: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.12.2012
Слова Олександра Печори
Музика Віталія Циганника
Гурт «Українська Швейцарія»
Соліст Анатолій Куценко
Дзвенить коса отавою –
ранковою октавою.
Злітає над левадою
мажорний спів півнів.
Ступаю в трави росяні.
Віночки із колоссями
і синіми волошками
стрічаються мені.
Приспів:
Ріднокрай, ріднокрай,
зігрівай і окриляй.
Натомився я в далеких світах.
О, який солодкий дим,
де ходив я молодим.
Прилетів я на прозорих вітрах.
Отут на цьому вигоні
я босоногим вибігав,
шляхи барвисті вимріяв,
здійнявся у блакить.
В дитинство повертаюся.
Бринять сльозинки радості.
Вітаються, вдивляються
старенькі й дітлахи.
Приспів.
Спиняюсь на хвилиноньку
хмаринкою-журинкою.
Й лечу погріти крилонька
в гніздечко до рідні.
Моя найперша вулиця
до мене ніжно тулиться.
Від прохолоди щулиться
лелека на стерні.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360849
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 08.11.2012
Як непомітно час змінює все: нас, наші почуття, мрії, бажання, цілі і саму суть життя.
Ріка життя непомітно мілішає, гомін стрімкої течії перетворюється в шепіт, який іноді неможливо розібрати.
Серце ще вміє помічати красу, радіти приємним несподіванкам, сумувати, кохати, чогось чекати і за чимсь шкодувати. Але...Це все не таке яскраве, яким було ще вчора. Ми все менше розуміємо нову музику, поезію, фільми. Нам усе частіше здається, що в нашому минулому все було цікавішим, кращим, достойнішим, щирішим. Навіть в цукерках, морозиві чи газованій воді ми хочемо знайти запах і смак далекого дитинства.
Час веде нас життям. У кожного свій відрізок часу. Ми його викори-стовуємо по-різному: одному здається, що часу вистачить на все: на помилки і їх виправлення, на кохання і розлуки, на щастя і біль. І - помиляється. Іншому здається, що він нічого не встигне і його час раптово обірветься, як тоненька, непомітна ниточка, від тягару надбань і вчинків. І також - помиляється.
Ми все життя залежимо від часу: боїмося запізнитися, доганяємо, не встигаємо, губимося в його вирії , помиляємось, намагаємось виправити помилки. І все життя нам хочеться зупинити час хоча б на мить або змінити його траєкторію.
Невловимість і безконечність часу - це Вічність. А життя - мить, яку нащадки запам"ятають або забудуть. Та ми цього вже не знатимемо: наше життя не може бути Вічністю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334506
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 02.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2011
З'їж моє серце на сніданок.
Воно смачне. Я запевняю.
В вікно тобі всміхнеться ранок.
Я прошепчу: тебе кохаю!
З'їж моє серце за обідом.
Ще соковите, повне крові.
Любов'ю чистою налите.
Такою щирою любов'ю.
З'їж моє серце на вечерю.
І крихти з нього ковтай жадно.
З'їж моє серце. І тепер я
Уся цілком тобі підвладна.
13.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254056
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 16.04.2011
Десь майорить у далині
Твій погляд щирий, та мені
До нього доступу немає.
Чи може є? Уже не знаю.
Хто мені скаже: так чи ні?
Десь тріпотять на вітрі крила,
Які сама собі зробила,
Та ти відняв у мене їх.
Тепер лунає десь твій сміх,
Твій голос... вщент мене розбили.
Я спочиваю серед них -
Яскравих, щирих, золотих,
Які мені мій світ відкрили
І щиро сповнюють вітрила
Вітрами щастя і утіх.
21 грудня 2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253865
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 15.04.2011
Куди втікти мені від тебе?
Ти всюди, поряд, навкруги...
Скільки ще сліз пролити треба,
щоб все забути назавжди?
Тебе давно вже тут немає.
Ти загубився десь в світах.
Тебе ніщо тут не тримає,
тепер ти вільний гордий птах.
Пливеш ти легко в синім небі,
кружляєш, в даль кудись летиш,
ти поряд з сонцем. Що ще треба?
І не подивишся ти вниз.
А я залишилась стояти,
немов прикута до землі.
Як хочеться й мені літати!
про все забути ввишині!
Та я не можу все віддати,
про все забути, далі йти.
Я все продовжую кохати.
Скажи, куди ж мені втікти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253441
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 13.04.2011
Вона була одинока. Надто одинока. Єдиною особою, яку вона справді любила, була її кішка Венера. Їй завжди було сумно. Сумно до змертвілості, до страшенної ненависті до всього навкруги.
- Ніколи не дивись у вікно! – кричали їй вечірні передзвони, від яких втрачаєш душу і хочеш заховатись під ковдру з головою.
І вона з острахом відходила подалі від відчиненого нею вікна, у яке мляво заглядала осінь, не зважаючи, що на календарі було вже шосте лютого. Просто ніщо не могло змиритися з тим, що настала зима, а особливо її свідомість.
- Забудь про мене! – миготів у її очах його невловимий погляд.
- Забудь про мене! – луною відгукувались десь у кінці коридорів її мозку ті страшні слова.
- Не забуду! – шепотіли змучені спрагою вуста.
Одна. Одна на одинці. Одна на одинці з одниною. Страшні слова породжували глухі передзвони. Породжували невтримну пустоту, заполоняючи її тим невгамовним:
- …забудь!..
Нова трагедія. Забута мелодія старої філософії. Страшно. Страшно зізнатись самій собі…
- Ні!..
Розбита чашка. Остання кава. Минула трагедія втрачає суттєвість, коли кожна ніч безцінна.
-Це так безглуздо.
Справді, так безглуздо вважати, що він її любив. Хай навіть він лишив… кохання незавершеною думку. Душа не плаче. Вона просто захлинається у своєму розпачі. Тиша. Знов тиша заполонила її простір, а пустота – серце.
- Тук-тук, тук-тук, тук-тук, тук-тук... - його ледь помітний шепіт пронизував скроні.
Холодне ліжко. Вічно холодне ліжко з такою ж холодною ковдрою, яка не здатна заховати від подиху зими, що миттєво залишає срібний дотик на вікнах.
- Венера. Твої блакитні очі… Втім, неважливо. Ходи до мене. Чого ти хочеш?
Моргає оком. Лізе до обличчя, згодом – кусає за вухо. Так і люди. Перший погляд зачіпає душу. Усмішка, дотик долоні - збиває з ніг. Поцілунок - зводить на небеса. Удар – і все розбилось, розбилось вщент. Втім, як і мрії, як і бажання, як і печаль. Дотягтися б хоч кінчиком пальця до фінішу, і можна було б починати нове коло. Але не так. Не так, як хотілось би. Не так, як гадаєш, коли задмухуєш свічки чи коли ловиш долонями душі зірку, в надії не обпекти свою свідомість. Усе не так, як він обіцяв, бо то було раніше, а зараз наступило вчора.
- Забуду… - несподівано від самої себе вирвалось, та було вже надто пізно, бо краплини сліз вже змішалися з насичено солоною багряницею, зафарбувавшись у її пекельний колір. Пізно згадувати, пробачать і забувати. Не так. Не так як у кіно. Happy and пропустив свій вихід на сцені театру її історії. Смачно. Мабуть смачно повечеряла Венера того вечора. Котячий інстинкт незрозумілості перекреслив усі дружні почуття відданості до хазяїна.
- Мррррр!.. – без упину шепотом кричали вуста, збагачені жаданою вологою.
Вона всміхнулась вранішньому сонцю, що ненароком кинуло свій перший промінь на натюрморт, поруч з яким і вмивалась Венера, розтираючи по біленькій мордочці кров разом зі слізьми, які, чи то від суму, чи то від задоволення все падали з її блакитних очей.
06.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252271
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 08.04.2011
Мене усе житя обманують
І я живу у пустоті
Сердець бездонних
Ваших вакуумів,
Лишилась я насамоті.
Їм наплювать на мене.
Так уже
Чомусь складається життя.
А мені байдуже,
Так байдуже,
Що плачу безупину я.
Я загорнуся в свою мантію,
У кокон -
Мій новенький дім.
Тепер я буду лише лялечка,
Та вам байдуже, втім.
Перечекаю цей час,
Страждатиму
З собою я насамоті,
А ви про мене і не згадуйте
Ніколи більше у житті.
Прийде пора моя -
Розвалиться
Моя хатинка і
Тоненькі крилонька
Розправляться.
Тепер - нависоті!
Тепер оновлена, барвистая
Кружляю між квіток.
Для мене головне лиш витоять.
Сьогодні вистоять.
Лиш крок,
Маленький порух -
Все розкришиться
І рухне мрія там моя,
Та не багато вже залишилось
І сильна ще душа моя.
30.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250653
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2011
Тенистые аллеи,
орешника кусты.
Бронзовое знамя
на мраморе плиты.
Кружит дымок прощально,
кружит, огнем гоним,
и в танце ритуальном
кружат хоралы с ним.
В почетном карауле,
как будто часовые,
торжественно застыли
там ели голубые.
То скорби вечной памятью,
одет в седой гранит,
на городской окраине
мемориал стоит.
... А где-то в Белоруссии
под Оршей, у сельца
могила фронтовая
неизвестного бойца.
Жалейки звук унылый,
да жаворонка свист.
Над скорбною могилою
железный обелиск.
Там скрипки не рыдают,
нет Вечного Огня.
... Летят снежинки,тают
в ресницах у меня.
Я в горестном раздумье,
и не унять его -
а может то могила
деда моего?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250555
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011
Мої слова тепер не змінять
Уже нічого. І сльоза
Моя життя не перемінить
Уже ніколи. Догора
Мій каганець. Потухне скоро.
І в мене теж немає сил
Щоб із колін піднятись знову.
Тож я лишуся тут із ним.
Із своїм сумом, своїм страхом
Перед бажанням вбить свій біль.
Я вдовольнюсь лиш щастя крахом,
Який мені мій біль лишив.
Я вп'яте олівця ламаю,
І у десятий раз сльоза
Свій слід на аркуші лишає.
Мене мій сум не залиша.
І знову в дзеркало погляну.
Розмажу фарбу по лиці.
І розітру свою помаду,
Що не подобалась тобі.
Життя немов не має сенсу.
Не має змісту. Не один
Вже день у мене смуток в серці.
Бо я сумую так за ним.
Я так втомилась сумувати,
Бо ти не здатний полюбить.
І я тебе тепер кохати
Також не здатна. Треба вбить
Любов-падлюку. Вона винна
У нашім болі старих ран,
У нашім горі, нашій втісі.
Вона вже нe потрібна нам.
І той граніт вже не пробити.
Той, у якому моє серце
На віки вічнії закрите.
Мене у кому вводить все це.
Душевну кому. Сутеніє
У моїм світі пустоти.
Моя душа вже ціпеніє
В долонях болю й самоти.
Твій страх вбива моє бажання,
Твоє бажання - вбива страх.
Той страх, який в собі ховаю,
Та ти все взнаєш по очах.
Я по губах твоїх читаю,
Бо вже не чую я нічого.
Тремтливий погляд: "Я кохаю!" -
Й мені не треба більш нічого.
Цей траур сірий.
Твої руки. Мої очі. Чорні губи.
Те життя, яке не вміли
Ми прожить, та вже й не будем.
Те життя, яке шукали,
Те життя, яке забули,
Те життя, яке не знали,
Та вже й знати ми не будем.
Я тебе люблю, мій милий.
Все моє - усе для тебе.
Та з тобою я не вільна,
А без тебе - мене в небо
Не пуска ланцюг короткий.
Він важкий. Це моє горе.
Поринаю в сон солодкий
Й сонна падаю у море.
Незакінчена вистава -
Це мій світ, моє кохання.
Більш її я не поставлю.
Вона перша і остання.
Твої очі в зорях, в небі
І у смішка твоя в сонці.
Твої руки в соснах, в вербах.
Твої кроки у віконце
Я побачу. І твій голос
Соловейком вечорами,
Мов ячменю тихий колос,
Мені любо так лунає
Його пісня, його шепіт.
На яву, чи тільки в мрії.
Відчуваю серця трепіт.
Я в усе оце не вірю.
Я люблю тебе, мій милий.
Й ти люби мене, коханий.
Знаю, може ти й не віриш,
Та раніше я не знала,
Що таке життя і щастя,
Що таке розлука-мука,
Що таке печаль, нещастя.
Та тепер тобі у руки
Віддаю своє я серце,
Віддаю свою я душу.
Хай воно для тебе б'ється,
Бо я буть з тобою мушу.
4 січня 2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250324
дата надходження 29.03.2011
дата закладки 29.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2011
Я й так ображена, безсила, мертва.
Я зникла. Тільки бруд і сіль.
Я кинжалами твоїми cтерта,
А ти й далі все жбурляєш їх.
Я розтоптана, пригнічена, убита.
Я ніхто. Я жертва твоїх слів.
Я брехнею вкутана як митом,
Як податком з твоїх батогів.
Натерпілась, намучилася, досить!
Ти і так усе що міг зробив.
Я прошу тебе востаннє, доле,
Як не любиш, то не мучай. Йди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246077
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 15.03.2011
Вони любові ще не знали,
А тільки вперше покохали -
Серцями чисті - він, вона.
Сказав він їй завітне слово...
І все було б у них чудово,
Та раптом грізна вість: Війна!
Як тяжко сина проводжати!
Ридала гірко бідна мати,
Вплітала в коси сивину.
Дівчина в щоку цілувала,
Букет волошок дарувала:
Зібрався хлопець на війну...
Гвинтівку хлопцеві вручили,
Стріляти навіть не навчили,
І став юнак в солдатський стрій.
Невдовзі роту всю зібрали -
Прорив ворожий закривали,
Так він пішов у перший бій.
Гарматний рев і свист металу
Тривожну тишу розметали,
Встеляв дим ниву золоту.
Тріщали злісно автомати,
На землю падали солдати -
Боєць спіткнувся на лету.
Пройнятий весь пекучим болем,
Упав боєць на житнє поле,
Немов підбитий в небі птах.
І чуло тільки стигле жито
Останній подих: "жити...жити..."
На нецілованих вустах.
Лежав солдат, хлопчина русий,
Гірка печаль, юнак безвусий,
Пушок легенький на губі.
Над ним волошки нахилились,
В німій скорботі задивились
В застиглі очі голубі.
25.11.05.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208750
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 15.03.2011