Такого хмелю навпіл із дощем
ще не було, відколи перша осінь
пробралася сусідкою. А ще
ніколи не любив твого волосся…
А тут хмелію раптом. Ну скажи,
Чи не ворожку раптом – в допомогу?
Така неждана, сонячна лежиш,
Заплівши на мені смагляві ноги…
І це волосся (дивно – не любив)
Немов тече на груди водоспадом.
Мені би ще годину, ще б! Аби
Долоням, що тремтять, давати ладу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357713
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 16.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2019
Это опасно… Я начинаю влюбляться –
В эти глаза, цвета которых не знаю.
В губы, которых мне никогда не касаться.
В тело, которое я лишь представляю.
Это опасно. Наши с тобой разговоры.
Слишком интимные. Слишком - душа нараспашку.
А между нами - пустыни, моря и горы.
Семьи, границы... Только нам это не важно.
Это не важно, когда мы вот так - вместе
Переживаем близость на расстоянии.
Если звучим, будто одна песня.
И даже молчим в такт, сплетая дыханья.
И мы несемся к звездам, а может в пропасть.
Это опасно… Странно и неуместно.
Но не случайно сели мы в этот поезд,
Через соцсети мчащийся в неизвестность.
Май-июнь 2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838877
дата надходження 15.06.2019
дата закладки 16.06.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.08.2018
В неї очі блакитні і в пам'яті - сто казок.
Вона любить (заочно) моря і далекі пляжі.
В неї пальці тонкі. А вуста - пелюстКИ відважні.
Та закони трагічного жанру такі поважні,
що в гарнесенькім черепі сто наскрізних дірок.
В нього очі, мов ночі. А прадід його - вулкан.
В його снах напинають вітрила вітри північні.
Йому б стати колись піонером шляхів космічних...
Коло ніг її кинув якір. Пропав! Не пан...
Ні туди, ні сюди. Вже ніхто не рахує ран.
Зотлівають мости і поволі вростають в кригу
там, де він і вона. І порожній примара-храм
виглядає згори
мов квадратик
боксерського рингу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791947
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 16.05.2018
Чи не тому, що я тобі - ріка?
(Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
Не знаєш сам дочасу. Але ніжність
росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
Що мов вода, якій немає дна.
Пребілий день пресинім снігом
повен.
Мовчать ефіри, музи і весна.
І Бог мовчить.
А ти - будуєш
човен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790159
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 03.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2018
Тисячу двісті відтінків такого сірого,
наче упало місто на сіре дно.
Пташка - малий камікадзе - благеньким "вірую"-
мостить гніздечко. Зблискує десь вікно.
З неба уважно - авжеж! - крізь найкращу оптику
цілиться снайпер - безжальний Останній Сніг.
- Пташечко, падай! До біса усіх синоптиків!
Я недарма так високо ось тут заліг.
І...
точно у серце влучає останній сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727491
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 23.12.2017
Вибач, але...
...сподіватися геть нестерпно.
Тягнуться дні,
мов густий несмачний кисіль.
Пройде зима...
і всередині щось затерпне.
Краще ніщо,
ніж один нескінченний біль.
Прикро, але...
...я розібрана на частини.
Кожна - сумна.
Кожна тягнеться в інший бік.
Близькість - мара,
що й торкнутись не кожен встигне.
Скибку вхопив -
і вважай, випадковий збіг.
Дивно, але...
не лікують, як завжди, вірші,
Навіть оцей -
жалюгідно-нещасний крик.
Вибач, але...
я не винна, що хочу більше.
Краще ніщо,
ніж обурлива жменька крихт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764062
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 05.12.2017
Я уеду туда,
Где все звёзды – и ярче, и ближе.
Где их тронуть легко
Можно,
Лёжа
На ложе
Травы.
И где эта трава
Нежным шорохом-шёпотом дышит.
И где нет берегов,
И никто не стреножит
Мечты…
Я уеду туда,
Где рождаются лучшие песни.
Где их птицы поют
И лохматые
Барды-ветра.
Я смогу без труда
Здесь забыть, что мы больше не вместе…
И забыть, что люблю,
Как любить не смогу никогда.
Я уеду туда,
Где твой образ сотрётся дождями,
Что из радужных туч
Льются бабочек стайкой
Шальной.
Перезвоны гитар
Усыпят-убаюкают память.
Снова станет мне лучше…
А пока я болею тобой.
… А пока ты сидишь
Глубоко
И почти что смертельно,
Не занозой – копьём –
Глубоко в моё сердце
Войдя.
Ты туманом дрожишь
В голове моей – некогда светлой.
Это просто убьёт,
Но сначала измучит меня.
А в тебе всё уже
Отгорело ко мне, отзвенело.
И никто ни при чём…
Это просто проходит – и всё…
На судьбы вираже
Кто-то вырулить сможет умело,
А кому-то разгон
Не позволит – и в пропасть снесёт.
Вот снесло и меня…
Но я выжил.
Пока…
И уеду…
Я уеду туда,
Где закаты пьянят, как вино.
Может, будет семья.
Дом и вишни.
Собака. Котлеты.
Только, даже тогда
Не забуду тебя всё равно…
18 октября, 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756604
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Так воно сталось. Мій човен заповнює мул.
Те, що навиліт - мені вже навряд чи змінити.
В час, де канвою - густі траекторії куль,
цінність - утричі - то дихати... Бачити... Жити...
Тільки уперто без дозволу, сорому, квот,
вірить-не-вірить в твою випадкову суміжність -
мовчки вмикає в навушниках famous raincoat
й ріже по венах - моя Неприкаяна Ніжність
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756429
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 21.10.2017
Не дивуйся, тебе немає,
це я вигадав образ твій,
він мов привид за мною блукає,
і плете паутину з мрій.
В нього правда твоє волосся,
твої очі, і руки, і сміх.
Я не звав, це тобі здалося
в круговерті вечірніх втіх.
Я не кликав, тебе ж немає,
і ніколи мабуть не було,
тільки привид мене зігріває,
коли холодом руки звело.
твій надуманий образ знає,
що я з "Вежі" униз дивлюсь
"Можна я...", про таке не питають,
коли губи шепочуть: "Здаюсь".
ніч, шасі магістраль розтинає,
обігнати кохання боюсь,
що в польоті мене тримає,
тільки руки твоі чомусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738828
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 25.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2017
Ти чародій. І це усе пояснить.
Себе ж бо перестала впізнавати
З тієї миті, що була прекрасна,
З найпершої… у сутінках кімнатних.
Ти чародій. Ти знаєш щось таємне.
В тобі таки живе щось від мольфара.
До тебе йду аж надто якось чемно.
Чи й справді в каву підсипаєш чари?
Чи у слова, що вузликами в душу
Мені вкладаєш? Ба, говорим й мовчки…
Як ціле море заховалось в мушлі,
Так я в тобі… і вже назад не хочу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337239
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 22.05.2012
Тебе кохаю! Так тебе кохаю,
Як любить сонце небо у блакиті
І пестить його лагідно щомиті,
Цілунками вкриваючи до краю.
Так ще веселка літній дощ кохає,
Розповідаючи свої секрети,
Сплітає семибарвні амулети,
Розвішуючи там, де він бажає.
Кохаю безтурботно, як уперше,
Коли життя стелилось рушниками,
Ведучи в світ незнаними шляхами
Під білий вальс заквітчаних черешень.
Кохаю так, що калатає серце,
Коли в твоїх обіймах затихаю,
Зненацька потрапляючи до раю...
Коханий мій, чи знаєш ти про все це?
14.05.2012р. Сатанів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338774
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012
И.К.
В порыве слабости – сняла свою вуаль,
Загадку приоткрыв, забыв про недоступность,
Моей брони прогнулась, всё же, сталь,
И обнажилась внутренняя хрупкость…
Для нас с тобой осталась лишь игра,
И больше нет в душе обид и боли,
Придёт в свой час моей Любви пора,
И в одночасье сменятся все роли…
Пока же, я одна иду тебе навстречу,
А ты, то шаг вперёд, то два назад,
На вызов твой я сердцем не отвечу,
Нет больше для меня твоих преград!
В порыве слабости – сняла свою вуаль,
Пусть так, но это искренность и мягкость…
Мечты мои разбились, как хрусталь,
Но верю я, что это к будущему счастью!
/ 01.06.2010г. /
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193121
дата надходження 01.06.2010
дата закладки 20.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2012
Я в вашем томном взгляде
вижу люстры со свечами.
И дам в шикарных платьях
с обнажёнными плечами.
И бал закружит в вихре
этих дам и кавалеров –
в высоких сапогах, в мундирах
стройных офицеров.
Им можно всё простить -
и наглый флирт и страсть к вину.
Они так любят дам,
они уходят на войну.
И многие из них
увидят дам в последний раз.
Я всё за дам отдам,
но, близок враг, и есть приказ.
На вас смотреть нельзя,
и не смотреть на вас нельзя.
Я чувствую ваш взгляд
он, невзначай, пройдёт скользя.
Скользнёт он, невзначай,
но тронет сердце, тронет душу.
Я помню про него,
я буду помнить и не струшу.
Я помню про него -
я знаю – вы неравнодушны,
Я увлеку вас в сад -
мне в зале что-то стало душно.
Твой муж – поживший генерал,
не сразу хватится пропажи.
В саду темно и воздух свеж,
и купидоны – наши пажи.
А через десять дней спустя
я в полный рост приму войну.
И ты прильнешь к окну, грустя,
а я к сырой земле прильну…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338166
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 18.05.2012
Еще много пройти суждено,
Еще многие скажут "спасибо"
И судьба улыбнется игриво,
Хоть она (как по мне) - домино.
Сколько фраз о себе мы услышим,
Скольким людям поможем в беде,
Пробиваясь к заветной мечте,
Адресатам любимым напишем.
Сколько веры в добро и любви
Сохраним для других поколений
И на бой против хамства и лени
Мы направим свои корабли.
И с шуршаньем песочных часов
Поменяем суждений форматы,
Чтоб судьбы своей мысли-солдаты
Не теряли родных берегов.
Сколько б ни было заданных лет,
Небом вечным тебе отведенных,
Знай, что нет на земле обреченных...
И счастливых, наверное, нет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337822
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 16.05.2012
пошленькие, в пустоты почт отправляем смайлы
с виртуальными поцелуями (от них - настоящего жажда
чтобы здесь! чтобы рядом!). наше убогое счастье -
ночной трафик (заполненный тварями, себя выставляющими
на продажу). ни о чём (обо всём сразу) разговариваем,
нежность размениваем на расстояния, себя убиваем...
надо бы всё давно бросить, но я по тебе скучаю.
ты по мне - тоже... приумножаем печали, которых
и так вдоволь. до одури кофе и чаю выпиваем за ночь.
частенько друг другу врём, что всё хорошо,
а между нами и нет ничего. без обещаний и надежд.
сам-то хоть веришь? скорее нет. жаль, разучились плакать.
) - улыбаюсь, ( - в печали. рваное скобками стягивать -
дыр не зашьешь! грустных тем старательно избегаем.
( а за окнами - майский дождь, босыми бы в ночь,
до утра - по тротуарам! прошу тебя - выключи комп!)
... я так по тебе ску-ча-ю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337028
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Сиділи Двоє на підлозі кімнати, чи на ... спині кита. Захід Сонця штовхався... до Них...спочатку крикливо - майже горизонтальними стрілами-променями, немов горланив: " Бачу Вас!" Потім присмирено рештками колишньої сили.
Мовчали ті Двоє... пили вино... з одного фужеру. Він знайшов цю пляшку, розбираючи старий підвал, Вона її не віднесла й не продала...
У кімнаті... чи на серці...було сутінково і якось цілісно-тихо. Вино розповідало Їм їхні ж таки думки... й історію свого виникнення. Воно пахло Любов"ю сторічної витримки... й ті Двоє прихмілілі від оповідок прокинулись на березі моря, де колись росла та Лоза, що зачала це Вино... Чи у Хмарах Вони прокинулись, чи в одному ліжку, чи на відстані Вічності Один від Одного...
Час... Місце... Обставини... Нема Нічого... Завжди є ті Двоє... без Вина, чи з Про-Виною, з Сонцем, чи - ні, молоді, чи - ні, щасливі, чи - не обов"язково...
ЗАВЖДИ...
Його звати - "ТИ" ...
Її - "Я"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336855
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012
Де соловей витьохкує чарівно –
Серед дубів кремезних, серед кленів –
Конвалія, як лісова царівна,
Росла струнка на пагінці зеленім.
Росу ввібравши чисту світанкову,
Сріблились дзвоники прозорим блиском,
Згортаючи обгорточку казкову
Над пуп'янком – пацьоркою намиста.
А запах! Ніби ангели із неба
Подарували свіжі аромати!
А знаєш, вона квітла задля тебе,
Щоби тобі себе подарувати.
А ти проходив мимо і навмисно
На ніжну квітку наступив ногою.
Поранена душа її повисла
На ниточці і витекла сльозою.
Скажи, чому, не можу я збагнути,
Приніс царівні лісовій страждання?
Та знай: якщо щасливим хочеш бути,
То не чини подібного з коханням.
08.05.2012р. Сатанів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336829
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012
Я не хотіла в Тебе закохатись,
Кажу ж Тобі, я зовсім не хотіла.
Хіба світанків спраглих дочекатись
І губ Твоїх торкатися несміло.
Я просто була другом найдорожчим
І на віки ставала незамінна.
В той час, як щастя ось таке жіночне
В руках Твоїх творилось неодмінним.
Я так боролась, падала, втікала,
А Ти мене відроджував спочатку.
Чомусь душа у Тебе закохалась,
Чомусь тремчу, Тебе боюсь втрачати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336020
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Ти знаєш, не придумали у світі ближчих вІршів,
Як ті, що трепетом торкають серце до небес.
Бо цілий світ на мить зуміє стати щасливішим,
А ми щодня між римами шукаємо чудес...
І ти відчуєш ніжний дотик, що гортає душу.
Напоєш серце краплею мовчання під рядком.
І хай би що, в душі ніколи більш не буде пусто,
Бо я і Ти на аркуші повінчані пером...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335745
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012
Буває, світ яскравий – і пустий…
Слова – не знаєш, ліки чи отрута…
Буває, руку простягни – і твій!..
Та не простягнеш…
Бо рука закута…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281412
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 07.05.2012
Стоїть воно на Замковій горі -
Величне, древнє, загадкове.
Старого міста вулички малі.
Могутні леви - то окраса Львова.
Кавярні тихі, кава, шоколад.
І ліхтарів м'яке жовтяве світло.
Багато ще чудових є принад,
І безліч таємниць ховає місто.
Шляхетні й мужні тут чоловіки,
Вродливі й горді панночки-львів'янки.
Росте хай, процвітає ще віки
Ця найгарніша галицька перлинка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335655
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012
Мой Лорд, Вы холодны и беспристрастны,
Хотя незримо, но так искренне пылаете внутри.
Вам ни о чём моя любовь не говорит,
Мои желания – пусты, старания – напрасны,
Ведь Вы всё также холодны, но так прекрасны,
Как те готические своды Нотр-Дама-де-Пари.
Ваш нежный поцелуй, что вдоль по венам кисти,
Моё больное сердце вязким мёдом лечит.
Я узнаю по острой боли левого предплечья
Ваш меткий, проходящий насквозь, выстрел,
Не заживающий годами... Меня пронзает слишком быстро
Ваш леденящий и пустынный взгляд,
Продетый в подреберье остриями копий.
Вы отравляющий мой личный опий,
В забытиё меня вводящий с головы до пят,
Мой личный Ад, сильнейший опиат,
Один средь миллионов-миллиардов копий,
Как настоящий свет средь звёздных мириад.
Бег по канату в миллионах метрах от земли,
Кто превратил меня в предсмертного канатоходца?
Вы – многоликая Луна, я – луч закатный Солнца,
И Ваша воля восходить мне не велит.
От этой высоты сжимает сердце, то не бьётся.
Мой Лорд, если не Вы, то кто - мою печаль и горечь утолит?
Целуете мою тупую боль израненных запястий,
В объятьях Ваших невообразимо нежно и тепло,
И всё же между нами вечный бой под Ватерлоо,
Который никогда не прекратится в одночасье.
Вы видите, как я сгораю в этой страсти?! –
Хоть пламя чёрного костра мне вынесть тяжело,
Я – Ваша боль, Вы – моё счастье.
05.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300969
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 06.05.2012
Какие звёзды? Какое небо?!
Огонь заката давно погас.
Здесь, на земле, не хватает хлеба,
а там, на небе, так мало нас.
Мы горько плачем, себя жалея,
мы жаждем денег и множим прах.
В нас дьявол глупости тьму лелеет,
блистая перстнями на руках.
Их блеск чарует пустые души,
и устремляет в ночную тьму.
Нам мало моря, нам мало суши –
всё не по сердцу, не по уму.
Здесь муж жену изберёт по плоти.
Мужчину женщина – по деньгам.
Но плоть стареет, уходят деньги
и платят дети по их долгам.
Какие звёзды? Какое небо?
Да кто их видит в такую ночь!
А нам всё мало земного хлеба,
нам свет не виден – нам не помочь …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335443
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 06.05.2012
Час залікує твої рани
І біль душевний відійде.
В очах розсіються тумани,
Кохання знов тебе знайде.
І забуяє буйним цвітом,
Довгоочікуванна мить.
Зігріє теплим, ніжним літом,
Небес дарована блакить.
Впадуть на трави срібні роси,
Розвіють тугу і журбу.
І заплетуть ромашки в коси,
Почувши тихую мольбу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333963
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 03.05.2012
Поистине, я разгадал вас, ученики мои: вы стремитесь, подобно мне, к дарящей добродетели. Действительно, что у вас общего с кошками и волками?
Жажда ваша в том, чтобы самим стать и даром, и жертвой: потому и алчет душа ваша вобрать в себя все сокровища.
Ненасытно стремится душа ваша к богатствам и драгоценностям, ибо ненасытна и добродетель ваша в своем желании дарить.
Вы притягиваете все вещи к себе и в себя, чтобы изливались они из родника вашего дарами любви.
Поистине, грабителем, стяжающим все ценности, должна стать дарящая добродетель; но здоровым и священным называю я это себялюбие.
Есть еще и другое – неимущее, голодное, всегда готовое украсть; таково себялюбие больных, больное себялюбие.
Глазами вора взирает оно на все блестящее; с голодной алчностью примеряется оно к тем, кто обильно ест; всегда пресмыкается оно близ стола дарящих.
Болезнь и невидимое вырождение сказываются в этой алчности; о больном теле свидетельствует воровская жадность этого себялюбия.
_______________________________________________________Ф.Н.
После отношения к себе, ты, брат мой, поставишь перед собой вопрос: «Что такое — отношение к другим?». Из этого последует прикосновение к тому, что называется дружба, нежность, внимание, доброта и вражда, а так же остальное, что люди зовут — взаимосвязями. Точно ли так, что любовь к человечеству — это любовь к каждому и даже к тем, кто никогда не постигнет любви к себе?
Быть хозяином своих чувств и желаний, своих склонностей и предпочтений — вот о чём, я хотел бы сказать тебе.
Мы, все выходим из одного вечного моря. Разница в том, что одни ищут солнца, чтобы подняться выше, а другие остаются водой одного состояния. И те и другие, не могут иначе, чем живут. Поднимайся, брат мой, и учись отделять одних от других, учись разному к ним отношению. Твоя великая любовь, пусть расточается тем, кто подобен тебе, кто схож с нами. Даже не смотря на то, что такие случаются и среди врагов твоих. Но те, кто живёт подобно толстым жабам в своём болоте, кто видит своё призвание в том, чтобы быть главной болотной жабой, повелительницей всем другим — разве поймут они твою любовь? Особенно, когда твоя любовь скажет: «- Прочь прежнее и привычное!» - не будет ли это знаком для них, кого следует опасаться больше других? Ведь не соперники за власть — пугают больше всего, а те, кто не видит в их власти ничего ценного.
«Хороший человек» современности — в своём большинстве, только бледная родственница всего хорошего вообще. Он всем готов расточать свою любовь. Особенно, когда она ничего ему не стоит. Кивок - там, лёгкая улыбка — тут, добрый совет встречному, а так же — умение избегать прямых вопросов и ответов, конфликтов и споров — что в этом всём есть любовь? Сколько восторгов оттого, что он в душе желает примирить даже старых врагов! Человек, который давно не чувствовал что такое победа или поражение, что он может знать о самом себе, кроме того, что удовольствие жить — основано на дружбе со всеми и каждым? Окружить себя такими «хорошими», брат мой, это самое худшее, что ты можешь сделать для себя, самое худшее, что ты можешь взять у людей. Твои враги, сделают для тебя больше.
Сотни дверей должен пройти встречный, чтобы ему открылось твоё отношение. К твоей любви — очень долгий путь, так пойми себе это. Твоя нежность, поднимается, как ночной лотос — только при чистом сиянии взгляда. Научись терпению — жить за железным засовом, за который пускает только время, стремление и общая цель. Другие же, пусть толпятся и злословят твоё безразличие, твой холод, твою дистанцию. Какое тебе дело до них? Пусть тешат себя, чем угодно — даже своими проклятиями. То, что они так ценят непосредственность — давно сделало их посредственными.
Я прошу только об одном, мой дальний друг. О детях. Освещай их своею любовью, какими бы не были их родители. Будь отцом каждому ребёнку. У них давно нет отца, брат мой. Ты поймёшь это, когда услышишь плач дитя, над которым стоит несдержанность его родителя. Ты поймёшь, какой глупой любовью, каким подобием этой любви — они окутывают своих детей.
Замок, окружённый девятью неприступными стенами для посторонних — вот, чем следует быть, когда живёшь среди людей. И это не от боязни, не от страха или опаски, ты себя окружаешь. В этом твоё отношение к отношениям. В этом твоя любовь к себе. Пусть каждый из множества — не касается твоего сердца, твоей розовой ткани и даже твоей постели. Пусть твоя женщина знает, какова же разница между нею и теми, кто не она. Пусть знает это и твой друг. Твоя мать. Твой отец. Ибо, часто ты сможешь увидеть, что отношение к постороннему — намного лучше, чем к отцу и матери. Таково понимание отношений у толпы. Но сам ты не из стада. И пусть не будет у вас ничего общего.
Так я люблю тебя. Мой дальний друг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334370
дата надходження 01.05.2012
дата закладки 01.05.2012
Теплий травень не дає спокою.
Вимріяла долю навесні...
Соловей рулади над рікою
Виливає в співи голосні.
Ніжний вітер грається в волоссі,
Білим цвітом юність нагадав.
Хто сказав, що в мене в серці осінь?
То не осінь, травень заблукав.
Приспані збудилися надії.
Пахне так любистком, чебрецем.
Рвуться у житті рожеві мрії
Поміж цвіту свіжим вітерцем.
В теплім травні видумала долю.
Снився опівночі хтось мені,
А тепер лиш піснею дзвінкою
Соловейко крає вдалині
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333814
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 28.04.2012
Доторкнись до мого волосся.
Просто так. Дуже ніжно. І лячно.
Я прошу тебе з шумом колосся,
Я прошу тебе тихо і вдячно.
Розпусти його в себе в долонях,
Заплети поміж пальці і вени,
Заховай їх під теплий одяг,
Збережи в них свої озера.
Хай між нами панує квітень,
І чи буде кохання вічним
Це байдуже. Зеленим цвітом
Я з'явлюся, як осінь, пшенична.
Серед білих світанків літа,
Що почалось для нас зимою
Відречуся від всього світу,
Щоб лічити їх тільки з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332790
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012
Не может простая ворона
запеть соловьиные трели,
глядя на серость земную,
под слоем цветной акварели…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331566
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 21.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.04.2012
***
Коханий... Пригортаюсь ніжно-ніжно.
Спасибі небу за безцінний дар -
Плекати в грудях душу білосніжну
І пити вкупоньці п’янкий нектар
Весняних див у лоскоті вишневім...
Пацьо́рки щастя квітом мерехтять.
Життя стежини встелено-травневі -
Барвінковим едемом шелестять…
Яка то щира днів меланхолія:
Збирати роси - мед у рукави!
Коханий... Пригортаюся, лелію...
І в небо шлю пресвітлі молитви...
(13.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331242
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 18.04.2012
_______________________________________________________
Когда сегодня, в час захода солнца, шел я один дорогой своей, повстречалась мне старушка, и так обратилась она к душе моей:
"О многом сказал Заратустра и нам, женщинам, но ничего не поведал о женщине".
И я возразил ей: "Говорить о женщине следует только с мужчинами".
Ф.Н.____________________________________________________
Ничего примечательного, казалось, в этой жизни и нет. Утро, день, вечер, ночь. Калейдоскоп её реальности, всегда выводил одни и те же узоры. Лишь недавно, совсем недавно, на третью неделю после своего сорокалетия, она впервые отличила льстивую ложь знакомых мужчин — от тех комплиментов, которые считались правдой. Почувствовав в этом некий вид пренебрежения, она наступила на змею, которая в отместку резко впилась в её сущность своими ядовитыми зубами. Отрава расползалась по всему телу. Впервые, женщина начала мысль от собственного «я», которая не являлась утешительной. «Кому ты нужна?» - спросила она у себя. Из глубины сознания начали подниматься образы загадочности, таинственности, притягательности женщин, о которых так много сказали и написали люди. Но сегодня это было для неё «жалким утешением или состраданием». Её собственная загадочность никого не влекла. Это было очевидно. С этим невозможно было спорить. Повседневность — была свидетелем всего этого. Иногда, она готова была обратиться к крайности и продолжить жизнь с любым, кто будет согласен на это. Считая, что она в силах справиться со многим, она решила будто играть в семью и быть семьёй — это две стороны одной монеты. «Симуляция оргазма — сохранила многие семьи» - сказала она себе в утешение.
Три года спустя...
Да, это была любовь. Была ощутима её полнота и целостность, считала женщина. Лишь на третий год совместной жизни, мысль о том, что целостность имеет дефекты подобралась достаточно близко, чтобы быть услышанной. И то не сразу...
- ...ты сам говорил, что твоя женщина должна быть «свободной женщиной»!
- Свободной? - спросил вяло мужчина.
- Да!
- Поэтому ты мне и не готовишь утром завтраки?
- Ты никогда не говорил об этом. И потом — почему ты сказал об этом только недавно, если твоему утреннему голоду уже почти три года?
Наступила пауза. Женщина почувствовала, как по телу пробежала волна дикого раздражения. Но это было не раздражение разговором, а раздражение человеком, его присутствием, молчанием, неуместными вопросами. Она быстро встала и метнулась в другую комнату.
Испытывая острую нужду в разговоре на тему «жизни», вечером того же дня, она сидела в обществе своей подруги феминистки-мужчиноненавистницы.
- … они все одинаковы, как ты этого не поймёшь? Это, как вид животного: всегда можно предсказать каждый вечер и день, повадки, привычки. И какая же свобода наступает, когда приходишь к мысли, что жить одной — явное преимущество! Ты не поверишь, но как только ты решаешь не в их пользу — они начинают роиться вокруг тебя, искать твоего внимания, взгляда.
- Да, в это трудно поверить. Особенно исходя из моего личного опыта. Где он, этот неиссякаемый рой искателей внимания? Где?
- Значит ты что-то делаешь не так. Возможно, слишком рано даёшь понять себя. Ты не должна открываться до конца, пойми.
- Только не говори мне, что все женщины — загадки, тайны и тому подобное. Этого я уже начиталась и сама... Я смотрю на эти три года. Что это за три года, как ты думаешь? Это просто кривая, которая уходит вниз от первого дня. Раньше, прежде чем солгать, он готовился к этому, просчитывал каждый возможный вопрос-ответ, следил за временем... Сейчас, он лжёт даже не потрудившись прикрыть этого! Я не нужна ему, это очевидно. Он даже поставил вопрос или будет со мной. Появилось это «или». Находит пустячные причины для недовольства... Что я делаю не так?
- Ты — не так? Это же смешно! Ты лучше многих женщин в мире, я тебе уже говорила это. Он — недостоин тебя, вот и всё.
- Я тоже так считала. Но... чем.... чем, я лучше других женщин? Чем, я лучше, если не считать моего огромного желания? Позади нас стоит длинная очередь молодых и сильных, привлекательных, девственных девочек! А впереди.... Впереди стоят старухи, которые находят нас «дурным поколением». Ты знаешь, я ненавижу и тех, и других. Позади - постоянное напоминание, что ты уже не та. Впереди — неизлечимая ненависть старух, которые даже не трудятся понять.
- Зачем тебе одни и другие? Выбрось их из головы и живи своей жизнью.
- Но в этой, моей жизни, всегда непременное условие благополучия — это мужчина... его присутствие... его любовь.
От этого разговора, который должен был бы успокоить, а на самом деле только ухудшил внутреннее состояние женщины, ей стало тошно, почти на физическом уровне. «Хорошо говорить «Брось мужчину», когда ты природная лесбиянка» - подытожила она дружескую беседу про себя.
Бесцельно шагая по улице, женщина отметила, что одиночество такое же тяжёлое, как и отношения. В её случае, это было именно так. Но время.... Время. Было ли оно у этой женщины? И если было, то для чего?
«- Чего-то ведь не хватает этому миру — думала она, - или быть может кого-то. Кого-нибудь, кто принёс бы этому миру ответы, на главные, для жизни вопросы. Где учат любви? Где учат отношениям? Как научиться быть Женщиной? Как узнать своего Мужчину?».
Тридцать лет спустя...
Время шло. Не замедлялось, не ускорялось, а просто тихо шло. Ответы приближались. Но делиться этим бесценным сокровищем, она считала, не с кем, не за чем.
«Кто такие, эти молодые, бесстыжие девицы?- зло спрашивала себя женщина ставшая старухой, - Дурное поколение и только! Ничего не хотят, ничего не умеют».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331015
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012
- Закончим уж, дочка, с рассказами на ночь.
- Нет, пап, почитай мне ещё!
Давай-ка про принца, забыла уж напрочь
Про рыцарский подвиг его!
Про то, как принцессу свою добивался,
Про то, как её он любил.
Про то, как на белом коне он примчался
И злого царя победил!
Нет! Лучше прочти мне про дальние страны,
Про те, что на море стоят!
Хочу пронестись я в те дальние дали
Хочу с ними стать в один ряд!
Прочти про природу, про пение птицы
Прекрасней которого нет!
- Ну хватит, ну дочка, сие - небылицы,
Тебе ведь уже двадцать лет!
- Ты что говоришь! Это чистая правда.
Так было. Так будет со мной!
Дворец и красоты заморского сада,
И сказочный принц удалой!
- Послушай, мечты остаются мечтами,
И сказкой судьбе не помочь.
- Прости же, папуля, своими словами
Ты голову мне не морочь.
Мне давеча сон потрясающий снился:
Аллеи, колонны, цветы!
И рядом со мною, вокруг меня вился
Мой милый, мужчина мечты.
Он пел серенады, слагал он сонеты
И все, все слова в моем сне
Будь то комплименты, стихи и куплеты
Мой милый дарил только мне.
- Прошу тебя, дочка, ведь так не бывает...
- А я же прошу - помолчи!
Тебе ли всё знать? Только принц мой всё знает,
А ты меня впредь не учи.
Ну нет уж, дочурка, я знаю довольно,
Мне сказок понятен закон.
Как жаль, только будет тебе очень больно
Когда оборвется твой сон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279136
дата надходження 07.09.2011
дата закладки 15.04.2012
Однажды в душу зашло Чувство. Это было давно. Чувство Нечту понравилось. Нечто очень дорожило Чувством, боялось его потерять. Даже дверь на ключ закрывать начало. Они подолгу бродили по закоулкам души, разговаривали ни о чем, мечтали. По вечерам они вместе разводили костер, чтобы согреть душу. Нечто привыкло к Чувству и ему казалось, что Чувство останется с ним навсегда. Чувство, собственно, так и обещало. Оно было такое романтическое. Но однажды Чувство пропало. Нечто искало его везде. Долго искало. Но потом в одном из уголков души нашло прорубленную топором дырку. Чувство просто сбежало, оставив огромную дырку. Нечто во всем винило себя. Нечто слишком верило Чувству, чтобы обижаться. В память о Чувстве осталась одна дыра в душе. Она не заделывалась ничем. И ночами через нее залетал Холодный и Злой Ветер. Тогда душа сжималась и леденела.
Потом в душу пытались заглянуть еще другие чувства. Но Нечто их не пускало, каждый раз выгоняя веником через дырку. Мало помалу чувства и вовсе перестали заходить.
Но однажды в душу постучалось совсем странное Чувство. Сначала Нечто не открывало. Чувство не полезло в дырку, как это делали предыдущие, а осталось сидеть у дверей. Весь вечер Нечто бродило по душе. Ночью улеглось спать, на всякий случай положив веник рядом с кроватью. Прогонять никого не пришлось. На утро заглянув в замочную скважину Нечто убедилось, что Странное Чувство по-прежнему сидит возле двери. Нечто начало нервничать, понимая, что нельзя прогнать того, кто еще не зашел.
Прошел еще день. Смятению Нечто не было предела. Оно поняло, что до смерти хочет пустить Странное Чувство. И до смерти боится это сделать. Нечту было страшно. Оно боялось, что Странное Чувство сбежит, как и первое. Тогда в душе появится вторая дыра. И будет сквозняк.
Так проходили дни. Нечто привыкло к Странному
Чувству у Двери.
И однажды, по хорошему настроению впустило-таки Странное Чувство. Вечером они разожгли костер и впервые за столько лет отогрели душу по-настоящему.
- Ты уйдешь? - не выдержав спросило Нечто.
- Нет, - ответило Странное Чувство, - я не уйду. Но при условии, что ты не будешь меня удерживать и не будешь запирать дверь на замок.
- Я не буду запирать дверь, - согласилось Нечто, - но ты ведь можешь убежать через старую дырку.
И Нечто рассказало Странному Чувству свою историю.
- Я не бегаю через старые дырки, - улыбнулось Странное Чувство, - я другое чувство.
Нечто ему не поверило. Но пригласило на прогулку по душе.
- А где твоя старая дыра? - полюбопытствовало Странное Чувство.
- Ну вот, - горько усмехнулось Нечто.
И показало место, где располагалась дырка. Но дыры на месте не было. Нечто слышалo, как ругается злой холодный ветер с внешней стороны души.
Нечто посмотрело на Странное Чувство улыбнулось и сказало только, что не будет запирать дверь НИКОГДА…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329880
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
Коли розставляться всі зорі поіменно
На зачарованому небі-полотні
Я зрозумію - відстань не даремно
Примножує в чеканні наші дні.
Квітневий ранок сонцем привітає,
Ти скинеш сновидінь п"янку вуаль
І посміхнешся, бо мене згадаєш,
Ще - не з тобою, не тепер...на жаль...
Перлина серця, не втрачай надії,
Ми збережемо силу почуттів,
Здолаємо життєві буревії
І віддамось кохання красоті.
О, вічне небо, дай душі розраду,
Дай знак, що мрії втіляться обох,
В житті кохання треба не багато,
Лишень - одне...одне, але - на двох...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329184
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 10.04.2012
Я не така вже і погана жінка,
Що криком біль свій виливала.
Тоді я була скривджена лебідка,
Що захист, тільки в Бога мала.
Устами болю так лягло в тягар,
Мов полонена, я шукала правди.
Ви, мов овечку вигнали з отар
І так собі, немов не чули, мовби...
Який тяжкий... то був душевний хрест,
Та ноша була просто незносима.
А ти сміявсь услід... І відтепер,
Я стала між лебідок сіра-сіра.
Хтось ніби вкрав з лиця у мене сміх,
У божевільну, безталанну хтось повірив,
А я все важила в душі: святе і гріх,
За що так необдумано у серце стрілив?
Скотилися сльозинки на рукав,
Долонями закрила небо синє.
Ніхто тоді, авжеж, не рятував,
Хіба, що та молитва у терпінні.
Сховалось сонце, промінь догорав,
Не тішив місяць зоряного неба.
Усе заснуло. Ти тоді сказав:
"Ти, не хвилюйся, буде все, як треба".
Я була птаха з раненим крилом,
А ти хотів, щоб я тобі співала?
І крізь буденні справи між гірких розмов,
Той клаптик... Я так Раєм уявляла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326884
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 07.04.2012
Давай возьмем билеты и уедем из города,
В Питер к дождям, далеким родственникам или просто без повода.
Побудем немного не местными, немного незнакомыми,
Безнадежно любящими или недавно влюбленными.
Давай уедем, чтоб потом вернуться, немного скучая.
Чтоб не хватало привычных стен и остывшего за пару минут чая.
Чтоб было, кому писать длинные письма и короткие телеграммы,
Чтоб удивляться, какими прежними бывают люди и свежими - шрамы.
Давай возьмем билеты и уедем из этого города,
Куда-нибудь далеко, надолго, без повода...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327995
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2012
Мне нравится смотреть в твои глаза..
Омытые прозрачною слезою,
А может теплой майскою росою,
В них моря синь и неба бирюза..
Мне нравится, когда твоя ладонь
Касается меня тепло и нежно..
В ней чувственная, сладкая безбрежность..
Творящий благо жизненный огонь..
Мне нравится, когда с тобой вдвоем..
И все вокруг теряет свою ценность..
Два сердца.. и святая откровенность.
Мы снова вкус блаженства познаем..
Желанный плен любви и наготы..
Общение - беззвучное... сердцами..
Подаренное счастье небесами..
Мне нравится тот мир.. где Я и ТЫ..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №11204049983
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327777
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 05.04.2012
Недосяжних вершин не існує. Кожен з нас здатен подолати найважчі труднощі на шляху до своєї мети. Навіть складно уявити, на що здатна людина, коли вона чогось прагне. Єдина проблема, яка стає на заваді нашого успіху – це страх. Ми боїмося братися за щось складне і неопрацьоване, забуваючи при цьому, що завдячуємо прогресивним розвитком саме тим, хто не злякався і все ж зробив свій перший крок. А як щодо сердечних справ? Ви тільки уявіть собі, що було б якби люди перестали освідчуватись один одному в коханні боячись відмови? В якому світі ми б тоді жили і чи жили б взагалі? «Краще воювати за здійснення своєї мрії і у війні цій програти кілька битв, ніж бути розгромленим і при цьому навіть не знати, за що ж ти бився.» Так казав відомий письменник Пауло Коельо. Він зміг досягти своєї мети, що ж заважає кожному з нас? Так, інколи все це здається нереальним і ми вже готові ось-ось опустити руки. Якраз в такий момент несподівано з’являється якась потаємна сила, що допомагає нам, рухає нами і завдяки якій ми досягаємо свого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327734
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 05.04.2012
Я зустріла Тебе, коли серце цього́ не чекало.
Коли душу топтали сніги, заметілі й морози.
Так нечутно відчула і в очі Твої закохалась,
В сірі очі, що містять тривоги, надії і грози.
Кілька щирих листів, що писалися болем і серцем.
Кілька довгих весняних тривожних розмов до світанку.
Я й не зчулась, як мрії осінні із мертвих воскресли
І весну малювали на складках старої фіранки.
Просто серцем й устами торкнулась до сонного щастя,
Пригубила тепло, що окрилює мить найніжнішим.
Кілька слів для життя бережу як Святеє Причастя,
Бо десь завтра зима зробить світ і Тебе холоднішим
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308437
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 02.04.2012
Не запитуй Любов про неписані ві́рші
І Весну не питай про засніжені болі.
Може я, може ти, може ми стали інші...
Ще зустрінеш колись, ту що буде Тобою.
Ти ще є, десь торкаєшся подихом неба
І чаруєш словами всі відстані й мрії.
Зрозумій, мені інших цілунків не треба,
Лиш Твої доторкають усмі́шкою вії...
Не питай, не заходь у зачинені двері,-
Там всі сумніви прагнуть любов розлучити.
Просто глянь,- в мому серці- обійми для тебе,
Просто будь, а я буду крізь терни любити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319240
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 02.04.2012
Я боюсь раствориться в прекрасных глазах,
Я боюсь растворить тебя собственным взглядом.
Эти тонкие пальцы на нежных руках
Обратят время вспять, для сидящего рядом.
Мне бы хоть иногда любоваться тобой,
Но боюсь тебя чем-то когда-то обидеть,
И боюсь неожиданно встретить тебя,
Опасаясь тебя никогда не увидеть.
Может это лишь сон, уже близок рассвет,
Всё осталось, как есть на земле и на суше,
Но никто никогда не получит ответ –
Для чего расстаются сроднённые души …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327137
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 02.04.2012
Я просто хочу знати, що Ви є,
Що там, на відстані із сотень кілометрів
Усмі́шка Ваша щастям виграє,
А я для Вас щодня народжую сонети...
Я просто хочу знати, що Ви є,
Що Ви щасливі, що життя у Вас прекрасне.
Хоч осінь часто болю завдає,
Ви зачекайте мить,- і завтра прийдуть ве́сни.
І хай там що життя для нас снує,
І хай би скільки мрій в душі не існувало...
"Я просто хочу знати, що Ви є",-
Моя Любов про Вас шепоче молитвами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326843
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012
Твоя женщина знает, что значит - «ждать»,
Любит дождь, и не любит розы.
Ненавидит обман, а ещё, когда
О любви задают вопросы.
Колобродят скелеты в её шкафу,
А на сердце саднят ожоги.
Проживает она за строфой строфу,
Все катрены свои, все слоги.
Проникает незваной она в твой сон,
Озираясь вокруг несмело…
… А потом её сладкий финальный стон
До утра будоражит тело…
И ещё ощущая её в себе,
Между явью и сном, на грани,
Совершаешь нелепый, смешной побег
Под родное крыло морали.
У неё много дел, у неё есть Он –
Идеальный, но нелюбимый.
Хоть супружеский долг для неё - закон;
Обнимает, но смотрит мимо,
Не желая, но зная: она – слабей…
Уступая ему к рассвету,
Ненасытно и яростно мстит тебе,
Ненавидя себя за это…
А когда её выдержке выйдет срок,
Украдёт у него «беретту»
И приставит к виску, и нажмёт курок…
… ненавидя тебя за это…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326953
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.04.2012
В моєму волоссі, буває, загубиться Вітер.
Сховається там, мов хлоп’я, у сорочечці босе.
Притихне на мить, мабуть слово вигадує з літер.
А потім вплітає натхнення, ледь чутно, у косу.
Загубиться Вітер у золоті мого волосся.
І я вже не знаю, де - я, а де – він пророкує.
Лиш хвилями грає у полі, торкнувши колосся,
І спогадам вічність свою непомітну диктує.
Прислухаюсь – чую, збирає, примружившись, маки.
Зітхає, голублячи кучері ніжно рукою.
Без нього життя моє б стало, напевно, ніяким.
Текло б в невідомість, як в прірву малою рікою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180689
дата надходження 30.03.2010
дата закладки 27.03.2012
За что мы любим???
За слова???
Да нет, слова бывают слишком лживы…
Быть может за красивые глаза???
Нет, нет, еще раз нет, ведь не всегда они красивы…
Быть может любим за дела и за поступки,
Что ради нас свершаются в пылу???
И снова нет, тогда б не продержаться нам и сутки,
Любовь поступки те развеют на ветру…
Так что же двигает любовь???
За что прощаются ошибки???
И почему же вновь и вновь,
мы, понимая, что вокруг все зыбко,
Вступаем на тропу — любовь,
порою разбиваясь в кровь…
И все равно идем по тонкой нитке…
Да потому что жизнь одна,
что в этой жизни важен тот, кто нужен,
Что забываешь все обиды и слова,
когда есть рядом тот, кто сужен…
А главное, все происходит потому,
что и во сне, и даже на яву
Мы любим ни «за что», а вопреки всему..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324444
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 24.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2012
Я на відстані уст признавався бажанню шаленому
і на відстань очей відпустити кохання не міг.
я на відстані рук кутав щастя п"янке гобеленами
і на відстань грудей я ховав у душі оберіг.
Я на відстань роси покривав всю тебе насолодою
і на відстань дощу налаштовував лагідний душ.
Я на відстань коси ворожив подушками над вродою
і на відстань "пущу", не пускав ані злив, ані стуж.
Ми на відстані злились, на велич вселеньського простору
і на відстані гір, що здіймалися ввись, як роки.
Чом же ми опинились з тобою на відстані пострілу
і на відстань до зір поділилися наші думки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324281
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Две свечи, по причине мрака,
в этом светлом когда-то мире,
расположены в разных комнатах,
по соседству, в огромной квартире.
Свечи редко друг друга встречают –
комнат много, свечей не хватает.
Воском плачут, безмерно скучая,
свет рождают и тают, тают.
Но они сохраняют надежду
и мечты, вопреки законов,
видя свет, - отраженье друг друга
в серых рамках дверных проёмов.
Ведь когда-то наступит вечер,
спят святые и спят грешники.
Свечи, силой огня разбужены,
мир осветят в одном подсвечнике …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=31810
дата надходження 01.07.2007
дата закладки 23.03.2012
Вона так манить пелюстками губ,
На них - застиглий діамант роси.
Божественне творіння дивних рук
Довершеної ніжної краси.
Минає мить - і розцвіта бутон
На тому гордому й стрункому стані.
Від похітливих рук - голки кругом,
Та іноді спасти вони не встані.
Приманює усіх цей аромат.
І хтось зірве цю гордую принаду.
Задовільнить свій ігрока азарт,
А з нею - байдуже, що далі буде.
Лиш кілька днів й краса мине,
Обсипиться сухими пелюстками.
І вродою захоплення пройде,
Яку знівечив своїми ж руками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324181
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012
Не обдури, бо то великий гріх!
Коли у те, придумане, повірю,
а потім правда, як у травні сніг -
обірвана струна на шиї ліри.
Краще промовч,хоч боляче також
і не рятує те німе зізнання,
зів"ялий пуплях поливає дощ
і він цвіте ще у садку кохання.
Ти не кохаєш? Стій, не говори!
Чи обдури, я вже готовий, люба,
і наперед прощаю всі гріхи.
Навіщо правда, як кохання - згуба?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323236
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2012
(подарок Графине к утреннему кофе)
Вона богинею заходу,
Явилася із-під землі.
Мов зорі глянцево-малі,
Бурштинно оголила вроду
В жаринок спекотній імлі.
Довершеність округлих ліній,
Крохмальна плоті повнота,
І шкіра смольно-золота,
Яку укрила, ніби іній,
Веснянки бура крапота.
Пусте, що зморшок борозна
Тавром вглумилася у тіло,
Із рани порохнисто-біло,
Бажань розквітла голизна…
Мене спокусливо манило!
Збороли розум почуття,
Здала редути моя воля,
Припав вустами серед поля,
Всотав тебе… без каяття!
Моя печена бараболя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322904
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012
Казав знайомий: " Я в твої роки
на гульки витрачав усю зарплату!
Ще й зараз намагаються жінки
мене, мов журавля окільцювати.
То ж будь упертим (не соромся втіх),
перегортай життя свого сторінку,
і не хвилюйся – невеликий гріх -
постійно обнадіювати жінку".
Можливо, я б дотримавсь тих порад:
й одразу став кількох дівчат кохати,
і начищав би пір’я на парад,
щоб здатися досвідченим пернатим…
Та час життя за річкою тече,
(та й гульки часом вилізають боком).
Так, інколи захочеться, в плече
щокою ткнутись, наче ненароком,
І мовчки обійняти ніжний стан -
Волосся хвилі обпікають груди,
І щось тобі нашіптують вуста
байдуже, що на завтра скажуть люди...
І ще б на вік і звісно на віки
Любить - а не тремтіти від покути…
Не знав знайомий, що Жінки – зірки,
а нам до них ще треба дотягнутись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322622
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2012
У нас на стіні годинник старий з пружиною,
розкраює час на початок і небуття.
Я стала для нього заочно тобі дружиною.
Прокралась вперед на століття, в наступне життя.
Прокралась навшпиньки, злодійкою і оманою.
Без дозволу, підпису, свідків, фатину, вінчань.
Босоніж, наосліп, розсипавшись з Неба манною
на вічний, хиткий, безнадійно живий причал.
Я стала заочно тобі, поза час, дружиною.
Душа віддалась… ні обручок, ні прісних «так».
У нас на стіні годинник старий з пружиною,
розкраює Вічність і тихо зітхає в такт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320809
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012
Мне каждый вечер зажигают свечи
И образ твой окуривает дым...( В .Высоцкий)
******************************
"Мне каждый вечер зажигает свечи,
И образ твой окутывает дым,"
А знать бы мне, кем путь такой намечен?
..Жить без любви приходится с другим..
Ложится ночь туманами на город,
Молочной дымкой кутает кусты..
Ты мне один.. ты мне предельно дорог..
В этом беспечном мире суеты..
К утру мечта задует тихо пламя.
Накинет вновь мне тишина вуаль,
И занесет душа в святую память
Мою любовь и легкую печаль..
А знать бы мне, кем путь такой назначен,
И как мне плыть меж разных берегов?
Дай, Боже, силы все переиначить..
Любовь и счастье..чтобы два в одном..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №112031010776
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320727
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Жінкам із клубу – сонячним, красивим…
Чоловіки сьогодні подарують квіти,
І розцілують в день цей особливий,
Щоб поетеси всі могли радіти.
Кохання любі, щирого зізнання,
Щоб мали Ви завжди надійні плечі,
А ласка щира звечора і зрання,
Переросла в народження малечі.
А ще родило поетичне поле
І Ви жили в достатку й посміхались,
Щоб зранку любий кликав «Моя зоре!»
І кава з медом в ліжко подавалась.
Щоб обминали всякі негаразди,
Біда летіла поза темні хмари,
Щоб Вас любили трепетно і завжди,
А Ви нам дарували віршів чари!
З весною Вас, Любі!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319791
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012
Зі скелі гордині на вірності вазу
скотився сварливий камінчик образи,
заледве не збив кришталеву красуню
і гірко озвався у серці відлунням.
Той перший камінчик, камінчик образи
cтули у долоні, як перстень з топазом,
зітри з нього смуту, збери гострі грані,
змий краплі отрути з троянди кохання.
І сонячний промінь розтопить ту скелю,
а пломінь любові зігріє оселю,
додасть крилам сили у зорянім рейсі...
Лиш в горах довіри цвітуть едельвейси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318979
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 04.03.2012
Послідня ніч... вже порвані всі струни(Графиня*)
Остання ніч в самотності пошерхла.
Останнє слово ... як забути, як?
Сама з собою відтепер відверта...
Думки полоще за вікном вітряк.
Остання ніч ... Перебираю кроки,
Літа, розмови, сказані слова.
Німим крилом нависли сиві ночі.
Печалить душу у сльозах пітьма.
Остання ніч...У небокраї рання
Зоря освячує небесну благодать.
Остання мить ...зимова ніч остання...
Прощається з коханням жінка так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317321
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 04.03.2012
Аргентинские мотивы.
Сердца ритм троит
надрывно
Шаг.… По пальцам!
Боль - обидно.
Поворот. ...
Тошнит бессилье.
И в прогиб.… В душе
завыло.
Закружило по перилам.
Не перинам.
Бьет по спинам.
Руки тянутся к любимым.
С криком выдыхают силы.
Лед на ранах.
Холод в жилах.
Три паденья.
Ибибио.
Три партнера. … Раскидало.
Танго, танго. Мало?
Слезы. Зеркало упало.
Тени движутся устало.
До поклона до прощенья.
В кровь три лба закон движенья.
Зрители сидят уныло.
Танго смотрится постыло.
Слово «танго» имеет африканское происхождение, его возводят к языку нигерийского народа ибибио
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318663
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012
Він не вірив в любов, а Вона все просила у Бога,
Хай би Він зрозумів, як їй боляче бути одній.
Надто впевнена була, що створена саме для Нього,
Надто сильно і світло горіло кохання у Ній.
Вона падала в сніг і ковтала у відчаї сльози,
А Він душу свою лікував видихаючи дим.
І Їй снилися сни, де Вона вже нічого не просить,
Де Вона усміхалась закохана поруч із Ним.
Він нічого не знав і ховався від себе самого,
Божевільно сміявся і пив нецукрований чай,
Він не вірив в любов... А Вона все ще вірила в Нього.
Вона знала, що десь таки є Нею мріяний рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318273
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 02.03.2012
Перед прочитанням, прослухайте, будь-ласка, пісню: Анна Большова и Николай Караченцев - Я тебя никогда не забуду
Як дивно, – вигукнув Жовтий Предок, – що відшукати її зміг подібний небуттю!
Чжуан Цзи
Потяги... Довгі й похмурі. Вокзали... Красиві й не дуже. Метушливі люди. Туди-сюди.... І так без кінця. У кожного з них своя маленька історія зустрічей чи прощань.... Повсюду валізи. Сльози щастя. Сльози болю. Посмішки: вимушені й тремтливі, щасливі й разючі. Обійми: надто міцні, аби вхопити на прощання ще квант тепла, надто міцні, аби вхопити той квант нарешті! Поцілунки. О ні! Я краще мовчатиму про поцілунки! З ними на вокзалах найважче. Що може бути печальніше поспішних поцілунків, таких сполоханих і невпевнених, наче просто недоречних? Коли не можеш надихатись, надивитись, увібрати ще трішки запаху, трішки душі...
*****
Потяги... Генератори почуттів.
*****
Два роки тому моєю найбільшою мужністю було відштовхнути тебе, такого раптом рідного до щему в грудях. Два роки тому моєю найбільшою хибою було те, що я забула - прощання приходить раніше усвідомлення власних почуттів.
Пограбувати саму себе - це, мабуть, гірше сотих грабель, на які наступаєш і наступатимеш. Краще вже граблі! Відмовлятись від щасливих миттєвостей - це наче добровільно вкорочувати собі віку! Якщо припустити, що після смерті на надгробку викарбують відрізочок часу, коли ти був по-справжньому щасливий, то обкрадати себе в такому випадку є справжнісіньким криміналом!
*****
Закохатися з першого погляду? - Ні!
Закохатися у підтримку в один з найважчих моментів життя. Закохатися в голос.... З першого доторку, першого поцілунку, звуку твоєї гітари, запаху твого волосся....
На те, щоб покохати, потрібен час. На те, щоб закохатися - достатньо миті. Аби полюбити, потрібно відчути, пропустити через себе, обмінятись теплом, підтримкою, посмішкою та сльозою.
Тому так! Я закохалась в тебе з першого погляду, полюбила за дев'ять днів. І не переставала любити досі. А любов - це більше ніж кохання, адже без любові не виживе ані дружба, ані кохання. Вона першооснова і стержень, на якому тримаються усі решта почуттів. Часом ти перестаєш кохати, розчиняється в круговерті днів дружба, але ти не припиняєш любити тих, кого кохав, тих, кого вважав друзями. Адже вони були тобі дорогі колись. Вони дорогі й зараз. Це моя філософія. Моє бачення. І я не навязую його нікому. Адже кожен доходить до цього сам у якийсь певний момент життя, або не доходить ніколи.
****
Тепер я маю з чим порівнювати, так добре злитися на тебе, коли бачиш востаннє і холодно обіймаєш, тікаючи до потягу, вмираючи від бажання вибігти й міцно притиснути до себе чийогось чужого, випадкового, малознайомого.... та чомусь рідного-рідного... вже нікого....
*****
Важко миритися зі словами, що якби не відстань, мабуть, у нас би щось вийшло... Важко миритися з тим, в чому ти не винен... З тим, що несправедливо... З тим, що мусиш миритись в принципі, бо мусиш і все! З тим, що хочеться кричати зупинись, ти робиш помилку, ти все робиш не так, геть як я.... робитиму.... згодом.... уже зі своїм життям....
*****
"Я не уявляю собі, щоб ти через мене колись могла плакати". – Зберігаю мовчання. Уявляти не потрібно, я вже плакала. Але скоріш через себе, через якусь незнайому мені, мабуть, хорошу навіть дівчинку, яка , на відміну від мене, там, де потрібно, і невблаганність долі до мене в той час. Як там мовилось десь: "Якщо ти невезуча, то, певне, я невдаха".
*****
Тоді у свої 20 я знала, що відстань та стосунки - це квінтесенція, приречена на фіаско! Так говорив і ти. Мабуть, у нас в обох був поганий досвід.
Береглась від твоєї зваби. Не вбереглась. Пересилю себе. - Пересилила.
В таких випадках боляче чути слово "подруга"... Краще б шукав замінники! Ти не шукав... А згодом і зовсім перестав вживати... І зник, кудись... у своє відроджене з руїн старе-нове життя.
Мабуть, тоді була твоя саме та мить під назвою "шлях не вірний". Хоча не мені про це судити....
Свій "невірний шлях " я також успішно знайшла.... Трішки згодом...
Але це все, скоріш, відносно, так як не буває хибних доріг, усі дороги вірні, усі несуть в собі досвід. Головне, не збитися зі шляху, а яку стежину вибирати, то вже особиста справа кожного, а частіше діло випадку.
****
Зараз мені 22 і я вже іншої думки. Стосунки на відстані, можливі, навіть не так, треба ламати відстані, заради тих, з ким почуваєшся живою.... Як я вже казала, прощання наступає скоріше, аніж усвідомлення власних почуттів та помилок.
Тепер я двічі знаю, що таке відштовхувати людину через страх, спричинений невдалим досвідом у минулому. Життя не трафаретка. Не варто калькувати історії! Суть одна, та люди ж то інші!
****
Я змусила себе забути, що десь там є така людинка, яку б хотілося міцно обійняти і забрати собі. Змусила не думати, що це все несправедливо. Змусила змиритись з тим, що, як на мене, неправильно. Я стерла почуття і емоції, залишила лише слово "друг", яке навіть тоді звучало фальшиво. Можливо, ти не згідний, але людина, якою нишком милуєшся, яку кортить цілувати, пестити, з якою хочеться кохатись - це вже не друг. Друзів достатньо просто любити, а тебе хотілося вкрасти.
****
Дев’ять днів. Два роки.... Тих, кого знаходять у пітьмі, не забувають. Для мене ти виявився яскравим сонячним спалахом. І я не забула, ані деталей, ані відчуттів.... Та я - колекціонер спогадів. Що з мене візьмеш?
****
Є люди – сторінки. А є Люди – глави. Ніколи заздалегідь не знаєш, хто з них цінніший. Зате тепер я б вирвала пів книжки, аби лише одна затерта сторіночка залишилась на місці.
****
І Гензель сказав Гретель: "Давай кидати хлібні крихти. Так ми зможемо знайти дорогу додому". Так добре, коли є хтось, хто кидатиме крихти, хто приведе тебе назад. Кажуть, збитися зі шляху на краще. Та й, в принципі все,що не робиться, все на краще, чи не так? Але найгірше – втратити мету подорожі, втратити себе. Ми є капітанами власних кораблів. У нас завжди є вибір. І ми спрямовуємо свої судна туди, куди нам підказує серце. Але так не завжди. Наші дороги переплітаються з дорогами інших людей, тому, часом, керуємо ми, а інколи за штурвал беруться інші люди, забирають наші серця, і тоді ми втрачаємо себе. Як добре, коли ті, кого ти пускаєш за кермо свого корабля, прямують з тобою одним курсом. Але що робити, коли ти втратив себе? Коли таке трапляється – є два шляхи: знайти ту людину, якою ти був, чи забути її повністю. І ти опиняєшся на роздоріжжі. Який шлях ти обереш? Злякаєшся? Чи кинеш виклик долі? Хто буде поряд, коли ти загубишся у пітьмі? Чи знайдеться людина, яка виведе тебе за руку? Найчастіше ми зустрічаємо найдорожчих людей у пітьмі. Просто вони там світяться, немов зроблені з фосфору й заряджені сонячним світлом. І ти питаєш себе - а що вони роблять у цій темряві? --
ЧЕКАЮТЬ НА ТЕБЕ!
Недаремно ж кажуть, що лиш в темноті видно зірки, і ці зірки приведуть тебе додому.
Скажеш, випадковість? – Випадковості не випадкові. І те, що трапилося одного разу, може не відбутися ще раз, а те, що трапилось вдруге, обовязково станеться втретє.
****
Значна частина нашого життя – це серія картинок. Вони пролітають повз нас, наче вогні нічного міста, але інколи мить, одна-єдина мить, приголомшує нас. Врізається в пам’ять. І ми розуміємо, що цей момент не просто чергова промайнувшина за вікном, ми знаємо, що ця мить, кожна її часточка, житиме вічно. Ти – для мене є саме такою миттю.
****
Ти приїдеш? І ти тепер один? Мені за тебе боляче. А в душі прокинувся егоїзм. Малесенький шанс. Ти навіть про це не думав? Тобі було достатньо приїхати, обійняти? Так. Мені також.... Лукавити словами на папері зле. Він же не червоніє. Бог з ним. Писатиму, як є.
Ні! Ні і ще раз ні! Я знала,що так буде! Знала, що вона не для тебе! Знала,що ти себе губиш! Відчувала, що це не твоє! І мені було прикро чути, що тобі болить. Але я втішилась за тебе.... І за себе... У мене з’явився шанс, малесенький, трішки мати тебе.... трішечки....
****
І ти приїхав. Це ніби сон. І я не вірю. І неважливо, хто ти мені. Ти тут. І я знову боюсь тебе втратити і сумую, сумую з першої хвилини... і всередині море почуттів, які роздирають, тисячі історії, сумних і радісних.... Та я мовчу. Я так боюсь тебе сполохнути. Боюсь торкнутися. Але я вже все знаю, знаю заздалегідь, що цілуватиму, що не зможу відірвати погляду , нагрітись,надихатись, відпустити.... Я знаю, як це. І захисні механізми працюють. Вони мусять. Події двох років навчили замикати себе у клітку. Навчила хвороба. Навчили люди. Хтось із відомих писав, що дуже важливо вміти в потрібний момент себе ув’язнити. А особливо, якщо ти є такою людиною, як от я. Надто емоційна, надто відверта, надто вперта стосовно власного щастя.
Одна дорога людина сказала мені, що я загублю себе в книжках. Інша сказала, що я можу вбити за три дні надмірним ритмом спілкування та емоційною навантаженістю. Хтось говорив,що я надто добра. Хтось, що надто наївна. Були ті, для кого надто складна. Забагато філософствую. Забагато думаю. Забагато пишу.
З усього цього я зробила висновок, як писала Полозкова, перефразую, що, певне, нікому не вдасться біля мене надовго втриматись, так як мені самої себе забагато, а іншим мене взагалі з надлишком.
Тому я вчусь замикатись у клітку. Менше філософствувати,писати, відкриватись в принципі. Менше думати і взагалі усе менше.... Зізнаюсь, вдається погано. Я свого роду печальний паяц. Чи то яскраве сонце з сумною душею. Важко бути і тим і іншим водночас. Але я б назвала це гармонією. Шкода лише, що люди бачать лише той бік мене, який їм вигідніше бачити. Люди обмежені і міркують шаблонами. У них усе або біле, або чорне. А в мене в душі веселка. Море емоцій, аби ділитись, океан думок, і неосяжні космічні простори тепла.
Мій тато каже, щоб я менше відкривала своє серце дешевим людям, тим, кого погано знаю, або тим, хто цього не вартий. Мама каже менше віддаватись. Так говориш і ти. Але в мене душа-проститутка. Я часто так жартую. І часто надто наївна, аби вчасно відчути фальш. Мене все життя використовують як слухача, першу моральну допомогу, психотерапевта, радника, жилетку, в яку б хотілось поплакатись, а комусь, як в одному з моїх улюблених фільмів говорилось, "потрахатись". Навколо ті, хто тебе споживає як продукт, щось на зразок презерватива. Використав – викинув.
Виходить цікава річ. Замикати себе у клітку людині-екстраверту нереально важко. Відкриватися – нереально страшно. Тому таки відкриваюсь. Не завжди відразу. Але... Говорять ще, що бомба двічі не влучає в одну й ту ж саму воронку. Влучає, ще й як. Іноді навіть не двічі. Від того й страх. Набиті гулі від грабель, коли вони вже б'ють тобі по чолі вдесяте, болю вже не відчуваєш, лише звук удару.
****
Навчись бути безтурботною! Лови мить! (Як писав старина Хайям). Легко сказати. Важко зробити.
Якось давно, я дуже хотіла бути поряд з однією людиною. І мрія здійснилась. Я була безмежно щаслива. Але з першої ж миті, коли я торкнулась цього щастя, в душі оселився страх втрати, який ятрив мені серце щохвилини. Я не могла їсти, спати і навіть насолодитись тим, що маю, я просто знала - цьому прийде кінець.
Жити моментом важко. Але ж завтра може не настати! Тому треба вчитись. Поки що не вмію, вибач. Страх втрати завжди псує мої миті. Так ось і в нашому випадку. Що тоді, що тепер.
Що таке дев'ять днів? - Двісті шістнадцять годин, дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят хвилин, сімсот сімдесят сім тисяч шістсот секунд.
А що таке тринадцять? триста дванадцять годин, вісімнадцять тисяч сімсот двадцять хвилин, один мільйон сто двадцять три тисячі двісті секунд.
Різниця ніби невелика. Проте і її недостатньо. І вона ніщо, поряд з тими, кого не хочеш відпускати в принципі.
****
Чому я на тебе дивлюсь, коли лежиш з закритими оченятами? - Чесно? - У мене таке вдруге в житті. Ти друга людина, якою я не можу намилуватись. Намагаюся запам'ятати кожен міліметр твого обличчя. Закарбувати в памяті. Сфотографувати. І я шукаю питання, чому так? - Мабуть, від невимовної ніжності.
Біля тебе засинається. І навіть спиться. Хочеться прокидатись поруч.
Тебе приємно цілувати, обіймати, пестити, і ти чудовий коханець! Ніжний, чуттєвий, незабутній. Ти - моя втілена фантазія дворічної давності.
Ти кажеш, що я тішу твій егоцентризм? - Я ж не навмисне. І це не компліменти, бо їх говорять з корисливих цілей. А я констатую факти. Ти - красивий і схожий водночас на ніжного янгола, яскраве сонечко, пухнастого кота і... справжнього чоловіка, хоча я б не продала тобі алкоголю та цигарок… (:
****
З тобою просто і легко. Розумію тебе з пів слова, неначе знаю усе життя.
Я хочу читати те, що читаєш ти, дивитись те, що дивишся ти, слухати те, що ти слухаєш, насолоджуватись тим, що ти твориш. І не тому, що хочу підлаштуватись чи сподобатись. Просто мені також усе це подобається. Але ми ж не близнюки. І є ще досить інших речей, які нам до вподоби. У кожному з нас захований цілий світ. По-своєму цікавий, в дечому схожий, в дечому відмінний.
Ти часто розповідаєш про свою роботу. Розумію місцями, зізнаюсь. Але слухаю. Ти так натхненно про це все говориш, що слухати одне задоволення. Це ж так чудово, слухати людинку, у якої сяють очі від захвату.
Коли ти спиш - мені зовсім не сумно, коли працюєш - також. І я не прагну твоєї уваги і зосередження на мені. Достатньо того, що ти поряд.
З тобою можна дурачитись і розмовляти про серйозні речі. Ти не вважаєш мене смішною, дивною, неправильною. Але ти ще так мало про мене знаєш... А коли знатимеш більше? - Чи змінеться твоя думка? Чи не клеїтимеш ти бірок? Не говоритимеш, як усі інші, що я надто багато думаю, філософствую, переймаюсь, відкриваюсь?
Усім хочеться, аби їх приймали такими, якими вони є. А коли знаходяться ті, хто приймає, ти починаєш змінюватися на краще, заради цих людей, адже вони вже люблять тебе такою, якою ти є. І ти прагнеш стати ще кращою!
****
Що означає фраза "займатися коханням", "кохатися"? На скільки я знаю - це похідне від слова "кохати"? Якщо прискіпливо вдатись до деталей та провести паралелі, то чи можна "кохатися" з людиною, в яку не закоханий?
Чи це просто слова? Сотні слів, які втратили своє первинне значення вже давно, стали говоритись надто часто, надто не до теми, чи просто, аби пом'якшити дещо брутальну фразу "трахатись", чи то зовсім банальне "займатись сексом". А може слово "кохатися" вживають ті, хто просто любить красиві фрази?
– Я тебе дуже люблю як дорогу мені людину, але то трішки інша любов, ти знаєш.
Знаю. І знаю, що тобі не потрібні зараз стосунки. Тим паче стосунки на відстані. Хоча я вже давно не вважаю це проблемою. Але не в тому річ. Річ у тому, що ти потребуєш світла, тепла, нових позитивних емоцій, і як не дивно, спокою. Хоча тебе самого лякає перспектива цього спокою. І ти відчуваєш самотність, від якої відвик, до якої не звик. Ти просто виснажений невдалими стосунками, купою подій та емоцій,що звалились на голову. І постійно сам собі суперечиш, і часто навіть не помічаєш цього. Як я тебе розумію. Хоча я завжди всіх розумію. Інших зрозуміти легше, ніж себе. Тим паче я вже все це пережила. За цей рік. І самотність, і розгубленість, і суперечності, коли шукаєш тепла і сонця в минулому, випадкових людях, нових знайомствах, трохи тепла.... Хоча в принципі не хочеться зв’язувати себе з кимось знову, бо ще щемить у грудях, але й засинати наодинці якось холодно. А всі ці випадкові люди-батарейки, які тебе заряджають своєю енергією, не завжди готові до схеми "привіт-бувай" чи знову ж "друг-коханець-друг". І знову всі ці безкінечні пусті шаблонні фрази, які в принципі не несуть ніякої істини, лише суцільні ярлики, "хороший знайомий", "дорога мені людина", "близький друг". Це я на прикладі дівчини. Перефразуй. Усе виглядає так само і з чоловічого боку.
Але я все розумію. І я аж ніяк не хочу, аби ти почувався винним. Ніхто не винен, що я вже рік, як вільна, що мені недостатньо дружби з тобою після усього, що відбулось, адже, як я вже згадувала вище, друзів достатньо просто любити, а тебе хочеться вкрасти, цілувати, обіймати, прокидатися поряд. І я відчувала те саме два роки тому. Тільки було забагато принципів щодо сексу, страхів щодо стосунків на відстані, і все було просто невчасно. В принципі, як і зараз. Усе невчасно. Ніхто не винен, що я теж одна з тих людей-батарейок, які тебе заряджають, але не вміють приймати спрощені схеми сучасного життя, коли тебе перекидують зі сходинки на сходинку, наклеюючи кожного разу нові ярлики, називаючи словами, які не несуть в собі нічого, окрім набору звуків, які вловлює слуховий рецептор чи зоровий канал.
Тому мені було важко з першого дня, захисні механізми спрацювали, я закривала, як уміла, найвразливіші сторони свого "я", боячись надмірної відвертості, слів, що застрягали в горлі, сліз, які тобі-таки вдалось відчути на смак та дотик. Мені не хотілось тебе відпускати. А ти ще більше ятрив душу тим, що не хотів їхати. Так важко було часом. Адже це називається інтрижка, короткочасний роман.... Знову ярлики та бірки. Невдалі дурні слова. Я змінювалась в обличчі, ставала відчуженою, постійно чуючи від тебе якісь дивні речі, то одні, то інші, цілком несумісні. Запитувала себе, коли ти жартуєш? А коли відвертий? Часом ти жартував невдало щодо важливого і трепетного. В такі моменти відчуття насправді якісь паршиві. Це щонайменше дивно, слухати, наприклад, про якесь там твоє-моє знову окреме,звісно ж окреме, особисте життя, знаходячись з тобою в ліжку. Це реальне садо-мазо. І це чомусь не смішно. І недоречно в такі моменти. Інколи краще мовчати, адже ти ніколи не можеш знати точно, як відреагує людина на твої слова, жарти, погляди, а особливо тоді, коли ти не зовсім впевнений, як вона ставиться до тебе, ким ти для неї є, та й, в принципі, людину то не зовсім і знаєш.
****
Часом я задаюсь питанням. - А що б було, якби ми жили в одному місті? Ми говорили про це тоді багато і тепер трішки. Але ми не знаємо. І не дізнаємось, мабуть.
Усе минає, притуплюються відчуття, хтось, як на мене, дурний сказав, що відстань, вбиває навіть пристрасть. Як на мене відстань не вбиває нічого. І взагалі, вона є смішною перепоною на шляху до щастя. Але я не збираюсь переконувати когось у цьому чи нав’язувати думку, до якої прийшла не відразу, і дорога ця була важкою.
****
В будь-якому випадку втратити себе, натхнення, пристрасть, вміння закохуватись, дарувати ніжність та тепло, відчувати себе живою - це трагедія. Але віднайти усе це знову - єдине, про що можна мріяти. Цього року я мріяла відчути ще раз усі ці прекрасні речі. Бути з кимсь, хто допоможе розбурхати давно забуті почуття. Моя маленька мрія здійснилась. І якщо це трагедія, то нехай. Нікому її не віддам.
****
І я люблю тебе, ось.
Як добре, що в українській мові є безліч цих смішних порожніх слів: закоханість, пристрасть,любов, дружба, кохання. Чесно? - Я не хочу давати назву своїм почуттям до тебе. Чи чути якусь твою класифікацію. Не існує слова, яке б влучно передало моє ставлення. І мені зовсім не потрібно, аби ти почувався винним або виправдовувався переді мною. Адже це просто довжелезна сповідь. Десь недостатньо обдумана, десь надто емоційна, десь, можливо, недоречна. Таке пишеться, аби стало легше, і ховається у шухляду. Але ти заслужив відвертості, щирості, правди... Я хочу, аби ти був щасливим, прокидався таким і засинав. Аби ти посміхався і сяяв, аби було для кого і заради кого. І можеш навіть наклеїти на мене бірку дорогої людини, колишньої коханки, близької подруги, та кого завгодно. Ти лиш мені про це не кажи. Від тебе чути таке зараз якось.... якось.... немає слів... от....
У мене були стосунки. І безліч людей повернулось в моє життя знову. Вони продовжують повертатись. Дехто говорить, що ми ніколи не зможемо бути друзями (або кимсь більшим або ніким), інші кажуть, ти мені як сестра, дорога людина, ще хтось вважає мене чужою, а чи то хорошою знайомою, хтось називає це відроджене спілкування дружбою. Коли ти просто любиш цих людей з минулого, тобі вже трішки все одно, як вони тебе там називають.
Я тебе не просто люблю. А якось по-особливому. І так, як ти сказав підчас однієї з наших останніх розмов, – коли я виключаю скайп, в цій темряві ночі мені більше немає для кого сяяти.
Ти вибач, якщо щось не те сказала, зачепила, зробила тобі боляче.... Головне, не віддаляйся, не лякайся і не зникай! Якщо у тебе все буде добре і ти будеш щасливим, якщо раптом знайдеться хтось, для кого ти зможеш сяяти там, а ця людина обовязково знайдеться, то я дуже за тебе втішусь. Хоча, зізнаюсь, це буде трішки боляче. Папір не червоніє, тому.... Не знаю, що ще сказати. Ти, певне вже втомився читати. Але моя пристрасть до графоманства невиліковна, на жаль, хоч і не лікує насправді ні краплі.
Посміхайся! Сяй! Адже ти один з найкращих людей, які мені траплялися. Ти моє малесеньке персональне диво. Ти п'ятої групи крові. У тебе є кріплення для крил. І твоя посмішка заразна. А радість та позитив передається повітряно-крапельним шляхом, візуально і навіть на слух.
І що б там не було, а зараз шкода лише, що не можна прилітати щоночі, зігрівати тебе своїм тілом і пильнувати твій зовсім неспокійний сон, вдихати запах твого волосся, просто дивитися на ці довгі чорняві вії, під якими спочивають найусміхненіші в світі оченята.
Таких, як ти, більше нема. Усі люди особливі. А ти ексклюзивний.
****
І ще, накінець. Як писала Франсуаза Саган у повісті "Янгол-охоронець": "Я згадувала про касту, описану Прустом: його волосся було схожим на ніжні пір'їнки, а шкіра на дорогу тканину. Людина, з якою ти проводиш ніч в одному ліжку, в якусь мить обов'язково стає для тебе ближче за всіх інших."
****
Прощатися з тобою на пероні Івано-Франківського вокзалу було важче, аніж прощатися два роки тому в Одесі. Краще би ти мене образив чимсь, і я на тебе б дулась. Мабуть, тоді було б легше стримувати сльози та посміхатися всупереч усьому…
****
Потяги... Довгі й похмурі. Вокзали... Красиві й не дуже. Метушливі люди. Туди-сюди.... І так без кінця. У кожного з них своя маленька історія зустрічей чи прощань.... Повсюду валізи. Сльози щастя. Сльози болю. Посмішки: вимушені й тремтливі, щасливі й разючі. Обійми: надто міцні, аби вхопити на прощання ще квант тепла, надто міцні, аби вхопити той квант нарешті! Поцілунки. О ні! Я краще мовчатиму про поцілунки! З ними на вокзалах найважче. Що може бути печальніше поспішних поцілунків, таких сполоханих і невпевнених, наче просто недоречних? Коли не можеш надихатись, надивитись, увібрати ще трішки запаху, трішки душі...
****
Потяги... Генератори почуттів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303585
дата надходження 01.01.2012
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2012
І знову ти... І вітер у волоссі.
Це дихання. Твоє. Заплуталось у них.
У груди холодом. Я знаю, не зі злості.
По іншому не вмієш за поріг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316342
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 24.02.2012
Впіймай мене - я ж падаю донизу,
Злови мене ,підстав своє плече
Поруш глибоку і печальну тишу
Нехай вона кудись у сон втече.
Впіймай мене і притули до себе
Не відпускай із помахом руки,
Я все одно залишусь біля Тебе
Торкнусь рукою теплої щоки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316020
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 22.02.2012
Ти цілувалась з вітром на світанні.
Ховались ви обидва серед жита.
І пристрасно так, нібито востаннє,
він плечі обіймав твої відкрито.
Ось бачу гру його з твоїм волоссям,
але чомусь нітрохи не ревную.
Спокусник вміє заплітати коси?
Я в нього цю науку опаную.
І щоб він не казав тобі на вушко,
чи заглядав в блискучі оченята,
чи кликав за коханку чи подружку –
не матиме цей звабник-вітер свята.
Бо підхоплю любов свою на руки,
щоб десь у житі зникнути до ночі.
Послухай, мила – серце вже не стука.
Воно тремтить...
Бо знов кохання хоче...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315653
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.02.2012
Снігопад за вікном, снігопад у душі.
Я сиджу за столом і складаю вірші.
Виливаю у них ніжну тугу й любов,
Ми з тобою удвох вже не будемо знов.
Замітає той сніг наших душ почуття.
У щасливий наш час вже нема вороття.
Вже не видно слідів, ні шляхів, ні доріг.
В серці свому вогонь зберегти ти не зміг.
Снігопад за вікном, снігопад у душі.
А мені лиш залишились мої вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314240
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 15.02.2012
***
На відстані холодної руки,
На відстані бездонного мовчання
Смакуємо самотності роки
Натомість неосяжного кохання.
Пліч-о-пліч по бульварах бредемо́,
Зриваючи думками поцілунки,
На плечі начепивши вічне "мо",
Його непереміряні ґатунки.
І доторкнувшись пальцями, бува,
Під ноги погляд, наче прокажені!
Із уст - півзвуком втомлені слова,
Хоча серця насправді навіжені!
І молитви, невпинні молитви,
І вервичні замацані розпуки...
А всього б: взяти й просто протягти
Один до одного замерзлі руки...
(13.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313768
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012
На белой стене – одиночества зверь
в звериной своей тоске:
он так презирает бессмертье, что смерть
не станет делить ни с кем,
но верный инстинкту в дому, где чужих
не терпят на дух и на…
он будет лакать твою тёплую жизнь,
как на брудершафт, до дна
и будет искать среди старых вещей –
слабеющих рук тепла,
и тонкие сети бессонных ночей
опутают льдинки глаз,
и вновь натыкаясь на солнечный свет
и пряча за смех – оскал,
незримо пойдёт за тобою, след в след,
прирученный от соска…
2003-12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313369
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
Як пелюстки свої тендітні опустила...
Замерзла...і замерзли сльози,
Які на сніг тихесенько зронила...
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
І як холодне сонце їй у душу заглядало...
І смерть вже була десь в дорозі,
Життя до неба відлітало...
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
І як вітри її вже мертву цілували...
Ви бачили?! О Боже, ви - тирани,
Чому ж тоді її не врятували?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164872
дата надходження 08.01.2010
дата закладки 12.02.2012
Ти народилась жінкою, тож знай,
Що лише жінкою ти і повинна бути.
І щоб не трапилося – пам’ятай:
З шляху свого не можеш ти схильнути.
Твоя природа – це любов і чистота,
Духовная краса і ніжнеє натхнення,
Безмежная людськая доброта,
Терпимість, мудрість і прощення.
Ти народилась жінкою, тож знай:
У тебе друге прізвище – цнотливість.
Твоя душа, як чистий водограй,
Що випромінює живу невинність.
Розбещеність – це не твоє ім’я,
Твій дім – це не кабак чи модні клуби;
Твій дім – це є твоя сім’я,
Яка завжди твоєму серцю люба.
Ти народилась жінкою, тож знай,
Що ти цариця в будь-якій домашній справі.
Дітей своїх уму та розуму навчай,
А чоловікові своєму серце зігрівай.
Багато з вищесказаного властиво і чоловікам,
І ви, либонь, спитаєте – а в чому же різниця?
А в тім, що ми, мужі, - це джерело життя,
А ви – вода, що в ньому ллється та іскриться.
Ти народилась жінкою, тож знай:
Твій головний аксесуар – твоя жіночність.
Найкраще ж він виблискує тоді,
Коли в тобі живе природи непорочність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313238
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 11.02.2012
Вже на дворі стало зимно,
Ми чекаєм справжню зиму...
Разом з снігом нам незримо
Січень принесе свята.
І до кожної оселі,
Щоб були усі веселі
По містах та ще й по селах
Хай це пісенька луна:
Приспів:
В Новому році
Ми бажаємо щастя,
Хай задумане вдасться,
А душа хай співа...
Хай вас вітають
Щастя-миру бажають,
А вертеп з колядою...
Принесе Вам добра!
ІІ
Йдуть до нас морозні свята,
А в серцях вогню багато...
Рік Новий будем стрічати -
Ми зігріємо усіх!
Час оцей завжди казковий,
Повен радості й любові...
Ще й бажання загадкові
Дід Мороз збира у міх.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JI4yU-TiN6k[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312852
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012
Мой милый друг! Какого чёрта.
Читать здесь нечего.
Упёртый?!
А! Может в рифме преуспел?
Иль в прозе, сдобной, раздобрел?
Зовёшь себя: «Калач я, тёртый!»
Читать здесь нечего. Уволь!
Здесь, между строк, блуждает боль.
Здесь буквы, нервные, в приколе,
Их мозг родил, стонать в неволе.
Так, значит! Всё-таки дошёл,
До этих строк, и не ушёл.
Ну, что ж, избрал ты свой удел,
Тут мыслей, полный беспредел.
Здесь на разбивку, рифму, слог,
Плюют из низменных высот.
Здесь хаотической толпой,
Слова ломают ровный строй.
Осколки здесь в рядах торчат,
Смотри, не ранься,
Ты, смельчак!
Здесь всё, что в сердце наболело,
Что вынести не может тело.
Останки умерших надежд,
Тел оскорблённых, без одежд,
Чувств униж́ённых, от невежд,
Всё вместе здесь,
Бери их,
Ешь…
Ну, что ж ты робко онемел?!
Не ты ли, этого хотел?!
Забраться в личный мой удел,
И глянуть, что же я имел…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311265
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 04.02.2012
Напевно, - я не Той,
а Ви – не ТА,
і віхола між нами -
золоТА -
розТАнула
сльотою і мовчанням.
В коханні -
ми не перші,
не осТАнні.
О, пані,
чом зосТАлась
ГіркоТА?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310871
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012
О, древній Львове – місто моїх мрій,
Років моєї юності колиско!
Скільки у віршах сказано надій.
Тобі, як місту, я вклоняюсь низько.
Театри, сквери, парки чарівні
І люди метушливі спозаранку,
І ковані шедеври - ліхтарі,
Горби порослі лісом Погулянки.
Маленькі скверики у затишних дворах,
Кав’ярні - диво, що на кожнім кроці.
Львів’яни в Стрийськім парку на лавках
І молодь у вишиваній сорочці.
Весільні звичаї, вертепи на Різдво
І брички з «трійками», немов для королеви.
Високий замок, усмішки, тепло
І вічний символ – твої древні леви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310374
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012
Из пожеланий мышек-наседок порхающему «птицу»
Пожелали не влюбляться, а любить –
Донжуанчику уматно-сексапильному.
Он для каждой вечериночки малиновой
Мегатрендище:
горчичный блеск, острит,
флирт - упадный,
барно-стоечный кульбит,
Светский бейджик, знак: "Элита из элит"...
Но...накаркали. Влюбился: дом, жена,
Потучнел, пьёт, недоволен, грузен – туча!
На капустниках, от скук, не стало лучше.
Бывший щёгол, как амёбная страна,
Безразлично глаз морщинный блеклый пучил...
P.S.
И на раутах, тусовочках - страдалица:
Приглашённым – «просто не для кого краситься!»
И семья, из несчастливого нахала
И растерянной жены – не вдохновляла .
26.01.12 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309896
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Візьми у мрію за руку. Лячно?
Шибки розмалюй щастям…
А я тобі вранці босоніж
каву на кухні…
Смачно?
В сніданок, як до Причастя.
І очі навіки в тепло… в душу!
Аби не крила рутина.
А ти ночами
вкутаєш,
мусиш,
щоби не мерзла в спину.
Візьми у Небо за руку. Зможу?
Я, мабуть, тому й літаю!
А потім –
кава,
паркет босоніж…
Тихше! Мовчи, я знаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309784
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 28.01.2012
Как часто мы уходим навсегда,
Клянемся вслух, что больше не вернемся.
Перелистнем недели и года,
И лишь тогда, наверное, проснемся.
Как часто мы наносим боль другим,
Нам реже свои мысли доверяют.
Сердца ночами медленно сгорают,
Сожженые тщеславием своим.
Как часто ждем то лета, то зимы
И ценные моменты упускаем.
Как часто безответно любим мы,
Как редко за ошибки мы прощаем.
Куда стремятся люди? В рай ли, в ад?
Живут ли или так... Как будто... Вроде...
Как часто мы решительно уходим.
Как редко возвращают нас назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309320
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 26.01.2012
Пишу, но сбиваюсь, сетую,
В миру, словно песнь, недопетая.
Живу, как в игре, сетами,
Н́а спор, бросаюсь, монетою.
Иду, спотыкаюсь, падаю,
Раны, ладонью прикрыв, радуюсь.
Люблю, не скрываясь, верую,
Ошибки, смываю, мерами...
Вдох от Мантихоры.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308519
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012
Утверждают...что жизнь ... чёрно - белая...
Две полоски...она - полосатая...
Я...наверно...не то что-то делаю...
У меня ...всех цветов...и с заплатами...
И мой мир...то в горошек...то в клеточку...
С ароматом...то дёгтя...то ладана...
Столько разного в нём...понамешано...
Но другого...иного...не надобно...
Мне иного...другого...не хочется...
Я попала в зависимость...к радуге...
Даже ...маленькое одиночество...
В бирюзовом - уютно ...и радует...
Утверждают...что жизнь...чёрно-белая...
Две полоски...она - полосатая...
Я...конечно...не то что-то ...делаю...
У меня...то седьмая...то пятая...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307843
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2012
Мой милый друг,
пишу Тебе письмо.
Быть может, ты
услышишь силой мысли ,
что зорко сердцу -
взгляду не дано,
что безрассудно -
тоже порождает смыслы...
Я повторяюсь?
Можешь, извини!!!
"Не время!" - сказано тобой,
как спето.
Но Ты по прежнему
приходишь в сны,
как пасажир
на поезд
без билета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304973
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 20.01.2012
Я состою из тех противоречий,
Что заставляют пламенем гореть...
Когда - к мечте сквозь стены,
Нос калеча,
Быстрее доползти, чем долететь.
Когда слова, что вырвались из плена
Ненужной полупьяной тишины,
Повисли гроздью полу-тем на стенах
И почему-то стали не нужны.
Когда пьянея от ночной свободы,
Я думаю о доме и тепле,
А утром мне и парню из народа
Достаточно бутылки на столе.
Когда с последней крепкой сигаретой
И чашкой кофе, сваренного мной,
Придут на три вопроса - шесть ответов,
Вконец рассорив душу с головой.
Когда крича и воя от бессилья
Хоть что-то в этой жизни изменить,
Припав к обочине Судьбы дорожной пылью,
Я улыбнусь и буду дальше жить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307558
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.01.2012
Кошки – мышки
Поймал кот мышь,… хотя бы съел, зараза
Так нет,… устроил ей Армагеддон
До вечера с беднягой кувыркался
Что только не выдумывал, пижон.
То вдруг отпустит и поймает снова
То зафутболит, словно серый мяч
То ляжет на спину и словно на арене
Жонглирует он ею как циркач
Затем придавит своей белой лапой
Да так что даже косточки трещат…
Что мышь? … она уже устала
Последние минуты доживать…
Коту простительно,… но очень часто люди
Желают в кошки – мышки поиграть
В себе конечно возомнив КОТА
Не зная, что и МЫШКОЙ можно стать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306948
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 16.01.2012
ты спрашиваешь
меня -
где в отношениях
наших логика?
а я закрываю
твой рот
поцелуями
ты любишь докапываться
до сути
а мне от тебя -
ничего не нужно!
я просто
что-то
чувствую
и это так же
легко
как -
живу и дышу
и мне не интересна
классификация
моих чувств
по Аристотелю...
или по Фрейду
ты любишь во всем точность
и все подчиняешь законам...
ну а я...
так нелогична...
и
просто тебя люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306861
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 16.01.2012
(моєму коханому чоловікові)
***
Люблю́ тебе всіля́ко, як умію:
Цілунком теплим… Кавою у ліжко…
Покірністю і но́ровом у змі́шку …
Як зважуюсь і так, як ще не смію…
Словами ніжними – аж дрож по спині…
Очима, темними палким бажанням…
І стрі́чею, буває, й розставанням…
Як вірністю раби, а то й … богині!
Люблю тебе так різно – до безтями!!!
До паморочі і утрати світу!
До безпитання і до безотвіту…
Усіми фібрами, всіма чуттями!!!...
(13.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306408
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 15.01.2012
***
Вітаю, мій друже! Пробач, що не часто пишу…
Турботи заїли, душевна тривога, що в осінь…
Та ну їх сьогодні… лишімо, бо з плином часУ
не стане й життя говорити з тобою як досі…
…Як справи у тебе, чи діти здорові, а сам?
…А як на роботі? Чи пишуться вірші? ...а проза?
…у мене..?! …легкий на тарелі лежить круасан,
і знову на очі чомусь навертаються сльози…
Пусте… із віком стаємо дитинні, сльозливі…
…Та – так… не питайся… я вже не сама – у маршрутці…
Тут люди навколо… пробач, – розмова на линві…
…не хочу, щоб чули й всміхались… а що – настурції..?
Так! Спасибі! На грядках – веселою звабою,
і квітнуть, немов на землі твоєї Америки…
…Що? …я – не чую… Якими, питаєш, барвами...?
Червоними й чорними… це ж – на вкраїнських теренах!
Чекаю дзвінка! …у скайпі ввечері! Так! …дзвони!
А ще – заходь! …Ну, які можуть бути незручності?
Ми ж люди! Ми ж друзі: друзям зАвжди, бува, болить,
…чекає душа, бодай, віртуальної участі…
Так… так, я чекатиму! Як же тепер без тебе!
Питання в нуль – ти знаєш мою наднову адресу…
Чекатиму… так! І проситиму в свідки небо,
аби дочекатись.. так! Звичайно, що не для преси…
09.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285324
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 12.01.2012
(Віншування-посівання)
Добрий день у Вашій хаті,
Я віншую всю родину,
Щоб були завжди багаті
І любили Україну!
Щоб хліба родили щедрі,
Щоб плодилися ягнята,
Щоб жили у щасті й мирі,
Кожен день був наче свято!
Засіваю Вашу хату,
Сію, вію, посіваю!
Щоб усі були здорові,
З Василем Святим вітаю!
Засіваю Вашу хату,
Сію, вію, посіваю!
Щоб водились грошенята,
З Новим роком Вас вітаю!
Засіваю Вашу хату,
Сію, вію, посіваю!
Довгих літ прожити дружно
Я родині цій бажаю!
Сію, вію, посіваю!
Сію, вію, посіваю!
Вам, господарю й дружині,
Діткам Вашим і онукам,
Засіваю у дім щастя,
Щоб не було горя й скуки…
Сію, вію, посіваю!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305913
дата надходження 12.01.2012
дата закладки 12.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2012
Я закохалася не в тебе,
не в очі кольору бунтарства,
не в руки, у яких півцарства
ти помістив би, якби треба.
І що мені тепер за свято
в твого волосся лізти петлі,
неначе тіло на бамбетлі -
думки нещадно таврувати.
Собі наказую тобою:
хай як болітимуть світанки,
хоч від чиєїсь млій осанки,
не надихнеш рядки юрбою.
Я вже огорнена вітрами,
та доки в небо - власним ліпше
твоїм освідчуся я віршам -
любов між ними, а не нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305621
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012
Л.К.
Багато кажуть: Дружби не буває,
Бо світ заполонила всюди фальш,
І лицемірство рясно скрізь буяє.
На мою ж думку-все це просто блаж!
У мене ж подруг є багато,
Із них по-справжньому одна.
Із нею кожна зустріч наче свято.
Я тішуся,що в мене є вона.
Ми дружимо вже більше десять років,
І плачемо,й радіємо разом.
У нас не було жодних суперечок,
Ні сварок,ні образ,ні перемов.
Лиш той у справжню дружбу не повірить,
Хто друга вірного не мав.
І сам на кожнім кроці лицемірить,
Тому і друзів Бог йому не дав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305570
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012
я все понимаю,
милый!
да, с дурочкой -
было б проще
она бы тебя
не терзала
такой утонченной
ложью
она бы тебя
любила -
любого,
какой вернешься...
и все тебе простила...
и алиби сочинила
тебе же -
не придерешься!
только (какая жалость) -
я не из той породы
опасна
умна
и строптива...
достойный мне нужен
противник
такой,
чтобы - в клетку
с тигром
такому - моя нежность
а ты извини, милый...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304194
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 04.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.01.2012
Просто йди... Я вогнем спалахнула.
Не дивись... Це не твоя біда...
Я тебе зрозуміла, збагнула...
Я - вогонь... Ти не мій... Ти - вода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304003
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 03.01.2012
Новый год озорных драконяшек...
Неужели все будет, как раньше?
Так ли, нет, а – в салютах и праздниках,
С долгожданным прожжённым проказником!
Хорошо для самообороны
Хоть порой иметь Друга-Дракона!
Мы ведь также - в реале, в сети -
Любим огненное в конфети.
31.12.11 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303382
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 31.12.2011
Зима зачем-то путает следы,
метель снегами прячет чьи-то мысли.
А ты... ты из какой-то моей жизни...
иначе - почему мы так близки?
И в горле ком. И все твои слова
там, под ребром, так гулко отдаются.
Мне кажется - я сплю и все боюсь проснуться,
и кружится зачем-то голова.
В твоих ладонях - часть моей души,
и потому мне без тебя так грустно.
Я попрошу весну, пусть поспешит -
я так хочу в нее скорей вернуться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302821
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 28.12.2011
Так хочется сказать порой «люблю»…
Но не on-line и не по телефону,
Все так запутанно… мне кажется я сплю,
Все холодней… одет не по сезону.
Л-ю-б-л-ю, набор лишь букв, по сути он,
Сам по себе и ничего не значит,
Пока эмоцией не будет наделен,
Лишь пустота он так или иначе.
Сравнимо ли сухое СМС,
Трещащий голос в трубке телефона,
С признанием посланнице небес,
В реальной жизни, вечером, у дома…
Когда обняв, ты смотришь ей в глаза,
Слова любви тихонько повторяя.
А по ее щеке бежит слеза…
От счастья…. Вот они, ворота рая…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302709
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Любить слишком сильно – такое возможно?
Возможно, и больно, и грустно, и сложно.
Нет, если ты чувствуешь это в ответ –
Другой разговор, ну, конечно же, нет.
А если ты знаешь, что любишь сильнее,
И сердце при встрече забьется быстрее?
Скучаешь-страдаешь, день тянется год,
А после в ответ – «от ворот поворот».
Вот это разлука. Вот это терпенье.
Когда отсекаешь другие сомненья,
Себе признаешься, что любишь его –
И после не видишь уже никого.
Вот только вопрос: а разумно ли это?
Вот так вот любить без звонка, без ответа?
Не скажешь, что впрямь невзаимно –
Но как-то уж дико наивно.
Быть может, мне стоит стараться, как он:
Не слушать часы, не искать телефон,
Не чувствовать дрожь, в календарь не смотреть,
Не грезить, не ждать, не мечтать, не хотеть.
Не строить иллюзий, не таять душой,
Шагов не считать – пришел ли, ушел.
Не думать: «Ну сколько до встречи-то дней?»,
С ума не сходить, не влюбляться сильней.
Да, это идея. Хороший урок.
Но что нужно сделать, чтоб он пошел впрок?
Какая тяжелая это наука –
Умение взять себя в руки.
Ну что ж, постараюсь. Я буду любить,
Но меньше, слабее.
Натянута нить.
Зачем ее рвать? Нужно лишь отпустить…
…Возможно такое – немножко любить?
2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302518
дата надходження 26.12.2011
дата закладки 26.12.2011
Як вас любити, якщо ви – тінь?
Якщо ваш погляд – у далечінь.
Ваш крок – у безвість,в примарні сни.
А я жива. Я – дитя весни!
Ви таїн прагнете, чорних дір,
Літати в небі , торкатись зір
І розливатись потоком слів,
А я – кохатися на землі.
Ви – про високе, мені ж подай
Обіймів, любощів через край!
У вас комети, зірки дощем,
А в мене лава в крові пече!
Як вас любити, якщо ви – бог,
До вас торкнутись – як до зірок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215472
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 23.12.2011
***
Тебе хвилюють мої резони?
Мої проблеми ?
Мої закони?
Тобі так треба мої зізнання?
Чи я із помсти чи із бажання?
А я із тіста.
Чи може з глини.
Гуляє вітер усередині.
Я може світла.
А може чорна.
Я вся в собі чи уся назовні.
Така, як хочеш…
Така, як треба…
В долонях сонце.
В очах – півнеба…
А може крига.
І попелище…
Навіщо знати тобі, навіщо?..
Мої резони – безмежність ночі.
Я просто хочу тебе!
Я ХОЧУ!
13.11.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292810
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 23.12.2011
Верба над рікою розкинула віти,
Схилилась у воду і шепчеться з вітром,
На долю вербову свою нарікає,
А вітер не чує,а вітер гуляє.
Сьогодні розвів балачки із вербою,
А завтра шипшину узрів над водою.
Шептав їй,що краща на цілому світі
І все червоніли шипшинові квіти.
На те він і вітер,не знає зупинки,
Не має спочину й коханої жінки,
На те він і є чоловічого роду,
Що любить нестримно всю нашу породу.
І я прихилилась сама під вербою,
Розказую їй про жіночую долю,
Про дні,коли вітер до нас прилітає...
Вона мене слуха і гіллям хитає.
19,08,2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301812
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Буває - за хвилину все життя
Перед очима вітром пронесеться,
Й подумаєш, що в точку прибуття
Тобі дістатись так і не прийдеться.
І все, що зараз відбулося швидко,
Є знаком для подальшого шляху,
Життя людське - подій найтонша нитка,
Відрізок долі, змотаний в клубку.
Згадаєш все, що зроблено тобою,
І що тобі вже мабуть не зробить,
Побачиш блискавку-дугу над головою,
Й обличчя, що даровані на мить.
Кохання перше пролетить стрілою,
Батьки і діти, рідні голоси,
І Образ, що завжди носив з собою,
І - що хотів ти, все, що ти просив.
Живіть достойно, гідно і правдиво,
Несіть тепло і щирість у собі,
І пам"ятайте, що життя - це диво,
Що випрошене в Бога у мольбі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301504
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 21.12.2011
Як ми відносимось до ближніх,
Те і одержимо в замін,
За слово гостре, болетворне
Не ждіть на добре перемін.
Ми не задумуємось часто
І ображаєм без підстав
Поглядом, жестом, гучним звуком,
Що в злобний крик переростав.
Та з часом вже на власній шкірі
Ми відчували те самЕ
І вже тобі від злого слова
Комок у горлі підніме:
« Не справедливо це ! «, -
А сам, - забув, як волю
Дав словам,
Як злоба лилась через край,
Те , що посіяв, - пожинай !
А добре слово озоветься,
Сторицею тобі вернеться,
Бо слово наше, - бумеранг
І від тогО, який ми ранг
Йому надали, - те й буде
Нам біль чи радість приведе !
18.12.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300734
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 18.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2011
Вони розійшлися, і тихо повіяв вітер.
Вітром був він. А небом була вона:
він був легкий, а вона була ніби вічна.
В кожного з них була своя глибина.
Сонце для нього – просто небесне тіло;
а почуття – або є, або їх нема
- їй же весною воно навіть душу гріло…
Правда, якщо почуття не душила зима.
В нього душа, як і в неї, була прозора,
тільки неслася в свою височінь вона.
Вона була небом, а він розважався з морем…
І їх пожаліла і розвела весна.
Вони розійшлися, і тихо повіяв вітер.
Вітром був він, а небом була вона…
Він полетів – і якось поникли квіти.
Зорями в небі чомусь посміхнулась весна…
2003-2007 рр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299096
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 10.12.2011
Надворі сніг, холодна днина.
А в серце поселилась пустота.
Усе примарне,все,до чого серце лине,
Бо він не той й вона не та.
Усе примарне... Все-МІРАЖ...
Банальна гра! Простий кураж!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298694
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 09.12.2011
Я через очі загляну у душу,
Коли вони глибокі, а на дні
Знайду кохання й розбудити мушу,
Яке заснуло там на глибині.
І усміхнуться очі сині, карі…
Кохання промінь заблищить в очах,
І знову в них засяють ясні зорі,
І піснею полинуть в небесах.
Закохані - сумними не бувають
І світяться, коли в душі пісні,
Тоді і очі радістю сіяють,
І солов’ї співають голосні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297959
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 05.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2011
"Мені кави, будь ласка, без цукру" -
Тихо мовив і сів за столик.
Відпустивши холодні руки -
Ти їй знову піти дозволив.
За вікном шаленіє вітер.
Сильне небо теж іноді плаче...
Вона вишвирне твої квіти...
А ти знову її пробачиш.
Телефоном руйнуєш тишу,
І всі справи тепер - на потім.
Повідомлення їй залишив,
Що зустрітись ще раз не проти.
Вона гірко, та все ж, всміхнеться...
Полюбила..... Але ніколи
Не відкриє тобі своє серце...,
бо ти просто не з того кола.
Сигарету зламаєш навпіл...
Покусавши, до крові, губи...
Не зумієш сказати навіть,
Як нестримно і сильно любиш.
"Мені кави, будь ласка, без цукру" -
Розгубилась, зірвавши тишу.
"Мене в твому житті не буде" -
Повідомлення він залишив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296622
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 29.11.2011
Вона йшла самотнім містом і зоря йшла разом із Нею. Вона зупинялась і зоря притишувалась над головою. “Так не буває”, - снувала непокірна думка. Сердилась і поспішала знову втечею. Зоря підхоплювалась і струменіла сяйвом
навздогін. “Ні! – сварилася Вона із зорею. – Так не буває , - галасувало все її єство. Присіла на лавку й зоринка, хитнувшись, зупинилась, заблискотіла ласкаво, ніби хотіла заспокоїти розхристану спокутою душу.
- Що це ? – врешті, спитала стомлена душа.
- Любов, - відповіло серце.
- Ні ! Це Твоя сльоза, - підказував вітер, обійнявши свіжим подихом жінку.
- Це та, вчорашня сльоза, яку ти, розмазуючи на обличчі, зіштовхнула на волосся.
Ображена і згорьована сльоза завмерла і замерзла. А на світанку заблискотіла в сонячних промінцях і стала зорею твого кохання. Я не зміг видмухати й висушити, коли обціловував твої сльози, таким великим було її бажання жити. Я цілував твої очі, а вони плакали. Ти плакала. Чому? Ні, мовчи, я знаю, чому ти плакала. Я бачив вас удвох, бачив як розминулися ваші шляхи. Ти плакала, бо любила, плакала, бо не мала права любити. А любов жила, звеличувалась, була така пломениста, що зігріла твою сльозу і вона перетворилася у вічну зоринку твоєї любові. А тепер іскритиметься допоки житимеш ти, - шепотів пестливо вітерець, благаючи жінку не плакати. Вона вже не плакала, не сердилась на ніжну крапельку, що залишилася єдиним спогадом її недозволеного кохання.
- Залиши її у своїй душі і… житимеш, ще любитимеш, - тихо хтось прошепотів поруч
- Це серце, - притуливши долоню до грудей, посміхнулася. – Любитиму, житиму... - Зіронька зникла. – Загубилася? – сполохано перепитала себе.
- Ні, - відповіло серце, - вона тут, навічно вмостилася, бо вічна любов.. І хоча приходить неочікувана і дивно тривожить, хвилює, не питаючи згоди, але не залишає ніколи тих, кого обрала. Тим і жива її вічність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292954
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 29.11.2011
Обниму я во сне
Мир
И зажжётся вдали
Свет,
Пройден путь и затёрт
До дыр
И тебя на пути
Нет.
Невесёлая мысль
Мне
В клочья вдруг разорвёт
Сон,
На размазанном
Полотне
Прошлогодний глухой
Стон.
Миллионы ночей
Врозь
Две планеты летят
В ночь,
Ты ненужные думы
Брось,
Не смогу я тебе
Помочь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296612
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
Несовместимы лед и пламя,
Известно веку испокон.
А то, что было между нами,
Нарушило святой закон.
Как взрыв вселенной, скоротечный,
Вдруг вспыхнула слепая страсть.
Взаимности я жаждал вечной,
Ну а для Вас важна лишь власть.
Готов достать был, без испуга,
Я с неба лучшую звезду,
Вы ж уповали, как на друга,
Что я еще Вам украду.
Для Вас, красивые букеты,
Бросал с волнением к ногам.
А Вы испытывали трепет
Лишь к янтарю и жемчугам.
Извелся, долгими ночами,
Стихи читая про любовь.
А Вы, сгоревшими свечами
Корили, гордо вскинув бровь.
Я, вероятно, был поспешен…
Что может дать нам наша связь?
А Вы же, плоть свою натешив,
Меня опять швыряли в грязь.
Несовместимы лед и пламя.
Вы, сердце взяв в свою ладонь,
В тяжелый превратили камень.
Угас бессмысленный огонь.
18.10.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151127
дата надходження 20.10.2009
дата закладки 27.11.2011
Безмежна ніч, від краю і до краю
Дрімотний рай, від гаю до дібров
Десь вітер нюха згаслі смолоскипи
Та закликає: „Годі вже розмов”.
Чарівна ніч, від вечора до ранку
Води святої, випитий ковток
Пролита кава, мимо філіжанки
Та ковдра на підлозі із квіток.
Шалена ніч, з жагою до світанку
Віднесла нас у вирій почуттів
Стрімке кохання, пестощі на ґанку
Це те усе, що довго я так хтів.
Хіба ми грішні, цим коханням палким
Невже, Господь, в житті так не робив
Його завіти, знаю я ще змалку
Най і Йому, як я в цю ніч любив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295393
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 27.11.2011
ВІТЕР і КВІТКА зустрілися і закохалися …
Коли ВІТЕР ніжно пестив КВІТКУ, вона відповідала йому взаємністю... Однак, ВІТЕР був занадто сильний і подих його кохання був занадто могутнім…
Пристрасть КВІТКИ була не настільки сильною, і сама по собі КВІТКА була тендітною, і тому вона зламалася…
ВІТЕР спробував підняти її і оживити, але не зміг. Він припав до КВІТКИ і ще раз вдихнув солодкий подих КОХАННЯ, але в її очах було МОВЧАННЯ….
І тоді вигукнув ВІТЕР: «Я дав тобі всю силу свого КОХАННЯ, а ти зламалася! Очевидно, ти мене не так сильно кохала...»
Але квітка не відповіла… ВОНА померла...
* * *
FLEUR DU VENT et a rencontré et ont été amoureuse .
Quand il caressait doucement la fleur, il lui répondit avec amour.
Toutefois, le vent n’était pas suffisant pour cela.
Et il souffla sur fleur de souffle puissant de son amour.
Mais la fleur n’a pas fait une passion violente et se brisa.
Vent essayé de l’élever et de faire revivre, mais ne pouvait pas.
Vent est tombé et respirait dans la fleur doux souffle de l’amour, mais il s’est effacé dans ses yeux.
S’écria alors Vent:
Je vous ai donné toute la puissance de son amour, et vous êtes fauché! Évidemment, il n’était pas en vous la puissance de l’amour pour moi.
Mais la fleur ne répondit pas.
Il est mort.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296008
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 26.11.2011
Ти колись спостерігав за закоханими? Тим як вони ніжно дивляться один на одного, те, як тримають один одного за руки, як ніжно цілують один одного, як…
Скільки ж кохання у їхніх почуттях, скільки відвертості, скільки мрій і сподівань…
В такі моменти розумієш – кохання творить дива, кохання здійснює найзаповітніші мрії, ті, котрі так хотілося б перетворити з ілюзії в реальність.
А ти колись бачив, як він ніжно пестить її обличчя, волосся, руки, плечі, напевно навіть майстерний скульптор на пестить так свою скульптуру…
А які слова він говорить їй… Прості, складні, звичайні і не дуже. Слова кохання, слова мрій, слова почуттів… Напевно жоден поет не знайде таких слів як закохані, а може… Та ні… Не знайде…
Цікаво за ними спостерігати… Вони такі щирі, такі закохані, такі віддані, такі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295872
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 26.11.2011
Очистіть душу, заспокойте серце,
Почніть все знову з чистого листка…
У плав пустіть відновлене суденце,
Щоб він доплисти міг до бережка.
Все перевірте - чи міцні вітрила,
Чи штурманом прокладено маршрут,
Чи шторм пройти ще залишилась сила,
Чи вдасться обійти вам гострий кут.
Якщо немає сумнівів ні в чому,
Якщо удалині горить зоря,
Пливіть разом, не можна тут одному,
І зірка приведе до вівтаря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295842
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 25.11.2011
Охота… Знов відстрілюють вовків,
Яких у лісі розвелось доволі,
Не раз прийшлося бачити клики
Вовків у зграї, сила їх на волі.
І раптом постріл, ніби громовиця,
І впав забитий, у крові, хижак…
В стрибку, на мить, спинилася вовчиця
І стрівся з нею поглядом вожак...
У хащі!!! Чим скоріше від печалі!!!
І ноги понесли у глушину...
А він лежати залишився далі,
Неначе слухав мертву тишину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295111
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 22.11.2011
Хрупкая, тонкая-звонкая,
в чём же душа только держится?
Она - то пацан, то девчёнка,
но чаще - красавица - дЕвица,
нежная, милая, страстная,
ей бы любить, рожать деточек...
Но часто судьба беспристрастная
ломает её, как вихрь веточку...
Хитрая, прыткая, дерзкая -
быть и такою приходится!
Ставит капканы жизнь мерзкая
и с нею сражаться доводится!
Гордая, сильная, смелая,
выдержит все испытания,
решит все проблемы умело...
Мудра и грешна...И святая!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294499
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Все чаще прихожу к выводу, что все в нашей жизни не просто так... Абсолютно все взаимозаменяемо!
Возможно прозвучит немного радикально, но заменимы даже мы сами.
Нет, серьезно! Давайте подумаем сколько людей приходит в нашу жизнь, а сколько уходит из нее? Посчитали?
А теперь включите логику и выключите эго. Дошло? Отлично!
Действительно, если люди уходят из нашей жизни, мы тоже испаряемся из их, и глупо думать иначе. Наивно полагать, что человек которого ты забыл, помнит о тебе!
Если же так, то рано или поздно он вернется. Закон притяжения срабатывает всегда. Люди всегда возвращаются... Но только туда, где их ждут и только тогда когда это необходимо!
Есть личности посланные нам для опыта, есть для любви, для пользы, а есть для тепла... Последних я люблю больше всего. У них талант! Можно сказать Дар Божий...
Приходить именно в тот момент, когда казалось от душевной вьюги окоченело все внутри. Когда уже практически смирился с безысходностью своего одиночества и почти научился не пугаться разговоров " по душам" с самим собой... именно в такие моменты в окно, а вернее не до конца закрытую форточку твоего восприятия врывается подобный человек...
Это всегда происходит неожиданно, но определенно в тему... Этого никогда нельзя предугадать... Будет это парень с которым ты виделась последний раз лет 10 назад или девочка, которую всю жизнь считала невероятно пафосной, а может спортсмен, напоминающий ребенка...
Сути это не меняет! Главное, что как бы далеки ни были эти люди, как бы неожиданны - они наше спасенье! Спасенье от холодных будней серой реальности. Они несут тепло внутри себя, выкрашивают мир в яркие краски... Но главная их ценность еще и в том, что они ЖИВЫЕ, умные, разносторонние и самореализованные! И солнечные они отнюдь не от клинического даунизма... Нет. Им тоже делали больно, у них так же есть бытовые проблемы и ностальгия потерь... Но... Но они в отличии от многих, научились прощать, находить верные решения и отпускать прошлое... Это дорогого стоит... Цените их! Они ваш свет! Они помогут вам в ваших поисках... Возьмут за руку, когда это необходимо... Они - это ОГНИ! Помните об этом...
Не разменивайтесь по мелочам...
Цените содержание, не ведитесь на обложку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293884
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 17.11.2011
не хочу роковой быть
женщиной
и с ума сводить
окружающих
феромонами
своей нежности
жен ревнивых
не настораживать
мне ж потом
на моих " шпилечках "
штабеля мужей
перепрыгивать
не порвать бы колготки
( последние )
папа с мамой меня
сделали
отпустили в сей мир
красивою
сексуальною
и не дурою
и за это ВДВОЙНЕ
спасибо им!
говорят - не родись
красивою...
а какой - тогда?
сижу, думаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293876
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 17.11.2011
Вранішні цілунки... Ще закриті вії,
Ще з просоння очі, сон – шепоче мрії...
Ще гаряче – спіднє, ковдра на обличчі,
Місяць не сховався, і життя – мов вічність...
Вранішні цілунки – запорука щастя!
В серці – спів з’явився, руки, душі навстіж…
Посмішки яскраві, дотики до тіла.
Вранішні цілунки – розправляють крила!
Вранішні цілунки, щирі, без пояснень,
Подарують спокій, сіре зроблять – красним!
Подихи, з надривом, трепетне мовчання...
Вранішні цілунки – посланці кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293537
дата надходження 16.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Тотальность чувства отразилась в рифме
Всем сердцем спела чуткая душа
И в миг реальность словно ритма нимфа
Сорвалась в танец догмы все круша
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190369
дата надходження 18.05.2010
дата закладки 14.11.2011
По осколкам тротуарных витражей,
По отраженьям света чьих-то окон,
По таинству полночных миражей
Бреду я от желания оглохнув -
Ворваться в неизвестный мне твой мир,
Крушить и рушить, слов не выбирая,
Взорваться криком ста небесных лир
И обезуметь телу потакая!
Я так хочу распробовать на вкус
Реальности твоих прикосновений,
Всю новизну неведомых мне чувств
И радости внезапных ощущений!
Пусть страшно... Мир, свихнувшийся на лжи
Вокруг... И зависть в спину шлет проклятья,
Но я иду над пропастью во ржи
В твои мне незнакомые объятья!
Наталья Козак
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291204
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 11.11.2011
Якщо обоє стрінули кохання
І воно з ними ходить по житті,
І це кохання перше і останнє,
То парі цій співають солов’ї.
І навіть у холодну, сніжну зиму,
У горі, радості, в щоденному житті,
Вогонь кохання їм завжди нестимуть,
Закохані у пісню, солов’ї.
Коли ж кохання охололо в грудях
І розійшлись дороги по житті,
Воно потухло і горіть не буде,
То плачуть за коханням солов’ї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291816
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 10.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2011
ПАННО ПАМ’ЯТЬ!
Все минає і знов починається... Життя наше, загалом, нічим не відрізняється від життя природи. Весна змінює зиму, а потім, згодом, знову настає зима. Квіти цвітуть і відцвітають, а через певний час вони знову тягнуться до сонця і пестять наші очі красою своїх пелюсток. І лише люди здатні вигадати таку нісенітницю щодо своєї вічності та винятковості у природі. Людство, можливо, найнедосконаліше творіння природи. В ній, у природі, все вічне і ніщо не є постійним, все постійне і немає нічого вічного...
Так і в нас, у людей. Буває час – квітнемо, кохаємо, ніжимо, а потім – все відквітає, і ніхто з нас не знає чому. Лише цвіт опадає, опадає, опадає..., аж до тієї пори, заким не залишиться нічого. Ніби й не було тих чуттів. А що залишається? Залишається пам’ять.
Панно Пам’ять! Вона теж з плином часу міняється, але лише смерть може знищити її в нас. Хоча хто се знає, що знищує смерть? А поки живе пам’ять, живемо й ми. Навіть тоді, коли цвіт ген осипався, ми все одно живемо. Бо з нами і в нас живе пам’ять.
А потім знов приходить нова весна, зовсім інша, але так схожа на попередню. Ми чомусь мріємо про те, що вже було... Можливо, в тім що “було”, є наше “буде”? Може воно, минуле, шепоче нам про те, що ще буде, лише ми його до кінця не розуміємо.
І скільки б весен, знов і знов, в нас не будили б нову ласку, ніжність, чуття, і скільки б зим в нас все це не вбивали б, коли-небудь, у надвечір’я, чи посеред ночі, у безсоння, нами опанує пам’ять. І кожен з нас пригадає минуле... І тоді ми дістаємо старі запорошені світлини, листи, дарунки і згадуємо.
Згадуємо і по-новому, по-іншому, по-кращому ще раз проживаємо те, чого вже не повернути ніколи. І, о Господи, інколи кажемо ми і бачимо, скільки ж помилок та дурниць натворили ми на сім світі, скільки скарбів не зберегли, скільки тепла не подарували і не зуміли прийняти тоді... Чому, Боже, були ми настільки сліпими, що мріяли про все це і не помічали сего?!
І враз туга та сум прилетять в наші душі з небес і, воїстину, це є мить чистоти людської та відвертості. Ми залишаємся сам на сам із собою, із серцем своїм, із душею. І тоді ми робимося здатними милостиво та безмежно кохати, кохати ніжно, відверто, не втрачаючи навіть краплини любові. І тоді ми готові дарувати кохання і уміємо приймати його правдиво. Тоді ми, здається, знаємо вартість тим коштовним штукам – життю та коханню. І починаємо жити по-справжньому. Це злагода Душі через Любов, але злагода по минулім.
Та незабаром настає ранок. Ми докладаємося до праці, до тего, до сего... Життя буденне триває і все, здавалося б, іде гаразд. У всякому разі, так як завжди. Ми нібито все робимо так, як повинно бути, як велить нам наш розум, наше серце. Незалежно, чи весна в душах наших, чи зима. Незалежно, чи розквітаємо ми, чи квітнемо, чи одцвітаємо...
Але йде годинник, минатимуть дні, минатимуть ночі, і коли-небудь знов настане момент істини. Повернеться у душу згадка про минуле, і нам знову забагнеться передивитися, перечитати сторінки свого, можливо ще недалекого, пройденого шляху. І знову-таки засумуємо, затужимо за недокоханим, за недоласканим, за недоніженим. За Життям!
І так буде вічно. І ніщо не повернути назад... Та й чи потрібно воно, те повернення? Хіба що на крилах згадки…
Павло Гай-Нижник.
Зі щоденника
Кам’янець-Подільський, 1992 р.
Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.3-5.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184790
дата надходження 18.04.2010
дата закладки 06.11.2011
метеозависимость от
моих настроений
изводит тебя
ежевечерне
головной болью
и бессоницей
воспаленной
ты с тоской смотришь
в окно
куришь
так нервно
и много
думаешь
когда это все
кончится?
хотя казалось бы
что может
быть проще
взять и порвать
отношения
как недописанные
стихи
но что-то тебя
держит
и что-то опять
мешает
начать все сначала
с другой
женщиной
которая не будет
так усложнять
твою жизнь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291013
дата надходження 05.11.2011
дата закладки 06.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2011
Вы ждали...
Плюс тридцать два...
Бываю я не права...
Ночь Фаренгейтовым корабликом спустиласть
Виляя бёдрами порывом ветра надломилась.
Дивные птицы эти свирели.
Перья свои разбросали чистым нетканным ковром.
И вот я здесь...
Стою пред Вами, робею?-да!Но не ропщу!
Чего же вы встали? Что с Вами?
Снимите скорее перчатки
Целуйте тревожте украдкой
Мой сударь! Какой вы...Мужчина...
За болью приходит награда
Пришла, я не шла я летела
Сегодня всё в Вашей власти...
Темно как, зажгите свечи
Манто зажимает плечи
Оставьте его не держите
В обьятья меня заключите
Не знаю чего так дрожу я
И я Вас люблю! Обожаю!
Щепните же, укусите,
Сильнее сильнее сожмите
Не сон ли... В средине мая
Ладонь в ладони...
Всякое может присниться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290914
дата надходження 05.11.2011
дата закладки 05.11.2011
Відповідь на " Женщина (мечта?) Contessa
Яка? Така, як бачиться Добро -
вродлива, чуйна, лагідна і вірна,
болюча, наче вирване ребро,
вразлива, як панчохи безрозмірні,
така, якої досі не було.
І як то добре, коли те Добро
з тобою поруч крізь роки і стужі
на край землі іде і робить мужнім,
коли сутужно, всім смертям на зло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290866
дата надходження 05.11.2011
дата закладки 05.11.2011
Де береги любові я побачу
і промінь почуття, що не згорає?
Чи я дізнаюсь, що для тебе значу?
Як упіймати те, чого не знаю?
Навіщо нам іти по краю долі?
Чому самотньо в серці вечорами?
Про що мовчать стурбовані тополі
і зорі, що тремтять вночі над нами?
Чому так складно мріяти про тебе –
таку близьку і водночас далеку?
Навіщо - коли треба і не треба –
моїх думок в твій край летять лелеки?
Яким би був до тебе дотик перший
і зоресвіт очей твоїх шовкових?
Чи поцілунком ніжним перевершиш
все, що у снах я мріяв кольорових?
Чи ти мені писатимеш віршами,
як я шепочу всім єством до тебе?
Чи будеш виглядати вечорами
зорю, що нас єднала через небо?
Які складні й пекучі запитання!
Якщо ми відповісти не зумієм -
ти просто поверни моє кохання.
Нехай воно зі мною спопеліє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290771
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 04.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
Торкає небо сірим рукавом,
вже фарбу сонця змито з падолисту.
Ми будемо не пОрізно - разОм
і речі оживуть подвійним змістом.
Мовчання переповнює межу,
зневіра - в cерце - гострою різьбою -
Запам׳ятай, - найменшим дорожу
я спогадом, напоєним Тобою.
Коли в полоні бурі і тривог -
повір, що під ногами - твердь і суша…
Думки бувають зернами, що Бог,
чекаючи врожаю, сіє в душах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290047
дата надходження 01.11.2011
дата закладки 01.11.2011
шепчу: спасибо,
щекочу за ушком
губами теплыми,
горчу пучком полыни,
благословляю
в завиток макушки -
на сердце радость,
а ладони стынут;
ты не поймешь
ни горечи, ни дрожи
в сбивающихся нотках
пересказа...
бывает так,
когда скисают дрожжи
не доходя
до сдобного экстаза;
бывает так,
бывает и иначе
(иначество сильнее христианства)
ты улыбнешься -
я от счастья плачу
(по-бабьи вголос громко)
без жеманства;
платочка нет -
размазанная радость сбегает по щекам,
как сон под утро...
прозрачен свет
в твоей кромешной власти,
где я мудрею этим счастьем
...трудным...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289997
дата надходження 01.11.2011
дата закладки 01.11.2011
А давай ми з тобою втечемо далеко
на який-небудь острів, де хвилі шепочуть.
Там десь сонце у морі – як в небі лелека,
і хмаринки, що з чайками гратися хочуть.
Чи віднайдемо світ, де немає нікого –
на далекій планеті у зорянім гаї.
Там озера у спокої лісу німого
вкриті сріблом світил неземних небокраїв.
Ми присядемо поряд, торкаючись наче
непомітно руками чи поглядом ніжним…
І мовчанням образи усі ми пробачим
замість слів, що камінням вважали наріжним.
Хай без нас ненадовго Життя, наче річка -
освіжиться вода, розпогодиться небо.
Нашу знову у храмі запалимо свічку
і помолимось вдвох, бо, напевно, так треба…
А до краю здивований світ зашепоче,
коли ми повернемось, сплітаючи руки,
не згадавши, що хтось нам журбу напророчив
і розлуку під заздрісне каркання круків...
Не звучатимуть часто слова заповітні -
замість них скажуть очі про це щохвилини.
Просто ти заглядай в них, моя зоресвітна,
моя квітонько люба, кохана перлино…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289924
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 01.11.2011
Ну що ж думаю ви усі здогадувались що не омину цю тему і ось настав час..Ну що ж тут скажеш? Напевно так банально писати про кохання.Таке враження що про це не написав тільки лінивий,тупий гоп,але упевнений навіть він уже починає писати рядки трохи схожі на ці,але приступимо до теми.Отже чи існує справжнє кохання?Не те що буває між підлітками:коли дівчинка каже хлопчику що шалено у нього закохана,але коли відмовляється дати їй цукерку то юна леді одразу біжить до іншого і кажучи все теж саме тільки зі зміною адресата,хоча зазвичай усе так і залишається.Тільки ось діти стають дорослішими та цукерки замінюються чимось інакшим,але все теж саме чи хочете посперечатись?Якщо й хочете то всеодно не зможете тому що це монолог.Ну що зїли?Доведеться отже просто читати рядки сповнені моєї нескінченної мудрості,але напевно вже завершу це піднесення самого себе до небес та спущусь на землю,або трішки вище її рівня ,але повернемось до теми.Отже відповідь така(доречі памятайте це моя субєктивна думка і якщо ви вважаєте що не правий то не виключено що це так і є,але де впевненість що все саме так як ви вважаєте?А не так як думаю я?):"Я вважаю що кохання у звичному розумнні цього слова немає.Можливо це просто резервуар котрий дає нам сили будувати стосунки.Звичайно ж стверджувати що кохання не включає в себе симпатію до обєкту закоханості було б безглуздо.Так ми хочемо весь час бути поряд із цією людиною,але це не кохання ,а лишень прагнення нашої свідомості залежати від когось,тобто скинути відповідальність із своїх на плечі іншої людини,так званого обєкту закоханості.Ось справжнє кохання зявляється тоді коли розумієш і кажеш собі фразу:"Так вона не ідеальна!Можу знайти набагато кращу,але мені ніхто крім неї не потрібен!Так буде складно стримати та захистити наше почуття,але вона надихає,а посмішка ж дарує небачену наснагу)Я Зроблю усе заради нас!Не заради якоїсь окремої особистості,а саме задля нас".Після цієї фрази зявляється дивовижний вогонь у очах та дивлячись на цю людину сповнюєшся глибокою повагою,заздриш і захоплюєшся цим.Незнаєш як правильно назвати.Адже неправильна назва може зіпсувати суть,але тобі всеодно, просто заворожений цією неймовірною силою.Справжнє кохання- коли:
-дідусь та бабуся тримаючись за руки йдуть на зустріч пригодам
- незважаючи не те скільки часу разом,що встигли пережити і що на них чекає далі всеодно дивляться одне на одного із невимовною ніжністю
-чоловіку не хочеться йти наліво тому що вдома його чекає хай і істерична,дратівлива дружина ,але вона його єдина і коли бє табуреткою по спині через те що знову запізнився,із його обличчя не сходить посмішка та коли цей "акт насилля" завершуться обіймає її за талію та ніжно цілує
-вони йдуть поряд і хоча на відміну від неї вік зробив чоловіка тільки кращим та повз них проходить неймовірно сексапільна блондинка, не обернеться щоб поглянути на неї,хоча й кинула недвозначний грайливий погляд,лишень обійме за плечі свою кохану та вони продовжуть свій рух
- навіть на смертному одрі жартує та сміється тільки щоб їй було легше це пережити,а якщо ж вона помре перша,то єдиним сенсом життя вдовця стане здійснення мрій коханої
Загалом є ще дуже багато проявів справжнього кохання... не називатиму їх усі,адже це неможливо,а лишень скажу-"кохання є!Справжнє кохання існує,але за нього потрібно боротись та кохати таким чином стає неймовірно важко.Нажаль не кожен здатен на це,але якщо тобі пощастить покохати, настільки сильно щоб не відпустити руку своєї коханої навіть після смерті,то ти пізнаєш справжній смак життя,принаймні я у цьому впевнений.
P.S.Отже мої вірні чи зрадливі,але всеодно читачі, ви дізнались якої думки про кохання.Як я його бачу,можливо це усе занадто пафосно та попсово,але нехочу знати іншого розуміння цього терміну.Мрію колись закохатись настільки сильно щоб пережити усі ці рядки,щоб не потрібно було казати що якохаю,адже вона й сама це відчувала настільки ж сильно як і я.Адже чи може бути щось прекрасніше???"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289499
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 30.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2011
а знаєш.. я вже не реву ночами, тільки так… час-від-часу, важкий стогін проривається крізь тишу… неприємний звук… нагадує крик пораненого звіра… одна секунда… лише одна секунда, яка пронизує барабанні перетинки наскрізь.. і тиша, знову тиша…звуки просто вмирають… вони розчиняються… зникають невідомо куди… а потім все як і раніше: пустий погляд і фальшива усмішка… така собі лялька…красива, але порожня…не вартує нічого… а деколи… деколи, знаєш… хочеться бігти… не обертаючись… бо мене душить, щось чи хтось, там… всередині… і просто здається, що мало місця і нікуди дітися…напевне, це воно і є…напевне, саме так і вмирає любов…або те, що залишилося від неї… і ось, в погоні від самої себе, як поранена вовчиця, з очима налитими кров*ю , я біжу… і намагаюся втекти…безрезультатно. вовчиця біжить на шаленій швидкості, без перешкод, пробігає кілометри… долає все на своєму шляху, але коли чує виття, знайоме до болю виття…очі знову стають блакитними, блакитними до неможливості…біле м*яке хутро ніжно виблискує у сріблястій грі місяця…вовчиця розвертається і ледь чутними кроками йде туди, звідки прийшла… повільно ступаючи, вона залишає на снігу відбитки… і знову опиняється там…там, звідки втікала, втікала, стираючи лапи в кров… знову зализує рани, і через деякий час все повторюється… і так вона бігає туди-сюди…метається із одного краю в інший…тільки от до того іншого краю, так і не добігає….не добігає якихось два кроки, бо боїться… боїться, що не чекають…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289103
дата надходження 28.10.2011
дата закладки 28.10.2011
Таїна Жінки - досі незбагненна.
Як світле сяйво Космосу і Часу...
Ніколи не пізнаєш достеменно
і здивуванням житимеш щоразу.
В ній - Сила і слабка тендітна Квітка.
Провидиця - й розгублена Наївність.
Заплакана, ображена нерідко -
і Амазонка, що боронить гідність.
Тут ділова, конкретна, послідовна -
це Жінка-керівник і бізнес-Леді.
А вдома - ніжна Мати, що змістовно
розкаже на ніч казку про ведмедів...
Як Пятий Елемент, Основа світу,
носій всепереможного Кохання,
найяскравіша Барва колориту
суєтного земного існування...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288801
дата надходження 26.10.2011
дата закладки 26.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2011
Самотній дощ в осіннім переливі
На щемних віях зустрічі гойдався…
Скажи, прошу, ти потім був щасливий,
Чи так, як я – лиш тільки прикидався?
Скажи, прошу, ти все забув, чи, може,
Як я щоночі з’єднуєш серпанком
Тенета мрій, щоб в зоряній пороші
Хоча б у сні любити до останку?
Та ні, мовчи… Не треба, слів не треба,
Я слів тих – віриш? – перевчила сотні!
А дощ тремтів в обіймах свого неба.
В обіймах… але все ж, як я, самотній…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287888
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 22.10.2011
І знову біль, коли летять роки,
Які приводять через час до втрати,
І завмирають в смутку береги,
Які не хочуть повені чекати.
Підмитий берег звалиться униз,
Ріка життя несе його у далі,
Під вечір пробіжить водою бриз,
Наступить час розлуки і печалі.
Ми винні в тім, що мить не берегли,
Хоч і понині, ще сіяють зорі,
Життєва річка плине до пори,
А потім губиться у вічнім морі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287377
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 20.10.2011
ВІДОБРАЖЕННЯ
— Ні…
—Так!
—Ні…- стогнав він.
—Так! – Коротко казала вона.
— Ні! Ти брешеш! – він сидів у неї в ногах і з розпачем дивився в її очі, намагаючись побачити в них той легкий блиск, що завжди мигтів, коли вона брехала.
— Так, я ніколи тебе не кохала, ти був лише черговим потенційним партнером. Так, мені подобається твоє тіло, твоє волосся, твої пестощі, але я нікого і ніколи не кохала, і ти – не виключення.
— Не вірю, не вірю, ти брешеш! – вже кричав він в розпачі.
— За весь цей час, що ми з тобою разом були я вперше щира, - вона красивою, витонченою рукою гралася його світло-каштановим волоссям, а він не звертав уваги на те, що його стильна зачіска перетворюється на казна-що.
Після невеличкої паузи з обох сторін вона мовила:
— Якщо бути і далі відвертою, то скажу, що ти у мене був найкращим коханцем і ти мені, навіть трохи симпатизував.. трохи. Я до тебе звикла, - побачивши в його очах вогник надії, вона промовила, наче відрубала, - Ненавиджу! Геть! І.. пробач…
Вона підвелася і повитягала із зачіски шпильки: коси рудим вогнем розпалися на її оголені плечі, лоскочучи її, від чого вона здригнула плечима, наче й сіправді обпеклася. Вона булла висока і статна, округлість лиця доповнювали червоні, великі, безувстидні губи, задертий трохи до гори ніс і очі, кольору волосся.
— Ти ще довго будеш сидіти? Мені бракує часу.
Він підвівся, поправив костюм і рушив до дверей.
— Зажди, - вже біля порогу почув він і обернувся, а вона припала до нього в палкім поцілунку.
“Довше страждатиме”, - промайнула у неї думка, а він, знову відчувши солодко-теплий смак її вуст, відпихнув її і, як ошпарений кинувся вниз по сходам.
— Прощавай! – пролунало йому вслід.
На вулиці на нього накинувся брудний вітер, але він не зміг остудити роз'ятреної душі. Олексій тихою ходою тинявся вулицями з опущеною головою, деколи підіймаючи її, і мружачи очі на сонце, що хоч і в тумані, але все ж таки різало очі. Перехожі сторонилися його, як прокаженого, і, оглядаючись, думали: що це може так вразити людину, щоб вона була та-ка байдужа до всього, ніби мішком прибита. А він усе йшов. Вітер чисто розпатлав йому волосся, на костюм дрібною росою осідав туман. “Може зайти?” – блискавкою серед купи думок промайнула одна, коли він проходив повз кав'ярню. Тіло якось саме повернулося і по інерції він ступив у залу, осяяну безліччю ламп і красивими квітами. “Немов якесь свято ”- знову майнула думка і так саме згасла, як і попередні.
— Будете щось замовляти, чи просто так посидите? – запитав офіціант, вигляд якого так і кричав: ”Свято, свято!”
— Подвійну каву. Холодну і без цукру, - мовив Олексій.
“Такі ж, як і її очі”, - подумав він, розглядаючи букет із якихось жовтогарячих квіток, поки офіціант виконував замовлення.
— Ваша кава, - мовив офіціант, - може ще чогось?
— Ні, дякую.
Посьорбуючи каву, він роздивлявся навкруги. За кожним столиком, що були зайняті, сиділи парами. Йому защемило серце – ось і ми отак сиділи удвох, балакали, цілувалися… Кав'ярня була затишна: теплого персикового кольору стіни були оздоблені картинами пейзажів заходу, чи сходу сонця і дзеркалами. І, раптом, він побачив таке, що по його тілу пробігли дрібнісінькі мурашки: з протилежного боку на нього дивилося потворне страхіття: зсутулені до неможливого плечі, запавші очі, погляд не тривкий, блукаючий і відречений, бліде, ледь не зелене обличчя, навіть вуха, наче прив'яли, обвітрені губи, розкидані вітром коси і, здавалося, що постать от-от заб'ється в агонії. “Господи, невже це – я?” – перелякано прошепотів Олексій, розуміючи, що то його відображення у дзеркалі…
Він підійшов до люстра: ”Н-даа… Що робить з нами кохання. Скільки – но в моїх очах смутку. Смутку, печалі, туги, жалю, болю і трагізму. Якби тут був художник, моє зображення він змалював би, назвавши полотно “Увесь трагізм долі на однім людськім обличчі”. Бідні мої очі, якби у них хтось заглянув, то утопився би в їхній глибині, заповненій смутком до “мінус нескінченності” – спробував він пожартувати, але замість посмішки вийшло щось незграбне і жахливе. “Посмішкою Джоконди і не назвеш” ,- з'єхидничав він. Він дивився на своє зображення і не бачив його. Перед ним пропливали картини пережитого з Оленою – спогади. І, чим більше він згадував, то все більше його зображення у дзеркалі набирало жалюгідного вигляду. Побачивши свою жалюгідність, він посміхнувся, але вже натуральніше і з виглядом людини, яка три доби просиділа біля ліжка хворого, не стуляючи очей. Долонями він закрив лице і трохи так посидів, а потім забрав руки так, ніби знімав з лиця утому. Відображення вже було його трохи привітнішим і симпатичнішим. “У мене брат – красунчик – усі жінки його”… - згадав він слова сестри на одній з вечірок. “Так. Красивий і відречений”. – промайнула думка і він заплакав, заплакав, як маленька дитина, котру несправедливо образили…
Сльози висохли. Рукою він пестив свій образ, немов це було не просте зображення, а кохана людина; цілував його. Відвідувачі потроху звертали свої погляди у його бік – таке не щодня побачиш. А Олексій, наче божевільний, став навколішки і з пристрастю обіймав колонну на якій кріпилося дзеркало. Величезне, більше за людину.
— Ненавиджу!!! – почувся крик Олексія. Він з усієї, що є сили, ударив по склу. Шматки скла з дзенькотом падали на підлогу, зачіпаючи при цьому і Олексійову постать, розсікаючи і ранячи його лице, груди, руки…
Тіло лежало в калюжі крові, а з юрби, що його оточила чулися голоси:
—“Швидка” вже виїхала, може врятують…
— До чого довели, га?..
— Бідолашний…
— Мабуть важко було…
— Та псих якийсь. Їх, таких багато ходить…
— Кхм! Пробачте! – десь, як з того світу, обриваючи потік думок і повертаючи Олексія в реальність, донісся дівочий голос. – Мене звуть Мариною.
— Альоша, - представився і вже повністю облишив країну фантазії.
— А я Вас ще на вулиці помітила, - провадила Марина сідаючи і ставлячи біля себе кошик з квітами. Пасмо чорного, як смоль, волосся вибилося з-під капелюха і звисало по щоці аж до губ, що були підведені блідою коричневою помадою і весь час при розмові розтягувались в посмішці, оголяючи красиві білі зуби. Ніс у неї був прямий до непристойності, а очі темно – сірі, наче грозова хмара. Але не грізні, а навпаки – веселі, зі жвавими вогниками – блискавками. І уся вона була якась радісна, осяяна. Одяг свідчив про те, що вона собі не відмовляє. – Я – фотомодель , але у вільний від зйомок час підробляю. Від нудьги. Зранку зйомки (коли є), а ввечері “розваги” в “вищому світі”. День вільний, а це сьогодні якась фірма найняла мене, щоб я роздавала перехожим квіти на честь свята…
— Вибачте, - перебив він, беручи з її рук червону з білими крапинками гвоздику, - а що це за свято сьогодні?
— “День Незалежності” – здивовано мовила вона: забути що сьогодні за день.
“День Незалежності”… - поринув у спогади Олексій, згадуючи, як вранці його збудив телефонний дзвінок і у слухавці він почув голос Олени: “Приїзди сьогодні до мене; я хочу сказати щось дуже важливе”. На тому кінці почулися гудки, а він з щирою наївністю подумав, що вона нарешті – таки дасть відповідь на його освідчення в коханні. Він уже навіть почав уявляти собі приготування до весілля і саме весілля. Він збирався, немов шістнадцятилітній на перше побачення: переміряв усі свої костюми, ретельно випрасував сорочку і брюки, навіть, пов'язав свою саму дорогу краватку. Не було тільки квітів – вона їх не любила. Незалежність…
— Ви знову якісь сумні, - втрутилася в свідомість Марина , - Вас, мабуть, кохана кинула?
— Так.
— Не журіться. Знайдете нову.
— Вам легко казати!
— Угу. Але в цій ситуації нічого іншого не скажеш…
— Таки дійсно…
— Я ж не можу Вам сказати, що так Вам, негіднику, і треба!.. Всі ви, чоловіки – однакові!
— Пів - року назад я їй запропонував одружитися. І ось сьогодні вона дала свою відповідь…
— А я вам не співчуваю!
— ???
— Все, що не робиться…
Вона трохи схилила голову на бік і, зазираючи йому прямісінько в очі, посміхнулася. Дивовижна вийшла посмішка. У Олексія від неї аж мурашки пробіглися під сорочкою, і, чомусь, стало так тепло всередині, немов Марина наповнила його душу своїм світлом.
— А Ви де працюєте? Робота хоч цікава? А то більшість людей ненавидять свою роботу… - почувся знову голос Марини…
У легкій, невимушеній розмові летів час. Першою спохватилася вона:
— Я вже засиділась.
— Так. Час летить непомітно.
— Ви прихильник цієї кав'ярні?
— Ні, я тут вперше.
— Тоді Вам прийдеться ним стати. Завтра о десятій, - перейняла вона ініціативу на себе. – Я чекатиму.
— А Ви компанійська.
— Це комплімент?
— Мабуть. Я хтів сказати, що мені дуже важко зближуватись з людьми. У мене багато знайомих – друзів – одиниці. Але я дуже прив'язуюсь до людей. До завтра?
— Так. Бувай! – вона вже перейшла на “ти”.
Олексій оплатив рахунок і вийшов. День з молочно-туманного перетворився на яскраво-сонячний, у руках у нього червоніла гвоздика. Він її понюхав. “Чи це Марина так пропахла ними, чи це гвоздики перейняли запах її парфум?” – так видалося йому.
Веселим кроком він пішов по тротуару. Думки переривалися спогадами. Він весь час перекручував у пам'яті уривки розмови з Мариною, вихоплював знову і знову її образ з глибин свідомості. Олексій ще довго блукав вулицями міста і ловив себе на думці, що він проходить по тим самим вулицям, де вони так часто полюбляли прогулюватися з Оленою. Інколи у нього щемило серце, але взагалі було уже не так боляче, як вранці. І у нього було відчуття ,що він тепер не самотній. Коли почали засвічуватись ліхтарі і вікна багатоповерхових будинків, що манили до себе теплом і затишком, і ще чимось таким невідомим, Олексій обернувся і рушив до дому, але зупинився перед однією з вітрин. Відтіля на нього дивилося веселе осяяне обличчя. “А вранці я був на пів - століття старіший”, - подумав він уголос, а вже сидячи в напівпорожньому автобусі і, дивлячись у вікно на рідких перехожих, він думав: “Скільки разів отак ми міняємо зображення своїх облич, не помічаючи цього? А усі страждання, болі, радості і печалі, натхнення і розчарування таврують на ньому свої печаті, а ми знову нічого не бачимо і лише оточуючі можуть вловити зміни на чужому обличчі… Добре, що людство придумало дзеркало. Але з іншого боку і погано, бо деколи до нестерпності важко дивитися на себе…
Хоча”…
/січень 1999/
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284189
дата надходження 03.10.2011
дата закладки 18.10.2011
В старому Львові, що не крок то кава
І тістечка – принади тягнуться до рук.
Зліва цукерки, кава поруч – справа,
Тут запах лине, як мелодій звук.
Разом із запахом справжнісінької кави,
Пісні лунають, духмянять торти.
Ми залишаємо усі буденні справи,
Ідемо пити каву знов сюди.
Бо кава львівська, як і львівське пиво,
Емблема міста, хоч насправді – лев.
Люблю це місто, древнє і красиве,
Пишатись буду ним, поки не вмер…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286982
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 18.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2011
У цьому місті розстріляних ілюзій уже давно немає ні дня, ні ночі – лише один суцільний сіро-сонний час доби… Люди шастають похмурими вулицями, як німі привиди, шукаючи свої вкрадені кимось душі. Ти заходиш у свою квартиру і бачиш вбите кохання. Воно розливається по підлозі в’язкими хвилями червоно-чорної отрути і вилазить аж на стіни… Доверху повзе гілками сухого колючого плюща і вмить простягає до тебе сотні жилавих рук і душить… душить… Ти намагаєшся позбутися їх бридких обіймів і зриваєш щосили з шиї. Але їх стає ще більше. Падаючи на підлогу, вони перетворюються на маленьких прудких змій і ті боляче жалять тебе за ноги. Ти наближаєшся до виходу і нарешті тікаєш… Та коли, зітхнувши, опиняєшся в коридорі і закриваєшся двері, то помічаєш записку, яка валяється поряд із ними. Піднімаєш. Читаєш там своє ім`я і крик порятунку. Це Вона. Вона знову згадала про тебе. Знову, коли їй стало погано, коли все пішло шкереберть. Вона знову тебе кличе. Але ти не йдеш. Ти гнівно рвеш папір на дрібні шматочки і жбурляєш у смітник… А потім знову бредеш сірими вулицями поміж людей-привидів…
Куди йдеш – не знаєш. Ось уже й темніє. Місто відкриває свої нічні очі в синяках – підбиті ліхтарі, що в’яло поблискують. На півночі встає червоний місяць, напившись за день крові думок, принесених в жертву пустій філософії… Ти вдивляєшся в лиця тепер уже закутаних у пальта привидів (бо ночі холодні…) і хочеш відшукати там солоний присмак моря і крапельки тернових зіниць, що лагідно торкалися твого серця, а воно, відчуваючи лиш пристрасний оксамит, зрошувало кров`ю пісок… І знову кров… Так… Вона підійшла до твого мозку, запульсувала у висках, а серце пусте і обезкровлене забилося в агонії відчаю. Невже ти не зможеш простити Її?... Її – що зробила тебе рабом і змусила служити своїм чарами, але й водночас підняла над цим абсурдним світом. І ти полетів. Так далеко і високо, як ще ніхто не літав. Ти зрівнявся із могутнім сонцем і назбирав повні кишені зір… Потім жменями розкидав їх людям, а вони здається тільки прибавлялися! Ти напився хмільного вина простору і пізнав, що таке вічність… А вічність – це і є Вона…
І як ти житимеш, коли вона назавжди зникне із твого життя? Як обійматимеш сотні чужих, сухий і холодних тіл… Як загрубілі стовбури дерев, вони не даватимуть тобі тепла. Їх закляклі руки шкребтимуть у душі гіркотні запитання, а очі будуть плакати і реготати над твоїми марними утіхами… Ні, вона не повинна зникнути! Ніколи! Вона повинна з`являтися зненацька і повертати до життя твою занедбану сумнівами душу. А потім знову зникати… Бо вона – як міцне вино, що не можна пити постійно… Але й жити без нього неможливо. Воно зробило тебе невиліковно залежним і в цьому твоя найбільша насолода. Іди – шукай його, поки хтось інший на налив у свій золотий чи кришталевий келих! Не дай знову пролитися її тяжким сльозам, якими кричить давно роздерта душа… Душа, що змушена затулювати собі рота, щоб тіло не померло з голоду… Душа, що змушена битися сама з собою і в тих кривавих боях підніматися із попелу, щоб знову страждати…
Так, тільки ти можеш заспокоїти сполохане і загнане серце, ретельно заховане під зухвалою зовнішністю. Вона не може стати твоєю долею, але здатна залишитись у ній перелітною пташкою, яка кожного разу нестиме тобі п’янкі і квітучі весни… І буде так, як ти колись казав їй: «Я не можу зігріти твою душу – вона дивна і дика, так дозволь хоч зігріти тіло…» І вона падала в твої гарячі обійми і ледь чутно називала тебе ангелом.
О, як ви недоречно зустрілися… Ви – герої різних романів і різних століть… І вона так далеко… Лише короткі години солодкого забуття вкорочують цю відстань, та заковують серце ще міцніше у сталеві ланцюги… І куди б ти не пішов, з ким би не звела тебе доля – ти все одно повертатимешся в свою хмільну неволю, в океан очей, де штормить безмежна драма, солодкий біль і… вічність…..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286863
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 17.10.2011
Режет небо огневом зарница,
бьют раскаты грома над землей.
На опушке гордая волчица
издает последний дикий вой.
Верила любимому и знала
в чувствах и любви звериной толк.
А теперь страданья принимала
от того, что предал ее волк..
Из груди израненной струится,
алым ручейком стекая кровь.
Воет одинокая волчица,
жизнь отдать готова за любовь..
И казалось - вечно будет длиться
над землей и небом этот вой.
Стихло все.. и гордая волчица
в лес уходит черною тропой..
Ей бы в это время помолиться,
но упала на холодный мох.
Все простила верная волчица,
издавая свой последний вздох..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11104078561
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252318
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 17.10.2011
***
Я хронически недолюблена.
Почему? Почему? Почему?
Ласки сняты с первого дубля
И уволены девять муз?
Почему приговор молчание
Всем вопросам моим, стихам?
Для чего по тебе скучаю я,
Мой рассеянный нежный хам?
Забываешь меня задабривать
Приношениями цветов,
Приглашать иногда на хотя бы вальс,
Удивлять, мне подав пальто.
Не глядят на меня завистницы
Восхищенно: Вот мне бы так!
Я нуждаюсь в пустых бессмыслицах,
Но ленишься ты их шептать...
Поцелуи не губят губы мне
И не лечат мне плеч. Одна
Я хронически недолюблена
И хронически влюблена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286574
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 16.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.10.2011
Ти почуєш позаду кроки
Затремтиш мов осінній листок
І останній повітря ковток
Остаточно затьмарить спокій
Пробіжить по тілу тремтінням
Так це він, це його обійми
І ти руки з кишені виймеш
І зіллються в єдине тіні
Пальці в пальці, подих за вушком
Голос той, що співав у мріях
Десь на небі зоря жевріє
І зашкалює пульсу смужка
Ти не бачиш його обличчя
Він не бачить обличчя твоє
Ви цінуєте лиш те що є
Тіла ж притискаються ближче
Від спокус заплющені очі
Дозволяють вам обернутись
Ти так хочеш вустами торкнутись
Його подих відчути хочеш
Ви вже в поцілунку полоні
Це не цьом як було в он-лайні
Під дощем не спинятись ладні
Все міцніше сплівши долоні
Цілувались мріям на втіху
Без оглядин і без оцінок
Все в сліпу... божевільний вчинок...
Розум в комі... спокуса дихає
Це побачення тільки для душ
Ви на нього не брали реальність
Без кав,ярень, кіно і спальні
Я вам заздрю... визнати мушу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286283
дата надходження 14.10.2011
дата закладки 14.10.2011
Я люблю тебе, і не приховую цього! Ти те, за що я дякую Богу щодня, кожної миті. Я не буду говорити про те, що я не уявляю свого життя без тебе, не буду кричати про це на кожному кроці, я просто скажу тобі пошепки, тихесенько, на вушко… Просто ти той, з ким я забуваю про все, той, кому не потрібно докладати зусиль, щоб я усміхнулася, той хто розуміє завжди, той хто приймає мене такою, як я є. І я вдячна за це. Ти той, з ким я щаслива, ні не саме в цю мить, а взагалі, кожної секунди я щаслива, я та, хто має все, та хто не потребує нічого..абсолютно! І я дякую за це.
Він любить і довіряє. Він чесний і вірний. Він той, хто завжди буде поряд. Я знаю. Ні, він не пише під вікнами, що кохає, він говорить мені на вушко, легко покусуючи його, щоб чула лише я, а потім цілує… Він той, хто всередині мене, той, хто завжди поряд, я завжди його відчуваю. Він той, чиє серце я чую за кілометри, і це не пуста банальщина, це правда. Він той, чий голос змушує забути про все, той, з ким не страшно, той хто свариться, коли я легко одягнена, той, хто щовечора дзвонить і бажає солодких снів, той, хто через телефон співає колискові, коли я не можу заснути, той, хто верещить, як ненормальний, коли дізнається, що я ввечері йшла сама, а потім обнімає, так міцно-міцно, боїться втратити і знає, що нікому не віддасть. Він той, хто приходить і годує мене з ложечки, наче маленьку дитину, коли хворію. Він той, хто цілує попри: «будеш хворий». Лише: «до мене жодна зараза не чіпається» і його губи… Просто він той, про кого я думаю коли прокидаюся зранку, і той кого я завжди бачу перед сном. І я вдячна йому за це.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286108
дата надходження 13.10.2011
дата закладки 13.10.2011
Насипав жовтень пригорщі листків
В мої долоні,сонцем обігріті...
І як це ти,скажи мені,посмів
Для мене стати найдорожчим в світі?
І не хапати жменями зірок,
Не розсипати матові перлини,
А просто бути лагідним,як шовк,
Лягти на душу пухом тополиним...
І не будити пережитих днів,
Хіба ж важливо,що було до тебе?
І як це ти,скажи мені,зумів
Раптово розпогодити це небо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282220
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 11.10.2011
хочеш знати правду? я сиділа на ліжку і просто дивилася в одну точку. я не знала: кричати мені, битися в істериці, заходитися сміхом, плакати… просто сиділа… сказати чи було боляче? не знаю… скоріш за все, ні… просто щось, там, всередині їло мене… пережовувало кожну клітинку… єдине, чого я хотіла, це пояснень…
хочеш знати, що я відчула? хочеш це зрозуміти?! тоді підійди до дитини, рочків трьох… підійди і дай їй те, чого вона дуже хоче, те, про що мріє усе своє коротке життя, те, що вона просить кожен раз, коли падає зірка з неба, те, про що вона кожен раз думає, загадуючи бажання…омріяну іграшку… дай їй… подивися на її реакцію, подивися яка вона щаслива… а тепер ЗАБЕРИ!!! забери те, що дав, забери тихо, серед ночі, коли вона буде спати, коли вона обійматиме цю іграшку з усмішкою на обличчі… просто забери, не залишаючи нічого натомість… дивися…дивися, як крізь сон вона шукає її…дивися, як їй стало холодно, бо того, кого вона обіймала вже нема… ранок… вона прокинулась і перевертаючи усю кімнату шукає, шукає куди подівся улюблений ведмедик (нехай так)… а тепер підійди, бачиш? бачиш, як вона біжить назустріч, у надії, що іграшка в тебе? в надії, що вона зараз знову обійматиме свого ведмедика… заглянь у великі блакитні очі, повні запитань, і промов: «ЦЕ Я ЗАБРАВ І ВІДДАВ ІНШІЙ ДІВЧИНЦІ»…а тепер мовчи…мовчи і дивися… ДИВИСЯ!!!! ти хочеш розвернутися і піти, щоб не бачити… але ти ДИВИСЯ!!!! МОВЧКИ ДИВИСЯ!!!! ти кинешся заспокоювати, обіцятимеш, що принесеш їй нову, таку саму, ні, ще кращу іграшку… але не потрібно… вона не слухає… вона ненавидить тебе!!! ненавидить усім своїм маленьким дитячим
серденьком і заливається слізьми…що буде далі ти не знаєш, бо просто розвертаєшся і йдеш.. ідеш геть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285153
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 11.10.2011
Ты прощаешь, тогда, когда любишь.
А порой, и когда ненавидишь.
Когда в кровь поискусаны губы,
Когда выпиты сердцем обиды…
Ты прощаешь, кода оживаешь,
В том Миру, где встречают навеки.
Где горят, а иные взлетают…
Все равны. Без чинов. Человеки…
Ты прощаешь, когда ты сильнее,
Сердце больше, душа – нараспашку…
Когда ты отдаешь не жалея:
Мысли, слово, тепло и рубашку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268821
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 10.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.10.2011
Ти приїхав! Серце вже кілька тижнів, а то і місяців до твого приїзду кожен день бігало на вокзал, чекало на пероні і радісно здригалось при кожному посвистуванні чергового поїзда, який мчав до славного Львова. Воно вже майже жило на тому багатолюдному вокзалі. І думки з шаленою швидкістю поїздів бігали туди-сюди.
Ти приїхав! І раптом все стало в житті неважливо! Купи паперів і документів на робочому столі, глузливі погляди збоку, проблеми і халепи були в зоні недосяжності. Вільна, щаслива, по-дитячому безтурботна, усміхнена, божевільна, справжня!
Ти приїхав! І з кожного вікна багатоповерхівки виглядало радісне сонце і ніжило своїми пальчиками як завжди «на своїй хвилі» перехожих. Вузенькі вулички древнього Львова і запах кави...Кожна мить ставала нескінченністю, а нескінченність миттю. Жила тою хвилиною і розчинялась в просторі ...Як назвати цей простір? Не знаю... Це – височінь, у якій легко літати, повітря, яким легко дихати і сонце...Сонце, яке в ту мить стає тільки твоїм, але ти хочеш поділитись ним з цілим світом! Світом, який подарував це щастя!
Нехай на мить! Але на мить, яка триває впродовж життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285033
дата надходження 08.10.2011
дата закладки 08.10.2011
Перш ніж читати, прослухайте пісню:
Диана Арбенина - Катастрофически
Весна. Світлішої не було на світі…
Майк Йогансен
Можливо, ти мені просто наснилось, сонечко? Сукупність цих декількох днів нагадує короткометражний фільм. Він складається лише з флеш-беків. Я намагаюсь збагнути його суть, але мені не вдається. Виходить той самий прикол, що й з британським гумором. Намагайся скільки влізе - збагнути не вдасться. Можливо, я просто приділяю забагато уваги деталям? Можливо, я хочу, але ще не надто добре вмію жити миттєвостями? Ні. Скоріш за все я вмію. Просто злякалась. Це, певно, виглядало дуже по-дурному. Та чомусь так трапилось... Вибач. Насправді мені дуже кортіло.
Твої очі збивають мене з пантелику... Я ховаю погляд, але довго так не витримую. Це мов наркотик. Мене тягне. Звикати не було коли, та я вже звикла. Колись, ще коли була зовім малою гімназисткою, я закохалася саме в такі оченята. Від тоді схожих не бачила. Глибокі, карі, обрамлені мереживом темних вій, таких густих та кучерявих, що інколи здається, наче пара жвавих метеликів сіла перепочити на повіках і зараз енергійно змахує крильцями, аби злетіти. Але твої оченята інші. Вони посміхаються. Навіть на наче б то серйозних фото твої оченята усміхнені. Єдине бажання, що виникає при погляді на них - це посміхатись у відповідь. І я посміхаюсь. Чергова доза допінгу. Еліксир щастя.
– Ти – просто сонечко.
– Ні. Це ти – сонечко. А я запалююсь від твоїх промінців, гріюсь...
Ти прямуєш до кімнати, аби залишити речі в номері. Чомусь іду за тобою. Говорю собі, що до дзеркала. А може, мені просто закортіло побути з тобою наодинці? Хтозна. Я сама не знаю відповіді. Ми знайомі в ріал-таймі всього навсього два неповних дні. Чомусь, здається, що вічність. Нам тепло і спокійно поруч. І ми почергово вловлюємо поривання одне одного. Усе cприймається на "ура". Тим не менш ти перепитав: "Усе нормально?" - Ненормально! Не розуміючи нічого, тікаю з корабля. Несподіванка? Яка там несподіванка?! Ні. Я просто злякалась. Не може бути. Це так на мене не схоже. Не впізнаю себе. Що зі мною?
– Я хотів тебе поцілувати.
– Цілуй.
Лежиш біля мене. Дивимось фільм. Цікаво. Але для мене більш захоплюючим заняттям є розглядати твоє обличчя. Ти навіть не помічаєш, як мій погляд ковзає по надзвичайно красивих та ніжних губах, по ямочкам на щічках... У тебе такий гарний носик, і такі маленькі вушка, а ще в тебе розкішне волосся. М'яке на дотик, хвилясте... Користаюсь будь-якою нагодою, аби доторкнутись до нього. Та відчуваю себе при цьому злодюжкою. Наче роблю щось недозволене. Хто знає чому усе так складно влаштувалось у моїй голові.
Вечір, нарешті ми удвох. Ідемо за руку. Мені приємно. Справді. Та я не усвідомлюю, що роблю. Червоний...червоний... червоний... Автівки шугають взад-вперед. Ти мене обіймаєш. Я - тебе. Дякуєш. І я дякую, щоправда, не наважуюсь промовити вголос. Мені просто тепло. Дуже тепло. І я не хочу, щоб ти мене відпускав. Ти привів мене до свого будинку. Ми тут самі. Ти щось шукаєш на кухні. А я сиджу навпроти і чекаю. Ти підходиш до мене. Опускаєшся навпочіпки. Тобі здається, що я спантеличена, наче очікую якогось нападу. Сказати чесно? - Я не знаю. Я справді спантеличена. Але хочу тебе обійняти. Знову не наважуюсь. Кажу, що все гаразд.
Що зі мною?
Ти переймаєшся безладом у кімнаті. Намагаєшся щось зібрати, прибрати. Гадаєш, я подумаю про тебе погано? Заспокойся, дурненький. Хіба ж можна подумати погано про такого як ти? Моє враження незмінне. Ти - сонечко.
Я вмощуюсь на дивані. Ти також. Береш до рук гітару. Ти навіть не уявляєш собі, як ви пасуєте одне одному. Наче створені на замовлення. Починаєш грати. Руки вправно бігають по грифу гітари. З кожним новим акордом відлітаєш у якийсь інший світ. Хочеться туди з тобою. Так цікаво спостерігати за твоїм обличчям в ці моменти. Твоя музика чудова. Ти, мабуть, і сам не усвідомлюєш, на скільки. Заплющую очі від насолоди. Тепер я теж тут, у твоєму світі. Не знаходжу слів. Ти наче малюєш різнобарвні картини на чистому білому полотні, малюєш їх за допомогою звуків. І ось переді мною постають у всій первісній красі Весна, Літо, Осінь та Зима. Періодично розплющую очі. Пориває поцілувати тебе, солодко та ніжно. Прошепотіти на вушко "дякую (за те, що пустив мене у свій світ, за те, що поділився такою важливою і прекрасною часточкою себе)". Та знову не наважуюсь. Нічого. Твої губи самі знайшли дорогу. Невимовно ніжний. Звідки такі беруться? Спасибі. Полегшало.
Ти такий турботливий. Мені б хотілось мати такого поруч. Нарізаєш салат. Періодично цілуєш. Мені подобається спостерігати за твоїми руками, а також за обличчям.
– Коли ти лежиш з заплющеними очима, у тебе дрижать кутики губ, чому?
– Чесно? Я просто давно так часто не посміхалась. І тепер я вже виснажена посмішками. Серйозно. Всього за два дні. Я просто відчуваю твій погляд навіть з заплющеними очима, і мені хочеться посміхатись знову і знову.
Будь ласка, не піднімай очей, мені доведеться посміхнутись. Я просто не можу не посміхнутись. Ти ж сяєш, сяєш прямісінько переді мною, сонечко.
Твій погляд усюди, не знаю, де дітись від нього. Починаю відчувати залежність. Хочеться сховатись. Не вистачає тебе. Хочу забирати твоє тепло, вбирати в себе. Натомість тікаю. Відштовхую тебе. Зачиняю двері, зашторюю вікна, заліплюю усі дірочки. Я боюсь звикнути до світла і тепла. Адже в тобі його так багато. І коли поїду, що я робитиму тоді? Я звикла віддавати. Але грітись самій так приємно. Роблю дурницю за дурницею. Сподіваюсь, що чиню вірно.
– Шкода, що ми майже не буваємо наодинці...
– Так, шкода. Мені стільки всього хочеться тобі розповісти, стільки зробити... Натомість вдається лише помовчати.
Зірки, дерев'яна гойдалка, твоє тепле тіло, запах цигарок на твоїх руках. Затишно. Тихо. Спокійно. Пригортаюсь до тебе міцніше. Знову хочеться обійняти. От дурепа! Стала заручницею самої себе. У цьому світі так рідко вдається робити те, що хочеться. А тут сама себе стримуєш. Ображаюсь на себе.
– Що це?
– Кріплення для ангельських крил. Я їх просто зняв.
– І справді. Ти янгол. Навіть крил не потрібно. Ти мене врятував. Чесно. Саме ти. Янгол з усміхненими очима, неймовірною посмішкою та красивим довгим волоссям.
– Мені сподобалось тебе цілувати. Вибач, якщо мене інколи клинить. Я просто хочу, щоб тобі було тепло і затишно. Мені добре поряд з тобою. Але ти закрилась від мене. Тобі не вистачає відкритості.
Сміюсь з себе. Чому я так поводжусь? Мені ж теж сподобалось. Мені також добре з тобою. І я відкрита людина насправді. І навіщо я все зробила навпаки?
Ти сидиш на пристані. Я тебе бачу. Спостерігаю за тобою. Поглядаю час від часу у твій бік. Вітер розвіває твоє волосся. Це, мабуть, приємне відчуття. Тобі там добре одному. Ти ж сонечко. Та все одно мене пориває підійти і обійняти за плечі. Все більше шкодую за скоєним.
А сьогодні у нас ціла ніч. Я рада нарешті побути з тобою удвох. Кортить відчути твою руку у своїй. Але я зробила свій вибір. Що вже тепер? Ми пропустили маршрутку. Тепер сидимо і чекаємо на зупинці трамвая. Збоку гуляє котиик. Я пориваюсь його погладити. А ти забороняєш. Ти також котик, справжній і такий ріднесенький, але я заборонила собі тебе гладити. Тепер караюсь цим. Придушую поривання. Ми дістались на місце. Ніч короткометражів. На екрані захоплюючі історії. Миттєвості. В ріал-таймі також миттєвості. Я ловлю твої емоції та враження. Ти навіть не помічаєш. Карбую у памяті. Хочу тебе обійняти. Чому з тобою так добре? Невимовно добре. Роблю усе можливе, аби відчути твій дотик. Я знаю. Тобі також цього хочеться. І ось ти нарешті помітив мої спроби. Твоя ніжна рука. Так приємно. Ти поряд. І знову лякаюсь своїх власних бажань. Забираю руку і дуюсь на себе. Навіщо я це зробила? - Мені ж було так приємно.
Дощ.
– Наша улюблена погода.
І справді. Так вчасно. Я б з радістю відпустила себе тієї ночі. Що таке дощ, коли поряд сонце? Коли ми дістались додому, вже світало. Ти взяв мене за руку і я не заперечувала. Я ж цього сама хотіла. Хотіла, щоб заразив мене поцілунками так само як сонним позіханням. Я справді хотіла. Але не могла. Чомусь. І знову відпустила надто швидко, проти волі.
Сидіти у тебе на колінах приємно. Та я турбують чи тобі, бува, не важко. Перепитую. Ти цього не розумієш, адже тобі приємно. Прохолодно. І знову ти мене пригортаєш. Я цьому рада.
– Шкода, все ж, що ми не живемо в одному місті. Ми б не скучали. У нас стільки спільного. Шкода. Не уявляєш навіть як шкода. Сиділа б так вічність. З тобою. Та чомусь знову порушую спокій. Іду.
А сьогодні ти якийсь прохолодний, відчужений. Чи, може, то я просто вже сумую за тобою. Лежу у тебе на грудях. Я дуже не хочу, щоб ти йшов. Та вже давно засинаю. От би заснути отак, поруч з тобою. Та ми не самі. І це залишається лише бажанням. Ти ідеш, і коли я побачу тебе знову, востаннє, ти будеш ще прохолоднішим і відчуженішим. Мабуть, у тебе на це свої вагомі причини. Адже це просто короткометражка тривалістю в девять днів. А навколо ще ж є життя. Твоє життя. Моє життя. І я тебе розумію. Намагаюсь зрозуміти. Ти написав, що сумуєш за мною з другого дня мого перебування тут. Я теж за тобою сумую.
Я все ще чекала, що ти прийдеш. Але та ніч все одно була чудова. Чудовими були зорі і місяць, ритимічне похитування качелі і шум хвиль, а ще вогні міста, цигарковий дим і твій тепленький пледик. Так. Це була чудова ніч на самоті. Одна з найкращих. Але все ж шкода, що тебе не було поруч. Мені завжди не вистачатиме сонечка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283449
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 07.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2011
В каждой жизни случаются свои маленькие трагедии… У одного это сломанный ноготь, у другого смерть любимых и близких… но это крайние случаи. Поговорим о трагедии постоянной, или, лучше сказать, цикличной… Каждый день, час, миг мы кого-то теряем, ну а может быть и находим. Но первое, по какому-то злому умыслу, случается чаще.
А почему? Но это не та тема, которой я посвящаю данное ночное излияние мысли. Ну так вернемся к потерям с апострофом «как».
Как Вам такая мысль: «Все мы для кого-то являемся временными», - сильно сказано, не правда ли? Все… Но так не хочется самому оказаться в шкуре этого… «временного».
И так… как же расстаются люди? Опустим громкие скандалы и тривиальное битье посуды – это уже благодаря прессе, кино и чуме XXI века (телешоу) утратило всю свою природную красоту. Самое страшное, когда люди расстаются молча. Спокойно. Без слез, скандалов, слез…
Современные леди даже вещи помогают собрать тому, бывшему, герою грез или того хуже – обитателю постели и опустошителю холодильника! Что это? Сила? Безразличие? Или… Эта жизнь, этот страх отстать от жизни, боязнь упустить подачку от государства или лакомый кусок удачи, заставляет нас просто так…ампутировать и слезы и боль и … счастье. А что взамен? Даже хирург от Бога после операции на селезенку, гарантирует пациенту жизнь, но никак, ни ощущение ее присутствия там же! Хотя, какой здравомыслящий человек пытается ощутить в себе селезенку)))
О чем я…да… о спокойствии, выдержке и об отсутствии того бабского счастья, так умело воспетого лириками прошлого… В чем суть проблемы? Прогресс, сюда же бешеный ритм жизни, жажда наживы…думаю, что нет…деградация мужиков…да хватит с них и без меня насмешек и упреков! Что остается? Опять этот страх… Это извечное «а вдруг». Бабы, женщины, девушки, люди, да-да, мужчины, и вас это касается! Хватит. Любите, ругайтесь, рискуйте, делайте глупости… одним словом ЖИВИТЕ!
Да ушел он, и Бог с ним! пусть другая ломает голову чем, а главное, за что его кормить. Плачь! Кричи! А не используй его уход как причину для изменения статуса, возможности начать «новую» жизнь (самообман про диету, походы в фитнес и занятие языками) знакомо? тотоже)) или подвести итоги своего, казалось бы, никчемного существования… Желание быть сильной («все без слез»)… не женский удел, мы на то и бабы, - поплачешь, выплеснешь, и…проживешь дольше, - спасибо матушке-природе))) Да и мужику приятно – вот он какой, казанова, сама выгнала, да еще и ревет))) Но это так… разрядить обстановку)))
Спокойствие остается тогда, когда ты уже давно развела ваши с ним пути, но и ему и даже себе никак не могла в этом признаться. А стоило ли до этого доводить? Легко ли? И сколько ты думала; сомневалась; ревела… или это ужасное слово – «терпела»? Готовила ему романтический ужин, стелила постель, спешила домой…к нему! А мысли? Скорее всего, у тебя уже давно есть ОН, другой, в мыслях, иллюзиях, мечтах (не хочу говорить о физических изменах, ни при каких обстоятельствах это тебя не красит). Или еще хуже – целуя своего, «домашнего», боишься закрыть глаза, чтоб с «воображаемым» не перепутать)
Эх, не живется нам спокойно, не живется… И все, не выдержала, выгнала или просто отпустила… и все без эмоций, без искры… Только ноет что-то, да и пластинку о «потраченных на него лучших годах жизни» никто не отменял. А самое интересное это – а вдруг, сейчас очухается, подчистит крылышки, да и найдет себе помоложе, откроет свое дело и в короли…а я? поспешила… недотерпела…
Так, что, дорогие бабоньки, лучше плачьте и скандальте, чем так… Как ни крути, а все мы для кого-то «очередные»; в этом и красота идущего поезда под названием «Жизнь».
22.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267008
дата надходження 25.06.2011
дата закладки 04.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2011
Я никогда не смирюсь с этим, не пойму и вряд ли смогу когда-либо принять то, что происходит сейчас.
Разбитые в осколки чувства, пламя, так неумело и нагло залитое водой никому не нужных предыдущих отношений.
Мне всегда казалось, что об этом нужно говорить, это нужно показывать всем и везде. Жить нужно в любви. Это нерушимое жизненное правило. Это необходимое условие для адекватного восприятия детьми нормальной человеческой жизни.
Нелюбовь рождает обман между взрослыми и, что самое страшное, зерно будущих лживых семейных отношений бросается в благодатную детскую почву.
Из сотен людей, душ, сердец и взглядов моя душа нашла ЕЁ. Ту, которая заставила проснуться, уйти из серых будней и вновь захотеть жить...
Так где же судьба?! Нелюбовь и мнимое спокойствие вечно дремлющей, всепоглощающей лжи или огонь - настоящий, сжигающий до нервов, до последних жизненных сил и в то же время возрождающий эти силы с каждым разом всё сильнее?! Фальшивые улыбки и ничего не значащие фразы или необъяснимая достаточность одного взгляда, касания, невесомой волны нежных запахов, рождающих желание быть рядом всегда и везде?!
А я, наивный, думал, что сия чаша выпита мною давно... Ошибся...
Мне кажется, я не разлюблю ее никогда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280527
дата надходження 14.09.2011
дата закладки 04.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2011