Терпкий смак м"яти в мене на вустах.
Солодкий погляд твій вбиває.
А пам"ятаєш, ти писав
Мені листи? Не пам"ятаєш?
Нехай і так. Усе минулось.
Хай буде все як і було.
І наші ті безсонні ночі,
За монітором часу плин.
Я повернути час так хочу
І написать: "Скучаю...". Лиш
Тепер занадто пізно думать,
Занадто пізно забувать
Свій простір неймовірних буднів.
Лишилось все давно у снах.
Холоне моя чашка чаю.
Погляну знов на монітор.
Ти приїзди, тебе чекаю,
Чекаю я тебе давно!
Ти був зі мною поруч в смутку,
Коли я плакала перед компом.
Цього ніколи не забуду.
Я посміхнуся тобі знов,
Хоча цього ти не побачиш,
Але ти знаєш на перед,
Що я уже тепер не плачу,
І посміхнешся мені теж))
Ти не повіриш, ти став другом,
Найближчим другом у житті.
Я вже ніколи не забуду
Скільки для мене зробив ти.
Для мене став ти другим братом,
В якомусь плані був взірцем.
Я тобі дуже сильно вдячна.
Не забувай мене тепер))
Я буду знов тобі писати
Ці найбезглуздіші листи,
Й насмілюсь тебе попрохати:
Знайди хвилинку, напиши!)
Колись тебе я всеж зустріну
І міцно-міцно обійму.
Я хочу щоб ти знав, що щиро
Тебе люблю я і ціню:)*
Люблю як друга, зрозуміло,
Як брата старшого. Тепер
Мене втішати не потрібно
Тому що не сумую вже.
Тебе я попрошу ще дещо:
Скоріше, сонце, приїзжай!)
Ми живемо не так далеко...
Ну все. Цілую в ніс. Бувай:)**
P.S. Сподіваюсь, ти прочитаєш цього листа і зрозумієш, що він написаний саме для тебе)))
08.12.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383555
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 09.12.2012
Слова Олександра Печори
Музика Віталія Циганника
Гурт «Українська Швейцарія»
Соліст Анатолій Куценко
Дзвенить коса отавою –
ранковою октавою.
Злітає над левадою
мажорний спів півнів.
Ступаю в трави росяні.
Віночки із колоссями
і синіми волошками
стрічаються мені.
Приспів:
Ріднокрай, ріднокрай,
зігрівай і окриляй.
Натомився я в далеких світах.
О, який солодкий дим,
де ходив я молодим.
Прилетів я на прозорих вітрах.
Отут на цьому вигоні
я босоногим вибігав,
шляхи барвисті вимріяв,
здійнявся у блакить.
В дитинство повертаюся.
Бринять сльозинки радості.
Вітаються, вдивляються
старенькі й дітлахи.
Приспів.
Спиняюсь на хвилиноньку
хмаринкою-журинкою.
Й лечу погріти крилонька
в гніздечко до рідні.
Моя найперша вулиця
до мене ніжно тулиться.
Від прохолоди щулиться
лелека на стерні.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360849
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 08.11.2012
Як непомітно час змінює все: нас, наші почуття, мрії, бажання, цілі і саму суть життя.
Ріка життя непомітно мілішає, гомін стрімкої течії перетворюється в шепіт, який іноді неможливо розібрати.
Серце ще вміє помічати красу, радіти приємним несподіванкам, сумувати, кохати, чогось чекати і за чимсь шкодувати. Але...Це все не таке яскраве, яким було ще вчора. Ми все менше розуміємо нову музику, поезію, фільми. Нам усе частіше здається, що в нашому минулому все було цікавішим, кращим, достойнішим, щирішим. Навіть в цукерках, морозиві чи газованій воді ми хочемо знайти запах і смак далекого дитинства.
Час веде нас життям. У кожного свій відрізок часу. Ми його викори-стовуємо по-різному: одному здається, що часу вистачить на все: на помилки і їх виправлення, на кохання і розлуки, на щастя і біль. І - помиляється. Іншому здається, що він нічого не встигне і його час раптово обірветься, як тоненька, непомітна ниточка, від тягару надбань і вчинків. І також - помиляється.
Ми все життя залежимо від часу: боїмося запізнитися, доганяємо, не встигаємо, губимося в його вирії , помиляємось, намагаємось виправити помилки. І все життя нам хочеться зупинити час хоча б на мить або змінити його траєкторію.
Невловимість і безконечність часу - це Вічність. А життя - мить, яку нащадки запам"ятають або забудуть. Та ми цього вже не знатимемо: наше життя не може бути Вічністю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334506
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 02.05.2012
Ой ген-ген за полем доля,
Десь за виднокраєм...
Сидить дівка серед поля,
Ридає без краю.
І рида вона, сердешна,
Нема їй покою.
Проклинає день прийдешній,
Не боїться Бога.
В тузі в неї дні минають,
Пропадають ночі.
Думки серце розпинають,
Розривають мозок.
Тужить дівка чорноброва
За своїм коханим,
Вже чека його півроку,
А його немає.
Десь пішов за Батьківщину
Голови ламати.
"Не вернувся, знач' загинув..."
А що ще гадати?
"Десь поліг в нерівнім бою
За свою Вкраїну...",
Проміняв свою він долю
І свою дівчину
На незнану ніким славу,
Ніким не почуту.
А за ним вона вмирає.
Як же тепер бути?
В далину вона погляне -
Все чека на нього,
Козака її немає,
А вона - у воду.
"Краще й мені не ходити
По землі без нього,
Бо не хочу я любити
Більше вже нікого!".
Та й втопилася дівчина
Чорноброва, гарна,
І себе вона згубила,
Виявилось, марно:
Був живий її коханий,
Та десь забарився,
Повернувсь - її немає,
Трохи запізнився.
І нема тії дівчини,
Ніхто й не згадає,
А козак собі і далі
П'є та лиш гуляє.
10 листопада 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292285
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 11.11.2011
З'їж моє серце на сніданок.
Воно смачне. Я запевняю.
В вікно тобі всміхнеться ранок.
Я прошепчу: тебе кохаю!
З'їж моє серце за обідом.
Ще соковите, повне крові.
Любов'ю чистою налите.
Такою щирою любов'ю.
З'їж моє серце на вечерю.
І крихти з нього ковтай жадно.
З'їж моє серце. І тепер я
Уся цілком тобі підвладна.
13.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254056
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 16.04.2011
Десь майорить у далині
Твій погляд щирий, та мені
До нього доступу немає.
Чи може є? Уже не знаю.
Хто мені скаже: так чи ні?
Десь тріпотять на вітрі крила,
Які сама собі зробила,
Та ти відняв у мене їх.
Тепер лунає десь твій сміх,
Твій голос... вщент мене розбили.
Я спочиваю серед них -
Яскравих, щирих, золотих,
Які мені мій світ відкрили
І щиро сповнюють вітрила
Вітрами щастя і утіх.
21.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253865
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 15.04.2011
Куди втікти мені від тебе?
Ти всюди, поряд, навкруги...
Скільки ще сліз пролити треба,
щоб все забути назавжди?
Тебе давно вже тут немає.
Ти загубився десь в світах.
Тебе ніщо тут не тримає,
тепер ти вільний гордий птах.
Пливеш ти легко в синім небі,
кружляєш, в даль кудись летиш,
ти поряд з сонцем. Що ще треба?
І не подивишся ти вниз.
А я залишилась стояти,
немов прикута до землі.
Як хочеться й мені літати!
про все забути ввишині!
Та я не можу все віддати,
про все забути, далі йти.
Я все продовжую кохати.
Скажи, куди ж мені втікти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253441
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 13.04.2011
Вона була одинока. Надто одинока. Єдиною особою, яку вона справді любила, була її кішка Венера. Їй завжди було сумно. Сумно до змертвілості, до страшенної ненависті до всього навкруги.
- Ніколи не дивись у вікно! – кричали їй вечірні передзвони, від яких втрачаєш душу і хочеш заховатись під ковдру з головою.
І вона з острахом відходила подалі від відчиненого нею вікна, у яке мляво заглядала осінь, не зважаючи, що на календарі було вже шосте лютого. Просто ніщо не могло змиритися з тим, що настала зима, а особливо її свідомість.
- Забудь про мене! – миготів у її очах його невловимий погляд.
- Забудь про мене! – луною відгукувались десь у кінці коридорів її мозку ті страшні слова.
- Не забуду! – шепотіли змучені спрагою вуста.
Одна. Одна на одинці. Одна на одинці з одниною. Страшні слова породжували глухі передзвони. Породжували невтримну пустоту, заполоняючи її тим невгамовним:
- …забудь!..
Нова трагедія. Забута мелодія старої філософії. Страшно. Страшно зізнатись самій собі…
- Ні!..
Розбита чашка. Остання кава. Минула трагедія втрачає суттєвість, коли кожна ніч безцінна.
-Це так безглуздо.
Справді, так безглуздо вважати, що він її любив. Хай навіть він лишив… кохання незавершеною думку. Душа не плаче. Вона просто захлинається у своєму розпачі. Тиша. Знов тиша заполонила її простір, а пустота – серце.
- Тук-тук, тук-тук, тук-тук, тук-тук... - його ледь помітний шепіт пронизував скроні.
Холодне ліжко. Вічно холодне ліжко з такою ж холодною ковдрою, яка не здатна заховати від подиху зими, що миттєво залишає срібний дотик на вікнах.
- Венера. Твої блакитні очі… Втім, неважливо. Ходи до мене. Чого ти хочеш?
Моргає оком. Лізе до обличчя, згодом – кусає за вухо. Так і люди. Перший погляд зачіпає душу. Усмішка, дотик долоні - збиває з ніг. Поцілунок - зводить на небеса. Удар – і все розбилось, розбилось вщент. Втім, як і мрії, як і бажання, як і печаль. Дотягтися б хоч кінчиком пальця до фінішу, і можна було б починати нове коло. Але не так. Не так, як хотілось би. Не так, як гадаєш, коли задмухуєш свічки чи коли ловиш долонями душі зірку, в надії не обпекти свою свідомість. Усе не так, як він обіцяв, бо то було раніше, а зараз наступило вчора.
- Забуду… - несподівано від самої себе вирвалось, та було вже надто пізно, бо краплини сліз вже змішалися з насичено солоною багряницею, зафарбувавшись у її пекельний колір. Пізно згадувати, пробачать і забувати. Не так. Не так як у кіно. Happy and пропустив свій вихід на сцені театру її історії. Смачно. Мабуть смачно повечеряла Венера того вечора. Котячий інстинкт незрозумілості перекреслив усі дружні почуття відданості до хазяїна.
- Мррррр!.. – без упину шепотом кричали вуста, збагачені жаданою вологою.
Вона всміхнулась вранішньому сонцю, що ненароком кинуло свій перший промінь на натюрморт, поруч з яким і вмивалась Венера, розтираючи по біленькій мордочці кров разом зі слізьми, які, чи то від суму, чи то від задоволення все падали з її блакитних очей.
06.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252271
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 08.04.2011
Мене усе житя обманують
І я живу у пустоті
Сердець бездонних
Ваших вакуумів,
Лишилась я насамоті.
Їм наплювать на мене.
Так уже
Чомусь складається життя.
А мені байдуже,
Так байдуже,
Що плачу безупину я.
Я загорнуся в свою мантію,
У кокон -
Мій новенький дім.
Тепер я буду лише лялечка,
Та вам байдуже, втім.
Я пережду цей час,
Страждатиму
З собою я насамоті,
А ви про мене і не згадуйте
Ніколи більше у житті.
Прийде пора моя -
Розвалиться
Моя хатинка і
Тоненькі крилонька
Розправляться.
Тепер - нависоті!
Тепер оновлена, барвистая
Кружляю між квіток.
Для мене головне лиш витоять.
Сьогодні вистоять.
Лиш крок,
Маленький порух -
Все розкришиться
І рухне мрія там моя,
Та не багато вже залишилось
І сильна ще душа моя.
30.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250653
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011
Моє серце - Україно,
Я у Тебе щиро вірю!
Хмари в небі розійдуться -
Твої крила повернуться.
Ще співа душа шалена,
Кров жива у Твоїх венах.
Україно, моє серце
Лиш Тобі й для Тебе б'ється.
Батьківщино, Моя Земле,
Я не можу жить без Тебе!
Ці степи й поля безкраї -
Кращих їх мені немає.
Київ, Ворскла і Карпати -
Де прекрасніших шукати?
Рідна пісня, рідна мова...
О, яка ж вона чудова!
Хоч Твоя душа роздерта,
Знаю я, що Ти безсмертна.
Бо в ярмі нас всіх не втримать -
Паростки усе ж ростимуть.
Не відвертай мою любов
Тобі повторюю я знов.
Та як мені Тобі сказати,
Свій біль у серці описати?
Моє життя є кольорове
З Тобою, мов воно казкове.
Без Тебе - сіре, непотрібне,
Тож я не залишуся бідна.
Моє багатство - моя мова,
Запас віршів, пісень чудових
Про Тебе, Земле, і про волю,
Кохання щире. Як ніколи
З Тобою буду я щаслива,
Якби Ти все ж мене любила.
Я поважаю всіх, хто любить
Тебе всім серцем, хто пробудить
У інших щире почуття
До Тебе, Ненько. В майбуття
Ми йдем безстрашно і щасливо
І браму Раю все ж відкриєм.
22.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248941
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 30.03.2011
Тенистые аллеи,
орешника кусты.
Бронзовое знамя
на мраморе плиты.
Кружит дымок прощально,
кружит, огнем гоним,
и в танце ритуальном
кружат хоралы с ним.
В почетном карауле,
как будто часовые,
торжественно застыли
там ели голубые.
То скорби вечной памятью,
одет в седой гранит,
на городской окраине
мемориал стоит.
... А где-то в Белоруссии
под Оршей, у сельца
могила фронтовая
неизвестного бойца.
Жалейки звук унылый,
да жаворонка свист.
Над скорбною могилою
железный обелиск.
Там скрипки не рыдают,
нет Вечного Огня.
... Летят снежинки,тают
в ресницах у меня.
Я в горестном раздумье,
и не унять его -
а может то могила
деда моего?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250555
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011
Мої слова тепер не змінять
Уже нічого. І сльоза
Моя життя не перемінить
Уже ніколи. Догора
Мій каганець. Потухне скоро.
І в мене теж немає сил
Щоб із колін піднятись знову.
Тож я лишуся тут із ним.
Із своїм сумом, своїм страхом
Перед бажанням вбить свій біль.
Я вдовольнюсь лиш щастя крахом,
Який мені мій біль лишив.
Я вп'яте олівця ламаю,
І вп'ятдесятий раз сльоза
Свій слід на аркуші лишає.
Мене мій сум не залиша.
І знову в дзеркало погляну.
Розмажу фарбу по лиці.
І розітру свою помаду,
Що не подобалась тобі.
Життя давно не має сенсу.
Не має змісту. Не один
Вже день і рік серце не б'ється.
Вже не сумую я за ним.
Я вже не здатна сумувати,
А ти - не здатний вже любить.
І я тебе тепер кохати
Також не здатна. Треба вбить
Любов-падлюку. Вона винна
У нашім болі старих ран,
У нашім горі, нашій втісі.
Вона вже нe потрібна нам.
І той граніт вже не пробити.
Той, у якому моє серце
На віки вічнії закрите.
Мене у кому вводить все це.
Душевну кому. Сутеніє
У моїм світі пустоти.
Моя душа вже ціпеніє
В долонях болю й самоти.
Твій страх вбива моє бажання,
Твоє бажання - вбива страх.
Той страх, який в собі ховаю,
Та ти все взнаєш по очах.
Я по губах твоїх читаю,
Бо вже не чую я нічого.
Тремтливий погляд: "Я кохаю!" -
Й мені не треба більш нічого.
Цей траур сірий.
Твої руки. Мої очі. Чорні губи.
Те життя, яке не вміли
Ми прожить, та вже й не будем.
Те життя, яке конали,
Те життя, яке забули,
Те життя, яке не знали,
Та вже й знати ми не будем.
Я тебе люблю, мій милий.
Все моє - усе для тебе.
Та з тобою я не вільна,
А без тебе - мене в небо
Не пуска ланцюг короткий.
Він важкий. Це моє горе.
Поринаю в сон солодкий
Й сонна падаю у море.
Незакінчена вистава -
Це мій світ, моє кохання.
Більш її я не поставлю.
Вона перша і остання.
Твої очі в зорях, в небі
І у смішка твоя в сонці.
Твої руки в соснах, в вербах.
Твої кроки у віконце
Я побачу. І твій голос
Соловейком вечорами,
Мов ячменю тихий колос,
Мені любо так лунає
Його пісня, його шепіт.
На яву, чи тільки в мрії.
Відчуваю серця трепіт.
Я в усе оце не вірю.
Я люблю тебе, мій милий.
Й ти люби мене, коханий.
Знаю, може ти й не віриш,
Та раніше я не знала,
Що таке життя і щастя,
Що таке розлука-мука,
Що таке печаль, нещастя.
Та тепер тобі у руки
Віддаю своє я серце,
Віддаю свою я душу.
Хай воно для тебе б'ється,
Бо я буть з тобою мушу.
04.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250324
дата надходження 29.03.2011
дата закладки 29.03.2011
Недопустимі почуття
Ліміт на щастя, на кохання
І заборона на життя.
Є вільним лиш розчарування.
І кожен день, мов фраз закони,
І кожне слово, як в кіно.
Ці безкінечні перегони,
Які тривають так давно.
У кожній постаті обман,
У кожнім погляді і слові.
І кожен сумнів, він не сам.
І, навіть, у твоїй любові.
Чекай удару зі спини,
Та не дивись у зуби смерті.
У цьому винні лиш вони -
Твої думки й слова протерті.
Всміхнись у темноту сердець,
І хоч усмішка та нещира
У очі не дивись, проте
І я цього сама не вміла.
Не зачіпай рукою світла
І до вершин тягтись не треба.
Лиш плюй на них. Ти не тендітна
Моя душа. Лиш знай: так треба.
Щоб заховать своє нещастя.
Щоб заховать свої страждання.
Щоб не лишать йому прокляття,
А лиш подарувать кохання.
Щоб залишить собі надію.
Щоб сльози на смітник віднести.
Я бути сильною не вмію,
Та знаю... знаю лиш що треба.
06.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249971
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Я більше не люблю
Тебе. Я не кохаю.
Навіщо ж я брешу
Тобі й собі? Не знаю.
А ти мене кохаєш?
Відкрий всі почуття.
Чи любиш, чи не знаєш.
Мовчить душа твоя.
Мені без тебе сумно.
Без тебе - чи без нього.
Я знаю, що бездумно
До тебе знову дзвоню.
І хочу там почути
Його. І ніжний дотик
Не твій - його відчути.
Пробач мені, мій котик.
В тобі завжди вбачала
Його слова і очі.
Та тільки от не знала
Чого насправді хочу.
Тепер серденько ниє
І плаче від страждання.
Моя сльоза не змиє
Мого й твого кохання.
А він мене кохає?
А він за мною плаче?
Ти знаєш? Я не знаю.
І більше не побачу
Тебе і твого брата.
Убий мене, кохання!!!
І де ж мені узяти
Терпіння на чекання
На нашу зустріч спільну,
Щоб розібратись в всьому.
Тоді я буду вільна.
Тобі... Йому одному
Скажу я правду щиру
Про те, кого кохаю.
Ця пастка є без сиру
Чому у вас, не знаю...
27.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249972
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Я й так ображена, безсила, мертва.
Я зникла. Тільки бруд і сіль.
Я кинжалами твоїми cтерта,
А ти й далі все жбурляєш їх.
Я розтоптана, пригнічена, убита.
Я ніхто. Я жертва твоїх слів.
Я брехнею вкутана як митом,
Як податком з твоїх батогів.
Натерпілась, намучилася, досить!
Ти і так усе що міг зробив.
Я прошу тебе востаннє, доле,
Як не любиш, то не мучай. Йди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246077
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 15.03.2011
Вони любові ще не знали,
А тільки вперше покохали -
Серцями чисті - він, вона.
Сказав він їй завітне слово...
І все було б у них чудово,
Та раптом грізна вість: Війна!
Як тяжко сина проводжати!
Ридала гірко бідна мати,
Вплітала в коси сивину.
Дівчина в щоку цілувала,
Букет волошок дарувала:
Зібрався хлопець на війну...
Гвинтівку хлопцеві вручили,
Стріляти навіть не навчили,
І став юнак в солдатський стрій.
Невдовзі роту всю зібрали -
Прорив ворожий закривали,
Так він пішов у перший бій.
Гарматний рев і свист металу
Тривожну тишу розметали,
Встеляв дим ниву золоту.
Тріщали злісно автомати,
На землю падали солдати -
Боєць спіткнувся на лету.
Пройнятий весь пекучим болем,
Упав боєць на житнє поле,
Немов підбитий в небі птах.
І чуло тільки стигле жито
Останній подих: "жити...жити..."
На нецілованих вустах.
Лежав солдат, хлопчина русий,
Гірка печаль, юнак безвусий,
Пушок легенький на губі.
Над ним волошки нахилились,
В німій скорботі задивились
В застиглі очі голубі.
25.11.05.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208750
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 15.03.2011