі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250659
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011
Трава лягає скошена до ніг,
Чебрець і лобода зелена у насінні.
Духм’янить м’ята і п’янить полин,
Їх з часом не знайти в сухому сіні.
На цілий рік складемо ми букет,
Бо ж літнє сіно пахне і зимою,
Чи це в стіжку, копиці чи в хліві,
Воно лишається завжди саме собою.
І, як приємно кинувши рядно,
Лягти в цей запах і про все забути
В дитинство, в юність - думкою назад,
Хоча цього ніколи не вернути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247011
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 14.03.2011
Я не можу більше писати
В мене в серці не має слів
І не треба нічого питати,
Не почуєте більше мій спів
Чи на довго замовкну? Не знаю...
Вам розкажуть майбутні пісні.
Вже нічого я в серці не маю,
Лиш думки залишились одні.
Лиш думки... Та не в серці... А розум
Розповість все що знає він сам
Він опише веснянії грози,
Що давали дорогу дощам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214697
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 06.03.2011
Віват тобі, зістарчений народе!
В століттях скацапілих проминань
Вже навербовано з хохляцької породи
Холуїв, вартих дурі і зітхань.
Орда московська притоптала гідність.
І ми, обдурені, осоння віддали,
Щоб потім десь у Празі чи у Відні
Шукали, та знайти вже не змогли.
І кров усолодивши буйногривим,
Чамрота східна освятила блуд,
Запхала пельку салом і в пориві,
Втяла комуно-азіатський суд.
Брутально натопивши з мозку лою,
Впивалась, ґвалтувала і ревла.
І виховала бидло для забою,
Нас чорношкірих поганяє за вола.
Вщасливлено покірних засмоктало.
Із амнезією по вуха у лайні.
Колись праправнучок спита недбало:
„Чи ми кацапи, чи хохли, чи що ми за одні?”
2001 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243061
дата надходження 24.02.2011
дата закладки 27.02.2011
Девіз:
Вперед, Україно прекрасна,
Крокуй до святої мети -
До злагоди, волі і щастя
Тобі ще далеко іти.
І не чекай на допомогу
Ні від Берліну чи Москви.
Торуй сама важку дорогу,
Не гни покірно голови.
Вперед, Україно кохана,
В єдинім незламнім строю,
І скоро загоїш ти рани
І вибореш долю свою.
І станеш достойна, як рівня,
У колі великих держав.
І збудешся ти, Україно,
Бо так твій народ забажав!
17.08.06.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209553
дата надходження 06.09.2010
дата закладки 27.02.2011
Україно моя калинова!
Скільки лиха народ твій зазнав,
Поки вітер святої обнови
На просторах твоїх загуляв.
Скільки раз вороги ненаситно
Зазіхали на землю твою.
І ти волю свою непохитно
Боронила в смертельнім бою.
Про незламність твою і відвагу
По всім світі розносився слух,
Джерелом тої сили й наснаги
Був козацької вольниці дух.
Він гойдався в колисці вербовій
Під зажурливий матері спів,
І зростав у добрі і любові
Вільний син українських степів.
Хмільний вітер із Дикого поля,
Терпкі запахи росяних трав
І палке поривання до волі
З молоком материнським вбирав.
Недарма молодим козачатам –
Здавна звичаї ці повелись –
Батько й мати справляли спочатку
Коня доброго, шаблю і спис.
І міцніли козацькії лави,
Гартувались, як сталь, у вогні.
Дух козацької волі і слави
Підіймав наш народ до борні.
Крізь століття зневаги й сваволі,
Через терни страждань і біди
Ясна зірка жаданої волі
Україні світила завжди.
І здійснилася мрія народу:
На початку новітніх століть
Україна, здобувши свободу,
Як держава могутня стоїть!
10.01.07.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209884
дата надходження 08.09.2010
дата закладки 26.02.2011
А пам’ятаєш дев’яності
Як ми с тобою «піджаками»,
В Угорщину, не в гості,
І днями, і ночами?..
У пам’яті, як на долоні бачу:
У них, у нас, в нейтральній зоні,
Годинами чекали вдачу,
В авто, у чергах, на кордоні..
Тоді, щоб не марнувати час,
Вивчав по книжці їхню мову,
Звучання слів по кілька раз
Повторював все знов и знову.
Під час угорського контролю,
Їх митник розвернув посібник,
З підозрою прогладив все рукою,
Чи не загубився в ньому срібник.
А потім, прочитавши назву,
Побачивши мої примітки,
Із подивом спитав відразу:
Навіщо ці мені «начитки»?
У щирості й відкритості
Я спробував все пояснити:
Мою цікавість до угорської,
Бажання нею говорити…
А він мовчав і просто слухав,
В очах його майнуло покоління:
«Соцдружба» старшого «братухи»,
Символів фальшивих поклоніння
У 56-му радянські танки,
Артобстріли у Будапешті,
Свободи замордовані уламки,
Розвал імперії, нарешті…
С повагою віддав підручник,
Від серця побажав нам вдачі.
Він, як і ми – історії заручник,
В пориві до свободи, в плачі.
Час промайнув, змінилися маршрути,
На жаль не вивчив я угорську,
Напевно, так вже мало бути,
Прийшлося повторювати польську.
Сьогодні ж слухаю «політеліту»,
І в’януть жорстко мої вуха
Та справа не у складності «граніту»,
Не звідти долітає муха!
В думках у них нема навчання,
Там злість, зневага, холод снігу,
Там одержиме їх бажання
Нас кинути в лиху годину.
Чи kenyr, хліб, чи хлеб,
Ніяк не пахне тут нацизмом,
Це мовний символ, герб,
Захист від імперіалізму.
Ось збережемо ми його, чи ні,
Чи втоплять бісові реформи,
Народну мову у вогні,
Спотворені в законі норми?
Напевно, все розставить час,
Але ті очі, сповнені поваги,
Той погляд митника не раз,
Мені давали у душі наснаги.
«Піджаки» - жителі прикордонної місцевості, на яких при перетині кордону, записувався понаднормовий товар. Як костюм підвішений на вішак в авто, про який згадують тільки тоді, коли одягають на церемонію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239941
дата надходження 09.02.2011
дата закладки 19.02.2011
У долі на шляху багато є порогів.
Буває, оминеш ти їх байдужий стан.
А може бути так, що марно дуже довго
Закручуєш в собі миттєвостей капкан.
Шевченкові слова, мов Боже щире вчення,
Колишуть нас вночі, та ще й утішать вдень.
Шевченкові слова - це кара і знамення,
Це мудрії думки і вічний сад пісень.
У кожному із нас живе Тарас Шевченко,
Його могутній дух причарував серця.
Для Кобзаря земля, мов ненечка рідненька,
Далека Україна в молитвах за Отця.
Він шанував людей, боровся за свободу,
У засланні творив скарби німих віків.
Його не подолать страхіттям і негодам,
Кобзар завжди сильніший лютих ворогів
Спасибі я скажу за себе й сьогодення,
За драми і вірші, що попри дикий біль
Звучать завзято так, безмежно і натхненно,
Скликають після сліз на щастя водевіль.
Завмерла над Дніпром гора Чернеча сива,
Шепоче Кобзарю вона думки свої.
Оберіга завжди, як батька України,
Щоб снилися йому пророчі, добрі сни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241521
дата надходження 16.02.2011
дата закладки 18.02.2011
Тарасе, голос твій пророчий
живий, у пам’яті народу, ще живий!!
зірками на скрижалях ночі
нам світять заповіді твої в час сліпий.
Кручі Дніпра, Карпати-гори
сумують у тумані, без ріки пісень
та на засніжені простори
весняний вітер нам надію принесе.
Стежину-доленьку заплутав
будяк колючий, в'ється буйно поміж нас.
Та розцвіте червона рута,
й воскреснемо, як вірив в це завжди Тарас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238843
дата надходження 04.02.2011
дата закладки 18.02.2011
Україно, моя! Батьківщино моя!
Мій Дніпро! Моє рідне Полісся!
Мій народе, цвіт вишні і спів солов’я,
Мого духу довічні колиски.
Мої, диво – хрущі, не хрущі з Колорад.
Мої ластівки - білі й червоні.
Яблуневі сади, диво – синь виноград,
Фарби щирі, м’які, колонкові.
Рідні очі - озерні, щасливі, мої,
Палкі руки, що пахнуть любистком.
Хай співають тобі все життя солов’ї,
А життя наповняється змістом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238850
дата надходження 04.02.2011
дата закладки 17.02.2011
Вставай, Україно, здіймися з колін,
Вже досить ходити в ярмі.
Ніхто не збудує державу за нас,
Це маєм зробити самі.
Розкрали багатства від шахт до Карпат,
В кишені сховали дохід.
Про стан в Україні розносять плітки,
І ділять на захід і схід.
Нам крові не треба і лиха в житті,
Лиш правди народу й добра.
Змінити життя, щоб щасливі були,
Сьогодні настала пора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237623
дата надходження 29.01.2011
дата закладки 13.02.2011
Тарасе Батьку, ми всі в одній сім’ї,
Живемо на землі, оспіваній тобою.
Ще й досі в рабстві, але вже в своїм,
А ти нам зичив зовсім іншу долю.
Прости, Тарасе, вишкребків - дітей,
Які схиляються і до цих пір чужинцям.
Ти ж бо хотів зробити з нас людей,
Щоб несли горде ім’я українців.
Ми продались за газ, хоч маємо і свій,
За сало з- за кордону, хоч свого в достатку.
Забули мову, плаваєм в чужій,
Тож просимо Тебе: не проклинай нас , Батьку!
Бо це напевно вже в крові у нас,
Лизати чоботи панам із - за кордону.
Коли ж прозрієм, прийде інший час,
Вкраїну вознесемо, як ікону.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240556
дата надходження 12.02.2011
дата закладки 13.02.2011
«А хто такі, дідусю, «москалі»?» -
Спитав в дитинстві я колись у діда,
На пасіці сиділи ми в тіні
Й дивилися як бджоли йдуть обідать.
«Хороше запитання» - дід сказав -
«Це, думаю, би варто відповісти.
Візьми, приміром, вулик. Там устав
Коли ставать, коли робить чи їсти.
Та прилітає зовсім інший рій
Й не дивиться ні на устав, ні бджоли,
А починає вішать тобі стрій,
Якого ти й знавать не знав ніколи.
І починає зразу ж тебе вчить,
Що ти, мов, все чось робиш як не в нього.
Хіба від того серце не болить,
Не хочеться прогнати його з дому?
Та він, не те що просто не іде,
Він ще й тебе прогнати з дому хоче,
Брехливо й вперто щось тобі плете,
Що вулик той - його, і прямо в очі!
Тобі аж слів вже не хватає говорить,
А він уже на всенький світ волає
Що брата, мов, по крові хтось гнітить
Й слова при тім зовсім не вибирає.
Складне то слово, внучку, я скажу.
Не думай, що вся пасіка сусіда
І справді так похожа «москалю» -
То лишень рій, що нам міша обідать!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188686
дата надходження 10.05.2010
дата закладки 13.02.2011