А.Б.В.Гість: Вибране

Романтик2012

НЕ МОЖЕ БУТИ?

Багато  знала  ворогів  рідненька  Україна,
Багато  війн  пережила  моя  ти  Батьківщина.
Сюди  ходили  грабувать  з  усіх  сторон  сусіди;
Народ  гнобили  та  вбивали,  клятії  приблуди.
Століттями  таке  було,  боролись  з  ворогами,
Козацьке  військо  зібралось  з  шаблями  й  булавами.
Бувало  весь  народ  ставав  і  брав  коли  та  вили;
Громив  маєтки,  грабував  –  залишив  лиш  могили.
Намішано  в  нас  безліч  рас  із  заходу  та  сходу;
Хто  працював  –  багато  мав,  добре  жилось  народу.
Чому  б  не  жити  всім  в  добрі  –  робити  й  добре  мати,
Так  ні,  -  ледачі  й  гультяї  не  звикли  заробляти.
Нарешті  спокій  в  нас  настав  –  Держави  з’єднали;
Нема  царів  нема  панів  –  селянам  землю  дали.
Керують  всім  більшовики,  Совєти  обирали,
Надіялись,  що  ми  ж  брати,-  старанно  працювали.
В  колгоспи  стали  заганять;  не  хочеш  так  заставим,
Не  думали  шо,  ті  ж  брати,  до  стінки  будуть  ставить.
Мабудь  такого  не  було  у  всьому  білім  світі;
Своїх  людей,  за  їх  добро,  чимало  були  вбиті.
Геть  забірали  все  майно,  скотину,  нерухомість;
Гребли  і  посівне  зерно  –  забувши  Бога  й  совість.
Людей  з  дітьми,  серед  зими,  вивозили  у  поле  –  
Ті  божеволіли,  ревли  –  за  що  такая  доле.
Нема  чим  діток  годувать  –  ті  пухнуть  та  страждають;
Гризуть  кору,  жують  траву,-  невиннії  вмирають.
Повимирало  більшисть  сіл,  без  пострілів  гармати;
В  пустії  хати  завезли  чужинців  панувати.
Не  може  бути,  скажуть  ті,  хто  нас  не    поважають,
Так  не  було,    кричать  кати  –  бо  совісті  не  мають.
Та  ні,  було  таке  –  кати,  я  маю  це  сказати;
Бо  там  були  мої  брати,  сестра  та  батько  й  мати.
Померли  троє  діточок,  батьки  ледь  не  померли,
Не  сподівались  виживать,  та  Бог  не  дав  щоб  вмерли.
Боялись  нам  про  це  казать,  сказали  перед  смертю,
Поїхали  в  їхнє  село,  вклонитись  їх  безсмертю.
Таке  не  можна  забувать  і  гріх  всім  супостатам;
Якщо  забути,  то  біда  пройде  й  по  ващим  хатам.
Якщо  хто  скаже  –  не  було,    бо  буть  цього  не  може,
Це    ворог  особистий  мій  –  паркан  не  допоможе.

                                     12.  03.  12.  РОМАНТИК.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405180
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 04.03.2013

Томаров Сергей

Будет повод, помяните

Я  ухожу,  быть  может  навсегда,
Сказать  "Прощай!  иль  все  же  "До  свиданья"?
Не  свидимся,  возможно,  никогда,
Минутой  пусть  закончится  молчанье.

Я  ухожу,  без  лишних  сцен  и  слез,
Пустые  все  заполнят  удивленья,
Дарить  не  стоит  напоследок  роз,
Чтоб  душу  не  вести  на  край  смятенья.  

Я  ухожу,  вот  только  докурю
И  выпью  до  конца  остаток  чая...
Небрежно  взгляд  свой  брошу  на  зарю,
Ее  встречать  себя  я  отучаю.

Я  ухожу,  не  стоит  провожать...
Коль  что  не  так,  за  все  меня  простите...
Не  стоит,  так  же,  обо  мне  скучать,
А  будет  повод,  просто  помяните.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405943
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 04.03.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2013

Леся Геник

Поетичне мереживо Аделі Станіславської

Останній  день  зими.  За  вікном  -  яснооке  небо,  радісне  сонечко,  пташки,  котрі  завели,  вже  так  схожу  до  весняної,  барвистозвучну  пісню.  А  в  залі  -  тиша.  Тиша  у  передчутті  чогось  неймовірного,  чогось  такого,  що  сповнить  всю  душу  дивним  мереживом  -  мереживом  поетичного  таланту  Аделі  Станіславської.
28  лютого  у  світлиці  Народного  дому  м.  Тисмениця  зібралися  справжні  поціновувачі  сучасної  української  творчості.  Це  й  ті,  хто  покликаний  нести  слово  до  читача  у  силу  своєї  професії  -  бібліотекарі  району,  а  також  рідні,  друзі,  прихильники  та  односельчани  Олександри  Федорів  (Аделі  Станіславської).  Всі  вони  прийшли  на  презентацію  двох  її  поетичних  збірочок  "Во  ім’я  любові"  та  "Мереживо  душі".  
Вже  з  перших  звуків  зала  потонула  у  хвилях  натхненної  мелодії,  на  котрій  райдужно  вигравали  поетичні  строфи.  Декламаторка  і  водночас  ведуча  свята  Любов  Голодов’юк,  завідуюча  методичним  кабінетом  відділу  культури  та  туризму  Тисменицької  РДА,  просто  заполонила  присутніх  майстерністю  виплітати  дивовижний  віночок  з  поетичних  намистинок  Аделі.  Далі  ниточку  творчого  дійства  підхопив  ансамбль  "Перлина",  сповивши  усіх  рідною  милозвучною  піснею,  аматорський  колектив  учениць  с.  Марківці  (маленької  батьківщини  поетеси)  і  все  це  доповнювали,  ні  з  чим  у  світі  незрівнянні,  акорди  української  народної  бандури.  Віршували  і  співали  про  долю,  про  маму,  про  рідний  край,  про  кохання  -  благо,  у  поетичній  скарбничці  Аделі  багацько  справжніх  перлинок!  Прекрасним  доповненням  до  пісенної  аури  став  виступ  молодого  тисменицького  виконавця  -  Василя  Дубіцького  з  піснею  "Ти  моя".
Підтримати  авторку  прийшли  і  її  однокулубівці  з  Міжрерігіонального  поетичного  клубу  "Об’єднані  словом"  -  Оксанка  Пронюк,  Ігор  Лазоришин,  Віталія  Савченко,  Людмила  Палагняк  та  Леся  Геник.  З  їх  уст  лунали  виключно  приязні  слова,  як,  зрештою,  і  з  вуст  усіх  виступаючих.  А  це  -  і  голова  сільської  ради  рідного  села  поетеси  Б.  Костюк,  і  щирий  пошановувач  її  творчості,  односельчанин  Я.  Вітенко,  бібліотекарі,  а  також  начальник  відділу  культури  та  туризму  Тисменицької  РДА  Олександра  Стефінко.  До  речі,  саме  з  ініціативи  п.  Олександри  і  відбулася  ця  презентація.  А  ще  вона  зазначила,  що  талант  Аделі  Станіславської  достойний  відзнаки  районною  премією  ім.  Романа  Федоріва,  на  здобуття  якої  авторку  збираються  висунути  у  наступному  році.
Звичайно,  і  сам  виступ  винуватиці  святкового  дійства  зачарував  усіх  присутніх  справжньою  талановитістю  та  щирістю.  Поетка  переконувала,  що  біль  уміє  бути  красивим,  читала  вірші  про  життя,  про  жіночу  нелегку  долю,  про  важкі  перепетії  сьогодення,  з  усього  серця  віршувала  про  кохання,  закликаючи  нікого  не  цуратися  говорити  про  це  прекрасне  почуття...  Та  в  усі  слова  дивним  чином  вплітався  тепломовний  месидж,  адресований  аудиторії  -  "відважся  душу  щирістю  налити!".
За  шибками  святкової  вітальні  сонечко  вже  ген-ген  видерлося  високо  вгору.  У  залі  -  метушня.  Останні  фото  на  пам’ять  під  жартівливі  зауваження  фотографа,  барвисті  квіти  в  дарунок  господині  свята,  слова  вдячності,  обійми,  привітання.  Та  найцінніше  з-поміж  всього  -  це  дарунок  від    самої  авторки,  дивна  мережка  незабутньої  поетичної  містерії  у  душі  кожного,  хто  під  враженням  покидає  натхненну  світлицю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405419
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 02.03.2013

Патара

Все так не буде…

Ты  выбрался  из  грязи  в  князи,
Но  быстро  князем  становясь…
Не  позабудь,  чтобы  не  сглазить…,
Не  вечны  князи  —  вечна  грязь…
(Омар  Хайям)




Сам  ти  з  болотяного  краю
Та  фарт  раптово  випадає.
Став  олігархом  ти  тепер...
Болото  —  вічне,  фарт  минає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405443
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 02.03.2013

Сідий

КАВА

Що  за  звичай  у  панів,
Пити  каву…  без  штанів?
На  терасі  п’ють,  не  в  хаті,
І  як  водиться,  в  халаті.

Ну  а  їхні  господині
-  Аж  мороз  біжить  по  спині,
Вранці  навіть  п’ють  вино,
І  звичайно…  в  кімоно.

Не  поп’єш  вина  ти  пані,
Як  чортма  в  кишені  «мані».
І  не  бути  нам  панами,
Доки  пан  керує    нами.

Обійдусь  без  кави  вранці,
-  Як  оті  американці.
Сала  з  хлібом  взяв  в  долоні…
П’ю  коктейль…  на  самогоні.
СІКалін

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400423
дата надходження 12.02.2013
дата закладки 26.02.2013

БГІ

Б О Г О Х У Л Ь С В О

1
Давати    Господу    оцінку  –  
Страшнішого    немає    вчинку!
Та    перший    крок    я    вже    зробив,
Мов,    Бог    помилку    учинив,
Як    Ангелів  зі    Світу    звів,
Собі    дещицю    та    Сатаніїла    залишив!                                
Батьку!    Прости    дурну    дитину!
Але    чому    Ви    разом    з    Сином
Творите    так    щиро    й    завзято,
Що    є    надбідні    і    надбагаті!?
Бідний    Вас    чисто    й    вірно    любить,
Багатий    нехтує,    ганьбить    і    гудить!
Душу    продає    й    знову    купляє,
З    братів    своїх    душу    виймає!
В    храмах    відкупляється    нечесно
За    Ваше    Царствіє    Небесне.
А    Ваші  слуги    їм    потурають,
В    храмах    малюють    і    прославляють!
Господи!    Прости,    що    скажеш:
Не    поїдеш,    як    не    підмажеш!?
Боже!    Пробач    мені    наївність:
Невже    на    кону    богорівність!?
                                           2  
Що    там    настоятелю    око    з    небес,
Коли    в    нього    маєтки    й    мерседес!
Деякі    пастирі    статки    такі    мають  –
Навіть    олігархи    відпочивають!
Отці    в    розкошах    зажили,
Й    мізки    жиром    в    них    заплили,
Педофілюють,    ламають    долі,  
Юрмляться    жадно    при    престолі,
Історичні    скарби    викидають,
Сиріт    з    притулків    виселяють,
Мов    олігархи,    за    маєтність    б’ються.
Люди    дивляться    й    сміються.
Водій  –  піп    тут    добре    перепив,
Бешкетував,    на    камеру    смішив.
На    кого    ж    ви    тепер    схожі  -
Слуги    Сатани    чи    слуги    Божі?
                                                   *
В    діяннях    пастирів    пішла
На    Всевишнього    хула

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398984
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 25.02.2013

Мірошник Володимир

Сенс життя

Тобі  назад  немає  вороття,
Там  вражі  сили  двері  зачинили.
Іди  вперед,  аж  поки  маєш  сили,
У  цьому  сенс  одвічного  життя.

Іди  вперед,  розшукуй  щось  нове,
Це  твій  багаж,  здобутки  і  натхнення.
І  квітку  долі  збережи  у  жменях,
Твори  своє:  красиве  і  живе.

Люби  усе  –  то  Боже  і  твоє.
І  всіх  учи  любити  і  молитись.
Не  дай  у  грудях  серцю  зупинитись,
Аж  поки  зло  на  полі  не  згниє.

Тобі  назад  немає  вороття.
Тут  час  вперед  жене  тебе  одвічно.
Хоч  це  і  зло,  але  воно  нам  звичне,
Бо  приведе  туди,  де  є  злиття.

Злиття  з  тим  світом,  звідки  ти  прийшов,
Де  час  стоїть,  як  груша  серед  поля.
Чекає  там  нова  для  тебе  доля,
Яку  ти  тут  шукав  і  не  знайшов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396582
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 24.02.2013

Надія Таршин

Заодно из сатаной, кто же правит в нас страной

Заодно  из  сатаной
Кто  же  правит  в  нас  страной?
Разорили  всю  страну,
Объявили  нам  войну,
Не  бомбят  и  не  стреляют,
Люди  все  же  вымирают.
Бедность  жить  нам  не  дает,
До  печенок  достает
Жизнь  теперь,  что  катастрофа,
Хорошо  ли  это,  плохо,
Шевелить  мозгами  лень,
Ведь  мужик  у  нас  ,  что  пень.
Стопаря  вшмалил  с  утра  ,
И  весь  день  так  втихаря,
Как  скотина  будет  жить,
Лишь  бы  в  горлышко  залить.
Водочка  везде  рекой,
Пьяный,  он  ведь  никакой,
Легче  их  всегда  ослить,
И  на  все  уговорить.
Эх,  любимый  мой  народ,
Катишся  в  водоворот  –
Мафиозная  тина  –
Не  бывает  в  ней  ведь  дна.
За  границу,  кто  шустрее,
Там,  не  то,  чтобы  милее
Там  своих  невпроворот,
И  зачем  им  лишний  рот.
Докатилась  ты  страна-
Не  поймешь  здесь
ни  хр..на.
Мужику  б  опохмелиться,
Может  что-то  прояснится,
Голова  с  утра  трещит,
И  жена  кричит,  кричит
Он  ведь  с  ней  одна  семья  –
                                                     М  А  Ф  И  Я.                                
                                                                 
 июнь  2003р.        Надежда  Таршин

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395316
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 21.02.2013

Малиновская Марина

< Возможно, старости и смерти нет… >

Возможно,  старости  и  смерти  нет,
Лишь  перемены  тела  и  сознанья,
Мы  молоды,  пока  не  выключаем  свет,
Храня  в  себе  его  любовь,  сиянье!

Переключая  свет  и  тьму,  как  фазы,
Метаморфозы,  превращения  влечём,
Нам  не  собрать  вовек  осколки  вазы,
Себя  мы  тоже  из  Былого  не  вернём…

Лишь  остаётся  вечно  обновляться,
Из  вида  не  теряя  красоты  маяк,
И  в  точку  молодости  возвращаться,
Пройдя  не  раз  и  свет,  и  мрак…

Меняясь,  оставаться  в  нежном  цвете,
Тогда  неважно,  сколько  телу  лет,
Ведь  если  ты  у  жизни  на  примете,
То  время  не  сотрёт  твой  силуэт!


/  03.03.2009  /

(c)  Марина  Малиновская

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247048
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 14.02.2013

Малиновская Марина

< Тайну времени нам не понять… >

Тайну  времени  нам  не  понять…
Где  хранятся  событий  сюжеты?!
Можно  лишь  со  смиреньем  принять,
Что  уже  не  вернутся  рассветы…

Но  приходят  закаты  минут  и  часов,
Тает  время,  как  снег  по  весне…
Крутит  жизнь,  как  гончар,  колесо,
Создавая  вновь  время  во  мне…

Тайну  времени  нам  не  понять…
Но  его  принимать,  как  искусство
Жить,  и  многое,  всё  успевать,
Даже  если  немного  и  грустно…  


/  30.01.2013г.  /

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396628
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 30.01.2013

Віталій Назарук

Героям Крут

Нерівні  сили…  Поле  бою…
Стрільба  і  крики  біля  Крут,
Хтось  друга  прикривав  собою,
Таке  було  на  полі  тут.

Це  ті  спартанці  українські,
Було  їх  триста  і  тоді…
«Братам»,  що  з  півночі  насіли,
Шлях  перекрили  до  землі.

«Північний  брат»  з  червоним  стягом,
Здебільше  п’яна  матросня,
Співали  пісню  про  «Варяга»,
Нагрянули  немов  тічня.

Принадою  була  ідея,
За  нею  бігла  зграя  псів,
Землі  забракло  їм  своєї,
Гарчала  зграя  голосів.

Вони  вбивали  і  трощили,
Збирали  дань,  немов  орда,
І  згарища  землі  лишили,
Всі  зрозуміли  -  це  біда.

За  свою  землю  і  за  волю,
Пролили  кров  на  землю  тут,
Безвусі  хлопчики  ціною  -
Життя  поклавши  біля  Крут.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396371
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 29.01.2013

Дід Петро

ДВІ МОВИ

Дві  ріднії  мови    неначе  ті  крила!
                             Ох,  матінко  мила,  ти  що  ж  наробила?
                             Дала  мені  крила,  а  в  вир  не  пустила.


Дві  братнії  мови  країни  моєї,
Дві  мови  чудові,неначе  лілеї.
Неначе  птахи
     що  летять  над  землею.
Неначе  шляхи
     що  лежать  паралеллю.

Дві  древнії  мови,  
             дві  мови  вогненні,
Всі  ваші  відтінки  
               такі  незбагненні,
Всі  ваші  набутки    
             народні  скарбниці;
Розшиті  сорочки,  
                 яскраві  спідниці.

Дві  кровнії  мови,    
                 дві  мови  поетів.
Дві  мови  страждань,
         сподівання  і  злетів.
Дві  мови  то  сестри,  
                 цілющі  криниці
І  я  їм  вклоняюсь
               напитись  водиці.          

                     15.05.2006р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395149
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 26.01.2013

Надія Гуржій(Свинар)

КРИК ДУШІ.

О  доле,  доле!  Де  блукаєш
Тебе  я  жду  багато  літ.
Чому  у  снах  надії  дариш,
А  не  в  реальному  житті.

Раді  тебе  найкращою  стану
І  навчуся  писати  пісні.
Ти  до  мене  прийди  я  благаю
Разом  будемо  радіти  весні.

Я  втомилася  щастя  чекати,
Й  без  кохання  по  світу  блукати.
Що  тебе  я  зову  ти  почуй
Крик  моєї  душі  ти  відчуй.

Я  на  тебе  так  довго  чекаю
І  щодня  у  Бога  молю,
Щоб  послав  мені  зустріч  з  тобою,
Бо  без  тебе  існую,  але  не  живу.

Знаю,  будемо  разом  щасливі
У  коханні  купатись,  діток  ростить.
Знаю,  здійсняться  всі  наші  мрії,
Тільки,  доле  благаю  озвись.
01.02.2012р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395685
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 26.01.2013

горлиця

Наука для жінок! - ( гумор? а може й ні! )

Коли  Бог  створив  Адама  
Й  доглядати  сказав  рай,  
Адам  голову  почухав  
Й  замугикав-«жінку  дай».  

Щоб  Адамові  жилося  
Вигідно  і  без  турбот,  
Сотворив  для  нього  Еву  
Щоб  звільнити  від  забот.  

Все  було  чудово  й  ясно  
У  прекрасному  саду,  
Ева  мужа  шанувала  
Розганяла  самоту.  

І  жили  б  вони  ще  й  досі,  
Вірний  муж  й  його  жона,  
Якби  Еві  не  з’явився  
Змій,  підступний  сатана.  

Зашипів  підлесло  й  тихо  
-Що  ж  ти  Ево  все  мовчиш  
І  їси  те  що  не  треба,  
Ще  й  Адама  того  вчиш.-  

Ти  б  он  яблоко  зірвала,  
Розум  з  нього  б  спожила,  
Та  й  Адамові  сказала,  
Щоб  він  з’їв  і  ти  взяла.  

Тоді  Ева  ще  не  знала,  
Що  це  значить  розум  мать,  
Завжди  мужу  догоджала  
Щоб  йому  лиш  царювать.  

Коли  ж  яблуко  вкусила,  
Ще  й  Адамові  дала,  
Зразу  думка  проясніла,  
Стала  мудрою  вона.  

Залишила  головою  
Свого  мужа  назавжди,  
Але  шиєю  крутила-  
Він  сюди,  вона  туди.  

І  так  завжди  споконвіку,  
Де  керує  чоловік,  
Жінка  головою  крутить,  
Він  кричить!    До  того  звик.  

Та  жінки  більше  не  хочуть  
В  тіні  нищечком  стоять,  
Вони  все  беруть  у  руки,  
Годі  мужу  догоджать.  

Гей  дівчата  годі  спати,  
Всі  берімся  за  кермо,  
Наша  сила  все  поборе,  
Повернем,  щоб  "ТАК"  було!  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395339
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 25.01.2013

Любов Ігнатова

Безрідна хата

Покинута,  спустошена,  
Роками  припорошена,
Нікому  не  потрібная,
Безрідная,бездітная,
Стоїть  в  селі  хатинонька-  
Небілена  свитинонька,
З  солом'яною  хусткою,
А  очі  зяють  пусткою.
Їй  би  радіти  сонечку-
Та  вибиті  віконечка,
Їй  би  дзвеніти  піснею,
А  не  стояти  грізною.
Їй  сниться  щебет  діточок,
І  аромати  квіточок,
І  піч  з  гарячим  борщиком,
Куліш  парує  в  горщику,
Святкова  вишиваночка,
Вечірня  колисаночка...
Але  стоїть  примарою
І  плаче  разом  з  хмарою...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393985
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013

БГІ

Ч И Н О В Н И К И

Володимиру    Маяковському.  
                                       1                                                    
«На    світі    так    давно    ведеться,  
Що    нижчий    перед    вищим    гнеться.
А    більший    меншого    стусає    та    ще  й    б’є,
Бо    в    нього    сила    є.»
Розумник    Глібов    написав
В    тваринах    нас    повиставляв:
Лисицями    чи    то    Зайцями,
Ведмедями    або    Вовками,
Цапами,    Мавпами  ,  Ослами  -
Хто    не    прижився    поміж      нами!                  
Така    вже    братія    чиновна  -
Земельна    чаша    нею    повна.
Чи    то    держава  ,  чи    община  -
Чиновник  тут    своя    Людина.
В    державі    -    світський  ,  святий  -  в    храмі:
Попи,  рабини,  ксьондзи,    лами.
Є    і    порядні  поміж    ними  -
Вони    чужі    поміж    своїми!
                                       2
В    державі    служить    він  системі,
В  общині    вже    по    божій    темі:
А    суть    одна  -  прямо  з    лиця  -
Все    ради  стану    й    гаманця.
За    стан    хабарики    дере,
Де  і  не    сіяв  -  то    збере,
За      щедру    плату    гріх    прощає,
На    кривду    очі    закриває.
Сам    кривдить,    гнобить,    гріховодить  -
Державі    і    общині    шкодить…
                                                 3
Це  -  дрібна    рибка,    а    акули
На    все    народне    зводять    скули.
Їм    міліарди    подавай  
Та    у    офшорах  оформляй  .
Патріарху-Ватикан    у    граді    Кия,
Президентові  –  Міжгір’я.  
Чиновна    братія    живе,
Гребе  ,  грабує  ,  ріже,    рве.
                                             4.
Чиновників    й    сановників    оцих
Не    красить    сан    чи    світська    влада.
Творити    зло  –  великий    гріх,
Та    знати    зло  –  велике    благо!
«Кожному  рот    дере    ложка    суха.
Чи    є    хто    на    світі,    щоб    був    без    гріха?»
Сковорода  із    вічності    прислав,
Де    про    земне  в  нас  запитав…
Народ    в    наївності    своїй
Йме    віри    цнотливості    повій.
Як    добре    нам    в    країні    жить,
Де    сотня  -  краде,    мільйон  -  спить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393973
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013

Леся Геник

Не дійду до тебе, не дійду…

***
Не  дійду  до  тебе,  не  дійду  -
Сила,  мов  міраж,  не  надто  вірна...
Віхола  в  зимовому  саду,
Віхолі  душа  моя  покірна.

Хоч  і  ясен  у  любові  цвіт,
Пелюстинок  щастя  не  торкнути.
Насипає  поблизу  воріт  
Ніч  самотня  мерзлої  цикути.

Тільки  й  того  -  лагідна  свіча
Серце  заколихує  дражливе,
Де  сопить  маленьке  дитинча
У  колисці  сонячної  зливи.

Наймиліша  і  найважча  мить
Під  покровом  вишньої  надії...
Віхола  в  душі  моїй  сурмить,
Віхола  в  саду  моїм  сивіє...
(16.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393993
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013

Аліна Звіздецька

МОЛИТВА

Зішли  краплинку  щастя,  милий  Боже
На  мою  душу  дотиком  тепла,
Немов  промінчик  сонця  в  день  негожий,
Немов  цілунок  ,  матір"ю,  чола.

Прости  гріхи,  мій  Батечку  небесний,
Я  обіцяю...  каюсь...  присягну...
Я  вкрию  вічністю  слова  усі  нечесні,
Від  злого  свою  душу  відверну.

Лише  Твою  долоню  я  попрошу
І  до  грудей  зболілих  притулю...
А  Ти  ласкаво  зцілиш  мою  душу.
О,  як  Тебе  я,  Господи,  люблю.

Зішли  сльозинку  щастя,  Боже  милий...
Любов  Твою  небесну  осягну,
Любов  живу,  що  розгортає  крила,
І  в  очі  сонцю  ніжно  зазирну.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367837
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 17.01.2013

Юхниця Євген

На шосте січня, в Водокре́са, я нарешті ) ) )

На  шосте  січня,  в  Водокре́са,  я  нарешті
Отримав  право  змити  з,їдене  і  випите.
І  до  язичників  пірнаючих,  бентежних
 Згостився  з  пляшкою  й  кутьою  геть  нестриманим!

У  -    ополонку,  після  -    смішки,  радість,  їду
Надійним  метрополітеном,  і...не  втримався  -
Заговорив  до  бабці  (  в  сумочці  –  макітра):
«У  Вас  –  свята́  Корочуна́    -  як  вдома  стрілися?

...І  ми  поїхали  на  Борщагівку,  в  хату,
Де  донька  бабчина  якраз  нагріла    ла́зеньку.
...І  після  –  мак  із  медом  стали  щедро  лляти,
В  таку  розварену  пшеничку-струменя́соньку!

P.S.
Вже  років  з  два  живу  в  слов,янському    оточені,
Де    наші  звичаї  колишні  відродилися.
Сьогодні  -  шосте  січня,  чистяче,  відмочене.
Й  передчуттями  радо  жариться    потилиця!

06.01.13  р.

Від  авт:                свято  Корочуна"  -  день  привітання  сонця,  що  відзначався  напередодні  дня  зимового  сонцестояння.  Слов'яни  вірили,  що  у  грудневі  й  січневі  дні  народжується  чудодійна  сила,  яка  переливається  у  душі  людей,  у  землю,  у  воду,  у  рослини  і  тварин,  тому  так  чекали  та  радісно  відзначали  це  свято.  (24  грудня  –  6  січня  за  теперешним  календарем)

                                             Водокрес—  язичницьке  свято,  що  припадає  на  6-те  січня.  Вважається,  що  в  цей  день  Іскра  Небесного  Вогню  (Креса)  падає  із  кузні  Сварога  у  води  Землі,  наділяючи  їх  чудодійними  властивостями,  а  Велес  благословляє  всі  земні  води,  щоб  кожен  хто  омиється  в  них  у  цей  день  зцілився  від  усіляких  недугів.  Водокрес  є  завершенням  Велесових  Святок,  які  починаються  24  грудня  зі  свята  Корочуна  і  тривають  до  6  січня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390235
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 06.01.2013

Анно Доміні

Свої молитви і…

Свої  молитви  і  свої  жалі  –  
Усе-усе  до  ніг  Твоїх  складаю.
Ти  знаєш,  на  безмежній  цій  землі
Ріднішого  за  Тебе  я  не  маю.

В  моїй  душі  запалюєш  зорю,
Щоб  я,  як  Ти,  для  когось  світлом  стала.
Якщо  Тобою,  Господи,  горю  –  
То  понад  це  я  щастя  й  не  шукала!
2011-09-27

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363225
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 01.01.2013

Егор Овченков

СОН

Мне  этой  ночью  снился  дивный
сон,
Как-будто  я,  как  в  детсве,
окрылён.
Комета  -  я,  сверкающий  боллид,
Передо  мною  мир  неведомый
лежит.
Всё  просто  в  нём  и  необычно
сложно,
Что  невозможно  здесь,  то  там
возможно.
Нет  в  мире  том  ни  зависти  ни
злости,
Там  за  спиной  тебе  не  ,,моют
кости".
В  нём  нет  стяжателей,  хапуг  и
подлецов.
В  нём  заповеди  древних
мудрецов
Хранят  от  поколенья  к
поколенью.
Там  нету  лжи,  предательства  и
лени.
Там  в  горестях  никто  не  одинок.
Там  дверь  не  запирают  на  замок
И  странника  без  страха  в  дом  зовут.
Споткнувшемуся  руку  подают.
Там  всё  не  так,  там  солнце  ярче
светит.
Там  взрослые  наивны,  словно
дети.
Там  старость  не  обуза,  а  награда...
А  чтоб  попасть  в  тот  мир  не  много
надо.
Добру  и  красоте  открыть  сердца,
Перед  собой  стать  честным  до
конца.
Не  лгать.  Не  предавать  и  не  хамить.
Надеяться  и  верить!  И  любить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388295
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 28.12.2012

Orfey

Вера

Ты  в  Бога  веришь  и  не  веришь.  
Он  для  тебя  и  есть  и  нет.
Зачем  в  себе  сомненья  терпишь?
Давно  уж  есть  на  всё  ответ!!!
   Он  есть  ,не  быть  его  не  может.
   Иначе  мир  бы  быть  не  мог!!
   Вопрос,где  Он,давно  всех  гложет.
   И  ты  задался  им,сынок.
Ведь  Бог  един,хоть  и  трёхликий.
РЕЛИГИЯ-твоя  Душа.
Звучит  в  ней  голос  Его  тихий,
Ведёт  по  жизни  ,не  спеша.
   Ты  верь  Ему,и  душу  слушай.
   Не  прошибёшь  тогда,поверь.
   Неверящий  не  слышит  душу.
   И  не  откроет  Ему  дверь!!
А  Он  -есть  Бог,Он  жизнь  твоя.
Он  был  и  есть  и  будет  вечно!!
Давно  поверил  в  это  я.
И  буду  верить  БЕСКОНЕЧНО!!!
   Что  есть  религия?-ВРАНЬЁ!!
   Что  поп  сказал,то  ворон  каркнул.
   А  Бог  -сознание  твоё.
   Тебя  создал  и  в  Лету  канул.
Чтоб  ты  по  жизни  смело  шёл.
Судьбе  своей  был  господин.
Забей  неверью  в  сердце  кол.
Религий  много,Бог  один!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388229
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 28.12.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2012

Вячеслав Рындин

Околопиитическое сюсюканье

шутка

Я  Вас  читал…  ценил…быть  может
Свой  комент  вкратце  напишу…
Потом,  я  знаю  –  в  скором,  то  же
Пришлёте  мне  свой  АЙ  ЛАВ  Ю?!

Какое  чудное  мгновенье,
Когда  есть  шутка  (ни  к  чему?!)
Не  приводящая  в  движенье
Не  многократное  –  СЮ-СЮ!!!

20.  12.  12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386227
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 20.12.2012

Шон Маклех

Мій шлях

Я  народився  в  Дубліні  (Ірландія)  у  1  квітня  1915  року  і  майже  все  життя  прожив  у  цьому  давньому  і  казковому  місті  -  Темній  Гавані  (крім  кількох  років  поневірянь,  подорожей  і  перебування  в  Ольстері  в  найбільш  буремні  його  роки  і  періодичного  відпочинку-відлюдництва  в  самотньому  будиночку  серед  ірландської  глушини  в  графстві  Слайго).  Хоча  мої  батьки  родом  з  міста  Леттеркенні  (графство  Донегол)  -  звідти  мої  корені,  від  людей  з  кланів  О’Доннелл  та  О’Ґаллагер.  Клан  МакЛех  мало  знаний  в  Ірландії.  Це  вже  не  уланський,  а  коннахтський  клан.  Предки  з  цього  клану  в  мене  теж  були.  Тому  почавши  свою  літературну  і  журналістську  працю  я  підписувався  Шон  МакЛех.  Так,  так,  я  спробував  себе  на  ниві  журналістики,  хоча  газета  псує  літератора,  а  тим  паче  поета.  Я  знав  багатьох  поетів  і  прозаїків,  яких  зіпсувала  газета.  Англійською  я  писати  не  любив,  а  гельською  мовою  в  ті  часи  газети  майже  не  видавалися,  мої  статті  редактори  брали  неохоче:  шинфейнівські  редактори  вважали.  що  мої  статті  недостатньо  шинфейнівські,  фіанафайлівські  редактори  вважали,  що  мої  статті  недостатньо  фіанафайлівські,  фінегельські  редактори  вважали,  що  мої  статті  недостатньоо  фінегельські*,  а  всі  три  різновидності  редакторів  вважали,  що  мої  статті  занадто  мудро  написано,  занадто  заумно  і  філософськи,  і  хто  отаке  буде  читати,  і  взагалі,  це  газета,  а  не  збірник  філософських  праць,  і  ми  тут  не  вірші  пишемо,  а  статті  про  актуальні  події,  і  таке  інше.  Зі  своїм  шкільним  другом  Томасом  О’Саліваном  я  спробував  видавати  власну  газету  в  місті  Корк  під  назвою  «Клох»  гельською  мовою  у  1947  році,  але  вийшло  всього  два  номери  і  наша  газета  зазнала  повного  фінансового  краху.  Після  провалу  моєї  спроби  стати  редактором  газети  я  найнявся  за  порадою  мого  старого  друга  на  рибальську  шхуну  і  спробував  стати  моряком  і  рибалкою.  Моряк  з  мене  вийшов  нікудишній,  але  я  зрозумів,  що  море  це  теж  книга,  її  можна  читати,  на  її  сторінках-хвилях  можна  писати  вірші,  а  риби  -  це  чудові  співбесідники,  вони  інколи  розумніші  за  людей,  бо  ніколи,  на  відміну  від  людей  не  плавають  у  лайні.  
Про  своїх  предків,  як  і  кожний  ірландець,  я  можу  розповідати  нескінченно.  При  цьому  забуваючи  де  закінчується  правда  і  починається  вигадка.  Але  так  чи  інакше  предки  мої  з  півночі  та  заходу  Ірландї  -  з  Уладу  та  Коннахту,  з  тих  місць,  що  нині  називають  гелтахт  -  це  шматочки  Ірландії,  де  досі  збереглась  ірландська  (гельска)  мова.  Гельську  мову  я  успадкував  від  батьків  і  живучи  в  англомовному  Дубліні,  де  тільки  окремі  люди  розуміють  гельську,  я  відчував  себе  ніби  на  чужині  -  на  «рідній  чужині»,  як  я  прочитав  на  старості  років  у  відомого  українського  поета.  
Батька  свого  я  не  знав  -  він  загинув  під  час  повстання  за  незалежність  Ірландії  від  англійської  кулі.  Через  багато  років  мені  зустрівся  один  ветеран  повстання  і  розповідав  купу  легенд  про  мого  батька.  Зокрема,  що  його  псевдо  серед  повстанців  було  «Капітан  Рорі»,  що  останніми  його  словами  були  слова:  «Óglaigh  na  hÉireann…  Sinn  Féin  …»  -  «Ірландська  республіканська  армія...  Ми  самі...».  І  що  поховали  його  серед  Дубліна  на  клумбі,  коли  ще  точилися  вуличні  бої  і  що  один  з  повстанців  при  цьому  просалютував  з  кріса  і  вигукнув:  «Рорі  врятує  Ірландію!»  Але  я  в  це  не  вірю.  Мені  здається,  що  все  це  вигадка  того  старого  дивака,  який  хто  зна  чи  справді  знав  мого  батька.  Але  так  чи  інакше  саме  від  батька  я  успадкував  своє  шинфейнерство  і  псевдо  «Капітан  Рорі»  в  лавах  ІРА.  Про  свою  діяльність  в  ІРА  та  в  лавах  «Шин  фейн»  я,  звісно.  ніколи  нічого  не  напишу.  І  навряд  чи  хтось  напише  про  «Капітана  Рорі».  В  Ірландії  це  ще  не  стало  історією  (А  що  в  Ірландії  стало  історією?  Все  що  відбулось,  ніби  відбулось  вчора.  а  не  тисячу  років  тому,  ніби  досі  триває...).  Крім  того  і  в  Ірландії,  і  в  усьому  світі  до  ІРА  та  «Шин  фейн»  ставляться  неоднозначно.  Та  чого  там  гріха  таїти  -  я  сам  до  ІРА  та  «Шин  фейн»  ставлюся  неоднозначно.  Може  колись,  років  через  сто,  коли  все  нарешті  стане  історією,  як  стало  історією  Ірландське  Великоднє  повстання  1916  року,  може  хтось  і  напише  про  «Капітана  Рорі».  Але  сумніваюсь,  що  ця  писанина  буде  про  мене  -  я  знав  як  мінімум  трьох  бійців  ІРА,  яких  називали  так  само  -  «Капітан  Рорі».  
За  своє  життя  я  перепробував  багато  професій  -  був  моряком,  рибалкою,  вантажником,  кухарем,  продавцем  пива,  вуличним  музикантом,  двірником,  вчителем  географії,  фермером,  водієм  велосипеда,  проповідником  істини,  шукачем  скарбів,  помічником  археолога,  пожежником,  кондуктором,  журналістом,  газетлярем,  старателем,  комбатантом,  підпільником,  філософом,  літературознавцем,  крамарем.  На  старість  років,  назбиравши  трохи  грошенят,  відпочиваю  від  трудів  праведних.  Займаюсь  літературною  творчістю.  Англійською  мовою  -  мовою  цих  зайдів  сасенех,  які  досі  поневолюють  частину  моєї  країни,  мені  писати  мені  не  випадає.  
Якось  я  вирішив  писати  вірші,  в  тому  числі  українською  мовою.  Цієї  мови  мене  навчив  один  українець,  що  потрапив  до  Ірландії  ще  у  1922  році  з  Канади  -  колишній  вояк  першої  світової  війни.  Він  воював  у  лавах  канадського  експедиційного  корпусу  на  кривавих  полях  Шампані.  Це  саме  про  нього  і  його  товаришів  по  зброї  Р.  Кіплігнг  написав  вірш  «Канадцям».  На  фронті  він  був  поранений,  потім  після  шпиталю  жив  в  Англії,  потім  якимось  чином  його  занесло  в  Ірландю,  в  Дублін.  Він  був  нашим  сусідом  в  убогому  дублінському  домі,  в  якому  жив  у  сусідньому  з  нами  помешканні  у  1922  -  1928  роках.  Про  себе  він  сказав,  що  родом  він  чи  то  зі  Снятина,  чи  то  з  якогось  села,  що  біля  Снятина,  що  на  Черлені  Русі  і  звати  його  Андрій  Стефурак.  Хоча  по  документам  він  був  Андрю  Стівенсон  і  саме  під  таким  іменем  він  був  в  Канадському  експедиційному  корпусі.  Сумніваюсь,  що  ці  імена  маюсть  якісь  стосунки  до  його  справжнього  імені.  Емігрував  він  до  канади  у  1910  році,  а  в  1914  пішов  добровольцем  в  британську  армію.  Вечорами  він  грав  на  сопілці,  а  я  і  ще  кілька  сусідських  дітлахів  любили  послухати.  Саме  він  мене  і  навчив  української  мови,  яку  він  називав  «руська  мова»,  а  про  себе  він  казав,  що  він  «русин».  В  серпні  1928  року  він  поїхав  до  Канади  і  про  його  подальшу  долю  мені  нічого  не  вдалось  довідатись.  
Виховували  мене  мама  і  бабуся.  Жили  ми  досить  бідно,  і  дитинство  моє  було  босоноге  у  буквальному  розумінні  цього  слова.  Але  сяк  так-так  закінчивши  школу  я  поступив  до  Трініті-коледжу  у  1934  році.  Моя  мама  мріяла,  що  б  я  конче  став  джентльменом.  У  Трініті-коледжі  я  спеціалізувався  на  філології  -  студіював  кельтські  і  слов’янські  мови.  Саме  в  бібліотеці  Трініті-коледжу  я  зіштовхнувся  з  творами  Григорія  Сковороди,  які  буквально  перевернули  мій  світогляд  і  уявлення  про  слов’янські  культури.  Але  коледж  я  не  закінчив  -  фінансова  скрута  змусила  мене  кинути  навчання  і  заробляти  на  хліб  насущний  перебиваючись  випадковими  заробітками.  Я  пробував  писати  -  літературознавчі  і  філософські  статті,  вірші  і  прозу.  Але  швидко  зрозумів,  що  моя  писанина  нікого  тоді  не  цікавила.  З  написаного  в  ті  роки  майже  нічого  не  збереглося.  У  подальші  роки  інколи  трохи  писав  -  різними  мовами  і  трохи  публікувався  під  різними  псевдонімами.  Мої  літературні  спроби  в  Ірландії  мало  відомі  -  хіба  у  вузькому  колі  друзів.  Українською  мовою  писав  в  стіл  -  так,  заради  розваги.  І  то  більше  після  того  як  вийшов  на  пенсію.        
Крім  того  моє  зацікавлення  українською  мовою  пояснюється  ще  й  тим,  що  згідно  давніх  ірландських  легенд  предки  ірландців  примандрували  на  Остів  Долі  (так  в  давнину  називали  Ірландію)  з  Русі  -  з  берегів  Борисфену,  зі  старої  і  сивої  Скіфії.  Крім  української  мови  використовую  для  віршування  нашу  ірландську  мову  -  гельську.  Пишу  у  різних  жанрах,  але  лімеріки  майже  ніколи  не  писав  -  мої  корені  все  таки  з  Донеголу,  а  це  Улад.  Лімеріки  випадає  писати  все  таки  жителям  Манстера.  Хоча  всі  ірландці  диваки  і  як  писав  Зігмунд  Фройд:  "Ірланці  -  це  єдиний  народ,  який  не  піддається  психоаналізу",  диваком  себе  ніколи  не  вважав.  Я  ним  був.

Примітка:
*  -  «Фіне  гел»  (ірл.  -    Fine  Gael)  -  «Обєднані  гели»,  «Фіана  файл»  (ірл.  -  Fianna  Fáil)  -  «Солдати  долі»,  «Шин  фейн»  -  (ірл.  -  Sinn  Féin)  -  «Ми  самі»  -  ірландські  політичні  партії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364572
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 12.12.2012

Española Rosa

Прийми же моє каяття…

Долаючи  біль,невгамовну  тілесну  й  духовну
На  вірну  Ти  смерть  прямував  не  за  свої  гріхи
І  чашу  образ  випив  без  нарікань  гірку  й  повну
А  били  до  крові  безжальні  й  тяжкі  батоги...

А  Ти  все  простив,ще  й  у  Бога  зумів  попросити
Щоб  Він  не  гнівився  на  нас,на  жорстокий  народ
Розп*ятий  же  був,щоби  ми  могли  в  світі  пожити
Взамін  не  просивши  ніяких  собі  нагород...

В  надії  помер,що  навернуться  люди  до  Бога
Від  зла  відкупив,давши  в  жертву  свою  плоть  і  кров
Бо  істинна  й  вірна  у  світі  одна  лиш  дорога
І  справжня  та  щира  єдина  до  Бога  любов

Я  дякую  дуже,що  Ти  нас  завжди  пам*ятаєш
Ісусе,безцінний  дарунок,твій  викуп---життя
Крізь  терна,буває,дорогу  до  серця  долаєш
Прости  мене  грішну  й  прийми  від  душі  каяття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250033
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 10.12.2012

temapk

невидима боротьба

Вранці  рано,  в  день,  увечері,  вночі
Вуху  не  чутно  та  дзвенять  мечі  
Іде  невидима  між  силами  війна
За  душу  кожну  людську  боротьба
Йде  світлий  полк  на  почорнілий  полк  
Моторошно  в  серці,  грізно  виє  вовк
Кожна  душа  в  них  в  списку,  на  рахунку
Ти  навіть  не  підозрюєш,  не  маєш  таку  думку.
Кожна  сила  до  себе  душу  тягне,
Хай  твоє  тіло  броню  міцну  одягне
Стережися,  слухай,  дивися,  вибирай
Від  цього  залежить  твоя  дорога,  знай!
Світлі  сили  кажуть:  «  Будь  святою!»  
Темні  сили  манять  насолодою  п’янкою  
Світлі  кажуть  вір,  надійся  і  люби
А  темні  пхають  і  затягують  гріхи.
Кожну  секунду  ти  не  спи,  пильнуй
Цю  битву  кроваву  на  собі  відчуй.
Думай,  коли  ти  робиш  крок  чи  два
Не  відпускай  на  вітер  вироку  слова.
Поскладай  думки,  відшкреби  грязюку  
Умий  своє  лице,  свою  нечисту  руку.
Вуха  наготуй,  щоб  Бога  почути
І  Він  не  дасть  тобі  із  шляху  звернути.
Якби  тобі  окуляри  чудні  одягнути,
Щоб  ти  побачив  і  міг  усе  збагнути,
Що  це  все  реально,  все  оце  існує
Нажаль  людина  цього  не  бачить  і  не  чує.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377802
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 02.12.2012

Divina

Эпатаж

Кто  прячется  под  маской  эпатажа?
Всегда  ли  это  истинный  талант?
"Да  что  ей,  сумасшедшей?.."  -  кто-то  скажет,
А  эта  "сумасшедшая"  -  звезда!

Насчет  талантов  можно  вечно  спорить,
И  где  чья  путеводная  звезда...
Приверженцам  всех  мыслимых  теорий
Не  разгадать  загадок  никогда.

Остановлюсь  на  том,  что  много  мнений.
Столь  много,  сколько  мыслящих  людей.
Нет,  думается,  бОльших  ухищрений,
Чем  прятаться  за  маскою  своей.

А  сколько  масок!  Каждый  выбирает
Из  сотен  тысяч  лишь  одну  свою.
Но  всех  вокруг  такие  поражают,
Кто  любит  жизнь.  Не  только  во  хмелю.  ;)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380971
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 28.11.2012

Бойчук Ігор

Зрадники роду

Оббиті  коліна  у  зрадників  роду,
Віри  дідівської  в  Рідних  богів.
На  райські  сади  проміняли  свободу,
Лягли  під  удари  гнучких  батогів.

Пустили  водою  кумирів  предвічних.
На  місці  їх  давнім  забили  хрести
І  б’ються  в  судомах  і  муках  довічних,
Щоб  душі  від  скверни  і  пекла  спасти.

Молитвами  сіють  сплітаючи  руки,
Стигматами  вкриті  покірні  сліпці.
Під  крики  вірян  і  музики  звуки
Гріхи  відпускають  попи  і  отці.

Схилися  вівці  до  бога  чужого
Втративши  спогади  древніх  віків.
Славте  раби  господаря  свого  
За  блиск  і  спокусу  золотих  мідяків.

Бийте  поклони  і  душі  рятуйте
Від  зла  і  неправди  земного  життя.
До  гнівного  суду  їх  добре  готуйте  –  
Нема  вам  прощення  і  назад  вороття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378412
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 17.11.2012

Любов Чернуха

Через NNN-кількість рОків

Через  NNN-кількість  рОків,
Плечу  набридає  бути  опорою,
Буденність  стає  в’ялою,сірою,
Фрази  нещадно  жорстокі.
Вас  поєднали  не  для  розваги,
Чи  тимчасового  проживання.
Вам  Ангели  дарували  кохання,
Віднесіться  до  нього  з  повагою.
Тільки  доторкнувшись  нервами,
До  страху  іти  наодинці.
Зупинились  на  тій  сторінці,
Час  відмотали  з  перервами.
Завмирали  на  кожній  даті:
День  знайомства,  а  ось  одружені,
«Я  вагітна!»,  а  разом  мужні
І  дітьми  нескромно  багаті.
Будуть  далі  будні  та  фрази,
Їх  фарбуйте  любов’ю  ніжно,
І  смакуйте  щодня  неспішно,
Всі  секунди  проведені  разом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374167
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 02.11.2012

ОКСАНА ВИННИЦЬКА

ПРОЛИТА КРОВ НЕВИННА

В  стражданнях  й  муках  на  хресті
Спаситель  помирав.
-  Прости  їм,  Отче,  злоби  ці,  -
З  любов'ю  Він  сказав.

Весь  світ  Ісус  звільнив  з  пітьми,
Віддавши  кров  і  тіло.
Всім  серцем  нас  Господь  любив
І  йшов  на  смерть  Він  сміло.

Стікала  кров  рікою  з  ран,
Свята  й  дорогоцінна,
Яку  пожертвував  наш  Пан
З  любові,  що  безмірна.

Та  злоба  лютих  ворогів
В  серцях  росла  невпинно
Ніхто  із  них  не  розумів:
Пролита  кров  невинна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330060
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 20.10.2012

Маріанна Вдовиковська

ПерелАмані промені

ПерелАмані  промені  сонця
у  дзвіницях  чубатих,  вістрЯвих...
мнОжать  золото  власних  пропорцій,
людям  відданих,  ніби  в  забави...

ПохрестИли,  манили  у  погляд
так  високо,  де  кОлоте  небо,
Хмари  білі  відверто  народять
ще  хмарИнок  -    схожих  на  себе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367064
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 27.09.2012

Оливия К.

Никакой логики!!!

В  логической  цепочке  звенья  тонки,
Что  так  по  нраву  женскому  уму.
Но  на  ЛИМОНЕ  не  растут  ЛИМОНКИ
Ответьте  мне,  коллеги,  почему?

За  логику  не  получу  пятёрку,
Поскольку  для  меня  вопрос  не  прост:
Ну,  почему  ГИМНАСТЫ  ГИМНАСТЁРКУ
Не  надевают,  выйдя  на  помост?

Я  не  скажу,  что  в  логике  тупа,
Хоть,  очевидно,  я  глупа  как  пробка,
Поскольку  называть  жену  ПОПА
Куда  логичней,  кажется  мне,  ПОПКА.

От  логики  меня  берёт  озноб.
Мой  мозг  кипит  под  черепной  коробкой.
Мне  не  понять,  ну,  почему  же  СТОП
Не  скажет  тот,  кто  тянется  за  СТОПКОЙ!

Прозрение  порой  подобно  грому  -
Бабахнет,  и  рассеялся  туман.
Вот  так  и  я,  бывает,  тяпну  РОМУ,
И  организьму  тянет  на  РОМАН!

Даа,  логика  потяжелей,  чем  шпала,
Её  законы  часто  неясны.
Ведь  если  я  уже  на  БАЛ  попала,
Зачем  торчу  БАЛДОЮ  у  стены?

Постигнуть  тщась  логические  связи,
Мозги  буквально  движутся  ползком:
Вот  отчего  мой  НОС  ни  в  коем  разе
Не  жаждет  встреч  с  нестиранным  НОСКОМ?

А  вот  вполне  логичная  картина:
Уютно  ФИНКЕ  в  кулаке  у  ФИННА.

2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364903
дата надходження 18.09.2012
дата закладки 25.09.2012

С.Плекан

Вік стрімких швидкостей

Вік  стрімких  швидкостей  та  прискорень
Полонив  сьогоденні  уми.
Час  біжить  без  ймовірних  повторень
І  за  ним  поспішаємо  ми.

Сухість,  черствість,  бездушність  крокують,
Милосердя  й  любов  їм  чужі.
Біди  інших  не  дуже  хвилюють,
Хоч  голосять  красиво  ханжі.

Над  людьми  стали  вище  закони,
Принциповість  суха,  формалізм,
Поспіх  справ,  за  грошима  погоні
Криза  в  світі  та  антагонізм.

20.09.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365382
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 20.09.2012

Надія Осіння

Молитва

Боже,  дай  мені  мудрості,  дай  мені  сили…
Зараз  важко  мені,  і  думки  оповили
Весь  мій  розум,  діла,  я  не  знаю  як  жити.
Куди  йти,  куди  ні,  куди  варто  ступити?

Я  іду  мов  сліпа,  я  не  бачу  нікого,
Я  не  знаю  чи  варто  чекати  нового,
Чи  робити  нове  лиш  самій  -  не  чекати.
Але,  Боже,  скажи,  як  мені  здогадатись?

Чи  я  правильно  чиню  сьогодні  і  вчора?
Чи  я  скоро  збагну  сенс  життя,  чи  нескоро?
І  у  чому  той  сенс,  ти  хоч  знаєш,  Всевишній?
Може,  сенс  у  житті,  такому  як  вийшло.

Хтось  вбачає  той  сенс  саме  в  склянці  горілки,
Хтось  бажає  сягнути  недосяжної  зірки,
Хтось  найбільше  бажає  грошей  заробити,
А  в  кінці  всі  ми  рівні,  перед  Богом  всі  квити.

І  багатий  і  бідний,  кожен  в  землю  лягає,
А  до  того  живе  наче  цього  не  знає,
Що  в  кінці  вже  не  буде  ні  грошей,  ні  горілки,
І  не  треба  вже  нам  досягати  ту  зірку.

Бо  для  чого,  для  кого  її  ми  залишим?
Так  чи  ні?    Не  мовчи,  підкажи,  щось,  Всевишній,
Для  дітей,  для  онуків  її  вже  не  треба,
В  них  в  житті  інша  ціль,  зовсім  інші  потреби.

Вони  сенс  не  збагнуть,  так  як  ми  не  збагнули,
Бо  ми  всі  вже  про  тебе,  Всевишній,  забули...
Ми  занурились  в  гроші,  в  розваги,  в  дрібниці,
Котрі  нас  не  пускають  до  церкви.  Дзвіниці  -

Серед  шуму  життя  ми  не  чуєм  ніколи,
І  кульгає  душа,  і  бліда  вона  квола,
Бо  не  чує  молитви,  котра  їй  так  потрібна...
Зрозуміла!  Душа  моя  надто  вже  бідна  .

І  тому  мені  важко,  і  тому  я  страждаю...
Все    -  сьогодні  молитися  я  починаю.
Відроджу  свою  душу,  і  тоді,  мабуть,  взнаю
Чи  я  правильно  йду,  чи  невірно  ступаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160167
дата надходження 09.12.2009
дата закладки 27.07.2012

Володимир Шинкарук

РОЗП'ЯТТЯ ХРИСТА

Гвіздки  в  долоні,
Під  ребра  спис.
Ламає  скроні
Біль  і  свист.
Роти,  мов  пращі.
Щоб  не  воскрес!
Якщо  він  кращий,
Його  на  хрест!

Хліба  й  видовищ!
Сичить  юрба:
Не  бійся  крові,
Вбивай  раба.
Осанна  мертвим!
У  небо  –  жест:
Якщо  він  перший,
Його  на  хрест!

Мечі  і  грати…
Тримайсь  свого.
Не  винуватий?
То  що  з  того.
Не  винуватий
Не  він  один,  –
Того  розп’яти,
Хто
Божий
син!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291082
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 23.07.2012

игумен Александр

ХРИСТИАНСКИЕ СТИХИ 2

51        НЕ          ГОВОРИ                    



Не  говори  что  ты  пропал  не  говори  
Что  в  жизни  смысл  ты  потерял  не  говори  
Что  ни  терпенья  нет,  ни  сил  не  говори  
С  надеждой  в  небо  взгляд  погасший  подними  

И  ты  увидишь  пред  собою  ширь  и  высь  
Все  свои  силы  собери  и  поднимись  
Молитву  жаркую  ты  Богу  вознеси  
И  у  Всевышнего  ты  силы  попроси  

Нет  не  проси  ты  состоянья  и  богатств  
Он  Сам  все  знает  и  все  Сам  тебе  подаст  
Как  Соломон  у  Бога  мудрость  попроси  
И  покаяньем  чистым  душу  ороси  


Проси  прощенья  отпущения  грехов  
Проси  прощенья  за  друзей  и  за  врагов  
Проси  чтоб  грех  твой  тяжкий  отпустил  
И  сердце  грязное  в  крови  своей  омыл  

И  ты  увидишь  в  своей  жизни  яркий  свет  
Тот  свет  что  есть  залогом  всех  побед  
Сам  Бог    преграды  с  твоей  тропки    уберет  
Тебя  в  любви  своей  помилует,  спасет

Автор  Широков  А.  А  .                                                  12,07,2008    г.                                                                          



55      НЕ  ЗАГАДЫВАЙ                        
                                                                     

                                                           1

Не  знают  люди,  что  завтра  с  нами  будет  
Взойдет  ли  солнце,  иль  ударит  в  небе    гром  
А    может  мир  взорвётся,  грохотом  орудий  
Посыплет  снегом  или  вдруг  польёт  дождем  


Припев  
Не  пытайтесь  загадывать  в  тень  
Мы  не  вечны  и  мир  очень  хрупок  
Проживите  сегодняшний  день  
И  свои  оцените  поступки  
                                         2

Может  быть,  в  эту  ночь  вам  предстать  
Предстоит  перед    праведным    Богом
Что  ж  осмелитесь  Богу  Святому    сказать  
В  оправданье    за  жизни  мятежной  дорогу
                                           3

Ваша  жизнь  перед  вами  рекою    пройдет  
Словно  вихрь  пролетит  во  мгновение  ока  
И  живая    душа,  ниц  пред  Богом  падет  
В  покаянье  с  молитвенным  вздохом  
                       


Автор  Широков  А.А.                                                                                  30  08  2008  г.


Ничто  не  вечно  


Ничто  не  вечно  под  луной  
На  сей  земле  никто  не  вечен
И  мы  когда  ни  будь  уйдем  друг  мой
В  тот  край  Святой  где  вечное  свеченье  

Что  мы  оставим  на  земле    
Добро  что  будет  в  радость  людям  
А  может    жили  мы  во  зле  
И  проклинать  потомки  будут  

У  каждого  из  нас  порой  
Бывает  взлеты  и  паденья  
Тот  миг  что  был  для  нас  судьбой  
Утратили  в  одно  мгновенье  

Нам  научится  бы  ценить  
Те  мимолетные  мгновенья  
Давайте  будем  чисто  жить  
Чтоб  умереть  без  сожаления  


Автор  Широков  А.А.                                        8,  04,  2010  года  

     
ПОДВАЛ  ИПАТЬЕВСКАГО  ДОМА


Подвал  ипатьевского  дома  
Ты  видел  казнь  Царя  Святого  
Где  по  веленью  адской  силы  
Царь  в  жертву  принесен  
Для  разрушения  России  
Ты  видел  смерть  Императрицы  
Как  пали  девицы  царицы  
И  как  жидовскою  рукою  
Убит  Наследник  дорогой  
Ты  видел  как  тела  грузили  
И  как  над  ними  поглумились  
На  старой  коптевской  тропе  
Горели  их  тела  в  огне  
Как  пламя  адское  горело  
Неужто  сердце  не  болело  
Цареубийца  гордый  жид  
Гордясь  убийством  страстотерпцев  
И  с  ним  убийцы  иноверцы  
Да  будут  прокляты  они  
И  в  вечности  заклеймены  
Запомни    это  Русь  Святая  
За  что  доселе  ты  страдаешь  
За  то  что  их  ты  предавала  
Не  возопила  а  смолчала  
Своим  молчаньем  предала  Царя  
За  то  и  крови  пролила  моря  
Но  чашу  гнева  не  испила  
Её  ты  только  пригубила
Вот  и  сейчас  тебя  терзают  
Все  иноземно  насаждают  
А  ты  и  пикнуть  не  моги  
Сильны  еще  твои  враги  
Покайся  слезно  и  молись  
Постом  молитвой  укрепись  
Тогда  прощенье  обретешь  
Как  цвет  весенний  расцветешь  



Автор  игумен  Александр  (Широков)                          3,04,  2010.  года  

6            Посвящение  всем  кто  в  погонах

Матерь  Божья  храни  всех  солдат  
Сохрани  их  Святой  Николай
От    беды  и  войны  сохрани  всех  ребят  
Над  врагами  победу  им  дай  

Припев      (повторяется  3  раза)

Святый  Боже  
Святый  Крепкий
Святый  Безсмертный
Помилуй  нас    

Их  родным  матерям  счастье  Боженька  дай  
Сохрани  их  малюток  детей
Ну  а  если  война  их  себе  заберет  
Святый  Боже  сирот  пожалей  

Припев  


Прегрешения  их  смой  любовью  своей  
Слезы  горькие  им  оботри  
Благодатью  Великой  их  всех  одари
Свет  Спасения  в  души  всели  

Припев    

Автор    Широков    Алексей  Александрович          16,11  ,2005  года


30 ПРАВДА  
Ты  говоришь  что  жить  устал  
Что  жизнь  не  интересна  
И  в  жизни  смысл  ты  потерял  
Что  нет  уж  новых  песен

Припев  

                       Говорите  правду,  правду  говорите
                       Говорите  правду  а  больше  ничего  
                       Говорите  правду  говорите  правду  
                       Только  в  ней  отрада  и  залог  всего    
                     

Ты  говоришь  что  не  любим  
Что  мир  твой  сер  и  тесен  
Что  всё  вокруг  одно  враньё  
Лишь  ты  пушист  и  светел  


И  спросишь  ты  как  дальше  жить  
Вокруг  лишь  ложь  и    блажь
Зачем  напрасно  свет  коптить  
И  слышать  в  клятвах  фальшь

Не  лучше  ль  остров  отыскать  
На  карте  средь  морей  
На  этот  остров  убежать  
От  срама  наших  дней  

Начни    сам  правду  говорить
Не  трусь  глупцом  прослыть  
Кто    хочет  ложь  вокруг  творить    
         Бог  будет  сам    его  судить  

Автор          Широков      А.  А  .                                                                            17    04      2007года  .



Святой  Царской  семье  убиенной  от  рук    КОМУНЯК    –  изуверов  

Святой  Царський  отрок  

Любовью  Царственной  весь  мир  вы  поражали,  
Примером  истинным    для  всей  Руси  Святой,  
Святым  и  праведным  всей  жизнью  подражали.  
Вы  жили  просто  счастливой  великою  семьёй.
 
Детьми  Господь  Благословил    семейство  ваше  щедро,
В  их  души  чистые  влил  милосердье  полной  мерой,  
И  кротость  сердца  дал  при  царском  всем  величье.
Детей  вы  воспитали  жизнью  и  примером  личным.  

Наш  Государь  своим  всем  сердцем  благородным  
Болел  душою  царственной  за  русский  весь  народ,.  
Как  Иов  праведный,смирен  наш  Царь  пред  Богом  был,  
Венец  терновый,  как  Христос  Спаситель,  заслужил.

И  царский  сын,  наследник  и  надежда  трона,  
С  младенчества  познавший  боль  и  скорбь...  
Его  душа  помочь  хотела  всем,  была  к  тому  готова...  
Как  агнец  жертвенный,  пролил  он  неповинным  кровь.  

Не  дрогнула  рука  убийцы  коммуниста-иноверца,  
Не  тронулось  от  боли  и  страданья  жидовина    сердце,  
В  едва  живого  красный  изувер  свой  штык  всадил.  
А  царский  отрок,  как  Господь,  своих  убийц  простил.  

Заступник  наш  пред  Богом,  Святой    отрок  Алексей,
Молись  о  всех,  кто  страждет!Их,  Царевич,пожалей!
Ведь  ты  перед  престолом  Божьим  ныне  предстоишь,  
И  с  Сыном  Божьим  сын  Царя  Святого  говоришь.  

Россия  молится  к  тебе,  с  надеждой  руки  воздевает,  
Как  перехожая  калика  в  муках,  тяжело  стенает.  
Так  не  оставь  нас,  отрок,  Царственный  страдалец,  
И  нас  Благослови,  сложа  Святой  десницы  пальцы!  

Автор    Широков  А.А.  10,04  ,  2010  года  

                     Человек
Жил  на  земле  один  человек  
Прожил  он  долгий  свой  жизненный  век  
Вот  час  пришел  отрешится  земли  
Богу  навстречу  душа  возлетит  

В  жизни  земной  он  не  жил  без  трудов  
Все  перенес  он  и  боль  и  любовь  
Радость  удачи  и  горе  утрат  
А  иногда  корке  хлебной  был  рад  

Вот  отрешилась  от  тела  душа  
Страшно  ей  и  возлетает  дрожа  
Что  заслужил  человек  на  земле  
То  он    получит  от  Бога  вполне  

Ангел    к  себе  душу  на  руки  взял
Как  драгоценность  молитвой  обьял
Через  вселенную  к  Богу  вознес  
Смотрит  на  душу  Спаситель  Христос  

Молится  к  Богу    помилуй  меня    
Боже  спаси  от  мытарств  и    огня
Боже  омой  Своей  Кровью  Святой  
И  подари  мне    блаженный  покой  

Молвил  Господь  знаю  я  как  ты  жил  
Знаю  что  ты  сколько  мог  мне  служил  
Видел  я  все  как  ты  падал  в  грехах  
Но  поднимался  и  шел  ты  сквозь  мрак  

Бедным  и  нищим  всегда  помогал  
Хоть  иногда  ты  и  сам  голодал  
Здесь  ты  не  будешь  во  веки  алкать  
В  вечности  будешь  блаженства  вкушать  

Вот  пред  душой  Матерь  Божья  прошла  
Светлым  покровом  своим    обняла
Молвила  нежно  покров  мой  с  тобой  
Ты  для  меня  тоже  сын  мой  родной  

И  просветлела  душа  страх  ушел  
В  вечности  странник  покой  свой  обрел
И  славословит  он  Бога  Творца  
Песней  своей  хвалит  Бога  Отца    

Автор  Широков  А.А.                                                                                                  8,01,  2010  года

Я  знаю  точно  дату  своего  рождения  

Я  знаю  точно  дату  своего  рождения  
Но  смерти  день  узнать  я  не  хочу  
Не  из  гордыни  нет,  а  лишь  из-за  смирения  
Ведь  каждый  день  я  за  грехи  плачу
 
Никто  не  веси  ни  тот  день  ни  час  тот  
Никто  надменно  не  откроет  рот  
Не  изглаголет    что  Творцом  открыто
А  Божьей  милостью  одной  живет
 
Что  ищешь  ты  негодный  и  презренный
Зачем  о  ближнем  суд  с  хулою  на  устах    
И  в  мыслях  нет  ни  капельки  смирения  
В  своих    грехах    погряз  ты  как  в  шелках  

Я  не  сужу  тебя  ведь  я  ни  чем    не  лучше  
Погряз  я  в  роскоши  и  собственных  грехах
Я  лишь  молится  с  детства  был  научен  
Молитвой  мытаря  и  с  плачем  на  устах  

Вот  по  тому  не  зная  времени  кончины      
Пред  Богом  предстаю  я  как  в  последний  раз  
В  Раю  пребыть  не  вижу  ни  одной    причины  
Для  преисподней  я  пригоден  сотни    раз  

Молись  и  ты  мой  брат  коленопреклоненно  
И  ты  сестра  о  всех    грехах  ты  горестно  стенай
И  я  за  всех  и  за  себя  молюсь  смиренно  
И  с  Божьей  милостью  дерзну  вступить  я  в  Рай    


Автор  Широков    А.  А.                                            23,  03,  2010  года.  

Я  НЕ  ЖАЛЕЮ  НИ  О  ЧЕМ  

Я  не  жалею  ни  о  чем  
Жалеть  уж  не  о  чем  
Иду  один  иду  зачем  
Судьбой  отмеченный  

На  помощь  я  не  позову  
Позвать  да  не  кого  
Среди  людей  давно  живу  
Средь  мира  этого  

Давно  не  плачу  над  собой
Все  слезы  высохли  
 Не  говорю  с  самим  собой  
Все  речи  выпали  

Зачем  же  я  тогда  живой  
Зачем  не  средь  теней  
Спросите  рядом  кто  со  мной  
Где  мир  души  моей  

Я  не  отвечу  промолчу  
Не  знаю  что  сказать  
Лишь  только  душу  промочу  
Что  нынче  с  меня  взять  

Я  мог  бы  свою  жизнь  отдать  
За  дело  за  людей  
Но  только  не  нужна  она  
И  хватит  ли  моей  

Пойду  я  к  Господу  с  мольбой  
Взгляну  на  небеса  
Лишь  в  Боге  есть  душе  покой  
И  пенья  ангелов  краса  

И  посреди  земных  скорбей  
Блеснет  надежды  свет
Надежда  есть  душе  моей  
Есть  Бог  и  весь  ответ  


Автор  Широков  А.А.                                                                                      20  11  2009  года

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351598
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 20.07.2012

Швабчук (Schwabchuk)

Мова, язик та корова

Прийняли  на  днях  закон  про  мову,
Я  чомусь  згадав  про  язика  й  корову.
Всі  регіонали,  у  ряд  як  ті  корови,
Язиками  плещуть,  та  не  знають  мови.    

Наші  депутати  є  на  світі  унікальні,
Від  брехні  своєї,  наче  в  лісі  заблукали.
Вчора  щось  брехали,  щось  розповідали,
Але  вже  на  ранок  і  брехню  перебрехали.

І  немає  сили,  слухати  відрижку,
Пропонують  нам  на  мову  акцію  та  знижку.
Кажуть  говорити  їм  чомусь  забороняють!
На  єдиній  мові,  що  вони  для  себе  знають.

Бо  вони  у  школі,  вчилися  погано,
Деякі  із  них  навіть  у  школі  не  бували.
Але  замочивши,  язика  в  корито,
Нам  мільйонам  іншим,  вже  дивитись  гидко.

І  тепер  лишилось,  всім  ловити  кайфу,
Говорити  нам  потрібно  з  ким  і  як-  не  знаю?
Мабуть  я  забуду,  язика  і  мову,
Бо  всіх  нас  лиш  доять,  як  о  ту  корову.


P.S.  Хотілося  додати  цей  вірш    у  тип  "Вірші  про  тварин")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348885
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 08.07.2012

Олег Соломонов

Се-человек

Мы  не  видим  того,  что  у  нас  за  спиной.
Мы  гляди  сквозь  прицелы.  Мы  дышим  войной.
Наши  души  впечатаны  в  холод  асфальта.
Наша  вера  убита  родною  страной.
Мы  в  теченье  времен,  как  в  теченье  реки,
Потеряли  надежды,  слова,  маяки,
И  за  нами  следит,  чей  –  то  взгляд  из  гранита,
Да  и  кто  мы  такие,  чтоб  идти  вопреки?
Наше  предназначение  –  бег  в  никуда,
И  за  каждым  углом  караулит  беда.
Можно  сколько  угодно  топиться  в  презренье,
Только,  господи,  как  же  мелькают  года.
Где  лекарство?  Кто  доктор?  Молись,  не  молись,
Жизнь  уходит  как  дым,  смысл  уходит  как  жизнь,
Остаются  потомки,  сдадим  эстафету,
А  потом  в  небеса?  В  бесконечности?  Ввысь?
Неужели  закон  неизменен  во  всем?
Неужели  мы  так  бессловесно  уйдем?
Не  оставим  следа?  Не  ответим  на  вызов?
И  свою  лебединую  не  допоем?
Нет,  шалите,  я  чую  свободу  нутром,
Я  устал  оставлять  свою  жизнь  «на  потом»,
Я  сорвуся  с  цепи,  я  снесу  эти  стены…
Я  предстану  на  равных  пред  божьим  судом.
Пусть  смертельным  окажется  этот  побег,
Пусть  меня  перемелет  жестокий  мой  век,
Но,  Господь,  поглядит  и  коснется  перстами,
И  с  улыбкою  скажет  мне:  «Се  человек!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343681
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 13.06.2012

Борода

Колегам по перу

Суцільний  світ  брехні  і  похвальби.
Так  надоїло  слухати  і  чути:
один  професор  в  крокодила  взутий,
а  інший  геній,  хоч  без  букви  "е".

Одна  бездарність  світом  заправля,
а  інша  їй,  як  той  шакал,  вторує,
он  диригент  хором  ослів  керує,
а  люд  кричить  не  "Браво",  а  "Ганьба!"

Там  неук  у  історію  заліз
і  підправляє  щось  і  "коректує",
той,  де  не  треба,  щось  собі  будує,
а  той  прогресу  відкопав  десь  ...віз.

А  титули  всім  сипляться,  як  сніг:
отой  вже  доктор,  той  ще  кандидатом,
отой  письменник  із  мільйонним  статком,
а  інший  враз  поетом  стати  зміг.

Та  так  себе  розніс-проголосив  -
неординарний,  культовий,  відомий.
Від  його  віршів  у  душі  оскома,
наче  із  дички  яблуко  вкусив.

А  інший  вже  витає  поміж  хмар
поетом  всіх  галактик  і  сузір"їв,
хоч  захмелів  порядно  на  подвір"ї
і  міцно  до  чарчиноньки  припав.

Спиніться,  хлопці!  Не  смішіться  хоть,
не  галасуйте  так  усі  одразу!
Ми  від  природи  всі  є  віршомази,  
Поетами  назве  тільки  народ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342697
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012

Борис Верховцев

Великоросское

Всем,  кто  посмел  не  в  России  родиться,
И  не  в  российском  свернётся  гробу,
Нечем  особо  по  жизни  гордиться,
Будь  у  них  даже  семь  пядей  во  лбу.

Тем,  кто  поставит  хоть  раз  под  сомненье
Русской  души  колоссальный  объём,
Мы  на  дому,  сообща,  без  стесненья,
Морду  бесстыжую  сразу  набьём.

Кто  в  одиночку  ведро  самогона
Залпом  на  завтрак  осилить  не  смог,
Тот  —  малохольный  агент  Пентагона,
И  недостоин  лизать  нам  сапог.

Кто,  хохоча  над  О’Генри  и  Твеном,
Ляпнет,  что  русские  —  скучный  народ,
Тот  ни  хрена  не  знаком  с  КВНом,
И  Петросяна  не  слышал  острот.

Каждым  поступком  мы  зависть  разбудим,
Каждым  свершеньем  прославим  страну,
Мы  подарили  «Калашников»  людям,
Витаса,  Пьеху,  «Тату»  и  «На-Ну».

Ряд  репортажей  на  первом  канале
Горькую  правду  давно  нам  открыл:
Всё  мы  о  вас,  пидорасах,  узнали,
Сорваны  маски  с  раскормленных  рыл.

Даже  последний  козёл  винторогий
С  вами  в  сравненьи  живёт  по  уму,
Жалкие  жертвы  политтехнологий,
Слепо  ведомые  в  полную  тьму.

Всех  мы  с  пути  посметаем,  Расея!
Выйдет  Иван,  как  всегда  одинок,
В  русскую  землю  заботливо  сея
Самый  чесночный  на  свете  чеснок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290247
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 05.06.2012

Максим Калина

ПРО СЛОВО ТАРАСА І ПРО СЬОГОДЕННЯ

О,  що  це  -  думи  від  Тараса?-
То  за  народ  його  страждання,
То  Правда,  неодгасна  в  часі,
Це  день  і  ніч  душі  терзання!

О,  що  це  -  від  Тараса  слово?-
То  посвіток  та  й  до  свободи,
То  присягання  у  любові
Вкраїні  і  її  народу!

Шевченкові  рядки  огненні  -
До  воленьки  це  заклик  віщий,
Це  вищий  вимір  одкровення,
Це  заклик  проти  панства  вічний!

А  що  ж  ви  нині  наробили,-
Всі,  хто  при  владі  і  багаті?-
Ви  знову  панство  відродили,
В  самих  бо  панськії  палати!

А  люди  мучаться,  бідують,
Не  наймитами,  а  рабами
На  пана  роблять,  голодують,
А  хто  й  по  світу  йде  з  торбами...

І  це  у  двадцять  першім  віці  !,-  
Та,  що  ж  це  діється,  плането?!.
Знов  просять  їсти  старці  й  діти,
Тарасе,  батьку,  рідний,  де  ти?!.

Ти  подивись  не  лиш  на  волю,
Бо  воля  та,  майже  в  кайданах,
За  що  ж  ти  мучив  свою  долю,
Палив  ти  серце  полум'яне?!.

О.  як  тебе  не  вистачає,-
Не  вистачає  гніву  твого,  
Як  люд  вкраїнський  потерпає-
Від  дідуся  і  до  малого!..

О,  ви,  панове  бюрократи,  
Грабіжники  людей,  хто  чесні,-
Ну,  як  до  вас  нам  докричатись,
Ну,  як  вас  научити  честі?!.

Коли  ж  дасьте  ви  нам  прожити,
Щоб  працювати  й  жити  гідно,
Та  досить  кров  вже  нашу  пити,
Бо  спалах  буде  зореслідний!..

Вам  треба  слово:    "демократи",
Щоби  законно  грабувати,
Всі  ви,  хто  мільярдери  нині  -
Дайте  хоч  гривню  сиротині!..

За  вас  перед  Тарасом  сором,
Що  так  довели  Україну,
Он,  бездоглядності  скрізь  морок,
Де  були  ферми  -  там  руїни...

Тож  і  сьогодні,  наш  Кобзарю,
Світ  актуальний  слова  твого,
Пробач  за  всю  безгосподарність,
Пробач,  що  бачиш  ти  тривоги!..

Де  панство  -  волі  не  буває,
Погляньмо  ж  в  очі  ми  Тарасу,
Неправду  в  єдності  здолаймо,
За  Правду  станьмо  -  це  на  часі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339260
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 23.05.2012

Matisse

Время не лечит

«Время  не  лечит.  Лечит  алкоголь  и  случайное  знакомство.  Лечат  секунды  проведенные  с  кем-то  другим.  Лечат  длинные  улицы  и  проспекты  в  огнях…Огромные  очки,  за  которыми  не  видно  уставших  глаз….  Лечат  мечты  о  лете,  о  новой  жизни…А  время…Время  не  лечит.  Время  идет  мимо,  но  ничего  не  меняется...»

Правда,  время  не  лечит,  оно  просто  уходит,  тянет  за  собой  воспоминания,  боль,  слезы,  радость,  счастье…Словно  ленту,  которой  связаны    двое  когда-то  дорогих  друг  другу  людей  .Она  бесконечна…  Она  никогда  не  оборвется.  Её  не  осилит  даже  самый  острый  «нож  безразличия»,  ведь  память  не  стереть.  Неверный,  резкий  шаг  в  сторону-  и  острая  внезапная  боль  тут  же  пронзает  тебя  насквозь.  Возможно,  спустя  некоторое  время,  напряжение  ослабеет  ,появиться  ощущение  свободы,  но  …
По-моему  время  убивает…Что?  Да  практически    все!  Чувства,  уверенность,  веру,  надежду,  искренность…
Как  специфический  препарат.  Имеет  разные  свойства  :при  верном  применении  результаты  будут  положительные,  а  в  противном  случае-  чудовищные.  Когда  плохо  мы  идем  в  аптеку  «Все  пройдет»  покупаем  лекарство  под  названием  «Время».  И  настолько  увлекаемся  яркой  и  многообещающей  упаковкой,  что  принимаем  тройную  дозу  да  еще  запиваем  все  крепкими  двойным  воспоминанием  о  прошлом  .
Естественно  забыв  прочитать  инструкцию…И  вместо  ожидаемого  результата  мы  «наслаждаемся»  побочным  эффектом.  Головокружения,  чрезмерная  слезоточивость,  похмелье,  помутнение  мыслей  ,  хаос  в  голове,  субъективное  восприятие  мира,  неконтролируемость  движений,  действий.  Короче  ,полный  букет.  На  протяжении  дня    мы  пытаемся  вернуться  в  прежнее  состояние.  Но  получается  это  только  через  1.5  -2  недели.  Когда  вредные  вещества    выведены  из  организма.  И  все  потихоньку  начинает  возвращаться  на  свои  места  .Но  спустя  несколько  дней  боль  возвращается  снова.  И  ты  не  знаешь  что  делать.  Просто  тупо  рвет  на  части,  лезешь  на  стену,  воешь  до  потери  пульса,  чувствуешь  себя  ничтожно,  мечешься  туда-сюда.  Пытаешься  вообще  ни  о  чем  не  думать,  а  все  вокруг  будто  специально  напоминает  итак  незабываемые  минуты...
     Да,  первое  время  будет  сложно.  Пока  ты  избавишься  от  зависимости,  пока  восстановишь  силы,  начнешь  совершенно  новую  жизнь.  Или  же  наоборот  привыкнешь  к  тому,  что  сейчас  есть,  еще  больше  погрузишься  в  себя.
     Действительно…Как  бы  мы  не  старались  укрепить  свои  стены,  как  бы  мы  не  подпитывали  их  безразличием  ,рано  или  поздно  воспоминания  доберутся  до  нас,  до  самого  нутра,  к  сердцу  и  потом  упиваясь  сочной  болью  добьются  своего…Мы  возвращаемся  в  прошлое.      Опять  каждой  клеточкой  своего  тела  чувствуем  то,  что  чувствовали  несколько  месяцев  назад.  Глоток  за  глотком  .Капля  за  каплей.  И  вот,  кажется  ,    она…последняя.  Все  ,это  конец.  Хм…Не  так  все  просто….  Последняя  капля  всегда  остается  в  бутылочке  «Боль».  Авось  нам  пригодиться  еще.  Не  сейчас  нет.  И  не  завтра.  Может  быть  когда-то  …Просто  на  это  нужно  время.  Для  кого  –то  оно  становиться  жизнью,  а  для  кого-то  соответственно    пыткой  ,гибелью.      Так  что,  время  не  лечит.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337593
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 15.05.2012

stroi

Философия самосознания

Из  какого  мы  слеплены  теста,  

Да  и  слеплены  ли  вообще?  

Вдруг  мы  заняли  здесь  чьё-то  место,  

Ну  а  наше  тогда  место  где?  

 

Почему  на  десятки  вопросов  

Нельзя  дать  лишь  один  ответ.

На  каком  корабле  мы  матросы  

На  него  кто  нам  выдал  билет?  

 

Философия  самосознанья  

Отвратительна,  но  верна.  

Как  влюблённых  в  измене  признанье,  

Как  разорванная  струна.  

 

А  мечтания  так  прекрасны,  

Но  как  часто  их  портит  совет  –  

Слушай  друг,  но  ведь  это  опасно.  

Отложи,  впереди  много  лет.  

 

Радость  странствий  мы  позабыли  

В  глупой  привязи  к  берегам.  

Всё,  что  дорого  и  любили  –  

Мы  отдали  на  откуп  богам.  

 

Так  и  путаем  блики  и  тени,  

В  центре  круга  стоим  мы  и  ждём.  

Мы  оттуда  ль  пришли  –  вот  сомненье.  

И  туда  ли  сейчас  мы  идём?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331403
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 27.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2012

alla.megel

СИРОТИ, ХРИСТИЯНСТВО Й АЛЬБЕРТ ЕЙНШТЕЙН

Страшенно  уїдлива  річ  –  теорія  відносності  Ейнштейна.  Не  у  метафізичному,  а  у  самому  прямому,  житейському  сенсі.  Вона  не  дає    розслаблятись  тим  представникам  виду  гомо  сапієнс,  що  звикли  за  призначенням    використовувати  голову:  щоб  нею  думати,  а  не  у  неї  їсти.  Ця  пакосна  теорія  примушує  постійно  щось  аналізувати,  щось  із  чимось  порівнювати.  Не  встигнеш  заспокоїтися  на  тому,  що  знайшов  правильну  відповідь  на  хвилююче  питання,  а  вона  –  тут  як  тут:  «А  відносно  чого?»  «А  й  справді,  -  відносно  чого?»  -  думаєш  і  заходиш  на  новий  виток  аналізу.  І,  бува,  доходиш  абсолютно  іншого  висновку.  Часом  навіть  протилежного.  А  потім  сидиш  із  хворим  органом  під  назвою  «голова»  і  гадаєш:  може,  й  справді  легше  у  неї  просто  їсти  і  ні  про  що  не  думати?    
         Ну,  от  скажіть,  навіщо  у  країні,  де  є  десятки  богословських  навчальних  закладів,  де  християнство  представлене  усіма  існуючими  у  світі  конфесіями  -  а  це  -  духовенство,  церкви,  монастирі,  -  моїй  голові  розмірковувати  над  простим  питанням:  християнська  держава  Україна,  чи  ні?  Про  що  тут  міркувати?  Достатньо  просто  поглянути  на  цифри.  За  роки  незалежності  кількість  християнських  церковних  общин  виросла  більш  ніж  вдвічі.  Щороку  тільки  УПЦ  збільшується  на  200-250  приходів.  На  2011  рік  на  території  України  діяло  17986  православних  общин  різних  конфесій.  Якщо  додати  сюди  католиків  і  протестантів,  цифри  будуть  досить  бадьорими,  як  для  країни,  що  лише  20  років  тому  була  атеїстичною.                                    
         Я  і  сама  лицем  до  лиця  стикнулась  із  бурхливими  подіями  у  християнстві.  Це  було  не  так  давно  -  на  початку  двадцять  першого  століття.  Ті  часи  можна  назвати  тріумфом  протестантства.  На  фоні  абсолютно  нерелігійного  конфлікту  у  православній  церкві  яскраві  дійства,  що  влаштовувались  протестантами  у  парках,  на  стадіонах,  у  дворах  багатоповерхівок,  були  чимось  новим.  Ми,  звиклі  до  того,  що  у  церкву  треба  ходити,  були  здивовані,  що  вона  сама  йшла  до  нас.  Це  була  церква,  що  не  просто  стояла  з  відчиненими  дверима  у  певні  години  доби,  з  запаленими  свічками,  й  у  ній  по-особливому  вбраний  батюшка  -  апріорі  святий  і  недоступний  -  про  щось  розмовляв  із  Богом  мало  знайомою  мовою,  а  ти,  принишклий,  тільки  зиркав  на  бабусь-завсігдатаїв,  щоб  скопіювати  вчасно  їх  рухи  -  вклонитись,  чи  перехреститись.  Протестантські  церкви  були  значно  демократичніші,  якщо  таке  слово  доречне  стосовно  церкви.  Тут  можна  було  не  просто  слухати  проповідь,  чи  молитись  так,  як  умієш,  тут  було  дозволено,  нарешті,  поставити  знаючим  людям  потаємні  болючі  запитання:  хто  я?  навіщо  я  тут?  чи  Бог  знає,  любить  мене?  чи  має  Він  якісь  свої  плани  стосовно  мого  життя?  Ми  рідко  вголос  задаємо  такі  питання.  З  точки  зору  нашої  -  страшенно  дорослої  і  жахливо  серйозної  -  буденності  вони,  як  мінімум,  наївні.  Але  без  відповіді  на  них  життя  у  якийсь  момент  стає  нещасним,  яких  би  житейських  висот  ми  у  ньому  не  досягли.  От  такий  парадокс.
         -  Бог  любить  тебе,  -  казали  нам  у  протестантських  церквах.  І  це  була  велика  полегкість,  дізнатись,  що  Творцю  Всесвіту  не  байдужа  кожна  окремо  взята  людина.  
         -  Якщо  Він  любить  мене,  то  чому  ж  мені  так  паршиво?  -  Це  питання  не  відразу,  але  приходило  до  голови.
         -  Бо  ти  -  нерозкаяний  грішник,  -  відповідали  й  вели  далі,  -  ану,  виходь  осюди!  Ставай  отут  і  повторюй  за  пастором  молитву  покаяння.
         А  потім  вітали,  обіймали  й  називали  братом.  Й  ти  йшов  додому  з  -  так,  утопічно-наївною  -  але  вірою,  що  завтра  й  почнеться  воно  -  щасливе,  прекрасне  життя  з  Богом.  Тобі  хотілось  показати  язика  знайомому  православному  батюшці,  що  намагався  свого  часу  втовкмачити,  що  християнство  -  це  важка,  повсякденна  праця,  свого  роду  подвиг  волі  і  духу.  Дивина!  У  житті  таки  щось  починало  відбуватись!  Я  знаю  людей,  що  після  таких  молитов  покинули  палити,  випивати  й  навіть  приймати  наркотики.  Я  знаю  й  таких,  що  обернули  диво  у  своєму  житті  на  благо  інших,  таких  же  залежних  і  знедолених.  Саме  вони  стикнулись  у  житті,  так  само,  як  і  я,  з  необхідністю  прийняти  як  даність  слова  мого  знайомого  батюшки,  що  життя  по  вірі  -  то  тяжка  праця.  Переконана,  що  для  кожного,  хто  каявся  (не  суть  важливо,  в  якій  церкві)  настає  час  приймати  рішення,  як  жити  далі.  Саме  в  цей  час  у  душі  людини  релігія  бореться  з  вірою,  ритуал  з  жертвою.  Там,  де  перемагає  ритуал,  перебути  піст  чи  відстояти  всенощну  -  подвиг,  перемога  духу  над  тілом.  Там,  де  перемогу  здобуває  віра  -  біда.  Бо  життя  по  вірі  -  вічне  незадоволення  собою,  постійний  вихід  із  зони  власного  комфорту  у  невідомість.  Таке  життя  -  то  повсякденний  конфлікт.  Найперше,  з  тілом,  яке  хоче  бути  ситим,  зігрітим,  розваженим,  і  щоб  його  ніхто  не  чіпав  і  не  тривожив.  Потім  з  душею.  Бо  вона  намагається  старанно  прикрити  виправданнями,  фантазіями  й  екскурсами  у  -  ой-йоой  яке  тяжке  -  дитинство  власну  лінь,  брехню  й  гординю.  З  власним  егоцентризмом,  бо  потрібно,  виявляється,  зробити  складну  операцію  -  пересадку  свого  «его»  із  центру  світобудови  в  одну  з  найдальших  її  околиць  -  на  поріг  пекла.  І,  нарешті,  з  суспільством,  де  праведник  -  той,  хто  постить  і  стоїть  всенощну.  А  ти  -  зануда  й  підбурювач!  Все  тобі  не  так!  У  всьому  ти  колупаєшся!  Усіх  вибиваєш  із  колії  своїми:  шоб  шо?  навіщо?  відносно  чого?  Альберт  Ейнштейн,  блін,  тихо  тобі  не  живеться.  Усе,  до  чого  б  ти  не  вчепився,  після  твоїх  "шоб  шо?"  й  "відносно  чого?"  перевертається  з  ніг  на  голову,  втрачається  звичний  сенс  речей,  і  нова  реальність  входить  у  жорсткий  конфлікт  зі  звичними  й  такими  рідними  переконаннями.  А  часом  навіть  із  такою  фундаментальною  річчю,  як  статистика.
         Від  отого  уїдливого  ейнштейнівського  "відносно  чого?"  брили  статистичних  даних  про  ріст  християнства  в  Україні  розсипаються,  стикаючись  із  іншими  -  теж  статистичними  даними.  За  два  останніх  роки  кількість  дітей  -  сиріт  у  нас  виросла  вдвічі.  І  сьогодні  становить  160000.  За  тими  ж  таки  даними  70%  хлопчиків  з  цих  ста  шестидесяти  тисяч  чекає  кримінальне  майбутнє,  а  60%  дівчаток  стануть  повіями.  Ще  10%  цих  дітей  у  різному  віці  кінчають  життя  самогубством.  І  тільки  5%  (це  8000!)  матимуть  повноцінні  сім"ї  і  житимуть  нормальним  життям.  Суспільство  готове  до  такого  майбутнього?  Адже  ці  люди  житимуть  не  на  безлюдному  острові,  а  серед  нас.  Сто  п`ятдесят  дві  тисячі  злодіїв,  грабіжників,  вбивць  і  повій!
         Значить,  якщо  вже  по  Ейнштейну,  відносно  кількості  християнських  конфесій  і  церков  ми  -  міцна  християнська  держава.  А  відносно  виконання  Божих  заповідей?  Хто  ми  у  своєму  ставленні  до  життя,  майна,  душі  наших  ближніх?  Хто  ми  у  ставленні  до  найвразливіших  наших  співгромадян  -  сиріт,  вдів,  інвалідів  і  стариків?  Ми  -  суспільство  жорстоких,  цинічних  язичників.  Бо  тільки  бездумно-цинічне  суспільство  може  дозволити  своїм  громадянам  робити  бізнес  на  дітях-сиротах.  Я  зараз  -  не  про  численні  фірми,  що  заробляють  цілком  реальні  гроші  на  усиновленні  наших  дітей  іноземними  громадянами.  І  не  про  торгівлю  дітьми  -  живими  й  розчленованими  на  органи.  Цими  питаннями  повинні  займатись  правоохоронні  органи.  Цими  справами,  а  не  політичними  репресіями!  Я  -  журналіст,  тому  пару  слів  неласкавих  -  про  своїх  братів-журналістів.  Зокрема,  про  тих,  хто  учудив  на  телеканалі  "Інтер"  нове  шоу  із  сльозогінною  назвою  "Серце  підкаже".  
         -  Яка  фігня,  -  надумали  собі,  сито  колупаючись  у  зубах,  розумні  тьоті  і  дяді,  -  що  держава,  громадськість,  церковна  паства  має  опікуватись  дітьми-сиротами.  Вирішувати  важкі  й  болючі  питання  їх  якомога  доцільнішого  влаштування  у  цьому  досить  ворожому  для  них  світі.  Ретельно  обирати  для  них  сім"ї,  враховуючи  не  тільки  побутові  умови,  а  й  професійне,  освітнє,  культурне  й  навіть  духовне  середовище,  у  якому  має  зростати  саме  ця  дитина,  ця  особистість.  Яка  фігня  -  старанно  планувати  й  вибудовувати  майбутнє  найпроблемніших  з  точки  зору  психологічної  і  соціальної  адаптації  членів  суспільства.  Який  непотріб  -  зважувати  специфіку  темпераменту,  природні  нахили  й  здібності  дитини.  Який  мотлох  -  ретельно  досліджувати  сім"ю,  у  яку  ця  дитина  потрапить.  Планувати.  Міркувати.  А  потім  -  відслідковувати  й  контролювати.  Яке  занудство!  Так  і  перетрудити  можна  своє  пещене  масажистами  й  косметологами  тіло.  Хай  ці  діти  краще  самі  обирають  собі  батьків.  А  шо?  І  відповідальність  за  свій  вибір  теж  беруть  на  свої  плечі.  Дитячі,  кажете?  Слабенькі?  Нерозумні?  А  нам-то  що?  Головне,  щоб  публіка,  пускаючи  сльозу,  гарненько  розважилась.
         І  публіка  по  обидва  боки  екрану,  розчулено  сякаючись  у  мереживні  носовички,  чхати  хотіла  на  долю  хлопчика-сироти,  що  обирав  своє  майбутнє.  Сам.  Ніхто  не  схотів  брати  на  себе  відповідальність  за  долю  сироти.  Ніхто  толком  не  поцікавився,  як  і  чому  навчатимуть  дитину  запропоновані  на  вибір  сім"ї.  Що  за  люди  майбутні  батьки  теж  нікого  не  цікавило.  В  усякому  разі  не  журналістів,  що  готували  таку  "цікаву"  програму,  і  не  соціальних  працівників  та  психологів,  що  приймали  у  ній  участь.  Скажете,  я  палку  перегинаю?  Аж  ніяк.  Старшим  вихованцям  одного  із  запропонованих  дитячих  будинків  сімейного  типу  зараз  десь  років  по  двадцять.  Хто  з  журналістів  запитав,  як  склалась  їх  доля?  Де  вони  живуть,  як  і  на  кого  вчаться?  Хто  зустрівся  з  вчителями  шкіл,  у  які  ходять  діти  з  сімей-претендентів?  Не  почула  я  думку  про  ці  сім"ї  сусідів,  адміністрації  сіл,  де  вони  живуть.  Одну  із  сімей  назвали  віруючими.  У  кого  вірує  ця  сім"я?  У  яку  церкву  ходить?  Що  про  них  думає  священик  цієї  церкви?  Чи  достатньо  сказати  у  камеру  "Слава  Богу"  і  "Амінь",  щоб  всіх  у  вірі  переконати?  Мені,  наприклад,  цього  аж  ніяк  не  достатньо.  Я  вам  більше  скажу,  упевнена,  що  ця  сім"я  про  віру  й  Бога  має  дуже  приблизне  уявлення.  Чому?  Тому  що  віруючі  ні  за  які  блага  не  прийняли  би  участі  у  подібному  шоу.  Взагалі  інформації  про  батьків  було  вкрай  мало,  а  та,  що  була,  гарненько  просякла,  даруйте  за  натуралізм,  шмарклями  у  сиропі.  Так  емоційно  неврівноважено  вирішують  долю  своїх  дітей  тільки  батьки-істерички.  Саме  такими  ми  й  повстаємо  з  цієї  програми.  То  навіщо  ж  тоді  казати,  що  ми  -  православна,  християнська  держава?
         -  Та  чого  ти  кіпішуєш?  Це  ж  просто  шоу!  -  сказала  здивовано  сусідка  по  під"їзду.  І,  байдуже  стиснувши  плечима,  подалась  у  своїх  справах.  
         І  справді,  чому  "кіпишую"  я?  Чому  це  не  робить  духовенство  тих  церков,  що  зростають  у  нас,  як  гриби  у  осінній  дощ?  Чому  мовчать  органи  опіки?  Де  спеціалісти-психологи,  що  розбираються  у  дитячій  психології?  Чому  всі  мовчать?  Мій  голос  на  виборах  тому  політику,  який  продемонструє  реальну  стурбованість  подібними  шоу,  а  не  чергове  публічне  "бла-бла-бла".
         Ми  -  не  християнська  держава.  Нам  не  властиве  християнське  мислення.  Образ  думок  Ісуса  у  нашому  суспільстві  можуть  продемонструвати  лише  одиниці.  Ось  міркування  моєї  найкращої  подруги.
         У  країні  нас  42  мільйони.  Нехай  дорослих  із  них  -  половина,  це  21.  Із  них  третина  -  пенсіонери,  залишається  сім  мільйонів.  А  дітей  неприкаяних  -  160  тисяч.  Виходить  по  одній  дитині  на  20  сімей.  Що  двадцять  сімей  не  зможуть  дати  раду  одній  дитині?  Моя  подруга  знає,  про  що  каже.  Сім  років  тому  я  приєдналась  до  них  -  невеличкої  команди  із  трьох  дорослих,  що  опікувались  трьома  дітьми.  Одна  дівчина  із  цих  дітей  -  кругла  сирота.  Двоє  інших  -  просто  не  потрібні  своїм  батькам,  тепер  таких  називають  "соціальними  сиротами".  Мої  однодумці  не  забивали  собі  голови  питанням  опіки  й  усиновлення.  Така  потреба  виникає  тільки  паралельно  із  питаннями  фінансування.  Нам  гроші  від  держави  не  потрібні.  Сам  факт  фінансування  дитячих  будинків  сімейного  типу  викликає  у  нас  гіркувату  на  смак  іронію.  Чи  стали  би  прийомні  батьки  опікуватись  сиротами  безкоштовно?  Питання  не  складне,  й  відповіді  на  нього  довго  шукати  не  треба.  Варто  просто  подивитись,  як,  де  і  яким  коштом  живуть  "випускники".    Ми  не  просили  грошей  у  держави.  Навіщо?  Всі  працюємо,  й  наша  невеличка  християнська  община  має  пристойну  десятину.  У  своєму  житті  (язик  якось  не  повертається  назвати  це  роботою)  ми  зіткнулись  із  величезною  кількістю  проблем  значно  складніших,  ніж  фінансові.  Найперше,  це  проблема  генетики.  Ми  не  були  до  неї  повною  мірою  готові.  Усвідомлення  того,  наскільки  глибоко  діти  успадковують  риси  своїх  батьків,  ми  запили  не  одним  літром  валер`янки.  Повірте,  не  так  просто  вибудувати  майбутнє  дитини,  яку  батько  -  алкоголік  і  наркоман  і  мати  з  психічними  проблемами  зачали  у  Глевасі,  у  психлікарні.  Потім,  по  смерті  батьків,  дитина  залишилась  під  опікою  баби  й  діда,  які  варили  самогон  і  торгували  ним,  а  дві  тітки  -  батькові  сестри,  приводили  у  невеличку  хату  своїх  коханців.    Непросто  відродити  почуття  власної  гідності  у  хлопчика,  якого  п`яний  батько  у  чотирирічному  віці  заганяв  під  ліжко  держаком  від  лопати  й  там  бив.  Особливо,  коли  вся  любов  батька  й  матері  віддана  меншому  сину-злодію,  якого  постійно  відкуповують  від  суду.  Де  вже  тут  про  освіту  старшого  думати.  А  як  націлити  на  побудову  сім"ї  дівчину,  яку  намагався  зґвалтувати  мамин  коханець?  Не  менш  важка  проблема  -  розумові  здібності.  Ми  завжди  намагались  ставити  високу  планку  в  освіті.  Оскільки  діти  прийшли  до  нас  вже  сформованими,  то  їх  навчання  більше  було  схоже  спочатку  на  "доганялки".  Ми  постійно  стикались  із  "чорними  дірами"  там,  де  знання  закладаються  у  ранньому  дитинстві.  Трохи  схоже  на  тривалий  похід  по  болоту,  -  ґрунту  немає  під  ногами,  опертись  у  навчанні  ні  на  що.  Часом  доводиться  повертатись  і  починати  спочатку.  А  часом  і  змиритись,  коли  діагноз  "олігофренія"  не  дає  змоги  отримати  вищу  освіту.  Лише  середню  спеціальну.  Доглядати  за  собою,  піклуватись  про  здоров"я,  варити  їсти,  прибирати  оселю,  прасувати,  прати  й  ще  тисячі  дрібниць,  яким  крім  нас,  нікому  було  навчити.  Просте  за  формулюванням  завдання:  виростити  повноцінних  членів  суспільства,  освічених  і  працелюбних  людей  -  на  ділі  виявляється  дуже  складним.  Воно  вимагає  від  працівника  часу,  сил,  волі,  коштів.  І  любові,  любові,  любові.  Навіть  там  і  тоді,  коли  любити  вже,  здається,  немає  ніяких  сил.  Саме  по  собі  це  завдання  видається  настільки  масштабним,  що  будь-хто  злякається:  почати-то  можна,  а  як  до  кінця  довести?  Відповідь  у  смішній  приповідці:  "Як  можна  з"їсти  слона?  Елементарно!  По  шматочку".  Кожен  день  ми  намагаємось  робити  те,  що  потрібно  саме  сьогодні,  не  випускаючи  з  уваги  тієї  мети,  що  собі  й  дітям  ставимо.  Я  тому  й  пов`язала  роздуми  про  сирітство  з  християнством,  бо  з  Божою  допомогою  робити  все  це  легше.  Він  дає  бачення  майбутнього  дитини,  відкриває  її  таланти  й  здібності.  Ми,  як  казала  Мати  Тереза,  -  лише  Його  руки.  
         От  я  й  думаю:  чи  може  бути  християнська  держава  такою  цинічно-безрукою,  щоб  сказати  обездоленій  дитині:  твоє  майбутнє  в  твоїх  руках?  А  ми  тоді  навіщо?  Що  ми  тут  робимо?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333176
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 25.04.2012

таиса

Мольба к Богу

Не  может  несчастный  человек  сделать  счастливою  Планету!
Пошли  нам  Искорку,  Господь,  и  дай  прислушаться  к  Совету!
Прости  нас,  Господи,  прости!  И  посчитай  нас  за  ребенка!
Как  мать  прощает  малыша  и  это  делает  так  тонко…
Самим  не  вытянуться  нам  –  так  глубоко  в  грехах  увязли!
Живем  как  будто  в  темноте,  живем  в  объятиях  боязни.
По  самой  себе  я  знаю  –  никак  не  справиться  самим!
Пошли  нам  Искру  золотую  –  на  Тебя  с  надеждою  глядим.
Мы  понимаем  –  сами  виноваты  –  Ты  право  выбора  нам  дал!
А  что  в  итоге  получилось  –  разлад,  обида  и  скандал…
Погладь,  Господь,  нас  по  головке,  очисти  Души  от  плевел!
Дай  нам  вздохнуть  легко…  свободно  и  облегчи  жизни  удел!
Я  понимаю,  Бог  Великий,  что  сами  мы  должны  спасать
Нами  обиженную  Землю  –  нас  научи  других  прощать!
Когда  на  сердце  лежит  камень  –  ничто  не  радует  тогда!
И  все  науки…  поученья  –  уже  не  стоят  и  гроша.
Нам  без  Тебя,  Господь,  не  выжить,  слишком  увязли  в  темноте!
Идут  насупленные  люди,  как  будто  Света  нет  в  Душе…
Нам  помоги,  Господь,  проснуться,  пошли  нам  Искру  золотую!
Прости  заблудших  всех  людей,  Тебя  любимого  прошу  я.
P.S.  я  молилась…  я  просила!  Но  на  Душе  легче  не  стало!
Видно,  Душа  моя  родная  от  безысходности  устала.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332009
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012

Валя Савелюк

ТРИПІЛЬЦІ МИ

ви  ловите  нас
на  сонячні  зайчики…
як  рибу
велику
полюєте  на  живця.

вам  дісталась
випа́дком
про  нас  таємниця  –
ми  завжди
без  сумніву
йдемо  на  світло…
Світла!
шукають  і  прагнуть
віддані  наші  серця  –
такий
задум  первісний
Творця.

…підкликаєте  нас
відбитими
промінцями,
посідаєте
наші  хати́    і  храми,
спекулюєте  з  нами
нашими  ж  іспокон
Святими  Дарами,
торгуєте,  
як  екзотичним  крамом…

стоїмо  безневинні
і  дивуємось
безгомінно,
як  плюндруєте  
наші  Святині  –
опускаєте  на  коліна,
щоб  стали  рабами
перед  
порожніми  вами…

вам  випа́дком
дісталася  таємни-ця…
але
не  
до  кінця:
наші  храми  –
не  розписані  золотом  
кам`яниці,
наші  Храми  –
наші  серця.

самоїди  
людської  зграї,
ми  вас  –  
знати  не  знаєм…

ми  завжди́
оберемо  волю,
покинемо  безогля́дно
лЮбі
обжиті  місця:
наші  Храми  –
наші  серця…

подамося
за  обрій  лугами…
лісами,
полями:
наші  серця  –  
наші  храми
з  дорогими,  живими,
невидимими  для  вас,
неосяжними  вами
Триєдино-Богами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304345
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 20.04.2012

Олександр ПЕЧОРА

БУТИ ПРАВЕДНИМ…

*      *      *

Бути  праведним,  –  чи  житимеш  щасливо?
Істину  довідатись  хотів.
Жити  правильно  навчитись  неможливо.
А  когось  навчити  –  й  поготів.

Все  ж  кажу,    потрібно  віру  мати.
Праведність  –  і  є  свята  мета
на  яку  благословила  мати.

Вчусь  і  буду  вчити  саме  так.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331644
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 19.04.2012

Ліоліна

Петушок

У  нас  во  дворе  

Носит  славный  петушок
На  головке  гребешок.
На  ногах  он  носит  шпоры.
Свои  песни  на  заборе
Распевает  поутру.
Ходит  Петя  по  двору.
Петю  Леся  просит:
«Петушок,  а,  петушок,
Ты  возьми  свой  гребешок,
Расчеши  мне  косы».
Петушок:  «Кукареку!
Это  я  всегда  могу!»
Гребешок  свой  Петя  снял,
Косы  Лесе  расчесал.


для  детей  от  3  лет

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329971
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012

Антоніна Грицаюк

Півник

-  Півнику,  півнику  щось  ти  заспав,
Чому  ти  раненько  в  дворі  не  співав?
Вже  сонце  на  небі  давно  зійшло,
А  голосу  твого  чути  не  було.

-  вчора,  як  дощик  холодний  йшов,
З  шпорами  чобіт  я  своїх  не  знайшов,
По  калюжах  босоніж  весь  день  я  ходив,
Горло  своє  я  тоді  застудив.

Що  робити  тепер  я  не  знаю
І  ліки  для  горла  повсюди  шукаю
Де  лікаря  взяти  скажіть  ви  мені,
Вже  кури  давно  повтікали  усі.

Коли  був  у  шпорах  гарно  співав,
Кожен  мене  у  дворі  поважав,
Як  же  я  буду  на  світі  жити,
Хто  буде  сонечко  рано  будити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329580
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012

kalush

Іде Пророк

Приїхав  Цар  із  Назар́ета
В  Єр́усалим,
Ослицею,  а  не  в  кареті,
А  Ѓосподь  з  ним.

Стелилися  гілќи  і  в́іти
Під  й́ого  крок,
Раділи  і  старі  і  діти  –
Ід́е  Пророк.

Перевернув  столи  й  осл́они
І  сќинув  крам,
Усіх  міняйлів  присоромив  -
Це  ж  Б́́ожий  храм.  

Сліпі  прозріли,  а  в  кульгавих
Кістќи  зросли,
Очистив  душі  від  лукавих,
Гріх́и  простив.

Ще  зради  п́оміж  них  не  видно,
Всі  в  р́адості,
"Ос́анна  синові  Давида",  -
Крич́али  всі.

А  вже  над́іється  Іуда
На  сл́ушний  час,
Допоки  ми  чекаєм  чуда,
Є  Б́ог  між  нас.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328788
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012

Lana P.

Перед Христовим Воскресінням

Перед  Христовим  Воскресінням
У  прощені  гріхів,  моління,
В  церкву  йдемо  на  покаяння,
В  спокуті  несемо  признання...
Свічки  у  пахощах  згоряють,
Медами  церкву  наповняють,
І  омофором  огортають,
Священники  благословляють:
Розвіялись  сумні  хмаринки,
Скотились  сльози-бісеринки,
Здається,    життя  не  поспіша...
Вмилася,  очистилась  душа...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327140
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 02.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.04.2012

ageev

Пасхальное

Проходит  ночь  отходит  сон  
И  утро  мне  в  окно  стучится
Колоколов  веселый  звон
Всем  с  ночью  требует  проститься

В  провинциальном  городке
Пасхальный  звон  все  сорок  дней
Плывет  от  церкви  по  реке
Меж    шапок  стройных  тополей

И  йодлем  иволга  поет
Как  будто  в  Альпах  побывала
Кто  знает,  где  она  живет
Когда  снега,  как  покрывало

Но  здесь  родилась  и  весной
Всегда  ее  услышишь  пенье
Она    вернулась,  чтоб  с  тобой
Христа  прославить  Воскресенье!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326697
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012

Lilafea

Душа після смерті

Життя  було  б  наше  безцільним,
Якби  вінчалося  кінцем…,
Що  смертю  у  народі  зветься,
Прикрите  віком  і  вінцем…

Яка  ж  тоді  від  нього  користь
І  від  чеснот,  і  добрих  справ?
Тоді  праві  були  промовці:
«Живи  тим  днем,  що  Бог  послав!»

«Будемо  нині  їсти  й  пити,
Творити,  що  на  ум  прийшло...
І  в  чому  суть,  щоб  не  грішити,
Якщо  все  рівно  помремо?»

Людина  ж  створена  безсмертна  –
Христос  відкрив  нам  врата  ті
Своїм  спасенним  Воскресінням
Царства  Небесного  в  ці  дні!

Блаженства  вічного  для  того,
Хто  вірить  в  Нього  й  жив  завжди
У  правді,  вірі  щирій  і  надії
Зумів  в  любові  шлях  пройти.

Земне  життя  –  приготування
Лиш  до  майбутнього  життя,  –
Що  смертю  ніби  завершиться  –
Як  перехід  в  нове  буття…

Важким,  безмежним,  безутішним
Було  б  прощання  кожен  раз,  –
Коли  відходять  наші  рідні
У  той  гіркий  і  смертний  час…

Якби  Господь  не  дав  нам  вічне
Життя,  чи  смерть  задля  життя...
Душа  ж  бо  так  бажає  жити
І  не  піде  у  темне  небуття!

Я  не  припиню  існування
Ані  на  йоту,  ні  на  мить
Коли  і  не  побачать  очі  –
Духовне  бачення  спішить…

У  перші  два  дні  після  смерті
Душа  милується  буттям,
Купається  у  насолоді
Й  ступає  там  де  йшла  життям…

Там  де  і  з  тілом  мандрувала
Чим  милувалась,  що  кохала
Чим  мріяла  і  де  бувала,
Як  на  землі  вела  свій  шлях…

І  тільки  з  Ангелом  у  парі
Пройшла  за  два  останні  дні
Усі  шляхи  де  в  ній  любили
Те  тіло  віддане  душі…

Тому  душа,  що  любить  тіло,
Міцніше  від  своїх  чеснот
Скитається  чомусь  несміло
Не  в  силі  линуть  до  висот…

В  будинку,  де  прощалась  з  тілом,
Біля  труни,  де  ще  воно…
Як  птах,  що  в  пошуках  гніздечка,
Два  дні  кружляє  круг  нього…

На  третій  день  Той,  Хто  із  мертвих,
Воскрес  для  нашого  життя,
Велить  душі  у  піднебесся
Піднятись  знову  для  життя…

На  третій  день  у  нові  сфери
Душа  в  спокої  перейде
І  вже  до  сутності  нової
Смиренно  й  далі  увійде…

Коли  на  третій  день  у  церкві
Співатимуть  їй  молитви,
То  Ангел  в  радості  підніме
У  нові  для  душі  світи…

Її  полегшення  в  скорботі,
Що  з  тілом  розлучитись  час
Отримає  від  піснепіння
І  звуку  дзвона,  хоч  погас…

Як  не  забули  в  церкві  з  миром
Її  смиренно  відпустить,  –
То  попрощається  із  світом
І  в  даль  небесну  полетить…

Зародиться  блага  надія,
Що  не  дарма  ходила  там,
Де  тілом  керувала  вміло,
Бо  ж  в  руки  віддана  Богам…

На  третій  день  душа  проходить
Крізь  легіони  духів  злих,
Що  на  шляху  перепиняють
Докором  у  гріхах  земних…

У  тих  гріхах,  в  які  втягнули
Самі  ж  підступно,  крадькома,  –
Тому  про  них  і  не  забули
Тепер  коли  іде  одна…

Стосовно  різним  одкровенням
Існує  двадцять  перешкод,
Котрі  ще  митарствами  звуться  –
На  кожнім  з  них  свій  розворот…

На  кожнім  з  них  гріхи,  із’яни…
Нагадування  про  обман,
Про  той,  що,  може,  і  не  знала
Що  був  і  зник,  немов  туман…

Лише  пройшовши  всі  сходинки,
Не  обминувши  жодну  з  них,
Душа  підніметься  ще  вище
До  струн  нових  і  золотих…

Прийшовши,  поклонившись  Богу,
Днів  37-м  у  Небесах
Душа  відвідає  обитель,
Де  Рай  і  де  пекельний  жах…

І  тільки  лиш  у  день  поминок,
Що  в  40-к  днів  проляже  путь
Душа  насправді  зупинилась,
Там,  де  їй  місце  нададуть…

Там  вона  буде  до  моменту,
Як  знову  сурми  загудуть
І  всіх  покличуть  на  Суд  Божий,
Живих  і  мертвих  підіймуть…

Тому  спішімо  в  дні  скорботи,
У  дні  митарства  і  страху
Додати  душам  рідних  спокій
І  в  церкві  запалім  свічу…

Молитва  –  це  підтримка  рідним,
Пошана,  спогади  про  них,
Чи  милостиня  в  їхнє  ім’я,
Це  те,  що  також  захистить…

За  душі  помоліться  ближніх
Хай  буде  їх  спокійним  шлях,
Щоб  з  миром  відійшли  у  вічність
І  нині  сяють  в  небесах!

На  панахидах,  парастасах
Промов  ім’я  усіх  отих,
Хто  може  і  не  знав  про  Бога  –
Чомусь  ніхто  про  це  не  вчив…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326402
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012

Юхниця Євген

Та курица недавно пела

Из  пищи,  поданной  на  блюде
         Мой  возбудили  интерес
         Грибы,  под  зелень.  Во  фритюре.
         И  лапка  курицы.  На  вес...

         Цып-цыпочка  недавно  пела:
         "Ты  гриб  -  земной...Лишь  мне  -  летать!"
         Теперь  всё  вместе  сочно  ела
         Купившая  их  чья-то  мать.

                                     6.06.96г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325146
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012

asaala

До 190-річчя народження Т. Г. Шевченка

Не  так,як  ти  заповідав,
Збудили  ми  хиренну  волю,
Отримали  "щасливу"долю
Не  ту,що  ти  нам  оспівав.

Тарасе,батьку,як  при  тобі
Ми  досить  довго  ще  жили,
Такі  ж  безправнії  були
Найбільше  ПРИ  та  й  ПІСЛЯ  Коби.

Твої  слова  до  нас  правнуків
Дійшли,напам"ять  їх  давно
Завчили  в  школах,все  одно
Терпіли  майже  тії  ж  муки.

Та  плин  історії,прогрес
І  півтора  століття  в  часі
Своє  взяли  і  нашій  расі
"Свобода"  впала  із  небес.

Ти  був  правий,бо  окропить
Належить  кров"ю  перемогу,
А  не,отримавши  від  Бога,
Нічим  за  неї  не  платить.

А  з  нами  саме  так  і  сталось:
На  радощах  не  зчулись  ми,
Як  залишились  ,мов  осли,
Ні  з  чим,еліті  все  дісталось.

Все  розікрала:пароплави,
Заводи,банки,літаки,
Тепер  добратися  таки
І  до  землі  часи  настали.

Тоді  вже  край  прийде  розмовам...
Але  ж  молитися  дають!!
І  навіть  з  нами  в  церкву  йдуть!
То  може  ще  раз  Бога  вмовить?

Та  ж  вийдем  з  віку  дітвори!
Тарасе,встань  і  повтори:
"Обух  сталіть!"І  пам"ятайте,
Сокиру  з  рук  не  випускайте!

Тобі  повіримо.Вже  знаєм,
Що  серед  нас  нема  героя
Чи  генія,щоб  став  горою  
За  свій  народ.Його  чекаєм.

       09.03.04р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320858
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 25.03.2012

asaala

Дивую я сьогоднішнім старим

Дивую  я  сьогоднішнім  старим,котрим  уже  під  дев"яносто  літ,
Забув  з  них  кожен  те,  як  був  малим,і  скільки  в  зрілості  зазнали  бід.
Хоч  ностальгія  ятрить  кожен  день  і  душу  їхню,й  пам"ять  ,і  сумління
Не  допоможе,певно,і  женьшень,щоб  зменшити  всі  наслідки  старіння.

Вони  забули  черги  й  дефіцит,і  заборону  власну  думку  мати,
Безпаспортне  село  і  геноцид  під  гаслом  "хліб  державі  здати".
І  скільки  полонених  земляків,хто  спасся  з  крематоріїв  фашизму,
Заслали  до  радянських  таборів  встановлювати  віхи  комунізму.

І  скільки  тисяч  вчених,лікарів  пройшли  через  нічних  арештів  жахи.
Такого  не  робили  й  за  царів,бо  Ленін  в  засланні  ще  й  грав  у  шахи.
Дивую  з  тих,хто  Сталіна  портрет  несуть  немов  ікону  а  чи  раку:
Хіба  ж  не  він  поставив  кулемет  за  спинами  солдат,що  йшли  в  атаку?

Йому  завдячували  ви  буттям,бо  виховані  були  в  тій  методі.
З  тих  пір  ви  прожили  ще  два    життя,чому  ж  не  стали  мудрими  відтоді?
Ви  гляньте  лиш,як  ваші  вороги  тепер  живуть:японці,німці,фіни,
Їх  діти  нашим  віддають  борги,а  ми  берем  і  не  збиваєм  ціни(!)

І  це  при  тому,що  й  вони  з  руїн  не  менших  піднімалися  колись,
А  ми  ще  й  не  вставали  із  колін:не  тому  богу  Сталін  ваш  моливсь.
Уміло  патріотів  з  нас  робив  тодішній  рупор  партії  і  влади,
Словами  гасел  всіх  нас  засліпив,рабу  в  собі  не  можем  дати  ради.

Хоч  зараз  подивіться  навкруги,як  світ  живе  і  як  ми  мали  б  жити,
Якби  серпи  і  молоти,й  плуги  могли  б  насправді  вірно  вам  служити.
Так,вам,не  ідеологам  отим,що  пролетаріїв  із  вас  робили,
Манили  комунізмом  золотим,що  став,як  впевнилися,сном  кобили.

Бо,маючи  багатства  від  землі,ліси,моря  і  надра  незліченні
Народні  наші  слуги  у  Кремлі  не  переймались,що  у  вас  в  кишені.
А  ви  задовольнялися  простим:лиш  попоїсти  й  дах  над  головою,
Не  надто  берегли  все  -  нічиїм  було,що  залишалось  за  спиною.

Усе  ж  державне:коні  і  воли,автомобілі,шахти  і  заводи,
Тому  селяни  і  робочі  не  могли  робити  гарної  собі  погоди.
Ішли  додому,чаще  не  свого,несли  з  собою  все,що  можна  взяти,
Живий  беручи  приклад  із  того,кого  не  мали  змоги  й  права  зняти.

Чи  ви  продовжуєте  звати  знов  усе  те  класовою  боротьбою?
А  зможете  порахувати  кров,яку  пролили  рясно  у  двобої?
Три  четверті  століття  він  тривав,двобій  системи  із  людьми  своїми!
Тепер  той  час  для  вас  милішим  став  тому  лиш,що  були  ви  молодими.

Тому  і  об"єктивності  нема  в  оцінках  ваших  нашого  сьогодні,
І  відділить  полову  від  зерна  вам  важко,вже  думки  холодні.
Ввижається  навкруг  вам  лиш  біда,здоров"я  вже  не  те,щоб  танцювати,
А  партії-  банкрутки    тінь  бліда  вас  надихає  молодість  згадати.

І  згадуєте,зрівнюєте  все,забувши  істину  просту  доволі:
В  усі  часи  людину  ввись  несе  непереборне  прагнення  до  волі.
Хоч  знову  віддасте  ви  голоси  наступниці"ум,честь  і  совість..."
На  чеках  рису  житні  колоски  не  виростуть.Така  от  прикра  повість.

Не  та  тепер  погода,не  той  грунт,та  й  схожість  втратило  старе  насіння
Дойдіть  свій  шлях,бо  ваш  останній  бунт  не  принесе  вам  вічного  спасіння.
І  зрозумійте  вірно,  тут  нема  нічого  особистого,клянуся,
Не  буде  ж  вічно  нація  німа,це  щастя,що  нам  голос  повернувся.

                     Хай  кожен  думку  матиме  свою,
                     Не  боячись  про  все  і  всіх  говорить.
                     На  цім  законі  твердо  я  стою,
                     Бо  цей  закон    усі  закони  творить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325017
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012

Олійник Ярослав (Sarab)

Ілюзія безпеки

Відкривається  плакуча  реальність  
Що  в  світі  все  швидко  руйнується  
така  вже  людська  ця  ментальність  
Хтось  помер  -"а  мене  не  стосується"  
Десь  пішов  в  магазин  пішохід  
І  його  збиває  машина  
Ось  такий  у  житті  його  хід  
Над  могилою  плаче  дружина  
Вже  такий  пішов  зараз  час  
Продають  в  аптеці  лиш  яди  
І  нікому  тепер  не  до  нас  
Ми  лише  заробіток  для  влади  
Десь  знову  прийшов  тероризм  
А  нам  говорять-"все  класно"  
Повно  слів  дурних  й  афоризм  
Все  підстроєно  було  завчасно  
Завтра,  знов  катастрофа  у  небі  
А  нам  продовжують  світ  малювати  
І  нікому  проблем  цих  не  треба  
"Це  ж  не  зі  мною  ,мені  наплювати"  
Десь  там  зверху,  складається  список  свій  
Розділяються  всі  в  картотеці  
Подумай  головою,а  не  мрій  
Чи  ти  насправді  в  безпеці?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324675
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012

Степанич

Об отношении поэтов к Музе и Музы к поэтам.

Об  отношении  поэтов  к  Музе  -
-    и  Музы  к  поэтам.
Дню  поэзии  посвящается.

Возьмем  элитного  поэта!
Без  Музы  им  ни  как  нельзя,
Нет  вдохновенья  и  сюжета
И  он  простой,  такой  как  я.
Поэт  элитный  Музой  дышит!
Твердит:  ее  благоволю,
Они  все  с  Музой  стихи  пишут
Не  зная,  что  я  с  Музой  сплю.
Еще  пример  –  поэт  знакомый
Поэзия  ни  как  не  прет,
Ну,  очень  слабый  –  бестолковый
С  Музой  Григорьевной  живет.
Вот  так  с  поэтами  бывает!
Что  даже  с  Музами  живут,
Поэтов  "Музы"  им  рожают
Другим  «Литпремии»  дают.
                     Ш.В.С.22.03.2012г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324214
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012

БегиБей

Быть не таким как другие?

Быть  не  таким  как  другие,
Не  значит  уехать  в  Киев,
Не  значит  податься  в  горы,
Стать  вовсе  святым  или  вором.
Здесь  видимо  что-то  другое,
Рожденное  в  скромном  покое,
Вдали  от  навязчивых  целей
Взорвать  мир  сверхновой  идеей!

Лишь  правда  должна  стать  основой
Для  подлинной  смеси  хитовой!
А  там  уже  как  вы  хотите,
Взлетайте  в  логичном  кульбите,
Ищите  себя  в  авангарде,
Но  честно,  и  только  по  правде!

P.S.  Оригинальность  без  правды  не  делает  вас  оригинальным.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319208
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 19.03.2012

БегиБей

Влюбился в правду. Во дурак!

Влюбился  в  правду.  Во  дурак!
Ведь  ложь  заложена  природой.
Извечно  гибнет  тот  простак,
Что  не  следит  за  этой  модой.

К  примеру  взять  хамелеон.
Он  ложью  жизнь  свою  спасает.
Но  разве  в  этом  он  грешен,
Что  маскировкою  играет?

Реальна  ложь!  Она  везде!
А  правда  выдумка,  не  больше!
Я  убежден  в  ее  вреде
Для  бизнесменов  и  рабочих.

Однако  я  любит  не  брошу.
Любовь  всегда  от  части  боль,
Что  заставляет  нести  ношу,
С  которой  счастлив,  но  больной.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323238
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012

Андрій Гагін

Слово про мову

Допоки  рідну  мову
Ти  чуєш  без  турбот,
Щоразу,  знову  й  знову  -
Наш  житиме  народ.

Вона  живе  у  серці,
У  маминих  словах,
Вона  в  душі  озветься,
Мов  кличе  в  небо  птах.

Вона  лунає  Степом,
і  звала  в  бій  вона.
Щоб  воля  під  цим  небом
Тривала  і  жила.

Її  дзвін  у  дібровах,
Струмочків  у  гаях.
Тому  що  рідна  мова
В  край  отчий  вкаже  шлях.

Для  мови,  ми  -  це  серце,
Її  ми  кров  свята.
Народ  завжди  безсмертний  -
Коли  вона  жива.

5  (12).03.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321470
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2012

tatapoli

Інтернет

Так  стрімко,  наче  птаха  злет,
В  життя  ввірвався  інтернет
І  за  одну  миттєвість  в  світі
Всю  землю  можна  облетіти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187627
дата надходження 04.05.2010
дата закладки 09.03.2012

Luchina

Сльоза…

Коли  забрати  від  очей  сльозу  -
вони  засохнуть,  як  стеблина  без  коріння,
це  наче  з  материнських  рук  забрати  сина,
це  розлучити  літо  і  грозу....

Коли  ми  плачемо  -  жива  душа,
вона  тремтить  струмком,  щоб  нам  не  скам'яніти,
щоб  ми  не  забували,  як  сміються  діти
у  кожному  із  нас...  Сльоза  жива....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301918
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 04.03.2012

Павлусик-Кузмяк Олег Мико

Жабеня

В  траві,зелене  жабеня,
На  листі  теплому  лежало.
Угору  ноги  задирало,
Щораз  плювалось  навмання.
Ногами  хлюпалось  в  воді,
Аж  потекло  по  бороді,
Закрило  очі,ніби  вночі,
Та  й  чаплі  плюнуло  у  очі.
Сердега  чапля  заточилась,
Хутенько  у  баюрці  вмилась
І  здивувалась:  -  Як  це,серед  дня
Плює  у  очі  жабеня?
Такого  хама  я  не  бачила  і  з  роду,
На  всіх  плює  і  мутить  воду,
Тож  мушу  я  його  навчити,
Як  на  болоті  треба  жити.
Як  поважати  старших  себе,
І  не  плювати  без  потреби
І  на  чуже,і  на  своє,
Бо  все  болото  заплює.
Злість  розпирала  вже  небогу,
Вхопила  жабеня  за  ногу.
Угору  дзьобом  враз  махнула
І  жабеня  мале  ковтнула.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318419
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 04.03.2012

ks

Страшно жить в этом мире

Страшно  жить  в  этом  мире,
Где  нормальна  души  нищета,
И  ротация  в  здешнем  эфире
Только  глупостям  разрешена.
Где  сочувствовать  людям  не  модно,
А  животным  -  и  вовсе  болезнь.
Положение  немых  безысходно.
И  зачем  на  рожон  вообще  лезть?!
Быть  овцой  -  это  проще  простого,
Лишь  внимай  пастуху  и  жуй  корм,
Ну,  а  если  кормушка  пустая,
Тогда  лучше  займемся  мы  сном.
Не  имея  своих  убеждений,
Проще  в  мире  прогнившем  нам  жить,
Избегая  с  судьбою  сражений,
Только  тенью  по  свету  бродить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316835
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 25.02.2012

Лунная соната

Когда плачут мужчины

Говорят,  что  мужчины  не  плачут.
Не  к  лицу,  мол,  мужчине  слеза.
Что  скрывают  и  боль,  и  удачу.
Такова  уж  мужская  стезя.

Нет!  Не  плачут  мужчины,  конечно,
На  показ,  перед  сборищем  лиц!
Не    прослыть  чтобы  слабым  навечно,
Чтоб  не  пасть  перед  зрителем  ниц.

Но  когда  сам  с  собой  в  одиночку,
Без  открытого  взора  чужих,
Перейдя  за  терпения  точку,
Даже  сильным  захочется  выть.

Вот  тогда,  невзирая  на  статус,
Назревает  скупая  слеза
И  вливается  в  выпитый  градус,
Наполняя  печалью  глаза.

За  ушедших  за  вечностью  близких,
За  детей,  матерей  и  родных,
За  погибших  в  вершинах  скалистых,
За  судьбу,  что  одна  на  двоих.

Да!  Мужчина  заплачет  украдкой,
Когда  память  накроет  волной,
Прорастая  на  сердце  заплаткой,
Выливаясь  из  глаза  слезой.

Ничего  нет  больнее  на  свете,
Чем  скупая  мужская  слеза!
Я  за  то,  чтоб  на  нашей  планете
Слёз  мужских  не  видать  никогда!

С  ПРАЗДНИКОМ,  ДОРОГИЕ  МУЖЧИНЫ!
СЧАСТЬЯ  ВАМ  И  ДОБРА!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316209
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 23.02.2012

PRF_Inna

Не Бог…

Не    Бог  від  нас
Не  Бог  від  нас
А  ми  від  Бога  відвернулись
Про  Нього  всі  давно  забулись
А  Він  у  серці  нас  чекає
Прийдіть  усі,
Прийдіть  благає
Прийдіть  до  мене,  хто  страждає

А  ми  до  Нього  не  прийшли
І  небо  синє  прокляли

І  душі  наші  вже  в  болоті
А  Він  над  нами  у  скорботі
Складає  руки  і  благає
Прийдіть  до  мене
Я  чекаю...
Простіть  усім,  кого  не  можна
Знайдіть  добра  у  серці  трошки
Тай  людям  всім  його  роздайте
Прийдіть  до  мене,
Не  страждайте

Складає  руки  у  молитві
Чекає,  щоб  для  нас  зробити
А  ми  про  Нього  забуваємо
На  небо  синє  нарікаємо  
Не  Бог  від  нас
Не  Бог  від  нас
А  ми  від  Бога  в  тяжкий  час
Душою  взяли  й  відвернулись
Про  Нього  геть  усі  забулись

А  Він  в  скорботі  нас  благає
Прийдіть  в  молитві,
Я  чекаю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315492
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 22.02.2012

Кузя Пруткова

Суто жіноче

Хтось  відчув  її  творцем,
Хтось  –  тваринкою  принишклою,
А  моя  душа  –  це  вишенька,
Невеличке  деревце.
 
Може  –  дичка,  може  –ні,
Із  чеснотами  та  вадами…
Та  тебе  ж,  мій  любий,  радує
Цвіт  рожевий  осяйний.

Дещо  є  на  цій  землі,
Що  душа  співа  піднесено:
То  святково,  рясно,  весело
Достига  солодкий  плід.  

Та  навідмаш  б’є  життя,
Мрії-пташки  розлітаються,
Сиве  листя  осипається
З  почорнілого  віття.  

Прагну,  дихаю,  люблю  –
Не  похилена,  не  скорена,
Від  верхів’я  і  до  коренів
Скута  льодом  без  жалю.
 
І  ввижається  мені:
Невідчутно,  тихо  падає
Чи  -  терпінням,  чи  то  -  згадкою  -
Білий,  білий,  білий  сніг...
23.07.08

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131360
дата надходження 25.05.2009
дата закладки 06.02.2012

Мішталь Наталя

Атеїст

Ти  атеїст
Це  напевно  й  не  гріх.
Ти  віриш  у  себе,
Незважаючи  на  "небо".

Твоя  ціль  -
З  наукою  в  приціл.
Взаємозвязок  природи-
Кетлера  основи.

Людина-примат
Для  тебе  це  факт.
Поняття  добро  і  зло,
Явно  не  божество.

Ти  вважаєш,
Що  все  зможеш.
Коли  сам
Цього  захочеш.

Ти  наводиш  доводи,
Що  ми  природи  помилки.
Нехай  це  версія  твоя,
А  я  свого  Бога  є  вірна  дочка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291508
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 01.02.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2012

Жолкевич К

Толпа

Разносит  ярость  гнев  по  венам,
За  ропотом  -  топор,
Назло  обманам  и  подменам
Толпа  готовит  приговор.

Потоп  смывает  грязь  и  копоть,
А  ненависть  -  слепа,
И,  если  что,  дверями  хлопать
Научена  толпа.
29.10.11.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289448
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 30.01.2012

Леся Геник

Пережовую…

***
Пережовую…  й  просто  випльовую!
Смак  не  той!..  що  «ярлик»  обіцяв…
«Відганяє»…  все  ж  суттю  «попсовою»  -
Не  того́…  не  туди…  хтось  поклав!..

Хоч  кричалось!..  Палка  презентація…
Куштування  скраєчків…  смачне!..
А  виходить…  то  лиш  симуляція
На  свічіння,  що  вид  –  в  золоте!..

І  обтерти  уста  від  оскомини  –
Все  одно  не  ковтнути  брехні!..
Зостаються  в  думках  тільки  спомини…
Понадгри́зені  марністю  дні…
(6.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305262
дата надходження 09.01.2012
дата закладки 09.01.2012