Моєму батькові – Патріку Маклеху,
що загинув під час Великоднього повстання 1916 року в Дубліні
присвячую. Щиро.
Кажуть, що коли він впав на бруківку
вражений англійською кулею останніми його словами були слова:
«Óglaigh na hÉireann… Sinn Féin…»
Ми вміємо кепкувати
Коли в очі дивиться смерть,
Ми вміємо бути байдужими
Коли ураган все руйнує вщерть.
Ми вміємо лишатись спокійними
Коли вбивають нас.
Ми з дивним спокоєм споглядаємо
Рев океану, вихору свист та іконостас.
Ми звикли до пожеж
І на згарищах новий будувати світ.
Наша музика весела і безтурботна
Коли доля жорстока зриває цвіт.
Нас не хвилюють нестатки і негаразди
У бідності ми знаходимо втіху,
У своїх нещастях – тему для жартів,
Під шибеницею – причину для сміху.
Ми вміємо спокійно милуватися
Росою туману і цвітом вересу.
Спокійно слухати спів скрипки шанахі
І стогін банші з чорних боліт.
І тільки два слова
І три літери
Змушують наші серця
Калатати шалено
І вилітати з грудей в небо:
«Ми самі»,
ІРА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365491
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 15.06.2013
"Є тридцять способiв складати вiршi, а тридцять перший - ваш. Якщо,
звичайно, не розминулися з музами..."
Г. С. Сковорода
Є тридцять способів складання віршів,
А тридцять перший - той, яким напишеш ти.
І хоч там що, вони нічим не гірші
Від творів Ліни, Тараса, Сковороди.
І хоч ти думаєш: "Мені до них далеко!",
А так, як ти, ніхто ще в світі не писав.
Приборкувати риму й ритм нелегко,
Але ж поезія - це тисячі октав!
Бо кожен вірш - це світ, в якому воля.
Це простір для польоту й висоти.
І поки муза є, пиши. Пиши доволі,
Бо так, як ти, напишеш тільки ти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428226
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 30.05.2013
Случайные попутчики в купе одном...
Едва знакомы... но что-то есть родное...
Пьянил её он вовсе не вином...
Его слова... как счастье неземное...
Слова поют... а он достаточно умен...
Смущенно... прядь волос она все теребит...
Чужие люди... даже никаких имен...
Лишь только взгляд его - магический магнит...
А поезд-жизнь стремительно летел...
Слова вдруг повзрослели... у судьбы-воровки...
Он может по-другому... просто не умел...
-------------------------------------------
Он спал... Она...
Она - сошла на остановке...
2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409560
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.03.2013
Забуті слова, поламані мрії,
Змітають сніги позабуті сліди,
Лиш низько не впасти - високі ж надії,
Раз шлях вже на карті, то по ньому іти.
Забути усе, лиш усе пам'ятати,
Блукати у лісі тих зламаних мрій.
Знати усе - лиш нічого не знати
І жити у мареві брехливих надій.
Співати у терні, літати у небі
Високо, високо над всіми людьми,
І падати низько, бо в цьому потреба,
Не бачити в цьому чужої вини.
Вдягатись у маски, чужі грати ролі,
Забувши навік роль справжню свою,
І вітер тихцем ловити у полі,
І тихо ридати самотньо в раю.
Пізнати усе без зору і слуху,
Лишитись самому в розпутті доріг,
І бігти наосліп далеко щодуху,
Й вертатись щоразу без радості й втіх.
Плекати в собі ті останні надії,
І дні рахувати, щоб кінчилось буття.
Лиш забуті слова, лиш поламані мрії.
така вже тут доля. Таке вже життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389600
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 11.01.2013
Сутулиться небокрай,
Розбухає каруселлю стихії.
В долоні плескає, громихає
Погрозами мружачи вії.
Кудлатих штурхаючи
Бавовну в труху,
Одягає тіло в щетину.
Озвірівши, у люті танку
Озвіріння не знає зупину.
Із канонади, слинявих щелеп
Виковує в блискавку іскру
Апогеєм – спокій тенет
Що,
Невидимо над світом повисли
Тихо… Відривається в кайфі свідомість.
Тихо, так тихо… слова вириваю натомість.
Там же… де тихо… де
Сплеск,
Рожевих тканин
Вологого лона природи
А потім по новій – плинність годин
Чорний чай і сухі бутерброди.
А зараз тихо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348432
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 10.01.2013
Тебе - за краткость - тихое спасибо.
Тебе - за вечность - низкий мой поклон.
Смотри, как в мире сказочно - красиво!
Люблю твой смех, его веселый звон.
Хотел успеть еще так много в жизни...
Любить тебя еще сто тысяч лет.
О женщинах других писать лишь книги.
И обниматься, не включая свет.
Смотреть в глаза, твои читая мысли,
Мечтать с тобой (...мечтая о тебе).
И нету больше счастья в этой жизни,
Чем наша встреча где-то на земле.
Тебе - за солнце - вечное признанье.
За каждый день. За каждый мой рассвет.
За все тепло, слова и за молчанье.
За то, что - здесь, хоть рядом тебя нет...
Спасибо, жизнь, за то, что светят звезды.
За то, что море иногда штормит.
За все, срывающие голос, грёзы,
За то, что сердце все еще стучит.
http://www.playcast.ru/view/1603583/6740cc1de78f864ac546ae94a571767d3cdb3452pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383683
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 09.12.2012
А знаєш, йди… Мені болить душа.
Твої слова неначе ніж у серце.
Чи то любов така в твоїх віршах,
Чи то мені прощання дзвін здається?
А знаєш, йди… Вертай чи навпростець.
Нехай я знаю тільки щастя хвилі.
Таке життя: у всього свій кінець,
На «некінець» з тобою ми безсилі.
А знаєш, йди… На віддалі очей
Твоя любов мені така знайома…
Чому ж вона безжально обпече,
А у душі така гірка оскома?..
А знаєш, йди… Ти втомлений, мабуть.
Напевно, я також не маю сили.
Забудь про все. Мене також забудь.
Ти обітнув мені у злеті крила.
А знаєш, йди… Нікому не кажи,
Що я була колись в твоєму серці…
Чи то любов така, як міражі,
Чи то мені прощання дзвін здається?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381586
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 01.12.2012
Ніхто і нічого, нізащо, ніяк,
Абиякі правила, правила тексти,
Можливості віри, я розум відтяв,
Витягував щось, щоби щось знову нести,
Воскреснуть минулим, минуле є що?
Що з того що завтра забудеться вчора,
Ти думаєш, ставиш умови: якщо,
Безкрилий, бездомний, але птах у горах.
І горда, заплакана, мабуть життям,
Якісь почуття – більше, менше, багато,
Кімната маленька, простори сміття,
Екран моніторить, усім його хватить.
Ні хати, ні дому, одні серед нас,
Погасло все світло, нема уже сенсу,
Годинник порожній, обожнюю час,
І вас і усіх хто не ходить на месу.
Чудесно, зненацька якби я хотів,
Про що не сказати коли не говорять,
Для чого багато під музику слів,
Якийсь корабель потонув серед моря.
Це воля, хоча і невільник сліпий,
Вода у руках витікає крізь пальці,
Ти пий, хочеш пити і будеш святий,
Сьогодні увечері, завтра уранці.
На станції міста порожніх доріг,
Від сірого пилу будинків високих,
Я біг, я летів до своєї зорі,
Пришвидшував руки, повільніші ноги.
І кроки, такі наче я і не я,
Відважний до вічності, битва з майбутнім,
І суть є одна, ця яскрава зоря,
Могутність душі і духовна могутність.
14.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377752
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 14.11.2012
Осінній дощ. Летіли краплі,
Змивали марева з небес.
А тротуаром бігли кралі
У спідньому, а може й без...
Удвох. Підбори цокотіли
Спішили, не дивились ніц…
Виблискували ніжки білі
З-під коротесеньких спідниць.
Гриміло. Тільки дуже тихо,
Мабуть і грім угледів щось
Спокусливо-палке, на лихо.
Стріляв, тепер шепоче... ось...
І вітер, що зривав каштани,
І парасолі видирав,
Зробився чи хмільний, чи п’яний,
Затих і мовчки «ловить ґав»...
Злило асфальт, каштани, клени...
А я – вчаровано дививсь:
Яка краса біжить крізь мене...
Яке ганебне слово – «крізь».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376193
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 08.11.2012
А людям треба розділових знаків,
Що розділяють їх до нервів –і навпіл.
Замість обіймів, снів, гарячих маків
Крапками ,комами встеляють буднів стіл.
І намагаються, щоб все було «як треба»,
За розкладом стереотипно – п’яних днів.
В їхніх очах все менше сині неба…
А на вустах так мало справжніх слів.
Десь в бронхах мрії душаться пісками,
Зап’ястя від байдужості бліді.
А спробуйте широкими мазками,
Хоч раз в житті провести по воді.
Помрійте…Дощ торкає партитурою…
В обіймах моря ніжаться дельфіни…
Ні, більшість марять лиш архітектурою
Тому будують стіни, стіни, стіни…
І кожна доза кисню відрахована,
Стискають серце дві півкулі ребер.
А я лише страшенно заримована
Тобою. І у тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374155
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 29.10.2012
На самоті самотність не разюча
Шепоче шелестом вечірньої трави
А інколи нестерпна і кусюча
крикливе ехо тишу пустоти
На самоті самотньо не буває
загострюється слух й душевний зір
Та часом просто набридає,
ота поезія сердешних лір
На самоті з собою цікавіше
немає крайнощів, брехні обмежень
Лиш усвідомлення самотності гостріше,
знайде з півсотні застережень
Тож будьте люди більш самотні
Знайдете стільки замкнених дверей
Та знайте, шлях до них зворотній
Ключі шукайте у серцях людей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373468
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Я летаю душою во сне.
В неизвестные мною мне дали.
Я летаю душою к тебе,
Каждый вечер постель расстилая.
Я сижу и смотрю, как ты спишь.
Сон твой нежно любовью чарую,
Прикасаюсь душою к тебе,
Обнимаю тебя и целую.
Я душою с тобой говорю,
И душа мне твоя отвечает:
«Необычной любовью живу…
Мне в реале тебя не хватает».
Нет преград для влюбленной души.
Расстояние только сближает.
И до встречи считаем мы дни,
А, пока, только души летают.
26.10.2012.
О.Тищенко
P.S. Я душой с тобой в Эстонии.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373490
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012
А люди ще пишуть листи…
Вкладають у почерк душу.
Я мовчки читаю – прости…
І сльози ковтати мушу.
Поштарка вручила конверт,
Знайомий на ньому почерк,
У літерах твій силует.
Прохання це знов, чи розчерк?..
А люди ще пишуть листи…
Бо хочуть, щоб їх почули.
Комусь – почуття донести,
Не з медом життєвий вулик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369641
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 09.10.2012
Чомусь так сумно на душі,
Не знаю лиш чому…
У голові звучать мелодії сумні,
Душа так хоче заховатись у пітьму.
Чомусь так сумно на душі,
Меланхолії трохи забагато.
Чому так довго тягнуться всі дні?
Чому буденність, а не свято?
Чомусь так сумно на душі:
Душа, неначе опустилась.
Зовсім не боляче мені,
Але душа чомусь у кут забилась…
Чомусь так сумно на душі,
Неначе чогось не хватає,
Неначе зникли всі дощі,
Неначе сонце не виходить із-за небокраю.
Чомусь так сумно на душі.
Чомусь душа вся похолола,
Але тепла не хочеться мені,
Хоча душа від холоду вже квола.
Чомусь так сумно на душі…
Чомусь зникають всі рожеві мрії,
Лиш бачать очі ті реалії страшні,
Реалії пусті і так нестерпно сірі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336017
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 28.08.2012
Навіть якщо ти не любиш спогадів
І віддаєш перевагу самотності.
Навіть якщо не теприш цих здогадів,
Щодня вдягаєш маску безтурботності.
Навіть якщо ти не віриш у казки,
І те не говориш, що хочеш сказати.
І навіть якщо ці безглузді рядки
Не будеш ти тихо ночами читати.
Навіть якщо тебе ці ранять слова
І стає важко дихати вечорами.
І навіть якщо ти не любиш дива
І тебе тільки нудить від слова "драми"
Та ти завжди пам'ятатимеш мене
Надто замріяною й божевільною.
І добре знатимеш, що це не мине,
А я вже ніколи не буду вільною.
_
І навіть якщо тисячі "якщо" схочуть нас заполонити,
Викрасти мрії або за живе ще вкусити,
Наші серця ніколи не зможуть розбити.
Все лиш тому, що ми просто навчились любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360323
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 28.08.2012
Забытый плакат - никому он не нужен,
Запрятан от лиц любопытных зевак.
Покоясь под кучей реклам, не объявлен
В программы, где ищут людей просто так.
Заклеили личностный знак акварели,
Никто не подумал о том, что живой...
Плакат оказался живым еле-еле.
И если бы кто-то его не нашел...
...Его потрепало бы время, метели,
А так был спасен не без чуда герой.
Сорвали плакат со стены белой еле,
Лететь должен был, но услышал: "Постой!"
И что-то в душе у него пробудилось,
Наверно, надежда, что он не пустой,
Что он не один, да, вот так получилось,
Ведь он - не плакат, а портрет дорогой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351245
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 18.07.2012
Мы громко молчим в незакрытой квартире,
Где в скважине много ключей и забот.
Никто не боится звонков в этом мире,
Ведь в мире, помимо, есть столько забот.
Боится здесь кто-то печали и счастья,
А кто-то боится о чувствах пропеть.
И только она равнодушья боится,
Ведь неизлечимых привыкла жалеть.
А может не стоит стучать в брони-двери,
Пытаясь напрасно сломать те замки:
Пустые сердца так пусты, так безмерны,
И зря кто-то ищет от бездны ключи.
А может не пусто? И есть всё же стены?
А если есть стены, то есть и мосты.
Забудь хоть на миг о печальных потерях,
Ведь ты – человек и весь мир – это ты!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348610
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 06.07.2012
Іде життя, минають дні, роки,
Летять повз мене миті і хвилини,
Виводить доля маркером рядки,
Стираючи старий портрет дитини.
Я ставлю коми, крапки і тире,
Продовжуючи далі твір життя,
Чекаючи допоки їх зітре
Могутній час, без жалю й співчуття.
І розставляю я крапки над «і»,
Минаючи усі скрутні години,
І швидко дихаю, як у вогні,
Бо пишу біографію людини.
Не просто там людини, а свою,
Про власну долю й дивні повороти,
Про те як на краю життя стою,
Про те, що колись було «за » і «проти».
Цей твір на вічну тему,про життя,
Здавалось би простий й одноманітний,
Про нинішнє, минуле й майбуття,
Та він важливий, вічний, заповітний.
Останнє речення, останній штрих,
Закінчила історію прадавню.
І ось «кінець». І що, останній вдих?
Та ні, я все ж ще крапку не поставлю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336831
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012
Сама. Нікому не потрібна.
Вдивляюсь крізь зорі в темноті ночей.
Сама. І від самотності не вільна.
Й мовчазний біль у глибині очей.
Сама. І телефон мовчить так підло.
В душі лиш важкість й пустота.
Сама. І у кімнаті темно, хоч є світло.
Така нестерпна чорна тишина.
Сама. Я знов лишилась одинока.
Давно нема ілюзій і спокус.
Сама. І ностальгія в серці так глибоко.
Лиш ностальгія у душі. А в серці – блюз…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335671
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012
Ты пришел издали, ты принес мне бордовые розы,
Ты читал мне стихи, ты дарил мне частички меня.
Я безмерно твоя, я тобою написана проза,
Что в огне не горит, но пылает, касаясь тебя.
Ты опять далеко, но я чувствую твой запах кожи
Носом в шею уткнуться и дышать, и дышать, и дышать.
Надышаться на жизнь, и на две надышаться, быть может.
Про запас, так чтоб больше кредит на дыханье не брать.
Ты пришел издали, как защитник и нападающий,
Со своими законами, флагами и волшебством,
Ты стратег, ты атомный взрыв разрушающий,
И дарящий весь мир поцелуем – пьянящим вином.
Ты придешь вновь ко мне, любя всегда возвращаются,
Я узнаю тебя даже тысячу жизней спустя.
Ты обнимешь меня – ТАК люди не обнимаются-
И шепнешь мне на ушко: «Теперь я с тобой навсегда»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330592
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 15.04.2012
Під гарячими звуками ночі,
Перед боєм сховавши страхи,
Ми стояли, заплющивши очі,
І дивились в високі верхи.
Намагаючись випити іній,
Забуваючи дотик хвилин,
Ми дійшли аж до фінішних ліній,
Не торкнувшись сріблястих перлин.
Підійнявши до неба долоні,
Ми ловили краплини дощу.
Ми тонули в нічному полоні,
Ніч казала: «Я вас не пущу».
Та вона відпустила, померла.
Ми зостались в тумані одні.
Пам’ять швидко ті дотики стерла,
Тільки сірі однакові дні…
Ми одні в непотрібному світі,
Серед надто оголених тіл.
Кожен день в кольоровому цвіті.
Нас ніхто не позве за свій стіл.
Ми блукаємо серед історій,
Серед сміху і плачу людей,
Серед зовсім чужих територій,
Серед дуже сумнівних ідей.
Подивіться на наші долоні!
Подивіться! Пожміть їх хоч раз.
Ми в своєму сумному полоні,
Ненавидячи любимо вас.
Не дивіться в заплакані очі,
Не жалійте, не треба цього.
Нам потрібні лиш зоряні ночі.
Ми одні і нічого свого.
Тільки душі, запльовані вами,
Тільки вами украдені сни.
Не зважайте на всі наші шрами,
Ми зцілили їх після війни…
Під гарячими звуками ночі
Стоїмо серед змучених хмар,
Показавши зіркам свої очі,
Заховавшись від сірих почвар.
І тремтять наші ніжні повіки
Від ударів проміння брехні.
Лиш долоні в долонях навіки,
Ми разом, хоч і досі одні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264730
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 14.02.2012
Навіщо прокидатися цим ранком?
Невже цей день не просто тьмяний сон?
Навіщо ніч закреслена світанком?
Ця тиша – тільки непотрібний фон.
Це сонце вже не гріє, як раніше.
Це небо загубило всю блакить,
Воно пускає сльози все частіше.
І вже давно нічого не болить.
Коли прокинуся? Коли відкрию очі?
А, може, я і справді вже не сплю?
Змішалось все: так схожі дні і ночі.
«Ненавиджу» не значить «не люблю».
Мій світ – слова на білому папері,
Це - дійсно я, без диму і прикрас.
Життя – то фрази в звичній всім манері,
Ні страху, ні обману, ні образ.
Ці кроки віддавалися луною,
Все було важко, колір посірів.
Вже неважливо, що над головою.
Все добре, поки що. Я досі не згорів.
Вже скоро зійде райдуга для нас,
І усмішки розквітнуть пелюстками.
Найкращий лікар – безсоромний час.
З небес зійшли всі непотрібні плями.
Давай піймаємо всі падаючі зорі,
Давай всю ніч мовчати під дощем.
Давай потопимо свій біль в солонім морі,
Давай покинемо це місто злих нікчем…
А зараз все, що є – це тихий ранок.
Холодний чай уже не бадьорить.
Годинник обігнав давно світанок,
А скло від теплих подихів тріщить.
Залізний диск замазав всі картини,
Зламав твердий малюнок грубих стін.
Всі дзеркала розбились об хвилини,
І час вже підійматися з колін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245880
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 13.02.2012