У Львові нині
сонячно і тепло!
І навіть ті,
котрі були сумні,
у кого серце
з холоду затерпло, -
гуляють
і наспівують пісні!
Хай Ваші ранки
теж будуть ЯСНІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246639
дата надходження 12.03.2011
дата закладки 25.04.2011
Я стомлена кавою,
Сумними зітханнями,
Дурними проханнями,
І сірістю мас...
Казковою вічністю,
Своєю трагічністю,
Чиєюсь комічністю,
Любов*ю до вас...
Живу лише мріями,
Тупими подіями...
Забутими віршами,
І вірою в нас...
Чиїмись надіями,
Що стомлені мріями,
Так само як кавою,
Залитий мій час...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198716
дата надходження 01.07.2010
дата закладки 24.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2011
Я не мовчу. Так довго не мовчать…
А десь самотньо помирає груша…
Це вже було – приречення розп’ять…
Так буде знов - очікування зрушень…
Так вже боліло. Плутався бур’ян…
Губилась пам'ять у розпусних зливах…
…А десь чебрець вплітається в туман
Заради того, хто уже щасливий…
Хто відчуває паморозь грози
В останній краплі висохлих пробачень…
...Десь знов лунають рідні голоси
Тих, хто мене ніколи не побачить...
Тривожна радість – плетивом дощу
Зазеленіє, розпаливши губи…
…А степ не спить. І я вже не мовчу
Заради того, хто мене не любить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243898
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 22.04.2011
Люблю вдихати дощ весни,
...коли над нами океани,
Коли вмикаються екрани
...і дощ вплітається у сни...
Коли нікуди не втікаєш,
Коли не бачиш зайвих лиць,
Ні перед ким не впадеш ниць,
Нікому зла не побажаєш...
Ти розкажи про свої сни,
Про те,що бачиш кожен ранок,
І про нездійснений світанок...
Візьми,нарешті,і здійсни...!
Хоча би раз прокинься зранку
І не спіши змітати пил
Холодних вулиць,сонних днів,
Чергову там полоти ланку...
Хоча би раз...відкрий вікно
Вдихни травневі аромати
Купи собі на Площі вати
Солодка?Липне?-Всеодно...
Хоч раз тікай від метушні
Хоч раз цілуй холодні ночі
Не затуляй від сонця очі
Не відкидай бажання всі...
Люблю вдихати дощ весни,
Коли над нами сіре небо,
А під ногами ніжна зелень...
Гляди,у ніч цю не засни!....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188245
дата надходження 07.05.2010
дата закладки 22.04.2011
лютий
це трави
спалені заживо
інквізитором-сонцем
лютий
це небесна безодня
де від туги
тихо помирають кораблі хмар
лютий
це тріскучі кості лісів
це тоненький водний ланцюжок
якого майже не видно на широких
зморшкуватих грудях землі
лютий
це безмовність
це я – мені не хочеться думати
це ти – тобі ліньки розімкнути губи
безкрайні обрії навколо
а ми
ми не можемо підійнятися з землі
нам важко навіть глянути на них
не те що підкорити
лютий
це самотність посеред міської площі
коли до найближчого фонтану – сотня кроків
і в тому нема води
це непритомність
яка валить з ніг когось із нас
у багатолюдній залі
хтось переплутав квитки
і замість того
щоб набирати сніг у долоні
ми потрапили до пустелі
хтось переплутав імена
скільки ж відьом всередині нас
що вони мають ось так палати на невидимому вогнищі?
ми не винні
що нам набагато більше
пасує чорно-біле
темрява та сніги
та нині полум’ю до вподоби твоє тіло
не зважай
рано чи пізно
зима знову прийде по нас
і небо буде таке низьке
що майже торкатиметься твого чола
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254775
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 22.04.2011
Головне в людини – це пам'ять,
Про батьків, про коріння родинне.
Вони в серці, і спогади ранять,
Кожну доню і кожного сина.
Якщо ви вже давно відлетіли,
І зруйнована батьківська хата,
Приїжджайте хоча б на могили,
Їх немає кому доглядати.
Ми росли, а вони нас любили,
Дарували тепло своє й ласку.
Їх не стало, лишились могили,
Приберіть їх, прошу вас, до Паски!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254128
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 16.04.2011
Вони, певно, вже не люди,
Злились голоси в один,
Вдихнувши на повні груди,
В підгірок вгризався клин.
Під стрічками кулемета
Тремтіли його ряди
І гострі смертей багнети
Кололи: туди... сюди...
Лягали криваві роси
На вранішній білий сніг,
В безодню косили коси,
Збивали кинджально з ніг.
І вже в передсмертнім хрипі,
Коли він зі світу зник,
Хтось чув материнські хлипи
Та отчої хати крик.
На мить розумів - то сниться,
Тікало ж кудись життя,
Бо в'язнем ставав темниці
Проклятого небуття.
Зсочилися кров'ю рани,
Дурманив червоний сніг.
З цих хлопців ніхто не встане,
Немає для них доріг.
Лиш зирить могила ласо,
Як в чорну її глибінь
Лягає гарматне м'ясо
Знівечених поколінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252411
дата надходження 08.04.2011
дата закладки 10.04.2011
Усе ти бачила, Вкраїно,
Умившись кров'ю і не раз.
От, кажуть, жив колись Тарас,
Котрий за зраду стратив сина.
І сам прирік себе на муки,
Подавсь до церкви, голосив
Та в Бога прощення просив,
Ховаючи убивчі руки.
А далі цвинтарем блукав,
Упав на свіжу ще могилу.
Чи вистоять було несила?
Чи син з могили погукав?
З сердешним довго говорив,
Казав: "Пробач отцю-убивці.
Я не хотів твоєї крівці,
Проте б за зраду - знов убив..."
Пройшли століття. І душа
Колись убитого Іуди
Пробилась заново між люди,
На Україну поспіша.
І горе, горе тій дитині,
В яку душа та увійшла,
Притулок де собі знайшла,
Бо проклята вона однині!
Знов на Вкраїні бачим зраду.
Вже й не гарцює кінь війни
Та все ж цураються сини
Батьків. І їм не дати ради!
Все сновигають серед нас.
Ми вгамувати їх - не в силі.
Лиш знаємо, що десь в могилі
Не має спокою Тарас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252409
дата надходження 08.04.2011
дата закладки 10.04.2011