Лиш вії примружила й мов провалилась,
У сон неспокійний, важкий задивилась:
Кімната, осяяна сонечком літнім,
В дверях юна діва в вбранні тогосвітнім.
- Чи знаєш хто я? – загадково спитала.
- Так, ти – моя смерть, але я не чекала!
У мене, поглянь, ось дитинка маленька,
Потрібна ще крихітці любляча ненька.
-Навіщо прийшла!? – ніби вдвох запитали.
-Та я не хотіла, мене викликали.
Хто викликав, рада тобі показати,
Та більше нічого не можу сказати.
В прочинені двері в сусідній кімнаті
Я бачу застілля, знайомих багато.
- Он та, що сидить за столом біля краю.
Мені уже час, я тебе покидаю.
Я вмить підхопилась, розплющила очі,
Не спалося більше мені тії ночі.
Під боком сопе янголя солоденько.
-Спи, сонечко ясне, спи, доню рідненька, –
Промовила стиха в фіранку відкриту, –
Мені дарували життя з того світу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272920
дата надходження 31.07.2011
дата закладки 31.07.2011
Дорогі читачі, успішні поети...
Читайте з натхненням щоденно вірші.
Вкладайте у пам'ять найкращі куплети.
Пісню для серця, а світло - душі.
Свій час пропустіть крізь пошуків сито,
А сито хай Муза тримає в руках...
І не беріть з неї за творчість мито,
Щоб її не осилив підступності страх.
Не бійтесь розкрити творчості муки:
Плач серця... та крик своєї душі...
Без вагань віддайтесь в її ніжні руки -
І впадуть на папір прекрасні вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227234
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 31.07.2011
Написав під враженням твору Туманової Рози *** http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266711
Але думки, мені подумалось, будуть цікаві і іншим нашим читачам та поетам.
Тому і вирішив надрукувати їх, як звернення до всіх поетів.
Поезія без думки неможлива. Ще в Біблії було сказано - "Спочатку було СЛОВО".
І похвально, що Вас мучать філософські і поетичні думки. Людина, яка думає - розвивається... Бо все тече, все розвивається і "ніколи не можна два рази увійти в одну і ту саму річку "(народна мудрість). І тільки дурень говорить - "Я життя прожив би так же само і поступав би так же само". Тому напевне і Бог віднімає нашу пам'ять про минуле наше життя (А живем ми мабуть не один раз).
Людина завжди користується стандартною поведінкою (масками). На анекдот - сміємось, на горе - співчуваєм і т. д).
І не зривайте з людей цих, як ми називаєм, масок. Не будьте, як вам здається новаторами. Бо за таким новаторством встають людські трагедії: політичі, сімейні, любовні, просто людські... Бо всі ми користуємся цими масками (стандартними положеннями). Пам'ятаєте: "Весь світ - театр, всі люди - артисти..."
Все надбання людської цивілізації заключається в вироблені таких стандартних мислень та положень. Школа, наука, техніка, мистецтво, юриспонденція, закони всіх держав... - всюди стандарт.
І навіть тварини ідуть по тому же шляху (навчають своє потомство житевим поводженям при певних ситуаціях).
Правда коли людина не знає підходящої стандартої поведінки, вона винаходить свою (якщо вдалу - гордиться, якщо невдалу - корить себе - "Який же я дурень"). Але вже має на увазі цю ситуацію.
А як себе людина поведе в тій чи другій ситуації залежить від того наскільки вона освідомлена по цю ситуацію. І буває, що якась маленька дрібниця або нюанс (хімічна речовина (таблетки), якась новина, настрій, розлитий чай на коліна і т. п.) можуть змінити думку на зовсім протилежну.
То чи можем ми все знати про цю ситуацію. А сюди треба включити час минулий, майбутній, сьогодення, обставини (минулі, сучасні, майбутні), оточующих людей, ваше відношення до них.. і ще дуже багото чинників. І чим більше ви будете в них заглиблюватись, тим більше буде їх виникати. І в кінці-кінців ви себе обмежите в розгляді цих полій та обставин... А потім виявиться, що якась обставина, яку ви відкинули, зіграла ключеву роль. От вам і Істина...
Істина багатограна - посягнути ЇЇ нездійснена задача для людини. Вона, як "Фата моргана", як горизонт - чим ближче ти до до неї, тим дальше вона від тебе. Бо відкриваються нові деталі, нові обставини і всі вони зв'язані між собою і горизонт відступає... і так до безконечності. А перед нами тільки той сектор, який охоплює зір.
І ще древній Філософ сказав - "Я знаю, що нічого не знаю".(Точніше - "Я накінець пізнав те, що мої знання дуже малі, хоча другі не знають і цього".
Істина підвластна тільки Богу!!!
Але думайте, творіть (бо нащо ми тоді живем на світі...), а всі наші думки-творіння достануться Творцю. І це Його уже справа, що з ними робити і що нам воздати за них...
Як з капель народжуються струмки, із струмків ріки, із річок океан, так і нашиі думки поповнюють Вселенский Разум.
Тож призиваю - ДУМАЙТЕ...
І хай ваші Думки будуть Світлими і Мудрими!!!
І приносять вам Задоволення (Щастя) і Самовдосконалення...
Знайшов текст для творчих людей, для розвитку особистості: (29.07.2014р.)
Бегущие по кругу
Прежде всего, мы не можем изменить то, на что не обращаем внимания. Несмотря на нашу феноменальную склонность к самообману (именно эту склонность, а не невежество Альфред Адлер, знаменитый австрийский психолог и создатель системы индивидуальной психологии, предлагает считать главным признаком глупости), кризисы и трудности выбивают нас из зоны комфорта, создавая условия для изменений. Комфорт часто порождает «залипание в ситуации» и отказ от развития. Практикующим психологам приходится сталкиваться с этим часто, ведь к ним приходят, как правило, внешне благополучные, но неудовлетворенные внутренне люди. Первый признак такого «непроживания» собственной жизни — это симптом «дня сурка», ощущение бега по кругу.
Однако и отдельный индивид, и целые сообщества могут измениться, если осознают свои потребности и эмоциональные привычки, научатся правильно расставлять приоритеты и совершать конкретные поступки.
Рассмотрим этот процесс на примере выбора профессиональной идентичности. Сначала мы или «придумываем» себе профессию, или, возможно, попадаем в нее совершенно случайно. Внешние события и обстановка — изучение основ профессии и ее практической части — приводят к появлению внутренней структуры, затем каких‑то интроектов (подсознательные правила, управляющие поведением. — «Капитал»), когда нечто, происходящее извне, воспринимается человеком как то, что происходит у него внутри. Иногда индивидуум воспринимает это слишком близко. Представьте себе учителя, который начинает верить, что он действительно является моральным образцом и не может позволить себе определенное поведение, допустим, зайти вечером в бар. Или психолог пытается спасти даже тех, кто его об этом не просит. Так те, кому в силу определенного рода занятий приходится отвечать за безопасность, превращаются в параноиков.
Профессиональная деформация — следующий этап профессионального становления. Этот период может оказывать на личность разрушающее влияние, если не принять меры. Так постепенно мы осознаем себя как профессионалов того или иного уровня, осознаем свою принадлежность к той или иной социальной группе. И в этой ситуации привычки превращаются в потребности.
Полный саботаж
Самый традиционный подход к любому изменению — применение силы воли и дисциплины. Но способ этот довольно ограниченный и малоэффективный, да и подходит далеко не всем, а лишь так называемым волевым натурам (в просторечии их еще могут называть упрямцами). Конечно, если удастся собрать целую корпорацию упрямцев, то можно надеяться на успех, например, организационных преобразований, предпринятых в стиле волюнтаризма. Но статистика результатов применения волевых методов заставляет задуматься над альтернативными вариантами внедрения изменений. Например, 25 % американцев отказываются от своих традиционных «новогодних» (данных, между прочим, при свидетелях) обещаний уже через неделю, а 60 % — через полгода. 70 % попыток провести организационные изменения обычно заканчиваются провалом. Даже в ситуациях, когда речь идет о здоровье, что, казалось бы, должно стать стимулом, человек не очень‑то спешит изменить себя. Так, лишь один из семи пациентов кардиолога меняет свои вредные привычки после сердечного приступа.
И люди, и организации часто саботируют самоконтроль и дисциплину. Потому что самоконтроль изматывает. Если мы перегружаем психику напряжением, — она начинает барахлить
То есть и люди, и организации в большинстве саботируют самоконтроль и дисциплину. Почему — вопрос неоднозначный. Один из ответов на него — самоконтроль изматывает. Если мы перегружаем психику напряжением, она начинает барахлить. Поэтому чтобы справляться с множеством трудностей и задач, используются привычки — и вот мы автоматически, бессознательно или реактивно реагируем на какие‑то обстоятельства и повторяемые действия. Такое поведение, в отличие от осознанных действий, гораздо менее энергозатратно.
Измени себя сам
Попробовать измениться меньшими усилиями и вместе с тем более эффективно можно другим путем — нужно выработать новые привычки. Или отказаться от старых, что в общем‑то одно и то же. Чтобы заменить одни привычки другими или приобрести новые, нужно определиться с действиями, которые мы хотим выполнять — назовем их ритуалами. Через какое‑то время ритуал превращается в эмоциональную, поведенческую, культурную привычку. Например, руководитель привыкает к паузе, которую необходимо дать подчиненному для объяснения своей позиции или предложения, а потом уже говорить самому. Хотя как личность он может быть нетерпелив и в других ситуациях высказывает свою точку зрения первым. Есть привычки по отношению к определенным эмоциональным реакциям — навязчивые, тревожно-фобические. Самый простой подход, который используют для изменения привычки, — повторение ритуала, пока он не станет выполняться автоматически в определенных ситуациях.
Ритуалы и сформированные ими привычки хорошо работают для задач корпоративной культуры, вовлечения и мотивации персонала. Великому управленцу Ли Яккоке (американский менеджер, был президентом компании Ford и председателем правления корпорации Chrysler, автор автобиографических бестселлеров. — «Капитал») удалось всего лишь ввести в привычку менеджеров готовить ежедневный отчет. Это позволило ему в дальнейшем сделать выпускаемые корпорацией автомобили намного более качественными.
Иногда работает и провокативный парадоксальный подход — запрет на желательное действие или требование повторять нежелательное действие (хорошо работает для упрямцев, интеллектуалов, саботажников и недоверчивых).
Не бывает универсальных инструментов управления, как и одинаковых методов изменений для разных людей. Знаменитые психотерапевты говорят, что придумывают новый вид терапии для каждого пациента, а великие менеджеры — новые организационные методы. Но все терапевтическое и управленческое разнообразие укладывается в три основные формулы: изменения сверху вниз, привнесение изменений в организацию извне и изменения изнутри организации. Каждый подход имеет свои особенности и ограничения. Как детские болезни могут настичь нас в любом возрасте, так и наша идентичность может меняться и сопровождаться кризисами и конфликтами на протяжении всей человеческой жизни.
Позитивная идентичность (кем я хочу себя видеть) находится в состоянии вечного конфликта с идентичностью негативной (кем мне нельзя быть). Например, на место провинившегося работника берут другого кандидата — человека со своими профессиональными плюсами и минусами. Но его постоянно негативно идентифицируют с предшественником, предостерегая от повторения его ошибки. В таких условиях новому сотруднику будет тяжело раскрыть свои способности полностью, ведь он будет скован необходимостью доказывать, что он «не такой», вместо того, чтобы творчески развиваться и реализовывать свои лучшие стороны.
Рискуйте менять свою жизнь. Ведь в противном случае в ней ничего не будет происходить. Нужно быть готовым к тому, что ты изменишься — да, постареешь, да, что‑то потеряешь. Задача самоизменения может быть сложной. Мы бываем ригидны (то есть привыкаем к определенному ритму жизни. — «Капитал»), цепляемся за привычное, даже если оно нам совсем не нравится. Некоторые бросают все силы на изменение внешнего образа, а то и на имитацию успеха. Возможно, кого‑то поддержит и это — лишь на некоторое время. Балансируя на грани устойчивости и гибкости, мы сохраняем свое внутреннее «Я», развивая наш жизненный проект разнообразнейшими способами. Именно сейчас и именно в нашей стране изменения происходят так интенсивно, что человек, встав утром с кровати, едва ли с уверенностью может утверждать, что он все еще тот, который вчера вечером ложился спать. Внешние факторы и внутренняя работа приводят к изменениям в идентичности — этому ощущению внутренней целостности и отождествления себя с реальностью.
Подробнее: http://www.capital.ua/ru/publication/25894-zhiznennye-krizisy-mozhno-zastavit-rabotat-na-sebya-sdelav-ikh-fundamentom-izmeneniy#ixzz38q3tLPtj
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270084
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 21.07.2011
Ты где-то есть.Устало смотришь в даль.
В полночном чае молча топишь боль.
И запоздалый ждёшь полупустой трамвай,
а поздно вечером опять один идёшь домой.
Чего нам не хватало? Крыльев лишь?
Ну или неба, не над головой а под ногами.
Я измеряла расстояния шагами,
ты знаешь что-то, но всегда молчишь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245953
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 29.06.2011
П"ятниця. Ранок. Жахлива погода. На дверях тихо задзеленчали брязкальця. Я неохоче відірвала погляд від книжки. До магазину увійшов чоловік. Якщо придивитися ближче, юнак. У джинсах і в светрі. Промок наскрізь, бідолашний. В брудних кросівках чавкає вода. І очі сірі-сірі, сумні і глибокі. Жодного роздратування, лише незрозумілий сум і розгублений погляд.
- Що Вас цікавить? - нарешті подала голос я. Здалось, він аж здригнувся від моїх слів.
- Прошу?
- Ви щось шукаєте? Я можу чимось Вам допомогти?
- Так, шукаю. Ви, напевно, сміятиметесь, але я шукаю...Щастя. Ціна не має значення.
Його відповідь мене дійсно приголомшила. Давно я не бачила таких сміливих людей. Більшість вже давно перестали його шукати.
- Хм...Щастя? Дефіцитний товар. Нам його вже декілька років не завозять. На жаль...
Юнак аж спохмурнів. Його великі очі заблищали, швидко закліпали і зрештою втупились у підлогу.
- Немає, кажете... Шкода. Дуже шкода...
Мені й справді стало його дуже шкода.
- Зачекайте! Ви можете приготувати його вдома, це не важко!
У його очах зблиснула остання іскра надії.
- Ви знаєте рецепт?
- Так, знаю. Вам потрібно зовсім трохи впевненості в собі, віри в чудеса, щирості і доброти. Усе це в пропорціях один до одного залити окропом любові і настоювати в серці, поки не відчуєте дивного спокою.
- Що ж, доброта в мене є, щоправда трохи брудна і потоптана. Щирість була, поки її не розірвали на шматки. Впевненість в собі я сам колись викинув, бо вважав, що вона мені вже ні до чого. А щодо віри в чудеса, мабуть, вона вже прострочена. Залишається любов. Чесно кажучи, я її ніколи не зустрічав...
- Ну, тоді все не так страшно. Доброту Вашу можна гарненько випрати у сльозах і висушити у променях сонця. Щирість можна зашити нитками радості Впевненість в собі Ви можете пошукати в траві під своїм балконом: думаю, вона нікуди не втекла. А віра в чудеса не має терміну придатності, поки Ви ще можете поринути спогадами у дитинство, це я Вам кажу, як фахівець. А щодо любові, то вона є повсюди. Погляньте на сонце, відчуйте його тепло, послухайте музику дощу, вдихніть аромат свіжого хліба і яблук - усе це любов Бога до нас. Згадайте колискову матері, голос коханої людини, усмішку маленької дитини, дружній сміх близьких людей, надійне плече вірного друга - це ї є любов між людьми. На жаль, ми до цього настільки звикли, що просто не цінуємо таких дрібничок. Але без цього важко уявити своє життя. Любов є всюди, вона у Вашому серці, лише розігрійте її своїм теплом.
- Мабуть, Ви все-таки праві. Мені є над чим подумати. Дякую, Ви мені дуже допомогли. А можна у Вас купити квіти?
- Можна, а які саме?
- Квіти радості, - очі юнака засяяли.
- Так, звичайно.
- Але у мене зовсім немає грошей, - вмить згас його ентузіазм.
- Повірте, це зайве. Ви вже залишили тут свої тривоги, отже ми розрахувались.
- Я Вам дуже вдячний.
Його очі вже не були сумними, а випромінювали дивовижну силу. Юнак схопив букет із пахучих квітів радості і попрямував до виходу. На дверях тихо задзеленчали брязкальця. Надворі вщухла злива і засяяло сонце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257123
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 02.05.2011
Блукали руки білим тілом
Захопливо, не дуже сміло.
Хвилини миттю пролітали,
Щось одне одному казали...
Ні, не казали – шепотіли,
Про те, як трепетно хотіли...
Одне до одного торкались
І цілувались, цілувались!
Сповзла зволожена білизна,
Поцілував у дещо ніжне…
Зібрав нестримнії потоки...
І увійшов, як міг… глибоко...
Політ! Це дещо неймовірне!
Під пружне відчуття покірне...
Солодкий крик? Ні – спів крилатий!
Не в змозі пошепки співати...
Вулкан! Без попелу, без диму...
Він обіймав свою єдину
І знову цілував невпинно,
Уважно, трепетно, інтимно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242636
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 22.02.2011