«… О, королівське повітря
Прицвяховане до чумного хреста…»
(Пауль Целан)
Берег позбавлений відчаю,
Сліди на піску буття
Моря – синього звіра,
Що мислить молитвами,
І горить, і горить, і горить
Заграва вохряним співом
Наче останній лист
Королеви шотландської Мері
Писаний журавлиним пером
заперечення
Небуття, що спадає попелом
Життя – кульгавої попелюшки,
Що збирає горіхи в жменю
На горищі дому алхіміка Ґодо*.
Берег, що чув тільки дельфінів крик:
Хтось написав на скелі,
Точніше нашкрябав, видряпав
Зламаним лезом ножа:
«Königsluft».
Мушля створила пейзаж**,
Човен створив надію,
Пандора її сховала***
Наче якусь коштовність –
У скрині. На дні.
Наче скриня то море –
Ніби теж там живуть почвари
І лупають зіницями темними
У душі китів-потопельників,
У душі шкіперів п’яних,
У душі зелених русалок
Тихо.
Примітки:
Текст написаний на острові капітана Тристана на 248 день моєї навколосвітньої подорожі. Не слід плутати капітана Тристана з лицарем Тристаном. Це зовсім різні люди з різним темпераментом.
* - Ґодо справді алхімік – він такого начудив….
** - насправді я знаю одного художника на ймення Христофор, що досі малює пейзажі мушлею. Але сама мушля по собі є пейзажем – шматочком спіралі вічності. Тому він малює пейзаж пейзажами.
*** - Пандора нечемна. У Греції нечемні жінки теж траплялися і трапляються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005788
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 15.02.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.05.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2021
і каже мені: я ж бачу як тобі важко
я бачу як всі ці підводні рідини вп(л)иваються в твоє обличчя
як сонні артерії, сплетені в вузол, стираються від напружень
і дивні тривожні хрипи орендують твої легені
.
я ж бачив і бачу тво́ї важкі повіки, ці пристані птахів,
які вже давно відбули, ці рифи і крики і постіль
для новоприбулих, яким вони будуть ще довго снитись
.
я відчуваю. і досі те, що не кожен уже відчуває
як відпливи й припливи впливають на наші душі
як сочиться кров крізь вузькі судини
як судна важкі і незграбні тонуть з нашими іменами на щоглах
як нас захоплює вся ця вологість
до чого змушує нас невинність
.
і чую і чую твої́ тихі кроки
вздовж хребта і на зламаних передпліччях
я пропускаю крізь себе твій сонний подих
як пропускають знедолених без паспорта в іншу країну
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705257
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 29.12.2021
пуская в зиму ростки неизбежности
оцепененьем опутан лес
и струится в венах
память мертвоживых
пригубленной кровью сердец
входя в те реки забудь
обладай мы чем-то помимо после
взамен дождя
я тебе расскажу двойник ненаглядный
время
слушай новое меня
осязанием эха идя на голос
в стеблях звука нежность по швам
трещит
вспенивая центробежной силой
меднотелый цветок души
пустота обретает гибкость
медузы
окунаясь в нарастающий гул
растекаясь будущим воспоминанием
горячей ладони как розы
в снегу
бред тишины
в перекличке молчания
это несколько дальше чем ты
привык
где у самых корней духи встречаются с миром
логово и тайник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532287
дата надходження 24.10.2014
дата закладки 28.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2021
«… Там мрію чеканять інакше,
Ніж тут, де міняють в пітьмі
Забуття й чудотворство…»
(Пауль Целан)
Дні завершення осені –
Наче мальовані амфори
В які забули налити вино.
Лускокрила епоха:
Все так ефемерно,
Таке нетривке
Все – навіть істин абеткових рій,
Тих, маленьких, банальних, зачовганих
Наче сандалі дивака Архімеда,
Що снив Сіракузи як берег
Сліпця Поліфема. І деспота мідного.
Істин
Які як монети з дельфіном на золоті.
Коли осінь глуха –
Я помираю,
Стаю нерухомим, німим:
Навіть мім
Сказав би відверто деревам
Поснулим і голим,
Тільки не я (бо мовчу),
Бо кров тужавіє і гусне
В епоху метеликів
Коли осінь глуха,
Бо небо синіє чужим,
Бо хризантеми біліють крижинами,
Бо час помирати
Співакам-цвіркунам
До весни.
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931896
дата надходження 24.11.2021
дата закладки 27.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2021
мы научились жить
в разных городах
и в другом времени
с разницей в несколько часов
секунд
веков
мы научились ходить
не преследуя целей
привыкли верить
в то что не требует никакой веры
и в тех кто в ней не нуждается
мы устали любить
тех кто отвечает взаимностью
не переставая любить и ненавидеть то
что лишено
и того и другого
мы отчаянно ожидаем
наступления холодов прошлого
согреваясь одиночными пожарами дней
пропитанного безвременьем настоящего
и всё ещё пытаемся не умереть
в будущем
и не важно насколько долго мы не виделись
или как сильно нам не хватает этого времени
и пространства
друг в друге
важно то что иногда мы
слишком долго проживаем собственную жизнь
словно чужую
параллельно мучительно умирая в ком-то
родном
но абсолютно далёком
и единственное что не позволяет вам
терять связь с ним
это та неуловимая близость
понимания тишины
синхронность колебания волн сердца
в момент получения наполненного смыслом
но пустого содержанием письма
и нет ничего роднее
этого
**
нет ничего страшнее осознания расстояния
наедине с человеком сидящим рядом
нет никого опаснее осознаю́щего
пустоту внутри того кто уже миллионы лет
находится на расстоянии
в тысячи световых лет
секунд
веков
от твоей вселенной
нет никого
|роднее|
.
*фоновая композиция -
Wolves In The Throne Room «Dea Artio»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929718
дата надходження 02.11.2021
дата закладки 02.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2021
Искры твоего голоса неоправданно...
вычурно,
Но звучат
Ты вычислил код тишины
И с тех пор нас не стало.
А бог всё крахмалил
Воротнички своих мертвых внучат,
Пел им тихие колыбельные,
Поправлял одеяльце...
Мои пальцы комкают небо песен,
Разглаживая хаос минора.
Вместе нам суждено умирать
Мифом,
солнцем в конце коридора,
Точкой в письме
И последней нотой...
Кто ты?
Я украшаю сон о тебе
Воздушными рюшами.
Послушай себя
И оставь за бортом маяки.
Под землёй тишина..
Намекни
И во имя её равнодушия,
Я тебе не подам никогда
Перемерзлой руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929547
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 01.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2021
выроненная из рук книга всегда открывается на нужной странице
забытая флейта в траве расцветает душистым абрикосовым деревом
накануне первого дня тропических ливней
гость молчаливый и ласковый
снимает кольчугу
неприкосновенности
в этом мире зеркал мы одни одиноки бессмысленны
ясновидцы незримых пустынь волхвы туманностей
быть живым - значит быть уязвимым
это значит быть красной точкой в центре
мишени для дартса
но
да здравствуем мы
алхимики вещих слов
безумные рыбаки звездопадов
экспериментаторы времени и пространств
утешители детских слез
смеющиеся фениксы
да здравствуем мы
сверхчувствительные фантазеры и сказочники
слушатели не произнесенного вслух
написанного между строк читатели
есть ли солнце
не замутненное пятнами
есть ли спелое яблоко
без червоточины
есть ли лица
а не гримасы ревности
под кружевом уязвленного безразличия
в одеяниях накрахмаленных белоснежных
только демоны
громко поют о любви
только демоны
а настоящее неподдельное -
невесомое робкое чуть ощутимое эхо
взаимного сердцебиения
снова ты
навстречу моим бездомным ветрам и комнатам ожидания
пожелтевшим хороводом маршруток скользким предательским шагом
стихотворениями вакантов поломанным на полувдохе зонтиком
снова ты
как тогда
небесный уютный спокойный
улыбчивый полусонный растерянный
и без меры
счастливый
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747324
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 22.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2021
на самом деле ты была хорошей матерью
а я не стану даже названным
отцом
для заключённых что без стен
в чужих объятиях
мы неуверенно любимыми
зовём
прожив в пределах звёзд
выкуривать бессонницу
прождав тебя как будто солнца
в феврале
любить так словно стал весомым
в невесомости
и шаг за шагом прочь от сердца
тяжелеть
и ненавидеть быть с тобой таким
ненужным и
осознавать что не любил других
в тебе
сейчас пробелы слов не кажутся мне
душными
им просто тесно без тебя
и мне
|везде|
слова о боли станут прошлым
надиктованым
мы расшифровываем сердцем
тишину
и как-то слишком мало счастья
уготовано
чтоб отпустить его
как я тебя
одну.
*фоновая композиция - ISON «RETROGRADE (ft. Carline Van Roos)»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920582
дата надходження 26.07.2021
дата закладки 26.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2021
«Вже час, щоб настав таки час.
Вже час.»
(Пауль Целан)
Вже час
Метелику з жовтими крилами
Літати над чорними автомобілями
Міста під назвою Повернення
(Куди?)
Вже час
Пальцями перебирати струни
Зламаних скрипок Війона
(Отого – Франсуа),
Споглядаючи хвостатих котів
Дерев’яного селища боднарів.
Вже час
Жебракам співати псалми
Єретичної Біблії альбігойців,
А пасажирам повітряних куль
Кидати їм в капелюхи
Іграшкових синіх мишей.
Вже час
Жабам шукати шляхів
Від румовищ Гіппарха
До синьої орхідеї торішнього сну
Монаха кляштору згорілого наніц.
Вже час
Скіпетром цезаря писати лімерики
В книгу зшиту з дубового листя –
Сухого як погляд ящірки.
Вже час
Продавцям манускриптів
Грати сонати Боккаччо
На віолончелях нічних лускокрильців.
Вже час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919612
дата надходження 15.07.2021
дата закладки 17.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2021
«… Але босоніж крокує в повітрі той,
Хто найбільше схожий на тебе…»
(Пауль Целан)
Схожий на мене червень-схолар
Тупотить серед пташиних ясенів,
Серед квітучих жасминів
(Автохтонів країни шовку) –
Він трохи паяц, трохи мисливець,
І трохи невіглас (ну, зовсім):
Мені презентує дощ
електричний,
А схожа на тебе півонія
Задивлена в Небо-дорогу:
Хмаровану білим і синім:
Воно нині небо Ноя
І трохи мрійника Яфета:
Яфетичні народи-номади
Виходять зі скрині Степу
І блукають старою Европою,
Яку колись викрав бик:
Білий як піна морська,
Рогатий, як Місяць,
Хвостатий як ти.
А дні, як намисто з перлів,
Які вухастий тубілець
Дістав з прозорого моря
І заплющивши очі
Мріяв про рибу крилату,
Про човен і весла, про зорі
І квіти на березі мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917815
дата надходження 25.06.2021
дата закладки 28.06.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2021
Серый клочок времени
Согревает остывшие руки
Ещё немного и пепел покроет сны,
Слизью чернил перекрыв дыхание.
Я твой голос как камень ношу за спиной,
Обрекая свой город на крик
И цветные гирлянды.
Будничные повадки как залог утра
Или надежды на вечер пятницы.
Ближе к финалу ты превратишься
В сотни страниц с
Молитвами за молчание автора.
Серый клочок неба
И голос твой-
Точка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895506
дата надходження 19.11.2020
дата закладки 29.11.2020
Як злісно дощить під твоїми повіками,
як шкіра вібрує я чую, як дихаєш,
і сахаєшся свого надривного дихання,
сітки судин, як напнуті вітрила,
пальцями смикаєш, аби порвались,
аби́ піддали́ся у натиску сіпання,
дикого там, де коріння, де глибоко,
в нетрях твого обігрітого лігва,
та тут, на поверхні, де слух мій чутливий,
здавлені рухи смиренно-розмірені,
дощ під твоїми повіками стримано
ллється, і гуркіт стає мені вірою.
Я чую, як ти обриваєш свій подих,
на кожному третьому дотику ліктя
до мого плеча, і тертя твого тіла
в моє оніміння спускається терпко,
як сходами. Потім ще довго
вологе повітря тремтить нерухомо
під твоїми повіками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891812
дата надходження 16.10.2020
дата закладки 17.10.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.08.2020
В другій половині 70-их років ХХ століття у нас в Україні добре був знаним [color="#ff0000"]білоруський[/color][color="#ff0000"] ВІА "ПЕСНЯРИ"[/color], в репертуарі якого було дуже багато автентичних білоруських текстів. Серед них - провідним і візиткою цього колективу була пісня[color="#ff0000"] [b]"Спадчына" [/b]("СПАДЩИНА")[/color] за поезією [color="#ff0000"]Янки Купали [b]"Родны край"[/b][/color], написаної в 1918 році.
Пропоную власний переклад з білоруської тексту пісні "СПАДЩИНА".
Перед перекладом даю посилання на інтернет-сторінку, де молоді [color="#ff0000"]"ПЕСНЯРИ" [/color]виконують" свою [color="#ff0000"]"Спадчыну"[/color].
https://www.youtube.com/watch?v=hDyHHsypioc
[b]Янка Купала. Рідний край (1918)[/b]
Від прадідів спокон віків
Мені зосталась спадщина;
Поміж своїх і чужаків
Вона як ласка мамчина.
Про неї бають казки-сни
Весня́нії проталини,
I лісу шелест ве́ресний,
І в полі дуб опалений.
Про неї будить упоми́н
На липі бусел клекотом,
І цей старий замшілий тин,
Що ліг на боці скрекотом …
І те зануднеє ягня
Що блеє на пасо́вищі,
І крик воронячих громад
На могилка́х кладо́вища.
І в білий день, і в чорну ніч,
Я вдовж роблю оглядини –
Не змитий скарб цей пріч сторіч
І трутнями не вкрадений…
Ношу його в живій душі
Як вічний світоч-паливо,
Що серед темряви в тиші
Палає над вандалами.
Живе із ним моя сім’я
І снить з ним сни незвідані.
І зветься спадщина моя
Сторонкою ще й рідною…
19 серпня 2020 року.
[color="#ff0000"][b]ЯБЛУНЕВИЙ СПАС
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886313
дата надходження 19.08.2020
дата закладки 27.08.2020
**
Слов не понадобилось. Осень, которая заставила меня переступить порог его дома, стала красной точкой на карте моих писем. Запрет был прибит картиной над нашей кроватью, запрет был тембром его голоса, запрет был, а меня больше не было. Мой когда-то старательно придуманный образ разрушился за обеденным столом в октябре.
В этот день буквы из книги, которую он держал в руках, пролились на скатерть. Я так любила белый цвет и так мучалась чернилами. Любой тиран может извлечь покой из лужи чернил, это знает каждый. Только я знала совсем другое… то, о чем положено молчать.
Защити и дай голос.
***
Круги на стекле не ворует ветер, их структура принадлежит моей коже. Утром они быстрее мысли и громче воспоминания. Вечером я уступаю им пейзаж за окном и превращаюсь в себя. С какой охотой они подбрасывают в мои глаза камешки твоих фотографий! С таким задором я умею только рыдать вслед мягким снам. Круги говорят миру о том, что наша компания здесь ненадолго. Круги говорят, а мир умеет только видеть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866444
дата надходження 29.02.2020
дата закладки 27.08.2020
рудоволосе листя чаю квітне
з надщербленої склянки в цвіль
хрестоподібних рам
і кіпоть на іконах
коли з непам'яті цунамі у вікно
вривається ввібравши краєвид
всі сни стають зрадливими
синами які стоять горизонтально
у мряці феєрверків як один
вилазить із кутків і наповзає
на вбогі плечі ковдрою беззубих
вечорів і з головою в незворушні
ранки
тихий океан
шаленством райське марення
колише
розбитий човен, надувний матрац,
жилет
і тільки ліжко хвиль
пом’якшить моряку
всесильну біль утрати
обох кінцівок
лампа,
яка не гасне цілу ніч,
аж до світанку через
розмови мертвих про життя
в раю, і подзвін тяжко хворих
по ін’єкції отрути;
вінчання тіней з полудневим сонцем,
щоб тіло втримало у цівках поту волю
жінки в пологовому відділі з усіх
палат виходять в коридор, щоб вкотре
відчути спокій, легкість, щоб впустити
до черева цілющу прохолоду списа сліпого –
а спеку сотень тисяч сонць до плоду
й до нього жінка йтиме через поле
з татуюванням
повішеного Юди на зап’ястку
і з вугільного кольору очима
брестиме мілиною навмання
босоніж склом нестям-не-явлень
Магдалени
радіоприймач
Гермафродит
на годиннику 4:45
«тримайся, бать»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336521
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.08.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2020
возможно, это все пыльца, в одночасье заполонившая город,
льющаяся с кровель, кружащаяся в воздухе Ничто,
вызывая чих двуногих и их немногочисленных здесь питомцев.
доподлинно неизвестно, чем вызвано это дыхание –
то ли ясеней, то ли орхидей, коих здесь множество,
несмотря на холодный климат.
как часто даже проходная фантазия,
топчущаяся в предбаннике снов, одаривает хворостом безминутного,
но мир таков, что все минует, все - становится правдой,
уходящее корнями – фильтром вниз.
эти люди-сигареты, снующие по бульварам, выгуливающие собой
проспекты: печальные обходчики,
сияющие камердинеры, беспечные ловцы секунд,
коими богаты закоулки,
ибо, как известно, нет ничего приметнее
их ускользающих достопримечательностей.
вот женщина идите к черту копошится в клумбе с петуниями,
а старик все напрасно возится с мальчишкой хочу мороженого ,
теребя воздушного змея,
годного, впрочем, скорее предательски ползать,
нежели летать.
город, туманно – утрый, дымчатый, как размокший спичечный
коробок, чьи скверы пусты, а улицы так размыты,
что не поймешь, ноябрь это или апрель.
но дождь примиряет собой все,
тем более в эпоху исчезнувших зим.
они таяли постепенно,
как улыбка чеширского кота –
скрываясь из виду континентов, подернутых влагой,
с дальнозоркостью лупы рассматривающей какой-нибудь
изящный завиток.
быть может, именно так в ее глазах выглядели все шпили и ратуши,
но дождь примечает собой все,
будь то исполинское дыхание гор или старая часовня,
трубадурня или харчевня,
где собираются аборигены под вечернее хайне,
и сигарета вспыхивает в седовласом мареве
бара: все минует, минует…
все, кроме этого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883764
дата надходження 23.07.2020
дата закладки 24.07.2020
До бога єдиного ти молитви посилаєш - за словом
Слово, і мрія до мрії складається - цегла в фундамент.
Я заплітаю плющем диким стіни, і храм мій сосновий
Славить стихій вир шалений, і юність прадавню
Владних Богів. Їх багато - Нетджеру* та Камі*,
Деви*, Туата де Данаан*, Аси*, Дінгірене*, Вани*...
Плоть та душа цього світу - не дух безтілесний.
Годі, Платоне, ти друг, але істина - ближче:
Та, що в вершинах гірських та примхливих потоках,
В танці вітрів чи багатті у ніч рівнодення,
Зоряним небом, землі життєдайною міццю,
Майстра рукою і гамором людним майдану -
Так промовляють до нас Вони. Локі сміється
Поряд - не на сторінках манускриптів, ти знаєш?
Одін дарує поезії мед - кому чистий,
Їншим - не дуже: Квасірова* кров - не водиця,
А найчастіше - куштуємо суміш п'янкого й бридкого.
Тор хоч старої* ніяк не здолав - а не став менш могутнім;
Що перед дотиком їхнім абстракцій безмовних
Башта із кістки слонової в вічному царстві
Що не від світу цього? Хай утопія гріє, як вміє.
Лиш залиши мені пінну тетріппу*, в якій Посейдаон
Мчить - сиві гриви, солоні копита
Мис Суніон* зустрічає. Десь Луг* грає в фідхел*
зі Срібноруким*. Відчинені навстіж кургани
Сонцестояння осяює, літо у славі,
Лад і безладдя - спіраль мегалітів зміїна.
Фідія статуї, Сапфо пісні, що Кіпріду
Кличе в союзниці, знаючи: та засміється,
Але прихильною буде. Голосом Енхедуанни*
Рветься з горлянки: "Нехай знає світ Твою велич,
Владна Інанно*, що тисячу МЕ* підкорила!"
Егіля-скальда* гіркий чи то сміх, чи то сльози:
Дав Вовчий Ворог* йому силу слова як викуп за сина
В морі загиблого. Благо, біда - все єднає
Чи боротьба, чи обійми, чи просто інакше не вміє
Світ існувати: епохи - на колесі спиці.
Шива танцює. Гримить барабан-нескінченність.
Час каламутити знову космічну безодню:
Там, в океані молочному, жах дивовижний,
Диво жахливе - не вір, якщо хочеш. Я -вірю.
[i]*Нетджеру - Боги Давнього Єгипту (Кемі)
*Камі - Японські Боги та духи.
*Деви - Індійські Боги.
* Туата де Данаан - Плем'я Дану, це вже Ірландія.
* Аси - скандинавські Боги, як і Вани.
* Дінгірене - Шумерські Боги.
* Квасір - мудра істота, створена під час укладення миру між Асами та Ванами, з чиєї крові потім було зроблено Мед Поезії, без якого хороших віршів не буває.
* Стара, якої не зміг подолати могутній Тор - це нянька велетня-чаклуна Утгарда-Локі, котра насправді була втіленням старості.
* Тетріппа - колісниця, розрахована не на одну пару коней, а на дві.
* Суніон - мис, відомий надзвичайно гарним храмом Посейдона.
* Луг - кельтський Бог, майстер багатьох мистецтв, великий воїн та правитель.
* фідхелл - гра, схожа на шахи.
* Срібнорукий - Нуада, перший король Племені Дану.
* Енхедуанна - жриця, донька Саргона Аккадського, перший поет чиє ім'я відоме історії.
* МЕ - сутність речей та понять. Фактично, ключі до складових елементів реальності. Існують, схоже, і фізично, а не лише як ідеї, адже Інанна викрала їх в Енкі та привезла до свого міста Урук.
* Егіль Скаллагрімссон - великий скальд, воїн-найманець, ворог оного з найвпливовіших конунгів тогочасної Скандинавії, герой персональної саги, невтомний шукач пригод на свою... потилицю, жадібний стариган та не зовсім психічно врівноважений геній.
* Вовчий Ворог - кеннінг (епітет) Одіна[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880909
дата надходження 27.06.2020
дата закладки 28.06.2020
Квитанции крика, проездные билеты в сон,
Там рубашки все белоснежные и с камнями на шее.
ты любишь когда тишина не исключает присутствие,
ты любишь когда тишина.
Посуда в доме моем – зеркала страха,
Я пытаюсь засыпать их вкусной землей,
Я питаюсь землей из твоих губ горячих.
Смирение подают в обертке упрека,
Я пуста, я колодец,
я уже не смогу пригодиться.
Плюй, будь смелее,
Награди меня каменной лестницей вниз.
Прятки на угрызение совести,
На крик зернистый прямо прохожим в уши.
Проигравший построит дом
И напишет книгу –
Настоящий фотоальбом.
Квитанции крика, проездные билеты в сон…,
Кто
не спрятался-
Я
не виноват.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870663
дата надходження 04.04.2020
дата закладки 05.04.2020
випливаю з майбутнього,
стежками прикидаюсь до твого дому,
готую скло біло-босим ногам
і не чекаю прощення.
в неділю не ділять життя надвоє,
нехай з тобою залишиться спокій,
а зі мною
паства чернеток
покине цей острів.
я досі молитві шукала місце
і коли повним здавався місяць,
монети до ран прикладала.
з причалу навпроти - нудьга торішня,
а вище - пусті дзеркала.
в конверті тобі
гілка вишні
без цвіту і натяків...
бо ж в неділю нічого не ділять,
в неділю йдуть непомітно,
збирають в кишені зісохлі квіти
і тануть у надвечірку.
тільки...
весною це кляте коло,
в якому замість
гіркого "ніколи",
я випливаю з майбутнього,
стежками прикидаюсь до твого дому,
готую скло біло-босим ногам
і не чекаю прощення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865643
дата надходження 22.02.2020
дата закладки 23.02.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.08.2019
послушно
читаю твій погляд
у старих віршах
коли палають
істини
повернення птахів з вирію
самотинні перестороги
на один подих
подолати кратери
пам'яті
тримаючи світ у краплині роси
на пелюстці дарованої
усмішки
вбираюся в спокій твого неповернення
кардіограму часу
і
терпкість вчорашніх снів
безмежність вірності
торкається слів дитини
коли та кличе
маму
безмежність любові
проростає квіткою на камінні
розбиваючи чужі
помисли
на зоряний пил
втаврувавшись у мільярди тіл
молитвою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824791
дата надходження 09.02.2019
дата закладки 02.06.2019
Келих гіркої покори щоразу натще,
Нізащо не прикидатися згодою чи деревом,
На гілки думок не чіпляти складних механізмів.
Звісно, я вправно змайстрований міф,
Я привид і привід тобі залишатись
В межах драбинного спокою.
Я люблю,
а хвилинами зневажаю
І до чаю готую натхнення гнилиці.
Твої лиця, їх більше ніж записів у блокнотах,
Бо ще досі не бачиться хто ти
Й від цього мовчання ще дужче болить.
В мить блукань над тобою витає ліліт
І безстрашно вдягає червоне.
Я сьогодні ніхто
І мені треба йти,
А у відповідь дзвони...дзвони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836082
дата надходження 20.05.2019
дата закладки 20.05.2019
Через силу гортаєш мої монологи,
полювання давно розпочато
та нікого
іще не поранено.
Я так рано в тобі помічати навчилася бога,
що тепер геть не вмію молитись й ховатись.
Геть не холод тобі
і тим паче не спека яскрава...
Я туман
із якого ти чавиш
слова
і не в змозі заповнити спрагу біжиш.
Тихше за ніч розбиваюсь
та голосніше
ніж зрада
тремчу.
Якби ти почув
цю казку під ранок,
ти б дізнався про те,
що я слухаю мову туману
і кожне гостротне слівце
осідає на тобі рубцем,
які цілувати не стану.
...я так рано в тобі зруйнувала бога,
що не здатна просити зір для сліпого
і крізь сутінки монологів вириваюсь у спрагу дощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830154
дата надходження 23.03.2019
дата закладки 25.03.2019
отпеваешь мертвый лист
закрываясь ладонью от солнечного света
твои сообщения печальны
и веют тоской и
скукой
настоянной с тех пор
как пустота обивала сны
бездверного порога
на котором стоишь
орошая ночи огнем всепамяти
да смерть иногда порождает
безжизненно важные
органы
тела что сгорают наперегонки
как волны от взрыва
и деревья лишь послушники
отбывающие мессу
от пощечины к поцелую
ведь там где я
цветет секунда
и утешаются самые глубокие
океаны
потому что врожденно
сейчас и всегда
я хранитель твой
но вряд ли то прощание
скорее город
настолько прошлый
что сами себя
не узнаем
кто слышит тот вечен
кто знает
тот молчит
и в этом моя тебе рука
ожогом дождя на случайном листе
фон: Lycia - Late Night Solitude
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820175
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 06.01.2019
холодного грудневого ранку
прокинувшись,
довго дивлюсь в вікно, ставлю на газ кавник,
раптом намацую пальцями
кожну прожиту зиму.
спитай мене, що тепер думаю,
тепер, коли ці зими минули,
що наспівую, коли готую вечерю,
що читаю перед сном,
з ким говорю по телефону.
і я скажу тобі, що з того сумного дня
я не знайшла нових поетів, не полюбила нові міста,
не вивчила жодної мови, не віднайшла сенс буття,
і пережовую свої спогади,
коли готую вечерю.
я розкажу тобі, що з того сумного дня
продаю заводи, пишу тільки прозою,
веду беззмістовні розмови, і там, де лишився ти,
щодня бетоную стіну.
більше не вірю в патетику, ні в щирість, ні в гру,
запиваю снодійним опівночі
тугу свою і любов,
відтоді як мій пілігрим
обернувся й пішов
здебільшого просто мовчу.
і поки готується кава, світлішає за вікном,
зализую сіре небо, ніби старий рубець.
раптом питаю
ти розказав їй про мене? її пекло́?́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819517
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 04.01.2019
відстань близькістю не скорочується,
ти втрачаєш мене щодня
і пророчою одинокістю
компонуєш приправи зла.
я несла тобі квіти спокою
та в цім світі дощу нема...
а зима із гори високої
покотилась у холод дна.
не одна в тобі сни вигукую
і пісками пишу сліди...
збайдужіло тримаю руки я...
тільки поруч уже не ти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818168
дата надходження 19.12.2018
дата закладки 21.12.2018
"Have a lovely night" кажуть один одному
диспетчери в аеропорту Базеля. Називають
ще цифри, дати, назви й прощаються: "have
a lovely night, darling".
Пілотам крізь шум рації раптом чується
море, далекий привіт. Сьогодні небо
віддзеркалення океану. Вогні маяків - освітлені
злітні смуги.
Безкінечний потік цифр поволі вщухає. Літаки
летять геть.
... летять геть і повертаються.
... летять геть, повертаються.
... летять. *
Навздогін їм: "have a lovely night"
"gute nacht"
"buenas noches"
"góða nótt"
"have a lovely night.
come home..."
*відсилка до поезії Тарека Ельтаєба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818104
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 20.12.2018
чем мгновеннее тем вернее
расцветает огонь
у воды
и объятия сказок лелеют
слезы - камни - сады
в океане залитом тенью
и в ветвистых тенях
облаков
что не признаны к пробуждению
даже там я сердце твое
как грозу или
как
утоленье от голода
где так пусто и тихо и тихо
прими
этот камень влажного холода
в городе вечных
зим
фон: Dahlia's Tear -
Lost in the Crystalline Enigma
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815831
дата надходження 30.11.2018
дата закладки 01.12.2018
нет сожалений
только мысли устилающие запахом роз
приемную будуара
где толпятся визитеры - сны
дремучие
как твоя борода
что обдает дождями и смогом
в пустоте интерьеров а ля натюрель
отзываясь убранством
комнат
занесенных снегом
по самые кроны
но какой бы ни была видимость
этой секунды
растительность всегда выдает творца
будь то сказочник
стиховерец
или иной душелюбец
и только в тебе она
настоящая
как все эти cull и шпрахен
лишь искры высекания
огнива
заваривая снег
в серенаде
припущенной дальностью
зеркала что не тускнеют
зацветая стихами
без проб и
ошибок
где не ошибся ты
сражаясь смертью за жизнь
и как не устану верить я
в знак обнажения
даря тебе эту открытку
за подписью
самая морозная из зим
фон: Вирь – Джан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814907
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 24.11.2018
не с кем прощаться
и некого окликать
в осенней тишине влажной
как люблю
что шелестит во мне твоим голосом
пролейся
блуждая протоками
где мы оба знали без слез не
обойдется
эти реки текущие по щекам
дождей
отменяющие все
кроме невозможного
потому что ни одна вечность
не совпадает с частотой
моей любви
так
чтобы отменить
эти всплески внезапности
или навсегда забыть
твой немыслимый
запах
хотя порой кажется
что забываю
и даже не всегда
слышу
это может длиться секунду или
две
чтобы потом вернуться
с утроенной силой
как достаточно одного
взгляда
и в садах распускаются волны
даже если сама не вижу
ни времени
ни века
только сны случайности
под снегом дождя
дожди это цветы настоящего
и каким бы ни было
прошлое
оно всегда омываемо
свежевыжатой верой
потому что дождь – мое второе имя
как твое - надежда
которой всегда отвечу
быть
несмотря на хроническое
безветрие
низкую облачность или колебания
температур
вопреки всем мигреням
прогнозов
с приступами регулярности
что нельзя вынести
бесслезно
как бездумие звезд
в полночной беседке: забудь и вспомни
посреди океана
где мы были счастливы
и снова будем
где-то там
в проталинах темноты
на пересечении снега и дождя
танцующие
вместе
фон: Andy Stott - Sleepless
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814082
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 22.11.2018
Одиночество подобно дождю
что выходит из моря навстречу вечерам
из пространств что далеки и лишены
идите к небу у которого оно всегда есть
только с небес оно падает на город
Дождь идет всеохватностью времен
и если наутро все улицы потекут вспять
если тела что ничего не нашли
разочарованы и грустны друг от друга
если ненавидящие
просыпаются вместе в одной постели
тогда одиночество разливается реками…
Die Einsamkeit
Die Einsamkeit ist wie ein Regen.
Sie steigt vom Meer den Abenden entgegen;
von Ebenen, die fern sind und entlegen,
geht sie zum Himmel, der sie immer hat.
Und erst vom Himmel fällt sie auf die Stadt.
Regnet hernieder in den Zwitterstunden,
wenn sich nach Morgen wenden alle Gassen
und wenn die Leiber, welche nichts gefunden,
enttäuscht und traurig von einander lassen;
und wenn die Menschen, die einander hassen,
in einem Bett zusammen schlafen müssen:
dann geht die Einsamkeit mit den Flüssen...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811568
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 29.10.2018
вона вдягала бабусину сорочку
вмивала лице і світанок росою
руками торкалась вранішньої молитви
й шукала літо пшеничним поглядом
її надії біліли в борошні
всі зірки туди з неба сипались
навіть холод забував мерзнути
в очікуванні якоїсь святості
і коли тісто починало дихати
тулитись до тепла і спокою
образи дивилися віддано
на єднання людини з Богом
бо як світ гойдався у яблуці
кроки стишивши щоб не сполохати
мить у вічності
вічність в голосі
народилася жовтнем-золотом
накриває покровом осені
вишиванням туманів- променів
на столі наче янгольські сурми
гонорово чекає хліб
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809699
дата надходження 11.10.2018
дата закладки 13.10.2018
если эволюция существует, то она, безусловно, есть движение в прошлое
человек – дерево – камень
большего не нужно помнить
мир соткан из тишины, как музыка из воображения
душесберегающий режим: дожди на полдник, завтрак и ужин
жизнь – апофеоз внезапностей, но лишь по смерти она обретает ценность
подарка
даже время может быть счастьем, остывая до уровня дымящегося кофе
темнология света: стань не началом, не итогом, а самим процессом
любящее терпеливо, ибо умеет ждать
как всякая вселенная, планета является живой, если у нее есть чему поучиться
зимние люди тем и отличаются от железных, что умеют плавать. последних топят их доспехи, щиты и копья
осень – пора безвременья, где даже лужи пестрят визитками облаков
каждый дождь есть город, затушевывая все вокруг до пределов видимости
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809119
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 07.10.2018
нечего сообщать.
единорог ушел
и покоится в памяти леса
в кладовых мака
пока игуменья дарит мертвым
солнце и луну
осень разбухает
лишаясь памяти в кровавом
следе бука
не оставляя ничего
как черный провод в пустоте
объединивший два
отголоска
в белом аббатстве зимы
бесшумный удар
крыльев
во имя -
и до скончания дней.
NICHTS zu berichten.
Das Einhorn ging fort
und ruht im Gedächtnis der Wälder,
in den Kammern des Mohns,
wenn die Äbtissin Sonne und Mond
den Toten gibt,
Der Herbst lichtet sich,
verliert sein Gedächtnis
in der Blutspur der Buche.
Was bleibt, ist nicht mehr
als der schwarze Draht in der Luft,
der zwei Stimmen vereinigt.
In der weißen Abtei des Winters
ein lautloser Flügelschlag.
Im Namen dessen –
bis ans Ende der Tage.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809121
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 07.10.2018
шлешь свои письма в пустошь заправленные никем
неприступная крепость для тишины вседотрога
в призрачном зеркале из стихов и поэм
только бог может увидеть бога
но незримо отсутствие непредъявлен закон
пить или бить
солью бежит по венам
стылая вечность как водостоки в сон
в ночи – остроги
слезы окаменелых
мы с тобой так различны – не именем но судьбой
схожие в пустоте
и не важно что будет в начале
всякая заводь будь то сатурн ли плутон
знает как врачуют
ворота печали
пренебрегая сомнением чью печать
берег уносит от пристани
что безлюдна
может просто затем чтобы тебе промолчать
о себе или в том что еще до рождения в нас
/обоюдно/
ибо нет океана большего чем пике
тишины к тишине и не важно каким изломом
ангелов чудищ
припадая как дождь к щеке
горевать о любимо – дальне - знакомом
узнанном в шторме
обветренным шхуной надежд
что как туман неотхож непреложен случаен
вечно гоним
вечно ясен и свеж
вешней луной обнаружен за чаем
назавтра дожди обещают сегодня циклон
но в остальном /или именно в этом/
разницы нет
как из множества городов
мы безгласно – безвыборно
слышим тот
всеприветный
фон: Blueneck - Seven
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806769
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 16.09.2018
вдыхая тебя хочется задержать дыхание
чтобы продлить эти выдохи
в пустоту
свежее дыхание ран что не замерзают
всплывая эхом из созревшей темени тишины
там где у рек нет дна
где молчанием шумят океаны
простираясь волной
что питает корни
насыщая их воспоминаниями
о полете осени
шелестящей новой листвой
ведь любить это дать возможность
кому-то себя услышать
невзирая на сотни заслонов
в миллиарды
погасших звезд
холодя мгновенностью бликов
восприимчивое сердце музыки
полном бесконечности
неба
в ветвистых тенях рыб
в ожидании новых снов
о нем же
фон: Blueneck -Lilitu
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806768
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 16.09.2018
Ти цвітеш у скляних тортурах міста,
Надвечір розбиваєшся на гострі скельця слів
І з усіх можливих див,
Я знаю твою присутність.
На чорно-білому тлі цілісінький всесвіт,
Розтерті на порох обійми і голос
Як доказ,
Що хтось вміє чути і знати.
Загартовуй свій океан печаллю
Щоб невидимі духи
Колись нас впізнали
і темінь загоїлась.
...доки твої думки проростають у моїм серці,
Є сенс дихати і чекати,
Приймати усе це
як безфінальну казку,
Яку неодмінно напишеш ТИ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805710
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 06.09.2018
Їх вкриває свіжим листям років педантичний часу листопад,
Їх дороги – міліони кроків, що повік не вернуться назад,
Їм - гілки до неба простягати і молити сонця і дощів,
Їх - Земля, сердечна рідна мати - заколисує у тишині домів.
Їх серця розкриті, наче квіти, там живе кохання, лиш одне.
Їх бруньки - їх копії, їх діти – ніжне диво, трудне і чудне.
Пнуться з шкір – за добрива щоднини, крихту сонця і води ковток –
Люди – ці пульсуючі рослини, що звиваються парканами кісток,
Оплітають
Стовбури свідомості –
Неупинно –
Ритмами судин,
Все життя
Існуючи
В готовності
Проливати
Найбагрянішу з рідин…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778900
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 29.08.2018
однажды в никогда-то за ужином
ты поил меня завтраком
из одной прошлогодней газеты
выцветшей как осень
воспоминаниями
с привкусом материнства
но ты и сам
многоночный отец
чьи отпрыски продолжают
те несуществующие
традиции
где одиночество как любовь
всегда многодетно
водружая дыхание волн на алтарь секунды
как вселенные
рождающие от тебя и в себе
из которых безоднажды вырастет
целый мир
несуществующего
потому бесконечно реального
в каждой слезе по городу
в каждой секунде
мы
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803622
дата надходження 19.08.2018
дата закладки 22.08.2018
в тысячу мыслей обнажая зажимы
темных тоннелей мерзнешь о ком-то весна
пленяясь сугробами
машешь и тянешь в лощины
своих отголосков то что сама избрала
тысячу мыслей не просит никто об услуге
никто ни о чем никогда
но все ж промолчу
не всякое море годится на ужин белуге
не всякое яблоко ежу по плечу
никто тебя не укоряет – слушай и дальше
гони ветер мыслей
глуши обнимай кради
сны первороднее там где льются
без фальши
из раны надтреснутой проливные дожди
но не приручишь не переиначишь
то что сама избрала - сама же и плачешь..
фон: Netra - Sørbyen
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803615
дата надходження 18.08.2018
дата закладки 22.08.2018
искусство никого не замечать
и жить
словно в живых остались
двое
и верить только нервам
палача
что до конца доигрывают
роли
и плохо спать без ясности
ума
от тесноты всех мыслей
за дверями
не видеть их
но лучше понимать
что значит жить с чужими
именами
есть что-то заставляющее
тьму
светить когда чего-то не хватает
светить только кому-то
одному
пока тот балансирует
по краю
я там где ты не будешь
никогда
мы так близки
а значит не вернемся
туда
где ты могла лишь громко
ждать
пока молчанье убивало
громкость
я двигаюсь вдоль стен
из пустоты
внутри меня есть армия
скелетов
у каждого из них мои
черты
и каждый любит
|жизнь|
но безответно.
*фоновая композиция –
Rudi Arapahoe
«To Gather Flowers»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iFbRAhCOFaI[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803386
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 17.08.2018
Окаяли человека, помутили голову и провалили сквозь землю.
Глаз его, однажды описав половину собственной окружности, навсегда окоченел.
Живёт он теперь в доме с глухими стенами, которые оттеняют только его одинокий голос.
Приклонив слух, приковав его к полу, слышит то ли стон половиц, то ли хруст позвоночника, которому такая скрюченность не по душе.
Человек знает, что его комната - место коварное.
Хитросплетение ровных линейных стен создаёт самые острые углы.
Здесь легко потеряться: человек вздымается на самый высокий стол и держа в руках компас без шкалы и стрелок определяет азимут, но исчисления всегда сводятся к началу.
Начало без конца всегда глупая затея, но здесь нечего сказать, кроме как
не повезло
таков удел
Человек в своей врождённой разобщённости и сиротстве не знает понятия одиночества.
У него пластилиновый рот: ширится во все стороны, но жевать не умеет. Подбородок поклав себе на грудь и помогая руками создавать методичные движения пасти, человек обгладывает содержимое комнаты, чтобы затереть в памяти неуютную меблировку и обезпредметить свой сон.
Руки короткие
Неповоротливые ноги
Пустая тяжелая голова
Негнущиеся челны
Ушной звон
Пластиковый привкус
Сообразившись, согласовавшись и сгруппировавшись, человек готов ринуться.
Его добыча всегда дикая и разнузданная, летящая стремглав.
И пока человек цыркульным движением руки разворачивает для себя траекторию
И пока локтями распихивает всё прямостоящее-препятствующее
Пока выравнивает все телесные излучины в момент победного скачка
Оказывается, что зря вся эта затея
Что мнимая добыча проворнее и изворотливее
Что радио ежедневно вещает только его голосом, его речами и языком
Что комнаты стены подвинув, пространства не становится больше
Что предметы вокруг сдвигаются с места только под воздействием руки, которой до них не достать
Что старательным актом подъёма (с предварительным перемещением табурета) достать можно только до лампочки, с которой и сделать больше нечего, кроме как крутить за часовой стрелкой и против.
Что солнце все так же мружит и кружит, изваяв себе место в единственной бреши окна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803157
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 16.08.2018
0.
Чтобы сократить путь к театру
я свернул в сквер позади больницы
перебрался по шаткому мостику
через ручей
и вошёл с чёрного хода
я нашёл директора за кулисами
он сидел рядом с тряпишным клоуном
и плакал
я принёс вам свою пьесу
бросьте ответил он
театр закрывается
идёт последнее представление
и вы единственный зритель
не пытайтесь уйти
главный вход заколочен
а там где вы прошли
дежурят санитары с собаками
я знаю другой выход
сказал я и проснулся.
1.
Девочка,
ты до сих пор плачешь по ночам,
обнимая собственного судью.
Утром он молится
на незнакомом языке
и надевает маску,
когда идёт на работу.
Всё в прошлом:
экспедиция,
летняя дружба,
телефонное счастье,
беременность,
два ножа,
распоровшие майское солнце.
2.
Ты
перебираешь мужчин,
как чётки,
обнимаешься
с сопливым англичанином,
хочешь,
чтобы я ревновал.
Это смешно,
как твой вздёрнутый носик
и жиденькие косички.
Я люблю не тебя,
а этот волнистый город,
где звездообразные бакалейщики
бьют меня наотмашь по лицу.
Выброшусь с площадки
на верхушке ратуши,
буду кружиться,
как подстреленная птица,
между одутловатых епископов
и задумчивых Христов
с мозолистыми руками.
3.
В этом доме
так много помещений,
и чего тут только нет:
я видел
осёдланных лошадей,
запылённые старые автомобили,
целую галерею
фотопортретов Веры Холодной
и пьяных в дым,
но всё ещё довольно адекватных
царскосельских балбесов.
Я даже пытался побеседовать с Гёте,
но он выставил меня за дверь,
едва услышал ломаный немецкий.
И только в одну комнату
я не могу найти путь:
в ней сидишь ты,
глядишь на расклешённую
осеннюю дорогу
и укачиваешь чужого ребёнка.
4. БЛЮЗ
Снег с дождём.
Ничего не изменится,
даже если я
закрою глаза
и представлю, что тискаю
самую первую девочку.
Достань водку
из холодильника,
моя помятая небожительница.
Пусть печень
лопнет
и просыплется на город
хрустальными строчками,
пусть музыка
повиснет в комнате,
как чугунная батарея
(на такой сейчас сушатся
твои пёстрые чулки).
Будем бить
друг друга подушками,
ругаться по-немецки,
а потом сольёмся в одно
пыхтящее немолодое тело,
источающее кислый запах
в ритме блюз.
5.
Бедная, бедная Ханни,
жена начальника станции!
Ты бегала по ночам к мяснику,
он слюнявил твои волосы,
сжимал грудь,
как рукоять топора,
и без устали,
словно пожарный шланг,
лил семя в накрашенный рот.
А по утрам парикмахер
припудривал тебе виски,
завивал растрёпанные волосы,
любил тебя кратко и деликатно,
как мотылёк.
Ты попала в больницу
и бесследно исчезла,
стоило доктору Мабузе
поманить тебя пальчиком.
6.
Несомненны только
аптечная улыбка препода
и компакт-диск насаженный
на согнутый палец
далее до горизонта
святая простота
молочная неизвестность
ими я и торгую
Прежде всего
июньская пушинка
щекочущая в горле
узловатое настроение
вызванное
безответственным воздержанием
затем ажурное лето
с выпирающими
как лопатки грозами
и дежурные отмазки
не послужившие причиной
ни одному сдобному тексту
Я даже не знаю каллиграфии
и тем более - не верю
хитиновым поездам
7.
Твои ступни
в шерстяных носках
поднимались всё выше,
стягивая с нас одеяло,
а потом бессильно упали
Так-то вот: приютишь странницу,
вернувшуюся на мотоцикле
с удачной охоты,
а наутро вся деревня
хочет тебя зарезать
8.
всё равно этот пух не летит
а в руках застревает
жёлтыми копейками
тусклыми ласками
вязкой клинописью
ностальгии
молочное освещение и нега
запутавшихся в тумане
вельмож
торжественно шагающих
по промышленным пустыням
срывающих на ходу
мясистые стебли
(двойная досада
лучше войти в женщину
как придётся
чем искать место
для нормальной любви
среди лабиринтов
пастилы и сгущёнки)
9.
придумывается первый сюжетный ход
опрокидывающий навзничь реальность
какая-нибудь гнилая лужа
с бездонным волчьим характером
затем несколько случайных встреч
уточняющих позицию автора
диалоги прописаны вкривь и вкось
лишь бы не зияли рваные дыры
сразу после этого финал
с голыми девушками и фанфарами
все несут ветки олив
и швыряют в издателей
лавровыми венками
последний кадр
мой товарищ селимов
почему-то со спины и кверху ногами
(непреклонная воля режиссёра)
произносит
аллилуйя
10.
тебя разыскали в капусте
органы судебной
и исполнительной власти
пришпилили
как четырёхмерную бабочку
схоронили в груде
слепорождённых бумаг
отсыревшие руки
и отрывные стены
бог прячется
но ты настойчив
11. НУАР
говорила
уедем на кубу
там революционеры
и осьминоги-гадалки
только сначала
убьём мужа
а её муж и сам
не дурак убиться
у него водитель лихач
грызи теперь локти дура
муж был не застрахован
классику надо смотреть
а не
властелина колец
12.
живёт во мне полосой
серая земля
скупая и твёрдая сука
граница проходит
по белым пятнам на карте
только во время
театральных представлений
появляется что-то новое
комариный флаг на мачте
мерцание в глубине болота
лёгкая ночь набивных вещей
сдающихся без боязни
как вражеский десантник
в окружении неумытых воинов
холод раскручивается
неприхотливыми колёсиками скуки
пружинящий сжатый
для безмолвного прыжка
он покоряется лишь простодушным
несущим домой забытьё свечи
самозабвенно
расточающим нищую тайну
13.
она работает чёткими словами
целомудренными скальпелями
есть ощущение центробежного разгона
только вот двери
открываются не в ту сторону
в приёмной ждёт
стойкое земляное существо
помесь крота и вия с камерными глазами
чувствует себя приглушённо
просит вырезать навсегда
это резкое
белое
не вмещающееся
ни одним из известных способов
14.
любил власть пёстрого платка
перед окончательным
снегом
и надвинутые
сосульки нижних гласных
история облокотилась
на письменный стол с уравнениями
стол первой любви или
первого из последних экзаменов
ритм это просто архив
зашитых наспех
фраз с пересаженным холодом
и проводов располагающих
теории неукротимого банкротства
светофоры целовали тебе
выбритое место повыше
предназначенной для процветания ткани
и опрокидывались навзничь
вцепившись в конскую гриву
сложное и всё ещё волглое
сцепление арифметических действий
разбивало на части
и чуть дальше в почти
непобедимом храме
толчки неустойчивой музыки
отворяли настежь дверь снегопада
15.
добросовестное чтение медленно возникают
и ветвятся в каждой строчке нежные звери
перелистываюся клады и колыхают
мутными факелами безымянные духи
с выключенным зрением необходимо распятым
слухом направленным на одно пустое
постижение рыжего воздуха и прошлым
скребущим по дну неуклюжей речки
ожидаемое рассыпается мертвецами
очевидное мокнет быстрей твоего ответа
преизбыток сильных слов и потеря
дел неподвластных гению стройки
16.
неудачная новость жирный плен минуты
разрушенная тишина тянет как парус
в команде объявляется замена
шорох
скатывает сценарии в клубок
солнце открывает запотевшие бутыли
напитки теряются в глубоких сомнениях
первое слово за литовского папу
второе за кесаря восточой украины
третье достигает аризонских впадин
и застревает как кусочек мяса
17.
воздух ходит по струнке
сыплет орехи
сегодня годовщина кризиса
рыбья кость колет палец
мелкий но хорошо оформленный мальчик
ищет кукиш на берегу залива
находит размывается зумом
по другую сторону всхлипнувшей трубки
длинные петли финансов
18.
уж лучше помолчать
когда предметы
свою скрывают суть
уж лучше по
(уходит бестиарий)
молчать
хотя и принимаешь за движенье
любое проявление любви
и даже боль
в зубах незащищённых
и даже поворот маршрутки над
косматой деспотией парка
19.
неброское
внутреннее давление
радость первых пауз
добравшихся
до каймы восприятия
чтобы закрыть тему
найди её отражение
в приподнятой чаше
вечернего света
и потом разматывая
узловатый канат каденции
не забудь разрядить тишину
опечаткой
20.
увидишь между
веток
чуждый шорох
неназываемый
как бледная длина
водишь пальцем
по потной ключице
прежде чем
обратить робость
острием вниз
и разъяренный
тушишь свет
затаптываешь смысл
нуар
как рыбья чешуя
как средний план
на набережной скользкой
подбор наивной
азии дождей
21.
тишина недоступна
как
тёмная память
в кожаном переплёте
чудо почти
разоблачено -
облачный день
в неуюте сторожки
холод кафельной плитки
и сизая вечность
простуды
в надвигающихся
сумерках евразийства
вместе с новым начальником
тусклым теплом
соберём
кусковой кашель
и сложим в хозяйский стакан
пусть тянутся
укорённые дни
есть что-то и поважней
длины разговора
загар -
серая пыль
на экране кинескопа
я даю реверс
и
окуриваю ладаном
ключичные впадины -
лёгкие формы
прекрасны
как праща
выполнившая свой долг
полезный (ли)
опыт падения в звук -
двуручной пилой
день разрезанный
во влажном
дыхании варвара -
классический порыв
и я могу
как старым одеялом
окутывать звучащие углы
и выйти
из тлетворной суммы
о пляска
гугнивых политиков
секретных карманов
отравленных шлюх -
вот их
несут
на том же одеяле
в обширную
поддельную страну
и ангелы не смеют улыбнуться
и телефоны - в геную звонить
и тянет высказаться
(резко)
ничто невечное упрямо
оно как тангенс не заметит
ухода в вечность
в пьяном сне
читал ли дальше
не пойму
звенящий ножницами опыт
бракованный как прага самолёт?
22.
вот ночь прошла
и тлен и дым
свободней стали
как волос
на тетрадной ноте
июль распёрт
как зренье силача
и светится
пожарным словом
и пышет
булкой а-ля франс
тяни-толкай
раскосое метро
продай
сгоревшую гитару
и ящерицы хвост
и старость
в орлеанском клубе
23.
в помаргивающем
зелёном от пощёчин
свете конфорки
заоконный мороз
теряет
почтенное превосходство
тощая клеопатра
лижет тебя
поминутно оглядываясь
на распутанный снег
рвущий косы и руки
ветер
с любовной авоськой
вверх ногами
улица счастья
ласковый пух плевка
с зонтиком на закрылках
подрагивает
тиглем языка
стигийская красавица
эвакуатор
вполне
приличная компания
для переименования улиц
24.
что-то ты
никак не развернёшься
на куске жизни
в десять квадратных метров
и мне даже
неловко
скользить взглядом
по элегантным туфелькам
пустоты
импровизация сегодня
выше чем музыка
выше
стройней
чище
но с ней не хочется
здороваться
пожимаю плечами
и
ещё раз
пожимаю и
в третий
раз пожимаю
кульминации не будет
25.
и если шум
как флягу наизусть
почтеннее ветров
учителей губастых
где кажешься одним из
главных снов
зовёшь
разбитыми словами
серьёзная
как польская звезда
с надкушенным
замысловатым смыслом -
жужжание
чуткого лета
или
первая ласточка
глиняных несоответствий
как много
жуков
и мелких морщинок
говорящих на всех языках
распрямляющих все языки
как звучит
как ломается жизнь
в холодном
как лезвие ливне
под телефонным сквозняком
у западной окраины тумана
с уступчивой
хозяйскою луной
26.
колода карт
в пустыне сонной
примериваешь первую строку
да здравствуют
глухие обещанья
как режущая сталь
в захлопнутом металле
мучительный скандал
срывающий
как пуговицы
смыслы
снимать с себя
звук за звуком
пока не останется
вибрация синтезатора
в красной комнате
с заколоченными окнами
где-то на краю
перед самым дождём
ты зайдёшь чуть дальше
чем можешь себе позволить
какая же это пустыня
божий дар
рассудочное наследство
руки протянутые по столу
как
убыточный манифест
ни азарта
ни сведения счетов
любовь но
не с первого взгляда
27.
споткнусь
о тысячу условий
расширяющих
твой хрупкий образ
каждое слово
обожжёт
собственным огоньком
ненастья
голос наглый и
трубка навылет
возможности скрытые
в плавных узлах звука
28.
меня перебили
и спросили откуда
вся эта тоска ниоткуда
как тень на покрытой
золою планете
чуть резче чем смятый свет
под прикрытыми веками
стружка
незавершённого дня
пошлые боги
в рюмке
мышь пробегает
кратчайшим путём
из саарбрюккена в вену
выйду на
железнодорожную паперть
помолюсь отходящему
в 20:15
29.
с утра враждебный ритм
минуты слипаются
в бесконечную сеть увольнений
сложность даже
не в управлении
спонтанными выходными
никто не останется зрячим
все вымажутся
в правильных словах
30.
захочешь плыть
тишиной
клетчатой галькой
изнаночной болью
наивность наперегонки
с промышленной далью
лунной пробкой
пощёчиной
усталой красоты
концентрические круги
люлька
не пригодилась
на крутом берегу
непечатного слова
голод
как лохматая дева
цедит холодную тень
31.
до сих пор
гадаю
был ли инцест
или им открылось что-то
выходящее за пределы слов
прыгающий череп
огненный след
мальчик
смеющийся мальчик
стрекочущая карусель
дьявольские копыта
32.
замершие длинные формы
отброшенные строки
похожие на ноябрьский иней
внутреннее напряжение
достижимое
только на дне сцеженного моря
холод берущий своё
точным жестом
шёлковый пояс запретного века
между зеркал
наполненных и разъятых
прихотливой тропой
33.
начинали с местоимений
с глаголов
теперь на очереди
существительные
раскормленные как поросята
пружина
настенного маятника
полдень моющего средства
недостоверно воспетая
власть кипятка
и зацепиться не за что
простая
история рождения музыки
34.
из этой поблёскивающей
предметной мглы
из ангельского селения
что можно вынести
кроме извивающейся
рыбины
длинного разговора?
потерянный образ
словарного полдня:
белка летящая
по расщеплённому дереву
35.
бесконечные
мучительные аккорды
тишина
прядущая и скрадывающая
благодарю за освобождение
очередную упавшую тень
всё пронизано
холодным потоком
жизнь приключение
остальное бесплотный довесок
36.
чудо дельтапланеризма
или
может быть
просто скотства
график срыгивания
предвыборных новостей
умеренность вот задача
на ближайшее будущее
зимняя скука
чествует кандидатов
крысиного спорта
ничто
не родится из ничего
не настаивай
37.
запас времени невелик
лучше уснуть
под капюшоном памяти
в голом сквере
не быть ни первой
ни последней излучиной
на пути к тебе
никак не отговоришься
от простейшей иллюзии
от света
в котором так мало света
и вот
музыка с причудливым зрением
шлепки босых ног
забытые клады в подвалах
проклятия как шаловливые трели
мир стал узким и приглушённым
жёлуди стучащие по крыше
распродают арифметику флейты
38.
простейшие пути
предписанные одиночеству
споры с горожанками
застёгнутый
на все пуговицы
подземный переход
из китежа в мёнхенгладбах
сужающееся пространство
певчих разъяснений
бестолковые
плевочки диагнозов
сумеречное пламя
медицинского сленга
прогулки под парусом
декабрьской влаги
десятки упругих
и безнадёжных примет
зыбкое
солнце несоответствий
39.
видишь как
рождается слово и как растёт
как ему становится тесно
как оно задыхается и умирает
больше не помогают
толчки и сцепления
да и за что зацепиться?
за синяк на молодой лодыжке?
за шкурку банана
в помойном ведре?
40.
пивоваренная элегия
в муниципальном овраге
штурм заснеженной глины
крепкий градус
развинченного храпа
рваная одежда
после утра любви
какие прорехи
ты найдёшь в отступающем пении?
чем выше температура
тем гулче
юродивость гласных
пора
кусать себе локти
пока туча не обварила
порцией кипятка
на ловца
бежит зверь
губы разбиты
ни пауз ни соответствий
только гул
взъерошенного моря
и
уменьшенная временем
запятая капюшона
41.
напряжение слуха порождает
машинерию праздных бедствий
обледеневшая скорость
управляет священным ружьём
палатка выпита до дна
вместе с невинным сексом
и счастливыми последствиями
ты переворачиваешься на брюшко
в смятой каденции
на пальцах
новостной аукцион
но музыка не сохнет только
напрягает острые ветви
некуда значит некуда
никто ведь и не сомневался
в длинном презрении висящем
как гроздь винограда
42.
два центра невмешательства
губы
разлинованные простудой
сдёрнутый джинсовый
нервный тик
характерный для скользкого сезона
ты носишь глубокий покой
в кожаной сумке
между пудреницей
и оральным контрацептивом
счастье у чёрного хода
не то что бы гонимое но
совершенно никому не нужное
болтающееся под ногами
как нелюбимый ребёнок
радость избирательна
как шум
в тигровой шкуре
лишённый ржавой воды
прими стеклянную позу
попробуем дотянуть
до шаткой командировки
по островам
это значит
(коленная чашечка?)
жёсткий переход
к новому понятию
но при этом пропадает
болотный запах
43.
твоя голова
похожа на след
каменного облака
на равновесие
между рождением
и слепотой
каждый жест
это слово
а слово
мельница
на дешёвой распродаже
ночи
со взмыленными лунами
слишком мало деталей
их надо подкрашивать
как лицо тумана
избегая мелких штрихов
44.
менее предсказуемый
вариант сезонного затмения
скрытый в спичечном коробке
силуэт майского жука
совсем не тётка и легче лёгкого
потерять свою тень в угоду
каверзам пространства
зевающим урнам
и говорливым букетам
в руках располневших мам
(какая вера? быстрая как топот
или медленная
как засахаренное солнце?)
пожертвуй малым
шёлком исчерпанных строк
расплетённой до жёсткого предела
ошибкой
45.
при попутном ветре
раскачивается солнце
и жмурятся строки
Алиса ищет свой голос
держись настороже
случай - всего лишь случай:
кристаллическая решётка
с пятном яичного желтка
лучше задремать
тогда будет возможен
эффект тумана
и сосредоточенное выделение
периодического остатка
неизвестно: при этой раскачке
допустимы ли тёплые течения?
навязчивое слоение
психологических перестановок?
снисходительность - не самая лучшая
черта, это почти преступление
достоинство - что-то вроде
медузы, издыхающей на гальке
(я способен сказать это трижды
разными голосами)
для того, чтобы сделать
эту новость настоящей новостью
не хватает одного движения
шелеста падающего платья
жёсткого блеска
46.
достигнув черты, ты ничего не достиг
семафоры напряжены
море рисует младенца
вечер трепещет, как спившийся самурай
тусклое лезвие новости
не может найти подходящих ножен
и режет сонные веки
младшим чинам вертиго
успеваешь сказать: "утром, здесь"
раскачивается ночное
и везут
приправленный снегом
мнимый корень постоянства
47.
это происходит постоянно:
топтание на месте смещение
центров тяжести измена
южным мыслям
скука зернистых северных
так из меланхоличного варварства
рождается скупость огня
попробуй теперь: без дверного
яблока без чёрной звезды
без молочной пружины
завершена первая фигура
пляшущая под музыку умывальника
нормальное городское безумие
включая собеседование с богом
на тротуаре у теплотрассы
48.
дворец культуры имени борхеса
окружённый разрозненной
стеной огня
голос потерянный
в руинах холода
узник денежного лифта
отвозящего всякий раз в преисподнюю
осторожная охота
с приманкой в виде несбыточной любви
оканчивается
порцией скоромной пищи
незыблемым свистом
женщина спускется по эскалатору
и превращается в женщину
сидящую на полуночной станции
в пьяную и красивую
женщину на панк-концерте
в трезвую и хорошо отлюбленную
женщину на соседней кровати
в измотанную женщину
играющую с больным ребёнком
не видно ни зги шестерня
искусной ручной работы
рептилии и иные
символы аэрофлота
придурь дёшево обходится контур
похож на принцессу гранату
в чём вообще препятствие?
в силе ветра? в блуждащей массе?
сиреневые петли солнца
ноги или даже ножищи
хочется подробностей но их нет
сахар растворяется в чае
не создавая вкуса это полная
ахинея возьми
лучше водки чёрствая палитра
предполагает априорное неведение
самых понятных вещей
дым хлопает себя по ляжкам
за скалой
до горизонта рассветное море
49.
великолепная мысль похожая на
перевёрнутый грузовик
сюита треснула сверху донизу
её скрепляют швеллерами
хрустящие пальцы предлагают выбор
между коитусом и старинной погодой
один-два один-четыре восемь-пять
проза побеждает хотя казалось
что дела её безнадёжны
50.
шамкающий звук
как собака
бегущая за велосипедом
немного высветлю краски: туман
закреплю огонь: вечер
голова лошади нарисована
одним свистящим росчерком
уклон предполагает выселение
в наканифоленную листву
с объявлением о сдаче квартиры
на обратной дневной стороне
предлагаются
всё более рискованные
и стерильные игры
уже не с любовью (откуда)
но с такими мелкими смыслами
что они меняют очертания
от сквозняков и пасхальных подарков
в минуты когда голос становится
поддельным
затопленным мёдом и плесенью
будем ориентироваться
по окончаниям строчек по подписям
по выплеснутому свету
51.
маска плача
угреватые снега
в которых всё от любви
и ничего от искусства
похоть клюёт прошлогоднюю ягоду
ряд сомнений меняет перспективу
не развенчивая материал
бесконечная шутка
холодная как
чеширский кот
при расторжении брака
приходить сюда и отсыпаться
вдалеке - жертва насилия -
плачет ночной холод
52.
всякий подарок становится
любовной опечаткой
мех не горит и продукты обретают
хнычущее естество
четверо рабочих с лопатами и
командующая ими белокурая женщина
в татарском халате
у всех на груди надпись "KVN"
может быть начало
порнографической короткометражки
неужели последний акт и о любви
может сказать лишь кропотливая зелень
жар и пот дрожание сальных складок
раздвоение зубной пасты
53.
всё зависит от направления цвета
от ударной волны
на смену одной тюрьме
приходит другая
с окнами на карибское море
кристаллическая решётка поглощает
модные туфли
и мелких кайманов попавших
в мусорные коктейли
несчастливы но по-другому
в рыбьем окне лепета
свинговая устрица
проволочная дуга
беспокойства
54.
предположительно: наклонный свет
и радуга без авторской подписи
и ты
со слишком рослым
для твоего возраста смехом -
ещё до того как приходит удобная формула
распределяющая слова:
невозможно, не нужно, немыслимо
и прочие -
все с консервантом "не"
55.
страсть пылит как просёлочная дорога
ловушка никак не захлопнется
тихий спам: кашляет меньше?
температура? смотри по состоянию
надо попить
ещё одна дурная бесконечность
которая впрочем не так уж дурна:
основная тема
пригодная лишь для тысячи отклонений
56.
сеть, слишком тонкая,
чтобы задержать рыбу,
пригодная лишь для ловли слов
восемь раз начинать с "и" -
так неуместен
презерватив в дождливую погоду
на этапе подготовки пьяная скрипка
пытается оторвать тебе ухо
57.
пустить встречный огонь
выжечь всё до последнего слова
думаешь: тёплый день ветер
но всё фальшивит и тянет
как пластинка на дряхлой вертушке
проснуться мгновенно: сам себе будильник
захваченный чужой любовью странным речным течением
пением - негустым но настойчивым -
мартовским утопленным хором
и может ли быть ответ кроме обложки из пепла
58.
знакомый фокус: вытягивается
крестовый валет в меланхолическом захолустье
греческий колокол перемножен сам на себя
в остатке – ночь в гостинице смахивающей
на демонтированную скульптуру
в основе труда – лёгкое замешательство
и неучтённый жёлудь
остановись: лепечут обручи
под пыльной водой
59.
боль - запятая в прокуренном слове
последнее странствие чтицы:
переносы поскрипывают
как крошки в неприбранной постели
необходимость черства -
ручная молния
обученная прыжкам в длину
на будничном склоне маятник
обновляет невесомые буквы
неприкосновенный запас: сухость кожи
презрение влюблённость и прочие
способы простодушного бегства
60.
пустячок
осьмиглавый
двузвенный
(но не можешь ты править вселенной
и поэтому ты пустячок)
и море холодное и
длинная память
(непечатная раскладушка)
и совсем другой воздух - зыбкий
в нём можно продолжить
любой неначатый жест
распустившуюся петлю:
то уходишь ко дну
то случайной виной
вытягивает на поверхность
61.
не сочиняй поэм
сказал и уходит на цыпочках
из огромного мёртвого дома
но и это не всё: брезжит музыка-убийца
у христа за пазухой
разговор как раздавленный квадрат
с деревянными крыльями
а по существу: гроза
сизая темень японские колоски
ускользающая во фрактал пропорция
непечатное слово - молния
с тёплой водкою вместо лимфы
62.
казённое утро
как дважды два
зацепленное за струнку
почты
и некогда в этом городе
выдумывать татуировки
заказывать польские браслеты
/а вкусны ли они
пряники и не скучны ли
девушки?/
хорош ли утренний секс? а главное
чтение по буквам: приторное
с пришёптыванием согласных
63.
Василине Орловой
Пожалуй всё:
как устрица качаюсь
навстречу каменным губам
и соль навеселе и жар подъездный
колеблющийся не изъять ли слово "как":
чертёж обманчиво сияет
не как а где в каком отрезке
изолгавшегося времени
в каком истраченном ресурсе
Игра баланса и ничто
не вечно - алкоголь
или ДК Либкнехта или
пружинный отпечаток гречки
могу войти в любую скобку и выйти сухим
могу даже с притворным почтением
поцеловать узор на рукояти снега
зайти слишком далеко не удастся:
эдакая негромкость бурь
с фрагментами стадиона
А потом - тишина
как детская мышь
и/или никому смычок
скорее пригоршня паяльной канифоли
спеши жить а следовательно
покупай электронагреватели
и гидростаты
не всякая истина безрассудна
обратное верно
при северном ветре
64.
о нет границ бесплотных
лишь кружатся под ветром семена
и недалеко всплакнул ребёнок
прости мне стиль
всё это скрябин и война:
но
как ребёнок
лучше жить
и травку никогда курить
и лайкать женщин безмятежных
и постить
строчек белоснежных
капитан немо я съем тебя
но к чёрту к чёрту к чёрту
извини что в тылу хорошо
что музыка играет исподлобья
и что труба мигает просто так
и телевышка блинчик испекает
так в этом мире не бывает
лучший шахматный ход: едва-едва
наугад как набоков с русалкой
и - хочу тебя: будто вспыхивает лампочка
вслед загулявшим словам
65.
Существование в обход
главного о чём не пишешь
и даже стараешься не думать
бесконечный порез
уводящий в заснеженную глину
Открываются только двери
в припылённые комнаты
где мыши деловито обнюхивают
спящие настольные лампы
приходится вычёркивать
даже не знаки отсутствия ибо
оно указывает на возможное
но необоснованное наличие
на расстоянии хмурого взгляда
или подключённого к смерти планшета
Лунатизм получает иную почву
и иное расписание: поля подсолнухов
заброшенное марево ладоней
главное - ускользнуть не оставить
ключей от гаража
серийных поломок
и насмешливых морщинок
В любом случае - ты не та
какой была три года назад
иной овал лица первые признаки
старения вблизи лучше не смотреть
хотя издали столь же многозначна
то же головокружение
чреватое потерей контактных линз
и других почти невещественных доказательств:
жар-птиц обесточенных дворцов затерянных
в туманах вершин и царственной
трубы ближайшей котельной
Итак главное - самоуверенная
игра с распределёнными потоками
искажение аллюзий и отточий
одним словом тотальное лузерство
66.
невыносимая прозрачность вещей
"лучше сожалеть о том, что сделал
чем о том, что не сделал"
в границах раскрываемой темы -
зияние самоубийств и увольнений
отпечатки палеозойских моллюсков
когда любовь была моложе любых фактов -
была карточным фокусом ржавой трубой
с дивным но бесхарактерным звуком
безудержной операцией деления
и нежеланием портить вечер
стандартными словами не задевающими суть проблемы:
больше жизни без памяти готовься к тяжёлой зиме -
книжная жизнь ворвалась без стука
отомстить за подслеповатые годы
с начинкой из бесполых наблюдений
и климатических отрыжек
67.
пакетбот азия-свирж отплывает
свидетели разминают отсиженные крылья
ничто не выбивает из бесплодных раздумий
как шум польского мотора но и к этому привыкаешь
сортировка музыкальных сумасбродств
не менее надёжна чем сорванная с ветки клейкая фраза
нарушающая все мыслимые (и прочие)
запреты и расписания
68.
слышала последний такт
охватывала на лету не разбирая
боль в ресничном прицеле:
"позиция силы для пылких женщин"
более чем игра с грозными узорами
в которой нельзя знать меру
(чуть заметный разрыв с истерической нотой во рту)
о мы будем ничем и никем
с нарисованным шёпотом-пеплом
с походкой двоюродных чудовищ
и пристёгнутым к лацканам
неплатежеспособным ветром
ты да я две синицы на огненном марше
две ухмылки непевчие дуры
на уклонах подтаявших крыш
ты как почтовый ящик:
томная деконструкция понад усе
а улов невелик: лица обесточенных ламп
споры с убитыми пчёлами
пила "дружба" в буддийской степи
да зависть к любовникам на акварели -
всё цельно и слитно
как в прописи
69. Трижды снег
нужен прибавочный звук
полый и влажный
звуки ударов о снег
в конкурсе не участвуют
вопреки уверениям младенцев
спасает излишняя сложность
попытайся рассеять природу:
для оптики – тёплая дева
с кровеносной синицей войны
отсутствие малейшей из величин:
робкая похоть?
снег заметённый снегом
единственное развлечение – призрачный отъезд
а теперь займёмся двоеточиями
как будто другие дела
заброшены
и
продолжим читать бесконечную книгу
пока жизнь
не совпадёт с текстом
и так прострижёт вертикальную вьюгу
что не останется сомнений
в опечатках на обратной стороне
самое время наушничать
христа ради
когда снег падает торцом
70.
ночная динамика
прошита металлом
не стремится не льётся
ставит палки в колёса
не обойтись
простым подсчётом претензий
при драматическом голоде
и выброшенном наследстве
71.
что-то неумолимо меняется память
подставляет ненужные слайды
словно стучишь в заколоченный дом
или
видишь ночью на высоте удаляющийся огонёк
не свежий остаток от деления на два
не переписка в полночном чате
и заведомо не хроматическая гамма
с подрагивающей от отчаяния фокусировкой
72.
а если отшвырнуть сновидение
останется шероховатая кожица
плоская мера
исчезающая быстрее
хлопка одной ладонью
так же и с отгадками:
таяние зависит
лишь от прыткости сказуемых
но не от скрытности подлежащих
73.
зелень ненадёжная вёрткая
и почти разговор
отцедить неприятное лето
ночевать в лотерейном депо
уронить статуэтку
или рассеять
слепоту твоей кожи
по побережью
50 заложников
ищут
магнитный полюс
и любая новость кажется
озером пыли
74.
слова выплывают из тусклых заливов
длится игра больных дальтонизмом
проигрыш невелик а выигрыш неизбежен:
завёрнутый в марлю плод
и расцеженная обида
быть стариком быть бесцветною
маской мыши
в узком чулане любви
первоначальный план
обрастает деталями
и они
делают нас тенями своих теней
75.
шёл с поклажей
иногда срывался на скользком
гонялся за польскими словами
а они бросались врассыпную
как пьяные автомобили
и наступал день яркий
и наступал день тёмный
а ты прятался в промежуток
между лакированной лестницей
и сердцем иисусовым
вот и доброта ваша
спасибо
на любом слове:
"сладких снов" или
"мы здесь не бандеровцы"
или "приезжай двенадцатого
будем трахаться до упаду"
76.
выплеснуть нарратив
на замшелом перроне
/гдея?/ ветер в ушах
вот уж кто никогда не краснеет
а если семья - куст смородины
или ручной халцедон?
как носить на руках
и купать в ахеронском болоте?
как растянуть
до колокольцев коровьих
и задымлённых крестословиц?
77.
почтенно одиночество: шары
и шорохи
и кашель как удавка
скомкать отбросить
красивая линия полёта
уютнейшее из уничтожений
нежней чем поворот
руля у побережья
пропорция ничтожна
и натужна мода: нейлоновый
свет фальшивит
устарел пока смотрел
немые мультфильмы
78.
нет ойкумены есть лишь
плохое поведение:
история снега
история льда
и набитого деньгами учебника
один-один: счёт для нищих
но и ничья не засчитана
без стремительных лестниц
трилистников
и надземных переходов
лысины червовых валетов
океанское дно материализма
жаль что не слева а справа
абордажные крючья
значит было в них что-то
готовое распуститься?
чернила меняются
жалко хичкока
с его цветными лекалами
79.
учись рискованной плотности
гармонии меньших существ
чтоб растолочь наконец воду в ступе
то ли дело мясоедовская
можно вспомнить поцелуи в шею
и жирные вскрики соседей:
колышется речной фонарь
над запечатанной флягой
и прощание говорит на семи языках
некоторые понятны
иллюзии добывают шахтёры
и санитарки на конфетных плантациях:
с утра ты сидишь
на втором этаже дабл декера
за статьёй о путешествии в немоту
вот и сложено домино в коробку
абсурдной верности
прощению подлежат
следы на сырой извёстке
[i]давай распадёмся
на точку и запятую[/i]
80.
точен бег
уловимых созданий
с видом на
крайнюю плоть
и ничейный возраст
меняться по щелчку
телами
и
рубахами драконов
(сделай меня съедобным
или рассыпь комариные жала)
в первый и предпоследний раз
спрячусь
за деревом воспитания
81.
вращаясь дойти домой
или выпить татуировку
ждать
облокотившись на третьего сына
приносить амальгаму
уносить инструменты стыда
в пионерском запале
сверять змеиные кольца
вниз по реке
за сцеплением ставней-сфирот:
спать в деревянной короне
не быть человеком
82.
как ни носись с вычитанием
придётся и умножать
за ставнями - лес усталости
неотменимый день
святых маленьких денег
и макаронных воинов
ungrund раскусан цитатами:
проточная тайна рабочих
отверстий
разрезанная падалица слов
юноши носят ответы
в стальных конвертах
и прочных юбках
детерминанты гуще
на предзакатных рельсах
в тени баскервильских холмов
83.
огнём искать
запутанные волосы
честность и камень
когда ласка становится
сюжетом
изнаночных новостей
заминка с теорией сада
на расчехлённых дорогах
слетающих
в прибрежную хрипоту
84.
(Посвящается Лене Левской)
два смерча
ходят в саду ремизова
один послушен и весел
как зеленоглазая девушка
другой бородат и вульгарен
словно киевский архитектор
осень и осень в сумме
дают шотландскую юбку;
визирь Канцелярий живёт по соседству
и не различает погоду -
лишь робкие следы пароходов
на молочном прибрежье
85.
гладить бумажные деревья
блуждающие по ладоням
словно по набережной
с равносторонними маслинами
запечатывать женские плечи
как банки с домашним вином
руководить меркантильным паромом
погружаясь в рисовую ванну
(блевать в густую от нас
пресноводную радость)
в крови у рыб
находится много
прямых участков пути
с уменьшительными подлыми суффиксами
например, локатив
соприкоснувшихся локтей
и произвольная шхуна сметы
86.
ничья сумма; ни
пожелание холода
ни спокойная грубая масса:
обёртка над бледной
запасной частью, сплющенное колонной лицо
у куба степные глаза
и термальный
отвод памяти по нагоняям:
след исчезающий раньше учтённого неба
с варварским струпом на ножнах
и геометрией
влажных после блуда сосков
(убийца двумерных личинок
жалует футболку
с отцелованного плеча:
укус левой пчелы придётся на смысл
корпоративных отливов)
а если работать аллокатором
на белоснежной пластинке?
если снимать стерильным пинцетом
с любого вопроса
кишение скаутских правил?
прочь из кармана
с нарисованным сном
и глотком
масленицы
как
острый чёрт
на глиняном подворье -
в профиль похожий на принцип
классического детерминизма
87.
с мёртвым двоеточием
не поспоришь –
так же и с мёртвой любовью
и с осязанием
склеенным
из бутылочных осколков
гекзаметр –
молодильное яблочко
внутри треснувшего света
секс? будто подсоленная мелодия
пересекается с холмистым свистом
88.
грек лиукор
безъязыкой совести
в корзине смешной
уже исхлёстанной бунтом
(а ты шелестишь
нормировочным слоганом?)
ни единого цвета над городом
только шепчутся
утерянные облака
о слепом сведенборге
и
пристрелочные указы
формируются на винтовых лестницах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185420
дата надходження 21.04.2010
дата закладки 25.07.2018
Обрушить тело в знойный август
Смотреть вокруг
Продать душонку, словно Фауст,
За пару рук
Что будут принимать объятья
И крепко жать
Да за линеечки в тетрадке
Что б в ней писать
Залиться б этим зорким небом
Всего на треть
Закусывая черным хлебом
И захмелеть
В глухом селе прочитать осинам
О немоте
Тонущих городов в бензине
И суете
Во все мгновенья быть собою
(Простите, кем?)
Носиться с глупою мечтою
У рюкзаке
Развеять тело по белосвету
И сбросить кожу
Когда вся песенка будет спета
Но боже! Боже!
Какая музыка в ворот льется
Рекой бурлычит
То утопает в своем юродстве
То тихо хнычет
Упрячу дождь в голубой платочек
Сложу в конверте
О какой смерти везде торочат?
Не знаю смерти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799912
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 20.07.2018
вкинь мене до найглибшого в світі колодязя,
нехай я так ніколи й не дістануся хоча б його середини
буду навічно полишена напівшля́ху,
й таким чином покарана за бажання бути зразковою,
і триматися золотої ...
(ну) ти знаєш
я все ще маленьке зернятко.
дістаньменевисушипосадимене
поливайменевчаснолюбименесильно
я в с е щ е м а л е н ь к е з е р н я т к о
так собі думала.
але бачу, що я тільки плід,
упалий далеко від дерева
поблизу калюжі, у високій траві, під вологим каменем
такий нестиглий, трохи надбитий, геть непривабливий
мене ніхто не підійме.
жовтавий листочок накриє мене
лише мить
і його віднесе поривами вітру
так я дізнаюсь про осінь
я - все, що зали́шилось
від тієї, що влітку
я маленьке зернятко
знайдене пташкою у садку
поблизу калюжі, у високій (пожовклій) траві, під вологим каменем
і нею ж випадково в польоті упущене
маленьке зернятко
до найглибшого у світі колодязя вкинуте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796729
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 24.06.2018
твій приклад інакшості
на долоні рубцем гранатовим
щоб занадто
чути й не бачити
як означуване
набуває форму відповіді.
не зійди
з небес віртуальних,
бо печальна я -
травень на душу зеленою цвіллю...
любила,
бажаючи знати різницю
між твоїми очима
і знудженим демоном.
місце, де ми,
схоже на літню в"язницю.
я - столиця,
я - місто і час.
твій наказ відпливати
як обійми й слова із цукрової вати
(може варта того,
щоб писати ці змісти-листи
і плести?..)
обережно!
суцільні приклади,
ти із гідністю відстань витримав.
...або може це був не ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792313
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 21.05.2018
сколько еще невозвратов придется пережить
глядя из внутренних монастырей
в поля бездыханности
где глухота как безлюбость
размножается цепью
тупиков
топя секунду на корню
увядших как время всходов
возможно просто лишь затем
чтобы в многочасье всецело
вспомнить
что нет иной любви
чем свобода дыхания
где каждая беспрерывность нота
в объятиях
беспричинности
что молчит никому
и по всем
уходящим из собственной жизни
или нечьей-то смерти
усыхая последней влагой
в бокале случайности
который в отличие от времени
все помнит
каждый миг вечность или секунду
оттого или когда они
еще плыли
вспоминая эти далекие
моменты
как самые уютные зимы
увядшие завтра
или вчера
где прощание последняя правда
что они смогли
подарить
может быть поэтому
она так осязаема
в бесконечности надежды
что все вернется и все вернутся
уже навсегда другими
наедине со всеми
и далекими
от всех
где все на что
она так бессмысленно
надеется
это чтобы они молчали
в штиль или бестактно по никому
или о чем-то
в преддверии секунды
я просто хочу
дышать
фон: Wolves In The Throne Room - The Old Ones Are With Us
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790340
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 06.05.2018
писати тебе
із квітів
що
туляться до блаженного
співу
птахів
ліпити натяк
на танець рук
пересторогою
ставши
на мить
садити дерева
велично
у візіях сну
тримати
листівку
травневої ночі
бузкового вірша
їй
присвятити
купити
коралі
із звуків мовчання
сховатись
у сонне волосся
твоє
і
тихо
себе
так
пам'ятати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789352
дата надходження 28.04.2018
дата закладки 01.05.2018
1
Сидівши перед неоновою вивіскою «пам’ятники»,
котра блимала як очі ящірки, яка не знала ніколи вогню кохання
ти подумав про те, що трупам у цьому місті легко тікати зі своїх моргів,
ніхто не стане чекати поки комунальники розберуться з частим піском на вулиці,
ніхто не стане чекати третього сонця.
Агов? Ти думав ти перший, кому розбили серце тієї ночі?
Уяви, скільки всіляких самотніх згорілих сердець п’яніли серед тієї ночі
у цьому місті, у цьому клятому місці,
воно як твій персональний диявол віддає належне твоїм нервам,
якими тече не енергія живого, а бунт мерця.
Скиньте цей клятий смердючий шматок у гнилу посудину,
за нею прийде вуличний Анубіс,
воно волає про прихід смерті,
але це не слова подяки, це легіт собачих зубів.
2
Вибравшись на найвищий із замків – «Замок Кафки»,
ти спостерігатимеш танець італійських і польських пісень,
котрі курсуватимуть іноземними пиками.
Вже ніби на прощання до тебе підійде п’яна українка
й мовить, «щось ти геть притух, малий», а ти зі сльозами на очах
у відповідь піднесеш палець догори, все окей, мала,
просто тіло ломить моє наче я затоплений смолоскип, якому більше не горіти.
Згодом тебе перестріне військовий, що розшукуватиме втікача.
«Дивна ніч» -- подумаєш ти. «Дивна ніч.» --- подумає військовий,
принаймні тобі не довелось хапати ротом повітря у присмерку останньої хвилини,
адже тобі ще нити і нити, боліти і боліти тіло моє.
3
Якби моя труна могла б співати
вона б співала твої пісні,
адже моїй смерті здавалось би,
що кумедніше немає нічого на світі,
аніж мучити зболену й порізану душу,
витискаючи з мене ножем слово «люблю»
на десятки, а то й сотні на біс.
і якби тоді, у ванній, мені дали занурити лезо глибше,
ніж верхній шар шкіри –
не було б потреби множити слова й задихатись як
втоплений у Нілі осел.
Я дивився у вічі й тонув,
дивлячись від початку й до кінця
мій літак невагомості розбився
об той ледь помітний посміх,
я його запам’ятав.
Від самого ранку я знав, що смерть
знищить всі плоди пустотілих мріянь
й замінить ноту «до»
на подовжену «до» насильства
й сокиру, яка знесе мою голову під три чорти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789828
дата надходження 01.05.2018
дата закладки 01.05.2018
якби зробити
сховок
у серці
магнолії
і забути себе
у
лілейності
білого
на єдине торкання
очей
музику чути
довкола
вінчаних з нею дерев
слухати сад
що росте
у тобі
синім птахом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787729
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 23.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2018
как множество запятых
листаемых графами
ежедневников
среди множества садов
вянущих букетами
помолвок
они думают что знают
но только
думают
думают что умеют
но слышат лишь
эхо
думают что любят
но только
жуют
ничего не смысля
в смыслах
которые
повсюду
в каждой секунде
на каждом развороте
немых психодрам
тишины
в объятиях которой
думают
думают
думают
ведь они еще просто
люди
фон: igorrr – moldy eye
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788571
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 23.04.2018
есть ли в темноте
хоть что-то
кроме пустоты
синих слез
что как хороводы
снежинок
с каждым выдохом
приобретающих
твои черты
одну или несколько
на время или
после
вспоминая далекое
будущее
как список пропавших
без вести
где все течет наугад
все тает на ощупь
и только ты остаешься
вечный как снег
такой же
незримый
такой же
фон: Mikko Joensuu – Pearly Gates
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785105
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 30.03.2018
кашель квіткою ніжиться в горлі,
гучний вітер ніч розбиває.
сигналізація подиху вчить поспішати
й не бачити перешкод.
ось ти шукаєш чужинську адресу,
із преси тягнеш минуле за коси
й епіграфом тішишся кожного дня.
я не рідня тобі,
бо маю у грудях щось надто вороже,
схоже на синю й сумну каменюку,
яку неодмінно навчилась жбурляти
у руки того,
хто не пише листів.
тінь моя всемогутня
озвучує квіти кашлем
і нащо
тобі все це знати
у ніч,
що не перед різдвом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784299
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 26.03.2018
множество снов колышется
в стеблях кувшинок
плетущих океанскую зябкость
плавунам снятся
щепки
каменоломням –
галактики
но знает ли хоть что-то
каково это
быть на шаг впереди
моста или
города
наводнения
или засухи
видеть бутоны
печали
еще не раскрывшимися
тугими и пронзительными
как чья-то бессонница
что сочится твоими
слезами
о жаркотеплых
временах
которые можно слушать
часами
или смотреть на часы
в них
но вряд ли возможно забыть
чтобы они так вот
безнадежно
сбывались
во мгле или в тебе
в ракушке или в галактике
наводняемой немыми
цветами
и где я слишком
люблю
чтобы не утереть
твоих слез
на два взмаха выше
на две волны
глубже
https://www.youtube.com/watch?v=I9w0gyz7tXg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784224
дата надходження 24.03.2018
дата закладки 25.03.2018
молчишь так пристально
как бледность
надежд
проведших целую вечность в бункере
среди выжженных
пустынь
и задраенных люков
в каждом взгляде – прощание
в каждой строке
заглушаемой выдохом
сомнамбулической тоски
как предсмертная улыбка
заплутавшей шарманки
что впивается тишиной в сотни ампер
только не ты
только не с нами
унося в холодный
пустой зал
как выносят из огня самое ценное
обжитое еще до рождения
в безветрие ночей
в безлюдье коридоров
чьи лабиринты пахнут
дождями и временем
стучась твоей же болью
в задраенные люки
ток - разряд
разряд - ток
пока не хлынет пустотой
музыка зимы
вместо деревьев - снег
вместо травы -
туманы
фон: Ulver - Gnosis
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784179
дата надходження 24.03.2018
дата закладки 24.03.2018
канонний вдих/видих чи хвиля іде - прилив
надсадно хтось диха над самі вуха чи море сниться
ти колір - ніхто достеменно не вивчив ще твій уплив
на очі людей. та і яка різниця
якщо життя - в'язниця
живи собі потай - променем через скло
камінням фундаменту порохом на полицях
канонний червононосий клоун невдалий клон
щасливих. допоки завмер ти - посмішками на лицях
допоки ти не в мисливцях
ти випав зі своїх графіків станів граф
графин для думок; зі спогадів - випав сніг
якщо би в рулетку - певно б усе програв
якщо би слабким був - певно б не падав з ніг
від втоми. додому - ні бо тебе там ніх-
-то не чекає ні-
-хто ми каємося чи ні
х
то ми чи хтось зняв реаліті про двох покидьків
або пише книгу - її томи стали нам середовищем існування
прокльони чи справді наше то листування
~~~~
ти вигадав календар у якому нема зими
ти вигадав залізницю із двох лиш станцій
але твоє серце - пазл із тих що тікають мало не босими
і більше не повертаються
~~~~
ворота очей відчинені відпочив почин затягнувся в справу вчепись і рухай
а шторм свій надвечір надсадно прошепочи
уже над потрібні вуха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781101
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 12.03.2018
все перепутано
и все перепутаны
как провода скрученные
узлами нас
обнажая бреши
и отмели
наказанные бестишьем
где терпение – всего лишь демон внезапности
и если один поспешил
в воронку попадают оба
иногда даже те
кто случайно придыхал мимо
но оно же дает
тот тихий
призрачный свет
что обнимает будущее
как твое молчаливое: не прячься
у вечности как у природы
свои причуды
и когда она расталкивает
время локтями
во время снегопадов
сея новую волну
бестишья
то возможно лишь затем
чтобы показать
насколько твое сердце заразительно
хотя и бестельно
постарело
за эти сны
у которых как у планет
тоже есть
бремя разложения
и когда нечто немыслимо
долго
отсутствует на своей орбите
иной раз не знаешь
стоит ли говорить
здравствуй
хотя это и неважно
как неважен сон на котором
молчу
может просто отражая
ничей-то
самый родной и
созвучный
что течет в крови
независимо
от частоты необъятий
все хотят чтобы
ими дышали
чтобы молчали в такт
принимая облик
их снов
повторяя движения в танце
будь такой как я хочу
особенно люди
хотя людей я как прежде
не очень понимаю
не понимаю их войн
их разрозненной
еще более осмысленной
жизни
что бежит от одиночества
выставляя частокол знамен
и привычек
как первобытный страх
не увидеть себя
однажды
в зеркале
хотя бояться стоило бы
вовсе не этого
потому в зеркалах мы никогда
не видим себя
но слышим сны и тех
кто их населяет
порой не ощущая вообще ничего
даже собственную
ненужность
и ты
единственный кому это нужно
хотя и люблю тебя
не за это
плача к тебе во сне
что бессмысленнее с каждой
правдой
где молчание
как и мы
не знает смысла слов
которых не знаем
приближая навсегда
секунды
может быть вовсе не нами
и не теми
в соленом порыве
зимы
но где он нас
дождался
фон: Candelabrum -The Dark Oraculum
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779032
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 26.02.2018
не всех мы готовы прощать
даже если сна
не хватает
без ночи для них
чтобы греть сверхновым
в тысячу зим
соцветья твои храня
как узор на стекле
в закоулках влажного
лона
сколь не встречу ветров
никого впереди
только дождь тишиной
баюкает мысли
можно забыть обо всем
на обочинах
снов
тихонежданный
и простолюбимый
в сотню безмолвий
слышна мне печаль твоя
в тысячу встреч
где нет никого
другого
я могла бы забыть
погружаясь во мрак
но себе изменять
не готова
фон: Make A Change... Kill Yourself - Once Awake
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779021
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
доедая твоего ангела
я почувствовал раскаяние
что съел его
слишком быстро
он оказался моим любимым
демоном
я испытывал сожаление
что мы разбились
в объятиях друг друга
падая слишком стремительно
вверх
мы рассыпались
на фрагменты диалогов немых
так и не долетев
мы исчезали
бесследно
за горизонтом событий
и даже не пытались повлиять на
вертикаль страсти
что вначале согревала нас
затем сожгла
льдами
которые с самого начала
покрывали изнутри
с того самого момента
как мы стали ближе
но дальше
от себя
мы добрались к концу
в считанные строки
вернувшись к началу
конца
и от нас не осталось никого
кто мог бы вернуть
память
о нас таких
незаменимых друг другу
таких родных
и верных
таких честных
молчаливых
и любящих
никого и ничего кроме
воспоминаний
о тех
кем мы и не мечтали быть
о тех
кем мы никогда больше
не будем
но стали
вопреки
когда-то я хотел всё рассказать тебе
но не смог
о том как хотел разлюбить тебя
но не смог
о том как люблю
или как больно любить
тебя
постоянно
из жизни в жизнь
из смерти
в смерть
никогда не нужно говорить
чтобы сказать всё
что нужно
в любом молчании зашифровано
послание
в любом молчании есть капсула
времени
ведь хватает всего одного мгновения
чтобы влюбиться
и понадобится гораздо меньше
чтобы всё потерять
любовь это когда вас разделяют
километры кубометров лесов
или толща воды из миллионов тонн
но вы всё равно рядом
а расстояние это всего лишь то
что вас объединяет
и вы просто летите куда-то
где нет времени и пространства
прошлого и будущего
только настоящее
и вы
настоящие
летите не думая о направлении
и траекториях
не думая о том что можете разбиться
замерзнуть или сгореть
любовь это когда не задумываешься
о последствиях
балансируя на краю
пропасти
любовь это когда видишь горизонт
в глазах напротив
сквозь расстояние
и нет ничего
красивее.
*фоновая композиция –
Drudkh «Небо у наших ніг»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hHVGQ7z91uM[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778951
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
и глина на обжиге твердеет
под рукой трудолюбивого мастера
пуская трещины в черепки
собирающих кашпо
цветочного
ремесла
оттого не утихает музыка
в цехах подмастерьев
обитых малахитовой памятью
в зарытых шелком
сундуках
обнажая живое дыхание
мрамора
под лейблом
сделано пустотой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778711
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
я севший на мель
капитан твоего корабля
проплыв столько миль
я ни разу не видел
мо́ря
лишь звёздную пыль
покрывающую меня
вокруг и внутри
бесконечно
пустого
поля
ты все что осталось
на память
в моих глазах
безжизненность точки
на карте живых
кристаллов
где все кто исчез
освещают кромешный мрак
и сердце мое
только света их вечно
мало
мне кажется мир уменьшился
без тебя
существенно выросла плотность
душевной боли
я медленно тонущий в ночь
капитан корабля
ты звёздная пыль
в бесконечно глубоком
море.
*фоновая композиция –
Ison «RedShift»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JkWMnad72bk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777670
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 19.02.2018
їду від тебе
з важким серцем
з серцем твердим, наче камінь
таким же холодним
таким же зайвим
знічев'я з дороги відкинутим
навпіл розколотим від жбурляння
їду від тебе
з легкою валізою
поспіхом зібраною
наповнену непотрібним одягом
документами списками
і чимось геть випадковим
показово у неї укинутим
їду від тебе
з відсутнім відчуттям правоти
і непевністю з приводу всього
що було сказане
з безпомічними думками
у моїй голові
з чимось ще зовсім свіжим у моїй пам'яті
їду від тебе
у веснянім пальто
на пле́чі швидко накинутому
по-дитячому невблаганна
не готова в о́бмін на щось нове
віддати улюблене
дещо зламане
але їду від тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776448
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 12.02.2018
я всматриваюсь в огромные не закрывающиеся глаза
витрин
люди в них похожи на больших застывших жуков
в янтаре
жуков которые оживают каждый день
чтобы отправиться в очередной
бесцельный лабиринт
людей которые каждый день боятся
чужой настоящей жизни
своей неестественной смерти
и естественно
постареть
все они в поиске
слов
которых никто никогда не терял
пытаются дать друг другу то
чего никто никогда не имел
и меньше всего я хочу чтобы ты однажды нашла себя
среди них
только не в этой слабо передвигающейся груде
быстро привыкающих ко всему
и всем
тел
наш маленький мирок казался вечномолодым
до той поры
пока по́ры вдруг не стали слишком глубокими
чтобы мы могли и дальше продолжать притворяться
неизменными
участниками в ста процентах случаев
смертельной игры
ведь есть лишь один победитель
и он всегда доходит до конца
лабиринта
|одиноким|
.
*фоновая композиция –
Xasthur «Concealed Barren Thoughts»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=skc8HCSEcNs[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775935
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 09.02.2018
Він знав, що сила тертя між її язиком
та її піднебінням за́вжди буде ніжнішою,
ніж сотні стокрилих ангелів, що ночують під її віями.
Він знав, що вона безумовно легша і тихша,
ніж мільйони повішених в цій країні,
яких вона начебто любить
і підставляє їм спину.
Він не вигнав би, звісно, вітрів, що ночують в рожевому горлі,
не вирвав би квітів з грудної сумної клітки,
не міг би спалити листя в легенях
і осінь,
що не дає їй спокійно жити.
Нехай собі тліє.
Нехай не встигає упасти
у присмерку згуслі шовкові води,
хай лиш трави, високі та горді трави, леліють й ховають її під собою.
././2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775888
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 08.02.2018
ось кінцева і ось я з незручною громіздкою валізою
і рюкзаком
опиняюся серед поля й кількох дерев
з однозначною ґрунтовою дорогою в протилежний від міста бік.
тільки світанок і я думаю про тепле ліжко в моїй квартирі,
заварну каву і недочитаний том "зів'ялого листя"
мокре взуття і сумка, що постійно сповзає з плеча,
натерта розчервоніла ключиця, яка трохи пече
звертаючи у вузьку зарослу бузком алею,
все ще вагаюсь чи варто гукнути.
батько на ґанку чистить картоплю, і я чемно кажу́, що мені зовсім не важко занести всі мої речі в кімнату, ні, не забула, в сіни й ліворуч, як тут сплутаєш - всього дві кімнати, як ти, тату?, ні, я з дороги не втомлена, давай допоможу з картоплею, приготую сама, не турбуйся, о, в тебе побільшало вуликів, ти ще робиш те гіркувате вино?, нащеплені яблуні, дуже гарні, я привезла тобі трохи продуктів, хочеш чаю чи кави?, із цукром?, ні, робота та, що й раніше, ще досі не знаю, так, все добре, я знаю, потім, так, смачного, й тобі, мабуть пізніше, гаразд..
надсутінки я опускаю ноги у теплу воду і поволі п'ю чай, поки батько готується до сну. виливаю залишки під дерево у саду,
полохаю якусь малу і вертку істоту, повертаюсь і бачу у вікні маленьку лампадку. з боку алеї тягне холодним вітром. мені не віриться,
що ми тут самі.
зачиняю двері, повертаю ключ двічі, перевіряю замок, прислухаюсь до тиші і гортання сторінок книги, поправляння ковдрі, перевіряю замок.
добраніч
постіль холодна, вікно виглядає у сад, у саду птахи цикади, ніяк не заспокояться, я знаю, що не зможу побігти як раніше у сусідню кімнату батьків, увірватись у їхній сон, щоб просити прихистку. тато казав: "ти не маєш нічого боятися". маю безстрашного тата. тато має лякливу доньку.
ти не маєш чого боятися..ти не
постіль холодна, вікно виглядає у сад, у саду птахи цикади, цикади вже стихли, птахи ніяк не заспокояться. сонце золотить долівку. кроки тата, п'янкий запах із кухні. я повертаюся до дрімоти ще на кілька хвилин.
день минає і я знаю, що ще на початку сказала занадто багато слів і тепер вже не можу мовити більше. картаю себе, що була такою марнотратною. тато, мабу́ть, не картає. він мовчить. і усміхається. допомагає укласти валізу. й мовчить. показує нову грядку, посаджене дерево, полатану стріху, заготовлені дро́ва на зиму, приблуду-кота. і мовчить. я знаю, він мовчить й про те, що він усміхається. і я кажу́, тату, я дуже радію, що тобі так добре ведеться, і що дерева, які ти са́диш дають такий урожай, мені добре у тебе, кажу́, хочеш я привезу тобі нових книг і щось ще, кажу́ і мовчу. маю мовча́зного батька. батько має мовча́зну доньку.
я стою на східцях автобуса й забираю із татових рук останній пакунок. так, зателефоную, коли доберусь, так, і я тебе. сильно люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775174
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 05.02.2018
настане день і ти створиш паперового ідола,
шкіра тонка витримає натиск,
розчулиться тонкими порізами і зацвіте.
ніде тобі місця нема
і тебе не схопити за комір у жоднім із місць.
олівцем виводиш контури тіні,
очі псевдоєдині за ширмою волосся жінки,
яку так незграбно любив.
день номер вісім
межею у списках "ще трохи і мертвих".
ти надто відвертий для світу
покинутих і святих.
лихо залатане спогадом вічності,
річкою падаєш в море розхитаних снів
і без слів не готуєш свій кавовий розчин.
я від тиші твоєї руйнуюсь на скельця,
на сотні шматочків,
що складуться невдовзі в обличчя,
якому молитись без сил...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773975
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 30.01.2018
хотела ль услышать звезды
во всем их
ночном разбеге
их взгляды мне снились
/долго/
обжигая закатами
веки
но знаешь они не чище
и не темнее
из пены
о нас сплетаючи ниши
что греют холодные
вены
в которых не ждя проснуться
молчание глубже
и глуше
твое обжигаемо грустью
уже не зовет
не рушит
проклятьями нерушимость
но даже и в этом
плеске
что как перед сном
прерывист
качаются занавески
как перед незримым
входом
что выход что дождь
для ниши
без разницы беспролетно
роняя слезу
о ближнем
из дальних что так
печален
в стареющих отлогосках
чтоб снились холодные
дали
о зажигающих
звезды
фон: Chelsea Wolfe - Fang
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773728
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 28.01.2018
№1
Вечность - это крупнолистовой высушенный джаз.
Ты завариваешь её в маленьком чайнике,
Возвращаешься в постель и пьёшь с гостьей,
Закусывая солёными груздями.
У тебя осталось совсем немного.
№2
Время - лучший тестер.
Так, открыв банку с груздями,
находишь мокрого,
неоперившегося программиста
с тросточкой и в котелке.
Ничего нет случайного в бизнес-процессе,
кроме методов нашей любви
и старых, прошитых солнцем поездов,
где поют чернокожие невольники.
№3
Опытному музыканту
Надо любить семь женщин:
До - дородную домохозяйку,
Ре - скуластую революционерку,
Ми - веснушчатую бизнес-леди,
Фа - певчую из церковного хора,
Соль - грудастую программистку,
Ля - детского врача,
Си - студентку третьего курса.
Варьируя продолжительность
И интенсивность свиданий,
Можно сыграть настоящий джаз.
В качестве диезов и бемолей
Используйте обстоятельства встреч:
Небольшие уютные кладбища,
Крыши высотных домов,
Районные библиотеки
Или просто свою постель.
№4
синие стены
всегда эти синие стены свободы
я люблю не по фен-шую
бью стёкла не по-православному
и уже целый месяц будда
не толкал меня острыми локтями
приятно быть сиротой
наследником скифской глупости
но как собрать эти осколки
в хрустальную башню
где каждая лампочка
поёт о зимокровном лётчике?
№5
Не чувствую себя одиноким -
напротив того, я зажат
толпою единомышленников:
я вчерашний, позавчерашний и завтрашний
дышат рядом так жарко,
что хочется выйти из себя,
как из прокуренного вагона,
и отдохнуть где-нибудь на травке.
№6 (РЕЦЕПТ)
Чтобы выпечь стихотворение,
возьмите
безмятежно-пароходный,
волжский,
окающий сон,
добавьте
расколотый колокол
Пабло Неруды
и лесной воздух,
неохватный,
как выксунская скука.
№7
Пожалеем атеистов,
им трудно.
У них нет не только Бога,
но также дома, стены, гвоздя
(если они и впрямь атеисты) -
только пытливый сквозняк
и бескрайнее ожидание.
№8
Найди меня
в маленькой комнате:
я сижу среди проводов
на уютном облаке,
триипостасный,
несмолкаемый,
наглый.
Найди меня
и надери мне уши,
Господи.
№9
Сегодня спросонья
новое стихотворение
явилось ко мне
в виде рюкзака,
в который надо было затолкать
подходящие предметы:
сжавшихся в клубки ежей,
резные можжевеловые ложки,
несколько пачек презервативов,
растрёпанную книгу братьев Гонкур.
(Я сбросил
стихотворение-рюкзак
с Канавинского моста
на проплывавший пароход.)
№10
Почему-то
каждая ловкая поэтесса
неогрубевшего возраста
вызывает особые желания:
хочется ходить с ней по улицам
и собирать пивные бутылки,
курить
дрянные болгарские сигареты,
плевать с высоких домов
на нежные лысины
собратьев по цеху.
Хочется не просто
прожить с ней несколько месяцев,
но непременно зачать ребёнка.
№11
Мне омерзительно и неловко.
Меня тошнит от прошлого,
как от забродившего винограда.
Оно настигает меня
простуженным звоном
январских пододеяльников.
Я завесил окна
бархатными шторами,
но прошлое всё равно льётся
в комнату из щелей.
Далеко заполночь
я лежу без сна
и расчёсываю новые укусы.
Надо быть готовым
подраться с прошлым, как с женой,
или заняться любовью,
как с молоденькой мачехой.
№12
Осень выдаёт зарплату
институтскими ботинками,
фарфоровыми воробьями,
скрипичными ключами
и голыми девушками.
Осенью я почти невидим,
ещё немного - и я расхохочусь,
расплачусь и увалю в кусты
очередное трепетное создание.
Осенью телемастера
пытаются чинить мою сущность.
Я едва отбиваюсь
от неизбежных отвёрток.
Осенью зеркала
перестают отражать.
Хожу дикий, лохматый,
и ощущаю неловкость
при попытках знакомиться с женщинами.
Одна из моих любовниц,
очень практичная тётка,
ночью влезла на крышу,
спилила четыре звезды,
развесила их по стенам
и отказалась от лампочек.
При свете домашних звёзд
кажется, будто любишь
семнадцатилетнюю девочку.
№13
Небрежность победила.
Отправляясь в полдень
с нарисованной станции,
уже не думаешь о том,
когда вернёшься в небо.
Поэзия - это железнодорожный гул,
пляска семантических поршней,
сгущённая бессмыслица
случайных разговоров -
исподволь разрастающийся
заговор против вечности.
№14
"Не высовывайся!" -
так сказал Заратустра.
Это повторили мне
горбатый ангел,
акробат с раскроенным черепом
и голубоглазый миротворец
с автоматом наперевес.
Не высовывайся!
№15
Мой друг
с петушиной головой
умеет высекать огонь
даже из кукурузных палочек.
Иногда его душа
со скрипом
открывается,
и наружу выглядывает
нечто бессмысленное -
вроде груды использованных
носовых платков.
Чем более протяжёнными
становятся его прогулки
вглубь собственного
простуженного горла,
тем дольше
почтовые голуби
ищут
потерявшихся в песках
слушательниц.
№16
Сегодня я ухабист,
как лыжник,
недобрым ветром
занесённый в постель к Мадонне.
Целую руку
обоюдоострой даме
с цветочным горшком вместо шляпки,
перебегаю улицу
на серебряный свет
и хлещу солнце газеткой
по азиатской морде.
Гуашевое утро
роняет на асфальтовые дорожки
чувственые плевочки
и студенистые пентаграммы.
Может быть,
это новая форма любви.
Пора выбрать себе
другое имя.
Как вам
"Смертельный Челябинск"
или "Земляничная Пагода"?
№17
при знакомстве с классиком
думаешь
э
какой у него
глупый вид:
болотистая лысина
и крокодильи ухватки
а день спустя
уже удивляешься
что беседовал
с действующим вулканом
№18
Солнце скачет с бугра на бугор,
как широкоскулый
и ни черта не понимающий
в нашей жизни
гастарбайтер.
Оно подметает улицу,
моет витрины церквей,
а потом хватает,
как детский микроскоп,
мою девятиэтажку,
трясёт её жёлтыми руками
и приговаривает:
"Ни сердца, ни зеркала,
ни звука.
На-ми-а-ми-да-бут-су."
№19
Я перемещаюсь,
как Харон,
из палаты в коридор
и обратно.
В коридоре полумрак,
прохладный японский сад,
где роли камней
играют медсёстры,
замершие в странных позах.
А в палате
прицельное солнце,
попка-врач
и разверстое радио,
похожее на пасть
мистического льва
или на яму
со зловонными останками.
№20
Смешной человек
живёт только по субботам
и носит на себе,
как улитка,
свой дом, полный рыб.
Обычно болезненно робкий,
однажды он подарил
зеленоглазой
и солёной на вкус девушке
огромного муравья с бивнями
по кличке Сысой,
и она от удивления
стала его любовницей.
Время торопилось и поскальзывалось.
После нескольких
стохастических ссор и примирений
они всё-таки поженились
и стали жить вместе
под надзором
глубоководных чудищ.
Поскольку дети
смешного человека
жили только по четвергам,
он не возился с отпрысками
и посвятил субботы
любви и ихтиологии.
Всю жизнь он ревновал
к недоступным дням недели,
ибо зеленоглазая,
а впоследствии и красноволосая
женщина
постепенно привыкла,
как море,
нежить всякого пловца.
№21
Сегодня особенно боязно
пробираться ночью домой.
За каждым углом
караулит стоустый верлибр
и отъедает головы
зазевавшимся рифмачам.
Даже если ты просто
"кохався"
(как говорят украинцы)
с классической поэтессой,
или заполночь
мудревал в алкогольном лесу
с окладистым шестидесятником,
или - о ужас -
в твоей сумке том Ахмадулиной -
спасенье одно:
журнал "Воздух"
и густое облако ладана.
№22
Деликатные прикосновения
немолодой
романтически грустной
парикмахерши
доставили мне больше
любовной радости,
чем полтора десятка соитий.
К лучшим
эротическим приключениям
за отчётный месяц
я ещё отношу
короткий телефонный звонок
давнишней знакомой,
рассеянный взгляд мороженщицы
и все гласные буквы
в этом стихотворении.
№23
Предлагаю переименовать
скалу Лермонтова
в скалу Последнего
Забравшегося на неё Поэта.
Это выведет поэзию
на новый физкультурный уровень,
поднимет самооценку
многим юным дарованиям,
а также избавит
лично меня
от неприязни к Лермонтову.
№24
почти час
я как поплавок
то ныряю в море
то возвращаюсь
к прогорклой логике
все вещи
лишь тени сновидения
ответы реальности
на ряд неудобных вопросов
только что
мне снились
футбольные мячи
и распиленные компьютеры
а проснулся я от эрекции
не объясняйте мне
что это значит
не будьте свиньями
№25
уже два года
я пишу только верлибры
классический стих
напоминает мне город
иногда нарочито красивый
тщательно выскобленный
сияющий
с прохожими
надевшими нимбы вместо кепок
а иногда
какую-то чертовщину
вроде Днепропетровска
с буграми и заводами
с центральной частью
оглушённой
архитектурными выкидышами
в любом случае это город
а не море.
№26
Может быть так и пишется
авангардная поэзия?
Эта нотная блажь
верховенствующая запятая
церковь с секущимися
кончиками крестов
глисты поющие в глотке
у павлоградского панка?
смазанные лица
души похожие на разделочные доски
девочки с разбитыми коленками
и неумытными пи*дами
горбатое солнце
куриная поступь шоумена
зеркальное чрево
в котором глохнут шаги
лошадиная грива
невыносимая
шепчущая о смерти
№27
Смерть автора подступает исподволь
в сознании появляются дивные пустоты
которые не удаётся
заткнуть ни писчей бумагой
ни зубной болью
Безногие аисты спускаются с неба
и вьют гнёзда
на руинах силлаботоники
Крановщики
авторитетно рассуждают
о премии Аполлона Григорьева
Пора сматывать удочки
сказал господин Барт
директор птичьего рынка
№28
Пожалуй,
Пабло Неруда
скатывается горошиной по лестнице
сегодня, в воскресенье,
в два часа дня.
А что дальше?
Может быть, случайно
он сшибает терновый венец
или
располагается в окне поезда
диагональным маревом.
Тридцать пять градусов в тени.
Напиши каждую букву отдельно,
закрой глаза
и набери вслепую
свой номер телефона.
№29
Может быть, ты знаешь
тайну синего цвета?
Она дорого стоит,
за обладание ею
борются нумизматы.
Ключ к ней
спрятан в весеннем воздухе,
но завладеть этой тайной
может лишь человек,
который сам ничего не стоит,
да и то
когда сидит в туалете
с перегоревшей лампочкой.
№30
Иногда я танцую в тёмной кухне
с мягким карандашом
и листиком бумаги в руках.
Даже если
стихотворение не приходит,
этот танец вызывает
особое ощущение
плотности и непостижимости времени,
которое особенно усиливают
два мистических животных,
стоящих на подоконнике:
безумный заяц,
которого я именую Пьером,
и похожая на него,
как две капли воды,
птица-ларец.
(Танец может продолжаться
бесконечно долго,
пока кто-нибудь не включит душ
или не лязгнет дверью лифта).
№31
В голове моей музыка,
это не музыка счастья, нет,
скорее это похоже на футбол,
только вместо игроков
каменные идолы
(такие же, как
перед музеем Яворницкого),
а вместо болельщиков -
одинаковые барышни
в бальных костюмах, -
но разве это важно,
если жук-короед
ползёт по моей руке
в поисках
(глупо сказать)
неизвестности?
№32
Сегодня я не усну,
это вопрос только правды,
а правда любит
скатываться в душу
по наклонной плоскости.
Может быть, ночь - это смоква,
которая падает
с подопытного дерева
в руку беременной женщины,
может быть, ночь -
холодное стёклышко
с изумрудным разводом,
сквозь которое я вижу
коленку плясуньи.
Всё равно -
скажу я как можно прохладней,
не обращая внимания
на обнажённую художницу, -
всё равно я забуду одну строфу,
пока думаю о тебе, ночь,
пока сжимаю твоё
плотоядное тельце.
№33
Каждую ночь
сумасшедшая девушка
пишет стихи,
делает из листков
бумажные кораблики
и пускает вниз по Днепру.
Каждое утро
я нахожу
уткнувшийся в берег
размокший кораблик,
разворачиваю его
и не могу разобрать ни строчки.
№34
Бывало,
я пожимал руки
заезжим гениям,
чьи слова живут
шелестящей камышовой жизнью
и выходят на охоту ночью,
как тяжёлые латинские коты.
(Я собираю бабочек,
умерших от разрыва сердца,
высушиваю их крылья
и курю по утрам,
набивая
подаренную голландскую трубку).
Бывало, я исподтишка
засовывал
некоторым из гостей
стогривневые купюры
вместо гвоздик
в петлички фраков,
и они ходили по набережной
с сорванной кожей,
как негоцианты на отдыхе.
(По счастью,
к моим книгам
не будут писать предисловий
сколько-либо разумные люди).
№35
Настасья
тайная вампирша
каждый четверг
поджидает жертв
на крутой улочке
возле планетария -
там еженедельно происходят
заседания киноклуба -
вампирша обратила внимание
что кровь индивида
посмотревшего фильм Эрнста Любича
намного вкуснее
чем у того
кто смотрит одни "Подробности"
вот уже год как Настасья
наложила зубы
на киноклуб -
поначалу убыль зрителей
была не так заметна
однако к концу сезона
стало ясно
что клуб доживает
последние недели
приходя домой
Настасья садится
на круглый стул у фоно
сыто жмурится
и набирает одним пальцем
сочинённую по дороге
колыбельную для комаров
№36
битник номер 5
держит под замком
тяжесть винной печали
и создаёт миражи
из украденной лошади
и китайского зонта
битник номер 4
сегодня не в духе
ловит сачком в аквариуме
собственную голову
и смертельно боится
католических витражей
битник номер 3
колеблется то ли
заняться оральным сексом
с беременной подружкой
то ли как обычно
устроиться на подоконнике
и наблюдать за лонг айлендом
в статусе верховного бога
битник номер 2
кушает сыр и яичко
и ему практически
на всё наплевать
№37
придёт
сторож лимож
с беличьим сердцем
слушать музыку диско
и ухмыляться
сидеть на асфальте
шутить об удачном браке
рассказывать: "нансен
снова застрял во фьордах"
чувствовать: "вот оно"
особенно
в королевской постели
№38
(Посвящается Ие Киве)
в сувенирной лавке
две симпатичных
на вид аксиомы
пытаются купить микрокосм
и арбузные семечки
(чух-чух чешет в затылке директор
ну вы меня и достали)
в то время как первая аксиома
говорит о неравной любви
благовидном отказе
и стохастическом воздержании
вторая проводит
структурный анализ
бейсбольных бит и мячей
и приходит к выводу
о близком конце
электрического света
(о боже шепчет директор
свалились два синих чулка
на мою плешивую голову)
аксиомы стучат каблучками
снимают с себя
шляпы перчатки серьги
и становятся теоремами
ожидающими
неотложных доказательств
а директор надевает
очки в роговой оправе
хроматический взгляд
византийский голос
и становится
режиссёром-концептуалистом
после этого в сувенирной лавке
и в самом деле
заканчивается электричество
и начинается официальный
супрематический турнир
под судейством
беспристрастного
казимира ангелопулоса
№39
бульдозеристы играют
красивых близоруких пьяниц
в пьесе поставленной
ангелом-методистом
34 года назад
в театре одного зрителя
на крыше одного дома
в центре одного города
учти говорит первый актёр
узлы утерянных туч
и ломкое солнце
а также
не поддающийся копированию
иероглиф женской дружбы
не забудь говорит второй
о книге великого гнева
и тёмной бодрости
написанной в високосные годы
в застрявших лифтах
и на промежуточных станциях
ибо открыты врата незнания
и приходит к нам на чужих ногах
водянистый безжалостный праздник
№40
(Посвящается Александру Моцару)
гражданин "и"
(перевёрнутый гражданин)
дважды входит
в заколоченный дом
становится в очередь
и выбирает собачий лай +
сквозняк + солнцестояние
+ колонку с горячей водой
в холле макет
ветряной мельницы
с приэттаченной
win-win стратегией
а в дубовом шкафу
за горой из прелой листвы
выдают камуфляж
дракон и невеста
транспортной развязки
любая их фраза разумна
например: секс
является своей противоположностью
или: летняя шляпа
нужней на цюрихском вокзале
но думается: где левая
шишка и где зерно удара?
и отчего у мудрого старца в комплекте
сиреневые запчасти?
потом какое-то время
ничего не происходит
потом оно не происходит снова
№41
бакалавр позвоночника
и детского сна приходит
на вечеринку в замшевом твите
: сегодня она похожа
на закладку в учебнике
по вычислительной геометрии
или на шлифовальную машину
с молодёжным дизайном
знатоки быстрых фраз
собираются в стаи
перед прозрачной охотой:
"ХVIII век, сцена любви
между самураем и пленной
газовой колонкой?"
"прелюдия си-минор с игрой
в пятнашки и грубым паттерном
консерваторского гардероба?"
запасной тредиаковский
сообщает: ставка ушла
в известном ему направлении
ивовые прутья расплавились
как рождественские гвозди
наутро все кошки светлы
словно вязальщицы
в солнцезащитных очках
или разумные слюнки
с планеты плешивцев
№42
статическая переменная
свивает гнездо в электро-
щитовой будке
говорит: а теперь я разбогатею
буду звонить усопшим механикам
и называть результаты футбольных матчей
получу нобелевский приз в номинации
"неоказание помощи
принцу максимилиану"
№43
младший адвокат меркуцио
дружит с сезонной лётчицей татьяной
шепчет ей: давай ненавидеть апофатически
выкрашенные известью статуи
и подписи епископов
иконоборческого собора
она невпопад отвечает: в небе
сентиментальные бомбы
и фламандские устрицы
но также смешливая слава
склеенная из двух компонентов
(в некоторой растерянности
они занимаются оральной любовью)
№44
альбинос северин
живёт в мелком грехе
словно в аптечной коробке;
нижний лондонский суд
(смелый как растаявшая косточка)
приговаривает его
к уменьшенному дыханию
приходится северину
быть одновременно бумажной призмой
и австрийским священником
дорожить своей толщиной
брезжить в настороженном слухе
и кровеносном конюхе
№45
пионер
промышленного сленга
открывает новую голубятню
(звук -
словно нарисованная фломастером фляга)
после короткой рекламы он
обвиняется в изобретении пергамента
и любви к усопшим троеточиям
похожей на вишнёвое мороженое
№46
пустой саквояж
и сознательное стёклышко
женятся на уравнении
с тремя неизвестными:
первое похоже на китайскую гранату
второе на букву "е"
в слове "самоучитель"
третье спускается в мини-юбке по лестнице
на складе металлоискателей
в городе рахманинов
№47
гефест любит грубых старух
извергая
облака комической пыли
и запечатанный парфянами
облепиховый сленг
перепёлка
в жадном до уст пробеле
рисует месяц брюмер
на митилене печально известный
как наскальный скворечник
вошь цвета влюблённой пшеницы
вооружает лобастых подростков
точнее их подписные переиздания
своим героическим примером
человек приходит человек уходит
чтобы чмокнуть солнце в пустой живот
№48
выходит на честную улицу
человек неумытый как
подошва горы монсеррат
и сообщает: погода
способствует забвению прозвищ
и дамы с кувшинами
целуют х*й
как уравнение с одним неизвестным
увидишь: масса / квадратная скорость
идёт сквозь тебя
словно капель в брючном костюме
возьми её за живое
возьми её за живое
№49
рассказчик облизал
(чужие?собственные) губы
словно исчезнувшую квитанцию:
"...ибо я бестиарий доступный по слогу ноль
но порою ещё
полные блядских рельефов
глаза керамической вишни
целый год я работаю на пилигримов
приношу им патроны и глубочайшие
извинения, чищу авгиевы орехи
датирую туземные сёдла
а тут ещё, позвольте увидеть, врачи-пересмешники
разминают голоса словно бумажные оладьи"
№50
роберт йохан
начал профессиональную деятельность
в качестве короля людовика шестнадцатого
но затем переквалифицировался в надзирателя
из-за недостатка спроса
каждое утро он бежит на работу
по серебристым и росным поверхностям
исполняя минорную гамму
в соответствии со вчерашней
самой модной директивой дыхания
№51
овидий жалуется
остекленевшей скрипке:
тринадцатую общину
не смей приласкать отсрочив
уничтожающее прочтение
или
бросок буквой хер
(как бумерангом)
над пыльной просёлочной ленью
где дьявол живёт
на границе двух сред
одна из которых забыта
(заколочена? смертна?)
утренним любованьем
№52
человек / человек
и его допотопный велик
(бывший раньше латунной
плачущей лошадью)
исчезают как перегородка
между горячей и холодной кондитершей
говорит она вечно ты возишься с
виноградом
а не с размокшими нотами
выворачиваешь причёски словно перчатки
а я хочу писем о птичьих правах
будто я ты и снова я – голос
шатких селезней в бухте зигзага
нету жалости даже
у препарированных роялей
не говоря о влюблённых
в острые бороды полицейских
впрочем не нужны чужие подробности
но развернувшись на 361 градус
можно заметить падающий курятник
похожий на ракушку облепленную
мелкими кораблями
№53
как остановить скольжение
остепенившихся лун
внутрь безбилетных стёкол?
как разъяснить кинематику
мраморных языков?
ещё немного – и рефери
зазвонит в дверной колокольчик
призывая босых торговцев
к здравому смыслу
№54
приходит спорить с тобой об адамовых
яблонях и башнях из птичьего сленга
покрывать запятые и точки защитной плёнкой
говорить: иногда голубые монеты
были так же близки вертикальным рыбам
как и почтовым урнам
заниматься любовью как самая
грустная ведьма из опылённого
подсолнуховой золою мультфильма
вспоминать о прежних любовниках
словно о съеденных
бессонницами деревьях
№55
кому-то в июле снег
а кому-то девушка
с огнеупорной кожицей
но есть и хорошая новость:
этот лжекто-то
потерял ежовую рукавицу
может и ты меня заметишь
в гавани искушённого звука
утопишь как ухо девятое
свадебную эскадру
перебросишь из одного кармана в другой
минуя гостей
мшистые апартаменты
навалишься наконец всем телом
скажешь лучше молчи
пока вечер уносит доказательства
и у тебя любви ещё
на восемь с половиной копеек
№56
тело твоё было как двор
в котором посетители
ощупывали мокрые камни
на месте исчезнувшей двери
так далеко было до полной победы
зрению данному только взаймы
так долго виноградный полифем
обжигал себе кожу
в ливнях воскресной радиомузыки
я продолжал сомневаться пока ты раздевалась
снимала с плечей рыжую голову
играла со светом разболтанным
словно с моим ослабевшим членом
рисовала дуги на животе
поправляла штурвал то и дело
выпадавший из зеркала
и почти добивалась оргазма
говорила в меня снегом подкожным
разрушенным прежде слов
прежде ангела стоявшего на часах
и разделявшего ебущихся-нас
на безымянные фрагменты
знамён и певчих молекул
№57
все отражения были слишком юны
словно урожай миниатюрных ножниц
на почтовых марках
и не было нужды спорить даже во сне
с падающими башнями из туалетной бумаги
отличать тело горячее от холодного
стенографировать по влажной коже
созвучие за созвучием
у подвижной государственной границы
между слюной и хлынувшей спермой
являлось к нам и кое-что запылённое
(тычинки жестики всё как у наукообразных)
не выходя из асимметрии
совершало неприметные шалости
а в день когда слюдяные змеи
наследовали землю
зачитывало вслух с телефонной вышки
раздобревшие прошлогодние письма
№58
с такой девчонкой далеко не уедешь
пересчитывать истуканов у румынской границы
целоваться под обложкой
бледной-приблудной книги
искушённые тела обмерять
когда они стакнутся с каменным гостем
оставаясь идеально прозрачными
при равномерном вращении
№59
(Посвящается Лене Левской)
с некоторых пор дублин обитает
к югу от португалии
там где провалился сквозь небо
аэропорт фару
теперь любая прихоть целует
ремень у ласточки горящей
пьёт с утонувшими брокерами
кофе на башне мартелло
№60
свежий подход к решению задачи
несколько стабильней предыдущих
раньше не было начальников тонущих в соплях
но не было и всплывающих
однако наслаждение остаётся статичным
и ревнивец водит лошадок по кругу
среди дуновений столь безупречно девичьих
и проверенных пшеничных часов
№61
летом клетчатые женщины
раскалывались на мизерные
роликовые колёса
расточая вместе с равносторонними
платьями липкую сажу
чтобы единороги из-за заборов могли
увидеть лишь отскакивающие пуговицы
невеста искусственной молнии
скопировала четырёх неизвестных
опуcтошив их до "ты"
(есть гипотеза что всё это
заблуждения либерального секса
на сытых водных поверхностях)
№62
у самой долгой женщины есть подруга
(словно косточка в горле наземной разведки)
вычитающая багровую шляпу
из корреляции багровости
когда начинают пылать кружевами
стриптизёры и песенники
наебавшие
принцип достаточного основания
а в украденную любовью минуту
она замечает как узок предел
отбрасывающий нас в столовую
к маслянистым карманам леса
и просто лакомится оранжевым снегом
солнечного припадка
пока расселяется кожа сухая
в крестиках ноликах и неуютных
транспортных завязках
№63
сорок страниц
праздничного концерта
набросал неугомонный норвежец
ночью тонкою как шоколадка
и потянулся: музыка - что там
а научиться бы гусей перелётных
убивать силою взгляда -
вынул инструменты для абордажа
вот оно занятие изъятий
длиною в июньскую жизнь
с малахитовыми подковками
№64. Марсианские девиации
обваливается решето новости
в игорную заповедь ветра
в клёкот веток двоичных
стиль пыли откупорен долговой спиралью
о страшном туристам не говорят
берега зеркал укрыты песчаными пляжами
(разновидностью канифоли?)
фигуры саблезубых пахарей набиты поролоном
по требованиям гуманоидов объективация
вновь разрешена в масочном режиме
на глубине не менее 180 метров
любовь разгибает: фигурные скобки
срач и ненависть на пересадочной станции
со шкалой измерений какая-то фигня, простите
на марсе равновесие - концепия, которой надо жонглировать
а не воспринимать с насекомой серьёзностью
бог уничтожает шельму не помечая лопатой или губной гармошкой
углекислого газа больше нет. асфальта тоже
на затопленной улице праздник
очередь перед кассой на костюмированный бал
билеты продают великаны с планеты гуру
по колено в мазуте
секс официально до сих пор отключён
полковником гераклитом. но на парковке
он первым целует колготки разносчикам круп
"подвох это слишком мелко. должен быть кратер
с бьющимися наугад гладиаторами. и трубадурами"
на марсе нет никакого подвоха
липы имеют наглость цвести
и защищаться
от круглых жестов третьей луны
вновь оказавшейся в перицентре
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147855
дата надходження 01.10.2009
дата закладки 01.01.2018
ми сиділи в моєму свинарнику з моїми бридкими друзями,
аж раптом у двері щось вдарило, що аж злетіли та впали.
він стояв на порозі; каже:
я хесус, буду вам всім головою.
маю тут встановити свою, знайте, апаратуру –
ви, як маєте руки, прокиньтеся й допомагайте.
аякже, раз хесус так каже.
він все робив танцюючи. – ми лиш спостерігали.
поставив маршали, ямахи, всі колонки та мікрофони.
подім звернувся до публіки: я хесус, вітайте мене.
чи скрутіть собі в'язи, чи поверніться до мене,
бо вже нема вам коли
тут шуткувати й балакати, мов психи, все не зі мною.
ага, ага, зажди лиш трохи, – зараз.
я не мав тих дванадцятьох дурних неслухняних учнів;
я не носив хреста, – навіть не знаю, що то таке.
якщо ви досі думаєте, що мене тоді розіпнули,
я думаю, ви дурні, бо вас там тоді не було.
ого, та це ж сам хесус! зараз він нам утне.
він проспівав чи три, чи чотири пісні –
то все були стандарти: без шоку, без крутизни.
нам стало незатишно: бачимо, що дівчата
не скачуть, не падають і не качаються по долівці,
бо ті його приповісті –
вони були безпристрасні й холодні;
і тоді він оскаженів: став бігати й перекидати
столи у глядацькій залі; більших чудес не було,
хіба що згоріли гріхи та наші фальшиві пророки,
що голови нам морочили байками про вічний мир.
ну, я не знаю: може, той хесус був у нас тут насправді,
а може, то був наш з хлопцями тупий колективний безум:
патлатий, мов зроду нечесаний; ми всі пішли по домівках,
а він ще співав щось – хто знає, що він там ще співав?
так, ну, я думаю, то справді був він: той хесус.
о ісусе, невже? невже то був справді він?
за твором: when jesus came to play, jethro tull
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768893
дата надходження 30.12.2017
дата закладки 31.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2017
вона прокидається і каже: я бачила тебе у воді
у тебе в волоссі були золотисті квіти
спокій нарешті завершив розпочату між нами тишу
і ти була як ніколи ніжна.
я чекала тебе на березі,
опустивши ступні в холодні води
а ти підпливла і цілувала їх
і нарешті ти просто потягнула мене за собою.
я прокидаюся і кажу їй: була чорним згустком чогось недоброго
боялась себе і старалася зла не чинити
...здається було багато води.. і ти...
а потім.. прокинулась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767350
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 22.12.2017
прикрашати тебе слів не стане,
виводити плями байдужості,
подумки тримати міцно за руку,
лічити секунди уголос,
а потім надовго зникати.
катом приходиш у шатах спасителя,
колись я не витримаю
й перестану втікати
у світ мальованих вітрин,
де ти один
пишеш ці безкінечні листи.
знайти спокій під ялинковою гілкою,
бути жінкою,
яку ти не вмієш забути.
з бруду доріг чавити
холодну тишу
і знати,
що є щось надміру вище
за "треба" й "ніколи".
дозволимо бачити наче востаннє,
бо слів обіймати тебе
зовсім скоро не стане...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766986
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 21.12.2017
«Тіеко не бачить мого земного тіла,
Вона тягнеться до іншого мого «Я»
Під оболонкою плоті…»
(Такамура Котаро)
Час – кульгавий жебрак
З торбою – Всесвітом,
З торбою – Простором,
З торбою, де ховаємось ми
Разом з тією Порожнечею –
Нескінченністю.
Всі сидимо біля вікна
За склом якого одна чорнота
І жодної голки світла
Для ока сліпого, для шкіри
чутливої
(Люди-безхатьки бачать шкірою)
Крила комах
Ти збираєш, Ерато,
Замість квітів прозорих
У букети синього Неба
(Нам літати, їй плакати,
Нам падати, їй плакати,
Нам помирати, їй плакати
Завжди).
Люди шукають знаки,
Що писані давнім шрифтом
На крилах птахів,
На панцирах черепах
(Повільних панцерників)
А горах Еллади
У кам’яній хатці
Досі живуть люди
Які вірять,
Які просто впевнені,
Що Гомер був зрячим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766165
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 16.12.2017
Коли я бачу сьогодні як падає сніг,
я згадую, що тоді тобі йшлося про інше:
про невціліле в твоєму житті,
і без жодної краплі морфію викроєне.
Тому, любий Паулю, тепер,
коли я дивлю́ся на сніг,
то також бачу розвіяні жменьки попелу,
тепер він щораз видається
чиїмось згоранням згори
(чи також це мої предки?),
чиє опадання на землю
є виявом полегшеного зітхання та спокою.
Але я знаю, що сніг це всього лиш сніг,
опади у вигляді шестикутних пластинок-кристалів,
хоча все ще боюсь, що він
опуститься на мо́є плече
і не розтане...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765015
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 09.12.2017
В комнате сыро.
Пленка осени затянула окна. На столе
опрокинут черный кувшин.
Она вошла в дом, пока я спал,
ведя за собой хромое животное,
дрожащее, будучи холодом.
В сорочке телесного цвета,
она стояла против света,
так, что блеклый туман ткани
расступался перед телом,
открывая темную пропасть наготы.
Птицы октября вокруг нее
вздыхали бурыми грудками, клевали
суставы ее пальцев,
белые, с мраморными жилками.
Постель остывала под камнем.
Мое доверие оказалось бездонным.
Доверять так
можно только мертвым.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690794
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 09.12.2017
як в найтемніший період ночі
перед сходом
сонця
ти
з'явилася
в найсумнішу осінь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750329
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 03.12.2017
камінь бачить зорі
а я
вмію його обіймати
й
тепло вдвох
бо
сяє в серцях
наших
самітних
надія
бути
живими
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762870
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017
Він заплітає їй безкінечно довге і чорне,
мов нафта, волосся.
Постава її не дає йому спати.
У спільному ліжку - неначе в окопі.
Іноді, коли він врешті таки засинає, він
намагається її крізь сон обійняти.
і тоді йому сниться,
що він прагне вхопитись за щось неіснуюче,
притягаючи її тіло ближче до себе;
йому сняться холодні менгіри,
звабливо вигнуті,
їхня форма й фактура його бентежать...
А вона спить собі.
Дихає дуже розмірено,
довіряє себе цілому світові.
Прокидається.
як належне приймає ранкові ніжності
терпляче сидить і слухає,
що він шепоче поки її розчісує ,
як він наспівує поки її заплітає...
як дві чорні коси обплутують його шию,
як його тіло востаннє
здригається,
тремтить
завмирає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762073
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 24.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2017
Донедавна я не знала міст,
де достатньо води.
Моє місто завжди́ було спраглим.
Його спраглість передалась мені,
його обезводнення, недостатність.
Тепер я знаю, що у містах із водою
є спокій
і відчуття, що коли ти прокинешся
серед ночі і захочеш води -
до неї рукою подати.
І це навіть не склянка, що біля
твого ліжка, не вода з-під крану,
яку (невже) можна пити,
це канали, протоки, що артеріями
пронизують усе місто і обіцяють,
що тобі ніколи тут нічого не
бракуватиме
і так сильно, як
води не хотітиметься.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756489
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 16.11.2017
він завжди підперезаний своїм
старобіблійним поясом,
як-от монтажник-висотник своїм страховим.
його біленький комірець –
мов зашморг у нього на шиї.
його сандалії з сандалового дерева
ледве торкаються землі;
його вуха не чують шуму та галасу,
його очі не бачать причини твоїх нещасть,
він – справжня спокуса невинности.
кожен думав би радо, що має причину плакати
чи з того, чи з иншого приводу – думаєте, не так?
кожного разу, за будь-якої нагоди
ти цілуєш цього висотного монтажника в руку. –
сама не знаєш за що. та як схочеш поцілувати знов,
спробуй осмислити свою мотивацію,
і, поки він молитиметься за тебе,
здогадайся, в чому тут хитрість.
падре має доглянутий, добре вгодований вигляд.
пам'ятай, чого вчить – добра – наша добра книга.
стереотипи, мов райські колібрі,
циркулюють у нього над головою –
гай, то грифи та чорні ворони
кружляють, мов хмари зловісні
з відомої, сумновідомої
героїчно-босяцької пісні.
та що б там тебе не спіткало темної, темної ночі,
твої друзі з тобою. вони ще гучніше співатимуть,
вони читатимуть [i]отче наш[/i], і не склеплять своїх очей, –
цілу ніч вони питимуть без відпочинку й гулятимуть,
так спокушаючи твою невинність.
боже, зглянься на цих дітей.
виправдай свою волю,
випробуй свою невинність,
виправ свою, поки не темно, долю, –
і поки молитимешся
за спасіння невинних душ,
здогадайся, в чому тут хитрість.
за твором: seduction оf the innocent, kiss
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760424
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 15.11.2017
все проходит стекая ручьями
ветра времена эпохи
кто все эти тени
я не помню ничего кроме тебя
и той зимы что всегда
где бы
ни блуждала
чем бы не молчала
как плачут океаны
высыхая в кристаллы соли
и раны стихают
зашиваясь слезами метарадости
не помнить ничего
кроме тебя
как голос который
невозможно забыть
тем более утратить
голос
что разливается внутри
множеством оттенков
как сны в миллион
воплощений
передающихся по наследству
галактикам с повышенной
рождаемостью
во всю беспрерывность любви
пульсирующей
секундой
только ты
только ты
без очередей и уличных
спешек
без нареканий
и опозданий
любовь которую не променяю
ни на что и никогда
потому что
для этого
пришлось бы
полностью сменить
свой генетический код
или стать объектом
какой-то другой
галактики
но даже если бы это было
возможно
я бы все равно не смогла
аннулировать
это безумие
даже если бы хотела
даже если бы мы могли
говорить
потому что во все амплитуды
и вневремена
во мне живет тот пульс
и твоя тишина
как единственный
понастоящемумой
свободобескрайний и нежнохранимый
голос свет
голос дом
голос
в пустоте
фон: Seirom – Strands of Golden Light
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760274
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 14.11.2017
единственных не бывает много
один уже редкость
для трясущихся в локомотиве
где не встречаются
веками
даже сидя в обнимку
не говоря о
пустынях
где каждый сам по себе
взращивая пустоту
дождей
морей и обелисков
или крапля имена секунд
вечностью в корзине
что задыхается от молчаний
вынужденная сама же
себе отвечать
в отсутствии единственного
дыхания
что может вспомнить
о ней все
за исключением правды
которой не
существует
единственный сон
похожий
на правду
это когда ты молчишь
так безответно
единственный сон
и я тебе снюсь
во всю наготу
безвопросносности
фон: Ulver - Lost In Moments
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759610
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 11.11.2017
I
Коли уночі кручусь немов вітер
не маючи спокою
все виглядаю тебе
з-під подушки
з-під снів
з-під тиші
яка розтягує мою шкіру
мов шерсть загубленого кота
а може ти прийдеш
а може ти врешті голосно гукнеш
бодай щось промовиш
зі свого дому?
земля
небеса
вогонь
вода
прилинь
ввійди через лезо осені
на кров весни
у тім’я літа
щоб я врешті тебе розгледів
бо необережно замучу на смерть себе.
II
Рух жадання подібний до безмов’я ночі
Коли я заколисую жадібність місяця повз
осіннє поле пролітає твій спів
що схожий на лагідний крик сови
Я ж чекаю коли ти відточиш мої скелясті
щоки
цілунком вітальним.
Так чекаю
Як цілий натовп голодних метеликів.
III
Крізь холод голої шкіри
можна віднайти ціле плем’я,
яке боїться вогню
крізь відкриті вуста
може прокласти шлях жук смерті,
якщо тільки він не наступить на траву,
в якій ховається любов
Ніде прокляттю тоді буде впасти
ніде монеті відзвучити морський гармидер
кит випливає щоб глянути у вічі цариці
а вона – щоб співати над маленьким рибинням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759381
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 08.11.2017
нет у встреч прощаний
как нет прощаний без встреч
в невозвратности мига
что прощаем до того
как погаснет
черкнув огнем беспечного тела
спасибо и прости – два ландыша
пустеющие рядом
как наши
слезы-хранители
льющие вечность в однажды
звук на звук
взгляд на взгляд
и нет меня там
где тебя не люблю
как тебя нет там где нет
тишины
потому отправляясь письмом
в бессрочное
будь счастлив
как счастливы наполненные
и беспамятные
дождливее чем горы
и глубже чем сны
о разлуке
которой нет
прощая любовь
и невозвратность каждой
как ландыши этого
сейчас
цветущие рядом
и если они простились
значит мы
уже встретились
в городе как слеза
пустом
фон: Vargnatt – Umnachtung und Weisheit
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759060
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 06.11.2017
брожу по бездонным
книгохранилищам
и буквы вспархивают
перепелками
под морозным дыханием
взметая ворчание энциклопедий
со слезами неутешности
что выходят из одиночества
как главы из эпилога
пронзительного
как взгляд фиалки
где самоубийство лишь похороны
собственных иллюзий
относительно себя
или мира
относительно мира в себе
или чьих-то
неконктретных мыслей
по этому недопитому
поводу
ощутившее собственную
никчемность
перед дыханием зимы
во имя ее же
в тишине библиотек
заваленных грудами воспоминаний
на влажной партитуре снов
рождая волны сверхновых
стиходрам и
звуковлечений
знаменуя эру молчаний
достаточно мертвых
чтобы жить
достаточно живых чтобы быть
одинокими
в переплете незримого
в поцелуях смычков
в пустоте секунд
кружащихся бездумием
соленого снега
фон: korper – lassitudo
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758892
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 06.11.2017
я не знаю что такое красота
может это дождь сминающий
снежные хребты
или порхание бабочек в синеве
мятной
со свинцовым привкусом
паруса плавников
или млечные долины
разбухающие
нотами воспоминаний
водопадные струи
или зимние отголоски
тишины
слезной и глубокой
я не знаю что такое красота
но ты очень на нее
похож
фон: Andy Stott-Violence
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757597
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 30.10.2017
ошибаются ли стихи в людях и кто кого догоняет
на последнем витке нечьей-то судьбы
просто у каждой смерти свое
безвременье
где снайпер не промахнулся
целясь в раскрытое
потому вместо глубокого
попал в сердца раскаленный мак
что как улей гудит от боли не утихая
стихи предполагают – оно чувствует
стихи видят – оно слепо
как затмение бога что плачет по себе
прикладываясь к ране идущего
откуда выходят неплохие лекари и святые –
скорее по принуждению
а также разного рода убийцы –
скорее из самозащиты
ведь клапан их души закрыт
хотя открывшим ее наверное все же
стоит однажды спуститься
во имя музыки
насквозь любимой
чье отсутствие там громче
пусть этот цветок недолговечен
ведь он всего лишь
подорожник
фон: Peter Bjärgö – Imprisonment Of The Mind
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757596
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 30.10.2017
однажды некто сказал что за вырубку наказание кайло
вечность секунды где жизнь и смерть
лишь полюса одного дыхания
и сны как люди
так же плачут и благодарят
ощущая привкус тоски
или вспоминая как объятия чей-то язык
капающий тишиной
незримого здравствуй
человек исчезает там
где его не расстреливают в упор
развешивая в пустоте
снимки внутренней флоры
где болезнь порождает болезнь
и убийство рождает
убийство
такова ли плата за преступления
с примесью безоговорочной веры
где ангелы и демоны
лишь облики наших безотражений
и океаны мелеют
от поврежденного слуха
ракушки
посреди вечности
что всегда
входит без приглашения
и возвращается внезапно
из безветренных снов
и оглохших людей
из психушек дорог
и пустынь размытых дождями
все равно как
все равно чем
минуя время
чтобы перечеркнуть его
одним дыханием
в мире однолюбости
или многоликости
потому что нет от навсегда
лекарства
как нет лекарства от зимы
раз и навсегда
вдохнувшей твою бездомность
на перекрестке ливней
в безраздельности
снов и рек
слез и безверия
проклятий и объятий
капающих в
люблю тебя ненавижу тебя
люблю люблю
люблю
фон: Sombres Forêts – L'Éther
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757170
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 26.10.2017
мне снится один и тот же город
с сотами окон и горечью пробуждений
рядом с теми,
кто не слышит фанфары души.
этажи гирляндами набухают,
на полях печати других планет
и надежд на улыбку.
кукловод отпускает нитки,
бросаясь в истерический пляс.
он спас и ошибся,
услышав твой первый выстрел,
увидев маску изогнутых губ
и труп
остывшего лета...
а где-то дождь проливает себя,
рисуя радости утро
и снится ему тот же город
заплаканный, вдоль лоскутный
с сотами окон и расставаний..
..теперь навсегда..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756206
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 19.10.2017
как море без границ
я воздух что
повсюду
в любые двери вхож
в любые имена
я спутница
надежд
и вестница союзов
я тихое
люблю
я песня и вулкан
клокочущие в дождь
порывами
печали
стара как фараон
как зарево
юна
я вечности полет
чей запах целовали
рабы и
полководцы
ручьи и племена
окружена своей
незримоверной
свитой
как сон сопровождает
влажную
печать
я песня и война
я пятая харита
из тайны что никем
не хочет отвечать
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756040
дата надходження 18.10.2017
дата закладки 19.10.2017
Я так боюсь вас, людские слова.
Вы произносите все так отчетливо:
это – зовете собакой, то – именуете домом,
все от и до, где едва-едва.
Также страшит ваш смысл, усмешка дороги.
Как люди, вы знаете все наперед,
И чудо ваше к горе не льнет,
Ваши сады добра - по соседству с богом.
Хочу защитить: останьтесь навек в стороне!
Люблю я вещей незримый напев,
Но вы коснетесь – и нет молчаливости этой.
Вы убиваете все предметы.
"Die Dinge singen hör ich so gern"
Ich fürchte mich so vor der Menschen Wort.
Sie sprechen alles so deutlich aus:
Und dieses heißt Hund und jenes heißt Haus,
und hier ist Beginn und das Ende ist dort.
Mich bangt auch ihr Sinn, ihr Spiel mit dem Spott.
Sie wissen alles, was wird und war,
kein Berg ist ihnen mehr wunderbar;
ihr Garten und Gut grenzt gerade an Gott.
Ich will immer warnen und wehren: Bleibt fern.
Die Dinge singen hör ich so gern.
Ihr rührt sie an: sie sind starr und stumm.
Ihr bringt mir alle die Dinge um.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755636
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 16.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.10.2017
А вона буде диміти, тліючи
Крихка, мов динаміт
Вона крихтами збиратиме спогади
Що увінчані в малюнках з дитинства
Коли мрії були далекими
Коли назавжди було правдою
Ранок починає золотитися
Проміння сонця засліплює сни
Вона бореться, мов вікінг
З останніх сил черпає сили нові
І знову малює дитячу амбіцію
Коли віку ліку нема і на ліжку
Мов стріла, гостро врізається дійсність
Крізь сон вона живе
Дихає, плаче, їсть і дружить з іншими
У мареннях марить
І уже не розуміє, де вхід, а де вихід
Докурюючи останню цигарку
Під ліхтарем з яскравим світлом
Вона свято вірить у добро і ласку
Слідує стежині яка веде вверх вулицею
І наближається до мрії, і продовжує правду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754885
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 11.10.2017
не дряпай так вперто моє лице
рубці не вміють мовчати
осінь сукрОвицею
тече
єва втікає з хати
в пазуху голосу наберу
молитись у церкву із чимось
ітимуть
не мертві й уже не живі
зірвані квіти полину
зигзиця хвилину враз накує
синові
батьку
дитині
і спатоньки тихо усіх вкладуть
у яр
темно-синій
бабуня казок їм розповість
рядниною вкриє
онуків
ой сиро сирітці в чорній землі
судомить їй ноги й руки
полошиться кінь банькатих примар
мотлошиться біль по склепу
тихцем щось мугикає
бабин яр
мамо,
а
де ти?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752783
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 30.09.2017
твоя усталость подобна сотне каменных плит
тяжелых как время после памяти
запирающих в душное стойло
гривы благоуханных снов
пусть плывут
вечностью текут сквозь пальцы
я сплету тебе ветер трав
что не согревают
но поют сквозь гранит веков
о легкости снежинки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752164
дата надходження 25.09.2017
дата закладки 25.09.2017
мысль как форма воды
только в ней искажений нет
в самой чистой из них отражаемся мы
раздетыми
лишь глаза не привыкнут
терять исходящих
след
тени слов ведь порой отмирают
до полнолетия
твои слезы и смех
есть прощание
об одном
и хранится молчанием мысли
частями равными
она форма всего
ибо мысль есть основа
форм
созидающих смыслы
что жизнь разделяют
главами
смерть всего лишь начало
густеющей тьмы
из строк
где рожденье стиха станет светом
но вряд ли праздником
вместо слов поздравлений
всем слышится
некролог
никто не замечает
что нет между ними
разницы.
*фоновая композиция –
Candelabrum
«An Eight Centuries Journey
In The Realm Of Death»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749073
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
как лоскутное одеяло создаешь старый мир
перекраивая из потертых мыслей
прошлогодних букетов
газетных обрезков
сшивая слезами в темноте
ночь за ночью
отчего даже в сумерках
оно напоминает соты подземных паркингов
с многоквартирными домами
в каждом пролете по сквозняку
в каждой комнате по стопкрану
рекам-течь
возможно именно так
он создавался изначально
еще до империй клерков до лозунгов
держав
когда воздух был чистым
а губы незнающие помады
в росинках дождя
которые вспоминаешь медленно
по кирпичику
и только ночи в поту
знают об этом
но даже днем
незримый и непойманный
носишь в себе обрывки признаний
веря
часы на башенной ратуше
однажды встанут
на этой отметке
и обезумевшая в ночи толпа
сама сметет остатки неона
так и будет творец
потому что всегда есть
даже сейчас
когда скопление дней
непрерывно шлет сердечные приветы
наполненные обожанием
и ненавистью
не понимая одного
как тебе нужен цемент
их неизбывной
внутренней памяти
чтобы строить новые города
без ростовщиков
и длинных очередей за славой
среди которых ты
незрим и непойман
ибо какой же бог
без жезла и повелительного тона
без метания молний и
видимых чудес
но под чьим одеялом
гнездятся сны
сшиваемые слезами будущих
и первозданных
просто верь
невзирая на скрипучие шестерни
вокзалов и ратушей
невзирая на скупые сводки
и скачущие цифры
прогнозов
верь так же
как верю в тебя я
являя старую форму
любви
где нет ни мужчины ни женщины
ни тирана ни изгоя
где объятия крепки своей
дальностью
а ночи возводятся одиночеством
расширяя легкие морей
и пустынь
верь себе портной
верь в себя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748911
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 03.09.2017
ежевечернее возвращение домой
или в место которое формально считается домом
по аккумулирующей осеннюю температуру воздуха
улице
не предвещает ничего нового
как и чего-то хорошего или плохого
хотя сам процесс как нечто постоянное
внушает определенную долю внутреннего покоя
остаточно сохраняя его в малых дозах
как естественное наркотическое вещество
в каждом незначительном элементе встречаемом мной
на пути в ежедневную предсказуемую
неизвестность
с поджидающей там вероятной опасностью
но есть в этом разгаданном постоянстве некая пугающая обыденность
как например в неосознанных телодвижениях
или в наполовину ритуальных попытках приготовления пищи
осуществляемых почти по инерции
инстинктивно
и без особых мыслительных усилий
но с четкой целью
или как в войне
как бы цинично это ни звучало
войне
к которой привыкнуть конечно же невозможно
однако защитная реакция подсознательного все же постаралась
вписать ее в твой распорядок
адаптировав ее под тебя
подстроив под свой ритм
и если не привыкнуть
насколько это возможно
то попытаться отнестись к ней
как к чему-то близкому или даже родному
придется
как к кому-то
заболевшему тяжелой болезнью
мысли о котором теперь с тобой постоянно
как и определенно направленные действия
ведь такое внезапное появление в твоей жизни
меняет тебя навсегда
как и его исчезновение
ибо вы теперь проживаете всё вместе
и свыкнуться с этой мыслью придется
в противном случае придется сойти
с ума
от неисчезающего внутреннего страха
что война стала обыденностью
нашей повседневной работой и фактическим домом
ежевечерним возвращением в который
этот слишком длинный день
никак не заканчивается.
*фоновая композиция –
Panopticon «Sheep In Wolves' Clothing»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748522
дата надходження 31.08.2017
дата закладки 02.09.2017
в ваших огнях
улыбка
в душе вашей столько
печали
что тонут в ней
океаны
луны отражая
попытки
о чем не
перемолчать
время застыло
секундой
тихой встречи о вас
так
беспробудно
как из глубинства
бессрочного
и лун не жаль
целуя незримую даль
вашего
глубиночества
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748289
дата надходження 29.08.2017
дата закладки 30.08.2017
вдыхая тебя
выдыхаю
шмелей бабочек ос -
их острые жала подобны шпилям
петропавловских городов
их пестрые крылья -
страницы
ненаписанных книг
обдающие тропическим
ливнем
морозный воздух кулис
где выбраживают ароматы
рододендронов
экзотических сказок
и даже полуденные тени
имеют ярко-выраженную
полосатость
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748287
дата надходження 29.08.2017
дата закладки 30.08.2017
«Де ти був, Адаме?»
(Буття, 9)
- Де ти був, Адаме?
Може ти був тінню
І ховався у закутках свідомості,
Куди ніколи не зазирає сонце?
Де ти був, Адаме?
Може ти став потоком нейтрино
І летів у нескінченність
Доки світ ще був молодий,
А нескінченність такою маленькою?
Може ти серед дерев ховався
Дерев’янівши суглобами,
Зеленіючи пальцями-листочками,
Вростаючи в землю-твердь
Коренями, що були щойно підошвами
Ніг-милиць, що траву живу топчуть?
Де ти був, Адаме?
Може ти захотів дізнатися,
Що таке смерть темна
І ставав на мить Порожнечею?
Може ти став на мить бурлакою,
Волочився за межею буття,
Де нікого ніколи – всі тільки туди,
І ніхто не буде йти звідти?
Де ти був, Адаме?
Чи може ти забрів необачно в майбутнє,
Де нащадки твої нерозумні
Відбирають життя одне в одного,
Волю міняють на шматочки металу,
Зрозумів, що там теж нічого хорошого,
Та сама нудьга, коли не хочеться бавитись?
Де ти був, Адаме?
Може ти був теоремою,
Яку доводити поки що нікому,
Чи то непотрібно,
Чи то усвідомив себе крапкою
Нескінченно малою?
Де ти був, Адаме?
Може ти став самою Самотністю,
Одинаком простору
І навіть дерева перестали бути тобі друзями,
І не хотілось складатися з кварків,
Що ніколи не бувають самодостатніми,
Одинаками буття?
Де ти був, Адаме?
- Я був ніде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745793
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 19.08.2017
необратимость памяти гармошкой японского веера перед глазами цвета лазурного штиля
карусель позабывшегося тысячью радужных лиц в объективе на нас нацеленном -
вот они уцелевшие после соприкосновение в самом сердце торнадо
под названием жизнь
не избежать никому влечения глубины темных вод опасных изгибов вечно зовущей тайны
эти женщины в зеркале кричаще тонкое лезвие охрипшей от соли молитвы
под бархатной кожей печать полукасания крошечных детских пальчиков -
безвозмездность любви
и принимают нас за своих как изнеженно растворяемся в голосе
и принимают нас за своих в изломе запястья в очертаниях губ во встречной траектории взгляда
но в пустотах квадратов далеких и близких оконных проемов мы одни
и ничьи
назвать бы по имени причину причин ожидания в бесконечной очереди долгих бессонных ночей
снова этот божественный джаз пульсаций проносящихся мимо галактик солнечных орхидей дождевая дрожь
вдали от шумных и глупых игр помнить тебя молчаливым и тихим мальчишкой
помнить тебя таким
каким ты себя забыл
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746496
дата надходження 17.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Ты рассуждаешь вслух о вчерашних ливнях,
Солнце рисует жажду на сжатых ладонях.
Как это странно, судьбу сочинять из линий
Стенам, пестрящим одной иконой.
Я не виню тебя в том, что люблю теряться,
дом запугал беспощадно сырым уютом.
В тридцать, наверное, молиться как и в двадцать,
Пристань пугает и время срезает минуты
Будто слой раны на утро внезапно зажившей,-
Помни, принцесса,
нежность сильнее оружия.
Он поглощает ужин, давно не играя в принца
Ибо он принцем вовеки тебе не нужен.
Завтра моря наградят короной,
Синие камни с души и ему на плечи.
Тонет печаль твоя в буре чужих церемоний,
Только молчаньем давно уж никто не лечит…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745677
дата надходження 11.08.2017
дата закладки 12.08.2017
крізь серпневу задуху плисти поміж берегів львівських вуличок імітуючи спокій
коли напередодні осені повертаються всі зниклі безвісти на самотні перони пам’яті
це так схоже на нас – усередині себе самих бути ким завгодно але тільки
не справжніми..
обіцяю собі не писати більше жодного слова і зумисне не дотримуюсь обіцянки
мовчання – ідеальний шантаж допоки дійсно немає чого сказати окрім вже сказаного
висне місяць новонароджений понад нашими снами неоновим знаком питання –
час дати відповідь стовідсотково правдиву навіть коли до запаморочення моторошно..
про те що наші серця немов водолази у пошуках потопельників занурюються дедалі глибше у тіло
і з кожним роком шанси на співпадіння зустрічі критично меншають
про те що перші тоненькі зморшки вже лягають мереживною вуаллю на лоба
про те що оточуючим насправді немає жодного діла до наших секретів..
і поки ми вдвох немов каскадери перестрибуємо з вечора п’ятниці в обійми суботи
поки завтрашній ранок іще належить до беззаперечних істин
я дякую нашому меланхолійному та ревнивому Богу
за те що ношу
твоє ім’я попід своєю ключицею..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744863
дата надходження 05.08.2017
дата закладки 06.08.2017
были ли обиды
или их не было вовсе
как поэты что рождаются на свет
уже мертвыми
не помню
просто чувствую неважность
это как листать чью-то
тетрадь
так похожую на свою
перевернуть и увидеть тебя
целым и невредимым
и те же морские
волны
на фоне тебя
целого и невредимого
вероятно это и есть
счастье
так похожее на мое
ведь любовь – это когда слышишь
многих
но откликаешься
на одно
одно лишь
звучание
вмещающее в себя
многих
чего вполне достаточно
для вечной жизни
в стихах
в снегах
на каждой странице
в каждом развороте
навевающем
свободу
ведь свобода это то
чему вечно
сопротивляешься
и если начинаешь любить обиды
значит ты достаточно их
возненавидел
как мысль о чьем – то несовершенстве
в итоге рождает ощущение
простора
потому что ничто
другое
не способно воспроизвести
из его черт
реки барханы и горы
мглистые дебри воспоминаний
в устье страны
точтонезабывается
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744008
дата надходження 30.07.2017
дата закладки 30.07.2017
се літо надто пропахло хвоєю
вкрилось барханкою
й спить на горищі
кволе
а коні твої
давно спраглі волі
таврують гривами
розбурхану долю
себе на базарах
минаючи
й так сумно бути чиїмсь
подорожником
бо дороги до людей
не завше віддані
їм аби
дальність
чимраз вітряну й вітряну
і птаха німого
щоб небо в крилах
дерев самітних
із саду
вирваних
гір незайманих
чистого простору
й навіть не тямлять
що
геть не просто
гоїти рани
чужих
подорожніх
болем себе
відчуваючи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743122
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 30.07.2017
у хмарах плакали ікони
втікали ріки
на шкірі птахи
гнізда вили
блаженні дотики зігріли
холод
покірно молодіючи тобою
поклич мене
до себе на півслова
таку щасливу
карооку втому
сповиту в літо
розрадою поранену до болю
присвяченого смутку
гіркоти
не відпусти
журавки в темноті
торкання ночі
вкраденого
нишком
з плеча мойого
заховай в долоні
най клапан серця
доспіва мотив
тебе знимкує
дивними листами
і не вертай
і не воюй із ним
і просто будь
фольгою моїх щасть
білістю днів
точильними віршами
завітреної юності
навік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743743
дата надходження 27.07.2017
дата закладки 30.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2017
коллекционируешь молчания
как монеты
брошенные в твою
сторону
их узкие ребра
обдают отголосками
кинжалов
как завеса над постелью
умирающего
так и я –
клеймлю тобой
железные иглы беспамятства
дребезжащего в
пустоте
как заезженная пластинка
где стебли
поцелуев
таят ярость царапин
любя тебя сильнее
с каждым уколом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743387
дата надходження 25.07.2017
дата закладки 25.07.2017
я знаю зачем я здесь
меня не свернуть с пути
которого
в общем-то нет
куда не нужно
идти
но каждым морозным
днем
как влагой
весенних снов
дышать о тебе дождем
по мрамору
сквозняков
и если когда тебя
теряла из виду
то
не по вине дождя
в распахнутости
зонтов
тот поезд уже давно
в назначенном месте
есть
лишь небо
над глубиной
я знаю зачем я здесь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743104
дата надходження 22.07.2017
дата закладки 23.07.2017
добре, що ти не чуєш в мені звіра, що полює на тебе.
добре, що усмішка твоя у відповідь на тихе гарчання,
що мимоволі зароджується в моєму горлі,
така ж ласкава, як і завжди.
твоя незграбність робить моє полювання легким,
але це не те, що мені потрібно,
тому я ходжу довкола і подібно колам на воді,
втоптую свіжу траву навколо тебе,
заради того моменту, коли ти усвідомиш хто я,
але тобі вже не буде куди сховатись.
ніжність до ніжності, м'якість до м'якості,
я ще готова дати тобі щось взамін,
трохи любові, чогось, що ти побажаєш,
а мені буде нескладно втілити,
думаючи лише про твою трепетну сутність,
що стане невдовзі моєю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742917
дата надходження 21.07.2017
дата закладки 21.07.2017
в горе и в праздности
в несчастьях и их
отсутствии
все имеет значение
свою неподдельную
функцию
неприкаянное как слова
остывшие
в кроны зимнего неба
ускользающую
как стихи
что пишутся снизу
вверх
из тьмы веков
искрящиеся промельками
смыслов
обреченные что-то советовать
кому-то
в отсутствии себя
или давать советы себе
в отсутствии
кого-то
мечтая о чудотаблетке
что навсегда растворила
бы
кипящие котлы
в которых варятся минуты
до нужной секунде
кондиции
обреченные? пусть так
от этого мир не менее
прекрасен
этой теменью тоской
и грустью
пустотой
раскаленных советов
ведь жизнь вообще – как
нагнетающая струя
насоса
способность пережевывать
необъятное
вызывая как духов
невидимую
армию
сопротивления
никому
в отсутствии кого-то
тем более
в отсутствии себя
что вечно варится в своих
котлах
кипя и затихая
шипя и воспламеняясь
сквозь остановки
обочин
звенящие трамвайными
маршрутами
распахнутые словно
полы халата
в наготу тишины
лишенную памяти и
чувств
ведь именно в эти секунды
совершенно не
ощутимые
можно услышать как
внутри тебя
растет
многомиллионная
армия
беззвездного
дыхания одиночеств
удостоившихся
чести
спасать себя
сами
фон: Ulver - Hallways Of Always
https://www.youtube.com/watch?v=NY0wY0IdgAM
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742466
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 19.07.2017
как нити проводов
связанные в пучок маршрутов
эти сгустки молчания
оставляющего родимые
пятна -
лунные кратеры
в дымке вечернего поезда
грохочущего рельсами твое имя
возлюбленный и родная
невыводимый
как чернильное пятно
отчего легкие становятся шире
выдыхая вселенные
неизгладимые
как ты
что в отсутствие времени
вошел и воцарился
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741802
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
есть в мимике
весенних
садов
нечто неуловимое
вседушное
как метель
собирающая снег
в цветы
души как люди
все с чем – то схожи
у каждого свой
запах
обнажающий
хрипловатое дыхание
в котором
есть колдуны и
знахари
новаторы и
хранители
те что сидят за карточным
столом
и те что стоят
на стреме
пока камин роется
в золе
и замок грызет
отмычку
чародеи что
извлекают платок
из кролика
улыбчивые учителя
проклятые
памятью
официанты и
беглые
каторжники
кабинеты и диагнозы
что помнят лица
всех своих
пациентов
как гербарий розу
узнай себя
в этом букете
молчи на всех
языках
какие вспомнишь
размножайся
пыльцой дождей
лови во тьме
стрекоз
а когда
настигнешь
дыши и процветай
фон: Igorrr – Scarlatti 2.0
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741537
дата надходження 11.07.2017
дата закладки 11.07.2017
..мати право на тишу як на останній блокпост у півкроці до наших обіймів
твоє провокування самотності схоже на забивання цвяхів цілячи по власних пальцях
коли віра моя занадто довірлива і синхронна із твоїм диханням
лише через те що залежна від понеділкових освідчень та зречень також..
суцільний невроз від бажання контролювати годинники –
складний механізм відсутності та тривалого не-наближення
час невпинно скорочується наче серцевий м’яз наче сталева пружина
поки я катастрофічно запізнююсь..
і не мені віщуванням заплітати колосся тіней що суголосно cходять
якщо м’якості на берегах твого погляду рівно стільки як і кришталиків солі
я тримаю тремтячого вказівного побіля вуст наче слово –
єдина причина усіх катаклізмів усіх несправджених обіцянок..
як часто ми ототожнюємо себе із собою вчорашніми забуваючи про
те що спогади лише відбитки примарних куль на шовковій тканині пам’яті?
ніжність моя ризикована та радикальна егоцентристка
коли так відверто крізь мене у твої долоні неначе конвалія
проситься..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740094
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 03.07.2017
твоя эпоха- море кораблей
под ландышами снов
ребристое эхо
радиорубок
выпадающих в осадок
вечности
эти каменные утра
и шершавые
ночи
как прожилки инея
на соленом песке
где как кровь сочится
время
обрывками влажного
шепота
в недосказанном
миге
кто наполняется –
растворен
кто иссякает - уходит
чтобы по возвращении
не вспомнить
ничего
мы же стоим на месте
всеглядные как
волны
в вековых зарослях
улиц
стоять на месте
и слушать
стоять на месте
и пить закаты
эпох
намазывая тишину
на хлеб
многоликости
стоять на месте –
вот наше молчаливое
дело
фон: Ulver – Coming Home
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739219
дата надходження 25.06.2017
дата закладки 03.07.2017
знизую плечима на легкість її слова,
ймовірно,
не маючи права на таке ж саме.
моє слово на її слово важчає, як і кожне наше наступне
це нагадує камені, що котяться схилом
нагадує кленове насіння
тиша, як невагомість, що залягає між нами,
коли я думаю,
підшуковую необхідні слова, бо
хочу мовити про твою красу
але не знаю достатньо красивого слова
не вмію достатньо красиво промовити
і те, що у тобі неназване мною, стоїть перед моїми очима
внутрішнім й зовнішнім зором,
як марево
все, що раніше вже сказане, все, що спадає на думку
скупчується десь біля кореня язика,
але я не хочу цього говорити. не для тебе усі ці слова.
ти варта нового, іще не вимовленого, ніжно народженого
із захопленого подиву, із миттєвого пориву, із такої любові,
з якою трави вкривають землю
тепер маєш мою багатозначну мовчанку, легку аритмію, прямий і відвертий погляд - як пазл
склади його воєдино
бо я не відкрию рота, щоб недолугі слова-комахи
раптом заповнили простір між нами
чимсь таким передбачуваним, чимось втомливим і брудним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737695
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 14.06.2017
іноді все, що нам потрібно,
не вміщається у погляді осені чи весни,
поняття життя та смерті –
таке ж безмежне, як небо,
і непорушне, як байдужість
все, що нам потрібно – це запах
вечірнього поля,
яке розквітає нотами жайворонків,
і чиясь тиша серед слів:
вона - як чашка чаю на вікні,
що вливає ковток гостинності
в розрізнені дні,
де вони, мов зірки,
зігрівають променями далеких
все, що нам потрібно –
це розмова мовчання
перед обличчям невагомості
…я відчуваю тяжіння
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735458
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 11.06.2017
«Я до труни цей вечір не забуду:
До твого прислухався лагідного сну
І раптом зрозумів, почувши тишу,
Як порожньо, і мертве все повсюди…»
(Поль Верлен)
Вечір гусне дощавим туманом,
Міцною кавою,
Що холоне на столі дерев’яному,
Соком горобини
Витиснутим в прозорий келишок часу:
Саме в такий вечір
Пишуться вірші, за які потім вбивають.
Вечір, коли Атман
Раптом летить у небо чужих снів,
Коли душа мандрує лісами
Давно зрубаними,
Давно перетвореними в попіл та порох,
Яким потім вбивали людей,
Хащами-пралісами, де живуть почварки:
Давно зниклі, яких навіть імена забуті,
Вечір,
Коли вірші пишуться, за які потім вбивають.
Але раптом:
Якщо хвилини ковтаєш старим вином,
І раптом розумієш, що все померло –
Все, навіть душі перехожих за вікнами,
Навіть поезія вчорашнього дня:
Розумієш: неможливо вбити те,
Що померти не може…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736728
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 11.06.2017
добре, що вже ніжне прокляття окутує моє серце
відростають волосся і нігті, сплітаються безліч клітин зламаної променевої кістки
а ти поруч.
так безкінечно віддано читаєш вголос останні новини.
я розростаюсь деревом і крони мої величні й могутні, гілки тягнуться тобі під сорочку, навпростець крізь ребра і заповнюють твої легені
дихай тепер лиш мною.
видихай спів птахів кожного літнього ранку, нехай з твого горла лунають крики сусідки, її недорослих дітей, собаки, що хоче гуляти, сантехніка, котрий загубив інструменти, звуки машин, що розливають на вулицях воду, омивають асфальт і тих, що збирають сміття, і звуки мітел двірничок, шурхотіння котів, що вилазять з-під комину, туркотіння го́лубів, сирени швидкої, що відчайдушно мчить когось рятувати.
віднині ти моя скрипка і я хочу, щоб ти була якнайтоншої і тремкої душі, ти будеш лежати на найвищому місці моєї кімнати і чекатимеш, коли я тебе покличу.
ділитись прокляттями, гріхами і звабами як діти діляться обідами чи скарбами. добре з тобою.
і дивись,
я не обманюю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735678
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 30.05.2017
перекладывать с полки на полку
фотографии в мятой коробке
и не верить
что не поменялись
постареть
только самую малость
на затертом листе фотобумаги
застывающие в полушаге
от того чтоб не с|двинуться дальше
мы
портрет ставший мертвым пейзажем
с отмирающим миром
друг в друге
умирая рождаем сквозь руки
то что вечно без нас
выживает
не имея конца или края
продолжаясь в любви
любой формы
я ведь тоже любил
в стихотворной
и сейчас
застывая на фото
образ смыт мой довольно
нечеток
и как будто не двигаясь с места
где-то рядом мой призрачный
некто
исчезает на фоне пейзажа
молча снова
но что-то он скажет
растворившись в дождя океанах
я один
|не смогу попрощаться|
останусь.
*фоновая композиция –
культура курения «Конфискатор»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725964
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 22.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2017
Відбиті вікнами спалахи посмішок
плечі витягують. Думаєш: ось воно -
перші за довгі хвилини радощі.
Та придивляєшся - сплять усі.
Наче забита дошками в периметрі
рук віддзеркалених спинишся. Винні всі
у заборонах побачити більше, крім
перемотаних в пам'яті віршів.
Скільки упізнаних в собі істот -
спритних навпомацки їсти зсередини.
Сплющуєш тіло, хай гріються. Вернеться
все, що не втримала в снах.
Тихо вмовляють забутися. Де вони?
Ті, що сміються з окрилених демонів.
Поки всідалися на підвіконня,
врешті замовкли.
04.01.17, Коломия #dysonansne
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710254
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 22.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2017
много есть нуждающихся
в безвременьи
как слезы
что стучатся дождями
во мглу океанов
но вечность мига
всегда безвыборность
сходящиеся лучи
дыхания
песков и холмов
что не знают ничего
об объятиях
как я не выбирала
быть ангелом
твоему сердцу
потому что оно
сильное
и в ангелах не нуждается
как ты не выбирал
быть светом
моей душе
потому что им это
тем более не нужно
данность которая
и есть любовь
что нельзя заслужить
тем более выбрать
где что-то всегда важнее
кого – то
как прощания без потерь
и встречи без слез
в безоглядности
мига
расцветая тишиной
необъятности
музыкой зеркал
в синхронности отражений
фон: Ulver – So Falls The World
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733312
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 14.05.2017
как спертый воздух времен
объятый
хлоркой больниц
эти полчища
галерей
тираны и клерки
искатели и
старатели
прожигатели смерти
что присваивают
чьи-то жизни
тела или
души
глотая их тоннами
разжигающими голод
городов
объятых вирусом
потребления
вызывающего
повальную
сердцезависимость
шествуя
каждой
в свой тупик
где вещи умирают
раньше хозяев
и все друг у друга
крадут
вместо того
чтобы красть
из себя
рожать
а не
клонировать
любить
а не поклоняться
где одиночество
клянет всех
как поруганная вера
в карантине
монастыря
ослабленное
с нарушенной
внутренней
флорой
цепляясь за силу
выживших
ведь земля не разучилась
рождать
как нет дерева
что росло бы
фанатизмом
идей
прекрасно зная
что не было
и нет
ничего
ни обязательств
любви
ни идола бога
ни даже воспоминаний
которые
лишь касание
обращенное в никуда
к миру
и чтобы это
почувствовать
достаточно однажды
просто
сказать да
весне
своих пашен
своим вертепам
и чистилищам
не присваивая никого
и узнавая
многих
по одному лишь
дыханию
свободному от
ипохондрий
неба
сердечных аритмий
ада и рая
фон: None - Cold
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732982
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 13.05.2017
не потрібно говорити
щоб тебе відчувати
не потрібно тебе згадувати
щоб пам'ятати
як пророчі сни що ллються
мовчанням речей
життя - це море
де хвилі цілують береги
пружні як спини дельфінів
все що може сказати бог – це тиша
все що може сказати людина –
це любов
сполучені музикою
ця свобода бути
не знаючи нічого і відчуваючи все
як хвиля приникаючи
любов'ю
де моя посмішка це твоє дихання
а твоя душа – мої думки
запаморочення глибин
у порожнечі кольору неба
фон: Darkestrah - Bird Of Prey
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732649
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 10.05.2017
з думок повільно опадають трикутники,
мости, собаки і шафи,
в яких я ховала уявні листи до тебе.
я більше не кличу віршами,
не випікаю їх тобі на сніданок до кави.
жодних гостювань в наметах твого безсоння
навіть у травні,
коли світляки знаками на землі пишуть тебе.
живи
наче тримав колись на долонях свою Галатею,
але у мить прозріння розтрощив їй холодне серце
і жодного разу не пошкодував.
живи
наче ніхто за тебе не молиться
на відстані неможливій
і не жбурляє в небо гострих трикутників.
живи,
гойдай спогад на щасті теперішності
і не читай листів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732327
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
[i]«Самое страшное – это когда судьба закончилась, а жизнь продолжается» (с)[/i]
*
сухое русло реки
тут были слова
тут были стихи
ими росла трава
ими росли цветы
где был человек
который писал стихи
*
хочешь не уходи
хочешь пиши о нем
хочешь сожми ладонь
так как-бы сделал он
камни хранят слова
в русле сухой реки
след от его руки
*
след от его судьбы
след от него и ты
жилками среди скал
надпись о том как он
надпись о том как ты
хочешь не уходи
это теперь твой дом
*
хочешь, сожми ладонь
делай как делал он
хочешь пиши стихи
хочешь тихонько спи
только останься тут
завтра цветы взойдут
след от реки руки
след от него и ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728203
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 05.05.2017
я там где угары таверен
незримый ведут
разговор
и сыплются зерна
из плевел
я сердце ветра я хор
в ком тишь
грозового начала
плетет неподкупную
масть
мне собственной частности мало
чтоб о себе
промолчать
из глубины сновидений
где звук как удар
кнутом
я дерево поколений
растущее
напролом
из озера
где вулканом
стволы врачуют свои
в пространстве листвы
где и сам он
не более чем стих
пустоты
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731610
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 05.05.2017
тьма безначалия или в бездну
проложенный свет
наших следов
не объять не упомнить
как лампада в каждом
любовью
погасшем окне
дышит метеоритная
копоть
о призрачном доме
развеянному по нигде
замешанном как глина
с водою
на фундаменте снов
одеянием стен
ниспадающих складками
чтоб
раздевая нагого
до туманов до звезд
из признаний о мире слепых
что как память
меняется
с каждой секундой
высечь огнем
никем не проложенный штрих
в неизменность того
что не существует
ибо нет у бездомных приюта
кроме порога
любви
о чем бы не пели они
не молчали
как протоками вечности
на ветру тишины
разливаясь по дому
воспоминаний
фон: Ulver - 1969
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730268
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2017
я люблю тебя человек
люблю твои
слезы и открытую
улыбку
когда ты живешь
в окружении
книг
и разговариваешь
с деревьями
люблю уникальность
твоей походки
в подстерегающих
подворотнях
драм
твой мир
такой причудливый
испещренный
как рунами
порезами горизонта
когда ты мечтаешь
и страдаешь
тоскуешь и
веришь
ты носишь в себе
долины и
папоротники
как раскрытая книга
времен
что может обнять
каждого
как ночные мысли
во время
утреннего сна
учись у волков
одиночеству
беспечности учись
у птиц
храни в себе
леса и реки
горы и пустыни
автономию неповторимости
что объединяет
планеты
миры
и вселенные
это дыхание
ночлега
под звездным небом
дарующее вечность
тебя
фон: Ulver – Angelus Novus
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728836
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 14.04.2017
ты не один наедине с бедою
наедине со всем
что безводной рекою
как саранча осушает твои сады
в неразлучном потоке
вокзалов
где мы
проводившие время стали
мгновением
эти дали бездальние
сны
без движения
мир заметенный дыханием
нашим
пусть вовеки цветут ледяные сады
счастьем встречи тебя
обнявших
и сияет незримо
твой день
как луны талисманом
в негаснущий
отблеск
молчанием русел сплетеньем
ветвей
что хранят
сокровенных до смерти
и после
фон: Virgin Black - Our Wings Are Burning
https://www.youtube.com/watch?v=MCVtWU6NoJY
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727898
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 09.04.2017
нет вины у холодный полей
что цветут наугад
безымянностью судеб
вне одержимости
что как жажду бросало бы в тень
оттого и в потемках
будем
беспечально незримее чем
дыханье веков
ветром тоски
ненастья
поцелуем сражения
как луны растущие по обочинам снов
звери наделенные даром
прощения
много ангелов есть у любви
что молчат неизменно
царственно
как заветную лепту
в общий котел прими
этот крик
смешанный с благодарностью
фон: Wolfshade – Untitled
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726315
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017
читаешь по стихам души
как ладони судеб
все эти линии многоточия пунктиры
и каждую прочитанную
ставишь на полку
пылиться
некоторые из них даже
не узнали
что их уже прочли
до корки
продолжая улыбаться тебе
ямочками сердец
выстукивая азбуками морзе
новые главы
в каждой книге судьба
каждая ладонь книга
и только слезы делают ее
бесконечной
ведь там где плачешь
не по себе
становишься всеми
как твои слезы в стылом отеле
где коридоры расползались
по швам
обнажая наши объятия
слезы
что возвращаются к тебе
дождями
размокших страниц
чтобы все продолжилось
заново
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726019
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 30.03.2017
вона нахилилась й поцілувала своє коліно
я замовк на півслові, безмежно вражений
цією ніжністю і відвертістю,
сестринською любов'ю до самої себе.
я так й не спитав чому ти сюди приїхала
я бачив шрам на твоєму обличчі -
шлях від дому сюди, убогого прихистку побли́зу Дахау.
жодного слова німецькою
жодного слова англійською
чорні пасма волосся неохайно розсипались по спині.
втомлені, але теплі погляди - залишки твого сонця.
коли ти нарешті ледь заспокоїлась і прийняла ношу чекання,
закутана в безліч своїх сорочок й хусток,
мабуть голодна і дуже спрагла,
я присів навпочіпки поблизу тебе, твоїх нескінченних клунків й сумок.
безмовність між нами.
ти несміливо всміхаєшся.
я дістаю із кишені яблуко й легенько підштовхую в твою сторону.
опісля дістаю і собі.
ми доїдаємо яблука і посміхаємось кудись вдалеч,
хоч погляд впирається в різнобарв'я наметів біля кордону.
і ми мовчимо.
і, враз дещо собі пригадавши, я кажу їй: це яблука німоти.
і вона, несміливо всміхаючись, промовила danke.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724129
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 21.03.2017
как сон зимы с душою водостока
вскипая в трубах вен
течет любовь река-дорога
и по ней
ползя плывя
летя
любой булыжник обернется
встречей
любимые как зеркало
в себя
где льют дожди
и защититься нечем
от тишины поговори со мной
и ночь в окне
за спавшей пеленой
мерцает там
где сам себя узнаешь
в клубке змеином из корней
и слез
как дерево из камня
прорастая
ответом
на незаданный вопрос
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724527
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 20.03.2017
ни смерч страстей
ни землетрясения
вулканов
ни разломы непонимания
что преследуют нас
несносные как привычка
удивляться
твоим письмам
с голосами моих слез
ни вселенские катаклизмы
упадка
что снятся под утро
ветеранам
сросшихся с одиночеством
настолько
как очевидность того
что однажды мы все
воскреснем
согласно незримому
расписанию
зим текущих вспять
где все умираемо
все восполнимо
перерождаемо в иные
формы вездесущего бреда
что заполняют и без того
злопамятные сны
самое страшное
это вдруг почувствовать
сквозь сон в окне
что ты не веришь мне
больше
и не найти дыхания
кроме волны этой секунды
спешащей на звук
вопреки
всем прогнозам
которые слишком предсказуемы
чтобы явить негаснущие
звезды молчания
по тебе
востока
фон: NONE – Wither
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724041
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 18.03.2017
отлучаешь медленно
методичный
как стихи
что прожаривают безлюдно
как гуся на вертеле
пока не закапает сок
словно зная
в шумящем недалеке
таких тысячи
можно отучить от
от нежности
от избыточных сердцебиений
и даже от себя
но нельзя отучить от любви
ведь там где она
нет смерти
лишь память
о синих озерах
бездорожных
как улыбка нищего
где покой безбрежен
и ярость священна
где сбываются
мгновения
и забываются
стихи
отлучаясь от времени
чтобы о тебе
помнить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724040
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 18.03.2017
мислю про те, що ніколи нам більше не стрітись
мислю про те, як тобі там, поза моєю любов'ю й опікою
може одвічний зашморг на шиї стане тобі вільнішим
може й зовсім ніхто і ніщо тепер не обтяжує твою спину.
мислю про те, чи не був ти жінкою у минулім житті,
яку я кохала і зрадила. чи не був ти собакою, котру
я залишила помирати на безлюдній румунській трасі?
чи не була я у минулім житті осою, до якої ти торкалась
з цікавості,
а я вжа́лила й ти заплакала?
я мислю про тебе і відчуваю як ці думки вже торкаються підборіддя,
як за ними не бачу своєї ступні, що опиралася на теперішнє
і повільно повільно воджу руками, сподіваюсь за щось обхопитись,
але не знаходжу
й занадто пізно, щоб вчитися плавати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722070
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 15.03.2017
в этих слезах нет
смысла
нет ничего кроме пульса
грудью штормов
отменяющего смерть
лишь плачущие дожди
незримые
как сны поэта
призывающие памятью
в мир
где нет никого
где каждый несчастен по-своему
в мире
задыхающемся от уличного
шума
становясь с каждой секундой
все более
безучастным
все более
неприспособленным
к тишине
в мире
что пишет каждым вторым
но не умеет вдыхать
как слезы
их невысказанной судьбы
что могли бы
рассказать о себе
но не скажут
потому что он снова
проходит мимо
монотонными шеренгами
что не слышат
ничего
кроме личного интереса
кроме собственной
пользы и прока
где столь же мало
смысла
как в сотах воздвигаемых ими
городов
когда-то в неоднажды
я не смогла пройти мимо твоего
одиночества
не смогла бы и сейчас
потому мое место здесь
рядом
в противоположном углу
вселенной
в мире меняющемся с каждым
вздохом
чтобы состоя из
многих
родных и не очень
оставаться собой
как сны поэта
призывающие памятью
не проходите мимо
одиночества
чтобы не пройти мимо
в ком разлука - увидит разлуку
в ком любовь – услышит
встречу
почувствуй хоть
что-нибудь
в этих дождях тишины
горестью или отчаяньем
ненавистью или
виной
все смоется слезами жизни
начни жить сейчас
с этой самой
секунды
не проходите мимо
себя
не проходите
мимо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723205
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017
відмежовуюсь,
ведмежою послугою в твій чіткий графік,
псевдоапостолом у вранішній рай.
тримаєш образ поблизу
і надсилаєш листи як опади.
прийди прийди прийди -
чую голос твій щодощу.
це відчуження
ненадійне і штучне,
ще трохи і влучу
прямісінько в лінії на долоні.
відсторонююсь,
холодною крижиною на твою шию,
позбавленням сну і запізненням.
залишаюсь однаково різною
і далекою.
спека не ріже зору цупкі вузли.
ми уперто несли
слів іржаве залізо...
я нанизую спокій
на відстань
і чую:
прийди прийди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722011
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
там где царит время
и мы
растерянные и обезвоженные
как пустыни
отлученные от себя
уходим в параллельные миры
напиваясь иллюзиями
потому что там
не больно
потому что там мы
счастливы
глотаем как пилюли чужие книги
вместо того чтобы
писать свою
мучаемся любовью к смерти
за ее скрытую тайну
а когда она отвечает нам
взаимностью
плачем и тоскуем
по жизни
молимся подменам
ищем спасения в чужих советах
травимся обидами
разбивая зеркала
скитаясь по длинным коридорам
разрозненные
как черты наших
слов
клянем цифры
и задыхаемся за пределами
здравого смысла
собираем по атому
в себе
леса и моря
тиранов и благодетелей
и боимся выйти
из темноты
где царит бегство
и рождаются
вселенные
там
где мы еще просто
люди
фон: Fall to November Sky... - Hope
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718546
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 05.03.2017
как снег перед
дождем
бредущий неустанно
вдыхаем мы себя
за разницей
того
чем шелестит
листва
на север ли на запад
в пространстве
тишины
один и тот же
дом
подверженный как сон
ко времени
порывам
нет никакого вверх
и никакого
вниз
как сад после дождя
вдыхаем
мы любимых
и выдыхаем смерть
молчанием
о них
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718563
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 05.03.2017
скільки годин до гіркого гніву?
асонансами ранку, безпричинністю снів
від воріт відводиш мене до кордону.
крона горіху лепечуть стару колискову
і геть не на лихо,
лише на празрадницьку змову.
скільки годин
ти втрачаєш тепер на Нікого,
скільки років ти у світлі
втрачаєш один...
ось під шкірою лезо травня
і навіть якщо все марно,
годинники не припинять співати:
"ти липню блідому-матір,
він батько-твоїй душі..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721138
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 05.03.2017
безмерно русло
с неудержимостью бурлящих водопадов
отголоски
пахнущие зимой
как порезы дорожных ссадин
в минуты стихающего ветра
воцаряясь слиянием нот
что рождается из тишины как из пены
шелестя камышовыми реками
призрачный тенистый мир одиночества
чья память внезапна
вековая как черепаший панцирь
скользя бесшумностью крыльев
в ложбинах
где не бывает засухи и пожары
тушатся мгновенно
стволами
увитыми плющом наяд
где кувшинками качаются звезды
и медузы устраивают пляски
в пенистой тишине
эта музыка
что всегда сейчас
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721088
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 01.03.2017
«Якщо вигадка – синява,
Що стане з невинністю, з дивом?
Що з серцем, що з серцем стане…»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Серце-човен
У цій синяві вигадок,
У світі цьому розстріляному,
Де не лишається місця для дива –
Лише для смерті жебрачки (киньте їй
До капелюха шеляга, а в торбу спогади –
Єдине, що в нас лишилося-не-згубилося –
Для смерті - монашки монастиря Зневіри
Лише для неї біловбраної,
Світу-тлуму,
Де навіть надію і ту вкрадено,
Де навіть надію – страждання останнє,
Вкрадено, розділено й пошматовано,
Куди пливеш серце?
Човнику мій дірявий
(Від куль залізних три,
Від уламків зими – чотири),
Човнику.
Напинаю над ним
Вітрило майбутнього – бо що ж іще,
Бо кудлате воно – псом білим,
Псом-привидом
Над морем отої синяви – вигадки,
Одіссеєм чи то Гераклітом:
Бо все пливе – навіть вигадка.
І все вітри, тільки дому –
Нема.
Потонеш колись човнику,
Коли пітьма, і море як ніч, а не синява,
Потонеш в безодні
А дому… А дому нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720164
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 28.02.2017
как радуга сквозь разлуку
дождя шипящий
прибой
секунда что легче пуха
овеянная
тобой
хочу чтобы и в печали
разбросанные по
углам
столетья в нас
танцевали
доверяясь волнам
рассветов или закатов
росой наполняя
листья
как вестники что крылаты
улыбками
бескорыстья
танцующих одиночеств
попадающих
в такт
дыханьем неровным
строчек
хочу чтобы было
так
фон: Fall to November Sky... –
Oh, so happy sunny day...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718350
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
я стояла
наївно вірячи
в молоко
зимового спокою
а воно
розлилось
найпершими променями
сонця
і
проросло
світлом
із середини твоїх
зіниць
тепер
коли бачу тебе
маю в кишенях
пригоршню
волі
і теплу вохру
твого голосу
мій солодкий трунок
моя срібна музика
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717935
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017
|[i]фоновая композиция настоятельно рекомендуемая
к прослушиванию во время прочтения[/i]|
каждый стих что тобой пишется в определенном катарсисе
это очередное убийство совершенное в состоянии аффекта
сколько ни вдыхай твою тишину как в нее ни всматривайся
на выдохе опять начинаешь кричать на твоем
родном диалекте
в моих мягких венах течет твоя каменная кровь
а в твоих моя растекается временем ожидания боли
глубокой полноводной рекой
в надежде однажды высохнуть по капле впитавшись
в оба берега облегчения
только нам известно каково ей плыть одиночеством
между тобой и мной
глядя в твои глаза своими закрытыми я вижу
какими мы будем через несколько тысяч лет
и мне страшно от того что придется ждать столько же
чтобы просто увидеться
но я готов даже если спустя столетия мы приблизимся
всего на один метр
я ведь долго учился у твоего сердца быть одним
теперь пришла наша пора научить не дышать какую-то вечность
наши молодые сердца
фотографии твоей памяти показывают будущее в стихах
ты часто смотришь на них потому что так забывать немного проще
я читаю твои мысли но не для того чтобы от собственных сбегать
просто ощущать тебя подкожно
это словно одновременно до бесконечности увеличивать твое присутствие
и нехватку всего
ежедневно
еженощно.
*фоновая композиция –
Troum «Aggilus»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717719
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 13.02.2017
вечны дыханием океана
объятия
несуществующего
как окликание чьих-то имен
в пустоте
словно из глубины
люблю
где одиночеством
с проблесками березового ветра
текут воспоминания
и мы как реки
впадающие друг в друга
непрерывные как сны
тибетских реинкарнаций
предназначенные
быть
существуя одновременно
в нескольких мирах
забывая и
сомневаясь
сомневаясь и веря
сон и тишина –
наш неизменный рацион
чередуемый паузами
алкосептических волн
льющих
взаимослезы
приступов благодарности
в минуты поцелуев
дарения
это счастье
что всегда неожиданно
как поворот головы
разгара пикника в сторону леса
парящее незнанием
в исчезающих
следах
неизменное
как сон и тишина
в синих венах
стволов
где нет ничего кроме
этой секунды
нет ничего кроме нас
фон: Troum - O Choros Ton Epithymion
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717082
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 11.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.02.2017
цей камінь став символом старості,
чуйного серця й холодних ніг.
якби ти міг з нього винести лишень колір
з присмаком неба і болю,
без натяку на прикраси і кригу,
може тоді б я встигла
відчути цей потяг й залізну дорогу.
програш випито без азарту,
впасти не вдасться
як й зупинити...
нащо ці квіти на могилі слова?
заради усього святого,
більше не йди.
крапля води зі скла блискучого,
нащо озвучую
твої сни?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716224
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 04.02.2017
впереди холмов
по следам памяти
кружится снегом
вечность зимнего леса
среди стволов
сросшихся поцелуем
безликих
как приглашение на танец
у безвременья свои праздники
отмечаемые снами
где танцующему закрывают глаза
чтобы увидеть как поры
земли открываются
влажные
как глоток сирени
спроси у случайной реки
спроси у скалы или боярышника
что всегда неизменно
на своем месте
тишиной они
скажут
тишиной промолчат
учись у ветра движениям
жестам учись
у воды
пусть как шелк развевается
подол неба
обитый лиловыми
звездами
танцуй с холодом
волн
отдаваясь всецело секунде
пей эту жгучую
радугу
расскажи все что знаешь
и с первым глотком
забудь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715783
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 02.02.2017
как невесты-корабли
привечающие
море
эти облака дыхания
в морозной
синеве
молчаливая иллюминация
фиалок в снегу
что заселяются в твои
аллеи
включая зимнее электричество:
в каждом стихе по душе
в каждом окне
фон: Fall to November Sky... –
Journey to the Grey Lifeless Land
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715497
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 02.02.2017
в приникании снега к моей груди
одиноким всплеском горя
приди
как фонарный столб что по пояс врос
если бы не слышать
твой немой вопрос
по молчанию литургию слов
чем облегчить
у рыб
у акульих снов
океанских бездн и черных дыр
есть свойство
втягивать в себя миры
каждым выдохом вызывая
как духа
вдох
особенно если это
любовь
не зная меры
что и делает правила
мечты и планы изначально
провальными
отдаваясь
повсюдности повсеместности
но она как жизнь
потребует трезвости
жаль надежд
по разбитым проливших вино
в пустоте под ногами
нет ничего
вместо крыльев дупло
обгорелого тела
такого ли для тебя я хотела
было б проще наверно упереться в анфас
чем заново сниться
веснадцатый раз
но у бездн и дыр
летаргии снов
не хватает для молчания ног
если бы знали они
споткнувшись о рай
если б ведали где этот край
фон: Lacrimosa - Morning Glory
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715495
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
как зверь из нор усеянных мхами
седое утро просачивается сквозь время
обнажая твои черты
словно проступающие в сумерках
оград
залысины неба
оттого ли они не тускнеют
что картина мира без тебя была бы неполной
и идеи нуждаются в твоей
детской жестокости
кружась над равнинами
усеянными скелетами воспоминаний
что как грибы в нарнийском лесу -
с каждой осенью
их становится больше
это как смотреть на огонь в камине
плывя по волнам образов
где сизые морды туманов оксфордского
разлива
щиплют сады в листве наяд
пусть уже не такие сочные
как во времена
дервишей
но они тебе к лицу
может быть потому
что ты не похож на других
беглых своих собратьев
расставляющих точки в нужном
порядке
как в прошловековых репродукциях
джоконд
но овеян их дыханием
словно живой слепок
той эпохи
впитавшей дух безлюдных нии
сдобренный мрамором заброшенных
парков
и уже не отличить
забор от дерева
одиноко растущего в
пустоте аллей
эпоха или ты
так ли важно что является
в этом буйстве случайностей
оставляя горьковатый привкус бокала
любви из-под виски
ведь в конечном счете
все что он видит
и слышит
всего лишь репродукция
фон: Der Blaue Reiter - The Fall Of Light
https://www.youtube.com/watch?v=ishzmzYEz24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715311
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
когда ты по крышам улиц
бредешь один
нет ничего твоего молчания тише
отражаясь снегом
в безудержности витрин
смерть это скульптор отсекающий лишнее
кто-то просто устал кому-то пора
домой
чтобы увидеть как вечер
зарей займется
не грусти
они все с тобой
там в глубине голубого колодца
фон: Fall to November Sky... –
The Winter City Won't Let Us to Leave
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715309
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
весна-обідранка, ступні стерті,
сестра моя люба що ж
зацілована мною,
сукня вицвіла й вінок з квітів
пов'яв та й уже як
століття тому,
пам'ятаєш?
весно-обідранко, нащо ти плакала,
між білизною на шнурівках
у дворах і на вулицях,
як ще юність не визріла,
моя любко, та й втратила
цноту!
весна - обідранка, брудні щоки
та від ляпасів, та від викриків
їх, що судять так, моя сестронько,
що й умерлося б!
ми на пристані коли стрінемось,
то обіймемось, аби статися
тут одним, люба сестро, та
все коли ж? я чекатиму
навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711617
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
есть ли что-то более зыбкое, чем отзвук стихающего ветра?
что-то красноречивее, чем дыхание дождя…
нежность, что своими крыльями-лепестками
разглаживает чело времени,
глубокие его морщины, как испещренную
оврагами землю,
и оно светлеет, замирая музыкой
в прожилках еще влажного от слез
листа
летят они, осыпаясь и кружась в водах бесконечности,
не думая, к какому берегу пристанут,
растворятся ли в шелковых складках зимы
или канут в омутах лета,
легкие, как сон
мотыльков -
незримой памятью сердцевины,
вечным сегодня в объятиях всемолчаливой
тишины
хрупкое, мимолетное, объятое синью безбрежности –
плывут они,
населяя небо следами отсутствия
а было ли время? было ли..?
или это реки текут сквозь зеркала,
принимая форму печали,
от которой светло -
бликами бездумий, дождями безутратности,
тихим откровением в лепестковом
танце
…нежность – это все, что у нас есть
фон: Der Blaue Reiter – The Liquidators
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710965
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 09.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2017
надежды печалей
шелест писем бездонность чувств
все хранимо пустотой
как миллиарды мелодий
во вселенской фонотеке
среди которых есть одна
твоя
особенная
обдающая запахом заснеженных ирисов
созвучием единства
воспоминаний и планет
это как погрузиться в нечто родное
еще до рождения
где океаны обнажают
свои сокровища
и небеса раскрываются инеем лепестков
вливая силу
дыхания жизни
в секунды откровения
где отсыпаются бессонные ночи
согреваемые мыслями
к никому
музыка способная дарить себя
столь трепетно
и навсегда
вечная как любовь
которая никогда
не проходит
даже если о ней забываем
чтобы через мгновение
снова вспомнить
о небе океанов
и о том что зима всегда одна
как тишина твоих глубин
необъятная
неповторимая
цветущая заснеженными ирисами
мерцающими во тьме
спасибо тебе за нее
спасибо
ей за тебя
за то что незримо рядом
за новизну прошлобудущих
снов
этих ручейков молчания
в невесомости прикосновений
поцелуев снега
краешком губ
на уголке письма
фон: Maeror Tri – Fragilitas
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709148
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
не упрекай жизнь в несовершенстве
не кляни поэзию в опыте
ошибающееся и безошибочное
они так нуждаются
друг в друге
словно еще вчера
смеялись
над какой-то невзрачной шуткой
в бокале вина
и дроби теряли контроль
над ритмом
кружащемся в танце
вечного и мимолетного
как блуждающая мозаика созвездий
это дыхание необъяснимого
жизнь и смерть
сплетаемые
лианами генов
впадающие реками
в свои глубинные черты
может просто затем
чтобы
одолевая логику притяжения
явить пустоте
друг друга
разноликость ничто
фон: Maeror Tri- Searcher Theme
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709147
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
сколько потерь у зимы
(еще было и будет)
смешанная с кровью океана
сочится ее цифра
и души застилаются слезами
когда небо убивает небо
когда оно так вот
становится убийцей
и ветер взрывает крылья
унося голоса в туман
или это юг
мстит северу за себя
но каким бы не был ответ
его беспричинность
сможет ли она оправдать
это страшное число зимы
тишину голосов
навсегда застывших в полете
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708771
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 27.12.2016
я не знаходжу
тебе
в дощовому підліску.
ані в узліссі, ані на пустищі.
та навесні принесуть мені вісті,
що тіло твоє розквітло,
а влітку вичахне.
я у волосся не кластиму квіти,
не вплітатиму їх між пасма.
що мені вісті про твоє тіло, як пахну
собі травою.
що мені вісті, як моїм ступням
вогко у хвої.
як на весні мені птатство розніжить
голову співом, то так я дізнаю -
що ти вже квітуєш,
а влітку осиплешся млосно
у хвою.
я не знаходжу, мій милий,
у пролісках мокрих
тебе,
бо ж не шукаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707448
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 26.12.2016
если скучаешь по кому-то
не зови секунд проведенных вместе
они уже далеко уплыли
став пазлами чего-то
мозаично общего
рассеянного как воспоминания
по необъятным просторам
вселенной
судьбы деревья трамваи
все следует своей
орбите
и только глубина слышит глубину
качаясь чайками
радиоточек
в раскаленном небе
усеянном кувшинками снов
этот ветреный огонь
или неясное притяжение
листвы -
все роднит с безвременьем
оттого не зови
секунд проведенных вместе
и если скучаешь по кому-то
просто найди его
в себе
фон: Falgar – Artemisa
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708264
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 25.12.2016
нет неродных
есть неуслышанные
нет нелюбимых
есть неувиденные
пустыни пропасти рвы ущелья
что преграждают путь
песням без следов
но все созвучно
как земля в снегу
черное белое
белое черное
тишина и диалог
молчания
где все рождается
из всего
и песню подхватывает эхо
чтобы на краю
бескрайности
спеть о мире
никому не принадлежа
фон: Chelsea Wolfe - Flatlands
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707444
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 25.12.2016
чей живот вспорол безымянность рек
как клинок прозревающий
сотни век
вьюжный столп простираясь
за сотни миль
как торос посреди ледников
любви
ветром плача кружась
и сбивая с ног
/от вещей остается незримый бог
пальцев сбитых в кровь
узелков письма
что на дне снегов/
эта боль без дна
привалясь в ночи как сугроб
к письму
в никуда ни о ком
ни по кому
этот плач и крик
всеполночный вой
этот пульс и клич
этот смех и боль
может правда затмение
но кем во мглу
отсылая как к праотцам луну
день дрожит
сползая как сон в оскал
такелажных дебрей
трущоб зеркал
и саднит рассветом вонзаясь бич
/все равно что скажешь
о чем смолчишь/
чем бы ни был ты
о источник бурь
в закромах у счастья храня
валуй
ты и сам не знаешь
откуда мгла
что как вечность вьюги
на трон взошла
в лабиринтах душ вызывая смерч
не затем ли чтоб ладанку ту
сберечь
ибо там где и небо рассыплет прах
влажным пеплом овеется
на устах
приникая раной как боль
к ручью
чтоб ее приголубить неважно чью
нежным выстрелом в лоб
проникая за
так восходят звезды
и паруса
словно крылья в промерзшей
до скал воде
разметавшись по радужному нигде
эта вечность что
по живому нож
/если выжил там то и здесь
пройдешь/
голосит буран о
прискорбный плач
оттого mainliebe как тебя
не спрячь
коль молчание вьюгой кровит во тьме
обнажая родство
значит ты во мне
берендеевой памяти сон голубой
эта боль нас хранит
эта боль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707393
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 25.12.2016
вот и стал ты вновь самым
дальним
о которых молчат
нежнее
в очах как колодцы
печальных
дремлет тишь облака
и север
дух травы колышат остылый
вместо ветра
отзвуки песен
в прошлых снах
что помнят
прибрежные ивы
может правда ты был
есенин
сквозь туман проступают
росою
четки памяти –
весть о заблудших
словно песнь прорастая травою
очи колодцев
родниковые души
фон: Lacrimosa - Refugium
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707272
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2016
вздрогнул от тени
оторвавшись от пяльцев
мезонин в дожде
как янтарь застыв
закрываешь наглухо окна
и двери
оттого ли
что боишься грозы
оттого ли что
в кружевнистую заводь
тихих дум попадая
слепит глаза
черный лист с дерев
в череде раскатов
оттого ли что ты сама
гроза
фон: Chelsea Wolfe - Advice & Vices
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706093
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 16.12.2016
я не планировал родиться
в до боли чужеродном теле
но расставаться с ним пока что
не намерен
весь путь мой не определён
а мой плавник прострелен
я только что спасенный кит
что выброшен
на берег
мне слишком пусто в небе
рыб
и тесно в океане
тут все всегда со мной
молчат
на разных языках
их взгляд бездонно-ледяной
такой же иностранный
я согревался лишь отсветом
маяка
и каждый день я отплывал
от всех наверх
всё дальше
туда где холод не такой
как тут
внутри
смотря как желтый круг горит
кружат играясь пташки
а небо разбивают
корабли
они огромные как я
я знаю что в них человек
и он охотится еще
на наших братьев
но я не верил как же так
он даже мельче моих век
решив подплыть
чтоб рассмотреть всё
аккуратно
мне улыбались их огни
и я пустил в ответ фонтан
а дальше помню лишь плавник
пробитый чем-то
и как я долго убегал
какой же все-таки болван
и почему все стало вдруг
таким бесцветным
вот я лежу на берегу
и задыхаюсь без воды
и без родных
внутри молчанье ваше
слышу
что-то торчит из плавника
со зреньем тоже нелады
но мне не холодно
все мысли стали
тише.
*фоновая композиция –
Défaillance
«Une Fin Si Proche»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705737
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
воплощение яви
среди множества океанов и рек -
сияешь полногрудая своим дыханием
что как брызги шампанского
во тьме глубин
расплетая ручьи как ленты
в небе безбожном
и бездольном
обдающем дебрями лиан
и дождями пахнущими
тмином
терпкие соки земли
и мыслей водовороты -
сны гнутся под тяжестью ливней
раздаривая корабли
и острова
и слетаются реки
и стекаются птицы
как звезды водопадами вниз
в твои ложбины
воплощения яви
доброты которой нет выше
фон: этническая музыка мира - Ирландия (Rebecca Pidgeon)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705220
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
я хотела бы жить с тобой в доме с окнами в никуда
ты на последнем – ближе к небу
я на первом – ближе к земле
омываемые со всех сторон призраками
захолустья
где из страсти только потрескавшийся
мрамор камина
да пара запыленных кашпо
откуда веет сквозняками сердец
и слышны сумерки жаворонков
из гостей пожалуй только деревья
и немного пней
чьи замшелые от сна спины
служат одновременно утварью и ночлегом
отражаясь в столовом серебре луны
проплывающими бликами
одиночества
чтобы вдыхая смотреть
как кружатся чайные листья в хворосте
вечеров
я бы хотела но
я ведь и так
живу
фон: GoldWorld – The Wind And The Leaves
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705033
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 07.12.2016
там де моря без штормів
штурмують зимові проталини осені
і в нагрудній кишені
гніздяться проліски тиші
немов листи від тебе
що тремтять нічними
крилами
снігу політ і безмовність століть –
все відповідає подувам
і хвиля омиває пороги осені
вкриваючись піною
біля ніг твоїх
тому чути як ти посміхаєшся
гасячи свічку
і говориш
хай буде світло
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703924
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016
нет глубины живее
чем вода
гейзерами
прокладывая дорогу
в неисчерпаемость
рождений
где каждое одиночество
ощущает свою
нужность
вспыхивая угасанием
огня
в набухающих
чреслах
земли
под соленым
куполом
неба
какого еще убежища
искать
кроме той
как природа
рождающей?
сквозь века
и столетья
пышут ее гейзеры –
источники
вдохновения
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703575
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Мені у відчаю все плутаються руки.
На темних сходах, поміж поверхами, глухну.
По краплі холоду зі стін в обличчя - лячно,
що десь занадто низько.
Бути тут невчасно, коли у кожного за спиною рутина
зв'язала накидку на плечі і кошлатить.
І я розчісую комусь нитки, що в'ються.
І гладжу кучері, намотані на шию.
Яка невдача божеволіти від смутку.
Тремтіти поряд з надто теплими людьми.
Стою над вами і боюсь, що розіб'юся.
Лежу на дні і докоряю.
Де живу...
01.11.16, Коломия #dysonansne
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698060
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 13.11.2016
за тими очима немає нікого хто мав би
зігріти
і майже зів’яли від доторків квіти
у твоїм волоссі
зазвичай ті очі-планети не сходять
з орбіти
та в наших це навіть без зайвого руху
вдалося
із наступом ночі росте концентрація
звичної тиші
я вчусь тихий шепіт думок не сприймати
як викрик
та поки не надто виходить бо ж гучність
у них значно вища
я вчусь не любити у тиші
тебе
що є сили
бо все що раніше цвіло
тепер втратило колір
і світло в’їдається серцем удень
як отрута
десь там на орбіті зірки все ще ходять
по колу
десь тут я не можу ніяк запах квітів
у твоїм волоссі
забути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698962
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 06.11.2016
до сердца ровно четыре шага
это два длинных прыжка
вверх
или один короткий
вниз
расстояние вроде бы небольшое
но преодолевать его приходится долго
иногда слишком
иногда всю жизнь
порой приходится идти в темноте
идти долго
и в холоде
идти прислушиваясь
к единственному источнику тишины
во всей вселенной
единственной
во всем сердце
когда кажется будто всё
что у тебя осталось
это биение
слегка уловимое
биение этого сердца
на расстоянии четырех шагов
среди поросших голосами
километров немоты
и ты идешь
в направлении музыки
которую слышно только тебе
к нему
в какой же момент оно меняется?
хрупкий неуловимый миг
когда меняется всё абсолютно
бесконечная ночь светом
сплошным и невыносимым
для глаз внутри
сменяется
как и количество шагов
которые отныне исчисляются тысячами
хаотичных и бессмысленных
в тот самый момент
когда перестаешь слышать
его
потому что остаешься один
посреди поля
теперь безголосого
абсолютно
на тысячи километров
вокруг
когда же мы теряем?
единственную слепую цель
и приобретаем пустоту
необъятную как поле
лишенное звука
пустоту которая становится близкой
в достаточной мере
чтобы начать доверять ей
самое ценное
что у тебя оставалось всегда
молчание
вплетенное в слова
без оболочки звучания
но с сердцевиной
достаточно большой
чтобы однажды
научившись жить без
сердца
преодолевать
за одну одинокую
непреодолимую секунду
расстояние
равное четырем шагам
но длиною в вечность
к своему
собственному
.
*фоновая композиция –
Frigoris «Station»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696947
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 30.10.2016
ти вже не той,
хто поночі пише мені листи,
ти вже не той,
хто каже: "завтра і нині".
я відчиняю двері гордині
щоб як твій прапор
у прірву нести.
і відпустив,
і тримати ніколи не думав,
і відчуттів не вкладав
у розкидані руни...
тільки пожежи в обіймах
із лісом осіннім,
ти вже не той,
хто вдивляється в синє
нині й ніколи,
бо все таки це вже не ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693673
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 10.10.2016
«Повітря, безколірне поблизу, на видноколі
виглядає як синє. Інколи навіть
темно-синє…»
(Йосип Бродський)
Про відлюдництво писати важко: доводиться писати про себе. Хоча і розумієш, що завжди пишеш тільки про себе, бо про щось інше і писати нічого, але в інших текстах вдаєш, що пишеш про інших. Хоча ті «інші» існують тільки в твоїй свідомості. Витвори твоєї хворобливої уяви. Тому – завжди про себе. А ти думав як… Але тут відверто – тільки про себе – про свої думки, про буття твоєї свідомості. І мимоволі доводиться на себе дивитися збоку – як на alter ego, на чужого, що користується тимчасово твоїм тілом. Хоча, що таке тіло? Лише старий потріпаний одяг… Кожне відлюдництво – втеча. І я тут не виняток. Не окремий випадок. І для мене це втеча – зі світу бруду у світ чистоти, одкровення, істини. Але де вона – істина? Я тікав він суєти і світу зла в гори і навіть не думав, що це відлюдництво буде відлюдництвом одкровень. Це була не перша – друга втеча в гори цього року (цього обшарпаного, не нашого, вкраденого), року після повернення. Але перша мандрівка не була відлюдництвом чи аскезою. Я взяв з собою товариша – він молодший за мене на тридцять років, але вже встиг побувати на тій самій війні. Тільки в піхоті і солдатом, а як я дивак – в артилерії та офіцером. Навколо безумствував теплий квітень, гори прокидалися, із землі проростало життя і вилазили дрібні істоти погрітися на теплому сонці. Прохолодне ароматне повітря сповняло такою бадьорістю, а сніги на вершинах такою свіжістю, що хотілось літати. Але розмови біля вогню вертались до того ж самого: до війни. І то мимоволі, невинно, самі собою. Це вже була не втеча. Це було повернення туди ж, звідки нібито. А насправді ні. І це замість розмов про вічне.
А цього разу відлюдництво. Самотність. Навіть не втеча, а повернення. Було таке відчуття, що я повернувся додому. Моя улюблена галявина серед гір, дрімучого лісу, столітніх дерев, на урвищем (а внизу гомінка ріка) зустріла мене радісно: все цвіло і буяло – червень. Найкраща пора в горах. Я нутром відчув, що на цю галявину – мою галявину цього року ще ніхто не приходив з людей. Серед лісу якось відчувається гостро, не знаю яким відчуттям, якщо на цьому місці були або проходили мимо погані люди. Бувало, що я це відчував і йшов далі в гори, не хотілось ділити з тими ні місце для вогнища, ні джерела. Тільки не сприймайте це нездало прочитане ніцшеанство. Це інше. Цього року мені взагалі щастило – мало того, що весь червень вільний – тікай собі в свою самотність, так ще й червень випав вітряний. Я люблю вітер. Що найбільше докучає в горах в червні, так це гнус. А цього разу – вільно. Вітер видував гнус з галявини, таке було відчуття, що його і не було взагалі. Трави піднялися високі, цвіли дзвоники, королиця, арніка і чебрець. Можна було просто впасти в запашну траву і слухати птахів. Потім, в липні вони замовкають, а в час червневого буяння зела – спів. До мене прилітали вусаті жуки-філософи, спускалась з висоти шишкованої хвойної білочка – чорна монашка. Я пригощав її горішками. Вона боязливо визирала з ялинового стовбура і забирала горішки тільки коли я йшов собі до ріки і водоспаду. Прилітав крук – може той самий, що і двадцять років тому, бо так само чи то сварився, чи то намагався мені щось розповісти, сидячи на гілці прямо над моїм наметом. Короткі ночі були місячні – це вже була не ніч. І не сутінки. Це було щось інакше. Час вогню і одкровень. Коли темніло (хмари і легкий дощ) на галявини запалювали свої ліхтарики світлячки – країна світлячків. Тиша була така, що не вірилось, що десь існують люди. Тим паче нерозумні люди чи злі люди. На землі настав рай – тільки я і Бог. «Я» розчинялось в потоці буття. От тільки сон… Так, сон. Як тільки приходив сон – знову те саме: постріли, вибухи, шанці, бліндажі, запах горілого пороху і солярки, руїни, бита цегла, холодний метал в руках і сепари в прицілі.
Я зрозумів, що від себе не втекти. Людина не може втекти від власної голови, від свого світу, що мурується на спогадах, як з брил чи цеглин. Так колись мурували в VI столітті в Ірландії ченці вдягнені у волосяниці свої кляштори.
Вдень все це знову здавалось ілюзією. Неіснуючим світом, вигадкою, ніби це було не зі мною. Вже було не два несумісні світи – війна і мир в одній країні і в одному часі, а три несумісні світи – світ війни, світ людей внизу з їх суєтою і гори й їх вічним спокоєм і тишею. Гори були безлюдні. Найбезлюдніші гори, звісно, в квітні – час зимових туристів минув, а літніх ще не настав, пастухи ще не виганяють худобу на гірські пасовища. Але і в червні: пора ягід і грибів ще попереду, грибників і ягідників вдень з вогнем, туристи ходять теж переважно починають ходити в липні. А якщо ще немає гнусу – то взагалі найкраща пора для медитацій і споглядання квітів.
Пройшов тиждень відлюдництва. Я спілкувався з птахами і деревами, розмовляв з ними про вічне. І диво! Мені перестала снитися війна. Почали снитися гори. У горах і сняться гори. Це буває рідко. Переважно снами повертаєшся туди – вниз. Бо «вертаються всі…» Я прокидався зранку, йшов до ріки на ранкове омовіння, набирав води, розводив вогонь, варив скромну їжу відлюдника, потім цілий день спілкувався з лісом і купався під водоспадом в холодній гірській річці. Ріка досить сильно змінилась за ці два роки, що я не бачив її – вона вимила під скелею глибокий вир. Коли світило сонце, воно досягало проміннями до самого дна западини і грало рудими зайчиками на поверхні скелі. Я любив зануритись в цей вир і відчувати як крижані струмені води омивають тіло. Іноді до виру припливала зграйка форелі. Я любив плавати між риб і відчувати стихію води. Ввечері споглядав вогонь і думав про давнину, про неоліт, про далеких пращурів, що поклонялися вогню, приносили йому треби, вірили, що він несе ці треба у світ богів. Поклонялися сонцю, духам гір, змії та високому небу. На схилах гори під якою я стояв я знайшов величезні брили з петрогліфами, знаками сонця, води, змії та людей. Я завжди відчував, що це місце особливе, обране колись жерцями потойбічного.
Якось коли день особливий – сонячний, світлий, прозорий, я плавав під водоспадом, потім вийшов з води на зустріч сонцю, в повітрі стояв сильний запах хвої і квітів. І раптом я відчув, що весь світ являє собою одне, один потік буття, всі живі істоти становлять єдине ціле, і цим єдиним цілим керує Те, Що Творить Речі – універсальний закон буття, універсальний закон матерії і часу. І я частина цього закону, цього першопочатку Всесвіту. І ось він – поруч, тут. Здається ще мить, і я зрозумію все, зрозумію як влаштований світ і що таке Істина. Дао тут воно – поруч, навколо, в мені, і я одне ціле з Дао і з цим першопочатком. Мені здалося, що я лечу над світом, над деревами, над рікою, що я розчиняюсь в повітрі, розчиняюсь в потоці буття, як розчиняється грудка цукру, яку вкинули в річку. Мене немає, є тільки Всесвіт і я злився в Всесвітом, став одним цілим з ним. Це було Одкровення, це було Просвітлення, Саторі – називайте як хочете.
Я знав що повернусь вниз – до людей іншою людиною, але я не думав про повернення, мої думки літали вільно як птахи ні до чого не прив’язані і ні чим не обтяжені. Я ніколи не писав нічого в горах, хоча завжди брав з собою записник і ручку. В горах якось не пишеться, легко думається, але не пишеться, бо описати цю красу неможливо. Пишеться вдома. Але в той день я написав ось такі рядки, хоча вони не відображають навіть блідої тіні того, що я переживав в той день. Бо це пережите не виражається словами. І все таки до мене прийшли ось такі рядки:
Я співаю деревам
Свою пісню відлюдника.
А вони у відповідь:
«Той, хто говорить голосно,
не говорить нічого.»
Я торкався моху
Руками втомленими,
Як торкаються шерсті
Звіра прирученого,
Шепотів каменям
Замшілим
Про сховану всюди Істину,
А мені вони у відповідь:
«Той, хто говорить голосно,
Не говорить нічого.»
Я розмовляв з птахами –
Лісовими бардами.
Розповідав їм про Суще,
Що теж пісню співає,
А вони мені щебетом:
«Той, хто говорить голосно,
Не говорить нічого.»
Я розмовляв з вогнищем
Жовтим, гарячим,
Просив його оповісти
Про давніх моїх пращурів,
Що вклонялись йому офірою.
А вогонь мені у відповідь:
«Той, хто говорить голосно
Не говорить нічого.»
Коли я писав ці рядки біля вогнища, сидячі на старій ялиновій колоді мені згадався Гійом Аполлінер. Згадався його «Міст Мірабо», «Рейнські вірші», «Алкоголі». Чомусь з глибин пам’яті випливли ось такі слова:
«Мені й себе вже не жаль...»
Мені справді себе було не жаль. Ні на крихту. І як можна жаліти те, чого не існує? Адже «Я» - це ілюзія, випадкова комбінація дхарм, миттєве плетиво, що через мить зникне і тане іншим. Раніше я не розумів Аполлінера. Не розумів його віршів. Раніше – до війни. Мені треба було пройти через те ж саме, через що пройшов Гійом: через криваве місиво, порання, навіть смерть, божевілля війни. І тепер в моїй свідомості звучать його болісні рядки. Навіть ті – юнацькі, писані ним до війни – до його війни:
«З небес вернувся Феб, час на спочинок Флорі…»
Тоді флора буяла. Ніні я пишу цей есей восени – Флорі час на спочинок. Справді. Час. Але якими близькими стали мені його рядки… Всі. І ці теж:
«Якщо згину в бою на передньому краї
Цілий день ти проплачеш Лулу о моя дорога
Швидко пам'ять моя відлетить
І снаряд що сюди прилетить до переднього краю
Той красивий снаряд перетвориться в квітку
Миттєву…»
Але зараз. І до і після відлюдництва. А тоді… Тоді світ перетворився в поезію. І Аполлінер звучав нотою сумної ностальгії життя. А потім була Ніч Грози. Серед ночі почалася небачена мною гроза – небо просто збожеволіло, грім не вгавав ні на мить, спалахи злилися в один безперервний спалах, що миготів. Грім посилювався луною гірських долин і ущелин. Я міг би подумати про війну, про що завгодно, навіть про ядерну катастрофу. Але я був в ту ніч вільний від думок про війну. Я думав про стихію. І зрозумів, що час повертатись. Повертатись до людей. Потім в мене було і липневе, і серпневе відлюдництво. Тільки не було цього відчуття буяння життя і чистоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692313
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016
я обираю синю чашу осені,
примусом підіймаю сни над собою
і проголошую
їх божествами.
мамо, листи мої аудизовані
і я без дозволу припиняю спати,
я бачу тата далекою хмарою
над гнітучим горіхом,
я не кликала лихо
і воно не прийшло.
скло виціловує сіру дорогу,
ноги її ненавиділи,
з останньої змоги боролись.
коли дитинство
різдвяним кроликом
чимдуж бігло до вокзалу,
я не знала
в що виросте все це.
ваше серце,
одне величаве
як рятівна і надгучна суміш.
отак стоїш і крутиш
невидимий лототрон,
а за тебе хтось молиться...
доню, хіба готиться надіятись
на щось з ароматом везіння?
ти ж обирала чашу осені синю,
то йди і борися, доню...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691078
дата надходження 27.09.2016
дата закладки 29.09.2016
її останні співи подробиць,
затягнутих у корсет вузьких вулиць й вогнів
простягають руки в утробі
міста ріднішого за все, що лише можливо.
вона несміливо сниться,
а часом на підвіконні дрімає байдужим птахом
і пише тобі повідомлення крицею
про те,
що є на прикметі самотній знахар
і він потребує підмоги.
вертайся в цей світ негайно,
залиш усі речі і пам'ять
і тільки спогад у клунок
охайно
гостинцем для тих, що ховають
ваше дзеркальне єднання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689993
дата надходження 21.09.2016
дата закладки 26.09.2016
дім на долоні самотнього велетня,
дім, до котрого не навчусь поспішати,
припорошений віками
і вікнами
випадає щокарти із білих уст.
слухай його, подруго,
всі скарги старанно занотовуй,
малюй його скелет
і нарости суму,
бо це єдиний спосіб вклонитися.
дім на долоні самотнього велетня,
він ховає звістку за спиною
і дражнить,
і зове,
і зневажає...
звідки знаю
тебе?
звідки знаю?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690415
дата надходження 23.09.2016
дата закладки 26.09.2016
1
Я відроблю все
Я відпрацюю все, що накоїв
За всіх кого я вбив
за всі землі, які поруйнував
за хаос, який приніс
за молитви, яких не чув
вони молились за мене
за мою душу
за моє серце
за моє тіло
за моє життя,
в яке безперервно
сіяв зерном розрухи
на тому місці не могло бути святого
був лише воїн,
який вбивав безжально,
думаючи тільки про владу та споганену честь
і очі господні виривали із рук химерних світанки,
в яких нуртували бажання пристрастей
ницих,
як вухо оскаженілої собаки.
Зопалу
Зопалу
Зопалу
Скажу,
А потім змовкну
надовго
як вітер,
що не приходить
тридцять років.
2
У переддень свята блаженного Августина
Я
відчиню ворота
Я впущу демонів
Я впущу суддів
Нехай вони несуть
Око,
Яке спалить
Мій розум
Нехай вони вершать правосуддя,
Якому піддались усі, навіть королі
3
І
Моя душа танцюватиме,
Коли мене розпинатимуть.
Я буду тішитись цьому дійству,
немов скам’янілий верблюд.
Моєму прекрасному янголу
Очі освітить любов,
Коли я випущу дух
Із зморощок обличчя
Наскельні хорали заспіває
Орел
І чи з’явиться ореол
Потрібного обов’язку
Навколо
Кожної моєї сповіді
чи стане
всесвіт прекрасніший,
якщо я вдамся до
того,
щоб знищити мапу свого буття
задля прекрасного порятунку
кожного
я зажадаю прощення у неба
та вдамся до образу
сакральної жертви
й героя-чиє-ім’я
забудуть,
як
тільки спиниться кров Землі.
4
Я відкоркую ще одну пляшечку із отрутою
І вип’ю за твоє здоров’я, добрий християнине.
Я пригадаю тебе перед сном, добра християнко,
Сподіваюсь, ти наберешся свіжих сил
перед наступною нашою битвою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684597
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 19.08.2016
Дещо про художника, чеські книги, український бюджет та життя наше
Життя нині сутужне. Хоча сонце світить, багатьох воно вже не гріє. Бідують.
Приміром, Поль Гоген, бідував свого часу у Європі. Покинув дружину і п`ятьох дітей. Рушив до Нової Каледонії. Там знову-таки страждав:снідав та обідав у тамтешньому французьському ресторані. Мимохідь одружився із 13-ти річною аборигенкою. За браком грошей на харчі, кинув і цю феміну. Повернувся коштом друзів у Францію. Зробив виставку. Її висміяли. Знову повернувся до Океанії, вважаючи цивілізацію «хворобою». Помирає від сифілісу. Через три роки приходе слава, посмертно. Картини живуть, без митця. Вони сприймаються мільярдами людьми усіляких націй, без толмачів.
Вчинки художників пояснюють їх полотна. Вчинки письменників – забезпечуються словами їх творів. Вчинки політиків – їх ставленням до народу.
Художня література зображує персонажів словом. Із прихованою любов`ю та критикою. Добре, коли мова письменника зрозуміла сотням мільйонів. Англійська, французська, російська, німецька… А писати книги мовою, якою розмовлає десять мільйонів людей… Тут потрібно бути « або дуже зухвалим, або схильним до самогубства…» Принаймні так висловилася Маркета Пілатова. Жінка, що пише чеську прозу, поезії та займається журналістикою. Інша її колежанка Магдалена Платцова зауважує, що найцікавіше з того, що створюється у літературі Чехії, «дуже часто нестабільне і субтильне…»
Погодитися із таким твердженням не дають романи Карела Чапека (про Юліуса Фучека промовчимо) та Мілана Кундери.
Хоча, перший вже давнина. А другий був вигнаний державою до Франції. Тому він і по сей день не дає дозволу на видання своїх текстів чеською мовою.
«Колись там жив Гашек, – згадує в одному із інтерв`ю празьський прозаїк Томаш Змешкал, – автор Швейка, помер у сорок років…»
Нині добре розкуповуються книги написані Патріком Оуржедніком. Він переймається поглибленням «кретинізації» західної людини.
Чеська Республіка у вісім разів менша за Україну. Живуть там люди непогано. Відповідальну до власного народу ведуть політику їх керманичі. А президент, письменник Гавел мав кредо «відповідальність – головний ключ до людської ідентичності…»
Профіцит бюджету Чехії у березні цього 2016 року склав 1,6 милрд евро.
В Україні дефіцит бюджету 3,7%.
Чехи пишаються домашніми бестселерами.
Тож – варто, варто цікавитися літераторами, які в меншості.
Український уряд 2015 році визначив видатки на утримання культури у 2 млрд. 112 млн. гривень. Це на 11% менше минулорічних показників. На 2016 буде ще менше.
Мотивують військовими діями на Сході.
«У той час, коли брязкає зброя, – висловилася Луція Ржегоржікова, – немає нічого важливішого, ніж читання…»
Ось, читаю:
«… тіньова українська економіка становить 55 відсотків, де кожен другий бізнес не платить податків державі… Найбільше за 25 років незалежності безробіття. Середня заробітня плата – 3200 гривень. Люди з таким доходом не заплатять навіть комунальних. Не те, щоб профінансувати війну… девальвація грошей 350 відсотків…» (З інтерв`ю екс-президента України В.Ющенка журналу «Країна»)
«Кожен народ, – писав Лесь Танюк, – має свій суперміф. Наш – у винятковій накину тості наших бід. У всіх наших злигоднях винен москаль, більшовик, німець, поляк чи куркуль, нардеп чи президент – тільки не я персонально. Для усвідомлення себе нацією мусимо прийняти свої біди та проблеми винятково на себе.»
Тож, вірно, мабуть, зазначено чешкою:
«У той час, коли брязкає зброя, – немає нічого важливішого, ніж читання…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682240
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 19.08.2016
«У криниці вода мліє,
У глеках росте мовчання...»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Часоплинність клаустрофобії
На поверхню ріки пелюстками
Позаторішніх квітів мертвих віршів
Про любов - таку ж неіснуючу
Як подерті шматки спогадів,
Про жінку, що поїхала з химерними мріями
До країни кущів кокаїнових
І гір зубатих як пащека мегалодона.
Де ти блукаєш? Між якими
Індіанськими селищами
Давніх, як мої сни.
А в мене лишилися спогади,
А сліди твої шукаю нашими горами -
Таки лагідними, таки тими,
Де кожен водоспад співає про тебе,
Де кожна квітка мені дорікає,
Що тобі мною не подарована,
Де кожна хмарка, як та,
Що ми колись з вершини бачили,
Отоді перед громовицею,
Отоді - ще не перед прощанням,
Отоді, коли під смереками
Далай-лама нам про щось нашіптував
Своєю старою книгою.
Чи може то просто молодість
Мені так необачно згадується,
Чи може просто здається,
Що досі ти зі мною блукаєш
Оцими горами дощавими
Замшілими й чебрецевими,
А не тими селищами,
Де продають забуття жменями...
Про що тобі в тій жаркій чужині мріялось
Незабута моя, недолюблена,
Коли блукав я війни стежками?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684230
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 18.08.2016
«Зелена отрута заграви,
та я вип’ю цей трунок
Я пройду крізь ворота,
де роки стали тліном...»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Чорні птахи торішніх снів
Дзьобають тіні мертвого Місяця.
Небо! Я не бачу тебе, лише
Ковтаю липке туману морозиво
Якогось не нашого, якогось чужого:
Туману Гіпербореї.
Але вже не блаженої - злої.
А в снах Андалусія-туга
Таки не сучасна, але жарка й опалена
І не тільки Сонцем - блукальцем байдужим,
Таки Андалузія - та, обірвана пісня
Війни горожанської.
Гай, гай, Федеріко!
Чорні кулі навпіл з тобою
Поділимо. Бо вони маслинами
В долю нашу виснуть,
Бо у снах моїх ті самі постріли,
Бо колючки нетреби такі самі гострі
Як на землі де лишилося
Тільки й кольору, що жовтого.
І ні краплі дощу живодайного,
Тільки трунок. Навіть з неба.
Гай, гай, Федеріко!
Що тобі Франсіско,
Що мені Вальдемар
Тим самим Торквемадою.
І тіні ті самі - зловісні,
А доля так само - не жити:
Тут під деревами:
Чи тобі мигдалевими,
Чи мені під липами -
Чорні маслини на двох
І обірвана пісня
Андалусії-туги -
Землі вандалів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683620
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 18.08.2016
мои темные стороны это те
что со светом связаны невидимой нитью
мои темные стороны рождают твоих детей
не плохих не хороших
с беспечной жаждой
жизни
мы с тобой состоим из объятий
и одного поцелуя
потому бывает так трудно собраться
с мыслями
мы с тобой создаем систему свою
корневую
и вплетаясь друг в друге
сердцами
становимся ближе
мы
мои светлые стороны светят в углу
души
заставляя тебя улыбаться и быть
счастливой
мои светлые стороны любят
к тебе спешить
и считать их уродливый мир
таким красивым
мои темные стороны это конечно ты
с потускневшим от грусти
разбитым о небо
солнцем
привыкали ночами осколки в тебе
светить
а теперь и во мне
им с моими светить
придется.
*фоновая композиция –
Ed Scissor & Lamplighter
«The Dust Don't Lay»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682316
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 09.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.08.2016
вспоминая о чем-то
не туши веру
как окурок пробуждает
чувства
пепельницы
в проступающем почерке
дождя
где влага осени
в весенних пустоцветах
льющая караваны
бессонниц
не что иное как стремление
быть услышанным
и души
как заброшенные
могилы
поросшие бурьяном
куда веками никто не приходит
столь же неждущие
веками
чтобы услышать
чье – то молчание
схожее со звучанием
любимый или
родной
текущее воспоминанием
о несуществующих
берегах
соединяющем мост
с каждым
безвременно забытым
преждевременно ушедшим
или родившемся
убитым
или убившем
унесшим в небытие
тоску и любовь
своей правды
что так и осталась неуслышанной
чьей-то памятью
понимания
как река жизни
полнится в смерть
воссоединяясь
каждой
неслучайно пролитой
слезой
каждым вздохом
мысли
оставшейся без ответа
поцелуи
что передают дыхание
звезд
благодаря чему несуществующее
обретает тело
идя на молчность
всхлипа
случайно выпавшего из
шевелюры голосов
шепотом в
бескрайнее
восполняйтесь же
несуществующие реки
скрепляйтесь
незримые мосты
каждым мостком дыхания
о неведомом
даря осени истинную весну
чтобы стать как она
свободной
собираясь ручьями
в реки
отпущенных смыслов
ибо услышанное
вовек
остается в сознании
неосознанного
как ветер разносит
запах дождя по
деревьям
оставляя их
цветущими
до следующего
прошлогоднего всплеска
нарастающей
волны
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681694
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 08.08.2016
какие пути
приводят отчаянье к вечности
чьи-то печальные судьбы в глазах как снег
ткут небеса
каждый в своем подземелье
где никого не спасти и спасения нет
право лишь то что не ищет
славы и обладания
/есть ли хоть кто-нибудь равный стихам/
слезы живых что воскрешают камни
кричат в тебя тишиною спаси меня
можно ли научить безрассветность
свободе
в вечном блуждании меж стихов и стихий
неподвластной ни человеку ни богу
но если нашел
как мечту /сквозь себя/ пронеси
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681693
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 08.08.2016
десять тысяч часов назад
десять тысяч живых
назад
эта армия была меньше
потому что нас
было
больше
в нас было больше
всего
хотя был всего лишь один
с сильной аритмией
в часах где было слишком много
стрелок
с тех пор армия стала расти
а стрелок становилось все меньше
биение сердца звучало громче
заглушая взрывы и выстрелы
в самый разгар войны
затем удары участились
превратившись в сплошной шум
в какофонию пронизывающей тишины
и наконец исчезли вовсе
опустошив и без того пустое
поле бесконечного боя
с самим собой
многие были бы живы
если бы просто прислушались
к сердцу
звучанием которого тогда еще можно было
насладиться
сердце
которое можно было услышать
потому что оно еще даже не начало
биться
так часто и так больно
оно останавливается
будто одно сплошное
словно останавливается всё
внутри
у каждого
будто останавливаются
все
память
наша память стала сильней
ее стало больше
мы помним как утонули наши самолеты
как падали корабли
помним каждый звук
их бесшумного исчезновения
он отбивается в каждой секунде
в каждом сечении сердечной стрелки
мы помним
и никогда не забудем
даже самое бесшумное
падение
люди без лиц смотрят в зеркала
и видят чужие изображения
они остались без лиц
без сердец и стрелок на часах
не видно
ничего не видно и не слышно
все поменялось
все не так как было раньше
и никогда не будет
потому что сердец больше
|не слышно|
теперь людей без лиц
становится больше
и музыка тишины уже не звучит
нет счета времени
потому что стрелок почти не осталось
как же мало осталось нас
когда-то нас было больше
тысячи
когда-то мы были меньше
одного
когда-то мы были
в каждой
стрелке
я смотрю в зеркало
и вижу их всех
я не вижу
ничего
как же тихо вокруг
как же тихо...
*фоновая композиция –
YUME «KISSLAND»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681331
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016
Місяць відсвічує на весняну річку
Головою грізного юнги –
невидимих мертвих китів;
танець смерті закручує гайки
під
спорудою номер один
Наші навіки втрачені тіла
Розмальовуються вітрами
Західного пекла,
Навколо рук шаманізується
Трава,
Навколо узголів’я – світло
Жінка із очима дванадцятої химери
Відрізає ножем шматок блакитної шкіри;
Собака, що вибігла із території номер три
Грабує танцем смерті
Золотисті ниви
Навколо бога сухої землі
Збирається конгломерат нового океану,
маленькими
частинами стинається рука,
залишена
у подарунок
укусами печалі.
«В твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два.»
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два».
Зупинись
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два»
Зупинись
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два»
Зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик,
й не чекай вже більше нікого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679193
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 21.07.2016
«Я мужність знайшов озирнутись назад
Трупи прожитих днів
Встилають мій шлях
Я хочу оплакати їх…»
(Гійом Аполлінер)
Не тільки мертві дні залишаться позаду
Коли знайдеш собі хвилину озирнутись,
Не тільки час тобі негодою насипле граду,
І нині не траві доводиться додолу гнутись,
Якби ж то лише так - якби то тільки мертві дні
Дивилися на нас мов спогади сумні,
Очима мертвими скляними із загублених листків
Отих торішніх кольорових злих календарів,
Якби... Якби лише вірші й потрощені слова
Блукали в пам’яті... Аж там лиха зима,
Ота... Там шанці, бліндажі і люди - ті, яких нема.
Не тільки мертві дні... І моторошні сни... Дарма.
У пам’яті кутках, у снах живуть вони -
Солдати - друзі, що ти втратив на війні.
Годин страшних, яких орди бреде юрма
І ти у ніч глуху шепочеш: «Не дарма
Все що було, весь біль, що ним пульсує часомір,
Все що зробив, звершив всьому наперекір,
І смерть, що самотою з вічними «чому»
Тебе відвідала на хвильку і пішла у тьму,
І вітер, що співав тобі псалом
І ми, що йшли в майбутнє напролом...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678835
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 19.07.2016
хожу по крестам твоим как по могилам
силясь услышать просвет
но никто не попросит и никто
не вспомянет
перекур в поднебесной тысячи лет
время ли бездну стремит
погасшим взором
то ли крылья тянут на дно что не взлететь
наградившие даром слова немым
укором
признаваться в чужих грехах и песни
молчания петь
/ мария! где глаза твои преподобные ручью
или слезы его тебе отравлены?
почему одна тут стою
как слепой калека на паперти /
лишь память горит потухшей звездой
из возвращений одни уходы
и крест твой ничей
на сорок веков вперед
как песен всемолчальные броды
где просьбы с молитвами немного значат
но обращенные в пустошь
слезами ли криком росток тот
зачат
ангелом - есть
ангелом - будешь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678460
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 17.07.2016
кто стал врагом своему разуму
сделал первый шаг
кто обрел в себе друга
стал на верный путь
впереди многое
многоликое
многранное
будущее в настоящем
кто же вкусит за тебя
все это?
глядя в одну грань
упускаешь из виду другие
но если ты готов
принять их все
иди прямо и не сворачивай
ибо это и есть путь
неро!
плывя по незримым садам
не забывай о музыке стволов
сколько их
этих плодов
висящих на ветках
но вкушающий
/неизменным однажды/
добирается до косточки
понимая что
будущее
кроется в прошлом
ибо там
бессмертный источник
все грани
и все пути
обретение которых
подвластно лишь слуху
который не тонет
и которым возможно
когда-то давно
ты научишь меня
глубже вглядываться
/в деревья/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678459
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 17.07.2016
1
Коли в простір неба вбігає дикий носоріг,
Божественна червона рука розсікає твій хліб.
Він кришиться, немов кора вологих дерев.
Він перетворюється на твоє осолоджене тіло –
тіло дев’яти розрубаних химер
вітер кидається кастаньєтами,
немов
твоїм скелетом
грається
іспанський вуличний пес,
немов на твоїх вустах
застигла мить
витанцьовує
райдужну оболонку
Вола Дья
Прийми мої нутрощі
заради
окалічення,
заради
невимовних
значень
Ра
Бо
Я Радість
Непережитого
І невимовленого,
Бо я сон
Після смертельної спонуки –
страх людськості
Перед клеймом закоханості
Найменша з шахових фігур
Із найсильнішим потягом
до самознищення
Птах ницості.
Світ вищості,
в якому
ти не знайдеш
ґрунту
місця,
яке могло б бути заповнене
квітами зла.
2
Коли в простір неба вбігає дикий носоріг,
Ти відчуваєш мій гнів.
Він гуркоче, немов
туманний Стікс,
гублячи в собі душ тих,
хто втік.
Я не здійснив переправи,
знищивши твої сліди на мапі,
міст відправи
відбудували,
коли мене вже в тому місці геть не стало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678307
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 16.07.2016
Карта не врятує мене від втрати крові
руки не витягнуть моє тіло, схопивши за ламку шию
я відтанцюю на могилі, немов вмираюча рослина,
яка не вполювала світло схованої пустелі
карта не врятує мене від втрати крові
руки не витягнуть мою душу із палаючої попільнички
любов, яка згасила мій розум,
дозволить відтяти голову, не вронивши
гордого обличчя
карта не врятує мене від втрати крові –
я не перетворююсь на бісову дрібничку,
осикове гніздо плутатиму із осиним гніздом,
писатиму порожнім чорнилом слово,
яке не ділиться на миттєві склади,
яке немає караючих підрозділів
слово
не здатне до корекції свідомості
слово недієздатності
слово недієспроможності
слово-синонім
слово-антонім
слово-смерть
слово-життя
слово смердючість
слово божевілля
слово відсутність-відсутності
слово присутність-присутності
на свій фальшивий страх,
на свій ризик й фальшивий ризик й страх
карта не врятує мене від втрати крові,
мене зачавить неподільною кількістю грому,
і, я перетворюсь на хворого янгола із дитячим
кинджалом в руках.
Карта не врятує мене від втрати крові,
Проте я мовчки
вибиватиму зізнання
зі свого понівеченого трупа,
вирізаючи візерунки своєї хвороби,
натякаючи птахам про присутність господаря
короля з дитячою посмішкою,
підкидного принца, що не вміє грати у шахи,
голосного зневажливого хориста,
який замість слів мсти,
співає слова подяки
зникни з моїх очей,
і, будь відсутністю відсутніх,
зникни з моїх очей,
і, будь присутністю присутніх.
зникни, прошу тебе, наче яблуко,
яке розлетілось надвоє
у руках Адама і Єви,
і їх синів злиденно хворих
зникни, й не бажай мені більше зазнати болю,
адже я вже скінчив всі можливі епітафії, присвячені різновидам холоду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678002
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 14.07.2016
1
Світло витягує сон із її душі
Вона прокидається відзвуччям
Віолончелі в моїй голові,
Відчуваю її як головний біль,
Вона різко пульсує і прудко
Мчиться моїми думками,
Мовою саламандр.
Мовою вогню.
2
Хтось повернув її обличчям
до мого дзвінкого голосу,
залишились лічені світлові роки
до відновлення полюсу близькості,
за тими конваліями, які я їй не подарував
полює темний сторож;
в ніч безликого апокаліпсису
я знімаю своє пальто,
і мовчки
розбираю усі спогади,
немов наскрізно читаю
шахову дошку.
3
Як молоде дерево,
вона тягнеться до людських
милосердних рук
як ніжна зголодніла лисиця
вона полює за ласкою зоологічних богів,
сподіваючись на крихту тепла,
і сонця, яке можна заковтнути
4
Вона не уявляє прощання зі мною,
Не уявляє навіщо викинула мене,
Немов торбу із минулорічним запасом
М’яса випотрошених корів
Не знає як будувати кораблі,
як сходити із вершин,
й не знає навіщо їй
тримати мене в собі,
немов контакт лінзу
адже вона добре бачить,
навіть краще, ніж новонароджений кажан,
бо земля, якою вона ступає
відкриває їй таємниці,
не спізнані навіть самим Фаустом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677999
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 14.07.2016
«Мені й себе вже не жаль...»
(Гійом Аполлінер)
Я співаю деревам
Свою пісню відлюдника.
А вони у відповідь:
«Той, хто говорить голосно,
не говорить нічого.»
Я торкався моху
Руками втомленими,
Як торкаються шерсті
Звіра прирученого,
Шепотів каменям
Замшілим
Про сховану всюди Істину,
А мені вони у відповідь:
«Той, хто говорить голосно,
Не говорить нічого.»
Я розмовляв з птахами -
Лісовими бардами.
Розповідав їм про Суще,
Що теж пісню співає,
А вони мені щебетом:
«Той, хто говорить голосно,
Не говорить нічого.»
Я розмовляв з вогнищем
Жовтим, гарячим,
Просив його оповісти
Про давніх моїх пращурів,
Що вклонялись йому офірою.
А вогонь мені у відповідь:
«Той, хто говорить голосно
Не говорить нічого.»
P.S. Написано в час липневого відлюдництва серед дрімучого лісу. Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677900
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 14.07.2016
ще одне тіло згоріло
у твоїй вигадці,
ще одне дихання
відкрилось
між Землею
й мостом
на планету
покинутих
я бачив себе,
тікаючого
від руки будди,
я бачив себе,
перетвореного
у витяг із порожнечі
чоловік у помаранчевому одязі
простягав мені посмішку
метафізичного переляку
я бачив море жіночих хитрощів,
мої руки тягнулись до них,
немов до гнилих яблук,
під шкірою цих істот
проступала натура демонічного спокою –
тож я вхопив історію за горло
від самого початку,
кожного разу
намагався уникати
контакту з собою,
кожного разу вибухав
відляканим звіром,
немов тримав в собі останній малюнок неба,
яке заховали терористи Західного Его
та врешті не втримавсь
й відкрив ключем клітку,
і, що я побачив,
що почув –
Всесвіт на початку вічного
нічного
тваринного крику.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677783
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016
Рукою занурюсь у скляний коридор,
Звідти випаровується вся любов,
яку я міг виправдати,
та замість теплого повітря –
отримую зміїний укус,
де квіти подохли,
танцюють примари,
і, я вивчаю анатомію,
руйнуючи вимір омани
скло сиплеться,
вимальовуючи
посмішку смерті,
яка пахне скупістю графа
історію я руйную,
замінюючи фрази,
вдалим плювком в обличчя
незнаного імператора:
Перший Рим розтрощило,
Другий Рим зійшов на його місці –
радісний, могутній,
з численним військом,
з крутими вулицями,
повними нікчемних містиків,
з тавернами, де на обличчях
покупців
помітно мапу раю,
з якого жоден свідок щастя не втече,
достоту,
знаю,
де на поталу богу жодної собаки
не віддадуть зумисно,
я відкриваю браму цього міста,
ущерть заповнене воно дітьми,
які подорожують снами,
немов
сам Сомнус,
на мить мовчання ночі,
перетворивсь на кришталевий
камінь
що за пророчість
я витрачаю шкіру рук,
щоб вжитись
в роль безумця
я страчую мечі,
щоб обступити колоточіння
я вільно декламую,
там, де моє око сяє
й, на мить, –
моє невігластво
сягає
кордонів
королівства
Півночі
Пів ночі,
Я вогонь ховаю,
Щоб завчасу не запалити
Землю під могилу
Пів ночі,
Страчую
На роздуми,
І пахне гниллю –
Цариною темного зростання
І пахне квітами пропащими
дарунком,
у якому
ти зоставила тямущий поцілунок
земля моя,
вода моя,
жага моя,
мій ключ –
на здертій спині світла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677714
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016
Моє горло не спізнало твоєї крові,
певно, ця кров вирувала б, немов
Найзліша посмішка хтивого
Джанкі
Вулицями неоромантичного
бруклінського гетто,
коли б прогриз твою шию,
відчувши кожен всесвітній атом,
адже
мої вуста ніколи не відпружинювали твій язик,
він був солодким і слизьким, наче цукрована макрель,
І я торкавсь твого чола –
Холодної, проте найвищої вершини,
Залишаючи сліди….
Вистачило б сили
Вистачило б сили
Вистачило б сили
на прямий удар
в обличчя святому,
хоча –
він святість свою розгубив
немов нотний стан істин,
я запам’ятав його усміхнену пику,
мов серпневий трамвай,
його зуби розтинали золото тіл
погляд його нагадав мені, що я знову впаду,
спіткнувшись об господній жарт
в останній тиждень червня
хтось прочитав твоє ім’я,
і я впустив свій жереб у провалля вовчих днів
зубами стукотіло піаніно снів,
я втратив мову,
надовго забувши про свій дар,
і спокій моєї музики вітер розвіяв
над селами та містами,
викликаючи урагани й незліченні зливи
в серцях спустілих птахофабрик
так плакав бог, який не знав,
що за воротами ховається в труні любов,
смиренна та не]здатна до здіймання у повітря
яка віджила свій фантазм
і пережила фанатизм,
немов
спізніле
та нездійснене причастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677613
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Тікати із цього міста чимдуж,
Бо від надміру побаченого і відчутого
Тебе розірве.
Тікати з цього міста чимдуж, не залишаючи
Жодного сигналу
Повернення.
Я бажаю неповернення.
Я не бажаю, щоб миле створіння із ножем в руках,
що зветься утопічне минуле
душило мене,
зрізало із мене шматками шкіру,
я не віддам свого серця більше нікому,
я радше втоплю свою любов
у брудній Полтві.
Як нікчемний янгол я оспівуватиму далекий простір
Як нікчемний янгол я оспівуватиму далекий простір –
такий ж недосяжний як і душа, яка утворюється у кожному вірші.
Я забув,
я думав
Я вже забутий,
Я забув,
я думав
Я вже забутий,
проте кожному разу
ці дороги ведуть до
надузусиль,
до надвічуттів,
страху, жаху.
Що мені залишають примари,
яких я зустрічаю?
Серце розтрощене,
немов новорічний подарунок
Я втомився від цих знаків, символів,
я втомився від непочутого й непережитого,
воно руйнує мій панцир.
Воно руйнує мене,
немов малу дитину,
яка не навчилась ходити.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677609
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016
сколько ночей без сна
сколько дней без покоя
в отсутствии той которая утешит
заслонит очаг вулканов
крылами дождей
чтобы плодоносить полям
или это все оттого что в ней
есть частица сердца
вечнобессонного
и ошибающегося
как дерево в плену крон
забывшее о корнях
уходящих глубоко
в неведомое
услышь же меня ветер
услышь листва
дай ей в подмогу небо
всех лун и звезд
верь она их коснется
как роса рассвета
оставь ту которую люблю
видишь же силы ее
иссякают
являйся другими
тайными незримыми
как ветер в поле
как песня в горах
продлевая жизнь
что льется ручьями весны
по проталинам леса
безмерной глубиной
молчания
пусть станет тому порукой
моя любовь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677110
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 10.07.2016
«Їх списи чорні-чорні
І чорний їх крок карбований.
На крилах плащів чорнильних
Блищать воскові плями.»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Мій шлях гірко мигдалевий -
До землі помаранчів-каменів,
До краю тужливих дзвонів,
Про які не запитують,
Де кожна халупа - кастілло,
А кожен жебрак - каштелян,
Де грона оливкові краплинами ртуті.
Надто сухо для очей втомлених
Віслючків і загнаних коней
(Яких пристрілюють)
Надто вітряно для копачів могил,
Тому брили і камені,
Тому кулям надто просторо
Для польоту від серця до серця,
А вино надто солодке,
Бо так не буває:
Біле сонце і земля жовта:
Лише трохи крові биків на арені.
Там вічно тешуть хрести камінні
На полі війни горожанської,
А художники марять,
Бо з вікон глухих
Визира Торквемада,
А поетам - по кулі,
Бо дихати нічим -
Повітря спалене
Вогнями чужих автодафе.
Країна гостей-вандалів,
Там не цвітуть проліски,
Там камені дикі
Ростуть злими менгірами.
..........................................
Мій шлях мигдалевий
В оту країну камінну
Бо я теж божевільний вершник...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676160
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 09.07.2016
- Мир! Дари радость жизни! Как пройду путь данный, если замолкнешь ты?
Как сумею вместить всю красоту и гармонию вселенной?
Песнь лесов, полей, водопадов, бушующего океана или горных вершин.
Тобою жив. Через Тебя льются Любовь и Свет в жизнь окружающую,
и в гармонии приходит счастье.
Чем же могу воспринять боль людскую? – только Тобою.
Кто подскажет, как поступить в час решающий? – только Ты.
Кто рассеет тьму? – Ты. Кто позовёт в дали неизведанные? –
Ты, о сердце моё. И песнь души звучит в Тебе.
Откуда черпаю силы для восхождения? Из нескончаемого источника
Твоего, что сокрыт от невежества людского.
- Нет пути данного, кроме того, где следуешь Молчанию…
Тишина, что льется всеми водопадами и нитями, излучая свечение
Той, что отражается в сердце твоем, растворяя тьму и свет.
Пусть же умолкнут они, за пределами горними обнажая
бездонное зеркало.
Пусть стихают и гаснут зарницы, осветившие дали морей твоих,
отпуская время кораблей, пока в них не останется ничего,
кроме тишины.
Бездонное зеркало – что ты слышишь, глядя в Нее?
Вселенской радостью и печалью наполнены реки снов,
размывая взгляды и шаги.
Нет больше мира жизни и смерти - есть лишь Ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674486
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016
легко забуваємо життя
залишені позаду
але інший раз
досить
одного помаху звуку
щоб згадати все разом
в одному слові
пролитом тишею
в дощ на подушечках пальців
відня що розкриваються щомиті
з різних кінців галактик
утворюючи тягучі русла
віршів
серед яких є одна
/моя/
найріднокровніша
і від цього відчуття
одночасно так
тривожно
і спокійно
немов усе незмінно
на початку всього
як місяць у вибитому навстіж вікні
епілогу
якою можна напоїти цілі табуни
і орди диких сов
рядки що розливаються подібно
священним прапорам
як гриви на вітрі
оголена вода
в яку можна увійти тільки
нагим
щоб силою наповнювалися
всі криниці
пестячи наготу
спогадів
що завжди живі
незважаючи на гадану
скам'янілість
що є пульс часу
і якщо /вони/ запитають
яке з нас ти будеш пам'ятати вічно
як найважливіше
чи дороге
промовчи
як мовчать про звуці
бо що сказати про океан
крім любові
крім неба
і безодні
що співає усіма тембрами
тиші
та чи знаємо ми
хоч щось
пливучи далі або ближче в нікуди
щось краще
чи найдорожче
ніж мовчання безсмертя
миті
що як острів
посеред океану незнання
............
я знала
твої вірші
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674487
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016
Вона рухалася ритмічно, авжеж, її тіло вигиналось, іноді цілком неприродньо, викликало в його підсвідомості образи, яких зазвичай йому варто було боятися, деякі виявлялися огидними: парад, який він спостерігав зверху, рота солдатів, яка рухалася тротуаром, її тіло, зрештою. А раптом її звуть Марією, по-християнськи якось, якось геть по-християнськи, і вона зараз тут серед усього цього неону, музики, від якої йому трохи не по собі і нудить, звиваючись котримсь із видів рідкісних плазунів, творить магічні, майже ритуальні рухи тілом, нагадує йому язичницю..о боги.. ось же! раптом її звати геть по-християнськи, а вона так по-язичницьки прикриває повіки, іноді кидаючи погляди на нього, або ж це тільки йому так здається, але її рухи точно язичницькі. Авжеж. Християни так не рухаються, ні, жодній християнській дівчинці, дівчині, жінці не дано стільки еластичних м'язів, стільки ... , щоб вони так рухались, рухались як язичниці.
..
Коли вона вийшла, похитуючись, на вулицю, її тіло відливало бронзою, кольором нічної освітленої ліхтарями бруківки і я завжди любив цей колір, колір темної глини, літніх боліт, в яких плавають плоди яблунь-дичок, колір спокути, як казали християни, колір завареної кори дуба, як сказали б язичницькі знахарі.
Я тихо пішов позаду, коли вона повернула в темний провулок і її знудило. Відкашлявшись, вона відійшла й опустилася біля стіни, схиливши спітніле чоло до холодної труби водостоку, важко дихаючи, втираючи і облизуючи губи. Я не наважувався підійти, та й мабуть не потрібно було.
Перед тим як піднятись і повернутись, вона блаженно закинула голову догори і видихнула "Боже".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673349
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 20.06.2016
«У заблукалих очах - там читай:
орбіти сонця, орбіти серця...»
(Пауль Целан)
Над степовою Елладою хмари
Важкі, як Сізіфа камені,
Недоречні, як пальці Мідаса,
Нависають над нашою легкістю
Чебрецевою і суничною
Громовицею фатуму.
Над степовими Атенами,
Яруговим Пелопонесом
Хмари тверді - і то гранітові
Висять дощем кам’яним.
Хмари блукають по землі тінями,
Таки по нашій - по Борисфеновій -
Загірній і замріяній,
Ковиловій-заколисаній.
Може тому що літо -
Час громовиць і злив -
Літо світу сього нервового,
Час днів жарких і спекотних,
Час ночей подухи тлінної
Час
Йти по траві
Назустріч світанку
Час
Дивитися в дзеркало рік
І бачити там -
Темряву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669903
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 07.06.2016
в бесконечности без ликов
являйся чем хочешь
росинкой в траве
случайной
мыслью
пробелом памяти
медведем оврага
ты ведь знаешь
чем бы ни был
все это лишь музыка тишины
текущая в венах
корней
как знаешь и то
почему
я порой спутываю шаги
как волосы
вплетают в колосья
волн что тоже
знают
как ты вслушиваешься
в каждое
молчание
стучась столь
разными
окунаясь со мной в безвременье
как в бессвязность
речи
что крепнет
с каждым сном
узнавания
были ли они
будут ли
эти молчаливые
невидимки
но в каждой
бескислородной секунде
дышится глубоко
и свободно
сплетаясь волнами
ветвями
колосьями
в шелковом холоде
океана
что гасит слова и
звезды
время и
беспамятство
потому
каким бы ни было
это отсутствие
просто
продолжайся
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668927
дата надходження 28.05.2016
дата закладки 29.05.2016
не важливо про що говориш
мовчиш якою мовою
що як льодяник на губах
розчиняється м'ятним смаком
шлейфу
те що не можна прочитати
двічі
воно тане як голос
звучить всередині усіма
голос
де пустелі втрачають піски
і єгипетські ночі
пливуть по джунглях
вплітаючи сни в спогади
слова-лише віддзеркалення
можеш сказати будь
якщо ти достатньо для того порожній
щоб не відображатися
в дзеркалах
як колихання вічної ночі
де забувається все крім спогадів
звиваючись вигинами
тиші соковитою як м'якоть
граната
нагота незримости
кожен подих якої є акт
кохання
ця вода у вогні
що виливає запах музики
на який сплываются русалки
і примари життів
всіх мастей
поцяткованих як латинь
синім вогнем
кам'яних монументів
поцілунками
слів у темряві
танець неіснуючої
в обіймах незримого
що пливучи все далі і далі
вглиб
ріднить плоди граната і сливи
у квітучих садах
синій вогонь
що вливається з вуст
в вуста
як безпам'ятство
далеких спогадів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667509
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 22.05.2016
не буду тебя окликать
колыханием звука -
сам придешь
и сам услышишь
как плод созревает
в свое время
все что мы познаем
учит нас
терпению счастья
которое у каждого свое
но может все к чему мы
стремимся -
это возможность быть с кем-то
собой
просто собой
как и ему - с нами
это как услышать чье-то
одиночество
восприняв его
молчание
быть с собой -
собою
в том миге
нераздельности
что волной омывает
берег
и где жизнь
всего лишь
череда совпадений
в которой могут не совпадать
взгляды
или времена
но музыка всегда вовремя
потому что
она всегда там
где мы
ее слышим
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667470
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016
что может быть правдивей немоты
незримей
чем трава и камни
что сообщает тайные
черты
свободные от ада обладаний
а если это ад где тот канон
судить способный то
что от рожденья
немо
когда со всех сторон
собою окружен
ты лишь глядишь в ее ничейность
мерцая как полярная звезда
пуская под воду мечты
как снасти
сколь бы не грезил ты –
она всегда
раскалывая как орех на части
она есть то что видишь в темноте
то что не ведает
сомнений
как свет
познавший тьму
сберегший то дыхание
в себе
для новых необузданных
стремлений
как остров черепаший среди птиц
она всегда –
бессонная пальмира
среди пустынь
где миру
нет границ
и нет границ без мира
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667468
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016
я чую твій шепіт,
боже
з-поміж нічної красуні, поміж маминих квітників.
вчуваю твій подих, боже, на кінчику вуха
на плечі і на скроні.
..
забуваю слова мого тобі вітання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574258
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 21.05.2016
Скверно и глубоко след чернеет
на пустоши.
Голос каменный стучит: что позади, то умолко.
Узнаю вдруг во льду с крыш,
в дереве, не успевшем сбросить листву:
словно сухие мертвые мысли
тянутся ниже к земле в северной глазури.
Слышится прямая речь,
по кривой уходит вечерний свет.
Пристально глядит сквозь запотевшее небо
глубокий снег и все,
с чем он простил глаза.
Но нет жалости в горсти стекла,
заключившем искру прощания.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638997
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 15.05.2016
плыви моя родная плыви
ты река моя
и течешь во мне
и меня принимаешь
таким
какой я есть
я есть течение твое
и когда ты плывешь
я плыву
на встречу тебе
и ты впускаешь меня
в свои воды
а я открываю свои
тебе
теплые годы мои
плыви же во мне
родная
плыви
они теперь твои
я открываюсь тебе
плавными потоками
слов
и ты пускаешь по ним лодочки
своих губ
распускаясь лилиями молчания
по венам букв
как же ты красиво цветешь
родная
и каждый раз
я спешу к тебе на встречу
будто впервые
плыву
лечу
устремляю свое течение
чтобы прикоснуться к тебе
волнами
поцеловать твои лодочки
чтобы побыть с тобой наедине
хоть немного
пока течение не унесло
кого-то из нас
прочь
где-то там на глубине мое сердце
температуры солнца
оно согревает воды
и всех вокруг
когда ты рядом
а без тебя оно остывает
и замерзают воды реки
все вокруг
проходящими судами
застывают
вне времени и сезонов
болят изношенные вены
когда тебя нет рядом
родная
плыви же со мной
и пусть твоим лодочкам
будет спокойно
пусть твои лилии цветут
в моих водах
ты моя всевенная
река
плыви во мне
плыви
.
*фоновая композиция –
Mournful Party
«Children of Saturn»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665856
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 14.05.2016
разговаривая с человеком - всегда много слов
что как листья летят за отсутствием ветра
/обратно/
обращаясь к тебе же - не находится ни одного
ничего кроме молчания
разливающегося снами в моря что не отыскать
бывших виновников драм и прочего
временем походь
как чернила по скатерти закрахмаленной
кем-то до нас
так давно это было – самое время вспомнить
сквозь нули одиночества перекрывшие лета число
из людей вырастают как из размера
любимой одежды
по привычке примеришь – но в плечах тесно
по ощущению мы между ними
/уже не между/
несовместимое неразделимое что всегда по ту
сторону ворсирует изнанкой глядя
как любовь прорастает из благодарности
отводя черту
за отсутствие кого-то в точке времени
и пространства /рядом/
может вовсе не это к летаргичности дней вело
но однажды прикрывши снегом /от себя/
незабудку
уже не спрашиваешь почему
когда говоришь алло
на другом конце провода вешают трубку
продлевая памятью тех в ком множество
мелодий и форм
обращение к дальнему есть диалог молчания
где по-прежнему пусто
и нет никого
ничего кроме волн и бескрайнего
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665318
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 12.05.2016
і я хотів би сказати їй - "тепер ти трава",
уже твоє тіло накликало звабу..
хотів би додати щось, але
слова - всі на твоїх вустах,
мов оксамитові бражники,
але вже, щоб я тобі не казав,
щоб я тобі не завдав,
щоб я з тобою не діяв ...
- ти трава,
і твоя ніжність стала віднині гострою, холоднішою.
я спивав краплини роси на твоїх руках,
іноді ти губилась - трава у траві - і я довго тебе не знаходив.
але зараз тепло споришу стелиться під мої ноги
і ти шепочеш мені зі сну те, що я уже знаю:
" я трава, я твій смуток "
- ти трава, і мій квіт, і мій верес.
і я б в оберемок тебе..
але я хочу сказати їй - "тепер ти трава,
проростай крізь мене".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662796
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 09.05.2016
рассвет разливается
рассвет пробуждает скалы
для нового града
человек на горизонте измеряет глубину неба
руки его закованы в папоротник
сердце серо как пепел
в далеке разбивается дождь
на полупустые города
земля стонет тяжела для нее обувь
человек на горизонте измеряет синеву моря
костюм его черный из кожи ушедших
в карманах тлеют немые конверты из дома
корабли тонут под силой его взгляда
море уснет да не скоро
воздух полон черного молока
воздух оседает людьми на его легких
голоса их
голоса их на тон все тише
человек на горизонте
кладет душу на чашу весов
она тяжелеет
рассвет разливается
рассвет обнажает все тайны
последние для чьего-то взора
рассвет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653746
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 08.05.2016
ми ж стояли у тиші
стривожені прийдешньою миттю
народження,
над нами вітри морські з мусонами
парувалися…
ми в центрі алеї торнадо,
як фенікси, кожного ранку
здивовано прокидались –
нічого не змінить фарсу! –
тіні працюють завзято,
і от, заслані смогом очі розвидніло,
скинувши важкі портьєри буднів
на величному полотні вічності,
в центрі самого рівнодення
на тлі безмовної пустелі
з дерева, каменю, глини
мільйони думок
із мільярдів рукописних речень
обтесували
мармурове холодне тіло
свого Тотему…
мозоляться, пітніють,
зникаючи, вмирають часом,
втомившись від крихт і пилу,
але роботи не кидають;
зі страхом поглядають на небо,
грози очікують,
як мурахи, плодяться-рояться,
домішують до глини золото –
моляться, моляться, моляться…
здається, коліна струть,
тіла із'їдені оводами
більше не хороняться…
кров ллється ріками,
од берега до берега
рідкій ластівці
перелетіти…
стікає сукровицею,
п’ється батогами і різками
не зчулись, як стали
рабами…
але нам кивають, розжовують домисли,
запити дають своїми ж помилками,
ніби з крапки в тире перетворюємося,
але все ж таки спльовуємо!
може, махнуть рукою,
колись з-за грат міцних підморгнуть,
але поки ми добровільно
здаємося у резервацію…
на зупинці алеї торнадо,
пори роки змішавши з отрутою,
ще очікую автотранспорту
невідомого досі маршруту…
як цунамі, гіркі висновки,
не потребують доведення
твої голосні теореми,
інші звуки завжди сплітаються
в інші теми,
що лишається?
крізь окуляр біноклю
великого бога осейджі –
радуйся!
каюсь в вітрах штормових
самітним парусом,
прошу продовження свята,
у відлуннях шукаючи
хрест запалений,
щоб по нім врахувать відхилення
в радіанах
чи етилових градусах
від прямого шляху…
прошу, боже, подай астролябію!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645760
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 06.05.2016
бродя среди дубрав,
сотворяя собой тенистые заповеди,
думал ли ты о том,
что так фатально окажешься
на свету,
и какая это печальная участь-
вековая слава,
почему она решает
присвоить себе чье-то имя,
выбрав его наугад из сотен других?
нет, не думал - просто шел
оттого перед лицом
твоей жизни
как храма открытого всем ветрам,
меркнут войны
и монархии,
ошибаются даты
и календари,
ошибаются даже поэты с их жестоким
и суровым богом
хаоса необузданности
ошибаются люди с их человеком,
веками молясь тому,
чего втайне не уважают
и чем возможно никогда
не станут,
ведь тот, в ком слезы
всех пощечин мира,
вряд ли испытает что-то кроме
и где то сердце, что примет это
как должное?
позволить себя уничтожить
значит нарушить
главный закон,
но кто знает - ради чего? – молчит,
оттого и презирая, все плачутся в тебя,
как в родник
но плакал ли кто-нибудь о тебе?
ощущал ли всю горечь
прерванного дыхания
той, чье молчание навсегда
переврано,
отражения искажены,
ведь там, где ты был человеком –
тоже ошибся
бредя шелестящими дорогами,
вел ли за собой? -
нет, просто шел
но будь ты сейчас им, я думаю,
первым делом попросил бы
убрать все купола и лики,
заслоняющие тебя
от того, чего никогда не было и потому
всегда есть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663530
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016
как пес оставивший конуру
и прежних-то нехозяев
обнюхиваешь чьи-то стены
слой за слоем
снимая
подслушиванием то
что не нуждается в теореме
грезя о всаднице на черном коне
в нем ли в себе
стремясь залатать прореху –
на полях сердец однажды
погибший бесславно
ты забыл как струится тишь голосов
невзыванием к эху
что имеет свой собственный
нуждается лишь
в молчании
как рабочий сдирает чужие обои
не задумываясь
чьей достигает плевы
ты любишь ее бессердечный холод
но по-прежнему трусишь
падая в бездну
в объятья
снежной своей королевы
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663527
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016
куда летишь ты, безумный мир, поклоняющийся силе?
скользя по орбитам раздорожья,
веришь ты увесистой тяге земли, грозовому
могуществу неба, устремляя взор свой
в даль, ища ее черты
среди которых одна, как песчинка -
самая обычная, каких может быть множество:
лист, перышко,
снежинка, тишина, висящая в воздухе
то, чему ни от кого ничего не нужно,
что всегда в тени, в стороне
от больших дорог и чьих-то орбит,
неприметное,
как самый обычный булыжник,
мимо которого проходишь каждый день
простое и неузнанное, что старается быть
как можно незаметней, словно чего-то стыдясь
безликое, почти бесплотное, что почти не существует,
чей смысл - просто быть,
и может в этом почти – твой шанс на возрождение?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663122
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 01.05.2016
Рука розгортає повітря,
Немов приглушений пісок,
на чоло корабля
Підіймається чорт
він гучно сміється,
немов знає про те,
що я кожної ночі
цілую тебе
що я кожного дня
знаходжу свій хрест,
щоб б ще дужче
кричати
свій маніфест
ні риби, ні м’яса ні нутрощів
хвойд
ні чорних отар що пасуться в степах,
оповитих вогнем
і кількістю ран
незліченною
незліченною
вовчою пащею
де стане наснаги,
де стане тепер,
острів, оповитий мерцями
і світлом крилатих химер
острів, на пам’ять
просякнутий
хижою
усмішкою
Байрона
яка не знаходить місця
для нашого порятунку
у цьому
небесному тілі
лише один
поснулий ґатунок
кров і смола.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662829
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 29.04.2016
как вечноюные побеги
утопающие в бесследности горизонта
нет конца той
что тропой созвездий
ведет в тишину
слыша которую
мы накапливаем мгновения жизни
чтобы дарить их просто так
без повода
как дарят вечность проведенную
вместе с одиночеством
глубины
что полнится молчанием
где ночь в прожилках наших с тобой встреч
и мы всегда счастливые
бессмертные
где печали животворящи
а одиночество - радость
тайный и тихий смысл
обласканный снами безлюдных парков
и камни - живые воспоминания
о пустоте
та музыка собранная воедино
в форму чувства
ощущения
мгновения вещи
чтобы дарить их без повода
просто потому что они
есть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662332
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 27.04.2016
когда теряешь в себе что-то
очень важное
кажется
весь мир идет на тебя войной
ускоряя и без того
учащенный пульс
зовущий вечерами
беспричинной
грустью
множа вечнобессонных гостей
терзающих виной
и тревогой
окунающих как щенка
в боль
где молодой месяц в ночи
злой и голодный
жнет недозревшее поле
острыми краями впиваясь в пустоту
которая меж тем
пожинает его
эти страхи мысли
строки
войны революции
что еще рыщут в поисках
своего соавтора
лишь тяга к восполнению
там где нищает солнце духа
и сердце охваченное пожаром
стихий
благодарит за потерю
смертями двух высвобождая
третью
в которой истоки всех колыбельных
твое утешение
и уверенность правды
тот мягкий рассеянный свет
где у самолетов
душа птицы
и корабли не теряют управления
будя воспоминание о том
что когда теряешь что-то важное
нужно просто найти это
в себе
и вся твоя тоска
лишь тоска по ее отсутствию
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662331
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 27.04.2016
как за развалинами неба
поют цветы
под сенью мирового древа
молчи и ты
кто не нашел в себе дыханья
пусть молятся своим богам
у края леса есть
бескрайний
и может сам
ты только стих что рассказали травы
полынные в ночи
входя в те омуты без взгляда
молчи
пусть как зима плывут
из снега
стволы взметнувшиеся мачт
взгляни взгляни на это небо
и плачь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661826
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 25.04.2016
мы только касаемся мира
рильке
когда проснулась чутким сном
где бесконечность омывает своды
две тени меня встретили у входа
одна - как до краев бокал
исполненная жалостью ко всем
вторая – ты
сестра эпох ушедших и живых
все языки вобравшая молчаньем
легко скользил паря
твой полнолунный лик
как тяжестью ядро свое познавший
при жизни одиночества достиг
и получил обратно обновленной
скорбя о всех
кто не вписался в этот круг
тебя коснуться – влиться шумом моря
как в память воспаленную минут
продолжив то безустное
движенье
вложившей в бездну ангельский напев
неприкасаньем соприкосновенья
парящей музыки во тьме
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661824
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 25.04.2016
иногда без особых на то причин
мы теряем
земных святых
крик взрывает планету
еще один
полный боли и немоты
и тогда наши слезы словоточа́т
разливаясь стихами вширь
мы способны молчаньем сказать
прощай
не способны без запятых
и теперь каждый раз когда падает снег
представляю что это ты
застывающий в небе сердец
объект
постоянной неполноты
а когда пропадает из виду он
с осязаемой высоты
появляются звезды
я убежден
светом каждой сияешь
ты
и хотя в нас останутся голоса
сверхосознанной частоты
я хотел бы услышать однажды сам
как мне скажешь
хоть что-то
ты.
*фоновая композиция –
Chelsea Wolfe «Lone»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654608
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 29.03.2016
ранками мерзну. мені вже давно не спиться.
стати одною із крон є останнім волінням.
більше не світло,
сьогодні безжально і вітряно.
пощо мені світло - учора вночі достеменно,
стосами в темряву
канули пристані всі і усі кораблі.
позаяк ми вмирали від втоми й любовей то стерті.
позаяк ми родились то знову вмирали і от
наш порожній форзац від автографів, може, від
смерті?
незігрітим лишає наш берег і білий пісок
нам дірявить долоні.
що я ранками внутрішній безлад збираю докупи
не побачить не вчує ніхто і ніхто
не прийде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654216
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 29.03.2016
сквозь дым заоконный в лицах ночуя
воспоминаньем утраченных глаз
есть город вселенных что всегда существует
задолго и после во времени нас
как сон простираясь пологой зимою
где разницы нет между светом и тьмою
никто никогда не наедине
и двое молчат в окружении хора
и дар одиночества хором воспет
о том ли безвечно шумят океаны
и песней молчания рубцуются раны
там где тишине бесправно равны
среди миллиардов таких же бесправных
но равенством дальних родных
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654306
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 25.03.2016
мы строим дома чтобы когда-нибудь в них умереть
как можно незаметней
живем так словно еще в начале
покончили с собой
вскрывая вены воспоминаний из прошлой жизни
как самые дорогие и долгожданные
пустые конверты
отправленные нами же в прошлое
нам же
возможно надо сжигать такие
даже не читая
чтобы не начинать каждую следующую секунду
заново
совсем не новой главой
собственные слова прилипают к звездному нёбу
как мясо к костям
когда их слишком много чтобы выбрать нужное
и воспроизвести
в такие моменты я подолгу молчу
часами месяцами годами у меня есть целая вечность
молчания
неподвластного ни остановкам ни скоростям
чтобы снова и снова приходить к пониманию
что такие моменты священны
ибо я их осознаю
воспринимая как личный процесс словообращения
который однажды станет каждой клеточкой твоей души
подсознательно
ощутим
когда я вхожу в свою комнату то не наполняю ее собой
я наполняюсь пустотой комнаты
это моя коробка для смерти
которую я обживаю для того чтобы жить
там
со всем этим миром где почти каждый первый
по той или иной причине глухонемой
ко всем своим мыслям что еще не озвучены
но уже неверно трактованы
и каким бы просторным цельным и защищенным
мой дом ни был
он построен во мне и вероятно больше
ни на кого
не рассчитан.
*фоновая композиция –
Nhor «A Forest Draped in Moonlight»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653206
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 23.03.2016
втриматись на вершині трикутного моря,
гойдати випадок на ліанах смутку
щоб одного осіннього повтору
відірвати відбиток себе від землі,
струсити мовчання чорне
й повільно нести сподівань заліззя.
на репризі ти
як на порозі
їдкою візією пробиваєшся у кімнату
аби на стелі писати
безкінечні тексти
аби мені їх читати
замість молитви і битви
за твою середньовічну увагу.
загубленим стягом увінчати наш простір,
так просто
приправити час кавою загустілою
щоб тобі захотілось розсипати всі слова,
які заніміли в чужому горі...
щоб тобі захотілося царювати
на вершині цього трикутного моря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648319
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 23.03.2016
я часто пригадую поосінню львівську однокімнатну квартиру де ми жили утрьох -
я вона і моя самотність
я б не сказала що зараз я менше хворію самотністю
просто є люди до котрих я себе так завзято так наполегливо прив'язую
ніби мотузку до люстри.
але ж люди найбільш непевна у цьому світі структура
знайомишся. закохуєшся у помах вій чи у посмішку.
а вони щезають.
і ти не в змозі навіть пригадати їх обличчя.
сльози заважають.
коротше про що я власне?
про те що я розучилась писати вірші.
вони забуваються так само легко
як і люди що їх принесли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581503
дата надходження 16.05.2015
дата закладки 23.03.2016
в ответ дыханию бестелесности зимы
загораются в небе
тела осени поздние астры
что как смерть еще бегут впереди себя
вручая охапки соцветий
стихи это тела души
они такие разные
непохожие
изящные и уродливые
шершавые и каменистые
как молчание на забытых языках
менее обнаженные или более скрытые
шепча отовсюду
внушая страсть или отрешенность
может просто затем
чтобы неоднажды кто-то увидел
в этом разном и непохожем
одно
та музыка
что не оставит без любви
зная однажды они соединятся
стих и ты
стих и все стихи
потому что жизнь это когда они
идут за ней следом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653097
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
в любви
как у бесконечности
нет прощаний
как не бывает параллельно
вселенских людей
где одиночество расцветает
в познании единого
растущего в мир
чтобы напомнить о главном
или научить кого-то плакать
всеми слезами
сквозь иллюзии разлук
обретая единственное счастье
счастье непотери
так мы извечно глядим с тобой
друг в друга
из жизни в смерть
из смерти в жизнь
может потому что душа моя всегда была там
где твое сердце
и может поэтому ты так меня любишь
как тот полюс
откуда слышно все времена
и параллельные пересекаются
становясь единым лучом
молчания вечности
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651253
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016
в лабиринтах чьих-то мыслей
лица слов идут сквозь тебя потоком
чей газетный купол
разбивается о бесчисленность
крылатых ночей
где звезды как лампады
под молчание которых
ты засыпаешь
молясь тобой же насланным снам
я люблю тебя пташка мира
за то что в тебе спокойствие океана
и такие как ты его слепые
вестники
живущие в памяти того
что не стоит утруждать себя
напрасными поисками
ведь то что мы ищем
обычно находится близко
совсем рядом
но ты еще слишком любишь своего бога
забывая о том
что ангелы не нуждаются в свете
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651251
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016
дни почти не осязаемые
тонут в выкриках ночей
посреди обугленных тобой нив
шелестящих все дальше
верой без веры
первой обращаясь к тебе
ведь ты из тех
кто стремится всегда и во всем быть первым
потому больше всех нуждается в том
что никак не найдет
заглядывая в глаза одиночеству
и ужасаясь его призракам
где стремглав
бросаются в пропасть
плавясь от собственных твердостей
в топке
сжигающей вместо себя
кого-то другого
потому что за неимением того
что никак не найдешь
необходима ежедневная еда
в виде чьих-то заблудившихся
сомнений
с каждым куском все больше теряя
уверенность
которой стоило бы просто
на секунду признать
свое тело поистине
непригодным
для принятия вселенских импульсов
что стучатся в тебя каждым
скрытым взором
являясь
единственным спасением
оттого ты снова сжигаешь кого-то
мучаясь непреходящей тоской
по отсутствию той
что вся твоя жизнь
гаснущая не услышанными
молитвами о ней
в нарастающей тьме
которая за недостатком смерти
все глубже
проникает в твое
раскаленное сердце
диктуя что ты всегда
и во всем
первый
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650392
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 14.03.2016
я ношу с собой дым всех выкуренных сигарет
пересекая пропахшую прошлым пустоту
одиночнокомнатной квартиры
и почти всегда задыхаюсь
от невозможности вдохнуть на полную
приблизительно в месте разлома нас
там где слова начинают чернеть
и выползать на поверхность молчания
там где сердце однажды остановилось
теперь только я
просто стою
мы остались в памяти наших телефонов
которые замолчали еще раньше чем мы
смогли себе это позволить
хотя они всё еще слышат порой
призраки наших голосов
и стонов
но никогда не позвонят никому
из тех нас
потому что тоже
умерли
у меня в плеере живут твои песни
несмотря на то что я помню как их удалял
кажется я знаю какое звучание у одиночества
оно поет твои мёртвые песни
свободно пересекая пространство вечной тишины
однокомнатной квартиры в сердце
где вместо кислорода есть лишь дым
и всё пропахло воспоминанием о нас
одних и тех же
но что если
они всё еще живут и не удаляются
только потому что мы о них помним
что
если..
*фоновая композиция –
Somber Tears «Through the misty haze...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647295
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 28.02.2016
столь частые удары
по вискам
отчасти алкогольные мигрени
оправдывают
мысли по кускам
разрезанные
именами
вены
метаболизм не вызывает
слов
но остро вызывает метаболи
душевный и болезненный
озноб
задушенный
стихами с алкоголем
не|много одиночества
в глотке
не|мало облегчения
во вдохе
и выдохе всего в одном
стихе
не|громко так
что хочется оглохнуть
разбитые витрины
чьих-то глаз
блестят на небе
рухнувшем
под ноги
так странно ноша взгляда
тяжела
и почему-то так нежны
осколки.
*фоновая композиция –
Sun of the Sleepless
«Spring '99»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646185
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
они безуспешно долго живут
умирая за чертой
вечности
периодически стараясь остановить время
на полном ходу
бросая на рельсы иллюзии вневременного полёта
которые в итоге оказываются лишь
пустой имитацией
прошлого
как по сценарию
падения
калечащей тщательно и с любовью
собираемый прообраз
завтрашнего
дня
они с головой окунаются в прорубь
онлайн неверия
в существование
света без темноты
и всеобъемлющего наполнения
без пустоты
обжигаясь ледяной водой
приятия нереальности
происходящего
и часто уже не выныривают
обратно
они учатся дышать
капсулами секунд
изредка выдыхая
не включенным светом мысли
расшифровывая ожоги
на своей и чужих душах
зашифровывая их
в стихи
впитывая осознанное
вымалчивая осязаемое
выписывая пейзажи эмоций
в бесконечный черновик
будущих ошибок
выставляя картины зафиксированных образов
в галерее недосмотренных
снов
они меняют реальности
с помощью любви
слов
и молчания
нежностью выстилая сверхпрочную поверхность
пустоты
по которой без страха передвигаются
в темноте
не боясь и не сожалея
ни о ком
с благодарностью о ниспосланном небе
никому
собирают звёздную быль
смотря в открытые настежь
глаза
отражающиеся в неидеальном сердце
похожем на такое же родное
и покалеченное
идеальное по содержанию
как две капли
слёз
они принимают смерть
такой какая она есть
ибо верят в нее
больше
чем в себя
она же никогда не теряла веры
в каждого
они умирают сердцем
чтобы родиться
в нем
и наоборот
задыхаются тьмой
чтобы дышать
светом
и наоборот
их бесконечность не имеет начала
их смерть не имеет конца
и наоборот
они есть начало
тебя
они есть мысли
в тебе
они это
ты.
*фоновая композиция –
Troum «Un/Mahts»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645748
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 22.02.2016
..это как лобовое столкновение
памятью с океаном
дав ребенку пощечину
вспыхнувшую прошлогодним сухостоем
там где никто его
защитить не сможет
даже я сама
но ведь этим ты меня уже простил
как того слепого
что заслыша твой одинокий плач
разносит его по округе
в стремлении окружить
приветами
и если это дух
то очень несчастный
потому что рыдает сейчас вместе
со мной
сильный за других
за себя трусливый и безверный
смертельно уставший от этой тяжести
ведь только ты знаешь
какая это
адская боль
любить и не обнять
любить и не прикоснуться
где ты сам же
себе препятствие
и где тут сердце где душа
я не различаю
просто плачу
по себе ли
о тебе
или по никому сразу
как плачу
от ужаса того
сколько веков прошло
в разлуке
вдали от дома без встреч
и прощаний
что был наш
с первого письма
потому что никто не смотрел
на меня так
веками стучась
столь
многими
без лиц и имен
сон ставший для меня
самым
реальным
как наш дом на краю тишины
объятый теперь слезами
чтобы ты однажды
почувствовал
как я тебя обнимаю
и как целую
этой внутренней
улыбкой
нашей новой невстречи
которой расцвечены огни
всех снов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644931
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 19.02.2016
твои слёзы в словах
пропитались любовью
и смолами
привыкают ладони
к сердцам прирастая
теплом
и от соли потерь
стали вены как веки
тяжелыми
и ничто не проходит
никто не приходит
в твой сон
всё бездоннее ночи
испиты до дна
и заполнены
свежевыжатым прошлым
и музыкой
вместо вина
не осталось вины
вместе с сердцем сдается
на органы
солнце спрятано в шторы
дорога к рассвету
длинна
и со скоростью тьмы
выдыхаются люди
пропавшие
из чернеющих легких
усталых вагонов
метро
расползаются прочь
мысли-вдовы
по стуку скорбящие
из твоих черных глаз
заселяясь в отсеке
грудном.
*фоновая композиция –
Urfaust «Der Zauberer»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644248
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
о стихийность духа гори
посреди океана окруженного рвами
словно рваные раны на коже
земли
бездны идут косяками
как по шву расползаясь созвездием рыб
сотрясается небо всполохом
веры
кто в застенках его
не погиб
тишины будет ответом
о душа безволнений
дыши
всеми реками снов
в безначальность
в догорающей тьме
обнажая крылья свои
дай насладиться своим песнословным
молчанием
нет лица у того в ком множество
голосов
восстают из могил
окружая цейтноты
посреди океана в люблю да забыл
птицу узнают в полете
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643845
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 15.02.2016
твой поцелуй – запах цветов после дождя
число молебен растет вместе с салонами связи
и годами оттуда ни звонка ни письма
заросли слов чьим молчанием бутон завязан
разрастаются как летняя пустынь
ты всегда любил разговаривать с цветами
а теперь их у тебя целая оранжерея
самых удивительных и редких сортов
без названий
что в отличие от первых никогда не спрашивают
“где я”
но их тоже надо иногда поливать
и ангелу грустно
эти слезы
как соль проступающая из-под земли
насыщая соками стебли или в стороне одиноко
торчащий кустарник
а знаешь (только никому не говори)
я тоже люблю сидеть до рассвета с камнями
чьи глаза – древесные русла
а когда мне грустно то рисую на речном песке
им улыбку
или забираюсь в кроны но тебе там всегда было
слишком шумно
вот бы написать такую книгу
пусть она будет маленькой как открытка
даже совсем крохотной форматом в несколько слов
как упавшая в озеро
еловая лапа
где колышется небо в стеблях цветов
сохраняя твой запах
так охотники за тишиной не найдут ее вернее
проходя мимо пожмут плечами
или растащут как хворост для чьих-то костров
на ужин
учитывая страду сенокоса вероятно
последнее
с легкостью того кто за безнужностью нужен
лист плывет по реке
и о чем тут ни промолчи – все лишь введение
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643858
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 15.02.2016
музыка вечных
молчит
в задушенной ветром
траве
в зарытых землёй
снегах
в отравленной капле
воды
в утопленнице-реке
в руках холодных
камней
в оледенелом лесу
в зашитом глазу
луны
в чернеющем чреве
небес
в застывшем полёте
птиц
если не слышишь её
их
услышь
о музыка вечных
орбит
держи всемысль
на весу
если я встречу её
произнесу
о музыка вечных
гори
воспламеняясь внутри
если не видишь огня
узри
меня.
*фоновая композиция –
Heretoir
«Just For A Moment (Austere Cover)»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643416
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
шипит магнитола
врезаясь иглой в тишину
неисправной утренним сном
таксиста
над тротуарами
как первородный дух
оттого удара
/мячом по мячу/
хватит на всю струну
чтобы камню в небо скатиться
/что за дурная привычка
закрывать на ночь окно/
оглядись и увидишь
так было и раньше
ночные приходы диспетчера
на вызов авто
чтобы вместе напившись рухнуться
навзничь
иглы острее всего по незнанию
/достигая ударов
в минуту/
но может быть жизнь вообще
лишь растянутость
колебаний
между звуком и звуком
пока не истлеет ржавый запал
как меж сигаретами
пальцы
/падающего подтолкни/
но если кто-то упал
может быть стоит за ним
/подняться/
если не видишь себя в отражении
значит и тут
/на сотни веков вокруг/
я не знаю что такое влюбиться
но мне нравится
когда ты в поту
летишь
как от тела дух
и приносишь ему как оракул
снимки - листья
где удар опережает мяч
будущее мнется как слайды
и если кажется
что кто-то изменился
это лишь значит что изменился сам
ты
значит все неизменно
вокруг на сотни
веков
как нет того кто подвез бы
/до поворота/
_____
небо вон там
за углом
не ждет тебя в доме где никогда не бывает
кого-то
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643356
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
когда у самого порога растают серые снега августа
из бухты наших мыслей выйдет сезон холодных
людей
ты разбудишь меня молчанием
вернув к жизни
большую часть которой еще вчера
я бы без удовольствия
просыпал
а я обниму тебя взглядом
осознавая что мы стали на один день
ближе
потому что прощаться
больней
в один из последующих вечеров начнется творческий
абсцесс
тебе снова будет тяжело
переносить мои стихи а мне твои
слёзы
потому что ты любовь всей смерти
и я почувствую их
вес
ведь он внутри каждого слова
а проживать очередной стих для тебя
будто дышать
|под наркозом|
нам так сложно поверить
в то что мы можем стать для кого-то
смыслом
но может смысл как раз в том чтобы находить его
в других
я люблю тебя и ты являешься частью моего духовного
организма
и для того чтобы чувствовать себя счастливым
мне не нужно ждать еще один день
год
или пока не растают снега
я просто мысленно прижимаю тебя
к груди.
*фоновая композиция –
Blake's Optimism «Creation, Postponed»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641934
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 12.02.2016
вера удел невозможных
возвращающих
жизнь
каждой секундой о
прошлом
но где они были
скажи
когда мы объятые
болью
продирались сквозь толщу
разлук
с разных сторон
агонии
родные как образ
и звук
хранят те немые
подвалы
наших пальцев
изломанный
след
когда мы ее целовали
лабиринтами
стен
идя на спасительный
отзвук
далекий
как
кров и кровь
душа твоя - зимние звезды
где и без тепла
тепло
оттого в предсмертном
порыве
и в выдохе
светлых
минут
сотворяемые воедино
наши миры
цветут
мы - это те же зимы
не бойся меня
не беречь
как до встречи
с другими
для новых с собою
встреч
ведь смерть это
лишь начало
надкушенный
ад и рай
чтобы пройдя те залы
кого-то в себе
добрать
и другими глазами
увидеть
что жизнь как река
течет
в неис-
черпаемость
линий
и недо-
сказанность
нот
зимнея веснея
земнея
как горизонта прибой
танцуя в тех же
аллеях
с невозможным –
тобой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642990
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 12.02.2016
даже в самых пустынных днях
реки текут
просачиваясь сквозь дребезжащие
трамвайными путями
граффити
и огни замолкают
словно вместе с тобой ощущая
присутствие чего-то
витающее поодаль
как тишина любимого голоса
ткущего в тебе невидимые мелодии
мыслей
выплескивая в ночь карманы
полные бабочек
где одним неверным словом
можно спугнуть смысл
и от этого часто
болит голова
но когда его находишь
можно услышать отсветы
в пространственном
зеркале
кружащиеся снами
о памяти
по которым тебя узнают
чьи - то канувшие во времени
слезы и раны
и рыдая которыми
словно заново учишься
дышать
ощущая в себе плавниковую
певучесть
быть может именно так
мы проживаем молчание
души
как она здесь
человечью жизнь слов
на потеющих от морозного
дыхания стеклах
разглядывая знаки той безмерности
словно проступающую
татуировку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641853
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
обратная крайность природы есть христос
м. цветаева
в чаду тысячвековом
и ржавоколокольном
так хочется тишины
росу полей
обнять слезами
стихами умыться
как дыханием
той
чье молчание способно объять
все голоса
морей лесов и птиц
сокрыв в груди
последний ее крик
звенящий бесконечностью
свободы
прощено будет вам
и готово простить
самоуходы великих
духом
распятых за любовь к небу
и миру
однажды перевесившую
их самих
своей непримиримой
правдой
великих и безымянных
распятых во все времена
за знание
и святое
неведение
всех сожженных
как ведьм и еретиков
всех павших в бою
и месиве войн
ради спасения жизней чьих-то
душ
но что же взываете вы
как прежде не видя
рядом с собой
тысяч других
припадая к изгородям
своих частоколов
и тянете взгляды как руки
как прежде не прощая им неба их
свободы
прощено будет вам
но сами простите ли
как из тьмы на свет собственной
совести
выходя в молчание
распиная себя каждым
распятым
правдой своего
невыбора
за то что закрывая глаза не видели
за то что слушая
их зимы
не слышали
как я кричу сейчас
против обвинений
в слабости
в слепой надежде что слышимо
в надежде
что заступится хотя бы один
хотя бы один
отславословит их
молчанием
всех великих
и безымянных
подавая руку
как те бродяги безумцы дети
юродивые
в надежде рассказать тебе
о Тебе
пока не уничтожили вы
сами себя
в созданном мире
не знающем
тишины
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641792
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 06.02.2016
молебная рама
устами младенца как лёд
вот ты стоишь в роли солнца
боишься раздеться в саван эмоций
и ветром простить тишину.
я поклонялась холодному дню-
дну без тернистой вершины.
годы-бродяги, а ты нелюдимый
волочишься вслед.
нет меня на твоём опустелом острове,
я играю во взрослость
хоть до пропасти не дорасти.
прости
восстаю в роли моря
чтоб зимою не спорить
с тем
кому надоело так долго идти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640195
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
когда в мире исчезнет всё
останется только любовь
и ты
* *
однажды ты дашь кому-то умереть
разрешив уйти
осмелившись попрощаться
дашь погибнуть внутри
себя же
чтобы позволить себе же
жить дальше
а вены всё еще будут болеть
от потоков чужой крови
когда-то всецело исцеляющей
отравляющей затем
и спустя время
опять исцеляющей
как основа
потому что это ее предназначение
пропускать время через себя
и лечить
снова
это твоё назначение
не искать больше пути отхода
или пути отвода глаз
смотреть по сторонам словно ты не жил
а выжил
всматриваться в себя
будто ты ослеп
глядя в других
прозреть
не искать но найти
то ради чего можно начать
жить
в себе
закончив умирать
в других
мы так много думаем
о будущем
что забываем о настоящем
оставляя прошлое
в безопасности
руин
а должны заботиться
о настоящих
потому что мы не будущие
не прошлые
мы
настоящие
у поэтов нет выходных
а у мертвых судеб
умирать долго и счастливо
это написано в начале твоей книги
жизни
будь живее всех
|мертвых|
___
будь
собой.
*фоновая композиция –
The Howling Void
«The Nine Worlds Wept»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640055
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
маска пространства
одержимый ею
ты рисуешь гимны на песке каждое утро.
сухой позолоченной пудрой
латаешь трещины-время-
кем мы хотели стать для него?
в тонких шрамах оков
не тянули руки к востоку.
долго молчала земля сырая,
не ведая кто я
в мыслях твоих.
белый стих просыпался серым,-
я пишу тебе веру,
делю её
на двоих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639395
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016
..и кто знает что бы стало
со стремительно
проникающими друг в друга
вселенными
если бы не внезапно случившееся
/бессмертие/
навсегда отняв у меня надежду
что может быть ты не лучшее
как я у тебя
что нечто может быть идеально
единственным
так же идеально
не подходя
ко всем ключам
караулящих всюду замков
и где мы оставившие друг друга
/без надежды/
доходили во власти
нахлынувших воспоминаний
до такого все равно
что вызвали непоправимую
погрешность
раздвинув полюса
до уровня времени
может быть потому
как только я заново обрела тебя
/вместе с собой/
ты меня в себе потерял
теряя все
кроме вездесущей пустоты
акустика которой как
совмещенный санузел
спутывает нагнетая
эхо и звуки
такая вот
чудовищная взаимность
разобщенности
в рамках одного
где дух каждого из лабиринтов
настолько рядом
что не замечает своего
в нем присутствия
и быть может все отдал бы
за привычность прежнего
/за стеной/
в перерывах между
этими неизвестностями
можно конечно
было бы
заняться чем-то не менее
важным
или найти кого-то
/важного/
достигнуть еще каких-нибудь
бесполезных высот
округлиться в разговорах
о соленых грибах
завести попугая или
чиахуа
если бы только я смогла
внушить себе
что все еще впереди
и что они меня где-то
ждут
если бы только я смогла
отказаться от правды
и перестать слышать
твое дыхание
цветущее молчанием множества
садов
в мире
где нет ничего статично
идеального
потому что с каждой секундой
мы уже другие
где завтра беспросветно рушит
вчера
и надо быть совсем ебанутым
чтобы даже писать
об этом
лелея свое проклятие
в сохранении руин из обломков
той же мечты
и быть от этого
счастливым
прекрасно зная
что нет даже идеальной
совместной
потому что она всегда
искажается призмой разночтения
страхов и желаний
обоих
но знаешь если бы все же
он случился
этот идеально
счастливый день
то именно в том
/нашем с тобой/ месте
откуда видно как выплывает море
из тишины камней
и где я так глупо продолжаю
сражаться за тебя
с демонами времени
дрожа от жара и холода
возле разведенного костра
ожидания
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638381
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 24.01.2016
звезды ли толпятся
созывая
свои хороводы
или это ты
обретая новую глубину
шлешь свои позывные
отродясь неузнан
но все так же
надеясь
что кто-нибудь однажды
поймает
хотя бы всплеск
прошлого
твоего дыхания
встающий рассветной гладью
кораблей – городов
трепещущих в лучах
наспех распахнутых глаз
и окон
я могла бы рассказать о самых тайных
твоих рудниках
но ты опять меня перебиваешь
светом
ну зачем скажи ты так хочешь
быть нужным
абсолютно
не нуждающемуся в тебе миру
где ты навсегда
лишняя деталь
в механизме не знающем
истины
одна из множеств безликих
проекций
самых весомых ее бездоказательств
в
и без того перенасыщенной
мозаике
веков
сотканной из молекул
боли
и столь же неотвратимых
гормонов счастья
где даже мысли
имеют свойство повторяться
как припев
никем не озвученной
песни
что плывет набатом
излучая невидимые волны
одиночеств
веками не тронутых ничьей
ладонью
может оттого они так
космично мерцают
пропуская сквозь себя
все
как нечто встречая
вторжение
в результате становится
прозрачным
и в этом наше с тобой родство
ведь тебя нет чаще чем
тебя нет
или это время так
кричит
о своем одиночестве в мире
где ему не находится
аналогов
даже среди
обитателей небес и морей
оттого многим так хочется жить
в нем
неузнанным
прозрачностью стекла и воды
затмевающей все
свойством своего вседушия
скажи мне брат медуз
или эта способность светить
в темноте
свойственна лишь медузам и звездам
оставляющим ожоги
на коже или в душе
и чем ярче вспышка
тем острее боль
потому
мне порой кажется
что медузы вовсе не умеют говорить
но создают взблески
которые особенно видно
сверху
эти маяки одиночеств
перекликающиеся друг с другом
потому что нет силы
способной так объединять
и роднить
расы
поголовья
вселенные
галактики
в их расщепляющем души
безвременьи
что и по те стороны реальностей
сохраняет свойство
обжигать не касаясь
и светить
…..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638029
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
как бриз над небом пылающей аттики
воспоминанья твои
я вижу того кто приходит
/как мертвые знают/
без веры и…
в калейдоскопе стеклышек
веснусчатый как искренняя ложь
бросаю тебя как монетку -
каким ребром сегодня упадешь?
вафельной крошкой выпадешь
или
архитектурой тоски
в профиль провозглашающей
мир и рим
есть в тебе что-то вещее
от скрипа в ночи половиц
и вечность спустя
останешься выходцем тех границ
глядящих из зелени мира
чудовищ в раме окна
так приникают к..
и бьют зеркала
пахнет таежной хвоей
веснусчатый непокой
родиной или забытой чужбиной
входи любой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638023
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
сни перебиті вітрами,
наосліп будуються ролі
як храми,
а потім руйнуються
і їх не шкода.
холодна вода прокидання,
неначе востаннє кудись
з усіх сил,
мило
чи ні
уста блискітково-багряні
сміливістю в очі чужі.
злітаю з вершин-
мовчу і мовчувимовляю,
я знаю про смерті далеких,
їх вірші
і їх самоту,
я маю із ними єдину мету,
тому й не прийду
хоч якби мене не чекав.
збіговисько ґав
і холодна вечеря,
зачинені двері
хоч якби мій дім не шукав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626133
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 22.01.2016
заплющувати очі та бігти
серце тремтить коли
виринаєш з-за обрію
жити
зустрічати світанок на найвищій точці
світу
і боротися за своє місце під сонцем
подорожі у себе дають розуміння
хто ти і чого вартий насправді
літати з людьми - любов'ю вкриватись
тому що літати можна лише з
особливими
говорити про серйозні речі
мовчати про дрібниці
дивитися мліло очима сяйва
ронити дотики по рідному тілі
в кінцевому результаті
людей завжди треба відпускати
завжди треба відпускати
свободу
бо найгірша залежність - залежність від людей
треба відпускати звичку
улюбленого голосу і щоденних питань "Як ти"?
Відпускати людей треба завжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600744
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 21.01.2016
как эхо в горах
все дальше
дальше
откуда бы не шла
в городе объятом
тьмой
как стихами
где следы исчезают в тумане
и тени
смежают зеркала
в отражениях тебя не видя
мадонна грустная
с улыбкой
светящейся в молебен
январских облаков
как сонетами прошлого
пахнешь снегом и виолончелью
пахнешь чая
молчанием
густым как молоко
разлившемся в небе
как сон о деве
тоскою шпилей по древесным очам
где так просторно
заточение
что не знаешь сам
сказать спасибо что так незримо
так пусто
кому
за то что так
грустно
светится твоя улыбка
тающим бликом
как тень крыла на фонарном
снегу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637109
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 21.01.2016
разные боги у нас – говоришь…
не мне – в пустоту –
оттого ему верю:
когда ты (не зная), шелестишь на ветру -
осенью, проникающей в двери
во всю бесприветность – как ноты во мгле, -
в щербатые,
в лунные, как снов ожерелья:
когда ты (бессонный), говоришь обо мне,
вставая отчаяньем у самой последней
игрушкой, хранящей раздор чердака,
и темень его,
что за стенами дышит -
неведомо чьими…так гуляет строка
во всю безэтажность обмолвленной крыши
и ветер шумит словно море – в снегах,
звериными шкурами грея,
и даже -
в прореху на первых твоих этажах
чердачные дуют пейзажи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637081
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 21.01.2016
есть в мирах вещи незыблемые
такие как мама и спасибо
как и то
что в каждом из нас есть некая тайна
и чем она объемнее
тем больше улик
а свет всего лишь
одна из ее сторон
душа в зените
твоего ее осознания
где ты становишься на мгновение
равен ей
порождая гармонию
равновесия
равноденствующая сила
полдня
как всеобщего /собой/
примирения
может потому что оттуда видно иначе
равно/душно
и щедно одаряя всех
как улыбка при которой
глаза никогда не смеются
тая свою тайну
так мертвые звезды
насыщают своим отсутствием
небесные океаны
и ты как неуклонный спутник
подключенный к дальнему источнику
вращающийся
вокруг себя и него
одновременно
притягивая и отдаляя
это спутничество самого себя
излучающее космический холод
что соприкасаясь
нагревается воспринявшими его
сердцами
становясь чьим – то
маяком
или временем года
спасая и ослепляя
но чем бы оно
ни было
отблеском случайных надежд
или ударом дара
по темени
не пропусти это мгновение
/духа/
успей всмотреться
как светится ее улыбка
в этих несмеющихся
лишенных тепла
глазах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636368
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 17.01.2016
ви зостаєтесь зримими
аби день стікав темною слиною
вашими ринвами і вашими спи́нами
аби довгі мовчанки ніби кити
гинули над бетонним містом
над барами
лікарнями і квартирами
і можна було стати причетним
до незайманості і старості
до святості і скорботи
загортати будні в газети
прати робочий одяг
слухати радіо на брудних кухнях
спати з однією із
німих жінок
аби вирощувати в собі
власну периферійну
втрату
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635306
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 13.01.2016
поки вона любила
вчилась брати за руку ніжно
дбала про сад у сина під ліктем
і про водойми в своїх колінах
поки стелила осанною стигле ліжко
чула за вухом тишу
і син їй
казав
що так тихо буває лише
на світанку
і поки вона любила
казати слова і ростити гори
безперестанку казати слова ті що
навіяні її миром
обласкані її спокоєм
поки вона любила
світ був
світлом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635060
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 11.01.2016
в лабиринтах страхов
в дебрях сплетений
облаков и дорог
доводилось ли тебе понять
откуда вообще возникают
мысли
и что важнее время или пространство
извечная дилемма
как то что изначальнее
день или ночь
вопрос это или ответ
где небо есть будущее реки
а река есть будущее неба
восторг и
разочарование
друг и враг
движение океана
вперед и вспять
вопрос это или ответ
добраться до него как до девятого неба
падая или взлетая
входя мыслью в чувство
или чувством в мысль
где время есть пульс ритм
биение сердца
организма безвременья
делающее его непомерно
живым
оттого главный враг всегда внутри
демоны присвоения
славы
обладания
его призраки
встающие у изголовья
спящего
у ног проснувшегося
идти путем времени
это значит лететь стрелой
что вонзаясь в мякоть
расплывающихся галактик
начинает
вместе с ней
кровоточить музыкой
глухая неосознанность
слуха музыки
и пронзительный взгляд слова
шарящий прожектором
во тьме
что это
состав крови
или опережением ответа
найденный вопрос
но всегда фатализм
встречи
случайное соитие
которых
и рождает пространство
стиха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633210
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 03.01.2016
ви такі святі й чисті,
ніби росли в челяді бога.
хлопчику, якби знали
як мені та дорога
до вас
верестом проросла,
та що ім'я дівиці кожної,
котра тою стежкою йшла
до вас!
я пишу в себе на вилиці.
та що всі стежки чужі,
котрі ви своїми стопами мучили
в мене тепер спускаються
як залізні сходи.
іще оті вірші і вірші
котрійсь з них написані
ніби річище, в мені висохли.
як від мене тоді сахнулися,
вся чорно́та на мене вислалась
ви ж так і зосталися
святі й чисті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545562
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 26.12.2015
Холод катится по горному склону,
спит пока что в птичьих сердцах,
гудит в старых глазах
подвешенной к небу за седые волосы старухи.
Белые зубы трут серую землю
и синюю хвою.
Вполголоса
воет тощий пес во дворе,
привязанный к деревянному ребру.
Скоро будет темень,
и снег придет из гор,
медвежьей лапой
убьет старость,
и оставит надпись шрифтом брайля
о шедших за горизонт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630462
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 26.12.2015
в тобі проростають мої химери,
двері завше зачинені,
мовляв,
не мені збирати колосся слів
й готувати вічності жорна.
Ця мить занадто повторна,
коли тебе огортає берег майбутнього
й тут його
дитячі сліди на пісках.
страх висить на шиї
ланцюжком без жодного знаку
Віє теплом
образу жінки з опущеними руками
і тьмяніючим ореолом,
дозволиш їй мешкати у тобі
і померти дозволиш
коли вона вкотре сюди не прийде.
ніч
це тільки розбрисканий день
і тобі вже ніде
не трапиться хліб зізнань
як востаннє відчиняться вікна.
майже звикла-
кріз жорна безчасся мовчу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624152
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 27.11.2015
ты ласкай меня
языком
своего контролируемого пламени
что на кончиках твоих горячих пальцев
и очень острых
ресниц
знай мне стало легко
когда я простился с собой
каменным
и принял тебя
за весь мир
рассмотрев среди
тьмы
одинаковых лиц
пробуждай нас молчанием
так редко спящих
беспорядочных мыслей
в колыбели твоих тонких
рук
первородный их стан
мне всё так же изящен
словно танец исполненный словом
вслепую
как голос
что уже не встревожит ни сон
ни мой слух
обними меня крепче
своим всеобъемлющим взглядом
собери нас
друг в друга
еще не разрезанных светом
дорог
без тебя я закрыт
на ремонт
став беззвучно пустой
автострадой
где слегка уловимо
лежит посредине
|ресницы|
перо.
*фоновая композиция –
Rudi Arapahoe «Conversation Piece»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623487
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 24.11.2015
Захисти мене від моєї ненаситності.
Від сорому,
Який заповнює
Мій розум
Від слів,
Які виходять,
Розтинаючи
Легені,
торуючи
Собі
Буття
крізь серце –
Край небесної пожежі
Навчи мене зникати
Серед власності
Горищ
Далеких
Недосяжних
Знань,
коли
Манекенові
Планети
Відвідують
Мій язик,
Коли
Навколо моїх очей
Танцює
Диявольський
Сміх
У наступаючих снах
Я горланю
Від страху
Бути покараним
У наступаючих
Силах
Супроти мене
Я в не силі
Щось зробити
І в цих діяннях
Антидії
Я нерухомий
Скелет
Метонімії
Я кров жадоби –
Смерть найвологіших звірів
І в цих діяннях,
Несповнених,
Нездійснених
Я вухо тіней,
Я чесний звук
Який крадеться
Повз смерть
Зірок
Забутий пілігрим
В печері зим,
Забитий птах –
Перед дверима
Раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614197
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 20.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.10.2015
зима щодня наближається,
пишуться скарги-листи
і відстані.
часу твого окрайцем
я більше в цих хвилях не вистою.
чистою мертводолонею
чуєш в очах стихію.
бути тобі сторонньою
досі іще не вмію...
грію імення паморозь
щоб розвести багаття.
в тому, що тут примарою
мертві не звинуватять.
зими у тебе стрілами,
в руки зів"ялі квіти.
бути далеко силою
сили щоб не просити.
чистою мертводолонею
чуєш в очах стихію.
бути тобі сторонньою
досі іще не вмію..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611602
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 10.10.2015
Ты наблюдаешь человека,
слоняющегося по темному песку,
листья шагов на лозе прибоя
будто черны, а будто бездонны
их впадины, полные воды.
Он хлопает ветер по спине,
словно кроткого пса, шагающего у ноги.
Сможешь ли ты разглядеть?
Сухие водоросли на его ботинках,
истрескавшиеся запястья,
жидкий морской свет,
струящийся по одежде,
затекающий в рот
и замирающие глаза - все это словно знакомо.
Наверное, поздний час листает
ложные страницы памяти,
зачастую мокрые и склеенные,
охватывает голову сизым тревожным бездествием.
Это старый ночной кошмар - маяк, темнеющий
перед штормом.
Не нужно смотреть на часы,
а то пропустишь что-то важное,
что-то, что ждет твоего взгляда,
чтобы свершиться.
Вот он просто неподвижно стоит посреди пляжа,
июльский жар ютится в его волосах.
Он оглядывается на город позади,
будто привлеченный внезапным окриком,
но снова прячет лицо в тень бесконечной воды
и медленно уходит к черте прибоя.
Ты стоишь на пирсе, так внезапно оборванном,
словно монолог, который ты
когда-то не дослушал.
Следы стали размыты и плоски.
Ты уходишь, прокручивая в уме
последнюю фразу, которая прозвучала тогда:
"Будет все равно, кто из нас останется,
а кто уйдет."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596626
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 23.09.2015
Де були ті дні,
у які ми зачинили
свої домівки
і більше туди
не потрапляли
де були ті дні,
у які ми ховали
й ховались,
немов
покремсані
борсуки
мовчання розбивалось
у наших серцях,
немов
смертельно зранений
старий,
який падав з найвищої скелі
де були ті дні,
у які ми турбувати свої вуста,
хоча просто варто було
зникати
як сонцю
як місяцю
як траві
як ледь тліючим вуглинкам
під вітром байдужості
як комахам,
перед останнім
світлом
відступу.
як чорному мародеру,
який не знає смертельної
утіхи.
як останньому богу цього всесвіту,
що не відчуває
власної тіні.
[перед осінню
завжди осінь
тільки
під мушкетом
літа.]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608576
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 23.09.2015
як скелет, що не бачить цвітіння
білосніжних доріг,
як скелет, що не бачить власної могили,
пробираюсь у навколишність
віхою снів,
потрапляючи в жовто-м’ясисті
інтервали
там, де ловиться
ця форель,
демонічними пальцями
втягую сік сердець,
там, де ловиться цей
взірець
всезабутості
й вседозволеності,
в тому місці збуваю,
усі свої страти
й любов на хвилину пускає
у
здичавіле горло
довжелезний змієкамінь
я ковтаю його.
я котаю тебе,
я ковтаю
його,
я ковтаю усіх.
Мабуть, знову посягаючи на вічність,
мабуть, знову танцюючи з міазмами,
що гуркочуть в скронях,
стискаючи карту шлунку,
карту м’язів,
карту пам’яті,
карту всіх територій,
що зазнали атомізації.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606856
дата надходження 15.09.2015
дата закладки 17.09.2015
її планета Сатурн,
а тому
ніяких намист і пустих розмов,
вона зачарована,
місяць у повні
спадає дзвінко залізом
із струн.
її планета Сатурн,
а тому
їй ще вчитись суворості.
як почнеться зима-
розповість про закони змови.
де стоїш
там і стій,-
нарікатимуть стрілами брови..
їй планету Сатурн
в своїм серці ще довго нести...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604647
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 09.09.2015
I
1.
Ванна сповнена спотворених віддзеркалень
Власного обличчя,
Витягуєшся наче пума,
чорніша найстрашнішої з ночей
заплющуєш очі –
і рветься нитка,
за якою
стається
вибух глухого всесвіту
2
Танцюєш з цим бастардом,
І кров плодовитого сміху
Лоскоче ребра,
А потім спускається
Все нижче твоя совість,
Якій нічого не залишається
як потонути,
наче Гійому Аполлінеру.
II
1
Швидко роздягаєшся,
Навмання ,
розбиваючи вітер
своєю пристрастю
повітрям гортанного клекоту
під виглядом звуків,
схожих на рух велетенської дзиґи,
яка руйнує всесвіт.
2.
опісля полуди відчиняєш вікно,
в яке злітаються синиці
залишки осені перетворюються у
залишки снів,
де лабіринти відсутні.
III
1
На знаменах розпачу
Відгортаєш волосся
З цього мокрого від жаху чола
Опускаєшся навколішки,
Залишаючи знаки на ребрах.
2.
Буття відступає
перед нотатником смерті,
услід за укусом, відчуваєш
всередині себе змію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604357
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 09.09.2015
рвати траву опівдні
босим томити стежку
дотик стебла до литки -
пити той шурхіт
пахнути чимось темним
сиво-зеленим
морем
морем а може мертвим
птахом що спить між каміння
шлунок якого повний
страхом!
в день коли не світає
в день коли мокрим мохом
ноги ростуть і південний
вітер оближе берег
і сиво-зелені пальці
моря ввійдуть волого
в тиху відкриту гавань
аби настати богом
всім нам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596756
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 02.08.2015
много у тебя глаз
много имен
потому до сих пор нет
ни одного
кроме единого кошмара молчаний
утопающего в темени
воспоминательных мелодий
но нет не их ты ждешь
как я выходя из круга пестрящего именами
к тому что не знает усталости
/как и покоя/
вечность раз наблюдало ты
кровобойню этой арены
где сердца сминаются как консервные банки
плавятся от любовной паранойи
ведь они еще только люди
что обмениваются кольцами
и прочими безделушками
из века в век
не понимая что надо
обмениваться одиночеством
переглядываясь снами
/из ночи в ночь/
вечность раз обживало ты
чьи-то тела
достаточно пустые
чтобы стать пристанищем
но в этом мы встретились насмерть
облюбовав
одно и то же тело
совершенное с точки зрения холода
потому даже ты не знаешь
сколько у меня сердец на улыбку
как я не знаю
сколько у тебя шансов души
но выйти значит встать перед
ведь ты не сможешь говорить раньше
чем я тебя окликну
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592872
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 13.07.2015
в этой воде недостаточно влаги
море
|может стать пеплом|
из соли
в глазах горы
и пустотой наполняются
если смотрят
в суть тишины
в глубь зашитой без швов
дыры
я не держу никого
и себя
|в пределах|
все кого я умолчал
зазвучат
|в других|
темень души не прикроешь
завесой тела
смерть это если не сам
|но в других|
погиб
пепел и слёзы сгоревших
|со мною|
чисел
падают в сшитый утратами
|рот|
конверт
кровь не родившихся
но не забытых
писем
капает с губ приоткрывшего
эту дверь
неизлечимость болезни исчезнет
если
стать ее частью
|лишь боль не исчезнет|
я
принял слова и молчание
|стало песней|
их концентрация мой
ежедневный
яд.
*фоновая композиция –
Культура Курения
«Цепи»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593010
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 13.07.2015
присвячується.
стонадцятий сон як обіцянка пам'ятати про
пашіє слідом від долоні на засмаглому обличчі ночі
за п'ять років довгих широких вишитих сумом і жалем як рукави кімоно
я так і не навчилась як звертатися без по батькових як не звертатись на Ви
хіба що про себе хіба що пошепки..
посміхалась із мене - і що ще потрібно для..?
проковтнула цю посмішку як приймають причастя - розтуливши слухняно губи
і відтоді вона губиться губиться у судинах немовби тромб
повільно мандрує у напрямку грудей
до серця..
дедалі частіше і глибше мовчу як рибина назбиравши у зябра солі
і це означає що в мене все добре все добре бо щасливі ж не пишуть вірші
от тільки попід ребрами інколи нестерпно до запаморочення лоскоче -
я ненавиджу коли ти настільки мені потрібна..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588009
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 28.06.2015
на моих похоронах не будет людей
а значит не будет их вынужденного
и оттого еще более неловкого
молчания
утяжеляющего душу живых усопшими
воспоминаниями
которые они вначале попытаются изъять
из своих братских могил
где собраны в одну большую
кучу намеренно преданные
забвению
осколки памятных моментов
связанных с человеком
в достаточной мере родным
чтобы в его честь пришлось
в такой грустный день
собрать осколки
воедино
а затем им придется собственноручно
разбить эти дорогие сердцу
памятники
чтобы снова закопать
куски прошлого
лишенного значения
под присмотром совести
нашептывающей всё это время
о том что они всегда почти не присутствовали
в твоей жизни
в те моменты когда ты был
в их
несмотря на то что у них были
эти моменты
а теперь им приходится присутствовать
но уже на праздновании твоей смерти
занимаясь столь постыдным для них
и их совести в первую очередь
осквернением
собственных
могил
попутно обильно орошая слезами
уже итак влажную поверхность
хотя вероятно так и было
задумано
не будет этой абсурдной
торжественной церемонии
прощания
с неизменно трогающим до слез
всех и каждого
оркестром
и нагоняющим еще большую скорбь
но бесполезного
потому что я ненавижу оркестры
на похоронах
не будет также отпевания
или молитв
любых молитв
их я ненавижу еще сильнее чем
оркестры
и кстати меня там тоже
не будет
а ты всё равно приходи
ты единственная кто приглашен
потом ты подумаешь о том
что это было какое-то странное прощание
странное
и всё слишком неправильно
так не должно было случиться
ты должна была что-то сделать
еще немного времени
еще
немного
времени
всё могло быть
по-другому
не могло
всё должно было случиться именно так
как случилось
и меня не найдут
в списке пропавших
потому что я не пропаду
меня не будет на собственных похоронах
потому что я не умру
я исчезну
затеряюсь
и ты единственная кто будет знать
о моем местонахождении
потому что я никогда не покидал
этого места
ты единственная кто будет помнить
меня
ведь оно где-то внутри
тебя
родная
поэтому просто найди
меня
тут слишком одиноко
для одного.
*фоновая композиция –
Seirom «wall of bells»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588249
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 28.06.2015
Когда одиночество достигает размеров вселенной,
вместе с ним растет его тень,
мечтами пустоты о наполненности сопровождая
своего хозяина.
Не отсюда ли обмороки привязанности,
как другой край земли, где нечто уже столь независимо
и может обойтись без всех?
Как там – без себя, принимая воздушные ванны.
Так они отсыпаются друг в друге,
обмениваясь чертами, убавляющими звук,
словно зная - только сильная тишина способна
вызвать цунами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590242
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 28.06.2015
лето странная пора
раскаленное ожиданием время
когда сердце порой может быть единственным
местом
где становится по-настоящему
холодно
я хочу тебя
я так хочу от тебя
вестей
хоть одно пустое сообщение
или улыбку
отпущенную в свободное плавание
в открытый космос тишины
на глубину тысячи километров
ночной тьмы
чтобы согреть
сердце
этот маленький осязаемый кусочек
кого-то близкого
дополняющий
пустоту кого-то такого же
родного
я смотрю на тебя
плотно закрытыми глазами
потому что чувствую
твое тепло
и ощущаю рядом
каждым пикселем
разгорающимся от легкого дуновения
твоего отправленного
молчания
каждой частью себя
заполняющейся смыслом
на еще один день
продлевающий жизнь
на еще одну вечность
я чувствую тебя всем
своим внутренним миром
который цветет круглогодично
в твоем незримом присутствии
напитываясь твоими словами
движениями вокруг
моей орбиты
танцем в вакууме
вселенной
когда в ответ ты проникаешь
в очередной податливый слой
моей атмосферы
и просто смотришь
в меня
так
будто боишься чтобы этот танец
не стал последним
но энергии взрыва от всего лишь одного
соприкосновения взглядов
хватило бы для создания нескольких
вселенных
и именно в такие моменты
мы оба понимаем что не существуем
всё то огромное количество времени
среди всех этих миллионов людей
ежедневно старающихся потратить
свое
на поиск смысла в существовании
в то время как у нас появляется
бесконечная
секунда
эта мысленная улыбка
сердцами друг друга
которая и становится нашим
смыслом
рецептом бессмертия
ради которого я готов и дальше
замерзать
холодными летними днями
терпеливо ожидая твоего
взгляда.
*фоновая композиция –
Uppermost «Motion (Original Mix)»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588518
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 22.06.2015
тисячі холодних долонь
плескають по спині,
людина червня витискає соки
з довгих світанків
і частує ними кожний промінь окремо.
монітор неба
вмикає мені тебе,
показуючи осінні вірші
і те,
як ти пишеш затишний дім.
я б на його адресу
писала щовечора лист
ніби у сокровенний щоденник...
час розчісує лев"ячу гриву,
вимолюючи прощення
за тишу
і відсутність дощу у нас
чи відсутність нас у дощах
міста
з вервицею старих книгарень.
новини здаються невтішними
і мені б заховатися у твоє безсоння,
а понеділок нехай проходить повз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587350
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 15.06.2015
олене бриксе
то не слово - отзвук парящей свободы,
узнающий мгновенно дыханье того,
кто с рожденья отмечен, как родинкой на предплечье,
знаком или числом
числа есть те же следы пребыванья безмерности,
как жизнь и смерть -
два лепестка, растущие из сердцевины,
отражая друг друга в небе или реке
так в диалоге с тенью видишь, что эхо
объемнее, чем звучало тобой
суть эволюции - встреча с одиночеством большим,
нежели собственное, через любовь и боль
познающее мир, запечатленный в слепках,
складках, слезах, стихах, подшитых в чей-то вопрос
дыши беспечней, моя свобода,
внутри осьминога времени ловя стрекоз,
из неизбывного в вечное простершись взглядом,
облаком духа во тьме пари,
где веревочка смерти вьется, как стебель
цветка, оторвавшегося от земли
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586044
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 08.06.2015
засинання в"язке,
метелики ночі врізаються в світло ліхтаря
і поки вишня співає нам колискову,
вони ніби в змові із небом,
зливаються з крапинками зірок...
яблуко пахне землею пряно,
руки крізь темінь не кличуть білі.
та, що здавалась тобі бездоганною
просто інакше не вміла.
сила її то слизьке каміння,
синім оздоблене на папері.
відстань у кілька лютневих ліній,
відстань у вірші з старих матерій.
яблуко пахне землею пусто,
руки хрестами падуть на груди.
мовчки про те
як тебе почути
або
про те
як цього не буде..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585970
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 08.06.2015
странно осознавать
некоторые вещи
что удивляют своей
новизной
в потоке нежданных и вечных
преображений
вроде тех когда
возвращаешься домой
после странствий
и оседая на ступенях куришь
перекуривая этот момент
оттого что ноги
не держат
и волнение
не дает ступить за порог
ты медлишь медлишь
ради этого предвдоха
темной и родной
прохлады комнат
несуществующей
и забытой
оттого настолько явной
пропитанной словно снами
меланхолией
которая есть лишь
воспоминание о мире
где любви не существует
но пока есть дождь
и ты
единственный
как этот ливень за окном
шепчущий просто иди
иди за тем что ты
слышишь
это особенно ощущается
на перекрестках
потерь
когда боль в итоге
осознается
как новая находка
и мир пробивается сквозь
вечность
словно говоря
я уже изменился
и не встречусь с тобой
до тех пор
пока не изменишься ты
когда слезами
кровоточит сердце
понимая что именно ради этого
и стоит жить
невзирая на взаимность
высвобождая для жизни
это странное
и неизбывное чувство того
что уже никто и ничто
не пересилит
во мне
тебя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585663
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 07.06.2015
знаешь все остается
смываемое дождями времени
этими саблезубыми иглами
что проникают в самые дальние
углы памяти
по – птичьи свивая гнезда
в вечнонесбыточном
настоящем
но есть вещи о которых
нельзя помнить
ибо до сих пор слишком больно
о них говорить
тем более молчать
и ностальгия сшибает метелью
врываясь в сны того
о чем ты /прошлый/ говорил мне
/прошлой/
где мы еще были
живыми мазками
на тот момент /уже/ мертвых
пейзажей
сколько столетий прошло с тех пор
пять десять не помню но
в моменты
когда прошлое столь явно
являет лицо
безвозвратности
ослепляя снегом все вокруг
эта безудержность кричит во мне
воскресни
воскресни
или замолчи навсегда
глуша память
потому что иначе
мне придется заново переживать
бесконечность метели
и зимы
в слепой надежде
что ты /тот /
однажды
когда-нибудь или где-нибудь
меня услышишь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585661
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 06.06.2015
де тільки не буває цього права
на смертність: в корі дерев,
у щілинах мурашиного будиночку,
у пташиних дзьобах,
на великих терасах маленького міста,
куди не простягнеться твій погляд,
так це у
у бік фуги, що стала відлунням місяця,
у бік могил, що перетворились на казкову
крамницю,
у тінь багаторівневого мерехтіння
червоноокого лиця,
у відгомін миши́ного співу
між вічністю логічного завершення
й логосу кінця,
женця,
посіювача,
оповідача,
історій,
історичної персони,
без якої
неможливий
фаталістський
задум,
трік-трак
ти у будиночку
під берегом
морського звіра
трік-трак
дихальний апарат
нагадує гральний апарат,
на кожен мій вдих,
можна ударити відсутністю
десяти втрат
на кожен твій вибух,
можна відчути свободу
від останнього подиху,
смертність кінцівок
опущених у воду
земного буття
смертність душі, що дається
кожному з нас задарма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558200
дата надходження 08.02.2015
дата закладки 05.06.2015
«Чуєш Слово плюскається невловимою рибою
........................................
Бог приміряє небо як блакитну маску.»
(Гійом Аполлінер)
Листям весняних дерев мені
Шелестить Слово.
Білими хмарами шиються шати –
Чисті, як порожнеча –
Одяг для вищої істини,
Що приходить оголеною
У наше хворе марення,
Яке ми звемо «реальність».
У піснях синиць,
У безнадійному крику зозулі,
У голосі чайок (прощання)
Вловлюю звуки Слова,
Його прозорі літери,
Його незриму присутність
Мені підтверджує вітер –
Оцей теплий, вологий, весняний.
На видноколі пагорбів
Бачу лише кольори:
Зелений, білий і синій.
Буду чекати (довго, можливо, вічність)
Коли зацвіте вересень І земля пофарбує рожевим
Оцей світ безталанний:
Кольором смутку,
Кольором ностальгії...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583183
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 05.06.2015
найкращий час для всього був учора
коли падав дощ і світило сонце
коли на розі чекала доля
а на перехресті зіткнулись щастя і нещастя
учора зірки розташувались за фен-шуєм
дощ падав в іншій частині півкулі
а сонце проклало тобі червону доріжку
найкращий час ти оминув за власним бажанням
тебе не прив'язали до електричного стільця
автобус прибув на зупинку за графіком
настрій налаштувався на плідну роботу
відносини з усіма були на вищому рівні
а ти просто не повернув за ріг
і залишився стояти на місці
а хтось відібрав в тебе частинку того
що ти вирішив знехтувати
найкращий час для всього був учора
це ти знову скажеш завтра
після обіду
коли щось піде не за планом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585397
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 05.06.2015
слухай моє мовчання у зворотному напрямку
надто чутно як хтось умовляє лишитись
хоча б до весни
так дерева благають не йти
знов і знов
лишень листя вже звикле до тих умовлянь
ще й не певен ніхто цього разу
чи прийде весна та
чи зникла
а як дійде чи лишить живими по собі
цього разу їм сумно як нам
мабуть щось таки знають
перестиглий світанок не дивиться в очі будинкам
ранок не розпочався як завше
із сумом
ритуальним прощанням
із ніччю
замість того кінчається день
закороткий життям
заслабкий
і сліпий від народження
замість того
хто вже розпочав безкінечний процес
воскресінь
і повернень убивчих
думок
до життя
врешті решт не віднайдуть спасіння
їм світла замало
щоб разом з весною
прийти
тож якщо хтось благає тебе повернутись
пам’ятай
як вітер мовчить
у зворотному напрямку
він той самий
або ж навіть дужчий
ти не повертайся
кохана
|бо я вже почав|
.
*фоновая композиция –
Linnés Helvete «Vittra»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584141
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 29.05.2015
1
Підіймаюсь угору, різко здіймаючи очі до неба
Якого не видно,
За кожною,
За кожною кроною дерева криється хитрий вигляд
Маленького наляканого невидимого звіра
І здається,
І здається,
Що згубив я всі посмішки,
Проте настільки сонячно,
Що аж ноги мліють від
Тої радості, що має прийти.
2
Голос невидимості
Затуманює
Мій силует,
Не зустрінеться ніхто у цій зелені′,
ні птахи, ні гомінливі шимпанзе
жодного тобі мешканця,
жодної тобі душі
єдине, що переслідує мою тінь,
це наскрізне світло,
якого удосталь, щоб спочилі не казали, що їм у
цій землі недобре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581427
дата надходження 15.05.2015
дата закладки 15.05.2015
Зоряні пащеки відкриваються
й попіл комет загортається
у густий макабричний брезент
звідти виходять діти Адама і Єви
там відтанцьовує валтасарова кров
з голови ведмедя до ніг лисиці
з голови ведмедя до ніг лисиці
з голови ведмедя до ніг лисиці
хто як не ти відштовхне сни про воду
швидшу дикої птиці?
Хто як не ти витопче шлях у найдовшу савану?
по той бік простору немає
по той бік простору замало
по той бік холоду таверна стоїть
на дужих ногах людської зневаги
гнів – це мова, якою не висловиш непокору
гнів – це розташований блокпост по той бік
дикого холоду
гнів – це їжа богів які розважаються у кімнатах для інвалідів
гнів – це вітер у вухах щойно народженої дитини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557129
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 08.05.2015
голоса вселенных бродят повсюду
как звуки маятника
/в темноте/
лучше не слышать
глядя в окно
где закат расцветает огненной орхидеей
и веки смежает сон
лучше совсем не спать
потому что когда засыпаешь
опять видишь то что снится уже вечность
и длится
/длится/
растягивая как жвачку и без того
затянувшийся зомбивек
общества порожденного
обществом
где человек человеку вещь
и мы уже не существуем
но вынуждены
как все легенды
которых поедают ближе к вечеру
запивая дождями
потому что без прошлого в будущее
не попадешь
но чтобы двигаться быстрее
надо скинуть с себя побольше
как минимум совесть
/или душу/
становясь зомбайнером
чьей-то благополучной судьбы
придумав множество модификаций
одного и того же стула
оттого вещи размножаются
стремительнее
двигаясь вместе с иллюзией /мысли/
движения вперед
продиктованную демоном
комфорта
где легенды не выживают
но их помнят
употребляя на ужин
распиная крестом в своем сознании
и молясь на последнее
свое воспоминание
ведь кто /кроме него/
еще полюбит
в этом одиноком мире
/вещей/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578917
дата надходження 04.05.2015
дата закладки 04.05.2015
эта музыка лечит
включая с|течение слов
только легче ли стало нам
снова проплыв по нему
их поток снес основы
еще не сгоревших мостов
где под ними вдвоём мы
давно уже
по одному
это сводит нас вместе
но больше чем просто с ума
ведь порою безумство
которым когда-то страдал
вдруг становится счастьем
и частью живого письма
к отражениям наших любимых
разбитых зеркал
это что-то в крови
растворяется с воздухом нот
застывая внутри
атмосферы слезами минут
будто бы стали кадром
не снятого прошлым кино
где смогли мы друг другу
друг друга
друг в друге
вернуть.
*фоновая композиция –
Chelsea Wolfe «Iron Moon»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577957
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 03.05.2015
знічев ́я розпинаюсь над дверима
твоїх осель. благословенним синім.
як одержима поглядом з-під скла
вишневого наливу тих зіниць -
отих загострених до вереску шпилів
усіх костелів, тих очей твоїх.
як одержима.
за мною слідує примарою торкань
ув ́язнення – себе у однину.
на дні у мул обійми гуснуть. йду.
згрібаю вибрання й посвяти, як посуду,
хрустить між пальців пластик.
плаче Юда.
і з того плачу я тікаю - в однину.
ти до дверей несеш свої білила.
моє безсоння вп ́ялось в ореол,
там й страчене, у тебе над чолом.
вітрила перебиті.
відбілиш синій, мій, благословенний,
ні милі не стривоживши тремтінням
навік і знов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422782
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 27.04.2015
хлопче з відвертою шкірою!
світлиці зате́мніли, повалилися
як ми знавісніли
на́впіл околиці зрізані
розшматовані, гострі
позгорталися наші гості
в клумки бід і відчалили
самі зостались
он чайки, як білий біль
он пісок остовпіло сиплеться
на грудях почив візерунком
за які статки усе те продано?
на яких дівиць міняно?
хлопче з відвертою шкірою
з ді́рою на кожну долоню
спини́ мене
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552441
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 27.04.2015
реклами іржа на кожне твоє "не вмію",
пальці німіють і сняться шкільні двори.
я вивертаю у пошуках час і холодну шию,
боже,
навіщо ж такою мене створив?
нащо мені каламбурні оці падіння?
вогник від стелі і аж під чужі мости.
ти так помстився мені,
що із старої скрині
ангел вистрибує й каже:
"Може й мені прости?!"
чом би й не дати йому кілька літ свободи?
я ж бо у море оце не ступлю й поготів.
чуєш чи ні,
мій мовчазний володар?
чи не без світла мене
ти лишити колись хотів?
падаю падма на ліжко м"яке й хмаринне,
зовсім не бачу опущену в ночі тлю.
ти мій творець
та хіба ж я винна,
що замість ангелів
тільки його люблю?
...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577311
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 27.04.2015
завтра годовщина того что мы так и не встретились
по-человечески
и ведь могли
еще за год до того как стало понятно
что завтра мы так и не встретимся
или за годы
до этого
всего
лишь потому что я всё еще мужчина
а ты настоящая
женщина которую я мог бы любить
запредельно
потому что я могу любить твоё
запределье
ты же моя женщина
и я любил тебя даже тогда
когда ты любила всех
своих
прошлых и будущих
мужчин за пределами их
тел
завтра годовщина расставания наших душ
с нашими телами
годовщина падения обескрыленных
птиц
в предсмертной попытке взлететь
один последний раз
которая способна была лишь замедлить
неизбежное падение
годовщина памяти
всех непроизнесенных слов
всех улыбок сердца
и его соленых ручьев
запечатленной концентрации целого мира
со всеми его красками света
и оттенками тьмы
в глазах
напротив
совсем недавно
но уже сегодня на расстоянии
расставания сердца
с кровью
молчания с музыкой
души
с телом
именно так мы чувствуем себя
когда прощаемся
именно так мы себя бесчувствуем
когда уходим
именно так мы убиваем
когда сердца прекращают дышать
кем-то
когда что-то ломается внутри
и мы перестаем чувствовать
и болеть
или нас перестают ощущать
внутри
и тогда начинается только боль
сплошная
в одностороннем порядке
очереди
для всех отсеков памяти
отзывающаяся
нервными окончаниями воспоминаний
и их несмолкаемым эхом
в каждом
скрытом от них уголке
души
непроходящая и неприходящая
будто всегда была
в области сердца
на месте тех
кто когда-то перевез туда свои вещи
и поселился
как казалось
навечно
а позже выяснялось
что они просто арендовали помещение
в нас
или мы
в них
и снова остается только боль
которая начинает там жить
она ждала своего выхода
вернее входа
своего добровольного заточения
внутри пустоты
замещения пространства времени
безмолвным молчанием
убийства вечности его осознанием
в настоящем
имитации пульсирующего счастья
не до конца умерщвленным прошлым
неконтролируемо вытекающим
из ржавого крана жалости к себе
и капающим в пропасть одиночества
портя питьевую воду восприятия
вас окружающими
и вами
их
правда в том что всегда за эту аренду времени
платим только мы сами
расплачиваясь этим же временем
за пребывание крайних форм
душевных страданий
которых еще никто из нас не испытывал
и не просил
но в очередной раз получает
новую порцию
одну за одной
одну
за одной
одну
а мы только корчимся
от сводящего тело осознания
невозможности возврата
кого-то близкого
бьемся в конвульсиях непонимания
суровости такого наказания
за что?!
и просим
еще
потому что в какой-то момент
изможденные
отчаявшиеся
с потухшими глазами
перестаем понимать
насколько
привыкли
к боли
именно так мы
умираем
* *
завтра будет годовщина
но она наступит сегодня
потому что я собираюсь выпить за нашу любовь
но уже без нас и без тебя
и на этот раз не чокаясь
потому что я пью за годовщину
нашей
смерти
и теперь это время которое будет
здесь и сейчас
это время которое заполнится началом
нового дня
и я отправляюсь туда
один.
*фоновая композиция –
Vargnatt «Welk»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577439
дата надходження 27.04.2015
дата закладки 27.04.2015
ты так быстро идешь отнимая у слез
сердце каменного колодца
темперамент лесов и движение волн
мыслешагом
чеканящим солнца
мостовыми орбит ныне пульс твой саднит
как снаряд покосившихся кровель
мне приходится бездной над духом парить
чтоб идти с тобой вровень
уходя в глубину а когда устаю
обнимая родные
мостовые созвездия горы
я до ветра вздымаю небес паруса
и люблю тебя
как ребенок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576463
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 23.04.2015
Слезы счастья, как слезы оргазма – лучшее выражение лица женщины.
Чем пустоту накормишь, то она и высрет.
Надпись на могиле: умер от любви к себе.
Музыка есть форма сна, которая, в отличие от последнего, никогда тебя не покидает.
Порыв и стыд где-то всегда рядом, на одной прямой в турбулентном потоке искренности.
Я черепаха, потому мне нужны рыбы, улитки и камышовые заросли.
Жизнь – монолог перед лицом смерти, где она, быть может, единственный зритель.
Расставляя ловушки, угодил в капкан обещания.
Отражение всегда больше, ибо отражает то, что за твоей спиной.
Поэзия – упражнение в умирании, где душа тренирует навыки прощания с миром.
Тот, кого любишь, важнее, чем ты сам.
Страсть тела с точки зрения духа – труп. Может, потому вокруг так много неодухотворенно - трупных стихов?
Дом есть то, где ты одновременно прошлый, настоящий и будущий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576452
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 23.04.2015
одиночество - храм цветочных ветров среди искрящих пустынь не песков и не снега, -
гальки молочной со дна магаданских озер, выкипевших однажды,
если ты слышишь их шепот, друг мой надежный, верный,
значит, ты с вестью пропал, а не без вести..
окаменевший плывешь, но - пылаешь тающим жаром средневековых костров, крепко сжимая губы,
так что изгибы обточенных солнцем жестоким и древним ланит все больше похожи на мрамор,
эхом гудит и пульсирует пустошь внутри, шшшипит, как неисправный динамик,
пальцы щекочет - от желания нежностью кожу твою утюжить,
так, чтоб она мягкостью мха под рукой прогибалась,
как от удара.
росчерком крыльев ворвусь в твой сонный, ослепленный луной Ана́дырь,
ласточек диких стаей имен - тех, что и алла, и майя, и лола,
мальчик мой, в этой жизни мир наш настолько тесен,
но нам его хватит,
чтобы наслаждаться взаимным отсутствием,
пока мы не встретимся..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576392
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 22.04.2015
пью глазами
свежевыжатый сок солнца
маленькими глотками
этого недостаточно чтобы напиться
но хватает чтобы зажмурить их
с отвращением
зашторив окна
и больше не пить
больше не смотреть туда
хотя бы
до утра
стал сильно революционервным
из-за плохих новостей
попадающих на кожу чьих-то рук
виртуальной кровью слюной и спермой
впоследствии вызывающей дикое раздражение
почти у всех
кому эта рука пишет
из-за больных новостей
распыляющихся на лицах прохожих
меняющих не только их
форму или цвет
но и содержание этих людей
без того подверженных риску
быть похожими
друг на друга
своим неизменным настроением
и с иммунитетом к другим людям
у которых оно патологически меняется
с помощью постоянно мутирующих
направлением
собственноручно выращенных
мыслей
непосредственно на ход которых регулярно
влияет лишь врожденная опухоль
неизлечимого скептицизма
их хозяев
из-за тяжелых новостей
падающих на спины
стеной взглядов
близкорасположенных людей
всегда кажущихся в достаточной мере
слишком знакомыми
слишком родными
слишком любимыми тебе
до одного прекрасного
утра
из-за новостей
с которыми сталкиваешься
часто
и в самых разнообразных
общественных местах
где уже давно не пахнет ничем
но концентрированно воняет
псевдокультурой и отдыхом
заразившими окружающее пространство
продуктами распада и гниения
общества
которое с гордостью носит свое звание
современного
прогрессивного
и цивилизованного
тройным неснимаемым проклятием
в общем
из-за обилия печальных
в основном плохих
в основном с этого света
новостей
стабильно ловишь себя на противной мысли
что ты и сам
такой
медленно превращающийся в продукт
полураспада современного общества
с атрофированным мнением
и отпадающими
в прошлое
в атмосфере пассивного разрушения
первичными половыми признаками
абсолютно неуместными
в этом кончающем кровью
слюной и спермой
мире
полумертвого
человека
где ты просто стал
революционервным.
*фоновая композиция –
Hypomanie «Happiness»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576340
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 22.04.2015
неспешно преодолевать километры
твоего тела
слепо следуя не остывшим
вчерашним ночным маршрутом
памяти
по звёздной карте
из поименно выученных наизусть
родинок
безошибочно находить
самые родные точки
соприкосновения
горячей пустыни твоей спины
с пока еще прохладной поверхностью моих
ладоней
останавливающихся
ненадолго на каждом
любимом
участке
медленно
но нетерпеливо спускаться
всё ниже
прокладывая желанный но неблизкий путь
наслаждения
то вздымающимися волнами
то плавным течением гладких
песков
всё глубже погружаясь
сквозь их ирреальные формы
и очертания
в тебя
останавливая
порой слишком ускоряющиеся потоки
секунд
чтобы прочувствовать их и переждать
легкие вздрагивания
от частых вздохов
и выдохов
вздохов
выдохов
вздохом
принимая на себя
слабеющие удары
и нерезкие толчки
от ритмично подымающегося
и опускающегося в движении тела
солнца
словно узнавая в них взлёт
и падение
танцующего в воздухе
лепестка
опадающей
вселенной
и на пике восхождения
материи разных миров
замирают вместе
вылитые единым целым
из нас двоих
в одно
застывшее каплями
испаряющегося пота
пространство
мгновения
которое изо всех оставшихся сил
мы постараемся впитывать кожей
и душами
запечатлевая единение в атмосфере
о|сознания
чтобы пропадать там бесследно
все отведенное нам время
в бесконечности
ожидания
возрождаясь бессознательно
после
и до начала следующего
сверхосознанного путешествия
в тебя
где я исследователь всех близких
и дальних уголков твоих
нежных миров
буду намеренно забывать месторасположение
поименно заученных на карте
родинок
а завтра с трепетом вспоминать
черты каждой звезды
на ощупь.
*фоновая композиция –
Apparat «You Don't Know Me»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576201
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 22.04.2015
30 центов. два билета. любовь
я понял что слишком много думаю о тебе
когда однажды зайдя в автобус
и заплатив 30 центов
сказал водителю
за двоих
а затем обнаружил что был
один.
* *
цвет как начало
наxуй любовь
скорей бы сдохнуть
в желтых твоих
волосах.
* *
о любви
как прекрасно
проснуться утром
в одиночестве
и осознать что больше некому говорить
люблю
оттого что больше не любишь
никого.
* *
только то
только то
что люди любят твой мозг
совсем не означает что они могут трахаться еще и
с телом.
* *
ждать
казалось
прошла вечность
пока я
собрал наконец
букет
из поцелуев
что срывались
с ее уст
и поставил его
в отливающую кровавым
рассветом
вазу
где-то внутри
моего
сердца
но это стоило того
чтобы ждать
ведь я тогда
любил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574983
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 22.04.2015
тепер я кажу тобі, що варто було хотіти.
що було добре добиратися засніженими дорогами
крізь той шторм почуттів і вражень,
поглинаючи темінь своїми спинами
і запускаючи руки у високі померлі трави.
все втрачене слідом за нами тче полотно
псевдоминулого сказаним/вчиненим,
твої повіки ніжно тремтять, сподіваючись
відчути дотики усміхів найсильніших суцвіть
мого серця.
Зотлілі й дощенту зруйновані,
ми віємо попіл зловтішною радістю
танцюємо дико, невтомно й натхненно,
рухами звільнених ший несемо
в степи буревій і вітер.
Набіги на села, вбивства блакитних племен..
нам ніколи нічого за те не буде,
нам ніколи нічого
нам ніколи ніхто
...нас не видно за такою травою
нас не чути за думками і криками осліплених
а може нас просто нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574872
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 20.04.2015
ты говоришь воспоминания
я говорю тени
что клубятся дымом
слишкомвыкуренной тоски
выходя сквозь отсутствие фильтра
в поле
обнажения души
где слова как весенние русла
под небом ностальгии
о прожитом и несбывшемся
эти бескрайние поля
обрамленные лесами
куда прячутся мысли ускользая
в тень
как чьи-то неупокоенные души
страдающие от вируса веры
что однажды они испытают нечто более
прекрасное чем вечность
преломляясь в воздухе
птичьих голосов
бредят блуждая повсюду
тени воспоминания
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575671
дата надходження 20.04.2015
дата закладки 20.04.2015
та ли ты
за кого меня принимаешь?
те кто любят не различают цветов
они просто видят их такими
какими были
они
кем бы они ни были
до того
как тьма превратилась
в свет
до того как свет
превратился в тьму
и они смогли
увидеть
сквозь
время
если ты понимаешь о чем я
то воспринимаешь себя
как часть себя и множественности
миров
где в одном из них один из нас
полюбит
другого а в другом я
научу тебя словам
из печальных песен затапливающих
сердца затонувших
китов
и буду петь их тебе
на ночь
пока не стал одним
|из них|
я покажу тебе миры целиком
и полностью состоящие
из непопавших в ночного ловца
снов
в основе которых кошмары
они же мечты
а ниже
воспоминания
которые не снятся никому
ведь когда они просыпаются
не спится
никому
снится то что могло быть
воспоминанием
но не станет
поэтому старайся больше всех
в это верить
поэты это те кто верят всему
и всем
в себе
они знают что существуют
во множестве
других
|вселенных|
потому что поэты не различают миров
они просто их
видят.
*фоновая композиция –
Troum «Penthos»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575115
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 18.04.2015
[quote]Первая ступень: человек видит в каждой болезни, в каждой неудаче, нечто такое,
за что он должен мстить кому-нибудь другому, - при этом он чувствует еще в себе силу,
и это утешает его.
Вторая ступень: человек видит в каждой болезни, в каждом несчастии наказание,
т.е. очищение от греха и средство освободиться от злых чар действительной или
воображаемой несправедливости. Видя такую выгоду, которую приносит с собой
несчастье, он уже перестает думать, что за это надобно мстить другим, - он освобождается
от такого рода удовлетворения, потому что для него есть удовлетворение другое. [/quote]
__________________Ф-В.Н. "Утренняя заря, или мысль о моральных предрассудках"
О, девственная мать!
Среди людей, бывало,
Я находил похожих на тебя,
Но утром, ты их тело покидала
И я бросал их тоже, без стыда.
Ты — всюду! Ты — во всём!
Ты — пахнешь полем,
Твоих волос цветочный аромат
Вдыхать мне приходилось вместе с горем...
Но я готов — ещё!
Я боли — рад!
Ты — винная лоза, беременная солнцем,
Ты — свежий взгляд проснувшихся детей,
Ты, жизнь моя, разлита по колодцам
Вдали от человеческих очей.
[u]Комментарий[/u]:
[b]vademecum[/b] - принцип «[i]следуй за мной[/i]»
с последующим переходом к принципу [b]vadetecum[/b] - «[i]веди себя сам[/i]»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545148
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 16.04.2015
забвение будто песнь
что вольно странствует по миру
освобожденная из рабства ритма и размера
забвение как птаха та что ввысь устремлена
без устали скользящая на усмиренных крыльях
всегда раскрытых и недвижных
забвение это дождь ночной
иль ветхий дом в лесу или дитя
забвение непорочно словно дерево в цвету
оно рождает в прорицателях сомненья
и погребает под собой
богов
память моя наполнена
забвением.
*Харт Крейн (1899 —1932) — американский поэт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574690
дата надходження 15.04.2015
дата закладки 15.04.2015
ты это дерево которое растет внутрь
где молчание это изнанка
твоей души
и каждый неизменно желает её
вывернуть
чтобы как можно невнимательней рассмотреть и
постараться неаккуратно себя в тебя
вшить
но пересадка душ не всегда заканчивается
успешно
ведь для таких операций надо как минимум быть
богом
да и в случае успеха ты уже не сможешь стать прежним
потому что теперь ты тоже бог
который умирает
часто
и понемногу
трудно объяснить людям что богов придется оставить
в покое
для того чтобы это понять нужно осознать святость
собственной души
но они скорее будут стремиться заменить внутренний мир
на чужой
чтобы когда он погибнет снова страдать
от того что их душам больше негде
жить.
*фоновая композиция –
Troum «Dhanu-H»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574575
дата надходження 15.04.2015
дата закладки 15.04.2015
теряя из виду стены проплывая сквозь волны
оказываешься за пределами того
что вырабатывает гормон счастья
и боль существует сама по себе
независимо от слов которые не более чем
вибрации воспоминаний о далеких предках тишины
динозаврах
последней осязаемой почвы
за которой не отыскать ни холода
ни последнего сна любви
мир изнутри есть сплетение вен и проводов
будь то мотоцикл здание книга
на тех улицах много огней
обдающих дыханием тупика
мигающие как звезды гранеными сердцами абстракций
чей мир прекрасен
хотя ему порой не хватает человеческого вопреки
той открытости что стоила нам жизни
когда дышишь слишком часто
чтобы говорить
и ныряешь слишком глубоко
чтобы дышать
страдающие от измен памяти
и врастающие в пустоту как в любовь
благодаря ее абсолютности
сбрасывая кожу перед тем
как душа будет вновь расформирована и разжалована
в солдаты
проходя те стадии преображения
уже без нас
красота где отсутствие не ищет
своего присутствия
но когда ты глядишь в меня одиночеством
я вижу твое лицо
и в темной неподвижной паутине проводов
усеянных далекими огнями
пробивается
зеленый росток вопреки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574216
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 14.04.2015
люди которым мы молчали
смертельно заражены макрокосмом
и непосредственно оттуда обильно осыпающимися
звездами злокачественных стихов
покрыта почти вся поверхность нашей
почти всей тяжелобольной души
отравленной безнадежными мечтами
отправленными с надеждой на будущее
в прошлое
люди которых мы писали
были ли они жизненновлажностью нам
необходимы
смогли бы мы быть им
почвой
которую они питали
а мы питали бы
их
отчего одни в попытке напоить других
со временем становятся переполненными до краёв
собой
другие же наоборот остаются
слишком сухими
несмотря на открытость
а единственный кто всегда будет
питать себя
двоими
это лишенный дома и семьи
непорочнозачатый в одиночестве и по умолчанию
сиротой
скитающийся из одного ментального приюта
в другой
свободолюбимый
с отрезанной пуповиной
стих
люди которыми мы любили
вероятно их всех можно было еще спасти
воздержись они от одержимости
нами
откажись мы от заселения
ими
не стань ты в этой жизни моей
той
не будь я вечно твоим
прошлым.
*фоновая композиция –
Troum «Autopoiesis Pt. 4 (Part 1, 2, 3)»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573934
дата надходження 12.04.2015
дата закладки 12.04.2015
похоронный куст
мистер Уильям Льюис работает гробовщиком
и часто грустит от того
что слишком мало людей
умирает
мистер Льюис платит за новый дом
новую машину и прочие необходимые вещи
в рассрочку
тратя все деньги которые только успевает
заработать
мистера Льюиса тревожит головная боль
ставшая причиной его регулярных бессонниц
но на вопросы жены «Билл, всё ли в порядке?»
он всегда отвечает «всё хорошо, дорогая»
а ночью снова не спит
и вот так просто лежа в кровати без сна
он мечтает о том чтобы как можно больше людей
умирало
* *
первая звезда в сумеречной реке
река сумерек
стекала по холмам
покрывая долину нежной прохладой
я присел на крыльцо
рядом со своим младшим братом
и рассказал ему историю
о цветке который полюбил
звездочку
в конце мой маленький братец
ткнул пальчиком в сторону самой первой
звезды
появившейся в водах сумеречной реки
и спросил:
«Эту?»
* *
второе королевство
в первом звездном королевстве
всё прекрасно
но только наполовину
ногти на твоих руках
словно уставшие ангелы
решившие прилечь
после длинной ночи
любви
отзвук твоего взгляда:
это шорох спускающегося снега
по ветряной
лестнице
волосы твои сродни богу
который трепетно собирает
цветы
во втором
звездном королевстве
лишь
ты
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573471
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 11.04.2015
когда мосты разомкнут
твои объятья
резервуар ожиданий будет пуст
и наполнен печалью
до краёв
ты поймешь
что я разучился ходить по воде
и никогда не умел
плавать
поэтому изо всех сил
своего бессилия
буду пытаться
утонуть
еще когда мосты были
крепки
и соединяли нас
с вечностью
я любил
прыгать с них
с головой погружаясь
в безбрежность
нежной пустоты
где учился просто любить
дышать
дыша твоей любовью
в которой осознанно
и безбоязненно
утопал
ведь тонуть я умею
а теперь буду стараться
молча
пробивать толщу непробиваемой
печали
уверенно идти вперед
всё погружаясь и погружаясь
ко дну
больше не чувствуя надежды
под ногами
и всего лишь с одной каплей веры
в легких
продолжать тонуть
в водах воспоминаний
словно песнью сирен
непрестанно нашептывающих мне
о погребенных
в них
нас
даже сейчас они шепчут
впитываясь
в поры мыслей
отравляя осознание реальности
такой страстной
но такой гиблой
мечтой
а я снова тону
плыву
погружаюсь
иду
к тебе
потому что знаю
уже слишком поздно возвращаться
в прошлое
я просто чувствую
что однажды ты найдешь меня
на своём берегу
|мёртвым|
(?)
*фоновая композиция –
Diary Of Dreams «Stimulation»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573226
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 11.04.2015
родоусловность вросла именами
в плоть
мертвых земель расчлененных
ножом дорог
чтобы продолжить виться
и вить их чтоб
время дышало
п́олня значеньем
вдох
лезут наружу плоды
погребенных
лет
вселяя себя в разноглазия
темных вод
с пустыми глазами возводят там
монумент
из пыли и слёз
что вбирались из года
в год
металлоконструкции спутали
косы трав
деревьев одетых в голые
провода
мы выпили кровь и вписали себя
в состав
природы но обескровили
города.
*фоновая композиция –
Troum «Peletä»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572469
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 07.04.2015
майстриня нових правил
у танці руйнує будь-які заборони.
йде величаво,
мовчить величаво,
прискає в простір натхненням
чорним.
з голочки сукня чужа убрана,
книга в руці
знесторінена.
так,
ти, здається,
пішла величавою,
а повернулась винною...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572244
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 05.04.2015
якби виявилось, що тиша
то холодний сигнал,
я би й не припиняла
чути
вірші її,
що стеляться килимом до Чернівців,
розкидуючи крихти слів
заблукалим в собі крилатим.
я б зуміла мовчати
в момент коли обіймав її Прут...
вона ж обирала найгіршу з отрут
і не бралась себе судити,
бо на ній не вмирали квіти
й не буяли густі вінки.
в ній тремтіли віки
і ховалися за повіками
щоб позбутись тремтіння віхоли
всім вмиранням наперекір.
і якби випадково трапилось,
що то геть не її сигнали.
я б прокинулась
і мовчала
всім світанкам наперекір...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571955
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 05.04.2015
вшивай подкожно слова
в ноты
и вспарывай тишину
стихи начинают питать
кого-то
когда пишутся
никому
сердца иногда попадают
мимо
поэтому нужно любить
люби чтобы быть
а не быть любимой
одной из бывших
обид
читай страницы секунд
мантрой
у времени твой ритм
умри в прошлом чтоб жить
завтра
а после опять
умри
слова это дар пустоты
в тело
их можно душой
вдохнуть
сомкни уста
выдыхай смело
вспарывай
тишину.
*фоновая композиция –
Troum «Ignis Sacer»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572074
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 05.04.2015
вони вимагають від нас звертати
на непристосовані до зупинок узбіччя
розсіяної перегнилими зернами
їхньої неуваги
витрушують вміст ретельно неприбраних
роками будованих домів
свідомості
руйнують зібраність священних кишень
думок
із завжди свіжими могилами ненароджених
віршів коханим
змушують дихати
зараженим повітрям небайдужості
отруюючи наше несприйняття
їхньої дійсності
вони спотворюють нас
калічать нас
вбивають нас
знебарвлюють
намагаючись торкнутися наших слів
дивитися нашими очима
слухати нашими вухами
проживати наші
смерті
помираючи від того
у знемозі будь-що
будь-де
будь-коли
змінити
в собі
а ми продовжуємо
їх
кохати
аж до самого
народження.
*фоновая композиция –
Troum «Cold»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571594
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 03.04.2015
от теплых простуд иногда теряешь голос
и расстояния встают над временем
чтобы заново увидеть
как шелестят деревья
какие-то доли секунды
от узнавания до признания
где влюбленность перерастает в любовь
врастая в почву
невесомости счастья
наше с тобой дерево
вечнозеленое и вечновлюбленное
растущее тем же путем
от воспевания к отображению
сколько там еще бродит нас
неузнанных
узниками слов в тишине
шелестящей голосом одиночества
унося все дальше и дальше
к северу
чтобы мы могли расслышать их молчание
в темных коридорах
чтобы ты почувствовал
я ничего не знаю о счастье
я знаю лишь о тебе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571529
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 03.04.2015
Кожного ранку вона прокидається, наче з похмілля, зрештою, як і всі інші жінки в цьому маленькому містечку на околиці світу. Жінки різного віку – престарілі, молоді, вправні, пересічні, незаміжні, одружені, вдови та зовсім юні дівчата. Засмучені, роздратовані, збуджені. З безліччю думок та тривог, які доведеться тамувати впродовж дня за допомогою хатньої роботи, буденних клопотів та пустих балачок за склянкою чаю чи кави на кухні, за шкільною партою.
Анжела, так звати одну з жінок, можливо привабливішу за інших, а може й ні, неохоче відкидає ковдру, підіймається в ліжку, спираючись на лікті, й на мить заплющує очі. В ранкових сутінках невеличкої кімнати, вона намагається відтворити та закарбувати в пам’яті, на майбутнє, видіння, які навідувались до неї впродовж ночі, пританцьовуючи від задоволення та ховаючи власне обличчя під маскою чужих. Проте, як і кожного ранку, нічого не вдається. Вона стає босоніж на холодну долівку, нахиляється, щоб дотягнутись до капців, і видно, що жінка ця стримана, але не боязка, повнотіла, але не огрядна, оголена, але не безсоромна.
Виходить на кухню і вдається розчути, як вона мимоволі зітхає, набираючи воду в чайник. Запалює газ й, здається, що завмирає, вже згодом це враження виявиться хибним. Як і всі інші. Вона вже знає, що буде робити сьогодні, її день розпланований до хвилини, проте навіщось хоче вдати, ніби розгубилася. Втратила зв'язок з власним тілом. Погано приховує емоції. Обман це все. Вона посміхається і промовляє кілька слів, ніби вітається з кимсь, кого давно не бачила, з ким навіть не говорила ось уже кілька років, але про кого не забувала. А тепер рада зустрічі. Можливості поговорити. Не тому, що нема з ким. Не тому. Насправді вона знає скільки, аж до сьогодні.
Заварює каву.
Дні стали довшими, непомітно на перший погляд, відтак розуміє, що просто думки були зайняті іншим, тому сонце вже проливається блиском, від якого доводиться примружувати очі, на застелений свіжою скатертиною стіл. Вона відсуває стілець і вмощується напроти вікна. Неспішно, маленькими ковточками п’є каву.
Жінка, яку ви ніколи не побачите, не стоїть цілісінький день біля плити. В неї нема для кого готувати. Проте справ вистачає. Вони, ці справи, до найменших дрібниць відтворять вчорашні. Анжела приготує їжу для пса. В нього немає клички. Вона називає його просто: «пес». Він обожнює її. Вона намагається відплатити йому тією ж монетою. Вірність – слово, яке можливо пасує лише їхнім стосункам. Хоча інколи виникають сумніви навіть з цього приводу. Повернувшись до спальні, вона бере зі стільця білизну, – вдягає, потім джинси, й кофтину. Ранки ще прохолодні.
Виходить і неквапно ступає подвір’ям, тримаючи в лівій руці відерце з їжею, а у правій з помиями. Пес ганяє навколо буди, вимахуючи хвостом від щастя знову бачити свою господиню. Вона ставить йому відерце з їжею, а він облизує її пальці. Відро з помиями спорожнює в яму за хлівом, який треба почистити. За кілька днів, або й сьогодні, доведеться урізноманітнити звичний плин речей, не те, щоб вона цього взагалі не хотіла, але й робить це ніби знехотя, без особливого бажання, передати частину обов’язків по господарству першому-ліпшому пиякові, який проходитиме вулицею в пошуках ліків від похмілля.
Повертається до будинку, щоб набрати теплої води. Через кілька хвилин заходить в хлів, погладжує корову по животу. Бере біля стіни ослінчика і ставить собі між ноги. Обмиває вим’я, потім стискає в пальцях сосок, дивиться як молоко струменить у підставлене відро, як воно швидко наповнюється до половини. Її погляд відсутній, ніби зачарований нічним видінням, яке зненацька повернулося. Великі сірі очі наповнюються слізьми. Вона не може нічого вдіяти. Не розуміє нічого теж.
Коли стоїть посеред двору, поруч з нею підіймається вгору пара від свіжого молока. Наче залишки марно прожитого життя, яке за якусь мить зникне взагалі, безслідно, просто випарується, бо його ніколи й не було. Ні цього подвір’я, ні корови, яку не вберіг пастух, ні молока з незрозумілою гірчинкою, ні її, бо ще встигає уявити, як би наливала його в склянки для чоловіка та дітей, якби вони теж, як і вона, були зараз тут.
Вона відчиняє двері і бачить їх перед собою. Анжела вже не боїться їх. І не боїться того, що бачить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571442
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 02.04.2015
.. з уст твоїх визвучують птахи,
густими крильми відмахуючись від сонця.
день ховає свої обладунки
і пташина заходиться в співі:
"чи не я собі чужина?"
"чи не ти мені батьківщина?"
у відповідь падає час
полотняним простирадлом
аби жодного шансу
на залишений слід...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570833
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 31.03.2015
красота убивает внезапно
в кровь колени судьбы и дни
пепеля огнедышащим залпом
чтоб могло отмолчаться за них
одарившая взглядом случайным
все соцветия на земле
не дарите кроме молчанья
роз со сроком давности ей
одиночеством выйдя навстречу
как душа выходит к судьбе
тот кому наверно отвечу
даже в самом случайном нигде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570755
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 31.03.2015
ритуальные службы не терпят убытков
но умирать не хочет никто
не бойся тишины
воспринимай свое молчание
как пророчество
времени выливаемого из аорты подсознания
для фиксации духа
вечности жизни
мертвыми
символами
в шахтах сознания
осознанных
|временем|
прими серость как перерождение
природы
в пространственной реке из неразбавленных красок
проявляющихся при родах
людей
посмертно застывающих в утробе
земли
разбавленными
в паузах между будущим и прошлым
останавливай воду
времени
погружайся
и дыши
________________________________
теперь ты по-настоящему чувствуешь
бесконечность
на вкус
(?)
*фоновая композиция –
Xasthur «All Reflections Drained»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570174
дата надходження 29.03.2015
дата закладки 29.03.2015
каждому молчанию воздастся
звуком
в каждом звуке пребудет
вечность
возвращая ветрам
язык пустынь
безлунной стороной
обращена
к тебе обращаюсь
молодой волк
вскормленный не римом
но безысходностью
его отсутствия
зорок взор твой
ночами тревог
улавливая повсюду те
позывные
путь к великому лежит
через
ничтожное
что казалось бы не стоит
ни гроша
имеет на обороте герб
и раны
вспыхивающие на твоем теле
не говорят ли
о той печальной душе
которую никогда не настигает
настоящее
вечно бессонная
изголодавшаяся на ветру
обратная сторона
сторона оборотня
где я могу являться тебе
чем угодно
движимое
твоим страхом
как молчание звуку
острие копью
оставляя на тебе свой
отпечаток
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570043
дата надходження 28.03.2015
дата закладки 29.03.2015
що вона там шукала
в чиї загорталась рухи
чиї обіймала руки
ховалась навхрест
у спалену вранці хвою
ну що ж вона
босою узбережжям
йшла і сухим камінням
білим приблудам з моря
щось говорила і мокли
ситці її рукавів
пахло і стигло синім
вздовж її шляху низько
майже торкаючи воду
майже цілуючи хвилю
що ж вона не зосталась
де їй лестився спокій
стопи горнувши ніжно
блідно-святим піском
майже цілуючи сукню
довго і тихо
що ж вона не зосталась
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569147
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 25.03.2015
родившись в семье
подсудимых
приговорен чувствовать
участвуешь в одних и тех же
преступлениях
потому что любишь
и убиваешь
одних
и тех же
из года в год
из года в год
каждый
из которых становится бинарным
потому что вначале пытаешься вспомнить
затем еще долгих полгода
забыть
причем вторая часть отчего-то всегда
будет казаться
длиннее
оттого и проявляется внутреннее
ощущение вечности
любвеобильного
облака в облике
тебя
эволюционировавшего
до бестелесной субстанции
всепоглощающей
всех вокруг
и никого
кроме себя
потому что любишь
одних и тех же
неизменно убивая
ощущение
сменяющееся бесконечностью
потери
производящей на свет
тьму
к которой никогда не привыкнут
глаза
наполнена пустотой
где лишь ты
и мысли
приговоренные к вечному
молчанию
наедине с тобой
творят
новую вселенную
в днк души которой
заложен ген
одиночества.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568270
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 21.03.2015
ти залишаєшся сам
ти залишаєшся чекати
вздовж тоненької стрічки
з нерівним почерком
літери приходять
тримаючись за руки
кружляють в танку
кохаються на підлозі
лише вона не йде
дивлячись крізь сон
ти віддаляєшся, але слово
поглинає твою тінь
ти не здатен його вимовити
але все ще намагаєшся
написати
воно вже поглинає
тебе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567609
дата надходження 18.03.2015
дата закладки 20.03.2015
з вікон-близнюків стікає сік
весняних збуджень
до всохлих підніжь
підвіконь
дістаючи до твоїх ніг
що застигли
скам’янілим деревом
яке більше не дає плодів
окрім мертвих
слів що лежать непорушно
на знекровлених аркушах
і без надії чекають
чи то повернень
до рідних місць
що стануть їм могилою
чи то добровільного ув’язнення
серцевих судин
всередині електронних
листів
до порожнечі
які можливо ніколи
не отримає
адресат
бо ви надто різні
а зв'язок надто сильний
щоб почути
один одного
і витримати одного разу
назавжди залишившись
один
це останній політ думок
із свідомості
прямісінько в минуле
коли дерева ще вміли
ходити
і плодоносити натхненням жити
де вікна були залежні
від підвіконь
отримуючи сік що їх поєднував
ззовні
який циркулював вздовж
всієї вентиляційної системи
будинкових
судин
забезпечуючи регулярністю
самовідновлень
часу
ми ж з тобою тоді просто були
пов’язані
однією кров’ю
що переповнювала наші
електронні зізнання
сповзаючи з-під втомлених
пальців
до безмежного простору
символів
неактивованої
магії
крізь нові стіни
і вікна що з’являлися
потрапляючи у всесвіт
думок
де ця кров ставала найважливішим
в житті кожного
листом надії
на кохання
який
здавалось
ще зможе потрапити
в обійми
адресатів.
*фоновая композиция –
Xasthur
«Cursed Be The Memory Of Light»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565885
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 11.03.2015
даже в самой густонаселенной тьме
остается место для крика
от которого
не забаррикадироваться
даже днем и во сне
слыша стук твоего сердца
этот отзвук
несуществующей свободы
запертый в комнатах подвалах
ячейках секунд
населенных многомиллионными
телами
воспоминаний
мыслей и чувств
которым порой невыносимо
дышать
в атмосфере населенности
разлуками
и эта паника
атакуемая снами
и нагромождением молчания
и есть любовь
приобретая угрожающие масштабы
что можно заглушить
лишь поцелуями
и я готова отдать душу
за то чтобы продлить реальность
той секунды
где я тебя целую
а ты обнимаешь
или просто находишься рядом
и я продлеваю
тем что хочу целую говорю и молчу
растягивая до бесконечности
сна
чье сердце чутко реагирует
на каждую вибрацию стен
проходя лучом по периметру
комнат
сны это воспоминания о будущем
которые приходят
потому что хотят с тобой быть
даже если однажды
мы умрем
или окажемся разделенными
чьими-то дверьми
поэтому я всегда в твоей комнате
в каждой из миллионов
где нет свободы
нет ничего
кроме ощущения
бесконечности
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565472
дата надходження 09.03.2015
дата закладки 10.03.2015
человек это террорист для собственного счастья
бесцеленаправленно собирающий глубинную соль
от сердечных увечий
плотно засевшую внутри
и прочие раздирающие душу
крайности
продолжающие ее заполнять
трупновыводимыми пятнами страданий
разъедающих всё самое важное
в его жизни
кроме того что мешает
жить
чтобы возможно когда-то увековечить
всё что от нее осталось
в словах
и времени
разделив себя на тысячи
мелких кусочков
воспоминаний
и взорвавшись молчанием
на миллионы неизведанных километров
других вселенных
душ
не достижимых
при жизни
стать единым памятником
каждый кусочек которого
кто-то положил себе
в сердце
на память.
*фоновая композиция –
An Autumn For Crippled Children
«Converging Towards the Light»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564438
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 05.03.2015
коли ти говориш я повинен мовчати
щоб не збивати моно
твого дихання
але скликаючи подумки спогади
тобі в допомогу
відображення яких відображається
тими хто пішов
залишить в заставу натхнення
має слух
але не зір
як капіжем
всесвіт багатий звуками мовчання
і коли між нами проллється
стерео
це і є весна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564328
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 05.03.2015
там воїни клянуть цей лютий,
поблизу хтось рахує на шкірі пори,
діряве полотно людського бруду,
що всотує жадібно в себе порох.
тут дивлюсь на це і бачу,-
не бути мені актором.
хто ти,
що стоїш на язиці хвилі?
море хворіє байдужжям чорним,
а я миритися з ним не вмію.
ти бачиш,
там кажуть про мир і душать,
а тут сльозами змивають плями.
лютий дрімає крізь гру у мужність,
сіткою падає між містами.
що ж оце з нами,
мій зліший ворог?
нащо сльозою у спокій мітиш?
всотую в себе слова як порох,
важко сьогодні цього не вміти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560613
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 19.02.2015
я вмиратиму на твоє свято.
хочеш розплати - ти будь спокійним.
вірні давно пішли звідси.
звідси богів видно, як прірви -
глибокі і ніби рани.
кожному стане поїсти,
вдосталь стане поплакати.
хочеш розплати - дивись же,
ось яка, на колінах,
гарна і змащена попелом
голова моя.
я вмиратиму на твоє свято.
ти співатимеш услід гімни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560654
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 19.02.2015
Если взгляд оставляет на вещи след,
по тем следам можно дать опознать себя времени.
Пересечение прошлого с будущим – твой портрет.
Словно мотив преступления,
созывающий демонов памяти на бенефис,
обнаружит время вбитую некогда метку.
Кто б мог подумать, что этот бездушный сфинкс
может вот так улыбаться улыбкой гретхен,
оставляя на сердце язвы клятвенных ран!
Губы, привыкшие к флейте, чувствительны к поцелую,
обнажая музыку трещин, предсмертной агонии стран,
о которых и поныне тоскую.
Расширяя пространство зрачка, веет внутри и вовне
чахоткой норвегий, сумраком пражских улиц.
Красота, уличенная в меланхоличности, возрастает в цене.
Когда бы ее не коснулись
взгляды блошиного рынка, обдаст своей
перспективой отсутствия, глуша тишиной перепонки.
В перегарном дыму прочерк секунды быстрей,
настаиваясь горизонтом -
как после тряски за покером, швырнув ключи на комод,
или из оперы заполночь, насвистывая либретто,
глянуть в пустое окно и пустить себе пулю в лоб,
невзирая на лето.
В этих скользя разветвлениях смертей – мостов
вчерашней тоскою пабов, пропахших рыбой таверен,
ребрами безрассудств пронзающие небосклон,
мы ведь и так с тобой, как рембо с верленом.
Отсюда те рифмы, вернее, тот чистый слог,
что остается в запой преходящему миру
постскриптумом ночи в плену перекрестий ног,
светом от взрыва.
Чего еще в этом миге можно желать?
Под взглядом сфинкса ступени расходятся в вечность,
как лава в разлом коры, стекающие на кровать
воспоминанием встречи,
где некто из будущего, от жизни бегущий в сон,
как трещина чует развилку,
роясь в чердачном хламе, найдет медальон,
чтобы еще раз ту поставить пластинку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560247
дата надходження 16.02.2015
дата закладки 18.02.2015
в місті, в якому нема тебе - йдуть дощі.
мокнуть коти, стигне чай.
цівки води беззупинно течуть з перехожих.
в кожному стільки чужого,
що хочеться звідси бігти.
цівки води беззупинно течуть по стінах.
по вікнах вони ніби Тигр і Єфрат безкінечні.
стигне чай. вистигає чиясь свідомість.
вистигає про тебе пам'ять.
боже, це місто негріте вже тисячу років,
від самотності тут помирають на вулицях.
і всі одне одному перехожі,
і раз на тисячу років питають:
хто ми?
в місті, в якому нема тебе - йдуть дощі.
від самотності тут помирають на вулицях.
і тоді до померлих приходять святі - вони
стоять і співають.
мокнуть їхні плащі, стигне чай.
боже, часом треба забути, аби не вмерти,
що місто, в якому нема тебе -
кожне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553307
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 21.01.2015
Дерево розлетиться навпіл?
Чи дерево вистоїть,
Присвоївши своєму майбутньому
Етимологію лісу?
Річка вкотре занурить у себе
Це змучене обличчя
Чи річка відділить кістки від плоті,
Віддавши роль головуючої істоти
Дрібному спалаху,
Що зростеться із
Бомбою
Часу?
Гроза наблизиться у саму гущавину
циклону,
метафізика цієї грози розростеться
на м’якуш тілесного двобою,
я буду копирсатись у розчині
спирту й молока,
іншим малюком будеш ти.
Яка чудесна пора -
скажеш ти
яка чудесна пора -
скажеш ти
року,
дня,
ночі,
пора
чорного,
пора білого,
пора
магічного,
пора зітлілого
й до самої параболи
віск тектиме засліплюючи
нагороду народження
на долоні, на очі, на щоки
на долоні, на очі, на щоки
на долоні, на очі, на щоки
на руки, що зазнали дивовижних змін
на руки, що торкались метафізичної грози
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552077
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 17.01.2015
миллиарды звезд
впитанные рентгеном сердца
на снимке души
_________
за счастье обычно расплачиваются
одиночеством
которое не раз хотело
со мною быть
оказываясь всего на расстоянии
взгляда
от того чтобы увидеть
/главное/
пока наконец не стало причиной
моей безоговорочной
смерти
и вечной жизни
как наши объятия – письма
на древесных углях
выводя задыхающимся почерком
стихия
видимо решившие какое-то
время побыть
безвременным смыслом
/второстепенного/
и этот свет ночника
не более чем продолжение
наших дневников
шелестящих голосом никогда
что не знало
выразительнее звучания
чем твое
главный не/человек в моей жизни
за которого
и для которого
не жаль
даже собственной смерти
потому что ее улыбка
отразит в глубине твоих глаз
ту музыку
от которой
мир вряд ли станет лучше
или хуже
он всегда не был
сквозь слова сказанные
молчанием
но все эти случайные
второстепенности
мыслей улиц проплывающих облаков
вспыхивая во тьме
/тобой/
высвечивают то
что делает его нестерпимо
прекрасным
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551321
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 15.01.2015
и как тут не начать пить
когда находясь в одном пространстве
и времени
на одной планете
в одной вселенной
и почти в одной стране
с тобой
я не могу осуществить то
ради чего собственно и оставался
всегда один
единственный
смысл
тут находиться
три простых вещи
но именно они так необходимы мне больше всего
и всех
во вселенной
на всей планете
во всем пространстве
и времени
во всей моей черт её дери
жизни
я не могу прикоснуться к тебе
не могу обнять тебя
не могу поцеловать
мою
и в то же время не мою
такую до потери сознания близкую
сегодня
невыносимо далекую
вчера
а завтра одну
единственную
вселенную во вселенной
с планетами вместо глаз
с глазами вместо планет
которые по количеству
посещений
моими
и по атмосфере осязаемой любви
в них
полноправно можно
называть
домом
может быть поэтому я и не могу
почувствовать твое невероятное тепло
непосредственно рядом
с собой
и увидеть в твоих космических
глазах
свои
превращающиеся в потерянные
черные дыры
каждый раз
когда
тебя
нет
может быть поэтому у меня и нет
иного выбора
кроме как продолжать
ежесекундно дышать
кислородными миллисекундами твоей музыки
уровень влажности которой
давно превысил допустимые нормы
порой не позволяющей выдохнуть
тебя
и просто продолжить жить
с приставкой без
впитывая твои фотографии
чтобы как-то согреваться
находясь в холодной бесконечной пропасти
сезонного одиночества
прикасаться к нашим воспоминаниям
мысленно целуя все твои слова
всепроникающие нежностью
в поры памяти
забитые не самым светлым
прошлым
но регулярно очищаемые
ими
тщательно и с любовью
именно поэтому
у меня тебя нет
потому
что мне это нужно
больше всего на свете
больше чем жить
сколько бы ни осталось
после
и мне приходится замещать тебя
твоим отсутствием
чтобы оставлять в себе
осколочное ранение веры
в завтра
где в непосредственной близости
друг к другу
мы вместе
нарушаем свое планетарное одиночество
проникающим в самое сердце
светом взглядов
такие земные
такие родные
такие
вселенные
________________
и как тут не начать
жить.
*фоновая композиция –
Adam Haley «Don't Go Away (feat. Atmssphero)»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550740
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 11.01.2015
«Але чому б тобі, хто все пізнав,
До нього не постукати, не кинути
Натяк на істину…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Грудневе сонце підсліпкуватим монахом
Зазирає в студені болота замшілого Тірону,
Білою сутаною бовваніє у лабіринтах
Монастиря наших сумнівів,
Читає більмами незрячих очей
Книгу єресі нашого дому-каліки,
Книгу з недоречною назвою «Людина»
З якої джентльмен Дарвін
Видер недоречні сторінки
І вклеїв ерзац-обкладинку
З поміткою «одруківки»
По завершенню тексту,
Який ніколи не буде дописаний
Кволою рукою старого паламаря-схизмата,
Що на руїнах Пергаму –
Прямо на його білуватих каменях
Розлив оксамитове чорнило вечора
І сказав «Амен!» галатам-непослухам,
Хотів нашкрябати щось на каменях
Чи то на плитах саркофага
Останнього царя античності
(Таки цензурне і дозволене),
Але згадав (і то вчасно),
Що будь-яке слово в устах босоногих –
Єресь,
Будь-який епіграф на палімпсестах гностиків –
Недоречний,
І навіть якби він не був занімілим,
І пророчив би на схилах Арарату про Вічність
Церкви сивих вірмен-хранителів
Одвічних манускриптів долонь Ноя,
Все одно
Слова обернулись би на птахів –
Тих, що відлітають і не повертаються,
Як погляди, кинуті назустріч вітру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545489
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 11.01.2015
Если жизнь – игра, то верность – требованье чистоты игры.
Велик тот, кто видит великое.
То, что не для жизни – определенно для любви.
Искусство, как и вечность, есть продукт одиночества.
Любовь – единственная религия, где нет главного.
Западовосток: одиночество, которое завсегда с каким-нибудь еще одиночеством.
Человек – мечта творения, или наиболее надежное хранилище абсурда.
Если живопись – пространство, то слова – всегда время.
Что понимаешь – тем владеешь.
Повествовательная поэзия – это когда с жизнесмертью на равных.
Подлинная игра там, где итог непредсказуем.
Поэзия – единственная женщина, которую можно убить по неопытности.
Выбирая путь, придерживайся перекрестка, а если выбрал – пройди насквозь.
Мысль – это дерево, что пускает корни во все, к чему прикасается.
С точки зрения жизни – чем стремительнее, тем правдивей.
С точки зрения смерти – чем недвижнее, тем бесценнее.
Может, потому жизнь так любит устойчивость, а смерть - случай.
В ее окна стучался смысл, явивший радость беспросветного эгоизма.
Время вытачивает из человека памятник молчанию.
Мысль, чувство есть одно – поток энергии.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550159
дата надходження 09.01.2015
дата закладки 09.01.2015
когда то ты говорил мне что я
мастер прощаний но это скорее твоя черта
указывать на черту и подводить к ней
вслед за стихом
потому ли что искусство /смерти/
развивается линейно всегда отталкиваясь от
и в отличие от жизни не терпит
тавтологии
где прощай торопится сказать
оттого что уже скучает по здравствуй
которое в лучшем случае наступит только завтра
и эту тоску
могут подвести лишь стихи
как зеркало запотевшее от выдоха
что стекает каплями в вечном круговороте
и в этом я твоя
/жизнь/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549861
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 09.01.2015
Я відчуваю - все десь близько мене:
Трава, вкрита снігом, гори Ірису
Ірисові гори,
Діти, що їздять велосипедними шляхами,
Майстерні із шоколадними головами,
Карлики циркових дібров,
Помийні ландшафти,
Згорілі вітрила дитячих мрій,
втомився від власної неспроможності
щось змінити,
покинути мислити неможливо,
як і покинути човен життя,
куди я несусь,
куди несеться вся ця паства,
гордощі?
З чого мені бути гордим?
Поезія не надає стану легкості,
вона лягає важким ковадлом січня
на мою труну,
і ця труна пливтиме доти,
доки код мого серця
не буде відгаданий богом смерті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548780
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 05.01.2015
Почему при слове великое невольно устремляется взор вверх и поверх?
Почему не приходит ему мысль о том, чтобы глянуть вниз, по сторонам?
Как дерево сильно корнями - час бесценен секундой.
Есть вдохновение взлета, а есть – падения.
Даже те из него, чья родина – птицы, кого вы именуете альбатросами духа.
Те, что, встречаясь, ощупывают друг друга своими антеннками,
забывая о панцире, пока одна не вонзится в голову другого,
в результате чего беременеют оба.
Или просто планета стареет и ветряные мельницы пространства
недостаточно опыляются временем?
Но устала отнюдь не она. Устал человек, изнемогающий
от утраченного взгляда, который однажды придет и скажет:
суть орла – в улитке.
http://www.youtube.com/watch?v=BEva0pT9ndg&feature=player_embedded
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546687
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 02.01.2015
помни что бы не случалось
у каждой вселенной есть
сердцемолчанье
у каждого океана есть свой маяк
грея лучами в потоке
староновых
и прошлобудущих
то что я не променяю
даже на всех
мой вселенный
оттого может быть
сердце так бесконечно
внимая каждому шороху
твоей души
рождаясь и умирая
за всех кто тебя не нашли
преждевременно
выдохнув
за всех кто тебя не услышали
преждевременно
ослепнув
за всех кому
ты не стал преждевременно
дальним
за нераскрывшиеся бутоны
сгоревшие звезды
уснувшие реки
вобранные очагами моего
сердца
которого хватит
на всех в тебе
чтобы отогреть понять услышать
вглядываясь
в каждого
пусть оно одно
за всех
всего тебя так взахлеб
и повсюдно
преждевременно
задыхательно
счастливо
но на молчании держится
вселенная
а маяки хранят океан
для новых звезд вен рек
безумия смысла
встреча с которым преждевременно
хранит всех
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547396
дата надходження 29.12.2014
дата закладки 01.01.2015
Наслідкові причини
Нашого дитинства
Заповнили
Нашу голову
Макетами
Полонин,
Що горять
Випадок, що став
Ешафотом,
На якому
Хтось
В дірявих чоботях
Та й протанцював
І доки він танцював,
Вітри здіймались дужчі,
аніж
рука
архангела гавриїла,
Й схожі були
На вітри апокаліпсису,
проте
Ці вітри не відображались
У дзеркалах води
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546617
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 31.12.2014
Твоя подорож звершиться
на широчезному кінематографічному полі,
розп’яття, котрому моляться люди
в червоних плащах,
замість страждальця там ящірка,
що уособлює безвимірність,
замість правдивого кубу
коло повторюваної брехні
обличчя провалюється у математику
знеособлених вулиць,
ті конфесійні барани атакують твою домівку,
до зірок ще настільки далеко,
як до панування у затишку і злагоді
із власним розумом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545909
дата надходження 23.12.2014
дата закладки 31.12.2014
воздух пахнет потерями
или это сама потеря пахнет воздухом
разбиваясь о время город
что живет помимо
нас
в каменоломнях сознания
как эхо в лабиринте
преумножаясь с каждым
невзначай оброненным взглядом
витрин и фасадов
кричащих о своей несостоятельности
вопросу
ответ на который вряд ли
услышишь
даже признавшись себе в том
что ты никогда не был
камнем
но всегда был тем
что его размывает
разламывая на цивилизации
или что их там в себе
содержит
растворяя чувства в слезах
из остаточных воспоминаний
о будущем
стекающих ручьями
в периоды наводнений
уносящих жизнь миллионов
мыслей
не сладивших с океаном
твоей свободы
вос/принимающих как данность
желание быть этим городом
без стен
не думая о последствиях
чьих-то живых или мертвых
взглядов и судеб
фатальная не/зависимость
где никто никогда не просил меня остаться
даже на секунду
может именно поэтому
я остаюсь
потому что иначе не могу
дышать
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545429
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 22.12.2014
Обличчя
Під в’язким шаром
Землі
Сірник дотліває,
Будинок
Кидає
напризволяще
вдову
й на місці колодязя
вицвітають листки
юного шалу
а на місці портрету родини –
порожнє волокно
рослини, що зветься
розчищена лють
підвіконням стікає,
у вигляді величезного
адамантового змія,
рука священика
підлога розступається
перед сном неживих,
обличчя під в’язким
шаром землі виходить
повільно на поверхню,
востаннє
посміхається
і завмирає
серпантин порожнього ліжка
виливається на гнів відстороненого лорда
той декламує заповіді
як чисту сутність поезії,
й коли сірник падає на осінню траву –
будинок випльовує меблі
й всю схему свого першопочаткового
існування.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544915
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 19.12.2014
Все зникає у водах дикого спалаху
Від кашлю курця прокидається сон вищої
лячності
Вдячність
Вдячність
Вдячність
Вдячність
Вдячність
Вдячність
За
Те
Що
Я більше
не
Отой
Вовк
Південного
Схилу
Жовтня
Котрий перестрибує прірви
В очікуваннях своєї смерти
Що я більше не самотній
В’язень щоріч зіпсутої вогнем
Планети
Покинутих вітрів
Що я більше
Не птах –
Ворон
Посадкового болю
Ворон
дивного
Годинника
Ворон
небезпечного
годинника
Які будуть наслідки?
Коли сестра твого хибного миру
Відламає стрілки цього годинника
Годинникар зотліє?
Час зупиниться
Будинок
Пожере
Усіх мешканців
Зникне поетика
Оспівування Вічності
Тоді певне й відпаде
Можливість оспівувати
Лапи смерті –
Її обличчя
Її вуста
Її німотний погляд
Хвіст
Із
Забраних людських життів
Усі діалоги
Усі речі
Котрі
Зникнуть
З цією смертю
Залишать
Поету
Відкриту
Рану
всесвіту
і що буде там
Якщо не єдина порожнеча
І єдине відро із тельбухами
Божественних тварин
Що визначатиме геополітику
Твоєї творчості
Полігамний друже?
Із кіптявою у серці я кажу тобі
Тоді відпаде можливість снування
По цій планеті у вільній подобі
Ти будеш безсмертним птахом
Із очима бога що шукатиме смерті
Та ніде її не знайде
я ж описуватиму: все та ніщо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544670
дата надходження 18.12.2014
дата закладки 18.12.2014
я б встигла в тобі прихисток
знайти, півтеплий, абощо,
на ранок так нишком наснитись,
і був би русявим хлоп'ям
ти
в моїх би кімнатах розлився
як світло, хай ні́де нам місто
своє називати ім'ям
що так чисто
бувало, тоді,
як уперше
зустрілися прихистки-лиця
лиш тільки в зіницях та Кора-убивця
ти чуєш?
я б встигла напевне тебе
зберегти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544058
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 15.12.2014
хто врятує свого душогуба
з цієї пастки романтизму
я обираю не те місце
щоб вести
діалоги з дияволом
я обираю не той басейн
у котрому мав би утопити
власні сумніви
повні чорної етики
цей культ невагомості
власного досвіду
не що інше
не що інше
як прокляття однієї миті
борсавсь у пустелі
повної
зів’ялого листя
листя світлої високості
а замість подяки
подайте кістку до горлянки
як собаці оголеної панни
як тварюці котра прагне без жодного
звуку живої плоті
увійти до цього замку вологості
й відчаю
увійти й упасти – заслинявити двері
спокушати власну тінь до
невизначених кроків
танцювати й промовляти до примар
харчівень й обдурених пагонів
розлючених королів
я відцентровую погляд
мені соромно
я увіковічнюю аскезу
й сам спираюсь на пожбурений
у небеса хрест
зірка мені підказує
що все буде зрозуміло лиш тоді
коли запанує колірність
колірність прийде тоді лиш
коли позбудусь свого дару
бути там – де не потрібні слова
бути там – де сили художнього образу
згинаються під важкістю свіжого погляду
відкриваючи західний бастіон
тридцяти шести вдів
яка метафора пошуку
коли пошук – це вже перетворений
з печінки виріст прірви
над якою літають стерв’ятники
у пошуках героя нового завіту
яка метафора забуття
коли забуття – це вже
успадкована форма
байдужості
єдине виття дерева під
пагорбом людського духу
дитячий голос що забува
голос матері й природи
Яка метафора втрати
Коли втрата – це вже поставлений у
Театрі німості жест
Свобода втрачається коли ти
Проганяєш чортове колесо зі своїх снів
Коли відчиняєш незнайомцю
Котрий зустрічає тебе з ножем
Яка метафора апокаліпсису
Коли апокаліпсис – це народження
між руками часу і руками простору
тебе вихоплюють й обіймають
навіть тоді коли тобі це не дуже подобається
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544049
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 15.12.2014
помедли в моих глазах
задержи музыку
раскачивая в ветвях
раскаленное солнце поцелуя
они такие гибкие
эти стебли тишины
изменчивостью будущего
врастая в зиму
желающую завладеть
чьим-то кровом
или же это власть огня
клянется безумием гореть и сгорать
в том бескислородном краю
где боль полощет зрачок
и благодарность говорит тебе
здравствуй
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543794
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 15.12.2014
твоими ли устами поет призрачность зимы
или это ветер расправляет паруса
новых жизней
наполняя легкие свободы
врастающую капиллярами в извечную
смерть мига
как крылья бабочки
эти ночи высветленные до прозрачности
пустоты
летящие вдаль
выдохом красоты в недвижность
там где распускаются бутоны
молчания
где уже нет никого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543586
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 15.12.2014
1
У цій засніженій долині не видно сонця,
тільки людей, що блукають, наче патрони
видовжених постулатів всеосяжного зникнення
у цій видовженій засніженій долині я розкладаю літак
на його природні компоненти –
музику і повітря, котрі виходять зі зламаного двигуна
у цій пропащій долині зі сніговими заметами
танцюють боги, котрих я відшуковую,
та людині із моїй рівнем уяви – не побачити іншого
наприклад, – тебе серед них
наприклад, – себе з протовченими мізками
лежачого біля річки часу
2
акробати монохрометражу відлітають як птахи,
на карті не видко нічого: ні зірок, ні джерел із водою
і, доки ми йдемо за згуком слонячого подиву,
доти ми ще живі,
коли ж ми зупинимось на відпочинок –
таємна сила Півдня, котрого не стане
здавить повітря в легенях,
змушуючи нас виплюнути
день власного народження –
і прийняти лиш день власної смерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543708
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 15.12.2014
довгі вісім років
верхи на великому слоні
як пульсує лоно чую і
обітовану землю минаю ніби
домівок мені в кожному тілі
стане
на великому слоні верхи
минаю знищені маленькі хатки
дивись, он червона фарба
її груди пестить
довгі вісім років чи більше
і більше
тільки
не минай в мені
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543145
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 12.12.2014
Жодного кроку назад –
Попереду болото,
Позаду – міцність, в котрій
Розсипаєшся як амфітеатр
квіткового чорного роду
попереду болото
і в’язкість матеріальності,
від якої уже нудить
від третього моря
до стотисячного
статиста,
що обчислює
змінне число холоду океану,
що зник
на конверті,
надісланому не тій особі
коли я намагаюсь визначити
межі заблукалих у витоках
сріблясто-зрощеного до кісток
мертвих душ соліпсизму
я натикаюсь на інтертекстуальність,
я натикаюсь на інтерсуб’єктивність
моя думка,
що не є усвідомленим танцем на скелях
перед повітрям свободи,
а лише язиком койота
розчиняється
вона не існувала,
а снувала у снігах
вигаданого корита,
з котрого,
пив бог
і потоп,
що залишив
чистоту сприйняття
й ера, яка розсипала квіти
й цвіт, що облетів
усіх вимірних істот,
достоту,
закопав
бурштин й казки,
з котрих ще раз почались життєві помисли
це ж ніби
вигадки
у згадках
архіваріусів зоряних котів
це ж ніби
бувалі прочинені навстіж двері
у сонячні й туманні міста
з вигорілою дотла землею
це ж ніби картини відроджень
і вироджень
на одиноких панцирах пращурів
це ж ніби міфологічні примарковані
товари, що марять й
бруднять генетику ранкових, таких
ж біснуватих, як останній вододіл примар
марять й кидають у прощу,
марять й викидають нас, наче
монету здерту з горлянки мерця,
у прірву збагненності
й невибагливого багна
і грають й гріють
й темніють й гасять світила.
Закінчилось вугілля,
наповнені пустоти лише
вітром й гудінням вказують
про іншу дорогу
сміливі натруджені руки
цього господа, що не потер черевик
руками, майже могутніми,
майже чистими,
кидають у річку
кров струмка
й мелодія виділяє слиз
й голос кидається кістлявою ходьбою
на величність довгого терплячого язика,
що злизує
історію,
зализує
простір
так, ніби
тут не було
оголошено
про мертвість
усіх теорій
так, ніби тут не було
поховано
поетику змінного враження
так, ніби
дух,
в якому
прокидається
літера духовності
не жеврів
на марнотратстві
захололих тіл
і ексгумація простору
й трансплантація ландшафту
у чийсь розум
не врятує
відвертість:
нічого не існує
лише –
таємний глосарій
й змінне поняття –
гирло думки схибнутого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543276
дата надходження 12.12.2014
дата закладки 12.12.2014
Може снитись щозавгодно
Може снитись якзавгодно
Може битись у стіну крилами
й по́трохи розкидаючи на шляху
оплакувати свою неминучість
як сигнальний ритм потяга,
що вийшов з поетики холоду
сухим важким плазуном
може ковтатись як знеболювальне
супроти нудоти
може постати елементом невірного танцю
може кричати:
повстанці! Повстанці! повстанці!
Руками гамселити спинними мізками
Бути добровольчим загоном смертників
із в’язкого збридлого тіста
може комахами бути у скляній ковбі землі
як тільки ти проспіваєш мелодію присвячену
власній нерухомості
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542406
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 10.12.2014
могу ли я тебя ненавидеть?
все так же занимаясь
любовью
заняться неистовой ненавистью
пока ты со мной
а я в тебе
ведь потом скорее всего будет поздно
потому что никто не узнает об этом
кроме меня
уже к тому времени слишком одного
чтобы быть достаточно апатично
настроенным
но все еще периодически мастурбирующего
обидой и отчаянием
на твой образ
такой же неприступно чистый
как та новолунная тьма
с которой началась
и закончилась
ты
когда подсознательно хочешь убить
человека
начинаешь любить его
похоже мы столько раз
входили в новый час вместе
что стали по-разному смотреть
на вечность
и разница увеличивается
с каждым сезоном
пора переводить часы
внутри себя.
*фоновая композиция –
Ulver «Nattleite»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532874
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 07.12.2014
озирнись,
обличчя в озерах вщухли,
проковнтули намул голосу
і раптом зникли.
ким тобі бути без задзеркалля?
падає снігом для часу виклик
й готовність твоя
програти цю битву.
квітів вона не любить,
але саджає в своїх очах
аби в необхідний час
ти зміг їх зірвати
і в підкуп аїдовій варті
приніс без обличчя
цвіт
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541942
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 06.12.2014
Собака проходить Парижем
Мовчки не зачіпаючи
Людського м’яса,
на одрі П'єр Ла Шезу
спочиває мій маленький братик
танцюю із тацею в руці
як світлорукий клерк
і п’яне темрявне вікно
кидається цеглинами спочину
у розітнутого птаха
янголи, що пішли з цієї землі
окупація кривавим оловом
й слово, що знову закрадається
у домівки парижан,
темне, як багнет німецького солдата
і ув’язливе,
як свобода,
котра
загинає
кути плаща стомленого чоловіка,
котрого постійно нудить
а може ті передмістя, це, всього на всього,
фантазм страху,
а може всього цього не було -
через хвилину від цих вітрин
нічого не залишиться, лише
купа згарища,
поруйновані театри,
викинуті у небуття будинки,
окупація диявольською рукою
зачинає бурю дикого комісаріату
хто зуміє той врятується,
та, як щодо улюбленого місця,
де затишно
було танцювати
й кидати на спомин ніжні
порухи
випивка,
кволість,
дикість миті
коли вони увійшли,
загорілась
холера
й всіх підтягнуло до землі
величезним кайданом
цей день я міг собі уявити,
бувши тобою або ж будь-ким
із його героїв
страта
й сліди ніг,
що втратились
в обличчі
змарнілого часу
як часто
як часто
видива полонять твою голову
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541632
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 05.12.2014
Скрині із серцями зрощених левів зростають,
й з часом перетворяться на дітей із інструментами
першопочатків,
вони гратимуть мелодію хворого поля,
котре невдовзі стане чиїмось вічним братом
і грітиме сонце цвіт сонної землі,
й плач зупиниться десь на серединних меридіанах блакиті,
й полетить сон-трава у чиїсь засніжений вимір,
і вимре туга,
а на її грудях проросте паросток радості
й загукає горлянка високого замку
щосили:
гуди, мій корабельний друже,
гуди
аж доки океан не відчинить браму літа.
Аж доки океан не ступить на поріг нового року
і не буде темної сили на цей шмат видимого щастя,
і не буде меланхолійного крику, що з’їсть всю цю прекрасність,
і не буде ні голодних духів, ні втомлених мандрівників,
ні мертвих чайок, ні засмучених котів,
не буде мікрокультури темінні,
вона віджила своє,
на її місце повинно прийти освітлення,
на її місце повинен прийти ти
це знає кожен, хто пройшов засніженими дорогами Валгалли,
хто покинув свою домівку,
та усім нам, напевне, потрібно повертатись,
бо нас зачекались,
ми довго були відсутні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540468
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 30.11.2014
Коли торкаюсь твоєї шкіри
Вискакують діти із підземель
Виринають вітри із горлянок
Підвішених
Приходить полегшення
Й відламує ешафот
Коридором свіжого сіна
Коли торкаюсь твоєї шкіри
злітають вуглинки од тіл тих
що зотліли
й приходить полегшення
й барельєф квітне садами
спочилості
коли торкаюсь твоєї шкіри
лине симфонія заселеного порожнечею берега
на тім березі привітніше аніж скніти на дні могили
до осіннього вечора
густого холодного осіннього вечора
і приходить полегшення
й вихоплює повітря з легень
й підлітає
прояв минущості
й викидається риба на садиби зношених патрулів
хтось гукає
й перегукує луна його дзвінкий голос:
люблю тебе у цьому будинку
і у цьому світі короля руйнувань й рослинного побуту
люблю тебе у цій порі року
й у наступній любитиму
і доти
і доки
і доти
і доки
смерть не розітне вуста
що я б вже не зміг віддати останню крихту
свого вияву великої прихильності
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538852
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 30.11.2014
якщо запитаєш
де та вчорашня
що тужила вогняними річками
по всесвіту листопада
входячи в коло
до якогось лісу вона пішла
і не повернулася
якими вітрами хлестало її
зрізуючи коси
як по лезу снігу босоніж
перший від першого
що завжди говорить на мові кохання
де тіло душею бачить смерть
у всьому всесвіті тепер
немає дівчинки
є тиша і жінка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537625
дата надходження 17.11.2014
дата закладки 18.11.2014
под вечер мысли трезвей вещи играющей с тенью
болезни дотронуться легче чем кошке хвоста
вписывая в окрас без надежды на место
валит труба из дыма
и слышно как
новая одержимость
вздрагивая крадет из тебя обжитость
швыряя за шиворот сумерек сползая в слова
лишь смерть всегда в белом как под венцом невеста
жизнь есть тьма
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536727
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 14.11.2014
прости не могу сдержать
объятий
и слез
целуя тебя столь жадно
что вокруг белым бело
как без парашюта
отпуская себя вместе с болью
что всегда стремится к высокому
и расправляет крылья
приникая к тебе
уже не спрашивая
отчего вы так похожи
ты и мое одиночество
слившиеся в едином русле
молчания
склонившегося над
колыбелью слов
нет ничего нужнее
чем холод
с твоим безмерным сердцем
что пребывает во всем
и я как фиалка
вдохнувшая когда то
тот самоубийственный запах
живу и расцветаю
в атмосфере тебя
такой вот зимнелюбимый
самый из всех
которого узнаешь по слезам
души
плачущей от счастья
в едином русле молчания
вместе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536324
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 12.11.2014
безветрием или безверием
каких имен надиктован
поскриптум пустынь?
с изменением кода меняется содержимое сейфа
где ты на вселенную вновь
один
выходя на дорогу мгновения
опустевшим от холода взглядом
упираясь в темный квадрат окна
где наверно не мы сросшись
затылком
считаем часы до сна
фантомная мысль берегов
населяющих душу
как огни оживает к исходу дня
на пергаменте соль их следов и дерево
шепчет как оголтелое
взломай меня
тоску по шифру замка преображая в за́мки
то что стало невскрытым
вомнетебе
и слезами счастливых тишина
устилает камни
разметавшись на пряди
млечных путей
летя бесконечностью дзен
как ключами от звука
сорвавшись с ветки чьей-то памяти вниз
сквозь сон души создавшей
зимотворение
что кружится снегом в глазах
земли
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535473
дата надходження 08.11.2014
дата закладки 09.11.2014
Я змиватиму кров із твоїх долонь семихрамною водою,
Я купатиму твоє тіло у росі, настояній на рунах,
Читатиму ведичні мантри і куритиму безцінні трунки
Над твоїм білим тілом.
Тільки пробуди свої очі,
Тільки запали свої руки,
Чорного сну затхлий саван розітни навпіл -
Хай стане він круками і колючим глодом.
А меч хай стане вістрям справедливості,
Що виколе очі твоїм убивцям,
Моєму вдівству.
Хай крик твій посмертний і мій потойбічний плач
Будуть для ворогів єдиним звуком,
Єдиним схлипом,
Молитвою.
Але доки триватиме моя жалоба –
Один темний рік і десять тисяч холодних ночей–
Я хочу,
щоб Господь
сходив із небесного трону,
І тужив разом зі мною,
Поряд зі мною,
Над твоїм білим тілом,
Бо він допустив твою смерть.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534844
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 09.11.2014
пишеш здається лист
насправді листя ляже
в теплінь зіниць
або десь нижче
темені імені
лиць
ліплене з глини трипілля
липне до всіх твоїх ліній
посеред ночі липня
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532815
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 07.11.2014
коли танцює місячна комаха
у беззаконні втомленого дистиляту
чорної машинерії дня,
я відкриваю апарат ножем повстанців, -
і хлине кров із тім’я ночі
у тім’я корисливого злочинця
будується в’язниця доторків
між револьверами й руками
продірявленими,
нотується сяйливість й схибленість
на сяйві,
й під клепсидрами пустелі
тече вогонь, що спалює органний вий свободи
голос, що співає, все дужче запановує
над гарнізоном, котрий примарно топче
плач затиснутих у сни поселень,
й відкривається земля, й затіняються скелети,
ніхто вже не бачить, ніхто вже не чує
рух зупинився
смак розчинився
тортури скінчились
коли ти почнеш думати, що щось тут не так
згадай про порядок живих речей,
згадай собі навспак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535358
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 07.11.2014
межі мовного мікрокосму
за твоїми показниками
я кордон усього всесвіту
граничний пункт усієї
вселенської змови
межі мовного мікрокосму
за твоїми показниками
я плавник острова
з істинною назвою
)в(трата
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533697
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 31.10.2014
Шкіра здається твердою,
Та її все одно зривають вітри
І там під нею м’язи, котрі
Не знадобляться більше ніколи,
Коли кров згортатиме увесь
Мікроклітинний світ,
а далі - скелет і тінь од нього,
в котрій цвітуть кипариси
а ще далі – шматки згустілої цитаделі,
де вкотре народжується зір сторіччя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533700
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 31.10.2014
колись надломлена гілочка трепету
опинилась в твоїй зашкарублій долоні.
ти розтинав спокоєм дзвони
і з нудьги вони як один замовкали.
сповнювались відстанню келихи
і пастельні бенкетні зали,
що прибрались у ніч геть безкраю
наче ти
в мій безглуздий сценарій.
я знаю,
що смерть то лише
мультиплікація
без надмірних фарб.
маєш рацію,
бити треба коли того не чекають,
збирати зграї
черствих обіцянок
і цілити прямісінько у серцевий м'яз.
так, щоб той хто у тебе повірив,
в болоті терпіння зав'яз
і собі відвернувся.
жоден з нас все ж не мусить
щоразу благати
останній
раз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532619
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 26.10.2014
не помогут вернуть нас в сознание
никакие прививки от бешенства
во мне вирус тепла и внимания
и ты часть моего
естества
это время отравлено осенью
отбываю продленный срок
годности
слишком поздно
всё больше тебя я
пью
чтобы ядам подействовать
полностью
я люблю тебя завтра и дальше
сам
ты последняя часть
испытания
твой фатальный и слишком известный
штамм
дарит вечность
|в обмен на сознание|
*фоновая композиция –
Ulver «Glamour Box (Ostinati)»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531635
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 22.10.2014
холодная музыка мыслей пробивается сквозь толщу
головной боли
медленным течением впадающей
в ячейку ничейной пустоты
заполняя себя
собой
это симфония пустоты
невидимая рука подсознания направляет их
в русло времени
где каждая сверхновая секунда
обретает смысл
и создает монументальный памятник из слов
готовый служить вечно
хочешь ее услышать?
или прикоснуться к форме
неозвученности
почувствовав как вены осознания сужаются
и расширяются потоком
тишины
тогда слушай внимательно когда я говорю
но вслушивайся в меня еще сильнее
когда молчу
и когда-то ты станешь собой
как только перестанешь узнавать себя
в отражениях других
ты научишься ценить смерть
любви и всех ее проявлений
ну а пока она жива
наслаждайся влюбленностью
в смерть
не нужно открывать глаза шире
чтобы увидеть больше
ведь каждая мысль по-своему уникальна
даже если она об одном и том же
о любви значит о смерти
о смерти значит о любви
просто начни плыть по течению
которое само избрало тебя своим
спутником
спутником вечности
и даже если придется идти одному
не отчаивайся
потому что в пустыне рождается самая красивая
музыка
музыка одиночеств
тебя
обязательно
услышат.
*фоновая композиция –
Ulver «Dressed In Black»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531232
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 20.10.2014
1
сон проткнуло морем корабельної тиші,
мовчання огорнуло, наче багатоликою зимою
химерних узвиш,
фіорди минулого сторіччя
замкнулись на сітківці
жорстокого ока
гамором,
коричнево-сіроокою гидотою
колесо відлетіло й поцілило
у птаха,
котрий
вже не
співав
вічности
пісню
у відповідь
на потаємний
ошпарений
голос
десять пакунків
у
чийсь малозбагненний вимір,
сорок градусів тепла
й навіть ті почасти вдалі
розмови
не заслуговують
на звання всеохопних діалогів,
тому що
консумент
заплив червоним жиром
лякливого збайдужіння,
музика розтрощила
усі ненаситні кінцівки,
і цівка блакитного нападу
осені виїла середину горла
як хробак, котрий заблукалий
опинивсь на дні розпаду тіла
2
дійсність така ж незбагненна
як розум схожої на скелет смерті примари.
Чи то збігти униз іще по сірникові конструкції
Чи то ще відітнути шматок із запліснявілого супу
могутньою ложкою, що зкидається на некролог пам’яті,
боротьби немає,
концепція відсутня усіх назбираних суничних концептів,
самонавіювання величезного дельтаплану,
печера-пустеля-неділя-здоровий сон,
шкіряне позачасся
розгортає скатертину
власної обдертості,
хто?сь позбудеться цього всесвіту мікропотопів
швидше, аніж моя тінь дістанеться недалекого берегу,
хто?сь позбудеться цього смороду затхлого духа
швидше, аніж я перекину дисперсію власного розуму
на сей острів святої любови,
що видніє за кістлявими клавішами
здичавіло-вогненного небокраю?
Сонце зійде й хмари роздійдуться –
як тільки ліжко невагомості відкине мій
надто вже протяжний керунок спочинку
3
як звершити усі схеми електропотоків?
Одним центрованим рухом подиху
й дмухнувши розгорнути шатра пожежі,
кидаючи на позаманевровий потяг
рештки чужої свободи
як відітнути папір від зживілого дерева?
Одним периферійним рухом власного хоботу
й гулькнувши на світло, здавалось би, темного поніччя
чогось гнилого
зрозуміти, що завжди стале усамітнення – це отруєння,
котре в’язкістю відтягує від луски риби щастя
твої руки
твоє обличчя,
котре
пам’ятатиме про відхід від поснулої старості
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531212
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 20.10.2014
знаешь я могу отпустить все мысли
кроме мысли о тебе
хотя вовсе о тебе не думаю
и даже
не всегда чувствую
это как отражение в зеркале
что может спать или
бодрствовать
несовпадая взглядами противостоя
жестами
но не отражать не может
и некто оказываясь напротив
вглядываясь с тревогой
моя ли ты еще
воспламеняет мою мысль о тебе
от этого она горит так пронзительно
разгораясь с удвоенной силой
напоминая о том
что ни одна сила жизни
не сравнится с полнотой
смерти
как сегодня
когда она настигла меня в метро
дыша сквозняком перегонов
можно стереть память
можно стереть всех
но нельзя стереть смерть
потому что она никогда о себе
не думает
и ты вновь оказываешься по ту
сторону зеркала
задыхаясь от избытка
молчания
где хочется не думать о нем
еще сильнее
и глубже
обдавая ненавистью
мешая пощечины с поцелуями
становясь от этого счастливой
настолько
что становится плохо
где бы не находилась твоя мысль
отпуская мою
счастье есть мысль
о нем же
эти спутанные пучки проводов
генератора
работающего от времени
выдерни шнур и увидишь
ничего не изменится
провода останутся
в той же позе
можно не думать о том
что все уже прощено до нас
или о том что другие лишь отражение
нашей мысли
все эти зеркала лица
тоннели лиц
разрозненные в едином пространстве
но нельзя стереть смерть
может оттого
ты никогда не был прошлым
но всегда есть
будущее
встреченное сегодня
продолжающее меня
своей мыслью
где мысль продолжает тебя
уходя за пределы
вечности
этой внезапностью готовя
новую встречу
с
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531093
дата надходження 19.10.2014
дата закладки 19.10.2014
слышишь
дышит ночь за окном снегопадом
первым
как во тьму пуская ростки
в кружении звезд и судеб оставляя
недвижным
пространство пустой строки
дышит сумрак ветвей шелестеньем
несуществующих глаз
высекая белый огонь
этой ночи под знаком нас
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531115
дата надходження 19.10.2014
дата закладки 19.10.2014
«У життя моє прощання увійшло…»
(Райнер М. Рільке)
Вчуся говорити «прощай»
Сонцю й деревам,
Людям і квітам.
Вчуся розуміти:
Можливо це ти бачиш востаннє:
Листя, що тріпоче, лякаючись вітру,
Квіти пізньої осені,
Воду калюж,
Світанок, мох, траву.
Вчуся прощатись.
Вчуся жити сьогодні.
Бо «завтра» прийде до когось.
Але чи до тебе – хто зна.
Тому ця епоха
Стала для тебе
Часом прощання.
Воно прийшло так невимушено
У твоє життя.
І не тільки в твоє…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530995
дата надходження 19.10.2014
дата закладки 19.10.2014
«Дивно,
все, що було застиглим,
літаючим бачити
в просторі.»
(Райнер М. Рільке)
Коли пишеш про цю війну – зриваєшся: починаєш усвідомлювати, що пишеш про війну взагалі. Хочеш написати якщо не про епоху сірого попелу, то про подію в історії – репортаж. Але знову і знову пишеш про те, яке то паскудне і жахливе явище – війна. Може тому, що всі війни так чи інакше однакові: на кожній війні є герої і негідники, але всі герої на одне лице і всі негідники на одну морду. Приходить нова війна, а люди все ті ж. Мародер – він завжди мародер: що в часи Юлія Цезаря, що в часи Авраама Лінкольна. І в армії Річарда левове Серце, і в армії генерала Чан Кай Ші були свої герої, що йшли вперед, бо так треба, бо іншим треба жити, і свої боягузи, що думали тільки про свою шкіру. Просто в різних арміях відсоток тих і інших був різний…
Під кулями приходять до голови несподівані думки. Під кулями думки не бувають сподіваними: вони або відсутні, або приходять невідомо звідки. Думалось: неправда, що християнські і буддистські монастирі подібні і по формі, і по суті. У буддистських монастирях шукають істину без особливої надії її знайти, а в християнських істина дана початково, треба лише прикласти зусилля, щоб не віддалитись від неї, лишитися у її казковому лоні…
Я ніколи не напишу про те, що бачив на війні. Про це написати неможливо. Люди не повинні знати і відчути все, що бачив ти на війні – це не повинна бачити нормальна людина. І ці жахи описати неможливо.
Саме перо протестує і відмовляється писати. Як описати те, що люди – мислячі істоти, що відчувають, думають, пізнають світ, створені по образу і подобію Божому за якусь мить перетворюються на криваве місиво з кісток, ганчірок і м’яса? «Я ходжу серед людей, а бачу уламки людей.» Ніцше писав про це як про метафору: писав про духовні уламки людей. А як описати це не як метафору, а як реальність – уламки людей на землі після обстрілу? Про шматки людських тіл, які лежать серед руїн села після вогню москальських «градів»? Як описати відчуття людини, що побачила яр заповнений людськими тілами? (Сепаратисти там розстрілювали людей, яких вони підозрювали у нелояльності, а потім скидали туди ж тіла і власних вбитих бойовиків.) Як описати поле, всіяне вбитими солдатами, яких ніхто не ховає, які так і лежать під байдужим небом? (Ми забираємо тіла тільки своїх вбитих солдатів і то після того, як вщухне перестрілка, і сапери перевірять і відтягнуть тіло – сепаратисти заміновують тіла наших вбитих солдатів. А тіла сепаратистів чи москальських солдатів – кому ж хочеться ризикувати життям, щоб їх поховати? Так і лежать…)
Бабуся щось несе мимо блок-посту.
- Що несете?
- Ноги.
Показує – справді несе людські ноги. Пояснює:
- Лежали біля хати, треба поховати, негарно якось…
Звільнили з полону наших полонених солдат. Один солдат був без рук. Сепаратисти відрубали йому руки. Як описати все це???
Я довго думав (колись): для чого я живу на світі? Який сенс життя? Мого, зокрема. Але я все зрозумів, коли в Луганській області люди вітали нас як визволителів. І плакали, коли ми змушені відступати… Для цього я зараз і живу щоб захистити наших людей від тих озвірілих виродків, що по той бік фронту.
Не всі, звичайно, сприймали нас як визволителів і захисників. Один місцевий виродок показав нам середній палець руки, коли ми їхали броні. Тільки він не врахував, що в мене патрон був у патроннику, а коли я бачу сепаратиста, то руки автоматично скидують зброю догори і сепаратист опиняється в прицілі. Я навіть не встигаю подумати. Реакція в нього теж була нівроку – кинувся тікати. Але куля літає швидше, ніж він бігав – він таки отримав два набої між лопатками. Більше середній палець він не буде показувати нікому. На війні як на війні…
Солдати з’їли БТРа. Шкода. Біля річки ми зловили здоровенну черепаху (на ній не було давніх ієрогліфів, інакше це був би китайський міф, а не сучасна війна). Я намалював на панцирі дві білі смуги. Назвали черепаху БТРом. Вона дуже кумедно повзала біля табору. Але хтось сказав солдатам, що юшка з черепахи дуже смачна. А їм так набридла одноманітна армійська їжа (якої до того ж бракувало). І з тої черепахи зварили юшку. Казали, що вийшло смачно. Я, щоправда, так і не куштував – мені було шкода нашого БТРа…
Це війна. Ернест Гемінгвей був правий: чим ближче до передової, тим більше трапляється прекрасних людей. Негідники ховаються в тилу. Або по той бік фронту – серед мародерів і тих, хто катує наших полонених. Це віна. Тут – біля себе – я бачу різних людей – але більшість з них чисті і прекрасні. Але ці прекрасні люди гинуть. Війна знищує найкращих. І плодить негідників. Колись Діоген, почувши фразу, що віна буцім то, знищує бідняків. Сказав: «Навпаки! Вона плодить їх у неймовірній кількості!» Ця війна крім бідняків плодить ще й негідників.
Біля нас постійно крутився кумедний песик. Ми любили його і годували. Війна породжує у солдат жорстокість, але одночасно і протилежне – сентиментальність. Солдати на війні особливо жаліють тварин. Того песика ми назвали Чебурашкою – за капловухість. Він завжди був біля нас, навіть коли ми стріляли – не боявся. Але за день до того, як наш взвод жорстоко обстріляли «градом», песик втік. Вони теж здатні передбачати майбутнє – песики…
Солдати сусіднього взводу поміняли полоненого сепаратиста на тушонку – на банки «п’ятачка в бронежилеті» (бо голодні). Чомусь мене це зачепило: до чого дійшло – людину міняють на продукти. У душі росло темним безлистим деревом якесь обурення і відраза до всього (о, не сприймайте мене як мізантропа!). Потім я раптом зрозумів: моє крислате обурення викликане не натуральним обміном (на війні натуральним обмін популярний як в епоху раннього середньовіччя – бо кожна війна це раннє середньовіччя – повернення темних віків, тільки в людську свідомість, а не на сторінки підручника) з участю людини (работоргівля), а самим фактом, що сепаратиста взяли в полон. Я сепаратистів ніколи в полон не брав і солдати мого взводу теж... Нічого так не принижує людину як полон – це найогидніше, що буває на війні. Краще вже подарувати ворожому солдату смерть. Тим паче, якщо він сепаратист...
Солдатські розмови інколи докучають: замість того щоб зосередитись на чищенні гармат і кулеметів, вони починають точити ляси (а що на війні не надокучає?) Розмова починається з однієї фрази, яку хтось кидає у простір:
- А Рільке теж служив в армії.
- Але його естетика не те що не армійська, вона антимілітарна: такий світогляд не сумісний з армією та війною.
- Не кажи. А ти читав його «Кам’яних черепах»?
- Це виняток. Рільке сентиментальний. Його містицизм відірваний не тільки від життя, але і від буття. Війна повертає до реальності. Навіть до критичного реалізму Антона Чехова. Хто зумів писати вірші про армію, так це Кіплінг. А прозу – Гемінгвей.
- Ернест суперечливий дивак по суті – початково суперечливий. Він роздирався між пацифізмом і грубою реальністю життя, що знаходить своє найбільш відверте на війні, яка по суті і сформувала його як письменника. Не був би він на фронті в Італії в Першу світову – не було б ніякого письменника Гемінгвея. Може був би хороший рибалка і мисливець з відповідними нарисами... У його творчості немає цілісності. Все розірвано. І фрази і свідомість. Немає концептуальності якщо хочеш... Може тому він і застрелився. Людина повинна розуміти для чого вона пише. Не можна писати «Прощавай, зброє» і водночас ладувати карабін для сафарі. Або – або...
- Але так чи інакше, його реалізм ближчий воїну, ніж безнадійність Барбюса з його «Вогнем» чи приреченість, що звучить в романі Еріха Ремарка «На західному фронті без змін». Правдиво, так. Але після такого роману хочеться застрелитись. Проза Гемінгвея – це слова сильної людини, що лишається чоловіком в нелюдських умовах, витримує випробування і перемагає... Тут треба розуміти, що «Прощавай, зброє» і «По кому подзвін» писали два різних автори – два різних Гемінгвея, бо це були різні війни, а значить і людина ставала інакшою. Це все одно, що порівнювати армію Гарібальді з армією найманців Борджіа...
- Цікаво, чому саме Борджіа вважають чи не найгіршим Папою в історії: певно, за те, що він носив тіару напередодні реформації – справді найбільшого з можливих великого розколу християнства – духовного розколу. І його бачать причиною цього розколу.
- Зовсім не тому. Борджіа ввів ratio в церковне життя, ставши найбільшим прагматиком, а значить найбільш світським Папою на святому престолі (антипап я не враховую). Ось вона – вершина ренесансу: на папський престол всадився Арістотель-матеріаліст.
- Цікаво, якби Папою в той час став Джироламо Савонарола: сама історія повернула би в інший бік. Реформація стала б ренесансом релігійної свідомості.
- Вона і так була ренесансом релігійної свідомості. Без перебільшень. Ренесанс був епохою перетворення релігії в античне філософствування і естетизм. Лютер спробував повернути релігії її початковий зміст. А заодно перетворити світські установи в церкву, або хоча б у частину церкви. Щоправда, вийшло навпаки – церква стала світською установою – новою... Недарма Кальвін вирішив стати світським Папою – релігія губила свій сенс, якщо все наперед визначено: якийсь апофеоз фаталізму. Майже, як в сучасній війні – все буде. як тому судилось бути...
І це говорили люди, які кілька хвилин тому були під обстрілом, а потім гатили з «Акації» у відповідь – так, що земля двигтіла... Світ остаточно перетворився на п’єсу-абсурд. Семюель Беккет відпочиває. Точніше він був пророком. Всі ми тепер чекаємо на Ґодо... А сонце поволі сходило, туман танув, я чомусь думав про протопопа Аввакума та його слова про «корабель вогняний» - ці уривки містичної метафізики: «Перш ніж народитись, був у Граді Сонячному, Небесному Єрусалимі: бачив сонце, розчахнуте як колодязь... Був я неначе вугілля розпечене, і раптом згас, і чорним став, і попелом власним одягнувшись, був скинутий у місиво весняне...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530994
дата надходження 19.10.2014
дата закладки 19.10.2014
хилитися в обійми її погляду кольору грації
і витати перед її ромашковими очима
я усміхався сміло і усолоджувався нею
що є сил
а вона чомусь тихіша тиші
сидить і скитається в мріях
сахається вітру і заплющує очі
щоб побачити зірки на небі
коли я з нею, то чую потаємне звучання музики
тоді цілую її шовкову душу
і заплющую очі, щоб бачити її
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530421
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 17.10.2014
голос мой по-осеннему
тише и глуше
оглянешься и нечем окликать
а под листвой
заиндевелость суши
рекою памяти текущей вспять
и сердце жжет давнишнее
прохлада
мой
отданный на заклание
ветрам и временам
слезой
звезды скатившись
по щеке молчания сада
вобравшего
тяжесть серебра
входит осень вещими снами
в пустотой
очерченный круг
и льется полночь неустанно
к тебе серебряный
мой друг
так по-зимнему зряч
и невесомен
как под взглядом призрачной реки
выскользнув
озябшим словом
из - под сна моей руки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529473
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 14.10.2014
у цього чоловіка були крила що
б
повзати по землі Божій
а час дано щоб роважатися і шпурляти у
безодню
щирістю була ознакою дурості
і не зрадити означало не любити
для цього чоловіка дар мови
був
для того щоб ображати й висміювати інших
очі щоб бачити пороки
а руки щоб ламати все раніш зведене
чоловік цей високий на зріст
дужий
і часом неприборканий
у нього завжди погляд скоса
але чоловік цей у центрі уваги опиняється
що є нагода
він любить плітки (що дивно може здатися)
любить і товаришів (якщо так їх можна назвати)
чоловік цей живе скрізь куди не глянь
подивися, він і поруч тебе сидить зараз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524973
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 12.10.2014
в горлі застрягає якесь слово радше
напів коли ти докладаєш зусиль щоб
його промовити коли намагаєшся
подумки його описати підбираєш для
нього найбільш влучну назву пишніші
шати наділене сенсом воно називає
тебе озивається до тебе зве тебе
немовбито вперше знову ж таки
як і раніше завше чи ні вже на ти
з тобою класти на очі які п’ятаки
щоб з чистою совістю відійти
думаючи ніби я і є те слово
думаючи ніби я і є той бог
вже ніхто не здобуде імені
не відгукнеться на заклик
вже ніхто не почує подзвону
не впізнає поголосу
шепіт чи крик
без відголосу до стоголосу
крізь шум та лють
думаючи ніби я і є та свята ікона
думаючи ніби я і є бо в мені та злість
думаючи ніби я і є та забута країна
думаючи ніби я і є той лист
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529379
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 12.10.2014
житиму у цих коротких
триваннях,
трав’яних дима́х,
полум’яних будинках,
байдужих дітях,
як тільки частково
прийде зима –
розділю себе
на павутиння й ом’янілих
павуків,
як тільки запалає крона
зимового дерева –
зустріну твої листи
через скриньку срібно-зизооких вітрів,
відкинусь у небо величним повітрям
людського запаху
і
тілом од крові удалечінь запливу,
і там, за горизонталями світлом’ятих кардіограм
сонця згасну, наче паливо мовного зітхання,
наче квіти вуст,
наче тісто відпу́сти,
наче амарантове світло розумової розпусти,
видобуду вірну напрямленість снів,
вичарую море із темним серцем гострої кістки,
проникну у тіло мікроорганізму свободи
й відбудусь червоним, темнішим за артеріальні арешти
оргазмом
проткну карамель білих кам’яних дзвіниць
й лунко відкочусь пошепом на антураж
стряхлого душезгубного зоопарку,
там відірву від шмату землі серединний меридіан
печалі
подалі
надалі
як бути у таранній колоді морокових карт,
скажи?
Відмов мене од подорожі у пекло самого себе,
відказуй проказу - мовну заразу
відказуй й кажи
лічи моїх демонів
лічи мої тіні
я блідістю спалаху міряю кроки до затину місяця мрій,
я битим сновидою бігаю по колу зів’ялих цитрин,
цебра камерних лаштунків випадають, як розпечений
сніг,
і там, на одвірках твоєї згубної звички мені посміхатись,
я караю мить
і мить карає мене
відсутністю декоративної стрічки,
причалом зіпсутих черешневих черві́ннь,
немов марки й хмари
вихемирували голодного духа,
немов земля народила замість тисячі паростків
глухий звук гамірного нюху,
немов машина пустилась навскач
під людським цямкотінням,
їжа – кажуть вони, то їжаче діло
не ступай травою, бо роса
розіб’є тобі ноги,
не стрибай голіруч під леза нічних птахів,
бо витягне музика тебе до урвища ящіркових скринь,
і це ж
подарункове пійло візьми зі собою на віз
і прямуй на Північ, на чорний смутний узвіз Гардебальда:
там, де купці
і визволителі жовтошкірого панства,
там, де меси поганих книжників
й залишки закінченого християнства,
де капустяні королі
й розпусні відьмаки,
де хижі духи
й голодні драконячі пики,
де світлість розуму бере гору над темницею тіла,
де командорство й комини мишей
ховають петиції звірячих зірок,
де віщують смерті від смердючих укусів хитрих плазунів,
де відштовхується вісь мрійництва од затхлого розкладання
старості
й де діти радіють будь-яким кольорам смертності,
мирись
й зноси
сюди увесь свій хлам важких емоцій,
адже
вогнище повинне триматись у певній форму містицизму,
адже вогнище повинне кидатись із руху у рух
й постійно дислокуватись у хаосі порухів рук й
рамена вовчого тіла,
несила?
Скажи це далекій згустілій, наче гриф туману могилі
Вона відповість?
Втовче тебе пикою о землю, котра ще буде просякнуте
Мертвістю твого тіла.
Освічення й свічадо
любий комашиний тато.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529258
дата надходження 11.10.2014
дата закладки 12.10.2014
земля не хвилюється-
три,
пелюстковою ковдрою
відсутність себе
накрий
і спи,
якщо вдасться.
спи,
ти ж земля.
обирай собі запах ночі,
бо ж земля -
це ніч,
а ніч
то тільки солодкий запах
і більше нічого.
ти щораз
оземляєшся на рахунок "три"
і згори
хтось тобі надсилає видіння...
спи,
ті, хто в твої руках-
у світанках
зовсім не винні..
спи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529283
дата надходження 11.10.2014
дата закладки 11.10.2014
задихаєшся, бухикаєш, хворієш –
станеш на порозі, а там – осінь
серед ночі чути виють в лісі звірі
а на підвіконні поздихали оси
краще випити, а потім запалити
щоб поплив перед очима човен
сам-один і можна злити злитись
місяць входить у сузір’я Овен
припаси в льосі, в пам’яті сльота
вже і не знаєш нащо та ріка тече
де напрям руху сивого скота
проллється сяйво на твоє плече
ти забудеш все, що хотів забути
зрозумієш те, що давно все знав
позбудешся докорів та покути
залишишся з нею, залишишся
сам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529198
дата надходження 11.10.2014
дата закладки 11.10.2014
світла мірило, я у тобі потопаю
наче навпомацки вгледжую демонів міста
їхні розкутані очі,
тисняви й відстані
тіло моє виїдають
ти мені - ліпше
бавиш до відчаю, аби до чогось спроможна
стінами гріта раніше - голошу півснами
демони нами
місто розкутують наніч,
ніби побачили в темряві
зайві обличчя
світла мірило, я у тобі загубилась
і загострила ключиці, стесала страхами
де не обернуся - стіни,
і лиця обабіч
світла мірило,
я тебе більше не бачу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524980
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 11.10.2014
у нас тут война
поэтому не нужно оставлять лишней надежды
она не будет лишней
но есть большая летальная вероятность
ее незаметного исчезновения
чуть раньше владельца
наши женщины тут
тайком целуют каждый патрон
и молятся
молятся
молятся
чтобы тот достигал цели
и никогда не возвращался
домой
вместо любимых
наши дома превратились в поля
дробно усеянные семенами мин
и настолько родными сердцами
чужих людей
что мы теперь каждый день ненавидим
за то что приходится собирать
именной урожай
по кусочкам
чтобы хоронить
по-человечески
мы тут дышим
по расписанию
и по |автоматной| очереди
иногда ненадолго умирая
когда взрываются новые
сердца
чтобы прислушаться
и с трудом поверить
что они не наши
спины больше не замечают
ножей
а телам уже давно не больно
ловить пули
всё прилетающие
и прилетающие
и прилетающие со стороны
погасшего солнца
лежа на очень сырой земле
пропитанной всегда свежими
женскими слезами
и нашей кровью
мы больше не боимся умирать
потому что делаем это чаще
чем каждый их нас мог
представить
там
в том призрачном прошлом
которое уже не кажется таким
плохим
и таким прошлым
в той серой жизни
которая уже не кажется
такой ненастоящей
особенно когда приходится хоронить собственные сердца
так и не собранные
полностью
особенно когда приходится
убивать
|надежду|
ради будущего.
*фоновая композиция –
Maeror Tri «Altrove»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528946
дата надходження 10.10.2014
дата закладки 11.10.2014
Лоскочеш підлогу смерті
до знемоги –
і падають постулати пам’яті
у закапелки
слинявих садів кістотілої ґвалтової
пінишся сміхом могил,
капаєш, як розведений розчин
спирту
і потрапляєш в комин снів
соннозвиднілих засік
скаламученого сонця
патріотичний мовленнєвий шум
відкочує кусень зіпсутого хліба,
з точки неповернення твоє горло
прямує
у склеп,
де оживає
тінь
й розум
жінки,
а разом –
оживає
й надія
дірявить квартиру одним
невмілим порухом
картина
картина
картина
відмирає голос природнього бунту
дитина
дитина
дитина
чия це дитина летить між повітрям
і ґнотом кордону земної кулі
й планет покинутих вартових?
Онде, під язиком кубометричності
богоподібного слона,
відлякуються од пустки чорнявих
дзеркал іще темнішого космосу
й сплять
ці планети,
зірки
у тваринному кроці упевненого шаленства
вийти на вулицю
Карамельно-зів’ялого дива
й збути божі сльози
за ціною одного персика,
солод якого переважує
солодку вість
од чиєїсь смерті
вісь на головній площі,
партитура дурості
й самозухвальства,
спробуй уникни різниці
вогняного вітру
й скреготу зламаних нігтів
затамувавши руки
на власних грудях,
учепишся востаннє,
наче моя мрія за
гірким подарунковим
вином
й відітнеш тишу
од м’якуша густого волосся
зчиниш різанину,
у котрій існуватиме
проспект мого піднебіння
зітреш й поневолиш
родовід скитальців,
що вербалізуються
у цих відносно
простих
субстанцях-танцях
зітреш й поневолиш
родовід скитальців,
що вербалізуються
у цих відносно
простих
субстанцях-танцях
зітреш й поневолиш
родовід скитальців,
що вербалізуються
у цих відносно
простих
субстанцях-танцях
замкнешся й вкинеш,
одчиниш і покинеш
це коло централізації,
ця музика паскудної голови
грає як півстолітнє тло
для дезорієнтирів,
ця камера – сірниковий спалах,
після якого неможливо
відмити тіло
ця наддосвідеченість
й відсутність досвіду як такого,
ця карательна експедиція ген до світу
того:
німого й безликого,
холодного й сяйливого,
хворого та сильного.
Ця надмірність й вирішеність,
макетованість й полишеність,
політичність й занедбаність,
та
й на самому
верхньому дезорієнтирі
сором’язливість
є злочином,
згуби!
Сором’язливість
є злочином,
згуби!
Сором’язливість
є злочином,
згуби
зуби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529019
дата надходження 10.10.2014
дата закладки 11.10.2014
1.
фігури й відсутність геометрії
Зацентрованими апоцентризмами
Як і де лікують душу історизмами
Як і де пророчать тілу силу,
Вихід із себе
Десь близько,
Довготривала втрата дихання,
короткотривала мить смерті,
а потім міст чи мости,
що тхнуть нумізматичністю,
бери у руки ці квіти
й нехай квітне
й розриває твої нутрощі
од цвіту й світла
й єдина метафора сенсу –
це друзки каміння
й єдина свідомість –
це трюм твого тіла,
тіло розуму
уміщається
у кондиціонері блідого
почерку
когось настільки чужого
й обриджені руки
вже обкидають твою могилу
землею чорнішою
за історичне сяйво бога,
на невагомість змін
на непостійність рухомого.
2.
Розбиті двері
твій химерний вияв пройшов крізь
розбиті двері,
одчинивши натомість залізо
розпеченої сонцем оселі,
твій химерний вияв привітавсь
із моїм консументом –
й метро нирок розчепилось на риб’ячі голови.
За газетами й кретинізмом поштарів
відлунює потяги,
що курсують до місяця.
З ноги тече кров. -
З однієї.
А потім із другої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523429
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 07.10.2014
Архангеле Рафаїле,
вдихати мені тяжче, ніж видихати,
коли її немає зі мною – стає надто тісно.
- Знаєш, спробуй трохи поспати.
Серце моє, то б’ється, то затухає.
Дай мені спільне із нею ліжко,
Дозволь мені спати із нею поруч. –
Видихаю
і знову
вдихаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525343
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 07.10.2014
минув рік
Тої осені я йшов з батьком
Збирати гриби – ми повернулись
З порожніми кошиками
Тої осені я сидів на березі річки
Й більше нічого не відбувалось.
Ніхто не приходив.
минув рік
Тої осені зникло світло –
Я милувався невидимим,
А ти – відсутнім.
Тої осені скінчились слова –
Ми натикались в темряві
Вустами одне на одного.
минув рік
Тої осені загинув батько.
Безвісти зник син.
Мати збожеволіла.
Я закохався в дівчину,
Вона була схожою на ту,
Яку я зустрів лише
тої осені або наступної
чи попередньої
це сталося скажи
чи не сталося
будь ласка
будь ласка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524678
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 07.10.2014
довжелезними пальцями обхоплю твої груди
відтамую, одтамую день передтеч до відлуння
дерева вічного цокотіння зубами,
індіанськими плямами світло-коричневого
промину заявлюсь у твій сон леопардовий,
одірву матеріал, із котрого вибудовують
ряд консервного начиння,
принесу тобі голову,
про котру я геть забув
й котра завжди залишалась
на моїх плечах
арапахо
в цих дивних ночах
втрачалась кров й бурлявили кістки міста
внутрішнім двориком кінчались солдати
безликі, втомлені голодні конформісти
високого знебіння
холодного саміту
самотності й вологого свисту
й що це було за зухвальство
читати упівголоса перед своєю
похоронною процесією,
бувши примарою спаленої історії,
мідною медаллю змертвілого президента
Сполучених Штатів Поетики
у свій смак залишатись гордим птахом
у свій вияв сіяти зерно, де не виросте братства
я торкаюсь твоєї шиї – й хвилі відрізають мене од берега
вказуючи на острів свободи серця,
торкаюсь твоїх ключиць й ніжне гостре лезо
вибудовує зашморг із духовного каміння,
торкаюсь твоїх рук й випадають із вікна
бісові лелеки,
перекидаючи усі вазонки скелетоподібного Ґреґора,
і ось дістаюсь головного – обличчя
вантаж неминучості стискає моє тіло
до розмірів коника-стрибунця
й розчавлює,
протикаючи поміж дерева холоду спиці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523852
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 06.10.2014
я бы остался в твоих глазах
холодом
закрытой дверью с потенциалом
не быть открытой
в одиночестве совсем не означает
быть гордым
это скорее быть немного уставшим
и вечно сытым
я редко отвечал на твои сообщения
потому что старался думать о тебе
чаще
и такое глубинное молчание рождалось
не от совместного онемения
просто в нем находились наедине
только мы и только наше
счастье
нельзя построить новую вселенную
в пространстве восприятия занятом
мертвыми
любовь в такой атмосфере никогда
не выживет
но если задуматься то каждое новое
чувство это уже перерождение тебя
стёртого
на земле которая уже была
когда-то и кем-то
|выжжена|
*фоновая композиция –
Apparat
«Goodbye (Bjoern Bender Last Hope Edit)»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528203
дата надходження 06.10.2014
дата закладки 06.10.2014
[А]
Мені легше мовчати, аніж мовити,
коли ми не досягаємо розуміння
І наші душі розлітаються,
мов придорожнє каміння
мені легше мовчати, аніж мовити,
коли бомби спрямовані на наші
острівні поселення,
хоча ти ж знаєш, ми давно
вже не їхні мешканці
мені легше мовчати, аніж мовити,
коли ми з тобою руйнуємо
небо сотворене тільки для гомункулів,
і, що буде, якщо й надалі розтягувати
канат невдоволення,
і, що буде якщо прямувати впевнено
за кожною хвилею нутрощів, що нуртують,
як море безликої втоми
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
почуй моє серцебиття
як кам’яне провалля
вовчих снів
й зісунь капелюха
з обличчя,
прошу
зісунь капелюха
з обличчя, прошу
гримаса болю
контрастує
з поглядом
твого овочевого звуку
над риб еволюціонує
старий, розтрощений
сирістю, убогий патефон
й відлунює користь
од свіжого вибуху
шалу
й м’ясо летить, як
підрізаний птах
зондованого старого
{B}
тікаючи із нічної палати
розгублюєш кілометри пристрасті,
втрачаєш любов,
втрачаєш вагу любові,
проте вага всесвіту давить
на тім’я малюка
й сурмить у ріг
посмертний вигук
того, хто застряг між Тим і Там,
слина обтікає мармуровий пагорб
й за ним видніється пустотність
берег є
берегу нема
звук є
звуку нема
обличчя є
обличчя зника,
капелюх од вітру
пнеться й тіка
скелет
є
скелету нема
душа була
та й
загула
глуха зима
глуха зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525774
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 06.10.2014
однажды кто-то сказал мне что любовь это движение
при котором ни на секунду нельзя останавливаться
потому что со временем появляется неприятное внутривенное жжение
и открывается душевная рана где-то в районе сердца
как бы глубоко мы не закапывали «мертвых» любовников
рано или поздно они все равно выкопают себя обратно
с помощью таких же как они воспоминаний-покойников
и похоронят нас заживо обвалившись тяжелым гр|ад|ом
любовь настолько труднопереносима что почти всегда заканчивается
летальным исходом
не смотря на побочное явление в виде кратковременного счастья
после себя не оставляет ничего кроме боли без срока годности
но со штрих-кодом
состоящим из дат вашего рождения и смерти
сердец разлетевшихся на мелкие
|нес|части.
*фоновая композиция –
Ulver «A Memorable Fancy»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526819
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 02.10.2014
чудо_висько гніздиться у кожній живій істоті
то як набрід і еліта в одному флаконі
вельми швидко вилазить назовні одне із двох
або чудо або _висько
і тоді жива істота квітне чи починає поволі гнити
бо надто солодке виявляється палко гірким
бо ніхто навіть в подумках уявити не міг
що потворне на вигляд є миловидним в душі
чудо_висько полонить істоту живу
і сидить по обидві сторони її плечей
куди вона поверне голову те собі присудить до скону
і те буде вирощувати у собі щодень
або чудо або _висько
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525892
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 29.09.2014
Стою край дірявого даху
й обпльовую власну невагомість,
прибиваючи до хреста свій авангардний трюїзм
біжу у запакованій схемі лісу, -
а звідти вилітає смердюча
стріла звіра
і молюсь, і прошу
й не молюсь, й не сподіваюсь,
завершую, звершую
повертаюсь й покидаю,
сфера прокинутого вартового,
дев’ятсот сорок п’ятий чоловік
без ніжності у поспішному розумі
гребе із цього буття,
ген за чорні олов’яні сходи
й картина відламує шмат
мого нутра й вкидає
у культурний міазм
беззубої річки,
вода й каміння всередині
чужопосаджених плечей,
світло кирпатого одвірку -
я майже малюю себе:
самоутвердження через
фарбу червонішу,
ніж кров грошей
я велика риба,
а світ – маленький струмок
світ – велика риба,
а я маленький струмок
я колір зневоднення
а світ – це фортуни кістка
світ – це колір зневоднення,
а я – фортуна кістки
випльовуй все через ротовий клапан,
виходь за межі своєї трансарктики і бийся,
командир горлає слова посмертної подяки
за заслуги перед людством –
нагороджується цей поет посмертно
дев’ятьма тисячами плювків й прокльонів,
і матір божа висить на хресті собору.
Ти бачиш все так злагоджено, як у сні,
снити тобі ще сотню віків
і віддати кінці на цьому перехресті,
де зеленого світла вже й немає
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522817
дата надходження 11.09.2014
дата закладки 29.09.2014
виписую усі твої імена,
знаки і пам"ятні дати.
що я можу віддати,
будучи на відстані голосу?
нічогісінько
й не проси.
тут усі на грудях з таблицями,
я боюсь,
що не вистою
до нової весни.
дорікни хоч завбачливо,
бо ж долонями бачимо,
що це світло без руху
і дна
як весна перемелена,
я німую із стелею
щоб спокійно
не спалось й тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526315
дата надходження 27.09.2014
дата закладки 29.09.2014
даже в самой тихой комнате
больше громкости чем в эпицентре
огромного города
это твои и мои
оставленные там
неметь голоса
ожидающие что о них когда-нибудь
вспомнят и заберут
из приюта тишины
или хотя бы разрешат
прийти
кому-нибудь
в сознание и заговорить
к кому-нибудь
кроме себя
|хотя бы|
все провода принадлежат птицам
а птицы принадлежат небу
мы же не принадлежим никому
но обременяем друг друга
воспоминаниями
ты и я
мучаемся тяжелословестной памятью
о том
с чем не способны были справиться тогда
или не сумели удержать после
и упустили
теперь же хаотично стараясь собрать
со дна
во что бы то ни стало
их и самих себя
по кусочкам
режем себя осколками
случайно
или не очень
но так или иначе с надеждой
на будущее
как будто верим
что прошлое по|может стать настоящим
или вместо него
|хотя бы|
как будто мы верим
в прошлое
но чуда так и не происходит
никогда
с каждой минутой становится все тяжелее
нести бремя остановившегося времени
все сложнее без боли
вспоминать
о себе
|без тебя|
и абсолютно невыносимо
дальше безуспешно пытаться склеить
то что было похоже на нас
когда-то
когда еще не осознавал
что на самом деле делаешь
|еще хуже|
не остается больше никакой надежды
на возвращение
когда процесс механичного подымания глаз
к небу без птиц
нарушается пробуждением
ты больше не улыбаешься
на чей-то заговоривший голос
|внутри|
на мгновение ясно понимая что пора прощаться
с теми мертвыми мыслями
о прошлом в котором на самом деле не было
будущего
и тебя в нем
с ужасом вдруг осознавая что принимаешь
..лекарства
вместо реальности
оставшись один
в палате
|в этот момент голоса замолкают
навсегда|
.
*фоновая композиция –
Maeror Tri «Res Magnifica»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525684
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 29.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2014
краєм вуха уловлюю інші , чужі голоси
і по інших кімнатах себе забиваю в кути
перейти
нам на "ти",
як річки переходять убрід
залишаючи берегу первісний слід наготи
зараз ніч почорніє плащами
сутулих тіней
поза спиною дихання плавне і рівне, як день
і кути до людей
притуляють свої порожнечі -
сивочолі ми - речі, з котрих не струсили
страхів
до вподоби не всім, як сповзають портрети зі стін
осипається все, що під нами, від перестороги
аж скриплять інші стелі й підлоги,
ми тонемо в тім -
приросли до низів,
у кімнатах чужих голосів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517356
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 08.09.2014
вранці вона з’явилась, вже потому як я не впізнав
у дзеркальному відображенні себе колишнього
як по дорозі до автобусної зупинки втратив себе
теперішнього яким все ще намагався лишатись
до недавнього часу, прогледівши мить переміни
наближалась поволі ступаючи заледве нечутно,
ніби янгол, коли я голився й поранився майже
перерізавши власне горло декількох слів що не
були зрештою ані промовлені ні почуті ніким
крім теплої рідини пам’яті чимось схожої на кров
в моїх прозорих венах що ніяк не обривались,
розповідала про різні місця в яких хотіла би бути
і у яких вже була потім дивилась глузливо,
дошкульно, я надовго запам’ятаю риси її лиця
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521958
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 07.09.2014
де ви, де ви, маленькі виродки, закохані і безсонні
лежали на стінах, на стелі, мили свою чорну голову
водою білою і божевільною
суглобами своїми скрипіли, сталевими прикидаючись
нині вас мало, а вчора на моїх ребрах
ви сиділи незчисленними зграями
де ви, де ви, єдині мої улюблені
що без вас я немов жебрачка землею голою
тиняюсь, руки заламуючи і плачучи
не йму вам віри, пальці свої тру так завзято, неначе
чекання мені встромлено в спину як човен у сті́ну -
ну коли ж вам не стане що їсти, мої ненависні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521083
дата надходження 02.09.2014
дата закладки 02.09.2014
Знаешь, что происходит,
когда мое окно становится темным?
Гигантская одноглазая птица
прикрывает усталое веко,
и клюет глаза спящим,
рвет их язык, скребет
лапами теней их лица.
Она пренебрегает моими черствыми
как старый сухарь снами.
Она улетает прочь, унося
в когтях пламя.
Я же остаюсь ни с чем
в ее хмурой обители -
ржавой клетке бодрости,
рассыпая последнюю горсть памяти
в надежде прикормить ее.
Я поднимаюсь на подоконник
и слушаю мягкие быстрые голоса,
проклинающие мой собственный голос,
лязг оконных рам, воду,
льющуюся с верхнего этажа тонкой
струей,
хотя я считал, что этот звук
может напомнить весеннюю капель.
Я отдаю свои глаза во власть случайных вспышек
и одного быстрого взгляда откуда-то снизу.
Кто-то рдеет и торопливо отворачивается,
а я продолжаю звать ее,
эту пернатую космическую тварь,
которая уже успела
провалиться сквозь землю.
Вот что происходит,
и ни слова больше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519764
дата надходження 26.08.2014
дата закладки 31.08.2014
Не кажи мені про боже]вілля цих гойдалкових міазмових комашок
Ша кА мА ра нА
Моє тіло випаровується на кулеподібний вияв книги
Моя нога у цій спробі
Втрапити у світло пінявого коридору
Нагадує плюскіт води
Трапленої у горлянку втрати
За сенсорною спробою
Відчути цей вияв інаковір’я
Я купатимусь у смолах
й лавах латині
Якщо горітимуть дітки, що курять із горнятка матеріалізму
Плацента останнього динозавра зжере усі літери
Усе, що йде на їхню користь
Віддається чорному мадярському місяцю
Хап
За горлянку
Хвацькі химерники
Витанцюють
Під космічною линвою
Усі, хто проходять у вертикальному сні магічного подиву
Не бачать, що усе їхнє життя – це темний кабаре
Білизна витанцює із власниками вітрів
Й чорний гнів Півдня осідає на м’язах дикого вепра
Тьфу тебе, лихий, захеканий бісе,
ну побудь ще зі мною, хоч зо десять хвилин:
П’ять я тобі відстріляю за сміливих мовчазних птахів
І ще зо п’ять за серця стомлених мандрівників
Й побий мене грім
й хай втовче блискавка
бо не сила вже крутитись
у цих перпендикулярах
самонелюбови,
якби знати, що усім мерцям легше
опісля їхнього відходу,
то й собі перетворивсь на мертву річку
й опісля смерті усієї риби
став навколішки під мостом,
де розстріляна радість посадили свої квіти,
котрі проростуть
й проростатимуть
й відмолив на мить
усі наставші миті
і доки моя тінь ввижатиметься
плаценті деконструктивізму
ти обов’язково в’яжи
светри
й полюй за голодом
любові,
адже всі зірки загорнуті у пішість
перетворюються на відтягнутість
розбомблених вулиць
адже всі шості півні, які горлають
за симулякр свободи відчують
терпкі рани ранговості
пасивність охоронців-політологів
й завзятість чорногуморних екологів
усе це вкладається у парадигму
волі
прокинувсь почистив зуби
й знову у ліжко
не витягнув руки із моря отримав
по голові пеклом Данте
змінив код власного дитинства
й черепаха потовкла обличчя
змінив одяг на більш просторий
й історія клятих дверей повторила
оберт Вінсенто
за центи маленькі бешкетники
продірявили старого Ґолдберґа
я ж намагаюсь не бути вогнищем
ані каменюкою льоду
ані мурашиним виконавцем
ані судом для подоби бога
я ж пробую
й пробую
й спроби мої одвертаються
спиною й показують святий фінґер
а я вже на миличках крокую до нерву землі
й розкопую свої майбутні гробниці,
вишукуючи хмиз.
Падай униз
Не падай униз
Приймай на руки діброву ангелів
Подобу побоїща
Всесвіт оминув твої зіниці
Й ти не побачив ясного зорепаду власної смерті
Kami tañido de muerte
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519078
дата надходження 23.08.2014
дата закладки 31.08.2014
Розум холоднечі опікується вогняним масивом
Світлий пастух обвішує голови мерців стягами
Ідучи уздовж лісових розселених у істинних знаках маків
Маленький комашиний король співає про звіриний зір
й зіркові м’язи
які вони дужі коли скорочуються
які вони легкі коли рвуться
наче тятива ящіркоподібних луків
тнем
затнем
за темінь
днем
проносимось довгоподібною масою альвеол
й серця наші вимагають музики
котра вимагає приреченості й зречення
і звідусіль звук тіней
ей/ніт
синьозубний гніт
і спалах рослинного омовку
і коли змія всядеться опісля
снів й дурману
розтруси свою тайну наче трясовину ігуан
ган
ген
за ґанком спалахує
хмиз
химерний химерний химерний
химерний химерний химерний
кінь
й на коні ідіома котру варто вкинути
в провалля морських валів
вайлувате пасовисько із століть
промолочених ртуттю
З-драствуйте я ваш ваш за̒мок із їжею
З-драствуй маленька дитинко із сплячого божевілля
я нічний поморожений сніг
я самозгубиця
що постійно губиться у кишені річки
й тоне
й тоне-непотоне
чи дотоне
чи доторкнеться
чи розіб’є кулаки
чи розітне о тюки
й розпадеться
й розпадеться.
Ви посміхаєтесь крізь зубний наліт
Еволюційних нічних потягів
Ти посміхається крізь ягуара ядуху
я випробовую генератор випадкового дива
запалюю сірник
й відбльовую нірвану усіх міазм й кошмарів
б
у
т
т
я
комариним плескотом
й укусом
у двісті позаземних кроків
випалив день й відвідав продірявлене місце
господа свого
ох і нівроку
ох і нівроку
ох і нівроку
ох і нівроку
запитай про зубний біль Місяця
а у відповідь
тільки стогін індіанських кіс місяця
у цьому
місці
рік
і місяць
й невизначеність вулиць
будинок – пустеля для сприйняття
вибухонебезпечний кейс
із зачиненими дверима курця
іграшка – це сукупність усіх можливих всесвітів
дитина – це поодинока планета
що відштовхує чужорідний удар брудного.
Я це проекція твоєї свободи на проекцію свободи
одруженого ссавця
моя рука – твій манір доторкатись
моє серце – це пагін усього сукупного у минулому
моя душа – це душ для старечих щік
доторкнись до мого обличчя
й дізнайся скільки цій планеті років
Я народивсь у Марокко
Й помирав у Марокко
й відточував ножі теж у Марокко
п’яні проміле морських пожеж
проникли у вербальні поверхи
моєї свідомості
моя мова відбилась на твоїй шкірі
островом невідомості
й зникла за помірністю останнього лібідо
лебідь біди
пливи й пливи
дивись розмірено тільки не у саму
вісь глибини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518322
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 31.08.2014
коли наступає темінь
й відроджується звук
народжуваності повітря
відкриті люки й танцівниці
випалюють в легені
жовті спиці
коли ступає морок
згуслим чоловічим тілом,
то ген луна здіймає оберти -
й сорочка хмар на клаптя рветься
коли ти дужою ходою
котишся у край шпичастого
одлуння Півночі,
той циферблат
на океан свідомості
соромиться
робити речі,
про які не надто й варто
говорити
коли ти стугониш долівкою
долоні по мокрій голові
Мімора Й Сутану,
той стан вагомості
займає префект
срібно-іржавого бонівуару
коли ти розкриваєш ножи̕цями
зелений пагорб лісу Svilto nova –
кров лющить з мису
сіро-гранатового кори дора
І поки квітне й поки пахне та кров,
Що зветься байдужою вантажівкою
Бога,
маленька ницість
й кошлатий гонор
спіймають кулю вартового
а сон цей зветься страх й надія
кардіології поета
й Патрон звартує вищості
камердинера
й сміх – до цента витче
павукову вдачу
й хмари, й хамри,
й хманарі утраплять
під гради̕ й трункові
ніжні запахи
відчужого бельтіння
й белькотіння,
як чуєш,
як пляшкує й трапезує
смерть,
тікай
щодуху дух
свій оминай,
щоб дуже
на забутість
заручитись,
й віддоста
й на зимових землях
оселитись
сели
цю
голку крізь серце
зірки,
та, як відчуєш комашиний
плач за мертвим тілом
знайди посяги̕ того сміху,
котрого на одній війні до Всесвіту
зректись є неможливо
грійся й оплакуй,
куйовди пагони й згини,
бо тінь омарою скорила твою силу
й ввійди в цю плоть
щоєбажань;
й смагляві щоки, й вицвілий вівтар
Котар.
Дірявий стукіт здешніх цвинтарів,
І звершує все винний погріб
Гробарів,
Там людськість й злудженість
В колишньому людей
І вітер, що не стих,
Коли стріляли ради втіхи,
Коли й трощили й не просили
Насипати й наслати
сніг й совиний крик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520265
дата надходження 29.08.2014
дата закладки 31.08.2014
Між моєю любов'ю і мною постануть
триста наших ночей, як триста стін,
і море збереже між нами чари.
Залишаться лиш тільки спогади.
О, вечори стражданням сповнені,
Ночі у надіях побачити тебе,
Поля моїх шляхів - це небосхил,
який я бачу і втрачаю...
Непохитна, як мармур,
твоя відсутність - сум майбутніх вечорів.
Хорхе Луїс Борхес
Despedida
Entre mi amor y yo han de levantarse
trescientas noches como trescientas paredes
y el mar será una magia entre nosotros.
No habrá sino recuerdos.
Oh tardes merecidas por la pena,
noches esperanzadas de mirarte,
campos de mi camino, firmamento
que estoy viendo y perdiendo...
Definitiva como un mármol
entristecerá tu ausencia otras tardes.
Jorge Luis Borges
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516353
дата надходження 08.08.2014
дата закладки 27.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.08.2014
несколько переводов С. Беккета с английского
приют под ступнями моими весь этот день
их немая радость как молния сверкает
пронзая без страха либо приятного ветра
пути смысла и бессмыслицы бегут
принятые сиротами за то чем они являются
Вознесение
сквозь стену худую
я слышу об этом дне
в котором сын
так же потерянный к семье своей возвращался
голос
растроганный
он комментирует
борьбу за кубок мировой
всегда моложе
одновременно через окно открытое
быстрый сквозь ветер
глухой
волны верующих
кровь его брызжет щедро
на простыни на чина на их любовников
изуродованными пальцами закрывает он веко
в присутствии больших зеленых удивленных глаз
он пошатывается плавно
на моей воздушной могиле
***
хорошо хорошо есть земля
где забвение
едва давит на миры безымянные
там прячут они голову голову засоренную
и нет знаниям знают ничто
песня погибших ртов умирает
прибывая к берегу
неоплаканной быть
мое одинокое существование я знаю его да да я едва ли знаю его
у меня есть время так говорю я себе есть время
уже какое время голодных останков время собак
всегда выцветающего неба куска моего неба
луча дрожащего ввысь мерцает
микронов потемневших лет
приказывают мне от А к Б разрешено ходить я не могу этого
я не могу выйти я на земле отсутствующих путей
да да это чудесная вещь что тут имеется очень чудесная
как это так она не ставит мне больше вопросов
закрученная пыль мгновений как это все одинаково
Тишина Любовь Ненависть Тишина Тишина
***
я лента песчаная
что из гальки и дюн себя вытягивает
летний дождь оплакивает мою жизнь
меня моя жизнь избегает меня преследует
и закончится в день его начала
лучшее мгновение я вижу тебя
на мягком окончании туманной завесы
где я больше не войду в длинные движущиеся пороги
и жить буду пока дверь
себя открывает и закрывает
***
Malacoda*
трижды приходил он
человек гробовщика
безразличный за шляпой своей роговой
измерять
его не просили измерять
этого непортящегося в вестибюле
этим Malebranche* по колена в лилиях
Malacoda по колена в лилиях
Malacoda несмотря на внушающий страх
чувствуя промежность приглушая стон
оплакивая в густом воздухе
должно быть это должно быть это должно быть это
находи траурные повязки скрепляя их в саду
слышать ей можно видеть не стоит
класть в гроб
с помощью копытных
находи траурные повязки привлекая их внимание
слышать ей можно видеть не стоит
укрыть
быть уверенно укрытым укрытым полностью
твой щит позволяет мне держать серу твою
божественный день показатели благоприятны
стой Scarmilion* стой стой
клади этот букет** на гроб
представляй это он
слышать ей можно видеть должна
все выходят все души
пол-мачты да да
нет
*персонажи из "Божественной комедии" Данте Алигьери, одни из девяти демонов охранников
**в оригинальном тексте используется антономазия "Huysum".
Jan van Huysum - нидерландский художник XVIIIст. писавший натюрморты с цветами
***
что бы я делал без этого мира без лица без вопросов
где бытие лишь одного мгновения длится как все остальные
в пустоту льется в забвение чтобы существовать
без этой волны что у конца
тела и тени проглочены вместе
что бы я делал без этой тишины пропасти стона
что яростно жаждет помощь и любовь
без этого неба возвышающегося
над пылью своего бремени
что бы делал я делал бы как и вчера и как сегодня
сквозь мой иллюминатор выглядывая не один ли я
в ошибках в заблуждениях далеко от всех жизней
в пространстве марионеток
без голоса внутри голосов
что со мной заключены
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334798
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 14.08.2014
Сніг, що тікає крізь обмілілий пісок
Вимальовує дугу концерну
Виробництво торішнього міфологізму
Нагадує про те, що час настав
Осені личинкова сутність
Вимальовує м’якість підлоги
Розбий табір обіля врат,
А потім розбий вазу
Із запахом, що видається
Примарним
якщо даність – це незмірний лик відмінності
тоді чому ти мовчиш,
коли мовиш про важливість двобою
накрию саваном пустельного вітру
й відпущу посмішку на огидні декорації
кара й тіло кари,
у кишеньковому дзвінку
собаки й моєї собачності
світло й вогонь от пітьми
у надгортанному статуті
мого барабанного крику
тікаю у змінний масив,
одкриваючи кров’яну завісу
течи моя крове,
винурюй із мого
тіла,
аж поки мій розум
не звільниться
від ідеалізму
звикань.
Течи моя крове,
Тікай,
Як втік тодішній концентрат
Самозневаги
Сигнал сигналізації
Подасть
Мені напівобгризлу руку,
і
Я її потисну,
Авжеж
[b]Відчиню дерев’яний стовбур
й застрибну туди
відчиню дерев'яний стовбур й
застрибну туди
відчиню дерев’яний стовбур й застрибну туди,
чуєш
Відчиню дерев’яний стовбур
й застрибну туди
відчиню дерев'яний стовбур й
застрибну туди
відчиню дерев’яний стовбур й застрибну туди
зникну,
мов торішність.
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516311
дата надходження 08.08.2014
дата закладки 14.08.2014
дитя
обласканное пустотой
ненасытное в своей жажде
что оно может дать миру
кроме бесцеремонности вторжений
то что ищет тепла
но всегда возвращается в холод
храм одиночества
на вершине холма
где гостят воспоминания
то что не просит
и само есть ответ
как все идущее
рука об руку с дождем
уют бесприютности
что не может разделить
даже река
ведь там нет берегов
камни говорят что я слишком
случаен
и только деревья
меня понимают
сжимая в ветвистых объятиях
за то что я
привожу их в движение
качаясь и слушая
как они озвучивают мое
молчание
где каждый шорох есть эхо
недосказанной мысли
нечто такое
что не требует
ни правды
ни снов
ни восхождения
мне никогда уже
не стать человеком
но ты можешь стать мной
или деревом
или камнем
и если однажды
ты поймаешь нить
полноты и бескрайности свободы
значит ты меня
услышал
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515961
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 09.08.2014
Грай заради сенсуалізму
Грай заради окремої інтелектуальності
на кінематичному рівні
всі вирази набувають значень підшлункової
переповненої шкірою мови ідеальних вершин
я мовлю зараз про абстрактне
це риторика
це окреме нагромадження зліпків слів
як рідкість я приймаю подарунок у вигляді
смертності
як постійність я травмую навколишність
змарнованими константами
межі-вододіли стирають перфоманс одинокості
сьогодні відчувається дух відчуження
він прямує річкою углиб чужої мені планети
я сам нагадую чужий орієнтир до чужого міста
до чужого розуму-до чужої музики-до чужого слова
це мізансцена
де столова, у котрій я мешкаю заради їжі, ритмізується
разом з моїм з серцем
й, що якнайдалі прямує до шляхів, у котрих
за мене все вирішуватиме рубильник відкритості
тільки протези подушки замість снів
тільки сни, у яких відсутні сюжетні секвенти
тільки байдужі польоти
до вулика таких же збайдужілих бджіл
джи-джи-джи
дух пускає мед страшної комедії
міністерство запускає руки у воду
й технологія зжирає усіх дадаїстів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515141
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 03.08.2014
ты во мне прорастаешь спорами
крик молчания слышу в заоблачном
твой не твой
но тот что предшествует
хватке спаек между вагонами
уносящих в вечную згу
как давно нас там не слыхали
видно болью своей охвачены
как изба огнем
до сих пор вперяем
в лохмотья пламени
крах и край
оплакивая восторгами
ночью днем
сцепляясь коленями папоротника
судьбы изломами
пожар ангажирует лес
может лишь для того
чтобы смолчать
по шершавой коре ладонями
свое мимолетное
здесь
переливами со-крушений
лязгом хрустом
завеса огня
как глоток ключевой из шифра
что уже не помнит
ни слова вчера
беззаветно тебя и по х*ру
что назавтра откосами стрелками
голос бездны
не смолкнет внутри
где вагоны станут кометами
отрывая зеркало
от земли
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515130
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 02.08.2014
повільно тихшає в залі
і ти як невдячний глядач
аплодуєш собі,
приховуючи огиду.
хлібом не пахне у домі,
що на околиці
там оселився запах
сухих прикидань,-
ти ж відвідав цей світ
заочно.
хмари лоскочуть спокій,
крапають з неба роки
й на руки бога
краще б упасти мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515027
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 02.08.2014
никогда не умел оценивать красоту вещей
давно утратив связь с тем миром
с которым некогда она была
|интимной|
то есть я понимал его
а он меня
|принимал|
но сейчас я уже больше не хочу так
жертвовать своими будущими
безымянными
детьми
ради более вероятных
|настоящих|
и прирожденных быть
|ненаписанными|
вероятно даже стоящих того
чтобы однажды просто взять
и перестать
спать
с другими
вечно сомневающимися
редко отвечающими
на вопросы
о любви
но часто возвращающимися
обратно
|мыслями|
прекратив осеменять страницы
нашего беспросветлённого
вечно преуспевающего
прошлого
уродливыми цветами
смерти
чтобы после стольких тысяч
слов
погребенных в могиле
о|сознания
наконец заняться твоим
осебемнением
признавшись во всех
твоих именах
себе
молчанием двоих
|неглубоко посаженных
глаз|
озвучив только то
чего ты больше всего
боишься
во мне
|потерять|:
:я люблю тебя
поэтому не хочу
становиться
отцом
|обреченных быть написанными
детей|
но я мечтаю
чтобы ты стала
им
|матерью|
.
*фоновая композиция –
Oak Pantheon «Fear Me»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514548
дата надходження 31.07.2014
дата закладки 31.07.2014
не змілієш в мені
з цих присвоєнь драм
залишаєш
мене
щоб лишитись
нам
і чекати
Нікого
|не станеться|
ліхтарі|в|огні
поглинає вир
всесвіт|анків
там вікна втрачають
зір
всен|очами ж благають
повернення
|з| тебе я почав
пошук вищих слів
без потреби
прирівнювань
до богів
зупинившись мовчанням
німим
|Ніким|
саме в цих н|очах
ледь помітний слід
що веде у поглинутий
мертвий світ
де я вічність чекаю
|світання..|
*фоновая композиция –
Sombres Forêts «L'Éther»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514339
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 30.07.2014
время катастроф
корми его
чистотой оживающих строф
о смерти
и боли
подаренной кем-то из двух
двоим
люби его
любовью изъеденных прошлым
старух
кончающих пылью
забытых внутри
стариков
|и обвенчанных
ею|
нарезай боль по шву
мелко
кубиком
съешь
как свою
а теперь посмотри
|что выходит|
твои мысли живут
с частотой инкарнации
слов
а тебе удается чуть хуже
не отчаивайся
думай
что где-то
кого-то
бессмысленно
жрут
что в процессе старения
вечности
начинается новая
жизнь
скоро все прекратится
и сердце оставит болезнь
|в чьем-то сердце|
это время застынет
и станет опять
твоим
чтобы ты мог влюбиться
|опять|
*фоновая композиция –
Xasthur «All Reflections Drained»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513490
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 25.07.2014
1
За[b]будь[/b] про існування усієї поезії
За[b]будь[/b] про існування травматичної зброї
За[b]будь[/b] про сонце і шляхи молочного знекровлення
За[b]будь[/b] про існування тоталітаризму серця над маленьким згустком душі
За[b]будь[/b] про Некрополь і Акрополь
За[b]будь[/b] про зуби і тверде залізо
За[b]будь[/b] про смерть й початок місячного сходження
За[b]будь[/b] про го̕ри й гори̒ до ясності бачення
За[b]будь [/b]про кволість й непомірність вражень
Забудь про все що ніс воронячий король у своєму
Темному коронованому стані
Забудь про всіх хто побував на вершині твоєї святості
Вони не вирішили головної асимптоти:
Як тільки пряма світла зникає – то віддаляючись у безвість
Крива пітьми наздоганяє на межах безконечності
[b]Забудь[/b]
Будь
[b]Забудь[/b]
Будь
[b]Забудь[/b]
Будь
[b]Забудь[/b]
Будь
Як бите с(к)віт_л_(о) в кінці тунелю
2
Фігуративний живопис –
Живий спис що твердить
Каліченими формулами волі,
Поволі й покрівля мого даху
З’їзджає з панети Ікс на палку прихильність
Плаценти редуцента
Фігуративне мовчання
Це чайна доза од кайфу до зламу кольору
Восьмий колір він де завгодно
Материнський гриб опускає на твої губи
Тепло грибниці
Й фігура у гробниці відцвітає
Очима мерця на сонячних зайцях
Вугільних спиць
Там плетеш-ти плетеш
Долю цілого покоління
З коліна даєш у дих невидимцю
Й завалюється карк неба
На пташиний постулат любові
Й викидає земля у тіло земноводних
Десять тисяч дрібних голок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512305
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 25.07.2014
я был слишком счастлив
чтобы писать
размениваясь на самоуничтожительные акты
в неприличных вербальных
позах
о любви которая уходит
тогда
когда начинаешь переименовывать контакт
|но умирает гораздо
позже|
нельзя считать вечным то
что по умолчанию является жизненно важным
и все равно бесконечное количество раз
стремится стать мертвее
|чем мы есть|
ведь мы отчего-то не можем быть
больше
а потому сливаемся с пустотой
|бумажной|
бесконечное количество раз
и становимся той самой
дверью
|для одних и тех же|
почему-то наши дети рождаются в те времена
когда мы умираем
пускай меня никогда не покинут сомнения в продолжении
нас
но я всегда верил в продолжение
времени
|внутри тебя|
это и есть мой рай
это и есть расшифровка слёз
твоего
сна.
*фоновая композиция –
Ulver «Eitttlane»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513066
дата надходження 23.07.2014
дата закладки 25.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2014
[i] В окно смотрели - есть ли что-то новое?
Да нет пока, у нас без перемен.
Вчера какой-то умник обосновывал,
что можно быть свободными в тюрьме.
[b]Лев Либолев[/b][/i]
Я нынче больше слушаю, а речь
стараюсь не держать, поскольку слово
бывает пострашнее, чем картечь...
Прости, забыл... Ты — как там? Ну, здоро́во!..
Да, я молчу... недавно был гонец
от цезаря, сказал: "Читают... Мило..."
Я думал: всё, кранты... и мой крестец
заныл-завыл, как баба над могилой...
Попили кофе... Так, о том, о сём
как будто невзначай поговорили...
Ну, в общем, в жертву я не принесён
и чувствую себя как прежде, в силе,
и наконец поверил, что меня
не только слышат, но и будут слушать!..
А впрочем, всё — огромная х...фигня:
стихи и я, и Цезаревы уши...
Оно бы всё неплохо, но уже
так утомили страх и поиск правды,
что я — не торможу на вираже,
а на прямой — стою... И право, рад бы
принять перчатку Цезаря и в лоб
писать о том, за что — петля иль пуля!..
Но я устал... И фраза: "...хоть потоп!" —
теперь моя... Они-то — припугнули,
но я... мне будто крышу сорвало:
внутри — не с трах, а мелочное Эго:
мол, Сам... Привет, мол... Но писать назло
я не умею... Это как с разбега
удариться о стену из газет,
раскрашенную в сумрак каземата:
разбег, удар... А там — не стенка, нет, —
ничто, нет даже повода для мата...
Вот и молчу, имперский слух презрев...
Пускай пождёт, пускай ещё потерпит...
Чай, не о пылкой страсти юных дев —
и не за жизнь пишу, молчу о смерти...
Ах, Лев, теперь я — просто старый дед:
такая внучка — ах!.. Зовут Танюшкой.
Сегодня — пять деньков — как раз в обед...
Всё время спит с ладошкою под ушком!..
[i]02 июня 2014 г.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511968
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Буде краще
Буде краще
Буде краще
Буде краще
Буде краще
Буде краще?
Неодмінно.
Якщо припиниш
Дивитись на ці каруселі світу, що вже зруйнувався
і прямо пропорційно до розташування погляду смерті
Заскочиш у них,
І вилетить пілот зі свого літака,
наче яблуко, котре падає із дерева під тяжкістю
пізнання того, хто його зірвав,
і вибухне стеля навісного сміху,
як вибукла заправка, що транспортується
під важкістю сірника у купу згарища.
Чорношкіра саламандра,
ось і небесний стовбур мантри
ти
ти
ти
ти
ти
ти
ти
знаєш усе, що було до наукових доктрина[!]
Ти знаєш усе, що повинен знати(!)
Не людиною станеш,
не твариною ступиш
на пляжі смертоносних лагун,
не рослина у твоїх серцях
знищить повітря,
а твоя необережність,
що наче ілюмінативний будинок із книгами,
котрі не дають знань
лише еститизоване відчуття
відсутності зниклого.
Хто б почув од тебе що тобі було й буде добре?
Хто б зіскочив із тобою з кари фантастичного відчуття
пожиттєвої втрати?
Те, що було не вирішує
наявність теперішніх справ,
трави̒
свої казки,
як комах,
котрі обсіли тіло
у пошуках слинявого страху,
тr/а/хни себе за те,
що віриш у ідею власної індиферентності.
tr@хай свої думки, до поки вони не здобули
Звання «думок дев’ятої ступені вищості»
відпусти й вивільни дух,
що три роки був прив’язаний до наелектризованого стільця
плач і смійся,
смійся й танцюй –
танцювати добре не потрібно,
викидай й кидай своє тіло,
як маленьку черепаху з пошкодженими мізками
трави ̒свої казки
й трава проросте до місця, де всі зітхання перетворяться
на музичну скриньку
Буде краще?
Буде краще?
Буде краще?
Буде краще?
Буде краще
Буде краще?
Неодмінно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510721
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 17.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.07.2014
із заходу дме
на землю твою
уві сні котра в сукенці жовтій
колоситься тихо співає
тут плями криваві місячні сльози
а там
каштан втомлено руки здіймає
шуліки їх дзьобами стрічають
із заходу дме
із попелом із димом
тіла залишаючи по собі
землю вкривати
як листя по осені
місячна пташка здійнялась
щебече
не тобі далеко
місячна пташка затихне
не відлетівши
спи
каже вечір
старші нехай піклуються
спи дитя
аби все життя пам'ятати
свист зірок опадаючих
рани землі
попід стегнами домівок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374342
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 16.07.2014
Ты сидишь у окна и слушаешь,
ожидаешь звук, но всякий раз
бросая внимание на какое-то движение -
упираешься в стену безветрия,
щупаешь безмолвие,
едва разбирая: внутри оно или снаружи комнаты,
исходит ли оно из неба,
либо твое собственное дыхание безмолвно.
Ты написал письмо для далеких пространств,
которые погребены вместе с детством,
которые остались далеко-далеко,
даже дальше чем воспоминания о них.
Ты хотел бросить его на ветер,
как всякую произнесенную пустоту,
но воздух не приходит за ним -
застой, завеса духоты не выпускает
ни единого звука, опечатывает губы.
Слова остаются с тобой и ни к чему не причастны.
А где-то на горизонте расплываются кругами в дымке
огни водонапорной башни,
нечеткие, будто ты близорук.
Будь слова душами мертвых -
тянулись бы к тем огням, распугивая сонных чаек,
раздвигая руками черные листья,
шлепая босыми стопами по спокойной глади.
Но слова не уходят, слова умирают
вместе с нечеткими образами юности,
и лишь теперь, наконец, стал слышен звук катера,
удаляющегося во вновь грядущую тишину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511214
дата надходження 13.07.2014
дата закладки 15.07.2014
писати листи відійшло у вічність
бо
терпіння людей наповнене по вінця
коли вони їх чекають
(і, на додачу, їх охоплює
страх
не-до-че-ка-ти-ся)
але ж ти втрачаєш відчуття страху
коли поруч з тобою боїться того ж
дорога тобі людина
а з втратою часу
люди
втрачають терпіння
і так все по коло
по вже звичних миршавостях
і раптом тебе ошелешує звістка
про те, що тобі прийшов
л и с т
в яких спогади недільні - не-ді-ли-мі
стають героями отих листів
[i]листи-спогади[/i]
листи юродливої душі
що прагне свободи
(але досягла лише відчаю)
л.и.с.т.и. у. в.і.ч.н.і.с.т.ь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510976
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 13.07.2014
Начиння згубне вливається у постріл
Й птах виліта, як тільки м’ясо зірки
Потрапляє на землю святих
Будь хто, хто винуватець очікувань
Будь-хто, хто винуватець затримок
Не нестиме покарань за шкляною камерою
Оіурувайо
а що ти скажеш на це:
Дерево росте й ростиме угору,
до поки кістки твої догорають
й з ними підноситься дух,
що мешкав у тобі,
досягнувши
денного дна неба,
він осягне Піски часу
й все повернеться,
так, ніби ти не падав
й не опадав листям
з черепа Осені,
дай дурману просякнути крізь
жилаві пальці,
дай світлу, котре ти приручив мружачи очі
відсікти кінцівки, що знаходяться за тією
плящи̕ною отрути,
за тією площино̕ю ґрат –
ґрати,
короновані квіти, що не стали
вище духовного рівня собак;
й вибити символ розлук
на капелюсі бога,
й комаху посвятити у тайну,
й тайну утопити у найнижчих
ґатунках випущеної крові,
ось що здійснюй –
здійснюй
бажання,
до поки бажання не забуло
про твоє однооке милосердя,
маслом сердець тікає підлога
й світ вже у фантомних сполуках -
рідинна аліг’єра млосного самоповстання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510486
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 10.07.2014
... ніч розплітає свій светр брудний
і обвиває нитками шиї твоїм сновидінням.
сині пустелі пісками затьмарюють очі ледь не щоранку,
коли розриває горлянку будильник і кличе кудись...
світись/не світись,
дивися крізь час світляками,
словами, що тихше мовчань
і вище за ще неосяжнішу вись...
навчись бути голосом, світлом і миттю,
омиті безмежністю твоїх очей всі світи,
які ще не встигли згубити
чи то віднайти.
ходою іди, що подібна тривкому польоту,
навпроти карань, оминаючи й марні турботи.
ти носиш на пальцях відбитки ночей із агату
аби захотілось мелодіям часу звучати,
аби кровоточили чисто поранені хмари
і чари нічні обпікали під шепіт
гітари
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509323
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 06.07.2014
ти купуєш чай лише для того, щоб відчувати
його шелестіння
його мелісовий запах
його доторк до пальців
знаєш, знаєш наступає прозріння
коли розсипаєш себе по мапах
коли відчуваєш подих страдальців
що сушили цей чай
ти збираєш фотокартки лише для того, щоб відчувати
їх тонку поверхню
їх необ"ємність
їх подиху безмірність
знаєш, знаєш поведінку свою зверхню
підкупляє неприємність
вбиває покірність
тих, хто позував
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469675
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 03.07.2014
зливою безіменною просто з найнижчих вершин
не легко летіти зі спаленими крилами Ікара
хто сказав що не природженно взагалі народжуватися
з обрубком ніг замість летучих відростків
стороннім оком не угледіти під піджаком
сто тонн чистої зневаги
до вас
і рабом не повзати а лежати каменем спіткання
просто на стопах
і на стовпах розіп’ятих Іуд і проклятих почорнілими лицями
будд на сотні парсеків лиш ефір
розплавляється як сир під кислотним соком
і комусь все таки все виходить через раз
а комусь на завжди обрубок замість серця
і цятки та плями солі замість чистої крові каяття
на поцяткованих шиях під палицями страти
на п’єдесталі зіпсованих років
ниц не паде
і на гору не зійде більше сонце того,
що в грудях замість кислого присмаку
відчуття безсилля
безвладдя над власною природою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366016
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 03.07.2014
«Шурхотіння ірландського часу,
що жене вітер вздовж
залізничної колії до кинутого депо…»
(Йосип Бродський)
Кожна творча людина мусить збудувати свій дім – будинок свого духовного Всесвіту, свій ментальний самодостатній світ. Так подумав я (хоча, що таке «я» - тимчасовий візерунок дхарм), коли подивився фільм «Дім, який збудував Свіфт» (1982) режисера Марка Захарова. Це фільм якому не пощастило – він мав стати мегапопулярним і культовим, але про нього напівзабули. Це фільм геніальний і новаторський, але про це не чути. Фільм мав сотні причин потрапити у немилість до режиму і цензури, але потрапив під негласну напівзаборону із-за однієї невинної фрази: «Свіфт помер? Коли? – Сьогодні, як завжди, о п’ятій!» Бо то була епоха регулярних поховань генсеків – старих маразматиків, що один за одним послідовно йшли в могили після монотонного однакового ритуалу. Періодично повторювалась дурна совкова вистава про потойбічний світ з відповідним перейменуванням міст і пароплавів (бідні пароплави!). Модний анекдот тої пори: диктор виступаючи по телевізору оголошує: «Вибудете сміятися, але Черненко теж помер!» У цій фразі фільму і в вчинках героя фільму – Джонатана Свіфта влаштовувати регулярно власні поховання побачили натяк на актуальні події, що вже ставали не трагічними, а смішними.
У цьому фільмі багато чого було вперше: це перший «совітський» фільм потойбіччя, про реінкарнації та метемпсихоз, це по суті перший «совітський» сюрреалістичний фільм. Все, зрештою, доводиться роботи колись вперше. Тільки ступінь майстерності може бути різною. Цей фільм роздуми про творчість Джонатана Свіфта. А оцей мій незачесаний есей роздуми про роздуми. Колись хтось може напише роздуми про мої роздуми про роздуми про Свіфта. І так буде тривати поки крутиться Галактика.
У фільмі чи не вперше в кінематографи «шостої частини світу» змальовано образ особистості, яка протиставила себе системі. І то не тільки системі (звісно, буржуазній англійській XVIII століття, проте чомусь тогочасна Великобританія дуже нагадує совок), (ще раз напишу в дужках, хоч це виглядає кумедно: в той час існували два типи поведінки інтелігента: або грати в гру хованки з системою, вписуючись в її ландшафт і жити одночасно своїм внутрішнім життям або відкрито протиставляти себе системі, автоматично добровільно записуючись в ізгої), але і суспільству, обивателям, більшості – якщо хочете. І це справді був тоді «герой нашого часу» - людина яка протиставляє себе системі. Протиставляє на рівні мистецтва – яке обивателі і сіра «більшість» не розуміють в силу свого низького інтелектуального рівня. І в цьому глибока трагедія інтелігента в усі часи і в усіх народах: хто не такий як всі, приречений на відторгнення суспільством і переслідування, замовчування творів, а інколи і просто на німоту. Недарма Свіфт у фільмі мовчить (а це був історичний факт – Свіфт справді в останні роки життя перестав будь з ким говорити, просто мовчав), принципово ні з ким не спілкуючись – навіть однодумці мусять здогадуватись про його думки і бажання. Трагедія тут показана глибше ніж вона буває в реальності. Генія не визнають і не розуміють не тільки сучасники, але й нащадки: в останній день життя до Свіфта прилітають гості з майбутнього на машині часу. Але їх цікавлять тільки інтимні подробиці життя генія, а не його твори. А дослідник його творчості прилітає до Свіфта з візитом з єдиною метою – сказати письменнику перед смертю: «Ніхто не читає Ваші книги, пане декане! А заодно і мої, бо я пишу про Вас!»
У фільмі болісно звучить тема еміграції – саме не постреволюційної, про це вже знімали кіно до того і не раз. І то геніально. А саме сучасної еміграції – еміграції інтелігенції, що тікає від сірості і безглуздості совка у світ, де ці втікачі чужі і нікому не потрібні. Тому теж приречені – втопитись у склянці чаю, наприклад. У фільми ці емігранти з Ліліпутії – втікачі від свого ліліпутського короля (який їх, зрештою, пробачив, але вони його – ні). Тікають у великий світ, але можуть бути великими тільки для свого світу – а тут вони лише екзотика… Як це нагадує ту хвилю емігрантів. Не цю, звісно, ця то в великому світі себе знайде, бо великий світ давно став їх світом: світ давно вже не ділиться на замкнуті світи карликових диктаторів.
Так посміятися над тоталітаризмом, як це вдалося творцям фільму, мало кому вдавалося. Англійські правителі Ірландії надто вже нагадують совкових маразматиків. Чи не вперше намальовано на кінострічці цікавий образ: внутрішню трансформацію охоронця тоталітаризму, який раптом зрозумів, що чинить зло і вирішує змінити своє життя (і, звісно, гине, бо система імперії зла не пробачає). Це, звісно, казка. Так не буває. Або буває, але дуже рідко. Прислужники диктаторів переважно не здатні до просвітлення. Сама концепція фільму: генія оголошують божевільним, бо він критикує систему – дуже щось нагадує з тогочасної реальності. І це сказати було майже можливо, бо, мовляв, це все про Ірландію, не про совок. А як же… Трансформація відбувається ще з одним персонажем – майже головним – з доктором, що приставлений правителями до Свіфта. Доктор раптом розуміє, що він Гуллівер, йому відкривається істина про людей, суспільство, творчість. Свіфт помирає, але доктор тікає від суспільства в світ творчості, продовжувати справу Свіфта, написати найважливішу частину «Мандрів Гуллівера» - «Подорож у Країну Мертвих», яку диктує йому з потойбічного світу Свіфт…
Найбільше дивує і вражає, звісно, зображення людей майбутнього. До Свіфта прилітають гості (точніше допитливі туристи) з майбутнього – з 2045 року. Тобто, згідно тодішніх уявлень – з комунізму. Бо якщо комунізм не збудували у 1980 році як обіцяв Хрущов, то до 2045 року його вже точно збудують – у цьому були впевнені тоді всі. Можливо, навіть, режисер цього дивовижного фільму. Але що це? Ці люди майбутнього – циніки, примітивні невігласи, бездуховні істоти, ще більш примітивні обивателі, аніж сучасники Свіфта, сноби, позбавлені навіть тіні гуманності, люди, яких цікавить в літературі тільки «полуничка» та бажання вчинити якусь дyрну витівку. І це люди досконалого суспільства? Фільм навіть трохи пророчий. Оці гості з ХХІ століття (себто з нашого століття!) дуже вже нагадують теперішніх сучасників. Невже автор правий, і людство тільки й те й робить, що деградує? Не так давно мені трапились цікаві результати досліджень: середній об’єм мозку кроманьйонців – перших людей сучасного типу Homo sapiens sapiens був більший ніж у сучасних людей, є версія, що вони були більш розумніші ніж сучасні люди, з того часу відбувалась тільки деградація інтелекту…
Ірландському світі не пощастило з кіновтіленнями. Це або ІРА, або тема поневірянь мігрантів, або ірландська мафія в Бостоні. Багатюще ірландське мистецтво, унікальний ментальний світ (острівна ізоляція, чи що?), глибочезна ірландська міфологія та історія рідко коли прориваються на екран. Та хіба тільки на екран? Досі майже всі ірландські літописи та історичні хроніки досі вважаються істориками сумнівними або й просто вигадками. Писання англо-саксонських істориків того ж часу – не вигадки, повідомлення римських істориків тої ж доби – цінні історичні джерела, а ірландські літописи – вигадки, мовляв… Таке буває. Особливо з народами, що були поневолені. І цей фільм – приємний виняток. І не тільки для «ірландонутих» - в той час, доречі, не біло такого терміну і такої субкультури не існувало. В той час ірландська культура це була для совкового інтелігента (і не тільки для совкового) terra incognita. А шкода. Історія пішла би інакшим шляхом, якби свого часу тутешні мислителі хоч трохи розуміли давні скели, пісні Манстеру та скрипки Ерінн…
У фільмі дещо нав’язливо подається основний слоган, як, буцімто, credo життя Свіфта: «Піднятися в небо – ось робота, піднятися в небо – ось праця…» Але це не зовсім так – це важко назвати салоганом фільму. Фільм перенасичений фразами, кожну з яких можна брати як цитату до літературного твору. Але відірвати ці фрази від контексту фільму неможливо – вони втрачають чи змінюють зміст… «Всі люди жили колись, тільки треба навчитись це згадувати…» Це просто буддизм. Чи то вчення про метемпсихоз античних філософів. «І не дивіться на мене як на ідіота. Нам, пришельцям з майбутнього, часто доводиться вдавати з себе божевільних, інакше люди можуть не пробачити нам наших знань…» Справді. Знання істини не пробачають. Ніколи, нікому і ні в які божевільні часи…
Ще одна вражаюча аналогія з совковим суспільством – як з тодішнім, так і з нинішньою трансформацією совка, так це епізод з глядачами театру життя. Свіфт не маючи змоги бути почутим, найняв акторів, які грали безперервну виставу, що змішувалась з життям (бо, зрештою, життя це вистава і ми всі граємо ролі). Але губернатор виявився хитрішим – він найняв глядачів. І до них вже було достукатись неможливо… Вистава плавно переходить в життя. Спочатку кров і смерть бутафорські, але потім людина насправді гине. Доктор кричить глядачам: «Це ж кров!» Але глядачі аплодують. Бо їм все одно насправді це чи гра. Справжню трагедію вони бачать як розвагу. Справжня війна для нинішніх глядачів телевізора це лише розвага, кіно. Воно відбувається насправді, але відчуття реальності нинішніми глядачами давно втрачено… Чужа трагедія – це для них лише вистава… Як нині.
Свіфт зумів збудувати свій дім – своєї творчості і свого світу. І це найважливіший заповіт і фільму і світа, зрештою – збудуйте свій дім, дім своєї творчості, свого мистецтва і свого духовного світу…
(Примітка: На світлині – кадр з фільму.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508398
дата надходження 30.06.2014
дата закладки 03.07.2014
еще не сошли
ожоги
с перегревшихся крыш
не привыкших к таким пристальным
взглядам зимнего солнца
а дома уже просят
замороженной небесными льдами
воды
|напиваясь сполна|
в предсмертном прыжке
по стеклянным глазам
бьют отряды
изрезанных острым
снегов
накануне биения пульса
весны
застывают секунды
и плачут
теплом умирающих
капель
на холодных щеках
замерзших
домов
и они оживают
|внутри|
*фоновая композиция –
Ars Diavoli «Retrato»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472967
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 03.07.2014
все живе малює на тебе пародію,
бачиш дерево так само гірко хитається.
ще трохи і знищиш себе,
стиснувши в кулачці повітряне "годі",
кожен в проваллі власного часу
і гра ця
тобі не ввижається.
поглянь скільки веж у чужих альбомах,
за ними скельця дощу і холоду.
спробуй забути себе,
я благаю, спробуй,
краще заплющити очі
і тоді засвітить внутрішнє золото
розм"якле до небувалості
як добре,
що ти зосталася,
інакше б із неба каміння.
все живе тебе тільки озвучує,
замовкни,
в своїй провині
ти схожа більш на святу.
як добре, що ти зосталась...
піду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508898
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014
Прощення зриває твою посмішку
Й кидає її у смітник,
механізм
твого рухомого опору –
це
Картина, що ніколи не запалає,
Будинок,
Що ніколи не згорить
Спляча вершина блукає
У світі без форм,
Світ без форм
Блукає
У твоїх серцях.
Їх було вже не з один десяток –
І всі зникали, наче кіт маленького вибуху,
І всі котились з пустельної ями
У світ тварин
Наступний шлях –
Це шлях забути все:
Переродишся мурахою, –
Це найближчий шлях до людей,
Це найдавніший вияв сутності чистої праці
Й можливість відпустити усі розумові процеси,
Пов’язані суто з теорією самоповстань.
А тепер піднімись із колін
Й іди до жінки,
Що тебе чека
На тих гарячих планетах,
А тепер дивись уважно
Як зірка відкладає світло
У своїй черевній порожнині,
Залишаючи лише невеликі
Річки із пітьмою,
покидаючи цілі сузір’я,
розливаючи
солодке
карамельне молоко
у снах маленьких істот.
Дивись і відпускай усі потоки,
Що ринуть з твоєї голови;
Голосний переспів
Пісень, що личать
Власнику інкубатора душ:
Коли ти вже прокинувся й перетерпів –
Вмикай потужності на кожну хмару,
І відтоді й тоді –
Й до теперішнього вияву,
Хай заніміє океан,
Узявши всю вагу із твого язика.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508878
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014
Кістки зірок
Ламаються
У сферах
На котрі
Падають
Твої посмішки
У сферах
Де
Сльози
Твої
Утворюють
Труни
З’являються
Тіла
Котрі
Нівелюють
Зло
Примарні міста
Будуються
Дощами
Примарні
Міста
Руйнуються
Буденністю
Замкнутих систем
Чого хотіла
Ти –
Хай постане
І хай
Потоне
Те
Чого
би
не хотів
Я
Адже кожної ночі
З’являються
Снігові бурі
За колами
Людськості
За стінами
Розпачу
Почни
Любити
Те що найбільше
Люблю я –
Себе
Й розкриється
Квітка
Цвіт котрої
Опадатиме
На оголені плечі
Світлого дня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508813
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.06.2014
Мовчання триватиме до без’осяйної площини,
У котру поміститься шматочок кедру,
й на зупинках поруч із ключем до твердого переконання
«світ за̕щось стоїть поруч тебе, огорнувши твої плечі»
Ховається чужорідний спосіб мислення
Ідеалістична картина –
натюрморт: мертвий тягнеться за квітами, обуваючи
світлий шлях
край рота стягує автопілотом
й мовчанкою зводить вуста,
наче крижаним ударом дорослого повітря
котрий із револьверів нагадує
за влучністю чи гучністю пострілу
барабанний ритм?
Що із усього всесвітнього непотребу
перетвориться на єдиний випад,
у якому криється
загорання зірки
загасання дичини,
задоволення моря,
нерозсякнутість океану.
вибір у ровах,
і у ровах – лабіринт
у лабіринті – тіло,
у тіла – два тіла
у тілах – дві рідини,
дві площини,
між площинами –
простір,
і там курець
тягнеться
за балконами
Балканів
І там відпущений вітер
Дірявить дії механічних
Дірявих
І там ітар,
І там ікар,
В ікарі кара,
І протяжне вороння наспівує
в начиння згучної ночі
своїх маленьких печальних пісень
тра
тра
тра
в
буяє голова,
і у голові лунають голкові походи
у порожні примістечкові річки,
кинь цю річ
у чийсь вазонок –
й зовсім голе
вигулькне
плече,
а вже потім обличчя нічийне
зіб’ється у безколірність птаха
і удалині
виднітиме
промовиста назва
су ха
земля
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506995
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 29.06.2014
Моя любов вилуплюється із серця комет
І мчить щодуху у твої руки,
У єдину спільну країну снів,
У єдину спільну духовну країну
й на виднокраях протікає багряне марево ночі,
Тут протікає кров поета
й злісні пута
уриваються
під тремтливим диханням чорних голубок
і все це живе, до поки цвітуть твої очі,
наче радісний комашиний спів,
що пророста углиб лісу
кроною хвої, кущами ожини
все це вплине на симетрію гір,
звідки я відкидатиму
діжки із порохом,
щоб розглянути, як шумлять
моря твоїх нутрощів,
щоб прокинутись цілими млостями
туманних містечок,
у котрих зостались сліди
твоїх щік, що рум’яно палають.
Мабуть, я любив би тебе
За лічені, тисячні кілометри від Землі,
Лиш би не втопитись у власних посушних
Планетах,
лиш би не втратити віри
І двері змогти відчинити,
Щоб вийти на свіже повітря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507111
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 29.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.06.2014
я последний поэт
заполняющий дыры
|прошлым|
где я прячу слова
глубоко и под плотным
|словом|
но молчанье мое нарушает не стих
а счастье
правда чаще в стихах
|удается его озвучить|
я последний кто был
и кто будет с тобою
|первым|
благодарным
беззвучно
за то что внутри
|под слоем|
погребенных секунд
измельченных мгновеньем
страсти
остаются слова
|без которых мы будем|
лучше.
*фоновая композиция –
Hateful Abandon «Culprit»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498973
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 29.06.2014
швидкість вплітає в мене електрострічки
аби світилась на відстані принаймні століття
ліхтариком "Спокій праворуч. Відчинено"
подорожні не від світу цього ніколи не гукають на допомогу,
заради бога, не верзи усіх цих будьласкаідякую,
все одно цей дім занадто спільний і бездахий
щоб пити в ньому мікстури пробачень щосну.
поглянь, я пливу так розлючено крилами,
цяти сонечка татуйовані на спині.
спантеличено запросила би,
але віриш, не знаю куди.
старість моя не просить води,
спрагою розбиває небесні склянки.
швидкість смакує нас майже зрілих,
доброго
доброго
доброго
ранку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507151
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 26.06.2014
ось випиливає залізна рибина
і ковтає повітря з палкістю самогубця,
ковтає численні зміни
і в знак несподіванки продовжує плавати.
часом їй стає аж до пустелі сумно
і тоді вона грається у везіння рибалки,
вправно чіпляючись за блискучий гачок
і останньої миті зникає.
вода знає усі прикмети та тріщинки її вдачі,
риба вдає, що плаче,
а натомість регоче люто у сон людині,
яка й плавати ще не навчилась,
а тільки убрала в залізо
й без того холодну кулю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506639
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 22.06.2014
нехай щодня повз блукають вдавані щастя
та мені вдається знати, що лише біль
не вміє прикидатися,
що тільки коли літо палає кров*ю,
ти, Сільвіє
вже лаштуєш репетицію зими.
стіна із мушль то ще не гарантія захисту,
то тільки накопичення зашкарублих рубців,
які ти виписуєш,
танцюючи нігтями ледь чутно.
завтра набридне свято воскресіння
і якір навчиться втікати від тебе
як навчився робити це Він.
сивина Лазаря озветься дитячим плачем,
що ж тоді?
мовчиш
і може у цьому сила твоя
бути
у Не...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506335
дата надходження 20.06.2014
дата закладки 20.06.2014
Стікса во̕ди течуть
У серце нікчемних вимірів,
Гора із пір’я твориться
П’янким вітром
І все це нагадує
Зимовий зміст порожнечі
Із внутрішнього порогу
літа,
гілляки скручують руки,
Переламуючи кисті,
Відламуючи люки до підземель,
Вламуючись у надпотужні горлянки
Квартир.
Голос, що спить у твоїх вухах,
Чекаючи доки вилупиться
Метелик наднічної осені
Осінь цього разу не буде
Такою жахливою:
Без алкоголю
без нервових кивків
без сірникових койотів
без діалогів, сповнених
глузливих смертей
без сонця
без сонми зайвих алюзій
без перцепції,
адже світ – це не просто уявлена тінь
від бронежилета
стікса во̕ди течуть
у серце нікчемних вимірів,
і все це нагадує амбівалентний вияв свободи
хочеш їси – а хочеш пропускай рибу крізь примарні
пальці,
адже мертві пливуть у цьому човні ось уже з десяток
вічностей,
не усвідомлюючи того, що вони повстанці
ось і ти, якимось чином, пропа̕ща.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505992
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 19.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.06.2014
Зітреш мої відбитки на листівці -
строкатий почерк все вже розповів.
Така розлука вицвіте за тиждень,
якби ж за тиждень. Кажуть, у тобі
змінились очі, рухи тіла, й голос
нашіптує... Ми порізно удвох.
Ці кляті дні коротшають і рідшають,
ці кляті межі стискують і тріскають.
За що тепер триматися обом?
За зграєю перелітних , затримавшись,
секундою у ритмі часогри... Верни мені
спадаючі оперення. Я їх чорнилом
воскрешу. Верни.
І хай на смужках поділу доріг - ще досі мій -
стоїш тепер незримо.
Люблю тебе за те, що відпустив,
коли терпець вривався бути сильним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456696
дата надходження 26.10.2013
дата закладки 15.06.2014
ми випили по каві, після того як всі розійшлися. Він взяв стакан в якому лишалося ще на денці лікеру, хлюпнув туди трохи спирту з банки, що стояла під столом, і випив. Потім так само налив мені. Я сидів навпроти, бездумно втикаючи на свої затісні кеди. Один з пальців віднедавна почав кровоточити. Сприйнявши це, як імовірну ознаку святості, я був готовий в подальшому до ще суворіших випробувань чи до чуда, хр*н його знає, яке однієї миті просто звалиться на голову й загоїть всі відкриті рани на тілі та мозку. Майже не розмовляючи, принаймні, про те, що в кожного було на думці, – не певний навіть чи ми були здатні думати бодай про щось, що стосувалося подій того вечора, чорт забирай, він сказав і зробив все, щоб назавжди обірвати колишні зв’язки, щоб ніколи більше до цього не повертатися; відмовився від того, що так багато для нього важило, щоб з того, що лишилося спробувати зробити щось, що важитиме не менше в майбутньому, – просиділи під тріскіт газового лічильника, неперервний гавкіт, який долинав з вулиці близько півгодини. Ще раз випили по горнятку кави, – нерозчинної, як наше нікчемне існування від якого постійно хочеться кудись втікати, страждаючи при цьому також: від надміру емоцій, які переповнюють тебе, від сукупності поразок, які спустошують, допоки кавова гуща не почне спливати доверху помиями. Ми майже не спілкуємося одне з одним. Це означає, що нам було що сказати одне одному. Але ми лише розповідали кожен свою історію, можливо тому, що крім слів в нас нічого більше не було. Навіть одне одного поза тими історіями. Принаймні поки що.
В ті дні вечорами ми часто збиралися на території школи, яку, щоправда, ніхто з нас не закінчував, тому жодної ностальгії, щоб випити пива і розслабитись, й просиджували майже до світанку. Літо було напрочуд спекотним, а проте, найдосконалішим, у своїй винятково фатальній привабності. Дні тягнулися монотонно один за одним, в нудотній тиші сумнівного спокою. Перестиглі плоди диких груш та декоративних яблунь обважніло нависали над сивушною ніччю, яка плелась навколо тонкою павутиною. В її освіжаючу та п’янку прохолоду занурювалися наші спраглі, втомлені серця, наче підводні човни на океанські глибини. Потому лише відчуття мокрого піску між пальцями, що здавався таким нереальним на дотик, не залишав сумніву у справжності втечі. Ми заслуговували на все те, що з нами відбувалось і навіть на те, чого не відбувалось. Одного вечора, який тепер, на відстані трьох років, змінився настільки, що важко відрізнити справжні спогади від доданих згодом в запалі пристрасті, ми побачили на сходах дівчину в плямистій сукні, з довгим русявим волоссям; великими зеленими очима вона пильно вдивлялася кудись повз нас, лише згодом ми звернули увагу на стурбованість в її голосі, яка відчувалась в усьому про що вона говорила. Альона, так вона просила її називати, але ми називали її Оленкою, вона не ображалась, була симпатичною, навіть привабливою. Вона не вміла роз'яснити чого хоче і мала в медичній картці протипоказання щодо денного світла, спеку не переносила взагалі, говорила, що тепловий удар може виявитись для неї смертельним, тому вдень вона ніколи не залишала квартири, так триває останні три роки, казала вона, вікна в її кімнаті були щільно зашторені. Пізніше ми запідозрили її в брехні. Але нічого не сказали. Бо кожен з нас теж брехав їй. Ми чинили з нею ще й не таке. Вона нам дуже подобалась. Вона була єдиною дівчиною, яка відповіла нам взаємністю. Зустріч з нею змінила моє життя. Вона змінила Бодине життя. Може змінила щось для неї.
Курити не було чого. І це вбивало, як вбиває бродячих псів вдаване співчуття відгодованих сук. Зібравши всі гроші, які мали, ми пішли за сигаретами. Було близько дванадцятої, поблизу все зачинено, крім «Околиці»: я піднявся на другий поверх, він лишився внизу; навколо більярдного столу в кінці залу стояло четверо чоловіків. Вони грали й голосно щось обговорювали, реготали, відхиливши шторку, з кабінки вийшов ще один і приєднався до них. Мені вистачило кількох секунд, щоб побачити всередині оголену дівчину, вона здалась мені зовсім малою. Білобриса барменша витирала стакани, почувши питання вона кинула кудись вбік, що сигарет у них не продають, я повторив питання ще раз, вона ще раз повторила відповідь, мені здалось, ніби я до ранку стоятиму перед нею, повторюючи одне і теж питання, а вона натомість повторюватиме свою завчену відповідь, тому я просто мовчки дивився на неї, намагаючись прочитати думки, слідкував за її поглядом. Вона чекала похвали чи підтримки своїх слів в залі, куди я більше не обертався. А які ви курите? Зараз байдуже які. Є «бонд» по 12 гривень. Давайте. Я розплатився, зіжмакав кілька папірців в кишеню, взяв пачку і вийшов надвір.
Відтоді ми почали проводити ще більше часу разом, не лише вечори та ночі, але й дні. Сонце ставало менш надокучливим. Температура повітря трохи знизилась. Кілька разів ми потрапляли під нищівну зливу, одного разу під град, що застав нас на півдорозі від річки до міста. Ми пили багато пива та вина, інколи горілку, обговорювали улюблені фільми, книжки. Нам доводилось стримувати власні бажання, як би боляче від цього не було, бо інакше ми назавжди залишилися б в тому літі. Ми могли б прикидатися каліками, грати на сопілці, гітарі, трубі, збирати пожертви на новий храм. Платили б власними гріхами за бокал пива і не боялися б смерті, але постійно про неї говорили. Всі ми були б всіма і ніхто з нас не був би ніким. За крок до переходу по той бік самотності, бо подія вже стала обманом, загибеллю спокою та тиші, спалахом блискавки, вибухом шуму та люті, повією.
Нам ніяк не вдавалося запам’ятати жодного слова. Жодного її жесту. Лише звуки. В кожного була своя власна версія. Лише номер кімнати та кількість неприйнятих дзвінків. Заходьте в гості. Навіть риси її обличчя постійно нагадували нам про інших. Мовчання її нікого не хвилювало, а посмішка була найвищою винагородою за невдалі спроби розсмішити її. Вона гіпнотизувала нас, щоб не говорила як би себе не поводила ми приходили до неї знову й не хотіли від неї йти. Її тіло було для нас сьомим континентом. Ми не були його першовідкривачами. Але ми були його володарями. Вона перефарбувала волосся в червоний колір. В її полум’ї ми згорали дотла. Вона навчила нас бути сильними. Вона дозволяла нам бути справжніми. Що ми дали їй натомість?
Добре пам’ятаю той ранок, коли прокинувся в її кімнаті з плодово-ягідним запахом з рота. Першим бажанням було якнайшвидше забратися звідти. Через коридор в сусідню кімнату. Але потім, коли згадав де знаходжуся, захотілося залишатись тут якнайдовше. Поки силою не виставлять за двері. Поки що ніби ніхто не збирається. Двоє її співмешканок, які мовчки сьорбали чай за неприбраним столом, скоса поглядають на мене. Її в кімнаті нема. Якби не вони я зміг би сповна насолодитися причетністю до її відсутності. Потім вона повернулася б, а ці двоє пішли б на пари. Ми лишилися наодинці. Нарешті разом. Назавжди удвох. Більше ніхто не заважатиме нашому щастю.
Ми сіли на сходах перед будинком, що здавався, через свою очевидну занедбаність та відсутність будь-якого освітлення, нежилим, хоча ми знали, що його використовують для ночівлі нелегали з Таджикистану, які працюють допізна на місцевій швейній фабриці; а той бл*дський гадючник, звідки я ледве зміг вибратись кілька хвилин тому, поблискував десь позаду нас блідими вогнями; гаряча смола скапувала нам на шиї і стікала вниз по наших спинах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505144
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 15.06.2014
схожа на дерево жінка, що виношує в собі дитину:
заглиблюючи руку по лікоть у саму серцевину,
не знаєш напевно, що схопиш кінчиком нігтя -
м'якість хутра чи холод зміїної шкіри..
щебече зграя думок у чорній фаті волосся,
гудуть почуття у медових сотах
і жалять найбільш близького -
бо той зазвичай і ховає сокиру
поза спиною..
і ріже слово коротке, немов спалах блискавки,
двоїть гнучке і тендітне тіло,
коли жінці не пробачають всередині дівчинку,
вона мертвіє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504687
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 14.06.2014
Я прощав те, що не прощають інші,
намагався знайти заміну незамінним
і забував незабутніх людей.
Я робив спонтанні речі
і розчаровувався в людях,
коли зовсім не очікував розчарування,
а, крім того, розчаровув сам.
Я був відкритий для обіймів,
я сміявся, коли робити цього не міг,
і друзі в мене були справжні,
я любив і був любимим,
але також почував себе зайвим,
мене любили, а я не вмів любити у відповідь.
Я стрибав від радощів, як дитина,
я жив з любов'ю в серці і присягався навічно,
але також розбивав колінка багато разів!
Я плакав від музики і переглядаючи фото,
я кликав, щоб почути голос,
я закохувався в усмішку,
здавалось, ностальгія поглинула мене і...
... я боявся втратити когось важливого
(а закінчувалося тим, що все-таки втрачав).
Але я вижив!
І живу дотепер!
Я не пройшов повз життя...
і ви також не повинні цього робити.
Я жив!
Треба боротися рішуче і впевнено,
чіплятися за життя й бути пристрасним,
втрачати з надією, а перемагати з відвагою,
тому що світ імпонує сміливцяв.
І...
Життя - це все,
щоб бути неважливим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504943
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 14.06.2014
больше не нужно стучаться в двери
или пытаться разрушить стены
в поисках следующих
мы так и не научилась вести диалогов
с мертвыми
а я никогда не умел
|с живыми|
всё что нам нужно теперь
это закрыть глаза
и попробовать вспомнить то
что происходило с нами
целую вечность
назад
всё самое прекрасное
потому что это и есть наше
всё
я прошу тишину не сдавливать сильно
наши слова
потому что они заслуживают быть
заслушанными
как и мы заслуживаем
быть
вместе с ними
но не вместо
потому что они никогда не окажутся
на нашем
на месте любых слов всегда остаются
люди
которые их вынашивали
растили
и отпускали со временем
|в будущее|
я ни о чем не жалею
так же как слова никогда не жалели
нас
заставая врасплох каждый раз
когда мы были
заставляя быть другими
нами
хотя в такие моменты
украшая тебя и меня
собой
они уродовали наши миры
такова цель бескомпромиссной
любви
такова цена бескорыстной
преданности
таков срок вечности
такие мы
и ничего больше не нужно
|менять|
наше прошлое это лучшее
что могло случиться
с лучшими
из нас
мы
это
лучшее
и только мы заслуживаем
здесь и сейчас
молчать
вместо
наших
слов.
*фоновая композиция –
Diary Of Dreams «Sin Skinner»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502804
дата надходження 02.06.2014
дата закладки 10.06.2014
мій понівечений аксіос
твоє чоло обігнув
здригнулась повінь отруєна
де постарів її корінь
рукав молитвенних вигинів
спинив відпущений рев
століт друїдів і синьої
розпусти-повені
мої огненні бескиди
твоїх плечей огорнулись
несила нести
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504252
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 10.06.2014
он без устали читает пустую книгу
закладкой оставив утро,
а я никогда не признаю игр,
придуманных кем-то другим.
я зануда
и многих вещей
сквозь стекло не увижу.
рыжий кот на отшибе
и солнце котячее ниже.
он плащи подбирает
под цвет моего прощения,
с теми пусто
кто вслух не читает молитву.
он без устали пишет битву,
а я не могу проиграть
опять
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502192
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 06.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.06.2014
зимнего вечера мерцает овал
в медоносном потоке сирени
нужно ли знать кто нас срифмовал
и в каком стихотворении
в зеркало ночи глядит тишина
словно ищет подобие
тычется в граненость стекла
крутобедрое и твердолобое
и преломляясь на выдохе том
льется как боль из раны
в тихое слово
волны обертон
в заиндевевшей раме
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503476
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 05.06.2014
1
сльози – мара
біль – то вигадливий присуд
болю в кістках вже нема,
кістки, як наболілий римований ніж,
прямісінько вгачений по лікоть у серце
2
море навіщось пливло у легені,
там зринало човном потопу,
там і смерть лаштувалась зручніше,
на одвірку чудових митей,
щоб тебе несподівано вбити,
щоб мені несподівано снитись
кожної ночі,
кожної клятої безсяйної ночі
3
сні
сні
го
ві
ві
го
ві
бурі
а потім бурі ведмеді
4
пританцьовуючи,
причаровуючи
скелети
дивних скопищ:
і тварин, ось таких, як бізони
і людей, ось таких, як механічні робітники
металургійних заводів
я побачив самотню яму,
і була на дні її вода,
і записано було
на змащеному сумом тісті:
шаман просить дощу,
але тільки не в цьому місті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502771
дата надходження 02.06.2014
дата закладки 05.06.2014
Я мушу бігти десь подалі від цих крислатих долин,
Від цих здір’ явлених очей повних люті,
Я мушу нести могильний імператив
Про незримість веління бути приреченим
Де моя здобута здобич?
- Ось на руках моїх.
Де моя здобута велич?
- Ось у руках моїх.
Замість крові – блазничий танець
Ольфіро,
моя солодка-тягуча зневіро,
я так хотів перетворитись у буття
тікаючого зайця.
Тікаю Чого?
Стікаю Чому?
Нуртую, як черево звіра,
що прагне ще більшого занепокоєння
Покійся з миром –
серце тисячного вершника вітрів,
та бийся о груди кам’яного дерева слів;
вигадки з-поза ріжучого язика,
котрий
наскрізь проткне твої вуста,
котрий не принесе вже нічого кращого,
окрім як скла від камери, що розбилась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501996
дата надходження 29.05.2014
дата закладки 03.06.2014
Коли очі закочуються
За гострі поверхні
бісових країн,
В яких тобі не доведеться
Побувати,
Відривається
Кожен лист
Від пада,
Король
Насолодженої
Зірки
Спіткнеться,
Я знаю,
І його
спіткає
Лихо
Шестирозрядного
Ей, Дамбо,
Руйнуй всі мої острови,
Стріляй у голову,
Руків’ям
Зброї
Винищуй
Моїх
Коханих-любих
Друзів,
Що
Ляжуть
Темінню
ночі
Супроти
Отруєної,
Розчавленої одинокості
Розлючених,
Фанатичних портів
Як комашиний рай,
Здасться
Оболонкою
Старості –
пристрасть
Кожного
Наступного дня,
Так і маленька
Дівчинка
З порожнього
Американського
Бару
Запалить
Сигарету
Зчорнілого
Дня
із
Одного
Людського
Життя
Подумавши
Про клятого
Вбитого брата
У цьому барі
Не витатиме
Старість,
Тому
Що чорношкірі
Не божеволіють,
Проте
Я не бажав
Би перетворюватись
У бісового американського
психопата
і там ось, у централях
сцени,
я читатиму
голосно,
й двояко,
потягуватиму
спину
смерті
своїми кігтями
страху,
і пацюки
читатимуть
зі мною,
і я читатиму із пацюками
про всіх янголів,
чиї жирні голови
злітали,
як тільки
паста радикалізму
потрапляла
у сніжну горлянку
богом забутого бога
уся американська нація
слухатиме
мої нічні завивання
стоявши навколішках,
я дертиму
горло,
як стіну,
від сірого
злободенного
графіті,
тільки,
щоб мене почули,
як чують
плач
власних
дітей
у бісових вітальнях,
босий
двадцятихвилинний
вияв
любові
й розпачу
все згорить,
як тільки
котромусь
із ковбоїв
закортить
зійти
із потягу
головного болю
радіо
слави
радіо
безголових
дурнів
чи готовий
кожен свідомий
громадянин
неіснуючої країни помирати?
Чи готовий кожен свідомий
громадянин якоїсь бісової існуючої країни
помирати?
Авжеж відтяти пальці –
й спати,
авжеж відтяти пальці –
й стати
рухомість номер один:
ліхтарня святого папи
рухомість номер два:
грішність – не гірше виправдання,
аніж втоплені діти диковинного конгломерату
рухомість номер
три:практики
масового вбивства
на електричних стільцях –
найвеселіша
вистава
веселі рухомі вітром Невади
шибеники ,
що зійшли
із шибениць
власного цифрового фотоапарату
рухомість
номер чотири:
валізи спакованості
на виході –
до кредиток,
на переосягнення
шляху
цей добре усміхнений
боксер
виб’є із тебе
весь зігнилий-пожиттєвий
потяг
до самострати
рухомість номер
п’ять:
ти не такий
вже й гівняний
кінооператор,
тільки
варто, зціпивши
зуби
збирати
листки із дерев
злих трупів
рухомість номер шість:
слухай цю поезію,
й тихенько неси
усе,
пронеси
крізь перенісся
зими й люті підмогильні вітри,
адже рано
чи пізно
ти потрапиш у трапи
німості й глухоти,
й це – надовго,
й це, надовго,
мабуть-таки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499883
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 29.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2014
Города стали горой
Храмы больницами
Хищная птица – добычей
Он и Я стали Сворой
Здесь не за себя
Здесь один за другого боится
Здесь один за другого убьет и убит
Камнем палкой патроном проклятьем
Здесь огонь по бутылкам и венам разлит
Здесь зажженный фитиль
за распятьем
за звездою давида
за фаравахаром
пентаграммой
кулоном на счастье
Здесь брущатка умеет в высокие стены
За полсотни минут превращаться
Сколько дней нам стоять
Сколько лет нам потом
Пробегать быстрым шагом открытый кусок
Слышишь, Бог!!! Да хоть чей ты, но сколько же зим
Нам потом запрокидывать головы вверх
вспоминать
где сидел самый меткий стрелок
Слышишь! Ты!
Ты же, мать твою, Бог!!!
***из сегодняшних новостей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480772
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 17.05.2014
только встретившись расстаемся
оттого ли слезы не утереть
глядя в ослепительность солнца
на разных ветках петь
как бы крона не пустовала
под покровом ее
зеленеют мосты
в непричастности снов и шумящих вокзалов
обретая наши черты
схороняя по зернышку
счастливое горе
что памяти не превозмочь
у тебя от меня останутся степи и горы
у меня от тебя останется ночь
как голову под крыло
пряча в молчание стрекот
дождей наливных крики ласточек и скворчат
уходим в вечность
оставленную за порогом
чтобы снова
друг друга ждать
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499663
дата надходження 17.05.2014
дата закладки 17.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2014
……
я столько моталась по свету
бродяжничала с воробьями в парках
гляделась в темные зеркала
плацкартных окон
слушала дожди
в чуждых мне городах
рисуя чужие сны
на выдуманных стенах
продираясь сквозь всплески фар
и гул линий электропередач
напиваясь до бесчувствия
как портовая шлюха
абсентной тоской неверия
ни во что
даже в это
даже в то что я когда-то могла быть
хотя условия существования
посмертной жизни
за вычетом здравого смысла
в общем-то переносимы
но все это время я продолжала
искать тебя
в том пространстве
что меня окружало
в очертаниях деревьев
в холоде ступеней
в белизне статуй
в молчаливом равнодушии зимы
а нашла внутри себя
и мне захотелось плакать и смеяться
одновременно
словно у меня два сердца
и укутавшись с головы до ног
в тепло той тишины
больше не думать о доме
глядя на звезды
тремя
парами глаз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498582
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 12.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.05.2014
ти знов прибрів в оте моє, мій пілігрим.
воно віджило після втрат, після розп ́ять і після відстаней,
і не дивись – пустими кріслами в моєму полі не селись!
то лиш квадрат,
в якому п ́ятий кут не лічений,
і ти ще начебто не знищений,
розлогістю моє заповнюєш - бездоння замкнене
трьохпростірне
і тригонометричне.
не личить знову обривати перебинтоване та зцілене,
напоєне цілющим відсічем - самій собі в останній вересень,
той, що залишила на пристані, хрипінням схоплений і відстрілом
тепер по-новому воскреслий. ти ж знов несеш свої печалі.
на стомлених плечах і вмить
на розстріл ставиш магістралі, що я проклала через далі
щоб утекти!
моє шепоче відвернутись, здригається в руках щораз
затиснене в сплетіннях пальців,
пече в долоні, знаєш, крихкістю,
отою трепетно моєю.
зіткнулась вись чужими злетами, чужими скиснена обіймами,
та стій, і ти ж давно мені...
мій пілігрим.
посунеш знов в чиїсь світи, молитись на її святих,
зоставиш кашель чи щось гірше,
мені ж тут легше.
тут
вільніше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421303
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 06.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2014
Бодай облишити жертвоприношення,
в мені живого - на згинах пальців:
чужих історій торкаюся похапцем -
завжди нестерпно болить. Завжди.
І серед натовпу - вже напіврозчином,
і серед стін - розтікаюся довше.
І ти до мене - лише напівголосом:
"Пальці у тебе холодні..."
Може...
Кожна незвідана траєкторія
тягнеться десь від Північного Полюса,
і я трамбую холодні простори.
В когось ще досі - одна мерзлота.
Де мені бути.
Чую все.
Руки часто говорять гучніше людей.
І серед натовпу, як при застуді,
довго не знаєш,
як тобі буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494409
дата надходження 23.04.2014
дата закладки 29.04.2014
дитина, що поруч з тобою
бере за основу гучне серце лева,
жбурляючи в простір
білі як час олівці.
їй слів не потрібно,
вона королевою з снігу
дописує долю
на правій руці.
дитина, що поруч з тобою
не гребує морем
і випадок їй не пече.
в кінці коридору
на неї чекає
тепле і дружнє плече.
дитину, що поруч з тобою
бере за основу терпіння
лев.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495282
дата надходження 27.04.2014
дата закладки 27.04.2014
абрис болю, що втратив сенс – ада –
видінь провалля, безвість жару стегон,
відьомська зваба недостиглої менади,
не менше, ніж занепад – alter ego –
патологічний страх рожевої білизни,
незграбних рухів, вічності, – на злам –
вінець іржавий в самотині тризни
на дотик до безумства криголам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336523
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 26.04.2014
що мені чорні двори шепотіли?
кроки твої як вітрила і стисла дорога з перилами
ли́лась і ли́ла нас зримими
звідусіль
гли́боко ринвами стиглими в спинах дворів отих чорних
на кпини здіймали нас шепоти їхні і горсткою
вдалою сипалось ли́лось і падалось з їхніх дахів
вбираючи надто ту драму
до серця
а нам поготів і казали "спиніться, спиніться"
лиця що заздрили лиця із безлічі хибних
що тобі чорні двори шепотіли що врешті
ти припинила свій спів?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495178
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 26.04.2014
Мертвого Минотавра
доели крысы.
Семь юношей и семь девушек
создали страну туризма и шуб.
Эгейское море названо
именем утопленника.
Черные паруса Тесея
раскроили на пиратские флаги.
Ариадна беременна.
Боги и цари делят страницы
Великой книги.
А пуповина повествования
перевязана
красной нитью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492647
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 22.04.2014
за мить до світанку, Августо, –
ворожнеча - (майже війна)
між пам'яттю, неміччю, болем
тож те, що не вийшло ще з ночі
й до цих пір в темряві, не вийде
ніколи вже, навіть із алкоголем,
мешкатиме сторіччями
у будинках ночі,
якщо я тебе як
відпущу
за мить до світання
блокада триватиме вічно
зима наші зуби покришить
облога триватиме віч-на-
віч, чим далі тим глибша
й тихша
за мить до світанку, Августо
за мить до світання
якщо трапиться впасти з твоїх пліч
якщо станеться випасти з твого кола
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492923
дата надходження 16.04.2014
дата закладки 21.04.2014
I
Радість од радості недалеко падає,
Як капелюх фортуни на голову.
Ясність од світла відрізняється
Спалахом:
Миттю, голосом
Й, мабуть, здобутістю
II
Маленький куточок японської весни
здобув собі місце у тіняві снів,
Твоїх,
Мабуть,
Снів
Чи ж то моїх?
III
паща мандарина поглинає
голову й глину романтизму:
передтечії моїх символів –
тобі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492066
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 18.04.2014
сни мені плющем на склонах площ
в покоління проростай дітей моїх
не на дотик
не на спомини і голос
не на дотик
сни мені розалією в сотнях
одалісок
сни мені плющем на їх колінах
в спинах їхніх важелем що вниз
крізь коринфську капітель в червону землю
крізь стверділі стопи Магдалини
і моє ввіплетене волосся
у поруччя ти́сняви і схо́ди
хай навколішки
нехай в підніжжі зношень
хто спитає?
сниш розалією на чиїйсь дорозі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492831
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 16.04.2014
Лужи мерцали на асфальте под тусклым светом вечерних фонарей, как компьютерные мониторы, и, не угасая, транслировали отражение готической архитектуры собора. Напротив меня, на соседней лавочке, сидела девушка с длинными каштановыми волосами, в которых запутался листочек с нависшей над ней кроны дерева, потемневшего и состарившегося с наступлением ночи. Похолодало. Девушка застегнула пальто на молнию и подняла воротник, укутывая шею. Листочек продолжал висеть в паутине волос, как маленькая осенняя бабочка, желавшая укрыться в тепле. Я хотел подойти к ней и вынуть его из волос, но передумал, - эта золотистая брошка только придавала очарования тонкому девичьему профилю.
Она ждала, поглядывая на часы и высматривая знакомое лицо среди редких прохожих. Но никто не приходил. Не знаю, сколько времени прошло, полчаса, час или вечность для нее, - но в конце-концов она достала из пачки сигарету и попробовала закурить. Зажигалка долго не загоралась в дрожащих хрупких пальцах. Тогда она встала, приглаживая на бедрах пальто, и направилась ко мне.
- Простите, у Вас не найдется..?
- Да, конечно... - я поднес голубой огонек к ее губам, прикрывая его ладонью от ветра. Кончик сигареты зажегся и задымился.
- Спасибо, - большие янтарные глаза вспыхнули спокойной благодарностью.
- У Вас в волосах... - девушка вопросительно взглянула на меня.
- Вот, - ответил я и поправил локон мягких блестящих волос за ухо, - Так лучше.
- Спасибо, - она чуть улыбнулась и ушла, тихо ступая влажным стеклом асфальта, разбивая каблучками многочисленные отражения единственного собора.
Я долго смотрел вслед ее удалявшейся фигуре, постепенно исчезавшей в медовом тумане сумрака города. А ведь ее не существует. И листочка тоже. И собора. И города.
И меня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485949
дата надходження 16.03.2014
дата закладки 13.04.2014
видишь
вновь возвращаюсь к тебе
мысли вспять
ветром в мокрой ладони
обращаясь к одной из лучших своих эпох
контральто лета в осеннем хоре
высыхая на солнце памяти
трепещет вчера
часы замирают
теплеют ноты
и с дыханьем моря сливается горизонт
как слезы настасьи на щеке идиота
только так настигает будущее
под шелест дождя
как все что начертано тоской
и слезами
пока летят листвою слова
в сердцебиенье молчанья
пока
горят бирюзовые сны
в паутине сотканной вместе
простившись с тобой
мне придется проститься с собой
до свидания значит до смерти
как однажды в когда-то
и перед ее алтарем
за миг до того как укроет безликость
шелестящее утро коснется тебя
моей последней улыбкой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492315
дата надходження 13.04.2014
дата закладки 13.04.2014
Важко пробиратись
Крізь
Не своє дихання,
Не свою землу,
Чи то пак,
Навіть простір
Важко
Зносити
Коробки́
Зоржавілі
Із
Пачками цвяхів
у хлів
емпіричного
досвіду
Важко
Минати
Пусті
Квартали,
Розгойдані
Го́йдалки,
Веселки
Без
Кольору
Осені
Важко
Бігти,
На чорних
Пере́тинках
У
Брудних
Черевиках
Дощовими
Зігнилими
Стопами
Важко
Гальмувати
Танці,
Не почавши
Обіду,
Важко здіймати
Куряву,
Не почувши
Голосу
Злободенного
Важко годувати
Птахів
Шматком че́рствого
Хліба,
Як і важко сказати,
Що важкість
Пройде,
Та проте,
У моєму
Значенні
Власної онтології
Загубились
Ключі
І кульки
Від значень
Та проте,
У моїх
Значеннях
Всі роки
Пройдені
й втрачені,
Що були
Віддзеркаленням
Кволості
То ж я, мабуть,
Одужую,
І підіймаюсь,
Як сонце
У недосяжність
Обрію
й
уся система
Гніву
Роздерлась
Навпіл,
Наче
Собакоподібні
Каїна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490578
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 06.04.2014
небо твоей благодарности не знает границ
оттого в нем легко заблудиться
и тяжело дышать
утрачивая в себе уверенность
в неповторении чуда
что детской рукой рисовала
под тяжестью тишины
нависавшей надо мною гроздьями
безымянных плодов
желающих быть узнанными
наощупь
в потемках сознания
доброта
единственная музыка
которая не нуждается в нотах
щедрость осени что не может не дать
и не о чем просить ей
кроме исполнения чужих страхов
где встречаются лицом к лицу
небо и горы
извечные как декабрь и март
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490572
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 06.04.2014
[i]Льву Либолеву [/i]
Мой Лев, я зол. Гадливость от позора,
вошедшего в меня, терзает разум:
наш Цезарь и его цепная свора
оттяпали провинцию у лохов-
соседей. Та... лежала слишком плохо...
Наш Рим давно потворствует заразе
(я это назову моралью вора) —
такой, что если что попалось глазу,
то надо взять! Имперская контора
нашла для акта столько оправданий,
сколь не находит юная гетера,
отыскивая в графике свиданий
не девственность, которую украли,
но память о девической морали...
Все как-то верят в то, что наши бани
отмоют перед смертью всё! Так вера
в гарантию предсмертных покаяний
уничтожает совесть, то есть меру
дозволенного римлянам богами...
Я думал о превратностях закона, —
я мнил, что Кодекс — свят и правит нами
во благо высшей истины... Но благо,
которое фиксирует бумага,
на самом деле так подобно стону,
что все его похерили, и сами —
не верят ни во что уже... У трона
закон есть право править дураками...
Мой Лев, наш Цезарь давит мне на уши...
Мне кажется, что он ломает волю
у плебса. Плебс вербуется в кликуши
и носится по Риму. Крики "Аве"
касаются: его, евонной славы,
публичного приёма алкоголя,
безумной веры в то, что стало лучше
от истерии и от чувства боли
(но — от чужой, своя — уже не мучит)...
Да, Рим — растёт, глотая всё, что может
достать наш беркут лапою когтистой.
Мне кажется, он вылезет из кожи
и лопнет, как надутая лягушка...
Я перед тем, как рухнуть на подушку,
вчера на душу принял... граммов триста —
был весел, то есть был весьма похожим
на юного себя — на оптимиста:
из Рима и супружеского ложа
я выбрал ложе... Да... И смысл, и стимул —
в семье... И — в крепких стенах с крепким верхом...
Но всякий раз, когда иду я мимо
толпы, то чую, как гуляют волны
разрухи в разговорах... Да, условна
защита стен... А Гай по праву шейха,
пожалуй, тихо делает из Рима
державу... что-то, знаешь, вроде рейха!
Поверь, мой Лев, что перемены — зримы...
Я, может, и уехал бы... Но где-то
и цезарь — свой, и глупость — у народа...
И денег не хватает на билеты...
Политика, мой друг, — такая скука...
Я буду пить вино и няньчить внуков,
а в этом, Лев, — и правда, и свобода, —
ты знаешь сам... Вот, скоро будет лето.
В жару обычно люди ценят воду,
тем паче, что свобода — под запретом...
А что? Нарвём цветов, попьём вина...
Да много ль надо? В общем, — ни хрена...
[i]31 марта 2014 г.
22:44(Мск)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489478
дата надходження 31.03.2014
дата закладки 01.04.2014
Не о том все пишу, не о тех, не о нем,
о котором волна, разбиваясь о камни,
и соленые по щекам облаков,
утекая на юг, на закат, в безвозвратность,
ибо в облике нынешнем ничего,
что вдохнуло бы жизнь в омертвелые рифмы.
Но пока прильнувший к дулу висок
еще помнит о том, как слагаются мифы,
возвращая грядущему прошлые сны
воспоминаний и воображенья
над действительностью
во тьме пустоты всеприсутствия,
процесс разложения
звуков на атомы будет больней,
и анкетным «сегодня» ангажируя прочерк,
за вычетом веры, возвращенье к себе
получишь как сумму всех одиночеств.
Так древние боги, из хаоса мир,
лепили во мраке свой собственный ужас,
возведя безъязыкость слепой тишины
в ранг совершенства, в абсолюта.
Оттого так бесценно молчанье того,
о ком скалы целующий ветер.
Спой ему, пенорожденная волн,
не выходя на берег.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418785
дата надходження 16.04.2013
дата закладки 31.03.2014
«І натякає тиша: повернись…»
(Майк Йогансен)
Наша перша колиска – тиша.
Людське життя – це вічне повернення
У темний дім віковічного «Я» -
Предковічного першопочатку,
Де слова народжуються
Дітьми одноокого Атмана –
Знаками, намальованими
На поверхні астероїда,
На хвості крижаної комети
Чи на ймовірності
Самотнього електрона.
Повертаємось: завертаючи зірки
Великого Воза,
Запрягаючи Чорного Дракона Ніщо,
Завертаючи рукави Галактики,
Чи збираючи в кишені вогники Стожар
І знову запитуючи себе:
«Хто ми? Навіщо ми тут і для чого?»
Здогадуємось, що ми уривки
Плинних думок Всесвіту,
Цяточки Великої Істини,
Дхарми нескінченної свідомості.
Дивляться в чорне небо
Поцятковене вогниками зір
Двоє гравців маленькими істинами:
Я і мій сірий кіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486843
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 20.03.2014
постріли густіють, але падають ледь чутно,
нитками запах рути кріпить мене до землі.
як нестерпно і тихо ми з тобою пливли
повз ці хвилі,
чи інакше уміли?
ти скажеш розлючено "ні".
у труні кольоровій червоного значно більше,
ти вирішуєш море
як власну сканвордну нудьгу
і слугуєш терпінню,
вбачаючи в ньому слугу.
розсипаються зранку
скоцюрблені галочки-хрестики,
обеззброєні месники
смерть надпивають терпку.
розливаєшся водами,
в тріщини сіль забиваючи
і караєш терпінням в далекі
й глибокі рови.
чи інакше буває ніколи уже і не знатимеш,
як не чуєш,
то краще у безвість криваву пливи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486130
дата надходження 16.03.2014
дата закладки 16.03.2014
Стану волею
Чоловіка,
Що навколішки
Просить
Краплю дощу
Розтану
Снігом
Гаптованого
Англійською
Рушницею
Порту
кораблі
повмирали,
очищаючи
тебе
від луски,
від усього
злого,
хтивого
та пророчого
Стану вулицею
Знелюдненої
Пустелі,
Відімкну
Всі замки
Замків
незбагненно
Висотних
Підіймуся
Над небом
Димом
Ста десяти
Вітрів
І затисне
В лещата
Серце
Пітьми
Охочої
Криком
Істини
З’їду,
Наче
Мильна бульбашка
У твій череп,
І розітну істоту суму
І як тільки упаде
Із неба хмара
Світлого Всесвіту,
Вийду
Й
Зникну
Із твого тіла,
мов примара минулого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484334
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 08.03.2014
Якщо мені доведеться
Ночувати
У вухах
Твого
Вокзалу
Я радо
Розітну
Мотузок
Та якби,
Гірко
Не скавуліли
Подушки
Середземноморських
зотлілих
птахів
Я все одно
Не засну
Не снитимуться цілунки
До болю
Відточені
Як викрутка
З вибухівкою
Синьо-зеленого
Моря
собаки
Байдужі звичнозникаючих
Колючих проволок
у земних окулярах
заспівають тужливу пісню
неповернення
звернення до усіх вітрів
більше ніколи
не ведіть мене до неї:
я збагнув що це не
звершиться добром.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484106
дата надходження 07.03.2014
дата закладки 08.03.2014
[i]Генерал! Наши карты — дерьмо. Я пас.
Север вовсе не здесь, но в Полярном Круге.
И Экватор шире, чем ваш лампас.
Потому что фронт, генерал, на Юге...[/i]
[b][i]И. А. Бродский "Письмо генералу Z."[/i][/b]
Генерал, на картах — одни города.
Даже степь — лоску́т, да и та — как скатерть.
Будет всё как раньше, хотя тогда
вместо сте́пи были хребты на карте.
Генерал, у нас до хрена людей,
но у многих мысленно на прицеле
где — родня, где — кто... Никаких идей
нам не хватит, чтобы дойти до цели...
Генерал, такой же морской песок
или галька — в точь, как на наших пляжах.
Я не стал бы биться за тот мысо́к:
толку — мало, мы на мысо́чке — ляжем...
Генерал, они — на своей земле,
им деваться некуда — будут драться.
Степь, и мы в ней — как на столе,
и любая рота простых засранцев,
генерал, положит нас в этот грунт
(из отрытой в профиль сплошной траншеи)
до того, как мы их погоним в шею
и займём вон тот населённый пункт.
Генерал, они нам за три рубля
не пойдут сдаваться... На этой пашне
"тигры" сядут: у них земля,
почитай, до пахоты — вязче нашей...
Я бы выпил водки: вчера простыл...
У меня письмо — для моей невесты...
Мы ещё ни разу не спали вместе...
Без разведки — глупо... Растянут тыл...
На маневрах — тяжко... А тут — легко?
У солдат тоска и дурные лица...
Перекрёстный — это не душ Шарко́.
Генерал, не худо бы нам помыться:
пуля — дура, всякое может быть,
а пока доставят домой немытым — ...
Я не знаю, где я успел простыть...
Адмирал вчера утопил корыто —
перекрыл им выход на внешний рейд,
и они, конечно, теперь в ловушке...
Учинить бы нашей жратве апгрейд,
а на этот хутор — направить пушки!..
Генерал, мне трудно узреть врага:
наша речь — похожа, увы, а слово
порождает мысли... Бойцы пока
убивать противника не готовы...
Генерал, какая к чертям война?
За спиной дерьма, как вчера — у этих!..
Карта — дрянь... не клеится ни хрена...
начинаем, кажется, — на рассвете...
[i]06 марта 2014 г.
22:06(Мск)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484274
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 08.03.2014
крихко
іти вслід за тобою
горами
волосся твоє - згусток туману
дихати
ще би в півоберта півшляху так
колами чи зиґзаґом
вгору
дертися корінням вростаючи
тихо так
лиш не злякати примар
тих, що
там на хребті
кадять нам
посміхаючись
тиміам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482547
дата надходження 28.02.2014
дата закладки 02.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2014
як не відчаєм, то плечима
в ніч кочуєш і ніч стинаєш
що снопами у жмені котиться
голос жриці
клепає човен
нам в мадрівку по водах синіх
перехилишся, любко, осторонь
над отарою перевтілених
пожадань
півпорожня твоя спина - але хто ж?
її гладив
тебе, бідного, в себе го́рну
нам не писано
нам не сказано
як не втомою, то у груди
біле коло із білих квіток
кривих кілків -
поцілиш певне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482643
дата надходження 01.03.2014
дата закладки 01.03.2014
Сірникові заготівлі
Для пожертвування
Психологізмам
усміхнених
психотерапевтів
Витівки з планом Б
Не скінчаться
Промовою
про свободу
Все, що
Зготую,
Згодую
Капелюшникам
Півмісяцевого
батальйону
вино з кульбабок,
вінок
на тілі,
ваша дорога,
проходить
обабіч
притулку
для суму,
я ж поряд -
разом із мрякою
мріянь про літо,
впевнено
зникаю,
як тільки
бачу,
як винурюєте
з моря
лісового свавілля
втраченої духорівноваги
Реюю-ю-юю—ю-ю-ю—ю-ю-ю---ю!...
блимаю,
чорною сітківкою
холодного
птаха
Р-е—е-е—е-е-е-е-е-е-е—еею!...
біжу за ніччю,
забуваючи одкровення
старого вітру,
скриплять вікна
від наважнілості часу,
двері,
крізь котрі
увійшов
смертний чоловік,
перетворяться
на склепіння
листяного замку,
там і буде
святість
протягом
вічних
зореосяянь
там й узимку
лунатиме музика
відкритого серця,
голос,
що начитує
сонячні співи,
голос,
що не скінчить
майстерних переправ
крізь
кораблезгинуті
архіпелаги
я ж загубив
той ключ
від забутого
світу
чуєш, Рею,
загубив
крізь паству
кульбабок,
та й торкатись
цих квітів
я не здатний,
бо сходжу
кров’ю,
мов
собака
продірявленої
сонячної
системи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469250
дата надходження 30.12.2013
дата закладки 25.02.2014
все, чим можу в тобі прорости
в спеку чи пору нестримних паводків,
близько до серця не підпусти,
легко зів'янути
ким ти тоді
будеш різьбити чуттєві прогалини,
тріщини, впадини...
ким проживеш
в нинішню зиму решта теплиць
снять тільки маревом передвечірнім
я тобі буйно вплітаюся в тім'я
я тобі вирвуся в ніч
тільки на ранок вертай мене
чистою
з небом погожим навколо зіниць
я тобі буду зростати суцвіттями
в кожній із них
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480217
дата надходження 18.02.2014
дата закладки 24.02.2014
Море войовничої люті й наснаги,
Море, у якому усі риби перетворюються
на безмежну кількість уже пройденого шляху
Уся кров, усі вбивства трансформуються у
комусь незбагненний танець мсти,
чорні крики й вигуки про допомогу
цих маленьких покидьків,
що зажадали бути богами нашого дощу
будуть забиті зброєю вічної пожежі
у бетонні конструктиви власних дітей,
на їхні скелети посядуть стерв’ятники,
і ті місця стануть місцями вічної грози.
Ні,
аж ніяк,
небо трощитиме від люті.
Їхні скелети стануть дороговказами до пекла.
Черокі! Ми виборюємо собі те, що забрали у вас!
Ми виборюємо ті силуети тепла, які більше не постануть
перед вами,
Черокі! Ваша «Дорога сліз».
І у нас, на жаль, теж з’явилась
своя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481372
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 24.02.2014
тих ти любиш?
шляхами ку́пчилася вода,
бігла канавами.
зшивали порізи вони, безликі,
ставали поганню і знов обертались
святими.
вони округли́ли роти
і руки
склали в розпуці чи в злуці.
двох смертоносних машин адепти.
курці чи безбожні.
полили архіви пальним та годі -
варто вже щезнути зовсім
всім.
вони чатували на знуджений диптих
посуд били.
вщухла негода а ти –
любиш не тих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481125
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Поводдя
Вбиває
У тобі
добросердність
адже
твоя
внутрішня
клітка
то
Світило
для
Планети
Роздратованих
Мавп
То згасання
Начебто
Цукрової
Вітки
Далекої
Зірки
Хамерангу
що скажеш
супроти
Війська
Пітьми,
Примаро
знесиленого
Всесвітнього
Колапсу?
Що скажеш..
Ш
Ш
Ш
ш
Ш
ш
Ш шш
ш
Ш
ш
Ш
ш
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480059
дата надходження 17.02.2014
дата закладки 22.02.2014
розпатланими стеблами
квіти, мов діри, зяяли,
утворюючи по стінах таємні схеми,
засохлі кодування,
символи каяття.
ходять босі в білих сорочках
люди у грудях з безліччю колодязів
вичерпаних.
знічені і стишені амбіції-в ́язні
на лицях кожного, кожен посвячений
урочисто в свій вирок,
щовечора страчений.
в тих тихих засудженнях
грунти вицвіли розтином
по відходжених стопах
їхніх,
по змарнованих відстанях,
по сокровенному рубцями.
нічийні імена в іменах не вписані.
мов старці,
носять своє чужинство
за спинами,
і з ним пошморгану віру -
останнє, що не втратить значення.
вигорено зсередини
в тілах те, що нагою вірністю
і любов ́ю комусь охрещувало
шляхи та постелі.
вичікування пострілу
в шпиталі для одиноких.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420525
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 22.02.2014
сповіді здаються небезпечними
коли кисневі зашморги деінде,
з собою наодинці не до ґречності,
гіркі сполуки часу та огида
від всього,
що без наміру і дописів
в нотатки загортається
безсоння,
і десь у повномертвому автобусі
малюєш мапу на чужій долоні.
не прибуття постане тут спокусою
і не яскраві з усміхами знимки.
з собою бути всесвіт марно змушуєш,
вбиваючи у нетрях сиву жінку.
і що ті сповіді коли мовчання захистом,
а ти з упертості в нім слухаєш месію?
не прибуття, а тільки час прощатися,
як прикро, що прощатись я не вмію...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479939
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 16.02.2014
що ти скажеш
якщо
не побачиш
мене
завтра
(на долоні, в дзеркалі, хресті)
я спалю себе посеред площі
або просто нап’юсь відісплюсь
й не подохну
що ти зробиш
якщо
не побачиш
мене
завтра
(на долоні, в дзеркалі, хресті)
я буду так близько стояти
майже осторонь за комірцем
що можна стріляти наосліп
що ти згадаєш
якщо
не побачиш
мене
завтра
(на долоні, в дзеркалі, хресті)
ти снів затамуєш паводок на вустах
направивши місяць пливти по дну
зійдеш на покинутий причал
що ти?
та ні, все добре. нічого. йди.
тримайся. пиши. помирай
повільно – відповіси
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478448
дата надходження 10.02.2014
дата закладки 13.02.2014
Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Обирати
Постамент
Насолоди
У вигляді
Черепашиної
Голови
Виглядати,
Наче
Першокурсник
Інституту
Імені
Птаха,
Що падає
Та регоче
Складатись
У настінні
Ножі
Клопітливості
Вгамованого
Руху,
У безвість
Розірваних
Рік.
A priori,
Я вже
Був
У камері
Депривації,
Жодного
Сну
Я не побачив.
Лише
Згустки
Фарб
Накладались
У ефірний
Вітер
Вовчого
Небуття
A posteriori.
Мова місяця
Розтанула
На обличчі
Рози вітрів,
Перетворившись
На мову
Личинок,
Здобувши
Водорозділ
Могили
Синонімії
Створивши
Дотик
Легкого
Вітання,
Душі
Ув’язненого
Духу
Завербували
Думку,
У злоякісну
Пухлину
Паперового вірша
Всесвіт – це
Ключ
До матеріаліазії
Вашої кефірної оболонки.
Всесвіт – це профанація
Парадагми
Падаксальності
Чорноокого пиття
Биті кишені жовторотого
Скла –
Це теж одна з вищих форм
Всесвіту,
Це теж одна з вищих
Форм всесвітнього маніпулятивного
Дискурсу
Рішучість у рушницях
Одухотворення,
А що таке одухотворення?
Це всесвіт,
Котрий
Навіть жодним
Небом,
Не вміщається
У серці
Їбанутого
Священика
Всесвітні дні.
Дні радості.
Це дні
Всепроникаючої любові.
Навіть світлом підсмаженим
Не запахне,
Коли тінь
Твоя нагадуватиме
Стовбур
Обурення
Пам’ять злостива
Не зачепиться
Мордою за гак
Карамельного
Велосипеда,
От тоді ти спізнаєш,
Що таке станція Забуття.
От тоді ти спіткаєш
Падіння власне
У незмогу
Прокидання.
Адже,
Так тільки,
Розпочинає
Смерть
Патетику
Своїм
Пташиним
Ораторським
Язиком.
Адже, тільки так, всесвіт
Згортається
Перед твоїм внутрішнім
Іскристим зором
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477555
дата надходження 06.02.2014
дата закладки 08.02.2014
1
Зупиніть
Лічильник
Зупинок
Стягну
Міцніше
Моту́зок
руки
й вилечу
у вікно
батареї
мов тільки
новонароджена
гусінь
2
Вітер що грається
незбагненним
штучним
інтелектом
Кров
що просочує
місце
для похоронних
процесів
Рана –
це спокій
котрий
не приймає
подоби
рана – це
рвана нірвана
що не вбирає
ексцесів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475957
дата надходження 30.01.2014
дата закладки 06.02.2014
Сни
На
Давньослов’янській
Руки
Що течуть
Тканиною
Наче
Світлі спроможні ріки
Диктат
Позаторішньості
Перетворюється
На диктат
Позачасся
У якому
Собаки
Без
Нашийників
Обільш
Нагадують
Привидів
Сни
На
Давньослов’янській
Дзвінкі металеві
Кроки
Порожніми
Вістрями спустілої квартири
Якщо спроможність
Бути
ловцем
крижаних
вітрів
тебе
потішає
Кепкуй
Над улоговиною
Її
Слів
Обличчя
Мізерій
Голос сповна
Звучить
Колискою
Турботливих
Келій
Обличчя
Мізерій
Голос
Сповна
Звучить
Колискою
Турботливих
Келій
Обличчя
Мізерій
Голос
Сповна
Звучить
Колискою
Турботливих
Келій
Сни
На
Давньослов’янській
Як тільки
Спізнаєш
Смертність
Прокидайся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476477
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 06.02.2014
«Пошив для пісні плаття
Не з мережив і стрічок
А з давніх голосінь
І з легенд старих…»
(Вільям Батлер Єтс)
Імболк.
День провісник.
Свято, яке відкриває очі,
Яке сумним пророком розказує
Чи то про весну чи то просто про наше буття.
Про дні рудих пастухів отари років,
Про орачів поля пісень
Про нас – ірландців.
Імболк.
День, коли хмари
А може не хмари, а просто думки
Цього кудлатого світу-дитини якому Бог
Дарував трохи радості у мішку дірявої сирої зими.
Ці шматки пряжі, що пливуть небом
Стають такими близькими
Як дитинство дерева.
Імболк.
Грію руки біля вогню -
Не тому, що холодно і вітер-єретик
Забирає в спогадів останню одежину тепла.
У такий день не личить згадувати і зазирати в минуле
А лише у майбутнє. Але я зазирнув.
Чому – бо білі птахи
Дня вогнів.
Імболк.
Примітки:
Я раніше цей день відзначав як день святої Бригіти, але на старості літ згадав, що предки 1 лютого відзначали Імболк – ворожили в цей день про майбутнє… От і я ворожу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476471
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014
Коли її попросили написати резюме, вона розгубилася, бо не очікувала, що все буде настільки серйозно. Чоловік запропонував їй присісти на диван. Їй ще ніколи не доводилось цього робити. В голові запаморочилось, вона заплющила очі. Вона вже жалкувала, що взагалі сюди прийшла. Хотілося пити. На столику перед нею лежала ручка, наче довгоочікуваний подарунок про котрий ти так довго мріяла, уявляла його собі з різних сторін, бачила на тлі різних облич в одних і тих самих снах, що коли нарешті отримала, – боїшся взяти до рук, аби він не вислизнув з них від несподіванки зіткнення з реальністю. Не тому, що нічого не знала про себе чи знала надто мало, а тому, що розуміла – цих її знань, та й будь-яких знань взагалі, буде недостатньо для інших. Кому потрібна така працівниця. Чи погодиться бодай хтось і хоча б за щось платити їй. Хто повірить її розповідям. Про мене в даному випадку не йдеться. Девіз нашої контори, сказав їй той чоловік, коли вона звернулась до нього за допомогою, «чим більше ви знаєте про себе, тим більше в вас шансів отримати вакантну посаду». Потрібно просто записати фактичні дані, з чогось почати, а найліпше як відомо починати з себе: прізвище, ім’я, по-батькові, рік та місце народження, будь-що, або ж, коли у вас виникли проблеми з самоідентифікацією, почніть з найближчих родичів, про інших ми завжди знаємо більше, ніж про себе, але, до слова, лише через інших можемо наблизитись до пізнання своєї суті, парадокси буття, він широко посміхнувся, виставляючи напоказ свої білосніжні зуби, по-дружньому, ніби вони були старими знайомими, що втратили інтимний зв'язок, але не гарні манери, поплескав по плечу, не хвилюйтесь, коротше кажучи, пишіть про те, що зможе зацікавити майбутнього роботодавця, або, принаймні, хоча б одного читача, якщо вам пощастить його мати, він поправив краватку, підморгнув їй, попрощався, потиснувши руку, різко розвернувся й задріботів між столами, їй здалось, що вона насправді вже зустрічалася з ним раніше, от тільки не могла пригадати де саме і за яких обставин, біля деяких зупинявся, забирав якісь папери, швидко пробігав очима, і потрібні одразу ж опинялись в нього під пахвою, а непотрібні в найближчому сміттєвому відрі, вітаючись з трьома молоденькими дівчатами, які стояли в кутку біля кавового автомата й хіхікали у відповідь, «привіт, як справи», він обвів їх поглядом, «ох, де мої сімнадцять літ», тиснув простягнуті колегами-чоловіками руки, а вже в самому кінці проходу перед дверима на сходовий майданчик обхопив за талію й притулився до огрядної жіночки років п’ятдесяти, яка не надто наполегливо, тому й безуспішно пробувала визволитись з його обіймів, він щось шептав їй на вушко, а вона відверталась та відмовчувалась, не в змозі від внутрішнього напруження та страху перед невідомим зважитись прийняти нарешті його відверті залицяння, «що такий чоловік взагалі в ній знайшов», коли вона прокинулась сьогодні зранку з важкою головою після безсонної ночі та важких, плутаних думок, вона боялась, що такі ночі стануть нормою, то згадала, що ось «вже вісім років минуло цілих вісім років, а мені ще навіть п’ятдесяти немає, і в нього теж нікого немає, і він постійно про це говорить, а якщо хтось і є, це неважливо, на нього майже вся жіноча половина, наче на шматок пирога під час посту дивиться, і ти туди ж, так не можна, а хіба я гірша за когось», жінка зайшла до ванної, схилилась над рукомийником, кішка вбігла слідом за нею, потерлася об її ногу, лоскотно, вийшла на кухню, насипала їй корму, налила молока, потім ввімкнула чайник, відчинила кватирку, потягнулась, дивлячись у вікно, на заводські будівлі навпроти, електронне табло над центральним входом, яке показувало час та температуру, трамвайні колії, людей, які спускались під землю, в какофонії наступного, наче після смерті, пробудження, самогубцям ніколи не виплутатись з тенет осуду, бо вони доводять, що страх можна контролювати, і виринали на поверхню з підземного переходу вже на іншому березі свого розділеного навпіл життя в безперервності, мого життя, вона полюбляла подумки переповідати цю історію самій собі, ніби кожен з цих пірнальників без найменшого відчуття промини, легко й невимушено, коли здається ніби хтось легенько смикнув тебе за рукав, втрачав щось дорогоцінне на дні під час своєї короткої подорожі в часі, крізь спогади та мальовничі полотна сподівань, щось зі свого минулого, фрагмент пам’яті, якого потім забракне, вирвану сторінку, монету, таємничу історію з дитинства про духів померлих на горищі, для малих, щоб нічого не запідозрили й не розповіли батькам, щоб можна було побути удвох, лежачи поруч на брудному матраці, несміливо торкаючись одне одного, говорити про речі дозволені та заборонені, під пилом, який кружляє в нагрітому повітрі й осідає на одяг, обличчя, на підняті догори руки, затримуючись між пальцями в переливах сонячного сяйва, яке пробивається крізь шпарини в дошках та обшивці, і пронизує їхні втомлені тіла спокоєм та радістю, вперше усвідомленим відчуттям повноти, блаженства, причетністю до невідомого чи ще не усвідомленого таїнства буття, насолоджуватися речами дозволеними та забороненими; і далі ставали, їй так хочеться комусь про це розповісти, з кимось поділитися своїм передчуттям, зовсім іншими людьми, ні на кого не схожими, навіть на самих себе, найменше схожими на себе, якими були «до», але не можуть бути «після», так, наче одне висмикнуте з контексту слово могло розвалити весь текст, а одна забута нота поховала під уламками всю композицію, зі спільними цілями та бажаннями; чайник вимкнувся, вона залила окріп в чашку: видіння води, водорості сверблять на оголеному тілі, велетенські медузи, з яких можна приготувати салат з додаванням креветок, рису, огірка, червоного перцю, запах меліси та м’яти, випари на склі, жінка, що озирається, спостерігаючи за своїми рухами, димчата кішка, що спить і не помирає коли прокидається; генеалогічне дерево, спадкові хвороби, якщо є, летальні випадки під час пологів, факти підпільної діяльності чи дезертирства, про найближчих друзів, якщо є, мусять бути – без цього ти ніхто, тебе ніщо тут не тримає: участь в акціях непокори, соляних походах, релігійні переконання, сексуальні схильності, таким чином кружними шляхами ви рано чи пізно дійдете до суті; але коли перед тобою чистий аркуш паперу, а над тобою безхмарні небеса внутрішнього примусу зробити це не так-то й легко. З когось почати, щоб зрештою написати свою історію. Стільки зусиль – і все заради чого?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427195
дата надходження 25.05.2013
дата закладки 01.02.2014
Я живу на сколах времени. Не руками держусь я за жизнь, а губами. Присосавшись к медоносному источнику, которому нет названия. Существование, ещё недавно обжигающее пальцы, остывает на холодной плите. _____________________________
Забавляюсь своей нищетой.
Изобилующая мыслями голова, хотела бы объяснить самой себе эту пустую комнату, серое от пыли окно и погибающее за ним дерево. Как мужчина, я, должно быть, обязан тлеть от разлагающих мыслей по поводу несостоятельности. Я должен покрыть себя коррозией зависти. Завуалировать «отъём» - экспроприацией. И отнять. Но меня раздувает смех. Вся эта разукрашенная серьёзность обязанности состояться. Обязанность перед посторонним мнением. Потусторонним. Мнением, которое верит только своим глазам. Ведь глаза… Глаза – это первопричина самообмана. Насколько невозможно искусить золотом слепого, настолько невозможно искусить зрячего смыслом и доводом к смыслу. И когда последний скажет, что смысл ему не виден – он именно это и будет иметь ввиду. Если в конце или середине его пути не видно переливающегося солнечными лучами драгоценного дворца, или какой-то лестницы ведущей вверх, значит и нет смысла продолжать путь. Любой алкоголик или наркоман – это суицидник. Только в высшей мере трусливый, чтобы вместить в один взмах лезвием – всю свою никчемную погоню за нетрезвостью в течение всего существования. Сделай это приятель, чего ты тянешь?
Или трансформируйся.
Придумай, изобрети, вылови в себе смысл. Но ты видимо считаешь, что придумать и изобрести себя, вдали от общепринятого – это форма иллюзии? А само общепринятое – это нечто, что ездило ещё на динозаврах, ожидая, когда появится человек?
Торгаш – придумал себе жажду владеть.
Военный – придумал себе право убить.
А ты… Ты ничего не придумал себе. Кроме, как подражать. И глядя в зеркало, и не находя там схожести с тем, кому ты подражаешь – что тебе остаётся? Нетрезвость. ___________________
Я давно отказался искать виновных. Тот, кто ниже тебя интеллектом – не может быть виноватым вообще. А тот, кто равен тебе или превосходит тебя – пусть не будет жертвой твоего возмездия. Он и так не сбежит от самовозмездия. Оставь ему одиночество. ____________
Разорван? Разбросан по мнениям? Одним – злой, другим – беззаботный, третьим – ужасно невыносим, от того, что четвёртые тебя любят? Соберутся ли когда-то девять твоих друзей, принесут ли с собой твой разум, твоё сердце, твои поступки и твои надежды, для того, чтоб соединив всё это – осознать тебя? Не станет ли самый смелый из них – преобладать своим частичным пониманием?
Оставь их – иди сам собери себя._________________
Подумай: если тебе пытаются внушить «друзей», не пытаются ли внушить и «врагов»? Тот самое всеземное Зло, которое виновно во всём, чего ты не смог. _________________
Почему воспитание – не воспитывает? Быть может, в него слишком много вкраплено учения о приятном, счастливом, радостном. Никто не учит страдать и выносить жизнь такой, какая она есть. Родитель, который решил оградить своего ребёнка от страданий – в сущности, уничтожает иммунитет ребёнка к потрясениям. Ну что ж… Посторонние - сделают это за него. И возможно, в самой ужасной форме. Лучше бы это делал родитель, отмеряя своей любовью порции страданий. _________
Только Женщине сегодня позволено быть радостной. Мужчина же, должен быть озабочен. Он мельчает.___________
И что доводит факт полигамии? Может уже наконец легализуют проституцию? Если бы.
Пока только в женских журналах это доказывает, что женщина обречена страдать, пока она собственница. Но откуда у посредственной женщины - редкий мужчина? почему никто не спрашивает? Я бы сказал так: вот насколько ты женщина - настолько рядом с тобой и мужчина. Легче всего доказать полигамию, чем свою несостоятельность быть женщиной от которой не хочется уходить.
Что такое женская привлекательность или красота? Нечто, что от неё не зависит ВООБЩЕ. Но между тем, она выдаёт это за свою заслугу. Цветы стоило бы дарить Природе, тем, чтобы их не срывать, а не женщинам, чтобы подчеркнуть восхищение тем, к чему она не причастна.
Надо ещё научиться создавать себя и потом уже совместно с природными данными - ДАРИТЬ. Иначе, смешно. Смешны. Все эти тела на персональных страницах, из которых смотрят на тебя глупые, телячьи глазёнки._______________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474909
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 29.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.01.2014
«Сьогодні піду ненадовго.
Начебто для мене вже все ясно,
і я особливо не затримаюсь.»
(Сюгоро Ямамото)
А ви знаєте, що людей вбивати не можна?
Ви знаєте цю просту істину
Сказану ще сивим пророком
Народу-блукальцю пустелями істин?
Невже складно так запам’ятати
Всього дав слова
Давнього як світ одкровення?
А ми все ставимо –
То знаки питання,
То знаки оклику
Холодне повітря
Змішуємо з холодом слів,
А тим часом залізні почвари
Вдягнені в чорне
Катують людей.
Їхні іржаві душі
Просякнуті отрутою
Здатною світ
Зробити покійником.
А ми все сперечаємося
Чи досить чорним є грак,
Що сидить на снігу,
Чи є людяність і душа
У старій металевій сокирі
Яку забув нагострити
Вузьколобий кат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474922
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 26.01.2014
«…А поки спав, то ангел смерті вигубив
Овець і пастирів по жалібних вівчарнях…»
(Гійом Аполлінер)
А світанок – це марево острова Ман,*
Тінь зими, що сховалась неквапно
У затінку крихітних слів Ельдорадо.
Мерзнуть навіть абстрактні поняття Декарта.
Ти чому босоногим блукав по ґреготам?
Чому? І для чого цю свиту тартанну,
Тарпанну і геть караванну
На душу вдягнув? А душа…
Розірвана вітром –
Там дірок від куль забагато.
А душа… Невже вони думали, що
Її вбити можливо?
Я майструю весло.
Витесую з дерева ночі.
І як Одіссей
Понесу крізь поля і пустелі.
Може справді якийсь
Сивочолий дивак
Запитає мене про «навіщо».
І отам – я збудую свій храм.
Я – ірландець побачив цю тінь
Тінь засмучену – постать жіночу,
Що блукає вдовою полями імли.
Примітки:
* - Острів Ман – це насправді не остів, а трон Мананнана, що винирнув з глибин. Цікаво – чого б це? Адже трон (переважно) не плаває… Тоне наче якір. Разом з тим, хто хоче на ньому посидіти… Цей острів неправильно наливають Мен, але насправді давні ірландці називали його Мананнан Мак Лір або просто Ман. Можете називати його Еллан Ваннін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474912
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 25.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2014
не опаздывай на свою революцию
твоими мыслями еще можно ее совершить
и остаться живым
а не существующим
мыслями можно свергать диктатуру
в головах тысяч
по-настоящему веровать в созидание
лучшего исхода
для миллионов
лучших
в начало новых
людей
по-новому мыслящих
в новом
твоими стихами можно писать историю
и нужно творить чтобы жить
настоящим
нужно жить чтобы творить
настоящее
нужно творить чтобы быть
настоящим
так живи!
пиши!
будь!
я верю в тебя
уже не меньше чем ты веришь в то
что всё это происходит
не просто так
что это не просто твоя и моя кровь
эта кровь преодолевает километры
эта кровь нарушает границы
страниц и проливается
не зря
я верю что мысли замораживают
время
утепляя души
я верю что самые тихие потоки стихов
сильнее любых
стихий
я чувствую пульсацию
монолитной мысли
в тебе
и верю в ее бессмертие
на послевоенных просторах
внечеловеческих
сознаний
поспеши же к началу конца!
иначе не успеешь выстоять очередь
тех кто желает перемен
и стать первым
поэтом
который из нее
выйдет
чтобы стать последним
настоящим
человеком
который войдет
в новую историю
твоего
будущего
__
не опаздывай
жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474092
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 24.01.2014
«Я би спитав його –
чому ти сидиш склавши руки
і продовжуєш дозволяти,
щоб людей вбивали?»
(Меріон Комер)
Ірландія - це човен,
Без вітрил і весел,
В якому пливуть
Католик і протестант,
Човен, що пливе
По темній воді
Невідомо куди,
Якого несе течія,
І ніхто не здатний
Ним керувати,
Чи хоча б сказати
Куди пливемо і для чого.
І тільки чудо –
Тільки очікування чуда
Змушує сподіватися
І зрештою жити.
На цьому човні ці двоє
Тікають від самих себе,
Від свого безнадійного минулого
В якому тисячі літ ірландці
Вбивали одне одного
І тільки гуси
Тільки білосніжні гуси
У темному сірому небі
Нагадують нам,
Що ми кельти,
Нагадують про чисту мрію –
Tá Éire álainn…
Примітка: Написано під впливом і про фільм ірландського режисера на ймення Меріон Комер «48 ангелів». Як добре, що я дожив до появи цього фільму і встиг побачити його, перш ніж знову продовжу мандрувати нескінченними світами і перевтіленнями…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474105
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 21.01.2014
а я вичерпувала твій голос горнятами
з-поміж стін
дверей і колись проговорених клятв
розбирала на атоми
розбивалась об його магістраль
мокра сукня грудневої ночі вишиває новий циферблат
краще сон тобі напророчу
краще сніг ніж по колу назад
чужорідне втамоване днище
де поскладані залишки доторків
проростаю кимсь зовсім іншим
але все ж на твоєму голосі
поголю закудлатене небо від їдкого дощу-пройдисвіта
навіть море дощенту висохне
а твій голос пісками сиплеться
а твій голос до млості відданий
на руках опадає інеєм
втаврувавшись в життєві лінії
заколишеться криком первісним
на устах у чиєїсь дитини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472289
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 19.01.2014
жодних старих портретів тобі над ліжком,
тільки краєчок світла й холодна ковдра.
нишком рахуєш дні і малюєш знижки
на самоту й давно перестиглу гордість.
жодних тобі листів у поштовій скрині,
кіт відібрав тепло і собі на вихід.
лінії страху повз сон у дичаві тіні,
лихо ж дається тим хто боїться лиха.
жодних тобі дзеркал і країн казкових,
супровід - ранок в кістлявих римах.
мова ж дається тим, хто боїться мови,
і якщо в безвість,
то неодмінно з ними...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473200
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 19.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2014
[b][i]Вы, высокие духом, которых Аристотель восхвалял за то, что вы медлительно и бездеятельно проходите жизнь, пока вас не потребует высокая доблесть или великое дело, вас призываю я![/i][/b]
___________________[i]Ф-В. Н. (О будущности наших образовательных учреждений)[/i]
Не пытайся отнять у них сон -
Никого ты оттуда не выманишь,
Лишь проснётся стоглавый Дракон
И завяжется – бой:
Двадцать две головы отсечёшь,
Себе имя бессмертное высечешь
И под ним - сам уснёшь на Восток головой.
Знаю я – ты не можешь пройти мимо плачущих,
Мимо всех, над кем крылья холодной поры:
Честность – вечно должна жить у кладбища
На заснеженном пике горы.
Разомлел человек под чужим наставлением -
Сплошь разумен и выгодно мал
И сдаётся легко под тотальным давлением
Был – никем
И никем –умирал.
Из палаты шестой без инъекций смирения
Выходил только редкий, случайный больной
В мир - закованный толстыми стенами,
В мир границ
Заражённый толпой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471405
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 12.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2014
Вселенская цель оправдывает земные средства.
Заповедь любви: убий, ибо только через смерть является рождение.
Единственное счастье – это счастье Быть.
Не ищи иного бога, кроме бога в себе, как не ищи иных сокровищ, кроме как в себе самом.
Пустота как отсутствие более всего способствует выздоровлению.
Жизнь – эксперимент, в котором участвуют многие, но не все понимают, что он двусторонний.
Сердце – лишь орган, но иные делают его фетишем собственной значимости.
Каким человек видит мир, таков он сам.
Личность всегда действенна: внутри себя и вовне, она воспринимает и преобразует.
Чтобы по-настоящему владеть чем-то, надо сперва овладеть собой.
В борьбе интуиции и интеллекта первая всегда одержит победу.
Рифмы – как блохи: могут скакнуть по каждому, но не у всякого вызывают зуд.
Если хочешь стать ответом, опереди вопрос.
Любить – значит отдавать: этим она противостоит эгоизму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471580
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 12.01.2014
как бы я хотел стать чем - то большим
для человека но
я просто дождь
александр шепс
_________________
когда ты в сомнениях
или ищешь ответа
спроси у реки
что течет вдаль
неподвластная ничьим законам
кроме закона забвения
и собственных
слез
делая наши города
похожими до неузнаваемости
где улицы переплетены
как вены
движимые левосторонним чувством
боли и тоски
увы слезам верят больше
чем смеху
они всегда внушительнее
в глазах земли
плача
начинаешь разговаривать
со звездами
и узнаешь
что фонари умеют молчать
а деревья обладают
довольно густым баритоном
ощутив себя однажды
каплей дождя
вбираешь моря и реки
узнавая в лицах следствия
причину
а в крике слов
тишину
во всевидящем взгляде фонарей различая
прошлое и будущее
дождей
вода есть лучший проводник
музыка
рождающая способность
видеть сквозь стены
способ обретения слуха
в потоке жизни
и за пределами
времени
то о чем писали веками
но никто написать
не сможет
ведь все слова
не более чем эхо
услышанного некогда
молчания
дождя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471831
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 12.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2014
не спрашивай меня
о последствиях свободы
и тем более об узах с ней
когда я особенно
не жду ответа
ты отвечаешь мне молчанием
молчишь так сильно
что у слуха
лопаются перепонки
и слова обрушиваются ливнем
ощущая каждым атомом
своего отсутствия
что люблю
возвращая тебе
твои сны
что были созданы
без надежды на ответ
являя свои монументы
где ты был каждым предвыдохом
и эта свобода до внезапности
послушна во мне тебе
воскрешая бога забывчивости
о котором не говорят
но выблевывают
вместе с тоской
молитвами
и стихами
не спрашивай
лучше вспомни
как часто ты думал о смерти
любимой
и клал нож на край стола
откуда в тебе
эти мысли
в настоящем все навсегда
и возвращаясь к тебе
как впервые
я ощущаю что
не оторваться
приходится вырывать с мясом
стихи
и тебя
открывая новую эпоху
шахматных войн
где каждый может быть королем или пешкой
в зависимости от степени
своей свободы
независимости ни от чего
кроме желания движения
вперед или вспять
родственность есть подобие
не знающее границ
повышающее уровень амнезии
в крови
и эта пустота
кричит во мне и вибрирует
как хлещущая вода
из пробитых молчанием шлюзов
обнажая остовы погибших
кораблей
накрывая последней
волной
где я еще
вдыхаю твои мысли
и пью твои чувства
достигая самого дна
безусловности
и благодарности земли
за испытанное ею
смертельное
счастье
любовь это амнезия времени
во имя победы настоящего
где каждый
тонет ради себя в другом
преумножая смерть
и молчание
это свобода
мыслить и чувствовать
в диалоге зависимости с ней
сотворяя заново
жизнь
как единственный смысл
внутри тепла которого
зима
обретает глубину и
вечность
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471125
дата надходження 08.01.2014
дата закладки 08.01.2014
«І, звісно, що ті біднії
ані трохи не заглибились в середину себе,
коли Христа з його друзями
називають меланхоліком.»
(Григорій Сковорода)
У нас в Ірландії в кожному графстві є свої традиції святкування Різдва Христового. Наприклад, в графстві Корк прийнято на Різдво підвішувати до стелі рослину омелу (хоч отець Коннан О’Ніл казав, що це гріх). Згадавши все це я написав таке:
Якби кожен камінь
Був тобі так само відданий
Як старий кудлатий пес Кулана,
Якби кожна одежина
Гріла б тобі старечі кістки,
Як гаряча вуглинка спогадів –
Пекучих спогадів Клонмакнойса.
На лезі меча –
Листки ясена.
На чорноті ряси –
Квіти рясту.
Ти топчеш траву –
Цю траву, якою гидують
Навіть чорні вівці ночі,
Яка колюча,
Як голки божевільної швачки,*
Що вміє шити лише саван
Для вершників клану Айлелла.
Якщо в Ірландії темрява,
Якщо навіть зірки посліпли,
Якщо ятір витягає з моря –
Холодного Ірландського моря
Лише відображення місяця,
Якщо ти такий же блукач
Мереживом твоїх селищ,
Як ірландський олень
Снів королеви-жебрачки,**
Тоді тікай місячними доріжками видива
Тікай…
Примітки:
* - Якщо десь і колись були божевільні капелюшники, то в нас в Донеголі всі швачки божевільні. Інакше чого б то в давнину чоловіки в наших краях ходили в спідницях. Інакше чого б то оті савани…
** - мається на увазі королева Гормлайх інген Фланн мак Конайнг. Вона була одружена з королем Кормаком мак Куйленнайном (ірл. - Cormac mac Cuilennáin) з клану Еогнахта, який взяв обітницю целібату (безшлюбності) і став єпископом. Він загинув в бою під час війни проти її батька у 908 році. Потім вона була одружена з Кербаллом мак Муйрекайном (ірл. - Cerball mac Muirecáin) з клану О’Дунлайнге (ірл. - Uí Dúnlainge) – цей чоловік обазив її. Але він був ключовим союзником її батька. Після смерті Кербалла у 909 році Гормлайх вийшла заміж за Ніалла Глундуба, який був непримиренним ворогом її батька і братів. Цей чоловік помер у 919 році. «Літопис Клонмакнойса» повідомляє, що після смерті цього чоловіка вона пішла блукати по Ірландії і жебрати – від дверей до дверей…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470709
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 06.01.2014
«Плоть тлінна твоя є то тутешній Світ,
і сьогоденний вечір, і пісочний ґрунт,
і море Сиренське,
і Каміння спотикання.»
(Г. Сковорода)
Плоть наша – це корабель Магеллана
Сколочений з дощок вчорашніх днів,
Бо кожен день стає вчорашнім -
Навіть ці скляні газовані дні
Наступного четвертого тисячоліття
Теж стали вчорашніми, як крем’яне лезо.
Буття ковтає тисячоліття –
А у вас в голові і не паморочиться,
Століття тануть шматочками цукру
У терпкій каві епохи людиномавп,
А вам і не солодко.
Бородатий жрець доби неоліту,
Що плоть свою замість якоря
Кидав у море людей-хліборобів
Бо таке вигадали –
Землю побачили жінкою,
Молять дощу у Неба-прабатька.
Плоть людська. Хто тягне її
Важкою ношею, що зветься «людина»,
Хто сміється з цього плаща потріпаного,
Позиченого-розпозиченого
Тимчасового та умовного.
А плоть – то тільки папірус
Чи то пергамент
На якій ми пишемо свої вірші…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470281
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 04.01.2014
я привык просыпаться
отсутствуя в теле
окна
на моем горизонте не видно
|ни цвета
ни запаха|
слёз
безболезненно в сердце
застряла глухая
стена
равнодушия к боли
от впившихся
|сердцем|
заноз
отчужденно и ровно
сознанием дышит
мой мозг
в задохнувшемся мире
из полностью сгнивших
«вчера»
завтра будет не лучше
весь город утоплен
без гроз
дом не станет
|ковчегом|
меня без тебя
забирать
так привычно молчанье
и холод присутствия
|нас|
среди тысяч |без тысяч|
подобных немеющих
ртов
мне осталось немного
чтоб сном
|бессознательно|
пасть
но проснуться еще раз
живым
|без тебя|
не готов.
*фоновая композиция –
Ancestral «Humanicide»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466410
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 03.01.2014
[i]...под Новый год опять инсценировка,
как будто память вяжет узелки...
напоминает тихо и неловко —
ну вот и я, соскучились, совки?[/i]
[b][i]Лев Либолев[/i][/b]
Скоро — календы. И праздник двуликого бога
будет отныне всегда совпадать с новогодием:
Юлий велел — как-то запросто так, без предлога —
выдумки ради… Ну, — аве его благородию...
Я прикупил ячменя и немного рыбёшки
и рассчитался с долгами — успел к новолунию.
Будем обедать с семьёй и рабами: немножко —
так, для тепла в очаге, для общественной унии.
Это — семейные праздники. Слабости духа
в них не ищи. Догадайся, в чём сила традиции? —
лечит от страха, от шёпота времени в ухо:
"помни о смерти!..". — А что на столе у патриция
зёрна, как ныне у плебса, да сорная рыба
в глиняных мисках, — так всех не накормишь из золота...
Сдохнем — привалят могилу какой-нибудь глыбой...
Дело не в злате — мне только б не думать о голоде...
Видишь ли, друг, всякий праздник — попытка забыться...
Что ты ворчишь? Ну, подумаешь, — пойло дешёвое...
Выпивка делает умными глупые лица
и в госпожу превращает рабыню грошовую —
можно облапить любую... И пьяные жёны
будут платить, добиваясь любви гладиатора...
Жёнам — падение и возвышенье — лишённым,
мне — разговор с дорогой одалиской из Катара...
Все эти камни да статуи, деньги, изыски —
всё засоряет мозги вычитаньем и суммами,
всё недостойно цены за мою одалиску —
так недостойно... Германцы поссорились с гуннами,
передрались на конюшне, — сегодня все вместе
хлещут вино, заедают ячменными зёрнами...
Всё-таки мир — это то, что присуще фиесте:
мирятся с готами анты и белые с чёрными...
Праздник не знает ума... Прогоняя по кругу,
соединяет скупую возможность с желанием,
взятым из прошлого... Мне рассказали о друге,
страстно мечтавшем увидеть вершины Алании, —
он не вернулся, погиб... Он стремился к вершине
и не ценил ежедневное... Дело не в гибели:
хоть и боялся, — мечтал о высоком, и ныне
он пребывает в чужой для живого обители...
Кто бы вернул гордецу его тело из праха?
кто бы заставил меня пожалеть о содеянном?
наши поступки, увы, — от наличия страха,
в чём-то мы оба по-своему самонадеянны…
Правда, победа далёкого друга над бытом
стоила жизни, и это — не самое лучшее.
Мы одинаково будем людьми позабыты.
Впрочем, и это — не факт и зависит от случая…
Время проходит… Уже на исходе папирус,
кажется, я отвлекаюсь на что-то неглавное…
Нынче своим обещал: подарю, что приснилось,
так что, вполне перегружен реальными планами.
Сын мой мечтает о подвигах и колеснице —
надо купить… А жене с одалиской — по платьицу…
Дочери — всё гладиатор из варваров снится.
Я подарю ему волю — пусть …к варварам катится…
[i]29 декабря 2013 г.
02:04(Мск)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469049
дата надходження 29.12.2013
дата закладки 29.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2013
шукай мене в зірваній телефонній лінії
на півночі внутрішніх каст і докорів
де відлуння спокутує снігові замети
вичерпує віру і крадеться сторожко
всипане почерговим старінням і щоразу
мій аскет плаче
шукай мене там, де вітражі очищуються
білим
наче не було жодного введення муз-весталок
наче тугу нашу часом злякано
і тут набережна заплакана
і пам’ять зношена боса спить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467783
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 22.12.2013
«Людина створена не для того, щоб отримувати поразки. Людину можна знищити, але перемогти її неможливо.»
(Ернест Гемінгвей)
Колись в молодості – ще у студентські роки я відвідував спіритуалістичний клуб «Зелена лампа» в Дубліні. Там збиралась молодь, що захоплювалась містикою, що була популярна в певних колах молоді в ті роки. У клубі було кілька груп – кожна зі своїми уявлення про потойбічний світ і зі своїми фантазіями. У нашому вузькому колі було прийнято викликати духи великих художників (бо ми чомусь вважали, що тільки їм дано блукати безтілесно у Всесвіті і спілкуватися з досі тілесно втіленими) і розмовляти з ними про їх картини. Згадавши раптом ті роки і себе в ті роки я написав таке:
Попрошу Вінсента ван Гога
Насмалювати мені знову
«Соняшники» -
Помріяти хочу
У світі вічного світла,
Де крім радості
Душа сповнена
Сонцем одвічним.
Попрошу Дмеймса МакНейла Віслера
Зобразити мені кольорами загадку,
Дивну таємницю буття
В ноктюрнах блакиті і срібла,
Сірості й золота.
Попрошу Клода Моне
Зобразити мені ще раз копиці –
Життя нашого невловимі миттєвості.
Чи може попрошу Тулуз-Лотрека
Завести мене знову у свій світ химерний
Світу людських сутінок…
Але ні!
Я попрошу Ежена Делакруа
Намалювати мені ще раз –
Тільки не на полотні
А в повітрі мого міста
Картину шаленого пориву –
«Свободу на барикадах»!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467716
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 22.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2013
знімаю з шиї годинника,
борсаючись у м"якоті суботнього вечора,
людство з мене вилітає колами зимності
і мовчки цілує окремість.
я чула про те, що кожне місто
не має свого підземелля
так само як кожен із нас
не має в собі притулку для інших.
ми тільки плекаєм годинники,
харчуючись пилом з їх наточених стріл,
а потім, отруєні,
падаєм...
і ніяких тобі натяків на відродження,
лише зморшки хрестовані
доказом існування
та червоні рубці на шиї,
які звучать неквапливо
лиш-так
лиш-так...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467575
дата надходження 21.12.2013
дата закладки 22.12.2013
«Той лиш існує, хто схований,
Видиме – сон і примара…»
(Григорій Сковорода)
Хлопець який зазирнув у темряву,
У холодне єство світу сього
Нині складає вірші за столом Стівенсона,
Пером чорного лелеки
(Без жодної білої плями)
Пише нотатки по острів
Вкритий пальмами насолод
З озером, що по самі вінця наповнене
Вином нашого смутку
І сподівань наших вкрадених,
Десь між рядками «Лунь Юй» записаних.
Добре було Конфуцію –
Він дивився на царство У
Зазирнувши спочатку у своя «Я» -
Чи то світле від початку
Чи то просвітлене,
А тут в Ірландії
Дивлячись, як мій народ
Століттями розстрілювали
Зайди з брудними душами,
Сміюсь сміхом злим Бернарда Шоу,
Тінню рудою тиняюся
Та не від учора – а з часів
Туатала Техтмара,
У чашу з молоком зазираю
У його білому тумані бачу
Поетів з сумними очима…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466147
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 20.12.2013
Подборка моих переводов с немецкого на русский из творчества Зильке Шойерман.
Садомазохизм грамматики снов
Вместе со всем, что превращает изъявительное наклонение в сослагательное,
покоится ночь поверх дня и приковывает его руки к кровати.
Все, что мы не произнесли врастает в белый цвет кожи,
где петли стягивают движение крови.
Бог из машины тушит свет луны. Чуждые речи своей
спрягаем мы простейший алфавит.
Во время травли на предмете из прекрасной керамики написано заглавие
Держать в руке карандаш ожидая его прикосновения
это как проделать дыру в земле ты говоришь
это подобно ожиданиям первых людей
покоряющих Атлантику не взирая на потери
будто собаки сорвавшиеся с цепи ищут своего хозяина
на другом конце земного шара И не похожи они
на безмолвие ветра на этом поле
в сопровождении нашего обычного молчания
Год разрушается и земля замерзает
в ходе осенних сезонов Я вспоминаю
о неопределенности прогнозов погоды на сегодняшнее утро
и ощущаю обеими руками то как ты высвобождаешь
затравленный ветер способный принести с собой разве что шляпы
и может быть еще несколько старых бумажек
Фото из 1914 года
Маис совершенно посеревший на полях
будто шел пепельный дождь из какой-нибудь
небесной фабрики
Смотри женщина склоняется
к земле будто играет она
лишь крыльями на своей спине
а вовсе не плетенной корзиной
Она застыла в этой сцене
Древнее облако
над маисовым полем
отзывается надломленным голосом
Я знаю только как
бабушка принималась
описывать такие картины
как проговаривала всегда одинаковые
рецепты к сгоревшему пейзажу
и заваривала чай для крошечных чашек
из которых мы пили его часами
В комнате стояло неподвижное спокойствие
неспособное быть смазанным на фотографии
До сегодняшнего дня
существовали имена
Облако могло оказаться дирижаблем
и так или иначе они все
были моими родственниками
в которых мне не узнать
ни единой знакомой души
Под тяжестю снега стремительно гнется ветка уксусного дерева смотри
Какие мечи разбросаны среди полей
во время наших прогулок? Уверена
рука об руку возможно всё лети ангелочек
ангелочек сгинь это не более чем разговор
о том и этом во время наших прогулок
я это знаю и ты теперь тоже Всё возможное
случилось на минувшей неделе
в прошлом году гнулись деревья слева от опушки леса
под тяжестью снега мы привнесли как мне кажется
свидетельство нашей стабильности среди минувших
удавшихся нам летних сезонов
Я непрестанно всматриваюсь в воздух когда ты говоришь
однажды мы наверняка еще пройдемся мимо полной луны
Давай на этот раз продолжим планировать наш отдых еще
ближе под солнцем
Такое уже могло случиться
мы лежали здесь рядом друг с другом в разгар июня
смеясь уткнувшись в нашу одичавшую кровать
среди травы Я говорю Darling и ты тоже это говоришь
Darling мечи улыбаются нам их никто не поднимет
Я утверждаю что мы состаримся вместе
Удина уходит потому как Клаус больше не обращает внимания на ее платья
Твой взгляд направленный прочь от тела к горизонту
отдаляет тебя от меня и всевозможных вещей
клеток крови положений рук
в конце концов триединства глаз зубов и губ
ведет за пределы дневного света в иные пространства
вдаль к могильным камням ораторам стоящим на них
революционерам и бойцам Грозного
к радуге красному желтому красному цвету
пока облака выкашливают только гной с кровью
Моя мать как-то раз мне уже говорила
никогда не спи с фотографами
они видели слишком много
Ты где-то на холмах с цветущими тюльпанами
в городе сплошной зоне пешеходов
мы здесь блуждали здесь неразделимы
твое внутреннее пламя и знание
что двое влюбленных могут
как прибавить так и вычесть друг друга
могут поставить плюс либо как в данном случае
совершенно непростительный минус
Ночные прогулки по улицам больше не приносят удовольствия
Уже несколько лет концерты отменяются
Строфа за строфой
с тех пор как все лица себя застеклили
Соблазнение на грани риска
исходит все дальше от песен
чаек и куниц
которых теперь можно отличить друг от друга
и в темных углах тебя подстерегают
неимущие женщины
чьи улыбки подобны штурмовым орудиям
Городской журнал рекомендует
держаться ближе к детям с кошачьими лицами
которые выглядят счастливыми
только ради того чтобы сбылся
их хороший гороскоп
Они сообщают
аккорд за аккордом
о недавно заключенном
браке между тобой и ночью
одновременно потроша левой рукой
свои резиновые игрушки
и затем закуривая
что выглядит угрожающе
Но у них честные правила
и ты получишь свою руку
обратно
Рекивем по одной только что захваченной планете с интенсивным уровнем сияния
Но что случится когда мы расскажем все истории друг другу
десятки тысяч пламенных историй
лексикон наших воздушных замков уже прочитан по буквам
и звезду свою мы отсидели до дыр подобно дивану
на котором мы до мелочей узнали друг друга
безмолвно стоя затем у окна и вдыхая сигаретный дым
ночи наполненной практически совершенной тишиной
в которой эхом отзываются лишь твои последние предложения
Они говорят о том что мы с тобой
оба ничто иное как небесные тела
обладающие настолько большой силой притяжения
что ни разу не выпустили наружу свой свет
а значит не светят а чернеют
на их языке сожженные повествователи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349006
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 19.12.2013
времена
съеденных заживо
слов
времена
когда памятники
опадают листьями
под ноги живущим
один раз
жизни вырванные
из прошлого
висят на стенах
трофеями
им можно поклониться
в них можно поверить
но падают на свежую землю
жертвы несостоявшейся истории
привлекая внимание молящихся
они падают
и хоронят себя заживо
они кричат о помощи
и зажимают себе рты
земля принимает их бессмертие
и они обретают ненавистный покой
окна всматриваются
сами в себя
находя разбросанные по комнатам
обрывки снов
владельцы которых
отправились стучать
в замурованные временем бездны
флаги перешиты
ключи переплавлены
молящиеся молятся
бездомным иконам
и выпрашивают прощение
за свою смертность
переспелые плоды
дерева жизни
лежат у их коленей
память слишком длинна
чтобы вспомнить
слов слишком много
чтоб вымолвить
время настало
прощение услышано
слова проглочены
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466026
дата надходження 14.12.2013
дата закладки 19.12.2013
«Тебе не буде ні на вулиці,
ні в нічному електричному шурхоті…»
(Хуліо Кортасар)
Вертаючись з пустелі людської душі
Зазирнувши в потворний світ
Кожного імператора-покидька
Важливо лишитися вчителем –
Останнім вчителем останнього Сина Неба.
У жмені пісок
Чи то Аравії
Чи то нескінченності часу
Легендою про мудрого короля
Ти мандрував по світах
У пошуках одвічної Ірландії.
Як мало ми розуміємо,
Що тільки жменька лицедіїв
Зображає хворому людству
Шлях
До примарної істини слів.
Вікна холодних будинків,
Що ніколи в житті не опалювались,
Де можуть зимувати тільки леви,
Пусті очі глядачів,
Що вже три тисячі літ
Хочуть лише видовищ
Кривавих як тінь Борджіа.
Ти пройшов по світу
Кроками майстра парасольок
Чи капелюхів свідомості,
Сказав лише один раз
Зазирнувши у наші душі:
«Я намагаюсь бути джентльменом.»
А ми посміхнулись.
Як це гірко звучало
В устах ірландця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467161
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 19.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2013
Осінь
Спадає лист, спадає, мов здаля,
із в’янучих вгорі садів небесних,
він падає із заперечним жестом.
І поміж зір німих, крізь ночі бездну
В самотність падає важка земля.
Все падає. Ти лиш навкруг поглянь:
В падінні світ впадає в безнадію.
І лиш Єдиний здержує падіння,
Підставивши безмірно ніжну длань.
Herbst
Die Blätter fallen, fallen wie von weit,
als welkten in den Himmeln ferne Gärten;
sie fallen mit verneinender Gebärde.
Und in den Nächten fällt die schwere Erde
aus allen Sternen in die Einsamkeit.
Wir alle fallen. Diese Hand da fällt.
Und sieh dir andre an: es ist in allen.
Und doch ist Einer, welcher dieses Fallen
unendlich sanft in seinen Händen hält.
Rainer Maria Rilke, 11.9.1902, Paris
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397713
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 19.12.2013
Есть поэты, а есть надпоэты, что источают поэзию вместе с запахом кожи. И такой, вероятно (и как часто!), после себя не оставит ни строчки. Он неожиданен, как все ожидаемое, и неподкупен, как все невозможное. Бельмо снега в окне, проклятье чистого листа. С одним из таких невесомцев я прожила вечность.
Большинство мира делится на тех, кто не может приспособиться к жизни либо ввиду своей слабости, либо – вследствие своей силы. И те и другие находят сторонников. И тех и других извечно подстерегает ловушка неспособности диалога с самим собой. Одни себя не слышат, иные не чувствуют себя собой. Кем угодно, только не собой, окружая себя бесконечным враньем. Убивают, щерятся, склабятся и ползут исповедоваться в еще одну боговральню.
Но что такое исповедь, как не молитва, только лишь и всегда - к самому себе.
Есть среди них и гении - те, что носят в себе стихию.
Гений – не может приспособиться вследствие своей высоты. Самое одинокое существо на земле, он смешон и неуклюж, как заика - альбатрос, волочащий за собой бодлеровские крылья.
Он недостоин иного, чем насмешливое тыканье пальцем: смотрите, он ведь ничего не умеет! Не умеет выглядеть, не умеет правильно держать вилку, даже гвоздя забить не умеет! Ребенок, не понимающий ничего, кроме игры, ветра и горя. Идеи…Они рождаются уже потом, как поток олова из раскаленной домны чувств.
У гения нет иного оправдания, чем его надмирность. Никто так по-детски безжалостно не судит самого себя. Он – ежедневный, ежесекундный нескончаемый самосуд. Ибо больше всего на свете он хотел бы знать и уметь.
Вечный сосуд для боли. Хрустальная ваза, которую боишься разбить, но не разбить не можешь - она сама взрывается в руках при каждом прикосновении.
Бог среди людей всегда выглядит нелепо, входя в мир законов и правил, которые были придуманы не им. Он и не знает их, он им не принадлежит: вечный чудак и чужак.
Всегда неуместен, всегда смущает, его эмоции оголены, как кровоточащий нерв. Тысячи упущенных мыслей, сотни аффектов. Мир всегда будет смотреть на него с жалостью и презрением, надевая мундир надзирателя, стремясь усмотреть в нем мужчину или женщину. Он - никогда ни то, ни другое. Он всегда сплав. Есть ли у планеты пол?
И кто объяснит, что делать с этой непонятной и опасной внутренней свободой Быть?
Если жизнь большинства – это восхождение, то для гения – всегда падение, спуск. И каждый из них есть вспышка, удар молнии. Нужно большое мужество, спускаясь в мир с правдой своих высот. Мужество в том, что каждый раз по-детски надеется.
Святость – это не самоотреченная жертвенность; святость – это гениальность души.
Такому можно простить все: как урагану, сметающему деревья и постройки; как реке, выходящей из берегов.
Единственная надежда гения – счастье понимания, которого он лишен заранее и часто навсегда.
Единственная молитва мира: да услышу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466712
дата надходження 17.12.2013
дата закладки 17.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2013
вечерами ли
утрами зыбкими
когда сокровенно и мысли слышней
обдавая ветрами солеными
тишину горизонта
и то что за ней
безответно и довопросно
наяву
безоглядности сна
промолчи мне еще эту музыку
корнями деревьев
доставая до дна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465877
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 15.12.2013
В тот час, когда
наши взоры соприкоснулись
и будущее впервые встретило тебя
острожной тьмой осенних полей,
разливаясь по твоим мыслям
сигнальными огнями тревоги,
которым так и не суждено было
погаснуть,
как памяти не суждено было
вытравить из себя
лихорадочные сцены
прошлого –
в тот час, репетируя
собственную смерть,
время вряд ли могло предположить
твое присутствие на премьере,
и сны твои с тех пор
показывали один и тот же час.
Тщетно взывал ты тогда
к своим и чужим демонам,
преломляя хлеб любовных клятв
и давясь недосказанностью,
ибо чем больше ты клялся
в любви своему настоящему,
тем больше будущее отдалялось от тебя,
меряя болью моих шагов
разрастающиеся, как обморок,
пропасти,
что в ответ на твое отчаянное:
«Будущее, вернись!»
рассыпались тишиной
на множество декораций.
С тех пор ты многое в себе разрушил,
о чем свидетельствуют развалины
некогда дорогого тебе,
и лишь одна осталась башня,
зияя, как брешь,
в пустоте осеннего пейзажа,
в стенах которой ты уснул
замертво,
возведя памятник будущему
на собственных костях.
Эти холодные стены
с обрезанной проводкой воспоминаний
и разгулом сквозняков, -
равнодушных соглядатаев
твоего добровольного
самоубийства, -
стали последним убежищем
от натиска пустоты,
что пожирала тебя изнутри,
скармливая былые твои черты
ветру,
который однажды,
вместе с обрывками чьих-то мыслей,
вспыхивающих языками теней
в разгар бессонниц,
донес до меня силуэт башни.
Тишина, как известно,
в пустоте звучит отчетливей,
где каждый звук –
вселенская катастрофа,
и тогда стены сами
начинают говорить,
ломая вместе со стрелками
наши представления о циферблате,
Ты бы мог и дальше разучивать
новые партитуры
одного и того же сна,
но чем дальше эхо,
тем больше у него шансов
стать поэзией,
инстинктивно выбирая
самый темный
и продуваемый угол.
Все это время
твои ветряные мельницы
неуклонно приближали тебя ко мне;
так, обнаружив тебя
сидящим в соседнем кресле
и поймав
твой отрешенный взгляд,
устремленный поверх сцены,
я подумала о том,
на что ты еще готов пойти
ради возможности увидеть
премьеру,
но будущее уже натачивало ножи
и вынимало сабли из ножен,
готовясь к штурму
твоей последней крепости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465506
дата надходження 11.12.2013
дата закладки 12.12.2013
В жодному вікні сотень тисяч домівок більше немає світла. А може, не так, може, їх було обмаль – дві домівки, чи три? Немає світла, ніби споконвіків тут бездонно спокійним звіром творила катарсис темрява. Любі мої порожнини. Любі мої.
Нестачу залізних провідників голосу не компенсує гул хору причинних дівиць. Ані крики здичавілого вороння. Ані темні як горе крони. Не компенсує тиша з глибин твого оречевленого єства. Твоєї оречевлеої душі. І душа твоя, власне, десь в лицях на біло шліфованих мармурових статуй, а може, ті статуї чорні.
І по залізних провідниках голосу ходять навшпиньки вдови чиїсь і над колискою давніх колізій кашляють та зморено дивляться. По залізних провідниках голосу тільки чужі, що більше?
Та зрештою, усім тут до приємних мурашок по тілі спокійно і зовсім спокійно. Ніхто не перетинається, ні з ким. А може, так було закладено божественним наміром, а може, так було задовго до. Любі мої скитання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462823
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 27.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.11.2013
сполохана істота Вечір
замуровує цукрові двері неспокою,
хижо ховає за ними джерела
чи то імлистий килимок шкіри.
посеред тиші падає зерня розрухи,
поливай щодня чи то дмухай
своїми цупкими вітрами-
не буде рости.
ось тобі дощечка або дзеркало,
малюй себе,
молись собі
щоб не знати прощання ніколи.
сполохана істота
гортає квіти на простирадлі
живіші за їх небесних близнюків,-
ось тобі дзеркало
сплю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462456
дата надходження 25.11.2013
дата закладки 26.11.2013
холод твоей ладони на моем плече
пенье скрипок
в призрачных садах
осенних звезд сбегаются
к нам ручейки
и планеты водят свои хороводы
зачем нам время
если все выпито до дна
зачем нам память
если смотрим в глаза друг другу
дождями веры твоей омыто
сонное лицо земли
рукою боли твоей
высечено мраморное бессилье
опаленные смертью
вчерашних птиц
белеют в ночи каменные своды
ярость и страх
небо и вода
как всегда
на расстоянии одной души
чтобы слышать меня
не оглядывайся
пленка засвечена дыханием
наших лун
в дом декабря войдем крылаты
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461764
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 21.11.2013
лікуюсь теплопланетними напоями,
гіпсокартонна високість крапає гіркотою.
де двоє, там завше з"являються відстані
в чашах асфальту
чи відстань у декілька слів.
ти обережно складаєш згорток усетерапій,
медовістю фітоголосу
крізь шуркання мертвих змій
прямісінько в мій неспокій.
доки втішатись ядучою праімлою?
злою пиши мене,
з каменю,
геть твердою
щоб солодавість напоїв
холола на дотик і смак,-
так лишень позбудуся власної тіні
і цінне каміння до холоду притулю,
щоб не дізнатись як боляче ткати імлу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461730
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 21.11.2013
зірковказ вишиться під ногами,
на кафтані спочиває візерунчаста осінь,
вголос заплющує очі,
мовляв "нічого не вмію чути".
пресловута гвоздика рухів
повітряно стрибає в твій сон
пахощами доріг і солодкого пилу.
навіщо ти вчила себе питати?
чому не бажаєш пшеничних відповідей?
серед людей завше є місце для білого лева
і де б ми його не бачили,
він стільниково нам пишеться.
з більшості днів,
пробираючись теплими лапами
щоб на мапі ні звуку від кроків
і край...
запитай мене чи гніздилась істина,
я землисто писатиму зірковказ.
нас майструє ця осінь віддалено,
бо вокзали не випили час...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461044
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 18.11.2013
в. п.
вспоминаю ту осень вечность назад
снег и питерские сквозняки
где я засыпала в обнимку с твоими мыслями
и ревела у тебя на плече
а мир вмещался в одно слово
не в силах выдохнуть что-то еще
помимо тьмы
горького неба твоих глаз
и запаха гаснущих звезд
с ожогами стихов и бессонниц
вечность назад
до того как ты умер во мне
и жизнь потеряла смысл
потому что большего смысла чем любовь
мы с тобой так и не нашли
оттого вынуждены доживать эту
неизбывность
потеряв счет времени
в скоротечности секунд
и все так же ждем снега
соединенные незримой нитью наших окон
все больше убеждаясь в сути
неизбежного
что когда-то нашептывали твои демоны
а я им не верила
теперь же люблю их больше всего
бредя одиночеством улиц
где плакала на ветру наша девочка нежность
она давно выросла и живет где-то
вдали от нас
но чем меньше зим впереди
тем ты становишься дороже
и сам мир замолкает
постепенно смещаясь куда-то
в область души
где каждый шорох звучит отчетливей и глуше
как на дне колодца
любовь не заканчивается когда
ее перестают слышать
она просто становится музыкой
наших снов
возвращаясь всем что сказано и о чем
недомолчали
она тоже болеет ностальгией
от избытка чувств или непризнаний
может затем чтобы просто сказать тебе
как ей дорога та девочка
у которой мои глаза и твоя улыбка
или признаться в том
что если бы у меня была возможность выбора
я бы прожила эту вечность так же
даже для того
чтобы еще раз тебя потерять
и что мир без тебя
был бы ошибкой вдвойне
потому что он никогда бы не узнал
голоса той нежности
ее слез
и улыбки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460964
дата надходження 16.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Чертовы куклы -
куклы Твоих чертей -
мы, словно буквы,
черные в черноте.
Много нас, много:
тысячи тысяч, тьма!
Тычемся рогом
сводим Тебя с ума.
Стремные души,
странники всех дорог -
сделали(сь) хуже,
сделали(сь), кто как мог…
Лезем ли следом,
гадим ли в небеса,
бредим ли Веды,
врем ли, закрыв глаза,
входим ли в двери
с ангелом на плече -
дай нам по вере
и объясни, зачем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460446
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 15.11.2013
любовь это когда отсутствуют
теги с одиночеством
кроме тех мест где ты
остаешься |одна|
со своими |стихами|
когда непреодолимо хочется
плакать
от радости осознания
счастья
|внутри|
другого
|еще более счастливого
чем ты|
когда молчание становится фоном
вместо музыки
выполняя те же функции
но в значительно лучшем качестве
и делает теперь всё вокруг
громче
когда солнце не садится раньше
тебя
хотя ложишься
как и раньше
просто оставляя отныне генератор
внутреннего света
|не выключенным|
когда комнатные цветы больше не вянут
от человеческой ауры
а цвет обычно холодных вещей
приобретает необычно теплый
оттенок
|настроения|
отображаемый твоими колодезными глазами
в период сна
когда всё материализуется
совершенствуется
видоизменяется
превращается
в нечто иное
нечто новое
нечто прекрасное
и оно начинает приживаться
в чуже|родном
обновленном
мире
|вопреки|
* *
это она требует от нас быть
настоящими
не смотря на сросшиеся маски
виртуальности
это она позволяет нам жить
настоящим
|и находиться в прошлом
одновременно|
не смотря на неизменную постоянность
опережений
времен
любовь это когда тепло
|и его выделяют даже дома
в твоем городе|
это то отчего природе хочется быть
по-весеннему оживленной
по-летнему желанной
|не смотря на осень|
и чувствовать себя
до бескрайности напитавшейся
необыкновенно пронзительными
ощущениями
человека
находящегося на расстоянии
одного звонка
|в будущее|
существующего в бесконечности
|ночных поцелуев|
и без боли вдыхающего
горячие капли
накопленных секунд
сквозь жабры
телефонов
в |не|терпеливом ожидании
следующей вечности
голоса
безвременно задерживая дыхание
|пульсирующих
проводов|
любовь это тепло твоего сердца
|на моих губах|
не смотря
ни на что.
*фоновая композиция –
Bob Sinclar Feat. Steve Edwards
«World, Hold On»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460220
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 15.11.2013
«…збися Дивъ,
кличетъ връху древа,
велитъ послушати землі незнаємѣ,
Влъзѣ, и Поморію,
и Посулію, и Сурожу, и Корсуню,
и тебѣ, тьмутораканьскый блъванъ!»
(«Слово о плъку Игоревѣ»)
На Дмитра, читаючи «Літопис Руський» - сторінки важких хронік ХІІ століття, я зажурився. І написав таке:
Злий птах Див
На слов’янському сумному дереві,
З якого падолист епохи
Зірвав золоті листя надій,
Кричить замість зозулі та сокола,
Віщує пожежі та пошесті,
Голод злий та усобиці.
А ми його годуємо
Зернами свого поля смутку
Важкими, як зуби полоза
Вужа Бористену втомленого,
Змія з боліт Прип’яті.
А ми його крик слухаємо –
І кажемо, що то не Див кричить,
А соловейко
Буцімто.
А древляни голосять-плачуть:
Князя їхнього Мала мечем стяли,
А шапку князівську
Вдягли на злодія,
Таті погані в палатах боярських
Вино криваве
Ллють в горлянки роззявлені,
У чрева свої гнилі й ненаситні.
Збудуйте собі хату мертвих
Серед лісу темного правічного
На дубі сухому крислатому
Під яким отрока синьоокого
Зарізали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459431
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 09.11.2013
мені було тихо.
так тихо буває тоді, як вмирає король.
і усе помирає хрестом розіп’явшись наголо.
моїх божевіль що боялись когось
хто пішов
предостатньо і більше.
тільки вирвані з коренем б’ються звиваються вірші!
тільки вирвані з коренем ми на дорозі течем
білою білою кров’ю, а може
то сніг
мені стало тихо.
як хтось обійшов мій жертовник і тричі.
і замовкли вірші і камлання і стогін і я.
обійшов мій жертовник і там припинили гудіння
дзвони костьолів
забулись,
де сторожі поранили стопи
щоб зоставити мармуром краплі
кольору мертвих гвоздик
для обох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459525
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 09.11.2013
і так жили собі
ні до кого рук не простягаючи
чи варто когось любити?
граючись помирали ми граючись всі пішли
я б радила тобі мити спогади
сушити їх на шнурках я би
білі-білі читала сповіді я би
не боялась сміятись вщент
навіть коли сніг випаде
вірити вірити вірити
твоїм птахам всьому вірити
але потім я піду в ліфт
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458363
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 03.11.2013
суперечки із відстанню перед сном,
бунт пам"яті назвою звичної вулиці,
спогади крутяться навколо осені теплої,
де відверто я поклоняюся материнству,
що на голову впало важким вінком.
ти пробач за цю важкість залізну,
за ризомну терпимість і ввічливість,
бо мені ти ввижаєшся вічною
і тому обираю суцільність ком.
тінь від дому роздвоїлась голосно,
я сьогодні фарбую молодість
сивиною в волоссі твоїм.
скупість рим й суперечки із відстанню,
бунт дитячий наївно вистою
щоб явитись в наш тихий дім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455580
дата надходження 20.10.2013
дата закладки 20.10.2013
восьмий кут повітряної кулі -
лоно всіх твоїх пів-порожнеч,
мій прихисток в призахідному світлі.
і він, призахід-вечір, млосно сипле
себе, спинає дзвін простоволосо,
в блідій сорочці, ніби стріха,
височить.
у восьмий кут повітряної кулі
крислато чудиться і суне пиху тихо,
преситий гасової лямпи снінням
самотній привид
міст твоїх.
він пресвятий і скрізно одинокий -
окови сліз посмертної цноти́́
його плече стискають і марніють.
мені нема куди у прорізах іти,
у прорізах облудних восьмих рим
повітряних широт
строкатих куль
які цілує привид твого дому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453961
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 12.10.2013
де все затишшя, вчи́нене навскі́с,
дірявить губи в люстрах перехожих -
когось тривожно, втомлено і міцно
притомний шепіт вірувань
мовчить.
в клино́пис студить – осінь? - оберіг,
когось мовчить він, шепіт всіх застуджень,
у кров натруджений він голосно і голо
спадає в відстань -
па́де і мовчить.
на час, окреслений без виходів, безумець
говінням сипле говір в жовту вільху,
ввіходить духом шепоту, щоб стерти
те каяння осіб і лиця знов -
щоби когось мовчати навіки́.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453401
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 09.10.2013
ти бачиш, яке воно мертве, опале листя?
ми сірі і довгі, ми глухі, як кути. як мох патлаті і вологі на чиїхось кам’яницях. ми кашель в порожньому трамваї, ми діри в светрах вуличних пілігримів. нас повно в гудінні соборів і нас… нема ніде. ми діри в светрах вуличних пілігримів.
наш птах з проламаним чолом виє, наче собака, чорним воєм – твій птах, мій птах. а може, то грудень. і пахне сніг у тебе біля тім’я так ніжно, так нестерпно.
ми скидаємось на дві дерев’яні споруди в провінційному парку, фарбовані кольором прихованого придушеного приспаного божевілля – синя і біла, біла і синя постать. ми вижили чудом поміж гамору безлюдного натовпу, поміж безлицьої галасливої метушні ми вижили як виживає тиша цвинтарів серед остовпілого від душевнохворості міста. ми лишились водою на карнизах чудернацьких будівель – а потім стекли вниз і щезли. чудернацькі будівлі нам вслід глипали майже не вірячи. ні у що не вірячи - сухотні брудні будівлі, запалені невірством.
якби тільки знати, що плакальниці за нами відмовчать усі тиші. плакальниці ніби щогли височіють над морем нашим і крізь щем спинаються, і чари оті не розвіються і не сколихнуться.. ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453196
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 07.10.2013
Прост́оріки
Перетнуті ріками.
Просто ріки ті
Ліку не знають.
Просто руки ті
віку не відають,
В літо не злічені
Сонцем і часом.
Ця гра осоружна -
чужинний звук флейти.
Сира оця темінь
наляканим чарам.
Крізь спів лебединий
Торують шляхи
каравани та лицарі.
Тихим тихо ті пальці
Вам вимісять душу,
Сліди їх на тілі -
Нестимуть у ситі.
Пожадлива тінь
марафоном вражає
платівки і стяги.
Слідом від голок
усім дощам косо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330140
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 07.10.2013
«Ви, що, не знаючи мети,
Спиняли стомлені здорового,
Лежіть собі – до неба йти
Ще довго.»
(Майк Йогансен)
Колись давно я жив кілька тижнів на маленькому острові біля берегів Суомі – милувався старезними соснами на велетенських каменях, слухав шум вітру, мріяв стати відлюдником і оселитись тут назавжди. Якось згадав ті дні і написав таке:
Крутиться сонце колом,
Божевільним колом
По небу-кладовищу,
Куди відлітають душі
Неприкаянні,
Як храм Артеміди.
Недарма в землі Соумі*
Серед нескінченних боліт
Кажуть, що круки
Літають «колані»**
Бо вони крутяться
Шляхами шаленого сонця,
Вони пантрують
Наші стривожені душі,
Що летять у прірву безмежжя,
Отуди – між галактиками.
Серед північних боліт
Добре бути відлюдником
І дивитись на зорі
Очима оленя-схимника
Чи ведмедя єретика.
А ви спробуйте тут –
У степах, де душа розхристана,
На всіх вітрах розіп’ята,
Сонцем надії спалена…
Примітки:
* - поверніть їм Інгерланмандію – майте совість… (це я не до вас).
** - круків вони називають kaarneet, kolani означає «літати колом».
*** - на світлині – наш сучасник. Але не мій – в мене немає сучасників.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452322
дата надходження 03.10.2013
дата закладки 03.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.10.2013
акт первый
Ветер уносит листья, М. делает первый шаг, ветер делает первый шаг, ветер уносит.
второй
М. стоит в глубине молодого тумана, силуэт ее исчезает в молоке воздуха, исчезает в сетчатке, листья настолько слепые, что читают Брайль, читают Брайлем для М., она слишком часто завершает эти улицы, М. слишком много отдает шагам.
третий
Листья удивляются внимательности ее глаз, "листья безумно умны" думает М. "возвращение абсурдно", она улыбается этому, и правильные губы ее достигают конца алфавита, обретая форму квинтэссенции, М. в глубине молодого тумана, ветер делает первый шаг, М. делает второй шаг, они идут друг за другом как в ряду, они держатся за руки, рука ветра прохладна и суха, рука М. легче ветра.
четвертый
М. стоит в тени молодого тумана, от порывов ветра шарф на ее шее выписывает арсис и тесис, шарф на ее шее танцует с листьями, "улыбка ее безумно приятна" думают листья "глаза ее из эфира", веки М. листают дни страницами, веки М. в поиске новых семантических форм.
пятый
М. свободна как вершина горы, она возвышается над туманом, листья настолько немые, что не выдадут секреты, так или иначе все остается внутри, М. покидает туман, дабы завершить эти улицы, слишком много отдавая шагам.
шестой
М. отдается времени.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451080
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 01.10.2013
наслідування хвилеподібної мовчанки
коли початком всього видається суша,
ти не рушиш і кроку в напрямку дня.
це дводенна війна із обов"язком знати,
фоліантами компроматів на безглуздя
скиглити у плече.
ти з осінніх речей формуєш
безконтур"я часу,
ласа до несподіванок
й псевдотаємних вечерь.
хвилі твої ледь русі на бездоріжжі,
знаєш,
й посеред тижня кричать про біль.
стільки страхів пожовклих
на дні книжковім,
тільки б не стати знову
собі дощем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451664
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 29.09.2013
дух осенней меланхолии
с даром чувствования городов и женщин
обнимаю твою тишину
приникая к мокрой от туманов
щеке твоей вселенной
чтобы сказать
что нет смертельнее
и нежнее
твоего листопадного сердца
что давно умерло
и это делает его бесконечно
живым
стучащееся каждый раз новой осенью
ее болью и счастьем
значит будет больше снов
и судорог дождей
в твоих глазах цвета
времени
больше украденных пейзажей
и затопленных безвременьем душ
познавших в себе красоту
серого
пусть я тысячу раз не та
и не такая
и ты не помнишь ни одного
из моих имен
как я не помню ни дня
без задыхающихся нас
без осознания себя лишь частью
вечно скитаясь в тебе
и ища этой принадлежности
как ищут
невосполнимое
пускай ты разучиваешь новый
язык тоски
и у меня нет ничего
кроме слез завтрашнего
молчания
что давно смыты и подхвачены
твоими ветрами
усеяв нами тьму горизонта
на выдохе
дыши
пока ты дышишь
осень приходит в мир
лихорадит сердцами ее музыка
оставляя среди пепла
сгоревших листьев и мертвых слов
лишь единственное
родной
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451516
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 29.09.2013
конец пути
сверкнувшая на краю ночи
слезы блесна
на краю ночи
как на исходе жизни
где имя неназванное звучало
так громко
что разбудило слепые камни
по ту сторону леса
слепые
они всегда приходят по ночам
ты знаешь
прикоснись
входя в те реки где нет никого
и множество лиц
доверяя все тайны
чтобы они выдали тебя первому
встречному
если ты прикоснешься
проснутся все
кто умерли в тебе живыми
как некто шепнувший
чтобы я промолчала тебе эту песню
длиною в ночь
длиною в смерть
вдохни больнее
позволь тьме разбить тебя
на сотни осколков
на тысячи фрагментов
всех недочитанных
непрочитанных
ампутируя
возможность снов
в сердце хаоса
с ножом полным слез
на краю ночи
как на краю смерти
на исходе
начало
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451333
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
«Міцніше за руку тримайся, дитя!
Бо ти ще не знаєш, яке воно сумне – життя…»
(Вільям Батлер Єтс)
Читаючи «Літопис Ольстера» я наштовхнувся на таку фразу: «Воїни заходу закрили дорогу біля Фіннахта, король Кенн Фелад був стятий – хотіли відібрати в нього не тільки життя, але й честь…» І тоді я написав таке:
Коли Жовта Чума*
Спустошила Острів Долі
Коли два королі**
Пішли в світ мовчазних тіней
У глибини пагорбу Тари***
Того самого пагорбу Слайне,
Що дав імено клану –
Славного клану Сіл н-Аедо Слайне
На рівнині Маг Рах,
Де крім стріл та списів
Нічого не сіяли в землю
Споконвіку часів,
Виросло дерево
Крислате, як думки друїдів,
Зелене, як конюшинові рядки Ойсіна.
Хтось у дірявому плащі легенд
Сказав, що то ясен святого Патріка.
А ми й повірили,
А ми й сподіватися –
Почали чи то перестали,
А ми й арфу
Дістали, меча сховавши
А даремно…
Тому що озеро Лох Дерг
Так і зветься –
Червоним озером,
Бо від крові ірландців
Воно потемніло…
Примітки:
Crann Lá Fhéile Pádraig – дерево святого Патріка (ірл.)
* - йдеться про страшну епідемію, що почалась в Ірландії у 664 році і ввійшла в історію під назвою «Жовта чума».
** - йдеться двох королів – співправителів Ірландії – братів Блахмака мак Аедо Слайне та Діармайта мак Аедо Слайне (657 – 665 роки правління).
*** - Тара – давня столиця Ірландії. Слайне – назва одного з пагорбів Тари.
**** - на берегах озера Лох Дерг (Червоного Озера) був підступно вбитий король Кенн Фаелад мак Блахмайк у 675 році.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451307
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 27.09.2013
[Я просто увірвався
В серця
Північнопомираючих китів
Я просто
Поселився
Залишками
Совісті
В шкірі
Помираючих мерців]
Король зчорнілих воронячих сердець.
Я люблю
Тебе,
І
Це
Моє
Востання
Проти
Себе,
І це
Моє
Вростання
У
Важелі
Закручених
Систем
Гойдалок,
З
Попелястої
Сторони
Сонця
Я люблю
Тебе.
І це, мабуть,
Найгірше,
Що
Стріли
Американських
Індіанців
Закінчились
На
Моїх
Собаках,
А
Мене,
Якогось
Біса,
Не досягли
Я люблю
Тебе.
В
Моєму
Місті,
На
Мою
Горлянку
Не вистачило
Отрути
Горе
Мені.
Горе
усім
божевільням,
в
котрих
санітари
перетворились
на пацюків
та ні.
Це
не горе,
це щастя.
Я пам’ятаю
усіх
комах,
яких
зустрічав
дорогою
на засніжені
вершини
Замку
Кафки
Я пам’ятаю
Усіх
Нікчемних
Смішних
Людей,
котрих
Бачив
Обіля
Дерева
Пізнання
Життя
Та Смерті
Я люблю
Тебе,
І нехай
Це
Мене
Не врятує
Від прірви
Самоти,
проте
посмішка
вже
злітає
з моїх
потрощених
сумом
вуст
і летить
у напрямку
космічних
аеродромів,
у напрямку
колисок
зі слоновими
серцями
доглядай
за ними,
долинай
теплими
мелодіями
метеоритного
літа
до них
до них
до них
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450686
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 24.09.2013
«Сім років Конан мак Ліатлуахра
жив поза законом,
вбиваючи людей та собак,
викрадаючи худобу…»
(Із давніх ірландських скел)
Колись давно подорожуючи Коннахтом я зупинився на березі океану біля селища Накіл. Дивлячись у нескінченну далину води я думав про сумну і трагічну історію Ірландії, про нескінченні війни між кланами та королями – без мети та причини. І тоді зовсім зажурившись я написав таке:
У дзеркалі калюж помітив тінь свою сліпу
Ти чуєш, Еохайде*, чуєш? Напни вітрила.
Я істину шукав в бувальщинах легку й просту
І ноги донести до Дубліна мені не сила.
Свічада днів чужих мені як придорожні знаки,
Із дивними людьми над прірвою іду – отак судилось
А на полях Ірландії – червоні маки –
Сліди легенд сумних – буття спинилось.
Ми легковажимо життям – такі вродились
Чи то наш острів замалий чи все приснилось…
На півночі оленя загубився слід і три поети
За таїною йдуть чи то пливуть в свої сонети.
І я пісень старих сумних собі на рану
Поклав і журюся – колись і нас не стане…
Примітки:
* - це я про Еохайда Мугмедона, а ви про кого подумали? В Ірландії кілька десятків королів носили таке ім’я…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450391
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 23.09.2013
вона сиділа тихо під його ключицею
весь вересень з минулого року
перелякано блимала своїми очицями
аби не наврочити
аби не розбудити його втому
що солодко спала на тому боці жовтня
прикидалась іншою
і тихо собі божеволіла
поправді була його херувимом
хоч і проростала як завше з-під ребер
наївна
мріяла народити сина
десь в листопаді
впираючись пальцями в небо
тримала в мотузці тижні
випускаючи лише суботи
а він благословляв птаху що жила в її голосі
шаленів від жовтого кольору
нової
своєї
осені
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448364
дата надходження 10.09.2013
дата закладки 11.09.2013
Мої теплі, мої теплі. Мої добрі люди. З очима щирими, як ранок. Як найранковіший світанок у вибіленій тихій хаті. Навколо якої мальви. Мальви кольору і дотику губ. Дотику губ до проясненого навкруг повітря-цвітіння.
Мальви кольору губ, мої теплі добрі люди, що зникли, як усе зникає, що пішли, як усе йде, що відбулись, як і мальви відцвітають щороку, і щоки їх ніби вечоріння в паскудному брудному місті – запалі, затовчені темінню, тиснені втомою; і плечі їх ніби спадаючі до канав цівки стічної води – опущені, заплямлені хворобами, заплямлені мороком; і плечі їх ніби два крила засохлі чайкині, скручені і стовчені якоюсь судомою, і чайка сама мертва в дірах їхніх грудей – по усіх тих дірах, велика і мертва чайка, велика і мертва.
Вони з зігнутими вчетверо шиями. Мої теплі люди з розірваними, як телефонні лінії під час війни, сухожиллями. Моєї війни. Виплеканої війни моєї, гримучої, голосної, захворілої. Як снопи, скошені теплі люди разом зі своїми рваними сухожиллями і щоками запалими аж до самого дна. Навіть глибше.
Мої теплі, мої теплі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448350
дата надходження 10.09.2013
дата закладки 10.09.2013
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
вчора.
я плакала і думала - як тепер, як.
потім чайки мостили гнізда,
гнізда мостили чайок
на черепиці сусіднього будинку.
моє вікно плакало на нього і думало
як тепер, як.
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
два роки тому.
чугунна ванна лишала написи повсюдно.
вона писала - як тепер, як.
я писала - світ помножив на сто свої діри.
і щока червоніла від ляпасу.
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
пройшла рівно тисяча
днів.
і кожен спинався у прощу.
і кожен кричав мені - як тепер, як.
тільки тисяча перший день осені
докричався.
і я загубила тебе на трамвайній зупинці
сьогодні вранці
і завтра
і знов і знов і знов
корпораційні плакати заляпані брудом
на яких миготить неон - як тепер, як.
як і тоді, як і повсякчас - старезний міт.
про те, як я загубилась на трамвайній зупинці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447614
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 06.09.2013
пообразний шлях знаходження,
з кожною сходинкою голосієш старанніше,
рано ще,
мовляв,
говорити про те,
яка ж сивина промовиста
чи про тих,
кому ніби забракло гордості
просто іти,
в кишеню словесну
заливши всю безвість води,
народи собі чесність.
решті забракне часу
і значення,
звинувачую гріх у смертній собі,
бо так само ділюся на сім
на вершині першого дня.
війна починається там,
де ти більше не хочеш чути
і прикутою можеш лишити
на зламі часів.
слів для страху багато
і всі вони неіснуючі,
бо лиш чую
як поруч
ти пишеш нам тишею шлях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447457
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 05.09.2013
Я зустріла її на автостанції, в чорній як абсолютний нуль сукні, в неї були кінчики пальців фарбовані зеленим – коштовним янтарно-зеленуватим кольором – і вона ними ловила вітер, поскрипуючи засохлим тисячу років тому волоссям, трухлявим, як стебла квітів проїдених міллю гербаріїв.
Я зустріла її і вона сказала – ти зморена.
Я зустріла її наприкінці приватної неіснуючої епохи. Так, то якраз було чергове звершення. І Юдиф –надто чиста надто непорочна – бідна непорочна Юдиф пестила її зап 'ястя; бідна непорочна Беатріче збирала по узбіччях автостанції буквицю (складала в оберемки і вішала десь по своїх стінах), збирала степову вишню у придорожніх заростях (вішала їй на вуха), збирала вільху (і плакала, плакала, бідолашна Беатріче).
Ті вишні сяяли над сукнею двома старими сонцями – двома коштовними гранатами, багряними темними гранатами, що їх повісила туди Беатріче. І я зустріла її на автостанції. Саме коли Караваджіо домальовував до Юдиф Олоферна, саме коли кінчик його пензля опинився між губами, змішуючи ртуть і цинк з караваджівською слиною – вона з 'явилась мені, в чорній сукні кольору наче абсолютний нуль, без домішок світла, без жодних домішок.
Я зустріла її в чорних сандаліях. Вона тримала запаковану в папір дешеву копію Караваджіо. І вона була така ж звичайна, як потоки справа і зліва прохожих - вона була така ж звичайна, як навколишня пересічність. Там, на автостанції.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447035
дата надходження 03.09.2013
дата закладки 03.09.2013
«Коли вікінги у 870 році відкрили острів Ісландія, вони не знайшли там нікого крім кількох ірландських монахів…»
(З історичних хронік)
У судний день
Візьму з собою вівцю.
Бо я теж пастух –
Подаруйте мені ножиці –
Замало мені кресала і терезів.
Стою на мосту
Поміж двома порожнечами,
Ангели всі в мантіях,
А я ногами босими
По дерев’яному кістяку переправи.
Зважуйте наші гріхи, зважуйте!
Промені чорного сонця
Перстами вказівними
Для цієї юрби нескінченної.
Дозвольте мені хоча б затесатися
Поміж ірландських монахів,
Що бредуть у мовчанні самітників
У свої важкі ряси вбрані.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446148
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 29.08.2013
«У малярській майстерні сидить манекен…»
(Арсеній Тарковський)
Місто, в якому замість людей
Живуть мовчазні манекени,
Місто, в якому замість будинків
Стоять піраміди чорних ящиків,
Місто, в якому замість ліхтарів
Підвісили в темному небі астероїд,
Місто, в якому бургомістр
Лисим хвостом стукає по дереву,
Білими зубами гризе сир місяця,
Вусами лоскоче сірий світанок,
Місто, в якому всі вулиці
Ведуть до незримого крематорію,
Де замість дощу на бруківку
Падають хвилини,
А замість сніжинок взимку
Старі календарики
В які заглядали колись щоденно
Двірники судного дня.
Оселився в його ратуші
Газетляр Янош.
Продає він газети
З важкими чорними літерами
Тяжчими, ніж якір Титаніка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445699
дата надходження 27.08.2013
дата закладки 27.08.2013
зведенорідна сестра невидимість,
кров преблакитна в тобі міцнішає.
ближче до винного присмаку
як занурення
в води солоні
і синьокурими
хмарами нутрощі знеосінені.
ти не умієш здаватись цінною,
тільки кришталь свій розбрискуєш
порівну,
з холоду зводиш криваві вогнища.
хто ще покличе удалеч свистами
щоб розкурити іржаву істину?
зведенорідність не може личити,
щоб зачинати безсмертні звичаї
щойно почуєш свій перший день...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445296
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 25.08.2013
все эти знаки препинания
это знаки внимания
оказываемые слову
чтобы добиться твоего
расположения
и достучаться до каждого
внутреннего голоса
в тебе
их мало
их чертовски мало
для свободного плавания
моих мыслей-утопленников
в твоей голове
мне так часто не хватает
их многозначительного молчания
скрытого в неозвученных
формах
что я попросту не могу передать то
чего так не хватает
тебе
я не способен объяснить
всей |твоей| вселенной
то ради чего они
каждый раз
тонут
в потоке
|озвученных|
форм
мне недостаточно их
настолько
что когда я ослабляю и сжимаю легкие
так сильно и болезненно
сдавливая собственные
слова
то нарушается словообращение
и нормальная циркуляция
их |полных страсти|
значений
из-за чего те начинают медленно
и мучительно тихо
во мне
задыхаться
мне становится так невыносимо
|дышать|
когда знаешь что надо
сказать
а не можешь
потому что мысли уже остыли
в том самом потоке
|времени|
по которому не смогли доплыть
к тебе
или потому что немного не хватило сил
долететь
к границам
твоей
вселенной
|п о н и м а н и я|
поэтому они сгорают
незамеченные
|и раздавленные
плотной стеной
непринятия их второстепенной
сути|
в атмосфере цикличного равнодушия
вселенской
души
а я медленно умираю
с каждым
недосказанным словом
намеренно убитым мной в утробе
сознания
с каждой неверно понятой
интонацией
до конца дней вызывающей у тебя
отторжение
жалость
и ненависть
с каждым насмерть покалеченным
перекрученным значением
приобретшим пожизненное уродство
в твоих глазах
*
но может когда-нибудь
ты заметишь мои знаки
и даже их будет достаточно
чтобы уже словам
долететь
до всех
|твоих
вселенных|
для того чтобы со временем
прорости в почве
вселенского понимания
чем-то близким
чего так не хватало
нам
|обоим|
ведь то
ради чего они каждый раз
безвестно тонут
в потоке
форм
и есть
любовь.
*фоновая композиция –
Ulver «What Happened?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444172
дата надходження 19.08.2013
дата закладки 21.08.2013
Свивший гнездо в моих мыслях, пригревшийся на груди -
воронье перо хранит еще эхо увещеваний,
что чудились по ночам.
Лес стоит безучастен и тих,
как евгений после дуэли.
В этом имени
мне все чаще слышится «гелиайне».
Не то чтобы мрак аида, но свадебных колоколов
фарфор дребезжал так нежно в мертвецком чаду застолья,
что сажи не отбелить
и краску не смыть с пергамента.
У викинга черная кровь,
и почта не голубиная, а воронья.
Пальцы его холоднее курганов почивших дней,
что горят в темном сердце скальда, не знающем вымысла,
выжигая траву и цветы.
Языку деревьев
не сладить
с молчаньем камней -
и евгений убивает владимира.
Помню тот сон, друида…
Чахоточного письма окровавленный клок в кармане,
жизнь, распавшаяся на строчки,
расплетая по нитке мир,
ибо будущее всегда
является на порог в облике одиночества.
Гляделась и я в тот оскал, но не глазами той,
книгу зимы променявшей на цветастый уют безветрия.
Вызревшая глубина
холода пули
не могильной чревата плитой,
но амальгамой зеркала.
В заводях прошлой души твоей, сгоревшей до тла,
той же беззвучной вечностью, чьи зеркала не бьются, -
в каком бы пекле грядущего
не была,
я откликнусь, но
уже не смогу прикоснуться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444355
дата надходження 20.08.2013
дата закладки 20.08.2013
М.
ты уверяешь себя
это не маяк моргает на горизонте
а месяц подобно маяку рассекает воздух
молочными руками путь указывая
волны пощечинами направляют твою лодку
и ты понимаешь вода закончив себя
подобно детству будет звать тебя обратно
высекая в памяти карту жизни
ты день истощила с ночью как с другом
ты играешь с ней в города
ты слышишь как под водой проплывает время
и клетку связала для него
ты видишь как над водой проплывают звезды
и глаза свои им отдаешь
ты уверяешь себя
вода заканчивается не у берега
ты уверяешь себя
маяк повернулся второй стороной месяца
ты уверяешь себя
все что есть умещается в одно море
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443260
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013
«Неможливо перетнути Дублін не наштовхнувшись на шинок.»
(Джеймс Джойс)
Ліффі – це мажорна струна банджо
Натягнута між кольоровими дверима.
Хью*, одягни свій костюм смугастий –
Лінії нагадують перехожим провулків
Їх життя пришелепкувате.
Що шукав ти
У цих плямах фарби на полотні?
Ти знайшов спочинок у воді –
Бо вода це теж фарба – найкраща…
Недарма річка Поддл
Досі ховається –
Чи то від сорому,
Чи то від дивака Оскара**
Того, що казки
Писав своїми зболілими нервами.
Бернарде! А ти вмів грати на скрипці
Свого тата-алкоголіка?
Він принаймні знав,
Що шукає на дні келиха,
Що ховається в глибинах
Терпкого віскі,
І чому воно спочиває
Так довго в старезних діжках.
Бернарде***, чому ти постійно
Вигадував свою виставу
І уявляв, що існують твої глядачі?
Ти грав свою виставу для себе…
Тільки для себе…
Навіщо?
Примітки:
* - маю на увазі Хью Лейна (Sir Hugh Percy Lane) (1875 – 1915) – дивак був ще той…
** - коли про нього говорять, то завжди згадують за що його посадили, а про його неймовірні казки ні гу-гу…
*** - я справді не знаю, чому він все життя грав вар’ята. Ну, не знаю і все! Ірландцем він був та й годі…
Хотів назвати вірш "Snagcheol Baile Atha Cliath" але передумав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442957
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 13.08.2013
Как мотив,
повторяющийся изо дня в день,
мысль о тебе не дает покоя,
наматывая километраж бессонниц
на счетчике ноябрей
и нагнетая облачность в нутре иных
омутов с не менее русалочьей хваткой, -
потому, куда взгляд ни кинь,
всюду мерещатся твои пенаты,
овеянные ветрами иной державы,
схожей с моей разве что
очертанием берегов
и синевой неба на знамени.
Но, как голубой давлеет над желтым,
питая его нивы
лучами и влагой,
я дарю тебе как потомку
самому жадному до наследия галлов,
привозящих головы своих врагов
в качестве главного трофея из битвы,
право
пройтись свежевспаханной бороздой
моих сфер и недр,
как в весеннем разгуле ярилы,
чтобы всецело постичь ту явь,
что не соединит,
но послужит каноном,
как щит мечу;
и твое
разгоряченное янь,
возвеличенное моей нежностью,
засияет над горизонтом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331654
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 10.08.2013
«Et ego flebam multum quoniam nemo dignus inventus est aperire librum, nec videre eum.»
(Apocalypsis Ioannis Divina. 5,4.)
Бруно жив на вулиці Яскравих Ліхтарів. Як довго він там жив не пам’ятав ніхто – з людей не лишилося його сучасників, а будинки на вулиці були всі старіші за нього: який на століття, який на цілих три. Папір, що зберігав знаки про його дату народження пожовтів і вицвів, книжкові воші зробили там дірку якраз, де була позначені число і рік. Так, що ні Бруно, ні всі жителі вулиці Яскравих ліхтарів не знали як довго він там живе. Самому Бруно це теж було не цікаво. Яка, зрештою, різниця, скільки він на світі, на цій вулиці і в цьому місті з химерною назвою живе? Він знав лише, що його дід і його прадід і всі предки до десятого коліна жили на цій вулиці. А звідки його пращур у це місто прийшов і коли, і що тут шукав – того не знав ніхто.
Бруно торгував старими книгами в крамниці, що нагадувала комірчину – на першому поверсі. У тій же крамниці і жив. Торгівля книгами приносила мізерний прибуток: у місті з химерною назвою книг купували і читали все менше і менше. А старих книг не купували взагалі. Вряди-годи заходив в крамницю якийсь любитель старовини і порпався серед старезних фоліантів у шкіряних палітурках. Бруно такі відвідувачі не цікавили: вони цінували в книгах їхній вік, а не зміст. Бруно колись виглядав свого покупця – отого самого, який захоче отримати ту саму книгу – оту товсту і важку, в якій написана Істина. Він прийде колись за цією книгою – оцей шукач. Він буде юним з палаючими очима. Йому Бруно просто подарує цю книгу – бо треба комусь бути носієм Істини – єдиної, головної і всеосяжної яка сховалася в оцій книзі між чорними знаками у безодні між словами. Але цей Шукач не приходив і не приходив, і Бруно зрозумів, що він не прийде ніколи – Істина перестала цікавити людей. У книгах вони бачили лише розвагу, а таких книг у крамниці Бруно не було.
Бруно щоденно виконував свій звичний ритуал – стирав пил з книжок, дивився чи не завелась десь книжкова воша, мив скло і вивіску над крамницею: «Старі книги – Крамниця Бруно».
Іноді вечорами до нього заходив музикант на ім’я Адам, що жив поверхом вище: він грав йому старовинні мелодії на скрипці з чорного дерева, а Бруно – цей єдиний поціновував мелодій забутих часів у місті з дивною назвою тихо зітхав. Іноді вони розмовляли про одного художника, що давно помер, картини якого були на сторінках важкої книги, яку так любив гортати Бруно. Цю книгу він нікому не продавав, хоча завжди виставляв її на вітрині. Цю книгу найчастіше хотіли купити у Бруно – бо вона була з картинками.
Якось осіннього вечора до Бруно знову зайшов Адам – але цього разу без скрипки і якийсь стривожений. Він не захотів пити чай і говорити про художника. А сівши за стіл сказав: «Бруно! Послухай мене уважно! Тобі треба сховати всі книги у важкі скрині. А скрині помістити у пивницю. А сам ти мусиш їхати з цього міста геть, бо йде біда. Поїдеш в одне село в горах до мого знайомого і будеш торгувати молоком. Або годувати худобу. Бо прийшли погані часи. Мені наказали грати в міському оркестрі якісь огидні і примітивні мелодії – я не хочу, але мушу – нема на то ради. Наша вулиця вже не називається вулицею Яскравих Ліхтарів, а називається вулицею Вождя. Вчора на площі зібралось багато народу і вусатий чоловік в військовій формі говорив, що в країні незабаром настане Епоха Великого Щастя. Всі будуть радісні і щасливі. Але загальному щастю заважають ті, хто книжками баламутить народ, вносить у голови людей сум’яття і запитання, сумніви і зневіру. І, мовляв, потрібно всіх, хто книжки пише, читає і поширює знищити разом з книжками, бо суть вони вороги загального щастя і радості. У відповідь жителі міста кричали від захвату і махали червоними прапорами з якимсь кривим знаком, а у відповідь на запитання, хто піде знищувати все, що заважає загальному щастю, радості і вільній праці всі підняли догори руки. Тобі не можна лишатися тут, де всі знають, що ти зберігав книги.»
На це Бруно відповів: «Той вусатий чоловік не правий – він або дуже помиляється, або навмисно вводить людей в оману – книги не можуть заважати ні щастю, ні радості, ні вільній праці. Якщо у людей не буде запитань і сумнівів – вони перестануть бути людьми. Якщо б він зустрівся мені, я б поговорив би з ним – він би зрозумів свої помилки. Але він не прийде і не захоче говорити зі мною, якщо навіть я піду до нього. Не поїду я нікуди і не буди ховати свої книги ні у пивницю, ні у землю: чого буде вартий світ в якому ті, хто беріг Істину раптом будуть тікати від неї і зрікатися своєї справи? А може саме зараз до мене йде Шукач Істини саме за тією Книгою Яку Давно Ніхто Не Читав І Ніхто Ніколи Не Розумів? Не гоже тікати від смерті тому, хто давно зрозумів, що смерть це лише омана, лише хисткий міст між двома перевтіленнями. Я надто довго жив на світі, щоб боятися чогось чи тікати від неминучого.»
Адам пішов у свою кімнатку з одним вікном і розтрощив свою скрипку, бо зрозумів, що ніхто більше не оцінить його музики.
А наступного дня мимо крамниці Бруно проходили молоді люди у яких на обличчях не було ні тіні сумнів. Вони намалювали на склі крамниці знак. Бруно впізнав цей знак – не образився і не здивувався, що саме цей знак намалювали на склі його крамниці – давній як світ. Лише подумав, що ті молоді люди зовсім не той зміст вкладають в цей знак, який бачив у ньому Бруно.
Вночі скло в крамниці Бруно розбили – Бруно ще подумав, що це навіть красиво, коли уламки скла виблискують у променях ранкового сонця. І ще подумав, що сьогодні прийде до нього його Смерть – він так її і уявляв – не старою відьмою, а молодим юнаком без тіні сумнівів на обличчі, зі скляним поглядом, за яким не ховається жодної думки.
Через тиждень жителі міста забули про Бруно, ніхто навіть не згадував про його існування. У крамниці Бруно тепер торгували свіжим м’ясом – дебелий різник відважував покупцям литочки та ребра свиней. А книги Бруно – разом з тією, в якій була написана Істина – спалили. Навіть не на площі під гиготіння юрби, а в новій котельні. Бо бракувало вугілля у місті з химерною назвою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442250
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 09.08.2013
все чаще
память отводит взгляд
от самой себя,
лишь молча наблюдая за тем,
как твое будущее
состязается с моим прошлым,
теряясь в потоке встреч,
которых становится все больше,
неуклонно расширяясь
вместе с нашими вселенными
в сторону
прогрессирующего
хаоса
так время неизменно
встречает нас
в каждой секунде,
блуждая в наших
жизнелюбивых подобиях,
чтобы отобрать у нас больше тепла,
провоцируя
нашу отражательную способность
на то,
чтобы, испытывая на себе
амплитуды тех вселенных,
мы выделяли больше энергии слов,
взглядов и жестов,
двигаясь в будущее
в итоге
лишь затем,
чтобы однажды,
став неузнанными собственной памятью,
познать суть холода,
навсегда теряя
вместе с теплом
значения выдыхаемых слов
и продолжительность
сердечных пауз
но всякий раз,
когда мое одиночество
встречается лицом к лицу с твоим,
слово обретает
утерянное послезавтра
молчание
и мысли, не соприкасаясь ни с чем,
кроме тишины,
рождают чистое понимание
образующегося
поверх отражений
на поверхности стекла
инея,
насыщая сознание
морозными сгустками смысла,
дистиллированного духом
до арктической прозрачности льда
и льющего в сердце
серебро
высокогорной пробы
вершин,
отчего оно разогревается
до уровня
вновьрожденной звезды,
обнимая
своими лучами
каждое движение времени
проявление
истинного родства -
когда вместо слов любви
звучит голос одиночества,
где всякое слияние
иллюзорно,
но каждое совместное действо
есть нечто,
окунающее в холод,
поочередно делая глоток,
соленый, как кровь,
но остывший до температуры времени,
и тогда оно
меняет свое направление
с каждым шагом глотка
эхо начинает опережать голос
и пространство,
словно пар выдыхаемой ими
межгалактической
тишины,
теплеет до уровня атмосферы
земли
и само становится
молчанием слов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414994
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 09.08.2013
Когда мы с тобой встретимся,
будет снова идти дождь -
дождь, который ты так любишь
и который люблю я,
скребущийся в ржавых глотках водостоков
и стегающий бледные скулы
городских стен,
оставляя
кровоподтеки мыслей тишины,
утопающей в тумане
ноябрьского безвременья.
Ноябрь, как и дождь,
способен консервировать реальность,
наполняя мертвые легкие
будущностью вещи в себе,
потому его внутривенный контакт с нами
вечен,
вызывая целительные вспышки
галлюцинаций,
которыми мы рождаемся заново,
становясь музыкой
несуществования ничего вокруг
и паря в невесомости
призрачных ее мгновений;
думая о чем-то (неизменном
в своей предвнезапности)
и не думая ни о чем вообще
или опрокидывая взгляд в небо
и рассматривая идущих там прохожих,
пока не закружится голова,
снова и снова утоляя в себе эту жажду,
бесконечную, как музыка.
Только музыка
способна делать мир невесомым,
только она вызывает дрожь родственности,
пробегая по венам
дождливыми каплями смысла
и насыщая наши сны о себе
грохочущей вспышками гроз тишиной,
устремляя нас в сердце
морей наших вселенных
откуда
мы возвращаемся ливнем
нового понимания дождя и ноябрей,
понимания того,
что они повсюду, -
как эти бегущие по клавишам
минуты
(тонкие бледные пальцы которых,
пропитанные никотином поздней осени,
так похожи на твои),
встречающие нас
космическим холодом
непроглядности
и теплом вечернего камина,
где я буду что-то рассказывать тебе
твоим голосом,
а ты моим – слушать,
снова погружаясь в сумрак
тех лабиринтов,
чье глубокое молчание
будет еще долго блуждать
в настоявшихся за ночь звуках,
разливаясь по сердцу
тревожными переулками счастья
и гулким эхом беспамятства брусчатки, -
музыка,
владеющая в совершенстве
искусством отчуждения
и город, слившийся с ней воедино,
вобравший кожей ледяную пустоту
этого сна во сне,
что останется внутри навсегда
(самым любимым):
вместе с прошлым и будущим
дождей,
вместе с вечной тишиной
ноябрьской тьмы,
вместе с ясным печальным светом
рождающихся и умирающих звезд,
вместе с глухим криком шепота
миллионов секунд,
услышанных в момент их распада;
сон, что спустя миллионы световых внезапностей
будет хранить во тьме очага
остывшей вселенной
блуждающие огоньки тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385182
дата надходження 15.12.2012
дата закладки 09.08.2013
якщо тимчасово заблокувати у собі тенденцію думати
то можна відчути по всьому тілі бажання жити
без комплексів
без вмикача самогубці власних ж мрій
просто історія, написана власноруч, має більшу цінність
ніж та, що писалася під диктант оточуючих
якщо постійно рухатися вперед
без дрібниць
без поворотів
то можна забути свою сутність
можна загубити матеріал, з якого колись створився
і якщо ти сам собі не компенсуєш втрачені моменти
то ніхто не погодиться йти з твою пліч-о-пліч
через невміння покидати реальність
через невибачені спогади
жити треба
жити треба
незалежно від погоди і настрою
під музику власних кроків до мрії
а перед небом визнати помилки
і вивернути себе, щоб побачити причину смерті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441816
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 08.08.2013
никак не напишемся друг на друга
оглушающим воздухом тишины
не надышаться впредь
там где мы всегда пустота и вьюга
там где мы всегда смерть
там где мы неизбежно созвучие рифмы
за поземкой снежной не видно дна
в изнанке солнца узреть могли бы
но нет покоя у сна
нет у смысла границ обитания
повсюду значит нигде
отсылая тебе встречным ветром молчания
снимки нехоженых мест
море дня наплывает морзянкою взглядов
как прежде ни тени души вокруг
я скучаю мой самый дальний
мой безвременный нежный друг
в жареве ночи плавятся зимы и лица
выгорает метелью память следов
не у кого в этой жизни учиться
кроме как у себя и стихов
обнажая холод космической стали
небо вечности не знает краев
ослепляя светом твоей печали
я скучаю
вселенское счастье мое
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442052
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 08.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2013
я знаю многих в тебе
тех кто твоим никогда не был
или еще не будет
кто в тебе лишь гость
тебе порой искренне кажется
что ты знаешь обо всех
и даже обо мне
но истинный хозяин обычно
остается в тени
наблюдая
он любит наблюдать
потому что бездействие
есть лучший способ
и метод
проникать за
иногда я думаю о том
как его зовут
не знаю может быть вольдемар
я говорю ему привет вольдемар
он каждый раз
отвечает мне молчанием
лишь зрачки его поблескивают
из темноты угла
и я чувствую
исходящий от него
сладковатый запах убийства
кровь это главное
что роднит меня
со всеми в тебе
прошлым и будущим
внутреннезримым и
внешнекажущимся
кровь насилие смерть
потому что они есть
живые черты жизни
неисчислимые шрамы
ее лица
кровь и огонь
льющийся поток
пламени
растворяя всех в тебе
отворяя
жизнь
это как выкурить сигарету
до фильтра сути
обжигая пальцы
отпуская болью
последнего демона
выпуская на волю
....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441158
дата надходження 02.08.2013
дата закладки 02.08.2013
http://www.poemas-del-alma.com/instantes.htm - оригінал
Творчий переклад
Миттєвості
Якби я міг прожити заново життя.
Не боявся б робити помилки.
Замість бути ідеальним, розважався б більше.
Був би наївнішим, ніж раніше.
Намагався б дивитися на деякі речі крізь рожеві окуляри.
Був би менш гігієнічним.
Ризикував би щораз сильніше.
Подорожував би частіше.
Спостерігав би кожного вечора заходи сонця.
Покоряв би вершини гір.
Перепливав би більше рік.
Відівідував би ті місця, де ще не був.
Смакував би улюблене морозиво.
Жив би сьогоднішнім, а не уявним.
Я б був одним з тих людей, які чинять розважливо
і продуктивно кожну хвилину свого життя.
Зрозуміло, що зустрічався б і з моментами радості.
Але якби я міг повернутися назад,
маючи тільки хороші спогади.
Якщо ви не знаєте, то ось інгрідієнти життя.
Тільки такі миті; не пропускай навіть секунди.
Я був би тим, хто ніколи
не йшов кудись без термометра
без термоса з гарячою водою
без парасольки і парашута.
Якби мені була надана можливість відчути ще раз життя,
то я б прожив його, подорожуючи без нічого.
Якби я міг прожити заново життя.
Почав би ходити босоніж на перших зародках
весни
і так би продовжувалося аж до пізньої осені.
Тоді б частіше повертався на карусель.
Насолоджувався б світанками.
Грався б з дітьми щонайдовше.
Якби я мав ще один шанс на життя.
Але як бачите
Мені 85
І я вмираю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430905
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 17.07.2013
дороги оставляют за нами следы
нами непройденных улиц,
пустота одиноко шагает в ночи
не найти ей пути, пусть и
стены домов услышат наш голос,
содрогнутся уставшие ставни,
этот город запомнит такими нас -
какими создал бы.
мы стояли в тумане ушедшего дня,
время определенно застыло, и
этот город казался печальней тогда,
нежели мы однажды предвидели.
когда-то здесь лица смотрели в глаза,
разведенные мосты словно полюсы.
мы стояли в тумане, и это была
последняя встреча под конусом
слов застывших на промерзших губах,
оставаясь без имени,
этот город в немых возникнет строках
после трагической гибели.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409536
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.07.2013
Нет ничего нежнее майского дня,
овеянного дыханием дождя,
такого юного, порывистого,
спешащего излить миру
интонации случайной своей грусти,
как нет ничего случайнее любви,
что вечно застает нас врасплох,
когда мы в легком платье и без зонтика,
вливаясь в наши вены реками,
а в губы – ливнями,
и слова обретают язык дождей,
обдавая ознобом тропической лихорадки.
Когда я смотрю на тебя,
мое сердце каждый раз
чувствует озноб,
ловя мгновения твоей ускользающей
красоты,
что подобна утреннему сну,
рождая вспыхивающее внутри
предчувствие нового дня,
музыки его вечно меняющихся интонаций,
среди которых неизменно
твое звучание,
напоминающее образ девочки на шаре
Пикассо, -
ибо в сравнении с тобой
все кажется грубым и тяжеловесным:
слишком неуклюжим,
слишком скалистым,
как угрюмое молчание
не ведающего тепла женских прикосновений
духа времени,
и эта страсть вечно спорит во мне,
повергая в омут
противоречий -
между мучительной жаждой желания
коснуться
и священным инстинктом
неприближения,
между страхом скоротечности
обладания
и ужасом вечности
созерцания,
чьи выкрики впиваются в меня ливнями,
вторгаясь в будущее
моих высокогорных пустынь,
проносясь лавиной по растрескавшейся земле
былого понимания,
ослепляя и оглушая,
выбрасывая меня, как щепку,
в утро нового дня,
лихорадку его судорожного дыхания
в отчаянных попытках удержать,
и время
просачивается как песок меж пальцев,
оставляя лишь пустоту
тщетности всех усилий
и ощущения иллюзорности всех дождей
и весен.
Но каждый раз,
когда я смотрю на тебя,
май распускает клейкие листочки,
и реки выходят
из берегов,
терзая новыми ожогами снов
и светотеней.
Каждый раз,
когда я смотрю на тебя,
идет дождь,
мир обретает звуки жизни,
и мне хочется, чтобы так было всегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436114
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 15.07.2013
Мой зима,
что вечных снегов холодней
и безмернее памяти, обрекая на тьму столетий -
задыхаться с тобой
и в кольце обступивших теней
корчиться в судорогах каждой завтрашней смерти.
Существо не от мира сего,
свет звезды,
слишком дальний, чтобы удобрить землю,
слишком прошлый, чтобы еще одного
неба цвета тоски
вынести слуху уставшей вселенной.
Мой луна,
синий ветер волчьих степей,
нестерпимая тряска горячки полночного бега…
Нет молитвы иной,
что знаема сердцу своей,
нет веры другой, кроме любви и снега.
В каждом взгляде – прощанье.
В каждом «да» -
самоубийственной нежности крик незримый.
К тебе - каждый вдох, прижимая
во тьме своего навсегда,
укрывая музыкой снега тебя, как периной.
С ледниками встающее солнце,
свеченье огня
сквозь могильную ярость эпох и шорохи книжные -
единственным словом в вечном молчании дня:
Пожалуйста, только живи…
Выживи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437392
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 15.07.2013
Музи А.
....
женщина
и дремлющий в ней бог
это не ты
твой
сна не знает
ты перекресток и всеначало
кровь из вены реки
древнего цвета
твои храмы и флаги
степи
моря
ледники
будущего
темень пещер
шаманские ритмы
сердца
там где являешься ты
нет ничего
кроме тоски и ветра
ты всегда там
где нож
шерсть
небо
огонь
праздник и торжество
стихии
никому не служа
но проявляясь во всем
трижды солнце и жизнь
смерти и вечности
силы и жилы
не знай же
и впредь ты сна
не прерывай течения
любовь
кувшин без дна
где каждый глоток погружение
в то
что сейчас тебя
целует моими устами
энергию девяти
трижды
в тебя
вливая
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436129
дата надходження 09.07.2013
дата закладки 12.07.2013
подглядывая сквозь замочный туннель в свою комнату
я увидел поле ночи разбросанное ее волосами
и звезды словно глаза ее перекатывались на кровати бусами
но там не было меня в ослепительных зеркалах
как в ее врастающих объятьях
о где ты был Поль?
когда на полу моей комнаты распускались бутоны
с каждым шагом приближаясь к святилищу моих снов
возвещая о новом закате
но там не было меня в ласкающем бризе
как быть произнесенным ее словами
о где ты был Поль?
когда пытался заговорить с ней
но не было слов
смотрел ли я на нее закрыв свой глаз
смотрел ли я на нее когда она закрыла свой глаз
подглядывая по обе стороны двери
в замочный туннель
о где ты был Поль?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436480
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 12.07.2013
[i]С.А.[/i]
Никогда никого не дели на друзей и врагов —
все поделятся сами, их будет ни много, ни мало —
ровно столько, чтоб этих и тех до кончины хватало,
ровно столько, насколько ты выдержать это готов!
Никогда никого не встречай кулаками в упор:
об удар обопрётся сильнейший, ты станешь опорой —
пропусти его рядом в бою и в пылу разговора —
пусть "нырнут" и исчезнут: противник, удар, разговор...
Никогда никого не суди и не мсти — никогда!
Это право — не наше. Не нам и не нашей рукою
разрушать равновесие между борьбой и покоем:
сильный мзду не берёт: это низко — от слабого мзда!
Никогда не ищи чего-нет, там-где-нет, ведь ничто —
не наполнит тебя, и придётся придумывать нечто
из ничтожных обрывков, а нечто — ничтожно, невечно —
не твоя это нечисть... — не то это, слышишь? Не то!
Никогда не спеши разделять на чужих и своих,
чтобы свой — не предал, чтоб потом не стыдиться чужого,
если правда — за ним... Слышишь, это — моё тебе слово,
но — не более слова. Не боле — от сих и до сих...
12 июля 2013 г.
18:20(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436872
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 12.07.2013
Не лякайся цієї спеки, вона – як Змій:
Їй смакують лише незаймані та святі.
Не трави її беладоною та слізьми,
Не шпигуй золотими голками білу тінь,
Хрестоцвітами та зажнивками не гони,
Не кидай кам’яною сіллю по голові.
… Подивись їй у самі очі і роздягнись,
І пусти її на вологий тугий живіт.
Ви лежатимете обоє, мов пара вій,
Що упали з повіки обрію на ставок,
Розімлілі торішні яблука у траві,
Здичавілий бездомний пес і безлісий вовк.
Ти не дихай, ти просто злизуй із губ агар,
Що сочіє цукровим киснем по зрізах стін,
І дослухуй, як витікає твоя жага -
там, де Змій належав пробоїну в животі.
І нехай із тебе вийде уся вода
І залишиться тільки масло і чорний мед.
Не лякайся цієї спеки – ще є Адам:
Він прийде і усе недобране довізьме.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428585
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 12.07.2013
[i]такое настроение с утра,
как будто с мёртвой точки и не сдвинусь...
как будто кто-то свыше наорал,
сказал - давно пора отбыть повинность.[/i]
[i][b]Лев Либолев, \"Такое настроение с утра...\"[/b][/i]
Уже не жарко, тихо... На крыльце
горит белёсым светом ртутный столп,
очерчивая складки на лице,
посуду на столе и старый стол
с вином и хлебом... Зеркало со мной
пьянеет одинаково, и мы
не меряем, кто более хмельной
из нас двоих. У нас границу тьмы
очерчивает новый виноград
над досками стола, старинный стул
напротив и ещё какой-то гад
в куске стекла... Окрестный мир уснул
и видит жизнь, отличную от той,
которая с утра выносит мозг,
а полдень наполняет суетой
и тает быстро, как церковный воск
у копии, набитой на картон...
Ещё вино не кончилось, но день
уже сгорел... Ещё не клонит в сон,
но тело — не отбрасывает тень...
Из признаков растаявшего дня —
одни воспоминания. Они
ещё способны радовать меня,
как путника далёкие огни,
далёкие настолько, что дойти
уже не хватит времени... А ты —
ты как живёшь? Увы, длина пути —
не интеграл от скорости. Просты
бывают только формулы, но Бог
есть сущность неформальная, и путь,
который человек осилить смог,
не впишешь в числа... Ты когда-нибудь
приедешь на родные берега?
Как там, за океаном? Тоже жуть?
...Когда-нибудь закончатся бега,
и нам с тобой позволит отдохнуть
держатель су́деб, — будут ли видны
какие-то различия суде́б?
Друг, выбор государя и страны —
меняет ли на вкус вино и хлеб,
даёт ли то, что требует душа?
Да, волю, может быть, даёт, но я —
свободен даже здесь, где, всё круша,
свободой правят рабства сыновья.
Я думаю, что власть и океан
обособляют трон и дурака,
сидящего на нём, и тот обман,
которым кормят нас... Издалека,
конечно, игры баловней судьбы —
различны, но не веря своему
нанайскому любителю борьбы,
другим не стал бы верить — никому...
И чёрт бы с ними... Я безумно рад
твоим стихам — читаю перед сном
твой едкий ямб, — он под хорей цикад
так тешит слух!.. Мечтаю об одном:
открыть посылку и достать тетрадь
страниц на сто, и в ней — твой ровный слог!..
Ты трать себя. На это дело — трать,
чтоб я читать и восхищаться мог!..
Что я? Я нынче — глух, но больше — нем,
всё как-то неохота говорить.
Ну, — сплю немного... И немного ем...
Уже немолод — выгорела прыть.
Я прикопал лозу, — дала росток,
лет через десять будет виноград,
как раз для внуков. Вырастил цветок —
пурпурный флокс и, знаешь, очень рад
(не меньше, чем оранжевым). В тепле
предгорий юга сад даёт покой,
сравнимый с раем... Привыкать к земле,
наверно, мне пора и мять рукой
те комья, что забьют однажды рот,
набитый прежде звуками!.. тогда
всё будет (так — не так?) — наоборот:
ни рабства, ни свободы, ни труда...
Какие мысли, чёрт! Пустой стакан
способен умертвить, стакан с вином
даёт разминку мозгу и рукам
и... как трезвит рассудок перед сном!..
...Однако ночь. С хребта сползает дождь...
Экран грозит обзором новостей,
опять о чём-то врёт любимый вождь,
сосед согласен выдворить гостей
(ушли бы только). Мой зелёный змий —
ох, просится долой из требухи!..
Глухая ночь... Крыжополь, Гоголь, Вий...
Семейство спит — пора читать стихи!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436746
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 12.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.07.2013
Обрамлені ліхтарями вікна-
я знову заснула зненацька
І бігали люди мною сторонні,
плечима сутулими пнулися
до горизонту. Лінії їхні
ставали в одну
розіпнуту сонцем хмару.
Чорніла вона тільки краєм
мого черевика. І знаєш,
коли потемніло надворі,
я вийшла шукати світла.
Бо ті - у мені - здавалися
занадто перебірливими.
Кожна фігурна тінь
запалювала свою свічку,
лише моя присутність
нагадувала нічну сутінь -
кішку, яка потирала лапи
об здеревілі підніжжя.
Вічність - суцільна втома -
дні повела вдев'яте -
знову зворотні втрати,
перерозподіл руху -
я задкувала мовчки,
бо у мені кричали
ті, що водили хмари
над горизонтом ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434158
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 09.07.2013
«Ну от і все.
Загубилась стежка
У високій траві…»
(Йоса Бусон)
Стежка перша. Рембо.
Липень тільки починав бути собою. І це відчувалося – папороть пахне так тільки тоді. Коли пора стає теплою і доброю до тіла, мені не сидиться в місті серед людей і машин, що сотворили люди. От і тоді – понесло в Дикий Край. Не в пошуках чогось, а бути собою. Поблукав-поволоцюжив я в ущелину Відчаю. Та місцина вабила мене завжди своєю незайманістю – ліси-праліси там завжди були дрімучими і давніми, мохи не знали людської ноги, що тиснула їх ще більше до землі, дерева не відали злої холодної сокири, а потоки доторку теплих рук. Проте подорож цього літа виявилась низкою розчарувань – як в бутті цієї ущелини так і в людях. До ущелини Відчаю ведуть багато стежок – деякі річковою долиною, деякі через гірські хребти обабіч скель та гущавини жеребу, але всі вони виявились Стежками Розчарувань. Я цього не знав і не очікував. Хоча чи варто, взагалі, очікувати чогось…
Найболючіше розчарування було в тому, що ущелина відчаю перестала бути дикою і незайманою, як молода гірська коза – до ущелини дісталися лісоруби. Вони проклали туди дорогу бульдозером перетворивши її в суцільне місиво. Весь праліс в тих краях їм, звісно, вирубати годі, але…
Я брів гірською стежкою навмання і думав про те, що для відлюдника лишається все менше місць для пошуків істини. Проте старезні буки і смереки повернули мене до роздумів про вічне. Я йшов і слухав тишу. Дорогою траплялися звірятка – крім своїх улюблених орла та змії я побачив горностая, білочку та оленів, що гордовито втекли в хащі.
Раптом на стежці з’явилася постать, що рухалась мені на зустріч впевненим кроком героя. Ледве побачивши його я відчув класику оспівану Фрідріхом Ніцше та Джеком Лондоном: сталеві м’язи випирали з-під тісної сорочки, яку він не застібнув – зав’язав, на голові бандана, на обличчі трьохденна голлівудська щетина, на поясі фінський ніж, через плече патронтаж з чисто вестернівськими патронами, на плечі старий кріс – гвинтівка, що багато бачила, погляд вогненний, черевики важкі. Справжній Рембо – тільки тутешній.
Ну, як тут було обмежитись лаконічним «привіт» чи «честь»? Порівнявшись з ним я вигукнув: «Великому мисливцю – великого звіра!»
Я вже очікував почути відповідь хрипле і суворе: «Йду вбивати ведмедя – в мене свої рахунки з цим людожером!» Але де там…
У відповідь я почув якийсь переляканий тонкий голос: «Та я це… Того… Йду техніку сторожувати…»
О, ні! Люди змаліли…
Стежка друга. Філософ.
Наступне розчарування трапилось мені біля мого табору, де я варив свою мандрівну їжу і слухав шум річки. Стежка перетинала рінь, яку я обрав собі, як місце для тимчасового спочинку. Місце для тривалого спочинку не обиратиму – спочину де випаде. Річка говорила мені про вічне – і не тільки про те, що все минає і все тече. Ця місцина була не в самій ущелині Відчаю – біля, в гірській долині, звідки в ущелину можна при великому бажанні потрапити. Я торкався руками трави і думав про епоху античності – до філософії там спонукали дві речі – спекотний клімат і легкий бриз з Середземного моря – цього «Мезогейос Таласса». Сама по собі спека хоч і не дозволяє працювати після обіду, змушує до мимовільного дозвілля, але вбиває будь-яку думку, спонукає до фаталізму. Але якщо додати ще бриз… Саме тому в Персії та Єгипті були релігійні подвижники, а не філософи. Заратустра був не філософом – це Ніцше його таким зобразив…
Мої роздуми перервалися появою на стежці дивної фігури – точніше двох. Стежкою йшов босий чоловік з сивою бородою, вдягнутий в лахміття, яке нагадувало хламиду Сократа. Він ішов босим, поруч біля нього йшла вівця – біла з чорними плямами. Він щось розказував вівці – говорив з нею – певно, тлумачив своїй єдиній слухачці якусь високу істину, яка щойно йому відкрилась (бо люди не гідні його високих істин, а зберігати їх в собі несила). Зовні він справді нагадував філософа-кініка, що зневажає умовності людського буття, «блага» цивілізації, докучливість і суєту суспільства, людину, що живе заради Істини. Ось він – Добрий Пастир, що пасе – нехай не отару, а одну вівцю.
Коли він порівнявся зі мною я привітав його, сподіваючись почути у відповідь якусь маленьку мудрість яку, звісно, збережу, пронесу крізь роки і пил міст.
Але у відповідь почув: «У-у-а! А-е!» А потім якусь нісенітницю… «Філософ» виявився місцевим божевільним, що кожен божий день здійснював свій нікому не зрозумілий ритуал – йшов зі своєю вівцею в гори стежкою і вертався ввечері в село… Він справді жив у своєму світі, який іншим людям – і мені в тому числі – незрозумілий. Його ментальний світ міг бути по своєму цікавий чи навіть гідний поваги, як світ кожної живої істоти, яка має право на життя. Але від філософії і мудрості це далеко…
Стежка третя. Закохані.
Біля ущелини Відчаю іноді ходять різні люди. Сього літа в неї зазирнули лісоруби, а так люди проходять мимо тієї ущелини. Колись я наївно думав, що всі люди, що йдуть в гори, йдуть туди в пошуках одкровень, споглядання, Істини, Бога. Щоправда, виявилось, що більшість йдуть туди аби посмажити м'ясо вбитих тварин та випити розчину етилового спирту. Але ж і в часи античності саме більшість засудила Сократа до смерті, а Платона двічі продавала в рабство, Езопа бачила лише горбатим рабом, а Гомера сліпим жебраком. Більшість в усі часи жадала «хліба й видовищ», а вічне та прекрасне творили особистості. Я думав про це сидячи ввечері біля вогню на галявині Самітника. Ця галявина далеко від ущелини Відчаю, тільки окремими стежками можна звідти в ту ущелину потрапити – та й то оті стежки треба знати. Я вже думав цього дня мою самотність ніхто не обірве гомоном, ніхто не порушить тишу моїх думок.
Але раптом біля галявини з’явилися двоє – пара молодих людей. Помітивши їх я одразу зрозумів – це закохані. Ось ще є вічною цінністю! Ось що ніколи не викличе розчарування! Кохання! Воно завжди було і завжди буде. Ось що буде надихати поетів і робити душі людей прекрасними!
Вони зайшли на галявину і підійшли до мого самотнього, але гарячого вогнища і спитали чи можна їм зупинитись не на довго на цій же галявині, вони мовляв, мені заважати не будуть. Я в пориві ліричної сентиментальності і поетичного піднесення відповів їм віршами – експромтом, що складався з уривків з різних сонетів Петрарки і власних імпровізацій в риму:
«Промчали дні мої наче оленів
Коса хода. Час щастя був коротший
Ніж помах вій…
………………..
Що привело вас в край забутий
Богами і людьми, яких думок сувій?»
Їхня відповідь була для мене несподіваною: «Та ми так… На одну ніч… Викурити косячок і потрахатись…»
Стежка четверта. Проповідник.
Я блукав і блукав навколо гори Холодного Споглядання. Самотність не гнітила мене. Зустрічалися різні звірятка які дивилися на мене здивовано-переляканими очима: від білочок до тхорів. Я зупинився на черговій галявині біля невеликого водоспаду, що утворював вир серед величезних каменів. Я занурював своє тіло у холодну крижану воду і думав про Конфуція: його відлюдництво було серед людей. Він мріяв знайти досконалу людину і розумів марність своїх пошуків. Хоча сприймав саму ідею не так безнадійно як Діоген…
Мої роздуми перервала несподівана поява: на галявині з’явився… Хто б міг подумати? Патріарх. Апостол. Справжній. Сивий, бородатий, з просвітленим поглядом. Привітавшись, як вітаються хіба що носії одкровення, він попросив мене про делікатну послугу якщо мені, звісно, буде не важко це зробити. Він говорив дуже ламаною російською мовою з сильним закавказьким акцентом. Він пояснив мені, що він мандрівник, гуру і громадянин Всесвіту. Сюди прибув з Тибету, де провів кілька років у монастирі вивчаючи Ваджраяну. По його словам саме на цю галявину мають прибути сьогодні шукачі істини і прихильники істинної віри з різних куточків світу. І їм необхідна саме ця галявина, а не інакша. Бо, по-перше, тут місце особливої сили, а по друге давно домовлено, що зустріч відбудеться саме тут. І, оскільки, я не посвячений у їхнє таємне коло, то не можу бути присутній. Я погодився, сказавши, що таких галявин я в тутешніх краях знаю багато. Згорнув табір і зібрався йти. Це викликало радість у гуру, в якості подяки за мій благородний вчинок він навіть запросив мене на їхню урочисту трапезу. Я звісно прийшов – було цікаво, без перебільшення. Ще б пак – я побачу справжніх шукачів Істини, людей світла.
На галявині зібралося чимало молодих людей – вони, щоправда, більше нагадували хіпі, аніж віруючих чи анахоретів. Трапеза була скромною – по сухарику і жменці сухофруктів на кожного, що запивалося досить непоганим чаєм без цукру. Трапеза підкріплювалась проповіддю гуру. Концепція його була не оригінальною – якась суміш буддизму, індуїзму, суфізму та даосизму, замішана на сучасних модернових роздумах. Основна думка вчителя життя полягала в тому, що треба зректися матеріальних благ – роздати бідним, або ще краще пожертвувати своє майно секті і жити тим, що Бог посилає не думаючи про день завтрашній, бо існує тільки вічне сьогодні. Я ловив себе на думці, що все це я вже читав, нічого нового я не почую. Потім вони били в барабанчик, грали на сопілці, танцювали навколо вогню свої дивні танці, медитували і співали мантри. Після цього посідали в коло і почали сповідатися гуру – розповідати про свої проблеми і гуру який тут же розраджував. Все це нагадувало прийом у психіатра: «В мене є проблеми і я хочу поговорити про це…» Періодично гуру знову повертався до проповіді – він згадував різних мислителів давнини, які на його думку досягли досконалості і просвітлення. І серед найвищих мудреців він чомусь найчастіше згадував Гафіза. Потім дійшла черга і до мене. Гуру люб’язно надав мені слово, сказавши, що це людина, яка гурту істинної віри надала послугу. Розповідати про себе мені було не цікаво – я взяв і процитував Гафіза – з того, що згадалося:
«Щоб ця плоть моя тлінна безсмертя дізнала,
Принеси, о сакі, життьового напою!
В мене очі – на вінцях, душа на долоні!
За вино її візьмеш, клянусь головою!
Не дохитуйсь, неначе троянда од вітру:
Я до стіп твоїх душу розсиплю росою…
Другу й третю струну вдар на чангу, музико,
Слав той місяць, що всіх переважив красою!...»
На подвижників і їхнього гуру це справило враження вибуху бомби. Вони заявили, що я махатма і гуру. І що вони готові прийняти мене у своє коло і слухати слова Істини, що втілюються через мене у цьому грішному світі. Але подякувавши за цікавий вечір і пояснивши, що я самітник і відлюдник, я помандрував далі. Ходив по горах і думав, що ось – є насправді в світі люди, які ось так – зрікаються бруду світу сього, проповідують Істину…
Через кілька днів я повертався в місто людей і машин. Коло села мені трапився знову цей сивобородий гуру. Він розмовляв по мобільному телефону і вів розмови далекі від божественних: пояснював своєму далекому співрозмовнику скільки він брав грошей за участь у семінарі, скільки слухачів було, скільки вони заробили і як ці гроші будуть ділити…
«О, часи, о, звичаї!...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435729
дата надходження 07.07.2013
дата закладки 09.07.2013
звідусіль – додому. звідтіля – і в пророчі сни,
самострільним зором в морок найтонших жил,
там де відчай не переживе вину і вино весни,
житимеш так там як жоден до тебе не жив
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435718
дата надходження 07.07.2013
дата закладки 09.07.2013
я не пам’ятаю себе біля тебе майже ніколи й ніскільки,
яким же він був віддаляючись від неї що п’яної сам ночі,
чи навпаки – наближаючись: жуючи паперове серце
страху панічно,
коли він дійде і скільки йому вже прощалося, Отче?
навіть не так без неї як від її – стовідсотковий опік –
руку міцно тисне чиясь рука, не відаючи що робить -
доріг, що самі собою ведуть, тобі лиш звертати вбік,
цілуючи стигми їдкі, впиватися кров'ю на пробу.
воістину, не воскресни ніде: на футбольному полі,
де спільне з кимось чужим дитинство, ні наприкінці
віртуальних лабіринтів, які переплуталися поволі
з завітною зав’яззю – кінцями, що в’ють з кінців.
залишайся нудьгувати разом зі мною у цьому вірші
доки співіснування не витіснить нас за його межі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435705
дата надходження 06.07.2013
дата закладки 09.07.2013
«У селище,
Де пахне рибою, прийшов
З літнього лісу.»
(Йоса Бусон)
Я двері відчинив дощавій пісні літа,
Пустив червневу зливу на поріг
У хату сутінок, що міфами зігріта,
У хату-келію. Молитвами доріг
Причини й наслідки зібрав в долоню Час.
Його мірилом був старий годинник
Отой зозулястий, отой, що будить нас.
Та в сірих буднях, у сансарах плинних
Не зупинився він – пішов назад.
З потворного «сьогодні», де газети й миші
Він нас завів у предковічний лад:
Епоху справжнього, де в космічній тиші
Плоди і бронзу, молоко і мед,
Приносили в офіру Сонцю і воді,
Де право жити здобувалось в боротьбі,
Де зілля дарувало силу і політ,
Де слово – таїнство, де непідробний світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436023
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 08.07.2013
Постійні
питання
чи
ненавиджу
я жінок
Постійні
питання,
а
що
б ви
хотіли
почути?
Що
мені
сказати,
якщо
язик
мій
застелює
Рами
Осінніх
Сонцесходжень
Я не
Можу
відповісти.
Глибоко
в Землях
Моїх
Внутрішньокорабельних
Історій
Існує
Теорія
Що
Не
Всі
Жінки
Здатні
Розривати
Своїми
Тендітними
Губами,
Що
Не
Всі
Жінки
Можуть
Вбивати
В
Тобі
Добросердечну
Істоту
та
чи
зрозумів
я те,
де
детонував
конструкцію,
і чому я забажав,
щоб
вона
завалилась
чи
зрозумів
я,
що всі
кроки,
які
робиш
супроти
ядерного
вітру
марні,
але
чи варто
взагалі
шукати
виправдань,
кинувшись
на цербера
з
одними
вмовляннями:
дурні
головні
болі
безсоння
В альвеолах
Східного
Прориву
Шкіра
Набухає,
Як
Чорний
Пустельний
Крик
І той,
Хто
Нас
Рятує,
сам
завжди
провалюється
в завантажені
коридори
Сам
Завжди
Спускає
Хвору
Онікчемлену
кров.
І гнів
Роками
Змушує
Дивитись
Вперед,
І якщо
Я б
Знову
Зірвався
Я б собі
Не простив
Я-Б
Змусив
Себе
Здавити
Всі
Відчуття,
Тоді
Я-Б
Перетворився
На
Пісню
Значну
Сумнішу,
Ніж,
Ті
Пісні,
Які
Вже
Були
Програні
На моїх
Кістках,
На
Моїх
Очах
Вмирали
Кити,
Яких
Я
Намагався
Залишити
В собі
На моїх
Очах
Помирали
Беззахисні
В’язні
Проклятої
Нездійсненної
Любові.
Їм
Виламувало
Руки,
Вони кричали,
Захлинаючись
Стемнілою
Кров’ю,
В їхніх серцях
Осіла
Важкими
Тихими
Ножами
Скорбота,
І трупи
Їхнього
Майбутнього
Стікали
В
Зоряний
Порожняний
Мул.
Я надивився
Вдосталь:
Прошу,
Туга
Безконечна,
Відпусти
Мої груди,
Відпусти
Мої
Руки,
В мені
Вже
Нічого
Не залишилось
Від
Того,
Що дав
Мені
Останній
Дух,
В
Мені
Вже
Не
Залишилось
Нічого
Того,
Що
Було
Втілене
В мені
Від народження.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435300
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 04.07.2013
Вікна виривають зубами,
В останні оазиси суму наклали
рефлексій
Повні купи
Оси-знеболювальні,
мій схожий
Мертвий
Брат
протяг
за собою
скелет
на сорок чотири кілометри,
і там зі світлом
зійшов
За пагорби,
Що все
Бачили
Від початку,
тамуючи
спрагу
Жінка,
що народила
Змій
Серед
Шипучих
Червивожорстких
Океанів
Червоних
обдовбалась
Своєю
Самотністю:
Будинками,
Які ніколи
Не долікують
Своїх
Психотравм.
Серцями срібними,
Що ніколи не
Відкриють
Марафону
З катування
Любов’ю,
Олов’яними століттями,
Що
Срягли в її голові ніжками
Шлунковокам’яних тронів,
Зірками оговтаними
Від передсмертних
Розчарувань,
Королевами
Й королями
Віддалених самовбивств,
Стопперами
Космічно-порожнистих
освячень
Не було розчарування
Не було розрядів
На зтатуйованих грудях
Хмари,
Пришвартовані
В кублах,
Несуться
Сонцежувальні
Машини
І швидше
Розгризаються
Ґрати вікон,
Мій так
Схожий
Брат
Мій схожий
Мертвий
Брат
протяг
за собою
скелет
на сорок чотири кілометри,
і повісившись
горлянкою
в петлю паршивого неба
зійшов
і світлом
і пітьмою
і пагорбами,
що все
бачать
Я кожної ночі гризу,
вириваю зубами
вікна,
Я кожної ночі
проводжаю
Мертвих
На береги
Їх останніх
Кінцевих
Сновидінь,
Я кожної ночі
Ридаю,
так,
наче
Я проклятий бог
так,
наче
Я всіма
Забутий
Покинутий пес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435251
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 04.07.2013
переводы с английского Дениз Левертов
"Облака"
Облака какими я вижу их,
восходящими быстро,
счастливыми в оправе мрачной силы
волнующиеся в вечерней спешке
над чердаками и
зловещими стенами -
Ушедшей ночью
как будто смерть воспалила слабое светило
в плоти твоей, плоть твоя
так холодна, касаясь меня, так прохладна,
прохлаждающая, как если бы последний отпечаток
тепла все еще таял в тебе.
Мое бедро сгорало в холодном страхе,
к твоему касаясь.
И я силилась возбудить небо в видениях
закрытое и огражденное, не таким, в котором облака эти плыли -
небо седого тумана возникало -
и как пристально разглядывая, созерцали мы
его седина непохожей была, молочно белой была,
где мерцающие следы зелени опала,
воспламеняющего блюза, возрождались, исчезали, снова возрождались,
и только тогда, смотря в седину,
поле пробивалось к взору, рассыпаясь
между нами и горизонтом,
поле свежайшей взрастающей травы
усыпанное одуванчиками,
зеленое и золотое
золотое и зеленое, сливаясь в сплетенные
аккорды, поле песен.
Озноб смерти, посетивший нашу кровать,
не такой ли он, как казалось,
не та ли седина под страстным взглядом?
Протирая очки мои и опираясь на запад,
очищая мысли от тумана дня, ныряя
в себя, дабы увидеть
цвета правды.
Облака какими я вижу их
в пышности бегущей, преследуя
упавшее солнце.
"Сознающий"
Когда я нашла дверь
я увидела виноградные листья
разговаривая между собой обильным
шепотом.
Мое присутствие
успокаивало их зеленое дыхание,
смущенные, встают словно
люди, застегивая свои пиджаки,
как будто они собирались уходить,
в любом случае,
как будто разговор закончился
лишь перед твоим приходом.
Я возлюбила
увиденное, хотя бы,
их неизвестные
жесты. Я возлюбила звук
этих отдельных голосов. В следующий раз
движения мои будут осторожны, подобно солнечному свету,
приоткрою дверь немного, подслушаю
тихо.
"Проникновение"
Когда я отрезала свои руки
и выросли новые
мои прежние что-то желали
вернувшись дабы их покачали
когда мои вырванные глаза
ссохлись, и выросли новые
мои прежние что-то оплакивали
вернувшись дабы их пожалели.
"Желая луну"
Нет, не луна. Цветок
по другую сторону воды.
Вода уносит прошлое в паводки,
волоча дерево за волосы,
сарай, мост. Цветок
поет на берегу дальнем.
Нет, не цветок, птица поющая
среди деревьев мрачных, музыка
над водой освобождает тишину
из коричневых складок плаща реки.
Луна, нет. Молодой человек
проходящий деревья.
Там фонари среди листьев.
Нежность, разум, счастье,
его лицо мерцает собственным светом,
я вижу это сквозь воду, как будто приближаясь.
Шутник. С колокольчиков его музыка раздается,
здраво, мелодия печали.
Я танцую под нее на берегу реки.
"Жить"
Огонь листьев и травы
таким зеленым он кажется
каждое лето последнее лето.
Ветер дует,
колышутся листья под солнцем,
каждый день последний день.
Красная саламандра
такая холодная
и так легко словить
задумчиво шевелит хрупкими ножками
телом удлиненным. Я держу
руки открытыми, чтобы она ушла.
Каждая минута последняя минута.
"В мыслях"
В моих мыслях женщина
невинна, неукрашенна
но прекрасна, благоухающая
яблоками или травой. На ней
утопическая сорочка или рубаха,волосы ее
светло-каштановые и гладкие, и она
послушная и очень чиста без
пороков -
но она не имеет
воображения
А еще непокорная
лунная девушка
или старая женщина, или обе,
одета в опал и тряпье, перья
и дырявую тафту,
кто знает песни странные
но она непослушна.
"Видеть на мгновение"
Я думала, я была растущими крыльями -
это был кокон.
Я думала, теперь время войти в огонь -
это вода глубокая.
Эсхатология - слово подобно ребенку
мною заучено: исследование Последней Вещи;
отражение в зеркале не более моложе,
новости - всегда о смерти,
собаки просыпаются и лают
и воют, воют.
тем не менее
я вижу на мгновение
совсем иное:
это Первая Вещь.
Слово за словом
всплывает сквозь стекло.
В направлении меня.
"Люди в ночи"
Ночь, что прорезает себя между тобой и тобой
и тобой и тобой и тобой
и мной: отталкивает нас, человек проталкивающийся
сквозь толпу. Мы не будем
смотреть друг на друга, не будем
разбегаться, все одиноки, не смотря
на медленную толпу. Среди интермедий
и знаков кино,
картины миллионами светил созданы,
гиганты идут и снова идут и
снова над парами густого запаха,
щедрого, жаренные орехи -
Или подниматься в чей-то номер, твой
или твой, находя
кого-то, сидящего в тени:
реально, кто это? Ты включаешь
свет, чтобы увидеть: ты знаешь имя, но
кто же это?
Ты не будешь смотреть.
Мрачно мерцающий свет лампы,
пауза. И ты приказываешь. Он хватает
все лица и держит их за волосы
перед тобой, маска за маской.
Ты и ты и я повторяем
жесты, когда наша речь
неудачна, и говорим
говорим, смеемся, говорим
"я" и "я",
подразумевая "никого".
Никто.
"Секрет"
Две девушки находят
секрет жизни
в какой-то строке
стиха.
Я не зная
секрет написала
строку. Они
говорили мне
(кем-то другим)
они нашли ее
но не то что было
даже не та строка.
Вне сомнений
спустя неделю, они
забыли секрет,
строку, название стиха.
Я обожаю их,
ведь нашли то,
что я не смогла,
и за любовь ко мне,
за строку мной сотворенную,
и за то, что забыли
ведь даже
в тысячный раз,
пока смерть не постигнет,
они могут находить снова,
в другой строке,
в другом феонемене
желая знать,
допуская, что здесь секрет, да,
за это
больше всего.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337360
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 03.07.2013
Бездоріжжя п ́є канонаду спотикань моїх ополочень, і обгортається навкруг сивими жилками мармуру. В небо тягнуться пілястри стогону між тих фресок, що їх вирізала обеззброєність, та немає някого виходу з вишкіреної знаковості гарпії-свободи. Твоя чи моя вона, пересохла, наче куряче горло? Вниз обеліском схрещуються ореади та напеї, захлинаючи голослів ́я співучості, а може, лише мовчання. І сатир зализує рани приземлених тисячолітністю пагінців невинності, і стає щораз холодніше під витріщаннями когось чужого з щілин усіх заговорених на безбожність капел, і по склепінню моєї несвідомості розходяться нервюри, як пальці, сковуючи на вічність твій надніжний відголос – так зводить терпкістю піднебіння, так клеймо старості наводить весну –шельму на обличчя (не грайливу, а престарілу відьмачку-весну з оберемками проклять і прокльонів). Куйовдиться волоссям ширшавість під круговими рухами вітру, та коли раптом навскіс – я вхоплююсь за кирпате насміхання шепоту твоїх губ, але падаю, падаю, поки мохом не обернеться торкання моїх стоп до пасквільного твого леза. Знаменом прохрипнуть крізь небосхил ті пінаклі, що впинались в зап ́ястя і навхрест. Твої ж рамена тяжіють від зброї. Проти кого ти йдеш, коли тут наяди споконвічно плетінням вінків увінчують щоглу моєї смертності?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432219
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 03.07.2013
Н. К.
Сестра холода, бредущая по знойным полям,
Ты глядишься в мое молчание,
Заслоняя собой пекло июньского полдня,
И остывшее небо твоих глаз
Вливается в меня словами и ветром.
Хорошо сидеть так вот, в ореоле твоих дождей,
Наблюдая за тем, как ты сеешь тени
Музыкой своей руки
И размышляя о том, что вектор жизни,
Как вектор лета, в сущности, единонаправлен,
Разветвляясь лишь теми, кто идет путем себя.
У оставивших за порогом
Всякую надежду на выздоровление
Не возникает проблем с пророчествами:
Легко предположить, что будет вчера,
Если можешь предсказать прошлое своего завтра,
Черпая безоглядность ветра горстями
И простирая в шорох
Древесной коры свое новое имя,
Освобождаясь в итоге от него самого,
Стряхивая, как пепел, с прокуренных временем пальцев.
Вторгаясь в пределы смерти души,
Стоит ли заботиться о живущих там,
Если твои двести пятьдесят, умноженные на
Мои триста, спящие в могилах правёсен,
Есть те же нули, что еще в утробе матери
Пели нам свои колыбельные?
Их голоса оживают во мне тобой,
Наводняя зыбкими бликами отражений
Мысли в доме тишины,
Под крылом ее холодного пристального взгляда,
Взирающего из - под ветвей ресниц,
Как посевы всходят и становятся осенью,
Разрастаясь в беспространстве сумеречных крон
Предвесенней музыкой сердца.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434647
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 02.07.2013
сильвіє ангеле який задрімав на варті
впокорених безтілесністю подорожніх
час твого листя настав ти опадаєш,
сходиш на облишені та загублені
в мороці пролитої крові престоли
прийди, на мою сповідальню схоронених
покаянь, бо для мене тепер ці ночі в німу
як твої протяжно-безжальні плачі
котра ранку, котрого з усього вистражданого
життя, все те, що приносила в жертву наче дар
скинутим королям стерпівши всі катування
за відплату для всіх і зраду від кожного з них,
бо не дійшли приречені на безвільне скитання
долинами варварських вогнищ
спалені землі одного з шести континентів
наче айсберг посеред океану твого погляду
зверненого з відчаєм крику та люті
з безлюдного берега на маяк,
що просвічує товщі води дороговказом
для затонулих суден
котрого з днів семи світу як крига та кров
клекочуть в серці та жилах ти сну
затримаєш повінь в своїх руках
направиш місяць пливти по дну
зійшовши на покинутий причал
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434190
дата надходження 29.06.2013
дата закладки 02.07.2013
Грій повітря своїми криками.
Утішайся кіноафішами.
В мене манія. Я з безликими.
Сни стають, безумовно, гіршими.
Побивайся за нездійсненністю.
Починати потрібно з зачину.
Огортаюся знов буденністю.
Ти мене коли-небудь бачив? Ну?
Я сповзаю. Я переможена.
Залишились в душі недопалки.
Ця любов - моя вада вроджена.
Богом кинута, мабуть, зопалу.
Тамуй спрагу хіба трагічністю.
Напивайся моїми ранами.
Я тебе нагодую вічністю.
Поживу ще самообманами.
Не звикай до моєї звичності.
Я - то виняток, а не правило.
Помилився ти в риторичності.
А коли уже буде правильно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434198
дата надходження 29.06.2013
дата закладки 01.07.2013
Уявляй,
як я
засинаю
Поряд
З тобою
Уявляй,
як
Здушую
Крики
Птахів
В
Своїй
Внутрішньовенній
Пустелі
Уявляй,
як
згодовую
Дияволів
Чорних
Матерій
своїми
сподіваннями,
сумнівами,
зсувами
суму
уявляй,
як
Одинокість
відрубує
голову
мою,
уявляй,
як
вона
котиться
униз
і з
нею
вилітають
Туманні
Атмосфери
щасливі
ті,
Хто володіють
Мовою
Любові
я володію
Всіма
Мовами
Дванадцяти
Смертей,
Я володію
мовами
Всіх
Дванадцяти
Вбитих
Псів,
я володію
Мовами
Дванадцяти
Апостолів,
коли
дійду
до середини
практичної
ґрунтовності
Апостоли
переріжуть
мотузку,
і знову
потраплю
в
Дванадцяті
Кола
Самотності
і знову
пізнаю
ризик
роздірявити
груди
своєму
Могильнику
він
дбає
про
мій
осередок,
де спочиває
моє тіло,
він дбає
про мою
пам’ять
чи пам’ять
про
мене,
мене
пам’ятає
одна
лиш
жінка,
і в неї
У
Грудях
Спочиває
Холодний
Космос
усі
мої
листівки
варто
спалити
я не
кажу
вам
правди
я не
несу
світла
чи пітьми
перебуваючи
на могилі,
Чоловік,
Якого
Я любив
Усі
Ці роки
Читатиме
Вголос
Невротично
Усі
Мої вірші
ніхто
його
не слухатиме,
окрім
Зіпсованих
Німф,
Вони палитимуть
І молитимуться
За душу
Мою,
Яка
Пропащо
Перейде
Через
М’ясорубку
останньої
Справжньої
Порожнечі
Чоловік
Кричатиме
Вириваючи
Всі
Свої
Серця
І жовч
Тектиме
Руслами
Небес
І матиму
Надію,
Що
Спуститься
Господь,
Наче
Зчорнілий
Різдвяний
Павук
І матиму
Надію,
Що
Вічність
Болісна
Для
Мене
Скінчиться
Як
Скінчились
сторінки
Псалтиру,
Коли
випав
вогняний
дощ
я завжди
спатиму
поряд з
тобою
просто
уявляй
це,
я завжди
здушуватиму
крики
птахів
у своїй внутрішньовенній
пустелі
навіть,
якщо
ти не відчуєш
мого дихання,
навіть,
якщо
не відчуєш
як я харкаю
чимось
на подобі
крові
я
знаю
ми
зустрінемось
в
кращих
атмосферах,
обов’язково
настане
день
і
твоєї
миттєвої
смерті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434355
дата надходження 29.06.2013
дата закладки 01.07.2013
Крики божевільного
Якогось
Змішуються з
Калюжами
Краплі яких злітають
Зі своїх бездонних
Кіл:
«Ісус-Халілуя!
Ісус-Халілуя!
Халілуя
Син
Божий!
Божий
Син!»
Крики затихають
Як тільки
Прилітає
Рій
Невидимих
щелепорозтрощених
янголів
пережиток
Наших тіл
Це плоди
Що вічно
Достигатимуть
Й згниватимуть
Пережиток
Наших
Тіл
Це плоди
Що осідатимуть
Чорнотою
В безголових
Пустельниках
Завивання
Давить
Завивання
Здавлює
Завивання
Проломлює
Сонце
Обціловуйте
Руки
Примар!
Закопуйте
Себе
Глибше
В могили
Своїх сумнівів!
Сонце впало
На шістдесять
п’ятий день
-
Випав кістяк
І проломив
Череп
Землі
Цупкі цілунки
Розклались
Під вітром
Спустошення
Той
Хто яму
Не викопав
Вже не встигне.
Світанки сонно вбиті
в наскельні птахопланетарії
господні дарунки перетворились
на тлін
Хто-о-о—о--?!
Хт-о-о-о-о
тут керує
повстаннями?!
я хочу!
я хочу!
я хочу!
я хочу
щоб він зник!
я хочу!
я хочу!
я хочу!
я хочу
щоб він зник!
Я хочу!
Я хочу!
Я хочу!
Я хочу
щоб він зник!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433810
дата надходження 27.06.2013
дата закладки 28.06.2013
Як надвечір ліхтар
точить світло щoденної пряжі -
із твоєї канви спека
витягне бруд і утому.
Вирушаєш в дорогу -
поля підгинають коліно, день
тікає від тебе, свій хвіст
підібгавши з погорди. А у тебе
як завжди зап"ястя
вп"ялися в молитву -
так замолюєш гріх,
і вимолюєш дощ
серед літа. І, здається, -
не треба нічого - тільки б
випасти знов в товщу вод
однієї й тієї ж ріки -
засинати на дні криниці,
якій дано ім"я - обійми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349075
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 22.06.2013
Смерть велика.
Мы –
Ее смеющиеся уста.
Когда мы мним себя центром жизни,
плачет она
внутри нас.
Schluszstück
Der Tod ist groß.
Wir sind die Seinen
lachenden Munds.
Wenn wir uns mitten im Leben meinen,
wagt er zu weinen
mitten in uns.
1902
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429818
дата надходження 06.06.2013
дата закладки 22.06.2013
возвращаясь
после долгого отсутствия,
видишь те же
мертвые пустыни,
покоящиеся на плечах времени,
но в этот раз они похожи
на глухо задраенные
отсеки -
мир встречает новыми
декорациями,
хотя ничего не изменилось,
просто в чем-то навсегда
изменилась я
в этом мире, лишенном смысла,
где мой холодный,
отвыкший
от людей и пейзажей взгляд
узнает только тебя -
может, потому, что ты все это время
оставался смертельно живым
в своей способности
обретения и утрат
себя во всем,
доведенной до рефлекса
самовозгорания
когда ты рядом, я дышу
и задыхаюсь,
погружаясь
в красоту совершенного сочетания
твоих несовершенств,
вечно боясь встречи с ней
и вечно ища тех нот,
из которых она соткана,
но еще больше –
до безумия боясь того,
что она
окажется единственной музыкой
на устах
моего последнего вздоха,
в итоге не побежденная ничем,
кроме ужаса
осознания того,
что я уже никогда не буду
одна,
где бы ни находилась
и она так и будет вечно звучать
в моей голове,
разрастаясь до уровня вселенной
души,
города,
планеты,
пространства вообще
красота, терзающая мое зрение
и слух настолько,
что хочется
придушить ее, хватая за горло,
или швырнуть, как вазу,
с размаха о стену,
разбивая на тысячи
черепков и осколков,
а потом вырезать этот кадр
из памяти,
хотя моя память, похоже, уже
не подчиняется никому
и я вынуждена
переживать в настоящем
прошлое и будущее
одновременно
испытывая невыносимую тоску
и столь же
невыносимое счастье,
целуя всех в тебе
и ненавидя каждого,
приникая к твоей груди,
судорожные внутренние
пульсации которой
для меня дороже
собственной жизни
и даже
собственной смерти,
но ты снова отвечаешь на мои мысли,
минуя время,
потому единственное,
что я сейчас могла бы сказать этому миру
слушайте музыку
и то, что за ней
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429021
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 21.06.2013
Я тут недоречна, як ртуть, що тече по підлозі -
прибрати б, нарешті, та кожен боїться за себе.
У пересторозі гуркочуть вітри за стіною.
Зі мною не варто вертати в минулі процеси
залежності від абсолютно людей незалежних.
Бо вже на керунку до навстіж вікна розпростертого
чіпляють за вени - торочаться на кілометри,
я час обганяю за відстанню - бути кометою
згодилося б на противагу статичному злету.
У колі знайомих обдертих до плоті людей
виснажливо дихають - дихають мною виснажливо.
І через долоні , промоклі водою підземною, щоки
просочую безвістю щемною. Крапля за краплею.
Крапля за краплею падають.
Згустками тіні втікають за двері прочинені:
видиво плям на асфальтах та автошляхах -
котиться ртуть по заметених кроками вулицях…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432134
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 18.06.2013
«З Країни Юних коштував я ель…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Перероблюючи свою стару чернетку, написану в холодних горах Норвегії, я раптом згадав одну трагічну історію. Під час громадянської війни в З’єднаних Стейтах Америки була одна ірландська бригада в армії Півночі і одна ірландська бригада в армії Конфедерації. І всі ці ірландські вояки думали, що воюють за Свободу, мали зелені прапори з арфою і листком шамроку на кашкетах. І зітнулись ці дві ірландські бригади у битві під Фредеріксбургом, і там і полягли всі. Пройшло вже 150 років з того часу, але досі ірландці згадують про це зі сльозами на очах… Я подумав, що ми, ірландці, нагадуємо мурах, що вічно будуть свої країну і себе, а божевільна повінь весь час руйнує все збудоване, а з-під пера з’явилось ось таке:
Норвезький ліс. Вогкої глиці прах.
Блукаючи, як Данте, в сутінках думок
Відчув себе я повелителем мурах.
Я дихаю крижинами зірок
На урвищах готичних Гімалаїв
І стежку міряю безкраю
Від явора до велетня-сосни.
Зерна мені, мурахо, принеси!
Я на долоні мертвої почвари -
Гондвани – покладу безцінну дань.
А наді мною сивочолі хмари
Такі нордичні. І епохи грань
Хоч не цієї – мрій та сентиментів.
І Дарвіна сивезна борода,
Що істину шукав серед моментів
Смішної гри. І як Сковорода
Поради я даю рудим трудівникам –
Я прошу одягти їх макінтоші,
Бо дощ завершення несе вікам.
Та їм байдуже – їхні ноші
Вагоміші за Кіплінга тягар
Отой, що «білих». Заздрю вам –
Істоти істини. Невтомні муралі,
Ви шлях до космосу торуєте мені.
Мені – своєму богу. І вікам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432127
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 18.06.2013
усі твої зв'язки зі світом надто умовні,
сьогодні служиш комусь пристанищем
і замість горя -
отруєні криком радощі
застрягають на вістрі твоїх сережок,
а потім - падають вниз.
це не просто каприз,
бути йому потрібною.
видно, все ще б хотіла затриматись
чи отримати спільний безсльозий мис.
ти хизуєшся тим,
що гостюєш тут трішечки
і вертаючись
навіть не тягнеш своїх валіз.
схаменись,
є навколо цілющості
і коли ти приручена
ще сильніше
боїшся
падіння униз..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432039
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 17.06.2013
тишею повітряності
ти
однолітні трави позбираєш вербними
хребтами
матеріями вітру розпалиш
ще(ми)...
в черноземную плоть пальцами
передаешь сигналы «о»
беспомощности и снова укрываешься
от всех отсутствующих
в землю
уже без снов
одначе перебільшення ковтків посну
ще як пів-осад первотліну
заглиб відсутність у
полегкість витримів ночі
заливом осталого стягу
білою лавою угідь
тла…
ты вбираешь текстуру трав
и совершеннолетних листьев
не стараясь стать их частью
сливаешься с кровью рек
не пытаясь продлить свою
жизнь
их теченьем
и больше не видишь ни себя
ни своих отражений
як відстані відбитки
ти ж знаєш
наскільки я стара й
тільки що народжена
наскільки твійностиг
поколеності трав
вбирає мою суть
піт мій вриває поміл течій
боліт і джерела
по...
бездыханных прошлых тел твоих
слышу ново|рождение
и пред|чувствую каждое
утро из глаз твоих
вижу нашу вселенскую
любовь
из прорезей лесных
уст
чутність крові та світлом
ты мое кругосветное единение
с одиночеством природы
моя тьма в пустотелой
безнебной
ночи
ты есть мое слово
внутри
тишины
любовь.
*фоновая композиция –
Sui Generis Umbra «Comayhem»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431753
дата надходження 16.06.2013
дата закладки 17.06.2013
безхрам ́я моє очорнене
де ще змалку дзвіниць наплакано
вниз по схилах знедолених лиць
обережність твоєї синхронності
із моїм понадземним поклоном
схаменувшись торкаєшся дзвону
тут під пропасть знаходжено вироки
залишись малокрів ́ям падіння
всі ми сироти в виспівах хору
і безхрам ́я моє очорнене
що коругви сліпили кульгаючи
по дорогах в простиглість заплутаних
між полюддям нещасні і близькості
забагато у дзвонах на двох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431914
дата надходження 16.06.2013
дата закладки 16.06.2013
коли воскреснеш - надішли мені звістку,
паперового голуба чи сороку,
тобі тисяча повних років
до повноліття,
ти не знаєш вертатись додому звідки.
зрідка ти відчиняєш вікно у землю
і вчиняєш там світло і воскресіння.
кожен винний свій борг тягне до оселі
і кидає під ноги своїй богині
чи то богу...
ти знаєш, не так суттєво,
віра не омиває кордони статі.
приручаєш терпінням байдужих левів,
вчиш їх в відповідь теж мовчати.
як воскреснеш - вимолюй звістку,
кістка в горлі - відсутність слова.
ворог пише прощення рідко,
бо на суші є зайвим човен...
12.03.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431718
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 15.06.2013
від сніжності здійнявшись вверх
таки простогнеш, вдосталь
переписів
населень щільно зимних, що зайвими
наповнені, як ступи голосом чиїмсь.
без втеч, поминки в тебе
плетені до колискових
тих, скрипучих,
та ніжнодихань, ніжнозітхань,
щоби поснули обмертвілі поміждуш
твоїх середин.
на зачинання оголошені і вкотре.
як без кінця
хрестів в отому поміждушші
повно, як я схоронена десь зовсім
на заметіль,
і проростаючи істотно болем вдих -
щораз здійнятись мусиш.
лиш так... до мене ближче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431692
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 15.06.2013
«Клянусь тим, чим клянеться мій народ,
не гідно воїну вертатись живим,
кинувши на погибель свого короля.»
(Скела «Руйнування Дому Да Дерга»)
Ти знаєш – я згадав: у Дубліні дощить.
Так сумно, коли літо верховодить
Всі ті ж краплини. І життя, як мить
Посеред міста. Червень котить
По небу хмари, а пастух мовчить:
Той – в біле вбраний. Сивочолий,
Що від нудьги цей острів траворунний
Засіяв міфами. Колючками пісень.
Бо недарма оцей мокряк понурий
Землі друїдів провіщає день –
Отой, що справжній. Із роси й туману*
Я книгу склав в зелене вбрану.
І позабув на мить, що кожен пагорб тут
Чиясь могила. Кожен камінь чкрут,
Вістун, який пророчить неминуче.
А я собі на вересовій кручі
Ірландії-вдови із вітром розмовляв,
Ім’я безсмертне Конайре** назвав.
Примітки:
* - Насправді з роси й туману у нас в Ірландії складають пісні.
** - Конайре Мор мак Месс Буахалла. Скільки стоять зелені пагорби в Ірландії стільки будуть пам’ятати про нього…
*** - Калідаса писав колись «Хмара-вістун», але в нас в Ірландії був колись камінь-вістун. Був. А де він зник – ніхто й не знає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431586
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 15.06.2013
кожна яблуня досягає відмови від осені,
зернята у зародках-тільки сльози,
пророщені й рясно зрошені примовляннями:
"виростеш-зрозумієш,
не усе ж відразу!"
ти несеш відразу до руки збліділої,
що уміло в небо безпліддя возить.
і невдовзі знатимеш своє місце,
де напрочуд віриться
в щось надбільше.
а коріння землю цупку відштовхує,
хто є твоїм приводом вересневим?
опадаєш вірністю прикро-жовтою,
в яблуневості власній твердо впевнена.
і напевно більшого не спотворити
ні дощем, ні зорями, ні людиною...
обпектись і справдитись,
адже хто є ти
нерухомо стоячи за вітриною?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431038
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 12.06.2013
згубивши свою магістраль на півпогляду
ближче
до опівночі, що уже споконвічно і знов
гасне в гробниці долонь для печалі
кодована.
ти зриваєш завіси бо тут і мене,
ніби єресь, спростовано.
на півпогляду ближче в надії спастись
пересічно.
так, щоб раптом не вниз і ніхто не помітив.
щоб ні сліз, ані крику в бурлесках печатей
на глум експертиз.
як осанна і північ у ризах витоптують коло
ламаючи грунт наших скронь,
буде інше прозовано з віршів і рим
заклинання, і втома.
через сотню віків нам народи постелять
відбіленість шляху
як простінь,
а поки, пригуби чиюсь душу вином та ніжніше,
сп ́яній, задихнись і схилися до неї.
на відстані погляду
вдвоє і ближче, і ліпити любов з-під узбічь
душа ота лярвою буде
на опівніч для тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430580
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 10.06.2013
[quote] Я был не лишним ртом, но лишним языком,
подспудным грызуном словарного запаса
И. А. Бродский, "Письмо в оазис" [/quote]
Я — не тот Александр, которому ты написал,
мой оазис — тесниной зажат. У подножия скал
есть, конечно, подобье дороги на север, к пустыне.
Там заносят песком твои белые кости ветра́
обретённой свободы. А мне — на работу пора,
чтоб отдать фараону — царёво... Но помнить о Сыне,
обречённом на жертву Отцом, можно — здесь, можно — там,
и секира — везде неизбежна... Амбарным котам,
охраняющим хлеб от мышей, — не уйти от амбара:
потому что в пустыне никто не бросает зерно,
зёрнам надобна грязь... Может быть, оставаться — грешно,
но, пожалуй, бесплодие — хуже. Пустынного жара
здесь — как в чистых песках, на свободе... Однако, пора
поливать мои злаки: их тоже сжигает жара!..
[i]06 июня 2013 г.
18:30(Мск)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429817
дата надходження 06.06.2013
дата закладки 06.06.2013
пара ноя (ковчег тобою знищений)
pára ficar dentro
pára estar perto e ainda mais
пара лельність
пара що четвертувань зобачила
пара заохочена до нуледілення
пара дигма наших вростань зірвана
pára
pára e guarda me no meio das
пара соль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429436
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
ти розгортаєш крила лептопу,
наче свята вбираєшся у його світіння.
липке павутиння імен жене по тобі курсором,
для тебе звертають словесні гори,
для тебе готують кістляві висновки і вітання,
ти надто жадана
у цьому вигнанні.
реальність - це шибка,
з тоненьким рубцем уздовж
і може
крізь нього звуки здобудуть чутність,
загорнута в плед майбутнього
пишеш про те,
про що мовчить майже кожен.
дорожче за німб відсвітлення монітору
кожен вівторок,
предвісником цифри ДВА.
ця гра триватиме рівно стільки
скільки вікна твою скловидні
ковтатимуть дощ.
уздовж твого тіла рубцем помітним
холодна витримка
й справжність галопом,
небо вагітне новими калюжами
і ти розгортаєш крила лептопу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429396
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
Доки зв’язок поколінь з часом губитиме вени,
кволі світанки старців збудять,а ті – молодих.
І кочуватиме день, мов по спіралі пружини.
Я повертатимусь в дім, поспіхом де пережИли
вікна своїх глядачів.
На перекосах стільців досі стоятимуть лиця,
у дерев’яних обгортках ледь усміхнуться мені.
Фальшем рояль загудить. Тишу в’язатимуть спиці,
на спорожнілих полицях, не пробігаючи вздовж
спиняться пальці і дощ.
Як перерізані шви , стіни життям кровоточать,
запах кошлатих светрів нутрощі вщерть роз’їдає.
Вітер тут ледь повіває. А у мені буреносить.
Прісні страхи солоніють. Нерви розклали пастки...
рухом чужої руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425652
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 03.06.2013
Это как мертвому читать стихи
Или стучать посреди поля в двери
Как будто видеть мрак,
Но в свет идти,
Как никому потом не верить.
Это как порно дома и семьей,
Уродливо-стыдливое молчанье.
Как шорты надевать зимой,
За два часа являться на свиданье.
Все это так…,что трудно объяснить
Неловко что ли или неуместно
Как суицид с конечной целью жить,
Как уступать в пустом вагоне место.
Это не помнить, чтобы не искать
Поход в горах с закрытыми глазами
Это мой холод и моя тетрадь
И это часто, только между нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407557
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 03.06.2013
я часом хвора ранками зомлілими.
морозною – аж до тремтінь – росою.
по грудях - реп ́яховими цвітіннями.
та не тобою, друже, не тобою.
я часто хвора пообіднім затишком.
чи ситцем втомлення змарнілого покрою.
чужих присутностей, чужих прихилень надлишком.
лиш не тобою, віриш, не тобою!
і понад вечір, я хворію кволістю,
хворію гуркотом причинного прибою.
але загублена вночі між складок простені –
від всіх захована, хворію знов тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423230
дата надходження 06.05.2013
дата закладки 03.06.2013
Мои глаза выеденные небом ,
судорожно искали присутствия Бога ,
а находили лишь красные звезды ,возвещающие о конце света.
Теперь ,то, что я так долго искал исчезает,
прочувствовав это мне хочется
лишь с безмятежной нежностью забыться во сне.
Каждая минута похожа на всхлип:
посмотри как жестоко я сражаюсь и как велики
потери моей крови.
Волосы распущенны, и скорбь исходит со вздохом.
Ноги избиты ,изранены,
проходят по мертвым телам,
обнаженные люди прикрыты цветами весеннего моря.
Ведомый криком заходящего солнца
погружаюсь во тьму ,что бродит вокруг.
Ты бездна распятая на кровати
и столь мило предлагающая цель своей жизни.
Дай мне клинок дабы вырвать твое сердце и оставить себе.
Если бы я мог ,я бы отравился поцелуем.
Видя мое сопротивление ,
столь сильное и мягкое одновременно
раскрываешь объятия,впиваешь гвозди взглядом,
искушающий Иисус Христос.
Мои глаза широко открыты ,и я не хочу больше ни от чего зависеть.
Не рань ,и не дурачь себя.
Глупо отдавать дыхание каждому кто тебя полюбит.
Звук трения кожи мучит меня,
а ты позволяешь ранам гноиться.
Розы, вонзающиеся когтями ,оставят следы на спине
напоминая о невинном демоне,захватывающим чужие мысли .
Я храню внутри себя твой пронзительный голос
И образы распятого на кресте.
Все исчезает во мраке.
Это такая ирония:яркая солнечная погода.
Доброе утро.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392423
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 03.06.2013
Всего лишь дождь…
в нем слышалась едва
знакомая до боли Lacrimosa…
Недавно похороненная осень,
как будто вновь…
воскресла,
умерла…
***
Всего лишь дождь,
играющий без нот
по клавишам давно забытых лестниц…
В глубинах луж виднелся странный лот
похожий на рогатый, желтый месяц,
который воскресает…
но умрет.
Скользили тени тысячи наяд
с обратной стороны оконной рамы…
[Я плакал]…
И вершилась лити́я,
в пустом притворе явленного храма
на вымокших осколках бытия…
_____
Lacrimosa - (от лат. "lacrima" - слезы, "mosa" - текущие) - слезная, полная слез.
Лот - прибор для измерения глубин с борта судна.
Наяды - в греческой мифологии – нимфы источников, рек и озер, хранительницы вод. Дочери Океана и Тефиды. Их около трех тысяч; все имена их не знал никто.
Лити́я - молитвенное священнодействие об упокоении душ усопших, совершаемое вне храма или в притворе его.
_____
Приложенный файл: Моцарт 'Requiem' (Lacrimosa)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106876
дата надходження 09.12.2008
дата закладки 03.06.2013
в тобі ніякого роздвоєння,
усе найтепліше скоєно геть не тобою.
луною його прокидання вголос
і натяк про те,
чого скоро не стане.
вівсяне волосся лягає нотним станом
на простирадло сутужності.
ми в серпні одружимся
з вереснем,
припиняючи листування
немов би ця осінь занадто остання
й занадто жива.
мені сто тринадцять
і я деградую в слова.
кожен з моїх прозоравих псевдонащадків
радить прокинутись
або ж явитись спочатку,
взяти у зморщені руки пожовклі сувої
і крокувати по душах
у віршах з тобою.
я ще накою
багато всіляких одужань,
тільки б повірилось в гілля
жилавого "дуже".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428940
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 02.06.2013
«Es ist nichts… nichts…»*
(Останні слова Франца Фердінінда д’Есте)
Микола Хвильовий колись написав збірку романтично-красиву «Сині етюди» за яку заплатив найвищою ціною – життям пустивши собі до скроні кулю. Один з його опонентів написав на противагу живому романтизму Хвильового ідеологічно стерильну і кастровану збірку «Червоні етюди» за що теж заплатив вищу ціну отримавши кулю в потилицю у горезвісному 1937 році. На цьому бажання малювати етюди словами в українських літераторів урвалося. Хоча палітра Скіфії широка і тут малювати і малювати… Але літератори загірної Країни чомусь літературу перестали вважати одкровенням, за яке платять життям. А дарма. Як ми легко забуваємо, що чимало майстрів тексту за кожне слово платили найвищу ціну. Вони писали вірші своєю кров’ю – іноді буквально – як Сергій Єсенін. Нинішні автори пишуть знічев’я, заради розваги – іноді бавлячись в ті самі слова за право сказати які раніше платили життям. Час знецінення слова. Бідна Скіфія! Край сарматський… Коли ще тут так зневажали слово… За слово вбивали, бо його боялись. Зараз просто зневажають. Можливо тому, що нинішні можновладці Скіфії просто не розуміють силу слова. Для них це просто набір звуків. Вони не розрізняють «фєню» і мову. Для них мова – це спосіб лаятись. Але не для нас. Колись Фрідріх Ніцше писав: «Пиши своєю кров’ю і ти зрозумієш, що кров це дух…» І це доводиться нагадувати нащадкам козаків мені – ірландцю. Старому сивому філіду**…
Сиві етюди ще ніхто не писав. І не тільки в Україні Загірній. Взагалі. Навіть в Ірландії. Сивий колір занадто нагадує сірий. Тільки нагадує, але художникам байдуже. Пишуть переважно в молодості про світ своїх бурхливих емоцій. Потім кидають – як Артюр Рембо. Чому він кинув писати в дев’ятнадцять, коли інші тільки починають, і решту свого життя (про яке ми маємо досить туманне уявлення) продавав непотріб кочівникам десь в пустелях Африки. І ні слова на папір… І в той же час чимало авторів починали писати, коли скроні вкривались сивиною. Більше того – усвідомлювали, що для справжньої поезії (а не гри в слова і звуки) потрібна сивина – потрібен досвід прожитих років і мудрість дороги розчарувань. Про це писав Арсеній Тарковський – чи не єдиний поет, який посивів ще в юності, і зрілість до якого прийшла ще в дитинстві. Омар Хайям взяв до рук свій калам вже на схилі віку, Рабіндранат Тагор написав свої кращі твори після довгої дороги прожитих років, і коли було йому вже за сімдесят раптом вирішив стати художником і почав малювати геніальні картини. Тут особливо цікавою є історія китайською літератури: молоді поети писали переважно про старість і журбу, а сивочолі вчителі про радості земного буття і красу. Все перевернуто в цьому світі ритуалів***.
Наприкінці довгого шляху пишуться переважно есеї. Особливо, коли черевики стоптані. Кожен мимоволі стає есеїстом. Микола Гоголь це відчував, його спроби писати «Обрані місця з переписки з друзями» це насправді спроба есею яку ніхто так і не зрозумів. Про «Арабески» я вже мовчу. У Хвильового вся творчість – від памфлетів до повістей – суцільний есей який виливається в різні ливарні форми, застигає на холоді буття. І не випадково. Есей довгий час був якщо не забороненим плодом, то хворим побічним дитям літератури. Його боялися, його уникали. Миколу Хвильового можна порівняти з Оскаром Уальдом в англомовних текстах (о, для чого?). Він теж есеїст який боявся писати есей – без перебільшення. Перетворював його або в казку, або роман, який нагадував чужий есей – чужі думки і роздуми вилиті в одкровення літературних героїв. Есей (і ширше – літературу) він бачив як дзеркало, яке пхають під ніс суспільству, примушують у нього подивитись. І цей примус – не пробачають. Як не пробачили Гоголю. Як не пробачили багатьом – від Франсуа Війона до Маяковського. «І скільки важить оцей зад – дізнається ця шия!» - це Війон писав не тільки про себе.
Я вважаю першим есеїстом Конфуція. І не випадково, що він свої лаконічні роздуми не записував, а лише говорив учням. Есей мав визріти – античність вимагала плодів думок – трактатів, які щось пояснювали чи проясняли (ох, ці громадяни полісів! Як вони вимагали пояснень!), а не вільних роздумів, які сіють запитання. Тут показовою є фігура Сократа – він теж нічого не писав, а лише задавав питання – його есеї так і зависли в повітрі. І досі висять у нас над головами перезрілими плодами. Ці питання рано чи пізно впадуть – і то нам на голови. Не можуть же вони висіти в повітрі тисячоліттями! Ну сто років, ну двісті… Але не дві з половиною тисячі років! Не дивно, що Сократа отруїли. Люди не люблять коли їм задають питання і не дають відповіді – чіткої і ясної.
Дивно, що есей не став реальністю в добу ренесансу – людина в добу бароко могла нарешті опинитися наодинці з собою. Але цього не сталося. Стати чимось в літературі есей зміг тільки в епоху модерн. Хоча його продовжували соромитись. В одних країнах думати стало небезпечно, в інших ганебно. Інтелектуал замикався в собі як Степовий Вовк Германа Гессе. Але ці нескінченні блукання в тумані в пошуках неіснуючої Касталії перетворювали есей на прихисток, сховище. Сучасний есей мені нагадує картини Ван Гога – зміст схований в собі, таємниця буття, яко доступна лише обраним, посвяченим. Велемір Хлєбніков у своїх спробах писати есей постійно збивався на хроніки (очевидно йому більш близькі). Двадцяте століття тому так і не могло визнати есей повноцінним – воно потребувало хронік. І тільки хронік. У хроніки перетворювались романи, повісті, мемуари (ви чуєте? Мемуари! Та де і коли ще це бачено!).
Передчасно закінчившись (чи то відійшовши у світ спогадів) у 1991 році двадцяте століття звільнило есею шлях до визнання (здавалось би!). Та де там. Дев’яності роки стали роками постмодернізму, а не есею. І це не дивно. Есей потребує антитезу, супротивника. Комунізм агонізував. Агонізуюча потвора не може бути антитезою для інтелектуала. Хто ж з знав, що агонія комунізму так затягнеться? Світ завис в ілюзії «завершення історії» (і не тому що дев’яності – «la fin du siècle» - це вже було. А тому що тому.) Людство в черговий раз насолоджувалось безтурботністю – як в двадцяті роки. Це здавалось апогеєм, вершиною цивілізації яка здатна здолати будь-які проблеми (навіть комунізм подолано, цивілізованість всесильна. Ура!) А це не сприяє розвитку есею. Література йшла не до космічних висот, а в глибину людського я, блукаючи нетрями постмодернізму. Двотисячні не стали одкровенням – лише усвідомленням, що історія триває. Література (і есей в тому числі) були в пошуках. Схоже, доба есею настає тільки сьогодні. Саме зараз. У цю мить. І байка, що нині есей бачиться як перехрестя холодної прози і гарячої поезії. Нині обидві ці доньки Аполлона метафізичні. За есей вже не спалюють на вогнищі і не розстрілюють в підвалах НКВД. Можна хіба що заробити кулю від якогось дуркуватого кілера-дегенерата такого ж тупого як і його господар диктатор…
Примітки:
* - «Це нічого… нічого…» (нім.) Він це сказав коли в нього влучили кулі терориста Гавриїла Принципа.
** - ніколи не читайте давніх філідів. Розмовляйте краще з деревами.
*** - читайте китайську класику! Як писав Маяковський: «Ніде! Тільки в Моссельпромі!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408588
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 01.06.2013
десятками несезонних ридань
рвуться зап ́ястя, мов босі брили.
прощаючись, стає страшно
мені неспокійно, коли ти не поряд
спотикання над рівністю автострад.
і розлогість литого бетону кроною.
за тобою чуже тупотіння ніг.
мені неспокійно, коли ти не поряд
ніч наша, випита, шибки -
скляні всередині.
та, що справа, чому розбита?
мені неспокійно, коли ти не поряд.
здмухнеш раптом прочанство
як пилюку, розпалену милями.
кашляєш дорогами, ніби кров 'ю.
мені неспокійно, коли ти не поряд.
погляд м ́якістю не торкається
тоді рве всі пункти призначення,
мій дім страчено, і гучне віддалення твоє
стій
мені неспокійно, коли ти не поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428219
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 01.06.2013
з гарячого настою антитрав
покошені хмари сипляться
(ножем). на піввечір зникнеться.
згорни мене під шкіру покривал.
той, хто під восьмим насипом вмирав
в п ́ятниці на чолі босий поститься.
ріже хмари, на груди горлиці
накладає. горлом котиться гул октав.
забери його білою родимкою в дім.
все закінчиться в присмерть скоро, окрім
нього, що хмари під вікна косив.
і я плакав, як мостив діри горлицям хтось.
всім наглухо, векторно, віддзвонив
той, що хмари, а ти біди знось.
і мовчи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428221
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 01.06.2013
читаю твої повідомлення на ніч
як вірші
а твої вірші як повідомлення
що адресовані лише мені
дякую тобі
дякую кожного разу
коли вдається заснути
із твоїм мовчанням
на язику
бо воно відчувається на смак
паперовим попелом
і завжди невеликою відстанню
у грудях
стало трохи легше
переносити ночі
всередині
себе
але твої фотографії старішають
раніше за тебе
і чим частіше я на них дивлюсь
тим швидше вони втрачають
колір
тож зараз ти чорно-біла
навіть в моїй пам’яті
хоча здається
що все було вчора
сьогодні
кожної ночі
|здається..|
та від того чіткість зображень
не зникає
а лише посилюється
тому я мрію
|я молюсь
я благаю|
отримати можливість втратити
свій внутрішній зір
аби знищити всі архіви
|твоєї досконалості|
уявним сліпим вогнем
ненависті
та гніву
разом із моєю слабкістю
через яку колись не зміг відмовитись
а тепер зарадити
саме через неї
|здається|
щоб врешті решт здобути здатність
втратити тебе
один раз
аби більше не втрачати
|безкінечно|
бо в мені нічого не лишилось
окрім цілковитої темряви
яка трансформує мене
і з часом знищить
вона цілком створена із тебе
вона отруює думки назавжди
і поглинає мене кожної секунди дня
і ночі
як колись це робила
ти
ти дата моєї смерті
але в цей раз я сподіваюсь
покінчити з усім
раніше..
*фоновая композиция –
Ossadogva «Prophesy»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427668
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 29.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2013
Ольге
Цветёт жасмин. Покой дневного зноя
разрушил ливень. Ветка не видна
в потоках с неба. Мутная стена
всё давит долу, как во время Ноя.
Я не ищу Ковчег, и ты со мною
спокойно ждёшь у мокрого окна,
когда прольёт, когда уйдёт весна —
и станет старше, чем пласты миноя...
Она ушла, её снесла вода
в ливнёвки — к речкам... На пороге — лето,
по-летнему дорога дышит влагой.
Четырнадцатой строчкой на бумагу
ложится фраза Нового завета:
"Бог есть любовь"... — ты вторишь Слову: "Да..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427976
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 28.05.2013
розплітає повільно дощ на вікні довжелезні коси,
травень вже домиває скло, щоб гоїти коліна весни.
ти народжуєшся в мені кілограмами згустків від нашого:
перелічені кимось птахи повертають у тишу води.
вечір сивий позаду штовхне запізнілий натяк на світло:
ти відбудешся знов в мені криголамом, як завше нізвідки,
набряк мови від жестів лишатися поруч,
набряк шкіри від нерозривності доль,
зашиваю в легені твій втомлений голос,
щоб по венах квіти вміли цвісти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425839
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 27.05.2013
Mandorla
У мигдалю - що ховається у мигдалю?
Ніщо.
У мигдалю стоїть ніщо.
Там стоїть воно і стоїть.
Ніде - хто стоїть там? Король.
Там стоїть король, король.
Там стоїть він і стоїть.
Єврейське пасмо, не будь сірим.
І око твоє - куди спрямоване око твоє?
Твоє око спрямоване навпроти мигдалю.
Твоєму оці, ніщо спрямоване навпроти.
Воно спрямоване до Короля.
Так спрямоване воно і спрямоване.
Людські пасма, не будьте сірими.
Пустий мигдаль, кобальтово-синій.
*****
Рахуй Мигдаль
рахуй те, що гірчило, що підтримувало,
рахуй мене також:
Я шукав око твоє розбите, поза зором була ти,
я розтягував рідну нитку,
з якої думок твоїх роса
зливалась у кухлі,
оберігаючи вирок жодного серця.
Там в ім'я своє входила ти,
впевнено перебираючи кроки до себе,
вільно хитались молоти дзвіниці твого мовчання,
набиваючи підслухане до тебе,
залишив коло тебе померлий руки,
і йшли крізь вечір троє.
Гірчи мене,
вважай мене мигдалем.
*****
Той, хто перед дверима стояв у сутінках,
йому я слово своє розкрив:
до виродка плентався він,
до напівзасипаного,
у чоботях брудних раба війни
народженого брата,
скривавленим божеством
створеного,
цвірінькаючого чоловічка.
Раббі, хрипів я, Раббі
Льов:
Йому
відрізую я слово,
йому
дихаюче ніщо
приписую,
йому
протягую два понівечених пальця
до зцілюючого.
Йому.
Зачини двері смеркання, Раббі.
Відкрий двері світання, Ра...
****
Земля була в них,
копали яку вони.
Вони копали і копали, і втікав
їх день, втікала ніч. І вони не клялись Богу,
як чулось, всього цього хотів,
як чулось, все це знав.
Вони копали й не чули нічого;
і розуму не прибувало, не складали пісень,
і мова була непотрібна.
Вони копали.
Розлилась тиша, розлився гул,
розлилися моря всі.
Я копаю, ти копаєш, копає навіть хробак,
і співець каже там: вони копають.
О хтось, о ніщо, о ніхто, о ти:
Куди йти, коли немає шляхів?
О ти копаєш і я копаю, і я копаю все ближче до тебе,
де пробудження приходить із перснем на пальці.
***
Мерехтливе дерево
Слово,
в якому загубив я тебе:
слово
Ніколи.
Це була,
іноді й ти здогадувався,
це була
свобода.
Ми пливли.
Ти ще знаєш, що я співав?
Із мерехтливим деревом співав я, керму.
Ми пливли.
Ти ще знаєш, що ти плив?
Вільний лежав переді мною,
лежав перед, лежав
переді мною
моєю вистрибуючою душею.
Я плив заради вас обох. Я не плив.
Мерехтливе дерево пливло.
Пливло воно? Навколо
лише одна трясовина. Безкінечний ставок.
Чорний і безкінечний, так висів,
так висів він внизу світу.
Ти ще знаєш, що я співав?
Ця -
о ця течія.
Ніколи. Край світу. Я не співав. Вільний
лежав ти переді мною
мандрівною душею.
****
Дводомний, вічний, ти є,
нежилий. Тому
будуємо ми, тому будуємо. Тому
стоїть воно, це
жалюгідне ліжко, - серед дощу,
там стоїть воно.
Йди, коханка,
Міжстіння кладемо ми тут:
він має тому вже вдосталь самого себе, двічі.
Дозволь, він
мав би себе цілого, як половина
і знов половина. Ми,
ми ліжко з дощу, він
прийшов би і поклав нас сушитись.
Він не приходить, він не кладе нас сушитись.
****
Квітка
Камінь.
Камінь у повітрі, слідував йому я.
Око твоє, подібно каменю сліпе.
Ми руками були,
ми пусто темряву черпали, ми знаходили
слово, що підводило літо:
квітка.
Квітка - сліпе слово.
Твоє око і моє око:
вони турбуються
про воду.
Зростання.
Серцева стінка від серцевої стінки
відлущується.
Ще слово, ще одне, і молоти
хитаються на свободі.
****
У відстань
Мовчання, на новий просторий дім -
йди, дозволяється жити.
Години, проклято розчленовані: досяжне
сховище.
Гостріші наче повітря існуюче: дозволяється дихати,
дихати й бути.
*****
Крізь вино і загубленість, крізь
обидва схили:
я гнався крізь сніг, чуєш ти,
я гнав Бога в далечінь - в близькість, він співав.
Це був
наш останній проїзд по
людським домівкам.
Вони схилялись,
про себе почувши, вони
писали, вони
брехали нашому іржанню
своїми розмальованими мовами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335199
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 27.05.2013
В туманный полдень, стоя в ряд,
деревья плакали,
и слезы
в асфальт вонзались, как занозы -
в больное тело ноября.
Дома смотрели отрешенно,
как звал из улочки соседней
церковный колокол к обедне
растрескавшимся баритоном.
Смотрели, как на остановке
напротив шахты, ныне мертвой,
молчал народ,
почти что стертый...
Как, голубей сгоняя к бровке,
у тысяч ног слепым терьером
туман хватал одежд края,
и воздух откровенно серый
с трудом вдыхал больной ноябрь
и, проклиная приступ астмы,
в предчувствьи -
времени в обрез -
искал он желтое лекарство
горячих солнечных небес.
2003
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248063
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 27.05.2013
Female Author
by Sylvia Plath
http://www.internal.org/Sylvia_Plath/Female_Author
***
All day she plays at chess with the bones of the world:
Favored (while suddenly the rains begin
Beyond the window) she lies on cushions curled
And nibbles an occasional bonbon of sin.
Prim, pink-breasted, feminine, she nurses
Chocolate fancies in rose-papered rooms
Where polished higboys whisper creaking curses
And hothouse roses shed immortal blooms
.
The garnets on her fingers twinkle quick
And blood reflects across the manuscript;
She muses on the odor, sweet and sick,
Of festering gardenias in a crypt,
And lost in subtle metaphor, retreats
From gray child faces crying in the streets.
***
Над дошці шаховій весь день – і душі, і світи,
Пізнавши гріх на подушках шовкових,
Під дощ раптовий, що не міг не йти,
Вона поринула у марення не скромні.
Яка прекрасна, ніжна, повні білі груди,
Поміж троянд тепличних і рожевих стін,
Солодкий сон її фантазії розбудить,
Допоки час не перетворить все на тлін.
Гранати на руках блищали жаром,
Торкались пальці до рукОписів старих,
Де шал, гарденій запах, склеп… а в залі, -
Солодощі, парфуми, манускрипт…
Ховаючись у паперовій пустоті,
Вона лишає крик дитячий по собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342396
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 27.05.2013
той хто читатиме тебе
без перерви на власне ім"я,
знатиме усі вузлики на твоєму волоссі,
кількість лискучих корозій
на дряпаній металевості дня,
мир пташиним оком за межами віку
й вікна.
ти одна хитаєшся,
пишучи рівновагу.
нахил твого очікування
в ньому затьмареним благом,
не відтягуй,
швидше пиши йому
з пекла листа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427708
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 27.05.2013
інфікований простір надвоє проламує ліжко
бо лещата вростають ще зранку глибо́ко у жертву
скасовану білим стоянням повітря в кімнаті
з намаганнями вижити
верещання здуріле втручає будильники в тіло
вмикає усі механізми ходіння і щему
святкований вчора кінець відігрався рубцями
закріпленими по шкірі
згальмувавши в собі випивання чужих магістралей
бродінням вина
що тече по канавах облудно
мов в артеріях зашморгом міста убитого
знаєш навіщо? надриваннями вижити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420013
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 23.05.2013
кампари лета
под перкуссию
дождя
врывалось
небо
бирюзовыми
шагами
ты говорил
и лился
вечер
погодя
шершавым
воздухом
влюблённого
цунами
неоны улиц
типография
дорог
там кто-то
пишет
на окне
вчерашних
новых
а промежутки
перекрестки
диалог
...
словами
нежными
улыбками
которых
в аккордах
города,
что
ветрено
продрог,
в сосудах
молний
раскалившихся
углями
зажглась
в душе
надежда
ровный
чуткий
слог
и подчеркнула
невесомость
проводами
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424883
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 22.05.2013
Ты возвел стену
между мной и другими,
опутав змеиной проволокой
проклятий
всякому, имеющему слух,
вероятно,
явившись из тех трущоб,
где чаще всего страдают
от болезней преходящего
и предают
из боязни быть преданным,
но звук моего голоса
каким-то образом
пробудил в тебе навык строителей,
создающих купола
и систему звукоизоляции
для сохранения дыхания неба.
Музыка есть форма одиночества,
не способная предать,
потому, еще вчера
сонный и молчаливый,
сегодня ты орудуешь в моих садах,
топчешь мои цветы и сжигаешь
мои веранды,
крушишь столы и ломаешь стулья
(дайте больше музыки!),
с каждым актом вандализма
понимания
множа во мне пустоту,
что вот - вот взорвется
внутри меня
целым оркестром
тишины,
породив ее недоверие
к самой себе
как последнее испытание на прочность
пределов той секунды,
где ты возвел стену
между мной и другими
чтобы никто не смог проникнуть
в твой дом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415241
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 21.05.2013
Дні картають довжину волосся,
і віддавши себе на прощу
стиглі вишні в долонях чавиш -
супокою не віднайти.
Кожна ланка гучного гвалту
називає таких, як ти.
Бо не зникнуть червоні плями,
на долонях встеляють хмари
перетяжних тромбонів тінь.
І ти знаєш, що буде мало,
що роз'їсть лише шкіру старість,
не торкнувши твоїх "аби".
Так завчасно вертати в маси,
коли плаття в розводах часу
потягнули вітри з плеча...
І сургуч у кутках між зморшок
заливає твою самотність,
відбиває твоє ім'я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426009
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 20.05.2013
Мерзлота вечорів роз’їдає флюїди травневі
ледь дотично до тліну фосфорно-сірих озер.
Хтось черпає там воду. Сохне вода на колінах,
переливом хлюпоче і сухожиллям плечей.
Скільки вистачить тиші, аби відчути самотність,
залишивши асфальтні стуком трамбовані дні -
ходить кроком важким місто моє. Суголосся
дитячих грайливостей і прохрипілих рутин.
І краплинами тіло голос за голосом всмоктує,
розливаючи відчаєм, страхом моїм наготи.
І зануривши тіло, знову відчутно тривожиш
за недопалки речень, нутрощі що обпекли.
Видихають озера згустки чужих декламацій,
зубожівши до берега на половину вернеш.
До кісток пробирає чути свій голос останнім,
мовчки поки ідеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424652
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 18.05.2013
загортаючись в плед із безсоння стихійно натканий,
мені все тісніше, і чується те шурхотіння –
квіти на плечах у ночі
ростуть відсивілим цвітінням,
вихудлі пагінці –пальці ковтають її,
точену мерзлим підгрунтям
скутості.
і мені все тісніше, в смертності щільної тиші,
так тільки щогли, стривожені вітром північним
виють шалені і виють, і плачуть, і скиглять,
мов прокляті.
втисячне ми перелічені
шви, що на рани накладені,
шви, крізь які кровоточилось
щиро, якось по-дитячому – ніби босоніж .
і ми, покалічені.
тіла без обличь – вже сезонна моя порожнеча.
вкотре продавши перонам зріднілих за відстань,
мені все тісніше в в ́язницях.
мене все частіше засліплює сальвою їх мерехтінь –
блудниць, що приходять і гинуть синхронно.
і щогли у такт для них стогнуть.
плед із безсоння, відсутності, відстаней
щільніше – на плечі тієї хворої. заквітчано сивістю
щоки і пальці. ніч боронила спокоєм.
"на вічную..".
трепетом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424244
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 18.05.2013
гуру чавить сироп із сонця,
гуру чавить сироп із часу
вік навчався не помилятись
високосністю в кожнім році.
в оці стиснув ламкі дерева,
бо з плачевністю ворогує,
бо з безсилля усі "напевно"-
міць безшумності в хворім гуру.
мур слухняності перезвучив
у палючих сиропах світла
захлинається часом гучно-
крізь очниці єство розквітло.
у розмотаній нитці зору
хворий гуру вдягнеться в чорне
і над квіткою, що зів'яне
краще пізно зійде
ніж рано...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419585
дата надходження 19.04.2013
дата закладки 17.05.2013
ластівка відкоркувача
залізно огортає горлянку,
що здатна лише на скляні вияви звуку,
на скуйовджений магнітом келих.
весела в час пригнічення забаганок,
випадіння із списку холодних перлів.
переслухано,далебі, існуючі імена,
а інших марно ткати з алфавітної марлі.
нема, нема,
але неодмінно станусь,
рано ще в пащеку вогню рими опалі,
рано олією цілувати дрібничні опіки,
з спотикань майструвати прірви,
ми рівні в цих щоденних каверзах,
наважуюсь знати,
що ластівка - знак "приблизно"
і зовсім не тисне залізо
на склі передчасних тривог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421113
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 13.05.2013
загинати кутики твоєї ніжності
і перечитувати її не знаючи втоми.
погроми хитких будиночків надвечір"я,
я вірю лише у те, що зоветься нами.
місцями асфальтними міць всенаближення,
тижнями затягнута шия в чеканні.
рання моя зігрітість,
що справдилась пізно,
ми різні розписуєм координати
аби твердо знати
про те,
що вітчизна -
це сплетення двох "завжди".
бо ти загинаєш кутики правідвертя,
на серці моєму лишаєш глибокі нотатки.
і якщо спочатку
ніч маркою на конверті,
то нині нехай їй справдитись всепочатком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422298
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 11.05.2013
Поднимем, братцы, третий тост
за тех, кто принял смерть,
кто навсегда,
кто в полный рост
залёг
в земную
твердь.
За тех, кто Родину любил
и был готов служить,
кто бил врагов, как водку пил,
кто жил, старался жить.
За тех, кто вовсе не хотел
менять покой на рать,
но пал на поле ратных дел,
раз надо умирать.
За тех, кого никто не спас
под яростным огнём,
за тех, кто умерли — за нас,
а мы за них — живём.
За сбитых, сброшенных со скал,
ушедших под волну,
за тех, кто под бронёй сгорал
и умирал в плену,
кто в сорок пятом — не пришёл
и в девяностых — лёг,
кого я в памяти нашёл,
кого и знать не мог, —
за них, кто
должен
был
крутить
живую круговерть!..
За тех,
кто не успел пожить!..
За тех,
кто принял смерть...
21, 28 февраля 2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423736
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 09.05.2013
«Рись
Снилась у лісі заблукалому мельнику…»
(Даниїл Хармс)
Березень кульгавим сухотником
Шкутильгає між будинками алюзій
Хворого міста навіювань,
Кварталами календариків,
Де намальовані котики –
Не ті, що пухнасті й весняні,
А ті, що бруднять черевики рівноваги
І псують меблі спокою
Гострими кігтями образ,
Де садист-потворка
Уявляє себе поетом.
А скриня з наркотиками
Яку сомнабули
Називають «телевізором»
Перетворюється у скриньку Пандори
Де навіть на дні –
Навіть на тому темному і глибокому дні
Не лишається надії
Хоча б у вигляді томика Флобера
Чи вусатого Бержерака
Того, що де.
Сірано!
Тобі пощастило –
У твій час філософи
Розуміли слово «честь»
І володіли шпагою,
Не носили рожеві окуляри добробуту,
Не співали дифірамби сифілітикам,
Не славословили маніякам,
Не ходили біля їх пам’ятників.
Бароко. Епоха великого «не».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413012
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 07.05.2013
Да меня же несёт на бешеной скорости по бездорожию –
Для какого будущего это послано и кем же наслано?
Но, наверное, есть во мне ещё что-то хорошее,
Если Ты продолжаешь, Боже, мне верить на слово...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418835
дата надходження 16.04.2013
дата закладки 16.04.2013
1
Это не ссора. Мы часто горели на этом,
малые дети похоже сгорают на лжи.
Это как жаждать мехами укутаться летом
или не видеть обрыва, валяясь во ржи.
2
Две параллельные сходятся на перспективе.
Шаг, и ещё, — и уходит к чертям горизонт...
Если по Бродскому, — водка наследует сливе
так же, как солнце садится за пинии — в понт
3
(или — по Плинию?). Где-то в стихах Марциала
острое слово брачует талант и порок.
В наших пороках до смеху хорошего мало:
тексты — верны, но подтексты дурны между строк.
4
Нас поедает не нечто, но пошлая самость,
мелочи жизни, короче — дерьмо бытия...
Нам бы тихонько дожить, что от Бога досталось
если бы чёрт не дразнил непокорное "Я".
5
Гордость по-своему линии жизни прочертит,
словно поделит дорогу — сплошною двойной.
...Есть состояние приговорённого к смерти
или страшнее — смертельный диагноз — не мой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416080
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2013
не молчи|м
у молчаний двоих
привкус ваты и сдавленных слов
ветер криков затих
вечер гаснущих звёзд
в небе взглядов
начинается днём и кончается пеплом
на крышах голов
незаконченным сном
и прощальным падением слёз
мелким градом
подожди|т
пока снег не вернётся и стены забудут тепло
нам тогда не придётся
вспоминать холода вместо них
и бояться весны
мир не так уж и плох
без любви и без чувства вины
за отсутствие звёзд на безнебье
без ветра
он с ними
|затих|
*фоновая композиция –
Mélancolie «Блаженство Небытия»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397530
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 16.02.2013
«Ось і я іду,
А ти, мій друже, лишаєшся.
Своя у кожного осінь…»
(Йоса Бусон)
Якось одного зимового дня я прочитав у старій розірваній газеті замітку про монаха який спалив себе в знак протесту проти окупації Тібету. Було холодно як на душі, так і за вікном, і всі кольори стали відтінками сірого, я подумав, що Лхасу треба відвідати восени – коли прозорість осені нагадує прозорість розмови без слів. І тоді на білий папір мого нотатника лягли наступні рядки:
Лхаса – місто сиріт.
Таке ж сумне як Белфаст,
Де діти вчаться плакати
Швидше, аніж
Дивитися на байдуже Небо.
Де камені чорними жабами
Скачуть у каламуть історії,
Де палаци суворими келіями
Дивляться в безодню нашого «Я»
Пустими очицями черепа.
Чуже залізо
Тінями мертвих хмар.
Поховайте мене в синьому небі.
Мене – майстра мовчання,
Носія костура з одного Сходу до іншого.
Лхаса – кам’яне серце Азії.
За крок до космосу – звук.
На порозі Вічності – тиша.
Біля дверей нірвани – білий пес.
У Країні Снігів у білому одязі
Сумую, що сонце не біле
Над цими людьми із зажуреними очима…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395228
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 27.01.2013
ін’єкція зими у скло нашого світанку
не рятує від передозування натяків
на дотики споріднених рук-душ
в тебе агонія
в мене апатія
не закінчуйся скрипом дверей
у квартирі навпроти
не піднімайся вище своїх слів
і не снись у моєму телепросторі
дефіцит розуміння
лікується клітковиною
давай зіграємо в карти
врятуємо стіни від звуження
і себе від замінників зими
налаштовуємось на тишу
завтра позбудемось внутрішніх татуювань
а зараз
я залишу свою шаль
на кріслі
посидь
поруч
побудь
чиїмись рухами в танці
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395483
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 27.01.2013
рудоволосе листя чаю квітне
з надщербленої склянки в цвіль
хрестоподібних рам
і кіпоть на іконах
коли з непам'яті цунамі у вікно
вривається ввібравши краєвид
всі сни стають зрадливими
синами які стоять горизонтально
у мряці феєрверків як один
вилазить із кутків і наповзає
на вбогі плечі ковдрою беззубих
вечорів і з головою в незворушні
ранки
тихий океан
шаленством райське марення
колише
розбитий човен, надувний матрац,
жилет
і тільки ліжко хвиль
пом’якшить моряку
всесильну біль утрати
обох кінцівок
лампа,
яка не гасне цілу ніч,
аж до світанку через
розмови мертвих про життя
в раю, і подзвін тяжко хворих
по ін’єкції отрути;
вінчання тіней з полудневим сонцем,
щоб тіло втримало у цівках поту волю
жінки в пологовому відділі з усіх
палат виходять в коридор, щоб вкотре
відчути спокій, легкість, щоб впустити
до черева цілющу прохолоду списа сліпого –
а спеку сотень тисяч сонць до плоду
й до нього жінка йтиме через поле
з татуюванням
повішеного Юди на зап’ястку
і з вугільного кольору очима
брестиме мілиною навмання
босоніж склом нестям-не-явлень
Магдалени
радіоприймач
Гермафродит
на годиннику 4:45
«тримайся, бать»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336521
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 25.01.2013
дістатись твоєї берлоги
за сорок хвилин у чужому місті.
ми різні лише тому
що нікого окрім не бачим.
кожен із нас береже
свої схови,
заради твого святого
я можу лише піти.
із списку моїх святинь
кожному нуль обранства.
ти маєш цей рік за щастя
я маю його за дикість.
сюжет надпиває швидкість
мовчання дрижить надпите
змертвілими квітами В гущу
черствої доби
зроби
так аби
на старому місці
двісті надписів
й підпись його рябий.
зумій світильники оживити
я ніч опускаю в сито
і бачу як попіл чорнить.
гостра хіть
печаттю на дня свідоцтво
ти думав так просто
згортати будинки у сни?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389447
дата надходження 02.01.2013
дата закладки 05.01.2013
Что сказать мне в ответ
на молчание твоей молитвы,
если в сотый раз возвращаешься
моим теплом,
ненавидя меня за то,
что я
так беспощадно добра к тебе,
за то, что я знаю:
ты –
маленький мальчик, нежный и жестокий;
маленький мальчик,
вечно блуждающий в лесу своих страхов,
ломающий свои игрушки,
чтобы потом искренне оплакивать их.
Когда-нибудь ты поймешь,
что любовь есть нечто большее, чем
аллюры ролевых игр
на фоне меняющихся ландшафтов,
но улыбка твоя
есть ролевая игра длиною в жизнь,
а слезы способны стать
единственной тропкой
из непролазной лесной чащи,
и пока ты любишь во мне врага,
в сотый раз крича, как ты меня ненавидишь,
пока отыскиваешь во тьме холод моих пальцев
и плачешь, обнимая мои колени,
ты будешь возвращаться
снова и снова,
потому что без меня ты боишься жизни,
а со мной боишься смерти,
и это - формула твоего изгнания
из самого себя
и заклятье твоих возвращений,
под гипнозом которого
я в сотый раз буду впадать с тобой
в этот бред,
взглядом, указывающим на дверь
веря, что ты найдешь выход
и боясь себе признаться в том,
что этого не никогда не случится.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381977
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 26.12.2012
загортаю скляну дитину в тепло вчорашньої газети,
мені здається, що для того аби померти
потрібен голос.
вчора бог надсилав сувеніри з обнадійливих подорожей
і в листівці писав,
що коли стану схожою на розмови відверті,
він знайде трохи часу
і відкине від мене прихильність смерті.
бог фіксує кожну миттєвість на сірих світлинах,
кожна його дитина має окремий альбом і долю.
і тільки тим,
в чиїх зорових прогалинах досі бракує солі,
не пише зранку листів,
будучи чистим листом.
батько шліфує осінній газон, поспішаючи,
сипле вказівками в скрині поштові і сни.
проковтни неодмінно чиєсь заспокійливе зрадництво
і чекай сувенірів край часу у дні вихідні.
загортаю в газету дитину скляну й передроблену,
голос майже озвучений, тільки бракує світлин.
я ніколи не знала, що світло десь поза угодами,
там, де зайве прощення вростає в руїни святинь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373993
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 28.10.2012
Дождь — это хорошо.
Дождь — это ерунда.
Снег — это порошок,
он жёстче, чем вода.
Дождь — это по лицу,
снег — это по глазам...
Сын — это по отцу,
дочь — это по слезам.
Дым — это до бычка,
жар — в ногти до корней...
Вниз — мёртвая рука,
дождь падает за ней.
Снег — рой холодных ос,
дождь жалостлив, как Бог!..
Жар — выдубит мороз
и выстелит у ног.
Боль искренна как снег
но мягче, чем вода.
День сокращает век
но, всё-таки, — когда?
Снег — по фигу ему,
все холмики — под ноль,
дождь — плачет никому,
боль дождику — не боль.
Снег — это как наждак,
как белая картечь.
...дождь — всё-таки не так,
в дождь можно в землю лечь.
19 декабря 2011 г.
20:38(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369899
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 18.10.2012
Дождь - это хорошо.
Дождь - это ерунда.
Снег - это порошок,
он жёстче, чем вода.
Дождь - это по лицу,
снег - это по глазам...
Сын - это по отцу,
дочь - это по слезам.
Дым - это до бычка,
жар - в ногти до корней...
Вниз - мёртвая рука,
дождь падает за ней.
Снег - рой холодных ос,
дождь жалостлив, как Бог!..
Жар - выдубит мороз
и выстелит у ног.
Боль искренна как снег
но мягче, чем вода.
День сокращает век
но, всё-таки, - когда?
Снег - по фигу ему,
все холмики - под ноль,
дождь - плачет никому,
боль дождику - не боль.
Снег - это как наждак,
как белая картечь.
...дождь - всё-таки не так,
в дождь можно в землю лечь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365445
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 22.09.2012
Никому никогда ничего ни за что
из нанизанных намертво строчек стиха
не изъять, потому как мембрана глуха,
неподвижна, как рельс и плотна, как пальто,
у которого наглухо под воротник
всё завёрнуто в драп: загрудинная боль,
дым дешёвого курева и алкоголь,
и дырявая память, и слово "старик",
звук которого разный у тех, кто "ещё"
и у тех, кто давно привыкает к "уже"
и к одышке, к стоянию на этаже
и к стене, подпирающей боль и плечо...
Ничего... Никогда ни за что никому
не добыть из случайно записанных фраз
то, что видит открытый единственный глаз,
прикипевший к открытому настежь окну,
за которым заря переходит в рассвет,
и вишнёвая ветка кивает цветком,
источающим запах (и запах — знаком,
вроде мёда, но тоньше — сравнения нет,
потому что акация пахнет не так,
потому как и липа не так бы цвела, —
это знает роса, это знает пчела,
но не ведает речь). Напечатанный знак
и бумага под ним не отдаст своего
убиенного смысла, поскольку — нема,
остаются догадка, блуждание, тьма —
никому никогда ни за что — ничего.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364717
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 19.09.2012
Ненавижу гвоздики и розы на плитах метро,
ненавижу осколки и кровь на скамьях и колоннах,
ненавижу нарядных, в зажжённые свечи влюблённых,
ненавижу своё, говорящее это, нутро...
Ненавижу потеющих в страхе: не я, мол, не я...
Ненавижу красивую скорбь над телами убитых.
Ненавижу глаза телекамер и радость софитов
на глазах репортёров и то, что они говорят...
Ненавижу успех репортажа о горе сирот,
ненавижу, когда некрасивые матери плачут,
ненавижу, когда понимают, что надо иначе,
но цинично, рассудочно делают наоборот.
Ненавижу спешащих, несущих к воронкам цветы,
ненавижу воронки и их породившие души...
Ненавижу смотреть, рассуждать в тему "со-" или слушать
участившийся пульс и его глубину пустоты!..
17 апреля 2011 г.
22:27(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362744
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012
. I
Не видно пустоты, как в темноте
не видно чёрного: ведь те,
кому светить дано по чину,
нам показали спину!..
II
В тихий час
детишки щурятся, как будто спят, — усердно...
Эй, вы, которые, ну где вы? Как там вас?
Ах, да, героям напрягаться вредно...
III
На койках в клинике — покой и тишина,
уколотые спят. Наркотик правит
свой бал. Кому такая жизнь нужна?
Ан нет: рот в пене, но душа — во славе!
IV
Что круглое на ровном не стучит, — мы знаем.
Дурак, — он тоже круглый, но бывает,
на ровном месте дурака
слыхать издалека.
V
Зигзаги мыслей, как стихи, —
ветвятся с неба в землю.
Не страшно сытым: сытые глухи.
Я голоден и быстр, и мыслям — внемлю!..
VI
За скоростью не видно суеты
движенья: свет не кажет полутени.
Остановиться на ступени
сложней, чем рухнуть с высоты.
27 февраля 2006 г.
20:00(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361355
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 02.09.2012
Лютий місяць! Це плакати треба!
Взять чорнильницю й ридма ридать...
Хіба можна про слякоть і небо,
І проталини тихо писать?
Взяти тачку за декілька гривень
І на ній перенестись туди,
Де шумніше ніж сльози й чорнила
Линуть звуки дощу і грози.
Там, де наче грушки обгорівші,
З гілля здіймуться сотні граків
До весняних калюж, та найгірше-
Від них смуток сухий та гіркий.
І проталини вже почорніють,
Крики вітер зуміли порвать,
Випадково поети уміють
Писать вірші і ридма ридать
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167475
дата надходження 22.01.2010
дата закладки 26.08.2012
Состояние рая — в наклоне твоей головы,
в невесомой улыбке, в твоём обращеньи на "Вы"
и со смехом в конце вместо рыбьих крючков удивленья.
Этот знак препинания нами придуман, и наш
синтаксический ряд не способен постичь карандаш,
и поэтому мы разбиваем его на мгновенья,
из которых составлено время, живущее до
расставанья с лихим надеванием крыльев пальто,
до моих "убегаю", до сна, до размолвок — отчасти.
Это то состоянье, когда невозможно обнять,
чтоб не смять ненарочно, и чтоб от любви не сломать
ни тебя самоё, ни моё ощущение счастья.
18 октября 2010 г.
21:44(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353275
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 12.08.2012
.ощущение
когда не засыпаешь но просыпаешься.
когда понимаешь что твое внутреннее наполнение ничего не значит
для этого мира
потому что сам мир давно не имеет значения
ибо смысл насыщаем временем
а время насыщаемо именами
которые не имеют значений
когда не имеет значения промолчишь ли ты до
либо кто-то скажет всё
что хотел ты
после твоей смерти исчезают все точки
и тебя начинают произносить
вслух
ты закончил
ты выполнил свой долг и умер
исполнив собственную мечту
донеся себя до точки
пояснив суть чужих слёз своими
словами подведя итог пройденного этапа первой жизни
мыслей о смерти
и всё начинает оживать
В НИХ
снова придавая эфемерные значения миру
человеку
слову
точке
.
*фоновая композиция –
Sleeping Peonies «A Timid Eyelash Flutter»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351750
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012
перев’яжи-но журбото так очі мої
смоляною візерунчастою стрічкою
виїж-бо жар з хліба безбатьківщини
вискубуючи серце його зі спокою
в підґрунті дикому
доки вистигне піч виспівай ніч люттю
вимаж сажею по закутті, де піт крижаний
на чолі мого бога в світлі й бутті лютню
грай, щоб ті струни жили тягнули
й жили в ній
по ударах вечірнього дзвону поллє
по столах в постолах по апостолах
уволю пахущий відвар зір що в жовтих
полях зійшли
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349527
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 18.07.2012
Однажды – в первый год от Рождества Христа –
Сивилла, опьянев, но без вина, вещала:
"О горе! Как все обветшало!
Как низко опустился мир!
В блудницу превратился Рим,
Во всем упадок и развал,
Пал Цезарь до скота,
Сам Бог – евреем стал!"
Ф.Н._____________________________________
Ни для кого-то там,
Ни для тебя -
И ни для тех, кто мёртв среди живого,
Нанизан мир на ось,
Чтоб солнце по утрам
Врывалось в мрак, для торжества дневного...
Где солнце, там и талый снег,
И грязные потоки -
Несут плебеев и калек,
Их партии и блоки,
Все полумеры,
Полу-да и -нет -
В канаву -
Несёт Великий дождь
И яркий Свет -
Да выжжет всю заразу!
Но тише, брат...
Будить толпу - удел неблагородный:
"Чем выше ты - тем больше виноват!" -
Так мыслит посторонний.
Так что ж! Он мыслит, как микроб - толпою;
И множится на книгах пыль
Сама собою,
Растёт печаль,
Рыдает жизнь
Ночами...
Запомни: мне себя не жаль
Стихами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325250
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 22.06.2012
И так-же душно,не броско, плоско
Я разрываюсь на "До" и "После"
Я разбиваюсь на "Есть" и "Было"
Я понимаю, что зря таила
Этот союз под покровом ила
Я вспоминаю тебя по фразам,
Музыке,скомканным книжным главам
Я ощущаю тебя, я вижу:
Мы словно стены разбитых хижин
Мы иллюзорны как в полдень звезды
Не отрицаю, исход серьезен
Всё наше бренное "Есть" и "Было"
Стало лишь пылью моей квартиры.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277604
дата надходження 29.08.2011
дата закладки 21.06.2012
Я как Бэнджамин Баттон, родилась девяностолетней,
Спустя 10 лет, я проснулась мертвой
Через 5-по дворам покатились сплетни
Мол так, и так, по-соседству зомби
Будьте осторожны
Берегите пломбы,
Не пускайте деток к ее двери
Бомбой…
Часовым утаенным механизмом.
Мое сердце молчит, словно ждет сигнала.
Всё как Верочка написала,
Я сама никогда не знала,
Для чего я сюда попала…
Для сердец почему-то, особенно интересно
С чем я сплю, скажем, контактирую тесно
Хочешь честно?
С сонным восходом солнца
Мне мурлычет Иосиф Бродский
О еврейской тоске и скользкой
и недоброй своей судьбе
Ну а ночью, когда далеко за полночь
Мне приносит цветы и стопку
Зря истерзанный небом, Бодлер.
Говорите, я плохо кончу?
Попрошу вас, кричите громче.
И смотрите немного зорче,
где же спряталась ваша тень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345275
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 20.06.2012
Не ищите во мне надрывов,
Не прощупывайте на трещины
После бурь и душевных взрывов
Я хочу оставаться женщиной
Не судите мои просчёты,
Не ищите в душе пробоины…
Ведь достаточно сил для взлёта,
Хоть и мало во мне от воина.
Не мечите обиды в спину
Не бросайтесь косыми взглядами
Ваша «правда наполовину»
Не ударит меня разрядами…
И пускай я для вас простая,
Неприглядно обыкновенная…
Мне не важно, ведь точно знаю:
Для кого-то – я как Вселенная.
11.06.2012
© Copyright: Любовь Козырь, 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343351
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 11.06.2012
Написать произведение -
Все равно что выдавить прыщ
В за-мед-лен-ной съем-ке.
Из многочисленных рефлексов
Непотопляемым оказался лишь стадный,
И пока все возвращались
К привычному ладу
После очередного конца света,
Искусство нежданно-негаданно
Протянуло свои бесконечности.
Мне доводилось просыпаться
В чужой квартире без будильников
И вообще каких-либо источников звука;
Затем подолгу сидеть
С аккуратно растрепанными волосами
И в полном недоумении
От происходящего.
Сквозь одно из предложенных окон
Проглядывалась пятая пора года,
Манящая меня
Весьма симпатичной абсурдностью.
Не верилось,
Что всю оставшуюся жизнь
Следует просто готовиться к смерти.
Посему накопленные мучения и поражения
Были переплавлены в острый меч,
Сверкающий ярче
Всякого глянца.
Нарастала убежденность
В очевидной истине:
Чтоб дорога не кончилась,
Необходимо идти дальше,
Минуя очаги наиболее опасных вирусов -
Обыдления и кретинизма.
Тишина скрывает намерения,
Расплывчатость – роковые поступки.
В грядущем представлении
Я играю роль, игнорируя сценарий,
Ведь лучшего способа показать трещины
Даже в самых массивных
И дорогих доспехах
Не существует.
Незнание позволяет импровизировать,
Тем самым превращает меня в Злодея,
Чему я несказанно рад, понимая,
Насколько глуп и предсказуем Герой.
Злодей развивает события,
Злодей вносит интригу,
Злодей делает героя Героем,
Это как выдавить прыщ
В за-мед-лен-ной съем-ке.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335501
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 13.05.2012
И вот, мой дальний друг, я увидел человека. А среди людей — женщину. Казалось она богата собою. И я приложил к её лицу собственное понимание прекрасного, сильного и нужного, но как можно делиться тем, что не берётся? Сколько пустого усилия, сколько сердечных ударов — кануло в реку бессмыслия! Обзавестись ещё одним телом, которое мирно жуёт свою посредственность и даже «не хочет» себя, но при этом верит желанию других — не сошёл ли я с ума?
Нет, брат мой! Молния любви не освещает тёмных голов. Не делает их светлее. Пусть в это верят те, кто таким образом спасает свою бездеятельность. Только рядом с преодолением себя — ходит Великая Любовь. А то, что понимают под любовью многие — похоть, временное помешательство и часто, случайный ребёнок. Они даже уверенны, будто знают свойства любви и её продолжительность. Ох, эти знающие! Меньше всего, они знают о себе. Откуда у раба время?
Вот, что я скажу тебе, мой дальний: не верь тем, кто называет твоё умышленное одиночество — временным, а отсутствие жены — странным. Иногда, как раз отсутствие жены — это и есть любовь к людям и глубокое понимание союза между мужчиной и женщиной. И то, что зовут — продолжением себя путём размножения — не всегда и продолжение себя. Сначала нужно, чтобы было, что продолжать. Сама кровь — ещё ничего не значит. Перемещение своих дурных инстинктов из крови в кровь, вот что происходит чаще всего.
«- Что такое женская красота? - спросил я себя юношей, но ответил себе уже мужчиной, - ничего, что можно увидеть, но всегда то, что можно понять!»
Даже от красивого тела можно отскочить в испуге, если его венчает дурная голова, отсутствие вкуса и цели, достойной жизни. Красота рождается от борьбы с собою, а не приходит сама по себе.
Я родился во времена, когда об этом не знали. Но это не означает, что об этом не знали До этих времён. Будут знать и После.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329255
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 19.04.2012
и теперь когда кровь возвращается в русло вен
и остаток надежды замер в глазницах сна
прекращаешь борьбу принимая комфортный плен –
лучше вечно тонуть чем пытаться достать
до дна..
*
знай в симфонии сердца заложен смертельный звук
а целебный нектар любви насыщает яд
обещание жить не укрепится парой букв
легион мертвых слов жертва всех безучастных
«я»..
*
и прощания взгляд это завтра в глазах вчера
и последних стихов не напишут чтобы сказать –
мы всегда не готовы к жизни но этот страх
обесценен предсмертным вскриком
«хочу наза........................!
*фоновая композиция – Feigur «Posthumous Remorse»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312260
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 10.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2012
У боли - твое лицо,
У боли - твои голоса.
Сжимая меня в кольцо,
Не отводи глаза.
Когда-то мне дали урок
Терпеть до последней строки.
Пуская мне пулю в лоб
Не опускай руки...
У жизни - твои черты,
У жизни - твоя рука.
И переходя на "ты"
Не говори "пока".
Давно ты мне дал понять -
Я крест твой, немая боль.
И если уж добивать,
То так, чтоб убить любовь.
У смерти - твои шаги,
У смерти - моя судьба.
Под весом сырой земли
Проходят-бегут года.
Когда-то мне дали урок
Терпеть до последней строки...
И отпуская курок
Я не опущу руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304990
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 15.01.2012
1. Революция
Революция –
Это когда червь
Пожирает червя,
Написавшего
Конституцию.
2. Лёгкие (и) стихи
Когда стихают голоса
И замирают силуэты,
Стихи слагают облака
Из дыма лёгкой сигареты.
3. Новый Гот
Я в одиночестве встречаю Новый Год;
Со мною рядом отмечает чёрный кот,
Похожий на меня, ленивый гот.
4. Давай#2?
Давай разделим бесконечность
На бесконечные стихи
И зарифмуем наши судьбы -
Надежды, мысли и грехи.
5. Поэтический онанизм
Человек-черновик
Человек-черновик
Одноклеточный
Организм.
Карандаш-дробовик
Карандаш-дробовик
Совершеннейший
Механизм!
Размножаетесь вы
Размножаемся мы
Поэтический
Онанизм…
6. Место для удара головой
Нашедшего место
Для удара
Головой
Отвлекают
Перепады
Напряжения.
...................................
Пустая страница
Замещает
Эпилог,
Отдаляя
Вероятность
Поражения.
7. Студенческое
Два сапога – это пара,
Когда четыре – на паре.
8. Наши рельсы
Когда пересекутся наши рельсы,
Столкнутся лбами ангелы и бесы.
Вагоны, растворившись, канут в лету,
И мы с тобой возьмём по пистолету...
9. 8 марта
Восьмое марта...
Я встал не с той ноги,
А ты – не с той кровати.
Ругались матом,
Швыряя сапоги...
Азарт - невероятен!
10. Куда растут руки (мини-диалог двух жетонов)
- Куда растут руки?
- В дешёвые брюки.
В кармане дыра!
- Свобода!
- Ура!!!
11. Жизнь прекрасна!*
Книги
Газеты
Журналы
Реклама
Все говорят,
Что жизнь
Прекрасна!
…
Книги
Газеты
Журналы
Реклама
Всё говорит,
Что жизнь
Прекрасна!
…..
Я никогда не верил,
Видимо, напрасно…
Ни с чем прекрасным
Я не видел сходства,
(наверное,
погибли вы)
Хотя и сам
Прекрасен
Был
В своём
Уродстве…
(согнулся
в три
погибели)
12. Свет (ка)
Свет в конце тоннеля –
Светка на панели…
13. Ты и Я
Ты и я -
Это палка
С тремя
Концами,
Либо,
Святая
Троица.
Милая,
Глаз твой
Один
Мерцает.
Что за
Всем этим
Кроется…?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292605
дата надходження 12.11.2011
дата закладки 03.01.2012