Я б ніколи не сказала тобі всього,
Правду у вічі, кулею в скроню,
Але всих дурних забаганок світу цього,
Я скажу правду в листі не про кохання/
Про бездушність безкровних молитв, промовчала,
Про кохання своє я брехала.
Тобі, друзям, світу усьму,
Бо я любила відчуття щось схоже на "лове".
Любила для того, щоб просто кохати,
Сама розумію, що загралась,
Сам бачиш, що навіть цього не хотіла ховати,,
Сама до сих пір не розібралась.
Ніяких немає мотивів для цього,
Просто попав на очі моїй ошпареній душі
І знаєш, це такзаворожує кохати без змоги,
Це так солодко, не має змоги утекти.
Я не кажу, щоб ти простив мене,
Лиш просто дякую, що був у мені,
Що відрив для мене себе,
Дякую, поцілунком в чоло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253081
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 14.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.03.2011
– Катерино, ваша оцінка «незадовільно»! – вимовила злісно екзаменатор.
– Але ж я відповіла на всі…
– Ваша відповідь невичерпна! – викладач була непоступлива.
– Дозвольте, я ще… один білет…
– Може, до вечора прийматиму у вас екзамен? – дивилася незворушно на студентку.
– Олено Миколаївно, але ж я готувалася!
– Значить, недопрацювала. Прийдете на перездачу, – гаркаво відрізала, зумисно спиняючись на кожній літері «р».
– Та я ж усе вивчила!
– Ну гаразд, гаразд, із усієї поваги до вашого наукового керівника поставлю «задовільно».
– Дозвольте мені ще раз відповісти!
– Що??? Вам мало? Катерино, може, ви «відмінно» хочете? Геть із моїх очей! Наступний!
Дівчина вийшла з аудиторії та, розгублено озирнувшись навсібіч і не мовивши ні слова, попрямувала до виходу зі своєї альма матер. Студенти з конспектами, що скупчилися під дверима, здивовано перезирнулися: хіба абсолютна відмінниця могла скласти іспит якось інакше?
Катя вмостилася на лавці в парку. За п’ять років навчання отаке з нею вперше. Подумки шукала пояснень неупередженому ставленню викладачки до неї, однак не знаходила жодного.
***
– Дозвольте вам допомогти, – молодий чоловік простягнув руку до Катиної сумки, коли вона виходила з електропоїзда.
– Ні-ні, дякую, вона неважка, – дівчина всміхнулася, адже не щодня зустрінеш галантність.
– А все ж вам легше буде, – наполягав чоловік, беручи-таки сумку й притримуючи дівчину іншою рукою. – Вам до метро?
– Так.
– Я піднесу.
При світлі ліхтарів мерехтливо-грайливо спадали з неба сніжинки, ніби хтось невидимий плів найтонше мереживо. Каті здалося, що сьогодні столиця була небуденною – сяяла різнобарвно зусібіч, привітно мружилися перехожі, навіть сніг під ногами порипував якось особливо.
А поруч… поруч урочисто ніс її сумку незнайомець.
– Працюєте в Києві? – порушив тишу молодик.
– Так.
– Я теж. А далі вам куди? – спитав він, спиняючись біля метро.
– На Виноградар.
– А мені на Нивки, значить, по дорозі. Дозвольте вас підкинути, – молодик махнув рукою на авто.
– Ні-ні, дякую. Далі я сама. Ви й так мені дуже допомогли! – мало не виривала сумку з його рук Катя.
– Гаразд, тоді поїдемо на метро, – швидко знайшовся чоловік і рушив до дверей.
Дівчина крадькома позирала на нього – чи не злодій бува? Проте ні! Як вона може так погано думати про чоловіка, який вирішив їй допомогти?
– Мені праворуч. Дякую, що допомогли, – Катя вперше наважилася звести очі на молодика.
– Біля вас так затишно. Дозвольте провести вас до домівки?
– Ні-ні, хай іншим разом… – усміхнулася. Це була її стандартна коронна фраза відмови.
– Іншим разом? Оце вже по-нашому, – молодик вдоволено примружився. – Я – Сергій, – подаючи по-чоловічому руку й знімаючи іншою кашкета, відрекомендувався.
– Катерина, – строго відповіла дівчина.
– Катруся, – замріяно повторив чоловік. – Так коли буде «іншим разом»?
***
«Я чекав на тебе все своє життя».
«Я хочу подарувати тобі весь світ».
«Я хочу постійно бути біля тебе».
«Я зумію зробити тебе щасливою».
«Мене вже просто не існує, бо все моє єство наповнене тобою».
«Я не можу думати ні про що, крім тебе».
«Я розумію тебе з одного погляду, ба ні, поруху твоїх звабливих вій».
«Я знаю, наші серця б’ються в одному ритмі».
«Я не хочу без тебе дихати».
«Я не зможу без тебе жити».
«Тепер я знаю, яка вона – любов!»
***
Життя Катрусі тепер нагадувало свято. Їй здавалося, що відтоді, як зустріла Сергія, світ подобрішав, посвітлів і наповнився барвами. Щодень перетворювався на феєрію. Ще б пак – вона зустріла ЙОГО, того єдиного, про якого мріяла з дитинства. Кожного ранку дівчина прокидалася з думкою про НЬОГО. Невже на цій планеті ще є горе? Невже є зрада? Підступність? Хитрість? Зло? Жорстокість? Та ні ж бо! Цей світ чарівний! Цей світ – казка!
Незабаром вони поберуться, адже Сергій уже зробив їй пропозицію і вона відповіла «так». Так, вона неодмінно буде найщасливішою в цьому прекрасному світі.
Із такими думками Катя збиралася на чергове побачення. Цьогоріч весна рання, отож, найпевніше, вони поїдуть у ботанічний сад.
При вході спинилися біля кіоску, аби купити води з бульками. Доки Сергій вибирав і розплачувався, дівчина трохи відійшла, на повні груди вдихала свіже весняне повітря й насолоджувалася його ванільним присмаком. Раптом хтось легенько смикнув її за рукав.
– Віддай мені татка, – на Катю дивилася пара блакитно-бездонних оченят. – Будь ласка.
– ???
Підійшов Сергій… і вкляк:
– Доцю, що ти тут ро… – слова завмерли на вустах чоловіка. Стояв, отетеріло роззираючись навсібіч.
Знайшлася Катя:
– Пробач, сонечко, я ж не знала…
І вже подумки додала: «Про твоє існування».
– Катерино? Оце так зустріч! – почула за спиною дівчина знайомий гаркавий голос.
Озиратися чи не варто?
– А я думала, що ти, любий чоловіче, працюєш у Києві… От дурепа! А ти з молодими розважаєшся… – злорадно шкірилася й верещала жінка.
– Олено, заспокойся, я все поясню… – тихо втішав Сергій.
– Та ще з ким – із цією… Чого відвернулася? Чого мовчиш? Знала, як відомстити…
«Я нічого не знала… Я справді нічого не знала…» – виправдовувалися солоні краплинки, скапуючи на Катині джинси й на сидіння автобуса…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243713
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 26.03.2011
Мы словно маленькие дети:
«То я дружу, то не дружу».
Я забываю, что на свете
Среди всего дороже нету —
Глаза, в которые гляжу…
В моем блоге:
http://moivirshi.com.ua/blog/180.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248382
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 26.03.2011
Кем сказано, что халтурят?!
Есть на просторах страны
в продвинутой сетературе
Нормальные Писуны.
Не лешие там какие,
не рыбы без слёз и слов,
представлен здесь город Киев,
Крыжополь, а также Львов.
Ну, только подумать, если
один завывать начнёт
другой, враз, подхватит – Песня!
Здоровый рабочий пот
струится в чернильных перьях,
стихи сочинять - экстаз.
Кто хлопнул раскрытой дверью?
Конечно же он - Пегас.
В чём сущность его явленья
ведь так ощутим эффект,
Писун, есть такое мненье,
СверхТрансцендентный субъект.
Не хлеба едино ради,
не ради скоромных блюд;
на сайтах, не только бл-ди,
писунки бывают тут.
Они изливают души,
(психолог сказал бы - стресс),
не важны причины, тут же -
творенья идёт процесс.
Халтура ли это? Вряд ли,
заявим, едрёна вошь,
заявим мы всякой падле:
- Читай писуна, не трожь,
не лезь, словно пальцем в ноздрю,
в сплетенье душевных ран.
Приветствую объединение
сописунов всех стран!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249586
дата надходження 25.03.2011
дата закладки 26.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.03.2011
My dreams are true
They'll never die
They look through
And never say “Good bye”
Yes, I'm dreamer
But I don't care about it
Yes, I'm not singer
But I can write about it.
I can write about my wishes
About your, your and your!
About fame, money, even the dishes.
About round-the-word tour!
We all have dreams
We see them when we sleep
We live by them it seems
Them we must keep.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249398
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 25.03.2011
Утро. Тишь. Город пустой.
Слышен стук подков на мостовой...
Всадник уехал, просыпается люд
Все с нетерпением праздника ждут.
И вот время настало! Колокол бьет
И на улицу торопливо выходит народ.
Текут реки людей по улицам-руслам
Никто в них не выглядит грустным.
Но лишь Один лицо свое скрыл
Капюшоном плаща его Он прикрыл.
Как два алмаза блестят лишь глаза
А тем временем в небе назревала гроза...
Для Него убийство - заданье, работа
Причины, последствия - не для него эта забота.
Хладнокровен, как змей, как сокол Он зоркий
Как лис Он хитер, подобно рыси Он ловкий.
Ему наплевать на ваш хваленый закон!
Он сама Смерть в обличьи людском!
Заполнилась площадь, толчется там люд
От правителя речи все они ждут.
Все взгляды устремлены на помост
Стоит там правитель во весь немалый свой рост.
Только Один на него не глядит
На самом краю толпы Он стоит.
Смотрит под ноги, хмур, сосредоточен
Ведь ему дан один лишь бросок и он должен быть точен.
Что-то неважное правитель гласит
Рядом толпа бесполезно шумит.
И вдруг мелькнул кинжал, сталью серебристою пылкой
И Он скрыся в переулке с довольной улыбкой.
А доволен был тем, что правитель упал
Это ведь значило, что Он точно попал!
Толпа не успела даже понять,
Что правителя Смерть успела обнять.
А Он уже скрылся, роботой довольный
Очередной человек оказался лишь жертвой невольной.
Вот так убиваються великие люди,
А убийце никогда, ничего за это не будет...
Для Него убийство - заданье, работа
Причины, последствия - не для него эта забота.
Хладнокровен, как змей, как сокол Он зоркий
Как лис Он хитер, подобно рыси Он ловкий.
Ему наплевать на ваш хваленый закон!
Он сама Смерть в обличьи людском!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207074
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 24.03.2011
У неї було ангельське терпіння,
І ви цим користалися не раз,
Шматуючи загострене сумління
Брудним потоком саркастичних фраз.
Ці фрази ви в обличчя їй жбурляли,
І змушували плакати вночі,
В той час, коли всі люди мирно спали,
Вона придушувала болісні плачі.
Боліло серце та вона терпіла,
Характер загартовуючи в сталь,
Бо зраджувати принцип не хотіла,
Бо як завжди усіх їй було жаль…
Та врешті-решт, терпіння обірвалось,
І бісером посипалось до ніг,
Душа немов би з ланцюга зірвалась,
І як завжди - ніхто не допоміг.
Вона підтримки більше й не шукала,
Втекла від злості, заздрощів та фальші,
І колір крил на чорний поміняла,
Не здумавши про наслідки подальші……
Хотіла жити але як не знала,
Брехні впиратись більше не змогла,
В ту ніч вона над прірвою стояла,
В руці – два чорних, зламаних крила….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246236
дата надходження 10.03.2011
дата закладки 24.03.2011
Мне больно, так больно, так больно,
Жизнь убегает. Куда?
Но сердцу невольно, невольно, невольно,
Течет она будто вода.
Но я полюбила, тебя полюбила,
С тобою счастливая я!
И я не забыла, тебя не забыла, -
Я только хранила тебя.
Но слезы мои все текут и текут,
Ведь горько бывает порою.
А дни уж мои не идут, не идут,
Я кровью своей твою душу укрою.
Я отдала тебе сердце и жизнь отдала,
Ведь очень тебя я любила.
Я демонам душу свою продала,
Ведь совсем тебя не забыла.
Пусть и течет кровава слеза,
Все же сильнее тебя полюбила.
Пусть и устанут от боли глаза,
Ведь любовь свою я не убила.
Я знаю, что ты уж забудешь,
Что любимы когда-то мы были
И горько ты плакать не будешь,
Хоть когда-то счастливо мы жили.
Какая же тварь эта разлука,
Она уж совсем меня погубила.
И стала большая та мука,
Хоть и сильно тебя я любила.
Забуду я и обрету покой,
Когда настанет день тот злой.
Когда же потечет из вены кровь,
Погибнет уж тогда моя любовь.
Я умру, а ты любовь забудешь,
Меня ты вспоминать тогда уже не будешь.
Ну вот, вытикает последняя кровь
И умирает наша любовь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242255
дата надходження 20.02.2011
дата закладки 24.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2011