Ти вийшов, різко грюкнувши дверима.
Не кожне серце має пару, не кожне слово – риму.
Чому ти розділив мене на «біле» і на «чорне»,
Коли є й інші кольори: коричневий, червоний?
Навіщо ти сказав мені, що я твоя остання,
Коли тоді вже майже склав промову на прощання?
Навіщо ти сказав мені, що я така єдина,
Коли у тебе інша є улюблена людина?
Навіщо ти сказав мені, що знаєш все про мене?
Ти думав: не прозрію я, бо молода й зелена.
Ти присвятив мені свій вірш, рядки, повні любові,
Хоча ти чітко розумів: це тільки на сьогодні.
О, як відверто ти радів, що завтра вб’є кохання!
І цілий вечір ти зубрив промову на прощання.
Чому ти розділив мене на тіло і на душу?
Я, все ж, щасливою була, тобі зізнатись мушу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870802
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 18.04.2020
[i][b]Щасливий, бо діти вже звуть тебе татом,
Тоді, як я заздрю тобі лиш тихцем,
Що й наші могли би також називати
Тебе так красиво... але - татусем.
Однак, не збагнулось усе це завчасу,
А тільки опісля в німій тишинні,
Уже, як сама, підраховую втрати
Самотніми айстрами на полотні.
Десь, ловлячи мрії між стомлених вулиць,
Мігруючи смужками сивих доріг,
Де долі обох, назавжди розминулись
Й останні сліди виціловує сніг.
Розтавши абзацами рідного слова,
Таємним звучанням мелодії сліз,
Шукаючи містом тебе, наче бога,
Мов нитка за голкою, лину навскіс.
Невміло, наївно, розправивши крила
Найкращих бажань, виливаю в вірші,
Ще поки не впали розлуки чорнила
На випрану постіль моєї душі.
Ще поки це небо говорить з землею,
Як я із тобою, сльозами з-під вій,
Ота, що не звуся ласкаво твоєю
І ти із приреченим -"більше не мій".[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851591
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 18.04.2020
пишу тобі листа,чому й сама не знаю,
дивлюсь у те вікно,немов когось чекаю.
і все якось не те,щось дивне в повітрі літає
та й ніч вже не така,що манить у небо безкрає.
ввірвався ти в моє життя і все змінилось,
було воно похмуре,а зараз кольорів напилось...
Ти знаєш ,сонце,я щаслива
Зима ж тебе мені дарила
І кожний день з коханим рай,
Немов безодній небокрай.
Ти,неначе літній бриз,
Найбажаніший мій каприз,
як промінь сонця в темноті.
що таїться в моєму сні.
З тобою хочу засинати,
солодких снів завжди бажати,
твої лиш губи цілувати
й міцні обійми відчувати.
Я вдячна долі за той день,
Що привів до тих дверей,
За ту погоду,буревій,
За все диво тих подій...
тепер ти мій.
Та ось сиджу і усміхаюсь,
І щохвилину оглядаюсь,
Ось чути кроки,ти вже йдеш
P.S кохаю теж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264681
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 18.12.2014
А над містом сивіють сутінки,
кіт умоститься на колінах.
Вона любить дивитись мультики,
чай гарячий і джем з малини.
Вона любить чудні історії,
хепі-енди, підбори, квіти.
Вона нині доволі зморена –
школа, галас і діти, діти.
Часом сердиться, часом хмариться,
хоч і любить дітей нестямно.
Вона школі неначе матриця,
а для учнів немов би мама.
Кличуть сни у казки із ролями,
а вона ще не спить донині.
В неї зошити із контрольними –
перевірена половина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375467
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 03.10.2013
Я відчуваю що в мене зникло бажання насолоджуватись життям. І появилось дике бажання не відчувати болі, ні смутку, ні радості, ні ... словом нічого. Я вхожу в якийсь дивний стан депресії, і не розумію чому..? думки зі шаленою швидкістю крутяться в моїй голові і я не можу це зупинити. Сльози не хочуть збігати з моїх очей і від цього стає ще гірше. Я не можу проявити в собі якихось емоцій, крім роздратування на цілий світ. Та ні, скоріше на себе, що я живу в ньому.
В цей момент я розумію, що навіть цигарки не приносять задоволення і я відмовляюсь палити на певний період дня. Кругами ходжу по кімнаті, щоб хоть чимось зайняти своє тіло, виснажити його і впасти в сон. Але заснути мені не вдається і руки автоматично тянуться до цигарок. Я надіюсь, що це скоро минеться, але це розвивається ще більше. З рук все випадає, а думки ніяк не проходять...
Я чекаю, що ти повернися додому!!!
І так наступає ранок.
А тебе все нема!!!
Ця мука продовжується... я не пам’ятаю скільки пройшло днів. Я вже не можу рухатись, тіло відмовляється мене слухатись і я ледве можу дотягнутись до цигарок. Телефон без кінця дзвонить, але я не можу підняти трубку.
Надії на повернення немає ...
Біль все не проходить. Я перестаю реагувати на всі звуки, які оточують мене. І десь в далекий тиші я чую скрип дверей. На мить у мене появилась надія і тут же погасла. Мені здалось...чи ні? Я чую якісь легкі кроки, ніби ти наближаєшся до мене...та ні знову здалось.
Я починаю марити...
“Я бачу, як ти ніжний, красивий та рідний стоїш біля мене і простягаєш до мене свої руки, я відчуваю твоє тепло, ласку. Ти посміхаєшся і радієш, що ти поряд зі мною. Ми кружимося у вирії бажання і щастя. Насолоджуючись... ”
І ось все зникло. Я відкриваю очі і бачу тільки стіни, які оточують мене. Але твоє тепло не зникло, я знову відчуваю його. Я намагаюсь повернути голову у той бік звідки воно іде і я розумію, що мені це настільки важко. Я прикладаю всіх зусиль для цього руху, що аж сльози виходять з моїх очей, і мені нарешті це вдається, а там...
Ти лежиш поряд, простягаючи до мене свої руки. Такий ніжний, красивий та рідний, трішки замучений. Я посміхаюсь, дивлячись тобі в очі.
І я провалююсь в пітьму...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439553
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Грає джаз. І ось саме цей кадр на плівці.
Пригадай, ми на небі читали цю книгу.
Чорний, сірий, червоний – в мене тільки такі олівці,
І ще трохи залишилось снігу.
Я ніколи не зникала й нікуди. Я була твоїм сумом.
Я була зелений колір у твою печаль.
Я була у тобі із тобою, я зосталась з того часу,
З того часу, як я пішла. З того часу, як ти кричав.
Я жила у горах, ти вдихав мене із повітрям.
Я з тобою губилась, я з тобою блукала.
Дивні мелодії в твоїй голові – я була цим ритмом!
А ти кажеш, що я зникала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221520
дата надходження 11.11.2010
дата закладки 18.03.2012
Маринка не любить прокидатися. Ні вранці, ні ввечері, ні вдень. Скільки я її знаю, вона завжди спить...
Бувало, приходжу до неї додому, відкриваю оті жовтяві великі двері з пахучої сосни і відразу опиняюся в раю. Бачу. Бачу як сон у пухнастих тапках та махровому халатику бігає по кімнаті, гримить каструлями та пускає за вікно зелених птахів жалю, як вікна граються з дощем у пінг-понг, як снігурі, червоногарячі снігурі із чорними шапками голосно скавучать, наче дикі собаки дінго...
А ще я бачу, як спить моя Маринка. ЇЇ ніжний носик з небесного кришталю напіввигляда з-під огнистої терпкої ковдри. ЇЇ очі, прикриті тонкими ниточками вій, позбавлені найменших порухів душі. Я не бачу ані любові, ані тихої печалі чи кричущої задуми в тих очах. Але я знаю напевне: коли Марина спить, її очі завжди залишаються синіми. Вони синіші за найсинішу у світі синь. Навіть весняне небо, з яким я нещодавно мав теплу дружню розмову, відкрило мені свою глибинну таємницю – воно заздрить їй! Але чому ж я так рідко їх бачу?
Востаннє це сталося сім місяців тому, коли ми сиділи з нею на дивані десь за десять сантиметрів один від одного. Тоді вона і захворіла, почала голосно сміятися та випускати на волю гірку отруту металевих думок. Потім Маринка почала багато спати. З тих пір наші очі не бачилися. Колись, щоправда, я говорив із її світовідчуттям. Воно виперлося назовні, всілося на гарячій від жару кушетці і витріщилося на мене. Пойорзавши трохи ногами, світовідчуття сказало, що ТАМ у Маринки є власний Ромео, який годує її пташиним молоком. А нещодавно він подарував їй олівця з пінгвіновим графітом...
Спогади.
Я підійшов до Маринкиного ліжка та, зніяковівши, одягнув свої жовті скляні окуляри. Ну все, тепер і поцілувати можна. Нахилився та чмокнув холодну напіврозтулену самотність подушки. Скинув окуляри і швидко вийшов за двері. Тепер додому!
Спокій знову зі мною. А чи надовго?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293045
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 28.11.2011
Хотите , я вам расскажу
Секреты о девушке
С ником – Poetka?
Она обожает дождь и грозу,
Черная кошка, немного кокетка.
Всегда ищет повод чтоб жизнь полюбить,
Немного грустна, со взором ленивым.
Ей невольно приказано быть
В этом мире грешной и счастливой.
Она иногда увлекается болью,
И красит глаза под цвет тишины…
Раны её всегда заживают под солью,
От снега до снега прошлогодней весны…
Брюнетка по цвету волос и души.
Любит кофе сваренный в турке,
Горький лед от разбитой мечты,
И вкус, мамой испеченной, булки.
Говорят, что она излишне горда,
Неприступна , с огнем на губах.
не довольствуется тем, что дано ей сегодня,
И живет в своем мире- у судьбы на руках.
Она любит смотреть людям в глаза,
И искать глубину, может быть даже скуку…
Иногда молчалива и всегда холодна,
С ветром зимы шагает за руку.
Да, она безупречно мила,
Говорят даже, немного красива…
Но не верит в черные слова,
Что легли на бумагу, бесцветным чернилом.
Она, научилась когда-то любить,
Проснулась женщиной с красными ногтями.
Исцарапала себя, и в крови ей плыть
Играя мужчинами и стихами.
Еще она любит закат
И ночь в полнолуние
С запахом страсти.
Она устала от того, что её просто хотят,
Ранят сердце и кусают запястья…
Она любит книги , свечи и дождь,
Красний шелк на душе, ромашки и хризантемы,
Кактусы, Бога, молитвы и ночь,
Решать всегда одной свои проблемы.
Иногда она курит в окошко,
Смеется над слезами огня.
Да, она даже безумна немножко…
Такова у Poetku душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205244
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 25.11.2011
Я позбавляюсь спокою, у відчаю великодушних гроз.
Бузковим цвітом лиш цвіте в грудях надія.
Стальні окови розвивають стрімкий ароморфоз,
Та час із вуст любов однак не змиє.
Тягар ілюзій переплітався із дорогами.
Беззвучні кроки проникали біллю у легені.
По тих дорогах бігли ми ще босоногими,
Ховаючи в кишенях щастя жмені.
П’янкою істиною виривавсь із поля вітер,
Вистражданою банальністю тремтіли крилаті слова.
„Кохання – найболючіша мука на світі” –
Котилась щокою холодна сльоза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291927
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 09.11.2011
Усе в світі ненадійне, окрім кохання. Кохання не може
збитися зі шляху, якщо тільки це справжнє кохання, а не
хирлява потвора, що спотикається і падає на кожному кроці.
Джек Лондон ( "Мартін Іден" )
Я знаю: ти є. Ти чекаєш на мене.
Так само як я заглядаєш у небо,
Питаючи того, хто там засідає
На хмарах пухнастих при вході до Раю,
Де я пропадаю, чому не з'являюсь...
Пробач, мій коханий. Знайду і покаюсь.
Мені трохи сумно без тебе і важко.
Часом як подумаю, робиться страшно,
Що можу тебе не знайти, оминути
І голос рідненький погано розчути...
Та все буде добре. Ти поруч. Я знаю.
І скоро відчиняться двері до раю.
Нехай не дано віднайти половинку
Усім на Землі. Та лиш ні на хвилинку
Я не сумніваюсь, що будемо разом.
Вже стали священними впевнені фрази.
Я вірю, що небо нас бачить, нас чує,
І янгол у серце нас двох поцілує...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285885
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 12.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.10.2011
Це нікому ще не помітно.
Стало в серці життя – дві дози.
Я тобою.. тепер вагітна.
Стій рівненько. Бо я - серйозно!
Я вагітна твоїм натхненням.
Я вагітна твоїм бажанням.
Я відправила друзям–неням
Щодо стану цього питання.
Я вагітна від твого сміху
І від поглядів, слів, від смаку
Того, як ти зривав горіхи
Й годував мене геть ніяку:
Дуже п'яну від вдихів світу,
Божевільну від феромонів!..
Просто з того, що я летіти
Можу в твОїм тіснім полоні!..
Ще нікому це не помітно.
Може, - усмішка ширша й кроки.
Я тобою така вагітна,
Що готова кохать сто років!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277046
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 05.10.2011
Не відчуваю пристрасті в словах.
Вже не почую подиху на скронях.
Ти білим птахом моїм віщим став,
усе минуле миттю промайнуло.
Один єдиний в моїм світі ти.
Моє надхнення, біль, моя отрута.
Уже і сніг зими давно розтав,
не може щастя ве́сни проминути.
Тебе чекаю вранці й уночі.
Тобі свої вірші я подарую.
Знов олівець зжимаючи в руці
тебе малюю, ту любов забуту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185758
дата надходження 23.04.2010
дата закладки 27.08.2011
Я серця частку в амфори наллю –
Хай достигає, наче знані вина,
У вази, що зі срібла й кришталю,
Душі велику пригорщу я вкину.
І сонця з рос у чашу натрушу,
І клаптик неба… Все змішаю разом!
Досиплю зір (зберу зі споришу) –
Й цим асорті скроплю із віршів фрази.
25 серпня, 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276972
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 26.08.2011
З мертвого дерева,зривається останній лист,
Сухий,пом’ятий і так само мертвий,
Знеможений втрачає свій останній хист,
Насилу з дерева нізащо здертий.
Від дерева лист відірвавшись полетів,
Як гойдалка нестримна в русі,
І тільки коли біль відчув,він зрозумів,
Як справді тяжко жити в муці.
Для боротьби немає більше сил,
Нема,із гілки сам зірвався:
З подертих темно жовтих крил,
Він не летів,він не здіймався.
Для нього зараз дерево - чуже,
Це все була омана,тепер він це збагнув,
Для нього дерево сьогодні вже не те,
І саме через це,безсилий лист заснув…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221257
дата надходження 10.11.2010
дата закладки 25.08.2011
Вагітна снами несвідомо прагла неба
Хапала зорі у долоні просто так
І злегковаживши відлинула від себе
Чужа сама собі...поганий знак
Вже не вплітала в коси самоту
Носила душу з непідробного металу
Під три чорти впустила простоту
У темний кут холодного вокзалу
І ніби в неї все абсурдно просто
З години в роки простягнувся час
І краще б душу ту взяли на розстріл
Поки ті зорі...не спалили нас
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276995
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 25.08.2011
Тисячами доріг і мільйонами кроків до щастя.
Хай в блакитному полумї світ догорить до кінця.
Я не вірю в слова і у темпи всіх змін на краще,
Мені страшно від того, як ти розбиваєш серця...
Тисячами зізнань намагаєшся щось зясувати.
На холодних губах твої пристрасті вперто мовчать.
Я, мабуть, не наважусь про долю тобі розказати,
Хай у сивому попелі наші світи догорять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276212
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Місця – за „Так!”
Тут щось не так –
Збивають потяги.
Доба відзнак –
Біжать на знак
Політики-вожді.
Тропа в ровах –
Ногою – мах,
Перескочить з коня.
Думки в парах –
Бунти ватаг –
Руйнується земля.
Прискок – і скок,
Один заскок
З трибуни – у підвал.
Безпечний ток –
Важкий мішок,
Щербатий трибунал.
Солодкий мед –
Лише вперед,
Ножами по квітках.
Ідейний злет –
За кулемет,
Майбутнє у руках.
Подій потік –
За роком рік
Ніяких змін не жди.
Злодій утік,
Годинник – тік,
Тікатиме завжди.
23 жовтня 2010 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270715
дата надходження 17.07.2011
дата закладки 19.08.2011
Однажды тёплым майским днём,
Я встретился с тобой ещё раз,
я так тебя тогда хотел,
по большей части телом,
вздохнув твой запах глубоко
Я понял - всё вскипело...
И заглянув в твои глаза
увидел яркость света в тьме
что так давно уже живёт
в сосудах сердца моего...
Прижав к себе тебя по крепче
проник в меня твой аромат волос
и хоть весна везде была
ты пахла ярче всех цветов.
Касание твоей руки
позволило произвести
фурор тех давних чувств
что я сказал себе - забыть!
Ты слышала сердечный стук
он говорил всё за меня
и ты на радостях слегка
перебивала нас дыханьем.
Шёл первый месяц нашей встречи
ты помнила даже часы..
Я удивлялся-же Тобою
как Ангелу что послан с Вы.
Ты так умела обнимать
умело страстно целовать
а как ласкать могла, О, Боже..
следы остались все на мне.
Но шёл второй месяц любви
он приносил тебе сомненья
в том что пробудишь ты во мне
всё то, что было-бы любовью..
Как самый страшный женский грех
в тебе росло оно - сомнение...
Я был не в силах там помочь
так-как предпочитал уединение.
Прости за то, что был мужчиной
и только после всех тех слёз
позволил себе быть слабее
и рассказать тебе курьёз...
Я помогал своей семье,
но мыслями был весь в тебе
не мог позволит то расстроить
что так успел любить уже.
Ведь как сказать любимой - плохо,
если её улыбка это - всё..
всё то о чём всегда мечтаю,
всё то ради чего живу..
Дорогая Алёнка, Ты всегда останешься в Моём сердце, тем Аленёнком, которым Тебя называл и цёмкал. Я никогда не забуду, что для Тебя Я был Мишкой, пускай плюшевым). Ты смогла взорвать тот гранит в моей груди и позволила Мне заново полюбить... С Тобой Я готов был создать семью и заниматься ею. Ты была моим зелёным светом на этой тёмной жизненной магистрали... Я люблю Тебя всем сердцем, хоть Ты и ушла... для Меня всегда будет подонком тот, кому Я доверял, как другу, а поступил Он как подлец... Но пусть у Вас будет всё хорошо... Ты важнее любых жизненных ситуаций.. а я как-нибудь выкарабкаюсь).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274814
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 17.08.2011