Споконвіків ми тут несли свій хрест.
Іще з трипільських веж, крізь лихоліття
Вростало в землю, вилось до небес
Мого народу мозолясте віття.
На рідній мові тисячі років
Молились ми, сміялись і співали.
Немов добірне зерно засівали
Вкраїнське слово у ріллю віків.
Чому ж сьогодні в нас переважа
Імперський рик північного ведмедя?
Бентежить слух говірка та чужа,
Згина мене аж до земної тверді.
Я підіймусь. І стану я на прю
Сторуким велетом, і стоголосим словом!
Піснями предків небо підіпру.
Ти ще розквітнеш, рідна моя мово!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397181
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 23.10.2013
Не понимаю!- І прискорив крок.
Пішов земляк. Не вийшло в нас розмови.
Я розумію: “русский говорок”
Приємніший йому за рідне слово.
Ох, цей “русскоязычный контингент»!
Такого в світі не було ще зроду:
Що українці — видає акцент,
А ще — зневага до свого народу.
Хоч сумно це, судить я не берусь.
То епілог тривікової драми.
З тих пір, коли була Вкраїна-Русь
Приєднана московськими царями.
І наша мова їм була “невпрок”.
Щоб ми її скоріше забували,
У душі наші “русский говорок”
Як у розп”яття гвозді забивали.
Слова молитви в серці воскрешу:
Великий Боже, ти нам дав свободу.
Так поверни ж, молю тебе, прошу,
Забуту гідність нашому народу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398198
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 23.10.2013