Десь там, так глибоко-глибоко
Сховалося світло думок,
Там сонце висить жовтооке,
Зволожує землю струмок.
Десь там опинилась експромтом,
Мов крапля роси на кущі,
Десь там, за рудим горизонтом,
Незмінно тонкої душі.
Розхляпані фарби на квітах
Стікають в долоні мої,
Сховаю в зелених ніфритах,
Безглузді надії свої.
Десь там, за вітрами в туманах,
За межами впертих думок,
Залишусь в рожевих тюльпанах,
Зариюсь у теплий пісок.
Горить, наче вогник далекий
Тату на моєму плечі,
Зі шкіри злітають лелеки
Шукати притулок вночі.
Десь там, так високо-високо
Є поле космічних світил,
Там сонце висить жовтооке,
Там мрії літають без крил.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823150
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 29.01.2019
Милый мой, здравствуй! Надколот город
мой. Осыпается. Нелюдим.
Что у тебя? Отступает холод?
Сколько упало к ногам твоим
цвета вишневого? Воздух сладок,
снова пьянит? Не напиться. Сок
с веток набухших в ладони каплет
только зарей полыхнет восток.
Солнце, а знаешь, у нас всё так же -
люди, машины и суета.
Только всё меньше... И столько фальши
в строках печатных. Но, как всегда,
взрывами почки на тонких ветках -
знаешь, весна набирает сил...
Пусть на ладоши насыплет ветер
все, что захочешь - лишь попроси.
милый мой, здравствуй...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497597
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 11.05.2014
Ни строчки... ни письма... ни даже взгляда...
В опале та... что так была любима...
В опале та... что в мыслях всегда рядом...
Вашим молчанием сейчас гонима...
А ей бы только знать, что Вы здоровы...
И Ваша честь светла и без греха...
Она за Вас молиться будет снова...
Та что в опале... та, что не жена...
А ей бы только знать, что вечерами...
Вы вспоминаете о той... своей звезде...
Что только Вам светила месяцами...
И Ангелом оберегала Вас везде...
---------------------------------------
А ей бы только знать... и только верить...
Что счастлив где-то там ее Король...
Надеждой жить... годами память мерить...
И в сердце бы унять глухую боль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453676
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 04.11.2013
Благодарю Вас, Сударь, за мечту...
За классику... за то, что не любили...
За все признания... за нежность... за слезу...
Великодушно... Вы меня простили...
Благодарю Вас, Сударь... за стихи...
За те стихи... что Вам я посвящала...
Несовершённые мои грехи...
Ведь... Вы - мой грех... о Вас я так мечтала...
Благодарю Вас, Сударь... за печаль...
За блеск в глазах... и взгляды с поволокой...
Не Вам тонуть в их глубине... а жаль...
Вы были так близки... и так далёки...
Благодарю Вас, Сударь... за любовь...
Что я придумала... и ей одной жила...
У неба сил просила... не злословь...
Порою слов... как наказания ждала...
Спасибо, Сударь... Вам за то... что не мою судьбу вершили...
И не любя... своей любовью... во мне... Вы женщину открыли...
Стих в исполнении Ивана Звенигородского VMD
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366932
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366246
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 04.11.2013
Домов угрюмые массивы
Глотали жадно кислород,
Когда неведомая сила
Огнем пронзила небосвод.
Сразив сухие до основы
Молекулы в тугой пучок,
Она взрывала их и снова
Плела невидимый стручок.
Асфальта каменные струи
Врезались в земляную плоть,
Шатались сморщенные туи,
Пытаясь небо проколоть.
Стонали взвинченные вихри,
Шатая ворохи антенн,
Казалось, переходы сникли
Распластываясь между стен.
И вот, без четверти семнадцать,
Из дна набухшей высоты
Резными каплями прорвался
Прохладный ливень на мосты.
Дышали голубые своды
И содрогали пыльный слой,
Стекала ночь в водоотводы
И растворялась над землей.
Цеплялись скрюченные тени
За улиц замшевых подол,
Размазав контуры растений,
Неровно гравий расколов.
Ползли тряпичные комочки
Разорваных, как высь, сонетов,
От запятой до грубой точки,
Захлебываясь в ливнях лета…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353151
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 27.07.2012
Сьогодні поминальний день!
Я віднеслА на цвинтар мрію!
Я не співатиму пісень,
Комусь віддам свою Надію!
Чергова мрія - знов омана,
Чужого більше не візьму!
Із сліз натягнута мембрана,
Бринить у цвинтарську пітьму!
Чому така до мене милість?
Втрачаю мрію непомітно...
За нею поспіша сміливість,
Ховаю ,мов панів,елітно!
А цвинтар жадібний, без дна!
Ковтає мрії без жалю!
Тепер з'явилась ще одна,
- "Достойно поховай! Молю!"
Я знаю, вірю, ти - жорстокий!
Ти цвинтар! і на цьому Крапка!
Ти мов лахмітник зизоокий,
А мрія - висохла канапка!
Скоштуй...тобі це по зубах,
Канапка з смаком праху й ртуті,
Читай уважно по губах
Слова, ніким ще непочуті!
Читай, хай мрія прошепоче
ПРо звуки пісні і романсу,
Хай розповість про те, що хоче,
Такого вже не буде шансу!
-"Ну що? говорить щось чи ні?"
Вже Ні!...Не дАрма поховала!
Гниє на цвинтарі, в землі,
Я мрію цю Землі віддала!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352447
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 24.07.2012
Я хочу надзвичайно різного, можливо й непотрібного для Вас сказати,
Але, нажаль, немає в стилі «Безладу» написаних віршів….
Можливо, з часом, я Вам зможу хаотичну пісню написати,
Але на даний час відвідувач «Високої» поезії мене лишив.
Та це не є основою у напрямку моїх думок,
І я Вам хочу вибухової енергії та сили побажати!
Щоб Ви не стали наче списаний із зошита життя листок,
А з кожним роком філігранніше навчились танцювати!
Звичайно, ще бажаю Вам в житті людей від Бога,
Бо Люди – основне сплетіння в нашому шаленому бутті,
Нехай веселою і довгою буде для Вас земна дорога,
А Ваше серце стане вогником для когось у житті!
Ах! Я би ще хотіла у так званому вірші додати,
Щоб і мені в житті везло, і на моїй дорозі
Людей,як Ви, розумних й світлих зустрічалося багато,
З якими б я зробити крок у Вічність була взмозі….!
Epilog
..................Це було вітаннячко для Вас! Таке собі маленьке,але без бутафорій! Воно - справжнє!
Воно, моє справжнє Вітання маю на увазі , можливо , не на стільки досконале ,як і моє життя ,і звичайно , таким вже ніколи не буде , але коли читатимете його , коли - небудь , у майбутньому , пам'ятайте , що серед різного брудного мотлоху і сурогатів великого світу, десь на кінці величезної піраміди модерну, прогресу та вмілого правління масонів , де на одній території літають яструби та метушаться у пошуках їжі польові миші , а між ними блукають забуті світом , немов фантоми у місячному сяйві , створіння з інших планет , десь там , в маленькому вакуумі усього безкінечного Всесвіту , у візерунках незчислених галактик - є я! Можливо, не на стільки досконала , як наприклад : сніжинки зимою , ну там скажем, зіркове небо вночі , чудова пародія на гостре відчуття совісті в деяких служителів церкви , або відмінна робота команди по бізнесу Білла Гейца , чи акторська гра Антоніо Бандераса у фільмі : "Мексиканець", а також , сюди ще можуть увійти сімейні труси Джорджа Буша!!!....(і до чого тут це??? я ж їх ніколи і не бачила , тай нехочу бачити ! на відміну від деяких...але й тут додам , що тільки унітази Верховної Ради бачать справжнє "обличчя" влади..),та знайте , що Ваші спогади будуть зігрівати мене , коли настануть люті морози і в браму моєї душі постукає прозора , пуста , і до всього справжній коріфей мистецтва по знищенню всього прекрасного і насиченого , з Янгольським обличчям , білим , наче вапно, сама Реальна , Велична , Руйнівна - САМОТА!!!!!
.........Згадуйте інколи , адже завжди - Неможливо!
.......................P.S І ні в якому разі не думайте про білих мавп!........
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352445
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 24.07.2012
Ты начинаешься вдохом в разрыве утра,
капая розовым на облака и шторы.
Я просыпаюсь. И первых глотков минуты
не утоляют жажду. Глотаю снова.
День раскрывается, словно бутон пиона.
Кто-то мне шепчет на ушко: "Дыши ровнее.
Пусть продолжается выдох чуть слышным стоном,
если совсем уж молчать о нем не умеешь.
Пусть замирает, дурманит в обрывках лета,
пусть проникает в легкие словно сталью...
Не исчезай лишь... пусть взгляд не найдет ответа,
только оставь каплю вдоха воспоминаньем..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352423
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 24.07.2012
Пустила по воді я жабку,
Вода від вічних кіл тремтить,
А озеро проклало кладку,
Любов моя по ній біжить.
А кола в озері чарують,
Неначе бачиш хід планет.
В повітрі почуття вирують,
Горить минулого скелет…
Біжу по кладці в руки твОї,
Волосся світиться в пітьмі,
Сплелись в палітрі кола мОї,
І розійшлись по всій Землі.
Відкрило озеро свічадо,
Моя любов летить до тебе,
Ці почуття - немов торнадо,
Серед замріяного неба.
Ти бачив, як сніги падуть?
Засипали скелет забутий.
Думки по кладочці бредуть,
ЩобИ твої думки почути.
Не забирай сирої кладки,
Хоч слизько – я не потону.
В коханні є свої порядки,
Візьму на себе всю вину.
Візьму вину за лютий сніг,
За жабки, кола, і скелет.
Візьму на плечі спільний гріх,
Тобі віддам свій амулет.
Ти кинь мій амулет у воду,
І кола в вічність розійдуться,
А потім, в сонячну погоду,-
У сходи золоті складуться!
НЕ бійся більше, це – Любов!
А сходи – наше майбуття!
Блищить на сонці наша кров,
На кладці відбулось злиття!
А час летить по гіпер - колу,
В воді лишились наші жабки,
У кожного своя розмова,
У кожного своя є кладка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351524
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 21.07.2012
Осколками рассыплется душа.
Цветным стеклом, раскрашенным июлем
в соцветья неба. Горечью греша
от прошлых позабытых поцелуев,
в попытке отразиться в витражах,
застынет взглядом прожитых обманов
всего на миг. Раскрошится в песках
и унесется ветром к океану,
чтобы отдаться во'лнам. Навсегда
оставить миру все его года,
столетия. На дно морское канув,
чтобы ожить жемчужиной желанной...
Плейкаст автора LaurA http://www.playcast.ru/view/1896493/
d6221532653b50c028f2cef77f1a8bca58414f9apl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351526
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 21.07.2012
Береги,ви мої береги,
Де ви є,бо вас досі шукаю?
Може з радості,може з нудьги,
Але там,кажуть,стежка до раю.
Там не хмариться небо дощем,
Зорі світять і сонечко сяє...
Тільки наче відсік хтось мечем
Від мене того берега краї
І не можу відчути сповна
Своє щастя.Блукаю,шукаю.
Не самотня,а ніби одна,
Бо прибилась й місцини не знаю.
15,05,2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337532
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 17.05.2012
Целуй мне руки раб,
мой самый верный пёс.
ты мой слуга, сатрап,
победу мне принёс.
Кусай моих врагов
и сей позор вражды,
"Я" - ужас твоих снов,
и Господин беды.
_________________________________________________________________
Всем вам рабам колено приклоненным
Я прочитаю этот гневный стих.
Политиканам, всех мастей надменным,
Всем тем, кто до и тем, кто после них.
Всем лицемерам, властолюбцам и чинушам,
Всем тем, кто раболепствует и лжёт,
Всем вам ворам, шутам или кликушам,
Уверенно скажу, - ваш мир уйдёт.
Бесповоротно, сведены все счёты,
Голодный будет сыт, а нищим не рыдать.
Не вычерпать как моря вам свободы
И души наши на клочки не рвать.
До тошноты иль до кровавой рвоты
Пресытились, крича до хрипоты,
- Не вычерпать, как моря вам свободы
Мы люди, не рабы, и не скоты!
Всем вам паразитирующим тело
Моей измученной, истерзанной страны,
Тем, кто открыл здесь “выгодное дело”,
Кто голоса скупает и чины.
Кто воровал и богател безбожно
За счёт детей, больных и стариков.
Всем тем, кто там свидетельствовал ложно
Навесив срок за пару пустяков.
Всем тем, кто яро нам мозги полощет,
И в прошлое указывает путь.
И тем, кто раскопал святые мощи,
Их тычут нам, дотронуться чуть-чуть.
Всем тем, кто там в церквушках службу правят,
Среди лихвар, менял и торгашей.
И тем, кто власть, облизывая, хвалит
Живя собакой грязной полной вшей.
Всем вам лжепастырям, иль хуже, лжепророкам
И тем, кто там на всё введёт запрет
Отмечен срок уже и как под током
Срывается мой голос в крике, - НЕТ!
26.04.2012.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333833
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 28.04.2012
Мій Боже!
Коли я впаду під хрестом – дай мені сили.
Коли я визнаю свій гріх – відкрий вуста.
Коли зневірюсь – не покинь, згрішу – помилуй,
Коли шукатиму – прийди в моє життя!
Коли я згіркну від біди - дай мені Віри,
Коли я висохну від сліз - Любові дай,
Коли збіднію, захворію – дай Надію,
Коли занапащусь – спаси мене!
Спаси і не покинь мене, бо ввірую!
Під хрест Твій прибігаю і покров,
Коли радію й плачу – Тобі вірую!
І дякую, мій Боже, за Любов.
Друковано в книзі "Під арками", 2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247573
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 07.02.2012
Пора великодушшя! Гости, душе, гости!
Усіх, кого зустріла. Усіх, з ким поряд ти.
Властива Новоріччю уважність не мина,
Лишень прогрес торкнувся без вийнятку пера.
Фужер тепер лівшує, за праву боротьба:
Між телефоном й «мишею» - така тепер доба:
Забрало павутиння в невидимі світи
Не ріки – водоспади мистецької краси.
Щодень – нові творіння, мереживо життя,
Кохання величаве і драма зазвичай,
Поетика свободи і гіркоти доби
Природи рідна мама, родинні береги..
Усе сповила мова - комірчина снаги.
Та чи читають вдома усі оці плоди?
Бажання нам, поети, і щире й надпросте:
Читацької уваги – потреби понад все,
Пишімо не п’ятіркам – хай буде добре три,
Яке потугу має потішити й спасти.
Хай твори чистосердні - з любові й простоти
Блукають поміж люди – бунтують до краси.
Хай спрага не вщухає оздобити перо,
Бо мова наша має безмежності крило.
Летіть! Світіть словами! І пророкуймо зміст:
Хай буде поетичним щасливий Новий рік!
Хай колядує слово з душі і для душі
Народжуймося з Богом і Ним себе святім.
Родино поетична – посестро дорога,
Я дякую, що з вами всвятковую слова.
Що пропагую справжність, щодня учуся в вас.
Що Ви є - моє Cвято! Із Новим роком нас!
З сердечними вітаннями Оксана Пронюк
Тост:
Кожен день – новий рік твого лету!
З новорічним віршем, що зримує життя,
І оздобить красою і змістом,
Хай любов і добро розцвітає в рядках,
І свободи епітети віщі.
Правдолюбне перо хай ґаздує щодня
Присмаковує хлібом насущним,
Світанкові вуста й благовістна зоря
Хай проймають закохані вірші.
Я вітаю цей страт, провокую цей гарт,
Для активності й творчого лету,
Хай живе боротьба – хай святиться снага!
За повагу! Любов! За поета!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302820
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 07.02.2012
Я прийду, знаю, пізно чи рано,
Я навіки залишусь з тобою.
Твердо знаю-не буде гріха там,
Де замішане тісто любов"ю.
Я постукаю променем сонця,
Ти відкриєш тихенько мені.
Я з"явлюся у твоє віконце,
Загляни мені в очі сумні.
Я прийду,знаю,рано чи пізно,
Наче райдуга після дощу,
Засвічу саму темную зірку,
Дочекайся,все серцем прощу.
26,06,2011
Поздно иль рано.
Я приду к тебе поздно иль рано,
Я навеки останусь с тобой.
Твердо знаю-не будет изьяна,
Где вмешалась однажды любовь.
Постучусь в окно лучиком света,
Ты откроешь тихонечко дверь...
Без вопросов,печальных ответов,
Посмотри мне в глаза и поверь.
Я приду к тебе рано иль поздно,
Словно радуга среди дождя,
И зажгу все погасшие звезды,
Если только дождешся меня.
26,06,2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311015
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 03.02.2012
Ты знаешь,что такое сердца боль,
Когда его терзает неизбежность?
Оно болит и только лишь тобой.
Не верь в мою веселую беспечность.
Не верь словам...Они так часто лгут,
Не верь друзьям...Они не понимают,
Что только раз для сердца есть приют,
А в остальных местах оно страдает.
Смотри в глаза.Там правда,только там,
И все в них есть:и жертвенность и горе,
Глазам поверь,не пламенным речам,
Тогда не будет бесполезной боли...
02,02,2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311013
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 03.02.2012
Вот опять приближается ночь,
В ней, увы, всё до боли не ново,
Вам не трудно мне будет помочь -
Перед Богом замолвите слово.
Вы отправились в проклятый путь,
Вас лишили надежды и крова,
И хоть вас мне уже не вернуть -
Перед Богом замолвите слово.
Я останусь один в тишине,
Угнетаемый мрака покровом,
На войне, но не как на войне -
Перед Богом замолвите слово.
Как прекрасно и призрачно рдеет,
Ваш закат, пред уходом багровый,
Пусть ваш рай для меня лишь идея -
Перед Богом замолвите слово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309487
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 27.01.2012
Полжизни в кухне,
Мрак и только,
В надежде что-то изменить,
Все скоро рухнет,
Будет горько,
Но не дано другой земли,
На этой пепел,
Грех и страсти,
Фиеста душ для сатаны,
Но тот, кто светел,
Тот опасен,
Иным страданья суждены,
Молится поздно,
Всё забыто –
Не бог, а идол на кресте,
Он лживо грозный,
Зря убитый,
Не будет вновь благих вестей,
В дыму табачном,
В мгле бокала,
Мы ищем истину и свет,
Без них всё мрачно,
Их же мало,
Чтоб дать единственный ответ,
Осталось ждать,
Святых знамений,
Как ждали их до нас отцы,
Ни взять ни дать,
И нам на смену,
Приходят новые глупцы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309488
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 27.01.2012
Тихо плакала душа,
Біль, згортаючи у сльози.
Розпинали без ножа
Цього світу злі вельможі.
І чалапало дитя
Під покровом зла й образи,
А в дорогу ще й сміття
Підкидали для відрази.
Що ж лишалося душі?
Темінь сивої спокути?
Ні ! Звивалися вірші –
У рядочок з каламуті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298600
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 27.01.2012
У рядки зберу слова пекучі,
Пригорну душею, окрилю.
Холодом стинає вітер кручі,
Щоб не впасти небо я молю.
Сонце горизонтом притихає,
Росами присипавши траву.
Знову до самотності звикаю,
І без тебе, як колись, живу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294265
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 27.01.2012
Я відрікаюсь від любові...
У ній уже нема весни.
Я відрікаюсь від любові
І відрікаюсь без вини.
Я відрікаюсь від любові
І обриваю її цвіт...
Я відрікаюсь від любові,
Любов спалив її ж зеніт.
Я відрікаюсь від любові,
У ній замішана сльоза.
Я відрікаюсь від любові,
Вона тепер для нас чужа.
Я відрікаюсь від любові,
Ще озираючись назад.
І відрікаюсь від любові,
Бо наш уже самотній сад.
Я відрікаюсь від любові
Й шепчу до серця: “Потерпи!”
Я відрікаюсь від любові...
Я відрікаюся. А ти?
Я відрікаюсь від любові.
Не повернути, що було...
Я ж відрікаюсь від любові,
Бо ти відрікся вже давно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291239
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 27.01.2012
А знаешь, милый, -
только я усну,
моя душа меняется с твоею.
Ночь путает твои шаги за дверью
с моими,
ласковому сну
сплетая из вчерашних звезд границы...
Спи, милый мой, -
я буду тебе сниться....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309378
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 27.01.2012
дорога наче висолоплений язик твого творця,-
йому вже не хочеться говорити,
лише крокувати твоїми ногами
і слухати як тебе читають мовчки чи вголос
для когось.
в підошви долі забивається пил неминучості
немов заклик рухатись швидше.
і ти стрибаєш в старий, холодний тролейбус,
яким насправді грається янгол без віку,-
йому так не хочеться втечі.
знаєш, він проворно смикає залізні нитки
і ти стаєш іграшкою всередині іграшки.
Картинки за склом поспішають,
ще міцніше чіпляєшся за поручні.
Лялькар не задивляється в нутрощі своїм іграшкам,-
не впадеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308445
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012
В небесах все синь да кротость,
Все беспечно, все легко,
Небо смотрит сверху в пропасть,
Машет ветреной рукой,
А на дне лежит скиталец,
Отдыхая от забот,
На него не кажет палец,
И его не хулит рот.
Только небо смотрит томно,
Без укора, без вражды,
Небо знает, небо помнит,
А скиталец все лежит,
Он давно оставил думы,
Он стремился стать пустым -
И души умолкли струны,
И стук сердца стал простым...
В небесах все синь да Piano,
Тихо и предрешено,
И достичь такой нирваны
Нам, скитальцам, не дано.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307868
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 22.01.2012
Ти дерево дерев і на тобі люди ростуть,
коали тобою ходять кондукторами у трамваях одягнені,
риби у дуплах - тепло їм там і затишно,
поцілуй мене, ти прекрасне,
посміхнися на знак мені.
Ти дерево дерев, чужих, своїх, інопланетних,
між кільцями Сатурна які ростуть,
спіралями -зміями обіймаються.
Лягай у мої квіти під Місяцем
аби крізь віки прокинутись.
Ти дерево дерев і дужі кінцівки собі маєш
з навісних мостів над прірвами й безоднями,
літаки оминають тебе, колись втраплять і не повернуться.
Обводь народи в Бермудський трикутник
і будуть ті люди вписані,
кожним кутом на корі твоїй рубцями і колами.
Ти дерево дерев і рослина рослин!
Бобри гризуть тебе й нівечать,
та наївшись на рахіт кілька зим хворіють.
Марева й сніги завжди були тобі короною,
і ти помреш восени, я ж бо маю сокиру сокир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305076
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 08.01.2012
В тени украинских черешен,
Под солнцем ливийских пустынь,
Не каждый мерзавец, кто грешен,
Не все, кто безгрешны - чисты.
В глуши украинских селений,
Средь шума нью-йоркских трущоб,
Не каждый вампир, кто без тени,
Не каждый святой, кто крещен.
В раздолье украинской степи,
В оковах подземной реки,
Не все несмышленые - дети,
Не все, кто мудры - старики.
В грязи украинского быта,
В мечтах и царя и раба,
Не всё, что в прошедшем - забыто,
Не всё, что в грядущем - судьба.
Зачем надрывались вы, струны?
Зачем ты писал, карандаш?
Не купишь умение думать,
А глупость, увы, не продашь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304212
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 06.01.2012
Лишь солнце слегка обозначило утро,
Как встал и навеки покинул кровать,
Никем не любимый, но нужный кому-то
Художник, который не мог рисовать.
В борьбе кофеина и утренней пробки,
Всех больше потерь понесет голова -
Спит, стоя в вагоне, отчаянно робкий
Художник, который не мог рисовать.
Контора и офис - Содом и Гоморра,
Религия тоже бывает права,
Сидит над отчетом, сидит до упора
Художник, который не мог рисовать.
Вечерним салютом - бильярд или пиво,
Другие истории, те же слова,
Слегка непутевый, чертовски наивен
Художник, который не мог рисовать.
А ночью, один, на мосту или крыше,
Он снова не сможет решиться на шаг...
Художник - не тот, кто рисует и пишет,
А тот, в ком рисует и пишет душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304644
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 06.01.2012
И будет сон. И во сне ты коснешься неба.
И будет время - словно тягучий сок.
Сладкий и терпкий, и горький одновременно.
И не коснутся его ни дали, ни перемены.
Только тепло.
И будут крылья - два. Твое и мое. Ты знаешь.
Небо - без стен и запретов. Без маяков.
Прикосновенье... всего лишь прикосновенье.
И погружаешься в облако. Пусть на одно мгновенье.
Мотыльком.
И будет сладость, невыпитость, жадность на поцелуи.
Вдохом, комочком в горле, жгучим песком в глазах.
И будет... все. Будет все! Только ты запомни
жар на своих устах!
Выжжено
на ее левой ладони
имя твое... имя твое...
Мысленно
шепчут губы ее: "Запомни
все..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304386
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 06.01.2012
Кого-то уже сегодня с нами нет.
А кого-то завтра не станет...
Он уже не скажет Вам "ПРИВЕТ!"
Его сердце навсегда биться перестанет.
Он уже не обнимет ВАС
И не скажет нежное Люблю.
Ведь он уже не откроет глаз,
Он прожил здесь жизнь свою.
Он утрёт ваши слёзы ментально,
Его душа вас видит насквозь.
Он переживает и ему так печально,
Что он теперь для Вас только гость...
Кто-то дверь внезапно открыл,
И на кухне кружку чая пролил,
Это он вас не забыл,
Он вас так крепко любил...
Мы не слышим ихних слов
Не ощущаем тепла прикосновений.
Он был на многое для вас готов
А теперь его нет-всё без ощущений!
Крест намок,но не от слёз,
Это небо нами плачет,
Сейчас истерика,нервоз
Вот и жизнь закончилась значит?
Нет-жизнь продолжается.
Но без любимых нам людей.
Нам надо на лучшее настраиваться,
Хотя кажеться,что эта боль сильней!
Многие не выдерживают таких ударов
И уходят за ними безмолвно...
Тонут в воде,горят от пожаров,
Они правы стали словно.
Авария............машину снесло комазом,
Душа из тела вырвалась сразу,
Врачам её уже не поймать,
Руками крест спешат подать...
Нам действительно жизнь не понять,
А жизнь не поймёт никак нас,
Это смерть-попробуй её принять
Такой,какой она произошла сейчас.
Мы теряем близких,друзей,
Отцов,матерей и детей!
Давайте простимся с ними спокойно,
Даже если это страшно и больно.
Мы должны их туда отпустить,
Должны научиться без них жить,
Должны им лучшего только желать
Ведь нам рано или поздно самим умирать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303880
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 03.01.2012
Твои мечты - над пропастью
Фортуны переменчивой.
Твои стихи - знак гордости
Обманчиво-застенчивой.
Твои слова - звук Истины -
Искажены сознанием.
В твоих делах таинственных
Нет страха наказания.
Твой голос дымом стелется
Над пропастью спасения.
В душе неспешно селится
Уверенность прозрения.
По хрупкому и зыбкому
Кристаллу мироздания
Печальною улыбкою
Ты чертишь Путь Познания...
(23-26.12.2011)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302381
дата надходження 26.12.2011
дата закладки 26.12.2011
Цілуй мене вустами сонця,
Польотом птаха зваблюй душу!
З грозою залети в віконце
Зігрію полум'ям, осушу....
Ти оселився у моїй хатині,
Ніхто надовго тут не залишався,
Бо кожен птах ,проживши "нині",
Вже завтра повернутись намагався!
Я зачинила вікна за тобою,
На підвіконику - покинуті птахи!
Омиті сонцем і Небесною водою,
Розтануть у саду мої гріхи!
Тебе запущу в дивний сад!
Де крім гріхів ростуть і квіти,
Де сміх сердець і шепіт зрад,
Будемо в ньому - наче діти!
Ніхто цього вже не побачить,
Лише тобі дано пізнати,
Як сіре небо тихо плаче,
Я вкрала птаха...Небо не забрати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301925
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 25.12.2011
Вдруг струны дивной Арфы зазвучали,
Как – будто жизнь земная властвует в аккордах.
Неистовые струны , словно соки источали,
Меняя образ в олицетвореньях гордых.
А струны изнывали от преживаний,
Они – то страждущие, то бушуют в счастье.
В них скрытая гармония страданий,
В них жаркий пыл и страх безвластья.
Ах Арфа дивная, небесная моя,
Какой сегодня образ изберёшь?
Что сердце тронет: радость или грусть твоя?
Какую тайну в музыке своей несёшь?
Вдруг струны дивной Арфы замолчали….
- О Нет!!! Других я арф и слышать нехочу!!!
Но струны сердцем в тишине шептали:
- Коль Ты, мой музыкант молчишь – и я молчу....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301906
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Изнеженной капелью по листве
стекаю... падаю и... остываю.
Тепла остатки в травы проливаю,
росою опьянив слепой рассвет
как молодым вином, что все еще броди'т.
Игриво рассыпая на запястья
кристалликами капли крови-счастья.
Но осень согреваться не велит
и дышит холодом. Седеющий туман,
набросив легким зыбким покрывалом
на плечи ивы, что и так устала
и лишь дрожит. А осень как дурман
рассудок путает, не ведая сама,
что вслед за ней уже идет зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301826
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Засинає багаття у вирі життя.
Засинає багаття кохання.
Засинає в колисці тендітне дитя
Результатом страстей і бажання.
Перекреслено долю розводом пера,
Та маленьке цього ще не знає.
Серед сварок сім'ї тут пекельна жара.
Що на доньку маленьку чекає?
Смокче палець, не ті ще думки в голові.
Що почати, кого залишити?
Робить слиною бульки на чорній софі,
Не бажає нічого кришити.
Не руйнуйте початок дитятка свого.
Народив, то тепер і пожертвуй!
Все пройди і покайся заради його.
Запізнившись, тепер наверстуй!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301807
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Мы венчаны с тобою в тех стихах
слепым дождем,
что шел опять на запад,
когда под черным маленьким зонтом,
вдохнув друг друга,
пили этот запах,
как яд, как исцеляющий бальзам
в одном бокале.
Смешанные мысли
нас уводили
к боговым слезам,
как будто в них застыл остаток жизни
прозрачной радугой,
разводами тепла,
рисуя краски неба
в нашем вдохе.
Мы нашу нежность плавили по крохам
сокровищем муранского стекла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301727
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Добраніч….Добрий день! Привіт!
Дивись у карі очі, зрозумій…
Яким багатогранним є сьогодні світ….
Яким уразливим є буревій!
Яким безмежним є моє натхнення
Коли у цьому світі – ти!
Яким є світлим сьогодення
Я йду з тобою до мети!
У прах ти втілюєш весну
З весни виліплюєш зізнання,
Без усмішки я не засну,
Без доторку одне вагання!
Без поцілунків плаче ніч,
А без обіймів світ згасає,
Лише сльоза солена з віч
По скелі сніговій спадає!
Зітхнуло люстро на стіні…..
Там я, там ти , і цілий світ….
Там тіні наші навесні
Блукають серед тихих віт!
Зайди цілком у мої груди….
Пірни, зненацька, залети…
Там спокій, мир і різні люди
Вони разом є ціле –Ти!
Зіграємо разом з дощем,
Веселий , кольоровий джаз!
А Всесвіт огорне плащем!
Зорю на небі…лиш для нас….!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301662
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
ПереболЮ, якось переболю-
Мені не вперше(може й не востаннє).
Застигле серце зм'якло від жалю
І розтопило паморозь світання.
Переболю, пірнувши в круговерть
Буденних днів, провалів, навіть звершень.
Розлука-це також маленька смерть,
Та боляче вмирати тільки вперше.
А потім звикнеш, стИснувши кулак,
Підсівши на самотність, мов на опій...
Гірка та смерть малесенька на смак-
Отак і вчишся смакувати спокій.
Отак звикаєш падати в ровИ,
Та не здаватись,засівати поле.
Переболю...А ти собі живи,
Лише у серце не вертайся болем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301580
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Взяла у руки книжку зранку,
Налила кави філіжанку,
Дивлюсь на сторінки і бачу,
Що не сміюсь я там, а - Плачу!
Гадалка по руці гадає,
Мабуть усе про мене знає!
Стирає попіл і гербарій,
Складає в срібний Осуарій.
Минає лінії та долі,
Говорить фрази проти волі,
В черговий раз горить світило,
А за спиною білі крила!
Лечу на світле мерехтіння,
Зберу я там своє каміння!
Гадалка фарби розтирає,
Малюнок янгола шукає!
Стою позаду, споглядаю,
Неначе Я - Створіння Раю!
З каміння викладаю місто,
Розвішую своє намисто!
В моїх долонях серце й очі,
А в них вогонь й самотність ночі....
Гадалка пісню заспівала,
Пророцтвом Землю здивувала!
Посипав сніг.Зима настала,
Гадалка фарби розтирала,
Намалювала Гіперкуб!
З відбитків своїх власних губ!
Із ліній на моїх долонях,
із болі і напруги в скронях,
Цей Гіперкуб летів у ніч,
Ніхто не знав, у чому річ.....
Лишав сліди , мов дикий звір!
і кожного благав : "Повір"
Наш сумнів - вічний логотип,
Неначе власний прототип!
Цей Гіперкуб - Небес криниця,
Живе у ній Свята водиця!
Недописав хтось власну книжку,
Заснув в долонях, наче в ліжку!
Хтось збудував прозорі замки.
Хтось вірить в Гіперкуб гадалки!
Взяла у руки книжку зранку,
Налила кави філіжанку!
Я прочитала пару фраз!
Відчула неземний Екстаз!
Я вийшла на мансарду волі,
НЕма пророцтв.Немає Долі!
За люд поставила я свічку!
Стрибнула у космічну Річку!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301513
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Я з тобою не долала ще вершин гірських,
Не схиляла Всесвіт до молочних ніг твоїх,
Не стояли ми над прірвою життя,
Де кришталевий дзвін - сердець биття.
Не лапали ще метеликів в долоні,
Не тонули ще в небеснім лоні.
Змоклі від краплинок водоспаду,
Ми долаєм Нашу автостраду!
Ще не падали на Землю птахом,
Щоб розвіятись в повітрі прахом!
Купаємося голі в теплім молоці,
Стаємо піною у стомленій ріці!
Не пестили нас ранішні тумани,
Лабіринти джунглів і пустель омани!
Ще не грілись ми разом під сонцем,
Але долі з'єднані одним віконцем!
Не палили ми вночі багаття,
НЕ писали на піску речення крилаті!
Та проте ми є єдиний організм,
Ми є Двигун , вічний механізм!
З відкритим серцем досягнем вершини,
І злетимо у небо, наче дві пташини!
Дощем проллємось з темної тканини,
І сонце спалахне кольором калини.
Настане наш скривавлений Захід!
А паралельно з ним - черговий Схід!
І от, ми стоїмо над прірвою життя,
І аури сплелись у фіолетове злиття!
І від натхнення серця, від завзяття
Щоночі ми розпалюєм багаття!
Разом лапаємо метеликів в долоні!
Разом сміємось у Земному Лоні!
Купаємось у молоці як чисті діви!
Сьогодні наше ложе - це Мальдіви!
А завтра глянемо разом в віконце-
Там світить наше спільне сонце!
Ми ієрогліфи напишемо на склі,
Ми теплим подихом розтанемо в імлі.
Накриєм Землю екзотичною росою,
І хтось пройде по ній Тобою й Мною!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301508
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 21.12.2011
Осколки Бога...
Что если мы - всего лишь его смерть?
Правда одна - теорий много.
Запутан разум, в мыслях круговерть.
А вдруг и вправду - не рабы, не дети.
А вдруг, мы - прах, обретший разум.
Мы - результат суицидальных бредней,
Рожденный всемогущества экстазом.
Эксперимент, что стоил жизни.
Не просто жизни - вечности Его.
Теперь же собираем мысли,
Для воссозданья Бога своего.
Мы соберем и вновь разрушим -
Он бесконечный цикл смертью запустил.
Ведь не достойны всемогущества те души,
Что перед смертью Бог нам подарил.
Осколки Бога...
Пыль и вероятность...
Мы все еще стоим у истины порога,
Переживая, может, понапрасну...
18/12/2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301050
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Мой Лорд, Вы холодны и беспристрастны,
Хотя незримо, но так искренне пылаете внутри.
Вам ни о чём моя любовь не говорит,
Мои желания – пусты, старания – напрасны,
Ведь Вы всё также холодны, но так прекрасны,
Как те готические своды Нотр-Дама-де-Пари.
Ваш нежный поцелуй, что вдоль по венам кисти,
Моё больное сердце вязким мёдом лечит.
Я узнаю по острой боли левого предплечья
Ваш меткий, проходящий насквозь, выстрел,
Не заживающий годами... Меня пронзает слишком быстро
Ваш леденящий и пустынный взгляд,
Продетый в подреберье остриями копий.
Вы отравляющий мой личный опий,
В забытиё меня вводящий с головы до пят,
Мой личный Ад, сильнейший опиат,
Один средь миллионов-миллиардов копий,
Как настоящий свет средь звёздных мириад.
Бег по канату в миллионах метрах от земли,
Кто превратил меня в предсмертного канатоходца?
Вы – многоликая Луна, я – луч закатный Солнца,
И Ваша воля восходить мне не велит.
От этой высоты сжимает сердце, то не бьётся.
Мой Лорд, если не Вы, то кто - мою печаль и горечь утолит?
Целуете мою тупую боль израненных запястий,
В объятьях Ваших невообразимо нежно и тепло,
И всё же между нами вечный бой под Ватерлоо,
Который никогда не прекратится в одночасье.
Вы видите, как я сгораю в этой страсти?! –
Хоть пламя чёрного костра мне вынесть тяжело,
Я – Ваша боль, Вы – моё счастье.
05.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300969
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Жаринкою жевріє життя
Голосно гомонить гуркіт горя
Запалена з відчаю свіча
Жалкує , що не змінна її доля
Згоріти заживо й дотла
Мабуть так боляче і дико
Та не залишиться сама
Свіча нова засяє тихо
Зусилля заживо згорнулись
Стекли струмком серед сердець
Журливим поглядом запнулись
І описали всесвіт весь
Втонути в власному безправї
Загрузнуть в тихім плесі мрій
Це все немов у пєсі дивній
Але це все ж долі сувій
Лукавий дим
В очах гіркотою
І хтость ні зким
І не сам з собою
Безпечна відстань
Так не цікава
Душевна пристань
Собі палала
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300925
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Ты предназначен мне судьбою,
ты нужен мне теперь, сейчас,
И я жыву одной мечтою -
побыть счастливой в жызни раз,
Ты далеко, но все же близко,
лишь только руку протянуть,
Не дай, не дай упасть мне низко,
когда до счастья лишь чуть-чуть,
Твоя любовь мне крилья дарит,
и откривает двери в рай,
И для полета силы хватит,
ты лишь руки не отпускай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300937
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Что главное и что всего дороже?
Любовь к мужчине,к миру,к тишине?
Нет,только к детям вечная быть может,
А потому,что выросли в тебе.
И нет любви сильнее и вернее,
Никто не любит больше,никогда.
Болеет мать,когда малыш болеет,
Его беда-для матери беда.
Рожая,мы проходим муки ада,
Но не боимся и опять идем,
Ребенок-это счастье и награда,
Для этого и верим ,и живем.
Пускай Господь придумал эти муки,
Но он нам подарил небесный рай:
Возьми свою кровиночку на руки,
Другого нету счастья,так и знай!
Жизнь часто нам приносит испытанья,
Нас не жалеет и бывает зла,
Возможности не жалуют желанья,
Но для детей найдется горсть тепла.
Оно вернется,может быть,сторицей
И принесет гармонию в твой мир,
Ведь здорово как женщиной родиться
И знать,что для кого-то ты кумир.
30,05,2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300927
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Засыпай на моем плече,
исцарапав до кро'ви кожу.
Та блаженственность на лице
и при-никшесть меня помножит
на вчерашний остывший день,
на горячий сегодняшний.
Дважды.
Видишь, солнце уходит в тень
моих взглядов, томясь от жажды,
недовыпито. Отгорит,
отпылает, уснув печально,
окропив все мои миры
недо-выплеснуто не-случайно.
Отболит. Во мне. Бездной слов
захлестнет - как бы не захлебнуться!
Я коснулась его миров,
чтобы вместе с росой проснуться.
Окунуться в блаженство-ночь.
Засыпай. Сон пусть будет сладок.
Я печаль отправляю прочь.
Пусть укутает Ночь-прохлада...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300868
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Віхи твого тіла адискредитують мою уяву
про світобудову кухонного чайника,
де замість води шумимо ми,
чомусь граючи
з тобою у шахи,
наче п’яні діти Буди
Руйнуємо дружні знаки,
що переливаючись інієм
захмареного неба переміщують нас
коридорами вічного дерева,
вростаємо рукамии в пелюстки Лотоса
посеред Індійського океану,
де сидиво неначе влітку посеред Гімалайських гір
курячи пакистанські трави
та все ж на ложі океану цілуємо коралові рифи,
вимірюючи кількість пройденого шляху
Вивчаємо тіла один одного,
немов вичавлюючи певну кулькість помилок на
артеріях
створюємо щось
переплітаємо руки у коліях
місцевих монахів,
котрі намагаючись зламати опір наших рук,
опір наших скель
і з ніг cонячних вітрів намагаються потрапити
до бібліотеки зеленого Китаю
тепер ми вже тут, цебто там.
цебто усюди.
Прагнемо амбівалетно повалити фігури один одного
на підлогу посушливих пісків Атаками.
Фгури-це ми. Ми – це фігури.
А тому ти намагаєшся мене розіп’ясти
На шахматній дошці
А я в свою чергу вкусити твої соски на грудях
Змусивши тим самим вивести твою королеву
З ссюреалістичної ідилії матріархатового правління світом.
Стоп-кадр.
Дорожні знаки летять за відрізаними головами японських дітлахів
Свист індіанських комарів.
Посеред твоїх вікон санкрит індійських брахманів
Та єгипетських котів.
Ши\ро\ка географія
Але поновлюючи сюжет
Японія- місце, де б я хотів зустріти свого ворога- лютого самурая
Але вже дійсно не тебе- ти гірше за смерть
Від рук японського банзая.
Двері в землі прочинились навстіж добровільно
запрошуючи в гості Мертвим морем,
саме так, я прирівняв би тебе до його мертвих солей
де-інде
Тянь-Шань – місце паломництва,
Місце де ми кохаємся в антрактах між кожною новою
Зіграною партією шахів,
Наче два камені мовчки.
Але все ж я чую твої вуста крізь ліси та моря
Чужих кораблів,
Коли ти невпинно ходиш,
Очікуючи
Мене на кораблі,
Який завжди розминається з Аляскинськими рівнинами,
де ти мріяла полишити свої сліди,
згортаючи всі кораблі в одну нескінченну партію шахів.
І знаєш що? Тобі це вдалось шах і мат.
Голою королевою розпинаєш мене з голови до п’ят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300748
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 18.12.2011
На осінніх схилах зима сховала свої вічні сніги
Витоптала стежки у подерту кіноплівку,
що м’яко розповзлась під натиском океанічних вітрів
Західної Європи.
В’ївшись холодними кислотними краплями
В ланцюги срібночолих вен
На яких наче
Важкоплинні проте надшвидкісні потяги Японії
Тече не кров,
А сам лиш цукор
Так, Японські краєвиди
Нагадують дисфрагментовані фрагменти її тіла,
Індустріальні станці й метро
Метро в індустріальних станах
І все це так, неначе повсякчас вона
Вживає дешевий алкоголь,
Намагаючись скласти себе по пазлах
Щоб потрапити на свято в Кіото
Стати
Радше бути живою з допомогою
Картини коханого друга,
Що сидить у метро,
Як і вона прагнучи потрапити на свято в Кіото.
Він малює її,
А вона не позує надміру
Звичайно на пазлах, по схемах
На стінах японського метро
Слухаючи м’яку кіноплівку
Оснінніх схилів
Зима
А він знов ж таки мовчки складає її у життя.
Емаллю вкриває тіло мовчазними пензлями
Безбарвними кольорами заповнює пори цукром
Її пори,
Пори її сукна
Ніжного проте мертвого тіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300751
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 18.12.2011
Утром, когда я просыпался в углу на массивной железной кровати, приобретённой отцом за триста рублей на ближайшей толкучке, мой взгляд, ещё продолжавший метаться среди сновидений, наплывавших на детское сознание с какой-то необъяснимой скоростью, вдруг цеплялся за тонкий лучик света, пробивавшийся сквозь узкую щель деревянных ставен, почему-то так и оставшимися неокрашенными с тех пор, как их сколотил и навесил на новые, блестящие смазкой петли, отец. И каждый раз пробуждение становилось моим новым рождением, сопровождавшимся мучительными размышлениями, которые, однако, никогда не приносили мне ответа на один-единственный вопрос: кто же я такой?
Этот вопрос потом часто заставал меня врасплох, когда я просыпался среди ночи в душной казарме или в постели очередной любовницы, он содрогал всё моё существо своей простотой и неразрешимостью, когда сознание накатывало на меня, обжигая ледяным и пронзительным ужасом в ночной тиши мирной и тёплой комнаты, наполненной спокойным дыханием жены и маленького сына.
Этот вопрос иногда хватал меня за горло, а иногда просто бил по щекам? Мне было больно и непонятно, и оттого ещё горше осознавалась беспомощность перед ним.
Когда в детстве я просыпался и, уцепившись за спасительный лучик, следовал за ним, словно путник в ночи, нашедший среди тёмного, заполненного странными звуками леса, тропинку освещённую миллионами светлячков, то неизменно, уже в следующее мгновение после того, как мои глаза немного привыкали к темноте низкой и маленькой комнаты, с её чистой прохладой, рассеянной среди немудрёной мебели: светлого шкафа, хрупкой этажерки, на которой сиротливо
гнездились две-три книги, большого радиоприёмника, с белыми клавишами, стоявшего в углу, рядом с диванчиком, двух венских стульев у круглого стола, накрытого розовой скатертью, я забывал этот бесконечно появляющийся в моём сознании вопрос, и сладко вдыхал лёгкими воздух родного дома, который казался мне вечным и неоспоримо необходимым, как и моё появление на свет.
Я опускал ноги на приятную прохладу деревянного пола и босиком, стараясь ступать беззвучно, чтобы не разбудить спящего брата, выбегал на крыльцо, минуя веранду, где, устроившись перед маленьким зеркальцем, отец точил бритву, или уже намыливал мягкой пушистой кисточкой свою жёсткую, ещё не тронутую сединой щетину на строгом лице. Делал он это всегда усердно а, как мне казалось, даже с какой-то озлобленностью, словно эта ежедневная процедура отнимала лучшие минуты его жизни. Такое выражение его лица мне не нравилось и вызывало внутренний протест, отчего я не любил подолгу задерживаться возле бреющегося отца.
Спрыгнув с крылечка на плотно утрамбованную землю нашего дворика, по которому разгуливали куры, что-то выискивая среди блестящих на солнце чёрных кусочков антрацита и белых крошек раздавленных ракушек, я присаживался на завалинку и сосредоточенно наблюдал как муравьи волокут огромную тушку жука или гусеницу. Наверно в те годы я ещё мог представить себе муравьёв наделённых разумом, во всяком случае их работа казалась мне исполненной такой же целесообразности, как и ежедневное бритьё моего отца, ночное мытьё матерью овоще перед отправкой их на базар, бесконечные составы проносящихся мимо хутора поездов, и многое-многое другое, что окружало меня в мире, который я не выбирал, а принимал таким, какой он есть, ибо этот мир любезно позволил мне занять в нём кусочек пространства, дал тёплые руки матери, и совсем не мешал мечтать, что было главным и неоспоримым преимуществом моего существования.
Мне нравилось жить – и в этом заключался весь смысл.
Пройдёт много лет, утечёт много воды, пересохнут и будут завалены грунтом новостроек ручьи и пруды моего детства, на месте маленького хутора построят новый химический цех, в котором найдётся маленькое место и мне, в котором будут командовать сердитые и деловые начальники, ничего не знающие и не желающие знать, что лет тридцать назад здесь был мой дом и я утром выбегал в огород, где лежали на грядках, покрытые холодной росой огурцы, ярко краснели помидоры, а над ними радостно светило солнце, принадлежащее только этому маленькому мирку, существовавшему в каком-то удивительно прекрасном и очень коротком отрезке времени-пространства, потускневший и не совсем точный отпечаток которого остался в глубинах моей памяти.
1984, декабрь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300723
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 18.12.2011
Так же просто, как падать в небо -
целовать, не касаясь губ.
Ты со мною был, когда не был.
Ты так ласков, когда не груб.
Ты мои отнимал запястья,
вытирая свои следы.
Твои нежности - чаша счастья,
недопитая до беды.
Твоих слов золотую россыпь
на молчанье помножил день.
Он свои рисовал вопросы,
но ответов... нет... не хотел.
На ладонях моих остались
капли рос от любимых рук.
Расстояниями прикасаясь,
проникают по кро'ви вглубь.
Неотмоленностью порыва
открываю свой мир тебе -
разломи на две половины,
чтобы первую проглядеть.
Продыши меня горьким дымом,
обними серым вдохом туч...
День расплакан осенним ливнем
на последний закатный луч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300580
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 18.12.2011
Якось поглянула на Землю третім оком,
Дивлюсь на неї і сьогодні крізь калейдоскоп,
Я бачу там красу життя , і сльози ненароком,
Кометами летять, й не бачать знаку «Стоп»!
Земля великий , гомінливий мегаполіс,
Людська душа з’єдналася із тілом,
Мій космос - це Земний Північний полюс,
Де прибирання снігу є звичайним ділом!
Минають роки і століття, не помічають сліз людських,
НЕ бачать зморшок радості, не чують в тишині зітхання,
Та час завмер в одному із кутків земних,
Де у червонім світлі ллється музика кохання………
М’якими кроками старенький час пішов!
Зібрав усі годинники, поставив їх в кишеню!
Він зрозумів: Бо нескінченний день прийшов,
Зимовий день, і ніченькі без сну шалені!
Із Космосу дивлюсь на Землю третім оком,
Життя кипить, бурлить, неначе із води!
Я ще раз глянула на те червоне світло ненароком,
Відправила в каретах хмару Янголів туди.
Лапатим снігом міцно огорнули місто,
І двоє у вечірнім світлі сміючись тримали
Сніжинки в рукавицях,що переливалися іскристо,
А Янголи від щастя крила в небеса здіймали!
Рука в руці! І серце поєдналось з серцем!
Червоне світло і тремтіння тіл, неначе пелюстків!
Парадоксальність: наче їж морозиво з пекучим перцем!
ЦЕ неймовірно! Але час лишити нас зумів!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300687
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 18.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2011
Жизнь – дивное пространство, где всем хватает места.
Всевышний нас ваяет из собственного теста.
Течет река столетий неведомо откуда...
Терзают параллели поэты и зануды.
Поэты пишут слово и зажигают нервы.
Зануды – стих паскудят, завистливые стервы.
Они кусают буквы, они терзают знаки.
Не понимая, в целом, что это все – не важно!
Не сладок путь поэта, порою очень труден.
Как лист прилипший в бане, вокруг стиха – зануды.
Важнее сладкой рифмы – отдаться, без остачи.
Законы – для газеты, а стих живет иначе.
Ему – большое сердце и крылья для полета,
Он бредит от удушья, в удавке рифмоплета.
И заполняя в небе, осознанную нишу,
Стих должен быть прочитан, стих должен быть услышан!
Зануды – отрицают, мол все это не важно...
Слюняво оскверняя священный лист бумажный...
В раздорах – забодались, если сказать научно,
Поэты и зануды, а друг без друга – скучно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299884
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011
Она была ранима и упряма,
Горда, застенчива и так нежна.
Дорогу жизни прошагала прямо,
Неслышно, робко, очень не спеша.
Любить умела страстно и безмерно,
Слегка лукаво говоря о ней.
Была наивна, очень легковерна
И умирала от измен друзей.
И никогда, ни разу не кривила
Ни помыслом, ни словом. Никогда.
Она всегда в себе любовь любила
И к истине входила без ключа.
Пыталась, безуспешно, раствориться
В мирской морали с ликом доброты.
Но, пошлые из серой массы лица,
Противны были ей до тошноты.
Не понята, забыта, одинока,
Едва существовала не у дел.
И видела: в ней стало мало смысла
И что уже приблизился предел.
Что жизни – чуть на донышке – так мало!
Что зря прожито тихо, не спеша.
И, просто…очень от всего устала
Ранимая и верная
ДУША.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299890
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011
На таких скоростях улетают весьма далеко
И вплетают века в бесконечность мгновения ока…
Улетают туда, где дышать задарма нелегко,
И законы земных притяжений ломают жестоко…
Но спешат пионеры на зов раскалённой звезды,
Отпустив тормоза и пришпорив свои звездолёты,
Завещая лишь тем, кто от жизни не требовал мзды,
Безграничный удел преломляющих свет рифмоплётов…
Их по-прежнему тянет туда, где дымятся костры,
Где нешуточный смех вызывают земные нагрузки,
Их разумные братья и сёстры довольно шустры,
Но слабо им дерзнуть на полёт над гнездом трясогузки…
Ну, а тем, кто свои корабли заточил в бутыльки,
И кому до предела убавить пришлось обороты,
Остаётся чудить там, где бьются в стекло мотыльки,
И дюралевой вилкой уди́ть золотистые шпроты…
декабрь 11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299830
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 13.12.2011
Мой бедный Ангел! Обжигая крылья,
В который раз пытаешься спасти?
Я виновата. Не поспоришь с былью.
Но так уж вышло! Ты меня прости!
Я точно знаю, ты с укором смотришь
С небес высоких на печаль мою.
И слёзным ливнем нашу землю мочишь,
Сражаясь со стихиями в бою.
Накрыв крылом своим от стрел колючих,
Меня ты спас, едва лишившись жить.
И, сохранив в рядах людей живущих,
Оставил дар по-прежнему любить.
В который раз ты спас меня от смерти,
Шепча чуть слышно: «Боже, сохрани!»
На облаке, в невидимом конверте,
Прислал слова спасительной любви.
Мой милый Ангел! Нежный мой спаситель!
Ты мой единственный и верный друг!
Не покидай небесную обитель,
Когда беда со мной случится вдруг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299702
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 13.12.2011
"""Хочу Вам сообщить, что все плохое о глагольных рифмах мне уже известно"""
Она ему писала в "личку".
А он просил: "Открой страничку
и назови мне свой ник-нейм".
Зачем? Немало ли людей
гуляют на страницах сайта?
Еще одну для копирайта?
Еще одной хвала и лесть?
И пища - графоманок есть?
Я помнила слова, я знала,
что Ты хотел, чтоб я читала.
И, безусловно, понимала -
одной меня, конечно, мало.
Но мне (хотела, чтоб Ты знал!)
достаточно, что Ты читал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299245
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 11.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2011
«Смеётся ныне надо мной купец»-
«Ну что, стихами, много заработал?
Пока не разорился ты в конец,
Иди ко мне поэт и поработай.
Что толку людям от твоих словес?
От рифм, поверь, не будет им сытнее.
И в жизни ты тогда имеешь вес,
Когда есть деньги, с ними ты нужнее».
«Да, часто я и голоден и гол,
И нищий в рубище меня богаче,
Но для друзей всегда накрою стол,
И выпью с ними вместе за удачу.
Таким вот Бог на свет меня позвал.
И научил людей лечить словами.
Моё богатство – слушателей зал,
Стихи мои, прочитанные вами».
«Ну да, язык подвешен у тебя,
Но понапрасну ты себя изводишь.
Очаг не нужен будет без огня,
А ты вот неприкаянным всё ходишь.
Пойми, что люди, выслушав стихи,
Бегут ко мне за прелестями жизни.
Ну, неужели все они плохи?
И все уже достойны укоризны?».
«Конечно, нет, что на людей грешишь?
Паучьи сети вытканы умело.
А нужен ты – живот наполнить лишь,
Тебе подвластны не душа, а тело».
«Ну не скажи, бывает так порой,
Что всё на свете мне в залог приносят.
И крест нательный предлагают свой,
А за него лишь чарку водки просят».
«И что купец, готов вступить в союз
С рогатым бесом, чтобы поживиться?».
«Готов! Я даже чёрта не боюсь.
На судный день мне есть с чем появиться.
Ты что же думаешь, что не подкупен Он?
А вспомни индульгенции и жертвы…
И если жизнь поставлена на кон,
То из земли восстанет даже мертвый».
«Ну-ну… Блажен ты, если веришь в то,
Что с золотом тебя допустят к Богу.
Там наверху – сокровище – ничто,
Его не взять в последнюю дорогу».
«Да ладно – поживём и поглядим.
Не просто так вручил нам Боже злато.
Мне жить и умереть привычно с ним,
Я жить и умереть хочу богато».
«А я богат общением людей.
И жить надеюсь я в стихах веками.
Вполне доволен жизнью я своей.
Тебе богатством не сравняться с нами».
28.07.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296586
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2011
Жовтіє парк, раніш зелене листя
Вже падає додолу, до землі....
У душі тепло і у серці чисто,
Лиш білий іній на багрянім тлі.
Лиш я, лиш ти, моя кохана осінь,
Та дуже скоро ти вже відійдеш...
Вплетеш в свої руденькі, довгі коси
Біленьку стрічку, і тоді заснеш.
Та прийде час, тоді ти вже прокинешся,
Відпустиш рідні хмари до небес,
Туманами навколо ніг обвинешся,
Та знов прийшла зима... нема чудес...
Летітиме постійно час невпинно,
Тоді ти знов прийдеш і відійдеш...
Та житимеш ти вічно безневинно,
Краса твоя не зна ніколи меж...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295897
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 25.11.2011
Морской великанше скучающей,
Закутанной в пену волны -
Топить – высший пик наслаждения,
Восторг божества-сатаны….
Она укрывалась за скалами,
Накинув громадную сеть,
На воды морские Исландии,
Готовя для викингов смерть.
...В тумане рассвета-погибели,
Ладья еле слышно плывет,
На кормчего вместе с командой
Морское безумие ждет...
Плеснула богиня коварная
Огромную сверху волну -
Ладья устремилась на скалы -
Пробоины видны по дну.
Людей собиралась похитить,
Внезапно накинувши сеть,
Но только сорвалась «наживка»,
Открылась для викингов клеть...
...Не раз бороздил кормчий море -
Отец его с детства учил -
Он знал все морские уловки,
И дело морское любил.
Спокойно, со знанием дела
Команде приказы давал -
Пробоину быстро забили,
И вырвались с гибельных скал.
Почувствовав, что ускользают
И ей моряков не достать,
Своих девять дочек-русалок
Богиня решила призвать.
Они беглецов окружили,
Раскачивать стали ладью,
И страстных ночей обещали,
Чтоб их заманить в западню.
Вскричал тогда кормчий команде:
«Пониже глаза опустить!»,
И чары колдуний поющих
Гребцов не смогли погубить.
Прикрывши глаза от напасти,
Усиленно стали грести,
Согнувшись пониже до весел,
На всем подневольном пути.
Красавицы грустно вздохнули,
В пучину морскую нырнув -
Богиня других поджидает,
За скалами сладко зевнув…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264590
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 23.11.2011