: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2013
«Бо все, що ранок збереже
Від зайця що на схилі спав
Трави зім’ятий слід…»
(Вільям Батлер Єтс)
Колись у Богом забутому селищі Коннахта одна сива бабуся розповідала мені легенду про Шовкового Томаса. Я подумав на мить, що її біле волосся нагадує шовкову стрічку і що минуле насправді не минає. Потім я слухав вітер, який шумів у верховітті старого ільма і написав таке:
Одягну на своє тіло
світанок замість одягу
Повірю на мить,
що білий день –
це жменя горіхів
які лускає патріарх друїдів
а життя це листяний ліс
в якому заблукав шелест,
в якому час пряде вухами
сірим зайцем епохи.
Граб та берест -
дерева тужливого ренесансу
ваші арфи зелені
грають реквієм
Бріану Уа Нейлу –
Останньому королю Ірландії.
Білі постаті
ступають босими ногами
по синьому моху…
Примітки:
Шовковий Томас – Томас Фіцжеральд, що очолив повстання в Ірландії в 1534 році. Страчений в Тауері після поразки повстання.
Бріан Уа Нейл (Brian Ua Neill) – останній верховний король Ірландії. Спробував відновити незалежність і єдність Ірландії у 1258 – 1260 роках.
На світлині - руїни замку на горі Кашел - резиденція верховних королів Ірландії в добу середньовіччя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389087
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 12.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2013
Я встаю о дев'ятій,
Дивлюся на годинник і повертаюся кілька разів.
Потім засинаю ще на година або три.
Іноді так здорово побути мною.
Адже я живу, немов кожен день — неділя.
Люди сміються з мене через це.
Вони вважають, що я нічого не доб'юся,
Живучи так, ніби кожен день — неділя.
Я не працюю,
Але це не моя вина, просто так склалося,
Що робота - це не для мене.
Деяким це складно зрозуміти,
Але я роблю те, що мені подобається -
Пишу вірш,
Про те, як це - жити, як я.
Може, мені варто змінитися?
Спробувати жити, ніби кожен день - субота?
Але мені і так добре,
Адже завтра інший день...
Я все одно живу, наче кожен день неділя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371952
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 29.11.2012
Мы с тобою не уедем
Ни в Париж, ни на Памир.
Просто вот что: худо-дело —
Поглотил меня наш мир.
И теперь, во чреве мира,
Под дождём из суеты
Для меня играет лира
Беспощадной красоты.
Я из чрева наблюдаю
Интересное кино:
Люди корчатся, страдают,
Веселятся, пьют вино...
Там, вне чрева — всюду лажа:
Отморозки и козлы
Затенили Солнце, даже
Завязали на узлы
То, что соткано Богами
Через тысячи веков —
Разорвали оригами
Из волшебных лоскутков.
Света нет. Померкла гамма.
Некому огонь нести.
Вон! Губительную яму
Прокопали на пути.
Ты стоишь у этой ямы
И в ладошках огонек
Держешь мило и упрямо.
Отморозкам невдомек
Отчего сверкают звезды,
Дождь идет, журчат ручьи..
Кем для жизни мир наш создан,
От чего стихи твои
Так пропитаны стихами
Самых древних мудрецов?
И откуда в них цунами?
Где у мудрости лицо?
И вообще, что значит мудрость,
Если денег нет на хлеб?
Солнце всходит. Тихо. Утро.
Стало ясно: мир ослеп.
Всё. В ледышку с перегрева.
Реки. Слезы. Суета.
Ну, ко мне! В мирское чрево!
Здесь такая красота!
Посмотри: в речушке звезды,
Бог играет на трубе.
Ах, как тонко мир наш создан...
Или ж я препрусь к тебе!
Вместе постоим у ямы,
Той, что на мирском пути.
А потом, за ветром, прямо...
Прямо в пекло улетим.
27.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381084
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 29.11.2012
Сидить у кутку. Запеленані руки
За спиною зв'язані. Тихо, ні звуку...
Він сам щось до себе тихенько лепече.
Здається йому, хтось стискає за плечі...
Він:
-Боже! - волає...
(Він божеволіє...)
Над ліжком діагноз: ШИЗОФРЕНІЯ.
Якби ним хоч трохи цікавився Бог,
В той день він почув би такий діалог:
- Штовхає до виходу натовп байдужий -
Ось світло в кінці. Ти боїшся?
- Не дуже...
- Там жовтень усіх перемеле на каву,
Заварить і вип'є. Не страшно?
- Цікаво.
- Чого ж там цікавого? Осінь? Дурненький,
ти б краще сховався - ударить...
- Злегенька...
- Не знаєш нічого... Покинь це, благаю!
Якщо ти підеш, я загину...
- Я знаю.
- Крокуєш на смерть і ведеш за собою?
Як можна так запросто здатись?!
- Без бою.
- Життя дороге, щоб отак віддавати...
Я хочу ще довго так жити!
- Вдавати...
- Хіба ж я вдаю? Я все маю, ти чуєш?
(Подумав). Чи ні?.. Як не жив, а...
- Існуєш.
- Куди все поділось? Малим, пам'ятаю,
Цей світ був для мене! А зараз...
- Я знаю...
- Втомився. Юрба все ще сунеться німо?
Веди ж бо за нею, до світла.
- Ходімо...
Сидить у кутку. Запеленані руки.
За вікнами жовтень. Тихо, ні звуку –
Полишив благання до Бога й святих
І сам в божевіллі своєму затих...
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368538
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 04.10.2012