Оксана Пронюк: Вибране

Ольга Струтинська

Мімоза .

     В  Болоньї  вже    мімоза    розцвіла  .
Зима  втекла,запрігши  стужу  в  сани,
Ну  а  мімоза  жовті  кучері    чесала...
Весна!  І  день  народження  Оксани  !

     Голівоньку  схиляла  небу  на  плече,
А  вітер  розплітав  духм"яні  коси,
Натрапила  стежину,де  з  Оксаною  ходили-
Не  гаючись  ,    побігла  боса  .

     У  спогад  той  веселку  заплела:
Отут  ми  разом  виглядали  весну,
Обнявшись  задивлялись  в  волошкове  небо,
Ну    як    забути  мить    оту    чудесну?

     Кружляли  спогади  у  шелесті  років...
Мімоза  милувалась  на  свої  охайні  шати:
"Я  б  з  радістю  своє  намисто  віддала-  та  ба...
Подруженько,ну  що  тобі  подарувати?"

     З  квіток  своїх    вінок    тобі  сплету  ,
Вкладу  в  них  ніжність  скрипки-віртуоза,
Аби  тобою  милувались    люди  й  зорі  !
Люблю    і    згадую  тебе  .  Мімоза    .


 Друзі  з  Болоньї  вітають  дорогу  нашу  
 Оксанку  Пронюк  з  Днем  народження  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723368
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 20.03.2017

Ольга Струтинська

І Ангела сльоза впаде мені на скроні.

     В  той  день,коли  вгамую  серця  круговерть,  
Стриножу    вітер    долі    у      долоні  ,
То  заридає  небо  грозовим  дощем
І  Ангела  сльоза  впаде  мені  на  скроні  .

     Ті  каплі  б"ють  ,  стікають  до    землі.
Лечу  за  обрій,геть  згубивши  втому  .
Зливаюсь  з  Вічністю!Господній  бачу  лик!
І  серця  стук:-  вернулася    додому  !

     Зійдуться    в  мить  одну  століття  і  роки.
Під  руку  з  Істиною  йду  Батьківським  садом.
Таке  блаженство!  Поруч  Бог  ...і  я  ,
Уже  й  не  я  ...а  гілка  винограду  .

     Зірковий  пил  притрусить  зранені  плоди,
Що  на  Землі  градИ  побили-ізціляє!
Світає  в  серці  !  Та  розлука  знов...
І  Ангела  сльоза  на  новий  путь  земний  благословляє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633222
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 19.01.2016

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Перший іній

Відкрив  світанок  сонні  очі,
Здавалися  важкими  вії  -
Мороз-бешкетник  проти  ночі
Розсипав  всюди  білий    іній…

Те  листя,  що  не  облетіло,
Зіщулившись,  скрутилось  лячно,
Від  вітру  гілля  затремтіло,
І  сльози  покотились  рясно…

А  кожна  жилка  забриніла  -
Сумна  мелодія  осіння,
Природа  ніби  скам’яніла,
Бо  іній  –  справжнє  потрясіння!

Що  нас  чекає  нині  взимку,
Ніхто  не  знає  достеменно!
Життя,  як  струни  павутинки,
І  обрій  жевріє  вогненно…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534329
дата надходження 03.11.2014
дата закладки 23.11.2014

Наталя Данилюк

Подяка липню

Смаглявий  липню,  вдячна  за  тепло,
За  карамельну  спеку  полудневу,
Що  цілувала  бронзове  чоло
У  тиші  парку  мовчазному  леву.

За  бірюзову  свіжу  акварель,
За  кужіль  хмар,  що  випряли  світанки,
І  за  медово-сонячний  коктейль,
Розлитий  у  квіткові  філіжанки.

За  огнедишні  пасадоблі  гроз,
За  мантри  вітру  у  густому  житі,
За  хвиль  атла́сних  лагідний  гіпноз,
Що  дарував  такі  чуттєві  миті!

За  органзу  духмяних  вечорів,
За  кастаньєтне  брязкання  цикади,
А  ще  –  в  густому  сяйві  ліхтарів
Арабки-ночі  профіль  шоколадний.

За  поцілунків  присмаки  хмільні
На  задніх  крі́слах  пізнього  трамваю!..  
Коли  прийдуть  осінні  тихі  дні,  
На  самоті  я  все  це  пригадаю.

Перегорнувши  спогадів  альбом,
Зап'ю́  солодким  чаєм  ностальгію...
За  липнем  липа  плаче  за  вікном  –
Вона,  як  я,  прощатися  не  вміє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512644
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 22.07.2014

Леся Геник

Це не люди…

Це  не  люди,  і  навіть  не  звірі  -
Звірі  звірства  такого  не  вчинюють...
Загоряються  новосузір*я
Там,  де  рідні  від  горя  причинніють.

І  впиваються  в  очі  тим  нелюдам,
Що  вовками  за  гроші  схопилися.
Юродивий  витягує  неводи,
Удоволено  зводячи  вилиці.

Розчинили  на  зраді  відпущення
Вузькочолі  поборники  темного.
А  над  нами  загусли  відлуннями
Жахні  тіні  єства  кожноденного...

Озвіріло  не  тло,  не  історія  -
Сатанинськи  реве  теперівщина!
На  Землі  Українській  -  мордовія!
В  кожнім  серці  -  скровавлена  тріщина...

То  не  люди,  то  навіть  не  звірі  -
Звірина  знає  тільки  кормитися.
Плачуть  явлені  новосузір*я,
Просять  вірити  нас  і  молитися...
(17.07.14)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512869
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 22.07.2014

Леся Геник

Ой, радуйся, земле!

[i]Радуйся,  ой,  радуйся,  земле,
Син  Божий  народився![/i]

Саме  словами  цієї    колядки  –  звіщання  радісної  новини  народження  Спасителя  світу,  осяйної  Надії  для  всього  українства,  особливо  сьогодні,  і  розпочалася  перша  цьогорічна  творча  зустріч  Міжрегіонального  поетичного  клубу  «Об́’єднані  словом».  В  Різдвяній  поетичній  містерії,  яка  відбулася  11  січня  вже  традиційно  у  світлиці  «Галичини»,  взяли  участь  поети  та  письменники  з  м.  Івано-Франківська  та  Івано-Франківщини,  Тернопілля,  Львівщини  тощо.    Тематично  літературне  дійство  переплелося  в  двох  напрямках,  а  саме  це  -  різдвяно-новорічні  поезії  з  одного  боку  та  твори,  присвячені  Євромайданові,  з  іншого.  Присутні  зачаровувалися  натхненними  рядочками  Наталі  Данилюк,  Олесі  Овчар,  Василя  Процюка,  Данути  Сем’янів,  Романа  та  Олі  Бойчуків,  Романа  Федишина,    Уляни  Дубініної,  Тані  Нємцової    та  інших.  Окрім  того,  поетклуб  підбивав  підсумки  за  минулий  рік  і  відрадним  стало  те,  що  творчий  набуток  відчутний,  адже  це  і  низка  творчих  зустрічей,  і  вихід  у  світ  декількох  поетичних  збірок,  і  цілий  ряд  цікавих  презентацій  як  у  світлиці  «Галичини»,  так  і  за  її  межами.  Не  обійшлося  й  цього  разу  без  представлення  вартісних  поетичних  добірок,  а  саме  потішили  своїми  первістками  Володимир  Сірий  та  Шон  Маклех.  Щодо  Володимира  Сірого(на  нашому  сайті  -  Рідний),  то  він  вперше  завітав  у  гості  до  івано-франківського  товариства  і  представив  увазі  колег  по  перу  свою  першу  поетичну  збірку  під  назвою  «Наодинці  зі  словом»,  яка  минулого  року  вийшла  у  Тернопільському  видавництві,  а  також  запросив  у  таємниче  царство  єднання  слова  і  музики,  виконавши  кілька  музичних  творів,  зокрема  пісню  «Я  до  тебе  прийду  навесні»  на  музику  В.  Охріменка.  Іншу  збірку  поезій  ірландського  поета,  слов’яніста  Шона  Маклеха  з  неординарною  назвою  «Кам’яний  трамвай»,  яка  нещодавно  вийшла  в  одному  з  видавництв  м.  Івано-Франківська,    представив  його  добрий  друг  –  станіславівський  поет,  прозаїк,  науковець  Артур  Сіренко,  який,  окрім  того,  став  ще  й  упорядником  книжки  та  автором  передмови  до  неї.  
В  другій  частині  творчої    зустрічі  виступили  ті  учасники,  які  мали  можливість  особисто  відвідати  головний  Євромайдан  країни.  Тут  вони  ділилися  своїми  враженнями  від  почутого-побаченого,  і,  скажу  відверто,  що  від  де-яких  розповідей  про  вияви  патріотки  наших  співвітчизників  аж  мурашки  дріботіли  по  спині!  Так,  особливою  колористикою  відзначилися  виступи  Ігора  Стожара  (який,  зокрема,  був  сотенним  у  загонах  самооборони  на  майдані),  Василя  Процюка,  Романа  Лесюка,  Наталі  Крісман,  Оксанки  Пронюк  та  інших.  Не  можливо  для  прикладу  не  навести  слова  Оксанки  Пронюк:  «Коли  я  приїхала  на  Майдан,  мені  дали  до  рук  віника.  Господи,  яка  ж  я  була  щаслива  прислужитися  спільній  справі  цим  віником!  Мені  здавалося,  що  це  на  даний  момент  –  найдорожче!».    Також  слово  взяв  журналіст,  літературний  критик  Ігор  Лазоришин  і  дав  свою  оцінку  тій  ситуації,  яка  має  місце  на  даний  момент  в  Україні,  і  заочно  своїм  баченням  поділився  Ярослав  Дзісяк-Дорожний.  На  жаль,  з  вагомих  причин  не  змогли  доєнатись  до  зустрічі  Адель  Станіславська  та  Сашко  Букатюк,  проте  їхня  духовна  присутність  відчувалася  майже  на  дотик.  Зате  окрилював  своєю  щирістю  найменший  учасник  поетичної  світлиці  –  маленький  Матвійко,  синочок  Наталі  Крісман  та  Романа  Лесюка,  який  своєю  усмішкою,  «козацьким»  чубом  та  вишиванкою  додавав  особливої  снаги  всім  присутнім.  Насамкінець  зустрічі  поетклубівці  вирішили  долучитися  до  матеріальної  підтримки  на  спільну  справу  Майдану  і  зібрали  хоча  й  невелику  суму,  та  тим  не  менше  вартісну,  адже  по  нитці  зі  світу  -  та  й  буде  сорочка!
Закінчилося  дійство  молитвою  за  Україну  та  виконанням  Державного  Гімну.  Таким  чином,  літературна  зустріч,  окрім  всього  іншого,  ще  й  стала  своєрідною  творчою  акцією  підтримки  Євромайдану.  Учасники  висловили  щире  сподівання  на  те,  що  зміни  на  краще  таки  відбудуться  з  Божою  поміччю,  з  поміччю  кожного  небайдужого  Українця!  
То  ж  і  різдвяний  дзвіночок,  який  радісно  звістив  про  народження  нової  Надії,  ще  довго  дзвенітиме  не  тільки  у    світлиці  "Галичини",  а  й  у  серцях  «Об’єднаних  словом».
Христос  народився!  Слава  Україні!

[b][i]Леся  Геник[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472957
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 17.01.2014

Наталя Данилюк

Різдвяний дух

[img]http://bestgif.su/_ph/13/2/496320192.gif[/img]

Із  року  в  рік  пресвітлий  дух  Різдва
Запалює  зорю    в  морозний  вечір,
Під  білим  ру́ном  дихає  трава,
Лепечуть  дрова  у  гарячій  печі.

Медовим    хлібом  дихає  кутя,
Узвар  гарячий  піниться  у  збанку,
Віншує  світ  народжене  дитя,
Вдягаючи  святкову  вишиванку.

Гаптує  ніч  добротне  полотно,
Ряхтять  зірки,  як  па́левіі  лампадки.
Крізь  інеєм  запудрене  вікно
Уривками  доносяться  колядки.

І  сухоцвітом  прибраний  діду́х
Ворушить  тишу  співом  колосковим,
Ширяє  у  повітрі  світлий  дух,
Вітає  землю  із  Різдвом  Христовим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470657
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 09.01.2014

Валя Савелюк

СЕРЕД ЗИМИ

і  чого  б  іще  мені  треба,
коли  бачу  серед  зими  –  живу  траву…

хіба  –
пі́дтримки  з  неба,
щоб  одібрав  народ  булаву  –
символ  державної  влади  –
із  лабет  прихильників  ада:

ад  –  це  розбі́й,  насильство,
нена́висть,  
брехня,  пограбунок  –  зрада

така  –    не  од  Бога  влада,  ні:
запроданці  –    на  духовному  плані
бовваніють,  як  мертві  скелі  горди-ні
і  безодні,  
сповнені  мороку…

простри  
над  воскреслим  народом  Руку:
морем  світла  Майдан  наповнився,
наче  єлеєм  соборна  Чаша  –
благослови  
прапори  молитовні  наші:
від  нині
по  суті  уже  –  жовто-сині,
що  береглись,  як  у  бабціній  скрині
святині  народні-родинні,
до  слушного  часу  –  у  кожній  Твоїй  людині

ладан,  єлей  і  смирна:
істинна  перемога  –  духовно  мирна

01.01.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469683
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 05.01.2014

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Про що, куди, чому, навіщо?

Про  що  шепоче  вітер  на  світанні?
Що  скоро  вже  прийдуть  морози  ранні.

Чому  свинцеві  хмари  в  високості?
Зима  до  нас  вже  поспішає  в  гості.

Чому  сумують  небеса  дощами?
Це  Осінь  так  прощається  із  нами.

Куди  тепло  зникає  аж  до  літа?
Від  холоду  втікає    в  храм  до  світла.

Чому  скидає  ліс  пожовкле  листя?
Щоб  згодом  одягнути  вбрання  чисте.

Навіщо  в  вирій  птахи  відлітають?
Тепло  і  їжу  для  дітей  шукають.

Чому  існують  зміни  пори  року?
Бо  Сонце  гріє  Землю  з  різних  боків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455290
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 19.10.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Танцює осінь танго

Сміється  сонце  в  горах  на  вершині,
Внизу  осіння  радісна  картина  -
Смереки  ваблять  очі  малахітом,
І  золотом  берези  вбрали  віти.

На  полотні  палітра  різнобарвна  -
Крокує  осінь  по  землі,  як  пава.
Річки  в  обіймах  сивого  туману,
Опале  листя  голову  дурманить...

В  дібровах  вітер  листопад  колише  -
Трембіти  раптом  розірвали  тишу,
На  небі  білі  хмари  колобродять  -
Танцює  осінь  танго  біля  броду...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454895
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 17.10.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Перемовчу, поплачу і забуду

Нестримний  біль  живе  у  моїх  грудях  -
Перемовчу,  поплачу  і  забуду!
Терпкий  осінній  трунок  з  винограду
І  на  десерт  ще  плитку  шоколаду,
А  потім  музики  чарівні  звуки  -
Найкращі  в  світі  ліки  від  розлуки!

Перемовчу,  поплачу  і  забуду  –
«Не  переймайся!»  -  кажуть  добрі  люди,
Підтримують  морально,  хто  як  може,
А  осінь  листопадами  ворожить,
Рясні  дощі  цілують  сонні  вікна  -
Надворі  морок,  мряка  не  просвітна…

Лікуюсь  від  образи  і  простуди  -
Перемовчу,  поплачу  і  забуду…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454892
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 17.10.2013

Konst

ПОЗИЯ, ГРАФОМАНСТВО, ТЕРПЕНИЕ И ЛЮБОВЬ НА НАШЕМ САЙТЕ (МЫСЛИ ФИЛОЛОГА)

Теперешняя  литература  и  поэзия  в  частности  переживает  период,  когда  отсутствуют    культовые  писатели,  а  главное,  поэты,  которых  бы  знали  и  любили  массы.  Правда,  на  слуху  у  всех  изредка  появляются  отдельные  личности,  как  например  Матиос  или  Жадан,  но  о  всенародной  любви  к  ним  говорить  не  приходится.  Возможно,  это  связано  и  с  тем,  что    теперь  каждый    самоуверенный  человек,  умеющий  связать  хотя  бы  четыре  строки  рифмой,  называет  себя  поэтом  и  стремится  быть  напечатанным,  претендуя  на  лавры  знаменитости.    К  сожалению,  в  огромном  количестве  стихов  невысокого  уровня  теряются  действительно  талантливые.  Сегодня  появилось  множество  Интернет–порталов,  где  люди  выкладывают  свои  произведения,  что,  однако,  не  способствует  поиску  истинных  талантов.  Литературные  журналы  и    издательства  отбирают  для  публикаций  те  произведения,  авторы  которых  сомнительно  талантливы,  но  могут  хорошо  заплатить,  т.е.  налицо  литературная  коррупция.  В  солидных  изданиях,  претендующих  на  объективное  отношение  к  творчеству,  поэтические  произведения  предпочитают  не  рассматривать  и  не  публиковать,  обращая  внимание  только  на  прозу,  которую  считают  значительно  более  важным  явлением,  нежели  поэзия  (но  это  происходит,  скорее  всего  потому,  что  прозу  проще  критически  анализировать).  Так  что  пробиться  в  лучшие  и  прославиться  действительно  талантливым  авторам  сегодня  очень  проблематично:  зачастую  у  творческих  посредственностей    больше  наглости  и  связей  для  этого.  Да  и  у  населения  сегодня  сложились  какие-то  стереотипные  понятия  о  том,  что  писатели  и  поэты  прошлых  лет  –  это  гении,  а  сегодня  таких  людей  просто  не  может  быть.  Теперешняя  людская  психология  не  особенно,  мягко  говоря,  нуждается  в  стихах.  Людям  скорее  нужен  телевизор  или  компьютер  (планшет),  чем  книга.  Люди  отвыкают  от  книг  в  обычном  понимании.  И  в  этом  веяние  времени.  Конечно,  нельзя  говорить,  что  несметное  количество  графоманов  символизирует  подъем  поэзии,  но  ведь  никогда  прежде  не  было  такого  большого  количества  жаждущих  славы  стихотворцев!
Но  кто  это  –  графоман?  Прежде  всего,  определимся  с  тем,  что  графомания  по  сути  —  это,  в  общем-то,  психиатрический  термин,  подразумевающий  болезненную  страсть  к  написанию  текстов,  чаще  всего  не  представляющих  никакой  культурной  ценности.  Обычно  произведения  таких  авторов  шаблонны,  невыразительны,  но  с  претензией  на  заумность,  и  не  представляют  собой  никакого  интереса  для  читателей.  Как  и  любое  подобное  заболевание,  графомания  может  иметь  более  или  менее  тяжелую  форму.  Аналогично  другим  диагнозам  в  этой  области,  графомания  не  возникает  на  пустом  месте  и,  в  принципе,  поддается  лечению,  в  том  числе  и  медикаментозному.  Как  возникает  графомания?  Чаще  всего  потому,  что    человек  одинок,  страдает    от  заниженной  самооценки  или  невозможности  с  кем-то  поговорить  по  душам,  -  он  начинает  писать.  Его  творения  —  это  часть  его  болезненного  и  одинокого  мира.  Чем  больше  он  их  создает,  тем  меньше  он  сознательно  стремится  к  живому  общению.  Однако,  ограничивая  себя  в  контактах,  графоман  все  же  стремится  реализовать  естественную  тягу  к  общению  -  это  заложено  в  личности  на  подсознательном  уровне.  И    его  рука  тянется  к  листу  бумаги.  Его  произведения  кажутся  ему  гениальными,  более  того,  он  совершенно  искренне  в  это  верит.  Как  и  любой  психический  больной,  он  не  может  разглядеть  у  себя  признаков  болезни,  не  может  объективно  оценить  свои  творения.  Именно  поэтому  графоманы  крайне  болезненно  воспринимают  критические  высказывания  в  адрес  их  творчества:  ведь  для  большинства  авторов  критическое  мнение  читающей  аудитории  является  стимулом  для  развития,  а  также  основным  источником  информации  о  недостатках  их  произведений.  Люди,  страдающие  болезненной  тягой  к  писательству,  этого  лишены,  а  значит,  не  имеют  возможности  развиваться  и  совершенствоваться.  Как  результат  —  произведения,  лишенные  какой  либо  литературной  и  духовной  ценности.  Со  временем  все  контакты  с  внешним  миром  сводятся  для  графомана  к  демонстрации  его  творений.    Интернет  предоставляет  для  этого  большие  возможности  в  виде  поэтических  сайтов.  Конечно,  такой  автор  достоин  сожаления,  но  современный  мир,  культивирующий  одиночество  и  индивидуализм,  поощряет  подобную  «непризнанную  гениальность»  и  тем  самым  создает  для  графоманов  максимум  возможностей,  игнорируя  действительно  талантливых  авторов:  графоманов  так  много,  что  в  их  потоке  теряется  слово  истины.  Это,  к  сожалению,  обратная  сторона  бесцензурной  «свободы»  поэтического  слова.  
Конечно,  графомания  может  быть  и  в  легкой  форме,  но  основной  ее  признак  всегда  один  и  тот  же  –  нетерпимость  к  критике.  При  тяжелой  форме  этого  заболевания  требуется  вмешательство  специалиста,  поскольку  последствия  могут  быть  даже  фатальными.
От  графоманов,  тем  не  менее,  надо  отличать  начинающих  поэтов,  недостаточно  хорошо  владеющих  словом,  а  часто,  в  связи  с  недостаточным  культурным  уровнем,  просто  малограмотных,  но  горящих  желанием  прославиться,  оставив  свой  след  хотя  бы  в  Интернете.  Если  такой  автор  положительно  воспринимает  критические  замечания  в  свой  адрес,  много  читает  более  зрелых  поэтов,  тщательно  работает  над  своими  произведениями  с  учетом  критики,  то  со  временем  он  совершенствует  свои  способности  и  приобретает  определенный  вес.  Бывает  и  так,  что  человек  талантлив,  может  образно  мыслить,  чувствует  слово,  но  не  обладает  нужным  словарным  запасом,  однако,  внимая  замечаниям,  учится.  Впоследствии  его  талант  может  и  засверкать,  поскольку  написание  стихов  –  достаточно  серьезный  труд,  не  зря  же  Поэт  сказал:  «Поэзия  –  та  же  добыча  радия:  грамм  добычи  –  год  труды.  Изводишь  единого  слова  ради  тысячи  тонн  словесной  руды!»
Как  сделать  стихи  лучше?  Язык  наш  меняется,  но  не  очень  заметно:  язык  Пушкина  не  очень  отличается  от  современного  языка.  Но  выразительные  средства  языка  не  стоят  на  месте,  вот  тут  –  то  и  скрыты  поэтические  возможности.  Ведь  постоянная  работа  над  новыми  конструкциями  выражения  того,  что  высказано  поэтом,  тренирует  мысль,  наполняя  её  жизнью.  Слабость  выражения  мысли  делает  её  бездейственной.  Конечно  же,  у  каждого  поэта  свои  навыки,  свои  методы  художественной  интерпретации  действительности.  И  часто  настоящему  стихотворению  предшествует  тысяча  «опытов»,  потому  что  надо  найти  единственно  верную  интерпретацию  возникшего  образа.  Понятно  и  то,  что  для  каждого  произведения  возникает  новая  задача.  Определяется  она  или  ключевой  фразой,  ложащейся  в  основу,  или  толчком  воображению  извне,  или  воспоминанием  прошлого.  А  порой  -  даже  при  чтении  чужого  произведения  возникает  своя  оригинальная  мысль.  Однако  это  только  намёк  на  то,  что  может  стать  стихом.  Все  это  является  прологом  к  длительному  интенсивному  анализу  самого  явления,  ставшего  его  причиной.  Особенностью  поэтического  мышления,  в  первую  очередь,  надо  считать  уникальную  способность  поэта  облекать  философские  категории,  социальные  проблемы  и  психологические  состояния  в  понятные  большинству  людей  образы.  В  этом–то  и  кроется  смысл  поэтического  мастерства:  поэт  творит  прежде  всего  для  людей.  Многие  начинающие  на  сайте  в  ответ  на  критические  замечания  заявляют:  «Я  пишу  для  себя!»,  забывая  о  том,  что,  размещая  в  портале  стихи,  они  выставляют  их  на  суд  как  собратьев  по  творчеству,  так  и  читателей.  Уж  если  для  себя,  то  зачем  выставлять  их  на  всеобщее  обозрение?
Если  же  говорить  о  вдохновении,  то  обычно  это  связывают  с  отрешенностью,  полётом  мысли  или  трансом.  Но  это  слово  созвучно  слову  душа,  то  есть  жизнь.  В  переносном  значении  «вдохновение»  -  это  одухотворение  через  придание  дыхания.  Вдохнуть  живую  душу  в  произведение  ума  и  рук  человеческих  во  все  времена  было  признаком  большого  таланта  и  одаренности.  Глубокое  дыхание  свидетельствует  о  силе  чувства,  о  взволнованности  человека  переживанием.  Такая  взволнованность  влияет  на  внимающих  стиху,  затрагивает  их  чувства  и  мысли  в  том  же  направлении,  что  и  чувства  и  мысли  творца,  и  связана  с  душевностью,    а,  следовательно,  и  с    доходчивостью  до    окружающих.
Конечно  же,  в  стихотворении  должна  быть  новая  идея,  мысль,  необходимо  правильно  определить  баланс  формы  и  содержания  и  строго  его  соблюдать.  В  любом  языке  есть  правила,  которых  необходимо  придерживаться.  Можно  и  не  владеть  языком  виртуозно,  однако  ясность  изложения  и  грамотность  —  тот  минимум,  которым  должен  обладать    автор  для  того,  чтобы  читатель  мог  его  понять:  банальность  мысли,  прикрытая  изощренной  формой,  да  еще  и  если  она  усугубляется  нарочитой  безграмотностью  (что  частенько  заметно  у  любителей  «падонского»  языка)  не  делает  стихи  лучше.  Кроме  того,  ценность  стихотворения  очень  сильно  уменьшается,  если  автор  применяет  в  нем  настолько  вычурные  или  неточные  образы,  что  для  их  восприятия  требуется  давать  дополнительные  пояснения  недоумевающему  читателю.
Опять  -  таки  необходимо  обратить  внимание  на  важный  признак  поэзии  —  рифму.  Не  надо  относиться  к  рифме  пренебрежительно,  следуя  некоторым  веяниям  якобы  современной  моды  на  «свободные»  стихи.  Именно  благодаря  рифме  строки  объединяются  в  строфы,  и  восприятие  стихотворения  читателем  облегчается.  Казалось  бы,  тут  все  просто.  В  русском  языке  рифма  чаще  всего  строится  на  совпадении  ударных  гласных.  Однако  существуют  рифмы,  которые  можно  назвать  «избитыми».  Ими  не  следует  злоупотреблять.  Это  банальные  созвучия  типа    «мне  —  себе  -  тебе»,  «любовь  —  вновь  -  кровь»,  «розы  —  слезы»  и  т.д.  Такие  рифмы  выдают  слабое  знание  языка  автором  и  нежелание  работать  над  стихом.
Минимум  авторских  усилий  требуют  и  глагольные  рифмы.  Например,  «иду  –  бреду»,  «слушаю  –  кушаю»,  «придет  —  найдет»,  или  еще  более  того  -  «читать  —  писать»:  в  глагольных  рифмах  легко  сбиться  просто  на  одинаковость  букв  в  конце  слова  («читать  –  писать»),  что  вообще  нельзя  считать  признаком  рифмы.      Глагольные  рифмы  можно  встретить  и  у  классиков,  но,  в  общем,  их  желательно  использовать  для  нарастания  экспрессии  в  действии,    в  пародиях,  то  есть  там,  где  это  уместно  по  смыслу.  Вообще-то  надо  стремиться  к  уникальности  рифм.  В  этом  смысле  можно  поучиться  у  В.Маяковского,  который  славен  не  только  тем,  что  писал  «о  пробках  в  Моссельпроме»,  но  и  умел  конструировать  совершенно  замечательные  рифмы  (его  статью  «Как  делать  стихи»  можно  легко  найти  в  Интернете).  
Существуют  и  так  называемые  диссонансы  (несовпадение  согласных  звуков)  и  ассонансы  (несовпадение  гласных  звуков).  С  ними  следует  обращаться  предельно  аккуратно,  поскольку  их  неудачное  употребление  может  вызвать  у  читателя  сомнение  в  поэтическом  мастерстве  автора:  все  гениальное,  как  известно,  просто.  Чрезмерно  использовать  оригинальные  рифмы  тоже  не  следует.  
Отдельно  о  белых  стихах,  верлибрах.  Они  ни  чуть  не  менее  ценны,  чем  рифмованные,  потому  что  могут  предельно  точно  выразить  мысль  автора,  подать  суть  стихотворного  образа.  Если  рождаются  белые  стихи  —  пишите.  А  с  рифмами  можно  будет  поэкспериментировать  и  потом,  научившись  хорошо  выражать  свою  мысль  белым  стихом.  Однако  не  следует  забывать,  что  белый  стих  отличается  от  прозы  весьма  четкой  ритмикой.
Главное,  о  чем  должен  помнить  поэт  –  терпение.  Написанное  стихотворение  не  стоит  сразу  же  размещать  на  сайте.  Лучше  немного,  может  даже  день  –  другой,  выждать,  потому  что  вполне  возможно,  что  несколько  дней  спустя  в  стихе  что-то  нужно  будет  исправить,  сделав,  таким  образом,  все  произведение  лучше.  А  иногда  позже  даже  может  появиться  сомнение  в  том,  что  этот  стих  имеет  право  на  существование.  Особенно  если  он  создан  в  неадекватном  состоянии.  В  любом  случае  полезно  прочитать  его  несколько  раз  для  себя  вслух:  автор  может  услышать  сбои  ритма,  недостаточное  созвучие  в  рифмах,  подобрать  более  подходящие  слова.  Надо  помнить  и  о  том,  что  со  стороны  огрехи  в  стихе  всегда  видны  лучше,  поэтому,  выложив  «сырое»  произведение  на  сайте,  можно  получить  большое  количество  критических  замечаний,  что  может  быть  весьма  неприятно.  Кстати,  о  критических  замечаниях.  Они,  безусловно,  приносят  больше  пользы,  чем  умильные  ахи  и  охи  по  поводу  якобы  гениального  творения.  И  хорошо  бы,  если  бы  наши  авторы  и  читатели  давали  поменьше  откликов  типа  «замечательно!»,  «здорово!»,  «гениально!»,  «чувственно!»,  а  поясняли,  почему  они  высказываются  таким  образом  –  это  было  бы  намного  полезнее  для  автора,  как  и  то,  что  на  явные  огрехи  стиха  было  бы  указано  прямо.  Ведь  если  эти  явные  огрехи  не  были  замечены,  то  восторженный  рецензер  становится  на  одну  доску  с  авторской  промашкой,  и  никакой  пользы  для  автора  в  этом  нет.  Еще  хуже,  если  автор  при  этом  возгордится  –  это  чревато  легкой  формой  графоманства.
А  про  обычную  грамотность  и  писать  бы  не  хотелось,  но  что-то  многие  наши  авторы  не  стремятся  себя  нею  утруждать,  а  ведь  отсутствие  грамотности  -  это  еще  и  пренебрежение  к  читателю.  Мы  должны  уважать  язык,  которым  пользуемся  для  создания  стихотворений:  это  ведь  наш  инструмент.  Ну  что  может  создать  плотник  поломанным  молотком,  кроме  как  криво  забить  гвоздь?  Уважения  окружающих  при  этом  ему  не  видать!  Так  и  поэт,  пишущий  с  ошибками  –  ему  хочется  сказать  «иди  –  учись!».  Ведь  ошибки  просто  убивают  весь  смысл  произведения  для  грамотного  читателя.
И  напоследок  о  любви.  Ведь  это  основная  тематика  каждого  поэтического  сайта,  в  том  числе  и  нашего.  Понятно,  что  любовь  –  это  чувство,  в  котором  изначально  заложен  некий  трагизм,  и  ее  неизменным  спутником  становятся  переживания,  обладающие  огромной  эмоциональной  силой.  Понятно,  что  позитивные  эмоции,  как  правило,  не  отличаются  такой  многогранностью,  как  печаль,  грусть,  тоска  и  разочарование.  Если  бы  не  любовные  переживания,  не  было  бы  величайших  шедевров  мирового  искусства  и  литературы.  Именно  несчастная  любовь  –  это  тема,  из  которой  вот  уже  не  одно  тысячелетие  черпают  свое  вдохновение  поэты.
В  юном  возрасте  познание  жизни  начинается,  конечно  же,  с  любовных  переживаний,  и  именно  несчастная  любовь  впервые  толкает  человека  взяться  за  перо.  Понятно  и  то,  что  грустная  любовная  лирика  может  быть  прочувствована  читателем  вместе  с  автором,  но  может  и  не  тронуть  за  душу,  а  причина  этого  кроется  конечно  же  в  художественном  исполнении.  Несмотря  на  обилие  эмоционального  материала,  писать  стихи  о  любви  сложнее  всего,  так  как  описание  самых  сильных  чувств  порой  звучит  довольно  банально,  потому  что  на  этом  поприще  до  автора  уже  трудились  многие  другие  поэты.  И  здесь  все  зависит  от  мастерства  автора  и  его  поиска  новых  форм  и  способов  выражения  этой  знакомой  и  близкой  всем  темы.  К  сожалению,  на  нашем  сайте  многие  молодые  поэты  на  тему  любви  рассуждают  так  коряво,  что  хочется  просто  утереть  им  сопли  и  погладить  их  по  головке  вместо  сопереживания.  Кстати,  большинство  рецензий  по  этому  поводу  сводится  к  фразам  типа  «Ну  не  переживай,  все  еще  будет  хорошо!»
Апостол  Павел  в  первом  послании  к  Коринфянам  (гл.13)  писал:  «Если  я  говорю  языками  человеческими  и  ангельскими,  а  любви  не  имею,  то  я  –  медь  звенящая  или  кимвал  звучащий.  Если  имею  дар  пророчества  и  знаю  все  тайны,  и  имею  всякое  познание  и  всю  веру,  так  что  могу  и  горы  переставлять,  а  не  имею  любви,  -  то  я  ничто.  И  если  я  раздам  все  имение  мое  и  отдам  тело  мое  на  сожжение,  а  любви  не  имею,  нет  мне  в  том  никакой  пользы.  Любовь  долготерпит,  милосердствует,  любовь  не  завидует,  любовь  не  превозносится,  не  гордится,  не  бесчинствует,  не  ищет  своего,  не  раздражается,  не  мыслит  зла,  не  радуется  неправде,  а  сорадуется  истине;  все  покрывает,  всему  верит,  всего  надеется,  все  переносит.  Любовь  никогда  не  перестает,  хотя  и  пророчества  прекратятся,  и  языки  умолкнут,  и  знание  упразднится.  Ибо  мы  отчасти  знаем,  и  отчасти  пророчествуем;  когда  же  настанет  совершенное,  тогда  то,  что  отчасти  -  прекратится.  Когда  я  был  младенцем,  то  по-младенчески  говорил,  по-младенчески  мыслил,  по-младенчески  рассуждал;  а  как  стал  мужем,  то  оставил  младенческое.  Теперь  мы  видим  как  бы  сквозь  тусклое  стекло,  гадательно,  тогда  же  лицем  к  лицу;  теперь  я  знаю  отчасти,  а  тогда  познаю,  подобно,  как  я  познан.  А  теперь  пребывают  сии  три:  вера,  надежда,  любовь;  но  любовь  из  них  больше».
Эти  слова  апостола  я  привел  затем,  чтобы  напомнить  некоторым  авторам,  что  «любовь  из  них  больше»,  потому  что  кое  –  кто  из  наших  авторов  (не  хочу  переходить  на  личности)  позволяет  себе  на  этом  сайте  посылать  матом  своих  бывших  возлюбленных  за  то,  что  те  их  отвергли  –  о  какой  любви  может  идти  речь  применительно  к  капризному  самцу,  игрушка  которого  проявила  желание  покинуть  своего  «владельца»?  И  надо  ли  выражать  сочувствие  такому  человеку,  на  что  он,  видимо,  рассчитывает,  публикуя  свой  «опус»?
И  еще.  На  сайте  заметна  озабоченность  некоторых  авторов  политическими  вопросами.  В  этом  не  было  бы  ничего  плохого,  если  бы  эта  озабоченность  не  выражалась  с  неприкрытой  ненавистью  к  тому,  что  эти  авторы  не  приемлют.  Тем  более,  если  объектом  ненависти  стали  такие  же  люди,  как  и  мы,  братья  –  славяне,  христиане.  Но  ведь  эти  люди  нам  не  враги!  Еще  раз  советую  им  перечитать  вышеприведенную  цитату:  поэт  может  призывать  к  ненависти  только  по  отношению  к  смертельным  врагам,  а  в  иных  случаях  это  недопустимо,  потому  что  главная  задача  поэта  –  воспевание  любви,  терпимости,  что  есть  истинно  христианским  и  богоугодным  делом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453795
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 11.10.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Душа до сонця полетіла

Надворі  ніч.  Чомусь  не  спиться,  а  в  очах,
Як  дика  птаха,  зачаїлись  біль  і  страх.
Сумує  погляд,  голос  гірко  тужить,
Самотня  жінка  -  їй  життя  байдуже…

Забула  радість.  Горем  зранена  душа
Вже  більше  не  літає  -  два  міцних  крила
Висять  безсило,  їх  давно  зламали,
Злі  люди  честь  спаплюжили  зухвало…

Та  раптом  погляд  запалав  ясним  вогнем,
Не  дивлячись  на  сильний  біль  та  серця  щем,
Душа  до  сонця  знову  полетіла,
Бо  Бог  Всевишній  дав  їй  нові  крила…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452891
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 06.10.2013

Леся Геник

Свято вишиванки в м. Івано-Франківську

Свято  вишиванки  в  м.  Івано-Франківську
14  вересня  з  ініціативи  молодого  просвітянина,  талановитого  поета    Олександра  Букатюка,  а  також  при  підтримці  Міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об'єднані  словом"  відбувся  мегамарш  вишиванок  у  м.  Івана-Франківську.  Розпочався  він  від  пам'ятника  Івана  Франка,  а  далі  вишиванки  під  крилом  української  пісні  "помандрували"  центральними  вулицями  міста.  Кінечною  точкою  ходи  стала  фортечна  галерея    "Бастіон",  в  одній  із  виставкових  зал  якої  учасники  заходу  мали  можливість  спожити  щедре  українське  поетичне  слово,  запричаститися  живодайними  рядочками  українського  поета-десидента  Тараса  Мельничука,  котрий  за  словами  Сашка  Букатюка,  виступає  натхненником  цього  свята  вишиванки.  
Варто  зазначити,  що  подібний  мегамарш  в  м.  Івано-Франківську  відбувається  вже  вдруге  і  його  організатори  висловлюють  щире  сподівання,  що  це  стане  доброю  традицією  на  майбутнє.
Окремо  хотілося  б  відзначити  учасницю  заходу,  поетесу  Оксану  Пронюк,  яка  присвятила  непересічній  події  слова  благословення,  а  також  хлопців  з  гурту  "Добрий  намір",  які  запалили  аудиторію  своїм  патріотизмом  і  яскравим  вогнем  української  народної  та  авторської  пісні.  Разом  з  тим  варто  віддати  належне  усім,  хто  підтримав  і  не  залишився  байдужим  до  події,  зокрема,  Ігору  Стожару  (м.  Яремче),  Віталії  Савченко,  Дануті  Сем'янів  та  Богданові  Кирсті  -  м.  Івано-Франківськ,  а  також  відомому  станіславівському  художникау  Мирославу  Яремаку.
Все  ж  таки  "ще  не  вмерла  Україна",  ще  жива  надія,  сила  і  наснага,  допоки  маємо  такі,  сповнені  патріотизму  і  любові  до  рідної  землі,  заходи!
До  речі,  продовження  дійства  заплановане  на  22  вересня  о  17.00  год.  в  актовій  залі  "Просвіти".  То  ж  до  зустрічі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449968
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 19.09.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РАНКОВА ПРЕЛЮДІЯ

По  підвіконню  барабанить  дощ  осінній,
Граційним  маршем  струменіє  в  небі  сірім,
Висить  туман,  весільний  вельон,  над  рікою,
Закутав  ранок  на  світанку  пеленою…

Зміїться  дим  із  димаря,  як  джин  із  лампи,
Мовчать  зажурені  півні,  сільські  куранти,
Лоскоче  ніздрі  молоко  парне,  дурманить,
Крізь  сон  я  знову  чую  ніжний  голос  мами…

Лежу  замріяна  під  ковдрою  м‘якою,
Згорнувся,  як  клубочок,  котик  під  рукою,
Його  також  бентежить  аромат  молочний,
Він  відчиняє,  як  фіранки,  сонні  очі…

Стоять  на  варті  біля  ліжка  теплі  капці,
Халат  махровий  спить  спокійно  на  лежанці,
Висить  прозорий  дощовик,  чекають  мешти,
Коли  ж  це  я  з  котом  прокинуся  нарешті…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447693
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 15.09.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2013

Адель Станіславська

ЗАПРОШЕННЯ

Шановні    поетклубівці!

Щиро    запрошуємо    Вас    на    творчу    зустріч    "Під  крилом  у  сонячного  літа",  
яка  відбудеться    17    серпня    2013    року    в    місті    Івано-Франківську  
в    приміщенні    конференцзалу  обласного    часопису    «Галичина»    за    адресою:
вул.    Січових    Стрільців,    25  (1-ший    поверх).
В  ході  зустрічі:  представлення  вишуканої  смаковитої  поезії,  нові  цікаві  знайомства,  спілкування  за  філіжанкою  кави.
Початок    о    13.00    год.

Будемо    раді    зустрічі    з    Вами!

Оргкомітет    Міжрегіонального  поетичного    клубу    "Об’єднані    словом"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443277
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ДРУГЕ ДИХАННЯ

Цього  року  остання  декада  липня  промайнула  в  Карпатах.  Це  була  моя  друга  подорож  у  ці  мальовничі  гори.  Так  у  житті  склалося,  що  останні  кілька  років,  я  не  тільки  нікуди  не  їздила,  а  навіть  дуже  рідко  виходила  з  дому.
 
Сама  я  б  ніколи  не  відважилася  так  далеко  поїхати.    Але  мене  в  Яремче  погостювати  запросив  мій  дуже  хороший  друг,  цікавий  поет  і  співрозмовник,  Ігор  Стожар.  А  компаньйонкою  стати  погодилася  юна  дівчина,  Ірина,  майбутній  соціолог-журналіст…

Подорож  розпочалася  дуже  вдало.  В  потягу  було  чисто,  в  купе  разом  із  нами  їхала  молода  і  мовчазна  пара  і  тільки  Іринка  щебетала,  поки  всі  не  поснули.  

Івано-Франківськ  зустрів  нас  сонним  вокзалом,  зате  коли  приїхали  в  Яремче,  то  на  нас  чекав  енергійний,  говіркий,  гостинний  і  привітний  господар  готелю  та  його  сонячно  усміхнена  дружина,  Марина.  
Нас  поселили  на  другому  поверсі  в  номері  з  балконом,  з  виглядом  на  скелю  Три  слони  і  на  річку  та  на  фрагмент,  покритих    смереками,  зелених  гір.  Можна  було  легко  здогадатися,  що  там,  біля  скелі,  шумить  річка  Прут,  про  яку  я  ще  до  початку  подорожі  прочитала  в  Інтернеті.

Яремче  –  це    низькогірний  курорт,  розташований  в  надзвичайно  мальовничій  улоговині  між  горами  на  березі  Пруту.  Через  місто  пролягає  дорога  до  найвищої  вершини  Українських  Карпат  —  Говерли,  на  яку  ходила  Ірина  без  мене,  бо  я  не  ризикнула.

За  легендою  назва  міста  походить  від  імені  гуцула  Яреми  Годованця,  який  першим  оселився  на  цій  території.  Місто  почало  активно  розвиватися  після  будівництва  залізниці  Станіслав  (тепер  Івано-Франківськ)  -  Яремче  -  Ворохта  -  Рахів  в  1894р.,  яка  призначалася  для  вивезення  лісу  у  промислові  райони  Австро-Угорщини.  Ще  раніше  Яремче  почало  розвиватися  як  дачне  містечко,  де  відпочивали  жителі  Львова,  Кракова,  Варшави.  

Зараз  Яремче  —  найвідоміший  туристичний  центр  Прикарпаття,  має  понад  40  туристсько-рекреаційних  закладів  і  санаторіїв,  більше  50  об'єктів  зеленого  туризму.  Для  курортної  терапії  використовують  кліматичне  лікування  та  мінеральні  ванни.  На  половині  території  Яремчанської  міськради  розташований  перший  в  Україн  ,  Карпатський  Національний  природний  парк,  утворений  в  1980  р.  
Населення  міста  зберегло  народні  звичаї  та  обряди,  найбільш  цікаві  з  них  —  гуцульська  "Розколяда",  Андріївські  вечорниці,  Водохреще,  купальське  свято  "Гуцульська  берегиня".  День  міста  відбувається  у  останню  неділю  липня.

До  2006  року  у  вжитку  були  дві  назви  міста  —  Яремча  і  Яремче.  Первісну  назву  Яремче  було  уточнено  рішенням  Верховної  Ради.

Найбільш  цікавим  для  мене  став  каскадний  водоспад  Пробі́й  (інша  назва  -  Яремчанський  водоспад),  один  з  найповноводніших  водоспадів  Карпат.  Висота  падіння  води  8  м,  кут  нахилу  —  майже  45  градусів.  Утворився  він  у  нижній  частині  Яремчанського  каньйону  річки  Прут,  у  місці  виходу  на  поверхню  стійких  до  ерозії  гірських  порід  —  ямненських  пісковиків  (верхні  шари)  та  аргілітів  і  алевритів  (нижні  шари).

Водоспад  Пробій  —  популярний  туристичний  об'єкт,  пам'ятка  природи.  Над  водопадом  побудований  міст  заввишки  20  м.  Нижче  водоспаду  є  розлога  і  глибока  улоговина  зі  спокійнішою  течією.
За  водоспадом  міститься  другий  сувенірний  ринок  Яремчі,  який  трохи  дешевший  за  перший,  що  розташований  біля  автомобільного  моста  через  Прут.  

Саме  тут  у  кафе  над  прірвою  відбулася  моя  зустріч  з  поетами  Івано-Франківщини.  Вже  тоді  я  відчула,  що  саме  цей  день  стане  перлиною  мого  перебування  в  Яремче.  

Я  не  забуду  усміхнені  обличчя,  привітні  очі,  теплі  слова  і  вірші,  які  по-особливому  перекликалися  з  гуком  води,  що  навіть  випадкові  люди  зупинялися  і  прислухалися,  а  одна  маленька  дівчинка  навіть  плескала  у  долоні.

Дуже  вразила  не  тільки  атмосфера  за  столом,  а  й  смачні  бутерброди,  які  так  вміло  приготувала  Маринка  з  Ігорем,  а  ще  національна  страва  –  кукурудзяна  каша  «банош»,  яку  варять  зі  сметаною,  маслом  та  сиром.  У  нас  подібну  кашу  називають  куліш.

Саме  у  колі  друзів  на  березі  річки  над  водоспадом  я  відчула,  що  в  мене  вперше  за  довгі  роки  відкрилося  друге  дихання…

Наша  перша  самостійна  подорож  відбулася  до  міста  Коломия,  яке  належить  до  найстаріших  в  Галичині  .  Тутешній  люд  провадить  назву  міста  від  назви  потоку  Коломийка,    який  так  називають,  тому  що  в  ньому  мили  кола».  Є  ще  один  варіант,  що  назву  місто  отримало  від  свого  розташування  біля  річки  Прут.  Колись  Прут  мав  назву  «Мий»,  відповідно  місто  назвали  «Коло  Мия»,  цебто  коло  Прута.

Коломиї  завдячують  своєю  назвою  танець  коломийка  і  короткі  пісні,  які  теж  називаються  коломийками.  

Але  ми  були  у  цьому  місті  тільки  проїздом,  тому  що  їхали  далі,    в  місто  Косів,  щоби  побачити  особливості  архітектури,  одягу  та  карпатських  традицій,  а  ще  помилуватися  краєвидами  з  висоти  пташиного  польоту.  Краєвиди  ми  побачили,  але  одягнутих  в  національні  костюми  людей  і  якісь  гарно  розмальовані  хатинки  не  зустріли.  Я  вже  тоді  зрозуміла,  що  по  телевізору  нам  показують  тільки  рекламу.  Про  цю  подорож  можна  сказати  простими  словами  –  «Тут  була  Оля  і  Іра».  Але  завчасно,  ще  до  початку  подорожі,  я  прочитала  і  про  Коломию,  і  про  Косів,  тому  намагалася  не  зважати  на  розбиті  дороги,  жахливі  автобуси  і  спекотне  сонце,  а  просто  милуватися  горами,  покритими  лісом,  які  можна  було  бачити  із  вікна…

Багато  хто  знає,  що  Косів  –  це  невеликий  райцентр,  відомий  своїм  суботнім  базаром.  Це  місто  вже  відсвяткувало  свій  півтисячолітній  ювілей.  Шкода,  що  від  минулих  віків  у  цих  гордих  горах  у  Косові  майже  не  залишилося  нічого,  окрім  колючих  смерекових  лісів  над  містом.

В  одній  легенді  згадується,  як  князь  Данило  Галицький  послав  у  гори  боярина  Косича  з  наказом  зміцнити  кордони  Галицької  землі.  Косич  оселився  в  дикому  гірському  краю    і  позичив  своє  ім'я  новостворенному  поселенню.  

Косів  і  сіль  -  два  слова-близнюки.  Але  саме  природа  -  головне  багатство  краю.  Чисте  повітря  і  його  здатність  лікувати,  відстороненість  від  цивілізації,  спокій.

Місцеві  жителі  навчились  заробляти  на  народних  промислах  -  ліжники,  вишиванки  та  місцева  буро-зелена  кераміка  мали  неабиякий  попит.  А  ще  -  "weneckie  korale",  "венеціанські  коралі",  великі  прикрашені  орнаментами  кулі,  з  яких  можна  було  скласти  намисто.

З  цим  містом  пов'язана  історія  найвідомішого  опришка,  Довбуша.  Більше  того,  в  сусідньому  з  Косовим  селі  Космачі  є  пам'ятник  народному  меснику  (авторства  Михайла  Дідишина  з  Космача)  та  музей  Довбуша.  

Інша  дуже  змістовна  і  довготривала  подорож  буда  до  Солотвино.  Спочатку  ми  зупинилися  біля  водоспаду,  ім‘я  якого  Труфанець.  Він  знаходиться  між  Ясенями  та  Квасами,  біля  самої  дороги.  З  південно-східних  схилів  Свидовецького  хребта,  з-під  Близниці,  з  субальпійських  лісів  і  лук,  з  висоти  в  1720  метрів  несеться  чиста  вода  -  і  так  спішить  до  устя  великої  ріки,  що,  не  витримавши,  летить  з  36-метрової  висоти.  Біля  підніжжя  водопаду  є  облаштована  альтанка  для  того,  щоб  помилуватися  найвищим  природним  закарпатським  водоспадом  зблизька.  

Водоспад  носить  ім'я  потічка  Труфанець,    який  є  правою  притокою  Чорної  Тиси.  На  стенді  біля  водоспаду  написано,  що  довжина  Труфанця  (потічка)  -  2830  метрів,  з  них  230  він  тече  під  землею.  

Далі  ми  їхали  через  село  Кваси,  Закарпатської  області,  Рахівського  району,  яке  розташоване  по  обидві  сторони  річки  Чорна  Тиса  на  відстані  14  км  від  районного  центру  Рахова  і  за  26  км  від  Географічного  центру  Європи.  Кваси  відоме  тим,  що  тут  дуже  багато  мінеральних  джерел.

Село  розташоване  в  міжгірській  долині  річки  Чорна  Тиса,  оточене  з  півночі  Полонинсько-Чорногорським  пасмом  гір  (з  вершинами  Побори  -  1076  м,  Близниця  -  1880  м,  Менчул  -  1120  м),  з  півдня  -  Мармароським  кристалічним  масивом.  У  цьому  районі  розташовані  Чорногори  (у  складі  яких  знаходиться  найвища  вершина  Українських  Карпат  г.  Говерла  -  2061  м,  та  решта  5  двотисячників,  з  яких  до  Квасів  найближче  розташована  г.  Петрос,  2020  м).  Клімат  помірно  континентальний.  Гори  лісисті,  займають  6082  га  площі.  Вище  лісистих  гір  простягаються  альпійські  луки,  які  називаються  полонинами.  Ліс  змішаний:  бук,  ясен,  ялина,  ліщина,  черемха,  явір,  тополя,  береза  та  ін.  Також  у  лісах  зустрічається  багато  грибів  та  ягід  таких  як  чорниця,  суниця,  ожина,  калина,  горобина,  брусниця,  шипшина  та  багато  ін.  Село  перетинає  залізниця  Львів-Рахів.  У  Квасах  є  золото.

Через  деякий  час  ми  вже  їхали  через  Рахів-  районний  центр,    який  лежить  у  мальовничій  улоговині  вздовж  ріки  Тиса.  Перша  письмова  згадка  про  місто  датується  1447  роком,  хоча  місцеві  дослідники  стверджують,  що  місто  існувало  вже  в  910  році.

В  15  столітті  Рахів  мав  власну  печатку  і  герб  і  належав  до  володінь  угорських  королів.  За  однією  з  версій,  назва  походить  від  слова  "рахувати",  оскільки  місто  лежало  на  торгових  шляхах  і  купці,  зупиняючись  тут,  перераховували  гроші.  

Це  місто-курорт  туристи  з-за  кордону  називали  перед  другою  світовою  «Гуцульський  Париж».  Воно  розташоване  поміж  Карпатських  гір.  З  півночі  його  обіймають  Горгани,  на  заході  височіє  Свидовець,  на  північному  сході  —  Чорногірський  хребет,  а  з  півдня  наступають  Рахівські  гори.  Ріка  розрізає  Рахів  навпіл  і,  закована  в  граніт,  тече  паралельно  центральній  міській  вулиці.

Рахів  -  найбільш  високогірне  місто  в  Україні,  яке  розкинулось  на  висоті  820  м  над  рівнем  моря.  Між  найнижчою  і  найвищою  вулицями  —  понад  500  м  різниці  у  висоті.

А  ще  кажуть  місцеві  люди,  що  це  місто  стихій.  Метеорологічні  спостереження  засвідчують,  що  в  районі  Рахова  буває  найбільше  в  Україні  гроз.  Впродовж  року  тут  майже  50  днів  припадає  на  громи  та  блискавиці.

Рахів  —  «земля  господаря  Раха».  Шість  століть  тому  це  було  поселення  у  чотирнадцять  дворів.  Перші  мешканці  —  гуцули.  Мисливці,  вівчарі  і  пасічники.

Менше  ніж  за  сто  останніх  років  Рахів  побував  у  складі  п'яти  різних  держав.  Ним  володіли  угорські  Ракоци  та  австрійські  Габсбурги,  тут  проходили  турецькі  завойовники  і  козацькі  сотні  Северина  Наливайка.  Приїздили  посланці  зі  Стамбулу.  Кожна  епоха  залишила  свій  слід  на  міських  вулицях  —  в  архітектурі,  у  назвах.

За  часів  Австро-Угорщини  Рахів  став  містом  колоністів.  Німці,  італійці  та  французи  приїхали  вглиб  Карпат,  щоб  побудувати  тут  залізниці.  Ці  вузькоколійки  збереглися  й  досі.  Тут  живуть  онуки  та  правнуки  їх  будівничих.

Сьогоднішній  Рахів  —  місто  багатонаціональне.  Із  17  тисяч  його  мешканців  трохи  більше  половини  —  українці  (етнічна  група  —  гуцули),  14  відсотків  —  угорці,  10  відсотків  —  румуни.  А  ще  тут  мешкають  німці  й  росіяни,  чехи  й  словаки,  поляки  й  італійці,  білоруси,  євреї,  цигани.  На  вулиці  можна  почути  різну  мову.  Однак  державною  українською  володіють  усі.
В  наш  час  Рахів  —  невелике  місто  з  населенням  близько  16  тис.  осіб.  Місто  має  досить  розвинену  туристичну  інфраструктуру  —  готелі  та  приватний  сектор,  ресторани  та  кав'ярні,  витяги,  продовольчі  магазини,  кілька  СТО  та  АЗС.  Дещо  гірше  з  транспортним  сполученням,  тому  доїхати  до  Рахова  можна  зі  Львова  поїздом  або  з  Івано-Франківська  дизелем  чи  автобусом.  Всі  ці  види  транспорту  ще  далекі  від  комфорту,  і  разом  з  пасажирами  часом  подорожують  вівці  або  домашня  птиця.

В  с.  Ділове,  15  км  від  м.  Рахів,  неподалік  від  географічного  центру  Европи,  поряд  із  трасою  Львів-Рахів-Мукачево  знаходиться  ресторан  -  двоповерхова  дерев'яна  колиба,  оздоблена  в  національному  стилі.  В  колибі  представлена  велика  експозиція  старовинних  предметів  вжитку  та  одягу.  Їжа  дуже  смачна,  а  ціни  демократичні.  Я  замовила  ніжну  телятину  з  овочами  та  соусом,  а  на  гарнір  -  картопляне  пюре.  Цей  смак  їжі  та  аромати  нагадали  мені  домівку…

А  тепер  нарешті  розповім  про    Географічний  центр  Європи,    місце,  де  перетинаються  уявні  лінії  між  Лісабоном  і  Уралом,  землею  Франца-Йосипа  і  Босфором,  Кавказом  і  Північним  морем.  Забула  сказати,  що  це  вже  Закарпаття,    цілком  відмінний  світ,  де  інший  клімат  -  більш  лагідний,  інші  гори  -  вже  не  суцільні  кряжі,  а  окремі,  злегка  опуклі,  подібні  на  жіночі  груди;  інша  архітектура  сільських  садиб,  інша  говірка.  Центр  Європи  розташований  поблизу  Ділового,  обабіч  автотраси  на  Бичків  і  Тересву.  

Шпиль,  встановлений  на  позначення  географічного  центра  Європейського  континенту,    відкривається  несподівано  за  одним  із  поворотів  гірської  дороги.  Кам'яний  монумент  встановлено  на  невеликому  майданчику,  а  поруч  -  величезна  помпезна  стела,  біля  неї  -  іще  один  пам'ятний  знак.  Напис  латиною  на  мармуровій  дошці  повідомляє,  що  в  цьому  місці  перетинаються  умовні  лінії,  які  з'єднають  найвіддаленіші  пункти  нашого  континенту.  Визначення  географічної  широти  і  довготи  цієї  точки,  яку  було  визнано  центром  Європи,  трохи  більше  століття  тому  здійснили  вчені  Віденської  цісарсько-королівської  академії  наук  Австро-Угорської  імперії.

За  якихось  пару  метрів  височіє  ще  одна  відмітка  європейського  Центру.  Стела  —  виразно  соціалістичного  стилю.  Вона  покладена  в  цьому  місці  у  70-х  роках  минулого  століття.  Очевидно,  радянська  академія  наук  не  надто  довіряла  обчисленням  цісарських  астрономів  і  географів,  тож  вирішила  трохи  посунути  позначку.
Поряд  із  цими  пам'ятниками  знаходиться  третій  —  встановлений  зовсім  недавно,  у  перші  роки  української  незалежності.  Монумент,  певно,  слід  сприймати  як  своєрідний  вияв  радості:  мовляв,  серед  визначних  місць  України  є  ще  й  таке  —  промовисте  й  багатозначне,  —  як  географічний  центр  Європи.

Трохи  вище  від  пам'ятних  знаків,  на  схилі  гори,  знаходиться  набір  інформаційних  таблиць.  Короткі  повідомлення  на  щитах  розповідають  про  Україну,  регіон,  Карпатський  національний  парк,  а  також  про  тваринний  і  рослинний  світ  цього  краю.  Просто  над  ними  влаштовано  місце  відпочинку  для  туристів  і  подорожніх  —  на  галявині,  схованій  за  рядом  смерек,  б'є  джерело,  поруч  з  ним  —  дерев'яна  альтанка.

До  Центру  Європи  приїздять  і  вітчизняні  туристи,  і  зарубіжні  гості.  Щоправда,  іноземців  біля  меморіалів  буває  все-таки  більше.  Проїжджаючи  Україною,  вони  неодмінно  повертають  туди,  де  міститься  справжня  Європа.

Далі  наша  дорога  пролягла  до  Солотвино.  Ми  їхали  вздовж  річки  через  українські  села,  а  на  протилежному  боці  була  вже  інша  держава,  Румунія.

Три  речі  відрізняють  закарпатське  Солотвино  від  усіх  інших  подібних  селищ.  Це  цілюща  ропа  солоних  озер,  лікувальні  грязі  та  унікальна  алергологічна  лікарня,  що  використовує  спелеотерапію  для  надання  другого  дихання  астматикам,  алергікам,  хворим  на  туберкульоз.  Хто  чхає  на  амброзію  у  прямому  розумінні  цього  слова,  той  знає  про  існування  селища  Солотвино.

На  жаль,  саме  у  Солотвино,  я  більш  за  все  побачила  різницю  між  рекламою  цього  курорту  і  реальністю.  В    Інтернеті  ви  можете  побачити  гарні  мальовничі  фото  солених  озер,  підземні  соляні  печери,  прочитати  хвалебні  оди  про  алергологічну  лікарню,    готелі  та  магазини.    Мені  ж  відкрився  багатолюдний  дикий  берег  навкруг  трьох  каламутних  ковбань,  відкрита  місцевість,  спекотне  сонце,  солена  вода,  в  якій  вовтузилися  і  борсалися  вимазані  лікувальною  гряззю  тіла.  Біля  пляжу  розташовані  кілька  дерев‘яних  будиночків  на  курячих  ніжках,  всього  лише  4  душеві  кабінки,  дві  брудні  роздягальні,  про  все  інше  промовчу,  бо  там  було  ще  гірше!

Ось  такий  був  непередбачуваний  фінал  нашої  довготривалої  подорожі  в  Закарпаття!    Можливо  у  місті  Солотвино  є  все,  що  обіцяють  у  рекламі,  але  я  описала  те,  що  побачила  на  власні  очі…

Третя  подорож    -  це  Манявський  водоспад  та  скит  -  аскетичний  чоловічий  монастир  східного  обряду  (український  Афон),  визначний  осередок  духовності,  культури  й  мистецтва  України.

Спочатку  наша  дорога  пролягла  до  Манявського  водоспаду.  Він  розташований  в  Івано-Франківській  області,  біля  села  Манявка.  Знаходиться  вище  Манявського  монастиря,  у  гірській  ущелині  між  стрімчастих  скель,  куди  сонце  заглядає  дуже  рідко  і  ненадовго.  
Івано-Франківська  область  славиться  своїми  мальовничими  водоспадами,  але  одним  із  найвідомиших  і  найпопулярніших  серед  туристів  є  саме  Манявський  водоспад,  висота  якого  близько  18  метрів.

Це  справжнє  чудо  природи,  розташоване  неподалік  від  гірського  села  Манява,  відомого  своїм  давнім  монастирем  –  Скитом  Манявським.  Відстань  від  монастиря  до  водоспада  –  6  км,  три  з  яких  тягнуться  лісовою  стежиною.  Отже,  чудові  краєвиди  і  свіже  повітря  гарантовані  кожному,  хто  вирішить  пішки  здолати  цей  шлях.  Для  всіх  інших  у  місцевих  мешканців  є  власний  “цікавий  транспорт”,  який  доставить  всіх  охочих  до  самого  водоспаду.  

Саме  про  Манявський  водоспад  впевнено  можна  сказати  відому  фразу:  “Краще  один  раз  побачити,  ніж  сто  раз  почути”.  Знаходиться  він  в  мальовничому  каньйоні,  подалі  від  людського  галасу,  там  де  можна  відчути  всю  силу  і  велич  природи.  Адже  саме  поряд  із  потужним  каскадом  води  людина  здатна  відновити  свої  сили  і  енергетику,  очистити  думки.

Манявський  водоспад  -  один  із  самих  казкових,  красивих  і  загадкових  водоспадів  Карпат.  Але  потрапити  туди  досить  важко.  Водоспад  являє  собою  вражаюче  видовище.  Висота  водоспаду  близько  20  метрів,  вода  з  нього  спадає  декількома  каскадами.  У  підніжжя  водоспаду  -  невелике  дрібне  озерце,  у  якому  при  бажанні  можна  було  б  викупатися.  У  старі  добрі  часи  тут  відбувалися  язичеські  обряди.  І  саме  близькі  до  природи  язичеські  Боги  нібито  допомагають  зберегти  молодість,  що  уходить.

Саме  недалеко  від  водоспаду  в  глибині  лісу  у  мене  знову  відкрилося  друге  дихання,  стала  легкою  хода,  здалося,  що  виросли  крила.    А  та  частина  крутої  дороги  без  лісу  у  напрямку  до  водоспаду  під  спекотним  сонцем  була  занадто  важка  для  мене…

Після  водоспаду  ми  поїхали  в  Манявський  монастир  -  святе  місце  з  цілющою  джерельною  водою,  який  знаходиться  у  мальовничому  карпатському  міжгір'ї  з  оздоровлюючим  мікрокліматом,  первісною  дикою  природою.
 
Засновником  та  першим  настоятелем  монастиря  був  Йов  (Іван)  Княгиницький  (1550—1621),  родом  з  м.  Тисмениці  —  один  з  плеяди  видатних  представників  церкви,  котрі  активно  займалися  богослужбовою  і  культурно-просвітницькою  діяльністю.  Разом  з  Іваном  Вишенським  та  Захарією  Копистенським  у  1606  році  створено  чернечу  общину  (громаду).  Роки  заснування  Скита  Манявського    1606-1785р.р.

Архітектурний  монастирський  комплекс  будівель  становить  ансамбль  кам'яних  і  дерев'яних  споруд,  обгороджених  високою  кам'яною  стіною  з  вежами  й  бійницями  —  вдалий  синтез  гірського  рельєфу  і  фортифікаційних  забудов.  Між  схилами  гір,  покритих  вічнозеленою  смерекою,  з  трьох  сторін  омивається  водами  (потік  Батерс)  (Скитець)  правої  притоки  річки  Манявки.  Колись  це  було  місце  для  молитви,  очищення,  сповіді  і  причастя,  а  рівночасно  надійне  сховище  в  часи  нападів  кримських  татар  і  турецьких  агресорів.  Майдан  монастиря  має  підземні  склепінчасті  пивниці,  справжні  лабіринти  з  потаємними  виходами  в  гори,  сполучними  переходами  між  будівлями.

У  1620,  а  пізніше  в  1748  році  Скит  від  Константинополя  одержував  ставропігію  -  це  означало,  що  монастир  не  підлягав  ні  Львову,  ні  Києву,  ні  Москві,  ні  Риму,  тобто  був    самостійний  і  незалежний.
У  1628  році  на  Київському  соборі  скит  був  удостоєний  звання  прота  (головуючого  монастирів  воєводств  Руського  (Галицького),  Белзького  і  Кам'янець-Подільського).  Скитові  підпорядковувалось  тоді  556  інших  монастирів.

28  травня  1998  року  було  відкрито  Манявський  Хресто-Воздвиженський  чоловічий  монастир  Івано-Франківської  єпархії  Української  православної  церкви  —  Київського  патріархату.

Наступна  дуже  цікава  подорож  була  на  Женецький  водоспад  та  на  гірсько-лижний  курорт  Буковель.    Виїхали  як  завжди  із  Яремче  вранці.  Спочатку  було  маленьке  село  Ямна,  а  за  ним,  ніби  в  протилежність,  довге  і  розкидане  –  Микуличин.  Всі  навколишні  гори  і  горбочки  усіяні  окремими  хатками.  Навіть  далеко  вгорі,  майже  на  вершечку,  біліє  чиясь  садиба.  Недарма  ж  Микуличин  вважається  найбільшим  за  площею  селом  в  Україні.
 
Женецький  водоспад  розташований  на  потоці  Женець,  який  впадає  в  р.  Прут,    між  масивами  хребтів  Явірника  та  Хом'яка-Синяка  біля  сіл  Микуличин  і  Татарів  (Надвірнянський  район,  Івано-Франківська  область)  на  відстані  приблизно  5  км  від  траси,  9  км  від  станції  Татарів  і  10  км  від  станції  Микуличин  на  території  Карпатського  національного  природного  парку.

Водоспад  Женецький  Гук  знаходиться  на  висоті  900  м  над  рівнем  моря.  Він  утворився  у  післявоєнні  роки  в  результаті  повені.  Вода  вільно  падає  з  гори  з  висоти  15  м.  Місцеві  жителі  назвали  водоспад  Гук  через  шум,  гул,  що  доноситься  від  нього.

До  Женецького  водоспаду  від  траси  Микуличин-Ворохта  приблизно  7км).  Спочатку  йде  асфальтована  дорога  приблизно  до  середини,  а  далі  грунтова  дорога.  А  ще  це  місце  прославилося  тим,  що  неподалік  розташована  резиденція  колишнього  президента  України  Віктора  Ющенка.  І  замість  стежки  до  водоспаду  веде  вузька  дорога,  огороджена  при  в'їзді  шлагбаумом.

Пробігши  через  все  село  і  минувши  його  межу,  дорога  круто  повертає  вліво  і  біжить  в  Татарів.  Саме  на  цьому  повороті  починається  стежка,  що  веде  в  бік  ріки  Прут.  І  поведе  вона  вас  до  шумливого  Женецького  водоспаду,  або  відомого  як  
водоспад  Гук.  (До  речі  в  Карпатах  Гуком  називають  водоспади,  які  створюють  великий  шум,  тому  необхідно  уточнювати  про  який  іде  мова.)  

Наш  мікроавтобус  зупинився  в  спеціально  відведеному  місці  для  паркінгу  і  далі  стежкою  ми  пішли  вгору,  де  перед  нами  з’явився    потік,  що  тече  ніби  на  вас,  але  щезає  в  проваллі,  витесаному  в  скалі.  Коли  ми  наблизилися  до  провалля,  то  оцінили  роботу  води.  Ті,  хто  хотів  відчути  водоспад  зблизька,  то  йшли  прямо  по  воді,  ступаючи  по  слизькому  камінню  туди,  де  з  висоти  11  метрів  в  кам’яний  жолоб  падає  стовп  води,  розлітаючись  в  повітрі  на  краплинки.  Біля  самого  водоспаду  вода  сягає  до  колін,  але  шум,  водяний  пил  і  неймовірний  протяг  перехоплює  подих.  Враження  неймовірне!    

Після  Женецького  водоспаду  ми  поїхали  по  новій  стрімкій  асфальтовій  дорозі  до  Буковелю.  Це  український  гірськолижний  курорт  біля  підніжжя  гори  Буковель,  неподалік  від  села  Поляниця,  Яремчанської  міської  ради,  на  висоті  900  метрів  над  рівнем  моря,  за  30  км  від  м.  Яремче.  Найбільший  і  найсучасніший  гірськолижний  курорт  в  Україні.

Буковель  має  рекордну  для  України  кількість  витягів,  розвинену  інфраструктуру:  сім  власних  комфортабельних  готельних  комплексів  «VIP-резиденція»,  «Едельвейс»,  «Буковель»,  «Шелтер»,  «Іріс»,  «Тавель»,  «Radisson  Blu».  Транспортне  сполучення  через  гірську  дорогу.  Додаткові  розваги  влітку  в  Буковелі  -  ратраки,  велопарк,  електроскутери.

Гарний  краєвид  на  Буковель  відкрився  ще  з  високогірної  дороги.  Котеджі  і  готелі  було  видно  як  на  долоні.  Коли  заїхали  на  територію  курорту,  то  було  таке  враження,  що  ми  внизу,  як  ліліпути,  а  долину  оточують  високі  гори-гіганти,  на  схилах  яких  розташовані  цікаві  архітектурні  споруди.  Мені  здалося,  що  я  попала  в  казку…

Вся  група  піднялася  на  витягу  на  вершину  гори,  щоб  ще  раз  помилуватися  краєвидами  і  штучним  озером,  яке  використовують  взимку  для  виготовлення  штучного  снігу.  Стомлені,  але  задоволені,  ми  повернулися  увечері  до  м.  Яремче.

Потім  ще  були  пішохідні  екскурсії  по  місту,  та  на  сувенірні  ринки.
Коли  минули  10  днів,  які  потрясли  мій  внутрішній  світ,  ми  повернулися  додому,  в  Київ…

Вже  кілька  днів  мені  щоночі  сняться  гори.  Мій  мозок  ще  й  досі  перенасичений  враженнями  та  емоціями.

Я  впевнена,  що  спогади  про  зелене  місто  Яремче,  про  гостинність  і  доброзичливість  людей  та  живописні  краєвиди  Карпатських  гір  залишаться  назавжди  у  моїй  пам‘яті.

Але  любов  до  Карпатського  краю  поселилася  в  моєму  серці  ще  раніше,  коли  багато  років  тому  назад  я  відпочивала  в  Передкарпатті,  в  Сколе  та  Славському.  

Тоді  я  жила  в  дрімучому  лісі,  в  будиночку  лісника,  на  березі  річки.  У  дворі  бігали  курі  на  чолі  з  півнем,  маленьке  цуценятко,  старенька  конячка  була  запряжена  у  віз,  а  в  сараї  пахло  свіжо-скошеним  сіном.  Недалеко  від  будиночку  був  гірський  потічок  і  невеликий  водоспад,  в  якому  ми  купалися  вранці  і  ввечері.  На  сніданок  пили  парне  молоко  з  чорним  хлібом,  а  вечеряли  біля  річки,  яка  заколисувала  монотонним  шепотом  води.  

На  електричному  потязі  їздили  в  Мукачево,  на  мікроавтобусі  -  в  Дрогобич.  Незабутні  враження  ми  отримали  на  вершині  гори  Тростяна  в  Славському.  Молочний  туман  обіймав  за  плечі,  різноманітні,  вище  росту  людини,  квіти  привітно  усміхалися  до  нас,  а  чорницю  ми  смакували  губами,  лежачи  на  землі  в  обіймах  густої  та  соковитої  трави…  

КАРПАТИ  -  це  справжній  рай  на  ЗЕМЛІ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442196
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 14.08.2013

Леся Геник

Послання

Я  тобі  послання  з-поза  ґрат
Слала  (і  не  раз!),  мій  рідний  сину,
Поки  одурілий  супостат
Твердолобо  нищив,  безневинну.
Зазіхнувши  аж  на  небеса,
Злісно  плюдрував  мої  роздолля,
Кров'ю  виводила  словеса,
Кликала  до  хати  з  доброполя
Добру  долю,  та  вона,  чужа,
Балювала  на  банкетах  грішних  -
І  моя  розіпнена  душа
Голосила  гірко  і  невтішно...
То  ж  і  ти  не  чув,  і  не  читав,
Задививлявся  в  далечі  чужинні.
Проминали-лущились  літа,
Танули,  як  мрева  тополинні...
А  тепер,  мій  сину,  а  тепер
Вже  терпіти  силоньки  не  маю,
Межи  сірувато-марних  пер
Ніби-волі  марно  дотліваю.
Ну  а  ти,  як  завше,  десь  убік
Дивишся  і  міриш  до  польоту...
Втрачено  усім  надіям  лік,
Згублено  чекань  безвільну  йоту.
Я  німа  за  ґратами,  слаба,
Я  побита,  зранена,  забута.
Ну  ж  бо,  глянь,  як  щириться  злоба́,
Як  сичить  жорстоко  -  темна,  люта!
Подивись,  як  гасне  той  вогонь,
Що  йому  судилось  би  віками
Пити  силу  із  твоїх  долонь,
І  ясніти  у  світлиці  мами.
Подивись,  мій  сину,  і  прозрій,
Врешті  розведи  ярке  багаття
І  зрятуй  осквернені  мої
Щедрі  ниви  від  лихого  татя!
Виведи  мене  на  світлу  путь,
Рідний  сину,  мій  хороший  сину!
Та  не  видно,  та  чомусь  не  чуть,
Шлю  послання    і  (укотре!)  гину...
(24.06.13)






 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433321
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 25.06.2013

Валя Савелюк

ПІШКИ…

духи  пекла  у  лісі:  
замість  дерев  –  
пеньків  розпечені  до  біла́    пате́льні:
отакі  
естетичні  смаки  пекельні…

духи  пекла:
у  лісі  розводять  кострища,  
вогни-ща  –
зяє  димами  
розверзла  пекельна  паща…

палає  соснова  жива  живиця  –
не  на  сонці  літньому  плавиться….

тріщить  у  червоно-чорнім  вогні
і  торішня,  і  молодесенька  хвоя:

звідки  я?!  –  хто  я?!..

тут  я  –  заради  чого?!..

як  невинність  і  Красоту  
захистити  собою?..
ховаю  очі  –  нікчемна  й  убога:
ключі  від  пекла  –
бринять  на  лівому
мізи́нці  у  Бога…

серце  моє  –  під  корінь,
у  попіл!  –  з  лиця  землі:
на  хороми  заморські,
скрипучий  паркет  сосновий,  
на  ліниво-розбещені  меб-лі…  

приречена  і  чужа…  ніколи  не  звикну:
пі́шки  за  небокрай  -
і  в  призахідних  сонячних  парусах  
зникну.

іти-іти…  і  дивитися:
незримою  стежкою  посеред  трав  –  
іти…
Сказав:  
«Живіть  -  як  діти…»

якби  ж  то  почули  –  
як  у  раю  би  жили:
але  не  можуть  
без  вічно  палаючої  
смоли…

19.06.2013
(с.  Велика  Офірна,  Київщина)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432388
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 20.06.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ГОЛОСИСТИЙ РАНОК

Загубила  нічка    місячну  підкову,
Виграє  на  флейті  ранок  світанковий,
Солов’їна  пісня  у  обіймах  гаю,
Бірюзове  небо  спокійно  дрімає…

Кучерявить  вітер  крони-парасолі  -
Прилетів  до  лісу  вранці  на  гастролі.
Росяні  краплинки  освіжили  листя,
У  промінні  сонця  виграють  барвисто…

Гавкання  собаки  й  кукуріку  півня
Визвали  в  довкілля  тривожне  тремтіння  -
Так  щодня  лунає    чарівний  годинник,
Будить  на  світанні  заспані  будинки…

Сонечко  гуляє  в  піжмурки  у  полі,
Легко,  мов  метелик,  з  квіточки  на  квітку,  
Золотий  промінчик,  ніжний  меланхолік,
Лагідно  цілує  пелюстки  лелітки…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431963
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 19.06.2013

Адель Станіславська

Мовчить мій Бог…

“Що  на  грудях  пригрієш,  те  на  тебе  й  шипітиме”  
або  "Добро  безкарним  не  буває"
Народна  мудрість

Мовчить  мій  Бог  у  серця  глибині...
Мовчить,  не  озивається  до  мене.
Не  повзають  мурахи  по  спині,  
не  котиться  сльоза,  а  повні  вени
несуть  німотний  крові  колобіг.
Клубки  думок  спустошення  спиває...
Гіркі  знання  гостями  на  поріг  -  
Звідкіль  ви  є:  із  пекла,  чи  із  раю?..
О...  родить  доля  біди  від  добра!
Даремно  Янгол  роздирає  крила
у  порятунку  душ  -  лиха  мара  
немилістю  глухою  полонила...
Мовчить  мій  Бог...  А  серця  перестук
відлунює  тупим  напасно  болем
і  ллється  гріх  із  милості  до  рук
і  сіється  жура  життєвим  полем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430888
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 12.06.2013

Ольга Струтинська

Це не просто…бути Ангелом (про концерт Оксани Винницької)

 
             "Це  не  просто  "  -  під  такою  назвою    представила    слухачам    у  прикарпатському  місті  Калуші    9  червня    свою      концертну  програму  "Любім  того,хто  поряд    є  "  наша  чарівна  одноклубниця  ,співачка  Оксана  Винницька  .  

             Сказати  представила  -  не  сказати    нічого  .  Це  треба  було  пережити.Не  просто  слухати,бачити  ,  а  ,власне,пережити  !
             На  сцену  вийшла    сама  Юність,  сама  Весна  .І  навіть  темні  окуляри  не  крали  її  краси  .  Ледь    помітне  хвилювання  і  настороженість  залу    тане  з  першими    акордами  пісні  .    Її  голос  ...такий  хвилююче-розкішний  і  сильний  водночас,стелить  перед  слухачами  пісні  про  кохання  .  І  ми,слухачі,  навіть  поважного  віку  ,молодіємо  серцями  .Бо  цей  голос  неможливо    злегковажити.
Він  бере  в  полон  твоє  серце  і  наповнює  якоюсь  незримою  ,нестримною  жагою  жити  ,  любити,  кохати  !
               Ведуча  читає  поезію    Оксанки,таку  ж  як  і  пісні  -  сильну,  хвилюючу  і  зболену  водночас  .  А  шоу-балет  (  чотири  чарівні    дівчини-львів"яночки)  надає    концертному    дійству  то  ритмічності  ,то  трепетної    ніжності  .
               І    зал  зривається  аплодисментами  .  Оксана    виходить  у  вишитому  прекрасному  українському  строї,немовби  несе  з  собою  усю  чарівність  неньки-України    і  лине  піснею  знову  ...  лине  "Ангелом  "  до  глядача  .А  поряд  мене  поважний    сивоголовий    пан  витирає    сльозу  ,і  оглядається  чи  ніхто  не  бачить  .І  даремно,бо  хвилювання  переповнює  кожного;наші  серця  відкриваються  назустріч    красі  ,добру,любові  до  того  ,хто  поряд  ,бо  отой  небесної  краси      Ангел  ,своїм  голосом  ,своєю  чарівною  шляхетністю  узяв  їх  в  полон  .  Він  огортає  нас  усіх  своїми  крильми,ніби  благословляє    на  життя  і  любов    .І  ми,такі  усі  різні,стаємо  трішки  кращими,добрішими  ,милосерднішими.
               А  пісні  змінюють  одна  одну  ,летять  увись  ,летять  на    здивування  людям  і  небесам  .  Пісні    про  Україну  ,"Художник"  ,"Молитва  "  ,"Пісня  для  мами"  -такі  б  здавалося  різноманітні  і  такі    єдині,бо  освячені    талантом  ,що  даний  Богом  ,і  доповнений    клопіткою  працею,яка  далеко  не  кожному  під    силу  .
               В  подяку    вдячні  слухачі  підносять    співачці    квіти  ,в  більшості    своїй-  троянди  ,  а  я  думаю  ;"  Хай  ніколи  жодна  життєва  колючка  не  торкнеться    твого    ніжного    серденька  ,Оксанко,  хай  лягає    рівна  ,чиста  і  промениста  життєва  і  творча  стежина,  хай  кріпить  Тебе  на  силах  Господь  ,  бо  бути  Ангелом  -  це  не  просто  "  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430611
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 10.06.2013

Леся Геник

Перші роковини Міжрегіонального поетичного клубу «Об’єднані словом»

1-2  червня  в  м.  Івано-Франківську  відбулася  творча  зустріч  з  нагоди  першої  річниці  від  заснування  Міжрегіонального  поетичного  клубу  «Об’єднані  словом».  На  цей  раз  слово  об’єднало  поетів  та  письменників  з  Київщини,  Полтавщини,  Черкащини,  Тернопільщини,  Львівщини  та  Івано-Франківщини.  
Розпочалося  дійство  презентацією  самого  поетичного  клубу  в  культурно-мистецькому  центрі  «Є»,  а  продовженням  традиційно  стала  поетична  вітальня  у  світлиці  обласного  часопису  «Галичина».  
Впродовж  зустрічі  на  адресу  "Об'єднаних  словом"  лунало  чимало  позитивних,  схвальних  відгуків,  адже  за  рік,  що  минув,  поетклубівці  провели  ряд  цікавих  зустрічей,  презентацій  поетичних  добірок,  і,  зрештою,  створили  ту  сприятливу  атмосферу,  в  межах  якої  творча  особистість  має  змогу  розвиватися  та  реалізовувати  свій  творчий  потенціал.  
Загалом  усе  дійство  було  вельми  цікавим  і  багатим  на  численні  приємні  несподіванки,  як  от  виступ  Ярослава  Чорногуза,  який  викликав  справжнє  захоплення  в  усіх  присутніх  своєю  неперевершеною  яскравістю,  виконання  пісень  під  гітару  молодої  івано-франківської  поетеси  та  композитора  Йордани  Дранчук,    "сповнений  щастя"  виступ  Люби  Долик,  гострий  та  влучний  гумор  Миколи  Базіва  та    Івана  Гентоша.  Особливою  приємністю  стало  й  те,  що  на  гостину  завітала  відома  українська  письменниця  Дара  Корній  (Мирослава  Замойська).
Не  менш  цікавим  та  захопливим  було  творче  доєднання  поетичним  словом  й  інших  учасників  зустрічі  –  Ореста  Чоловічка,  Ганни  Назарків,  Ярослава  Дзісяка  (Дорожного),  Романа  Короля  –  гостей  з  Тернопільщини,  та  господарів  святкування  –  Аделі  Станіславської,  Лесі  Геник,  Віти  Савченко,  Оксанки  Пронюк,  Наталі  Данилюк,  Данути  Сем’янів,  Романа  Бойчука,  Олі  Бреславської,  Михайла  Гутина,  Ігора  Стожара,  Олесі  Овчар,  Артура  Сіренка  тощо.  Приємно,  що  знайшли  змогу  завітати  до  світлиці  "Об'єднаних  словом"  Зеновій  Винничук  (м.  Коломия),  Оля  Струтинська  (м.  Калуш)  та  Олег  Росткович,  а  також  змогли  вперше  зазирнути  до  поетичної  вітальні  Олександр  Букатюк  та  Рудницька  Світлана  -  учасники  надвірнянської  літстудії  «Бистрінь».  Також  в  ході  поетичного  спілкування  було  представлено  цікавий  фотовідеоряд  про  творчі  зустрічі  "Об'єднаних  словом",  який  підготувала  Адель  Станіславська.
Окрім  того,  під  час  творчого  дійства  відбулися  презентації  поетичних  збірочок,  які  нещодавно  побачили  світ  –  «Сорок  вісім  кроків»  Тамари  Васильєвої  (м.  Кременчук,  Полтавщина)  та  «Нерозгадані  сни»  Олексія  Тичка  (м.  Городище,  Черкащина).  
Як  завжди,  викохане  зерно  мудрості  у  творче  спілкування  засіяв  Ігор  Лазоришин  і  особливий  гість  зустрічі  –  голова  Національної  спілки  письменників  України  (Івано-Франківський  осередок)  Євген  Баран.  Останній,  познайомившись  ближче  з  діяльністю  поетичного  клубу,  засвідчив  своє  схвалення  і  готовність  допомогти  втілити  в  життя  нові  проекти.
Смаковитою  родзинкою  під  кінець  творчої  зустрічі  стали  літературні  читання  в  Музеї  мистецтв  Прикарпаття,    приправлені    екскурсією  залами  музею  та  вишуканою  грою  на  роялі  талановитої  івано-франківської  поетеси,  композитора  та  піаністки  Тетяни  Ралько.
Вцілому  вся  зустріч  була  сповнена  яскравою  веселковою  барвою  поезії  та  прози,  позитивною  емоцією  та  справжньою,  щирою  радістю  кожного  з  учасників,  адже  підтвердилась  теза  про  неймовірну  силу  Слова,  котре  має  величезну  міць  до  єднання.
(4.05.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429465
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 06.06.2013

ГАЛИНА КОРИЗМА

ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ

День  щасливий,  лапаю  на  слові,      
Видихаю  з  грудей:  «Я  люблю!»
Стан  такий,  як  сади  світанкові
Грає  сонцем  з  росин-кришталю.
 
А  берізка  така  безборонна
На  осонні,  крізь  гілку  густу
Прилягла  моя  Муза,  ще  сонна,
На  м'якеньку  шовкову  траву.
 
Світять  сяйвом  блискітки-роси,
Бачу  танець  з  кількох  журавлів.      
Червень  місяць  мені  напророчив
Так  багато  щасливих  ще  днів.
 
Дав  натхнення,  добреньку  удачу,
Немов  справжній  для  мене  друг.
Я  тепер  вже  ніколи  не  плачу,
Виростають  і  крила,  і  дух.
 
Ваблять  соком  рожеві  черешні,      
І  клопочеться  бджілка  в  саду,
Раннє  сонце  проміння  сердешним,
Освітляє  з  краплинок  фату.
 
І  Пегаса  свого  вже  сідлаю  –  
Чистий  зошит  лежить  на  траві…
Вже  ромашки  у  рими  вплітаю,
І  придумую  вірші  собі.
 
І,  з  любов’ю,  як  ангел  предвічний      
Поринаю  у  ковдру  небес.
Кажуть,  люди  бувають  грішні,
Я  люблю  навіть  грішних  теж.
 
Пробачаю  найбільші  провини,
Хай  їм  грець…  бо  всерівно  люблю      
І  дарую  для  всіх  безупинно,
У  долоньках,  і  літо,  й  весну.
 
Навіть  осені  трішки,  в  додачу,
Щоб  зелений  із  жовтим  сплели́сь.
Бо  я  сірості  в  світі  не  бачу    –          
Світ  прекрасний,  мій  друже,  дивись!
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429249
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МОЄ КОХАННЯ СВІТАНКОВЕ

В  унісон  до  вірша    "Прогулянка  вночi"  
автор  -  Maxim0102
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424109

Моє  кохання  світло-світанкове  –  
це  ті  роки,  коли  жила  у  Львові.
Де  у  дворах  приємна  прохолода,
А  у  кав’ярнях  справжня  насолода.

В  обіймах  вулиць  мрійно  загадкових,
Де  поєдналось  стародавнє  й  нове,  
Гуляла  я  і  вдень,  і  вечорами  -
Такий  чарівний  Львів,  величні  храми!

На  Замковій  горі,  як  завжди,  людно,
Чудова  панорама  -    радість  в  грудях!
Львів  -  унікальне  місто  й  городяни  -
Шляхетні,  мудрі  й  чепурні  львів‘яни!

Наш  древній  Львів  –  театри  і  музеї,
Костьоли,  церкви,  храми,  галереї,
Кінопокази  й  різні  фестивалі
І  ще  багато  всього  «в  арсеналі»…

Люблю  тебе,  славетне  місто  Лева,  
Де  кожна  пані  -  справжня  королева!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424274
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 17.05.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СУМУЮ ЗА СЕЛОМ

Весна  квітує  в  лісі  й  у  садочку,
Вигулює  курчат  маленьких  квочка,
На  призьбі  кіт  дрімає,  мружить  очі  -
Його  промінням  сонечко  лоскоче…

В  повітрі  свіжий  подих  й  аромати  -
Цвіте  бузок  звичайний  біля  хати.
Цілують  бджоли  пелюстки  духмяні,
Співають  горобці  пісні  весняні…

За  хатою,  розхристано  гіллястий,
Росте  горіх  із  листям  попелястим.
А  біля  льоху  яблуні  і  сливи,
В  обіймах  кропиви  кизил  примхливий…

За  грядками  чудові  краєвиди  -
Покриті  лісом  мішаним  «бескиди».
Поміж  дубочків  на  лісній  поляні,
Ростуть  червоні  ягідки  й  рум‘яні…

Стара  розлога  липа,  як  царівна,
Росте  на  пагорбі  й  цвіте  чарівно.
В  проваллі  квітне  терен  і  шипшина,
Колючий  глід  ,  калина  і  ожина...

Як  у  раю  пройшли  роки  дитячі  -
Сумую  за  селом  і  серце  плаче…


**  Бески́ди  —  система  гірських  хребтів  
у  північній  смузі  Карпат,  у  межах  Польщі,  
України,  Чехії  та  Словаччини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425037
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 17.05.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВЕСНЯНА ВІХОЛА

В  саду  весняна  віхола  казкова,
Біло-рожева,  ніжно-пелюсткова.
Чманіє  голова  від  ароматів  
Меліси,  вишні  й  молодої  м‘яти…

Коктейль  квітковий  спраглими  вустами,
Спиваю  жадібно  немов  востаннє.
В  душі  лунає  пісня  «Ейфорія»,
весна  –  чарівних  квітів  феєрія…

Так  радісно  гуляти  рано-вранці,
Малює  сонце  на  щоках  рум‘янці,
Лоскоче  вітер  прохолодний  тіло,
За  обрієм  зненацька  загриміло…

Набігли  раптом  купчасті  хмарини,
І  впали  з  неба  дощові  краплини.
Долонями  ловила  дар  небесний  -
Нарешті  знову  все  навкруг  воскресне!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425269
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 17.05.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.04.2013

Ольга Струтинська

Королева .

По    життєвій    стежині    іду  ,
Мов  в  дрімучому  лісі  блукаю.
Серед  мряки,розпуки  ,незгод
Одне  згадую  я,інше  я  забуваю.

У  дрімучому      лісі    іду  .
Не  злякаюсь  ні  тигра,ні  лева.
Мені  сонячний  зайчик  цілує  щоку.
Знаю,ти  в  мене  є,  і  я  -  королева!

Не  злякаюсь  ні  тигра,ні  лева.Іду.
І  нехай  в  небуття  кануть  зими  і  весни,
Мені    літо      пошле      благодать    -
Я  зустрінусь    з    тобою    й  воскресну.

І  нехай  в  небуття  кануть  зими  і  весни,іду,
А  назустріч      зрадлива  теплінь  березнева.
Мені  сонячний      зайчик      цілує    щоку  ,
Знаю,ти  в  мене  є  ,і  я  -  королева  !

А  назустріч  зрадлива  теплінь  березнева,іду,
Хоч    земля    із  -  під      ніг      утікає  ,
Обіпруся    я    міцно    на  руку    твою  
І    недоля    мене    не      зламає    .

Хоч  земля    із  -  під    ніг    утікає  ,  іду,
Хоч  шумлять  моторошно  столітні  дерева,
Мені  сонячний  зайчик    цілує    щоку  ,
Знаю,ти  в  мене  є  ,  і  я    -    королева  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417430
дата надходження 10.04.2013
дата закладки 11.04.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2013

Оля Бреславська

Не треба сліз…

І  сміх,  і  гріх  товктися  в  перехрестях  -  
Шукати  винних  у  своїх  табу,
Святе  вбачати  тільки  у  захрестях
І  власний  бруд  викидувать  в  юрбу.

І  сміх  крізь  сльози  годувати  брата
Останніми  монетами  з  кишень,
Молитись  не  до  Бога,  а  до  ката,
Ліпити  з  душ  приборкану  мішень.
________________________________

Не  треба  сліз  і  посмішок  лукавих,
В  руках,  думках  –  невидима  руїна,
Лиш  дотиків  сумління  досконалих,
Щоб  перед  Богом  впасти  на  коліна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409685
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 28.03.2013

Олександр ПЕЧОРА

ВИШИВАНКИ МАМИНІ

Ранок  затуманений
стеле  теплий  сум.
Вишиванки  мамині
березню  несу.
На  сріблясті  котики
крапельки  мрячать.
У  серденько  зморене
лебеді  ячать.


Спомини  гаптовані…
Крапля  на  щоці.
Впали  на  чоло  мені
срібні  промінці.
Подивуйся,  братику,
на  барвисту  гладь.
Вишиванки  мамині
лагідно  погладь.


Напилися  повені
береги  Сули.
Вишиванки-спомини
знову  розцвіли.
Ой  літа-журавлики,
вже  спада  вода…
Розквітай  і  радуйся,
земле  молода.


Вороття  нема  мені,
та  в  душі  несу
вишиванки  мамині  –
березневий  сум.
До  серденька  туляться
ніжні  пелюстки.
Променяться  й  журяться
рідні  рушники.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411449
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 26.03.2013

Олександр ПЕЧОРА

НЕ СУМУЙ, НЕ ЖУРИСЬ, КОХАНА

Пелюстки  твоїх  рук,
пелюстки  твоїх  уст,
і  усмішки,  що  сонячно  квітнуть,
я  у  всесвіті  серця  палкого  несу,
мов  нев’янучий  квіт  заповітний.

Не  сумуй,  не  журись,  кохана.
Це  не  сон,  не  гірка  омана.
Пелюстки  твоїх  рук,
пелюстки  твоїх  уст  –
незгасаюча  мить  жадана.

Струни  серця  мого,
струни  серця  твого
в  унісон  зазвучали  привільно.
І  злітає  мелодії  дивний  вогонь,
розсіваючи  віри  проміння.

Не  сумуй,  не  журись,  кохана.
Це  не  сон,  не  гірка  омана.
Струни  серця  мого,
струни  серця  твого  –
невмовкаюча  мить  жадана.

Повертайся  з  оков.
Повертайся  в  любов.
Ти  –  і  квітка,  і  струни,  і  крила.
Хай  єднає  обох  
свідок  праведний  –  Бог,
напинає  кохання  вітрила.

Не  сумуй,  не  журись,  кохана.  
Це  не  сон,  не  гірка  омана.
Повертайся  з  оков,
повертайся  в  любов.
Щоб  збувалася  мить  жадана.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411897
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 24.03.2013

Леся Геник

Творча зустріч «На хвилі весняного натхнення»

23  березня  в  м.  Івано-Франківську  відбулася  чергова  творча  зустріч  учасників  Міжрегіонального  поетичного  клубу  «Об’єднані  словом»  під  назвою  «На  хвилі  весняного  натхнення».  Традиційно,  поетклубівці  зустрілися  у  світлиці  обласного  часопису  «Галичина»  і  на  цей  раз  вона  стала  справжнім  прихистком  для  своїх  гостей  від  весняної,  чи  то  ще  зимової,  негоди.  Тут  хотілося  б  зацитувати  слова  одінєї  з  учасниць  зустрічі  поетеси  Олесі  Овчар:
Я  б  хотіла  принести  весну,
Але  снігу  повнісінькі  жмені.
Я  б  хотіла  принести  тепло  -
Та  куди  зледенілій  мені.
Ну  то,  може,  я  просто  всміхнусь,
Аби  хвилі  добра  незбагненні
Розхмурили  природи  чоло
Й  розтопили  навколишній  сніг.
Так,  чомусь  весна  ніяк  до  нас  не  вибереться  цьогоріч…  Та,  не  зважаючи  на  негоду,  у  вітальні  «Галичини»  було  таки  справді  по-весняному  затишно  і  світло.  
В  ході  зустрічі  поетклубівці  віддали  шану  великому  Кобзареві,  зачитавши  напам’ять  кілька  його  творів:  «Причинна»  у  виконанні  Ольги  Кальянової,  «Наймичка»  -  Любов  Геник,  «Розрита  могила»  -  Романа  Бойчука,  «Заповіт»  -  Михайла  Гутина  та  ін.,  а  також  виконавши  пісню  «Думи  мої,  думи  мої…».  Пам’ятна  свіча  Тарасові  Григоровичу  не  стишила  свого  сяйва  ані  на  мить  впродовж  усього    творчого  дійства,  а  спів  Ярослава  Чорногуза,  у  виконанні  якого  звучали  твори  нашого  батька,  тільки  додав  якогось  незбагненного  містичного  світла…
Далі  відбулася  невеличка  презентація  колективної  збірочки  поезій  учасників  поетичного  сайту  «Натхнення»  під  одноіменною  назвою  «Натхнення».  Присутні  співавтори  Наталя  Данилюк,  Віталія  Савченко,  Адель  Станіславська  та  Леся  Геник  виступили  із  своїми  схвальними  відгуками  про  книжечку  і  зачитали  по  декілька  своїх  творів  з  її  сторіночок.  Також  не  оминули  у  своїх  виступах    й  інших  співавторів  (а  їх  всього  23),  зокрема  висловивши  щиру  подяку  Таїсії  Цибульській  за  чудову  ідею  створення  збірочки,  Олексію  Тичку,  Тамарі  Васильєвій  та  Ярославу  Чорногузу  за  організацію  і  всіляке  сприяння  з’яві  цієї  чудової  книжечки  на  світ.  Особливе  незабутнє  враження  справила  кількахвилинна  відеопрезентація  авторства  Аделі  Станіславської.
(Переглянути  її  можна  за  адресою  http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=Zq4T7lpzUwU
Залишаючись  на  «Хвилі  весняного  натхнення»  продовжили  свої  виступи  інші  учасники  зустрічі  –  Роман  Бойчук,  Оля  Бреславська,  Михайло  Гутин,  Олеся  Овчар,  Данута  Сем’янів,  Таня  Ралько,  Роман  Фединяк(Мандрівник),  останні,  до  речі,    вперше  доєдналися  до  «Об’єднаних  словом».  Саме  ця  обставина  –  доєднання  за  щораз  нових  і  нових  людей,  котрі  мають  бажання  й  надалі  залишатися  в  колі  поетклубівців,  неймовірно  тішить  і  наштовхує  на  думку,  що  справді  ці  зустрічі  є  необхідні  для  багатьох  і  молоді  поети  роблять  якусь  потрібну,  важливу  справу  у  сфері  духовності.
Щодо  останнього  чинника,  то  ця  творча  зустріч  була  особливою.  Зважаючи  на  те,  що  ми  зараз  перебуваємо  в  часі  Великого  посту,  Оксана  Пронюк  запросила  приєднання  кожній  душі  до  глибокого  розважання  в  ці  дні.  Саме  з  її  ініціативи  всі  присутні  долучилися  до  прочитання  опоетизованої  Хресної  дороги  Богдана  Бойчука,  таким  чином  відкривши  своє  серце  для  великої  сили  справжнього  духовного  чування.  А  ще  учасники  зустрічі  долучилися  до  збору  коштів  на  лікування  хворого  на  рак  п’ятирічного  Миколки  Федака  -  будемо  сподіватися  всім  серцем  на  його  одужання.      
То  ж  можна  відверто  сказати,  що  творча  зустріч  «На  хвилі  весняного  натхнення»  надихнула  всіх  присутніх,  збурила  в  душі  якісь  глибокі  духовні  порухи,  засіяла  зерна  доброї  пам’яті.  Тішить  і  те,  що  поетична  збірочка  «Натхнення»  припала  усім  до  смаку,  то  ж  побажаймо  їй  подальшого  вдалого  мандрування  Україною  (невеличкі  презентації  уже  відбулися  на  Київщині,  Полтавщині  та  Черкащині),  а  її  співавторам  і  всім  учасникам  зустрічі  нових  звершень,  наснаги  та  величного  натхнення…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411932
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 24.03.2013

Зеновій Винничук

Коли в вирій ідуть найдорожчі

Коли  в  вирій  ідуть  найдорожчі,
У  останню  відчалюють  путь,
Тоді  миті  життя  нам  дорожчі,
Коли  рідні  за  обрій  ідуть.

І  здається,  що  й  я  помираю,
Частку  серця  навіки  гублю,
Коли  зовсім  мене  покидають
Ті,  яких  я  найдужче  люблю.

Частку  серця  гублю  я  навіки  -
Завмирає  в  тривозі  душа,
Коли  бачу,  як  мої  рідні
Опадають  із  древа  життя.
                                                   11.02.98р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384706
дата надходження 13.12.2012
дата закладки 21.03.2013

ГАЛИНА КОРИЗМА

СВІТАНКОВІ ПЕРЕСПІВИ

[i]  подрузі  Оксані  Пронюк  "Світанок"[/i]

Ой,  Світаночку,  що  на  ґаночку,
Теплим  променем  в  кожну  шпарочку.
Ясним  світелком,  щирим  дотиком,
На  канапі,  що  грієш  котика.
Свіжим  запахом  понад  хатою,
То  травичкою  кострубатою,
Зелень-брунькою  ледь  розкішною,
То  хмаринкою  білосніжною.

Ой,  Світаночку,  ладна  дниночко,
Втішне  сонечко,  як  дитиночка.
Крає  серденько,  перша  пташечка,
Пробудились  дрібні  ромашечки.
Потяглися  синенькі  квіточки,
Мов  грайливий  струмочок  річечки.
За  фіалками  й  первоцвітами,
За  мімозами  жовто-срібними,
Ранок  зорі  збирає  у  травах,
У  діамантових  диво-залах.
Ген,  між  соснами  плай  освічує,
Вітер  яворці  шепче    віршами.

Це  –  Світаночок,  втіха  досвіта:
Із  молитвою  тихо  мовлена,
І  словечками  та  з  усмішкою,
І  ще  з  кавою  пінно-білою.
З  медом-пряником  присолоджена,
Поцілунками  приворожена.
Приголублена  і  потішена,
Біла  днинонька  –  щира  дівчина.
Ясна  маківка,  цвіт  калиноньки,
Біла  лілія,  квіт  шипшиноньки.
Яблуневого  цвіту  доволі,
Щастя  й  радості  у  твоїй  долі!

Ой,  Світаночку,  що  на  ґаночку,
Теплим  променем  в  кожну  шпарочку.
В  сонну  хатоньку,  в  кожну  душечку,
В  тепле  ліжечко  і  подушечку.
Добрий  ранок!  –  усім  добрим  людям
Це  наш  Світанок  земельку  будить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411095
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013

Леся Геник

ЗАПРОШЕННЯ

Шановні    поетклубівці!

Щиро    запрошуємо    Вас    на    творчу    зустріч    "На  хвилі  весняного  натхнення",  в  ході  якої  відбудеться  презентація  колективної  поетичної  збірочки  "Натхнення".  
Зустріч  відбудеться    23    березня    2013    року    в    місті    Івано-Франківську  
в    приміщенні    обласної    газети    «Галичина»    за    адресою:
вул.    Січових    Стрільців,    25,    І    поверх,    конференцзал.
Початок    о    13.30    год.

Будемо    раді    зустрічі    з    Вами!

Оргкомітет    Міжрегіонального  поетичного    клубу    "Об’єднані    словом"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410765
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 20.03.2013

Юриан Оболонский

Уходящим

Благословляйте  миром  уходящих,
Уткнувшись  лбом  в  захлопнутую  дверь,
Благодарите,  словом  в  настоящем,
Не  причинит  уж  боли,  он,  теперь.

Себе  скажите:  “Время  преходяще”,
Вот  выбор  дан,  возьми  его  теперь,
Примите  опыт,  горечью  пьянящий,
Как  хмель  глотните,  будущих  недель.

Не  знаешь  скоро,  судеб  приходящих,
Не  ведом  задум  Бога,  но  поверь,
Свободным  стало  место  не  напрасно,
Любви  волшебной,  вновь  открыта  дверь.

Смотри  за  миром,  в  лету  уходящим,
Проходит  день,  отбрасывая  тень,
Любовь  живёт,  тобою  настоящей,
Смотри,  смотри,  к  тебе  идёт  теперь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408931
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 14.03.2013

Ольга Струтинська

В день народження Світанку .

Недаром    Ти    родилась      навесні,
Як  сон-  трава  будилася  зі    сну  -
Господь  на  землю  Ангела    зіслав,
І  він  Тебе  приніс    у    сповитку  .

Веснянко  мила!  Котику    вербовий!
Де  ступиш  Ти-там  квітне  сад  чеснот:
ти  сієш  віру,силу,  правду  ,    слово
І  зводиш  Храм  Любові  з  цих  щедрот!

Апостол  честі,    миру    й    доброти.
Ми  хрещення  із  рук  Твоїх  прийняли,
Щоб  в  душі  наші  увійшов    Христос-
Для  цього    Ти    дорогу      готувала  .

Ми  дякуєм    Тобі  за  все,за  все    .
І  щиро  зичим  в    душу    Вознесіння  !
В  день  уродин  Твоїх-у  серденько  тепла,
На  все  життя  -  дороги    до    Спасіння  !


             До  привітань  нашій  дорогій  Оксаночці  Пронюк  (на  сайті-  Світанок  )
             приєднуються  друзі  з  Болоньї  і  фіренце    :
             Рая  Корженко,Оксана  Семотюк,Стефа  Ярич  ,
             Анна    Синицька  і  signor  Lino  Gualandi  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408653
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 14.03.2013

Олександр ПЕЧОРА

Як важко не писати вірші…

*      *      *

Як  важко  не  писати  вірші  –
ховатись  болісно  в  собі.
Коли  вже  й  сни  провісновіщі,
вже  годі  праведно  говіть.

О  доле,  феє  безталанна,
в  мені  ще  й  досі  жар  щемить.
Жаль,  не  підвладна  вічність-панна,
як  неповторна  кожна  мить.
Та  все  ж  коли  жагуче  слово
на  волю  вирветься  з  оков,  
нехай  вбирає  праоснову  –
надію,  віру  і  любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408726
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 14.03.2013

Олександр ПЕЧОРА

ПОВЕРТАЙ В РІДНОКРАЙ (Українцю за кордоном)

Чужина  –  то  не  рай.
Повертай  в  ріднокрай.
Де  зозуля  кує  на  Посуллі,
мріє  Лиса  гора,  
Верхній  Вал  спочива,
а  косуля  світанку  кива.

У  журбі  не  згорай.
Повертай  в  ріднокрай.
Упади  в  запашне  буйнотрав’я...
Тільки  тут  собі  спокій  
ти  зможеш  знайти,
де  чекають  біляві  хати.

Не  шукай  чужий  рай.
Повертай  в  ріднокрай.
Тут  і  досі  гніздяться  лелеки.
Золотаві  жнива,  
коровай  на  свайбах...
В  оберегах  згорає  журба.

Назавжди  повертай.
Не  покинь  ріднокрай.
Чашу  долі  наповнюй  по  вінця.
Хай  душа  не  блука.
Не  цурайсь,  а  покайсь.
Українцю,  себе  не  зрікайсь.

Марно  серце  не  край.
Наймиліш  –  ріднокрай.
Доки  й  віку,  він  буде  жаданим.
Неньку  не  вибирай.  
До  Вкраїни  горнись.
Життєдайній  землі  поклонись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407497
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 09.03.2013

Олександр ПЕЧОРА

ПОВЕРТАЙ В РІДНОКРАЙ (Музика Г. Білана)

Музика  Григорія  Білана
Виконує  народний  жіночий  ансамбль  "Чарівниця".
Село  Вовчик,  Лубенського  району  на  Полтавщині.  


ПОВЕРТАЙ  В  РІДНОКРАЙ
(Українцю  за  кордоном)

Чужина  –  то  не  рай.
Повертай  в  ріднокрай.
Де  зозуля  кує  на  Посуллі,
мріє  Лиса  гора,  
Верхній  Вал  спочива,
а  косуля  світанку  кива.

У  журбі  не  згорай.
Повертай  в  ріднокрай.
Упади  в  запашне  буйнотрав’я...
Тільки  тут  собі  спокій  
ти  зможеш  знайти,
де  чекають  біляві  хати.

Не  шукай  чужий  рай.
Повертай  в  ріднокрай.
Тут  і  досі  гніздяться  лелеки.
Золотаві  жнива,  
коровай  на  свайбах...
В  оберегах  згорає  журба.

Назавжди  повертай.
Не  покинь  ріднокрай.
Чашу  долі  наповнюй  по  вінця.
Хай  душа  не  блука.
Не  цурайсь,  а  покайсь.
Українцю,  себе  не  зрікайсь.

Марно  серце  не  край.
Наймиліш  –  ріднокрай.
Доки  й  віку,  він  буде  жаданим.
Неньку  не  вибирай.  
До  Вкраїни  горнись.
Життєдайній  землі  поклонись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407498
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 09.03.2013

Борода

Благословенна/ на мелодію Сергія Голоскевича (Анатольєвича)

Велика  грішнице  із  раю,
заступнице  всіх  поколінь,
бунтарко,  звабо  і  святая,
цей  перший  пролісок  тобі

Блаженим  сяйвом  грілось  небо.
веселкою  стелився  шлях.
Цей  світ  земний  придумано  для  тебе,
благословенна  у  віках!

Цей  світ  земний  Творцем  придумано  для  тебе,
благословенна  у  віках!

Бракує  барв,  щоб  описати
красу  душі  і  тіла  теж,
сестра,  сподвижниця  і  мати  -
достоїнствам  немає  меж!

Володарко  чудових  ролей,
ворожко  весен,  феє  мрій,
жадана,  мила,  звабнице  і  доле,
цей  перший  пролісок  тобі!

Жадана,  мила,  люба,  звабнице  і  доле,
цей  перший  пролісок  тобі!


З  СВЯТОМ,  ДОРОГІ  ЖІНКИ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407072
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013

Наталя Данилюк

Світанок пахне проліском і кавою…

Світанок  пахне  проліском  і  кавою,
Омріяним  народженням  весни.
На  озері  струною  золотавою
Медовий  промінь  лагідно  бринить.

Мімози  ніжні  китиці  розпушені
Гойдає  вітер  подихом  легким
І  крокуси,  краплинками  притрушені,
Лілові  розгортають  пелюстки.

Солодкий  дотик  миті  березневої
П'янить  повітря  присмаком  вина...
Мов  Афродіта,  з  піни  мигдалевої
Постала  юна  мрійниця-весна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407175
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Я ЩАСЛИВА!

Що  тебе  здивує  на  світанні  -
Квіти  чи  прикраси  дорогі?

Краще  подаруй  мені  кохання
В  ці  весняні  романтичні  дні!

Люба,  чим  ти  можеш  порадіти?
Щиру  правду  розкажи  мені…

Хочу  я,  щоб  дарував  ти  квіти
у  буденні,  несвяткові  дні…

Хто  для  тебе  найрідніший  в  світі,
В  чому  справжнє  щастя  бачиш  ти?

Найрідніші  в  світі  -  мама  й  діти,
І  по  крові  сестри  і  брати!

Щастя,  коли  всі  живі  й  здорові,
Небо  чисте,  мирне  й  голубе!

Радість,  ніби  сонце,  в  кожнім  слові!
Я  щаслива  –  ти  у  мене  є!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406558
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 08.03.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РАДІСНЕ ВІТАННЯ

Квіточку  до  квіточки  ніжно  пригорну,
І  мімози  гілочки  у  букет  складу,
Сонячні  промінчики  бантом  зав‘яжу  -
Подарую  всім  жінкам  чарівну  весну!

В  небесах  веселкою,  у  віночку  страз,
Заспіваю  пісеньку  із  святкових  фраз,
Волошковим  кольором  розмалюю  світ  -
Посилаю  всім  жінкам  святковий  привіт!  

Вітром  теплим  обіймає  сонячна  блакить  -
Як  же  радісно  на  серці  в  цю  прекрасну  мить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407103
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ОСТАННІЙ ДЕНЬ ЗИМИ

Милуюся  останнім  днем  зими  -
У  переддень  чарівної  весни.
Радію  сонячному  дню  безмежно  -
Весна  давно  мене  уже  бентежить…

Стрибають  на  асфальті  горобці,
Купаються  в  калюжах  промінці.
Деінде  вкриті  кригою  калюжі  -
Закінчення  зими  для  них  байдуже…

Сьогодні  неймовірно  гарний  день  -
Не  докучає  каверзна    мігрень.
Спокійним  ритмом  кров  пульсує  в  скронях,
І  сонце-промінь  спить  на  підвіконні...

А  завтра,  кажуть,  буде  знову  сніг,
Зима  у  цьому  році  –  сльози  й  сміх.
Два  тижні  ще  весна  холодна  буде,
Але  весняний  спів  лунає  в  грудях…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404958
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 28.02.2013

Ірина Гарасим`юк

Кожне життя початок має однаковий

Кожне  життя  початок  має
однаковий:
Місце,  де  ще  немає  зла  –  лоно
матері.
А  потім  прихід  із  криком  у  світ,
Де  багато  жорстокості,  горя  і  бід.
Але  зробить  все,  щоб  лиха  не  знали
Той  ангел-хранитель,  що  дарували
Самі  небеса.  Святе  слово  “матір”
Кожен  із  нас  буде  завжди
пам’ятати.
У  ньому  всі  посмішки  нашого  світу.
В  обіймах  у  неньки  завжди  буде
літо.
У  день  дощовий  проміечиком
світла
Душа  ангела-жінки  для  нас  всіх
розквітне.
Зігріє  теплом  застуджене  серце,
В  хвилину  тяжку  розрадно
озветься.
Завжди  буде  поряд  і  в  радості,  й  в
горі.
У  кожного  рідна,  у  кожного  своя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404670
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 27.02.2013

Леся Геник

"Об’єднані словом" на гостині в Обдарованих словом

26  лютого  в  Івано-Франківському  обласному  ліцеї-інтернаті  для  обдарованих  дітей  з  сільської  місцевості  відбулася  творча  зустріч  Обдарованих  словом  ліцеїстів  з  представниками  Міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об’єднані  словом".  Метою  зустрічі  було  сплести  тугий  віночок  взаєморозуміння,  взаємопідтримки  та  обміну  творчим  потенціалом,  познайомити  молодь  з  нашим  поетичним  сайтом,  а  також    заохотити  здібних  до  творчості  молодих  людей,  творити  й  надалі.  І,  як  результат,  вийшло  справжнє  феєричне  свято  поезії  та  пісні.  Зі  сцени  лунало  милозвучне  поетичне  слово  авторства  поетклубівців  у  чудовому  учнівському  виконанні,  справжні  українські  пісні  у  дарунок  гостям.  Останні  ж,  у  свою  чергу,  виступаючи,    зачитували  учнівську  поезію  і  прозу,  виділяючи  найсильніші  та  найбільш  вподобані  рядочки.  Особливою  вагомістю  відзначився  виступ  п.  Ігора  Лазоришина,  як  літературного  критика,  котрий  зробив  достеменний  аналіз  представлених  юнацьких  творів,  таким  чином  зорієнтувавши  поетів-початківців  у  подальшій  творчій  роботі.  Зрештою,  кожен  із  запрошених  зумів  залишити  у  юних  серцях  весняні  пагінчики  любові  та  приязні.  
У  програмі  заходу    мали  місце  запитання,  адресовані  поетам  "Об’єдниним  словом"  і  вони  з  превеликим  задоволенням  давали  відповіді  на  них.  Так,  Адель  Станіславська  (Олександра  Федорів)  привідкрила  таємницю  значення  для  неї  поезії,  ознаменувавши  її  "самим  життям",  Віталія  Савченко,  озвалася  до  аудиторії  надхненними  словами  "тільки  писати  не  полишай",  Данута  Сем’янів  здивувала  всіх  своїм  обдаруванням  писати  твори  на  чотирьох  мовах,  Леся  Геник  зазирнула  в  далеке  дитинство,  коли  тільки  започатковувалися  перші  образи  і  рими...  Справжньою  несподіванкою  стала  зустріч  двох  Наталочок  Данилюк,  нашого  любого  "одуванчика"  і  талановитої  юної  поетки-ліцеїсти,  а  Наталя  Крісман,  як  і  завше,  вразила  усіх  присутніх  граційністю  свого  виступу,  означивши  місію  "Об’єднаних  словом"  -  "нести  слово  до  людей!".  
Окрім  того  зі  сцени  звучали  поезії  Романа  Бойчука  (справжнього  романтика),  Михайла  Гутина  (сучасного  Сковороди,  за  словами  господарів  дійства),  Оксанки  Винницької  та  Олесі  Овчар.  Поетклубівці  мали  можливість  познайомитися  з  творчістю  вихованок  ліцею  Даналишин  Надійки,  Гарасам"юк  Іринки,  Капущак  Віри,  Сенів  Юлії,  Годованець  Іринки,  Данилюк  Наталі,  а  також  насолодитися  пісенними  виступами  Ані  Луклян,  Ілонки  Панчишин,  Анастасії  Павлюк  та  педагога  ліцею  Галини  Михайлівни  Павлюк.  А  насамкінець,  як  вже  традиційно  склалося  на  більшості  поетичних  зустрічей,  мала  слово  Оксана  Пронюк  (Світанок),  що,  за  словами  ведучих,  "здатна  виступити  так,  щоб  у  кожній  душі  зійшов  світанок"
"Об’єднані  словом"  висловлюють  щиру  подяку  організаторам  цієї  творчої  зустрічі,  а  саме  дирекції  Івано-Франківського  обласного  ліцею-інтернату  для  обдарованих  дітей,  зокрема,    Ірині  Антонівній  Купчак,  освітянці  з  багаторічним  досвідом,  вихователю-організатору  ліцею,  Яницькій  Галині  Григорівні,  класному  керівнику  9-го  класу    та,  дійсно  неймовірно  талановитим,  учням-дев’ятикласникам,  котрі  створили  феєрію  словесно-пісенного  свята.  Та  й  усім-усім,  хто  тією  чи  іншою  мірою  долучився  до  організації  пам’ятного  дійства.  Дякуємо  Вам  за  ту  теплу  атмосферу,  у  якій  рясно-рясно  колосилося  Українське  Слово,  за  ці  прекрасні  миті,  котрі  залишаться  в  душі  кожного  з  нас  назавжди.  Нам  неймовірно  радо  було  бути  на  Вашій  гостині.
З  усього  серця  бажаємо  всім  юним  Талантам  творчого  розвою,  рясно  всіяних  найяскравішим  квітом  життєвих  стежин,  сонячних  звершень  на  дужих  крилах  поезії!  А  завершити  ці  щирі  побажання  хочу  словами  Оксаночки  Пронюк:
Обдаровуйте  словами  -  хай  вони  цвітуть  між  нами,
Ясноокі,  ясночолі  -  з  візерунками  любові!
Вишивайте,  примовляйте  -  рідним  словом  сповивайте.
І  любистком  на  світанні  в  срібних  росах  напувайте!
Словом  світ  благословляйте  і  дітей  оберігайте
Словом  сильним  і  пророчим  рідну  землю  захищайте!
І  шануйтеся  у  слові  -  в  українській  рідній  мові!
У  шляхетній,  гоноровій,  найосяйнішій  обнові!!!
Хай  по  мові  нас  впізнають,  по  любові  запізнають,
А  по  вірності  і  честі  -  Многа  Літа  заспівають!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404749
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 27.02.2013

Migelito

КВІТКА ЖАСМИНУ

Підкрадається  з  того  півдня
Теплим  вітром  запахом  квітня
Відкриймо  ж  вікна
Хай  звук  проникне
У  землю  мрійну  ту  насінину
Де  проросте  квітка  жасмину

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403771
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 24.02.2013

Адель Станіславська

ЗА КРОК ДО ВЕСНИ… (Післяслово)

За  крок  до  весни...  
Всього  за  один  лише  крок,  сповнювалася    теплими  променями  сонячного  і  людського  щирого  проміння  світлиця  обласної  газети  "Галичина".
Ось  ніжним  і  кульбабковим  промінчиком  заясніла,  переступивши  поріг  світлиці  Наталочка  Данилюк,  наша  світловолоса  мавка,  майстриня  тендітної  співучої  поезії,  посестра  самої  Весни.  А  разом  із  нею  до  осяйної  зали  завітала  і  чарівна  жінка-Світанок  -  справжнє  світлоносне  диво,  Оксаночка  Пронюк,  що  застелила    святкові  столи  барвистими,  за  прадавнім  добрим  звичаєм  прарідними,  дивовижної  краси  вишиваними  рушниками.  Причастила  світлицю  свіжим,солодким,  чудодійним    ароматом  духмяного  гіацинту.  
А  за  ними  і  фея-казкарочка  Віталія  Савченко  поспішила  внести  промінчик  світла,  густо  переплетений  дзвіночками  щирого  і  теплого  сміху.  Незабарилася  за  ними  й  чарівна  подружня  пара  -  Ігор  Стожар  та  його  ніжна,  як  погідне  небо  Мариночка  Морська,  прихопивши  з  собою  добру  порцію  енергійних,  розбурханих  близькістю  весни,  хвиль  позитиву.  
Підоспів  за  ними  і  наш  мрійник-романтик,  Ромчик  Бойчук,  що  приніс  із  собою  у  цей  ще,  здавалось  би,  непривітно-лютневий,  але  вже  такий  пронизаний  весняними  чарами  день,  енергію  тепла,  щирості  і  ніжності  почуттів.  
Пані  Данута  Сем"янів,  як  завжди  привітна  та  усміхнена,  чарувала  щирістю  емоцій  та  жвавістю  думки  і  слова.  
Тендітна  дівчина-кішка,  Інга  Хухра,  приємно  чарувала  запальністю  емоцій  та  викликала  теплоту  почуттів  щирістю  вразливої  вдачі.
А  за  нею  і  пан  Артур  Сіренко,  витончена  натура,  філософ,  що  здатен  запалювати  і  дивувати  читачів  своїм  вмінням  писати  "нотатки,  що  складаються  з  розрізнених  замальовок  пензлем  часу  на  хмарах".    
Долучився  до  нас  і  Михайло  Гутин,  дитя  Карпат,  витончена  і  волелюбна  натура,  творчість  якого  пронизана  глибокими  почуттями  патріотизму  та  любові  до    батьківської  землі,  з  умінням  переливати  їх  слухачам  короткими  та  влучними  віршованими  мережками.  
Та  чи  не  найбільшим  і  найщирішим  дивом  стала  сьогодні  у  нашій  передвесняній  світлиці,  осяяній  стількома  яскравими  промінчиками  Божого  світла,    новина  від,  воістину  диво-гармонійної  поетичної    пари  непересічних  і  талановитих  душ  -  Наталочки  Крісман  та  Романа  Лесюка,  котрі,  злегка  припізнившись,  повідали  нам    -  наша  поетична  спільнота  поповнилась  новоствореною  поетичною  сім'єю!
Привітаймо  же  їх,  друзі,  із  цим  приємним  і  радісним  святом!  І,  дай  Боже  нашим  молодятам  безхмарного  щастя,  щирої  радості,  незгасного  лебединого  кохання  та  довгих  і  приємних  років  вірного  подружнього  життя!
Скільки  ж  слів  тепла,  ніжості,  романтики  та  кохання  пролунало  сьогодні,  западаючи  у  душі  присутніх    незбагненною  і  непереборною  силою  єднання  споріднених  і  спраглих  Живого  Слова  душ!  
Адже  воно  перебувало  сьогодні  між  нами  не  тільки  завдяки  тим,  хто  завітав  на  творчу  зустріч.  Воно  лилося  через  присутніх  силою  віртуального  єднання  з  усіма,  хто  з  тих  чи  інших  причин  не  зміг  фізично  долучитися  до  цього  дійства.  Адже  вони  були  з  нами,  а  ми  із  ними,  душею  і  серцем.  

Чи  ж  не  справдешні  весняні  дива  заполонили  сьогодні  нашу  затишну  оселю,  наповнивши  її  таким  безміром  приємних  митей  та  теплом  життєдайних  енергій,  що  так  щедро  витали  поміж  тими,  хто  зібрався  на  цю  стрічу?!
Весна  близько!  Ось  вона,  уже  за  крок.  Всього  тільки  єдиний  крок!
Весняного  сонечка  усім!!)))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403659
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ПІСНЯ ЖУРАВЛИНА

Знов  присвячую  весні  пейзажні  сонети,
Заглядають  у  вікно  для  віршів  сюжети.

Зранку  сіяла  зима  снігом  з  піднебесся,
За  годину  вже  весна  сонечком  воскресла.

Небо  заквітчалося,  як  волошки  в  полі,
Зручно  сонце  всілося  на  царському  троні.

Хмари  в  пишному  вбрані,  як  придворні  дами  -
Бал  весняний  спозаранку  в  небесному  храмі.

Концертмейстер-вітерець  і  зграя  пташина,
Тріумфальний  звукоряд  -  пісня  журавлина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402413
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ОДА ВЕСНЯНОМУ ВІТРУ

Відчайдушно,  ніби  птаха,  б‘ється  вітер  у  вікно,
Скиглить,  жалібно  голосить  –  в  нього  зламане  крило.

Я  вікно  відкрила  навстіж,  він  до  мене  залетів,
Закружляв  фіранки  в  танці  і  від  болю  враз  зомлів.

Ліг  тихенько  у  куточку  і,  як  котик,  задрімав,
Ніч  співала  колискову,  поки  ранок  не  настав.

Я  також  спокійно  спала,  поринаючи  у  сон,
Уві  сні  звучала  пісня,  мріяв  місяць  в  унісон.

На  світанку  до  кімнати  сонця  зайчик  завітав,
Розбудив  весняний  вітер  і  його  залоскотав.

І  розправив  вітер  крила,  знов  на  волю  полетів,
Я  ще  довго  в  небі  чула  дивовижний  вітру  спів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397461
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 02.02.2013

Валя Савелюк

ТІНІ

день  який!
ясний…
сріблом-злотом  
гаптований  –
по  небесній  блакиті,
янге́ликами
розшитій…

…красу  отаку  по  миті  
хочеться
переживати  –
по  кожній  дрібній
невловимій  
окремій  миті
із  насолодою  смакувати…
нитку  по  ниточці
по́вагом  перебрати  –  
всотати,
у  себе  
трансформувати…

…на  білому  тлі,
на  сніжній
крохмальній
хрумкій  про́стині́  –
тіні:  
сяйвом  живим  насичені  
сапфіри  прозоро  сині,
зірча́сто-лазур-ні  –  
поусюдно  щедро  розсипані…

у  невира́зних  бга́нках-складка́х,  
ямка́х  і  запа́динках  –
не  однорідні…

явні
настільки,
аж  дивно  мені
взуто  ступати
по  живій  під  ногами  си́ні–  
сапфірових  ро́зсипах…

як  
у  чарі́вному  сні  

скільки  краси!  
і  радості
даровано  
провідчути  людині

…поталанило  нині
й  мені
заверлочитись  срібною  ниткою
у  Богородичнім
гаптуван-ні…


26.01.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395780
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

НЕБЕСНА РУНА

Зашарівся  сніжно-білий  ранок
Зарум‘янився  окраєць  неба,
І  прокинувся  ясний  світанок,
Завітав  у  золоченій  кебі…

Попливла  по  небу  сонце-шхуна
Розгорнулися  хмарини,  як  вітрила,
Нерозгадана  небесна  диво-руна*
Мою  душу  вщент  заполонила!

*  Сам  термін  «руни»  має  зв'язок  з  древньогерманським  коренем  "run"  («таємниця»).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395893
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 27.01.2013

ГАЛИНА КОРИЗМА

А ДЕ, Ж ТА ПРАВДА?

«На  двох  крилах  людина  злітає  понад  земним  світом,
А  саме  на  крилах  правоти  і  чистоти.
Правота  має  бути  в  наміренні,  а  чистота  в  почутті»  (гл.4  Наслідування  Христа»)

"Замовкни        ж        правда,        бо        сплюндрують        очі,
а        тіло        замордують,        є        охочі…"    insulitо

А  правда  є  між  тими  хто  побожний!
Я  вірю,  правду  знає  кожний!
У  правді  є  велика  дужа  сила,
Я  знаю,  з  нею  виростають  крила.
Хто  вірить  в  Бога,  хто  молитву  щиру
Від  серця  понесе,  немов  офіру.
Опустить  очі,  тихо  мовить:  "Боже...
не  розуміють  те,  що  роблять  собі  ложе,
Бо  стане  мертве  тіло,  а  душа  -  жива,
Сховали  правду,  а  вона  -  свята!
Святе  не  люблять.    Люблять  тільки  гроші
І  трон,  і  золото...  О,  Боже,  Боже!
Невже  моя  Вкраїнонька  сліпа?
А  може,  просто  бачити  не  хоче?
Чи  в  неї  може  люди  не  хороші?
Не  зронять  навіть  крапельку-сльозу.
Яка  ж  любов  у  них?  У  кам'яну  
В  кремезну  скелю  серце  охололо,
І  стало  так  у  поглядах  суворо,
Неначе  справді  кожен  день  зима.
І  рідну  мову,  мов  мале  байстря
Не  полюбили.    Мабуть,  чужина?...
Не  стала    -  рідна  матір  Україна,
Осиротіла...    Кажуть  –  оніміла,
Тому  калина  присмаком  гірка,
Червоні  грона  з  білого  куща,
Тендітно  взимку  до  землі  звисають,
Неначе  моляться,  а  може  догорають,
Як  те,  проміння  в  зареві  небес...
А    люди  знають,  що  Христос  Воскрес!
Що  чорні  сили    правда  поборола,  
Єдине  щастя  –  вірити  у  Бога,
Бо  небо  знає  все.  Велике  небо...
Такого  ж  неба  нам  з  тобою  треба.
Чому  ж  так  хочеться,  їм  лицарського  трону?
Єхидний  погляд  на  святу  ікону.
Давали  слово...  не  мені,  а  людям,
О,  правосуддя,  правосуддя!
А  де  ж  мораль,  естетика    у  них?
Хіба  ж  народ  для  них  уже  раби?
Немає  слова,  і  немає  волі.
Які  вони  душею    хворі,  
Немов  сам  чорт  всмоктався  в  їхню  кров,
І  засліпив  до  рідного  любов.
Принести  б  їм  на  стіл  Святе  Письмо,
Але  ж  не  вірять  в  Бога?  Все  одно,
Для  них  закон  написаний  рукою,
Яка  колись  не  віднайде  спокою.
І  проклянуть,  як  Юду  прокляли,
Прошарків  тих,  що  від  народу  йшли,
І  начебто  добро  робили  людям.
Украли  завтрашнє  майбутнє,
І  правду  хочуть  придушити,
Когось  за  грати,  когось  вбити,
Лихої  долі  кому  не  стерпіти,
Ідіть,  куди  очі  глядять  по  світу.
Тому  й  роз’їхались...
 шукати  правди  в  чужині.
А  де,  ж  та  правда?    Де  знайти  її?
"Замовкни        ж        правда,        бо        сплюндрують        очі,
а        тіло        замордують,        є        охочі…"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391447
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 25.01.2013

Леся Геник

Краплини світанку…

***
Краплини  світанку  в  озерці  любові,
Шовкове  пелюстя  троянд...
І  серце  смакує  ті  краплі  ранкові,
Немов  найсолодшу  з  принад
Едемського  саду,  що  пахне  весною  -
Медова  спокуса  цвітінь...
І  кличе  мереживна  зваба  покою
У  купіль  –  п’янку  глибочінь,
Де  сонце  у  кожному  вирині  -  щастя!
Де  небо  -  розхвилений  птах...
І  тане  трояндово-пінне  причастя
Блаженством  на  стиглих  вустах...
(23.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394923
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013

Андре Ільєн*

Коли Н. П. Н.

Коли  не  потрібен  нікому  –  рахуй  втому
Й  коли  це  набридне  самому  –  став  кому
Та  в  жодному  випадку  –  не  крапку
Бо  ще  ж  маєш  згадку  –  живу  серця  латку
Й  хай  забита  вона  о  незгоди
Й  у  долі  благаєш  гожої  погоди
Усе  ж  мина  ,  ти  знаєш
В  часи-годи
Усе  не  те  здолаєш
В  тобі  ж  пломінь  свободи
Лиш  оминай  і  не  звикай
До  самоти
Життям  живи  ,  не  проживай
Бо  ж  світлі  серцем  усі  ми

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393079
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 18.01.2013

Lana P.

Богоявлення

Пісна  вечеря...Другий  Святий  Вечір...
У  надвечір’ї    зіронька  сіяє,
Сім’я  до  столу  дружньо  присідає...
Господар  “Отче  Наш”  всім  промовляє,
І  Дух  Святий  опуститься  на  плечі...

Кутя,  узвар  і  ще  млинці  із  гречки,
Вареники  з  капустою  в  олії...
Нехай  збуваються  завітні  мрії,
Охороняють  Янголи  святії,
Минають  хату  різні  суперечки...

Бо  взавтра  Третій  празник  наступає,
І  небеса  розкриються  жадані,
Христос  хрещається  –  в  ріці  Йордані!
Вода  цілюща  і  свята  у  дзбані
Душу  і  тіло,  в  вірі,  очищає...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393424
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 18.01.2013

Юхниця Євген

Сгореть до тла с листа? Неметь - что не зажгут?

В  пакете  –  белые,    в    жестянках-шайбах,    свечи,
В  сервант  затолканы,  «  на  всякий  разный  случай!»
Так  и  в  любви  кому-то  мы  "библиотечно"
Грустим  на  полках  пригодящихся  сподручен.

В  декор    -  одной  свезёт,  на  трельяже  комфортиться.
Сожгут  –  другую,    под  ночной  фиест  разгнузданный.
Она,  наркозная,  в  пакете,    беззаботица  -
Что  жизнь  недышащая  тусклая,  безлунная.

И  в  голове  порой  –  сверхвольтный    «Голливуд»:
Сгореть  дотла  с  листа?  Неметь,  что  не  зажгут?

16.01.13  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393166
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 17.01.2013

Юра...

Я залишусь у снігах, словах…

Я  не  буду  зачиняти  за  собою  двері…
Не  проходьте  повз,  
заходьте  я  ще  тут…  
Недруги  і  друзі,  мародери,  
мільйонери….  всі  заходьте,
хоча  вас  уже  не  ждуть
мої  слова,  мелодії  і  стіни,
мої  берези  й  клени…
Усе  міняється,  і  дні  без  гриму
влітку  все  ж  таки  зелені…

**************************
Я  залишусь  у  снігах,  словах,  деревах…
Ти  для  мене  все…  
приходь  без  стуку,  без  дзвінків…
я  чекаю  і  чекатиму  на  тебе,
я  не  буду  зачиняти  за  собою  двері….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389619
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 16.01.2013

Леся Геник

Відсіріло в моєму вікні…

***
Відсіріло  в  моєму  вікні,
Тільки  сиво  ще  в’ється  фіранка...
Ти  нашіптуєш  тихо  мені:
Не  торкай,  то  -  гірка  філіжанка.
Та  й  вже  варто  навчитися  жить,
Щоб  минуле  не  то́рсати  більно...
Але  пам’ять  огудно  дрижить  -
Все  зове  у  відбуле  безвільно.
І  защо́раз  лищається  шрам
Десь  глибоко-глибоко  на  денці  -
Надокучлива  тінь,  наче  спам,
Темна  крига  у  світлому  серці...

Та,  на  Бога,  в  сумному  вікні,
Чи  не  вперше  займається  колір  -
Ти  нашіптуєш  сонця  мені,
Насипаючи  неба  за  комір...
(11.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391795
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 12.01.2013

Migelito

МЕНЕ ВЖЕ ЧЕКАЄ СВОБОДА

Мене  вже  чекає  свобода  
За  межами  цього  болота
В  яке  необачно  поринув
І  майже  у  ньому  загинув

Сам  винен  насправді  у  тому
Що  ґрунту  нема  піді  мною
Що  втратив  обачність  миттєво
Коли  так  потрібна  життєво

І  метри  за  метрами  долі
Долаю  до  чистої  волі
Яка  як  та  зірка  на  небі  
Веде  тих  хто  є  у  потребі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389115
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 01.01.2013

Юхниця Євген

Вірш під ялинку! ) ) )

Вірш  під  ялинку!

У  зав,язочках  і  у  помпончиках
Під  ялинкою,  кожному  –  казка!
Ігри  буцаються    з    упаковочок,
Від  майстринь    -    усміхаються  маски.

Кульки  із  зубочисток  в  намистинках,
І  шкарпеточні  сніговики  -
Чепурняні    артисти  й  артистики!
Тут  -  й  пакетики,  і  сундучки.

І  сніжинка  сліпуча,  хоч  й  мокра,
На  ажурні  метелики  сіла  -
Зацікавилася  Новим  роком,
І  гостинцями,  і  чароділлям!

І  трилистники,  і  сироїжочка,
Як  майбутні  удача  й  фортуна,
Новорічна  поезія-іграшка  
Під  ялинкою    нам  -  у  дарунок!

23.12.12  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388875
дата надходження 30.12.2012
дата закладки 31.12.2012

Юхниця Євген

Католицьке Різдво від поета

Католицьке  різдво  роздививсь
Із  Німеччин,  Європ,  із  середин,
Де  -  духовна  споріднена  вись,
Й  мудрий  вечір  -  лобов,ю  прещедрий!
Де  відновлені  частки  родин
В  тиші  стерпних  думок  розквітали
Без  п,янки́х  галасливих  трясин
І  обжерливих  криків  гуля́лих...

І,  звичайно,  опісля  святих,
Не  пихатих,  гучних  посиденьок...,
Діти  знали,  що  є  «не  кради!»,
Що  існує  і  сором  в  буденні!
Чисті  наміри  в  згоді  з  життям,
Побажання,  як  діти,  кружлялись,
В  дзвонах  совісті  й  світочуття
Католицьке  Різдво  відзначалось.

25.12.12  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387572
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 25.12.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РАДІСНОГО РІЗДВА

Р_адійте  люди  –  сьогодні  католицьке  свято,
А_  на  планеті  майже  скрізь  засніжена  зима!
Д_аруйте  одне  одному  вірші-присвяти,  
І_  побажайте  щиро  всім    веселого  Різдва!
С_півають  у  соборах  молитовні  хори  –
Н_арешті  всі  святкують  народження  Христа,
О_рнаментом  сіяють  на  небі  ясноокі  зорі,
Г_орить  у  серці  кожного  запалена  свіча,
О_бійми  нам  зима  дарує  у  дотиках  тепла…  

Р_одина  накриває  стіл  –  по  центру  кутя  з  медом,
І_ще  дванадцять  страв,  як  місяців  причастя,
З_ерно,  як  символ  вічності,  а  мед  –  це  щастя!
Д_олає  грудень  обважнілі  снігом  кроки,
В_криває  землю  молочно-білим  пледом,
А_під  кінець  нас  привітає  з  Новим  Роком!

І  ВОГНЕГРАЄМ  ЗАПАЛАЄ  НОВОРІЧНЕ  НЕБО!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387570
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 25.12.2012

Ліоліна

Кінець світу. Нашого

Я  хочу  прокинутись  поряд  з  тобою,
Дивитись  на  сонні  повіки  твої,
Щоб  насолодитися  річчю  простою  –
Лиш  знати,  що  маю  тебе  на  Землі.

Щоб  бачити,  як  твої  лагідні  очі
Розтоплять  в  душі  моїй  холод  і  лід.
Щось  сни  мені  дивне  таке  напророчать,
А  чи  дослухатись  до  них  мені  слід…

Чи  вічний  цей  світ,  де  ти  є,  я  не  знаю.
Чи  був,  я  не  знаю,  чи  буде  ще  він?
По  всьому,  що  ера  закінчилась  раю,
Бо  чула  по  ньому  печальний  я  дзвін.

Та  вчора  скінчився  той  світ,  у  якому
Прокинутись  разом  могли  я  і  ти.
Я  в  новий  пішла,  ти  лишився  в  старому.
Тепер  у  нас  різні,  так,  різні  світи.

Я  не  повернуся.  Ти  не  перестрибнеш
Межу,  що  створили  самі.  Ми  самі.
Світи  розлітаються  далі  і  глибше
У  різних  Галактик  холодній  пітьмі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387049
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 24.12.2012

Юра...

Ти знаєш…

Ти  знаєш….
для  мене  зима  занадто  холодна,
відсутність  тебе  рівносильна
відсутності  світу  і  світла  …
День  йде  за  днем  немов  би  
усе  по  шаблону…
ти  там,  за  білими  гамами  міста,
й  мого  сновидіння…

Ти  знаєш,
я  згадую  всі  випадкові  зустрічі  перші,
на  карті  життя  помічаю  всі  лінії
наших  перетенів…
Інколи  час  навіть  слухає  тихо  завмерши,
як  б'ються  серця,    
в  одну  мелодію  сплетені…

Ти  знаєш,
що  важко  й  мені,  коли  ти  розчарована,
коли  сльози  твої,  то  й  мої  
кришталево-солоні,
нас  розділяють  сніги  холодними  комами…
відсутність  тебе…
відсутність  мене…
відсутність  сьогодні….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387122
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012

Леся Геник

У ВИРІ ТЕПЛОГО ЄДНАННЯ…

Маленьке  чудо  ялинкОве
У  вогниках  палких  бажань...
Сьогодні  стрілися  ми  знову  
На  хвилі  радісних  вітань.

У  вирі  теплого  єднання,
Де  слово  дячне  і  добро,
Де  щирі  янголи  світання
Наточують  своє  перо.

І  свічка  -  се  святочне  диво
На  неботканім  полотні,
Вклонилась  вічності  поштиво,
Встелила  іскорки  чуднІ

У  кожде  серце  полум’яне,
У  душу  кожду  -  ніжний  цвіт...
Осанна,  Господи,  осанна
Тобі  за  день  цей,  люд  і  світ!

За  те  сніжинне  покривало
Натхненно-плеканих  надій,
За  ту  прекрасну  світлу  залу
І  світло  радості  у  ній  -

Незмежна  дяка!  У  долоні
Срібляста  кулька  -  дива  торк...
О,  милі  друзі,  ми  сьогодні
Ще  стали  ближчими  на  крок.
(22.12.12)

************************
Сьогодні  22  грудня  у  величне  християське  свято  Анниного  зачаття  Діви  Марії,  в  усміхненій  вітальні  "Галичини"  вже  вшосте  запалили  яскравий  вогник  щирої  поезії  учасники    міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об’єднані  словом".
Цього  разу  усіх  присутніх  оповило  теплою  хвилею  подяки  за  всі  ті  дива  у  торбі  року  минущого,  що  додали  сил  і  наснаги  летіти  увись  -  до  чистого  неба  світлої  надії.  Довкруж  настелилися  білі  сніжиноньки  побажань,  розіскрилися  кульки  на  добро  від  чарівниченьки-казкарочки,  густо-густо  насіялося  ніжного  тепла  од  кожного  серця...
Дякуємо  усім,  хто  не  зважаючи  на  незборні  снігові  замети,  вічну  гру  у  переганялки  з  часом  та  масу  інших  несподіваних  віхол,  все  ж  знайшли  можливість  завітати  на  цю  теплу  гостину...
І    хай  минущий  рік  буде  тепло  оповитий  нашою  щирою  вдячністю  та  шаною,  а  рік  новий  зустріне  усіх  теплими  обіймами  і  материнською  прихильністю.
То  ж  рушаймо  у  путь  з  незгасним  світлом  у  душах  і  щонайщирішою  любов"ю  у  серцях...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386927
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СОНЯЧНИЙ РАНОК

Сьогодні  вранці  прокинулася  від  сліпучого  сонця,  що  так  несподівано  увірвалося  у  ще  напівсонні,  не  зашторені  вікна…

Підійшла,  як  завжди,  до  вікна  на  кухні  і  глянула  навкруги.  Змучене  від  снігопадів  довкілля,  вкрите  товстим  пуховим  покривалом,  заіскрилося,  заблищало,  звеселилося!

Ще  вчора  пригнічені  від  тягаря  мокрого  снігу  дерева,  сьогодні  підняли  свої  віти  вгору  і  теж  усміхнулися  -  зраділи  сонцю.

Схрестилися  між  собою  на  пів  засніжені  гілки  дерев  у  лісі,  і  здалеку  це  виглядає,  як  біле  мереживо  або  в’язана  оренбурзька  хустина.  А  біля  підніжжя  дерев  лежить  білосніжна,  неймовірно  чиста  пухова  перина.  А  ще  ліс  схожий  на  величезну  клумбу  білих  півоній  -  це  засніжена  омела  нагадує  суцвіття  дивовижних  квітів…

Свинцево-сірий  колір  неба  змінився  на  ніжно-голубий  з  легкими  розмитими  прожилками  перистих  хмар,  так  схожими  на  біло-сірий  дим.  На  горизонті  курить  в  небо  висока  і  пузата,  немов  кубинська  сигара,  труба  котельні.

Дахи  будинків  вже  не  такі  засніжені  –  вітер  поздував  намети  снігу  додолу,  а  подекуди  сніг  прибрали  спец-розділи  верхолазів…

На  карнизах,  проти  сонця,  гріються  набундючені  і  непосидючі  голуби,  які  чекають  на  сніданок  –  їх  щодня  щедро  годує  добросердечна  жінка,  моя  сусідка…

Сонце  таке  яскраве,  що  сліпнуть  очі  і,  якщо  глянути  на  нього  напівзаплющеними  очима,  то  проміння  стає  схоже  на  довгі,  загнуті  до  низу,  вії.  Я  раніше  думала,  що  промінці  –  це  прямі  лінії!

Ось  таке  для  мене  відкриття  сталося  сьогодні.  Сиджу  біля  вікна  за  столом,  п‘ю  ароматний  чай,  милуюся  зимою  і  пірнаю  в  мрії…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385502
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 23.12.2012

Ольга Струтинська

На Вкраїні далекій різдвяний розсипався вечір…

На    Вкраїні      далекій    різдвяний  розсипався    вечір,
А  мороз-чудодійник  вікна      узором      квітчає.
Поміж    квітами    тими  дитяче  заплакане    личко
Маму    з      далеких        країв          виглядає    .

А      від      хати      до      хати      іде      коляда  .
Заплітає  в    свій    голос    гармонію  й  скрипку.
І    в    німому  чеканні    застигло  мале  Янголя,
Й    капають    сльози  на  білу  святу  одежинку  .

Лине  погляд  його  до  святої  ікони  в  кутку.
Ніч    в    заплакані    очі    йому      заглядає.
-Мамо  !        Матусю      моя      ,  подивись,
Як  Матінка  Божа  синочка  свого  обіймає...

А  Матір  Небесна    голубить  своє  немовля
І  чуже  Янголятко  покровом  любові  вкриває:
-Мама  прислала  тобі  подарунки,не  плач.
Дивись,які  гарні!  Кращих    уже    не    буває.

І    дзвенить  голосочок,і  схлипує  скрипка  ,
Лине      відчай      і    плач    над      снігами  .
Заглядає  синочок  у  морозом  мережану  шибку:
-Я  не  хочу  дарунків  ...я  хочу  до  мами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386950
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012

Леся Геник

Миколина ніч

Краплиночку  дива  в  долоні  -
І  тепло  до  серця  щодуж!
Які  ж  нині  вікна  Господні
І  лагідні  доторки  стуж.

Яка  ж  нині  стеля  пребіла  
І  світло  від  лампи  ясне!
Гуляє  душа  в  заметілях,
Надівши  строкате  пенсне.

Щось  визріє  в  зорянім  леті,
Щось  винайде  в  місячній  млі...
Надія,  як  лепта  до  лепти,
Мазок  до  мазочка  на  склі  -

Морозяна  гра  у  малюнки.
Вкосичених  мрій  письмено.
Молитва,  свіча,  візерунки,
Де  вічне  святе  полотно,

Де  сиво-засріблені  крила  -
Вчаєна  Миколина  ніч...
В  долоньці  краплиночка  дива,
Прачудо  пір’їнне  до  віч...
(18.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385933
дата надходження 18.12.2012
дата закладки 20.12.2012

Юра...

…не час…

Наші  подихи  стікають  водою  з  вікон.
Ми  лишаємось  пам’яттю  на  сторінкАх…
Ще  не  мій  час,  я  ще  мілко,
ще  надто  нетвердо  ступають  букви,
а  пальці  біжать  по  ладах  
невпевнено…

Ще  не  час
нести  своє  ім’я,  як  хрест  на  плеЕчах,
мої  думки  й  слова  буває  перечать…
образливо  так,  коли  недоречний
з  своїми  криками  і  болями,
коли  губляться  слова  десь  
між  високими  тополями,
край  засніжених  доріг
перехресних  й  поперечних…
так  приємно,  коли  ти  вже  дещо
більше…

і  помічаєш,  як  подихи  стікають  з  вікон,
ти  лишаєшся  пам’яттю  на  сторІнках…
Нехай  ти  ще  тонесенька  гілка,
лиш  не  зламайся,
лиш  не  зламайте
в  днях,  
в  яких  так  буває  гірко…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385540
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 20.12.2012

Осіріс

Сука-пам’ять

Журливо  йду  по  залишкам  села
Де  бур’яном  осілася  безгомінь.
З  лишайним  псом  розруха  сповила
Щенят  відлюддя,  масті  -  «ржавий  пломінь».
Усе  що  знав  –  струхлявіло,  мов  пень,
Що  пам’ятав  –  розтануло  з  димами…
Лише  чорнить  мозольну  грубість  жмень  
Шовковин  сік  –  очей  бездоння    Мами.
Тут,  був  я  Син!  А  там  –  один  з  юрби,
Що  річкою  байдужить  між  граніту,
Цурпелячи  знадієні  торби
До  ніг  фантому  ситого  зеніту.
Тут,  був  Онук.    –  «Ще  ліпший  за  синів!!!»  -
Казав  Дідусь  викурюючи  бджоли.
А  там,  матючча  струшую  я  гнів,  
Втискаючись  в  маршруткові  ґринджоли.
Тут,  з  молоком  спивав  розмай  полів,
Вдихав  із  вітром  побратимства  щирість.
А  там,  під  златом  пишних  куполів,
Мене  підлоти  роз’їдає  сирість.  
Тут  був…  Ото  ж  бо!  Черепки  села  
До  ніг  спадають  попелом,  без  звука.
Згоріла  в  урбанізмі  ковила…  
Але  чому  ж  так  виє  пам’ять-сука?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384470
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012

Зеновій Винничук

Рідна мамо

Мамо  рідна,  ненько  люба,
Весела  пташинo,
Ти  навчила  світ  любити
Свою  доню  й  сина.

Моя  квітко  ніжна  й  мила,
Рідненька  кровинко,
Скільки  ночей  не  діспала,
Гойдала  дитинку.

Твоя  усмішка  ангельська,
Ясні  зорі-очі,
Нас  леліють  руки-крила
Вдень  і  серед  ночі.

Сонце  ясне,  доле  моя,
Щира,  добра,  ніжна,
Скільки  раз  мене  вела
Твоя  рука  вірна.

Кланяюся  низько  мамі,
Цілую  у  руку,
Дякую,  людино  рідна,
За  труд  і  науку.

Мамо  рідна,  ненько  люба,
Весела  пташинo,
Ти  навчила  світ  любити
Свою  доню  й  сина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384496
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012

Зеновій Винничук

Марія

Єсть  ім"я  жіноче,  м"яке  і  ясне
                                                 М.  Рильський

Марія  -  це  ім"я  погідне  й  ясне,
Як  спогад,  як  думка,  як  мрія,
Дзвенить,  немов  музика,  в  серці  моїм  -
Марія.

В  погоду  й  негоду,  в  годину  тяжку,
Моя  ти  єдина  опора  й  надія,
Проста  й  величава  Марія.

Весною,  як  цвіту  в  повітрі  п"янкім
Вишнева  цілюща  завія,
Як  клятву  тверджу  я  
Лиш  ім"я  одне  -  Марія.

Це  ім"я  величне,  просте  і  ясне,
У  ньому  життя  і  любов,  і  надія,
Так  будь  же  завжди  і  у  всьому  така:
Ясна  і  прекрасна  і  світла,  як  мрія.

Ти  людськості  символ  краси  й  доброти,
Твій  образ  небесний,  то  віра  й  надія,
Богиня,  кохана  і  мати  -  це  ти:
Марія!  Марія!  Марія!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384489
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012

Зеновій Винничук

Індик (для дітей)

Індик  стоїть  бундючно,
Немов  великий  пан,
Червоная  краватка,
У  смужечку  жупан.

Ноги  в  шкіряних  чоботях,
Ще  й  шпори  ззаду  є,
На  голові  синя  шапка,
Гострим  дзьобом  клює.

Роздує  свої  щоки,
Кричить:  "Пуль-  пуль-  пуль-  пуль-
До  мене  не  підходьте,
Пташиний  я  патруль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383438
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012

Зеновій Винничук

Гусак (для дітей)

Гусак  веде  свою  сім'ю,
Слідкує  за  порядком,
Чи  гуска  із  гусятами
Ідуть  за  своїм  татком.

Гелгоче  все  га-  га-  га-  га,
Питається  у  гуски
Чи  добре  просо,  кропива,
Чому  вона  без  хустки.

Вона  йому  все  ге-  ге-  ге-,
Мовляв,  я  добре  знаю
Чому?  Куди?  Коли?  і  Як?
Я  все  робити  маю.

Ти  краще  діток  бережи,
Дивись  у  синє  небо,
Щоб  не  позбутись  голови,
Пильніш  дивитись  треба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383434
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012

Вячеслав Романовський

БЕЗ ВАС…

Без  Вас  знов  буду  потерпати...
Побляклий  день  у  чорне  вгруз.
Та  незабаром  сніг  лапатий
Укриє  землю,  мов  обрус.

Але  без  Вас  таки  невтішно:
Пощезли  з  радістю  дива.
Коли  ж  удвох  -  і  пісні  тісно,
І  все  весною  ожива.

То  ж  буду  ждати-виглядати
Лишень  осонцену  таку,
Щоб  дні  засяяли,  як  дати,
На  Вашім  і  моїм  віку...

7.ХІІ.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383299
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012

Олександр ПЕЧОРА

Ми перемовились очима…

*      *      *

Ми  перемовились  очима  –
і  віддзеркалилася  суть.
Ні,  не  розраджував  нічим  я,
лиш  роз’ятрив  взаємний  сум.

Ми  довго  порізно  томились,
у  самоті  стелилась  мла.
Вже  наші  душі  поріднились  –
єднання  стежка  проросла.

І  потаємне  не  втаїти,
бо  й  невимовність  вже  кричить.
Палкі  серця,  немов  магніти,
не  роз’єднать,  не  розлучить.

Тримають  ланцюги  печалі.
Прикутий,  та  немов  лечу.
Ми  так  промовисто  мовчали!
Ніхто,  крім  нас,  того  не  чув.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383083
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012

Ліоліна

Зимонька - як свято

Перший  сніг  –  вже  на  поріг
Сипнув  зайцю.  Той  побіг
Радо  по  сніжку.  І  встигнув
Привітати  справжню  зиму.

Білим  –  білим  стало  все.
Зимонька  мороз  несе.
Ось  стріпнула  капелюха  –
Почалася  завірюха.

Ой,  морозець!  Він,  як  слід,
Річечку  скував  у  лід.
Сніг  подумав  лиш  хвилинку
І  засипав  враз  ялинку.

Під  ялиночку  заліз
Зайчик  й  висунув  свій  ніс  –
Так  цікаво  йому  стало.
В  білу  шубку  вбрався  вдало.

В  цій  одежці  він  мастак
Слід  заплутувати  всяк.  
Ліс  вдягнув  пухкенькі  шати.
І  зима  –  краса,  мов  свято!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382811
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012

Зеновій Винничук

Їжачок

Їжачок  сердито  тупа,
Поспіша  додому,
На  спині  несе  він  їжу,
Листя  і  солому.

Поспішає  він  маляток
Яблучком  вгостити
І  на  зиму  тепле  ліжко
Для  сім'ї  вмостити.

Як  повіє  завірюха,
Холодно  в  селі,
Спить  сімейка  їжачкова
У  теплій  норі.

А  весною  прокинеться
Вся  їхня  рідня,
Поспішає  добро  людям  
Робити  щодня.

Їжачок-лісовичок.
Маленька  тваринка,
Теплий  кожух  з  голочок,
Розумна  голівка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382839
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЧАРІВНИЙ РАНОК

Почули  небеса  мої  благання,
Хурделиця  кружляла  цілу  ніч,
Зима  всміхалась  сніжно  на  світанні  -
Сніжинки  вальсували  зусібіч…

Закутані  в  шарфи,  бредуть  до  школи
У  кольорових  куртках    дітлахи,
Морозний  ранок  мерехтить  довкола  -
Лягає  сніг  на  землю  і  дахи…

Лежать  мої  коти  на  підвіконні,
А  за  вікном  воркочуть  голуби,
Сердитий  Тигрик,  Мурзик  напівсонний,
Очима  зиркають  туди-сюди…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382801
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012

Тамара Шкіндер

Ти одночасно є й… тебе нема…

Ти  одночасно  є  й...  тебе  нема.
Кохання    опинилось  поза  світом…
Осіння  ніч  предовга  і  німа
Про  щось  мовчала…Так  несамовито

Вітрище  вив  у  люфі  димаря.
Куйовдив  по  землі  туманів  пасма…
Любов,  неначе  свічка  догора,
Ще  трішечки  і…  назавжди  погасне.

Гарячим  воском  душу  обпече
І  тілом  розіллється  по  краплині.
Задивленої  пам"яті    ковчег
Вже  відпливає.    Смуток  у  хатині,

Налитий  повним  келихом  вина
Ще  недопитого,  п"янкого  літа.
Ти  одночасно  є  й  тебе  нема.
Кохання    опинилось  поза  світом…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380676
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 05.12.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ПРИМХЛИВА ЗИМА

Одягнула  шубку  «норку»  –  думала,  що  вже  зима,
Вийшла  вранці  на  подвір‘я  –  там  калюжі  і  весна…

Як  завжди,  зима  примхлива,  і  плаксива,  як  жінки,
То  спокійна,  сонцесяйна,  раптом  стане  на  дибки…

І  летить  немов  скажена,  іскри  креше  з  під  копит,
Снігом  землю  посипає,  а  мороз  -  як  ворожбит…

Заглядає  у  минуле,  і  гадає  наперед,
Хуртовини  нам  віщує,  сніжний  на  шляхах  замет…

Згодом  стомлена  лягає,  поринає  в  дивний  сон,
Стиха  уві  сні  зітхає  –  закінчився  марафон…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382362
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 05.12.2012

Олександр ПЕЧОРА

ДОРОГА ДОДОМУ (Музика В. Оха)

Музика  Віктора  Оха


Стежина    від    рідної    хати
мене    у    світи    повела.
Вітрів    натерпівся    багато,
сивіла-гула    ковила.

Всього    на    шляху    вже    бувало    –
і        радість    стрічалась,    і    сум.
Зозуленька-доля    кувала,    –
присуджене    досі    несу.


Вже    осінь    моя    за    порогом,
від    неї    не    дінусь    ніде.
Дорога    до    рідного    дому  –
у    край    заповітний    веде.

Із    хатою    сам    наодинці.
Вибілює    душу    зима…    
Гіркі    і    солодкі    гостинці…
А    мама…    а    мами    нема.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382430
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

НАРЕШТІ СНІГ ДАРУЄ НАМ ЗИМА

Нарешті  захурделилось  довкілля  -
В  повітрі  дощ  і  снігове  весілля.
Зима  дарує  нам  легкі  сніжинки,
І  на  дахах  уже  лежать  перинки…

Лапатий  сніг,  як  білосніжні  ельфи,
Спускається  на  землю  плавно  зверху…
Гойдаються  від  вітру  осокори,
Танцюють  менует  дерева  голі…

Крихкою  кригою  блищать  калюжі,
Засніжені  кущі  мов  білі  ружі,
Закрили  щільно  вікна  у  будинках,
Цілують  шибки  дощові  краплинки…

Милуюсь  снігом  за  вікном  кухонним,
Який  кружляє  в  небі  монотонно  .
Сніжинки-балеринки  беззупину
Вкривають  землю  пухом  лебединим…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382101
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 04.12.2012

Андрій Гагін

Роздратування

Весь  світ  єства  от-от  зірветься,
Бурхлива  суміш-ураган.
І  гніт  крокує  вже  до  денця,
Гірким  вогнем  кипить  вулкан.

Й  сидить  не  сховане  насподі  -
Терпіння  ж  змучене,  крихке.
Уже  не  втримує,  проходить,
Миттєвий  вибух,  спалахне.

Нестерпна  тяга,  йти  на  волю
Із  тріщин-просвітів  у  світ.
Вогонь,  що  живиться  собою:
Перегорить  -  уникнеш  бід…

14.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381854
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 02.12.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СІМ РОЗДУМІВ

(Присвячую  Лесі  Геник,  Наталі  Данилюк  і  моєму  духовному  наставнику  Оксані  -  Світаночку!)
Уклінно  дякую,  що  саме  вчора,  в  перший  день  зими,  вони  допомогли  мені  ще  раз  вийти  із  темряви  і  в  моїй  душі  знову  сонцесяйно!

ЯК  ВАЖКО:  мовчати,  коли  хочеться  так  багато  сказати;  вірити,  коли  зневірився;  пробачати  і  забувати;    не  помилитися,  не  заблукати,  не  посваритися;  не  дорікати,  не  вболівати,  не  журитися;  не  помічати,  не  жалкувати,  на  помилках  вчитися…

ЯК  ЛЕГКО  на  душі,  коли  зникає  те,  що  було  важко…

ЯК  ВАЖЛИВО,  що  є  на  світі  добрі,  чуйні  люди;    що  більше  не  турбує  біль  у  грудях;  що  знову  сяє  сонце  веселково;  що  зігріває  серце  щире  й  мудре  слово…  

ЯК  СУМНО,  що  минула  осінь  золота,  але  зими  ще  й  досі  в  нас  нема…

ЯК  РАДІСНО,  що  ще  пульсує  кров  у  жилах;  що,  попри  все,  жива  –  тому  щаслива!

ЯК  ДИВНО  І  ЦІКАВО  воскресати,  відкрити  двері  у  свої  пенати…

І  ЯК  НЕЛЕГКО  свій  спокійний  монастир  сьогодні  залишати…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381825
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 02.12.2012

Леся Геник

Не вернуться…

Не  ве́рнуться,  не  ве́рнуть  журавлі,
Що  загубили  небо  перелітне...
Снує  світанок  роси  по  землі,
За  хвилю  -  паторо́ччя  непомітне.

Таке  життя,  і  янголи  такі,
І  радощі,  і  смути  неозорі...
Вгорі  розтануть  крилечка  легкі,
Зоставивши  сивіти  ясні  зорі.

Та  хай  за  обрій  доля  не  зове,
А  дні  у  вікна  –  зовсім  непривітні,
В  душі  усе  ж  лелеченько  живе  -
Отой,  що  мав  вернутися  у  квітні...
(1.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381626
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012

Леся Геник

Бува, запізно…

Стрінуться...  Однак,  бува,  запізно
Для  підводи  щастя  -  сивина...
Бур"янисте  поле,  бездоріжно.
Келихи,  що  спилися  до  дна.

І  нема  вже  ніби  то    й  надії.
Небо  у  запасці  хмаровинь.
День  за  днем  безпомічно  маліє,
В  люльку  набиваючи  полинь.

І  закурює  душа  печаллю,
Стелиться  довкола  сизий  дим  -
На  плече  прозірчатою  шаллю,
Де  життя  схилилося  на  тин.

Над  стежиною,  що  вузько    в"ється
До  знесил  похилених  воріт...
А  за  ними  спрагле  серце  серця
Виглядає  на  ослоні  літ...
(28.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381526
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012

Lana P.

ЦЯ ОСІННЯ НІЧ…

Така  натхненна  ця  осіння  ніч...  
В  сузір’ях  неземних  зіткала  крила,  
Блудливим  оком  глянула  з  сторіч  
І  землю  самоцвітами  накрила.

Така  п’янка  оця  осіння  ніч  —  
Терпка  в  опалі  ягідка  тернова.
Морозець  пробирає  увсебіч,  
Вином  налилась  постать  бузинова.

Яка  ж  тремка  оця  осіння  ніч...  
Листок  останній  в  танці  закружляла,
Ще  й  з  вітром  цілувалась  потойбіч,  
Життя  буденне  зорями  встеляла...                    21.11.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381477
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012

Олександр ПЕЧОРА

А те, що було - не забули?. .

*      *      *

А  те,  що  було  –  не  забули?
Щоб  знов  не  зазнати  чуми,
не  тикайте  пальцем  в  минуле  –
сьогодні  лишайтесь  людьми!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380377
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 30.11.2012

Олександр ПЕЧОРА

…Зігріти півсвіту хотів…

*      *      *

...Зігріти  півсвіту  хотів...
Його  ж  розпинали  на  палі.
А  потім  ще  довго  ступали
на  світлу  поетову  тінь.

Поет  не  воскрес:  не  святий.
Та  вірші  сягали  далеко.  
На  палі  гніздяться  лелеки...
Виходить,  досяг  він  мети.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380378
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 30.11.2012

Олександр ПЕЧОРА

ОСІННІЙ СНІГ

Осінній  сніг
на  землю  ліг.
Багаття  згасло,  стихли  звуки.
Над  білим  полем  –  чорні  круки…
Немов  за  гріх
на  землю  ліг
осінній  сніг.

Осінній  сніг  –
новий  мотив.
Та  біла  заздрість  швидко  тане.
Невже  ж  ми  бачимось  востаннє?
Невже  згасив  
старий  мотив
осінній  сніг?

Осінній  сніг  –
неначе  сміх,
неначе  витівка  юнацька.
Кохання  не  мина  зненацька.
Лиш  білий  гріх,
лиш  білий  сміх  –
осінній  сніг.

Приспів:

Заметіль.  Заметіль.
Розгулялась  невпопад.
Але  душу  зігріва  листопад.
Притуляється  до  ніг,
розтає  осінній  сніг.
Розгулялась  заметіль  невпопад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381266
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 30.11.2012

Олександр ПЕЧОРА

На стражденній святій землі…

*    *    *

На  стражданній  святій  землі  —
на  війні,  на  ріллі,  за  волю…
полягли  земляки  мої.
Та  найбільше  —  від  людомору.
Українці,  у  світ  несіть
світлу  пам’ять  гіркої  правди.
Хай  завжди  будуть  хліб  і  сіль.
Та  ніколи  —  чужої  влади.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380020
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 28.11.2012

Олександр ПЕЧОРА

Курган Скорботи…

*    *    *

Курган  Скорботи.
Дзвони.  Люду  море.
Вшановують  замучених  братів…
Ідуть  —  на  горло  наступають  горю.
Та  інше  я  найбільш  сказать  хотів:
ідуть  нащадки  жертв  голодомору
по  вулицях  з  найменнями  катів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380019
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 28.11.2012

Галина_Литовченко

МОЯ РІКА

Там,  де  лани  хвилюються  житами,
Де  неба  синь  глибока  і  дзвінка,
Біжить  собі  поміж  очеретами
З  села  в  село  моя  в`юнка    ріка.

То  кручами  дороги  переймає,
То  з’єднує  містками  береги,
Біжить  собі,  водою  напуває
Заквітчані  волошками  луги.

Діждусь  суботи  і  залишу  місто,  -
Майну  у  рідні  батьківські  краї,
Щоб  в  надвечір’я  у  човенце    сісти
І  попливти  назустріч  течії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380946
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 28.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2012

Леся Геник

А я не вмію, Янголе, без Вас…

***
А  я  не  вмію,  Янголе,  без  Вас...
Темніє  небо  під  покровом  ночі.
І  гасне  зірка,  що  останній  раз,
Торкнула  хмари  сіроткане  клоччя.

Серпанний  голос  -  незникомий  слід,
Де  пролетіли  днини  галасливі...
Та  я  б  віддала  геть  усенький  світ
Лише  б  десь  поруч  Ваші  очі  сиві!

Шаліє  віск  і  мов  чужа  струна
У  далині  видзвонює  безвір’я  -
Ви  ж  не  зійдете  з  того  полотна,
Де  миготять  поранені  сузір’я.

Не  простягнете  руку  чи  крило,
Аби  вознести  в  піднебесся  мрію...
Чомусь  життя  отак  вже  повело,
Що  я  без  Вас,  мій  Янголе,  не  вмію...
(22.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379637
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 23.11.2012

Андрій Яремко-Ярий

Ковток Свободи

Сьогодні  особливий  день  для  людей,  які  в  далекому  2004  році  сиділи  в  казематах  кучмістського  режиму  і,  немов  раби,  не  могли  підняти  голови  та  гордо  сказати  всьому  світові  "Я  Українець!".

Тоді  Україна  була  сірою  масою,  люди  були  зневірені  і  перелякані,  боячись  "начальства  до  срачки".  Держава  успішно  котилася  в  економічну  стагнацію  та  політичну  ізоляцію.  Це  були  насправді  часи,  які  психологічно  тиснули  на  кожного  посполитого  громадянина,  на  кожного  підприємця,  селянина,  студента,  вчителя,  викладача,  держслужбовця...  В  цей  час  не  можна  було  навіть  думати,  що  щось  можна  зробити,  піднятися  з  колін.  Всі  трималися  за  течією,  яка  зносила  життя  кожного  у  чорну  прірву,  не  давала  жити  і  розвиватися  особистості,  робила  рабами  ситуації  та  долі.  

Після  початку  Помаранчевої  революції  багато  що  змінилося,  люди  стали  іншими  і  більш  рішучими,  адже  вони  побачили,  що  можна  щось  зробити  і  що  акціями  протесту  можна  чогось  досягти.  Але  тодішня  "новоспечена"  влада,  на  жаль,  не  змогла  утримати  тої  перемоги,  який  подарував  їй  Український  Народ,  пересварилася  і  навіть  з  легкістю  передала  всі  важелі  управління  державою.  З  болем  в  душі  можу  константувати  факт  повернення  до  90-х  років  бандитських  розбірок  -  стало  гірше  жити,  ніж  за  часів  кучмізму.

Проте  мені,  як  учаснику  та  співорганізатору  цієї  грандіозної  події,  не  шкода  часу,  коли  сімнадцяти-  та  вісімнадцятилітнім  хлопцем  мені  прийшлося  змагатися  в  акціях  "Що  таке  кучмізм?",  "Кучмізм  -  це...",  сидіти  в  камерах  тимчасового  утримання  та  мерзнути  підчас  Помаранчевої  Революції,  бо  це  було  потрібне  в  цю  добу  для  українського  народу,  це  продовжило  існування  нашої  вільної  свідомості,  збудило  в  нас  волю  боротьби  за  краще  майбутнє,  відвернуло  на  п’ять  років  бандитське  управління  теперішнього  президента.  Якщо  б  такий  момент  повторився,  я  б  без  вагань  долучився  до  цього  Великого  Звершення  -  Помаранчевої  Революції.

Тому  я  радий,  що  можу  з  гордістю  розказувати  про  ці  часи  своїм  дітям  та  внукам,  а  політики  нехай  НАРЕШТІ  проаналізують  свої  помилки,  бо  історія  їх  просто  не  переносить  -  вона  безжально  карає.

Слава  Україні!

Героям  слава!  

http://yaremkoandriy.blogspot.com/2012/11/blog-post_22.html

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379581
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 22.11.2012

Борода

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну…

"Кожний  з  нас  повинен  постійно  бути  в  польоті  -  крізь  долю,  над  суєтою."    Назарій  Яремчук.                                                                

Журлива  осінь  обійшла  Карпати,  
ступає  вниз  по  мокрих  споришах,  
у  просині  хмаринки-  янголята,  
і  пісня,  як  Назарова  душа.  

Сніжинками  кружляє  понад    краєм,  
нам  на  уста  краплинками  збіга  
і  голосом  Назарія  благає:  
-  Любіть  Вкраїну,  бо  вона  одна!  

Любіть,  як  я,  до  болю  і  крізь  долю,  
любіть  за  все  і  бережіть  її,  
плекайте  мову  і  лелійте  волю,  
як  у  піснях  своїх  Вам  заповів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379044
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ОСІННІЙ ПЕЙЗАЖ

В  тенетах  лісу  загубилась  осінь,
Свинцеве  небо  залилось  рум‘янцем,
Деінде  клаптями  дрімає  просинь,
На  небосхилі  -  сонячні  багрянці…

Дрімає  став  в  обіймах  очерету,
Висить  на  дубі,  кругла  як  капуста,
розкішна  омела.  Немов  верета,
суха  трава  вкриває  берег  густо...

Туман  молочний  міцно  спить  в  долині,
Зітхає  сонний  ранок.  Як  намисто,
на  лузі  червоніє  кущ  калини,
Сховався  вітер  в  позолоті  листя…

Вже  скоро  сонце  в  небі  засіяє,
Зі  сну  прокинеться  довкілля  сонне,
І  новий  день  на  землю  завітає,
Зігріє  осінь  в  сонячних  долонях…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379005
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012

Олександр ПЕЧОРА

ТЕПЛИЙ ДИПТИХ

1

Гомінливе  тепло  долонь…
Як  же  благоговіли  лиця!
Як  хотілося  притулиться!
А  вже  й  часу  нам  не  було.

Ой  ви  рученьки…
Враз  –  вокзал.
Очі-в-очі,  та  рушив  потяг.
Твій  жагучий  гарячий  погляд
я  відчув.
Ой  не  все  сказав!

І  не  те  тобі  говорив,
що  насправді  в  душі  кричало.
Як  же  зболено  ти  мовчала!
Той  початок  нам  Бог  творив.

Ми  чекали  роки  й  роки.
У  світах  політали  стріли.
Довгождано-жадано  стрілись.
Гріє  серденько  струм  руки.

Щедра  осінь  бере  в  полон,
барвограй  засліпляє  очі.
Мрії  роєм  про  сяйво  ночі,
ніжне,  рідне  тепло  долонь.


2

Хочу  бачити  жар  в  очах,
переповнююся  любов’ю.
Я  оновлююся  тобою
і  твоїх  ще  зазнаю  чар.

Хоч  торкнулося  срібло  скронь,
не  сумуй,  моя  мила  сестро.
Як  палке  почуття  воскресло!
Хай  палає  в  серцях  вогонь.

Обірвалася  вже  чека
я  от-от  повернусь  у  глину!
Та  до  тебе  щомиті  лину,
ти  щомиті  мене  чекай.

Забери  мене  в  полини,
вірна  Музо  моя  єдина.
Так  довірливо,  так  дитинно
полони  мене,  полони.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378686
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 19.11.2012

Lana P.

ОСЬ ТАК!

Ось  так  зірватися,  летіти...
У  небо,  де  немає  меж.
У  пристрасті  зашаленіти,
Ти  там  відчуєш  мене  теж.

Загравою  полум’яніти,
Розсипати  дзвінкий  кришталь.
З  тобою  щиро  гомоніти,
Закутатись  в  безмежну  даль.

Забути  вдвох  про  все  на  світі...
Хоча  б  на  хвильку,  хоч  на  мить.
І  зіркою  зарум’яніти...
І  освітити  всю  блакить!          2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378527
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 18.11.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СЛОВАМИ ОБІЙМАЮ НІЖНО

Прощаю  всіх  за  будь-яку  провину,
Все  сказане  ділю  на  половину…

Пробачте  навіть  те,  що  не  робила  -
В  пробаченні  таїться  справжня  сила…

Щодня  борюся  з  власним  негативом,
З  людьми  ділюся  в  віршах  позитивом…

До  себе  не  пускаю  морок  в  душу,
Смакую  радість,  ніби  спілу  грушу…

На  негаразди  закриваю  очі,
Спокійно  сплю  в  тісних  обіймах  ночі…

Я  не  зважаю  на  буденні  справи,
І  додаю  усмішку  в  чашку  кави…

Словами  друзів  обіймаю  ніжно,
Коли  в  душі  моїй    дощить  капіжно…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377622
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 14.11.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЯК ДОБРЕ!

Як  добре,  коли  затишно  в  душі  -
Заснув  тайфун,  затихнув  буревій,  
Не  ллються  із  очей  рясні  дощі,
І  висохла  роса  в  обіймах  вій…

Як  добре,  коли  зранку  сонце-грай,
Безхмарне  небо    і  ясна  блакить,
Коли  життя  квітує  мов  розмай,
І  вже  нічого  більше  не  болить…

Як  добре,  коли  в  грудях  не  пече,
І  дивна  легкість  в  тілі  і  думках,
Коли  схилитись  можна  на  плече,
Й  довірливо  заснути  на  руках…

Як  добре,  коли  є  надійний  тил,
Коли  в  житті  ти  вибрав  вірний  шлях...
В  полоні  неба  у  вінку  світил
Моя  душа  літає  ніби  птах!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377395
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 13.11.2012

Леся Геник

Ти в осені мене цій віднайди…

***
Ти  в  осені  мене  цій  віднайди
Допоки  ще  палають  буйно  липи,
Допоки  з  неба  чистої  води
Яскраве  сонце  злата  щедро  сипле...

Ти  відшукай  мене  на  стежах  тих,
Де  шелестить  незримою  сльозою
І  так  знеможно  без  кохання  йти
Душі  у  далеч  вічно  самотою...

Ти  розгледи́  ув  осені  той  слід,
Що  дріботить  до  капища  святого
Допоки  ще  буяє  листоліт
І  снігом  не  занесено  дорогу...
(9.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376788
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РЕАНІМАЦІЯ

Розчісую  заплутані  думки,
Енергію  черпаю  уві  сні,
Аналізую  різні  помилки,
Нашіптую  вночі  свої  вірші...
І  вранці  знову,  як  жива  вода,
Мінлива  і  іскриста,  як  роса,
А  те,  що  негаразди  і  біда,
Цікавить  мене  менше  ніж  краса
І  полум’яна  осінь  золота,
Яка  несе  на  крилах  в  майбуття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376751
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012

Олександр ПЕЧОРА

Кажуть: ми – не ангели…

*      *      *

Кажуть:  ми  –  не  ангели,
в  ідеальних  вади  є.
Яблуко  від  яблуні
далеко  не  падає.

Любомудри  радили  
домагатись  істини.
Правдами  й  неправдами?
                         
Чесних  совість  їстиме.


Не  чекаю  помочі.
І  лікуюсь  вадами.
Вже  найближчих  родичів
вороженьки  звабили.


Підманитись  пряником
багатьом  судилося.
...Розгойдалось  яблуко.
Впало  й  покотилося.

На  стежині  істини
перехожий  стрінеться.
Смаковито  їстиме?

Віриться  –  не  віриться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376524
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012

Ярослав Дорожний

Та, що прийшла уночі

Іду  я  в  помислах  цілком  буденних.
Жовтнева  ніч  укрила  всенький  шлях.
Аж  тут,  поміж  дерев  імлисто-темних,
З’явилася,  як  мрійний  диво-птах.  
Красуня  біла.  Впрів  –  так  стало  душно.
Забилось  серце,  мов  іду  я  в  бій.  
Вона  ж  стоїть,  так  гордо  й  незворушно.  
Ота  …  машина  моїх  світлих  мрій.  

31.10.  22.56.  поїзд:  Київ  –  Хмельницький.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376441
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012

Леся Геник

Де вперто цвітуть чорнобривці…

Де  тихі,  сумні  чорнобривці
Ще  важаться  вперто  цвісти
Випучує  сонце  зіниці
І  янголи  пишуть  листи.

А  ті  непрочитано  в’януть  
У  мареві  сонних  гілок,
З  котрих  пообтрушено  манну
Убраних  у  небо  думок...

І  серце  -  плакуча  береза,
Що  втратила  одіж  на  час.
Розсипано  вічності  леза
В  дірявий  душі  парастас.

Голосять  осінні  дзвіниці,
Сльозинки,  як  рій  золотий,
Де  вперто  цвітуть  чорнобривці,
А  цвіт  їх  безмежно  святий...
(2.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376427
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012

Олеся Шевчук

Якби замість того

Якби  хтось  сьогодні  ранком
кинув  окрайок  хліба  вуличній  кішці,
що  до  кісток  обмокла  від  бруду,
байдужого,  людського  скупого  погляду:»  Мені  і  ще  гірше»  -
може  на  одну  у  місті  нещасну  сутність  стало  менше,
яку  завтра  чекає  голодна  смерть  -  чи  порція  отрути
Якби  замість  того  щоб  в  черговий  раз
сидіти  одному  у  холодній  квартирі,  у  якій  стіни  давно  промокли
від  сліз  і  розчарувань  ,
і  споглядати  за  тим  як  вітер  у  тюлі  вплітає
маленькі  фрагменти  вічності,
оберемки  твоїх  думок  і  одкровень,
поки  ти  надієшся  і  вимальовуєш  у  своїй  уяві
пастельне  жагуче  кохання,
що  висмоктує  із  судин  твоїх  губ
ту  ще  зовсім  юну  ,ніжну  м’якоть
кутатися  від  конвульсій  горя  -  у  грубе  вовняне  простирадло  ,
аби  зап’ястя  твоїх  рук  зігрілись
від  морозного  подиху  власної  душі.
Якби  замість  того  щоб  чекати  і  надіятись,
Ти  б  рушила  з  місця  ,
наче  на  хтось  смикнув  Тебе
за  нитки  як  маріонетку,
щоб  почалось  театральне  видовище
Ти  загубила  біль  і  зігріла  свою  мереживну  душу
об  лагідність  цієї  давно  всіма  забутої  кішки.
Забрала  її  собі,  і  розділила  з  нею
намріяну  палітру  радощів  і  сподівань,
а  взамін  отримала  відданість,  і  благословення  за  добру  справу.
Якби  замість  того  щоб  багато  розмірковувати  над  всіма  бідами  людства
Ти  б  хоча  б  спробувала
Поділитися  з  кимось
З  нею
вона  б  була  вдячною  тобі
Вдячною  до  самого  денця  своєї  котячої  душі.
Ти  просто  спробуй!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376309
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012

Зеновій Винничук

Настя

Спокійна  Настя  і  пряма,
Відкрита,  щира,  гарна,  сильна,
Струнка,  весела,  осяйна,
У  боротьбі,  як  кремінь,  сильна.

Вона  мов  стяг  у  боротьбі,
Бо  височіє  попереду,
До  серця  вам  віддасть  ключі,
Якщо  ваш  крок  у  першім  ряду.

Ця  бойківчанка  чарівна,
Мов  тиха  річка,  плине  скромно.
Не  всяк  цій  юночці  рівня,
Бо  ломить  берег  річка  скромна.

Спокійна  Настя  і  пряма,
Відкрита,  щира,  гарна,  сильна.
Струнка,  весела,  осяйна,
Ця  бойківчанка  усесильна.

Надії

Не  знаю  слів,  Надіє,  гідних  -
Тебе  у  день  цей  привітати,
Щоби  небесний  небозвід
Веселкою  яскравою  прибрати.

Щоби  палали  у  блакиті,
Любов"ю  сяяли,  а  Вірою  скріпляли,
Слова  пророчі  блискавиці
До  боротьби  люд  закликали.

До  правди  звали,  боротьби
За  рідну  українську  мову,
Щоб  тиранію  геть  змели,
Звели  Україну-обнову.

Жива  Надія  і  Любов,
В  серцях  горить,  палає  Віра
І  предків  в  генах  чутно  зов:
-  За  Україну  ми-  офіра.*

Батьків  підхопим  заповіт,
Збудуємо  країну  вільну,
У  щасті  й  мирі  безліч  літ
Жий  в  Україні  любо,  вільно.

Хай  в  Слові  світиться  добро,
Нехай  кресають  блискавиці,
Любов"ю  повняться,  теплом
Слова  яскраві  зоряниці!

*офіра  -  жертва.  Мільйони  українців  віддали  своє  життя  у  боротьбі  за  Незалежність  України.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367856
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 08.11.2012

Борода

Коли на злочини реакції нема

Коли  на  злочини  реакції  нема,
від  прокурора  і  глави  держави,
то  що  б  вони  там  світу  не  казали  -
по  їх  заказу  ця  злочинна  гра.
 
--------------

Якщо  прем"єр  в  злочинців  адвокатом  -
то  і  йому  пора  уже  за  грати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376080
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012

Бойчук Роман

Об"єднані Словом

Енергій  обмін,  сплеск  емоцій,  римотечі  -
Вся  атмосфера  вщент  просякнута  вірша́ми.
Зібрав  всіх  нас  під  одним  дахом  творчий  вечір,
Де  ми  поетами  були  і  глядачами.

Вуаль  Поезії  лягала  нам  на  плечі
І  ми  окрилені  читали  власні  твори.
Не  було  жодної  у  залі  порожнечі,  -
Любов  до  Слова  нас  єднала  в  рим-узори.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375917
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012

Тамара Васильєва

У Станіславі

У  храмах  Станіслава  зрання  чути  дзвони,

Молитви  спів  блаженний  тихо  доліта,

У  ній  душа…І  лишніх  слів  тепер  не  зронять

Мої  вуста.  У  серці  пісня  золота.

 

Смиренно  Мати  Божа  голову  схилила,

Задумалась,  чому  не  хочуть  люди  так…

І  від  думок  у  неї  голова  вже  біла,

У  німбі  посилає  символічний  знак.

 

Я  збагатилась  щирим  духом  цього  міста,

В  своїй  історії  живе  «маленький  Львів».

Благословляє  мовчки  нас  нехай  Пречиста

На  чисті  помисли  і  справи  поготів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375939
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012

Рідний

Отак живу

Отак  живу  без  вас,  немов  із  вами.
Не  відаю,  -  у  сні  чи  наяву
Кохаю  вас  наївно  і  безтямно,  
У  майбуття  з  минувшини  зову.

Я  сивиною  приоздобив  скроні,
Веду  за  руку  внучку  у  садок.  
Для  мене  ви  вже  начебто  сторонні,
Але  уперто  не  йдете  з  думок.

Отак  живу  без  вас,  немов  із  вами,
Немов  ось  -  ось  торкнуся  до  руки,
Що  хтось  узяв,  коли  пішли  ви  заміж,
А  я  не  втримав  у  своїй  таки…

04.10.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375684
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 06.11.2012

Валя Савелюк

ТІЛОМ І ДУШЕЮ…

любиш  тілом  –
а  тіло  в`яне…
тіло  стомлюється
і  звикає…
давши  плід  –
себто,  людський  
продовживши  рід,  –
емоційну  напругу,
як  листя  осіннє,
скидає…
потрудилося  –  спочиває…

фізичне  тіло  –
інстинктивне,
земне  своє  діло
знає
і  в  небесах  не  витає…

любов
(назвем  її  «істинна»)  –
це  не  емоції,  не  думки,
не  інтелект  холодний…
любов
(назвем  її  «істинна…»)  –  
це  Відчуття…
вимір  тонкий,
сфера  буття
душі  людської  –
ще  її  називають
«Істинним  Я»…

а  дальше  –  просто:
щоб  душею  любити,
треба,  всього  лиш,
душу  власну  
у  самому  собі  знайти,
як  Землю  Саннікова,  
чи  галактику  паралельну  –
відкрити…

ти…

щоб  душею  когось  любити
мусиш  спершу
душу  свою  –  УСВІДОМИТИ,
а  свідомість  –
ОДУХОТВОРИТИ…

в  результаті  зусиль
таких
любов  отримаєш  сущу
НЕпроминущу!
вовіки-віків  невмирущу  –
без  болю  зубовного  в  серці
і  забуття…

і  Безсмертя  –
не  тільки  душі,
але  й  власної
особистос-ти…

ні…
не  хочу  себе  відчувати
тим
організмом  
одноклітинно-простим,
яким,
на  рівні  інстинктів
і  холодного  інтелекту,
ти  
був  здібний  мене  
(і  себе!)
сприйма-ти…

...хочеш  справді  Любити?  –
спершу  маєш
душу  в  собі  знайти,
відкрити,  
усвідомити,
а  свідомість  свою    –
одухотвори-ти…



06.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375801
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012

Зеновій Винничук

Вікторія

Вікторія  -  це  перемога,
Для  когось  -  це,  мабуть,  поразка,
Вікторія  чарівна,  ніжна,
Мій  друже,  це  не  сон,  не  казка.

В  мене  Вікторія  дочка
І  родичка  чарівна,  скромна,
У  Англії  -  це  королева
Велична,  мудра,  неповторна.

Вона  Британії  вінець,
Окраса,  ореол    корони,
Для  багатьох  -  всіх  мрій  вінець,
Порив  вперед  від  оборони.

Якщо  поразка  -    не  сумуй,
Прагни  весь  час  до  перемоги,
І  тіло  й  душу  загартуй,
Спіши  вперед,  не  сходь  з  дороги.

Для  України  ти  важлива
У  цей  складний,  буремний  час,
Завжди  бажана,  незрадлива,
Вікторіє,  приходь  до  нас.

Твоїх  очей,  повір,  повік
Мені,  здається,  не  забути,
Твій  стан  і  смак  твоїх  губів...
Спішу  Вікторію  здобути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375793
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012

Юриан Оболонский

Візьму твій біль

Чи  можу  я,  в  цім  світі  не  любити,
Стояти  осторонь,  сердечних  почуттів,
Хіба  я  маю  іншої  турботи,
Як  бути  поруч,  із  тобою,  в  плині  днів.

Візьму  твій  біль,  нестерпного  кохання,
В  обійми  мої,  смуток  загорни,
Віддай  без  жалю,  гіркоту  страждання,
Поплач  в  мої  долоні  як  в  свої.

Моє  серденько,  не  цурайся  долі,
Життя  важке,  але  не  вічне  на  землі,
Доки  жевріє  у  душі  кохання,
З  подякою  прийдешнєє  прийми.

Візьму  твій  біль,  нестерпного  кохання,
В  обійми  мої,  смуток  загорни,
Віддай  без  жалю,  гіркоту  страждання,
Поплач  в  мої  долоні  як  в  свої.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375645
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 05.11.2012

Леся Геник

ПРО ПОЕТИЧНУ ЗУСТРІЧ

3  листопада  в  м.  Івано-Франківську  як  ніколи  
розпогодилось  -  то  приїхали  на  гостину  талановиті  
Творці  Поетичного  Слова  зі  Львівщини,  Тернопільщини,  
Черкащини,  Полтавщини,  Закарпаття  та  Івано-Франківщини.  
Барвисті  віночки  витончених  рим,  як  вже  стало  традицією,  
випліталися  у  світлиці  обласної  газети  "Галичина"  (за  що  ми  
щиро  вдячні  їй,  а  зокрема  п.Ігору  Лазоришину).  
Навіть  сонце,  так  незвично  і  геть  не  по-осінньому,  тягнулося  
безліччю  теплих  променів  до  вікон  поетичної  вітальні,  аби  
набрати  в  оберемки  якомога  більше  вишуканої  віршової  грації.  
І  притуливши  до  себе  те  чи  інше  слово  то  співчутливо  схлипувало,
то  поринало  у  світ  найглибших  філософських  істин,  
то  зачровувалося  мелодикою  звучання  чуттєвості,  а  то  й  
рум"яніло  густо-густо,  
пригубивши  насолоду  найсокровеннішого,  усміхалося  найщирішою  
усмішкою,  а  бува  й  зовсім  заходилося  реготом...
Та  й  у  серцях  присутніх  так  само  розквітали  щирі  
сонечка,  котрі,  сподіваємось,  помандрували  разом  
з  ними  до  їхніх  затишних  домівок.
А  усміхнені  хризантеми    туляться  щільненько  одна  до  
одної  у  "галичанській"  світлиці  і  нашіптують  їй  на  вушко:  
як  то  хороше,  як  то  мило  і  незабутньо,  як  то  рідно  і  неболітно,  
коли  завітають  на  гостину  такі  світлосяйні  гості...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375515
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 05.11.2012

Тамара Васильєва

Чи вірус страху, чи зневіри?. .

«Хворіють  страхом  наші  гени,
Ми  діти  вбитих  поколінь…»,  Олексій  Тичко,  «Генетичний  страх»

Чи  вірус  страху,  чи  зневіри,
Байдужості  в  людських  серцях?..
І  хат,  що  скраю  теж  без  міри,
А  воля  предків,  наче  птах…
Літає  вороном  у  небі
І  ластівкою  –  до  землі…
Якби  ми  знали,  що  нам  треба…
То  вилізли  б  уже  з  петлі,
Самі  собі,  що  накидаєм,
Аби  був  хліб…і  без  війни…
Тепер  вже  маємо,  що  маєм
І  очі  вниз  сумні  сумні…
27.10.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373772
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 04.11.2012

Наталя Данилюк

Тобі…

В.Д.

Це  ти  мене  привів  в  цю  тиху  осінь:
В  листках  опалих  ніжилось  тепло,
Таким  легким  багрянцем  зайнялося
Дзвінкого  жовтня  лагідне  крило.

Це  ти  мене  привів,  моя  любове,
Коли  вмлівали  в  золоті  сади,
Ясний  світанок,  ніжно-пурпуровий,
Торкав  свічадо  срібної  води.

Пливли  хмарин  розніжені  лебідки,
Легкий  серпанок  сіяли  згори...
Ну,  звідки  ти  приніс  мені,  ну  звідки
Жовтневих  днів  барвисті  кольори?

Іскристих  рос  коштовну  діадему,
Гірських  струмків  осяяний  кришталь?
На  теплі  барви  нашого  Едему
Впустило  небо  сонячну  вуаль.

Купались    душі    в    диво-мерехтінні
Навкір    усім    незгодам    і    журбі...
В  цей  світлий  день,  трояндово-осінній,
За    все    на    світі    дякую    тобі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 04.11.2012

Андрій Гагін

Чуєш…

Чуєш?
Там  струмок.
Верби
Золотоволосі.
Бачиш
Той  місток,
А  по  нім
Мандрує  осінь.

Чуєш
Клекіт.  Журавлі
В  небі
То  курличуть.
Південь  
Матінки-землі,
Дні  осінні
Кличуть.

Чуєш
Злива-дощ  іде,
Ллється
Вир  струмковий.
Срібне
різне,  золоте  -
Лине
Час  обнови.

Бачиш!
Осінь-вітражі
Змиє
Течією.
Листя
Тане  на  межі  -
Там,  чи
В  шарі  глею.

Бачиш,
Сум  або  красу:
Все  в  цій
В  круговерті.
Чуєш  
Осінь-голоси  -
Тихі
І  відверті.

17.10.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375168
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012

Леся Геник

ЗАПРОШЕННЯ

***
Шановні  поетклубівці!

Щиро  запрошуємо  Вас  на  поетичну  зустріч,  в  якій  візьмуть  участь  талановиті  Майстри  Слова  з  Тернопільщини,  Львівщини,  Черкащини,  Полтавщини,  Закарпаття  та  Києва!

Зустріч  відбудеться  3  листопада  2012  року  в  місті  Івано-Франківську  в  приміщенні  обласної  газети  «Галичина»  за  адресою:  
вул.  Січових  Стрільців,  25,  І  поверх,  конференцзал.
Початок  о  13.00  год.

Будемо  раді  зустрічі  з  Вами!

Об’єднані  словом  івано-франківчани

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374616
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 31.10.2012

Мазур Наталя

#Груша

.          Грюкнули  двері.  На  подвір’я  вийшла  Стефка.  Сипнула  кукурудзи  курям,  влила  в  миску  води  псові,  та  й  задивилась  на  зеленобокі  груші.
           Ох  і  груші,  ох  і  груші!  Одна  краща  іншої.  І  багато  ж  їх  вродило  цього  року!  Зараз  вони  ще  тверді  та  зелені.  Та  Стефка  дасть  цьому  раду.  Вона  обережно  зірве  кожну  грушку.  Щоб  не  побилися  і  не  прим’ялися,  поскладає    їх  на  солому  в  ящик.  А  зверху  знову  ж  таки  соломою  притрусить.  Так  в  льоху  вони  до  Різдва  пролежать.
         А  взимку  внесе  Стефка  побілілі,  налиті  соком  груші  до  хати.  От  тоді  вона  і  поласує  запашним  фруктом,  з  якого  сік  аж  збігатиме  по  пальцях.  Стефка  ковтнула  слину.
         Загавкав  собака,  і  аж  тепер  Стефка  побачила  коло  воріт  жіночу  фігурку  у  чорному.  «Хто  б  то  міг  бути»,  -  подумала  про  себе,  і  через  все  подвір’я  попрошкувала  до  воріт.  Жінка,  що  там  стояла,  була  не  стара,  але  якась…  замучена,  чи  що…  Змарніла  на  лиці,  худа,  в  стоптаних  чоботах,  що  вкриті  жовтим  пилом.    Жінка  дивилася  в  глибину  подвір’я,  і  ніби  не  помічала  господарки.
-  Чого  вам,  -  звернулася  до  неї  Стефка.
         Жінка  наче  прокинулася,  закліпала  очима  і  видушила  з  себе:
-  Водички  б  попити…
         Стефка  метнулася  до  криниці.  Вправно  закрутила  корбою,  дістала  води,  зачерпнула  алюмінієвою  квартою  з  відра,  і  подалася  знову  до  воріт.
         Жінка  спрагло  припала  губами  до  кварти,  та  погляд  її  не  відривався  від  подвір’я.  Стефка  прослідкувала  той  погляд.  Жінка  дивилася  на  її  грушу…
         Груша  і  справді  була  чудовою!  Висока,  розлога,  пишна!  Розкинула  віття-руки  на  всеньке  подвір’я.  Велике,  оксамитове    листя  створювало  тінь  та  прохолоду.  Не  даремно  Стефка  так  любила  вечорами  сидіти  під  грушею,  спершись  натрудженою  спиною  до  теплої,  гладенької  кори  дерева.
         А  який  весною  над  подвір’ям  запах  стояв,  коли  груша  зацвітала!  Бувало,  сидить  Стефка  і  слухає,  як  хрущі  гудуть.  Дивиться    як  вони,  вдарившись  об  гілля,  сиплються    додолу,  а  потім  отямившись,  знову  злітають  до  запашних  квітів.
         Жінка  вже  й  пити  перестала,  а  поглядом  так,  ніби  вчепилася  в  її  грушу.
-  Зелені  ще,  -  промовила  Стефка.    То  зимові.  Їм  вилежатися  треба.  А  зараз  ще  тверді,  як  камінь.
         Та  жінка  ніби  й  не  чула  Стефчиних  слів.
-  Можна…  можна  я  підійду  до  дерева,  -  попрохала,  а  сама  не  відвертала  очей  від  груші.
-  Та  що  вам  треба,  жіночко?  Йдіть  собі!  –  Стефку  почав  дратувати  той  погляд  в  глиб  її  подвір’я,  та  й  ця  обірванка  також.
-  Та  куди  ж  я  піду?  –  запитала  жінка.  Та  це  ж  моя  хата.  Її  ще  мій  дід  будував.  І  грушу  оцю  –  серед  двору,  він  садив.  А  під  грушею  у  нас  стіл  стояв.  І  вся  сім’я  наша  вечеряла  за  ним  влітку.  Та  дід,  і  мама,  аж  поки  не  повмирали  там,  в  Сибіру,  все  оцю  грушу  згадували,  і  плоди  її  запашні  та  соковиті.  А  мама,  як  вмирали,  то  просили  хоча  б  шматочок  нашої  грушки  скуштувати.  А  я  їм  слово  дала,  що  скуштую.  За  них,  і  за  себе…  Дай  мені,  дай  мені  зірвати…
-  Та  що  ти  верзеш?!  –  закричала  Стефка,  -  сама  не  помічаючи,  що  перейшла  на  «ти».
-  Який  дід?  Який  Сибір?  Іди  собі!  Стала  би  я  на  своє  подвір’я  приблуд  пускати!  Іди,  а  то  собаку  спущу!  Ач!  Груші  їй  закортіло!  Йди  геть!  -  все  дужче  і  дужче  кричала  Стефка.
         Жінка  раптом  заплакала.  Сльози  цівкою  стікали  по  запилених  щоках,  залишаючи  брудні  потьоки.  Далі  впала  перед  ворітьми  на  коліна,  шльохаючи    і  простягаючи  до  Стефки  руки,  заголосила:  «  За  ради  Христа!  Дозволь  мені  скуштувати  грушу!»
         Стефка  холодно  подивилась  на  неї,  сказала  ще  раз  «йди  геть»,  відв’язала  собаку,  і  грюкнувши  дверима,    пішла  до  хати.
         До  самого  вечора  заглядала  Стефка  через  вікно,  аби  дізнатися,  чи  пішла  жінка  в  чорному,  чи  ні.  А  та  сиділа,  як  німий  докір,  на  горбочку  під  ясенем,  якраз  навпроти  її  хати,  і  була  схожа  на  кам’яну  брилу.
         Ранок  наступного  дня  видався  теплим  та  погожим.  Голосно  кукурікали  півні.  Жінки  в  чорному  не  було…
-  Наче  страшний  сон,  -  промовила  Стефка,  та  й  пішла  поратися  по  господарству…
     …  А  за  тиждень  груша  всохла.  Спочатку  вкрилося  чорними  плямами  і  обпало  листя.    Потім  обсипалися  збабчені  плоди…  «Може,  хто  наврочив»,  -  казали  люди.
         А  може,  спокутувала  людський  гріх….  Хто  зна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374329
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 30.10.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2012

Lana P.

ЖИТТЄВІ ПОРАДИ ЧЕНЦЯ

*навіяне  в  монастирі*

Бажаю  Вам  дощу  багато,
Щоб  оцінили  Сонця  свято,
А  ще  достатньо  жити  в  щасті,
Щоб  дух  купався  у  причасті...
Ще  пережити  трішки  болю,
Щоб  радощів  відчути  вволю.
Коли  спіткала  мала  втрата,
Загляньте,  чим  душа  багата...
Нехай  вам  сипляться  вітання,
Й  достойне  хай  буде  прощання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374100
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 30.10.2012

Олександр ПЕЧОРА

СВОЇ

Який  же  ми  таки  народ  наївний,
що  нами  досі  правлять  бандюки!
Усі  ми,  кажуть,    –  діти  України.
А  звідкіля  ж  беруться  байстрюки?

Тут  кожен  має  на  папері  волю.
За  землю  йдуть  нерівнії  бої.
Свободу  мають  злодії  в  законі
і  кажуть  вівцям,  люди  ми  –  свої.

О,  скільки  ще  в  ментальності  прогалин!
По  закутках  співають  солов’ї.
І  родичі  вже  стали  ворогами  –
собраття  і  перевертні  свої.

Є  влада  –  незалежна  від  народу.
І  зрадники,  як  водиться,  свої.
Та  як  же  нам  позбутися  породи
байдужих  охломонів-холуїв?

О,  скільки  люду  ще  клює  на  гречку!
Солодкий  цукор,  та  гірка  ціна.
Якщо  ти  не  баран,  чи  не  овечка,  –
тебе  за  гріш  не  купить  сатана.

О,  скільки  ще  нам  треба  революцій  –
уроків  у  одвічній  боротьбі?!.
І  звідки  такі  нелюди  беруться?
Потрібна  ЕВОЛЮЦІЯ  в  собі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373737
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 28.10.2012

Борода

Як переміг у собі ти раба!

Як  переміг  у  собі  ти  раба  -  
то  сам  і  вибирай  поводиря!

А  коли  прагнеш  краще  дальше  жити  -  
зумій  свій  вибір  з  честю  захистити!

-------------------


Ми  дійсно  -  ніби  у  полоні
на  нашій  пращурській  землі.
Пора  злодюг-хамелеонів
провчити,  ми  -  вже  не  раби!

-------------------

Щоб  керувати  кимось  -  то  спокуса,
а  щоб  всіма  -  то  вже  великий  гріх,
бо  той,  хто  виражає  волю  всіх,
про  себе  наостанку  думать  мусить.

--------------------

Одні  ворушать  сиву  давнину,
щоб  відшукати  корінь  свого  роду,
а  інші  -  мавпуї  дурної  моди,
справляють,  сороміцькі,  там  нужду.

-----------------------


Хто  плюнув  у  історії  вікно  -
від  мокротиння  вік  не  обітреться...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373586
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.10.2012

Леся Геник

Остання осінь

Жінка  за  вікном,  що  хоче  жити,
Притуляє  небо  до  грудей.
Тільки  час  чомусь,  невірне  мито,
Безнадією  торка  дверей.

І  отам,  де  стелиться  снігами,
Де  вітрами  корчиться  біда,
Чоловік,  закоханий  без  тями,
Ще  до  часу  сили  наверта...

Чи  до  ранку,  чи  до  ночі  -  мрія,
Молитвами  вкутані  слова.
Лиш  дарма,  бо  стишитись  не  вміє
Час  без  дива!  І  на  час  -  жива

Жінка  за  вікном,  за  сивим  болем,
Що  залюблена  до  крику  у  життя...
Але  ба,  покликана  вже  Богом
В  далі  сиві  -  путь  без  вороття

В  осінь  цю,  знеможену  прощанням.
Золото  і  сльози  на  руці.
Час  і  мука,  доторки  останні  -
Під  ногами  білі  папірці...
(26.10.12)

(Навіяне  фільмом  "Осінь  у  Нью-Йорку")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373557
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 27.10.2012

Вразлива

Сповзає вечір

Сповзає    вечір    по    твоїх    плечах,
Думки    у    снах    збереш    чи    розпорошиш.
Проблеми    без    початку    і    кінця,
Мене    згадавши    плинний    час    наврочиш.

Як    птаха    ніч,    тріпочучи    крильми,
Спадає    нишком    на    твої    рамена.
Ти    плачеш,  бо    між    нами    дві    струни
Натягнуті,  немов    тугі    стремена.

А  я?  Що  я?  Я    просто    глухота,
Роз*ятрена    і    посивіла    осінь.
Лиш    мовчки    перелічую    літа,
Неначе  криком  ,що    у    відголоссі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373508
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012

Бойчук Роман

Побачення впродовж всього життя

Вона  стрічала  його  вірно  все  життя,
На  всі  побачення  вдягала  сукні  чорні,
Щоб  кожен  раз  переживати  відчуття
При  його  світлості  відбитій  на  шифоні.

Він  входив  ранком  оксамитовим  у  дім,
Торкавсь  вустами  вбрання  чорного,  мов  кави.
Вона  ж  жадала  більшого,  а  в  тім,  -
Цілунки  ніжні  його,  мов  шовкові  трави.

Її  наївність  божевільною  була:
Його  енергія  живила  її  тіло.
Аби  не  спати  -  каву  кружками  пила,
Так  їй  у  котре  з  ним  зустрітися  кортіло.

Вона,  як  завжди  вся  у  чорному  вбранні
І  ось,  нарешті,  оксамитовий  знов  ранок,
Котрого  вірно  так  стріча  вона  в  вікні..,
Ах  шкода  як,  що  він  лише  Світанок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373144
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 26.10.2012

Рідний

***** /романс/

Ваші  коси,  мов  лісу  осіннього  дим
Пахнуть  літом,  що  вже  оддзвеніло,
Але  досі  так  сумно,  так  сумно  за  ним,
Аж  проймає  і  душу,  і  тіло.

Ваші  очі,  мов  неба  жовтневого  синь,
Наче  море  на  сонці    безкрає.
Одбриніли  давно  журавлів  голоси,
А  у      серці    їх  клич    не  змовкає.  

Ваші  руки  мов  сонячна  тиха  ріка
Зігрівають,  вигоюють  смуток.
Ви  ласкава  і  ніжна,  і  добра  така,
Що    незмога  про  вас  позабути.

Я  до  лісу,  я  в  небо,  я  долом  піду
На  ту  згублену  стежку  до  раю,
Де  зустрів  колись  вас  гарну  і  молоду,
Покохав  і  донині  кохаю.


24.10.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373142
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 26.10.2012

Борода

До громадянина

Громадянине!  Ось  настав  твій  час!
І  зараз  ти  вирішуєш  по  праву
Яке  майбутнє  завтра  дітям  даш,  
Яку  у  спадок  передаш  державу!

Якщо  не  хочеш  проводжать  синів
В  гарячі  точки  у  чужих  мундирах,
Як  не  байдужі  сльози  матерів
І  вдів  двадцятирічних  на  могилах,
Як  не  бажаєш  смерті  немовлят
Від  вибухів  терактів  непокори,
Якщо  не  хочеш  гуркоту  гармат,
Замісто  плугів  -  танків  в  чистім  полі,
Тоді  рішай,  ти  -  зараз  головний.
Коли  не  хочеш  сам  служить  чужинцю,
Послухай  серце  і  мовчать  не  смій  -
Роби,  як  і  належить  українцю!

Тобі  дано  рішати  у  цю  мить
Чи  будеш  мати  вільную  державу,
Чи  знов  комусь  вклонятись  і  служить,
Та  "гопака"  гуляти  на  забавах.

Рішай,  щоб  потім  не  судити  тих,
Кого  ти  сам  штовхаєш  у  безодню,
Опам"ятай  їх  до  початку  лих,
Не  жди  до  завтра,  голосуй  сьогодні!

Зайди  в  кабінку  і  подумай  сперш,
Як  ставити  свій  хрестик  на  папері:
Чи  хочеш  в  хату  запустити  смерч,
Чи  в  світле  майбуття  відкрити  двері!




Рекомендую  прослухати  -http://www.youtube.com/watch?v=ER4xocR9Hsc&feature=relmfu
Без  коментарів,  думаємо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373257
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

БАБУСЯ НА ГОРОШИНІ

Купила  я  матрац  ортопедичний,
Корисний,  гарний  з  вигляду,  практичний.

Раніше  спала  на  м‘якім  дивані,
Щодня  пірнала  в  сон,  як  у  нірвану…

Поставила  ще  ліжко  на  балконі  -
Все  літо  цілувала  ніч  у  скроні.

Матрац  лежав  у  глибині  каркасу,
А  ковдра  й  дві  подушки,  як  прикраса…

Аж  ось  настала  вже  пора  осіння,
І  на  балконі  стало  спати  зимно.

Я  знову  повернулася  в  кімнату,
Та  на  дивані  вже  не  можу  спати…

Поклала  на  диван  матрац  «Дормео»,
І  знову  сон  прийшов,  немов  Ромео!

Ще  й  завітали  зорі  на  запрошення
У  казку  про  бабусю  на  горошині…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372736
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 23.10.2012

Олександр ПЕЧОРА

ЧЕРВОНЕ НА ЧОРНОМУ

Пожнив'я.
Споминів  жага.
Перуть  ріллю  холодні  сльози.
І  гасять  жар  жоржин  морози.
Посеред  голого  гілля,
немов  прикутий  птах,
яблуко  
гойдається  
на  вітрах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372387
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 21.10.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВЕСЕЛА АБЕТКА

Азбука,  абетка,  алфавіт
Вже  існує  в  мові  сотні  літ!
Букви  нам  допомагають  -
Змалечку  їх  всі  вивчають…

Здавна  поселились  в  букварі,
Ніби  тридцять  три  богатирі,
Букви  голосні  й  не  дуже,
Але  завжди  небайдужі!

Букви  розмістилися  підряд  -
Вони  мають  певний  звукоряд.
Вас  запрошую,  малята,
Всю  абетку  прочитати!!


[b]P.S.  Абетка  з  ілюстраціями  знаходиться  нижче  у  відгуках  [/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371160
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 18.10.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ПРИВІТАЄМО ОКСАНКУ З СИНОВИМ ВЕСІЛЛЯМ!

Що  для  жінки  найдорожче  в  білім  світі?
Перш  за  все,  сім‘я    -  це  чоловік  і  діти!
У  Оксаночки  «Світанок»  нині  свято,
І  для  неї  я  пишу  свою  присвяту…

Осінь  -  ця  пора  чарівна  й  золотава,
Всіх  запрошує  у  гості  на  забаву!
Хай  дізнається  сьогодні  все  довкілля
У  Оксаниній  сім‘ї    -  синочка  весілля!

Хай  заграють  пісню  весільні  музики,
Закружляють  в  танці  нові  черевики,
Затанцюють  польку  на  обидва  боки,
Хай  рум’янець  щедро  прикрашає    щоки!

Ще  одне  весілля  звеселить  Карпати,
Прийде,  ніби  донька,  наречена  в  хату.
Порадієм,  люди,  за  нашу  Оксанку,
Щиро  привітаєм  з  святом  на  світанку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370547
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 15.10.2012

ГАЛИНА КОРИЗМА

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ ПОНАД ЗМОЖУ

Плакав  дощ,  але  небо  тулилось,
Сірий  дощ  видавався  теплом.
Один  крок...    А  чомусь  зупинилась,
Серце  билось,  хололо    чоло.

Це  –  моя  українська  землиця!
Рідний  Край  у  співучих  піснях.
У  душі  моїй  біла  світлиця,
Сильні  крила  і  мужній  птах.

Скільки  радості  вплетено  в  долю,
Я  цілую  Землю  Святу.
Так  далеко...  та  поруч  з  тобою
Я  тебе...  по-своєму  люблю!

Я  люблю  тебе  понад    зможу
Помістити  любові  в  душі.
Помах  крилами  –  вже  не  ходжу...
Емігранти  ми…    
Ми  –  журавлі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363137
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 14.09.2012

ГАЛИНА КОРИЗМА

ЯК Я ЛЮБЛЮ ЦІ БІЛІ ХРИЗАНТЕМИ

Як  я  люблю,  ці  хризантеми  білі!
Ці  сонечка,  що  пахнуть  уночі.
Здається  тихим  раєм  день  осінній,
Що  навіть  і  не  падають  дощі.

Як  я  люблю  цей  спокій,  що  панує
В  квітках  поміж  долоньок  пелюстків.
Вмивають  роси  і  на  них  ночують
Сріблясті  дива  —  кульки  водяні.

Погідний  ранок  сонно  спочиває,
Що  навіть  спокій  обгорнув  плече.
В  мізерну  крихту  не  любов  згорає,
А  білим  цвітом  повниться  земне.

Як  я  люблю  ці  диво-самоцвіти,
Маленькі  сонечка  до  спраглої  душі.
Чого  ж  від  долі  можна  ще  хотіти?
Хіба  що  жити,  жити  на  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363546
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 14.09.2012

Оксана Семотюк

Подяка друзям за піднесене вітання .

Якщо  сказати  вже  вам  чесно
-Не  віриться  ,я  ніби    в  сні.
Що  це  про  мене      і    мені
Такі  слова    чудесні  .

За  все  своє  життя-буття
Таких  вітань  я  ще  не  мала.
Моя      родино      дорога  ,
За  що  мені  така  похвала?

Спасибі  ,друзі  ви  моі    !
Світаночку    ,  Світанку  милий!
Як  ти  змогла  відчути    те,
Що  день  від  дня  тут  в  чужині
Я  прагну  вітру  з  України  ?

І  вітру,і  зими,й  дощу,
Стежини  у  пшеничнім  полі
І  чорнобривців,що  цвіли
Під  хатою  і  на  городі...

Ті  чорнобривці,вітер,ліс  -
Це  все,що    мариться  ночами,
Та  важливіше  понад  все  ,
Те    розуміння  ,що  між  нами  .

Велике  щастя  у  житті
Пізнати  дружбу  вірну-вірну,
Мої        подруги      дорогі  ,
Вклоняюсь  вам,мої  ви  рідні  !

Нехай    вита  в  оселях  ваших
Любов  ,здоров"я,радість  ,сміх.
Я  щиро  Богу      помолюсь,
Хай  вклонить  небо  вам  до  ніг  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363428
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 13.09.2012

Леся Геник

ЗНОВУ ВІДЛІТАЄШ В ДАЛИНУ…

(Галині  Коризмі)
***
Сивими  журливими  птахами
Знову  відлітаєш  в  далину...
Променем  кудлатим  над  дахами
Розстилає  небо  пелену.

І  нелегко  дихається  грудям  -
То  на  душу  тисне  чужина...
І  тужливо,  невблаганно  студить  -
Хоч  іще  далеко  не  зима.

В  кучерях  бо  плутається  літо,
Зорями  -  надія  ув  очах...
Відлітаєш,  а  в  обіймах  квіти,
Рідні  руки  на  тремких  плечах!

Та  змахне  сльозу  смаглява  осінь  -
Буде  все  гаразд,  гаразд,  гаразд!
В  гості  теплозлюблені  запросить
Ще  не  раз  усміхнено,  не  раз...
(7.09.12)

******************
4  вересня  у  світлиці  "Галичини"  відбулася  
зустріч-знайомство  з  талановитою  поетесою
з  Коломийщини,  яка  вже  на  протязі  багатьох  років  
проживає  в  Іспанії  -  Галиною  Коризмою...
В  теплій  розмові  дзвінко  щебетало  поетичне  слово,  
діамантилися  іскорки  радості  в  очах  і  вересневими  
чудо-айстрами  розквітали  серця  присутніх...
А  вчора  (6  вересня)  п.Галя  знову  
осінньою  журавкою  полетіла  в  чужину...
То  ж  хай  стелиться  доріженька  щасливо,  
усміхнено,  схоронено  крилом  Яногола  Господнього...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362764
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СОНЦЕСЯЙНИЙ ЛІТНІЙ ДЕНЬ

В    обіймах    смутку    зустрічаю    ранок,
Заснув    на    небі    молодий    серпанок,
Приємна    прохолода    огортає,
На    горизонті    сонце    –    вже    світає…

Промінчики    біжать    по    небосхилу,
Пірнають    хмари    у    небесні    хвилі,
За    обрієм    зникає    таємнича    
Безсонна    ніч,    напрочуд    романтична…

Глибокий    спокій    струменить    в    судинах,
І    виникає    у    душі    світлина    –
Небесний    простір    пестить    арфи    струни,
І    новий        день    заграв    у    сонця    сурми…

Розправили    голівки    диво-квіти,
Цілує    вітер    пелюстки    привітно,
Листочки    на    деревах    шаленіють    –
Усі    довкола    сонечку    радіють!

Прийшов    на    землю    літній,    сонцесяйний,
Приємний    новий    день,    такий    жаданий!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361456
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 05.09.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВЕСНЯНІ ПЕРВОЦВІТИ

Бузково  захмелів  весняний  сад,
Конвалії  вклонились  в  реверансі,
Листочками  заплівся  виноград,
Тюльпани  закружляли  плавно  в  вальсі…

Мажорно  зазвучали  небеса,
Перисті  коси  розпустили  хмари,
Куди  не  глянуть  очі  –  скрізь  краса,
Весняний  аромат  -  духмяні  чари...

На  міні-сонце  схожий  первоцвіт,
Цибулька  гусяча  й  кульбаба  пишна,    
Кущ  анемони,  жовтий  горицвіт,
У  лузі  пшінка  стелиться  розкішно…

Квітковий  рай  існує  на  Землі    -
За  це  ми  вдячні  Богу  і  весні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361655
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 03.09.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ

ПІСЛЯМОВА

Давним-давно,  у  мальовничому  селі  на  Київщині  народилася  дівчинка  з  розумними  очима,  які  майже  ніколи  не  усміхалися.  Її  не  розуміли  ні  дорослі,  ні  діти,  тому  вона  розмовляла  сама  з  собою.  А  коли  пішла  в  школу  і  навчилася  писати,  стала  мережити  зошити  наївними  поетичними  рядочками…

З  раннього  дитинства  дівча  не  бавилося  ляльками  –  замість  цього  пасла  корову,  годувала  птицю  та  іншу  худобу,  бо  мама  була  на  роботі.  У  полі  і  в  лісі  вона  відчувала  себе  вільною  –  ніхто  не  кричав,  не  сварив,  не  виховував.  Вночі,  коли  вже  всі  спали,  дитина  читала  дорослі  книжки  і  плакала  –  пропускала  прочитане  через  своє  серце.  Чи  то  народилася  вона  такою  романтичною,    чи  книги    такий  характер  сформували,  але  пізніше,  у  дорослому  житті,  їй  це  дуже  заважало…

Під  час  навчання  в  інституті  друзі  називали  її  «Консуело»,  тому  що  вона  втішала  тих,  хто  попав  у  скруту,  кому  потрібна  була  моральна  допомога,  чи  тих,  хто  страждав  від  нерозділеного  кохання.  Вечорами  всі  збиралися  у  неї  в  кімнаті,  читали  вірші,  співали  пісні  і  не  помічали,  як  за  вікном  прокидався  ранок…

Звичайно,  принцеса  мріяла  тільки  про  принца.  Але  чи  то  кінь  був  не  такий,  чи,  навпаки,  кінь  був  набагато  кращий  за  принца…  Йшли  роки  і  все,  що  відбувалося  у  житті,  вона  частіше  всього  довіряла  щоденнику…  Бувало  й  так,  що  відкривалася  людям,  про  що  не  раз  жалкувала…  Одного  разу  трапилося  нещастя,  після  чого  молода  жінка  закрилася  від  людей  на  довгих  13  років!

Потім  Бог  змилувався  і  послав  їй  цікаву  роботу  у  великому  колективі.  Було  нелегко  стартувати,  довелося  доказувати  креативними  ідеями  і  реальними  справами,  що  вона  неординарна  і  унікальна.  І  згодом  її  стали  називати  «наше  сонечко».  

А  потім  були  довгих  7  років,  коли  біда  йшла  за  бідою,  і  в  результаті  вже  досить  доросла  жінка  майже  морально  зламалася,  але  замість  того,  щоб  замкнутися  у  собі,  знайшла  в  Інтернеті  рожевий  сайт  і  нових  знайомих…

Спочатку  декілька  місяців  просто  приглядалася,  лише  згодом  почала  писати  спочатку  переклади,  а  потім  власні  вірші,  не  завжди  досконалі,  але  завжди  правдиві,  реалістичні,  щирі,  відверті,  тому  що  мета  була  лише  одна  –  спілкуватися  з  людьми,  у  яких  таке  ж  само  бачення  навколишнього  світу,  схожі  життєві  принципи  і  світогляд…

Її  твори  були  як  своєрідна  сповідь,  діалог  з  оточуючим  світом…  Інколи  світ  ставився  до  неї  вороже,  але  було  й  багато  радісних  моментів.  Були  такі  часи,  коли  емоції  брали  верх  і  доводилося  робити  паузи…

Чомусь  весь  час  було  бажання  хоч  трохи  змінити  на  краще  сайт,  атмосферу  спілкування  і  навіть  людей.  Спроби  були  різні,  але,  як  виявилося,  малоефективні…  Причини  були  суб’єктивні  та  об‘єктивні...

А  потім  настала  критична  точка  кипіння…  Відбулася  відверта  дискусія…  Цілий  день  жінка  йшла  через  діалоги  з  різними  людьми,  як  на  Голгофу…  І  що  ж  там  відбулося  на  горі?  Вона  прозріла…  Новими  очима  глянула  на  людей,  що  внизу,  прискіпливо  придивилася  до  себе,  а  потім  підняла  очі  в  небо…  І  відразу  зрозуміла,  що  в  минулому  житті  було  занадто  багато  земного…  Настав  час  глибоких  роздумів,  духовного  зростання  і  усамітнення…  Так  багато  раніше  було  сказано  марних  слів,  зроблено  чимало  необдуманих,  невірних  вчинків…  Час  збирати  каміння….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361554
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 03.09.2012

Леся Геник

Відлетиш…

Відлетиш  сумними  журавлями,
А  між  крилами  моя  душа  -
Сонце  недопите  над  полями,
Зорі  із  небесного  ковша...

Відлетиш  мовчазно  на  світанні,
Не  торкнувши  ніжності  роси  -
А  вона  ж  бо  хлипає  коханням,
А  вона  ще  мріє  зацвісти

У  промінні  всіми  кольорами,
Веселково  сколихнувши  світ...
Та  "курли"  -  і  тане  журавлями
В  далині  душі  моєї  слід...
(30.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361595
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 03.09.2012

Леся Геник

ЗАПРОШЕННЯ

***
Шановні  поетклубівці!

Щиро  запрошуємо  Вас  на  поетичне  знайомство  з  Галиною  Коризмою!

У  вівторок  4  вересня  2012  року  о  15.00  год.  в  місті  Івано-Франківську  в  приміщенні  обласної  газети  «Галичина»  (вул.  Січових  Стрільців,  25,  конференцзал,  І  поверх)  відбудеться  зустріч  з  нашою  одноклубницею,  талановитою  поетесою  -  Галиною  Коризмою.
(див.  http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=13879).
Будемо  раді  зустрічі  з  Вами.

Об’єднані  словом  івано-франківчани

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361617
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 03.09.2012

Борода

Відсвяткуємо Успіння

Відсвяткуємо  Успіння  Пречистої  Діви,  
проведем  її  в  захристя  молитовним  співом,
дозбираємо  у  полі,  приберем  господу,  
щоб  в  Її  різдво  до  столу  було  все  з  городу:
і  картопля,  і  цибуля,  і  хліб-паляниця,  
щоби  Матінці  Христовій  щиро  помолиться
за  усі  небесні  дари,  ласку  і  турботу
та  просить  її  надалі  освятить  супротив,
обгорнути  край  від  лиха  святим  омофором,  
посвятити  мечі  віри  на  Святу  Покрову.
Щоби,  як  колись,  на  Січі,  побіда  кувалась
щоб  китайкою  у  вічі  смерть  не  заглядала,  
щоби  воля  розквітала,  а  правда  множилась  -
поможи,  Небесна  Мати,  аби  то  звершилось

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360446
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 28.08.2012

Леся Геник

Роки ідуть…

Роки  ідуть  -  а  ми,  багацькі  діти,
Наймитувати  про́кляті  у  світі,
Згинати  спини  у  терпкІй  покорі!
Летять  роки,  перепелята  голі...

Де  на  шляхах  розведена  пилюка
Під  образами  маловірні  руки.
А  взяти  і  засіяти  би  поле,
Та  ми  ж  не  плазні,  братці,  ми  -  соколи!

Тимчас  олжа,  сини  зрадливі,  свари.
Свої,  чужі  -  без  совісті,  без  кари.
Та  ще  -  довкруж  окрадені  сиро́ти.
В  поділку  від  сусіда  пісно,  квоти...

О,  люба  Нене,  на  душі  -  пекельня,
Хоч  днина  й  сонячна,  небуло-темна,
На  промені  замішується  сажа  
І  кровцю  п’є  ся  комариця  вража,

Що  виросла  в  твоїй  таки  святині.
Хіба  ще  втішать  неба  очі  сині
І  золото  надій  у  верховітті.
Роки  ж  ідуть  байстрятами  по  світі...
(24.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359531
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 27.08.2012

Борода

СТАВАЙ НА ЗАХИСТ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ!

Ганьби  немає  гіршої  в    житті,
коли  тебе  принижують  в  усьому,  
а  ти,  аби  уникнуть  стусанів,
у  кривдника  мавпуєш  його  мову.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360006
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 26.08.2012

Валя Савелюк

СТОСОВНО МОВНИХ ПИТАНЬ -- ДОСЛІДЖЕННЯ

Народ  шанує  мову,  прапор  і  герб

Найціннішим  для  громадян  України  державним  атрибутом  є  українська  мова.  За  результатами  соціологічного  дослідження,  проведеного  Центром  Разумкова  разом  з  Фондом  "Демократичні  ініціативи",  36%  респондентів  заявили,  що  пишаються  державною  мовою.  Ще  55%  засвідчили  позитивне  до  неї  ставлення.  Таким  чином,  91%,  або  переважна  більшість  опитаних,  доброзичливо  ставляться  до  національної  мови  і  не  вважають  її  «засобом  державного  гноблення».

Кількість  «рідномовно»  налаштованих  громадян  з  роками  залишається  майже  незмінною.  За  результатами  аналогічних  соціологічних  досліджень  2011  року  гордість  і  позитивне  ставлення  до  української  державної  мови  засвідчили  92%  респондентів.  І  відсоток  тих,  що  ставляться  до  мови  негативно,  не  міняється:  таких  --  5%.  Бажання  змінити  державну  мову  на  якусь  іншу  висловило  ще  менше  число  респондентів:  усього  3%.

Водночас  цього  року  збільшилася  кількість  шанувальників  державного  прапора.  Якщо  торік    пишалися  синьо-жовтим  стягом  26%  громадян,  то  зараз  —  38%.  Негативно  ставляться  до  цього  атрибута  лише  1%  людей,  а  1%  —  так  негативно,  що  хотіли  б  прапор  змінити.

Державний  герб  має  менше  шанувальників.  Пишаються  тризубом  30%  громадян,  ще  58%  ставляться  до  нього  позитивно.  Негативно  —  тільки  4%,  прагнуть  його  зміни  —  3%.

Державний  гімн  викликає  гордість  в  30%  громадян  (проти  23%  торік),  позитивне  ставлення  —  у  53%.  Негативне  —  в  6%,  як  і  роком  раніше,  аж  до  бажання  перемінити  —  в  7%  (проти  12%  торік).

Найменше  громадяни  пишаються  таким  атрибутом  і  символом  незалежної  держави,  як  її  грошова  одиниця,  гривня.  Позитивне  ставлення  до  цього  атрибуту  висловили  менше  чверті  опитаних  (23%).  З  іншого  боку,  дві  третини  (67%)  ставляться  до  гривні  все-таки  позитивно.  Негативно  —  тільки  3%;  ще  2%  хотіли  б  змінити  гривню  на  іншу  валюту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359689
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 25.08.2012

Олександр ПЕЧОРА

Часом важко розрізнити…

*    *    *

Часом  важко  розрізнити
сущу  правду  від  брехні.
Хто  кричить,  хто  вміє  нити.
Хто  береться  боронити…
Дядько  слуха  й  каже:  "Ні!"

Не  відважні,  а  продажні.
Торбохвати  –  не  творці.
Рекламують  –  злиднів  дражнять
замасковані,  не  справжні,
закодовані  "борці".
Знахабнілі  демагоги
заморочують  народ.
Люди  зляться  до  знемоги,
зовсім  збилися  з  дороги.
Знов  би  їм  –  переворот.

Променить  правдиве  слово
в  коловерті  голосів.
Звісно,  зерна  є  й  в  полові,
та  ошуканий  сірома
думає,  що  брешуть  всі.


Олександр    ПЕЧОРА

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359433
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012

Леся Геник

Зрікаюся…

Зрікаюся  осінніх  пустослів,
Згорілих  у  зневірі  падолистів...
Лише  б  мене  Ти,  Господи,  зустрів,
У  цьому  зачарованому  місті!

У  скверах  цих,  де  топчеться  пітьма,
Щоб  Ти  подав  мені  зненацька  руку,
Допоки  ще  на  за́стінках  зима
Невидимо  малює  білу  муку...

Лише  б  душа  почула  тихий  глас  -
Любові  неземної  срібнокрилля.
І  звідкись  раптом  винісся  пегас,
Коли,  по  вінця  зранена  безсиллям,

Брестиму  наодинці  в  ехо  днів  -
Золу  чужого  сонячного  неба...
Зрікаюся  осінніх  пустослів
І  йду  у  даль  з  надією  на  Тебе...
(22.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359249
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012

Рідний

**********

Осінь  ваших  лагідних  зіниць
Душу  манить  у  тумани  сизі,  
Де  малим  з  отави  горілиць
Я  дивився  в  синяву  отчизни.
Плодоносність  ваших  теплих  рук
В  сад  зове  біля  старої  хати,
Де  малим  ховався  під  лопух  
Яблуком  зеленим  ласувати.
Ваші  кроки  тихі  і  м’які  
У  світлицю  звуть  до  хліба  -  солі,
Де  стаєте  зразу  ви  такі,
Мов  роки  не  йшли  вперед  ніколи.
Мамо,  як  то  добре,  що  ви  є!
Чорнобривці  пахощами  млосно
Серце  заспокоюють  моє,
Як  до  вас  навідуюся  в  гості.

22.08.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359189
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 22.08.2012

Зеновій Винничук

Я - українець!

Виблискують  хрести  на  мідних  куполах,
А  рідний  наш  собор  такий  святий,  величний,
І  сльози  каяття  іскряться  ув  очах:
"Спаси  і  сохрани  нас,  Господи  предвічний."
                                                                                         Наталя  Кіщук

Горджуся  тим,  що  українець  я,
Що  вірний  син  Церкви  Христа  Ісуса,
І  що  почерез  Божу  благодать
Оновлюється    українська  душа.

В  Коломиї  -  велична  подія,  
Освячення  собору  Спаса  Христа  -
Преображення  Господнього,
А  також  свято  -  День  вільного  міста.

Мов  сотні  сотень  білих  голубів,
Що  злинули  у  вись,  у  небо  синє,
Так  лине  до  небес  духовний  спів,
Пробуджує  надію  в  тебе,  в  мене.

Вся  суєта,  буденне  відпаде,
Залишиться  духовне,  чисте,  вічне,
А  темне  зло  із  часом  пропаде,
Духовна  Україна  в  Бога  вічна!

Горджуся  тим,  що  українець  я,
Що  рідна  моя  мова  українська,
Росте,  міцніє,  шириться  сім'я,
Бо  з  нами  Божий  Дух,  Христос,  Пречиста...

Хай  нас  з'єднає  в  вірі  Божий  Син,
Хай  в  Україні  лине  рідне  слово,
Хай  буде  мирне  небо,  Божа  синь,
Я  -  українець!  Це  є  гонорово!

Вся  суєта,  буденне  відпаде,
Залишиться  духовне,  чисте,  вічне,
А  темне  зло  із  часом  пропаде,
Духовна  Україна  в  Бога  вічна!
                                                                     19.08.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358823
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 20.08.2012

Ніжність - Віталія Савченко

ПОДАРУЙ

Подаруй  мені  сонця  усміхнену  мить,
Подаруй  мені  пісню,  що  в  серці  бринить.
Подаруй  мені  погляд  ласкавих  очей,
Подаруй  мені  подих  серпневих  ночей.
Подаруй  мені  далеч  нездійснених  мрій,
Подаруй  мені  щастя  безмежних  надій.
Подаруй  хитку  тишу  мережевних  снів,
Подаруй  вічний  спомин  далеких  тих  днів.
Подаруй  мені  квітку,  символ  любові,
Подаруй  мені  згадку  про  миті  чудові.
Подаруй  мені  серце  палке  і  гаряче,
Подаруй  мені  мрію  мій  милий  козаче.
Подаруй  мені  долі  тендітну  краплину,
Подаруй  мені  вітру  грайливу  хвилину.
Подаруй  мені  зірки  високу  стежину,
Подаруй  мені  вічність,  і  любов...  ту  –  єдину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338792
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 19.08.2012

Леся Геник

Два горнятка кави

Два    горнятка  кави    на  столі  парують...
Шепіт  ароматний  тягнеться  руками.
Серця  два  навпроти  лагідго  воркують  -
Заплітають  простір  мріями-думками.

На  стіні  люстерко,  всміхнене  -  на  долю,
Поглядами  в  душу,  де  троянди-зорі...
А  уста  солодкі  поцілунком  молять
Небеса  про  щастя  хвилі  неозорі!

Янголів  маленьких  променем  гойдає.
Сонячна  соната,  ніжності  заграви  -
Диво  сяйнооке  щемно  доторкає...
Два  коханих  серця,  два  горнятка  кави...
(28.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353498
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ДОРОГА ДОДОМУ (пісня)

Чим  не  рай  у  рідній  Україні?
Оксамитові  долини,  синє  небо,  
Голосисті  пісні  солов’їні,
Повноводні  річки  і  плакучі  верби…

Гей,  дорого,  поверни  мене  додому,
Де  забуду  я  про  сум  і  втому,
Там  мене  колись  чекала  моя  мама  -
Зараз  там  самотній  двір  і  ганок…

Так  сумую  я  за  рідним  краєм  -
У  дворі  в  садочку  ароматні  квіти,
Їх  цілує  сонце  водограєм,
Заколисує  привітний  літній  вітер…

Гей,  дорого,  поверни  мене  додому,
Де  забуду  я  про  сум  і  втому,
Там  мене  колись  чекала  моя  мама  -
Зараз  там  самотній  двір  і  ганок…

Уві  сні  я  чую  її  голос,
Пам’ятаю  рідні  й  теплі  руки  мами,
На  городі  спіє  хлібний  колос  -
А  в  повітрі  смачно  пахне  пиріжками…

Гей,  дорого,  поверни  мене  додому,
Де  забуду  я  про  сум  і  втому,
Там  мене  колись  чекала  моя  мама  -
Зараз  там  самотній  двір  і  ганок…

А  вода  в  криниці  кришталева,
Чиста,  прохолодна  і  м‘яка  -  цілюща,
Біля  хати  пишна  і  рожева
Навесні  цвіла  старенька  дика  груша…

Гей,  дорого,  поверни  мене  додому,
Де  забуду  я  про  сум  і  втому,
Там  мене  колись  чекала  моя  мама  -
Зараз  там  самотній  двір  і  ганок…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352817
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012

Леся Геник

Жінка навпроти…

О,  хто  вона  -  ця  жінка,  що  навпроти?
То  сипле  сміх,  то  стеле  щедрий  сум...
Ледь  вловлений  очей  тужливий  дотик,
Ледь  вчутий  передзвін  журливих  струн.

Уперте  пасмо  сивої  печалі  -
Крило  жалю  на  зболене  плече.
То  серце  прямовисним  зойком  вжалить!
То  словом,  наче  вуглем,  обпече...

О,  хто  вона  -  ця  лада  безіменна,
На  попелищі  вицвілих  надій?
І  ніби  зовні  -  світла,  тільки  темна
Зажура  оселилася  у  ній.

Мовча́зне  скерцо  б"ється  межи  люди.
Як  шашіль  -  ноти  прикрі  до  розмов.
Хоча  й  глибо́ко  біль  сховала  в  грудях
Та  жінка  дивна  -  втрачена  любов...
(24.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352687
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 25.07.2012

Рідний

Причастя

Немов    манюній    ліліпутик,
Що  перед  ним  постав  гігант,
Душа  не  може  осягнути
Безмежжя  вічний    океан,
Лише    на  дивному    кордоні,
Де  всі  говоруни    мовчать,
Любов  –  божественний  синонім
Бере    на  серце,  мов  печать,
Щоб    недоступні    людям  тайни
Творця  предивного    єства,
Як  те  вино  колись  у  Кані
Спожити  із  руки    Христа.    

23.07.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352375
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 23.07.2012

Леся Геник

І знову дзвонять…

***
І  знову  дзвонять.  Як  втомили  дзвони!
Сей  гуркіт  страху,  ся  заграва  слів...
Клюють  стерню  вигнанниці-ворони,
Де  жмих  останній  правди  догорів.

Ясир  надій  -  по  ринках  чужоземних.
О,  в  чім  вина  правічної  землі?
Чому  се  світло  видається  темним,
Що  як  дитя  невроджене  в  імлі?..

А  може  Ти,  розгніваний  мій  Боже,
Десницю  тиснеш  хмарами  утрат?
Влягається  панич  на  тепле  ложе,
Та  тільки  недруг,  сліпо-чолий  кат!

Його  не  вмолиш,  не  допросиш!  Марно...
Холодні  очі  глипають  зі  стін.
Жертовну  нитку  зречено-вівтарно
На  клапті  болю  роздирає  дзвін!
(21.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352027
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 22.07.2012

Леся Геник

Журавлики…

Журавлики,  мої  рідненькі  птиці,
В  кали́новім  лишаєтесь  краю́.
За  вами  видивлятиму  зіниці
В  чужому  смеречи́ному  раю́.

І  буде  учуватися  той  клекіт,
Що  до  світання  роси  засіва...
І  ті  літа,  як  спогади  далекі,
Як  давні  сни  чи  вижаті  слова...

Як  мрії,  що  зблудили  в  надвечір’ї,
Коли  палало  небо  край  села.
Коли  ще  вітер  шелестів  між  пір’я
І  вишня  юна  радісно  цвіла...

Минулося...  Вже  стелиться  дорога
На  чужину́  гаптованих  жалів...
У  серці  свічка  молиться  убога
І  плач  осінній  сивих  журавлів...
(22.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339759
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 10.07.2012

Леся Геник

"Москалиця"

Так  рветься  слово  -  наче  блискавиця...
Чия  ж  то  на  порозі  "Москалиця"
Втирає  сльози?
На  крок  назад  з  горлянкою  -  неправда!
Яка  ж  в  сусіда  всмалена  принада  -
Не  на  морози...

Із  куфра  діда  витягти  б  трембіту  -
Заголосити!  Навперейми  світу
Летить  ватага...
Букети  стрілок  авангардних  -  злато?
І  рве  волосся  сиво-журний  тато...
Квасніє  брага.

Гарем  утрати.  Любощі  несправжні.
І  душі,  душі  -  темні  і  продажні!
Горбата  жниця...
Ну  чом  -  одним  повіку  гарувати?
А  іншим...  Плаче  вже  нерідна  Мати,
Бо  "Москалиця"?
(7.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348124
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 09.07.2012

Зеновій Винничук

Народ і мова

Ви  нарости  на  тілі  українського  народу,
Безбатьченки,  хруні,  манкурти,  холуї.
Ви  тля,  екзема,  прихвосні  без  роду,
Ви  душу  сатані  продали,  холуї.

В  народу  мову  українську  хочете  забрати
І  серце  вийняти  живе  з  грудей,
І  українську  націю  у  рабство  запродати
Під  гніт  Москви,  під  каркання  чужих  речей.

Вам  мова  українська  не  до  смаку,
Паплюжите  і  ганьбите  славний  народ,
І  присмокталися,  як  п'явки  хижі,  дикі,
Від  злоби,  ненависті  кривите  свій  рот.

Терпіння  вигасає  в  нашого  народу
І  він  змете  сміття  з  лиця  землі,
Потрощить  хунту  дику  і  ворожу,
І  заживе  свобідно  на  своїй  землі.

Народ,  як  море,  вже  хвилює,
Кипить,  реве  і  стогне  великан,
І  як  народний  гнів  прорве  і  запульсує,
То  вибухне,  немов  страшний  вулкан.

Пізнаєте  громади  велич,  силу
І  понесе  вода  вас,  як  тріски,
Потонете  на  дні  людського  гніву,
І  згинете  в  ганьбі,  мов  хробаки.

Народ  у  мові  і  в  народу  мова
Жива  і  невмируща,  як  душа.
Хай  квітне,  світить,  сяє  веселкова
Українська  мова  вічно  молода!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348214
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 09.07.2012

Зеновій Винничук

Захисникам Українського Дому

...Возвеличу
Малих  отих  рабів  німих!
Я  на  сторожі  коло  їх
Поставлю  слово.
                       Тарас  Шевченко

Ви  справжні  лицарі,  святі  герої,
Ви  справедливості  захисники,
Ви  честь  і  совість,  слава  України,
Хоробрі,  мужні  доньки  і  сини.

Бо  Вас  болить  наруга  і  неправда.
За  Вами  рідне  Слово  -  Український  Дім,
Нехай  воскресне  свята  правда,
Фортеця  -  кожен  український  дім.

Мільйони  нас  у  неньки-України,
Згорьовані,  принижені,  німі,
Та  хай  не  тішиться  оскаженіла  банда,
Бо  з  нами  Святий  Дух,  ми  в  світі  не  одні.

За  справедливість,  землю,  мову,  віру,
За  нашу  молодь,  волю,  за  народ,
За  рідну  маму,  батька,  дочку,  сина...
Стає  на  захист  смілий  патріот!

У  кожному  селі,  у  місті,  домі
Нехай  згуртується  міцна  сім'я,
За  світлу  долю  Батьківщини  мами
Хай  об'єднає  нас  одна  мета.

Ви  оборонці  Духу,  Волі,  Слова,
Ми  з  Вами  станемо  плече  в  плече,
Облудник,  фарисей  нехай  загине,
Під  окупантом  хай  земля  горить,  пече.

Ви  справжні  лицарі,  святі  герої,
Ви  незалежності  захисники,
На  Вас  надія  в  кожнім  українськім  домі,
Хай  сонце  правди  сяє  нам  віки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348962
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 09.07.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВІРТУАЛЬНІ ДРУЗІ

Екран  ряснів  сузір‘ям  псевдонімів,
Та  лиш  один  піймав  мою  усмішку,
І  замість  слів  -  яскрава  пантоміма,
Кумедні  колобки  уперемішку…

Слова  лилися  диво-ручаями,
Збігала  ніч  мов  пишне  тісто  з  діжки,
І  небо  зарум’янилось    краями,
А  зорі  заховалися  в  нічліжки…

Ліричність  обіймала  ніжним  словом,
А  мудрість  притягала,  як  магнітом!
Не  вірилось,  що  все  це  тимчасово,
І  що  знайомство  буде  пустоцвітом…

Я  віддалась  в  обійми  віртуальні,
І  розчинилась  в  мареві  ілюзій,
На  ранок  все  скінчилося  банально,
Сказав  –  «Тепер  ми  віртуальні  друзі…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348688
дата надходження 07.07.2012
дата закладки 07.07.2012

Вячеслав Романовський

Я ВИМРІЯВ ТЕБЕ…

Я  вимріяв  тебе...
                                                 У  сні
Зустрів  у  лузі,  біля  річки.
І  засвітилось  юне  личко
В  моїй  остудженій  весні,
Де  ти  в  духмяному  вінку
Втішалась  святом  на  Купала,
Мене  у  поглядах  купала,
Надію  ніжила  тонку...

Таку  зліпив  із  мрій...
                                                     І  ти  -
Як  Галатея  дивовижна
Цвіла,  немов  травнева  вишня,
Зібралася  до  мене  йти...

Та  радість  ця:  думок  кліше  -
Тебе  ж  я  вимріяв  лише...

28.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346947
дата надходження 28.06.2012
дата закладки 28.06.2012

ОКСАНА ВИННИЦЬКА

ЯКБИ Ж ЗМОГЛА

Якби  ж  змогла  тебе  я  вберегти
від  зла  і  помислів  лихих,
від  поглядів  безглуздих  і  пустих,
від  тих  розмов,  що  ходять  між  людьми,
якби  ж  змогла  -  то  обняла  б  крильми.
тоді  б  ніхто  собі  і  не  посмів,
зронити  каплю  непотрібних  слів.

Якби  змогла  тебе  я  вберегти
від  фальші  і  брудних  пліток,
від  всіх  нещирих  й  заздрісних  думок,
від  лицемірств,  лукавств  і  тіней  тьми
якби  ж  змогла  -  то  обняла  б  крильми.
я  б  віддала  тобі  все  світло  днів
щоб  доторкнутися  тебе  ніхто  не  смів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344393
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 27.06.2012

ОКСАНА ВИННИЦЬКА

МИТЕЦЬ

Так  часто  падають  на  скло
Самотні  квіти,
Якби  ж  хіба  воно  змогло
Їх  подихом  зігріти.
Але  воно  таке  слизьке
І  холодом  проймає.
Здається  ніби  що  близьке,
Що  є.  Але  й  немає.
Ще  віриться,  що  мить  одна
Розтопить  серце  зимне,
Та  лиш  одна  бринить  струна
Про  почуття  нестримне.
Бринить  і  болем  і  жалем,
Бринить  тужливо.
Та  сум  змивається  дощем  -
О  це  так  диво!
Вже  теплий  ніжний  вітерець
Ласкає  квіти,
Він  мов  спражнісінький  митець
Зумів  зігріти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345071
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 27.06.2012

Олександр ПЕЧОРА

Ми за волошками блукали у грозу…

*      *      *

Ми  за  волошками  блукали  у  грозу.
І  стигле  жито  полоскала  злива.
Я  цілував  тебе  в  ясну  сльозу.
А  ти  була…  
була  така  щаслива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346451
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 27.06.2012

Леся Геник

Любове, моя найцінніша іконо…

***
Любове,  моя  найцінніша  іконо,
Бурштивове  соло  у  змоклім  саду...
Малечею  вії  здригаються  сонно,
Півусмішки  парость  -  в  усіх  на  виду...

А  нащо  ті  кралі,  що  веслами  -  в  небо,
Доші  залишаючи  -  ласка  сльози?
Моя  Чураївно,  берези,  де  верби,
Де  стіни  печалі,  північні  вози  -

Там,  знаю,  чекаєш...  Лелієш  молитву,
Руками  весняними  гладиш  траву.
Там  сонце  тобою  вседенно  налито,
Лякає,  жене  знавіснілу  сову  -

Нехай  не  тугує,  не  сколює  тиші,
Що  груди  приспало  покуття  богів!
Любове  іконна,  зо  серця  знов  пишеш...
Чорнильно  -  од  рами,  де  світ  -  з  берегів...  
(26.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346368
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012

Артур Сіренко

Місто Станіслав у світовій літературі

«Наймиліше  мені  дивитися,  друзі,  на  вас,  коли  ви  кидаєте  свого  золотого  м’яча!  Тож  я  на  Землі  ще  трохи  побуду  –  даруйте  мені  за  це!»
       (Ф.  Ніцше)

Місто  Станіслав  є  не  тільки  культурним  феноменом,  але  і  творчим  –  містом  де  творили  письменники  і  поети,  художники  і  архітектори  –  Станіслав  ще  й  об’єктом  мистецтва.  Його  красу  оспівували,  ним  милувались,  його  відчували  як  колиску,  його  вулиці  і  будівлі  надихали.  Станіслав  в  українській  літературі  займає  особливе  місце  (недарма  Іван  Франко  чимало  своїх  творів,  у  тому  числі  і  знаменитого  «Мойсея»  вперше  читав  саме  тут),  але  це  тема  окрема  і  достойна  пера  літератора.  І  це  тема  не  статті  –  це  тема  цілої  монографії.  Я  нині  хочу  повести  мову  про  Станіслав  у  світовій  літературі.  Звичайно,  це  місто  згадується  в  поезії  і  прозі  іноземних  авторів  не  так  часто  як,  скажімо,  Париж,  Венеція  чи  Севілья.  Але  це  місто  з  часів  його  заснування  було  на  перехресті  шляхів,  його  відвідували  чимало  неординарних  особистостей,  що  володіли  не  тільки  шпагою  але  і  пером,  про  цю  перлину  архітектури,  про  цей  вузол  історії  Європи  чули,  говорили,  писали…  

Якщо  аналізувати  не  історичні  хроніки  краю,  де  починаючи  з  1662  року  назва  міста  просто  рясніє,  а  чисто  літературні  твори,  то  перше  згадку  про  Станіслав  (Станіславів  –  Stanisławów)  ми  знаходимо  у  маловідомого  польського  поета  Броніслава  Комарецького  (Bronisław  Komareсki)  (1695  –  1756).  Його  твори,  що  дійшли  до  нас,  були  опубліковані  у  1843  році  в  Кракові  в  збірнику  поезії  «Wiersze  dziadków  starożytności».  Зокрема  у  його  вірші  «Wiosna  i  mnich»,  що  датований  1742  роком  читаємо:

«…Powyżej  wznosi  się  wiatr  rozdziera  moją  duszę.
Otwórz  okno.  Hałas  Stanisławskiego  rynku.
Samotny  mnich  chodzę  po  górach
Znaleźć  drogę  do  Palestyny,  Ziemi  Świętej...»*

Проте,  належність  цих  рядків  перу  Комарецького  є  сумнівною.  Укладача  збірника  –  Яна  Крулека  звинуватили  у  містифікації.  Так,  тогочасний  літературний  критик  Зіновій  Малецький  у  статті  «Польський  Оссіан»  друкованій  в  часописі  «Literatura  i  życie»  (№  5  за  1851  рік)  прямо  писав  про  підробку.  Проте  Ян  Крулек  у  відповідь  заявив,  що  рукописи  які  б  могли  підтвердити  автентичність  творів,  згоріли  під  час  відомих  подій  1848  року  у  Львові.  Питання  так  і  лишається  відкритим,  хоча  відомо,  що  Броніслав  Комарецький  у  1743  –  1746  роках  неодноразово  бував  у  Коломиї  і  навіть  мав  дуель  з  каштеляном  Тлумача  Йозефом  Которою,  яка  на  щастя  завершилась  без  жертв  і  малим  кровопролиттям.  Так,  що  Броніслав  Комарецький  у  Станіславові  цілком  міг  бути.  Наскільки  цей  вірш  відповідає  стилю  цього  поета  –  питання  так  і  лишається  відкритим  –  до  нас  дійшло  вкрай  мало  творів  Б.  Комарецького,  і  то  лише  окремих  уривків.  

Ще  однин  поетичний  твір,  де  згадується  місто  Станіслав,  належить  перу  Вольфанга  Шольца  (1776  –  1839)  знаного  більше  як  пивовара  та  виноторговця.  Але  він  також  писав  вірші,  які  навіть  були  опубліковані  невеликим  тиражем  у  Дрездені  у  1819  році  у  збірці  під  назвою  «Ruhm  und  Stolz».  Там,  зокрема,  у  вірші  «Der  Rest  des  alten  Soldaten»  знаходимо:  

«…Mädchen  von  Stanislaus
Wie  die  glänzenden  Uniformen  
der  österreichischen  Soldaten
und  bilden  eine  schwarze  Beamte.
Gleichgültig,  sie  träumt  davon,  
Dichter  und  Glocke  Geldbörsen.»

Вольфанг  Шольц  проживав  у  1806  –  1815    роках    у  Станіславі  і  мав  крамницю  на  площі  Ринок  біля  ратуші.  Його  будинок  був  відомий  у  німецькій  колонії  Станіслава  як  такий  собі  літературний  салон.  Цей  літературний  салон  відвідував  (будучи  проїздом  у  Станіславі)  Людвіг  Зойберер  (1766  –  1840),  що  писав  свої  твори  латинською  мовою.  На  згадку  про  цей  візит  він  лишив  друзям  ось  такий  експромт:

«Urbem  somnia,  vetus  castellum  Stanislav
Vere  dignum  memoria  manent.»***

В  угорській  літературі  ми  знаходимо  згадку  про  місто  Станіслав  у  творах  Лайоша  Хонапа  (1810  –  1869).  У  вірші  «Napfény»,  що  так  і  не  був  опублікований,  але  згадується  в  мемуарах  Конрада  Фольо  (1817  –  1888),  знаходимо  такі  рядки:

«A  Hold  fénye  esik  otthon.
Azt  akartam,  hogy  itt  éljünk  -  a  Stanislav,
Város  a  béke  és  a  nyugalom....»****

Епоха  модерн  подарувала  нам  цілу  низку  авторів,  що  писали  на  різних  мовах,  але  з  якимись  дивним  захопленням  згадували  місто  Станіслав  чи  навіть  присвячували  йому  свої  твори.  Воно  й  не  дивно  –  зависнувши  на  перетині  шляхів,  на  перехрестях  старої  доброї  Європи  Станіслав  був  місцем,  де  зупинялось  чимало  поетів  і  письменників,  кого  доля  чи  випадок  занесла  до  Австро-Угорщини.  Зокрема,  відомий  австрійський  письменник  Леопольд  фон  Захер-Мазох  (1836  –  1895)  двічі  відвідував  Станіслав  проїздом  у  1854  році  проїздом  зі  Львова  до  Праги  і  в  1870  році  проїздом  з  Праги  до  Львова.  Обидва  рази  він  зупинявся  у  Станіславі  в  готелі  «Брістоль»  (нині  не  зберігся)  у  номері  13.  Як  стверджує  Левко  Сапогівський  саме  у  Станіславі  Захер-Мазох  вперше  сказав  фразу:  «Я  відчуваю  себе  українцем»  під  час  розмови  з  Вальдемаром  фон  Шварцем  (1831  –  1900).  Також  є  відомості,  що  саме  в  готелі  «Брістоль»  Захер-Мазох  почав  писати  свою  знамениту  повість  «Дон  Жуан  з  Коломиї»  (часопис  «Червоная  Русь»  від  16.04.1888  року,  замітка  анонімного  автора  «Леопольд  фон  Захер-Мазох  і  Русь»).  Захер-Мазох  планував  присвятити  Станіславу  одну  з  своїх  «Галицьких  оповідок»  -  «Праля  та  кухарка»  яку  навіть  почав  писати,  але  не  завершив  –  чернетка  не  збереглася.    Дія  оповідки,  згідно  задумки  автора,  мала  відбуватися  зокрема  в  будинку  розпусти,  що  розташований  біля  пассажу  Гартенбергів  (нині  один  з  корпусів  Прикарпатського  університету).  Крім  того,  відомо,  що  в  першій  редакції  новели  «Жіночі  образки  з  Галичини»  мова  йшла  про  ринок  у  Станіславі,  а  не  в  Коломиї,  і  тільки  пізніше  автор  переробив  новелу  для  більшої  колоритності  –  Станіслав  виглядав  менш  екзотично  та  менш  етнічно  в  порівнянні  з  Коломиєю.  

Райнер  Марія  Рільке  (Rainer  Maria  Rilke)  (1875  –  1926)  двічі  відвідував  місто  Станіслав  проїздом  у  1899  та  у  1900  роках  зупиняючись  у  готелі  «Уніон»  -  в  якому  саме  номері  встановити  не  вдалося.  Подейкують,  що  він  прогулювався  по  вулиці  Lindengasse  (Липова)  та  по  парку  цісарівни  Єлизавети.  Збереглась  навіть  сильно  покреслена  чернетка  з  наступними  закресленими  рядками:

«Die  Stadt  sieht  Gott  als  seinen  Traum
   Ich  vergesse  nicht,  Ihre  Straße,  kein
   Altstadt,  wo  Stanislau  Blume  blüht  Abschied
   Gib  mir  deine  Trauer,
   Um  dauerte  Tage.»  *****

Це,  очевидно,  був  начерк  вірша,  задум  якого  поет  потім  або  відкинув  або  забув…

Цікаво,  що  про  Станіслав  на  початку  ХХ  століття  писали  і  поети,  які  ніколи  в  цьому  місті  не  бували,  хіба,  що  чули  від  друзів  або  читали  про  цю  кам’яну  перлину  біля  Карпат.  Так,  відомий  поет  Осип  Мандельштам  (1891  –  1938)  як  відомо  у  Станіславі  ніколи  не  був  (хоча  міг  побувати  у  1910  році),  але  присвятив  Станіславу  блискучий  вірш  (який,  нажаль,  потім  переробив):

         *          *          *
Ах,  ничего  я  не  вижу,  и  бедное  ухо  оглохло,
Всех-то  цветов  мне  осталось  лишь  сурик  та  хриплая  охра.
И  почему-то  мне  начало  утро  карпатское  снится;
Думал  –  возьму  посмотрю,  как  живёт  в  Станиславе  синица,
Как  нагибается  булочник,  с  хлебом  играющий  в  жмурки,
Из  очага  вынимает  лавашные  шкурки…
Ах,  Станислав,  Станислав!  Или  птица  тебя  рисовала,
Или  раскрашивал  лев,  как  дитя,  из  цветного  пенала?
Ах,  Станислав,  Станислав!  Не  город  –  орешек  калёный,
Улиц  твоих  большеротых  кривые  люблю  вавилоны.
Я  бестолковую  жизнь,  как  мулла  свой  Коран,  замусолил,
Время  своё  заморозил  и  крови  горячей  не  пролил.
Ах,  Станислав,  Станислав,  ничего  мне  больше  не  надо,
Я  не  хочу  твоего  замороженного  винограда!

Важко  сказати,  що  спонукало  Мандельштама  написати  цей  вірш,  а  потім  докорінно  мінити  –  можливо,  спілкування  у  1929  році  з  Григорієм  Хачкаряном,  що  був  родом  зі  Станіслава  (з  вірменської  громади  цього  міста).  

Цікаво,  що  і  у  творах  Зінаїди  Гіппіус  (1869  –  1945)  ми  теж  знаходимо  згадки  про  місто  Станіслав,  хоча  поетеса  теж  ніколи  в  цьому  місті  не  бувала.  Більше  того,  місту  Станіславу  у  неї  присвячений  один  з  найбільш  її  парадоксальних  та  сюрреалістичних  віршів:

         *          *          *
Я  шёл  по  стылому,  седому  льду.
Мой  каждый  шаг  –  ожоги  и  порезы.
Искал  я  город  Станислав  –  и  знал,  что  не  найду,
Как  синтез  не  найду  без  антитезы.

Смотрело  маленькое  солнце  зло
(Для  солнца  нет  ни  бывших,  ни  грядущих)  –  
На  хрупкое  и  скользкое  стекло,
На  лица  синие  мимоидущих.

Когда-нибудь  и  ты  меня  искать
Пойдёшь  по  той  же  режущей  дороге.
И  то  же  солнце  будет  озарять
Твою  тщету  и  раненые  ноги.

Загалом,  розвідку  можна  було  б  продовжити  –  місто  Станіслав  згадує  ще  Володимир  Маяковський  (хоча  різко  негативно  –  для  нього  це  місто  глибоко  буржуазне,  а  значить  чуже  і  вороже  –  я  маю  на  увазі  вірш  «И  пускай  буржуазная  сволочь..»),  але  не  хотілось  би  цей  есей  закінчувати  на  таких  сумних  нотах...  

Я  впевнений,  що  ця  тема  далеко  не  вичерпана  –  серед  забутих  літературних  творів  європейських  та  російських  митців  (а  можливо  і  єврейських  та  вірменських)  є  ще  чимало  поетичних  та  прозових  рядків  присвячених  цьому  давньому  і  казковому  місту  –  Станіславу…

Примітки:

*  -  …Над  вежами  вітер  душу  мою  шматує.
           Відкрите  вікно.  Шум  станіславського  ринку.
           Самотнім  монахом  піду  через  гори
           Шукати  шляху  в  Палестину,  у  Землю  Святу…  (пол.)

**  -  …Дівчата  міста  Станіслава
               Люблять  блискучі  мундири  
               австрійських  солдат
               і  форму  чиновників  чорну.
               Байдужі  їм  мрії  поетів  
               І  дзвін  гаманців…»  (нім.)                
         
***  -  Місто  моєї  мрії,  стара  фортеця  Станіслав
                 Залишиться  в  пам'яті  моїй  казкою  весни.  (лат.)

****  -  Світло  місяця  падає  на  будинки.  
                     Я  мріяв  жити  тут  -  у  місті  Станіславі,  
                     Місті  спокою  і  тиші....  (угор.)

*****  -  Це  місто  бачить  Бог  як  свій  сон,
                         Мені  не  забути  твої  вулиці,  ні,
                         Старий  Станіславе,  де  цвіте  квітка  прощання
                         Віддай  мені  свою  журбу,  
                         Щоб  тривали  дні.  (нім.)

(Світлина  автора  віршів.  На  одній  з  вулиць  Станіслава.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346000
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 25.06.2012

Леся Геник

Чогось любов торкає мукою…

***
Чогось  любов  торкає  мукою,
Сутужить  лагідне  чоло...
Я    тінню  заблукаю  лукою,
Де  небо  сонцем  одцвіло.

Твоїх  очей  забуті  спомини
Вже  не  шукатиму  між  трав...
Сховаю  серцем,  не  долонями
Сльозу,  аби  ніхто  не  знав,

Що  за  світанням  -  ніч  недоспана,
Що  за  зорею  -  рай  надій!
Умиє  доля  стежку  росами  -
Чи  то  замовчаним  з-під  вій?

Чи  то  загравою  безпечною,  
Що  попелищем  розцвіте?
Навпомацки  бува  статечною
Та  мати,  що  несе  святе,

Що  тулить  до  грудей  безпомічне,
Таке  намолене  дитя...
О,  як  душі  буває  боляче,
О,  як  нестримить  -  до  виття!  -

Коли  натомість  райдуг  плесами
Затоплює  роздолля  днів...
І  ся  любов,  що  поза  веснами,
Лягає  мукою  між  брів...
(25.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346269
дата надходження 25.06.2012
дата закладки 25.06.2012

ГАЛИНА КОРИЗМА

ДОЩ

Гаптую  крила,  щоб  у  вись  злетіти,  
Туди,  де  голубінь  твоїх  зіниць.
А  дощик  не  вмовкає  дріботіти.  
Усе  мине  під  шепіт  багряниць.

Думок  політ,  як  сад  дощами  вмитий.  
Від  тягаря  звільняється  душа.
Цілує  промінь  рими  день  прожитий,  
Стікає  дощ  трикрапкою  вірша...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345509
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 24.06.2012

Solomia

Як кохають, не йдуть.

Як  кохають,не  йдуть,кажу  впевнено  з  поглядом  в  небо,
(там  напевне  весна,інші  ролі  і  другий  маршрут),
щастям  пахне  трава,на  додачу  нічого  не  треба,
Висне  сонячна  тінь,що  повторює  креслення  рук.
Білі  мари  хмарин  заглядають  прискіпливо  в  очі,
залишають  одну,проти  течії  хвиль  на  землі,
Як  кохають,не  йдуть,не  проймають  холодом  ночі,
не  лишають  надій,на  пів  кроці  зростивши  нові.
Не  смакують  провин  під  сумлінним  набридливим  тиском,
Не  здають  всі  чуття  в  осуд  сірій  гнітючій  пітьмі,
Як  кохають,не  йдуть,а  лишаються  сонячним  блиском,
що  іскрить  до  кінця  у  святій  неосяжній  душі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344153
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 15.06.2012

Валя Савелюк

ПІДСЕЛЕНСТВО

невігласе!
ти  взявся  за  живе,
не  поховавши  в  серці  мертвого!

хочеш  вливати  молоде  вино
в  міхи  зотлілі?

так  чинять  люди  зла.

бо,  
намагаючись  ввіпхнути
усопшу  тінь
у  храм  живої  плоті,
ти  душу  поневолюєш  людську,
щоб  оселити  мертвого  свого!

чи  відаєш,  що  чиниш?

чи  знаєш  ти,
що  це  брудна  магічна  дія  –
підселе́нство!

це  все  одно,
як  ніби  ти  живого,
який  тобі  ні  в  чім  не  завинив,
закопуєш  живцем  в  чужу  могилу.

якщо  не  маєш  мудрості  і  знань,
щоб  душу  вмерлого  
(чи  недолюблено  –  недозабутого…)
з  любові  –  одпустити,
то  сядь  у  темряві  свого  підпілля,
вчепившись  у  невільника  свого,
невидимого  і  нещасного,
й  сиди:
ані  себе,  ані  його
не  одпускаючи  
до  Світла…

дізнайся!  
так  чинять  –  люди  зла

а  ти  –
так  не  чини…
очистись  перед  таїнством  любові,
як  перед  сповіддю  –
і  причастишся  Світлом,
і  наречену  
Світлом  причастиш…

омийся  серцем!  
і  слізьми  –
бо  так  струмки
весною  омивають  землю
од  всякого  непо́трібу  минулого
і  снігу,  
що  вчасно  не  розтанув…

15.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344152
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 15.06.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МАРНА ДИСКУСІЯ

Думки  в  клубок  зміїний  загортаються,
Учора  я  грішила,  нині  каюся…
Прекрасно  знаю  –  краще  промовчати
Й  емоції  в  собі  перечекати…

Ну  хто  мене  тягнув  туди  за  мій  язик,
Який  спокусливий  митець  і  єретик?
Я  піддалась  загальній  ейфорії,
Тепер  про  спокій,  як  раніше,  мрію…

Дискусія  насправді  мало  чого  варта,
Коли  серйозне  перетворюють  на  жарти!

Тепер  дискусії  я  буду  оминати,
Закриюсь  наглухо  у  затишні  пенати....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343849
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЗАПРОШУЮ НА ПЛОВ

А  на  сніданок  в  мене  буде  плов  -
Згадала  вранці  про  свою  любов…
Мене  навчили  страву  готувати
Мої  колишні  друзі-азіати…

Спочатку  ллю  олію  в  казанок,
І  прогріваю,  щоб  пішов  димок,
Шматочки    м‘яса  в  жир  кладу  киплячий,
Який  скакає  в  казанку  як  м‘ячик…

Шматочки  часто  перемішую  
Сусідів  ароматом  «тішу»  я…
Цибулю  нарізаю  як  підковку,
І  моркву  перетворюю  в  соломку…

Замочую  родзинки  й  барбарис,
І  промиваю  білосніжний  рис.
До  м‘яса  сіль  і  перець,  як  приправу,
Цибулю  й  моркву  додаю  у  страву…

І  десь  за  півгодини  кип‘яток
Я  наливаю  в  диво-казанок.
Коли  вся  суміш  добре  закипає,
До  страви  рис  по  вінця  насипаю…

Додам  родзинки  щедро  й  барбарис,
Щоб  ще  смачнішим  було  м'ясо  й  рис.
Очищую  від  шкірки  часничинки
І  розділяю  на  дрібні  частинки…

Часник  у  рис  подекуди  втикаю
І  умлівати  плов  я  залишаю…
Запрошую  усіх  до  мого  столу,
Щоб  скуштували  миску  мого  плову!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343658
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 14.06.2012

Олександр ПЕЧОРА

ВІДЛУЧИЛИ РІДНЮ ВІД КОША…

*      *      *

Відлучили  рідню  від  коша.
Відчахнули  від  стовбура  віти.
Чи  судилось  довічно  молитись  грошам
і  терпіти  гарячі  привіти?

Хвора  ненька,  авжеж,  не  чужа,  –
блудним  дітям  однаково  рідна.
Рветься  серця  струна  і  печеться  душа:
Україна  –  в  світах  на  колінах.

Оселилася  в  серці  журба.
Як  же  тісно  їй,  –  можна  й  згоріти!
Боже  ж,  Боже,  убий  в  мені  врешті  раба,
поможи  із  сім’єю  зустрітись.  

Шаленіє  терпіння  вогонь!
Ой  гіркущі  ж  меди  в  закордоні!
Пригорнути  б  до  серця  синочка  свого,
глянуть  в  очі  маленької  доні.

Ой  болюча  ж  близька  далина!
Ген  по  полю  –  сподівана  воля.
І  травинки-кровинки  ростуть  в  бур’янах.
А  на  покутті  –  всілась  недоля.

Як  же  важко  додому  іти!
Та  терпів  би  й  нестерпніші  муки,
якби  ж  тільки  Господь  битий  шлях  освітив,
щоб  жили  краще  діти  й  онуки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343380
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 12.06.2012

Леся Геник

Гей ви, вівча́ри!

Запеленало...  Затрембітало!
На  полонини  -  отари  днів.
Збирайтесь  купки,  гей  ви,  вівча́ри  -
Женіть  од  бу́дза  чужих  вовків!

Диміє  ватра  під  блискавками...
Голодні  псярні  -  між  млаковинь.
Тримайте  небо  своє  руками,
Хай  віють  фами  -  днесь  жовто-синь!

Бо  то  темниться,  з-під  лісу  -  тіні,
Ведмежі  смерки,  що  вчули  твар...
Не  дайте  згризти  серця  ягнині,
Їх  волю  жити  -  Господній  дар!

Заполонило...  Заосенило
Посеред  літних  пшеничних  днів.
Гей  ви,  вівча́́́ри,  мольфарте  сили  -
Женіть  за  межі  чужих  вовків!
(10.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343392
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 12.06.2012

Леся Геник

Ми з тобою зустрінемось знову…

***
Ми  з  тобою  зустрінемось  знову
Під  осіннім  солоним  дощем,
Заведемо  люб’язну  розмову,
Десь  у  серці  тамуючи  щем...

В  нетрях  пам’яті  стримавши  спогад,
Доторкнемося  нинішніх  днів.
Тільки  очі  -  ледь-вловлений  здогад  -
Без  торкання,  без  натяку  слів

В  середгрудді  роздмухають  вуглик  -
Тонкодзвінний  непослух  безсонь...
О,  життя,  пересотаний  вулик,
Мрії-бджоли  зо  щирих  долонь!

Скільки  ж  ни́точок  вузликом  взя́лось...
Скільки  променів  згасло  на  склі!
Та  й  і  що  того  світу?  На  малость...
А  зусе́бічно  -  тіні  сумні...

Закалюжені  шати  осінні  -
Повз  прочи́нені  двері  у  ніч,
Залишаючи  краплі  полинні  
На  устах  незцілованих  стріч...
(10.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343170
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 12.06.2012

Леся Геник

Молитовне…

Боже,  сховай
за  долоню,  за  спину  
серця  каплиночку,
слабо-людину!
Не  відганяй
від  стежиночки  райної  -
вічності,  мрії
щасливо-осяйної!

Не  відвертайся,
не  хмарся,  не  всуплюйся!
Що  -  порошиночки?
мало-до-сутності...
много-до-впертості
і  недознаності...
Боже,  вхоро́нь
у  неви́черпній  статності
Сили  Твоєї
і  Царства  грядущого...
Хай  Твоє  військо  -
до  хліба  насущного,
віри  невмерної,
і  молитвенної...
Господи,  крий
від  знелагоди  темної!

Боже,  молю  тебе
щиро  і  слізливо  -
захорони-бо  
від  злого  і  підлого,
Дай  Свого  Сонця
і  Неба  -  Святинею...
Дай  того  щастя  -
що  бути  Людиною,
хай  лиш  піщинкою
мало-невидною
там  -  за  Тобою,
за  Отчою  спиною...
(9.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343031
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 10.06.2012

Migelito

КРАЇНА НЕМІЧНИХ ГЕРОЇВ

Яка  можлива  доля  вдома
Коли  тебе  не  чують  хворі
Продали  все  покрали  все
А  дітям  залишили  спогад

Яка  можлива  боротьба
У  кожного  та  хата  скраю
Країна  ж  немічних  героїв
Надалом  дихає  на  волі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342878
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012

Юхниця Євген

Ведь я Вас звал, когда мне было плохо

Ведь  я  Вас  звал,  когда  мне  было  плохо.
Кузнечиком  скакал,  пичужкой  пел.
Воспринимался,  как  зелёные  горохи  -
Моза́ичный  зернистый  скорозрел?

Вы  стали  б  частью,  кронами  улучшили  б
Людских  Богов  до  альтитуды  звёзд.
Но  я  один,  в  убранствах  волочужия,
Для  мира  –  код  -  без  Ваших  ласк  донёс.

Что  вспоминать...как  бредил  меж  либреттами
Мшаным  прикосновеньем  камертонов?
...Привык  один,  сам,  серфинг-интернетами
Ласкать,  лобзать    ...фантомные  ладони.

06.06.12  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342633
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 09.06.2012

Валя Савелюк

ЗАХОПЛЕННЯ…

уже  в  самому  слові  –
засторо́га…
отак,  не  додивившись  за  собою,
і  не  помітивши,
втрапляєш  у  полон…
Хтось!
або  щось  яскраве
«ЗАХОПИТЬ»  душу,
щоби  добровільно
у  пастку  замани́ти  

(цікаво,  
чужомовні:  «восХИЩЕНЬЕ»  
і  «восторг»  --
про  те  ж,  по  суті…)

клітка!
у  тій  клітці,  правда,
є  відкриті  дверці  –
хочеш?  іди  на  волю…
позбувай…

а  вчасно  не  піде́ш  –
зачиняться  дверцята,  
і  клітка
ґратами  зростеться  …

тоді
захоплення
переметнеться  в  одержимість!

а  там  вже  –  не  відпросиш,
не  відмолиш:

Екзорцизм

07.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342856
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012

Леся Геник

Сонячно-світанкове…

Ген  за  видноколом  небо  тужить  сонце...
Схлипаний  світанок  -  росами  довкруж.
Наче  Янгол  світлий,  ти  в  моє  віконце,
Наче  Перст  Господній  -  на  освяття  душ.

Я  долоні  серця  -  під  серпання  злата...
Солов’їне  щастя  -  дзюркотом  з  Раю́.
Як  стогласа  пісня,  ти  в  моє  легато,
Як  стокрила  мрія  -  зернами  в  ріллю...

Засівай  же  духом,  зрошуйся,  плодися,
Межи  днів-коралів  досягай  висот!
На  життя  тарелі  ласкою  пролийся,
Лагідним  ягнятком  -  на  святий  киот...

Трембітає  далеч  сизово-туманна...
Вже  за  мить  вплететься  променем  коса.
Тужить  небо  сонце  -  Сонцеві  осанна!
З  келиха  світанку  капає  роса...  
(9.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342863
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012

Леся Геник

Двоязико-безязикі…

Віднині  -  двоязикі...  А,  може,  двоголові?
Страшних  казок  прадавніх  безпуття  ожило!
І  що  -  могили  братські?  Пощо  -  бочівки  крові?!
По-зрадницьки  лобизно  перегниває  тло...

Куди  іти  віднині?  Котрому  "православ’ю"
Схилятися  безплідно,  безстатусно?..  Дарма!
В  обіймах  Неньки  знову  торкаємо  знеправ’я,
То  вже  й  азарто-гласу  у  натовпі  нема.

А,  може,  "вциркулярять"?!  Даруйте,  і  "звалують"?..
О,  Господи  блаженний,  ще  й  Ти  чомусь  мовчиш!
І  тільки  супиш  хмари...  Бездумно  марширують
Сини  чи  яничари  попід  аркади  тиш.

Як  розболілось  нині!  Останньою  нуждою
Зволочена  надія  у  запустінь  німу...
Ще  до  пори,  до  часу  лишаючись  Собою,
Вже  майже  безязика  бреде  Мара  в  пітьму...
(6.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342282
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 08.06.2012

Олександр ПЕЧОРА

ДОКИ Ж ?

Доки  ж  будуть  шматувати
на  чужих  і  вхожих?
Наші  душі  мордувати...
Заступися,  Боже.

Доки  ж  будем  підставляти
щоки  під  удари?
Катів  своїх  вихваляти,
не  жадати  кари?

Нумо,  браття,  не  дрімайте!
Майбуття  прибуде.
Тільки  ж  Бога  в  душах  майте.
Не  служіть  іудам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342812
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012

Леся Геник

Про правду

Сутулиться  правда  під  плотом  чужинним...
А  що  їй  робити  у  стані  "святих",
Де  кожен,  хто  вище  -  голосить  "невинним",
І  кожен,  що  нижче  -  заручник  зо  лих?

Сиріткою  крекче  -  негодить  на  кості.
Пацьо́рками  осуду  -  дощ  по  дахах...
Прийшла  би,  ввірвалась  непрохано  в  гості  -
Кайданки  гримлять  одчайдуш  на    руках!

Хоч  тягне  до  серця  їх  -  вперто,  нужденно.
Очима  благальними  -  в  душу,  дарма...
До  гласу  небесного  в  світі  рожденна,
Під  плотом  чужим  погибає  німа!
(7.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342789
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ОТЧЕ НАШ (молитва)

Отче  наш,  іже  єси  на  небесах,
Дай  мудрості  поетам  у  віршах!  

Хай  ім‘я  в  молитвах  твоє  святиться,  
І  мрія  нарешті  моя  здійсниться!

Духовність  на  сайті  нехай  запанує  
Мудра  моральність  захазяйнує!

Нарешті  здійсниться  тут  Царство  Твоє  -
ти  слово  почуєш  благальне    моє…

Хай    буде  воля  твоя  усюди  -
Дай  світла  сліпим  і  зневіреним  людям!

Підтримай  усіх  на  цій  грішній  землі  
Будь  сонцем  для  тих,  хто  блукає  в  пітьмі!

Хліб  наш  насущний  дай  нам  сьогодні.  
Тих  порятуй,  хто  потрапив  в  безодню!

Провини  нам  прости  щоденні  наші,
як  ми  прощаєм  опонентам  нашим…

І  не  введи  нас  у  бажань  спокусу,
Щоб  не  трясли  нас  землетруси!

Звільни  назАвжди  від  лукавого,
Шлях  покажи  у  світ  цікавого!

Отче  наш,  на  небесах  іже  єси
Від  єресі  наш  Клуб  поезії  спаси!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342646
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012

Володимир Кухарчук

РІДНА МОВА, . . РІДНЕ СЛОВО

.                  "І  була  вся  земля    -
                     мова  одна  та  слова  одні"
                                       Книга  Буття,  11


Де  ж  ви  сьогодні  нащадки  Адама,..
Чому  ви  згубились  в  облудності  слів?
Хіба  вас  зродила  не  рідна  мама,..
Чом...  мудрість  шукаєте  в  стаді  ослів?

Де  же  ваш  розум?..  І  де  ваша  сила?..
Чого  ви  навчились  за  цілі  віки?..
Чому  Батьківщина  стала  не  мила,
Чому  рідне  слово  тепер  не  з  руки?

Шукаєте  мудрість  в  інших  країнах,
Ніби  там  народились  ваші  батьки.
А  Батьківщина  осталась  в  руїнах
І  мимо  летять,  ніби  птиці  роки...

О,  Батьківщино!..  Моя  рідна  мово!..
І  як  же  без  вас  нам  у  світі  прожить?..
З'єднай  нас  в  родину  батьківське  слово
І  дай  нам  прозріння  хоча  би  на  мить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342768
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МОЛИТВА ЗА ЛЮДЕЙ

Туманна  ніч    мережить,  як  оргАнза,
На  підвіконні  дивовижна  ваза,
Будинки  і  дерева,  силуети  -
чудова  замальовка  для  поета...

Приємна  прохолода  мене  тішить,
Посеред  ночі  знов  пишу  я  вірші,
Слова  самі  складаються  в  рядочки,
І  розквітає  сонячний  віночок…

Куйовдить  вітер  жартома  волосся,
Дрімають  в  небі  хмари  безголосі,
Земля  сумує,  змучена  дощами,
І  я  молюсь  тривожними  ночами...

Хай  сонце  світить,  зігріває  душі,
Щоб  люди  були  чуйні  й  небайдужі,
Молитва  душу  спраглу  окропляла,  
І  доброта  у  серце  завітала!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342149
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 07.06.2012

Леся Геник

За ґратами - свобода…

***
Нема!  За  ґратами  -  свобода...
Лиш  дай,  лиш  руки  дотягни  -
Чиясь  усрамлена  нагода
Скаженим  псиськом  до  ноги!

Гарчатиме  чи  скавуліти?
О,  не  питайся...  Вже  за  край!
В  ярмо  позодягались  діти.
То  -  Рай!  А  Ви...  а  Ти  -  за  "Рай"?  

І  вже  язик  вужем  плазує,
І  кожне  "за"  -  по  пиці!  Бич...
Усі  хати  -  хутІрні...  всує!
Не  дозивайся!  Не-до-клич...

Не-до-надія...  Не-до-віра...
Покора  згорблених  могил...
На  завтра  -  повінь?  Стогне  прірва!
Нема...  Байдужий  шерех  крил...
(5.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342070
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 07.06.2012

Валя Савелюк

З ЧУЖИНИ

додому  вернулась
з  такого  страшного  і  темного  бору!  
три  роки  шукала
загублену  стежку  до  рідного  двору…
блукала
у  чужому  бору:
боялася  –  на  чужині  вмру.

як  передати
у  серці  зотлілому  свято?!

…ніби  воскресли,
у  тілах  і  в  любові,
ріднесенькі  мама  і  тато!
і  наша  кохана
старенька,
під  житньою  стріхою,  
хата…  

мама
сіяла  жито  у  нас  на  горо́ді,
снопи  в`язала…
мені
співала  пісні́,
а  тато
власнору́ч  
вшива́в  нашу  хату:

до́мцю  моя!  домови́нко…
біла  моя  пелюстинко!
цілує  одвірки  й  пороги
твоя  необачна  доця  –
розка́яни-ця!
у  зловісних  ворожих  борах
безталанна  
блукалиця…

трави  мої!  квітки!
полини́    і  люби́стки  –
як  же  я  вас  люблю!
хоч  до  вас
голову  прихилю  –
смачно  і  вічно
посплю…

…вишні  мої,  вишні!
заколисані  зради  колишні

…запахущі  мої  чебреці!
цілющі  і  безборонні,
кращу  долю
віщуєте  по  руці,
і,  як  мама,
тихенько  цілуєте  в  скроні…

07.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342497
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012

Юра...

Ти і лише ти…

Дякую  Тобі,  що  ти  є  в  мене…
Ти  замінюєш  сонце,  коли  холодно  чи  хмуро,
коли  темно  і  боязко,стаєш  світлом…
Буває,  що  все  зникає  і  немає  нічого,
ти  і  лише  ти…стаєш  світом…

Мої  дерева,  до  низу  листям,  
букви  догори  ногами,слова  не  зрозумілі,
усе  стає  правильними,  коли  є  ти...
Ранок,  набагато  приємніший,
ти  доповнюєш  пусту  мою  кімнату,
усі  мої  вірші,  усю  мою  музику…  
всього  мене…
Дякую,  що  ти  є  в  мене…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341769
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012

Рідний

Обсію поцілунками долину…

Обсію  поцілунками  долину,  -  
І  проростуть  солодкі  відчуття,
Що  я  люблю  тебе  одну  –  єдину
Не  день,  не  два,  а  довше,  ніж    життя.
Двох  гір  торкнуся  сонечком  долоні,
Війну  жагучим  подихом  на  них  .
Опісля  бурунів  розлук  солоних
Я  б    тут  навіки  вічні  ,    лігши,    стих,
Щоб    усміху  твого  ясний  півмісяць
Мою  сльозу    голубив    уві  сні,
Від  радості,  що  я  в  тобі    вознісся
У      раювання  висі  чарівні.

04.06.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341812
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012

Олександр ПЕЧОРА

МОВНИЙ ТРИПТИХ

ТРЕТЯ    МОВА  

Леле-леле.  Поговоріть…
Знову  вибори  ради  влади.
Хиже  кодло  лихих  порідь
мову  нації  з’їсти  раде.

Як  реакція  захисна
давнелезно  панує  всюди
третя  мова.
А  ти  й  не  знав?
Це  ж  –  хохляцько-москальський  суржик.

Все  тут  просто,  як  два  по  два.
Ти  ж  повинен  вже  знати  правду:
зачалася  ж  якраз  Москва
саме  з  древнього  Київграду.
Ненаситно  тягти  рядно
споконвіку  на  себе  звикла,
то  й  лишається  все  одно
двоголова,  довгоязика…


ЗАСТОРОГА

Про  двомовність  не  говоріть.
Не  сичіть,  не  ламайте  жала.
І  старому,  і  дітворі  –
всім  потрібна  одна  держава.

Не  гостріть  на  братів  мечі,  –
завжди  будете  лиш  в  опалі.
Ми  ж  –  нащадки,  ми  –  сіячі.
Провокаторів  геть  –  на  палю!

Сохне-стогне  старий  Дніпро.
Доки  ж  матір’ю  торгувати?!.
Щоб  родило  в  серцях  добро,
треба  душі  не  продавати.


НА    ПОТАЛУ

По  світах  загасає  цвіт.
Доки  ми  тут  сопли-мовчали,
вже  земляцтво  нове  в  Москві.
Скрізь  данєцкіє  янучари.

Знову  й  знову  –  редут,  редут…
І  ядучі  ідеї  темні.
Знову  катові  продадуть
найдорожче  –  людей  і  землю.

Не  чекай  вже,  не  виглядай
з  ким  зостатись,  вдова-Полтаво.
Нене-нене,  мій  рідний  край,
не  віддай  себе  на  поталу!

Та  невже  ж  показились  ви,
не  наїлися,  панібраття?
Брате,  Господа  не  гніви,
бо  от-от  розведе  багаття.

Олександр  Печора
(Ромоданець)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341658
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 03.06.2012

Калиновий

…і найкраще…

Ти  починаєшся  з  очей,
Моєю  щирістю  умита.
Така  безмежна,  наче  небо,
А  більш  нічого  і  не  треба.
Хібащо,  посмішку  твою,
Якою  ангели  всміхаються  в  раю.
Чого  іще  бажати...
Ти  починаєшся  з  очей,
А  меж  не  хочу  знати...
Я  простягаю  руки,  тримаю,
Ледве  дихаюче  серце  -
Гарячих  почуттів  озерце.
Візьми  мій  ангеле...  Візьми,
Нехай  усе  це  і  пропаще.
Та  ти  для  мене  саме  миле  і  найкраще...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341513
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 03.06.2012

Окрилена

Артикуляція

Почуй  мене!  Я  думку  нагострила  -
вона,  мов  лезо  розрізає  час
і,  що  є  сил  натягнуті  вітрила.
Така  потуга,  що  тремтить  каркас!

Синіє  хвиля,  шквалу  набирає,
впадає  вир  у  глибину  Єства....
Якщо  ж  занурення  углиб  немає  -
то  й  думка,  наче  поверхнева  мла...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341124
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.06.2012

Леся Геник

Без пам’яті…

Люблю  тебе...  люблю  й  не  пам’ятаюсь,
Що  дні  буремні  і  зрадливий  світ...
В  твоєму  серці  мрійно  розчиняюсь,
Лишаючи  до  сонця  тихий    слід.

В  змаганнях  ночі  -  сонні  намистини...
Я  ж  до  світанку,  першої  зорі
В  твої  обійми  ластівкою  лину!
Де  світляки,  дражливі    ліхтарі,

Неначе  цвіт  надії  за  порогом...
Моя  любове,  безприсяжна  длань,
Ну  чом  життя,  вколихане  на  Бога,
Веде  в  сади,  де  пустота  зізнань?

Чому  у  грудях  щастя  -  вітровійно?
А  я  молю́,  усе  молю́,  молю́...
В  твоєму  серці  розчиняюсь  мрійно,
І  так  люблю,  без  пам’яті  люблю!
(31.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341082
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.06.2012

Андрій Гагін

Монофонята, частина 2 (літери Ґ, Й, Я)

Монофонята,  частина  2



Ґавенятко

Ґавенятко  ґавить  ґудзик  -
Ґава  ґрунт  ґрасує.
Ґалаґан  ґелґоче:  «ґедзик»-
Ґазда  ґаночок  ґрунтує.



Йог  Йосип

Йосип  йога  йменували  -
Йойкнув  «Йорж,  йоржистий!»
Йога  йодом  йодували  -
Йти  йому  йоди́стим.



Ярмарок

Який  яскравий  ярмарок:
Янтар  ясніє  ягідок.
Ягнята,  яйця,  яблуні,
Ячмінь  –  ятки,  як  явлені.




травень  2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341207
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 01.06.2012

Фрау Ларсен

себе (беспощадно )

расчетливые  
           гады-мозги
 шипели:  не  спеши!
           набей  себе  цену!
   тело  знать  ничего
                     не  хотело,
просто  желало  тебя,
   пело  в  твоих  руках,
отбросив  гордость  
             и  страх...
душа  же  (мудрая,
 вечная  старуха!),
страдала,  молчала...
 она,  как  всегда,
     права.  она  знала,
           в  чем  дело  -
снова  вывернут
     наизнанку
     и  забудут.
               так  было.
                   так  будет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340770
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 31.05.2012

Леся Геник

Синьо-сині очі…

Синьо-сині  очі
У  душі  моїй...
Я  тебе  пророчу  
Ніжністю  зо  мрій,
Лагідною  ніччю
В  долі  на  плечі...
І  згораю  свіччю,
Гасне  далечінь.
Іскрами  -  до  серця,
Де  хвилює  май.
Два  палких  озерця...
А  думки  -  за  край!
Як  вуаль  срібляста,
Марево  святе  -
Стоголосе  щастя  
Рожами  цвіте.
Наче  сни  пророчі
Доторкнули  вій...
Синьо-сині  очі    
У  душі  моїй...
(30.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340856
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 31.05.2012

Олександр ПЕЧОРА

ДИЧКА-МОЛОДИЧКА (Пісня)

Музика  Юрія  Задорожного.
Слова  Олександра  Печори.
Гурт  «Українська  Швейцарія».
Соліст  Анатолій  Куценко.


Вітер  лагідно  подув,  
на  чарівне  личко.
Мріє-журиться  в  саду  
дичка-молодичка.
–  Ой  була-гула  весна,  
мед  збирали  бджоли.
Чом  же  досі  я  одна,  
доленько-недоле?

Як  же  гарно  квітнув  сад,
соловейко  тьохкав!
Чи  змарнується  краса?  –
молодичка  охка.
Мила  панно,  не  журись,  –
виглянь,  хай  побаче.
Гарний  легінь,  не  барись,
не  зівай,  козаче!

Біля  саду  –  джерело.
Грає  там  водиця.
Жде  пори  з  одним  крилом
птиця-молодиця.
Дочекалася,  ти  ба!
Лине  вершник  з  поля.
Де  й  поділася  журба,
усміхнулась  доля!

Як  же  гарно  квітнув  сад,
соловейко  тьохкав!
Чи  змарнується  краса?  –
молодичка  охка.
Мила  панно,  не  журись,  –
виглянь,  хай  побаче.
Гарний  легінь,  не  барись,
зупинись,  козаче!

Вдвох  водицю,  ще  й  яку,
заходились  пити.
Удалося  козаку  
дичку  прищепити.
Пораділи  залюбки,
ніколи  скучати.
Хай  воркують  голубки  –
будуть  козачата!

Як  же  гарно  квітне  сад,
соловейко  тьохка!
Не  змарнована  краса.
Молодичка  ловка!
Мила  панно,  не  журись,  –
виглянь,  хай  побаче.
Легінь  гарний,  не  барись,
не  дрімай,  козаче!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340542
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012

Леся Геник

Так прагну любові…

Так  прагну  любові...
О  дай  мені,  Світе,
Радіти!
Ці  дні  волошкові
Під  серцем  зігріти,
Злеліти!
О,  змилуйся,  Світе!

Періщить  у  вікна
Листами  з  неволі
Недолі...
Мантрується:  звикну!
Нешвидко,  поволі...
На  волі
Так  прагнеш  любові!

В  очах,  у  словах...
Між  чужими,  своїми  -
Таїни!
Добра  у  житах...
Пощо  -  отсе  гнівне,
Наївне  -
Глумливе,  невірне?

Як  прагну  любові!
Як  б’юся  об  шибку  -
Не  видко.
Вже  й  дні  волошкові
Все  мимо,  несидко  -
Так  швидко!
Хтось  -  темну  накидку

На  очі...  Не  хочу!  
Не-хо-чу!
Та  сили  нема  -  одлетіти,
Втекти  чи  хоча  би  на  хвилю  зомліти...
Чому  ж  не-лю-бо-ві  так  множиться  в  світі?!
(29.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340496
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012

Артур Сіренко

Останнiй снiг

(Низка  неканонічних  хокку)

       *      *      *
Її  одяг  як  сніг  -
Пухнастий  і  привидний.
Розтане  весною…

       *      *      *
Він  там,  серед  тиші,
Він  там,  серед  мороку
Він  там,  серед  світла...  Бог.

       *        *        *
Ранок  зустрічають  люди
У  світі  попелу.
Сіра  весна…

       *      *      *
Хвилі  приходять  нізвідки,
Йдуть  у  ніщо.
Як  душі  людей…

       *      *      *
Всі  люди  -  квіти.
Швидко  в'януть  -
Їх  вік  короткий...

       *      *      *
Збережу  в  кишені
Мідну  драхму  -
Це  ж  копія  сонця!

       *      *      *
У  лісовому  струмку
Ніагару  побачив.
Я  –  мураха…

*      *      *
Даремно  сонце  я  шукав
У  вогкім  підземеллі
Зі  свічкою  в  руках  –  його  сестрою…

     *      *      *
Старий  сонцепоклонник.
Мій  шлях  далекий.
Низкою  світанків…

     *      *      *
Метелики  вважали,  що  то  місяць!
Мій  самотній  світильник
У  темряві…

     *      *      *
Піду  назавжди
У  цей  малюнок  кольоровий!
Набрид  жорстокий  сірий  світ…

     *      *      *
Насолоджуюсь  давнім  трунком,
Слухаю  вічність.
Дощ…

     *      *      *
Кленів  багряні  листя
Наче  руки  людей,
Що  пішли  давно  в  небуття…

     *      *      *
Барабанить  по  вікнам
Прозорим,  сон  навіває…
А  далі  –  пітьма!

(Світлина  автора  віршів)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339692
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 27.05.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2012

Борода

Виходьте, браття

Виходьте,  браття,  з  могил  глибоких
на  Україні  царить  неспокій.
Царить  безчинство  нових  моголів,
що  прагнуть  знищить  народ  і  мову.

Ставайте,  хлопці,  з  сирих  криївок,
біда  і  смута  на  Україні.
Знов  торжествує  брехня  і  зрада,
ставайте,  браття,  на  бій  за  правду.

Ставайте,  орлИ,  орлят  навчати
як  Батьківщину  обороняти.
Як  захистити  народну  волю,
ставайте,  браття,  з  могил  до  бою.

Ставай,  безсмертність,  шикуйся,  гідність,
не  посоромим  Вітчизну  рідну!
Козацьким  гнівом  горить  багаття,
ставайте,  друзі,  ставайте,  браття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340264
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 27.05.2012

Ольга Ратинська

Iди… Не повертайся

Iди...  Шукай  повітря  
У  минуле...  Карбуй  
Танцюй  смолою  
А  мені...  Залиш  любов  

Що  дарувала  мама  
І  іскорку  тепла  у  пелені  
Не  житиму  сьогодні  
Твої  сходи...  Устелені  

Ромашкові  лани  
Зберу  у  кошик  
Сплетений  руками  
Віночок  і  кульбабки  

У  вікні...  Малюють  небо  
Дивними  світами  
Летить  той  пух  
Від  рідної  землі  

Аж  до  Милану  
Іди...  Не  оглядайся  
А  мені...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338286
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 27.05.2012

Леся Геник

Про любов…

У  ліс!
А  в  лісі  про  любов  співають  сосни,
Так  прастолітньо  рипають  вгорі...
Чи  мохом,  чи  надією  поросле,
Хрумтить  гілляччя  гучно  на  порі  -
Все  про  любов...

У  поле!
А  там  воло́шками  розквітлися  чуття!
До  ніг  житами  стелиться  життя
І  крапельки  насущної  живиці
Душа  збирає,  ніби  чарзірниці...
У  них  -  любов!

У  сад,
Де  яблуня  поналивалась  плодом,
Чупарна  іноземка  -  статна  родом,
А  покохала  лагідну  бджолу...
І  груші,  й  вишеньки,  й  смородина  в  саду́  -
Теж  про  любов...

До  серця...
Ану  ж  бо  глянути  до  серця!
А  там...  а  там  немає  денця  -
Вирує  Всесвіт  почуттів!
І  кожне  "тук"  -  як  срібна  нота,
І  кожна    мить  -  то  повні  соти
Того́,  що  вічне  у  житті  -  
Любові!
(26.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339925
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 26.05.2012

Olya Savchuk

Бережи

Я  хотіла  якнайкраще,
Але  стало  тільки  важче.
Я  хотіла  стати  літом
У  Твоєму  холод-світі.

Дарувала  промінь  світла  -  
Ти  казав,  що  запривітна.
Дарувала  весну  щастя  -  
Ти  казав  мені,  не  вдасться.

Я  раділа  кожній  миті,
Де  навколо  всі  неситі.
Я  раділа  буть  з  Тобою  -  
Ти  назвав  усе  нудьгою.

Змучилась,  і  вже  не  зможу!
Хочеш,  то  шукай  несхожу!
Не  змінити  вірну  душу,
Я  собою  бути  мушу!

Кого  любиш,  то  прийми
І  плюси,  і  мінуси...
І  розплющ  повіки  сну,
Бережи  свою  весну.

18:04,  26.05.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340019
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 26.05.2012

Ярослав Дорожний

Дефіцит часовий

Шматочок  часу  –  то  великий  дефіцит,
І  коштує  багато  він  дукатів,
Його  з’їдає  той  таємний  паразит,
Немає  сил  на  вільний  час  чекати.

2011  р.,  08.05.  бл.  17  год.  
Автобус:  Кам’янець  Подільський  –  Гусятин  

і  зараз  особлива  криза...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339622
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012

Леся Геник

Цілуй її…

***
Цілуй  її  очі,  цілуй,
Коли  роздощилося  небо...
Мов  крапельку  ніжну,  малу
Горни  її  міцно  до  себе!

І  в  світ  надарма  не  пускай  -
До  танцю  на  сивих  калюжах.
А  зорями  ти  промовляй,
Що  любиш  її...  дуже-дуже!

Хай  в  щасті  єднають  сади,
Хай  травами  стелиться  доля...
Цілуй,  пригортай  і  веди
Туди,  де  синочок  чи  доня,

Туди  де  політ  рушників,
Де  свято  для  неї,  для  тебе...
І  грій  її  в  по́ру  дощів,
Цінуй,  коли  сонячно  в  небі...
(24.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339616
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

НА ПОРОЗІ НОВИЙ ДЕНЬ

Затьохкав  вранці  голосистий  гай,
Розбурхав  сон  мій  і  сказав  –  Вставай!
Прокинутись  я  довго  не  могла,
Та  згодом  лінь  свою  перемогла…

На  підвіконня  налягла  грудьми  –
Вікно  війнуло  подихом  весни,
На  горизонті  сонце  виграє
І  усміхається  –  Це  все  моє!

Повільно  випливає  в  голубінь,
За  сонцем  слідом  виповзає  тінь,
А  ранок  в  росах  -  на  порозі  день
У  розмаїтті  радісних  пісень!  

Вдихаю  свіжість,  п‘ю  зелений  чай,
І  день  мені  шепоче  –  Зустрічай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339040
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 23.05.2012

Ольга Струтинська

Молитва за тебе .

За  друзів  всіх  ,які  живуть  по  світу,
Котрих  любила  і  котрих  люблю,
Теплом  яких  завжди  буда  зігріта,
За  них  я    щиро    Господа  молю  .

 Зішли  їм  щастя,сили  і  здоров"я,
І  не  покинь  їх  на  гірких  стежках,
Благослови  і    огорни    любов"ю,
І  усміхом    в  знедолених  очах  .

 Щоб  дім  у  них  був  завжди  повна  чаша,
Нещастя  оминали  всю    рідню,
З  роками  щоб  міцніла  дружба  наша,
За  все  я  щиро  Господа  молю  !

 Нехай  вони    роз"їхались  по  світу,
Моя  молитва  кожного    знайде,
З  собою  першим  променем  світанку
Благословення    Неба      принесе.



/переклад  з  російської  /      Лидия  Фогель  "  Молитва    о  тебе  "

.
"  За  всех  друзей  ,разбросаных  по  свету,
Кого  любила  и  кого  люблю,
Теплом  которых  так  была  согрета,
За  них  ,родимых,Бога  я  молю  .

Пошли  им  сил,  удачи  и  здоровья
И  не  покинь  их  в  самый  трудный  час,
Благослови  и  одари  любовью,
Чтобы  улыбка  не  сходила  с  глаз  .

Чтоб  дом  был  чашей  -полной  и  красивой,
Чтоб  тучи  обходили  стороной,
Чтоб  Родина  всегда  была  любимой
И  дружба  оставалась  дорогой  .

И  пусть  друзья  разбросаны  по  свету,
Моя  молитва  каждого  найдет
И  в  дом  войдя  ,как  первый  луч  рассвета
Благословенье    Неба  принесет  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339268
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 23.05.2012

Олександр ПЕЧОРА

СВІТАНКОВЕ СОЛО

Мене  збудив  пан-соловейко.
Які  гучні  рулади  ці!
І  радо  тенькає  серденько.
І  враз  принишкли  горобці.

Затишшя  довго  не  триває.
А  затишно  ж  як  на  кутку!
А  соловейко  затіває
концерт  в  сусідньому  садку.

О,  як  витьохкує  завзято!
Врочисто,  лунко…
Ну  й  митець!
Оце  природи  справжнє  свято.
Без  фальші.  Істинно  святе.

Вбирала  спів  той  дивний  пам’ять.
І  вигравав  настій  роси…
І  досі  півні  горлопанять,
немов  лаштують  голоси.

Пташиний  хор  звучав  уміло,
бо  соловейко  там  –  соліст!
І  по  траві  коса  бриніла  …
Оцих  рядків  складався  зміст.

Сміється  сонце  симпатично,
проміння  льє  ясне  яке!
І  виграє  вода  кринична.
Повітря  –  чисте  і  п’янке.

Чарівне  солов’їне  соло…
У  світанковому  танку.
Село…
Перегук  півнів  сонних.
Оркестр  і  хор.
Ку-ку!  Кум-кум…

Ген  туманцем  ставочок  диха.
І  чапля  робить  звичне  па…
А  тут  мене  чекає  тиха
моя  прародичка  сапа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339197
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 22.05.2012

Наталя Данилюк

Яке то щастя просто знати Вас… (диптих)

(Валі  Савелюк)

З  ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ,ВАЛЮ!


Яке  то  щастя-просто  знати  Вас
І  Ваших  дум  мереживо  тендітне,
В  яке  вплелись  окрилені  слова,
В  якому  світло  веселково  квітне.

Яке  то  щастя  випадком  зайти
У  глиб  зими-кульбабову  завію
І,  розгубивши  зерна  гіркоти,
Впустити  в  душу  світлу  ностальгію.

І  доторкнутись  справжньої  краси-
Таких  тендітних  граней  дивосвіту,
Де  перла  сліз  чистіші  від  роси,
Де  сила  слів  міцніша  від  граніту.

Де  почуттів  вирують  кольори
І  в  теплу  душу  світять  так  блаженно
Смарагди-люди,янголів  дари...
Де  тиха  осінь  розмовляє  з  кленом.

Там  відпускає  смутку  тятива,
Стара  хатуня  дихає  гостинно...
Яке  ж  то  щастя-просто  знати  Вас-
Глибин  космічних  зоряна  Людино...  



***

Давайте  я  насиплю  теплих  слів
У  Вашу  душу,  оповиту  квітнем,
Немов  дрібних  коштовних  камінців,
І  в  серці  Вашім  папороть  розквітне!

Давайте  я  нарву  того  бузку,
Що  в  небесах  розніжився,  мов  повінь!..
І  зронить  квітень  райдугу  дзвінку
У  Ваші  мрії,  ніжно-волошкові!..

І  так  Вам  легко  стане  у  думках,
Така  любов  затЕпліє  в  судинах!..
Розгорне  крила  небо,  наче  птах,
Над  Вами,  найпрекрасніша  Людино!

І,  зачерпнувши  жменями  весну,
Вам  піднесу,  всміхаючись:  тримайте!
Давайте  я  долоні  простягну
І  обійму  Вас  лагідно!..Давайте...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331679
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 22.05.2012

Леся Геник

Босе…

***
Навіщось  знов  біжиш  до  серця  босий
І  знов  шепочеш  зва́бливі  слова...
В  долонях  мрії  ніжністю  голосиш.
Нічне  кохання...  Кава  чи  сова?

Не  йметься  сон…  Невзутий…  Роси,  роси...
Лоскоче    літом  зап’ятки  трава.
Навіщось  ніч  і  ти  -  до  серця  босий,
І  ці  п’янкі  спокусливі  слова...
(13.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338996
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 21.05.2012

Адель Станіславська

Тулю до грудей

Тулю  до  грудей,  мій    сину,
Голівку  твою  пшеничну
Так  солодко  в  цю  хвилину
Так  щемно  і  так  незвично  -
Ти  виріс,  мій  любий  сину,
Ти  майже  уже  дорослий,
За  дниною  лине  днина,
А  серденько  сльози  росить
Від  радості  і  печалі…
І  птахом  –  молитва  Богу  -
Стели  йому,  милий  Боже,
Щасливу  життя  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338780
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012

Леся Геник

ПРО ЗУСТРІЧ

***
Сьогодні  дивна  брама  привідкрилась:
А  звідти  -  світла  радісний  пучок...
І  ми  серцями  раптом  поріднились,
Торкнувши  словом  сяєва  зірок!

Сьогодні  за  вікном  шуміла  злива…
Чи  то  акорди  найщиріших  душ?
Бриніла  стоголосо  юна  рима
В  обійми  теплі  рвучися  чимдуж!

Сьогодні  в  небі  сонце  щебетало,
Просилося  до  гурту  співаків,
Котрих  величне  Слово  Об’єднало
Коралями  віршованих  рядків...
(20.05.12)

*****
Сьогодні  в  м.Івано-Франківську  в  приміщенні  
конференцзалу  обласної  газети  "Галичина"  
відбулася  зустріч  поетклубівців  "Об’єднані  Словом".  
В  невимушеній  атмосфері  були  представлені  прекрасні  
вірші,  чудова  проза  і  мало  місце  просто  щире  спілкування.  
Варто  зауважити,  що  більшість  поетів  зустрілися  один  з  
одним  вперше,  а  покидали  зустріч  вже  майже  рідними  людьми.  
Дякуємо  організаторам,    всім-всім,  хто  мав  змогу  приєднатися  
до  нашого  товариства  і  тим,  хто  був  поруч  тільки  думками.  
І  справді  Слово  має  велику  силу  єднати  серця  і  вливати  
в  душі  цілющу  воду  надії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338747
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012

Артур Сіренко

Станiслав

«…Хто  бачить  сни  і  пам’ятає  імена…»
                                                                 (М.  Волошин)

Про  Станіслав  як  культурний  феномен  я  хотів  написати  давно.  Я  так  і  називаю  це  місто  –  Станіслав.  Мене  постійно  поправляють  –  кажуть  треба  писати  і  говорити  Станіславів  –  так  мовляв  логічніше  (і  це  в  наших  то  нелогічних  краях!).  Як  на  мене,  місто  назвали  ім’ям  патрона  –  святого  Станіслава  –  так  воно  й  має  іменуватись.  Як  Сан-Франціско.  Як  Сан-Антоніо,  зрештою…  Святий  Станіслав,  на  відміну  від  численного  сонму  бородатих  святих,  особа  молода,  навіть  занадто  юна.  Тому  і  місто  під  його  покровительством  просто  приречене  лишатися  вічно  юним.  Про  Станіслав  як  місто  писали  багато.  Писали  і  про  культуру  цього  міста.  Але  про  це  місто  як  певний  феномен  –  історико-культурний,  психологічний,  ментальний  –  лише  пробували.  Спробую  і  я  –  сподіваюсь,  що  це  невеликий  гріх.

Місто  Станіслав  –  незаконне  дитя  ренесансу.  Витвір  його  химерних  апологетів.  Мало  є  міст  у  наших  скіфських  краях  які  планувались  би  й  будувались  de  novo  –  як  новоутвір,  як  химерна  фантазія,  як  плід  бажання  людини  у  якої  надлишок  влади  і  грошей.  Місто  планувалось  і  будувалось  як  ідеальне.  У  добу  високого  ренесансу  (не  пізнього,  не  старого  –  ренесанс  у  XVII  столітті  ще  не  зістарівся,  він  лише  набув  стану  зрілості  і  мудрості.  Зістарівся  ренесанс  у  XVIIІ  хворобливо  естетизованому  столітті,  отримавши  якихось  гіпервикревлених,  навіть  нервових  форм  в  добу  рококо)  панувала  така  чисто  платонівська  ідея  –  збудувати  ідеальне  місто  (ширше  –  ідеальну  державу,  але  тоді  місто  і  держава  були  поняттями  тотожними.  Ще  тотожними!).  Людина  доби  високого  ренесансу  взагалі  забагато  читала  Платона.  Від  Арістотеля  у  сучасників  Спінози  та  Декарта  була  алергія.  Вроджена.  З  часів  схоластики.  Це  романське  середньовіччя  та  готика  хворіли  світом  Арістотеля  з  його  ідеями  про  матеріальність  душі.  Людина  часів  Томи  Аквінського  все  бачила  матеріальним  –  від  пекла  до  небесних  сфер  і  мешканців  цих  віддалених  країв.  Ренесанс  оперував  ідеями,  абсолютом,  провидінням.  Ідеальне  місто  було  збудоване  –  у  формі  зірки  з  ідеальною  симетрією  та  геометрією  («Не  геометр  не  ввійде!»),  з  домінантою  ідеї  космополітизму  (п’ять  різних  громад  –  українська,  польська,  єврейська,  німецька,  вірменська  існували  в  місті  ніби  поза  світом,  поза  державами  –  на  планеті  Земля,  не  змішуючись  між  собою  і  варячись  кожна  у  своєму  казані).  Місто  справді  стало  ідеальним  для  свого  часу  –  поділеним  і  впорядкованим  як  соціально  так  і  просторово.  Таким,  зрештою  і  лишилось.  Судіть  самі.

Всі  нормальні  міста  розташовані  на  березі  річки  –  Сени,  Дніпра,  Дунаю  чи  байдуже  якої.  Або  над  річкою  –  як  Львів.  Це  ж  місто  розташоване  між  двома  річками.  І  це  не  випадково.  Всі  хто  бував  у  Станіславі  зауважили  наступне  –  місто  ніби  зависло  між  минулим  і  майбутнім.  У  ньому  є  тільки  вічне  тепер.  Минуле  постійно  перетворюється  в  міф,  стає  неіснуючою  абстракцією,  про  майбутнє  не  думає  ніхто  –  і  не  тільки  тому,  що  воно  ще  не  настало.  Всі  мешканці  міста  твердо  переконані  –  воно  не  настане  ніколи.  Коли  прийде  це  «майбутнє»  воно  вже  стане  сьогоднішнім.  Стане  отим  «тепер»  яке  і  є  єдино  реальним.  Через  дві  річки,  що  і  символізують  перехід  в  «минуле»  і  «майбутнє»  є  всього  два  мости.  І  місто  зависло  між  цими  хиткими  ілюзіями,  туманними  прірвами  у  своєму  вічному  сьогодні.  Такі  міста  як  Львів  чи  Луцьк  живуть  минулим.  Для  них  теперішнє  чи  майбутнє  має  сенс  тільки  якщо  воно  спирається  на  фундамент  віків.  Такі  міста  як  Київ  чи  Черкаси  живуть  майбутнім.  Для  них  важливо  те,  що  може  статися  і  станеться  неминуче,  реалізується  колись.  Минуле  для  цих  міст  лише  туманна  легенда,  казка,  міф,  які  можуть  заколисувати  чи  піднімати  настрій  (не  скажу  «бойовий  дух»,  бо…).  Тут  же  –  у  Станіславі  -    якесь  дивне  відношення  до  часу.  Час  сприймають  як  абстракцію.  Неіснуючу  абстракцію.  Недарма  годинники  і  тим  паче  годинникові  крамниці  тут  сприймають  з  усмішкою  –  годинники  розглядають  як  прикраси,  як  іграшки,  забавки,  а  не  як  інструмент.

У  різних  містах  панує  різне  відношення  до  оточуючого  світу  як  такого.  Львів,  наприклад,  є  самодостатнім  світом.  Для  нього  безглуздою  є  фраза  «Urbi  et  Orbi».  Це  місто  і  є  світом.  Просто  Orbi  і  все.  Зовнішній  світ  для  Львова  ніби  не  існує.  Вірніше  існує,  але  як  далекий  Космос,  з  якого  можуть  приходити  лиха  та  катастрофи.  На  який  можна  дивитися  з  суто  астрологічної  точки  зору.  Львів  замкнений  в  собі.  Такі  міста  як  Ужгород  намагаються  розчинитися  в  оточуючому  світі  –  для  них  світ  це  ріка,  а  місто  –  грудочка  цукру  яку  в  цю  ріку  кинули.  І  потрібно  розчинитися  і  стати  таким  чином  рікою.  Для  таких  міст  як  Рим,  Київ,  Стамбул,  Чернівці  світ  (мало  не  сказав  «зовнішній  світ»,  але  для  цих  міст  така  фраза  безглузда  –  для  них  немає  нічого  зовнішнього)  це  об’єкт  перетворень,  об’єкт  прикладання  зусиль.  Такі  міста  як  Архімед  шукають  важеля  для  того  щоб  цей  світ  перевернути.  Станіслав  же  в  більшій  мірі  відчуває  себе  портом  ніж  скажімо  Нью-Йорк  чи  Одеса.  Станіслав  лежить  на  березі  величезного  моря  –  Карпат.  Тільки  це  море  кам’яне,  а  хвилі  нібито  застигли.  Хоча  в  Станіславі  розуміють  що  це  не  так  –  хвилі  гір  б’ють    потужними  валами  в  неіснуючі  нині  мури  міста  і  місто  здригається  як  корабель  під  час  бурі…  Для  Станістава  суходолом  завжди  була  рівнина  чи  навіть  долина  Дністра.  А  нескінченні  гори  (а  з  вікон  станіславських  кам’яниць  все  здається  нескінченним,  навіть  Космос)  рухомою  стихією,  куди  треба  плавати,  вирушати  і  завжди  повертатись.  Оточуючий  світ  Станіслав  сприймає  як  недосконалу  данність.  Вона  є,  вона  нікуди  не  подінеться,  вона  може  нести  загрозу  чи  благо  –  це  не  так  важливо.  Але  це  данність  –  її  не  варто  переробляти,  бо  вона  того  і  не  заслуговує,  та  чи  і  потрібно  це…

Багато  міст  між  собою  є  подібними  –  якщо  не  зовні  то  по  духу.  Станіслав  часто  порівнюють  з  Сан-Франціско,  Цюріхом  чи  з  Одесою  (що  теж  колись  була  порто-франко  ті  на  березі  водяного  моря).  Але  це  невірно.  Це  міста  з  зовсім  іншою  психологією  та  ментальністю,  з  іншою  філософською  складовою  урбанізованого  ландшафту.    Станіслав  нагадує  Венецію.  Саме  не  пихату  і  надмірно  естетизовану  Флоренцію,  а  Венецію.  Хто  був  у  Станіславі,  той  зауважив  –  люди  у  Станіславі  не  йдуть  по  бруківці,  а  пливуть.  Тільки  пливуть  не  по  воді,  а  в  повітрі  в  невидимих  оку  човнах.  І  прозорість,  прозорість!  Станіслав  так  само  прозорий  –  як  Венеція.  Здається  все  в  ньому  зроблено  зі  скла,  навіть  єзуїтський  костел.  Недарма  в  місті  було  аж  два  храми,  що  належали  єзуїтам  –  у  прозорому  місті  неможливо  сховатись!  Але  можна  розчинитись  в  повітрі,  стати  прозорим.  Недарма  в  Станіславі  важка  польська  архітектура  набувала  якоїсь  легкості,  а  синагоги  ставали  нотами  архітектурної  музики.  Так  само  як  і  Венеція,  Станіслав  нагадує  казку.  Тільки  не  ілюстровану  і  екзотичну,  а  казку  для  малят,  яку  розповідають  перед  сном.  При  цьому  страшні  епізоди  ніби  забувають,  викидають  з  розповіді.  Уявіть  собі  казку  «Про  Червону  шапочку»  у  якій  вовк  не  з’являється  взагалі.  Всі  здогадуються,  що  він  є,  але  називають  зайчиком.  У  Венеції  теж  простежується  щось  подібне  –  страшну  казку  на  ходу  перероблюють  в  добру  і  смішну.    Подібність  Станіслава  до  Венеції  настільки  вражаюча,  що  хочеться  інколи  говорити  італійською  на  просіках  його  прямих  і  кривих  вулиць.

У  місті  Станіславі  багато  разів  планували  прокласти  трамвайну  колію  і  запустити  цей  корабель  бруківок  та  часу,  але  марно  –  трамваю  як  не  було  так  і  немає  не  дивлячись  на  обіцянки,  що  тривають  більше  півтораста  років.  Трамвай  завжди  подорожує  з  минулого  в  майбутнє,  а  не  тільки  від  зупинки  де  є  збіговисько  людей  і  собак  до  зупинки  біля  розфарбованих  будинків.  Для  мешканців  Станіслава  це  абсурд.  Вони  не  можуть  сісти  в  трамвай  в  минулому,  а  вийти  в  майбутньому,  саме  припущення  можливості  такої  події  видається  їм  архаїзмом.

Станіслав,  на  відміну  від  інших  міст  старенької  бабці  Європи  так  і  лишився  таким  яким  його  створили  -  ренесансним  містом.  Це  Львів  є  романським  містом,  якого  до  невпізнання  трансформувала  готика,  а  ренесанс  тільки  додав  яскравих  фарб  у  цю  палітру,  а  модерн  довершував  цей  шедевр  божевільного  художника.  Це  Чернівці  є  сном  Візантії  впорядкованим  епохою  ампір.  Станіслав  зберіг  сам  дух  ренесансу  навіть  в  химерних  утворах  fin  de  siècle  та    архітектурного  «demi-saison».  Навіть  вірменська  церква  Станіслава  збудована  в  тій  бароковій  духовній  піднесеності,  а  не  стилі  давніх  кам’яних  плато  Ноя.

Навряд  чи  існує  ще  місто  на  світі  де  б  так  зберігся  дух  Австро-Угорщини  поміж  будівлями  і  деревами  як  у  Станіславі  (хіба  що  в  Коломиї,  і  то…).    Львів  перегорнув  Австро-Угорщину  як  сторінку,  згадує  її  лише  як  «бабцю  Австрію»  -  родичку,  що  дійшла  до  старечого  маразму,  Тернопіль  робить  вигляд,  що  про  неї  «майже  забув»,  Чернівці  просто  Австро-Угорщину  не  зауважили.  Помітили,  але  не  зауважили.  І  лише  тут  –  у  Станіславі  ця  епоха  відчувається  гостро,  виразно,  як  портрет  цісаря  Франца-Йосифа  у  брудному  галицькому  шинку.  І  це  не  випадково.  В  Австро-Угорщині  все  було  «нео».  Навіть  ампір  там  був  неоампіром,  мілітаризм  смішним,  а  музика  буттям.  Життя  було  якщо  не  вальсом,  то  розвагою,  грою  в  рулетку,  а  смерть  святом.  Саме  це  і  стало  для  Станіслава  своїм  –  Станіслав  теж  вічне  «нео».  Чи  то  ренесансне  неомісто,  чи  то  саме  бажання  творити  антитезу  класичному  урбанізму.

Навіть  другі  совіти  –  так  звана  «радянська  влада»  попри  свої  шалені  зусилля  не  змогла  цю  ренесансність  знищити.  Перше,  що  зробили  ті  потворні  і  бридкі  совіти  в  Станіславі,  так  це  зруйнували  лютеранську  кірху  та  єврейський  цвинтар.  А  потім  уже  почали  забудовувати  Бельведерську  огидними  «хрущовками».  Бо  Лютер  і  Спіноза  для  комуністів  були  більш  небезпечними  ніж  Петрушевич,  Пілсудський  і  Бандера  разом  узяті.  Більшовизм  (і  комунізм  взагалі)  був  явищем  глибоко  середньовічним,  антиренесансним  по  своїй  суті.  Більшовизм  заперечував  у  людині  особистість,  її  волю  як  рушій  історії,  свободу  вибору  і  творчості  яку  так  цінували  діячі  відродження  (від  Петрарки  до  Свіфта  включно).

І  ця  вічна  ренесансність  Станіслава  ефемерна  (як  і  сам  ренесанс,  зрештою.  Ренесанс  у  багатьох  поетів  асоціюється  з  ранньою  весною  –  і  не  випадково).  Місто  вибудовує  свої  барокові  вежі  та  дзвіниці  з  порожнечі  Торічеллі.

Станіслав  вибудовує  своє  «вічне  сьогодні»  з  неупередженістю  вільного  каменяра  чи  навіть  пастуха,  для  якого  світ  –  полонина  з  колибою,  як  творчим  культургейтерським  початком.  Зараз  ми  спостерігаємо  певний  творчий  вибух  у  Станіславі  –  в  першу  чергу  літературно-мистецький  та  філософський.  Можна  було  б  очікувати  і  теософічний.  Але  Станіслав  інакше  уявляє  собі  містицизм.  Він  вільний  як  від  готичних  меланхолій  так  і  від  модернового  декаденсу.  Це  місто  яке  складає  свою  пісню  з  часточок  прозорого  повітря.

(Світлина  автора  есею.  На  світлині  один  з  модернових  костьолів  Станіслава,  який  хотів  позбутися  своєї  ренесансної  суті  і  гонору  відродження,  але  так  і  не  зміг…)

2010

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335820
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 20.05.2012

Юхниця Євген

Навідуюсь…) ) )

Безперестану
               Думки  ловлять  промені  листячком.
А  у  неділю  -
               По  стелі  течуть,  до  вікна.
Сплячій  коханій
               В  спросоння  навідаюсь  літечком,
Де  у  дозвіллі
               Розквітла    в,юнка    щедрина.
...Оплески  травами
               Вроді  твоїй  досконалій.
Ти  за  правицю  
               Тримаєш,  стискаєш  міцніш...
Небом,  заплавами
               Линемо  в    яблучні  далі...
Ой,  що  то  сниться??.
               «Вже  ранок,  чи  ще  п,яна  ніч?»


Ранок.  Брат-вітер  чутливим  навідом
Привідчиняє  гардини.  Для  світла.

19.05.12  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338447
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 19.05.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЗАКОХАНА В МЕЛОДІЮ ВІВАЛЬДІ

Цю  музику  зустріла  випадково  -
Шукала  в  творах  неймовірну  тишу,
Яка  зникає  потім  вибухово  -
І  це  нарешті  в  мене  дійсно  вийшло!

Мелодія  шаленого    кохання  -
Відверте  спілкування  скрипки  й  моря,
Спочатку  схоже  на  сумне  зітхання,
А  потім  ніби  вибухають  зорі…

Повільно,  швидко,  потім  знов  повільно  -
Звучання  експресивне  й  динамічне,
Мелодія  струнка,  класична  й  вільна,
Глибока  емоційно,  наче  вічність…

У  звуках  скрипки  був  життя  початок  -
мелодія  дитину  сповивала,
На  скрипці  грав  «як  Бог»  Вівальді  батько
В  соборі  Марка  й  оперних  виставах…

Він  готувався  до  богослужіння,
Одержав  сан  священика,  і  месу
Мав  повне  право  вести  самостійно,
Але  на  довгі  роки  став  маестро…

Його  сонати  залунали  всюди,
Зачарували  навіть  серце  Баха,
«Чотири  пори  року»  знають  люди
Чайковського,  Вівальді  й  Гайдна…

Окрім  сонат,  до  кожного  концерту
Антоніо  присвячував  сонети…
Чотири  пори  року  –  символічні,
Вівальді  мудрі  роздуми  про  вічне…

Весна  –  святе  народження  дитини,
А    літо  –  символ  юності  й  кохання,
Пора  осіння  –  зрілість  для  людини,
А  взимку  старість  –  це  пора  остання…

Закохана  в  мелодію  Вівальді,
Танцює    кров  в  моєму  міокарді…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338434
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 19.05.2012

Леся Геник

Неможлива…

Твоїх  уст  не  торкатимусь  щиро,
О,  любове  моя  неможлива!
Знепокоєна  птахо,  тривожна.
Моя  мріє  болюча,  неможна...

Де  калинові  плачуть  світання
Не  вповитися  щемно  в  кохання...
Медоросами,  зливами  в  травах,
Не  втонути  у  неба  октавах...

Тільки  зорі  -  оманні  балади...
О,  спокуслива  ніжна  принадо,
Моє  щастя,  на  присмак  отрути,
Не  торкнути  тебе,  не  торкнути...
(15.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337623
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 17.05.2012

Леся Геник

На мить…

Вмокаю  серце  в  щирості  чорнило,
У  хмарах  сте́лю  сонцесяний  шрифт.
Нехай  земна,  але  праотча  сила  -
У  жменях  долі,  серед  слова  крихт...

Та  й  голуби,  що  в  дзьобах  мають  промінь,
Напевно,  зможуть  небо  прихилить...
Тендітна  рима,  іскра  на  долоні,
Торкнеться  раптом  вічності  на  мить...
(6.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337655
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 17.05.2012

Юриан Оболонский

Брошена

Брошена,  
Непрошенная  верность.
Как  трава  в  соку,  подкошена,
Сухости  надменность.

Ты  по-прежнему  всё  та  же,
Но  пустота  внутри.
Темнота  зловещая  и  сажей,
Мажутся  осколки  от  души.

Брошена,  
Непризнанная  нежность.
В  одиночество  душа  приглашена,
Грусти  неизбежность.

Ты  уже  не  та,  но  всё  же,
Ты  одна  грустишь.
Жизнь  ещё  не  прожита,  хоть  больно,
День  придёт,  простишь.

Брошена,
Неузнанная  кротость.
Поцелуев  россыпи  заброшены,
Ожиданий  робость...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338064
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012

Олександр ПЕЧОРА

ПРО ДВОМОВНІСТЬ

Не  кажіть  про  двомовність  мені.
Панібратство  оте  –  ненаситне.
І  державу  мою  не  виніть.
Україна  –  не  двоязика.

Панібратство  –  юродива  ціль.
Вже  в  обіймах  держава  холоне.
Вже  наїлись  імперських  млинців.
Україна  –  не  п’ята  колона.

То  хронічна  хвороба  така,
коли  з  жиру  трапляються  «бзіки».
Хижим  виродкам  не  потакай.
Янучари    –    новітні  базіки.

Далебі  не  однаково  нам.
Добре  знаємо  капосність  вражу.
Догоджали  чужинським  панам.
І  назад  вже  не  хочемо  в  Рашу!

І  в  Європі  нас  надто  не  ждуть.
І  Америка  знай  вижидає.
На  налигачі  нагло  ведуть.
А  куди  бредемо  –  не  питаєм.

Звично  водять  по  колу  сліпих.
Поводир  неодмінно  обмане.
Та  якби  ж  то  Господь  нас  водив,
а  ведуть  –  крутії-добермани.

Ділять  Бога  злодюги  круті.
«Гляньте  –  кажуть  –  які  ми  хороші!»
У  небоги  –  кишені  пусті,
у  «святих»  –  швидко  множаться  гроші.

Братство    те  не  годиться  й  на  раз.
Бзік!  І  знову  –  паскудну  умову.
Утридорога  пхають  нам  газ,
хочуть  вижити  з  нас  рідну  мову.

Українець  лукавства  зазнав,
від  чуми  вже  потроху  одужав.
Хижа  мова  імперії  зла
сіромах  доконає  байдужих.

Той,  хто  вільно  балакати  звик,  –
вже  не  схоче  ізнов  прогинатись,
не  полюбить  за  довгий  язик.
Краще  з  двору  спесивців  прогнати.    

Гонористі,  лукаві  «брати»
наші  душі  паплюжити  звикли.
Туповперто  уміють  ректи
мов  тут  люди  «многоязикі».

Українство  здолати  якби  –
затівається  свійське  тут  військо.
Хоч  зазнало  немало  ганьби,
провокує  все  ж  тут  самоїдство.

Возсідає  двоглавий  хижак
у  церквах.  Там  –  лихі  інтереси.
Сіє  розбрат,  зневіру  і  жах.
«Руський  мір»  ловко  щепить  агресор.  

Марно  мріє  новітній  могол
територію  взяти  в  оренду.
Українець  –  давно  не  хохол.
Україна  тепер  –  суверенна.

Чи  чужинець,  чи  свій  хижий  пан,
чи  з  бидлоти  ти  підпанок  бритий,  –
начувайся.  Бо  ти  –  окупант.
Час  гряде.  Все  одно  будеш  битий!

Ну  й  живи  в  Україні  ладком.
Ну  й  клянися  в  братерській  любові.
Вільно  «какай»  своїм  язиком,
як  не  здатний  навчитися  мові.  

Як  тобі  Україна  чужа
як  у  тебе  духовне  каліцтво  –
не  казись,  у  світи  вирушай,
не  кусай,  не  жери  українство.

Україна  на  світі  –  одна.
І  повсюди,  куди  ти  не  підеш,
тут  привільно  і  гордо  луна
і  російська,  й  англійська,  й  ідиш…

В  Україні  гостинній  моїй
мовам  світу  однакова  шана.
І  які  б  не  велися  бої,  
рідна  мова  одна  в  нас  державна!

Не  імперська  і  не  панівна,
а  природна  і  суто  арійська.
І  довершеність,  і  таїна…
Рідна  мова  моя  –  українська.

Визнаю,  що  у  вірші  оцім
забагато  болючого  крику.
Але    ж  як  показати  усім
історичну  образу  велику?!

Як  достукатись  до  земляків,
збайдужілих  ягнят-хохломонів?..
Українці  ж  отут  –  з  правіків.
Від  лукавого  –  ігри  двомовні.

Чашу  долі  спиваю  до  дна
і  напевно  вже  істину  знаю:
рідна  мова,  як  мати  –  одна,
а  двоюрідних  не  буває.

Запанує  в  державі  Любов.
Кожен  житель  тут  –  вільна  людина.
Про  двомовність  на  треба  розмов,
щоб  держава  була  єдина.


Олександр  Печора  (Ромоданець)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338015
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012

Борода

З ДНЕМ МАТЕРІ!

Чуть  прохолода  освіжила  скроні,
світанок  сонцем  в  душу  загляда.
Я  перед  Вами  схрещую  долоні  -
бажаю  Вам  лиш  світла  і  добра!

Бажаю  Вам  п"янких,  духмяних  весен,
бажаю  днів  Вам  літніх  запашних,
і  осені  Вам  щедрих  перевесел,
і  зим  яскраво-сніжних  і  терпких!

Бажаю  Вам  всього  земного  цвіту,
бажаю  Вам  вселенської  краси,
наші  Дбайливі,  Лагідні,  Привітні,
наші  Святі  і  Чисті  -  МАТЕРІ!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337010
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012

Ярослав Дорожний

і не моя це перемога…

Так  гучно  славлять  «нашу»  перемогу:
Фанфари,  марші,  сльози,  також  і  сто  грам,
Її  ж  творець  там  споглядає  строго  –  
Ніяк  не  можна  Йосифа  забути  нам!  
Та  як  же  не  крути  війни  ти  глобус,  
Однак,  мій-твій,  мабуть  його  й  її  дідусь
Втрачав  свій  шал,  шукав  ворожу  здобу
Для  Сталіна  «звільняв»  Вкраїну  й  Білорусь.  

«Це  не  моя  війна,  онуки,  
Не  я  почав  бійню  із  Пакту  у  Москві»,  -  
Сказав  повстанець  склавши  руки,
Згадавши,  як  лежав  із  крісом  у  рові.  
«І  не  моя  це  перемога,
За  іншу  волю,  в  сваргу  й  зірку  я  стріляв.
За  Україну,  вільній  в  Бога,
В  УПА  –  життя  в  бою  й  катівнях  віддавав  

Святкуйте  щиро  дивну  перемогу,
А  краще,  помолімся  за  мільйони  жертв.
Вказали  їм  одну  дорогу
В  тріумф  поміж  гармат  своїх  й  ворожих  жерл.  

08.05.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335993
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012

Олександр ПЕЧОРА

ХАЙ ПРАВДИТЬСЯ ІСТОРІЯ…

Хай  правдиться  історія  довічно,
геройський  дух  наповнює  олтар.
Хай  нація  єднається  магічно  –
люд  вільний  воскресає  із  отар.
                                 
Нащадки  щирі,  суто  українські,
яскраво  квітне  праведна  зоря.
Проймаймося  гартованим  арійським,
козацьким  духом,  духом  Кобзаря.

Цуратися  своєї  правди  годі.
Хай  правда  наша  вище  долина.
Пишіть  свою  історію  сьогодні,
а  то  за  нас  напише  Бузина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336022
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012

Рідний

Не знаєш…

Не  знаєш  завтра,  -  що  й  куди,  -
Шляхи  незвідані  Господні.
Від  праць  себе  огороди,
Спочинь,  душе  моя,  сьогодні.
Думок  тривожних,  клопітких
Позбався,  очі  в  небо  звівши,
Там  голубінь  свята  для  них
Дарує  травня  теплі  вірші.
Серед  лугів  квітучих  стань,
Поринь  в  обійми  кольорові,
Немає  будніх    нарікань
У  сонцем  вигрітій  діброві.
В  майбутнє  не  пали  мости
З  причин,  що  гробові  там  плити,    
Є  щастя  в  ньому,  тільки  ти
Зумій  в  собі  його  відкрити.

06/05/12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335374
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 06.05.2012

Олександр ПЕЧОРА

МОГИЛИ

Будуть  пташки  прилітати,  калиноньку  їсти,
 приносити  козакові  з  України  вісті...
 З  народної  пісні


Ой  на  неньчиній  могилі  
чебрець,  материнка.
Вітерець  стебельця  хилить  
і  плаче  хмаринка.
Де  упав  на  землю  батько,
там  палають  маки.
Не  змогли  усіх  сховати  
домовини  братські.

Ой  чекала  з-за  кордону
сокола  дівчина.  
Повернувся  він  додому  
в  цинковій  хатині.
Схилилася  край  могили
калина  червона.
Її  крилами  обвила  
сива  діва  в  чорнім.

Ой  розкидані  по  світу
могили  вкраїнські.
Ні  любистку,  ні  барвінку,  
ніякої  вісті.
Лине  пташка  до  калини  –
душу  спопеляє...
Краще  мати  домовину
у  рідному  краї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335285
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 05.05.2012

irinag

Молитва за сина.

Бережи  його,  Боже,
                                       благаю,
Я  за  нього  всім  серцем  
                                         молюсь.
Дай  терпння  і  віри  без  краю,
За  надію  Тобі  я
                                         вклонюсь.
Я  вклонюся  за  розум
                                         і  волю,  
За  терпіння  і  ласку  Твою.
Дай  же,  Боже,
                                         щасливую  долю,
Бережи  Ти  дитину  мою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333943
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 30.04.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Я ХОЧУ БУТИ!

Я  хочу  бути  «жінка-свято»  -
Щодня  привітно  усміхатись,
Для  цього  треба  небагато  -
Нічим  в  житті  не  перейматись!

Я  хочу  бути  дивовижна,
Розумна,  радісна,  дбайлива,
Заквітчана,  неначе  вишня,
І,  як  мале  дитя,  щаслива!

Я  хочу  серед  сірих  буднів
Свій  романтизм  не  розгубити,
Щоб  серце  не  боліло  в  грудях,
І  щоб  хотілось  далі  жити!

Я  хочу  бути  сонцем  ясним,
Віршами  зігрівати  друзів,
Довести,  що  життя  прекрасне,
І  світ  реальний,  без  ілюзій!

Я  хочу  бути  «жінка-диво!
Але  не  знаю,  чи  це  можливо...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333700
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 29.04.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МОЯ ЗАКВІТЧАНА ВЕСНА

Зустрічаю  знов    молочний  ранок,
Боса  в  травах  росяних  іду,
Насолоджуюсь  п’янким  дурманом
Серед  квітів  запашних  в  саду…

Співом    кличе  небо  синьооке,
І  погода  сонячна  й  ясна,
Щире,  ніжне  почуття  й  глибоке  -
Квітне  у  душі  моїй  весна…

Кожну  квітку  ніжно  пригортаю,
В  вазу  їх  поставлю  з  кришталю,
Новий  день  піснями  привітаю,
У  яких  немає  слів  жалю…

Я  люблю  вставати  спозаранку
Зустрічати  вранішню  зорю,
Наливати  чай  у  філіжанку  –
З‘їсти  два  зернятка  мигдалю.

Додаю  вприкуску  чорні  сливи  -
І  тоді  насправді  я  щаслива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333899
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 29.04.2012

Леся Геник

На межі…

О,  Боже    милий,  чим  та  інша  краща?
В  котрих  дзеркалах  тіні  розійшлись?
Ще  й  рідні  лають  -  стигмотворча  праща!
І  де  ж  та  доля,  де  ясне́  "колись"?

Та  ще  й  між  друзів  -  тернями  вигнання...
Скувало  душу  -  сили  вже  нема!
Не  стримати  наругове  страждання,
Що  сипле  день  на  плечі  жартома...

                   ***

Блакитний  вечір  кутався  в  хустину...
Між  трав  байдужих  за  село  ішла,
Ковтала  сльози  -  істину  полинну:
За  мить  -  торкати  вічного  крила...

Холодна  скеля  вабила  туманом...
Внизу  ревіло  урвище!  Лиш  крок  -
І  всі  надії,  вся  печаль  -  намарно,
В  провалля  пороздираних  думок!

                   ***

Стелилось  небо  юно-волошкове
І  цілувало  сонечко  дитя,
Воно  ж  лежало  в  пахощах  любові
Господніх  рук,  між  ладану  життя,

Нового  зовсім...  Ніч  розпуки  -  мимо!
І  не  провалля  муки  на  межі  -
Торкався  Янгол  добрими  очима
І  сіялося  світло  до  душі...

                   ***

У  гаї  тьохкав  соловейко,  мріяв...
Вертала  -  інша,  ув  очах  -  весь  світ,
В  долонях  -  сила  піднебесних  віял,
У  серці  -  юний  пишнобарвний  цвіт...

Дівча  зо  мрій,  усміхнене  і  щасне,
Освячене  прозрінням,  далебі,
Од  нині  знало,  що  життя  -  прекрасне
І  що  Господь  не  кидає  в  біді!
(26.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333380
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 28.04.2012

Юриан Оболонский

"Если можно…"

Если  можно...
Если  ты  только  не  против,
Чтоб  глаза  мои  были,
Прямо  напротив,
Чтобы  руки  мои,
Моё  сердце  в  ладонях  держали,
А  колени  мои,
На  земле  пред  тобою  стояли.

Если  можно...
Чтоб  звёздная  ночь  не  остыла,
И  любви  нашей  верной,
Сч́астлива  была.

Если  можно...
Чтоб  рано  с  рассветом,
Я  тебя  целовал,
Просто  так,  не  прося  об  ответе.

Если  только  не  против  ты,
Чтоб  Земля  наша,
Своим  соком  тебя  и  меня  напоила,
Если  только  согласна  ты,
Чтоб  не  только  в  садах,  зацветавших,
Рождались  плоды  изобилий.

Если  только,
Единственной  быть  ты  согласна,
Ты  моя,  ты  душа,  ты  любовь,  ты  она,
Без  которой,
Всё  в  жизни  напрасно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333061
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 25.04.2012

Юра...

Рахував тихенько твої сонні вії…

Рахував  тихенько  твої  сонні  вії,
чув,  як  сняться  сни…
твої  тендітні  теплі  руки,
гріли  моє  серце…
…невпинний  дощ  бив  краплями  вікна,
його  ритми  і  звуки,
ловила  ніч…
Обіймами  небо  намагалося  зігріти,
промоклі  до  крихти  вулиці…

А  ми  з  тобою,  ловили  очима,
тишу  білої  стелі…  
тримали  слова  і  розмови  до  завтра,
розбавляли  мовчання  в  нічній  акварелі…
і  так  хотілося  спати…

…ти  пульсувала  в  венах,
і  тепло  бажала  гарних  снів…

а…  завтра  …  я  прокинуся  першим,
і  рахуватиму  тихенько  твої  сонні  вії…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333014
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 25.04.2012

Тетяна Луківська

Суму сірого вповні…

Ти  називав  мене  незвичайною,  а  я  ж  звичайнісінька.  Називав  мене  злагідною,  а  я    була  невпевненою.  Чомусь    оригіналкою,  а  я  була  самотою.  А  ще  називав    дивною,    я  ж  була    безмежно  закоханою.  Закоханою  і  ...    зрадженою.  Та  все  ж  я  тобі  вдячна  за  себе  таку  :  незвичайну    в  житті  ,  впевнену  у  думці,  оригінальну  в  самотності,  дивиною  в  коханні...    Лише    трішки  розгубилася,  бо  де  ж  я  тепер    справжня???  Ох!!!

Суму  сірого  вповні  наберу    я  з  дощу.
Розмалюю    розлуку,  а  за  зустріч  прощу.
Не  відчула  б  я  неба  
       в  чистих  краплях  роси,  
 Не    зуміла  б  без  тебе
       так  любити  й  зрости.
Не  побачила  б  в  зорях  
       сяйва  дивного  я.
І  дорога  до  моря  -
       це  теж  казка  твоя.
Поцілунок  наш  перший  
       ще  і  досі  тремтить...
Ти    ж  прощанням  завершив
         найчарівнішу  мить...
Посіріло  від  суму    
         моє    щастя  в  сльозах.
Наче  вдарило  струмом
       й  розп*яли  на  вітрах...
Та  у  пам*яті  зорі
           і  прибою  кришталь.
І  слідами  узори  
           плачуть  в  росах,  на  жаль.
Я  так  довго    розмову  ще  з  тобою  вела,
А  повірити  в  зраду  ну,  ніяк  не  могла.
Суму  сірого  вповні  наберу    я  з  дощу.
Розмалюю    розлуку...  і  за  зустріч  прощу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331382
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 23.04.2012

Юля Фінковська

Та, що в волосся заплітає… (На межі світів)

Торкнулась  ніжність  кінчиком  рядків,
Розлилось  молоко  в  небесні  склянки…
Тебе  чекає  завжди  на  межі  світів
Та,що  в  волосся  заплітає  ранки.

Тебе  тривожить  поглядом  зірок,
Тебе  чекає  диханням  блакиті
Та,що  із  нею  вічність,  ніби  крок,
Та,що  життя  переплавляє  в  миті

Навгад  танцюють  душі  білий  вальс,
Але  тебе  в  своїх  очах  тримає
Та,що  між  пальців  замикає  час,
Та,що  в  обіймах  Всесвіт  замикає…

Шепоче  квітень  крилами  вітрів,
Метеликом  сідає  сон  на  плечі.
Тебе  чекає  завжди  на  межі  світів
Та,що  в  волосся  заплітає  вечір…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332332
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012

Анна Вейн

Молись

Буває,  що  життя  ламає  крила
у  той  момент,  коли  злетів  увись.
І  що  поробиш  -  доля  тут  безсила.
Як  маєш  крила  -  Богові  молись...

Як  маєш  розум  -  не  міняй  на  гроші.
Цінуй  хвилини  –  в  них  усе  буття.
Достойно  пронеси  життєву  ношу,
З  любов’ю,  що  не  кане  в  забуття…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323371
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 21.04.2012

Адель Станіславська

Загубилася

Загубилася  між  вітрів,
між  стихій  небезпеки  жити...
Запал  юних  років  зотлів,
спопелів  стиглим  жнивом  ситий.

Полонянка  чужих  світів,
бранка  волі  комусь  годити,
у  душевну  тремку  наготу
запеленана,  оповита.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332113
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВУЛКАН КОХАННЯ (сарказм)

Ти  гарячий,  як  пательня  -
Я  від  пристрасті  шкварчу.
У  душі  вогонь  пекельний  –
Про  "все  інше"  промовчу!

П‘ю  вуста  твої  медові,
Обвиваю  ніжно  стан,
Щирість  чую  в  кожнім  слові  -
Ти  грайливий  як  фонтан…

Струменіє  кров  в  судинах,
Серце  рветься  в  небеса,
Щічки  схожі  на  жоржини,
І  бринить  в  очах  роса...

А  коли  вулкан  проснувся,
Магма  з  кратера  втекла,
Ти  від  мене  відвернувся
І  заснув  немов  дитя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331917
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 21.04.2012

Адель Станіславська

Не губімо людського

Не  вбиваймо  в  собі  людського,  
в  нас  вже  й  так  його  мало-мало...
відцурались  живого  Бога    -
під  мамоною  повклякали...

У  нахабства  немає  міри,
а  терпіння  -  "дурних"  чеснота,
від  колись  чистоти  офіри
радо  пнемося  у  болото.

Забуваємо  хто  ми,  нащо,
від  життя  беремо  "багато",
а  як  ні,  то  воно  "пропаще"  -
жити  слід  -  що  не  день,  то  свято!

Тільки  воском  стікає  мірно
день  за  днем,  крок  за  крок  в  нікуди
і  просте,  і  життя  позірне...
Не  губімо  людського,  люди...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331715
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012

ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЖАЛІСТЬ і СПІВЧУТТЯ

Зарясніла  негативом  преса,
Все  частіше  «нелюди»  в  статтях  -
Так  скажіть  мені,  коли  воскресне
Жалість,  милосердя  й  співчуття?

Знелюдіння,  в  порівнянні  з  СНІДом,
Викликають  віруси  страшні,
Дефіцит  жалю,  а  за  ним  слідом
Гине  совість  й  світло  у  душі.

Відчувати  біль  чужий  спроможний
Тільки  той,    хто  власні  муки  мав,
Співчувати  учить  Закон  Божий,
І  Ісус  до  цього  закликав…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331439
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 20.04.2012

Олександр ПЕЧОРА

ДО ВСЬОГО ТРЕБА ДОТИКУ ДУШІ…

*      *      *

До  всього  треба  дотику  душі  –
корінням  –  в  землю,  крилами  –  у  небо.
Де  вічний  пошук,  там  нема  межі.
Там  вічний  рух  –  життя  потреба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331853
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012

Леся Геник

Доторк митця…

А  я  їх  знаю...  Їх    торкалась,  Боже!
І  цілувала  руки  золоті  -
То  вже  й  не  руки,  а  святочні  рожі...
Граалі  душ  окроплено-святі.
Я  рада  знати  їхні  тіні,  Боже!

Не  ідоли,  та  ідольське  крило,
Та  кров  священна  омиває  жили!
Я  ж  бачила,  як  в  погляді  цвіло,
Я  підглядала  -  Янголи  творили
На  пле́чах,  на  руках,  на  серці  крила!

Небесна  нагорода,  купол  віх...
Історії  цвітіння  пишне,  гоже.
А  я  щаслива  просто  мати  їх,
Зоріти  з  краю,  доторкати,  Боже!

О,  дякую  Тобі  за  світло  втіх  -
Хоч  тіні  їхні  знати,  милий  Боже!..
(19.04.12)

(Після  відвідин  виставки  майстрів  декоративно-прикладного
мистецтва  "Світ  Божий,  як  Великдень")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331808
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012

Вразлива

* * *

Господь!  Заслони      дух    від  спокуси.
Не    вирватись    марному    слову    із    вуст.
Замерзнуть    душі    між  примарних    надій,
Обіцянкою    ще    не    здійснених    мрій.

 Спалахнути  серцю    свічкою    в    тумані  .
 Воскреснути    серед    пурпурних  вітрів.
 Розчинитись  у    Всесвіті    криком    гортані!
 Та  не  загубитись    між    вірша    рядків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331588
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 20.04.2012

Зеновій Винничук

Великдень

Великдень  -  дзвони  грають  чисто,
Великдень  -  люд  радіє  ввесь,
Великий  день  і  урочистий,
В  цей  день  Ісус  Христос  воскрес.

Радіють,  веселяться  християни,
Несуть  дари  із  церкви  до  оселі,
У  кошиках  врочисто  пропливають:
Паски,  ковбаси,  писанки  веселі.

Зібрались  ми  в  святій  родині
Для  спілкування,  спогадів,  молитви,
Затишно  в    батьківській  хатині...
Ще  будуть  радість,  сум  і  битви.

В  цей  день  із  нами  всі  присутні,
Ті,  що  живуть,  страждають,    ждуть,
Крокують  із  Христом  в  дорозі,
І  ті,  що  відійшли  і    нас  до  себе  ждуть.

Великдень  -  дзвони  грають  чисто,
Великдень  -    люд  радіє  ввесь,
Великий  день  і  урочистий,
В  цей  день  Ісус  Христос  воскрес.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329475
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 19.04.2012

Ніжність - Віталія Савченко

НЕНЬЦІ

Ненько  моя  мила,  сизокрила  пташко,
Сивая  голубко,  як  же  тобі  важко.
Діточок  ростила,  ночей  не  доспала,
І  усе  найкраще,  ти  у  нас  вкладала.
Ми  повиростали,  випурхнули  з  дому,
А  ти  залишилася  ніби  ні  причому.
Рідко  в  гості  линем,  про  життя  питаєм,
І  не  розумієм,  як  багато  маєм.
Бо  все  щастя  наше,  в  тобі  нене  мила,
Ти  прости  нас  рідна,  горличенько  сива.
А  ми  твої  діти,  до  Бога  з  мольбами
Прийдемо  просити  довгих  літ  для  мами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162331
дата надходження 22.12.2009
дата закладки 19.04.2012

molfar

Оновлюймось!

-  Оновлюйтесь!  –
апостолам  Ісус
казав  у  час  
Святого  Переходу.

Оновлюймось  і  ми!
За  це  молюсь!
Господь  нам  доможе
і  природа!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330357
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 19.04.2012

Леся Геник

Коханий…

***
Коханий...  Пригортаюсь  ніжно-ніжно.
Спасибі  небу  за  безцінний  дар  -
Плекати  в  грудях  душу  білосніжну
І  пити    вкупоньці  п’янкий  нектар
Весняних  див  у  лоскоті  вишневім...
Пацьо́рки  щастя  квітом  мерехтять.
Життя  стежини  встелено-травневі  -
Барвінковим  едемом  шелестять…
Яка  то  щира  днів  меланхолія:
Збирати  роси  -  мед  у  рукави!
Коханий...  Пригортаюся,  лелію...
І  в  небо  шлю  пресвітлі  молитви...
(13.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331242
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 18.04.2012

Леся Геник

Не тримайте…

***
Не  тримайте  за  руки    воскресле!
Все  одно,  хай  на  попіл  і  дим
Розділилися  втрачені  весни  -
То  ж  зостанеться  вічністю  Син
В  кожнім  серці,  що  рани  ввібрало,
Що  відчуло  ту  сіль  на  устах...
Не  сахайтеся,  страху  -  замало,
Та  й  і  що  перед  Господом  страх?
Коли  будете  міряти  ділом,
Коли  слово  душі  віддасте  -
Заіскриться  навощено  тіло,
Воскресінням  колись  проросте
Вірне  стадо...  А  нині  молитва,
Нині  віра,  покора,  уклін...
Доторк  істини  -  гострої  бритви,
І  розкаяність  щира  з  колін...
(17.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331241
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 18.04.2012

Андре Ільєн*

… без крику про допомогу

Без  крику  про  допомогу
Просто  ,  допоможи  !!!
Врятуй  мою  душу  кволу
Іржаві  ножі  просто  вийми
…  а  я  складу  тобі  дяку
В  сонетах  ,  памфлетах  ,  куплетах
І  просто  сердечно  скажу
Дякую  ,  дякую  ,  дякую

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331056
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012

Леся Геник

Моє дитятко…

***
Моє  дитятко,  радосте,  надіє!
Ти  -  найясніша  зіронько  моя...
Поглянь,  як  за  віконечком  весніє,
Як  пишнобарвно  стелиться  земля...

В  долоньках  неба  -  сонячне  проміння,
Що  залоскоче  ніжки  павучка.
Вітрець-бешкетник  бавиться  із  тінню,
Берізонька  он  вибралась  гнучка,

Колише  мрії  на  високім  гіллі...
Чи  щастячко  виношує  тобі?
Які  ж  бо  бруньки,  пишні  та  дозрілі,
Які  ж  бо  очка  в  долі  голубі!

Та  хай  Господь  тебе  оберігає
На  кожнім  крочку,  у  чужих  світах.
Понад  тобою  щирістю  літає
Молитва  материнська  -  вірний  птах...
(22.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330941
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012

Леся Геник

Оновимось сьогодні…

Оновимось  сьогодні  -  в  День  Великий!
Коли  у  серці  радістю  цвіте
Надія  жити  вічно,  жити  ві́ки,
Торкаючи  раменами  святе

Намокле  небо,  що  віддало  Сина
На  сей  вівтар  -  печалей  і  жалю...
Молімо  нині:  хай  могутня  Сила
Зійде  у  вени  правдою  вогню

І  полихає  істинно  велінням  -
Засвідчити  найбільше  із  чудес!
Оновимось  сьогодні  Воскресінням!
Христос  Воскрес!
                         Воістину  Воскрес!!!
(15.04.12)
*******************
З  Світлим  Празником  Воскресіння  Христового,
люба  Поетична  Громадо!!!  Оновлення  Вам  
духовного  і  душевного!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330584
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 16.04.2012

Ольга Струтинська

Я до гробу Господнього йду.

Я    до  гробу  Господнього  трепетно  йду  .
У  німотній  скорботі  паду  на  коліна.
І  своєю  молитвою  у  терновий  вінок
Вплітаю  я  ніжно-блакитний  барвінок.
 
Серце  моє-ти  колиска  Ісуса,
Багатостраждальний-до  тебе  молюся.

З  твоєі  щоки  витираю    сльозу
І  торкаюсь  болючоі  шостоі  рани,
Отче  Небесний,ти  блудного  сина  прости,
Того  що  пішов  шляхом  зради  й  обману.

Серце  моє-ти  колиска  Ісуса,
Багатостраждальний-до  тебе  молюся.

Ти,на  хресті  розіп"ята  любове
Моє  каяття  запізніле  прийми,
І  молитву  оту,мов  вінок  барвінковий,
В  душу  мою    увійди  і    спаси  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330108
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 16.04.2012

Олександр ПЕЧОРА

НЕ ПЕРЕЙМАЙМОСЯ ДАРЕМНО…

*      *      *

Не  переймаймося  даремно:
одвічні  чи  нові  проблеми?
Не  скаженіймо.
Безупинно
шукаймо  вихід,  а  не  винних.
Кого  за  що  судити  треба  –
розсудить  небо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330326
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 16.04.2012

Олександр ПЕЧОРА

БУТИ ПОЕТОМ

Завірюхою  линуть  літа.
І  йому  доведеться  померти.
Але  житиме  довго  поетом,
коли  серце  поклав  на  вівтар.

Коли  книгу  гортає  школяр
чи  бабуся  в  квітчастій  хустинці  –
то  йому  –  найдорожчі  гостинці.
Й  ні  до  чого  заморський  доляр.
Бо  йому  б  лиш  увагу  відчуть
і  почуть  тепле  слово  за  муки.
Серцю  втішно  –  читають  онуки.
Пише  легко,  хоч  думи  печуть.

Хоч  душа  невигойно  болить,
та  найбільше  бажання  –  горіти.
Щоб  людей  небайдужих  зігріти,
а  байдужих  –  від  сну  пробудить.

Світ  який!  В  ньому  стільки  добра!
Об’єднати  б  всі  "за"  і  всі  "проти".
Тільки  так  можна  зло  побороти.
Щире  слово  повік  не  згора.