Під звуки сопілки, під шелест морського припливу
Удвох ви, дівчата, п"єте поетичність думок,
Тіла і думки у екстазі з"єднавши грайливо,
Щоб голос бажання ніколи для вас не замовк...
Достиг виноград. І п"янкі сонцесяючі грона
У глеки наснагу сп"янілу свою переллють...
І пружність грудей, і спокуса дівочого лона
У вірші чарІвнім закохану мить відіб"ють...
Це світ без страждань. Тут ніколи не звідано горя...
Лиш шепіт кохання... Бо в тиші кохання- чутніш...
І віршів рядки, наче хвилі звабливого моря...
І зваби шаленість... І опору хибу- облиш...
Цей присмак вина, ця зваблива поезіі сила
Увійде в богему. І ймення сьому- комільфо.
Співзвучне повік поетесам ім"я, що носила
Красива дівчИна з ім"ям поетичним- Сафо...
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114121611186
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544321
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 17.12.2014
Моя знакомая Лиза увлекается postcrossing`oм.Я думаю многие знают,что это такое,но все же уточню - это обмен почтовыми открытками между людьми из разных стран.Сегодня,по обеду,в моей квартире раздался звонок.Подняв трубку,я услышал ее взволнованный голос.В телефоне раздавались обрывки фраз,не совсем понятные для меня.Попросив ее успокоиться,я начал расспрашивать,что произошло.В ответ она заявила,что сегодня получила странную открытку:эта открытка имела изрядно потрепанный вид,пожелтевшие края.Еще одной примечательностью было то,что на ней отсутствовали марки,но имелся штамп почты Румынии.Лиза,как рьяный коллекционер открыток, сказала,что подобная почтовая карточка была в обиходе во времена Второй Мировой Войны.На мою просьбу прочесть содержимое она ,пересилив себя,неуверенным голосом начала неторопливо читать:"Я - пилот гражданской авиации.Однажды самолет,которым я управлял,упал.Все,кто находился на борту выжили...Кроме меня".
14.10.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529967
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 16.10.2014
“Погуляемо у гру:
Як програєш – заберу
Твою душу, як трофей, –
Шепче королева фей,
– А, як виграєш – життя!”
Вже немає вороття...
“Тож, чимдуж ховайся, друже,
Якщо дихать хочеш дуже!”
Тінью хижою крадеться.
У грудях серденько б’ється...
“Чую, чую – калатає
Вже десь близько, відчуваю” –
Королева фей шепоче.
Хвать. Й блищать лихії очі:
“Осьдечки! Тепер ти мій!
Не сховавсь – то й не живий!”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508856
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 16.07.2014
вот и это дерево умерло
простояв так долго
что казалось я пустил в него свои корни
считая секунды
годами
без времени
а пустоту звенящего ветра
своим кровом
даже перед самым началом
урагана
внутри
становится теплей
и безопасней
чем перед самым концом
снаружи
когда ты вне себя
|от одиночества|
быстрая воспламеняемость сердец
приводит к пожарам
длительным
как самое священное мгновение
осознания
невыносимости боли
и ожоги могут стать освобождением
|если появятся|
неужели мы больше не повернемся
друг к другу
спиной
разве нам нечего больше смолчать
мы и дальше будем так сильно любить
слёзы
сквозь любовь
(?)
пока тебя не оставят в покое
попытки остаться
оставь все попытки остаться
собой
не пытайся нарушить молчание
если оно не твое
не стоит обижаться на других
если ты все еще обижен
на себя
нас принимают места
но мы принимаем их
они просят нас быть частью
но не быть вместо
они хотят принять нас такими
какими мы хотим
остаться
тут
выбрав их
с помощью
себя
|любя|
я пробуждаюсь внутри почвы
живым
я еще не чувствовал себя таким
целостным и единым
со всеми
вокруг
*
мои корни растут в пустоту
пустота обнимает миры
живых и мертвых
вы во мне
а я –
внутри каждого
.
*фоновая композиция –
Vardan «Wandering Spirit»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506088
дата надходження 19.06.2014
дата закладки 16.07.2014
Никогда не дари мне цветы:
Это жизни и души чьи-то,
Неслучайно кем-то убиты,
Они - несбывшиеся мечты.
Никогда не дари мне цветы:
Это жизни и души чьи-то,
Голоса красоты на земле,
Расцветают дождями во мне.
И пускай, тобой позабыто, -
Это жизни и души чьи-то,
Не случайно кем-то убиты -
Для радости в глазах моих,
Ты так часто не смотришь в них.
Цветы - как любовь Афродиты, -
Неслучайно кем-то убиты.
Они - несбывшиеся мечты,
Ведь так часто они - для фальши,
Чем та ближе, любовь тем дальше.
Цветы беспомощны и чисты,
Они - несбывшиеся мечты.
Никогда не дари мне цветы,
Я люблю их живыми, знаешь...
Срезая их, и меня срезаешь,
Оставляя в плену у зимы.
Пожалуйста, не дари мне цветы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383169
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 15.07.2014
Просто было одиноко без тебя,
Просто спрятали за стёкла и меня.
Одичавшие соцветья чуждых звёзд,
И попутные кометы под откос.
На асфальте в тёплых лужах тонут сны,
Отобьёмся ль без оружья от луны ? -
Заманила в свои сети и меня, -
Словно брошенные дети ты и я.
Каждой ночью жду ответа до утра...
Ты молчишь на краю света. Ночь мертва.
Еле слышно тают звёзды. Город спит.
Я рисую знак вопроса : " Позвонит ? "
Пиши, пиши мне чаще !!!
Звони как можно раньше !!!
Всю ночь не засыпая,
Я жду тебя, родная !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304865
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 14.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2014
Зачинеш вікна у Європу,
Засунеш саморобні штори в щастя,
Кинеш надію у відро окропу ,
Зшиєш собі нове анабіозне плаття…
Останню віру в серці легко гасиш:
Не хочеш, щоб було так як колись.
Замаринуєш почуття усі або заквасиш,
Скажеш душі тихесенько: «Змирись».
Ти залишатимеш на зиму всі емоції,
Адже тоді їх легше пережити.
У світі йдуть суцільні революції:
Ніхто ж із нас не хоче припинити,
Відмовитись від чаю з сміхом
Чи хоч би кави з горем пополам…
Ми звиклі жити між добром і лихом,
Це наша їжа, в цьому й наш талан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398384
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 10.02.2013
Той має, хто вміє придбати,-
Так міряти кожен свій крок.
А "Як?" - хто посміє спитати
Тебе на вершині висот?
І маску благої порядності
Вдягнути, щоб вишкір зубів
Прикрити в поспішній оглядності.
Чи хто би зірвати посмів?
А можна і не одягати,
А шкірити зуби свої
І йти, роздирати, хапати
Усе, що живе на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383102
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.08.2012
Уже не хватает рифм, а прозу писать не хочу.
Дорога меняет ритм, сбиваясь,на месте топчу,
И фары из-за угла мимо,испортив воздух,
И радио-ла-ла-ла застряло в мозгу,как заноза.
А кто-то напишет хит, а кто-то издаст бестселлер,
Но мне это не грозит, я тихий домашний гений,
Пускай я не вхож в высший свет, и шоу мне не по карману,-
Мне это не надо,нет, - я нищий,хмельной романтик.
Зачем-то искал ЕЁ, зачем-то нашёл не ту,
Широкой излил струёй по рюмкам чужим мечту.
За деньги исполнил марш на свадьбе богатых вдов;
Освоил пустынный пляж, - костёр в окруженьи льдов.
А кто-то издаст закон, а кто-то решит теорему,
Под сенью чужих знамён идее отрубят вену,
Вчерашний Иуда здесь откроет свой храм спасенья,
Монахи ответят: "Есть!", и перейдут в наступленье.
Ни в ком не найти вины, ни в ком не узнать себя;
Остались кривые швы на лбу,ведь тверда земля, -
Поклоны я бил, дурак, старался,что было сил...
Достался мне лишь синяк. Но я так немного просил !!!
А кто-то откроет звезду, а кто-то закроет глаза...
Ей мама сплела косу, а бант завязал я сам.
Мой друг мне хотел помочь, но только не понял он --
Все рифмы украла ночь.
А в прозе я не силён.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289887
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 02.06.2012
Не остаться мне одной - кто-то тычет пальцем,
Кто-то шепчет за спиной, - некуда деваться.
Запретите мне дышать властью всенародной, -
Мне давно на вас плевать - я умру свободной.
Там,где кончается толпа,
Сама себе я солнце и луна.
Там,где кончается толпа,
Сама себе я небо и земля,
Я - небо и земля...
Я устала от людей - разноцветных масок,
Негде скрыться,хоть убей, от чужих подсказок,
И,невидима в тени, выйду я из круга...
Громче струнами звени, верная подруга!
Психология толпы - не моя наука, -
Сами по себе коты век живут без скуки.
Я с лихвой за жизнь плач́у - не нужна рассрочка, -
Я живу, как я хочу, - кошка-одиночка.
Там,где кончается толпа,
Сама себе я солнце и луна.
Там,где кончается толпа,
Сама себе я небо и земля,
Я - небо и земля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289574
дата надходження 30.10.2011
дата закладки 02.06.2012
...По мотивам мистических триллеров...
Психиатр ошибся с прогнозом -
Мне всё лучше ; а мир всё страшней...
Я давно приотстал от обоза,
Что нормальными кличут, людей.
Мне мой внутренний мир много ближе,
Хоть расстройством зовёт это врач -
То наивный я, то я бесстыжий,
То ползут мои мысли, то вскачь.
Психиатр ошибся с прогнозом -
На картинках я вижу своё...
И под самым глубоким гипнозом
Не уснёт "Я" второе моё, -
Но врача я расстроить не в праве :
Пусть считает, что он мне помог.
...Подмигну отраженью в оправе -
Никогда не был я одинок !!!
Я - вместилище сущностей разных,
Я - убежище изгнанных душ,
Может, добрых ; а, может, опасных :
Белый снег, или чёрная тушь...
Отражаясь от стенок сознанья,
Лезет вверх моё новое "Я"...
"Не прощай, - говорю, - до свиданья..."
...Угадай, кто сейчас у руля...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335762
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 02.06.2012
...От лица девушки,естественно...
До земли сарафан,
И ромашки в руках,
Глаз без дна океан,
Волосы - облака,
Я шагаю легко,
Просто Солнце - мой друг !
Прямо к дому его
Я иду через луг.
На высокой горе,
Там, где звёзды не спят,
Нету места игре -
Знаю, любит меня...
Но, проснувшись с утра,
Дом сожжём, как мосты -
Подгоняют ветра...
Нужно Солнцу идти...
P.S. А хороший фильм... Честный...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339192
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 31.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2012
О том, что мы были в раю, не узнает никто,
Огрызок от райского яблока брошен в траву.
Змея крепко спит, свернувшись в тугое кольцо ;
А нам стало скучно - решили сбежать поутру.
О наших забавах ночных позабудет река,
Волна унесёт нашу тайну, и спрячет в песок.
А утром счастливые дети построят дворцы из песка,
И будут смеяться, и пить из пакетов яблочный сок.
А юные звёзды краснели, глядя на нас,
И старой, усталой луне вспомнилась её молодость.
Кто знает, что будет потом, что нас ждёт через час...
Но мне не забыть, как ко мне в первый раз ты дотронулась.
Убегаем мы из рая - молодой и молодая,
По утоптанной дороге, по которой бродят боги.
Убегаем мы из рая - кто осудит, кто похвалит, -
Но одно я знаю точно : был в раю я прошлой ночью,
Вместе с тобой !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324872
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2012
...А я остался в живых, и мне повезло :
Мой самолёт улетел, я не успел на него,
А он отправился в ад, не оставив следов, -
И я бы должен быть рад... Но в нём летела любовь.
Она хотела остаться, но не смогла,
Она заранее знала, но мне солгала,
Я опоздал на секунды, секунды всего,
А в это время кому-то надоела любовь.
На воспалённые веки падает дождь,
Не помогают таблетки, ведь ты не придёшь,
Кому-то ты помешала, и он не простил,
Я знаю, ты промолчала, когда он спросил...
Зачем мне всё это счастье, но без тебя,
Когда разбит я на части, на шее петля...
И мне никто не заменит рассыпанных снов,
Когда последняя в мире взорвалась любовь.
Расцвёл цветок в поднебесье всего лишь на миг;
Уже все сложены песни, - мы слышали их...
На каждом фото улыбка, - и я рву альбом,
А где-то тоненькой скрипкой рыдает любовь.
Застыли слёзы в глазах убитой мечты,
На мачте спущенный флаг, закрытые рты...
И я разбит навсегда, на мелкий песок...
Меня сметает метла в огромный совок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311876
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 17.03.2012
Глупые-глупые сны снятся ей каждую ночь ;
Ищет забвения, ждёт откровений, -
А он не спешит ей помочь.
Пьяная-пьяная боль ; грусть не тонет в вине ;
Всё бесполезно, и он у подъезда
Больше не ждёт при луне.
Она хотела, мечтала, звала и летела,
Доверяла, клялась, ошибалась, болела...
Открывала окно и, зажмурясь, кричала ;
Открывала глаза - ничего не менялось ...
Окончился вдруг календарь, словно в нём не хватало листов ;
Что-то неправильно ; постель не заправлена,
Пугает своей пустотой.
Пишутся ночью стихи матерно-злым языком ;
И от бессилия всё агрессивнее
В зеркало бьёт кулаком .
Она хотела, мечтала, звала и летела,
Доверяла, клялась, ошибалась, болела ...
Открывала окно и, зажмурясь, кричала ;
Открывала глаза - ничего не менялось ...
Пьяные, пьяные сны ... Матерно - злые слова ...
Брошена в пропасть грустная повесть -
Никто не узнает конца ...
Она устала ; терялась; бежала; отстала;
Отдала; обманулась ; и вновь потеряла ...
Посмотрела в окно : дождь асфальтом размыло -
Да уже всё равно ... И окно проломила ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318511
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 17.03.2012
Паперові хмари, застигли на небі,
Година чекання змінилась хвилиною бігу.
Мені здається, що час — це тягар.
Навіщось вигаданий ворогами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317924
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 12.03.2012
У стіну забито цвях, на цвяху висить картина.
На картині (просто жах!) – морда п’яного кретина.
І для чого тут вона? Що картина означає?
Морда п’яна від вина – про вино ніхто не знає.
І ніхто її не бачив?! Що, ніхто тут не бував?!
Що картина оця значить? Хто її намалював?
Про вину ніхто не знає, що прикрита тим вином.
А картина розуміє, що вона є тихим злом.
І людину ту не знають, чий портрет живе у ній.
Всі картину проклинають, наче страх найбільший свій…
А осінній вітер лине через рештки сірих штор.
Заповнює житло картинне – темний, вогкий коридор…
А осінній вітер лине через биті ряди скла.
Він шукає домовину повну лиха, болю, зла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320620
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Ночью больно уснуть. Опять.
Он по-прежнему тебе снится.
Исцелить тебя или распять?
Всё равно этим снам не сбыться!
Ты устала от этих ночей -
долгих, тёмных и одиноких.
Это хуже тех палачей,
раздирающих тело жестоко.
Твоя боль - в этих каплях дождя,
что слезами стучат по крыше.
Он убил тебя, уходя.
Без него ты уже не дышишь.
Жуткий вечер вот-вот за окном.
От безумия снова бредишь.
Закурила одну. А потом -
вовсе пачку. И не заметишь….
Понимаешь, что глупо. И пусть.
Сигареты. Вино. Или виски?
Но насквозь, будто лезвием, грусть.
От того лишь, что он не близко...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304254
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 10.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2012
Вот сидят двое в кафе и беседуют. И знать не хочу о чём, главное обоим интересно. А рядом с ними сидят Ещё двое и целуются. Первые подумали: «Фу!Скука!».
А вторые сказали: «Фу, извращенцы». Тогда оба — все четверо встали и вышли из кафе. И пошли по своим дорогам. Проходили мимо домов и зданий, каждый своей дорогой,каждый своей дорогой, каждый мимо «своих» домов. Хотя и шли они параллельными улицами.
Прошли они ещё пару кварталов. Первыми остановилась парочка и принялась рассказывать как они друг дружку любят, при этом неприятно выворачивая то руки то ноги. А вторые прошли мимо них и сказали «Всё равно к одному придут». Тогда парочка покраснела и разбежалась в разные стороны. «Чего эт они нас застеснялись?» подумали вторые.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224077
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 02.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.03.2012
Слова, слова - пустые звуки ;
А что за ними - не узнать...
И молодящейся подруге
Уже давно пора рожать,
Ведь все друзья, и все подружки
Давно семьёй обзавелись -
А у неё есть две игрушки
Как память детства... - И вся жизнь...
Да вот и мне приснилось что-то,
Запомнил лишь косы изгиб,
Да чёрный плащ, и поднят ворот,
И голос, что похож на скрип.
Но неужели всё так плохо,
Ведь нет ещё и тридцати ?
А мыслей глупых целый ворох...
И где бы мне ЕЁ найти -
ЕЁ, единственную в мире ?..
Но, видно, так и надо мне -
Однажды сотворив кумира,
Бояться с кем-то быть нежней...
Уходят все . Вот друга встретив,
Не знаю, что и говорить ;
И он : "Здоров, жена, и дети...
Ну, будешь рядом, - заходи..."
Мы все проходим рядом с чем-то,
Да как-то некогда зайти,
Теряем важные моменты,
Которых больше не найти.
А всё могло ведь быть иначе,
Совсем немного, хоть на час...
Но я надежды не утрачу :
Всё будет хорошо
У нас ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316759
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 01.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.02.2012
Один юноша, прогуливаясь мимо коровьего стада, что пасли вблизи городской площади,уселся там на скамейку. Посмотрев на одну из коров что подошла к нему, подпёр голову рукой. В этом занятий просидел он пол дня.
Знакомая ему девушка спросила.
- Что ты делаешь?
- Наблюдаю за коровами. В один момент, мне показалось что их не существует.
- Если их нет? - что же ты делаешь в этом мире?
- Наверно...
Ничего. - Юноша вскочил и побежал к мосту пролегающим над трассой. - Меня, Нет! - крикнул он, вскочив на быльце раскидывая руки в стороны. - Их, Нет! - кричал он от удовольствия.
Ветер разтрепал его волосы, а куртка болталась как тряпка. Глаза блистали от радости осознания. Казалось весь мир превратился в ряд простых ответов. Девушка догнала его, остановилась и перекрикивая ветер, спросила.
- Что же держит тебя здесь?
Возникла пауза, всё замолкло. В этой тишине мы тонули и желали услышать его голос. Парень повернул к ней лицо, улыбнулся, прокричал себе в кайф.
- Ты!... Ты и такие как ты. Моя жизнь теперь утратила смысл. А твоя? Твоя жизнь в моей, стала безценной. Что же ты будешь чувствовать, делать... Если Я уйду! Туда! Вниз?!
- Я уйду за тобой. не смогу... - кричала она, но ветер перебивал рвущийся из девичих грудей, голос.
- Так оно и есть. - крикнул он и повалился спиной на мостовую.
Громкий....
..... Звонкий....
.... Смех заполнил всё.
Мир растворился. Мир перестал существовать. Пока только для двоих, но может и остальные скоро поймут?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234541
дата надходження 13.01.2011
дата закладки 26.02.2012
Зі всіх закутків зали заходять люди у звичайному одязі але з зав`язаними ротами. Сідають у рядок ,з пробілом у центрі, на авансцені(перша сходинка). Звучить нерозбірлива мелодія – дещо схожа на поміхи, поміхи замінює шум прибуття потягу у метро.
(Гучномовець): - Обережно, як же я втомилась, двері зачиняються. Наступна зупинка… А вам не се одно?
Зі сцени, у пробіл, заходить дівчина. Ошаріло дивиться у залу. Сидячі люди починають пристально вдивлятися. Після репліки, людина приймає байдужий вигляд. Кожна Репліка звучить у Гучномовці та супроводжується особистою мелодією.
(Людина №1): - У-у-у. Знову тиск підвищується.
(Людина №2): - Як буду виходити, треба буде пофотаграфувати, обов`язково. На цей раз остаточно!
(Людина №3): - Як дурна одяглася. Скажена.
(Хлопець): - Бідна дівчина, про що лише вони думають, остогидно.
(Людина №4): - Лице гарне. Дещо пудри забагато, а так - гарне.
(Людина №5): - Що вилупилася? Поживи хоч з соту мого життя. Подивився б на тебе.
(Дівчина): - Зараз приїду на Київську а потім пішки.
Потяг зупиняється на наступній станції, чути скрип гальм. 3 людини виходить(№5,4 та 2). Людина№5 не дочікуючись, розпихує по боках усіх й виходить.
(Людина №4): - Та куди ти прешся?! Зачекати не можна? - виходить
(Людина №2)(Наспівує): -
… Я слухам нелепым не верю.
Мужчины теперь говорят.
В присутствии сильных немеют,
В присутствии женщин сидят… - виходить.
До потягу заходить бабуся, що везе за собою тацю.
(Людина №3): - Заперлася. Де їх береться стільки?
Дівчина підіймається й допомагає бабусі з тацею.
(Бабуся): - Ось прийду до дому, треба буде онучкові приготувати поїсти.
(Хлопець): - Що це Я розсівся? Треба звільнити місце. – встає.
(Бабуся)(Сідає): - От дурепа стара. Забула купити лимончики.
(Гучномовець): - Обережно, як же я втомилась, двері зачиняються. Наступна зупинка… А вам не се одно? Потяг прямує до станції Київської та далі в Депо. До станції Київської, та далі в депо.
(Дівчина): - Хоч хтось нормальний знайшовся.
Потяг рушає. Хлопець не встигши схопитися за поручень, починає падати. Його підхолює дівчина.
(Людина №1): - Отак й допомагай. Собі нічого не залишиться.
(Хлопець): - Сором. Дівчата ловлять.
(Дівчина): - Сподіваюсь не вдарився.
(Хлопець): - Вибачте.
Музика замінюється шумом мотору. Хлопець з дівчиною жестами починають спілкуватися. Поступово шум зменшується.
(Гучномовець): - Станція Київська. Покиньте будь ласка вагони, потяг прямує в депо.
Усі уходять за куліси. Лише хлопець залишається стояти. Дівчина побачивши, що хлопець присів, повертається.
(Гучномовець): - Покиньте будь ласка вагони, потяг прямує в депо.
(Дівчина)(Тягне за лікоть Хлопця): - Йдемо, потяг їде.
(Хлопець): - а тобі ніколи не хотілося побувати у депо?
(Дівчина): - Що ти сказав?
(Хлопець): - У депо. Залишитися їхати до самого кінця.
(Дівчина): - Мрійник. Це протизаконно.
(Хлопець): - Хіба не цікаво?
Дівчина вагається, та все ж погоджується. Вони обидва сідають на сходинки та заплющують очі закриваючи їх долонями. За принципом «Я нікого не бачу, й мене ніхто не бачить».
(Дівчина, Хлопець)(Нашіптують): - Ну ж бо, зараз, зараз… Щє трошки.
До зали заходить Охоронець, з симофором у руках. Він йде повагом, іноді позіхаючи, дивиться чи не залишився хто у вагоні. Доходить по Хлопця з дівчиною. Стає стовпом над ними. Стукає легенько по плечу. Нульова реакція. Дістає рацію. Шум «зв`язку».
(Охоронник): - Готуйся, зараз гостей приведу. - б'є по плечу.
Хлопець відкриває очі та шоковано реагує на охоронця. Дівчина не відчуваючи хлопця сидячого, теж розплющує очі. На обличчах обох читається невимовний жах. Першим приходить у себе Хлопець. Музика змінюється на швидку. Хлопець хапає дівчину за руку й біжить світ за очі. Охоронець женеться за ними та свистить, розмахуючи симофором. Усе світло гасне. Спочатку вмикається зелено – темно блакитний колір маленьких софітів, а потім виводиться поступово основне світло. Хлопець та дівчина вибігають на сцену. Обидва весело сміються та тримаються за руки. Від надлишку Адреналіну у крові, починають кричати. Відпускають руки.
(Хлопець): - Депо! Кохання моє, Ми щє зустрінемось!
(Дівчина): - Я обожнюю вас. Дядько охоронець!
(Хлопець): - Я обожнюю Життя!
(Дівчина): - Я ненавиджу хворіти!
Їх запал з часом зменшується. Й переходить у сміх. Хлопець дивиться час.
(Хлопець): - Вже пізно. Ходімо Я тебе до дому проведу.
(Дівчина): - Краще не треба, це погана ідея. До мене довго йти. А тобі тут близько.
(Хлопець): - Не хвилюйся. Я зможу за себе постояти.
(Дівчина): - (Вбік)Я не те мала на увазі. Чому ви хлопці не вмієте відчувати такі речі?(До Хлопця) Я навіть не знаю. Мені якось ніяково.
(Хлопець): - Я все візьму на себе, щоб там не було. Ну, погоджуйся.
(Дівчина): - Добре – йдемо. Але Я попереджала.
Дівчина з хлопцем уходять у протилежному напрямку котрому прийшли. Світло змінюється на біле. Чується лайка. З куліс однієї сторони починають вилітати усілякий непотріб. Лайка стає гучнішою.
(Чоловік): - Ти мені вже остогиділа! В печінках сидиш. Я тебе як жінку, вже років з 5 не сприймаю!
(Жінка): - Тоді б й покинув. Не ламав би трагедії. Бачте донька у 8-й клас пішла. Маленька! Не впорається! Що тебе тоді зупинило?
(Чоловік): - А те, що зараз не тримає! Дівчинці допомога потрібна була. Нагляд. Ти завжди на роботі.
(Жінка): - Бо ти нікуди не йдеш. Бач, у домогосподарки записався. Лицар. Д-я-кую! Більш нічого не вмієш.
(Чоловік): - Тебе це не стосується. Що Я вмію і Як я заробляю! – прямує до протилежної куліси з метою покинути дім, натикається на якийсь предмет побуту й зі злості пинає його – Валяється усе де заманеться. Гадючник не квартира!
Відчиняються двері. До дому заходять хлопець і дівчина(у гарному настрої). Дівчина побачивши становищє намагається заховати хлопця за собою, що силоміць тримаючись за руку хлопця. Хлопець стовбеніє.
(Чоловік): - От маленьке паскудо! Дивись, вона до хати почала хлопців водити! Радій. Уся у тебе пішла. – відпускає донці ляпаса.
Дівчина падає на коліна тримаючись за щоку. Хлопець швидко схиляються подивитися чи все добре.
(Жінка): - Ти мою доньку не чіпай! Хто тобі дав на те право? Ти її не народжував й чіпати не смій.
Музика стає схожою на підсолоджені помиї. Тексту вже не розібрати, лише деякі окремі фрази. Музика стає все гучніше й гучніше. Сварка переноситься ближче до авансцени. Хлопець з дівчиною завмирають. З початку набору музикою темпу, з кінця зали наближається людина, у Фраку,білих рукавичках й масці. Майже не доходячі на Крещендо музики. Людина котра вже стоїть перед сценою, спиною до глядача, різким жестом підіймає руки. Уся постать береться у коло світу – пушкою. Стає помітна диригентська паличка у руках людини. Разом із руками музика замовкає. На декілька секунд вимикається електропостачання усієї зали. Чоловік та жінка завмирають. По мірі виконання музики, вони покидають сцену.
Номер: - Увертюра Чайковського1812 (виконується шумовим оркестром, момент що виходить на Крещєндо, сам апогей умикається у записі виконання духовим оркестром)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316396
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 26.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2012
Червивый воздух свисает с крыши
Я вырезал город в припадке нежности
Закроешь глаза - упадёшь под вишней
Всё веселей чем на стены вешаться
Суть коротка как немыми сказано
Звёзды сгорают углями белыми
Курю и глазами отчаянно глажу
Над нашим крыльцом меховое небо
Где ноги дорогу шагами пачкают
Ржавый осколок в предчувствии утра
Буду смеяться прекрасным мальчиком
Со взглядом и голосом Заратустры
Кричу в песок над краями ямы
Хожу с дождём по стальному лезвию
Смотрю как чёрная щель под рамой
На мой подоконник лезет..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313340
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2012
- Привет, как дела?
- Дела?
Она мне звонила вчера..
Сказала, что в воскресение
Проснулась с чувством
Изнасилованной в подворотне,
Ей было противно до рвоты.
Темно и пусто.
И только растения
На подоконнике как часовые –
Молча хотели пить.
Она ничего не хотела:
Куда-то идти..
Тем более некуда.
Перегорела, остыла..
После я слушал гудок –
Его звуковой пунктир
Разрезал тишину и мембрану
То ли моих перепонок,
А то ли квартиры и,
Телефонную.
А, тонущий в псевдонежности,
Город сегодня с утра –
Рисунок: наскальный, настенный..
Спасибо, что ты спросил
Меня,
Как мои
дела,
- Всё охуенно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312614
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Как выяснилось, эта вещь на украинском звучит куда...естественнее, чем "в оригинале") Отдельное спасибо Oeri за редактирование :)
Сидим і п'єм валеріану.
Сидим і п'єм.
Друг, подруга, я.
На котрій пігулці варто зупинитися? -
Запитую себе. А потім подругу, друга.
Вони мовчать.
Сидим і п'єм валеріану.
Сидим і п'єм.
Телевізор беззвучно працює,
відображаючи приблизно те,
що приховано за шторами.
Ми прагнемо переконати себе у цьому,
тому нам було простіше увімкнути спочатку телевізор.
Крім того, ніхто не пам'ятає, як він увімкнувся.
Ніхто не знає, що він увімкнений.
Ми позбавили його влади,
хоч йому й все одно.
Нам теж все одно.
Сидим і п'єм валеріану.
Сидим і п'єм.
Єдину річ,
котру не хочеться поетизувати.
На якій пігулці варто зупинитися?
Сидим і п'єм валеріану.
Сидим і п'єм.
Вона закінчилася –
відгукується друг.
Подруга мовчить.
Вона випила більше за всіх,
і тому не говорить, що думає.
Я у свою чергу відвертаюся
і читаю книжкову полицю.
Через невизначений час застаю, як подруга, друг
дивляться один одному в очі, з цікавістю
розглядаючи своє відображення.
Такого я ще не читав.
Мені доводиться робити теж саме з дзеркалом.
Це припиниться, коли
будильник подасть нам знак,
щоби ми непомітно перебралися
на іншу квартиру,
доки від нас не залишаться віддзеркалення, тіні.
На якій пігулці варто зупинитися?
Хто б міг подумати, що ми прагнули саме до цього.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112009
дата надходження 15.01.2009
дата закладки 03.02.2012
Передозування самотністю.
Я вирішила закінчити життя самогубством…. Щоб вся червона рідина повільно, крапля за краплею витекла на килим. Щоб душа звільнилась і полетіла у космос. Щоб мої нейрони не скорочувались, а тіло не мліло від нестачі кисню. Щоб твоє вчорашнє стало моїм завжди. Щоб мої очі з кришталевою самотністю задивились у пусту вічність. Щоб мої губи назавжди затихли, як старий годинник на стіні.
Твоя амнезія мене не врятуює, у мене виростають крила і я вже не тут. Я гублюся у просторі твоєї кави без цукру, а в навушниках дограє остання мелодія. Мої молекули із сейсмічною швидкість долітають до твого обличчя і ніжно обіймають його. Ми вже не тут. Я на пів мертва, а ти на пів мій. Нам бути поруч лише до завтра, доки не приїдуть санітари і не заберуть мій труп у це похмуре місце. Я лежатиму там на своєму металевому ліжку, де температура завжди мінусова і розчинятимусь у повітрі злітаючи над містом самотніх ліхтарів. Над вокзалом пустих поїздів і загубленим носовичком у метро.
Ще кілька метрів і мене не буде. Я гладитиму безпритульних собак, даруючи їм свій холод і мертву ласку ,і вони помиратимуть швидше. Я стану повелителем нікому непотрібних тварин і лякатиму ними пішоходів на вулицях, а в морозяні вечори я літатиму над твоїм будинком. Заглядатиму у твої вікна, на твою самотність. Я згадаю тобі все, розсипані чіпси у кінотеатрі, загублений носовичок у метро і, те як ти дав мені померти від передозування самотністю. Та ти мене не побачиш, лиш вітер дуситеме твою свідомість, а мороз забиратиме твоє життя по міліметру квадратному. Ти помреш. Всі ми помремо. Тільки червяків колись не буде, бо я звелю себе кремувати, а попіл висипати тобі у каву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310491
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012
бывает..
слушаешь вкусную музыку
сотканную из прозрачных нитей
молодого Утра
сдобренную щепоткой
нежной приправы
пробуждающих мыслей
о Хорошем
запиваешь всё это
питательным коктейлем
из нарезных долек исчезающей
нефритовой луны
и измельченных
охлажденных
эпизодов
кратковременной памяти
уже полностью раздетой
/к утру/
истомленной
и повзрослевшей
Ночи..
и ты уже
незаметно
погружаешь свою ауру
в область
зачатия
композиции
следующего
Дня…
*фоновая композиция –
Ulver «Darling didn't we kill you?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307632
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 25.01.2012
любовь...вокруг этого слова постоянно витает куча других: радость и разочарование, смех и слёзы, страх, удовольствие, боль, гнев, теплота...
любовь - это выброс определённого количества адреналина в твоей крови. Истинная любовь не боиться опасности.
Живёшь и даже не подозреваешь, что где-то далеко, а может быть и совсем рядом есть тот, кто минуту за минутой, день за днём, год за годом проживает свою жизнь без тебя.
Но как только ты вдохнёшь вкус этого лёгкого чувства, ты уже не сможешь отказаться. Это как наркотик...
Лёгкое касание губ рушит всё самообладание...Ты становишься бесстрашным...Единственное чего ты действительно боишься - это потерять его навсегда...Даже если всё прочее исчезнет, а он останеться, то ты тоже останешься, останешься в этом бытие. Но не дай Бог не станет его...
Всё в этом мире превратиться в ничто, всё для тебя станет пустым, чужим, ненужным, холодным и огромным ...без него....
До мозга кости, от макушки до кончиков пальцев ты ощущаешь силу, которую предаёт тебе любовь. Эта сила способна сломать всё, свернуть любые горы, только бы он был рядом...
Любовь постоянно окрыляет, обнажает твоё дыхание...
Сначала всплеск, адреналин, не соображаешь ровным счётом ничего, да и некогда соображать. Тебя прёт...прёт на полную катушку! И ты живёшь! Всей жизнью живёшь!
А...когда он тебя предаёт...ты понимаешь, что ты всего лишь игрушка, любимая, но игрушка...
Боль накатывает, заполняет все клеточки твоего тела. Боль разрывает тебя на части...Чувствуешь, что в твоей груди проделали огромную дырку, задели за самое живое...
После такого остаются рваные раны...и в душе пустота...ты сломана...и восстановлению не подлежишь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308853
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
Переполненные маршрутки по вечерам.
Сильный ветер, дрянное кофе из автомата.
Я устала ждать чуда вечно, мой Капитан.
Может быть, потому что оно мне сто лет не надо?
У меня есть пароли и встречи, друзья, ключи...
Я почти что счастлива и без чуда.
Есть свобода (если нэт и сотовый отключить)
и меня /тьфу,тьфу, тьфу/ не берёт ни одна простуда.
Я могу очень ярко накрасить ногти, забыть про сон
и купить себе книгу любую. Какую хочешь.
Я могу положить по половнику дёгтя в любой котёл,
а могу, Капитан, и подделывать чей-то почерк...
... Меня многому научили за вечность здесь.
Да и жалуюсь я скорее по-глупому. По привычке.
Так что ты не спеши. Хорошенько поешь и взвесь
стоит ли приезжать в эту глушь на утренней электричке.
Не скучай по мне. Я сама не из сахара, не боись,
не растаю от слёз. ... и вообще, Капитан, мне не десять лет!
... если ты ещё здесь, пожалуйста, отпишись.
Ниже буквы и цифры. Видишь? Это ссылка на мой connect.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260844
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 09.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.01.2012
Роздався писк будильнику. Порожній сон облишив голову і Макс потягнувся за телефоном. Вимкнув звук. Вже одинадцята. До зустрічі ше є три години. Коли спиш на вулиці, а потім лягаєш у ліжко, то уже не бачиш снів. Напевно він їх ніколи не побачить. Тільки провалюватися у безодню, теплу і м’яку – усе, шо залишається. Макс підвівся і узув черевики на босі ноги – шкарпеток він так і не придбав, зрештою, як і трусів. Провів долонею по обличчі – щетина вже була досить велика, напевно треба б якось поголитися. Він набрав доставку їжі.
- Повторіть учорашнє замовлення, замість води подвійну каву. Так, «Сінзі».
Увійшов до ванної, відкрив кран, з якого тоненькою цівкою потекла руда вода. Набрав її у долоні і ополоснув лице. Макс відчув у грудях хрипоту і спробував відкашлятись – горло пронизав гострий біль. Все-таки він добряче застудився на морозі. Підвів очі у старе дзеркало. Виглядав він все одно краще, ніж тоді, як дивився на себе у ванній Кетто. Тільки б ше поголитися. Треба спитати у дідугана з вестибюлю, може де тут поблизу можна купити одноразову бритву. Він одягся, підкурив сигарету і вийшов з номеру до сходів.
Старий як завжди слухав радіо і тупився у газету. Помітивши Макса, прямуючого до нього, підвів очі.
- Здаєш ключ?
- Ні, хотів спитати, де тут продаються бритви неподалік?
Дід відклав газету і поставив перед Максом скляну попільницю.
- В мене є. П’ять жетонів. Ше є гандони, преса, алкоголь і праска. За праску беру три жетони на годину. Ну і дріб’язок – сірники, там, таке. Дешо можу дістати, як заплатиш.
- Тільки бритву. Якшо є – ше зубну пасту і щітку.
- Дванадцять.
Старий поклав усе на прилавок, підправив перемотані скетчем окуляри і поклав до кишені жетони.
- Ренту продовжуєш?
- Поки шо на добу.
- Тоді тридцять.
Макс віддав йому гроші і загасив сигарету. Дід поспішив прибрати попільницю, одразу розстеливши перед собою газету. Двері заскрипіли, до вестибюлю увійшов кур’єр з пакунком.
- У п’ятдесят другий?
- Так.
- Це я замовляв, скільки з мене?
Хлопець поглянув на чек.
- Сорок три.
Макс поклав гроші у його долоню, взяв теплий пакунок, решту і пішов до номеру. Поївши і приступивши до кави, поглянув на годинник. О пів на першу. Як раз лишається час, шоб поголитися. Він пішов до ванної, за пару ковтків спорожнивши паперовий стакан.
У внутрішній кишені пальта були усі гроші, які лишалися. Макс час від часу перевіряв, чи вони на місці. Чотири тисячі чотириста сімдесят два жетона. Він стояв на ескалаторі, спускаючись до станції метро. Знайомі запахи, повітря нерухоме, тепле. Здавалось, крізь тріщини у стінах якийсь голос ось-ось прошепоче до нього «Я впізнав тебе». Метрополітен дивився на Макса, і неможливо було просто відвести очі аби уникнути цього погляду. Ескалатор скінчився, ось платформа. По стегну крізь тканину кишені глухо постукував пістолет. Скільки часу ше до зустрічі? Макс зрозумів, шо забув мобільний у готелі. Із тунелю виринув потяг, вкритий іржею. З гулом зупинився і, прошипівши, розкрив двері. У вагоні було досить багато людей. Макс увійшов і взявся за поручень. Двері зачинилися. Тулуб металевого черва сіпнувся і став розганятись. Другою рукою притримуючи пальто на рівні внутрішньої кишені, Макс потупився у вікно. Усі пасажири їхали мовчки, кожен зайнятий своїми думками. Хтось слухав плеєр, хтось читав свіжу газету, дехто із портативних дек сидів у мережі. Але ясно відчувалось, шо Макс не належить до них. Усе його нутро постійно торочило про це. Темрява у тунелі – нішо, у порівнянні з тим, шо всередині нього. Відчуття приреченості. Саме це не давало спокою. Як наче поряд був хтось, хто споглядав, як Макс слідує по маршруту, прокладеному заздалегідь. Немов цей хтось і зараз стоїть поряд, можливо торкається його. Дихає в спину. Нестерпне відчуття, від якого ніяк не втекти. Він обернувся. Усі дивилися на нього.
- Марно,- хором мовив натовп,- у тебе немає шансів. Застрелься…
Він відвернувся. Голоси вмить припинились, подивився знову – пасажири, як і раніше займалися кожен своєю справою. Макс витер лоба рукавом. Нарешті, потрібна станція. Він вийшов із вагону і пішов до ескалатора, тремтячою рукою дістаючи сигарети. Швидше надвір.
Опинившись на вулиці одразу закурив, кашлянувши, важко видихнув дим і окинув поглядом вулицю. Клуб має бути неподалік. Побачивши вдалині вивіску, рушив до неї, намагаючись робити розмірені спокійні кроки. Сніг повільно танув, під черевиками чвакав бруд, у повітрі з’являлась сирість. Макс підняв комір. Треба придбати шапку як і новий телефон за вказівкою Кетто. Гроші були потрібні як ніколи. Можливо зараз вдасться домовитись про розстрочку, а там тільки життя саме покаже, на шо він здатен. Якшо не буде виходу, у справу піде пістолет. Це божевілля, але…
Автоматичні двері розкрилися, почулась музика із глибини клубу. Тепле повітря вирвалось надвір, обдавши Макса на вході. Усередині було накурено, освітлювання дуже спокійне, різношерстий натовп тихо перемовлявся за обідом.
Він підійшов до барної стійки і спіймав заклопотаний погляд бармена. Той одразу попрямував до Макса.
- Шо питимете?
- «Червоний дракон» і подвійну каву.
Той кивнув і взявся за шейкер. За спиною бармена сяяли начисто вимиті бокали, на стелажах безліч різнокольорових напоїв із яскравими етикетками. Хлопець, зливаючи червоний коктейль у склянку, знову підійшов ближче.
- З транком, без?
- Байдуже.
Макс перевів погляд на його білу сорочку – саме про таку він мріяв дуже давно. Але життя веде у іншу сторону. Ця доля приготована не для нього, і, якшо він пробує заглядати вперед, то бачить лише одне…
- Будь ласка.
Бармен поставив коктейль на серветку і поклав дві сині пігулки на блюдце з чашкою кави. Макс обережно взяв своє замовлення і пошукав поглядом вільний стіл. Неквапливо донісши усе, сів і дістав сигарету. Цікаво, чи він хоч трохи скидається на серйозну людину? Швидше за все, більше на бандита, який працює на наркоторговця. Відпивши свіжої смачної кави, Макс постарався заспокоїтись. Зустріч ось-ось мала початися.
У клуб увійшов хлопець у темно-зеленій куртці, його жовтогаряче волосся стирчало в усі боки. Це був Ромео. Він помітив Макса і помахав рукою, озираючись довкола. Поглянув на стіл і оглядівся ше раз. Стало помітно, шо він зніяковів. Макс загасив сигарету і одразу ж підкурив іншу. Ромео, знявши куртку, сів навпроти.
- Це ти дзвонив з приводу айді?
- Так, я,- він теж став почуватись невпевнено.
- Оце так.
Ромео посміхнувся і дістав свої сигарети. Кинув погляд на сині пігулки.
- Транків і не торкаєшся?
- Без них вистачає на мою голову.
Повисла пауза, яку порушила офіціанка.
- Чогось бажаєш, красунчик? Давно не заходив.
- Каву з подвійним кофеїном і сніданок,- він посміхнувся до неї.
Дівчина пішла до наступного столика. Ромео підніс запальничку до сигарети – у повітрі з’явився домішок незнайомого аромату.
- Ну то шо, фотки приніс?
- В мене немає.
Ромео дістав телефон.
- Добре, сиди рівно.
Він підніс мобільний на рівень очей і зробив пару знімків.
- Як і домовлялися, з усіма затратами це обійдеться в десять штук. І через пару днів матимеш айді.
Макс засунув руку у пальто і дістав жетони.
- В мене зараз є чотири, решту дістану.
Ромео задумався, збивши попіл мимо попільниці. Офіціантка поставила на стіл каву і знову пішла.
- Можемо домовитись. Дістань мені «Тантіб», і я все владнаю.
- А через Вейса чому не хочеш?
- Там якісь мутки, затримки. Поки шо хтось робить резерви, я так думаю, тому на вулицях його ше немає. І коли буде – невідомо.
- Добре, я дістану.
Ромео відпив каву і почухав свою жовтогарячу потилицю. Макс поквапливо поклав гроші назад до кишені.
- Це буде круто, за два дні зможеш?
- Айді для мене зараз – дуже важлива тема. Якшо зможеш – глянь, як здихатись від цього «Тантібу».
- А шо не так?
- Мені таке не подобається.
- Зрозуміло. Ну тоді будемо на зв’язку, телефони маємо – зв’яжемося.
Макс поклав на стіл п’ятдесят жетонів, підвівся, одяг пальто і, застібуючись, попрямував до виходу. Ромео залишився чекати сніданок.
Сире вуличне повітря вмить окутало Макса, він поспішив до станції метро. Порівнявшись із ним, підстроїлось під швидкість ходи патрульне авто. Він поглянув у вікно і зустрівся поглядом із функціонером у формі. Скло опустилося. Макс продовжував іти у тому самому темпі, обережно кинувши погляд у різні боки, зрозумів, шо втекти не вийде.
- Зупиніться, будь ласка.
Він відчув, як по мокрій спині стекла капля поту. Макс зупинився. У кишені рука безпорадно намацала пістолет.
- Дістаньте руки із кишень, шоб їх було видно.
Макс вийняв руки.
Із авта вийшли двоє патрульних. Сіра форма, пронизливий погляд.
- Пред’явіть ваше посвідчення особистості,- сказав один.
- Сьогодні не взяв його з собою.
- У такому випадку доведеться прослідувати до відділку.
Макс поглянув на другого функціонера.
- Покладіть долоні на капот.
Він зрозумів, шо виходу немає і виконав вказівку. Один патрульний стояв осторонь, другий став його обшукувати.
- Так, погляньте, пістолет. Документи на зброю теж забув?
Макс мовчав.
- І грошики з собою пристойні. Давай руки сюди.
Вони одягли на нього наручники і посадили на заднє сидіння авта. Ось і кінець, подумав Макс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243381
дата надходження 25.02.2011
дата закладки 02.01.2012
«Это всё равно, что разбить сервиз и возмущаться, что он не железный».
Сафарли Эльчин «Мне тебя обещали»
Ти по собі залишала подряпини.
Тіла тобі було мало. По внутрішнім органам
Штрикала, дряпала без упину лапами,
Супроводжуючи дійство стогоном.
І я вирішив, досить тебе наділяти кольорами.
Неперевершений ідіотизм. Я в-і-р-и-в.
Навіть у моїх комедіях ти зчитувала драми.
Ти не знала міри у скидуваннях в прірви.
Мене нудило від загальної тенденції чужості.
Від інтернетних «нах» і «пох»,
Від втрати пам’яті . Від набуття байдужості.
Можливо я гунявий лох? Не з цих епох?
Найголовніше виніс, як з пожежі.
З дороговказів зйшов. Пішов з князів.
Залишив я твої одежі… вежі… межі…
Протверезів від кольорів.
Від слів я теж протверезів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298316
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Палата номер два. Двадцать
Лет. Это не возраст для шизофрении
Стираю наши мелкие мозги
По эппендорфам в моем старом НИИ.
Лечиться местными свечами, на убой
Лететь из космоса в амбулаторий
Внематочным рождается плодом
Моя обычная безумная лав стори.
Я не борюсь. Я забываю все стихи.
Стихии укрощаю знаком Вера.
Вдохну – раскроется на миг
Грудь идеального размера.
Сигарета гарь. Я нежно плавлюсь
Каплей дорогого никотина
Сегодня, почему то не онлайн
Мой персональный доктор гильотина.
Заматериализованную сучность
Моей свободы меряем детально.
Ты помнишь, как нам не хватало
Формулировок и отдельной спальни?
Сегодня мне приснился страшный вздор
Что ты не пишешь мне уже неделю.
Я не хочу подробностей, а ты
Это единственное во что я еще верю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162291
дата надходження 21.12.2009
дата закладки 25.12.2011
«Мама, скажи мне, в чем смысл
Разбитой мечты и украденных снов
Подвешенной веры в борьбе за спасенье
Беззвучных страдальческих слов.
Мама, а где же спасенье?
Удача, луч света, надежда в пути
Популистический бред по дороге на пытки:
Рыдание душ, что уже не спасти.
А как же любовь, о, милая мама!?
А как мне теперь улыбаться без слез?
Рукою бессильно чертить на асфальте
Фигуру из ада. Фигуру любовь »
...Зависнут все звезды фатальным мотивом
Уверенный ветер разгонит туман.
Ритмическим скрипом, удар за ударом
Внутри сердце давит смертельный капкан.
«Вставай и иди, ты уже не такая.
Вернуться назад не дано, не мечтай, -
Холодным рыком себе приказала.
Я брошу тут молодость… Верно. Вставай».
Сутуло прогнулась. Мурашки по коже.
Мертвенно бледный каскад мостовой…
«Не страшно, тебя я уже потеряла.
Я жить не могу. Я иду за тобой»
… «Мама, ты знаешь, сейчас я летаю…
Воздух целую, рисую закат,
Не ангел я, мама. Крылья ведь святость
Я их отдала за любимого взгляд»…
Проникнуть насквозь она не умела,
Но тайны миров раскрывала не раз.
Судить мы не вправе. Но каждая знает
Магический яд любимого глаз.
25.10.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151886
дата надходження 25.10.2009
дата закладки 25.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.12.2011
Я її хочу і крапка.
Вона
гнучка і розкішна
лежить піді мною
гінка і солодка,
як літня трава.
Ну справді,
чому б їй не бути травою?
Нехай проростає
вологим стеблом,
нехай у суглоби пускає коріння,
а я, мов легеньке пташине перо,
на неї впаду.
Я стаю на коліна,
я бачу, як тіло бузково цвіте,
як пахнуть гвоздикою стулені губи,
я бачу, як жевріє серце.
Проте
назавтра я зовсім про неї забуду.
Я буду дивитись, як сонячний круг
зіллється в цілунку з новим горизонтом.
У місті високих дротів та напруг
кохання - загострення просто.
Сезонне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262871
дата надходження 01.06.2011
дата закладки 17.12.2011
Грубо-узкая влажность,
Слишком тёплые слёзы,
Бледных пальцев напряжность.
И утопия прозы.
Так воззрей буйство плоти
И сожги моё тело.
Умирающей ноте-
Это так надоело.
Проведи слишком нежно,
А потом возьми грубо.
Ты и я – это смежно,
Ты и я – это круто…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153836
дата надходження 06.11.2009
дата закладки 17.12.2011
Я - Ангел грешный нелюдимый,
Ты - Демон тёмный. Мной любимый.
Я - крыльев сломанные слёзы,
А ты - моих мечтаний грёзы.
Я в ад к тебе спущусь мой крошка,
Ты грациозен словно кошка.
И взгляд твой томный я поймаю,
Меня ты любишь. Точно знаю.
Я маюсь в сладком предвкушенье.
Ты в ярком призрачном томленье.
Ты подойдёшь ко мне, мой детка.
Слащавый, вкусный как конфетка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157363
дата надходження 23.11.2009
дата закладки 17.12.2011
Мой домик - одинок на берегу.
Мой праздник – день и час ее приезда.
Надеждой ожидания жить могу
ее шагов любимых у подъезда.
Я осознаю грани бытия.
С тобой я прикоснусь к окошкам рая.
Я благодарен, Женщина моя,
что я с тобой могу так сладко таять.
Я соберу ласкающую нить
горячих слов, движений первозданных.
Когда после всего попросишь пить,
я напою тебя сверканием звезд туманных.
Ты даришь мне раскрытую себя -
цветок и нежность, страсть и пыл сердечный.
Ты настоящая - лелея и любя.
С тобой я - настоящий.
Бесконечно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292348
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 11.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2011
Полёт тишины, сердце и разум в забвении.
Ангелы войны за храбрость в минуты затмения.
Демоны и скелеты, ничто не остановит их.
Падают кометы на поле храбрецов убитых.
Топоры и мечи в руках воинов обеих сторон.
Солнца светлые лучи против умных и чёрных ворон.
Легионы павших, служители страшной тьмы и зла,
Тысячи паладинов старших - другая сторона.
Теряя смысл этой битвы, всё же началась она.
Не помогли молитвы, легли бездушные тела.
И вот туманная смерть окружила всех ангелов в кучу.
Но оружие не сложили, ведь там еще одна туча.
Взрыв, звон стальных мечей и свист железных стрел.
Порыв, удар, жест магии и павших тел.
Встают они, не смотря на бурю тёмных тонов.
Бегут без руки, падая у крови берегов.
Синие, красные, желтые цвета, рассыпались по грустным полям.
Сражаются огонь и вода, пылая страстью к умершим телам.
Смерть превосходно побеждает, осталось совсем немного.
Но ангелы это знают, ведь это их путь, их дорога.
Казалось, ничто не сможет остановить поток.
Приближался монстр, на столь велик, на столь жесток.
Ангелов в один миг охватил бесконечный страх.
Люди молились за них, в деревенских домах.
Кем тогда стал монстр, не нарисовать и не описать словами.
То его разум - остр, то глаза сияли смертными огнями.
Полетела ангелов сила на звериную мощь-черепицу.
А ему это не вредило, падали удивлённые лица.
Осталось ангелов трое, хотя смерти было больше.
В их очень важной роли, прожить им осталось не дольше.
Первый кинулся в бой, не обдумав будущие последствия.
Попробовав вкус земли сырой, упал под чужим воздействием.
Второго свирепый зверь забрал с собой, пока тот магию творил.
Поглотитель отправил его в мир иной, воина дух уже парил.
Последний воин обдумал все детали, ведь монстр не исчезнет.
Его сильнейшие удары не сломали, сломит ль его свет?
Молясь, ангел, пожелал чудовищу добра, без страха.
Искривляясь, монстр всё же пал, осталась лишь темень праха.
Вселяя тысячи надежд в людей, он прилетел к ним.
Жители подняли мятеж, коль дух стал непобедим.
Отдав часть жизни на спасение других, ангел улетел вдаль.
Чтоб жили люди, в заботах простых, открывали души Грааль.
Отвлёк на себя нечисть, залетев в пещеру.
И сквозь злость и месть, собрал подле себя сферу.
Взрыв...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294437
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 11.12.2011
Віолетта
стукає в мертве вікно,
Віолетта хоче додому.
Для неї життя – монохромне кіно
і грати міського дурдому.
Віолетта
ловить погані сни,
Віолетта для неба танцює.
Вона прагне квіти і трави косить,
чорно-білі картини малює.
Віолетта
знає : як прийде весна
і на небі зійде Венера,
Віолетта втече, як тече Десна,
як у простір – вірші Бодлера.
Віолетта…
Сіро-синє життя
і ворони у небі лікарні.
Хтось їй сонце із теплої вовни пряв,
хтось надії давав їй марні.
Віолетта
стукає в мертве вікно,
Віолетта хоче додому.
Для неї життя – монохромне кіно
і грати міського дурдому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238330
дата надходження 02.02.2011
дата закладки 10.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2011
море гасне
як гасне свіча
розквітаючи синьою сталлю
лине хвиля
мов помах меча
її тіло стає пектораллю
море тихне
як тихнуть вітри
перед бурею перед бураном
води чорні
що бачать степи
безкінечним стають океаном
море снить
чайки небо несуть
понад берега пляжами плесами
море чує
як хмари ідуть
небосхилами парусом веслами
море ніжне
і риба у нім
загортається в піну мереживну
і русалки
як скалки богів
манять силу ніким не обмежену
море творить
все небо в собі
і на обрію срібне і босе
море вічне
живе у росі
і у Бога нічого не просить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238922
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 10.12.2011
Ночь озарило яркое небо, купаясь
Луна осветила тёмное море.
Звёзды под тучами в прядки игрались.
Было весело и у меня на душе.
Я сидел у берега, смотря...
Оркестр звёзд и моря вдали играл,
Спокойно было внутри, хотя...
Не смог бы я это передать, как бы не писал.
Я мечтал о той единой.
Я думал - обрету хоть здесь покой.
Я нежился вместе с любимой...
Но мне этого не понять порой.
И вот она смотрит на меня.
Своими большими и звёздными глазами.
Сейчас она коснулась моего плеча...
И сразу что-то вспыхнуло между нами.
Она засмеялась, я ей ответил,
Сейчас ласково гладила взглядом...
Я так рад, что хоть в звёздах встретил...
И кажется, что она рядом.
Счастье окутало моё тёплое сердце.
Мы танцевали, кружили, играли.
Вспыхнуло дважды, мы не на месте,
Мы всё друг-друга сжимали, сжимали.
И вот, сдирая с себя всё, что было,
Мы как будто боялись конца света.
Мы кувыркались, поцелуи ловили.
На столь прекрасней не было момента!
Но вскоре всё закончилось моим воображением,
Я потерял её, она просто уплыла.
Что же случилось, потеря над временем?
Нам же было весело, нам же было мило...
Я сидел, смотря на тихое море,
Я не заметил пробуждение природы,
Солнышко ласково гладило, вскоре,
Может и спряталась там любви моей оды.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284920
дата надходження 07.10.2011
дата закладки 10.12.2011
Ты говоришь,что я - Казанова, но это не так,
Я просто монах религии странной с названьем "Любовь",
Я вырос на улицах узких среди суеты и драк, -
Я просто хочу наверстать то,чего был лишён.
А может быть,ты и права, и что-то в том есть,
Я вечно ищу,не зная что,но выберу сам,
Ты для меня - как открытая книга, я должен тебя прочесть,
Поставить на полку, но возвращаться порой к интересным местам.
Я так люблю читать,так много на свете книг,
И в каждой есть что-то своё - загадка и грусть...
Я н6аслаждаюсь общением с каждой из них -
Я помню вас всех, я знаю всех вас наизусть.
Ты говоришь,что я - Казанова, да пусть так и будет,
Мне всё равно,как это можно назвать,
Пусть нас с тобой потом время рассудит,
Но я тоже хочу что-нибудь написать.
Я хочу найти ту,что меня прочитает,
Что поймёт мой язык, и ей я откроюсь до дна,
Пусть она сейчас тоже что-то листает,
Но я найду её - редкую рукопись - она такая одна !
Да,я - Казанова, но я устал побеждать,
На лёгких победах не научишься жить,
А мне нужен бой,кипящая кровь и азарт...
Мне нужен соперник,которого я смог бы любить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290402
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 10.12.2011
Трава щекочет пятки, деревья шепчут тайны,
Бежали без оглядки, и встретились случайно,
Взглянули друг на друга, без слов нашли ответы,
Поверили чему-то, быть может, мы с приветом.
Придумали загадки, и отгадали сами,
Оставили закладки меж жёлтыми листами,
Потом перечитаем, утонем в новом смысле,
Ну а пока хватает своих нелепых мыслей.
Никто не помнит слов, с которых начинались,
На "первый и второй" с тобой мы рассчитались,
Войну перенесли, а после отменили -
Мы всех тогда спасли, но все о том забыли.
С тобой не целовались уж целых три минуты,
Покрепче привязались, и ожидали чуда,
Напрасно ждать устали, и всё пошло как прежде,
Ветра нас укачали, и мы уснули вместе.
А я проснулся раньше, тебя будить не стану,
И волосы украшу росою и цветами,
Одежду брошу в реку, сошью из листьев плащик,
Кольцо из трав надену на безымянный пальчик.
Мы здесь, мы будем всегда,
Мы здесь напишем слова :
" Ты ", " Я ", между нами - " плюс ", -
Равно : " Я в тебя влюблюсь ".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297759
дата надходження 04.12.2011
дата закладки 10.12.2011
Ненавиджу тебе.
Ненавиджу твої дитячі скули.
Ненавиджу твої солодкі губи.
Ненавиджу слова твої вони калічать душу.
Найгірше те що я люблю тебе, ненавидіти мушу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231477
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 10.12.2011
кисть руки измажу краской
дугой радуги перечеркну небо
засохшей акварели разбудив ласки
изнежу тебя
каждый твой вдох храня
всю унылую серость выбелю
а те слезы что выманят
поцелуями изцелю
в объятиях сна сейчас ты
как я хочу что бы в моих была
или мне не хватило краски
или это только мечта...
09.08.11.
5:25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274306
дата надходження 09.08.2011
дата закладки 05.12.2011
Лишень тебе сильніш до серця пригору,
утримаюсь від слів. Я промовчу...
а вітерець жовтневим шелестом листочків
ніжно прошепоче: "Я тебе люблю"....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287229
дата надходження 19.10.2011
дата закладки 26.11.2011
А мы живём в прогнившем мире.
Не улицы - канавы стоков.
Людей стреляют, словно в тире,
Чтоб избежать удара током.
А мы живём в прогнившем мире.
И всё вокруг заполнено пороком.
Вон шлюха стонет на квартире:
"Ты хочешь счастья? Хорошо. Дай денег только".
А мы живём в прогнившем мире.
За кошелёк тебя убьют жестоко.
И тянет век в проулке тётя Ира,
Ребёночек её протянет сколько?
А мы живём в прогнившем мире.
Вот дяденька шагает с табуретом.
Он проиграл. Он должен денег Биллу.
Качается под потолком вон, за буфетом.
А мы живём в прогнившем мире.
Король наш - виски. Королева - сигарета.
И может быть на сцену этого балета
Когда-то ляжет тонкий лучик света
И сократится очередь у тира.
Когда-то, а пока...
Все мы живём в пронившем мире.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296074
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 26.11.2011
Бажати її чим далі, тим більше, бажати вдвічі сильніше, як будь-який заборонений плід.
Франсуаза Саган ( "Здрастуй, журбо" )
Дивишся на мене, мов на бога.
Це так зачіпає і бентежить.
Зачарований і ніжний погляд,
Мов приціл за мною пильно стежить.
Ти така маленька, ще дитина
У своїх неповних літ шістнадцять.
Залишились лічені хвилини...
і навіщо це мені у -...адцять?
Мов злодюжка роздягну очима,
Проведу рукою по сідницях.
Пагін мій відчув бугор Венери...
Воля все ж міцна, тверда, мов криця.
Безнадійно лагідно цілую.
Аромат незайманої шкіри.
В погляді бездомної собаки
Стільки самозречення, довіри...
Недосвідченість твоя купляє,
Застрягає в горлі, просто душить!
Я здригаюсь тілом лиш від думки,
Що цю чашу інший хтось осушить!
І мені так легко бути всім для тебе в цю хвилину.
Хочеш? -- Стану переходом в світ кохання, насолоди?
Мов безумець шаленію від неторканої вроди!
Я би все віддав на світі, аби янголом лишилась.
Та диявольська чарівність в мою кров губами впилась!
Недозволені питання, теми, що табу лишались.
Ти, мов губка поглинаєш те, що брудом називалось.
Розум відповідей прагне. Ти не в ті дверцята мітиш
І чужий мерзенний досвід, мов халат на себе міриш.
Знов віддав би все на світі! Приховати щиро хочу...
плоть так пристрасно бажає злитись в ніжному цілунку,
Що Господь нам сам пророчив.
Це безглуздя! Це шаленство! І тебе я не займаю!
Ці оголені сідниці! Все! Дурію! Пропадаю!
Неможливо опиратись. Більш не витерпить свідомість!
Розум хвилею змиває. Потрапляю в невагомість.
Не пущу ніде від себе. Ти ж давно для них об'єктом
Стала дикого бажання. І усі границі стерто.
Бачу вже як чиїсь руки оскверняють твоє тіло.
І огидна хтива маска робить своє звичне діло.
Залишайся тут, зі мною! Я тебе візьму з собою.
Не допущу, щоби розпуста стала теж твоєю грою.
Залишись! Мені так страшно!
Я боюсь, що згасне вогник у твоїх очах бездонних.
Ні! Тікай! Адже навіки може вбити хтивий поклик!
Твій дитячий сміх і легкість. Ця допитливість дитяча. --
Ненаситність! Впертість! Зверхність! І любов скупа й бродяча!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283610
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 23.11.2011