Холодний вечір був тоді на дворі,
Туман овив жорстоку звабну ніч...
Всі спали і ніхто не бачив,
Як в неї сльози капали із віч.
"Прощай..."-останнє сказане вже слово,
"Пробач..."- і обірвалися думки...
В полоні дивної страшної драми
Перед очима промайнули всі роки.
Вона не знала що тепер робити
Та приховав його уже туман,
Не було більше що вже говорити,
А в серці ще як грань, горів обман!
Вона стояла опустивши руки
Зблиснув йогопрощальний слід
І хлинули тяжкії сльози втрати
А серце захололо наче лід.
Ніхто не знав чим він так образив
Її постать красиву й молоду
Та чули всі як вона сказала:
"-Я не люблю!Тебе я не люблю!.."
І він пішов ні слова не сказавши
Та приховала його таємна ніч,
Більше він не повернувся,лишень
Відлуння крику рознеслося на всебіч:
"-Це ж був обман я так тебе кохаю...
Не те хотіла я сказати, зовсім, ні
Вернись до мене я благаю
Пробач прошу за все мені..."
Та він не чув уже тих слів,
А вона більше й не кричала
І назавжди вплелося в пам'ять те,
Що вона могла сказати й не сказала
Красиво починалася любов
Красиво і закінчилась вона
Не правильний один зробила крок
І назавжди залишилась одна!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259167
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 27.07.2011
-Алло!Ти не спиш?
-Ні ще не сплю!
-Про що думаєш ти?
-Про те що люблю!..
-А ти впевниний що усе
Це між нами не гра?
І скажи як повірити
В твої слова?
-Заради тебе хоч зараз
Світвесь обійду
І кохання своє
Я тобі доведу!
-Забудь це усе
Подивися на небо
І пам*ятай що крім тебе
Нічого не треба!
Подивися в вікно
Як місяць близенько
Послухай як в грудях
Б*ється серденько!
-Ти любиш? -Люблю...
-Тоді загадаєм бажання
І щоб ніч ця у нас
Була не остання!
-Але ж це мічяць!?..
-Ну і що ти знаєш
Що збуваються мрії
Коли ти кохаєш!
Загадала? -Загадала!
-І я загадав ...
Ти знаєш я листи твої
Всі прочитав
Ти писала що любиш
Що не можеш жити
Я також тебе
Буду вічно любити!...
І так після цього
Було кожної ночі,
Вони прощалися
Але так неохоче!
Говорили до ранку
Вже гаснули зорі
І потроху збувалися
Мрії прозорі!
Одного разу у парку
Чекавши на неї
Старий чоловік
Ішов по алеї!
Підійшовши до хлопця
Сів біля нього
І викликав в серці
Дивну тревогу!..
-Побачення? -Так!
-Чудовії квіти!..
Але ж Аню лиш ними
Тобі не зігріти...
-Ви з нею знайомі?
Ви знаєте Аню?..
-Я про вас знаю все
І розмову останню!
Знаю що у вас це
Справжнє кохання
І як на місяць ви
Загадали бажання!
Ніхто не знає
Скільки судилось жити
Багато людей
Не вміють любити!
Ніхто не знає
Яку витягне карту
Що піде на пробіжку
Та помре від інфаркту!
В той момент
Повз них чоловік пробігав
Злапавшись за груди
Додолу він впав!!
-Звідки ви знали
Що він буде вмирати?
Але ж ви могли
Його врятувати...
-Долю хлопче
Не зупинити
І я би не зміг
Нічого зробити!
Усім в цьому світі
Любов керує
І правила життя вона
Людям диктує!
Вона приходить
Коли не чекаєш
Стукає в двері,
І ти відкриваєш!
Вона змінює світ
І людські вподобання
Вона здійснює мрії
І таємні бажання!
Вона підіймає
Коли не мож встати
Вона допомагає
Свій шлях відшукати!
Любов не ображає
І не ображається
Той хто любить
У щасті купається!
Справжня любоув
Не може брати
І завжди вміє
Все прощати!
Вона не ревнує
Вона довіряє
І почуття вже померші
Вона воскоесає!..
-І що ви цим
Мені хотіли сказати?
Що я Аню вічно
Буду кохати?
-Нічого не можу
Сказати достоту!
Та Аня має
Померти в суботу...
Всі люди знаходять
Свою дорогу
А аня попаде!
В автокатастрофу!
-Невже неможна
Її врятувати?..
-Можна!Та ти маєш
Три речі віддати!
це слух,зір і голос
Відмовитись маєш
Від цих трьох речей
Й доведеш що кохаєш!
-Але ж як без цього
Я буду жити?..
-Ви будете разом
Й будете любити!
На роздуми ти
День рівно маєш!
Щоб зрозуміти
Чого ти бажаєш!..
Минали години
Проходили дні
Світилися міста
Нічного вогні
Вона все дзвонила
Він трубки не брав,
Бо голосу чути її
Не бажав!
Він постать Ані
Мріяв з пам*яті стерти
І вирішив що дасть
Їй просто померти!..
Потім дзвонити
Вона перестала
І зустрічі більше
З ним не шукала!
Субота його мов
З лиця землі стерла
Коли повідомили
Що Аня померла!
Приховуючи біль він
Додому пішов!
І в скринці почтовій
Лист від Ані знайшов!
Він пішов у парк
І боявсь відкривати
А потім відкорив
І почав все ж читати!
\"-Рідненький ти мій
Найдорожчий у світі
Я буду тебе вічно любити!
Та зараз прощаюсь
З тобою в цей час,
Не змогла вічність
Вічною бути для нас!..
Мені про це
Так важко писати
Та я впевнена що ти
Про це маєш знати...
Він до мене прийшов
Сказав що мене ти кохаєш
Та в п*ятницю вранці
Померти ти маєш!..
Ще сказав що можу
Тебе врятувати
Але за тебе повинна
Життя я віддати!..
Я не повірила
Та він все про нас знав,
І про бажання на місяць
Він мені розказав
Тому вирішила я
Не гаяти часу!
І рішення своє
Сказала я зразу!
У мене без тебе
Нема майбуття
Тому я за тебе
Віддала життя!...\"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272243
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
Вона за життя його більше любила,
На нього чекала завжди лишень
Біля вікна стоявши його виглядала,
І капали сльози з очей день у день!
А зорі ховали ті сльози дівочі
Туман огортав жорстокістю світ,
І серце у грудях рвалось від болю
Й від сліз з кожним разом ставало мов лід
А він приходив сміявся так щиро
Обіймаючи юнеє тіло її,
І світ розквітав мов,і сонце знов гріло
Коли дарував їй цілунки свої.
Вона вірила йому хоч і знала Що бреше
Та й що любить гуляти знала вона,
Закриваючи очі на все що казали,
Берегла ту любов що їй дала весна!
Він ішов та вертався і так було часто
Вони розходились і сходились знов,
Почпла собі вона давати питання
"-А чи потрібна така нам любов?"
Та все мало скінчитись така була доля!
Один раз він скав їй "-Піду я пройдусь!
А в принципі знаєш що тут брехати,
Я любив та прощай я уже не вернусь!"
Він пішов,а вона все мовчки стояла
І сльози текли із її юних віч,
А потім зібравши усі свої речі
Вона поїхала туди куди кликала ніч!
Він шукав дуже довго і знав що він винен
Бо сам від неї назавжди пішов
Всі казали йому, що вона не вернеться
Та сталося так що її він знайшов!
-Я люблю тебе!Чуєш?Подивися на мене!-
Говорив цілувавши занімілі вуста.
-Чого ти мовчиш немов стала чужою?
І усмішка у тебе якась вже не та!...
Чого ти мовчиш?Невже не впізнала?
Ти ж любила мене...Подивися це ж я...-
А вона йому в відповідь! -Що тут брехати?
Я любила та прощай,я уже не твоя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272244
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
Руки тихенько тремтіли, а на очах бриніла маленька, ледь помітна сльоза. Навколо панував спокій, будинки-мурашники світилися невеликими віконцями квартир, у кожній з яких створювалася окрема, ні на кого не схожа історія. І в одній з таких комірок існувала її самотність. Самотність сіро-зелених очей… Серце шалено стукотіло у груддях, так ніби воліло вирватися з полону тіла, спраглі губи холерично щось шепотіли, здавалося, що з них спадали слова молитви, виснажені легені намагалися видихнути хаотичне повітря, яке чіпко трималося за них, не виявляючи бажання покинути тіло. Відчуття страху охопило думки…Видихни!!!!!! Видихни!!!!! Мов стрічка на нестримному вітрі тріпотіла думка у голові…. Страшно, коли навколо шиї звиваються змії-мотузки і ти хапаєшся за примарне повітря, яке іронічно посміхається перед твоїми очима. Проте справжній страх, підбадьорений ексцентричною панікою, коли ти намагаєшся видихнути хоч грам того знавіснілого повітря, виявляється безапеляційним переможцем. Саме ці відчуття створювали пейзаж одного з епізодів сіро-зелених очей того вечора, коли вони сиділи на холодному підвіконні балкону, перелякано дивлячись у темряву весняних вулиць. Поламані гілки змучених дерев ховалися у шатах ніжного дощового вечора, який омивав їх душі своїми солоними краплями. Де-не-де виринали жовті кульки ліхтарів, освітлюючи дорогу випадковим перехожим, які втікали від несподіваного дощу. А десь там серед сотні віконець точилася боротьба між тілом і серцем. Сіро-зелені очі вкотре зробили відчайдушну спробу видихнути хоч краплину повітря аби відчути полегшення та стримати страх. Секунди, хвилини….Їх так мало, але вони можуть бути такими жорстокими і впертими у такій боротьбі. Нарешті тіло відпустило вперте повітря, яке сповнювало втомлені легені і серце пошепки продовжило стукати у двері життя. І ось ти усвідомлюєш, що все може скінчитися, не отримавши шансу хоч що-небудь змінити чи подумати. Секунда….А далі спокій…
Спокій… Невже він може існувати лише там, куди ніхто ніколи не поспішає, вперто відмовляючись купувати навіть екскурсійний білет у ті краї? Це те, чого прагнула душа сіро-зелених очей. Чомусь саме зараз він був занадто великою розкішшю для них, адже думки, спогади чіпко трималися за свідомість.
«Той вечір подарував мені хвилини щастя, які перетворилися на яскравий спогад моїх останніх місяців. Саме тоді я усвідомила, що навіть моє життя може бути сповнене ніжності, щирості та щастя. Чомусь всі говорять про щастя як про щось надзвичайне, грандіозне і помпезне. Шаблонно воно повинне супроводжуватися феєрією емоцій, радості та старанно відібраних слів. Але моє щастя було мовчазним, тихим, воно боялося порушити тишу, аби не втрачати жодного поруху очей, швидкої посмішки, яка блискавкою проминала на вустах. Коли сидиш тихенько поруч зі своїм щастям, то розумієш, що мовчання виявляється найкращою окрасою вечора. Кожної хвилини ми вимовляємо цілі потоки слів, не задумуючись над їх призначенням, настроєм та ролями, які закріплюємо за ними. Але у той вечір слухняні букви ввічливо полишили сцену життя, адже відчували, що були зайвими у мовчазному монолозі поглядів. Так спливали хвилини, трансформувалися у години, аж доки небо не збудили перші світанкові промені. Щастя з сірими очима зникало у світанку, залишивши по собі спогади. Ті, які не полишають душу, змушуючи вкотре повертатися до того вечора, посміхатися з веселим сумом і крокувати далі. З часом спогади припадають пилом, стираються чи то наша свідомість намагається полегшуючи наш біль, завантажує у голову нові емоції, переживання, сумніви, зустрічі, сльози, посмішки, пусті слова, беззмістовні роздуми та зрештою відчай. Наша пам’ять рятує душі своєю забудькуватістю, яка переносить спогади в далекі архіви, забуваючи шлях до них. Але як забути ті сірі очі, які кожного дня минають повз мене, посміхаються і коли важко просто говорять «Я поруч»…, тим самим не дозволяючи їх забути.
Проте час повільно корегував мої спогади та емоції, душа покривалася пилом прожитих днів, турбот та скупих сліз у часи відчаю. Інколи вона провалювалася у безодню відчаю, коли хотілося закрити очі і зникнути, забутися, відчути легкість, безтурботність, байдужість і спокій. Як не намагаєшся втекти від нього, але він тримає душу своїми невидимими мотузками. Хоча розум усвідомлював, що відлік хвилин до того моменту, коли сірі очі, які змушують серце шалено тріпотіти, скоро зникнуть в океані часу і життя. Тоді прийдуть нові емоції, а може самотність? Чи то знову моя уява занадто сильно і активно почала працювати??? Можливо варто стримати її пориви і відчути смак буденності на своїх вустах, прокинутися від оманливого сну, усвідомивши, що все це була вигадка? Шкода, але життя ніколи не буває вигадкою».
Серце шепотіло у груддях, легені тихенько вбирали у себе прохолодне повітря весни, з його ароматами вуличної сирості, далеким шумом машин і піснями блукаючих собак. Ніч панувала над усіма думками та відчуттями.
«А може вже пора відпустити свої сірі очі?»…Слова-краплини впали на підвіконня під шум дверей, які закрилися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269708
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 26.07.2011
Великая цель всякого человеческого существа — осознать любовь.
Вселенная обретает смысл лишь в том случае, если нам есть с кем поделиться нашими чувствами.
Пауло КОЕЛЬО
Про що ти мовчиш? - Як вперше, про вірші.
Все тільки мовчу і пишу...
І досі не вмію мовчання довершить,
Ту тонку із слів мережу.
Молюсь на грозу і сповідую літо,
Посилаю у небо листи...
Зірки читають їх непомітно.
Вітер мріями шелестить...
А я пишу вірші про Всесвіт,
Про Галактику душ, почуттів...
(Мій блокнот від безсоння марить,
Бо це ж не спокій, що він хотів).
У кожного слова - півсотні значень.
Для чиєїсь душі - якесь - та - істина...
В мене Доля не просить пробачення
За одне - на двох - розділене відстанню.
Я можу не знати, коли і від кого,
Але суть поселилась в мовчанні...
Телефонними монологами
Поєднались думки з зірками...
Суть єдина! Єдино - правильна? -
Треба дивитись в одному напрямку!
Коли з минулого - то з минулого!..
Суть промовляють подумки..!
- Аби ти знала, про що ти пишеш...
- Рівно про те ж, про що і мовчу!
Пізнати любов - сутність найвища!
А сенс має Галактика, коли її хтось почув!
23.06.11 02:16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268835
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 25.07.2011
[i]Всё казалось очень просто:
Время - вылечит печаль,
Сердце - выплачет все слёзы,
Я - легко скажу: "Прощай!"
Всё забудется и даже
Не останется следов
В памяти, от встречи нашей -
Подарившей мне любовь.
Я забуду твои руки,
Голос твой, черты лица,
Твои волосы и губы,
И лукавые глаза...
Позабуду, как скучал я,
Вдруг, расставшись на чуть-чуть.
И не вспомню, как мечтал я
От тебя не отдохнуть!
Всё так просто бы и было,
Если б время - лекарь мой,-
От любви меня лечило,
А не мучило, тобой...[/i]
София Перова перевела на украинский язык здесь
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173165
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141424
дата надходження 14.08.2009
дата закладки 17.07.2011
Іде.. на зустріч..
абсолютно сама..
Малопривітна..усміхнена..
хоч і вимучена до нестями дівчина.. не сказати слова вслід..
Вона мій гід..
я за нею..
за красивою ходою..
хоч поряд..
з нею..
та всеж сам з собою
погляд. зустріч. мить.
промайнуло..
а в середині все ж болить..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254917
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 16.07.2011
А може час їх відпустити
ті очі, що із розуму зведуть
і марною надією не жити
бо кращі миті швидко промайнуть
А може час вже забувати
те що забуть немає сил
а серце прагне памятати
того, хто з пантелику збив
А може час собі сказати
що не для тебе я, а ти не мій
напевно годі вже блукати
у сутінках похмурих днів
А може час все ще чекати
що буде так як сниться кожну ніч
і зранку кожен раз тебе втрачати
і мать себе за напотрібну річ
і сльози лить можливо годі
і просто варто зрозуміти
що щирі почуття не в моді
а може час вже відпустити?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269753
дата надходження 12.07.2011
дата закладки 16.07.2011