Вбережи мене доленько-доле
Від пустого словесного блуду,
Від захоплень юрми, від облуди,
Від спокуси, що рівна неволі.
Вбережи від нещирого слова,
Від примар, міражів та надій,
Дай у вирі буремних подій
Не згубити життєві основи.
Не мій вибір по лезі ножа —
Значно б краще босоніж по травах
Та коли вже палає заграва,
Я іду — притлуми лиш мій жаль.
Проведи мене доленько-доле
Ти по лезі отім до кінця,
Вбережи, щоб не втратив лиця
І не зрадив ні жінку, ні волю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680582
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 02.05.2017
[u][b] «В тонах любви»[/b][/u]
[i]Женская лирика[/i]
[b]Видавництво «Склянка часу»[/b]
Канів – 2014
Шість поетес з України - Маргарита Шевернога, Наталя Козак, Аріна Луговська, Галина Сердюкова, Алла Мегель, Наталя Мазур – об’єдналися в неформальне творче братство (сестринство) і видали нову книжечку поезій про кохання. Від кожної з поетес представлено по 15 російськомовних віршів.
Здавалося б – нескінчені любовні історії – банальщина, як і все в цьому світі, та от же вміють наші жінки всі оті любовні і навкололюбовні переживання перевтілити в поезію. В збірочці присутні «всі тони» любовних переживань – ніжність і грайливість, цнотливість і еротика, мрії і ревнощі, радісне і сльозливе, філософське і сопливе, дівчаче і зріложіноче.
Тримаю в руках гарно видану, на гладенькому мелованому папері і з глянцевою обкладинкою, приємну на вигляд книжку. Так, емоцій приємних вона викликала чимало.
Та я напишу про іншу емоцію, шорстку і не дуже приємну, яка виникла при ознайомленні з цією збіркою (і деякими іншими).
Ще донедавна (та мабуть і тепер) основним недоліком українських книжок було те, що вони написані «на украінскам язикє», а значить класними не можуть бути апріорі*.
Українська поезія 20-го століття мала декілька десятків першорядних за світовими мірками імен. Проте, це не дало їй популярності не те що в світі, а й у себе вдома.
Україномовну книжку, а тим паче україномовну поезію зараз майже ніхто не читає. Безнадійне зубожіння всього населення загалом (і інтелігенції зокрема) робить неможливим розширення ринку українських книжок.
Сприяння україномовній книжці ні з боку держави, ні з боку спонсорів так і немає.
Можливо тому поетеси намагалися вийти з україномовного гетто, і їх проект «В тонах любви» мав більшу комерційну привабливість при виданні книжки російською. Їм здавалося, що таким чином вони уникнуть проблематики нашої української маргінальності**.
Намагання бути почутим зрозуміле, але вихід до більш масового читача переходом на російську - справі не допоможе. Бо ставлення до російськомовної книжки, видрукуваної не в Росії, і раніше було не найкраще – як до чогось провінційного, вторинного. Тепер же поплескування по плечу «Пишете!? Ну-ну!» - може бути не лише поблажливим з боку «старшого брата», а й дещо обурливим з боку звичайних патріотично налаштованих громадян нашої країни.
Тепер в умовах війни з Росією, (при всій повазі і любові до «вєлікава і магучєва»), друкування книг «на язикє» виглядає не лише непатріотичним, а навіть провінційним, холопським.
Звичайно, виготовлення в Україні видавничої продукції російською не можна ставити в один ряд з такими ганебними фактами, як продаж Росії товарів військового призначення, купівля Україною вугілля, вкраденого з її ж Донбасу, бездіяльність в проведенні АТО (а по суті в справжній війні). Така книжечка ніяк не може бути розцінена, як диверсія чи сепаратистський крок.
В мене особисто є психологічна готовність сприймати поетичні тексти збірочки «В тонах любви» без упередження, але погодьтесь, колоніальність цієї літератури може сприйматись як «п’ятиколонність***», бо момент для видання книжки обрано таки невдало.
==================
апріорі* - саме собою зрозуміле.
маргіналізація** - перебування у невисокому й заздалегідь програшному соціальному статусі.
«п’ята колона»*** – фразеологізм, що має на увазі людей, чимось пов’язаних з закордоном, внутрішніх ворогів, диверсантів.
--------------------------------------
Євмен Бардаков
13.11.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536973
дата надходження 14.11.2014
дата закладки 01.07.2015
[i]Мазур Наталя[b][/b][/i]
[u][b]«Душа на кінчику пера»[/b][/u]
[u]Хмельницький – 2012[/u]
[b]Видавець Стасюк Л.С.[/b]
Чи можна, прочитавши вірш, визначити статеву приналежність автора?
Кажуть, що так. Пишуть навіть дисертації на цю тему. Ось, наприклад, така: «Виявлення гендерних** ознак концептів „Дім” і „Любов” на матеріалі жіночої поезії, спираючись на інструментарій гендерної концептологiї.» … Уфф!!
Наскільки це важливо – виявлення тих ознак і концептів? Використати гендерний підхід при проектуванні громадського туалету мабуть і справді важливо.
А для читання літературних творів..?
Читаючи, кожен хоче знайти в книжці щось співзвучне собі, своїй душевній організації. Тобто в чужих текстах ми шукаємо віддзеркалення самого себе, приміряємо щось на себе.
Що хоче побачите в жіночій поезії чоловік? Гадаю, те що й жінка – сентиментальність, щирість, темперамент, романтичні фантазії, але меншу кількість брехні (в порівнянні з віршами чоловіків).
-----------------------
З цікавістю і задоволенням став читати збірку віршів «Душа на кінчику пера» Мазур Наталі. (А заодно, намагався потренуватись в «виявленні гендерних ознак…»).
Наталя відчула серйозний потяг до поетичної творчості вже в зрілому віці, тобто оминула стадію підлітково-гормональних схлипувань і «ахів». Тому вона впевнено висловлюється, чітко усвідомлює, про що говорить, спираючись на власний життєвий досвід.
Збірка її україномовних віршів складається з трьох розділів:
1. «В ритмі серця» - лірика кохання.
2. «Легенди подільських Товтр» - пейзажна лірика.
3. «Спливає час» - філософська лірика.
------------------------------------------
1. Жіноча поезія завжди включає багато любовної лірики. Це природно, і це зрозуміло. Жінки глибше і детальніше ніж чоловіки, відчувають своє єство, і це позначається на їх поезії.
В збірці Наталі Мазур теж багато традиційних любовних сюжетів.
Ось сюжет, де жінка одночасно є сильною і слабкою, і цей фактор тільки доводить її довершеність. Ось прояв того, що жінка у всі часи є носієм традиційних цінностей. А ось вона знаходить в собі сили, щоб іти далі, не зважаючи на невдачі, ще й свого обранця скеровує в потрібному руслі. І так далі, ще і ще – скільки ж є варіантів цих споконвічних сюжетів!
Ось жінка залишається прекрасною, тендітною і витонченою навіть в складні моменти життя:
[i]«Повір, мій милий, не зима,
А щедра і багата осінь.
Хоч павутинка у волоссі,
Причин для смутку ще нема.»[/i]
«Повір»(14)*
Що не кажіть, в багатьох відношеннях жіноча лірика цікавіша чоловічої. Вона менш обтяжена ідеями, але більш глибока.
А ще, як не дивно, але жіноча поезія менш сором’язлива, бо сором'язливість це виключно чоловіче почуття, (яке вони часто приховують за удаваною брутальністю чи бравадою).
І в збірці віршів «Душа на кінчику пера» щиро зображено прості людські почуття і переживання, якими поетеса відверто ділитися.
Ось недвозначні натяки і очікування:
[i]«Вони удвох...
Їх спрагнені бажання...
Бездонний погляд...
На руці рука...
Його слова палкі...
Її мовчання...
Доріжка місячна
Клубочиться
Легка...»[/i]
«Кава в постіль»(24)
А це трохи еротики:
[i] «Мліють груди, як пуп'янки спраглі,
Зачекались твого повеління.
Простягнув свої руки засмаглі,
І тихесенько став на коліна.
Затремтіло бажання в зап'ястях...
Біля тебе спинилась в покорі.
Ти занурюєш голову в щастя...
Місяць вправно визбирує зорі.»[/i]
«Місяць визбирує зорі»(18)
А тут справжня пристасть:
[i]«Жаги цілунків ураган,
Жаги обіймів до нестями,
Коли підносить почуттями
І вивергає, як вулкан
Всю пристрасть, що в мені живе,
Що десь захована у серці,
В шаленому, нічному герці,
Що плоть мою, як греблю рве.»[/i]
«Чи я люблю тебе…»(17)
А ось у змісті збірки кинулись у вічі назви віршів з, на перший погляд, командно-імперативними звертаннями-наказами до коханого:
«Подаруй мені посмішку долі»(11), «Повір»(14), «Мовчи»(15), «Чекай»(28), «До тебе хочу»(29), «Прилети в мої сни»(30), «Не залишай мене»(65), «Я хочу повернутися у осінь»(34)
О! Кров легендарних Амазонок! – подумав я, і помилився.
Насправді, в цих віршах не жіночі капризи-вимоги. В них лише традиційний для жіночої поезії молитовний стиль:
[i]«Хай молитва твоя
Лине тихим зітханням до Бога.
Хай сльоза на очах
Розплескає найтяжчу печаль.
Хай від нині у нас
Буде тільки щаслива дорога,
На якій ми удвох
Разом знайдемо втіхи причал.»[/i]
«Прилети в мої сни»(30)
2. Образи природи в книжці поезій «Душа на кінчику пера» використовуються не як щось самоцінне, а як знаки, що виражають цілком певні людські почуття, способи спілкування із зовнішнім світом:
[i]«Іду по стежці. Ліс стоїть стіною
Виготовля картини феєричні.
Красуня осінь в сумі ностальгічнім
Своїм мовчанням ділиться зі мною.»[/i]
«Лісова мозаїка»(52)
Це і звернення до стихій, пір року, дерев, квітів, як свідків пам’ятних подій – «Слива»(37), «Вербиця»(43), «Чуєш дубе»?»(51), «Осінній етюд»(53).
[i]«Запах лагідний лине,
Проводжає в минуле.
Воскрешає хвилини,
Що в душі десь заснули.
Вдвох збирали шипшину.
Пам'ятаю і досі,
Цілував без упину
Ти лице моє й коси.»[/i]
«Шипшинка»(40)
3. В віршах третього розділу йдеться про філософію звичайного життя – про плинність часу, про старість і юність, про батьків і дітей, про сімейні цінності.
[i]«Доню, моя донечко, сльозинко на очах,
Відлітаєш ти від мене у життєвий шлях,
І де б не була ти, у які не йшла світи,
Мамина молитва тебе буде берегти.»[/i]
«Доню, моя донечко»(60)
В цих розмислах поетеси відсутні абстрактні конструкції, немає трансцендентного*** відстороненого споглядання. Насправді - все пережито зсередини, пропущено через душевний кристал і вилито на папір «через кінчик пера».
В віршах Наталі Мазур відчувається особлива музикальність - багато з них так і просяться, щоб їх заспівали.
Наталя зуміла висловити свої переживання і мрії в поезіях, при читанні яких в кожного відгукнеться якась часточка і його серця.
----------------------------
[b]P.S[/b]. І на завершення – якщо поезія справді захоплює, то статева приналежність автора значення ніякого не має.
Євмен Бардаков
16.11.14
*– в дужках номер сторінки в збірці
** - Ґендер (англ. gender — «стать»— соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності.
*** - Трансцендентний - (від лат. transcendo — переступати) — філософський термін, що характеризує те, що принципово недоступне досвідному пізнанню або не ґрунтується на досвіді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537649
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 01.07.2015
Необычная женщина
О тебе говорят.
Только вряд ли кто женится
На тебе из ребят.
Ты ничья, недоступная,
Но зато ты одна.
Для кого ты попутная?
Кому будешь верна?
И не быть мне любовником:
Для тебя я - табу.
Я колючим шиповником
В твоём мире живу.
Мне тобою заказано
Созерцать свою грусть.
Но мы ниточкой связаны -
За тебя я боюсь...
Ты совсем не такая,
Кем себя выдаёшь.
Ты иная...другая,
Приводящая в дрожь.
Необычная женщина -
Только не для меня!
Я гляжу вослед поезда,
Что увозит тебя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542158
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 08.12.2014
(Хайбун)
«Коли прокинуся – вже сніг,
Та я не сумую…»
(Танеда Сантока)
Цієї сумної та гнилої зими в мене виникло відчуття, що я списався. Мої твори – особливо поетичні – в мене викликали відчуття розчарування. Постійна висіла в свідомості думка, що все не так і все не те. Списатися це ще гірше ніж спитися, про це знають старі майстри пера. Відчуття щонайпаскудніше. Маяковський коли відчув, що списався застрелився, а Гоголь просто помер. Я гостро відчув потребу з кимось порадитись. Особливо мені було прикро усвідомити, що я списався навіть не досягнувши рівня майстра. І тут згадав про одного свого старого знайомого.
Він залишив суєтність світу сього і оселився в селищі Осмолода – маленькому селі загубленому в найглухішому куточку Карпат. Лісова тиша потрібна була йому для занять літературою та філософією. Я не вказую його імені навмисно, бо він людина досить відома в певних колах київських містиків та окультистів – в свій час він був відомий як знавець філософії розенкрейцерів. Навіть пробував себе в політичній діяльності, доки не остогидло йому споглядати бруд і цинічність своїх опонентів. Він став відлюдником. Схимництво його носило відверто релігійний характер – крім літератури він практикував буддизм: споглядав і спілкувався з деревами, піднімався на хребет Матахів (чомусь вважаючи ту гору священною), медитивував споглядаючи каміння.
Бажання відвідати знайомого відлюдника і порадитись з ним з’явилось в мене дещо невчасно – коли випав глибокий сніг і вдарили морози. Але це жадання було настільки нестримним, що я вирушив не дивлячись на ризик застрягти десь по дорозі в заметілях. Машина моя зламалася – в мого старого «Ягуара» відвалилися колеса. Колись я купив цю машину – вже досить потріпану часом та людьми, і сказав собі: «Буду кататись, доки колеса не повідвалюються!» І вони таки відвалились – одного осіннього дня, коли я ганяв без будь-якої мети лісовими дорогами Чорного лісу – десь між селами Нивочин та Грабівка. Я так і кинув це старе залізне одоробало серед лісу і вибирався з тих хащів пішки. Тому добиратись до Осмолоди довелось громадським транспортом, який в ту глушину ходив нерегулярно. Прямого сполучення з Осмолодою зі Станіслава не існує, тому їхав через Перегінське та Ясенів. На моє щастя рух транспорту не скасували, і старенький пошарпаний автобус таки зміг проїхати розбитою засніженою дорогою в це Богом забуте село.
Але це було лише півділа – мій знайомий жив далеко на околиці села – для нього навіть в цьому маленькому селищі було занадто гамірно. Треба було снігами дістатися до його хатинки, що стояла серед лісу на крутосхилі. Провалюючись в сніг, намагаючись згадати забуту стежку, я більше по інтуїції ніж по прикметам відшукав його тихе житло.
Побачивши несподіваного гостя, він не здивувався і не зрадів – не висловив взагалі ніяких емоцій. Він сидів серед хати і тихо дихав – був наче відсутній. Я посидів біля нього годинку, відігріваючись після холоду дороги і лише потім спитав: «Чи справді можна ось так стати подібним до сухого дерева, а серце перетворити у жменю холодного попелу?»
Потім ми пили чудовий запашний чай – гарячий як вогонь. Щоправда, замість листків чайного дерева в чайник кидали сухі листя ожини. Це порушення чайної церемонії не завадило нам цитувати вірші Бусона та Сайгьо, милуватись красою старовинної порцеляни і споглядати картини давніх китайських художників розвішених на стінах. Потім розмова перейшла до творчості Танеди Сантока. Мій знайомий відлюдник висловив думку, що цей поет зумів побачити світ таким яким він є – а це рідкісний дар, рідкісне вміння, якого мало хто досяг.
Потім ми вийшли з хати у морозяний простір і пішли споглядати старезний бук, заметений снігом, слухали зимовий вітер, блукали по снігу «доки не звалилися з ніг», споглядали порожнечу білого ніщо. Погода змінилась – знову почав падати лапатий сніг. Ми намалювали на снігу серед лісу ієрогліф «вічність» і знову зайшли до хати. І лише тоді я спитав мого знайомого:
- А що таке істинна поезія? Чим відрізняється поезія від простого набору слів, що красиво звучать?
- Істинна поезія не обов’язково мусить «красиво звучати» - мати риму і ритм. Це часто-густо навіть заважає поезії чи навіть псує її. Істинна поезія побудована згідно певних законів, принципів. Перший принцип – це принцип «сабі» - сум за нетривкою швидкоминаючою красою. І ця краса за якою сумує поет є красою витонченої простоти. Крім того, краса повинна мати терпкість давнини як старе вино. Другий принцип – принцип «сіорі» - асоціативне усвідомлення гармонії, усвідомлення того, що весь Всесвіт є єдиною системою, єдиним потоком буття. І поет є частиною цієї системи, цього потоку. Пишучи вірші поет зливається зі Всесвітом, розчиняється в потоці буття. Третій принцип – принцип «хосомі» - глибина проникнення – за скупими словами повинна ховатися глибина думки. Четвертий принцип – принцип «мусін» - досягнення стану зречення суєти світу сього, п’ятий принцип – принцип «кьому» - розчинення власного «я» у порожнечі Всесвіту і злиття з зображуваним об’єктом у метафізичному трансцендентальному просвітленні, шостий принцип – принцип «муі» - невтручання у природний хід подій, вміння адаптуватися до змін світу сього. Єдине завдання поета – вловити ритм всесвітніх метаморфоз, налаштуватися на їх хвилю і відобразити їх у своєму творі, стати медіатором вищого Космічного Розуму.
Я подякував великому самітнику за настанову і попросив наостанок скласти мені танка на честь сьогоднішньої розмови. І тоді він сказав:
Біле мовчання.
Падає лапатий сніг
На змерзлі гілки.
Дрімаючі дерева
Чекають як я весни…
Я йшов глибокими снігами в село Осмолода між обліпленими снігом ялинами і думав: «Що таке «я»? «Я» - це лише візерунок дхарм, що виникає щомиті новий і щомиті зникає. Зараз цей візерунок складається лише з білих сніжинок…»
(Світлина автора. Зроблена там же - біля хатинки мого знайомого відлюдника.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329916
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 04.12.2014
Всё трудней и труднее, общаясь,
читать по губам,
Быть по разные стороны ночи, мечты или слова…
У кого-то красивая жизнь,
у кого-то судьба.
У меня ни того, ни другого.
Неименьем своим раздражаю владельцев красот:
В тридцать семь не убит,
не причислен,
не сослан
И не верю бездвижности стрелок стоящих часов
И на лицах во время поста
выражениям постным.
Золотой мошкаре по душе темнота вечеров.
Не спеша презираю пластмассу с дешёвою водкой.
Город, как театрал,
ждёт закатных аншлагов в бистро,
Сам из северных ветров и
вымысла будучи соткан.
От большого глотка в теле станет на миг горячо.
Покупаю цветы,
но они осыпаются тут же.
Как мучительно свыкнуться с мыслью,
что ты обречён
При попытках дешевле прожить,
обречён и осу'жден.
Улыбаюсь в ответ,
безответно и
просто назло
Не кому-то конкретно,
а некой абстрактной идее:
Я живу, как умею, не делая жизнь ремеслом,
Не питая иллюзий и
всё же на что-то надеясь
Даже в худшие дни:
есть места, где бывает легко,
Где есть шанс отрешиться от боли
сосущей и меткой,
Где нельзя заболеть, приобщась к целованью икон,
Но лукавствует дьяк,
протирающий лики салфеткой,
Памятуя:
не верю ни старым, ни новым ворам
И не верят они мне,
что дело не кончится кражей
В двуязычной стране,
где не верят вошедшему в храм,
Как дешёвым вещам с распродажи.
2006-12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249249
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 17.11.2014
На вот это несколько грустное произведение
[i]Садовник
(Простая история из простых рифм)
Садовник, влюблённый в цветы,
Лелеял, растил их. Порой
Свои доверял им мечты
О женщине...неземной.
Левкои, объятые сном,
Дарили хмельной аромат.
Парила мечта в голубом,
Собой наполняя весь сад.
Он видел родные глаза,
Фиалку сжимая в руке.
Скупая мужская слеза
Катилась по старой щеке.
Однажды, присев на скамью
У речки, на мокром песке
Увидел он слово "люблю",
И сердце забилось в тоске.
Он вспомнил о женщине вновь,
Застыв на скамье в уголке,
И понял, что слово "любовь"
Не пишется...на песке.
2011-13.02.2014г.
ID: 479305
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата надходження: 13.02.2014 23:54:24
© дата внесення змiн: 16.02.2014 22:56:07
автор: Мазур Наталя
[/i]
Такой вот небольшой каламбур, чтобы немного приподнять настроение
Любовь – морковь!
(Простая пародия из простых совпадений)
Жил был садовник один,
Домик имел и цветы.
И поэтессу любил
Ту, что вселяла мечты.
Он, как-то раз выйдя в сад,
«Деток» своих чтоб полить,
Хмеля вдохнув аромат,
Начал немножко чудить...
Срезал цветы все в саду,
(И ненароком скамью),
Крикнул:
– Гори всё в аду!
Как это слово на «ю»???..
Сердце забилось в тоске...
– Вот же забывчивый чёрт!
Смотрит: на мокром песке
Вроде написано чёт...
Вспомнил о Женщине вновь,
(Нужно скамью починить!).
Фраза – со словом «морковь»!!
Может ещё он любить!
– Миллион, миллион, миллион алых роз!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486465
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Oleg Kolibaba
СОНЯЧНИЙ ВАЛЬС
Ти у моїх мріях юних
Сонцем живеш,
Вальсом пливеш
Кожну мить.
Знову небаченим світлом
В пам`яті моїй натхнення.
Сонячним образом квітки
Входиш у серце щодень.
Приспів:
Флейта і сонячна скрипка
Душу запалюють танцем,
Знову у думці іскриться
Теплий і сонячний вальс.
____________________
Ти у моїх мріях юних
Мов, птаха летиш,
Вальсом у тиші
Ти спиш.
Сонце промінням зігріє
Спогади нашого щастя.
І заклопотана мрія
Стане так близько до нас.
Приспів:
Флейта і сонячна скрипка
Душу запалюють танцем,
Знову у думці іскриться
Теплий і сонячний вальс.
____________________
Ти у моїх мріях юних
Хмаркою днів,
Вальсом зі снів
Пропливеш
Очі закриються й сонце
Ніжність дає колоритну.
Чую я в твоїй долоньці
Вальсом пульсуючий ритм.
Приспів:
Флейта і сонячна скрипка
Душу запалюють танцем,
Знову у думці іскриться
Теплий і сонячний вальс.
Ти у моїх мріях юних
Сонцем живеш,
Вальсом пливеш
Кожну мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485536
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014
[i]Переведiть мене через майдан,
Де все святкують, б'ються i воюють,
Де часом i себе й мене не чують.
Переведiть мене через майдан.
[/i] [i][b]Віталій Коротич, "Остання пісня лірника"[/b]
[/i]
І буде кров... Мовчи, мій рідний край,
мовчи і плач — шумлять вогонь і криця!..
І полилося те, що не водиця...
Давай, сумної — грай, музико, грай...
Давай, музико, видери мені
не тільки душу, але серце й очі!..
Хто нині з ранку доживе до ночі?
А хто навік засне у тому сні,
з якого не розкажеш на світанні
про те, що снилось? Грай, музико, грай
хоч що-небудь, аби не чути, най
поплаче скрипка — та не про кохання,
і не про матір, бо сьогодні зло
збирає дань людьми із України!..
Чия матуся не побачить сина? —
Музико, грай, щоб горе обійшло!..
Що хочеш, вигравай: про гуси, чи
про козака, а чи про очі милі...
Бо тихо в хаті, наче у могилі...
зіграй, музико, — тільки не мовчи...
Майдан — горить, Галичина — в вогні,
і синьоокий Крим глядить за море...
Зіграй, бо серце тисне чорне горе,
бо від вогню і диму гаснуть зорі...
поплач, бо — сльози... Гей, поплач мені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480658
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 21.02.2014
Ти не простила і тоді права була.
І я карав себе і досі щиро каюсь.
Із тої миті, як ображено пішла,
із тої миті як же болісно чекаю!
Як Ти сказала, що навік тепер пішла,
із тої миті я Тебе одну чекаю.
Я не лукавлю, не клянуся на віки.
Відчуло серце і тепер напевно знаю:
Тебе не зможу замінити я ніким,
бо лиш Тебе так зачаровано кохаю!
Не всі однакові жінки й чоловіки.
Тепер пізнаєш, як же я Тебе кохаю!
Нам пощастило на солодке каяття:
всі помилки ми щиро визнати готові.
Бо не погасли, а палають почуття,
Серця наповнилися повінню Любові.
Ми помилялись, та палають почуття.
Ми переповнилися повінню Любові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478972
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 13.02.2014
Наталі Мазур
«Душа на кінчику пера» –
Як влучно! Бо в її основі
Не вигаданий біль, не гра,
А серця кров – у кожнім слові.
З’явилась зірка – Наталі,
Засяяла на небосхилі.
Стоїть ногами на землі,
В очах – хмаринки легкокрилі.
Душа – із диво-джерела
Родини, батьківської хати,
Вогненні зернята добра
Посіяла з любов’ю мати.
Политі радісним дощем,
Замайоріли чорнобривці,
Вплітаючи душевний щем
У кожне слово на сторінці.
В її віршах – осінній сум,
Замріяність весни дівоча,
І літніх днів чуттєвий струм,
І тиша зимова пророча,
І райдуги, і журавлі,
І соловейко в тихім гаї…
Сама, як квітка, – Наталі
Волошкою в стерні блукає…
Мабуть, прийшла її пора
Снувати музику із тиші,
Аби на кінчику пера
Душа народжувала вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463216
дата надходження 30.11.2013
дата закладки 30.11.2013
Но сначала оригиналы:
Наталя Мазур
«Солодкий сон»
"Долає ранок ночі тьму
У споконвічному двобої.
Мій сон сьогоднішній чому
Так розтривожений тобою?
Чому, скажи, мої вуста
Без поцілунку ти залишив?
Нерозуміння нароста
І загортається у тишу.
Ти ж обіймав мене у сні,
Я пам'ятаю кожен дотик.
В словах, що говорив мені,
Вчувалися журливі ноти.
Уява то моя, чи ні?
Хитнулася ураз гардина...
Твій голос чую вдалині,
Шепочеш: " Спи, моя єдина.
Світанку сяючий бутон
Іще блукає десь шляхами."
І знов мене солодкий сон
Твоїми обійма руками."
Іван Гентош
пародія « Вертайся! »
В двобої ранок мучив ніч –
Долав, долав і було мало…
Ти мав прийти, і я не пріч,
Так розтривожено чекала.
Вже вся палаю – не барись!
Ходи, ходи, моє спасіння.
То певно кіт шкребеться – брись!
І нароста нерозуміння –
Чому, скажи… О, знов коти –
Та брись! Хитнулася гардина…
То був не кіт – скрадався ти,
І налякавсь – лиха година!
…Твій голос чую вдалині,
Лунає він однак плаксиво…
Якби всамітнились одні -
Тоді б нарешті сталось диво!
…А за гардиною – кашкет
(Напевно ти тікав щосили)
Я вже купила «Кітікет» –
Коти заснуть. Вертайся, милий!
24.09.2013
(http://maysterni.com/publication.php?id=95488&allcomments=1)
Хотел перевести на русский язык и стихотворение и пародию, но не хватило на всё духу, поэтому получилось то, что получилось:
Ревнивый кот.
Прогнало утро ночи тьму,
Что не досталась нам обоим.
Умру я, если не пойму:
Как получилось так с тобою?
Во сне – ты прижимал к себе...,
А я болтнула: третий лишний...
Не о тебе – а о коте!
(Не думала, что он услышит...)
Шептали трепетно уста:
Иди ко мне, но только тише...
Ведь это было неспроста...
(С утра сидел котяра в нише!..)
...Твой голос слышался вдали,
Качнулась на окне гардина...
Мы думали, что всё учли,
(Но это же не кот – сс-Котина!)
...А кто там так орал внизу?
Не ты?.. А кто? – Что было силы!..
В село его я отвезу...
Тогда ко мне вернёшься, милый?
24.10.2013
P.S. На фото младший брат того кота, о котором речь.
(фото фзято из интернета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456834
дата надходження 27.10.2013
дата закладки 28.10.2013
[img]http://1.bp.blogspot.com/-A0hHtYNh3Q8/UIEUZOuAqwI/AAAAAAAACAY/HsOiAS48Ofs/s1600/ukfc1SZ0vkQ.jpg[/img]
Листопадить….
І сонне горище,
наче гавань розбитих човнів.
По щілинах гуляє і свище,
і не спиться вітрам.
У нічні, розтривожені
хвилі розпуки
жовте листя з тонкої парчі
укриває вікно…
Чути стукіт –
розговіння дощу
по руці
розливається
терпкістю айви
моя осінь,
як тихий Тибет,
де слова безпричинні і зайві,
де молитва во ім’я Тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454706
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013
Дівчинка ляльку била,
Суконьку шматувала,
Боляче і щосили
Коси їй виривала.
Дівчинка ляльку била:
– Ти була неслухняна!
Манку і борщ не їла,
А коли мама п’яна,
Ти утікала з хати,
Маму лякала й цьоцю*!
Це через тебе тато
Взяв собі іншу доцю!
* Цьоця (діалект.) – тітка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453170
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 08.10.2013
Великий Верещака був поет,
Він наче батько чатував на сайті,
Пішов від нас, та залишив портрет,
А ще слова, які багато варті.
Розрадити, поставити на шлях,
Учив завжди поета молодого,
А сам парив у небі наче птах,
Завжди в житті він добивався свого.
Миколо, брате, сироти тепер,
Без тебе ми, як без батьків дитина,
Для нас живий, для нас ти не помер,
Тебе шанує сайтова родина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450964
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 27.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2013
Я думаю, що всі поети сайту приєднаються
до поздоровлення нашої активної поетеси Наталі Мазур:
Ось такої нині днини,
Серед літа - не зими,
У Наталі іменини,..
З чим вітаємо всі ми.
І бажаєм всі їй щастя,
Довгих та бурхливих днів...
Бо в житті усе це здасця,
Того кожен би хотів...
Хай цвітуть ці дні, як квіти,
Дають радість увесь час,
Щоб могли друзі радіти,
Щоб радів і кожен з нас...
Радості Тобі Наталю та натхнення!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440233
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 29.07.2013
Білий смуток літа пухом із тополі
Стишено лягає мріями у сни.
Не зійшлися вчасно дві самотні долі,
Заблукавши, мабуть, на стежках земних.
Не судились, видно, їм кохання крила,
Щоб завжди літати разом у світах,
Бо одна з них в землю очі опустила,
Інша доля вільна, як у небі птах.
І блукають світом поодинці долі,
Половинку рідну прагнучи знайти.
І зітхають важко в час, коли тополі
Землю засипають пухом самоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437292
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 14.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.07.2013
Очень часто все думают: «Господи, мне бы так!»,
За успехом и счастьем готовые лезть на стену,
Упуская из виду один небольшой пустяк:
[b][i]Ничему не завидуй, пока не узнаешь цену![/i][/b]
© Любовь Козырь, 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434722
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 02.07.2013
Прочитай по губам: «Я давно отпустила прошлое».
Столько лет утекло мутноватой водой меж пальцами.
Мы в расчёте, и я от судьбы получила должное,
Жизнь моя – не отель с полуночными постояльцами.
Прочитай по губам: «Не достоин и строчки в памяти».
Все обиды долой. Не терзаюсь пустыми мыслями.
Я теперь не прошу, словно милостыню на паперти,
Каплю ласки и нежности, не утешаюсь письмами.
Я простила давно. Жаль, что ты не просил прощения.
А остатки надежд, словно крошки, склевали вороны.
И сейчас, ты, когда-то служивший мне вдохновением,
Прочитай по губам: «Уходи на четыре стороны».
© Любовь Козырь, 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432178
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 18.06.2013
[b]Дні бувають іноді похмурі,
У душі мрячить печаль гірка,
Серце, наче думи під час бурі
Недосвідченого моряка.
Та надія правдиться остання,
Пересиливши дев’ятий вал,
І приходить вишнє осіяння:
Сонце, небо і сльози кришталь…
02.06.13[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428856
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 05.06.2013
[b][color="#6f00ff"]Поцілунки несміливі наші,
Пожадання ніжний березоль, -
Наче сон і мрія учорашні,
Відлетіли пухом із тополь.
Золотар чаклує над гаями,
До висків торкається срібляр,
Те, чого не сталося між нами,
З іншими отримали, як дар.
Та чомусь травневою порою,
Як зозулі в лузі закують,
Тіні сліз вертаються щокою
У далеку молодість мою...
18.04.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419354
дата надходження 18.04.2013
дата закладки 19.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.04.2013
* * *
От капели звенела стреха,
Пахли влажные губы стихами –
Мы как будто науку стиха
В эту звёздную ночь постигали.
Оборвалась на крике душа,
Надломила безмолвие нота.
Ты под первым лучом не спеша,
Одевалась, глотая зевоту.
Знаю, будет молчать трель звонка,
Будет комната не мелодична…
Прозаично сухое «пока»,
И молчанье в ответ прозаично.
Хрупкий лёд каблучками круша,
Ты уйдёшь в тишину и забвенье,
Но однажды взорвётся душа –
И напишется стихотворенье;
Но однажды над угольем лет
Колыхнёт непогасшее пламя,
Лотерейный мы купим билет,
Чтобы выиграть старую память.
Станет стыдно за наши «пока»,
И захочется «здравствуй» до стона…
Но, немея, застынет рука,
И, дрожа, соскользнёт с телефона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411264
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Послухайте ще одну мелодію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411216
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Зашёл на сайт – знакомые всё лица!
Кадет пером по-прежнему скрипит,
Он здесь успел со всеми подружиться
И вон на фото, как орёл парит.
Пари и дальше, и рисуй картины
Пером и кистью… И карандашом!..
Ведь ты давно уже прошёл «смотрины»
Своей души, летящей нагишом.
Вот Анатольевич вновь веселится –
Кому-то выдал целый манускрипт!
А если ночью вдруг ему не спится,
Он музыкой своей всех удивит.
Ну а его ответы и комменты??
Да тут хоть стой, хоть сядь, чтоб не упасть!
Снимаю шляпу! С вас – аплодисменты!!
Нет, он не даст от скуки нам пропасть!
Наталя Мазур – тонкая натура,
Я так люблю читать её стихи.
Здесь всё по-женски, без «мускулатуры»,
И всякой прочей лишней шелухи.
Красиво, просто… Иногда – волшебно!
Отточено… И знаю наперёд –
Кто пишет так же, как она – душевно!
Когда-то точно в классики войдёт.
Двенадцать бьёт…. Всё!! Тут как тут Юхница!..
Он каждый день зачем-то полдня ждёт…
Потусторонний может появиться,
Ну, если в этот мир вдруг перейдёт…
Давай-ка, Ген, переходи почаще
И приноси нам что-нибудь с собой!
Евгений Вермут – вермут настоящий,
Не раз перебродивший, но живой!
Броди и дальше, Женя, будешь крепче,
Ведь градусы смакуют иногда…
А здесь вот артиллерия не легче:
171-й! Он же – boroda!
Он что угодно с рифмой сделать может,
Да хоть на Марс морзянкой передать!
Быть может, там его читают тоже??
А как приятно нам его читать!
Оливия с иронией сроднилась
И иногда такое выдаёт!..
Но вдруг на свет мелодия явилась,
Эх, жаль, что Виктор Ох сам не поёт!..
Но Гимн Поэтам точно – он напишет!
Я чувствую всё это наперёд.
Ведь он всегда все ноты сразу слышит,
Когда для них достойное найдёт.
Но что я вижу?! Это ж акро снова!
Да и стихи любым стихам под стать!
Так это ж наша Люба Іванова,
Она ж способна всё «заакровать»!
А иногда, как выдаст вдруг частушки,
Что даже не успеешь покраснеть! –
Не… тут бы позавидовал и Пушкин,
Когда б ему её куплеты спеть!
Борисовна, Олена Боднар, Ganna,
I.Serg – (Толян!) Ещё – Фотиния,
Подольский, Яровицина Татьяна,
Ильюха Махов, Радченко (и я).
Друзья, готов перечислять и дальше.
Простите те, кого вдруг не назвал…
Но только делал это всё без фальши
Для всех, кто этот праздник создавал.
Себя упомянул только ради рифмы, простите ради бога. Больше не буду.
Всех с праздником – с Днём Поэзии!!!
21.03. 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411010
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Над венерою небо – доверчиво рыжее,
над землёй –
голубое с подкладкой из звёздного крепа,
а над нашей, похожей на мёртвую бабочку, хижиной –
никакого нет,
даже бесцветного неба.
Всё бесплотней случайная радость –
бродить в её комнатах,
растревоженной памятью трогать цветы и предметы
и глядеть в потолок, по которому – к шторам задёрнутым –
уплывали когда-то,
блестя чешуёю,
кометы,
и глядеться
в разбитое гордыми взглядами зеркало
и страницу на счастье распахнутой двери,
за которой,
названия улиц безбожно коверкая,
тёмный ангел
шагами отчаянье меряет.
Дотлевает ореховый август над крышею выжженной,
в изголовья бессонниц дождей набивая солому,
голоса одолжив пустоте,
мы – в конце концов – выжили:
видимо, не смогли по-другому.
Но для той,
что косыми лучами закатов пришпилена,
никогда не прервётся полет над седеющей степью,
и колышатся травы,
играя с тончайшими крыльями,
и подсолнухи долго и пристально смотрят вослед ей.
2003-13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410300
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 19.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2013
Навіяне "Не помиліться в друзях…" автор: На-д-е-ж-да
Човен пливе до причалу,
Переламалось весло.
Друга в тебе не стало -
Значить, його не було.
Круг оповитий колом.
В спину встромлений ніж.
Друг чи недруг? Із болем
Мітить потворне "між".
В суті глибокій - безлике,
Передозріле "воно".
І проростає криком,
Болем душі зерно.
Слова вразливого постріл
Вмить обірве напівкрок...
Зойк розриває простір.
Доля звела курок...
Човен доплив до причалу,
Переламалось весло.
Друга в тебе не стало-
Значить, його не було...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406568
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 12.03.2013
* * *
Встал рассвет, приветлив и белёс,
И искрясь на солнечном луче,
Золотое гнёздышко волос
Тихо дремлет на моём плече.
Будто ангел в белой простыне,
Чьё дыханье лёгкое, как нить,
Спит моя любимая и мне
Этот сон так нужно сохранить.
Вы не шарьте по окну, лучи,
Обойдите стороной плечо.
Ветер, стихни!
Соловей, смолчи!
Спит моя любимая ещё.
Кто с утра обходит этажи?
Кто там громко шелестит плащом?
Сном постель нагрета до пружин,
Спит моя любимая ещё.
Может быть, я грежусь ей во сне,
Может, я и там её люблю…
Ах, прижмусь я к гнёздышку тесней,
Завиток волнистый пригублю
И войду к ней в сон сквозь щёлки век,
Обниму, изнежу, опалю…
Спи спокойно, добрый человек,
Спи, мой ангел.
Я тебя люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408068
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 11.03.2013
Навчи мене, Боже, моїм винуватцям
Прощати. Довіритись істині Слова.
І душу зверни до високої праці, -
Хвалінням Давида і роздумам Йова.
В багні грошолюбства не дай потонути,
Навіки упасти зі чванством у змові .
Навчи мене, Господи, задуми люті
Топити в безмежній Христовій любові.
Життя проминає немислимо швидко,
Політ обривають ненависті ями.
Навчи мене жити духовно , Владико,
Зоставити світові серце на пам'ять.
02.03.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405470
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 10.03.2013
"Якщо є щонайменші сумніви щодо того, що прокладений курс веде до небезпеки, треба вважати, що так воно і є"
(Одне з основних правил хорошої морської практики)
Наталочко, як туги Вам розвіять?
Хто там посмів смутити Ваші очі?
Хто сумніви у серденьку посіяв,
Примусивши зітхати опівночі?
Є сумніви, що хтось там випадковий?
Що серденько розіб'є і забуде?
У штурманів є правило чудове -
Як маєш сумніви , то так воно і буде.
Поглянь на світ - він ширший за віконце,
За хмарами яскраво синє небо,
Крім сутінків буває ніжне сонце
Любов,- повір, чекає ще на тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391659
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 18.01.2013
Меня охватывает какое-то двойственное чувство.
Это чувство нежности, смешанное с необъяснимой внутренней тревогой.
Я не знаю причины её возникновения.
Я знаю только одно, стану ли я отмахиваться от своих мыслей
или же нет, они возвратятся ко мне обратно
и будут снова теребить мою душу,
и я буду по крупицам собирать твой образ, сохранённый памятью,
и будет возникать желание вдохнуть запах твоего тела,
коснувшись губами груди, ощутить его тепло и растворится в нём.
Я не знаю, мои чувства подарок судьбы или же наказание,
но я знаю наверно, что панически боюсь потерять их, тебя,
и мне становится страшно от одной этой мысли.
Ибо чувства, принесённые любовью, как дуновение летнего ветра,
легкие и чарующие, будоражащее наше воображение,
а без них душа, как выжженная зноем пустыня.
Или же кто-то свыше решает за нас,
подталкивая нас к тому или иному решению,
запутывая наши мозги невидимыми нитями и тянет за них,
а мы остаёмся марионеточными куклами в руках кукловода?
Кто подскажет? Кто поможет принять правильное решение?
Мысли зажатые клещами между четырёх жизненно важных углов.
В одном углу близкие нам люди, в другом наше прошлое,
в третьем наше туманное будущее, огранённое повседневностью.
В четвёртом мы сами, наша внутренняя сущность,
жаждущая жить и переполняющая нас, то терпением, то негодованием,
то подымающая нас на гребень наивысшей волны чувственности
и бросающая на покорение неизведанных вершин.
Ибо только постигнув их, каждый сможет сказать себе:" Я счастлив."
07.01.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390641
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 10.01.2013
Иерей — на посту. Разномастно старается хор.
Одинаково крестят десницами нищий и вор
преклонённые лбы — за священником — ладно и к месту.
Пахнет хвоей и воском. И ладаном — у алтаря.
Загорелась звезда и почти отгорела заря,
но не набожна паства, — и в маленьком храме не тесно.
Мандарины, печёная сдоба, селёдка, халва,
грязный пол гастронома — ушли из примет Рождества,
унося за собой бытовую героику. Чудо
тоже стало доступнее, были бы "нал" да кредит...
С типографской иконы привычно Мария глядит
на привычного глазу Младенца... В пустыне верблюды
и Волхвы — не находят пещеру. До самой зари
в той, где ясли стояли, толпятся земные цари...
06 января 2013 г.
21:44(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390363
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 08.01.2013
На "прости" говорят "прости".
Если плакать, то плачут оба.
Рыбам - плавать, цветам - цвести,
Ну а людям - любить до гроба.
И зачем я в седой росе
Несказа́нные прятал чувства;
Боже, сколько теряют все
Не способные на безумства.
Вечер выгорел в ночь. Дотла.
Правда, выдался май безлунным;
Так уж вышло, что ты была
Моим самым большим безумьем.
Я увидел, как пляшет снег,
Безмятежный земной скиталец,
Как ромашки тянулись вверх
И за ноги твои цеплялись,
Как весной на домах вразброс
Ледяные висят серёжки,
И я небо увидел сквозь!
Да, сквозь россыпь алмазной крошки!
Нам так было легко забыть,
То, что это всего лишь звёзды.
Мы не думали вовсе быть
Друг у друга в крови венозной.
Уезжаешь?
Ну что ж: "прости",
Слёзы с лиц вытираем оба.
Каплям - падать, хмелю - ползти,
А тебе - далека дорога.
Завтра поезд нырнёт в зарю
За десятком таёжных станций,
Сколько силы в одном "люблю!",
Как слабы миллион "останься..."
Снова полночь, без трёх минут,
И ни шагу ступить отсюда.
Всё как прежде: цветы цветут,
Люди также до гроба любят.
© Copyright: Илья Махов, 2012
Свидетельство о публикации №11202127685
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313388
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 06.01.2013
Поклич мене з мирської суєти
У храм кохання, любощів обитель,
Я серце , болями розлук побите,
Твоїм зітханням вигою святим.
Давно щоденним хлібом стала ти,
І тихим словом щирої молитви,
Не тямлю, як би міг без тебе жити,
Не відаю, як міг би геть піти.
25.12.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387706
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 26.12.2012
Вітерець лебедино,
Вітерець лебедино,
Вітерець лебедино
Мої думи несе.
Мама рідна, єдина,
Мама рідна, єдина,
Мама рідна єдина
Зрозуміє усе.
У час коли в замріяній долині
Спадає в роси пісня солов'я,
Як у дитинстві, по м'якій стежині,
Уздовж подвір'я йду до хати я.
Хата вишнями вбрана,
Хата вишнями вбрана,
Хата вишнями вбрана -
Мій початок доріг.
Мамо рідна, кохана,
Мамо рідна, кохана,
Мамо рідна, кохана,
Ти - життя оберіг.
Матуся сива жде біля порогу
У хусточці терновій на плечах,
І крізь одвічну за дітей тривогу,
Любов ясніє в маминих очах.
Мамі рідній благання,
Мамі рідній благання,
Мамі рідній благання
Тихо я шепочу.
За твої всі страждання,
За твої всі страждання,
За твої всі страждання
Я прощення прошу.
Торкнуся зморщок на щоці устами,
На серці радість грають скрипалі.
За тебе Богу помолюся, мамо,
Бо ти для мене Ангел на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386382
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 20.12.2012
Романс
Не торопи, судьба! Не торопи...
По жизни, как по лезвию кинжала,
Всегда вдогонку за тобой бежала.
Не торопи, судьба, не торопи...
Позволь, прошу, пока не вышел срок,
Перевести дыхание и мысли,
Замедлить бег свой по спирали жизни.
Позволь, прошу, пока не вышел срок.
Дай мне, судьба, еще подняться ввысь
И, ощутив свободу и пространство,
Даруй поверить в это постоянство.
Дай мне, судьба, еще подняться ввысь.
Чтоб не померкнул свет в моей душе,
Не отнимай любовь, надежду, веру!
Дай нежностью наполниться сверх меры,
Чтоб не померкнул свет в моей душе.
Дай счастья мне испить еще глоток:
Любимых губ касаться на рассвете,
Быть для него единственной на свете!
Дай счастья мне испить еще глоток.
Не торопи, судьба! Не торопи...
По жизни, как по лезвию кинжала,
Всегда вдогонку за тобой бежала.
Не торопи, судьба, не торопи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385620
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 17.12.2012
Це тільки вірш
нічого більш.
Тебе назвала не твоїм ім'ям.
Помимо волі.
Вирвалось.
Злетіло.
Ти робиш вигляд, що не чув.
А сам
В куточках вуст всміхаєшся зболіло.
Ти став моїм і щастям, і життям,
Глибоким сумом, ранами і болем.
Та Ти ж не чуєш, як Твоїм їм'ям
Того я кличу, хто ці рани гоїть.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384173
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 11.12.2012
Про те, що мало статися між нами,
(Якби Ви знали про мою любов)
Я вірші Вам писав і клав у схов,
Не сміючи бентежити листами.
Життя відрізок чималий пройшов,
Та серце не вернулося до тями,
Хоч інша жінка в нім зігріла кров,
Чуття до Вас лишилися ті ж самі.
Я тайкома від неї ще пишу,
Немовбито поезію чужу,
Нотуючи душі палкі цитати .
Щасливий обмірковую кінець,
Як Ви йдете до мене навпростець
Мою ліричну тугу почитати.
09.12.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383572
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012
Примітивні вірші. Примітивні думки і діяння.
Сіра тупість холодною жабою серце спинила.
Веселковий мій світ накриває цунамі мовчання.
Розкладаючись в гниль, відпадають поезії крила.
Загорнувшись в рядно, я ховаюсь від свіжого вітру.
Замість крил – купа пір’я, на плечах роз’ятрені рани.
П’яна муза давно розламала барвисту палітру,
Залишивши багно: малювати дощі і тумани…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383562
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012
День,
серой мышкой
прошмыгнув, угас.
Чуть слышным выдохом
в плечо
уткнулся вечер.
Он так печален
мыслями о Вас,
Но, мне сказали,
завтра
будет легче.
Я счастье
не моё
не позову.
И в тишине,
не зажигая свечи,
За Вас молюсь.
И – да! – я Вас
люблю…
Но, мне сказали,
завтра будет легче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381732
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 03.12.2012
Ти одночасно є й... тебе нема.
Кохання опинилось поза світом…
Осіння ніч предовга і німа
Про щось мовчала…Так несамовито
Вітрище вив у люфі димаря.
Куйовдив по землі туманів пасма…
Любов, неначе свічка догора,
Ще трішечки і… назавжди погасне.
Гарячим воском душу обпече
І тілом розіллється по краплині.
Задивленої пам"яті ковчег
Вже відпливає. Смуток у хатині,
Налитий повним келихом вина
Ще недопитого, п"янкого літа.
Ти одночасно є й тебе нема.
Кохання опинилось поза світом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380676
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
***
А я не вмію, Янголе, без Вас...
Темніє небо під покровом ночі.
І гасне зірка, що останній раз,
Торкнула хмари сіроткане клоччя.
Серпанний голос - незникомий слід,
Де пролетіли днини галасливі...
Та я б віддала геть усенький світ
Лише б десь поруч Ваші очі сиві!
Шаліє віск і мов чужа струна
У далині видзвонює безвір’я -
Ви ж не зійдете з того полотна,
Де миготять поранені сузір’я.
Не простягнете руку чи крило,
Аби вознести в піднебесся мрію...
Чомусь життя отак вже повело,
Що я без Вас, мій Янголе, не вмію...
(22.11.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379637
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 24.11.2012
Я просыпаюсь с мыслью о тебе,
И с той же мыслью засыпаю ночью.
Ты не со мной.. И как мне быть теперь?
Я без тебя на части рвусь. На клочья.
Ты в этом мире самый нежный и родной.
Любовь не исчезает и не тает.
Я постоянно повторяю, что ты мой,
Но мне тебя безумно не хватает.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378274
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012
Демократія сягнула вже давно таких висот,
Що й у Лісі по-старому вже не хоче жить народ.
Вже багато мандрувало поза гори, за моря,
Тож сказали: «Будь, що буде! ВИБИРАТИМЕМ Царя!
Годі думати, що в Лісі всі немудрі та дурні,
Перемогу хай здобудуть кандидати у борні.»
Лев недовго сперечався і нікого не просив –
Враз про вибори Указом на весь Ліс оголосив.
Позбиралася громада – звірі, птахи і жуки:
- Це ж тепер у нас не буде більше «владної руки»!
Буде Цар у нас народний – Конституції гарант:
Справедливий, чесний, гордий – просто чистий діамант!
За фасоном іноземним призначають ЦВК.
Головою одностайно було обрано Бика.
І – пішов процес!.. Віднині бідний може мати все –
Дух новий з-за океану демократію несе.
ЦВК працює справно – кандидати йдуть щодень:
Від тварин парнокопитних висувається Олень;
Від курей і перепілок йде Лисиця в боротьбу;
А від Партії Вухастих …йде Осел, хоч ні «бу-бу»
Він в політиці не тямить, та моста побудував.
Йде від Спілки Медоносів сам Ведмідь… Він там бував
І, вивчаючи цю галузь, досягав вершин дерев.
… Тихо, скромно, без реклами самовисунувся Лев.
Був там Півень голосистий і Бобри, і Барани…
Та, серйозних кандидатів не могли здолать вони.
Досить! Все – підбито риску. Агітація пішла –
І реклама всюди в Лісі буйним цвітом розцвіла.
Хтось старається щосили – вихваля, чого нема.
Іншим зразу «пояснили»: - Тихо. Ша! Твій дім – тюрма.
Є й такі, що ганять ближніх: що не робить, все не так.
Є й «артисти», що «втинають» хто на чому грать мастак…
З ходу стали будувати дім для сиріт-зозулят.
Притягнули бочку меду, щоб задобрити звірят.
Лось в кормушки замість сіна комбікорму навалив,
А Баран у «Дім незрячих» …телевізори купив…
Йшла кампанія серйозна – це вам, звірі, не базар!
Хто ж то буде? Чим потішить нас новий НАРОДНИЙ Цар?!
І старались кандидати. Кожен вище віт скакав.
Всім покращення від завтра Лев спокійно обіцяв…
День настав і на дільницях почалися чудеса!
«Працювати» стала гречка і дешева ковбаса.
Десь купляли бюлетені. Хтось готівкою платив,
А до чесних і порядних Беркут «в гості» прилетів.
Назбирали у автобус кілька виводків Тхорів
І кружляли по дільницях – люд від смороду дурів.
Переписували звіти на шляху до ЦВК
І здавали… І хвалили дружно голову – Бика.
Невдоволені шукали справедливості в судів,
Та лягали «в ящик» справи – в кріслі сам Шакал сидів.
Тож, коли вже звів нарешті Бик рахунки до кінця,
В результатах сумніватись десь могла лише Вівця.
На весь Ліс оголосили, (тут відсутній коментар):
- Приступає до роботи Лев – новий народний Цар!
Ось і все. З тих пір злетіла не одна вже голова,
А плакатики чудові в лісі вітер обрива…
- - - - -
Байку цю в Чужому Лісі від Сороки я почув,
Але істину глибоку у простих словах збагнув:
Як би ми і де шукали – в гори йшли, чи за моря,
Не знайти, бо не буває в світі доброго Царя!
7.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376249
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012
Отак живу без вас, немов із вами.
Не відаю, - у сні чи наяву
Кохаю вас наївно і безтямно,
У майбуття з минувшини зову.
Я сивиною приоздобив скроні,
Веду за руку внучку у садок.
Для мене ви вже начебто сторонні,
Але уперто не йдете з думок.
Отак живу без вас, немов із вами,
Немов ось - ось торкнуся до руки,
Що хтось узяв, коли пішли ви заміж,
А я не втримав у своїй таки…
04.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375684
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Поезія буває дуже різна:
Спокійна, ніжна, руйнівна, як буря,
Поезія слабенька і залізна,
Поезія весела і похмура.
Поезія криклива і мовчазна,
Немов молитва, з гіркотою меду,
Поезія сумна, до сліз нещасна,
Та, що веде - така йде попереду.
Поезія весняна - про кохання,
Холодна зимова - про вічний спокій,
Поезія миттєва та, що рання,
Поезія, яка рахує роки…
Поезія завжди велика сила,
Вона примусить плакати й сміятись.
Якщо вона в кохання заманила,
Дозволить до небес тобі піднятись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375790
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Рыжей осени поцелуй
И на завтрак мне, и на ужин…
Не люби меня, не ревнуй.
Я не тот, кто тебе был нужен.
Не кропи мне слезою грудь,
А не то, я и сам заплачу.
Разлюби меня, и забудь.
А ещё, прокляни, в придачу…
Плачет небо на купола,
А в ушах, - телефона зуммер...
Не любовь моя умерла.
Это я для тебя, - умер…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276537
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 26.10.2012
О чем сожалеет ветер,
касаясь опавших листьев?
О чем так тревожно птицы
щебечут, сбиваясь в стаи?
О том ли, что тучи серы
и день на закате выстыл,
что клен, обнажаясь в грусти,
тихонько кряхтит, вздыхая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366154
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 25.10.2012
Ваші коси, мов лісу осіннього дим
Пахнуть літом, що вже оддзвеніло,
Але досі так сумно, так сумно за ним,
Аж проймає і душу, і тіло.
Ваші очі, мов неба жовтневого синь,
Наче море на сонці безкрає.
Одбриніли давно журавлів голоси,
А у серці їх клич не змовкає.
Ваші руки мов сонячна тиха ріка
Зігрівають, вигоюють смуток.
Ви ласкава і ніжна, і добра така,
Що незмога про вас позабути.
Я до лісу, я в небо, я долом піду
На ту згублену стежку до раю,
Де зустрів колись вас гарну і молоду,
Покохав і донині кохаю.
24.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373142
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Очима жадібно беру
Красу гаїв барвистих,
Під їх мелодію стару
Так гоже серцем пли́сти
В пахучі шерехи дібров,
Грибного царства простір,
Де, в бік який би не ішов, -
Тепла янтарний постріл.
Там сонця входять промінці
Межи лапату хвою,
І пролітають горобці
Пістрявою юрмою;
Вітрець намотує на вус
Легеньке павутиння,
І стелить ніжності обрус
На крони далеч синя;
Завзято білочка горіх
Пошукує у листі,
І кришталевий сиплять сміх
Росинки променисті…
21 жовтня
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372357
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 23.10.2012
Прийшов Господь на землю навесні,
Прийшов і бачить гарну,гарну пару.
Таку ще зовсім молоду в душі,
А по роках вже зовсім,зовсім стару.
І підійшов до жінки,каже ій:
-Ти з чоловіком завтра попрощайся.
І він помре.Ти тільки зрозумій,
Він старий,хворий.Ти не сподівайся,
Що знов його побачиш через день.
Таке життя.Родився-мусиш вмерти,
І він не чутиме птахів і іх пісень.
А я від втрати біль твій можу стерти.
І впала перед Господом вона:
-Візьми моє життя Господь,благаю.
Без нього ця земля мені пуста,
І як мені без нього жить?Не знаю.
До чоловіка підійшов Господь:
-Від тебе завтра відберу дружину.
Таке життя.Але помре лиш плоть.
А чоловік не думав ні хвилину:
-Візьми мене.Я старий,вже прожив,
Я був найщасливіший в цілім світі.
Я би цій жінці небо прихилив,
Як на могилу я носитиму ій квіти?
Візьми мен.Це все,що я прошу,
Нехай вона побачить завтра сонце.
Господь,я хворий.Я тебе люблю.
Я з неба подивлюсь в наше віконце.
Побачу,що вона іще жива,
Побачу,що вона мене кохає.
Але не хочу,щоб була сумна,
Я знаю,що вона завжди чекає.
Задумався Господь:яке кохання,
І як без нього інші можуть жить?
Коли в душі зосталось сподівання,
Коли за іншим так душа болить.
І повернувся Бог,подарувавши
Ім спільного життя ще років сім...
Стояла стара пара обійнявшись"
Тобі я ввечір казку розповім.
До сьомоі весни вони кохали,
Молились Богу за щасливі дні.
Лише тепер вони уже не знали,
Що в один день померли навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364983
дата надходження 18.09.2012
дата закладки 20.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2012
Всього один погляд…і я цілую небо! Так, так. Я обличчям так близько, що депресивні осінні хмари раптом самі по собі стають антидепресантами . Ніжать мої губи…і починають лити осіннім дощем. Спрага…Спрага до Життя! Тільки тепер я відчуваю цю спрагу. Дощове небо стає раєм. Піднімаю очі до нього і дякую жовтню за те, що він є…Жовтень усміхається мені дивакуватою усмішкою. Певно, здивований, з того, як я з любов’ю збираю осіннє листя і тулю його до серця. У відповідь посміхаюсь йому якось по-дівчачому зухвало. І він махає на мене рукою. Від цього стає смішно, грішно, дивно – солодко!
Я нічого про тебе не знаю. Зовсім нічого. Та й не хочу знати. Знаю лише одне – ти пробудив у мені Любов…Найважливішу Любов у світі!Це – Любов до Життя.
Ми не зустрінемось з тобою. Та й навіщо нам зустрічатись? Чи у цьому все щастя? Зустрічаються тижнями, місяцями, роками...І в одну мить стають одне для одного ніким. Один жовтень поєднує – інший розлучає.Одна осінь робить рідними – інша чужими. Ми не стали за день ані рідними, ані чужими. Та за цей день я вдячна жовтню...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370041
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 16.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2012
Твои ладони пахнут земляникой.
Я смеживаю веки, — запах лета...
Мне даже всё равно, откуда это,
поскольку ощущение — безлико.
Безумней, чем какой-нибудь калика,
которому до правил дела нету,
лицом ловлю ладонь. Она согрета
забытым зноем. Солнечным батиком
тепло, сойдя с любимых женских рук,
дало глазам закрытым свет и краски,
прошедшие сквозь тонких пальцев кожу.
Что трепетней любви и женской ласки?!.
Ты дал нам день и замыкаешь круг
безумным тихим счастьем, милый Боже...
10 марта 2010 г.
23:24(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367872
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 02.10.2012
На першу книгу нашої одноклубниці "Душа на кінчику пера"
Здалось мені побачив я Тернаву,
містечко, що зовуть, як і Дунай,
в якім жінкам приносять в ліжко каву,
без цукру, але каву, а не чай.
В сукна містечку із часів Красінських,
де поселивсь на гербі журавель,
я гостював, читав прекрасні вірші
і вдячний їх газдині дотепер.
Я чув прекрасний запах матіоли,
та соняхами юності блукав
і щось таке близьке мені, знайоме
знаходив серед тих віршових барв.
А як на хвильку засумую вкотре,
то відкриваю збірочку і враз -
я знов мандрую по Подільських Товтрах
стежинкою Наталі на Парнас.
Читайте, переказуйте і вірте,
що незалежно осінь чи зима -
вмить розцвіте шпарагусом і миртом
ота душа на кінчику пера!
Так тримати, Наталю! Нехай ця перша ластівка покаже дорогу цілій зграйці поетичних збірок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368249
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 02.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.09.2012
Не край свого серця, не край,
У мене інше життя.
Хіба ж повернути май
І юності, що відцвіла?
Хто ж в силі здолати час?!
Він зник, за межу в небокрай.
Вже внуки зірками горять,
Не край свого серця, не край.
Пів неба, чи ж цілий світ
У щирих та добрих очах.
Я знаю, що ти зберіг
Любов, що у нас була.
Відвертості - повний міх
Згубилось по́спіль в літах.
Прости, не рахованих слів...
Прости, поміж все життя.
Всі дні заплелися в роки,
Сховалась любов за рукав.
Мережили долю зірки
А жовтень згорав-згорав...
Вже вишила доля рушник
З червоних і чорних ниток.
Ще й травень у осені зник,
І вже не поверне ніхто.
Не край свого серця, не край,
Хай крається тільке моє.
Я знаю, що ти кохав
Так сильно і понад все.
Я знаю, що ти любив
Без фальші і без підстав...
Прохаю, щоб тільки жив
І Бог - благословляв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366061
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 28.09.2012
Снег кружится,
как в памяти лица,
снег ложится -
молочный сырок,
снег блестит,
раз-вязальные спицы,
снег скрипит
под дощатый порог.
Снег устал -
он сегодня натружен,
снег еловый,
под ночь -
голубой,
снег не то чтобы
соткан из кружев,
снег становится
просто тобой.
Снег повсюду -
холодные зимы,
снег стареет
и мы вслед за ним,
снег белковый -
не в норме энзимы,
снег лопатится,
хрупок,
раним.
Снег не тетка,
и даже не голод,
снег сбегает
от нас навсегда,
снег не может быть
искренне молод,
снег -
он в сущности
просто вода.
Снег -
зыбучее время природы,
снег растает,
и это пройдёт,
снег наращивает
обороты,
снег -
наш выдуманный
зималёт.
Снег идет
не на взлет,
на посадку,
снег скрывает
огни полосы,
снег на землю поставил
заплатку,
снег хватает
меня за усы.
Снег комкается,
гладится,
сохнет,
снег разбрасывает
Каляда,
снег вгоняет
прохожего в сопли,
снег -
небесная формула льда.
Снег изменчив,
как белые люди,
снег капризен
и тоже соплив,
снег подвержен,
как люди,
простуде,
снег куражится,
всё завалив.
Снег не может сгореть -
он искрится,
снег живет
каждый раз до весны,
снег кому-то -
сухая мокрица,
снег отбеливает
наши сны.
Снег не терпит
парующих люков,
снег раним
до предела,
до дна,
снег поет,
нас с тобой убаюкав,
снег из снежного
сшит полотна.
Снег идет,
мы замерзли,
застыли,
снег спускается,
как благодать,
снег -
забвение праха и пыли,
снег нельзя
просто так разгадать.
Снег,
как все в этом мире,
не вечен,
снег,
морковка,
метла,
снеговик -
снег фактически
бесчеловечен,
снег пришел,
перетаял
и сник…
- Снег, в твоей, видно,
холодно шкуре!
Снег,
не парься,
не плачь,
не тужи!
Снег,
увидишь,
все будет в ажуре,
снег,
снежинки,
нежинки,
снежи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146734
дата надходження 23.09.2009
дата закладки 26.09.2012
* * *
Ведь вот как случается!
Вот как бывает!..
Навстречу друг другу
сошлись два трамвая.
Средь давки,
средь гама,
среди духоты
Напротив –
в окне –
удивлённая Ты.
И вроде нам незачем было встречаться –
Ведь не дошепнуться
и не докричаться.
Мы всё же успели,
мы много сказали
Одними глазами,
одними глазами…
Я – «Здравствуй!»
Ты – «Здравствуй…»
Я – «Как ты?» – в ответ
Ты только слегка пожимаешь плечами.
Я – «Замужем?» –
Ты улыбаешься: «Нет» –
И лишь головою качаешь печально.
Я – «Едешь куда?» –
Жест рукою: «Туда…»
Я – «Может, нам стоит опять созвониться?
Согласна?» –
Смахнула слезинку с ресницы.
Я – «Что с тобой – плачешь?!»
Ты – «Нет… ерунда».
Трезвонят трамваи сквозь гул кутерьмы,
Два взгляда печальных навек разрывая.
Всё дальше,
всё дальше уходят трамваи…
Они созвонятся друг с другом.
А мы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366232
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 25.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.09.2012
Жизнь бумерангом всё нам возвращает:
Добро и ложь,предательство и зло.
На небе ярким пламенем пылает
Наших деяний чёткое табло.
Оттуда все мы с вами получаем
От рая иль от ада все ключи.
Коль отдаём,нам тоже возвращают
Сторицею на жизненном пути.
А зло всегда болезнями пробьётся
Слезою горькой обернётся ложь.
Предательство предательством вернётся.
А почему так? Сразу не поймёшь...
А всё к тому,чтоб не был ты Иудой ,
В душе своей обиды не копил,
И избегал вранья и пересудов,
В ладу из совестью своею жил.
Других прощая,получал прощенье.
А каялся,так больше не грешил.
Имеет в жизни всё своё значенье,
Ведь бумеранг,как меч,летит в тиши.
За все свои поступки мы всегда в ответе,
Помилуй Бог,чтоб бумеранг вернулся к детям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361087
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 16.09.2012
Про любов не кричать і не пишуть на шпальтах газетних,
Тихо квіти кохання на крилах небесних несуть.
Його доказ заспівує тільки у справах конкретних,
Ось у цьому і є почуття найсвітлішого суть.
Ще любов може вбить і росточком асфальт піднімати,
Впасти в прірву і стрімко по східцях дійти до небес.
Будьте щирі і справжні – життя стане мудрим, як мати.
І колись поведе вас тихенько на поле чудес.
Не лукавте в житті, бо тоді вам любов не спіймати,
І збирати на ниві прийдеться самому бур’ян.
Я прощаюсь з тобою – не зміг сам себе подолати.
Шкірить зуби і в очі нахабно сміється обман…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364510
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 16.09.2012
Просочивсь вечір, смаком м`ятним,
Ніч сумно накидає темну шаль
І хмари папірцем зім`ятим,
Пливуть кудись,за горизонт...у даль
Хвилює штори теплий вітер,
Забувшись,в вальсі кружить тихо час,
І ніжність ароматом квітів -
Через роки єднає знову нас
Блукала зустріч ця мостами,
Губила поцілунки край доріг -
Вже осінь пише нам листами
І жовте листя кидає до ніг
Зникає втомлене мовчання,
Скінчилась почуттів болюча гра,
Та й нерозтрачене кохання -
Нам повертати з вирію пора
...Тихенько сяду на коліна,
Струшу з очей твоіх сумну печаль,
Життя пробігло, мов хвилина,
Й весільну дітям грає вже скрипаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364097
дата надходження 14.09.2012
дата закладки 14.09.2012
Не всі троянди відцвіли
і ліловіє верес,
під ніжну музику бджоли
в садку цвітуть гербери.
Від суконь айстрів і лілей
в очах квітує осінь.
Так повелось в Наталин день -
весільне відголосся.
Наталин день, Наталин день -
пора осінніх квітів,
пора весіль, пора пісень,
пісень найкращих в світі.
Пора достатку і журби,
пора п'янких туманів,
до ніг поклонів, як верби,
закоханих у храмах.
Ще гладіолус у танок
жоржину закликає,
а з непотушених зірок
летять на землю кали.
І еустоми у вінках,
і дикі орхідеї,
весільні пари у садках -
мов на воді лілеї.
Аж до морозів будуть грать
весільнії музики,
а нам у вікна заглядать
троянди і гвоздики.
І хризантеми в синю даль
ще відлетять не скоро,
вітаєм з святом всіх Наталь
у цю весільну пору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363935
дата надходження 13.09.2012
дата закладки 14.09.2012
У зимну зелень зрілої трави
Ти припливи до мене.
Припливи
Межи́ корі́нь
У ці зимові хащі,
Де білі душі - віщі і пропащі,
Не знають: стра́ху, остраху, безстрашшя,
Не мають ще набутків і провин,
Не відають видінь і володінь,
Де кожен сам собі:
нащадок,
пращур, -
Ти пропливи крізь мене.
Пропливи.
Так буде краще.
Нам усім на краще.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363631
дата надходження 12.09.2012
дата закладки 12.09.2012
Душа поета – мов сопілка ніжна.
Вона бринить мінорно і мажорно.
Емоцій хвилі закипають штормом.
Душа – ранима й безневинно грішна.
То – музика – мотиви сонця й грому –
злітає вільно птахою кохання.
Хоч завжди йде на неї полювання,
але вона вертається додому.
До серця, – доки б’ється, не померкне.
І – в небо, як поезія – між люди.
Поета на цім світі вже й не буде, –
як і душа, поезія безсмертна!
Олександр ПЕЧОРА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362866
дата надходження 08.09.2012
дата закладки 08.09.2012
8 вересня відмічаємо День Ангела у Наталій. Щось надзвичайно святкове є у цім імені, сяюче. В перекладі з латинської натал- це різдво. Виходить що недарма щасливі володарки цього імені завжди сяють, наче різдвяні зірочки і створюють навкруг себе атмосферу свята. Прийміть, чарівні наші Наталії, цей букет осінніх квітів, який ми вручаємо Вам разом з автором музики, композитором нашого сайту Віктором Охом:
НАТАЛИН ДЕНЬ
Не всі троянди відцвіли
і ліловіє верес,
під ніжну музику бджоли
в садку цвітуть гербери.
Від суконь айстрів і лілей
в очах квітує осінь.
Так повелось в Наталин день -
весільне відголосся.
Наталин день, Наталин день -
пора осінніх квітів,
пора весіль, пора пісень,
пісень найкращих в світі.
Пора достатку і журби,
пора п"янких туманів,
до ніг поклонів, як верби,
закоханих у храмах.
Ще гладіолус у танок
жоржину закликає,
а з непотушених зірок
летять на землю кали.
І еустоми у вінках,
і дикі орхідеї,
весільні пари у садках -
мов на воді лілеї.
Аж до морозів будуть грать
весільнії музики,
а нам у вікна заглядать
троянди і гвоздики.
І хризантеми в синю даль
ще відлетять не скоро,
вітаєм з святом всіх Наталь
у цю весільну пору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362789
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012
Переминаються літа з ноги на ногу,
Нашіптують, що я уже не та….
Посипле осінь листя на дорогу,
Стерню залишать скошені жита.
Ой літечко, бурштиновим намистом
Заміниш веселкові кольори.
Не поспішай, шумлять зеленим листом
Ще юності розлогі явори.
Не поспішай… Спинись на перехресті
Непройдених, незнаних ще доріг.
Здолати гідно шлях – це справа честі.
Тож не зважай, що скроні сріблить сніг.
Роки прожиті – дар неоціненний,
Хоч не збирала я земних скарбів,
Сторицею віддам добірні зерна
Тому, хто оцінити це зумів.
.....................................
PS (Патара Бачія) Багато ласих до земних скарбів,
З порожніми руками йшли зі світу.
Там, за межею, ждуть від тебе звіту,
А не чинів, маєтків чи гербів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360620
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 29.08.2012
Слова сікли мов кулі у бою
Бандитам тюрми!Годі їх терпіти
Гарант не впоравсь зі злочинним світом
Зневіру принесла нам «Леді Ю»
Гірке розчарування від тих слів
Бо тягнуть воза хто з води – хто в воду
Керманичі ніяк не знайдуть згоду
І так завжди на протязі віків
Навпіл образа душу розрива
Слова солодкі зазвичай омана
Ми ж знаємо, що три гетьмана
Потрібно там де українця два
Оранжевий скінчився марафон.
«Шановні друзі» паряться на нарах,
Це правда гірше, краще б на Канарах
Та пізно. Шлях закрито в закордон.
Чом ми із вами злидні й бідарі?
Бо живемо в незгоді та розбраті
Жирують хтиві, ситі та пихаті
Глухі, черстві й бездушні владарі.
На краще не діждемо перемін
Як будем скиглить, нидіти, чекати.
В набат давно вже треба калатати
Щоби пасивних розбудив той дзвін.
Бо вже шматують наш народ на два
Біло-блакитні, сірі, жовто-сині
Їм не болить, що горе в Україні –
Брудна політика, брудні слова.
Тому зусюди їм лише хула.
Заради батьківщини знайдіть згоду
Служіть не долару – служіть народу
Тоді вам буде шана і хвала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359036
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 26.08.2012
Молитва – сонце на Твоїх вустах,
не просто звук магічний або слово...
а стан душі , неначе вільний птах -
відкриє де пшениця, де полова..
Молімося, не тільки у біді,
Молімося, у щасті ще палкіше...
хто зна – чи на вершині, чи на дні?
Лиш Богові єдиному видніше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312218
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 26.08.2012
Другий варіант тексту
на мелодію Віктора Оха № 40
Миколі Костенкові присвячую:
До хатнища б навідатись годилось,
до рідного козацького села.
О, як же мені боляче наснилась
дорога, що на Їсківці вела!
Сюди я неодмінно ще доїду.
У мріях тут раюється щодня.
В дитинство повернуся сивим дідом,
в куточок, де похована рідня.
В зажурі підіймуся на Челядну,
провідаю криницю Кобзаря.
Стає усе на світі другорядним,
коли в своє село вертаюсь я.
До рідної землиці пригорнуся.
О, як же забавлялись тут малі!
Немає більше тата і матусі,
журливо лиш курличуть журавлі.
О, як же забарився я в дорозі!
Як зболено поскрипує крило!
А мальви біля хати у дозорі…
Прарідне хліборобщини село.
Доріг таки подолано немало,
найбільше заповітна досі жде,
з якої виглядала мене мама –
дорога, що на Їсківці веде.
Сюди довіку прилітати буду.
Гніздяться тут привітні земляки.
Отут мій вирій – найрідніші люди.
І пам’ять, неушкоджена ніким.
В дитинство повертатися нелегко,
вже й сонечко за обрій осіда.
Додому пробиваюсь, мов лелека
вертає до прарідного гнізда.
Олександр Печора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359992
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 26.08.2012
-
Не йдуть слова , кульгають рими,
Сюжет сидить на мілині…
Межи співцями молодими
Старий - немов упорожні.
Він вже не пише про кохання,
Про вроду рідної землі,
Забули пристрасні зізнання
Перо з папером на столі.
Вночі, як все у сон порине,
Зі схову дум він дістає
Сердечне твориво єдине
Про щастя втрачене своє.
В далеку юність вікопомну,
Коли не віршував ще він,
Світ дарував йому мадонну
Життю спокійному взамін.
Але помовкував да вінчі,
Не доторкався пензель фарб.
Він ярих пристрастей по вінця
Не пригубив із долі чар.
І тут, як тут явились інші, -
Яскраві барви, полотно.
А він почав творити вірші,
Відчув, - оце йому дано.
Писав багато. А для неї
Одну поезію всього
Увіковічнив у хореї.
І стиха мовив: йди снаго!
Не раз кортіло римувати,
Але мовчало джерело,
Опісля страсної присвяти
Мовчанням диким поросло .
Він не напише про кохання,
Про вроду рідної землі,
Його строфи палке звучання
Усохло цвітом на стеблі.
-
У двадцять мріяти не лячно
Хмільною пробою пера,
А як прийде чуття гаряче,
Тим більше слів дається гра.
Поет писав. Про горе – море,
Про гай і рай, добро і зло,
Про ниві рідні неозорі,
І понад річкою село.
Палку любов, що раз єдиний
Юначе серце обпекла,
Він у місця сховав глибинні
Свого письмового стола.
Часами правив дієслово
На сьогодення з майбуття,
Та не вдавалося зразково
Ним передати почуття.
І перестав.
Закинув справу.
Читає зрідка молодих,
Та не бере його уяву
Їх віршування жоден штрих.
Можливо, й добре.
Хай у юних
Життя складеться до ладу,
І покладуть на щастя струни
Вони наснагу молоду.
-
Світає. Рипнув стіл поета
На узвичаєний мотив,
Немов спитав його: а де та,
Що ти життя їй присвятив?
Що відповість? Не знає сам він,
Для чого вірш той береже
В шухляді, мов ікону в храмі,
Якій не моляться уже…
Не треба слів. І зайві рими.
Сумний до глибини сюжет.
Поміж співцями молодими
Чи не найкращий він поет.
Бо зайво буде римувати
Без почуття й душевних мук,
Звороти пишні та крилаті
Тоді - пустопорожній звук.
Я хочу здибатись зі справжнім,
У очі глянути ясні,
І хай вони усе розкажуть
Про те, написане, мені.
Лише би віднайти адресу
І зразу вирушити в путь,
Та жаль - ні так, ні через пресу
Чужим адреси не дають.
04.08.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355108
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 18.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2012
. Ольге
Предобеденный солнечный луч полоснул по стеклу,
разогрел подоконник и мягко растаял в углу,
обещая короткому полдню растянутый вечер,
у которого главная радость — его тишина
и крадущийся сумрак в глубокой коробке окна —
он, как ты, незаметен, как мысль о тебе, — бесконечен.
Тишина — в перевёрнутой книге, в обложке, в стихах
и свернувшейся кошке, и обе лежат на руках,
грея время и кончики пальцев. И в сумраке этом,
кроме старых часов, не спешит и не ходит никто...
...есть дыханье твоё, осязание рая и то,
что Господь доверяет всё это хранить до рассвета.
18 февраля 2011 г.
16:18(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355772
дата надходження 07.08.2012
дата закладки 07.08.2012
Безмежним є цей білий світ,
безмежний лік вселенських літ,
є правда неосяжною і віра.
Нема границі для бажань,
але існує десь межа,
що ділить світ на чорне і на біле.
Межа мовчання й сподівань,
межа терпіння і благань,
без термінів чеканню затяжному.
Межа веселощам й біді,
межа шляху, межа воді -
межа, яку не перейти нікому.
Безмежжя світла в світі цім
любов всеціла на землі,
і співчуття, і пам"ять необмежні.
Ховають межі небеса,
не знає меж земна краса
і межувати щастя неналежно.
Немає меж добра почин,
безмежний літа швидкоплин,
приходи весни меж не відчувають.
Щоб не долати меж в житті -
не наближайсь до них в путі,
йди і черпай безмежжя це безкрає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355717
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 07.08.2012
Летить життя, гортає сторінки,
До забуття, до вічності німої...
Не поспішай, побудь іще зі мною,
Ще хочу чути голос твій дзвінкий.
Зажди, ще неготовий я до Бога,
В душі моїй панує ворог-гріх,
Штовха до безлічі кривих доріг,
А від святої геть жене дороги.
Зажди, хоча б на мить, для каяття,
Для подиху останньої молитви...
Хоч півсльози останньої пролити
Над чорною душею дай, життя.
Летить життя, гортає сторінки,
До забуття, до вічності німої...
Не поспішай, побудь іще зі мною,
Ще хочу чути голос твій дзвінкий.
11.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349621
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 01.08.2012
* * *
Спогадами горе не дратуй –
хай воно потроху затихає.
І хоча безслідно не зникає,
від лихої пам’яті вартуй.
Хоч тобі немало довелось
в добросерді зазнавати болю,
з вірою, надією й любов’ю
йди в світи.
А щастя – близько ось!..
Спогадами радість відтвори.
Хоч щасливі миті – неповторні,
світить завжди хай свіча жертовна.
Будь собою лиш.
Світи, гори…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354270
дата надходження 31.07.2012
дата закладки 01.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.07.2012
Олена Iськова
Вечір знову запалює зорі,
Соловей доливає жалю.
А з очей моїх сльози прозорі:
Ну невже тебе досі люблю?
А з очей моїх сльози прозорі:
Боже мій, тебе досі люблю.
Я гадала змогла позабути,
Бо давно вже не снишся мені.
Як же важко твій голос не чути
І не бачити очі ясні.
Тільки зараз змогла я збагнути,
Що без тебе пусті мої дні.
А учора серцями зустрілись:
Очі в очі, а голос тремтить.
Стрепенулися ми й розлетілись,
Як же серце у грудях болить.
Стрепенулися і.. розлетілись.
Як же знову навчитися жить?
=====================
Мазур Наталя
Самотній лебідь
Закидають свій погляд несмілий
Тонкі верби у плесо води.
Дикі гуси, качки й лебідь білий
Прилетіли на літо сюди.
У качок та гусей дитинчата
Дружно лапками воду гребуть.
Онде бусол й його бусленята
По намулу до берега йдуть.
Тільки лебідь один самотою
Розрізає латаття грудьми.
Тихо в'ється туман над водою,
Ніби стелить свої килими.
У траві срібний коник сюркоче,
Закректали в квартеті жабки.
Запитати у лебедя хочу:
"На Вкраїну чи був шлях важкий?
Що з твоєю лебідкою стало?
Чому з болем вдивляєшся вдаль?"
Сумовито над плесом лунало:
"За коханою жаль мені... Жаль..."
===============
Ромоданець (Олександр Печора)
Пракоріння моє із села
Ой ви коні, впрягав, напував вас,
водовозив і череду пас…
З вітрюганом навік побратав нас
кінь мій вірний – крилатий Пегас.
Житіє ой не завжди веселе…
Від безвиході – Бог борони.
Ще гніздяться нащадки у селах
і гнуздають гнідих, вороних...
А було – на розвихрених конях
я галопом полями літав!
Ще й тепер, хоч посріблені скроні,
не спиняю свій лет. Гей, літа!
Я таки ж хліборобського роду.
Хоч куди б мене доля вела,
говоритиму прямо і гордо –
пракоріння моє із села!
================
MERSEDES
Незабудко моя з дивних снів...
Ніч вплела тобі зорі у коси,
А на плечі накинула шаль.
Десь дзвеніли в траві срібні роси,
Проганяли зі серця печаль.
Я до тебе спішу моя мила,
Синьоока голубко моя.
Піднімуть нас закоханих крила,
Під ногами лишиться земля.
Ми зустрілись нарешті з тобою,
Я руками обняв ніжний стан.
Прохолодно було над горою,
Та цілунки були мов бальзам.
Я кохаю тебе моя зірко,
Незабудко моя з дивних снів.
Буде солодко нам, а не гірко,
Понесуть ту любов сто вітрів....
Знає поле, ліси та ще й гори,
Про кохання до тебе моє.
То вогнем запече, то заколе,
А то гейзером в грудях заб'є...
======================
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349233
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 14.07.2012
* * *
Я спрагло слухаю мелодії дощу.
Давно не чув таке бадьоре ретро.
Ну й розгулявся ж ти, вітриську вредний,
мовляв, ось я тебе до нитки промочу!
Це злива вже! Та я її прощу.
В оркестрі дивнім – громовиці миті
і блискавиці шик. Омитий, битий,
натхненно слухаю мелодії дощу.
Я вже – неначе хлющ, немов янтар, блищу.
По полю вмитому іду-бреду поволі.
В пшеничній повені ущент напився волі.
Пречиста тиша...
Дощ нарешті вщух.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349699
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 14.07.2012
Як там без мене дихає ліс?
Сонячна стежка? Місяць уповні?
Може грибів уже кошик приніс?
Може шовковиць стиглих - в долонях?
Місто без мене дихає як?
Ладним дощем чи розхристаним літом?
Чи потихеньку гойдає гамак?
Щоб розтрусити нас зоряним ситом?
Як там без мене дихаєш Ти?
Віршами дихаєш - це достеменно.
Як повернутися, ра́зом піти?
Як там без мене?
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349290
дата надходження 10.07.2012
дата закладки 10.07.2012
Я классный друг, когда даю взаймы,
Когда я оплатил бухло и закусь.
Когда во споре – становлюсь немым,
А лексикон забыл словечко – на-кась...
Я классный друг, когда "ложил" на сон,
Семью и прочее, чтобы помочь другому.
Я классный друг, когда пашу как слон,
Когда вкушаю глупость, сквозь оскому...
Когда строкой снимаю боль, недуг,
Когда опохмеляю, с перепою...
Казалось бы: я самый классный друг!
Но дружба – это несколько иное.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348530
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 09.07.2012
Я не прошу у Вас… любові…
І, навіть, дружби не прошу…
Хоч… губи скусані до крові…
Хоч … досі Вам вірші пишу…
Я не прошу... у сон впустити...
Вам не стривожу почуття...
Я зможу! Я зумію...жити...
Буває ж без душі життя...
Я не прошу, щоб Ви здригнулись,
Почувши десь моє ім’я…
Якщо Ви легко все забули,
То позабуду Вас і я!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348196
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 05.07.2012
Мазур Наталя
Ничего не случилось
Ничего не случилось. Все также рассвет
Силуэты деревьев рисует на стенах.
Только память осталась о том, чего нет,
Слово "мы" впопыхах перечеркнуто мелом.
Ничего не случилось. Опять суета,
Где-то губы влюбленных слились в поцелуе.
Только в доме надрывно звенит пустота,
Слово "нас" растворилось и не существует.
Ничего не случилось. Заплаканность глаз
У любви отнимает небесные крохи.
Только кто мне ответит, зачем каждый раз
По утрам неизменно готовлю два кофе?
==========================
irinag
Вірному другові
Десь у темную ніч поскакав старий кінь,
Він, напевно, твоїм був, мій юний козаче.
І у далеч пішла наполохана тінь,
Не повернеш його вже ніколи, юначе.
У далеких світах десь погасне зоря,
Стук копита у серці луною озветься.
І несмІливо так підкрадеться сльоза,
А ти віриш, що він ще до тебе вернеться...
Вірний друг воронний, у походах не раз
Ти виносив мене на собі з поля бою.
Твій кінчається шлях, твій кінчається час,
А у серці моєму ти будеш зі мною...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346037
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 04.07.2012
***
Любове, моя найцінніша іконо,
Бурштивове соло у змоклім саду...
Малечею вії здригаються сонно,
Півусмішки парость - в усіх на виду...
А нащо ті кралі, що веслами - в небо,
Доші залишаючи - ласка сльози?
Моя Чураївно, берези, де верби,
Де стіни печалі, північні вози -
Там, знаю, чекаєш... Лелієш молитву,
Руками весняними гладиш траву.
Там сонце тобою вседенно налито,
Лякає, жене знавіснілу сову -
Нехай не тугує, не сколює тиші,
Що груди приспало покуття богів!
Любове іконна, зо серця знов пишеш...
Чорнильно - од рами, де світ - з берегів...
(26.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346368
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 28.06.2012
* * *
У сяєві твоїх очей
болюча пісня воскресає.
Свіча в моєму серці сяє
й пече.
Обсіли сумніви. Молю:
не скаламуть очей озерця.
Впусти мене у Всесвіт серця.
Люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346024
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 25.06.2012
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301876
Ночь. Город дремлет давно
После тревожного дня.
Сонно баюкает снег,
И засыпает меня.
Я утомленно бреду
Между домов и квартир.
Там высоко - окно,
Ты за окном - один.
Желтым квадратом глазниц
Смотрит на улицу дом.
Я постою здесь чуть-чуть.
Знаешь, что будет потом?
Просто потом я уйду,
Пряча от снега лицо.
Так и должно все быть...
Прав ты в конце концов.
Там, за окном, тишина,
И в центре комнаты стол.
Ты с тишиною своей
Длинный ведешь разговор.
Чай подливаешь себе,
Капли стирая рукой.
Там, за окошком, - ты,
Мой... но совсем чужой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317187
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 20.06.2012
Серед літа, в буянні трави,
Я ось тут, на межі, приляжу
І ромашку обіч голови,
Наче кицьку свою, погладжу.
А межа, як двоспальне ліжко
І спориш, як матрац польовий.
Був я в тебе закоханий ніжно...
Те кохання, як шок больовий -
Промайнуло, розтануло, зникло,
Може й справді його не було?
Серце й досі до болю не звикло -
Аж судомою груди звело!
І гарячою кров"ю пульсує,
Й дотепер не вдається забуть...
І понині на серці несу я
Те, що доля поклала на путь.
Скільки літ відпливло за водою,
Скільки весен бузком одцвіло,
А ще й досі тебе молодою
Пам"ятаю в степу, за селом.
У кофтині з небесного ситцю,
У хустині, як біла печаль,
Ти ходила за Чисту Криницю
Може, вранішнє сонце стрічать.
Ти мені тоді солодко снилась...
Як хотілось, щоб мрії збулись,
Та освідчення (бач, не судилось!)
Нерішуче відклав на колись.
А тепер ти від мене далеко,
Ти бабуся давно, а я дід!
Сумно в небі заквилив лелека,
Та й розтанув за обрієм слід...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343894
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012
Благожелаю…
Благомолю…
Благострадаю…
Благотерплю…
Благонадеюсь…
Благозову…
Благонесмею…
Благо -
Живу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341971
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 10.06.2012
Знаєш, в тебе такі підступні годинники,
Їхні стрілки – так підло з’їдають хвилини.
Лише ті, на яких ще зосталися цінники –
Заколисують ніжно, лоскочуть нам спини.
Бачиш, я – біля тебе, такий же закоханий,
Саме так, як хотіла – на відстані подиху.
По кутках поховалися сни – наполохані,
Пожовтів надворі ліхтар, від подиву.
Зашарілися вікна (і всі речі зі скла),
Замовчав десь на кухні кран; певно, знітився…
Обійму тебе міцно, аби не втекла…
Ти – поруч, вже спиш… Ти – справжня, …вся.
(2012)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340904
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 07.06.2012
Не сполохай мої почуття,
Як світання я їх зустрічаю.
І, неначе маленьке дитя,
Щиро в очі твої зазираю.
А там неба така далечінь...
Аж ніяк не пробитись крізь хмару.
І чия ж то вина, і у чім?
Що мене не береш ти у пару.
Не сполохай мої почуття,
На ромашках гадаю про щастя.
Знову я, як маленьке дитя,
Поспішаю прийняти причастя.
Смуток в спогад гіркий переллю,
Пригорнуся до долі душею.
Та не раз уві сні прошепчу:
-Я хотіла так бути твоєю.
Не сполохай мої почуття...
З пелюстОк ще ромашки збираю.
Не судіть... Як маленьке дитя,
Я розбите - у ціле складаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342343
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 07.06.2012
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316994
Від біди, печалі і тривог,
Збереже усіх хай Бог!
Доню, моя донечко, сльозинко на очах,
Відлітаєш ти від мене у життєвий шлях,
І де б не була ти, у які не йшла світи,
Мамина молитва тебе буде берегти.
Від біди, печалі і тривог,
Збереже тебе хай Бог!
Не шкодуй із серця людям, доню, теплоти,
Будь завжди привітна і до всіх ласкава ти,
Щоб життя колискою для тебе все було,
А знайдеться милий, на його зіпрись крило.
Від біди, печалі і тривог,
Збереже удвох вас Бог!
Тільки, доню, пам'ятай про батьківський поріг,
Про матусі серце, що для тебе оберіг.
Знаю, заклопотана ти, та хоча б до свят,
Привози бабусі ти онуків-пташенят.
Від біди, печалі і тривог,
Збереже усіх нас Бог!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341834
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012
Осень. Аисты в стаю слетелись,
предстоял им тяжёлый полёт.
Облетали птенцов. Присмотрелись…
Кто вожак… Кто их вдаль поведёт…
Но один – не взлетел... Не поднялся…
Неокрепшим махал он крылом…
Он – не смог, не сумел… Он остался
на земле одиноким пятном.
Стая долго над малым кружила,
всё пыталась поднять.… Всё звала…
В небе была – огромная сила!
Но сильней оказалась земля…
– Подождите! Куда вы собрались?!
По траве он несётся бегом…
Только птицы уже попрощались
и построились за вожаком…
А их звуки, как неба осколки,
долетели до края земли,
и пронзительно, словно иголки,
в неокрепшее сердце вошли.
И внизу в исступлении диком
раздался одиночества крик:
в целом мире - безумно великом! -
птичьей боли отчаянья миг.
Очень быстро пятно уменьшалось,
взмах, другой – и не видно уже…
На земле белой точкой казалось
на предельном для глаз рубеже.
И теперь он – один на планете,
на которой и жизнь есть, и смерть,
но, как птиц неразумные дети,
в облака всё пытался взлететь.
Его крылья за воздух цеплялись,
он за кругом опять делал круг,
пока силы ещё оставались…
Стая, молча, летела на юг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341042
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.06.2012
Любимая, 30-е число –
весна очередная на исходе,
и что во мне за месяц проросло,
то зеленью аукнулось в природе.
Пишу тебе в полуночной тоске,
пытаясь сердце строчками заштопать,
и, словно дети малые в песке,
играют пальцы с буквами лэптопа.
Кириллица разорванной тесьмой
сама плетется долгие недели -
так греюсь я отчаянным письмом,
чтоб пальцы без тебя не онемели.
Измаялся… не дни идут – года,
уже и лето числится в угоне,
и только и надежды, что вода
дождем остудит жаркие ладони.
Всё о тебе, и пишется легко,
как дышится, - спасибо, дорогая,
за то, что я слова, как молоко
щенок из блюдца, радостно лакаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340917
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 31.05.2012
Я умею летать!
Генетический сбой, аномалия…
Но с рождения крылья растут у меня за спиной.
Прикоснись к ним, не бойся!
Ты думаешь, я ненормальная?
Не такая, как все?
Ну тогда… полетели со мной!
Ты не бойся упасть –
я поймаю, сумею, я сильная!
Ты не бойся сгореть –
я от солнца закрою собой.
Как красиво вокруг…
и глаза мои – синие-синие,
как кусочки небес…
шелест крыльев, как нежный прибой…
Полетаем ещё?
Как прекрасно быть просто свободными
От законов и правил, условностей, злых языков…
Устаю иногда ощущать я себя инородною,
Одинокой, чужой…
а сейчас мне с тобой так легко!..
***
С добрым утром, родной!
Так забавно щекочутся лучики,
Проникая в окно, шаловливо играют со мной…
Но постой, подожди…
почему на запястьях наручники?
Почему так болит…
что случилось с моею спиной?
Почему ты молчишь?
Улыбаешься грустно-неискренне…
Почему?
Говоришь, не летаю уже десять лет…
Что ты сделал со мной?
Что ты сделал, любимый, единственный?!
Мы же вместе летали!
Тебе же так нравилось!
Нет?
А теперь… Как теперь?
Говоришь, привыкаю немножечко…
Привыкаю, как все…
даже клетка мне очень мила…
Подожди… вспоминаю, как кто-то
кормил меня с ложечки,
а меня всё рвало…
...два, залитые кровью, крыла…
вспоминаю… ползком… на коленях…
как стыдно… как больно-то…
Говоришь, я не плачу давно
и во сне не кричу…
Но скажи, мой родной, мой хороший…
за что ты со мною так?!
Как ты мог... Как ты мог?!
Ты боялся, что я... улечу?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318035
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 30.05.2012
Обо мне забывай, ведь меня уже больше не будет,
Ощущенье отсутствия сковывай цепью забот,
Заполняй пустоту ожиданьем внезапного чуда,
Просто перетерпи... И однажды все это пройдет!
Не дыши на пол вздоха... Попробуй всей грудью, до хрипа,
Вытесняй этим воздухом боль от потери своей,
Прекрати бесполезно - кровавую, глупую битву
Между тем, что прошло и возможностью будущих дней.
И пошире глаза... Оглянись, этот мир так прекрасен!
В нем все так же как прежде, лишь только не будет меня.
И когда-то другое безумно красивое счастье
Увлечет за собой, соблазняя желаньем огня...
Мне не нужно перечить... За каждое слово отвечу.
Память все же отпустит, утешится болью душа.
Время губит любовь, но еще оно все-таки лечит...
Я сама без тебя через все это стойко прошла!
Наталья Козак
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321776
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 26.05.2012
Був дивний вечір, падав сніг лапатий,
Ми йшли, за руки боязко взялись,
На радощах хотілося співати,
О Боже, чи було таке колись?
Нам люди зустрічались не до речі,
Закохані, ми вперше обнялись,
Сніжок пухнастий сипав нам на плечі,
О Боже, чи було таке колись?
Замріяні ми довго ще блукали,
По вулицях засніжених плелись,
Тоді ми вперше, трепетно, кохали
О Боже, чи було таке колись?
Нас доля світом розвела шляхами.
Від так дороги наші розійшлись,
Та не згубилося поміж роками,
Кохання перше, що було колись.
Холодний день осінній, дощик сіє,
А на порозі вже стоїть зима,
В цей час, буває, прийде ностальгія
За тим, чого давно уже нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247325
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 24.05.2012
Ти не дивись на мене, не дивись,
бо я, як сніг, у погляді розтану.
Не називай, прошу, мене коханим,
бо так мене вже кликали колись.
Я зазираю в очі небесам,
прошу дощем ледь освіжити чуба.
Я добре знаю, що спокуса - згуба
і не куплюся, як в Раю Адам.
Не говори нічого, не кажи.
Нам просто добре тут удвох з тобою
так мовчки милуватися красою,
хмеліти трунком ночі і жоржин.
Ти не дивись на мене, не дивись,
Південна зірко, я не твій, красуне!
Ти - досконалість! Але серця струни
уже давно ще кращій поклялись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339471
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012
Часом снишся. Посеред конвалій,
під фатою схилених ялин,
де голки, від таємниць зів’ялі,
сіються на плечі горобин,
де в післяобідній, стиглій тиші
сонце якір кидає за гай –
дзвоники конвалії колишуть
шепіт твій грайливий:
До-га-ня-й-й…
Як тоді земля з-під ніг тікає –
Дожену? На щастя? Чи біду…
то у сні, на паралелях гаю,
я з тобою в квіти упаду,
буду цілувати твої очі
цілу нічку. Нічку б ще.
Одну…
Там тепер конвалії шепоче
Вітер легкокрилий:
До-же-ну-у…
ВЕТРА...
переклад
Снова снишься. Ландыша слезами
под фатой у задремавших елей,
что рябинам грозди осыпают
зеленью иголок, словно тенью.
Там в послеобеденном молчаньи
солнце прошивает желтой нитью
тайны леса. Ландыши качает
шепот твой игривый: "До-го-ни же..."
Убегают из-под ног тропинки.
На беду ль, на счастье догоню?
Хоть во сне к тебе я стану ближе,
на цветы с тобою упаду.
Прикоснусь к глазам твоим губами.
Хоть бы ночь... еще... еще одну...
Там теперь лишь ветер напевает
ландышам душистым: "До-го-ню-у!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339401
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 23.05.2012
. Как я пойду домой?
Как ступлю на порог,
не поняв, не решив:
ты мой сын или Бог?
То есть, мертв или жив?
И. Бродский, "Натюрморт"
Отсутствие того, кто был любим, —
заметно. Но сильнее ощущалась
не пустота, а от неё усталость —
огромная, на весь Ершалаим,
питавший равнодушие к Нему,
убитому, и к той, кто оставалась
одна, кого почти добила жалость
Его друзей. Похожий на тюрьму,
покинутую стражей, ветхий дом
хранил Его присутствие: одежду,
грааль с засохшей кровью и надежду —
пустую, заключавшуюся в том,
что дверь откроет — Он, Его шаги —
утешат слух, что прожитые сутки —
обман и сон, что в кратком промежутке,
когда ушли Его ученики
в пустую ночь, — Он явится... Но Он —
но нет Его... И никуда не деться.
Жить, вспоминать: рождение и детство,
пророчества... Исайя, Симеон...
Друзья — живут, живые — кто они?
И даже — Лазарь, поднятый из праха...
Вот — в чаше кровь, а вот — Его рубаха —
бери и помни, помни и храни...
"О Отче, Отче, комната — пуста,
кто ныне улыбнётся мне с порога?
Ты отнял Сына — так верни мне Бога —
хотя бы Бога, снятого с креста,
верни живым, пока и я жива, —
пусть скрипнет дверь на кожаных навесах?!."
...Ершалаим сегодня встретил Песах,
читает Тору, слушает слова,
как праведник, и ест свою мацу
с бараниной — безгрешный, равнодушный!..
.........................................................................
Вставало солнце, становилось душно,
из глаз лилось, бежало по лицу
глухое горе Матери. С руки
сползал платок, свеча стекала воском
по краскам на столе, по старым доскам,
где Мать и Сын — подарок от Луки...
17 мая 2012 г.
20:10(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338241
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 20.05.2012
У хвилини вечірнього смутку,
як на призьбу кладе булаву
ясне Сонце - несу незабудки,
наче пам'ять про Тебе живу…
І єдиному Богу відомо -
як Тобі, як мені вже без нас….
Бо такої блакиті як вдома
не знайду, хоч шукала не раз.
Я забуду дороги і втому,
застелю білосніжний обрус -
незабудки як завжди на ньому…
Посміхнуся, на стіл обіпрусь…
Надвечір̕'я огорне любистком,
місяць-глек молоко розіллє…
Розстилається тиша батистом…
Відчуваю… Ти поруч… Ти є..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329800
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.05.2012
В этой Родине – все как всегда, все как прежде:
Недалекие мыслями – правят народом.
Кол засажен в хребет и чуть ниже надежде,
Обеспечили властью – обернулся невеждой.
Здесь, по ходу, главенства законов – не надо.
Депутаты – казну подчищают, ликуя.
Мало тех, кто достоин, получают награды.
Их дают «приближенным» какого-то ляда...
На экране, как правило – слово из пыли.
Здесь промышленность свергли, насыщая – китайца.
Перебежчики – «в масле», несогласных – закрыли,
Просто так, за идею, или крепкие крылья...
В этой Родине – слово: порядок – для нищих.
Здесь рысца, в суматохе, подобна галопу.
И ответа никто, почему-то не ищет:
Как избавить ее от целующих в днище?
Натыкали смотрящих – беспредел! И хоть тресни –
Большинство, на работу идут, как на плаху.
А чиновничьи рожи скоро лопнут от лести.
Но они не дождутся... Да идут они – вместе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333935
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 03.05.2012
Hej, tam gdzieś znad czarnej wody,
Wsiada na koń kozak młody,
Czule żegna się z dziewczyną,
Jeszcze czulej z Ukrainą.
Hej, hej, hej sokoły,
Omijajcie góry, lasy, doły,
Dzwoń, dzwoń, dzwoń dzwoneczku,
Mój stepowy skowroneczku. (bis)
Żal, żal za dziewczyną,
Za zieloną Ukrainą,
Żal, żal serce płacze,
Żal, że już jej nie zobaczę.
Hej, hej...itd
Ona biedna tam została,
Przepióreczka moja mała,
A ja tutaj, w obcej strome,
Dniem i nocą tęsknię do niej.
Hej, hej...itd
Pięknych dziewcząt jest niemało,
Lecz najwięcej w Ukrainie.
Tam me serce pozostało
Przy kochanej mej dziewczynie.
Hej, hej...itd
Wina, wina, wina dajcie,
A jak umrę pochowajcie
Na zielonej Ukrainie,
Przy kochanej mej dziewczynie.
Hej, hej...itd
ГЕЙ,СОКОЛИ!
(ПОЛЬСЬКА НАРОДНА ПІСНЯ)
Гей,там десь за чорними гаєм
На коня козак сідає
Каже він: «Прощай дівчино,
Прощай мила Україно!»
Refrain:
Гей, гей, гей соколи!
Оминайте гори, ліси, доли.
Гей, дзвони, дзвони,дзвіночку,
Cтеповий жайвороночку.
Гей, гей,гей соколи!
Оминайте гори, ліси, ріки, доли
Гей, дзвони, дзвони,дзвіночку,
Степовий мій дзень, дзень, дзень.
Жаль. жаль, жаль дівчини,
Жаль квітучої Вкраїни.
Жаль. жаль серце плаче,
Що її вже не побаче…
Refrain:
Вона бідна там лишилась,
Ластівонька моя мила,
Я ж без неї на чужині
Від розпуки й туги гину
Refrain:
Скрізь палких красунь немало,
Та найбільше в Україні
Серце там моє зосталось
У коханої дівчини.
Refrain:
Вина, вина, вина дайте!
Як умру, то поховайте
На квітучій Україні,
Біля милої дівчини…
Refrain:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321072
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 24.04.2012
Взгустнуло сердце:" Неужели осень?"
- "Ну, да! Смотри какая золотая!"
А на виски слегка упала проседь,
Как на траву, но больше не растает
Дивится разум:" Неужели зрелость?"
Так ясно все, так жалко всех до боли!
Так много отлюбилось, оттерпелось,
Приобрелось и отдано с любовью.
Вздыхает память:" Разве все упомнишь..."
Года летят по скоростным орбитам.
Альбомы фотографии наполнят,
А сколько - так, - прошло и позабыто...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170838
дата надходження 09.02.2010
дата закладки 21.04.2012
Спершу перепрошую, що друкую цю відповідь, як окремий твір, бо у рамках коментарів він не поміщається.
Бачу, друже, добряче тебе отруїли проросійською ідеологією, та я осуджувати не стану, бо вірю, що то все від незнання. Першою розкольницькою церквою у православії був якраз Московський патріархат, який самовільно присвоїв собі статус первинної церкви і довший час не визнавався Вселеньським патріархом. То була ціленаправлена політика Московського царства на здобуття статусу імперії. Щодо самого поняття - руський, заміть не "русский", а саме руський - так називали наших предків, жителів Київської Русі і московити не мали до того імені ніякого відношення. Але Петру 1 для імперських аксельбантів потрібне було історичне минуле і його успішно було викрадено з нашої історії, як і саме ім"я народу, а нашому краю його імператорське величіє пожалувало ім"я Молоросія, аби підкреслити свою видуману зверхність старшого брата. Ім"я Україна не раз вживалось козаками, які захищали кордони рідного краю, як передова застава, границя країни(краю), що згодом і стало назвою нашого краю, а ми стали зватися українці, що в буквальному розумінні означає захисники краю. От тепер подумай, друже, чи всі ми достойні цього почесного звання. До речі саме тому і воно так не подобалось і не подобається проросійським лідерам різних часів, а також московським патріархам. Я тут підібрав тобі історію України в цифрах, сумну історію закріпачення, почитай, думаю знайдеш багато цікавого і про "дружні обійми старшого брата" і про немалу допомогу у цім Російської православної церкви. Звичайно звинувачувати всіх - це буде неправильно, бо не всі священники були прислужниками імперського престолу, але праведників систематично винищували, а монастир на Соловках став сумнозвісною катівнею священослужителів.
1686р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1687р. - Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).
1689р. - Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новьіе книги» книжки П. Могили,К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича,
А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1693р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
1708р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців -
6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1709р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1720р. - Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки пе
ред друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабьі... особливого наречия в оньїх не бьіло».
1721р. - Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729р. - Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764р. - Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764р., 10 листопада - Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1769р. - Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775р., З серпня - Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи й причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1783р., З травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.
1784р. - Русифікація початкової освіти в Україні.
1786р. - Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского язьїка» в Київській академії.
1800р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
1817р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1817р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії.
1831р. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
1847р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1847р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсу-воріший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1859р. - Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.
1862р. - Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
1869, 1886рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западньїх губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.
кордону до імперії брошур, заборону українською мовою літератури, текстів
1876р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії брошур,будь-яких українських книг українською мовою,заборону українського театру й друкування оригінальних творів художньої літератури українських пісень під нотами.
1881р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.
1881р. - Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883р. - Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
1888р. - Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903рр. - Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907р. - Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908р. - Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей визвать последствия, угрожающие спокойствию й безопасности».
1910р. - Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
1914р., березень - Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914р., вересень - Арешт і страта відступаючими австрійцями та угорцями сотень українців без слідства й суду за підозрою в проросійських симпатіях (ЗО тис. галичан і буковинців було інтерновано в концтаборах). 1914 р. - Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1918р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.
1918р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національне свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній боротьбі).
1918р., 11 листопада — Румунські війська захопили Чернівці, а згодом — і решту Північної Буковини.
1918р., листопад - Польські війська окупували Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя.
1918р., 21 листопада — Поляки захопили Львів.
1918р., 28 листопада — Скликаний румунами «Генеральний конгрес Буковини» проголосив злуку Буковини з Румунією.
1918р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.
1918р., 18 грудня — Французько-грецький десант в Одесі.
1919р., січень—березень — Війська Антанти захопили Південно-Західну Україну з м. Одесою, Миколаєвом, Херсоном.
1919р., 15 січня — Чеські війська захопили Ужгород.
1919р., 23—31 січня — Хотинське повстання проти румунської окупації Бессарабії.
1919р., травень—червень - Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна.
1919р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями.
1919р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну.
1919р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А. Денікіна з України).
1919р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ.
1920р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси,підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.
1920р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні-серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).
1921р., серпень — Більшовики розгромили загони Н. Махна.
1921р., 22 листопада - Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.
1921—1923рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
1924р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).
1924р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.
1926р., 25 травня — Вбивство С. Петлюри в Парижі.
1929р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ)
та Спілки Української Молоді (СУМ).
1929—1930рр. - Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита
М. Борецького та інших церковних діячів.
1930р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).
1930р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів
українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ,кооперативів, масові арешти.
1931р., лютий - Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).
1931р., лютий — Депортація М. Грушевського до Москви.
1932р., 23 квітня - Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1932р., 7 серпня - Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.
1932р., 23 грудня - Поляки стратили бойовиків ОУН В. Біласа і Д.Данилишина.
1933р., 13 травня - Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
Кінець 1932 - весна 1933 року - Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933р. — Погром українців на Кубані.
1933р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
1934—1941рр. - Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1934р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політич
них діячів.
1934р., 13—15 грудня - У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких - письменники Г.Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.
1936р., 13 січня Варшавський процес над 12-ма членами ОУН, звинувачених у вбивстві Б. Пєрацького. Засудження керівників ОУН С. Бандери, М. Лебедя та М. Карпинця до смертної кари. 1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.
1936р., жовтень — 1938 р., листопад - Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
1937р., 19—20 квітня, 23 червня — Два політичні процеси румунського військового суду над українськими націоналістами на Буковині, яких було звинувачено в революційній діяльності та в заперечуванні законності румунської влади над українськими землями.
1937р., ЗО серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.
1937р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.
1937р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938р. - Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
1938р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі.
1938р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.
1939р. - Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).
1939—1941рр. — Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941р., січень — «Процес 59» членів ОУН у Львові.
1941р., 22 червня - Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення німцями Львова (ЗО червня), Галичини (липень), згодом — усієї України (19 вересня — Києва, 26 жовтня — Одеси, 24 жовтня - Харкова, у липні—серпні 1942 р. — Слобожанщини й Кубані). У ході війни на фронтах загинуло 8,8 млн. українців (загальні втрати України у Другій світовій війні становлять 17 млн. осіб), зруйновано ЗО тис. сіл та 870 міст, знищено щонайменше 45% економіки.
1941р., 12 липня — Арешт німецькими фашистами організаторів Українського Державного Правління у Львові на чолі з Я. Стецьком, а згодом - і С. Бандери (перебував у концтаборі до вересня 1944 р.).
1941р., кінець липня - серпень - Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких - українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В, Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).
1941р., 1 серпня — Включення німцями Галичини до Генеральної Губернії (дистрикт Галичина).
1941р., 19 серпня - Передача Румунії української території між Дністром і Бугом (так звана «Трансністрія») на підставі німецько-румунського договору.
1941р., 20 серпня — Створення Рейхскомісаріату України на чолі з Е. Кохом зі столицею в м. Рівному.
1941р., ЗО серпня — Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.
1941р., 15 вересня — Масовий арешт німецькими фашистами членів ОУН С. Бандери. Початок підпілля й активної боротьби ОУН проти німецько-фашистських окупантів.
1941р., грудень - Арешт і розстріл (у лютому 1942 р.) в Києві німецькими фашистами групи українських націоналістів, у тому числі поетеси Олени Теліги.
1942р., 13 лютого - Початок примусового вивезення українців («остарбайтерів») з центральних і східних областей на роботу до Німеччини (протягом 1941—1944 рр. було вивезено до 2,5 млн. осіб).
1942р., 25 липня — Німецькі фашисти розстріляли в Києві крайового провідника ОУН С. Бандери Д. Мирона-Орлика.
1942р., 25 липня - Три військові угорські суди над приблизно 150 членами націоналістичного підпілля на Закапратті.
1944р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся).
1944—1955рр. - Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.
1945р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й.Сліпим.
1946р., 8—10 березня - Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946р., березень - Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.
1946р., 24 серпня Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з''''їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).
1946—1949рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).
1947р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1947р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).
1949р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з''''їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
1949р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.
1950р., 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).
1950р., 28 квітня — Скасування унії на Пряшівщині (Чехословаччина).
1951р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.Корнійчука і В. Василевської).
1954р., 23—26 березня — XVIII з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).
1954р., 7 липня - Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957—1961рр. - Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
1958р., 12 листопада -- Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої
Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1959р., 15 жовтня - Убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.
1961р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненка до смертної кари.
1961р., жовтень - Прийняття нової програми КПРС її XXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
1962р. - Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1963р. - Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1964р., 24 травня - Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу
над Погружальським»).
1965р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
1967р., З серпня — Арешт В. Чорновола (був за суджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму).
1968р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
1969р., червень - Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів.
1970р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка - ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
1970р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.
1971р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.
1971р., 17 червня - Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока.
1971р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.
1972р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І.Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом - патріарх Володимир
УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
1972р., травень - Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.
1977р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня - 1 липня і вирок М.Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.
1977р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мариновича (засуджені 23—ЗО березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).
1977р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).
1978р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1979р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
1979р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
1979р., 29 травня - Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
1980р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.
1981р. - Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л.Лохвицької.
1983р. - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
1984р. - Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко.
1985р., 4 вересня - У концтаборі помер поет В. Стус.
1986р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і ши
рокої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
1989р.Постанова Пленуму ЦК КПРС про - єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР
1990р., квітень Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331691
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 21.04.2012
Я писала тобі листи
Я писала тобі листи,
Про пусті і буденні речі,
Бо втікала від самоти,
А дзвонити – вже не доречно.
Я писала тобі листи
(Оркестр)
Я писала тобі листи
(Оркестр)
Я писала тобі листи
Про минуле, що догорало,
Про зруйновані вщент мости
І про світ, де тебе замало.
Я писала тобі листи
(Оркестр)
Я писала тобі листи
(Оркестр)
Я писала тобі листи… -
Це дурне і безглузде правило.
Задихалась від пустоти,
Але жодного не відправила.
Я писала тобі листи... (ДВА
(Оркестр) (РАЗИ)
Я писала тобі листи...
(Оркестр) (
Я писала тобі листи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331139
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 18.04.2012
Буває раз в житті миттєвість дивна, коли сідає Щастя на плече
Метеликом барвистим і тендітним, мов Сонце душу гріє і пече…
І заговорть ніжним голосочком, і посміхнеться лагідно тобі…
Подивиться уважно прямо в очі, щось розповість, покаже вдалині…
Ще льодом скута широчінь Дніпрова, лиш щойно прилетіли журавлі,
А я вже маю відчуття прозоре, що оселився янгол у мені.
І світлі сльози капають на груди, і щось таке вирує і щемить…
Не покидай мене, примарність світанкова,
Продлись на все життя, щаслива мить.
Я добре знаю вартість того Дива. Я довго й тяжко по землі іду…
Але ж явилось Чудо Сонцелике – що подарує: радість чи біду?
Не хочу ані пити, ані їсти – одна печаль ятрить і кличе вдаль…
Я хочу знову бачить це обличчя, дивитись в очі – ніби в синю даль.
Я хочу знову чути срібний голос, слова прості проникливо звучать…
А я… витаю й слухаю… і знову… мені так ніби знову двадцять п’ять…
Я прикипаю серцем поступово, мов брость тужавію та набираюсь сил
І відчуваю ясно за спиною розмах потужних білосніжних крил.
Ти говори і смійся. Слухать буду струмок журливий слів твоїх п’янких.
Співай і дихай чистотою юні, а я побуду поруч. То ж не гріх?!?
І байдуже, про що ведеш ти мову – була б лиш поряд до скінчення днів.
Я так чекав тебе – із вирію, напевно, із далечі бурхливих спраглих снів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323314
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 17.04.2012
Прийшла пора і час благословляти
Тебе в дорогу, у далеку путь.
Пустий гаман, катма грошей, щоб дати,
Тож хоч порад цих, синку, не забудь.
Спіши творить, бо Час – ріка стрімка,
В майбутнє поклади свої надії,
Та, далі мисль тримай від язика,
А думку недодуману від дії.
В борг не бери і сам не позичай,
Бо втратиш і позичене, і друга.
Зароблене розумно витрачай,
Та не скупись, бо то є крайність друга.
Багато друзів в роки молоді,
Та знати як, чи то є справжні друзі?
Друг – той, хто не лишив тебе в біді
І гірші вороги – колишні друзі.
Дружи ж, люби та знай – цей милий світ
На справжніх друзів був завжди убогий
І як нечастий янгола політ,
Так і з любов’ю, тою, що “від Бога”
Закоханості квітка пророста
В кохання – і то магія таємна
Із блазня короля воно верста,
Та важить щось, лише коли взаємне.
Постав мету і так зроби, аби
Дороги всі вели тебе до цілі.
Примхливу долю служкою зроби
І не слугуй ніколи вражій силі.
Не будь манірним – велич в простоті,
Та простаком не стань на посміх світу.
Вір вчинкам, не словам – слова пусті,
Але і їх не витрачай на вітер.
Будь гордим, хлопче, гордість кращий щит,
Що годен честь і гідність захистити.
Без честі, кажуть, можна краще жить,
Та, як на мене, - краще бідним жити.
Цінуй що маєш, та не забувай,
Що крім дощів буває синє небо,
Що по зимі прийде весни розмай,
Лиш вірить в те і наближать те треба.
Прийми ж оце просте благословення,
В світах батьківську хату не забудь,
Не відречись від роду і наймення –
Дай Боже, хлопче, - час рушати в путь!
9.09 1999 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327495
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 11.04.2012
Знову лягають на папір слова,
Сльозинки, мов кришталь у друзки
І цілу ніч чомусь кричить сова,
А біль із нервів скручує мотузки.
А я пишу і це не перший лист,
У ньому зізнання, де виливаю душу,
Крізь вікна долинає вітру свист,
А я пробачення просити в тебе мушу.
Пробач мені за випиту любов,
За місяць, що не зміг тобі дістати,
Прости мене і повернися знов,
Щоб зорі ми змогли дорахувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329230
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 10.04.2012
За зимой закрываю двери.
Держит двери пружина апреля.
Одиночества давит стремя.
Без листвы грустят деревья.
Укрываясь раздумий пледом,
Собираю остатки веры.
Растираю холодные вены.
Поздний снег раскаляет нервы.
В паутине всемирного бреда,
Не найду для души спасенья.
Попросив у зимы прощенья,
Я почти, ничему не веря,
Жду тепла под конец апреля.
Я почти, никому не верю,
Жду Пасхальное Воскресенье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327371
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 10.04.2012
А можна я вас міцно пригорну,
Наскільки зможу міцно й не відпущу?
Ваше ім'я - із запахом бузку
Для мене силу має надцілющу.
А можна я навмисне промовчу?
Слова псують, зазвичай, ноти тиші.
Послухаємо хлипання дощу,
І монолог заквітчаної вишні...
Давайте не відважимось на "ти",
Нехай звертання буде особливе...
Я ж так собі хотіла довести,
Що так буває, що таке можливо...
А можна я усім не розповім,
Що ви є той. І тихо усміхнуся.
В куточку серця, хай і не святім,
А можна я назавжди залишуся?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325704
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 10.04.2012
«Если твои бывшие мужчины опять хотят быть с тобой: значит ты была лучше тех, кто был до тебя и намного лучше тех, кто был после.» - из сети
Всем, кто был рядом - вам пора уйти.
Исполнили свое предназначенье…
Кто рядом был года, а кто мгновенье,
Пора прощаться… разошлись пути.
Все бывшие… да кто ведет вам счет
И незачем за прошлое цепляться.
Жизнь движется и нам пора расстаться.
Быть может вам с другими повезет.
Я не вернусь. Не буду рядом… возле…
Дни и года проходят чередой.
Я лучше многих, кто у вас был «до»
Останусь лучше тех, кто будет «после»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328624
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 10.04.2012
Краплинами дощу збігає ніч
І темряву ховає у шпаринку.
Ти знов зі мною поруч, віч-на-віч...
Не йди, побудь, затримайсь на хвилинку.
Сказати... Що? Забулися слова,
Які в серцях так сонячно бриніли.
Та може ця хвилина рокова
Засяє ранком в душах онімілих.
Як вистояне надхмільне вино,
Кохання мить.... Чом так зникає швидко?
Самотність, що постукала в вікно,
Невідворотністю зачинить клітку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328478
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 10.04.2012
Поцілувати б на Вашій долоні
Лінію серця, лінію долі
І помолитись, щоби Вас ніколи
Не перетяли лінії болю,
І теплотою довіку би грітись,
І захиститись цією ж рукою…
Стрітися краще було б чи не стрітись?
Ангеле мій, будьте, будьте зі мною!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328056
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 06.04.2012
Я просто хочу знати, що Ви є,
Що там, на відстані із сотень кілометрів
Усмі́шка Ваша щастям виграє,
А я для Вас щодня народжую сонети...
Я просто хочу знати, що Ви є,
Що Ви щасливі, що життя у Вас прекрасне.
Хоч осінь часто болю завдає,
Ви зачекайте мить,- і завтра прийдуть ве́сни.
І хай там що життя для нас снує,
І хай би скільки мрій в душі не існувало...
"Я просто хочу знати, що Ви є",-
Моя Любов про Вас шепоче молитвами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326843
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 02.04.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290955
Пісня на вірш автора Тамари Шкіндер.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5e5NqdOnduI[/youtube]
Старенька мати проводжала сина,
Стояла і дивилася услід.
Чи може щось забула для дитини...
Молила Бога, щоб зберіг від бід.
Син озирнувсь, затримавсь на хвилинку…
І в пам’яті зринатиме завжди
Та мамина білесенька хустинка,
Як оберіг від горя і біди.
Він підійшов до матері близенько –
Багато ще хотілося сказать …
Із сумом подивився в очі неньки,
А на щоці – непрошена сльоза.
Вже груша похилилася старенька,
А біля хати вишня розцвіла...
Та може, то не вишенька біленька,
А мамина хустиночка була...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318562
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 29.03.2012
По весільному вбрались дерева в садах,
На серпанку весни колихається спомин.
Ти сьогодні наснилась мені молода,
Цілував твої очі, у сні, барвінкові.
Від цілунків моїх ти була осяйна,
І мені раптом легко і радісно стало.
У буянні садів розквітала весна,
І кохання моє у душі розквітало.
Пролетіли над нами роки, як птахи,
Та тебе, ніби вперше, у скроні цілую.
І хоч білі заплутались в них пелюстки,
Щиро, ніжно, як в юності, досі люблю я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322811
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012
Твои слова – как гром с небес,
как вал цунами…
Взорвалось Солнце, мир исчез…
Что сталось с нами?!
Застыли звёзды в вышине
холодным светом…
В глубокой пропасти, на дне,
Надежд планета…
Жизнь – мрак, уныние, тоска,
в ней смысла мало…
В часах песочных нет песка
и время стало…
Твои слова – как приговор…
Спасенья нету…
Иссяк мой жизненный задор
вдали кометой…
Храбрюсь я, душу сжав в кулак,
а сердце плачет…
Кто виноват, что вышло так,
а не иначе?
Твои слова – как в сердце нож,
петля на шею…
Её затягивает ложь…
Не жить мне с нею…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322247
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 16.03.2012
Оттолкнувшись от точки рождения,
Загулял по росе босиком…
И вкуснее не знал наслаждения -
Ломтя хлеба с парным молоком…
Нас учили жить по расписанию,
Загоняли в общественный строй,
Откровенные точки касания
Были часто опасной игрой…
А когда бестолковые прения
И умение громче кричать
Доводили до точки кипения,
Приходилось позорно молчать…
В те года, когда грустные повести
Уводили людей далеко,
Злую точку стирания совести
Удалось миновать нелегко…
Не страшили любые задания,
Но, порой, наплевав на дела,
На горячую точку свидания
Гарцевал, закусив удила…
Слава Богу, лишён безразличия,
Безобразия часто браню…
Старомодную точку приличия
Всё ещё по старинке храню…
Не на ветер бросал обещания
И держать научился ответ…
Почти каждая точка прощания
Оставляла в душе рваный след…
Посерьёзнели детские шалости,
Все шары в небеса отпустил…
И в логической точке усталости
Всех, кого ненавидел, простил…
Поубавилось прыти и рвения,
Много всякого встретил в пути…
А казалось – до точки забвения
Никогда, ни за что не дойти…
Вот и старость подкралась нечаянно,
Пополнел прейскурант процедур…
Но не лечится точка отчаянья
По методике акупунктур…
Окунаясь в весеннее пение,
Трепещу как последний герой…
Замаячила точка спасения
За сиренево-синей горой…
март 12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318945
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 14.03.2012
Це одна з моїх перших (і улюблених) пісень, які я розмістив в клубі поезії. І сподобалась вона не тільки мені. Ще один чудовий поет, Леонід Луговий (Новоградець) зробив переклад чудового тексту Наташи Мазур. Послухайте, що вийшло... А подивитись відео-кліп можна в ютубі по посиланню "Там, за окном", Наталія Мазур.
Ніч. Сонне місто лежить
В тиші холодній одне.
Сніг монотонно летить
І присипляє мене.
Я з ним пливу заодно,
Йду між домів і квартир.
Там, угорі вікно -
Ти полонив мій зір.
Глянув на постать мою
Жовтий квадрат без жалю.
Я трішки тут постою -
Знаєш, що потім зроблю?
Потім я просто піду
В білий туман сніговий.
Так і повинно буть -
Ти, як завжди, правий.
Там, за вікном, ти береш
Чашку в себе, за столом;
З тишею мову ведеш,
Віє від тебе теплом.
Знову пролив на листи
Чай в неувазі своїй.
Там, за віконцем, - ти.
Мій... І такий чужий.
Моя сердечная благодарность Наташе
за чудесный, душевный, певучий текст,
побудивший к написанию музыки.
Ночь. Город дремлет давно
После тревожного дня.
Сонно баюкает снег,
И засыпает меня.
Я утомленно бреду
Между домов и квартир.
Там высоко - окно,
Ты за окном - один.
Ты за окном - один.
Желтым квадратом глазниц
Смотрит на улицу дом.
Я постою здесь чуть-чуть.
Знаешь, что будет потом?
Просто потом я уйду,
Пряча от снега лицо.
Так и должно все быть...
Прав ты в конце концов.
Прав ты в конце концов.
Там, за окном, тишина,
И в центре комнаты стол.
Ты с тишиною своей
Длинный ведешь разговор.
Чай подливаешь себе,
Капли стирая рукой.
Там, за окошком, - ты,
Мой... но совсем чужой...
Мой... но совсем чужой...
24-25.12.2011г.
ID: 321596
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата надходження: 13.03.2012 19:54:09
© дата внесення змiн: 13.03.2012 20:02:07
автор: Мазур Наталя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321672
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 14.03.2012
Ожидание смерти — не лучший из способов жить.
Остаются обрывки былого, но их ворошить
(и терять понемногу, затем что свидетельства стёрты
без ушедших свидетелей) — это ли прожитый день?!
Нарождается утро. У Храма рождается тень.
И, меняя своих часовых, шевелится когорта
у дворца игемона, да Ирод своих палачей
посылает меняться на стенах. Как будто ничей,
оживающий Храм Иудеи обходит охрана
одряхлевшего Ирода, шаркают ноги менял
у гремящих столов, оживают цвета покрывал
на главах и плечах проходящих у древнего Храма.
И... ничто не меняется, ибо сия круговерть
насыщает не чрево, но страх, называемый — смерть.
Симеон не устал. Не устал, но скорее привык
к ожиданию смерти. Убитый веками старик,
растворивший в течение времени хрупкую память,
помнил только о том, что обязан коснуться лица
и увидеть Ребёнка от Девы и Бога-Отца,
то есть правду речённую — просто потрогать руками,
потому что когда-то, сжимая пергамен в руке,
не поверил глазам, не поверил библейской строке
Симеон-переписчик. И так ожидание длилось,
и, как было вчера, с ним сегодня сживался старик.
Он привык ожидать, а с годами — к привычке привык
и уже принимал наказанье как высшую милость,
бесполезную, впрочем (ну, разве — на самую малость,
как на каплю, которыми вера его наполнялась).
...Пусто. Сумерки Храма... Пришли престарелый отец,
мать годов двадцати, на руках у которой — Малец,
подле них суетливо хлопочет пророчица Анна,
прижимаясь щекою к Младенцу: не Он ли? не Он? —
от шершавой колонны за Анной идёт Симеон,
принимает ребёнка на руки и шепчет: "Осанна,
отпускаешь Ты ныне по слову, Владыко, меня —
отпускаешь раба Твоего, ибо дожил до дня,
по обету, о Боже, когда мои слабые очи
зрят спасенье Твоё, зрят Твоё просвещенье племён
и великую славу земель Твоих... — слабый поклон,
взгляд и вздох над ребёнком, — ...я с миром уйду, Авва, Отче.
Ты, Мария, смирись: Сын, рождённый тобою, — не твой,
Он — на славу Израиля и для надежды людской,
на паденье, восстание многих, в предмет пререканий.
Он — оружие Бога, не твой Он, не твой Он уже,
Он прожжёт тебе сердце и пламя оставит в душе...
Впрочем, люди увидят... Всё, люди, увидите... сами..."
И по слову — судьба, и по вере. По вере и слову —
даже время. Так было. Так есть. И не будет иного.
Ожидание смерти — не лучший из способов жить.
Остаются обрывки былого, и их ворошить
(и терять понемногу, затем что свидетельства стёрты
без ушедших свидетелей) — это ли нынешний день?!
Полыхает рассвет, у церквушки рождается тень,
бьёт размеренный благовест к утрене. В тело аорта
добавляет не слово, но кровь. Запевает синица.
Скоро будет весна. На морозе сосна серебрится...
15 февраля — 12 апреля 2012 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317525
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 12.03.2012
Как просто скрываться в Христовы века:
пещера, солома и ясли быка —
и Ирод Дитя не находит нигде,
поскольку — не Царь и не верит Звезде,
поскольку искал, как искали б Царя...
Звезда же, тройными огнями горя,
приводит к вертепу в убогой пещере
лишь тех, кто Поверил.
Сегодня, когда бы родился Христос,
недолго б семейству скрываться пришлось —
теперь на любом перекрёстке Земли
нашли бы младенца, нашли бы, нашли...
Нашли бы на море, нашли бы в горах,
в пастушьей пещере, в неспелых хлебах —
по сплетням, по фото, в пути — по билетам,
но дело не в этом.
Сегодня, увы, торжество Рождества —
не в чуде Рожденья; вино и слова,
и чрево — для пищи. Пустеет сосуд
под утро... Мария с Младенцем бегут,
отдавшись во власть неродного отца,
и мир неспособен признать пришлеца —
что миру до этих троих и пустыни
и присно, и ныне?..
С тех пор, как звезда разделилась на три,
с той ночи холодной, с той зимней зари —
и присно, и ныне невидимый Царь
срывает листы и нови́т календарь,
две тысячи лет ожидая подряд,
что ирод, быть может, не тронет ребят...
Но мир — как пустыня, и где-то в потёмках —
Мария с ребёнком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317523
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 12.03.2012
Воістину блаженний муж,
Що з лицемірами не ходить
І рад не слухає, що вуж
Пускає брехнями в народи.
В законі Божому його
Всенощне й денне раювання,
Він прагне тільки одного
Святого з небом спілкування.
І буде він, як древо те,
Що піднялося над потоком,
Плодом рясніючи, росте,
Мов молодіє рік за роком.
Не так із тими, хто свій ум
Поклав неприятелем Слова,
Зотліє їх цинічний глум,
Немов одвіяна полова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321140
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012
Стоять за щастям. Видають по грамам
По нормі кожному . Та видається мало.
Дають усім. Без черги не пролізеш,
Але чистішого ,якщо ти гарно пишеш.
Дають кохання. Нетерплячим зрання.
На здачу забирають сум,сльозу,зітхання.
Дають без черги праведне і грішне.
І лиш поетам найбарвистіше,хоча невтішне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320900
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012
***
Ввігнав у душу скалочку тоненьку!
Пробачу, звісно. Промовчу, як завше.
Моя голубко, долечко, рідненька,
Чому ж зітхаєш і так гірко плачеш?
Не треба слізок... Того не вартує!
Ще буде вітер, і дощі, й веселка!
Тебе голублю ніжно і цілую.
Колише ніч розхлипані стебелка...
А те що скалка? Що удієш: мусить
Перегноїти і переболіти...
За мить вже небо зіроньки обтрусить...
А гнів? Нема... Не довелось уміти!
(10.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320859
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012
Додати твір.
Невже ти цього хочеш?
На люди винести свій почорнілий біль?
І хтось повірить у прозорий почерк.
Хтось буде з сліз випарювати сіль.
Хтось потовчеться на твоїх молитвах.
Хтось квіти прикладатиме до ран.
Запросить хтось на "поетичну битву".
Поетам - крові?
Блимає екран.
Хтось подихи розплющить найніжніші
Не зміною відмінків.
Це замало?
А потім хтось читатиме не вірші,
А те, що нижче, з присмаком скандалу.
Хтось надрукує не спитавши згоди.
А хтось вкраде.
І видасть за своє.
Тобі замало?
Ти ж не для пригоди
Свої вірші із серця дістаєш.
Невже бракує у житті реальнім
Скорбот і горя, прикростей і драм?
Тоді ж навіщо із висповідальні
Робити цирк, вертеп і балаган?
Щоб знову захлинутись власним горем?
На люди винести...
А це ж не на папір...
Ділитись щастям.
На кінці курсора:
Додати твір.
Авжеж.
ДОДАТИ ТВІР.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316709
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 25.02.2012
Пустым, затасканным словам
Я нашу тайну не доверю.
И пусть уходит, хлопнув дверью
Неразнесённая молва.
Зачем, скажите, знать кому-то,
Что породнились мы с тобой
И в срок, назначенный судьбой,
Ведём отсчёт любви минутам.
Вначале дерево взрастим,
А быть ли плоду - время скажет,
Да в узелок тугой завяжет
Тебя со мной. Ты уж прости!
Но что поделать? Мы готовы
Нести (теперь уж до конца),
Сквозь боль в израненных сердцах,
Любви ажурные оковы...
Пусть наши души навсегда
В одну огромную сольются
И нам на верность поклянутся,
Чтоб не растаться никогда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316467
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=452FtkSYO8o[/youtube]
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269560
Подаруй квіти літа, мій милий, сьогодні для мене.
По одній - за прожиті в бурхливому світі роки.
Підійди, обійми, нагадай про кохання шалене.
Поцілунком палким доторкнись до моєї щоки.
Кожну квітку твою - спогад пройдених років торкає.
Кожна з них неповторна, красива і трішки сумна.
Бо життя веселкове, ти знаєш, не завжди буває...
Ще, буває, бринить, як натягнута срібна струна.
Подаровані квіти візьму і притисну до серця.
Як багато їх - навіть не можу швиденько злічить.
Подивлюсь в твої очі - глибокі, зелені озерця,
Усміхнусь, а тоді, в тих очах розчинюся умить.
Полечу до небес, бо нічого вже більше не треба.
Залишу в вишині свій щасливий і радісний сміх.
Упірну в забуття, і салютом до сьомого неба
Стануть квіти кохання, що падають тихо до ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316390
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 24.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2012
Отче наш, Авва, Отче, который — один в небесах,
да святится же имя Твоё, да пребудет в руках
Твоих воля Твоя, яко мы уповаем на волю
и на царство Твое — да пребудет оно на земли
и на небе. Наш вышний и святый, молитве внемли
и по нашей молитве дай зёрен с небесного поля
яко с пашни земной. Яко мы отпускаем долги,
так и Ты отпусти нам за нас и за наши враги
и за други. И не приведи к искушениям слова,
но избави от нашей неправды — от наших оков.
Яко есть Твои сила и Царство, во веки веков
будет слава Отца, слава Сына и Духа Святого.
Сохрани и помилуй, и дай нам принять, что назначил,—
и свершится по воле Твоей, и не будет иначе!
12 февраля 2012 г.
19:24(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315730
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012
Я зустріла Тебе, коли серце цього́ не чекало.
Коли душу топтали сніги, заметілі й морози.
Так нечутно відчула і в очі Твої закохалась,
В сірі очі, що містять тривоги, надії і грози.
Кілька щирих листів, що писалися болем і серцем.
Кілька довгих весняних тривожних розмов до світанку.
Я й не зчулась, як мрії осінні із мертвих воскресли
І весну малювали на складках старої фіранки.
Просто серцем й устами торкнулась до сонного щастя,
Пригубила тепло, що окрилює мить найніжнішим.
Кілька слів для життя бережу як Святеє Причастя,
Бо десь завтра зима зробить світ і Тебе холоднішим
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308437
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 19.02.2012
“…как хотите, чтобы с вами поступали люди,
так поступайте и вы с ними, ибо в этом закон... “[Мф.7:12]
Боль от падения познали?
Так, значит, вам открыта высь;
Тебя чтоб в мире уважали –
Ты уважать других учись.
К истоку путь через болото,
За холодами снова май;
Чтобы тебя не предал кто-то –
Ты тайн своих не открывай.
Ни в ураганы и ни в штили
Не потеряй надежды нить,
А чтоб тебя не разлюбили –
Умей и ты других любить.
В.Стр@нник
http://vadimstrannik.ucoz.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315334
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 19.02.2012
* * * * * * *
оторвали мишке лапу
уронили мишку на пол...
А. Барто
…пройти сквозь шум дождя, задёрнуть шторы,
налить абсента, медленно листать
дневник ошибок, чувствуя, что город
прильнул к стеклу, на цыпочки привстав,
и затаился, падкий на детали
чужого быта, чтобы с молотка
остывшее тепло моих печалей
распродавать прохожим у ларька,
взглянуть на циферблат, прозреть, как споро –
сиамским стрелкам вы-вернув сустав –
шло время вспять… и сквозь полынный шорох
расслышать хохот римлян у креста,
плач поимённый над простёртым телом
и гнев грозы, заполнивший Кедрон...
но красота излившегося гнева
спасёт ли в послесловии миров
больную душу брошенной безлапой
живой игрушки, верившей в любовь
и в медленную смерть горячих капель,
за тенью штор, наедине с собой...
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314898
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 18.02.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207110
Зупинись, зупинись, красне літо!
Оксамитових шат не скидай!
Ще зоріють в моїм саду квіти.
Ти останнє тепло їм віддай!
Зачекай, зачекай, моя осінь!
Та не чує мене листопад.
Посріблилось на скронях волосся,
Осипається золотом сад.
Уже вітер холодний повіяв,
Приморозив рожеві квітки,
Дрібний дощик із неба посіяв
І осипались мрій пелюстки.
Плаче в лузі калина червона,
Мов нещасна сирітка в сльоту.
Багряніють калинові грона,
Затаївши в собі гіркоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314852
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 18.02.2012
Поет не помирає, а злітає
У височінь і глибину віків,
Він тіло лиш навіки залишає,
Щоб з висоти нас бачити усіх.
Поет не може, просто так померти.
Він оживає у своїх рядках,
Тому завжди у пам”яті народу
Літає серед нас неначе птах.
Він не помер – Відкрийте його вірші,
Там радість, біль і вся його душа,
Він залишив назавжди тільки тіло…
...Та не напише більше і рядка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313991
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 15.02.2012
За те, що ще не відболіло,
За те, що ще не відбулось -
Я дякую Тобі. Уклінно.
За те,
що все-таки було.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312672
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Скажи мені, Господи, скільки болю
Може витримати людське серце.
Болю, що притискає його
Залізом розпеченим,
Гупає ковальським молотом, мов по наковальні.
Серце чим дужче намагається вирватись,
Розірвавши пута, що зашнурували його.
Вкриває себе теплом та віддає людям
І просто чужим, і тим, хто завдає болю.
Гукає до спасіння Твого, бо холод дихає,
Та бере його в полон крижаний.
А воно прагне тільки любити,
Нехай і не отримувати натомість нічого,
Але мати змогу спокійно любити.
Чом ти, Господи, посилаєш йому
Випробування за випробуванням,
На міцність та стійкість вивіряючи його?
Воно ж лише серце: маленьке, вразливе,
Що б’ється, даруючи життя, у грудях.
Зглянься, Господи, над ним,
Почувши звертання до Тебе!
08.02.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312383
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012
Пеклись молитвою уста.
Лилося серце парафіном.
Чекало милості Христа
В імлу занурене коліно.
Запакував у сльози гріх.
Уникнув обшуку невір’я.
Відніс вину за край доріг.
Прийшов на храмове подвір’я.
По вірі, - не урукопаш
Подужав кривди суть обманну
Прицільним словом « Отче наш».
Та чи грішити знов не стану?
08.02.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312290
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012
зевнула тоска, прожит день, обещали осадки,
что странно сегодня опять обошлось без дождя.
наверное, там наверху как всегда неполадки,
и только синоптики в небо с надеждой глядят.
почтовые ящики мёрзнут в холодных подъездах,
никто не родился, не умер, звенит тишина.
лишь бродит по улицам осень в ботинках железных,
но больше она никому на земле не нужна.
ты знаешь, я бросил читать, говорить о погоде:
в газетах писать о живых перестали давно.
ко мне разве кошка соседская в гости заходит
и смотрит в меня, как смотрела бы в чьё-то окно.
вот так бы уснуть лет на десять, а может и двадцать,
дышать глубоко и спокойно в последнем из снов,
и слушать, как дождь станет в двери людские стучаться,
смывая ключи и остатки ненужных замков.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103305
дата надходження 17.11.2008
дата закладки 08.02.2012
...ты просила меня рассказать о светлом...
всё когда-нибудь будет, не спрашивай, только когда.
я не знаю ответа, я знаю, что будет и ладно.
а пока мы лежим на ладонях и дышим на ладан,
согревая дыханьем своим города, города,
у которых от холода сводит замки и ограды.
понимаешь, и время и люди – вода.
ты смотрела так часто, как солнце летит под откос,
как на крышах весёлые дворники трогают небо.
я бы тоже по крыше под утро с тобою побегал.
или вышел туманом на каменный северный мост,
и лепил бы кораблики из почерневшего снега,
а потом превращался бы в воду и рос.
ты бы мне улыбалась… под воду уйдут корабли,
мы не станем чужими, мы будем дышать, как и прежде.
пусть на ладан, пусть с нами останутся там же и те же,
согревать ледяные ладони замёрзшей земли,
и вода, и весёлые дворники в синих одеждах,
и все те, кто за ними под утро на крышу ушли…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122533
дата надходження 21.03.2009
дата закладки 08.02.2012
ТАМ падал снег, и снова жгли мосты.
их вечно жгут, по правде, до и после.
я всех собак выстраивал по росту,
и с ними шёл по улицам пустым,
чтоб никогда не становиться взрослым.
и никогда не превратиться в дым.
пришла зима. пришла? садись за стол.
смотри в окно, смотри куда угодно.
на небе столько звёзд и производных
от этих звёзд, что я с ума сошёл,
совсем сошёл, почти бесповоротно.
с тех пор смотрю бесстрашно только в пол.
куда спешить, когда, зачем, к кому?
полощет день бельё, опять полощет.
я стал бы тем, кого ведут на площадь,
кому привычно крепко руку жмут:
умнее, лучше, ближе в чём – то проще,
я стал бы частью, кем – то нужным тут,
но… падал снег, шло время по пятам.
со звонким лаем строились собаки,
на белом небе появлялась накипь.
я имена дарил своим мостам,
мосты горели, продолжая плакать,
о том, что больше не случиться ТАМ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153992
дата надходження 07.11.2009
дата закладки 08.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2012
О, древній Львове – місто моїх мрій,
Років моєї юності колиско!
Скільки у віршах сказано надій.
Тобі, як місту, я вклоняюсь низько.
Театри, сквери, парки чарівні
І люди метушливі спозаранку,
І ковані шедеври - ліхтарі,
Горби порослі лісом Погулянки.
Маленькі скверики у затишних дворах,
Кав’ярні - диво, що на кожнім кроці.
Львів’яни в Стрийськім парку на лавках
І молодь у вишиваній сорочці.
Весільні звичаї, вертепи на Різдво
І брички з «трійками», немов для королеви.
Високий замок, усмішки, тепло
І вічний символ – твої древні леви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310374
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012
Тетянин день, щасливий для Тетяни,
Це день зізнань, заручених сердець,
Вітання засівають всі екрани,
В обійми загортає молодець.
Прийміть вітання щирі і від нас:
Кохання ніжного і щастя у житті,
Його тепло і квіти ці для Вас,
Щоб Вам роки вернулись золоті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309028
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 25.01.2012
Ти для мене Наталя була,
Скоро віддаль між нами лягла,
Ти злетіла в далекі краї
І тепер ти уже Наталі.
Кращих я не знайшов на землі,
Недосяжна моя Наталі,
Але я свого часу все жду
І Наталкою знову назву.
Ой, Наталко моя – Наталі…
Ти єдина така на землі,
Хай співають тобі солов’ї,
Я Наталку люблю – Наталі.
Ніжні квіти тобі Наталі,
Я зірву із всієї землі,
Зацілую я губи твої,
Моя доле, моя Наталі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308042
дата надходження 21.01.2012
дата закладки 21.01.2012
Обнимает зима кружевами дожди.
Перевернутость ночи сливает по строкам
в ковш луны, обрекая былые пути
на возвраты к усталым, забытым истокам.
Обнимают ветра холода января,
убегая от прошлых оставленных листьев
облетевшего осенью календаря.
Остывает январь. Слишком холодно. Низко
опускается небо /почти на ладонь/...
Звуки замерли. Кажется время застыло...
А в распахнутом сердце зачем-то огонь
дожигает слова, те, что ты говорил мне...
C благодарностью за плейкаст AmriLaura
http://www.playcast.ru/view/1732484/
d9cb08cc80b02f4f1e3205fdbcecbb0d3f3ee627pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306237
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 16.01.2012
На поминках зрад поставлю свічку,
Помолюся за причетних, за живих.
Зодягну вінок в прощальну стрічку,
Сплетений з прив’ялої трави.
Сплетений з образ і пересудів,
Із квіток – недоспаних ночей.
У бурхливій річці словоблуддя
Хай пливе, куди вона тече.
Ні, не плачу, сльози то є розкіш -
Воля болю, схованім в мені.
Та, коли великодушно простиш...
Я давно уже не плачу, ні.
Я не здамся і не розчинюся
у гірко- солоній рідині.
Буде важко – Богу помолюся.
Я давно уже не плачу, ні.
Я не плачу.Скиглити огидно.
Виють пси, та все ж я - на коні.
ВІдмежую нице й непотрібне...
Я давно уже не плачу, ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236927
дата надходження 25.01.2011
дата закладки 10.01.2012
Пусть уходят сомнения прочь,
Мы оставим на время квартиры.
Ярко звёзды сияют над миром,
А кругом новогодняя ночь.
Мы уйдём в эту ночь, в снегопад.
У нарядной и праздничной ели
Будем петь то, что раньше не пели,
Говорить, что сказать не успели –
Пусть нескладно, пускай невпопад.
В фееричность волшебных огней
Убежим, чтоб гулять до рассвета…
Ах, как хочется яркого света,
Сонной Волги, снежинок над ней!
В чей-то дом поутру постучаться,
И дыханием жарким в стекло
Принести Новый Год и тепло,
Пожелание чуда и счастья.
…С Новым Годом, поэты-друзья!
Милый друг, задержись на мгновенье…
Нам с тобой без везенья нельзя,
Пожелаем друг другу везенья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303172
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 30.12.2011
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=tyfRtsylQnw[/youtube]
Канон — музична форма, що ґрунтується на повторенні тієї самої мелодії різними голосами хору чи ансамблю, які вступають послідовно один за одним.
========================
Мазур Наталя
Забери мене
День у морок сховався неначе.
Чуєш, милий, як серденько плаче.
Без обіймів палких і гарячих
Линуть дні. Дуже важко мені.
На дворі задощило і мряка.
Небо плаче і я хочу плакать.
Сльози, як краплі, падають м’яко.
Все неначе у сні.
Я благаю.
Заклинаю.
Забери мене,
Хай мій біль мине.
Забери мене з собою,
Щоб не зналося з журбою,
Моє серце,
Моє серце.
Щоб палало від кохання,
Ти любов моя остання,
Подаруй мені світання,
Зачаруй мене зізнанням,
Ніби вперше,
Ніби вперше.
Хай всміхнуться нам радісно квіти,
Я тебе буду завжди любити,
Бо для мене найкращий у світі
Тільки ти. Не барися прийти.
Наша доля гаптується в небі,
Я лебідка, ти мій білий лебідь.
Все що буде, то значить так треба,
Вже нема самоти.
Я благаю.
Заклинаю.
Забери мене,
Хай мій біль мине.
Забери мене з собою,
Щоб не зналося з журбою,
Моє серце,
Моє серце.
Щоб палало від кохання,
Ти любов моя остання,
Подаруй мені світання,
Зачаруй мене зізнанням,
Ніби вперше,
Ніби вперше.
==========================
АнГеЛіНа
Діалог осені з зимою
– Не тримай так довго моє тепле серце
У своїх вічно-холодних руках.
Може-бо злякатись, впасти і розбитись,
Наче поцілений кулею птах.
Може бути вбитим холодом зимовим –
Стане крижиною й не оживе…
Але я ще хочу жити, бавитися жовтим листом…
Я благаю, не вбивай…
– Довго лукавила, всі літні правила
Ніби й непомітно встигла замінити,
Щоби сонця-літа більше на впустити.
Та твій час не безкінечний, тому сльози недоречні.
Досить часом гратись, я благаю! На землі не буде вічно Раю!
Добре суть моїх всіх дій ти знаєш, не дарма тебе випроводжаю
В осінь…
– Чому так безжально, чому безсердечно
Гониш мене, смертоносна, назад?
Як же я покину, як безслідно зникну,
Коли ворожить ще скрізь листопад?
Може ти, ласкаво, щедрая на серце,
Ніч хоч одну подаруєш мені?
Бо мені так страшно гинуть, гнаною вітрами в спину…
Так прошу я, подаруй…
- Просиш у мене ти дару і доброти…
Скинь нарешті маски! Геть ту штучну ласку!
Бо ніхто ще часу не просив ні разу!
В моїм серці кров холодна, а в очах пуста безодня,
Де ж добро взялося в мене? Смішно! Не чекай дарунку – я ж бо грішна!
Термін дії твій скінчитись має, тож тебе ще ґречно я прохаю:
«Зникни!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293478
дата надходження 15.11.2011
дата закладки 12.12.2011
Почти буквально...
Обращаюсь к Тебе: дай мне, Господи, лёгкой Рукой
в это утро Твоё невесомый душевный покой
для всего, что несёт неизвестность грядущего часа.
Дай всецело предаться ниспосланой Воле Твоей,
дай мне помнить, что всё — от Тебя и ничто — от людей,
дай мне веры, что всё — с Твоего Вседержащего Гласа.
Научи удержать неразумную силу мою,
не смущая родных, дай разумно управить семью,
дай мне силу снести все события и утомленья.
Научи меня верить, молиться, терпеть и прощать,
и любви — научи, и гордыню мою — укрощать,
и управь меня помнить до вечера это моленье.
Для всего, что несёт неизвестность грядущего дня,
и на всякий мой час — поддержи и напутствуй меня.
06 мая 2011 г.
16:52(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297924
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 05.12.2011
Мазур Наталя
Зимнее танго
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=hQsvm7pz870[/youtube]
Ты очень далеко,
В кафе сижу одна.
На небе высоко
Полночная луна.
Смотрю на телефон,
Жду твоего звонка.
Взгрустнула о былом
Упавшая звезда:
Любовь - беда...
Зима бросает снег
В замерзшее окно.
Все было, как во сне,
Между тобой и мной.
Цветы и снегопад,
Притихшие дома.
Кто в этом виноват,
Что мы сошли с ума?
Любовь одна!
Разлука не страшна,
Поет аккордеон.
Гитарная струна,
Расскажет дивный сон.
Закружит танго нас.
Нас двое - ты и я.
В зрачках зеленых глаз
Вращается земля...
Любовь моя!
Ты обними меня,
Прижми к своей груди.
Любовь не потеряй,
Все будет впереди.
Веселый Новый Год,
Рождественская ель.
Зажжется небосвод
От нежности моей!
Любовь сильней!
=================================
Лана Сянська
Останнє "Львівське танго"
1.
Станцюєм наше танго
Ну, хоч давай ще раз
За вікнами давно
Осінній день погас.
І вже ніколи ти,
І вже ніколи я
Не вернемось туди,
Де вишні відцвіли
Назавжди …
2.
Давай замовим сніг
Хай випаде по нас,
Бо ти сказать не зміг
Чи не почула я.
І вже ніколи ти,
І вже ніколи я
Не будем зустрічать
З перону поїзди.
Та зажди, ще зажди…
3.
Стануюємо на біс
В таку шалену ніч.
Нехай в руці рука,
А на очах сльоза.
Візьми собі цю мить
На згадку про любов.
Під серцем защемить
І ти заплачеш знов
Може знов…
4.
Бо вже ніколи ти,
Бо вже ніколи я
Не вернемось сюди.
Тут гостя лиш зима.
Тут на снігу сліди,
Такі чужі сліди.
І не твоя вина –
Це так лише зима…
Вже прийшла.
Вже прийшла…
==============================
Інна Серьогіна
Лунное танго
Шумит ночной прибой,
Нас манит бирюзой.
Не отвожу я глаз.
Призывно манит джаз.
Целует горячо
Волна морской песок.
И чайки над водой
Кружат вдали морской
В эту ночь.
Дорожки лунный свет
Теплом любви согрет,
Танцует на волнАх
Стриптиз-тангО луна.
За плечи обниму,
В глазах твоих тону,
Благодарю судьбу
За сказку наяву
В эту ночь,
Нашу ночь.
В алмазах Млечный Путь,
Нам не дает уснуть
Крик чаек в тишине.
Любимый шепчет мне.
Я нежно повторю –
Люблю тебя. Люблю,
Мой ангел неземной,
Похитивший покой
Навсегда.
В плену у сладких грёз,
К волне твоих волос
Губами прикоснусь,
К щеке твоей прижмусь.
Маяк мигнул вдали,
Встречая корабли.
На яхте сладких снов
Мы уплывем в ЛЮБОВЬ
В эту ночь
Навсегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297077
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 04.12.2011
ява сімнадцята
ПЛАЧЕ РОСА – БЕЗ ГОЛОСА…
Кобзар
…І потягнулися днi,
Наче отара –
ОдинАковi i сумнi.
Марiя (подумки)
Любов, як свiчка... що горить, та плаче.
А лиш дмухнеш – вона одразу вмре.
Козаче мiй, далекий мій козаче,
За серце туга, як мороз бере.
Було довкола нас з тобою лiто -
Був пишний цвiт i розмаїтий свiт...
Рiлля нiмує там, де грало жито
І журавлят тривожно-затяжний полiт.
Скажи ж менi, нащо гартують крила
Отi сумнi, мов янголи, птахи?
Як рано їм верба нашепотiла
Захмарну путь за всi людськi грiхи...
За хмарами означенi шляхи.
Яка їх доля невблаганно кличе?
Мов журавля, душа моя кигиче,
До раю плаче, та тяжкi грiхи.
...З чиїх намов церковний паламар
На вiвтарях свiчки завчасу гасить?
Верба нашiптує дорогу понад хмар -
Прощай, прощай, життя мого окрасо.
Мазепа
(Лист I )
"Моє серденько,
мiй трояндовий квiте,
серцем на те болію,
що не далеко ти од мене,
а я не можу очей твоїх
і личенька білого
бачити;
Через сеє пiсьмечко
кланяюся
і цілую тебе,
любляче".
Марiя.
Я люблю Вас далеко – де спокiй.
Супокiй. Де сонети свiчі.
Я не вдарюсь, як птах одинокий,
Об шибки ваших вiкон вночi.
Не стривожу. Така вже я добра,
Хоч до рани мене прикладiть...
Горошиною сонця за обрiй -
закотилася. Там догорiть.
Мазепа
(Лист 2)
"Моє серденько,
зажурився,
почувши од дівчини таке слово,
що Ваша Милiсть
сердиться на мене,
бо Вашу Милiсть
при собi не затримав,
але одіслав тоді додому;
уваж сама,
що б з того виросло.
Перше:
твої родичi
по всьому світу розголосили б,
що взяв у них дочку
уночі
силою
і тримає у себе
замість наложниці.
Другая причина:
державши Вашу Милiсть у себе,
я не зміг би нізащо витримати,
да i Ваша Милiсть також;
і мусили б ми
мiж собою жити,
як чоловік і дружина,
а потім
прийшло б
неблагословіння од церкви
і наказ,
щоби нам розійтися.
Куди ж би мені тоді подітися?
Та й Вашу Милість жаль,
щоб потом
на мене не плакала".
Марiя
Ви йшли - як Бог.
I срiбний нiмб Вам голову вiнчав,
Я вслід би кинулась -
та стала, вкопана, мов камiнь.
А моє серце, як з колиски дитинча,
Схопилось босе i потюпало за Вами.
Ви йшли - як Бог.
I сiрий шлях стелився Вам до нiг,
Мов хтось розмотував сувiй простого краму.
А моє серце – чи спинить нiхто не мiг?! -
Збивало пальчики, так тюпало за Вами!
Та де йому за Вашою ходою?
Ви, наче Iстина, - куди там наздогнати...
Впаде, заблудиться, i вiчно сиротою
У чужi вiкна буде заглядати.
Ви йшли - як Бог.
I срiбний нiмб Вам голову вiнчав.
Я вслід би кинулась - та стала,
вкопана, мов камiнь.
А моє серце – нерозумне дитинча -
Схопилось босе i потюпало за Вами…
Мазепа
(Лист 3)
"Моє сердечне кохання!
ПрОшу i дуже прОшу,
знайди змогу
зі мною побачитися
для усної розмови;
Коли мене любиш –
не забувай же,
Коли не любиш –
не споминай же!
Згадай свої слова:
що любити обіцяла,
навіщось же мені
й рученьку біленьку подала.
I повторно
i постокротно прошу,
назнАчи
хоть на одну хвилину,
коли маємо iз тобою видiтися
для спільного добра нашого,
на яке сама ж раніше
сподівалася.
А заки побачимось –
пришли намисто
з шиї своєї, прошу..."
Марiя
…Життя рiзноманiтне i складне:
Є в ньому всього – i чеснот, i бруду.
Пройдуть роки – забудеш ти мене,
А я тебе нiколи не забуду.
I бiль, i радiсть – все колись мине.
Переживем i славу i огуду.
Пройдуть роки – згадаєш ти мене,
А я тебе нiколи не забуду.
Нехай у жертву ти принiс мене
Людськiй необережностi i суду –
Пройдуть роки – забудем все земне,
А я i ТАМ про тебе не забуду!
Мазепа
(Лист 4)
"Моє серденько!
Уже ти мене iзсушила
красним своїм личком
i своїми обіцянками.
Посилаю тепер
до Вашої Милостi
Мелашку,
шоб про все
домовилася з Вашою Милiстю;
не стережися її нi в чому,
бо вона
вірная Вашій Милостi i мені
в усьому.
Прошу i дуже прошу,
до ніжок
Вашій Милості прихилившись,
моє серденько,
прошу,
не одкладай своєї обітниці..."
Марiя
…Я пiду, як у землю вода:
Так природно, i так поцейбiчно.
Хтось прицмакне – така молода!
Хтось зажуриться – всi ми не вiчнi...
Я пiду – наче встану з-за столу,
Не прощаючись, вийду iз зали:
Ви мене не любили нiколи!
Ви нiчого менi не прощали.
Дзиґарi мою пiвнiч відбили -
Я одчиню тихесенько дверi...
Ви ніколи мене не любили –
Я чужа на цiй пишнiй вечерi.
Там, у сiнях, неначе в печерi:
Все темнiш i темнiш з кожним кроком.
Обережнiш! не рипнули б дверi,
Не злякати б кого ненароком!..
Темно й тiсно у цiй комiрчинi –
Чи вернутись до свiтла iзнов?..
Та менi вже нiхто не вiдчинить –
нi Надiя, нi Вiра,
нi Ви –
нi Любов...
Мазепа
(Лист 5)
"Моє серце кохане!
Сама знаєш,
як я сердечно люблю Вашу Милість.
Iще нiкого в світі не любив так:
мої тоє щастя i радість були б,
щоб нехай їхала та жила у мене,
тiлько ж я зважав,
який кінець з того може бути.
А тим паче при такій злостi
і заїдливостi твоїх родичів.
Прошу, моя любонько,
не одміняйся нi в чому до мене,
якщо вже неєдинократ слово своє
і рученьку давала.
А я взаємно,
поки жив буду,
тебе не забуду..."
Марiя
…Княгиня в бiлих горностаях
Невiдворотною ходою
Напівлетить-напiвступає
За ким? –За мною? За тобою?
В її очах така безодня,
Таке бездоння голубе!
Кого вiзьме собi сьогоднi? –
Може мене. Може тебе.
Княгине в бiлих горностаях!
Прийшла збирать податки з душ?
Ти ж бачиш, я його кохаю,
Мене вiзьми – його не руш...
Мазепа
(Лист 6)
"Моє серденько,
Не маючи вістей
про справи Вашої Милостi,
(чи вже перестали Вашу Милiсть
мучити i катувати?)
мушу виїхати на тиждень у певні місця.
Посилаю Вашій Милостi
через Карла од'їздного гостинчика,
якого прошу завдячно прийняти,
а мене
в неодмінній любовi своїй
зберігати..."
Марiя
Провiяне i зiбране в пiдситок,
Через гайок, де бавиться ручай,
Я до млина своє принесла жито:
- Гей, Бiлий Мельнику! виходь-но та стрiчай.
Вусатий i косматий, як пустельник,
Примружив очi – до-о-овго впiзнає...
- Оце i все? – всмiхнувсь нарештi Мельник.
- Де ж вiзьмеш бiльше? - Забирай, що є...
...Ще дотлiвало десь на стернях горно
З цеберки синiм присмерком залите -
Як два воли, боками терлись жорна
І перетерли в порох моє жито.
Все позмiтав i визбирав ретельно.
Як мiсяць сходив, наче порятунок,
З'явивсь у чорних дверях Бiлий Мельник
І простягнув через порiг нужденний клунок.
Як немовля, той клунок я приймала.
Десь рипнуло, а вiн сказав якраз:
- Щоб коровай спекти – цього замало,
Хай розчиняють пампушки
на парастас...
Мазепа
(Лист 7)
"Моє серденько!
Тяжко і боляче на серці в мене,
що сам не можу
З Вашою Милiстю
обширно поговорити.
Що не маю змоги
відраду Вашій Милостi
в теперішній печалі учинити.
Про будь яку потребу
Вашої Милостi до мене –
скажи цій дівчині до остатку.
Коли вони, прокляті твої,
тебе цураються, --
іди в монастир.
А я знатиму,
як на користь Вашої Милості
чинити.
Чого треба, i повторно пишу,
ознайом мене, Ваша Милiсть..."
Марiя
Рипить ярмо. Немов двi сивi хмари
Поволi, повагом, ступають два воли.
Спокон вiкiв, у споконвiчнiй парi
Тягнули плуга i в сьогоднi притягли.
Поперед ними – дзвонять косовицi!
За ними - чорна, мов полив'яна, рiлля.
А над рiллею – нетутешнi птицi,
Двi славнi птицi – звiдкись, звiддаля.
А Простiр, що мiняє днi i ночi,
Лемiш стирає - ге-е-ен ще до Могили!..
I хоч пташки про гарне щось туркочуть -
Та в однiєї ширший розмах в крилах.
...I йдуть воли по волi Батька й Сина,
І квилить птиця, та, що слабша на крилi,
і кружеляє згублена пiр'їна,
І западеться у полив'янiй рiллi...
Мазепа
(Лист 8)
"Моя сердечна кохана!
Тяжко зажурився,
почувши, що тая катувка
не перестає
Вашу Милiсть мучити,
як i вчора те учинила;
я сам не знаю,
що з нею, гадиною, чинити;
То моя біда,
що з Вашою Милiстю
слушного не маю часу
про все переговорити.
Більше од жалю не можу писати.
Тільки, щоб воно там не сталося,
а поки жив буду - тебе сердечно любити
і зичити всього добра не перестану,
і повторно пишу - не перестану,
на злість моїм i твоїм ворогам..."
Марiя
Дойшла уже до краю – до одчаю:
За все тебе люблю. За все прощаю.
Я так тобою ницо дорожу –
Прощаю все: i зраду, i олжу...
О Мудросте! Порадь менi пораду.
Навчи, як не прощать олжу i зраду.
Отямся, серце збожеволене моє!
А серце мовить – i на сонцi плями є...
Мазепа
(Лист 9)
"Моя сердечна кохана!
Бачу, що Ваша Милiсть
в усьому одмінилася
своєю любовiю колишньою
до мене.
Як собі знаєш:
аби потім
за тим не шкодувала;
Пригадай тiльки слова свої,
під клятвою мені данії,
тоді, коли виходила
з покою мурованого од мене,
коли дав я тобі перстень,
над котрий ліпшого,
дорогшого в себе не маю:
вже хоть як воно там буде,
а любов межи нами не одміниться,
ти казала…"
Марiя
Любов не вiчна. Так, любов не вiчна.
Любов проходить, як проходим ми.
Вона, як рiчка – стрiмголова рiчка,
І, як трiсками, бавиться людьми.
Любов, як повiнь – схлине i нахлине.
Затягне в вир, на мiлину приб'є...
Любов минуща, як сама людина,
Любов, як сонце, що не в кожнiм є.
Любов правiчна i, як рай, прекрасна.
Любов як зЕло, що гранiт проб'є.
Любов конечна – але й сонце згасне!
А поки згасне – благодать, бо є...
Любов як рiчка, що безмежно плине
(недавно – соромливе ручая...)
Любов така, яка душа в людини:
Не плач на неї – суть вона твоя.
Мазепа
(Лист 10)
"Бодай того Бог з душею розлучив,
хто нас розлучає.
Знав би я, як над ворогами помститися.
Тiльки ти мені руки зв'язала.
Я з великою сердечною печаллю
жду од Вашої Милостi вістей,
а в якім ділі - сама добре знаєш.
Прошу тебе дуже,
дай мені чим швидше відповідь
на сеє моє писання,
моє серденько.."
Марiя
Перетлiй i вичахни. - Допоки!
Вiн глухий, молись чи не молись,
Одкаснись вiд нього, одсахнись –
Вiн лихий, пiдступний i жорстокий!
I не простягай йому крила -
Вiн земний, немов гранiтна брила.
Вже любов його здiймала й не зняла -
Тiльки марно поламала крила.
Перетлiй i вичахни. Навiки!
Як жебрачка, не молись пiд плотом.
Це кумир - глухий i многоликий.
То не нiмб - то чиста позолота...
Мазепа
(Лист 11)
"Моя сердечна кохана,
Наймиліша, найлюбіша Марiє!
Раніше смерті на себе сподівався
Чим такої в серці Вашому одміни.
Згадай тільки свої слова,
Згадай присягу свою,
Згадай свої рученьки,
Які мені неоднократ давала:
Що мене, хоть будеш зі мною,
Хоть не будеш - до смертi любити обіцяла.
Згадай нарешті любу нашу розмову
Коли була у мене в покоях:
«Нехай Бог неправедного карає,
А я - хоч любиш, хоч не любиш мене -
До смертi тебе любити
I сердечно кохати не перестану,
На злість моїм ворогам», - казала.
Прошу і дуже прошу тебе, моє серденько,
Яким завгодно чином
Знайди можливість побачитися зі мною,
Бо маю знати,
Що нам з Вашою Милiстю далі чинити.
Боюсь, більше не буду ворогам своїм терпiти
І остаточну помсту вчиню,
А яку - сама побачиш.
…Щасливішi мої пiсьма,
Що в рученьках твоїх бувають,
Аніж мої бідні очi,
Що тебе не оглядають..."
Марiя
Як умру - всiх чекає ця проза,
На могилi - кому б не прийшлося,
Посадiть менi кущ верболозу -
Срібно-крилий, як в нього волосся.
...Вся земля менi стане труною,
А душа перекинеться в дзвiн...
Верболiз, як потягне весною,
ПосивІє, i стане як вiн.
I не треба менi нiчого:
Нi жалю, нi зiтхань, анi слiз...
Хай за мене помолиться Богу
Срібно-сивий, як вiн, верболiз...
Мазепа
(Лист 12)
"Моя сердечно кохана Марiє!
Уклін мій віддаю Вашій Милостi,
Моє серденько.
А при поклоні
Посилаю Вашій Милостi гостинця -
Книжечку i обручик дiаментовий;
Прошу тоє завдячно прийняти,
А мене в любовi своїй неодмiнно ховати;
Нехай дасть Бог з кращим привiтати.
А за тим цілую уста кораловi,
Ручки біленькiї,
Моя любцю коханая..."
Марiя
Ну що ж iще сказать тобi, єдиний?
Iди. Дороги нашi розiйшлись.
Я зцiплю в серцi крик той лебединий,
Де бiль i жаль у вiдчаї злились.
Над розум почуттiв стихiйна сила!
Я шугону! Рвонусь в безумну вись –
Свiдомо у польотi згорну крила
I в землю каменем! -
Iди.
Не оглянись.
(*Листи Гетьмана Мазепи – Бантиш-Каменський, «Малоросія»; мова листів осучаснена автором)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289123
дата надходження 28.10.2011
дата закладки 23.11.2011
ява тринадцята
ЩО Є ЛЮБОВ?
Кобзар
Гойдає вiтер люльку на калинi -
В нiй спить листок, неначе немовля.
Туман чiпляється подолом за гiлля
I осiда на нiм, краплина по краплинi.
Ростуть i важчають цi перли сiро-синi,
Як матiр-божi-сльози звiддаля
Прозоро виснуть. Пересичена земля
Приймає їх - перлина по перлинi...
(У саду Марiя несподiвано зустрiчає Черницю.
Глибшають сутiнки.)
Марiя
Ти хто?
I що тут пiзно робиш?
Черниця
Тебе чекаю.
Марiя
Звiдки ж ти дiзналась,
Що я прийду сюди?
Я i сама не знала,
А просто вийшла випадково
I зайшла...
Черниця
А що тут дивного?
Я все про тебе знаю
I, навiть те, що взнати доведеться
Тобi ще згодом.
Марiя
Справдi? Хто ж ти є?..
Черниця
Я – твоя доля.
Марiя
А-а... та, що снилась...
Черниця
Так, саме та.
Марiя
То ти у мене невесела, бачу...
Черниця
Яка не є, Марiє, а твоя.
І я тебе вiдмовити б хотiла
од цого... як тобi сказать?..
пустого дiла,
що ти замислила...
Марiя
А звiдки ти?!. ага...
І що ж менi тепер, скажи, робити?
Черниця
Покiрно жити.
Марiя
Так просто? Покiрно жити?
Жить без нього?!
Черниця
Звичайно. Просто. Жить.
І що такого?
Марiя
Та я ж люблю його!..
Хоч ти, мабуть, не знаєш,
Що це таке – невИгойна любов!
Черниця
Любов – це Бог.
Марiя
Любов – це фiлософiя i вiра!
А Бог – є Істина любовi.
Виходить, що любов – це путь до Істини.
I путь єдина.
Як може возлюбити ближнiх той,
У кого серце, як листок у бруньцi,
Не випросталось ще i не спiзнало,
Що десь є небо, свiтло,
сонячне тепло...
Коли воно любовi не вiдчуло,
Не рвалося й не плакало вiд щастя,
Не трепетало i не завмирало
В любовi до єдиного, до того,
Що сам - як свiт, що, може, згодом стане
Прообразом до поняття «людина»...
Черниця
Ти богохульствуєш...
Марiя
Та нi... я думаю...
Черниця
Iсус нас научав любити ближнiх,
I сам тих ближнiх - Богом бувши - возлюбив,
I постраждав за них, розп'ятий на хрестi...
Марiя
Iсус - є Бог.
А Богу все доступне.
Він сотворив нас за подобою своєю
Але не рiвними в можливостях Собi.
Вiн розум дав, а поняття не дав нам.
I ми йдемо по замкненому колу
I спотикаємося там, де спотикались
Вже тисячi i тисячi до нас.
Любов - це слово, може навiть, звичне,
Та до тих пiр у сутi недоступне,
Допоки не оселиться у серцi,
Допоки ми душею не побачим,
Що то таке насправдi є «Любов»!
Але словами
Довiку не зумiєм передати
Нi вiдчуття, нi iстинного смислу
Того, що звично називаємо любов'ю.
Це наче свiтло - i його не можна
Нi роздивитись, нi торкнутися руками.
Воно iснує в нас i поза нами.
Це щось таке як небо, як вода,
Як вiтер i як промiнь сонця...
То хiба може буть любов грiхом,
Якщо Любов i Бог - Бог i Любов - єдине?..
Черниця
До чого ти?
Марiя
До того,
Що Боговi противним є перелюб,
А не любов - пречиста i свята:
Коли душа i молиться й спiває,
I в Бога просить лиш благословiння
Для двох сердець, щоб злитись воєдино?
Невже це грiх? Скажи, невже це грiх?
Хiба не бiльший грiх i не наруга,
Коли перед вiнцем, а себто перед Богом,
Я скажу «так» тому, який нелюбий,
I буду все життя йому брехати -
йому i Боговi! -
Дiлити з ним у шлюбi
I хлiб i ложе? I родитиму дiтей,
Вважатимусь частиною одного –
Одного з ним, але частиною його
Повiк не буду, бо не зможу стати,
Бо я не є така! Хiба це буде
Угодно Богу, що читає у серцях?
Черниця
Ти будеш вiрна.
Марiя
У чому ж вiрна?
В лукавствi? У брехнi?
Черниця
У законi...
Любов грiховну вигадали люди,
I я з тобою сперечатися не буду,
Бо я не знаю лЮдської любовi,
Що народилася в непОслуху, грiховi -
Вона скороминуща i земна.
Марiя
Та й ми ж бо i земнi, й скороминущi...
Черниця
Тiла земнi у вас, а душi вiчно сущi.
Марiя
То i любов же суща iспокон:
Це Божа Iстина, Євангельський Закон!
Черниця
Христос прийшов на землю, щоб спасти...
Марiя
Христос прийшов на землю Людським Сином,
Мабуть, не випадково. А для того,
Щоб зрозумiти нас як Рiвний рiвних.
Вiн мiж людей Сам як людина жив -
I дихав, i моливсь, i їв, i пив...
Осмисливши людей i лЮдський свiт,
Вiн залишив нам БлаговІсний Заповiт.
Вiн сам вiдчув, що то таке - спокуса,
Бо сатана Iсуса спокушав,
I вистояв Iсус. То є надiя,
Що кожен сущий вистоять зумiє...
Не вбий. Не укради. Не учини перелюб.
Щоби сказати «цього не роби!»,
Потреба сталася навiч узрiти,
Й побачити - наскiльки то огидно!
Христос прийшов пiзнати нас такими,
Якi ми є - щоб потiм вже навчати,
Якими бути нам, i як нам жити,
I тим спасти нас - мукою своєю
Вiн iскупив грiхопадiння перед Богом
I смертним дарував безсмертнi душi.
...Якби Iсус був жiнку покохав -
Земну, прекрасну, чисту як молитва -
То, певно, Вiн сказав би, що любов -
Прекрасна, чиста, iстинна - не грiх,
А жити з нЕлюбом - то грiх, i то перЕлюб!
Черниця
Марiє, я молитися за тебе
Недремно буду - може, Бог простить,
Тобi, як нерозумному дитятi, такi ось мислi.
А, може,
Вiн тобi одкриє серце
I ти Його воiстину приймеш...
Бувай, Марiє. Мир тобi в усьому.
Але повiр, неварто йти iз дому -
Все буде так, як має буть. Нiкому
Нiчого ти уже не доведеш.
Лиш осоромишся навiки...
Кобзар
...I пропала. Як сон.
Мов стоячи Марiя спала,
Бо що це тралилась за дивна дивина -
Сама з собою сперечалася вона...
На мить Марiя розгубилась -
Цей сон-розмова наяву...
Ступила крок i зупинилась:
Марія
Куди? До шляху через сад?
Чи, може, все-таки назад?..
Упокоритися?.. Змиритись?..
Зректися - i покiрно жити?..
Вбиратись пишно, їсти сито?..
Минатимуть бездумно днi,
Роки - а там i по менi...
Але ж - Iване! милий свiте!
Врятуй од вiтру, як свiчу!
Не можу я покiрно жити,
Не хочу з горя умирати
В юдОлi рОзпачу й плачу`!
Я вирвусь за iржавi грати
Умов і звичок. Я втечу
До тебе, до твого` покою
I, наче сонце за горою,
Сховаюсь, серце, за тобою!
Врятуюсь. I жорстока мати
Мене не буде катувати,
Бо вже не зможе повернути.
Я розiрву старезнi пута!
I як на мене - то не важить
I дещицi, що люди скажуть:
Чи схочуть того, а чи нi -
А будуть заздрити менi.
Нехай таємно, несвiдомо,
I навiть попри власну волю...
Ти ж не одступишся од мене?
Не оддаси мене нарузi?
Громада ж, родичi i друзi -
Якщо вони мене зневажать,
Якщо лихе про мене скажуть -
Нехай! Хай знають, що Марiя
Понад усе кохати вмiє!
(Рiшуче ступає уперед - стежкою до дороги,
i не озирнувшись на батькiв двiр.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288677
дата надходження 26.10.2011
дата закладки 23.11.2011
Почему так жесток мир?
(Подражая Ирине Билык)
Почему так жесток мир?
Убегают за днями дни...
Среди тысяч окон квартир,
Я ищу лишь твои огни.
Забываешь меня подчас,
Забываешь мои глаза,
Огонек твой в груди угас,
Забываешь "люблю" сказать.
Почему тихо плачу я,
Одиночество пригласив?
Почему стала мокрой земля?
На компьютере грустный мотив...
Засыпаю я без тебя,
Просыпаюсь я от тоски.
Но винить никого нельзя,
Мы с тобой слишком далеки.
Почему замирает стон
На губах, что кусаю сейчас?
Колокольный услышав звон,
Помолюсь, как в последний раз.
И когда-нибудь на покой,
Через ветер и сильный дождь,
Ты устало придешь домой,
Но меня уже не найдешь...
22.11.2011г. 12:30
ID: 295099
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 22.11.2011 12:52:44
© дата внесення змiн: 22.11.2011 21:44:17
автор: Мазур Наталя
Анатольевич:
Могуча твоего таланта сила,
прекрасно под Ирину закосила!
Я думаю - теперь весь сайт попросит-
пусть под Наталю Билычка закосит!
22.11.2011 - 17:06 МАЗУР НАТАЛЯ
Сижу я утром с чашкой чая,
Сижу, немножечко скучая.
Тут слышу Филл поет, тоскует,
Он песню слезную такую.
Ну, я немножко повздыхала,
Пока та песня все звучала.
А дальше - мысли озорные:
"Стихи я напишу такие,
Чтоб Ире Билык подражать"
Ну, принялася рифмовать.
Не долго, правда, и сидела,
Вот, прям к обеду и успела.
22.11.2011 - 17:24 Анатольевич:
Да, жаль,что ты проголодалась,
а то б на радость нам досталась
пародия на дядю Филла...
Вот это, блин, была бы сила!
А там, глядишь, и Пугачёва...
Да не пугайся, чё ж такого!
Ведь всем на радость Максим Галкин
(его зовут в народе "Алкин")
Её же голосом поёт -
и все довольны -"Во даёт"!
Так что, Наташа, не пугайся!
Поужинай - и упражняйся!
Мы верим - сочинить ты можешь!
Нам вечер скоротать поможешь!
22.11.2011 - 17:58
МАЗУР НАТАЛЯ.
Да чтоб на мэтров посягнуть,
Придется вместе нам бухнуть
И думаю, по граммов двести.
Ну а потом, с тобою вместе
Стихи напишем, как по нотам
Иль, может, возражает кто-то?
Анатольевич.
Ой! Шо я слышу - двести грамм!
Я Вами поражён, мадам!
Я с многими уже бухал
(хоть песен с ними не писал),
Но с Вами - новый горизонт!
Мы с Вами покорим бомонд!
(Ещё по соточке налей,
чтоб чувствовать себя смелей!)
С чего начнём - стихов, иль нот?
Блин! Ты права - с чего попрёт!
Не, я не буду возражать -
начнём, пожалуй, сочинять!
Про "мэтров", говоришь? Вперёд!
(А кто-нибудь сто грамм нальёт?)
"Мэтр" по-народному - стакан!
Ты чё, Натаха! Я не пьян!
Давай с тобой на брудершафт!
За дружбу! Это сила! Kraft!
Тут возражай, не возражай…
Давай, Натаха! Наливай!!!
22.11.2011 - 18:08 Galina Udovychenko:
понравилась песня,
а ваша с Анатольевичем переписка вообще
вне критики ,молодцы
22.11.2011 - 18:19 МАЗУР НАТАЛЯ
Да, Анатольич - молодцом,
В карман не лезет за словцом.
Галинка, присоединяйся,
Коммент в стихах ты постарайся
Ему писать. И будь смелее!
А уж за ним не заржавеет.
23.11.2011 - 09:24 Мазур Наталя:
Ну вот, совсем другое дело,
Добилась то, чего хотела.
Серега пьян, и Галкин тоже,
Кто сочинять-то мне поможет?
Сбежала Аллка, с нею Филл,
Ну, Анатольич, удружил!
Что ж теперь будет средь артистов,
Теперь придется пить по триста!
24.11.2011 - 19:13 Анатольевич.
"Серёга пьян?!" Ты скажешь тоже!!!
Меня мороз дерёт по коже -
герой стихов и эпиграмм
сошёл с лыжни от двухсот грамм?!
Да я всю жизнь среди артистов,
мне в кайф бухнуть хотя бы триста,
а часто, помнится, бывало,
нам по поллитра было мало!
"Добилась то, чего хотела?"
Э нет! У нас ещё есть дело!
С тобой на брудершафт ведь пили!
(ОХ! Губы с привкусом ванили,
глаза-магнит меня манили,
с тобой мы обо всём забыли-
про Аллку, Галкина и Филла!
Ну надо ж быть таким дебилом,
чтоб влипнуть так на склоне лет!)
Но я, сжав зубы, скажу "НЕТ"!
Помочь я должен сочинять!!!
А ты опять манишь бухать...
Ну, как могу я отказать?!
Здоровье надо поправлять!
Не надо было наливать -
так не пришлось бы й похмелять!
Как говорят - за что боролась,
на то, Натах, и напоролась!
23.11.2011 - 10:35 Радченко:
Спасибо за хорошее начало дня.
На мэтров посягнули смело.
Какой прекрасный диалог!
Наташа и Сергей умело,
Красиво рифмовали слог.
Какая песня получилась!
Я тихо подпеваю вам.
Чтоб чувство это не забылось,
Налейте соточку, мадам!
23.11.2011 - 14:00 Galina Udovychenko
Да,братцы,Вы и без бухла
взорвали всех на "ха-ха-ха".
А если "квакнете" как надо,
Не будет Вам тогда преграды,
Так и гляди - как сыр по ленте
Пойдут стихи о президенте!
Galina Udovychenko: Ну Вы,друзья,даёте тоже:
На полпути бросать негоже.
Опохмелитесь и вперёд,
Народ уж новых строчек ждёт.
24.11.2011 - 20:44 Мазур Наталя:
Не, чё на старость-то пенять,
Когда пришлось на грудь принять?
Ну, приняли по триста грамм,
Не расходиться ж по домам?
А как же это... вкус ванили?
Неужто, сударь, вы забыли,
Как пили мы на брудершафт?
Чего ж хватаетесь за шарф,
И шляпу тоже в руки взяли?
Неужто все уже сказали
Вы про глаза, что вас манили?
Вы что, сноровку позабыли,
Что ринулись скорей в дорогу?
Нет, погоди, постой, Серега!
Чтоб мне одной тут не страдать,
Тебя придется задержать.
25.11.2011 - 01:33 Анатольевич.
Как Вы сказали?! Задержать?!!!
О-о! Смотрю - пора линять!
Так хорошо всё начиналось
и на тебе - досочинялась!
Конечно, Ната, ты мила,
и наравне со мной пила,
но неужели ты забыла
все, что вчера мне говорила -
что мужу своему верна,
ему навеки отдана,
и брудершафт - совсем не повод,
чтоб так вот - головою в омут,
хоть чувств порывами ведомы,
но мало мы с тобой знакомы,
и лучше будем мы друзьями,
и будем мы дружить семьЯми...
Ещё ты много говорила,
пока мой пыл не остудила...
Теперь сноровкой упрекаешь,
и зА руки меня хватаешь,
и не даёшь взять шляпу в руки!
Не! Я погнал! Ждут дома...Внуки!
25.11.2011 - 09:09 Мазур Наталя:
А ну стоять! Стоять сказала!
Шаг влево, вправо - и расстрел.
То ему водки было мало,
А то гляди - пострел поспел.
А кто же клялся мне намедни,
И изливался соловьем?
Нес про любовь такие бредни...
И уверял:"Еще споем!"
Что, дескать, порох есть и пули...
И это все от триста грамм.
А то вот вспомнил, что дедуля.
Не верьте, бабы, мужикам!!!
Galina Udovychenko:
Неужто всё? Конец? Финал?
Иль Анатольич подустал?
А было классно,так сказать
За Вашей "схваткой" наблюдать.
28.11.2011 - 13:38 Анатольевич.
Да что мы всё - бухнуть, бухнуть!
Дай хоть немного отдохнуть -
лежу, разбит радикулитом
и чувствую себя рахитом,
а не пижонистым пиитом,
который даме песни пел,
а оказалось - он пострел,
и у него в кармане - дуля,
и нету пороха, и пули,
и больше веры ему нет...
Капец!!! Закончился поэт!!!
26.11.2011 - 19:15 tatapoli:
И спелись и спились!
02.12.2011 - 00:20 АНАТОЛЬЕВИЧ.
Да, с Наталей хорошо поётся,
и с ней неплохо водка пьётся,
и рифмовать с ней хорошо...
И может шо-нибудь ишшо!
Інна Серьогіна.
Закончился поэт? Капец!!!
А был-то, был-то МОЛОДЕЦ!!!
Видать, бухло его скосило,
Писал смешно так, и так мило.
Не, Анатольевич Серега,
Ты возвращайся, ради Бога.
Пиши, смеши, не унывай,
С друзьями пей зеленый чай!
03.12.2011 - 01:26
Анатольевич
Спасибо, Инна, от Серёги
за пожеланья и тревоги...
Но всё же, дорогая Инна -
желанье - только половина...
Должны желанья совпадать
с возможностями. Нужно знать
возможности души и тела,
чтобы корона не слетела
с поэта гордого чела...
Чтоб выдержка не подвела...
Чтоб не ударить мордой в грязь
(хоть сам твердил, что принц, что князь)...
Да что там долго говорить...
Придётся чай с друзьями пить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295278
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 23.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.11.2011
Хрупкая, тонкая-звонкая,
в чём же душа только держится?
Она - то пацан, то девчёнка,
но чаще - красавица - дЕвица,
нежная, милая, страстная,
ей бы любить, рожать деточек...
Но часто судьба беспристрастная
ломает её, как вихрь веточку...
Хитрая, прыткая, дерзкая -
быть и такою приходится!
Ставит капканы жизнь мерзкая
и с нею сражаться доводится!
Гордая, сильная, смелая,
выдержит все испытания,
решит все проблемы умело...
Мудра и грешна...И святая!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294499
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Розбуди мене тихою ніжністю,
Що потоками ллється з душі.,
Щоб кохання лишилося вічністю,
І писались про нього вірші.
Розбуди мене лагідним дотиком,
Ясним місяцем зірної ночі.
Я назву тебе милим котиком,
Що на вушко мені так муркоче.
Розбуди мене тихою хвилею,
Пригортаючи ніжно до себе.
Хочу бути з тобою щасливою
І на крилах летіти до тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294462
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 19.11.2011
* * *
Был дом - заброшенный, сырой,
Глухой, огромный…
И был пацан - едва живой,
Худой, бездомный.
От брани пьяного отца,
От оплеушин
Бежал, в чём был, без пальтеца,
Забыв про ужин.
Уже неделю он искал,
Где бы погреться
И у ларьков слюну глотал…
Ну, хоть бы хлебца!
А ветер изморозью дул,
Дробясь на льдинки,
И паренёк в тот дом нырнул,
Ища теплинки…
А холод ледяным вьюном –
Под пиджачишко,
Скулила вьюга за окном,
Скулил мальчишка.
Из замусоленных штанов
Достал он корку.
В избе есть печка, нету дров,
В углу иконка.
К ней подошёл он и поник,
И словно замер.
Вдруг показалось: этот лик
Теплел глазами.
Уже мороз не чуял он,
Уже на плакал,
Увидел, как задрался шпон
В остатках лака…
«Что проку мёрзнуть и смотреть,
Есть шпон – отлично.
Он должен хорошо гореть,
Ведь есть же спички…»
Так думал парень, но… стоял,
Но не решался.
Молчал мальчишка, лик молчал,
А за окном мороз крепчал
И снег качался.
…Чернея ртом, смеялась печь.
И стало страшно.
Пошарил взглядом – что бы сжечь?
Ну, хоть бумажку!
А спички словно жгли карман…
Мороз – до крика…
И вновь метнулся мальчуган
К святому лику.
«Сожгу. Пусть будет уголёк,
Но смерть подвину».
…И лёг с иконой в уголок,
И спички вынул.
«Пусть даже кара Божья есть,
Ничуть не страшно.
Она – на небе, ну а здесь –
Лик, деревяшка…»
Уже он спичку к ней поднёс,
Но… всхлипнул тонко.
И хоть сжигал его мороз,
Не сжёг иконку.
Её, почти что в смертном сне
Поставил с краю,
Шепнул: «Ой, мамка, тяжко мне!
Я… замерзаю…»
На лик божественный опять
Взглянул со стоном –
Почудилось: родная мать
Глядит с иконы…
…Сияя светом серебра,
С теплом, без гари,
Тот лик светился до утра
И… выжил парень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261724
дата надходження 26.05.2011
дата закладки 18.11.2011
* * *
В ту ночь под каплю фонаря,
В пятно чахоточного света
Вошёл я из шального лета
В сырую скуку сентября.
И при фонарном том столбе,
Где пахли ржавчиною лужи,
Стоял я никому не нужный –
Ни осени, ни сам себе.
Дождь этой ночью отдыхал,
Гром не гремел басово в трубы,
И я, облизывая губы,
Лишь капли редкие вдыхал.
И мне шагнуть бы дальше в ночь…
Но были стены мрака туги,
И понял я, что заперт в круге,
Мне свет его не превозмочь.
Вся в нём отсвечена судьба,
Где был и ярким, и бездарным…
Нет, я не при столбе фонарном,
Я – у позорного столба.
Что толку клясться на крови?
И встал я в этом судном круге –
И вспомнил об умЕршем друге,
И о погубленной любви.
Я каялся и признавал
В себе Мессию и Иуду…
Как было горько мне, как худо,
Я от признаний изнывал!..
Но лишь наметилась заря,
Лишь капля на столбе угасла,
Вдруг понял я, что не напрасно
Всю ночь стоял у фонаря;
Вдруг осознал, что – нет, не вдруг
Шагнул я этой ночью в осень.
…За всё с тебя когда-то спросят,
Втолкнув из мрака в судный круг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286176
дата надходження 14.10.2011
дата закладки 18.11.2011
Города...перекрестки...машины...трамваи...дома...
Стертость звуков и слов, отголоски забытых ответов,
фонарей одиноких озябших скупые отсветы
и небес бесконечно далеких чарующая синева.
Холода...пустота сонных улиц...и чьи-то шаги...
Может это - давно заблудившийся в серости ночи прохожий?
Мы с тобой на него чем-то тоже безумно похожи,
в темноте все пытаясь почувствовать близость руки
и живое тепло, что горит в тишине маяком,
в одиноком окне ожидающим ласковым светом.
Одинокой прохожий, я жду тебя! Где же ты? Где ты?
Может ты так давно и так близко со мною знаком...
И дорога ко мне потерялась в далеких мирах -
кто-то спутал все знаки и ты заблудился (быть может).
Ты озяб без меня, мой прохожий... я, кажется, тоже
замерзаю в тепле своих сумрачных комнат одна без тебя...
одинокий прохожий....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293489
дата надходження 16.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Чим більше в світі підлості й облуди
Брехні, підступності та забуття,
Обачніші, уважні будьте люди,
Бо прийде, вірте, прийде каяття.
Свідомість трутою нечистий кропить,
В умах людей він засіває зло,
Добропорядність чорним злом затопить.
Щоб тільки торжество його було.
Тому в собі не гнів – любов тримайте.
Біс не дрімає – це пересторога.
Любов і співчуття у серці майте,
Звертайтесь за порадою до Бога.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287472
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 14.11.2011
* * *
Как туго – словно тетива –
Твой лиф застёжкой хитрой стянут…
Я шёл к тебе…
К чему слова?
Трудиться руки не устанут.
И им не надоест кружить
В плену тончайшего капрона.
…И ложе музыкой пружин
Аккомпанировало стону,
И вёл ладонь я от плеча
К холму, что жарко исцелован,
И до красна, догоряча
Рукой тот путь был отшлифован;
С шальным рассудком набекрень,
В тебя бросался, как на дыбу
И падал в тень и в полутень
Тугих ложбинок и изгибов.
На самой жаркой из минут,
Казалось мне – терял сознанье,
Казалось, в белых одеяньях
Мне нежность ангелы поют.
Тянул я руки к ним в мольбе,
Творил высокую молитву…
И как на праздник, как на битву
Всё шёл к тебе,
Всё шёл к тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293080
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 14.11.2011
Поставлю свічку на столі
І всіх згадаю поіменно,
Кого я знав на цій землі,
А хтось згадає і про мене.
І попливуть сумні думки
Повз імена, події, дати.
Хоч серце рветься на шматки,
Бо є йому про що згадати.
За цим столом я переймав
Нехитру батькову науку.
Веселу вдачу батько мав
І мав тверду селянську руку.
Тут добра матінка моя
Згорала в клопотах щоденних:
Робота в полі, дім, сім"я -
У буднях літ благословенних.
Колись, отут, за цим столом,
Весь рід збирався на розмову.
Відгомоніло, відбуло
Дідів моїх премудре слово.
Пішли вони углиб віків,
Землі лишивши тлінне тіло
І вже на відстані років
З портретів дивляться оскліло.
Та в пору співаних весіль
І в поминальні дні урочі,
Лежали поруч хліб і сіль
І свічка поруч, проти ночі.
Терпкі обсілися жалі -
Життя, зазвичай, річ безжальна.
Душа ячить, а на столі
Свіча яріє поминальна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289044
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 30.10.2011
Чи може чоловік писать про жінку?
Як може він їй в душу заглянуть?
Як може їй сказати: ти - крижинка?
Або їй дорікнути: ти - як ртуть?
Чи сміє він запитувати в неї
Чому рівненький льон в її постелі?
Пиши, козаче, про свої звитяги!
Пиши, Поете, про свої бої!
Про шаблю, про вершину, про ідею.
Про болі і печалі. Та свої!
Так! Я вступаюсь за своїх сестер!
Я кругову тримаю оборону!
Щоб Ти, Поете, з пам'яті не зтер,
Як кожну з них - до свого брав полону!
Не дорікайте у віршах жінкам.
Та взагалі - ніяк не дорікайте.
Любіть. Жалійте. Вірте їм. Прощайте.
Це все любов'ю повернеться вам.
Не бійтесь похилити голови.
Жінок, що поруч - створюєте ви.
Як забажаєш - буде королева.
Дай боже, щоб була не снігова.
Не гостра.
Не різка.
Не кришталева.
Вона забуде всі різкі слова.
Безвідсотково.
Бо любов - права.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289349
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 29.10.2011
Од відлуння сердець, з перехрестя очей -
Підсвідомо й тому незбагненно,
Напливло почуття, мов спасення ковчег,
Щоб в душі заяріти вогненно.
Ще не мовлено слів на освячення дум,
Ще в цілунку вуста не тріпочуть.
Лиш покутна сльоза та непроханий сум,
Між душею і тілом лоскочуть.
Учорашнє стає, наче злякана тінь,
На шляху до палких перемовин.
І вібрує вина на вітрах почуттів,
Ностальгічно заплівшись у спомин...
Нам судилась одна, найзнаменніша, роль -
Ув обіймах, забуто-медвяних,
Заблукавши в літах, на окраїнах доль,
Умлівати в чуттях полум"яних.
Владний поклик бажань в ніжнім сплетенні рук,
І на світі - нікого, крім Бога.
У коханні згора біль останніх розлук,
Недовіра згора і тривога.
В океані надій, подолавши шторми,
Наш ковчег напинає вітрила.
В злеті сонячних мрій вдаль полинемо ми,
Доки обрії доля відкрила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288573
дата надходження 25.10.2011
дата закладки 25.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277521
Кліп - http://www.youtube.com/watch?v=5TczKjdP4eU
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=5TczKjdP4eU[/youtube]
Повір, мій милий, не зима,
А щедра і багата осінь.
Хоч павутиночка в волоссі,
Причин для смутку ще нема.
Повір, мій любий, не дарма
Тобі я снилася ночами,
Коли вогненими мечами
Твій розум розривала мла.
Коли терзало каяття,
Палали в спогадах години...
Як промінь сонця злої днини,
В твоїм житті з'явилась я.
Для тебе полечу до зір,
Пірну в глибини океану,
І вигою на серці рану!
Повір, коханий мій, повір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287739
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 22.10.2011
Задощило чомусь... задощило...
Надворі прохолодно, й у серці.
Смутком душу мою оповило,
І залишилось десь там на денці.
Наталка Мазур
Закружляли легкі водевілі,
ще невинні, неначе, як флірт.
Поруділі, уже поруділі,
Опадають і змінюють світ.
Ні тепла, ні надії немає,
Тихо падає листя до ніг.
Холодає, уже холодає,
І комфортним стає мій барліг.
Ненадовго і якось нещиро,
Сонця промінь заглянув у скло.
Задощило, уже задощило,
Тож зігріти воно не змогло.
16.10.11р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287612
дата надходження 21.10.2011
дата закладки 21.10.2011
Стою - де сонце вперлось в небокрай...
Десь там, далеко славнозвісний рай
та не усім туди яснить дорога
і чи від нас залежить, чи від Бога -
щоби туди заглянуть хоть за край.
Хтось так придумав: щоб попасти в рай
то треба всім, хто в черзі, поклонитись,
не просто так, щоб щиро помолитись
наодині, а привселюдно, тай
щоб всі ще й посміялись: «Гай, гай, гай...»
Cтояв і думав - а хіба то рай?!!!
Де кожен так й норовить укусити,
де треба в чергу дозволу просити,
а поруч цвіт й весни щирий розмай!
...десь там далеко...та хіба то рай?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284609
дата надходження 06.10.2011
дата закладки 06.10.2011
О, Наталі! Наталочко! Наталю!
Тобі в житті співучі солов"ї
Ще навитьохкують коштовного кришталю
На всі, як є, щасливі дні твої.
Я бачу те, чого не вгледиш зором,
Я чую душу, як вона співа.
Вона, мов річка, струменем прозорим
Мою зашерхлу душу омива.
О,Наталі! Ув очі-зоряниці
Я зазираю в трепетній журбі;
До тебе йду, як спраглий до криниці,
Щоб злети мрій довірити тобі.
Високих слів не досить для розмови -
Найліпше тут прислужаться прості,
Але й не ті, улесливо-медові,
Що після них так гірко у житті.
Тобі бажаю злетів, тільки злетів,
Та рівноваги десь на віражах...
Це ж я тобі, єдиній на планеті,
Отак душевно щастя побажав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284280
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 04.10.2011
Чатує тиша в досвітках сумних,
Удавано навіч меланхолійна.
Єство моє у мріях запальних
Шаленства прагне в мить благоговійну.
Нехай розірвуть тишу на шматки
Акорди грому в небі весняному.
Тривожно б"ють сполохані думки,
Аж серцю тоскно в обширі земному.
Легкою тінню губиться в очах
Юначих марень болісне видіння.
Ятриться біль, що й досі не прочах,
Твердіючи в полоні безнадії.
Екстаз душі впокорено на пні -
Байдуже час послався поміж нами.
Елегій дивних радісні пісні
Колись давно без тебе відлунали.
Останнім шансом випитим губам
Хай стануть ці невипадкові стрічі.
Азартом втішних радісних забав
Юнацтво зазирає нам у вічі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284283
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 04.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.09.2011
В плащ осень кутает, тихонько плача
Метель дождя, - в нём душу прячу.
Чет-нечет дней моих, - кульбиты циркача
Мы встретились, - судьбы метаморфоза ?
Как кружится шальная голова...
Иллюзия весны, очарованье снова
Ах, мне бы выдох и на тормоза,
Но я в порыве промо-чувства,
Забыты горечи разлук. Слова... слова.
Ловлю мгновения, - момент гипноза.
И я люблю , а как иначе...
Плэйкаст :
http://www.playcast.ru/view/1656957/a9322027802e45f5a6d3ec9b0d4e495d89677bbbpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283333
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 29.09.2011
Под чужим окном пропадая,
Строгость мамину позабыв,
Парень девушку умоляет:
Полюби меня! Полюби!
Из детдомовских серых пеленок,
Дверь в жестокий мир отворив,
Ищет маму забытый ребенок:
Полюби меня! Полюби!
Перепутав пути-дороги,
Путь в эдемский сад отрубив,
Человечество просит Бога:
Полюби меня! Полюби!
Кровью праведной истекая,
По рукам и ногам прибит,
К нам с Голгофы Господь взывает:
Полюби Меня! Полюби!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255514
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 28.09.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280603
Кліп - http://youtu.be/ACZRr9fQ-74 (автор кліпу Таіра)
[youtube]http://youtu.be/ACZRr9fQ-74[/youtube]
Теплий вересень ходить полями,
Заглядає на пишні сади.
В вирій літо летить журавлями,
Залишаючи в небі сліди.
Розмальоване листя у клена,
Горобина палає, мов жар.
Лиш ялиця струнка і зелена,
І торкається кроною хмар.
Оксамитом яскравої клумби
Чорнобривці сплітають вінок.
Теплий вересень звуками румби
Кличе осінь барвисту в танок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282706
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 26.09.2011
Тепер іди й живи собі в мирУ.
Хай суєта, як муха,
лізе в очі.
Моя субстанція безсмертна.
Я не вмру.
Мої слова безумні.
Та пророчі.
Ти відступився. Ти не поборов.
Зневажив Істину
і мудрість Богослова,
який прорік, що страх
вбива любов:
той, хто боїться –
недовершений
в любові.
Ти одрікаєшся од мене,
як од віри.
Вмирають,
наче лебеді,
надії.
Слуга умовностей
і вічний в’язень міри,
ще каяття тобі
обтяжить
вії.
Я вистою. Я не схилЮсь.
Є сили.
Моя субстанція безсмертна.
Я не вмру.
Ти був святим!
бо я тебе любила.
Тепер іди
і доживай
в мирУ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282741
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 26.09.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281642
Прилети в мої сни,
У рожеві, заквітчані весни.
Принеси лік душі,
Що стомилась в безмежжі шляхів.
Промовляй ті слова,
Що забуті були, та воскресли.
Помолися за нас,
За прощ́ення минулих гріхів.
Хай молитва твоя
Лине тихим зітханням до Бога.
Хай сльоза на очах
Розплескає найтяжчу печаль.
Хай від нині у нас
Буде тільки щаслива дорога,
На якій ми удвох
Разом знайдемо втіхи причал.
Там зупиниться час.
Хто щасливий - живе поза часом
В ілюзорних світах
Зачарованої таїни.
Там звучатиме Гріг,
Пісню Сольвейг прослухаєм разом...
Та потрібно лише,
Щоби ти прилетів в мої сни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282692
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 25.09.2011
Мазур Наталя
ТИ ДО МЕНЕ ПРИЙДИ
Ти до мене прийди, як заграє світанок.
Ти до мене прийди, коли сонце встає.
Теплий потиск руки, зачудований ранок...
Ти кохання моє! Ти кохання моє!
Ти до мене прийди, коли сонце в зеніті.
Ти до мене прийди, хай все бачить село.
Поцілуй, пригорни, щоб в обіймах зігріти,
Що би там не було! Що би там не було!
Ти до мене прийди, коли сонце сідає.
Ти до мене прийди, наче подих весни.
Давню мрію свою, що коханням палає,
Постелю в твої сни! Постелю в твої сни!
Пелюстќи сон-трави розкидаю шовкові,
Приберу, як до свят, і світлицю, і дім.
Я скупаю тебе в ніжній хвилі любові...
Будеш завжди моїм! Будеш завжди моїм!
=========================
Борода
УКРАЇНО МОЯ
Україно моя, рідна земле, мій краю,
із далеких країв я до тебе лечу.
Із далеких країв я до тебе вертаюcь
і літами за гріх свій синівський плачу.
Україно моя, безталанная мати,
чи ж ростила на те своїх блудних синів,
чи купала на те їх в ромашці і м"яті,
щоб тепер виглядать із чужинських країв.
Україно моя, мій любистковий краю,
золотії поля у вінку споришу.
Із далеких орбіт зорі з неба згортаю
і в намисто із них тебе вбрати спішу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281529
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 22.09.2011
Колись
Ти любив подорожувати…
Тепер
Не виходиш із дому без валідолу.
Колись
Ти прагнув літати,
А нині
Готовий продати свої крила,
Чи обміняти їх на більш реальні речі,
Та, виявляється,
Що нікому вони
Не потрібні.
Колись
У тебе було бажання володіти світом,
Сьогодні,
У хвилини розпачу,
На грані відчаю
Не можеш володіти,
Навіть, собою.
Колись
Твої бажання були здійсненними,
Насолоди – доступними,
Поцілунки – гарячими…
А вчора
Ти цілував у чоло свого друга
І твої губи
Були холоднішими,
Ніж його тіло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279981
дата надходження 11.09.2011
дата закладки 20.09.2011
На зламі лютої зими,
Чи в розпал "бабиного літа",
Сплива самотності слізьми
Душа, любов"ю не зігріта.
Витає виплаканий сум
Туманом зимної печалі.
Душа постала, мов на глум,
Одна в тривожному мовчанні.
На час весняних солов"їв
У тій душі не буде співу
Живої музики гаїв,
Ріки бурхливого розливу.
У ній не визріє зерно,
Життям освячене для росту.
Душа, в якій колись давно
Хтось розтоптав любові поступ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281383
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 19.09.2011
Метелики-сніжинки в зимову шибку б"ються,
Пряде свій смуток морок над вогником свічі.
Така священна тиша. Я подумки молюся.
Ось-ось Ісуса руку відчую на плечі.
Відчую - й стрепенуся, відчую - і відтану.
Незримий дотик Бога - от істина проста.
Від неї я нап"юся, і оживу, і встану
Знов на свою Голгофу нести свого хреста.
Далеко на Голгофу! У кров збиваю ноги.
Яке тоді вже пекло? І де він є той рай?
Як важко не грішити. І важко жить без Бога.
Прошу Тебе, Ісусе, руки не забирай!
Ти сіяв в цьому світі саму любов безкраю.
Які ж гіркі, мій Боже, були Твої жнива!
Я знаю, як то тяжко - як б"ють і розпинають,
Але, з живим, з Тобою я все-таки жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167600
дата надходження 22.01.2010
дата закладки 17.09.2011
Как дела? Да плевать на дела.
Как здоровье? Да кто ж им похвалится?
Стиснув рот, закусив удила
Пальцы сжав в кулаки до бела,
Так живу я , хоть многим не нравится.
Да не лезьте Вы в душу мою.
Не тревожьте пустыми расспросами.
Если боль на душе - я смеюсь!
Почему? Не скажу, если спросите...
Жизнь хлестала меня по щекам,
Неприятности сыпя на голову.
Но в обиду себя я не дам,
Душу черту свою не продам,
Будет плохо - кричать буду - "Здорово".
Никогда я не сдамся врагу,
Если буду врасплох им застигнутый.
В тишине никогда не умру,
Я споткнусь, упаду на бегу,
И так уйду, что мне все позавидуют..
Да не лезьте Вы в душу мою.
Не тревожьте пустыми расспросами.
Если боль на душе - я смеюсь,
Если радость в душе - я смеюсь,
Почему? Не скажу, если спросите...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135703
дата надходження 30.06.2009
дата закладки 16.09.2011
Я до тебе прилітатиму ночами,
Щоб не перервали нашого побачення.
І тоді весь світ із усіма речами
Вже не матиме для нас і граму значення.
Я віддам усе, що залишав навіки,
Все, що з почуттями нашими пов'язане,
За твої напіврозплющені повіки,
За чуже ім'я, але тобою сказане.
Я до тебе прилітатиму ночами,
Поцілунками і віршами уквітчаю...
І якщо ти навіть не прийдеш до тями,
Я кохатиму тебе на грані відчаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280630
дата надходження 14.09.2011
дата закладки 15.09.2011
… Звонок…
- Алло!..
- Привет! Чем занимаешься?
- Живу…
(Свои года считаю по утратам.
Усилия остаться на плаву
Напоминают старые заплаты,
Положенные грубо на канву).
- А как на личном?
- Есть сердечная подружка…
(И слава Богу! Если б не она,
Осталась бы соленая подушка
Да старая ущербная луна
На небо завалившейся полушкой).
- Как пишется?
- Да, как погода летняя –
То льет три дня, то – сухо, ни строки…
А ты-то кто?
- Твоя Любовь. Последняя…
- Постой!
- Ты где?
- Не умолкай!
… Гудки…
1.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268029
дата надходження 01.07.2011
дата закладки 14.09.2011
*
Як пишуться вірші?
Вони в тобі палають.
Зачепляться. Живуть.
І душу вивертають.
Це сяйво. Світло. Ритм.
І наголос. І голос.
Це полум'яний світ.
І слів невипадковість.
Як вберегти слова
У цім вогні живими?
І думку донести
Вцілілу поміж ними?
Слова. Слова. Слова.
Дим. Попіл. Іскра знову.
Мовчання. Відзвук. Звук.
Світанок. Передмова.
І висновок. І звіт
З твоїх доріг хрещатих,
І розумієш ти,
Що це -
лише початок.
**
Як пишуться вірші?
У невимовній тиші.
Коли гримлять громи.
І зацвітають вишні.
Як перед першим снігом
Впаде листок останній.
Як пишуться вірші?
Вночі. Опівдні. Зрання.
Коли свічки палають.
Коли палають очі.
Коли клекоче кров
Із горла серед ночі
Словосполучень, слів,
І образів, і смислів.
І треба все сказать.
І висловитись стисло.
І риму віднайти,
Не допустивши фальші.
І молодіти з віршем...
Або
ставати старшим.
***
Як пишуться вірші?
Чому вони приходять?
Піднімуть з дна душі,
Таке наколобродять,
Щоб визбирать росу
Із найчистіших слів,
Які ти так шукав,
А мовить не посмів.
Уголос. Чи колись.
Але ось тут, сьогодні
Без них не обійтись,
Бо вірш -
Сльоза Господня.
****
Як пишуться вірші?
Секрет. І таємниця.
У груди б'є крильми
Поезія. Жар-птиця.
І проситься на волю.
І з серця вилітає.
Як пишуться вірші?
Цього ніхто не знає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280101
дата надходження 12.09.2011
дата закладки 12.09.2011
Про що так страшно, Боже, Ти мовчав,
Коли Тебе про грішне я благала?
Моя душа, мов хвиля об причал,
Об те страшне мовчання розбивалась.
Про що так страшно, Боже, Ти мовчав?
Про що так гірко Ти мовчав, Господь,
Коли я у язичества шукала
І одкровень, і істин, і висот,
Бо слова Божого було мені замало?
О, як же гірко Ти мовчав, Господь!
Про що тепер так сумно Ти мовчиш,
Коли, бува, збиваюся з дороги?
Хоч я з Тобою раджусь все частіш,
З яким відлунням докору й тривоги
В моєму серці часом Ти мовчиш!
Вже й по собі частенько помічаю:
В тяжкі хвилини просто замовкаю.
Терплю без дорікань і без плачу́
Тоді Господь говорить.
Я - мовчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167829
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 10.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.09.2011
Все відомо давно...це не може минути безслідно,
Все відомо давно і змінити не вдасться нажаль.
Та заплутались ми у буденності цій вірогідно.
Коли віримо в те, що торкається наших бажань.
Ти довірилась снам і наївно торкалася долі,
Я ж повірив тобі і забув про реальність німу.
Ми з тобою разом, але це лиш всього мимоволі,
Ми з тобою на «Ти», але в світі твоїм не живу.
Ти не чуєш мене, але досить того, що ти знаєш,
Як ніхто я б зберіг наш вогонь, що живе у серцях.
Все скінчилось нажаль. Не мене ти уже виглядаєш…
Скільки болю в душі і як мало його у словах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262356
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 01.09.2011
Акварели дождя
на размытом холсте окна...
Согревает кофе
белый изящный фарфор.
Начинает
пиано*
блюз выходного дня
Между нами неторопливый
утренний разговор.
Мы и полдень
- втроем -
под зонтиком, синим, как дым,
Ты к моим,
я к твоим
приноравливаясь шагам.
Синкопы.
КАпель.
По крышам.
Город звучит другим -
Ритмом сердечным.
Но неизменно крещендо* – храм.
Вечер.
Старый театр.
Галерея знакомых глаз.
Диминуэндо* света
до сцены
сужает круг.
Русско-еврейский оркестр
так прохладно играет джаз.
А ты его согреваешь
сплетением наших рук.
Мистерия белых цветов
– капитуляция дня…
Оберегами нежных слов сохрани меня.
Пусть завершает ночь
наш воскресный
прощальный блюз
На дорогом плече
затихающей
нотой
«лю…»
пиано* - (муз. термин) тихо
крещендо* - (муз. термин) постепенное увеличение силы звука
диминуэндо* - (муз. термин) постепенное затихание
8.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269233
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 30.08.2011
Під шапку квітки кропиви собачої
Джміль приховає золоте крило.
У верболозах качка плине з качуром.
І над ставком розлилося тепло.
Цвіте кульбаба жовтим медом сонця,
Цвіте кульбаба сивим пухом зим.
І промені пронизують до донця,
І сам собі здаєшся молодим.
І равлик ріжки вистромив із мушлі,
І чайка б'є крилами по воді.
І поплавки рибалок непорушні.
І десь сміються дійсно молоді.
Над очеретом гріються стрекози.
Хмаринки пропливають над водою.
Вже відшуміли перші сильні грози,
Щоб в мріях порибалити з Тобою.
Зайшовся соловей в піснях чарівних.
Кує зозуля довгіїї літа.
І кожна жабка в цім ставку - царівна.
І кожна рибка в ньому - золота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260810
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 27.08.2011
А зорі серпневі,як сльози,
Блищать на небесних щоках...
І чути,як схилені лози
Тріщать на холодних ставках.
І свище між лозами вітер,
Пронизливим свистом різким.
Під вікнами в сутінках квіти
Тендітні свої пелюсткИ
Нечутно,замріяно ронять,
Мов ніжні хустинки в траву,
І трави гойдають в долонях
Пелюсточку кожну живу...
І,снами сповита,природа
Не відає смутку й тривог,
А з неба по вимитих сходах
Спускається всміхнений Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276740
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Зорі падають в серпні
на сполохані квіти.
Плачуть миті нестерпно,
як малесенькі діти.
Плаче серце від болю,
мліє серце від ласки.
Там, де падають зорі,
пеленається казка.
Зорепадами зорі падали,
ворожила ніч зіллям-звабами.
Місяць лагідно долю згадує,
соловей в саду серце радує!
З неба падають зорі -
торжество і страждання,
відблиск в росах прозорих
феєрверку кохання.
Плаче серце від болю,
мліє серце від ласки.
Там, де падають зорі,
пеленається казка.
Так во ім"я любові
салютує безсмертя -
з неба падають зорі,
зорі падають в серпні.
Плаче серце від болю,
мліє серце від ласки.
Там, де падають зорі,
пеленається казка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262135
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 24.08.2011
Прокляття те, неначе камінь,
який Сізіф уже віками
під гору пхає, а вгорі
сидять сліпії кобзарі
і тужну пісню про свободу
співають для свого народу...
(поет Борода)
Історія пишеться по-різному: буквою документів, сторінками літописів, монографій, підручників. Трудовим потом полів, ферм, підприємств. Кров’ю боїв і тюремних мурів. Життями й долями. А сьогодні я пишу її з голосу. Дуже сумного, тихого чоловічого голосу з динаміка мого старенького комп’ютера. Нехай каже хтось, що історія - це державні здобутки чи прорахунки, нехай хтось стверджує, що історія - це кордони й політика. Справжня історія - це життя людей, їх страждання і радощі, перемоги і втрати. Їх сльози, їх діти, історія їх родин.
Як же різниться кіношно-книжна червонопрапорна історія Радянського Союзу від життя у ньому людей! З точністю до навпаки різниться! То, може, те, що нам показували, те, чому нас вчили у школах і вузах - і не історія зовсім? Може то вигадка? Така вправна і вигідна комусь брехня, де "единый и могучий" - сам по собі, а люди, що у цьому могучому жили - окремо - у своєму горі, своїх втратах, своїх долях. Вивчаючи ці долі, розмірковуючи над цими життями, плачучи і співпереживаючи можна вивчити історію. Справжню, невигадану історію нашого народу. Без документів:
- Мій дід до революції був заможним селянином. Мав пару волів, пару коней, плуги, увесь потрібний у господарстві реманент і навіть пасіку. Дід був майстром на всі руки, не було у господарстві такої роботи, яку б він не вмів робити, навіть чоботи шив. Під час революції родина дідової дружини - моєї баби - розділилась: частина залишилась на Черкащині, а частина емігрувала до Америки. Дідові після революції, як міцному господарю, дали великий наділ громадської землі. Тоді всім, хто міг обробити, землю давали. Люди не бідували. Однак у 29 році почалась колективізація і у нас. Землю забрали. І дідові нічого не залишалось, як піти у колгосп добровільно. Він здав худобу - коня, вола, реманент і пасіку. Пішов працювати у колгосп. У тридцять третьому голодному році мої були такими ж колгоспниками, як і всі. І так само голодували. У діда з бабою було четверо дітей, найстарша донька вже була заміжня і жила окремо. Щоб врятуватись від голодної смерті, бабця відправила мою маму (тоді мамі було 16 років) на роботу в один із радгоспів Одеської обл. Мама там працювала на різних роботах буквально за харчі. Часто згадувала, що голодували всі так, що, коли чистили моркву, то намагались із багнюкою відрізати шматочок шкірки й ховали, щоб не бачив наглядач. А потім викопували й їли. У їдальні давали їм пшоняну юшку, бабця наказувала мамі, щоб вона не їла тої юшки, а виливала потихеньку. Голодна мама не могла ослухатись, так вірила старшим. Виливала юшку, а якщо хтось із жінок бачив, то забирав і з’їдав. Мама була дуже худа, але вижила, а ті, що їли ту рідку юшку, попухли й повмирали. А ще наша сім’я вижила завдяки тим родичам, що емігрували у Америку. Бабин брат Ілько слав звідти зрідка посилки й долари. Баба міняла їх у торгсині (були такі установи, типу магазинів валютних) на їжу. Родич писав нам листи українською мовою, а адресу на конверті англійською, щоб йому відповісти, потрібно було у районі заплатити гроші на пошті, щоб адресу на конверті написали. Родич цей став у Америці заможний, мав невеличку фабрику й не мав дітей. Він допомагав нашим до самої війни. Останній лист ми отримали після перемоги, дядько просив озватись тих, хто залишився живий. Але наші тоді були у великому горі, відразу не відповіли й лист з адресою загубився.
У тридцять сьомому році по селах почали полювати на ворогів народу. Була навіть рознарядка: стільки-то з району потрібно "ворогів" знайти. Мого діда звинуватили у тому, що він нібито потруїв бджіл на пасіці, хоч усі в селі знали, що бджолині сім’ї загинули через недбальство одного із працівників. Сам же цей працівник - він вхожий був до сільради - і написав донос на діда. Першого травня - на день трудящих - мого діда й заарештували. Разом із ним забрали ще десятьох чоловік. Їх усіх у одній машині вивезли згодом із села, накривши шинелями, щоб ніхто не бачив, кого й скількох везуть. Заарештованих розстріляли (так казали люди) у Козачанському лісі. Коли моя бабця дізналась про розстріл діда, вона так горювала, що стала навіть трохи несповна розуму. Її доправили у Київ, у психіатричну лікарню. Методи лікування (чи може впливу?) були такими ізувірськими! Наприклад, хворих годували солоними оселедцями й не давали їм води, щоб вони, окрім спраги, ні про що не могли думати. Важко припустити, щоб так можна було вилікувати душевнохворого. А от інакомислячих привести до тями й залякати можна, на це й спрямоване було подібне "лікування".
Мій батько пішов добровольцем на фронт у перші дні війни. Справа в тому, що ця війна була вже для нього третьою. Першою - фінська, де він, маючи плоскостопість, служив у кавалерії. Потім була польська кампанія. Ніде він навіть поранений не був. А у вітчизняній дійшов до Угорщини і там загинув, помер від ран. У сорок четвертому році прийшла похоронка з документами й повідомлення про нагороду - медаль "За відвагу". Саму медаль нам отримати так і не вдалось...
Під час війни я був малий, але пам’ятаю, як ми ховались від артнальотів та бомбардувань у льоху в сусідів. Взимку там було дуже холодно. Мама нас із старшим братиком закутувала у кожухи й ховала у солому. Однак, ми все одно застудились. Братик захворів на дифтерію й помер. Я добре пам’ятаю, що під час похорону тітка Ліда тримала мене на руках. Навколо точився бій, а ми поклали братика замість труни у ящик з-під снарядів і закопали у нашому садку. Так я залишився єдиною маминою надією. Після тих сидінь у льоху я хворів три роки. Хоч довго лікувався, але став інвалідом. Після війни із Германії повернулась одна з маминих сестер - Тетяна. Її вивезли німці на роботи, слава Богу, що вона залишилась жива. Тітка була дуже гарна, я пам’ятаю, що навіть у ті часи - хлопців по фронтах загинуло багато - а за нею упадали місцеві чоловіки, аж поки вона не віддалася заміж. Її чоловік, поранений на війні, працював у бібліотеці. От цей дядько Микола носив мені хворому книжки додому. Дякуючи йому, я полюбив читати, й перечитав багато серйозної літератури, бо дитячих книг у бібліотеці майже не було. Зовсім малим я читав Стендаля, Мопассана, завдяки цьому маю гарний літературний смак і пишу вірші. Мама по війні працювала у колгоспі за трудодні, як тоді казали, "за палички". Відпрацьовані дні позначались у відомостях паличками, грошей тоді не платили. Ми продавали все, що родив город і садок, щоб сплатити немаленькі податки й хоч якось прожити. Я довго не міг за станом здоров’я ходити у школу. Але мені було дуже шкода маму, я багато читав і вчився самостійно. Трохи одужавши, вступив до Чигиринського технікуму бухгалтерського обліку і після його закінчення працював у колгоспі бухгалтером. А потім закінчив Київський інститут народного господарства і до пенсії працював економістом.
Після війни син мого репресованого діда - дядько Максим - почав вимагати перегляду дідової справи. І домігся, що йому показали документи у КДБ. Висновок так званої "трійки", якого у ті часи було достатньо для того, щоб засудити людину до розстрілу, у дідовій справі був написаний хімічним олівцем на обривку газети. От за такими "документами" розстріляли як ворога народу (якого ворога? якого народу?) мого діда, що, замість виїхати у революцію до Америки, вступив добровільно у колгосп і до смерті хресної добросовісно у ньому працював. Мав руки майстра - не міг працювати інакше. У тій же худенькій теці із кількома папірцями, які коштували діду життя, лежав і напівграмотний донос односельця. Так ми точно дізнались, хто він. Заарештовано діда було 1 травня, а 29 травня датовано постанову про його розстріл. Не так, як зараз: можна обжалувати вирок, суду потрібні докази вини людини, розслідування провадяться роками. Дядько Максим таки домігся повної реабілітації. Він навіть отримав згодом компенсацію за здане дідом у колгосп майно - коня, вола, реманент. Аж сімсот рублів отримав - така була компенсація - людям на сміх - наче знущання держави над долею моєї родини.
Бабця, зломлена горем, померла рано. Так само рано, не від старості - від пережитих нещасть: смерті батька, сина, чоловіка - померла моя мама. Мало у них в житті було не те що щастя - просто світлих і ситих часів. Без страху, без тяжкої праці, без злиднів.
У мене вже й очі від сліз попухли, а голос у динаміках все звучав і звучав, виводячи просту й страшну водночас лінію долі, звичайної родинної історії. Скільки таких історій навіки поховає час! А скільки їх вже забуто, понівечено брехнею й страхом, викинуто з нашого ментального простору, наче їх ніколи й не було. То що ж таке історія радянської України? Розповідь про поступ і звершення? Хто хоче ще мені сьогодні розповісти, як добре колись жилось? Хто хоче сказати, що для гарного життя нам Сталіна не вистачає? Хто доведе, що комунізм і фашизм по духовній суті своїй хоч чимось відрізняються? А голос Миколи Антоновича Верещаки з міста Черкаси - дитини війни, онука репресованого за доносом, сина загиблого у третій своїй війні батька, літнього чоловіка, найяскравіший спогад дитинства у якого - похорон брата у ящику з-під снарядів - цей голос тихо закінчував свою сумну історію:
- Вибачайте, Алло, якщо я був непослідовним, Ви вже самі змонтуйте текст, як потрібно. Даруйте також, що я робив паузи, - то від хвилювання, і від сліз. За стільки часу я не навчився це все спокійно згадувати. І не навчуся, мабуть, ніколи.
Дай Боже нам всім, Миколо Антоновичу, ніколи не навчитись спокійно й байдуже згадувати. У всіх у нас - одна історія. Вона - така. Немає іншої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275523
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 23.08.2011
Скупався Серпень у сузір"ї Лева,
На землю бризнув зоряним дощем.
Прозорі ранки в росах кришталевих -
Відлуння літа незбагненний щем.
Збираю стиглі яблука і груші.
Тяжіє гроном зрілий виноград.
Пташина світлий спокій не порушить.
Бентежить серце чорнобривців ряд.
Всесвітній ритм сповільнює знов оберт.
Скоротить день осіння Фея-ніч,
Щоб зорями холодними оздобить
Терновий шлях відвертих протиріч...
Палають диво-ватрами жоржини,
Згорає літо золотим вогнем.
Як подарунок долі осінь стріну.
І вкотре усвідомлю - все мине...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276256
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Відцвітає повінь літа
Гріє ніздрі запах трав,
Посивілий трохи вітер
При дорозі тихо став
Відпочити. Стиглі роси
Сиплють холод кришталю
Попід ноги. Ранок босий
Наступає на стерню
Аж у мозок коле. Полем
Миші днів біжать. Їжак
Наколов на голки кола
Ті, що по воді… Душа
Вже готова рахувати
І курчат, і сльози втрат.
Попід небом клапті вати
Сіють спокоєм. Не в такт
Витанцьовує самотньо
На порозі жовтий лист –
Пророкує ранню осінь…
І такий тужливий свист
Заповзає в пори шкіри,
Мов гадюка у нору.
Трохи щастя, трохи віри
Ще до осені нарву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275374
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 16.08.2011
… срочно, несколько строчек!..
Сон заползает за шиворот сладострастным теплом,
Наушники змеино извиваясь издают шипенье,
Однообразностью своей сводя с ума, ведут в кино.
Сплетемся-свяжемся руками, как на память узелком,
Целуемся, как и положено, тревожа непонятливых соседей…
Ты пахнешь как-то несерьёзно кока-колой, летом…
Моей губной помадой записан телефон на проездном билете.
И третий час не сводятся мосты, не завершаются беседы…
… срочно, несколько строчек!..
Тетрадь вдыхает воздух моих снов, рисуя твои губы,
Стыдливо пряча на седьмой странице свое заветное люблю…
Распахнут мир. Звенят рассветы, будоража будни,
Своим неистовым желаньем вторить бесконечно соловью…
Проснуться дай!
Пусть громыхают словно фейерверки в небе
Слова любви на каждом перекрестке!
Дрожат в руках смешные хризантемы,
И каблуки незло вонзаются в щебенку,
В пучок непослушные мысли связав,
Ледоколом толпу рассекая,
На последней минуте догоняя состав,
Успеть все сказать. На грани…
На последнем ряду кресла уютней и мягче.
Губной помадой испачкан непослушный ворот
Я буду пахнуть летом в легком и прозрачном…
Танцует с нами самый лучший в мире город!
Не пробуждай…
15.08.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275321
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 16.08.2011
В моїм житті ця осінь неповторна.
О, скільки принесла мені тепла !
І музика тепер звучить мажорна,
Що смуток заспокоїть так змогла!
Любов осіння - поцілунок з медом,
Це літа нерозтрачена жага.
Я з вдячністю тепер дивлюсь на небо:
Ця зустріч невимовно дорога.
Мене ти врятував у час байдужий.
Я дякую за серце вогняне!
Ти ласкою і простотою дужий!
І тим, що розумів завжди мене...
Вустами поринаєш в мої коси...
Любисток прибавляє свій дурман...
Але...чому це рано так покоси
Ховає під крило своє туман?
Як солодко відчуть твої обійми.
Я голову поклала на плече...
Обоє разом і такі щасливі ми...
Чому ж тоді сльоза моя пече?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275235
дата надходження 15.08.2011
дата закладки 15.08.2011
Стану я твоїм, моя пташино,
Небом невимовно голубим
Злиймося блаженні воєдино
На безмір'я щедрих літ і зим
Сонцем ніжно серце наречеться,
Грітиме твій витончений стан,
У гаїв заквітчаній фортеці
Ружу цілуватиме тюльпан.
Чистою росою надвечір’я
Упаду до благоліпних ніг,
В їх слідах лежатиму покірно
Зморений від пройдених доріг.
Стану я твоїм, моя пташино,
Біля хати деревом гінким ,
Дам тобі у гіллі відпочинок,
Загойдаю любістю затим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274184
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 12.08.2011
А ще ж не літо бабине, не осінь,
твої пухкі вуста – комусь малинка,
веселка в полі стиглі трави росить,
й летить, летить срібляста павутинка.
Сам серпень порозв’язував шнурівки,
В засмазі литки аж до самих... п’яток ,
а цяточками божої корівки -
зіниці усміхаються в маляток.
А ще ж не літо бабине. Не осінь.
От-от поспіла ягода й травинка…
Не розумію, як в твоїм волоссі
заплуталась самотня павутинка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274798
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 12.08.2011
Од літа серпень одліта
І осінь дихає у спину.
Але розвесненим літам
Нема ні спокою, ні спину.
Де сни притихлої Десни
Пливуть підсиненим туманом,
Солодкий запах борозни
Поважно ходить отаманом.
На гай, як блискавки нагай,
Сяйне болідовий підранок.
...І ти намарне час не гай -
Світ повен див, надій під ранок.
На бій зі злом готуй набій
І слів, і справ - й не буде збою!
І певен я, що, далебі,
Ти переможцем вийдеш з бою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274452
дата надходження 10.08.2011
дата закладки 10.08.2011
Музика: Віктор Ох
Слова: Наталка Кольоровісни
Ледь в пір’ячко вдяглося, ластів’ятко,
А вже у світ збираєшся летіти.
Я відпущу тебе, моє малятко,
Щоб потім із турботою зустріти.
Лети та знай, моя маленька пташко,
Твоє гніздечко – то найкраще саме.
Як буде зовсім, мій маленький, важко,
Лети до мами... Ти лети до мами...
Ледь в пір’ячко вдяглося, ластів’ятко,
А вже у світ збираєшся летіти.
Я відпущу тебе, моє малятко,
Щоб потім із турботою зустріти.
Мої долоні кожен день відкриті
І прихистять від бурі та від спеки.
Де б не було моє малятко в світі,
Долоні мами – острівець безпеки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273191
дата надходження 02.08.2011
дата закладки 10.08.2011
Звездопад,! Звездопад! Звездопад!
Августовское небо рассыпалось.
Все желанья мои невпопад,
Слишком много их, видимо, выдалось.
Загадала. Гляжу в высоту,
Замерла, в ожиданьи падения,
Может небо исполнит мечту?
Как томительны эти мгновения!
Я из этих летящих огней
Напишу тебе в небе послание:
Дорогой, приезжай поскорей,
Затянулось мое ожидание.
Полумесяц в ответ покивал,
В облака полукутаясь белые,
Это ты мне привет передал
И слова о любви полусмелые
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274191
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 10.08.2011
Скільки в літа роботи!
Стрибнуть сонцем в суницю,
Заховатись у травах
встигнуть до косовиці,
Сплести житньому полю
волошковий віночок,
А ще з жовтої квітки
змайструвать огірочок,
У блакиті небес
випасати хмарини,
Підрум'янити щічки
стиглим соком малини,
І квітучій картоплі
заглянуть в сині очка
А іще впеленати
капустину в листочки,
І прозорим намистом
розсмішити порічку
Дріботіти горошком
до нагрітої річки,
Крутобокої дині
грать веселим м'ячем
Обернутись круг тички
крученим паничем,
Пил доріг, як муку,
ситом пальчиків сіять,
І в степу запускать
повітряного змія...
А ще встигнуть пробігти
босоніж під дощем
Щоб літа залишали
лиш дитинячий щем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269092
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 05.08.2011
Мене навчала Як плести віночок,
Вплітати квіти в сни дівочих мрій.
Канва волошок спогадом лоскоче
Ледь-ледь моїх доторкуючись вій.
Ховало сонце в хмари жовту спину,
ти - вся вмістилась в кольорі очей.
Я в них туманом прибережним линув
у присмерках сполоханих ночей .
Хитка ж любов… мов учорашня слава.
Украв хтось щастя сплетених годин,
тобі недоля постіль з іншим слала,
а в мене у душі гірчив полин...
З тих пір не ляже на твої коліна
моя важка й непутня голова.
Я у волошках зірваних загинув,
щоб у душі не проросла трава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272717
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 30.07.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264515
Кліп - http://www.youtube.com/watch?v=vyw-FMfL6XY
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=vyw-FMfL6XY[/youtube]
Пелюсток п'ять шипшинка
Простягає до мене.
Золота серединка,
Знизу листя зелене.
Ніби вбрана шовками,
Така ніжна лелітка.
На гілках із шипами
Порцелянова квітка.
Запах лагідний лине,
Проводжає в минуле.
Воскрешає хвилини,
Що в душі десь заснули.
Вдвох збирали шипшину.
Пам'ятаю і досі,
Цілував без упину
Ти лице моє й коси.
Цілував мої губи,
Називав мене - мила.
Обіймав і голубив...
Зашарілась шипшина.
Стільки літ промайнуло...
Чи того нам бажалось?
Тихим щемом війнуло,
У душі десь озвалось.
.
Сивини павутинка,
Півжиття за плечима.
Скаже хтось - гарна жінка,
Та з сумними очима.
Дорогі мені квіти
Пригортаю до серця.
Зачароване літо,
Теплим спогадом ллється.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272685
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 30.07.2011
Багато жіночих імен на землі,
Відомих народам всієї планети.
Та є поміж ними ім’я – Наталі,
Яке оспівали великі поети.
28.07.2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272481
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 28.07.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251959
На дворІ білий день розливає
Все тепло, що приніс іздалеку.
В хаті, як посивіла лелека,
Мати фото дочки розглядає:
"У житті вдосталь смутку й розлуки,
І вітрів, які стримують крила.
Від дощів тебе б, доню, накрила,
Та ослабли від старості руки.
На стежках я б насіяла м'яти,
Випрямляла б для тебе дороги.
Та натруджені мамині ноги,
Не ідуть вже далеко від хати.
Заспівала б я пісню "Про рожу"
Частувала б гірськими медами.
Та надтріснутий голос у мами,
Та й у гори іти вже не можу.
Серафимом тебе шестикрилим
Обгорнула б, і душу, і тіло.
Та багато вже літ пролетіло,
І уже не стає в мене сили.
На світанку, розплющивши очі,
Усміхнувшись, ти глянеш на сонце.
А для мене вже вечір в віконце
Заглядає предвісником ночі."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272057
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 26.07.2011
Я хочу тебе
Обіймати руками бажання,
Багаттям мінливого слова
Вкладати щодня на престол.
Я хочу тебе
Цілувати губами пожежі,
Щоб лід твого серця розтанув,
Щоб крига не вбила мене.
Я хочу тебе
По хвилі втрачати до смерті,
Бо вірність на вічність не схожа,
Бо кажуть: любов – це полон.
Я хочу тебе
Прогнати, мов пташку із клітки,
Бо знаю – повернешся знову.
Та клітка тримає мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271518
дата надходження 22.07.2011
дата закладки 22.07.2011
Нам потрібно відкладати слова,
Як птахи відкладають яйця,
І ніколи не випускати їх так,
Як лук випускає стріли.
Необхідно виношувати букви,
Як мати в утробі – янгола,
І тулити їх обережно так,
Як братика до сестрички.
Ми мусимо зважувати сказане
Ще до того, як упаде замертво
Той, у кого й не думали
Вцілити ми – але…
Слово, воно не проситься,
Як і дитя, на світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271351
дата надходження 21.07.2011
дата закладки 21.07.2011
Намалюй мені волошки із колоссям у ромашках,
Тіло дівчини бентежне, що згорає від спокус,
Кактус вічності і вірність віртуальності матерій
Так майстерно, мов Ерделі свою Магду... Пікассо
Вже тобі не намалює ілюстрацію до книги –
Гинуть генії ілюзій в хворобливості бажань.
Нежить пам’яті впливає на можливість перевтілень:
В тілі виросла цнотливість, а свобода прагне ран.
Може, крові і не треба? – Море всотує проблеми
І змиває гріх із тіла й муки совісті з душі.
Два квитки зірви із літа і шукай на морі щастя.
Але березень безбожно прив’язав нас до землі.
Ми із болем поріднились, нам ярмо вросло у шиї,
Нам оса політ гранати у пробудження несе.
Сенс у тім, щоби кохати. Колисати коло хати
Для майбутнього минуле менуетами страждань
Нас навчили наші предки. Наші виплекані сльози…
Намалюй мені у квітах нашу зболену любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271159
дата надходження 20.07.2011
дата закладки 20.07.2011
Віддатись тобі...
Віддатись від краплі, до слова,
В твоїй самоті втопити свою самоту,
В твоїй глибині свою глибину загубити
І бути в тобі. І бути собою в тобі.
Розбитись на друзки,
На скалки, на крихти, на порох.
По скронях, по жилах повзти в твої думи і сни
І снитись тобі, і снитись собі у вівторок,
Бо в середу піст, а в мене нема середи.
Спалити себе,
Втекти мов вогонь у повітря,
У простір свободи, обмежений стінами грат.
Ти хочеш щоб я став вітром на схилі дороги.
Я попіл, туман, я осінній озлоблений град.
Я буду таким
У тобі, у вівторок, сьогодні,
Я буду таким у своїй і твоїй глибині.
Я можу втекти, згоріти, розбитись на друзки.
І можу віддатись. І можу... Змінитися – ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270255
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 15.07.2011
Біла стіна, обірвані рядки,
І нігтями по тій стіні до крові,
Вже так дістали ці весняні дні,
Що серце стислось в споминах любові.
Сліпа гроза спалахуючи грізно,
Мені у душу струменем води
Вже пізно, чуєш любий, пізно,
Прости, забудь і відпусти.
Біла стіна: страшна, пуста, холодна.
І ніч в обіймах сліз і забуття.
Води? Поїж!!! -Облиште, не голодна!
Бо сита градом того каяття.
Не мій, не мій, не мій та не пускаю,
Не можу просто викинути все,
І до безтями, віддано кохаю,
Та серце Нею, зайняте твоє.
Біла стіна, на ній сліди любові,
Що я намалювала власноруч,
Червоний колір збуреної крові,
Стрімке падіння із Дніпрових круч...
Люблю і тихо помираю,
Що ж так болить мені ота любов,
Лиш білу стіну ніжно обіймаю,
Змиваючи слізьми холодну кров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263107
дата надходження 03.06.2011
дата закладки 12.07.2011
Шукаю казку безпечну,
щоб почитати перед сном…
Ховаюсь від вогких волокон ночі…
Місяць, підстав мені
свій черпачок помити ніжки.
Заколиши мене співом старого флюгера,
Я випишу тобі перепустку до мого сну.
Вийдеш під моє віконце, смикнувши павутину,
щоб я знала, що ти вже тут…
Стрибають,
голими п’ятами лоскочуть вишні,
коли здоганяєш мене в садковому схроні,
коли хапаю ротом що попало, аби напитись,
з бігу шаленого, з жару сердечного…
Із кухля мідного літописця ночі
ллються сказання пророчі…
А рукам твоїм все немає прихистку…
Під сорочку шугнули, немов горобці бешкетливі,
під волоссям шукали таємниці всесвітні…
Намагались пальці твої вії мої сполохать,
вуста мої з вишнями плутали,
і ще блукали у пошуках моністо
в таємних сховках в декольте…
Скирта зібрала багато милих ароматів
залишитись охочих у волоссі…
І мов закляття зчитуєш з обличчя
якесь незвичне світло збудженої жінки.
...вуста твої, вуста гарячі,
відшукують невпинно смачні і соковиті
ласоші, так щедро здобрені моїм охриплим о-о-о...
Рахуєш зорі, спить світанок,
пригрівся в затишку твого волосся
тонким, мов соломинка, візерунком…
А я шукаю безпечних казок почитати,
Ховаюсь від сусідських ліхтарів,
від вихилясів переляканих кущів,
які зненацька на шляху збігались в купку…
Шукаєш казку, гублячись в тенетах ночі,
Знімаєш пахощі мої з сутани заборон,
Та де там, і дощу бракує, щоб відмити
Навічні розписи підшкірних пам’яток
Вогню ..............................Ти вже не йди,
Заснем обоє на долонях ранку…
09.07.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269466
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Двери скрипнули тихо и вяло,
Свет полоскою лег на полу.
Как-то грустно и холодно стало.
И тоска затаилась в углу.
И тотчас за полоскою света
В мир моих размышлений ночных
Тишина поползла по паркету,
Напугав только начатый стих.
Улизнули из памяти строчки,
И рассыпались в буквы слова.
В этом тихом безрифмии ночи
Только точки чернеют едва.
Чей-то шепот, как шелест во мраке,
Чей-то мукой наполненный стон,
Вой уставшей от жизни собаки
И бокалов серебряный звон.
Кто-то плачет, обиженный ночью,
Кто-то выплакал все и затих.
Как не выстрадан, как же непрочен
Этот вечером начатый стих...
Так зимою становится лето,
И печаль пробирается в дом
Столь незваной полоскою света,
Вдруг мелькнувшей в проеме дверном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266533
дата надходження 23.06.2011
дата закладки 23.06.2011
На білі ромашки спиралося небо...
По тілу мурашки...Ти кажеш так треба...
Вже не розуміла де ти а де я...
Між нами нічого,під нами земля...
Нас пестило сонце,голубило небо...
Твої теплі руки...Чого іще треба?..
Скрізь роси барвисті, мов дивні корали,
і білі ромашки від всіх нас ховали...
І солодко й терпко тремтіли повіки,
бажання летіти зривалося криком,
і крила росли наче вперше,невміло...
і кожен твій дотик здригав моє тіло...
І губи гарячі,і теплі долоні...
Від щастя незряча в твоєму полоні...
На білі ромашки спиралося небо...
По тілу мурашки...Я знаю так треба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262859
дата надходження 01.06.2011
дата закладки 04.06.2011
Мне понравился образ ваш яркий,
А ваш голос украсил портрет.
Знать, судьба мне послала подарки
Уж на склоне моих долгих лет.
Рифмы снова мои зазвучали
На волшебный, задумчивый лад,
А остатки сердечной печали
Точно воры, сбежали назад.
Ах, как хочется взять вас за руки!
Ласка слов и ваш взгляд, как елей.
И, собрав свои рифмы и звуки,
Я по жизни пойду веселей.
03.06.2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263191
дата надходження 03.06.2011
дата закладки 03.06.2011
не тривож мою душу очима
заховай їх блакить в незабудки
я давно вже шукаю причину
невловимого болю та смутку
не тривож живі рани словами
переплетеними із сумлінням
ти сама говорила – між нами
ані іскри ні сили тяжіння
час застиг молоточком у скронях
на однім перехресті знаходимось
не тримає тепло на долонях
ми розходимось? так…ми ….
(до вірша використана картина Петра Гулина «Перехрестя доріг»)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245267
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 25.03.2011